65263

ЕКСПРЕСИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЗАСОБІВ ВТОРИННОЇ НОМІНАЦІЇ В МОВІ НОВІТНЬОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПУБЛІЦИСТИКИ

Автореферат

Иностранные языки, филология и лингвистика

Проблема вторинної номінації є однією з найважливіших та найскладніших проблем сучасної лінгвістики а функціональні засоби вторинної номінації об’єктом уваги вчених різних філологічних шкіл і напрямків...

Украинкский

2014-07-27

151 KB

4 чел.

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

"ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ"

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МІНКОВА ОЛЬГА ФЕДОРІВНА

УДК: 811.161.2:82-92

ЕКСПРЕСИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЗАСОБІВ

ВТОРИННОЇ НОМІНАЦІЇ В МОВІ

НОВІТНЬОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПУБЛІЦИСТИКИ

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Запоріжжя – 2010

Дисертація є рукописом.

Роботу виконано на кафедрі загального і слов’янського мовознавства Державного вищого навчального закладу «Запорізький національний університет» Міністерства освіти і науки України.

Науковий

керівник:

доктор філологічних наук, професор

Чабаненко Віктор Антонович,

Запорізький національний університет,

завідувач кафедри загального і слов’янського мовознавства.

Офіційні

опоненти:

доктор філологічних наук, професор

Поповський Анатолій Михайлович,

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ,

завідувач кафедри фонетики і граматики

слов’янських мов;

кандидат філологічних наук, доцент

Денисенко Лариса Петрівна,

Запорізький національний університет,

доцент кафедри української мови.

Захист відбудеться "24" грудня 2010 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.02 у Запорізькому національному університеті МОНУ (69063 м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. 2).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Запорізького національного університету (69063 м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. 2).

Автореферат розіслано "20" листопада  2010 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук, доцент                                            С. В. Сабліна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Проблема вторинної номінації є однією з найважливіших та найскладніших проблем сучасної лінгвістики, а функціональні засоби вторинної номінації – об’єктом уваги вчених різних філологічних шкіл і напрямків, предметом постійного дослідницького інтересу фахівців із загального мовознавства, лексикології, стилістики.

Дослідження процесів вторинної номінації поряд із вивченням інших семантичних явищ у лексичній системі мови надає сучасній лінгвістиці цінні відомості, на підставі яких будується сучасна семантична теорія. Вторинна лексична номінація – це використання наявних у мові номінативних засобів у новій для них функції називання. Номінація такого типу – явище досить складне, оскільки в цьому разі вторинні найменування не є результатом прямого відображення дійсності, а спираються на значення вихідного слова. За О. О. Тараненком первинна номінація здійснюється на основі встановлення в свідомості певних відношень між уже зафіксованим у арсеналі мови фрагментом дійсності і тим, що тільки фіксується; вторинна ж номінація надає об’єкту ще одну назву, але вже з іншою мотивацією і з певною соціальною метою.

Мова засобів масової інформації є благодатним матеріалом для мовознавців, дослідження якого дозволяє спостерігати живі процеси, що відбуваються в мові протягом певного періоду. У сучасній вітчизняній та зарубіжній лінгвістиці досить ґрунтовно досліджено різні засоби вторинної номінації у художньому тексті: метафори (Н. Д. Арутюнова, В. Н. Вовк, Т. А. Єщенко, Т. Є. Кіс, Г. М. Скляревська та ін.), оксиморона (Н. М. Бобух), перифрази (М. П. Коломієць, І. Ю. Кобилянський, О. А. Копусь, Є. С. Регушевський, Н. М. Сологуб та ін.), фразеологічних одиниць (В. С. Калашник, О. О. Селіванова), порівнянь (Л. В. Голоюх, Н. П. Шаповалова). Лексичні репрезентанти явища вторинної номінації в мові сучасних мас-медіа знаходять комплексне висвітлення як стилеутворювальні складники тексту на матеріалі мови публіцистики 60–80-х років ХХ століття (Д. Х. Баранник, Г. М. Колесник, О. Д. Пономарів, Н. М. Сологуб) з урахуванням конструктивного принципу співвідношення у ній стандарту та експресії. Особливостям вживання та функціонування фразеологічних одиниць, перифраз, метонімії у канві газетної публіцистики 80-х – першої половини 90-х років ХХ століття найбільше уваги приділено у працях В. В. Зайцевої, О. А. Макаренко, Ю. Ф. Прадіда, О. Г. Тодор та ін. Експресивні ж засоби вторинної номінації в українському публіцистичному тексті розглянуті недостатньо й потребують докладного вивчення у функціонально-стилістичному аспекті.

Експресивний потенціал досліджуваного явища найвиразніше виявляється в текстах публіцистичного стилю, розрахованих на масового читача, на популяризацію викладу інформації, емоційно-експресивне словесне вираження, що засвідчує взаємодію книжних і розмовних елементів мови на тлі загальнолітературних норм. У мові газетно-журнальної публіцистики, в першу чергу, трансформуються всі лексико-семантичні зміни, оскільки в ній більшою мірою, ніж у повсякденному мовленні, лінгвальний стереотип зазнає експериментальних перетворень. Вторинна номінація має в зазначеній підсистемі мови не епізодичний характер, а є однією з основних комунікативних настанов.

Вивчення вторинної номінації як конструктивного елемента мовно-стилістичної організації публіцистичного тексту розпочалося з кінця 60-х років ХХ століття і здійснювалося паралельно з розглядом проблем лексичної та стилістичної семантики (роботи Д. Х. Баранника, С. Я. Єрмоленко, В. Г. Костомарова, М. М. Пилинського, О. Д. Пономарева, Г. Я. Солганика, О. А. Стишова, О. О. Тараненка, В.А. Чабаненка та ін.) чи на вузькому фактичному матеріалі (роботи Н. І. Базарської, Н. О. Бойченко, С. П. Коновець, Г. М. Колесника, М. П. Коломійця, О. А. Сербенської, Н. М. Сологуб, О. Г. Тодор, Л. І. Шевченко та ін.). Однак система експресивних засобів у газетно-журнальному тексті донині не була предметом спеціального дослідження. Доцільність такого дослідження продиктована активністю функціонування названих одиниць. Відтак актуальність дисертаційної роботи зумовлена потребою визначення виразових можливостей вторинної номінації в мові новітньої української публіцистики.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана згідно з головним науковим напрямом кафедри загального і словянського мовознавства Запорізького національного університету “Словянські мови в їх історичному розвитку”. Тему дисертаційного дослідження затверджено на засіданні науково-технічної ради ЗНУ (протокол № 4 від 22. 12. 2005 р.) та схвалено на засіданні наукової координаційної ради “Українська мова” НАН України (протокол № 307/473 від 23. 05. 2006 р.).

Мета роботи – здійснити комплексний аналіз виявлених у новітній українській газетно-журнальній публіцистиці явищ вторинної номінації з урахуванням їх експресивної природи.

