65317

Наукомісткість виробництва і структурні трансформації в промисловості

Автореферат

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Сучасний етап розбудови глобальної економіки характеризується зміною укладної основи технологічного розвитку економічної системи. Важливим світовим науковим доробком стали результати ґрунтовного аналізу причин що індукують довгохвильову динаміку економічного розвитку...

Украинкский

2014-07-28

416.5 KB

4 чел.

41

Державна установа
"Інститут економіки та прогнозування
Національної академії наук України"

Одотюк Ігор Васильович

УДК 338.45+330.341.1](477)(043.3)

Наукомісткість виробництва
і  структурні трансформації
в промисловості

08.00.03 – економіка та управління національним господарством

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук

Київ – 2010


Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Державній установі "Інститут економіки
та прогнозування НАН України".

Науковий консультант

академік НАН України,

доктор економічних наук, професор

Геєць Валерій Михайлович,

Державна установа “Інститут економіки та
прогнозування НАН України”, директор.

Офіційні опоненти:

доктор фізико-математичних наук, професор 

Семиноженко Володимир Петрович,

Державний комітет України з питань науки,
інновацій та інформатизації, Голова комітету;

доктор економічних наук, старший науковий
співробітник

Єгоров Ігор Юрійович,

Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України, завідувач  відділу системних досліджень науково-технологічного потенціалу;

доктор економічних наук, старший науковий
співробітник

Шаблиста Любов Миколаївна,

Державна установа „Інститут економіки та
прогнозування НАН України”, провідний науковий співробітник відділу фінансів реального сектора.

Захист відбудеться 22 грудня 2010 р. о 14 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.239.01 Державної установи "Інститут економіки та прогнозування НАН України" за адресою: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Державної установи "Інститут економіки та прогнозування НАН України" за адресою: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

Автореферат розісланий 20 листопада 2010 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради    Левчук Н.І.


Загальна характеристика роботи

Із виокремленням знань як нового фактора зростання глобальної економіки постають вимоги щодо розроблення методологічного інструментарію його предметного науково-практичного аналізу та опрацювання належних регуляторних заходів державної політики. Відтак, домінуючий фактор сучасної моделі економіки, а також головний креативний ресурс забезпечення швидких темпів відтворення економічного зростання – знання, зокрема необхідність їх економічного відображення та оцінки, слугують відправним критерієм перегляду існуючих підходів щодо формування структури промислового виробництва та реалізації відповідних структурних трансформацій.

Актуальність теми. Сучасний етап розбудови глобальної економіки характеризується зміною укладної основи технологічного розвитку економічної системи. Нагальні питання періодизації економічної динаміки та впливу технологічного фактора на функціонування економічної системи, починаючи з останньої чверті XIX ст., були предметом дослідження багатьох вчених, серед яких чільне місце посідають М.Абрамовіц, Дж.Досі, К.Жугляр, Дж.Кітчін, М.Кондратьєв, С.Кузнець, Р.Нельсон, М.Туган-Барановський, К.Фрімен, А.Хемілтон, А.Шпітгофф, Й.Шумпетер. Особливості перебігу та основні етапи трансформації глобальної економічної системи висвітлено у роботах Д.Белла, П. Друкера, Дж.К.Гелбрейта, В.Іноземцева, К.Кларка, С.Любимцевої, К.Маркса, М.Пората, У.Ростоу, М.Рубіна, Е.Тоффлера, А.Турена. Їхні праці ознаменували перехід від пошукових досліджень визначення впливу на динаміку зростання економіки окремих видів економічної діяльності до наукового аналізу проблеми трансформаційних змін в економічній системі в цілому.

Важливим світовим науковим доробком стали результати ґрунтовного аналізу причин, що індукують довгохвильову динаміку економічного розвитку, які відобразили у результатах своїх досліджень Дж.Гольдштейн, А.Клайкнехт, К.Кларк, Е.Мандель, Г.Менш, Р.Метц, К.Перес, С.Румянцева, Р.Солоу, Ж.Фурастьє, О.Чижевський. Отримані висновки обумовили класифікацію причин на ендо- та екзогенні фактори, спричинили появу теорії техніко-економічних парадигм, концепції пояснення рушійних сил на основі дії фактор-тенденції.

Зосередження у другій половині минулого століття уваги представників економічної науки на дослідженні ролі і значення знаннєвого ресурсу забезпечення зростання економіки зумовили початок предметного пошуку інструментарію виміру впливу фактора нових знань на процес зрушень у структурі матеріального виробництва. Універсальною формою відображення знаннєвої складової виробничого процесу згодом було адаптовано критерій наукомісткості. Обґрунтування методологічних принципів визначення категорії "наукомісткість" а також розуміння її сутності представляють у своїх роботах А.Авдулов, М.Бендиков, Х.Вілен, Е.Дитріхс, А.Кулькін, К.Сміт, І.Фролов, Є.Хрустальов. Разом з тим, особливості трактування технологічних можливостей, а також підходи до розв’язання проблеми виміру технологічних зрушень, котрі висвітлюють у своїх працях К.Антонеллі, Б.Амабле, Д.Арчібугі, М.Белл, К.Вагнер, М.Десаі, К.Джума, А.Дутта, Р.Евангеліста, К.Йохансон, А.Коко, В.Конде, С. Лалл, Ф.Лоука, В.-А.Лундвалл, А.Меддісон, М.Портер, М.Пьянта, К.Павітт, П.Петіт, К.Петробеллі, Ф.Сагасті, Дж.Фурман, Е.Хорлінс, створюють необхідність поглиблення теоретико-методологічного доробку щодо можливості трактування наукомісткості достатнім визначальним критерієм оцінки технологічних змін у виробництві.

