64789

Засоби захисту й реалізації конституційних трудових прав працівників

Автореферат

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Основним пріоритетом правової, соціальної, демократичної держави є ефективне забезпечення реалізації й захисту прав та свобод людини і громадянина, а також приведення їх у відповідність з європейськими та світовими стандартами.

Украинкский

2014-07-11

167 KB

1 чел.

PAGE  1

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

ГРИНЕНКО ІННА ВАЛЕРІЇВНА

УДК: 349.2+342.734

Засоби захисту й реалізації конституційних трудових прав працівників

12.00.05 – трудове право;

право соціального забезпечення

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ЛУГАНСЬК – 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник:

доктор юридичних наук, доцент,

член-кореспондент НАПрН України

Погрібний Сергій Олексійович, Одеська національна юридична академія, професор кафедри цивільного процесу.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України  

Іншин Микола Іванович, Харківський національний університет внутрішніх справ МВС України, начальник навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів слідства та дізнання;

кандидат юридичних наук,

Юшко Алла Миронівна,

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, доцент кафедри трудового права.

Захист відбудеться «21» січня 2011 р. о «13» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.051.10 Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: 91034,
м. Луганськ, вул. Ватутіна, 1 (8 корпус).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний 20а.

Автореферат розісланий «20» грудня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                І.І. Шамшина

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Основним пріоритетом правової, соціальної, демократичної держави є ефективне забезпечення реалізації й захисту прав та свобод людини і громадянина, а також приведення їх у відповідність з європейськими та світовими стандартами. Досягти окресленої мети можливо лише за умови спільної злагодженої роботи нормотворчих і правозастосовних органів. Саме в межах правової держави можна поліпшити існуючий стан дотримання прав і свобод громадян і гарантувати їх ефективний захист усіма законними засобами.

Серед масиву конституційних прав людини особливе місце належить трудовим правам, позаяк її трудова діяльність є однією з найголовніших, адже саме праця визначає матеріальні умови життя громадянина й має прямий вплив на його положення в суспільстві. Формування ефективної конструкції соціально-трудових відносин у сучасних умовах передбачає необхідність вироблення найбільш оптимальних механізмів здійснення, гарантування й захисту трудових прав, проголошених Конституцією України. Водночас існування на практиці непоодиноких випадків порушень останніх і виникнення на цьому підґрунті трудових спорів є свідченням неналежним чином відлагодженої роботи правового механізму реалізації й захисту зазначених прав. Розвиток трудового законодавства за ринкових умов має бути спрямований на підвищення рівня ефективності засобів дотримання й захисту особливо тих прав у сфері праці, які закріплені в Конституції.

Для забезпечення необхідного здійснення й гарантії конституційних трудових прав в Україні створено розгалужену нормативну-правову базу й систему спеціальних державних органів. Проте, слід констатувати, що чинне трудове законодавство потребує вдосконалення, а діяльність органів – явного покращання. Ось чому актуальною проблемою вітчизняної науки трудового права та юридичної практики на даний час постають розробка і впровадження ефективного механізму правового регулювання засобів захисту й реалізації конституційних трудових прав людини, наукове вивчення яких становить інтерес як з позицій практики функціонування системи правозахисних органів, так і в плані обґрунтування теоретичних підстав здійснення цих прав працівників.

Науково-теоретичне підґрунтя дослідження склали праці таких фахівців у сфері трудового права, загальної теорії права й конституційного права, як М.Г. Александров, П.В. Анісімов, Н.Б. Болотіна, Л.Я. Гінцбург, Г.С. Гончарова, В.В. Жернаков, І.В. Зуб, С.О. Іванов, І.Я. Кисельов, Р.І. Кондратьєв, В.В. Лазор, Л.І. Лазор, Р.З. Лівшиць, О.А. Лукашова, М.В. Лушнікова, М.І. Іншин, А.Р. Мацюк, Ю.П. Орловський, С.М. Прилипко, В.І. Прокопенко, О.І. Процевський, П.М. Рабінович, В.Г. Ротань, О.Ф. Скакун, О.В. Смирнов, Б.С. Стичинський, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишева, О.М. Ярошенко та ін. У той же час, незважаючи на вагомі здобутки вказаних науковців, зазначимо, що в Україні немає жодного комплексного дослідження засобів захисту й реалізації конституційних трудових прав. Робота в цьому напрямку є досить складною за своєю сутністю й вимагає застосування науково виважених, серйозно аргументованих підходів. У даній науковій роботі її автор не претендує на повноту висвітлення всієї проблеми, а лише робить певні кроки в напрямку вирішення вказаних питань.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.  Дисертація виконана на кафедрі правознавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля відповідно до комплексної цільової програми університету й кафедри «Актуальні проблеми розвитку українського законодавства на сучасному етапі». Тема роботи узгоджується з планами наукових досліджень кафедри правознавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб з урахуванням концептуальних розробок юридичної науки, вимог чинного законодавства та правозастосовної практики розробити теоретичні положення щодо захисту й реалізації конституційних трудових прав працівників, напрацювати конкретні наукові пропозиції й практичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення відповідного законодавства.

