64125

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ЗА МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ

Курсовая

Мировая экономика и международное право

Розкрити поняття міжнародного злочину та встановити, які саме діяння містять його ознаки; визначити компетенцію Міжнародного кримінального суду; охарактеризувати міжнародний та регіональний рівні співробітництва держав у боротьбі з міжнародної злочинністю.

Украинкский

2014-12-26

167 KB

5 чел.

Міністерство освіти і науки України

______________________________________ ___________________

Юридичний факультет

Курсова робота

на тему:

«КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ЗА МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ»

Виконала:

Студентка

___ курсу ___ групи

_______ форми навчання

_________ – 2014

ЗМІСТ

ВСТУП

  1.  ПОНЯТТЯ ТА СУТЬ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ЗА МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ
  2.  ПРИТЯГНЕННЯ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ДО КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ
    1.  Міжнародний кримінальний суд у сфері кримінальної відповідальності фізичних осіб за міжнародні злочини
    2.  Підстави притягнення до кримінальної відповідальності фізичних осіб за міжнародні злочини
    3.  Порядок притягнення фізичних осіб до міжнародної кримінальної відповідальності
  3.  РЕГУЛЮВАННЯ СПІВРОБІТНИЦТВА ДЕРЖАВ У ПРОТИДІЇ МІЖНАРОДНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ ФІЗИЧНИХ ОСІБ
    1.  Універсальні механізми регулювання кримінальної відповідальності фізичних осіб за міжнародні злочини
    2.  Регіональні механізми регулювання кримінальної відповідальності фізичних осіб за міжнародні злочини

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Тема даної курсової роботи дуже актуальна, адже на даний час в міжнародному праві зростає значення норм, що присвячені правовому статусу фізичної особи. З виникненням в міжнародному праві військових трибуналів такого явища як міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб дана тема стала більш актуальною. Зміни, що відбуваються останнім часом у сфері міжнародного правопорядку об’єктивно потребують адекватної реакції міжнародного права для запобігання порушень невід’ємних прав людини та нації, швидкої і постійної реакції на скоєння міжнародних злочинів.

Зауважимо, що з виокремленням міжнародного кримінального права як окремої самостійної галузі міжнародного публічного права та з появою поняття міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб, що свідчить про наявність у індивідів міжнародної деліктоздатності, серед зарубіжних юристів-міжнародників виникає чимало дискусій на предмет того, чи наділити фізичну особу міжнародною правосуб’єктністю.

Підкреслимо, що в Україні питання міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб не було предметом комплексного вивчення, а відтак необхідність його дослідження зумовлює актуальність обраної теми даної курсової роботи.

Питання міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб досліджували такі юристи-міжнародники: Г.І. Тункін, А.Н. Трайнін, Н.Н. Полянський, В. Грабар, М.Ю. Рагінський, С.Я.Розенбліт, В. Пелла, В.А. Василенко, І.І. Лукашук, Е.А. Пушкін, А.В.Наумов. На сьогодні цим питанням займаються такі видатні вчені – М. Шеріф Бассіоні, А. Ціммерман, О. Тріфтерер, В. Шабас, Ф. Кірш та інші.

Об’єктом дослідження є міжнародно-правові відносини, норми сучасного міжнародного права, що передбачають міжнародну кримінальну відповідальність фізичних осіб.

Предметом дослідження курсової роботи є фізична особа як суб’єкт міжнародного злочину, підстави для її притягнення до міжнародної кримінальної відповідальності.

Метою даної курсової роботи виступає правовий аналіз підстав та порядку притягнення фізичних осіб до кримінальної відповідальності за міжнародні злочини.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення наступних завдань:

  •  з’ясувати за яких підстав та умов фізична особа може бути притягнута до міжнародної кримінальної відповідальності;
  •  розкрити поняття міжнародного злочину та встановити, які саме діяння містять його ознаки;
  •  визначити компетенцію Міжнародного кримінального суду;
  •  охарактеризувати міжнародний та регіональний рівні співробітництва держав у боротьбі з міжнародної злочинністю.

Зауважимо, що методологічною основою курсової роботи є сучасні методи наукового пізнання, застосування яких обумовлене змістом і метою поставлених завдань.

Для цього у роботі було використано такі методи: порівняльно-правовий; діалектичний - при вивченні юридичної природи відповідальності фізичних осіб; формально-логічний – при характеристиці відповідальності фізичних осіб за міжнародні злочини; формально-догматичний (юридичний) - при здійсненні тлумачення окремих термінів та понять.

Структура даної курсової роботи та її послідовність частин обумовлені об'єктом, метою та завданнями дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, поділених на п’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

  1.  ПОНЯТТЯ ТА СУТЬ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ЗА МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ

Відповідальність - складне загально-соціальне явище. Будь-який конкретний вид відповідальності має розглядатися у світлі загального поняття. Не можна не помітити, що основна увага розробці цього загального поняття приділила юриспруденція. Проблема відповідальності активно обговорювалася у вітчизняній правовій літературі. Обговорення показало, наскільки складним явищем представляється відповідальність. [11]

У сучасній зарубіжній і особливо радянській доктрині міжнародного права проблемам відповідальності приділяється значна увага. У той же час багато її аспекти досліджені недостатньо. До прикладу, робота Ю. В. Манійчука певною мірою заповнює цей пробіл.

Автор спирається на основні радянські та зарубіжні теоретичні розробки. Книга солідно ілюструється прикладами з договірної та судової (арбітражної) практики, в ній використані численні документи Комісії міжнародного права ООН. [15]

В першу чергу зауважимо, що кожне міжнародно-протиправне діяння суб'єкта міжнародного права тягне за собою міжнародну відповідальність. Міжнародно-протиправне діяння може являти собою одне або більше дій або бездіяльності або їх поєднання. Факт наявності міжнародно-протиправного діяння обумовлюється, по-перше, вимогами зобов'язання, яке було порушено, по-друге, чудові умови для такого діяння.

Підкреслимо, що відповідальність фізичних осіб за міжнародні злочини найчастіше настає за умови, що їхні злочинні дії пов’язані зі злочинною діяльністю держави. Офіційний статус особи не звільняє її від кримінальної відповідальності. Тому зараз загальновизнаними є норми вироку Нюрнберзького трибуналу. По-перше: «Злочини проти міжнародного права вчиняються людьми, а не абстрактними категоріями, і тільки шляхом покарання  окремих  осіб,  які  скоїли  такі  злочини,  можуть  бути  виконані  норми міжнародного права…». Це положення безпосередньо обґрунтовує наявність та необхідність саме індивідуальної відповідальності фізичних осіб. А по-друге: «Принцип міжнародного права, який в окремих випадках захищає представника держави, не може бути застосований до дій, які засуджуються як злочинні за міжнародним правом». Принцип індивідуальної кримінальної відповідальності фізичних осіб знайшов своє відображення також у статутах Міжнародного трибуналу для колишньої Югославії (ст. 7) і Міжнародного кримінального трибуналу для Руанди (ст. 6), а також у Римському Статуті Міжнародного кримінального суду. Так, згідно з ч. 1 ст. 25 Римського Статуту визначено юрисдикцію  Суду  щодо  фізичних  осіб,  незалежно  від  того,  чи  є  вони  представниками державної влади, чи приватними особами [4].

