63701

Соціально-економічна природа витрат виробництва

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

Діяльність більшості суб’єктів господарювання пов’язана з виробництвом продукції, виконанням робіт чи наданням послуг, їх реалізацією задля забезпечення конкурентоспроможності, фінансової рівноваги й економічного розвитку в нестабільному ринковому середовищі.

Украинкский

2014-06-23

161.05 KB

1 чел.

1

Соціально – економічна природа витрат виробництва

Зміст

Вступ 3

1. Сутність поняття «витрати виробництва» 4

2. Види витрат виробництва 9

2.1. Економічні і бухгалтерські витрати 9

2.2. Класифікація витрат в залежності від зміни обсягів виробництва 12

3. Взаємозв’язок витрат виробництва та собівартості 16

3.1. Економічна природа поняття собівартості продукції 16

3.2. Кошторис витрат на виробництво продукції та фактори їх зниження 20

Висновок 28

Список використаної літератури: 29

Вступ

Діяльність більшості суб’єктів господарювання пов’язана з виробництвом продукції, виконанням робіт чи наданням послуг, їх реалізацією задля забезпечення конкурентоспроможності, фінансової рівноваги й економічного розвитку в нестабільному ринковому середовищі. У процесі виробництва відбувається свідоме й планомірне комбінування різноманітних виробничих ресурсів (матеріальних, організаційних, технологічних, трудових, технічних тощо) і створення нових продуктів. Для розвитку діяльності як окремих суб’єктів господарювання, так і економіки держави загалом необхідно, щоб процес виготовлення продукції був ефективним, тобто здійснювався за оптимального витрачання виробничих ресурсів, мінімальних витрат, максимальної дохідності й прибутковості виробництва та допустимого рівня ризику.

Правильний підхід до побудови організації обліку витрат виробництва та методології їх дослідження дасть можливість ефективно використовувати ресурси підприємства, а відтак і здійснювати глибокий аналіз процесів та явищ які негативно впливають на господарський процес діяльності підприємства. Одним із проблемних питань в обліку є правильна методологія дослідження соціально-економічної сутності витрат виробництва.

Метою дослідження є з’ясування економічної сутності витрат, а також взаємодії моделі теорії витрат виробництва. Для досягнення поставленої мети необхідно виконати такі завдання: розкрити сутність поняття «витрати  виробництва» та «собівартість», проаналізувати їх взаємозв’язок, а також розгляду класифікаційні ознаки витрат виробництва.

Об’єктом дослідження курсової роботи є витрати виробництва.

Предметом дослідження даної курсової роботи є особливості вивчення складу калькуляційних статей витрат при обчисленні собівартості продукції.

  1.  Сутність поняття «витрати виробництва»

Будь-яке виробництво завжди пов’язане з витратами, оскільки це — процес використання факторів виробництва, які втілюються у створеному продукті (товарі, послузі). Останній, як відомо, характеризується споживчою вартістю (корисністю) і трудомісткістю, тобто певною кількістю затрат уречевленої та живої праці. У підсумку вони і становлять вартість товару чи послуги. Частина їх вартості, яка втілює вартість уречевленої праці (засобів виробництва), існує ще до процесу виробництва. Вона лише переноситься на виготовлений товар у вигляді вартості матеріальних витрат. Жива праця людини створює чистий продукт — понад вартості перенесених на товар матеріальних витрат. Зрозуміло, що процес виробництва має безперервно повторюватись, а це можливо лише тоді, коли його фактори відтворюються. Частка вартості, яка авансується для постійного функціонування виробництва, визначається як витрати виробництва.

Необхідно розрізняти суспільні витрати і витрати підприємства. Сукупність матеріальних витрат уречевленої праці (вартість спожитих засобів виробництва) та витрат живої праці (необхідної і додаткової), що характеризує вартість виробництва товару для суспільства, становить суспільні витрати.

Сукупність матеріальних витрат уречевленої праці та витрат частки живої (необхідної) праці, тобто капіталу, що формує вартість виробництва товару для підприємства, називають витратами підприємства.

 Витрати суспільства перевищують витрати підприємства на величину вартості додаткового продукту (валового прибутку). Таким чином, витрати підприємства на створення товарів нетотожні витратам суспільства.

Витрати виробництва — це грошовий вираз тих затрат підприємства (фірми), які показують, у що обходиться для нього створення відповідної продукції (товарів, послуг). До таких витрат належать елементи різних факторів виробництва, які використовуються в даному виробничому процесі. Основні з них: витрати на оплату живої праці (заробітна плата працівникам та підприємцям); витрати на придбання та утримання виробничих будівель, а також машин — обладнання, верстатів тощо (засобів праці); витрати на оплату природних ресурсів (землі, води, корисних копалин), що використовуються у виробництві як сировина та матеріали (предмети праці); витрати на оплату енергоносіїв (нафти, газу, вугілля, електричної енергії) та ін. — також предметів праці тощо.

Національний стандарт бухгалтерського обліку визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Для управління менеджерам потрібні не просто витрати, а інформація про об’єкт витрат – продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

У матеріально-речовій структурі витрат в міру економічного розвитку змінюються як якісні параметри її елементів, так і функціональна роль основних з них. Тенденції таких змін зумовлюються науково-технічним прогресом.

У реальній господарській практиці існують об’єктивні причини, які пояснюють формування витрат виробництва як самостійної економічної категорії. В основі цього процесу лежать економічна відокремленість господарюючих суб’єктів (підприємств) і необхідність забезпечення їх простого відтворення. Підприємства-товаровиробники відносно економічно відокремлені один від одного як власники факторів (засобів) виробництва і створюваного ними продукту (товару). Подібне має місце навіть у межах однієї форми власності, наприклад у державному секторі, а тим більше — приватному.

