64354

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СПЕЦІАЛЬНИХ УСТАНОВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Автореферат

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Значна кількість завдань міліції реалізується в процесі виконання своїх функцій спеціальними установами органів внутрішніх справ. Проте організаційно-правові основи діяльності цих установ ОВС України, незважаючи на їх теоретичну і практичну важливість...

Украинкский

2014-07-05

153 KB

13 чел.

PAGE  2


ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ЧУЙКОВ Андрій Юрійович

УДК 347.195

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ СПЕЦІАЛЬНИХ УСТАНОВ

ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Спеціальність 12.00.07 – адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2010


Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Харківському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.

Науковий керівник:   доктор юридичних наук, старший

науковий співробітник

Ковальська Віта Володимирівна,

Харківський національний університет

внутрішніх справ, начальник кафедри

адміністративного права і процесу.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент

Кузніченко Сергій Олександрович,

Кримський юридичний інститут

Одеського державного університету

внутрішніх справ, заступник начальника

інституту з наукової роботи;

кандидат юридичних наук

Книш Валентин Іванович,

навчально-науковий інститут права
та масових комунікацій
Харківського національного

університету внутрішніх справ,

завідувач кафедри адміністративного права.

Захист відбудеться 21 січня 2011 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 Харківського національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий 21 грудня 2010 року.

В.о. вченого секретаря

спеціалізованої вченої ради                           О. П. Гетманець

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Значна кількість завдань міліції реалізується в процесі виконання своїх функцій спеціальними установами органів внутрішніх справ. Проте організаційно-правові основи діяльності цих установ ОВС України, незважаючи на їх теоретичну і практичну важливість, в науці адміністративного права досліджені недостатньо, а норми чинного законодавства, які становлять їх нормативну основу, не завжди відповідають вимогам часу. Вирішення цих проблем, з одного боку, потребує глибокого і всебічного наукового дослідження широкого кола питань, пов’язаних з діяльністю спеціальних установ органів внутрішніх справ, що дозволить успішно вирішувати поставлені перед ними завдання, з іншого – перебудовувати діяльності цих установ, яка повинна відповідати міжнародним стандартам через внесення змін до чинного законодавства України.

Необхідно констатувати, що сьогодні в науковій юридичній літературі основна увага приділяється лише певним напрямкам діяльності окремих спеціальних установ ОВС України. Під час дослідження їх діяльності набагато більше уваги приділялося забезпеченню законності при охороні, утриманні і конвоюванні заарештованих та затриманих, умовам утримання, характеристиці статусу затриманих, функціонуванню окремої спецустанови органів внутрішніх справ в межах діяльності певної служби ОВС України, наприклад, у справах дітей, та ін., а про організацію та особливості діяльності всіх спеціальних установ органів внутрішніх справ мова здебільшого не йшлася.

Науково-теоретичним підґрунтям для виконання дисертації стали наукові праці фахівців у галузі адміністративного права, теорії управління, філософії, загальної теорії держави і права та, інших галузевих правових наук, зокрема, В. Б. Авер’янов, М. І. Ануфрієв, В. С. Бакіров, О. М. Бандурка, О. О. Бандурка, В. Т. Білоус, Ю. П. Битяк, І. Л. Бородін, І. П. Голосніченко, О. Ю. Синявська, С. М. Гусаров, В. С. Гуславський, В. С. Журавський, Р. А. Калюжний, В. В. Коваленко, В. В. Ковальська, А. Т. Комзюк, Я. Ю. Кондратьєв, В. В. Конопльов, О. В. Негодченко, В. І. Олефір, Н. М. Оніщенко, О. І. Остапенко, В. П. Пєтков, В. М. Плішкін, Т. О. Проценко, С. Т. Стеценко, В. Я. Тацій, В. К. Шкарупа, Х. П. Ярмакі, О. Н. Ярмиш та ін. Однак, незважаючи на інтенсивність досліджень, присвячених різним аспектам зазначеної проблематики, багато її питань дотепер залишаються дискусійними.

Таким чином, необхідність приведення діяльності вітчизняних спеціальних установ органів внутрішніх справ до міжнародних стандартів, недоліки правового регулювання організації їх діяльності, недосконалість взаємодії з іншими підрозділами міліції та правоохоронними органами держави, громадськістю і обумовлюють актуальність та важливість комплексного наукового дослідження широкого кола питань, пов’язаних з організаційно-правовими засадами діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п.п. 1.1.5, 1.1.6, 1.1.32, 1.1.47, Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004 – 2009 рр., затверджених наказом МВС України № 755 від
5 липня 2004 р., та п. 3.1 Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на період 2006 – 2010 рр., схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 15 грудня 2005 р.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в з’ясуванні правових засад адміністративної діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ, визначенні форм і методів їх діяльності та обґрунтуванні пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення такої діяльності.

Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні завдання:

  •  охарактеризувати сутність і особливості спеціальних установ органів внутрішніх справ;
  •  визначити поняття спеціальних установ органів внутрішніх справ;
  •  розкрити загальну характеристику видів спеціальних установ органів внутрішніх справ;
  •  узагальнити особливості становлення та розвитку спеціальних установ органів внутрішніх справ;
  •  здійснити системний аналіз особливостей правового регулювання адміністративної діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ;
  •  визначити форми та методи діяльності всіх спеціальних установ органів внутрішніх справ, та кожного їх виду окремо;
  •  удосконалити механізм і правове регулювання взаємодії спеціальних установ органів внутрішніх справ з іншими правоохоронними органами держави;
  •  розробити конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення адміністративної діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які формуються у сфері організації діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ.

