64324

Оптимізація владно-управлінських відносин в умовах реформування політичної системи в Україні

Автореферат

Политология и государственное регулирование

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена потребою комплексного аналізу та пошуку механізмів вирішення однієї з важливих проблем вітчизняної теорії й практики державного управління – оптимізації та раціоналізації системи...

Украинкский

2014-07-04

164 KB

1 чел.

PAGE  2

Національна академія державного управління

при Президентові України

УДК 329:352.07:364.467

Бондаренко Ігор Самійлович

оптимізація владно-управлінських відносин в умовах реформування політичної системи в Україні

25.00.02 – механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Київ – 2010


Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник –           

доктор філософських наук, професор

Ребкало Валерій Андрійович,

Національна академія державного управління

при Президентові України,

завідувач кафедри державної політики та управління політичними процесами.

Офіційні опоненти:

доктор наук з державного управління, старший науковий співробітник,

КАЛЬНИШ Юрій Григорович,

Національний інститут стратегічних досліджень,

завідувач відділу стратегії розвитку громадянського суспільства та протидії корупції;

кандидат наук з державного управління

ЛАШКІНА Марія Григорівна,

Апарат Верховної Ради України,

помічник-консультант Народного депутата України

Захист відбудеться 22 червня 2010 року о 16 год на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.02 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий 20 травня 2010 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради                                           Ю.Ф. Дехтяренко


ЗАгальна характеристика роботи

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена потребою комплексного аналізу та пошуку механізмів вирішення однієї з важливих проблем вітчизняної теорії й практики державного управління – оптимізації та раціоналізації системи владно-управлінських відносин державного управління всіх рівнів в умовах активного державотворчого та реформаційного процесу, а також визначення нових, ефективних механізмів взаємодії українського суспільства і держави. Подальший розвиток демократії, становлення правової держави, визрівання громадянського суспільства в Україні потребують глибокого наукового осмислення тих політичних процесів, на основі яких відбуваються ці зміни і які вимагають докорінної трансформації політичної системи.

Система органів влади та державного управління представляє собою складну спеціалізовану ієрархію, яка має такі позитивні риси як можливість забезпечення високого рівня захисту, планування матеріального виробництва, концентрації сил на розв’язання інших питань організації колективної поведінки людей та тощо. Серед негативних сторін, головною із яких є “підкорювальна” властивість – коли люди, які створили піраміду влади, перетворюються лише в “ланцюги” з примітивними функціями, що створює сприятливі умови, якщо не прийняті спеціальні заходи захисту, для мимовільного процесу авторитаризації, отримання влади однією особою або групою осіб, які зійшли на вершину владної піраміди. Особливу актуальність дана проблема набуває в умовах реформування політичної системи.

Подібна характеристика відноситься й до процесів інституалізації системи державно-владних відносин в Україні, які, з одного боку, призвели до створення демократичних інститутів в сфері владно-управлінської діяльності, але, з іншого боку, ці інститути потребують подальшої модернізації, оскільки далеко не повною мірою відповідають демократичним принципам, несуть в собі багато елементів авторитаризму і значний конфліктний потенціал, пов`язаний з відсутністю належного балансу у взаємовідносинах між різними владно-управлінськими структурами та відлагодженої системи стримувань і противаг.

Отже, актуальність даної теми полягає в необхідності проведення ґрунтовного і в той же час критичного аналізу досягнутих здобутків в процесі демократичної трансформації інститутів владно-управлінської діяльності в Україні та пошуку шляхів й механізмів надання цьому процесові динаміки та нових якісних ознак, які б відповідали новітнім критеріям демократичності владно-управлінських інститутів. Все це дозволяє стверджувати, що проблема демократичного реформування як політичної системи України в цілому, так і її найважливішої сфери владно-управлінських відносин, залишається актуальною як в теоретичному, так і практичному сенсі.

Останнім часом зазначені проблеми постійно знаходяться в центрі уваги зарубіжних та вітчизняних дослідників. Значний внесок у дослідженні владно-управлінських відносин зробили такі вчені, як В.Б.Авер’янов, А.Авторханов, Ш.Андраш, Г.В.Атаманчук, О.О.Бандурка, І.О.Воронов, М.І.Гаврилов, М.Ф.Головатий, В.П.Горбатенко, А.Н. Данілов, А,А,Дегтярев, А.А.Коваленко, І.О.Кресіна, Д.Г.Ледяєв, Н.Р.Нижник, Є.Перегуда, М.Селівон, В.В.Цвєтков та ін. Активно розробляється дана проблематика вченими Національної академії державного управління при Президентові України, зокрема, В.Д.Бакуменко, О.Л.Валевським, І.А.Грицяком, Ю.Г.Кальнишем, В.М.Князєвим, М.М.Логуновою, В.А.Ребкало, Ю.П.Сурміним, С.О.Телешуном, В.В.Токовенко, В.А.Шаховим, Л.Є.Шкляром. У працях названих вчених ґрунтовно досліджені проблеми демократичної трансформації політичних систем суспільства, проаналізовані окремі аспекти владно-управлінських відносин – проблеми розподілу державної влади, взаємозв`язку і взаємодії різних владних структур, влади і управління тощо.

Високо оцінюючи теоретичні здобутки зарубіжних і вітчизняних вчених в дослідженні даної проблеми слід все ж зауважити, що основна увага більшості авторів при цьому зосереджувалась або на проблемах трансформації політичної системи України в цілому, або на характеристиці трансформації окремих політичних інститутів, таких як політичні партії або, скажемо, інститут президентства. Що ж стосується питання демократичної інституалізації системи владно-управлінських відносин і, особливо, її подальшої модернізації в сучасних умовах, то воно, на наш погляд, поки не знайшло свого адекватного висвітлення в науковій літературі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою наукового плану діяльності кафедри державної політики та управління політичними процесами Національної академії державного управління при Президентові України та пов’язана з виконанням комплексного наукового проекту “Державне управління та місцеве самоврядування” (номер державної реєстрації 0200U0041030). У рамках даного комплексного проекту в межах планових тем НДР: “Державне управління в умовах політичної реформи: шляхи формування дієвої системи стримувань і противаг” (номер державної реєстрації 0107U005907) автором обґрунтовані основні напрями та механізми оптимізації владно-управлінських відносин у процесі суспільних перетворень в умовах політичної реформи в Україні, та теми НДР “Концептуальні засади взаємодії політики та управління” (номер державної реєстрації 0108U002012) автором розкрито сутність владно-управлінських відносин та їх структурно-функціональний зріз в структурі державного управління.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є науково-теоретичне обґрунтуванні напрямів та державно-управлінських механізмів оптимізації владно-управлінських відносин в умовах активного державотворчого та реформаційного процесу політичної системи в Україні.