Водночас речовий зміст витрат виробництва на різних етапах економічного розвитку має й різну суспільну форму. Так, в умовах простого товарного виробництва ці витрати вимірювалися вартістю спожитих матеріальних факторів виробництва. Разом з витратами праці безпосереднього індивідуального товаровиробника в формі суспільно необхідних затрат вони збігалися з вартістю товару.

Витрати виробництва як економічна категорія досліджувались багатьма вченими. Істотний внесок свого часу було зроблено представниками трудової теорії вартості, зокрема К. Марксом в третьому томі «Капіталу». Він розглядав капіталістичні витрати виробництва як затрати капіталіста-підприємця на заробітну плату, матеріали, сировину, пальне, амортизацію засобів праці та ін. Тобто витрати виробництва — це сума затрат минулої (уречевленої) та частки живої праці, яка необхідна для виготовлення певного виду товару потрібної якості при досягнутому рівні розвитку виробництва. За Марксом, капіталістичні витрати виробництва є відокремленою часткою суспільно необхідних витрат на виробництво товару (його вартості).

Формулу вартості товару (W) він позначав:

W = C + V + M,

де С — вартість спожитих засобів виробництва;

V — вартість необхідного продукту (вартісний еквівалент заробітної плати);

M — вартість додаткового продукту (приріст вартості щодо вартості необхідного продукту).

Звідси — формула капіталістичних витрат виробництва, яка має такий вигляд:

К = С + V,

де К — капітал, авансований підприємцем у виробництво.

Але Маркс розрізняв авансовані затрати капіталу і виокремлював їх від поточних витрат виробництва. Останні — це витрати на виробництво даної готової продукції на відміну від одноразових затрат, пов’язаних з авансуванням капіталу, який потрібний для первісної організації виробничого процесу.

Важливим науковим доробком для подальшого дослідження цієї проблеми економічною наукою стало поєднання елементів С і V в одній категорії «витрати виробництва». При цьому слід враховувати, що мета дослідження в автора «Капіталу» була специфічною. Вона пов’язувалась з його наміром всебічно розкрити особ ливості найманої праці, вираженої в категорії «капіталістичні витрати виробництва».

Марксова теорія витрат виробництва є конкретизацією аналізу процесу створення вартості, котру, як уже зазначалось, він трактував як результат суспільно необхідної праці, втіленої в товарі. З усіх сукупних затрат Маркс виокремлював витрати на виробництво товарів. Окрім них, він також аналізував і витрати, пов’язані з реалізацією товару. Це — витрати обігу, які поділяються на чисті, пов’язані безпосередньо з купівлею-продажем (заробітна плата працівників торгівлі, утримання торгових приміщень, реклама тощо) та додаткові затрати (на транспортування, упаковку, фасування та ін.). Маркс виходив з того, що вартість товару утворюють витрати виробництва і ті витрати обігу, котрі фактично являють собою продовження процесу виробництва у сфері обігу, тобто додаткові витрати.

При дослідженні витрат виробництва Маркс перейшов потім і до іншої проблеми — аналізу утворення середньої норми прибутку на рівновеликий капітал.

Західні дослідники (в т. ч. й сучасні) розглядають витрати виробництва під кутом зору підприємця-господарника. Розв’язанням теоретичних завдань щодо обґрунтування оптимальної стратегії фірми досягається ще одна мета, яку свого часу відмітив К. Маркс, — обґрунтувати принцип одержання рівного доходу на кожну грошову одиницю (долар, франк, марку і т. п.), вкладену в будь-який фактор виробництва. Таким чином, сучасні дослідники ринкового господарства отримали той самий результат — утворення середньої норми прибутку. При цьому політична економія зблизилась з математикою, де часто трапляються випадки розв’язання однієї і тієї ж задачі різними способами.

У ринковій (капіталістичній) економіці соціально-економічна сутність витрат виробництва виявляється в тому, що вони відображають економічні відносини між господарюючими суб’єктами не просто з приводу затрат праці (уречевленої та живої) на виготовлення продукції, а власне — відносини з приводу витрат капіталу. Адже він акумулює всі чинники виробництва.

За умов соціально орієнтованої ринкової економіки завдяки її демократизації, застосуванню акціонерних і партнерських форм господарювання поступово «нівелюється» протистояння між працею і капіталом. До речі, антагонізм між ними К. Маркс та його послідовники абсолютизували.

У другій половині XX ст. в розвинутих країнах відносини найманих працівників і підприємців дедалі більше набували цивілізованих форм співробітництва, тобто відбувалися зміни в соціально-економічному змісті витрат виробництва.

Сучасна економічна теорія значно поглибила і конкретизувала аналіз витрат виробництва, що знайшло своє відображення і в навчальній літературі (див. підручники американських економістів Кемпбела Р. Макконнелла і Стенлі Л. Брю; Едвіна Дж. Долана і Дейвіда Е. Ліндсея та ін.). Названі автори зміст, місце і роль витрат виробництва розглядають не просто в абстрактно-теоретичному, а в прикладному аспекті — як складовий елемент ціни, котра формується в ринковому механізмі на основі змін попиту і пропозиції. Під поняттям «витрати виробництва» вони розуміють економічні витрати, які включають усі платежі власникам ресурсів, щоб гарантувати стабільні поставки цих ресурсів для відповідного виробничого процесу. До них належать і зовнішні витрати, виплачувані на користь постачальників, незалежних стосовно даного підприємства, а також внутрішні витрати, які становлять компенсацію за самостійне використання власних ресурсів. (Одним з елементів внутрішніх витрат, з точки зору їх трактування в економікс, є нормальний прибуток підприємця, що розглядається як винагорода за виконувані ним функції.)