Досягнення поставленої мети вимагало вирішення наступних дослідницьких завдань:

– сформулювати дефініцію конструкції «правове регулювання захисту й реалізації конституційних трудових прав працівників» і визначити її зміст;

– визначити історичні передумови, сутність і значення правового впорядкування засобів захисту й реалізації розглядуваних прав працюючих;

– розкрити сутність механізму правового регламентування засобів реалізації конституційних прав працівників;

– розкрити зміст таких категорій, як «права людини», «права громадянина», «правова держава», «реалізація прав», «захист прав», «охорона прав», «форма захисту», «засіб захисту» й показати їх співвідношення;

– окреслити місце трудових прав у системі конституційних прав людини;

– опрацювати зарубіжний досвід правової регламентації здійснення й гарантії конституційних трудових прав людини і громадянина;

– визначити місце судового захисту серед інших засобів захисту конституційних трудових прав працюючих;

– розробити конкретні пропозиції з удосконалення нормативно-правового регулювання засобів дотримання і здійснення цих прав працівників.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку із захистом і реалізацією трудових прав та свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією України.

Предметом дослідження є система правових норм що регулюють засоби дотримання і здійснення конституційних трудових прав працівників.

Методи дослідження. У роботі використовуються як загальнонаукові методи пізнання об’єктивної дійсності, що ґрунтуються на діалектичному підході до досліджуваного об’єкта, так і спеціальні методи наукового пізнання. Формально-логічний було задіяно при визначенні місця трудових прав у системі конституційних прав людини (підрозділ 1.1). За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.1 – 1.3). Порівняльний метод застосовувався для співставлення законодавства національного, яке регламентує дотримання конституційних трудових прав працівників, з міжнародним законодавством розвинених країн світу у цій царині (підрозділ 2.1). Історично-правовий став у нагоді при вивченні становлення й розвитку конституційних трудових прав людини, їх здійснення й захисту в Україні та у світі (підрозділи 1.2; 2.1). Метод статистичного аналізу дозволив з’ясувати сучасний стан правової захищеності працівників (підрозділ 2.1). оперування системно-структурним методом допомогло поглиблено розглянути фактичні склади як засоби реалізації конституційних трудових прав працівників (підрозділ 2.3).

Нормативну базу даного дослідження склали: Конституція України, міжнародно-правові документи, нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств, а також локальні акти, що стосуються порушеної проблеми.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в ході проведення дисертаційного дослідження вперше розглянуто правове регулювання захисту конституційних трудових прав людини, а також виявлено особливості реалізації та захисту конституційних трудових прав людини. За його результатами сформульовано авторські основні положення, які виносяться на захист і які містять елементи наукової новизни. Назвемо основні з них:

Уперше:

– розроблено дефініції понять «реалізація конституційних трудових прав людини», «засоби реалізації конституційних трудових прав людини», «правове регулювання захисту конституційних трудових прав людини»;

– запропоновано системний підхід до вирішення проблем необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу. Для цього рекомендується в проекті Трудового кодексу України передбачити: (1) обов’язкове письмове мотивування роботодавцем причин відмови і (2) критерії обґрунтованості останньої в цьому, а саме у зв’язку з (а) відсутністю вакансій; (б) непереборними чи не усунутими з вини громадянина причинами, породженими застосуванням загальних і спеціальних правил прийому на роботу; (в) невідповідністю ділових якостей працівника, підтверджених записами в його трудовій книжці чи іншими документами, необхідними при прийомі на роботу, або виявлених у результаті професійного добору; (г) більш високим рівнем зазначених якостей, які мають інші претенденти на одержання тієї ж посади чи роботи;

– доведено, що вибір конкретного засобу захисту конституційних трудових прав визначається: (а) характером матеріально-правових вимог і предметом захисту; (б) особливостями й характером компетенції органу, яким може бути розглянута дана вимога; (в) особливостями порядку розгляду заяви, акта чи скарги; (г) конкретними юридичними і фактичними умовами, в яких опинилась особа, чиє право було порушено, та її реальними можливостями самостійно захистити своє право.

Удосконалено:

– визначення правових категорій «конституційні трудові права» й «захист конституційних трудових прав людини»;

– обґрунтування важливості законодавчого закріплення заборони будь-якої дискримінації у сфері трудової діяльності поруч з визнанням нею будь-яке пряме або непряме обмеження прав, установлення прямих чи непрямих переваг або відмінностей у царині праці й зайнятості, заснованих на ознаках статі, віку, раси, національності, мови, походження, майнового становища чи посадового положення, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, належності до громадських об’єднань, а також на інших обставинах, не пов’язаних з діловими якостями людини. При цьому доводиться, що не є дискримінацією обмеження або переваги, пов’язані зі специфікою трудової діяльності працівника або зумовлені особливою турботою держави про осіб, які потребують додаткового соціального чи правового захисту;

Дістали подальшого розвитку:

– розуміння ролі й місця трудових прав серед інших конституційних прав людини і громадянина в сьогоднішніх умовах ринкової економіки;

– позиція, що трудовий договір є переважним, найбільш дійовим та ефективним засобом здійснення людиною своїх конституційних трудових прав. Характерною його відмінністю від інших юридичних фактів є те, що цей правочин виступає не тільки підставою виникнення трудових відносин, тобто засобом реалізації конституційного трудового права громадянина на працю, а й засобом здійснення ним інших конституційних прав, які знаходять своє закріплення у змісті цього правового акта;

– висновок, що для захисту конституційних трудових прав працівників судовий засіб, що займає особливе місце серед інших, є основним і відрізняється високою ефективністю;

– твердження про важливу роль та пріоритетні напрямки діяльності органів державної влади в механізмі правового регулювання засобів захисту конституційних трудових прав людини і громадянина.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації положення можуть бути використані:

– у науково-дослідницькій роботі – в процесі подальшого опрацювання питань захисту конституційних трудових прав громадян України;

