64065

СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АВТОРСЬКИХ ЛЕКСИЧНИХ НОВОТВОРІВ У ПОЕЗІЇ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАЬТКУХХІ СТОЛІІТЬ

Дипломная

Иностранные языки, филология и лингвистика

Актуальність дослідження також зумовлена важливою роллю кожного поета в розвитку літератури рідного краю, збагаченням поетичного словника мови новими оригінальними й високохудожніми індивідуально-авторськими одиницями.

Украинкский

2014-06-30

628 KB

35 чел.

PAGE  69

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Кафедра історії та культури української мови

           На правах рукопису

 

                

НЕДБАЛО ОЛЬГА МИКОЛАЇВНА

СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АВТОРСЬКИХ ЛЕКСИЧНИХ НОВОТВОРІВ У ПОЕЗІЇ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАЬТКУХХІ СТОЛІІТЬ

Спеціальність: 7.02030301 „Українська мова та література”

Робота на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня „Спеціаліст”

Науковий керівник:

ДАНИЛЮК НІНА ОЛЕКСІЇВНА

доктор філологічних наук, професор

                                        

РЕКОМЕНДОВАНО ДО ЗАХИСТУ                          

Протокол № 13

засідання кафедри історії та культури

української мови

від 21 травня 2014 р.

Завідувач кафедри

проф. Богдан С.К. _________       

ЛУЦЬК – 2014

Зміст

Перелік умовних позначень……………………………………………….   4

Вступ………………………………………………………………………….   5

Розділ 1. Авторський лексичний новотвір як об’єкт лінгвістичних досліджень……………………………………………………………………   9

     1.1. Категорія нових слів у світлі сучасних мовознавчих парадигм….    9

     1.2. Типологія нових слів……………………...........................................  10

     Висновки до розділу 1……………………………………………………  15

Розділ 2. Лексико-граматична та семантична структура авторських лексичних новотворів…………………………………................................  17

     2.1. Основні проблеми дослідження семантики лексичних інновацій..  17

     2.2. Індивідуально-авторські іменники………………………………….  21

     2.3. Індивідуально-авторські прикметники……………………………..  24

     2.4. Індивідуально-авторські дієслова…………………………………..  27

      2.5. Індивідуально-авторські прислівники……………………………..  28

      Висновки до розділу 2…………………………………………………...  29

Розділ 3. Основні тенденції індивідуально-авторського словотвору у поезії початку ХХІ століття………………………………………………..  31

     3.1. Способи творення індивідуально-авторських іменників………....  32

     3.1.1. Суфіксація………………………………………………………….  32

     3.1.2. Префіксація………………………………………………………...  34

     3.1.3. Конфіскація………………………………………………………..   35

     3.1.4. Основоскладання………………………………………………….   35

     3.1.5. Словоскладання…………………………………………………...   38

     3.2. Способи творення індивідуально-авторських прикметників……    40

     3.2.1. Суфіксація…………………………………………………………   40

     3.2.2. Префіксація………………………………………………………..   41

     3.2.3. Конфіскація………………………………………………………..   42

     3.2.4. Осново- та словоскладання………………………………………   42

     3.3. Способи творення індивідуально-авторських дієслів……………   46

     3.4. Способи творення індивідуально-авторських прислівників…….   50

     Висновки до розділу 3…………………………………………………..   52

Розділ 4. Поезія Василя Слапчука як обєкт неологічних досліджень..

     4.1. Індивідуально-авторський словотвір у поетичному мовленні поета,                                                                                                                                                його основні тенденції…………………………………………………………

    4.2. Лексико-семантичні особливості АЛН Василя Слапчука…………

    Висновки до розділу 4…………………………………………………….

Висновки……………………………………………………………………..  62

Список використаної літератури…………………………………………  65

Додатки……………………………………………………………………….  71

Перелік умовних позначень

АЛН – авторський лексичний новотвір

ЛСГ – лексико-граматична група

СП – семантичні поля

ТГ – тематичні групи

ВСТУП

        Поповнення лексики – історично неминучий процес, необхідний для того, щоб на кожному етапі розвитку мова могла відповідати потребам суспільства як у спілкуванні, так і в закріпленні результатів пізнання дійсності, у розвитку та збагаченні культури народу. Мова ніколи не залишається чимось застиглим і незмінним. Будь-яке нове слово, за образним висловленням російської дослідниці Н. З. Котелової, являє собою «новий монументальний камінь, який входить до складу тієї піраміди мови, яку творять народи впродовж віків, засвідчуючи своє буття, і останній, верхній, камінь якої буде покладений лише тоді, коли її [піраміди] будівництво буде завершене» [35, с. 170]. Інакше кажучи, розвиток мови припиниться лише тоді, коли припинить своє існування людство.

        Сьогодні в царині вітчизняного мовознавства особливу увагу приділяють вивченню авторських лексичних новотворів (далі – АЛН) – специфічних лексичних утворень, що виникають у процесі індивідуального мовленнєво-творчого акту внаслідок свідомого чи несвідомого порушення автором мовної норми.

        Авторська номінація вміщує в собі згусток мисленнєвої енергії її творця, демонструє не лише світобачення окремої особистості, а й образно відтворює національне світовідчуття, і може за потреби поповнити загальний словник народу.

          Ґрунтовне вивчення інновацій неможливе без комплексного дослідження особливостей оказіонального словотвору провідних українських письменників і виявлення загальних закономірностей у галузі індивідуально-авторської номінації в різні періоди розвитку української мови.

         Особливої уваги дослідників заслуговує вивчення індивідуального стилю Василя  Слапчука –  українського поета, прозаїка, літературного критика, який увійшов в історію сучасної літератури й мови як сміливий експериментатор не лише в галузі розширення ідейно-тематичного спектру творів, а й у царині авторської лексичної номінації. Досі словотворча практика поета не була предметом спеціального наукового дослідження, незважаючи на те, що автор зробив вагомий внесок у збагачення поетичного лексикону кінця XX – початку ХХІ ст. Спеціальні ж лінгвістичні дослідження семантичних, функціонально-прагматичних особливостей мови творів В.Барки (зокрема, розмаїття індивідуально-авторських новотворів та їх лексикографічного представлення) у сучасному мовознавстві фактично відсутні, а мовний матеріал поетичних текстів автора не введений в активний науковий обіг. Усе це зумовлює актуальність обраної теми дослідження.

         У ХХІ столітті під впливом чинників позамовного характеру (політичних, економічних, соціокультурних, науково-технічних змін у житті суспільства), відбуваються зміни і в мові, що певною мірою відображається і в поетичному мовленні. Значний внесок у творення нових мовно-виражальних засобів зроблено сучасними поетами, які друкувалися в літературних журналах протягом 2012 року. Літературний доробок цих авторів має неоцінне значення для науковців, адже вони збагатили українську мовну картину своїми високохудожніми текстами.

Усебічне вивчення індивідуального словотвору дозволить визначити основні шляхи поповнення поетичного лексикону, зясувати причини і способи творення АЛН. І лише аналіз індивідуально-авторського словотворення якнайширшого кола письменників сучасності дасть можливість зробити теоретичні узагальнення щодо процесів оказіональної номінації. Чимало вже зроблено в цьому напрямі. У науковій літературі аналізувалися новотвори письменників ХХ століття Михайля Семенка (Г. М. Вокальчук), Василя Барки (Н. А. Адах), Грицька Чубая (О. Тимочко), Яра Славутича (Н. М. Сологуб), Миколи Вінграновського (Г. М. Вокальчук), Павла Загребельного (Т. Г. Юрченко), поетів 80– 90-х рр. (О. О. Жижома),  поетів-неокласиків (Н. В. Гаврилюк) та ін.

         Незважаючи на те, що наприкінці XX ст. індивідуально-авторська неологія виокремилась у самостійну дисципліну (Г. М. Вокальчук, Ж. В. Колоїз, О.О. Жижома, Т.Г. Юрченко, Г.М. Віняр, А.А. Калєтнік, Н.А. Адах, Н.В. Гаврилюк, О.Б. Тимочко та ін.), на сьогодні в лінгвістиці практично відсутні розвідки, присвячені аналізу індивідуально-авторських новотворів, зафіксованих у словнику поетів поч. XXI ст., чим зумовлена актуальність дослідження.

           Дослідження АЛН сучасних поетів, твори яких надруковано в літературних журналах протягом 2012 року, та окремої постаті – Василя Слапчука – дозволить глибше з’ясувати мовні механізми і причини оказіональної номінації, виявити актуальні процеси у словотворчій практиці сучасників, простежити схожі і відмінні ознаки в мовотворчості поетів різних століть, частково заповнити інформаційний вакуум у висвітленні особливостей розвитку національної художньої мови аналізованого хронологічного періоду, сприятиме розвиткові вітчизняної поетичної лексикографії.

           Актуальність дослідження також зумовлена важливою роллю кожного поета в розвитку літератури рідного краю, збагаченням поетичного словника мови новими оригінальними й високохудожніми індивідуально-авторськими одиницями. Дослідження АЛН є важливою лінгвістичною і літературознавчою проблемою, оскільки має вагоме значення під час опису ідіостилю кожного письменника, для з’ясування головних тенденцій і перспектив поповнення лексичного складу мови.

Мета роботи полягає у дослідженні структурно-семантичних авторських лексичних новотворів у поетичному мовленні ХХІ століття.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

1) обґрунтувати теоретичні засади дослідження авторських лексичних новотворів;

2) здійснити лексико-граматичну і лексико-семантичну класифікацію авторських лексичних новотворів;

3) визначити найбільш репрезентативні лексико-семантичні групи АЛН у поетичному мовленні поетів кінця ХХ – початку ХХІ століття;

4) виконати частотний аналіз авторських номінацій за частиномовною належністю;

5) описати дериваційну структуру авторських лексичних новотворів, визначити продуктивні способи оказіональної номінації;

6) укласти словники авторських лексичних новотворів у поезії Василя Слапчука та у поетичному мовленні сучасних авторів;

        Об′єктом дослідження є індивідуально-авторська номінація в поезії       кін. ХХ – поч. ХХІ століть.

Предмет дослідження – семантична, лексико-граматична, дериваційна структура авторських лексичних новотворів та їхнє лексикографічне представлення.

Джерельною базою роботи є літературні журнали «Дніпро», «Дзвін», «Київ», «Дивослово» за 2012 рік та усі поетичні збірки Василя Слапчука

Матеріал дослідження – близько 300 авторських лексичних новотворів.

         Відповідно до характеру фактичного матеріалу використовуємо такі методи дослідження: аналіз фактичного матеріалу здійснювався за допомогою загальнонаукового аналітико-описового методу та його прийомів (лінгвістичного спостереження, узагальнення, класифікації кількісної репрезентації); метод кількісних підрахунків застосовувався для виявлення основних тенденцій індивідуально-авторької номінації в поезії кінця – ХХ – початку ХХІ століть.

         Наукова новизна дослідження зумовлена тим, що в ньому детально проаналізовано поетичні словники авторів зламу століття, досліджено семантику та дериваційні особливості авторських новотворів як специфічних репрезентантів мовно-поетичної картини світу.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження  дають змогу простежити основні тенденції творення лексичних інновацій у поезії ХХІ ст., та сприяють поглибленню теорії української неології, ідіостилістики, лінгвостилістики, дериватології, подальшому опрацюванню теоретичних засад письменницької неографії.

Практичне значення пов’язане з можливістю використання матеріалів дослідження в подальшому опрацюванні проблеми, розробці навчально-методичних рекомендацій зі спецкурсів індивідуально-авторської неології, лінгво- та ідіостилістики; також результати роботи можна застосувати у практиці поетичної лексикографії, під час вивчення таких розділів сучасної української літературної мови, як-от: «Лексикологія», «Лексикографія», «Словотвір» тощо. Репрезентовані матеріали можуть бути використані в неографії, зокрема в підготовці  загального словника авторських лексичних новотворів в поезії ХХ – ХХІ століття.

         Апробація роботи. Теоретичні та практичні положення дослідження обговорено на засіданнях неографічної лабораторії «NEOLEX-Рівне» Рівненського державного гуманітарного університету та круглого столу «Українська індивідуально-авторська неологія на зламі тисячоліть» (до
5-річчя лексикографічної лабораторії «Острозький неограф» Національного університету «Острозька академія») (19 вересня 2012 року).

        Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаної літератури, додатків.

РОЗДІЛ 1

АВТОРСЬКИЙ ЛЕКСИЧНИЙ НОВОТВІР ЯК ОБʼЄКТ ЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

1.1. Категорія нових слів у світлі сучасних мовознавчих парадигм

      

У лінгвістичній науці трактування поняття “неологізм”, незважаючи на давню традицію його вивчення, залишається досить суперечливим. До визначення цього мовного явища існує два підходи вузький і широкий, в основі яких лежать різні ознаки неологізмів.

      Так, прихильники вузького підходу, грунтуючи свої міркування на денотативному критерії, основне призначення неологізмів убачають лише в позначенні нових реалій (понять, предметів, явищ). Подібні думки  спостерігаємо у лінгвістичних дослідженнях М. Шанського, який тлумачить неологізми як нові лексичні утворення, які ще не ввійшли або ще не входили в загальнолітературне вживання, і які виникають через суспільну необхідність для позначення нового предмета або явища, зберігаючи відчуття новизни для носіїв мови [53, с. 158161].

       О. Єрмакова, підкреслюючи місце неологізмів у лексиці нашого часу й найближчого майбутнього, визначає цей клас слів як “лексичні одиниці, які ще не загальновживані, але можуть ними стати, які з'явилися в мові в певний період і не існували раніше, які відчуваються як нові в мовній свідомості носіїв мови" [23, с. 56].

    Виходячи в своїх міркуваннях із соціолінгвістичного підходу до вивчення сутності мови, ці лінгвісти пояснюють будь-які зміни в лексичній системі мови позамовними чинниками. На їх переконання, мова, як перше найважливіше й найнеобхідніше надбання людини, є “продуктом суспільства” й засобом спілкування у зв'язку з її суспільним статусом і роллю (А. Мейє, Л. Щерба, Є. Поливанов, Б. Ларін та ін). Висуваючи детермінованість лексичного збагачення як визначальну ознаку поняття ‘“неологізм", вони стверджують, що словникові інновації зумовлені ускладненням соціальних відносинрозвитком науки й техніки і, відповідно до цього, потребою в позначенні нових реалій, понять і явищ.

1.2. Типологія нових слів

          Для поетичного мовлення авторські новотвори є, загалом, характерною ознакою. У зв'язку з цим можна твердити, що інновації є нормою художнього мовлення. При цьому критерієм функціонально-мовленнєвої норми може бути естетична доцільність новотвору. Поет нерідко сам творить індивідуальну літературну норму, яка при дії багатьох чинників стає загальнолітературною.

           Зважаючи на багатовимірність понять „нове слово", „неологізм”, „авторсисий новотвір”, у сучасному слов'янському мовознавстві пропонують класифікації цих мовних явищ на основі різноманітних критеріїв та з врахуванням різних параметрів. У працях, присвячених вивченню шляхів і способів поповнення лексикону, поряд із терміном неологізм уживаються також індивідуальний новотвір, оказіоналізм, індивідуально-авторський неологізм, потенційне слово, інновація, неолексема, новотвір, лексичний новотвір, оказіональне слово, неосемантизм, індивідуальне слово, неологізм та ін., які до сьогодні не мають у мовознавстві єдино прийнятого тлумачення.

Детальний аналіз основних підходів до визначення лінгвістичного статусу неологізму та його співвідношення з поняттям оказіоналізм подано в багатьох дослідженнях. Фахівці наголошують на одній із сутнісних ознак неологізму, виокремлювану усіма без винятку мовознавцями – новизні. Останню пропонують розуміти як неадаптований, унікальний, винятковий якісний стан, який характеризується неповторністю та неподібність до вже адаптованих. За такого витлумачення новизни під кваліфікацією неологізмів потрапляють, передусім, індивідуально-авторські, оказіональні утворення, неологічний статус яких  у традиційному мовознавстві досить часто піддавали сумнівам, виходячи з того, що новим може бути лише те, що може старіти [34, с. 44–76].

        Отже, однією з актуальних проблем неології є диференціація нових слів. Неологи вважають за необхідне враховувати такі ознаки:

  1.  уходження / невходження нових слів до мови / мовлення;
  2.  зумисне / випадкове створення;
  3.  сферу вживання нових одиниць у мовленнєвому просторі;
  4.  відповідність / невідповідність словотвірній системі мови;
  5.  ступінь стандартності новотворів.

       Ураховуючи ці ознаки усі нові слова розподіляють на неологізми – факти мови, і новотвори – факти індивідуального мовлення. Неологізми як одиниці літературної мови стають узуальними, загальноприйнятими, а новотвори для суспільства загалом (В. Лопатін, О. Габінська, А. Ликов, Р. Намітокова та ін.).

           У сучасній неології оказіоналізмом уважається незвичне, здебільшого експресивно забарвлене слово, утворене з порушенням законів словотворення чи мовної норми. Таке слово існує лише в певному контексті, в якому воно виникло. Оказіоналізми зіставляються зі словами узуальними, від неологізмів відрізняються тим, що зберігають свою новизну незалежно від реального часу їх утвореня. Оказіоналізми створюються авторами літературного твору з певною стилістичною метою. Розрізняють оказіоналізми авторські, дитячі та розмовні, що побутують в усному мовленні. Як правило, вони не стають фактами загальнонародної мови.

           Не викликає сумнівів той факт, що в художньому творі порушення мовної норми повинно бути обов’язково естетично виправданим. 

         Зважаючи на багатовимірність понять «нове слово», «інновація», «авторський новотвір», у сучасному слов’янському мовознавстві пропонують різноманітні типології цих мовних явищ.

          У сучасних російських дослідженнях із неології та неографії   пропонується класифікація лексико-фразеологічних інновацій за такими

ознаками:

          І. За формою мовної одиниці: 1) лексичні, 2) семантичні, 3) фразеологічні новації.

          ІІ. За способом номінації: І) новостворені слова, значення, сполучення; 2) готові одиниці, що увійшли до складу літературної мови (зокрема, зовнішні та внутрішні входження).

          IІІ. За відношенням до мови / мовлення: 1) узуальні неологізми; 2) неузуальні новотвори (оказіональні та індивідуально-авторські слова, значення, сполучення) [2, с. 1718].

          Традиційно ж неузуальні новотвори (у тім числі й індивідуально-авторські інновації) розподіляють на такі типи (за формою одиниці):

        1. Фонетичні оказіоналізми. Аналізуючи неологізми англійської мовн.

В. Заботкіна виокремлює так звані фонологічні неологізми, котрі кваліфікує як унікальні конфігурації звуків, що іноді можуть поєднуватися з морфемами грецького чи латинського походження, утворюватися від вигуків тошо [26, с. 19–20]. Інновації такого типу з’являються в тому випадку, коли автор пропонує специфічний звуковий комплекс, що, на його думку, містить і передає певну семантику, зумовлену фонетичним значенням звуків – складників цього, так би мовити, новотвору [3, с. 10].

        2. Граматичні (морфологічні) оказіоналізми – це інновації, у котрих, «з погляду узусу, в конфлікті перебувають лексична семантика й граматична форма. Неможливе в системі мови виявляється можливим в авторському контексті завдяки творчому розвиткові лексичного значення слова» [3 с. 11]. Граматичні форми в поетичній мові, як зазначає І. О. Іонова, можуть набувати естетичної значущості, виразності. Найчастіше це повязано саме з порушенням «приписів» нормативної граматики. При цьому від свідомого використання можливостей формотворення з виразовою (зображувальною) метою необхідно відмежувати звичайні граматичні помилки.

         3. Лексичні оказіоналізми створюються переважно комбінацією різних узуальних основ та афіксів відповідно до словотвірної норми чи всупереч їй. За класифікацією польських дослідників, такі новації вважаються словотвірними, тобто такими, що утворюються на основі вже існуючих у мові слів за допомогою різних словотвірних засобів – афіксації, композиції слів, абревіації тощо. Лексичні (словотвірні) оказіоналізми, отже, – це індивідуально-авторські інновації, які створені за продуктивними (з порушенням законів словотвору), непродуктивними чи оказіональними моделями і які мають «непрозору», більш складну структуру значення, до складу котрої входять оказіональні ядерні або оказіональні периферійні «сильно вірогідні» семи.

        За спостереженнями дослідників, переважна більшість інновацій аналізованого типу утворюється морфологічним способом, конструювання ж лексичних оказіоналізмів лексико-синтаксичним та морфолого-синтаксичним способами менш поширене [3, с. 10]. У процесі утворення лексичних інновацій здійснюються словотвірні механізми, що склалися в мові історично, при цьому використовуються вже наявні в мові морфеми, напр.: книгокняжжя (І. Драч), князенко (В. Пахаренко).

        4. Семантичні неологізми, або — неосемаитизми історично першими привернули увагу мовознавців.

         Оказіональні (випадкові) значення виникають та існують на основі узуальних (звичайних) традиційних значень слів. Це потенційні (можливі), однак реальновідсутні в загальнонародній мові значення слів, оскільки вони не відтворюються як звичайний мовний матеріал. Оказіональні значення слів індивідуальні й своєрідні (суб'єктивні); вони є фактами мовлення, а не формами мови.

      Семантичні новотвори з’являються двома шляхами – у процесі внутрішньослівної семантичної деривації й у результаті, так би мовити, «позаслівної» деривації. Наявність / відсутність семантичної мотивованості, дохідності нового значення з історично попереднього визначає якісну відмінність цих шляхів появи семантичних інновацій.

       Неологи розрізняють такі варіанти семантичних інновацій:

1) старі слова цілком змінюють своє значення, втрачаючи попереднє;

2) у семантичній структурі слова з'являється ще один лексико-семантичний варіант (ЛСВ) при одночасному збереженні всіх традиційних [26, с. 1718].

       Щодо другого варіанту семантичних інновацій слід зауважити, що слово може набувати оказіонального значення не лише за рахунок трансформації предметно-понятійного змісту, а й у результаті зміни конотативного змісту: зміни емоційно-оцінних, експресивних, естетичних компонентів. “Оказіональне” це значення, властиве слову індивідуального вжитку лише в деяких обраних контекстах. Оказіональне значення, на думку дослідника, перебувас за межами загальновідомого та загальновживаного. Воно є результатом індивідуального добору мовця, зокрема майстра художнього слова, а також ужинається лише у певних специфічних контекстах та з певною настановою, переважно художньо-виразовою. Деякі оказіональні значення фіксуються у лексикографічних працях.

         Власне ж семантичними неологізмами (перший із зазначених вище варіант інновацій) вважаються лексичні інновації, що утворюються без участі фіксальних морфем шляхом включення уже наявного в мові слова з певним значенням до нового лексичного розряду.

        У дослідженнях неологічної оказіональної лексики здійснювалися спроби диференціювати інновації за ступенем їхньої оказіональності. Так, Н. Бабенко пропонує розрізняти три ступені оказіональності новотворів:

1) оказіоналізми першого ступеня – це стандартні, потенційні утворення, сконструйовані у цілковитій відповідності до дериваційних норм сучасної літературної мови;

2) оказіоналізми другого ступеня частково нестандартні утворення,

причім відступи від дериваційної норми, що сталися в процесі створення оказіоналізму, не зумовлюють труднощів семантичної інтерпретації

останнього;

З) оказіоналізми третього ступеня це суто оказіональні, цілком нестандартні новотвори, семантична інтерпретація котрих досить складна, а відступ від дериваційної норми суттєвий. Такі утворення часто не мають аналогів навіть серед оказіоналізмів [3].

            Отже, питання про ступені оказіональності лексичних інновацій у мовознавстві розглядається, передусім, зі словотвірного погляду: до уваги береться насамперед те, без порушення чи з порушенням дериваційних законів мови відбувається конструювання мовленнєвої одиниці; тобто – у результата словотвірного акту зявляється стандартна чи нестандартна лексична інновація, якій, закономірно, буде притаманний той чи інший ступінь оказіональності.

            Утім, під час аналізу індивідуально-авторських утворень з естетичного погляду питання про ступінь їхньої оказіональності втрачає свою актуальність: будь-який новотвір, незалежно від міри (ступеня) його  нестандартності, у певному контексті може бути незамінним компонентом, що сприяє реалізації авторського задуму.

