64875

ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК НАУКОВА ТЕОРІЯ

Лекция

Политология и государственное регулирование

Навіть якщо людина вважає себе аполітичною вона змушена визнавати та поважати рішення політичних властей. Політика це діяльність держави та політичних установ через які здійснюється організація і управління різними видами соціальної діяльності а також регулюються відносини що витікають з обміну результатами цієї діяльності.

Украинкский

2014-07-15

117.5 KB

0 чел.

ЛЕКЦІЯ №1

ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК НАУКОВА ТЕОРІЯ

План

  1.  Політика як соціальне явище.
  2.  Політологія як самостійна навчальна дисципліна.
  3.  Предмет, метод, структура та функції політології.
  4.  Взаємозв’язок політології з іншими соціальними науками.

  1.  Політика як соціальне явище

Вивчення будь-якої науки починається зі з'ясування, що та як вона досліджує, як виникла і розвивалась, які її найхарактерніші риси, місце та роль у пізнанні і перетворенні суспільства. Політологія — наука про політику, роль якої, особливо на певних етапах розвитку суспільства, важко переоцінити.

Є такий вислів: якщо сучасна людина не цікавиться політикою, політика зацікавиться нею, бо немає людини, яка могла б сказати, що вона перебуває поза сферою впливу політики. Навіть якщо людина вважає себе аполітичною, вона змушена визнавати та поважати рішення політичних властей. Політика — це як необхідність, так і потреба сучасної людини: вона визначає перспективу для людини, але й одночасно є обмежувачем її дій в усіх сферах суспільного життя. Тому знання політики відповідає інтересам людини, яка намагається зрозуміти своє місце та роль у суспільстві, світі, краще задовольнити свої потреби у загальному співтоваристві, мати вплив на вибір цілей і засобів їх реалізації в державі.

Що таке політика, яка стала невід'ємною частиною людського існування?

Політика — одне з найбільш поширених і багатозначних слів у багатьох мовах світу. До сучасної мови та культури термін «політика» увійшов як запозичення з давньогрецької (politike — мистецтво управління державою). Він ґрунтується на давньогрецьких поняттях, пов'язаних із державою, владними відносинами, наукою управління людьми та суспільством. Давньогрецький мислитель Арістотель (384-322 pp. до н. е.) у своєму трактаті «Політика» сформулював тезу про те, що політика — це сфера загальних, публічних, загальнозначимих інтересів різних груп людей. Одночасно вона є засобом вирішення задач управління загальними справами, єднання суспільства. За Арістотелем, політика — це мистецтво управління державою, а держава ототожнювалась із суспільством, у межах якого відбувалося співіснування людей.

До XIX ст. політика традиційно розглядалась як вчення про державу. Проте в новий час розвиток політичної думки та уявлень про державу призвів до відокремлення науки про державу та її обособлення від політичної науки. Уявлення про політику значно розширились, і вона стала предметом різних тлумачень.

У зв'язку з цим сьогодні можна виділити такі основні тлумачення поняття «політика»:

сфера діяльності та сама діяльність індивідів, соціальних верств і груп, класів, націй та держав щодо влади;

мистецтво управління державою, участь у справах держави, визначення завдань, форм, змісту діяльності держави;

система принципів та норм регулювання життя суспільства в цілому і соціальних груп, які є в суспільстві;

концепції, програми дій щодо влади та власне дії.

Кожне з цих визначень містить розуміння політики як сфери міжгрупових відносин щодо використання влади, її публічних інститутів для реалізації їх загальнозначних інтересів та потреб. Найбільш точне визначення поняття «політика» дав видатний німецький соціолог Макс Вебер (1864-1920): «Поняття «політика» має надзвичайно широкий сенс та охоплює всі види діяльності з самостійного керівництва. Кажуть про валютну політику банків, дисконтну політику Імперського банку, про політику профспілки під час страйку; можна згадати про шкільну політику міської чи сільської спільноти, про політику правління, яке регулює діяльність корпорації, врешті-решт, навіть про політику розумної дружини, яка намагається керувати своїм чоловіком». Проте, розглядаючи питання про політику та політиків у вузькому розумінні, суто науковому плані, М. Вебер був схильний використовувати ці поняття, прямо пов'язуючи їх з владою та державою. «Політика, позначає спрямування до участі у владі або здійснення впливу на розподіл влади як між державами, так і в самій державі, між групами людей, з яких вона складається».

Політика, це особлива сфера діяльності між класами, націями та іншими соціальними групами, ядром якої є проблема завоювання, утримання та використання державної влади.

Політика це діяльність держави та політичних установ через які здійснюється організація і управління різними видами соціальної діяльності, а також регулюються відносини, що витікають з обміну результатами цієї діяльності.

