64032

Вимушений – стихійний перехід на біологічне землеробство з недотриманням основних його принципів

Дипломная

Лесное и сельское хозяйство

Найбільш широко і продуктивно органічні технології застосовуються у комплексі з правильно вивіреними механічними методами обробітку ґрунту. Що у комплексі з органічними добривами та науково обґрунтованими сівозмінами призводить до отримання не тільки високих, але і якісних врожаїв зернових культур.

Украинкский

2014-06-29

175.66 KB

2 чел.

Вступ  
природній  догляд  за рослинами  та національна ідея  
Органічні продукти та їхнє виробництво – це практика чистого виробництва здорових продуктів харчування. Органічне землеробство полягає у мінімальному обробітку ґрунту і повній відмові від застосування ГМО, отрутохімікатів та мінеральних добрив.

Використання органічних технологій в землеробсті ведуть до підвищення природної біологічної активності у ґрунті та відновлення балансу натуральних поживних речовин. За умов ведення органічного господарства підсилюються відновлювальні властивості, нормалізується робота живих організмів, відбувається відновлення гумусу, і як результат – збільшення урожайності сільськогосподарських культур та підвищення якості зерна.

Основні методи досягнення високої якості органічних зернових в умовах ведення сільського господарства в Україні:

• Біологічний ( удобрення, ЗЗР)

• Механічний

До біологічного методу входить : накопичення гумусу, система удобрення – шляхом застосування органічних добрив, система боротьби з бур’янами, шкідниками та хворобами

Гумус має важливе значення для родючості ґрунту. Він є резервом поживних речовин, які звільняються в процесі мінералізації. Надзвичайно цінна властивість гумусу затримувати вологу в орному шарі ґрунту, що має особливе значення в зоні недостатнього зволоження. Безперервне надходження органічних решток та їх мікробіологічна трансформація – необхідні умови гумусоутворення.

У виробництві часто недооцінюється роль ґрунтової мікрофлори, діяльністю якої здебільшого і визначається винятково багатогранна роль гумусу в родючості ґрунту.

Великий вплив на баланс гумусу в зрошуваних ґрунтах мають такі антропогенні фактори, як дотримання оптимальних поливних режимів, внесення органічних добрив, посів бобових культур.

Найбільш широко і продуктивно органічні технології застосовуються у комплексі з правильно вивіреними механічними методами обробітку ґрунту. Що у комплексі з органічними добривами та науково обґрунтованими сівозмінами призводить до отримання не тільки високих, але і якісних врожаїв зернових культур.

Якість зерна зернових культур залежить безпосередньо від механічного обробітку ґрунту, системи удобрення та захисту від шкідників та хвороб.

Ґрунти України відрізняються високим Впровадження рівнем родючості та містять в собі азот, фосфор, калій та ряд інших мікроелементів, які суттєво впливають на якість зерна.

Внесення пожнивних решток та використання зелених добрив (сидератів) частково забезпечують нестачу поживних речовин у ґрунті.

Сидерати – переважно бобові рослини ( люпин, серадела, озима вика) та сумішки озимих зі злаковими культурами. Однак, азот накопичується лише при вирощувані бобів. При хорошому врожаї сидератів в ґрунт вноситься 3,5-4,5 кг вологої органічної маси на квадратний метр. Так зелена маса люпину містить в середньому 0,45% азоту, 0,10% фосфору, 0,17% калію та 0,47 % кальцію .

Від глибини заробки зеленої маси залежить швидкість її розкладення. Крім того, важливу роль відіграє азотфіксація – накопичення азоту за допомогою бульбочкових бактерій, які розвиваються лише у бобових .

Сидерати у процесі розкладання у ґрунті перетворюють важкодоступний калій у доступну форму. Бобові культури у процесі вегетації завдяки кореневій системі підтягують калій з низ лежачих горизонтів ґрунту до орного шару. Калій, подібно до інших біофільних елементів, іммобілізується в живі структури (наприклад тіла ґрунтових організмів, біомасу рослин) саме вони забезпечують постійний процес накопичення легкодоступних поживних речовин. Сприяння накопиченню кальцію у ґрунті впливає на збільшення клітковини у озимої пшениці та білку у інших зернових.

Якщо запаси азоту на землі практично безмежні, то рудні середовища фосфору надто помірні. Коефіцієнт використання фосфору сільськогосподарськими рослинами не перевищує 25%, переважна кількість його фіксується ґрунтом, перетворюючись у важкодоступні для рослин форми.

Фосфор – один з основних елементів, необхідних для росту і розвитку рослин. Він бере участь в обміні білків, жирів, вуглеводів та інших і тому є необхідним компонентом кожної живої клітини.

До ґрунту сполуки фосфору надходять разом із рослинними та тваринними рештками (а також мінеральними добривами в неорганічному виробництві). У рослин цей елемент перебуває у формі органічних сполук (фітин, фосфоліпіди, нуклеїнових кислот).

При розкладанні мікроорганізмами органічних речовин, проходить фіксація певної кількості фосфору, що міститься в цих речовинах. Багато мікроорганізмів можуть перетворювати нерозчинні сполуки фосфорної кислоти у розчинний стан. До них належать бактерії, гриби та інші групи мікроорганізмів.

науково-обґрунтованої структури посівних площ і сівозмін, застосування усіх ресурсів органічних добрив, таких як гній, нетоварна частка врожаю (солома зернових і зернобобових, подрібнені стебла соняшнику, кукурудзи, сорго), впливають на родючість ґрунту та забезпечують отримання врожаю в умовах органічного землеробства на рівні від 2,5 тон/га. Тому, при збиранні зернових культур, солому необхідно залишати на полі для її утилізації як органічного добрива.

Мал. 1. Залишок соломи на полі при збиранні зернових

Крім того, необхідно застосовувати всі методи боротьби з засміченням полів від бур’янів, які негативно впливають на якість зернових та на їх урожайність.

Покривні культури вирощують в періоди, коли на полі відсутні основні культури з метою пригнічення пророщування та росту бур’янів шляхом конкуренції за ресурси. Використання живого мульчування (посів конюшини білої повзучої) призводить до заглушування більшості видів бур’янів та нормального росту і розвитку культурних рослин.

Бур’яни завдають суттєвої шкоди, сприяють поширенню хвороб і шкідників , погіршують якість продукції і ускладнюють роботу машин і знарядь. Запобіжні заходи боротьби з бур’янами можна поділити на три групи:

• Запобігання занесення на поля і поширенню насінних і вегетативних органів бур’янів: очищення насіннєвого матеріалу, правильна підготовка, зберігання і використання органічних добрив.

• Створення оптимальних умов для росту і розвитку культурних рослин, а також для збирання їх урожаю, дотримання сівозмін, раціональний обробіток ґрунту, доцільні поливні норми, дотримання рекомендованих норм висіву насіння, строків і способів посіву та збирання урожаю.

• Дотримання зовнішнього і внутрішнього карантину.

Спосіб обробітку ґрунту є основою, на якій створюється відповідний засіб для його механізації.

Найбільш поширені способи обробітку ґрунту в Україні полицевий з обертанням скиби і безполицевий.

Основні переваги оранки є очищення поверхні поля від післяжнивних решток, заробка в ґрунт гною та бур’янів, значне зменшення щільності орного шару та збільшення його порізненості.

Недоліками оранки є зниження ерозійної стійкості поля, утворення ущільненої підошви, значні витрати продуктивної вологи в теплий період року.

Мінімалізація механічної обробки ґрунту, відома як технологія no-till, широко використовується в умовах органічного землеробства, але позитивний результат може дати лише за умови повного відновлення природного балансу ґрунту.

Способи обробітку ґрунту позначаються на чисельності агрономічно цінної мікрофлори. Так, амоніфікаторів, які є однією з фізіологічних груп мікроорганізмів, що мінералізують органічну речовину ґрунту. Як показали досліди, найбільше мікрофлори розвинуто в орному шарі 0-10 см при плоскорізному обробітку ґрунту.

Крім того, механічний обробіток ґрунту є одним з важливих засобів боротьби з бур’янами та шкідниками в умовах органічного землеробства.

В Україні здійснюється два види переходу на органічне землеробство:

1. Свідомий – вирощування якісної, екологічно-чистої продукції з дотриманням принципів та методів органічного землеробства.

2. Вимушений – стихійний перехід на біологічне землеробство з недотриманням основних його принципів. За таких умов виснажується ґрунт погіршуються фізико-хімічні властивості, зменшується продуктивність агро екосистеми і погіршується якість продукції.
              
Наукові та духовні засади органічного землеробства 

Органічне землеробство базується на глибинних наукових знаннях про ґрунти, тварин, клімат, хімію та фізику так само, як і на усвідомленні цивілізованої і духовною людиною власних взаємовідносин з Природою та суспільних відносин. У поєднанні наукового розуміння та духовності полягає сама можливість цивілізаційного розвитку людства. А отже, рівень розвинутості органічного землеробства є показником рівня суцільного прогресу як окремої країни, так і світу.