Відповідно до зазначеної мети поставлені такі завдання:

  •  проаналізувати на основі системного підходу та порівняльно-історичного методу сучасний стан наукової розробки вітчизняними та зарубіжними дослідниками проблем взаємодії управління та влади в суспільному житті;
  •  розкрити сутність владно-управлінських відносин та їх структурно-функціональний зріз в організаційній структурі державного управління;
  •  узагальнити позитивний досвід становлення та реалізації владно-управлінських відносин в країнах розвиненої демократії й постсоціалістичних держав Європи і визначити напрями впровадження такого досвіду в Україні;
  •  дослідити історичні засади, тенденції та особливості процесу формування структурної інституціоналізації органів державної влади та управління в умовах реформування політичної системи України;
  •  визначити та обґрунтувати основні напрями та механізми оптимізації владно-управлінських відносин в процесі суспільних та державних перетворень в контексті політичних змін в Україні.

Об’єкт дослідження – владно-управлінські відносини в процесі суспільних та державних перетворень.

Предмет дослідження – особливості, напрямки, та механізми оптимізації владно-управлінських відносин в умовах політичної трансформації в Україні.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що вдосконалення владно-управлінських відносин виступає дієвим чинником реформування політичної системи, формування нової моделі державного управління, насамперед через раціональне використання ресурсів влади та ефективний розподіл владних повноважень і відповідальності, що, у свою чергу, сприятиме розвитку демократії, розбудові громадянського суспільства та реального здійснення результативної державної політики в Україні.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження склали фундаментальні положення політичної теорії та науки державного управління. З метою розв’язання поставлених у дослідженні завдань було застосовано комплексний системний підхід, який дав змогу використати в процесі аналізу різноманітні наукові напрацювання вітчизняних і зарубіжних дослідників з питань сучасних світових тенденцій реформування владно-управлінських відносин та структурно-функціональних елементів їх реалізації, аналітичні матеріали та статистичні дані, законодавчі акти Верховної Ради України, нормативні документи Кабінету Міністрів України, інші нормативно-правові акти та інші офіційні документи, що врегульовують важливі аспекти державного управління досліджуваної проблеми, а також власний досвід та спостереження дисертанта за перебігом формування та розвитку владно-управлінських процесів.

У роботі застосовувалися такі теоретичні та емпіричні методи наукового пізнання. Теоретико-концептуальний та структурно-функціональний методи, що сприяли вивченню проблем взаємодії управління і влади та системи взаємозв'язків владно-управлінських відносин в організаційній структурі державного управління як структурно розчленованої цілісності, де кожен елемент має чітко визначене функціональне призначення. Метод порівняльного аналізу (порівняльний та історико-порівняльний аналіз) дав можливість в результаті встановлення схожості шляхів формування владно-управлінських відносин в зарубіжних країнах виявити спільні, особливі та специфічні об’єктивні закономірності цього процесу та віднайти стратегічні шляхи впровадження їх в Україні. Застосування історичного методу дозволило дослідити стан структурної інституціоналізації органів державної влади та управління в процесі державної розбудови України та причин які ускладнюють процеси демократизації системи державного управління. Для обґрунтування тенденцій, умов та особливостей подальшого розвитку та оптимізації владно-управлінських відносин в процесі суспільних та державних перетворень в Україні використаний системний підхід та методологічні вимоги розбудови цілеспрямованих систем.

Наукова новизна одержаних результатів дисертації полягає в тому, що вперше в науці державного управління запропоновано авторській підхід щодо наукового обґрунтування особливостей становлення, напрямів й механізмів оптимізації владно-управлінських відносин в умовах реформування політичної системи України, а також сформульовано низку положень, узагальнень, висновків і пропозицій, що становлять наукову новизну й полягають у тому, що в дисертації:

уперше:

  •  системно проведено розмежування понять “влада” й “управління”, що розкриває природу формування системи державного управління. На основі цього у вітчизняний науковий обіг введено концептуальне положення, що влада не є власне органом чи суб’єктом управління, а означає лише володіння легітимним правом, переданим народом як єдиним джерелом влади, приймати управлінські рішення та закони і здійснювати цілеспрямований управлінський вплив;
  •  установлено та обґрунтовано комплекс системних властивостей, особливостей та механізмів владно-управлінських відносин і дано їх авторське визначення як сукупності активної соціальної позиції (інтересів) соціальних суб’єктів щодо розподілу повноважень, організації та права контролю за діями органів управління і посадових осіб в умовах існуючих правових, законодавчих, організаційних та етичних норм і механізмів регулювання. Доведено, що власне на основі владно-управлінських відносин, а саме делегування одним із учасників права контролю над своїми діями іншому, побудоване демократичне функціонування організації і безпосередньо торкається будь-якої організаційно-управлінської діяльності;

удосконалено:

  •  підходи в дослідженні змістовно-функціональних характеристик народовладдя. Показано, що народ через процеси виборів до органів влади контролює розподіл управлінських повноважень тим самим забезпечує гарантію від спроб узурпації системи управління тою чи іншою структурою або особистістю. Для того щоб участь громадян в реалізації цілей державного управління була усвідомлена й активна, потрібна народна довіра основана на відповідальності та реальній узгодженості дій органів влади з потребами і інтересами людей;
  •  методичні підходи щодо визначення залежності ефективності державного управління від існуючих в суспільстві різноманітних інтересів і цілей. Доведено, що стабільність, ефективність та розвиток визначається не лише організаційними зусиллями апарату управління, а й наявної суспільною волею, довірою та підтримкою;
  •  теоретико-методологічні засади механізмів оптимізації владно-управлінських відносин, яка має супроводжуватися розв’язанням проблем контролю за управлінською діяльністю органів державної влади, відношенням управлінців з громадськістю та вищими й нижчими рівнями органів управління, а також процесами оптимізації співвідношення централізації і децентралізації в публічному управлінні

дістали подальшого розвитку:

  •  теоретичні засади дослідження еволюції і основних чинників формування інститутів владно-управлінських відносин в процесі суспільних та державних перетворень в контексті реформування політичної системи в Україні;
  •  концептуальні основи визначення й обґрунтування напрямів та механізмів оптимізації владно-управлінських відносин, зокрема авторський внесок у розвиток цих засад розкривається, через реформування адміністративного та адміністративно-територіального устрою, регіонального та місцевого самоврядування, в контексті формування автономних, незалежних суб’єктів владно-управлінських відносин, з чітко вираженим інтересом щодо впливу та контролю за розподілом повноважень і діяльності органів влади й управління. Це стосується перш за все економічно незалежних громадян та їх об’єднань і відносно автономних органів місцевого самоврядування;
  •  підходи щодо дослідження залежності владно-управлінської системи від результату сукупної причинно-наслідкової взаємодії соціальних суб’єктів та державних і політичних інститутів. Доведено, що оптимізація владно-управлінських відносин можлива в контексті проведення цілого комплексу реформ спрямованих на вдосконалення політичної системи та забезпечення формування політично активних громадян та їх об’єднань.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені та апробовані автором механізми державного управління щодо удосконалення діяльності владно-управлінських інститутів в процесі реформування політичної системи в Україні, а також авторський внесок у формуванні концептуальних засад в обґрунтування напрямів та механізмів оптимізації владно-управлінських відносин мають усі підстави бути широко впроваджені в практичну діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування.

