65256

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ: ІСТОРИЧНІ ТА ПРАВОВІ АСПЕКТИ

Автореферат

Политология и государственное регулирование

Державне регулювання медичної діяльності в Україні є невід’ємною частиною державної політики та державного управління в галузі охорони здоров’я. Однак законодавство охорони здоров’я як важливий інструмент державного управління галуззю в нашій державі ще не виділено в окремий інститут права.

Украинкский

2014-07-27

190 KB

1 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT 21

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

МЄЗЄНЦЕВА Наталія Борисівна

УДК 614.2:658.2 (477) (09)

 

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН

В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ:

ІСТОРИЧНІ ТА ПРАВОВІ АСПЕКТИ 

25.00.01 – теорія та історія державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Київ – 2010


Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі управління охороною суспільного здоров’я Національної академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник

доктор наук з державного управління, професор

РАДИШ Ярослав Федорович,

Національна академія державного управління

при Президентові України, професор кафедри

управління охороною суспільного здоров’я.

Офіційні опоненти:

доктор наук з державного управління, доцент

КАРАМИШЕВ Дмитро Васильович,

Національний фармацевтичний університет

(м. Харків), завідувач кафедри менеджменту
та адміністрування;

кандидат наук з державного управління,

МЕЛЬНИК Олександр Миколайович,

Державний науково-дослідний інститут при Міністерстві внутрішніх справ України, старший науковий співробітник.

Захист відбудеться 14 жовтня 2010 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20.

Автореферат розісланий 10 вересня 2010 року.

 

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради     А.П.Рачинський     


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Конституцією України визнано людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю і первинною та вихідною передумовою життєдіяльності кожної людини.

З-поміж інших прав, передбачених Основним Законом, можна виокремити право людини на медичну допомогу як таке, що гарантує її фізичне існування та є умовою збереження і зміцнення здоров’я українського народу.

Державне регулювання медичної діяльності в Україні є невід’ємною частиною державної політики та державного управління в галузі охорони здоров’я. Однак законодавство охорони здоров’я як важливий інструмент державного управління галуззю в нашій державі ще не виділено в окремий інститут права. Проте системний аналіз низки наукових публікацій, які стосуються становлення і розвитку права людини на охорону здоров’я, свідчить про наявність дієвих спроб в усі періоди вітчизняної історії зробити суспільство відповідальним за стан охорони здоров’я. Використання цієї історичної спадщини сприятиме вдосконаленню системи охорони здоров’я сучасної Української держави, а врахування історичного досвіду в процесі побудови як моделі державного управління, так і його важливої складової – державного управління системою охорони здоров’я – є об’єктивною необхідністю.

Актуальність дослідження зумовлюється наявністю в останні роки не лише у вітчизняній, а і в зарубіжній науці дискусійних, проблемних питань стосовно державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я і часто пов’язаною з ним необхідністю розв’язання низки соціальних суперечностей. А сприймання суперечностей у державному управлінні поглиблює розуміння об’єктивних закономірностей його функціонування, розвитку та удосконалення, має вирішальне значення для адекватного трактування сутності управлінських явищ та процесів, є основою діалектичного методу наукового пізнання.

Теоретико-методологічні засади державного управління, його механізми, шляхи вирішення ключових питань реалізації державної політики в різних сферах суспільства в умовах трансформаційних перетворень досліджували у своїх працях В.Бакуменко, В.Воротін, В.Дорофієнко, В.Князєв, М.Корецький, В.Луговий, В.Майборода, А.Мерзляк, О.Мордвінов, П.Надолішній, Н.Нижник, О.Оболенський, В.Олуйко, І.Розпутенко, Г.Ситник, В.Тертичка, В.Тронь та інші науковці.

На важливості наукового пошуку щодо різних складових державного регулювання сфери охорони здоров’я України наголошують дослідники цієї проблеми: М.Білинська, С.Бугайцов, Ю.Вороненко, В.Голубь, М.Голубчиков, І.Грицяк, Т.Грузєва, А.Зіменковський, Ю.Кальниш, Д.Карамишев, Б.Криштопа, В.Лобас, В.Москаленко, А.Нагорна, Я.Радиш, Г.Ситник, В.Скуратівський, Г.Слабкий, І.Солоненко, С.Сьомін, В.Таралло, В.Трощинський, В.Чебан, О.Черниш, О.Шаптала, М.Шутов, Н.Ярош та інші, які акцентують увагу на тому, що в ХХІ ст. має сформуватися власна модель розвитку системи охорони здоров’я України, що базується на рівних можливостях громадян і верховенстві права, розвитку підприємницької діяльності в галузі як комплексного і багатогранного суспільного явища та застосуванні ефективних механізмів державного регулювання здоровоохоронної сфери.

У контексті державного регулювання медичної діяльності найбільш ґрунтовно питання запровадження Медичного кодексу України та інших нововведень у сферу охорони здоров’я висвітлювались у роботах С.Антонова, З.Гладуна, Р.Гревцової, Л.Дешко, С.Козуліної, В.Москаленка, В.Пашкова, О.Рогової, В.Рудого, І.Сенюти, С.Стеценка та ін.

Серед зарубіжних науковців вказану проблематику досліджували В.Акопов, Д.Каркавіна, О.Леонтьєв, Ю.Сергєєв та ін. Особливий інтерес становлять праці російських дослідників О.Піщіти, Ю.Сергєєва та М.Федорової щодо законодавства в охороні здоров’я як важливої складової державного регулювання соціальної сфери.

Результати наукових досліджень вказаних вище та інших авторів становлять певний інтерес для науки державного управління і мають важливе практичне значення для розуміння проблеми правового регулювання медичної діяльності. Водночас попри велику кількість праць щодо різних аспектів законодавчої регламентації медичної практики, комплексного дослідження історичних та правових аспектів державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я України досі не проводилося, хоча не підлягає сумніву нагальна потреба в історико-теоретичному аналізі державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я у площині науки державного управління.

Малодослідженим також залишається коло питань, пов’язаних з вивченням взаємозв’язку між державним регулюванням медичної діяльності та рівнем підготовки медичних працівників і юристів з питань медичного законодавства.

Потребують подальшого вдосконалення й методологічні та організаційно-правові засади розробки нормативно-правових документів щодо пересадки органів і тканин людини, евтаназії, репродуктивних технологій тощо.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота висвітлює результати наукових досліджень автора, що отримані в процесі виконання комплексного наукового проекту Національної академії державного управління при Президентові України “Державне управління та місцеве самоврядування”.

Проблематика дисертації відповідає темі науково-дослідної роботи
(ДР № 0108U002030), що розробляється кафедрою управління охороною суспільного здоров’я: “Удосконалення організаційно-правових засад місцевого самоврядування в галузі охорони здоров’я”, у якій дисертант досліджувала генезис державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я та еволюцію відмінностей права і моралі в регулюванні медичної діяльності.