Варто зазначити, що духовність не має нічого спільного зі сліпою релігійністю. Так само, показниками наукового прогресу не виступають суми витрат на наукові дослідження або кількість патентів на винаходи. Рівень людських взаємовідносин у суспільстві та оптимізація використання інтелектуальних та вичерпних природних ресурсів є практичними показниками духовності та наукового прогресу.

В своїй статті у Дзеркалі Тижня, Андрій Топачевський розкриває історичні духовні засади  землеробства в Україні. Посилання на найбільш прогресивні відкриття в агрономії, зроблені свого часу українськими науковцями та практиками із світовими іменами та визнанням підкріплені яскравими сюжетами з відомих літературних творів письменників-класиків.

Особливу увагу, автор приділяє науковій співпраці “батька ґрунтознавства” Докучаєва та агронома-дослідника.Ізмаїльського. Цитуючи останнього, Топацевський робить абсолютно справедливий висновок стосовно недолугості та шахрайської політики в питаннях ведення сільського господарства в умовах сучасності.

Справедливо вважаючи, що для організації польового господарства важлива не та волога, яка випадає на ґрунт, а та, яку він вбирає, Ізмаїльський писав у книжці «Як висох наш степ»: «Якщо ми будемо й надалі так само безтурботно позирати на прогресуючі зміни поверхні наших степів, а в цьому зв’язку — і на зростаюче висушування степового ґрунту, то навряд чи можна сумніватися, що в порівняно недалекому майбутньому степи наші перетворяться в неродючу пустелю». На жаль, ця праця відомого українського дослідника, ентузіаста природоохоронного господарювання, востаннє видавалася аж у 1950 році. Чому — неважко здогадатися. Керівні позиції в науці захопили авантюристи, котрі оголосили війну не тільки всім без винятку генетикам, а й теоретикам і практикам органічного землеробства.

Бездарність та корумпованість агропромислових керманичей сучасної України вже призвела до того, що Україна посіла перше місце в Європі з інтенсивності деградації земель сільськогосподарського призначення. При цьому, щорічно, Україна втрачає від 1,5 до 2-х мільярдів доларів лише через надмірне використання зайвих об’ємів палива і мастильних матеріалів, пестицидів, мінеральних добрив, металу. Про злодійську некомпетентність та шахрайські дії Міністерства аграрної політики вже йшлося в українських ЗМІ у лютому 2007 року. На жаль, на 2012 рік, ситуація не лише не покращилась, але й вийшла на новий, більш зухвалий рівень нехтування суспільними інтересами та агрономічною наукою.

Прогресивні наукові роботи українських вчених із світовими іменами, Ізмаїльского, Овсінського, Вернадського, Шикули та багатьох інших, не лише не знайшли втілення в сучасному аграрному виробництві на рівні Української держави, але й принципово замовчуються новою генерацією псевдо експертів з інтенсивних аграрних технологій.

Подібна підміна науково обґрунтованих та глибоко філософських підходів до ведення збалансованого сільського господарства новими виключно комерціалізованими методами цілком зрозуміла в умовах загального занепаду духовних та інтелектуальних цінностей грошовими одиницями.

На відміну від економічно оптимізованих ґрунтозахисних технологій, сучасні індустріалізовані методи аграрного виробництва призвели до стрімкого зростання витрат вичерпних природних ресурсів. Так, у доповідях ФАО (Організації з продовольства та сільського господарства ООН) за 2011 та 2012 роки наведені свідчення, що високо-витратні методи індустріального аграрного виробництва витрачають 7-10 калорій вичерпної енергії на виробництво лише 1-єї калорії продукції харчування. Ці цифри говорять лише про науковий колапс у сфері аграрного виробництва. В історичних показниках це означає майже 100-кратне зростання витрат енергії на виробництво тієї ж тони пшениці за останні 150 років!!!

Сучасне інтенсивне аграрне виробництво нехтує не лише величезними витратами вичерпних енергоресурсів. Стрімке знищення біологічного різноманіття в ґрунті через постійне використання агрохімії (пестицидів та міндобрив) а з ними і вмісту гумусу призводить до щорічних втрат 10-15 мільйонів гектарів сільськогосподарських земель на нашій планеті.

Рівень вмісту гумусу в українських ґрунтах знизився за останні 10 років вдвічі! А рівень ерозії ґрунтів в деяких областях України відповідає значенням екологічної катастрофи, яку, через свою злочинну некомпетентність та жадібність лише прискорюють українські чиновники.

Українські ґрунти увійшли в стадію критичного шокового стану, який був науково обґрунтований ще у 90-х роках минулого століття професором Шикулою, видатним вченим-ґрунтознавцем визнаним в усьому світі. Шоковий стан ґрунту за результатами досліджень Шикули, пов’язаний із знищенням асоціацій груп мікробів практикою оранки. Використання високотоксичних пестицидів та гербіцидів лише погіршую стан асоціативних груп в ґрунті, активно повертаючи його до стану “пустелі”, тобто породи, не зв’язаної гумусом.

Органічне землеробство ставить за мету відновлення родючості земель. Наукові дослідження та практичний досвід доводять, що органічні методи відновлюють біологічний само-баланс ґрунтів вже через 3-5 років. Найкращі показники відновлення родючості дають біодинамічні методи з комплексним використанням біодинамічних препаратів.

Варто зазначити, що на відміну від сучасних індустріальних методів ведення сільського господарства, органічні і особливо біодинамічні технології базуються на використанні внутрішніх ресурсів господарства. Отже, будучи самодостатніми, органічні землероби не лише покращують землі, але й будують модель незалежності виробництва продукції харчування від дорогих зовнішніх матеріалів. Подібна практика призводить до більшої економічної незалежності аграрного виробництва та можливості зниження цін на продукцію харчування, покращення якості продукції та створення довірливих суспільних відносин між виробником та споживачем.

Органічна та біодинамічна сертифікація виробництва дає можливість більшій кількості споживачів бути впевненими у тому, що їхня їжа виробляється у гармонійному поєднанні найпрогресивніших наукових знань із дбайливим ставленням до Природи і землі як основи нашого спільного існування.

Цілі та принципи органічного землеробства 

Цілі органічного землеробства:
- створення життєздатної системи ведення господарства
- підвищення рівня біологічного розмаїття
- покращення санітарного стану ґрунту, рослин, тварин та підтримання балансу між ними
- виробництво продукції високої якості, яка не шкодить навколишньому середовищу, здоров’ю людини, тваринам

Принципи органічного землеробства:
- планування та організація біологічних процесів, які базуються на екосистемах з використанням іх внутрішніх природних ресурсів
- використання живих організмів і механічних методів виробництва
- виключення використання ГМО та іонізуючоі радіаціі
- не використання хімічно синтезованих речовин та мінеральних добрив
- підвищення біологічної активності ґрунтів
- підтримка здоров’я рослин, вибором відповідних видів і різновидів, стійких до шкідників і хвороб, відповідними сівозмінами, механічними і фізичними методами
- виключення речовин і технологій, які могли б вводити в оману щодо справжньоі природи продукту

Дбайливе ставлення до навколишньго середовища та професійне застосування агротехнічних методів вирощування сільськогосподарських культур призводить до високих кількісних і якісних показників продукції.

Президент Рузвельт говорив: «Природа дає нам повторне попередження наслідком пильових бур, повені і засух, щоб ми діяли, поки ще є час, якщо ми хочемо для себе і нащадків зберегти натуральне джерело нормального життя. Досвід показав, що розумне використання природних багатств повинно стати практикою, розрахованою на далеку перспективу. Повені, засухи, пилові бурі – це, по суті, маніфестація відказу природи подальше терпіти зловживання в ході розробки її областей.»

Що має засвоїти кожний органічний землероб в першу чергу – це як працювати за одно з природою, а не проти неї. Біодинаміка – шлях до збагачення нації 

Те, що найбільшим скарбом української нації є українська земля, знає весь світ. Але багато хто в самій Україні бездумно знищує сьогодні родючі українські землі.

Той фермер, який знекровлює землю і залишає її своїм дітям зовсім нікчемною, є жалюгідною істотою. Добрим фермером є той, хто перетворив свою землю в джерело свого добробуту і забезпечення освіти своїх дітей, хто залишає землю їм у спадок у кращому стані, ніж сам її отримав. Те ж саме, на мій погляд, повинно відноситися і до держави.
Теодор Рузвельт, президент США 1901-1910

Ідею необхідності покращення родючості сільськогосподарських земель через “розумне фермерство” поділяли і поділяють велика кількість як фахівців сільського господарства так і світових лідерів. Яскравий приклад для своєї нації зробила нещодавно родина нового американського президента, Обами, посадивши грядки органічної городини прямо поруч із своєю резиденцією, Білим Домом, чим викликала невдоволення світового лобі агрохімічних компаній.

Фермери в усьому світі дедалі переходять на раціональні технології органічного землеробства, які базуються виключно на натуральних, природних засобах підтримки родючості землі. Така тенденція тільки розпочинається в Україні, але масштабніший перехід українського сільського господарства буде успішним лише за умов підтримки органічних агротехнологій на державному рівні. Адже родюча земля – це запорука збагачення української нації.