– у правотворчості – при підготовці проекту Трудового кодексу України, розробці змін до Закону України «Про зайнятість населення» та інших законодавчих актів, що регламентують засоби дотримання й гарантії трудових прав людини;

– у правозастосуванні – з метою вдосконалення практики застосування норм чинного законодавства у сфері реалізації й захисту конституційних трудових прав працівників;

– у навчальному процесі – при викладанні навчальної дисципліни «Трудове право України», підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з трудового права, а також у науково-дослідницькій роботі студентів, слухачів і курсантів.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення й рекомендації, сформульовані в роботі, оприлюднені в доповідях і повідомленнях на науково-теоретичних і науково-практичних конференціях, засіданнях «круглих столів»: «Держава і право: Проблемі становлення і стратегія розвитку» (м. Суми, 15-16 травня 2010р.), «Актуальні питання безоплатної правової допомоги в Україні: теорія та практика» (м. Харків, 2008 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли відбиття у 5 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, а також у 2 тезах доповідей і повідомлень на вказаних науково-практичних конференціях.

Структура роботи. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, 2-х розділів, що об’єднують 6 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 195 сторінок. Список використаних джерел складається із 259 найменування і займає 23 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкрито його зв’язок з науковими програмами, планами, темами, окреслено мету наукової роботи, її об’єкт, предмет і завдання, висвітлено наукову новизну й методологію підготовленої дисертації, найбільш значущі приклади апробації проведеного дослідження, його теоретичне й практичне значення.

Розділ 1. «Загальна характеристика захисту та реалізації конституційних трудових прав працівників» містить 3 підрозділи.

У підрозділі 1.1. «Конституційні трудові права та їх місце в системі прав людини» наголошується, що сучасні тенденції розвитку України посилюють перетворююче значення праці й розширюють можливості її використання. Нові соціально-економічні умови сьогодення – різноманіття форм власності, ринкові відносини, впровадження нових методів господарювання, свобода підприємницької діяльності, формування ринку праці – неминуче вносять суттєві зміни у зміст як трудових відносин і правовий стан їх суб’єктів, так і конституційних трудових прав як визначальних положень у царині трудової діяльності.

Доведено, що новий етап в еволюції трудових прав людини в Україні ознаменувала Конституція, прийнята 28 червня 1996 р., яка (а) визначила державу як соціальну, політика якої спрямована на створення умов, що забезпечують гідне життя й вільний розвиток її громадян, (б) проголосила людину, її права і свободи найвищою соціальною цінністю. Автор виходить з того, що права, які закріплені в Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права і які знайшли віддзеркалення у Конституції України, є рівними, неподільними і взаємопов’язаними. Реалізація й захист трудових прав, закріплених у вищезазначених актах, повинні бути забезпечені державою незалежно від рівня її економічного розвитку.

Одними з найважливіших є соціально-економічні права людини до складу яких входять і трудові. Під конституційними трудовими правами розуміються можливості людини і громадянина у сфері праці, відпочинку, соціального захисту, що мають на меті створення умов для належного розпорядження особою своєю працею і своєчасне отримання за неї винагороди, не нижчої від установленої законом; реалізації цих прав гарантується Конституцією України. У сукупності названа група прав забезпечує свободу індивіда в економічній і соціальній царинах і надає їй можливості задовольняти свої життєві запити й інтереси. Однак здійснити свої конституційні трудові права в повному обсязі людині значно складніше, ніж громадянські й політичні, тому що для цього потрібні: (а) високорозвинена соціально орієнтована економіка; (б) значні природні й технічні ресурси; (в) спеціальна цілеспрямована правотворча й організаційна діяльність держави щодо дотримання трудових прав; (в) розвинений правовий механізм гарантування їх реалізації.

Підкреслюється, що Конституція України серед усіх конституційних трудових прав громадян поставила на перше місце право на працю, що не випадково, оскільки вона є джерелом особистого й суспільного багатства, а її результатами визначається положення людини в суспільстві. Важливість права на працю безспірна, адже, по суті, воно є передумовою для існування всіх інших конституційних трудових прав, тобто фундаментом для їх подальшої належної реалізації.

У підрозділі 1.2. «Зміст конституційних трудових прав» висловлюється думка, що сутність права на працю розкривається через систему конституційних положень, у яких закріплені: (а) свобода вибору праці; (б) заборона праці примусової; (в) право на її належні, безпечні і здорові умови; (г) право на своєчасне одержання винагороди за працю, не нижчої встановленого законом мінімального розміру; (д) захист працюючих від незаконного звільнення.

Усі конституційні трудові права пронизані принципом свободи праці, яка може мати місце тільки там і тоді, де й коли державою створені належні умови, за яких кожен може скористатися своїми правами економічними, соціальними й культурними, так само як і громадянськими й політичними. Справжня свобода праці знаходить свій прояв у тому, що кожен громадянин в Україні може вільно обирати між зайнятістю й незайнятістю, а також форми зайнятості й організації праці, трудової функції, місце роботи та інші умови праці. Виключне право людини розпоряджатися своїми здібностями до праці – це прояв її соціальної і юридичної автономії, зумовлений визнанням її вищої цінності в суспільстві й державі, свободи волі в царині праці, її вільного вибору своєї поведінки на підставі оцінки своїх інтересів і покликань.

