64287

РОЗВИТОК РЕГІОНАЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ В РИНКОВИХ УМОВАХ

Автореферат

Макроэкономика

З цього приводу необхідні чітко відпрацьовані в теоретичному та практичному аспектах підходи до формування та реалізації регіональної промислової політики держави.

Украинкский

2014-07-04

326.5 KB

0 чел.

PAGE  1

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

АНТОНОВА Людмила Володимирівна

УДК 351.824 :  332.14

РОЗВИТОК РЕГІОНАЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОЇ ПОЛІТИКИ

ДЕРЖАВИ  В РИНКОВИХ УМОВАХ

25.00.02 – механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук з державного управління

Київ – 2010


Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України.

Науковий консультант

доктор наук з  державного управління, професор,

заслужений діяч науки і техніки України

КОРЕЦЬКИЙ Микола Христофорович,

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідуючий відділом інвестиційної політики та розвитку місцевого самоврядування.

Офіційні опоненти:

доктор наук з державного управління, професор

ДЄГТЯР Андрій Олегович,

Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, завідувач кафедри економічної теорії і фінансів;

доктор наук з державного управління, професор БЕЗЗУБКО Лариса Володимирівна, 

Донбаська національна академія будівництва та архітектури, професор кафедри “Менеджмент організацій”;

доктор економічних наук, професор

ФЕДОРИЩЕВА Аліна Микитівна,

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, головний науковий співробітник відділу інноваційного та науково-технологічного розвитку.

Захист відбудеться 21 січня 2011 р. о 14 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.03 в Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар  Т. Шевченка, 60, к. 302.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 60, к. 202.

Автореферат розісланий 20  грудня 2010 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

к.держ.упр., с.н.с.                                   І.О. Драган


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У всіх розвинених країнах створюються умови, за яких регіони можуть повністю реалізувати наявний потенціал, максимально збільшити їх вклад у національну економіку, здобути конкурентні переваги на світовому ринку. Прагнення органів державного управління України вирішувати головні завдання соціально-економічного розвитку суспільства та утвердження її як високотехнологічної держави реалізується через промислову політику, що базується на реформуванні системи управління промисловістю, подоланні диспропорцій, створенні сприятливих умов економічного розвитку для суб'єктів підприємницької діяльності різних форм власності, повного та ефективного використання наявного наукового потенціалу, підвищення конкурентоспроможності промислового виробництва та продукції.

При цьому через значний рівень централізації державної влади ускладнюється підтримка промисловості з боку регіональних органів управління, які є основними осередками територіального розвитку, орієнтовані на створення умов для безконфліктної реалізації суспільних і приватних інтересів у загальному контексті взаємодії.

Трудності забезпечення стійкості позитивних тенденцій розвитку промисловості регіону пов’язані з нерозробленістю теоретичних і прикладних засад організації реального співробітництва промислових підприємств з органами влади та управління всіх рівнів, відсутністю практичного досвіду ефективного залучення приватного капіталу, співпраці з неурядовими організаціями при  плануванні і програмуванні промислового розвитку території. Зазначені недоліки зумовлюють недостанє розуміння сутності і механізму взаємодії органів державного управління всіх рівнів з промисловими структурами у формі приватно-державного партнерства.

З цього приводу необхідні чітко відпрацьовані в теоретичному та практичному аспектах підходи до формування та реалізації регіональної промислової політики держави.

Питання державного управління промисловістю регіону розглядались у наукових працях зарубіжних учених: Вебера А., Ізарда І., Льоша А., Маркузена Е., Маршалла А., Тюнена Й.Г., Фрідмана Дж., Фрідмена М., Шумпетера Й., вітчизняних і російських: Алимова О.М., Амоши О.І., Беззубко Л.В., Буркинського Б.В., Бутка М.П., Геєця В.М. Герасимчук З.В., Гранберга  О.Г., Груби Г.І., Дєгтяря А.О., Долішнього М.І., Дорогунцова С.І., Злупка С.М., Кондрашова О.М., Корецького М.Х., Ковальової Г.О., Лексіна  В.М., Мазура А.Г., Мамутова В.К., Мікловди В.П., Микитенко В.В., Оніщука Г.І., Пісьмаченко Л.М., Прокопенка М.Д., Симоненка В.К., Фащевського М.І., Федорищевої А.М., Червової Л.Г., Чернюк Л.Г., Чумаченька М.Г. та інших.

Разом з тим слід відзначити, що процес формування та реалізації промислової політики на рівні регіону сьогодні є проблемою, яка недостатньо досліджена. Так, зокрема, не врахована роль промисловості як локомотиву економічного зростання регіонів, залишається недосконалою промислова структура на регіоному рівні, недостатньо відпрацьовані підходи до формування територіальних зв’язків щодо розвитку промисловості, підвищення мобільності її трудових ресурсів, збільшення значущості людського чинника в економічному розвитку галузі.

Отже, необхідність теоретичного, методологічного та практичного вирішення зазначених проблем зумовила вибір теми, актуальність і цільову спрямованість дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.  Наукові результати, теоретичні положення й висновки отримані в межах наукових тем відділу інвестиційної політики та розвитку місцевого самоврядування Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України «Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегій інноваційно-інноваційного розвитку України» (номер держреєстрації 0107U004792); «Інституалізація інноваційно-інвестиційної трансформації економіки регіонів» (номер держреєстрації 0108U009957), у межах яких автором розроблено концептуальні підходи до вдосконалення інституційних чинників реалізації регіональної промислової політики держави та відповідні заходи.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є наукове обґрунтування теоретичних та методологічних засад, розробка практичних рекомендацій з удосконалення регіональної промислової політики держави в ринкових умовах.

Для досягнення мети дослідження було поставлено та вирішено такі завдання:

- узагальнити теоретичні підходи до формування та реалізації регіональної промислової політики держави;

- уточнити понятійно-категорійний апарат регіональної промислової політики держави;

- дослідити світовий досвід формування регіональної промислової політики держави та умови його застосування в Україні;

- обгрунтувати методологічні підходи до стратегічного розвитку регіональної промислової політики держави;

- визначити методологічні підходи до забезпечення комплексної реалізації регіональної промислової політики держави;

- удосконалити механізм реалізації регіональної промислової політики держави;

- проаналізувати існуючу практику реалізації промислової політики на регіональному рівні;

- розробити рекомендації з формування організаційно-економічного механізму системи управління регіональною промисловою політикою держави;

- обґрунтувати принципи та критерії оцінювання ефективності приватно-державного партнерства у промисловості на регіональному рівні;

- розробити підходи до антикризової стратегії розвитку промисловості регіону та організаційно-інформаційного забезпечення її реалізації.

Об’єкт дослідження – процес формування та реалізації регіональної промислової політики держави в ринкових умовах.

Предмет дослідження – теоретико-методологічні та науково-практичні аспекти розвитку регіональної промислової політики держави.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи становлять загальнонаукові прийоми досліджень і спеціальні методи, що ґрунтуються на сучасних наукових засадах управлінської, економічної і споріднених з ними наук. У роботі використано: історичний та логічний методи – для дослідження еволюції постановки проблеми й наступності її вирішення; абстрактно-логічний – для теоретичного узагальнення й формування висновків; економіко-статистичний – для аналізу сучасного стану державного управління промисловістю в Україні; аналізу і синтезу – для розробки системи управління регіональною промисловою політикою; розрахунково-конструктивний – з метою вдосконалення механізму реалізації концепцій, стратегій, програм, проектів розвитку промисловості; експериментальний – для розробки системи концептуальних положень і заходів стратегії розвитку промисловості регіону; порівняльного аналізу – для зіставлення ефективних форм і механізмів реалізації регіональної промислової політики держави.

Інформаційною базою дисертаційної роботи є офіційні статистичні матеріали Держкомстату України, інформація Комітетів Верховної Ради України, міністерств та регіональних органів влади, монографії, дані річних звітів, інформаційних та аналітичних бюлетенів, огляди, науково-методичні публікації, Інтернет-ресурси, періодичні видання вітчизняних і міжнародних організацій, неурядових інституцій.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею. Особистий внесок автора полягає в розробці теоретико-методологічних засад, методологічних положень і практичних рекомендацій, спрямованих на розв’язання конкретного науково-прикладного завдання щодо вдосконалення та розвитку регіональної промислової політики держави в ринкових умовах.

Найсуттєвішими теоретичними і практичними результатами, які характеризують наукову новизну дослідження та особистий внесок дисертанта у розвиток теорії державного управління є наступні:

вперше:

- сформульовано методологічні підходи до формування комплексної регіональної промислової політики держави, основними складовими якої є: підвищення добробуту населення, покращення економічних та екологічних умов промислового виробництва, підвищення рівня соціальних гарантій у галузі, розвиток інноваційних та соціальних програм, підвищення рівня інноваційної культури і освіти;

- розроблено методологічні підходи до організаційно-інформаційного забезпечення реалізації регіональної промислової політики держави на електроній базі, яка складається з регіональної біржі готової продукції та сировини, електронного ринку інновацій та нових технологій, регіональної електронної служби зайнятості, регіональної платіжної електронної системи;

- розроблено інструментарій здійснення регіональної промислової політики держави, що містить модифіковану технологію управління, детермінантами якої є нормативно-законодавча база, методичне забезпечення, координація з боку виконавчої влади та  контролюючі функції;

удосконалено:

- механізм реалізації регіональної промислової політики держави, що, на відміну від існуючих, розподіляє цільову, функціональну та забезпечуючу підсистеми за такими суб’єктами, як регіональні органи державного управління, суб’єкти господарювання та економічної інфраструктури;

- методичні підходи до вибору системи управління  промисловістю регіону (державна, недержавна, комбінована) залежно від напрямів промислової політики регіону, типів програм та проектів, критеріальних оцінок,  кола задіяних суб’єктів;

- підходи до розробки регіональної антикризової стратегії розвитку промисловості, в яких, на відміну від існуючих, ключовими компонентами є технологічний, кадровий і фінансовий потенціали;

- методологічні принципи оцінки ефективності приватно-державного партнерства у промисловості на регіональному рівні, які забезпечують ефект, що одержує держава (зростання надходжень до бюджету і соціального ефекту, економію бюджетних коштів), а саме взаємозацікавленості і паритету інтересів, стратегічного регулювання соціальних наслідків, оптимального поєднання ризиковості та дохідності;

набули подальшого розвитку:

- понятійно-категорійний апарат теорії державного управління промисловістю шляхом тлумачення сутності понять, що орієнтовані на врахування накопиченого потенціалу, нових зв’язків, які з’явилися у процесі трансформаційних перетворень, а саме регіональна промислова політика держави, приватно-державне партнерство у промисловості, антикризовий потенціал промислового сектора економіки регіону;

- теоретичні підходи до формування та реалізації регіональної промислової політики держави, що базуються на оптимальному поєднанні ринкових механізмів та державного втручання і засновані на теоріях економічного зростання;

- теоретичні положення використання досвіду індустріально-технологічно розвинених країн світу щодо формування регіональної промислової політики в Україні за такими напрямами: захист інтересів вітчизняних товаровиробників на зовнішніх ринках, реалізація проривної стратегії у сфері науково-технологічного розвитку, орієнтація на стимулювання та підтримку виробництва кінцевої продукції, постійне вдосконалення нормативно-правової бази.