Предмет дослідження становлять організаційно-правові засади адміністративної діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність методів і прийомів наукового пізнання, застосування яких спрямовується системним підходом, що дає можливість здійснити системний аналіз діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ. У роботі використано й окремі методи наукового пізнання. Зокрема, за допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (розділи 1–2), визначено сутність та значення спеціальних установ органів внутрішніх справ (підрозділ 1.1). Порівняльно-правовий метод використано для розкриття сутності кожного окремого виду спеціальних установ органів внутрішніх справ (підрозділ 1.1), дослідження історико-правових аспектів становлення системи спеціальних установ органів внутрішніх справ (підрозділ 1.2). Використання системно-структурного методу дозволило визначити місце спеціальних установ в системі органів внутрішніх справ, а також виявити систему сутнісних ознак, властивих їм як юридичним особам (підрозділ 1.1, 1.2, 2.2), охарактеризувати спеціальні установи органів внутрішніх справ (підрозділи 1.1, 1.3), здійснити аналіз форм та методів адміністративної діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ (підрозділ 2.1) та основних засад взаємодії спеціальних установ органів внутрішніх справ з іншими підрозділами ОВС, державними органами, установами, службами (підрозділ 2.2). Статистичний і документальний аналіз та метод соціологічного опитування застосовувалися для вивчення недоліків правового та організаційного забезпечення діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3), логіко-юридичний – при розробці науково обґрунтованих пропозицій щодо удосконалення чинних нормативних актів з питань адміністративної діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ.

Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, законодавчих та підзаконних нормативно-правових актах, які визначають правові засади адміністративної діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ. Емпіричну базу дослідження становлять аналітичні та статистичні матеріали щодо діяльності органів внутрішніх справ, узагальнення їх практичного досвіду, політико-правова та історична публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексних досліджень проблем адміністративної діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ. В результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

вперше:

 визначено  поняття спеціальних установ органів внутрішніх справ під якими запропоновано розуміти особливі інституції, що структурно входять до системи органів внутрішніх справ України, діяльність яких здійснюється відповідно до спеціального адміністративно-правового режиму, направлена на тимчасове обмеження правосуб’єктності фізичних осіб, з використання засобів адміністративно-правового характеру забезпечують безпеку громадян та суспільства в цілому;

  •  обґрунтовано належність окремих установ органів внутрішніх справ до таких, що мають статус спеціальних. Видами спеціальних установ органів внутрішніх справ визначено: приймальник-розподільник для дітей, ізолятор тимчасового тримання, приймальник-розподільник для осіб, затриманих за бродяжництво, спеціальний приймальник для утримання осіб, підданих адміністративному арешту;

удосконалено:

  •  напрямки та форми взаємодії спеціальних установ ОВС з іншими підрозділами системи МВС України, а саме: конвойними підрозділами міліції; органами дізнання та слідства; карним розшуком; підрозділами Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб МВС України; експертно-криміналістичними відділами; ДАІ, спеціальними установами для дітей; спеціальними навчально-виховними закладами та ін;
  •  способи забезпечення законності та дисципліни в адміністративній діяльності спеціальних установ ОВС, що забезпечують захист прав і свобод людини і громадянина в цій діяльності;
  •  класифікацію форм адміністративної діяльності спеціальних установ, які об’єднано у дві групи: правові, які пов’язані з встановленням і застосуванням норм права; організаційні, які не спричиняють виникнення, зміну чи припинення правовідносин;

дістали подальшого розвитку:

  •  конкретні пропозиції і рекомендації, спрямовані на вдосконалення організаційно-правових засад адміністративної діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина;
  •  встановлення особливостей діяльності всіх спеціальних установ органів внутрішніх справ, та кожного їх виду окремо;
  •  шляхи впровадження в Україні позитивного досвіду зарубіжних держав з питань діяльності спеціальних установ;
  •  характеристика сучасного стану, розвитку і функціонування спеціальних установ органів внутрішніх справ;
  •  теоретико-правова характеристика практичної діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:

  •  у науково-дослідній сфері результати дослідження можуть бути основою для подальшої розробки проблемних питань діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ;
  •  у сфері правотворчості – висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використані для підготовки і уточнення ряду законодавчих та підзаконних актів, які регулюють окремих видів спеціальних установ органів внутрішніх справ;
  •  у правозастосовній діяльності використання одержаних результатів дозволить покращити практичну діяльність органів внутрішніх справ та їх спеціальних установ, зокрема;
  •  у навчальному процесі матеріали дисертації доцільно використовувати при підготовці підручників і навчальних посібників, методичних матеріалів із дисциплін «Адміністративне право», «Митне право» та спецкурсу«Спеціальні установи органів внутрішніх справ». Деякі рекомендації, надані дисертантом, уже використовуються в навчальному процесі на кафедрі адміністративного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ. Їх враховано також у навчально-методичних розробках, підготовлених автором та за його участю (акт впровадження від 25 жовтня 2010 р.).

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на чотирьох науково-практичних конференціях – «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених» (Харків, 2004), «Нормативно-правове забезпечення проходження служби в органах внутрішніх справ України» (Харків, 2004), «Взаємодія митної служби з підрозділами ОВС» (Дніпропетровськ, 2009), «Національні інтереси та проблеми забезпечення безпеки в Україні» (Кіровоград, 2010).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладено у чотирьох статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, а також у чотирьох тезах на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг роботи відповідає предмету, меті, завданням та методології дослідження теми. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, поділених на підрозділи, висновків і списку використаних джерел та додатку. Загальний обсяг дисертації складає 214 сторінок, з яких –
191 сторінка основного тексту, 21 сторінка – список використаних джерел (173 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок із науковими планами та програмами, об’єкт, предмет, мета і завдання, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводиться апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 «Теоретико-правова характеристика адміністративної діяльності спеціальних установ ОВС» складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню поняття та видів спеціальних установ ОВС; з’ясуванню історико-правового аспекту становлення системи спеціальних установ ОВС; дослідженню правових засад адміністративної діяльності спеціальних установ ОВС.

