64326

СУЧАСНИЙ МОЛОДІЖНИЙ РУХ В УКРАЇНІ (1980-ті – 2008 рр.): ІСТОРІОГРАФІЯ

Автореферат

История и СИД

Важливим чинником сучасного молодіжного руху стала взаємодія його з політичними партіями. Проте стереотипи радянських часів щодо оцінки ролі молодіжних об’єднань у суспільнополітичному житті країни залишаються популярними і досі що є завадою для дієвого впливу молодіжного руху на розвиток України.

Украинкский

2014-07-04

190 KB

14 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT 1

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

„ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ”

БЛИЗНЮК ІГОР ВІКТОРОВИЧ

УДК: 94(477): 329 (093) „1980/2008”

СУЧАСНИЙ МОЛОДІЖНИЙ РУХ В УКРАЇНІ (1980-ті – 2008 рр.):

ІСТОРІОГРАФІЯ

 

07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації  на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Переяслав-Хмельницький – 2010


Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії та культури України Державного вищого навчального закладу „Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”

Науковий керівник:     доктор історичних наук, професор

                                         Коцур Анатолій Петрович,

                                         завідувач кафедри української історії та

                                         етнополітики Київського національного

                                         університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:       доктор історичних наук

Ніколаєць Юрій Олексійович,

Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України,

старший науковий співробітник відділу

національних меншин

кандидат історичних наук

Кизименко Ірина Олексіївна,

Київський національний

торговельно-економічний університет,

старший викладач кафедри філософських та соціальних наук

Захист відбудеться „21 січня 2011 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 27.053.02 в ДВНЗ „Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” за адресою: 08401, Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30, Конференц-зал В. О. Сухомлинського.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці ДВНЗ „Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” (08401, Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30).

Автореферат розісланий „16” грудня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради К 27.053.02

кандидат історичних наук                                                              І. О. Демуз


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, які містять 10 підрозділів, висновків, списку джерел та літератури. Повний обсяг дисертації 202 сторінки, список використаних джерел нараховує 300 найменувань (34 сторінки).

Актуальність дослідження. Перехід від тоталітаризму до демократії в Україні на зламі 1980-х – 1990-х рр., трансформація соціальних структур суспільства, посилення процесів соціальної диференціації створили основу для втілення в життя цінностей та принципів політичного плюралізму. Це знайшло відображення у виникненні в молодіжному середовищі широкого спектру найрізноманітніших громадсько-політичних рухів, організацій, об’єднань і неформальних рухів. Політична система України вступила в нову фазу свого розвитку. Демократичні інституції поступово закріплювали свої позиції. Підвищувався рівень політичної культури всього населення України і молоді зокрема. Важливим чинником сучасного молодіжного руху стала взаємодія його з політичними партіями. Стосунки між ними повинні будуватись на основі взаємного порозуміння, співпраці й автономності. Проте стереотипи радянських часів щодо оцінки ролі молодіжних об’єднань у суспільно-політичному житті країни залишаються популярними і досі, що є завадою для дієвого впливу молодіжного руху на розвиток України.   

Нові умови дають широку можливість розвитку молодіжної ініціативи, самореалізації молодого покоління. Однак еволюція від радянської одноманітності у формі піонерської та комсомольської структур до сучасних форм молодіжного руху не знайшли належного відображення в історичній науці. Комплексне історіографічне осмислення сучасного молодіжного руху поки що відсутнє, за винятком публікацій в періодичних виданнях, окремих розвідок у наукових збірках та узагальнюючих робіт, в яких молодіжний рух розглядається лише в контексті історії українського національного руху. З іншого боку, потребує об’єктивного аналізу нормативно-правова база виникнення та діяльності молодіжних організацій, які різняться між собою за формою та метою роботи, ідеологічною спрямованістю. Це дасть змогу створити більш повне та чітке уявлення про досліджуваний період, визначити проблеми у вивченні історії молодіжного руху, накреслити коло питань, що потребують подальшої уваги дослідників.     

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках науково-дослідної теми „Філософсько-методологічні засади сучасного наукового дослідження” (державний реєстраційний номер 0106U005253), яка включена до Комплексної наукової програми ДВНЗ „Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” „Соціально-політичне життя України ХХ століття ”.

Мета дослідження полягає у з’ясуванні цілого спектру проблем: стану, повноти і достовірності вивчення історіографією факторів, причин та умов становлення сучасного молодіжного руху в Україні. Досягнення поставленої мети передбачає виконання наукових завдань:

  •  проаналізувати стан і ступінь дослідження проблеми на основі наукових надбань історіографії; з’ясувати рівень і повноту висвітлення даної тематики, критично переосмисливши та узагальнивши наявну літературу;
  •  визначити та обґрунтувати основні етапи в дослідженні історії сучасного молодіжного руху, окреслити тенденції його становлення протягом 1980-х – 2008 рр.;
  •  у контексті еволюції історіографічного процесу визначити і класифікувати джерельну базу дослідження, обґрунтувати її вірогідність та репрезентативність для досягнення поставленої мети, а також ступінь інформаційної насиченості історичних джерел;
  •  охарактеризувати основні теоретико-методологічні підходи дослідження історії становлення сучасного молодіжного руху в Україні;
  •  розглянути спектр проблем, пов’язаних з історіографічним аналізом законодавчого забезпечення та практичного втілення молодіжної політики, починаючи з середини 1980-х та в період незалежності;
  •  визначити коло проблем щодо висвітлення витоків, періодизації, диференціації молодіжного руху в історіографії періоду другої половини 1980-х років – до 2008 року;
  •  прослідкувати еволюцію дослідницького інтересу до вивчення громадського, студентського та неформального молодіжного руху протягом останніх десятиліть;
  •  з’ясувати сутність проблеми ідентифікації термінів „сучасний молодіжний рух”, „інтегративний”, „організований молодіжний рух”, „неформальний рух”, „інститут самодіяльної ініціативи” в історіографії;
  •  узагальнити досвід історіографічних розробок та визначити ступінь вивчення в літературі проблеми державного регулювання сучасної молодіжної політики.

Об’єктом дослідження є наукові, науково-публіцистичні праці з історії оформлення та еволюції молодіжного руху в Україні протягом другої половини 1980-х – 2008 рр., офіційні нормативно-правові акти, програмові документи різних організацій.

Предметом дослідження є закономірності та особливості відображення в історичній літературі наукових знань про історію сучасного молодіжного руху та його еволюцію, законодавче оформлення державної молодіжної політики в Україні та проблеми її практичної реалізації.

Методологічна база дослідження. Дисертаційне дослідження ґрунтується на методологічних принципах історизму, об’єктивності та системності. При розв’язанні поставлених завдань використано загальнонаукові методи історіографічного аналізу та синтезу розвитку знань, критики джерельної бази, а також порівняльний, проблемно-хронологічний, структурно-логічний, ретроспективний методи. Вони дали змогу синтезувати загальне й виділити особливе у досліджуваному процесі, показати його сутність, динаміку кількісних і якісних змін. Характер дисертації, її багатоплановість, спроба розглянути обрану тему крізь призму новітньої історії України, історіографії, політології зумовили застосування методу структурно-системного аналізу.

Хронологічні рамки дисертації мають два виміри: а) межі реальних подій, пов’язаних із сучасним молодіжним рухом в Україні: нижня межа – середина 1980-х рр. – обґрунтовується тим, що в результаті певної міфологізації серед науковців виникли розбіжності щодо точки відліку. Так, представники української західної діаспори беруть за початок факт утворення Українського культурологічного клубу та Товариства Лева (1987 р.). Інші науковці за основу беруть кінець 1970-х – початок 1980-х рр. і пов’язують з масовим виникненням неформальних формувань різного напрямку на основі спільних інтересів, з середини 1980-х рр. – виникнення та розгортання діяльності об’єднань молоді, що ставили перед собою соціально-значущі завдання; кінець 1989 – початок 1990 рр. – створення громадсько-політичних молодіжних організацій. Однак саме з середини 1980-х рр. молодіжний рух відроджується і перетворюється на складне явище, різноманітне за політичними, структурними ознаками, формами роботи. Верхня хронологічна межа – 2008 рік – аргументується необхідністю показати еволюцію руху, його завдань; найбільшою законодавчою активністю щодо молодіжного руху (11 Указів Президента, 15 Постанов Кабінету Міністрів України за цей рік); підведенням певних підсумків „Загальнодержавної програми підтримки молоді на 2004-2008 роки”; б) межі зародження, розгортання і проведення самих наукових досліджень даної проблеми.