Практичне значення одержаних результатів. Загальним результатом дослідження є розроблення концептуальних засад та механізмів формування  регіональної промислової політики держави. Проведені дослідження та висновки, зроблені за їх результатами, є основою для подальшого поглибленого наукового вивчення теорії державного регулювання розвитку промисловості, розробки рекомендацій з удосконалення системи управління регіональною промисловою політикою держави та концептуальних положень і заходів  регіональної стратегії розвитку промисловості .

Результати досліджень використані: Комітетом Верховної Ради України з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики у процесі запровадження моделі регіонального розвитку промисловості (довідка № 04-31/8-527 від 29.09.2010 р.); Міністерством промислової політики України при розробленні Загальнодержавної цільової програми розвитку промисловості  України на період до 2017р. (довідка № 17-9/34-996 від 09.09.2010 р.); Київською обласною державною адміністрацією у процесі розробки пропозицій щодо структурних змін у  промисловості регіону (довідка № 67-1/10-239 від 22.10.2010 р.); Харківською обласною державною адміністрацією при розробці пропозицій і практичних рекомендацій щодо обґрунтування механізмів розвитку промисловості регіону (довідка № 54-2/9-447 від 14.09.2010 р.).

Запропоновані в дисертаційній роботі теоретичні положення використані в навчальному процесі Академії муніципального управління при викладанні дисциплін: “Теорія державного управління”, “Державне регулювання економіки”, “Менеджмент у державному та муніципальному управлінні” (довідка № 771 від 10.09.2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Теоретичні обґрунтування, практичні рекомендації, висновки та пропозиції, які отримані в ході досліджень, розроблено здобувачем самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дисертації доповідались і обговорювались на науково-практичних конференціях, конгресах і семінарах, зокрема: “Трансформаційні процеси в економіці держави та регіонів” (м. Запоріжжя, 2008 р.), “Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів  та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні” (м. Київ, 2008 р.), “Соціально-економічні проблеми регіонального розвитку” (м. Дніпропетрівськ, 2008 р.), “Розвиток продуктивних сил України: від В.І. Вернадського до сьогодення” (м. Київ, 2009 р.), “Фінансово-бюджетна політика в контексті соціально-економічного розвитку регіонів” (м. Дніпропетровськ, 2009 р.), “Економіка та управління в умовах побудови інформаційного суспільства” (м. Одеса, 2009 р.), “Проблеми  і перспективи інноваційного розвитку економіки України” (м. Дніпропетровськ, 2009 р.), “Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування” (м. Київ, 2009 р.), “Інвестиційні пріоритети епохи глобалізації: вплив на національну економіку та окремий бізнес” (м. Дніпропетровськ, 2010 р.), “Сучасна регіональна політика: формування, реалізація та розвиток публічної служби” (м. Одеса, 2010 р.), “Розвиток легкої промисловості в умовах активізації евроінтеграційних процесів” (м. Київ, 2010 р.), “Проблеми формування та оцінки ефективності функціонування сучасних землегосподарських систем” (м. Київ, 2010 р.), “Фінансово-кредитний механізм активізації інвестиційного процесу” (м. Київ, 2010 р.), “Перспективи впровадження екологічного оподаткування в Україні” (м. Ірпінь, 2010 р.).

Публікації. Результати проведених досліджень, теоретичні та методологічні положення викладені у 38 друкованих роботах загальним обсягом 35,69 друк. арк., з яких 35,25 друк. арк. належить особисто автору, серед них одна одноосібна монографія і 23 статті в наукових фахових виданнях з державного управління.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 488 стор. компютерного тексту, із них 20 таблиць і 27 рисунків. Список використаних джерел із 508 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі розкрито сутність і стан проблеми, що розв’язується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі “Теоретичні основи розвитку регіональної промислової політики держави” досліджено теоретичні засади державного регулювання зростання та розвитку промисловості регіонів; визначено сутність і взаємозв’язки регіональної та промислової політики держави; обгрунтовано засади використання світового досвіду щодо формування регіональної промислової політики в Україні.

На основі узагальнення теоретичних положень зроблено висновок, що в цілому державне регулювання зростання та розвитку промисловості регіону з позиції системного підходу включає: формування цілей і завдань розвитку; визначення об'єктів регулювання, організацію керованої системи; виділення суб'єктів регулювання, формування їх організаційної структури; розмежування функцій і вибір необхідних методів; оцінку результатів регулювання. Увага акцентується на дослідженнях, спрямованих на наукове обґрунтування державної стратегії розвитку промисловості регіонів. Вважаємо, що саме регіоналізація стану насамперед економічних та соціальних явищ та процесів лежить в основі розвитку промисловості регіону.

Виявлено зміни теоретико-методологічної бази наукових досліджень проблем державного регулювання розвитку промисловості регіону в ринкових умовах, зокрема змісту і напрямів, закономірностей та принципів розвитку. Так, досягнення цілей державного регулювання економіки регіону здійснюється шляхом реалізації властивих їй функцій у просторі ініціації цілей (макро–, мезо–, мікрорівень) у процесі втручання держави у функціонування механізмів, що забезпечують стійкий розвиток промисловості регіону. Характер цього втручання може бути різним, так само як інструменти і форми, за допомогою яких воно можливе.

На основі системного аналізу виділено дві базові концепції здійснення регіональної промислової політики держави: жорстка регіональна промислова політика передбачає безумовне превалювання методів прямого бюджетного субсидування галузей промисловості або окремих "амбітних" проектів на основі жорстких адміністративних важелів; ліберальна (сучасна) регіональна промислова політика з пріоритетним преважанням методів непрямого (фінансово-економічного) стимулюванням випуску конкурентоспроможної продукції і послуг.

Визначено, що реформування промисловості України із самого початку орієнтувалося на перехід до ліберальної моделі. Йшлося про те, що саме саморегульований механізм ринкової системи створить нову структуру форм власності та іншу систему поділу праці у промисловості. Але криза 1998 р. виявила, що ринкова система в Україні не в змозі регулювати економічні процеси і тому необхідна чітка державна політика, орієнтована на структурний розвиток промисловості, та зміщення акцентів на регіональний рівень. Ураховуючи специфіку геополітичного положення та економічного розвитку України у XX ст., повний перехід до другої моделі неможливий, але і перший шлях є неприйнятним, оскільки визначення т. зв. точок зростання виняткове державою, особливо на тривалий час, часто призводить до кризового стану господарства і, зрештою, підриває базу реалізації цих пріоритетів.

Дослідження дають підстави стверджувати, що промислова політика досягає успіху не тоді, коли держава намагається змінити ринок, а тоді, коли вона спирається на сигнали ринку. Тільки за таких умов держава і суб’єкти господарювання стають партнерами: одержати підтримку з боку суб'єктів господарювання (політика стабілізації очікувань) можна лише успішно стимулюючи структурні зміни і підготувавши економічну й соціальну інфраструктуру для намічених інновацій.

Установлено, що завданням процесу формування і реалізації регіональної промислової політики держави є поєднання як прямих, так і непрямих методів державного регулювання,  визначаючи  роль державного управління не в простому розширенні участі у промисловості, а  підвищенні ефективності довгострокової державної політики і конкретних дій щодо її оздоровлення, поліпшенні на цій основі соціального стану громадян. Разом з тим держава має керуватися критеріями збереження ринкової свободи і виявляти вміння використання наявної власності для інвестування в реструктуризацію промисловості. При цьому бажано зробити основний акцент на вдосконалення концептуальної і законодавчої бази, що відповідає державній політиці в таких основних напрямах: забезпечення економічної та організаційно-правової активності держави, формування ефективної системи державного і регіонального управління з метою стимулювання економічного зростання промисловості; підтримання розвитку конкуренції і підприємницької діяльності у промисловості.

Доведено, що наукова концепція державного впливу на розвиток регіонів має базуватися на чітких дефініціях, які б адекватно відображали сутність того  чи іншого явища або процесу. На основі поведеного аналізу сутності державної промислової політики та регіональної політики можливо навести наступне визначення: регіональна промислова політика держави, у широкому розумінні, є  комплексною системою заходів, що спрямовані на  реалізацію конкретних  інвестиційних та інфраструктурних проектів з метою збереження,  підтримки  і розвитку вітчизняних товаровиробників у галузях і виробництвах, які забезпечують стратегічне значення регіону, а також орієнтовані на вдосконалення існуючої структури промисловості на рівні регіону та координацію галузей промисловості, що генерують соціально-економічний розвиток території. У вузькому сенсі, вона є системою цілей і завдань, визнаних і підтриманих державою на регіональному рівні, закріплених законодавчо й орієнтованих на розвиток і державну підтримку промисловості регіону. Регіональна державна політика містить комплекс заходів, що забезпечують досягнення цих цілей, визначає необхідні для цього фінансові, технічні та кадрові ресурси, конкретизує місце промислової політики в системі інших напрямів діяльності регіону і переліку ієрархічно побудованих пріоритетів.

Ураховуючи особливості сучасного стану національної економіки, обгрунтовано, що регіональна промислова політика держави має бути адекватною стратегічним цілям економічного зростання, тобто спрямованою на інноваційний тип економіки, розбудову економіки знань, розміщення інноваційних форм господарювання і т.д., на що слід задіяти багатий арсенал державних механізмів (методів, інструментів). Ознакою її формування має стати реалізація принципу саморозвитку регіону, перенесення відповідальності за розвиток регіонів та відтворення людського капіталу на регіональні  органи державного управління, що сприятиме значно повнішому врахуванню інтересів територіальних співтовариств та зрушенням у напрямі досягнення світових критеріїв конкурентоспроможності промисловості.

Обгрунтовано, що з боку держави головними суб’єктами реалізації державної промислової політики в регіонах є місцеві (обласні і районні) держадміністрації, які згідно з чинним законодавством відповідальні перед Президентом України та Кабінетом Міністрів України і підзвітні вищим органам виконавчої влади. Аналіз функцій місцевих держадміністрацій і територіальних органів центральної влади свідчить про численні безпідставні перетинання їх діяльності, що потребує реформування механізмів державного управління, у т.ч. таких його елементів, як прогнозування розвитку промисловості регіону, реалізація пріоритетних завдань, забезпечення відповідності концепції діяльності перспективним цілям суспільства.

Доведено, що підвищення дієвості державного регулювання розвитку промисловості регіону можливе шляхом розширення повноважень його суб’єктів, ефективного використання економічних та фінансових важелів регулювання, науково обґрунтованого розмежування компетенції, повноважень і відповідальності між органами різних гілок і різних рівнів влади. Отже,  управління промисловістю на рівні регіону може розглядатися виключно як процес взаємодії суб’єкта та об’єкта управління, у результаті якого приймаються та реалізуються певні рішення, що мають позитивні наслідки для регіону.

Установлено, що державне регулювання розвитку промисловості регіону передбачає визначення його зв'язку з ринком як з теоретичного, так і практичного погляду. В цьому контексті при  формуванні й реалізації регіональної промислової політики держави, що перебуває на стадії становлення, необхідно врахувати багатий досвід розвинених країн, який свідчить, що зусилля органів державного управління повинні спрямовуватися на підтримку ринкової  рівноваги й динамічного розвитку промислових підприємств.