Висновки до розділу 1

Отже, опираючись на здобутки сучасної української і слов’янської неології та дотримуючись поглядів Г. М. Вокальчук, авторським лексичним новотвором уважаємо мовленнєве утворення, що виникло в процесі індивідуального творчого акту як результат свідомого порушення автором мовної норми з метою реалізації певних мовно-естетичних завдань.

         Такі новотвори є периферійними елементами лексичної системи, фіксуються (зазвичай уперше) в письмових поетичних текстах і не засвідчені в словниках національної мови відповідного періоду. Авторському поетичному новотворові притаманні ознаки нестандартності й новизни, які Усвідомлюються мовцем. За сприятливих об'єктивних умов (внутрішньо- й

позамовного характеру) такий AЛH може увійти до мовної системи, тобто стати узуальним.

З-поміж оказіональних авторських лексичних новотворів традиційно виокремлюють такі різновиди: оказіональні утворення (без диференціації на власне оказіоналізми й потенційні слова) структурно-семантичні деривати, неосемантизми, графосемантизми, надскладні номінації (квазіномінації).

В останні три десятиріччя у вітчизняному мовознавстві відбулося пожвавлення у галузі дослідження оказіональної словотворчості, зокрема, опрацьовано цілий спектр проблем, що стосуються різних аспектів АЛН як специфічного мовно-естетичного феномена.

РОЗДІЛ 2

ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНА ТА СЕМАНТИЧНА СТРУКТУРА АВТОРСЬКИХ ЛЕКСИЧНИХ НОВОТВОРІВ

  1.  Основні проблеми дослідження семантики лексичних інновацій

          У лінгвістичній науці лексичне значення слова розглядають як складну структуру, в якій поєднані декілька компонентів. І хоча сучасне мовознавство далеке від єдиного погляду на кількість та зміст складників значеннєвого обсягу слова, простежуємо тенденцію до виокремлення п’яти його основних макрокомпонентів (граматичного, денотативного, конотативного, функціонально-стилістичного, структурного), які на нижчому рівні абстракції членують на мікрокомпоненти - семи.

         Семи в сучасному мовознавстві визначають як елементарні одиниці плану змісту, що є «відображенням у свідомості носіїв мови характерних рис, об’єктивно властивих денотату, або таких, що надаються йому мовним середовищем» [15, с. 95]; семи, поєднуючись у різних комбінаціях, надають значення будь-якому слову в мові [30, с. 41]. Незважаючи на те, що в семантичних дослідженнях поширене положення про семну організацію структури лексичного значення, у науковій літературі залишається ряд суперечливих моментів, основними з яких є питання про граничність, структурну неподільність сем (Л. М. Васильєв, Ж. П. Соколовська, Л. О. Новиков) чи їхню неграничність, структурну подільність (М. В. Нікітін, і І. А. Стернін); про типи сем: архісеми (або родосеми), диференційні (або видосеми), потенційні семи [15, с. 371]; категоріальні й індивідуальні, інтегрувальні й диференційні семи [49, с. 18]; узуальні й оказіональні, інтегрувальні й диференційні, яскраво виражені й слабкі та ін. Наявність розмаїття термінопозначень типів сем частково пов’язане з прагненням науковців якнайповніше дослідити структуру лексичного значення слів. Оскільки завданнями пропонованого дослідження є виокремлення основних ЛСГ авторських новотворів та встановлення особливостей їхньої семантики, а не точного семного набору значень слів, то в структурі лексичного значення інновацій розрізняємо насамперед категоріальні, інтегрувальні та диференційні семи.

       Категоріальні семи можуть характеризувати не одне значення, не одну семему, а цілі групи, категорії значень. Д. М. Шмельов наголошував, що лексичне значення слова не може виявлятися незалежно від його граматичної характеристики [55, с. 78]. Категоріальні семи, представлені в структурі семеми імпліцитно, є одиницями найвищого рівня абстракції. Вони мисленнєво передують більш конкретним семам і є «вузловими пунктами класифікації» [15, с. 370-371].

       На категоріальні нашаровуються інтегрувальні семи, які відзначаються чим рівнем абстракції та слугують основою для об’єднання лексичних новацій у лексико-семантичні групи (ЛСГ).

       Інтегрувальні семи конкретизуються диференційними, що розрізняють значення слів у межах певних об’єднань. Отже, у структурі лексичних значень слів зазначені семи утворюють певну ієрархію [15, с. 295].

        Серед конотативних сем традиційно виокремлюють емотивні та оцінні. Серед слів із функціонально-стилістичним компонентом у структурі лексичного значення вирізняємо інновації з відтінком книжності, поетичності, розмовності.

       У пропонованому дослідженні лексичне значення АЛН визначаємо з урахуванням синтагматичних та парадигматичних відношень між словами. Такий підхід дозволяє розглядати індивідуально-авторський новотвір не ізольовано, а в контекстуальному оточенні.

        У сучасних лексико-семантичних і лексико-граматичних дослідженнях виокремлюють різноманітні парадигматичні об’єднання слів: лексико-граматичні, або граматичні, класи (частини мови), лексико-граматичні розряди, лексико-семантичні, або семантичні поля (СП), тематичні групи (ТГ), лексико-семантичні групи (ЛСГ) та ін. Вирізнення семантичних полів і лексико-семантичних груп ґрунтується на наявності спільного компонента в значенні слів, що входять до того чи того об’єднання. Однак СП є більшими за обсягом, до них належать слова різних частин мови; у структурному плані ГП розподіляються на семантично тісніші об’єднання - ЛСГ, до складу яких входять слова лише однієї частини мови [36, с. 4244; 29, с. 57; 37, с. 79].

       Труднощі, зумовлені суперечностями в поглядах мовознавців, виникають у розмежуванні тематичних і лексико-семантичних груп. Л. М. Васильєв ЛСГ витлумачує як будь-яке об’єднання слів на основі хоча б однієї спільної лексичної парадигматичної семи, а ТГ - об’єднання, у якому слова співвідносяться з тією самою типовою ситуацією чи однією темою [39, с. 122]. До складу ТГ науковці зараховують слова різних частин мови, об’єднаних спільною мовленнєвою ситуацією (напр., слова картина, стіл, широкий, вікно, стояти, - вживають для опису кімнати). Тобто у ТГ слова об’єднують не лише за парадигматикою, як у ЛСГ, а й за синтагматикою.

         Ф. П. Філін протиставляє ЛСГ тематичній групі на основі розмежування мовного і позамовного в семантиці лексичних одиниць. Беручи до уваги думку про нетотожність лексичного значення і поняття, вчений уважає, що в ЛСГ слова об’єднують  за їхніми лексичними

значеннями, а в ТГ – за  змістом позначуваних ними понять, тобто за предметною віднесеністю. Різними є й зв’язки між словами в обох групах. У ЛСГ - це внутрішні лексико-семантичні відношення (синонімічні, антонімічні, родо-видові), а в ТГ зв’язки між лексичними одиницями базуються на зовнішніх відношеннях між поняттями, на класифікації предметів і явищ навколишньої дійсності [51, с. 230235].

         Проте не всі науковці вважають таке протиставлення ЛСГ тематичній групі правомірним, оскільки і в ТГ можна знайти внутрішні лексико-семантичні зв’язки чи «власне мовні» ознаки, тобто при глибшому аналізі багато тематичних груп виявляється одночасно й лексико-семантичними [51, с. 103–104]. Ф. П. Філін також указував на труднощі розмежування ЛСГ і ТГ, оскільки, по-перше, важко відділити в слові суто мовний зміст від позамовного і, по-друге, «будь-яка ЛСГ входить до того чи того тематичного об’єднання слів і є його складовою частиною» [51, с. 230235].

          У семантичних дослідженнях останньої чверті XX – початку XXI ст. поширився метод компонентного аналізу лексичних значень слів, який використовують і для вирізнення ЛСГ: два слова вважаються семантично пов’язании , якщо в їхніх тлумаченнях наявний хоча б один спільний компонент. Науковці зазначають, що виокремлення ЛСГ ґрунтується насамперед на позамовному чинникові: сама назва конкретної ЛСГ відбиває позамовну дійсність [8, с. 45].

          У пропонованому дослідженні ЛСГ розглядаємо як об’єднання слів однієї частини мови на основі спільної семи (конкретнішої за абстрактні категоріальні семи).

         Лексико-семантичні групи, з одного боку, можуть виокремлюватися в межах більших парадигматичних об’єднань  – ТГ, СП, частин мови, а з іншого –до  їхнього складу можуть входити мікросистеми нижчого рівня: підгрупи, синонімічні ряди, антонімічні пари, що свідчить про системний статус ЛСГ.

        У структурі ЛСГ фіксується центр і периферія. До центральної зони належать слова, які є носіями основних значень, а до периферійної – слова, які на основі однієї з сем, наявної у структурі лексичного значення, можуть входити й до інших ЛСГ. Компонентами периферійної зони можуть бути слова з метафоричним значенням, складні слова та ін. Отже, ЛСГ не є ізольованими, строго визначеними групами слів, а, взаємно накладаючись, проникаючи одна в одну, утворюють рухливу, «живу» систему.

        У пропонованій роботі ЛСГ розглядаємо як основне об’єднання слів, у якому здійснюємо аналіз АЛН; визначаємо ті семантичні компоненти, які об’єднують слова в ЛСГ, й ті, які служать для диференціювання їх у межах групи; встановлюємо набір не лише денотативних, а й конотативних сем у структурі значень АЛН; визначаємо найпродуктивніші семи у створенні нових слів сучасниками; встановлюємо семантичні зв’язки між в межах групи та зв’язки з іншими ЛСГ.

          У процесі дослідження семантичних особливостей інновацій увесь масив АЛН розподілено на такі структурно підпорядковані парадигматичні об’єднання : лексико-граматичні класи, лексико-семантичні групи, підгрупи,

групи, синонімічні ряди та антонімічні пари. Такий підхід до аналізу семантики АЛН є загалом поширеним у сучасних неологічних дослідженнях.

         Семантичний аналіз АЛН супроводжуємо виявленням основних інтра- й  екстралінгвальних чинників, що впливали на появу новотворів.

2.2. Індивідуально-авторські іменники

        Лексико-граматичний клас іменників, як відомо, найбільш активно поповнюється новими словами. У поетичному словнику сучасних авторів індивідуально-авторські іменники становлять 52%  від загальної кількості АЛН.

       У семантичній структурі іменників наявна спільна категоріальна сема «предметність». Новотвори об’єднуються в такі ЛСГ: назви емоційно-психічних станів і почуттів, назви фізичних і фізіологічних станів, назви абстрактних понять, назви стану навколишнього середовища, назви явищ природи, назви темпоральних понять, назви інтелектуальних понять та витворів інтелектуальної діяльності, назви осіб, назви абстрагованих дій та процесів, назви конкретних предметів, назви рослин та їх частин, назви тварин, назви просторових уявлень, назви географічних обʼєктів, назви елементів ландшафту, назви споруд, назви космічних об’єктів, назви частин тіла і зовнішніх рис людини.

       Серед іменникових АЛН значною кількістю представлені назви осіб, що не є випадковим, оскільки в поезіїї сучасників однією з центральних є тема формування особистості, її існування в суспільстві, гармонії людської душі й навколишнього світу. Прагненням якнайточніше передати особливості внутрішнього світу людини, виразити власне ставлення до неї зумовлена поява авторських назв осіб ворожіля (В. Пішко), гудак, нелюдь (Д. Кремінь), зек-краянин (С. Сапеляк), опришок-відчайдух (М. Шамрай), офіцерія (Р. Данилюк), фея-нанашка (В. Кухта), яничарство (П. Перебийніс), голитьба (Л.  Горлач). Особливістю таких назв є те, що в основу авторських номінацій клалися різноманітні ознаки денотатів.

            Численною кількістю інновацій представлена в словнику сучасників ЛСГ назв конкретних предметів: дзеркалка (А. Тужиков), іграшка-Гном  (І. Павлюк), іграшка-прикраса (І. Стожар), сережка-вишенька (О. Ковальчук), хустина-цвіт (А. Миколаєнко), чар-вітраж (Д. Кремінь). В основу авторських номінацій покладено характерні ознаки позначуваних предметів.

            Значну за кількістю одиниць ЛСГ формують АЛН на позначення явищ природи: диво-хмара, картинка-хмара, отара-хмара, хмара-мемуар  (В. Баронов), підгроззя  (М. Шамрай), снігота (С. Сапеляк).

             Лише однією номінацією представлено складне найменування космічного об’єкта: місяць-оксамит (Р. Бойчук), ужитий для позначення місяця як нічного світила: Сріблів блаженно місяць-оксамит: / По його стежці ти до мене йшла звабливо. (Р. Бойчук).

          Індивідуально-авторські назви тварин, рослин та їх частин у поетичному словнику сучасників переважно представлені суфіксальними дериватами та юкстапозитами, у яких прикладковий компонент вказує переважно на зовнішні особливості денотатів: гульвіса-сова (В. Баранов), простак-верблюд (В. Рябий), тройка-птиця (Л. Талалай); вербенятко (І. Павлюк), віха-тополя (О. Стусенко), купавина (С. Сапеляк), розкішниця-лоза (Р. Кудлик), трин-зело (С. Ренар), яворятко (Г. Лютий), буйновіття (П. Осадчук), кружальце-листок (А. Спірідончева), пелюстя (О. Слоньовська), Поєднання компонентів у таких утвореннях є логічно вмотивованим. Юкстапозити виконують номінативну та характеризувальну функції.

       Вагомою щодо кількості є ЛСГ інновацій, які позначають емоційно-психічні стани та почуття людини: диво-радість (І. Вітюк), скорбоття, шумовиння, чуття-почуття (С. Сапеляк), суменя, сумчик (А. Миколаєнко), хвалахула (О. Стусенко). У поетичному словнику сучасників серед авторських назв почуттів та емоційно-психічних станів переважають ті, які пов’язані з негативними переживаннями. Така тенденція пояснюється соціально-психологічними чинниками: все «добре» вважається нормою, а до поганого хочеться привернути увагу, чому сприяють різноманітні нестандартні засоби і форми вираження.

          До ЛСГ слів на позначення стану навколишнього середовища належать інновації  березневість (П. Перебийніс), вечорінь (А. Сірик), живо срібло, шум-гам (О. Стусенко), золот-чар (Д. Кремінь), радосинь  (Е. Євтушко), сутіння (С. Сапеляк), прозорінь (Л. Горлач), дзеркалінь (Б. Чепурко), казка-дзеркалення (А. Спірідончева).

         До ЛСГ номінацій за фізичним і фізіологічним станом відносять інновації безсонь (І. Павлюк), видих-вдих (Е. Євтушко), диво-сон (О. Федяй), занемога (В. Земляний), недвиг (Б. Чепурко), нечекання (О. Стусенко), позіхота (В. Кухта).

          Поодинокими прикладами представлені індивідуально-авторські назви елементів ландшафтуі:  твань-болото (Л. Талалай), міжтрав’я (А. Сірик).

         ЛСГ назв географічних обʼєктів формують новотвори: авто-місто, місто-автор, таксо-місто (М. Шунь), недовулиця (Н. Мазур), ріднокрай (Б. Чепурко).

          Значною кількість представлена ЛСГ авторських іменників на позначення абстрагованих дій та процесів, яку формують АЛН: минання, долевибір, квітограй (В. Рябий), неповернення (Д. Кремінь), опахчення, христозліт (С. Сапеляк), перелуння (М. Луків). Індивідуальні лексичні значення новотворів розкриваються за допомогою відповідних мотивувальних дієслів, із якими похідні іменники зберігають тісні семантичні зв’язки.

        ЛСГ номінацій, які позначають інтелектуальні понятття та витвори інтелектуальної діяльності, складають новотвори: миследуша (В. Рябий), непам’ять  (М. Шамрай), позасвідомість (Б. Чепурко), словопадіння (М. Іванців), недосонет (К. Мучичка), словослава (Б. Чепурко).

        Індивідуально-авторські назви абстрактних понять становлять нечисленну ЛСГ АЛН: всеблагість, проминальність (К. Рибалко), пошерхлість (Л. Повх), наждачність (Л. Геник), сутнє (П. Осадчук).

         В основі назв темпоральних понять фігурує сема часу: безвіч (Б. Чепурко), часовага (В. Рябий), часоліт (П. Перебийніс), часоплин (П. Осадчук). Представлена ЛСГ слів є нечисленною.

         Назви просторових уявлень: засвіт (П. Перебийніс), землевісь (В. Рябий), потойсвіття (Б. Чепурко), довкружжя (С. Сапеляк).

 Новотвір чашоколіно уживається для позначення назви частини тіла людини (А. Тужиков). Його значення остаточно розкривається лише в контексті: Намічається статевий акт зі школяркою, / що вивчає закон Гука, / ходить із дзеркалкою, незнаючи, / що таке діафрагма, / веде блог, у якому сто тисяч фото / усіляких чашоколін та потилиць. (А. Тужиков).

          Отже, найбільш репрезентативними у творчості сучасників є ЛСГ АЛН – назв осіб, емоційно-психічних станів і почуттів, стану навколишнього середовища,  абстрагованих дій та процесів,  рослин та їх частин, що свідчить про особливу увагу поетів до світу людини і природи. Іменникові АЛН поети створювали переважно для конкретизації характерної ознаки позначуваних денотатів, їхньої оцінки, а також для лаконічності висловлювання та інших версифікаційних потреб.

       

   2.3. Інднвідуально-авторські прикметники

         Багатоплановий  за семантикою клас прикметників об’єднує категоріальна сема атрибутивності. Семантика ад’єктивів вирізняється певними особливостями, які враховуємо в дослідженні. Як відомо, істотний вплив на формування значення прикметника має означуваний іменник, у поєднанні з яким він конкретизує свій семантичний обсяг або розвиває нові, переносні значення. Поетичне ж мовлення лише сприяє розвиткові нових значень або відтінків значень слів, оскільки відображає емоційне, асоціативно-образне сприйняття автором світу.

          Ще однією особливістю значення прикметника є тісне поєднання у його структурі власне семантичного й прагматичного аспектів мови і відповідно наявність у значенні більшості прикметників конотативних сем, зокрема оцінних [8, с. 43–44]. Природа останніх у поетичному мовленні теж має свою специфіку, їхню появу в семантичній структурі лексичного значення часто стимулює образне вживання слова.

         Серед індивідуально-авторських прикметників сучасників переважають складні ад’єктиви, у яких можуть поєднуватись ознаки, що позначають як близькі поняття, так і віддалені, різнорідні.

         Індивідуально-авторські прикметники сучасних авторів можуть позначати: колірні ознаки, кількісну характеристику денотатів, емоційно-психічний стан, динамічні і темпоральні ознаки.

Індивідуально-авторські прикметники з колірним компонентом утворюють одну з найчисленніших ЛСГ у творчому доробку сучасників. Серед авторських кольоративів переважають складні АЛН, хоча виявлено інновацію, утворену префіксальним способом: некаштановий (Б. Чепурко).  

Серед складних індивідуально-авторських прикметників-кольороназв за семантичними і структурними ознаками виокремлюємо АЛН, утворені на базі атрибутивних синтагм, які характеризують предмет, указуючи на колір якоїсь його складової частини: біловесний (П. Перебийніс), карозорий (Р. Кудлик), світлоогний (Б. Чепурко), чорновиновий (І. Павлюк), чорноотруйний (В. Пішко), і АЛН, утворені з двох рівноправних компонентів (виявлено одну інновацію), у яких ознака кольору поєднується з іншою, некольоративно: мармурно-тихий (Б. Чепурко).

         За генетичною ознакою у складних прикметниках аналізованої ЛСГ компонентами з колірною ознакою виступають переважно первісні (непохідні) назви кольорів: білий, чорний, карий.

        Нечисленну ЛСГ формують прикметники, які вказують на кількісну характеристику складових частин позначуваних об’єктів: стософійний, стошумний (Б. Чепурко), трибожий (П. Перебийніс). Особливістю цих інновацій є те, що числівниковий компонент вказує не на точно визначену кількість, а на інтенсивність вияву ознаки.

       Однією з найпродуктивніших у творчому доробку поетів ХХІ століття є ЛСГ індивідуально-авторських прикметників з інтегрувальною семою «емоційно-психічний стан», яка входить до денотативного макрокомпонента. На відміну від експресивних лексем, у яких емотивний компонент належить до конотації, основною функцією новотворів цієї групи є номінативна – називання певних емоційно-психічних станів та настроїв: безтурботно-п’янкий (Л. Борець), безчесно-байдужий (З. Велігоцька), грішноокий (Р. Кудлик), істерично-нестерпний (О. Мельник), комсомольсько-юдавий (В. Пішко), печальночолий (К. Рибалко), пречисто-чистий (А. Сірик), солодко-п’яний (Г. Яцина).

      Зазначені АЛН є складними утвореннями, у яких обидві основи виражають значення емоційно-психічного стану (безтурботно-п’янкий, безчесно-байдужий, істерично-нестерпний) і у яких сему «емоційно-психічний стан» містить лише один з компонентів (печальночолий, грішноокий).

    ЛСГ прикметників, що позначають різні динамічні ознаки, тобто ознаки, пов’язані з наявністю / відсутністю руху змін, ознаки протікання процесів, явищ, дій, представлена інноваціями: буревійний (Б. Чепурко), літній-перелітній (А. Витрикуш), пригазований (М. Шунь).

         Прикметники темпоральної семантики відтворюють час існування або буття предмета як його визначальну особливість. Залежно від контексту темпоральні ад’єктиви можуть передавати часове або якісно-часове значення. У прикметниках із власне часовою функцією увага зосереджується на часі існування властивості або особливості предмета, факту, події [4, с. 126–128]. До таких ад’єктивів належать АЛН дневий (О. Астаф’єв), присвітанковий (А. Витрикуш), щонощний (С. Сапеляк). Прикметники мають значення «який буває, відбувається вдень / перед світанком / кожної ночі».

Одиничним новотвором представлена ЛСГ прикметників, які позначають смакові якості предметві: медово-полиновий (І. Павлюк). АЛН має прозору семантику й уживається для підкреслення ознаки смакових відтінків, які протиставляються: медовий, тобто солодкий, і полиновий, тобто гіркий.

Отже, серед індивідуально-авторських прикметників сучасників найчисленнішими є ЛСГ ад’єктивів, які вказують на колірні особливості денотатів, емоційно-психічний стан осіб. Вагомими щодо кількості є також ЛСГ АЛН, які позначають динамічні й темпоральні ознаки. Активне творення АЛН зазначеної семантики зумовлене особливостями індивідуальної поетичної картини світу сучасників, увагою митців до внутрішнього світу людини, взаємозв’язку людини з природою. Загалом більшість новотворів кожної з лексико-семантичних груп у контексті виконує номінативну функцію, поєднану з експресивною.

2.4. Індивідуально-авторські дієслова

Дієслово є носієм динамічної ознаки, тобто представленої як дія або процес, що має певні часові показники: тривалість, нетривалість, початок поцесу, ознаку закінченості та ін. [46, с. 163]. У творчості сучасних поетів переважаюсь статичні образи, настрої спокою та рівноваги, тому індивідуально-авторськів дієслова є малочисленними.

        Значення всіх дієслів (оказіональних) об’єднує спільна сема процесуальності.

У поетичному мовленні ХХІ ст. виявлено авторські дієслова, які позначають дію через її відношення до:

- іншої процесуальної ознаки: одснитися (А. Сірик), проціловувати (М. Мельник), взорувати (А. Миколаєнко), позабракнути (О. Астаф’єв), передмухувати (С. Ренар), писати-карбувати (С. Бондаренко), піти-покотитися (П. Осадчук), стояти-мовчати (В. Пішко), згоряти-проминати (К. Рибалко); 

- абстрактних понять: нащастити (С. Сапеляк), духолетіти (В. Рябий), домріювати (А. Спірідончева), намолити (І. Павлюк), здалеченіти, вглибатися (Б. Чепурко);

         - непроцесуальної ознаки: золотіти (І. Павлюк), брунатніти (Р. Кудлик); 

- явищ природи: завітрюганити (О. Шнуренко); 

         - конкретних предметів: опортретити (С. Сапеляк).

Отже, серед авторських дієслівних номінацій сучасників найбільше виявлено АЛН, які позначають дію через її відношення до іншої процесуальної ознаки, або абстрактних понять. Поява індивідуально-авторських дієслів у сучасній поезії зумовлена переважно причинами номінативного характеру.  