  1.  Види витрат виробництва

2.1. Економічні і бухгалтерські витрати  

Класифікація витрат – це поділ витрат на класи на основі певних загальних ознак об’єктів. При цьому, чим більше виділено ознак класифікації, тим вища ступінь пізнання об’єктів. З метою задоволення потреб різних груп споживачів ознак класифікації має бути рівно стільки, щоб можна було за їх допомогою отримати найбільш повну інформацію.

Визначення витрат, пов'язаних з виробництвом і реалізацією одиниці продукції, називається калькулюванням, а документ, у якому вони відображаються - калькуляцією. У калькуляції усі витрати групуються по статтям витрат в залежності від місця їх виникнення і призначення. Перелік і склад статей калькуляції підприємством встановлюється самостійно.

Складність організації виробництва, його характер, номенклатура, асортимент, що виробляється, вимагають застосування такого групування витрат, що дало би можливість скоротити роботу щодо обліку витрат і їхнього калькулювання.

За змістом і призначенню всі витрати групуються по економічних елементах і калькуляційних статтях.

Групування витрат за економічними елементами дає можливість встановити структуру витрат, характеризує їх відношення до створеної вартості, виділити витрати виробництва, що втілюють вартість засобів виробництва та грошовий фонд оплати праці від частини вартості додаткового продукту, яку включають до собівартості. Однак для здійснення планування, обліку й контролю, обчислення собівартості окремих видів продукції класифікації витрат за економічними елементами недостатньо. Треба знати, з якою метою здійснюють ці витрати, тобто виникає потреба групування витрат за їх цільовим призначенням. Тобто на відміну від групування за елементами, яке визначає, що і в якому обсязі витрачає підприємство на виробничі потреби, калькуляційна розбивка витрат показує їх напрям: де і в зв’язку з чим вони зроблені. Номенклатура калькуляційних статей є основою організації планування й обліку витрат виробництва за їх видами і місцем виникнення.

Існують економічний та бухгалтерський підходи до визначення витрат підприємства.

За бухгалтерським підходом витрати - це фактичні видатки факторів виробництва для виготовлення певної кількості продукції за цінами їх споживання. Витрати підприємства у бухгалтерській та статистичній звітності виступають у вигляді собівартості продукції.  Бухгалтерські витрати включають прямі витрати (на сировину, матеріали, напівфабрикати, витрати на паливо і енергоресурси, зарплату робітникам) і непрямі витрати (накладні витрати, амортизація, заробітна плата управлінському персоналу, проценти на запозичені засоби), тобто класифікуються в залежності від способу віднесення до конкретного об'єкта витрат.

Прямими вважаються витрати, які пов'язані з виробництвом визначених видів продукції і можуть бути безпосередньо включені в їх собівартість за даними первинних документів (лімітно-забірних карток і вимог на відпуск матеріалів, наряд на відрядну оплату праці робітників, маршрутних листів, рапортів про вироблення і заробітну плату працівників виробництва та ін.).

До прямих матеріальних витрат можна віднести в більшості галузей промисловості вартість сировини й основних матеріалів, що складають основу виробленої продукції, куплених напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів. До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата й інші виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт і наданні послуг.

Всі інші виробничі витрати, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація і т.п., включаються до складу інших прямих витрат.

Ті ж витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом, є непрямими.

Економічне розуміння витрат виробництва базується на факті рідкісності ресурсів і можливості їх альтернативного використання. Економічні витрати будь-якого ресурсу, обраного для виробництва товару, дорівнюють його вартості за найкращими із всіх можливих варіантів використання. Вони можуть бути зовнішні, явні (грошові) або внутрішні, неявні (імплицитні)

Зовнішні (явні) витрати дорівнюють сумі виплат фірми за використані ресурси зовнішнім постачальникам – за працю, сировину, матеріали, паливо, енергію, транспорт тощо, якщо ці постачальники не належать до числа власників даного підприємства.

Внутрішні (неявні) витрати – це витрати на ресурси, що належать підприємцю. Ці витрати є втраченими можливостями іншого застосування власних ресурсів (неоплачені вигоди).

Щоб утримати такий фактор виробництва як підприємницька діяльність в межах власної фірми, необхідна мінімальна плата за нього, що має назву нормальний прибуток. Нормальний прибуток – це доход на власну, підприємницьку діяльність, він включається до складу внутрішніх витрат фірми.

Сума зовнішніх і внутрішніх витрат підприємства утворює так звані економічні (зумовлені) витрати – це виплати, які фірма зобов’язана здійснити, або доходи, якими вона зобов’язана забезпечити постачальників ресурсів, щоб відвернути їх від застосування ресурсів в альтернативних виробництвах.

Бухгалтерські витрати підприємства – усі зовнішні витрати, тобто реальні грошові витрати, що проходять через бухгалтерські рахунки підприємства.

У зв’язку із існуванням зовнішніх та внутрішніх витрат розрізняють дві форми прибутку: бухгалтерський та економічний.

Бухгалтерський прибуток – це різниця між загальною грошовою виручкою фірми від продажу продукції та зовнішніми (бухгалтерськими) витратами.

Економічний прибуток – це загальна виручка з урахуванням усіх витрат, як зовнішніх, так і внутрішніх.