Обстоюється позиція, що конституційний принцип рівності трудових прав громадян необхідно закріпити у гл. 1 «Основні положення» проекту Трудового кодексу України, заборонивши будь-яку дискримінацію у сфері трудової діяльності й навівши легальне тлумачення цього поняття. Така дефініція могла б мати наступний зміст: «Дискримінацією визнається будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, установлення прямих або непрямих переваг чи відмінностей у сфері праці й зайнятості, заснованих на ознаках статі, віку, раси, національності, мови, походження, майнового становища або посадового положення, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, належності до громадських об’єднань, а також на інших обставинах, не пов’язаних з діловими якостями людини. Не є дискримінацією обмеження чи переваги, пов’язані зі специфікою трудової діяльності працівника або зумовлені особливою турботою держави про осіб, які потребують додаткового соціального чи правового захисту».

З метою належного виконання конституційних положень у проекті Трудового кодексу України варто передбачити право працівника на розірвання будь-якого трудового договору − як укладеного на невизначений строк, так і строкового, в тому числі й за відсутності поважних причин.

Проведене дослідження виявило колізію між нормами ст. 43 Конституції й ч. 2 п. 2 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення». Якщо в Конституції проголошується, що будь-яка «примусова праця заборонена», то згідно із Законом «примушування до праці в будь-якій формі не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством України». По суті, цей Закон формально дає підстави для існування інших випадків примусової й обов’язкової праці. Необхідно перелік таких випадків примусу до праці, що допускаються вітчизняним законодавством України, визнати гарантією права громадян на працю й закріпити їх у КЗпП України (як і в проекті Трудового кодексу).

У підрозділі 1.3. «Захист і реалізація конституційних трудових прав працівників – основна функція соціальної правової держави» підкреслюється, що проблема захищеності і здійснення прав та свобод людини і громадянина безпосередньо пов’язана з історичними особливостями розвитку конкретної держави, формою організації державної влади, соціально-економічним ладом, розвитком політичних інститутів, свідомістю й активністю населення та з іншими чинниками.

Забезпечення конституційних трудових прав людини – це справа органів державної влади й органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань і громадян, які мають створювати сприятливі умови для правомірного й неухильного їх здійснення і захисту. Серцевиною процесу забезпечення цих прав є запровадження гарантій їх реалізації.

Під реалізацією конституційних трудових прав слід розуміти активні легальні дії громадянина, спрямовані на здійснення гарантованих Конституцією можливостей у сфері праці, зокрема, щодо працевлаштування, встановлення безпечних і належних умов праці, отримання гідної винагороди за неї, відпочинку протягом трудової діяльності й захисту від незаконного звільнення. У цьому сенсі засоби реалізації цих прав людини є сукупністю правових прийомів і процедур, за допомогою яких вона здійснює свої здібності в царині праці, а також права, закріплені у Конституції.

Запропоновано під захистом конституційних трудових прав людини розуміти сукупність засобів, за допомогою яких поновлюються порушені неправомірними діяннями права, передбачені законодавством, соціально-партнерськими угодами, колективними й трудовими договорами, і які примушують відповідати за це винних осіб. У свою чергу, правове регулювання захисту зазначених прав необхідно розглядати як правовий механізм, що складається з юридичних засобів, які сприяють компетентним органам поновлювати реалізацію порушених незаконними діями трудових прав, установлених Конституцією, законодавством, колективними й трудовими договорами.

Наголошується, що засоби державного захисту конституційних трудових прав працівників передбачені й урегульовані трудовим законодавством. Цей захист здійснюється за допомогою всього комплексу норм трудового права, оскільки захисна функція є однією з основних для цієї галузі. Засобами державного захисту слід визнати нормативне-правове закріплення системи конституційних трудових прав, яка містить індивідуальні й колективні права, їх гарантії; державний нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю та її охорону; судовий захист цих прав людини як основний засіб державного захисту.

Розділ 2. «Засоби захисту й реалізації конституційних трудових прав працівників» містить три підрозділи.

У підрозділі 2.1. «Правове регулювання засобів захисту конституційних трудових прав працівників і шляхи його вдосконалення» акцентується увага на тому, що в реаліях сьогодення важливе місце посідають правові засоби захисту конституційних трудових прав людини і громадянина. Для гарантування можливостей користуватися останніми держава повинна забезпечити їх дотримання, а також створити відповідний механізм захисту й відповідні гарантії його забезпечення. Юридичними засобами, спрямованими на захист конституційних трудових прав працівників, є як конституційне право громадян на оскарження до суду неправомірних дій роботодавців, так і наявність системи державних органів, що розглядають справи про порушення трудових прав працюючих.

Захист конституційних трудових прав людини здійснюється за допомогою єдиної системи внутрішньодержавних і міжнародних засобів. Держава для цього використовує внутрішні механізми, органи й організації. Форми захисту можна об’єднати у 2 групи − юрисдикційну й неюрисдикційну. Основна відмінність між ними полягає в засобах захисту. У юрисдикційній формі він відбувається шляхом офіційного звернення до різних державних органів, із властивим кожному з них певним процесуальним порядком діяльності й у межах їх компетенції в питаннях правозахисту. У той же час захист конституційних трудових прав у неюрисдикційній формі протікає в рамках матеріальних правовідносин і реалізується самими сторонами без звернення до компетентних органів.

Вибір конкретного засобу захисту трудових прав працівників визначається: (а) характером матеріально-правових вимог і предметом захисту; (б) особливостями й характером компетенції органу, яким може бути розглянута дана вимога; (в) специфікою порядку розгляду заяви, акта чи скарги; (г) конкретними юридичними і фактичними умовами, в яких опинилась особа, чиє право було порушено, і її реальними можливостями самостійно захистити своє право.

