63973

ОСОБЛИВОСТІ АДАПТАЦІЇ ОРГАНІЗМУ ПРИ ЦИКЛІЧНИХ ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕННЯХ

Дипломная

Физкультура и спорт

В літературі зустрічається незначна кількість праць яка присвячена вивченню показників діяльності серця спортсменів в різні періоди тренувального циклу протягом року макроцикл.зацікавленість викликають дослідження функцій серця спортсменів які займаються циклічними видами спорту в різні етапи...

Украинкский

2014-06-28

373 KB

3 чел.

Форма № Н-9.02

ЛУЦЬКИЙ ІНСТИТУТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ

УНІВЕРСИТЕТУ «УКРАЇНА»

ФАКУЛЬТЕТ СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ І РЕАБІЛІТАЦІЇ

КАФЕДРА «ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ»

Пояснювальна записка

до дипломної роботи

освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр»

на тему:

ОСОБЛИВОСТІ АДАПТАЦІЇ ОРГАНІЗМУ ПРИ ЦИКЛІЧНИХ ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕННЯХ

Виконав:

студент 4 курсу, групи З.л 4.1.

напряму підготовки 6.010203  

«Здоров’я людини»

Бохонський Юрій Юрійович

         Керівник: Ходінов Володимир Миколайович, 

       кандидат біологічних наук, доцент

       Рецензент: Деделюк Ніна Автономівна,

        кандидат наук з фізичного виховання

                                                                і спорту, доцент

Луцьк – 2014 року


ЗМІСТ

 

ВСТУП…......………………………………………………………………

3

РОЗДІЛ І

ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ.................................................................................

8

1.1.

Сучасні уявлення про структурно-функціональні зміни серця при фізичних навантаженнях....................................

8

1.2.

Особливості структури та вікового розвитку фізичної працездатності.......................................................................

19

РОЗДІЛ ІІ

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ……………….................

24

2.1.

Об’єкти дослідження............................................................

24

2.2.

Методи дослідження ............................................................

24

РОЗДІЛ ІІІ

ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ І АДАПТАЦІЯ ОРГАНІЗМУ

ЮНАКІВ ТА МОЛОДІ ПРИ ЦИКЛІЧНИХ ФІЗИЧНИХ

НАВАНТАЖЕННЯХ ….........................................................……………

26

3.1.

Особливості фізичного розвитку та фізичної

працездатності людей молодого віку при циклічних

фізичних навантаженнях.....................................................

26

3.2.

Адаптаційні реакції серцево-судинної системи на

фізичні навантаження за даними

електрокардіографії.............................................................

32

3.3.

Ехокардіографічні дослідження центральної

гемодинаміки та морфометричних показників серця

при циклічних фізичних навантаженнях...........................

35

ВИСНОВКИ................................................................................................. 

40

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.............................................

42


ВСТУП

Актуальність теми. Проблеми адаптації до важких фізичних навантажень інтенсивно вивчаються протягом останніх десятиріч (Волков В.М., Филин В.П., 1983; Иорданская Ф.А., Юдинцева М.С., 1999). Сучасний спорт є унікальною ареною дослідження адаптаційних можливостей організму людини, де з'ясувалося, що прояви адаптації при різних фізичних навантаженнях досить різноманітні (Велитченко В.К., 1981; Граевская Н.Д., 1987). Особливістю адаптації при цьому є різноманітність дії умов зовнішнього середовища, які по різному впливають на людину і постійно ускладнюються. Кожний черговий етап фізичного вдосконалення пред'являє особливі вимоги до організму (Емерсон Ф.З., Пшенникова М.Г., 1998; Меерсон с соавт., 1986).

Дослідження в спортивній фізіології довели, що адекватна рухова діяльність сприяє розвитку фізичного здоров’я (Агаджанян Н.А., Шабатура Н.Н. 1989; Амосов Н.М., Бендет Я.А., 1989), розширює функціональну здатність організму ( Меерсон Ф.З., 1993), а фізичні вправи мають велике значення при знятті втоми, лікуванні та фізичній реабілітації. Є дані, що найбільший оздоровчий потенціал має фізичне навантаження, яке направлене на розвиток витривалості (Тхоревский В.И. с соавт., 1998). Тобто вивчення механізмів адаптації організму до аеробної м'язової діяльності є однією з актуальних задач фізіології.

Серцево - судинна система найбільш оперативно реагує на м’язові зусилля і лімітує працездатність організму (Карпмап В.П. с соавт., 1998, Козупица Г.С., 1993). Тому механізми адаптаційних змін серцево-судинної системи внаслідок регуляторних спортивних навантажень мають практичне та теоретичне значення. В даному напрямку в спортивній фізіології активно проводять дослідження, але багато питань є не достатньо вивченими. Особливо це стосується проблем, в яких було б прослідковано адаптаційні зміни серця на тривалих відрізках онтогенезу в підлітковому та юнацькому віці, коли відбувається інтенсивний розвиток функціональних можливостей організму і серцево-судинної системи в першу чергу (Шеина Т.П., 1999). Невелика кількість робіт присвячена змінам морфо-функціонального стану серця, регуляції серцевого скорочення, оптимізації різних ланцюгів серцево- судинної системи в процесі адаптації до фізичних навантажень у жінок (Веретельник Е.Н., 2000; Иорданская Ф.Л., 1999 ).

На сьогодні існує значна кількість наукових праць, в яких вивчення функцій серця проводилися як у стані спокою, так і при фізичних навантаженнях з використанням стандартизованих функціональних проб, а також інших регламентованих навантажень (Аронов Д.М., Лупанов В.П. 2002; Витрук С.К., 1990). В літературі зустрічається незначна кількість праць, яка присвячена вивченню показників діяльності серця спортсменів в різні періоди тренувального циклу протягом року (макроцикл). Значну .зацікавленість викликають дослідження функцій серця спортсменів, які займаються циклічними видами спорту, в різні етапи тренувань протягом року, де зміни показників діяльності серця відбуваються в залежності від об'єму та інтенсивності фізичного навантаження.

Постійні фізичні навантаження суттєво впливають на серцево-судинну систему (ССС) людини. Контроль над адаптивними реакціями організму при важких фізичних навантаженнях дозволяє раціонально організувати тренувальний процес, уникнути порушень і перевантажень в діяльності серцево-судинної системи (Волков В.М., 1987; Запорожанов В.А.,1988).

Дослідження фізіологічних характеристик організму молоді при дозованих фізичних навантаженнях важливі для визначення ступеня готовності організму до даних навантажень з різним ступенем важкості і є дуже актуальними. Такі фізіологічні характеристики можуть бути використані при направленому відборі осіб з певними їх значеннями для циклічних видів спорту (що є теж професійним відбором). Крім того, відповідні фізіологічні характеристики можна використати, як показники, які підходять для оцінки ступеня впливу фізичних навантажень на функціональний стан організму та здоров'я підлітків, а також як зворотний зв'язок, що треба враховувати при визначенні оптимальних фізичних навантажень для осіб з певними індивідуальними, функціональними, статевими та віковими особливостями. Віковий діапазон 14-22 роки, це період інтенсивного розвитку функцій серця та становлення від новачків до спортсменів високих розрядів в циклічних видах спорту, тренувальний процес в яких направлений на витривалість. Межа між фізіологічними адаптивними морфо-функціональними та патологічними змінами в діяльності серця при великих фізичних навантаженнях є не чіткою, тому дослідження вікових особливостей цих змін було і залишається актуальною проблемою.

Метою роботи було встановлення закономірностей адаптаційних та функціональних змін морфо-функціональних показників серця в онтогенезі у спортсменів молодого віку при заняттях циклічними видами спорту, тренувальний процес яких направлений на витривалість.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені наступні завдання:

  1.  Виявити    вікові    та    статеві    морфологічні    зміни    функціо-нальних особливостей серцево-судинної системи у спортсменів віком 14-22 років при заняттях циклічними видами спорту, тренувальний процес яких направлений на витривалість.
  2.  Провести порівняльну характеристику вікових та статевих морфо-
    функціональних змін серця у спортсменів та не тренованих.
  3.  Охарактеризувати морфометричні особливості діяльності серця та зміни показників центральної гемодинаміки при фізичних навантаженнях та визначити особливості вікової динаміки функціонального стану серцево-судинної системи у спортсменів  14-22 років, що займаються циклічними видами спорту.
  4.  Вивчити     вікові     та     статеві     аспекти     ехокардіографічних змін інтракардіальної   геодинаміки та морфофункціональних    змін   лівого
    шлуночка
     серця у спортсменів,  що займаються циклічними видами спорту в процесі адаптації організму до фізичних навантажень, направлених на розвиток витривалості.

Об'єкт дослідження - морфо-функціональні характеристики серцево-судинної системи спортсменів, які займаються циклічними видами спорту (на прикладі веслування на байдарках) в залежності від віку і стажу занять при циклічних фізичних навантаженнях.

Предмет дослідження - особливості змін функціональних характеристик     серцево-судинної  системи та  структурно-функціональних параметрів    лівого    шлуночка,    показників    центральної    гемодинаміки, електричної активності серця при фізичних навантаженнях різної сили при заняттях циклічними видами спорту.

Методи дослідження: контроль за динамікою частоти серцевих скорочень, артеріального тиску; електрокардіографія (ЕКГ) в стані спокою та при фізичних навантаженнях;    велоергометричні навантаження.

Наукова новизна одержаних результатів. Встановлено, що динаміка адаптаційних змін морфологічних структур серця залежить не тільки від стажу занять спортом, але й від того, в якому віковому періоді впливає фізичне навантаження на дані структури. Показано, що зміни параметрів кардіогемодинаміки, пов'язані з пубертатним періодом, у спортсменів настають пізніше, ніж у фізично не тренованих підлітків.

Відмічено вікове збільшення скоротливої здатності міокарду у молодих спортсменів, що обумовлено перш за все регулярними заняттями спортом. Даний параметр є домінуючим при забезпечені вікової активізації інтракардіальної гемодинаміки.

Встановлено, що більш швидкі темпи вікового збільшення розмірів серця та об'єму кровообігу у чоловіків на відміну від жінок в процесі адаптації до фізичних навантажень, є наслідком більш швидкого збільшення розмірів тіла у чоловіків в онтогенезі.

Встановлено, що віковою зоною ризику при інтенсивних фізичних навантаженнях є пубертатний період. Це має велике значення при плануванні інтенсивності та об'єму м'язових навантажень у спортсменів підліткового віку, що тренуються на витривалість.

Практичне значення отриманих результатів.

Виділені показники інтракардіальної гемодинамїки, які корелюють з рівнем функціональної підготовленості спортсменів, що має велике практичне значення при контролі за ефективністю тренувального процесу.

Виявлені експериментальні дані про механізми регуляції серцевої діяльності під час м'язової роботи можуть застосовуватися при контролі за функціональним станом серця при оптимізації фізичних навантажень та при плануванні тренувального процесу.

Одержані особливості змін серцево-судинної системи молодих спортсменів в залежності від віку, статі, фізичної та функціональної підготовки можуть мати застосування при плануванні навчально-тренувального процесу, прогнозуванні спортивних досягнень та відборі для занять циклічними вилами спорту, тренувальний процес яких направлений на витривалість.


РОЗДІЛ  
І  

ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ  

  1.  Сучасні уявлення про структурно-функціональні зміни серця при фізичних навантаженнях

Значне поширення серцево-судинних захворювань і пошук ефективних способів боротьби з ними обумовлює неабиякий інтерес морфологів, фізіологів і біологів до вивчення серця у людей і експериментальних тварин при фізичних навантаженнях [29].