Географічні межі визначаються хронологічним відліком історії зародження сучасного молодіжного руху, а отже вони охоплюють останні роки перебування українських земель у складі СРСР у формі УРСР, а також  національну територію незалежної України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці проблеми, яка не отримала всебічного й об’єктивного висвітлення в науці. Комплексно розглянуто та переосмислено сформовані уявлення щодо хронологічних та ідейних витоків молодіжного руху в Україні, спроби науковців періодизувати становлення руху. Проаналізовано стан вивчення питання диференціації молодіжних організацій. Вперше синхронно переосмислено в історіографічному сенсі історію становлення різних за ідеологічними, політичними, культурними уподобаннями організацій протягом окремо взятого періоду. Результатом аналізу внеску вчених у розробку проблеми стало спростування низки неточностей та стереотипних тверджень щодо ролі молоді в суспільстві.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання положень дисертації та висновків при подальшому вивченні історії сучасного молодіжного руху в цілому та його складових, читанні нормативних курсів для студентів вищих навчальних закладів з історії України, історіографії історії України, політології.

Перспективи досліджень проблеми передбачають подальше переосмислення та відкриття малодосліджених сторінок політичної історії, що зумовлює потребу у створенні спеціального монографічного видання, яке б включало історіографічний аналіз висвітлення витоків сучасного молодіжного руху, причин виникнення, його диференціації та еволюції протягом понад двадцятирічної історії.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри історії та культури України ДВНЗ „Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”. Результати дослідження оприлюднені у доповідях на  Міжнародній та Всеукраїнських науково-практичних конференціях „Постновітні реалії: виклики для України” (Київ, 28-29 травня 2008 р.),  „Актуальні проблеми історії України: від минувшини до сьогодення” (Коломия, 14-15 травня 2008 р.), „Українська історія та історіографія, джерела національного права: традиції й виклики сучасності” (Коломия, 25-26 травня 2009 р.) та „Социально-политические и культурные проблемы современности”, (Сімферополь, 24 квітня 2009 р.). Основні результати дисертації оприлюднено у 5-ти  авторських публікаціях, всі – у фахових наукових виданнях, 3 – у матеріалах науково-практичних конференцій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Перший розділ - „Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” – складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. „Стан наукової розробки проблеми” проаналізовано ступінь історіографічної розробки проблеми, визначено її історіографічні періоди.

Наявні історіографічні праці можна поділити на такі різновиди: історіографічні вступи індивідуальних монографій, колективних праць, дисертацій, що висвітлюють різні аспекти сучасного молодіжного руху; статті в наукових журналах і збірниках;  спеціальні історіографічні праці; навчальна література; огляди та рецензії. Вони різняться між собою задумом, спрямованістю, глибиною аналізу, хронологічними рамками та ін.

В історіографічних оглядах індивідуальних та колективних праць здебільшого подається анотований перелік публікацій з теми, висвітлюються поаспектно особливості розгортання досліджень з історії сучасного молодіжного руху в Україні1. Порівняно більше уваги проблемам історіографії приділено в монографіях О. Бойка2, Є. Бородіна3 і колективному дослідженні одеських науковців4.

Огляд стану наукової розробки проблеми в більшості дисертаційних робіт також подано у вигляді розширених анотацій5.

Слід звернути увагу на наукові публікації В. Сімперовича6 та його дисертаційне дослідження7. Автор з’ясував, коли і ким були започатковані дослідження історіографії основних складових національно-демократичного руху за суверенізацію України, які їх найголовніші здобутки; виявив, систематизував і охарактеризував основні групи історіографічних джерел з історії національно-демократичного руху за відновлення незалежності України, провів їх класифікацію; з’ясував основні етапи нагромадження знань про особливості суспільно-політичного розвитку УРСР в умовах кризи тоталітарної системи; розкрив особливості висвітлення в історичній літературі виникнення та утвердження політичних партій, їх молодіжних складових, молодіжних громадських організацій та об’єднань, їх студентських осередків тощо.

Окремо виділимо роботи І. Кизименко8. Автор проаналізувала історіографію суспільно-політичних рухів України 90-х рр. ХХ ст., включаючи діяльність політичних партій, профспілковий і молодіжний рухи. Головний акцент зроблено на висвітленні історичною наукою діяльності суспільно-політичних та громадських організацій у роки незалежності. В окремому розділі дисертації під назвою „Історіографія профспілкового, жіночого та молодіжного руху”9 авторка підкреслює, що значне місце у дослідженнях українських вчених займає вивчення проблем молодіжного руху.

Важливе значення для історіографічних студій з проблеми мають статті в наукових журналах і збірниках10, більшість з яких мають галузевий характер і є лише дотичними до нашої теми, а також рецензії на праці, присвячені відновленню державної незалежності України11, які містять загальну оцінку і деякі критичні зауваження щодо їх слабких сторін. Хоча більшості рецензій властивий анотаційно-інформаційний характер. Що стосується навчальної літератури, то вона переважно позбавлена історіографічних оцінок. Винятком є навчальний посібник колективу авторів Київського національного університету імені Тараса Шевченка12. В  параграфах „Україна в 1986-1991 рр.: історіографія’’ та „Україна в сучасну добу: історіографія’’ характеризується близько десятка праць із сучасної молодіжної політики в державі.

Недостатня розробленість проблеми в історіографічному ракурсі, відсутність відповідних досліджень при наявності численних індивідуальних і колективних праць, наукових статей, дисертацій, інших матеріалів з теми, які досі не підлягали історіографічному аналізу, визначили доцільність спеціального історіографічного дослідження історії сучасного молодіжного руху в Україні.

Аналіз праць дав змогу виділити кілька історіографічних періодів у розробці досліджуваної теми. Перший охоплює відтинок з 1980 по 1991 рр., коли власне на тлі перебудовчих процесів зароджувалася історіографія проблеми, створювалися перші історичні дослідження з теми; другий, якісно новий етап – розпочався з проголошення незалежності України і тривав до кінця 1990-х рр. Третій етап зумовлений появою принципово нових праць узагальнюючого характеру, пов’язаний з початком 2000-х рр. і продовжується в сучасних умовах. Звичайно, на кожному з них оновлювалися методи дослідження, поглиблювалася постановка питань суспільно-політичного розвитку України, долалися ідеологічні та методологічні стереотипи, зменшувався тиск політичних чинників на історичну науку.

Праці першого історіографічного етапу13 лише в загальних контурах окреслювали нові явища в суспільно-політичному житті на етапі активізації руху за незалежність України. На них відбилися заідеологізовані та заполітизовані підходи цілого ряду істориків до оцінки суспільних процесів, мали місце суперечливі або й помилкові твердження. Водночас історичні та політологічні розвідки цих років дають змогу усвідомити поступовий відхід авторів від стереотипів минулого, їх переорієнтацію на українську проблематику, в тому числі на питання ювенології. У цей період започатковано формування джерельної бази, розпочато видання збірників документів і матеріалів, присвячених боротьбі за суверенність України. Історики паралельно з публіцистами, політологами, громадсько-політичними діячами висвітлювали участь населення в перебудовчих і демократичних процесах, у зародженні та становленні багатопартійності, молодіжного руху в Україні. Значна увага приділялася популяризації національно-демократичних цінностей.

Отже, початок дослідження проблеми молодіжного руху в Україні закладено ще в роки перебудови. Науковці наступних десятиліть асоціювали зародки руху з другою половиною 1980-х, беручи до уваги зміни ментального характеру організаторів й учасників масових акцій протесту. Хоча не було досягнуто єдиної точки зору щодо конкретного змісту термінів, якими характеризується молодіжний рух. Різнобарв’я поглядів відобразилося в полеміці на сторінках періодики. Окремі вчені почали пов'язувати витоки сучасного організованого молодіжного руху з кінцем 1970-х – початком 1980-х років, тобто масовим виникненням неформальних груп і формувань різних напрямків, створених на основі спільності інтересів. Так дослідниками закладено своєрідний фундамент у сенсі методології, прийомів, на яких будувались наукові праці в наступний історіографічний період.