Результати дисертаційного дослідження були враховані Департаментом конституційного та адміністративного права Міністерства юстиції при підготовці проекту Закону “Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади” (далі – Законопроект), поданого до Кабінету Міністрів (лист від 10 липня 2009 року № 8143-0-4-09-18; повторне подання – лист від 10 вересня 2009 року № 8143-1-4-09-18). Зокрема, йдеться про пропозиції Бондаренка І.С. щодо законодавчого удосконалення механізмів взаємодії міністерств та інших центральних органів виконавчої влади із органами державної влади, органами місцевого самоврядування та громадськістю (Розділ IV Законопроекту).

Матеріали дисертаційного дослідження впроваджено в навчальний процес кафедри державної політики та управління політичними процесами Національної академії державного управління при Президентові України (Акт впровадження від 2 вересня 2009 року № 1), зокрема використано при доопрацюванні й удосконаленні навчальної програми дисципліни “Політичні інститути та процеси”.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційної роботи були апробовані автором на п’яти науково-практичних конференціях - за міжнародною участю: “Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення” (м. Київ, 31 травня 2005 р.), “Проблеми трансформації системи держаного управління в умовах політичної реформи в Україні” (31 травня 2006 р., Київ), “Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування” (Київ, 31 травня 2008 р.), “Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід” (Київ, 30 травня 2008 р.), “Демократичне врядування: наука, освіта, практика” (Київ, 29 травня 2009 р.). Основні положення і висновки дисертаційного дослідження були обговорені на засіданні кафедри державної політики та управління політичними процесами, дістали позитивну експертну оцінку міжкафедрального методологічного семінару в НАДУ (24 вересня 2009 р.).

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження відображені автором у 12 наукових працях, із них 7 – статті у затверджених ВАК України фахових виданнях з державного управління і п’яти публікаціях у матеріалах конференцій.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 207 сторінок, із них основний текст – 170 сторінок. Робота містить 1 рисунок та 1 таблицю. Список використаних літературних джерел налічує 278 найменувань (у тому числі 23 англійською мовою).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет та гіпотезу дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення, наведено дані щодо їх упровадження й апробації.

У першому розділі “Владно-управлінські відносини як об’єкт наукового дослідження” проведено системний огляд основних наукових джерел щодо визначення основних понять, системних та структурно-функціональних зв’язків між складовими владно-управлінських відносин, обґрунтування шляхів та механізмів їх функціонування, удосконалення та розвитку в Україні та обґрунтовується вибір напрямів дослідження.

Логіка дослідження автора виходить із руху від абстрактного до конкретного, від вихідних понять (субстанцій) державного управління до конкретних владно-управлінських дій і взаємодій. Перший, так званий субстанціональний аспект, логічно дає можливість розкрити ”об’єктивовані” та ”репродуктивні” характеристики державно-управлінської субстанції, починаючи з визначення базових категорій ”влада”, ”політична влада”, ”державна влада”, ”управління”, ”державне управління” та відокремлення владно-управлінських відносин в автономну сферу активності й особливий тип спілкування та діяльності. Наступний, активістський аспект, відображає владно-управлінську рефлексію соціальної діяльності суб’єктів, яка акумулюється у свідомості, ролях та організаціях суспільства, групи чи індивіда.

Значний внесок у дослідженні владно-управлінських відносин зробили такі вчені, як В.Б.Авер’янов, Г.В.Атаманчук, В.Д.Бакуменко, М.І.Гаврилов, А.О.Дехтярев, А.А.Коваленко, І.О.Кресіна, В.А.Шахов, Р.М.Молибога, В.І.Надолішній, Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенський, В.А.Ребкало, Ю.П.Сурмін, С.О.Телешун, В.В.Токовенко, В.В.Цвєтков, Л.Є.Шкляр та ін. Однак, незважаючи на відповідне усвідомлення місця й ролі владних та владно-управлінських відносин в системі державного управління подальше їх дослідження відбувається на теоретико-методологічній базі політології та особливої галузі науки кратології (від грецьк. kratos – влада і logos – слово, поняття, вчення) як сукупності філософських, політологічних, соціологічних, правових та інших знань про владу. Саме це, на думку автора, виступає основною причиною недооцінки владно-управлінських відносин в системі державного управління та неузгодженості в трактуванні понять “влада” й “управління”. Адже часто фахівці, оперуючи поняттями “сила”, “управління”, “влада” чи “примус”, не завжди трактують їх адекватно, а інколи навіть ототожнюють їх.

Для розмежування зазначених понять автор узагальнюючи існуючи в науковій літературі підходи виходить із відомої посилки, що, управління є особливим видом суспільної діяльності, яке виникає з потреб самого суспільства і супроводжує всю його історію розвитку, набуваючи іманентним потребам відповідного змісту, форми та методу. Суть цієї діяльності полягає в тому, щоб за допомогою цілеспрямованих впливів направляти функціонування і розвиток того або іншого об'єкта відповідно до програми, заданої керуючим суб'єктом, не допускаючи істотних відхилень від неї, або, навпаки, забезпечувати, зміну його стану, положення та параметрів. Тобто, кожна соціальна спільність організує свою діяльність за допомогою управлінської системи, яка включає підпорядкування, розпорядження та контроль.

Важливою проблемою розуміння сутності управління є питання визначення об'єкта і суб'єкта управління, адже ці поняття в суспільних системах є відносними, і кожен суб'єкт управління є одночасно його об'єктом, і навпаки. Натомість для визначення суб'єкта і об'єкта необхідно віднайти підставу.

Якщо в колективах особистісного характеру управління (керівника, лідера, батьків у сім’ї, старійшини в племені і т.ін.) здійснюється на підставі їх авторитету та поваги, в приватних – на основі узгоджених спільних інтересів, а в громадських – на основі єдиної спільної волі щодо розв’язання певних громадських задач, то в територіальних публічних колективах, на думку автора, управління здійснюється на основі публічної влади.

Автор вважає, що поняття “влада” слід розглядати як соціальне явище, що виражає право суспільної спільноти зосереджувати управлінсько-розпорядчі повноваження у відповідних органах і завдяки їх діяльності досягати (насамперед, в організаційному плані) визначеного рівня упорядкованості і цілеспрямованості існування та розвитку керованого об'єкта. Структура влади або розподіл влади фактично означає розподіл саме такого права.

