64432

ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ’ЄКТІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА

Автореферат

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Теорія та практика адміністративного судочинства надають особливого значення важливому елементу структури адміністративнопроцесуальних відносин суб’єктам які згідно із Законом мають статус учасників судового процесу.

Украинкский

2014-07-06

134 KB

3 чел.


ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

БАЧУН ОЛЕГ ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 342.565.4

ПРАВОВИЙ СТАТУС

СУБ’ЄКТІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА

спеціальність 12.00.07 – адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті законодавства Верховної Ради України.

Науковий керівник:  доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент Національної Академії правових наук України

Селіванов Анатолій Олександрович,
Верховна Рада України,
Постійний представник Верховної Ради України у Конституційному Суді України

 

Офіційні опоненти:  доктор юридичних наук, професор

Рябченко Олена Петрівна,
Національний університет державної податкової служби України, професор кафедри управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності

                                     кандидат юридичних наук, доцент

Константий Олександр Володимирович,
Верховн
ий Суд України,
Радник Голови

Захист відбудеться 18 червня 2010 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

Автореферат розісланий 17 травня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради      О.М.Биков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Теорія та практика адміністративного судочинства надають особливого значення важливому елементу  структури адміністративно-процесуальних відносин – суб’єктам, які згідно із Законом мають статус учасників судового процесу. Відношення суб’єктів до розгляду судових справ в порядку адміністративного судочинства обумовлено досягненням правового результату, мети, яка передбачена правовою нормою. Отже правовий статус суб’єктів адміністративного судочинства залежить безпосередньо від його законодавчого визначення, але його реалізація пов’язана із активною чи пасивною формами виконання функцій сторін, та інших процесуальних учасників судового розгляду справ.

Процесуальний порядок відправлення адміністративного судочинства, урегульований Кодексом адміністративного судочинства України (далі – КАС України), передбачає здійснення суб’єктами адміністративного судочинства відповідних процесуальних дій. Такими суб’єктами постають адміністративний суд, особа, яка звертається на захист своїх прав, свобод, законних інтересів, відповідач, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (прокурор, Уповноважений з прав людини, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, фізичні та юридичні особи) та інші. Наділення зазначених суб’єктів процесуальними правами та обов’язками означає, що законодавець встановив конкретне місце кожного суб’єкта у адміністративному судочинстві, завдяки чому саме судочинство набуває упорядкованого, послідовного  характеру. Разом з тим, правовий статус кожного суб’єкта потребує вдосконалення. Зазначене стосується уточнення компетенції суду, здійснення розмежування із юрисдикцією адміністративних та господарських судів, зокрема у спорах, які виникають у сфері господарської діяльності за участю суб’єкта владних повноважень. Існує також потреба суттєвого вдосконалення процесуального статусу прокурора; незрозумілою є дефініція «суб’єкт владних повноважень» та інше. Потребує опрацювання сутність і зміст власне категорії «суб’єкт адміністративного судочинства», оскільки її теоретичне визначення і подальше закріплення у чинному законодавстві є юридичною гарантією законності у відносинах щодо реалізації права звернення до адміністративного суду за захистом, а також самих процедур судового провадження.

Загальним питанням запровадження адміністративної юстиції, вдосконаленню юридичних гарантій захисту прав громадян у владовідносинах  приділяли увагу В.Б.Авер’янов, Ю.В.Георгієвський, І.П.Голосніченко, С.В.Ківалов, О.В.Кузьменко, Ю.С.Педько, В.Г.Перепелюк, А.О.Селіванов та інші.

Певною мірою зміст процесуальних прав та обов’язків учасників адміністративного процесу розкривався у роботах Н.В.Александрової та Р.О.Куйбіди, Е.Ф.Демського, О.В.Кузьменко, А.Т.Комзюка, В.М.Бевзенка, Р.С.Мельника, О.П.Рябченко, В.С.Стефанюка, В.В.Шуби та інших. Вчені приділяли увагу, в основному, загальнотеоретичній проблемі формування та розвитку правової доктрини адміністративного процесу, адміністративного судочинства. Пошук науковців стосувався і проблем розвитку окремих інститутів адміністративного права, зокрема – державної служби: Г.В.Атаманчук, Ю.П.Битяк та інші. Останнім часом були захищені кандидатські дисертації, присвячені проблемі вдосконалення правового статусу прокурора у адміністративному процесі, зокрема - О.В.Агєєвим, О.В.Анпілоговим.

Визначення сутності категорії «суб’єкт адміністративного судочинства» зобов’язує звернутись до теоретичних напрацювань з питань: формування судової влади (О.Д.Градовський), становлення юридичного процесу (В.О.Рязановський); з теорії права (О.В.Мицкевич) та адміністративного права за часів Радянського Союзу (Ц.О.Ямпольська); до сучасних положень теорії права, оскільки у наукових адміністративно-правових дослідженнях основні поняття і категорії адміністративного процесу піддаються творчому опрацюванню: С.С.Алексєєв,  С.І.Архіпов, М.В.Вітрук, В.В.Субочев та інші; цивільного права і процесу: С.М.Братусь, Є.В.Вавілін, В.В.Комаров, М.Й.Штефан та інші. Разом з тим, проблеми вдосконалення правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства ще не набули всебічного та ґрунтовного науково-теоретичного вивчення із конкретними висновками.

Таким чином, недостатність у розробках на теоретичному рівні, наявність прогалин і колізій у чинному законодавстві та, у зв’язку з цим, необхідність проведення комплексного адміністративно-правового дослідження проблеми вдосконалення правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом напрям наукового дослідження належить до пріоритетних у галузі науки адміністративного права. Дисертація виконана як складова загального плану науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної Ради України, а саме – програми «Стратегія розвитку законодавства України» (державний реєстраційний номер №0103U007975). Дослідження спрямоване на виконання постанови Верховної Ради України від 28.04.1992 р. «Про концепцію судово-правової реформи в Україні».