Другий етап історіографії сучасного молодіжного руху в Україні зумовлений проголошенням державної незалежності, характеризується не лише пожвавленням досліджень з проблеми, залученням значно ширшої джерельної бази,  але й новою якістю та значимістю праць. У рамках цього етапу вийшли у світ праці О. Гараня14, А. Русначенка15, А. Білоуса16, М. Головатого17 та ін.

У першій половині 1990-х рр. В. Головенько та О. Корнієвський18, І. Коляка19, В. Цибульник20, Н. Черниш21  у своїх наукових працях дослідили історію українського молодіжного руху протягом ХХ ст., участь студентської молоді у політичній боротьбі, їх взаємодію з партіями та громадськими організаціями. Згадані дослідники звернули увагу на високу громадську активність молодих людей в цей період й значний їх вплив на український політикум.

Українські дослідники  другої  половини  1990-х  рр. М. Головатий22, В. Головенько23, Д. Диновський24, О. Корнієвський та В. Якушин25 досить ґрунтовно досліджували як окремі аспекти молодіжних рухів, так і його основні тенденції та перспективи.

Підсумовуючи особливості другого історіографічного етапу, зазначимо, що в 1990-ті рр. вивчення питання державної молодіжної політики відбувалося паралельно з позбавленням ідеологічних штампів і нашарувань. Характерним також було й те, що переважно з’являлися політологічні, соціологічні, юридичні праці й набагато рідше – історичні. Поширення набули публікації інформаційного плану. Низка медійних матеріалів давала оціночні моменти з досліджуваної теми. У перші роки незалежності України вагомий слід у дослідженні державної ювенальної політики залишив Український науково-дослідний інститут проблем сім’ї та молоді. На міжнародних науково-практичних конференціях у Києві (1991 р., 1992 р.). було окреслено основні напрямки формування молодіжної політики в Україні.

З початку 2000-х рр. окреслюється третій етап дослідження проблеми, пов’язаний з появою монографічних праць Є. Бородіна26, М.Перепелиці27, В. Кулик, Т. Голобуцької, О. Голобуцької28 та інших29, а також робіт узагальнюючого характеру30, які вирізнялися об’єктивність, збагаченням дослідницької тематики, більшою масштабністю та ґрунтовністю.

Третій етап в історіографії досліджень питань формування молодіжної політики в Україні характеризується ще й тим, що до даного питання почали активно звертатися історики. Саме в 2000-ні роки визначився предмет  історичного дослідження, сформувалася певна джерельна основа у вигляді опублікованих та архівних документів, помітними стали перші результати практичної діяльності органів державної влади щодо створення системи підтримки молодих громадян. З’явилося і певне „державне замовлення" на написання наукових праць з історії незалежної України, в т.ч. суспільно-політичного життя, особливо напередодні святкування її десятиріччя та  просто річниць. У монографіях, що побачили світ у цей час, молодіжна політика в Україні, як предмет дослідження, ввійшла до комплексу проблем новітньої вітчизняної історії. Істориками здійснено ряд оригінальних інтерпретацій становлення та розвитку української моделі ювенальної політики, яка розглядається ними як специфічний і цілісний напрям діяльності держави з реалізації ідей щодо ролі та місця молодого покоління в демократичній, соціальній, правовій країні, що забезпечує, спільно з державними, громадськими та іншими інституціями, вирішення питань виховання, освіти, праці, відпочинку, побуту, духовного і фізичного розвитку молоді і гарантує його права і свободи, а також ефективно захищає їх у разі порушення.

Отже, історія сучасного молодіжного руху в Україні, яка представлена діяльністю громадських, студентських і неформальних організацій, знайшла своє відображення в науковій літературі. Найбільш плідними для вчених виявилися 2000-ні рр., які позначилися формуванням цілих дослідницьких напрямків, появою фундаментальних праць, довідкових видань за регіональним принципом. Хоча зауважимо, що рідко проблематика піднімалася авторами дисертаційних досліджень. На сьогоднішній день майже відсутня мемуаристика, хоча це виправдано з огляду на недостатню часову віддаленість. Однак, незважаючи на всі позитиви та недоліки, можна говорити про відсутність спеціального дослідження, в якому б комплексно розглядалася історіографія сучасного молодіжного руху протягом 1980-х – 2008 рр.

У підрозділі 1.2. „Основні групи історіографічних джерел та їх інформаційні можливості” подається їх поділ на наступні групи:

  •  узагальнюючі дослідження, які безпосередньо присвячені суспільно-політичному життю УРСР 1980-х – 1991 рр., проголошенню незалежності України та особливостям  розвитку країни в умовах сьогодення; тематичні збірки наукових статей, статті в журналах та наукових вісниках; узагальнюючі праці з вітчизняної історії, що висвітлюють зародження та еволюцію сучасного молодіжного руху в контексті загальноісторичних чи локальних процесів; матеріали наукових конференцій, круглих столів і читань, дисертації та автореферати дисертацій;
  •  праці, що присвячені вивченню життя та діяльності лідерів молодіжних громадських організацій та об’єднань;
  •  довідкова та навчальна література (підручники та навчальні посібники, різноманітні довідники про молодіжні організації та рухи, бібліографічні покажчики);
  •  джерела особового походження засновників та керівників молодіжних організацій та рухів України, народних депутатів та державних діячів  (доповіді, публічні виступи, прес-конференції, інтерв’ю, статті, спогади);
  •  праці про молодіжні громадські організації та об'єднання, політичні партії, в яких аналізуються документальні матеріали, коментарі до збірників документів та матеріалів, власне самі документи молодіжних організацій, політичних партій та рухів України, які мали суттєвий вплив на розвиток досліджень з проблеми;
  •  матеріали періодики, пов’язані з розвитком досліджень історії сучасного молодіжного руху в Україні.

Джерельну базу дослідження склали також оригінальні документи і матеріали з фондів Центрального державного архіву громадських об’єднань України, зокрема: ф.1 „Центральний Комітет Комуністичної партії України”, що містить інформацію про суспільно-політичну ситуацію в республіці, особливості виборчої кампанії, діяльність молодіжних організацій.

Автору прислужилися законодавчі акти, які заклали підвалини створення та забезпечували функціонування сучасних молодіжних організацій та об’єднань, укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України щодо молодіжного руху в країні.

Окремо варто виділити щорічні державні доповіді щодо становища молоді, де розглядаються різні аспекти формування внутрішньої складової  молодіжної політики з часу проголошення незалежності України.

Крім того, в дисертаційному дослідженні використано опубліковані відкриті листи та звернення, що проливають світло на взаємостосунки українських молодіжних організацій з державно-владними структурами.

Окрему підгрупу джерел становлять програми, статути, політичні платформи українських політичних партій, молодіжних організацій, об’єднань, їхні звітні доповіді на з’їздах, конференціях, конгресах.

При написанні роботи прислужилися й документи, що забезпечують нормативно-правове регулювання молодіжної політики в незалежній Україні.

Взятий у сукупності наявний комплекс основних груп історіографічних та історичних джерел дозволяє простежити, яким чином йшов процес зародження й розвитку знань з проблеми, що досліджується, служить основою встановлення повноти та достовірності вивчення її вузлових аспектів, а також виявити ще не висвітлені питання.

У підрозділі 1.3. „Теоретико-методологічні засади дослідження” розглядаються наукові принципи та методи, які забезпечували з'ясування процесу накопичення знань по проблемі сучасного молодіжного руху в Україні.  Дається характеристика теоретико-методологічних засад дисертаційного дослідження, основу яких становлять принципи історизму та об’єктивності. Наголошується, що одночасно з процесом створення української національної моделі державної молодіжної політики відбувалося її теоретичне осмислення. Застосування загальнонаукових методів (історичного, логічного, класифікації, аналізу, синтезу, порівняння та аналогії, узагальнення та абстрагування) дозволило автору виявити основні тенденції розвитку ювенальної політики в хронологічній послідовності.