2.5. Індивідуально-авторські прислівники

       У творчій спадщині сучасників індивідуально-авторські прислівники становлять лише 9 % від загальної кількості АЛН.

        Загальне категоріальне значення прислівника як виразника непроцесуальної ознаки конкретизується в часткових розрядах слів, що належать до цієї частини мови. За лексичним значенням у сучасному мовознавстві всі прислівники поділяють на два основні лексико-граматичні розряди: означальні (атрибутивні) та обставинні [9, с. 303].

         Більшість індивідуально-авторських прислівників, виявлених у поетичному мовленні сучасників, належить до лексико-граматичного розряду означальних адвербів. Лише новотвір довкруж (С. Сапеляк) є обставинним прислівником і вказує на місце перебігу процесу.

            Означальні прислівники поділяють на якісно-означальні (небесно (О. Стусенко), сяйнисто (П. Перебийніс)), міри або ступеня (міліонно (С. Сапеляк)), способу дії (ходьба (Л. Горлач), зарванно (С. Ренар)). Дві останні підгрупи представлені поодинокими АЛН. Значно переважають якісно-означальні прислівники, серед яких виокремлюємо ті, які характеризують:

- стан довкілля: вечорово, домашньо, порохняво (І. Павлюк), замрійно, сяйнисто (П. Перебийніс), солодко-медово (Я. Самчук), чорно (О  Стусенко);

- дії людини:  багатолунно, багато тихо (В. Рябий), венозно (А. Миколаєнко), пластмасо-картонно (А. Миколаєнко), стосило, тихомудро (Б. Чепурко);

- стан людини: небесно (О. Стусенко), надсумно (С. Ренар), ностальгічно (К. Мучичка).

 Отже, із-поміж АЛН сучасників прислівникові новотвори представлені найменшою кількістю. Більшість новотворів є означальними прислівниками, які вказують на ознаки дій людини чи характеризують стан довкілля. Основними причинами появи прислівникових новотворів були версифікаційні потреби та пошук емоційно виразного, образного слова.

Висновки до розділу 2

         Аналіз семантичних особливостей лексичних інновацій різних частиномовних класів засвідчив, що в доробку сучасників найбільш репрезентованими є ЛСГ назв осіб, емоційно-психічних станів і почуттів, стану навколишнього середовища,  абстрагованих дій та процесів,  рослин та їх частин, що свідчить про особливу увагу поетів до світу людини і природи.                                                 

        Іменникові АЛН поети створювали переважно для конкретизації характерної ознаки позначуваних денотатів, їхньої оцінки, а також для лаконічності висловлювання та інших версифікаційних потреб.

          Серед індивідуально-авторських прикметників сучасників найчисленнішими є ЛСГ ад’єктивів, які вказують на колірні особливості денотатів, емоційно-психічний стан осіб. Вагомими щодо кількості є також ЛСГ АЛН, які позначають динамічні й темпоральні ознаки. Активне творення АЛН зазначеної семантики зумовлене особливостями індивідуальної поетичної картини світу сучасників. Загалом більшість новотворів кожної з лексико-семантичних груп у контексті виконує номінативну функцію, поєднану з експресивною.

Серед авторських дієслівних номінацій сучасників найбільше виявлено АЛН, які позначають дію через її відношення до іншої процесуальної ознаки, або до абстрактних понять. Поява індивідуально-авторських дієслів у сучасній поезії зумовлена переважно причинами номінативного характеру.  

        Із-поміж АЛН сучасників прислівникові новотвори представлені найменшою кількістю. Більшість новотворів є означальними прислівниками, які вказують на ознаки дій людини чи характеризують стан довкілля.          Основними причинами появи новотворів були версифікаційні потреби та пошук емоційно виразного, образного слова.

РОЗДІЛ 3

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ІНДИВІДУАЛЬНО-АВТОРСЬКОГО СЛОВОТВОРУ У ПОЕЗІЇ ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ


         Для передачі авторського сприйняття дійсності, власного бачення тих чи інших подій, створення нових образів кожен поет намагався віднайти або сконструювати такі слова, які б у певному контексті були більш виразними та емоційними. Невичерпні можливості для пошуку нових мовно-виражальних засобів закладені у словотвірній системі мови.

         У поетичному мовленні поч. XXI ст. АЛН творили такими способами: суфіксацією, префіксацією, конфіксацією, основоскладанням, абревіацією, словоскладанням та ін. Серед них найпродуктивнішими були: юкстапозиція, композиція і суфіксація.

        Індивідуально-авторські новотвори сучасних поетів є репрезентантами морфологічного способу номінації. Для аналізу лексичних інновацій, утвореними різновидами цього способу, використовується поняття словотвірного типу – формули побудови слів, яким притаманна спільність: 1) частини мови твірної основи; 2) семантичного співвідношення між похідними і твірними; 3) формального співвідношення між похідними і твірними, а саме: спільність способу словотворення, а для афіксальних способів – тотожність афікса [27, с. 184; 18, c. 100]. Для словотвірного аналізу лексичних інновацій необхідним є встановлення співвідношення між твірним і похідним словами, оскільки значення першого з них визначається за допомогою значення другого[18, c. 92].

           У процесі аналізу словотвірних особливостей індивідуально-авторських новотворів сучасних поетів основна увага приділялася описові найпродуктивніших словотвірних типів та їхніх стилістичних можливостей.

           Словотвір тісно пов'язаний з морфологією, оскільки в словотворі похідні слова розподіляються за частинами мови – основними морфологічними одиницями, поповнюючи останні продуктивними типами слів. Індивідуально-авторські новотвори сучасних поетів представлено чотирма частиномовними класами – іменниками, прикметниками, дієсловами та прислівниками.

 3.1. Способи творення індивідуально-авторських іменників

         У мові новими одиницями найактивніше поповнюється клас іменників, що пов’язано з потребою в номінації нових предметів і понять, які з’являються в процесі постійного розвитку людства. Серед індивідуально-авторських новотворів сучасних поетів також переважають іменники, проте причини їхнього виникнення дещо інші. Поява АЛН у поетичному мовленні представників досліджуваного літературного періоду зумовлюється пошуком емоційно виразних та семантично точних засобів передачі авторської думки.

          Для творення іменникових АЛН сучасні поети залучали всі різновиди морфологічного способу.

          Проаналізуємо докладніше способи творення іменникових номінацій, виявлених у лексиконі сучасних поетів.

           3.1.1. С у ф і к с а ц і я. У сучасному мовознавстві розрізняють суфіксацію субстанціальну – у процесі деривації до твірної основи приєднується матеріально виражений суфікс – та нульову – утворення похідних слів із нульовим закінченням [33, с. 116 – 117].

         У поетичному словнику сучасних авторів іменникові АЛН, утворені субстанціальною суфіксацією, походять від дієслівних, іменникових і прикметникових основ.  Усього виявлено 25 одиниць.

        Від прикметникових основ поети поч. XXI ст. утворювали деривати з суфіксами:

1) -ість: березневість (П. Перебийніс) ← березневий, наждачність (Л. Геник) ← наждачний, щетинність (О. Прохорчук) ← щетинний;. Окремі АЛН утворено з пропуском дериваційної ланки, тобто у літературній мові відсутні мотивувальні прикметники: проминальність (К. Рибалко) ← /проминальний/ ← проминати. Інновації з суфіксом -ість виражають загальне значення абстрагованої ознаки. АЛН із цим суфіксом характеризуються здатністю лаконічно відтворювати місткий узагальнений образ, поширюючи ознаку з частини на ціле, або виділяти важливу, на думку автора, ознаку: Відполірована, та все ж наждачність / Лягає кляксно на блідий папір. (Л. Геник); Озовися, наш пророче, / з березневості до нас! (П.Перебийніс).

2) -інь: прозорінь (Л. Горлач) ← прозорий;

3) - ø -: безсонь (І. Павлюк) ← безсонний, при цьому відбувається чергування твердих і мʼяких приголосних основи .

        Лексичні інновації, утворені від прикметників, мають переважно значення якості, їх виявлено у незначній кількості.

      Від іменникових основ у словнику неокласиків утворено переважно назви осіб, серед яких виявлено деривати із суфіксами:

  1.  -ен-ят-к-: вербенятко (І. Павлюк) ← верба;
  2.  -ят-к-: яворятко (Г. Лютий) ← явір;
  3.  -інь-: вечорінь (А. Сірик) ← вечір, дзеркалінь (Б. Чепурко) ← дзеркало;
  4.  -к-: дзеркалка (А. Тужиков) ← дзеркало;
  5.  -от-: снігота (С. Сапеляк) ← сніг;
  6.  -j-: скорбоття (С. Сапеляк) ← скорбота;
  7.  -ен-: суменя (А. Миколаєнко) ← сум;

8) -ов-инн-: сумовиння (С. Сапеляк) ← сум;

9) -ч-ик-: сумчик (А. Миколаєнко) ← сум;

10) -ств-: яничарство (П. Перебийніс) ← яничар.

Віддієслівні деривати утворено за допомогою таких суфіксів:

1) -іл-: ворожіля (В. Пішко) ← ворожити;

2) -ак-: гудак (Д. Кремінь) ← гудіти, мовчак (Л. Горлач) ← мовчати;

3) -нн-: минання (В. Рябий) ← минати;

4) -от-: позіхота (В. Кухта) ← позіхати.

      Представлені інновації мають переважно значення опредметненої дії.

      Отже, за допомогою суфіксального способу сучасні автори утворили значну кількість лексичних інновацій. Уживання новотворів у контексті сприяє точнішому відтворенню авторського задуму: Рот роздирала позіхота, / Роїлася в голові дрібнота. (В. Кухта); Так і набралась у одного рента – / сиди собі, неначе, мухомор, / пильнуй за кожним змахом диригента / і мовчаком підтримуй дружній хор. (Л. Горлач). Здебільшого АЛН створено для передачі нових семантичних відтінків, яких не мають загальновживані слова.

       3.1.2. П р е ф і к с а ц і я.  У поетичному лексиконі сучасних авторів префіксальні індивідуально-авторські іменники становлять нечисленну групу інновацій (11 одиниць). Лексичні новотвори утворюються за участю таких префіксів:

1) без-: безімення (С. Сапеляк) ← імення. Даний афікс розвинувся на базі прийменника і є співвідносним із ним, у похідних іменниках вказує на відсутність або протилежність того, що названо мотивувальним словом;

 2) не-: недвиг (Б. Чепурко) ← двигати, неповернення (Д. Кремінь) ← повернення, нечекання (О. Стусенко) ← чекання, непам'ять (М. Шамрай) ← пам'ять. Префікс не- (частка за походженням) виступає в іменниках, що зазнали процесу спрощення – злиття заперечної частки з коренем: небилиця, нездара, невдаха. У сучасній українській мові префікс не- служить для утворення слів із протилежним значенням: доля недоля, друг недруг, змога  незмога;

          3) недо-: недовулиця (Н. Мазур) ← вулиця, недосонет (К. Мучичка) ← сонет;

          4) за-: засвіт (П. Перебийніс) ← світ. Просторового значення надає виявленим інноваціям формант за-, що вносить значення «перебувати за межами чогось»;

          5) ви-: вистрій (М. Шунь) ← стрій;

          6) поза-: позасвідомість (Б. Чепурко) ← свідомість;

          7) за-не-: занемога (В. Земляний) ← могти. 

          Для творення нових іменникових слів використовуються префікси, що розвинулися на основі прийменників: без-, від-, до-, за-, над-, пере-, перед-, під-, по-, при-, про-.

          Отже, при творенні індивідуально-авторських іменників префіксальним способом у поети поч. XXI ст. використовують форманти без-, ви-, за-, не-, недо-, поза-. Деривати представлених типів є експресивними і емоційно виразними.

          3.1.3. К о н ф і к с а ц і я. У поетичному доробку поетів поч. XXІ ст. префіксально-суфіксальний словотвір іменників репрезентований лише незначною кількістю відсубстантивних дериватів.

         АЛН із формантами без-…ø та не-…ø називають явища, стани, які характеризується відсутністю того, що позначено твірною іменниковою основою: безвіч (Б. Чепурко) ← вічність, нелюдь (Д. Кремінь) ← людина.

        Деривати підгроззя (М. Шамрай), перелуння (М. Луків), довкружжя (С. Сапеляк) і міжтрав’я (А. Сірик) утворені за допомогою формантів під-…-j, пере-…-j, до-в-…j і між-…-j, які в лаконічній формі характеризую місце, де знаходиться особа.

         Відад'єктивний субстантив представлений лише одним дериватом, який твориться за допомогою форманта по-…-ість: пошерхлість (Л. Повх).

       Від дієслівної основи виявлено один новотвір, утворений за допомогою форманта о-…-енн-: опахчення (С. Сапеляк).

       Отже, префіксально-суфіксальні АЛН сучасників є нечисленними, проте емоційно виразними.

           3.1.4. О с н о в о с к л а д а н н я. У вокабулярі сучасних поетів частина індивідуально-авторських іменників є композитами, тобто номінаціями, утвореними способом основоскладання. Усього нами виявлено 25 одиниць.

          Композити – це єдинооформлені складні слова, до складу яких входять дві або більше основи та інтерфікс [52, с. 7].

         У дериватології розрізняють власне основоскладання та основоскладання в поєднанні з суфіксацією. Останнє М. М. Шанський називає складносуфіксальним способом [53, с. 275]. При власне основоскладанні останній компонент деривата тотожний самостійному слову, яке входить до складу співвідносного словосполучення. При складносуфіксальному способі в останньому компоненті композита поєднується основа одного зі слів мотивувального словосполучення і суфікс, який виконує переважно класифікувальну функцію. Афіксація в складних словах має супровідний характер [32, с. 3].

       За типом синтаксичного зв’язку між компонентами словосполучення, основи яких формують складне слово, усі авторські складні іменники сучасних майстрів слова є композитами з підрядним зв’язком. У таких дериватах один із компонентів є опорним, інший – залежним. Опорний компонент переважно виражається іменниковою, рідше – дієслівною основою

        У композитах, утворених на основі синтаксичних конструкцій із опорним іменниковим компонентом, залежний може бути виражений основами прикметників, іменників та числівників.

       Індивідуально-авторські складні іменники, утворені на базі синтагми «П + І», представлені такими словотвірними типами:

       1) «П + -о- + І + ø»: радосинь (Е. Євтушко), ріднокрай (Б. Чепурко), щирозолото (Р. Кублик), живосрібло (О. Стусенко).

       2) «П + -о- + І + -j-а»: ріднокров’я, ріднослів’я (Б. Чепурко), буйновіття (П. Осадчук), чорнополля (С. Сапеляк).

       Індивідуально-авторські іменники, утворені на базі синтагми «І + І» належать до одного словотвірного типу:

       «І + -е-/-о- + І»: словослава (Б. Чепурко), словопадіння (М. Іванців), долевибір, миследуша (В. Рябий), землевісь (В. Рябий), часовага (В. Рябий), чашоколіно (А. Тужиков), сонцепристань (І. Вітюк).

      На базі синтагми «Ч + І» утворено лише два композити за такими словотвірними типами:

      1) «Ч + -о- + І»: першоосвячення (А. Миколаєнко), першопогляд (В. Рябий).

      2) «Ч + -о- + І + -ств-»: єдиношлюбство (Б. Чепурко).

      В аналізованих АЛН числівниковий компонент виражає не пряме кількісне значення, а й символічне. Число один символізує Першоначало буття і світу, основи всього і конкретного виразу всього. Світ, в якому ми живемо, – один, і кожен з нас – також один, тобто загальне – єдине, що від одного, а кожен із нас – одиничний, що також від одиниці. Тож єдине – сукупність одиниць, а одиниця – вираз єдиного. Схоже інтерпретуюсь це число сучасні поети: Сезонна втеча: входження у храм, / у дим негомінких першоосвячень, / мов диким неприрученим птахом, / собі самому зроблено пробачиш (А. Миколаєнко); На стежці квітняного літа / із першопогляду любов (В. Рябий).

        На основі синтагми, членами якої є займенник та іменник, за словотвірним типом «Займ. + -е- + І + -ість» утворено дериват всеблагість (К. Рибалко) ← все благо, який ужито для образної характеристики людського щастя: Твоїй душі всеблагості вимолюю, / Своїй – краплинку серця, на колись. (К. Рибалко).

        У доробку поетів поч. XXІ ст. незначною кількістю представлено складні іменники з опорним дієслівним компонентом, які утворені на основі синтагми «І + Д». У таких композитах іменникова основа позначає об’єкт, на який спрямована дія. АЛН сконструйовано за таким словотвірним типом: «І + -о-/-е- + Д + ø»: квітограй (В. Рябий), христозліт (С. Сапеляк), сонцеграй (В. Земляний), часоліт (П. Перебийніс), часоплин (П. Осадчук).

        Значення більшості авторських композитів розкривається за допомогою семантики їхніх компонентів. У номінаціях такого типу актуалізуються найбільш найбільш характерні риси позначуваного об’єкта.

        3.1.5. С л о в о с к л а д а н н я. Виразною стильовою ознакою поетичного мовлення поч. XXІ ст. є активне вживання юкстапозитів – складених номінацій на зразок: вершина-інтер’єр (М. Шунь), видих-вдих (Е. Євтушко), грай-головоломка (В. Рябий), гульвіса-сова (В. Баранов), диво-хмара (В. Баранов), диво-радість (І. Вітюк), душа-селянка (П. Перебийніс), місто-автор (М. Шунь), що зумовлено можливістю таких слів у лаконічній формі виразити значний семантичний обсяг. Окрім того, вони є експресивнішими порівняно з синтаксичними словосполученнями, пор.: хустина-цвіт (А. Миколаєнко) – хустина, як цвіт; мед-звук (О. Шнайдер) – звук, як мед. Надзвичайно поширеними є юкстапозити-іменники в поетичному словнику сучасників: авто-місто (М. Шунь), диво-ручай (О. Шнуренко), диво-сон (О. Федяй), друг-сторінка (М. Григоренко), картинка-хмара (В. Баранов), кружальце-листок (А. Спірідончева), місяць-оксамит (Р. Бойчук), отара-хмара (В. Баранов), розкішниця-лоза (Р. Кудлик), світ-ярмарок (О. Стусенко), сережка-вишенька (О. Ковальчук), тройка-птиця (Л. Талалай), трин-зело (С. Ренар), твань-болото (Л. Талалай), хмара-мемуар (В. Баранов) та ін.

           У сучасному мовознавстві юкстапозити визначаються як складні слова, утворені шляхом поєднання у межах однієї номінативної одиниці двох (зрідка більше) слів [50, с. 810]. Переважно в одне складне найменування об’єднуються два узуальні слова. Серед індивідуально-авторських складених слів трапляються юкстапозити, один із компонентів яких виражений теж новотвором поета, напр., казка-дзеркалення (А. Спірідончева), де казка – узуальне слово, а дзеркалення – авторське, чи трин-зело (С. Ренар), де авторським є компонент трин. Об’єднання в одній номінації узуального й оказіонального слів з мовленнєвою моделлю і загалом свідчить про невичерпні можливості словотворення.

          За структурно-семантичними ознаками серед складених слів мовознавці виокремлюють слова-повтори, синонімічні зближення, парні зближення сумарної семантики та утворення, у яких один із компонентів є означуваним, а інший – означенням [53, с. 270 – 271].

           У творах сучасних поетів, як і в поетичному мовленні загалом, найбільшою кількістю представлені юкстапозити, в яких один із компонентів, стрижневий, є означуваним, а інший, залежний, – означенням, при цьому залежний компонент може перебувати як у пре-, так і в постпозиції. Активність таких АЛН пояснюється їхньою здатністю в лаконічній формі не лише позначити, а й охарактеризувати денотат.

           Особливою експресивністю відзначаються юкстапозити, які є результатом згорнутих порівнянь, напр.: авто-місто (М. Шунь), тобто «місто, як авто» чи світ-ярмарок (О. Стусенко) ← «світ, як ярмарок».

          Менш поширеними у поетичному лексиконі сучасників є юкстапозити синонімічні зближення: твань-болото (Л. Талалай), чуття-почуття (С. Сапеляк), шум-гам (О. Стусенко). Поява таких номінацій зумовлена прагненням автора виділити якусь ознаку чи посилити емоційне звучання (тло) поезії: Спочивши від міського шуму-гаму, / Від натовпу, що тоне в суєті, / Прощаюся. (О. Стусенко); А дари осінні із персня калини / Прийміть цих цимбалів чуття-почуття. ( С. Сапеляк).

          Малопродуктивними в доробку поетів поч. XXІ ст. є також парні зближення сумарного характеру, які, об’єднуючи різні слова, позначають єдине поняття (виявлено лише один дериват), напр.: фея-нанашка (В. Кухта) – «тітка-чарівниця, яка допомагає у важкі хвилини».

          Загалом індивідуально-авторські юкстапозити сучасників утворені поєднанням семантично-сумісних компонентів. Переважно вони вживаються для виділення якоїсь ознаки, важливої у певному контексті.

         Отже, у системі іменникового словотвору сучасних поетів домінують словоскладання, основоскладання і суфіксація. Активне вживання юкстапозитів і композитів зумовлене їхньою здатністю в лаконічній формі виразити значний семантичний обсяг. Виникнення суфіксальних дериватів спричинене пошуком семантично точних слів для передачі авторського задуму та версифікаційними потребами.

3.2. Способи творення індивідуально-авторських прикметників

         Поява авторських прикметників у поетичному мовленні зумовлюється багатими стилістичними та естетичними можливостями цього класу слів.

        Найпродуктивнішим способом творення авторських прикметників у поетичному словнику сучасників є основоскладання (29 одиниць). Серед афіксальних різновидів морфологічного способу найрепрезентованішим є суфіксальний (8 одиниць).

         3.2.1. С у ф і к с а ц і я. У поетичному словнику сучасників суфіксальні прикметникові АЛН кількісно поступаються авторським іменникам, які утворювалися цим способом.

         За частиномовною належністю мотивувальних слів серед авторських прикметників виокремлюються відіменникові ад’єктиви, які утворювалися за допомогою таких суфіксів:

      1) -н-: алюмінійний (С. Сапеляк) ←  алюміній, буревійний (Б. Чепурко) ← буревій, вирійний (І. Павлюк) ← вирій, шрамний (І. Павлюк) шрам, менестрельний (В. Рябий) менестрель. З участю цього суфікса творяться якісні й відносні прикметники. Дослідники відзначають високий ступінь продуктивності відіменникових прикметників із суфіксом -н- в українській мові [38, с. 61]. Деривати, утворені за участю суфікса -н-, вирізняються структурною лаконічністю, що сприяє організації строгого, чіткого ритму в поетичному мовленні, чим і пояснюється наявність значної кількості аналізованих новотворів у лексиконі митців слова.

          Експресивний потенціал і функції авторських ад’єктивів із суфіксом -н-  залежать від трьох основних факторів: змісту і стилістичного забарвлення мотивувального слова; контекстуального оточення; наявності / відсутності в словотвірній структурі АЛН відхилень від дериваційних норм, характерних для даного типу;

     2) -ев-: дневий (О. Астафєв) день;

     3) -ів-ськ-: мефістівський (Д. Кремінь)  Мефістофель;

     4) -н-ян-: квітняний (В. Рябий) ← квіт. У сучасній українській мові з суфіксом -ян- утворюються переважно так звані матеріально-речовинні відносні прикметники, які вказують на вміст якоїсь речовини в предметі або матеріал, з якого виготовлений чи складається предмет [4, с. 130]. Авторський ад’єктив із зазначеним суфіксом виражає якісне значення.

           Отже, для творення оказіональних прикметників сучасні поети залучали такі суфікси: -н-, -ян-, -ев-, (-ів-), -ськ-. Виникнення авторських ад’єктивів зумовлюється прагненням до образності, експресивності та стислості вислову. Остання досягається за рахунок заміни описових зворотів чи словосполучень місткими в семантичному плані однослівними номінаціями.

      

       3.2.2. П р е ф і к с а ц і я. Префіксальні прикметники представлені в доробку сучасних авторів незначною кількістю новотворів. Лексичні інновації утворювалися за участю таких префіксів:

 1) не- заперечує наявність ознаки, названої мотивувальним прикметником [46, с. 245]: некаштановий (Б. Чепурко) ← каштановий. Словотвірні типи зі згаданим афіксом відзначаються продуктивністю в сучасній українській мові, напр.: негарний, негнучкий, небагатослівний та ін. На тлі значної кількості узуальних лексем інновації здаються знайомими і звичайними, що зумовлює неекспресивність таких авторських утворень. Для сполучуваності префікса не- із твірними основами майже немає формальних і семантичних обмежень. Тому залежно від комунікативних потреб інновації з цим формантом легко конструюються поетами і вводяться в контекст;

 2) при- вживається із значенням приближення, приєднання, результату дії: пригазований (М. Шунь) ← газований, присвітанковий (А. Витрикуш) ← світанковий;

3) між-: міжгалактичний (П. Перебийніс) ← галактичний.