Як відомо, саме системі кровообігу і, насамперед, серцю належить ведуча роль в забезпеченні повноцінної працездатності організму при фізичних навантаженнях [14]. Серце являє собою центральний орган гемоциркуляції, який одним із перших реагує на вплив зовнішнього та зміни внутрішнього середовища [30].

Регулярні фізичні тренування призводять до характерних змін в частинах серця, фізіологічне збільшення якого є однією із самих помітних адаптаційних реакцій на посилені умови його функціонування [23; 61]. Зміни форми і розмірів серця внаслідок фізичних тренувань назвали спортивним серцем. Термін “спортивне серце” з плином часу набував різного значення. В той час, як одні автори вкладали в нього, безумовно, патологічний зміст, інші взагалі не визнавали правомірність існування такого терміну і говорили про “серце спортсмена”, яке володіє значною можливістю пристосування до великих фізичних навантажень. Н.Д.Граєвська [33] вказує, що Є.Засецький (1899) і Kulbs (1906) експериментально довели можливість розвитку фізіологічно збільшеного серця під впливом фізичних навантажень без його уражень.

Пізніше цей термін використовувався для позначення того ж самого явища – збільшення серця внаслідок дії спорту, однак це явище рахувалось доказом патологічної реакції і деякі дослідники називали цим терміном серце, пошкоджене спортивною діяльністю. На  даному етапі більшість авторів схиляються до думки, що терміном “спортивне серце” справедливо позначати всі фізіологічні зміни кровообігу, викликані спортивними тренуваннями. В цьому значенні його розумів Г.Ф.Ланг [50], який виділив два варіанти “ спортивного серця” – фізіологічний та патологічний, причому перехід від одного варіанту до іншого досить часто може проходити поступово і непомітно для спортсмена. Вказаних поглядів дотримується більшість сучасних дослідників [14; 32; 36; 38].

Масове поширення хвороб кровообігу розглядається як наслідок самого способу життя цивілізованої людини. Розвиток технічного прогресу викликає зменшення фізичної активності в процесі виробничої діяльності людини. На сьогоднішній день гіподинамія стає одним з провідних факторів, який негативно впливає як на здоров’я людини в цілому, так і на стан серцево –судинної системи зокрема. Не дивлячись на те, що терапія хвороб кровообігу дуже ускладнилась, одночасно вияснилось, що найбільш ефективною була б цілеспрямована і дійова профілактика цих хвороб. Саме регулярні фізичні вправи рекомендуються як важливий профілактичний засіб в боротьбі з гіподинамією.

J.Morris (1958) одним з перших прийшов до висновку, що в осіб, які займаються фізичною працею, рідше спостерігається розвиток коронарної хвороби. K.Rodahl (1970) вказує, що ризик смерті від коронарної хвороби у фізично неактивних людей в 2 –3 рази більший, ніж в активних. Н.М.Амосов     [3] приводить такий факт, що ще в 18 ст. французький лікар Тіссо говорив, що “рухова діяльність може своєю дією замінити будь-який медикаментозний засіб, але всі лікувальні засоби світу не можуть замінити дію руху.” В 20 ст. – столітті гіподинамії  і епідемії серцево–судинних захворювань – ці слова звучать ще більш впевненіше.

З року в рік все більша кількість людей компенсують недостачу фізичної активності на роботі регулярними заняттями фізкультурою, спортом. Фізична активність необхідна в любому віці, але чим людина старша, тим вона для неї важливіша. З віком втрачається значна кількість резервів організму і ті, які залишились, потрібно максимально активізувати [28; 64; 66].

Таким чином, фізичні навантаження стають одним із найважливіших способів підвищення фізичної працездатності населення, і фактором, який зміцнює здоров’я людини. Тому широке впровадження в практику нових методів дослідження було б своєчасним для повноцінної та адекватної оцінки функціонального стану серцево – судинної системи зокрема, і організму людини в цілому [3; 24; 65].

Немає ніякого сумніву в тому, що спорт і здоров’я – це, по суті справи, синоніми, і що фізичні навантаження не можуть і не повинні бути причиною виникнення будь-яких  захворювань внутрішніх органів. Але сучасний спорт характеризується високими вимогами, виконання яких вимагає інтенсивних фізичних тренувань і емоційних напружень. Все це, а також неправильно організовані заняття спортом, нераціональна методика тренування, яка сприяє виникненню перенапруження і перенавантаження, відсутність правильного режиму може призвести до розвитку різних передпатологічних та патологічних процесів [17; 32; 38].           

Серцева діяльність у спортсменів відрізняється рядом характерних особливостей від роботи серця у практично здорових людей, які не займаються спортом. Ці відмінності виникають в ході довготривалої адаптації системи кровообігу до систематичних фізичних навантажень. При цьому особливості діяльності серця спортсменів зберігаються як в стані спокою, так і в умовах м’язової роботи. В останньому випадку серце спортсмена працює більш продуктивно і, що особливо важливо, більш раціонально, ніж серце нетренованої людини [9; 13; 56].

Ф.З.Меерсон [51] вказує на переваги тренованого організму: він може виконувати роботу такої тривалості і інтенсивності, яка не під силу нетренованому організму; він відрізняється більш економним функціонуванням фізіологічних систем в спокої та при помірних фізичних навантаженнях і здатністю досягати при максимальних навантаженнях такого високого рівня функціонування цих систем, який недосяжний для нетренованого організму. Такий досконалий рівень і високі потенційні можливості функціонування тренованого організму в цілому, і системи кровообігу зокрема, можливі завдяки характерним ознакам, які виникають в “спортивному серці”.   

Наявність у спортсменів синусової брадикардії відмічена багатьма дослідниками [8; 19; 20; 21]. Вони вказують, що виникнення брадикардії пояснюється зрушеннями в стані вегетативної нервової системи в сторону переважання тонуса вагуса, яке наступає під впливом систематичних тренувань. А.Г.Дембо [36] наголошує, що брадикардія тільки тоді може розцінюватись як прояв високої тренованості, коли вона поєднується з ростом спортивних результатів. Якщо цього немає, то така брадикардія – наслідок перевтоми.

Ще одна фізіологічна особливість системи кровообігу спортсменів – зменшення хвилинного об’єму кровообігу. Ця ознака “спортивного серця” спостерігається при адаптації до фізичних навантажень на витривалість (бігуни на середні і довгі дистанції, марафонці, лижники, плавці і ін.). При цьому значне збільшення числа мітохондрій в скелетних м’язах призводить до того, що як в спокої, так і при навантаженнях мускулатура із кожного літра принесеної крові засвоює більшу, ніж в нетренованому організмі, долю кисню. В результаті цього надмірне збільшення хвилинного об’єму серця стає зайвим і організм забезпечує економність функціонування кровообігу [1; 36].

С.Г.Казьмин та співавт. [42], Е.В.Земцовский [38], А.Г.Дембо [36] приводять і інші ознаки фізіологічно спортивного серця, які спостерігаються у спортсменів, що розвивають витривалість: розвиток помірної гіпертрофії міокарда і розширення камер серця; абсолютне та відносне зростання резидуального  об’єму крові, яке дозволяє збільшити систолічний об’єм ще до того, як буде зростати венозний притік крові до серця під час навантаження; збільшення часу кровотоку, яке забезпечує краще засвоєння кисню клітинами організму; розвиток гіпотонії. А.Г.Дембо [36] зазначає, що крім фізіологічної гіпотонії зустрічаються і її патологічні форми, тому перед тим як рахувати її проявом високої тренованості у спортсмена, необхідно провести детальне клінічне обстеження.

Н.Д.Граєвська [33] пише, що систематична фізична активність, створюючи парасимпатичну настройку організму, понижує рівень гемодинаміки в спокої і покращує умови трофіки міокарда. Причому, при невеликих навантаженнях наступає вегетативна перебудова тільки необхідних морфологічних показників і чіткого підвищення працездатності ще не спостерігається. Лише із збільшенням інтенсивності і тривалості навантажень розвивається економізація кровотоку, а завдяки чітким посиленням вагусних впливів на серце підвищується працездатність.  Тільки при систематичному використанні в тренуванні великих фізичних навантажень наступає виражене збільшення працездатності серця.

Соціальний інтерес представляє аналіз процесу адаптації серця при спортивних тренуваннях. Вивчення структурних і функціональних змін апарату кровообігу під впливом фізичних тренувань має значення не тільки для фізіології спорту і спортивної медицини, але й носить загально-фізіологічний інтерес [9; 22; 34].       

Вже давно відомо, що маса і об’єм серця під впливом тренувань збільшуються. У спортсменів зростання розмірів серця вперше відмітив Henschen (1898), який оцінив цей факт як доказ несприятливого впливу спорту на серцеву діяльність. Цю думку підтримували патологи і клініцисти в кінці 19 і на початку 20 століть, в роботах яких червоною ниткою проходить ствердження про неблагоприємний вплив занять спортом на серце.

Г.Ф.Ланг в 1938 році вказав на те, що тільки надмірне м’язове напруження рано чи пізно викликає патологічні зміни в міокарді, внаслідок чого може навіть розвинутись недостатність кровообігу. Найбільш відповідним істинному положенню речей є його концепція про фізіологічне і патологічне “спортивне серце”, або, за його словами, про спортивну систему кровообігу. Основною ознакою переходу фізіологічно спортивного серця в патологічне він вважав істотне збільшення його об’єму; тут слід нагадати, що тільки при досягненні серцем певного великого розміру працездатність його буде знижуватись  [36; 59; 71; 72].                 

Отже, в багаточисленних експериментальних дослідженнях і спостереженнях було встановлено, що під впливом інтенсивної м’язової діяльності помірно збільшується об’єм серця [5; 25; 26].  

Відомо, що розміри серця людини залежать від багатьох факторів, зокрема, від маси тіла і росту, фізичної активності. Розміри серця у спортсменів теж залежать від багатьох чинників, і чи не основний з них – направленість тренувального процесу [18; 36; 49; 58].

Всяке збільшення вимог до серця обумовлене або зростанням притоку крові до нього, або збільшенням опору вигнанню крові в аорту і легеневу артерію. А.Г.Дембо і співавт. [36] пишуть, що в першому випадку гіперфункція здійснюється шляхом збільшення хвилинного об’єму крові (ХОК) і амплітуди серцевих скорочень. Це так звана ізотонічна гіперфункція [50]. Вона енергетично економна. При цій гіперфункції розвивається невелика гіпертрофія міокарда, яка поєднується з дилятацією його порожнин, що і призводить до підвищення ефективності роботи серця. В другому випадку збільшується систолічна напруга, підвищується тиск в шлуночках серця. Це – ізометрична гіперфункція.  Вона енергетично неекономна і призводить до вираженої гіпертрофії міокарда і невеликої дилятації порожнин серця [52]. В.І.Ільницький і співавт. [39] вказують, що у спортсменів, які розвивають швидкість, силу і витривалість, розвивається функціональна гіперфункція серця, яка проходить в ізотонічному та ізометричному режимах, причому у спортсменів, які розвивають загальну витривалість, переважає ізотонічний, тобто більш ефективний тип гіперфункції.       

С.В.Хрущев [70] пов’язує збільшення об’єму серця у спортсменів з розширенням порожнин серця ( його дилятацією ), розвитком гіпертрофії серцевого м’яза, або з поєднанням першого і другого.

Розширення серця морфологи ділять на тоногенне і міогенне. Тоногенне розширення має активний характер і в функціональному відношенні відповідає періодові компенсації; загальноприйнято, що тоногенно розширений серцевий м’яз здатний ще при навантаженні збільшувати хвилинний об’єм. Міогенна дилятація виникає при розслабленні, перевтомленні міокарда і в функціональному відношенні збігається з декомпенсацією серця.  