Для теоретичного осмислення проблеми важливе значення мало вивчення автором методологічних підходів, запропонованих у наукових працях провідних дослідників сучасної історії України (О. Д. Бойка, Є. І. Бородіна, Г. В. Касьянова, В. М. Литвина, А. М. Русначенка та ін.).

Серед історичних методів провідне місце займають проблемно-хронологічний, діахронний (метод періодизації), порівняльно-історичний, історико-типологічний, ретроспективний методи та метод актуалізації. У дисертації застосовані міждисциплінарні статистичний та системно-структурний, а також соціально-психологічний, соціологічний методи. Автор спирався на здобутки наукових досліджень у сфері державного управління, політології, соціології, права.

Другий розділ - „Загальні теоретичні характеристики молодіжного руху: історіографічний аспект”  - складається з двох підрозділів. 

У підрозділі 2.1 „Диференціація молодіжного руху в історіографії” розглянуто стан історіографічного осмислення диференціації молодіжного руху. Історіографічний аналіз праць дав підстави виділити два основні періоди дослідження цієї проблеми: 1) радянська історіографія; 2) становлення сучасної української історіографії протягом 1990-х – 2008 рр., що відбувалося синхронно зі становленням руху. У другому історіографічному періоді виділено два підперіоди, відповідно до зміни інтересу до цієї теми.

У 1970-х роках радянські вчені розглядали понятійний апарат, що характеризує молодіжний рух. Йдеться про праці О. Ареф’єва, В. Лукова, В. Боряза, С. Іконнікової, В. Кемерова, в яких спростовується помилкове ототожнення понять „молодіжний рух” і „сукупність молодіжних організацій”. Сутність молодіжного руху почала пов’язуватися з громадсько-політичною активністю молоді. Проаналізовано праці Є. Косенко, А. Галагана, В. Лукова, І. Ільїнського, опубліковані після 1980-го року. Підкреслено поверховість радянської історіографії, яка ототожнювала молодіжний рух виключно з комсомолом. У 1983 р. вперше ототожнено молодіжний рух з масовою організованою соціально-політичною активністю, спрямованою на реалізацію інтересів молоді.

Очевидне переосмислення молодіжної проблематики почалося в часи перебудови. Науково-дослідний центр при ЦК ВЛКСМ провів кілька наукових сесій у 1987-1989 рр., на яких вперше І. Ільїнським та А. Галаганом розкритиковано методологію вивчення проблем молоді. Однак радянська історіографія так і не дала точного визначення терміну „молодь”. Робилися спроби розтлумачити етимологію термінів „неформали”, „молодіжна субкультура”. Вчені активно вводять в обіг поняття соціалізації молоді.

На початку 1990-х рр. науковці почали ґрунтовно вивчати диференціацію об'єднань, їх класифікацію, всередині громадського та неформальних рухів виокремили напрямки. Студентський рух став предметом низки досліджень, автори яких намагалися розплутати мішанину щодо понять „молодь”, „діти”, „молодіжний рух”, „український молодіжний рух”. Ці питання розглядалися на науково-практичних конференціях у 1995-1996 рр. Прийшло об’єктивне сприйняття терміну „соціалізація молоді”. Ця проблема відображена у низці видань, підготовлених вченими УНДІ проблем молоді та Інституту соціології НАНУ.

Протягом другої половини 1990-х рр. терміни „громадська молодіжна організація” та „студентський рух” почали розглядати крізь законодавчу призму. Громадські організації визнано посередниками між молоддю і державою та її партнерами у формуванні молодіжної політики. Студентський рух стає самостійним предметом досліджень. З’являються нові класифікації організацій. Визнано, що молодіжним рухом вважається система молодіжних організацій, владних структур, інституцій, діяльність яких спрямована на здійснення молодіжної політики.  

У 2000-2008 рр. поглиблено та розширено раніше започатковані напрямки досліджень. Цей підперіод започаткувала поява у 2000 р. праці В. Кулика, Т. Голобуцької та О. Голобуцького, в якій нижні рамки дефініції „молодь” пов’язано з проміжком 14-16 років. Уточнено значення поняття „субкультура”, розроблено критерії класифікації організацій.

Отже, термінологічна проблематика, яка характеризує сучасний молодіжний рух, широко представлена в історіографії. Радянські вчені намагалися переглянути зміст різних дефініцій, однак не було досягнуто консенсусу щодо єдиного тлумачення понять. Ситуація почала змінюватися вже в перші роки незалежності.  

У підрозділі 2.2. „ Погляди науковців на витоки та періодизацію руху” розглядаються підходи до визначення витоків сучасного молодіжного руху. Перший історіографічний етап (1985-1991 рр.) паростки неупередженої оцінки минулого; науковці пов’язують витоки руху з серединою 1980-х рр.  

Другий етап (1991-1999 рр.) пов'язаний з переоцінкою ролі молоді в суспільно-політичному житті країни. У цей час побачили світ праці І. Мартинюк, В. Головенько, М. Головатого, В. Астахової, В. Якушик, І. Коляки, а також низка колективних видань. Відбулося уточнення часу зародження руху – 1987 р. – утворення Товариства Лева у Львові. Одними з перших у незалежній Україні В. Якушик, О. Єригін та І. Коляка захистили дисертації, в яких розглядаються витоки та становлення руху. В. Головенько подав власну періодизацію сучасного молодіжного руху, в основу якої покладено демократичні зміни в Україні та історія розвитку кожної організації. О. Масний пов'язує виникнення молодіжного руху з періодом формування Народного руху України.   

Поглиблення досліджень наприкінці 1990-х рр. сприяло започаткуванню окремого підперіоду в історіографії, який пов'язаний з тим, що вченими значно розширено в часі витоки руху – кінець 1970-х – початок 1980-х рр., коли виникали групи, що ставили перед собою соціально значимі завдання. Створено схему періодизації організованої молодіжної ініціативи, в основу якої покладено функції, виконувані організаціями.

Отже, історіографічний аналіз літератури, в якій обґрунтовуються хронологічні витоки, періодизація та термінологічна характеристика сучасного молодіжного руху свідчить про започаткування цих досліджень у радянську добу. До середини 1990-х років науковці майже одноголосно асоціювали зародки руху з другою половиною 1980-х рр., пізніше – з кінцем 1970-х – початком 1980-х рр. Протягом 1990-х років закладено фундамент у сенсі методології, на якій були побудовані праці 2000-2008 рр.

Третій розділ – „Конкретно-історична сутність сучасного молодіжного руху: історіографічне осмислення проблеми” – складається з трьох підрозділів. 

У підрозділі 3.1. „Формування молодіжного третього сектору в Україні: стан наукового вивчення” проаналізовано стан висвітлення третього сектору в історіографії. Виділено такі дослідницькі етапи: 1) період, що співпадає з першими роками оформлення сучасного молодіжного руху в Україні – 1980-1991 рр. Його особливістю стали кроки по перегляду догматичних підходів у дослідженнях, що стосуються молоді, а також бурхливі процеси активізації молодіжної ініціативи, які змушували істориків осмислити цей феномен. У період перебудови робилися спроби якісно змінити підходи до молодіжної тематики. 2) (1991-1999 рр.) – становлення власне національної історіографії. Цей етап формувався синхронно з оформленням громадського руху. Завдяки поглибленому вивченню молодіжної проблематики на початку 1990-х рр. в Україні з'явилася наука ювенологія, яка займається питаннями формування, життя та зміни поколінь.

1990-ті роки в історіографії становлення молодіжного громадського руху характеризуються появою довідкових видань, що були своєрідним орієнтиром у морі організацій та дозволяли науковцям спрямувати дослідження на окремі об’єднання. Більшість узагальнюючих видань містять характеристику контексту формування так званого молодіжного  третього сектору в Україні, обставин та чинників, що найбільше позначилися на подальшому формуванні третього сектору. Розглянуто проблему взаємовідносин між політичними партіями та молодіжними організаціями. Впродовж 1991-2000 рр. Державним інститутом проблем сім’ї та молоді реалізовано низку науково-дослідних проектів з проблем молодіжного руху щодо історії руху, правової інституціалізації молодіжних організацій, тощо. Окремі аспекти історії громадського руху відображені і в дисертаційних дослідженнях.

