64785

Концепція влади М.Фуко: політичний вимір

Автореферат

Политология и государственное регулирование

Такий підхід до вивчення політичної влади обмежує її існування інституційним та юридичним вимірами. При цьому представники таких підходів визнають існування інших аспектів у дослідженні політичної влади однак залишають їх розгляд поза увагою як менш важливих.

Украинкский

2014-07-11

218 KB

1 чел.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Дробот Руслан Володимирович

УДК 321.6.8

Концепція влади М.Фуко: політичний вимір

23.00.01 – теорія та історія політичної науки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2010


Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: 

                               доктор філософських наук, професор

Кирилюк Федір Михайлович,         

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри політології.

Офіційні опоненти: 

                               доктор політичний наук,

 Романюк Анатолій Семенович,

 Львівський національний університет

 імені Івана Франка,

 професор кафедри політології;

кандидат політичних наук

Маруховський Олег Олександрович,

Університет економіки та права «КРОК»,

старший викладач кафедри міжнародної інформації.

Захист відбудеться “20” “грудня” 2010 року о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.41 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул.Володимирська, 60, к. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул.Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “17”  “листопада” 2010 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради        Постригань Г.Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У традиційному для західноєвропейської культури політичному дискурсі зазвичай панують принципи конституціоналізму. Теорії, розроблені в межах цих принципів, інтерпретують владні відносини крізь призму нормативно-правового трактування владних практик. Такий підхід до вивчення політичної влади обмежує її існування інституційним та юридичним вимірами. При цьому, представники таких підходів визнають існування інших аспектів у дослідженні політичної влади, однак залишають їх розгляд поза увагою як менш важливих.  

М.Фуко зробив визначну спробу переосмислити модерні теорії влади та оновити самий зміст цього поняття. Він разом з іншими видатними представниками постструктуралістської школи, такими як Р.Барт, Ж.Дельоз та Ж-Ф.Ліотар та інші, став одними із засновників некласичної політичної теорії. Ідеї, запропоновані в рамках цієї теорії, лягли в основу різноманітних соціально-політичних досліджень в Західній Європі та Сполучених Штатах Америки в другій половині ХХ сторіччя. При цьому, не зважаючи на ґрунтовний аналіз проблем політичної влади, що здійснив М.Фуко, більшість дослідників його творчості не акцентують на цьому увагу. Зазвичай їх трактування феномену влади М.Фуко зводиться до розуміння останнього як об’єкта дослідження соціологічної чи філософської науки. У зв’язку з цим, вчення про владу М.Фуко ще досі не посіло належного місця у вітчизняній політичній науці. Саме тому це дослідження присвячене розгляду проблем політичної влади в працях М.Фуко. В роботі зроблена спроба не тільки систематичного викладення поглядів М.Фуко на проблему влади, але і обґрунтування її політичного характеру та виокремлення її рис та особливостей як об’єкта дослідження політичної науки. Також це дослідження покликане долучити до вітчизняної політичної науки новий методологічний підхід до вивчення феномену владу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка та виконане у межах науково-дослідної теми філософського факультету 06БФ041-01 “Філософія та політологія у структурі сучасного соціогуманітарного знання”.  

Метою дисертаційного дослідження є розкриття політичного виміру концепції влади М.Фуко. Досягнення поставленої мети передбачає виконання наступних завдань:

  •  визначити та уточнити основний понятійно-категоріальний апарат, що буде використовуватися у дослідженні політичного виміру концепції влади М.Фуко;
  •  виокремити та систематизувати основні напрями наукових досліджень  концепції влади М.Фуко;
  •  сформулювати методологічні принципи аналізу політичної влади, розробленні М.Фуко;
  •  узагальнити та систематизувати основні риси політичної влади, ґрунтуючись на поглядах М.Фуко;
  •  з`ясувати особливості, притаманні політичній владі за М.Фуко;

- розглянути особливості взаємозв’язку влади та знання крізь призму концепції М.Фуко.

Об’єктом дослідження є концепція влади М.Фуко.

Предметом дослідження є політичний вимір концепції влади М.Фуко.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження створено на основі застосування різних загальнонаукових та спеціальних методах пізнання. Використання генеалогічного методу дало змогу дослідити історію еволюції та становлення об’єкта дослідження в його сучасному вигляді, дозволило побачити основні його риси та суперечності. Системний метод дозволив виявити провідну роль влади у функціонуванні суспільно-політичної системи. Використовуючи порівняльний метод були розглянуті різноманітні підходи до вивчення проблеми влади М.Фуко та виокремленні суперечливі моменти в кожному з них.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційне дослідження є однією з перших в Україні робіт, де здійснюється комплексний аналіз політичного виміру концепції влади М.Фуко. Це дало змогу сформулювати такі результати, які характеризуються науковою новизною, розкривають базову концепцію дисертації і виносяться на захист:

 уточнено значення ряду понять, що ввів у науковий обіг сам М.Фуко або яким він надав нове значення. До таких понять належать «генеалогія влади», «аналітика влади», «мікрофізика влади», «юридична модель влади», «дисциплінарна модель влади», «вектори сили», «дисперсія влади», «влада» та інші. Крім того, в дисертації було розроблено та запропоновано авторське визначення поняття «політична влада», створене на основі аналізу робіт М.Фуко. «Політична влада» - це стратегії взаємовідносин сил в суспільстві, частина яких втілюється в функціонуванні державних та політичних інститутів, в прийнятті політичних рішень та різноманітних формах політичного панування;

 вперше у вітчизняній політичній науці були проаналізовані та систематизовані різноманітні дослідження вітчизняних та зарубіжних авторів, присвячені проблемі влади в працях М.Фуко. В результаті в дослідженні було виокремлено чотири основні напрямки у трактуванні даної проблематики на основі критеріїв національної приналежності авторів та їх належності до певної наукової школи. До цих напрямів належать: по-перше, західноєвропейський, до якого відноситься комунікативний, постструктуралістській та біополітичний підходи до вивчення проблематики влади М.Фуко; по-друге, американський, до якого входять критико-прагматичний та критико-утопічний підходи; по-третє, російський напрям, який можна поділити на два підходи: юридичний та філософський; по-четверте, український напрям, який поділяється на два основні підходи: політико-філософський та власне політичний;

 вперше були сформульовані п’ять методологічних принципів дослідження політичної влади за М.Фуко. До таких принципів належать: по-перше, аналізувати не централізовану форму влади, а техніки її реалізації та функціонування; по-друге, аналізувати не мотиви влади, а конструкцію суб'єктів соціального та політичного поля, що її реалізують; по-третє, аналізувати владу як розповсюджену по всьому соціальному тілу, а не сконцентровану в руках одного суб’єкта політичних відносин; по-четверте, аналізувати владу не на макро-, а на мікрорівні; по-п’яте, аналізувати співвідношення влади та знання;