Розширення камер серця у спортсменів має, в основному, тоногенний характер. Обгрунтовано пов’язати процес збільшення просторових характеристик міокарда із змінами його діастолічного тонусу. Під впливом тренувань ваго–симпатична рівновага зміщується в сторону переважання парасимпатичного відділу [3; 33; 69]. В результаті понижується діастолічний тонус міокарда і досягається більш повне його розслаблення в умовах спокою. Внаслідок цього зростає діастолічна ємкість шлуночків (на 5-10 %). Релаксацію міокарда у спортсменів можна рахувати пусковим механізмом в розвитку дилятації серця [71].

Дилятація, як правило, комбінується з гіпертрофією серцевого м’яза. Гіпертрофія – універсальна біологічна реакція, завдяки якій забезпечується адаптація до нових, ускладнених умов функціонування органів і тканин [51; 55].

Коли інтенсивність функціонування кожного скоротливого елемента  (кардіоміоцита) підвищена, активізується генетичний апарат клітин міокарда і в результаті збільшується синтез білка і нуклеїнових кислот, і, відповідно, зростає маса м’язового волокна – розвивається гіпертрофія міокарда               [60].

Проблема оцінки гіпертрофії міокарда і збільшення серця у     спортсменів – одне з найбільш старих завдань спортивної медицини                    [46].

В умовах цілісного організму згадані раніше ізотонічна і ізометрична гіперфункції зустрічаються, як правило, одночасно, проте одна із них частіше переважає, що і визначає ступінь гіпертрофії камер серця. В залежності від того, чи комбінується гіпертрофія серця з розширенням його порожнин, її ділять на концентричну і ексцентричну. Якщо гіпертрофія розвивається без дилятації, то її прийнято називати концентричною, а якщо з дилятацією, то ексцентричною. При цьому багато дослідників ексцентричну форму гіпертрофії розглядають як наслідок перевантаження серця збільшеним об’ємом крові, а концентричну – як наслідок перевантаження підвищеним тиском крові, причому вони проводять паралель між фізичними навантаженнями на витривалість і ексцентричним типом гіпертрофії               (навантаження об’ємом), а також між статичними навантаженнями, які супроводжуються підвищенням кров’яного тиску і концентричним типом гіпертрофії ( навантаження опором ).

Отже, фізичні навантаження різноманітного характеру в більшості випадків викликають суттєву структурну перебудову частин серцевого м’яза.  При цьому виникають різні варіанти гіпертрофії відділів серця, які  залежать від направленості тренувального процесу.

Н.Д.Граєвська [32] вперше проаналізувала секційні дані по визначенню загальної маси серця, його довжини, ширини, товщини лівого і правого шлуночків у 39 кваліфікованих спортсменів різних спеціальностей, які загинули внаслідок травм. При цьому гіпертрофію обох шлуночків серця виявлено у всіх випадках, причому збільшення маси лівого шлуночка переважало в порівнянні з правим.    

Різноманітні по інтенсивності і витривалості програми фізичних вправ викликають різну ступінь збільшення маси правого і лівого шлуночків. Цю обставину слід враховувати при порівнянні кількісних даних, отриманих різними авторами.

Думки, що у спортсменів збільшена порожнина лівого шлуночка, дотримується більшість дослідників [11; 36; 37; 40], при цьому встановлюється прямий зв’язок між величиною  “спортивного серця”, його працездатністю і ростом функціональних резервів  [32; 42; 46].

Р.Anvensa etl al. при помірному фізичному навантаженні виявили переважне збільшення маси правого шлуночка. J.Keul et al. зазначає, що фізичне тренування викликає збільшення  навантаження на серце, в цьому випадку обидва шлуночки повинні виконувати однакову додаткову роботу. Однак, якщо початковим стимулом є об’ємне навантаження, то більша діастолічна напруга буде припадати на одиницю об’єму правого шлуночка. Цією обставиною автор пояснює більш виражену гіпертрофію міокарда правого шлуночка серця в умовах фізичного навантаження. E.J.Van Liere et al. виявили приблизно однакову ступінь гіпертрофії правого і лівого шлуночків у експериментальних тварин при інтенсивних фізичних тренуваннях. М. Galderisi et al., при подібних умовах досліду фіксували збільшення абсолютної маси серця на 18%, при цьому маса лівого шлуночка зростала на 21%.

Н.А.Агаджанян і співавт. [4] вказують, що тільки у спортсменів, які тренують витривалість, помірно збільшується маса міокарда і кінцево – діастолічний об’єм лівого шлуночка серця.

Як видно з вищенаведених фактів, серед дослідників немає єдиної думки щодо ступеня гіпертрофії правого і лівого шлуночків при фізичних навантаженнях, причому в різних авторів зустрічаються майже протилежні погляди. Це свідчить про необхідність та доцільність вивчення даної проблеми.

Г.С.Козупіца і співавт. [47] дослідили перебудову частин міокарда на різних етапах довготривалої адаптації до фізичних навантажень. Вони виявили, що на початковому етапі порожнина лівого шлуночка розширюється швидше, ніж збільшується маса серцевого м’яза. Через деякий час, на рівні високої адаптації, збільшення маси міокарда починає випереджати динаміку дилятації порожнини лівого шлуночка. На етапі максимальної адаптації морфологічна перебудова серця закінчується. Н.А.Агаджанян і співавт. [4] зазначають, що досягнення високого рівня майстерності в спорті, і, зокрема, покращення спортивних результатів до рівня міжнародних, можливе без додаткового росту маси серцевого м’яза і інколи навіть з її зменшенням.

Разом з тим, в доступній літературі є мало даних про структурні зміни  передсердь при фізичних навантаженнях. В процесі довготривалої адаптації до фізичних тренувань передсердя і шлуночки піддаються гіпертрофії не в однаковій мірі. Зокрема, А.С.Чінкін [73] вказує, що маса передсердь при однакових режимах навантажень збільшується більш значніше ніж маса шлуночків. Причому, переважаюча гіпертрофія передсердь в значній мірі обумовлена, на думку автора, тим, що вони відрізняються більшою ніж шлуночки чутливістю до різноманітних впливів.

Знання структурно – функціональних особливостей спортивного серця важливо необхідні. Сьогодні гіпертрофія міокарда у спортсменів розглядається як стадійний процес. При цьому розрізняють три стадії гіпертрофії: фізіологічну, перехідну і патологічну. Надзвичайно суттєвим на сьогодні є твердження Г.Ф.Ланга (1938) про те, що перехід від фізіологічного - “спортивного серця” до патологічного і розвиток недостатності серця відбуваються поступово і непомітно для спортсмена.  Кожний лікар повинен чітко уявляти, що гіпертрофія серця містить в собі передумови патології. Тому правильна клінічна оцінка даних, отриманих при вивченні серцево-судинної системи спортсмена, є основою не тільки для вирішення питання про стан тренованості, але й для ранньої діагностики різних передпатологічних і патологічних станів [25; 31; 47]. Захворювання серця у спортсменів, в основному, викликані неправильно організованими і нераціональними тренуваннями, які сприяють виникненню перевантаження і перенапруження. Перенавантаження не обов’язково викликаються великим та інтенсивним фізичним навантаженням. Під перенапруженням і перенавантаженням слід розуміти стан, який виникає при виконанні м’язової роботи, яка перевищує можливості даної особи в момент її виконання. При цьому може розвинутись гостра серцева недостатність. Отже, одне і те ж фізичне навантаження може бути як надмірним, так і недостатнім не тільки в різних людей, але і в однієї і тієї ж особи, в залежності від стану її тренованості на даний момент. Тому особливу цікавість представляють індивідуальні особливості адаптації серця до систематичних фізичних навантажень [15; 36; 41].

Таким чином, в літературі є немало робіт, присвячених адаптаційним змінам в частинах серцевого м’яза спортсменів. Ці питання неодноразово обговорювались на наукових конференціях, з’їздах, симпозіумах, на сторінках спортивних і медичних журналів, тематичних збірників, але у вирішенні більшості з них до сьогоднішнього дня не існує єдиної думки.  


1.2. Особливості структури та вікового розвитку фізичної працездатності

У поняття "фізична працездатність" вкладається різне по своєму змісту значення. Так, у ряді джерел вживають вираз "працездатність як здатність до фізичної праці", "функціональна здатність", "фізична витривалість" і т.д. [44]. Найчастіше терміном "фізична працездатність" позначається, на думку И.В.Аулик (1990), потенційна здатність людини виявляти максимум фізичного зусилля в статичній, динамічній чи змішаній роботі.

При цьому И.В.Аулик (1990) підкреслює, що без даних про фізичну працездатність досліджуваних осіб немає можливості судити про стан здоров'я, про загальний фізичний розвиток.

Зрозуміло, кількісне визначення фізичної працездатності, насамперед, необхідне при організації фізичного виховання дітей і підлітків різних віково-статевих груп, при відборі, плануванні і прогнозуванні учбово-тренувальних навантажень спортсменів.

Вважається, що фізична працездатність залежить від морфологічного і функціонального стану різних систем організму. У зв'язку з цим розрізняють ергометричні і фізіологічні показники фізичної працездатності. Для оцінки працездатності при руховому тестуванні в практиці спортивної фізіології звичайно використовується сукупність цих показників, тобто результат проробленої роботи і ціна адаптації організму до даного  навантаження.

З вищесказаного випливає, що "фізична працездатність" - поняття комплексне. До компонентів комплексного механізму фізичної працездатності, відповідно до запропонованої схеми И.В.Аулик і С.Б. Тихвинского, Я.Н.Бобко (1991), відносяться: статура (тілобудова) і aнтропометричні показники: потужність, ємність і ефективність механізмів енергопродукції аеробним і анаеробним шляхом; сила і витривалість м'язів. Сюди ж вони відносять і стан ендокринної системи. Відповідно до досліджень С.Б.Тихвинского і Я.Н.Бобко (1991), корекція між окремими факторами варіює в широких межах. На думку даних авторів, безсумнівний вплив на фізичну працездатність справляє і самопочуття людини, її стан здоров'я, опірність по відношенню до ушкоджуючих факторів. Безперечно і те, що максимальний прояв фізичної працездатності значною мірою залежить від мотивації індивідуума. Невипадково, саме в підлітковому віці в результаті фізичного перенавантаження падає фізична працездатність на фоні погіршення самопочуття і стану здоров'я, втрати мотивації до занять спортом.

Однак більшість фахівців розглядають фізичну працездатність у більш вузькому змісті як функціональний стан кардіореспіраторної системи [43; 68; 70]. Подібна концепція також цілком виправдана, тому що в принципі саме кардіореспіраторна система забезпечує фізичну працездатність і в певній степені лімітує її, оскільки неможливо безмежно збільшувати хвилинний об’єм кровообігу і хвилинний об’єм дихання. Дані Ф.З.Меерсона (1973) показують, що реакції термінової і довгострокової адаптації особливо чітко прослідковуються в змінах функціонального стану насамперед серцево-судинної системи. Тому при масових дослідженнях часто обмежуються визначенням потужності фізичного навантаження при досягненні частоти серцевих скорочень 170 ударів за хвилину (показник PWC170), або визначенням максимуму аеробної потужності (МСК), що цілком обґрунтовано прийнято вважати головним фактором фізичної працездатності.

Разом з тим, не знайдений істотний зв'язок між працездатністю висококваліфікованих спортсменів і МСК. Відомо також, що спортсмени з близькими і навіть однаковими величинами МСК показують широку варіабельність у станах на стаєрських дистанціях. З іншого боку, за даними В.Л.Карпмана (1984), величини PWC170 у гімнастів високої кваліфікації коливаються в тих же межах, що й у нетренованих, але це не означає, що фізична працездатність у них однакова.