Третій етап (2001-2008 рр.) позначений поглибленим вивченням окремих аспектів проблеми – еволюція законодавчого регулювання діяльності громадських організацій, з'явилися нові напрямки – регіоналістика, інституціоналізація громадських об'єднань.

У підрозділі 3.2 „Студентська складова сучасного молодіжного руху: історіографія дослідження” показано результати історіографічного осмислення історії сучасного студентського руху в Україні. Перші публікації, присвячені цій проблемі, почали з’являтися водночас зі студентськими акціями протесту ще у 1980-х рр.

У радянській історіографії спостерігалося відставання наукових досліджень від реального стану речей. Активізація національно-патріотичних сил в Україні на зламі 1980-х – початку 1990-х рр. і студентські акції з політичними гаслами потребували переоцінки ролі молоді. Першими ці події відслідковували видання ЛКСМУ. У 1989-1991 рр. помітними залишалися побоювання науковців адекватно оцінювати дійсність.  

На початку 1990-х рр. з'явилася значна кількість публікацій, присвячених історії студентського руху. У розвитку історіографії руху 1992-1999 рр. характеризуються виробленням нових методологічних підходів А. Горєловим, Б. Кушніром, Л. Вознєсєнською, Т. Стешенковою, В. Головеньком, М. Перепелицею, О. Розумковим та ін.

До перших спроб в українській історіографії науково осмислити студентський рух, що з'явилися вже в незалежній Україні була колективна праця „Молодь України: очікування, орієнтації, поведінка” (К., 1993). В. Головенько та О. Корнієвський відтворили історичну ретроспективу становлення студентської активності. Відбулися „круглі столи” з проблем дослідження історії сучасного молодіжного руху. Протягом 1990-х рр. вивчалися різні аспекти життя студентства. Проблему співвідношення молодіжного та студентського рухів піднято в дисертаціях О. Єригіна та І. Коляки. Побіжно про студентство згадується і в узагальнюючих та довідкових виданнях.

Таким чином, історіографічний аналіз літератури, в якій висвітлено історію студентського руху протягом кінця 1980-1990-х рр. дає підстави говорити про широку представленість проблеми в літературі, однак більше в публіцистичній та узагальнюючій. Студентське життя не стало предметом спеціальних досліджень.

У підрозділі 3.3 „Неформальна самоорганізована молодіжна ініціатива” показано стан вивчення історії неформального руху в Україні. Феномен започаткування сучасного молодіжного руху з перших неформальних груп, що виникали ще в часи СРСР, почав вивчатися у 1989-1990 рр. Розвиток неформальної ініціативи двояко сприймався як у радянську добу, так і в перші роки незалежності. Виділено кілька етапів історіографічного осмислення історії неформального руху: 1) радянський (1980-1991 рр.) – еволюція від різкого неприйняття неформального руху до спроб підняти цю проблему на науковому рівні; 2) 1992-1999 рр. – виявлення проблем методології, переважання публіцистики; 3) (2000-2008 рр.) –  поява низки фундаментальних праць з історії руху.

У роки перебудови спостерігалася тенденція до налагодження контактів між неформальними групами та комсомолом, що відповідно покращило ставлення дослідників до неформального руху. Радянські історики провели першу конференцію, на якій обговорювалися історичні аспекти становлення неформального руху в СРСР. Для позначення руху вчені запропонували термін „інститут самодіяльної активності”.

Якісно змінилася ситуація на початку 1990-х рр., що проявилося у відмові від заідеологізованості, у ширших можливостях щодо вибору наукової тематики. З’явилися праці про ціннісні орієнтації молоді. Протягом 1992-1995 рр. проведено ряд конференцій.

Протягом останніх семи-восьми років поглиблювалися започатковані раніше дослідження. Охарактеризовано зародження молодіжного руху як появу структур, які раніше були неформальними. Істориками проаналізовано окремі напрямки неформалів та причини їх популярності в Україні. Ця проблематика розглядається в дисертаціях.

Таким чином, у вивченні цієї проблематики виділено кілька історіографічних етапів: 1) радянська доба (1980-ті роки) – плавний перехід від відвертого ігнорування до спроб обговорення; 2) сучасна історіографія (1991-2008), яка поділяється на два підперіоди – 1990-ті – спроби осмислити історію молодіжного руху, та 2000-2008 рр. – формування дослідницьких напрямків, поява фундаментальних праць та довідкових видань.

Четвертий розділ - „Історіографія державного регулювання молодіжної політики в незалежній Україні” – складається з двох підрозділів.

У підрозділі 4.1. „Дослідження державної ювенальної політики в 1990-ті рр.” характеризується історіографічний процес та найважливіші особливості дослідження історії формування та розвитку державної молодіжної політики в Україні. Зазначається, що в 90-ті роки ХХ ст. їх вивчення відбувалося з одночасним позбавленням ідеологічних обмежень і штампів, науковим осмисленням проблеми. Специфікою було й те, що, в першу чергу, з’являлися політологічні, соціологічні, юридичні наукові розвідки, а потім – історичні праці. Поширеними були роботи інформаційного плану,  яких потребували фахівці-практики. Це, зокрема, записки, доповіді, аналітичні довідки, методичні рекомендації тощо. Створені науковцями, вони все ж таки використовувалися переважно представниками молодіжних громадських організацій, об’єднань, осередків політичних партій. Цілий ряд медійних матеріалів містили важливі оціночні моменти з досліджуваної теми.

У перші роки незалежності України вагомий слід у вивченні державної ювенальної політики залишив Український науково-дослідний інститут проблем сім’ї та молоді, який опублікував низку наукових праць з окресленої  проблеми. Узагальнення важливих здобутків із формування молодіжної політики у державі здійснено на міжнародних науково-практичних конференціях у Києві (1991 – 1992 р.).

Дослідники основну увагу приділяли питанням становлення й функціонування механізму державної молодіжної політики (М. Головатий, М. Перепелиця), форм і методів діяльності державних і громадських інституцій (В. Головенько, О. Корнієвський, В. Якушик), аналізу ювенальної нормативно-правової бази (Д. Диновський, Н. Крестовська, Н. Салабай), новітніх тенденцій і процесів у молодіжному середовищі (Ю. Бобровнік, Д. Дмитрук, О. Балакірєва, О. Яременко) та ін.

У параграфі 4.2. „Наукове осмислення виникнення та розвитку національної моделі державної молодіжної політики в Україні (2000-ні рр.)” наголошується, що даний історіографічний етап характеризується тим, що до питань проблематики стали активніше звертатися історики. На цей час конкретно визначився предмет саме історичного дослідження, сформувалася певна джерельна база у вигляді опублікованих та архівних документів, помітними стали перші результати практичної діяльності органів державної влади щодо створення системи підтримки молодих громадян. Крім того, з’явилося і певне „державне замовлення” на написання наукових праць з історії незалежної України, особливо напередодні святкування її десяти - та п'ятнадцятиріччя.

Помітним явищем наукового життя стали монографії М. Перепелиці „Державна молодіжна політика в Україні (регіональний аспект) (2001 р.)”, Є. Бородіна  „Держава і молодь: історія ювенального законодавства в Україні (середина 80-х – початок 90-х років ХХ ст.)” (2004 р.), „Історія формування державної молодіжної політики в Україні (1991-2004)” (2006 р.) та захист останнім докторської дисертації з даної проблеми.

Таким чином, якщо в 1990-ті рр. переважали праці, що розкривали державну ювенальну політику, написані політологами, соціологами, правниками, державними і політичними діячами, керівниками молодіжних організацій, то 2000-ні рр. характеризуються дослідженнями фахівців-істориків, які чітко окреслили предмет і об'єкт історичного дослідження, склалася певна джерельна база, виходять фундаментальні монографії, захищено першу докторську дисертацію.