2.2. Класифікація витрат в залежності від зміни обсягів виробництва

Витрати підприємства класифікують і за іншим критерієм: взаємозв’язком між обсягом виробництва і величиною витрат. Витрати поділяють на ті, що залежать і ті, що незалежні від обсягу виробництва.

Постійні витрати (FC – Fixed Costs) – це витрати, величина яких в короткостроковому періоді не змінюється зі збільшенням або зменшенням обсягу виробництва (рис. 2.1). До постійних витрат відносять витрати, що пов’язані з використанням будівель, споруд і обладнання, з виплатою оренди, процентів за кредитом, зарплати управлінцям, витрати на охорону.

   С

   С0          FC

   Q

Рис. 2.1. Крива постійних витрат у короткостроковому періоді

Змінні витрати (VC – Variable Costs) – це витрати, величина яких змінюється в залежності від збільшення або зменшення обсягу виробництва (рис. 2.2). До змінних витрат відносять витрати на сировину, матеріали, електроенергію, допоміжні матеріали, зарплату робітників, що беруть безпосередню участь у виробництві.

 C             VC

     Q1   Q

Рис. 2.2. Крива змінних витрат

Загальні витрати (TCTotal Costs) – це сукупність постійних і змінних витрат фірми на виробництво продукції в короткостроковому періоді (рис. 2.3). Величину загальних витрат можна розрахувати за наступною формулою:

                                       TC=FC+VC     (2.1)

     C        TC

      VC

        FC

     Q

Рис. 2.3. Крива загальних витрат

Середні постійні витрати (AFC – Average Fixed Costs) представляють собою витрати постійних факторів виробництва в розрахунку на одиницю продукції (рис. 2.4). Оскільки із збільшенням обсягу виробництва зростає загальна виручка фірми, то середні постійні витрати представляють собою все меншу і меншу величину, яка приходиться на одиницю продукції. Їх величину розраховують наступним чином:

  (2.2)

      С

      С1

     С2     AFC

 Q1      Q2       Q

Рис. 2.4. Крива середніх постійних витрат

Середні змінні витрати (AVC – Average Variable Costs) – представляють собою витрати змінних факторів виробництва в розрахунку на одиницю продукції (формула 2.3). Вони досягають свого мінімуму, коли технічно досягнуто оптимального випуску продукції (рис. 2.5).

     (2.3)

      C           AVC

    min (Q1)       Q

Рис. 2.5. Крива середніх змінних витрат

Середні загальні витрати (АТС – Average Total Costs) показують величину загальних витрат виробництва на одиницю продукції і розраховуються за наступною формулою:

 (2.4)

Середні загальні витрати підприємства постійно порівнюють із ринковою ціною одиниці продукції. Якщо вони нижчі від ринкової ціни, фірма одержує прибуток з кожної реалізованої одиниці товару.

Граничні витрати розраховують з метою визначення максимального випуску продукції, який буде вигідним для фірми.

Граничні витрати (МС – Marginal Costs) — це додаткові витрати на виробництво кожної додаткової одиниці продукції порівняно з даним обсягом випуску:

                     (2.5)

Вони є важливими для визначення стратегії фірми, оскільки підприємець повинен знати з яким приростом витрат буде пов’язаний певний приріст випуску продукції. Оскільки постійні витрати незмінні, то граничні витрати дорівнюють приросту змінних витрат, тобто витрат на сировину, заробітну плату тощо.

Виділяють також трансакційні витрати, що пов’язані з витратами фірми на пошук інформації, проведення переговорів, представницькі витрати тощо.

За ступенем залежності від обсягу виробництва варто розрізняти постійні і перемінні витрати.

Під перемінними розуміються витрати, розмір яких змінюється (зростає або знижується) у залежності від зміни обсягу виробництва. Сюди відносять витрати на сировину і матеріали, куплені напівфабрикати, що комплектують вироби, технологічне паливо й енергію, витрати на виплату основної заробітної плати працівникам виробництва з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати, викликані безпосередньо технологічним процесом виробництва продукції.

Постійними вважаються витрати, абсолютний розмір яких при змінах обсягу випуску продукції істотно не змінюється. До них відносяться витрати на зміст апарата управління цехів, витрати на опалення і висвітлення приміщень, амортизаційні відрахування і т.п.

  1.  Взаємозв’язок витрат виробництва та собівартості
  2.  Економічна природа поняття собівартості продукції

Витрати підприємства виступають у формі собівартості продукції. Собівартість продукції служить одним з найважливіших економічних показників, що характеризують ефективність роботи підприємства.

Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції (робіт, послуг).

У практиці діяльності підприємств, залежно від умов, призначення й конкретного об’єкта вирахування, розрізняють наступні основні види й форми собівартості, які розглянемо у вигляді рис. 3.1.

Собівартість

Форми

Види

Індивідуальна

Планова

Галузева

Звітна (фактична)

Цехова

Виробнича

Нормативна

Повна

Базисна

Рис. 3.1. Види й форми собівартості.

При обчисленні собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї входять. Собівартість повинна включати до свого складу витрати необхідної праці, тобто витрати, що забезпечують процес відтворення всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили і природних ресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодовуються за рахунок прибутку.

Згідно з зазначеним до собівартості продукції (робіт, послуг) входять витрати на підготовку, освоєння та обслуговування виробництва, охорону праці й безпеку праці, оплату праці та підготовку кадрів, інші витрати.

Витрати на підготовку та освоєння виробництва включають витрати на виготовлення нових видів продукції в період їх освоєння, і витрати, пов'язані з освоєнням нових виробничих цехів, технологічних ліній, удосконаленням технології й організації виробництва.