За таких обставин влада як особливий тип взаємовідносин між соціальними суб'єктами надає домінуючу роль наступним повноваженням суб'єктів управління:

  •  впливати на підвладних індивідів, спільноти, нав'язувати їм свою волю, визначати форми, засоби й напрямки діяльності та поведінки інших людей, соціальних груп або ж суспільства;
    •  визначати та використовувати відповідні форми і засоби реалізації управлінських дій за допомогою авторитету, права, заохочення, примусу у різноманітних формах – від соціально доцільного в разі потреби й обумовленого відповідними етичними та правовими нормами;
    •  визначати зміст і форми соціальної субординації між членами суспільства (абсолютного панування і підкорення чи взаємодії владних структур з підвладними на основі демократичних, конституційних або моральних норм, традицій тощо).

Звідси, автор визначає владно-управлінські відносини як сукупність активної соціальної позиції (інтересів) соціальних суб’єктів щодо розподілу повноважень, організації та права контролю за діями органів управління та посадових осіб в умовах існуючих правових, законодавчих, організаційних та етичних норм і механізмів регулювання. В такому аспекті, цілком справедливим є твердження, що на основі владних відносин, а саме делегування одним із учасників права контролю над своїми діями іншому, побудоване функціонування будь-якої організації і безпосередньо торкається будь-якої організаційно-управлінської діяльності.

Спираючись на теоретико-методологічні напрацювання наукових попередників (Р.Арон, А.Дехтярев) автор виділяє загальні компоненти структури владно-управлінських відносин у межах державного управління: 1) суб’єкти (інститути, організації, групи, посадовці); 2) цінності та норми; 3) засоби (інструментально-інституційні) та 4) ресурси. Взаємодія між ними й складає усю палітру відносин, які в українській мові відображенні поняттями “планування” та “підкорення”, “воля” та “сила”, “контроль” та “розподілення”, “управління” та “тиск”, “владарювання” та “вплив”.

У розділі також зазначається, що реалізація владно-управлінських відносин має здійснюватися у відповідності з чітко визначеними в конституції та інших правових актах “правилами гри”, дотримуватися яких мають не лише підвладні, а й власне органи управління. Такі властивості виражає поняття легітимації влади (від лат. legitimus – законний) – це визнання або підтвердження законності чиїхось прав, повноважень, рішень; це згода громадян з правом одних впливати на інших.

У висновках до розділу узагальнюються результати аналізу джерельної бази дисертаційної роботи та визначаються напрями вирішення проблем, що потребують наукового дослідження.

У другому розділі“Моделі реалізації владно-управлінських відносин в Росії та країнах Європейського Союзу” – узагальнюється позитивний досвід функціонування системи державного управління та влади, а також владно-управлінських механізмів взаємодії та відповідальності органів державної влади в зарубіжних країнах. Автор розкриває організаційно-інституціональний аспект, пов’язаний з формами організації структурних інститутів владно-управлінських відносин, які утворюють свого роду інституціональний ”каркас”, стійку та несучу конструкцію стабільності і порядку в суспільстві та функціонально-динамічний аспект, який дає можливість розкрити власне проблеми динаміки владно-управлінського процесу та механізми розвитку, змін й оптимізації владно-управлінських відносин.

У межах даного розділу встановлено, що в цілому, вивчення досвіду розвитку зарубіжних країнах актуалізує проблему визначення національних інтересів в усіх сферах: організації державного управління, технології прийняття державно-управлінських рішень, інституціональної організації державного управління на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях і зокрема розвитку владно-управлінських відносин. Водночас, автор підтримує думку С.Озірської та Ю.Полянського, що врахування досвіду європейських країн означає не механічне перенесення положень іноземних законів, а актуалізує доцільність використання деяких апробованих стандартів для вирішення конкретних питань функціонування та розвитку суспільних інститутів.

Справа в тому, що в країнах сталої сучасної демократії формальні і неформальні інститути доповнюють один одного. У “нових демократіях” неформальні інститути спотворюють і витісняють формальні правила і процедури. Подібне заміщення можливе “зверху” і “знизу”. Зокрема, іноді трапляється так, що виконавча влада, обрана демократичним шляхом, починає розширювати “зверху” свої прерогативи за рахунок конституційного поділу влади. З іншого боку, слабке громадянське суспільство з порівняно невеликим “соціальним капіталом”, але високим потенціалом насильства, взаємною недовірою і широким поширенням корупції і традицій клієнтелізму починає “знизу” зневажати інституціональними правилами, тим самим позбавляє функціонального призначення формальні інститути, використовуючи їх у приватних інтересах. Тобто, у перехідних суспільствах нерідко відбувається витіснення формальних інститутів неформальними. Така деформація політичних відносин і інститутів виникає, як правило, унаслідок сполучення двох факторів: авторитарної спадщини неформальних практик і акумуляції економічних і політичних проблем поставторитарної системи.

Тому як вважає автор, важливою проблемою в процесі вивчення досвіду інших країн щодо дії такого складного конституційного механізму як система владно-управлінських відносин і можливості впровадження його в Україні полягає у виборі “точки входу”. У нашому контексті це розуміється як процес утворення специфічного набору соціальних норм і правил, що задають контекст людського співіснування і взаємодії. Сукупність цих правил ефективно зв'язує поводження і державних акторів, і учасників громадянського суспільства, наближає реальність до певних очікувань, одночасно розвиваючи “силу дії”. Тобто, дослідження має бути спрямоване не тільки на сучасний сталий стан системи відносин, а на аналіз їх становлення та розвитку.

Такі ідеї по формуванню механізмів реалізації владно-управлінських відносин виражалися в філософських, соціологічних, державно-управлінських, правових та політологічних теоріях. У цьому контексті в даному розділі проаналізовано наукові доробки мислителів Давньої Греції, Римської імперії, епохи Середньовіччя, Відродження та Нової Доби. Як свідчить проведений автором порівняльний аналіз, найбільший вплив на формування сталої системи державного управління країн Західної Європи та сучасні теоретичні розробки справили дослідження Т.Гобса, Дж.Локка, Б.Спінози, Д.Дідро, Ж.Ж.Руссо, Ш.Л.Монтеск’є та ін. Саме вони одні з перших прагнули розв’язати в теоретичному плані задачу обмеження влади та мінізувати зловживання її повноваженнями. З цією метою вони зверталися до ідей природного права і договірного походження держави.

В розділі також зазначається, що сталою основою взаємовідносин між громадянином, суспільством та державою в демократичних країнах виступає механізм солідарної відповідальності законодавчої та виконавчої гілок влади за розробку державної політики, формування уряду та його діяльність. Даний механізм побудований на зв’язках між виконавчою гілкою влади і законодавчим органом за допомогою програмних дій політичних партій. Це досягається завдяки тому, що в більшості своїй глави виконавчої гілки влади є лідерами політичних партій і призначаються парламентами, в яких ці партії представлені.