Хронологічні межі дослідження – Х ст. – кінець 2007 р. Нижня хронологічна межа детермінована початком регламентації лікарської діяльності в Київській Русі. 

Верхня хронологічна межа (кінець 2007 р.) визначається поглибленням системної кризи в галузі охорони здоров’я України.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є наукове визначення сутності та особливостей державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я для виявлення історичних та правових аспектів розвитку цього явища.

Виходячи з мети дослідження та спираючись на аналіз нормативних документів, даних статистичних довідників, інформаційно-аналітичних бюлетенів та оглядів, монографій, довідкової літератури, наукових праць вітчизняних та зарубіжних учених і практиків, офіційних публікацій дослідницьких, статистичних інститутів та організацій, матеріалів міжнародних і вітчизняних неурядових організацій, які стосуються питань, розглянутих у дисертації, були визначені основні напрями дослідження, в межах яких поставлені та вирішуються такі завдання:

проаналізувати стан дослідження проблеми державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я України та визначити його програмно-цільову структуру;

охарактеризувати європейське законодавство з питань права на охорону здоров’я та виявити особливості правового регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я європейських країн;

дослідити процес становлення та розвитку системи державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я України, виявити основні етапи його періодизації та дати їм коротку характеристику;

  •  сформулювати дефініції понять державне регулювання суспільних відносин в галузі охорони здоров’я”, “державне регулювання медичної діяльності в Україні” та медична помилка;
  •  визначити кваліфікаційні вимоги до фахівця у галузі медичного права;
  •  узагальнити результати дослідження, виявити перспективні напрями подальших розвідок у поглибленій розробці теми.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини в галузі охорони здоров’я України.

Предмет дослідження – історичні та правові аспекти державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я України.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що наукове визначення сутності та особливостей суспільних відносин у галузі охорони здоров’я України, які б враховували історичні та правові аспекти цього явища, та впровадження в практичну діяльність галузі кваліфікаційних вимог до фахівця з медичного права сприятиме забезпеченню населення якісною медичною допомогою, підвищить результативність діяльності суб’єктів державного регулювання медичної сфери.

Методи дослідження. Для реалізації мети і завдань у дисертації широко використовувався комплекс взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, спрямованих на отримання об’єктивних і достовірних результатів:

  •  історичного і логічного аналізу літературних джерел для дослідження ретроспективи еволюції державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я й наступності в розв’язанні досліджуваної проблеми у вітчизняній та світовій науковій літературі;
  •  метод функціонально-структурного аналізу з метою вивчення державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я і причинно-наслідкової та історичної зумовленості виникнення цього процесу;
  •  метод порівняльного і статистичного аналізу фактів і явищ, їх синтезу для дослідження динаміки розвитку нормативно-правової бази, що регулює діяльність системи охорони здоров’я, виявлення особливостей та нововведень у системі державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я;
  •  системний і комплексний підходи, які, по-перше, забезпечили цілісність дослідження, а, по-друге, дали можливість розглянути систему державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я як комплекс взаємопов’язаних підсистем, з’ясувати властивості державного регулювання медичної діяльності, її внутрішні та зовнішні зв’язки;
  •  метод контент-аналізу для аналізу визначень понять “державне регулювання суспільних відносин в галузі охорони здоров’я”, “державне регулювання медичної діяльності” та “медична помилка” в різних літературних джерелах і документах, що регламентують діяльність суб’єктів державного управління охороною здоров’я;
  •  метод узагальнення, а також прогностичний метод для формулювання висновків, рекомендацій та пропозицій щодо обґрунтування шляхів оптимізації системи державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я України та для дослідження професійної моделі сучасного фахівця в галузі медичного права;
  •  метод обробки даних для узагальнення отриманих результатів дослідження державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я та уникнення суб’єктивізму у висновках.

Наукова новизна одержаних результатів базується на тому, що в дисертаційній роботі комплексно досліджено історичні та правові аспекти державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я з метою розробки практичних рекомендацій щодо виведення галузі із системної кризи.

Найважливіші наукові результати, що характеризують новизну і розкривають логіку та зміст дисертаційного дослідження, полягають у тому, що:

уперше:

– виявлено основні соціальні суперечності (між потребою в дослідженні історії державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я України й відсутністю фундаментальних історико-теоретичних розробок з окресленої тематики; між існуючою системою державного регулювання медичної діяльності в Україні й новими формами оплати медичних послуг, зокрема між необхідністю розвитку обов’язкового медичного страхування й відсутністю належної нормативно-правової бази для його запровадження; між великою кількістю нормативно-правових актів, що регулюють медичні правовідносини, та відсутністю Медичного кодексу України; між необхідністю належної правової підготовки та перепідготовки на рівні післядипломної освіти керівників лікувально-профілактичних закладів та державних службовців – співробітників суб’єктів державного управління сферою охорони здоров’я й відсутністю серед обов’язкових модулів навчальної дисципліни “Державне регулювання медичної та фармацевтичної діяльності”, а також професійної моделі фахівця в галузі медичного права України);

– розкрито генезис державного регулювання суспільних відносин в галузі охорони здоров’я України та встановлено таку його періодизацію: 1) регламентація лікарської діяльності в Київській Русі та гетьманській українській державі (Х ст. – перша половина ХVII ст.); 2) правове забезпечення медичної діяльності в часи перебування України у складі Російської та Австро-Угорської імперій і Польщі (друга половина XVII ст. – 1917 р.); 3) юридична регламентація охорони здоров’я України в радянський період (1917–1991 рр.); 4) державне регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я України (1991 р. – кінець 2007 р.);

– обґрунтовано, що при розробці кваліфікаційних вимог до сучасного фахівця в галузі медичного права необхідно використовувати принцип медико-правового удосконалення знань і навичок упродовж всієї професійної діяльності, а також передбачити цілеспрямований вплив на формування у цієї категорії спеціалістів професіоналізму, культури професійної діяльності, особистісного професійного потенціалу (кваліфікаційного, комунікативного, творчого, психофізіологічного, морального та освітнього), готовності до сприйняття стандартів суспільної поведінки;

– визначено пріоритетні напрями досліджень державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я України з урахуванням ступеня розробленості цієї проблеми українськими науковцями (питання гармонізації національного законодавства України у галузі охорони здоров’я з правовими стандартами Ради Європи та Європейського Союзу; державне регулювання прав лікарів, пацієнтів та відповідальність медичних працівників за їх професійні правопорушення; державне регулювання приватної медичної діяльності; особливості державного регулювання медичної діяльності в лікувально-профілактичних закладах різних форм власності);

удосконалено: тлумачення понять “державне регулювання суспільних відносин в галузі охорони здоров’я”, “державне регулювання медичної діяльності” та “медична помилка” шляхом дослідження історичних та науково-теоретичних підходів щодо визначення їх сутності у вітчизняній літературі;

набули подальшого розвитку: теорія і методологія державного управління в контексті формування нормативно-правової бази з регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я шляхом прийняття Медичного кодексу України (автором розроблено його структуру).