Обслуговування виробництва містить витрати на забезпечення підприємств сировиною, матеріалами, паливом, енергією, водою, інструментами, іншими засобами та предметами праці. До цієї групи належать витрати, пов'язані з раціоналізацією та винахідництвом, амортизаційні відрахування на відновлення основних фондів, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції (робіт, послуг).

Охорона праці та техніка безпеки потребують витрат на створення необхідних санітарно-гігієнічних умов праці; на охорону та протипожежну безпеку, підтримання чистоти та порядку на підприємстві, обладнання кімнат відпочинку і прийому їжі; витрати, пов'язані з охороною навколишнього природного середовища.

До витрат на оплату праці та підготовку кадрів входять виплати працівникам, які беруть безпосередню участь у виготовленні продукції (наданні послуг), витрати пов'язані з найманням робочої сили та підготовкою кадрів для підприємства.

До інших витрат відносять відрахування на соціальні заходи, плату за оренду тощо.

Слід зауважити, що з різних причин на практиці немає повної відповідності між справжніми витратами на виробництво та собівартістю продукції. Так, наприклад, до собівартості включаються витрати на оплату часу працівникам, які залучаються для виконання державних або громадських обов'язків, якщо ці обов'язки виконуються в робочий час; оплата працівникам-донорам днів обстеження, здавання крові та відпочинку та ін. Разом з тим до собівартості не входять загальногосподарські (адміністративні) витрати та витрати на збут продукції (робіт, послуг).

Склад витрат, які входять до собівартості, не є незмінним, він може з тих чи інших практичних міркувань змінюватись. Та за всіх умов собівартість має найповніше відображати витрати на виробництво продукції (робіт, послуг).

Групування витрат за економічним змістом здійснюється незалежно від форми використання у виробництві того або іншого виду продукції і місця здійснення цих витрат. Це групування застосовується при складанні кошторису витрат на виробництво всієї продукції, що випускається.  Складання кошторису необхідне для того, щоб не тільки знати величину собівартості, але і планувати зниження собівартості по елементах витрат. Кошторис потрібен також для складання матеріальних балансів, нормування оборотних коштів, розробки фінансових планів і т.п.

Положенням про склад витрат по виробництву і реалізації продукції встановлена єдина для всіх підприємств (організацій) незалежно від форм власності і організаційно-правових форм номенклатура економічних елементів витрат, створюючих собівартість продукції: матеріальні витрати (за вирахуванням вартості поворотних відходів); витрати на оплату праці; відрахування на соціальні потреби; амортизація основних фондів; інші витрати. Відношення кожного вказаного вигляду витрат до загальної величини відображає їх структуру за певний період. Аналіз показує, що структура витрат розрізнюється по галузях,ав галузях - по підприємствах (так, на підприємствах харчової промисловості частка матеріальних витрат становить 80-82 %,а в галузях, які виробляють технічно складні товари, - 50-55 % і т. п.).

Метою розробки плану із собівартості продукції є визначення за допомогою техніко-економічних розрахунків економічно обґрунтованих загальних витрат на виробництво у плановому періоді.

Вихідними даними планування витрат є:

  1.  планові обсяги виробництва продукції в натуральному та вартісному виразах;
  2.  норми витрат матеріальних ресурсів для виробництва продукції та розрахунок потреби в ресурсах в натуральному виразі;
  3.  ціни на матеріально-технічні ресурси, необхідні для виробництва, та ціни на послуги виробничого характеру сторонніх організацій;
  4.  норми затрат праці, розрахунки чисельності та професійного складу робітників, умови оплати їхньої праці, що визначаються контрактом та колективними угодами;
  5.  економічні нормативи: норми амортизаційних відрахувань, відрахувань на соціальні заходи, податків, обов'язкових платежів, передбаченихзаконодавством;
  6.  плани організаційно-технічних заходів, економії матеріальних ресурсів, поліпшення використання праці.

План собівартості продукції розробляється в такій послідовності:

  1.  складається кошторис витрат і калькулюється собівартість продукції та послуг цехів виробничої інфраструктури;
  2.  складають кошториси: витрат, пов'язаних із підготовкою та освоєнням виробництва продукції, відшкодування зносу спеціального інструменту та пристроїв спеціального призначення; загальновиробничих витрат за цехами основного виробництва з наступним узагальненням їх по підприємству; адміністративних витрат; витрат на збут та інших операційних витрат;
  3.  калькулюють собівартість одиниці продукції за видами:
  4.  розраховується собівартість усієї товарної продукції і продукції, що реалізується;
  5.  складається зведений кошторис витрат операційної діяльності.

Розробці плану собівартості на підприємстві передує всебічний аналіз його виробничо-господарської діяльності за попередній період з метою виявлення внутрішньовиробничих резервів зниження собівартості. На цій підставі розробляються відповідні організаційно-технічні заходи.

Результати планових розрахунків виражаються показниками абсолютної величини, відносного рівня та динаміки витрат, що обчислюються для одиниці або до загального обсягу випуску певного виду продукції та продукції, що реалізується. Абсолютна величина витрат на виробництво продукції визначається її сумою на плановий або звітний період. Відносний рівень витрат являє собою відношення витрат до обсягу продукції.

Розраховується він діленням загальної суми витрат на обсяг продукції у вартісному виразі.

  1.  Кошторис витрат на виробництво продукції та фактори їх зниження  

Для цілей визначення витрат на виробництво і реалізацію загального обсягу випуску продукції й аналізу структури усі витрати групуються за ступенем їхньої економічної однорідності (по економічним елементам). Документ, у якому здійснюється таке групування, називається кошторисом витрат на виробництво (кошторисом виробництва).