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є встановлення сутності і змісту правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства та обґрунтування напрямів розвитку адміністративного матеріального та процесуального законодавства у цій сфері, а також формулювання пропозицій щодо  подолання невідповідності функцій  встановлених законом правам суб’єктів, які реалізують в судочинстві свої інтереси та досягають правового результату.

Визначені мета обумовила наступні завдання наукового дослідження:

- визначити структурні ознаки категорії «суб’єкт адміністративного судочинства»;

- виділити види суб’єктів адміністративного судочинства та здійснити їх класифікацію;

- обґрунтувати загальні та спеціальні  вимоги, які встановлені законом для суб’єктів адміністративного судочинства;

- встановити сутність і зміст понять «правоздатність» і «дієздатність» відносно суб’єктів адміністративного судочинства, визначити елементи правоздатності;

- визначити різновиди правового статусу суб’єктів приватного і публічного права в адміністративному судочинстві;

- систематизувати умови набуття суб’єктами правового статусу у адміністративному судочинстві;

- охарактеризувати процесуальні форми реалізації правового статусу суб’єктами адміністративного судочинства та виділити їх особливості;

- визначити напрямки удосконалення правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з проблемами реалізації суб’єктами (фізичними та юридичними особами) права на судовий захист засобами адміністративного судочинства.

Предметом дослідження є зміст та характерні особливості правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складає сукупність сучасних методів наукового пізнання, застосування яких ґрунтується на діалектиці та системному підході. Використання діалектики дозволяє аналізувати проблему формування та реалізації правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства у контексті генезису адміністративної юстиції у світі та тенденцій її запровадження в Україні. Системний підхід дозволяє вивчити проблему правового статусу у єдності її соціального змісту і юридичної форми.

У роботі застосовані методи наукового пізнання, характерні для досліджень юридичного змісту: формально-догматичний – для аналізу та поглиблення понятійного апарату (підрозділи 1.1, 1.2); класифікації та групування – для систематизації суб’єктів адміністративного судочинства (підрозділ 1.1), виділення елементів змісту правоздатності (підрозділ 1.2), виділення ознак суб’єктів приватного та публічного права (підрозділ 1.3), формулювання умов набуття суб’єктами правового статусу у адміністративному судочинстві (підрозділ 2.1), напрямків удосконалення правового статусу суб’єктів (підрозділ 2.3); історико-правовий та порівняльно-правовий – для аналізу теоретичних основ визначення правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства (Розділ 1), виділення особливостей процесуальних форм реалізації правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства (підрозділ 2.2); на основі методів правового моделювання, компаративного та формально-догматичного методів, документального аналізу визначені напрямки вдосконалення правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства (підрозділ 2.1).

Науково-теоретичну базу дисертаційного дослідження складають праці вітчизняних і зарубіжних вчених з теорії держави і права, конституційного права, адміністративного права та процесу. При підготовці роботи також використовувались доктринальні положення з філософії, конституційного права, цивільного права та процесу, теоретичні напрацювання вчених з проблем розвитку юридичного процесу, формування судової системи. Нормативною основою дисертації є Конституція України, КАС України, інші кодекси, законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти, які регулюють відносини у сфері реалізації конституційного права на судовий захист засобами адміністративного судочинства. Використано правові позиції Конституційного Суду України, Вищого адміністративного суду України, Вищого господарського суду України. Емпіричну базу становить судова практика окружного адміністративного суду м. Києва, Вищого адміністративного суду України. Використано також багаторічний досвід роботи дисертанта в органах правосуддя.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вона є одним з перших у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексних досліджень, присвячених теоретичним та практичним питанням процесуально-правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства, відображає авторську позицію у розв’язанні конкретних процесуально-судових проблем, пов’язаних із особливостями правового становища учасників провадження, за результатами проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Зокрема, до них відносяться такі основні положення та висновки:

- дістало подальшого розвитку визначення сутності і змісту категорії «суб’єкт адміністративного судочинства» з позицій: а) дуалістичного підходу – загальнотеоретичного і конкретно-юридичного; б) юридичної природи права на звернення до адміністративного суду. Суб’єктом адміністративного судочинства визначено особу, яка відповідно до закону набуває права та обов’язки у адміністративних процесуальних відносинах, залучається до відправлення правосуддя, з наданням процесуальних можливостей досягнення правового результату. Категорія «учасник адміністративного судочинства» є складовою категорії «суб’єкт адміністративного судочинства» і охоплюється нею;

- уперше доведено, що суб’єктів адміністративного судочинства можна розглядати як інститут процесуального права – адміністративно-процесуального права (за терміном, уведеним О.Ф.Скакун) на підставі його відповідності усім ознакам інституту права;

- удосконалено класифікацію суб’єктів адміністративного судочинства. Її здійснено за кількома ознаками: а) характером участі у адміністративному судочинстві – потенційним чи реальним; б) спрямованості процесуальних повноважень. Автор виходить з  широкого розуміння категорії «суб’єкт адміністративного судочинства», що обумовлює реальну участь у адміністративному судочинстві, відповідно якої суб’єкти поділені на дві категорії – безпосередні суб’єкти та залучені учасники. Класифікація учасників здійснена за ознакою функцій, які виконує кожен суб’єкт у судовому адміністративному процесі;

- дістав подальшого розвитку, порівняно із науковою думкою М.В.Вітрука, динамічний підхід щодо встановлення сутності і змісту категорій «правоздатність» і «дієздатність» відносно суб’єктів адміністративного судочинства. Правоздатність і дієздатність суб’єкта адміністративного судочинства можна розглядати як дві стадії (етапи) розвитку право суб’єктного зв’язку у судовому адміністративному процесі;