вперше у вітчизняній політичній науці на основі «ідей генеалогії» влади М.Фуко були узагальнені та систематизовані основні риси, притаманні політичній владі. До таких рис відносяться: по-перше, влада визначається як позитивна; по-друге, політична влада є дисперсійною; по-третє, політична влада є асиметричною; по-четверте, сучасна політична влада не є стабільною, про що свідчить постійна поява нових осередків влади; по-п’яте, сучасна влада втрачає свій суб’єктивний характер та стає раціональним явищем політичного життя, тобто владу вже не можна розглядати як нав’язування власної волі одного правителя, органу держави чи партії; по-шосте, діяльність влади не може бути пояснена лише за допомогою юридичного дискурсу;

 уточнено та доповнено перелік особливостей, притаманних політичній владі на основі аналізу дисциплінарної та юридичної моделей влади, розроблених М.Фуко. До цих особливостей належать такі: по-перше, політична влада носить децентралізований характер; по-друге, владу необхідно розглядати як мережу капілярів, що пронизує всі рівні соціальної системи; по-третє, суб’єкти політичної системи не відіграють головну роль у формуванні владних відносин; по-четверте, влада взагалі не може бути знищена, адже будь-яка революція лише змінює суб’єктів політичних відносин, але не знищує владу, яка легітимує діяльність останніх; по-п’яте , влада має творчий характер;

вперше у вітчизняній політичній науці було систематизовано чотири методологічні правила, які розробив М.Фуко для аналізу взаємодії політичної влади та знання. Керуючись цими правилами було доведено, що в сучасному суспільстві політична влада та знання легітимують один одного. Продемонстровано, що не існує не заангажованого владою знання: з одного боку, знання розвивається в межах, що задаються владними відносинами; з іншого боку, самі підвалини політичного дискурсу з самого початку закладаються в межах навчальних дисциплін.   

Теоретичне та практичне значення здобутих результатів. Результати дослідження можуть бути використані для подальших теоретичних та практичних досліджень політичних теорій другої половини ХХ сторіччя.

Зміст дисертаційної роботи, накопичений аналітичний матеріал про основні методологічні принципи аналізу влади може бути використаний при підготовці лекцій, спеціальних курсів, навчально-методичних посібників і рекомендацій у допомогу викладачам і студентам при вивченні відповідних тем теоретичної політології, історії політичної думки та низки спеціальних навчальних курсів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження було повідомлено й обговорено на Міжнародних наукових конференціях у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка: Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету – 2008” (Київ, 2008), VI Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих вчених “Шевченківська весна” (Київ, 2008), Міжнародна науково-практична конференція Львівського національного університету імені Івана Франка «Методологія політичної науки» (Львів 2008), Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету – 2009” (Київ, 2009), Міжнародна наукова конференція Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Шевченківська весна» 2010 (Київ - 2010).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано чотири статті у фахових виданнях, та три тези виступів на наукових конференціях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 177 сторінок. Список використаної літератури включає 189 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційної роботи, аналізується ступінь розробленості проблеми та виокремлюються нові аспекти та проблеми, які і будуть розглянуті, формулюється мета і завдання дослідження, визначається його об’єкт, предмет, методологічна база, розкривається наукова новизна положень, що виносяться на захист, з’ясовується теоретичне і практичне значення отриманих результатів, а також вказуються основні форми апробації результатів дисертаційного дослідження та фіксується структура роботи.

У першому розділі “Теоретичні засади дослідження концепції влади М.Фуко” обґрунтовано доцільність використання поняття «політична влада» в контексті розкриття вчення про владу М.Фуко та уточнено зміст основних категорій, які використовує М.Фуко в свої концепції влади. Також здійснено огляд зарубіжної та вітчизняної літератури з теми дослідження.

Концепція влади М.Фуко, перш за все, побудована на критиці існуючих до нього модерних та до модерних підходів трактування феномену політичної влади, тому він надає нового змісту деяким вже усталеним термінам політичної науки. М.Фуко розробляє власний методологічний підхід до дослідження сутності, специфіки історії розвитку феномену влади, який отримує назву «генеалогія влади». Після цього він намагається відійти від використання поняття «концепція», адже вважає його продуктом модерної науки. Щоб це зробити, він називає своє вчення «Аналітика влади». В межах аналітики влади він розглядає питання методології аналізу влади, історії її розвитку та особливостей походження. При цьому велике коло проблем, пов’язаних з владою, він розглядаю поза межами «Аналітики влади», що дає дослідникам право, систематизувавши його вчення, присвоїти їм назву «концепція влади».

Відомі дослідження феномену політичної влади М.Фуко для зручності аналізу умовно можна поділити на декілька напрямків. За основу для систематизації обрано критерій національної та наукової школи, до якої належать дослідники.

Перший напрямзахідноєвропейський – умовно можна поділити на три підходи: комунікативний, постсруктуралістський та біополітичний. Комунікативний підхід представлений відомим теоретиком, німецьким вченим Юргеном Габермасом. Він зосереджує свою увагу на методологічних недоліках, притаманних роботам М. Фуко, вказує на хибні підстави для критики модерних концепцій влади та суперечливі місця в самій теорії влади Фуко.

Погляди представників постструктуралістського підходу, таких як Ж.Дельоз, Ж-Ф.Ліотар, Р.Барт,  на концепцію влади М.Фуко розглядаються протягом всього дослідження, адже, враховуючи єдину теоретико-методологічну платформу, вони досить тісно переплітаються з позиціями М.Фуко. Спільною рисою для представників цього підходу є доведення наукової позиції про всезагальність та децентралізованість політичної влади. Подібну позицію відстоював і М.Фуко. Однак, на думку представників цього підходу, М.Фуко не зміг остаточно відійти від модерної методології аналізу влади. Тому, на їхню думку, його концепція влади все ще зводиться до вивчення певного історичного різновиду політичної влади. Ця наукова критика викликана тим, що, на відмінну від абстрактного вчення своїх колег, погляди М.Фуко знаходили своє практичне застосування та нерідко лягали в основу діяльності лівих політичних сил та слугували теоретичним каркасом для створення масових рухів та дослідницьких груп.

Біополітичний підхід, представлений низкою сучасних авторів, які провели свої дослідження протягом ХХІ сторіччя. Їхні роботи на сьогоднішній день стали предметом запеклих дискусій, вони справляють значний вплив на розвиток європейської та американської політичної науки. До цього підходу відносяться: Джорджіо Агамбена, Ворен Монтаг, Даріо Мелосі, Давід Габард, Ленхам Меріленд, Брент Пікєтт, Емі Аллєн, Сем Бінклі, Джефрі Т. Нілон, Мітчелл Дін та інші. У більшості своїх досліджень вони прагнуть використати погляди М.Фуко для легітимізації неоліберальної політичної теорії. Вони намагаються показати, яким чином уявлення М.Фуко про владу над тілом та позаінституціональний характер політичної влади втілюються в сучасних ліберальних режимах. Вони доходять висновків, що методи дисциплінарного контролю, описані М.Фуко в його працях, досить активно використовуються так званими ліберальними політиками для регулювання поведінки громадян.