Виділяють наступні елементи кошторису: матеріальні витрати;  витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи;  амортизація; інші витрати.

Кошторис використовується для розрахунку витрат на валову, товарну і реалізовану продукцію; визначення маси доходу, розробки балансу доходів і витрат підприємства, а також для розрахунку таких важливих показників, як середні витрати на одиницю продукції, витрати на гривню товарної  і реалізованої продукції.

Разом з тим, кошторис витрат не дозволяє визначити витрати на виробництво і реалізацію конкретної одиниці продукції, а також встановити місце утворення витрат, що дуже важливо для виявлення резервів їхнього зниження.

Кошторис витрат на виробництво визначається прямим підсумовуванням його економічних елементів (матеріальних витрат; амортизаційних відрахувань; витрат на оплату праці; відрахувань на соціальні потреби; інших поточних витрат; витрат, що не відносяться до виробничої собівартості продукції), а відсоток зниження питомих витрат на виробництво - обчисленням шляхом розподілу кошторису) і зіставленням абсолютної їхньої величини за базисний і розрахунковий роки.

Витрати на виробництво валової продукції Свп можна обчислити на основі використання формули:

             Свп = Стз + Зрбп - (Ввнп + Звбп),                           (3.1)

де Стз – загальний обсяг кошторису поточних витрат;

Зрбп - зміна залишків резервів майбутніх платежів;

Ввнп - витрати, що не включаються до виробничих;

Звбп - зміна залишків витрат майбутніх періодів.

Якщо від розрахованої величини витрат на валову продукцію відрахувати залишки незавершеного виробництва і додати позавиробничі витрати, то можна в такий спосіб одержати повні витрати на виробництво товарної продукції.

Разом з визначенням витрат одиниці конкретного виду продукції та витрат річного обсягу товарної продукції роблять розрахунок показника витрат на 1 грн. товарної продукції, який обчислюється як відношення витрат товарної продукції до її обсягу в оптових цінах підприємства. З підвищенням ефективності використання ресурсів витрати на виробництво товарної продукції зменшуються.

Зниження поточних витрат на 1 грн. товарної продукції по окремих групах факторів можна визначити, здійснюючи послідовно розрахунки:

  1.  витрат на виробництво товарної продукції розрахункового року, обчисленого на основі фактичного рівня витрат на грошову одиницю її обсягу в базисному році;
  2.  сумарної економії витрат на виробництво товарної продукції під впливом дії технічних, організаційних і структурних факторів (з урахуванням додаткових витрат на освоєння і підвищення якості нових виробів);
  3.  витрати на виробництво товарної продукції розрахункового року, визначеного з урахуванням загальної економії поточних витрат і зміни цін на окремі види матеріальних ресурсів;
  4.  обсягу товарної продукції розрахункового року, обчисленого з урахуванням підвищення цін на виготовлені вироби;
  5.  абсолютного рівня поточних витрат на 1 грн. товарної продукції розрахункового року і відносного його зниження порівняно з базисним роком.

Відомо, що існує визначена залежність рівня витрат (змінних, постійних) і доходу від обсягу виробництва. При цьому до досягнення конкретної величини постійних витрат і збільшення обсягу продукції до визначеного рівня - виробництво є збитковим, а після досягнення цих значень - прибутковим. Тому, у процесі розробки проекту організації виробництва нових виробів, виникає задача визначення обсягу беззбитковості (критичного обсягу виробництва в натуральному чи вартісному вираженні) - Nкр. У загальному випадку обчислення величини Nкр здійснюється за допомогою формули:

                 (3.2)

де Спост - постійні витрати на виробництво продукції в розрахунковому році;

Ц - ціна реалізації одиниці продукції;

Спер - змінні поточні витрати на виробництво одиниці продукції.

Це приводить до необхідності точного розрахунку величини як постійних, так і змінних витрат, а також виявлення впливу їх динаміки на прибутковість виробництва. Зменшення (збільшення) постійних і перемінних витрат обумовлює пропорційне збільшення (зменшення) одержуваного прибутку.

Критичний обсяг реалізації продукції для одержання визначеної відносної величини доходу можливо розрахувати, користуючись формулою:

,  (3.3)

де kпв - частина постійних витрат у валових витратах на виробництво продукції;

knp - обумовлений коефіцієнт прибутковості, значення якого потрібно досягти.

На критичний обсяг виробництва і реалізації продукції впливають різноманітні фактори цінового і витратного характеру. Зокрема, зміна критичного обсягу виробництва продукції в натуральному вираженні внаслідок підвищення ціни на вихідну сировину обчислюється за допомогою формули:

  ,         (3.4)

де Іц - індекс підвищення ціни на вихідну сировину.

Подібна формула застосовується для визначення впливу підвищення ціни реалізації одиниці виробу на критичний обсяг виробництва:

              (3.5)

Не існує методичних відмінностей і при визначенні одночасного впливу збільшення постійних витрат і зменшення ціни реалізації на критичний обсяг виробництва.

Проектна величина ціни реалізації нового виробу, що буде вироблятися декількома підприємствами, обчислюється по традиційній формулі:

,                         (3.6)

де         - середньозважені валові витрати на виробництво одиниці нового товару;

Пн - нормативний доход у розрахунку на одиницю нового товару.

