ID: 6422

Название работы: Економічний аналіз (теоретичні основи). Курс лекцій

Категория: Конспект

Предметная область: Экономическая теория и математическое моделирование

Описание: Розглядаються теоретичні основи економічного аналізу, зокрема його значення та роль у системі управління підприємством, предмет та види економічного аналізу, його метод, методика факторного аналізу, характеристика способів детермінованого факт...

Язык: Украинкский

Дата добавления: 2013-01-04

Размер файла: 795.47 KB

Работу скачали: 53 чел.

Розглядаються теоретичні основи економічного аналізу, зокрема його значення та роль у системі управління підприємством, предмет та види економічного аналізу, його метод, методика факторного аналізу, характеристика  способів детермінованого факторного аналізу, використання економіко-математичних методів в економічному аналізі, методика виявлення і розрахунку резервів, організація та інформаційне забезпечення аналітичних досліджень. Після кожної теми наведені контрольні питання для перевірки засвоєння матеріалу.

Призначений для студентів економічних спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр», слухачів центру післядипломної освіти та курсів підвищення кваліфікації. Посібник може бути корисним для керівників, економістів, бухгалтерів, менеджерів суб’єктів підприємницької діяльності, аудиторів, працівників фінансово-кредитних установ і органів контролю, всіх, кого цікавлять питання сучасного економічного аналізу.

ЗМІСТ

Передмова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .   5

Тема 1. Значення економічного аналізу та його роль у

     системі управління підприємством . . . . . . . . . . . . . . . . . .   6

      1.1. Наукові основи економічного аналізу . . . . . . . . . . . . . . . . . .  6   

      1.2. Зміст, функції та завдання економічного аналізу в

     ринковій економіці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9

      1.3. Місце і роль економічного аналізу в системі

     управління підприємством . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13

     Контрольні питання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16

Тема 2. Предмет та види економічного аналізу . . . . . . . . . . . . . .  17

      2.1. Предмет та об’єкти економічного аналізу . . . . . . . . . . . . . .  17

      2.2. Принципи економічного аналізу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .   19

      2.3. Класифікація видів економічного аналізу . . . . . . . . . . . . . .  21

      2.4. Зв’язок економічного аналізу з іншими дисциплінами . . .  27

     Контрольні питання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30

     

Тема 3. Метод економічного аналізу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31

      3.1. Метод економічного аналізу та його особливості . . . . . . . . 31

      3.2. Методика економічного аналізу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  33

      3.3. Класифікація методичних прийомів і способів, що

             використовуються в економічному аналізі . . . . . . . . . . . . .  34

      3.4. Система аналітичних показників . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  35

     Контрольні питання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 39

Тема 4. Методика факторного аналізу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  40

      4.1. Поняття, види та етапи проведення факторного аналізу . .  40

      4.2. Класифікація факторів в економічному аналізі . . . . . . . . .   42

      4.3. Моделювання факторних систем . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  46

      4.4. Способи перетворення детермінованих факторних

     моделей . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  49

     Контрольні питання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 52

Тема 5. Способи детермінованого факторного аналізу . . . . . . . . 53

      5.1. Постановка задачі детермінованого факторного аналізу

     та загальна характеристика способів її розв’язання . . . . . .  53

      5.2. Спосіб ланцюгових підстановок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  55

      5.3. Спосіб абсолютних різниць . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  59

      5.4. Спосіб відносних різниць . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ..  61

      5.5. Індексний спосіб . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  62

      5.6. Способи пропорційного ділення і часткової участі . . . . . . . 64

      5.7. Інтегральний спосіб . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  65

      5.8. Логарифмічний спосіб . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  67

     Контрольні питання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 68

Тема 6. Економіко-математичні методи в економічному

             аналізі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  69

      6.1. Значення і класифікація економіко-математичних методів 69

      6.2. Методи математичного програмування . . . . . . . . . . . . . . . . 70

      6.3. Теорія ігор та її застосування в економічному аналізі . . . .  72

      6.4. Особливості застосування теорії масового

             обслуговування в економічному аналізі . . . . . . . . . . . . . . . . 76

      6.5. Математичні методи комплексного оцінювання об’єктів

     аналізу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 83

      6.6. Евристичні прийоми в економічному аналізі . . . . . . . . . . . . 86

     Контрольні питання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 95

Тема 7. Методика виявлення і розрахунку резервів в

             економічному аналізі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 97

      7.1. Зміст та класифікація господарських резервів . . . . . . . . . .  97

      7.2. Принципи виявлення резервів господарської діяльності . .101

      7.3. Методика розрахунку та обґрунтування величини

     резервів господарювання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 102

     Контрольні питання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 107

Тема 8. Організація та інформаційне забезпечення

      економічного аналізу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 108

       8.1. Організація й етапи проведення економічного аналізу . . .108

       8.2. Суб’єкти економічного аналізу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 111

       8.3. Узагальнення та оформлення результатів аналізу . . . . . . .114

       8.4. Інформаційне забезпечення економічного аналізу . . . . . . 116

          8.4.1. Поняття інформації і вимоги до неї . . . . . . . . . . . . . . .  116

          8.4.2. Класифікація економічної інформації . . . . . . . . . . . . . .118

          8.4.3. Джерела інформації для економічного аналізу . . . . . . 119

          8.4.4. Підготовка інформаційної бази для потреб

                    економічного аналізу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 121

     Контрольні питання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 122

Література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .125

ПЕРЕДМОВА

Економічний аналіз – це наукова база прийняття управлінських рішень у підприємницькій діяльності. За допомогою аналізу вивчають тенденції розвитку, глибоко і системно досліджують фактори зміни результатів діяльності, обґрунтовують плани та управлінські рішення, здійснюють контроль за їх виконанням, прогнозують виробничі й фінансові ризики, виявляють резерви підвищення ефективності виробництва, виробляють економічну стратегію розвитку підприємства. Тому опанування методики економічного аналізу для економістів, фінансистів, бухгалтерів, менеджерів та інших спеціалістів економічного профілю є невід’ємною складовою їхньої фахової постановки. Завдяки знанню техніки і технології економічного аналізу вони зможуть ефективно адаптуватися до змін ринкової ситуації, виявляти наявні й потенційні проблеми, обґрунтовувати правильні управлінські рішення.

Основна мета вивчення економічного аналізу – формування у студентів аналітичного творчого мислення шляхом оволодіння теоретичними основами навчальної дисципліни і набуття навичок, необхідних у практичній роботі. У процесі вивчення курсу студенти мають навчитися розуміти сутність економічних явищ та процесів, їхні взаємозв’язки і взаємозалежність, оцінювати досягнуті результати, визначати вплив факторів, виявляти резерви підвищення ефективності функціонування підприємства.

У навчальному посібникові наведено конспект лекцій для самостійного вивчення студентами теоретичних основ комплексного економічного аналізу за темами: значення економічного аналізу та його роль у системі управління підприємством; предмет та види економічного аналізу; метод економічного аналізу; методика факторного аналізу; способи детермінованого факторного аналізу; економіко-математичні методи в економічному аналізі; методика виявлення і розрахунку резервів в економічному аналізі; організація та інформаційне забезпечення економічного аналізу.

ТЕМА 1

ЗНАЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ ТА ЙОГО РОЛЬ У СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

1.1. Наукові основи економічного аналізу.

1.2. Зміст, функції та завдання економічного аналізу в ринковій

      системі господарювання.

1.3. Місце і роль економічного аналізу в системі управління

      підприємством

1.1. Наукові основи економічного аналізу

Поняття «аналіз» походить від грецького «analisis» і означає розкладання об’єкта, що вивчається, на частини, на властиві цьому об’єкту складові. Звідси аналіз у вузькому розумінні – розчленування явища або предмета на його складові частини (елементи) для вивчення їх як частин цілого.

 Аналіз як метод дослідження полягає в уявному розподілі цілого на складові частини та виділенні його окремих сторін, властивостей, зв’язків. Такий поділ дозволяє дослідити внутрішню сутність і природу процесу, який розглядається, його залежність від різних факторів.

 Науковими основами економічного аналізу є теорія пізнання, політична економія (економічна теорія) й найважливіші принципи діалектики.

 Теорія пізнання, що є методологічною основою всіх галузей науки, визначає сутність, необхідність і послідовність економічного аналізу. В процесі пізнання широко використовуються різноманітні методи: спостереження, порівняння, системний підхід, аналіз, синтез, індукція, дедукція, абстрагування, формалізація, експеримент, моделювання, вимірювання та ін.

Аналіз як метод пізнання завдяки всезагальності знайшов широке застосування в сучасній науці. Поняття «аналіз» як метод пізнання об’єктивної дійсності не ідентичне поняттю «аналіз» як синоніму поняття «дослідження». Останній термін значно ширший і являє собою всебічне наукове вивчення предмета за допомогою різних способів та прийомів.

 Політична економія (економічна теорія) дозволяє визначити предмет економічного аналізу, адже вона розкриває сутність і якісні особливості процесів, явищ та категорій, створює необхідні умови для проведення економічного аналізу діяльності окремих суб’єктів підприємництва.

В основу аналізу покладено діалектичний метод пізнання, який створює необхідний простір для абстрактно-логічних суджень. Основні принципи діалектики (рух, розвиток, саморозвиток, взаємообумовленість, взаємозалежність, причинно-наслідкова підпорядкованість, необхідність, випадковість, перехід кількості в якість) покладені в основу визначення методології (методу і методики) економічного аналізу.

Аналіз виступає в діалектичній, суперечливій єдності з поняттям «синтез» (від грецького – sinthesis) – поєднання раніше розподілених елементів об’єкта, що досліджується, в єдине ціле. Встановлення взаємозв’язку, взаємозалежності та взаємообумовленості – найбільш важливий момент аналізу. Причиновий зв’язок опосередковує всі господарські факти, явища, ситуації, процеси, причина породжує наслідок, останній знову перетворюється на причину наступної події або ситуації і так до нескінченності. Взаємозв’язок між елементами, взаємозалежність та взаємообумовленість забезпечує синтез. Він виявляє зв’язки й залежності між окремими частинами предмета, що вивчається. Отже, аналіз передбачає синтез, і, лише поєднуючи їх, можна науково пізнати предмети та явища в діалектичному зв’язку всіх сторін.

Діалектичний тандем «аналіз – синтез», який використовується в наукових дослідженнях, також називають аналізом у широкому розумінні цього терміна як способу пізнання предметів і явищ, який ґрунтується на розчленуванні цілого на складові частини та вивчення їх у всій різноманітності зв’язків та залежностей.

Перехід від аналізу до синтезу здійснюється за допомогою взаємодоповнюючих методів пізнання дійсності – індукції й дедукції.

 Індукція (від лат.inductio – наведення) – метод переходу від знання окремих фактів до знання загального, що відображає закони або інший суттєвий і необхідний зв’язок. Дедукція (від лат. deductio – виведення) – метод руху думки від загального до часткового, виведення із загальних посилань наслідків більш часткового характеру.

Аналіз – синтез, як зміст і форма людського мислення, особливого значення набули в економіці, де становлять основу методу пізнання економічних процесів та явищ – економічного аналізу, що є самостійною прикладною економічною наукою.

Таким чином, економічний аналіз – це система спеціальних знань для дослідження зміни й розвитку економічних явищ і процесів у їх взаємозв’язку та взаємообумовленості, з метою забезпечення цільового управління ними.

Визначальними рисами економічного аналізу як науки є:

- дослідження причиново-наслідкових зв’язків зміни та розвитку економічних явищ  і процесів;

- об’єктивна оцінка ефективності розвитку економічних формувань щодо створених умов внутрішнього та зовнішнього економічних середовищ;

- багатоваріантне, багатоаспектне аналітичне забезпечення цільових запитів користувачів.

Процес аналітико-синтетичної діяльності проходить через три взаємопов’язані стадії:

 1-а стадія – спостереження;

 2-а стадія – наукова абстракція;

 3-я стадія – формування висновків і нових практичних пропозицій.

Отже, економічний аналіз як наука є системою спеціальних знань, яка пов’язана з:

1.  дослідженням причиново-наслідкових зв’язків зміни та розвитку економічних явищ і процесів;
2.  вибором та обґрунтуванням ділового партнерства;
3.  дослідженням зовнішнього економічного середовища, зміною параметрів ринку;
4.  оцінкою підприємницького ризику;
5.  обґрунтуванням цільових програм, бізнес-планів і об’єктивною оцінкою їх виконання;
6.  кількісним та якісним вимірюванням об’єктивних і суб’єктивних факторів, розкриттям тенденцій та пропорцій господарського розвитку;
7.  пошуком резервів господарювання й розробленням заходів щодо їх використання;
8.  формуванням аналітичного забезпечення для прийняття оптимальних управлінських рішень.

1.2. Зміст, функції та завдання економічного аналізу в                  

       ринковій економіці

Науковими дослідженнями доведено, що поняття економічного аналізу слід розмежовувати на:

1.  теоретичний економічний аналіз – здійснюється для вивчення основних закономірностей розвитку суспільного виробництва, що діють упродовж усього часу існування даної економічної системи та її найважливіших етапів; знання цих закономірностей необхідне для визначення головної мети і концепцій економічної політики;
2.  конкретно-економічний аналіз – всебічне дослідження діяльності підприємств та їх структурних підрозділів.

Таким чином, теоретичний аналіз є базою для конкретно-економічного. Він, розкриваючи сутність і якісні особливості явищ та процесів, створює умови для використання методів економічного аналізу в його конкретному вираженні.

Економічний аналіз є самостійною галуззю наукових знань, що має зміст, функції та завдання, які зумовлюються суспільно-економічним устроєм, формами власності на засоби виробництва й відображають основні риси економіки на конкретних етапах розвитку.

У ринковій економіці зміст і завдання аналізу докорінно змінюються адекватно змінам, які відбуваються у характері та цілях господарської діяльності підприємств – суб’єктів підприємницької діяльності будь-якої форми власності й організаційно-правової форми функціонування.

 Зміст економічного аналізу становить комплексне та взаємопов’язане дослідження процесів і явищ господарської діяльності підприємств та їх структурних підрозділів, визначення на цій основі причиново-наслідкових зв’язків і тенденцій розвитку з метою обґрунтування й оцінки ефективності управлінських рішень.

У загальному вигляді зміст аналізу визначають так:

а) мета аналізу;

б) виявлення та узгодження цілей і завдань аналізу, термінів виконання, кола спеціалістів-аналітиків;

в) оцінка ситуації, що склалася, вивчення причиново-наслідкових зв’язків об’єкта, ступенів і напрямів впливу окремих факторів, оцінка основних економічних показників функціонування об’єкта;

г) вивчення умов, які позитивно та негативно впливають на кінцеві й проміжні результати, пошук варіантів розв’язання проблеми та їх зіставлення;

д) підготовка одного чи декількох варіантів управлінських рішень.

В умовах ринкових відносин економічний аналіз – це система знань про:

1.  пізнання законів ринку, глобального зовнішнього й конкретно-економічного середовища для ідентифікації шансів і невдач господарської одиниці, дослідження ринкової ситуації;
2.  обґрунтування цілей та факторів підтримки власної життєздатності;
3.  вивчення покупців, реальних і потенціальних;
4.  вивчення досвіду господарювання підприємств-конкурентів, їх конкурентних переваг та обґрунтування адекватних стратегій для забезпечення конкурентоспроможності підприємства;
5.  дослідження товару з точки зору покупця (наскільки він пристосований до існуючих і перспективних вимог та як він задовольняє споживче призначення);
6.  вивчення товару з точки зору виробника (обґрунтування життєвого циклу продукції, витрати виробництва, рентабельність продукції);
7.  виявлення факторів, що сприяють комерційному успіху та перешкоджають йому, кількісне вимірювання їх дії;
8.  вироблення виважених управлінських рішень;
9.  обґрунтування стратегії розвитку.

У процесі економічного аналізу реалізуються його три основні функції:

 1. Оцінювальна – визначення відповідності стану економічної системи її цільовим параметрам функціонування та потенційним можливостям.

 2. Діагностична – встановлення причиново-наслідкових змін економічної системи у кількісному і якісному вимірюванні, впливу факторів на ці зміни й розвиток.

 3. Пошукова – виявлення невикористаних резервів та потенціальних можливостей зміни і розвитку економічної системи, обґрунтування механізмів їх мобілізації.

Існує й більш розширений варіант переліку функцій економічного аналізу:

 1) гносеологічна – аналіз є активним методом пізнання; він задовольняє потреби користувачів у пізнанні законів ринку, економічної реальності, господарських процесів під дією змінних об’єктивних і суб’єктивних факторів, існуючих причиново-наслідкових зв’язків;

 2) методологічна – успіх будь-якого пошуку економіста здебільшого залежить від глибини оволодіння ним методами економічного аналізу;

 3) онтологічна – ця функція виражає основне призначення економічного аналізу, як і будь-якої науки взагалі, - реалізація свого предмета і розкриття результатів дослідження;

4) соціальна – аналізуючи систему, в якій вона діє, людина формує свою раціональну поведінку, тобто здатність одержати максимальний результат за мінімальних витрат в умовах обмеженості наявних ресурсів і можливостей;

 5) етична – аналіз є інструментом морального й етичного впливу суб’єкта управління на трудові колективи, їх співробітників, формування їх економічної психології;

 6) практичного досвіду – вдосконалення управління, виробництва і системи економічних відносин;

 7) інформаційна – забезпечення всіх рівнів управління інформацією, необхідною для поточного планування, контролю і прийняття оперативних управлінських рішень;

8) комунікативна – організація внутрішніх комунікацій між різними рівнями управління та різними виробничими підрозділами одного рівня;

 9) виховна – виховання почуття власника, допомога власнику в усвідомленні своїх економічних можливостей і наслідків діяльності, прав та відповідальності.

Необхідність, зміст і значення економічного аналізу визначають його завдання, найважливішими з яких є:

 1. Забезпечення науково-економічної обґрунтованості цільових програм, бізнес-планів, прогнозів і нормативів (у процесі їх розроблення); сприяння поліпшенню системи планування, менеджменту.

Це досягається шляхом проведення маркетингових досліджень ринку й детального ретроспективного аналізу господарської діяльності. Побудова числових рядів за значний період дозволяє встановити певні економічні закономірності в господарському розвитку. Далі виявляють основні чинники, які істотно вплинули в минулому  і можуть впливати в майбутньому на господарську діяльність підприємства. Особлива увага приділяється аналізу господарської діяльності за поточний період, який водночас є і передплановим. Ретроспективний і поточний аналіз завершуються перспективним (прогнозним) аналізом, що є основою для розрахунку прогнозних показників. Отже, бізнес-плани, прогнози докладно обґрунтовуються необхідними економічними розрахунками.

2. Об’єктивне та всебічне дослідження виконання планів, оцінка дотримання нормативів.

За даними обліку й звітності здійснюється контроль виконання встановлених бізнес-планів і дотримання нормативів. Наприклад, на промислових підприємствах досліджується виконання виробничої програми за кількістю, якістю й асортиментом продукції; на транспорті – за вантажообігом; у торгівлі – за обсягом оптового і роздрібного товарообігу, його асортиментною структурою.

3. Визначення економічної ефективності використання ресурсного потенціалу (окремо по видах ресурсів та в сукупності).

Досліджується ефективність використання засобів і предметів праці (основних та матеріальних оборотних засобів), робочої сили, фінансових ресурсів, а в окремих галузях – і природних ресурсів.

4. Об’єктивна й усебічна оцінка результатів роботи підприємства і його підрозділів за певні проміжки часу.

Проводиться виявлення позитивних та негативних чинників, що впливають на результати роботи підприємства; визначається кількісний розмір їх дії.

 5. Виявлення і вимірювання внутрішніх резервів поліпшення економічного становища підприємства.

На всіх стадіях виробничого процесу виявляються невикористані резерви збільшення обсягів виробництва та реалізації продукції, поліпшення її якості, підвищення ефективності використання виробничих ресурсів, зниження собівартості продукції, збільшення прибутку і підвищення рентабельності; розробляються заходи щодо їх практичної реалізації.

Реалізація даного завдання в сучасній економічній ситуації ускладнюється необхідністю враховувати невизначеність і комерційні ризики, багатоваріантний характер подій та їх оцінок, інфляційні процеси тощо.

 6. Оцінка ефективності системи управління підприємством, обґрунтування і дослідження оптимальності управлінських рішень.

Успіх господарської діяльності на всіх рівнях управління безпосередньо залежить від рівня керівництва, вчасного прийняття управлінських рішень. Прийняти правильне управлінське рішення, визначити його раціональність і ефективність можна лише на основі попереднього економічного аналізу.

Завдання економічного аналізу не вичерпуються наведеним переліком; вони трансформуються внаслідок змін підходів та вимог до економічного аналізу. Досвід господарського розвитку свідчить, що перед економічним аналізом на різних етапах висувалися нові завдання, посилювались раніше поставлені, зміщувались відповідні акценти. Цей процес буде відбуватися, звичайно, і далі.

Так, в умовах ринкової економіки важливими завданнями економічного аналізу стають:

- усебічне вивчення зовнішнього середовища, його взаємодії з господарською одиницею з метою передбачення потенційної небезпеки і вчасного використання можливостей, що виникають;

- усебічна й об’єктивна оцінка всієї маркетингової діяльності з метою визначення відповідності вибраної стратегії реальним процесам, що відбуваються на ринку;

- оцінка вибраної організаційної структури з точки зору ефективності;

- детальне вивчення потреб людини та їх структури.

Таким чином, перелік завдань економічного аналізу тісно пов’язаний із його місцем у системі управління підприємством.

1.3. Місце та роль економічного аналізу в системі                    

      управління підприємством

 Управління – це ефективне досягнення мети діяльності підприємства шляхом планування, організації, мотивації і контролю за ресурсами. Управління як система складається з двох підсистем:

1) керуюча підсистема (суб’єкт управління) – сукупність органів, засобів, інструментів та прийомів управління;

2) керована підсистема (об’єкт управління) – господарська діяльність.

Керуюча і керована підсистеми взаємопов’язані, знаходяться в постійній взаємодії та становлять замкнутий контур управління. Місце економічного аналізу в системі управління представлено на рисунку 1.1.

Керуюча підсистема (суб’єкт управління):

керівники різних рівнів

Статистична інформація

Інформація, що надається бухгалтерським обліком

Зовнішня інформація

Інформація, що надається оперативним обліком

Визначення цілей, критеріїв рішень

   п                                                                                                               з

   р                                                                                                               в

Економічний аналіз

   я                                                                                                               о

   м                                                                                                              р

   и                                                                                                              о

Проекти управлінських рішень

   й                                                                                                              т

                                                                                                                   н

Розроблення моделі розвитку системи

   з                                                                                                               и

   в                                                                                                             й

   я’                                                                                                              

Загальні функції управління

   з                                                                                                               з

   о                                                                                                              в

   к                                                                                                              я’

Контроль

Планування

Мотивація

Організація

                                                                                                                   з

                                                                                                                   о

                                                                                                                   к

Прийняття управлінських рішень

Керована система (об’єкт управління): господарська діяльність

Рис. 1.1. Місце економічного аналізу в системі управління                 підприємством

 

Мета економічного аналізу в системі управління – на основі системи об’єктивних і суб’єктивних факторів, що характеризують соціально-економічні явища і господарські процеси, провести детальне їх оцінювання, виявити властиві їм тенденції й закономірності розвитку, обґрунтувати можливі результати та наслідки, зменшити ризик, пов’язаний із вибором управлінських рішень. Отже, економічний аналіз займає проміжне місце між інформаційним етапом і етапом прийняття рішень (рис. 1.2), тим самим впливаючи на якість прийнятих управлінських рішень.

Інформація

Прийняття

рішень

Економічний аналіз

Рис. 1.2. Місце економічного аналізу в процесі прийняття              управлінських рішень

Таким чином, у системі управління роль економічного аналізу полягає в перетворенні економічної інформації в таку, що є придатною для прийняття управлінських рішень.

 Управлінське рішення – це творчий процес мислення суб’єкта управління, в результаті якого визначається, які заходи потрібно здійснити в даній виробничій ситуації або в ситуації, що передбачається, для розв’язання певної проблеми й одержання бажаного результату.

Необхідність у проведенні аналізу виявляється на всіх стадіях (етапах) вироблення і прийняття управлінських рішень, що включають:

1.  Аналіз ситуації, що склалася.
2.  Виявлення й формування проблеми, постановку мети.
3.  Обґрунтування обмежень і критеріїв для прийняття рішень.
4.  Підготовка варіантів рішень (виявлення альтернатив).
5.  Оцінка ефективності варіантів рішень, вибір оптимального.
6.  Формування остаточного рішення.
7.  Реалізація рішення.
8.  Контроль виконання та оцінка ефективності рішення.

Економічний аналіз є необхідним методом дослідження в процесі вироблення і прийняття управлінських рішень та контролю за їх упровадженням. Без об’єктивного економічного аналізу не можна обґрунтувати раціональні управлінські рішення щодо формулювання й досягнення мети господарюючого суб’єкта.

 Основна мета аналізу в управлінні підприємством – виявити причинові зв’язки між подіями (отриманими кінцевими результатами, станом параметрів господарських процесів) і умовами, які привели до даних подій або які можуть виникнути в майбутньому.

Відповідно економічний аналіз забезпечує оцінку здійсненої події (факту) і встановлення умов, за яких ці події відбулися, тобто підготовку необхідної інформації для прийняття управлінських рішень.

Аналіз проводиться не лише з метою констатації фактів і оцінки досягнутих результатів, але й для виявлення недоліків, помилок і оперативного впливу на процес виробництва. Саме тому необхідно підвищувати його оперативність та ефективність.

Звісно, економічний аналіз не може забезпечити підготовку управлінських рішень стосовно всіх аспектів діяльності підприємства, але він є надійним інструментом для розв’язання проблем саме економічного характеру, а також для економічного обґрунтування рішень з інших проблем.

Таким чином, економічний аналіз є важливою складовою частиною методології управління, підпорядкований його меті як засіб підготовки та обґрунтування раціональних управлінських рішень, контролю за ефективністю їх упровадження.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1.  Схарактеризувати аналіз як спосіб розвитку економічного мислення.
2.  Розкрити сутність діалектичного тандему «аналіз – синтез».
3.  Пояснити, в чому полягає зміст економічного аналізу.
4.  Схарактеризувати основні функції економічного аналізу.
5.  Указати завдання, що постають перед економічним аналізом.
6.  Розкрити визначальні риси економічного аналізу.
7.  Указати, яке місце і роль аналізу в системі управління підприємством; які завдання управління розв’язуються за допомогою економічного аналізу.