Найістотнішою складовою в політиці є устрій державної влади. Політика нерозривно пов'язана з інтересами тих, хто бореться за завоювання або утримання влади. Суспільство завжди було поділене на різні соціальні групи та категорії людей. Критерії поділу можуть бути: класові, професійні, майнові, статеві, вікові тощо. Проте люди можуть і об'єднуватися за різними ознаками: за рівнем освіти, ціннісними орієнтаціями тощо. Тобто існує чимало причин, що як об'єднують, так і роз'єднують людей, які є членами певних соціальних груп та різняться інтересами.

Інтерес, як соціальне явище, — це об'єктивно обумовлений мотив діяльності певної людини, певної соціальної групи або держави, спрямований на досягнення конкретної мети.

Людські інтереси спрямовані не стільки на предмет їх задоволення, скільки на соціальні інститути, існуючі заклади, норми взаємовідносин між людьми, на всі фактори, від яких залежить розподіл матеріальних і духовних благ. Прагнення до влади (завоювання та утримання) завжди пов'язане з суперечностями та конфліктами між значними суспільними групами на основі розподілу різного роду благ. Тому політичні явища та процеси — це концентроване виявлення економічних інтересів різних суспільних груп.

Зміст політики визначається інтересами провідних соціальних груп або сил суспільства. Сфера політики охоплює все, що пов'язане владними відносинами з проведенням тієї чи іншої суспільної лінії поведінки, яка виражає корінні інтереси певних соціальних груп, організацій, людей. Зміст політики втілюється в її цілях, програмах, цінностях, у проблемах та завданнях, які вона вирішує, в мотивах, механізмах і методах прийняття рішень та їх реалізації. Відповідно політика може бути демократичною та авторитарною, передовою та традиційною, революційною та реформаторською, публічною та закритою, що проводиться від імені того або іншого процесу чи соціально-політичного блоку.

В умовах протилежності чи просто відмінності інтересів класів, верств та соціальних груп суспільству життєво необхідно мати інститут для забезпечення мінімуму їх консолідації. Держава, на думку Ф. Енгельса, будучи продуктом та проявом непримиренних класових суперечностей, разом з тим настільки «угамовує» міжкласові зіткнення, наскільки це необхідно для того, щоб тримати їх у межах «порядку» та не дозволити класам з протилежними економічними інтересами винищити один одного та суспільство в нещадній боротьбі.

Специфіка державної політики в тому, що вона, відбиваючи та захищаючи інтереси певної соціальної групи, повинна враховувати також інтереси всіх інших соціальних верств та груп, що існують в суспільстві, немов інтегруючи їх. Тобто збереження цілісності суспільства, досягнення та підтримання громадської згоди — одне з найважливіших завдань державної політики.

Функції політики. Політика грає в суспільстві важливу роль і виконує цілий ряд функцій:

- регулятивна - підтримка і зміцнення цілісності суспільства як важко диференційованої соціальної системи, забезпечення порядку;

- організаційна - розробка цілей для всього суспільства і його складових, організація мас і мобілізація ресурсів забезпечення;

- розподільна - авторитарний розподіл дефіцитних цінностей і благ;

- запобігання і регулювання конфліктів;

- соціалізації - утягування колективних і індивідуальних суб'єктів у сферу політичного.

Політика завжди має владний характер, бо досягти поставлених цілей неможливо без примусу, вольових зусиль та впливу суб'єктів задля дотримання загальних інтересів людей.

Політика з'являється там і тоді, де і коли немає природної згоди, але існує потреба та необхідність в узгодженій поведінці. У цьому сенсі політика є регулятором суспільних відносин, реалізуючись шляхом їх орієнтування, спрямування розвитку в багатьох галузях або в усій їх сукупності. Якою буде політика, тобто в якому напрямі, з якою метою, з використанням яких засобів будуть здійснюватися владні зусилля, залежить від рівня розвитку певного суспільства, від його соціальної структури, співвідношення класових сил, особливостей історичного розвитку, традицій і культури.

Основою політики є або співпраця, кооперація та взаємодопомога людей, або ворожнеча, конфронтація, насильство та конфлікти між людьми чи організаціями, що виражають їхні інтереси.

  1.  Політологія як самостійна навчальна дисципліна

Термін "політологія" походить від двох грецьких слів: „politike” - державні і суспільні справи і „logos” - вчення, наука, тобто політологія - наука про управління державою.