Для досягнення зазначеної мети передбачено виконання таких завдань:

1) встановити наявні критерії виявлення семантичних явищ вторинної номінації в лексико-фразеологічній підсистемі мови;

2) виявити об’єктивну денотативну основу експресивної вторинної номінації;

3) простежити динаміку оцінної мотивації способів експресивної вторинної номінації у сфері публіцистичного мовлення;

4) вивчити структурно-семантичні моделі вторинної номінації у публіцистичному тексті.

Об’єктом дослідження є тексти української газетно-журнальної публіцистики початку ХХІ століття.

Предмет дослідження – вторинні номени в мові новітньої публіцистики.

Методологічну основу роботи становлять лінгвістичні теорії вітчизняних і зарубіжних учених, що сформували основні підходи до вивчення явища вторинної номінації.

Методи дослідження. У роботі використано як основний описовий метод, а також метод лінгвістичного спостереження та елементи компонентного аналізу, що дозволило виявити семантичні особливості слів, які виникли внаслідок вторинної номінації, та визначити їхню внутрішню форму.

Фактичний матеріал, покладений в основу дослідження, одержано в результаті суцільної вибірки з текстів газетно-журнальної публіцистики початку ХХІ ст.

Наукова новизна результатів проведеного дослідження полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві здійснено спробу комплексного аналізу експресивних вторинних номенів в публіцистичному тексті, встановлено їхні тематичні групи, висвітлено шляхи й способи образної мотивації вторинної номінації в різних комунікативних умовах.

Теоретичне значення роботи. Висновки й узагальнення, здобуті під час аналізування фактичного матеріалу, поглиблюють сучасні знання про лексико-семантичну підсистему мови, сприяють вирішенню окремих проблем теоретичної лексикології та семасіології, формують наукові засади комплексного вивчення механізмів мовної номінації з позиції комунікативної стилістики.

Практична цінність одержаних результатів. Матеріали дослідження можуть бути використані в сучасній лінгводидактиці для написання підручників і навчальних посібників з функціональної стилістики, лексикології, семасіології, у створенні спецкурсів, об’єктом вивчення яких є публіцистичний функціональний стиль.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження оприлюднені на І Міжнародній Інтернет-конференції “Нові виміри сучасного світу” (Мелітополь, 2005), І Міжнародній науково-практичній конференції “Мова і мовний потенціал особистості в поліетнічному середовищі” (Мелітополь, 2007), Міжнародній науковій конференції “Лінгвалізація світу: теоретичний та методичний аспекти” (Черкаси, 2008), ХV Міжнародній науковій конференції “Язык и мир” (Ялта, 2008). Окремі розділи й дисертація в цілому обговорювалися на засіданнях кафедри загального і слов’янського мовознавства Запорізького національного університету та кафедри української мови Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького.

Основні положення дисертації відображено в 6 публікаціях, із яких 5 – у виданнях, визначених ВАК України як фахові з українського мовознавства.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (284 позиції), переліку умовних скорочень. Загальний обсяг дисертації – 200 сторінок, основного тексту – 168 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету, схарактеризовано об’єкт, предмет і завдання, визначено новизну дослідження, джерельну базу, окреслено теоретичну та практичну цінність очікуваних результатів і форми їх апробації.

У першому розділі “Публіцистичний текст і вторинна мовна номінація: теоретичні аспекти дослідження” оглянуто стан дослідження проблеми вторинної мовної номінації у сучасній науці; окреслено головні аспекти наукового пошуку. Спираючись на попередні дослідження вчених-лінгвістів, описано номінацію як комунікативно-стильовий процес; визначено найбільш продуктивні функціональні засоби вторинної номінації у публіцистичному тексті; аргументовано доцільність дослідження явищ вторинної номінації у публіцистичному тексті; простежено відбиття модифікації внутрішньої форми в розвитку системи вторинної номінації, що мотивує конотацію.

У підрозділі 1.1. “Мовні особливості публіцистичного тексту” розглянуто публіцистичний текст через трансформацію в ньому лексико-фразеологічних одиниць. Відзначено, що мова сучасної української газетно-журнальної публіцистики засвідчує пошуки нових засобів вираження. На позначення відомих реалій навколишньої дійсності замість звичних назв використовуються інноваційні. Слова, постійно перебуваючи в русі, нерідко потрапляють у нові смислові та стилістичні контексти.

У масиві номінативних одиниць мови газетно-журнальної публіцистики найбільш виразними є явища пасивізації / активізації лексики та фразеології, актуалізації лексичних і фразеологічних одиниць української мови, що віддавна були в її словниковому арсеналі, денотативно-конотативної переорієнтації одиниць лексики.

Мовні особливості газетно-журнальної публіцистики визначають такі лексичні, морфологічні, синтаксичні та фразеологічні складники, як соціально-політична й спеціальна (загальнонаукова, філософська, економічна, виробнича, військова, спортивна, загальнокультурна та ін.) лексика, власні імена та назви (політичні, географічні, адміністративні тощо), номінативні словосполучення; слова, утворені шляхом суфіксації, префіксації, осново- та словоскладання, абревіації, залучені нові іншомовні основи; усно-розмовні експресеми; метафоризовані вислови, фразеологізовані звороти, перифрази.

У підрозділі 1.2. “Номінація як комунікативно-стильовий процес” розглядається номінація як процес утворення мовних одиниць, що характеризуються номінативною функцією, тобто служать для називання й розчленування фрагментів дійсності та формування відповідних понять про них у формі слів, поєднань слів, стійких сполук та речень.

Номінація, як відомо, є первинною та вторинною. Перша – це вичленовування та називання фрагментів дійсності за допомогою непохідних слів, або інакше кажучи, слів із непохідною основою. Друга ж – це вичленовування й називання фрагментів дійсності за допомогою похідних лексико-семантичних одиниць, і реалізується вона у формі словотвірної та семантичної номінації.

Вторинна номінація у своєму гносеологічному результаті ґрунтується на властивості понять переходити одне в одне й формуватися на основі раніше пізнаного, відображаючи всі нові ознаки пізнаваної людиною дійсності. Саме в актах мовної номінації відбувається перетворення понять у лексичні значення. При цьому вторинна номінація як спосіб матеріалізації понять є здійсненням певної продуктивної розумово-лінгвальної діяльності свідомості, що відбувається в умовах впливу вже закріпленого за відповідним словом поняттєвого змісту. Із внутрішньомовних чинників, що породжують вторинну номінацію в мові публіцистики, домінантними слід вважати стилістичну диференціацію тексту, що прямо пов’язана з об’єктивним чинником умотивованості одиниць перейменування.

Стилістична диференціація тексту й соціальний чинник у межах публіцистичного стилю зумовлюють інший фактор – конотації вторинних номінативних одиниць. Останні детермінуються суб’єктивною природою газетно-журнального тексту, необхідністю нестандартного, образного й виразного “доосмислення” об’єкта, створення складних асоціативних полів.

У підрозділі 1.3. “Оцінність як основа вторинної номінації в мові сучасної журнально-газетної публіцистики” висвітлюється поняття оцінки в публіцистиці як засобу вираження інформації про ступінь значущості предметів та явищ із погляду відповідності / невідповідності вимогам, інтересам, смакам мовця, способам вияву його ціннісного ставлення.