ТЕМА 2

ПРЕДМЕТ ТА ВИДИ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ

2.1. Предмет та об’єкти економічного аналізу.

2.2. Принципи економічного аналізу.

2.3. Класифікація видів економічного аналізу.

   2.4. Зв’язок економічного аналізу з іншими  дисциплінами.

2.1. Предмет та об’єкти економічного аналізу

Економічний аналіз – самостійна галузь наукових знань, яка має свій предмет й об’єкти дослідження, цільову спрямованість, метод і методику, способи та прийоми для виділення того суттєвого в предметі й об’єктах, що цікавить дану науку та користувачів результатів економічного аналізу.

 Предмет показує, що вивчає ця наука. Визначення предмета науки – одна з важливих методологічних проблем. Незважаючи на те, що питання про предмет економічного аналізу розробляється вже декілька десятиліть, поки що не існує єдиного його визначення (майже кожен учений-аналітик дає своє визначення предмета).

Науковці та практики, по-різному оцінюючи місце і роль економічного аналізу, розходяться у своїх поглядах на його предмет, виділяючи ті чи інші ознаки аналізу як науки, тобто це питання залишається дискусійним. Усі визначення предмета економічного аналізу, які містяться в спеціальній літературі, можна розмежувати на декілька характерних груп:

1.  господарська діяльність підприємств;
2.  господарські процеси та явища;
3.  економіка підприємств;
4.  інформаційний потік;
5.  причиново-наслідкові зв’язки економічних процесів.

Перші чотири визначення не містять те специфічне, що дозволяє відрізнити економічний аналіз від інших наук; у них спостерігається ідентифікація предмета економічного аналізу з його об’єктами.

При формулюванні предмета економічного аналізу необхідно враховувати наступне:

1) у галузях наук предмет збігатися не може, можуть бути спільними лише об’єкти дослідження;

2) визначення предмета повинно містити мету науки і відображати її основний зміст;

3) визначення має містити основні специфічні принципи пізнання предмета науки.

Отже, предмет економічного аналізу – причиново-наслідкові зв’язки економічних процесів діяльності підприємств. Тільки розкривши причиново-наслідкові зв’язки економічних явищ і процесів, можна визначити, як зміняться основні результати господарської діяльності за рахунок того чи іншого фактора, провести обґрунтування будь-якого управлінського рішення.

Предмет економічного аналізу розкривається через його об’єкти, якими є всі сторони господарської діяльності підприємства, а також процеси, пов’язані з ними (рис. 2.1).

Ресурси

Виробництво (виконання робіт, надання послуг) та інша діяльність

Продукція (роботи, послуги)

Фінансові результати

Рис. 2.1. Об’єкти економічного аналізу

Таким чином, об’єктами економічного аналізу є:

- забезпеченість трудовими, матеріальними та фінансовими ресурсами, ефективність їх використання;

- обсяги виробництва та продажу;

- економічні та фінансові результати діяльності;

- фінансовий стан підприємства.

Тобто загальним об’єктом економічного аналізу є господарська (постачальницька, виробнича, збутова, фінансова, інвестиційна) діяльність підприємства.

2.2. Принципи економічного аналізу

 Принципи економічного аналізу регулюють процедурну сторону його методології та методики. Розглянемо основні принципи, яких повинен дотримуватись аналітик.

 1. Принцип науковості – передбачає глибоке пізнання об’єктивної реальності функціонування економічної системи, впливу об’єктивних факторів її зміни та розвитку, чітке визначення мети і завдань аналізу, застосування наукової методики й організації аналітичних досліджень.

 2. Принцип системності – передбачає дослідження економічних явищ і процесів як складних систем із функціонально-структурною будовою елементів взаємозв’язку й взаємообумовленості їх складових.

Під системним економічним аналізом розуміють сукупність наукових методів і практичних прийомів розв’язання складних економічних проблем. Він базується на використанні категорій системи як єдності взаємопов’язаних елементів, що спільно діють для досягнення єдиної мети.

 3. Принцип комплексності – передбачає всебічне дослідження причинових взаємозалежностей, комплексну оцінку вхідних параметрів функціонально-структурної будови, їх зміну та розвиток на досліджуваному об’єкті у просторі й часі, за кількісними і якісними ознаками та вихідні (результативні) параметри цього процесу.

Системність – поняття більш широке, ніж комплексність, а тому останнє можна розглядати як важливу складову системного підходу.

 Комплексний аналіз – це всебічний аналіз діяльності підприємства та його підрозділів, який упорядковує аналітичну роботу, підвищує її ефективність, допомагає приймати обґрунтовані управлінські рішення. Таким чином, комплексний економічний аналіз передбачає:

1.  дослідження економіки підприємства як відносно відособленої системи в межах економічної системи;
2.  установлення цілей функціонування підприємства та його підрозділів як критеріїв ефективності їх роботи;
3.  використання конкретної системи економічних показників, що характеризують виробничо-господарську діяльність у цілому й окремі її сторони;
4.  дослідження причинових залежностей і побудова кількісних залежностей (рівнянь взаємозв’язку) між економічними показниками;
5.  вивчення змін економічних показників у динаміці, встановлення суперечностей господарської діяльності та обґрунтування шляхів їх подолання.

4. Принцип періодичності (або регулярності) – передбачає необхідність систематичного проведення аналітичних досліджень на базі високої їх організації та планування аналітичної роботи.

5. Принцип достовірності (об’єктивності, точності) – аналіз повинен базуватися на достовірній, перевіреній інформації, що реально відображає об’єктивну дійсність, а його висновки мають обґрунтовуватися точними аналітичними розрахунками.

Достовірність та об’єктивність аналітичних досліджень передбачають відсутність арифметичних помилок у розрахунках, правильне застосування методики розрахунку показників, впливу окремих факторів тощо.

 6. Принцип зрозумілості та адекватності тлумачення – досягається через обов’язкове пояснення отриманих результатів дослідження (розрахунків) у вигляді відповідних висновків, коментарів, складання пояснювальних записок.

Наявність аналітичних висновків є обов’язковим елементом методики економічного аналізу.

 7. Принцип оперативності – полягає у тому, що економічний аналіз повинен здійснюватися лише тоді, коли виникає потреба виявити причини недоліків у роботі підприємства та розробити шляхи підвищення ефективності господарської діяльності.

 8. Принцип дієвості – полягає в тому, що аналіз повинен активно впливати на хід виробництва і його результати, вчасно виявляти недоліки й упущення в роботі, інформувати про це керівництво підприємства. Тобто необхідним є практичне використання результатів економічного аналізу для управління.

Вчасна та доречна аналітична інформація дає можливість оперативно оцінити минулі, теперішні чи майбутні події, вжити необхідних заходів для виправлення ситуації або її поліпшення.  Разом із тим, принцип дієвості передбачає також обмеження зайвої інформації, яка непотрібна для прийняття управлінських рішень.

 9. Принцип ефективності – означає, що витрати на проведення аналітичного дослідження повинні бути найменшими при оптимальній глибині аналізу і його комплексності.

Дотримання наведених принципів є необхідною умовою проведення аналітичних досліджень для досягнення поставлених цілей.

2.3. Класифікація видів економічного аналізу

Реалізація багатьох функцій і конкретних завдань економічного аналізу в системі управління породжує різноманітність методик досліджень та організаційних форм для проведення аналізу. Це зумовлює виділення окремих видів економічного аналізу.

 Вид економічного аналізу – це теоретичне й практичне відособлення окремих ланок аналітичної роботи. Відмінними ознаками кожного виду аналізу є: цільова спрямованість, завдання, об’єкти дослідження, джерела інформації, методика проведення.

Складові частини економічного аналізу та напрями його використання в сучасних умовах наведені на рисунку 2.2.

Діяльність підприємства

Внутрішньогосподарський аналіз за даними управлінського обліку

Зовнішній економічний аналіз за даними публічної фінансової звітності

Внутрішній економічний аналіз за даними фінансової звітності та бухгалтерського обліку

Внутрішні користувачі

Зовнішні користувачі

Адміністрація

Непрямий фінансовий інтерес

Прямий фінансовий інтерес

Власники

Рада директорів

Вищий управлінський персонал

Менеджери

Керівники підрозділів

Внутрішні аудитори

Державні органи

Податкові органи

Інвестиційні фонди і фондові біржі

Інвестори

Кредитори

Постачальники

Покупці та клієнти

Рис. 2.2. Складові частини та напрями використання

економічного аналізу

 

В основу класифікації видів економічного аналізу можуть бути покладені різні ознаки. В таблиці 2.1 наведено основні види аналізу відповідно до їх класифікаційних ознак.

Таблиця 2.1 – Класифікація видів економічного аналізу

Класифікаційні ознаки	Види економічного аналізу
Суб’єкти аналізу (користувачі)	- внутрішній - зовнішній
Зміст процесу управління (час дослідження)	- попередній (перспективний, прогнозний,  стратегічний) - наступний (ретроспективний)  оперативний             підсумковий  (ситуаційний,           (періодичний,  поточний)                завершальний)
Галузева ознака	- галузевий - міжгалузевий
Просторова ознака	- внутрішньогосподарський - міжгосподарський
Об’єкти управління	- техніко-економічний - фінансово-економічний - соціально-економічний - економіко-статистичний - економіко-екологічний
Методика дослідження	- порівняльний - діагностичний (експрес-аналіз) - факторний - маржинальний - аналіз комерційних ризиків - функціонально-вартісний (ФВА)
Повнота охоплення об’єктів	- суцільний - вибірковий
Зміст	- комплексний - локальний - тематичний

Дамо характеристику наведених видів економічного аналізу.

 Внутрішній та зовнішній аналіз

Внутрішній економічний аналіз:

- спрямований на комплексне дослідження економічного розвитку суб’єкта господарювання і його структурних підрозділів;

- проводиться безпосередньо на підприємстві для потреб оперативного, короткострокового і довгострокового управління;

- базується на повній економічній інформації (плановій, обліковій, нормативній);

- у методологічному плані охоплює різні прийоми та способи факторного аналізу;

- може здійснюватись як спеціалізованим підрозділом (бюро, відділом економічного аналізу), так і всіма економічними службами з великою кількістю залучених зацікавлених осіб.

 Зовнішній економічний аналіз:

- передбачає надання оцінки місця підприємства у ринковому середовищі для визначення стратегії й тактики економічних відносин, пошуку партнерів і клієнтів, забезпечення конкурентних позицій тощо;

- проводиться органами господарського управління, банками, фінансовими органами, акціонерами, інвесторами, спеціалізованими незалежними аудиторськими, консалтинговими фірмами;

- проводиться на підставі даних фінансової і статистичної звітності;

- у методологічному аспекті широко використовує статистичні прийоми аналізу, економіко-математичні методи та моделі, прийоми порівняльного аналізу.

 Попередній, оперативний і підсумковий аналіз

Попередній економічний аналіз:

- передбачає дослідження економічної системи за параметрами, які визначають її майбутній стан;

- проводиться до початку господарських операцій і пов’язаний із прогнозуванням, перспективним плануванням, із вибором й обґрунтуванням варіантів управлінських рішень;

- використовує досить складні і трудомісткі прийоми та способи: кореляційно-регресійний аналіз, екстраполяція, метод аналогій, експертних оцінок, моделювання тощо.

Оперативний економічний аналіз:

- полягає у забезпеченні управління вчасною дієвою інформацією про зміну економічної ситуації, причини цієї зміни, відхилення від регламентованих параметрів із метою вчасного прийняття рішень, спрямованих на попередження та усунення негативних змін;

- проводиться за короткі періоди часу (декада, п’ять днів, день, зміна, година);

- проводиться за обмеженим і таким, що періодично переглядається, колом показників та параметрів для швидкого реагування зі сторони менеджерів;

- використовуються різні джерела інформації: оперативно-виробничі плани, дані оперативного обліку, облік норм і відхилень від них (якщо реально впроваджено нормативний метод обліку витрат та калькулювання), матеріали безпосередніх спостережень за діяльністю, оцінки спеціалістів-експертів тощо;

- у методологічному плані використовуються, як правило, спрощені прийоми та способи;

- в організаційному плані оперативний аналіз ефективний в умовах комп’ютерної організації аналітичного процесу, широкого використання сучасних комп’ютерних програм;

- недолік: відсутність системного підходу до оцінювання, діагностики та орієнтації на остаточні господарські результати.

 Підсумковий економічний аналіз:

- полягає в системному комплексному дослідженні результатів господарської діяльності підприємства чи інших об’єктів за звітний період (рік, квартал, місяць);

- тісно пов’язаний із попереднім аналізом: підсумковий аналіз є основою перспективного аналізу; в свою чергу, від глибини та якості попереднього аналізу на перспективу залежать результати підсумкового аналізу;

- використовуються різноманітні прийоми і способи, широка інформаційна база;

- недолік: зниження дієвості через відірваність у часі від господарських процесів; виявлені резерви означають втрачені можливості підвищення ефективності виробництва, оскільки стосуються минулого періоду.

 Галузевий і міжгалузевий аналіз

Галузевий аналіз – аналіз, методика якого враховує специфіку окремих галузей економіки (промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, торгівлі тощо).

 Міжгалузевий аналіз є теоретичною і методологічною основою економічного аналізу в усіх галузях національної економіки. Він дозволяє виявити взаємозв’язки окремих галузей, найбільш загальні методологічні риси й особливості господарської діяльності, узагальнити досвід економічного аналізу в цілому та галузевого зокрема.

 Внутрішньогосподарський і міжгосподарський аналіз

Внутрішньогосподарський аналіз вивчає діяльність тільки підприємства, що досліджується, та його структурних підрозділів.

 Міжгосподарський аналіз – передбачає порівняння результатів діяльності двох або більше підприємств.

 Види аналізу за об’єктами управління

Техніко-економічний аналіз:

- проводять технічні служби підприємства;

- об’єкт: технічні процеси, що використовуються для виробництва продукції, та пов’язані з цим матеріальні, трудові й фінансові витрати;

- предмет: причиново-наслідкові зв’язки, що є результатом взаємодії технічних і економічних процесів;

- мета: оптимізація способів і форм створення конкурентоспроможної продукції з мінімальними витратами на її виробництво.

 Фінансово-економічний аналіз:

- проводять фінансові, бухгалтерські й інші економічні служби підприємства, а також фінансові, податкові органи, банки тощо;

- об’єкт: фінансово-економічні процеси, фінансові результати діяльності та фінансовий стан підприємства;

- предмет: причиново-наслідкові зв’язки, що є результатом взаємодії фінансових і економічних процесів;

- мета: обґрунтування управлінських рішень щодо підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства.

 Соціально-економічний аналіз:

- проводять економічні служби підприємства, органи державного і галузевого управління, статистичні органи;

- об’єкт аналізу: соціальні процеси та їх вплив на результати господарської діяльності;

- предмет дослідження: причиново-наслідкові зв’язки, які визначають соціально-економічний розвиток трудового колективу;

- мета аналізу: дослідження можливостей подальшого соціально-економічного розвитку колективів, підвищення трудової мотивації та її впливу на економіку підприємства.

 Економіко-статистичний аналіз:

- проводиться статистичними органами;

- об’єкт аналізу: масові суспільно-економічні явища на різних рівнях управління (держава, регіон, галузь);

- предмет дослідження: причиново-наслідкові зв’язки, які визначають розвиток національної економіки в цілому, економіки регіонів, галузей тощо;

- мета аналізу: вивчення суспільно-економічних явищ на різних рівнях управління, встановлення закономірностей розвитку економічних систем.

 Економіко-екологічний аналіз:

- проводять служби охорони навколишнього природного середовища;

- об’єкт дослідження: екологічні й економічні процеси, пов’язані зі збереженням і поліпшенням навколишнього середовища та витратами на екологію;

- предмет: причиново-наслідкові зв’язки, що є результатом взаємодії екологічних й економічних процесів;

- мета аналізу: дослідження причин, які погіршують екологічну ситуацію, та розроблення відповідних управлінських рішень.

 Види аналізу за методикою дослідження

Порівняльний аналіз – передбачає порівняння звітних показників про результати господарської діяльності з плановими (прогнозними) показниками, даними минулих років, підприємств галузі.

 Діагностичний аналіз – спосіб установлення характеру порушень нормального ходу економічних процесів на підставі типових ознак, характерних тільки для даного порушення.

 Факторний аналіз – направлений на комплексне і системне вивчення й виявлення величини впливу факторів на зміну та рівень результативних показників.

 Маржинальний аналіз – полягає у вивченні взаємозв’язку та співвідношення витрат, обсягу продукції і прибутку з урахуванням поділу витрат на постійні й змінні. Цей аналіз дає можливість управляти прибутком у бізнесі, оптимізувати його параметри.

 Аналіз комерційних ризиків – має велике практичне значення, оскільки діяльність підприємства здійснюється в умовах невизначеності, за наявності ризикових господарських ситуацій.

 Функціонально-вартісний аналіз (ФВА) – базується на функціях, які виконує об’єкт, та зорієнтований на оптимальні методи їх реалізації на всіх стадіях життєвого циклу виробів. Його призначення в тому, щоб виявити та попередити зайві витрати за рахунок ліквідації непотрібних вузлів, деталей, спрощення конструкції виробу, заміни матеріалів тощо. Об’єктом дослідження виступають функції (властивості) виробів і зумовлені ними вартості. Функціонально-вартісний аналіз проводять групи спеціалістів, до складу яких уходять економісти, конструктори й технологи. Він здійснюється у декілька етапів: інформаційно-підготовчий, аналітичний, творчий, дослідний і впроваджувальний. Економісти виконують перші два етапи, серед яких найважливішим є аналітичний, коли проводиться аналіз функцій із погляду на їх техніко-економічне призначення й виробничі витрати.

 Суцільний і вибірковий аналіз      При суцільному аналізі висновки формулюються після вивчення всіх без винятку об’єктів, при вибірковому – за результатами дослідження тільки частини об’єктів.

 Комплексний, локальний і тематичний аналіз

Комплексний – повний аналіз усієї діяльності підприємства, локальний – аналіз діяльності окремих підрозділів, тематичний аналіз – дослідження окремих питань, до яких у даний час є найбільший інтерес.

На практиці окремі види економічного аналізу в чистому вигляді зустрічаються рідко, але знання найважливіших принципів їх організації і методик проведення є необхідним. На кожному рівні управління щоденно приймається багато рішень, для обґрунтування яких використовуються різні види економічного аналізу.

2.4. Зв’язок економічного аналізу з іншими дисциплінами

Одночасно з розвитком науки відбувалася диференціація її галузей, що сприяло формуванню економічного аналізу. Так, окремі     функції економічного аналізу спочатку виконувалися бухгалтерським обліком, статистикою тощо, але з поглибленням економічної роботи на підприємствах виникла необхідність у виділенні аналізу в окрему систему знань.

Економічний аналіз має тісні взаємозв’язки з такими науками, як економічна теорія, галузеві економіки, бухгалтерський облік, статистика, планування, фінанси, господарський контроль, аудит, маркетинг, менеджмент, математичні науки, технологія виробництва тощо. Взаємозв’язок економічного аналізу з іншими дисциплінами зображено на рисунку 2.3.

Варіанти взаємозв’язку економічного аналізу з іншими дисциплінами:

1) економічний аналіз                наука, якщо економічний аналіз надає інформацію іншим наукам;

2) економічний аналіз              наука, якщо економічний аналіз використовує інформацію, надану іншими науками;

3) економічний аналіз                 наука, якщо економічний аналіз використовує вихідну інформацію іншої науки, а також надає інформацію цій же науці.

Планування

Статистика

Бухгалтерський облік

Галузеві економіки

Економічна теорія

Економічний     аналіз

Аудит

Контроль і ревізія

Фінансово-кредитні дисципліни

Математика

Маркетинг

Технологія виробництва

Рис. 2.3. Взаємозв’язок економічного аналізу з іншими дисциплінами

 

 Економічний аналіз і економічна теорія (політекономія)

Економічна теорія               теоретична й методологічна основа економічного аналізу; він, використовуючи систему економічних показників, досліджує дію економічних законів, які виражають основний напрям розвитку певної господарської одиниці.

Економічний аналіз             нагромадження численної інформації про дію економічних законів дає можливість сформулювати нові закони, здійснювати прогнози на макро- та мікроекономічному рівнях.

Економічний аналіз і галузеві економіки

Галузеві економіки (промисловості, сільського господарства, будівництва тощо)               економічні показники й характер дії загальних законів економічного розвитку в окремих галузях економіки.

Економічний аналіз                 використання результатів аналітичних досліджень сприяє поліпшенню економічного стану підприємств відповідних галузей.

Економічний аналіз і бухгалтерський облік

Бухгалтерський облік                 дані оперативного та бухгалтерського обліку, бухгалтерська звітність є головними джерелами інформації (близько 70%) у складі інформаційної бази аналізу.

Економічний аналіз                 висуває вимоги до вдосконалення і розвитку обліку та звітності, сприяє раціональній організації облікової роботи з метою отримання повноцінної достовірної економічної інформації.

 Економічний аналіз і статистика

Статистика               дані статистичного обліку й звітності, матеріали вибіркових спостережень є джерелом інформації для економічного аналізу; статистичні способи і прийоми (відносні та середні величини, групування, індекси, кореляція тощо), вимоги до побудови таблиць використовуються в економічному аналізі.

Економічний аналіз і планування

Планування                 використання в аналітичних дослідженнях планових показників як критеріїв оцінювання роботи підприємства.

Економічний аналіз            планування починається і завершується аналізом результатів діяльності підприємства. Аналіз дозволяє підвищити рівень планування завдяки вдосконаленню методів       розроблення планів, організації їх виконання, контролю за цим процесом.

Економічний аналіз та контроль і ревізія

Контроль і ревізія                  у процесі економічного аналізу використовуються матеріали документальних ревізій та деякі специфічні методи контролю й ревізії.

Економічний аналіз                одержані аналітичні результати   контролери застосовують із метою недопущення у майбутньому виявлених недоліків.

 Економічний аналіз і аудит

Економічний аналіз                невід’ємними складовими внутрішнього і зовнішнього аудиту є аналіз фінансового стану (платоспроможності, фінансової стійкості, ліквідності,  ринкової та ділової активності тощо), ефективності господарювання підприємств різних форм власності. Крім того, необхідним для аудиторських висновків є узагальнення аналітичних результатів.

 Економічний аналіз і фінансово-кредитні дисципліни

Фінансово-кредитні дисципліни               без розуміння діючого порядку фінансування та кредитування, знання взаємозв’язку підприємств із фінансово-кредитними органами й установами неможливо кваліфіковано проводити аналіз господарської діяльності.

Економічний аналіз                застосування методичних положень аналізу для вивчення фінансових можливостей, способів зміцнення фінансових позицій, обґрунтування сум кредитів тощо. Низка інструментів фінансово-кредитної сфери (ставки податків, умови отримання кредитів, відсотки за використання кредитів тощо) постійно вдосконалюються з урахуванням результатів аналізу, який показує ефективність впливу цих інструментів на діяльність господарюючих суб’єктів.

 Економічний аналіз і маркетинг

Маркетинг                 використання інформації маркетингових досліджень про стан ринкових процесів.

Економічний аналіз              розроблення і контроль реалізації маркетингових програм передбачають проведення економічного аналізу стану ринку, покупців та споживачів, конкуренції, ринкових цін тощо.

Економічний аналіз і математика

Математика                відображення економічних процесів за допомогою економіко-математичних моделей, що відкриває перед аналізом широкі можливості вдосконалення прийомів, способів, техніки аналітичних досліджень.

 Економічний аналіз і технологія виробництва

Технологія виробництва               тільки обізнаний у технології виробництва економіст-аналітик може об’єктивно оцінити результати виробництва, надати рекомендації до їх поліпшення.

Економічний аналіз               технологія виробництва потребує постійного вдосконалення на основі даних аналітичних досліджень.

Отже, економічний аналіз є синтезованою наукою, яка сформувалася на основі диференціації та інтеграції багатьох наук й об’єднала окремі їх елементи. У свою чергу, методичні прийоми і результати економічного аналізу використовуються в багатьох інших галузях сучасної науки.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1.  Схарактеризувати предмет і об’єкти економічного аналізу.
2.  Назвати та пояснити принципи економічного аналізу.
3.  Назвати ознаки, що покладені в основу класифікації економічного аналізу.
4.  Схарактеризувати види економічного аналізу за наступною схемою: завдання, зміст, організація.
5.  Розкрити зв’язок економічного аналізу з іншими дисциплінами.

ТЕМА 3

МЕТОД ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ

3.1. Метод економічного аналізу та його особливості.

3.2. Методика економічного аналізу.

3.3. Класифікація методичних прийомів і способів, що

      використовуються в економічному аналізі.

3.4. Система аналітичних показників.

3.1. Метод економічного аналізу та його особливості

Кожна наука вивчає свій предмет за допомогою певного методу, визначення сутності якого є першим кроком при її вивченні. Термін «метод» (від грецького «methodos») означає «шлях до чогось», тобто знання про те, яким способом, у якій послідовності потрібно розв’язувати ті чи інші завдання.

Метод економічного аналізу, як і будь-якої іншої науки, визначається змістом й особливостями предмета, що вивчається, тими цілями, вимогами та завданнями, які постають перед аналізом на даному етапі розвитку економіки країни і на перспективу. Предмет науки відповідає на запитання «Що вивчається?», а метод – «Як вивчається? Якими способами та засобами?»

Під методом економічного аналізу розуміють сукупність прийомів і способів дослідження господарської діяльності будь-якого економічного об’єкта шляхом виявлення та визначення взаємозв’язку й зміни його параметрів, кількісного та якісного вимірювання впливу окремих факторів і їх сукупності на цю зміну, що дозволяє вивчити становлення й розвиток господарських явищ і процесів (Ф.Ф. Бутинець).

В економічній літературі існують різні підходи до визначення поняття «метод економічного аналізу». За визначенням М.Г. Чума-ченка та інших, під методом економічного аналізу розуміють науково обґрунтовану систему теоретико-пізнавальних категорій, принципів, способів та спеціальних прийомів дослідження, що дають змогу приймати обґрунтовані управлінські рішення і базуються на діалектичному методі пізнання. На думку Г.В. Савицької, метод аналізу є системним, комплексним вивченням, вимірюванням та узагальненням впливу факторів на результати діяльності підприємств шляхом        обробки спеціальними прийомами системи показників плану, обліку, звітності й інших джерел інформації з метою підвищення ефективності виробництва.