Другий напрям – американський. Репрезентований представниками двох різноманітних підходів, які певним чином доповнюють один одного та обидва, не зважаючи на визнання авторитетності поглядів М.Фуко, носять досить критичний характер. До першого – критично-утопічного – підходу  належить Жан Бодріяр, а до другого – критично-прагматичного – підходу відноситься Майкл Уолцер.

Представник першого підходу, відомий постмодерніст Ж.Бодріяр  зосереджує свою увагу на доведенні хибності обґрунтувань М.Фуко в питанні самого факту існування влади. Він розглядає концепцію М.Фуко як апогей розвитку модерних теорій про владу, однак не виокремлює його концепцію з модерної доби. Значну увагу він приділяє проблемам еволюціонування сутності та форм феномену влади. Критикує уявлення М.Фуко про системний характер останньої.

До другого підходу, як вже зазначалося раніше, слід віднести дослідження, присвячені суспільно-політичним поглядам М.Фуко, розроблені відомим американським вченим М.Уолцером. Розглядаючи політичну думку М.Фуко, він називає її критикою самої політики. Критикою, яка не переросла в політичний рух на практиці, однак справила значний вплив на розвиток політичної думки та ідеології в Європі та США. При цьому М.Уолцер звинувачує М.Фуко в «інфантильному лівацтві». Тобто мова йде не про крайній радикалізм, а про намагання Мішеля Фуко піти в своїй політичній боротьбі далі за всяку радикальну аргументацію та вийти за межі усталеного політичного дискурсу того часу. М.Уолцер намагається проаналізувати концепцію влади М.Фуко, існування якої заперечував сам М.Фуко. В цьому питанні дана дисертація підтримує погляди М.Уолцера. Останній зосереджує свою увагу на аналізі моделей політичної влади за М.Фуко, розглядає механізми її діяльності в демократичних країнах. М.Уолцер доводить, що М.Фуко відстоював думку про децентралізацію політичної влади. Однак він не погоджувався з поглядами М.Фуко про «смерть суб’єкта», доводячи, що політичні актори відіграють важливу роль у здійсненні владних відносин.

Третій напрям – російський. Представлений працями російських діячів політичної науки, присвячених дослідженню теоретичної спадщини М.Фуко. Їх погляди не є однорідними, однак об’єднуються спільністю методологічної позиції. Погляди цих дослідників умовно можна поділити на два підходи: юридичний (А.Ю.Мамічев) та філософський (В.П.Візгін, І.П.Ільін, Д.Є.Гаспарян, В.М.Каплун та інші). А.Ю.Мамічев прагне використати концепцію влади М.Фуко як своєрідний юридичний підхід обґрунтування влади в сучасній демократичній державі. В його роботі ми зустрічаємо спробу представника юридичної науки інтерпретувати, використовуючи методи своєї науки, окремі аспекти та поняття, створені в межах постструктуралістського підходу. Цим і обумовлена специфіка його дослідження робіт М.Фуко. Так, якщо М.Фуко доходить висновків, що юридична влада вже вичерпала себе, то А.Ю.Мамічев не погоджується з цим висновком. Представники філософського підходу зосереджують свою увагу на розгляді основних положень концепції М.Фуко, таких як «генеалогії влади», «мікрофізика влади», проблеми взаємодії влади та знання. Однак, аналізуючи ці проблеми, вони інтерпретують вчення М.Фуко крізь призму взаємодії влади та сексуальності, майже залишаючи поза увагою політичний характер влади М.Фуко.   

Четвертий напрям – український. Умовно його можна поділити на два основні підходи: політико-філософський (В.М.Дехтяр) та власне політичний (Н.Б.Капустина, Ф.М.Кирилюк). В.М.Дехтяр пропонує комплексне висвітлення проблеми влади у межах французької школи постструктуралізму. Він виокремлює основні філософсько-політичні засади вчення М.Фуко про владу та аналізує кореляцію змісту цього феномену в поглядах М.Фуко. Необхідно віддати належне панові В.М.Дехтяру за обґрунтування політичного характеру влади в концепції М.Фуко. Також він аналізує причини, з яких М.Фуко сам не прагнув до створення теорії влади, розглядає особливості його методу дослідження влади – «генеалогії влади» та багато іншого.  

Н.Б.Капустина вивчала погляди М.Фуко як складову постсруктуралістської традиції аналізу влади. Завдяки цьому її робота допомагає зрозуміти методологічні підвалини вчення М.Фуко, однак не дає змогу комплексно розглянути його концепцію влади. Інший представник політичного підходу, Ф.М.Кирилюк, звертається до визначення теоретико-методологічних засад політичних досліджень М.Фуко, підіймає питання типології влади за М.Фуко, розглядає проблеми «мікрофізики влади», розкриває зміст історико-генеалогічного методу дослідження влади. Крім того, в роботі закладаються основи аналізу взаємодії влади та знання в працях М.Фуко

Описуючи в своїх працях проблеми влади, М.Фуко як правило розглядає її як політичним феномен. Однак багато дослідників відкидають цей факт, аргументуючи свою позицію тим, що М.Фуко майже не використовував вираз «політична влада». Вони стверджують, що М.Фуко розрізняв поняття «соціальна влада» та «політична влада». Така позиція дослідників ґрунтується на неприйнятті тези М.Фуко про «смерть політики». Один з наукових наслідків цієї тези для М.Фуко полягає в тому, що всі соціальні відносини є владними відносинами, тому будь-які соціальні відносини розглядаються як відносини політичні. Наслідком такої методологічної позиції стало те, що в європейській некласичній політичній науці поняття «соціальна влада» та «політична влада» ототожнюються з часів постструктуралізму. Саме це вводить в оману багатьох дослідників, які, не знаючи цього аспекту, стверджують, що мова іде не про політичну владу.

Підтвердження політичного характеру влади в працях М.Фуко демонструється в другому та третьому розділах дисертаційної роботи. Розкриття цього характеру здійснюється крізь призму аналізу проблем взаємодій влади та політичних інститутів, проблем централізації та децентралізації політичної влади, питання взаємодії влади, громадян та державних інституцій та інших.