Категорія оцінки, за твердженням В.М.Русанівського, О.О.Тараненка та ін., у газетній комунікації є одним із головних компонентів семантичного складника мовних одиниць, оскільки публіцистичний текст народжується завдяки певному способу оцінювання дійсності, зумовленому комунікативною метою, формуванням у ньому ціннісних орієнтацій.

У підрозділі зазначено, що оцінка обов’язково соціально маркована в часово-просторовому мовному вияві, має прагматичне підґрунтя, оскільки мова преси орієнтована на загальнозначущість, загальнодоступність, дієвість, публічність. Оцінка пов’язана зі структурно-семантичними властивостями газетної лексики, через яку й реалізуються екстралінгвальні передумови газетно-журнальної комунікації. Оцінка призначена для впливу на адресата й відображає прагматичний аспект знакової ситуації.

У другому розділі Вторинна номінація на лексико-семантичному та фразеологічному ґрунті з’ясовано сутність образних вторинних номенів як складних номінативно-характеристичних знаків, внутрішня форма яких зберігає колективний досвід чуттєвого уявлення про елемент дійсності з різним ступенем виразності та мовних одиниць із експлікованим виражально-зображальним ефектом, сформованих на основі переносного значення слова, що спричиняється до виникнення метафоричних, метонімічних, фразеологічних асоціацій; схарактеризовано семантичні моделі відповідних лексико-фразеологічних явищ із детальним описом специфіки наповнення кожної структурної одиниці.

У підрозділі 2.1. “Експресивність метафори як засобу вторинної номінації відзначено, що метафоризована лексика є найбільш яскравим засобом експресивності публіцистичного тексту. Найменування, що виникають у результаті метафоричного перенесення, є породженням розвитку системи мови, заснованій на багатогранності мовного знака.

Метафори в мові новітньої української публіцистики є найчастотнішими видами тропів. Серед метафоричних сполучень, зафіксованих у мові публіцистики початку XXI століття, виокремлюємо три типи структур, кожна з яких виконує емотивну, експресивну функції.

Прикметникові метафори: Найважливіший і красномовний приклад політизації економічних проблем – затяжна кадриль навколо бюджету (Літературна Україна); Зауважу лише, що всі ці соціальні виразки і кровоточиві рани було б значно легше лікувати, аби в Україні діяло справді українське народовладдя (Дніпро).

Дієслівні метафори: Банки розбухали від незароблених грошей (Літературна Україна); Життя тче з примхливих доль мереживне плетиво (Газета по-українськи); Ціни постійно лізуть угору, а зарплати за ними ніяк не встигають (Українська мова).

Іменникові метафори: Струни часу, напнуті між епохами, торкалися наших зворушених сердець і – дзвеніли (Вітчизна); Голос письменника лунає то заклично-тривожно, то таємниче-лірично. Тут … і гіркота невдач, і спалахи устремлінь(Вітчизна).

Найвиразніше метафора виявляється в лексиці, що пояснюється індивідуальним, конкретизованим характером лексичних значень порівняно з іншими типами мовного значення і, відповідно, їх більшою кількістю та різноманітністю. Характер подібності, на якій базується метафора, досить різний. Це і зовнішня подібність різних об’єктів – за формою і виглядом загалом, місцем розташування, кольором, звукообразами, особливостями руху, пересування; функціями, кількістю; подібність фізіологічних і психологічних вражень від сприйняття різних об’єктів; подібність не реальна, а тільки бажана для мовця.

Аналізовані тексти свідчать, що в газетно-журнальній публіцистиці експресивність якнайповніше розкривається у таких типах метафор:

– за враженням: Під політичні цвинтарі у вересні активно розкопували гектари компромату (Літературна Україна); І пташиний спів, що є провісником вічної кримської весняности, і тріумфальне сонечко, що виграє кожним своїм промінчиком у повсюдних джерельцях з-під розталого снігу, і кришталеве повітря, яке хочеться пити, ніби добре вино (Українське слово); Виїздив Костянтин Йосипович із Києва з тяжким серцем, не надіючись застати батька живим (Вітчизна).

– за способом репрезентації дії: У мене така ситуація була у двох банках. Від громадської організації були кошти в банку “Надра”. Платіж пішов і нікуди не прийшов (Газета по-українськи); Кожний камінь цих розвалин кричить про страшне горе минувшини (Кримська світлиця); Одне слово, нова жорстока епоха таки стукає, панове, у наші двері дедалі найстійливіше (Вітчизна);

– за візуально-кількісним відчуттям: Вчора ще виливалися ковші бруду на ім’я світової слави вченого Михайла Грушевського, називали його неуком і розсварювали з Іваном Франком (Урок української); Справжній поет в уявленні Лесі українки – це нащадок титана – борця, це вулкан ненависті до гнобителів і океан любові до скривджених (Хортиця);

– за кольористичним сприйняттям: Сірі хмари листопадового неба заяріли помаранчевим вогнем, що палахкотить під ними на прапорах, стрічках, накидках, светрах, шарфах мільйонів людей, які повстали, відстоюючи демократію і власну людську гідність (Вітчизна);

– за міцністю: Диявольська могуть радіації ще й досі нагадує про себе (Газета по-українськи); Міцно вкоренилися на нашій землі апатія та недбалість (Дніпро); Мені здається, що все залежить від хребта редактора – уміє він протистояти натиску бюрократичних структур – отже, газета буде незалежною (Вітчизна);

– за ступенем цінності: Мудрі голови вже давно спостерегли ще не пояснену мегациклічність у розвитку людства, а саме: через кожних десь п’ятсот років воно переживає колосальні струси, якими закінчується попередня цивілізація і починається нова (Вітчизна); Шевченко – наша Слава, – слава добра, тихосумна і водночас стогромова (Хортиця).

Аналіз експресивно-стилістичного навантаження в публіцистичних текстах дозволяє виділити кілька основних груп метафоричних одиниць.

1. Метафори з експресією урочистості: У сучасного літератора є прекрасний, дарований самим Богом привілей – нести людям животворний вогонь слова. Ця висока місія зобов'язує його вчасно підняти на кораблі свого життя стяг доброти і порядності (Літературна Україна);

2. Метафори з відтінком гіркоти розчарування: Покоління молоді виростає й формується в умовах, коли духовні орієнтири розмиті, життєві цінності переважно спаплюжені й спотворені (Літературна Україна); Наш народ пережив іще один виснажливий голодголод на правду (Хортиця); 

3. Метафори іронічного плану: Врожай брехні у нас був рекордним, тільки на правду – недорід (Хортиця); Люди при владі, чиновники, бізнесмени на місцях переважно дбають лише про себе, про власні інтереси і за персональними коритами не бачать України (Літературна Україна). 

4. Метафори сатиричного характеру: Головним болем адміністрації став політичний нокаут Павла Лазаренка (Саме той); Та поряд із матеріальним сміттям Україна зазнає ще більшої навали сміття духовного: її мову, літературу, мистецтво, інформаційний простір масово завалюють відходи культури й безкультур'я (Літературна Україна); Перестаньте порпатися на смітнику буднів, повірте, за це вам народ спасибі не скаже (Літературна Україна).