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в сукупності вони становлять теоретичну і методологічну основу для практичного вдосконалення системи державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я України.

Зокрема, результати дослідження сприятимуть оптимізації державного регулювання медичної діяльності шляхом запровадження Медичного кодексу України. Використання професійної моделі фахівця в галузі медичного права дасть можливість ефективніше здійснювати управління лікувально-профілактичними закладами. Зроблені за результатами дослідження висновки та рекомендації створюють основу щодо формування нового теоретико-методологічного і практичного підходу до удосконалення нормативно-правової бази з регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я України.

Запропоновані автором підходи щодо оптимізації системи державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я використано Верховною Радою України при опрацюванні змін і доповнень до проекту Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування”, які стосуються процедури запровадження цього закону (довідка від 11 лютого 2008 р. № 16/3-239) та медичною службою військової частини А 0515 Міністерства оборони України при формуванні перспективного плану наукових досліджень на 2006–2010 рр. (довідка від 12 грудня 2007 р.
№ 222/4с/629), а також Військово-медичним управлінням Служби безпеки України при формуванні програми підвищення кваліфікації медичного персоналу (довідка від 12 березня 2008 р. № 14/08).

Методологічні розробки дисертаційного дослідження можуть бути використані в процесі опрацювання нових та оновлення існуючих навчальних курсів з підготовки та підвищення кваліфікації магістрів державного управління за фахом “управління охороною суспільного здоров’я”, написання навчальних посібників з державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я.

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що основні ідеї дисертаційного дослідження і розробки, здійснені в його рамках, у тому числі й ті, що характеризують наукову новизну, мету і завдання, методологічні засади та методичні підходи до їх вирішення, теоретичну цінність роботи та практичне значення одержаних результатів, отримані здобувачем особисто. У дослідженнях, результати яких висвітлені в статтях, опублікованих спільно зі співавторами, участь здобувача була вирішальною. Зокрема, в статті [6] особистий внесок здобувача полягає у визначенні особливостей правового регулювання медичної діяльності на початку ХХ ст.; у статті [7] – в огляді літературних джерел за другу половину ХХ ст.; у статті [8] – у виявленні тенденцій розвитку державного регулювання медичної діяльності впродовж другої половини ХХ ст. Ідеї і розробки авторів, з якими були підготовлені спільні статті, у дисертаційній роботі не використовуються.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні результати дослідження апробовані на міжнародних наукових і науково-практичних конференціях: “Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід” (Київ, 2008); “Медичне право України: правовий статус пацієнтів в Україні та його законодавче забезпечення (генезис, розвиток, проблеми і перспективи вдосконалення)” (Львів, 2008); Науково-практичній конференції, присвяченій Всесвітньому дню здоров’я 2008 р., захисту здоров’я від змін клімату, 60-річчю з дня заснування ВООЗ (Київ, 2008); на Всеукраїнському форумі: “Людське життя, свобода та здоров’я як головні цінності політики сьогодення” (Київ, 2007).

Матеріали дисертації розглядалися на презентаціях навчальної дисципліни, засіданнях кафедри управління охороною суспільного здоров’я Національної академії державного управління при Президентові України, на навчально-науковому комплексі “Соціальна та гуманітарна політика” та на розширеному засіданні кафедри управління охороною суспільного здоров’я Національної академії державного управління при Президентові України.

Публікації. Основні положення, висновки та пропозиції за темою дисертаційного дослідження опубліковані в 11 наукових працях (з них 8 статей у фахових наукових виданнях з державного управління, три статті в інших виданнях та матеріалах міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференцій).

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Основний текст дисертації викладено на 182 сторінках. Повний обсяг дисертації становить
215 сторінок. Дисертація включає 4 таблиці, 12 рисунків та три додатки. Перелік використаних джерел містить 157 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дисертації, визначаються ступінь її наукової розробленості, а також мета, завдання, об’єкт, предмет, гіпотеза, методи дослідження. Показано зв’язок дисертаційного дослідження з науковими програмами, планами й темами. Розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення та особистий внесок здобувача. Подано інформацію про впровадження та апробацію роботи, вказано загальні відомості про публікації за темою дисертаційного дослідження, зазначено структуру дисертації та її обсяг.

У першому розділі Теоретичні та методичні засади дослідження державного регулювання суспільних відносин в галузі охорони здоров’я – проводиться системний аналіз офіційних документів та наукових праць українських і зарубіжних авторів щодо права на охорону здоров’я як вагомої складової соціального, економічного і культурного розвитку суспільства та державного регулювання медичної діяльності в європейських країнах.

У розділі вказано, що громадське здоров’я вважається віддзеркаленням соціально-економічного, екологічного, демографічного і санітарно-гігієнічного благополуччя країни, одним із соціальних індикаторів суспільного прогресу, важливим чинником, який впливає на якість та ефективність трудових ресурсів країни.

Наголошується на тому, що міжнародні угоди, які захищають права людини, визначають право на охорону здоров’я як одне із невід’ємних соціально-економічних прав, враховуючи його вирішальне значення для благополуччя людей.

Системний аналіз літературних джерел зарубіжних авторів стосовно змісту права на охорону здоров’я свідчить, що в них найчастіше трапляються вирази “право на охорону здоров’я”, “право на здоров’я”, “право на догляд за здоров’ям”. Однак саме перше словосполучення впродовж останнього десятиліття найчастіше використовується в міжнародному та національному законодавстві. Це, насамперед, стосується таких важливих документів, як Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенція про права людини, Європейська соціальна хартія, Хартія основних прав Європейського Союзу та інших, а також національних конституцій держав, прийнятих у 80 – 90 р. XX ст.

У процесі дослідження встановлено, що в усі періоди існування людства робилися спроби покласти на суспільство відповідальність за стан охорони здоров’я.

З’ясовано, що особливе місце в історії публічного медичного права належить “кримінальній конституції” французького короля Карла V, який було видано в 1532 р. (Constitutio criminalis Carolina). Відповідно до цього укладу лікарі повинні були не тільки визначати характер ушкоджень, але і ретельно оцінювати можливі наслідки цих ушкоджень, а суди – прагнути порівнювати міру покарання з наслідками ушкоджень. Ці перші законодавчі положення послужили поштовхом до розвитку теоретичних досліджень у медичному праві. Карний уклад короля Карла V надав права громадянства медичному праву як самостійній науці. Таким чином, 1532 р. можна вважати роком офіційного народження медичного права.