У висновках підведені підсумки дослідження:

- Встановлено історіографічний факт актуальності обраної теми та відсутність комплексного історіографічного дослідження сучасного молодіжного руху в Україні, хоча за окреслений нами період нагромаджено численну за кількісними та різноманітну за якісними показниками історіографічну базу з проблеми.

- Аналіз стану наукової розробки питань суспільно-політичного становища України в умовах кризи тоталітарної системи, перебудовчих процесів, розпаду СРСР, проголошення незалежності України та нового імпульсу державотворчих процесів, важливим чинником яких став молодіжний рух, дозволив окреслити три історіографічних етапи: 1) 1980-ті – 1991 рр.; 2) 1991 – 1999 рр.; 3)  2000-2008 рр.

- Враховуючи характер і репрезентативність історіографічних джерел, вони класифіковані на групи, охарактеризована цінність кожної з них, розкриті їх інформаційні можливості.

- Проаналізовано методологічні засади вивчення історіографії молодіжного руху в сучасній Україні.

- Розглянуто питання, пов’язані з історіографічним аналізом законодавчого забезпечення та практичного втілення молодіжної політики протягом середини 1980-х – 2008 рр.

- Проаналізовано праці, в яких обґрунтовуються хронологічні витоки, періодизація та термінологічна характеристика сучасного молодіжного руху. Це дало підстави стверджувати, що початок дослідження цієї проблеми закладено ще в роки перебудови. До середини 1990-х рр. науковці майже одноголосно асоціювали зародки руху з другою половиною 1980-х рр. Однак не було досягнуто єдиної думки щодо конкретного змісту термінів. У другій половині 1990-х рр. вчені почали пов'язувати витоки сучасного організованого молодіжного руху з кінцем 1970-х – початком 1980-х рр., тобто масовим виникненням неформальних груп, створених на основі спільності інтересів.  

- Прослідковано еволюцію дослідницького інтересу до вивчення складових молодіжного руху протягом останніх двох десятиліть. Протягом 1980-х рр. спостерігався плавний перехід від відвертого ігнорування до спроб обговорення цієї теми в роки перебудови. Виділено окремим етапом сучасну історіографію, яка теж умовно поділяється на два підперіоди – перше та друге десятиліття ХХІ ст.: протягом 1990-х рр. відбувалося осмислення історії руху, полеміка навколо термінів, класифікацій, а 2000-2008 рр. позначилися формуванням цілих дослідницьких напрямків, появою фундаментальних праць, довідкових видань. Однак історія сучасного студентського руху в Україні взагалі не стала об’єктом окремих досліджень. Переважала публіцистична література. Незаповненою залишається ніша спеціальних досліджень.

- Розглядаючи проблеми ідентифікації термінів, якими характеризується молодіжний рух, підкреслено, що радянські вчені намагалися переглянути зміст різних дефініцій, однак не було досягнуто консенсусу щодо єдиного тлумачення понять. Ситуація почала змінюватися вже в перші роки незалежності. Проблема обговорювалася на різних рівнях, вона стає предметом досліджень. Науковці розробили низку термінів, присвятили окремі праці питанням термінології та класифікації організацій.

- Перспективним залишається вивчення державного регулювання молодіжним рухом у незалежній Україні. До найбільш досліджених напрямів цього аспекту віднесено процес ювенальної молодіжної політики, її теоретико-концептуальні та нормативно-законодавчі підвалини, залучення молоді до суспільно-політичного життя й формування влади. Визначено перспективні напрями подальшого наукового осмислення сучасного молодіжного руху в Україні.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНІ  В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

  1.  Близнюк І. Молодіжні громадські організації та їх місце в сучасному українському суспільстві: законодавче регулювання / І. Близнюк // Часопис української історії. – К., 2008. – Вип.10. – С.169-173.
  2.  Близнюк І. Державне регулювання молодіжної політики в Україні (1991-2008 рр.): історіографія / І. Близнюк // Часопис української історії. – К., 2009. – Вип.11. – С.106-111.
  3.  Близнюк І. Відображення особливостей сучасної державної молодіжної політики в Україні у наукових дослідженнях 2000-2009 рр. / І. Близнюк // Часопис української історії. – К., 2009. – Вип.13. – С.103-109.
  4.  Близнюк І. Погляди науковців на витоки та періодизацію сучасного молодіжного руху в Україні / І. Близнюк // Культура народов Причёрноморья: научный журнал Таврич. нац. ун-та им. В. И. Вернадского. – 2009. – № 162. – С. 104-107.
  5.  Близнюк І. Неформальна самоорганізована молодіжна ініціатива в Україні: історіографічний аналіз / І. Близнюк // Вісник Академії праці та соціальних відносин Федерації профспілок України. – К., 2009. – № 1(48). – С.54-59.
  6.  Близнюк І. Сучасний молодіжний рух: деякі проблеми історіографічного осмислення / І. Близнюк: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. [„Актуальні проблеми історії України: від минувшини до сьогодення”], (Коломия, 14-15 травня 2008 р.) / М-во освіти і науки України, Київ. нац. торг.-економ. ун-т, Коломий. економ.-прав. коледж. – Коломия, 2008. – С.37-42.
  7.  Близнюк І. Студентська складова сучасного молодіжного руху в Україні: стан вивчення (кін. 1980-х – 1990-ті роки) / І. Близнюк: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. [„Українська історія та історіографія, джерела національного права: традиції й виклики сучасності”], (Коломия, 25-26 трав. 2009 р.) / М-во освіти і науки України, Київ. нац. торг.-екон. ун-т, Коломий. економ.-прав. кол. – Коломия, 2009. – С.53-58.
  8.  Близнюк І. Історіографія студентського руху в сучасній Україні (1980-ті – 2007 рр.) / И. Близнюк : материалы  ІІ Межвузовской науч.-теор. конф. [„Социально-политические и культурные проблемы современности”], (Симферополь, 24 апреля 2009 г.) / М-во освіти і науки України, Республ. ВНЗ „Кримський інженерно-педагогічний університет”. – Сімферополь, 2009. – С. 154-157.

АНОТАЦІЯ

Близнюк І.В. Сучасний молодіжний рух в Україні (1980-ті – 2008 рр.): історіографія. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. – ДВНЗ „Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”, Переяслав-Хмельницький, 2010.

Молодіжний рух є засобом практичної самореалізації багатьох поколінь. Перехід від тоталітаризму до демократії в Україні на зламі 1980-х – 1990-х років відобразився у виникненні в молодіжному середовищі широкого спектру громадсько-політичних, студентських та неформальних організацій. Комплексно розглянуто та переосмислено сформовані уявлення щодо хронологічних та ідейних витоків молодіжного руху в Україні, диференціації та періодизації історії руху. Розглянуто питання, пов’язані з історіографічним аналізом законодавчого забезпечення та практичного втілення молодіжної політики в Україні протягом кінця 1980-х-2008 рр.

Ключові слова: історіографічні етапи, сучасний молодіжний рух, неформальний рух, молодіжна політика.

АННОТАЦИЯ

Блызнюк И.В. Современное молодёжное движение в Украине (1980-е – 2008 гг.): историография. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 – историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. – ГВУЗ „Переяслав-Хмельницкий государственный педагогический университет имени Григория Сковороды”, Переяслав-Хмельницкий, 2010.

Молодёжное движение является средством практической самореализации многих поколений. Переход от тоталитаризма к демократии в Украине в конце 1980-х – в начале 1990-х годов отобразился в возникновении в молодёжноё среде широкого спектра общественно-политических, студенческих и неформальных организаций. На основании фундаментального анализа разноплановой литературы установлен историографический факт актуальности этой темы и отсутствие комплексного историографического исследования современного молодёжного движения в Украине. Анализ состояния научной разработки вопросов общественно-политического положения Украины в условиях кризиса тоталитарной системы, перестроечных процессов, распада СССР, провозглашения независимости Украины, важным фактором которого стало молодёжное движение, позволило выделить историографические этапы исследования проблемы.