Таким чином, у газетно-журнальній публіцистиці широко використовується функція метафори як засобу лаконізації висловлювання. Вдало знайдені вислови дозволяють уникнути багатослівних описів, надають викладеному виразності й динамічності.

У мові журнально-газетної публіцистики досліджуваного періоду помітну роль відіграють асоціоніми – різновиди метафор, утворені шляхом переходу загальної назви у власну. Виразно акумулюючи в собі номінативно-інформаційну, рекламно-експресивну та декоративно-видільну функції публіцистичного слова, асоціоніми як форми словесно-зображального синтезу призначені для оперативного поширення каналами засобів масової інформації з метою формування громадської думки, впливу на свідомість та поведінку аудиторії, є предметом зображальної публіцистики: Наприклад: Помаранчеве повстання Української Душі і Українського Духу (Літературна Україна), Омріяна Незалежність повернулася до людей негараздами, злиднями, безвихіддю, відчаєм (Вітчизна); Незрадливий Син України не втомлювався застерігати: Сили Зла і сьогодні закладають свої динаміти під нашу духовність (Вітчизна).

У підрозділі 2.2. “Метонімічна вторинна номінація в системі засобів виразності газетно-журнальної публіцистики зазначено, що засобом експресивного виокремлення об’єкта комунікації та “економної” тропеїчної моделі, що практично звужує багаточленне висловлювання до двочленного, є метонімія, яка надає мові певної емоційної тональності й реалізується у вигляді трьох основних моделей:

1) дія – її результат: У візерунковому вишиванні Надії Поліщук майстерно представлені майже всі регіони України (Новий день); Ця червоно-синя пістрява мазанина надавала виставковій залі веселенький вигляд (Запорізька правда); Наукова стряпанина в тенетах політики почуває себе, ніби риба у воді (Кримська світлиця);

2) вмістилище – його вміст (головними перенесеннями цієї моделі є країна – населення: Україна відродиться й зацвіте жовтогарячим сяйвом прапорів (Літературна Україна); місто – населення: Панує атмосфера загального піднесення – любови й братерства, і ціле місто гримить переможними сурмами, хоровим скандуванням та сигналами машин (Літературна Україна); приміщення – група людей: Відбігав 90 хв. благодійного матчу  на протезі (про уругвайського футболіста Даріо Сільва). Коли ішов із поля гри, стадіон проводжав його овацією (Газета по-українськи); Кав’ярні безкоштовно напувають кавою й чаєм, ресторани доставляють тим, хто живе в наметах, безкоштовні гарячі обіди (Літературна Україна); столиця – уряд цієї держави: Новгородська республіка свого часу була майже частиною Європи і навіть належала разом з північно-німецькими містами, до торговельної Ганзівської Ліги, перед тим, як Москва наклала на неї свою азіатську лапу (Літературна Україна);

3) знак – позначуване ним: Пам’ятаю, як мені теж мимоволі виступили сльози на очі, коли влітку у Відні в кав’ярні після Rammstein зненацька ввімкнули “Дикі танці”: вперше в житті почути українську пісню за межами України – мабуть, так почувається багатолітній в’язень одиночки, вийшовши на волю і вгледівши, що незнайомі йому всміхаються, – світ визнає його існування (Літературна Україна).

Метонімія допомагає формувати оцінний компонент семантики, насамперед негативного плану – злобливості, глузливості, дошкульності: Цілий рік Майдан “опускали” всі, кому не лінь (Літературна Україна); “Сільські вістіне вилазять із судів (Літературна Україна); Тримала Віктора Андрійовича за руки і майже вмовила вийти до преси (Березіль); Якось “Перець” зачепив двох союзних міністрів, які дозволили собі “царські лови” у заповіднику на косі Бірючий острів на Азовському морі (Вітчизна); Банки розбухали від незароблених грошей (Літературна Україна).

Образне метонімічне відтворення налаштовує на відповідний емоційний настрій. Метонімічна вторинна номінація реалізує головну настанову публіциста – вразити читача, переконати, вплинути на його почуття й свідомість.

У підрозділі 2.3. “Образно-емоційна функція фразеологічних одиниць” розглянуто фразеологію як складник системи виражальних засобів газетно-журнальної публіцистики. Експресивність багатьох фразеологічних одиниць пов’язана з категорією оцінності, яка є важливим чинником формування суспільної думки. Домінантною рисою всіх фразеологізмів є їх образність. Ці мовні одиниці сприяють відтворенню побутових картин, передачі духу певної доби, мають яскраво виражений антропоцентричний характер.

Фразеологічна образність у публіцистиці характеризується високим ступенем конкретизації, експресивної експлікації розуму.

У цьому підрозділі здійснено класифікацію фразеологічних одиниць за функціонально-стилістичною роллю та експресивним забарвленням, що дозволило зробити висновок про їхню неоднакову значущість у формуванні публіцистичного стилю; виокремлено розмовні та книжні фразеологічні одиниці.

Розмовні фразеологізми відзначаються порівняно зі стилістично нейтральними одиницями певною безпосередністю, невимушеністю. У новітній українській газетно-журнальній публіцистиці ці одиниці живомовної народної стихії часто допомагають дописувачу досягти необхідного гумористичного, зневажливого, іронічного, сатиричного ефекту і використовуються для посилення експресії тексту, увиразнення або унаочнення думки, підкреслення окремих рис характеру, урізноманітнення висловлювання, досягнення необхідної образності: Помірковані ліві – це здебільшого прагматики, що діють розважливо, хитро, – як кажуть у народі, спідтишка мішки рвуть (Газета по-українськи); Державне радіо і телебачення щоденно товче воду в ступі про якісь пільги для знедолених (Газета по-українськи); Самі себе нагороджують і возвеличують, обкрадають “незалежну” Україну гірше орди. Але увірветься і їм бас – ось побачите. Як переведеться стара партноменклатура, стане легше (Урок української).

Місце розмовних фразеологічних зворотів, які перебувають, головним чином, на межі літературного вжитку, а інколи й виходять за цю межу, у фразеологічному словнику публіциста зумовлюється функціональним призначенням, їхньою комунікативною доцільністю. Використання цих одиниць завжди продиктоване контекстом, зображеною в ньому ситуацією, намаганням автора об’єктивніше та правдивіше передати зображуване.

Вагому роль у мові української новітньої газетно-журнальної публіцистики відіграють книжні фразеологізми, які є яскравим доповненням до змалювання зображуваних подій, явищ. Вони експресивно виражають ставлення автора до осіб – субєктів оповіді, передаючи його емоційний стан. Наприклад: Автор українізував російського художника Рєпіна, козаків зробив мало не термінаторами, а описом битви під Берестечком забив клинок у стосунках українців і татар (Газета по-українськи); Недовго топтав ряст Василь Симоненко, лише неповних двадцять дев’ять літ (Газета по-українськи); І тоді він захоплював, тривожив, звучав першою скрипкою (Газета по-українськи).