Установлено, що у 1848 р. в Англії було прийнято закон “Про громадську охорону здоров’я. Цим нормативно-правовим актом передбачалося створення централізованої системи департаментів охорони здоров’я, які б займалися благоустроєм населених пунктів, розвитком водопровідних і каналізаційних мереж, створенням служби з нагляду за громадським здоров’ям.

Аналіз літературних джерел та нормативно-правової бази Російської Федерації дав змогу зробити висновок, що медичне право в Росії – це галузь законодавства, що регулює відносини в системі охорони здоров’я, до яких належать різноманітні питання, що виникають у процесі реалізації права громадян на охорону здоров’я. Це відносини з організації системи охорони здоров’я, управління охороною здоров’я, здійснення обов’язкового та добровільного медичного страхування, ліцензування й акредитації медичних установ, експертизи якості медичної допомоги тощо. Правове регулювання охорони здоров’я громадян, законодавче забезпечення цього інституту до 1990 р. в Російській Федерації було досить обмеженим. Поворотним моментом можна вважати прийняття у 1993 р. нової Конституції Російської Федерації, ст. 2, 7, 19, 20, 21, 38, 39, 41, 42, 46, 48, 52, 53, 72, 114 якої безпосередньо стосуються медицини.

З метою забезпечення охорони здоров’я населення правовими засобами в Російській Федерації прийнято цілу низку нормативно-правових актів, що передбачають фінансування федеральних програм з охорони та зміцнення здоров’я населення, необхідність вжиття заходів щодо розвитку державної, самоврядної та приватної систем охорони здоров’я.

Медичне страхування виступає підсистемою регулювання охоронних відносин передусім у системі соціального страхування людини і громадянина, являє собою важливу складову фінансування системи охорони здоров’я та охоплює відносно цих прав увесь спектр правових явищ і юридичної практики, юридичних засобів і способів соціального захисту прав людини і громадянина в Росії.

У процесі дослідження категорійно-понятійного апарату державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я сформульовано і представлено у висновках авторські варіанти дефініцій “державне регулювання суспільних відносин в галузі охорони здоров’я”, “державне регулювання медичної діяльності” та “медична помилка”.

Таким чином, системний аналіз літературних джерел дав змогу виявити найголовніші складові досліджуваної проблеми, визначити напрями, що дотепер ще достатньо не розкриті і потребують поглибленого наукового дослідження та підкреслюють актуальність теми дисертації. Це, насамперед, генезис, сучасний стан та перспективи правового регулювання медичної діяльності в Україні; питання гармонізації національного законодавства України в галузі охорони здоров’я з правовими стандартами Ради Європи та Європейського Союзу; законодавче регулювання прав лікарів, пацієнтів та юридична відповідальність медичних працівників за їх професійні правопорушення; правове регулювання приватної медичної діяльності; особливості державного регулювання медичної діяльності в лікувально-профілактичних закладах різних форм власності.

У другому розділі“Структура суспільних відносин у галузі охорони здоров’я та рівні регулювання медичної діяльності” – розглядаються ідеї правової культури в українській суспільно-політичній думці, поняття і типологія суспільних відносин у галузі охорони здоров’я, досліджуються рівні регулювання медичної діяльності, визначається генеза становлення та розвитку державного регулювання медичної діяльності в Україні.

У розділі наголошується на тому, що специфічною ознакою суспільних відносин, що регулюються за допомогою норм права, є те, що вони виникають, існують і розвиваються переважно з приводу особистих немайнових благ людини – життя і здоров’я. Взаємовідносини лікаря і хворого є різновидом правових відносин, за яких обидва є носіями суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Критеріями класифікації правових відносин у сфері охорони здоров’я є: співвідношення взаємних прав і обов’язків суб’єктів, напрями медичної діяльності, ступінь визначеності суб’єктивного складу та характер дії зобов’язаного суб’єкта.

У процесі аналізу ідей правової культури в українській суспільно-політичній думці з’ясовано, що право є основним, але не єдиним інструментом, який забезпечує регулювання суспільних відносин у сфері медичної діяльності. Існує ще й морально-етична форма (рівнями якої є: медична етика, біоетика, медико-правова етика) соціального регулювання відносин, які виникають під час надання медичної допомоги. Зазначені вище форми регламентації жодним чином не суперечать одна одній. Навпаки, обидві форми є взаємопов’язаними і такими, що постійно взаємодіють у єдиній системі багаторівневого регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я, забезпечуючи гуманність і легітимність організації, державного управління та процес надання медичної допомоги.

Під час дослідження ціннісно-змістових аспектів медичного права обґрунтовано, що необхідність осмислення феномена ціннісно-змістових основ державного регулювання медичної діяльності зумовлена як практичними проблемами трансформації посттоталітарного суспільства, так і теоретичними і практичними проблемами державного управління системою охорони здоров’я, що пов’язані зі світоглядно-методологічним забезпеченням діяльності цієї галузі України у сфері управління наданням, передусім, психіатричної допомоги.

У процесі дослідження генезису становлення та розвитку державного регулювання медичної діяльності в Україні розроблено таку його періодизацію: 1) регламентація лікарської діяльності в Київській Русі та гетьманській українській державі (Х ст. – перша половина ХVII ст.); 2) правове забезпечення медичної діяльності в часи перебування України у складі Російської та Австро-Угорської імперій і Польщі (друга половина XVII ст. – 1917 р.); 3) юридична регламентація охорони здоров’я України в радянський період (1917–1991 рр.); 4) державне регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я України (1991 р. – кінець 2007 р.);

У третьому розділі Перспективи розвитку системи державного регулювання суспільних відносин в галузі охорони здоров’я України в умовах європейської інтеграції – розкриваються підходи до всеохопного законодавчого регулювання медичної діяльності, що відповідає курсу на європейську інтеграцію України, створення демократичної і правової держави.

У контексті дослідження встановлено, що впродовж 1992–2007 рр. в Україні активізувалась законотворча діяльність у галузі охорони здоров’я та посилилась діяльність громадських рухів щодо їх участі у формуванні нормативно-правової бази з регулювання медичної діяльності. Так, у результаті активної нормотворчої діяльності впродовж досліджуваного періоду схвалено понад 1000 нормативно-правових актів державного рівня. Вони стосуються законодавчого затвердження програм і послуг для захисту та поліпшення здоров’я населення, регулювання забезпечення системи охорони здоров’я ресурсами, контролю якості медичного обслуговування, проблем етики при наданні медичної допомоги, регулювання приватної медичної практики. Наслідком діяльності громадської асоціації “За вільну від тютюнового диму Україну” стали розробка і в подальшому прийняття парламентом 22 вересня 2005 р. Закону України “Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення”. Вказаний закон детально регламентує взаємовідносини пацієнтів, з одного боку, та медичних працівників і установ – з другого, у процесі надання медичної допомоги. При цьому медичне право стає відкритою системою: кількість нормативних актів зростає. Зокрема, нині в Комітеті Верховної Ради України з питань охорони здоров’я підготовлено проект Закону “Про фінансування охорони здоров’я та медичне страхування”, а також розглядається ціла низка інших галузевих нормативних актів.