У другому розділі “Аналітика влади” М.Фуко”, розкривається зміст методологічного підходу, створеного М.Фуко для вивчення влади в різних формах її історичного прояву. Особливу увагу вивченню природи політичної влади та її особливостям М.Фуко починає приділяти після відомих подій 1968 року. Причиною, що підштовхнула його до перегляду усталених політичних теорій, стало виникнення невідомих до того суб’єктів політичних відносин – місцевих осередків опору владі.

Звісно, існування останніх можна відстежувати ще за монархічних часів, однак саме в демократичних країнах вони набувають ролі політичних акторів та беруть участь у владних відносинах в державі. Саме ці процеси продемонстрували представникам постструктуралістської школи, що існуючі до цього часу теоретичні підходи до пояснення політичних процесів в суспільстві та, перш за все, трактування природи політичної влади методологічно застаріли і потребують кардинального оновлення.

Враховуючи ці обставини, М.Фуко створює новий методологічний підхід, що отримав назву «генеалогія влади». Назва була запозичена з ніцшеанського вчення про владу та набула нового змісту. В дисертації розкривається, як в рамках нової методології  М.Фуко розглядає та проблематизує сучасні конфігурації суспільних та владних практик, а потім описує історію їхнього становлення. Він починає розглядати проблему в тих термінах, у яких ця проблема формулювалася в сучасному йому політичному дискурсі. Після чого створив її метод «генеалогії влади» для вивчення поставленої проблеми.

В дисертаційній роботі показується, що «генеалогія влади» М.Фуко виконує подвійну роль. З одного боку, вона виступає як методологія дослідження історії походження та механізмів діяльності влади, особливостей впливу політичної влади на індивіда в різні історичні періоди. З іншого боку, «генеалогія влади» М.Фуко виступає як своєрідна історична дисципліна, спрямована проти подолання класичних політичних ідеологій, які М.Фуко називає «ідеології суб’єкта». Одночасно як методологічний підхід при дослідженні політичних ідеологій «генеалогія влади» критикує вже усталену універсальну форму легітимації політичної влади, коли суб’єкт виступає як незалежний та самостійний актор політичних відносин, а об’єкт визначається лише через суб’єкт. Тому М.Фуко прагне нівелювати роль суб’єкта в політичному житті суспільства та відійти від суб’єктно орієнтованої історії.

За таких умов можна погодитися з М.Фуко та наголосити зі свого боку, що мислити політичну владу в термінах суб’єкт-об’єктних відносин на сьогоднішній день є не зовсім коректним. Однак, це питання ще довго буде залишатися предметом суперечок між представниками різних наукових шкіл та політичних теорій. На думку М.Фуко, такий спосіб розуміння влади надає суб’єктові позаісторичний спосіб буття, що, з точки зору пост структуралістів, є некоректним та не дає змогу дослідникам побачити справжні причини історичних процесів, що розгорталися в минулому. На їхню думку, справжніми причинами розгортання історичних процесів були владні відносини, які не залежать від жодних інститутів чи суб’єктів державного та політичного життя, а радше виступають як джерела легітимації їх діяльності у певні проміжки часу. Тобто влада є незалежним феноменом, що протягом різних історичних періодів набуває тих чи інших форм втілення. Однак при цьому влада не є продуктом роботи тієї чи іншої історичної доби, політичної системи, органів держаної влади чи окремого індивіда, а навпаки, конституює і легітимує їхню діяльність без прив’язки до особистостей.

Розробивши критику модерних підходів до вивчення влади та довівши їх неспроможність, на думку М.Фуко, показати реальну соціально-політичну картину сучасного йому світу, крім того, показавши некоректність історичного аналізу розвитку та зміни феномену влади в цих підходах, М.Фуко створює власний підхід до аналізу влади, що отримав назву «аналітика влади». Створюючи власний підхід, М.Фуко розумів, що є ризик, що саме слово «влада» спровокує численні непорозуміння щодо його значення, форми та сутності. Тому з самого початку розбудови своєї теорії він намагається визначити той зміст, що буде в подальшому розумітися під терміном «влада» в його дослідженні.

 Для цього він з самого початку своїх розробок чітко визначає, що під владою він не розуміє сукупності інститутів чи апаратів, котрі б контролювали поведінку громадян та гарантували їх підкорення державі. Також він відкидає розуміння влади як певного способу підкорення, що ґрунтується на правилах, які виступають альтернативою насиллю. Крім того, влада для нього не є верховною системою панування певного органу державної влади чи сукупності таких органів. Під владою М.Фуко розуміє множинність відносин сили, які й визначають характер і зміст соціально-правової й політичної взаємодії між окремими індивідами, між індивідом і групою та між різними групами в співтоваристві. Ґрунтуючись на «аналітиці влади» М.Фуко, доводиться, що політична  влада – це не певний інститут чи структура, не якась певна сила чи повноваження однієї особи. Для нього влада – це ім’я, яке дають певній складній соціально-політичній стратегічній ситуації в суспільстві.

«Аналітика влади» М.Фуко доводить неспроможність інституціональної моделі політичної влади, що довгий час панувала в суспільстві, ефективно пояснювати та контролювати всі сфери суспільно-політичного життя громадян. Такий стан речей спонукає до необхідності оновлення змісту поняття «політична влада» та відходу від традиційного її розуміння як волі певного органу чи особи чи трактування її як інструменту придушення та звільнення. Натомість М.Фуко доводить, що політична влада в тому сенсі, якого він їй надає, не може бути зруйнована чи знищена ані законним, ані будь-яким іншим шляхом. Можливо лише змінити ті чи інші політичні та державні інституції чи навіть знищити пануючий політичний режим в певній країні. Однак сама влада при цьому не може бути зруйнована, адже лежить в основі усіх суспільно-політичних відносин.   

Автор формулює п’ять методологічних принципів дослідження політичної влади, ґрунтуючись на аналізі поглядів М.Фуко в різні періоди його наукової діяльності. До цих принципів належать такі:

- аналізувати не централізовану форму влади, а техніки її реалізації та функціонування;

- аналізувати не мотиви влади, а конструкцію суб'єктів соціального та політичного поля, що її реалізують;

- аналізувати владу як розповсюджену по всьому соціальному тілу, а не сконцентровану в руках володаря;

- аналізувати владу не на макро- (державному), а на мікрорівні;

- аналізувати співвідношення влади й знання.

Виходячи з цих методологічних принципів, дослідник отримує можливість оцінити недоліки юридичної інтерпретації влади. Залишаючись на позиціях юридичної моделі влади, дослідники залишають поза увагою велику кількість мереж владних відносин, що перебувають поза сферою впливу держави. Тому одним з перших та основних завдань за М.Фуко є заперечення юридичного пояснення влади, що все ще переважає в нашому мисленні. У зв’язку з цим в дисертації пропонується аналізувати політичну владу, спираючись не на суверенність, державний апарат чи ідеологію, а ґрунтуючи дослідження на основних рисах влади, виокремлених в працях М.Фуко. Можна виокремити шість особливостей:

По-перше, владу можна визначити як позитивну. Вона діє не за допомогою заборони або заперечення, а за допомогою технологій контролю, упорядкування, догляду, які є продуктами нових політичних дискурсів.