Не зважаючи на те, що політика як специфічна діяльність людей стала предметом дослідження ще з стародавніх часів і людство нагромадило за цей час достатньо широке коло політичних знань, до другої половини XIX ст. політологія не мала самостійного дисциплінарного статусу, а була складовою частиною соціальної філософії як вчення про політичну систему суспільства або державу. Тому політологія - одна з наймолодших суспільних наукових дисциплін. її появу як правило, пов'язують із іменем Френсиса Лейбеpa, який у 1857 p. почав читати в Колумбійському університеті (США) курс лекцій з політичної теорії і заснував кафедру історії політичної науки, яка стала орієнтиром для відкриття у 80-х роках XIX ст. ряду інших кафедр політологічного профілю здебільшого на юридичних факультетах університетів США. У Європі першою спеціалізованою установою політичних досліджень стала Вільна школа політичних наук (сьогодні Інститут політичних досліджень Паризького університету), що виникла у Франції в 1871 році. Політологія успішно розвивалася і в інших європейських країнах, зокрема в Німеччині й Італії. Саме представників цих країн прийнято вважати класиками сучасної політології. Мова йде про видатного німецького соціолога й політолога Макса Вебера (1864-1920), найвідомішими працями якого є «Вчений і політика», «Політика як професія і покликання», «Протестантська етика і дух капіталізму»; італійського соціолога й політолога Гаетано Моско (1858-1941), автора творів «Теорія урядів і парламентська система», «Сучасні конституції», «Основи політичної науки», «Історія політичних доктрин» та ін; італійського соціолога, економіста, політичного мислителя Вільфредо Парето (1848-1923), який написав праці «Соціалістичні системи», «Перетворення демократії», «Трактат із загальної соціології» та ін. Вищеназвані дослідники заклали ряд напрямків розвитку політології, її теорії, зокрема теорії «соціальної дії», концепції «ідеального типу» (М. Вебер), теорії еліт (Г. Моску, В. Парето), сформували ряд положень і висновків щодо природи влади і владних відносин - концепцію бюрократії, класифікацію типів легітимного панування або здійснення влади (М. Вебер), теорію «залишків» (В. Парето) тощо, які й сьогодні залишаються актуальними.

На початку XX століття потужний розвиток політології спостерігається в першу чергу в США, де вже у 1903 р. було створено Американську асоціацію політичних наук і засновано журнал «Аннали американської академії політичних і соціальних наук», 1906 р. - часопис «Огляд американської політичної науки», а з 1939 р. почав виходити «Журнал політичних досліджень». До речі, ці видання регулярно друкуються й нині, маючи вагомий науковий авторитет і суттєвий вплив на розвиток світової політичної науки. Що ж до Європейського континенту, то активне утвердження політичної науки там через існування тоталітарних режимів (Німеччина, СРСР, Італія) та їхніх сателітів розпочалося тільки після Другої світової війни, чому активно сприяла американська політична школа та ЮНЕСКО, яка в 1948 р. організувала міжнародний колоквіум політологів (м. Париж), де було вирішено вживати термін «політична наука» в однині і визнано, що основним предметом її вивчення є: 1) політична теорія; 2) політичні інститути; 3) партії, групи і суспільна думка; 4) міжнародні відносини.

Розвитку світової політичної науки й особливо європейської сприяло створення 1949 р. у рамках ЮНЕСКО Міжнародної асоціації політичних наук (МАПН).

Що стосується України, то активний процес становлення української політології розпочався тільки після проголошення її незалежності 1991 року. Уже в перші роки самостійності була заснована Українська асоціація політологів (1993). В університетах країни загальнообов'язковою стала навчальна дисципліна «Політологія». Був запроваджений учении ступень кандидата і доктора політичних наук. Стали видаватись відповідні підручники, словники, монографії.

У визначенні предмета політології на сьогодні не існує єдиного підходу, що зумовлено багатозначністю терміна "політика" і можливістю різноманітних засобів його характеристик.

У загальній формі політологія - наука про політику та її взаємовідносини з людиною та суспільством. Можна також сказати, що політологія - система знань про політику, політичну владу, політичні відносини та політичні процеси, про організацію політичного життя суспільства.

  1.  Предмет, метод, структура та функції політології

Як всі науки, політологія має об’єкт та предмет пізнання. Зараз існує три основних підходи до визначення предмета політології :

перший підхід полягає у тому, що політологія розглядається лише як одна з наук про політику нарівні із політичною філософією, політичною психологією та іншими науками;

другий підхід ототожнює політологію та політичну соціологію як найбільш загальні науки про політику;

третій підхід визначає політологію як загальну інтеграційну науку про політику в усіх її проявах, що включає в себе і політичну соціологію, і політичну філософію, і теорію держави та права та ін. Така позиція здобула найбільше визнання серед сучасних дослідників політичних процесів.

Сучасні дослідники вважають, що об’єктом політології є політична дійсність, або політична сфера сучасного суспільства.

