6412

Власність та економічні інтереси в системі економічних відносин

Реферат

Экономическая теория и математическое моделирование

Власність та економічні інтереси в системі економічних відносин. Власність, її сутність, форми і місце в економічній системі Власність - складна і багатогранна категорія, яка виражає всю сукупність суспільних відносин - економічних, соці...

Украинкский

2013-01-03

265 KB

13 чел.

Власність та економічні інтереси в системі економічних відносин

1. Власність, її сутність, форми і місце в економічній системі

Власність — складна і багатогранна категорія, яка виражає всю сукупність суспільних відносин — економічних, соціальних, правових, політичних, національних, морально-етичних, релігійних тощо.

Значення власності в економічній  системі:

  •  зумовлює спосіб поєднання робітника із  засобами виробництва,
  •  мету функціонування і розвитку економічної системи,
  •  визначає соціальну і політичну структуру суспільства,
  •  визначає характер стимулів трудової діяльності і спосіб розподілу  результатів праці (рис. 4.1).

Рис. 4.1.. Місце власності в економічній системі

Спочатку власність розглядалась як відношення людини до речі, тобто як фізична наявність цієї речі у людини і можливість її використання. Однак із розвитком суспільства та  накопиченням наукових знань уявлення про власність змінювалось.

Речі самі по собі не власність, так само як золото чи срібло за своєю природою не є грошима. Вони перетворилися в гроші лише за певних економічних відносин. Це стосується і власності.

Головною її характеристикою є не річ і не відношення людей до речей, а те, ким і як  привласнюється річ, як таке привласнення зачіпає інтереси інших людей.

Певна річ стає власністю, тобто економічною категорією, лише тоді, коли з приводу її привласнення люди вступають між собою в певні економічні відносини. Відповідно, власність  виражає відносини між людьми з приводу привласнення речей.

Інакше кажучи, соціально-економічна сутність власності розкривається і реалізується не в системі зв'язків "людина — річ", а в площині взаємодії "людина — людина" з приводу  привласнення об'єктів власності.

Привласнення — процес, що виникає у результаті поєднання об'єкта і суб'єкта привласнення, тобто це  конкретно-суспільний спосіб оволодіння річчю.

Головним об'єктом привласнення в економічній системі, який визначає її соціально-економічну форму, цілі й інтереси є привласнення засобів виробництва і його результатів.

Власність — це сукупність відносин між суб'єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів. 

Варто зауважити, що категорія "привласнення" породжує свій антипод — категорію "відчуження".

Відчуження — це позбавлення суб'єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи іншим об'єктом  власності.

Суперечність в системі  "привласнення — відчуження" є внутрішнім джерелом саморозвитку відносин власності. Саме в цьому полягає могутній позитивний заряд цього діалектичного зв'язку.

Відносини власності утворюють певну систему, що містить у собі три види відносин:

— відносини з приводу привласнення об'єктів власності;

— відносини з приводу економічних форм реалізації  об'єктів власності (тобто одержання від них доходу);

— відносини з приводу господарського використання об'єктів власності.

Рис. 4.2. Система відносин власності

Відносини власності виявляються через суб'єкти та  об'єкти власності.

Об'єкти власності — це все те, що можна привласнити чи відчужити:

— засоби виробництва в усіх галузях народного господарства;

— нерухомість (будинки і споруди, відокремлені водні  об'єкти, багаторічні насадження тощо);

— природні ресурси (земля, її надра, ліси, води тощо);

— предмети особистого споживання та домашнього вжитку;

— гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них;

— інтелектуальна власність, тобто духовно-інтелектуальні, інформаційні ресурси та продукти (твори літератури і  мистецтва, досягнення науки і техніки, відкриття, винаходи, ноу-хау, інформація, комп'ютерні програми, технології тощо);

— культурні та історичні цінності;

— робоча сила.

Суб'єкти власності — це персоніфіковані носії відносин власності:

— окрема особа (індивідуум) — людина як носій майнових і немайнових прав та обов'язків;

74

— юридичні особи — організації, підприємства, установи, об'єднання осіб усіх організаційно-правових форм;

— держава в особі органів державного управління, муніципалітети (органи місцевого управління та самоврядування);

— декілька держав або всі держави планети.