Застосування біодинамічних технологій, які збагачують землю, покращуючи її родючість,  на загально національному рівні зможе забезпечити відновлення Україною всевсітньо відомого статусу “Житниці Європи”, зробивши це з найбільшою економічною  раціональністю та виключно екологічно беспечними засобами.
                                          глава  перша  біологічний  метод боротьби  
                                          з шкідниками  

Біологічні методи боротьби зі шкідниками – це використання живих організмів для зменшення або повного усунення шкоди, яку наносять шкідники тваринам, людині, сільськогосподарським культурам. Таким чином, за рахунок окремих видів намагаються змінити рівновагу популяцій в природних і антропогенізованих екосистемах.
Біологічні методи боротьби замінили малоефективні, а часто і шкідливі, інсектицидні методи. Метою біологічних методів боротьби є не повне винищення виду, а утримання його кількості на оптимальному рівні.
Першим напрямом у біологічній боротьбі проти видів, що підлягають усуненню їх з біоценозу, є використання комах, які є шкідниками або паразитами. Використання хижаків стало перемогою методу біологічної боротьби. І першим видом-хижаком було австралійське сонечко, котре стримує розмноження апельсинового хробака.
Другий напрям біологічної боротьби – використання патогенних мікроорганізмів, які характеризуються вибірковою здатністю. Наприклад, токсини, які виробляє бактерія Bacileus thuringnsis, є нешкідливими для хребетних і багатьох комах. Водночас вони є згубними для гусениць, метеликів. Виявляється, що кристали білка, які є складовою токсинів, розчиняються лише в лужному середовищі, яке є характерним для кишечника гусениць (рН вище 9).
Серед біологічних методів є і автоцидний (самовбивчий), який полягає у розведенні і розповсюдженні стерильних особин (чоловічої статі), які, копулюючись, залишають самок стерильними. Цей метод більш ефективний, ніж інсектицидний.
Біологічні методи використовують і для боротьби з бур'янами. У 1912 р. в Австралію був завезений один з видів кактусів (Opuntia), який захоплював щороку 400 тис. га землі і в 1920 р. зайняв 20 млн га. Кінець цьому поклав метелик – кактусова вогнівка. Аналогічну проблему в Австралії створив європейський звіробій, який вдалося зупинити за допомогою двох жуків – листоїда і златки, завезених з Європи.
Сьогодні також використовують інтегровані методи боротьби: оптимальне одночасне поєднання хімічних і біологічних методів.

Розробка екологічного методу захисту рослин включає такі основні напрями:
1) планомірне виявлення корисних ентомофагів і мікроорганізмів, вивчення їх ролі у динаміці чисельності шкідливих видів залежно від природно-господарських умов – біологічна оцінка найбільш перспективних видів;
2) вивчення взаємовідносин організмів у біоценозах з використанням сучасних досягнень суміжних дисциплін, вивчення зв'язку ентомофагів з патогенними мікроорганізмами для використання перших як переносників і поширювачів інфекції;
3) розробка прийомів, які сприяють нагромадженню ентомофагів, атогенних мікроорганізмів і антагоністів; стимуляція природних та створення штучних джерел інфекції; підвищення ефективності ентомофагів і вірулентності мікроорганізмів добором відповідних форм, використанням методів селекції і впливу фізичних або хімічних факторів;
4) поєднання біологічного, агротехнічного і хімічного методів, використання біопрепаратів з невеликими дозами інсектицидів і фунгіцидів, встановлення оптимальних строків застосування; проведення локальних обробок;
5) розробка методів біологічної боротьби з хворобами рослин та бур'янами.

Особливо велику увагу приділяють застосуванню мікроорганізмів, вплив яких на вживання і фізіологічний стан потомства шкідників незворотний, оскільки вони прирікають їх на повільне вимирання. До таких хвороботворних організмів належать перш за все вірусні, грибні, протозойні збудники хвороб комах. Ще до кінця не розкриті великі потенційні можливості використання явища синергізму, тобто підсилення ефекту від застосування змішаних інфекцій і біологічних препаратів разом з інсектицидами.
                             


Глава   друга
Мульчування

В природі земля  завжди вкрита  опалим листям і іншими органічними рештками
Така природна мантія надійно захищає ґрунт і від пересихання, і від вимивання, і від ерозії.

Чи йде мова про важкі, легкі або занедбані ґрунти, про овочі, фрукти чи квіти – всі вони мають користь від старого, але нині знову сучасного методу вирощування рослин.

Відомо, що під впливом вітру, дощу і сонця непокритий ґрунт поступово втрачає свою родючість, руйнується його структура, утворюється ґрунтова кірка. Занадто спекотні денні температури влітку призводять до перегріву і висихання ґрунту, а взимку – до різкого переохолодження і вимерзання кореневої системи багаторічних рослин.

Користь мульчування

  1.    перешкоджає випаровуванню вологи з ґрунту біля коріння рослини,
  2.    захищає коріння рослин від різких температур: перегрівання кореневої системи влітку та її промерзання взимку,

  1.    за правильного використання органічної мульчі рослини отримують оптимальний рівень кислотності,
  2.    збагачує ґрунт корисними речовинами і покращує його структуру,
  3.    затримує корисні речовини в ґрунті, перешкоджаючи їх вимиванню і вивітрюванню,
  4.    пригнічує ріст бур’янів, оскільки не пропускає світло,
  5.    сприяє розмноженню й ефективній роботі корисних мікроорганізмів у ґрунті,
  6.    захищає рослини від садових шкідників,
  7.    перешкоджає розбризкуванню ґрунту на листя рослин при поливі,
  8.    захищає овочі від гниття на поверхні ґрунту.

 

На що звернути увагу

 

  1.  перед мульчуванням ґрунт необхідно розрівняти, прополоти бур’яни, внести трохи компосту або органічних добрив,

  1.  доречно змішати тонкий і грубий матеріал для мульчування, адже приплив повітря запобігає гниттю, що робить процес неефективним,

  1.  дайте матеріалу для мульчування трохи просохнути (особливо це стосується сіна),

  1.  товщина шару мульчі повинна становити не менше 5  см,

  1.  навесні шар мульчі необхідно завчасно прибрати, аби дати ґрунту прогрітися.

 

ВИДИ МУЛЬЧІ

Органічна мульча з часом перегниває, збагачуючи ґрунт корисними речовинами, покращуючи його структуру і змінюючи його кислотність. Через зміни кислотної реакції використовувати такі матеріали потрібно продумано, незважаючи на всю їхню корисність.

САДОВИЙ КОМПОСТ – один із найкращих видів мульчі. Містить багато корисних поживних речовин, поліпшує структуру ґрунту, а також оберігає її від перегріву та переохолодження.

ПЕРЕПРІЛИЙ ГНІЙ З СОЛОМОЮ особливо багатий фосфором. Для мульчування краще змішати з верхнім шаром ґрунту, інакше можливі втрати поживних речовин, особливо азоту.

СКОШЕНА ТРАВА багата азотом. Часто застосовується в садах, проте корисна і для мульчування овочевих грядок. Її краще використовувати у невеликій кількості, щоб виключити надмірне прогрівання ґрунту. Попередньо скошену траву слід підсушити на сонці, інакше вона швидко загниє. Як мульчу можна використовувати і виполотий бур’ян. Уникайте мульчування ґрунту бур’янами і травою після їх цвітіння. Після пасинкування помідорів непотрібні пасинки, а також бадилля картоплі бажано розкласти під кущами чорної смородини й аґрусу – це чудовий профілактичний засіб проти грибкових захворювань.

СИДЕРАТИ – зелена маса рослин, вирощених для добрива. Найчастіше використовують люпин, олійну редьку, гірчицю білу, люцерну, кінські боби, еспарцет, конюшину. Як мульчу скошену зелену масу розкидають на поверхні ґрунту, але більший ефект можна отримати, перемішуючи її з верхнім шаром ґрунту дисковими знаряддями.

ЯЄЧНА ШКАРАЛУПА добре підвищує родючість ґрунту, збагачує мікроелементами і знижує його кислотність. Перед внесенням у ґрунт її варто подрібнити. Добре захищає рослини від слимаків і равликів. Особливо корисна під капустою, цибулею і буряками.

ТОРФ чудово захищає ґрунт від сонячних променів, зберігає його вологість. В агрономічній практиці його застосовують для торфування різних за складом ґрунтів. Важкі глинисті ґрунти він робить пухкими; піщані – більш в’язкими і вологоємними. Найкраще торф використовувати для мульчування рядків часнику, висаджених з осені, та поміж рядками овочевих культур. Під шаром торфу не утворюється ґрунтова кірка, і створюється кращий температурний режим, що особливо важливо ранньою весною.

ТРІСКА І КОРА частіше використовуються як декоративне покриття на грядках, щоб уникнути виду голого ґрунту. Оптимальний розмір шматків кори – 1-5 см. Відходи хвойних культур повинні пройти річне компостування перед застосуванням. Найкраще така мульча підходить для плодових дерев і чагарників. Особливо сприятливо впливає на малину.