У широкому розумінні політична сфера є галуззю суспільних відносин, що пов'язана із взаємодією різних спільнот людей, соціальних груп, верств, класів, націй. її складають ряд соціальних інститутів та організацій, якими опосередковується ця взаємодія. Найважливішим із таких інститутів є держава. Саме участь у справах держави, спрямовування держави, визначення форми, завдань, змісту діяльності держави і є політика, є головний зміст діяльності людей в політичній сфері.

Але політичну сферу життя суспільства вивчають і інші дисципліни - філософія, соціологія, теорія держави, історія. Кожна з них розглядає процеси, що проходять в політиці під своїм кутом зору, тобто мають свій предмет вивчення.

Під яким же кутом зору вивчає політичну сферу суспільства політологія? Специфіка політології полягає в тому, що всі соціальні явища та процеси вона розглядає відносно політичної влади. Без влади немає політики. Влада є засобом її реалізації.

Отже, предметом політології є феномен політичної влади, закономірності її функціонування та розвитку та її використання у суспільстві.

Так, на думку відомого американського політолога Г. Д. Лассуелла (1902-1978), політика і влада взаємопов'язані та взаємообумовлені. «Коли ми говоримо про науку у сфері політики, — писав він, — ми маємо на увазі науку про владу».

Сучасні політологи вважають, що межі політології постійно змінюються , а іноді навіть важко визначаються. Постійно збільшується число тем, які вивчає політологія. Це відбувається тому, що сучасна політика застосовується в дуже широкому колі царин людської діяльності.

Загальна характеристика політології вимагає визначення системи її понять та категорій. Це дуже важливо тому, що поняття та категорії відображають суттєві зв’язки та відносини реальної дійсності. Вони є головним конструктивним елементом будь - якої науки.

Поняття - форма мислення, що відображає загальні зв'язки, сутність ознаки явищ, поданих у їхніх визначеннях.

Категорії - загальні форми мислення, які відображають найсуттєвіші, закономірні зв'язки і відношення реальної дійсності.

Поняття та категорії політології можуть бути розділені на ті, що мають відношення до загальної теорії політики та ті, що відображають процеси змін та розвитку політичної дійсності.

До перших відносяться - політика, політична влада, політичні відносини, політична система суспільства, політичний інститут, держава, політична партія, політична ідеологія, політична культура, політична свідомість, суспільний рух та інші.

До других - політична діяльність, політичне рішення, політичний процес, реформа, революція, політичний конфлікт, політична роль, політична участь та інші. Крім того, в політології дуже широко використовуються поняття та категорії інших дисциплін.

Політологія як наука має систему закономірностей, які характеризують найбільш істотні та сталі тенденції розвитку і використання політичної влади. У політологічній літературі виділяють три групи закономірностей, залежно від сфери їх вияву:

1. Політико-економічні закономірності, які відбивають співвідношення між економічним базисом суспільства та і політичною владою як елементом надбудови. Найважливіші закономірності цієї групи були сформульовані К. Марксом та Ф. Енгельсом. З погляду марксизму, політична влада є лише породженням економічної влади. І політика, і вся система політичної, державної влади зумовлені об'єктивною закономірністю, розвитком економічних процесів. Економічні інтереси є соціальною причиною політичних дій. Водночас політична влада має відносну самостійність, яка відкриває чималі можливості для політичного впливу на економічні процеси. Проте самостійність політичної влади не повинна породжувати культ політичної влади, ілюзій щодо її реальних можливостей, бо намагання за допомогою адміністративного примусу «обійти» економічні закони не сприяють досягненню поставленої мети.

2. Політико-соціальні закономірності, які характеризують розвиток політичної влади як особливої соціальної системи, з власною внутрішньою логікою та структурою. Тут основною закономірністю є зміцнення стабільності політичної влади, причому в різних системах ця закономірність реалізується по-різному. Так, авторитарна система для зміцнення стабільності об'єктивно потребує максимальної концентрації влади, застосування насильства в усіх сферах суспільного життя. Демократична система передбачає розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову, опору на принципи зацікавленості, згоди та консенсусу.

3. Політико-психологічні закономірності, що відбивають комплекс існуючих зв'язків і відносин між особистістю та владою. Найбільший інтерес становлять закономірності, пов'язані з досягненням влади політичним лідером, вперше сформульовані ще Н. Макіавеллі.

У політологічній літературі існують і інші підходи до визначення закономірностей політології як науки та навчальної дисципліни. Так, слід виділити закони структури, функціонування та розвитку. Закони структури визначають способи організації політичних систем, їх внутрішню визначеність та взаємообумовленість.

Закони функціонування — це істотні, необхідні зв'язки між політичними суб'єктами в процесі їх часових змін.

Закони розвитку — це закони переходу від одного порядку взаємовідносин у системі до іншого, від одного стану структури до іншого.