 Метод економічного аналізу має низку характерних особливостей, а саме:

1.  діалектичний підхід до вивчення господарських процесів та явищ;
2.  використання в аналізі системи показників, які всебічно і глибоко характеризують діяльність підприємств;
3.  виявлення взаємозв’язків елементів досліджуваної системи, визначення причиново-наслідкових зв’язків між показниками та факторами (шляхом побудови багатофакторних аналітичних моделей);
4.  кількісне вимірювання впливу факторів на результати господарювання;
5.  забезпечення системного, комплексного підходу до вивчення й оцінки об’єктів аналізу (показників, що досліджуються);
6.  узагальнення результатів аналізу.

Поряд із поняттям методу в економічному аналізі користуються поняттями методології і методики.

Методологія економічного аналізу порівняно з методом є більш загальним поняттям, яке, крім знань про метод, уключає також знання про формування економічного явища, його структурні зв’язки, шляхи подальшого розвитку і т.д.

Важливою ознакою методології аналізу господарських процесів є системний підхід. Системний підхід полягає в тому, що при аналізі об’єкт, що досліджується (наприклад, підприємство), розглядається як система – деяка цінність, складена з взаємопов’язаних частин (елементів), кожна з яких додає свій внесок у характеристику цілого. Системний підхід дозволяє побачити об’єкт, який аналізується, в єдності його складових частин, зрозуміти взаємозалежність і причиново-наслідкові зв’язки між цими окремими частинами й між об’єктом аналізу та середовищем навколо нього. Цілісність системи, відрізняючись певною завершеністю, припускає і відокремлений аналіз елементів, що її складають.

Головні особливості системного підходу – динамічність, взаємодія, взаємозалежність і взаємозв’язок елементів системи. Системний підхід в економічному аналізі дозволяє розробляти науково обґрунтовані варіанти розв’язання господарських завдань, визначати ефективність цих варіантів, що дає підставу для вибору найбільш доцільних управлінських рішень.

У процесі системного аналізу можна виділити декілька послідовних етапів:

1. Представлення об’єкта аналізу як певної системи; виділення її окремих елементів; формулювання мети розвитку системи, завдань, які вона розв’язує; встановлення зв’язку з іншими системами; визначення особливостей  функціонування кожного елемента і системи в цілому.

2. Відбір показників, за допомогою яких дається найбільш повна характеристика всіх елементів системи.

3. Обґрунтування блок-схеми системи, в якій кожному елементу відповідає окремий блок.

4. Побудова економіко-математичної моделі системи.

5. Робота з моделлю, в ході якої визначається вплив факторів на зміну результативних показників, установлюються джерела невикористаних внутрішньогосподарських резервів.

Системність аналізу органічно пов’язана з його комплексністю. Системність – поняття більш містке, ніж комплексність, і тому останню можна розглядати важливою складовою системного аналізу.

3.2. Методика економічного аналізу

 

Використання методу економічного аналізу проявляється через низку конкретних методик аналітичного дослідження. Взагалі під методикою розуміють сукупність способів і правил найбільш ефективного виконання певної роботи.

 Методика економічного аналізу – це сукупність прийомів, способів, засобів, що застосовуються в процесі проведення економічного аналізу в раніше визначеній послідовності для досягнення поставленої мети. Кожному виду економічного аналізу відповідає власна методика.

Розрізняють загальну методику та окремі методики економічного аналізу. Загальна методика – це система дослідження, яка однаково використовується при вивченні різних об’єктів економічного аналізу в різних галузях економіки. Окремі методики конкретизують загальну в розрізі галузей економіки, типу виробництва або об’єкта дослідження.

Вимоги системного підходу до комплексного вивчення економіки підприємства реалізуються у структурі методики економічного аналізу, в складі та зв’язках між окремими елементами, їх змісті.

Основними структурними елементами методики комплексного економічного аналізу є:

1.  формулювання мети та завдань економічного аналізу;
2.  визначення об’єктів аналізу;
3.  сукупність синтетичних та аналітичних показників, алгоритми їх розрахунку, взаємозв’язки між ними;
4.  система факторів, які впливають на зміну показників;
5.  інформаційна база аналітичних досліджень: джерела інформації, способи перевірки її вірогідності;
6.  способи та методичні прийоми аналізу;
7.  організаційне та технічне забезпечення виконання аналітичних робіт;
8.  порядок оформлення результатів аналізу, узагальнена їх оцінка (інтерпретація);
9.  визначення ефекту від проведеного аналізу.

3.3. Класифікація методичних прийомів і способів, що

      використовуються в економічному аналізі

 

Найважливішим елементом методики економічного аналізу є сукупність технічних прийомів та способів аналізу, які можна назвати інструментарієм аналізу. В економічній літературі немає єдності щодо назви цих прийомів і способів. Надалі будемо застосовувати поняття «методичні прийоми й способи економічного аналізу».

Вони використовуються на різних етапах аналітичного дослідження для:

- первинної обробки (перевірки, групування, систематизації) зібраної інформації;

- вивчення стану та закономірностей розвитку об’єктів, що досліджуються;

- визначення впливу факторів на результати діяльності підприємств;

- підрахунок невикористаних резервів підвищення ефективності виробництва;

- узагальнення результатів аналізу та комплексного оцінювання діяльності підприємств;

- обґрунтування планів економічного та соціального розвитку, управлінських рішень, різних заходів.

В економічному аналізі використовується велика кількість методичних прийомів і способів (нараховують близько 100). Багато з них запозичені з інших наук: математики, статистики, бухгалтерського обліку, менеджменту тощо. Економічний аналіз, пристосовуючи ці прийоми до вивчення свого предмета, вносить у них необхідні зміни. Але певні прийоми і способи притаманні тільки економічному аналізу. При цьому різні прийоми чи їх сукупність використовуються в аналітичних дослідженнях залежно від характеристики функціональних зв’язків (детермінованих або стохастичних).

Класифікацію методичних прийомів і способів, що використовуються в економічному аналізі, подано на рисунку 3.1.

При проведенні економічного аналізу на різних його стадіях застосовуються різноманітні прийоми й способи в тій чи іншій комбінації. При цьому вони постійно розвиваються та вдосконалюються. В наступних темах будуть детально розглянуті методичні прийоми й способи аналізу: їх сутність, призначення, сфера застосування, процедури розрахунків і т.д.

3.4. Система аналітичних показників

Економічний аналіз оперує кількісною стороною економічних явищ і процесів. Тому в ході його проведення використовується такий метод пізнання об’єктивної дійсності, як вимірювання. Це дозволяє представити різні сторони діяльності підприємства у вигляді системи показників.

 Показники – це поняття, які відображають кількісні та якісні характеристики економічних явищ і процесів (об’єктів аналітичного дослідження). Кожний показник має числовий вираз, який характеризує вимір об’єкта аналізу і його соціально-економічний зміст.

У таблиці 3.1 наведено групування показників за основними класифікаційними ознаками.

Економіко-математичні

Стохастичного факторного аналізу

Детермінованого факторного аналізу

Традиційні статистико-економічні

Евристичні

Логічні

Кореляційно-регресійний

Відносні величини

Економет-ричні

Прийом Дельфі

Ланцюгових підстановок

Аналіз

Дисперсійний

Середні величини

Математично-го програму-вання

„Мозковий штурм”

Абсолютних різниць

Синтез

Багатовимірний факторний

Ряди динаміки

Конференція ідей

Відносних різниць

Індукція

Дослідження операцій

Компонентний

Індекси

Морфологіч-ний прийом

Індексний

Дедукція

Групування

Економічної кібернетики

Асоціацій та аналогій

Пропорційного ділення

Порівняння

Графічний

Методи теорії оптимальних процесів

Колективного блокнота

Часткової участі

Деталізація

Балансовий

Контрольних запитань

Інтегральний

Абстрагуван-ня

Інверсії

Логарифмічний

Рис. 3.1. Класифікація методичних прийомів і способів, що використовуються в  економічному аналізі

Таблиця 3.1 – Групування аналітичних показників за

класифікаційними ознаками

Класифікаційні ознаки	Види показників
Властивості явищ та процесів (зміст)	кількісні  якісні
Рівень застосування	загальні  специфічні
Ступінь синтезу	узагальнюючі  часткові  допоміжні
Спосіб вимірювання	натуральні (прості, умовні, комбіновані)  вартісні  трудові
Методика розрахунку	абсолютні  відносні (проценти, коефіцієнти, індекси)
Спосіб розрахунку	прямі  обернені (зворотні)
Роль у причиново-наслідкових зв’язках	факторні  результативні
Спосіб формування	нормативні  планові  облікові  звітні  аналітичні (оціночні)
Місце розрахунку	внутрішні  зовнішні
Результат дії факторів	прості  складні

Під системою показників розуміють сукупність взаємопов’язаних між собою показників, що відображають економічні процеси, які проходять у визначених умовах, місці і часі, причому кожен показник дає певну кількісну характеристику окремої сторони господарської діяльності.

Вибір та обґрунтування системи показників для характеристики економічних явищ і процесів є важливим методологічним питанням в економічному аналізі. Від того, наскільки показники повно й точно відображають сутність явищ, що вивчаються, залежать результати аналізу. Використання системи показників забезпечує проведення комплексного економічного аналізу діяльності підприємств.

При формуванні системи показників необхідно враховувати, що всі показники системи повинні реально відображати економічні явища і процеси та забезпечувати їх однозначне тлумачення, бути зрозумілими й динамічними. Їх кількість повинна бути достатньою для оцінки окремих сторін роботи підприємства.

Комплексне вивчення економіки підприємства передбачає систематизацію показників. Усі показники залежно від об’єктів аналізу можна згрупувати в наступні підсистеми (рис. 3.2).

1. Показники організаційно-технічного рівня підприємства

2. Показники мате-ріально-технічного постачання і забез-печення ресурсами

3. Показники вироб-ництва продукції (виконання робіт, надання послуг)

4. Показники реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

7. Показники використання трудових ресурсів

6. Показники вико-ристання предметів праці (матеріальних ресурсів)

5. Показники використання засобів праці (основних засобів)

8. Показники собівартості продукції

9. Показники фінансових результатів і рентабельності

10. Показники фінансового стану підприємства

Рис. 3.2. Система показників комплексного економічного аналізу

Показники кожної підсистеми поділяються на вхідні й вихідні. За допомогою вхідних і вихідних показників здійснюється взаємозв’язок

підсистем. Вихідний показник однієї підсистеми є вхідним для інших підсистем.

Усі показники господарської діяльності підприємства знаходяться в тісному  взаємозв’язку,  який  необхідно  враховувати  в комплексному аналізі. Взаємозв’язок показників (рис. 3.2) характеризує послідовність виконання комплексного аналітичного дослідження.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1.  Що є методом економічного аналізу?
2.  Які характерні особливості методу економічного аналізу?
3.  Що таке методологія економічного аналізу?
4.  Зміст системного підходу в економічному аналізі.
5.  Сутність методики економічного аналізу та її види.
6.  Структурні елементи методики комплексного економічного аналізу.
7.  Як класифікуються методичні прийоми і способи, що використовуються в економічному аналізі?
8.  Розкрити зміст групування аналітичних показників за класифікаційними ознаками.
9.  Як будується система показників комплексного економічного аналізу?

ТЕМА 4

МЕТОДИКА ФАКТОРНОГО АНАЛІЗУ

4.1. Поняття, види та етапи проведення факторного аналізу.

4.2. Класифікація факторів в економічному аналізі.

4.3. Моделювання факторних систем.

4.4. Способи перетворення детермінованих факторних моделей.

  

4.1. Поняття, види та етапи проведення факторного аналізу

Усі явища і процеси господарської діяльності підприємств знаходяться у взаємозв’язку, взаємозалежності та взаємообумовленості. Деякі з них безпосередньо пов’язані між собою, а інші – опосередковано. Кожний результативний показник залежить від численних і різноманітних факторів. Звідси, важливим методологічним питанням економічного аналізу є вивчення й вимірювання впливу факторів на величину досліджуваних економічних показників.

Під факторним аналізом розуміють методику комплексного та системного вивчення і вимірювання впливу факторів на величину результативних показників.

Розрізняють наступні види факторного аналізу:

1.  детермінований (функціональний) і стохастичний (кореляційний);
2.  прямий (дедуктивний) і зворотний (індуктивний);
3.  одноступеневий і багатоступеневий;
4.  статичний і динамічний;
5.  ретроспективний і перспективний (прогнозний).

Детермінований факторний аналіз – це методика дослідження впливу факторів, зв’язок яких із результативним показником має    функціональний характер, тобто результативний показник може бути представлений у вигляді алгебраїчної суми, добутку або частки показників, що є факторами детермінованої моделі. Наприклад, фонд оплати праці підприємства (ФОП) може бути представлений як добуток  середньооблікової чисельності працівників (ЧП) і середньорічної заробітної плати одного працівника (ЗП):

                                           ФОП = ЧП х ЗП.                                      (4.1)

Основні властивості детермінованого факторного аналізу:

1.  визначення детермінованої моделі шляхом логічного аналізу;
2.  наявність повного зв’язку між показниками;
3.  неможливість розподілити результати впливу одночасно діючих факторів, які не підлягають об’єднанню в одну модель;
4.  вивчення взаємозв’язків у короткостроковому періоді.

Стохастичний аналіз – це методика дослідження факторів, зв’язок яких із результативним показником, на відміну від функціонального, є неповним, імовірним, кореляційним. Якщо при функціональній залежності зі зміною аргументу завжди відповідно змінюється функція, то при кореляційному зв’язку зміна аргументу може дати декілька значень приросту функції залежно від поєднання інших факторів, що визначають цей показник.

Наприклад, немає можливості функціонально показати зв’язок між рентабельністю роботи підприємства та середнім рівнем освіти управлінського персоналу або між курсом національної валюти і рівнем інфляції в країні. Для проведення стохастичного факторного аналізу використовуються спеціальні прийоми і способи, у тому числі й економіко-математичні.

Прямий (дедуктивний) факторний аналіз передбачає дослідження дедуктивним способом – від загального до часткового. При зворотному (індуктивному) факторному аналізі вивчення причиново-наслідкових зв’язків виконується способом логічної індукції – від часткових, окремих факторів до узагальнюючих.

Одноступеневий факторний аналіз використовується для дослідження факторів тільки одного рівня підпорядкування без їх деталізації на складові частини. При багатоступеневому факторному аналізі проводиться деталізація факторів на складові елементи з метою вивчення їх поведінки.

Статичний факторний аналіз використовується при дослідженні впливу факторів на результативні показники на відповідну дату, а динамічний факторний аналіз являє собою методику дослідження причинно-наслідкових зв’язків у динаміці.

Ретроспективний факторний аналіз – це системне комплексне дослідження результатів господарської діяльності, яке проводиться  за даними певних минулих аналітичних періодів. Перспективний факторний аналіз дозволяє дослідити поведінку факторів і результативних показників у майбутньому.

Основні етапи проведення факторного аналізу:

1.  Постановка мети аналізу, вибір факторів, які здійснюють вплив на досліджувані результативні показники.
2.  Класифікація і систематизація факторів із метою забезпечення можливостей системного підходу.
3.  Визначення форми залежності між факторами й результативним показником.
4.  Моделювання взаємозв’язків між результативним та факторними показниками, побудова економічно обґрунтованої (з позиції факторного аналізу) факторної моделі.
5.  Розрахунок впливу факторів та оцінка ролі кожного з них у зміні величини результативного показника. Проводиться вибір прийому факторного аналізу і підготовка умов для його виконання, реалізація розрахункових процедур.
6.  Формулювання висновків за результатами проведених досліджень, підготовка відповідних управлінських рішень.

4.2. Класифікація факторів в економічному аналізі

 Фактори – це рушійні сили розвитку процесів і явищ, які відбуваються на підприємстві. Причини – це умови здійснення окремих явищ, які більш глибоко, ніж фактори, розкривають зміни рівня ресурсів та їхнього складу, а також показників роботи; вони деталізують вплив факторів.

 Класифікація факторів – це розподіл їх за групами залежно від загальних ознак, що дає можливість точніше оцінити місце та роль кожного фактора у формуванні величини результативних показників.

Фактори, які досліджуються в економічному аналізі, можуть бути класифіковані за різними ознаками (табл. 4.1).

 За економічним змістом фактори поділяються на:

1.  виробничо-економічні – виражають умови, що забезпечують підприємницьку діяльність з погляду організації виробничого (торговельного, будівельного чи будь-якого іншого) процесу, раціонального використання ресурсів, залучених до своєї діяльності;
2.  соціально-економічні – рушійні сили підвищення ефективності діяльності підприємства, які закладені у самих учасниках виробничих відносин, відображають творчу ініціативу й активність працюючих, рівень освіти, моральне стимулювання і зацікавленість працівників, рівень управління підприємством, умови життя, побуту, відпочинку, мікроклімат у трудовому колективі, санітарно-гігієнічні умови праці, поліпшення організації виробництва та праці тощо.

Таблиця 4.1 – Класифікація факторів в економічному аналізі

Класифікаційні ознаки	Види факторів
Економічний зміст	виробничо-економічні  соціально-економічні
Рівень охоплення	загальні  специфічні
Рівень впливу	основні  другорядні
Час дії	постійні  тимчасові
Характер залучення ресурсів	інтенсивні  екстенсивні
Характер дії	об’єктивні  суб’єктивні
Рівень деталізації	прості  складні
Можливість кількісного виміру	параметричні  непараметричні
Порядок дії	першого порядку (рівня)  другого порядку (рівня)  п-го порядку (рівня)
Властивості об’єктів, що вивчаються	кількісні  структурні  якісні
Місце формування	внутрішні  зовнішні
Дія на результати господарської діяльності	позитивні  негативні

Для врахування особливостей діяльності підприємств конкретних галузей фактори за рівнем охоплення поділяються на:

1.  загальні – діють у всіх галузях економіки (наприклад, забезпеченість матеріальними та трудовими ресурсами і ефективність їх використання);
2.  специфічні – діють в умовах окремої галузі економіки чи підприємства (наприклад, місце розташування підприємства).

За рівнем впливу на результати діяльності фактори поділяються на:

1.  основні – фактори, що здійснюють вирішальний вплив на господарську діяльність підприємства в умовах, що склалися;
2.  другорядні – всі інші фактори, крім основних.

При цьому один і той самий фактор залежно від обставин може бути й основним та другорядним.

За часом дії розрізняють фактори:

1.  постійні – здійснюють вплив на досліджуване явище безперервно протягом усього часу;
2.  тимчасові – їх вплив відбувається періодично (наприклад, освоєння нової техніки та технології виробництва).

За характером залучення ресурсів фактори поділяються на:

1.  інтенсивні – пов’язані з найбільш ефективним використанням досягнень науки, технології; вони забезпечують розвиток економіки за рахунок підвищення продуктивності суспільної праці, поліпшення використання наявних ресурсів;
2.  екстенсивні – пов’язані з кількісним, а не якісним приростом результативного показника (наприклад, збільшення обсягу виробництва за рахунок розширення матеріально-технічної бази, збільшення чисельності працівників).

За характером дії фактори поділяються на:

1.  об’єктивні – фактори, що не залежать від діяльності підприємств (наприклад, стихійне лихо);
2.  суб’єктивні – фактори, що залежать від діяльності окремих осіб, підприємств тощо (наприклад, уміле керівництво трудовим колективом; правильна організація виробництва, економіки, фінансів тощо).

За рівнем деталізації фактори поділяються на:

1.  прості – фактори, які є результатом дії однієї причини (наприклад, кількість робочих днів);
2.  складні – фактори, що виникають під впливом комплексу причин (наприклад, продуктивність праці).

За можливістю кількісного виміру впливу факторів на результативний показник вони поділяються на:

1.  параметричні – ті, що піддаються кількісній оцінці;
2.  непараметричні – ті, що не підлягають кількісній оцінці.

За порядком дії фактори поділяються на:

1.  фактори першого порядку – ті, що безпосередньо впливають на результативний показник;
2.  фактори другого порядку – ті, що спричиняють непрямий вплив на результативний показник через фактори першого рівня;
3.  фактори п-го порядку – фактори, що впливають на результативний показник через фактори п-1 порядку.

Приклад факторів різних порядків (рівнів) у детермінованій факторній моделі вартості продукції наведено на рисунку 4.1.

Вартість продукції (ВП)

Середньорічна чисельність працівників (ЧП)

Середньорічний виробіток продукції одним працівником (РВ)

 І рі-

 вень

Кількість днів, відпрацьованих одним працівником за рік (Д)

Середньоденний виробіток продукції одним працівником (ДВ)

  ІІ рі-

  вень

Середня тривалість робочого дня (Т)

Середньогодинний виробіток продукції одним працівником (ГВ)

 

 ІІІ рі-

 вень

Рис. 4.1. Детермінована факторна модель вартості продукції

За властивістю об’єктів, що вивчаються, фактори поділяються на:

1.  кількісні – фактори, що виражають кількісну визначеність явищ (наприклад, чисельність працівників підприємства, кількість обладнання, сировини, обсяг продажу продукції);
2.  структурні – до них належать такі показники, як питома вага власного капіталу в джерелах формування майна підприємства, частка активної частини основних засобів у загальній вартості основних засобів, питома вага матеріальних витрат у загальній сумі операційних витрат тощо;
3.  якісні – фактори, що визначають внутрішні якості, ознаки й особливості об’єктів, що вивчаються (наприклад, рівень продуктивності праці, ціна, собівартість і рентабельність продукції, дохідність цінних паперів тощо).

За місцем формування фактори поділяються на:

1.  внутрішні – фактори, на які підприємство може впливати, тобто вони піддаються господарському регулюванню;
2.  зовнішні – фактори, які не залежать від діяльності даного підприємства.

За дією на результати господарської діяльності фактори можуть бути:

1.  позитивні – фактори, які сприяють поліпшенню результативних показників;
2.  негативні – фактори, які ведуть до погіршення результативних показників.

Наведена класифікація факторів дає можливість вивчити й оцінити їх вплив на показники, що вивчаються, розробити оптимальні управлінські рішення.

4.3. Моделювання факторних систем

Системний підхід в економічному аналізі викликає необхідність взаємозалежного вивчення факторів з урахуванням їх внутрішніх і зовнішніх зв’язків, взаємодії та взаємопідпорядкованості, що досягається за допомогою їх систематизації шляхом створення факторних систем.

 Факторна система – це сукупність результативного та факторних показників, пов’язаних одним причиново-наслідковим зв’язком. Математична формула, що виражає реальні зв’язки між досліджуваними явищами, називається  моделлю факторної системи:

                                            у = f (х1, х2, ..., хп) ,                                   (4.2)

де у – результативний показник;

            х1, х2, ..., хп – факторні показники.

Використання моделей в аналізі дає змогу абстрактно зобразити основні взаємозв’язки, що існують у реальній господарській системі.

Процес побудови аналітичного виразу причинно-наслідкової залежності називається процесом моделювання явища, що вивчається. Моделювання – це один із методів наукового пізнання, за допомогою якого створюється модель об’єкта дослідження. Сутність його полягає в тому, що взаємозв’язок показника, який досліджується, з        факторними показниками подається у формі конкретного математичного рівняння.

Залежно від форми зв’язку між результативним і факторними показниками факторні моделі поділяються на дві групи:

 1. Детерміновані факторні моделі – використовуються для дослідження функціонального (детермінованого) зв’язку між результативним і факторними показниками, коли при заданих початкових умовах факторна система переходить у єдиний певний стан. У детермінованих моделях результативний показник являє собою алгебраїчну суму, добуток або частку факторних показників.

  2. Стохастичні факторні моделі – використовуються для дослідження ймовірносного (стохастичного) зв’язку між результативним і факторними показниками, коли при незмінних початкових умовах факторна система може переходити в різні стани з різною ймовірністю.

В економічному аналізі об’єктом поглибленого вивчення є      детерміновані факторні моделі. Стохастичні ж моделі (кореляційно-регресійні, дисперсійні) вивчаються в курсі статистики.

При моделюванні детермінованих факторних систем необхідно дотримуватись таких вимог:

1. Фактори, що включаються в модель, і сама модель повинні мати чітко виражений характер, реально існувати, а не бути вигаданими абстрактними величинами або явищами.

2. Фактори, які входять у систему, мають не тільки бути необхідними елементами формули, а й знаходитися в причиновому зв’язку з результативним показником. Інакше кажучи, побудована факторна система повинна мати пізнавальну цінність. Розглянемо приклад двох моделей:

                                               ВП = ЧП х ПП ,                                    (4.3)

                                               ПП = ВП  ЧП ,                                   (4.4)

де ВП – вартість продукції;

            ЧП – середньорічна чисельність працівників;

            ПП – продуктивність праці (обсяг виробництва продукції на

                      одного середньорічного працівника).

У першій моделі фактори перебувають у причиновому зв’язку з результативним показником, а в другій – у математичному співвідношенні.

3. Усі показники факторної моделі повинні бути кількісно       вимірними, тобто мати одиницю величини і необхідну інформаційну забезпеченість.

4. Факторна модель має забезпечувати можливість вимірювання впливу окремих факторів на зміну результативного показника.

У детермінованому факторному аналізі використовуються чотири види факторних моделей:

 1. Адитивні – моделі, в яких результативний показник є алгебраїчною сумою декількох факторних показників:

                                                                       

                                                                              .                               (4.5)

 

Прикладами адитивних моделей можуть бути будь-які балансові моделі, зокрема факторні моделі валюти балансу:

                                       А = А І + А ІІ + А ІІІ ;                                  (4.6)

                           П = П І + П ІІ + П ІІІ + П ІV + П V ,                    (4.7)

де А, П – валюта балансу, тобто підсумок відповідно активу і

                       пасиву;

            А І, А ІІ, А ІІІ – підсумки відповідних розділів активу;

            П І, П ІІ, П ІІІ, П ІV, П V – підсумки відповідних розділів

                       пасиву.

 2. Мультиплікативні – моделі, в яких результативний показник є добутком декількох факторних показників:

              

                                                                                .                              (4.8)

Наприклад, факторна модель виручки від реалізації продукції:

                                                 В = q х р ,                                            (4.9)

де В – виручка;

              q – обсяг реалізації;

               р – ціна продукції.

Деталізація, або глибина, факторного аналізу багато в чому визначається числом факторів, тому велике значення в аналізі мають багатофакторні мультиплікативні моделі. В основі побудови цих моделей лежать наступні принципи:

- місце кожного фактора в моделі повинно відповідати його ролі у формуванні результативного показника;

- модель слід будувати з двофакторної повної моделі шляхом послідовного розподілу факторів (як правило, якісних) на складові. Наприклад, згідно з рисунком 6.1 детермінована факторна модель валової продукції може бути дво-, три- і чотирифакторною:

                 ВП = ЧП х РВ = ЧП х Д х ДВ = ЧП х Д х Т х ГВ ;        (4.10)

- при написанні формули багатофакторної моделі фактори рекомендується розташовувати від кількісних до якісних з урахуванням порядку дії (спочатку фактори першого рівня, потім другого і т.д.).