- уперше визначені елементи змісту правоздатності суб’єкта адміністративного судочинства та здійснена їх характеристика. В основу визначення елементів покладено структурний підхід, запропонований у теорії права С.І.Архіповим щодо суб’єкта права. До елементів змісту правоздатності суб’єкта адміністративного судочинства віднесено: 1) наявність можливості персоніфікації, індивідуалізації, 2) спроможність приймати правові рішення, 3) здатність бути носієм правосвідомості, 4) можливість та здатність здійснювати свою або чиюсь правову волю у формі реалізації повноважень у адміністративних процесуальних відносинах, 5) наявність правової волі, правосвідомості та здатності бути суб’єктом правової діяльності у судовому адміністративному процесі;

- на основі наукового підходу, запропонованого О.В.Мицкевичем та С.І.Архіповим, дістало подальшого розвитку формулювання загальних та спеціальних ознак суб’єкта приватного права та суб’єкта публічного права, які мають бути застосовані у сукупності з метою характеристики певного суб’єкта;

- уперше визначено особливості правового статусу суб’єктів приватного та публічного права у адміністративному судочинстві,  які проявляються у диференціації складу елементів статусу. Щодо особи (фізичної чи юридичної), яка відноситься до суб’єктів приватного права, склад елементів статусу, крім адміністративної процесуальної правосуб’єктності, має включати законні інтереси (або охоронювані законом інтереси, що доведено правовою позицією Конституційного Суду України). Стосовно суб’єктів публічного права, які беруть участь адміністративному судочинстві, їх правовий статус визначається обсягом і характером адміністративної процесуальної правосуб’єктності. Правовий статус інших учасників адміністративного судочинства складається з процесуальних прав та обов’язків. Юридичну (кримінальну) відповідальність недоцільно розглядати як окремий елемент процесуального статусу інших учасників судового адміністративного процесу, оскільки вона обумовлена діями процесуального характеру щодо конкретних суб’єктів за порушення відповідних правил у процесі відправлення правосуддя адміністративним судом;

- удосконалено положення щодо умов набуття суб’єктами правового статусу у адміністративному судочинстві. Виділено дві групи умов – юридичні та фактичні, а також сформульовані обставини, врахування яких дозволяє виділити юридичні факти як підставу оскарження рішень суб’єктів владних повноважень;

- дістало подальшого розвитку положення про особливості правового статусу кожного суб’єкта адміністративного судочинства, що впливає на процесуальні форми реалізації своїх інтересів у судовому адміністративному процесі. При цьому автором визначені способи реалізації адміністративної процесуальної правосуб’єктності, що для різних суб’єктів адміністративного судочинства може наставати у різний час;

- удосконалено змістовне праворозуміння владної управлінської функції, що суттєво впливає на визначення переліку суб’єктів владних повноважень. Це має проявлятися у впорядкуванні суспільних відносин щодо створення належних умов для реалізації і захисту конституційних прав і свобод,  вирішення адміністративних спорів.  Автором запропоновано виходити із пріоритету публічних зобов’язань, якими наділений суб’єкт та впливу, що застосовується суб’єктом залежно від завдання, яке він виконує та у межах компетенції у публічних відносинах;

- дістала подальшого розвитку характеристика видів процесуального представництва та класифікація суб’єктів, які здійснюють законне представництво. Під процесуальним представництвом у судовому адміністративному процесі автором запропоновано вважати сукупність дій, вчинених особою – представником від імені особи, яку представляє, у правовій процесуальній формі, спрямованих на захист  прав, свобод, інтересів цієї особи. До групи внутрішніх законних представників віднесено тих осіб, які мають з особами, на захист інтересів яких здійснюється законне представництво, родинні чи інші зв’язки на підставі закону (батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом). До групи зовнішніх законних представників віднесено офіційних представників, якими виступають: а) керівник юридичної особи чи інша уповноважена законом, положенням, статутом особа – стосовно інтересів юридичної особи; б) органи та інші особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Належність до певної групи представників визначає межі процесуальних повноважень та особливості правового статусу цих осіб у судовому адміністративному процесі;

- удосконалено систематизацію процесуальних форм реалізації правового статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Виділено чотири форми: 1) звернення до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб та участь у цих справах; 2) представництво в адміністративному суді (здійснює тільки прокурор); 3) залучення судом до участі у справі як законні представники (органи державної влади та органи місцевого самоврядування); 4) вступ у справу за своєю ініціативою (органи державної влади та органи місцевого самоврядування);

- обґрунтована необхідність удосконалення правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства за двома напрямками: 1) загальним, що стосується термінів та норм, які регулюють засади адміністративного судочинства і вади яких негативно позначаються на реалізації правового статусу суб’єктами; 2) адресним, що стосується правового регулювання статусу окремого суб’єкта.

На основі науково-теоретичних обґрунтованих і практично вивірених висновків дисертантом зроблені пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства стосовно гарантій забезпечення процесуального статусу суб’єктів судочинства.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висновки можуть бути використані для подальших досліджень загальнотеоретичних питань, пов’язаних із вдосконаленням правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства. Пропозиції щодо змін до законодавства, обґрунтовані у роботі, можуть бути запропоновані для впровадження у законотворчу діяльність. Матеріали дисертації можуть використовуватись у навчальному процесі при викладанні дисципліни «Адміністративний процес».

Особистий внесок здобувача. Основні положення і висновки дисертації розроблені автором особисто складають нові теоретичні знання про інститут суб’єктів процесуальної участі у адміністративному судочинстві.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження були апробовані дисертантом на міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України» (25-26 січня 2007 р., м. Харків), засіданні круглого столу «Наука конституційного права: сучасний стан та напрямки розвитку» (січень 2009 р., м. Харків).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у монографії, трьох статтях, опублікованих у фахових юридичних виданнях, тезах до матеріалів «круглого столу».

Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, двох розділів, які включають шість підрозділів, висновків до кожного розділу та загальних висновків до роботи. Повний обсяг дисертації складає 206 сторінок, з них основний текст дослідження - 186 сторінок, список використаних джерел (174 найменування) – 20 сторінок.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержання, наведено відомості щодо апробації та публікації результатів.

