65052

Расстановка политических сил в Западном Дешт-и-Кыпчаке в их взаимосвязи с Северо-Восточной Русью в 30-е - 60-е гг. XV века

Научная статья

История и СИД

Начальный этап взаимоотношений княжеств и земель Северо-Восточной Руси с государствами образовавшимися после распада Золотой Орды на территории европейской части Дешт-и-Кыпчака до сих пор недостаточно полно изучен в историографии. а в сфере русско-ордынских взаимоотношений также...

Русский

2014-07-25

36 KB

0 чел.

Расстановка политических сил в Западном Дешт-и-Кыпчаке в их взаимосвязи с Северо- Восточной Русью в 30-е - 60-е гг. XV в.

А. С. Дягилев

Уральский государственный университет им. А. М. Горького

Начальный этап взаимоотношений княжеств и земель Северо-Восточной Руси с государствами, образовавшимися после распада Золотой Орды на территории европейской части Дешт-и-Кыпчака до сих пор недостаточно полно изучен в историографии. Это объясняется состоянием источниковой базы. С нач. XV в. восточные авторы утратили интерес к событиям в данном регионе в виду ослабления его военного потенциала в результате разгрома Тимуром в 1395 - 1396 гг. и окончательного распада на отдельные враждующие между собой государства. Русские летописи и хроники Великого княжества Литовского повествали в основном о ходе внутренних междоусобиц вт. тр. XV в., изредка упоминая о ситуации в прилегающих землях Западного Дешт-и-Кыпчака. Это привело к тому, что исследователи стали зачастую механически переносить реалии 30-х гг. XV в. на последующий период - 40-е - 60-е гг., а в сфере русско-ордынских взаимоотношений также и на 70-е гг. XV в. Спорность последней экстраполяции неоднократно указывалась в историографии и находится в области дискуссии о времени свержения ордынского ига.

В результате изысканий в вопросе о расстановке сил в регионе Западного Дешт-и-Кыпчака нами были сделаны следующие выводы. К сер. 30-х гг. XV в. на данных территориях существовали два наиболее крупных государственных образования, враждовавших друг с другом. Это Орды Улуг- и Кичи- Мухаммадов, границей между которыми являлась р. Волга. Вассалитет русских князей в отношении хана Улуг-Мухаммада общепризнан в историографии и не вызывает сомнений. Надо полагать, Улуг-Мухаммаду подчинялись в это время и булгарские земли, на которые в 1431 г., незадолго до поездки в Орду великого князя Василия II был совершен поход князя Ф. Пестрого [5:248]. Ордынские правители и ранее, в 1367 и 1371 гг. использовали войска русских князей в целях покорения Булгарии. В летописях под 1434 г. упоминается о попытке Василия II, потерпевшего очередное поражение в междоусобице с сыновьями Юрия Дмитриевича Галицкого уйти “во Орду” через Нижний Новгород. Отсутствие в источниках локализации данной Орды (при одновременном существовании в этот период в сепях двух крупнейших орд), вызвало в историо-графии разногласия по поводу идентификации последней. Если принять во внимание то обстоятельство, что маршрут московского князя пролегал из северных районов, куда он первоначально бежал из захваченной его противниками Москвы, то становится ясно, что Василий II намеревался прибыть ко двору хана Улуг-Мухаммада, а не его соперника – Кичи-Мухаммада. На это может указывать также и вышеотмеченный факт неуказания имени хана, к которому хотел уйти Василий Московский, т. к. при условии неизменности признания русскими князьями вассалитета в отношении Улуг-Мухаммада название Орды могло пониматься летописцами как само собой разумеющееся.

Значительные изменения в расстановке политических сил произошли в период с 1437 по 1445 гг. В это время хан Улуг-Мухаммад окончательно потерял контроль над степями от Днепра до Волги, будучи разбит своим соперником – Кичи-Мухаммадом. Под властью последнего оказалась территория от Днепра (включая Крым) до Яика. Есть основания полагать, что ок. 1437 – 1439 гг. сюзеренитет Кичи-Мухаммада признавали князья Северо-Восточной Руси. Однако уже в 1439 – 1440 гг. Орда этого хана была потрясена сильными междоусобицами. Западнее Днепра установил свою власть Саид-Ахмад, совершавший набеги на Литву. В нач. 40-гг. XV в. Кичи-Мухаммад предпринимал попытки удержать под своей властью ранее завоеванные территории, но это ему не удалось. В летописях упоминается о набегах татар этого хана в 1441 – 1442 гг. на южные земли Руси [4:151]. Видимо, русские князья отказывались выполнять свои вассальные обязательства, ожидая развязки борьбы в Дешт-и-Кыпчаке. Вскоре Кичи-Мухаммад был окончательно вытеснен за Волгу. Венецианский купец И. Барбаро отмечал о последнем появлении его войск в районе Нижнего Дона ок. 1442 г.[1:151 - 152]. В 1443 г. в Крыму было образовано независимое ханство, а в степях от Днестра до Дона к сер. 40-х гг. XV в. прочно утвердилась Орда Саид-Ахмада. В то же время поражение и пленение московского великого князя Василия II в битве под Суздалем от войск вновь усилившегося хана Улуг-Мухаммада в июле 1445 г. вынудило русских князей, судя по всему, повторно признать сюзеренитет последнего.