         Отже, у сфері префіксальної ад’єктивної деривації, представленої у творчому доробку сучасних майстрів слова, продуктивні є словотвірні типи з формантами не-, між-, при-. Загалом префіксальний спосіб творення індивідуально-авторських прикметників у словнику поетів XXI ст. є малопродуктивним.

         3.2.3. К о н ф і к с а ц і я. Префіксально-суфіксальний спосіб це спосіб творення похідних слів одночасним додаванням до твірної основи суфікса і префікса. Нами було виявлено новотвори сучасних поетів, які творилися за допомогою цього способу. Зазвичай до іменникових, дієслівних і прикметникових основ додавали префікси на-в-, ультра-, що- і суфікси -, -ов-, -ист-:

         На-в- + Д + -ист-: наврипистий (М. Славинський) ← рипіти;

         Ультра- + І + -ов-: ультрадзвоновий (І. Павлюк) ← дзвін;

         Що- + І + -: щонощний (С. Сапеляк) ← ніч.

         Отже, префіксально-суфіксальні АЛН сучасних авторів є нечисленними, проте емоційно виразними.

          3.2.4. О с н о в о- та с л о в о с к л а д а н н я. Складні прикметники, як відомо, є надзвичайно поширеними в поетичному мовленні, зокрема і в лексиконі більшості авторів XXІ ст.: безтурботно-пянкий (Л. Борець), медово-полиновий (І. Павлюк), зернохлібний (Б. Чепурко) та ін.

       Поєднуючи значення компонентів мотивувального словосполучення, композити стають виразниками цілісного оригінального значення ознаки і передають індивідуальне сприйняття світу того чи іншого автора. У переважній більшості складні прикметники поєднують інформаційно-номінативну функцію з експресивною. Р. Ю. Намітокова вказує на те, що експресивність у таких авторських прикметниках посилюється за рахунок їхньої метафоричності. Метафоричність може бути властива лише одній із основ або одразу двом основам складного прикметника [43, с. 77].

       За характером відношень між основами, що формують складне слово, композити поділяються на дві групи: 1) складні слова з сурядними відношеннями між основами; 2) складні слова з підрядними відношеннями між основами. Перші співвідносяться зі словосполученнями, члени яких поєднуються сурядним зв’язком; другі – зі словосполученнями, члени яких поєднані підрядним зв’язком [17, с. 204].

       У поетичному доробку поетів поч. XXI ст. найпоширенішими є складні прикметники з сурядними відношеннями між основами композитів, в основі яких лежить синтагма «П + П». Композитні прикметники з рівноправними основами утворюються за словотвірним типом «П + -о-/-е- + П»: безтурботно-п’янкий (З. Велігоцька) ← безтурботний і п’янкий, медово-полиновий (І. Павлюк) ← медовий і полиновий, солодко-п’яний (Г. Яцина) ← солодкий і п’яний, істерично-нестерпний (О. Мельник) ← істеричний і нестерпний, незримо-зримий (В. Рябий) ← незримий і зримий. Мотивувальні прикметники таких композитів за структурою можуть бути як простими, так і афіксальними чи складними утвореннями.

          За семантичними відношеннями між компонентами композитів складні прикметники з сурядними відношеннями між основами розподіляються на декілька груп:

           1) складні прикметники, значення компонентів яких різняться одне від одного: мармурно-тихий (Б. Чепурко), солодко-пяний (Г. Яцина);

           2) складні прикметники, компоненти яких близькі за значенням: безчесно-байдужий (З. Велігоцька), безтурботно-пянкий (Л. Борець), істерично-нестерпний (О. Мельник), підземно-глибокий (А. Миколаєнко), пречисто-чистий (А. Сірик);

           3) складні прикметники, компоненти яких зазвичай є антонімами: медово-полиновий (І. Павлюк), незримо-зримий (В. Рябий). Такі прикметники вирізняються високою експресивністю за рахунок поєднання здається непоєднуваного.

           Нами також виявлено трикомпонентний складний прикметник, який утворився за словотвірним типом «П + -о- + П + -о- + П»: звабливо-нестримно-гарячий (М. Ісаєвич).

           У словнику сучасних поетів поширеними є також складні прикметники, що еквівалентні словосполученням із підрядним зв’язком між компонентами, один із яких є опорним, а інший – залежним. У виявлених інноваціях опорними виступають компоненти, які співвідносяться з іменниками, прикметниками, дієсловами.

           Переважна кількість композитних прикметників із підрядними відношеннями між основами створена на базі синтаксичних конструкцій із опорним іменниковим компонентом. Серед похідних ад’єктивів цього типу виокремлюються композити, в основу яких лягли синтагми «П + І», «І + І», «Ч + І».

          Індивідуально-авторські прикметники, утворені на базі синтагми «П + І», належат до 5 словотвірних типів:

         1) «П + -о- + І + ø»: біловесний (П. Перебийніс) ← біла весна, грішноокий (Р. Кудлик) ← грішне око, живосвітлий (Б. Чепурко) ← живе світло, золотобокий (М. Людкевич) ← золотий бік, карозорий (Р. Кудлик) ← карий зір (карі очі), печальночолий (К. Рибалко)  ← печальне чоло, світлоогний (Б. Чепурко) ← світлий огонь;

         2) «П + -о- + І + -н-»: небеснолітній (Б. Чепурко) ← небесне літо, чорноотруйний (В. Пішко) ← чорна отрута;

         3) «П + -о- + І + -ов-»: чорновиновий (І. Павлюк) ← чорне вино;

         4) «П + -о- + І + -ськ-»: дикопільський (Д. Кремінь) ← дике поле;

         5) «П + -о- + І + -ав-»: комсомольксько-юдавий (В. Пішко) ← комсомольський Юда.

         Складні прикметники 1-2-го словотвірних типів є найбільш поширеними в поетичному  мовленні. Характерно, що такі типи продуктивні й у сучасній українській мові, за ними утворюються узуальні композити, напр., синьокрилий, косоокий, міцноногий. Зарахування ж наведених вище прикметників до авторських відбувається на тій підставі, що вони не зафіксовані в обстежених лексикографічних джерелах.

          Утворення композита комсомольксько-юдавий (В. Пішко) свідчить про пошук автором яскравих експресивних образів, за допомогою яких прагне показати власне ставлення до дійсності і охарактеризувати епоху, в якій живе: І не було страшного курінного, / І комсомольсько-юдаве лайно / Пішло на другий день молитись Богу, / Нове поцілувавши знамено. (В. Пішко).

          Індивідуально-авторські складні прикметники, утворені на базі синтагми «І + І», представлені двома словотвірними типами:

         1) «І + -о- + І + ø»: звіробогий  (І. Павлюк), квітобогий (В. Рябий), світокраїй (В. Рябий);

         2) «І + -о- + І + -н-»: зернохлібний (Б. Чепурко).

         В основі творення таких прикметників лежать порівняльні відношення між компонентами: звіробогий звір, як Бог. Виступаючи своєрідними лаконічними замінниками порівняльних зворотів, аналізовані новотвори не втрачають семантичної наповненості й слугують створенню образності в контексті.

         Індивідуально-авторські складні прикметники, утворені на основі синтагми «Ч + І», представлені такими словотвірними типами:

         1) «Ч + -и- + І + ø»: трибожий (П. Перебийніс) ← три Бога;

         2) «Ч + -о- + І + -н-»: стошумний ← сто шумів, стософійний (Б. Чепурко) ← сто Софій (тобто мудрість).

        Складні прикметники таких типів належать, як вважає О. А. Земська, до найбільш стандартизованих і утворюваних майже без обмежень. Тобто будь-який числівник може приєднатися до будь-якого іменника, що піддається рахунку [27, с. 45], напр., узуальні прикметники: многокутний, многолюдний, стовідсотковий, стогектарний. Однак виділені складні прикметники, поєднуючись із означуваними іменниками, створюють у поетичному контексті яскраві, у більшості випадків – експресивні образи та картини, напр.:Стошумне розмаїття / Дзюрчить струмками, жебонить стооко. (Б. Чепурко).

       Серед складних прикметників у словнику сучасних поетів представлено одне юкстапозитне утворення: літний-перелітний (А. Витрикуш). Як зазначають фахівці, «прикметники рідко використовують юкстапозицію як спосіб словотворення. У них вона виступає переважно як засіб стилістичного підсилення або уточнення певної ознаки» [31,  380].

       Отже, продуктивним способом творення прикметникових АЛН у поетичному словнику поетів поч. XXI ст. є основоскладання. Усі авторські складні прикметники формують дві групи: 1) композити з сурядними відношеннями між основами; 2) композити з підрядними відношеннями між основами. Переважають складні слова першої групи. Загалом індивідуально-авторські складні прикметники обох груп є оригінальними, семантично місткими, образними, часто експресивними номінаціями, створеними з певною стилістичною метою.

        Загалом серед прикметникових новотворів сучасних майстрів слова переважають складні ад’єктиви, які в контексті виконують роль семантично та стилістично виразних епітетів.

      3.3. Способи творення індивідуально-авторських дієслів

       Характерною ознакою дієслів (як загальновживаних, так і авторських) є те, що вони створюють ефект мовної динаміки в тексті.

       Більшість дієслівних АЛН сучасних поетів утворено афіксацією. Найпродуктивнішим з-поміж афіксальних різновидів є конфіксальний.

       Загальновживані суфіксальні дієслова можуть походити від різних частин мови – іменників, прикметників, дієслів, прислівників, числівників та вигуків. Авторські дієслова сучасних поетів утворено лише від іменникових, прикметникових та дієслівних основ. Такі інновації вирізняються образністю, яка спирається на багату семантичну палітру твірних ад’єктивів та субстантивів.

        Дієслівний суфіксальний словотвір, порівняно з іменниковим та прикметниковим, має у своєму запасі меншу кількість дериваційних афіксів.                                                

       Відіменникові  дієслова створювались за допомогою таких суфіксів:

1) -и-: віршити (І. Павлюк) ← вірш, майданити (Д. Кремінь) ← майдан. Деривати мають загальне значення «діяльності, дії чи стану, зміст яких визначається твірною основою мотивувального іменника» [56, с. 174];

2) -і-: золотіти (І. Павлюк) ← золото, сновидіти (М. Григоренко) ← сновида. Новотвори виражають нехарактерне для цього типу значення «виявлення ознаки, пов’язаної з мотивувальним іменником»;

         Відприкметникове дієслово утворене за допомогою суфікса -і-: брунатніти (Р. Кудлик) ← брунатний. Дериват, утворений за участю цього суфікса – непохідний й означає перехід до стану, вказаного основою мотивувального прикметника, або перебування в такому стані.

          Отже, дієслівний суфіксальний словотвір сучасних поетів не такий репрезентативний, як у поетичному словнику поетів XX століття.

        Творення дієслівних дериватів префіксальним способом представлено декількома інноваціями: намолити (І. Павлюк) ← молити, нащастити (С.Сапеляк) ← щастити, одснитися (А. Сірик) ← снитися. Префікс на- творить форму доконаного виду, а префікс од- вносить до семантики новотвору значеннєвий відтінок – «припинення виконуваної дії». Аналізовані індивідуально-авторські дієслова переважно позбавлені інгерентної експресивності й виконують видоутворювальну й номінативну функції.

         Префіксально-суфіксально-постфіксальний спосіб творення дієслів у поетичному доробку сучасних поетів представлений одним відіменниковим дериватом: вглибатися (Б. Чепурко) ← глиб, який утворено за допомогою префікса в-, суфікса -а-ти- і постфікса -ся, а «миттєве та інтенсивне виконання дії» інновації вглибатися надає префікс в-.

         Префіксально-суфіксальним способом у сучасних авторів утворено незначну кількість дієслівних АЛН. За частиномовною належністю мотивувальних слів виокремлюються такі групи АЛН:

  1.  відсубстантивні дієслова, які представлені семантично розрізненими дериватами, утвореними за непродуктивними в сучасній українській мові типами. У їхньому дериваційному оформленні беруть участь такі форманти: в-…-ува-: взорувати (А. Миколаєнко) ← зір, вкохувати (В. Решетило) ← кохання; до-…-ува-: домріювати (А. Спірідончева) ← мрія; за-…-и-: завітрюганити (О. Шнуренко) ← вітрюган; з-…-і-: здалеченіти  (Б. Чепурко) ← далечінь; о-…-и-: опортретити (С. Сапеляк) ← портрет;
  2.  віддієслівний дериват із конфіксом пере-…-ува-: передмухувати (С. Ренар) ← дмухати.

      Як бачимо, сучасники не тяжіють до якогось одного словотвірного типу, тому в конфіксальних новотворах основний акцент робиться не на структуру, а на зміст, через що в конструюванні деривата основну роль відіграє мотивувальне слово.

      Лише одним дериватом представлено спосіб основоскладання: духолетіти (В. Рябий), який утворено на базі словосполучення духом летіти. Поява такої номінації зумовлена прагненням автора виокремити якусь ознаку чи посилити емоційне звучання поезії: І сніг не сніг духолетів / і переходив межі зору, / коли не видно вже слідів / від квітограю – змило море / земної згуби, і душа / хотіла би ошаленіти / в півонії, де білий жар / біліший, ніж вогонь розквітлий. (В. Рябий). Простежуємо також, що складне утворення цього типу є римою до загальновживаного слова: духолетівслідів.

       Частина авторських дієслів утворена способом словоскладання. Більшість юкстапозитів є синонімічними зближеннями: згоряти-проминати (К. Рибалко), писати-карбувати (С. Бондаренко), піти-покотитися (П. Осадчук), стояти-мовчати (В. Пішко), жаліти-спиняти (Г. Лютий).

       Незначною кількістю представлено в словнику сучасних поетів індивідуально-авторські дієслівні форми. Серед них переважають дієприкметники.

       В українському мовознавстві питання про частиномовний статус дієприкметника є одним із найбільш дискусійних. У нашому дослідженні опираємось на традиційне визначення дієприкметника як дієслівної форми, у якій поєднуються ознаки дієслова (час, вид, стан) і прикметника (рід, число, відмінок). Його дериваційними особливостями є творення від основ особових форм та інфінітива дієслів за допомогою суфіксів -ч-, -л-, -н- (-ен-), -т-: насипатинасипаний, дріматидрімаючий [20, с. 439–444]. Такі дієприкметники є загальновживаними й широко функціонують у всіх стилях сучасної української мови, зокрема й у художньому.

       До індивідуально-авторських зараховуємо дієприкметники, особливістю котрих є відсутність у мові співвідносних дієслів, від основ яких вони могли б утворитися. Серед них виділяються утворення, які можуть походити від дієслів, іменників чи прикметників, до основ яких додаються префікс та дієприкметниковий суфікс:

    Ви- + Д + -ан- – вишептаний (В. Кухта) ← шептати;

    Не- + Д + -л- – невгаслий (О. Мельник) ← гаснути;

    Не- + Д + -ен-непроговорений (І. Павлюк) ← проговорити;

    Про- + І + -ен-проболений (Р. Кудлик) ← біль;

    О- + І + -ен-: осонцений (К. Рибалко) ← сонце;

    З- + П + -ен-: згорджений (В. Кухта) ← гордий;

    За- + П + -ен-: запянений (І. Павлюк) ← п’яний;

    Над- + Д – надпочатий (І. Павлюк) ← почати;

     Не- + Д – непропащий (В. Баранов) ← пропадати;

     І + -юч- – солодіючий (Б. Чепурко) ← солод.

       Виникнення дієприкметників цієї групи пов’язане з пошуками нових образів і засобів для експресивного зображення дійсності, напр., згоджений «той, що високо несе свою гординю»: Котрий ти вік вікуєш – / Згорджена, безборонна… (В. Кухта).

        Отже, дієслівний словотвір поетів поч. XXI ст. є мало репрезентованим. Найбільш поширеними є суфіксальні АЛН. Дієслівні новотвори вживаються для відтворення найтонших семантичних і стилістичних відтінків авторського сприйняття навколишньої дійсності.

      3.4. Способи творення індивідуально-авторських прислівників

         Серед авторського новотворів поетичного лексикону поетів, які друкувалися в літературних журналах за 2012 рік, помітне місце посідають прислівники, напр..: багатолунно, багатотихо (В. Рябий), венозно (А. Миколаєнко), довкруж (С. Сапеляк), домашньо (І. Павлюк), кляксно (Л. Геник) та ін. Прислівникові АЛН сучасних поетів утворено суфіксальним, префіксальним, префіксально-суфіксальним способом та осново- і словоскладанням.

         Суфіксальні прислівники утворено шляхом приєднання форманта -о до основ різноструктурних прикметників та дієприкметників, у зв’язку з чим виділяються такі групи АЛН:

1) деривати, утворені від основ відносних прикметників із суфіксом -н-, які в контексті набувають якісних ознак: домашньо (І. Павлюк) ← домашній, венозно (А. Миколаєнко) ← венозний,  кляксно (Л. Геник) ← кляксний, міліонно (С. Сапеляк) ← міліонний.

2) деривати, утворені від основ відносних прикметників із суфіксами

-ов-, -ав-, які в контексті набувають якісних ознак: вечорово (І. Павлюк) ← вечоровий, межово (О. Стусенко) ← межовий, порохняво (І. Павлюк) ← порохнявий.

3) дериват, утворений від основи прикметника із суфіксом -ист- (із значенням подібності ознаки): сяйнисто (П. Перебийніс) ← сяйнистий. Новотвір цієї групи структурно походить від прикметника, хоча семантично мотивується іменником, виражаючи загальне значення «подібно до чогось», «так, як щось», напр.: сяйнисто – «подібно до сяйва». Уживання такої інновації у контексті пов’язане із можливістю у структурно стислій формі, що є важливим для поезії, передати ознаку через порівняння з будь-яким предметом чи явищем: Сяйнисто зове громовиця. (П. Перебийніс).

      Шляхом приєднання форманта -а представлено віддієслівний дериват ходьма (Л. Горлач) ← ходити, утворений за допомогою суфікса -м-.  

      Як бачимо, аналізовані суфіксальні авторські прислівники створювалися переважно за законами словотворчої системи мови. Одна з основних причин появи суфіксальних прислівникових АЛН сучасників – пошук структурно стислого, емоційно виразного, образного слова.

       У доробку сучасних поетів виявлено поодинокі індивідуально-авторські прислівники, утворені префіксально-суфіксальним способом за допомогою формантів за-…-но: замрійно (П. Перебийніс)мрія, зарванно (С. Ренар)рваний.

        Виявлено один відіменниковий прислівниковий новотвір, утворений префіксальним способом : довкруж (С. Сапеляк) ← круг.

         Значною кількістю авторських номінацій представлені в доробку сучасних поетів прислівникові композити: багатолунно, багатотихо (В. Рябий), повносило (Б.Чепурко), тихомудро, стооко, стосило (Б.Чепурко), а також юкстапизити: солодко-медово (Я. Самчук), пластмасо-картонно (А. Миколаєно). Зазначені композити утворено на базі словосполучень багато тиші, повно сили, сто очей, сто сил. Аналогом до творення прислівників-композитів були, очевидно, прислівники, мотивовані складними прикметниками (такі, як повносило від повносилий та ін.).

       Отже, серед індивідуально-авторських слів сучасних поетів прислівникові новотвори представлені найменшою кількістю. Авторські прислівники репрезентовані суфіксальними, префіксальними, префіксально-суфіксальними дериватами, а також осново- і словоскладанням. Прислівникові АЛН створювалися загалом за законами словотвірної системи мови. Найпоширенішими є відад'єктивні прислівники з суфіксом , які передають різноманітні відтінки ознаки за рахунок використання рідковживаних та незвичних мотивувальних прикметникових основ.

  Висновки до розділу 3

         Перевалюючими у сфері індивідуального словотвору сучасних поетів є предметна і статично-ознакова номінація. Малорепрезентованими є дієслівні та прислівникові АЛН.

          Отже, у системі іменникового словотвору сучасних поетів домінують словоскладання, основоскладання і суфіксація. Активне вживання юкстапозитів і композитів зумовлене їхньою здатністю в лаконічній формі виразити значний семантичний обсяг. Виникнення суфіксальних дериватів спричинене пошуком семантично точних слів для передачі авторського задуму та версифікаційними потребами.

     Авторські іменникові юкстапозити та композити в доробку сучасників утворені переважно поєднанням семантично сумісних компонентів. Загалом АЛН уживають для підкреслення якоїсь ознаки, важливої в певному контексті. Зрідка у творчості сучасників трапляються складені найменування з несподіваним поєднанням компонентів. Одиничними прикладами представлено юкстапозити, у структурі яких поєднані узуальне й оказіональне слова.

      У сфері ад’єктивного індивідуально-авторського словотвору в мовотворчості сучасних поетів домінує основоскладання. Серед афіксальних різновидів морфологічного способу найбільш репрезентованим є суфіксальний. Малопродуктивними способами творення авторських прикметників у поетичному словнику сучасників є префіксація і конфіксація.

          На відміну від іменникового та прикметникового словотвору, у якому домінували осново- та словоскладання, більшість дієслівних інновацій сучасних поетів утворено афіксацією. Найпродуктивнішим із-поміж афіксальних різновидів був префіксально-суфіксальний спосіб. Меншу кількість оказіональних дієслів у доробку сучасних авторів утворено суфіксацією, префіксацією та юкстапозицією. Основоскладання та префіксально-суфіксально-постфіксальний способи творення дієслів у поетичному доробку сучасників представлені поодинокими номінаціями.

        У сфері адвербіального словотвору сучасних поетів переважає суфіксація. Меншою кількістю представлено авторські прислівники, утворені основоскладанням. Серед суфіксальних прислівників найпоширенішими є відад’єктивні деривати з суфіксом -о, які передають різноманітні відтінки ознак завдяки використанню незвичних мотивувальних прикметникових основ.

РОЗДІЛ 4

ПОЕЗІЯ ВАСИЛЯ СЛАПЧУКА ЯК ОБЄКТ НЕОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

4.1. Способи творення АЛН у поетичному словнику Василя Слапчука

       Мова надзвичайно чутливо реагує на зміни в соціальному житті народу. Йдеться не лише про назви на позначення нових понять; соціальні чинники приводять у рух закладені в систему мови потенційні сили, рухливішими, живішими стають «атоми» і в цілому організмі мови, і в окремих її мікросистемах.

         Кожен письменник - носій літературної мови, але він і найактивніший творець національної мови в тому розумінні, що глибоко відчуває найтонші порухи народного слова, що в особистісному відтворює багато разів пережите живе слово народу. Тому і є таким важливим і авторитетним слововживання письменника, коли йдеться про усталення мовностилістичної норми.

          Мовотворчість відомих українських письменників неодноразово була об єктом вивчення мовознавців.

        Індивідуально - авторські новотвори - важливий елемент твору. У них виявляється індивідуальність автора.

       Коли говорять про місце письменника в історії національної мови, насамперед, мають на увазі взаємозв’язок між загально - народною мовою і мовою його творів. Художнє мовлення - двобічний процес. З одного боку, загальновживана мова є основою, будівельним матеріалом творчості письменника, а з другого - талановитий майстер збагачує літературну мову новими значеннями чи відтінками значень слів, новими словосполученнями.

     Таким помітним явищем в історії української літературної мови є творчість В. Слапчука. Мова творів поета - це цвіт народного слова і подих нашої доби, тут взаємодіють найдавніші та найновіші слова, слова, які пройшли крізь біль війни і несуть сконденсовану життєву мудрість. Не в усіх творах Василя Слапчука спостерігаємо такий контраст лексичних одиниць, але в цілому поєднання різностильових елементів, їх контрастне зіткнення є характерною ознакою індивідуального стилю поета. Стимулюється воно ідейно-художніми, композиційними особливостями творів. Стильова контрастність мовних засобів, їх несподіване зіткнення, проходячи через усі твори В. Слапчука.

        Чи не найхарактерніша ознака індивідуального стилю поета - його словотворення. Талановитий митець часом відчуває брак засобів, їх обмеженість, і це дає йому право на "експеримент" в естетичному освоєнні світу.