 3. Кратні – моделі, в яких результативний показник визначається діленням одного факторного показника на інший:

                                             У = Х1  Х2 .                                          (4.11)

Наприклад, факторна модель рівня рентабельності

                                          РР = П  С х 100 ,                                   (4.12)

де РР – рівень рентабельності, %;

              П – прибуток від реалізації;

              С – собівартість реалізованої продукції.

Якщо інші види детермінованих факторних моделей можуть уключати два, три і більшу кількість факторів, то кратні моделі є тільки двофакторними.

 4. Змішані (комбіновані) – моделі, в яких поєднуються в різноманітних комбінаціях адитивна, мультиплікативна та кратна залежності:

             У = А х (В – С);       У = А  (В + С);     

             У = (А + В)  С;      У = А х В  С.       

4.4. Способи перетворення детермінованих факторних                 

       моделей

Поглиблене вивчення впливу факторів на зміну результативного показника передбачає в окремих випадках необхідність перетворення детермінованих факторних моделей.

Адитивні і мультиплікативні моделі перетворюються способом розчленування комплексних факторних показників на складові         елементи:

               У = А + В = (А1 + А2 + ... + Ап) + (В1 + В2 + ... + Вп);   (4.13)

                 У = А х В = (А1 х А2 х ... х Ап) х (В1 х В2 х ...х Вп).          (4.14)

Кратні моделі можуть бути перетворені за допомогою наступних способів:

 1. Спосіб подовження – полягає в тому, що у вихідній формулі показник чисельника замінюється на суму однорідних показників:    

                                                                                                                       .         (4.15)

 

Наприклад, собівартість одиниці продукції (z) залежить від суми витрат (В) і обсягу продукції (q):

                                                                 .  .                                        (4.16)

 

Якщо загальну суму витрат (В) замінити окремими їх елементами, такими, як витрати на оплату праці (ОП), матеріальні витрати (М), амортизація основних засобів (А), інші витрати (ІВ), то детермінована факторна модель матиме вигляд адитивної моделі з новим набором факторів:

                                                                                                 .      ,    (4.17)

 

де Х1 – зарплатоємність продукції;

             Х2 – матеріалоємність продукції;

             Х3 – амортизаціоємність продукції;

             Х4 – інші витрати на одиницю продукції.

 2. Спосіб формального розкладання – передбачає подовження знаменника вихідної факторної моделі шляхом заміни одного або кількох факторів на суму чи добуток однорідних показників:

                                                                    .                                        (4.18)

 .

Наприклад, факторна модель рівня рентабельності (формула (4.12)) може бути перетворена наступним чином:

                                                                                 .                              

   (4.19)

 

Витрати на 1 грн. товарної продукції (ВТП) залежать від загальної суми витрат (В) і вартості товарної продукції (ТП):

                                           ВТП = В  ТП .                                       (4.20)

Якщо вартість товарної продукції представити як суму добутків обсягу  реалізованої  продукції (q)  та  ціни продукції (р), то вихідна факторна модель буде перетворена в наступну:

                                                                                                             (4.21)

 

3. Спосіб розширення – являє собою отримання мультиплікативної моделі шляхом множення чисельника та знаменника дробу вихідної факторної моделі на один або кілька нових показників:

                                                                              .                              (4.22)

Наприклад, кратна модель чистої рентабельності активів (Ра) може бути представлена як добуток двох мультиплікаторів: рентабельності продажу (Рпр) і коефіцієнта оборотності активів (Коб), якщо у вихідній моделі чисельник та знаменник помножити на чистий дохід від реалізації:

                                                                                                 ,           (4.23)

де ЧП – чистий прибуток;

       А – середньорічна вартість активів.

Розширення моделей повинно здійснюватися за рахунок параметрів, які взаємопов’язані із заданими у вихідній формулі й утворюють нові показники, що поглиблюють знання про досліджувані економічні явища.

 4. Спосіб скорочення – дозволяє отримати модель, однакову за видом із вихідною, але з новим набором факторів, шляхом ділення чисельника і знаменника дробу на один і той же показник:

                                                                                                             (4.24)

Наприклад, використовуючи вихідні дані попереднього прикладу, поділимо чисельник і знаменник на чистий дохід від реалізації й отримаємо нову факторну модель:

                                                                                                             (4.25)

 

де КМ – капіталомісткість продукції.

На практиці для перетворення будь-якої факторної моделі можуть послідовно використовуватися кілька різних способів. При цьому кожного разу моделі повинні відображати зв’язок між реальними показниками, що вивчаються.

Отже, результативні показники можуть бути розкладені на елементи (фактори) різними способами і подані у вигляді різних видів детермінованих факторних моделей. Від того, наскільки об’єктивно й точно створені моделі відображають зв’язок між показниками, залежать результати та висновки аналізу.   

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1.  Дати визначення терміна «факторний аналіз». Із якою метою він проводиться?
2.  Назвати види факторного аналізу та дати їх характеристику.
3.  Послідовність проведення факторного аналізу.
4.  Розкрити поняття «фактор» в економічних дослідженнях. Навести класифікацію факторів в економічному аналізі.
5.  Дати визначення детермінованої факторної моделі. Навести приклади.
6.  Що таке моделювання? Назвати види моделей, що використовуються у факторному аналізі.
7.  Види і приклади детермінованих факторних моделей.
8.  Розкрити зміст способів перетворення детермінованих факторних моделей.

ТЕМА 5

СПОСОБИ ДЕТЕРМІНОВАНОГО ФАКТОРНОГО АНАЛІЗУ

5.1. Постановка задачі детермінованого факторного аналізу

      та загальна характеристика способів її розв’язання.

5.2. Спосіб ланцюгових підстановок.

5.3. Спосіб абсолютних різниць.

5.4. Спосіб відносних різниць.

5.5. Індексний спосіб.

5.6. Способи пропорційного ділення і часткової участі.

5.7. Інтегральний спосіб.

5.8. Логарифмічний спосіб.

1.  Постановка задачі детермінованого факторного аналізу

та загальна характеристика способів її розв’язання

 

Одним із найважливіших методологічних питань в економічному аналізі є визначення величини впливу окремих факторів на зміну результативних показників.

Розглянемо постановку задачі детермінованого факторного аналізу, яка включає вихідну інформацію та умову.

 Вихідна інформація:

1.  – значення і-го факторного показника відповідно у

                 базовому й звітному періодах (або за планом та

                 фактично),           ;

1.  – значення результативного показника відповідно у

  базовому й звітному періодах (або за планом та

  фактично);

3)                           - детермінована факторна модель відповідного

   виду, яка показує залежність результативного показника у від

   п-ої кількості факторних показників.

 Умова: необхідно визначити, яка частина загальної зміни результативного показника обумовлена зміною кожного фактора, що включені в детерміновану факторну модель. Ця умова задається наступним рівнянням:

                                                                              ,                                (5.1)

де   ΔУ – загальна зміна результативного показника:

                                                             ;                                                 (5.2)

                                 - зміна результативного показника за

                    рахунок впливу факторів відповідно                .

Для розв’язання задач детермінованого факторного аналізу використовуються наступні  методичні способи:

1.  ланцюгових підстановок;
2.  абсолютних різниць;
3.  відносних різниць;
4.  індексний;
5.  пропорційного ділення;
6.  часткової участі;
7.  інтегральний;
8.  логарифмічний.

У таблиці 5.1 наведена матриця можливостей застосування способів детермінованого факторного аналізу для різних видів факторних моделей.

Таблиця 5.1 – Матриця застосування способів детермінованого факторного аналізу

Методи	Детерміновані факторні моделі
	адитивні	мульти-плікативні	кратні	змішані
Ланцюгових підстановок	+	+	+	+
Абсолютних різниць	-	+	-
Відносних різниць	-	+	-	-
Індексний	-	+	+	-
Пропорційного ділення, часткової участі	+	-	-
Інтегральний	-	+	+
Логарифмічний	-	+	-	-

Способи ланцюгових підстановок, абсолютних різниць, відносних різниць та індексний ґрунтуються на принципі елімінування (від лат. «eliminare» – виключати, усувати).

 Елімінування – означає усунення, виключення впливу всіх факторів на величину результативного показника, крім одного. При цьому виходять з умовного припущення про те, що всі фактори змінюються незалежно один від одного: спочатку змінюється один, а всі інші залишаються без зміни, потім змінюються два, потім три і т.д. за умови незмінності інших. Це дає можливість визначити вплив кожного фактора окремо на величину показника, що досліджується.

5.2. Спосіб ланцюгових підстановок

Спосіб ланцюгових підстановок використовується для            розрахунку впливу факторів у всіх видах детермінованих факторних моделей (табл. 5.1). Цей спосіб полягає у визначенні пливу окремих факторів на зміну величини результативного показника шляхом поступової заміни базової величини кожного факторного показника у факторній моделі на фактичну величину в звітному періоді. З цією метою визначають ряд умовних величин результативного показника, які враховують зміни одного, потім двох, трьох і т.д. факторів, припускаючи, що інші фактори є незмінними. Порівняння величин результативного показника до та після зміни рівня того чи іншого фактора дає можливість елімінувати вплив усіх факторів, крім одного, і визначити вплив останнього на зміну результативного показника. Результати розрахунків, як правило, оформляються допоміжною аналітичною таблицею.

 Методична схема застосування способу ланцюгових підстановок у мультиплікативних моделях

Нехай   У = А х В х С –             (5.3)

трифакторна мультиплікативна модель,

де У – результативний показник;

     А, В, С – факторні показники.

Розрахунки впливу факторів на зміну результативного показника виконуються у три етапи:

 І етап. Розрахунок значень результативного показника у базовому періоді, умовних і звітному періоді шляхом послідовної заміни базових значень факторних показників на звітні значення:

1. Показник базового періоду: У0 = А0 х В0 х С0.                      (5.4)

2. Показник умовний 1: УУМ1 = А1 х В0 х С0.                             (5.5)

3. Показник умовний 2: УУМ2 = А1 х В1 х С0.                             (5.6)

4. Показник звітного періоду: У1 = А1 х В1 х С1.                      (5.7)

Якщо за умовою задачі відомі значення У0 і У1, їх розрахунок не проводиться.

 ІІ етап. Розрахунок загальної зміни результативного показника, у тому числі за рахунок кожного фактора, які включені у детерміновану факторну модель.

Загальна зміна (+,-) результативного показника У, одиниця вимірювання:

    У = У1 – У0 ,                                          (5.8)

у тому числі за рахунок факторів:

1) А:    УА = УУМ1 – У0 ;             (5.9)

2) В:    УВ = УУМ2 – УУМ1 ;          (5.10)

3) С:    УС = У1 – УУМ2 .           (5.11)

ІІІ етап. Проведення перевірки правильності виконаних розрахунків за формулою

         У = УА + УВ + УС  ,         (5.12)

тобто алгебраїчна сума впливу факторів повинна дорівнювати загальній зміні результативного показника.

Розраховуючи вплив факторів на зміну результативного показника способом ланцюгових підстановок, можна використовувати наступну допоміжну аналітичну таблицю (табл. 5.2).

Таблиця 5.2 – Схема визначення величини впливу

факторів на зміну результативного показника способом

ланцюгових підстановок

№ підста-новки	Параметри
	А	В	С	результативний показник	вплив фактора на зміну результативного показника
0	А0	В0	С0	У0	-
1	А1	В1	С1	УУМ1	УА = УУМ1 – У0
2	А1	В1	С1	УУМ2	УВ = УУМ2 – УУМ1
3	А1	В1	С1	У1	УС = У1 – УУМ2

Застосування способу ланцюгових підстановок потребує знання взаємозв’язку факторів, їх підпорядкованості, вміння правильно їх класифікувати та систематизувати. Використовуючи спосіб ланцюгових підстановок, потрібно дотримуватися певних правил, що визначають послідовність і особливості розрахунку:

1) кількість умовних значень результативного показника на одиницю менша від кількості факторів у детермінованій факторній моделі;

2) точність заокруглення значень результативного показника на першому етапі розрахунків повинна бути ідентичною (вона залежить від економічного змісту та одиниці вимірювання показника);

3) в першу чергу підлягають заміні кількісні фактори, далі – структурні, в останню чергу – якісні;

4) якщо в модель уключені декілька кількісних, структурних або якісних    показників,  послідовність  підстановки  залежить  від рівня

підпорядкування факторів: спочатку замінюють фактори першого рівня, потім другого і т.д.;

5) результати розрахунків на другому етапі відображаються числовими значеннями зі знаками „+” або „-”.

 Методична схема застосування способу ланцюгових підстановок у кратних моделях

                                                У = А  В.                                           (5.13)

І етап

1. Показник базового періоду: У0 = А0  В0 .                          (5.14)

2. Умовний показник: УУМ = А1  В0 .                                      (5.15)

3. Показник звітного періоду: У1 = А1  В1 .                           (5.16)

ІІ етап

Загальна зміна (+,-) результативного показника У, одиниця вимірювання:

           У = У1 – У0 ,                               (5.17)

у тому числі за рахунок факторів:

1) А:    УА = УУМ – У0 ;               (5.18)

2) В:    УВ = У1 – УУМ .                   (5.19)

ІІІ етап

Перевірка розрахунків:

            У = УА + УВ  .        (5.20)

 Методична схема застосування способу ланцюгових підстановок у змішаних моделях

а)    У = А х (В – С).                    (5.21)

І етап

1. Показник базового періоду: У0 = А0 х (В0 – С0).                 (5.22)

2. Показник умовний 1: УУМ1 = А1 х (В0 - С0).                         (5.23)

3. Показник умовний 2: УУМ2 = А1 х (В1 - С0).                         (5.24)

4. Показник звітного періоду: У1 = А1 х (В1- С1).                    (5.25)

ІІ етап

Загальна зміна (+,-) результативного показника У, одиниця вимірювання:

           У = У1 – У0 ,                               (5.26)

у тому числі за рахунок факторів:

1) А:    УА = УУМ1 – У0;               (5.27)

2) В:    УВ = УУМ2 – УУМ1;          (5.28)

3) С:    УС = У1 – УУМ2.           (5.29)

ІІІ етап

Перевірка розрахунків:

У = УА + УВ + УС .                 (5.30)

б)    У = А  (В + С).                 (5.31)

І етап  

1. Показник базового періоду: У0 = А0  (В0 + С0).                (5.32)

2. Показник умовний 1: УУМ1 = А1  (В0 + С0).                       (5.33)

3. Показник умовний 2: УУМ2 = А1  (В1 + С0).                       (5.34)

4. Показник звітного періоду: У1 = А1  (В1+ С1).                  (5.35)

ІІ етап

Загальна зміна (+,-) результативного показника У, одиниця вимірювання:

           У = У1 – У0 ,                              (5.36)

у тому числі за рахунок факторів:

1) А:    УА = УУМ1 – У0;               (5.37)

2) В:    УВ = УУМ2 – УУМ1;          (5.38)

3) С:    УС = У1 – УУМ2.           (5.39)

ІІІ етап

Перевірка розрахунків:

 У = УА + УВ + УС  .       (5.40)

Спосіб ланцюгових підстановок має як переваги, так і недоліки.

 Переваги:

1.  універсальність застосування (для всіх типів моделей);
2.  простота використання.

Недоліки:

1.  результати факторного аналізу залежать від вибраного порядку заміни факторів;
2.  якщо на першому етапі допущені помилки в розрахунках, то при перевірці їх результатів (третій етап) усе буде сходитися, адже:

У = УА + УВ + УС= УУМ1 – У0+ УУМ2 – УУМ1+ У1 – УУМ2 =      = У1 – У0 = У , але такі результати не матимуть економічного змісту;

1.  при застосуванні цього способу виникає певний залишок зміни результативного показника, який додається до величини впливу останнього фактора.

5.3. Спосіб абсолютних різниць

Спосіб абсолютних різниць завдяки своїй зручності набув широкого застосування в економічному аналізі. Особливо ефективно цей спосіб використовується у тому разі, коли вихідні показники вже мають абсолютні відхилення.

 Правило розрахунків за допомогою способу абсолютних різниць полягає в тому, що величина впливу факторів розраховується шляхом множення абсолютного відхилення досліджуваного фактора на базову величину факторів, що розміщені в моделі справа від нього, та на звітну величину факторів, що розміщені зліва від нього.

 Методична схема застосування способу абсолютних різниць у мультиплікативних моделях:

  У = А х В х С .                                (5.41)

Розрахунки впливу факторів на зміну результативного показника виконуються у три етапи:

І етап. Розрахунок абсолютних відхилень за кожним факторним показником:

А = А1 – А0;                                           (5.42)

В = В1 –  В0;                                          (5.43)

С = С1 –  С0 .                                        (5.44)

ІІ етап. Розрахунок загальної зміни результативного показника, у тому числі за рахунок кожного фактора, які включені в детерміновану факторну модель.

Загальна зміна (+,-) результативного показника У, одиниця вимірювання:

   У = У1 – У0,                                        (5.45)

у тому числі за рахунок факторів:

1) А:    УА =  А х В0 х С0 = (А1 – А0) х В0 х С0;              (5.46)

2) В:    УВ = А1 х В х С0 = А1 х (В1 –  В0) х С0;      (5.47)

3) С:    УС = А1 х В1 х С =  А1 х В1 х (С1 –  С0).      (5.48)

ІІІ етап. Проведення перевірки правильності виконаних розрахунків за формулою

 У = УА + УВ + УС .                  (5.49)

Розраховуючи вплив факторів на зміну результативного показника способом абсолютних різниць, можна застосувати наступну допоміжну таблицю (5.3).

Таблиця 5.3 – Схема визначення величини впливу факторів на зміну результативного показника способом абсолютних різниць

Фактори	Величина показників			Вплив фактора на зміну результативного показника
	А	В	С
А	А	В0	С0	УА =  А х В0 х С0
В	А1	В	С0	УВ = А1 х В х С0
С	А1	В1	С	УС = А1 х В1 х С

Спосіб абсолютних різниць дає ті ж самі результати, що й спосіб ланцюгових підстановок.

При застосуванні способу абсолютних різниць необхідно мати на увазі, що точність розрахунку впливу факторів на зміну результативного показника залежить від правильності заокруглень числових значень факторних показників.

 Методична схема застосування способу абсолютних різниць у змішаних моделях виду:

     У = А х (В – С).                (5.50)

І етап

 А = А1 – А0 ;                                          (5.51)

В = В1 –  В0 ;                                         (5.52)

С = С1 –  С0 .                                        (5.53)

ІІ етап

Загальна зміна (+,-) результативного показника У, одиниця вимірювання:

  У = У1 – У0 ,                                        (5.54)

у тому числі за рахунок факторів:

1) А:    УА =  А х (В0 - С0) = (А1 – А0) х (В0 - С0);              (5.55)

2) В:    УВ = А1 х В = А1 х (В1 –  В0);                            (5.56)

3) С:    УС = А1 х (- С) =  А1 х (С0 –  С1).               (5.57)

ІІІ етап

Перевірка розрахунків:

У = УА + УВ + УС =

   = (А1 – А0) х (В0 - С0) + А1 х (В1 –  В0) + А1 х (С0 –  С1).         (5.58)

5.4. Спосіб відносних різниць

Спосіб відносних різниць відрізняється від способів ланцюгових підстановок та абсолютних різниць тим, що розрахунок величини впливу факторів на зміну результативного показника проводиться виходячи з відносної зміни факторних показників.

 Методична схема застосування способу відносних різниць у мультиплікативних моделях:

  У = А х В х С .                                (5.59)

Розрахунки впливу факторів на зміну результативного показника виконуються у три етапи:

І етап. Розрахунок відносних відхилень за кожним факторним показником (із точністю до сотих або тисячних):

  А% = (А1 – А0)  А0 х 100% ;                        (5.60)

В% = (В1 –  В0)  В0 х 100% ;                       (5.61)

 С% = (С1 –  С0)  С0 х 100% .                        (5.62)

ІІ етап. Розрахунок загальної зміни результативного показника, у тому числі за рахунок кожного фактора, які включені у детерміновану факторну модель.

Загальна зміна (+,-) результативного показника У, одиниця вимірювання:

  У = У1 – У0 ,                                        (5.63)

у тому числі за рахунок факторів:

1) А:    УА =  У0 х А% 100.                                                  (5.64)

Для розрахунку впливу першого фактора необхідно базове значення результативного показника помножити на відносне відхилення першого фактора, що виражене у відсотках, та результат поділити на 100;

2) В:    УВ = (У0 +  УА ) х В% 100.                        (5.65)

Для того, щоб визначити вплив другого фактора, треба до базової величини результативного показника додати зміну його за рахунок першого фактора, потім отриману суму помножити на відносне відхилення другого фактора, виражене у відсотках, та результат поділити на 100;

3) С:    УС = (У0 +  УА + УВ ) х С% 100.               (5.66)

Для визначення впливу третього фактора (і всіх наступних) виконуються аналогічні процедури: до базової величини результативного показника необхідно додати зміну його за рахунок першого та другого факторів, потім отриману суму помножити на відносне відхилення третього фактора, виражене у відсотках, та результат поділити на 100.

ІІІ етап. Проведення перевірки правильності виконаних розрахунків за формулою

 У = УА + УВ + УС  .         (5.67)

Спосіб відносних різниць дає ті ж самі результати, що й способи ланцюгових підстановок та абсолютних різниць. Його зручно застосовувати тоді, коли потрібно визначити вплив значної кількості факторів (8-10 і більше). На відміну від попередніх способів, при цьому значно скорочується кількість обчислень. Це стосується насамперед  випадків, коли вихідні дані містять уже визначені раніше відносні відхилення факторних показників.

Різновидом способу відносних різниць є спосіб відсоткових (процентних) різниць, за яким вплив факторів на зміну результативного показника визначається за формулами (для вищенаведеного прикладу):

                   УА =  У0 х (А% - 100) 100;                                        (5.68)

                  УВ = У0 х (В% - А%  ) 100;                                    (5.69)

                  УС = У0 х (У% - В% ) 100,                       (5.70)

де У% - відносне відхилення результативного показника, %.

5.5. Індексний спосіб

Індексний спосіб факторного аналізу ґрунтується на побудові агрегатних індексів. Застосування агрегатних індексів означає послідовне елімінування впливу окремих факторів на сукупний показник.

 Агрегатні індекси характеризують явища, що визначаються сукупністю безпосередньо непорівнянних елементів. При побудові агрегатних індексів використовується таке правило: якісні елементи (фактори), котрі входять у формулу, фіксуються на рівні базового періоду, а кількісні елементи (фактори) – на рівні звітного періоду.

Перевага індексного методу полягає в тому, що він дозволяє здійснити «розкладання» за факторами не лише абсолютної зміни результативного показника, але й відносної зміни, що важливо при вивченні факторних динамічних моделей.

 

Методична схема застосування індексного способу (приклад)

Необхідно провести розрахунок відносного та абсолютного впливу факторів на зміну виручки від реалізації сукупності видів продукції.

Розрахунки виконуються у два етапи:

 І етап. Розрахунок відносного впливу факторів на зміну виручки шляхом визначення агрегатних індексів:

                                                                    ,                 (5.71)

 

де ІВ – індекс виручки від реалізації продукції:

                                                                      ,        (5.72)

де q1, q0 – обсяги реалізації за видами продукції відповідно

                          у звітному і базовому періодах, натуральних

                          одиниць;

    р1, р0 – середні ціни реалізації за видами продукції

                          відповідно у звітному і базовому періодах, грн.

     Іq – індекс фізичного обсягу реалізованої продукції:

                                                                        ,                                    (5.73)

     

    Ір – індекс середніх цін реалізації:

                                                                       .                                     (5.74)

 

Індекси розраховуються з точністю до тисячних. Якщо, наприклад, ІВ = 1,078, це свідчить про збільшення виручки у звітному періоді порівняно з базовим періодом на 7,8%; Ір = 0,985 – указує на зниження середніх цін реалізації на 1,5%.

ІІ етап. Розрахунок абсолютного впливу факторів на зміну виручки шляхом віднімання від значень чисельника значень знаменника агрегатних індексів.

Загальна зміна (+,-) виручки від реалізації продукції, одиниця вимірювання:

                           В = q1 х р1 - q0 х р0 = В1 – В0 ,                         (5.75)

у тому числі за рахунок факторів:

1) фізичного обсягу реалізованої продукції:

                        Вq = q1 х р0 - q0 х р0 = ВУМ – В0 ;                         (5.76)

2) середніх цін реалізації:

                        Вр = q1 х р1 - q1 х р0 = В1 – ВУМ .                         (5.77)

Перевірка розрахунків:

                                        В = Вq + Вр .                                        (5.78)

При формулюванні комплексних висновків поєднуються результати розрахунку абсолютного та відносного впливу факторів на зміну результативного показника.

5.6. Способи пропорційного ділення і часткової участі

Використання способу пропорційного ділення в адитивних моделях типу У = А + В + С має наступний алгоритм розрахунку впливу факторів на зміну результативного показника:

                                                                              ;                              (5.79)

                                                                                ;                            (5.80)

 

                                                                                .                            (5.81)

 

При застосуванні способу часткової участі спочатку визначається частка кожного фактора у загальній сумі їх приростів, яка потім множиться на загальну зміну результативного показника:

                                                                              ;                              (5.82)

                                                                             ;                               (5.83)

 

               (5.84)

Більш складною є методична схема розрахунків для змішаних моделей. Розглянемо, наприклад, взаємозв’язок факторів на рисунку 5.1.

Розрахунки впливу факторів А, В і С на зміну результативного показника У виконуються в такій послідовності:

1. Визначаються величини впливу факторів Х1, Х2 і Х3 на зміну результативного показника У (УХ1; УХ2; УХ3) за допомогою одного із способів детермінованого факторного аналізу.

У

Результативний показник

Х3

Х2

                                                                                                 Фактори

                                                                                                           першого рівня

С

В

А

                                                                                                  Фактори

                                                                                                            другого рівня

Рис. 5.1. Схема факторного аналізу

2. Визначаються величини впливу факторів А, В і С на зміну показника Х2 (Х2А; Х2В; Х2С) за допомогою одного із способів детермінованого факторного аналізу.