Необхідно зазначити, що відносно питання ефективності індивідуальної кримінальної відповідальності в першу чергу може виникнути питання доцільності й впливовості такого виду міжнародної відповідальності, адже існує достатньо інших  видів  міжнародно-правової  відповідальності  за  міжнародні  злочини. Частково відповідь на це питання вже була дана. Кримінальна відповідальність за злочини є обґрунтованою,  адже  відповідальність  за  злочинні  дії  осіб  не  може  перекладатися  на  міжнародні організації,  органи  держави  або  державу  взагалі.  Суть  кримінальної відповідальності саме і полягає в настанні для фізичної особи негативних обмежень прав і свобод за скоєння злочину [21, c.28].

Затверджуючи принцип індивідуальної кримінальної відповідальності, Міжнародний воєнний трибунал у Нюрнберзі наголосив: «…Порушення  міжнародного  права  породжує індивідуальну відповідальність. Саме люди, а не абстрактні організації, вчинюють злочини, зупинення яких необхідне як санкція  міжнародного права».

Проте зауважують, що фізична особа не може бути суб’єктом міжнародного злочину. З такою позицією не можна погодитись, адже вона може призвести до відродження доктрини державного акту, і тому зараз  інститут міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб є загальновизнаним.

Існує думка деяких авторів, що встановлення відповідальності винних фізичних осіб згідно з міжнародним  правом,  часто  всупереч  національному  праву  держави-правопорушника, є обмеженням суверенітету (фізичні особи фактично виключаються з юрисдикції держави-правопорушника). Підтримуючи цю  позицію,  інші  автори  вважають,  що  міжнародна  кримінальна відповідальність  фізичних  осіб  має  два  аспекти:  з  одного  боку,  це –  форма  політичної відповідальності держави, яка виявляється в обмеженні суверенітету,  а  з  іншого – кримінальна відповідальність конкретних  фізичних  осіб,  яка  випливає  з  норм міжнародного права [10].

Серед цілей індивідуальної кримінальної відповідальності за порушення норм міжнародного права слід назвати, насамперед, саме мету покарання винної у скоєнні міжнародного злочину особи у вигляді застосування до неї конкретних негативних  наслідків, передбачених санкціями норм міжнародного права. Також, дуже важливою метою кримінальної відповідальності є превенція – тобто запобігання повторення скоєного злочину. Виокремлюють загальну та спеціальну  превенції. Остання передбачає попередження повторного вчинення злочину винною особою. Що ж до загальної, то вона спрямована на попередження вчинення даного злочину іншими особами [14, c. 146].

Кажучи про міжнародну кримінальну відповідальність, слід зазначити, що вона має місце лише у випадках скоєння міжнародних злочинів. Доцільним буде розкрити поняття міжнародного злочину, та відмежувати його від транснаціональних злочинів та злочинів міжнародного характеру інших видів протиправних діянь, що порушують норми міжнародного права та в цілому світову безпеку й правопорядок, але при цьому відповідальність за їх скоєння настає за нормами національного права.

Таким чином, міжнародний злочин це діяння, яке є суспільно небезпечним умисним посяганням на життєво важливі інтереси міжнародного співтовариства, основи існування держав, народів та міжнародний правопорядок, за який встановлено відповідальність безпосередньо міжнародним правом, незалежно від того, чи вважаються такі діяння злочинними у державі, де їх було скоєно [13, с.436].

Що стосується злочинів міжнародного характеру, то вони в юридичній літературі називаються неоднаково: «міжнародні кримінальні злочини», «кримінальні злочини міжнародного характеру», «конвенційні злочини» і т.д., але ці розбіжності носять суто термінологічний характер і перераховані назви фактично є синонімами. Важливим для дослідження питання міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб є визначення поняття злочинів цього виду [1, c. 26].

Детально та обґрунтовано визначив цю групу злочинів І.І. Карпець. На його думку, це діяння, передбачені міжнародними угодами (конвенціями), що не відносяться до злочинів проти людства, але посягають на нормальні відносини між державами, завдають шкоду мирному співробітництву в різних галузях суспільних відносин (економічних, соціально-культурних, майнових і т.п.), а також організаціям і громадянам, карані або згідно з нормами міжнародних угод (конвенцій), ратифікованих в установленому порядку, або згідно з нормами національного кримінального законодавства.

Доречно звернути увагу на головну особливість злочинів міжнародного характеру. Хоч кримінальну відповідальність за їх скоєння й несуть фізичні особи, але вона настає за національними нормами кримінального, кримінально-процесуального і кримінально-виконавчого законодавства. Саме через це, злочини міжнародного характеру не розглядаються у контексті міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб [12, c. 278].

Як вище зазначалося, на думку більшості науковців, міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб є формою відповідальності держави, що полягає в обмеженні його суверенітету. Цим зумовлена найголовніша відмінність міжнародного злочину від злочину міжнародного характеру. У першому випадку міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб є формою та наслідком відповідальності саме держави, у другому ж випадку за скоєння злочину відповідають безпосередньо фізичні особи [28, c. 43].

Однак навіть у вітчизняній міжнародно-правовій літературі можна зустріти заперечення можливості існування інституту міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб.  

До прикладу, Ушаков Н.А. вважає, що «не існує міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб, і що достатньо існування форм кримінальної відповідальності за національними системами кримінального права». Проте автор не уточнює, чому інститут міжнародної кримінальної відповідальності індивідів не може існувати.

В інших джерелах він зазначає: «Щоб фізична особа була притягнута до міжнародної відповідальності, наприклад, за військові злочини, необхідно, щоб вона підпала під юрисдикцію іншої держави». Ця точка зору базується на радикальному запереченні визнання фізичної особи як суб’єкта міжнародного права, тому їй бракує наукового обґрунтування, адже автор не врахував, що, якщо правова система іноземної держави також не містить відповідних норм, то фізичні особи взагалі не будуть нести відповідальність за вказані злочини. А це свідчило б про безкарність останніх [25].

Також, ще одну думку стосовно відповідальності фізичних осіб за скоєння міжнародних злочинів виказав Ромашкін П.С. [4]. Її зміст полягає в тому, що особи, винні у міжнародних злочинах, можуть підпадати як під юрисдикцію міжнародного права, так і національного. Але і в останньому випадку їх відповідальність буде мати міжнародний кримінальний характер.