У підрозділі 1.1 «Історико-правовий аспект становлення системи спеціальних установ ОВС» наголошено, що система органів внутрішніх справ з часу свого створення пройшла низку реорганізаційних змін, що продовжуються і нині.

Автором досліджуються питання становлення, розвитку і основних засад діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ України. Так, визначено, що за часів незалежності України було виведено зі структури ОВС пенітенціарну систему. В системі МВС ліквідовано медичні витверезники, через недоцільність виконання міліцією функції з надання населенню специфічної медичної допомоги. Проаналізовано їх діяльність та функції. Розкрите питання входження в структуру Міністерство внутрішніх справ місць позбавлення волі і пенітенціарної системи загалом.

Зазначено, що система органів внутрішніх справ з часу свого створення пройшла низку реорганізаційних змін, що продовжуються і нині. В різні часи до структури органів внутрішніх справ входили такі спеціальні установи: місця позбавлення волі цивільного відомства (пенітенціарна система), конвойна сторожа, дитячі прийомні пункти, дитячі кімнати міліції, приймальники-розподільники для неповнолітніх, медичні витверезники, лікувально-трудові профілакторії. Мотиви ліквідації, реорганізації чи передачі іншому відомству окремих спеціальних установ органів внутрішніх справ були різні, від доцільності до необхідності економії. Наразі постає питання про звільнення органів внутрішніх справ від непритаманних їм функцій, як-то візова та паспортна робота. Крім того, існує думка, щодо необхідності виведення із структури ОВС дитячих приймальників-розподільників.

Дисертант дійшов висновку, що ідеї реорганізації МВС виникають регулярно виходячи із буденної роботи відповідних підрозділів та змін в суспільстві.

У підрозділі 1.2 «Поняття та види спеціальних установ ОВС» зазначається, що в Україні у переважній більшості випадків позбавлення свободи, не пов’язаної з кримінальною відповідальність виконується спеціальним установам органів внутрішніх справ функціонування яких безпосередньо пов’язана із такою діяльністю. З’ясовано, що із виконанням поставленої перед спецустановами ОВС України мети і визначається їх спеціальний статус.

Під час проведеного дослідження конкретизовано особливості статусу спеціальних установ органів внутрішніх справ, що відображено в їх понятті через термін «спеціальні», особливості їх діяльності та спеціального адміністративно-правового режиму. Визначено організаційну підпорядкованість спеціальних установ органів внутрішніх справ. Констатовано, що попри визнання головним обов’язком держави утверджувати і забезпечувати права і свободи людини, саме обмеження цих прав і свобод є одним із завдань спеціальних установ органів внутрішніх справ. Тобто у визначених законом випадках окремі права і свободи людини зазнають обмежень у зв’язку із їх діяльністю.

Встановлено ознаки спеціальних установ органів внутрішніх справ. Автор визначив підставу об’єднати низку установ органів внутрішніх справ під назвою «спеціальні», на думку автора є те, що вони можуть обмежувати права і свободи громадян, а саме обмежувати їх особисту свободу, свободу пересування, утримувати осіб. Серед установ органів внутрішніх справ обмежувати свободу осіб та утримувати їх, у зв’язку із виконанням покладених на них функцій, мають право приймальники-розподільники для дітей, ізолятори тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб, приймальники-розподільники для осіб, затриманих за бродяжництво, спеціальні приймальники для осіб, підданих адміністративному арешту. Відповідно дані спеціальні установи виконують функції охорони і конвоювання затриманих і взятих під варту осіб (ІТТ), підданих адміністративному арешту та тимчасового тримання окремих категорій дітей.

З’ясовано, що поряд із обмеженням особистої свободи, свободи пересування, утримуванням осіб спеціальні установи органів внутрішніх справ виконують ще ряд завдань, одним із яких є запобігання злочинності на спеціально-кримінологічному рівні (кримінологічна профілактика) та попередження злочинності на індивідуальному рівні (індивідуальна профілактика).

В процесі проведеного дослідження встановлено, що адміністративна діяльність спеціальних установ органів внутрішніх справ здійснюється за двома взаємопов’язаними напрямами: внутрішньосистемна діяльність, зовнішня адміністративна діяльність. Розкрито їх сутність. Надано поняття адміністративної діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ.

Спеціальні установи органів внутрішніх справ України визначено як особливі організації, що входять до структури МВС України, створюються державою для досягнення визначеної нею мети, в яких діє спеціальний адміністративно-правовий режим, пов’язаний з дотриманням суб’єктами спеціальних правил поведінки, й можуть обмежувати права і свободи громадян, а саме обмежувати їх особисту свободу, свободу пересування, утримувати осіб. Видами спеціальних установ органів внутрішніх справ є: приймальник-розподільник для дітей, ізолятор тимчасового тримання, приймальник-розподільник для осіб, затриманих за бродяжництво, спеціальний приймальник для утримання осіб, підданих адміністративному арешту.

Підрозділ 1.3 «Правові засади адміністративної діяльності спеціальних установ ОВС» присвячено аналізу законодавства, що врегульовує організаційно-правові засади адміністративної діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ.