Виокремлюються такі найбільш уживані фразеологічні звороти, що вказують на жаль, каяття: На жаль, нерідко крапку на їхньому перебуванні в цьому світі ставить автоматна черга (Дніпро); Так, тепер уже Україну добре знають, але як? Як ту країну, де вбивають політичних опонентів та чесних журналістів, де правлять бал корупція і мафіозність, де отруйно розквітла соціальна кривда (Урок української); неприємні почуття: Недарма ж до нас аж двічі упродовж однієї декади приїздив гість дорогий – президент Росії Володимир Путін, а за ним – ще й відомий українолюб пан Лужков. Не витрішки ж продавати зачастив до свого “закадичного дружка” в гості й наш, фактично вже колишній гарант, виставляючи себе на вселюдську ганьбу (Вітчизна); збентеження: Я зазирнув у очі смерті. Думав тільки про сім’ю – на кого вона залишиться (Літературна Україна); неспокій, хвилювання: Але коли тобі вже вкотре намагаються нахабно начепити на шию хомут, щоб знову перетворити людей в безсловесну робочу худобу, – треба кидати все й рятувати своє майбутнє (Вітчизна); зневажання, презирство: Інші ж ЗМІ, які колись користувались шаленою популярністю, але відійшли від позицій соціального захисту, сьогодні сіли маком (Вітчизна); Політики таким чином риють собі могили на майбутніх виборах (Газета по-українськи); Наобіцявши людям гори всіляких благ, колишні міцно всілися на коня і тепер справно вітають трудящих з їх професійними святами (Хортиця); фізичний і душевний біль: Для чого ж тоді і для кого з такою високовольтною енергією і надшвидкістю наші “нові друзі” буквально по-живому видирали Україну із союзного економічного простору, підігруючи на природному прагненні суверенізуватися? (Дніпро); прикрість, гнів: Скільки не говорила – як горохом об стіну (Українська мова); Такою поведенцією ми не тільки заохочуємо крамарів і подібну нечисть сідати нам на шию – ми ображаємо нашу історію… (Дніпро); Та на вулицю виходить не народ, а люди без царя в голові (Газета по-українськи); розчарування: Фантазії противників уряду вистачило б на озвучення підозр щодо можливості розкрадання виділених грошей. Аби довести, що такий “аргумент” шитий білими нитками, наведу кілька контраргументів (Урок української).

Найважливіша функція фразеологічних одиниць – створення емоційної, експресивної виразності, що посилює аргументацію, переконання. Чим вищий рівень експресивності й емоційності фразеологізму, тим потужнішим є вплив на адресата комунікативного акту.

У третьому розділі “Стилістичні фігури і прийоми як основа вторинної номінації в мові новітньої публіцистики” визначено стилістичні фігури та прийоми, що є результатом вторинної номінації, з’ясовано їхні експресивно-стилістичні функції.

У підрозділі 3.1. “Порівняння як образно-асоціативна вторинна номінація відзначено, що для інтенсифікації виразності, емоційності відтворення реалій публіцисти часто вдаються до слів або виразів у переносному значенні. Це досягається завдяки використанню митцями слова багатства тропів, серед яких чільне місце посідають порівняння, б саме ця фігура передбачає образну трансформацію первинної назви об’єкта, яка набуває вишукано-ускладненої форми і є засобом створення експресії, надання вислову, всьому публіцистичному тексту необхідного емоційно-впливового ефекту.

Завданням порівняння є полегшення в уяві репродуктивної діяльності. Метою – поглиблення наочності образу, створення його доступності не лише для розуміння, а й для уяви. Стилістична роль цього прийому здебільшого полягає у виділенні якоїсь особливості завдяки зіставленню з предметом, явищем, особою, основна ознака або одна з ознак яких є водночас і порівнюваною.

Художні потенції порівняння як образно-асоціативної вторинної номінації легко розкриваються та сприймається свідомістю читача, оскільки за їх допомогою створюються яскраві картини, органічні складники цілісного публіцистичного твору, наприклад: І мотається той президент, як пожарник на згарищі, із відром води, туди хльопне, сюди хльопне, та хіба – відром загасили?! (Літературна Україна); Геноцид духовності, як рак своїми метастазами, пронизав перш за все усну й писемну пропаганду, художню творчість – освіта й культура стали бездуховними (Урок української).

Найтиповішою граматичною формою розгляданих тропеїчних одиниць у мові української сучасної публіцистики є порівняльний зворот як поширений, так і непоширений, зі сполучниками як, мов, наче, неначе, щоб ніби, немов: А мова ллється і ллється, наче джерелиця (Хортиця); Здогади, мов краплі на Артемовій шапці, гаснуть – «буденно стає» (Хортиця).

У текстах української новітньої публіцистики зафіксовані і порівняльні  підрядні речення: Усі події, явища життя, зв’язані нитками абсурду чи маячіння, які, як ласо, звивалися зі смертоносного компартійного клубка, намагаючись уловити кожного у свої тенета (Літературна Україна); Сидить, як миша під віником, щоб не відігнали від «кормушки» (Хортиця); Народ прибував міжміським транспортом, витікав із гуляйпільських вулиць, як заправлене хмелем тісто із діжі (Хортиця).

За способом вираження та семантичним наповненням у мові новітньої української публіцистики виокремлено кілька найбільш уживаних типів порівнянь:

1. Образ порівнюваний і порівнювальний узяті зі світу матеріальних, конкретних явищ, що різняться між собою тільки ступенем картинності, наочності: Люди гнуться, начебто ті лози (Україна молода); Чорне гілля груші під дощем, наче мокрий ієрогліф, на якому ще не висохла туш (Україна молода); Тарілка супутникової антени висить над його головою, ніби кособокий білий німб (Українська мова); Поетичні візії самого Шевченка, особливо його конгеніальний цикл “У казематі” – як українська Євангелія, як еталон українського життя поза простором і часом (Хортиця); Зате кожна його новела чи невелика повістина, мов дорогий самоцвіт, вигравала джерельною чистою народною мовою (Хортиця).

2. Порівняння, що унаочнюють і роблять доступними для чуттєвого сприйняття нематеріальні поняття і явища через конкретні образи, взяті зі світу матеріальних явищ та чуттєвих вражень і спостережень: На розкішних схилах, укритих зеленню, начебто примари, бовваніють скелети колишніх тваринницьких комплексів (Україна молода); Перед цією Правдою безсила всяка омана, як суха билина перед вселенським термоядерним пожаром (Хортиця); У період зламу стало ясно, що велика, як вареник, душа рафінованих українців, тяжко не входить у вишиті хрестиком береги самостійності (Сучасність).

3. Спорадичними у творчості публіцистів є порівняння, в яких образ порівнюваний і порівнювальний є уявленнями абстрактними: Сяйнула наша мрія – свобода, як жар-птиця, злато-блакитним крилом на вселюдних майданах, на святій Хортиці, над руновищами козацьких Січей – і опинилась у сільці нових сатанинських сил (Україна молода).