На думку Колосова Ю.М., було б вірно вважати, що відповідальність військових злочинців є об’єктом правовідносин між державами. У випадку міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб між державами виникають правовідносини, відповідно до яких вони мають право та зобов’язання покарати конкретних осіб. За таких обставин саме відповідальність фізичних осіб, а не самі фізичні особи є тим, з приводу чого між державами виникають міжнародні правовідносини, тобто об’єктом цих правовідносин. Проте сам індивід несе відповідальність, що випливає з норм міжнародного права, тобто є суб’єктом міжнародно-правої відповідальності [10].

Також зазначимо, що існує точка зору про виникнення в багатьох випадків не кримінальної відповідальності, а особливої відповідальності по відшкодуванню. Ця позиція досить аргументована С.Б. Раскалеєм [17].

Підводячи підсумок розділу, можна дійти висновку, що міжнародним злочином можуть визнаватись лише явища, надзвичайно небезпечні для існуючих мирних відносин та співпраці держав, і що фактично лише фізичні особи можуть бути притягнені до міжнародної кримінальної відповідальності, а відтак питання про міжнародну правосуб’єктність фізичних осіб щодо міжнародного публічного права має вирішуватися на новому рівні.

Юридичні підстави відповідальності фізичних осіб за міжнародні злочини – це обов'язкові приписи міжнародно-правових актів, кваліфікуючі окремі склади в якості міжнародних злочинів, відповідальність за які може бути покладена на фізичних осіб, і встановлюють принципи і норми покарання. [18, с. 169]

  1.  ПРИТЯГНЕННЯ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ДО КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ

  1.  Міжнародний кримінальний суд у сфері кримінальної відповідальності фізичних осіб за міжнародні злочини

Підкреслимо, що протягом усього часу свого функціонування Міжнародний кримінальний суд розвіяв усі сумніви щодо доцільності його створення, адже при створенні міжнародних військових трибуналів завжди виникали організаційні складнощі. При існуванні постійно діючого судового органу механізм притягнення фізичних осіб до міжнародної кримінальної відповідальності можна постійно вдосконалювати, що знаходить своє відображення у попередженні скоєння міжнародних злочинів.

Перед суддями Міжнародного кримінального суду поставлені жорсткі професійні вимоги. Оскільки вони мають не національні, а виключно міжнародні зобов’язання, то повинні дотримуватися основних цінностей діяльності Суду, як-от: незалежність від національної приналежності, відданість Суду та високий рівень сумлінності. Вони також повинні підтримувати та керуватися принципами, викладеними у Статуті, включаючи віру у права людини, гідність та цінність людської особистості, а також рівноправність чоловіків та жінок [23].

Зазначимо, що структура Суду побудована таким чином, щоб забезпечити максимальну ефективність діяльності Міжнародного кримінального суду на рівні вищого міжнародного кримінального судового органу. Структура його органів, кожен з яких має специфіку роботи, чітко визначена статтею 34 Статуту:

1) Президія. Судді, що входять до складу Президії, виконують свої функції на постійній основі з моменту свого обрання. Голова та перший та другий заступники Голови обираються абсолютною більшістю голосів суддів. Вони виконують свої функції протягом 3-річного строку або до завершення строку їх повноважень як суддів, в залежності від того, який з цих термінів збігає раніше. Вони можуть бути переобрані лише один раз.

До компетенції Президії Міжнародного кримінального суду належить:

  •  назначати державу відбування покарання щодо особи засудженої до позбавлення волі (далі – держава виконання вироку);
  •  вирішувати питання про виключення тієї чи іншої держави зі списку держав, які повідомили про готовність приймати засуджених на своїй території, якщо вона (Президія) не погоджується з висунутими вимогами такої держави;
  •  затверджувати будь-які поправки або додатки до вимог держав щодо питань, зазначених вище;
  •  розглядати питання щодо клопотання засуджених фізичних осіб або Прокурора про призначення або зміну держави виконання вироку;
  •  визначаючи межі необхідності, надавати дозвіл на отримання засудженою особою будь-якої допомоги, включаючи надання кваліфікованого усного перекладача;
  •  виконувати нагляд за виконанням рішень Суду;
  •  приймати рішення щодо дозволу тимчасової видачі засудженого до 3-ьої держави для здійснення переслідування лише за умови достатніх гарантій, що засуджений буде перебувати під вартою у цій державі та його буде повернуто до держави виконання вироку після здійснення переслідування;
  •  після проведення консультацій з Прокурором, засудженою особою, потерпілими або їх представниками приймає рішення щодо розпорядження майном чи активами або їхнього розподілу, що здійснюється під час впродовж виконання вироку Суду;
  •  встановлювати строки, в межах яких засуджені особи можуть можуть звертатися за наданням допомоги або оскаржувати рішення Суду.

Президія має коло повноважень щодо розпорядження бюджетними коштами Суду.

2) Судові палати. Саме ці органи покликані забезпечити виконання головної мети створення Міжнародного кримінального суду – це притягнення до відповідальності осіб винних у скоєнні міжнародних злочинів. Як зазначалося раніше до складу Міжнародного кримінального суду входить 3 судові палати: Палата попереднього провадження, Судова палата та Апеляційна палата.

Палата попереднього провадження  розпочинає свою діяльність фактично після звернення Прокурора щодо необхідності отримання інформації або заяв свідків, вивчення, збору та перевірки доказів, що можуть стати недоступними під час судового провадження (п.1(а) ст.56 Статуту). На прохання Прокурора Палата попереднього провадження також може вдаватися до заходів, що можуть бути необхідними для забезпечення ефективності та послідовності судового переслідування та для забезпечення прав захисту.

Стаття 61 (п.11) говорить: «Після затвердження обвинувачень відповідно до даної статті Президія створює Судову палату, що відповідає за проведення подальшого розгляду справи та може виконувати будь-яку функцію Палати попереднього провадження, що має відношення до такого розгляду». Визначивши момент початку відправлення функцій Судовою палатою, можна безпосередньо перейти до характеристики  його компетенції.

Судова палата забезпечує справедливість та швидкість судового розгляду при повному дотриманні прав обвинувачуваного та з урахуванням захисту потерпілих та свідків.

Судова палата розглядає справу по суті та приймає заключне рішення, що не повинно виходити за рамки фактів та обставин, викладених у звинуваченні. Для цієї Палати встановлюється також обов’язок обґрунтувати таке рішення з посиланням виключно на докази, представленні у Суді та використані ним під час судового розгляду. У випадку встановлення вини особи, звинуваченої у скоєнні злочину, Суд приймає рішення про призначення покарання фізичної особи. При цьому Судова палата може провести додаткове судове засідання для визначення конкретної міри покарання.