На підставі аналізу світового досвіду формування регіональної промислової політики держави необхідно використати позитивні знання з урахуванням специфіки та особливостей регіонів. Так, зокрема, для підвищення конкурентоспроможності слід скористатися досвідом індустріально-технологічно розвинених країн, а саме: покласти на державу функцію відстежування успіхів національної промисловості на світових ринках і визначення сильних перспективних вітчизняних продуцентів, яким слід забезпечити державну підтримку, при цьому державну допомогу надавати на конкурсній основі для реалізації проектів, що відповідають обумовленим критеріям; змінити стратегію у сфері науково-технічної політики з колишньої орієнтації на престижні дослідження і “блискучі прориви”, не тільки на широке використання інновацій, але й запозичення зарубіжних досягнень за японською моделлю; головним об'єктом промислової політики на державному і регіональному рівнях визначити структурну політику та її вплив на макроекономічні пропорції; основою державного регулювання промислового розвитку регіонів має бути адміністративно-юридичне законодавство, яке повинне складатися з трьох блоків – загальноекономічного, що  регламентує функціональні повноваження державних і регіональних органів влади, законів про галузеве регулювання і статус міністерств, відомств і агенцій. Це дасть змогу встановити неформальні, довірчо-партнерські відносини між органами державного управління і суб’єктами підприємництва. При цьому державне регулювання розглядається як діючий засіб вирішення соціальних і економічних завдань в умовах розвитку ринкових відносин. З урахуванням цього пропонується формувати регіональну промислову політику держави, виходячи з об'єктивних закономірностей і їх проявів у рамках територіального розвитку.

У другому розділі “ Методологічні засади регіональної промислової політики держави ” досліджено концептуальні положення стратегічного розвитку регіональної промислової політики держави, визначено її принципи та цілі, сформовано структурний механізм реалізації промислової політики держави на регіональному рівні.

Доведено, що формування регіональної промислової політики держави залежить від певної структурної організації влади та механізмів її взаємодії із суспільством. При цьому залежно від рівня влади керуюча система повинна забезпечувати процес цілепокладання, координації і контролю.

З метою вдосконалення організаційно-методичного забезпечення регіональної промислової політики держави запропоновано використати методологічний підхід до системи управління такою політикою, а саме т. зв. національний ромб, який піддається модифікації для визначення певних засобів (рис. 1). Національний ромб характеризує систему детермінантів конкурентних переваг регіону, компоненти яких, перебуваючи у взаємодії, створюють ефект емерджентності (цілісності), тобто підсилюють або послаблюють потенційний рівень конкурентних переваг. Вважаємо, що детермінанти доцільно розподілити на дві групи: основні (загальні), тобто, ті які забезпечують формування конкурентних переваг за наявності однакових умов для всіх параметрів, та непрямі (вузькоспеціалізовані), що забезпечують формування конкурентних переваг за наявності конкретних умов для кожного параметра.

До загальних детермінант, що включаються до модифікованого національного ромбу способів управління регіональною промисловою політикою, віднесено:

нормативно-законодавчу базу, що забезпечує і формує правове  регулювання політики ;

методичне забезпечення, орієнтоване на методичну допомогу з боку різних органів влади у сфері планування і реалізації основних напрямів регіональної промислової політики держави;

Рис. 1. Модифікований національний ромб засобів управління регіональною промисловою політикою держави

координацію з боку виконавчої влади, яка орієнтована на інтервентну допомогу в процесі забезпечення узгодженості зі стратегічною програмою розвитку як на рівні регіону, так і загальнодержавному рівні;

контролюючі функції – моніторинг виконання промислової політики (або один її напрям) на рівні регіону.

Непрямими детермінантами визначені наступні:

індивідуальний рівень ризику в регіоні – оцінка здійснюється з  використанням методичних рекомендацій визначення інвестиційного потенціалу регіону;

розстановка політичних пріоритетів і сил – аналіз впливу політичних партій і рухів, стимулюючих і/або стримуючих реалізацію промислової політики в регіоні;

роль випадковості – форс-мажорні обставини, що виникають при реалізації регіональної промислової політики держави (які не можуть бути визначені на етапі формування).

Зроблено висновок, що організаційно-методичне забезпечення будується на основі визначення та аналізу основних детермінант, а непрямі детермінанти характеризуються як ситуативні. У кожному регіоні основною повинна бути певна детермінанта. Набір головних і непрямих детермінант здійснюється на основі типу регіону.

Обґрунтовано принципи реалізації регіональної промислової політики держави. Так, зокрема, принцип зацікавленості в результатах діяльності реалізується на рівні працівників підприємства, регіону, держави; принцип об'єктивності передбачає врахування всіх позитивних і негативних аспектів діяльності промислового підприємства, об'єктивне врахування зовнішніх і внутрішніх факторів, які впливають на результати діяльності; принцип оптимальності спрямовано на оптимізацію методичного інструментарію дослідження проблем розвитку регіональної промислової політики; принцип комплексності передбачає необхідність системного розвитку регіональної промислової політики; принцип контролю передбачає здійснення постійного моніторингу за перебігом процесу розвитку регіональної промислової політики з метою його адаптації до умов зовнішнього і внутрішнього середовища; принцип ефективності полягає в максимально можливому використанні потенціалу об'єкта та суб'єкта для формування обґрунтованої регіональної промислової політики держави; принцип попередності в розв'язанні проблем полягає в орієнтації концепції розвитку регіональної промислової політики на запобігання виникненню і поглибленню фінансових і технічних криз; принцип багатоваріантності розробки заходів щодо ефективного розвитку регіональної промислової політики держави; принцип стратегічності (цілеспрямованості) який передбачає визначення мети, завдань і стратегії розвитку; принцип гнучкості і маневреності – пристосування системи регулювання розвитку регіональної промислової політики держави до швидких змін внутрішнього і зовнішнього середовища.

Виявлено, що в сучасних умовах господарювання діючий склад і структура промисловості часто суперечать меті комплексного соціально-економічного розвитку і новому стратегічному вибору. Нинішні тенденції формування системи цілей регіональної промислової політики держави характеризуються збільшенням функціональних завдань, що об'єктивно пов'язаних як з виробничою, так і бюджетною сферами.

Серед закономірностей, що визначають процеси цілепокладання в розвитку промисловості регіону, виділено зв'язок між цілями соціально-економічного розвитку території і промислової політики регіону. Останні носять вторинний, підлеглий характер по відношенню до перших, що повною мірою відповідає прийнятому в країні курсу на побудову соціальноорієнтованої ринкової економіки. Таким чином, суть цілей регіональної промислової політики можна визначити як прогнозовані (в якісному і кількісному вигляді) результати розвитку промисловості, що очікуються  в конкретні проміжки часу.

Обґрунтовано перехід до соціальноорієнтованої високоефективної економіки промисловості, який передбачає: досягнення сучасних характеристик якості життя населення і середовища його проживання; формування інноваційних шляхів розвитку промисловості; створення багатоукладної, соціальноорієнтованої ринкової економіки; зміцнення інфраструктури промисловості, включаючи фінансово-банківську сферу в напрямі зміцнення довіри населення; перехід до надійної системи соціального партнерства працівників промисловості, підприємців, держави.

Згідно із дослідженням основними складовими механізму забезпечення комплексності регіонального розвитку промисловості визначено наступні: зростання рівня заробітної плати, створення нових робочих місць, покращення умов праці, екологізації виробництва, удосконалення системи охорони здоров’я та пенсійного забезпечення, підвищення якості освіти.  Результативним вихідним положенням комплексного регіонального розвитку промисловості є створення екологічно, соціально та економічно ефективних масштабів промислового виробництва регіону, у першу чергу в галузях місцевого господарства – харчовій і легкій, промисловості будівельних матеріалів).

Обґрунтовано напрями регіональної промислової політики держави відповідно до пріоритетів макроекономічної державної політики щодо підтримки промисловості і стимулювання інвестиційної активності, підвищення добробуту населення.

Розроблено механізм реалізації регіональної промислової політики держави, який забезпечує досягнення та ухвалення стратегічних і оперативних рішень у рамках визначених пріоритетів і обмежень. Суть механізму реалізації регіональної промислової політики держави можна визначити як сукупність процесу розробки, ухвалення і реалізації управлінських рішень, комплексу цільових, функціональних і забезпечуючих підсистем, склад яких носить певною мірою типовий характер.

Запропоновано схему механізму реалізації регіональної промислової політики, що складається з трьох суб'єктних блоків: власне регіональні органи державного управління, суб'єкти господарювання у промисловості, суб’єкти економічної інфраструктури (рис. 2).

Рис. 2. Схема механізму реалізації регіональної промислової політики держави

Виділені суб'єкти не рівнозначні за своїми завданнями реалізації регіональної промислової політики. Зокрема, органи регіональної та місцевої влади виконують значно більше завдань, будучи не лише виконавцями, але і авторами змістовного наповнення політики легітимним відповідальним процесом. Як виконавці, вони, по-перше, створюють у рамках своєї компетенції умови, що стимулюють реалізацію політики, а по-друге, діють самі в цих умовах.

Інші суб'єкти реалізації регіональної промислової політики є такими лише в тією мірою, в якій органам влади вдалося їх залучити до процесу реалізації цієї політики, як через створення стимулюючих умов, так й іншими шляхами. Тут виникає проблема механізму залучення суб'єктів господарювання і громадськості в реалізаційний процес.

Ключовим елементом механізму є блок цільових підсистем, який формується в розрізі основних напрямів регіональної промислової політики держави, визначених на етапі її розробки. Функціональні підсистеми включають головні функції управління, якими, на нащу думку, є планування, організація, реалізація і контроль. Склад забезпечуючих підсистем обумовлений загальними вимогами до реалізаційного механізму і включає правове, організаційне, фінансове, кадрове, інформаційне, науково-інноваційне і соціальне забезпечення. Змістовне наповнення забезпечуючих підсистем обумовлюється специфікою промисловості регіону і владними повноваженнями регіональних органів державного управління.

У третьому розділі “ Аналіз формування і реалізації регіональної промислової політики держави” наведено результати оцінки сучасного стану регіональної промислової політики держави, обґрунтовано сутність організаційно-економічного механізму її забезпечення, запроновано послідовність вибору системи управління регіональною промисловою політикою держави.

На основі оцінки сучасного стану регіональної промислової політики держави  визначено, що промисловість є складовою господарського комплексу України, структурно-динамічні показники якої мають визначальний вплив на розвиток економіки держави. Економічні тенденції 2001–2008 років свідчать про те, що частка промисловості в основних показниках розвитку економіки України залишається вагомою. У 2008 р. на неї припадало 46,1% випуску продукції (в основних цінах), 31,3 – валової доданої вартості, 24,1 – вартості основних засобів, 32,9 – інвестицій в основний капітал, 39,7 – кількості найманих працівників підприємств-суб'єктів підприємницької діяльності та понад 90% експортної товарної продукції.

У період до 2008 р. спостерігалося стабільне зростання промислового виробництва. Загальний обсяг промислової продукції за 2001–2007 рр. збільшився в 1,92 раза при середньорічному темпі приросту 9,8%. Найвищі темпи розвитку промисловості спостерігалися у 20032004 рр., коли індекси обсягу її продукції досягали 115,8 та 112,5%, найнижчі – у 2005 році (103,1%). За офіційною статистикою, обсяг продукції промисловості тільки у 2006 р. досяг рівня 1990 р.,   перевищивши його на 0,8%, а 2007 р. – на 11,1 % (табл.1).

Переважна частка приросту промислового виробництва вироблялася в експортоорієнтованих галузях, на продукцію яких був стабільний попит на світових ринках (машинобудування, металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів, хімічна та нафтохімічна промисловість). Важливим чинником позитивної динаміки в роботі промислових підприємств стало й пожвавлення в інших сферах економічної діяльності – споживачах продукції промисловості (будівництві, оптовій та роздрібній торгівлі, транспорті та зв'язку).