Розділ 1 «Теоретичні основи визначення правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства» містить три підрозділи, в яких аналізуються питання встановлення сутності і змісту категорії «суб’єкт адміністративного судочинства», складових правового статусу суб’єкта.

У підрозділі 1.1 «Категорія «суб’єкт адміністративного судочинства», види суб’єктів та їх класифікація» сутність зазначеної категорії розкрита у загальнотеоретичному та конкретно-юридичному значеннях. У загальнотеоретичному значенні суб’єкт адміністративного судочинства постає як юридична абстракція, що визначає правове положення особи у відносинах з приводу захисту її прав, свобод та інтересів засобами адміністративного судочинства. У конкретно-юридичному значенні суб’єкт адміністративного судочинства постає індивідуалізованою особою – носієм прав та обов’язків у адміністративних процесуальних відносинах з приводу відправлення правосуддя адміністративними судами.

Категорія «суб’єкт адміністративного судочинства» охоплює дві складові – правову здатність набуття статусу та адміністративну правосуб’єктність, якою конкретизовано правовий статус суб’єкта. Категорія «суб’єкт» є ширшою за змістом, ніж категорія «учасник» у адміністративному судочинстві. Застосування широкого підходу до  категорії «суб’єкт адміністративного судочинства» надає підставу зазначити, що таким суб’єктом можна визначити будь-яку фізичну чи юридичну особу. Разом з тим, для того, щоб така особа реалізувала конституційне право звернення до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав, свобод, законних інтересів, вона повинна мати правові можливості, які відтворюються через адміністративну процесуальну правоздатність. З позицій практики адміністративного судочинства автор продовжив дослідження цієї категорії, яку було визначено проф. А.О.Селівановим.

Категорія «суб’єкт адміністративного судочинства» розглянута також з позицій юридичної природи права на звернення до адміністративного суду. Якщо юридична природа права на звернення до адміністративного суду розглядається як правоздатність фізичних та юридичних осіб, то для його наявності будь-яких умов не потрібно. Якщо юридична природа права на звернення до адміністративного суду розглядається з точки зору реалізації суб’єктивного права, то КАС України встановлює необхідні обставини, за яких особа може звернутись до суду, а також певний процесуальний порядок звернення.

Враховуючи обраний підхід щодо визначення сутності категорії «суб’єкт адміністративного судочинства», класифікація суб’єктів здійснена за кількома ознаками: а) характером участі у адміністративному судочинстві – потенційним чи реальним; б) спрямованості процесуальних повноважень. Систематизація за першою ознакою є найбільш повною і такою, що дозволяє охопити коло усіх суб’єктів із врахуванням їх адміністративної процесуальної правосуб’єктності. За останньою ознакою виділено дві великі групи суб’єктів: 1) адміністративний суд (першої інстанції – суд загальної юрисдикції як адміністративний суд та окружний, апеляційний, Вищий адміністративний суд України, Верховний Суд України); 2) учасники процесу (сторони, треті особи, представники сторін, представники третіх осіб, секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач), процесуальні повноваження яких передбачені нормами Глави 5 Розділу ІІ КАС України.

У підрозділі 1.2 «Право- та дієздатність суб’єктів адміністративного судочинства» аналізуються, у першу чергу, ознаки відносин у сфері адміністративного судочинства, які впливають на особливості адміністративної процесуальної право – та дієздатності суб’єктів. Ними визначені наступні: а) підставою виникнення є спір про право у публічно-правових відносинах; б) спір виникає між двома або декількома суб’єктами адміністративного процесуального права; в) обов’язковим суб’єктом (учасником) відносин у сфері адміністративного судочинства є адміністративний суд як орган судової влади, який уповноважений здійснювати правосуддя; г) відносини у сфері адміністративного судочинства складаються з приводу реалізації норм матеріальних галузей публічного права (не завжди адміністративного); д) процесуальний порядок реалізації встановлений КАС України і має ознаки процесу; е) форма відносин завжди правова; ж) характер відносин відповідає призначенню адміністративного судочинства як складової державного механізму судового захисту.

Правоздатність і дієздатність суб’єкта адміністративного судочинства розглядається як дві стадії (етапи) розвитку право суб’єктного зв’язку у судовому адміністративному процесі. Адміністративна процесуальна правоздатність суб’єктів адміністративного судочинства характеризується елементами, до яких віднесено індивідуалізацію, а також здатність приймати у судовому адміністративному процесі рішення, які мають правові наслідки, бути носієм правосвідомості, реалізувати повноваження та бути учасником правових зав’язків у адміністративних процесуальних відносинах. Розкриття кожного елементу змісту спеціальної адміністративної процесуальної правоздатності має свою специфіку, відповідну виду суб’єкта адміністративного судочинства – адміністративного суду, позивача, відповідача та інших. Дієздатність суб’єкта адміністративного судочинства означає, насамперед, те, що суб’єкт здатний не лише виражати волю у адміністративних процесуальних відносинах, а й самостійно брати участь у об’єктивації цієї волі у формі процесуальних дій. Настання стадії дієздатності означає і здатність контролювати свою правову волю, виступати не просто виконавцем певної процесуальної ролі у судовому адміністративному процесі, а й формувати цю роль, виходячи з правосвідомості, свого правового самовизначення.

У підрозділі 1.3 «Особливості правового статусу суб’єктів приватного і публічного права в адміністративному судочинстві» визначено, що зміст і характер умов набуття процесуального статусу, а також специфіка його реалізації визначаються належністю суб’єкта адміністративного судочинства до публічного чи приватного права. Узагальнення наукових надбань із загальної теорії права надає підставу для висновку про те, що поняття інтересу є ключовим для розмежування права на приватне і публічне.