Апеляційна палата є органом нетиповим для міжнародних судових установ. Сторони процесу можуть звертатися до нього у випадку оскарження рішень двох інших судових палат. При розгляді справи вона користується тими ж повноваженнями, що й Судова палата, проте його рішення є остаточними та оскарження не підлягають.

3) Канцелярія прокурора діє незалежно як окремий орган Суду. Вона відповідає за отримання будь-якої інформації про міжнародні злочини.

4) Секретаріат відповідає за не судові аспекти управління справами та обслуговування Суду без нанесення шкоди для функцій та повноважень Прокурора відповідно до ст.42 Статуту.

Не дивлячись на широке коло повноважень, якими володіє Суд для притягнення фізичних осіб до міжнародної кримінальної відповідальності, його компетенція все ж таки обмежена як у часі та і територіально [20].

Отже, оскільки діяльність Міжнародного кримінального суду та зміст його Статуту являють собою фактично узагальнення усього історичного міжнародного досвіду та практики у розслідуванні міжнародних злочинів та притягненні винних у їх скоєнні, закріплення принципу індивідуалізації міжнародної кримінальної відповідальності можна вважати дієвим у попередженні міжнародної злочинності та таким, що цілком виправдовує створення постійно діючого у сфері міжнародного кримінального судочинства органу.

  1.  Підстави притягнення до кримінальної відповідальності фізичних осіб за міжнародні злочини

Підстави виникнення міжнародно-правової відповідальності поділяються на:

  •  Нормативно-правові;
  •  Фактичні.

Нормативно-правові підстави міжнародно-правової відповідальності – це сукупність юридично обов’язкових міжнародно-правових актів, на основі яких певна поведінка або утримання від дій кваліфікується як міжнародне правопорушення і, в силу яких суб’єкт міжнародного права повинен нести міжнародно-правову відповідальність.

Норми міжнародно-правової відповідальності починають функціонувати при наявності певних юридичних фактів, якими є лише міжнародні правопорушення. Міжнародні правопорушення є фактичною підставою виникнення міжнародно-правової відповідальності. [2, с.82]

Зауважимо, що сучасна теорія та практика виходять із того, що міжнародна кримінальна відповідальність може наставати для фізичних осіб тільки на підставі вироку суду та лише за здійснення злочинів, вичерпне визначення яких містить Статут відповідного міжнародного судового органу. Таким чином, міжнародне кримінальне переслідування фізичних осіб за здійснення інших злочинів виключене. Це дозволяє говорити про дію в міжнародному кримінальному праві презумпції невинуватості та наявність у підсудного у Міжнародному кримінальному суді права на захист [8].

Як зазначалося раніше, лише за міжнародні злочини, перелік яких міститься у Статуті Міжнародного кримінального суду та є вичерпним, фізичну особу може бути притягнуто до міжнародної кримінальної відповідальності. Саме наявність складу цих злочинів і слід вважати підставою для міжнародної кримінальної відповідальності.

Вперше перелік таких злочинів було запропоновано Статутом Нюрнберзького Міжнародного воєнного трибуналу 1945 року. У статті 6 Статуту до категорії міжнародних віднесено три групи злочинів проти людства:

  •  злочини проти миру, а саме: планування, підготовка, розв’язування чи ведення агресивної війни у порушення міжнародних договорів, угод чи запевнень або участь у спільному плані чи змові, які спрямовуються на здійснення будь-якої із вищезазначених дій;
  •  воєнні злочини, а саме: порушення законів чи звичаїв війни, в тому числі вбивства, тортури чи захоплення в рабство чи з іншою метою цивільного населення окупованої території, вбивства чи тортури військовополонених чи осіб, які знаходяться в морі, вбивства заручників, пограбування суспільної чи приватної власності, безглузді руйнування міст і сіл, розорення, що не виправдані воєнною необхідністю, та інші злочини;
  •  злочини проти людства, а саме: вбивства, винищування, поневолення, заслання та інші жорстокості, вчинені щодо цивільного населення до чи під час війни, або переслідування за політичними, расовими чи релігійними мотивами з метою здійснення чи у зв’язку із будь-яким злочином, що підпадає під юрисдикцію трибуналу, незалежно від того, чи були ці дії порушенням внутрішнього права країни, де вони були вчинені, чи ні [12, c. 47].

Зазначена класифікація міжнародних злочинів мала велике значення як перший документ міжнародного кримінального права, спрямований на захист миру і безпеки людства. Із часом класифікація ускладнювалася. Зокрема, Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього 1948 року віднесла до категорії цих злочинів також геноцид. Цим поняттям визначалися дії, вчинені із наміром знищити, повністю або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку [1, c. 91].

Женевськими конвенціями про захист жертв війни 1949 року та Додатковим протоколом І до них 1977 року було суттєво доповнено перелік воєнних злочинів та злочинів проти людяності.

В 1968 році Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства назвала серед міжнародних злочинів злочини проти людства, вигнання в результаті збройного нападу чи окупації, нелюдські дії, які є наслідком політики апартеїду, а також геноциду (ст. 1).

Генеральна Асамблея ООН у 1973 році прийняла Міжнародну конвенцію про запобігання злочину апартеїду і покарання за нього, в якій апартеїд було оголошено злочином проти людства, який створює серйозну загрозу міжнародному миру і безпеці.

У проекті Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства, що був прийнятий Комісією з міжнародного права в 1991 році, до злочинів проти миру і безпеки людства віднесені агресія; загроза агресії; втручання; колоніальне панування та інші форми іноземного панування; геноцид; апартеїд; систематичні і масові порушення прав людини; виключно серйозні воєнні злочини; вербування, використання, фінансування і навчання найманців; міжнародний тероризм; незаконний обіг наркотичних засобів; навмисна і серйозна шкода навколишньому середовищу. Як бачимо, проектом Кодексу до злочинів проти миру і безпеки людства віднесені як міжнародні злочини, так і деякі злочини міжнародного характеру [16, c. 68].

Проведена робота із кодифікації міжнародних злочинів, перелік яких постійно збільшувався, сприяла виокремленню групи з 4 найбільш небезпечних та загрозливих світовій безпеці діянь, які, врешті-решт, були включені до Статуту Міжнародного кримінального суду (ст.5). Додатково було розроблено спеціальний документ Елементи злочинів, що розкриває зміст та перераховує усі діяння, які мають розцінюватись як міжнародні злочини. Елементи злочинів покликані допомогати Суду у тлумаченні та застосуванні статтей 6, 7 та 8 відповідно до Статуту.