В той же час в даному дослідженні стверджується, що реалізація владно-управлінських відносин в європейських країнах залежить не лише від конкретної ситуації, але й специфіки всього контексту суспільних відносин, особливостей як внутрішнього середовища народовладдя, так і зовнішнього. Адже спосіб здійснення влади ґрунтується на взаємодії як суб'єкта так і об'єкта. Як механізм інтеграції суспільства, влада створюється не лише за допомогою правової регламентації діяльності політиків, але й за морально-аксіологічними регулятивами, що входять в систему політичних цінностей громадянського суспільства. Зокрема, на думку автора, важливою складовою частиною системи владно-управлінських відносин яка й виступає “точкою входу” до її оптимізації в Україні є механізм громадської активністі. Вона є невід’ємним елементом демократичного урядування, невіддільним від таких атрибутів, як узгодження інтересів різних соціальних груп, підзвітність (відповідальність політичних керівників перед некерівниками), правління більшості, рівність та народний суверенітет. Тому функціональне призначення механізму громадської активності полягає насамперед у наділенні громадян можливостями стати суб’єктами процесу функціонування системи владно-управлінських відносин.

В розділі також зазначається, що якщо модель, характерну у цьому змісті для Заходу, можна назвати автономним управлінням і більшою мірою залежним від народної волі, то для Росії у загальному вигляді характерна інша управлінська ситуація, інший об'єкт управління й інша культура. Конкретні управлінські дії відбуваються на тлі рішення великомасштабних задач: захист від ворожих навал, організація життєдіяльності на великих просторах із суворою природою. Тому російський керівник змушений виступати не сам по собі (автономно), а від імені верховної влади, що у Росії мала характер самодержавства та усевладдя генсеків.

У третьому розділі – “Механізми вдосконалення владно-управлінських відносин в умовах політичної реформи в Україні” - досліджені історичні засади, тенденції та особливості процесу формування інститутів системи державної влади в Україні, вплив саморозвитку свідомості громадян як невід’ємного компонента владно-управлінських відносин, визначені й обгрунтувані основні умови, напрями та механізми їх оптимізації.

Спираючись на системний підхід в аналізі процесу інституціоналізації державного управління в Україні у розділі визначено, що одною із засад розбудови державної системи є створення гарантій того, щоб жоден з органів влади не виявився вільним з під контролю. Ця вимога потребує активного пошуку альтернативних підходів до створення нової моделі державного управління на етапі реформування політичної системи, адже за умови поспішного втілення в життя демократичних інститутів тенденція до нестабільності, яка внутрішньо присутня демократії, може привести до послідовного блокування різними коаліціями всіх програм перетворень, що пропонуються.

У розділі зазначається, що за роки незалежності в країні закладена міцна нормативна база для здійснення завдань демократизації, на основі якої вже здійснені доволі значні трансформаційні перетворення, пов’язані як з формуванням необхідних для закріплення демократичних завоювань економічних умов, так і з функціонуванням політичних інститутів. Але вони не були реалізовані в повному обсязі. За таких обставин важливим питанням демократичної трансформації державного управління є поглиблення структурної інституалізації владно-управлінських відносин.

Обґрунтовуючи необхідність і важливість інституціональної спроможності структурних механізмів владно-управлінських відносин автор показує їх: по-перше, як сукупність супідрядних дій носіїв владно-управлінських повноважень; по-друге, як взаємодію ланок й блоків інституційного механізму, які спрямовані на вироблення та реалізацію стратегічних й тактичних цілей і рішень; по-третє, як визначений владно-управлінський цикл, в якому відсутня жорстка послідовність функціональних фаз.

Основною причиною недостатньо ефективної інституціональної політики в Україні у багатьох випадках, на думку автора, виявилась задекларована оптимізація політичних інститутів і недостатня увага іншій складовій владно-управлінських відносин – забезпечення контролю за діяльністю вищих органів державної влади з боку суспільства. Дійсно рушійною силою трансформації владно-управлінських відносин властивих для громадянського суспільства, зазначається в даному розділі, має бути інтерес автономних структур щодо задоволення власних потреб, а політична еліта, яка усвідомила ідеал суспільної системи має формувати відповідно до змін політичної культури суспільства демократичні інститути і впроваджувати нові цінності в законодавстві в тому числі - конституції.

На жаль, аналіз, на основі соціологічних даних про ставлення людей до влади, свідчить про вияв недовіри основної маси людей до офіційних державних інститутів та прагнення до формування мереж переважно клієнтелістського характеру. За таких обставин цілком логічним є висновок автора, що основним напрямом державної політики мають бути заходи, спрямовані на формування суб'єкта демократичної орієнтації та ринкових відносин. Тобто, народ має позбавитися, перш за все, свого внутрішнього ворога, змінити ціннісні орієнтації від байдужості та патерналізму до свободи ліберального типу – свобода для всіх через повагу і захист чужої свободи як власної.

Зокрема, в розділі пропонується для того щоб народ став активним суб’єктом оптимізації владно-управлінських відносин в умовах реформування політичної системи в Україні патріотично налаштована політична еліта має послідовно завершити розпочаті адміністративну, конституційну, що стосується місцевого самоврядування, реформи і провести нові – судову, адміністративно-територіальну та ін. Але країні важливо проведення перш за все аграрної реформи. Вона має бути здійснена не з метою перерозподілу землі, а в контексті реалізації глобальної мети – реалізації дійсного народовладдя. Бо саме об’єктивний інтерес виробника змушує його виступати активним джерелом і споживачем управлінських послуг системи державного управління.

Таке реформування призведе, по-перше, до структурного зростання складності самої системи, і, по-друге, до зростання потреби членів суспільства в самоосвіті та самозабезпеченні. Взаємодія процесів автономізації громадських структур та інтеграція їх досвіду в суспільну практику, а також ідентифікація праці та поведінки громадян з інтересами суспільства - це саме ті механізми соціального регулювання, які на протязі всієї історії забезпечували поступальний розвиток людства і призвели до становлення держав загального (соціального) добробуту.

ВИСНОВКИ

На основі проведених досліджень у дисертаційній роботі розроблено наукові положення та отримано практичні результати, які  в сукупності вирішують важливе наукове завдання в галузі державного управління щодо оптимізації механізмів владно-управлінських відносин в умовах реформування політичної системи в Україні. Апробація одержаних результатів підтверджує гіпотезу та методологію, покладену в основу дослідження, а реалізовані мета й завдання дослідження дають можливість зробити наступні висновки й пропозиції.