Обґрунтовано, що серед основних напрямів з оптимізації системи державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я України в умовах європейської інтеграції слід вважати такі: виділення медичного права в окрему галузь права України; формування системи післядипломної підготовки лікарів та юристів у контексті сучасних імперативів верховенства права; розробка кваліфікаційних вимог до сучасного фахівця в галузі медичного права.

Указується, що система медичного права і система медичного законодавства співвідносяться між собою як зміст і форма. Поняття системи медичного права характеризує сутнісний внутрішній бік об’єктивного права, поняття ж системи медичного законодавства відображає його зовнішній бік – форму. Різниця між системою медичного права і системою медичного законодавства спостерігається в структурних елементах, змісті, обсязі.

У розділі сформульовано і теоретично обґрунтовано завдання та стратегію правової складової післядипломної підготовки лікарів і юристів у контексті сучасних імперативів верховенства права.

Доведено, що в результаті навчання за програмою, розробленою за участю автора дослідження, слухачі повинні знати основні категорії держави і права та закономірності розвитку державно-правових явищ, вміти розробляти проекти законів та інших нормативно-правових актів на підставі аналізу ефективності чинних документів у галузі охорони здоров’я, проводити аналіз нормативно-правових та інших документів, що регламентують діяльність галузі охорони здоров’я та конкретного лікувально-профілактичного закладу, тощо.

Показано, що належне державне регулювання, аналіз та вивчення правовідносин, пов’язаних з медичною діяльністю, сприятимуть підвищенню якості медичної допомоги, ефективності системи охорони здоров’я, реалізації основних прав громадян, зміцненню та збереженню здоров’я української нації, і, як наслідок, справлятимуть позитивний вплив на успішне вирішення багатьох соціально-економічних проблем у нашій державі.

Визначено, що одним із перспективних підходів до оптимізації державного регулювання медичної діяльності через оцінку результатів праці медичного персоналу, може бути використання як критерію оцінки його роботи циклу управління кадрами. Під останнім розуміють проміжок часу, впродовж якого послідовно збирається інформація, необхідна для оцінки діяльності медичного персоналу, здійснюється її аналіз, вироблення управлінського рішення та його реалізація.

У розділі розкрито основні управлінські якості фахівця сучасного типу: професійна компетентність, організаційні й моральні якості, діловитість, політична культура та висока працездатність.

Науково обґрунтовано кваліфікаційні вимоги до спеціаліста у галузі медичного права, серед яких найважливішими є такі: професіоналізм, культура управлінської діяльності, патріотизм і ті, що пов’язані з особистісною сферою спеціалістів, зокрема їх якості, які визначають здатність керувати самим собою.

Кваліфікаційні вимоги до фахівця в галузі медичного права:
а)
 встановлюють професійне призначення лікаря за другою спеціальністю – “медичне право” і мають використовуватися в процесі планування підготовки, перепідготовки і прогнозування потреби у спеціалістах вказаного фаху для органів управління охороною здоров’я та лікувально-профілактичних закладів різних форм власності; б) висувають до нього такі професійно-психологічні вимоги: він повинен мати достатній рівень професійної підготовки, прагнути до постійного самовдосконалення, вміти на практиці використовувати свої спеціальні знання; володіти ерудицією, аналітичним мисленням, культурою управлінської діяльності, високим почуттям відповідальності за результати своєї праці; в) орієнтують на набуття знань у галузі медичного права; г) спрямовані на формування вмінь: розробляти проекти законів та інших нормативно-правових актів на підставі аналізу ефективності чинних документів у галузі охорони здоров’я та пропозиції на підставі визначення юридичних властивостей щодо удосконалення чинної нормативно-правової бази на основі виявлених ознак недосконалості за результатами вивчення та аналізу ефективності чинних у галузі охорони здоров’я нормативно-правових документів; проводити аналіз нормативно-правових та інших документів галузі охорони здоров’я та конкретного лікувально-профілактичного закладу щодо відповідності положенням підприємницького права; передбачати тенденції розвитку правового регулювання медичної та фармацевтичної діяльності; кваліфіковано забезпечити діяльність системи охорони здоров’я.

ВИСНОВКИ

У дисертації розроблені наукові положення та отримані нові результати, які в сукупності вирішують актуальне наукове завдання, що полягає в науковому обґрунтуванні історичних і правових аспектів державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я України. При цьому відмінність одержаних результатів від результатів існуючих досліджень полягає у використанні розробленої та обґрунтованої в дисертації періодизації розвитку державного регулювання медичної діяльності в Україні, а також у розробці кваліфікаційних вимог до фахівця у галузі медичного права, що дає змогу застосовувати їх у процесі наукових досліджень державного управління системою охорони здоров’я та формування програм підвищення кваліфікації медичного персоналу.

Апробація одержаних наукових результатів, їх використання на практиці державними управлінцями підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізована мета і завдання дослідження дають можливість сформулювати основні висновки та рекомендації.

1. Незважаючи на те, що різні аспекти державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я досліджувалися як вітчизняними, так і зарубіжними науковцями, до цього часу існує певна невизначеність у розумінні деяких питань.

Окремі праці українських авторів стосуються лише організаційних, економічних та кадрових аспектів цієї проблеми і мають фрагментарний характер. Це дало підстави стверджувати, що стан наукового опрацювання вказаної проблеми не можна вважати задовільним і необхідні подальші комплексні дослідження за обраною темою.

На основі системного аналізу наукової літератури, законодавчих і нормативних джерел визначено, що державне регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я є одним із ключових чинників державної політики у сфері охорони здоров’я, а наявність важливих трансформаційних процесів у суспільстві, їх вплив на низку суперечностей у соціальній сфері зумовлюють необхідність більш чіткого визначення сутності, мети, напрямів, цілей завдань державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я крізь призму конституційного права населення України на медичну допомогу як такого, що гарантує йому фізичне існування та є умовою збереження і зміцнення здоров’я нації. 

2. Доведено, що особливе значення для регламентації права на охорону здоров’я України має нормативно-правова база Організації Об’єднаних Націй та Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я.

Обгрунтовано, що важливу роль у формуванні правового поля України, у тому числі й щодо регламентації медичної діяльності, відіграє законодавство Європейського Союзу, яким зміцнення і захист здоров’я визначається найважливішою умовою для забезпечення благополуччя і гідного існування людини. Саме тому всі країни є відповідальними за здоров’я своїх громадян і мають створити відповідні передумови для збереження і поліпшення здоров’я громадян, гарантувати їм право на захист від певних загроз для здоров’я, забезпечити доступність та належну якість медичної допомоги.