СОСНОВА АБО ЯЛИНОВА ХВОЯ є дуже сприятливою мульчею для суниці. Вона перешкоджає поширенню сірої гнилі, якщо її розкласти між рядами. Завдяки їй ягоди залишаються чистими після дощу.

ТИРСА добре підходить для садових, багаторічних овочевих і ягідних культур. Під однорічні овочеві культури її використовувати небажано, оскільки при обробітку ґрунту вони перемішуються з ґрунтом, а це призводить до його підкислення і збіднення азотом. Свіжу тирсу краще вносити разом з попелом.

 

Як і коли мульчувати

1. Рання або пізня весна (залежно від кліматичних умов) – найкращий час для мульчування грядок та садових дерев. Після зимових дощів і танення снігу ґрунт добре зволожений, а тепле весняне сонечко чудово його прогріває. Перед мульчуванням прополіть молоді весняні бур’яни з корінням і внесіть добриво, якщо воно необхідне. Весняне мульчування захищає рослини від перегрівання і пересихання влітку.

 

2. Другий важливий період для мульчування – середина осені, коли ґрунт ще прогрітий і зволожений осінніми дощами. Перед розкиданням мульчі прополіть бур’яни і внесіть «повільні» зимові добрива за необхідності (попіл чи перепрілий гній, наприклад). Осіннє мульчування захистить ґрунт і багаторічні рослини від оголення і вимерзання кореневої системи.

 

Декоративні рослини, квіти

Розкладіть мульчу навколо декоративних рослин шаром 7-10 см, уникаючи дотику мульчі до стовбурів дерев і чагарників. Клумби і квіткові бордюри замульчуйте повністю, розподіляючи матеріал рівномірно по поверхні. Оновлювати шар мульчі слід щороку або раз на кілька років, залежно від обраного матеріалу.

 

Фруктові дерева та кущі

Розкладіть мульчу шаром 7-10 см так, щоб вона повністю закривала радіус крони, не торкаючись стовбура дерева і не закриваючи місце щеплення.

 

Нові посіви овочевих культур

Висаджуйте розсаду у добре зволожену грядку, покриту мульчею, проробляючи в ній отвори для кожної рослини. Такий спосіб мульчування захистить розсаду від пересихання коренів, конкуренції бур’янів і нападів садових шкідників.

 

ВАЖЛИВО

Мульча допомагає зберігати вологу в ґрунті біля коріння рослини. Однак при поливі буде потрібно більше води, щоби промочити мульчу і як слід зволожити ґрунт під нею. У спекотні й посушливі періоди поливайте ділянки під мульчею рідше, але рясніше.

 

Мульчування приносить користь усім  декоративним культурам.

 

ЦІКАВО

Магда-Хелене Шредер, автор брошури «Мій сад і мульчування», понад 50 років була пристрасним садівником-аматором і на своїй грядці практикувала метод, який вона назвала «методом тотального мульчування». Протягом усього року вона використовувала довгу неподрібнену солому як мульчу. Для овочів і пряних трав, плодових кущів і квітників вона споруджувала покриття з соломи товщиною близько 10  см, а за необхідності боротьби з великою кількістю бур’янів і навіть товщі. Шар соломи поступово перегнивав, і його потрібно було постійно оновлювати – особливо восени. Навесні при перекопуванні грядок частини, що не згнили, вона відсовувала, а потім знову розподіляла навколо рослин, за необхідності додаючи шар свіжої соломи. У своєму саду площею близько 300 м2 пані Шредер, за її словами, знизила обсяг робіт до мінімуму. Бур’яни майже не зустрічалися, а шкідники практично не завдавали проблем. Побоювання, що разом з теплим і вологим шаром соломи з’явиться купа равликів, виявилося марним. Досягнення такого ідеального стану свого городу зайняло у садівниці не один рік. Проте результат того вартий.

Повністю читайте цю статтю в друкованій версії Всеукраїнського органік журналу "ORGANIC UA" 05-06 (17)' 2011

                           глава третя


  Безполицевий обробіток ґрунту

Безполицевий обробіток ґрунту - це обробіток без перевертання скиби із збереженням на поверхні поля більше половини післяжнивних решток. Такий обробіток виконується культиваторами-плоскорізами, плоскорізами-глибокорозпушувачами, чизельними плугами, чизель-культиваторами, плугами без полиць та іншими знаряддями, насамперед у районах поширення ерозії.

Значний розвиток цей спосіб обробітку набув після праць Т. С. Мальцева (1955) та академіка О. І. Бараєва (1960), під керівництвом якого була розроблена ґрунтозахисна система землеробства для посушливих умов Казахстану, в основу якої було покладено систему безполицевого обробітку ґрунту за допомогою плоскорізів.

В Україні безполицевий обробіток, як захід основного обробітку ґрунту, широко використовується не тільки в посушливих районах, а й у районах з достатнім зволоженням у поєднанні із заходами полицевого обробітку та застосуванням гербіцидів. Але слід враховувати, що безполицевий обробіток за допомогою плоскорізів, незважаючи на безсумнівні позитивні сторони, має ряд недоліків: труднощі заробки в ґрунт органічних та мінеральних добрив, слабке кришіння оброблюваного шару ґрунту, зниження мікробіологічної активності і недостатньо ефективна боротьба з бур'янами, хворобами та шкідниками сільськогосподарських культур. За численними дослідними даними, найкращими знаряддями для безполицевого обробітку є чизельні, які добре розпушують ґрунт, знищують бур'яни, краще забезпечують накопичення і збереження вологи. Крім того, дослідами Харківського НАУ ім. В. В. До-кучаєва встановлено, що питомий опір ґрунту за чизелювання на 21% менший, ніж за оранки, а це означає, що на 58,5% збільшується продуктивність чизельного агрегату і на 37% знижуються витрати пального в розрахунку на 1 га ріллі, тобто практично на 1/3 зменшуються витрати на основний обробіток ґрунту (Ю. В. Будьонний, М. В. Шевченко, 2002). Таким чином, заміна традиційної полицевої оранки безполи-цевим обробітком чизельними знаряддями під озимі і ярі зернові культури, а також горох, гречку, кукурудзу на силос і соняшник в умовах Степу і Лісостепу дає змогу в масштабах України досягти значного економічного ефекту і водночас менше розпилювати ґрунт і краще зберігати його родючість (Ю. В. Будьонний, С. І. Попов та ін., 2004).

4.2.3. Поверхневий обробіток ґрунту

Як би не досконало і високоякісно не була проведена оранка чи безполицевий обробіток на глибину, не меншу ніж на 18-20 см, усіх завдань, які стоять перед обробітком ґрунту взагалі, вони не в змозі вирішити. За значного ущільнення ґрунту, забур'яненості поля, необхідності загорнути добрива у верхній шар або зруйнувати ґрунтову кірку, а інколи ущільнити ґрунт, доводиться застосувати заходи поверхневого обробітку. Таких заходів багато, але найбільш поширеними є лущення, культивація, боронування, шлейфування, коткування, підгортання, малування.

Лущення (дискування) - поверхневий обробіток ґрунту на глибину від 6-8 до 12 см, яким здійснюється розпушування, кришіння і часткове перевертання, перемішування ґрунту та підрізання бур'янів. Цим заходом вирішуються дуже важливі завдання: боротьба з бур'янами, шкідниками і збудниками хвороб культурних рослин; збереження і нагромадження ґрунтової вологи, активізація мікробіологічних процесів; загортання у верхню частину ґрунту післяжнивних решток і добрив; високоякісне виконання наступного заходу основного обробітку.

У сучасних системах обробітку ґрунту лущення часто відіграє роль заходу основного обробітку, тобто замінює, наприклад, оранку, що має місце при підготовці ґрунту під озимі культури.

Лущення проводять лемішними або дисковими лущильниками та дисковими боронами. Робочими органами дискових лущильників і борін є плоскосферичні або плоскі диски із загостреною різальною кромкою. Під час роботи диск розміщується під кутом до напрямку руху агрегату. Завдяки зчепленню з ґрунтом він обертається і вирізує з ґрунту скибу перерізом у вигляді сегмента, яка розпушується, кришиться та частково перевертається і переміщується. Залежно від величини кута атаки глибина лущення дисковими лущильниками досягає 10 см, важкими дисковими боронами - до 12-14 см. Диски борін встановлені під меншим кутом атаки, ніж у лущильників, а тому й менш інтенсивно розпушують ґрунт.

Робочим органом лемішних лущильників є корпус, подібний до корпуса лемішного плуга. Найбільш поширені плуги-лущильники ППЛ-10-25 забезпечують лущення стерні на глибину до 16 см.

Дискові лущильники менше перевертають ґрунт, слабше підрізують бур'яни порівняно з лемішними, але добре розрізують горизонтально розміщені кореневища і паростки коріння. Здебільшого вони працюють на глибині 6-8 см, а з додатковим навантаженням - до 10-12 см.