Математичний аналіз показав, що в процесі адаптації до фізичних навантажень аеробні можливості вдосконалюються в послідовному “освоєнні” різних категорій резервів дихальної системи: потужності, мобілізаційної властивості та ефективності-економності на рівні середніх величин аеробних можливостей (до 60 мл/кг хв). Домінуюче значення має підвищення потужності дихальної системи. В подальшому роль резервів потужності дихальної системи знижується, хоча вентиляційні можливості легень, особливо підтримка ними високих величин хвилинного об’єму дихання на рівні МСК, ще зростає. Високий рівень аеробних можливостей (до 75 мл/кг хв) характеризується підвищенням резервів мобілізаційної властивості (підвищення відношення величини дихального об’єму до життєвої величини легень до 50% і відношення величини вентиляції на рівні МСК до максимальної вентиляції легень до 70-75%).

Отже, тренований організм використовує досягнуті раніше резерви потужності більшою мірою, ніж менш підготовлений. Ці резерви зберігають своє значення і при дуже великих величинах МСК, однак на цьому стані найбільш характерною ознакою є мобілізація резервів ефективності, що веде до подальшого вдосконалення аеробних можливостей, підвищення їх ККД [63].

Життєва ємність легень (ЖЄЛ) - максимальний об’єм повітря який можна вдихнути після спокійного видиху. Величина ЖЄЛ у дітей і підлітків залежить від віку, статі, росту, обхвату грудей, ступеня фізичної тренованості. Найбільших величин ЖЄЛ досягає до 25-30 років. Між величиною ЖЄЛ і МСК існує досить тісний корелятивний зв’язок [44].

Підсумовуючи сказане, на нашу думку МСК і PWC170  поряд з іншими факторами в багатокомпонентній структурі фізичної працездатності спортсмена є лише складовою її  частиною, тоді як остаточний висновок про рівень фізичної  працездатності можна зробити тільки після комплексної оцінки  всіх складових її компонентів При цьому ми розділяємо точку  зору И.В.Аулик (1990), що чим більша кількість врахованих факторів, тим точніше буде уявлення про працездатність обстежуваного. На думку С.В.Хрущева (1977), при масовому обстеженні юних  спортсменів як мінімум повинні проводитися антропометрія, вимір максимуму аеробної потужності і м'язової сили, визначення  PWC170. Тут же варто додати, що доцільно розширити  комплексну програму обстеження стосовно даного мінімуму, зокрема, ввівши визначення додаткових показників працездатності, наприклад, функціональні проби серцево-судинної системи, тестування швидкісних і швидкісно-силових якостей, загальної витривалості.

Звичайно, у першу чергу варто вимірювати ознаки, що закладені в модельній характеристиці спортсмена конкретного виду спорту і мають найбільше значення для досягнення високого спортивного результату, наприклад, довжина тіла і сила м'язів кисті рук в баскетболі, або ж аеробна й анаеробна продуктивність, швидкісно-силові якості і витривалість у футболі і т.д. Але при цьому обстеження все ж таки повинне проходити за повною схемою. Лише тільки в цьому випадку, на нашу думку, можна одержати об'єктивну характеристику працездатності і тренованості юних спортсменів у кожному  конкретному випадку.

И.В.Аулик (1990) вважає, що фактори, що визначають фізичну працездатність і тренованість, частково збігаються. Це відноситься, насамперед, до аеробної й анаеробної продуктивності, силі м'язів, стану здоров'я і т.д. Однак, на думку  В.С.Фарфеля (1975), у кожному конкретному виді спорту визначальну  вагу має один з так званих аспектів тренованості: педагогічний (техніка спортивних вправ і змагальна так тика); психологічний (психічний стан спортсменів, їхня сумісність у команді, мотивація); медичний (морфофункціональний стан основних фізіологічних систем організму). Однак, в даному випадку можуть виникати принципові заперечення оцінки стану тренованості лише тільки по одному з вищезгаданих аспектів.  Незаперечний залишається факт, що певну вагу в конкретних видах спорту  мають педагогічний і психологічний аспекти тренованості. Поряд з цим необхідно підкреслити, що визначальною основою резервних можливостей організму, його кінцевого корисного адаптивного результату в будь-якому виді спорту все-таки є морфофункціональні передумови, тобто матеріальний субстрат. Тому в наших дослідженнях зроблений основний акцент на медико-біологічному аспекті дослідження фізичної працездатності і тренованості. У спортивній фізіології це найчастіше позначається як дослідження фізичної підготовленості.

Встановлено, що з віком працездатність зростає як у дітей, що займаються спортом, так і не спортсменів. Однак приріст за рік показників фізичної працездатності неоднаковий, він вищий у спортсменів в порівнянні з не спортсменами.

Крім того, у дітей одного календарного віку, але різного рівня біологічної зрілості не тільки відрізняються абсолютні і відносні показники тесту PWC170, але й спостерігаються більш високі їх прирости у акселератів. Тому для відбору та прогнозування в дитячому спорті важливо враховувати співвідношення приросту морфологічних та функціональних показників, які характеризують фізичну працездатність [16].

Велоергометричні дослідження фізичної працездатності показують, що організм дітей та підлітків добре адаптується до фізичних навантажень зростаючої потужності. Кількісні показники фізичної працездатності у хлопчиків та юнаків підвищуються з віком. Це підвищення носить поступовий, але нерівномірний характер, найбільше підвищуючись в 16 та 17 років (на 23%) і менше в 13 років (на 8%) [6].

Безперечно, при оцінці рівня фізичної підготовленості всі показники повинні бути зіставлені з відповідними віковими нормативами. Без цього, а також без знання критеріїв адаптації (Л.Е.Любомирский, 1991) просто неможливо оцінити характер поточних змін, що відбуваються в організмі під впливом м'язової діяльності, побудувати модель онтогенетичного розвитку в умовах розширеного рухового режиму, прогнозувати можливі порушення в стані здоров'я і вносити відповідну корекцію в режим спортивних тренувань.


РОЗДІЛ ІІ

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1. Об’єкти дослідження

Для дослідження ми обрали практично здорових людей 14-22 років, спортсменів циклічного виду спорту (веслування на байдарках), тренувальний процес яких направлений перш за все на розвиток витривалості. Крім того, було досліджено контрольну групу, практично здорових осіб цієї ж вікової групи.

Відповідно до мети роботи, яка передбачала вивчення особливостей прояву антропометричних та функціональних показників у підлітків та молоді, крім групи спортсменів веслування на байдарках (ДЮСШ „Колос”), які використовують циклічні фізичні навантаження, направлені на витривалість (n = 45), були сформовані контрольні групи підлітків у загальноосвітніх школах м. Луцька та студентів Луцького інституту розвитку людини Університету „Україна” (n = 50). В експериментальній та контрольній групах був проведений розподіл за статевими ознаками.

2.2. Методи дослідження

Для вивчення стану і змін серцево-судинної системи при циклічних фізичних навантаженнях використовувалися наступні методи дослідження: динамічний контроль за частотою серцевих скорочень, артеріальним тиском, електрокардіограмою (ЕКГ), ехокардіографія (ЕхоКГ), визначали фізичну працездатність та максимальне споживання кисню.

Реєстрація електрокардіограми (ЕКГ) проводилася за допомогою
електрокардіографа
ЕКГ «Поли-Спектр-12». Електрокардіограму реєстрували у грудних відведеннях по Небу-Бутченко. Аналізувалися такі показники ЕКГ: інтервали R-R, P-Q, Q-T, S-T, шлуночковий комплекс QRS до та після дозованих навантажень.

Дозовані фізичні навантаження в наших дослідженнях виконувалися на велоергометрі «Corival» в положенні сидячи. Сидіння велоергометра встановлювали на такому рівні, щоб у нижньому положенні педалі нога досліджуваного була повністю випрямлена в колінному суглобі. Виконувалося два навантаження по 5 хв кожне, з інтервалом між ними 3 хв. Частота педалювання контролювалася тахометром і становила 60 об.·хв-1. Розрахунок потужності першого і другого навантажень здійснювали з урахуванням маси тіла. Перше навантаження з розрахунку 1 Вт (6 кгм·хв-1) на 1 кг маси тіла, а друге - 2 Вт (12 кгм ·хв-1) на 1 кг маси тіла. У кінці першого і другого навантаження методом електрокардіографії реєструвалася ЧСС, при цьому датчики були розташовані за методом Небо-Бутченко. У кінці п'ятої хвилини при першому навантаженні ЧСС становила 100-120 уд·хв-1, а при другому 140-160 уд·хв-1.

Наступні дослідження проводили за допомогою ехокардіографа Вrjuel&Kjal в М-режимі. Цей режим забезпечує реєстрацію зміни структур серця в реальному часі. Зображення формується з безперервним розгортанням у часі і одночасно з розгортанням за глибиною.

Цим методом ми вивчали наступні показники; кінцево-діастолічний розмір, кінцево-систолічний розмір, кінцево-діастолічний об'єм, кінцево-систолічний об'єм, ударний об'єм, хвилинний об'єм кровотоку, фракцію викиду, ступінь скорочення передньо-заднього розміру лівого шлуночка в систолі, ударний індекс, серцевий індекс, масу міокарда лівого шлуночка, задню стінку лівого шлуночка, між шлункову перетинку в діастолі.

Статистичну обробку даних здійснювали методами варіаційної статистики за допомогою комп'ютерної програми STATISTIKA. Вірогідність різниці між контрольними і піддослідними групами оцінювали за t - критерієм Ст'юдента. Вірогідною вважали різницю між порівнюваними серіями досліду при р < 0,05.


РОЗДІЛ ІІІ

ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ І АДАПТАЦІЯ

ОРГАНІЗМУ ЮНАКІВ ТА МОЛОДІ

ПРИ ЦИКЛІЧНИХ ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕННЯХ

3.1. Особливості фізичного розвитку та фізичної працездатності людей молодого віку при циклічних фізичних навантаженнях

Отримані при проведенні антропометричних досліджень людей молодого віку дані показують, що під впливом фізичних тренувань різної інтенсивності та циклічності суттєво змінюються та поліпшуються функції органів і систем, що найчастіше призводить до виражених позитивних змін у стані фізичного та психічного здоров'я. Наші дослідження антропометричних характеристик молоді при циклічних фізичних навантаженнях багато в чому підтвердили відомі літературні дані, але були відміченні і суттєві особливості (табл. 3.1), які підтвердженні на репрезентативній вибірці. Дослідження проводилися на 45 спортсменах веслувальниках (25 чоловіків та 20 жінок ) і в контролі на 50 особах (28 - чоловіки та 22 - жінок), які не займаються спортом.

При цьому ми враховували, що фізичний розвиток дівчат та юнаків має свої особливості. Параметри тіла людини (довжина і маса тіла) в значній мірі генетично детерміновані. Проте раціонально організована фізична активність може впливати на їх вікові зміни у широких межах. За допомогою фізичних вправ в значній мірі можна впливати на масу тіла. Але вага у спортсменів збільшується, в основному, не за рахунок жирового компоненту (табл. 3.1), а у осіб, які не займаються спортом, збільшення ваги з віком відбувається в значній мірі за рахунок збільшення кількості жиру. Варто відмітити, що особливо інтенсивний приріст знежиреної маси відзначається у спортсменів -веслувальників: у хлопчиків у віці 14-15 років (табл. 3.1.) і у дівчаток - в 14-15 років. Інтенсивність збільшення маси стає більш вираженою при збільшенні стажу спортивних тренувань у спортсменів веслувальників на байдарках (табл.3.1). Тренування суттєво впливають на організм і чим старший вік і більший спортивний стаж, тим помітніше наступають кількісні зміни ваги тіла під впливом занять спортом.

Таблиця 3.1.

Вікова динаміка антропометричних показників зросту, ваги,

Вік, роки

Стать

Антропометричні показники

Ріст,см

Вага, кг

Динамометрія, кг

Правої руки

Лівої руки

Спорт.