Власність має і правовий аспект, виступаючи як юридична категорія.

Юридичний аспект власності реалізується через право власності.

Право власності — це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і  юридичних осіб, які складаються між ними з приводу  привласнення й використання об'єктів власності.

Завдяки цьому економічні відносини власності набувають характеру правовідносин, тобто відносин, учасники яких  виступають як носії певних юридичних прав і обов'язків.

Право власності визначається основними правочинностями — володіння,  користування і розпорядження.

Рис. 4.3. Сукупність правочинностей власника

Повна реалізація прав власності можлива лише за наявності і взаємозв'язку відносин володіння, користування й розпорядження. Суб'єкти, які тимчасово отримують право на володіння і користування чужою власністю (наприклад,  орендар) без права на розпорядження, не є повними власниками.

У сучасній економічній науці й господарській практиці розвинутих країн Заходу застосовується ширша і більш  деталізована система прав власності. Так, англійським юристом представником інституціоналізму А. Оноре запропонована система прав власності, яка складається з 11 елементів.

1. Право володіння.

2. Право користування.

3. Право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ).

4. Право на дохід (право на володіння результатами  використання благ).

5. Право суверена на капітальну вартість (право на  використання, відчуження, зміну чи знищення блага).

6. Право на безпеку (право на захист від експропріації або від пошкодження в навколишньому середовищі).

7. Право на передачу благ у спадок.

8. Право на безстроковість володіння благом.

9. Заборона на використання шкідливим способом.

10. Право на відповідальність (можливість стягнення блага

на сплату боргу).

11. "Зворотний" характер прав власності, тобто повернення переданих кому-небудь правочинностеи після закінчення терміну угоди або достроково у випадку порушення її умов тощо.

Така деталізація юридичних прав власності має не  самодостатній характер, а має на меті гарантувати суб'єкту  необхідні й достатні права для прийняття оптимальних економічних рішень.

Отже, між власністю як економічною і як юридичною категоріями є тісний взаємозв'язок.

Власність як економічна категорія виражає відносини між людьми з приводу привласнення об'єктів власності й перш за все засобів виробництва та його результатів.

Власність як юридична категорія відображає законодавче закріплення економічних відносин між фізичними і юридичними особами з приводу володіння, користування й розпорядження об'єктами власності через систему юридичних законів і норм.

Таким чином, власність характеризує діалектичний взаємозв'язок економічних та юридичних відносин, у якому економічні відносини власності є первинними, базисними, а юридичні —  вторинними, похідними, оскільки зумовлюються економічними відносинами.

Найскладнішою проблемою економічної науки є проблема форм власності. Існують два підходи до класифікації форм власності:

  •  вертикально-історичний
  •  горизонтально-структурний.

1. Вертикально-історичний підхід визначає історичні форми власності, які зароджуються у процесі тривалої еволюції суспільства, і зміни однієї форми власності іншою (рис. 4.4.).  

Кожному етапу розвитку людського суспільства відповідає певна форма власності, яка відбиває досягнутий рівень розвитку  продуктивних сил, особливості привласнення засобів і результатів виробництва та основного суб'єкта, який концентрує права власності.

Рис. 4.4. Еволюція форм власності

На перших етапах розвитку людство протягом тисячоліть  використовувало колективні форми власності, спочатку у формі племінної, а потім — общинної власності. Низький рівень розвитку продуктивних сил зумовлював те, що люди могли тільки спільно (колективно) добувати засоби до існування і спільно їх споживати. Лише в такий спосіб людство могло вибороти своє право на життя.

Згодом розвиток продуктивних сил, вдосконалення самої людини, зміни умов її життя приводять до формування нового типу власності — приватної. 

Ці два типи власності (суспільна й  приватна) на різних етапах історичного розвитку суспільства  виявлялися в найрізноманітніших конкретно-історичних формах, відображаючи соціально-економічну природу панівного  суспільного ладу (рис. 4.4.).