Учитывая характер и репрезентативность историографических источников, они классифицированы на группы, охарактеризована ценность каждой из них, раскрыты их информационные возможности. Осуществлён сравнительный анализ методологических принципов исследования историографии современного молодёжного движения в Украине. Рассмотрены вопросы, связанные с историографическим анализом законодательного обеспечения и практического воплощения молодёжной политики, начиная с середины 1980-х годов и в период независимости.  

Проанализированы труды разнопланового характера, в которых обосновываются хронологические истоки, периодизация и терминологическая характеристика современного молодёжного движения. Это дало основания утверждать, что начало исследования этой проблемы было заложено ещё во времена перестройки. До середины 1990-х почти все исследователи ассоциировали зарождение движения со второй половиной 1980-х годов, учитывая изменения ментального характера, участников и организаторов массовых акций протеста. Акцентировано внимание на том, что не было достигнуто согласия между учеными в отношении понимания конкретного содержания терминов, которыми характеризуется молодёжное движение. Во второй половине 1990-х годов учёные начали связывать истоки современного организованного молодёжного движения с концом 1970-х – началом 1980-х годов, то есть с массовым возникновением неформальных групп разных направлений, созданных на основе общих интересов.

Показана эволюция исследовательского интереса к изучению общественного, студенческого и неформального движения на протяжении последних двух десятилетий. В частности, утверждается, что на протяжении 1980-х годов наблюдался плавный переход от откровенного игнорирования или же политизации темы к всеобщему обсуждению этой проблематики. Учитывая доминирование идеологических стереотипов в исследованиях, можно говорить о некоей заинтересованности этой проблематикой советскими учёными, однако в большей мере лишь в последние годы существования СССР.

Некоторые шаги по постановке на научный уровень изучения третьего сектора всё-таки отставали от требований времени и тех изменений, которые коснулись практически всей этой составной молодёжного движения на протяжении 1980-х – 1990-х гг. Выделен отдельный этап современной историографии, который подразделяется ещё на два периоды – последнее десятилетие ХХ в. – первое десятилетие ХХІ в. Если на протяжении 1990-х ученые пробовали лишь осмыслить историю молодёжного движения, определиться с терминологическими противоречиями, разработать классификации, то 2000-2008 гг. обозначены формированием этих исследовательских направлений, появлением фундаментальных работ, справочных изданий по региональному принципу. Рассматривая проблемы идентификации терминов, которыми характеризуется история современного молодёжного движения в Украине, акцентировано внимание на том, что советские ученые стремились к пересмотру содержания разных дефиниций, которые касались молодёжи, однако авторы постоянно отставали в своих теоретических подходах. Не было достигнут консенсус в едином объяснении понятий. Ситуация начала меняться уже в первые годы независимости. Исследователи разработали целый ряд новых терминов, посвятили отдельные труды вопросам терминологии и классификации молодёжных объединений.  

Проанализированы историографические аспекты проблемы государственного регулирования молодёжного движения в независимой Украине. К наиболее исследованных направлений этой проблемы отнесёна эволюция ювенальной молодёжной политики, её теоретико-концептуальных и нормативно-законодательных основ, приобщение молодёжи к общественно-политической жизни и формирования власти.

Ключевые слова: историографические этапы, современное молодёжное движение, неформальное движение, молодёжная политика.

SUMMARY

Blyzniuk I.V. Modern youth movement in Ukraine (1980's – 2008): Historiography. – Manuscript.

Thesis for a scientific degree of candidate of historical sciences, specialty 07.00.06 – historiography, source and special historical disciplines. –  SIHE “Pereyaslav-Khmelnytsky Hryhoriy Skovoroda State Pedagogical University”, Pereyaslav-Khmelnytsky, 2010.

Youth Movement is a practical means of self-realization of many generations. The transition from totalitarianism to democracy in Ukraine at the turn of the 1980's, 1990's reflected in the appearance of youth a wide range of socio-political, student and informal organizations. Considered and integrated Transfer formed idea about history and ideological origins of the youth movement in Ukraine, differentiation and movement periods of history. The question related historiographical analysis of legislative support and practical implementation of youth policy in Ukraine during the late 1980's –2008.

Keywords: historiographical phases, the current youth movement, unformal movement, youth policy.

1 Джос Ф.Х. Політична палітра України / Ф.Х. Джос. – К.-Вінниця, 1993. – С.3-5; Русначенко А.М. Національно-визвольний рух в Україні. Середина 1950-х – початок 1990-х років / А.М. Русначенко. – К.: Вид-во ім. О. Теліги, 1998. – С.13.

2 Бойко О.Д. Україна в 1985-1991 рр.: Основні тенденції суспільно-політичного розвитку / О.Д. Бойко. – К.: ІПіЕНД, 2002. – С.4-9.

3 Бородін Є. Історія формування державної молодіжної політики в Україні (1991-2004) / Є. Бородін.  – Д.: Герда, 2006. – C.5-12.

4 Кормич Л.І. Формування партійної системи сучасної України / Кормич Л.І., Шелест Д.С., Бабій С.І. – О.: Вид-во Тиврівського МП „Кобза”, 2000. – С.7-12.

5 Головенько В.А. Український молодіжний рух у ХХ столітті (історико-політологічний аналіз основних періодів): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.02 „Політичні інститути та процеси” / В.А. Головенько. – К., 1995. – 24 с.; Пилипенко О.О. Національно-демократичний рух в Україні (друга половина 80-х – початок 90-х років ХХ ст.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 „Історія України” / О.О. Пилипенко. – Донецьк, 1997. – С.3-8; Стасюк І.М. Український національно-патріотичний рух в УРСР (сер. 1950-х – кін. 1990-х рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 „Історія України” / І.М. Стасюк.  – Л., 2002. – С.8; Старинець О.Г. Влада і молодь: особливості взаємовідносин в процесі демократизації українського суспільства: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.02 „Політичні інститути та процеси” / О.Г. Старинець. – К., 2004. – 19 с.

6 Сімперович В. Становлення інституту багатопартійності в Україні (рубіж 80-х – 90-х рр. ХХ ст.): основні групи історіографічних джерел / В. Сімперович // Наукові записки: Зб. наук. ст. Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. – К.: НПУ, 2003. – Вип. LI (51). – С.245-250; Сімперович В. Історіографія національно-демократичного руху за суверенітет і незалежність України на рубежі 80-х – 90-х рр.ХХ ст.) / В. Сімперович //  Українознавство. – 2004. – Число 3-4. – С.221-226.

7 Сімперович В.М. Історіографія національно-демократичного руху за суверенізацію та незалежність України на рубежі 80-х – 90-х років ХХ століття: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.06 „Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни” / В.М. Сімперович . – К., 2005. – 17 с.

8 Кизименко І. Деякі питання історіографії сучасних політичних партій України / І. Кизименко // Вісник  Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Історія. – 2000. – Вип. 51. – С. 14-17; Кизименко І. Політичні партії України 90-х рр. ХХ ст.  / І. Кизименко // Вісник  Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Історія. – 2001. –  Вип. 52. – С. 77-81; Кизименко І. Політичні партії та рухи в Україні наприкінці ХХ ст. (історіографічні аспекти) / І. Кизименко // Вісник  Київського національного університету імені Тараса Шевченка:  Історія. – 2001. – Вип. 57. – С. 14-18.

9 Кизименко І.О. Суспільно-політичні рухи в Україні (90-ті роки ХХ ст.): історіографія: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд іст. наук: спец. 07.00.06 „Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни” / І.О. Кизименко. – К., 2003. – С.8-11.

10 Перепелиця М. Проблеми дослідження історії та сучасного стану українського молодіжного руху (за матеріалами засідання „круглого стола” 26 червня 1997 року) / М. Перепелиця  // Молодіжний рух України: історія та сучасність : Зб. матеріалів Українського ін-ту соціальних досліджень. – К. : НВФ „Студцентр” / НІКА – центр, 1998. – С. 113-116; Литвин В. Молодёжные общественно-политические организации / В. Литвин // Политика и время. – 1991. – № 3. – С. 53-58;  Головенько В. Молодіжний рух в Україні: історія і сучасність / В. Головенько   // Молодіжний і дитячий рух в Україні: історія і генезис. – К., 1993. – С. 24-49; Шановська О.А. Історіографія про створення та діяльність Народного руху України / О.А. Шановська  // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. – 2002. – Вип. 63-64. – С.39-40; Карнаух А. Проблеми молодіжної політики в сучасній Україні / А. Карнаух // Політичний менеджмент. – 2005. – № 4 (13). – С. 63-69.