Контр.

Спорт.

Контр.

Спорт.

Контр.

Спорт.

Контр.

14-15

Ч

182,94

±1,30

168,25

±0,96*

71,31

±1,28

57,12

±0,84**

36,75

±1,38

31,86

±0, 78*

32,95

±1,26

31,05

±0,79

Ж

176,07

±1,06

163,36

±1,03*

63,93

±1,01

57,99

±0,88*

29,97

±0, 47

26,67

±0,75*

24,27

±0,95

24,98

±0,67

16

Ч

187,00

±1,74

173,56

±1,14*

73,27

±1,74

61,25

±0,88*

37,09

±1,51

34,28

±0,79*

33,64

±1,29

33,18

±0,85

Ж

178,89

±1,47

164,42

±1,20**

69,89

±1,24

59,36

±0,99**

34,56

±2,79

29,18

±0,79*

27,56

±1,56

25,34

±0,56

17

Ч

187,11

±0,92

176,26

±0,89

74,00

±1,83

62,29

±0,89**

42,89

±2,63

39,08

±0,96*

40,00

±2,24

34,12

±0, 64*

Ж

177,66

±1,09

165,22

±1,03**

69,78

±2,81

61,33

±0,85

30,39

±0,96

28,89

±1,38

27,33

±1,67

27,20

±0,59

18

Ч

187,71

±1,21*

175,26

±0,89**

77,29

±3,10

69,79

±1,23

49,43

±2,38

44,59

±1,02*

41,14

±2,13

36,52

±0,96*

Ж

180,83

±2,99

166,12

±0,68**

78,00

±3,56

59,75

±0,39**

31,67

±1,50

31,69

±0,60

28,33

±1,31

28,94

±0,76

19-22

Ч

192,42

±1,42

175,99

±1,50**

90,67

±2,0

77,35

±0,99

61,33

±1,66

52,72

±0,99**

42,00

±1,32

38,75

±0,92*

Ж

187,00

±1,69

166,60

±1,05**

76,78

±2,11

63,35

±1,18*

36,44

±1,61

32,38

±0,64*

29,56

±1,26

30,16

±0,70

динамометрія у чоловіків і жінок спортсменів та в контролі

* - р< 0,05; ** - р<0,0І (вірогідність різниці значень між групою спортсменів та в контролі)

При дослідженні антропометричних показників у спортсменів веслувальників та в контролі з'ясували, що ріст, вага та динамометрія правої та лівої руки вірогідно збільшуються, причому закономірно і у віковій динаміці. Достовірна зміна цих значень у спортсменів спостерігається як на перших етапах спортивних навантажень, так і на більш високих рівнях спортивної майстерності. Результати представлених досліджень дозволяють вважати, що більші розміри тіла у спортсменів на відміну від однолітків-неспортсменів спочатку були генетично детерміновані, а потім стали результатом занять спортом і залишалися таким ж внаслідок інтенсивних занять спортом, що підтверджують дані літератури. Як відомо, у пубертатному періоді проходять суттєві зміни фізіологічних функцій, в тому числі і функцій апарату руху і його важливої складової частини - м'язової системи. Максимальний приріст відносної сили (сила на 1кг маси тіла) відмічається до 14-15 років. Саме в цьому віці показники відносної сили м'язів дівчаток значно поступаються відповідним показникам хлопчиків. Досліджуючи вікові зміни м'язової витривалості у дівчаток, що не займаються спортом, ми знайшли, що в період з 14-І5 до 16, 18 років вони вірогідно посилюються, найвищий показник відмічений у дівчат спортсменок 18, 19-22 років.

В процесі вивчення абсолютних показників динамометрії правої та лівої руки встановлено, що кистьова динамометрія виявляє тенденцію до збільшення силових показників із віком у чоловіків спортсменів більшій мірі, ніж у чоловіків контролю. У спортсменів веслувальників чітко простежується збільшення як показників кистьової динамометрії правої руки, так і лівої руки, на відмінну від чоловіків контролю, які не займаються спортом. Ми спостерігали статистично достовірні більші параметри абсолютних показників кистьової динамометрії правої та лівої кисті у спортсменів - веслувальників по відношенню до контролю, як у чоловіків так і у жінок.

Відомо, що життєва ємність легень (ЖЕЛ), як антропометричний показник, в значній мірі залежить від фізичного розвитку, віку, статі, тренованості людини та ін. Наші дослідження показали, що до початку підліткового віку (14-15 років) у дівчаток резервний об'єм повітря складає 23,3 % загальної та 27,7 % життєвої ємності легень, а резервний об'єм повітря юнаків 4-15 років складає 47,4% загальної і 52,6% життєвої ємності легень. З віком резервні об'єми видиху та вдиху відносно загальної ємності легень збільшуються, а дихальний і залишковий об'єми зменшується. В пубертатному періоді з'являються суттєві статеві відмінності ЖЄЛ. ЖЄЛ у дівчаток 14 років помітно менша, ніж у юнаків. Природно, що у дівчат і жінок життєва ємність легень менша, ніж у юнаків і чоловіків. Найбільша величина цих показників досягає до 25-30 років.

Визначення фізичної працездатності спортсменів та контролю за допомогою велоергометричного тесту PWC170 показало, що в наших дослідженнях у спортсменів середні показники абсолютної величини навантаження при PWC170 складають 1454 кгм/хв, а відносна величина навантаження дорівнює 48,3 кгм /хв· кг у чоловіків, а у жінок спортсменок в свою чергу становить 1074 кгм /хв та відносна величина навантаження 44 кгм/хв· кг. Тест PWC170 застосовують для обстеження висококваліфікованих спортсменів, але разом з тим він має своє застосування при вивченні індивідуальної працездатності у новачків та у молодих спортсменів. Максимальне споживанню кисню ми розраховували після визначення величини навантаження при PWC170. Існування високої кореляції між величинами МСК і PWC170 (коефіцієнт кореляції за даними різних дослідників рівний 0,7-0,9) дозволяє визначити розрахунковим методом МСК. Максимальне споживання кисню відображає максимальну аеробну потужність організму при фізичних навантаженнях. Ця величина характеризує верхню межу доступного організмові рівня окислювальних процесів, максимально підсилених м'язовою роботою.

Оскільки існують суперечливі відомості щодо рівня й вікових особливостей аеробної продуктивності молоді при фізичних навантаженнях, нами були проведені дослідження, які дозволили об'єктивно оцінити аеробну продуктивність організму представників чоловічої і жіночої статі віком від 14 до 22 років. Для вивчення вікової динаміки показників аеробної продуктивності обстежувані поділялися на п'ять вікових груп: І група - 14-15 років, ІІ - 16 років, Ш - 17 років, IV - 18 років, V - 19 - 22 роки.

Як видно з таблиці 3.2., чоловіки контролю мають достовірно нижчі показники PWC170 по всіх вікових категоріях, ніж спортсмени, які у 19-22 років досягають найбільших результатів на відмінну від контролю. Значення PWC170 у не тренованих стає зрозумілим, тому що серед чоловіків контролю були особи з різними розмірами тіла, мали неоднаковий руховий досвід, і вели різний за фізичною активністю спосіб життя. Показники змін максимального споживання кисню при віковому порівнянню спортсменів та чоловіків контролю прямо пропорційно відображають показники змін величини навантажень при PWC170 (табл. 3.2).

Таблиця 3.2.

Показники аеробної продуктивності і PWC 170 у спортсменів і в

контролі у осіб чоловічої та жіночої статі різного віку

Вік, роки

Стать

Показники

РWC170, кгм/хв

МСК мл/хв/кг

спортсмени

контроль

спортсмени

контроль

14-15

Ч

1248,13±52,74

838,05±42,15**

47,23±1,20

39,98±0,84*

Ж

803,33±30,47

621,50±39,30*

40,56±0,85

33,36±0,64*

16

Ч

1239,09±78,38

849,36±44,23**

45,53±1,72

40,79±0,78*

Ж

1000,00±65,62

695,04±45,15**

41,33±1,20

34,89±0,66*

17

Ч

1547,78±88,47

980,25±42,48**

51,99±2,02

42,03±0,89**

Ж

1135,56±64,23

720,50±4636**

46,33±3,17

36,48±0,78**

18

Ч

1510,00±108,36

1149,58±55,69**

49,53±2,69

43,00±0,91*

Ж

1171,71±129,88

780,87±48,26**

41,57±2,85

38,16±1,05

19-22

Ч

1726,67±92,91

1195,6±67,90**

47,14±0,96

43,19±1,38*

Ж

1257,78±95,04

831,20±50,50**

50,26±1,53

39,07±**

* - р< 0,05; ** - р<0,0І (вірогідність різниці значень між групою спортсменів та в контролі)

Треба відмітити, що фізична працездатність в значній мірі залежить від кваліфікації спортсменів. Так, у новачків спортсменів величина PWC170 коливається в межах 1200 - 1500 кгм/хв, у спортсменів міжнародного класу дана величина досягає 2000 кгм/хв. Таким чином, тільки заняття циклічними видами спорту, тренувальний процес яких направлений в першу чергу на витривалість, пов'язані з підвищенням аеробної продуктивності, що призводить до зростання показника PWC170. У контролі у юнаків спостерігаються достовірно менші показники фізичної працездатності. Так, у юнаків 14 -15 років в контролі зафіксовано значення фізичної працездатності 835,05±42,15 кгм/хв, яке закономірно збільшується з віком і у 19-22 років дорівнює 1195,6±67,90 кгм/хв, тоді як у спортсменів, починаючи з 14-15 років, PWC170 становить 1248,13±52,71 кгм/хв, і в 19-22 роки ми отримали результати 1726,67±92,91 кгм/хв.

Фізичні можливості організму жінок розвинені інакше і менше, ніж у чоловіків, тому що жінки виконують менше механічної роботи, відповідно, вони мають значно менші показники фізичної працездатності. Всі досліджені значення при PWC170 у жінок закономірно нижчі, ніж у чоловіків як в контролі, так і в спортсменок. Як видно з таблиці 3.2., при обстеженні жінок, які не займаються спортом, величини PWC170 коливаються в межах від 621,50±39,30 до 831,20±50,50 кгм/хв. А у спортсменок, які займаються циклічним видом спорту, показники PWC170 значно вищі, в 14-15 років ми отримали 803,33±30,47 кгм/хв, а в 19-22 роки на піку їх спортивної кваліфікації спостерігали 1257,78±95,04 кгм/хв (табл. 3.2). Індивідуальні коливання величини PWC170 у жінок визначаються такими ж факторами, як і у чоловіків: особливостями конституції, рівнем фізичної активності.

Як відомо, найбільшої величини МСК людина досягає до 18-20 років, після 25-30 років МСК знижується і до 70 років становить близько 50% від колишнього у віці 20 років. В наших дослідженнях у спортсменок, які займаються циклічними видами спорту, достовірно вищі показники МСК на відміну від показників МСК у жінок, що не займаються спортом. Відповідно, у спортсменок в 19-22 роки МСК дорівнює 50,26±1,53 мл/хв/кг, а в контролі 39,07±1,26 мл/хв/кг. У 14-15, 16, 17,18 років величина МСК жінок спортсменок вірогідно нижча, ніж у чоловіків. Але у 19-22-річних чоловіків показник максимального споживанню кисню нижчий, ніж у жінок того ж віку. Це пов'язано з тим, що при перерахунку на 1 кг маси тіла відносно величини PWC170 у чоловіків одержують порівняно невеликі значення, тому що чоловіки спортсмени-веслувальники мають велику вагу тіла. Звідси випливає, що відмінності в МСК між чоловіками і жінками спортсменами практично зникають, якщо МСК співвідносять із вагою тіла. Порівняльний аналіз показників аеробної продуктивності організму у спортсменів та спортсменок дає підстави стверджувати, що абсолютна величина максимального споживання кисню в усі досліджувані вікові періоди в чоловіків значно вища, ніж у жінок.