Таблиця 1

Динаміка обсягу продукції промисловості України

за видами діяльності, відсотків від попереднього року*

Вид промислової діяльності

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2007 до 2000

Промисловість, усього

114,2

107,0

115,8

112,5

103,1

106,2

110,2

96,9

192,1

Добувна промисловість

103,3

102,3

105,5

104,1

104,4

105,8

102,1

97,6

130,9

добування паливно-енерге-тичних корисних копалин

104,8

99,2

103,6

101,9

103,1

103,3

98,0

101,0

114,5

добування корисних копалин, крім паливно-енергетичних

100,2

107,7

109,1

107,6

105,7

109,5

108,8

93,9

159,4

Переробна промисловість

117,2

108,9

118,2

114,6

103,0

106,3

111,7

96,8

211,3

виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів

118,2

108,4

120,0

112,4

113,7

110,0

110,0

99,1

237,8

легка промисловість

113,8

100,4

104,0

113,6

100,3

98,1

100,4

96,6

133,4

оброблення деревини та виробництво виробів з деревини, крім меблів

128,0

123,4

123,6

125,5

119,5

113,9

122,1

109,6

407,3

целюлозно-паперове вироб-ництво; видавнича діяльність

118,2

108,4

125,7

125,9

112,7

110,3

110,6

107,3

278,6

виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення

154,3

125,5

108,7

103,4

86,6

87,9

103,3

85,0

171,1

хімічна та нафтохімічна промисловість

110,6

106,5

116,8

114,4

109,8

103,2

106,2

93,8

189,4

виробництво іншої немета-левої мінеральної продукції

111,4

105,3

117,9

119,3

114,3

112,8

116,9

104,3

248,6

металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів

104,9

103,9

114,3

111,0

98,5

108,9

108,3

89,4

162,1

машинобудування

118,8

111,3

135,8

128,0

107,1

111,8

128,6

108,6

353,8

Інші галузі промисловості

104,0

91,4

113,6

125,6

106,2

116,4

113,6

-

190,4

Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води

102,6

101,2

104,7

98,9

102,6

106,7

103,2

97,5

121,7

*Джерело: Промисловість України у 2001–2007 рр. / Держкомстат України. — К., 2008. –– С. 33;

Статистичний щорічник України за 2008 р.–– К. , 2009. –– С.113.

Приріст виробництва був характерний для більшості областей України. Лише в Одеській та Херсонській областях протягом 2004–2006 рр., у Донецькій, Львівській і Полтавській – 2005р. та Івано-Франківській – 2006 і 2007 рр. фіксувалося зниження обсягу продукції промисловості. Порівняно з 1990 р. перевищення тогочасного рівня промислового виробництва відбулося в 14 регіонах. При цьому найбільші індекси обсягу продукції зафіксовані у Волинській (424,1%), Закарпатській (411,4), Кіровоградській (267,7) і Полтавській (236,1) областях та містах Києві (240,6) і Севастополі (277,1%) переважно за рахунок високих темпів розвитку машинобудування.

Зростання промислового виробництва до 2008 р. забезпечувалось переважно завдяки посиленню експлуатації наявних сировинних і матеріально -технічних ресурсів на базі застарілих технологій без якісного оновлення виробничих засобів. Проблеми, що тривалий час накопичувалися, загострилися у період розгортання світової фінансово-економічної кризи і призвели до скорочення виробництва промислової продукції у 2008–2009 рр.

За підсумками 2008 р. у промисловості отримано спад виробництва продукції проти попереднього року на 3,1%. Така ситуація спричинена різким скороченням обсягів виробництва у IV кварталі 2008 р.,  яке становило 24,9%. Найбільше падіння порівняно з відповідним періодом 2007 р. спостерігалось на підприємствах гірничо-металургійного комплексу (39–45%), хімічної і нафтохімічної промисловості (32,5) та машинобудуванні (29,2%), тобто в експортоорієнтованих галузях.

У 2008 р. не досягнуто обсягів промислового виробництва 2007 р. у 12 регіонах. Найбільше падіння спостерігається в Івано-Франківській (-21,5%), Полтавській (-14,1), Волинській (-10,3), Дніпропетровській (-8,6) та Донецькій (-7,8%) областях. За цей період відбулася певна трансформація галузевої структури промислового виробництва: значно скоротилася питома вага добувної промисловості (з 11% – 2000 р. до 9,4% – 2008 р.) і виробництва та розподілення електроенергії, газу та води (з 23,9 до 17,8%). Частка переробної промисловості зросла із 65,1 до 72,8% відповідно.

На такому несприятливому фоні вкрай недостатнім є розвиток високотехнологічних наукоємних промислових виробництв, а частка інноваційної продукції в загальному обсязі реалізованої продукції має стійку тенденцію до зниження (2000 р. – 9,4%, 2007 р. – 6,7, 2008 р. – 5,9%).

Структура промислового виробництва регіонів за цей період не зазнала суттєвих змін. Для більшості регіонів пріоритетне значення мають 2–3 галузі, які переважно є сировинними або виробляють проміжну та низькотехнологічну продукцію.

Територіальний розподіл продукції промислового виробництва України також надзвичайно нерівномірний. Переважна його частина зосереджена у східних та центральних областях, причому концентрація впродовж 2001–2008 рр. стабільно утримувалася на рівні 75–76%. Якщо 2001 р. на 8 із 27 регіонів (Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Луганську, Харківську, Полтавську, Київську області та м. Київ) припадало 74,8% реалізованої продукції, то 2008 р. – 75,6 %.

Наведені тенденції обумовили уважне і критичне ставлення державних органів управління економікою до пошуку можливостей використання реальних ринкових регуляторів. Зазначене, у свою чергу, привело до ініціювання процесів розроблення превентивних заходів шокуючого прояву “невидимої руки” ринку.

Як свідчить сучасний стан державного регулювання розвитку промисловості, незважаючи на те, що темпи зростання промислового виробництва в докризовому періоді мали тенденцію до збільшення, все ж таки існують негативні чинники, які стримують подальший розвиток галузі. Серед них виділено наступні: відсутність платоспроможного внутрішнього ринку промислової продукції достатньої ємності; відсутність достатньої кількості обігових коштів та інвестицій; у структурі обігових коштів підприємств близько 60–65% становлять банківські кредити, непомірність фіскальних дій суміжних сфер; диспропорції в цінах на продукцію та послуги природних монополій; низький рівень стимулювання, підтримки і захисту власного виробника; існуюча податкова система робить більш вигідним імпортування промислової продукції і тим самим стримує розвиток вітчизняного виробника.

Важливими напрямами діяльності органів державного управління щодо регулювання розвитку промисловості регіону є створення економічних, організаційних та нормативно-правових передумов для реалізації основних принципів сталого, збалансованого розвитку регіонів; розроблення та реалізація державної політики у сфері регулювання внутрішньорегіональної та міжрегіональної трудової міграції; заснування регіональних центрів передачі та розповсюдження високих технологій, формування цілісного інноваційно-інвестиційного циклу “наука–технологія–виробництво”; створення державних і регіональних інформаційних систем про регіони, їх потенціал, а також територіальні громади України; формування економічних умов та відповідної нормативно-правової бази для участі України у відповідних заходах щодо реалізації регіональної політики в рамках Європейського Союзу; у сфері фінансового оздоровлення підприємств упровадження випереджаючих антикризових механізмів, спрямованих на подолання збитковості підприємств і недопущення штучного банкрутства.

Установлено, що залежно від особливостей і напряму промислової політики регіону функції виконавчих і законодавчих органів управління змінюються в кількісному і змістовному аспектах. При цьому роль відповідних рівнів управління  промисловою політикою ситуативно змінюється залежно від типів, масштабів і напрямів реалізованих проектів. Запропоновано варіанти вибору системи управління регіональною промисловою політикою держави, а саме: державну, яка реалізується на державному, регіональному і місцевому рівнях, недержавну та комбіновану.

Державна система управління  передбачає координацію і визначення основних напрямів реалізації регіональної промислової політики для адміністративної одиниці з узгодженням її з політикою держави саме регіональними органами державного управління.

Доведено, що ефект недержавної системи управління регіональною промисловою політикою виявляється у процесі реалізації певних проектів та програм. Визначено необхідність застосування до системи управління нового виду аналітично-контрольних заходів у вигляді аутсорсингу. Доведено, що при реалізації інвестиційно-інноваційних промислових проектів на рівні регіону функція контролю може бути покладена на спеціальні агентства (у тому числі промислові структури, які мають практику або володіють відповідними ресурсами для управління проектами). У результаті відбувається передача відповідальності за реалізацію економічних і соціальних проектів на потенційних виконавців. Установлено, що комбінована система управління передбачає пайове поєднання функцій контролю і координації для всіх варіантів незалежно від типу, призначення і напряму проектів у сфері промислової політики. Для визначення спектра функції системи управління регіональною промисловою політикою держави при реалізації проектів та програм запропоновано використовувати відповідний квадрант, який збалансовує напрями промислової політики в регіоні, тип проекту, а також визначає основні критерії оцінки всього комплексу заходів і окремих складових (табл. 2).

Таблиця 2

Квадрант функцій системи управління при реалізації напрямів регіональної промислової політики держави *

Напрям регіональної промислової політики держави

Тип проекту

Ланка в системі управління

Критерії відбору/оцінки стану

Реалізація програм регіонального промислового розвитку

– Проекти, що підвищують економічні показники регіону

– Інфраструктурні проекти

– Цільові регіональні програми і проекти

Регіональний рівень

– Інвестиційний потенціал,

– Інвестиційний клімат

Програми економічного і соціального розвитку

– Проекти, що підвищують економічні  показники  адміністративної одиниці

– Інфраструктурні проекти

– Цільові адміністративні програми і проекти окремої економічної одиниці

Місцевий  рівень  

– Інвестиційне законодавство

Поліпшення виробничої сфери / потенціалу регіону

– Економічні проекти для підвищення ефективності використання виробничого потенціалу

– Проекти, спрямовані на рішення соціальних проблем

Зацікавлені особи

– Інвестиційний потенціал

– Рівень ризику

Інвестиційні та інноваційні проекти, що сприяють підвищенню економічних показників

– IT – аутсорсинг;

– Аутсорсинг документообігу

– Внутрішній аутсорсинг

– Промисловий виробничий аутсорсинг

Аутсорсинг

– Бюджет  (скорочення витрат)

– Залучення сторонніх організацій

Реалізація проектів економічного і соціального напряму

– Економічні проекти для підвищення ефективності використання виробничого потенціалу

– Проекти, спрямовані на розв’язання соціальних проблем

Комбіноване управління

– Поєднання залежно від участі відповідної структури в  системі  управління  регіональною промисловою політикою держави

Для забезпечення максимального врахування інтересів суб'єктів промислової політики на місцевому рівні визначена сфера відповідальності кожного рівня, схема їх взаємодії, а також система контрольної і звітної документації.

Запропоновано послідовність визначення і вибору системи управління регіональною промисловою політикою, яка складається з наступних етапів: визначення стратегічних напрямів формування регіональної промислової політики; виявлення специфіки побудови  регіональної промислової політики; вибір напрямів регіональної  промислової політики; визначення стратегічних змін у регіональній промисловій політиці; контроль за реалізацією регіональної промислової політики із застосуванням вибраної системи управління (рис.3).

Рис. 3. Схема вибору системи управління регіональною промисловоїю політикою при реалізації проектів і програм

Запропонована система передбачає поступове проходження основних етапів аналізу й оцінки, які формують комплексне уявлення про необхідність і доцільність проведення регіональної промислової політики держави, а також носять стратегічний характер по відношенню до розвитку окремого регіону.