        У мові новими одиницями найактивніше поповнюється клас іменників, що пов’язано з потребою в номінації нових предметів і понять, які з’являються в процесі постійного розвитку людства. Серед індивідуально-авторських новотворів Василя Слапчука також переважають іменники, проте причини їхнього виникнення дещо інші. Поява АЛН у поетичному мовленні представника досліджуваного літературного періоду зумовлюється пошуком емоційно виразних та семантично точних засобів передачі авторської думки, свого внутрішнього болю, викликаного афганською війною.

          Для творення іменникових АЛН волинський поет залучав майже всі різновиди морфологічного способу.

          Проаналізуємо докладніше способи творення іменникових номінацій, виявлених у лексиконі поета.

          У поетичному словнику Василя Слапчука іменникові АЛН, утворені субстанціальною суфіксацією, походять від дієслівних, іменникових і прикметникових основ.  Усього виявлено 8 одиниць.

       Від прикметникової основи у поезії Василя Слапчука виявлено два новотвори:

1) -ість-: етюдність (ВСл) ← етюдний;

2) -иц-:  цнотливиця (ВСл) ← цнотливий.

        Перша інновація виражає загальне значення абстрагованої ознаки і характеризується здатністю лаконічно відтворювати місткий узагальнений образ, поширюючи ознаку з частини на ціле, або виділяти важливу, на думку автора, ознаку. У словнику сучасних поетів іменникові новотвори, утворені за допомогою суфіксів –ість-, -иц-, виражають таке ж саме значення, що свідчить про спільні шляхи творення нової лексики, яка з часом може стати загальновживаною.

         Від іменникових основ у словнику Василя Слапчука утворено переважно назви явищ природи, серед яких виявлено деривати із суфіксами:

  1.  -ен-ят-к-: дощенятко ← дощ;
  2.   -к-: кав’яренька ← кав’ярня;
  3.  -ен-: морозеня ← мороз суменя (А. Миколаєнко) ← сум.

        За допомогою суфіксів здрібнілості –ен-ят-к-, -к-, -ен-   у сучасній українській мові творяться іменники зі значенням особи за ознакою недорослості, а Василь Слапчук використовує ці суфікси для створення реальних істот, які відокремлюються від стихії і стають живими: Морозеня втекло до лісу. Морозеня малює квіти на шибках, а потім бє в пориві самокритики. (ВСл)

       Віддієслівні деривати утворено за допомогою таких суфіксів:

   1) -енн-: випатрошення ← випатришити

   2) -л-: шмаркаль ← шмаркати

   3) -к-: кулко ← колоти

      Представлені інновації мають переважно значення опредметненої дії.

      Отже, за допомогою суфіксального способу Василь Слапчук утворив  незначну кількість лексичних інновацій. Але їхнє семантичне наповнення вносить особливу насичену виразність у поезію кінця ХХ століття.

     Виявлено одну інновацію у поетичному словнику письменника, яка утворена за допомогою заперечного префікса анти-: Антитичина (ВСл). Автор використовує цей афікс з метою увиразнення протилежності позначуваної особи: Кого б цікавив / Антитичина, / якби не було Тичини? (ВСл)

       Префіксально-суфіксальний словотвір іменників Василя Слапчука репрезентований лише одним відсубстантивним дериватом, який твориться за допомогою форманта ін-…-н-ість: інтактність (ВСл) ← такт.

        У словнику волинського поета невелика частина індивідуально-авторських іменників є композитами. Нами виявлено 6 таких одиниць.

       Маскодяг

       Маскхалат

       Ширпотреб

       Індивідуально-авторські іменники, утворені на базі синтагми «І + І» належать до одного словотвірного типу:

Віршоблудство (ВСл)     «І + -о- + І + -ств-»

Вовко-ягня (ВСл)  «І + -о- +І»

Ягнято-вовк (ВСл)   «І + -о- + І»

        Значення більшості авторських композитів розкривається за допомогою семантики їхніх компонентів. У номінаціях такого типу актуалізуються найбільш характерні риси позначуваного об’єкта.

        Виразною стильовою ознакою поетичного мовлення Василя Слапчука є активне вживання юкстапозитів – складених номінацій на зразок: чудо-квітка, відеопірат-ніндзя, осінь-анашистка, вікно-вітрина, миша-адвокат, півник-смоктунець, аристократка-оса, воїн-сніг (ВСл), що зумовлено можливістю таких слів у лаконічній формі виразити значний семантичний обсяг. Окрім того, вони є експресивнішими порівняно з синтаксичними словосполученнями, пор.: мед-ріка (ВСл) – ріка, як мед; сосна-свіча (ВСл) – сосна, мов свіча. Надзвичайно поширеними є юкстапозити-іменники в поетичному словнику волинського поета: Антонич-хрущ, поет-авангардист, диво-світло, доля-самозванка, вишенька-школярка, вітер-шибеник, хлопчик-вітер, ніжка-сірничок, подружка-однокласниця, жінка-ящірка, повія-ніч, жінка-малярка, Славко-зв’язківець та ін.

         У творах Василя Слапчука, як і в поетичному мовленні загалом, найбільшою кількістю представлені юкстапозити, в яких один із компонентів, стрижневий, є означуваним, а інший, залежний, – означенням, при цьому залежний компонент може перебувати як у пре-, так і в постпозиції. Активність таких АЛН пояснюється їхньою здатністю в лаконічній формі не лише позначити, а й охарактеризувати денотат.

         Особливою експресивністю відзначаються юкстапозити, які є результатом згорнутих порівнянь, напр.: дівчинка-вишня (ВСл) –  дівчинка, мов вишня; Мелодія-ніж (ВСл) – мелодія, як ніж; кицька-ніч (ВСл) – ніч, як кицька; погляд-штик (ВСл) – погляд, як штик; коханка-шабля (ВСл) – шабля, мов коханка. Схожі тенденції творення інновацій помічаємо і втворчості поетів ХХІ ст.

        Менш поширеними у поетичному лексиконі сучасників є юкстапозити синонімічні зближення: друг-спільник, вухо-клаповухо, крик-ридання, спасіння-трунок (ВСл) та ін. Поява таких номінацій зумовлена прагненням автора виділити якусь ознаку чи посилити емоційне звучання (тло) поезії: Меншість (ті, що знали його) опишуть самітника, який стає собою лише у вузькому колі друзів-спільників, поряд з величезною купою прочитаних і відкинутих філософських та релігійних книг, з відкритою Біблією в руці… (ВСл)

          Загалом індивідуально-авторські юкстапозити Василя Слапчука утворені поєднанням семантично-сумісних компонентів. Переважно вони вживаються для виділення якоїсь ознаки, важливої у певному контексті.

         Отже, у системі іменникового словотвору волинського поета домінують словоскладання. Основоскладання і суфіксація представлено у малій кількості. Активне вживання юкстапозитів і композитів зумовлене їхньою здатністю в лаконічній формі виразити значний семантичний обсяг. Виникнення суфіксальних дериватів та композитів спричинене пошуком семантично точних слів для передачі авторського задуму та версифікаційними потребами.

   У сфері прикметникового індивідуально-авторського словотвору в мовотворчості Василя Слапчука домінує основоскладання (6 одиниць): Смарагдово-зелений, сивувато-срібний, ображено-дитячий (ВСл).

    Виявлено лише один віддієслівний прикметниковий новотвір, утворений суфіксальним способом: хилиткий  (ВСл).

   Інші способи прикметникового словотворення у доробку поета не представлені.

Майже всі дієслівні інновації поета утворено афіксацією. Найпродуктивнішим із-поміж афіксальних різновидів був префіксально-суфіксальний спосіб: збуднитися, зісвяточитися, вибалансовувати (ВСл). Суфіксацією утворено два новотвори: попрошкувати, колядникувати (ВСл), а префіксацією лише один – навитискати (ВСл).

4.2. Лексико-семантичні особливості індивідуально-авторські іменників, прикметників та дієслів

        Лексико-граматичний клас іменників, як відомо, найбільш активно поповнюється новими словами. У поетичному словнику Василя Слапчука індивідуально-авторські іменники становлять %  від загальної кількості АЛН.

       У семантичній структурі іменників наявна спільна категоріальна сема «предметність». Новотвори об’єднуються в такі ЛСГ: назви емоційно-психічних станів і почуттів, назви фізичних і фізіологічних станів, назви абстрактних понять, назви стану навколишнього середовища, назви явищ природи, назви темпоральних понять, назви інтелектуальних понять та витворів інтелектуальної діяльності, назви осіб, назви абстрагованих дій та процесів, назви конкретних предметів, назви рослин та їх частин, назви тварин, назви просторових уявлень, назви географічних обʼєктів, назви споруд, назви космічних об’єктів, назви частин тіла і зовнішніх рис людини.

        Серед іменникових АЛН значною кількістю представлені назви осіб, що не є випадковим, оскільки в поезіїї Василя Слапчука однією з центральних є тема людини, її існування в суспільстві, ролі людини у житті інших людей і сенсу її існування, коли оточує війна та смерть. Прагненням якнайточніше передати особливості внутрішнього світу людини, виразити власне ставлення до неї зумовлена поява авторських назв осіб Антонич-хрущ, поет-авангардит, відеопірат-ніндзя, друг-спільник, вишенька-школярка, цнотивиця, подружка-однокласниця, жінка-ящірка, Славко-зв’язківець, сусіда-небіжчик, солдат-каліка, дівчинка-вишня, жінка-поводир,початківець-йог, друг-ворог, філософ-оптиміст, Антитичина, погонич-комбат. (ВСл)

         Особливістю таких назв є те, що в основу авторських номінацій клалися різноманітні ознаки денотатів.

          Численною кількістю інновацій представлена в словнику сучасників ЛСГ назв конкретних предметів: півник-смоктунець, вікно-вітрина, маскодяг, маскхалат, коханка-шабля, брошка-павук, півник-свищик. (ВСл)

          В основу авторських номінацій покладено характерні ознаки позначуваних предметів.

          Значну за кількістю одиниць ЛСГ формують АЛН на позначення явищ природи: воїн-сніг, вітер-шибеник, дощенятко, морозеня. (ВСл)

          Індивідуально-авторські назви тварин, рослин та їх частин у поетичному словнику волинського поета представлені юкстапозитами, у яких прикладковий компонент вказує переважно на зовнішні особливості денотатів: сосна-свіча, черепаха-самець, Черепаха-Матір, мама-мишка, миша-адвокат, аристократка-оса, ягнято-вовк, вовко-ягня, кицька-ніч, птах-прочанин, листочок-долонька, диво-квітка, чудо-квітка. (ВСл) Поєднання компонентів у таких утвореннях є логічно вмотивованим. Юкстапозити виконують номінативну та характеризувальну функції.

           Значною кількість представлена ЛСГ авторських іменників на позначення абстрагованих дій та процесів, яку формують АЛН: спасіння-трунок, погляд-штик, крик-ридання, віршоблудство, випатрошення, кулко. (ВСл) Індивідуальні лексичні значення новотворів розкриваються за допомогою відповідних мотивувальних дієслів, із якими похідні іменники зберігають тісні семантичні зв’язки.

          Назви частин тіла людини представлено лише двома новотворами: ніжка-сірничок, вухо-клаповухо ЛСГ номінацій, які позначають інтелектуальні понятття та витвори інтелектуальної діяльності, складають новотвори: інтактність та етюдність. (ВСл)

        Індивідуально-авторські назви абстрактних понять становлять нечисленну ЛСГ АЛН: доля-самозванка, стюардеса-смерть, мелодія-ніж, смерть-повія. (ВСл)

         Назви темпоральних понять: осінь-анашистка, повія-ніч, хлопчик-вечір, день-ніч (ВСл). Представлена ЛСГ слів є нечисленною.

        ЛСГ АЛН на позначення назв будівель становить незначну кількість: кавяренька, фабрика-вертеп (ВСл). Ці інновації вирізняються особливою експресивністю: Несе нас течія дороги / Усіх на фабрику-вертеп, / Де із шедеврів Пана Бога / Штампують славний ширпотреб.

Отже, найбільш репрезентативними у творчості поета є ЛСГ АЛН – назв осіб, емоційно-психічних станів і почуттів, стану навколишнього середовища,  абстрагованих дій та процесів,  рослин та їх частин, що свідчить про особливу увагу автора до світу людини і природи.        

     Багатоплановий  за семантикою клас прикметників об’єднує категоріальна сема атрибутивності. Семантика ад’єктивів вирізняється певними особливостями, які враховуємо в дослідженні. Як відомо, істотний вплив на формування значення прикметника має означуваний іменник, у поєднанні з яким він конкретизує свій семантичний обсяг або розвиває нові, переносні значення. Поетичне ж мовлення лише сприяє розвиткові нових значень або відтінків значень слів, оскільки відображає емоційне, асоціативно-образне сприйняття автором світу.

         Серед індивідуально-авторських прикметників сучасників переважають складні ад’єктиви, у яких можуть поєднуватись ознаки, що позначають як близькі поняття, так і віддалені, різнорідні.

         Індивідуально-авторські прикметники сучасних авторів можуть позначати: колірні ознаки, кількісну характеристику денотатів, емоційно-психічний стан, динамічні і темпоральні ознаки.

Індивідуально-авторські прикметники з колірним компонентом утворюють одну з найчисленніших ЛСГ у творчому доробку В.Сапчука. Серед авторських кольоративів виявлено складні АЛН: смарагдово-зелний, сивувато-срібний, вечорово-синій, буйно зелений. (ВСл)

        Виявлено одну прикметникову інновацію, яка вказує на кількісну характеристику складових частин позначуваних об’єктів: дворучний.(ВСл)  

       Також непродуктивною є ЛСГ індивідуально-авторських прикметників з інтегрувальною семою «емоційно-психічний стан», яка входить до денотативного макрокомпонента. Представлено однією номінацією: ображено-дитячий. (ВСл). Особливістю цього АЛН є те, що створений він з метою називання певного емоційно-психічного стану та настрою: … жебрак сидів / під знайомим кущем глоду / і збоку спостерігав за собою / як він їсть хліб / тирмав у лівій руці черствого окрайця / а правою відщипував шматочки / і сонним мимовільним рухом / подавав до повільного / ображено-дитячого рота… (ВСл)

Отже, серед індивідуально-авторських прикметників сучасників найчисленнішою є ЛСГ ад’єктивів, які вказують на колірні особливості денотатів. Одиничними інноваціями представлено ЛСГ на позначення емоційно-психічного стану особи та ЛСГ, яка вказує на кількісну характеристику складових частин позначуваного обєкта.

Дієслово є носієм динамічної ознаки, тобто представленої як дія або процес, що має певні часові показники: тривалість, нетривалість, початок поцесу, ознаку закінченості та ін. [46, с. 163].

        Значення всіх дієслів (оказіональних) об’єднує спільна сема процесуальності.

У поетичному мовленні Василя Слапчука  виявлено авторські дієслова, які позначають дію через її відношення до:

- іншої процесуальної ознаки: попрошкувати, повйокувати, плавати-дрімати, навитискати, мружити-плющити, колядникувати, думати-гадати. (ВСл).

- абстрактних понять: уочевиднювати, зісвяточитися, збудитися, вибалансовувати (ВСл);

Отже, серед авторських дієслівних номінацій сучасників найбільше виявлено АЛН, які позначають дію через її відношення до іншої процесуальної ознаки, або абстрактних понять. Поява індивідуально-авторських дієслів у сучасній поезії зумовлена переважно причинами номінативного характеру.  

Висновки до розділу 4

        Аналіз індивідуально-авторського словотвору у поетичному мовлені Василя Слапчука засвідчив, що в доробку автора найбільш репрезентованим способом творення серед усіх представлених частиномовних класів слів є словоскладання.

     Активне вживання юкстапозитів зумовлене їхньою здатністю в лаконічній формі виразити значний семантичний обсяг. Виникнення суфіксальних дериватів спричинене пошуком семантично точних слів для передачі авторського задуму та версифікаційними потребами.

      У сфері ад’єктивного індивідуально-авторського словотвору в мовотворчості поета домінує також основоскладання. Серед афіксальних різновидів морфологічного способу найбільш репрезентованим є префіксально-суфіксальний. Малопродуктивними способами творення авторських прикметників у поетичному словнику В. Слапчука є префіксація і композиція.

      Майже всі дієслівні інновації поета утворено афіксацією. Найпродуктивнішим із-поміж афіксальних різновидів був префіксально-суфіксальний спосіб. Суфіксація та префіксація представлені поодинокими прикладами.

       Аналіз семантичних особливостей лексичних інновацій різних частиномовних класів засвідчив, що в доробку Василя Слапчука найбільш репрезентованими є ЛСГ назв осіб, конкретних предметів, явищ природи, тварин, рослин та їх частин, абстрагованих дій та процесів, що свідчить про особливу увагу поетів до світу людини і природи.                                                 

       Серед індивідуально-авторських прикметників сучасників найчисленнішими є ЛСГ ад’єктивів, які вказують на колірні особливості денотатів. Одиничними інноваціями представлено ЛСГ на позначення емоційно-психічних станів та кількісну характеристику денотатів.

Серед авторських дієслівних номінацій сучасників найбільше виявлено АЛН, які позначають дію через її відношення до іншої процесуальної ознаки, або до абстрактних понять. Поява індивідуально-авторських дієслів у сучасній поезії зумовлена переважно причинами номінативного характеру.  

ВИСНОВКИ

Поповнення українського поетичного словника ХХІ століття оригінальними авторськими новотворами спричинене змінами в культурному, соціально-політичному та економічному житті. Одним із важливих завдань сучасної лінгвістики є вивчення індивідуально-авторських новотворів – позасистемних мовленнєвих явищ, яким притаманне індивідуальне, усвідомлене лише одним або кількома носіями мови конкретне значення.

          Особливостями таких новотворів є те, що вони периферійні елементи лексичної системи, вперше фіксуються в письмових поетичних текстах і не засвідчені в словниках національної мови відповідного періоду. Ознаки нестандартносі й новизни притаманні  авторському поетичному новотворові, при цьому вони усвідомлюються мовцем. Такий АЛН може увійти до мовної системи і стати узуальним, але за сприятливих об'єктивних умов: внутрішнього й позамовного характеру.

          У вітчизняному мовознавстві відбулося пожвавлення у галузі дослідження оказіональної словотворчості (останні три десятиріччя), зокрема, опрацьовано цілий спектр проблем, що стосуються різних аспектів АЛН як специфічного мовно-естетичного феномена.

    Для передачі авторського сприйняття дійсності, власного бачення тих чи інших подій, створення нових образів кожен поет намагався віднайти або сконструювати такі слова, які б у певному контексті були більш виразними та емоційними. Тому при дослідженні АЛН ми звертаємо увагу на основні тенденції індивідуально-авторського словотвору сучасних поетів. За частиномовною належністю новотвори сучасників представлені чотирма частиномовними класами – іменниками, прикметниками, дієсловами та прислівниками, де переважають іменникові (52 % від загальної кількості) і прикметникові (22 %) номінації, у малій кількості представлені дієслівні (17 %)  та прислівникові (9 %) АЛН. Розподіл авторських лексичних новотворів показано надіаграмі у Додатку А.

          У системі іменникового словотвору сучасних поетів домінують композиція, юкстапозиція і суфіксація. Вживання авторських номінацій, утворених основоскладанням і словоскладанням, зумовлене здатністю таких АЛН в лаконічній формі виразити значний семантичний обсяг. Виникнення суфіксальних дериватів спричинене пошуком семантично точних слів.

      У сфері прикметникового індивідуально-авторського словотвору в мовотворчості сучасників домінує основоскладання. Серед афіксальних різновидів найбільш репрезентованим є суфіксальний. У поетичному словнику початку ХХІ століття префіксальний і префіксально-суфіксальний способи творення авторських ад’єктивів є малопродуктивними.

          Більшість дієслівних інновацій сучасних поетів утворено афіксацією. Найпродуктивнішим із-поміж афіксальних різновидів був префіксально-суфіксальний спосіб. Суфіксацією, префіксацією та юкстапозицією утворено меншу кількість оказіональних дієслів у доробку сучасних авторів. Композиція та префіксально-суфіксально-постфіксальний способи творення дієслів представлені поодинокими номінаціями.

      У словотворі прислівникових АЛН сучасних поетів переважає суфіксація. Меншою кількістю представлено авторські прислівники, утворені основоскладанням. Серед суфіксальних адвербів найпоширенішими є відприкметникові деривати з суфіксом , які передають різноманітні відтінки ознак завдяки використанню незвичних мотивувальних адʼєктивних основ.

          Аналізуючи семантичні особливості АЛН іменників, прикметників, дієслів і прислівників, ми виявили, що в доробку сучасників найбільш репрезентованими є такі лексико-семантичні групи: назви осіб, емоційно-психічних станів і почуттів, стану навколишнього середовища,  абстрагованих дій та процесів, назви рослин та їх частин.  Творення таких інновацій свідчить про особливу увагу поетів до світу людини і природи.                                                       

          

            Найбільш активно поповнюються авторськими номінаціями ЛСГ індивідуально-авторських адʼєктивів, які позначають колірні особливості денотатів й емоційно-психічний стан осіб. ЛСГ інновацій на позначення динамічних і темпоральних ознак представлені меншою кількістю АЛН. Активне творення оказіональних новотворів зазначеної семантики зумовлене особливостями індивідуальної поетичної картини світу сучасних поетів.

 АЛН, які позначають дію через її відношення до іншої процесуальної ознаки найрепрезентованіші в індивідуально-авторських лексичних дієслівних інноваціях, малорепрезентованими є АЛН на позначення дії через її відношення до абстрактних понять. Переважно через причини номінативного характеру зумовлена поява індивідуально-авторських дієслів у сучасній поезії.

          Прислівникові новотвори представлені найменшою кількістю. Більшість АЛН є означальними прислівниками, які вказують на ознаки дій людини чи характеризують стан довкілля.

           Творення індивідуально-авторських лексичних інновацій у поезії сучасників зумовлювалася загалом пошуком семантичного та емоційно виразного слова, прагненням автора виявити власне ставлення до позначуваних реалій, стисло висловити думку та версифікаційними потребами.

            У роботі ми системно проаналізували АЛН, зафіксовані у поетичних  словникахкіня ХХ – початку XXI століть. Це дало нам можливість представити мовно-номінативний простір поезії авторів зламу століть як цілісну систему, виявивши при цьому її семантичні особливості та специфіку способів індивідуально-авторської номінації.  

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Адах Н. А. Авторські лексичні новотвори Василя Барки (семантико-дериваційні та лексикографічні аспекти) / Н. А. Адах ; за ред. Г. М. Вокальчук. – Рівне : Видавництво Олега Зеня, 2007. – 136 с.

2. Александрова С. И. Окказионализмы в эпистолярном жанре разговорной речи (Опыт функционального анализа) / О. И. Александрова // Вопросы стилистики. – Саратов, 1972. – Вып. 5. – С. 17–32.

3. Бабенко Н. Г. Окказиональное в художественном тексте. Структурно-семантический аналіз : [учеб. пособие] / Н. Г. Бабенко. – Калининград : Калинингр. гос. ун-т, 1997. – 79 с.

4. Безпояско О. К. Граматика української мови. Морфологія : [підручниик] / О. К. Безпояско, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. – К. : Либідь, 1993. – 336 с.

5. Белоусова А. С. Имена лиц и их синтаксические свойства / А. С. Белоусова // Слово и грамматические законы язика: Имя. – М., 1989. – С. 131–205.

6. Васильев Л. М. Современная лингвистическая семантика / Л. М. Васильев. – М. : Высшая школа, 1990. – 176 с.

7. Васильев Л. М. Теория семантических полей / Л. М. Васильєв // Вопр. языкознания. – 1971. – № 5. – С. 26–32.

8. Висоцький А. В. Склад та структура лексико-семантичних груп якісних прикметників в українські мові : дис. … кандидата філол. наук : 10.02.01 / А. В. Висоцький. – К., 1998. – 177 с.

9. Вихованець І. Р. Теоретична граматика української мови : академ. граматика укр. мови / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська. – К. : Унів. вид-во «Пульсари», 2004. – 400 с.

10. Вокальчук Г. М. Авторський неологізм в українській поезії ХХ століття (лексикографічний аспект) / за ред. А. П. Грищенка : [монографія] / Г. М. Вокальчук. – Рівне : Науково-видавничий центр «Перспектива», 2004. – 524 с.