В арсеналі існуючих засобів захисту конституційних трудових прав людини судовий посідає особливе значення, оскільки він є найефективнішим. Саме суд уособлює справжнє право і справедливість. Чим вище роль, авторитет суду і правосуддя в цілому, чим більшу самостійність і незалежність він має у взаємовідносинах з представницькими органами влади й органами управління, тим вище рівень законності й демократії в країні, тим надійніше захищені від можливих порушень конституційні трудові права її громадян.

Несудовий засіб захисту розглядуваних прав працівників становить собою звернення особи зі скаргою про порушення її прав чи обмеження в їх реалізації до компетентного державного органу, якими є Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, міністерства й відомства, прокуратура, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та інші, з метою поновлення порушеного права, а також скасування обмежень у здійсненні нею відповідних конституційних трудових прав.

Підкреслюється, що головним підходом до вдосконалення законодавства у сфері захисту конституційних трудових прав працівників повинно стати вирішення проблеми гармонійного поєднання правових засобів захисту вказаних прав (відповідно до сучасних соціально-економічних умов) з гарантіями ефективного використання їх праці.

У підрозділі 2.2. «Трудовий договір – основний засіб реалізації конституційних трудових прав працівників» розглядається трудовий договір як єднальна ланка між правовідносинами з працевлаштування, з одного боку, і трудовими правовідносинами – з другого. Завдяки йому має місце наступність і безперервність процесу реалізації конституційних трудових прав: (а) виникнення трудових правовідносин (права на працю); (б) їх реалізація (право на безпечні й належні умови праці; на винагороду за неї; на відпочинок); (в) припинення трудових правовідносин (право на свободу праці).

Трудовий договір становить собою юридичний фундамент для існування трудових правовідносин і реалізації спочатку права на працю, а вже в процесі їх функціонування – подальшої реалізації інших конституційних трудових прав працівника. Поки діє трудовий договір, функціонують і трудові правовідносини, відбувається здійснення працівниками своїх конституційних трудових прав. Звільнення припиняє трудові правовідносини й реалізацію зазначених прав на конкретному підприємстві, в установі або організації.

Як найважливіший юридичний засіб реалізації досліджуваних прав громадян, трудовий договір фіксує угоду сторін про трудову функцію, місце й час здійснення ними свого права на працю, дозволяє уточнювати її міру й умови, розмір винагороди за її виконання, а також інші права й обов’язки працівника й роботодавця, які безпосередньо пов’язані з дотриманням зазначених прав. Специфіка правової регламентації цього правочину визначається особливим правовим статусом особи, яка його укладає (неповнолітні, інваліди, жінки). Іншими словами, йдеться про суб’єктні особливості у здійсненні конституційних трудових прав як на етапі виникнення трудових відносин, так і в процесі функціонування останніх, що в черговий раз підтверджує наявність єдності й диференціації в правовому регулюванні праці.

Особлива увага звернена на те, що трудовий договір є переважним, найбільш дійовим та ефективним засобом реалізації конституційних трудових прав громадян. Характерною його відмінністю як юридичного факту від інших фактів є те, що він є не тільки підставою для виникнення трудових відносин, тобто засобом здійснення людиною свого конституційного права на працю, а й засобом реалізації інших конституційних трудових прав, що знаходять своє закріплення в його змісті.

Зроблено висновок, що необхідно розвивати і впроваджувати в практичну діяльність нові види трудових договорів, удосконалювати чинні за допомогою розширення їх змісту (умов), сфери дії, поліпшувати гарантії реалізації конституційних трудових прав залежно від специфіки галузі та професійних і фізіологічних особливостей працівників.

Контракт дозволяє максимально індивідуалізувати кожну конкретну угоду про працю, наповнити її специфічним змістом, урахувати багато особливостей як у роботі, так і з боку працівника, тобто вдосконалити механізм здійснення конституційних трудових прав працівником, що, у свою чергу, є певною перевагою контракту перед звичайним трудовим договором.

У підрозділі 2.3. «Фактичні склади як засоби реалізації конституційних трудових прав працівників» зазначається, що в багатьох випадках конституційні трудові права реалізуються на підставі фактичних складів, до яких можна віднести (а) направлення на роботу після закінчення навчального закладу, (б) обрання на посаду, (в) конкурсне її заміщення, (г) призначення на посаду, (д) прийняття-вступ у члени, якщо членство зумовлено обов’язковістю особистої праці, та ін. Усі вони становлять собою правомірне волевиявлення, що здійснюється саме з метою реалізації конституційних трудових прав.

Робиться підсумок, що трудовий договір − це основний, але не єдиний засіб здійснення людиною своїх конституційних трудових прав. Саме він виступає необхідним юридичним фактом у механізмі інших засобів дотримання цього права, що зумовлює виникнення в подальшому трудових правовідносин і забезпечення в межах останніх реалізації інших конституційних трудових прав.

ВИСНОВКИ

У дисертації подане теоретичне узагальнення і нове вирішення  наукового завдання щодо проблем правового регулювання захисту конституційних трудових прав людини у сучасних умовах,  яке виявляється у вдосконаленні понятійного апарату  і формулюванні науково-практичних рекомендацій, які мають бути покладені в основу якісного перетворення механізму правового регулювання захисту конституційних трудових прав людини в Україні.