Існує кількісна відмінність між оптовою і відпускною цінами. Якщо оптова ціна виробу Цопт враховує нормативний доход, то відпускна ціна - додатково і податок на додаткову вартість ПДВ, тобто:

           (3.7)

Процес обґрунтування доцільності зниження ціни за умови зміни ринкової кон'юнктури повинний включати послідовний розрахунок:

1) змінних витрат на одиницю продукції з обліком заданої їхньої частини у витратах;

2) маржинального доходу на одиницю продукції як різниці між її ціною і змінними витратами;

3) загального маржинального доходу на весь річний фіксований і збільшений обсяги продукції відповідно базового і наступного років;

4) очікуваного доходу шляхом вирахування від загального маржинального доходу загальної величини постійних витрат.

Позитивний результат зіставлення розрахунків за існуючими альтернативними варіантами буде означати економічну доцільність зниження ціни реалізації одиниці продукції з урахуванням ситуації на ринку.

На структуру витрат підприємства впливають різні фактори: технічний рівень і форми організації виробництва, його розміщення, характер продукції, що виготовляється і матеріально-сировинних ресурсів, що переробляються, умови постачання, особливості реалізації продукції й ін. У зв'язку з цим структура витрат підприємства в різних галузях промисловості неоднакова. Вивчення складу, структури і тенденції зміни витрат виробництва дозволяє виявити джерела і фактори їх зниження на конкретних підприємствах.

Це важливо виходячи з наступного. Зниження витрат, по-перше, є найважливішим джерелом зростання доходу підприємства, а отже, збільшення розміру коштів, що направляються на розширення, технічне переозброєння виробництва, розробку і впровадження нових видів продукції, на соціальне забезпечення членів трудового колективу і задоволення інтересів власника майна підприємства;  по-друге забезпечує можливість зменшення цін на товари; по-третє, зменшує потребу в оборотних коштах.

Можливості зниження витрат виробництва виділяються й аналізуються за факторами.

До внутрішньовиробничих відносяться фактори, на які може впливати підприємство: удосконалювання норм витрати матеріальних ресурсів, впровадження прогресивної технології, підвищення рівня механізації й автоматизації виробництва, поліпшення використання обладнання, трудових ресурсів та інші.

Позавиробничі фактори - це ті, на які підприємство не може вплинути. До них відносяться: ціни на сировину, матеріали й устаткування, ставки податків і відрахувань, що включаються до складу витрат підприємства, природні фактори та інші.

При розрахунку зниження витрат на виробництво продукції необхідно враховувати:

  1.  співвідношення темпів зростання продуктивності праці і заробітної плати;
  2.  зміну норм витрат матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, енергії), цін на них і тарифів;
  3.  зменшення частини умовно-постійних витрат, що приходяться на одиницю продукції, у зв'язку зі збільшенням обсягів виробництва.

У практиці господарювання виникають ситуації, коли треба аналітично оцінити наявні резерви відносного зниження витрат  за рахунок збільшення обсягу її виробництва (ΔСоп) і випереджальних темпів підвищення продуктивності праці порівняно зі збільшенням заробітної плати (ΔСпп). Зниження витрат на виробництво продукції за рахунок випереджального зростання випуску продукції визначається за формулою:

  (3.8)

Зниження витрат на виробництво продукції за рахунок випереджального зростання продуктивності праці:

,   (3.9)

де Вуп - умовно-постійні витрати на річний випуск продукції в звітному році;

ΔВуп - збільшення умовно-постійних витрат у наступному році, %;

Δ - збільшення обсягу виробництва продукції в наступному році, %;

Сед – витрати на виробництво одиниці продукції в звітному році;

ΔVрп - річний випуск продукції в натуральному вираженні;

Іоп - індекс збільшення обсягу виробництва в наступному році;

Ізп - індекс збільшення заробітної плати;

Іпт - індекс підвищення продуктивності праці;

Чоп - частина витрат на оплату праці в очікуваних витратах.

Крім того, необхідно дати розрахунок впливу скорочення норм витрат сировини і матеріалів, а також зміни цін і тарифів на матеріали, на зниження витрат:

         (3.10)

де Ін, Іц - індекси зміни норм витрат матеріалів і цін на матеріали, включаючи транспортні витрати; γ м - питома вага матеріалів у витратах на виробництво продукції, %.

Загальний відсоток зниження витрат на виробництво продукції визначається підсумовуванням показників:

Собщ = Сп.т + Смуо              (3.11)

Знання закономірностей змін витрат на виробництво продукції на різних етапах її життєвого циклу дозволяє обґрунтовано управляти формуванням витрат, прогнозувати їхній рівень на різних етапах освоєння.

Висновок

Витрати є найважливішим якісним показником, що відображає результати господарської діяльності підприємства, а також є інструментом оцінки техніко-економічного рівня виробництва і праці, якості керування і т.п. Крім того, що витрати виступають як початкова база ціноутворення, вони впливають на доход, рівень рентабельності підприємства, а також на формування загальнодержавного бюджету. Витрати на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг) складаються з виробничих витрат, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат і наднормативних виробничих витрат.

В залежності від характеру зв'язку витрат з процесом виробництва продукції усі витрати поділяються на основні і накладні. За способом перенесення на витрати окремих видів продукції витрати поділяються на прямі і непрямі. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат їх поділяють на змінні і постійні. За календарним періодом витрати на виробництво поділяють на поточні й одноразові.

Постійні витрати не залежать від зміни обсягу виробництва, а в собівартості одиниці продукції змінюються обернено пропорційно до зміни обсягу виробництва.

Загальна сума змінних витрат змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва, а в собівартості одиниці продукції змінні витрати залишаються незмінними.

Усі витрати на виробництво в кінцевому рахунку включаються в собівартість окремих видів продукції, робіт, і послуг (у тому числі окремих виробів, що виготовляються за окремими замовленнями) або груп однорідної продукції, тобто формують об'єкт обліку витрат. За допомогою такого угруповання визначають економічну вигідність виробництва окремих видів продукції.