11. Вокальчук Г. М. Оказіональна номінація осіб в українській поезії 20–30-х років ХХ століття : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.02 «Українська мова» / Г. М. Вокальчук. – К., 1991. – 23 с.

12. Вокальчук Г. М. Словотворчість українських поетів ХХ століття : монографія / Г. М. Вркальчук ; відп. ред. С. Я. Єрмоленко. – Острог : Національний університет «Острозька академія», 2008. – 536 с.

13. Габинская О. А. Типология причин словотворчества / О. А. Габинская. – Воронеж : Изд-во Воронежского ун-та, 1981. – 153 с.

14. Гаврилюк Н. В. Словотворчість поетів-неокласиків у контексті поетичного мовлення 20-30-х років ХХ століття / Н. В. Гаврилюк. – Рівне, 2010. – 225 с.

15. Гак В. Г. К проблеме гносеологических аспектов семантики слова / В. Г. Гак // Вопросы описания лексико-семантической системы язика : тезисы докладов. – Ч.1 – М., 1971. – С. 95–98.

16. Гнатюк Г. М. Дієприкметник у сучасній українській літературній мові / Г. М. Гнатюк. – К. : Наук. думка, 1982. – 248 с.

17. Городенська К. Г. Префікси і префіксоїди в українській мові / К. Г. Городенська // Мовознавство. – 1986. – № 1.– С. 36–41.

18. Горпинич В. О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір. Морфонологія : навч. посіб. / В. О. Горпинич. – К. : Вища шк., 1999. – 207 с.

19. Горпинич В. О. Сучасна словотвірна дериватологія : навч. посібник (текст лекцій) / В. О. Горпинич. – Дніпропетровськ : ДДУ, 1998. – 189 с.

20. Грищенко А. П. Прикметник в українській мові / А. П. Грищенко. – К. : Наук. думка, 1978. – 208 с.

21. Грищенко А. П. Суфіксальний словотвір прикметників в українській мові / А. П. Грищенко // Словотвір сучасної української літературної мови ; відп. ред. М. А. Жовтобрюх. – К., 1979. – С. 119–170.

22. Грещук В. В. Український відприкметниковий словотвір / В. В. Грещук. – Івано-Франківськ : Плай, 1995. – 208 с.

23. Ермакова О. П. Лексические значения производных слов в русском языке / О. П. Ермакова. – М. : Русский язык, 1984. –152 с.

24. Жижома О. О. Індивідуально-авторські новотвори в поетичному дискурсі 80–90-х років ХХ століття : дис. … кандидата філол. наук : 10.02.01 / Жижома – К., 2003. – 242 с.

25. Жовтобрюх М. А. Основні тенденції розвитку сучасної української літературної мови / М. А. Жовтобрюх // Мова. Людина. Суспільство. – К. : Наукова думка, 1977. – С.14–23.

26. Заботкина В. И. Новая лексика современного английского язика : [учеб. пособие для филол. фак. ун-тов] / В. И. Заботкина – М. : Высш. шк., 1989.

27. Земская Е. А. Современный русский язык. Словообразование. / Е. А. Земская – М. : Просвещение, 1973. – 304 с.

28. Калєтнік А. А. Лінгвістичний статус неологізмів у неокласичному тексті. : дис. ... кандидата філол. наук : 10.02.01 : [у 2 т.] / А. А. Калєтнік. – К. : Київський нац. ун-т ім. Тараса шевченка, 2008.

29. Караулов Ю. М. Структура лексико-семантичного поля / Ю. М. Караулов // Филологические науки. – 1972. – № 1. С. 57–68.

30. Караулов Ю. М. Частотный словарь семантических множителе русского языка / Ю. М. Караулов. – М. : Наука, 1980. – 207 с.

31. Клименко Н. Ф. Словоскладання. Адвербіація / Н. Ф. Клименко // Словотвір сучасної української літературної мови ; відп. ред. М. А. Жовтобрюх. – К., 1979.– С. 314–403.

32. Клименко Н. Ф. Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській мові / Н. Ф. Клименко. – К. : Наук. думка, 1984. – 251 с.

33. Коваль О. В. Мовотворчісь поетів-«неокласиків» та їх роль у збагаченні виражально-зображальних засобів української мови : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / О. В. Коваль. – Запоріжжя, 2008. – 21 с.

34. Колоїз Ж. В. Тлумачно-словотвірний словник оказіоналізмів / Ж. В. Колоїз. – Кривий Ріг : ТОВ ЯВВА, 2003. – 168 с.

35. Котелова Н. 3. Теоретические аспекты лексикографического описания неологизмов [Текст] / Н. З. Котелова // Советская лексикография. – М., 1988.

36. Кочерган М. П. Про системність у лексиці та семантиці / М. П. Кочерган // Укр. мова і літ. в шк. – 1976. – № 4. – С. 38–45.

37. Кузнецова Э. В. Части речи и лексико-семантические группы слов / Э. В. Кузнецова // Вопр. языкознания. – 1975. – № 5. – С. 78–86.

38. Кунець І. І. Словотвір прикметників із суфіксом -ян- у східнослов’янських мовах / І. І. Кунець // Мовознавство. – 1980. – № 5. – С. 30–36.

39. Лисиченко Л. А. Лексико-семантична система української мови / Л. А. Лисиченко. – Х., 1997. – 131 с.

40. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як, Ю. І. Ковалів [та ін]. – К. : Академія, 1997. – 752 с.

41. Лопатин В. В. Рождение слова: Неологизмы и окказиональные образования / В. В. Лопатин. – М. : Наука, 1973. – 150 с.

42. Лыков А. Г. Современная русская лексикология: Русское окказиональное слово / А. Г. Лыков. – М. : Высшая школа, 1976. – 120 с.

43. Намитокова Р. Ю. Авторские неологизмы: словообразовательный аспект / Р. Ю. Намитокова. – Ростов-на-Дону : Изд-во Рост. ун-та, 1986. – 156 с.

44. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови : підручник / О. Д. Пономарів. – К. : Либідь, 1993. – 248 с.

45. Родніна Л. О. Суфіксальний словотвір іменників сучасної української мови / Л. О. Родніна // Словотвір сучасної української літературної мови ; відп. ред. М. А. Жовтобрюх. – К., 1979. – С. 57–118.

46. Русанівський В. М. Народження слова / В. М. Русанівський // Українське мовознавство. – 1974. – № 2. – С. 46–50.

47. Русанівський В. М. Префіксальний словотвір / В. М. Русанівський // Словотвір сучасної української літературної мови ; відп. ред. М. А. Жовтобрюх. – К., 1979. – С. 228–284.

48. Семиряк В. Д. Словообразовательные варианты в современном украинском языке : автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.02 / В. Д. Семиряк. – Харьков, 1973. – 25 с.

49. Соколовская Ж. П. Система в лексической семантике: Анализ семантической структуры слова / Ж. П. Соколовская. – К. : Вища школа, 1979. – 189 с.

50. Українська мова : Енциклопедія / [редкол.: В. М. Русанівський, О. О. Татаренко (співголоси), М. П. Зяблюк та ін.]. – К. : Укр. енцикл., 2000. – 752 с.

51. Филин Ф. П. Очерки по теории языкознания / Ф. П. Филин. – М. : Наука, 1982. – 336 с.

52. Фридрак В. Б. Принципы лекисографической интерпритации именных композитов современного украинского языка : автореф. дисс. … канд.. філол. наук / В. Б. Фридрак. – К., 1986. – 20 с.

53. Шанский Н. М. Неологизмы // Лексикология современного русского языка : пособие для студентов пед. ин-тов. – М. : Порсвещение, 1964. – С. 156 – 164.

54. Шанский Н. М. Очерки по русскому словообразованию / Н. М. Шанский. – М. : Просвещение, 1968.

55. Шмелев Д. Н. проблеми семантического анализа лексики / Д. Н. Шмелев. – М., 1973. – 174.

56. Юрчук Л. А. Суфіксальний дієслівний словотвір / Л. А. Юрчук // Словотвір сучасної української літературної мови ; відп. ред. М. А. Жовтобрюх. – К., 1979. – С. 171–210.

57. Юрченко Т. Г. Оказіоналізми у творчості Павла Загребельного: структурно-семантичний і стилістичний аспекти : дис. … кандидата філол. наук : 10.02.01 /  Т. Г. Юрченко. – К., 2003. – 284 с.

ДОДАТКИ

Додаток А

Частотний розподіл авторських лексичних новотворів за частиномовною належністю

 Рис. А.1. Частиномовний розподіл авторських лексичних новотворів, зафіксованих у поезії початку ХХІ століття

Додаток Б

Словник авторських лексичних новотворів

поетів початку ХХІ століття

Першоджерела

  1.  ДЗ – Дзвін.
  2.  ДН – Дніпро.
  3.  ДС – Дивослово.
  4.  К – Київ.

Умовні скорочення і позначки, уживані в словнику

дієсл. – дієслово

дієприкм. – дієприслівник

ж. р. – жіночий рід

ім. – іменник

прикм. – прикметник

присл. – прислівник

с. р. – середній рід

субст. – субстантивоване (слово)

ч. р. – чоловічий рід

***********************

/ вказівка на кінець віршового рядка

() – вказівка на автора новотвору

А

Авто́-мі́сто –ім., с. р., «Аеросвітом» у світ, / що в ньому / поезію на полицях книгарень / змінено на довідники / з автомобільних шляхів – / о, Львів стає таким авто-містом! (М. Шунь: ДЗ-2012. – № 1:8);

Алюмі́нійний – прикм., Алюмінійна креш від щонощних утрат. (С. Сапеляк: ДС-2012. – № 5:63);

Б 

Багатолу́ннo  –  присл.,  Наснажено, до дна, багатолунно / й багатотихо – бог часоваги – / горить немов суниця, поцілунок / і вибухає блискавка жаги. (В. Рябий: ДС-2012. – № 7:62);

Багатоти́хо  присл., Наснажено, до дна, багатолунно / й багатотихо – бог часоваги – / горить немов суниця, поцілунок / і вибухає блискавка жаги. (В. Рябий: ДС-2012. – № 7:62);

Бе́звіч  ім., ж. р., Розшумілись у безвіч віки. (Б. Чепурко: ДЗ-2012. – № 1:4);

Безіме́ння – ім., с. р., І терном святим, і осіннім сутінням, / У тім безіменні і в тім  повитті. (С. Сапеляк: ДС-2012. – № 5:64);

Бе́зсонь –  ім., ж. р., Ночі безсонь. (І. Павлюк: ДС-2012. – № 2:61);

Безтурбо́тно-п’янкий – прикм., Твоя посмішка, як і раніше, / промениста, весела, легка, / та за ніжність удвічі ніжніша / і така безтурботно-п’янка (Л. Борець: ДН-2012. – № 7:33);

Безче́сно-байду́жий – прикм., Я повертаюсь туди, / де ніхто не почує / останній придих під черствою петлею, / де вночі з крижаними вітрами / злетять брехливі маски Мельпомени / і кожен вбере криваву безчесно-байдужу маску. (З. Велігоцька: К-2012. – № 1:104);

Березне́вість – ім., ж. р., Озовися, наш пророче, / з березневості до нас! (П. Перебийніс: К-2012. – № 6:6);

Білове́сний – прикм., Засвітися біловесним / ореолом крізь дими. (П. Перебийніс: К-2012. – № 6:6);

Брунатні́ти – дієсл., Кава пролита брунатніє на скатертині. (Р. Кудлик: К-2012. – № 11–6:16);

Буйнові́ття –  ім., с. р., Це все було в далекому столітті, / Коли цвіли дерева молоді / І солов’ї гриміли в буйновітті. (П. Осадчук: К-2012. – № 10:9);

Буреві́йний –  прикм., Ріднослів’я буревійне, / Тихомудро, стосило мовчиш… (Б. Чепурко: ДЗ-2012. – № 1:2);

 В

Вглиба́тися – дієсл., Ярами – Червоним, Святим і Холодним – / До крові вглибається голос Господній. (Б. Чепурко: ДЗ-2012. – № 1:5);

Вено́зно – присл., Так зусилля порожні / ковтаєш, як гризану кістку, / і хлюпочеш венозно, / наче свекруха – невістці. (А. Миколаєнко: К-2012. – № 11–12:138);

Вербеня́тко – ім., с. р.,  А як час перелітний крізь кров мою / Гірко пронісся – / Сумне вербенятко / Над серцем моїм розцвіло. (І. Павлюк: ДС-2012. – № 2:6о);

Верши́на-інтер’є́р – ім., Я зі своїм коханням / йду в рукопашний бій – / міситься м’якуш вершин-інтер’єрів, / а життя будує собі / біля пекарних домн. (М. Шунь: ДЗ-2012. – № 1:8);

Вечорі́нь –  ім., ж. р., Валує пас в іржаву вечорінь. (А. Сірик: К-2012. – № 7–8:162);

Вечоро́во –   присл, А тут домашньо, тепло, вечорово, / І вишиті пташки на рукаві. (І. Павлюк: ДС-2012. – № 2:63);

Взорува́ти –  дієсл., Наш флюгер ламає жагу поклоніння вітру, / взорує на неприкаяність стін химерних. (А. Миколаєнко: К-2012. – № 11–12:134);

Ви́дих-вдих – ім., ч. р., Нервовий видих-вдих, солодкий серця щем, / Напружені усі рецептори й нейрони. (Е. Євтушко: ДН-2012. – № 10:143);

Вирі́йний – прикм., Переламний голос вирійного птаха з пітьми. (І. Павлюк: ДС-2012. – № 2:61);

Ви́стрій – ім., ч. р., Я зі своїм випеченим коханням – / наче душу його прогнали  / через вистрій шпіцрутенів, / душу, котра про кохання / виключно пише тріллери, / дикозасмучені, перепечені. (М. Шунь: ДЗ-2012. – № 1:8);

Ви́шептаний  – дієприкм., Я – князь гуцульський, вишептаний з тиші, / На писанках моє обличчя пишуть. (В. Кухта: К-2012. – № 11–12:2);

Вірши́ти – дієсл., А душа моя сива над річкою віршить і вершить: / Їй же хочеться ритму, / А не залишати томи. (І. Павлюк: ДС-2012. – № 2:61);

Віха-топо́ля – ім., ж. р., Ми йдемо, й стає дедалі більше / Віх-тополь за нашими плечима. (О. Стусенко: К-2012. – № 9:100);

Вко́хувати – дієсл., Будеш пити вино, сміятися, / Вкохуючи мене, мов граючись. (В. Решетило: ДН-2012. – № 9:114);

Ворожі́ля – ім., ж. р., Його громадою керували, / Його у зіллі гартували / Під замовлення ворожіль. (В. Пішко: ДЗ-2012. – № 1:14);

Всебла́гість – ім., ж. р., Твоїй душі всеблагості вимолюю, / Своїй – краплинку серця, на колись. (К. Рибалко: ДС-2012. – № 1:64);

Г

Голи́тьба – ім., ж. р., Там для чужих обранців мали ложу, / що часом слуговала голитьбі. (Л. Горлач: К-2012. – № 9:15);

Грай-головоло́мка – ім., ж. р., І темний безум світлого минання / незримо-зримий залишає слід / на хліб, на радість, на любов зітхань, / на сховане в очах велике сонце / і молитовні вибухи прохань / у цій життєвий грай-головоломці. (В. Рябий: ДС-2012. – № 7:62);

Грішноо́кий – прикм., Грішноока моя чарівнице! (Р. Кудлик: К-2012. – № 6:14);

Гуда́к – ім., ч. р., Архангели Гавриле й Михаїле, / Летить жалоба понад поле біле, / Та є ще у джаз-бенді музикант: / У нього інструмент – не для пілатів, / А він гудак із дальніх резерватів, / У нього скрипка предківська й димкант. (Д. Кремінь: К-2012. – № 7–8:7);

Гульві́са-сова – ім., ж. р., Ще сосни сонні, і гульвіси-сови / ще не змикали зморених повік. (В. Баранов: ДН-2012. – № 10:35);

Д

Дзеркалі́нь – ім., ж. р., Плюскотом, гомоном весел об дзеркалінь / Мармурно-тихої гладі ріки… (Б. Чепурко: ДЗ-2012. – № 1:7);

Дзе́ркалка – ім., ж. р., Намічається статевий акт зі школяркою, / що вивчає закон Гука, / ходить із дзеркалкою, незнаючи, / що таке діафрагма, / веде блог, у якому сто тисяч фото / усіляких чашоколін та потилиць. (А. Тужиков: ДН-2012. – № 5:10);

Диво-ра́дість – ім., ж. р.,h Диво-радістю  розкутою / Моє серце розтривожене. (І. Вітюк: ДН-2012. – № 4:83);

Диво-руча́й –  ім., ч. р., Слова лилися диво-ручаями, / Збігала ніч, немов пишне тісто з діжки, / І небо зарум’янилось краями, / А зорі заховалися в нічліжки… (О. Шнуренко: ДН-2012. – № 9:12);

Ди́во-сон ім., ч. р., Розлиті фарби на палітрі неба – / Сумний пейзаж, що проситься до мене / І пензликом виводить диво-сни: / Будинки, силуети і пісні… (О. Федяй: ДН-2012. – № 4:70);

Ди́во-хма́ра – ім., ж. р., Я люблю картинки-хмари: / В них я бачу тінь тіари, / В них мені гучать фанфари – / Я люблю ці диво-хмари. (В. Баранов: ДН-2012. – № 5:94);

Дикозасму́чений – дієприкм., Я зі своїм випеченим коханням – / наче душу його прогнали  / через вистрій шпіцрутенів, / душу, котра про кохання / виключно пише тріллери, / дикозасмучені, перепечені. (М. Шунь: ДЗ-2012. – № 1:8);

Дикопі́льський – прикм., А вітер свище з дикопільських прерій, / А дехто повертає в мезозой. (Д. Кремінь: К-2012. – № 7–8:5);

Дне́вий – прикм., Уже спадає спека днева / у сонця променях погідних, / і схожими стають дерева до хижаків і травоїдних. (О. Астаф’єв: К-2012. – № 9:84);

Довкру́ж – присл., Давить серце з-за ґрат довкруж серця краями. (С. Сапеляк: ДС-2012. – № 5:63);

Довкру́жжя – ім., с. р., І хай їхнє віно, хай плеса довкружжям  / На Ваш Христозліт нащастять щедрувань. (С. Сапеляк: ДС-2012. – № 5:64);

Долеви́бір – ім., ч. р., Прихильність та й щасливця обирає, / а долевибір покладе печать / на таїну мінливу світокраю. (В. Рябий: ДС-2012. – № 7:62);

Дома́шньо –  присл., А тут домашньо, тепло, вечорово, / І вишиті пташки на рукаві. (І. Павлюк: ДС-2012. – № 2:63);

Домрі́ювати – дієсл., Місяць зімлів у воді, лиш зрідка домріює, / як йому зорі і ніч в літній час дорогі. (А. Спірідончева: ДН-2012. – № 5:60);

Друг-сторі́нка – ім., ч. р., Сновидю нею, / Шепчуся із / Друзями-сторінками / Тупого І-нету. (М. Григоренко: ДН-2012. – № 10:83);

Духолеті́ти – дієсл., І сніг не сніг духолетів / і переходив межі зору, / коли не видно вже слідів / від квітограю – змило море / земної згуби, і душа / хотіла би ошаленіти / в півонії, де білий жар / біліший, ніж вогонь розквітлий. (В. Рябий: ДС-2012. – № 7:64);

Душа-селя́нка – ім., ж. р., Затужила, заболіла / кочова душа-селянка і додому полетіла, / закружляла над селом. (П. Перебийніс: К-2012. – № 6:2);

Є

Єдиношлю́бство – ім., с. р., Єдиношлюбство золотих утіх / Несе усім енергію свободи, / Й пливуть-летять високим небозводом / Пречисті води чистих сліз моїх. (Б. Чепурко: ДЗ-2012. – № 1:5);

Ж

Жалі́ти-спиня́ти – дієсл., Наче кров, мою пам'ять / Час жаліє-спиня. (Г. Лютий: К-2012. – № 2:15);

Живосві́тлий – прикм., Живосвітле моє, благовісне – / Я в тобі свою долю люблю. (Б. Чепурко: ДЗ-2012. – № 1:2);

Живосрі́бло – ім., с. р., У повітрі бринить живосрібло ниток: / Це – мов лет неприкаяних дум. (О. Стусенко: К-2012. – № 9:94);

З

Завітрюга́нити –  дієсл., Завітрюганило захмарене довкілля, / Зіщулились скуйовджені рослини, / Затанцювало буйно в небі божевілля, / Заскиглили сполохані тварини… (О. Шнуренко: ДН-2012. – № 7:66);

Замрі́йно – присл., Замрійно у місячнім колі / спливає відкритий рояль. (П. Перебийніс: К-2012. – № 6:4);

Занемо́га – ім., ж. р., Вузлом здушила горло занемога, / Від страху серце збилося в глевак. (В. Земляний: К-2012. – № 7–8:135);

Зап’я́нений – дієприкм., Ще мені милі скуйовджені запахи хвиль, / Ангельська скрипка, що плаче невидимим сміхом, / Світлий і добрий зап’янений дядько Василь, / Що на Поліссі збирає горіхи. (І. Павлюк: ДС-2012. – № 2:61);

Зарва́нно – присл., Передмухує вітер трин-зело – зарванно. (С. Ренар: ДН-2012. – № 9:37);

За́світ – ім., ч. р., Вітер часолету / мчить у засвіти. (П. Перебийніс: К-2012. – № 6:5);

Збро́дний – прикм., Стигнуть стигмами – стогнуть стегнами: / З ума збродні. (Б. Чепурко: ДЗ-2012. – № 1:6);

Звабли́во-нестри́мно-гаря́чий – прикм., Ти надто звабливо-нестримно-гарячий. (М. Ісаєвич: ДН-2012. – № 3:107);

Звіробо́гий – прикм., І надпочата звіробога даль / Над горизонтом ділиться надвоє. (І. Павлюк: ДС-2012. – № 2:61);

Зго́рджений – прикм., Котрий ти вік вікуєш – / Згорджена, безборонна… (В. Кухта: К-2012. – № 11–12:8);

Згоря́ти-промина́ти – дієсл., Немає днів – є проминальність, / в якій згоряю-проминаю. (К. Рибалко: ДС-2012. – № 1:64);

Здалечені́ти – дієсл., Вже все відгомоніло. В часах здалеченіло. (Б. Чепурко: ДЗ-2012. – № 1:5);

Зек-края́нин – ім., ч. р., Тихне плин безнадій із-під нар, з-під ребер, / З-під терпінь німоти – сірі зеки-краяни (С. Сапеляк: ДС-2012. – № 5:63);

Землеві́сь – ім., ж. р., Душею думка землевісь тримає / і небом наливається трава, / і хвилями мандрівників гойдає, / поки дорогу шлях не обірвав. (В. Рябий: ДС-2012. – № 7:61);

Зернохлі́бний – прикм., Зернохлібне моє, світлоогне, / Запиши свою суть в мою кров! (Б. Чепурко: ДЗ-2012. – № 1:2);

Золоті́ти – дієсл., Золотіють і сивіють всі, хто хоч трохи дерева. (І. Павлюк);

Золотобо́кий – прикм., Цукерки і яблука золотобокі / Забрались на віти високо-високо. (М. Людкевич: ДН-2012. – № 1: 86);

Зо́лот-чар – ім., ч. р., У тому дивному узорі / Був золот-чар балтійських хвиль. (Д. Кремінь: К-2012. – № 7–8:12);

І

Іграшка-Гном – ім., ж. р., На ялинці сирітськи / Зосталася іграшка-Гном – / Як останній місток, / До казкового серця прозорий. (І. Павлюк: ДС-2012. – № 2:63);

Іграшка-прикра́са – ім., ж. р., Ті іграшки-прикраси мають знати, / Як звеселить Різдвяний наш вінок. (І. Стожар: ДН-2012. – № 12:8);

Істери́чно-несте́рпний – прикм., І залишиться сміх, істерично-нестерпний, і кроки / патології думок і під ребрами вічних штормів. (О. Мельник: ДН-2012. – № 10:55);

К

Ка́зка-дзерка́лення – ім., ж. р., Ніч, і вона – задивляється в казку-дзеркалення: / Щедро розсипані зорі у чорній воді – / Місяцем хрещені, лілій свічками обрамлені – / Закарбувались красою в її самоті. (А. Спірідончева: ДН-2012. – № 5:60);