1. Конституційні трудові права – це можливості людини і громадянина у сфері праці, відпочинку й соціального захисту, що мають на меті створення умов для належного розпорядження особою своєю працею і своєчасне отримання за неї винагороди, не нижчої від установленої законом, здійснення чого гарантується Конституцією України. У сукупності ця група прав забезпечує свободу людини в економічній і соціальній царинах і надає їй можливості забезпечити свої життєві запити й інтереси.

Реалізувати розглядувані права в повному обсязі людині значно складніше, ніж громадянські й політичні, оскільки для цього потрібні: (а) високорозвинена соціально орієнтована економіка, (б) значні природні й технічні ресурси, (в) спеціальна цілеспрямована правотворча й організаційна діяльність держави по забезпеченню й захисту трудових прав, (г) розвинений правовий механізм гарантування їх здійснення.

2. Усі конституційні трудові права пронизані принципом свободи праці, яка може мати місце тільки там і тоді, де й коли державою створені належні умови, за яких кожен може скористатися своїми правами економічними, соціальними й культурними, як і громадянськими й політичними. Справжня свобода праці знаходить свій прояв у тому, що кожен громадянин в Україні вправі вільно обирати між зайнятістю й незайнятістю, а також форми зайнятості й організації праці, трудової функції, місце роботи та інші умови праці. Виключне право людини розпоряджатися своїми здібностями до праці – це прояв її соціальної і юридичної автономії, зумовлений визнанням її вищої цінності в суспільстві й державі, свободи волі в царині праці, її вільного вибору своєї поведінки на підставі оцінки своїх інтересів і покликань.

3. Конституційний принцип рівності трудових прав громадян необхідно закріпити у гл. 1 «Основні положення» проекту Трудового кодексу України, заборонивши будь-яку дискримінацію у сфері трудової діяльності й навівши легальне визначення цього поняття. Така дефініція могла б мати такий зміст: «Дискримінацією визнається будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, установлення прямих або непрямих переваг чи відмінностей у сфері праці й зайнятості, заснованих на ознаках статі, віку, раси, національності, мови, походження, майнового становища або посадового положення, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, належності до громадських об’єднань, а також на інших обставинах, не пов’язаних з діловими якостями людини. Не є дискримінацією обмеження чи переваги, пов’язані зі специфікою трудової діяльності працівника або обумовлені особливою турботою держави про осіб, які потребують додаткового соціального чи правового захисту».

4. З урахуванням незаконності будь-якої необґрунтованої відмови при укладенні трудового договору доцільно: (1) передбачити обов’язкове письмове мотивування роботодавцем причин відмови і (2) закріпити критерії її обґрунтованості, а саме у зв’язку: (а) з відсутністю вакансій; (б) непереборними чи не усунутими з вини громадянина причинами, породженими застосуванням загальних і спеціальних правил прийому на роботу; (в) невідповідністю ділових якостей працівника, підтверджених записами в його трудовій книжці чи іншими документами, необхідними при прийомі на роботу, або виявлених у результаті професійного добору; (г) більш високим рівнем зазначених якостей, які мають інші претенденти на одержання тієї ж посади чи роботи. Відповідні положення варто закріпити у ст. 31 проекту ТК України.

5. Зміст конституційних трудових прав працівника розкривається через систему конституційних положень, у яких закріплені: (а) свобода вибору праці, (б) заборона праці примусової, (в) право на належні, безпечні і здорові умови праці, (г) право на своєчасне одержання винагороди за неї не нижчої встановленого законом мінімального розміру, (д) захист від незаконного звільнення.

6. Під реалізацією конституційних трудових прав громадянина слід розуміти активні легальні його дії, спрямовані на здійснення гарантованих Конституцією можливостей у сфері праці, зокрема, щодо працевлаштування, встановлення безпечних і належних умов праці, отримання гідної винагороди за неї, а також стосовно відпочинку протягом трудової діяльності й захисту від незаконного звільнення.

7. Під захистом конституційних трудових прав працівника слід розуміти сукупність засобів, за допомогою яких поновлюються порушені неправомірними діяннями його права, передбачені законодавством, соціально-партнерськими угодами, колективним і трудовим договорами. Захист цих прав здійснюється за допомогою єдиної системи внутрішньодержавних і міжнародних засобів, для чого державою використовуються внутрішні механізми, органи й організації.

8. Засоби реалізації конституційних трудових прав – це сукупність правових прийомів і процедур, за допомогою яких громадянин здійснює свої можливості у сфері праці, закріплені Конституцією.

Під засобами захисту конституційних трудових прав людини слід розуміти сукупність правових прийомів, способів, заходів і процедур, спрямованих на скасування обмежень, дотримання й поновлення порушених прав з метою їх подальшої належної реалізації, що здійснюється в процесі діяльності органів державної влади й органів управління, правоохоронних органів, громадських об’єднань, посадових осіб, державних службовців і громадян. До засобів державного захисту досліджуваних прав належать: (а) нормативне-правове закріплення системи трудових прав та їх гарантій; (б) державний нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю; (в) судовий захист трудових прав людини.

9. Вибір конкретного засобу захисту трудових прав працівників визначається: (а) специфікою матеріально-правових вимог і предметом захисту; (б) особливостями і характером компетенції органу, яким можуть бути розглянуті ці вимоги; (в) особливостями порядку розгляду заяви, акта чи скарги; (г) конкретними юридичними і фактичними умовами, в яких опинилась особа, чиє право було порушено, та її реальними можливостями самостійно захистити своє право.