В 1447 – 1448 гг. аналогичные притязания хана Саид-Ахмада были отвергнуты в пользу казанских ханов. Это во многом объясняется реальными возможностями Казанского ханства повлиять на ход т. н. “феодальной войны” в случае поддержки одной из враждующих сторон. В данной ситуации Василию Темному было выгоднее признать неоспоримость сюзеренитета казанского хана Махмудека и, тем самым, лишить Д. Шемяку поддержки. Результатом этого шага стала победа великого князя и окончание междоусобиц в Московской Руси. Выполнением вассальных обязательств, по-видимому, следует объяснять отсутствие конфликтов с Казанью с 1448 до нач. 60 –х гг. XV в. Одновременно, в 1449 – 1459 гг. c юга на русские земли не прекращались набеги ордынцев Саид-Ахмада.

Расположение Орды Саид-Ахмада в степях от Дона до Днестра позволяло ей контролировать прямые пути из Литвы и Руси в Крымское ханство и Орду Кичи-Мухаммада. В. Л. Егоров на материале XIII – XIV вв. выделял два основных маршрута набегов ордынцев со стороны Сарая на Русь: через самарскую переправу и волго-донские перевозы [2:181-182]. Данное замечание объясняет причину прекращения враждебных действий со стороны Кичи-Мухаммада. Войска сарайского хана не могли пройти через районы, контролируемые Казанью (Самарская лука) и Саид-Ахмадом (правобережье Дона). В таком случае правомерен вывод о том, что положение В. Д. Назарова о непрерывных выплатах дани с русских земель Кичи-Мухаммаду [3:24-25] неверно. Подтверждением нашему тезису может послужить факт начала набегов Махмуда и Ахмада “Кичиахметовичей” на Русь именно с 1460 г., т. е. после падения Орды Саид-Ахмада в 1459 г.

Следует отметить, что в период 40-х –50-х гг. XV в. на Северном Кавказе и в междуречье низовий Дона и Волги существовала особая, неподконтрольная джучидам зона, подобная Ногайской Орде. В источниках она упоминается как земля черкасов.[1:141; 4:151; 5:268] Но, видимо, уже в 60-е гг. XV в. эта территория была включена в состав Большой Орды. Борьба последней с Крымским ханством из-за степных пространств бывшей Орды Саид-Ахмада шла с переменным успехом и окончилась утверждением Большой Орды в границах от Днестра до Яика к кон. 60-х гг. XV в. Такое развитие событий позволило хану Большой Орды Ахмаду перейти к осуществлению своих великодержавных амбиций в отношении территорий бывшей Золотой Орды, а также сосредоточить усилия на подчинении Северо-Восточной Руси своей власти.

В это же время, к моменту начала решающей борьбы Москвы и Большой Орды, произошло урегулирование русско-казанских политических взаимоотношений. Нами выше отмечалось, что во времена правления Василия II Северо-Восточная Русь находилась в подчинении у казанских, а не сарайских ханов. Однако есть основания полагать, что московское правительство взяло курс на получение независимости от Казанского ханства после того, как Василию Темному удалось укрепить свою власть не только в Московском великом княжестве, но и распространить со вт. пол. 50 - х гг. XV в. свое влияние фактически на все русские земли (на Новгород в 1456 – 1460 гг., Рязань в 1456 г., Вятку в 1458 – 1459 гг.). Тверское великое княжество после династического союза с Москвой (брак Ивана III Васильевича с дочерью тверского князя Марией), надо полагать, также следовало в фарватере московской внешней политики, по крайней мере, в сфере отношений с постзолотоордынскими государствами. Московско-казанские военные столкновения начались уже в нач. 60 - х гг. XV в. (1461, 1462-1463 гг.) и вылились затем в войну 1467 – 1469 гг. Заключение мирного договора в 1469 г. следует принимать, на наш взгляд, как акт установления равноправных межгосударственных отношений между Москвой, выражавшей интересы всей Северо-Восточной Руси и Казанским ханством.

1. Барбаро и Контарини о России: К истории итало-русских связей в XV в. Л.: Наука, 1971.