У четвертому розділі “Напрями реалізації приватно-державного партнерства при впровадженні проектів і програм розвитку промисловості регіону” розроблено принципи приватно-державного партнерства у процесі забезпечення інвестиційної привабливості програм розвитку промисловості регіону; запропоновано критерії його ефективності при залученні приватного капіталу в проекти і програми розвитку промисловості регіону; обгрунтувано методичні підходи до оцінки приватно-державного партнерства у хорі впровадження проектів і програм розвитку промисловості регіону.

У процесі дослідження визначено, що однією з найважливіших проблем науки «Державне управління» є рівень та оцінка взаємодії держави і приватних підприємницьких структур. Останніми роками в країні активізувалася інституційно-правова діяльність, спрямована на розробку механізмів державно-приватного партнерства при реалізації великих стратегічних проектів, де роль держави у взаємодії полягає у визначенні стратегічних цілей розвитку соціально-економічної сфери.

Основним інструментом взаємодії державних і підприємницьких структур визначено регулювання процесу, що орієнтоване на: досягнення економічної стійкості країни шляхом створенням умов, що забезпечують стійкі позиції на світових ринках, а також високий рівень  якості життя громадян; створення і підтримку сприятливих умов для досягнення глобальної мети за рахунок визначення найважливіших елементів (інститутів) системи  державного регулювання; конкретизацію екзогенних і ендогенних умов. Такі цілі повинні бути  підставою для вибору пріоритетів у визначенні функцій всіх гілок влади.

Під приватно-державним партнерством у промисловості запропоновано розуміти середньостроковий і довгостроковий альянс між державою і промисловими структурами у формі державного контракту, на основі розподілу вигід і ризиків між сторонами з метою реалізації суспільно важливих проектів і програм. Відповідно до цього, мета приватно-державного партнерства полягає в тому, щоб, по-перше, знайти ефективний спосіб реалізації проектів і програм, які повинні забезпечити виконання державою власних функцій, по-друге, досягти створення більшої доданої вартості для збільшення обсягів надання суспільних послуг, по-третє, здійснити ефективну передачу  приватному партнеру ризиків, пов'язаних з плануванням, будівництвом, інвестуванням і управлінням поточною діяльністю того або іншого об'єкта. Крім того, держава одержує вигоду від збільшення пов'язаних з проектом бюджетних доходів, а також від непрямих ефектів – пожвавлення кон'юнктури і зростання інвестиційної привабливості соціально-економічних проектів, збільшення податкових надходжень тощо.

У рамках приватно-державного партнерства обґрунтовано роль держави, а саме: з одного боку, як найважливішого користувача послугами, що надаються в рамках проекту, а з іншого – як суб'єкта, що встановлює рамкові умови його реалізації. Приватно-державне партнерство розглянуто як концепцію, що дає змогу використовувати ресурси приватного сектора для розвитку інфраструктури, підвищити якість і обсяг суспільних послуг, позбавити державу від специфічних ризиків, пов'язаних із виконанням проектів.

Визначено, що першим принципом організації структур, побудованих на основі приватно-державного партнерства, є принцип стратегічного регулювання соціальних наслідків, що передбачає впровадження заходів, спрямованих на досягнення стратегічних цілей соціального розвитку регіону. Наступний принцип взаємозацікавленості передбачає взаємодію, яка ґрунтується на взаємовигідності, в результаті чого ефект від взаємодії максимальний, якщо кожна з сторін бачить можливість досягнення  інтересів тільки за сприяння іншої сторони. Принцип паритету інтересів передбачає, що жодна із сторін не ставить перед собою мету схилити другу сторону до взаємодії проти її волі або на шкоду її інтересам.

Визначено негативні чинники в реалізації соціально-економічних програм регіону: недостатність фінансових ресурсів для покриття поточних валових інвестиційних потреб соціально-економічної сфери; недосконалість державного регулювання при акумуляції  інвестиційного бюджету – використання переважно прямих державних інвестицій при низькій окупності, що призводить до поступового вичерпання ресурсів; перевантаженість бюджету витратами, що виділяються на безповоротній основі, і територіальні відмінності в розподілі інвестицій, які в довгостроковій перспективі можуть спричинити негативні тенденції в зайнятості, розселенні та інших соціальних аспектах життя населення; неефективне розміщення інвестицій і невиправдане  перевищення витрат у будівництві за рахунок державних коштів.

На їх основі сформовано алгоритм оцінки доцільності використання механізмів приватно-державного партнерства при реалізації соціально-економічних проектів і програм (рис. 4).

Як основні, – запропоновано наступні етапи: формування інформаційної бази щодо соціально-економічних проектів і програм; планування соціальних наслідків їх реалізації; оцінка можливості збільшення ефекту, що одержують учасники  приватно-державного партнерства при взаємодії в ході реалізації проекту або програми; обґрунтування взаємозацікавленості і дотримання виконання принципу паритету інтересів; формулювання висновку про доцільність партнерських відносин.

Відзначено, що організація приватно-державного партнерства доцільна тільки в тому випадку, якщо взаємодія сторонам забезпечує отримання додаткового ефекту: для представників державних структур – зростання бюджетного або соціального ефекту, для  промислових структур – збільшення прибутковості або скорочення рівня ризиків.

Рис. 4. Схема алгоритму оцінки доцільності використання  приватно-державного партнерства

Запропонована комплексна оцінка ефективності реалізації соціально-економічних проектів і програм із застосуванням моделей приватно-державного партнерства, яка базується на визначенні ефективності взаємодії для кожної із зацікавлених сторін. Наводимо узагальнений вигляд процесу формування  результатів, взаємодії  державних і підприємницьких структур (рис. 5).

Рис. 5. Складові ефекту взаємодії структур на основі приватно-державного партнерства

 

Запропоновано розрахунок ефективності участі держави у проектах, що реалізуються у формі приватно-державного партнерства здійснювати на основі порівнянні  результатів і витрат:

,

де – ефективність участі держави у проектах у формі приватно-державного партнерства;

– ефект, що отримує держава при реалізації  проекту (програми) у формі ПДП;

– витрати держави на реалізацію  проекту чи програми у формі приватно-державного партнерства.

Таким чином, взаємодія державних і підприємницьких структур повинна базуватися на пошуку найефективніших форм використання державних ресурсів і стимулюванні розв’язання найважливіших соціально-економічних завдань. Взаємодія дає змогу уникнути, з одного боку, недоліків прямого регулювання держави, а з іншою – «провалів ринку». Основний аргумент на підтримку розвитку партнерських відносин полягає в тому, що і державний, і приватний сектор володіють власними унікальними можливостями, при об’єднанні яких створюється можливість ефективнішої реалізації соціально-економічних проектів і програм.

У п’ятому розділі “Напрями вдосконалення регіональної промислової політики держави в умовах кризи розроблено підходи до формування регіональної антикризової стратегії розвитку промисловості; обґрунтовано складові антикризового потенціалу промислового сектора економіки регіону; розроблено модель електронної бази реалізації промислової політики держави на регіональному рівні.

Пропонується антикризові механізми промислового сектора економіки регіону розглядати як сукупність важелів, методів та інструментів, що забезпечують досягнення балансу соціальної, економічної, екологічної і інституційної складових стійкого розвитку регіону.

Встановлено, що для регіонально цілісного уявлення про вузлові проблеми розвитку промисловості, які полягають у складному переплетінні природних, економічних, соціальних суперечностей, необхідним є комплексний підхід до їх вивчення. Інструментом розв’язання таких складних проблем є регіональна антикризова стратегія розвитку промисловості, що містить показники найважливіших відтворювальних процесів у багатьох сферах і галузях регіонального господарства (економіці, соціальній сфері, сфері культури, освіти тощо) і враховує діяльність усіх підприємств незалежно від форми власності та організацій, які діють в межах регіону.

Доведено, що цільові установки антикризової стратегії розвитку промисловості на перспективний період полягають у послідовному досягненні наступного: найдосконалішої структури промисловості регіону ( шляхом стимулювання розвитку експортно орієнтованих та імпорто замінних промислових виробництв; орієнтування на конкретні вузькі сегменти ринку, де вітчизняні товаровиробники зможуть реалізувати конкурентні переваги з урахуванням соціально-економічного становища в країні); збалансованості соціально-економічного розвитку регіону; раціонального використання територіальних ресурсів; надійного функціонування виробничої, соціальної та інших інфраструктур, сформованих у межах регіону ( шляхом перепрофілювання певних підприємств на випуск якісних товарів народного споживання, дефіцитних комплексів машин і устаткування для інших галузей; активне здійснення заходів, спрямованих на оздоровлення підприємств та їх реструктуризацію, технічне переозброєння, поглиблення міжрегіональної кооперації в межах країни); необхідного рівня стандартів життя населення.

Запропонована антикризова стратегія розвитку промисловості регіону включає три взаємопов’язані блоки: аналітично-прогнозовий блок-систему основних показників і блок балансових розрахунків. Обґрунтовано, що перший блок повинен містити аналіз стану розвитку продуктивних сил регіону на початок прогнозованого періоду, а також основну мету регіонального розвитку і завдання на майбутнє. Пропонується додати перелік конкретних заходів щодо активізації процесів – об’єктів управління та зведену інформацію про загальні обсяги фінансових ресурсів, необхідних для здійснення передбачуваних завдань стратегії з розподілом їх на фінансування поточних заходів і загальних завдань розвитку. Другий блок пропонується формувати з переліком основних показників відтворювальних соціально-економічних процесів із визначенням параметрів здійснення найважливіших завдань залежно від фінансових та інших ресурсів. Блок балансових розрахунків має містити пояснення щодо методів розробки найважливіших балансових розрахунків, які дають оцінку ефективності заходів, що здійснюються.

Вважаємо, що антикризова стратегія розвитку промисловості регіону повинна передбачати не тільки одержання реальних кількісних і якісних результатів, але й визначати терміни їх одержання і конкретних виконавців. Це надасть їй  набагато практичнішого характеру.

Установлено, що при розробці регіональної антикризової стратегії розвитку промисловості ключові параметри визначаються технологічним, кадровим і фінансовим потенціалом, що відображають сукупність необхідних ресурсів для подолання існуючого дисбалансу. Доведено, що антикризові механізми повинні забезпечувати подолання дисбалансу в базисних параметрах промислового сектора і регіону в цілому як економічної системи.

Ідеальним результатом дії системи антикризових механізмів промислового сектора економіки регіону потрібно вважати досягнення і забезпечення балансу соціальної, економічної, екологічної та інституційної складових розвитку регіону, тобто стійкого розвитку (рис. 5).

Визначено, що основою державної підтримки розвитку промисловості повинно бути ефективне використання наявного фінансового, технологічного і кадрового потенціалу, підвищення конкурентоспроможності промислової продукції за рахунок концентрації та раціонального використання виробничих потужностей, устаткування і технологічних можливостей підприємств, об'єднань. Запропоновано визначати антикризовий потенціал промислового сектора економіки регіону як його здатність і можливість подолати економічну кризу шляхом застосування державних та недержавних форм і механізмів регулювання процесів обігу промислової продукції, капіталів та факторів виробництва.

Розроблено методологічні підходи до організаційно-інформаційного забезпечення реалізації регіональної промислової політики держави, які формуються за допомогою цільових програм, наведених у структурній схемі системи антикризових механізмів.