Для первіснообщинної форми власності характерні однакові права всіх членів общини на панівний об'єкт власності — землю, а також на засоби праці й результати виробництва.

Рабовласницька форма власності характеризується  абсолютною концентрацією прав власності рабовласника на засоби виробництва, результати праці й на працівника (раба).

Феодальна власність передбачає абсолютні права власності феодала на землю й обмежені права на працівника (селянина-кріпака).

Капіталістична власність характеризується зосередженням прав власності підприємця на засоби та результати праці і відсутністю власності на найманого робітника, який має  особисту свободу.

2. Горизонтально-структурний підхід визначає класифікацію економічних форм власності, а також її види і типи.

Умовами і критеріями означеної класифікації є:

  •  рівень розвитку продуктивних сил,
  •  характер поєднання працівника із засобами виробництва,
  •  ступінь правочинностей суб'єкта на ресурси, результати й управління виробництвом, механізм  розподілу доходу тощо.

Основні типи власності:

1. Приватна власність — це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпорядження  об'єктом власності та отримання доходу належить приватній  (фізичній чи юридичній) особі.

Приватний тип власності виступає як сукупність форм: індивідуально-трудової, сімейної, індивідуальної з використанням найманої праці, партнерської і корпоративної форм власності (рис.4.5).

Рис. 4.5. Сучасні форми приватної власності

Індивідуально-трудова власність характеризується тим, що фізична особа в підприємницькій діяльності одночасно  використовує власні засоби виробництва і свою робочу силу.

Якщо в господарстві використовується праця членів сім'ї, така власність має вигляд сімейної трудової власності (наприклад, фермерське сімейне господарство).

Індивідуальний приватний власник може використовувати в господарстві й працю найманого робітника (постійно чи на сезонних роботах).

Партнерська власність є об'єднанням капіталів або майна кількох фізичних чи юридичних осіб з метою здійснення спільної підприємницької діяльності із збереженням  своєї частки внесеного ним  капіталу чи майна.

Корпоративна (акціонерна) власність — це капітал,  утворений завдяки випуску і продажу акцій, а також інше майно, придбане в результаті  господарської діяльності. Особливість корпоративної власності полягає в тому, що акціонерний капітал поєднує приватну  власність і колективну форму її використання.

Корпоративний сектор в Україні об'єднує 17 млн індивідуальних акціонерів, у т. ч. понад 14 млн дрібних, які з'явилися внаслідок масової приватизації. Цей сектор посідає  найвагоміше місце в українській економіці, на його частку припадає  майже 75 % виробництва ВВП.

2. Суспільна власність означає спільне (рівноправне) привласнення засобів виробництва і його результатів. У цих умовах основною формою індивідуального привласнення стає розподіл доходу, а мірою його розподілу — праця.

Суспільна власність існує у двох формах: державній і  колективній (рис. 4.6.).

Рис. 4.6. Сучасні форми суспільної власності

Державна власність — це така система відносин, за якої абсолютні права на управління і розпорядження власністю здійснюють органи (інститути) державної влади. Вона поділяється на:

  •  загальнодержавну — це спільна власність усіх громадян країни, яка не поділяється на частки і не  персоніфікується між окремими учасниками економічного процесу. Об'єктами державної власності є природні ресурси (земля, її надра, ліси, води, повітряний простір), енергетика, транспорт, зв'язок, дороги, навчальні  заклади, заклади національної культури, фундаментальна наука, оборонні та космічні об'єкти тощо;
  •  муніципальну (комунальну) власність — це власність, яка перебуває в розпорядженні регіональних державних органів (області, міста, району тощо).