Наявність публічного або приватного інтересу забезпечується тим, що такий інтерес є охоронюваним законом. Охорона законом інтересу відбувається різними засобами, у тому числі – засобами адміністративного судочинства і є самостійним об’єктом такого захисту. При цьому про публічний та приватний інтереси слід вказувати, як про охоронювані законом інтереси. Приватний охоронюваний законом інтерес являє собою прагнення усувати будь-які перешкоди з боку публічної влади, щоб користуватись конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом з метою задоволення індивідуальних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. На відміну від охоронюваного законом приватного інтересу, публічний інтерес являє собою прагнення користуватись конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом з метою задоволення колективних потреб.

Правовий режим діяльності суб’єктів публічного права і суб’єктів приватного права характеризується наступним. Суб’єкти публічного права мають діяти тільки так, як це прямо передбачено законом. Тому у адміністративному судочинстві компетенція суб’єктів публічного права має бути прямо врегульована нормами адміністративного матеріального і процесуального права. Стосовно суб’єктів приватного права – їх діяльність має здійснюватись так, як це не заборонено законом. Тому у адміністративному судочинстві їх статус має бути врегульований, в багатьох випадках, нормами-дозволами.

Розділ 2. «Сутність правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства» містить три підрозділи, в яких характеризується специфіка правового статусу зазначених суб’єктів.

У підрозділі 2.1 «Умови набуття суб’єктами правового статусу у адміністративному судочинстві» виділено основні умови виникнення правовідносин між учасниками адміністративного процесу: а) юридичні – наявність норми адміністративно-процесуального права; б) соціально-правові - наявність кореспондуючих матеріальних правовідносин; в) фактичні умови. Ці положення визначені на підставі результатів аналізу положень доктрини цивільного процесу щодо передумов виникнення цивільних процесуальних правовідносин та порівняння зазначених правовідносин із адміністративними процесуальними у сфері адміністративного судочинства. Обов’язковими є юридична і фактична умови. Виділення соціально-правової умови виникнення адміністративно-процесуальних відносин не доцільне, оскільки стосується не лише процесуальних правовідносин з приводу відправлення адміністративного судочинства, а й відносин у сфері провадження у справах про адміністративні правопорушення.

У підрозділі 2.2 «Процесуальні форми реалізації правового статусу суб’єктами адміністративного судочинства» проаналізовано правовий статус кожного із визначених суб’єктів адміністративного судочинства та визначено особливості реалізації.

Особливості реалізації адміністративної процесуальної правосуб’єктності адміністративного суду першої інстанції обумовлені реалізацією правосуб’єктності сторонами та виконання судом процесуальних повноважень щодо відправлення правосуддя. Специфіка процесуальної правосуб’єктності адміністративних судів апеляційної та касаційної інстанцій визначена реалізацією з боку фізичних та юридичних осіб права оскарження судового рішення суду першої інстанції, забезпечення законності у публічно-правових відносинах та процесуальних повноважень адміністративного суду щодо здійснення апеляційного та касаційного проваджень.

Особливості реалізації правового статусу сторін у адміністративному судочинстві визначаються ознаками сторін. До таких ознак віднесено: а) вони є особами, між якими виник спір у публічно-правових відносинах, предмет якого складають права, свободи, інтереси або  компетенція у сфері публічно-владної діяльності; б) беруть участь у адміністративній справі від свого імені; в) на них поширюються усі правові наслідки ухваленого адміністративним судом рішення; г) несуть судові витрати; д) їх процесуальна правосуб’єктність передбачає правонаступництво; е) від їх імені можуть виступати представники. Правонаступництво у судовому адміністративному процесі означає, що матеріальні права та обов’язки у спірних або встановлених судом правовідносинах переходять до цих осіб. Такий висновок сформульований на підставі опрацювання точки зору проф. М.Й.Штефана відносно інституту правонаступництва у цивільному процесі з позицій наявності підстав використання щодо характеристики цього інституту у судовому адміністративному процесі.

КАС України передбачає наявність двох видів третіх осіб: ті, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору і ті, які такі вимоги не заявляють. Їх процесуальні права та обов’язки відрізняються у процедурах порядку вступу у справу та наслідках вступу у справу.

Сформульовані ознаки процесуального представництва: а)права та обов’язки у сфері публічно-правових відносин має одна особа, а реалізує інша шляхом участі у судовому адміністративному процесі; б)представник діє від імені особи, інтереси якої представляє; в)вчинення представником дій відбувається виключно у правовій процесуальній формі, що означає вчинення процесуальних дій виключно у межах наданих законом повноважень, при цьому вони мають  правові наслідки; г)правові наслідки вчинених представником дій настають для особи, інтереси якої представляє. Обґрунтовано необхідність доповнення переліку ознак ознакою наявності  адміністративної процесуальної правосуб’єктності.

Особливості процесуальних форм реалізації правового статусу іншими суб’єктами адміністративного судочинства визначені функціональним призначенням кожного суб’єкта, а також відсутністю юридичної зацікавленості у результатах розгляду справи адміністративної юрисдикції.

У підрозділі 2.3 «Напрямки удосконалення правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства» зазначено, що удосконалення правового статусу суб’єктів доцільно здійснювати, починаючи із конкретизації юрисдикції адміністративних судів та її розмежування із юрисдикцією інших судів. Сформульована теоретична модель щодо меж адміністративної юстиції буде складати основу визначення змін до чинного законодавства. Відповідні пропозиції, а також рекомендації щодо вдосконалення процедур відправлення правосуддя адміністративними судами, норм-дефініцій згруповані у дві групи: а) загальні, пов’язані із удосконаленням термінів та норм, які регулюють засади адміністративного судочинства і вади яких негативно позначаються на реалізації правового статусу суб’єктами; б) адресні, що стосуються безпосередньо статусу окремого суб’єкта адміністративного судочинства.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання щодо визначення сутності і змісту правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства, у результаті чого отримані такі найважливіші результати:

1. За ознакою меж охоплення суспільних відносин у категоріальному ряді «суб’єкт» у адміністративному судочинстві розташовуються у такій послідовності: «суб’єкт адміністративного процесуального права», «суб’єкт адміністративного судочинства», «учасник адміністративного судочинства». Суб’єкт адміністративного процесуального права розглядається як абстрактна особа у адміністративних процесуальних відносинах у соціально-правовому змісті. Суб’єктом адміністративного судочинства постає особа, яка породжує адміністративні процесуальні правовідносини з приводу відправлення правосуддя адміністративними судами і у межах яких вона виступає як потенційний чи реальний їх учасник. Категорії «суб’єкт адміністративного процесуального права» та «суб’єкт адміністративного судочинства» співвідносяться як загальне і конкретне. Категорія «суб’єкт адміністративного судочинства» є ширшою за категорію «учасник адміністративного судочинства», оскільки охоплює не лише учасників, а й адміністративний суд як суб’єкт, що має адміністративну процесуальну правосуб’єктність. Крім того, суб’єктом адміністративного судочинства може бути будь-яка особа, що випливає з норми частини 2 статті 55 Конституції України, якою визначено, що «Кожному гарантується право на оскарження в суді  рішень, дій чи бездіяльності  органів державної  влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб».

2. Інститут суб’єктів адміністративного судочинства відповідає усім ознакам інституту права: а) регулює конкретний вид (частину) значущих суспільних відносин - відносин, пов’язаних із встановленням кола осіб, які можуть звернутись за захистом в адміністративних судах порушених прав, свобод і законних інтересів, конкретизацією їх правового статусу, а також статусу осіб, які беруть участь у адміністративному судочинстві; б) має відносну самостійність, незалежність від інших інститутів права, а також можливість формування загальних понять у власних межах, тобто в межах видових явищ про що свідчить встановлення відповідних процесуальних категорій нормами-дефініціями, визначення процесуальних повноважень конкретних суб’єктів, відокремлення норм стосовно учасників адміністративного судочинства у окрему структурну складову КАС України - Главу 5; в) наявна специфічність засобів правового регулювання, що означає специфіку прийняття суб’єктами рішень у справі та встановлення способів їх реалізації;

3. За характером участі у адміністративному судочинстві виділено дві категорії суб’єктів: 1) обов’язкові для провадження суб’єкти, 2) учасники адміністративного судочинства. Останні поділені на види: а) адміністративний суд (власне суд, суддя, що головує на засіданні з приводу розгляду адміністративної справи та приймає рішення у адміністративній справі, колегія суддів); б) сторони, треті особи; в) представники; г) органи і особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб; д) секретар судового засідання, судовий розпорядник, перекладач; е) свідки; ж) експерт, спеціаліст; з) інші зацікавлені суб’єкти, які визначаються судом.

4. Правоздатність суб’єктів адміністративного судочинства розуміється як здатність мати право (нести обов’язок) у адміністративних процесуальних відносинах з приводу відправлення правосуддя адміністративним судом. Це означає, що правоздатність суб’єкта адміністративного судочинства розглядається як можливість суб’єкта виступати носієм прав та обов’язків у адміністративних процесуальних відносинах і існує як необхідна умова входження суб’єкта до цих відносин. Разом з тим, звернення за захистом до адміністративного суду передбачає, що особа, яка за ним звертається, здатна мати право, що оспорюється. Виходячи з цього, необхідно виділяти адміністративну процесуальну правоздатність конкретних суб’єктів адміністративного судочинства (спеціальну правоздатність).

5. Адміністративну процесуальну дієздатність мають: 1) фізичні особи, які досягли повноліття, усвідомлюють значення своїх дій і можуть керуватись ними, 2) фізичні особи до досягнення повноліття у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь, 3) органи державної влади, інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, 4) посадові і службові особи, 5) юридичні особи.

6. Суб’єктам приватного та публічного права притаманні загальні та спеціальні ознаки. Наявність останніх обумовлена участю суб’єкта у відносинах у сфері адміністративного судочинства.

Спеціальними ознаками суб’єкта публічного права у адміністративному судочинстві названо: а) наявність у суб’єкта визначеним законом або судом прав і обов’язків брати участь у публічно-правових відносинах, у тому числі – і у сфері відправлення адміністративного судочинства; б) за умов, встановлених КАС України, є користувачем правами у вказаних відносинах; в) реалізація зазначених прав та обов’язків у публічно-правових відносинах відбувається з метою захисту публічного інтересу засобами адміністративного судочинства та через формально визначені процедури; г) є суб’єктом юридичної відповідальності. До спеціальних ознак суб’єкта приватного права у адміністративному судочинстві віднесено: а) є носієм прав і обов’язків у приватноправових відносинах, реалізація яких відбувається з метою задоволення приватного, індивідуального законного інтересу, а захист здійснюється засобами адміністративного судочинства; б) за умов, встановлених КАС України, може реалізувати чи реалізує право на захист приватного (особистого) законного інтересу шляхом дотримання визначених КАС України процедур; в)відповідальність суб’єктів приватного права у адміністративному судочинстві передбачена нормами галузей приватного і публічного права.  

7. У випадку вирішення спорів щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень, виділення юридичних фактів здійснюється, виходячи з необхідності врахування трьох взаємопов’язаних обставин: а) відповідності суб’єкта, що прийняв акт, вчинив дію чи бездіяльність, ознакам суб’єкта владних повноважень; б) наявності норм, якими закріплені повноваження суб’єктів (органів виконавчої влади, їх посадових чи службових осіб) щодо прийняття нормативних чи індивідуальних актів управління, які складають предмет оскарження; в) наявності прийнятого акту.