1. Здійснений на основі системного підходу й порівняльно-історичного методу аналіз сучасного стану наукової розробки вітчизняними та зарубіжними дослідниками проблеми владно-управлінської взаємодії свідчить, що поняття “влада” є об’єктом дослідження політології та кратології, але такий підхід не дає відповіді на його співвідношення і взаємодію з поняттям “управління”. Дослідники, узагальнюючи вищезазначений зміст поняття “влада” трактують його як цілеспрямований влив одних суб'єктів по відношенню до інших із використанням різних засобів — примусу, права, авторитету. Близьким до терміну “влада” за такими характеристиками як соціальна природа, сутність, види в межах галузі науки “державне управління” є поняття “управління”. Основною ознакою останнього, як і влади, є цілеспрямований вплив на свідомість, поведінку та діяльність людей.

Обґрунтовано, якщо управління як суспільне явище само передбачає зовнішнє регулювання, тобто примус, то в контексті взаємовідношення таких понять як “управління” і “влада”, на нашу думку, правильніше буде говорити про владу як право яке воно дає відповідним суб’єктам на управлінський вплив.

Аналіз наукових джерел щодо взаємодії управління та влади в системі державного управління засвідчив, що її з’ясування має здійснюватися через визначення сутності поняття “право”. Показано, що сутність його заключається в соціальному контексті і пов’язана з глибинними потребами та інтересами людей у впорядкуванні власної суспільної і приватної життєдіяльності, та їх загальною волею.

2. На підставі джерельної бази дослідження, аналіз теоретичної кореляції понять “влада” й “управління” та місця і ролі влади в системі державного управління показав, що сукупність взаємодій соціальних суб’єктів щодо організації системи управління, здійснення контролю за управлінськими структурами, дій та поведінки самого керівництва й реалізації власне розпорядчо-управлінської діяльності й складає основний зміст владно-управлінських відносин. Доведено, що сутність владно-управлінських відносин та ефективність управління, яке безпосередньо пов’язане з існуючими в суспільстві різноманітними інтересами і цілями, їх стабільністю та розвитком, залежить не лише від організаційних зусиль апарату управління, а й від наявної суспільної волі, довіри та підтримки. Обґрунтовано, що відсутність впливу даної складової на управлінський процес обумовлює малоефективну протидію неправомірним діям державного апарату та управлінської еліти й перешкоджає формуванню оптимальних механізмів суспільного розвитку.

3. Узагальнення позитивного досвіду становлення та реалізації владно-управлінських відносин в країнах розвиненої демократії й постсоціалістичних держав Європи дозволило визначити напрям впровадження такого досвіду в Україні. Перш за все, дослідження історичних засад, тенденцій та особливостей становлення системи державного управління та владно-управлінських відносин у країнах Західної та Центрально-Східної Європи показало, що людство на протязі всієї історії здійснювало пошук можливого балансу взаємовідносин та механізмів контролю за діяльністю влади, як органів управління. Ці ідеї виражалися в філософських, соціологічних, державно-управлінських, правових та політологічних теоріях. Сьогодні політична еліта цих країн все більше усвідомлює, що без створення дієвих механізмів співробітництва держави і громадського суспільства неможливо створити сучасну ефективну державу. В основу їх співробітництва покладені чотири принципи: партнерство, прозорість, рівні можливості для всіх і ненасильство.

Доведено, що у демократичних країнах Західної та Центрально-Східної Європи проблемі ролі та місця народовладдя як одного із способів побудови влади та системи державного управління належить одне з провідних місць. У сучасних суспільствах воно виступає як складне суб'єкт-об'єктне явище, що здатне до саморозвитку. Наявними механізмами контролю за владою, що дозволяють громадським об'єднанням впливати на ситуацію виступають: прозорість влади; громадська думка; суспільна експертиза і суспільні слухання з найбільш важливих проблем та ін. Часто подібні механізми працюють не на основі законодавства, а завдяки відповідним традиціям, політичній і поведінковій культурі.

4. У результаті проведеного дослідження, встановлено, що за роки незалежності в Україні закладена міцна нормативна база для здійснення завдань демократизації, на основі якої вже здійснені доволі значні трансформаційні перетворення, пов’язані як з формуванням необхідних для закріплення демократичних завоювань економічних умов, так і з функціонуванням політичних інститутів. Разом з тим обґрунтовано, що ефективному функціонуванню політичних інститутів перешкоджає викривлення інституційної структури владно-управлінських відносин.

Доведено, що пошук напрямів та механізмів підвищення ефективності владно-управлінських відносин і державного управління в цілому доцільно вести в площині взаємодії управління та влади, тобто в області перехрещення власне управлінсько-розпорядчої, адміністративної діяльності органів державного управління та владних ресурсів – правом визначення цілей, правом на використання примусу, правом на реалізацію законної волі та опори на довіру народних мас. Посилення інституційної спроможності механізмів владно-управлінських відносин та урахування впливу цих відносин на систему державного управління також має супроводжуватися розв’язанням проблем контролю за управлінською діяльністю органів державної влади, відношенням управлінців з громадськістю та вищими й нижчими рівнями органів управління, а також оптимізацією централізації і децентралізації публічного управління.

5. Визначено та обґрунтовано основні напрями та механізми оптимізації владно-управлінських відносин в процесі суспільних та державних перетворень в контексті політичних змін в Україні. Доведено, що необхідність, конкретність та ефективність використання в повному обсязі ресурсу владно-управлінських відносин залежить від сформованої та діючої прозорої системи підзвітності, контролю та відповідальності на всіх рівнях влади, впровадження основних демократичних принципів функціонування та розмежування системи органів державного управління на місцевому та регіональному рівнях, підвищення правової захищеності громадян і юридичних осіб та усунення обставин, що спричиняють корупцію та зловживання з боку працівників органів державної управління, безпосереднє впровадження яких у повному обсязі можна активізувати в результаті проведення системних реформ в першу чергу політичного, адміністративного та адміністративно-територіального реформування в Україні.

У результаті проведеного дослідження, встановлено, що активізація й поглиблення процесів демократизації державних інститутів влади та управління можлива в наслідок здійснення заходів з формування автономних, незалежних суб’єктів владно-управлінських відносин, з чітко вираженим інтересом щодо впливу та контролю за розподілом повноважень і діяльності органів влади й управління. Це стосується перш за все економічно незалежних громадян та їх об’єднань і відносно автономних органів місцевого самоврядування. Дієвість механізму відповідальності органів влади й управління перед виборцями забезпечують політичні партії. Лише за таких обставин можуть ефективно запрацювати інститути та механізми стримування й противаг, які є властивими правовій державі і проголошені в Конституції України.