Суттєві вірогідні зміни ЧСС та АД у спортсменів при PWC170  в порівнянні з контролем не спостерігаються, оскільки тестові фізичні навантаження (в даному випадку PWC170) не є суттєвими, вони не наблизилися до того обсягу та інтенсивності навантажень, які спортсмени мають при тренувальному процесі.

3.2. Адаптаційні реакції серцево-судинної системи на фізичні навантаження за даними електрокардіографії

Електрокардіограму реєстрували у грудних відведеннях по Небу-Бутченко. Аналізувалися такі показники ЕКГ: інтервали
R-R, P-Q, Q-T, S-T, шлуночковий комплекс QRS до та після дозованих
фізичних навантажень. При цьому отримані дані порівнювалися з нормою.

Виявлено, що атріовентрикулярна провідність, яка оцінюється за тривалістю інтервалу P-Q, знаходиться в межах норми - від 0,12 до 0,20  с   і в середньому дорівнює 0,165 с. Тривалість комплексу QRS коливається від 0,07 до 0,10 с (в середньому 0,084 с), що є межею норми, і тільки в невеликої кількості спортсменів величина комплексу QRS складала 0,12 с. При цьому спостерігалися ознаки часткової блокади правої ніжки Гіса. Аналогічні зміни, але без розширення комплексу QRS, спостерігали ще у 13,5% спортсменів веслувальників. Більшість авторів трактують дане явище у спортсменів як варіант норми.

Існує достовірна різниця між інтервалами R-R, всі інші показники ЕКГ (P-Q, Q-T, S-T та комплекс QRS) мають сталі значення. Адекватність чи неадекватність адаптації міокарду визначається величиною та тривалістю навантажень, а також індивідуальними особливостями функціонування серця.

Треба відмітити, що в період максимальних фізичних навантажень значно збільшується ризик розвитку патологічного стану, спостерігається гостре фізичне перенапруження, що проявляється різкою слабкістю, головокружінням, змінами ЕКГ (двофазні зубці Т у відведеннях V4, різке зниження амплітуди зубців Т у відведеннях V5-6), реєструються поодинокі політопні (шлуночкові та передсердні) екстрасистоли. Рання діагностика, використання медикаментозних засобів та корекція  тренувального режиму дає можливість швидко ліквідувати передпатологічні зміни.

Наші дослідження показали скорочення електричної систоли (Q-T) у 14-15 річних спортсменів після фізичних навантажень та збільшення її тривалості у 16 та 19-22-річних до та після тренувальних навантажень. Можливо, що скорочення інтервалу електричної систоли (Q-T) у 14-15 річному віці пов'язано з недостатньою тренованістю і, очевидно, також з віковими особливостями функцій серця. Збільшення тривалості механічної і електромеханічної систоли виявлено у 14-15 річних спортсменів, що свідчить про помітні зміни в біоелектричній активності міокарду під впливом короткочасних швидкісних та силових навантажень.

При порівнянні тривалості інтервалу P-Q виявлені наступні зміни: у 14-15 річних спортсменів академічного веслування тривалість інтервалу збільшилася, що збігається з вираженою брадикардією і подовженням систоли, а у 16, 17, 19-22-річних спортсменів під впливом фізичних навантажень тривалість цього інтервалу суттєво не змінилася. Відносне подовження інтервалу P-Q та брадикардія розглядається як фізіологічна особливість серця тренованих осіб, що зумовлено підвищенням тонусу блукаючого нерва. В ході дослідження ми не виявили закономірного зв'язку між тривалістю інтервалу P-Q та тривалістю серцевого циклу.

На основі порівняльного аналізу зубців електрокардіограми (ЕКГ) виявлені наступні закономірності. До фізичних навантажень в спортсменів та в контрольної групи амплітуда зубця Р з віком майже не змінюється.   Після навантаження амплітуда зубця Р виявляє тенденцію до підвищення у юних спортсменів 14-15 років, що, очевидно, пов'язано з характером та тривалістю фізичних навантажень. Амплітуда зубця R у підлітків контрольної групи з віком до 14-15 років дещо знижується, а з 16 років підвищується. Вищезгаданих закономірностей у юних спортсменів нами не виявлено. До фізичних навантажень у порівнянні з контрольною групою амплітуда зубця R у 14-15-річних дещо нижча; у 16-17-річних спортсменів  амплітуда зубця R в порівнянні з контрольною групою майже не змінилася. Після фізичних навантажень амплітуда зубця R зростає, починаючи з 14-15 років. Отже, наші дані, як і дані літератури, свідчать про те, що зміни амплітуди зубця R залежать від характеру фізичних навантажень і вікових особливостей функцій серця.

За одержаними даними, у 16,17,18-річних спортсменів тривалість комплексу QRS змінюється незначно, а у 14-15-річних спостерігається його подовження (особливо в грудних відведеннях), що розглядається нами як варіант початкового впливу фізичних навантажень. Комплекс QRS змінюється у спортсменів високої кваліфікації в процесі регулярних фізичних навантажень.

Одержані дані дають підставу стверджувати, що тривалі фізичні навантаження - веслування, відбиваються на характері реагування серцево-судинної системи на тривалі фізичні навантаження у різних вікових групах і визначаються, очевидно, вихідним станом організму, індивідуальними особливостями функціонування серця. Кількісні значення змін інтенсивності серцевого компоненту у більшості піддослідних груп за час виконання фізичного навантаження були адекватними в залежності від сили та тривалості навантажень. У деяких осіб спостерігалися також відхилення від попереднього висновку, тобто були не адекватними. Дослідження продемонстрували той факт, що забезпечуючи енергетичну та динамічну діяльність, серцева функція є надзвичайно реактивною та інформативною до навантажень різної тривалості.

3.3. Ехокардіографічні дослідження центральної гемодинаміки та морфометричних показників серця при циклічних фізичних навантаженнях

Проведенні ехокардіографічні дослідження центральної гемодинаміки і морфометричних показників серця при циклічних фізичних навантаженнях. показали, що у юнаків спортсменів в 14-15 років серцевий викид має найбільше максимальне значення. Серцевий викид збільшується пропорційно потужності фізичного навантаження. В інших групах 16, 17, 18 років серцевий індекс кровотоку зростає більш повільніше, а в 19-22 роки навіть зменшується. Це пов'язано з тим, що перший етап адаптації до фізичних навантажень (фоновий) відбувається складніше і з більшим напруженням. І на вершині навантаження відбулася диференціація величин СІ. Тобто, виявлені відмінності пов'язані з спортивним стажем та віком (табл. 3.3).

Перебудова морфологічної структури лівого шлуночка сприяє змінам інтракардіальної гемодинаміки: хвилинний об'єм кровотоку достовірно збільшується з ростом тренованості досліджених спортсменів. Але на більш високому етапі адаптації ХОК зменшується на відмінну від рівня стійкої адаптації. Разом з тим, серцевий індекс достовірно збільшується лише на етапі стійкої адаптації. Відповідно, приріст об'єму кровотоку в процесі тривалої адаптації до фізичних навантажень характеризує переважно збільшення довжини тіла. Серцевий викид в процесі переходу з одного рівня адаптації на інший регулюється змінами ударного об'єму: збільшення ХОК відповідає збільшення УОК та СІ. Збільшення ударного об'єму при досягненні більш високого рівня фізичної підготовки обстежених свідчить про ріст сили серцевого скорочення.


Таблиця 3.3.

Стан основних показників інтракардіальної гемодинаміки

(СІ, ХОК, УОК, УІ) у спорстменів та контролі різного віку

Вік

Стать

СІ

ХОК

УОК

УІ

С

К

С

К

С

К

С

К

14-15

Ч

5,31±

0,20

3,03±

0,12*

7,07±

0,26

5,54±

0,23*

91,44±

1,40

69,25±

0,29

68,63±

1,05

69,25±

0,29

Ж

5,07±

0,29

2,65±

0,20

6,72±

0,12

5,26±

0,37*

88,60±

1,31

62,15±

0,32

66,63±

0,99

62,15±

0,32

16

Ч

4,03±

0,20

2,58±

0,16*

5,79±

0,28+

5,28±

0,32

88,18±

1,75

66,12±

0,30

61,15±

1,05

66,12±

0,30

Ж

4,58±

0,42

2,70±

0,15*

6,57±

0,59

5,05±

0,45*

85,22±

2,72

64,08±

0,38

59,60±

1,90

64,08±

0,38

17

Ч

4,11±

0,25

2,28±

0,18

6,18±

0,45

5,39±

0,34

88,56±

1,41

61,78±

0,45

58,26±

0,92

61,78±

0,45

Ж

3,78±

0,25

2,81±

0,26*

5,71±

0,39

4,99±

0,41

82,22±

2,31*

66,71±

0,37

54,09±

1,52*+

66,71±

0,37

18

Ч

4,03±

0,30

2,97±

0,12*

6,40±

0,49

5,69±

0,39

91,71±

1,80

71,44±

0,46

57,96±

1,06

71,44±

0,46

Ж

4,03±

0,14

2,57±

0,22*

6,33±

0,21

5,56±

0,47

81,17±

2,75*

66,40±

0,38

51,58±

1,55*

66,40±

0,38

19-22

Ч

3,28±

0,14

2,99±

0,16*

5,58±

0,25

5,37±

0,19

87,08±

1,91

67,42±

0,68

51,19±

1,23+

67,42±

0,68

Ж

3,30±

0,21

2,61±

0,14*

5,47±

0,34

4,53±

0,36*

79,22±

1,97*

58,91±

0,52

47,37±

1,37*+

58,91±

0,52

* - р< 0,05 (при порівнянні груп за статтю); + - р< 0,05 (при віковому порівнянні)

Особлива роль у розвитку вікової динаміки лівого шлуночка серця у спортсменів та нетренованих належить насосній функції серця. Результати дослідження стану інтракардіальної гемодинаміки показують, що ХОК з віком збільшується в обох групах обстежених (у спортсменів після пубертатного періоду величини ХОК були достовірно більші, ніж у групі нетренованих). СІ, навпаки, зменшується, причому більш інтенсивно у осіб, що займаються спортом. З одного боку, це є показником економізації функції, а з іншої, той факт, що перевага величин ХОК у спортсменів є результатом великих розмірів тіла. Відміченні зміни ХОК досягалися збільшенням УОК у всіх обстежених, особливо з 14-15-річного віку, що пов'язано з інтенсивністю фізичного навантаження. В зв'язку з тим, що ударний індекс між групами достовірно не відрізняється, можемо зробити висновок, що перевага збільшених величин УОК у спортсменів є також результатом великих розмірів тіла. Найбільш суттєвим з всіх гемодинамічних показників для діагностики спортивної підготовки є ударний об'єм серця в стані спокою, який тісно пов'язаний з спортивним результатом в обох групах обстежених.

З віком та ростом спортивної кваліфікації (табл. 3.3.) УОК у чоловіків спортсменів закономірно збільшується і має тенденцію у них до більш високих показників, на відміну від спортсменів жіночої статі. Дана тенденція переходить в закономірність починаючи з 14-15 років. Ударний індекс при цьому змінюється мало. Перш за все, з віком збільшується робота та індекс ударної роботи серця у всіх обстежених, досягає максимальних величин в 18 років. Причому у чоловіків робота лівого шлуночка завжди була більшою, ніж у жінок. Тому можна вважати, що в процесі вікової адаптації до фізичних навантажень у чоловіків та жінок активізується інтракардіальна гемодинаміка, і найбільше це виражено у чоловіків.