Порівняння вживається у певному індивідуально-авторському контексті, а це  сприяє розширенню його семантико-асоціативних меж, і саме тому описувана реалія сприймаються через призму оцінно-відчуттєвої індивідуальності мовця. Здебільшого образні порівняння є ніби тлом для вираження почуття – позитивного чи негативного.

У підрозділі 3.2. Перифрази як образно-переносні вторинні номінації” з’ясовано, що у сучасній газетно-журнальній публіцистиці пріоритетними є експресивні перифрази, що відзначаються інформативністю, виразністю й сугестивністю.

Аналізовані тексти дозволили визначити кілька функцій перифраз – формування позитивного враження: Виповнилось 60 років доктору філологічних наук, професору Городенській Катерині Григорівні – зірці серед перших зірок, метру лінгвістичної науки, одній з найбільш яскравих представників плеяди мовознавців. Вчений-філолог широкого діапазона, вона є активним організатором і учасником «круглих столів», конференцій, зустрічей з освітянами всіх рівнів з актуальних питань граматики (Вечірній Київ); формування негативного враження: Стара заїжджена платівка на ім'я Наталія Вітренко до отупіння повторює, що сотні тисяч українського народу з українських усюд звезли на Майдан американці з Міжнародним валютним фондом, котрий засів на десятиліття на язику політика, який уже нічого крім іронічної, незлобливої усмішки не викликає (Літературна Україна); відображення емоційного стану (негативного чи позитивного): Однак не беруся зарахувати Мар’яна Лазарука до інвектистів, які кидають прямий виклик кораблеві дурнів, що дрейфує в океані незлагоди і ніяк не годен прибитися до сонячного берега, вільного від всіляких революцій (Дзвін); надання додаткової інформації про предмет повідомлення: Звичайно, це робити нелегко в такій ситуації, де Росію називають бензобаком, Європу – двигуном, а Україну – мастилом (Дзвін); А село ж – величезний донор нації (Дзвін).

Загальний аналіз експресивних перифрастичних номінацій дозволив виділити в їх межах три основні тематичні групи:

1. Найменування осіб та їх оцінна характеристика: Десять років тому Володимир Яворівський – наш рухівський златоуст – приголомшив нас запитанням: І що ж ми за народ такий? (Хортиця); До розпачу рано пішла від нас Цариця Пісні, Княгиня української пісні, славна донька України Раїса Кириченко (Літературна Україна).

2. Найменування географічних об’єктів у плані оцінності: Одне слово, нині Україну вже іменують зоною культурного лиха (Літературна Україна); З тієї пори і до сьогодення Львів не переставав бути духовною столицею української нації (Дзвін); Дуже мені миле наше Полісся – повноводний колодязь української мови (Літературна Україна).

3. Найменування реалій (події, об’єкти політичної сфери, світу моди, галузі науки та техніки) з оцінним ефектом: Та поки тигри б'ються в долині, на вершину здерлися мавпи і нищать усе навколо себе (Літературна Україна); Кинулися усім миром гасити сатанинську пожежу (Дніпро).

У підрозділі 3.3. “Експресивний потенціал оксиморона” відзначено, що в мові публіцистики актуалізуються 3 моделі оксиморонного словосполучення: атрибутивні, об’єктні, обставинні.

Найбільш уживану групу оксиморонних словосполучень становлять оцінні назви істот:

– за роллю в певній ситуації: Довелося передрукувати знову у всьому тиражі за рахунок винуватця свята – автора (Газета по-українськи);

 за поглядами й поведінкою, що є їх наслідком: Віруючий безбожник зарубав свою матір (Українська мова);

 за манерою поведінки: Для неї він завжди буде святий, так, він святий, святий грішник (Літературна Україна).

Оксиморон є активним засобом посилення експресії різного плану, наприклад: Та ще ніколи в світі не вдалося нічого досягати на енергії поразки (Літературна Україна); Народ сліпо обирає самолюбних альтруїстів, які тільки обіцяють зробити щасливим народ (Газета по-українськи); В сутолоці м'якеньку цеглину мали поміняти на справжню (Газета по-українськи); І здається, не було інтелектуальних тупаків, яким надали сцену “по дружбі” (Березіль). Експресивність оксиморона полягає, по-перше, в можливості оцінного, образного позначення об’єкта дійсності, поняття, увиразнення його предметно-логічного значення за допомогою скерованої інтенсифікації ознак. По-друге, оксиморонне словосполучення – виразник певного експресивно-стилістичного забарвлення: піднесення, зниження, мейоративності, пейоративності, осуду, іронії тощо – залежно від контексту.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження переконує у тому, що мовна специфіка газетно-журнальної публіцистики визначається інформативною насиченістю тексту, виразністю, новизною повідомлення, обов’язковим чергуванням стандарту й експресії, реалізацією функцій впливу й маніпуляції, двобічною комунікативною контактністю тощо. Специфіка газетно-журнальної комунікації визначає вибір способу номінації, диктує пошук зручних мовних одиниць, механізмів, використання яких є комунікативно виправданим.

Образні вторинні номени у публіцистиці ХХІ ст. – це складні номінативно-характеристичні знаки, внутрішня форма яких зберігає колективний досвід чуттєвого уявлення про елемент дійсності; мовні одиниці з експлікованим виражально-зображальним ефектом, сформованим на основі переносного значення слова, що спричиняється до виникнення метафоричних, метонімічних тощо асоціацій.

У процесі вторинної номінації виразно виявляє себе категорія оцінки, оскільки публіцистичний текст народжується завдяки певному способу оцінювання дійсності, зумовленому комунікативною метою, тобто впливом на читача, формуванням у нього ціннісних орієнтацій, які реалізуються через функції слова: репрезентативну, комунікативну, що мотивується семантико-синтаксичною роллю у висловлюванні, прагматичну, яка пояснює вагомість слова, його оцінну, емоційну, експресивну значущість у тексті.

Оцінка в публіцистичному мовленні – явище комунікативно різнопланове. Вона обов’язково соціально маркована в часово-просторовому мовному вияві, має прагматичне підґрунтя, оскільки мова преси орієнтована на загальнозначущість, загальнодоступність, дієвість, публічність. Оцінка пов’язана зі структурно-семантичними властивостями газетної лексики, через яку й реалізуються екстралінгвальні передумови газетно-журнальної комунікації.

Елементом оцінності в публіцистичному мовленні виступають тропи, які використовуються для вираження позитивного чи негативного ставлення до зображуваного. Основна комунікативно-стильова установка в газетно-журнальній публіцистиці пов’язана з тим, щоб номінативно-характеристичні одиниці виражали емоційне ставлення автора до предмета висловлювання й викликали у читача адекватну емоційну реакцію через актуалізацію знань, що зберігаються в пам’яті людини у формі чуттєвого відображення.

Найбільш продуктивними структурно-семантичними моделями вторинної номінації у сфері публіцистичного мовлення, як показав фактичний матеріал, покладений в основу дисертаційної роботи, є метафора, метонімія, фразеологічні одиниці, а також різні стилістичні фігури.