Останнім часом для лущення широко використовують культиватори-плоскорізи, які розпушують ґрунт і підрізують бур'яни, залишаючи на поверхні поля післяжнивні рештки.

Культивація - це захід поверхневого обробітку, який забезпечує підрізування бур'янів, кришіння, розпушування, вирівнювання і часткове перемішування ґрунту без перевертання оброблюваного шару. Виконують її культиваторами.

За призначенням розрізняють культиватори парові (для суцільного обробітку ґрунту), просапні (для міжрядного обробітку просапних) та універсальні (для суцільного обробітку ґрунту і міжрядного обробітку просапних культур). Культиватори обладнують різноманітними робочими органами:

- однобічні плоскорізальні лапи призначені для перших міжрядних обробітків з метою підрізування бур'янів і розпушування ґрунту на глибину до 6 см;

- стрілчасті плоскорізальні лапи - для обробітку ґрунту на глибину до 6 см, які підрізують бур'яни і частково розпушують ґрунт;

- стрілчасті лапи-плоскорізи - для обробітку ґрунтів, які піддаються ерозії, на глибину до 16 см;

- стрілчасті універсальні лапи поєднують у собі роботу полільних і розпушувальних лап, які одночасно з підрізуванням бур'янів добре розпушують ґрунт на глибину до 12 см;

- розпушувальні долотоподібні лапи - для розпушування ґрунту на глибину до 16 см без вивертання на його поверхню нижнього шару;

- розпушувальні оборотні лапи з жорсткими стояками застосовуються для передпосівного або міжрядного обробітку, а з пружинними стояками - для вичісування кореневищних бур'янів при суцільному обробітку на глибину до 12 см;

- списоподібні лапи призначені для розпушування ґрунту на глибину до 16 см та знищення кореневищних бур'янів;

- голчасті диски призначені для руйнування кірки і знищення бур'янів у рядках культурних рослин;

- штанговий робочий орган - це сталева квадратного перерізу штанга, яка заглиблюється в ґрунт на глибину 8-10 см і під час роботи обертається, розриваючи корені бур'янів, виносячи їх на поверхню та одночасно розпушуючи верхній шар ґрунту без перевертання його;

- полільні зуби - для одночасного обробітку захисних зон і міжрядь.

За конструкцією робочих органів культиватори поділяють на чизельні, обладнані лапами, дискові, штангові та плоскорізи.

У культиваторів, обладнаних лапами, основним робочим органом є лапи розпушувального і підрізувального типу. Розпушувальні лапи - це вузькі, іноді долотоподібні знаряддя. Використовують їх для розпушування ущільнених ґрунтів, чистих від бур'янів (рис. 18).

Підрізувальні лапи мають стрілчасту або ножеподібну форму. Вони призначені для неглибокого підрізування і розпушування ґрунту без перевертання, а також для знищення бур'янів. Під час обробітку підрізувальними лапами забезпечується найкраще зберігання вологи в ґрунті (у шарах, які залягають нижче від верхнього, який розпушується підрізувальною лапою). Підрізувальні, або плоскорізаль-ні лапи залежно від форми поділяють на однобічні плоскорізальні стрілчасто-плоскорізальні та стрілчасто-універсальні. Підрізувальні лапи встановлюють так, щоб усі їхні сліди перекривалися один одним і щоб леза переміщувалися паралельно поверхні ґрунту.

Під час передпосівного обробітку такі лапи дещо ущільнюють ґрунт (під слідами лап), утворюючи щільне ложе для насіння та добре розпушуючи верхній шар без перевертання.

Культиватори з підрізувальними робочими органами використовують і для обробітку міжрядь просапних культур та для обробітку парів. Культиватори, обладнані підрізувальними лапами, недоцільно використовувати на полях, засмічених кореневищними бур'янами.

Лапи культиваторів кріпляться на жорстких або пружинних стояках. На останніх здебільшого кріплять лапи розпушувального типу.

Рис. 18. Лапи культиваторів: 1 - розпушувальні: а - долотоподібна; б - з наральником; в - пружинна з наральником. 2 - підрізу вальні: а, б - однобічно-плоскорізальні; в - стрільчаста плоскорізальна; г - стрільчаста універсальна

Культиватори з пружинними лапами мають значні недоліки: вони не зрізують усіх бур'янів, особливо коренепаростковими; більше розпилюють і частково перевертають ґрунт, що призводить до його висушування. Такі лапи виносять наверх насіння бур'янів з глибших шарів ґрунту. Саме тому для передпосівного обробітку слід використовувати культиватори з жорсткими стояками. Однак пружинні лапи краще розпушують та перемішують ущільнений ґрунт, не забиваються під час роботи, тому нерідко замінювати їх іншими знаряддями недоцільно.

Культиватори, які використовують для передпосівного обробітку і обробітку парів, мають два типи робочих органів - стрілчасті універсальні та розпушувальні лапи. Робочими органами просапних культиваторів є однобічні та стрілчасті плоско-різальні і розпушувальні долотоподібні лапи. За необхідності просапні культиватори обладнують додатковими робочими органами - підгортачами (для підгортання картоплі та інших культур, а також для нарізування поливних борозен) і підживлюваль-ними лапами. Універсальні культиватори мають робочі органи парових і просапних культиваторів.

Чизель-культиватор - це знаряддя з розпушувальними вузькими долотоподібними лапами, які монтують на міцній рамі на відстані 15-20 см одна від одної. Чизелі використовують тоді, коли потрібно глибоко розпушити ґрунт без перевертання: під час весняного обробітку зябу, особливо в районах надмірного зволоження і на зрошуваних землях. Легкими чизелями можна розпушувати ґрунт на глибину до 25-30, а важкими - на 40-45 см.

У штангових культиваторів робочим органом є металевий квадратний (22 х 22 мм) стержень-штанга. При роботі культиватора вона приводиться в обертальний рух, вириває і викидає бур'яни на поверхню ґрунту. Штанга працює на глибині 8-10 см від поверхні, обертаючись у напрямку, зворотному обертанню коліс. Для додаткового розпушування ґрунту застосовують культиватор, обладнаний лапами. Штанговий культиватор менше, ніж обладнаний лапами, забивається бур'янами.

Для обробітку запирієних полів і передпосівного обробітку важких та ущільнених ґрунтів придатний протиерозійний культиватор КПЭ-3,8А з плоскими лапами і штанговим пристроєм.

Культиватори-плоскорізи (КПП-2,2, КПШ-5, КПШ-9) використовують для розпушування ґрунту із залишенням на його поверхні стерні. Робочим органом їх є плос-корізальні лапи з шириною захвату 0,97 м.

Вибір типу культиваторів і робочих органів залежить від особливостей ґрунту, біології рослин і погодних умов. У посушливих південних районах, особливо в другій половині літа, для розпушування чистих парів використовують культиватори, якими можна обробляти ґрунт на невелику глибину, найменше висушуючи його і залишаючи вирівняну поверхню. Це культиватори з ножеподібними робочими органами (ножові) і дротяні (для обробітку чистого пару) тощо.

У дротяних культиваторів робочим органом є сталева дротина, натягнута на крайні зуби залізної борони. Вона підрізує коріння бур'янів і розпушує верхній шар ґрунту на глибину 2-3 см, залишаючи після себе рівну поверхню ріллі. Їх доцільно застосовувати в посушливій зоні перед сівбою дрібнонасінних культур.

Боронування - поверхневий обробіток, який забезпечує кришіння, розпушування, часткове перемішування і вирівнювання поверхні ґрунту. Виконують його зубовими, сітчастими, пружинними, голчастими боронами, ротаційними мотиками та шлейф-боронами. Робочими органами борін є зуби квадратного, круглого, ромбоподібного перерізу, а також ножеподібні й лапчасті.

Прямокутні зуби застосовують у важких, а круглі - в легких борін. Ножеподібні зуби легко заглиблюються в ґрунт і менше його розпилюють, але недостатньо розпушують і майже не перемішують.

Зуби, які мають квадратну форму перерізу, заточують несиметрично - одне ребро пряме, а решта скошені. На рамі їх закріплюють прямим ребром в одному напрямку, а борона може працювати в двох протилежних напрямках. Якщо борону встановлюють так, щоб працювали прямі ребра, то вона розпушує ґрунт на всю глибину ходу зуба; якщо ж працюють скошені ребра, то ґрунт розпушується тільки верхньою частиною зуба до скошеної частини, а шар, який лежить нижче від скосу, ущільнюється скосом зубів на глибину 3-4 см.

Робочим органом звичайної зубової борони є нерухомий короткий сталевий зуб, який заглиблюється в ґрунт і розпушує його. Дія зуба визначається глибиною, на яку він проникає в ґрунт, а також щільністю ґрунту. Кожний зуб розпушує поблизу від себе таку площу, яка в розрізі являє собою рівнобедрений трикутник. Зуби повинні бути розставлені так, щоб трикутники лише сходилися, щоб між ними не залишилося вільного місця і щоб вони один другого не перекривали (рис. 19). На рамах зуби кріплять так, щоб кожний із них робив слід і між ними була однакова відстань.