8. Суб’єкти, що не наділені владними повноваженнями, не є носіями публічної влади, до публічно-правових відносин вступають тоді, коли реалізація їх приватних інтересів неможлива або безпосередньо пов’язана із реалізацією владним суб’єктом завдань та функцій, покладених чинним законодавством. Не усі спори за участю владних суб’єктів можуть розглядатись адміністративними судами, а лише ті їх категорії, які стосуються організації діяльності з метою реалізації публічного інтересу. Виходячи з цього, критерій виокремлення з кола об’єктивних прав тих, які можуть бути предметом захисту засобами адміністративного судочинства може бути пов'язаний із відповіддю на питання про те, чи завдається шкода реалізації об’єктивного права внаслідок діяльності суб’єкта владних повноважень, якою реалізується публічний інтерес.

9. Пропозиції щодо удосконалення правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства згруповано у два напрямки: 1) загальний; 2) адресний. Ці пропозиції подані у формі редакцій конкретних статей відповідних актів законодавства.

У межах загального напрямку встановлено доцільність доповнення компетенції адміністративних судів спорами за участю суб’єктів господарювання; уточнення статусу юридичних осіб, на захист прав та інтересів яких подається адміністративний позов; конкретизації дефініції «публічна служба». Реалізація цих пропозицій передбачає внесення змін не лише в КАС України, а й до інших актів чинного законодавства, норми якого регулюють відносини з приводу проходження служби в органах державної влади, місцевого самоврядування.

Адресний напрямок передбачає: врегулювання законом, а не підзаконним актом – Указом Президента України – питання створення і ліквідації судів, у тому числі - адміністративних; розгляд питання щодо звернення до Конституційного Суду України у встановленому законодавством порядку з приводу офіційного тлумачення терміну «округ», який застосовується у КАС України; закріплення процесуального статусу юридичних осіб як представників, а також фізичних осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших осіб; вдосконалення правового регулювання статусу спеціаліста у судовому адміністративному процесі шляхом визначення конкретних вимог до нього (освіта, кваліфікація тощо), правових форм допомоги під час дослідження письмових і речових доказів, відповідальність; приведення норм КАС України щодо визначення кола осіб, які мають адміністративну процесуальну правосуб’єктність, та можуть бути позивачами до чинного законодавства; визначення критеріїв, коли відповідачем у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень має бути безпосередньо установа, а коли — її посадова чи службова особа; закріплення моменту припинення юридичної особи так, як передбачено чинним законодавством – ЦК України та ГК України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Бачун О.В. Правовий статус суб’єктів адміністративного судочинства: монографія / О.В. Бачун; за наук.ред. А.О. Селіванова. –К.: Логос, 2009. – 117 с.

2. Процесуальний статус суб’єктів адміністративного судочинства: постановка питання // Право України. 2009. №4. – С. 86–92

3. Бачун О.В. До визначення категорії «суб’єкт адміністративного судочинства» при розгляді справ адміністративними судами. // Вісник Верховного Суду України. 2009. №6. – С. 38–42

4. Косак О., Бачун О. Практика вирішення спорів, пов’язаних з реалізацією корпоративних прав. // Право України. 2003. №12. – С. 54-57

5. Бачун О.В. Теорія суб’єктів адміністративного судочинства. // «Наука конституційного права: сучасний стан та напрямки розвитку»: Матеріали виступів учасн. «круглого столу». За ред. А.П.Гетьман. – Х.: Право, 2009. – С. 179-183

АНОТАЦІЇ

Бачун О.В. Правовий статус суб’єктів адміністративного судочинства. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Інститут законодавства Верховної Ради України. – Київ, 2010.

Дисертація присвячена встановленню сутності і змісту правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства та обґрунтуванню напрямів розвитку адміністративного матеріального та процесуального законодавства у цій сфері, а також формулюванню пропозицій щодо подолання існуючих прогалин і колізій у чинному законодавстві. Для цього визначено зміст категорії «суб’єкт адміністративного судочинства»; виділено види суб’єктів адміністративного судочинства та здійснено їх класифікацію; встановлено сутність і зміст категорій «правоздатність» і «дієздатність» відносно суб’єктів адміністративного судочинства, визначено елементи правоздатності;  визначено особливості правового статусу суб’єктів приватного і публічного права в адміністративному судочинстві; систематизовано умови набуття суб’єктами правового статусу у адміністративному судочинстві; охарактеризовано процесуальні форми реалізації правового статусу суб’єктами адміністративного судочинства та виділено їх особливості; визначено напрямки удосконалення правового статусу суб’єктів адміністративного судочинства.

Суб’єктом адміністративного судочинства визначено особу, що є носієм прав та обов’язків у адміністративних процесуальних відносинах з приводу відправлення правосуддя адміністративними судами і здатна їх у цих відносинах реалізувати. Доведено, що особливості правового статусу суб’єктів приватного та публічного права у адміністративному судочинстві проявляються у диференціації складу елементів статусу. Особливості правового статусу кожного суб’єкта адміністративного судочинства позначаються на процесуальних формах реалізації і обумовлені різницею у функціональному призначенні того чи іншого суб’єкта у судовому адміністративному процесі, а також реалізацією конституційного права на звернення до суду.

Ключові слова: суб’єкт, учасник, адміністративне судочинство, правосуб’єктність, правоздатність, дієздатність, правовий статус.

Бачун О.В. Правовой статус субъектов административного судопроизводства. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 – административное право и процесс; финансовое право; информационное право. – Институт законодательства Верховной Рады Украины. – Киев, 2010.

Диссертация посвящена установлению сути и содержания правового статуса субъектов административного судопроизводства и обоснованию направлений развития административного материального и процессуального законодательства в этой области, а также формулированию предложений, направленных на преодоление существующих пробелов и коллизий в законодательстве. Для этого определено содержание категории «субъект административного судопроизводства»; выделены виды субъектов и осуществлена их классификация; установлено содержание категорий «правоспособность» и «дееспособность» относительно субъектов административного судопроизводства; определены элементы правосубъектности, а также особенности правового статуса субъектов частного и публичного права в административном судопроизводстве; систематизированы условия формирования субъектами правового статуса в административном судопроизводстве; охарактеризованы процессуальные формы реализации правового статуса субъектами административного судопроизводства и выделены их особенности; сформулированы направления совершенствования правового статуса субъектов административного судопроизводства.