По-друге, влада за М.Фуко є дисперсійною. Він заперечує локалізацію влади в центрі структури або інституції. Навпаки, вона поширена в соціальному тілі. Політична влада за М.Фуко локалізується не в державному апараті. Тому у  суспільстві неможливі політичні зміни, якщо механізми влади, що перебувають ближче до рівня буденності й функціонують ззовні, знизу й поруч із державним апаратом, не будуть змінені.

По-третє, пропонована М.Фуко модель одночасно є й асиметричною. М.Фуко заміняє юридичну концепцію влади на стратегічну модель відносин протиставлених асиметричних сил. Відносини влади переплітаються з іншими відносинами, наприклад, з родинними відносинами, відносинами знання, сексуальністю і т.д.

По-четверте, постійна поява нових осередків влади означає, що вона не є стабільною.

По-п’яте, М.Фуко вважає, що влада, з’явившись разом із сучасністю, а отже і з індустріальними, демографічними й іншими змінами, стає раціональною. Політична влада, що трактується таким чином, стає доцільною, втрачає свій суб'єктивний характер та перестає залежати від волі окремих політиків чи бюрократів.

По-шосте, М.Фуко вважає, що дія влади не може бути пояснена за допомогою юридичного дискурсу – його замінює “нормалізація”. Тобто влада в сучасному європейському суспільстві пояснюється за допомогою низки інших дисциплінарних дискурсів, таких як політична наука, соціологія, кримінологія, культурологія та інші.    

Третій розділ дисертації “Специфіка політичної влади в концепції М.Фуко” присвячено аналізу моделей політичної влади, виокремлених М.Фуко.  Автором розкриваються різноманітні техніки здійснення влади. В розділі розглядаються особливості формування політичного дискурсу в демократичному суспільстві, аналізуються проблеми взаємодії влади та знання. Окрема увага приділяється висвітленню ролі наукових дисциплін в процесі формуванні суспільно-політичних інтересів громадян.

М.Фуко виокремлює юридичну та дисциплінарну моделі влади, які протягом історичного розвитку людства змінювали одна одну. Юридична модель склалася історично та не була винаходом М.Фуко. Однак він приділяє значну увагу з’ясуванню її сутності, розкриттю всіх переваг та недоліків з точки зори принципів, розроблених в межах «генеалогії влади». Згідно з  М.Фуко, у юридичній моделі влада присутня як негативна величина.

Традиційно до ХІХ сторіччя політичну владу описували негативними термінами; вона вважалася основним юридичним механізмом, що носив обмежуючий, заборонний характер, виступав в ролі цензури. Розвиваючи погляди М.Фуко, необхідно зазначити такі аспекти: монархічна влада постає у вигляді централізованого репресивного державного апарату, що не має альтернативних джерел та не припускає можливості існування впливових опозиційних осередків влади. Перш за все, це було пов’язано з тим, що непорушність та легітимність влади монарха в європейських країнах постійно знаходилася під загрозою. При цьому така загроза мала як системний, так і позасистемний характер. Тобто мова їде про дві можливості усунення влади – внаслідок революції та внаслідок державного перевороту. Суверенність влади монарха трималася на одноособовому праві розпоряджатися життям своїх підлеглих. В цій моделі централізація влади підкреслює її симетричність. Очевидно, що влада діє через симетрично розташовані поля: «суверен - суб'єкт» або, у випадку злочину, «суверен – злочинець». Така однобічність напрямку впливу влади виникає через її  концентрацію лише в руках одного правителя.

Суверенна влада, конституйована в юридичному полі, формально визначається великим рівнем стабільності. Як наслідок, підкреслюється аспект слухняності підлеглих. Тобто від самого початку складається тип політичної культури, який, користуючись відомою класифікацією, можна визначити як «підданський». Влада належить найвищім прошаркам суспільства, які найменш зацікавленні в будь-яких змінах існуючого стану речей. Така консервативна позиція безпосередньо пов'язана з розумінням влади як власності. М.Фуко, хоч і каже, що юридичне трактування влади переважало довгий час, однак його погляд стосовно такої системи пояснення є критичним. Зокрема, він трактує монархічну владу за допомогою негативних термінів, що акцентують її неспроможність охопити всі проблеми політичної влади.

Таким чином, ми отримуємо модель політичної влади, досить обмежену з точки зору тактик, що вона використовує, отримуємо владу, яка не створює нових практик, а відтворює сама себе. Така влада лише встановлює заборони, а не відкриває можливості. Підґрунтям такої влади стають юридичні та правові норми, на які вона спирається.

Логічно виникає питання про те, чому така влада отримує легітимність серед підданих. Відповідаючи на це питання, М.Фуко говорить, що справа не тільки в природній схильності людей до підкорення та керування. Важливу роль в легітимації правлячої влади відіграє міф, який вона створює про себе. Цей міф М.Фуко називає «таємницею влади».  Існування цієї таємниці створює ліберальні міфи про владу. Влада позиціонується не як інститут примусу, а лише як певна межа, якої необхідно дотримуватися, щоб не порушувати права інших громадян.

З ХІХ сторіччя за юридичними приписами залишилася сфера політичного життя, пов’язана зі здійсненням правосуддя та правом карати та відбирати життя людини. В інших сферах суспільно-політичного життя на зміну правовим нормам приходять нові механізми діяльності влади. Ці механізми ґрунтуються не на праві, а на техніці, не на законі, а на нормалізації, не на покаранні, а на контролі. Нові механізми влади діють на якісно нових рівнях та набувають принципово нових форм, які виходять за межі держави та її інституцій. Тому М.Фуко зазначає, що для подальшого вивчення влади необхідно відмовитися від юридичного та негативного уявлення про владу. Крім того, потрібно перестати аналізувати політичну владу у термінах закону, заборони, свободи та суверенітету.   

Таким чином на зміну юридичній моделі влади приходить дисциплінарна. Розглядаючи дисциплінарну модель влади, М.Фуко пропонує аналізувати політичну владу, спираючись не на суверенність, державний апарат чи ідеологію, а замість цього виокремлює основні риси влади. Перш за все, таку владу можна визначити як позитивну. Вона діє не за допомогою технік дисциплінування, заборони або заперечення, а за допомогою технологій контролю, упорядкування, догляду, які є продуктами, нових політичних дискурсів. При цьому, не зважаючи на репресивні елементи влади, М.Фуко стверджує, що її не слід вважати репресивною або негативною. Така політична влада намагається не тільки обмежити своїх громадян, але й розширити можливості їх діяльності, наділивши їх знанням про правила гри в соціальному та політичному полі.