На основі аналізу діючого законодавства та фахової літератури, автор дійшов висновку, що основу змісту адміністративної діяльності спеціальних установ ОВС складає здебільшого застосування примусових заходів, проте має місце і організація охорони громадського порядку, профілактика, попередження правопорушень тощо. Цю роботу спеціальні установи ОВС повинні здійснювати в межах правових норм і своєї компетенції. Акцентовано увагу на тому, що правовий статус спеціальних установ органів внутрішніх справ визначається виключно як їх компетенція, що закріплена у нормативно-правових актах, присвячених установам, а також в установчих документах цих юридичних осіб. З’ясовано, що особливості проходження служби в спеціальних установах органів внутрішніх справ різних видів визначаються окремими нормативно-правовими актами, здебільшого прийнятими Міністерством внутрішніх справ України. З’ясовано, що спеціальні установи ОВС можуть входити в структуру місцевої міліції. Так, до складу місцевої міліції входять приймальники-розподільники для дітей, приймальники-розподільники для осіб, затриманих за бродяжництво, спеціальні приймальники для утримання осіб, підданих адміністративному арешту. У складі місцевої міліції можуть утворюватися й інші спецустанови.

Розділ 2 «Шляхи удосконалення адміністративної діяльності спеціальних установ ОВС» складається з трьох підрозділів, які присвячено формам та методам діяльності кожної зі спеціальних установ ОВС, взаємодії спеціальних установ ОВС з іншими підрозділами ОВС та державними органами, установами, службами, визначенню шляхів організаційного та нормативно-правового вдосконалення діяльності спеціальних установ ОВС.

У підрозділі 2.1 «Форми та методи діяльності спеціальних установ ОВС» зосереджується увага на специфіці форм та методів діяльності органів внутрішніх справ.

Зазначається, що форми адміністративної діяльності спеціальних установ ОВС передбачені правовими нормами й містяться у законодавстві, положеннях, статутах, інструкціях та інших актах, що закріплюють правовий статус та регламентують діяльність спецустанов ОВС.

Розроблено критерії поділу форм діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ. Зокрема при виконанні своїх функцій спеціальними установами ОВС одні дії тягнуть за собою юридичні наслідки, а інші – ні, відтак і форми адміністративної діяльності цих установ поділяються на правові та організаційні. За спрямуванням форми діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ ці форми поділяються на зовнішньоспрямовані та внутрішньоспрямовані.

Сформульовано поняття форм діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ та поняття методів діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ. Зважаючи на існуючі позиції щодо методів діяльності органів внутрішніх справ досліджено такі універсальні методи як переконання та примусу. Визначено перелік адміністративно-примусових заходів які застосовуються в діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ.

Адміністративний примус в діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ визначено як застосування посадовими особами цих органів до затриманих і взятих під варту та підданих адміністративному арешту осіб, незалежно від волі і бажання останніх передбачених адміністративно-правовими нормами заходів впливу пов’язаних з обмеженням особистої свободи, свободи пересування, утримуванням зазначених осіб, з метою охорони суспільних відносин, що виникають у сфері державного управління. До примусових заходів автор відносить: вимогу припинити протиправну поведінку; перевірку документів; адміністративне затримання; доставлення порушника; особистий огляд; огляд речей; вилучення речей і документів; заходи пов’язані із виконанням накладених адміністративних стягнень, передбачених КпАП України; тимчасове обмеження свободи пересування; застосування заходів фізичного впливу; застосування спеціальних засобів; застосування вогнепальної зброї та ін.

Метод переконання в діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ реалізується в таких формах: правове виховання; постійне інформування населення про стан правопорядку і боротьби із злочинністю; агітаційно-пропагандистська робота серед населення; осуд антигромадських проявів; застосування заходів заохочення; робота з правопорушниками, особами з так званих «груп ризику»; поширення та популяризація передового зарубіжного досвіду в боротьбі з порушеннями громадського порядку тощо. Автором з’ясовано та проаналізовано конкретні форми і методи діяльності кожної із спеціальних установ органів внутрішніх справ України.

У підрозділі 2.2 «Взаємодія спеціальних установ ОВС з іншими правоохоронними органами держави» досліджується винесена в назву підрозділу взаємодія. Під взаємодією спеціальних установ ОВС з іншими правоохоронними органами держави в контексті їх адміністративної діяльності, автор розуміє процес, який полягає у діяльності кількох (не менше двох) суб’єктів, що впливають один на одного та на об’єкт засобами і методами, що властиві кожному учаснику, для досягнення спільної мети щодо боротьби із злочинністю, забезпечення громадського порядку і громадської безпеки.

Аналіз практичної діяльності спеціальних установ ОВС надав змогу зробити висновок, що у своїй діяльності спеціальні установи ОВС взаємодіють з цілою низкою правоохоронних органів держави, та  іншими державними органами, установами, службами. Досліджено взаємодію з органами внутрішніх справ на транспорті, працівниками карного розшуку та членами слідчо-оперативних груп, підрозділами Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб МВС України, органами дізнання, слідчими, прокуратурою та судами, спеціальними установами для дітей; спеціальними навчально-виховними закладами; Управлінням (відділом) освіти та Міністерством освіти, органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України, підрозділами громадянства, паспортною та міграційною службами, місцевими органами охорони здоров’я, їх бригадами швидкої і невідкладної медичної допомоги, санітарно-епідеміологічними станціями, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, загальноосвітніми школами та професійними училищами соціальної реабілітації, іншими спеціальними установами для дітей, ЕКВ, підрозділами тилового забезпечення МВС–УВС, органами місцевого самоврядування та ін. Напрямки такої взаємодії знайшли своє відображення у даному підрозділі. Досліджено взаємодію як за суб’єктами, так і за напрямками діяльності, зокрема, взаємодію у сфері обміну інформацією

У підрозділі 2.3 «Захист прав і свобод людини і громадянина в адміністративній діяльності спеціальних установ ОВС» на основі аналізу чинного законодавства та узагальнення практичного та наукового досвіду сформульовано конкретні пропозиції і рекомендації, спрямовані на вдосконалення теоретико-правових засад і практичної діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина.