Карозо́рий – прикм., Подеколи вертаймось до свічок, / як я вернувсь / і думаю про тебе, / моя проболена любове карозора, / і ось вже рук твоїх навпомацки шукаю… (Р. Кудлик: К-2012. – № 6:20);

Карти́нка-хма́ра – ім., ж. р., Я люблю картинки-хмари: / В них я бачу тінь тіари, / В них мені гучать фанфари – / Я люблю ці диво-хмари. (В. Баранов: ДН-2012. – № 5:94);

Квітня́ний – прикм., На стежці квітняного літа / із першопогляду любов. (В. Рябий: ДС-2012. – № 7:63);

Квітобо́гий – прикм., І ти відкрилася мені / як таємниця квітобога. (В. Рябий: ДС-2012. – № 7:63);

Квітогра́й – ім., ч. р., І сніг не сніг духолетів / і переходив межі зору, / коли не видно вже слідів / від квітограю – змило море / земної згуби, і душа / хотіла би ошаленіти / в півонії, де білий жар / біліший, ніж вогонь розквітлий. (В. Рябий: ДС-2012. – № 7:64);

Кля́ксно – присл., Відполірована, та все ж наждачність / Лягає кляксно на блідий папір. (Л. Геник: ДН-2012. – № 1:23);

Комсомо́льсько-юда́вий – прикм., І не було страшного курінного, / І комсомольсько-юдаве лайно / Пішло на другий день молитись Богу, / Нове поцілувавши знамено. (В. Пішко: ДЗ-2012. – № 1:15);

Кружа́льце-листо́к – ім., с. р., Світ – чорно-білий: молочно виблискують лілії / З-поміж кружалець-листочки, що вросли в береги. (А. Спірідончева: ДН-2012. – № 5:60);

Купави́на – ім., ж. р., А півники сині висмоктують трутні, / Лиш барви купавини ще золоті. (С. Сапеляк: ДС-2012. – № 5:63); Купавини, мамо, святі й не порушні, / Цвітуть поміж нас на опахчення нам. (С. Сапеляк: ДС-2012. – № 5:64);

Л

Лі́тний-перелі́тний – прикм., Летіли літні-перелітні / кудись. (А. Витрикуш: ДН-2012. – № 7:40);

М

Майда́нити – дієсл., І так, як нас, майданить бедуїна: / Салям алейкум, куме, у каїр! (Д. Кремінь: К-2012. – № 7–8:5);

Ма́рмурно-ти́хий – прикм., Плюскотом, гомоном весел об дзеркалінь / Мармурно-тихої гладі ріки… (Б. Чепурко: ДЗ-2012. – № 1:7);

Мед-звук – ім., ч. р., Ти знаєш, на зорі приємно дивитись, / Коли ти вустами торкаєшся рук, / Беззахисним сонцем на плечі схилитись, / Зливатись з тобою в солодкий мед-звук. (О. Шнайдер: ДН-2012. – № 11:86);

Медо́во-полино́вий – прикм., Медово-полиновий любим гріх. (І. Павлюк: ДС-2012. – № 2:61);

Межо́во – присл., І як же мені збагнути / Межово інакших вас?.. (О. Стусенко: К-2012. – № 9:94);

Менестре́льний – прикм., А марноти марнотне повсякдення / ні потрясінь до сліз, ні дивини, / хоча не спить ніколи менестрельний у тілі скрипти затишок луни. (В. Рябий: ДС-2012. – № 7:62);

Мефі́стівський – прикм., …Брови / Мефістівський загин. (Д. Кремінь: К-2012. – № 7–8:7);

Мина́ння –  ім., с. р., І темний безум світлого минання / незримо-зримий залишає слід / на хліб, на радість, на любов зітхань, / на сховане в очах велике сонце / і молитовні вибухи прохань / у цій життєвий грай-головоломці. (В. Рябий: ДС-2012. – № 7:62);

Миследу́ша – ім., ж. р., І це єдине вже – миследуша / на самому вершечку трепетання, / і хто б її прозріннями втішав, / якби не вечір, полудень, світання. (В. Рябий: ДС-2012. – № 7:61);

Міжгалакти́чний – прикм., І може, хоч душа збагне / цю божевільну неосяжність, / оцю незміряну безмежність міжгалактичної пітьми. (П. Перебийніс: К-2012. – № 6:4);

Міжтра́в’я – ім., с. р., Вона траву в міжтрав’ї вибирала, / світанках перли поспіхом збирала, / моїх долонь пізнала ласку і чекала / на яблуко, що в пазусі жило. (А. Сірик: К-2012. – № 7–8:162);

Міліо́нно – присл., Їх міліонно. (С. Сапеляк: ДС-2012. – № 5:64);

Мі́сто-а́втор – ім., с. р., Таким статистом / при інших великих містах-авторах! (М. Шунь: ДЗ-2012. – № 1:8);

Мі́сяць-оксами́т – ім., ч. р., Сріблів блаженно місяць-оксамит: / По його стежці ти до мене йшла звабливо. (Р. Бойчук: ДН-2012. – № 12:54);

Мовча́к  –  ім., ч. р., Так і набралась у одного рента – / сиди собі, неначе, мухомор, / пильнуй за кожним змахом диригента / і мовчаком підтримуй дружній хор. (Л. Горлач: К-2012. – № 9:15);

Н

Наври́пистий – прикм., Щедрує місяць під вікном – / Наврипистий, немов комарик. (М. Славинський: ДН-2012. – № 12:83);

Надпоча́тий – прикм., І надпочата звіробога даль / Над горизонтом ділиться надвоє. (І. Павлюк: ДС-2012. – № 2:61);

Надсу́мно – присл., Перемокла холодними днями – надсумно. (С. Ренар: ДН-2012. – № 9:37);

Нажда́чність – ім., ж. р., Відполірована, та все ж наждачність / Лягає кляксно на блідий папір. (Л. Геник: ДН-2012. – № 1:23);

Намоли́ти – дієсл., Намолили предки, намутили… (І. Павлюк: ДС-2012. – № 2:63);

Наща́стити – дієсл., І хай їхнє віно, хай плеса довкружжям  / На Ваш Христозліт нащастять щедрувань. (С. Сапеляк: ДС-2012. – № 5:64);

Небе́сно – присл.,  Дурний від болю, / Скажу я чесно / Попри жалі: / Мені з тобою було небесно / На цій землі. (О.Стусенко: К-2012. – № 9:97);

Небеснолі́тній – прикм., Акація небеснолітня / Солодким гомоном скипіла – / Нектар розп’яв вітрила вітру / І заливає всесвіт білим… (Б. Чепурко: ДЗ-2012. – № 1:2);

Невга́слий – дієприкм., Нетверезий художник, невгаслий ліхтар на алеї , / де закоханий погляд губився між темних дерев. (О. Мельник: ДН-2012. – № 10:53);

Невме́рлий – дієприкм., Ти смієшся і плачеш, й розкраєш / Мою сутність невмерлу на хліб. (Б. Чепурко: ДЗ-2012. – № 1:2);

Не́двиг – ім., ч. р., Вмиваються в душі вулканів недвиги. (Б. Чепурко: ДЗ-2012. – № 1:7);

Недову́лиця – ім., ж. р., Розійшлися по швах асфальтовані недовулиці, / сто простягнутих рук на одну обмеженість. (Н. Мазур: ДН-2012. – № 11:33);

Недосоне́т – ім., ч. р., Ти читав свої недосонети, / Зорі падали в наше вікно. (К. Мучичка: ДН-2012. – № 9:59);

Незри́мо-зри́мий – прикм., І темний безум світлого минання / незримо-зримий залишає слід / на хліб, на радість, на любов зітхань, / на сховане в очах велике сонце / і молитовні вибухи прохань / у цій життєвий грай-головоломці. (В. Рябий: ДС-2012. – № 7:62);

Некашта́новий – прикм., Три зорі некаштанових свіч / Не горять , не горять, не горять. (Б. Чепурко: ДЗ-2012. – № 1:4);

Не́людь – ім., с. р., А як нам подолати нелюдь сіру / і зберегти, і не згубити віру – / Цього не скаже. (Д. Кремінь: К-2012. – № 7–8:12);

Непа́м’ять – ім., с. р., Сієш дощ по непам’яті стоп. (М. Шамрай: К-2012. – № 11–12:129);

Непове́рнення – ім., с. р., Як та мадам, жадана у Брюсселі, / Як панія, що не прийде у Львів – / У точці неповернення. (Д. Кремінь: К-2012. – № 7–8:5);

Непрогово́рений – дієприкм., Тут мої мангали і могили, / Ще непроговорена печаль… (І. Павлюк: ДС-2012. – № 2:63);

Непропа́щий –  дієприкм., Нехай він вивезе мене / за ці ординські пущі й хащі – / туди, де в нитці муліне / ждуть голки квіти непропащі. (В. Баранов: ДН-2012. – № 1:147);

Нечека́ння – ім., с. р., …У нечеканні твого дзвінка. (О. Стусенко: К-2012. – № 9:92);

Ностальгі́чно – присл., Хай без мене тобі буде так ностальгічно! (К. Мучичка: ДН-2012. – № 9:16);

О

Одсни́тися – дієсл., Приснилося, одснилося й – нема, / неначе й не було Тебе ніколи – / безсилий дощ сумує вже відколи, / заславши сірим голубі околи, – / журу веде за руку крадькома. (А. Сірик: К-2012. – № 7–8:161);

Опа́хчення – ім., с. р., Купавини, мамо, святі й не порушні, / Цвітуть поміж нас на опахчення нам. (С. Сапеляк: ДС-2012. – № 5:64);

Опортре́тити – дієсл., Опортретено всіх. (С. Сапеляк: ДС-2012. – № 5:63);

Опри́шок-відчайду́х –  ім., ч. р., Аби чуття оті, що не зашерхли, / на хвилю збурить гостру, наче ніж, / і воскресити все-таки із мертвих опришка-відчайдуха у мені. (М. Шамрай: К-2012. – № 11–12:128);

Осо́нцений –  дієприкм., Весняний осонцений ранок / Зворушливо злагіднив рану – / Моєї надпив самоти. (К. Рибалко: ДС-2012. – № 1:64);

Ота́ра-хма́ра  –  ім., ж. р., Я люблю отари-хмари, / Що бредуть, немов почвари, / До небесної кошари. (В. Баранов: ДН-2012. – № 5:94);

Офіце́рія – ім., ж. р., Лампаси, медалі, / Рубіни, кораблі – / Одна біжутерія. / Офіцерія… мерія… (Р. Данилюк: ДН-2012. – № 5:10);

П

Пелю́стя – ім., c. р., По білому пелюстю обережно / Прозорий місяць трусить срібний сніг. (О. Слоньовська: ДС-2012. – № 5:55);

Передму́хувати –  дієсл., Передмухує вітер трин-зело – зарванно. (С. Ренар: ДН-2012. – № 9:37);

Перелу́ння –  ім., І шум беріз, і перелуння птиць / Полинуть тільки в записі на плівці. (М. Луків);

Першоосвя́чення –  ім., Сезонна втеча: входження у храм, / у дим негомінких першоосвячень, / мов диким неприрученим птахом, / собі самому зроблено пробачиш. (А. Миколаєнко: К-2012. – № 11–12:138);

Першопо́гляд – ім., ч. р., На стежці квітняного літа / із першопогляду любов. (В. Рябий: ДС-2012. – № 7:63);

Печальночо́лий – прикм., Моя весна печальночола / Самотня ходить між людей. (К. Рибалко: ДС-2012. – № 1:64);

Писа́ти-карбува́ти –  дієсл., Хай пишуть-карбують, що «жив тут ведучий», / хто брався вести Україну додому, / в тіла українські вмонтовував душі. (С. Бондаренко: ДН-2012. – № 1:71);

Підгро́ззя –  ім., с. р., Я стою в підгроззі тому / й чую десь, на глибині, / як весняна клятва грому / окликається в мені. (М. Шамрай: К-2012. – № 11–12:131);

Підзе́мно-глибо́кий –  прикм., Відпусти, розв’яжи неспокій: / хай зачиниться і не гарчить, / попиває тихенько глінтвейн / у тунелях підземно-глибоких. (А. Миколаєнко: К-2012. – № 11–12:136);

Піти́-покоти́тися – дієсл., А далі пішло-покотилося, як гарба з горба. (П. Осадчук: К-2012. – № 10:10);

Пластма́со-карто́нно  –  присл., Так ти вперше сивієш, / дитинну втрачаєш притомність, у режим «летаргія» / впадаєш пластмасо-картонно. (А. Миколаєнко: К-2012. – № 11–12:138);

Повноси́ло присл., …І струни трав / Світилися й тьмяніли від заграв – / В ріку життя вливались повносило. (Б. Чепурко: ДЗ-2012. – № 1:5);

Позабра́кнути – дієсл., Чи під зрадливим попелом марноти / прохожому не позабракне дару / побачити палкі вуглини жару – / кусючі зуби полум’я. (О. Астаф’єв: К-2012. – № 9:81);

Позасвідо́мість – ім., ж. р., Дозріла у душі божествення готовність / Позасвідомістю  оновлююча. (Б. Чепурко: ДЗ-2012. – № 1:5);

Позіхо́та –  ім., ж. р., Рот роздирала позіхота, / Роїлася в голові дрібнота. (В. Кухта: К-2012. – № 11–12:24);

Пора́да-брід – ім., ж. р., У мене він питав поради-броду, / А нині сам забрав у мертву воду. (В. Кухта: К-2012. – № 11–12:12);

Порохня́во – присл., Грубої в’язки печаль століть / Світиться порохняво. (І. Павлюк: ДС-2012. – № 2:61)

Потойсві́ття – ім., с. р., Світу у потойсвітті шелестять – / Розкручує мелодії душі космічний вітер. (Б. Чепурко: ДЗ-2012. – № 1:5);

Поше́рхлість – ім., ж. р., Чи ще на якійсь пошерхлості / Зі скам’янілим хребтом часу – / Звідти відно півсвіту! (Л. Повх: К-2012. – № 2:23);

Пречи́сто-чи́стий – прикм., …Відрізнене лице: / по лінії скрипкового ключа, / пречисто-чистий в присмерковій млі, / в погорді, мовчкуватий, як ніколи, / він наближавсь до лона порожнечі. (А. Сірик: К-2012. – № 7–8:164);

Пригазо́ваний – прикм., Відсуну статичну герань з вікна / у податковий колектор півмісяці – / о, Львів стає таким пригазованим таксо-містом. (М. Шунь: ДЗ-2012. – № 1:8);

Присвітанко́вий – прикм., В небесах, неначе сон / Присвітанковий, / Летять за мною хмари / сметанкові / В унісон. (А. Витрикуш: ДН-2012. – № 11:91);

Приціло́вувати –  дієсл., …В темних глибинах зіниць / вона приціловує тишу / на сонних твоїх повіках. (М. Мельник: ДН-2012. – № 3:121);

Промина́льність – ім., ж. р., Немає днів – є проминальність, / В якій згоряю-проминаю. (К. Рибалко: ДС-2012. – № 1:64);

Проста́к-верблю́д – ім., ч. р., Лишень простак-верблюд / крізь вушко голки люд / везе в пустелю на горбі. (В. Рябий: ДС-2012. – № 7:61);

Пробо́лений –  дієприкм., Подеколи вертаймось до свічок, / як я вернувсь / і думаю про тебе, / моя проболена любове карозора, / і ось вже рук твоїх навпомацки шукаю… (Р. Кудлик: К-2012. – № 6:20);

Прозо́рінь – ім., ж. р., Самотній пугач ухнув із болота / у надвечірню прозорінь м’яку. (Л. Горлач);

Р

Радоси́нь –  ім., ж. р., Мені не світить світ, не радує радосинь. (Е. Євтушко: ДН-2012. – № 10:143);

Ріднокра́й – ім., ч. р., Любов до ріднокраю вирина – / Летить, як пісня вдалеч /як бджола із квіткию. (Б. Чепурко: ДЗ-2012. – № 1:6);

Ріднокро́в’я – ім., с. р., У полях золотих Чорнополля / Розколишу тебе на весь степ - / Й заспіває моє ріднокров’я, / Що з пшеничного крою росте. (Б. Чепурко: ДЗ-2012. – № 1:2);

Ріднослі́в’я – ім., с. р., Ріднослів’я буревійне, / Тихомудро, стосило мовчиш… (Б. Чепурко: ДЗ-2012. – № 1:2);

Розкі́шниця-лоза́ – ім., ж. р., І горнулася розкішниця-лоза / до мого тіла… (Р. Кудлик: К-2012. – № 6:21);

Розтина́ючий – дієприкм., Я віднині нова – / Розтинаюча Словом пітьму! (Н. Крісман: ДН-2012. – № 1:33);

С

Світокра́їй – прикм., Прихильність та й щасливця обирає, / а долевибір покладе печать / на таїну мінливу світокраю. (В. Рябий: ДС-2012. – № 7:61);

Світлоо́гний – прикм., Зернохлібне моє, світлоогне, / Запиши свою суть в мою кров! (Б. Чепурко: ДЗ-2012. – № 1:2);

Світ-я́рмарок – ім., ч. р., Вік їхній відкрутився каруселлю, / Світ-ярмарок лотки почав згортать. (О. Стусенко: К-2012. – № 9:101);

Сере́жка-ви́шенька – ім., ж. р., Вона носила сережки-вишеньки, / Вона читала у ліжку Селінджера. (О. Ковальчук: ДН-2012. – № 4:97);

Скорбо́ття – ім., с. р., Вже не маю доріг – тут скорбоття беріз / Затріпочуть мій крик на осонні колимськім. (С. Сапеляк: ДС-2012. – № 5:63);

Словопаді́ння – ім., с. р., Мовну пустелю / пересію через густе сито / словопадінь. (М. Іванців: К-2012. – № 6:105);

Словосла́ва – ім., ж. р., Я до тебе пригорнуся у пісні, / В словославу тебе переллю… (Б. Чепурко: ДЗ-2012. – № 1:2);

Сніго́та – ім., ж. р., Ой снігото солона – на той світ етап. (С. Сапеляк: ДС-2012. – № 5:63);

Снови́діти – дієсл., Сновидю нею, / Шепчуся із / Друзями-сторінками / Тупого І-нету. (М. Григоренко: ДН-2012. – № 10:83);

Солоді́ючий – дієприкм., Ми горнулись, й гарячо пахтіла – / Ще і ще солодіюча кров: / Тіло в тіло – ввійшли – й полетіли / В рай любовний з корінням до крон. (Б. Чепурко: ДЗ-2012. – № 1:5);

Соло́дко-медо́во – присл., Грозою пахне солодко-медово. (Я. Самчук: ДН-2012. – № 11:22);

Соло́дко-п’я́ний – прикм., Муркають у ніг коханих, / А він не зважає, / По очах солодко-п’яних / Збагне, що бажає. (Г. Яцина: ДН-2012. – № 3:121);

Сонцегра́й – ім., ч. р., Щити налиті сонцеграєм вщерть. (В. Земляний: К-2012. – № 7–8:135);

Сонцепри́стань – ім., ж. р., Я тебе й весну стрічатиму – / Юний, голосно розхристаний, / І дівчат не помічатиму / На травневих сонцепристанях. (І. Вітюк: ДН-2012. – № 4:83);

Стерна́влений – прикм., Виспівую Слово на зморене серце, / На суще тривання, творяще зорю / Земної офіри – стернавленим скерцо… (С. Сапеляк: ДС-2012. – № 5:64);

Стоо́ко – присл., …Стошумне розмаїття / Дзюрчить струмками, жебонить стооко. (Б. Чепурко: ДЗ-2012. – № 1:5);

Стоси́ло – присл., Ріднослів’я буревійне, / Тихомудро, стосило мовчиш… (Б. Чепурко: ДЗ-2012. – № 1:2);

Стософі́йний – прикм., Живодайне в серцях, стософійне – / Найпершого слова летиш. (Б. Чепурко: ДЗ-2012. – № 1:2);

Стошу́мний – прикм., …Стошумне розмаїття / Дзюрчить струмками, жебонить стооко. (Б. Чепурко: ДЗ-2012. – № 1:5);

Стоя́ти-мовча́ти –дієсл., Стоїть-мовчить гора Сторожня / При вїзді у моє село. (В. Пішко: ДЗ-2012. – № 1:14);

Суменя́ – ім., с. р., Відпоїв би мене хто-небуть проти застудним напоєм, / бо в імунітету, який наковтався вітамінів, не сум, а сумчик, суменя. (А. Миколаєнко: К-2012. – № 11–12:137);

Сумови́ння – ім., с. р., А це крило у чорнім сумовинні. (С. Сапеляк: ДС-2012. – № 5:64);

Су́мчик – ім., ч. р., Відпоїв би мене хто-небуть проти застудним напоєм, / бо в імунітету, який наковтався вітамінів, не сум, а сумчик, суменя. (А. Миколаєнко: К-2012. – № 11–12:137);

Суті́ння – ім., субст., І терном святим, і осіннім сутінням, / У тім безіменні і в тім сповитті. (С. Сапеляк: ДС-2012. – № 5:64);

Су́тнє – ім., с. р., Є десь поряд вона, причаїлась довкруж, / Та хтось прикриває, вигублює сутнє. (П. Осадчук: К-2012. – № 10:2);

Сяйни́сто – присл., Сяйнисто зове громовиця. (П. Перебийніс: К-2012. – № 6:5);

Т

Та́ксо-мі́сто – ім., Відсуну статичну герань з вікна / у податковий колектор півмісяці – / о, Львів стає таким пригазованим таксо-містом. (М. Шунь: ДЗ-2012. – № 1:8);

Твань-боло́то – ім., Навкруг – пейзажні осоружні, / і твань-болото не пройти, / і відбиваючись в калюжі, / гниють занедбані хрести…(Л. Талалай: ДС-2012. – № 7:60);

Тихому́дро – присл., Ріднослів’я буревійне, / Тихомудро, стосило мовчиш… (Б. Чепурко: ДЗ-2012. – № 1:2);

Трибо́жий – прикм., Голосом трибожим / небо гомонить. (П. Перебийніс: К-2012. – № 6:7);

Трин-зе́ло – ім., Передмухує вітер трин-зело – зарванно. (С. Ренар);

Тро́йка-пти́ця – ім., …Летить, як вихор тройка-птиця, / і він у тройці тій летить, / гримить дорога, міст гримить… (Л. Талалай: ДС-2012. – № 7:60);

У

Ультрадзво́новий – прикм., Ультрадзвонова тиша самотності. (І. Павлюк: ДС-2012. – № 2:61);

Ф

Фея-нана́шка –  ім., Мені гуцульські феї-нанашки / Тонкі, зі срібла, виткали шовки. (В. Кухта: К-2012. – № 11–12:10);

Фо́рум-кво́рум – ім., Хто йде на форум-кворум? (Д. Кремінь: К-2012. – № 7–8:5);

Х

Хвала́хула́ – ім., Чи є, чи є чиєму імені / За це хвалахулу віддать?.. (О. Стусенко: К-2012. – № 9:95);

Хма́ра-мемуа́р  –  ім., Втім, люблю я інші хмари – / Чисті хмари-мемуари. (В. Баранов: ДН-2012. – № 5:94);

Ходьма́ – присл., Ростуть угору знані словоблуди, / яких із себе поскидав Пегас, / і ходять ходьма отаманські груди, / в яких давно звитяги дух погас. (Л. Горлач: К-2012. – № 9:17);

Христозлі́т – ім., І хай їхнє віно, хай плеса довкружжям  / На Ваш Христозліт нащастять щедрувань. (С. Сапеляк: ДС-2012. – № 5:64);

Хусти́на-цвіт – ім., Так ряснієш, як вишня, / Покрита хустиною-цвітом, / облітаєш розкішно / в пелюсток розсипаних цвинтар. (А. Миколаєнко: К-2012. – № 11–12:139);

Ц

Це́рква-торт – ім., Церква-торт синька / В моїх краях, де рай і кураї, / Де журавель криничний низько дзенька, / Перуна ідол за хрестом стоїть. (І. Павлюк: ДС-2012. – № 2:63);

Ч

Чар-вітра́ж – ім., Згадай: Вітаус Пиляканьніс / омріяв чари-вітражі. (Д. Кремінь: К-2012. – № 7–8:12);

Часовага́ – ім., Наснажено, до дна, багатолунно / й багатотихо – бог часоваги – / горить немов суниця, поцілунок / і вибухає блискавка жаги. (В. Рябий: ДС-2012. – № 7:64);

Часолі́т – ім., Вітер часолету / мчить у засвіти. (П. Перебийніс: К-2012. – № 6:5);

Часопли́н  – ім., У часоплині одвічна мука є: / Чому проминуло? (П. Осадчук: К-2012. – № 10:3);

Чашоколі́но  –  ім., Намічається статевий акт зі школяркою, / що вивчає закон Гука, / ходить із дзеркалкою, незнаючи, / що таке діафрагма, / веде блог, у якому сто тисяч фото / усіляких чашоколін та потилиць. (А. Тужиков: ДН-2012. – № 5:10);

Чорнови́новий – прикм., Музика чорновинова / Клято розлита в нас. (І. Павлюк: ДС-2012. – № 2:62);

Чорноотру́йний – прикм., Та вартовий був хлопець чуйний, / До дзвону кинувся скоріш, / І тут стріла чорноотруйна  / Під груди вдарила, як ніж. (В. Пішко: ДЗ-2012. – № 1:14);

Чорнопо́лля – ім., Життя чорнополлям щоденним вторю. (С. Сапеляк: ДС-2012. – № 5:64);

Чо́ртно – присл., Утікає від мене зима, / І за вікнами – чорно аж чортно, / І нема, і нема, і нема / Де мені притулитись комфортно. (О. Стусенко: К-2012. – № 9:93);

Чуття́-почуття́ – ім., А дари осінні із персня калини / Прийміть цих цимбалів чуття-почуття. (С. Сапеляк: ДС-2012. – № 5:64);

Ш

Шра́мний – прикм., Шрамні дороги шрамних долонь – / Перші листи від Бога. (І. Павлюк: ДС-2012. – № 2:61);

Шульга́вий –  прикм., За нею дядечко шульгавий / услід слухняно кутуляє / і крок за кроком, / рік за роком / жадливим душам відміряє / шматини чорної землі. (П. Перебийніс: К-2012. – № 6:7);

Шум-гам – ім., Спочивши від міського шуму-гаму, / Від натовпу, що тоне в суєті, / Прощаюся. (О. Стусенко: К-2012. – № 9:97);

Щ

Щети́нність – ім., ж. р., Знадливою щетинністю щоки, / В сорочці зі слідами пива й рому, / І лиш конвульсії похмільного синдрому / Нагадують, що дався вік взнаки. (О. Прохорчук: ДН-2012. – № 12:60);

Щирозо́лото – ім., …До безуму закоханий юнак, / давно-давно, в часи Середньовіччя, / із щирозолота зробив наперсток, / щоб наречена пучок не колола / за пошиттям весільного убрання. (Р. Кудлик: К-2012. – № 6:14);

Щоно́щний – прикм., Алюмінійна креш від щонощних утрат. (С. Сапеляк: ДС-2012. – № 5:63);

Я

Яворя́тко – ім., с. р., І ті яворята, що з лісу під хату підкрались / І погляд повсюдний, що нині цвіте в образах. (Г. Лютий: К-2012. – № 2:13);

Янича́рство – ім., с.р., Яничарство навісніє, / глушить мову гомінку. (П. Перебийніс: К-2012. – № 6:6).