В сучасному суспільстві пануючі механізми соціалізації не тільки адаптують індивіда до життя в суспільстві, але одночасно і позбавляють останнього можливості існування як вільного суб’єкта з суверенною волею.

Проявом «мікрофізичного характеру» дисциплінарної влади в сучасному суспільстві є наявність системної опозиції. Однак роль останньої досить неоднозначна. Адже, не зважаючи на офіційне протистояння правлячій більшості, досить часто погляди опозиційних партій кардинально не відрізняються від поглядів тих, що знаходяться при владі. Цей феномен пояснюється тим, що, на відміну від місцевих осередків спротиву, парламентська опозиція постійно знаходиться у межах владного дискурсу, що продукується правлячою партією. Більш того, впливова опозиційна партія може разом з правлячою партією брати участь у створені пануючого владного дискурсу.

Разом зі зміною традиційної ролі держави як носія влади та гаранта прав і свобод громадян змінюється і саме поле аналізу владних практик. На думку М.Фуко, держава перестає бути одиницею відліку владних практик. Вона позбувається монопольного права бути необхідною умовою існування влади, її носієм та володарем політичної влади в суспільстві. Натомість новітня «аналітика влади» М.Фуко розповсюджується, перш за все, на плюралістичне суспільство, не зважаючи на уряди та державні кордони. Останні втрачають своє значення при спробі виявлення істинних джерел походження влади та механізмів її функціонування.

Важливу роль в концепції М.Фуко відіграє взаємозв’язок влади та знання. Знання та влада обумовлюють зміст один одного. В дисертаційній роботі розглядаються чотири методологічні правила, які розробив М.Фуко для аналізу взаємодії політичної влади та знання. Доводиться, що взаємозалежність влади та знання була стратегічною опорою пізніх робіт М.Фуко, присвячених проблемам політичної влади. Системі освіти М.Фуко відводить особливу роль в межах дисциплінарної моделі влади. Освіта постає як одна з процедур дискурсивного підкорення суспільства пануючій політичній доктрині чи певному політичному режиму, що легітимується в межах пануючого дискурсу. В дисертаційній роботі доводиться, що особливе місце у взаємодії влади та знання, за М.Фуко, посідають феномени істини та свободи, які стають залежними від цінностей пануючого в суспільстві політичного дискурсу. Так свобода людини постає як наслідок діяльності політичної системи та обмежується низкою прихованих чинників. А сама можливість революційної зміни політичної системи в демократичному суспільстві виявляється майже недосяжною через позаінституціональний характер політичної влади в цих країнах.  

Наприкінці цього розділу розглядається проблема занепаду дисциплінарної моделі влади. Однак у М.Фуко так і залишає невирішеним питання про те, яка модель влади прийде на зміну дисциплінарній.   

ВИСНОВКИ

1. В роботах М.Фуко, під політичної владою розуміються стратегії взаємовідносин сил в суспільстві, частина яких втілюється у функціонуванні державних та політичних інститутів, прийнятті політичних рішень та різноманітних формах політичного панування. Постструктуралістська теорія відкрила нові методологічні можливості для  аналізу суспільно-політичних процесів сучасного світу. Завдяки цій теорії відбулися зрушення від архаїчних поглядів на владу як суто юридично-інституційну структуру до сприйняття її як мережі взаємодіючих сил в усіх сферах суспільного життя. Завдяки цьому змінилася і методологія аналізу владних практик, відбувся методологічний поворот до дискурс-теорій як ефективного знаряддя дослідження сучасних суспільно-політичних процесів. Постструктуралізм як така дискурс-теорія відмовляється від догматів класичних наукових підходів та зв’язаності дослідника певною структурою чи детермінізмом певної наукової закономірності. Натомість  представники постструктуралізму починають розробляти альтернативні підходи до вивчення суспільно-політично проблематики сучасності. Найбільш логічно завершеним та показовим в цьому напрямку є методологічний підхід М.Фуко, що отримав назву «генеалогія влади»

2. На теренах України та за її межами було проведено ряд наукових досліджень, частково чи повністю присвячених проблемі влади в творчості М.Фуко; однак, як видно з аналізу цих досліджень, жодне з них не дає цілісного уявлення про теорію влади М.Фуко. В дисертації була запропонована класифікація існуючих підходів до вивчення проблеми влади в працях М.Фуко. Класифікація здійснювалася за критерієм національної приналежності автора та його наукової позиції. Не зважаючи на значну кількість різноманітних підходів, що були виокремленні в дослідженні, представники жодного з них не ставили собі за мету провести комплексне дослідження влади М.Фуко. В інших випадках досить часто проблема розглядалася дотично, як одна зі складових загальної наукової концепції М.Фуко. Тому розглянуті вище роботи через специфіку своєї тематики чи обмежений обсяг дослідження розкривають лише певні аспекти загального вчення про владу М.Фуко. Такий підхід є невірним, адже проблема влади завжди посідала важливе місце в творчості М.Фуко, а в останніх його працях набула чітко окресленого політичного характеру та стала домінуючою в його науковому дискурсі.

В проаналізованих роботах присутні різні, іноді навіть полярні розуміння феномену влади М.Фуко. В працях вищезгаданих науковців досить розповсюджена тенденція до часткового чи повного ототожнення поглядів М.Фуко на проблему влади з поглядами інших представників постструктуралістської школи, таких як Ж.Дельоз, Ж-Ф.Ліотар та інші. Такий підхід є не зовсім коректним та заважає зрозуміти справжню сутність теорії влади М.Фуко. Майже немає спеціалізованих політологічних досліджень теорії влади М.Фуко. В більшості відомих досліджень не робиться спроба перенести вивчення даної проблематики у царину політичної науки. Зазвичай ці дослідження є соціологічними, правовими, філософськими або знаходяться в межах політичної філософії, і лише декілька зі згаданих авторів працюють в межах політичної науки.

3. Вивчення М.Фуко існуючих до нього та сучасних йому концепцій влади привело його до висновків, що самий принцип досліджень та основоположні поняття, що використовувалися, були невірними. Тому він пропонує власний методологічний підхід, що відмовляється від аналізу проблеми влади у термінах державного суверенітету, правлячої партії, політичної еліти і т.д. «Генеалогія влади» вимагає розгляду влади як розпорошеного в соціальному тілі та іманентно притаманного йому феномену. Вона переходить від аналізу макропроявів влади до вивчення її мікрорівнів. Відомий постструктураліст запропонував власний погляд на сутність складного феномену влади, що згодом був покладений в основу відомих постмодерних досліджень політики та викликав активні дискусії в світових наукових колах. Політична влада у М.Фуко розглядається не як сукупність інститутів й апаратів, а, насамперед, як множинність відносин сили. Останні іманентні області, де вони здійснюються й формуються, і вже всередині тієї або іншої області ці відносини інституціоналізуються, породжують певний дискурс.