3. Досліджено процес становлення та розвитку системи державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я України та встановлено таку його періодизацію: 1) регламентація лікарської діяльності в Київській Русі та гетьманській українській державі (Х ст. – перша половина ХVII ст.); 2) правове забезпечення медичної діяльності в часи перебування України у складі Російської та Австро-Угорської імперій і Польщі (друга половина XVII ст.–1917 р.); 3) юридична регламентація охорони здоров’я України в радянський період (1917–1991 рр.). В цьому періоді регламентації медичної діяльності доцільно виділити чотири етапи: перший – 1917–1920 рр. – формування системи правового регулювання медичної діяльності відповідно до можливостей періоду відродження української державності; другий – 1921–1941 рр. – формування в Україні загальнорадянської адміністративно-командної системи управління взагалі та аналогічної системи державного управління медичною діяльністю; третій – 1941–1945 рр. – підпорядкування життєдіяльності всього населення України законам воєнного часу; четвертий – 1946–1991 рр. – зміцнення, застій та занепад командно-адміністративної форми управління. У цей час управління взагалі та державне регулювання медичної діяльності зокрема були підпорядковані адміністративно-командній системі як антиподу державного управління. Навіть визначення поняття “державне управління” зникло зі сторінок фундаментальних наукових видань і почало розглядатися як особлива галузь у складі соціального управління; 4) державне регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я України (1991 р.– кінець 2007 р.). У цьому періоді розвитку системи державного регулювання суспільних відносин в галузі охорони здоров’я України доцільно виділити три етапи: перший – 1991–1998 рр. формування національної нормативно-правової бази з регулювання медичної діяльності; другий – 1999–2002 рр. – активний розвиток приватної медичної діяльності; третій – 2003 р.–кінець 2007 р. – системна криза в галузі охорони здоров’я України.

4. Сформульовано та обґрунтовано дефініції понять “державне регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я”, “державне регулювання медичної діяльності” та “медична помилка” шляхом дослідження історичних та науково-теоретичних підходів щодо їх сутності у вітчизняній літературі. Зокрема, “Державне регулювання медичної діяльності” запропоновано розуміти як систематичний організуючий вплив з боку держави, що спрямований на забезпечення і захист права на охорону здоров’я населення України як найважливішої складової її національного багатства, який полягає у створенні необхідної нормативно-правової бази, формуванні та ефективному використанні кадрових, фінансово-економічних і матеріальних ресурсів в єдиному медичному просторі держави. “Державне регулювання суспільних відносин” у галузі охорони здоров’я – це систематичний організуючий вплив з боку держави, що спрямований на забезпечення медичної діяльності з метою реалізації державної політики України в здоровоохоронній сфері. “Медична помилка”це помилкова дія чи бездіяльність медичного персоналу, що виразилися у неправильному наданні (ненаданні) допомоги, діагностиці захворювань і лікуванні хворих (потерпілих) та реально погіршили стан пацієнта чи призвели до спричинення шкоди здоров’ю або життю особи, які характеризуються добросовісною оманою за відсутності ознак халатності, зловмисного чи необережного проступку та злочинного невігластва.

5. Розроблено та запропоновано кваліфікаційні вимоги до сучасного фахівця в галузі медичного права, в основу яких покладено принцип медико-правового удосконалення знань і навичок протягом усієї професійної діяльності, а також передбачено цілеспрямований вплив на формування у цієї категорії спеціалістів професіоналізму, культури професійної діяльності, особистісного професійного потенціалу (кваліфікаційного, комунікативного, творчого, психофізіологічного, морального та освітнього), готовності до сприйняття стандартів суспільної поведінки шляхом розробки та ефективного використання відповідних компетенцій, упровадження яких у практичну діяльність галузі охорони здоров’я сприятиме активізації процесу державного регулювання суспільних відносин у цій сфері.

Доведено, що ефективне використання особистісного професійного потенціалу фахівця в галузі медичного права може бути реалізоване за трьома основними напрямами: створення необхідних умов для всебічного його розвитку; забезпечення умов для повної мобілізації потенціалу фахівців з метою якісного виконання завдань, які стоять перед ними, та постійного розвитку їхніх професійних якостей у галузі медичного права відповідно до стратегічних цілей держави.

Визначено, що питання права, медичного права та законотворчої діяльності ще не стали однією з важливих складових післядипломної підготовки керівників для системи охорони здоров’я України та практикуючих юристів.

6. Обгрунтовано, що удосконалення системи державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я України може стати ключовим інструментом реалізації державної політики в цій сфері, оскільки дасть змогу не тільки суттєво впливати на підвищення якості медичного обслуговування, а й активізує процес адаптації національного законодавства у сфері охорони здоров’я до міжнародних та європейських стандартів медичного права.

Складна та багатоаспектна тема дослідження не вичерпується питаннями, розглянутими в дисертації. Перспективною видається розробка питань державного регулювання медичної діяльності в різні історичні періоди України (особливий науковий інтерес становить дослідження законотворчої діяльності в Україні в бездержавний період, у період визвольних змагань українського народу за відновлення власної держави (1917–1920 рр.) та в роки державної незалежності (1991–2008 рр.); а також питань, пов’язаних з гармонізацією національного законодавства України у галузі охорони здоров’я з правовими стандартами Ради Європи та Європейського Союзу; механізмами взаємодії органів управління та лікувально-профілактичних закладів державної охорони здоров’я України з приватними медичними підприємствами, об’єднаннями та кооперативами; особливостями державного регулювання медичної діяльності в лікувально-профілактичних закладах різних форм власності.

7. Урахування основних наукових результатів дисертаційного дослідження, вітчизняного й зарубіжного досвіду, сучасних потреб системи охорони здоров’я України дає підстави запропонувати для впровадження в практичну діяльність галузі з метою вдосконалення її державного регулювання такі практичні рекомендації:

а) Верховній Раді України:

  •  внести в оновлений текст Конституції України положення, спрямовані на врегулювання питань щодо обсягу державних гарантій з надання населенню держави безоплатної медичної допомоги;
  •  прискорити прийняття Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування”, нової редакції Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”, законів України “Про права пацієнтів” та “Про права медичних і фармацевтичних працівників”;
  •  розпочати роботу щодо створення Медичного кодексу України;

б) науковцям кафедр права та законотворчого процесу й управління охороною суспільного здоров’я Національної академії державного управління при Президентові України спільно з керівництвом Української медико-правової асоціації, Всеукраїнської асоціації захисту прав пацієнтів “Здоров’я нації” за участі Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я розпочати роботу з виділення медичного права в окрему галузь права України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