Г. Т. Тавадов до системи законів (закономірностей) політології включає:

а) закономірності виникнення та розвитку політичних інтересів, їх взаємодію і взаємообумовленість з економічними та іншими сферами життєдіяльності суспільства;

б) закономірності становлення, функціонування та розвитку політичної влади;

в) закономірності виникнення, функціонування та розвитку політичних відносин, процесів, явищ, подій;

г) закономірності взаємовідносин особистості та влади.

Предмет — це мінімум знань, що базуються на науковій політологічній основі, обмеженій певними проблемами, що вивчаються.

Виходячи з даного розуміння предмета політології, слід виділити такі його структурні елементи:

основні етапи історії політичної думки;

політична влада та механізм її функціонування;

суб'єкти політичних відносин;

проблеми політичних еліт та політичного лідерства;

формування і функціонування політичних систем суспільства та їх основних елементів (держави, політичних партій, суспільно-політичних об'єднань тощо);

політичний процес, політичні конфлікти;

національна політикана національні відносини;

політична культура суспільства;

взаємозв'язок політики та ідеології.

Узагальнюючи, предмет політологи можна визначити як систему знань про тенденції та закони функціонування і розвитку політичного життя соціальних спільнот, що відбивають реальний процес включення цих спільнот у діяльність з реалізації політичної влади та політичних інтересів.

Важливе місце в політології посідають методи та засоби досліджень. Як будь-яка наука, політологія використовує загальні та специфічні методи дослідження, способи та підходи до вивчення даних. Загальними є методи дослідження певних суспільних наук — соціологічний, історичний, математичний. Загальнологічними методами суспільних наук є: аналіз і синтез, індукція і дедукція, абстрагування і відхід від абстрактного, поєднання історичного і логічного аналізів, аналіз і моделювання тощо.

Методи політології - наукові способи, прийоми вивчення різних явищ політичної сфери суспільства.

Проте є методи, притаманні політології значно більшою мірою, ніж іншим наукам, такі, що, по суті, перетворили її на самостійну дисципліну:

1. Системний метод — передбачає комплексний аналіз політичних явищ, механізмів функціонування політичних організацій, інститутів.

Система - сукупність визначених елементів, між якими існує закономірний зв'язок чи взаємодія, які й забезпечують цілісність утворення.

Так, виділяють системний метод аналізу суспільно-політичних елементів, структури, функціонування тощо. Цей метод застосовується для дослідження трьох рівнів політичної організації суспільства:

а) політичної системи в цілому (наприклад, система капіталізму, система окремої держави);

б) частин окремих глобальних систем — підсистем (наприклад, партійна система, система профспілок, система місцевої влади);

в) окремих елементів політичної системи (наприклад, політична партія, уряд).

2. Біхевіористичний метод (від англ. behaviour — поведінка, буквально — наука про поведінку) полягає у вивченні політичних явищ шляхом аналізу поведінки окремих людей.

Політична поведінка – дії особистості, яка відіграє певну політичну роль.

Прибічники цього методу вважають, що політика як суспільне явище — це насамперед індивідуальний вимір, і всі групові форми діяльності зумовлюються поведінкою індивідів, об'єднаних груповими зв'язками. Участь у політичних процесах та явищах визначається їх психічним станом, емоціями, волею. Дослідження політичної поведінки особистості має на меті отримання будь-якої емпіричної інформації за допомогою або спостереження, або одержання відомостей непрямим шляхом (анкетування, інтерв'ю, аналіз документів).

3. Кількісні методи — пов'язані з біхевіористичним методом, оскільки політичні явища, подібно до природних, можна виміряти, порахувати. Прибічники цих методів широко використовують ЕОМ, інші обчислювальні машини в дослідженнях, що проводяться в політичній сфері; аналізують результати виборів, розвиток політичних інститутів тощо.

Кількісні методи в політології реалізуються за допомогою таких способів дослідження:

а) статистичне дослідження політичної активності — виявляє закономірності у поведінці виборців;

б) анкетне дослідження та інтерв'ю — дають уявлення про масово поширені погляди та політичні позиції, роблять можливим їх вимір;

в) лабораторні експерименти є найпоширенішими при дослідженні зовнішньої політики та міжнародних відносин. Сутність цього способу — вироблення передбачуваних сценаріїв розвитку подій (наприклад, конфлікт між державами).