3. Визначається допоміжний коефіцієнт за формулою

                     К = УХ2  Х2 = УХ2  (Х2А + Х2В + Х2С) .       (5.85)

4. Визначається вплив факторів А, В і С на зміну результативного показника У:

                                         УА = К х Х2А ;                                       (5.86)

                                         УВ = К х Х2В ;                                       (5.87)

                                         УС = К х Х2С .                                       (5.88)

5.7. Інтегральний спосіб

Способи детермінованого факторного аналізу, які ґрунтуються на принципі елімінування, мають спільний суттєвий недолік: при їх використанні  виходять із того, що фактори змінюються незалежно один від одного. Однак, в дійсності, зміна одного фактора породжує зміну всіх інших, фактори змінюються одночасно, у взаємному зв’язкові. Від цієї взаємодії утворюється додаткова зміна результативного показника, яка при застосуванні способів елімінування приєднується до впливу одного з факторів (як правило, до останнього) на зміну результативного показника. Як наслідок дещо знижується результат впливу тих факторів, заміна (підстановка) яких проводиться раніше, за рахунок завищення результату останньої підстановки.

Отже, величина впливу факторів на зміну результативного показника змінюється залежно від місця того чи іншого фактора в детермінованій факторній моделі.

Проблему утворення додаткової зміни результативного показника від взаємодії факторів розглянемо на умовному прикладі. Нехай У = А х В – двофакторна мультиплікативна модель. Загальна зміна результативного показника (У) дорівнює сумі змін за рахунок факторів А (УА) і В (УВ):

                                            У = УА +  УВ .                                 (5.89)

Насправді при розкладанні загальної зміни результативного показника отримують не два, а три компоненти:

  У = У1 – У0 = А1хВ1 – А0хВ0 = (А0 + А) х (В0 +В) – А0хВ0 =

= А0хВ0 + А0хВ + АхВ0 + АхВ – А0хВ0 =

                                 = АхВ0 + ВхА0 + АхВ .                           (5.90)

Останній параметр рівняння (АхВ) називається «нерозподіленим залишком», економічний зміст якого полягає у представленні сукупного одночасного впливу двох факторів А і В на зміну результативного показника У. Цей параметр, згідно із способами елімінування, не має права на самостійне існування й приєднується до величини впливу останнього фактора моделі.

З метою подолання зазначених недоліків у детермінованому факторному аналізі використовуються більш досконалі способи: інтегральний і логарифмічний.

 Інтегральний спосіб дозволяє уникнути недоліків, властивих способам елімінування, тому що в цьому разі результати факторного аналізу не залежать від місця розташування факторів у моделі, а додаткова зміна результативного показника, яка утворилася від взаємодії факторів, розподіляється між ними пропорційно ізольованому їх впливу на результативний показник. При застосуванні інтегрального способу користуються робочими формулами для розрахунків, які наводяться у спеціальній літературі з економічного аналізу.

 1. Для мультиплікативних моделей:

 а) У = А х В.                                                                                (5.91)

 УА =  А х В0 + ½ А х В;                                                     (5.92)

 УВ =  В х А0 + ½ А х В.                                                     (5.93)

 б) У = А х В х С.                                                                         (5.94)

 УА =  ½А х (В0 х С1 + В1 х С0) + ⅓ А х В х С;               (5.95)

 УВ =  ½В х (А0 х С1 + А1 х С0) + ⅓ А х В х С;               (5.96)

 УС =  ½С х (А0 х В1 + А1 х В0) + ⅓ А х В х С .              (5.97)

2. Для кратних моделей:

                 (5.98)

                                                                                                             

УА=       ℓn        ;                                                                        (5.99)

 

УВ = У - УА .                                                                          (5.100)

 

3. Для змішаних моделей:

                           .                                                                               (5.101)

                                                  ;                                                        (5.102)

                                                   

                                              ;                                                            (5.103)

                                             .                                                             (5.104)

5.8. Логарифмічний спосіб

Результати розрахунків логарифмічним способом, як і при інтегральному способі, не залежать від місця розташування факторів у моделі. Порівняно з інтегральним способом спосіб логарифмування забезпечує більшу точність розрахунку впливу факторів на зміну результативного показника. Якщо при інтегральному способі додаткова зміна результативного показника, що виникла від взаємодії факторів, розподіляється порівну між ними, то логарифмічний спосіб величину сукупної дії факторів розподіляє пропорційно частці ізольованого впливу кожного фактора на зміну результативного показника.

 Методична схема розрахунків для трифакторної мультиплікативної моделі:

                                                   У = А х В х С.                                (5.105)

Прологарифмуємо обидві частини рівності:

                                     ℓqУ = ℓqА + ℓqВ + ℓqС .                             (5.106)

Проведемо заміну абсолютних значень показників на їхні індекси:

                                                                               ,                          (5.107)

 

або ℓqІУ =  ℓqІА +ℓqІВ + ℓqІС .                                                  (5.108)

Розділивши обидві частини рівності на ℓqІУ і помноживши на  У, одержимо:

                                                                                                       .   (5.109)

 

Звідси вплив факторів на зміну результативного показника визначається наступним чином:

                                                               ;                                           (5.110)

      

                                                                ;                                          (5.111)

 

                                                                 .                                         (5.112)

 

Отже, загальна зміна результативного показника розподіляється між факторами пропорційно відношенням логарифмів (десяткових або натуральних) індексів факторних показників до логарифма індексу результативного показника.

Розглянуті способи детермінованого факторного аналізу забезпечують можливість досліджувати будь-які показники діяльності підприємства окремо або в комплексі. Однак навіть під час аналізу окремих показників дуже рідко користуються тільки одним із розглянутих методів. Для досягнення кінцевої мети аналізу необхідно застосовувати комбінацію різних прийомів та способів.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1.  Назвати способи вимірювання впливу факторів у детермінованому факторному аналізі.
2.  Описати методичні схеми застосування способів детермінованого факторного аналізу: способу ланцюгових підстановок, способу абсолютних різниць, способу відносних різниць.
3.  В чому полягає індексний спосіб вимірювання впливу факторів у детермінованому факторному аналізі?
4.  Як використовуються способи пропорційного ділення і часткової участі.
5.  Схарактеризувати переваги й недоліки, пояснити алгоритм застосування інтегрального способу і логарифмічного способу.

ТЕМА 6

ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНІ МЕТОДИ В                             ЕКОНОМІЧНОМУ АНАЛІЗІ

6.1. Значення і класифікація економіко-математичних методів.

6.2. Методи математичного програмування.

6.3. Теорія ігор та її застосування в економічному аналізі.

6.4. Особливості застосування теорії масового

       обслуговування в економічному аналізі.

6.5. Математичні методи комплексного оцінювання об’єктів

       аналізу.

6.6. Евристичні прийоми в економічному аналізі.

6.1. Значення і класифікація економіко-математичних

      методів

Збільшення об’єктів аналітичного дослідження і функцій управління вимагає вдосконалення економічного аналізу на основі застосування економіко-математичних методів.

В основі економіко-математичних методів лежить методика розрахунків вищої математики. Це пов’язано з невизначеністю господарської діяльності підприємства, що передбачає отримання приблизних (прогнозних) результатів, які можуть бути використані в управлінні підприємством.

Перевагою використання економіко-математичних методів є прискорення проведення економічного аналізу, більш повний аналіз впливу факторів на результати діяльності, підвищення аналітичності розрахунків.

Застосування економіко-математичних методів потребує:

1.  системного підходу до об’єкта дослідження, врахування взаємозв’язків і взаємовідносин з іншими суб’єктами господарської діяльності;
2.  розроблення економіко-математичних моделей, що відображають кількісні показники господарської діяльності підприємства для найбільш повного та достовірного відображення процесу функціонування як підприємства, так і його структурних підрозділів;
3.  удосконалення системи інформаційного забезпечення управління підприємством з використанням сучасних комп’ютерних технологій.

Різноманітні економіко-математичні методи доцільно класифікувати на такі групи:

1.  Економетричні методи:

- методи «витрати-випуск» (міжгалузевий баланс);

- національне рахівництво.

2. Методи математичного програмування:

- лінійне програмування;

- динамічне програмування;

- нелінійне програмування (цілочисельне, квадратичне, параметричне).

 3. Методи дослідження операцій:

- теорія ігор;

- теорія масового обслуговування;

- методи розв’язування лінійних програм;

- управління запасами.

 4. Методи економічної кібернетики:

- системний аналіз;

- методи імітації;

- методи моделювання;

- методи навчання, ділові ігри;

- методи розпізнавання образів.

 5. Методи теорії оптимальних процесів.

 6. Методи комплексного оцінювання об’єктів аналізу:

- метод сум;

- метод відстаней.

 7. Методи математичної статистики (методи вивчення статистичних сукупностей).

Розглянемо зміст найбільш розповсюджених економіко-математичних методів.

6.2. Методи математичного програмування

Лінійне програмування

Економічні завдання, що розв’язуються із застосуванням лінійного програмування, характеризуються альтернативністю розв’язків і певними обмежуючими умовами. Розв’язати таке завдання – означає вибрати з альтернативних варіантів кращий, оптимальний.

У загальному випадкові математична модель оптимізаційного завдання має вигляд

    тах (тіп): Z = Z(Х), за умови, що f(X)   bi.                   

Якщо цільова функція та функції, що входять до системи обмежень, лінійні, то така задача називається задачею лінійного програмування. Якщо ж цільова функція або система обмежень нелінійна, така задача називається задачею нелінійного програмування.

За внесок у створення теорії лінійного програмування академік Л.В. Канторович був нагороджений Нобелівською премією з економіки. Лінійне програмування об’єднує методи розв’язання завдань, які описуються  лінійними рівняннями:

1.  складання оптимального плану виробництва;
2.  вибір структури інвестицій;
3.  раціональний розподіл матеріалів;
4.  складання розкладу;
5.  маршрутизація перевезень;
6.  визначення мінімальної вартості кормових раціонів при заданій  

   кількості кормів.

 Динамічне програмування

Методи динамічного програмування застосовуються при розв’язанні задач оптимізації, в яких цільова функція або обмежена, або характеризується нелінійними залежностями. Ознаками нелінійності є, зокрема, наявність змінних, у яких показник ступеня відрізняється від одиниці, а також наявність змінної в показнику ступеня, під коренем, під знаком логарифму.  

Приклади нелінійних залежностей доволі різноманітні. Наприклад, економічна ефективність виробництва зростає або знижується непропорційно до змін масштабів виробництва; величина витрат на виробництво продукції зростає у зв’язку зі збільшенням обсягів продукції, але не пропорційно їм. Це пов’язано з тим, що витрати поділяються на змінні та постійні.

Для розв’язання задач лінійного та нелінійного програмування використовуються персональні комп’ютери.

6.3. Теорія ігор та її застосування в економічному аналізі

 Теорія ігор як метод дослідження операцій – це теорія математичних моделей прийняття оптимальних рішень в умовах невизначеності або конфлікту декількох сторін, що мають різні інтереси і для досягнення своїх цілей користуються різними шляхами. Основними поняттями теорії ігор є поняття конфлікту, кроку (ходу), стратегії.

 Конфлікт – це явище, про яке доцільно з’ясувати: хто і як бере в ньому участь, які його можливі наслідки, хто є зацікавленим у тих наслідках, у чому ця зацікавленість проявляється і т. ін. Усі ці дані повинні бути записані у вигляді найпростіших математичних співвідношень.

Учасники, які беруть участь у конфлікті, називаються гравцями. Під грою розуміють таку послідовність дій (ходів) гравців (їх, як правило, позначають А, В, С, ...), яка здійснюється відповідно до чітко сформульованих правил, які враховують усі можливі ситуації, що можуть трапитися. Вважається, що інтереси гравців піддаються кількісному опису, тобто задаються певними числами.

 Ходом гравця називається вибір однієї з можливих, згідно з правилами гри, дії та її здійснення.

  Стратегією гравця називається план, що показує, який вибір він буде здійснювати в будь-якій можливій ситуації і при будь-якій можливій фактичній інформації.

Рішення, які приймаються за допомогою теорії ігор, корисні при складанні планів в умовах можливих протидій конкурентів або невизначеності у зовнішньому середовищі. При цьому визначаються наступні умови гри: правила гри і кількість учасників, можливі стратегії гравців та можливість отримання вигоди.

 Завданням теорії ігор є розроблення рекомендацій гравцям, тобто визначення для них оптимальних стратегій. Під оптимальною стратегією розуміють таку стратегію, яка при багатократному повторенні забезпечує гравцю максимально можливий середній виграш.

Залежно від цілей гри і її характеру допускається така умовна класифікація:

 1) за кількістю гравців, які беруть участь у грі:

- гра двох осіб;

- гра трьох осіб і т. д.;

 2) за кількістю стратегій:

- задачі із кінченою кількістю стратегій;

- задачі з нескінченою кількістю стратегій;

 3) за властивостями цільової функції гри:

- ігри з нульовою сумою;

- ігри з ненульовою сумою;

 4) за попередньою домовленістю відносно можливих дій:

- кооперативні (з деякими домовленостями);

- некооперативні (без будь-яких домовленостей);

 5) за кінцевим результатом:

- антагоністичні (перемога однієї сторони неминуче призводить до поразки іншої сторони);

- матричні (набір стратегій обмежений).

Розглянемо гру, в якій беруть участь два гравці, один із яких може вибрати стратегію і із п своїх можливих стратегій (і = 1, 2, ..., п), другий, не знаючи вибору першого, вибирає стратегію j із своїх можливих стратегій (j = 1, 2, ..., т). У результаті перший гравець (А) виграє аіj, а другий (В) програє цю величину.

Величини аіj утворюють платіжну матрицю (матрицю гри):

   В1  ...            Вт    

 А1  а11 ...            а1т

   А2  а21 ...            а2т

 аіj =  ...  ...     ...

   Ап  ап1 ...     апт

 

Рядки матриці аіj відповідають стратегіям (А1, А2, ..., Ап) гравця А, а стовпці – стратегіям (В1, В2, ..., Вт) гравця В. Дані стратегії називаються чистими. Будемо вважати, що при аіj  0 гравець А виграє, а гравець В програє величину аіj. Якщо аіj  0, то, навпаки, виграє гравець В і програє гравець А.

Спочатку знайдемо найкращу із стратегій гравця А, тобто найкращу серед А1, А2, ..., Ап з урахуванням можливих відповідей на неї гравця В. При цьому потрібно розраховувати на те, що на довільну стратегію Аі гравець В відповість стратегією Вj, для якої виграш гравця А виявиться мінімальним. Для знаходження стратегії Вj необхідно в і-му рядку платіжної матриці знайти бі = тіп аіj. При зміні стратегій гравця А одночасно будуть змінюватися відповідні їм числа бі. Зрозуміло, що гравцеві А вигідно завжди спинитися на такій стратегії Аі, для якої значення б = тах бі, або, враховуючи значення бі, одержимо б = тах тіп аіj.

Число б називається нижньою ціною гри або максиміном, а відповідна його стратегія (рядок) – максимінною.

Якщо гравець А буде дотримуватись максимінної стратегії, то йому, при довільній поведінці гравця В, у будь-якому випадкові гарантований виграш не менший від б.

Аналогічно можна визначити найкращу стратегію гравця В, мета якого – привести виграш гравця А до мінімуму. Для цього гравець В прагне для кожної своєї стратегії Вj одержати максимальне значення виграшу при довільній стратегії гравця, тобто він шукає значення вj = maxi  aij.

Проте гравець В не може розраховувати на те, що гравець А дозволить йому одержати будь-який із виграшів вj. Єдине, на що може розраховувати гравець В, то це на те, щоб одержати виграш, який буде не меншим за величину в = тіп тах аіj.   

Величина в називається верхньою ціною гри, або мінімаксом, а відповідна йому стратегія гравця (стовпець) – мінімаксною. Мінімаксна стратегія є найобережнішою стратегією для гравця В, яка забезпечує йому в будь-якому випадку програш, не більший від б і відповідно виграш гравцеві А, так само не більший від в. Якщо б = в = v, то число v називається ціною гри.

Гра, для якої б = в, тобто мінімаксне значення рівне максимінному, називається грою із сідловою точкою. Для гри із сідловою точкою знаходження розв’язку полягає у виборі максимінної і мінімаксної стратегій, які є оптимальними. «Оптимальність» тут означає, що ні один гравець не прагне змінити свою стратегію, оскільки його суперник може на це відповісти вибором іншої стратегії, яка може дати гірший результат для першого гравця.

Узагалі значення гри повинно задовольнити нерівності:

Максимінне  Значення   Мінімаксне

 значення   гри     значення

Покажемо застосування теорії ігор у формуванні виробничої програми підприємства. ДП «Веселка» виготовляє продукцію двох видів: кухонні комбайни та міксери, збут яких залежить від обсягів виробництва аналогічної продукції конкуруючим підприємством. Затрати на виробництво і збут одного кухонного комбайна становлять 360 грн., міксера – 120 грн., а ціна реалізації одиниці продукції дорівнює відповідно: 480 грн. та 190 грн. При виборі підприємством-конкурентом стратегії С ДП «Веселка» може реалізувати протягом місяця 200 кухонних комбайнів та 340 міксерів; при виборі підприємством-конкурентом стратегії Д – 180 кухонних комбайнів і 390 міксерів. Необхідно знайти оптимальну стратегію випуску продукції з урахуванням зовнішніх факторів, при якій підприємство отримає середній прибуток незалежно від стратегії підприємства-конкурента.

Підприємство може приймати дві стратегії: організувати випуск продукції в розрахунку на стратегію С підприємства-конкурента (стратегія А) або в розрахунку на його стратегію Д (стратегія В).

Якщо ДП «Веселка» прийме стратегію А, то його прибуток при виборі підприємством-конкурентом стратегії С становитиме:

200(480-360) + 340(190-120) = 24000 + 23800 = 47800 грн.

При стратегії Д підприємства-конкурента ДП «Веселка» буде здійснювати свою стратегію В, маючи прибуток:

180(480-360) + 390(190-120) = 21600 + 27300 = 48900 грн.

Якщо ДП «Веселка» буде поперемінно використовувати то стратегію А, то стратегію В, то така стратегія називатиметься змішаною, а її елементи А і В – чистими стратегіями.

Якщо гравець Р1 (ДП «Веселка») прийме оптимальну змішану стратегію, то незалежно від стратегії гравця Р2 (підприємство-конкурент) він повинен отримати однаковий середній прибуток.

Позначимо частоту використання гравцем Р1 стратегії А через f, тоді частота використання ним стратегії В буде рівна (1-f). Визначимо середній прибуток за формулою

47800f = 48900 (1-f);

47800f = 48900 - 48900f;

96700f = 48900;

 f = 4890096700 = 0,5057.

1-f = 4780096700 = 0,4943.

При стратегії С гравця Р2 середній прибуток ДП «Веселка» буде становити :

47800(4890096700) = 24172 грн.

При стратегії Д гравця Р2 середній прибуток підприємства становитиме:

46900(1 - 4890096700) = 48900(4780096700) = 24172 грн.

Отже, гравець Р1, використовуючи чисті стратегії А і В у співвідношенні 489 : 478, буде мати оптимальну змішану стратегію, що забезпечить йому середній прибуток у сумі 24172 грн. незалежно від стратегії підприємства-конкурента.

Нарешті, визначимо оптимальні обсяги випуску продукції:

(200+340)4890096700 + (180+390)4780096700 =

= ((20048900 + 18047800) + (34048900 + 39047800))

 96700 = (183840000 + 352680000)  96700 = 190 + 365.

Отже, оптимальна стратегія ДП «Веселка» означає випуск 190 кухонних комбайнів і 365 міксерів. Тоді при будь-якій стратегії підприємства-конкурента воно отримає середній прибуток у сумі    24172 грн.

6.4. Особливості застосування теорії масового                              

               обслуговування в економічному аналізі

 Теорія масового обслуговування на основі теорії ймовірностей досліджує математичні методи кількісного оцінювання процесів масового обслуговування.

Теорія масового обслуговування розглядає ймовірнісні моделі реальних систем масового обслуговування (СМО) і використовується для мінімізації витрат у сферах обслуговування, виробництва, торгівлі. При цьому враховуються три фактори:

1.  частота зміни кількості клієнтів або вимог;
2.  імовірність значного попиту покупців;
3.  спосіб визначення витрат очікування і поліпшення обслуговування.

Основні елементи системи масового обслуговування представлені на рисунку 6.1.

Вхідний потік   Канали    Вихідний

вимог     обслуговування  потік

     Черга    ______________               

       ______________    

Рис. 6.1. Основні елементи системи масового обслуговування

Наприклад, надходження заявок на ремонт устаткування – вхідний потік; очікування ремонту – черга; ремонтні бригади – канали обслуговування; відремонтоване устаткування – вихідний потік.

У таблиці 6.1 наведена класифікація систем масового обслуговування.

За наявності одного каналу обслуговування СМО називається одноканальною, а якщо їх декілька – багатоканальною.

Таблиця 6.1 – Класифікація систем масового обслуговування

Класифікаційні ознаки	Види СМО
Кількість каналів	- одноканальні - багатоканальні
Включення вимог до системи	- замкнені - розімкнені
Допустимість і характер формування черги	- обслуговування з відмовами - з необмеженою чергою - змішаного типу
Кількість процесів обслуговування	- однофазні - багатофазні

Якщо джерела вимог уключені до системи, вона називається замкненою, інакше – розімкненою.

Система обслуговування з відмовами має місце за умови неможливості формування черги. Вимога, яка прийшла в момент, коли всі канали зайняті, отримує відмову і не буде задоволена. Система масового обслуговування з необмеженою чергою є структурою, у якій дозволяється черга необмеженої довжини. У такій системі вимоги, які надійшли, будуть задоволені, хоча час очікування може бути досить тривалим.  У СМО змішаного типу можливі різні обмеження, наприклад, на максимальну довжину черги, час перебування вимоги в черзі тощо.

Якщо декілька систем з’єднані послідовно, таким чином, щоб вимоги, котрі задоволені в одній системі, переходили до наступної, виникає багатофазна СМО (наприклад, послідовна обробка деталей на декількох видах обладнання), в протилежному випадку система однофазна.

Основне завдання теорії масового обслуговування – виявити залежність показників ефективності системи від характеру вхідного потоку, дисципліни й обмеження черги, кількості, продуктивності та умов функціонування каналів із метою наступної оптимізації СМО. В якості критерію оптимальності застосовують максимум прибутку від експлуатації системи; мінімум сумарних втрат, пов’язаних із простоєм каналів; мінімум вимог у черзі і виходів вимог, які не обслуговувались; задану пропускну здатність тощо.

Отже, тип задачі масового обслуговування визначається за такими ознаками:

1.  характеристикою вхідного потоку;
2.  часом обслуговування вимог;
3.  числом каналів обслуговування;
4.  порядком утворення черги вимог та обслуговування;
5.  характеристикою вихідного потоку.

У системі управління виробництвом, як правило, необхідно вміти кількісно оцінити ефективність функціонування СМО з очікуванням. Для цього розраховуються середні значення параметрів:

1.  кількість вимог у черзі та системі;
2.  час очікування вимог у черзі;
3.  число незайнятих каналів обслуговування;
4.  коефіцієнти простою в черзі та системі;
5.  коефіцієнти простою каналів обслуговування.

Розглянемо наступний приклад.

У цеху 7 однотипних устаткувань, які працюють незалежно одне від одного. Неполадки, які виникають в устаткуванні, мають випадковий характер і розподіляються за законом Пуассона. Протягом однієї години в середньому виходить з ладу 2 одиниці устаткування. Ці неполадки ліквідовуються одним механіком, який може обслужити протягом однієї години 8 вимог.

Необхідно розрахувати: коефіцієнти простою вимог у черзі та системі, коефіцієнт простою механіка та середній час очікування вимог у черзі.

Розв’язання

1. Відповідно до умови задачі маємо:

 s = 1 – кількість каналів обслуговування (один механік);

= 2 – інтенсивність вимог (вихід із ладу 2-х одиниць

    устаткування за годину);

= 8 – середня кількість вимог, що обслуговуються одним

    каналом за одиницю часу;

т = 7 – величина, якою обмежена кількість вимог у системі

    (7 одиниць устаткування).

2. Знайдемо інтенсивність обслуговування:

                 (6.1)

 

3. Знайдемо ймовірність того, що в системі немає жодної вимоги:

                 (6.2)

Таким чином, імовірність того, що в системі не буде жодної вимоги або все устаткування працюватиме, буде 0,063.

4. Знайдемо ймовірність того, що в системі знаходиться k вимог:

         1  k  m        (6.3)

 Pk = (7-k+1)0,25Рk-1,    k=1,2,...,7.

Р1=(7-1+1)0,250,63=0,110;       Р5=(7-5+1)0,250,206=0,154;

Р2=(7-2+1)0,250,110=0,165;        Р6=(7-6+1)0,250,154=0,077;

Р3=(7-3+1)0,250,165=0,206;        Р7=(7-7+1)0,250,077=0,019.

Р4=(7-4+1)0,250,206=0,206;

5. Визначимо математичне сподівання кількості вимог у черзі (середня довжина черги):

                 (6.4)

                 (6.5)

 

Мr = Р2 + 2Р3 + 3Р4 + 4Р5 +5Р6 + 6Р7 = 0,165 + 20,206 + 30,206 +

 + 40,154 + 50,077 + 60,019 = 2,31.

Отже, в середньому в черзі простоює 2,31 вимог.

6. Визначимо коефіцієнт простою вимог у черзі:

                 (6.6)

Тобто 33% робочого часу через неполадки устаткування простоює в черзі, чекаючи на обслуговування.

7. Визначимо математичне сподівання кількості вимог у системі (в черзі та в обслуговуванні):

                              (6.7)

 

Мс = Р1 + 2Р2 + 3Р3 + 4Р4 +5Р5 + 6Р6 + 7Р7 = 0,11 + 20,165 +

 + 30,206 + 40,206 + 50,154 + 60,077 + 70,019 = 3,247.

Таким чином, у середньому в черзі та в обслуговуванні простоює 3,247 устаткування.

8. Визначимо коефіцієнт простою вимог у системі:

                 (6.8)

            

Тобто 46% робочого часу через неполадки устаткування простоює в черзі та в обслуговуванні.

9. Визначимо математичне сподівання простою каналів обслуговування в системі:

            

                 (6.9)

                  

10. Визначимо коефіцієнт простою каналів обслуговування:

               (6.10)

           

Таким чином, у середньому механік простоює 6,3% робочого часу, що свідчить про його високу завантаженість.

11. Знайдемо середній час очікування вимог у черзі:

               (6.11)

Як бачимо, при існуючій організації проведення ремонтних робіт устаткування велику частину робочого часу витрачають на усунення неполадок, що призводить до значних економічних витрат. Зменшити витрати можна за допомогою збільшення кількості каналів обслуговування, тобто кількості механіків. Таким чином, виникає задача багатоканальної системи обслуговування.

Припустимо, що в цеху працюють два механіки з однаковою продуктивністю. Вхідні параметри системи залишаються незмінними.