4. На основі дослідження робіт М.Фуко було виокремлено основні риси політичної влади: сучасну владу можна визначити як позитивну, влада на думку М.Фуко є дисперсійною, модель сучасної влади є асиметричною, влада є нестабільною через різноманіття осередків її виникнення, влада є раціональною, функціонування сучасної влади не може бути пояснене в рамках юридичного дискурсу, як це робилося раніше. Принципи, розроблені М.Фуко, відкривають можливості для аналізу вже усталеної проблематики політичної влади з принципово нових позицій. Це, перш за все, дозволить отримати більш адекватне уявлення про сучасні владні практики в розвинутих демократичних країнах. Для М.Фуко влада як бажання безструктурна, фактично М.Фуко надає їй характеру сліпого бажання панувати. У нього влада не є ані інститутом, ані структурою, ані якоюсь силою, якою наділені окремі люди. Замість цього це лише ім'я, надане комплексу стратегічних відносин у даному суспільстві. 

5. Не зважаючи на те, що М.Фуко критикує юридичний і дисциплінарний дискурси влади, виходячи з його методологічного підходу, у роботі зроблено висновок, що в сучасному західному суспільстві не може домінувати лише один з них. Таким чином юридичне поняття влади, обґрунтоване юридичними аргументами, усе ще привабливе, хоча й не пояснює розмаїтості влади. Натомість дисциплінарна влада здатна розкрити цю різноманітність, що перебуває за межами правового дискурсу. Тому ми можемо стверджувати, що існування сучасного суспільства обумовлюється, з одного боку, правовим дискурсом, а з іншого боку – дисциплінарним насильством, ціль якого – гарантувати єдність та збереження соціального тіла. Аналіз теорії влади М.Фуко, дозволяє відзначити такі принципові положення: поява феномена насильства завжди свідчить про аномалію, збій у процесі впорядкування владних практик; ситуація насильства виникає тоді, коли в принципі необхідні для функціонування влади осередки опору починають чинити протидію такої інтенсивності, яка унеможливлює владну діяльність як таку.

В теорії влади М.Фуко за юридичними приписами залишилася сфера політичного життя, пов’язана зі здійсненням правосуддя та правом карати та відбирати життя людини. В інших сферах суспільно-політичного життя на зміну правовим нормам приходять нові механізми діяльності влади. Ці механізми ґрунтуються не на праві, а на техніці, не на законі, а на нормалізації, не на покаранні, а на контролі. Нові механізми влади діють на якісно нових рівнях та набувають принципово нових форм, які виходять за межі держави та її інституцій. М.Фуко зазначає, що для подальшого вивчення влади необхідно відмовитися від юридичного та негативного уявлення про владу. Крім того, потрібно перестати аналізувати владу у термінах закону, заборони, свободи та суверенітету.

6. У роботах М.Фуко розкривається важлива проблема взаємовідносин влади та знання. Специфіка розуміння «мікрофізики» влади у М.Фуко полягає у тому, що вона проявляється як влада «наукових дискурсів» над свідомістю людини. Інакше кажучи, знання, що накопичується наукою, саме по собі відносне й тому нібито сумнівне з погляду «загальної істини». Воно нав'язується свідомості людини як незаперечний авторитет, що змушує її мислити вже заздалегідь готовими поняттями й стереотипами. Завдяки цьому формується соціальна та політична культура суспільства та закладаються рамки, в межах яких в даному суспільстві буде розвиватися владний дискурс. Цей дискурсивний характер знання й механізм його перетворення на знаряддя влади трактується досить просто, якщо ми згадаємо, що сама свідомість людини як така в рамках постструктуралізму мислилася винятково як мовленнєве утворення. Тому з такої позиції не можна собі уявити навіть можливість будь-якої свідомості поза пануючим в суспільстві політичним дискурсом.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

  1.  Дробот Р.В. Критичний аналіз теорії влади М.Фуко / Дробот Р.В. // Політологічний вісник. – 2007. – №24. – С. 87-95.
  2.  Дробот Р.В. Деінституалізація політичної влади в сучасному світі (Наукові розвідки фукондіанської спадщини..) / Дробот Р.В. // Політологічний вісник – 2007. – №29. – С. 140-147.
  3.  Дробот Р.В. Постструктуралізм як одна з теорій дискурс-аналізу політичних процесів / Дробот Р.В. // Політологічний вісник – 2008. – №36. – С. 92 -100.
  4.  Методологічні принципи аналізу влади М.Фуко / Дробот Р.В. // Вісник Гілея – 2010. – №31. С. 381-387.
  5.  Дробот Р.В. Співвідношення влади та знання в працях М.Фуко / Дробот Р.В. // Міжнародна науково-практична конференція.: Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 90-річчю з дня заснування Українського Студентського Наукового Товариства Київського Університету Святого Володимира. – Вип. VI: У 4-х част. – Ч. 1 / За заг. Ред. проф. О. К. Закусила. – К.: Обрії, 2008. – С. 195-197.
  6.  Дробот Р.В. Методологічні аспекти аналізу політичних явищ в межах постструктуралістської традиції/ Дробот Р.В. // Людина. Світ. Суспільство (до 175-річчя філософського факультету). Дні науки філософського факультету – 2009: Міжнар. наук. конф. (21-22 квітня 2009 року): Матеріали доп. та вист. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2009. – Ч. ІІ. – С. 85-87.
  7.  Дробот Р.В. Методологічні критерії «аналітики влади» М.Фуко/ Дробот Р.В. // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених. – Вип. VIІІ: / За заг. Ред. Терещенко. – К.: Логос, 2010. – С. 379-381.

АНОТАЦІЯ

Дробот Р. В. Концепція влади М.Фуко: політичний вимір. – Рукопис.  

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.01 – теорія та історія політичної науки. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2010.

Дисертація присвячена дослідженню сутності політичного виміру концепції влади М.Фуко. В роботі виокремлено та систематизовано основні праці вітчизняних та закордонних вчених, які розглядають різні аспекти концепції влади М.Фуко. Сформульовано методологічні принципи аналізу політичної влади за М.Фуко. Розкрито сутність методологічного підходу «генеалогія влади» що розробив М.Фуко.

Узагальнено та систематизовано основні риси, притаманні політичній владі в демократичних країнах другої половини ХХ сторіччя. На основі аналізу дисциплінарної та юридичної моделі влади було уточнено та доповнено перелік особливостей, притаманних політичній владі в демократичних країнах.

Проаналізовано взаємозв’язок влади та знання, з’ясовано роль наукових дисциплін в процесі формування пануючого політичного дискурсу. Висвітленні методологічні правила взаємодії політичної влади та знання, розробленні М.Фуко.