Зроблено висновки про необхідність розроблення більш інтенсивних методів індивідуально-профілактичної роботи, яка проводилась би з моменту прибуття дитини в приймальник-розподільник для дітей органів внутрішніх справ України; необхідність диференційованого підходу до дітей з урахуванням їх вікових та індивідуальних особливостей; потребу залучення співробітників міліції, психологів та педагогів в діяльності приймальників-розподільників для дітей органів внутрішніх справ України; необхідність розглянути можливість дозволити тимчасове утримання у приймальниках-розподільниках до їх влаштування, тих дітей, які не мають батьків, або осіб що їх заміняють, займаються бродяжництвом та жебракують в містах, де ще не створено притулків для дітей служб у справах дітей та ін.

Автором акцентується увага на необхідності серйозних змін у системі підготовки висококваліфікованих юридичних кадрів для спецустанов ОВС, тому пропонується розробити спеціальні програми для підготовки юристів-психологів у навчальних закладах системи МВС для роботи в спеціальних установах ОВС.

Зазначається, що необхідно нормативно визначити максимальний строк затримання іноземців з поміщенням до ізолятору тимчасового утримання, а також визначити їх права і обов’язки під час перебування в цих спеціальних установах органів внутрішніх справ. Наголошується на необхідності докладного врегулювання порядку оскарження іноземцями постанов відповідних органів про затримання для подальшого видворення з України під конвоєм, строки і порядок розгляду цих скарг та можливі варіанти рішень за ними.

У роботі пропонується визначити в нормативних актах процедуру затримання особи. Також пропонується врегулювати порядок діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ законодавчо, або хоча б дати доступ до відомчих нормативних актів шляхом зняття грифу таємності (для службового користування).

З метою забезпечення демократизації і гуманізації законодавства в сфері діяльності спеціальних установах органів внутрішніх справ автором запропоновано в подальшому закріпити законодавчо основні засади діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ, а також те, хто і як буде захищати інтереси осіб, які утримуються в спеціальних установах органів внутрішніх справ, гарантувати їх захист від будь-яких форм насильства та неналежного ставлення до них з боку працівників правоохоронних органів та ін.

Аналіз чинного українського законодавства та узагальнення наукового досвіду дозволили автору сформулювати низку конкретних пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення теоретико-правових засад і практичної діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ України. Зокрема це стосується визначення та врегулювання окремих положень щодо процедур діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється в удосконаленні організаційно-правових засад адміністративної діяльності спеціальних установ ОВС. У результаті дисертаційного дослідження автором сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети основні з них такі:

1. Визначено, що в Україні у переважній більшості випадків позбавлення свободи, не пов’язаної з кримінальною відповідальність виконується спеціальним установам органів внутрішніх справ функціонування яких безпосередньо пов’язана із такою діяльністю. З’ясовано, що у цих установах діє спеціальний адміністративно-правовий режим який супроводжується посиленням державно-владного впливу на відносини в цих установах, чітким визначенням меж поведінки суб’єктів відповідних правовідносин, використанням спеціальних засобів, застосуванням засобів державного (зокрема, адміністративного) примусу, дотриманням спеціальних правил поведінки.

2. До спеціальних відносимо установи органів внутрішніх справ, які призначені для: утримання в них осіб, підданих адміністративному арешту, охорони і конвоювання затриманих і взятих під варту осіб та тимчасового тримання окремих категорій дітей. Згідно зі структурою МВС спеціальні установи органів внутрішніх справ підпорядковані: відділу, відділенню кримінальної міліції у справах неповнолітніх – приймальник-розподільник для дітей та управлінню, відділу, відділенню охорони громадського порядку – ізолятор тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб, приймальник-розподільник для осіб, затриманих за бродяжництво, спеціальний приймальник для утримання осіб, підданих адміністративному арешту.

3. Обґрунтовується, що ознакою, яка дала підставу об’єднати низку установ органів внутрішніх справ під назвою «спеціальні» є те, що вони можуть тимчасово обмежувати правосуб’єктність громадян. Серед установ органів внутрішніх справ обмежувати свободу осіб та утримувати їх, у зв’язку із виконанням покладених на них функцій, мають право (чи обов’язок) приймальники-розподільники для дітей, ізолятори тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб, приймальники-розподільники для осіб, затриманих за бродяжництво, спеціальні приймальники для осіб, підданих адміністративному арешту. Відповідно дані спеціальні установи виконують функції охорони і конвоювання затриманих і взятих під варту осіб (ІТТ), підданих адміністративному арешту та тимчасового тримання окремих категорій дітей. Правильність об’єднання досліджуваних установ під єдиним поняттям «спеціальні установи органів внутрішніх справ» обґрунтовано тим, що в передбачених правовими актами випадках одні з них можуть підмінять інші, тобто, виконувати їх функції.

4. Визначено, що адміністративна діяльність спеціальних установ органів внутрішніх справ здійснюється за двома взаємопов’язаними напрямами: внутрішньосистемна діяльність, зовнішня адміністративна діяльність. В рамках внутрішньосистемної виділено внутрішньо-організаційну адміністративну діяльність спеціальних установ органів внутрішніх справ, що провадиться за допомогою адміністративно-правових форм і методів, та полягає в управлінні вищих органів роботою підпорядкованих установ і безпосереднього оперативного управління, що здійснюється начальниками й іншими посадовими особами в кожної спеціальної установи органів внутрішніх справ. Зовнішня адміністративна діяльність спеціальних установ органів внутрішніх справ поширюється на не підпорядкованих по службі осіб і є державною виконавчо-владною діяльністю.