Як зазначено у статті 30, фізична особа підпадає під кримінальну відповідальність та покарання за злочин, що належить юрисдикції Суду, лише у тому випадку, якщо згідно з принципами, що характеризують об’єктивну сторону, воно скоєно з наміром та свідомо. Коли в Елементах злочинів не міститься вказівки на суб’єктивну сторону будь-якої вказаної поведінки, наслідку або обставини, то йдеться про те, що застосовується відповідна суб’єктивна сторона, вказана у ст. 30, тобто злочин був вчинений з наміром, свідомо або у поєднанні цих ознак [7, c. 134].

Крім основних категорій злочинів Міжнародного кримінального суду має право приймати санкції відносно цілого ряду «додаткових» злочинів та порушень, що здійснюються під час розслідування або судового процесу. Міжнародний кримінальний суд має юрисдикцію щодо наступних навмисно скоєних злочинів проти здійснення правосуддя:

  1.  дача неправдивих свідчень після прийняття зобов’язання давати правдиві свідчення;
  2.  пред’явлення завідомо неправдивих або сфальсифікованих доказів;
  3.  протиправне здійснення впливу на свідка, створення перешкод присутності свідка або дачі ним свідчень, знищення доказів або перешкоджання їх збору;
  4.  залякування або протиправний вплив на посадову особу з метою примусу або переконання його не виконувати свої обов’язки;
  5.  вимагання або отримання хабара посадовою особою у зв’язку зі своїми офіційними зобов’язаннями (ст. 70).

Міри покарання за такі злочини в Статуті не вказані, але вони включені в проект Правил процедури та доведення. В основному це штраф, і лише у випадку відмови сплачувати штраф може застосовуватися позбавлення волі [29].

Також зауважимо, що при оцінці і виявленні розбіжностей між категоріями міжнародних злочинів деякі юристи-міжнародники, серед них Вадапалас В.Д., вірно вказував на важливі критерії, дозволяючи відділити злочини проти миру і безпеки людства як від міжнародних злочинів, так і від злочинів міжнародного характеру. В якості подібних критеріїв розглядаються об’єкт посягання, суб’єкт діяння і кваліфікаційні признаки діяння, посягаючому на мир і безпеку людства [3, с.44].

Отже, перелік підстав для притягнення фізичних осіб до міжнародної кримінальної відповідальності є вичерпним і не потребує доповнень. Оскільки на сьогодні вже відомі усі найтяжчі суспільно небезпечні злочини, покарати за скоєння яких держава самостійно не в змозі через те, що злочинці є або посадовими особами або військово-командуючими, то їх спеціально виведено до групи міжнародних і включено до юрисдикції Міжнародного кримінального суду. Не дивлячись на великі масштаби інших злочинів, наприклад, міжнародного тероризму, попередити їх вчинення держави на національному або ж регіональному рівні все-таки спроможні, тому їх навряд чи внесуть до переліку підстав притягнення саме до міжнародної кримінальної відповідальності.

  1.  Порядок притягнення фізичних осіб до міжнародної кримінальної відповідальності

Як було зазначено у попередньому підрозділі, Міжнародний кримінальний суд є постійно діючим органом, юрисдикція якого поширюється на фізичних осіб, відповідальних за «найбільш серйозні злочини, що викликають стурбованість міжнародного співтовариства і які визначені цим статутом» (стаття 1 Статуту Міжнародного кримінального суду). Інакше кажучи, Статут визначає найбільш серйозні злочини, за вчинення яких може наступити міжнародна кримінальна відповідальність. Звідси випливає, що за інші злочини, не вказані в Cтатуті, така відповідальність не застосовується, тобто ці інші, злочини або не є серйозними, або вони не становлять загрози світовій спільноті. До таких злочинів, зокрема, відноситься міжнародний тероризм [1, c. 99].

Міжнародний кримінальний суд наділений міжнародною правосуб’єктністю. Він має весь комплекс прав та обов’язків, що передбачені для суб’єктів міжнародного права. Більш того, правоздатність Міжнародного кримінального суду є універсальною бо, як визначає ст. 4 Статуту «Суд має таку правоздатність, яка може бути необхідною для виконання ним своїх функцій» [22].

Статут визначає загальні принципи кримінального права, якими повинен керуватись Міжнародний кримінальний суд під час здійснення своїх повноважень. Такі принципи, в залежності від їх походження можна поділити на дві групи: 1) загальновизнані принципи внутрідержавного кримінального права, що знайшли своє відображення в Статуті, та 2) принципи міжнародно-правового характеру.

Не підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, а, отже і не можуть бути визнані винними та піддані покаранню особи, котрі не досягли на момент скоєння злочину 18 років. Такий, відносно високий віковий ценз можна списати на особливий характер суспільно-небезпечних діянь, визначених Статутом. Ст. 29 Статуту також не передбачає строку давності для будь-якого із злочинів, на які поширюється юрисдикція Міжнародного кримінального суду.

Щодо принципів міжнародно-правового характеру то сюди можна передусім віднести невизнання судом будь-яких імунітетів (національних або міжнародних) чи інших спеціальних норм, які можуть бути пов’язані із посадовим становищем особи та захищати її в певних випадках від кримінального переслідування і ставити поза межами юрисдикції національного (внутрідержавного) правосуддя (п. 2 ст. 27 Статуту) [6, c. 114].

Заслуговує на увагу також і принцип про відсутність строків давності, що в категоричній формі визначає незастосування будь-яких строків давності до підсудних суду міжнародних злочинів.

Третім і чи не найголовнішим серед таких принципів є принцип індивідуальної кримінальної відповідальності. Ним акцентується увага на тому, що Міжнародний кримінальний суд наділений юрисдикцією лише стосовно фізичних осіб [4, с.26].

Порушення та провадження кожної справи складається з етапів, послідовність яких визначається Римським статутом.

Порушення розслідування. Прокурор, оцінивши представлену йому інформацію, починає розслідування, якщо тільки він не визначає, що немає розумних підстав для прийняття дій відповідно до даного Статуту [8].

Отже, порушення розслідування Міжнародним кримінальним судом здійснюється згідно з вимогами Статуту та за наявності для цього вагомих підстав, що встановлюються Прокурором та його Канцелярією.

Розслідування. Відповідно до ст.54 Статуту Прокурор: для встановлення істини проводить розслідування з тим, щоб охопити факти і докази, що відносяться до оцінки того, чи наступає кримінальна відповідальність згідно з даним Статутом, і при цьому в рівному обсязі розслідує обставини, що свідчать як про винність, так і не про невинність особи. Потім вживає необхідні заходи для забезпечення проведення ефективного розслідування та кримінального переслідування, дотримуючись при цьому інтересів потерпілих та свідків, зокрема вік, гендерний чинник, стан здоров’я, а також враховує характер злочинів [24, c, 53].