До колективної форми власності відносять:

  •  кооперативну власність — це об'єднана власність членів окремого кооперативу, створена на добровільних засадах для здійснення спільної діяльності. Власність кооперативу  формується в результаті об'єднання майна, грошових внесків його членів і доходів, одержаних від їхньої спільної трудової  діяльності. Кожен член кооперативу має однакові права на  управління та дохід, який розподіляється відповідно до внесеного паю і трудового вкладу членів кооперативу.
  •  власність трудового колективу — спільна власність,  передана державою чи іншим суб'єктом у розпорядження колективу підприємства (на умовах викупу чи оренди), яка  використовується відповідно до чинного законодавства. Колективна власність може існувати в різних видах залежно від джерела викупу. Якщо підприємство викуплене за рахунок накопиченого прибутку, то створюється неподільна власність колективу підприємства. Якщо підприємство було викуплено за рахунок особистих доходів його працівників, то утворюється пайова власність.
  •  власність громадських і релігійних об'єднань створюється за рахунок власних коштів, пожертвувань громадян чи організацій або шляхом передачі державного майна. Суб'єктами такої власності є партії, профспілки, спортивні товариства,  церкви та інші громадські організації.

3. Змішана власність поєднує різні форми власності — приватну, державну, колективну, кооперативну та інші, в тому числі й власність іноземних суб'єктів (рис. 4.7.).

Рис. 4.7. Сучасні форми змішаної власності

4. Комбіновані форми власності. У розвинутих країнах  Заходу з метою забезпечення ефективнішого функціонування виробництва відбувається процес об'єднання підприємств різних форм власності, однак за умови збереження кожною із них своєї базової якості. У результаті створюються  комбіновані форми власності: концерни, трести, холдинги, фінансово-промислові групи та інші об'єднання.

В Україні в результаті реформування відносин власності на основі роздержавлення й приватизації склались і законодавчо закріплені такі форми власності:

приватна;

— колективна;

— державна.

Допускається також існування змішаних форм власності, власності інших держав, власності міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав.

Сучасна економіка розвинутих країн перебуває на порозі постіндустріального розвитку і характеризується динамізмом та новітніми тенденціями в розвитку відносин власності:

1) подальше розширення плюралізму форм власності —  приватної (великої, середньої, дрібної, сімейної), корпоративної,  колективної, кооперативної, державної тощо. Завдяки цьому забезпечується конкуренція і ефективне функціонування економіки в цілому;

2) значне поширення змішаних і комбінованих форм власності, де провідна роль належить корпораціям і великим фірмам;

3) посилення процесів демократизації і соціалізації відносин власності: створюються асоційовані форми власності трудових колективів, збільшується частка акцій серед працівників фірм, вони залучаються до управління і розподілу доходів, забезпечуються дешевим житлом, медичним обслуговуванням тощо;

4) прогресивна зміна структури об'єктів власності: пріоритетними стають такі об'єкти власності, як наукові знання, інформація, комп'ютерні програми, нові технології, космічні об'єкти, висококваліфікована робоча сила, духовні блага тощо;

5) розширюються форми та об'єкти міжнародної власності на основі поглиблення міжнародного поділу праці й посилення економічних зв'язків між країнами.

2. Сутність та структура економічних потреб суспільства

Потреба — це нужда в чому-небудь, об'єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку  людини, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній збудник активності.

Потреби відбивають внутрішні спонукальні мотиви діяльності людей, які  визначають за певними критеріями:

— фізіологічні потреби, зумовлені існуванням і розвитком людини як біологічної істоти (їжа, одяг, житло тощо);

— соціальні потреби, зумовлені соціальною (суспільною) природою людини (спілкування, суспільне визнання, самореалізація тощо);

— духовні потреби, зумовлені розвитком людини, як  особистості (творчість, самовдосконалення, самовираження тощо).

Зазначена класифікація є умовною, оскільки фізіологічні, соціальні та духовні потреби переплітаються і взаємодіють між собою, утворюючи цілісну систему.

За критерієм нагальності потреб та ієрархічності взаємозв'язків між ними вирізняються моделі Ф. Герцберга, А. Маслоу, К. Альдерфера.

Так, "піраміда потреб" А. Маслоу ілюструє стійку ієрархію переваг, відповідно до якої кожна наступна група потреб виявляється та задовольняється після задоволення потреб  попереднього рівня (рис. 4.8.).

Рис. 4.8. Модель ієрархії людських потреб А.Маслоу

"Людина — це піраміда потреб з біологічними в основі і духовними на вершині, — писав А. Маслоу

Потреби задовольняються у процесі споживання. Засоби задоволення людських потреб називаються благами.