5. Адміністративна діяльність спеціальних установ органів внутрішніх справ це врегульована нормами адміністративного права їх виконавчо-владна діяльність, яка спрямована на досягнення визначеної державою мети і завдань, зокрема, забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів, громадського порядку, громадської безпеки та боротьбу з правопорушеннями та пов’язана із обмеженням особистої свободи, свободи пересування, утримуванням осіб.

6. Спеціальні установи органів внутрішніх справ України - це особливі інституції, що структурно входять до системи органів внутрішніх справ України, діяльність яких здійснюється відповідно до спеціального адміністративно-правового режиму, направлена на тимчасове обмеження правосуб’єктності фізичних осіб, з використання засобів адміністративно-правового характеру забезпечують безпеку громадян та суспільства в цілому.

7. Зроблено висновок, що основу змісту адміністративної діяльності спеціальних установ ОВС складає здебільшого застосування примусових заходів, проте має місце і організація охорони громадського порядку, профілактика, попередження правопорушень тощо. Цю роботу спеціальні установи ОВС повинні здійснювати в межах правових норм і своєї компетенції.

8. Специфіка форм та методів діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ залежить від виду напрямків цієї діяльності. Реалізація функції адміністративної діяльності спеціальних установ ОВС відбувається через конкретні дії суб’єктів що виражаються залежно від поставлених завдань у певних формах їх діяльності. Існуючі завдання і функції адміністративної діяльності спеціальних установ ОВС обумовлюють наявність різних форм такої діяльності. Форми адміністративної діяльності спеціальних установ ОВС передбачені правовими нормами й містяться у законодавстві, положеннях, статутах, інструкціях та інших актах, що закріплюють правовий статус та регламентують діяльність спецустанов ОВС.

9. Визначено, що при виконанні своїх функцій спеціальними установами ОВС одні дії тягнуть за собою юридичні наслідки, а інші – ні, відтак і форми адміністративної діяльності цих установ поділяються на правові та організаційні. Існує три види правових форм адміністративної діяльності спеціальних установ ОВС: видання актів органів внутрішніх справ, укладання договорів, здійснення інших юридично значущих дій. Організаційними формами адміністративної діяльності спеціальних установ ОВС є: проведення суспільно-організаційних заходів; проведення організаційно-технічних заходів. За спрямуванням форми діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ поділяються на зовнішньоспрямовані та внутрішньоспрямовані. Зовнішньоспрямовані – це форми діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ спрямовані на інших суб’єктів відносин (дітей; затриманих і взятих під варту та підданих адміністративному арешту осіб тощо). Внутрішньоспрямовані – спрямовані на діяльність самих спеціальних установ органів внутрішніх справ.

10. Під формами діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ пропонується розуміти однорідні за характером і правовою природою групи дій, за допомогою яких цими установами забезпечується охорона громадського порядку, забезпечення безпека та боротьба зі злочинністю. Методами ж діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ є способи цілеспрямованого впливу на поведінку осіб, що в них утримуються, а також інших осіб в інтересах забезпечення правопорядку.

11. Зроблено висновок, що основними в діяльності спеціальних установ ОВС є такі універсальні методи як переконання та примусу. Запропоновано розглядати адміністративний примус в діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ як застосування посадовими особами цих органів до затриманих і взятих під варту та підданих адміністративному арешту осіб, незалежно від волі і бажання останніх передбачених адміністративно-правовими нормами заходів впливу пов’язаних з обмеженням особистої свободи, свободи пересування, утримуванням зазначених осіб, з метою охорони суспільних відносин, що виникають у сфері державного управління.

В роботі окреслені такі адміністративно-примусові заходи, які застосовуються в діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ: 1) вимога припинити протиправну поведінку; 2) перевірка документів; 3) адміністративне затримання; 4) доставлення порушника; 5) особистий огляд; 6) огляд речей; 7) вилучення речей і документів; 8) заходи пов’язані із виконанням накладених адміністративних стягнень, передбачених КпАП України; 9) тимчасове обмеження свободи пересування; 10) застосування заходів фізичного впливу; 11) застосування спеціальних засобів; 12) застосування вогнепальної зброї та ін.

12. Визначено, що метод переконання в діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ реалізується в таких формах: правове виховання; постійне інформування населення про стан правопорядку і боротьби із злочинністю; агітаційно-пропагандистська робота серед населення; здійснення систематичної роз’яснювальної роботи щодо норм адміністративно-правових актів; індивідуальні профілактичні та виховні заходи; здійснення прийому громадян, розгляду заяв і скарг; осуд антигромадських проявів; застосування заходів заохочення; робота з правопорушниками, особами з так званих «груп ризику»; поширення та популяризація передового досвіду в боротьбі з порушеннями громадського порядку тощо.

13. Встановлено, що протидія злочинності, забезпечення громадського порядку і громадської безпеки – це комплексна проблема у вирішенні якої повинні приймати участь разом з органами внутрішніх справ всі державні органи, служби та установи. Від рівня взаємодії залежить стан діяльності з протидії правопорушенням, їх профілактики, розкриття злочинів, їх запобігання, забезпечення відшкодування збитків, що заподіяні злочинами та іншими неправомірними діями.

Під взаємодією спеціальних установ ОВС з іншими підрозділами системи МВС України та іншими правоохоронними органами держави в контексті їх адміністративної діяльності розуміємо процес, який полягає у діяльності кількох (не менше двох) суб’єктів, що впливають один на одного та на об’єкт засобами і методами, що властиві кожному учаснику, для досягнення спільної мети у боротьбі із злочинністю, забезпечення громадського порядку і громадської безпеки. Взаємодія органів внутрішніх справ та їх спеціальних установ здійснюється в межах встановленої компетенції і має на меті найбільш повне використання можливостей кожного суб’єкта.