Попереднє судове провадження. Після передачі особи Суду або після добровільної явки, або на підставі наказу про явку Палата попереднього провадження упевняється у тому, що цю особу було інформовано про злочини, які вона ймовірно вчинила, і про її права за даним Статутом, включаючи право клопотати про тимчасове звільнення з-під варти до початку судового розгляду (ст.60) [9, c. 140].

Протягом розумного періоду часу після передачі особи Суду або після її добровільної явки в Суд Палата попереднього провадження проводить слухання з питання про затвердження звинувачень, на підставі яких Прокурор має намір добиватися проведення судового розгляду.

Палата попереднього провадження на основі слухання визначає, чи є достатніми докази для встановлення суттєвих підстав вважати, що така особа скоїла кожен злочин, в яких вона звинувачується [29, c. 209].

Після затвердження звинувачень і до початку судового розгляду Прокурор може, з дозволу Палати попереднього провадження і після повідомлення обвинуваченому, змінити звинувачення. Після початку судового розгляду Прокурор може з дозволу Судової палати зняти звинувачення.

Після затвердження звинувачень Президія створює Судову палату, яка відповідає за проведення подальшого розгляду і може здійснювати будь-яку функцію Палати попереднього провадження.

Після того, як справа призначена до слухання, Судова палата:

1) радиться зі сторонами і приймає такі процедури, які необхідні для сприяння справедлому та швидкому розгляду;

2) визначає мову або мови, які використовуватимуться у ході судового розгляду;

3) передбачає розкриття, завчасно до початку судового розгляду, документів та інформації, які до цього не були розкриті, щоб належним чином підготуватися до судового розгляду [7, c. 37].

На початку розгляду справи Судова палата зачитує обвинуваченому звинувачення, раніше затвердженні Палатою попереднього провадження. Судова палата впевнюється у тому, що обвинувачений розуміє зміст звинувачень. Вона дає йому можливість визнати свою провину або заявити про свою невинність.

З дотриманням вказівок головуючого судді сторони можуть представляти докази. Рішення Судової палати ухвалюється на основі оцінки нею доказів і всього провадження по справі. Рішення не повинно виходити за рамки фактів і обставин, викладених у документі, що містить звинувачення. Судді прагнуть досягти одностайності у своєму рішенні, при відсутності якої рішення ухвалюється більшістю суддів. Ухвала виноситься письмово. Рішення або його резюме оповіщається на відкритому засіданні. Якщо провина обвинувачуваного встановлена, Судова палата розглядає питання про призначення відповідного покарання, враховуючи усі представлені докази. Вирок має бути зачитаний публічно.

Організацією основних елементів судового розгляду займається Судова палата.

Апеляційне провадження. Рішення, прийняте згідно зі ст.74 Статуту, може бути оскаржено відповідно до Правил процедури і доведення. Якщо Апеляційна палата приходить до висновку, що вирок, який оскаржується, був несправедливим або що при ухваленні вироку були допущені суттєві помилки, то вона може змінити, відмінити вирок чи розпорядитися про проведення нового судового розгляду іншою судовою палатою [20].

Таким чином, як бачимо, настав той час, коли Міжнародний кримінальний суд має довести свою впливовість та неупередженість при здійсненні міжнародного правосуддя та притягненні фізичних осіб до міжнародної кримінальної відповідальності. Прогнозувати як саме закінчиться справа з президентом Судану поки що важко, проте вже зараз можна впевнено сказати, що будь-яке вирішення цієї конкретної справи буде свідчити в цілому про рівень ефективності тих інституційних механізмів, які спрямовані на встановлення світової безпеки та протидію міжнародної злочинності через покарання осіб, винних у скоєнні міжнародних злочинів. Якщо ж особи, причетні до вчинення військових, злочинів проти людства та геноциду не будуть притягнуті до міжнародної кримінальної відповідальності, це буде означати лише одне сучасне міжнародне кримінальне право та інститут кримінальної відповідальності фізичних осіб містять в собі чимало прогалин, а Міжнародний кримінальний суд не виправдовує необхідності свого функціонування, оскільки його діяльність на практиці фіктивна.

  1.  РЕГУЛЮВАННЯ СПІВРОБІТНИЦТВА ДЕРЖАВ У ПРОТИДІЇ МІЖНАРОДНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ ФІЗИЧНИХ ОСІБ

  1.  Універсальні механізми регулювання кримінальної відповідальності фізичних осіб за міжнародні злочини

Зауважимо, що до теперішнього часу утворився певний механізм реалізації міжнародного співробітництва у боротьбі з міжнародною злочинністю [19, с.99].

Конвенційний елемент механізму міжнародного співробітництва у протидії зі злочинністю містить комплекс міждержавних угод, що передбачають договірну координацію зусиль держав у сфері боротьби зі злочинністю. Розглянемо основні з них:

  •  багатосторонні універсальні конвенції (договори, угоди), в яких містяться загальні норми й інститути про відповідальність осіб за міжнародні злочини та правопорушення. Наприклад, Статут Міжнародного військового трибуналу у Нюрнберзі (1945 р.), Конвенція про незастосування строків давності до військових злочинців та злочинів проти людства (1968 р.) та інші;
  •  багатосторонні цільові конвенції, в яких містяться норми про відповідальність осіб за окремі злочини, що посягають на інтереси багатьох держав або міжнародного товариства в цілому, зокрема, Конвенція про попередження злочинів геноциду та покарання за нього (1948 р.), Конвенція про боротьбу проти незаконного обігу наркотиків та зловживання наркотичних речовин (1984 р.), Міжнародна конвенція про боротьбу їз захопленням заручників (1979 р.) та т.ін.;
  •  багатосторонні регіональні договори (конвенції, угоди), які мають також в основному цільовий характер, тобто передбачають норми ті інститути про відповідальність осіб за окремі види злочинів, або які регламентують інші питання у боротьбі зі злочинністю в рамках певного регіону. До них відносять: Європейська конвенція про видачу злочинців (1957 р.) з Додатковими протоколами до неї (1975 та 1978 р.), Європейська конвенція про правопорушення, пов’язані з культурною власністю (1985 р.), Конвенція Ради Європи про «відмивання», викриття, вилучення та конфіскації доходів від злочинної діяльності (1990 р.), Конвенція СНД про правову допомогу та правові відносини щодо цивільних, сімейних та кримінальних справ (1993 р.) і т.д.;
  •  двосторонні договори (угоди) про надання правової допомоги з кримінальних справ, про видачу злочинців, про боротьбу з певними видами злочинів, що порушують інтереси декількох держав. До них належать: Договір між Російською Федерацією та Республікою Кіпр про передачу для відбування покарання осіб, які засуджені до позбавлення волі (1996 р.), Договір між Російською Федерацією та Україною про співробітництво у боротьбі зі злочинністю (1995 р.) та інші аналогогічні акти [5, c. 213].