4. Порівняльні методи — найдавніші методи, ними користувались Арістотель, Платон, Монтеск'є, Маркс, Ленін та ін. Особливістю порівняльного методу є те, що зіставляються два чи більше політичних об'єкти або їх частини, що мають схожі риси (наприклад, структура однотипних, але різних військових угруповань чи економічних організацій). Існують певні принципи відбору предметів для порівняння:

інституціональний принцип — коли вибирають аналогічні інститути та аналізують їх схожі та відмітні риси (наприклад, Верховна Рада України та парламент Великої Британії — обидва законодавчі органи, але із суттєвими відмінностями);

- функціональний принцип — стосується політичної практики, порівнюються два чи більше об'єкти з істотними зовнішніми відмінностями, але зі спільною метою та завданнями (наприклад, і соціал-демократичні, і комуністичні партії виступають від імені робітничого класу, формально виражаючи та захищаючи його інтереси).

5. Метод прийняття рішень — найпоширеніший метод у політології. Його основними поняттями є:

центр прийняття рішень (суб'єкт політичної діяльності, тобто — хто приймає рішення);

процес прийняття рішень (обговорення, консультації, тобто — як приймаються рішення);

кінцевий результат прийнятого політичного рішення;

використання засобів для реалізації політичного рішення.

Цей метод поєднує інші методи, спирається на аналіз доступних матеріалів та політичних рішень.

Місце і роль будь-якої науки визначаються функціями, що вона виконує.

Функція (від лат. function - виконання) - роль, яку певний соціальний інститут, явище, процес виконує стосовно потреб суспільної системи.

Спираючись на сутність та структуру політології, можна визначити її основні функції.

1. Функція раціоналізації політичного життя (політичних інститутів та відносин, політико-управлінських рішень, поведінки тощо). Політологія є теоретичною основою політичного будівництва, політичних реформ та реорганізацій. Вона обґрунтовує необхідність створення одних та ліквідації інших політичних інститутів, створює оптимальні моделі управління державою, технології раціонального вирішення соціально-політичних конфліктів.

2. Описова функція полягає у констатації політичних проблем та їх оцінці, визначенні бажаності певного стану справ. Політологія дає оцінку політичному устрою, інститутам, поведінці та подіям. Якщо виявляється невідповідність політичних явищ поставленим цілям, даються рекомендації щодо можливих запобіжних заходів. Опис — перший та обов'язковий крок для переходу до інших функцій політології.

3. Роз'яснювальна функція — полягає у роз'ясненні суттєвих питань (наприклад, з якої причини це явище (процес) взагалі мало місце; чому воно має саме такі, а не інші ознаки тощо).

4. Прогностична функція — полягає у відповіді на такі запитання: якими шляхами розвиватимуться політичні процеси, який вигляд матиме в майбутньому політична реальність, коли будуть мати місце певні процеси чи явища? Це необхідно для відпрацювання механізму раціональної організації політичних процесів, особливо таких її різновидів і форм, як авторитет, вплив, примус, інше.

Наукове прогнозування майбутнього здійснює спеціальна наука — футурологія. Характерною рисою футурології є те, що вона складає середньострокові прогнози (близько 50 років). Однак цей період занадто великий, щоб визнати вірогідним пряме прогнозування наслідків. На сучасному етапі особливо великого значення набуває короткострокове прогнозування наслідків політичної поведінки суб'єктів у різних регіонах країни та політичних акцій, що проводяться ними.

5. Інструментальна (або прикладна) функція покликана давати відповіді на практичні запитання: яких заходів слід вжити або яке рішення прийняти, щоб отримати бажаний результат; що потрібно зробити, щоб прогнозування певної реальності здійснилось — або не здійснилось? Аби задовольнити цю вимогу, потрібно мати правдиву інформацію про стан справ та знання засобів ефективного впливу. Такі знання повинен мати кожен досвідчений політик. Ця функція також забезпечує вивчення та облік ефективності політичних рішень, що приймаються, етапів суспільної думки, ставлення громадськості до політичних структур, інститутів та норм.

4. Взаємозв’язок політології з іншими соціальними науками

Політологія як самостійна наука має свій специфічний предмет дослідження, завдяки чому вона виокремилась у самостійну дисципліну. Проте політологія взаємодіє та тісно пов'язана з рядом інших суспільних наук, об'єктом яких, певною мірою, є політична сфера суспільного життя. Насамперед це філософія, історія, соціологія, юриспруденція, політична економія, соціальна психологія.

Філософія, як відомо, претендує на роль загальнометодологічної дисципліни, предметом дослідження якої є найбільш універсальні принципи мислення та пізнання. Філософія розглядає найзагальніші питання політики, визначає методологію світоглядної спрямованості, аналізу політичних явищ і процесів. Філософське обґрунтування політики використовується політологією для формування загального погляду на політику, розуміння її взаємозв'язку з іншими секторами суспільного життя, аналізу політики.