У частині методології аналізу трансформації технологічної структури було застосовано положення теорії довгострокового техніко-економічного розвитку (С.Глазьєв), багаторівневої економіки (Ю.Яременко), секторального устрою технологічної структури промислового виробництва (ОЕСР), які у своїй сукупності й обумовили теоретико-методологічну основу дисертаційного дослідження. Економічний аналіз сучасного стану інноваційного розвитку економіки містить досить широкий спектр оцінок як вітчизняними, так і російськими вченими. Серед представників російської економічної науки пошуком шляхів розв’язання проблеми інноваційних перетворень у виробництві та формування якісно нової технологічної основи розвитку економіки займались К.Багриновський, І.Бойко, К.Вальтух, С.Глазьєв, Л.Гохберг, Р.Грінберг, І.Дежина, О.Динкін, Д.Львов, В.Іванов, Н.Іванова, В.Івантер, В.Клинов, М.Комков, Б.Кузик, В.Кушлін, В.Оболенський, О.Фолом’єв, Ю.Яковець, Ю.Яременко. Когорту провідних українських фахівців з даного напряму наукових досліджень створюють В.Александрова, Ю.Бажал, В.Геєць, І.Єгоров, О.Лапко, Б.Маліцький, Л.Мусіна, В.Новицький, Ю.Пахомов, О.Попович, В.Семиноженко, В.Сіденко, С.Соколенко, Л.Федулова, Т.Щедріна, М.Якубовський.

Водночас, у сучасній практиці державного регулювання національною економікою організаційно-економічний механізм реалізації структурних інноваційних зрушень залишається не задіяним, підтвердженням чому слугують порівняно низькі результати промисловості як щодо наукомісткості продукції, так і стосовно структурної частки високо- та середньотехнологічного виробництва. Домінування подібної ситуації, згідно з результатами досліджень О.Амоші, А.Гриценка, Б.Кваснюка, С.Кірєєва, І.Крючкової, В.Мунтіяна, Л.Шаблистої, Л.Шинкарук, зумовлено відсутністю опрацьованих шляхів розв’язання проблеми прискорення трансформаційних зрушень у реальному секторі, зокрема в напрямі формування ефективної технологічної структури виробництва у промисловості.

Отже, розв’язання важливої наукової проблеми оцінки взаємозв’язку науко місткості та структурних трансформацій, а також обґрунтування важелів державного регулювання трансформаційних змін в технологічній структурі промислового виробництва, є на сьогодні вкрай актуальною, з точки зору теорії і практики, темою наукового дослідження, в межах виконання якої здійснення комплексного науково-практичного аналізу наявної технологічної структури, визначення реальних інноваційних зрушень, характеристика економічних спроможностей та науково-технологічних можливостей розбудови наукомісткої структури виробництва – це ті основні завдання, без вирішення яких подальший рух в напрямі утвердження знаннєвих засад нової моделі розвитку національної економіки буде і надалі позбавлений необхідного рівня результативності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася в рамках науково-дослідних робіт (НДР) ДУ "Інститут економіки та прогнозування НАН України": "Інноваційний розвиток економіки України: модель, система управління, державна політика" (№ ДР 0101U005894); "Реальний сектор у структурі відтворення ВВП" (№ ДР 0105U003204); "Інноваційна спрямованість розвитку економік України і Росії" (№ ДР 0105U003203); "Узгодження пріоритетів державної бюджетної політики з концептуальними засадами стратегії соціально-економічного розвитку України" (№ ДР 0103U002458); "Розробка критеріїв і механізмів інноваційно-технологічного оновлення економіки та підвищення її конкурентоздатності" (№ ДР 0107U004354); "Розроблення методичних рекомендацій з прогнозування інвестицій в основний капітал за усіма джерелами на довгостроковий період" (№ ДР 0109U006866); "Розроблення стратегії розвитку України на період до 2020 року" (№ ДР 0108U007531).

Особиста участь автора полягала в оцінці структурних наслідків реалізації технологічних пріоритетів інноваційного розвитку промисловості та узагальненні особливостей чинного механізму державної підтримки інвестиційної та інноваційної діяльності; у визначенні сучасних економічних тенденцій залучення прямих іноземних інвестицій, порівняльній оцінці впливу зовнішнього та внутрішнього інвестора на розвиток наукомістких виробництв промисловості; у розробленні перспективних сценаріїв інвестиційного забезпечення структурних зрушень; у визначенні напрямів та результативності інноваційної трансформації промисловості України та Російської Федерації, виокремленні регуляторних важелів та перспектив міждержавного співробітництва у сфері високо- та середньотехнологічного виробництва; в оцінці та обґрунтуванні стратегічних засад перспективного розвитку національної індустрії наукомісткого виробництва в Україні та створення ефективної національної інноваційної системи.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розроблення теоретико-методологічних засад удосконалення державної економічної політики технологічних зрушень у структурі промисловості, визначення та обґрунтування економічних параметрів довгострокової перспективи структурних трансформацій у напрямі становлення наукомісткої індустрії промислового виробництва.