Перераховані джерела складають єдиний комплекс договірно-правової основи міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю. Саме на цій основі здійснюється встановлення кримінальної відповідальності за діяння, котрі посягають на інтереси людства в цілому або декількох держав.

Універсальні механізми регулювання боротьби з міжнародною злочинністю не обмежуються лише розслідуванням міжнародних злочинів та притягненням фізичних осіб до міжнародної кримінальної відповідальності, адже не лише цей вид злочинів виходить з-під контролю певної держави. Саме загроза інтересам усієї світової спільноти спонукає держави до ефективного співробітництва у протидії міжнародній злочинності.

  1.  Регіональні механізми регулювання кримінальної відповідальності фізичних осіб за міжнародні злочини

Підкреслимо, що розроблення саме на регіональному рівні механізмів боротьби з міжнародною злочинністю має важливе значення та доцільну необхідність через те, що сама злочинність розповсюджена у просторі не однаково, у кожному регіоні світу вона сягає різних масштабів та має різну специфіку. Міжнародна практика довела, що регіональні механізми регулювання міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб має ефективність на рівні з універсальними. Розглянемо детальніше комплекс джерел, суб’єктів та заходів, що безпосередньо здійснює протидію міжнародній злочинності [27, c. 39].

Яскравим прикладом міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю на регіональному рівні є діяльність Ради Європи та її органів у цій сфері, які виступають суб’єктами як універсального, так і спеціального співробітництва, маючи при цьому те чи інше коло повноважень.

Діяльність Ради охоплює всі основні питання європейського співробітництва, включаючи боротьбу зі злочинністю. Серед органів Ради Європи, що займаються цією проблемою, є: Парламентська Асамблея, Комітет Міністрів, Європейський комітет з правового співробітництва, Європейський комітет з проблем злочинності [14, c. 413].

Певний внесок у міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю здійснюють такі неурядові міжнародні організації:

  •  Міжнародна асоціація кримінального права (МАКП);
  •  Міжнародна кримінологічна спілка (МКС);
  •  Міжнародна спілка соціальної допомоги (МССД);
  •  Міжнародна соціологічна асоціація (МСА);
  •  Міжнародний кримінальний та пенітенціарний фонд (МКПФ).

Окрім міжнародних організацій та міжнародних органів вагомий вплив на співробітництво у розкритті та протидії міжнародній злочинності здійснюють внутрішньодержавні правоохоронні органи. Співпраця між різними органами – поліцією, прокуратурою і розвідувальними службами – дає змогу ефективно боротися з різними видами злочинів: відмиванням грошей, виявленням наркотиків, тяжкими злочинами. За результатами цієї співпраці були розроблені концепції Цільової групи і Спеціальних підрозділів із боротьбі з організованою злочинністю. Хоча обидві концепції охоплюють широке коло знань і навичок, принцип їхньої роботи все-таки досить відмінний.

Загалом, багатостороння діяльність усіх суб’єктів (в усіх її проявах: глобальному та регіональному, універсальному та спеціальному, багатосторонньому та двосторонньому) являє собою складне явище – систему міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю. Системний підхід полягає в тому, що, оскільки сама проблема злочинності та боротьбі з нею має всесвітній характер і не може бути вирішена на національному і навіть регіональному рівнях, то найбільш ефективним рішенням є стратегічна діяльність суб’єктів міжнародного співробітництва – глобальна за масштабами, універсальна та спеціальна за компетенцією, багатостороння за формою. Необхідним та логічним доповненням до неї повинна бути відповідна діяльність як на регіональних рівнях, так і в рамках двосторонніх угод [26].

ВИСНОВКИ

У даній курсовій роботі ми охарактеризували кримінальну відповідальність фізичних осіб за міжнародні злочини.

Таким чином, досліджуючи фізичну особу як суб’єкта міжнародного злочину, можна дійти висновку, що на даному етапі говорити про її повну правосуб’єктність поки що безпідставно, оскільки поняття правосуб’єктності включає в себе поняття правоздатності, дієздатності та деліктоздатності. За наявності лише останньої у міжнародних відносинах фізична особа не може бути визнана повноправним суб’єктом цих відносин.

До того ж, існує думка, що притягнення фізичних осіб до міжнародної кримінальної відповідальності є формою політичної відповідальності держави за міжнародні злочини, бо таким чином порушується її суверенітет.

Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб — відносно нове явище в міжнародно-правовій практиці. Уперше фізичні особи були притягнуті до міжнародної кримінальної відповідальності на підставі вироків Нюрнберзького та Токійського військових трибуналів. Надалі на можливість настання такої відповідальності для фізичних осіб указували кілька міжнародних договорів, зокрема Конвенція про попередження злочину геноциду та покарання за нього 1948 р., Конвенція про припинення злочину апартеїду та покарання за нього 1973 р., Римський Статут Міжнародного кримінального суду, а також Статути Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії та Міжнародного трибуналу з Руанди.