Обгрунтовано, що система антикризових механізмів промислового сектора економіки регіону є площиною економічного управління, яке здійснюється в інформаційно та операційно зв'язаному просторі ринкових відносин на засадах територіального планування і територіального маркетингу. При цьому з метою усунення багатьох небажаних і деструктивних чинників, що впливають на управління ресурсами,  вільний рух економічних потенціалів учасників ринку та рекомбінація зовнішніх і внутрішніх ресурсів у цьому просторі повинні ефективно обмежуватися рамками соціальних і цільових програм регіонального, державного чи транснаціонального розвитку й регулювання. Це сприятиме виживанню компаній (зокрема, зменшує непродуктивні витрати, пов'язані із закриттям збанкрутілих підприємств і відкриттям нових компаній) і забезпечує необхідну стабільність соціально-економічного розвитку в умовах глобального, динамічно змінного ринку, схильного до кризових дій.

Рис. 5. Структурна схема антикризових механізмів регіональної промислової політики держави

Доведено, що впровадження антикризових механізмів регіональної промислової політики держави повинно ініціюватися тристоронньою регіональною комісією, до складу якої входять представники регіональних органів державного управління, органів місцевого самоврядування, об’єднань виробників, роботодавців, фахівців, саморегулюючих організацій та профспілок.

На основі наукового обґрунтування ключових чинників розвитку промислового сектора економіки регіону розроблено модель електронної бази для реалізації регіональної промислової політики держави, яка за умови, що територіальне співтовариство спроможне самоорганізуватися для задоволення потреб відповідно до загальносвітового рівня розвитку продуктивних сил, гарантує подолання економічної кризи у промисловості регіону ( рис.6) .

Рис. 6. Модель електронної бази для реалізації регіональної промислової політики держави

Установлено, що подолання негативного зовнішнього впливу забезпечується за наявності наступних зв'язків: блок 1 формує територіальну і виробничу структуру трудових ресурсів та взаємодіє з блоками 2–5; блок 2 забезпечує внутрішні і зовнішні грошові розрахунки системи антикризових механізмів промислового сектора економіки регіону і регіону в цілому, акумулює грошові кошти, зокрема населення, трансформуя останні в безготівкову форму для забезпечення грошових розрахунків, допускаючи при цьому можливість власної емісії електронних грошей під контролем НБУ; блок 3 – регіональні органи державного управління та органи місцевого самоврядування є ініціаторами побудови системи антикризових механізмів промислового сектора економіки регіону, маючи на увазі, що подібна модель повинна працювати в усіх сферах господарської діяльності регіону; саме органи державної влади відповідають за формування інституційного середовища системи антикризових механізмів промислового сектора економіки регіону, більшою мірою будучи політичним і в якійсь частині фінансовим гарантом її функціонування; блок 4 – економічно активне населення, що є безпосереднім ініціатором господарської діяльності, з одного боку, і джерелом трудових ресурсів, – з іншого; зайнятість трудових ресурсів визначається через блок 1 при взаємодії останнього з блоком 5; блок 5 інтегрує в собі діяльність блоків 1, 2, 3, 4, саме в ньому формуються цінові (продуктові) ланцюжки; у рамках блоку 5 через блок 1 здійснюється перетікання кадрів між секторами економіки регіону; на виході блоку 5 – продукція, роботи, послуги населенню регіону – розв’язання проблем зайнятості, забезпечення продовольчої безпеки, гарантування населення житлом і послугами ЖКГ. У всіх блоках задіяні електронні технології.

Запропонована модель значно розширює можливості і висуває абсолютно інше сприйняття реалізації електронного бізнесу, синтезуючи і забезпечуючи нове застосування вже існуючих методів управління регіональним розвитком.

Доведено, що реалізація системи антикризових механізмів промислового сектора економіки регіону несе в собі значний потенціал можливостей, а саме: задає інноваційний вектор розвитку регіональній економічній системі; наближає до практичної реалізації динамічних зворотних зв'язків як основного елементу стійкого ведення бізнесу; вирішує проблеми переходу з одного стану системи в інший, а також проблеми самовивільнення та процесів біфуркаціїточки розгалуження варіантів економічного розвитку; вводить можливості швидкого (миттєвого) стримання стрибків ринкової кон'юнктури на основі схем самоорганізації; дає змогу згладжувати шокові флуктуації ринку і нерівноважних економічних систем на базі розгортання механізмів самоорганізації регулювання; функціонально розділити динаміку економічних процесів на операційну ентропію горизонтальної взаємодії і вертикаль стабілізації, що забезпечує стійкий розвиток промислового сектора економіки регіону.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі на основі проведених наукових досліджень наведено нове вирішення важливої науково-прикладної проблеми формування  та реалізації регіональної промислової політики держави в ринкових умовах. Отримані у процесі дослідження результати дають можливість  сформулювати висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.

1. Аналіз та узагальнення теоретичних підходів до формування та реалізації регіональної промислової політики держави дає змогу визначити основні її напрями, а саме: перший – розвивався в рамках так званого сучасного монетаризму, (зокрема, представники цього напряму виступають проти державної жорсткості промислової політики і наполягають на непрямому державному регулюванні економіки за допомогою інституційних (регуляторних) засобів); другий – базується в основному навколо питань щодо ролі держави в економічному розвитку і має назву немонетаристський (потрібна послідовна державна політика, спрямована на концентрацію та ефективне використання економічних ресурсів для зростання й розвитку промисловості); третій – орієнтація на відновлення відтворювального процесу – полягає в зосередженні ресурсів держави на галузях промисловості, які виготовляють продукцію, що користується попитом; четвертий – орієнтація на структурну перебудову на основі інноваційної моделі розвитку. Доведено, що акумулювання ключових засад названих підходів забезпечує оптимальне поєднання ринкових механізмів та державного втручання.

2. Установлено, що регіональна промислова політика держави у широкому розумінні, є  комплексною системою заходів, спрямованих на  реалізацію конкретних  інвестиційних та інфраструктурних проектів з метою збереження,  підтримки  і  розвитку  вітчизняних товаровиробників у галузях і виробництвах, що забезпечують стратегічне значення регіону, а також орієнтовані на вдосконалення існуючої структури промисловості на рівні регіону та координацію галузей промисловості, які генерують соціально-економічний розвиток території.  У вузькому сенсі, вона є системою цілей і завдань, визнаних і підтриманих державою на регіональному рівні, закріплених законодавчо й орієнтованих на розвиток і державну підтримку промисловості регіону.

3. Розглянувши світовий досвід наукових уявлень про місію (призначення) регіональної промислової політики, ролі держави в її здійсненні, місця цієї політики в системі державного регулювання економічного життя суспільства, її взаємозв’язок з макро- та мікро-господарською політикою, механізми реалізації зазначеної політики, обгрунтовано, що пряме використання зарубіжного досвіду у сфері управління регіональною промисловою політикою неможливе через істотні особливості функціонування економічної системи України і стратегії її розвитку. Проте із застосуванням ліберальної активної регіональної промислової політики, яка б ураховувала споживацький та інвестиційний попит на різних ринках, визначала динаміку тенденцій промислового виробництва, ринкові ніші, товарні структури та встановлювала б конкурентоспроможність головних суб'єктів господарювання на внутрішньому і зовнішньому ринках можливо вирішити проблеми підвищення конкурентоспроможності регіонів в умовах відкритої економіки та реалізовувати регіональну політику європейського типу.

4. У процесі дослідження методологічних підходів до стратегічного розвитку обґрунтовано цілі регіональної промислової політики як прогнозовані (в якісному і кількісному вигляді) результати розвитку промисловості регіону, які заплановано досягнути в конкретні проміжки часу. Встановлено, що цілі регіональної промислової політики і соціально-економічного розвитку регіону повинні бути пов'язані між собою, причому перші носять вторинний, підлеглий характер по відношенню до загальних цілей розвитку. З урахуванням досвіду реалізації принципів децентралізації системи управління промисловою політикою на різних рівнях запропоновано модифікований підхід до управління промисловою політикою в регіоні. В його основі лежить модифікований метод національного ромба. Запропонована система детермінант конкурентних переваг регіону, компоненти, якої, перебуваючи у взаємодії, створюють ефект емерджентності (цілісності), що дає змогу обґрунтовано обирати напрям промислового  розвитку регіону при взаємодії із суб'єктами господарювання, орієнтуючись на регіональний потенціал і ринкові переваги.

5. Сформульовано методологічні підходи до розроблення регіональної промислової політики держави, що базується на авторській теорії підвищення якості соціуму через розвиток промисловості регіону на основі покращення економічних та екологічних умов, підвищення рівня соціальних гарантій, інноваційної культури та освіти, розвитку інноваційних та соціальних програм. Основними складовими механізму забезпечення комплексності регіонального розвитку промисловості є: зростання рівня заробітної плати, створення нових робочих місць, покращення умов праці, екологізації виробництва, удосконалення системи охорони здоров’я та пенсійного забезпечення, підвищення якості освіти.

6. Виділено три суб'єктні блоки реалізації регіональної промислової політики: власне органи регіональної та місцевої влади, суб'єкти господарювання у промисловості, а також організації, що функціонують на території регіону як елементи економічної інфраструктури. На підставі цього вдосконалено механізм реалізації регіональної промислової політики держави, що, на відміну від існуючих, складається з цільової, функціональної та забезпечуючої підсистем.

7. Аналіз існуючої практики реалізації промислової політики на регіональному рівні свідчить про низку диспропорцій: не існує єдиного підходу до побудови системи управління промисловою політикою регіону з урахуванням інтересів влади і  суб'єктів господарювання; у реалізації промислової регіональної політики участь фінансових інститутів ускладнена через неявну або суб'єктивну оцінку інвестиційної привабливості і потенціалу регіону; відсутня прозора методика аналізу перспектив розвитку регіональної промислової політики з урахуванням стратегічного розвитку великих підприємств та інтересів суб'єктів господарювання, що функціонують на території адміністративно-територіальної одиниці; функції управління регіональною промисловою політикою об'єктивно не розподілені між органами виконавчої влади і  безпосередніми  її реалізаторами-суб'єктами територіальних одиниць, суб'єктами господарювання тощо; існуючий рівень нормативно-законодавчої діяльності регіональних  і місцевих органів влади не повною мірою вирішує завдання методичної підтримки промислової політики на рівні регіону; велика частка утриманських очікувань (регіональні і місцеві органи влади в рамках  стратегій розвитку орієнтуються на допомогу з  державного бюджету – трансферти, дотації і т.д.); відсутні мотивації формування регіональних цільових фондів; не розроблені методичні рекомендації щодо здійснення взаємодії навіть основних суб'єктів господарювання з рівнями регіональної  і місцевої влади при реалізації промислової політики, схеми координації і контролю результатів з боку органів влади.

8. Обґрунтовано методичні підходи до вибору системи управління  промисловістю регіону (державна, недержавна, комбінована) залежно від напрямів промислової політики регіону, типів програм та проектів, критеріальних оцінок,  кола задіяних суб’єктів. Це дає змогу здійснювати ефективне управління тимчасовими параметрами, визначати відповідальних осіб та звітну документацію, що мінімізує організаційно-управлінські ризики. Запропонована послідовність визначення та відбору системи управління регіональною промисловою політикою для кожного типу проектів та програм, яка передбачає реалізації циклічного моніторингу, для формування комплексного уявлення про необхідність і доцільність упроваджуваних заходів, а також  підтверджує рівень стратегічності по відношенню до регіону.