Благо — будь-яка корисність (предмет, явище, процес), яка задовольняє людську потребу. Розрізняють такі блага:

- неуречевлені (сонячне світло, здоров'я, спілкування, знання) й уречевлені (дари природи, а також продукти праці: їжа, одяг, житло тощо);

- неекономічні (дарові, необмежені, надані природою без зусиль людини; їхні обсяги перевищують наявні людські  потреби);

-  економічні (обмежені; такі, що є результатом чи об'єктом економічної діяльності; їхні обсяги обмежені порівняно з  існуючими потребами).

Економічні потреби — це потреби в економічних благах. Носіями економічних благ є найрізноманітніші товари та послуги.

Комплексне вивчення системи економічних потреб зумовлює необхідність їхньої класифікації за такими критеріями:

I. За характером виникнення:

— первинні (базові), пов'язані із самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло тощо;

— вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації: модний одяг, комфортне житло, інформація та ін.

II. За засобами задоволення:

— матеріальні (потреби в матеріальних благах);

— нематеріальні (духовні потреби).

III. За нагальністю задоволення:

— першочергові (предмети першої необхідності);

— другорядні (предмети розкоші).

IV. За можливостями задоволення:

— насичені, вгамовні (мають чітку межу і можливість повного задоволення);

— ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені  повністю, не мають меж насичення).

V. За участю у відтворювальному процесі:

— виробничі (потреби у засобах виробництва);

— невиробничі (потреби у споживчих благах).

VI. За суб'єктами вияву:

— особисті (виникають і розвиваються у процесі  життєдіяльності індивіда);

— колективні, групові (потреби групи людей, колективу);

— суспільні (потреби функціонування та розвитку  суспільства в цілому).

VII. За кількісною визначеністю та мірою реалізації:

— абсолютні (перспективні потреби, які мають  абстрактний характер і є орієнтиром економічного розвитку);

— дійсні (формуються залежно від досягнутого рівня  виробництва і є суспільною нормою для певного періоду);

— платоспроможні (визначаються платоспроможним попитом);

— фактичні ( задовольняються наявними товарами та  послугами).

Система економічних потреб є складною і постійно розвивається. Структура потреб, їхній обсяг, способи та рівень  задоволення безперервно змінюються: модифікуються, ускладнюються, вдосконалюються у процесі історичного розвитку  людської цивілізації.

На думку видатного українського дослідника М.Х. Бунге, "в ученні про потреби можна назвати найбільш  правдоподібними такі три положення:

1) розвиток як окремих осіб, так і цілих суспільств, без розвитку потреб не можливий;

2)  розвиток індивіда залежить від гармонійного розвитку  притаманних йому потреб;

3) розвиток суспільства передбачає  відповідність між потребами приватних осіб, з яких складається суспільний союз".

Прагнення задовольнити зростаючі потреби є спонукальним мотивом удосконалення економічної  діяльності, нарощування виробництва економічних благ та  поліпшення їхніх якісних характеристик.

Всезагальний економічний закон зростання потреб: безперервний розвиток потреб є рушійною силою економічного та духовного прогресу людства, що, у свою чергу, стимулює появу все нових і нових потреб.

Рис. 4.9. Взаємовплив потреб і виробництва

Таким чином, потреби і виробництво перебувають у суперечливій залежності взаємовпливу та взаємозумовленості забезпечують безперервність суспільного відтворення. (рис. 4.9.)

Удосконалення структури потреб відображає процес розвитку людської особистості та сприяє переходу:

— від домінування матеріальних до пріоритетного  розвитку духовних потреб, пов'язаних із творчістю, пізнанням,  самовдосконаленням ;

— від масового виробництва та споживання до індивідуалізації потреб та засобів їхнього задоволення;

— від прагнення безперервного нарощування обсягів  споживання до розумного самообмеження;

— від речової структури споживання до переважання у ній послуг.