Політична історія досліджує процес розвитку політичного життя суспільства, державних інститутів, партій та рухів. Використання матеріалів та досягнень історичної науки допомагає враховувати досвід і традиції, виявляти тенденції політичних процесів та їх наслідки. Взаємозв'язок політології та історії визначається тим, що, з одного боку, політична наука допомагає створити теоретичну базу аналізу реальної еволюції політичних процесів; з іншого — історія та сучасна політична практика є не тільки критеріями визначення правильності теоретичних висновків політичної науки, а й основою нових узагальнень та висновків.

Найтісніше взаємопов'язані соціологія і політологія. З погляду об'єкта та методів дослідження політологія і політична соціологія (галузь соціології) різняться мало. Політологія активно сприймає соціологічні методи вивчення політичного життя, особливо тих явищ та процесів у політиці, які відбуваються за участю значних мас людей. Досягнення соціологічних знань впливають на технологію політики виборчої боротьби, методи пропаганди, свободу управління масовою поведінкою. Проте залишаються і принципові відмінності в предметі їх дослідження. Політологія розглядає політику як процес, підкорений певним закономірностям. Соціологія вивчає не саме цей процес, а його «людський вимір». Її цікавить, як політика впливає на розвиток людей та їх спільнот. У центрі уваги політології є політика, її складові, рух та ефективність; політичної соціології — людина в політиці, взаємозв'язок політичних і соціальних відносин.

Правова наука пов'язана з урегулюванням відносин та поведінки людей в процесі суспільного життя, в тому числі у сфері політики. Право і політика — дві взаємопов'язані сфери суспільного життя. З одного боку, політична держава санкціонує та констатує систему права, роблячи її публічною, загальнообов'язковою, всезагальною, причому її порушення тягне за собою застосування заходів державного впливу; з іншого боку, сама держава підтримується та забезпечується правом. Спільним між політологією і правовою наукою є те, що вони досліджують державно-правові проблеми та явища. Проте між ними є й істотні відмінності. Відомий голландський правник Г. Гроцій вважав, що предмет юриспруденції — це питання права та справедливості, а предмет політичної науки — доцільність і користь.

Важлива відмінність між політологією і правознавством випливає з різниці між політичною та адміністративно-правовою сферами управління. Право і адміністративно-правова сфера — це насамперед закони, укази, розпорядження; політика та політична сфера управління — це стратегія і тактика поведінки та діяльності людей та їх організацій, вплив владних структур на суспільство за допомогою не стільки правових норм, скільки інших засобів і заходів (силових, матеріальних, ідеологічних, психологічних тощо).

Друга відмінність між політологією і правознавством — у тому, що норми права досить визначені, а політика більш мінлива та непостійна. Політика є більш гнучкою та суперечною, менш визначеною та постійною, ніж право, сферою взаємодії людей. Тобто правову науку цікавлять ті політичні відносини, що реалізовуються за участю держави та регулюються правом, структура владних відносин, норми та інші форми забезпечення її сталості. Політологія вивчає динамічну сторону цих відносин, що відбиває вплив людської свідомості, діяльності, культури.

Політична економія, економічно обґрунтовуючи політичні процеси, дає можливість бачити в останніх боротьбу за реалізацію економічних інтересів. Економіка має вирішальний вплив на політичні явища шляхом вольових зусиль людини, яка, перебуваючи в неоднорідних умовах (історичних, ідеологічних, культурних, природно-географічних тощо), по-різному сприймає її вимоги, використовує різні засоби, форми та методи впливу. Проте і політика має зворотний вплив на економічні процеси, закріплюючи, гальмуючи або стимулюючи їх розвиток. За допомогою політики та політичної влади соціальні верстви, що посідають в суспільстві домінуюче становище, закріплюють та помножують свій матеріальний стан, гарантують його незалежність від можливих посягань з боку інших членів суспільства. У зв'язку з цим економічну науку можна розглядати як одну з методологічних основ політології. У свою чергу, політологія дає наукове обґрунтування принципів розроблення та здійснення економічної політики, державного регулювання економічних процесів.

Соціальна психологія вивчає закономірності та механізми формування, функціонування і розвитку суспільно-психологічних явищ, процесів та станів, суб'єктами яких є різні соціальні групи, верстви, індивіди. Предметом її вивчення є суспільно-психологічні явища, в тому числі у сфері політики. Звідси — тісний взаємозв'язок цієї науки з політологією. Крім того, кожна з цих наук виконує щодо іншої методологічну роль: знання політичних закономірностей дає можливість розкрити сутність психологічних явищ у сфері політики, а знання психологічних закономірностей допомагає виявити глибинну сутність політичних процесів.

На межі політології та соціальної психології склалася та розвивається відносно самостійна наукова дисципліна — політична психологія, предметом якої є психологічні фактори політичної поведінки людей.