14. З-поміж всіх підрозділів ОВС спеціальні установи органів внутрішніх справ взаємодіють із: конвойними підрозділами міліції; органами дізнання та слідства; карним розшуком; підрозділами Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб МВС України; експертно-криміналістичними відділами; ДАІ, спеціальними установами для дітей; спеціальними навчально-виховними закладами та ін.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

  1.  Чуйков А. Ю. Адміністративна діяльність спеціального приймальника МВС України / А. Ю. Чуйков // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ (Одеський юридичний інститут Національного університету внутрішніх справ). – 2004. – №3 (ч. 2). – С. 145–148.
  2.  Чуйков А. Ю. Сутність спеціальних установ ОВС / А. Ю. Чуйков // Форум права. – 2009. – №1. – С. 568–572 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-1/09hajovc.pdf.
  3.  Чуйков А. Ю. Становлення системи спеціальних установ ОВС : історично-правові аспекти / А. Ю. Чуйков // Право і безпека (Науковий журнал). – Харківський національний університет внутрішніх справ). – 2009. – №5 – С. 36–41.
  4.  Чуйков А. Ю. Організаційно-правові засади адміністративної діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ / А. Ю. Чуйков // Форум права. – 2010. – № 4. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010-4/10cauovc.pdf.
  5.  Чуйков А. Ю. Нормативно-правова регламентація проходження служби в спеціальних приймальниках міліції України : матеріали науково-практичної конференції [«Нормативно-правове забезпечення проходження служби в органах внутрішніх справ України»], (Харків, 5 берез. 2004 р.) / МВС, Нац. ун-т внутр. справ. – Х. : Нац. ун-т внутр. справ, 2004. – С. 47–48.
  6.  Чуйков А. Ю. Історичний аспект становлення спеціальних установ міліції України : матеріали науково-практичної конференції [«Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених»]. (Харків, 23 квіт. 2004 р.) / МВС, Нац. ун-т внутр. справ. – Х. : Нац. ун-т внутр. справ, 2004. – С. 133–134.
  7.  Чуйков А. Ю. Взаємодія спеціальних установ ОВС та митної служби : матеріали міжнародної науково-практичної конференції курсантів, студентів та молодих вчених [«Актуальні проблеми правового регулювання в сфері реалізації митної політики держави»], (Дніпропетровськ, 26 берез. 2009 р.) / Академія митної служби України. – Дніпропетровськ : Академія митної служби України, 2009. – С. 77–78.
  8.  Чуйков А. Ю. Адміністративно-правові засади юридичної відповідальності : матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції [«Національні інтереси та проблеми забезпечення безпеки в Україні»], (Кіровоград, 18–19 листоп. 2010 р.) / МВС, Кіровоградський юридичний інститут ХНУВС. – Кіровоград : Кіровоградський юридичний інститут ХНУВС, 2010. – С. 77–78.

АНОТАЦІЇ

Чуйков А. Ю. Організаційно-правові засади адміністративної діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ.Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Харківський національний університет внутрішніх справ, Харків, 2010.

Дисертацію присвячено з’ясуванню організаційно-правових засад адміністративної діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ. Вперше автором визначено поняття спеціальних установ органів внутрішніх справ, охарактеризовано окремі їх види. Розкрито історико-правовий аспект становлення системи спеціальних установ ОВС. Дістало подальший розвиток дослідження правових засад адміністративної діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ. Визначено форми та методи діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ. Проведено аналіз взаємодії спеціальних установ органів внутрішніх справ з іншими підрозділами ОВС та державними органами, установами, службами. Сформульовано рекомендації щодо удосконалення діяльності спеціальних установ органів внутрішніх справ.

Ключові слова: адміністративна діяльність, органи внутрішніх справ, спеціальні установи, установи.

Чуйков А. Ю. Организационно-правовые основы административной деятельности специальных учреждений органов внутренних справ.Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 – административное право и процесс; финансовое право; информационное право. – Харьковский национальный университет внутренних дел, Харьков, 2010.

Диссертация посвящена определению организационно-правовых основ административной деятельности специальных учреждений органов внутренних дел. Впервые автором определено понятие специальных учреждений органов внутренних дел Украины как особых организаций, которые входят в структуру МВД Украины, создаются государством для достижения определенной ним цели, в которых действует специальный административно-правовой режим, связанный с соблюдением субъектами специальных правил поведения, и могут ограничивать права и свободы граждан, а именно ограничивать их личную свободу, свободу передвижения, содержать лиц.

Охарактеризованы отдельные виды специальных учреждений органов внутренних дел Украины, а именно: приемники-распределители для детей, изоляторы временного содержания, приемники-распределители для лиц, задержанных за бродяжничество, специальные приемники для содержания лиц, подвергнутых административному аресту. Раскрыт историко-правовой аспект становления системы специальных учреждений ОВД.

Получило дальнейшее развитие исследование правовых основ административной деятельности специальных учреждений органов внутренних дел. Определены формы и методы деятельности специальных учреждений органов внутренних дел.

Исследовано взаимодействие специальных учреждений органов внутренних дел с иными подразделениями ОВД, а именно: конвойными подразделениями милиции; органами дознания и следствия; работниками уголовного розыска и членами следственно-оперативных групп; работниками органов внутренних дел на транспорте; подразделениями Государственного департамента по делам гражданства, иммиграции и регистрации физических лиц МВД Украины; ЕКО, подразделениями тылового обеспечения МВД-УВД; специальных учреждений ОВД друг с другом. Из других государственных органов, учреждений и служб рассмотрено взаимодействие специальных учреждений органов внутренних дел с: органами местного самоуправления; органами охраны государственной границы Государственной пограничной службы Украины; общеобразовательными школами и профессиональными училищами социальной реабилитации, другими специальными учреждениями для детей; специальными учебно-воспитательными заведениями; Управлениями (отделами) образования или Министерством образования; заведениями местных органов здравоохранения, их бригадами скорой и неотложной медицинской помощи, санитарно-эпидемиологическими станциями и др.