2. Егоров В. Л. Историческая география Золотой Орды в XIII – XIV вв. М.: Наука, 1985.

3. Назаров В. Д. Свержение ордынского ига на Руси. М.: Знание, 1983.

4. ПСРЛ. СПб., 1910. Т. 23.

5. ПСРЛ. М.; Л., 1949. Т. 25.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

81349. Особливості звернення стягнення на предмет іпотеки 22.32 KB
  Звернення стягнення на предмет іпотеки і його реалізація для задоволення вимог іпотекодержателя здійснюються відповідно до умов іпотечного договору. У разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса на нотаріально посвідчених примірниках іпотечного договору та договору про іпотечний кредит чи на нотаріально посвідчених копіях цих документів або за рішенням суду орган державної виконавчої служби здійснює реалізацію предмета іпотеки в порядку установленому іпотечним договором. Відчуження предмета іпотеки...
81350. Звернення стягнення на грошові кошти боржника - юридичної особи 27.5 KB
  Готівка в національній та іноземній валюті яка знаходиться в касах або інших сховищах боржника юридичної особи підлягає невідкладному вилученню після її виявлення Державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника юридичної особи що знаходяться в кредитних установах в тому числі в органах Державного казначейства в порядку передбаченому Законом. Якщо даних про наявність у боржника юридичної особи рахунків і вкладів у банках чи інших кредитних установах немає то державний виконавець одержує такі дані в податкових органах які...
81351. Звернення стягнення на інше майно боржника - юридичної особи 28.88 KB
  У разі відсутності в боржника юридичної особи коштів достатніх для покриття заборгованості стягнення звертається на інше майно належне боржникові юридичній особі на праві власності або закріплене за ним у тому числі на майно яке обліковується на окремому балансі філії представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника юридичної особи за винятком майна виключеного з обороту або обмеженого в обороті незалежно від того хто фактично використовує це майно. На зазначене майно накладається арешт і воно реалізується в такій...
81352. Порядок звернення стягнення на майно при реорганізації та ліквідації боржника - юридичної особи 23.4 KB
  У разі реорганізації злиття приєднання розділення виділення перетворення боржника юридичної особи стягнення за виконавчими документами звертається на кошти та інше майно тієї юридичної особи на яку відповідно до закону покладено відповідальність за зобовязаннями боржника юридичної особи. У разі ліквідації боржника юридичної особи у тому числі внаслідок визнання боржника банкрутом виконавчий документ передається до ліквідаційної комісії або арбітражного керуючого для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у...
81353. Порядок звернення стягнення на зарплату та інші доходи боржника - фізичної особи. Розмір відрахувань із зарплати та інших доходів боржника 28.68 KB
  Розмір відрахувань із зарплати та інших доходів боржника Умови звернення стягнення на заробітну плату та інші доходи боржника Стягнення на заробітну плату заробіток пенсію стипендію та інші доходи боржника звертається за відсутності в боржника коштів на рахунках у банках та інших кредитних установах відсутності чи недостатності майна боржника для повного покриття належних до стягнення сум а також при виконанні рішень про стягнення періодичних платежів та стягнень на суму що не перевищує двох мінімальних розмірів заробітної плати. При...
81354. Особливості і виконання рішень про стягнення аліментів 28.71 KB
  У разі неможливості стягнення аліментів із заробітної плати чи інших доходів боржника протягом трьох місяців підряд якщо боржник не працює і не одержує доходів стягнення звертається на майно боржника. Розмір заборгованості з аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення виходячи з фактичного заробітку доходів одержаного боржником за час протягом якого стягнення не провадилося або одержуваного ним на момент визначення заборгованості в твердій грошовій сумі або у відсотковому відношенні. Державний виконавець у...
81355. Виконання рішення про обов’язок боржника вчинити певну дію чи утриматися від її вчинення 23.5 KB
  ісля відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, який зобовязує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх учинення, державний виконавець відповідно до статті 24 Закону визначає йому строк добровільного виконання рішення.
81356. Порядок виконання рішення про поновлення на роботі 23.92 KB
  Закону виконавчий документ про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно ч. Виконання вважається завершеним з моменту фактичного допущення працівника до виконання попередніх обовязків на підставі відповідного наказу органу який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. У разі невиконання власником підприємства установи організації або уповноваженим ним органом фізичною особою фізичною особою підприємцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого...
81357. Виконання рішення про відібрання дитини 22.11 KB
  Під час виконання рішень про відібрання дитини державний виконавець провадить виконавчі дії з обовязковою участю особи якій дитина передається на виховання із залученням представників органів опіки і піклування а при потребі представників органів та установ освіти медичних працівників. У разі потреби державний виконавець може звернутися до суду з поданням про вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого чи лікувального закладу...