9. Установлено, що взаємодія державних і промислових структур у розвинених державах, переважно, пов'язана з пошуком найефективніших форм використання державних ресурсів і стимулювання розв’язання найважливіших соціально-економічних завдань. Взаємодія дає змогу уникнути, з одного боку, недоліків прямого регулювання держави, а з іншою — провалів ринку. Основний аргумент на підтримку розвитку партнерських відносин полягає в тому, що і державний, і приватний сектор володіють власними унікальними можливостями, при об’єднанні яких створюється можливість ефективнішої реалізації соціально-економічних проектів і програм. Під приватно-державним партнерством у промисловості пропонуємо розуміти: середньостроковий і довгостроковий альянс між державою і бізнесом у формі державного контракту на основі розподілу вигід і ризиків між сторонами з метою реалізації суспільно важливих проектів і програм. Доведено, що взаємодія державних і промислових структур базується на системі основних принципів, які визначають доцільність, обґрунтованість і можливість організації приватно-державного партнерства при забезпеченні зростання інвестиційного потенціалу соціально-економічних проектів і програм, а саме принципів взаємозацікавленості, паритету інтересів і стратегічного регулювання соціальних наслідків. При розрахунку загального ефекту, що одержує держава від взаємодії державних структур і промислового бізнесу в рамках приватно-державного партнерства, необхідно врахувати наступні аспекти: зростання надходжень до бюджету і соціального ефекту, економію бюджетних коштів. Оцінка ефективності приватно-державного партнерства від участі промислових структур у реалізації соціально-економічних проектів і програм повинна враховувати наявність проектних ризиків та особливості і варіантність внутрішньофірмового фінансового планування при реалізації проекту. Це визначає необхідність застосування створеного алгоритму оцінки підприємницької ефективності при плануванні реалізації соціально-економічних проектів і програм у рамках приватно-державного партнерства. Запропонований алгоритм доповнює методичну базу оцінки результатів партнерства, дає змогу найточніше спрогнозувати ступінь зацікавленості промислового бізнесу, визначаючи доцільність організації взаємодії у формі приватно-державного партнерства.

10. Пропонується антикризові механізми промислового сектора економіки регіону розглядати як сукупність важелів, методів та інструментів, що забезпечують досягнення балансу соціальної, економічної, екологічної і інституційної складових стійкого розвитку регіону. Встановлено, що при розробці регіональної антикризової стратегії розвитку промисловості ключові параметри визначаються технологічним, кадровим і фінансовим потенціалом, які відображають сукупність необхідних ресурсів для подолання існуючого дисбалансу.

11. Запропонована структурна схема антикризових механізмів регіональної промислової політики держави, що включає: органи управління (тристороння регіональна комісія за участю регіональних органів державного управління, органів місцевого самоврядування, об’єднань виробників, роботодавців, фахівців, саморегулюючих організацій та профспілок); механізм цілепокладання (територіальний маркетинг і планування); механізм досягнення цілей (цільові програми регіональних органів влади та органів місцевого самоврядування). Для її реалізації розроблена модель електронної бази, яка складається з регіональної біржі готової продукції та сировини, електронного ринку інновацій та нових технологій, регіональної електронної служби зайнятості, регіональної платіжної електронної системи.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії та інші видання:

  1.  Пельтек Л.В. Розвиток регіональної промислової політики держави: теорія, методологія, механізми: [монографія] / Л.В. Пельтек. – Миколаїв: Видавництво ЧДУ ім. П.Могили, 2010. – 268с.

Статті в наукових фахових виданнях:

  1.  Пельтек Л.В. Концептуальні підходи реалізації державної підтримки інноваційних процесів в Україні / Л.В. Пельтек // Науковий вісник Академії муніципального управління: Вип. 1(7): Державне управління та місцеве самоврядування / [за заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка]. – К.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління, 2009. – С. 49 – 62. – (Серія «Управління»).
  2.  Пельтек Л.В. Державне регулювання розвитку венчурного бізнесу в інвестиційній сфері / Л.В. Пельтек // Економіка та держава. – 2009. – №3. – С. 77 – 80.
  3.  Пельтек Л.В. Формування механізму державного регулювання зовнішньоекономічною діяльністю в регіоні / Л.В. Пельтек // Економіка та держава. – 2009. – №4. – С. 83 – 86.
  4.  Пельтек Л.В. Державне регулювання та підтримка малого підприємництва в Україні / Л.В. Пельтек // Науковий вісник Академії муніципального управління: Вип. 2(8): Державне управління та місцеве самоврядування / [за заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка]. – К.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління, 2009. – С. 85 – 94. – (Серія «Управління»).
  5.  Пельтек Л.В. Механізм державного регулювання взаємодії промислового бізнесу і основних інститутів ринкової інфраструктури / Л.В. Пельтек // Науковий вісник Академії муніципального управління: Вип. 3(9): Державне управління та місцеве самоврядування / [за заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка]. – К.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління, 2009. – С. 76 – 89. – (Серія «Управління»).
  6.  Пельтек Л.В. Макроекономічні індикатори в системі оцінки впливу державної політики на інвестиційну активність промислових підприємств [Електронний ресурс] / Л.В Пельтек // Державне управління: удосконалення та розвиток. – 2009. – №2. – Режим доступу до журналу: http://www.dy.nayka.com.ua.
  7.  Пельтек Л.В. Оцінка ефективності системи державного управління інвестиційними ресурсами в промисловості / Л.В. Пельтек // Інвестиції: практика та досвід. – 2009. – №18. – С. 60 – 64.
  8.  Пельтек Л.В. Державна промислова політика як інструмент державного впливу на розвиток економіки України / Л.В. Пельтек // Науковий вісник Академії муніципального управління: Вип. 4(10): Державне управління та місцеве самоврядування / [за заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка]. – К.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління, 2009. – С. 128  – 136. – (Серія «Управління»).
  9.  Пельтек Л.В. Концептуальні засади державної інвестиційної політики в промисловості / Л.В. Пельтек // Інвестиції: практика та досвід. – 2009. – №20. – С. 74 – 78.
  10.  Пельтек Л.В. Напрями стратегічної орієнтації державного регулювання розвитку промислових галузей і організацій / Л.В. Пельтек // Економіка та держава. – 2009. – №11. – С. 181 – 184.
  11.  Пельтек Л.В. Підходи щодо оцінки державного регулюванні економічного зростання промислових підприємств / Л.В. Пельтек // Економіка та держава. – 2009. – №12. – С. 99 – 102.
  12.  Пельтек Л.В. Державне регулювання розвитку промислово–інноваційного комплексу за пріоритетними напрямами / Л.В. Пельтек // Науковий вісник Академії муніципального управління: Вип. 1/2010: Державне управління та місцеве самоврядування / [за заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка]. – К.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління, 2010. – С. 77 – 88. – (Серія «Управління»).
  13.  Пельтек Л.В. Індикативне планування як напрям підвищення ефективності державного управління інвестиційними ресурсами в промисловості / Л.В. Пельтек // Науковий вісник Академії муніципального управління: Вип. 2/2010: Державне управління та місцеве самоврядування / [за заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка]. – К.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління, 2010. – С. 85 – 92. – (Серія «Управління»).
  14.  Пельтек Л.В. Приватно – державне партнерство як чинник ефективності проектів і програм розвитку промисловості регіону / Л.В. Пельтек // Науковий вісник Академії муніципального управління: Вип. 4/2010: Державне управління та місцеве самоврядування / [за заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка]. – К.: Видавничо–поліграфічний центр Академії муніципального управління, 2010. – С. 77 – 88. – (Серія «Управління»).
  15.  Пельтек Л.В. Концептуальні підходи до формування регіональної промислової політики [Електронний ресурс] / Л.В Пельтек // Державне управління: удосконалення та розвиток. – 2010. – №9. – Режим доступу до журналу: http: //www.dy.nayka.com.ua.
  16.  Пельтек Л.В. Дослідження методів реалізації регіональної промислової політики / Л.В. Пельтек // Інвестиції: практика та досвід. – 2010. – №18. – С. 121 – 124.
  17.  Пельтек Л.В. Підходи до управління державним майном при реалізації регіональної промислової політики / Л.В. Пельтек // Інвестиції: практика та досвід. – 2010. – №19. – С. 97 – 102.
  18.  Пельтек Л.В. Методи оцінки регіональної промислової політики / Л.В. Пельтек // Економіка та держава. – 2010. – №12. – С. 91 – 94.
  19.  Пельтек Л.В. Оцінка ефективності приватно-державного партнерства при реалізації регіональної промислової політики [Електронний ресурс] / Л.В Пельтек // Державне управління: удосконалення та розвиток. – 2010. – №10. – Режим доступу до журналу: http: //www.dy.nayka.com.ua.
  20.  Пельтек Л.В. Формування антикризового потенціалу промислового сектора економіки регіону / Л.В. Пельтек // Інвестиції: практика та досвід. – 2010. – №20. – С. 74 – 78.
  21.  Пельтек Л.В. Формування єдиної науково-технічної політики як умова економічного зростання і розвитку промисловості регіонів / Л.В. Пельтек // Інвестиції: практика та досвід. – 2010. – №21. – С. 84 – 88.
  22.  Пельтек Л.В. Створення дієвого механізму антиінфляційного інвестиційного регулювання регіонального розвитку / Л.В. Пельтек // Інвестиції: практика та досвід. – 2010. – №22. – С. 94 – 98.
  23.  Пельтек Л.В. Деякі аспекти державного забезпечення  умов економічного зростання й розвитку промисловості регіонів / Л.В. Пельтек // Інвестиції: практика та досвід. – 2010. – №23. – С. 64 – 67.

Статті в інших виданнях:

  1.  Пельтек Л.В. Методологічні підходи до формування та реалізації інноваційного потенціалу підприємств / Л.В. Пельтек // Економіка:  проблеми теорії та практики. – 2008. – №243. – С. 654 – 662.
  2.  Пельтек Л.В. Державне управління інвестиційними процесами в Україні / Л.В. Пельтек // Прометей. – 2010. – №27. – С. 215 – 218.