  1.  Мєзєнцева Н. Б. Історичні аспекти становлення медичного права, еволюція відмінностей права і моралі / Н. Б. Мєзєнцева // Економіка та держава. 2007. № 12. С. 30–32.
  2.  Мєзєнцева Н. Б. Правове регулювання діяльності медичних працівників в Росії / Н. Б. Мєзєнцева // Економіка та держава. – 2008. – № 1. – С. 56–61.
  3.  Мєзєнцева Н. Б. Система та джерела медичного права (за матеріалами українських авторів) / Н. Б. Мєзєнцева // Економіка та держава. – 2008. – № 2. – С. 8789.
  4.  Мєзєнцева Н. Б. До проблеми викладання медичного права лікарям та юристам на етапі післядипломної освіти (за матеріалами українських і російських авторів) / Н. Б. Мєзєнцева // Держава та регіони. – 2008. – № 1. – С. 141–144.
  5.  Мєзєнцева Н. Б. Медичне право – важлива складова програми післядипломної підготовки лікарів та юристів / Н. Б. Мєзєнцева // Статистика України. – 2008. № 1. – С. 113–116.
  6.  Радиш Я. Ф. До проблеми державного управління охороною здоров’я та правового регулювання медичної діяльності в Україні на початку ХХ століття / Я. Ф. Радиш, Н. Б. Мєзєнцева // Економіка та держава. – 2007. № 9. – С. 48–51. – Авторські с. 50–51.
  7.  Мєзєнцева Н. Б. Ідеї правової культури в українській суспільно-політичній думці (огляд літературних джерел) / Н. Б. Мєзєнцева, Я. Ф. Радиш // Економіка та держава. – 2007. – № 11. – С. 60–63. – Авторські с. 62–63.
  8.  Мєзєнцева Н. Б. Державне регулювання медичної діяльності в Україні: генезис і тенденції розвитку / Н. Б. Мєзєнцева, Л. О. Буравльов, Я. Ф. Радиш // Держава та регіони. – 2007. № 4 . – С. 142–146. – Авторські с. 144–146.
  9.  Мєзєнцева Н. Б. Деякі теоретичні аспекти державного управління економікою / Н. Б. Мєзєнцева // Людське життя, свобода та здоров’я як головні цінності політики сьогодення : Всеукр. теорет. й наук.-практ. конф. з правознавства, політології та соціології 27–30 листоп. 2007 р., м. Київ // Віче. – 2008. № 2. – С. 24–27.
  10.  Мєзєнцева Н. Б. Правове регулювання приватного сектора в охороні здоров’я України: стан і перспективи розвитку / Н. Б. Мєзєнцева, Л. О. Буравльов, Я. Ф. Радиш // Медичне право України: правовий статус пацієнтів в Україні та його законодавче забезпечення (генезис, розвиток, проблеми і перспективи вдосконалення) : IІ Всеукр. наук.-практ. конф. 17-18 квіт. 2008 р., м. Львів. – Львів : Вид-во ЛОБФ “Медицина і право”, 2008. – C. 179–185. – Авторські с.179, 182, 185.
  11.  Радиш Я. Ф. Професійна модель фахівця в галузі медичного права / Я. Ф. Радиш, Н. Б. Мєзєнцева // Міжнародна наук.-практ. конф., присвячена Всесвіт. дню здоров’я 2008 р., захисту здоров’я від змін клімату, 60-річчю з дня заснування ВООЗ, Київ, 7–8 квіт. 2008 р. // Охорона здоров’я України. – 2008. № 1 (29). – С. 179–180. – Авторські с. 180.

АНОТАЦІЇ

Мєзєнцева Н.Б. Державне регулювання суспільних відносин в галузі охорони здоров’я України: історичні та правові аспекти. Рукопис.

 

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 – теорія та історія державного управління. – Національна академія державного управління при Президентові України. – Київ, 2010.

У дисертаційному дослідженні розкрито генезис становлення і розвитку державного регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я України та встановлено таку його періодизацію: 1) регламентація лікарської діяльності в Київській Русі та гетьманській українській державі (Х ст.– перша половина ХVII ст.); 2) правове забезпечення медичної діяльності в часи перебування України у складі Російської та Австро-Угорської імперій і Польщі (друга половина XVII ст.–1917 р.); 3) юридична регламентація охорони здоров’я України в радянський період (1917–1991 рр.); 4) державне регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я України (1991 р.– кінець 2007 р.). 

Розроблено та запропоновано кваліфікаційні вимоги до сучасного фахівця в галузі медичного права, в основу яких покладено принцип медико-правового удосконалення знань і навичок впродовж всієї професійної діяльності, а також передбачено цілеспрямований вплив на формування у цієї категорії спеціалістів професіоналізму, культури професійної діяльності, особистісного професійного потенціалу (кваліфікаційного, комунікативного, творчого, психофізіологічного, морального та освітнього), готовності до прийняття стандартів суспільної поведінки шляхом розробки та ефективного використання відповідних компетенцій.

Обґрунтовано сутність та сформульовано дефініції понять “державне регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я”, “державне регулювання медичної діяльності” та “медична помилка” шляхом дослідження історичних та науково-теоретичних підходів щодо їх тлумачення у вітчизняній літературі.

Ключові слова: система охорони здоров’я, суспільні відносини, медична діяльність, регулювання, історичні та правові аспекти, медичне право, Медичний кодекс.

Мезенцева Н.Б. Государственное регулирование общественных отношений в здравоохранении Украины: исторические и правовые аспекты.  Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.01 – теория и история государственного управления. – Национальная академия государственного управления при Президенте Украины. – Киев, 2010.

В диссертационном исследовании обосновано, что государственное регулирование медицинской деятельности – это систематическое влияние со стороны государства, которое направлено на обеспечение и защиту права населения Украины как важнейшей составляющей ее национального богатства на охрану здоровья, что проявляется в создании необходимой нормативно-правовой базы, формировании и эффективном использовании кадровых, финансово-экономических и материальных ресурсов.

Раскрыт генезис становления и развития государственного регулирования общественных отношений в отрасли здравоохранения Украины и установлена следующая его периодизация: 1) регламентация врачебной деятельности в Киевской Руси и гетманском украинском государстве (Х ст.– первая половина ХVII ст.); 2) правовое обеспечение медицинской деятельности во времена пребывания Украины в составе Российской и Австро-Венгерской империй, а также Польши (вторая половина XVII ст.–1917 г.); 3) юридическая регламентация здравоохранения на Украине в советский период (1917–1991 гг.). В данном периоде регламентации медицинской деятельности целесообразно выделить четыре этапа: первый – 1917–1920 гг. – формирование системы правового регулирования медицинской деятельности в соответствии с возможностями периода возрождения украинской государственности; второй – 1921–1941 гг. – формирование в Украине советской общегосударственной административно-командной системы как таковой и аналогичной системы государственного управления медицинской деятельностью; третий – 1941–1945 гг. – подчинение деятельности органов государственной власти и всего населения Украины законам военного времени; четвертый – 1946–1991 гг. – укрепление, застой и упадок командно-административной формы управления. В это время управление вообще и государственное регулирование медицинской деятельности в частности были подчинены административно-командной системе как антиподу государственного управления. Даже определение понятия “государственное управление” исчезло со страниц фундаментальных научных изданий и стало рассматриваться как отдельная отрасль в составе социального управления; 4) правовое регулирование общественных отношений в отрасли здравоохранения Украины (1991 г.– конец 2005 г.). Для этого периода развития системы государственного регулирования общественных отношений в здравоохранении независимой Украины целесообразно выделить три этапа: первый – 1991–1998 гг. этап формирования национальной нормативно-правовой базы регулирования медицинской деятельности; второй – 1998–2002 гг. – этап стабилизации; третий – 2003 г. – конец 2007 г. – этап системного кризиса в отрасли здравоохранения.