10. Серед засобів захисту конституційних трудових прав працівників судовий посідає особливе місце, оскільки він є набагато ефективнішим за несудовий, що зумовлено такими чинниками: (а) специфічна функція держави – правосуддя – знаходиться у виключній компетенції судів; (б) у системі державних органів останні займають відокремлене положення, а при прийнятті рішень вони самостійні й незалежні від інших гілок державної влади; (в) суди спеціально утворені для відправлення правосуддя, а для інших юрисдикційних органів правовий захист є лише одним з напрямків їх діяльності.

11. Трудовий договір є переважним, найбільш дійовим та ефективним засобом здійснення працівниками своїх конституційних трудових прав. Характерною його відмінністю як юридичного факту від інших є те, що він є не тільки підставою виникнення трудових відносин (тобто засобом реалізації конституційного права на працю), а й засобом здійснення інших конституційних трудових прав, які знаходять своє закріплення в його змісті.

Трудовий договір служить єднальною ланкою між правовідносинами з працевлаштування, з одного боку, і трудовими – з другого. Завдяки йому має місце наступність і безперервність процесу здійснення конституційних трудових прав: (а) виникнення трудових правовідносин (право на працю), (б) їх реалізація (право на безпечні й належні умови праці, на винагороду за неї, на відпочинок), (в) припинення трудових правовідносин (право на свободу праці).

Необхідно розвивати і впроваджувати в практичну діяльність нові види трудових договорів і вдосконалювати чинні за допомогою розширення їх змісту (умов), сфери дії, поліпшувати гарантії реалізації конституційних трудових прав працівників залежно від галузі, а також від їх професійних і фізіологічних особливостей.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гриненко І.В. Конституційні трудові права та їх місце в системі прав людини / І.В. Гриненко // Актуальні проблеми права: теорія і практика: Збірник наукових праць. – Луганськ: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. – 2010. – № 16. – С. 340–350.

2. Гриненко І.В. Нормативно-правове забезпечення конституційних трудових прав людини / І.В. Гриненко //  Актуальні проблеми права: теорія і практика: Збірник наукових праць. – Луганськ: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. – 2010. – № 17. – С. 126–135.

3. Гриненко І.В. Зміст та значення конституційних трудових прав працівників / І.В. Гриненко //  Актуальні проблеми права: теорія і практика: Збірник наукових праць. – Луганськ: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. – 2010. – № 18. – С. 291–298.

4. Гриненко І.В. Засоби реалізації конституційних трудових прав працівників / І.В. Гриненко // Науковий вісник Ужгородського університету. – 2010. – випуск №14. –С. 211-215.

5. Гриненко І.В. Правове регулювання реалізації та захисту конституційних трудових прав людини / І.В. Гриненко // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И.Вернадского. Серия «Юридические науки», Том 24 (63), №2. –  2010 г. – С. 324-327

6. Гриненко І.В. Нормативно-правове забезпечення конституційних трудових прав людини / І.В. Гриненко //  Держава і право: Проблемі становлення і стратегія розвитку. Міжнародна науково-практична конференція. м. Суми, 15-16 травня 2010р, – Суми. –  С.274-277.

7. Гриненко І.В. До питання реалізації конституційних трудових прав працівників / І.В. Гриненко // Актуальні питання безоплатної правової допомоги в Україні: теорія та практика: збірка статей і тез наук. доп. і повідом. наук.-практ. конф. / за заг. ред. С. М. Прилипка, О. М. Ярошенка, А. В. Лапкіна. – Х. : Вид-во «ФІНН», 2008. – С. 182-186.

АНОТАЦІЇ

Гриненко І.В. Засоби захисту й реалізації конституційних трудових прав працівників.Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 – трудове право; право соціального забезпечення / Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. – Луганськ, 2010.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню теоретичних і практичних проблем правового регулювання засобів захисту й реалізації конституційних трудових прав працівників у сучасних умовах розвитку України. Проаналізовано гарантії дотримання цих прав, визначено шляхи їх забезпечення. Розглядаються виникнення й еволюція правової регламентації засобів здійснення й гарантії конституційного права на працю. Визначено суттєві характеристики, завдяки яким, саме судовий захист є пріоритетним серед інших засобів захисту порушених прав працюючих.

Трудовий договір є основним, але не єдиним засобом здійснення громадянином своїх конституційних трудових прав. Саме він виступає необхідним юридичним фактом у механізмі інших засобів реалізації права на працю, що зумовлює виникнення в подальшому трудових правовідносин і забезпечення в межах останніх дотримання інших трудових прав людини, закріплених Конституцією.

В дослідженні визначено, що конституційні трудові права реалізовуються на підставі юридичних фактичних складів, до яких слід віднести: (а) направлення на роботу після закінчення навчального закладу, (б) обрання на посаду, (в) конкурсне її заміщення, (г) призначення на посаду, (д) прийняття-вступ у члени, якщо членство зумовлено обов’язковістю особистої праці, та ін. Усі вони становлять собою правомірне волевиявлення з метою реалізації конституційних трудових прав.

На підставі дослідження доведено, що необхідно розвивати і впроваджувати в практичну діяльність нові види трудових договорів і вдосконалювати чинні за допомогою розширення їх змісту (умов), сфери дії, поліпшувати гарантії реалізації конституційних трудових прав працівників залежно від галузі, а також від їх професійних і фізіологічних особливостей

Ключові слова: правове регулювання, реалізація права, захист права, засоби реалізації, засоби захисту.

Гриненко И.В. Способы защиты и реализации конституционных трудовых прав работников. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.05 – трудовое право; право социального обеспечения / Восточноукраинский национальный университет имени Владимира Даля. – Луганск, 2010.