 а0 = 1, s = 2,

Р =  = 216 = 0,125.

               (6.12)

Р1 = а1Р0 = 0,37441;   Р2 = а2Р0 = 0,14041;   Р3 = а3Р0 = 0,0439;

Р4 = а4Р0 = 0,011;       Р5 = а5Р0 = 0,00206;   Р6 = а6Р0 = 0,00026;

Р7 = а7Р0 = 0,00002.

Обчислимо значення Мr, Мс і Мs:

Коефіцієнт простою устаткування в очікуванні ремонту:

Коефіцієнт простою устаткування в системі:

Коефіцієнт простою механіків:

Середній час очікування вимог у черзі:

Отже, використання на ремонті додатково ще одного механіка дозволить більш ефективно використовувати у виробничому процесі наявний парк устаткування. В той же час 61,5% свого робочого часу механіки будуть простоювати. Одержані дані можуть бути використані для поліпшення організації виробничого процесу.

Для визначення оптимальної кількості каналів обслуговування послідовність дій буде наступною:

1. Для заданої системи масового обслуговування послідовно розглядається різна кількість каналів обслуговування (s=1,2,..,п).

2. Для кожної кількості каналів розраховуються основні параметри систем обслуговування, в тому числі середній час простою вимоги в системі (     ).

3. Встановлюється середня вартість витрат (СТ) унаслідок простою вимог за одиницю часу.

4. Визначаються затрати на втримання одного каналу обслуговування (СК) за одиницю часу.

5. Розраховується величина втрат, пов’язана з простоєм вимог при кількості каналів S за період T:

                  

   (6.13)

6. Обчислюються сумарні затрати на утримання S каналів обслуговування за період T:

               (6.14)

7. Знаходяться сумарні витрати в системі обслуговування при різній кількості каналів:

               (6.15) 8. Вибирають оптимальні витрати (LS  min), яким відповідає оптимальне значення числа каналів обслуговування.

Зробимо розрахунок оптимального числа механіків за даними вищенаведеного прикладу (табл. 6.2).

Таблиця 6.2 – Розрахунок оптимального значення числа

каналів обслуговування (кількості механіків)

№ з/п	Показники	Кількість механіків
		1	2
1.	Середній час простою устаткування, год.	0,307	0,0059
2.	Середньогодинна продуктивність одиниці устаткування, грн.	500	500
3.	Середня величина недоданої продукції у зв’язку з простоєм устаткування, грн. (п.1 х п.2)	153,50	2,95
4.	Середньогодинна ставка оплати механіка, грн.	5	5
5.	Сума заробітної плати механіків за зміну, грн. (п.4 х 8 х кількість механіків)	40	80
6.	Усього витрат, грн. (п.3 + п.5)	193,50	82,95

Розрахунок показує, що мінімальна сума витрат досягається за умови утримання двох механіків.

6.5. Математичні методи комплексного оцінювання об’єктів                               

       аналізу

 Комплексна (інтегральна) оцінка діяльності суб’єктів господарювання є характеристикою, отриманою в результаті одночасного й узгодженого вивчення сукупності показників, що відображають різні аспекти виробничо-господарської діяльності підприємств. Оскільки на основі такої оцінки можна здійснити ранжування об’єктів аналізу, її називають ще й рейтинговою.

 Алгоритм розрахунку показників комплексного оцінювання можна представити у вигляді таких етапів:

1.  Визначення мети і завдань комплексної оцінки.
2.  Вибір вихідної системи показників.
3.  Організація збору вихідної інформації.
4.  Розрахунок і оцінка значень окремих показників.
5.  Забезпечення порівнянності оцінюваних параметрів.
6.  Вибір методу розрахунку комплексної оцінки.
7.  Розрахунок кількісного значення показника комплексної оцінки.
8.  Ранжування об’єктів аналізу на основі кількісного значення показника комплексної оцінки.

Найбільш розповсюдженими методами розрахунку показників комплексного оцінювання є метод сум і метод відстаней.

 Метод сум передбачає розрахунок інтегрального показника комплексного оцінювання шляхом сумування фактичних значень окремих порівнюваних показників за формулою

               (6.16)

де Kj – інтегральний показник комплексної оцінки j-го

    об’єкта аналізу;

    Xij – фактичне значення і-го показника на  j-му об’єкті

    аналізу;

     п – кількість показників.        Важливою умовою забезпечення порівнянності показників Хіj, на основі яких здійснюється комплексне оцінювання, є їх однакова змістовна направленість (або на збільшення, або на зменшення). Тобто абсолютне значення кожного показника має свідчити про поліпшення (погіршення) відповідної характеристики ефективності виробничо-господарської діяльності підприємств. У протилежному випадкові показники приводять до однакової направленості шляхом визначення обернених величин.

У якості порівнюваних показників Хіj можуть бути взяті:

а) рівень виконання плану, % (чим більше значення Кj, тим вища рейтингова оцінка  j-го об’єкта аналізу);        б) бали, що присвоюються окремим вихідним показникам і залежать від їх значень (чим більше значення Кj, тим вища рейтингова оцінка  j-го об’єкта аналізу);          в) місця, що присвоюються  j-м об’єктам залежно від значень вихідних показників (у цьому випадкові, чим менше значення Кj, тим вища рейтингова оцінка  j-го об’єкта аналізу).      Слід зазначити, що показники, на основі яких розраховується комплексна оцінка, мають різну вагу – одні є важливішими, інші – менш важливими. Може статися так, що значення менш важливих показників набагато вищі, і вони перекривають низькі значення важливіших. В цьому випадку значення інтегральної оцінки необгрунтовано зростатиме. Для усунення цього недоліку вводяться коефіцієнти вагомості, що встановлюють важливість кожного показника. Кількісно їх визначити можна експертним шляхом за допомогою методу розташування пріоритетів.

Розрахунок інтегрального показника комплексної оцінки методом сум з урахуванням важливості порівнюваних показників здійснюється за формулою

     

               (6.17)

де аі – коефіцієнт вагомості і-го показника.

Основою методу відстаней є вимір близькості аналізованих об’єктів за порівнюваними показниками до об’єкта-еталона. В загальному вигляді алгоритм використання методу відстаней може бути представлений у вигляді наступних дій:

 Етап 1. Обґрунтування системи оціночних показників і формування матриці вихідних даних (вij), тобто таблиці, де в рядках відображаються об’єкти аналізу (j=1, ..., т), а в графах – значення показників (і=1, ..., п).

 Етап 2. За кожним показником знаходиться максимальне значення (тах вij) і заноситься в рядок умовного еталонного об’єкта (т+1).

Етап 3. Всі елементи матриці вij діляться на максимальний елемент і створюється матриця стандартизованих коефіцієнтів Хij:

 

               (6.18)

 Етап 4. Для кожного аналізованого об’єкта визначається його комплексна (рейтингова) оцінка за формулою

               (6.19)

де Rj – комплексна (рейтингова) оцінка для  j-го об’єкта;

    X1j, X2j, ..., Xnj – стандартизовані коефіцієнти на  j-му об’єкті;

    а1, а2, ..., ап – коефіцієнти вагомості і-го показника;

    п – кількість показників.

 Етап 5. Отримані комплексні (рейтингові) оцінки Rj розміщуються в ранжированому порядкові. Найвищу оцінку (найвище місце) матиме об’єкт із мінімальним значенням Rj, що означає найменше віддалення його від еталону.

Слід зазначити, що показник комплексної (інтегральної, рейтингової) оцінки є лише операційним поняттям, не має самостійного економічного змісту, а тому може використовуватися лише в практиці порівняльного аналізу з метою ранжування об’єктів за показниками ефективності виробничо-господарської діяльності, конкуренто-  спроможності продукції, фінансового стану, інвестиційної привабливості підприємств.

1.  Евристичні прийоми в економічному аналізі

Загальна характеристика

 Евристичними називають спеціальні прийоми отримання нових знань, які базуються на використанні досвіду, інтуїції фахівця і його творчого мислення як сукупності властивих людині механізмів розв’язання творчих завдань.

Застосування евристичних прийомів, зокрема експертних процедур (анкетування, інтерв’ю, експертної оцінки, комісії і конференції), дає можливість поповнити нестачу економічної інформації або компенсувати повну її відсутність, прийняти нестандартне управлінське рішення в умовах невизначеності та ризику, перебудувати стратегію підприємства в результаті зміни ринкової кон’юнктури, провести оцінювання діяльності без довготривалого дослідження тощо.

Основна сфера застосування евристичних прийомів – стратегічний аналіз, який використовується для прогнозування розвитку економічної ситуації.

Евристичні прийоми класифікуються за двома ознаками:

 І. За наявністю або відсутністю творчого мислення:

1. Прийоми маловпорядкованого пошуку – аналогії, інверсії, ідеалізації тощо. Ці прийоми бувають індивідуальні та колективні й базуються в основному на застосуванні людської інтуїції і введенні деяких елементів активізації мислення. Вони спрямовані на створення умов для творчої діяльності та використовують певні закономірності процесу мислення. Тому їх часто називають психологічними.

2. Прийоми впорядкованого пошуку рішень – їх основою є науково обґрунтований алгоритм творчого процесу, який уключає етапи, кроки, процедури. Вони використовують системний процедурно-алгоритмізований підхід, типізацію способів розв’язання.

3. Комбіновані прийоми – використовують як інтуїцію, так і деякі закономірності раціональної думки. Вони спрямовані на комбінацію різних методів, які об’єднані у відносно стабільну процедурну форму. Розрізняють індивідуальні та колективні комбіновані прийоми.

 ІІ. За характером застосування:

1. Індивідуальні комбіновані прийоми – прийом контрольних питань, прийом індивідуального «мозкового штурму», прийом інтерв’ю, прийом сценарію, прийом Дельфі тощо. При застосуванні цих прийомів від кожного експерта отримують незалежні оцінки та математично обробляють їх для прийняття єдиного рішення.

2. Колективні комбіновані прийоми – прийом «мозкового штурму», прийом «635», прийом синектики, прийом колективного блокнота, прийом комісій, «за і проти» тощо. Ці прийоми передбачають отримання сумарної оцінки від усіх експертів шляхом спільного обговорення проблеми в результаті компромісів.

Основні переваги індивідуальних прийомів порівняно з колективними полягають у можливості використання здібностей і знань окремого експерта, а також у відносній простоті проведення цільового аналізу. Головний їх недолік – обмеженість знань кожного з опитуваних про стан та розвиток суміжних сфер діяльності.

 Основними умовами застосування евристичних прийомів є:

1.  до складу експертної комісії повинні входити спеціалісти, що мають високий професійний рівень і великий практичний досвід   у сфері поставленої проблеми, здатні до адекватного відображення тенденцій розвитку, зацікавлені проблемою;
2.  рішення, які приймаються, повинні бути безумовними для тих, кого оцінюють за цим критерієм;
3.  застосування цих прийомів у даній сфері повинно мати перевагу перед іншими.

Розглянемо короткий зміст основних евристичних прийомів, що використовуються в економічному аналізі.

 Прийом Дельфі

 Прийом Дельфі відомий ще за часів Древньої Греції, коли оракули, які займалися пророкуванням майбутнього, повідомляли про свої пророцтва лише після обговорення на раді дельфійських мудреців.

Цей прийом є багаторівневою процедурою анкетування з обробкою й повідомленням результатів кожного туру експертам, які працюють ізольовано один від одного. Експертам пропонуються питання та формулювання відповідей без аргументації. Наприклад, у відповідях можуть бути числові оцінки параметрів. Отримані оцінки обробляються з метою визначення середніх і крайніх оцінок. Експертам повідомляються результати обробки першого туру опитування з указівкою розміщення оцінок кожного. При відхиленні оцінки від середнього значення експерт її аргументує.

У подальшому (другому турі) експерти змінюють свою оцінку, пояснюючи причини коригування. Результати обробляються і пові-   домляються експертам. При відхиленнях оцінок від середнього значення експерти коментують їх. Тури повторюються, поки оцінки не стануть стабільними, розходження – незначними. Потім фіксують розходження і отримують групову оцінку процесу.

Інтерактивна процедура опитування з повідомленням результатів та їх аргументацією спонукає експертів критично осмислювати свої судження. При опитуванні зберігається анонімність відповідей, що забезпечує конфіденційність.

 «Мозковий штурм» («мозкова атака»)

«Мозковий штурм» – найбільш відомий і розповсюджений прийом генерування нових ідей шляхом творчої співпраці групи спеціалістів. У процесі «мозкового штурму» учасники висувають та розвивають власні ідеї, ідеї своїх колег, використовують одні ідеї для розвитку інших, комбінують їх.

«Мозковий штурм» – прийом активізації творчого мислення, що побудований на створенні такої атмосфери, яка сприяє народженню нестандартних думок та ідей. Щоб забезпечити максимальний ефект, „мозковий штурм” повинен підпорядковуватися певним правилам, інакше він перетвориться в звичайну нараду.      Методика застосування «мозкового штурму» включає такі елементи:

1.  учасники;
2.  стадії;
3.  правила;
4.  рекомендації;
5.  обмеження та умови.

 І. Учасники: бухгалтери, фінансисти, економісти, конструктори, технологи, працівники служб матеріально-технічного постачання, збуту, представники споживача тощо. Важливо, щоб серед учасників штурму були спеціалісти з різним досвідом. Вони повинні мати уявлення про проблему, але не надто детально її знати, тобто бути незалежними. Небажано, щоб у сесії брали участь керівник та його підлеглі.

 ІІ. Стадії. На першій стадії перевага надається кількості, а не якості ідей, що висуваються. Забороняється обговорювати висунуті ідеї та пропозиції.

На другій стадії учасники повинні розвинути висунуті ідеї: в будь-якій із них можна знайти раціональне зерно. Звичайно, учасники засідання концентрують свою увагу перш за все на позитивних сторонах ідеї. Саме їх вони намагаються розвинути. Тому додаткові ідеї, що висуваються в процесі обговорення, можуть базуватися на ідеях інших учасників або, навпаки, бути для них фундаментом, каталізатором. Значний ефект дає комбінування ідей шляхом складання переліку всіх запропонованих варіантів виконання функції, що аналізується, із зазначенням переваг і недоліків кожного з варіантів. При обговоренні цього переліку спеціалістами різних професій виникають нові, більш оригінальні та плідні ідеї, основані на комбінаціях раніше висунутих пропозицій.

 ІІІ. Правила. Правила для учасників:

1.  учасники розміщуються обличчям один до одного;
2.  забороняються суперечки, критика, оцінка того, що пропонується;
3.  час виступу для учасника – 1-2 хв.;
4.  висловлюються будь-які ідеї, навіть абсурдні;
5.  кількість ідей важливіше від їх якості;
6.  відбір ідей, їх оцінка виконуються невеликою групою спеціалістів уже після проведення «мозкового штурму».

Керівник повинен::

1.  спрямовувати хід дискусії, задавати стимулюючі питання;
2.  підказувати, використовувати жарти, репліки, які створюють неформальну обстановку.

ІV. Рекомендації:

1.  ідеї варто сприймати зі схваленням;
2.  необхідно вірити у можливість розв’язання проблеми;
3.  дозволяється задавати питання, які розвивають ідею;
4.  варто прагнути до розв’язання поставленої проблеми;
5.  усі учасники рівноправні;
6.  групі не ставиться конкретне завдання, а характеризується проблема в цілому;
7.  небажані перешіптування, жести, які відволікають увагу від розв’язання проблеми.

V. Обмеження та умови:

1.  кількість учасників – 4-15;
2.  бажаний різний рівень освіти та спеціалізації учасників;
3.  необхідно дотримуватись балансу в рівні активності, темпера-  менту учасників;
4.  час роботи – від 15 хвилин до 1 години;
5.  для проведення «штурму» сприятливі години відразу після початку роботи;
6.  приміщення повинні бути зручними, ізольованими від сторонніх подразників, особливо від шуму.   

Прийом «мозкового штурму» ефективний при розв’язанні не дуже складних завдань загального, особливо організаційного характеру, коли проблема добре знайома всім учасникам наради та група володіє достатньою інформацією про неї. При розв’язанні складного завдання потрібно мати 400-500 ідей, що може бути отримано протягом декількох сесій.

В окремих випадках використовують зворотний «мозковий штурм». Він відрізняється від прямого тим, що тут велика увага надається критиці ідей, що висвітлюються. Цей прийом особливо ефективний на попередній стадії проведення аналізу, коли головне завдання – виявити як можна більше недоліків, викрити максимум наявних резервів.

 Конференція ідей

Конференція ідей – один із різновидів колективної творчості. Від «мозкового штурму» відрізняється темпом проведення зборів із висунення ідей і наявністю доброзичливої критики у формі реплік, коментарів. Вважається, що критика може навіть підвищити цінність висунутих ідей. Усі висунуті ідеї фіксують у протоколі без зазначення їх авторів (виходять із посилання, що конференція ідей – це колективна праця і власне авторство не має значення). До конференції ідей залучаються керівники та рядові співробітники, особи, які постійно мають справу з цією проблемою, і новачки, які часто висувають нові ідеї (оскільки на них не тиснуть традиції).

Відомі два різновиди конференції ідей:

1. «Дискусія 66» – значні за складом творчі колективи поділяються на малі дискусійні групи з 6 осіб, які протягом 6 хвилин (звідси назва методу) проводять міні-конференції за чітко сформульованою проблемою (6 хвилин, звичайно, умовно орієнтовна тривалість конференції). Кожна група обирає керівника та секретаря, який записує й сортує висунуті ідеї. Керівники груп збираються разом і проводять дискусію на підставі висунутих у всіх групах ідей із метою формування оптимального варіанта рішення.

2. «Прийом 635» – чітко сформульовану проблему записують на спеціальні бланки та пропонують кожному із 6 членів створеної творчої групи. Після нетривалої підготовки кожен працівник, що отримав бланки, протягом 5 хвилин повинен записати не менше від 3 варіантів (ідей) розв’язання проблеми.

Морфологічний прийом аналізу («морфологічний ящик»)

Морфологічний прийом аналізу («морфологічний ящик») використовує структурні (морфологічні) взаємозв’язки сукупності економічних явищ і базується на відсутності будь-якого упередженого попереднього судження. Цей метод розглядається як упорядкований спосіб економічного дослідження об’єкта та отримання систематизованої інформації з усіх можливих варіантів рішень, що включає: точне формулювання завдання економічного аналізу; вивчення всіх найважливіших показників, що описують об’єкт дослідження; розгляд можливих варіантів розв’язання проблеми.

«Морфологічний ящик» будується як дерево цілей або матриця, брати участь у розробленні яких повинен висококваліфікований спеціаліст. В економічному аналізі потрібно розробити таку морфологічну матрицю, в якій зайшли б відображення всі основні показники господарської діяльності об’єкта аналізу. Завдяки розробленню морфологічних матриць значно скорочується час проведення аналізу, він стає оперативним, стає можливим прийняття альтернативних рішень, застосування принципів системного підходу.

 Прийом семикратного пошуку

Сутність цього прийому полягає в системному багатократному застосуванні матриць 7х7, таблиць та деяких інших прийомів. При цьому творчий процес поділяється на 7 стадій:

1.  Аналіз проблемної ситуації.
2.  Виявлення найкращих умов використання об’єкта, що аналізується.
3.  Визначення завдань, їх формулювання.
4.  Генерація пропозицій до розв’язання визначених завдань.
5.  Конкретизація варіантів.
6.  Вибір раціональних варіантів, відбір найкращих із них.
7.  Реалізація рішення.

Прийом асоціацій і аналогій

Прийом асоціацій і аналогій полягає в тому, що нові ідеї та пропозиції виникають на основі зіставлення з іншими, більш чи менш аналогічними об’єктами, навіть з інших сфер природи й суспільства.

Загальний підхід до виявлення оригінальних пропозицій за допомогою прийому асоціацій та аналогій зводиться до наступного. Спочатку керівник обговорення задає як орієнтир будь-які позначення або символи, що пов’язані з тим або іншим аспектом проблеми, що розглядається, а члени групи називають зорові символи або символи думок, що асоціюються у них із заданими. Ця процедура повторюється, доки виникнення ланцюга асоціацій не приведе до плідної ідеї.

Рекомендації для керівника:

1.  не поспішати розв’язувати проблему, а спробувати її переформулювати, розглянути з іншого боку;
2.  пропонувати слово, поняття, спробувати «викликати» образ, який зможе стати стимулом для створення неочікуваних асоціацій, що сприяють виникненню ідеї розв’язання проблеми;
3.  на початкових етапах генерування ідей критика заборонена;
4.  зміна слів, понять, картин, утворюючих асоціацій повинна відбуватися швидко.

Рекомендації для членів групи:

1.  висловлювати, демонструвати все, що прямо та непрямо викликає виникнення асоціацій, ідей;
2.  необхідно фіксувати будь-які ідеї, що зароджуються у колег;
3.  ідеї слід систематизувати та класифікувати;
4.  за допомогою критичного аналізу вибираються найбільш істотні ідеї.

Прийом колективного блокнота

Прийом колективного блокнота забезпечує висування незалежних ідей кожним членом групи, який погоджується з колективною оцінкою. З цією метою кожен член групи отримує блокнот, у якому в загальних рисах, без використання спеціальних термінів, викладається сутність питання, що аналізується, надаються необхідні допоміжні та довідкові матеріали.

Протягом місяця кожен учасник щоденно вносить у блокнот ідеї, які виникають, із проблеми, що розглядається, оцінює їх і визначає, які з них можуть забезпечити найкраще розв’язання завдання. Одночасно формуються найбільш доцільні напрями дослідження на наступному етапі роботи. Крім того, в блокноті фіксуються ідеї, що прямо не пов’язані з основною проблемою, але розвиток яких може виявитися корисним для знаходження остаточного рішення.

Після цього кожен член групи дає сумарну оцінку ідей, виділяє з них найкращі. Всі учасники роботи здають свої блокноти координатору для підготовки на їх підставі матеріалів узагальнюючої записки. Потім відбувається остаточне творче обговорення систематизованого матеріалу членами групи. Для вибору остаточного рішення можна використовувати «мозковий штурм».

Прийом контрольних запитань

Прийом контрольних запитань застосовується для психологічної активізації творчого процесу. Його мета – за допомогою додаткових запитань підвести до розв’язання завдання. Прийом може використовуватися як в індивідуальній роботі, коли дослідник сам собі задає питання та шукає на них відповідь, так і при колективному обговоренні проблеми, наприклад, при «мозковому штурмі». Прийом доцільно застосовувати для збору додаткової інформації або впорядкування вже наявної в умовах проблемної ситуації.

Питання, що задаються, є стимулом для формування стратегії і тактики розв’язання завдання, розвивають інтуїцію, формують алгоритм мислення, наводять людину на ідею розв’язання, спонукають до правильних відповідей. Питання залежать від специфіки об’єкта, що розглядається, від цілей та завдань економічного аналізу.

Методика застосування прийому контрольних запитань уключає такі елементи:

1.  принципові вимоги;
2.  рекомендації для керівника;
3.  рекомендації для членів групи;
4.  пошук ідеї та розроблення плану розв’язання;
5.  контроль і самоконтроль сформованого рішення.

І. Принципові вимоги:

1.  необхідно знижувати проблемність завдання до оптимального рівня або знижувати невизначеність проблеми;
2.  за допомогою питань намагатися розділити проблему на підпроблеми; кожне нове питання повинно формувати стратегію, модель розв’язання проблеми.

ІІ. Рекомендації для керівника:

1.  питання повинно стимулювати думку, а не підказувати розв’язання проблеми;
2.  у питаннях повинна бути мінімальна інформація;
3.  при постановці низки питань необхідно: знижувати рівень проблемності завдання; ставити питання логічно пов’язані, цікаві за формою;
4.  необхідно стимулювати як емпіричне аналітичне, так і діалектичне (творче) мислення.

ІІІ. Рекомендації для членів групи:

1.  запам’ятовувати найбільш характерні питання та намагатися систематизувати їх;
2.  ставити перед собою питання, які спрощують проблему, дозволяють осмислити її з нової сторони, стимулюють використання наявних знань і набутих навичок, поділяють проблему на підпроблеми, спонукають до самоорганізації, самоконтролю;
3.  поетапна постановка питання, яка стимулює розв’язання проблеми, підвищує її визначеність.

ІV. Пошук ідеї та розроблення плану вирішення:

1.  Як знайти зв’язок між даними та невідомими?
2.  Чи відоме рішення схожого завдання?
3.  Чи можливо ним скористатися?
4.  Чи можливо сформувати завдання по-іншому, простіше?
5.  Чи можливо придумати більш доступне завдання?
6.  Чи можливо розв’язати частину завдання, задовольнити окремі умови?
7.  Чи всі дані та умови використані?

V. Контроль та самоконтроль сформованого рішення:

1.  Чи можливо перевірити результати?
2.  Чи можливо перевірити хід рішення?
3.  Чи можливо отримати той самий результат інакше?
4.  Чи можливо перевірити правильність отриманого результату?
5.  Чи можливо в якомусь іншому завданні використовувати отриманий результат?
6.  Чи можливо розв’язати завдання, протилежне даному?

Прийом інверсії

Розв’язання проблеми часто можна знайти, змінивши напрям пошуку на протилежний традиційним поглядам. Застосування прийому вимагає різних творчих здібностей, базових знань, умінь і навичок. Рекомендації до використання прийому інверсії:

І. Прийом дозволяє:

1.  розвивати діалектику мислення;
2.  знаходити вихід із безвихідних ситуацій;
3.  відшукати оригінальні рішення.

ІІ. Рекомендації для керівника:

1.  спонукати членів групи до переформулювання проблеми з метою її осмислення;
2.  поряд із прямими завданнями висувати протилежні;
3.  сприяти діалектиці аналізу та синтезу міркувань;
4.  пропонувати членам групи в процесі розв’язання проблеми використовувати протилежні процедури.

ІІІ. Рекомендації для членів групи:

1.  пам’ятати, що інверсія – пошук ідей у напрямах, протилежних традиційним поглядам, переконанням, здоровому глузду, формальній логіці;
2.  починати розв’язувати завдання зі спроби його переформулювати;
3.  до всякої ідеї шукати контрідею;
4.  розв’язуючи завдання, намагатися використовувати протилежні процедури, засоби.

Таким чином, знання змісту евристичних прийомів наблизить їх до площини практичного застосування та забезпечить якість аналітичних досліджень.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1.  Назвати випадки, у яких застосовуються економіко-математичні методи в економічному аналізі.
2.  Назвати види економіко-математичних методів, що використовуються в економічному аналізі.
3.  Як класифікуються методи математичного програмування?
4.  У чому полягає сутність теорії ігор?
5.  Пояснити особливості застосування теорії масового обслуговування в економічному аналізі.
6.  Як використовується метод сум у комплексному оцінюванні об’єктів аналізу?
7.  Розкрити послідовність використання методу відстаней у комплексному оцінюванні об’єктів аналізу.
8.  Дата загальну характеристику евристичних прийомів, які використовуються в економічному аналізі.
9.  Розкрити зміст основних евристичних прийомів.