На основании проведенного исследования сформулированы теоретические и практические предложения, направленные на усовершенствование действующего законодательства и деятельности специальных учреждений органов внутренних дел.

Ключевые слова: административная деятельность, органы внутренних дел, специальные учреждения, учреждения.

Chuykov A. U. Organizational and law basis of special institutions of internal affairs agencies activity.Manuscript.

Dissertation for the acquisition of the Candidate of legal sciences academic degree in the speciality field 12.00.07 – administrative law and process; financial law; information law. – Kharkiv, 2010.

Dissertation is devoted to the verification of organizational and law basis of special institutions of internal affairs agencies activity. The definition of special institutions of internal affairs agencies is given by the author. The historical and law aspect of the system of special institutions of internal affairs agencies formation is revealed. Law basis of the administrative activity of special institutions of internal affairs agencies are researched. Forms and methods of special institutions of internal affairs agencies activity are determined. Analysis of cooperation of special institutions of internal affairs agencies and state agencies, institutions and departments done. Some recommendations concerning special institutions of internal affairs agencies activity improvement are formulated.

Key words: administrative activity, internal affairs agencies, special institutions, institutions.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

75957. События 19-21 августа 1991 г. и их историческое последствия 19.25 KB
  Августовский путч попытка отстранения Михаила Горбачева с поста президента СССР и смены проводимого им курса предпринятая самопровозглашенным Государственным комитетом по чрезвычайному положению ГКЧП 19 августа 1991 года. Почему 20 августа – День Путча 20 августа – день подписания подписание нового Союзного договора согласно которому вместо СССР создавалась конфедерация Союз Советских Суверенных Государств ССГ. 22 августа все члены ГКЧИ были арестованы Пуго – самоубийство Приостановлено действие компартии РСФСР Горбаче снимает с...
75959. Становление новых государственных институтов в РФ в конце 20 веке 20.83 KB
  Правительство Российской Федерации. Исполнительную власть Российской Федерации осуществляет Правительство Российской Федерации. Правительство Российской Федерации состоит из Председателя Правительства Российской Федерации заместителей Председателя Правительства Российской Федерации и федеральных министров. Председатель Правительства Российской Федерации назначается Президентом Российской Федерации с согласия Государственной Думы.
75960. Становление современного российского парламентаризма. Думские выборы 1993 и 1995 годов: сравнительный анализ 22.11 KB
  Утвердившийся в 1917 году коммунистический строй на 70 лет прервал формирование в нашей стране демократических институтов, пресек развитие парламентаризма. И все же ростки политической демократии и парламентаризма не были полностью искоренены...
75961. Формирование «олигархических групп», эволюция их отношений с государством в России 26.8 KB
  Сейчас он означает небольшую группу финансовых магнатов Большую Восьмерку или Семь Банковских Баронов состоящих в тесных отношениях с президентом и правительством и оказывающих на них влияние. За термином олигархия скрывается некоторая неловкость реальной ситуации: доминирующее положение небольшого числа финансовых групп благодаря симбиозным отношениям с администрацией президента. Рассматривая политическую роль финансовых групп в ельцинской системе и фазы их развития можно отметить что изза слабости органов представительной власти и...
75962. Характерные черты становления рыночной экономики в РФ 19.88 KB
  Черты становления рыночной экономики в России: отечественный экономист А. Смирнов на долю частной собственности в экономике России в 1914 г. В России даже в период промышленного подъема 1909 1913 гг. Значительно выросла доля России в мировом промышленном производстве накануне Первой мировой войны она занимала пятое место в мире после США Германии Англии Франции.
75963. Эволюция партийно-политической системы РФ в начале 21 века 18.23 KB
  Резкий рост численности партий. При этом реальное влияние на политический процесс, включая законотворческую деятельность, оказывали не более пяти-шести партий. Как показала практика избирательных кампаний, многие партии изначально создавались для сугубо политтехнологических целей
75964. Беловежские соглашения - исторический смысл и дискуссионные проблемы 19.6 KB
  БЕЛОВЕ́ЖСКИЕ СОГЛАШЕ́НИЯ – термин используемый для обозначения соглашения подписанные 8 декабря 1991 высшими руководителями России Белоруссии и Украины о роспуске СССР и образовании Содружества независимых государств СНГ. Смысл: После попытки ГКЧП в августе 1991 реальная власть перешла в руки республиканских правящих элит и президент СССР М. а 5 декабря Кравчук объявил что Украина денонсирует договор 1922 о создании СССР. Тогда Кравчук Ельцин и Шушкевич собрались в Беловежской пуще для решения вопроса о сохранении СССР.
75965. Декларация о государственном суверенитете РСФСР - условия принятия и исторический смысл 17.91 KB
  Декларация о государственном суверенитете РСФСР политикоправовой акт ознаменовавший начало конституционной реформы в РСФСР где суверенитет рассматривается как естественное и необходимое условие существования российской государственности. Условия: Декларация была принята Первым Съездом народных депутатов РСФСР 12 июня 1990 года и подписана Председателем Верховного Совета РСФСР Б. Значение исторический смысл: Помимо провозглашения суверенитета РСФСР и намерения создать демократическое правовое государство в составе обновлённого Союза...