Показники %ΔS та ФВ,% в обох групах також з віком достовірно змінюються. При цьому пульс зменшувався в обох групах обстежених, в більшому ступені у осіб чоловічої статі та хвилеподібно у жінок. Отже, в процесі вікової адаптації до фізичних навантажень у спортсменів як чоловічої так і жіночої статі збільшується сила серцевих скорочень. Збільшення скоротливої здатності міокарду з віком більше виражено у чоловіків, що пов'язано з швидким збільшенням довжини тіла у чоловіків на відмінну від жінок.

Інтенсифікація серцевого викиду досягається за рахунок ударного об’єму в обох групах. Приріст УОК у всіх обстежених з віком супроводжувалося достовірним  збільшенням об’ємної швидкості кровотоку, швидкості збільшення діастолічної ємності. Ці зміни свідчать про оптимізацію скоротливої функції міокарда. Приріст вище зазначених показників більш виражені у чоловіків. Через два-чотири роки заняття спортом ця різниця стала закономірністю. Таким чином, вікове збільшення скоротливої здатності міокарда у чоловіків спортсменів в процесі адаптації до фізичного навантаження відбувається більш інтенсивніше, ніж у жінок спортсменок.

Результати проведених досліджень показали, що збільшення сили серцевих скорочень у спортсменів пов'язано з переходом на високий рівень адаптації організму до важких фізичних навантажень. Вище зазначене зменшення ЧСС по мірі росту фізичної підготовки та тренованості свідчить про більш стійкий та високий рівень адаптації до фізичних навантажень. Таким чином, збільшення сили серцевих скорочень по мірі росту функціональної та фізичної підготовки спортсменів регулюється механізмами адаптації серцево-судинної системи до тривалих фізичних навантажень.


ВИСНОВКИ

  1.  Фізичні навантаження різної тривалості та інтенсивності відбиваються на суттєвих    змінах    показників    серцево-судинної системи, характер реагування якої визначається вихідним станом організму, індивідуальними особливостями корекції цих змін при різних режимах
    тренувальних навантажень.
  2.  З'ясовано, що ріст, вага та динамометричні показники обох рук
    збільшуються з віком від 14-15 до 19-22 років у спортсменів веслувальників та в контролі, але вірогідні  збільшення цих значень у спортсменів відбуваються як на перших етапах спортивних навантажень, так і
     на високих рівнях спортивної майстерності.
  3.  Виявлені більш високі аеробні можливості, в основному, за рахунок
    збільшення ЖЕЛ, у спортсменів в порівнянні з контролем і ці параметри є адекватними при контролі за фізичним та професійним розвитком спортсменів, а також при  підвищенні адаптаційних  можливостей серцево-судинної системи шляхом застосування фізичних вправ аеробного характеру, що мають також оздоровчий ефект.
  4.  Показники артеріального тиску у підлітків-спортсменів залежать від
    посилення тонусу парасимпатичної іннервації і від удосконалення координаційних механізмів, а збільшення ЧСС у відповідь на циклічні фізичні  навантаження, які приводять до скорочення фази  систоли та збільшення внутрішнього тиску, свідчить про посилену потенційну лабільність серця і його адаптацію до циклічних фізичних навантажень.
  5.  Виявлено, що рівні аеробної продуктивності, які оцінювали за показником максимального споживання кисню, мають більш вікові, ніж статеві відмінності, на відмінну від величини максимального навантаження при велоергометричних дослідженнях, і залежать від рівня тренованості, маси тіла, а також від стану здоров'я спортсменів.
  6.  У спортсменів обох статей, представників циклічних видів спорту, у яких важливою функцією є витривалість, показники максимального споживання кисню суттєво більші, ніж у спортсменів інших видів спорту, а також в контролі. При цьому різниця в значеннях максимального споживання кисню між спортсменами різної статі більша, ніж в контрольних групах, що вказує на значний оздоровчий ефект занять веслуванням.
  7.  Скорочувальна функція лівого шлуночка у спортсменів, адаптованих до циклічних фізичних навантажень, характеризується збільшенням ударного об'єму, фракції викиду, ступенем скорочення передньо-заднього розміру при фізичних пробах, що є кращим у порівнянні з контролем і може застосовуватись як оціночний критерій функціонального стану серцево-судинної системи.
  8.  Серед показників ЕКГ, найбільш суттєві зміни при циклічних фізичних навантаженнях мають кардіоінтервали, а вірогідні зниження амплітуди Т-зубців спостерігаються у спортсменів з високою спортивною майстерністю та з великим спортивним стажем в період росту спортивної майстерності, але вони зберігаються без змін при досягненні індивідуально-максимального рівня спортивної майстерності.