Метафорична експресивність – поширене явище в мові публіцистики початку ХХІ століття. Її функція – викликати образи, уявлення, індивідуалізувати спосіб подання інформації. Метафора в аналізованих текстах – засіб емоційно-експресивного позначення реалій суспільного життя, яка несе в собі сильний заряд експресії, виражений в оцінці – позитивній або негативній, але завжди суб’єктивний, тобто такий, який чітко відображає позицію автора щодо конкретного питання. Саме завдяки експресії інформація, викладена автором, перестає бути об’єктивною (фактальною) і перетворюється на прагматичну або суб’єктивно-оцінну, мета якої – вплив на реципієнта й передача (або навіть і нав’язування) йому свого ставлення до проблеми.

У метафоричній парадигмі новітньої публіцистики окреме місце посідають образні структури, що визначають домінантні ознаки часу, фіксують певні етапу історії суспільства. За експресивно-стилістичним навантаженням можливе виділення чотирьох груп метафоричних одиниць: метафори з експресією урочистості, з відтінком гіркоти розчарування, метафори іронічного плану та сатиричного характеру. В аналізованих публіцистичних текстах метафори вживаються не тільки для того, щоб висловити критичне ставлення, розвінчати, різко засудити певних осіб і їхні вчинки, інші події чи явища, але й для вираження доброзичливої іронії, і для контрастно-комічних порівнянь чи зіставлення якихось фактів, ознак.

Метонімічні вторинні номінації є невід’ємним компонентом комунікативної структури публіцистичних текстів, де вони разом із основною ідентифікаційною виконують специфічну роль референта висловлювання, надаючи останньому образної двоплановості. Основними моделями експресивного явища метонімії є: дія – її результат, вмістилище – його вміст, знак – позначуване ним. У мові газетно-журнальної публіцистики зазначеного періоду найбільш активно використовуються моделі метонімізації “вмістилище – його вміст”, “знак – позначуване ним”, основні вияви яких характеризуються експресією офіційності, властивою назвам суспільно-політичних реалій та понять.

Завдяки метонімічним перенесенням автор часто не приховує своєї активної позиції доповідача, він демонструє своє суб’єктивне сприймання об’єктивних подій і використовує їх з метою загострення уваги читача збудження його глибоких почуттів в емоційній оцінці зображуваного.

Свідченням образно-емоційної функції вторинних номенів є фразеологічні одиниці. Фразеологізми як продукт вторинної номінації з’являються внаслідок експресивно-метафоричного позначення явища дійсності за допомогою комбінації слів, що має характер відтворюваності. При вторинній (фразеологічній) номінації лексичні компоненти фраземи співвідносяться з об’єктами позамовної дійсності не самостійно, а через сталу комбінацію лексичних компонентів.

У фразеологічній одиниці найідеальніше репрезентовано конструктивну модель “стандарт та експресія”: фразеологічне значення формується у процесі тривалого семасіологічного закріплення суспільно значущого багатовікового пізнання позамовної дійсності, у результаті чого між елементами словесного комплексу утворюються асоціативно-образні зв’язки. Фразеологічний знак як вторинна номінація інтелектуально-експресивного змісту – це один із засобів людського самовираження та спілкування, яке зумовило його виникнення і яке ним обслуговується. Фразеологізми  є продуктом культурно-гносеологічної здатності етносу фіксувати як стереотипне власне антропометричне ставлення до об’єктивного світу, що з часом перетворюється на прототипне в етносвідомості.

У мові новітньої газетно-журнальної публіцистики ХХІ ст. найбільш активно використовуються фразеологічні звороти, що ідентифікуються із жалем, каяттям, неприємними почуттями, фізичним і душевним білем, розчаруванням, полегшенням тощо.

Яскравим експресивним способом вторинної номінації є порівняння. Щоб передати чуттєві враження та спостереження, а ще частіше для наочного відображення абстрактних уявлень публіцистичне мовлення послуговується способом порівняння, тобто встановленням відношення подібності чи аналогії між двома предметами або явищами. Спираючись на психічний закон асоціації образів за подібністю, таке порівняння допомагає уяві живо й наочно відтворити певний образ з усіма деталями через те, що дозволяє знаходити подібні прикмети в іншому, взятому для порівняння образі. Порівняння виступає як засіб мотивованого розширення попередньої назви з акцентуацією образно-асоціативної подібності денотатів. Порівняння – це конструкт, у якому зіставлення унаочнюється.

Пріоритетними у новітній газетно-журнальній публіцистиці є експресивні перифрази – фігури образно-переносної й описової вторинної номінації. Їх місце в лексико-семантичній парадигмі мови загалом визначається статусом образних паралелей до номінативних позначень, у яких в емоційно-оцінній формі підкреслюється істотна ознака предмета чи явища. Вторинний номен – перифраз, зберігаючи у своїй внутрішній формі денотативно-поняттєвий зміст позначуваного, не втрачає ідентифікаційної функції. У мові новітньої газетно-журнальної публіцистики перифраз нерідко виконує роль синонімічного замінника в тексті.

Як експресивний засіб, перифраз обов’язково містить оцінку того, що він називає, і ніколи не буває звичайним лексичним паралелізмом до наявних назв. Виразність таких описових виразів забезпечує конотативний компонент.

Експресивність тісно пов’язана з мовними контрастами. Контрастне в мові – це наслідок її системності, її структурної організації. Будь-яка система, у тому числі й мовна, немислима без протиставлення її складників. Це протиставлення (або контрастування) елементів мовної системи є водночас і формою їх взаємозв’язку. Предмети, явища, ознаки й дії (стани) сприймаються краще, чіткіше, якщо вони контрастують з іншими предметами, явищами, ознаками й діями. Ця обставина зумовила використання контрастивних мовних одиниць із спеціальною, лінгвостилістичною метою.

У цьому плані найбільш яскравим є оксиморон – фігура мови, що полягає у спеціально заданому поєднанні слів із протилежними або взаємовиключними значеннями для вираження нового цілісного поняття чи окремого явища, що в оригінальній формі привертає увагу до його суперечливої природи.

Експресивність оксиморона як вторинного номена полягає, по-перше, в можливості оцінного, образного позначення об’єкта дійсності, поняття, увиразнення його предметно-логічного значення за допомогою скерованої інтенсифікації ознак, що їх позначають стрижнева та залежна лексеми словосполучення. По-друге, оксиморонне словосполучення – виразник певного експресивно-стилістичного забарвлення: піднесення, зниження, мейоративності, пейоративності, осуду, іронії тощо – залежно від умов контексту публіцистичного твору.

Виражальні властивості оксиморона в мові газетно-журнальної публіцистики пов’язані з естетикою й експресією мовного контрасту. Останній, що існує об’єктивно, може використовуватися мовцями суб’єктивно залежно від прагматичних і комунікативно-стилістичних завдань висловлювання.