ТЕМА 7

МЕТОДИКА ВИЯВЛЕННЯ ТА РОЗРАХУНКУ

РЕЗЕРВІВ В ЕКОНОМІЧНОМУ АНАЛІЗІ

 7.1. Зміст та класифікація господарських резервів.

7.2. Принципи виявлення резервів господарської діяльності.

7.3. Методика розрахунку та обґрунтування величини

        резервів господарювання.

7.1. Зміст та класифікація господарських резервів

Одним із завдань економічного аналізу є пошук можливостей підвищення ефективності виробництва. Результат розв’язання такого завдання – виявлення господарських резервів.

У спеціальній літературі та практиці економічного аналізу термін «резерви» використовується в подвійному значенні:

1) як запаси матеріальних ресурсів, які необхідні для непе-        рервного здійснення процесу виробництва;

2) як вимірювані, ще не використані можливості розвитку та вдосконалення основного або інших видів діяльності відносно вже досягнутого рівня, тобто можливості підвищення ефективності виробництва.

Економічна сутність резервів як невикористаних можливостей полягає в забезпеченні стійкого розвитку суб’єкта господарювання в конкурентному середовищі. Саме про господарські резерви піде мова далі.

Для організації комплексного й цілеспрямованого пошуку резервів їх класифікують за різноманітними ознаками (табл. 7.1).

За місцем утворення виділяють резерви:

1.  внутрішньогосподарські – резерви, що виявляються та можуть бути використані лише на підприємстві, що досліджується; їх групують на резерви, що виникли в цеху, на виробничій ділянці, робочому місці;
2.  галузеві – резерви, що можуть бути виявлені лише на рівні галузі; пошук таких резервів належить до компетенції міністерств, відомств, асоціацій, концернів;
3.  регіональні – можуть бути виявлені та використані в межах певного географічного району;

Таблиця 7.1 – Класифікація господарських резервів

Класифікаційні ознаки	Види резервів
Місце утворення	внутрішньогосподарські  галузеві  регіональні  національні
Види ресурсів	Резерви, пов’язані з підвищенням ефективності використання:  трудових ресурсів  засобів праці  предметів праці
Час використання	поточні (короткострокові)  перспективні (довгострокові)
Стадії життєвого циклу	передвиробничі  виробничі  експлуатаційні
Характер впливу на результати діяльності	екстенсивного типу  інтенсивного типу
Спосіб виявлення	явні (умовні і безумовні)  приховані
Зміст	організаційно-технічні  економічні  соціально-психологічні
Стабільність	стабільні (постійно діючі)  випадкові (епізодичні)
Узагальнюючі показники ефективності	збільшення обсягів виробництва і   реалізації продукції -  зниження собівартості продукції -  збільшення прибутку і підвищення   рентабельності -  інші

1.  національні – можуть бути виявлені шляхом проведення заходів на загальнодержавному рівні (наприклад, зміна форм власності, системи управління економікою тощо); виявлення та використання таких резервів не залежить від  суб’єктів господарювання на мікрорівні, але може істотно впливати на результати їх діяльності.

За видами ресурсів виділяють резерви, пов’язані з підвищенням ефективності використання:

1.  трудових ресурсів – поліпшення використання робочого часу, підвищення кваліфікації кадрів, зростання продуктивності праці тощо;
2.  засобів праці – зміна застарілого устаткування, його модернізація, скорочення часу на ремонти, зменшення простоїв, підвищення продуктивності устаткування тощо;
3.  предметів праці – зменшення втрат матеріальних ресурсів у процесі виробництва, скорочення браку, допустима заміна сировини та матеріалів тощо.

Найважливішою умовою практичної реалізації резервів є їх збалансованість за всіма видами ресурсів. Це означає, що виявлені резерви повинні бути пов’язані між собою. Якщо ж за будь-яким ресурсом резервів не вистачає, то в розрахунок приймається найменша величина виявлених резервів.

За часом використання резерви поділяються на:

1.  поточні (короткострокові) – резерви, які можуть бути реалізовані протягом року (місяця, кварталу, півріччя тощо);
2.  перспективні (довгострокові) – резерви, які можуть бути реалізовані за проміжок часу, що перевищує один рік.

За стадіями життєвого циклу резерви поділяються на:

1.  передвиробничі – резерви, які виявляються на передвиробничій стадії; в процесі науково-дослідницьких та дослідно-конструк-торських робіт (НДДКР) виявляються резерви застосування більш досконалих конструкцій, технологій, матеріалів, розв’язується проблема зниження витрат на виробництво й експлуатацію виробів;
2.  виробничі – резерви, які виробляються на стадії виробництва продукції; тут можуть бути виявлені невикористані можливості скорочення втрат сировини, матеріалів, підвищення продуктивності праці за рахунок поліпшення організації виробництва, впровадження заходів науково-технічного прогресу тощо;
3.  експлуатаційні – резерви, які виявляються на стадії експлуатації виробів споживачем, наприклад, скорочення витрат на експлуатацію виробу.

За характером впливу на результати діяльності резерви поділяються на:

1.  резерви екстенсивного типу – резерви, що пов’язані з використанням у виробництві додаткових ресурсів (матеріальних, трудових, природних тощо); до них належать:

1) збільшення часу використання ресурсів (засобів праці, робочої сили, тривалості обороту оборотних засобів);

2) збільшення кількості ресурсів (кількості засобів праці, предметів праці, чисельності робочої сили);

   3) усунення непродуктивного використання ресурсів;

1.  резерви інтенсивного типу – резерви, що пов’язані з найбільш повним і раціональним використанням наявного виробничого потенціалу; при цьому результати виробництва зростають швидше, ніж затрати на нього. Резервами інтенсивного типу є:

1) удосконалення якісних характеристик ресурсів (засобів праці, предметів праці, робочої сили;

    2) удосконалення процесу функціонування ресурсів (технології виробництва, організації виробництва та праці, організації управління).

За способом виявлення резерви поділяються на:

1.  явні – резерви, які легко виявити за даними бухгалтерського обліку. Це очевидні втрати і перевитрати, які поділяються на:

1) безумовні – резерви, пов’язані з недопущенням безумовних втрат сировини, матеріалів, робочого часу (брак, недостача та псування продукції, виплачені штрафи тощо);

    2) умовні втрати – перевитрачання ресурсів порівняно з чинними нормами на підприємстві;

1.  приховані – резерви, що можуть бути виявлені в результаті аналізу шляхом порівняння з іншими об’єктами.

За змістом резерви поділяються на:

1.  організаційно-технічні – резерви, пов’язані з удосконаленням техніки, технології, конструкції виробів, організації виробництва, праці, управління тощо;
2.  економічні – резерви, які передбачають зміни обсягу, структури, асортименту продукції, цін, тарифів тощо;
3.  соціально-психологічні – резерви, які пов’язані з рівнем освіти працівників, культурою виробництва, станом техніки безпеки тощо.

За ознакою стабільності можна виділити:

1.  стабільні резерви – вони повторюються з певною періодичністю, а відтак, вважаються постійно діючими;
2.  випадкові резерви – вони з’являються нерегулярно, від випадку до випадку, а тому називаються епізодичними.

Розглянута класифікація не вичерпує всі ознаки групування і види резервів. Вона лише систематизує підхід до їх пошуку. Наявність видів резервів залежить від конкретних умов діяльності й завдань кожного підприємства.

7.2. Принципи виявлення резервів господарської діяльності

Виявляючи резерви господарської діяльності, необхідно спиратися на основні принципи їх пошуку.

 1. Принцип науковості. Необхідно чітко знати економічну сутність господарських резервів, джерела та основні напрями їх  пошуку,

методику й техніку їх розрахунку й узагальнення.

 2. Принцип комплексності та системності. Пошук резервів повинен здійснюватися комплексно по всіх виробничих підрозділах і на всіх стадіях життєвого циклу продукції. Системний підхід до виявлення резервів означає вміння виявляти й узагальнювати їх з урахуванням взаємозв’язку та взаємообумовленості явищ, що вивчаються.

 3. Принцип провідної ланки. В діяльності підприємства, при вивченні будь-якого показника можна визначити найбільш резервомісткий об’єкт. Так, в аналізі собівартості продукції виділяють ті затрати, які займають найбільшу питому вагу. Це дозволяє звузити коло робіт і зосередити зусилля на найбільш ефективному з точки зору резервів об’єкті.

 4. Принцип виділення «вузьких місць». У діяльності підприємства виділяють об’єкти, що містять найбільше число упущень і втрат.

 5. Принцип ранньої діагностики. Полягає в попередженні небажаних відхилень, які можуть з’явитися в ході виробничого процесу. Ліквідація таких відхилень дозволяє підвищити результативність виробництва. Чим оперативніше проводиться пошук резервів, тим більш ефективним є цей процес. Особливо важливе значення має скорочення часу між виявленням і освоєнням резервів.

 6. Принцип комплектності. Пов’язаний із групуванням резервів за простими елементами процесу виробництва – предметами праці, засобами праці та живою працею. При цьому необхідно враховувати, що механізм кількісного сумування резервів за цими трьома групами факторів недопустимий. Це пов’язане з тим, що резерв по кожному з цих елементів повинен бути забезпечений резервами двох інших.

 Комплектний резерв – це найменший із трьох резервів, його ще називають поточним і реальним. Максимальний резерв – це найбільший резерв із трьох визначених. Він не може бути використаний до тих пір, поки не будуть виявлені можливості збільшення обсягу виробництва продукції в такому ж розмірі і по двох інших групах факторів, тобто поки він не буде комплектним.

Різниця між максимальним і мінімальним резервами становить перспективний резерв, для використання якого потрібно продовжувати пошук резервів по двох інших групах факторів. Поки додаткові резерви не знайдено, перспективний резерв лишається некомплектним, а значить, нереальним.

 7. Принцип попередження повторного підрахунку резервів. Повторний підрахунок резервів може виникнути при їх узагальненні, коли не враховується взаємодія різних факторів, від яких залежать результати господарської діяльності. Так, при визначенні резервів зниження собівартості продукції допускається їх повторний підрахунок, якщо окремо визначаються резерви за рахунок збільшення обсягів виробництва продукції і за рахунок недопущення перевитрати коштів по кожній статті затрат без урахування впливу першого фактора на другий. Відомо, що зі збільшенням обсягу виробництва продукції пропорційно зростають тільки суми змінних витрат, величина ж постійних витрат не змінюється. Якщо це не враховувати, то величина резервів зниження собівартості продукції виявиться завищеною.

Щоб виключити повторний підрахунок резервів, необхідно чітко уявляти взаємозв’язок, взаємодію та взаємопідпорядкованість усіх показників, на яких ґрунтується виявлення резервів.  

 8. Принцип реальності. При підрахунку резервів необхідно враховувати реальні можливості підприємства, а їх величина повинна бути підкріплена відповідними заходами.

 9. Принцип оптимального поєднання різних видів аналізу. Використання різних видів аналізу та їх уміле поєднання (техніко-економічного, функціонально-вартісного, фінансового і т. ін.) дозволяє виявити можливості підвищення ефективності всіх сторін господарювання.

7.3. Методика розрахунку та обґрунтування величини

      резервів господарювання

Методика вимірювання, оцінювання та використання резервів складається з декількох етапів: аналітичного, організаційного і функціонального.

На першому (аналітичному) етапі – виявляються й вимірюються резерви; проводиться регламентація робіт із виявлення напрямів пошуку резервів; визначаються способи вимірювання виявлених резервів; дається оцінка їх реальної збалансованої величини.

На другому (організаційному) етапі – розробляється комплекс інженерно-технічних, організаційних та економічних заходів, які забезпечують реалізацію (використання) виявлених резервів.

На третьому (функціональному) етапі – виконуються заплановані заходи, здійснюється контроль за процесом їх упровадження й оцінка отриманих результатів.

Необхідно розрізняти поняття «вимірювання резервів» і «оцінка резервів». Вимірювання резервів – це розрахунок їх величини (рівня) за кожним видом, а оцінка резервів – це визначення їх реальної збалансованої величини відповідно до розроблених організаційно-технічних заходів, які враховують реальні можливості підприємства.

Вимірювання резервів базується на використанні аналітичного інструментарію – методу порівняння, балансового прийому, кореляційно-регресійного методу, функціонально-вартісного аналізу,        детермінованого факторного аналізу, методу співвідношення «витрати – обсяг – прибуток», прийомів експертних оцінок тощо.

Вибір способу вимірювання резервів залежить від:

1.  стадій життєвого циклу виробу, на якій виявляються та вимірюються резерви;
2.  результативних показників, які необхідно поліпшити;
3.  виду виробничих ресурсів, за якими проводиться пошук резервів більш ефективного їх використання;
4.  характеру резервів (екстенсивні та інтенсивні), способу їх виявлення (явні та приховані) тощо.

Розглянемо порядок розрахунку резервів за допомогою різних способів.

 1. Спосіб порівняння – застосовується в тих випадках, коли втрати ресурсів або можлива їх економія визначається порівняно з вибраною базою. Цей спосіб дозволяє виміряти резерви шляхом порівняння досягнутого рівня з потенційно можливим. При цьому найважливішим методологічним питанням є вибір бази порівняння для визначення потенційного рівня показника. В якості такої бази може бути прийнятий паспортний рівень, досягнутий на передових підприємствах, середньогалузевий.

Не обґрунтованим є підхід, коли в якості бази порівняння при вимірюванні резервів використовують планові дані, дані попереднього періоду, результати ретроспективного аналізу рівня впливу окремих факторів, отримані на базі фактичних і планових даних. Зміни результативних показників порівняно з планом за попередній період не можна екстраполювати на майбутній період, оскільки резерви завжди націлені на майбутнє (перспективу), де умови господарювання не залишаться законсервованими на рівні минулого. Результати ретроспективного факторного аналізу можуть бути використані для визначення напрямів пошуку резервів, а не для їх вимірювання та оцінювання.

За допомогою способу порівняння можна, наприклад, визначити резерви збільшення обсягу виробництва продукції (Р↑ВП) за рахунок недопущення перевитрати ресурсів порівняно з нормами:

                 (7.1)            

або                  (7.2)

де ВФ і ВН – відповідно фактична й нормативна витрата ресурсів

     на одиницю продукції;

     ВПФ – фактичний обсяг виробництва продукції;

     РВН – нормативний рівень ресурсовіддачі: фондовіддачі,

        матеріаловіддачі, продуктивності праці тощо.

 2. Спосіб прямого підрахунку – застосовується у тих випадках, коли відома величина додаткового залучення або величина безумовних втрат ресурсів. Так, резерв збільшення обсягу виробництва продукції в цьому разі визначається наступним чином: додаткова кількість ресурсів чи величина безумовних втрат ресурсів із вини підприємства (ДР) ділиться на можливий рівень їх витрачання на одиницю продукції (ВМ) або множиться на можливу ресурсовіддачу (РВМ), тобто фондовіддачу, матеріаловіддачу, продуктивність праці тощо:

                 (7.3)

або                  (7.4)

3. Способи детермінованого факторного аналізу: ланцюгових підстановок, абсолютних різниць, відносних різниць та ін. Наприклад, якщо обсяг виробництва продукції представити у вигляді добутку чисельності працівників і продуктивності праці (ВП=ЧПхПП), то резерви збільшення обсягу виробництва продукції визначаються за формулами:  

 1) спосіб абсолютних різниць:

- резерви за рахунок збільшення чисельності працівників:

                 (7.5)

- резерви за рахунок підвищення продуктивності праці:

                 (7.6)

де ЧПФ і ЧПМ – відповідно фактична і можлива чисельність

    працівників;

     ППФ і ППМ – відповідно фактична і можлива продуктивність

    праці.

 2) спосіб ланцюгових підстановок:

 ВПФ = ЧПФ х ППФ; ВПУМ = ЧПМ х ППФ; ВПМ = ЧПМ х ППМ; (7.7)

 Р↑ВПЧП = ВПУМ – ВПФ;             (7.8)

 Р↑ВППП = ВПМ – ВПУМ.             (7.9)

 

 3) спосіб відносних різниць:

                      (7.10)

               (7.11)

де Р↑ЧП% і Р↑ПП% - відносні резерви відповідно збільшення

       чисельності працівників та підвищення продуктивності праці, %:

               (7.12)

               (7.13)

 4) інтегральний спосіб:

               (7.14)

               (7.15)

 4. Кореляційно-регресійний метод – для визначення резервів одержані коефіцієнти рівняння регресії при відповідних факторних показниках необхідно помножити на можливий приріст останніх:

               (7.16)

де Р↑У – резерв збільшення результативного показника У;

     Р↑Хі – можливий приріст факторного показника Хі;

     ві – коефіцієнти регресії рівняння зв’язку.

 5. Функціонально-вартісний аналіз (ФВА) – застосування цього методу дає змогу на ранніх стадіях життєвого циклу виробу знайти й попередити непродуктивні витрати шляхом удосконалення технології виробництва, використання більш дешевих сировини і матеріалів тощо.

 6. Спосіб формалізації показників – застосовується в тих випадках, коли результативний показник можна представити у вигляді кратної моделі. Наприклад, собівартість одиниці продукції (z) визначається відношенням величини витрат (В) до обсягу продукції (Q). Отже, для зниження собівартості продукції (Р↓z) необхідно, з одного боку, знайти резерви скорочення витрат (Р↓В), а з другого – резерви збільшення обсягу продукції (Р↑Q). У той же час потрібно враховувати, що для освоєння резервів збільшення обсягу виробництва продукції потрібні додаткові витрати (ДВ). У підсумку резерв зниження собівартості одиниці продукції визначатиметься за формулою

               (7.17)

 7. Спосіб аналізу співвідношення «витрати – обсяг – прибуток» застосовується в тих випадках, коли процес пошуку та оцінювання резервів починається з показника прибутку. Спочатку його необхідна величина може бути визначена виходячи з перспектив розвитку суб’єкта господарювання. Відштовхуючись від цієї величини, визначають необхідний для її забезпечення резерв зростання обсягу реалізації, пов’язавши його з витратами.

Виявлені за допомогою різних способів резерви повинні бути підкріплені відповідними заходами. Тільки в цьому разі величина резервів буде обґрунтованою.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1.  Розкрити сутність резервів господарювання.
2.  За якими ознаками класифікують резерви господарювання?
3.  Схарактеризувати резерви за стадіями життєвого циклу.
4.  Розкрити сутність резервів за місцем їх утворення.
5.  Пояснити зміст принципів виявлення резервів господарської діяльності.
6.  Розкрити основні етапи методики вимірювання, оцінювання та реалізації резервів.
7.  Перерахувати відмінні риси між поняттями «вимірювання резервів» та «оцінювання резервів».
8.  Які способи використовуються для визначення величини резервів господарювання?

ТЕМА 8

ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ        ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ

8.1. Організація й етапи проведення економічного аналізу.

8.2. Суб’єкти економічного аналізу.

8.3. Узагальнення та оформлення результатів аналізу.

8.4. Інформаційне забезпечення економічного аналізу.

 8.4.1. Поняття інформації і вимоги до неї.

 8.4.2. Класифікація економічної інформації.

 8.4.3. Джерела інформації для економічного аналізу.

 8.4.4. Підготовка інформаційної бази для потреб

 економічного аналізу.

8.1. Організація й етапи проведення економічного аналізу

Умовою успішного проведення економічного аналізу є чітка організація аналітичного процесу. Основним при цьому є здатність аналітика логічно відтворити господарські операції, які знайшли відображення в обліку та звітності.

Термін «організація» означає налагодження, впорядкування, приведення в систему, норму. Організація економічного аналізу – це система раціональних, скоординованих дій вивчення об’єкта спостереження відповідно до визначеної мети.

Організація економічного аналізу на підприємстві повинна відповідати наступним вимогам:

1.  науковий характер аналізу;
2.  планування аналітичної роботи;
3.  обґрунтований розподіл обов’язків проведення аналізу між окремими службами і виконавцями;
4.  ефективність аналітичного дослідження, тобто висока окупність витрат на його проведення;
5.  повне методичне забезпечення аналізу та його уніфікація.

Організація економічного аналізу розглядається як технологічний процес, розподілений на окремі етапи. На їх кількість і послідовність впливають різноманітні чинники: наявність технічних й економічних засобів досягнення поставлених цілей, структура управління, система обліку тощо. Найбільш поширеними етапами аналітичної роботи є: підготовчий, основний (аналітичний), завершальний (підсумковий) (рис. 8.1).

		І. Підготовчий етап
1.	Визначення мети й об’єктів аналізу
2.	Планування аналітичної роботи: складання плану аналізу, програми та графіку його проведення
3.	Виділення суб’єктів аналізу, вибір організаційної форми та розподіл обов’язків між окремими дослідниками
4.	Інформаційне та методичне забезпечення економічного аналізу; розроблення системи показників, що характеризують об’єкт аналізу, побудова макетів аналітичних таблиць, графіків, схем; перевірка достовірності джерел інформації, ознайомлення з матеріалами попередніх досліджень
5.	Інші організаційні питання

		ІІ. Основний (аналітичний) етап
6.	Збір, перевірка достовірності та повноти інформації
7.	Систематизація й опрацювання необхідної інформації, аналітична обробка даних про хід та результати господарювання
8.	Вивчення напрямів і причин відхилення фактичних значень показників від прогнозних
9.	Виявлення взаємодіючих факторів й обчислення їх впливу на зміну результативних показників; визначення резервів підвищення ефективності діяльності тощо

		ІІІ. Завершальний (підсумковий) етап
10.	Підсумкова оцінка діяльності й узагальнення отриманих результатів аналізу
11.	Оформлення результатів аналітичної роботи; розроблення висновків та пропозицій щодо прийняття відповідних управлінських рішень, належних організаційно-технічних заходів
12.	Систематичний контроль за виконанням рішень, прийнятих на підставі результатів аналізу

Рис. 8.1. Організаційні етапи аналітичної роботи на підприємстві

Розглянемо особливості та зміст етапів аналітичної роботи.

 Підготовчий етап. Основою організації економічного аналізу є його планування. Для цього складаються комплексний план аналітичної роботи та програми конкретних аналітичних робіт (тематичні плани).

 Комплексний (загальний) план аналітичної роботи складається на рік, півріччя або квартал. У ньому висвітлюються:

1.  тема аналізу та напрями використання його результатів;
2.  програма та календарний графік проведення, розподіл окремих ділянок роботи між виконавцями, а також строки (терміни) проведення аналізу;
3.  перелік інформаційних джерел аналізу та способи отримання інформації, якої не вистачає;
4.  макети аналітичних таблиць та вказівки до їх заповнення, а також пропозиції до графічного оформлення матеріалів і результатів аналізу;
5.  методичне забезпечення аналізу.

У програмах проведення аналітичних робіт із конкретних тем відображаються: мета, об’єкт, джерела інформації, терміни, ступінь деталізації і глибина вивчення окремих аспектів діяльності, виконавці та розподіл обов’язків між ними, методика аналізу (типова або із урахуванням специфіки об’єкта, що вивчається), розроблення макетів аналітичних таблиць, алгоритмів їх заповнення.

Програма проведення економічного аналізу може бути розроблена за наступною схемою (табл. 8.1).

Таблиця 8.1 – Програма робіт з проведення економічного аналізу

№	Зміст роботи	Періодич-ність	Строк виконання	Викона-вець	Форма відображення   результатів	Використання результатів аналізу

Розроблення програми і вибір методики аналізу – важливі процедури підготовчого періоду, що значною мірою визначають кількість та ефективність всієї аналітичної роботи.

 Аналітичний етап. Основний етап аналітичної роботи включає:

1.  збір (із залученням бухгалтерської та статистичної звітності, даних синтетичного та аналітичного обліку, планової документації, результатів спеціальних спостережень тощо) і перевірку достовірності інформації, що використовується. Достатня й достовірна інформація – головна умова ефективності аналітичної роботи;
2.  систематизацію накопичених матеріалів;
3.  забезпечення зіставності показників (за оцінкою, структурою, принципами побудови тощо);
4.  статистичну обробку отриманих даних (розрахунок середніх, відносних величин, групування показників і т. ін.);
5.  заповнення аналітичних таблиць;
6.  розроблення аналітичних показників, визначення факторів і ступеня їх впливу на відповідні показники діяльності підприємства, виявлення причинових зв’язків між цими показниками й відповідними господарськими процесами;
7.  визначення резервів підвищення ефективності виробництва.

Підсумковий етап. Завершальний етап аналітичної роботи – узагальнення й оформлення результатів аналізу у вигляді відповідних документів, доведення цих результатів до відома зацікавлених осіб. Обов’язковим елементом цього етапу є систематичний контроль за виконанням рішень, прийнятих відповідно до результатів аналізу.

8.2. Суб’єкти економічного аналізу

Раціональна організація економічного аналізу пов’язана з проблемою чіткого розмежування об’єктів і суб’єктів аналізу. Виділяють дві організаційні форми економічного аналізу на підприємстві:

1) централізована – передбачає створення спеціалізованого підрозділу (відділу, бюро) економічного аналізу. При цьому досягається єдність методологічного забезпечення аналізу, чіткий розподіл праці аналітиків тощо. Однак мають місце суттєві недоліки: відокремленість аналітичного процесу від процесів управління, низька економічність технології аналітичного процесу та ін.;

2) децентралізована – весь комплекс аналітичних робіт розподіляється у діючій організаційній системі управління підприємством. За такої форми аналітичний процес максимально наближений до управлінського , є його окремим етапом, значно зменшується обсяг обробки економічної інформації, створюються сприятливі умови для застосування ПЕОМ.

На великих підприємствах діяльністю всіх економічних служб керує фінансовий директор (головний економіст), який є заступником керівника підприємства з економічних питань. Для координації аналітичної роботи можуть створюватися також техніко-економічні ради, до складу яких входять керівники всіх відділів і служб підприємства. На малих підприємствах аналітичну роботу очолює, як правило, головний бухгалтер.

Економічний аналіз є обов’язком перш за все економічних служб підприємства. Разом із тим, виконання завдань економічного аналізу на всіх стадіях господарської діяльності потребує повного охоплення аналітичною роботою всіх відділів і ділянок. Тільки спільними зусиллями роботи економістів, техніків, технологів, які мають різнобічні знання з питань, що вивчаються, можна комплексно дослідити проблему та знайти найбільш оптимальний варіант її розв’язання.