Вирішення суперечності міме невгамовністю та  безмежністю потреб і обмеженістю ресурсів породжу є проблему  вибору, визначає мету економічної діяльності (рис. 4.10).

Рис. 4.10. Проблема вибору як наслідок суперечності між  безмежністю потреб

та обмеженістю ресурсів

Виявлення потреб споживачів і вміння задовольнити ці потреби одночасно з вирішенням завдань раціонального використання  обмежених ресурсів стає вирішальною передумовою успіху  підприємницької діяльності.

3. Економічні інтереси, їхня класифікація та взаємодія

"Економічні відносини кожного суспільства проявляються насамперед як інтереси" — ці слова належать Ф. Енгельсу.  

 

Рис. 4.11. Взаємозв'язок потреб та інтересів

Інтерес (від лат. interesse — мати важливе значення) — форма вияву потреби, усвідомлене прагнення людини до її задоволення.

Економічні інтереси — усвідомлене прагнення суб'єктів господарювання до задоволення економічних потреб, що є об'єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності.

Суб'єкти економічних інтересів — окремі індивіди, домогосподарства, колективи (групи) людей, суспільство в цілому.

Об'єкти економічних інтересів — економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

Економічні інтереси суспільства можуть бути класифіковані за різними критеріями, а саме:

За суб'єктами:

— особисті;

— колективні, групові;

— суспільні.

За нагальністю, важливістю:

— головні, першочергові;

— другорядні.

За часовою ознакою:

— поточні;

— перспективні.

За об'єктами:

— майнові;

— фінансові;

— інтелектуальні тощо.

За ступенем усвідомлення:

— дійсні;

— уявні.

За можливостями реалізації:

— реальні;

— утопічні.

За територіальною ознакою:

— муніципальні;

— регіональні;

— національні;

— об'єднання держав;

— загальнолюдські (глобальні).

У ринковій економіці:

— економічні інтереси домашніх господарств спрямовані на максимізацію загальної корисності з урахуванням існуючих цін і доходів;

— економічні інтереси підприємців спрямовані на  максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення  конкурентоспроможності продукції;

— економічні інтереси держави спрямовані на реалізацію потреб суспільства в цілому.

Водночас державні та муніципальні службовці, покликані здійснювати заходи щодо практичної реалізації зазначених  інтересів, є носіями особистих потреб, які не завжди збігаються із суспільними. Зазначена суперечність породжує корупцію — негативне соціальне явище, пов'язане зі зловживанням  державною владою, корисливим використанням службовцями  офіційних повноважень, авторитету та можливостей їх реалізації для отримання особистих вигод в особистих чи вузькогрупових  корпоративних інтересах.

Основні форми корупції: хабарництво, зловживання посадовим становищем, перевищення владних або посадових  повноважень, розкрадання державного або колективного майна,  нецільове використання бюджетних коштів тощо.

Практика засвідчує, що основними інструментами  подолання корупції є:

— контроль за дотриманням законності та забезпечення прозорості діяльності органів державної влади;

— чітка специфікація прав власності;

— конкурсне розміщення державних і муніципальних  замовлень, надання прав на оренду нерухомості тощо;

— гласність у питаннях надходження та використання бюджетних коштів;

— впровадження принципу "єдиного вікна", за якого всі необхідні документи для реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності розглядає уповноважений орган управління.

Система взаємопов'язаних і взаємодіючих інтересів суспільства завжди суперечлива. Тому кожне суспільство постає перед проблемою пошуку ефективного механізму їхнього узгодження. Єдність інтересів досягається у процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.

Шляхи поєднання економічних інтересів:

— субординоване підпорядкування одних економічних  інтересів іншим;

— координоване узгодження різнобічних інтересів усіх  економічних суб'єктів.

Проблема співвідношення та пріоритетності інтересів економічних суб'єктів залишається до цього часу дискусійною.  Механізм їхнього узгодження визначається сутністю економічної системи.

Командно-адміністративна економіка характеризується жорсткою субординацією економічних інтересів на основі пріоритетності державного інтересу, який ототожнюється із суспільним і протиставляється колективним та особистим інтересам.