Рис. 19. Схема роботи зубової борони: 1 - зуби поставлені правильно; 2 - зуби поставлені занадто далеко; 3 - зуби поставлені занадто близько

Якість боронування залежить від маси борін, форми зубів, кута їхнього проникнення в ґрунт, вологості ґрунту, довжини тяг та швидкості руху агрегата.

Залежно від маси, яка припадає на один зуб, борони поділяють на важкі, середні й легкі. Важкі борони (тиск на один зуб 1,5-2 кгс) більше й глибше (на 5-8 см) розпушують ґрунт. Середні борони (тиск на один зуб 1-1,5 кгс) розпушують ґрунт на глибину 4-6 см. Для останнього вирівнювання ґрунту перед сівбою і після сівби, а також для знищення кірки на посівах використовують легкі посівні борони (тиск на один зуб 0,5-1,0 кгс), які розпушують ґрунт на глибину 2-3 см. Тиск на зуби борін можна збільшувати додатковим вантажем. Велике значення має довжина зубів і кут, під яким вони входять у ґрунт. Якщо вони занадто довгі, глибина боронування буде надмірною, а поверхня ґрунту недостатньо вирівняною. Прямо поставлені зуби краще розбивають грудки, а нахилені вперед більше заглиблюються в ґрунт і добре вичісують кореневища пирію. Нахил зубів уперед потрібний тоді, коли боронами обробляють важкі задернілі ґрунти. Якщо нахил зубів спрямований назад, то глибина обробітку ґрунту зменшується. У звичайних борін кут нахилу зубів постійний, але є й спеціальні важільні борони, в яких кут входження зубів у ґрунт можна змінювати.

Ґрунт слід боронувати в спілому стані, коли його вологість становить 40-60% повної вологоємкості. При більшій вологості можна боронувати тільки піщані ґрунти. Якщо боронують сухий ґрунт, особливо важкий за гранулометричним складом, то грудки його не подрібнюються, а лише переміщуються по поверхні поля. Якщо такий пересохлий ґрунт боронувати в кілька слідів, то на поверхні будуть нагромаджуватися більші частки, а на певній глибині - менші, що маже стати причиною утворення шкідливої глибокої (внутрішньоґрунтової) кірки. Не можна боронувати дуже вологий ґрунт, бо він не розпушується, а мажеться і ущільнюється; при настанні сухої погоди твердіє і пересихає.

Боронування дає найкращі результати, коли його проводять під кутом до напрямку оранки. При боронуванні вздовж оранки ґрунт розпушується гірше, недостатньо розрівнюється, борони горнуть його вперед. Якщо боронують упоперек оранки, то внаслідок нерівного і неспокійного руху борін ґрунт розпилюється більше.

Важливе значення має й техніка причеплення борін до трактора (довжина причіпних ланцюгів для зубових борін). Не можна боронувати при коротких тягах (або коротких посторонках при кінній тязі), бо при цьому зуби менше заглиблюються в ґрунт і якість обробітку значно погіршується. Довжина тяг повинна бути такою, щоб зуби заглиблювалися на однакову глибину і борони рухалися плавно по поверхні поля.

Якість боронування також залежить від швидкості руху агрегату. При швидкому русі грудки розбиваються краще, але глибина обробітку при цьому менша, ніж під час повільного руху. При надмірно великій швидкості рух борін (особливо легких) буде нерівномірним, що негативно впливатиме на якість боронування. Більшим буде й розпилення ґрунту. У спеціальних дослідах при підвищенні швидкості боронування до 6-7 км/год краще подрібнювалися брили, а при наступному збільшенні швидкості зростали коливання борін по глибині ходу та ширині захвату.

Відомо три способи боронування - загінкове, фігурне і поперечно-діагональне.

При загінковому боронуванні агрегати кожного разу виходять на край поля. Коли боронують у два сліди, то перший раз площу обробляють уздовж, а другий - упоперек оранки. Загінки при цьому способі боронування повинні мати форму видовжених прямокутників. Такий обробіток застосовують насамперед на забур'янених площах, коли бур'яни повинні бути виволочені на край поля.

При фігурному боронуванні загінка за своєю формою наближається до квадрата. Поле при цьому боронують укругову, без холостих проходів. При боронуванні в два сліди вдруге його проводять по діагоналі до першого обробітку. Фігурний спосіб можна застосовувати на площах, чистих від бур'янів.

Недоліком цих обох способів (загінкового і фігурного) є те, що при боронуванні в два сліди один слід збігається з напрямком оранки, внаслідок чого ґрунт нерівномірно розпушується і гірше вирівнюється. Крім того, при загінковому боронуванні мають місце і холості проходи.

Кращим у цьому відношенні є поперечно-діагональне боронування. За такого способу напрямок руху зубів борони не збігається з напрямком оранки, що поліпшує якість розпушування ґрунту і забезпечує краще вирівнювання поверхні поля.

Борони використовують для весняного розпушування і вирівнювання зябу, для підготовки ґрунту перед сівбою і вирівнювання після сівби, після коткування котками з гладенькою поверхнею, для знищення кірки і сходів бур'янів після сівби (до і після з'явлення сходів культурних рослин), для боронування озимих зернових і багаторічних трав навесні, під час обробітку чистих і зайнятих парів тощо.

Для знищення кірки на посівах борони слід замінювати ротаційними мотиками, робочими органами яких є диски з голчастими зубами.

Диски, вільно накладені на вал, під час руху мотики заглиблюються голками в ґрунт і знищують кірку без значного розпилення ґрунту. Глибину обробітку ротаційною мотикою можна регулювати спеціальними важелями. На 1 м2 мотика робить 150 уколів. При цьому кірка знищується без переміщення часток ґрунту, що є цінним у роботі мотики, яка значно менше, ніж зубові борони, пошкоджує сходи культурних рослин. Проте недоліком ротаційної мотики є те, що вона слабо знищує сходи бур'янів.

На окультурених ґрунтах для післяпосівного боронування картоплі, кукурудзи та інших просапних культур застосовують сітчасті борони БСП-4,0, які виготовляють із сталевого дроту діаметром 7-10 мм. У них кожний зуб може рухатися незалежно від інших, тому вони краще копіюють поверхню поля. Сітчастими боронами знищують сходи бур'янів і розпушують ґрунт, не пошкоджуючи сходів культурних рослин. Маса цих борін значно менша від маси звичайних, тому вони обробляють ґрунт неглибоко, що зменшує ступінь пошкодження сходів культури. Крім цього, для суцільного післясходового розпушування ґрунту і знищення сходів бур'янів, застосовують легкі посівні борони ЗБП-0,6, або райборонки З-ОР-0,7.

Борона голчаста БИГ-3А призначена для весняного й осіннього розпушування ґрунту на глибину 4-11 см, покритого стернею чи іншими рослинними рештками, з метою збереження вологи в ґрунті, загортання насіння бур'янів і знищення падалиці культурних рослин без руйнування стерні, а також для вирівнювання мікрорельєфу, створеного попереднім обробітком. Борона може працювати з активним розміщенням робочих органів на ущільнених ґрунтах і пасивним - на легких та середніх.

Для розпушування ґрунту, покритого стернею та іншими рослинними рештками, з метою збереження вологи в ґрунті, загортання насіння бур'янів і частинок культурних рослин, вирівнювання нерівностей від попереднього обробітку, для весняного боронування озимих та просапних культур, передпосівного обробітку ґрунту на зораних полях і догляду за багаторічними травами використовують борону-мотику голчасту БМШ-15. Робочими органами її є 157 голчастих дисків, скомплектованих у батареї секцій. Глибина обробітку ґрунту - до 10 см. Ефективність цієї борони дуже висока в районах прояву вітрової ерозії.

Пружинні борони застосовують для обробітку запирієних і кам'янистих ґрунтів та ділянок після вирубування лісу. Робочим органом цього типу борін є зігнута пружиною сталева пластинка. За своєю конструкцією пружинні борони нагадують пружинні культиватори, від яких вони відрізняються лише тим, що не мають коліс. Ці борони мають такі самі недоліки, як і пружинні культиватори, тому використовують їх лише в разі необхідності.

Шлейфування - захід, яким вирівнюють поверхню ґрунту і подрібнюють великі грудки і брили. Його застосовують в основному навесні для зменшення випаровування вологи, вирівнювання гребенів на полях, виораних восени. Шлейфування проводять шлейфами, які складаються з ножа (струга), зубового бруса та кількох рядів сталевих кутників або дерев'яних брусків. Найбільш поширені металеві шлейф-борни ШБ-2,5.

Збільшення вологості ґрунту від застосування шлейфування та рівномірніше, порівняно з боронуванням, загортання насіння створюють сприятливі умови для появи дружних сходів культурних рослин, для проростання насіння бур'янів у верхньому шарі ґрунту, сходи яких знищують наступним обробітком ґрунту. Дуже важливо й те, що на вирівняному після шлейфування полі підвищується якість сівби, полегшується догляд за посівами і збирання врожаю.