Диссертация посвящена комплексному исследованию теоретических и практических проблем правового регулирования способов защиты и реализации конституционных трудовых прав работников в современных условиях развития Украины. Выявлены сущность и значение осуществления работниками своих трудовых прав, определены специфические характеристики указанных правовых явлений. Исследованы гарантии соблюдения этих прав человека, определены пути их надлежащего обеспечения. Проанализированы пути возникновения и развития правовой регламентации способов реализации и защиты конституционных трудовых прав работающих.

Для обеспечения надлежащего и эффективного осуществления работниками своего конституционного права на труд в Украине действуют широкая нормативно-правовая база и система государственных органов, в компетенцию которых входит гарантирование этого права, а в случае нарушения – защита. Подчеркивается, что именно судебный способ защиты является приоритетным среди иных методов защиты нарушенных трудовых прав.

Трудовой договор является основным, но не единственным средством реализации конституционных трудовых прав граждан. Именно он выступает необходимым юридическим фактом в механизме иных средств осуществления такого важного трудового права, как право на труд. Этот правовой акт предопределяет возникновение в дальнейшем трудовых правоотношений и обеспечение в их границах осуществление иных других конституционных трудовых прав граждан. Акцентируется внимание на том, что в ряде случаев конституционные трудовые права реализуются на основании сложных юридических фактических составов, к которым можно отнести: (а) направление на работу после окончания учебного заведения, (б) избрание на должность, (в) конкурсное ее замещение, (г) назначение на должность, (д) принятие-вступление в члены, если членство обусловлено обязательностью личной работы, и т.п. Все они представляют собой правомерные волеизъявления, осуществляющиеся с целью реализации конституционного права на труд.

Определено, что под средствами защиты конституционных трудовых прав человека следует понимать совокупность правовых приемов, способов, мероприятий и процедур, направленных на отмену ограничений, соблюдение и возобновление затронутых прав с целью их дальнейшей надлежащей реализации, которая осуществляется в процессе деятельности органов государственной власти и органов управления, правоохранительных органов, общественных объединений, должностных лиц, государственных служащих и граждан. К средствам государственной защиты исследуемых прав принадлежат: (а) нормативное-правовое закрепление системы трудовых прав и их гарантий; (б) государственный надзор и контроль за соблюдением законодательства о работе; (в) судебная защита трудовых прав человека.

Проанализировано международное и европейское законодательство по вопросам регулирования способов осуществления и соблюдения конституционных трудовых прав человека.

Обоснованы конкретные предложения и рекомендации по усовершенствованию трудового законодательства и правоприменительной практики регламентации способов защиты и реализации конституционных трудовых прав работников.

Ключевые слова: правовое регулирование, реализация права, защита права, способы защиты, способы реализации.

Hrynenko I.V. Means of Defence and Exercise of Constitutional Labour Rights of Employees.Manuscript.

Thesis for Candidate Degree in Law, specialty 12.00.05 – labour law; law of social security / Volodymyr Dahl East Ukrainian National University.  Luhansk, 2010.

The thesis is devoted to the complex studying of theoretical and practical problems of legal regulation of means of defence and exercise of constitutional labour rights of employees under present-day conditions of Ukraine’s development. There were analysed the guarantees of human rights observance, defined the ways of their provision. The origin and evolution of legal regulation of means of exercise and guaranteeing of constitutional labour rights were studied in the paper. There were defined material features through which it was legal defence to become priority among other means of defence of violated rights of employees. Human rights activity of existing competent state bodies was studied.

An employment contract is the main but not the last mean for a citizen to exercise one’s constitutional labour rights. It is the necessary legal fact in the mechanism of other means of exercising the labour right, which cause the future origin of labour relations and provision of other constitutional labour rights within their frames.

Constitutional labour rights are exercised on the basis of legal actual components, which are: (a) job placement after graduating from an educational institution; (b) electing to a vacancy; (c) competitive filling a vacancy; (d) appointment to a vacancy; (e) affiliation, if membership is caused by a necessity of personal work and so on. All of them represent legal will to exercise the constitutional labour rights.

Key words: legal regulation, exercise of a right, protection of a right, means of exercise, means of protection.

Підп. до друку 09.12.2010. Папір офсетний. Друк офсетний.

Формат 60х84/16. Умов. друк. арк. 0,9. Обл.-вид. арк. 0,9

Наклад 100 прим.

Друкарня

Харківського національного університету внутрішніх справ

61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

50388. Изучение теории погрешностей и кинематики материальной точки 188.5 KB
  Изучение теории погрешностей и кинематики материальной точки. Определение кинематических характеристик точки по стробоскопическим фотографиям. Ход работы: Задание 1: Найти кинематический закон движения точки. Спроецируем точки на координатные оси с учётом масштаба и запишем координаты точки в таблицу считая что фотографирование началось в момент времени t=0.
50390. Изучение основ теории погрешностей и методов обработки экспериментальных результатов. Определение кинематических характеристик по стробоскопическим фотографиям 1.07 MB
  Экспериментальные точки не должны сливаться друг с другом; Масштабы вдоль всей оси следует выбирать так чтобы основная часть графика имела наклон близкий к углу 45 и лежала в средней части между осями. Построение графиков: на график наносятся все полученные точки через точки проводится наилучшая плавная кривая. Найти модуль скорости точки в середине интервала наблюдения и углы составляемые вектором скорости с осями координат в этот момент времени. Найти ускорение точки в тот же момент времени Изобразить вектор ускорения.