6. Виявлення основних напрямів та механізмів оптимізації функціонування владно-управлінських відносин, у свою чергу, дало змогу сформулювати практичні рекомендації щодо процесу політичного реформування в Україні. Цілком обґрунтованими й реальними в найближчій перспективі виглядають наступні кроки:

- проведення демократичної інституалізації владно-управлінських відносин має здійснюватися з урахуванням всіх її чотирьох складових елементів: а) формальних - правових, адміністративних та організаційних норм і правил, що регламентуються владними й управлінськими органами; б) механізмів державного контролю за виконанням встановлених норм і правил; в) механізмів громадського контролю; г) неформальних норм, що укорінені в культурі українського суспільства;

  •  щоб народ став активним суб’єктом владно-управлінських відносин в Україні має бути проведена аграрна реформа. Вона має бути здійснена не з метою перерозподілу землі, а в контексті реалізації глобальної мети – реалізації дійсного народовладдя;
    •  проведення реформи виборчої системи, забезпечуючи при цьому перехід до відкритих виборчих списків на парламентських виборах та до мажоритарної системи на всіх місцевих виборах;
    •  проведення детально відпрацьованої з урахуванням європейського досвіду адміністративно-територіальної реформи в Україні;
    •  реформування бюджетної системи та внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо фінансового наповнення місцевих бюджетів у бік їх збільшення та підсилення;
    •  запровадження на національному рівні практики моніторингу місцевих ініціатив громадян, вивчення, узагальнення та впровадження кращого досвіду й здобутків.

Виявлені в дисертації особливості оптимізації владно-управлінських відносин в умовах реформування політичної системи в Україні є підставою для подальших наукових досліджень.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

  1.  Бондаренко І. С. Регіональне самоврядування як політичний інститут: аналіз європейського досвіду / І. С. Бондаренко // Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю (Київ, 31 трав. 2005 р.) : у 2 т. / за заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. – К. : Вид-во НАДУ, 2005. – Т. 1. – С. 248–249.
  2.  Бондаренко І. С. Владно-управлінські відносини як об’єкт політичної реформи в Україні/ І. С. Бондаренко // Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю (Київ, 31 трав. 2006 р.) : у 2 т. / за заг. ред. О. Ю. Оболенського, В. М. Князєва. – К. : Вид-во НАДУ, 2006. – Т. 1. – С. 198–200.
  3.  Бондаренко І. С. Владно-управлінські відносини в системі державного управління України / І. С. Бондаренко // Вісн. НАДУ. – 2006. –
    № 4. – С. 188–194.
  4.  Бондаренко І. С. Теоретико-методологічний аналіз взаємодії управління і влади в суспільному житті / І. С. Бондаренко // Зб. наук. пр. НАДУ. – К. : Вид-но НАДУ, 2006. – Вип. 2. – С. 249–259.
  5.  Бондаренко І. С. Духовні засади формування національної свідомості державних службовців України / І. С. Бондаренко // Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю (Київ, 31 трав. 2007 р.) : у 4 т. / за заг. ред. О. Ю. Оболенського, С. В. Сьоміна. – К. : Вид-во НАДУ, 2007. – Т. 2. – С. 147–150.
  6.  Бондаренко І. С. Концептуальні засади реалізації владно-управлінських відносин в умовах розвинутої демократії / І. С. Бондаренко // Вісн. НАДУ. – 2007. – № 4. – С. 48–56.
  7.  Бондаренко І. С. Інституалізація державно-владних відносин в Україні / І. С. Бондаренко // Вісн. НАДУ. – 2008. – № 2. – С. 60–69.
  8.  Бондаренко І. С. Удосконалення владно-управлінських відносин суб’єктів вищої державної влади в сучасній Україні / І. С. Бондаренко // Вісн. НАДУ. – 2008. – № 3. – С. 27–37.
  9.  Бондаренко І. С. Політико-правові механізми вдосконалення державно-владних відносин у сучасній Укрїні / І. С. Бондаренко // Вісн. НАДУ. – 2008. – № 4. – С. 192–201.
  10.  Бондаренко І. С. Пріоритети функціонування державно-управлінських структур / І. С. Бондаренко // Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю (Київ, 30 трав. 2008 р.) : у 3 т. / за заг. ред. О. Ю. Оболенського, С. В. Сьоміна. – К. : Вид-во НАДУ, 2008. – Т. 2. – С. 121–123.
  11.  Бондаренко І. С. Політико-управлінські механізми удосконалення державно-владних відносин в сучасній Україні / І. С. Бондаренко // Державне управління; теорія і практика (електронне фахове видання) 2008. – № 1 (7) [електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// www.nbuv.gov.ua/e-journals/Dutp/2008-1/doc.pdf(bondarenko.bas)
  12.  Бондаренко І. С. Теоретико-методологічний аналіз взаємодії управління та влади в суспільному житті / І. С. Бондаренко // Демократичне врядування: наука, освіта, практика : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю (Київ, 29 трав. 2009 р.) : в 4 т. – К. : Вид-во НАДУ, 2009. – Т. 2. – С. 213–215.

Анотації

Бондаренко І. С. Оптимізація владно-управлінських відносин в умовах реформування політичної системи в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління. – Національна академія державного управління при Президентові України. – Київ, 2010.

У дисертаційній роботі обґрунтовані теоретико-методологічні засади механізмів оптимізації владно-управлінських відносин в умовах реформування політичної системи України, розроблено перспективні стратегії формування структурної інституціоналізації органів державної влади в умовах політичних змін.

На основі системного аналізу визначено сучасні імперативи ефективної владно-управлінської взаємодії. Обґрунтовані напрями й механізми та сформульовані практичні пропозиції щодо вдосконалення владно-управлінських відносин в умовах реформування політичної системи в Україні, ефективного проведення конституційної та адміністративної реформ, а також реформування судової та виборчих систем.

Ключові слова: політична система, влада, державне управління, демократія, інститути та механізми владно-управлінських відносин, соціальний інтерес, народовладдя, громадська активність, реформа, оптимізація, інституціоналізація, відповідальність, відкритість влади й управління.

Бондаренко И. С. Оптимизация властно-управленческих отношений в условиях реформирования политической системы в Украине. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.02механизмы государственного управления. – Национальная академия государственного управления при Президенте Украины. – Киев, 2010.

В диссертационной работе раскрыты теоретико-методологические основы механизмов оптимизации властно-управленческих отношений в условиях реформирования политической системы Украины, разработаны перспективные стратегии формирования структурной институционализации органов государственной власти в условиях политических изменений. Проведен историко-источниковедческий анализ исследований ученых проблем соотношений таких понятий и явлений как “власть” и ”управление”, рассмотрены сущностные и структорно-функциональные особенности властно-управленческих отношений, исследована эволюция становления и особенностей реализации властно-управленческих отношений в странах Европейского Союза и России также определены основные направления и приоритеты внедрения такого опыта в Украине.

Анализ обобщение различных научных подходов в интерпретации в системе общественных отношений позволило вывести авторское определение властно управленческих отношений как совокупной позиции (интересов), социальных субъектов в распределении полномочий, организации и права контроля за действиями органами управления и должностных лиц в условиях существующих правовых, законодательных, организационных норм и механизмов регулирования.