Ключові слова: політична влада, генеалогія влади, аналітика влади, мікрофізика влади, юридична модель влади, дисциплінарна модель влади, політичний дискурс.

АННОТАЦИЯ

Дробот Р. В. Концепция власти М.Фуко: политическое измерение – Рукопись. 

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.01 – теория и история политической науки. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2010.

Диссертация посвящена исследованию сущности политического измерения концепции власти М.Фуко. В роботе выделены и систематизированы основные труды отечественных и зарубежных ученых, которые анализируют разные аспекты концепции власти М.Фуко. Подходы ученых к исследованию концепции власти М.Фуко в диссертации разделены на четыре направления. Критериями для систематизации данных направлений выбраны национальная принадлежность и научная позиция ученых, изучавших данный вопрос.

В диссертационном исследование доказывается, что власть в работах М.Фуко наделена политическим характером. Демонстрируется позиция М.Фуко относительно соотношения понятий «социальная власть» и «политическая власть». В диссертации раскрывается метод «генеалогии власти», созданный М.Фуко для изучения природы власти и ее истории. Используя метод «генеалогии власти» осуществляен анализ политических процессов в ХІХ и ХХ веках.

В работе представлена критика модерных концепций власти со стороны М.Фуко. Раскрываются методологические и теоретические недостатки данных моделей при изучении источников происхождения, способов функционирования и механизмов распространения политической власти в обществе. В роботе освещена попытка М.Фуко отойти от использования традиционного научно-теоретического инструментария в процессе изучения власти и политики. Основываясь на работах М.Фуко, раскрыта тенденция к деинституализации политической власти в современном обществе. Центры возникновения отношений власти смещаются в поле столкновения векторов силы и интересов в обществе. В диссертации обосновывается, что изучение политической власти через призму институционального подхода не дает возможности в полной мере исследовать данный феномен, учитывая открытия, сделанные М.Фуко.

На основе анализа работ М.Фуко были определенны и систематизированы основные черты, присущие политической власти в демократических странах второй половины ХХ века. На основе анализа дисциплинарной и юридической моделей власти, сформулированных М.Фуко, был уточнен и дополнен список особенностей, присущих политической власти в демократических странах. Продемонстрирована взаимосвязь между дисциплинарной и юридической моделями власти. Доказанно что ни одна из предложенных М.Фуко моделей власти не может функционировать в чистом виде. Основываясь на взглядах М.Фуко, в диссертации описывается модель политической власти, присущая демократическим странам ХХ века.

В завершении диссертационного исследования концепции власти М.Фуко проанализирована взаимосвязь власти и знания, определенна роль научных дисциплин в процессе формирования правящего политического дискурса. Раскрывается проблема истинного знания в заангажированой социально-политической системе, где власть и знания обуславливают развитие друг друга.  

Ключевые слова: политическая власть, генеалогия власти, аналитика власти, микрофизика власти, юридическая модель власти, дисциплинарная модель власти, политический дискурс.

ANNOTATION

Drobot R.V. Conception of Power by M. Foucault: Political Dimension. - Manuscript.

Thesis for Ph.D. in political science, specialty 23.00.01 – Theory and History of Political Science. – Kyiv National Taras Shevchenko University. – Kyiv, 2010.

This thesis contains a scientific research work in the area of the essence of political dimension of Foucault’s conception of power. In this work the main studies of home and foreign scientists, who analyzed different aspects of political parties responsibility, are marked out and systematized. The main tendencies of Foucault’s conception of power are depicted.

The principal features, peculiar to political power in democratic states in the second half of XX century, are defined. The factors of party and political responsibility are defined as well. On the basis of the analysis of both disciplinary and juridical models of power, the list of peculiarities, inherent to political power in democracies, is specified and augmented.

The interdependence of power and knowledge is analyzed, the role of scientific disciplines in the process of forming a governing political discourse is defined.

Key words: political power, power genealogy, analytics of power, microphysics of power, juridical power model, disciplinary power model, political discourse.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

58986. Вечір зустрічі випускників 46.5 KB
  Лютий знов запросив у ліцей І теплом у душі зустрічає. Ведуча: Так змужніли і так підросли Не впізнати з ліцейної парти Ви у пошуках мрії йшли бо її пошукати варто. Ведучий: Чи збулися надії чи ні Вам про це турбуватись не треба...
58987. Вивчаємо Чарльза Діккенса 62.5 KB
  Charles Dickens began to write at a time when the labour movement, known as the Chartist movement, was at its height. Continuous demonstrations in defense of workers rights took place in many manufacturing towns and in London as well.
58988. Вивчення новели на уроках зарубіжної літератури в школі 30.5 KB
  Новела як прозовий жанр близька до оповідання. Але якщо оповідання дає ширшу й докладнішу картину життя, наближаючись до повісті, а події розвиваються порівняно спокійно й у хронологічній послідовності, то новела - це дуже короткий твір переважно про одну якусь надзвичайну подію, що стала поворотною в долі персонажа чи кількох головних персонажів.
58989. Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови 34 KB
  Мета: ознайомити учнів з поняттями мистецтво про просторові часові та просторовочасові синтетичні види мистецтв; поняттям образ у мистецтві Обладнання: презентація Види і мова мистецтва ОСК Тип уроку: засвоєння нового матеріалу.
58991. Урок виховання любові до природи. Вмійте природу любити 55.5 KB
  Тож давайте за розум візьмемося ми Чисте повітря і воду живу Будемо завжди берегти. Сьогодні ми поговоримо про нас людей які нищать природу: зривають квіти руйнують пташині гнізда ламають дерева забруднюють водойми повітря щоб тільки задовольнити свої забаганки збагатитися.
58992. Воєнно-політичні події 1650-1653 рр 64 KB
  Після укладення угоди з поляками татари почали вимагати від Хмельницького припинення воєнних дій а від короля виконання умов Зборівської угоди. Уже втретє хан зрадив Хмельницького. Лупул звернувся по допомогу до Хмельницького.
58993. Голодомор в Україні. Позакласний захід вшанування памяті тих, хто загинув в 1932-1933 роках 60.5 KB
  Радянський уряд, яким керував Йосиф Сталін, вимагав від робочих все більше хліба, мяса, молока. Бідні селяни перебивались з хліба на картоплю, але згодом і цього не стало. Люди ховали картоплю, зерно в ями, де тільки можна, та нічого не втаїли від ока збирача.
58994. Голодомор в Україні 1932-1933 рр. Причини, наслідки 53 KB
  Ініціаторами знищення непокірних українців були Ленін і Сталін. Саме Сталін і його прибічники наказали відібрати в українських селян усе, що вони виростили на полях, щоб людям зимою не було чого їсти. І цей наказ старанно виконали...