Субъектом административного судопроизводства названо лицо, которое является носителем прав и обязанностей в административных процессуальных отношениях по поводу отправления правосудия административными судами и способная их в этих отношениях реализовать.

Субъектов административного судопризводства не обходимо рассматривать как институт административного процесуального права, так как он соответствует всем признакам института права. Классификация субъектов административного судопроизводства осуществлена по нескольким признакам: а) по характеру участия в административном судопроизводстве; б) по направленности процессуальных полномочий. Наиболее полной и той, которая соответствует широкому пониманию категории «субъект административного судопроизводства» является классификация по признаку характера участия в административном судопроизводстве. В соответствии с ней субъекты разделены на две категории – потенциальные субъекты и участники.

Правоспособность и дееспособность субъекта административного судопроизводства рассмотрена как две стадии (два этапа) развития правосубъектной связи в судебном административном процессе. К элементам содержания правоспособности субъекта отнесены: 1) наличие возможности персонификации, индивидуализации; 2) способность принимать правовые решения; 3) способность быть носителем правосознания; 4) возможность и способность осуществлять свою или чью-то правовую волю в форме реализации полномочий в административных процессуальных отношениях; 5) наличие правовой воли, правосознания, способность быть субъектом правовой деятельности в судебном административном процессе.

Выделены две группы условий формирования субъектами правового статуса в административном судопроизводстве: юридические и фактические.

Особенности правового статуса субъектов частого и публичного права в административном судопроизводстве проявляются в дифференциации состава элементов статуса. Особенности правового статуса каждого субъекта административного судопроизводства влияют на процессуальные формы реализации и обусловлены разницей в функциональном назначении того или иного субъекта в судебном административном процессе, а также реализацией конституционного права на обращение в суд.

Предложения и рекомендации по совершенствованию процедур отправления правосудия административными судами, норм-дефиниций сгруппированы в две группы: а) общие, связанные с совершенствованием терминов и норм, регулирующих основы административного судопроизводства и несовершенство которых негативно влияют на реализацию субъектами правового статуса; б) адресные, касающиеся непосредственно статуса каждого субъекта административного судопроизводства.

Ключевые слова: субъект, участник, административное судопроизводство, правосубъектность, правоспособность, дееспособность, правовой статус.

ANNOTATION

Bachun O.V. The legal status of administrative legal procedure subjects. Manuscript.

A thesis for a candidate degree in Law, speciality 12.00.07 - administrative law and procedure; financial law; information law. - Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine.-Kyiv, 2010.

The thesis is devoted to the issues of essence and contents of administrative legal procedure subjects status, the directions in development of administrative procedure and substantive law legislation in this sphere, also the propositions to overcome gaps and collisions in current legislation are formulated. For that the contents of the category "administrative legal procedure subject" is defined; types of administrative legal procedure subjects are marked out and their classification is made; essence and contents of the category "legal capacity" according to administrative legal procedure subjects, its elements are defined; the particularities of public and private law subjects in administrative legal procedure are identified; the conditions to obtain legal status in administrative legal procedure are systematized; procedure forms of legal status realization are characterized and their particularities are defined; directions to improve legal status of administrative legal procedure subjects are specified.

Administrative legal procedure subject is defined as a person, bearing rights and obligations in administrative procedure relations regards administration of justice by administrative courts and is capable to realize them in these relations. Its proved that the particularities of public and private law subjects legal status in administrative legal procedure are shown in differentiation of elements of legal status composition. The particularities of legal status of each administrative legal procedure subject have influence on procedure forms of realization and are stipulated by difference in functional purpose of each subject in administrative legal procedure and also by realization of constitutional right to court appeal.

Key words: subject, participant, administrative legal procedure, legal capacity, judicial personality, legal status.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

61956. Номенклатура алканов 152.97 KB
  Выбрать в структурной цепи наиболее длинную цепь атомов углерода. Пронумеровать атомы углерода в выбранной цепи с того конца к которому ближе находится разветвление. Если разветвлений два и они равноудалены от концов главной цепи то нумеровать углеродную...
61957. Новый год в разных странах 23.26 KB
  В какой стране сутулый дедушка с большим носом вместе с карликом гномом оставляют новогодние подарки прямо на подоконнике В Швеции. В какой стране раздает подарки не сам местный Дед Мороз Боббе Натале а фея Бефана с красным колпачком и в хрустальных башмачках В Италии.
61958. «Новый курс» Рузвельта 678.56 KB
  New Del название экономической политики проводимой администрацией Франклина Делано Рузвельта начиная с 1933 г. Экономические программы Нового курса были проведены через Конгресс во время первого президентского срока Рузвельта в 1933-1936 гг.
61959. Планирование уроков по русскому языку 19.95 KB
  Для составления поурочного плана нужно Определить тему и необходимый объём материала; Ознакомиться с теоретическими сведениями по теме и дополнительной литературой по ней; Отобрать материал для практических упражнений Требования к отбору: Чистые примеры Тематический и стилистический отбор единство материала Источники материала: литературные произведения возможно дополнительно насытить текст орфограммами сложными словами конструкциями; научнопопулярная литература; публицистика. План организационный момент; проверка...
61960. Химические процессы 40.07 KB
  Укажите характеристику эмульсии. 1) твердые частицы распределены в жидкости 2) жидкость раздроблена в другой, не растворяющей ее 3) газообразные частицы распределены в газе 4) газообразные частицы распределены в жидкости
61962. ПОСЛОВИЦЫ - МУДРОЕ ДОСТОЯНИЕ НАРОДОВ 26.18 KB
  Когда я была еще совсем маленькая мама читала мне сказки на ночь. Итак моим исследованием стала тема: Пословицы мудрое достояние народов. Никто не знает когда возникли пословицы поговорки и идиомы обиходные устные изречения народа.