Ефективність роботи шлейфів при ранньовесняному боронуванні залежить від гранулометричного складу і структурного стану, гребенястості, вологості та засміченості ґрунту.

Шлейфи краще працюють на легких і структурних ґрунтах і гірше - на важких і розпилених. Ефективність шлейфування підвищується при достатній гребенястості ріллі з висотою гребенів 2-4 см; якщо ґрунт протягом зими заплив і гребенястість майже не збереглася, тоді шлейфування буде малоефективним. Поліпшити умови використання шлейфів у таких випадках можна попереднім боронуванням. Не можна шлейфувати на дуже вологих і сухих ґрунтах. Для успішної роботи шлейфів поле повинно бути чистим від бур'янів. Під час переміщення шлейф-борони по полю, під кутом 45° до напрямку оранки, ніж зрізує гребені на ріллі. Зуби бруса розпушують ґрунт, а шлейфи вирівнюють, зсуваючи ґрунт з гребенів у борозни. Ступінь зрізування гребенів регулюють зміною кута нахилу ножа.

Для вирівнювання мікрорельєфу поля перед сівбою або перед нарізуванням ґрунтових валиків для проведення промивних або запасних поливів використовують вирівнювач ВП-8. При навішуванні середніх або важких борін його застосовують для одночасного з вирівнюванням розпушування ґрунту. Робочими органами вирівнювача є відвали, прикріплені до рам секцій.

Коткування - обробіток ґрунту котками, які забезпечують подрібнення брил і великих грудок, ущільнення та деяке вирівнювання поверхні ґрунту. Застосовують його для того, щоб вирівняти поверхню ґрунту, забезпечити рівномірне загортання і кращий контакт насіння з твердою фазою ґрунту для швидкого його набухання, проростання і дружного з'явлення сходів рослин, поліпшити теплові умови ґрунту і зменшити втрати води конвекційно-дифузним механізмом.

Головне завдання коткування полягає не в тому щоб ущільненням підтягнути вологу ближче до поверхні, а в тому, щоб у посушливих умовах якомога повніше зберегти її від фізичного випаровування ґрунтом.

Дослідження показали, що при вологості ґрунту, нижчому ніж 60-70% ПВ (польові вологоємкості), пересування по капілярах вологи в рідкій формі практично відсутнє і за цих умов відбувається плівчасто-менісковий рух води. Втрата вологи при такому інтервалі зволоження ґрунту відбувається головним чином внаслідок конвекційно-дифузного току - в пароподібному стані, інтенсивність якого визначається ступенем розпушування ґрунту. Із збільшенням розпушеності конвекційно-дифузний тік вологи значно більший, ніж за умов ущільнення. Тому ущільнений прошарок, створений коткуванням, необхідно розглядати як фільтр, який знижує тік пароподібної вологи і дещо затримує її у цьому прошарку.

Коткування після першої весняної культивації і перед сівбою можна здійснювати в одному агрегаті з культиватором. Різниця може бути в тому, що після першої культивації бажано коткувати кільчастим котком, а перед сівбою - котками з гладенькою поверхнею.

Робочими органами котка є гладенька чи ребриста циліндрична поверхня або диски із шпорами чи зубцями, складені в батареї. Найкраще зарекомендували себе котки з дисками, що мають шпори і зубці. Такі робочі органи забезпечують підпо-верхневе ущільнення і поверхневе розпушування.

За масою котки бувають легкі (0,05-0,2 кг/см2), середні (0,3-0,4 кг/см2) і важкі (понад 0,5 кг/см2). Кращі результати в більшості випадків досягаються при роботі середніми котками.

Котки з гладенькою циліндричною поверхнею ущільнюють в основному верхній шар ґрунту і слабко діють на глибші шари. Кращими вважають трисекційні котки - вони більш придатні для роботи на полях з нерівною поверхнею. Ширина захвату секцій таких котків має становити 1,25-1,5 м, а діаметр - 40- 50 см. Маса котка повинна бути 300-400 кг на 1 м його ширини захвату при коткуванні сухого ґрунту і 100-150 кг, якщо верхні шари ґрунту достатньо зволожені. У виробництві поширені трисекційні водоналивні котки ЗКВГ-1,4, СКГ-2-2 і СКГ-2-3 з діаметром циліндрів 50-70 см. Залежно від кількості води тиск водоналивного котка на ґрунт можна змінювати від 2,3 до 6 кг на 1 см ширини захвату.

Кільчасті котки складаються з металевих кілець, насаджених на одну вісь. Поверхня їхня ребриста. Вони мають три секції. Ширина захвату кожної у великого тракторного котка становить 3, а у малого - 1,25 м. Тиск на 1 см ширини захвату коливається в межах 2,4-4,2 кг. При однаковій масі кільчасті котки ущільнюють ґрунт на більшу глибину, ніж котки з гладенькою поверхнею. Масу котка регулюють зміною кількості баласту у ящиках на батареях.

Кільчасто-шпорові котки ЗККШ-6А краще ущільнюють ґрунт і подрібнюють брили, ніж звичайні кільчасті, одночасно розпушуючи поверхневий шар ґрунту. Робочими органами їх є відлиті сталеві диски, по колу обода яких з обох боків рівномірно розміщені клиноподібні шпори. Тиск робочих органів котка на ґрунт регулюють зміною маси баласту в ящиках.

Щоб надати орному шару оптимальної щільності і будови (1,1-1,3 г/см3), необхідно після передпосівного розпушування ґрунт ущільнювати. Якщо верхній шар має вологість 25% від маси абсолютно сухого ґрунту, коткування слід проводити котками з тиском 0,4-0,5 кг/см2, а при більшій вологості - 0,2 кг/см2.

Щоб визначити тиск котка на 1 см захвату, слід його масу в кілограмах розділити на ширину захвату котка в сантиметрах. Після ущільнення поверхні поля котками з гладенькою поверхнею треба застосовувати посівні борони. Це зумовлено тим, що після таких котків поверхня ґрунту буває сильно ущільненою, а після кільчастих - дещо гребенястою.

Коткування пересохлого ґрунту призводить до його розпилення внаслідок роздавлювання брил і грудок. При цьому деяка кількість неподрібнених брил буде вдавлена в ґрунт.

Коткування перезволоженого ґрунту сильно ущільнює його, призводить до утворення кірки. Тільки коткування при оптимальній вологості ґрунту забезпечує високу ефективність цього заходу.

У виробничій практиці котки застосовують у таких випадках:

- для знищення кірки, яка іноді утворюється на посівах до з'явлення сходів (рубчасті або кільчасті котки);

- за недоброякісного обробітку ґрунту, коли коткування застосовують для подрібнення брил;

- після сівби буряків, кукурудзи гороху, проса, гречки, багаторічних трав, рідше - ранніх ярих зернових;

- перед сівбою при висіві дрібного насіння багаторічних трав і льону, а також буряків;

- перед сівбою з метою ущільнення ґрунту, коли оранка проведена незадовго до сівби, що має велике значення при сівбі озимих по зайнятих парах і після не-парових попередників;

- при весняному догляді за озимими при їхньому випиранні (рубчасті котки);

- для руйнування висячої льодової кірки на посівах озимих чи багаторічних трав (кільчасті котки).

Підгортання - захід, за якого здійснюється розпушування і двобічне розсування ґрунту без перевертання верхнього шару культиваторами з підгортачами. Останні забезпечують привалювання ґрунту до основи стебел картоплі, капусти, кукурудзи та інших культур, а також нарізування поливних борозен і формування гребенів висотою до 25 см. Для підгортання картоплі та інших культур використовують також культиватори, робочими органами яких є лапи-полиці.

При підгортанні таких культур, як картопля, кукурудза, збільшується об'єм розпушеного ґрунту, поліпшується його аерація, нагромаджуються поживні речовини. У картоплі утворюються додаткові бульби, а в кукурудзи - додатковий ярус кореневої системи. Гребені в рядках сприяють кращому прогріванню ґрунту, швидкій втраті зайвої вологи.

Великий агротехнічний ефект від підгортання одержують при поливах і в районах достатнього зволоження. За умов недостатнього зволоження, в суху погоду цей захід не рекомендується. Підгортання, як і культивація, припиняється при змиканні рослин просапних культур у міжряддях.

Малування - обробіток ґрунту малою, який забезпечує вирівнювання його з одночасним ущільненням. Мала являє собою оббиту залізом дошку або брус шириною близько 20 см і товщиною майже 10 см, який кріплять двома тягами до трактора. Під час руху мала зсуває гребені й великі грудки, розминає їх, зміщує в зниження, а також втискує в ґрунт. Цей захід застосовують для підготовки поля до сівби і наступних поливів рису.

                                       Глава четверта  ефективні  мікроорганізми
                                   у  догляді   за   рослинами
Технологію Ефективних Мікроорганізмів розробив японський вчений Теруа Хіга.

ЕМ-культура включає 84 виду ефективних мікроорганізмів.