СПИСОК ВИКОРИСТАНО
Ї ЛІТЕРАТУРИ

  1.  Абзалов Р.А., Павлова О.И. Показатели ударного объема крови у спортсменов разного возраста и спортивной квалификации // Теор. и практ. физ. культуры.- 1997.- № 4.- С. 8-10.
  2.  Автандилов Г.Г. Медицинская морфометрия.- М.: Медицина, 1990.-216 с.
  3.  Амосов Н.М., Бендет Я.А. Физическая активность и сердце.- Киев: Здоровье, 1989.-221с.
  4.  Андрієвський І.Ю. Вплив системи медичної допомоги на захворюваність і смертність від хвороб системи кровообігу // Вісн. соц. гігієни та орг. охорони здоров’я України.- 2004. - № 4.- С. 40-42.
  5.  Антипенко А.Е., Калинский М.И., Лызлова С.Н. Метаболизм миокарда при различных функциональных состояниях.- Екатеринбург: Изд-во Уральского университета, 1992.- 212 с.
  6.  Антропова М. В., Козлов В. И. Физическое развитие подростков и их работоспособность // Физиология подростка / Под ред. Д. А. Фарбер. – М.: Педагогика, 1988. – С. 158-184.
  7.  Афанасьев С.А., Богомаз С.А., Алексеева Е.Д. Изменение ритмоинотропных реакций миокарда при хронической ишемии: патология или адаптация // Бюл. эксперим. биол. и медицины.- 1994.- Т.117, № 5.- С.157-159.
  8.  Баевский Р.М., Мотылянская Р.Е. Ритм сердца у спортсменов.- М.: Физкультура и спорт, 1986.- 146 с.
  9.  Бажарова Ю.И., Соколовский В.С. Иммунный статус спортсмена и критерии его оценки // Теория и практ. физ. культуры.- 1991.-№ 5.-С.8-12.
  10.  Безруков В.В., Вержиковська Н.В., Чайковська В.В. Стан здоров’я і надання медичної допомоги літнім людям // Вісн. соц. гігієни та орг. охорони здоров’я України.- 2000. - № 3.- С. 53-60.
  11.  Белоцерковский З.Б., Любина Б.Г., Богданова Е.В. Динамика сердечной деятельности при изометрических нагрузках у спортсменов // Физиол. человека.- 2000.- Т.26, № 1.- С.70-76.
  12.  Блудов А.А., Воронцов В.А. Динамический анализ вариабельности сердечного ритма при гипервентиляции // Физиол. челов.- 1998.- Т.24,  № 6.- С. 66-71.
  13.  Бєлікова Н.О. Вплив фізичних навантажень на гіпертрофію і секреторну функцію передсердь // Науковий вісник Волинського державного університету. Серія: біологічні науки.- 2000.- № 7.- С.211-214.
  14.  Бобров В.А., Жаринов О.И., Антоненко Л.Н. Желудочковые аритмии у больных с сердечной недостаточностью: механизмы возникновения, прогностическое значение, особенности лечения // Кардиология.- 1994.-Т.34, № 11.- С.33-35.
  15.  Бобров В.А., Калинский А.Г. Кардиология.- К.: Здоровье, 1994.- 104 с.
  16.  Бриль М.С. Отбор в спортивных играх.- М.: Физкультура и спорт,1980.- 127с.
  17.  Булычев В.В. Спортивное сердце // Кардиология.- 1980.- Т.20, № 7.-С.105-108.
  18.  Бутченко Л.А., Ведерников В.В. Адаптационные изменения в сердечно-сосудистой системе спортсменов // Адаптация, физ. культ. и спорт.- Смоленск, 1987.- С.67-71.
  19.  Варосян М.А. Особенности адаптации сердца при различных видах длительной нагрузки // Пробл. оценки и прогнозирования функцион. состояний организма в прикладной физиологии.- Фрунзе, 1988.- С.273-275.
  20.  Ведерников В.В., Иванова А.С., Абрамова С.С., Ефремова М.И. Характеристика адаптационных механизмов сердечно-сосудистой системы спортсменов // Всес. науч. конф.: Комплексн. диагностика и оценка функциональн. возможностей орг-ма и мех-ы адаптац. к мышечн. деятельности.- М., 1990.- 308 с.
  21.  Вилков В.Г., Шамарин В.М., Шальнова С.А. Связь реакций системы кровообращения на изменения положения тела и физическую нагрузку с исходным уровнем артериального давления и частоты сердечных сокращений  // Физиология человека.- 1989.- Т.15, № 5.- С.45-49.
  22.  Волосников Л.А. Изменения центральной гемодинамики у лиц среднего возраста в результате воздействия оздоровительной физкультуры            // Теор. и практ. физ. культуры.- 1989.- № 3.- С.4-6.
  23.  Вонсовський А.Б., Магльований А.В., Єрмакова Є.В. Функціональний стан серця висококваліфікованих спортсменів // Практ. медицина.- 1997.- № 11-12.- С. 226-229.
  24.  Вонсовський А.Б., Потабенко Т.Ф., Єрмакова Є.В. Дослідження ехокардіографічних показників у комплексі з електроенцефалографією у спортсменів // Українс. кардіол. журнал.- 1998.- № 9.- С. 56-60.
  25.  Выдрин В.М. Спорт в современном обществе.- М.: Физкультура и спорт, 1980.- 272 с.
  26.  Гельфгат Е.Б., Самедов Р.И., Аббасов М.К. Функциональное состояние сердца у здоровых людей при изометрической нагрузке // Кардиология.- 1991.-Т.31, № 5.- С.50-52.
  27.  Гехт И.А. Организация медико-социальной помощи пожилым и старым людям // Пробл. соц. гигиены, здравоохр. и истории медицины.- 2001.- № 4.- С.45-47.
  28.  Глазирін І. Д., Середенко М.М. Адаптація юнаків з різними темпами морфофункціонального розвитку до фізичних навантажень // Фізіол. журн.- 1999.- Т.45, № 5.- С. 38-49.
  29.   Гнатюк Л.А., Ильницкий В.И., Гнатюк М.С. Функционально-структурные особенности адаптации сердца к физическим нагрузкам статического характера // Физиол.. журн. СССР.- 1989.- Т.75, № 1.- С.52-58.
  30.  Гнатюк М.С. Изменения сердца экспериментальных животных при физических нагрузках // Морфология.- 1994.- Т.106,  № 1-3.- С.76-83.
  31.  Гонестова В.К. Регуляция сердечно-сосудистой системы нетренированных людей в зависимости от уровня физической трудо-способности // Типы соморегуляции кровообр. и  экстракардиал. механизмы гемодин.: Тез. докл. раб. совещ.- Минск, 1991.- С.43-44
  32.  Граевская Н.Д. Влияние спорта на сердечно-сосудистую систему.- М.: Медицина, 1975.-278 с.
  33.  Граевская Н.Д., Гончарова Г.А., Калугина Г.Е. Еще раз к проблеме         «спортивного сердца» // Теор. и практ. физ. культуры.- 1997.- № 4.-С.2-4.
  34.  Грищенко А.В., Цыбенко В.А. Типы кровообращения у людей с различной физической подготовкой // Физиол. журн.- 1991.- Т.37, № 5.- С.30-36.
  35.  Гудима А.А. Особливості внутрішньокардіальної та системної гемодинаміки молодих здорових нетренованих людей при фізичному навантаженні помірної інтенсивності // Фізіол..журнал.- 1995.-Т.41,       № 3-4.- С.47-50.
  36.  Дембо А.Г., Земцовский Э.В. Спортивная кардиология. М.: Медицина, 1989.- 460 с.
  37.  Загоруйко Г.Е., Загоруйко Ю.В. Структурные изменения миокада левого сердца при умеренной физической нагрузке // Наукові записки з питань медицини, біології, хімії, аграрії.- Київ,1997.- С.207-208.
  38.   Земцовский Э.В. Спортивная кардиология.-Санкт-Петербург: Гиппократ, 1995.- 448 с
  39.  Ільницький В.І., Ільницька У.В., Прилуцька Г.В. Структурно-функціональний стан серця у студентів з підвищеним артеріальним тиском після 1,5 років систематичних занять фізичними вправами // Матеріали XV з’їзду Українського фізіологічного товариства.- 1998.- Т.44, № 3.- С.68-71.
  40.  Ильницкий В.И., Панасюк Е.Н., Ильницкий О.В. Особенности структурно-функционального состояния левого желудочка сердца у юных спортсменов разной специальности // Физиол. журн.- 1989.- Т. 35, № 4.- С.69-74.
  41.  Иорданская Ф.А., Кузьмина В.Н., Муравьева Л.Ф. Диагностика и сравнительная оценка функциональных возможностей женщин и мужчин в спорте // Теория и практ. физ. культуры.- 1991.- № 5.- С.2-8.
  42.  Казьмин С.Г., Дудка С.Б., Мойбенко А.А. Межпредсердные различия реактивности миокарда и ее изменений при адаптации крыс к физическим нагрузкам // Бюл. эксперим. биол. и  мед.- 1992.- Т.113,      № 5.- С.462-464.
  43.  Карпман В.Л., Белоцерковский З.Б., Любина Б.Г. Динамика кровообращения при минимальных физических нагрузках // Физиология человека.- 1994.- № 1.- С.84-87.
  44.  Карпман В.Л., Хрущев С.В., Борисова Ю.А. Сердце и работоспособность спортсмена.- М.: Физкультура и спорт, 1978.- 120 с.
  45.  Каусова Г.К. Профилактика первичной инвалидности вследствие основных сердечно-сосудистых заболеваний // Пробл. соц. гигиены, здравоохр. и истории медицины.- 2003.- № 1.- С.21-23.
  46.  Клевцов В.А., Крынкина Ю.А., Кушнарева Г.В., Милютина Л.М. Функциональное состояние миокарда взрослых крыс после ранней постнатальной физической тренировки // Физиол. журн. СССР им. Сеченова.- 1990.- Т.76, № 10.- С. 1473-1476.
  47.  Козупица Г.С., Бабкин С.М., Кельцев В.А. Диастолическая функция сердца у детей и подростков в процессе срочной и долговременной адаптации к физическим нагрузкам // Кардиология.- 1992.- Т.32, № 6.- С.74-77.
  48.  Коробкеев А.А., Соколов В.В. Морфометрическая характеристика типов ветвления артерий сердца человека // Морфология.-  2000.-  Т.117, № 1.- С.34-38.
  49.  Кутузова А.Э., Евдокимова Т.А., Недошивин А.П. Гемодинамический ответ на изометрические нагрузки у здоровых лиц с различными типами кровообращения // Физиология человека.- 1995.- Т.21, № 2.- С. 74-79.
  50.  Ланг Г.Ф. Болезни системы кровообращения.- М.: Медгиз, 1958.- 496 с.
  51.  Меерсон Ф.З. Адаптация, стресс и профилактика.- М.: Наука, 1981.-277 с.
  52.  Меерсон Ф.З., Вовк В.И. Влияние адаптации к стрессорным воздействиям и к периодической гипоксии на триггерную активность кардиомиоцитов капиллярных мышц сердца крысы // Бюл. эксперим. биологии и медицины.- 1991.- Т.112, № 11.- С.456-459.
  53.  Мойбенко А.А., Грабовский Л.А., Коцюруба В.Н., Булах В.Н. О механизмах изменений коронарного сосудистого сопротивления при анафилактическом шоке // Физ. журн. им. Сеченова.- 1994.- Т.80, № 2.- С. 77-82.
  54.  Москалець Г.М., Курчатов Г.В. Медико-соціальні проблеми вразливих верств населення // Вісн. соц. гігієни та орг. охорони здоров’я України.- 2004. - № 1.- С. 10-18.
  55.  Непомнящих Л.М. Морфогенез важнейших общепатологических процессов в сердце.- Новосибирск: Наука, 1991.- 352 с.
  56.  Петров Ю.А., Гончарова Л.П., Ковшик А.О. Влияние физических нагрузок на состояние некоторых звеньев антиоксидантной системы крови у спортсменов // Теор. и практ. физ. культуры.- 1991.- № 8.- С.38-40.
  57.   Подколзин А.А., Тренин С.О. Изменение гемодинамики при повышении функциональной нагрузки на сердечно-сосудистую систему // Бюл. эксперим. биол. и мед.- 1997.- № 7.- С. 347-349.
  58.  Потапов А.В., Осокина Л.А. Показания функционального состояния сердечно-сосудистой системы у спортсменов при нырянии в длину                // Физиол. человека.- 1992.- Т.18, № 6.- С.158-161.
  59.  Садовников В.Н., Баранов А.Н. Моделирование состояния дезинтеграции сердца предельными нагрузками // Морфология.- 1998.- Т.113, № 3.- С. 104-106.
  60.  Саркисов Д.С., Арцин Л.И., Туманов В.П. Морфология компенсаторно-приспособительных процесов.- М.: ВИНИТИ, 1983.- 135 с.
  61.  Светличная Г.Н., Абразмов С.В. Морфофункциональные характеристики сердца здорового человека различного уровня тренированности // Научн.-техн. Прогресс и здоровье населения: Тез. докл. научн.-практ. конф.- Красноярск, 1990.- С.116-117.
  62.  Силкин Ю.Р., Кочетков А.Г., Бирюкова О.В. Системная организация сердца при адаптации организма к двигательным нагрузкам                     // Морфология.- !999.- Т.116, № 4.- С. 22-26.
  63.  Тихвинский С.Б., Бобко Я.Н. Определение, методы исследования и оценка физической работоспособности детей и подростков // Детская спортивная медицина / Под. ред. С.Б.Тихвинского, С.В.Хрущева.- Руководство для врачей.- 2-е изд.- М., 1991.- С. 259-273.
  64.  Ткаченко Л.М. Реакції дихання та кровообігу на м’язове навантаження та їх зв’язок з автономною нервовою системою // Фізіол. журн.- 2000.- Т.46, № 4.- С. 33-40.
  65.  Тхоревский В.И., Белицкая Л.А., Гарасева Т.С. Зависимость состояния сердечно-сосудистой системы от уровня физической подготовленности работающих // Гигиена труда и проф. заболевания.- 1987.- № 3.- С.31-34.
  66.  Уилмор Д.Х., Костил Д.Л. Физиология спорта и двигательной активности.- К.: Олимп. лит-ра, 1997.- 502 с.
  67.   Филиппович Н.Ф., Филиппович А.Н. Изменение центральной гемодинамики и функции внутримышечных сердец у занимающихся физической культурой // Типы саморегуляции кровообращения и экстракард. механизмы гемодинамики.- Минск, 1992.- С.63-65.
  68.  Фомин Н.А., Горохов Н.М., Власов А.В., Решетов А.В. О направленности адаптивных перестроек сердца у юных спортсменов // Теор. и практ. физ. культ.-1991.-№5.- С.-18-21.
  69.  Филиппович Н.Ф., Филиппович А.Н. Изменение центральной гемодинамики и функции внутримышечных сердец у занимающихся физической культурой // Типы саморегуляции кровообращения и экстракард. механизмы гемодинамики.- Минск, 1992.- С.63-65.
  70.  Хрущев С.В. Влияние систематических занятий спортом на сердечно-сосудистую систему юных спортсменов // Детская спортивная медицина / Под. ред. С.Б.Тихвинского, С.В.Хрущева.- Руководство для врачей.- 2-е изд.- М., 1991.- С. 128-152.
  71.  Хрущев С.В. Характер мышечной деятельности и объем сердца у спортсменов // Тр. Саратовского мединститута.- Саратов, 1971.-Т.80.-С.11-85.
  72.  Цагарели З.Г., Каркарашвили Л.Ш. Морфология сердца при физических нагрузках.- Тбилиси: Мецниереба, 1987.- 111 с.
  73.   Цибенко В.О., Грищенко О.В. Особливості регіонарної гемодинаміки у людей з різними типами кровообігу // Фізіол. журн.-1995.-Т.41, №1-2.- С.47-49.

PAGE  2


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

6251. От философии Гегеля к марксизму 93.5 KB
  От философии Гегеля к марксизму. Вопрос 1 Философия Л. Фейербаха и К. Маркса: поворот к материализму. Не Бог человека, а человек Бога создал по образу и подобию своему (Л. Фейербах). Философы различным образом объясняли мир, но дело за...
6252. Внешняя политика России в середине - второй половине XVII века 92.5 KB
  Внешняя политика России в середине - второй половине XVII в. 1. Основные задачи и направления внешней политики России в середине - второй половине XVII в. Поражение в Ливонской войне и тяжелые последствия Смутного времени не повлияли на х...
6253. Фармакопейный анализ солей магния и кальция 107.5 KB
  Фармакопейный анализ солей магния и кальция Соединения магния Наиболее широко распространены в природе карбонаты магния. Они содержатся в минералах: доломит (MgCO3 · CaCO3) и магнезит (MgCO3). Магний также входит в состав силикатов, например т...
6254. Генетика человека (антропогенетика) 160 KB
  Генетика человека (антропогенетика) 1. Методы изучения наследственности человека: генеалогические, близнецовые, цитогенетические, биохимические и популяционные 2. Генетические заболевания и наследственные болезни. Значение медико-генетических консул...
6255. Основные принципы иммунотерапии 164.5 KB
  Основные принципы иммунотерапии Система иммунитета имеет ауторегуляторные клетки и механизмы, участвующие в разных фазах иммунной реакции, поэтому тотальное угнетение иммунитета вызывает ряд серьезных осложнений. Нарушение механизмов иммунитета игра...
6256. Сульфаниламидные средства. Синтетические средства разного химического строения 52 KB
  Сульфаниламидные средства. Синтетические средства разного химического строения Спектр действия, применение, побочные эффекты сульфаниламидов. Спектр действия, применение, побочные эффекты производных нитрофурана. Спектр действия, прим...
6257. Иррационализм и позитивизм 101.5 KB
  Иррационализм и позитивизм. Иррационализм А. Шопенгауэра и С. Кьеркегора. Личность, духовность - вот что такое истина. Это мой тезис (С. Кьеркегор). Не удивление, а недоумение и печаль суть начало философии (А. Шопенга...
6258. Что такое лексикология? Предмет и задачи лексикологии 22.8 KB
  Что такое лексикология? Предмет и задачи лексикологии Лексикология (lexicology) - раздел общего языкознания, предметом которого является лексический (словарный) состав языка. Лексикология - часть языкознания. Языкознание Филология...
6259. Молекулярные генетика 51 KB
  Молекулярные генетика Хромосомная теория закрепила за генами роль элементарных наследственных единиц, локализованных в хромосомах. Ген - функциональная единица наследственности, представляющая собой участок молекулы ДНК, содержащей информацию о...