Список використаної літератури:

  1.  Політична економія: [навч. посібник] / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.; за ред. К. Т. Кривенка. — К.: КНЕУ, 2003. — 354 с.
  2.  Основи економічної теорії. Підручник / За ред. Ю.В. Ніколенка. – 3-тє вид. – Київ: ЦУЛ, 2003. – 540 с.
  3.  Вiгуржинська С.Ю. Економіка підприємства / С.Ю. Вiгуржинська. –                     К. : Вид-во "Освіта", 2003. – 234 с.
  4.  Грицак Н. Ю. Еволюція витрат як економічної категорії та необхідність її класифікації: [Електронний ресурс]. – Режим доступа:  http://iee.org.ua/files/alushta/75-grizak-evolutciya_vytrat.pdf
  5.  Чухно А.А. Сучасні економічні теорії: [підручник] / А.А. Чухно,                      П.І. Юхименко, П.М. Леоненко. – К.: Знання, 2007. – 878 с.
  6.  Скрипник М. Собівартість продукції як економічна категорія /                             М. Скрипник // Економічний аналіз. –  2010 рік. – № 7. – с. 339 -341


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

32410. Защита информации в Windows NT/2000/XP/2003. Аудит 23.15 KB
  Однако большинство событий записывается в три журнала событий: системный журнал содержит информацию о событиях относящихся к компонентам NTXP например сообщения о сбое драйвера или службы при загрузке; журнал безопасности события связанные с безопасностью; журнал приложений события записываемые приложениями. Какие события будут зафиксированы в этом журнале решают разработчики соответствующих приложений. По умолчанию системный журнал и журнал приложений могут просматривать все пользователи журнал безопасности – только...
32411. Защита реестра в Windows NT/2000/XP/2003 18.88 KB
  Структура реестра. Разделы реестра которым соответствуют эти файлы называются кустами hives. Основные кусты реестра находятся в ветви HKEY_LOCL MCHINE и называются SM SECURITY S0FTWRE и SYSTEM.
32412. Особенности ЗИ в Windows Vista, Win7 17.54 KB
  Начиная с Vist используется среда которая загружает ОС. Начиная с Vist каждый драйвер должен иметь подпись. Начиная с Vist возможности стандартного пользователя расширены: установить подключения к беспроводным сетям.
32413. Межсетевые экраны (Классификация, основные характеристики основных типов – канального, сеансового, прикладного, экспертного уровня). Особенности и возможности МЭ, рассмотренных на лабораторной работе (Personal Firewall, Kaspersky Antihacker или Internet S 50.9 KB
  Нажатие кнопки dvnced открывает окно для тонкой настройки правила для приложения. Настроек достаточно для создания правила которое сможет решить практически любую задачу для управления доступом приложения в сеть. Следует помнить о том что правила в пакетном фильтре применяются к проходящим пакетам сверху вниз и имеют более высокий приоритет над правилами для приложений. Настроек у каждого правила достаточно много что позволяет создавать такие правила которые решат задачу контроля именно так как это необходимо.
32414. Классификация и показатели защищенности межсетевых экранов согласно руководящему документу ФСТЭК 19.97 KB
  Деление МЭ на соответствующие классы по уровням контроля межсетевых информационных потоков с точки зрения защиты информации необходимо в целях разработки и применения обоснованных и экономически оправданных мер по достижению требуемого уровня защиты информации при взаимодействии сетей ЭВМ АС. Каждый класс характеризуется определенной минимальной совокупностью требований по защите информации. Для АС класса 3А 2А в зависимости от важности обрабатываемой информации должны применяться МЭ следующих классов: при обработке информации с грифом...
32415. Понятие VPN и схемы реализации взаимодействия с провайдером 18.46 KB
  VPN – Защищенная виртуальная сеть. Объединение корпоративной сети и отдельных компьютеров через открытую внешнюю сеть в единую виртуальную сеть обеспечивающая безопасность циркулирующих данных называется VPN. VPN используется для решения 3х разных задач: Для реализации связи между офисами компаниями т.
32416. AppLocker 15.11 KB
  При использовании ppLocker можно создать правила разрешающие или запрещающие запуск приложений. Им приходится отвечать в том числе и на такие вопросы: К каким приложениям должен иметь доступ пользователь Каким пользователям нужно разрешить устанавливать новое программное обеспечение Какие версии приложений следует разрешить Как управлять лицензированными приложениями Чтобы решить эти задачи ppLocker позволяет администраторам указать какие пользователи могут запускать конкретные приложения. При помощи средства ppLocker...
32417. Аутентификация пользователей при входе в систему 20.03 KB
  Диспетчер учетной записи возвращает идентификатор безопасности пользователя и групп в который он входит. Если не разрешается сессия уничтожается если разрешается то создается маркер пользователя содержащий группы и привилегии. До начала интерактивной сессии подсистема win32 создает контроль пользователя. При создании нового пользователя с именем ранее удаленного пользователя будет сгенерирован новый шифр и новый пользователь не получит прав старого пользователя.
32418. Законодательная база по ЗИ 20.04 KB
  Требуется лицензирование на деятельность по разработке производству распространению техническому обслуживанию какихлибо средств Оказание услуг в области шифрования на разработку средств защиты информации и т. Лицензию на разработку средств защиты информации выдает ФСТЭК федеральная служба по техническому и экспертному контролю. это совокупность официальных взгядов на цели задачии основные направления обеспечения информационной безопасности в который включены привлечение работы по ЗИ фирм не имеющих соответствующих лицензий по...