Матеріали наукових конференцій:

  1.  Пельтек Л.В. Парадигма оцінки інвестиційної привабливості промислових регіонів / Л.В.Пельтек // Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні: матеріали Міжнар. наук.–практ. конф. 23–24 жовт. 2008 р., м. Київ: у 3 ч., Ч.3. / РВПС України НАН України. – К.: РВПС України НАН України, 2008. – С. 222 – 223.
  2.  Пельтек Л.В. Пріоритетні напрями формування та реалізації інвестиційної політики на промислових підприємствах / Л.В.Пельтек // Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. 23–24 жовт. 2008 р., м. Київ: у 3 ч. / РВПС України НАН України. – К.: РВПС України НАН України, 2008. – С. 364 – 367.
  3.  Пельтек Л.В. Формування та реалізація державної промислової політики / Л.В.Пельтек // Розвиток продуктивних сил України: від В.І. Вернадського до сьогодення: матеріали Міжнар. наук. конференції, 20 берез. 2009 р., м. Київ: 3 ч., Ч.3 / РВПС України НАН України. – К.: РВПС України НАН України, 2009. – С. 70 – 71.
  4.  Пельтек Л.В. Формування механізму державного регулювання взаємодії промислового бізнесу і основних інститутів ринкової інфраструктури / Л.В.Пельтек // Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування: матеріали наук.-практ. Конф. за міжнар. участю, 10 квіт. 2009 р. [за заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка, Т.В. Іванової]: у 2 ч. – К.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління. – Ч.2. – 2009. – С. 97 – 99.
  5.  Пельтек Л.В. Економічні умови реалізації промислової політики / Л.В.Пельтек // Фінансово–бюджетна політика в контексті соціального розвитку регіонів: тези Міжнар. наук.-практ. конф. 10–20 берез. 2009 р., м. Дніпропетровськ: у 2 т., Т. 1.– Дніпропетровськ, ДДФА, 2009. – С. 139 – 140.
  6.  Пельтек Л.В. Економічні умови реалізації промислової політики / Л.В.Пельтек // Проблеми  і перспективи інноваційного розвитку економіки України: тези Міжнар. наук.-практ. конф. 28–30 трав. 2009 р., м. Дніпропетровськ: у 2 т., Т.1. – Дніпропетровськ, НГУ, 2009. – С. 163 – 164.
  7.  Пельтек Л.В. Проблеми відтворення активної частини виробничих фондів промислових підприємств / Л.В. Пельтек  // Трансформаційні процеси в економіці держави та регіонів: тези Міжнар. наук.-практ. конф.,14–15 жовт. 2009 р., м. Запоріжжя: Т І. – Запоріжжя, ЗНУ, 2009. – С. 142 – 143.
  8.  Пельтек Л.В. Амортизаційна політика як вектор трансформації інвестиційних процесів в економіці / Л.В.Пельтек // Соціально-економічний розвиток України і регіонів: тези Міжнар. наук.-практ. конф., 19–20 листоп. 2009 р., м. Запоріжжя: Т І. – Запоріжжя, КПУ, 2009. – С. 174 – 176.
  9.  Пельтек Л.В. Державна політика у сфері використання земельних ресурсів України / Л.В.Пельтек // Проблеми формування та оцінки ефективності функціонування сучасних землегосподарських систем: матеріали Міжнар. наук. конф., 28 жовт. 2010 р., м. Київ / РВПС України НАН України. – К.: РВПС України НАН України, 2010. – С. 203 – 206.
  10.  Пельтек Л.В. Шляхи забезпечення формування і реалізації регіональної промислової політики / Л.В.Пельтек // матеріали Міжнар. наук. конф., 16 жовт. 2010 р., м. Одеса. – Одеса, ОДУ, 2010. – С. 19 – 20.
  11.  Пельтек Л.В. Напрями подолання кризових явищ у легкій промисловості України / Л.В.Пельтек // Розвиток легкої промисловості в Україні: матеріали Міжнар. наук. конф., 29 жовт. 2010 р., м. Київ. / РВПС України НАН України. – К.: РВПС України НАН України, 2010. – С. 67 – 68.
  12.  Пельтек Л.В. Перспективні механізми державного управління інвестиційним розвитком промисловості регіонів / Л.В.Пельтек // Инвестиционные приоритеты эпохи глобализации: влияние на национальную экономику и отдельный бизнес: тезисы Междунар. наук.-практ. конф., 7–8 жовт. 2010 р., м. Днепропетровск, в 2 т.; Т. 1. – Днепропетровск, ДНУ, 2010. – С. 163 – 164.

АНОТАЦІЇ

Антонова Л.В. Розвиток регіональної промислової політики  держави  в ринкових умовах . – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління. – Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України. – Київ, 2010.

Дисертацію присвячено науковому обґрунтуванню теоретичних і методологічних засад та розробці практичних рекомендацій з удосконалення регіональної промислової політики держави в ринкових умовах.  Узагальнено теоретичні підходи до формування та реалізації регіональної промислової політики держави в ринкових умовах і визначена її сутність. Досліджено світовий досвід формування та реалізації регіональної промислової політики держави. Обґрунтовані методологічні підходи до стратегічного розвитку регіональної промислової політики держави, забезпечення її комплексної  реалізації. Проаналізовано існуючу практику реалізації регіональної промислової політики держави та стан державного регулювання розвитку промисловості. Розроблено рекомендації з формування організаційно-економічного механізму системи управління регіональною промисловою політикою держави. Удосконалено методичні підходи до впровадження приватно-державного партнерства при реалізації регіональної промислової політики держави. Розроблено критерії оцінювання ефективності приватно-державного партнерства при впровадженні проектів і програм розвитку промисловості регіону. Розроблені методологічні підходи до антикризової стратегії розвитку промисловості регіону та організаційно-інформаційного забезпечення її реалізації.

Ключові слова: регіональна промислова політика держави, розвиток промисловості регіону, державне регулювання,  приватно-державне партнерство, антикризовий потенціал промислового сектора економіки регіону.

Антонова Л.В. Развитие региональной промышленной политики государства в рыночных условиях. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора наук по государственному управлению по специальности 25.00.02 – механизмы государственного управления. – Совет по изучению производительных сил Украины НАН Украины. – Киев, 2010.

Диссертация посвящена научному обоснованию теоретических и методологических основ и разработке практических рекомендаций по совершенствованию региональной промышленной политики государства. Выявлена сущность региональной промышленной политики государства на современном этапе развития экономики Украины. Значительное  внимание уделено рассмотрению зарубежного опыта  проблем управления развитием  промышленности регионов и идентификации специфики региональной промышленной политики Украины. Рассмотрены подходы к формированию целей региональной промышленной политики государства. На основе структуризации проблемы целеполагания региональной промышленной политики государства предложен инструментарий реализации региональной промышленной политики государства с использованием организационно-економического механизма, включающего планирование и прогнозирование, правовое, организационное и прочие виды обеспечения, но  при формировании и реализации региональной промышленной политики государства в большинстве регионов Украины.

Проанализирована существующая практика реализации региональной промышленной политики государства и состояние государственного регулирования развития промышленности. Разработаны рекомендации по формированию организационно-экономического механизма системы управления региональной промышленной политикой государства. Усовершенствованы механизмы реализации региональной промышленной политики государства путем определения элементов целевой, функциональной и обеспечивающей подсистем государственной региональной промышленной политики.

Определена последовательность выполнения стратегического анализа управления региональной промышленной политики государства с учетом роли региона в «портфеле» государства, отраслевых приоритетов и особенностей инфраструктуры. Разработаны методические рекомендации по использованию метода национального ромба, способствующего определению детерминант выбора направлений развития региональной промышленной политики государства. Предложена последовательность процесса управления  региональной промышленной политики государства, которая состоит из таких этапов: уточнение содержания фаз оценки потенциала региона,  планирование, реализация и контроль. Проведена детализация методов и инструментов документарного обеспечения  процедур контроля над реализацией региональной промышленной политики государства.

Исследовано понятие частно-государственного партнерства, а так же условия его использования при реализации региональных проектов и программ. Определены механизмы обеспечения притока частных инвестиций  в социально-экономические  проекты  и программы  с привлечением структур  построенных по принципу частно-государственного партнерства. Установлены критерии классификации и виды форм частно-государственного партнерства, сформирована система его принципов. Разработан алгоритм принятия решения о целесообразности использования механизмов частно-государственного партнерства, критерии оценивания его эффективности при реализации проектов и программ развития промышленности региона. Предложена технология  выбора формы частно-государственного партнерства, которая позволяет отдать предпочтение наиболее эффективной конфигурации взаимодействия  при реализации региональных программ развития.

Выделены особенности формирования и составляющие антикризисного потенциала промышленного сектора экономики региона. Обоснованы организационно-экономические предпосылки преодоления воздействия глобального экономического кризиса на промышленный сектор экономики региона. Усовершенствованы методологические подходы к разработке антикризисной стратегии развития промышленности региона. Предложена модель антикризисных механизмов промышленного сектора экономики региона, которая задает инновационный вектор развития региональной экономической системе, обеспечивает преодоление экономического кризиса в промышленности и достижения устойчивого развития через внедрение новых технологий и обновления экономики.

Ключевые слова: региональная промышленная политика государства, развитие промышленности региона, государственное регулирование,  частно-государственное партнерство, антикризисный потенциал промышленного сектора экономики региона.

Antonova L.V. Development of regional industrial policy in market conditions. – Manuscript.

Dissertation for competing a scientific degree of the Doctor of Sciences of Public Administration, specialty 25.00.02 – mechanisms of public administration. – Council for Productive Forces of the National Academy of Sciences of Ukraine. – Kyiv, 2010.

The dissertation is devoted to scientific substantiation of theoretical and methodological basis and development of practical recommendations to improve the regional industrial policy in market conditions. Theoretical approaches to formulation and implementation of regional industrial policy in market conditions, and its essence. The world of experience and realization of regional industrial policy. The methodological approaches to the strategic development of regional industrial policy, ensuring its comprehensive implementation. The existing practice of regional industrial policy and state government regulation of industry. Developed recommendations for organizational and economic mechanism of management of regional industrial policy. Methods of implementing public-private partnership in the implementation of regional industrial policy. The criteria of evaluating the effectiveness of private-public partnership in the implementation of projects and programs of the regional industry. Methodological approaches to anti-crisis strategy of regional industry, organizational and information support its implementation.

Key words: regional industrial policy of the state, development of regional industry, government regulation, public-private partnership, the anti-crisis potential of the industrial economy of the region.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

8524. Основи сімейного та житлового права України 143 KB
  Тема 8. Основи сімейного та житлового права України Мета заняття.Ознайомити студентів із основами сімейного законодавства, порядком укладання та розірвання шлюбу, особистими та майновими правами подружжя, взаємними правами та обов’язками ...
8525. Політичний режим. Політичний устрій 34.5 KB
  Тема уроку. Політичний режим. Політичний устрій. Мета уроку. Мета: Навчити ліцеїстів основних поняттям теорії держави та влади розвивати вміння висловлювати власне ставлення до проблеми виховувати почуття правової свідомості. Обладнання: Дошка, пі...
8526. Україна у складі Росії та Австро-Угорщини. Економічне становище 28.54 KB
  Україна у складі Росії та Австро-Угорщини. Економічне становище. Мета уроку: Визначити особливості розвитку промисловості в Наддніпрянській та Західній Україні порівняти, як відбувався розвиток сільського господарства на українських землях у складі...
8527. Вступ. Зміст, завдання, структура курсу новітня історія України в 10 класі 49 KB
  Вступ. Зміст, завдання, структура курсу новітня історія України в 10 класі. Мета: Визначити, який період історії України вивчатиметься цього навчального року пояснити якою була територія і населення України на початку ХХ століття ознайомити учнів ...
8528. Цінності та перспективи християнської моралі 20.98 KB
  Тема уроку: Цінності та перспективи християнської моралі (11-кл.) Мета уроку: Н: Ознайомити учнів з основними поняттями мораль, християнська мораль, визначити їхню важливість та перспективи в сучасному світі Р: Сприяти розвитку пізнавального інтере...
8529. Державний лад. Форми правління. Урок 53.61 KB
  Тема уроку. Державний лад. Форми правління. Мета уроку: ознайомити учнів з основними аспектами питання про державний лад та форми правління розвивати в учнів здатність застосовувати отримані знання на практиці виховувати в ліцеїстів...
8530. Початок Української революції. Утворення Центральної Ради 58 KB
  Початок Української революції. Утворення Центральної Ради. Мета: зясувати причини, мету, програму діяльності Центральної ради, розглянути перший етап Української революції та його особливості, розвивати навички аналізу історичних фактів, вмін...
8532. Философия науки неопозитивизма: основные концепции 23.06 KB
  Философия науки неопозитивизма: основные концепции Третий этап позитивизма: неопозитивизм. (40-е гг. 20 в.) Основные представители: Шлик, Нейрат, Карнар, Айер. Главная задача философии неопозитивизма - это анализ языка науки, поэтому этот этап ...