Раскрывается содержание легитимности власти как непременное условие реализации властно-управленческих отношений. Делается вывод, что содержание властно-управленческих отношений и их реализация зависит от сформированных в обществе культурных, моральных, этических традиций и норм и находит концентрированное выражение через понятие политический режим как совокупности способов и приемов взаимоотношений власти, общества и гражданина.

Осуществляется экскурс в историю становления и развития форм и механизмов реализации властно-управленческих отношений в работах известных представителей обществоведческой мысли Античности, Средневековья, Возрождения и Новой Эпохи.

Необходимость и важность оптимизации властно-управленческих отношений продемонстрирована на основании анализа современного состояния функционирования системы государственного управления, причин и факторов её недостаточно эффективной работы. Делается вывод о необходимости эффективного завершения начатых конституционной, административной и проведения новых реформ в области административно-териториального устройства, судебной, избирательной системы. Определены и обоснованы основные условия, направления и механизмы оптимизации властно-управленческих отношений.

Раскрываются отдельные группы проблем государственного управления, в частности прозрачности, открытости работы государственных органов власти, уменьшения их коррумпированности, рационального распределения функций между местными, районными, областными и центральными органами власти, расширения роли гражданского общества в решении государственных дел, качественного улучшения социально-экономической и культурно-образовательной политики правительства, снятия межэтнических проблем непосредственно связаны с проблемами эффективной реализации властно-управленческих отношений и требуют применения специфических подходов и механизмов.

Ключевые слова: политическая система, власть, государственное управление, демократия, институты и механизмы властно-управленческих отношений, социальный интерес, народовластие, гражданская активность, реформа, оптимизация, институционализация, ответственность, открытость власти и управления.

Bondarenko I. S. Optimization national-management relations in terms of reforming the political system in Ukraine. - Manuscript.

Thesis for Ph.D. degree (professional degree) in public administration, specialty 25.00.02 mechanisms of governance. National Academy of Public Administration of Ukraine. Kyiv, 2010.

The complex of theoretical and methodological principles of optimization mechanisms public-management relations in reforming Ukraine's political system, developed perspective strategies of structural institutionalization of state power in terms of political change.

The ways and mechanisms and formulated practical suggestions for improving authoritatively-administrative relations in political system reform in Ukraine, the perspective of  constitutional and administrative reforms, and reform of the judicial and electoral systems. Justified as areas as well as mechanisms and formulated practical suggestions for optimizing national-management relations in terms of reforming the political system in Ukraine, the effective conduct of constitutional and administrative reform, and reform the judicial and electoral systems.

Key words: “political system”, “government”, “state administration”, “democracy”, “institutions and mechanisms for national-management relations”, “social interest”, “public activity”, “reform”, “optimization”, “institutionalization”, “responsibility”, “transparency and openness of government and administration”.


Підп. до друку 19.05.2010.

Формат 60 х 84/16. Обл.-вид. арк. 1,35.

Ум.-друк. арк. 1,16. Гарн. Таймс.

Тираж 100 пр.

Свідоцтво серії ДК № 1561 від 06.11.2003.

Віддруковано з оригінал-макета у видавництві

Національної академії державного управління

при Президентові України

03057, Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, тел. 456-94-36.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

70362. АДМИНИСТРАТИВНЫЕ РЕГЛАМЕНТЫ ОРГАНОВ ИСПОЛНИТЕЛЬНОЙ ВЛАСТИ В СФЕРЕ ЮРИДИЧЕСКОГО ОБРАЗОВАНИЯ 6.89 KB
  В свете проводимой реформы административные регламенты органов исполнительной власти призваны решить ряд насущных проблем формирования и развития исполнительной власти. В условиях конституционного признания человека его прав и свобод высшей ценностью а также развития...
70363. АДМИНИСТРАТИВНО-ПРАВОВОЕ РЕГУЛИРОВАНИЕ РАЗРАБОТКИ РЕГЛАМЕНТОВ 24.94 KB
  Анализ вышеназванных нормативных документов позволяет сделать вывод о том что административный регламент устанавливает сроки и последовательность административных процедур и административных действий федерального органа исполнительной власти порядок взаимодействия между его структурными...
70364. АКТЫ ОРГАНОВ ИСПОЛНИТЕЛЬНОЙ ВЛАСТИ В МЕХАНИЗМЕ РЕАЛИЗАЦИИ АДМИНИСТРАТИВНЫХ РЕГЛАМЕНТОВ 53.38 KB
  В статье исследуются понятие и сущность актов органов исполнительной власти в механизме административно-правового регулирования отмечается что административный регламент обладает всеми признаками акта управления любой административный регламент принимается на основании...
70365. АКТЫ ОРГАНОВ ИСПОЛНИТЕЛЬНОЙ ВЛАСТИ - ОСНОВА АДМИНИСТРАТИВНОГО РЕГЛАМЕНТА 29.62 KB
  В статье исследуются понятие и особенности актов органов исполнительной власти показываются место и особенности нормативных правовых актов в механизме административно-правового регулирования общественных отношений особое внимание обращается на административный...
70366. АДМИНИСТРАТИВНЫЕ РЕГЛАМЕНТЫ КАК ПРАВОВАЯ ФОРМА ОБЕСПЕЧЕНИЯ СОЦИАЛЬНОЙ ЗАЩИТЫ ГОСУДАРСТВЕННЫХ СЛУЖАЩИХ 39.73 KB
  Рассматриваются теоретические и практические аспекты правового регулирования государственной службы и социальной защиты государственных служащих с помощью административных регламентов. Ключевые слова: государственная гражданская служба административный регламент социальная защита...
70367. АДМИНИСТРАТИВНЫЙ РЕГЛАМЕНТ КАК НОРМАТИВНЫЙ ПРАВОВОЙ АКТ: ПРОБЛЕМЫ ПРИМЕНЕНИЯ 32.21 KB
  В статье рассматривается административный регламент как нормативный правовой акт органов исполнительной власти Российской Федерации субъектов Российской Федерации и органов местного самоуправления муниципальных образований актуальные вопросы реализации административных регламентов.
70368. Педагогическое обоснование оптимизации физических нагрузок профессиональных футболистов в условиях акклиматизации спортсменов на выездных учебно-тренировочных сборах 29.05 KB
  В условиях выездных учебно-тренировочных сборов особенно при значительных отличиях природно-климатических условий организм спортсменов испытывает значительные физиологические нагрузки что может быть причиной дезадаптации и негативного воздействия на здоровье и результаты спортсменов.
70370. ТЕОРИЯ КОНЦЕПЦИИ «ЗЛОУПОТРЕБЛЕНИЕ ГРАЖДАНСКИМИ ПРАВАМИ» 2.39 MB
  Определение и установление внутренних пределов осуществления субъективного гражданского права одна из наиболее запутанных сложных для понимания и разрешения правовых проблем. В этом механизме установления юридических границ ярко выражена основная цель права предоставить обществу...