11 Заславський І. Дух одвічної стихії: польові дослідження українського визвольного руху / І. Заславський // Україна молода. – 2000. – 12 жовт.; Шульга М.О. Рец. на кн. „Молодь України у дзеркалі соціології” / М.О. Шульга // Укр. соціум. – 2002. - № 1. – С.147-149.

12 Новітня історія України (1900-2000): підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / [Слюсаренко А.,  Гусєв В.,  Литвин В. та ін.]. – К. : Вища школа, 2002. – С.573-575, 665-667.

13 Луков В. Молодёжное движение в социалистическом обществе. Вопросы теории и практики / В. Луков.  – М., 1987. – 120 с.; Горелов А. Палатки на площади (О политической голодовке студентов Киева) / А. Горелов  // Новое время. – 1990. – № 44. – С. 29-31; Ольшанский Д. Неформалы: Групповой портрет в интерьере / Д. Ольшанский.  – М. : Педагогика, 1990. – 192 с.; Формирование мировоззренческой культуры молодёжи. – К. : Наук. думка, 1990. – 120 с.; Астахова Е. Становление многопартийности в СССР: некоторые аспекты / Е. Астахова.  – Харьков : РИО облполитграфиздата, 1991. – 159 с.

14 Гарань О.В. Від створення Руху до багатопартійності / О.В. Гарань. – К., 1992. – 48 с.

15 Русначенко А.М. Національно-визвольний рух в Україні: середина 1950-х – початок 1990-х років: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора іст. наук: спец. 07.00.01 „Історія України” / А.М. Русначенко. – К., 1999. – 42 с.

16 Білоус А. Політичні об’єднання України / А. Білоус. – К., 1993. – 108 с.

17 Головатий М. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення / М. Головатий.  – К. : Громадська думка, 1993. – 237 с.

18 Головенько В.А. Український молодіжний рух: історія та сьогодення / В.А. Головенько, О.А. Корнієвський. – К.: Наук. думка, 1994. – 114 с.

19 Коляка І.В. Студентський рух в Україні (кінець 80-х – початок 90-х рр.): автореф дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 „Історія України” /  І.В. Коляка.  –  К., 1994. – 22 с.

20 Цибульник В.В. Молодіжна політика на Україні / В.В. Цибульник. – К.: Тов-во „Знання” УРСР, 1990. – 16 с.

21 Черниш Н.Й. Соціологія молоді та основи державної молодіжної політики в Україні / Н.Й.Черниш. – К., 1994. – 39 с.

22 Головатий М.Ф. Формування державної молодіжної політики в сучасній Україні (політологічний аналіз): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра політ. наук: спец. 23.00.02 „Політичні інститути та процеси” / М.Ф. Головатий. – К., 1996. – 31 с.

23 Головенько В. Український молодіжний рух у ХХ столітті: історико-політологічний аналіз основних періодів / В. Головенько  – К.: АЛД, 1997. – 160 с.

24 Диновський Д. Формування організаційно-правового механізму державної ювенальної політики в контексті адміністративної реформи / Д. Диновський  // Зб. наук. пр. Укр. Акад. держ. упр. при Президентові України. – К., 1999. – Вип. 2. – Ч.2. – С.249-256.

25 Корнієвський О.А. Молодіжний рух та політичні об’єднання в сучасній Україні / О.А. Корнієвський, В.М.  Якушин. – К.: Київ. братство, 1997. – 132 с.

26 Бородін Є.І. Держава і молодь: історія ювенального законодавства в Україні (середина 80-х – початок 90-х років ХХ ст.) / Є.І. Бородін. – К.: Укр. центр політ. менедж., 2004. – 238 с.

27 Перепелиця М.П. Державна молодіжна політика в Україні (регіональний аспект) / М.П. Перепелиця. – К.: Укр. ін-т соціал. дослідж., Укр. центр політ. менеджменту, 2001. – 242 с.

28 Кулик В. Молода Україна: сучасний молодіжний організований рух та неформальна ініціатива / Кулик В., Голобуцька Т., Голобуцька О. – К.: Центр дослідж. пробл. громад. суспільства, 2000. – 460 с.

29 Кавалеров А.І. Молодіжне середовище в його девіантному вимірі / Кавалеров А.І., Довгополюк В.О., Кавалеров А.А. – О.: Астропринт, 2005. – 128 с.

30 Політична історія України ХХ століття: у 6 т. / [ред. кол.: Курас І.Ф. (голова) та ін.]. Т.6: Від тоталітаризму до демократії (1945-2000) / [О. Майборода, Ю. Шаповал, О. Гарань та ін.]. – К., 2003. – 696 с.; Україна: утвердження незалежної держави (1991-2001 рр.) / [Барановська Н.П., Верстюк В.Ф., Віднянський С.В. та ін.]; під ред. В.М. Литвина. – К.: Альтернатива, 2001. – 703 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

3210. Оценка экономической эффективности замены ленточной пилы на пресс, в проектируемом цехе на операции обрезка 68.94 KB
  Исходные данные Показатели Варианты аналог проект Годовой объем производства продукции, т Расход металла на 1т продукции, т/т Количество возвратных отходов, т/т Расход электроэнергии, кВтч/т Расход смазочных материалов, кг/т Стоимость: единицы обо...
3211. Основные характеристики башенных кранов 409.6 KB
  Назначение и устройство крана Башенные краны предназначены обслуживать территорию строительных площадок зданий и сооружений, складов, полигонов, погрузка и разгрузка материалов с транспорта — при выполнении строительно-монтажных и...
3212. Государственная санитарно-эпидемиологическая служба 26.38 KB
  Каждое общество стремится защитить себя. Защитить от врагов, недостаточно добропорядочных своих граждан, от болезней, от напастей и от всякого рода опасности. Опасности, которая в наше время приобретает все больший размах. Она может принима...
3213. Человек как уникальный вид живой природы 59.5 KB
  Человек относится к царству животных, так как он использует готовые вещества для питания, то есть гетеротрофен. Его клетки не имеют целлюлозных оболочек, нет хлоропластов- то есть состоит из типично животных клеток...
3214. Бизнес-план обеспечения благоустройства сельского населения как механизм развития села на примере РСХПКК Саха Кредит РС(Я) 7.04 MB
  Введение С общеэкономической точки зрения планирование – это механизм, который заменяет цены и рынок. В рамках рыночной системы главным координатором действий ее участников являются цены. Именно цены определяют выгодное для продавцов и покупате...
3215. РЕДУКТОР КОСОЗУБИЙ ОДНОСТУПІНЧАТИЙ 550 KB
  Редуктором називають механізм, який складається з зубчастих або черв\'ячних передач, виконаний у вигляді окремого агрегату і служить для передачі обертання від вала двигуна до вала робочої машини. Кінематична схема приводу може включати, окрім редуктора, відкриті зубчасті передачі, ланцюгові або пасові передачі.
3216. Проектирование привода ленточного транспортера для конвейера 1002 KB
  Задание на курсовой проект. Кинематический расчет привода. Выбор электродвигателя. Мощность на выходе. Требуемая мощность электродвигателя. Частота вращения приводного вала редуктора. Определение обще...
3217. Совершенствование организации оценки и аттестации персонала на примере районного отдела народного образования г. Данкова Липецкой области 1.64 MB
  Введение Глава 1. Теоретико – методологические основы организации оценки и аттестации персонала 1.1. Деловая оценка персонала: подходы, понятие, виды, этапы 1.2. Методы деловой оценки персонала 1.3. Организация процесса аттестации персонала в г...
3218. Проектирование детали Вал-шестерня и ее технологические характеристики 959 KB
  Введение. Машиностроение – важнейшая отрасль промышленности. Его продукция – машины различного назначения поставляются всем отраслям народного хозяйства. Рост промышленности в значительной степени зависит от уровня развития машиностроения....