 Схема розподілу обов’язків щодо виконання аналітичних робіт між окремими підрозділами підприємства передбачається робочою програмою та може бути представлена наступним чином (табл. 8.2).

Таблиця 8.2 – Схема розподілу обов’язків між функціональними службами підприємства по здійсненню економічного аналізу

Суб’єкти аналізу	Функції, що виконують (напрями аналітичної роботи)
А	Б
Планово-еконо-мічний відділ	Складання плану аналітичної роботи та контроль за його виконанням; методичне забезпечення аналізу; організація й узагальнення результатів комплексного економічного аналізу діяльності підприємства і його підрозділів; розроблення заходів за підсумками аналізу; представлення результатів аналізу керівництву підприємства.
Відділ бухгалтерського обліку та звітності (бухгалтерія)	Здійснення оперативного аналізу витрат; контроль за собівартістю продукції; аналіз виконання плану прибутку і його використання; контроль за станом розрахунків; аналіз величини й складу запасів товарно-матеріальних цінностей.
Фінансовий       відділ	Аналіз реалізації продукції; аналіз показників прибутку і рентабельності; оцінка фінансового стану підприємства; контроль взаємовідносин з бюджетом; аналіз ефективності фінансової та інвестиційної діяльності.
Відділ праці і заробітної плати	Аналіз рівня організації праці, забезпечення підприємства трудовими ресурсами за категоріями і професіями; аналіз рівня й динаміки продуктивності праці, трудомісткості продукції та її зниження; контроль за станом нормування праці; аналіз витрачання фонду оплати праці, ефективності форм і систем оплати праці.

Продовження таблиці 8.2

А	Б
Відділ маркетингу (збуту)	Вивчення „портфеля замовлень”; аналіз виконання договірних зобов’язань, програми відвантаження продукції; організація збуту продукції; контроль стану складських запасів; проведення кон’юнктурних досліджень.
Конструкторський відділ	Аналіз виконання заходів щодо введення у виробництво нових видів продукції, використання нових видів сировини і матеріалів, підвищення технологічності та економічності виробів, поліпшення їх експлуатаційних властивостей, надійності й міцності.
Відділ капітального будівництва	Оцінка всього, що пов’язане з капітальними вкладеннями; аналіз ефективності інвестиційних проектів; контроль повноти і вчасності введення в експлуатацію об’єктів.
Виробничий       відділ	Аналіз організаційно-технічного рівня виробництва; аналіз витрачання матеріальних ресурсів; контроль за дотриманням технологічної дисципліни; аналіз випуску продукції за обсягом і асортиментом, ритмічності роботи підприємства.
Відділ технічного контролю	Визначення якості сировини й готової продукції; контроль дотримання технологічної дисципліни; аналіз причин браку та рекламації щодо якості продукції; розроблення заходів щодо усунення недоліків продукції і підвищення її якості.
Відділ головного механіка	Вивчення стану експлуатації машин і обладнання; аналіз виконання графіків ремонту та модернізації обладнання; аналіз якості й собівартості ремонтів; оцінка повноти використання обладнання (за часом і потужністю) та виробничих потужностей.
Відділ головного енергетика	Аналіз ефективності використання енергетичного обладнання; контроль норм витрат енергетичних ресурсів (електроенергії, палива тощо).
Технологічний відділ	Аналіз виконання завдань щодо введення нової техніки, механізації й автоматизації технологічних процесів (разом із відділом головного механіка), аналіз заходів, спрямованих на зменшення матеріаломісткості виробів і поліпшення їх якості (разом із конструкторським відділом та відділом технічного контролю).
Відділ постачання (матеріально-технічного забезпечення)	Контроль вчасності і якості матеріально-технічного забезпечення виробництва; аналіз дотримання норм відпуску матеріалів; організація складських запасів; виявлення понаднормативних і зайвих матеріальних ресурсів.
Юридичний      відділ	Здійснення роботи з розгляду претензій; оцінка того, які штрафи має платити підприємство через порушення контрактних зобов’язань.

Проводячи подібний розподіл звертають увагу на те, що конкретні завдання аналізу визначаються змістом роботи, обов’язками даного підрозділу і залежать від структури управління.

При організації економічного аналізу на підприємстві розробляють спеціальний „Табель аналітичних робіт” (табл. 8.3), зазначаючи повний перелік аналітичних робіт (завдань), відповідальних за них виконавців і співвиконавців та інші відомості.

Таблиця 8.3 – Табель аналітичних робіт

Вид аналітичної роботи	Мета і завдання	Періодичність проведення	Відповідальні виконавці/спів-виконавці	Вихідна інформація					Примітка
				назва	код	термін подання	спосіб подання	користувач
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10

Крім внутрішніх структурних підрозділів, суб’єктами економічного аналізу є як безпосередньо власники підприємства, кредитори, постачальники, покупці, податкові органи, персонал та керівництво підприємства, так і опосередковано зацікавлені в діяльності підприємства користувачі інформації (аудиторські фірми, консультанти, біржі, юристи, преса, профспілки). При цьому кожен суб’єкт економічного аналізу вивчає інформацію виходячи із своїх інтересів. Так, власникам необхідно визначити зміну частки власного капіталу й оцінити ефективність використання ресурсів адміністрацією підприємства, кредиторам та постачальникам – доцільність продовження кредиту, умови кредитування, гарантії повернення кредиту; потенціальним власникам та інвесторам – вигідність вкладання у підприємство своїх капіталів і т.д.

8.3. Узагальнення та оформлення результатів аналізу

Завершальний етап аналітичної роботи – узагальнення й оформлення результатів економічного аналізу. Систематизувати результати аналізу можна в двох формах – безтекстовій і описовій.

 Безтекстова форма – це таблиці, графіки, діаграми, складені на основі аналізу. Ця форма застосовується в оперативному аналізі, забезпечуючи отримання термінової інформації та оперативний контроль за процесом виробництва. Показники, наведені в аналітичних таблицях, на графіках і діаграмах, є аналітичним й ілюстративним матеріалом.

Безтекстова форма оформлення результатів аналізу розрахована на висококваліфікованих працівників, здатних самостійно розібратися в обробленій і систематизованій інформації, приймати необхідні рішення. Подання результатів дослідження в безтекстовій формі скорочує період між проведенням економічного аналізу та використанням його результатів.

 Описова форма – оформлення результатів аналізу довідками, аналітичними та доповідними запасками тощо. Висновки повинні мати конструктивний характер, а в пропозиціях потрібно чітко сформулювати основні завдання.

Описова форма поєднує як табличне оформлення результатів аналізу, так і текстове, зводячись до пояснення цифрових, табличних результатів текстом. Ця форма використовується при економічному аналізі роботи за квартал, рік.

 Довідки й аналітичні записки – документи, що складаються для характеристики окремих результатів діяльності – обсягу реалізації продукції, собівартості, прибутку, продуктивності праці тощо. Зміст цих документів є максимально конкретним, орієнтованим на відображення недоліків або досягнень, виявлення резервів, обґрунтування способів їх освоєння. Загальна характеристика підприємства й умов його діяльності, як правило, не наводиться.

 Пояснювальна записка – це аналітичний документ, у якому    оформляються висновки за результатами аналізу, зроблені на основі аналітичних розрахунків, даних таблиць, довідок і аналітичних записок. Пояснювальна записка повинна включати такі дані:

1.  загальну характеристику діяльності підприємства;
2.  виявлені в процесі аналізу внутрішньогосподарські резерви виробництва;
3.  висновки за результатами дослідження (вони мають бути точними, лаконічними та об’єктивними за змістом);
4.  конкретні пропозиції щодо використання виявлених при аналізі резервів (перелік заходів, терміни і виконавці).

Результати економічного аналізу доцільно відображати в наказі по підприємству, висвітлювати у внутрішній пресі.

Кінцева мета економічного аналізу – не тільки констатація «того, що фактично є», а насамперед відповідь на питання «як повинно бути» і «що для цього необхідно зробити». В цьому зв’язку використання результатів аналізу – важливий етап завершення аналітичної роботи, що зводиться до виконання розроблених у процесі аналізу конкретних пропозицій до усунення виявлених недоліків, раціонального використання матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, удосконалення діяльності господарюючого суб’єкта або його виробничого підрозділу.

Практичну спрямованість результати економічного аналізу дістають після прийняття відповідних управлінських рішень і дій. Реалізація сформульованих пропозицій здійснюється відповідними службами на тих ділянках, до яких ці пропозиції належать. При цьому доцільно скласти календарний план-графік виконання розроблених висновків і пропозицій. У цьому документі відображаються зміст заходів, терміни виконання, відповідальні служби, економічний ефект тощо. Контроль за використанням результатів аналізу та виконанням плану-графіку здійснюється керівництвом підприємства.

8.4. Інформаційне забезпечення економічного аналізу

 8.4.1. Поняття інформації і вимоги до неї

Економічний аналіз займає проміжне місце між збором даних та прийняттям управлінських рішень, тому його комплексність, глибина й ефективність багато в чому залежать від обсягу і якості інформації, що використовується. Економічний аналіз не лише виступає як споживач інформації, а також створює її для власних потреб та прийняття управлінських рішень.

 Інформація (від лат. informatio – пояснення, повідомлення, викладення) – це впорядковані відомості про процеси і явища зовнішнього світу, сукупність будь-яких знань тощо.

Розрізняють два поняття: «дані», що отримуються в результаті фіксації тим чи іншим способом змін у господарських процесах і явищах, та «інформація», що накопичується шляхом відповідної обробки даних. Поняття «дані» нерідко заміняють поняттям «вхідна інформація», а інформація – поняттям «результативна інформація». В тому разі, коли немає необхідності підкреслювати відмінність між даними та інформацією, вони вживаються як синоніми.

Більш широким є поняття «інформаційного забезпечення». Інформаційне забезпечення економічного аналізу – це система інформації та способів її опрацювання, що дозволяє вивчити реальний стан об’єкта управління. Призначенням інформаційної бази є фіксація в документах даних, збір, передавання, обробка, зберігання і трансформація інформації про операційну, фінансову й інвестиційну діяльність підприємства.

В економічному аналізі використовується передовсім економічна інформація. За оцінками вчених, обсяг інформації, необхідний для управління економічними і соціальними процесами, кожні 6-8 років подвоюється. Тому важливе значення мають мінімізація та раціональне використання інформації.

Формування інформаційної бази проводиться згідно з певними вимогами до інформації, яка використовується при економічному аналізі (табл. 8.4).

Таблиця 8.4 – Вимоги до інформації в економічному аналізі

Вимоги	Характеристика
А	Б
Аналітичність	Інформація повинна відповідати потребам економічного аналізу, тобто забезпечувати надходження даних саме про ті напрями діяльності й із тією деталізацією, яка необхідна для всебічного вивчення економічних явищ та процесів, виявлення впливу факторів і визначення резервів господарювання.
Об’єктивність (достовірність)	Інформація повинна відповідати дійсності, бути достовірною, тобто об’єктивно відображати господарські факти, явища та процеси, відповідати нормативним актам і внутрішньогосподарським положенням.
Оперативність	Потрібна інформація для проведення економічного аналізу має надходити до аналітика якомога швидше. Тільки в цьому разі є можливість оперативно впливати на хід виробничого процесу, результати господарської діяльності.
Доречність (релевантність)	Означає вчасність, цінність, корисність інформації для прогнозування й оцінки результатів.
Єдність	Інформація може надходити з різних джерел, тому необхідно усунути можливу її відмінність, а також дублювання різних джерел інформації.

Продовження таблиці 8.4

А	Б
Нейтральність	Відсутність в інформації суб’єктивних оцінок. Вона не повинна надаватися вибірково з метою впливу на рішення користувачів.
Зіставність	Забезпечує зацікавленим користувачам можливість порівнювати інформацію за різні періоди діяльності одного суб’єкта господарювання, а також за різними суб’єктами.
Раціональність	Передбачає достатність інформації, високий коефіцієнт використання первинної інформації, відсутність зайвих даних; подолання суперечностей між систематичним зростанням обсягу інформації і постійною її нестачею для раціонального управління через високу вартість отримання необхідних відомостей.
Ефективність	Система інформації повинна вимагати мінімуму затрат на збирання, обробку, зберігання і використання даних, одночасно забезпечуючи усі потреби аналізу та управління.

Одночасно повинні бути забезпечені комплексність інформації, її формування за єдиними ознаками, можливість групування, перегрупування та комп’ютерної обробки, доступність для сприйняття, охайність, привабливість відображення тощо.

 8.4.2. Класифікація економічної інформації

Залежно від поставлених цілей і завдань впливу на об’єкт управління економічна інформація може класифікуватися за певними ознаками (табл. 8.5).

Таблиця 8.5 – Класифікація видів економічної інформації

Класифікаційні ознаки	Види інформації
А	Б
Відношення до предмета дослідження	основна  допоміжна
Місце утворення	внутрішня  зовнішня
Змінність	постійна  умовно-постійна  змінна
Насиченість	недостатня  достатня  надлишкова

Продовження таблиці 8.5

А	Б
Функціональне призначення	прогнозна  планова  нормативна  облікова
Ступінь обробки	вхідна  вихідна (проміжна і результативна)
Періодичність надходження	регулярна  епізодична
Обсяг необхідних відомостей для   прийняття управлінських рішень	комплексна  тематична
Відношення до часу прийняття управлінських рішень	попередня  оперативна  підсумкова
Спосіб зображення	текстова  графічна  мультимедійна
Носії інформації	немашинна (усна, телефонна,   документальна) -  машинна
Предмет господарської діяльності	інформація про продукцію  інформація про послуги  інформація про роботи
Рівень доступності	відкрита  конфіденційна

 

8.4.3. Джерела інформації для економічного аналізу

Для економічного аналізу використовують різноманітні джерела інформації. Вибір джерела інформації залежить від періоду, що аналізується, цілей та завдань економічного аналізу.

Усі джерела даних, що залучаються для проведення аналізу, поділяються на окремі групи.

1) Нормативні, кошторисні, планові джерела – до них належать усі типи планів, що розробляються на підприємстві ( перспективні, поточні, оперативні, бізнес-плани, плани-графіки виробництва, технологічні карти), а також нормативні матеріали, кошториси, цінники, проектні завдання тощо.

2) Джерела облікового характеру – до них належать усі дані, що містять документи бухгалтерського, статистичного та оперативного обліку, а також усі види звітності, в тому числі внутрішньогосподарська звітність, первинна облікова документація.

Звітність підприємств – це система показників, які характеризують результати діяльності підприємства за звітний період.

Звітність, яка використовується для потреб економічного аналізу, класифікується за кількома ознаками (табл. 8.6).

Таблиця 8.6 – Класифікація видів звітності підприємства

Класифікаційні ознаки	Види звітності
Джерела складання	- бухгалтерська (у т.ч. фінансова) - статистична - податкова
Строки подання	- поточна (оперативна): тижнева, 15-денна, за місяць - квартальна - річна
Ступінь узагальнення інформації	- первинна: подається підприємствами - зведена: подається міністерствами, відомствами і  базується на первинній
Охоплення видів діяльності	- звітність, яка включає всі сторони діяльності  підприємства - звітність, яка включає один напрям діяльності  (торгівлю, постачання тощо)
Поширення на галузі економіки	- типова - галузева
Характер користувачів інформації, що міститься в звітності	- внутрішня: використовується для потреб управління  підприємством - зовнішня: подається до державних органів  управління, інвесторам, засновникам тощо
Спосіб надання звітності	- поштова - телеграфна - електронна

 

У процесі проведення економічного аналізу (особливо при оцінюванні фінансового стану підприємства) широко використовуються дані фінансової звітності, яка включає:

1.  Баланс (ф.№1).
2.  Звіт про фінансові результати (ф.№2).
3.  Звіт про рух грошових коштів (ф.№3).
4.  Звіт про власний капітал (ф.№4).
5.  Примітки до річної фінансової звітності (ф.№5).
6.  Інформація за сегментами (ф.№6).

Відповідно до П(С)БО 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності” фінансова звітність має наступні якісні характеристики: зрозумілість та адекватність тлумачення, достовірність, зіставність, доречність.

 3) Позаоблікові джерела інформації:

- офіційні нормативні документи, якими підприємство зобов’язане користуватися у своїй діяльності – Закони України, Укази Президента, Постанови Уряду та місцевих органів, накази міністерств і відомств;

- матеріали, акти, висновки внутрішнього й зовнішнього аудиту, внутрішньовідомчих і позавідомчих ревізій, перевірок податкової адміністрації, кредитних установ, КРУ, лабораторного та санітарного контролю, професійних консалтингових фірм, ЗМІ, інтернету, регіональних управлінь статистики, особистих контактів із виконавцями;

- господарсько-правові документи (договори, рішення арбітражу, судових органів тощо);

- технічна та технологічна документація;

- спеціальні обстеження (хронометраж);

- доповідні записки, листування з контрагентами;

- матеріали маркетингових і соціальних досліджень;

- реклама.

Комплексне використання різних джерел інформації та правильне їх поєднання в процесі економічного аналізу дозволяють всебічно й глибоко вивчити всі сторони господарської діяльності та повніше виявити резерви економічного та соціального розвитку.

 8.4.4. Підготовка інформаційної бази для потреб

                  економічного аналізу

Основною вимогою до інформації є її корисність при прийнятті управлінських рішень. Для забезпечення цієї вимоги інформація повинна бути зрозумілою, доречною, достовірною.

Підготовка інформаційної бази для проведення економічного аналізу передбачає:

1) перевірку інформації на доброякісність (за формою) – полягає у візуальній перевірці дотримання правил складання та оформлення звітності, наявності всіх необхідних реквізитів (включаючи підписи, відповідальних осіб), необумовлених виправлень, підчисток тощо;

2) перевірку інформації за сутністю (логічна перевірка):

1.  визначають, наскільки показники відповідають дійсності, фактичному стану справ підприємства;
2.  перевіряють узгодженість показників різних форм звітності;
3.  проводять зустрічну перевірку, тобто зіставляють окремі показники в звітах підприємства з аналогічними даними його ділових партнерів;
4.  перевіряють узгодженість показників звітів за суміжні роки;
5.  здійснення балансового контролю, тобто перевірка схеми дотримання балансової залежності показників;

3) арифметичну (технічну) перевірку показників – визначається правильність арифметичних розрахунків і підсумків у формах звітності та інших джерелах інформації;

4) забезпечення можливості порівняння показників – це здійснюється за допомогою таких способів, як нейтралізація впливу вартісного фактора шляхом доведення його до єдиного базису, використання середніх і відносних величин, методів перерахунку тощо;

5) спрощення (заокруглення) числових показників – вибір ступеня спрощення залежить від змісту показника, його величини тощо;

6) систематизацію та групування підібраної інформації.

Від якості джерел інформації залежить достовірність результатів аналізу, тому вони повинні обов’язково і ретельно перевірятися. Достовірні джерела аналізу – необхідна умова об’єктивності та високої якості аналітичних робіт, оскільки вони забезпечують доказову силу висновків, зроблених на основі результатів економічного аналізу.

 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1.  Навести основні вимоги до організації аналітичної роботи на підприємстві.
2.  В чому полягає зміст етапів проведення економічного аналізу?
3.  Який порядок планування аналітичної роботи?
4.  Схарактеризувати організаційні форми економічного аналізу.
5.  Розкрити роль та функції окремих служб в організації та проведенні економічного аналізу.
6.  Пояснити, в яких випадках доцільно організовувати відділ економічного аналізу на підприємстві.
7.  Як оформляються результати проведеного економічного аналізу?
8.  Які вимоги висуваються до інформації в економічному аналізі?
9.  Навести класифікацію економічної інформації в аналітичних дослідженнях.
10.  Навести класифікацію джерел інформації, дати їх характеристику.
11.  Які цілі та процедура підготовки інформаційної бази для потреб економічного аналізу?
12.  Розкрити зміст основних прийомів перевірки якості інформаційної бази аналітичних досліджень.

ЛІТЕРАТУРА

Основна

1.  Закон України «Про бухгалтерський облік та  фінансову звітність в Україні»  (від  16.07.1999 р.) // Бухгалтерський облік і аудит. – 1999. -  №9. – С.3-8.
2.  Положення (стандарти) бухгалтерського обліку 1,2,3,4,5 // Бухгалтерський облік і аудит. – 1999. – №6. – С.14-32.
3.  Аналіз банківської діяльності: Підручник / За ред. А.М. Герасимовича. – К.: КНЕУ, 2003. – 599 с.
4.  Анализ хозяйственной деятельности в промышленности / Под ред. В.И. Стражева. – Минск: Вышэйш. шк., 2003.
5.  Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа: Учебник. – 4-е изд., доп. и перераб. – М.: Финансы и статистика, 1997. – 416 с. 
6.  Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория анализа хозяйственной деятельности: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2000.
7.  Гадзевич О.І. Основи економічного аналізу і діагностики фінансово-господарської діяльності підприємств: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2004. – 180 с.
8.  Економічний аналіз: Навч. посібник / М.А. Болюх, В.З. Бурчевський, М.І. Горбаток; За ред. акад. НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка. – К.: КНЕУ, 2001. – 540 с.
9.  Економічний аналіз: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 «Облік і аудит»/ За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. – Житомир: ПП «Рута», 2003. – 680 с.
10.  Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2000. – 146 с.
11.  Ковалёв А.И., Привалов В.П. Анализ финансового состояния предприятия. – Издание 5-е, перер. и доп. – М.: Центр экономики и маркетинга, 2001. –  256 с.
12.  Ковалёв В.В. Финансовый анализ. – 2-е изд., перер. и доп. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 512 с.
13.  Ковалёв В.В. Финансовый анализ: методы и процедуры. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 360 с.
14.  Ковбасюк М.Р. Економічний аналіз діяльності комерційних банків і підприємств / Навч. посібник. – К.: Видавничий дім «Скарби», 2001. – 336 с.
15.  Кононенко О. Анализ финансовой отчетности. – Харьков: Фактор, 2002. – 144 с.
16.  Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посібник – К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – 378 с.
17.  Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз і прогнозування. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 224 с.
18.  Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз сільськогосподарських підприємств: Навч. посібник – К.: КНЕУ, 2004. – 365 с.
19.  Оцінка, аналіз, планування фінансового становища підприємства: науково-методичне видання / За ред. д.е.н., професора А.В. Чупіса. – Суми: Видавництво «Довкілля», 2001. – 404 с.
20.  Павловська О.В., Притуляк Н.М., Невмержицька Н.Ю. Фінансовий аналіз: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2002. – 388 с.
21.  Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання: Підручник. – Тернопіль: Екон. думка, 2004. – 416 с.
22.  Савицкая Г. Анализ хозяйственной деятельности предприятий АПК: Учебник – 2-е изд., испр. – Мн.: ИП «Экоперспектива», 1999. – 494 с.
23.  Савицька Г.В. Економічний аналіз діяльності підприємства: Навч. посібник. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2005. – 662 с.
24.  Савицкая Г.В. Теория анализа хозяйственной деятельности. – М.: ИНФРА-М, 2005.
25.  Салига С.Я., Дацій Н.В., Корецька С.О., Нестеренко Н.В.,           Салига К.С. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2006. – 210 с.
26.  Старостенко Г.Г., Мірко Н.В. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2006. – 224 с.
27.  Таркуцяк А.О. Фінансовий аналіз. – К., 2001. – 204 с.
28.  Теорія економічного аналізу: Підручник / За ред. Р.В. Федоровича. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. – 323 с.
29.  Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – 412 с.
30.  Тютюнник Ю.М. Фінансовий аналіз бізнесу: Навч. посібник. – Полтава: ІнтерГрафіка, 2004. – 288 с.
31.  Фінансово-економічний аналіз: Підручник / П.Ю. Буряк, М.В. Римар, М.Т. Бець та ін. За заг. ред. П.Ю. Буряка, М.В. Римара. – К: ВД «Професіонал», 2004. – 528 с.
32.  Цал-Цалко Ю.С. Фінансова звітність підприємства та її аналіз: Навч. посібник. – 2-е вид., перероб. і доп. – Київ: ЦУЛ, 2002. – 360 с.
33.  Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Методика финансового анализа. – М.: ИНФРА – М, 2001. – 181 с.
34.  Шморгун Н.П., Головко І.В. Фінансовий аналіз. Навч. посібник. – К.: ЦНЛ, 2006. – 528 с.

Додаткова

1.  Верба В.А., Гребешкова О.М., Востряков О.В. Проектний аналіз: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2002. – 297 с.
2.  Головко Т.В., Сагова С.В. Стратегічний аналіз: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / За ред. д-ра екон. наук, проф. М.В. Кужельного. – К.: КНЕУ, 2002. – 198 с.
3.  Гордієнко П.Л. Стратегічний аналіз: Навч. посібник. – К.: Алеута, 2006. – 404 с.   
4.  Економічний аналіз: Практикум / За ред. проф. Є.В. Мниха. – Київ: Центр навч. літератури, 2005. – 432 с.
5.  Іванова Н.Ю. Аналіз беззбитковості виробництва: теорія та практика: Навч. посібник. – Київ: Лібра, 2002. – 72 с.
6.  Ізмайлова К.В. Сучасні технології фінансового аналізу: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2003. – 148 с.
7.  Івахненко В.М. Курс економічного аналізу: Навч. посібник. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – 190 с.
8.  Ковальчук М.І. Економічний аналіз у сільському господарстві: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2002. – 282 с.
9.  Ковальчук Т.М. Оперативний економічний аналіз в управлінні агропромисловим виробництвом. – К.: ІАЕ, 2001. – 520 с.
10.  Лігоненко Л.О. Антикризове управління підприємством: теоретико-методологічні засади та практичний інструментарій. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2001. – 580 с.
11.  Мец В.О. Економічний аналіз (Збірник практичних завдань і тестів за даними П(С)БО): Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 236 с.
12.  Мних Є.В. Економічний аналіз: Підручник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 412 с.
13.  Олійник О.В. Економічний аналіз: Практикум для студентів вищих навчальних закладів економічних спеціальностей / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. – 2-е вид., доп. і перероб. – Житомир: ПП «Рута», 2003. – 496 с.
14.  Проектний аналіз / За ред. С.О. Москвіна. – К.: ТОВ «Видавництво Лібра», 1999. – 368 с.
15.  Редченко К.І. Стратегічний аналіз у бізнесі: Навчальний посібник. Видання 2-ге, доповнене. – Львів: Новий Світ-2000, Альтаїр-2002, 2003. – 272 с.
16.  Царенко О.М. Економічний аналіз підприємств агропромислового комплексу: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1998. – 256 с.
17.  Щукін Б.М. Аналіз інвестиційних проектів: Конспект лекцій. – К.: МАУП, 2002. – 128 с.