Тропи є однією з виражальних домінант газетно-журнальної мови, суттєвою частиною її образного слововживання, що безпосередньо слугує поглибленню змістової структури публіцистичного твору, допомагає налагодити активний, живий, зацікавлений контакт із читачем. Засоби вторинної номінації надають образності, створюють живі, контекстуально відчутні барви публіцистичного мовлення, забезпечують широкі можливості для виявлення суб’єктивно-оцінної семантики й індивідуального стилю, розкривають нові грані виправданого погляду на мову як на функціонально-смислову єдність.

Основні положення дисертації відображено в таких публікаціях: 

1. Мінкова О. Ф. Особливості вживання фразеологізмів в українській періодиці / О. Ф. Мінкова // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Серія ”Філологія”. – № 727. – Вип. 53. – Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2006. – С. 23-27.

2. Мінкова О. Ф. Вторинна номінація в утворенні метафори

/ О. Ф. Мінкова // Нові виміри сучасного світуУ зб. матеріалів ІІІ Міжнародної наукової Інтернет-конференції 26-29 листопада 2007 р.МелітопольУ МДПУ, 2007.С. 18-20.

3. Мінкова О. Ф. Метафора як експресивний засіб вторинної номінації слова у публіцистичному тексті / О. Ф. Мінкова // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Серія ”Філологія”. – № 798.– Вип. 53. – Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2008. – С. 90-93.

4. Мінкова О. Ф. Соціогенна мотивація метонімії в публіцистичному тексті / О. Ф. Мінкова // Актуальні проблеми слов’янської філології: міжвуз. зб. наук. ст. / відп. ред. В. А. Зарва. – Ніжин: ТОВ ”Видавництво Аспект-Поліграф”, 2008. – Вип. ХУІІ: Лінгвістика і літературознавство. – С. 233-238.

5. Мінкова О. Ф. Публіцистичний текст та мовна номінація / О. Ф. Мінкова // Культура народов Причерноморья. Язык и мир: научный журнал. – № 142. – Т. 2. – Сімферополь: ТНУ, 2008. – С.77-79.

6. Мінкова О. Ф. Порівняння як образно-асоціативна вторинна номінація / О. Ф. Мінкова // Мовознавчий вісник: зб. наук. праць // МОН України. Черкаський нац. ун-т ім. Б. Хмельницького / відп. ред. Г. І. Мартинова. – Черкаси:ЧНУ ім. Б.Хмельницького, 2009. – Вип. 9. – С. 280-285.

АНОТАЦІЯ

Мінкова О. Ф. Експресивний потенціал засобів вторинної номінації в мові новітньої української публіцистики. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Запорізький національний університет. – Запоріжжя, 2010.

У дисертації вперше проведено системне дослідження експресивних засобів вторинної номінації. У зв’язку з цим проаналізовано основні підходи до вивчення мовних тропів та фігур як явищ вторинної номінації, визначено критерії їх виявлення в лексико-семантичній підсистемі мови, встановлено об’єктивну денотативну основу експресивної вторинної номінації, простежено механізм мотивації способів експресивної вторинної номінації у сфері публіцистичного мовлення; вивчено структурно-семантичні моделі (форми) вторинної номінації (метафору, метонімію, оксиморон, фразеологічні одиниці, перифраз, порівняння), з’ясовано їх функції та роль у системі виражально-зображальних засобів української мови.

Ключові слова: публіцистичний текст, вторинна номінація, експресивні засоби номінації, стилістичні фігури та прийоми.

АННОТАЦИЯ

Минкова О. Ф. Экспрессивный потенциал средств вторичной номинации в языке новейшей украинской публицистики. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 – украинский язык. – Запорожский национальный университет. – Запорожье, 2010.

В дисертации впервые проведено системное исследование экспрессивных средств вторичной номинации на материале языка современной украинской публицистики. Дальнейшее развитие получили актуальные проблемы теории публицистической речи и способов вторичной номинации.

Рассмотрены критерии экспрессивности номенов как явлений вторичной номинации в лексико-семантической подсистеме языка, описаны основные модели способов экспрессивной вторичной номинации, аргументирована целесообразность изучения этих способов в семантико-стилистическом аспекте.

Отмечена лингвостилистическая активность единиц лексико-фразеологического уровня (метафора, метонимия, устойчивые словосочетания) в современной украинской публицистике начала ХХІ века и обеспечение ними экспрессивности текста наряду со стилистическими фигурами и приемами.

Выделены типы структур и семантические группы метафор, сделан анализ их экспрессивно-стилистической нагрузки в публицистическом тексте, определена роль ассоционима как разновидности метафоры в языке газетно-журнальной публицистики. Выделены три основные модели метонимичной вторичной номинации с учетом оценочного семантического компонента. Разработана классификация фразеологических единиц, определены их доминирующие особенности, функциональные характеристики, разнообразие фразеологических значений, находящих эмоционально-экспрессивную реализацию в публицистическом стиле. Особое внимание уделено стилистическим фигурам и приемам, имеющим вторичное значение, определены их экспрессивно-стилистические функции и семантическое наполнение. Рассмотрены наиболее употребляемые относительно способа выражения и семантического содержания типы сравнений и перифраз, определен экспрессивный потенциал различных моделей оксюморонов.

В ходе исследования установлено, что экспрессивными в публицистическом тексте являются не только интенсивно выразительные тропы и фигуры, но и интенсификаторы выразительности, а также факторы, способствующие этой выразительности.

Ключевые слова: публицистический текст, вторичная номинация, экспрессивные способы номинации, стилистические фигуры и приемы.

SUMMARY

Minkova O. F. Expressive potential of secondary nomination means in the language of modern Ukrainian publicism. – Manuscript.

Thesis for the Degree of Candidate of philological sciences in speciality 10.02.01 – Ukrainian language. – Zaporizhya National University. – Zaporizhya, 2010.

The system reserch of secondary nomination means has been realized for the first time. Accordingly the main approaches to the study of language tropes and figures as the phenomena of secondary nomination have been analyzed. The criteria of their functioning in lexico-semantic subsystem of the language have been defind. The objective denotative basis of expressive secondary nomination has been found out. The mechanism of the motivation for the ways of expressive secondary nomination in the sphere of publicistic spearch has been observed. The structure-semantic models (forms) of secondary nomination (metaphor, metonimy, oxymoron, phraseological units, periphrasis, simile) have been studied. Their functions and role in the system of Ukrainian expressive-figurative means have been found out.

Key words: publicistic text, secondary nomination, expressive means of nomination, stylistic figures and devices.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

53228. ПОБУДОВА ГРАФІКІВ ФУНКЦІЙ, ЩО МІСТЯТЬ МОДУЛЬ 128.5 KB
  Метою профільного навчання, як одного з напрямків модернізації математичної освіти є забезпечення поглибленого вивчання предмета й підготовка учнів до продовження освіти. Основним напрямком модернізації математичної шкільної освіти є відпрацьовування механізмів підсумкової атестації через введення зовнішнього незалежного тестування.
53230. Найпростіші перетворення графіків функцій 164.5 KB
  Побудувати графік функції: у= х324. Побудуйте графік функції у=х321. Користуючись графіком знайдіть: а Область значень функції; б усі значення х при яких функція набуває від’ємних значень; в проміжок на якому функція спадає.