Зрозуміло, політологія взаємодіє не тільки із зазначеними вище науками. Взаємозв'язок політології існує з географією, антропологією, етнографією, демографією. Сучасна політична наука виявляє інтерес до предметів вивчення таких природничих наук, як біологія, екологія тощо.

Які ж головні завдання вирішує політологія?

По-перше, розробляє основні напрямки, форми та методи демократизації політичної системи.

По-друге, знаходить правильні шляхи до правової держави.

По-третє, виявляє оптимальне співвідношення загальнолюдських та державних інтересів у міжнародних відносинах.

По-четверте, знаходить умови та шляхи об’єднання суспільно-політичних сил.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи розгляд цієї теми, можна поставити запитання: а навіщо студенту будь-якої «неполітичної» спеціальності потрібні знання про політику? Річ у тім, що будь-який вищий навчальний заклад, незалежно від спеціалізації, готує поповнення до лав інтелігенції — особливої соціальної верстви, якій притаманні певні соціальні риси. У «Британській енциклопедії» слово «інтелігенція» трактується як «група інтелектуалів, яка перебуває в опозиції до існуючої влади». Оригінальне визначення, але справедливе по суті! Адже прогрес суспільства залежить від його спроможності напрацьовувати альтернативні ідеї, відстоювати їх право на існування, кращі з них втілювати в життя. Громадянськість, тобто свідоме та активне виконання громадянських прав та обов'язків, — істотна риса інтелігента. Право на опозицію має кожна особистість. Проте опозиція має відповідати закону, проявлятися з високою політичною культурою. Саме для цього необхідний певний обсяг знань, умінь, що й надає політологія.

Особливе значення політологія має для конкретної людини в суспільстві, яке тільки створює демократичні засади життя. Політологія збагачує особистість політичним досвідом, формує свідомого та самостійного суб'єкта історичного процесу.

PAGE  8


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

13956. Магнітний потік 2.9 MB
  Тема уроку. Магнітний потік. Мета: Формувати поняття магнітного потоку. Навчити учнів якісно визначати магнітний потік через контури різної площі в тому самому і в різних магнітних полях. Встановити зв'язок магнітного потоку з числом ліній магнітної індукції що прони
13957. Преобразование документов XML с использованием языка XSLT 565 KB
  Процесс преобразования входного документа в соответствии с описанными правилами называется применением преобразования к входному документу или просто выполнением преобразования. Это выполнение осуществляют специальные программы, которые называются процессорами XSLT.
13958. «Гусенятко» М. Вінграновський 45 KB
  УРОК № 12 Тема. М. Вінграновський. Гусенятко. Мета: ознайомити учнів з оповіданням письменника допомогти їм визначити думку про твір; розвивати навички виразного читання переказу прозових творів складання плану; виховувати любов до природи до всього живого гумані...
13959. Использование языка XSL для форматирования документов XML 519 KB
  Текстовый документ, содержащий объекты форматирования, т.е. элементы в пространстве имен fo:, называется документом FO. Этот документ описывает как общую компоновку отформатированного документа XML, так и его стилевое оформление.
13960. Гусенятко М. Вінграновський 34 KB
  УРОК № 13 Тема. М. Вінграновський. Гусенятко. Мета: допомогти учням усвідомити ідейнохудожню цінність твору визначити його головну думку; розвивати навички виразного читання переказу прозових творів їхнього аналізу висловлення власної думки щодо прочитаного; ви...
13961. Наскільки ти честолюбний. Outline for the lesson of English for 11th-graders 63.5 KB
  Outline for the lesson of English for 11thgraders. Lesson 14 Планконспект уроку з англійської мови для учнів 11х класів. Урок 14 Тема: НАУКА І КУЛЬТУРА Підтема: Наскільки ти честолюбний Мета: Сформувати вміння робити логічно вірно оформлені лексикограматичні висловлювання про професії....
13962. «Первінка» М. Вінграновський 40 KB
  УРОК № 14 Тема.М. Вінграновський. Первінка. Мета: ознайомити учнів із позапрограмними творами письменника викликати до них інтерес прагнення до самостійного читання; розвивати навички вибору художньої літератури для читання переказу прочитаного та висловлення вл
13963. Использование языка SVG 1.02 MB
  Графические объекты могут быть сгруппированы, стилизованны, преобразованы и встроены в предварительно предоставленные объекты. Набор характеристик включает вложенные преобразования, отсечение контуров, альфа-маски, эффекты фильтра и объекты шаблона.
13964. Тематичне оцінювання М. Вінграновський 28.5 KB
  УРОК № 15 Тема.Тематичне оцінювання. Мета:виявити рівень знань умінь та навичок учнів з метою корекції; розвивати зв’язне мовлення пам’ять логічне та образне мислення вміння висловлювати свої судження; виховувати кращі людські якості. Обладнання:тестові завдан