Обоснована сущность и сформулированы дефиниции понятий “государственное регулирование общественных отношений в здравоохранении Украины”, “государственное регулирование медицинской деятельности” и “медицинская ошибка” путем исследования исторического и научно-теоретического подходов относительно их толкования украинскими авторами.

Результаты диссертационного исследования создают предпосылки для дальнейших научных разработок в области государственного регулирования медицинской деятельности в Украине, а также для применения практических рекомендаций в процессе усовершенствования нормативно-правовой базы, регулирующей медицинскую деятельность.

Ключевые слова: система здравоохранения, общественные отношения, медицинская деятельность, регулирование, исторические и правовые аспекты, медицинское право, Медицинский кодекс.

Miezientseva N.B. The Public Regulation of Medicine in Ukraine: Historical and Legal Aspects. Manuscript.

Dissertation to obtain the Candidate of Sciences Degree in Public Administration with specialization 25.00.01 – the Theory and History of Public Administration. – The National Academy of Public Administration, the President of Ukraine. Kyiv, 2010.

In the research the genesis of establishing and developing the public regulation of medicine in Ukraine is explored. The following periods of this process are defined: 1) regulation of medical practice in the Kyivan Rus′ and the Hetman Ukrainian State (10th  first half 11th century); 2) legislative framework of medical practice while Ukraine was a part of the Russian Empire, the Austrian Empire and Poland (second half 17th  1917); 3) public healthcare legal regulation in the Soviet Ukraine (1917 1991); 4) legal regulation of healthcare services in Ukraine (1991 the end of 2005).

The author developed and offered a professional model of modern specialist in the industry of medical law, in basis of which there is a principle of medico-law improvement of knowledges and skills during of all professional activity, and also it is foreseen the purposeful influence on forming of specialists of professionalism at this category, culture of professional activity, personal professional potential (qualification, communicative, creative, psycho-physiological, moral and educational), readiness to accept the standards of public behaviour by the development and effective use of the proper jurisdictions.

In work grounded essence of concepts “government control of public relations in the industry of health protection”, “government control of medical activity” and “medical error”.

Key words: system of health protection, public relations, medical activity, adjusting, historical and law aspects, medical law, Medical code.


Підп. до друку 08.09.2010.

Формат 60 х 84/16. Обл.-вид. арк. 1,43.

Ум.-друк. арк. 1,16. Гарн. Таймс.

Тираж 100 пр.

Свідоцтво серії ДК № 1561 від 06.11.2003.

Віддруковано з оригінал-макета у видавництві

Національної академії державного управління

при Президентові України

03057, Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, тел. 456-67-93.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

11219. Фонемный состав английского языка. Согласные 130 KB
  ЛЕКЦИЯ 6 Фонемный состав английского языка. Согласные: Релевантные и нерелевантные признаки в системе английских согласных фонем. Принципы классификации английских согласных фонем. Система английских согласных фонем. Различные трактовки английских аффр
11221. Фонетическое слово, синтагма, фраза, фоноабзац, текст. СЛОГ 93.5 KB
  Лекция 9 Фонетическое слово синтагма фраза фоноабзац текст. СЛОГ На предыдущей лекции мы выяснили что слог представляет собой симбиозную фонетикофонологическую единицу. Просодические единицы такие как например ударение и тон влияют в большей степени на сло
11222. Фоностилистическая дифференциация речи. Предмет и задачи фоностилистики 121 KB
  ЛЕКЦИЯ 14. Фоностилистическая дифференциация речи. Предмет и задачи фоностилистики. Как мы убедились в предыдущих лекциях произношение не может быть однородным. Оно меняется под воздействием многочисленных факторов. Поскольку эти факторы никак не влияют на переда...
11223. Discuss different opinions of the threat of population growth on our planet 24 KB
  Discuss different opinions of the threat of population growth on our planet. From the very start I want to admit that population growth as well as other global problems in the world is an urgent one. For decades the population explosion has been giving people nightmares. The world’s population increases by 3 every second and by a billion – every decade. With figures such as these the gloom is understandable. There school of thought that the battle to feed all the humanity is over....
11224. Talk about the problems a newly-independent state is confronted with 23.5 KB
  Talk about the problems a newlyindependent state is confronted with. Chinese people say that the worst thing is to live in the time of changes. With the rich choice of possible way of further development comes a bunch of problems as well. It’s especially true for newlyindependent states. I’d like to illustrate this on the example of Samoa. For centuries time stood still in Samoa. The people worked at banana plantations and respected the customs that the family chiefs presented abso...
11225. Talk on how parents feel about their children travelling on their own for the first time 23.5 KB
  Talk on how parents feel about their children travelling on their own for the first time. It goes without saying that parents is always get worried when their children go abroad to visit new places and get to know other ways of living. Without any doubt traveling is necessary for all of us as it broadens our minds and horizons it’s kind of relaxation and a wonderful opportunity to get away from it all. When children go on a journey they relax their body refresh their spirits and renew ...
11226. Talk about stereotyped ideas that people may have about the way of life in oyher countries 24.5 KB
  Talk about stereotyped ideas that people may have about the way of life in oyher countries. Nobody wants to be average. So generalizations about nations aren’t usually welcomed though sometimes they are quiet accurate. The dangers may go even deeper when someone tries to generalize from his own limited experience. The Americans for instance are the nation about which numerous stereotyped ideas exist. They are created as a rule by the people who have never been to the USA but n...
11227. Talk about madame tussaud’s as one of london’s famous museums 24.5 KB
  Talk about madame tussaud’s as one of london’s famous museums. It often comes as a shock for Londoners that Madame Tussaud’s museum is one of the capital top tourist attractions. Many find it gruesome and frightening. Others maintain that its collection of wax statues has no artistic merit. Yes despite this criticism Madam Tussauds has become a world famous. Millions of tourists from overseas and from other parts of Britain wouldn’t consider their trip to the capital worthwhile with...