Отже, з огляду на мету та об’єкт цієї курсової роботи детальний аналіз документів, які передбачають притягнення осіб до відповідальності за вчинення міжнародних злочинів, та механізмів протидії міжнародній злочинності, дав підстави вважати, що у наш час міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб на теоретичному рівні є досконалим і сформованим інститутом міжнародного кримінального права, проте останні події, пов’язані із ситуацією у Дарфурі, поставили під сумнів дієвість цього інституту на практиці. Коли міжнародна спільнота докладе зусиль для того, щоб політичний тиск не впливав на діяльність Міжнародного кримінального суду, і авторитет та незалежність цього органу визнали усі суб’єкти міжнародного права, тільки тоді можна буде робити висновки щодо ефективності індивідуалізації міжнародної кримінальної відповідальності у встановленні справедливого міжнародного правосуддя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Базов В.П. Кримінальна відповідальність за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права. К.: Істина, 2003. 136 с.
  2.  Буткевич В.Г. Актуальная проблема современного международного права / В.Г. Буткевич // Вести. Киев. Ун – та. Сер. Междун. Отношения и междунар. Право. 1976. – 3 – с. 82-86
  3.  Вадапалас В.Д., Василенко В.А., Курис П.М. Ответственность в международном праве. Курс международного права. – М., 1990, т.3
  4.  Галенская Л.Н., Петровский Ю.В. Ответственность физических лиц за совершение международных преступлений //СЕМП 1971. М., 1973. С. 120.
  5.  Игнатенко Г.В. Практикум по международному праву. – М.: Инфра-М, 2002. – 304 с.
  6.  Захарова Н.В. Индивид субъект международного права // Советское государство и право. 1989. №11. С. 112-118.
  7.  Кожеуров Я.С. Проблемы международной правосубъектности индивида: Дис. … канд. юрид. наук. М., 2001. 207 с.
  8.  Костенко Н.И. Роль государств в исполнении наказания по приговору Международного уголовного суда // журнал «Право и политика». – 2001. – №6.
  9.  Костенко Н.И. Международный уголовный суд. – М., 2002. – 167 с.
  10.  36. Колосов Ю.М. Ответственность в международном праве. М., 1975. С. 124—125.
  11.  Лукашук И.И. Концепция права международной ответственности // Государство и право. №4, 2003 г. – М., 2003. – с. 79-87
  12.  Лукашук И.И. Право международной ответственности. – М., 2000. – 432 с.
  13.  Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть Учебник. – М., 2003. – 544 с.
  14.  Лунеев В.В. Преступность XX века. Мировые, региональные и российские тенденции: Мировой криминологический анализ. М., 1997. 525 c.
  15.  Манийчук Ю. В. Последствия международного правонарушения. Киев, Вища школа. 1987.
  16.  Наумов А.В., Лукашук И.И. Выдача обвиняемых и осужденных в международном уголовном праве. – М., 2000. – 160 с.
  17.  Раскалей С.Б. Объективная ответственность государств в международном праве / Отв. ред.: Василенко В.А. - Киев: Наук. думка, 1985.
  18.  Решетов Ю.А. Борьба с международными преступлениями против мира и безопасности – М., 1983
  19.  Решетов Ю.А. Субъекты международных преступлений // Советское государство и право. 1983. №9. С. 99-105.
  20.  Романов Р. Міжнародний кримінальний суд: проект, що готувався більше 80 років, починає діяти // Критика-Коментарі. – 2002. – 31 липня.
  21.  Сироїд Т.Л. Захист жертв злочинів у міжнародному праві: Автореф. дис. … к-да юр. наук. – Х., 2000. – 162 с.
  22.  Статут Міжнародного кримінального права – М.: Видавництво ПРІОР, 2002 – 263 с.
  23.  Стойко Е.Н. Профилактический суд для тиранов // Мировые дискуссии. – 2002.
  24.  Трикоз Е.Н. Начало деятельности Международного уголовного суда: состояние и перспективы // Журнал российского права. – 2005. – №3.
  25.  Ушаков Н.А. Основания международной ответственности государств. М., 1983. С. 24.
  26.  Черниченко С.В. Статус подсудимых в международных судебных органах // Сов. государство и право. 1971, № 7. С. 67.
  27.  Черниченко С.В. Допуск индивидов в международные суды и международная правосубъектность // Советский ежегодник международного права. 1968. М., 1969. С. 271
  28.  Черниченко С.В. Личность и международное право. М.: Междунар.отношения, 1974. 166 с.
  29.  Фисенко И.В. Система уголовного преследования за совершение международных преступлений: комиссии по расследованию и международные уголовные суды // Белорусский журнал международного права и международных отношений. 1998. № 4. С. 35—41.

ДОДАТКИ

Додаток А

Структура Міжнародного кримінального суду


Міжнародний кримінальний суд

(International Criminal Court)

резидія

(Presidency)

Судові палати

(18 суддів)

Канцелярія Прокурора

(Office of the Prosecutor)

Секретаріат

(Registry)

Палата попереднього провадження

(Pre-Trial Chamber)

Судова палата

(Trial Chamber)

Апеляційна палата

(Appeals Chamber)


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

33599. Процесс консультирования 73.5 KB
  Диагностика организации. Услугами консультантов пользуются органы государственной власти и местного самоуправления коммерческие и некоммерческие организации. Зарождение управленческого консультирования было вызвано двумя основными причинами: постоянным поиском предпринимателями и руководителями новых средств повышения эффективности и результативности организации; желанием специалистовуправленцев найти коммерческое приложение своим способностям. Консультирование заключается в приспособлении разработанной консультантами эффективной...
33600. Методы и модели принятия управленческого решения 44 KB
  Физическая модель выглядит как моделируемая целостность и должна обладать аналогичными характеристиками копируемого объекта. Отличительная характеристика физической модели состоит в том что в некотором смысле она выглядит как моделируемая целостность. Математическая модель принятия управленческих решений В математической модели называемой также символической используются символы для описания свойств или характеристик объекта или события.
33601. Территория и границы Российской Федерации как фактор развития российского государства 88.5 KB
  Центральный федеральный округ Белгородская область Брянская область Владимирская область Воронежская область Ивановская область Калужская область Костромская область Курская область Липецкая область Московская область Орловская область Рязанская область Смоленская область Тамбовская область Тверская область Тульская область Ярославская область Город федерального значения Москва Южный федеральный округ Северозападный федеральный округ Дальневосточный федеральный округ Сибирский федеральный округ Уральский федеральный округ...
33602. Влияние природных условий и природных ресурсов на территориальную организацию общества 50.5 KB
  Зависимость размещения отраслей производства народного хозяйства от природных особенностей территории. Классификация природных ресурсов и распределение их по территории страны. Под природными условиями понимается совокупность важнейших естественных характеристик территории отражающих основные особенности компонентов природной среды или местных природных феноменов. Климатические особенности территории проявляются прежде всего в соотношении тепла и влаги.
33603. Особенности территориальной организации населения России 40.5 KB
  Численность и естественное движение населения. Миграция населения. Региональные различия расселения населения.
33604. Закономерности территориальной организации производства 39.5 KB
  Показатели экономической эффективности размещения производства. Специфика размещения производства в России. Комплексное развитие производства.
33605. Особенности территориальной и отраслевой структуры хозяйства страны 159.5 KB
  ШШ Производственная сфера экономики включает: отрасли создающие материальные блага промышленность сельское хозяйство строительство; отрасли доставляющие материальные блага потребителю транспорт и связь; отрасли действующие в сфере обращения торговля общественное питание материально техническое снабжение сбыт заготовки. К непроизводственной сфере относят: отрасли услуг жилищнокоммунальное хозяйство бытовое обслуживание; образование и научное отрасли социального обслуживания здравоохранение культура...
33606. Урбанизация и особенности расселения населения 61 KB
  В настоящее время более половины населения мира живет в сельской местности. В России учитывается не только число жителей но и показатель занятости населения промышленность сфера обслуживания. Процесс роста городского населения увеличения числа городов и их укрупнения возникновения сетей и систем городов а также повышения роли городов в современном мире называется урбанизацией.
33607. Инновационный процесс 103.5 KB
  Таким образом в условиях рыночной экономики такой неотъемлемый критерий инновации как практическая воплощенность новой идеи оказывается тесно связанным с критерием ее коммерческой реализуемости посредством появления на рынке новой инновационной продукции или услуг. Деятельность организации по осуществлению инновационных процессов называется инновационной деятельностью. Основные составляющие инновационной деятельности: Научноисследовательские и опытноконструкторские работы НИОКР Технологические работы подготовка производства и...