Це продукт співіснування двох груп мікроорганізмів з протилежними умовами життєдіяльності в режимі активного взаємообміну джерелами живлення. У групу входять фотосинтезуючі і молочнокислі бактерії, дріжджі, грибки, актіноміцети та інші мікроорганізми. Секреції ефективних мікроорганізмів містять велику кількість поживних речовин, як для рослин, так і для тварин.

ЕМ, внесення в грунт і воду, відтворюються у великих кількостях, втягують в роботу місцеві корисні мікроорганізми, стимулюючи таким чином процес регенерації. В результаті очищується навколишнє середовище, інтенсифікує зростання рослин, у тварин і птахів поліпшується мікрофлора кишечника, знижується захворюваність, збільшуються розвиток та ріст.

ЕМ-1 - концентрат (рідке Біодобрива) [із 30-40ml виходить 3 літра ЕМ-А]

ЕМ-А - готовий для приготування розчину рідкий препарат [розводиться залежно від призначення]

ЕМ-5 - екологічно чиста біорідина для боротьби з хворобами та комахами-шкідниками.

Короткі рекомендації по застосуванню продукції серії ЕМ в сільському господарстві:

I. У рослинництві:

1. Підготовка грунту: Восени грунт пролити розчином 1:100, пройти плоскорізом. Навесні при температурі вище 10 ° С зробити те ж за 2 тижні до посадки;

2. Підготовка насіння до посадці: Замочити насіння від 15 хвилин до 2 годин (в залежності від розміру насіння) в розчині 1:1000;

3. Догляд за рослинами: Розсаду поливати розчином 1:2000 не більше 2 разів на тиждень; Після висаджування розсади в період вегетації зрошують рослини один раз на тиждень розчином 1:1000 весь вегетаційний період. Плодові дерева та чагарники зрошують 1 раз на два тижні розчином 1:500.

Доцільно при догляді за рослинами застосовувати ЕМ-настою з бур'янів, багатих вітамінами (кропива, кульбаба та ін)

4. Приготування компосту: Кожен шар органічних відходів товщиною 10-15 см проливати розчином 1:100.

5. Боротьба з комахами-шкідниками (застосовувати ЕМ-5): обприскувати рослини, чагарники, дерева в період росту розчином ЕМ-5 концентрації 1:1000 один раз на два тижні. При появі комах-шкідників концентрацію збільшити до 1:250.

                                 Глава  п’ята

                                  Біологічні  методи  догляду  за рослинами

Біологічні методи боротьби зі шкідниками – це використання живих організмів для зменшення або повного усунення шкоди, яку наносять шкідники тваринам, людині, сільськогосподарським культурам. Таким чином, за рахунок окремих видів намагаються змінити рівновагу популяцій в природних і антропогенізованих екосистемах.
Біологічні методи боротьби замінили малоефективні, а часто і шкідливі, інсектицидні методи. Метою біологічних методів боротьби є не повне винищення виду, а утримання його кількості на оптимальному рівні.
Першим напрямом у біологічній боротьбі проти видів, що підлягають усуненню їх з біоценозу, є використання комах, які є шкідниками або паразитами. Використання хижаків стало перемогою методу біологічної боротьби. І першим видом-хижаком було австралійське сонечко, котре стримує розмноження апельсинового хробака.
Другий напрям біологічної боротьби – використання патогенних мікроорганізмів, які характеризуються вибірковою здатністю. Наприклад, токсини, які виробляє бактерія Bacileus thuringnsis, є нешкідливими для хребетних і багатьох комах. Водночас вони є згубними для гусениць, метеликів. Виявляється, що кристали білка, які є складовою токсинів, розчиняються лише в лужному середовищі, яке є характерним для кишечника гусениць (рН вище 9).
Серед біологічних методів є і автоцидний (самовбивчий), який полягає у розведенні і розповсюдженні стерильних особин (чоловічої статі), які, копулюючись, залишають самок стерильними. Цей метод більш ефективний, ніж інсектицидний.
Біологічні методи використовують і для боротьби з бур'янами. У 1912 р. в Австралію був завезений один з видів кактусів (Opuntia), який захоплював щороку 400 тис. га землі і в 1920 р. зайняв 20 млн га. Кінець цьому поклав метелик – кактусова вогнівка. Аналогічну проблему в Австралії створив європейський звіробій, який вдалося зупинити за допомогою двох жуків – листоїда і златки, завезених з Європи.
Сьогодні також використовують інтегровані методи боротьби: оптимальне одночасне поєднання хімічних і біологічних методів.

Розробка екологічного методу захисту рослин включає такі основні напрями:
1) планомірне виявлення корисних ентомофагів і мікроорганізмів, вивчення їх ролі у динаміці чисельності шкідливих видів залежно від природно-господарських умов – біологічна оцінка найбільш перспективних видів;
2) вивчення взаємовідносин організмів у біоценозах з використанням сучасних досягнень суміжних дисциплін, вивчення зв'язку ентомофагів з патогенними мікроорганізмами для використання перших як переносників і поширювачів інфекції;
3) розробка прийомів, які сприяють нагромадженню ентомофагів, атогенних мікроорганізмів і антагоністів; стимуляція природних та створення штучних джерел інфекції; підвищення ефективності ентомофагів і вірулентності мікроорганізмів добором відповідних форм, використанням методів селекції і впливу фізичних або хімічних факторів;
4) поєднання біологічного, агротехнічного і хімічного методів, використання біопрепаратів з невеликими дозами інсектицидів і фунгіцидів, встановлення оптимальних строків застосування; проведення локальних обробок;
5) розробка методів біологічної боротьби з хворобами рослин та бур'янами.

Особливо велику увагу приділяють застосуванню мікроорганізмів, вплив яких на вживання і фізіологічний стан потомства шкідників незворотний, оскільки вони прирікають їх на повільне вимирання. До таких хвороботворних організмів належать перш за все вірусні, грибні, протозойні збудники хвороб комах. Ще до кінця не розкриті великі потенційні можливості використання явища синергізму, тобто підсилення ефекту від застосування змішаних інфекцій і біологічних препаратів разом з інсектицидами.


  


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

28624. Оператор цикла for 14.7 KB
  Прежде всего это оператор цикла с параметром for. Такой тип цикла обычно применяют в тех случаях когда количество возможных повторов известно заранее. Он имеет 2 варианта написания: один для цикла с приращением и другой для цикла с уменьшением: for параметр := выражение 1 to выражение 2 do тело цикла ; for параметр := выражение 1 downto выражение 2 do тело цикла ; В первом случае с использованием цикла forto при каждом проходе цикла называемом итерацией значение параметра увеличивается на 1 а во втором fordownto...
28625. Объекты и объектно-ориентированное программирование 86.5 KB
  Концепция объекта в Турбо Паскале. Понятие о динамических объектах. Все средства доступа к структурам данных объекта сосредоточены в этой капсуле это свойство называется инкапсуляцией. Концепция объекта в Турбо Паскале.
28626. Введение в программирование, Принцип программного управления 57.5 KB
  Программы управляемые событиями. Всё что способен делать компьютер это выполнять программы. Процессор €движущая сила€ исполнитель точно выполняющий команды программы. а также операции копирования перемещения информации из одних ячеек памяти в другие ввода данных в оперативную память например символов набранных на клавиатуре вывода информации например на экран дисплея или на диск окончания программы и другие.
28627. Язык Паскаль и системы программирования на Паскале 41 KB
  Понятие о языках программирования. Система программирования TURBO PASCAL 7. Понятие о языках программирования.
28628. Операторы с условиями 48 KB
  Композиция условий и операторов. Операторы условного перехода. Операторы итерационных циклов.
28629. Методика разработки простых программ 91 KB
  Разработка проекта программы на Турбо Паскале. Наиболее распространённое и устойчивое заблуждение среди начинающих осваивать программирование стремление немедленно писать текст программы по полученному заданию. Целесообразно поэтому считать процесс разработки программы многоэтапным процессом и придерживаться некоторой дисциплины при разработке даже относительно простых программ. Разработка проекта программы содержащего уточненную постановку задачи в терминах €œвход выход€.
28630. Концепция типа данных 64.5 KB
  Пример программы с простыми типами и оператором выбора. Ранее мы познакомились с некоторыми стандартными типами данных: числовыми символьным строковым и булевским. Стандартные типы данных это лишь частный случай общей концепции типа данных Паскаля.
28631. Структурный тип - Массив 48.5 KB
  Понятие массива в Паскале. Описание массивов и доступ к элементам массива. Понятие массива в Паскале. Идея массива состоит в том чтобы объединить в одно целое фиксированное количество элементов одного и того же типа.
28632. Структурный тип - Строка 37 KB
  m] of char; где: m максимальная длина строки число диапазона 0 . Строки длины до 255 соответствуют типу string без указания длины строки. Нулевая позиция строки является специальной позицией в которой хранится текущая длина строки код ASCII представляющий длину строки. Доступ к компоненту строки символу строки осуществляется также как к элементу массива т.