Додаток В

Словник авторських лексичних новотворів

Василя Слапчука

Першоджерела

1. Слапчук Василь. Вибране : поезії / руд-упоряд. П. Коробчук ; передм. Є. Барана. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2011. – 586 с. – Серія «Письменники Волині – лауреати Націонаьної премії України імені Тараса Шевченка». – ВСл 1

2. Слапчук В. Дванадцять ню: Інтим. лірика. – Луцьк: Твердиня, 2005. – 180 с. – (Сер. Літ. Ексклюзив). – ВСл 2 

3. Слапчук В. Д. Золоті куполи. Поезії. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2008. – 276 с. – ВСл 3

4.  Слапчук Васиь. Крапка зсередини: Передмови, поезії, простотаки. – Львів: Престиж-Інформ, 2000. – 120 с. – ВСл 4

5. Слапчук Василь. Мовчання адресоване мені: Трикнижжя Явіна: Максими і простотаки: Поезії. – Луцьк: Надстир’я, 1996. – 112 с. – ВСл 5

6. Слапчук В. Д. Навпроти течії трави: Поезія, проза. – Луцьк: Надстиря, 2001. – 208 с. – ВСл 6

7.  Слапчук Василь. Німа зозуля: Вірші. – Дрогобич: Відродження, 1994. – 111 с. – ВСл 7

8. Слапчук В. Д. Новенький ровер старенького пенсе (Книга життя і смерті): Поезія. – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2007. – 88 с. – (Сер. «Літературний ексклюзив»). – ВСл 8

9. Слапчук В. Птах з обпаленим крилом: Трикнижжя: Поезія, проза. – Луцьк: Волин. обл. друк., 2002. – 304 с. – ВСл 9

10. Слапчук В. Д. Солом’яна стріха Вітчизни: Поезії. – Луцьк: Волин. обл. друк., 2003. – 176 с. – ВСл 10

11. Слапчук В. Сучок на костурі подорожнього: Поезії. – Луцьк: Волин. обл. друк., 2002. – 192 с. – ВСл 11

12. Слапчук В. Так!..: Поезія, публіцистика: Привячую моєму Президенту Вікторові Ющенку та всім героям Помараневої революції. – Луцьк: Твердиня, 2005. – 33 с.: іл. – ВСл 12

13. Слапчук Василь. Трикнижжя Явіна: Максими і простотаки: поезії. – Луцьк, 1996. – 110 с. – ВСл 13

14. Слапчук Василь. Укол годинниковою стрікою: Вірші укр. мовою. – Луцьк: ІНІЦІАЛ, 1998. – 176 с. – ВСл 14

15. Слапчук Василь. Як довго ця війна тривала: поезії. – Луцьк, 1991. – 128 с. – ВСл 15

Умовні скорочення і позначки, уживані в словнику

дієсл. – дієслово

дієприкм. – дієприслівник

ж. р. – жіночий рід

ім. – іменник

прикм. – прикметник

с. р. – середній рід

субст. – субстантивоване (слово)

ч. р. – чоловічий рід

***********************

/ вказівка на кінець віршового рядка

() – вказівка на автора новотвору

А

Антитичина – ім.,  ч. р., Кого б цікавив / Антитичина, / якби не було Тичини? (ВСл 1 : 504; ВСл 8 : 6);

Антонич-хрущ – ім., ч. р., На вишні із Антоничем-хрущем / ховавсь від світу й від самого себе.(ВСл 1 : 84; ВСл 5 : 6);

Аристократка-оса – ім., ж. р., Мені давно не грав орган і не стрічалося маленьке диво, а так хотіось мати пасіку з семи джмелів, а вечорами читати Біблію аристократкам-осам.(ВСл 5:155);

Б

Брошка-павук – ім., ж. р., Поволі звикаюся з думкою, / що це – / бабине літо, / дідова зимова шапка, / твоя срібна брошка-павук(ВСл 11:172);

Буйнозелений – прикм., Із мрійливою усмішкою на лагідному обличчі ходить буйнозеленим городом, прислухаючись до розмови бурштинових бджіл… (ВСл 5:123);

В

Вечорово-синій – прикм., У вечорово-синій млі кружляють зорі.(ВСл 6:127);

Вибалансовувати – дієсл., 1. Душа іде по дроті. Вибалансовує. (ВСл 5:134); 2. Вибалансовує на грані. (ВСл 7:99);

Випатрошення – ім., с. р., Ми сказли все, ми сказали себе, і це не було переказом, не нагадувало випатрошення, це полонило нас, як відкриття.(ВСл 5:141);

Вишенька-школярка – ім., ж. р., Вишеньки-школярки не вітаються.(ВСл 3:166; ВСл 11:83);

Відеопірат-ніндзя – ім., ч. р., Неподалік  видніється школа, але вхід до неї заступає велосипед і ще якісь відеопірати-ніндзі. (ВСл 5:114);

Вікно-вітрина – ім.,с. р., … всі ліхтарі підтягнулися / до центральних вулиць / де їм з викликом підоргують / кольорові неонові вивіски / а в завжди освітлених / вікнах-вітринах / стовбичать самовдоволені манекени… (ВСл 5:264);

Віршоблудство – ім., с. р., … Я б пас телят / ( посада рангом вище), / але нема мені довіри / за віршоблудство. (ВСл 5:71)

Вітер-шибеник – ім., ч. р., Вітер-шибеник квітці в лице дмухнув, / закотив на жінці пелюстки сукні, / ноги оголив, соцю напоказ.(ВСл 3:174; ВСл 11:91);

Вовко-ягня – ім., с. р., Попереду й позаду мене люди – / ягнято-вовки і вовко-ягнята.(ВСл 6:98);

Вода-цілителька – ім., ж. р., Вода-цілителька, вода, / що чудо творить.(ВСл 11:18);

Воїн-сніг – ім., ч. р., Йде воїн-сніг.(ВСл 3:86; ВСл 11:5);

Вухо-клаповухо – ім., с. р., У спадок від дитинства йому зостались рожеві вуха-клаповухи, довірливі і лагідні очі маленького косуленяти і друг, котрий ті очі пам’ятає. (ВСл 5:119);

Г

Гора-свідок – ім., ж. р., І довго стогнуть гори-свідки, / В норі нічній сховався звір. (ВСл 9:23; ВСл 15:37);

Д

Дворучний – прикм., …на тому місці де / ми зустрічались раз у рік / тепер щодня здибаю каяття / з дворучною пилою / а думав що минає все… (ВСл 5:103);

Диво-квітка – ім., ж. р., Цю незвичайну диво-квітку стерегла звичайна міна. (ВСл 6:92);

День-ніч – ім., ч. р., … На війні / Дні-ночі довгі, а життя коротке. (ВСл 9:59);

Диво-світло – ім., с. р., То чорна ластівка, / то білий лебідь, / то дощ в очах, / то дощ на небі, / то диво-світло, / то чудо-квітка, / то звідусіль, / а то нізвідки… (ВСл 5:23);

Дівчинка-вишня – ім., ж. р., За скільки літ / дійде це світло / до дівчинки-вишні, / котру підлітки  / зґвалтували? (ВСл 14:28);

Доля-самозванка – ім., ж. р., Стоїть верба, як доля-самозванка.(ВСл 3:165; ВСл 11:82);

Дощенятко – ім., с. р., 1. – Спасибі, ти розважило мене, / наївне дощенятко, / але  іди звідсіль, тут смерть…  (ВСл 5:285); 2. Бо не дощі то – дощенятка.( ВСл 5:14);

Друг-ворог – ім., ч. р., Внизу провалля, ми – над краєм, / Навколо – друзі-вороги. (ВСл 9:61);

Друг-спільник – ім., ч. р., Меншість ( ті, що знали його ) опишуть самітника, який стає собою лише у вузькому колі друзів-спільників, поряд з величезною купою прочитаних і відкинутих філософських та релігійних книг, з відкритою Біблією в руці… (ВСл 5:118);

Думати-гадати – дієсл., Коли б не думали-гадали / Всі матері, а разом встали, / Синів собою заступили. (ВСл 9:75);

Е

Етюдність – ім., ж. р., Етюдність почуттів… Та Бог із ними. (ВСл 5:177; ВСл 5:178);

Ж

Жінка-малярка – ім., ж. р., Жінка-малярка / пальчиком на полотні / кровю квітки малює.(ВСл 6:31);

Жінка-поводир – ім., ж. р., На обочині дороги / чоловік фотографується, і всі його жінки-поводирі. (ВСл 14:157);

Жінка-ящірка – ім., ж. р., Штани на колінах обтрясаю, / а в грудях мені щось таке… / […] …безпредметне, / як посеред зими запах трави, / у якій жінка-ящірка / відрощує втраченого хвоста. (ВСл 3:247; ВСл 11:163);

З

Збуднитися – дієсл., збуднився козак / зісвяточився / рука / як не до чарки / то до жіночої пазухи / потягнеться… (ВСл 5:295);

Зісвяточитися – дієсл., збуднився козак / зісвяточився / рука / як не до чарки / то до жіночої пазухи / потягнеться… (ВСл 5:295);

І

Інтактність – ім., ж. р., Релігія інтактносі і фетиш цноти передбачають поклоніння і дрібні офіри.(ВСл 5:152);

К

Кав’яренька – ім., ж. р., Кав’яренька без стелі й стін – / стіл з пластику і попільниця. (ВСл 2:155);

Кицька-ніч – ім., ж. р., Чорна кицька-ніч грається тим клубочком, мов кошеня.(ВСл 6:114);

Колядникувати – дієсл., Колядникує вітер.(ВСл 3:92);

Коханка-шабля – ім., ж. р., Кобзонька сумна, / вірная жона, / варта чотирьох коханок-шабель.(ВСл 6:135);

Крик-ридання – ім., ч. р., Розірве груди крик-ридання: / «За що?! Та як же це так, як?!» (ВСл 9:70);

Кулко – ім., с. р., Має кулко в носі і в пупку.(ВСл 11:64);

Л

Листочок-долонька – ім., с. р., Поки кожного / листочка-долоньку потиснув – / осінь настала.(ВСл 6:131);

М

Мама-мишка – ім., ж. р., …як лягатимуть спати / мишенятків тато / із мамою-мишкою / зіроньку накрить мискою. (ВСл 5: 260);

Маскодяг – ім., ч. р., Деру на грудях марлю маскодягу.(ВСл 6:142);

Маскхалат – ім., ч. р., В кривавих плямах маскхалат, / І схлипнув поряд автомат. (ВСл 15:33);

Мед-ріка - ім., ж. р., Коли ти в глечику жила, / а я пас бедриків, / поміж кульбаб тоді текла  / вода солодка – мед-ріка.(ВСл 5:14);

Мелодія-ніж – ім., ж. р., І так нерадісно душі, / Коли чужа сопілка грає, / Коли безжально серце крають / Її мелодії-ножі. (ВСл 9:16; ВСл 15:23);

Миша-адвокат – ім., ж. р., миша-адвокат / визнала процес антигуманним / і закикала суд / та громадськість до справедливості…(ВСл 5:271);

Морозеня – ім., с. р., Морозеня втекло до лісу. (ВСл 5:144); Морозеня малює квіти на шибках, а потім бє в пориві самокритики.(ВСл 5:144);

Мружити-плющити – дієсл., Літають срібнії зозулі / і не літа рахують – кулі, / а літо око мружить-плющить, / патрони кулеметні лущить. (ВСл 7:7);

Н

Навитискати – дієсл., Зі слів навитискав мелодій, тепер впиваюсь ними.(ВСл 5:156);

Ніжка-сірничок – ім., ж. р., Дівчинка зі скрипочкою, / із ніжками-сірничками, / з батьками суворими… (ВСл 3:245; ВСл 11:161);

О

Ображено-дитячий – прикм., … жебрак сидів / під знайомим кущем глоду / і збоку спостерігав за собою / як він їсть хліб / тирмав у лівій руці черствого окрайця / а правою відщипував шматочки / і сонним мимовільним рухом / подавав до повільного / ображено-дитячого рота… (ВСл 5:192);

Осінь-анашистка – ім., ж. р., І тільки осінь-анашистка  з приїздом слізно привітала. (ВСл 5:80);

Офірований – дієприкм., Я офірований тобі – / відклав свої назовсім справи. (ВСл 2: 59);

П

Півник-свищик – ім., ч. р., … жіночі серця м’які / наліпимо з них півників-свищиків / дітям роздамо… (ВСл 13:70);

Півник-смоктунець – ім., ч. р., Холодний ствол у роті розтає, як празниковий півник-смоктунець(ВСл 5:282);

Плавати-дрімати – дієсл., У небі місяць плив-дрімав. (ВСл 9:69; ВСл 15:101);

Повія-ніч – ім., ж. р., Повія-ніч звела весь сенс до ліжка.(ВСл 6:30);

Повйокувати – дієсл., … а козак собі щось наспівує / та повйокує / долю поперед себе жене… (ВСл 5:289);

Погляд-штик – ім., ч. р., Холодні погляди-штики / І швидше світла хід думок, / І все життя вміщає крок… (ВСл 9:22);

Погонич-комбат – ім., ч. р., Я, мов зачуханий, брудний верблюд, / Життям змордований, навючений, горбатий, / І, як верблюд, горбачуся й терплю / І слухаюсь погонича-комбата. (ВСл 9:59);

Подружка-однокласниця – ім., ж. р., Не подружка-одкласниця, / яка ноги розставляла ширше, / ніж того вимагала віолончель, / а дівчинка, що дивувалася: / – Невже такий величезний рояль / поміститься у такій / тісній кімнаті?! (ВСл 11:161);

Поет-авангардист – ім., ч. р.,  Оцей кульгавий кіт / з підбитим оком – / відомий всім поет-авангардист. (ВСл 5:78);

Попрошкувати – дієсл., Спиняюся, вагаючись: / попрошкувати в завтра, / чи повернутися у вчора? (ВСл 5:27);

Початківець-йог – ім., ч. р., До речі, раджу початківцям-йогам / використовувати праску замість подушки, / це сприяє концентрації уваги. (ВСл  2:11);

Приблуда-правда – ім., ж. р., Приблуда-правда ледь жива, / І віджили своє чесноти. (ВСл 7:65);

Птах-прочанин – ім., ч. р.,  Птахи-прочани натхненно палять ноти.(ВСл 6:130);

С

Сивувато-срібний – прикм., … на долоню мені опустився голуб / чорний із сивувати-срібним відблиском… (ВСл 5:187);

Славко-зв’язківець – ім., ч. р., І відчуваю враз, як пахне / розпанаханий живіт Славка-зв’язківця.(ВСл 6:92);

Смарагдово-зелений – прикм., Така смарагдово-зелена, / аж зеленіють очі у Творця, аж зеленіє кров у венах. (ВСл 5:67);

Смерть-повія – ім., ж. р., Реготала смерть-повія / З дірочки віл «бура». (ВСл 7:8);

Солдат-каліка – ім., ч. р., Солдат-каліка знає, що вона фригідна, але приховує це, як власний комплекс меншовартості.(ВСл 6:150);

Сосна-свіча – ім., ж. р., Щоніч палив сосну-свічу, / та світло в темряві мовчало, / і тільки ти в мені звучала, / лише тебе я чув і чув. (ВСл 2:129);

Спасіння-трунок – ім., с. р., Проси води – спасіння-трунку, / І хмар на небо попроси. (ВСл 9:13; ВСл 15:18);

Сторозп’ятий – дієприкм., Осінній сніг лежить, неначе сіль / на рані сторозп’ятої Вітчизни. (ВСл 12:7);

Стюардеса-смерть – ім., ж. р., Всміхалась / стюардеса-смерть / усмішкою Джоконди.(ВСл 6:167);

Сусід-небіжчик – ім., ч. р., … неприємно мати сусіду-небіжчика, навіть якщо він свіжий.(ВСл 6:139);

У

Уочевиднювати – дієсл., Щоранку за мною приїжджає / порожній автобус, / котрий мене нікуди не везе, / а тільки уочевиднює / мою самотність. (ВСл 14:28);

Ф

Фабрика-вертеп – ім., ж. р., Несе нас течія дороги / Усіх на фабрику-вертеп, / Де із шедеврів Пана Бога / Штампують славний ширпотреб. (ВСл 7:86);

Філософ-оптиміст – ім., ч. р., «…Тут головне не форма – зміст…» – / Втішав філософ-оптиміст. (ВСл 9:33; ВСл 15:46);

Х

Хилиткий – прикм., Хилиткий силует / Місіми / на голій стіні: / – Поговоримо, / як самурай із самураєм?... (ВСл 3:111);

Хлопчик-вечір – ім., ч. р., Застрягло сонце в вітах, / а хлопчик-вечір знизу: Злазь! (ВСл 3:209; ВСл 11:126);

Ц

Цнотливиця – ім., ж. р., Лежу горілиць на землі, / і земля піді мною гола, / наче матрац, / під цнотливицею.(ВСл 3:198; ВСл 11:115);

Ч

Черепаха-Матір – ім., ж. р., У час, коли вона молиться / і дякує Черепасі-Матері, / я з високої скелі / спостерігаю, як повз безлюдний острів / пропливають безлюдні кораблі. (ВСл 2: 99);

Черепаха-самець – ім., ч. р., На стегнах у жінки – / морські водорості, / а на піску – / сліди сорока тисяч черепах-самців. (ВСл 2:99);

Чудо-квітка – ім., ж. р., То чорна ластівка, / то білий лебідь, / то дощ в очах, / то дощ на небі, / то диво-світло, / то чудо-квітка, / то звідусіль, / а то нізвідки… (ВСл 5:23);

Ш

Ширпотреб – ім., ч. р., Несе нас течія дороги / Усіх на фабрику-вертеп, / Де із шедеврів Пана Бога / Штампують славний ширпотреб. (ВСл 7:86);

Шмаркаль ім., ч. р., Мій ніс ще не до решти втратив нюх, / та вже давно не ловить вітру – / порадник кепський: / узимку повний шмаркалів, / у спеку сходить кровю. (ВСл 6:92);

Я

Ягнято-вовк – ім., ч. р., Попереду й позаду мене люди - / ягнято-вовки і вовко-ягнята.(ВСл 6:98).


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

16970. Підсумкові функції в SQL 75 KB
  Практична робота №12 Тема: Підсумкові функції в SQL. Мета: Ознайомитися з основними підсумковими функціями мови SQL. Закріпити одержані теоретичні відомості виконуючи запити різного рівня складності. Обладнання: персональний комп'ютер з встановленою операційною си
16971. Сортування і групування даних 74.5 KB
  Практична робота №13 Тема: Сортування і групування даних Мета: навчитися розділяти одержані дані на групи так щоб їх легко було сприймати. Обладнання: персональний комп'ютер з встановленою операційною системою Windows система управління базами даних Access або Ms SQL Server. ...
16972. Зміна представлення даних при висновку 64 KB
  Практична робота №14 Тема: Зміна представлення даних при висновку. Мета: Навчитися застосовувати різні функції для роботи з символьними рядками. Обладнання: персональний комп'ютер з встановленою операційною системою Windows система управління базами даних Access або Ms SQ...
16973. Використовування псевдонімів для імен таблиць. Підзапит 72.5 KB
  Практична робота №15 Тема: Використовування псевдонімів для імен таблиць. Підзапит. Мета: Навчитися використовувати підзапити в SQL; використовування псевдонімів для імен таблиць. Обладнання: персональний комп'ютер з встановленою операційною системою Windows система уп...
16974. Внесення змін в базу даних 52.5 KB
  Практична робота №16 Тема: Внесення змін в базу даних. Мета: Навчитися вносити зміни в базу даних використовуючи команди INSERT UPDATE DELETE. Обладнання: персональний комп'ютер з встановленою операційною системою Windows система управління базами даних Access або Ms SQL Server. ...
16975. Використовування операторів EXISTS, ANY, ALL, і SOME 73 KB
  Практична робота №17 Тема: Використовування операторів EXISTS ANY ALL і SOME. Мета: Навчитися складати підзапити використовуючи спеціальні оператори EXISTS ANY ALL і SOME як аргументи підзапитів. Обладнання: персональний комп'ютер з встановленою операційною системою Windows сис
16976. Способи створення баз даних операторами DDL 52.5 KB
  Практична робота №18 Тема: Способи створення баз даних операторами DDL. Мета: Навчитися створювати бази даних додавати і видаляти атрибути за допомогою операторів DDL. Обладнання: персональний комп'ютер з встановленою операційною системою Windows система управління баз...
16977. Облік майна по матеріально-відповідальних особах 74.5 KB
  Практична робота №19-24 Тема: Індивідуальне завдання. Дослідження предметної області. Мета: Ознайомиться з предметною областью та дослідити її. Обладнання: Персональний компютер з встановленою операційною системою Windows система управління базами даних Access або Ms SQL ...
16978. ВИДЫ ДОСТУПА К ИНТЕРНЕТУ 39.5 KB
  ДОКЛАД по ВПЗ на тему: ВИДЫ ДОСТУПА К ИНТЕРНЕТУ Виды подключения к Интернету В настоящее время известны следующие способы доступа в Интернет: 1. DialUp когда компьютер пользователя подключается к серверу провайдера используя телефон– коммутируемый досту