Ігнорування ролі та значення особистого інтересу як потужного чинника соціально-економічного прогресу, підпорядкування його державному в умовах командно-адміністративної економіки спричиняє  неузгодженість системи економічних інтересів, у тому числі:

— спотворення мотиваційної поведінки економічних суб'єктів;

— пригнічення стимулюючої ролі потреб;

— послаблення відповідальності та стимулів до високоефективної праці;

— втрату трудових цінностей і соціальних установок  населення;

— розвиток психології утриманства й економічної залежності від держави.

У  ринковій економіці домінує особистий інтерес споживача. Практика успішного розвитку передових західних країн засвідчує, що не субординація, а координація інтересів є найефективнішим засобом їхнього узгодження та реалізації (рис. 4.12.).

Рис. 4.12. Координація інтересів економічних суб'єктів у  ринковій економіці

Відстоювання та сприяння реалізації інтересів окремих груп у сучасному суспільстві набуло форми лобізму. Лобізм (від англ. lobby — кулуари) — вплив на законодавців і чиновників, спрямований на підтримку окремих підприємств, галузей, соціальних груп, верств, шляхом особистої зацікавленості посадовців.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

42017. Электротехнические дисциплины. Методические указания 1.41 MB
  Принятые обозначения I – действующее значение тока А; U – действующее значение напряжения В; Im – амплитудное значение тока А; Um – амплитудное значение напряжения В; E – действующее значение ЭДС В; Em – амплитудное значение ЭДС В; R – сопротивление резистора Ом; L – индуктивность катушки индуктивности Гн; C – емкость конденсатора Ф; r – активное сопротивление Ом; G – проводимость См; g – активная проводимость См; Z – полное сопротивление Ом; Y – полная проводимость См; z – комплексное...
42018. ТЕХНОЛОГИЯ КОНСТРУКЦИОННЫХ МАТЕРИАЛОВ 3.21 MB
  Изучение технологии и оборудование холодной сварки. Изучение технологии и оборудование электрической контактной сварки. Лабораторная работа 5 ИЗУЧЕНИЕ ТЕХНОЛОГИИ И ОБОРУДОВАНИЯ ХОЛОДНОЙ СВАРКИ Цель – изучить оборудование и усвоить технологические приёмы выполнения холодной сварки. Краткие теоретические сведения Сущность процесса холодной сварки металлов Холодная сварка выполняется в большинстве случаев без нагрева.
42020. Факторы, влияющие на результат измерений. Основной постулат метрологии. Погрешность измерений. Точность, сходимость и воспроизводимость измерений 19.35 KB
  В метрологической практике при проведении измерений необходимо учитывать ряд факторов, влияющих на результаты измерения. Это — объект и субъект измерения, средство измерения и условия измерения.
42021. Обработка строк и символов 47 KB
  Варианты заданий С помощью текстового редактора создать файл содержащий текст длина которого не превышает 1000 символов длина строки текста не должна превышать 70 символов. С помощью текстового редактора создать файл содержащий текст длина которого не превышает 1000 символов длина строки текста не должна превышать 70 символов. С помощью текстового редактора создать файл содержащий текст длина которого не превышает 1000 символов длина строки текста не должна превышать 70 символов.
42022. Использование классов на примере работы с простыми геометрическими фигурами 40.5 KB
  Варианты заданий Треугольник задаваемый координатами вершин. Прямоугольник задаваемый координатами своих левойверхней и правойнижней вершин стороны параллельны осям. Треугольник задаваемый координатами вершин. Прямоугольник задаваемый длинами своих диагоналей и координатами центра стороны параллельны осям.
42024. Наследование классов. Разработка простейшего производного класса 28.5 KB
  Цель работы: Разработка простейшего производного класса. В функции min организовать ввод конкретных параметров объекта с клавиатуры создание объекта экземпляра класса тестирование всех его методов как старых так и новых в текстовом режиме с выдачей соответствующих сообщений. Организовать исходный текст в виде пяти исходных файлов: заголовочный с описанием класса .h из предыдущей части задания; с реализацией методов функцийчленов класса .