Досягнення поставленої мети обумовило необхідність вирішення таких завдань:

  •  визначити переваги та недоліки застосування показника наукомісткості як критерію структурування промислового виробництва, розробити теоретико-методологічні засади нового підходу до виміру та оцінки структурних трансформацій у виробництві;
  •  у рамках запропонованого підходу обґрунтувати та здійснити уточнення змісту економічної категорії "структурна трансформація", а також сутності економічного трактування поняття "технологічна структура" промислового виробництва, що зумовлено необхідністю врахування тих відмінностей, котрі постають наслідком розвитку технологій, економіки і суспільства, та виникають також залежно від умов використання даного терміну;
  •  оцінити наслідки трансформації вітчизняної промисловості за підсумками висхідної динаміки економічного розвитку, зокрема періоду одномоментного переходу на ринкові принципи формування ціни на імпортований Україною газ;
  •  визначити стан, передумови та важелі підвищення рівня використання знаннєвого ресурсу у сфері промислового виробництва, розробити методологічний інструментарій здійснення економічної оцінки комерціалізації знаннєвого доробку;
  •  сформулювати переваги та недоліки чинної законодавчої бази у сфері державного регулювання інноваційного, інвестиційного та знаннєвого чинників структурних перетворень у промисловості; систематизувати організаційно-економічні та нормативно-правові умови здійсненого процесу трансформації структури промислового виробництва;
  •  виокремити економічні тенденції розвитку глобального ринку технологічних новацій та наукомісткого виробництва у довгостроковому періоді;
  •  визначити відмінності у напрямах трансформації технологічної структури промислового виробництва в Україні та розвинених країнах світу, виявити причини низької результативності державної економічної політики реалізації знаннєвого фактора розбудови наукомісткої індустрії;
  •  виокремити напрями, результативність та інноваційну спрямованість трансформації вітчизняної промисловості, обґрунтувати економічні передумови стимулювання розвитку наукомісткого виробництва за рахунок розширення присутності на ринку високо- та середньотехнологічної продукції країн СНД;
  •  визначити параметри основних можливих перспективних сценаріїв інвестиційного забезпечення реалізації наукомісткого напряму структурних зрушень у промисловості;
  •  розробити сценарний прогноз економічного розвитку індустрії наукомісткого виробництва в Україні на період до 2020 р.;
  •  удосконалити систему регуляторних заходів державної економічної політики з урахуванням прогнозних перспектив реалізації структурних трансформацій у промисловості.

Об’єктом дослідження є процес трансформаційних змін технологічної структури промисловості та наукомісткість як критерій їх реалізації та оцінки.

Предметом дослідження є складові трансформаційного процесу, особливості взаємозв’язку наукомісткості та структурних трансформацій промислового виробництва.

Методи дослідження. Виконання дисертаційної роботи базується на застосуванні таких методів наукового дослідження, як: логіко-діалектичний та історичний – для виявлення теоретико-методологічних особливостей базових підходів щодо трактування та економічного аналізу технологічної структури і структурної трансформації промисловості; критичного аналізу, узагальнення, синтезу, групування – для встановлення переваг та недоліків системи інституційного забезпечення процесу трансформації структури промислового виробництва; функціональний та системний – для дослідження та оцінки трансформаційних змін технологічної структури, закономірностей формування та використання знаннєвого ресурсу технологічного розвитку виробництва; структурного аналізу – для визначення результативності інноваційного, знаннєвого та інвестиційного розвитку промисловості; часової екстраполяції, експертної оцінки – для розроблення прогнозних сценаріїв становлення наукомісткої індустрії та інвестиційного забезпечення технологічних зрушень, визначення перспективних тенденцій інноваційного розвитку промислового виробництва на наступний період; порівняльного аналізу – для виявлення структурних передумов посилення технологічного співробітництва на міжнародному рівні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у такому.

Вперше:

  •  розроблено теоретико-методологічні засади нового підходу до оцінки структурних трансформацій у промисловості, відмінність концептуальних положень якого полягає у створенні можливостей для економічного аналізу структурної трансформації як процесу відтворення промислового виробництва, структурні зміни в якому зумовлені динамікою та результативністю інноваційного, інвестиційного та знаннєвого факторів забезпечення формування нової технологічної основи розвитку промисловості;
  •  виявлено та класифіковано недоліки структурування промислового виробництва на основі використання критерію наукомісткості відповідно до міжнаціонального, національного та галузевого рівнів економічної оцінки трансформаційних змін, що дозволило визначити сутність категорії "технологічна структура" з позиції функціонального і наукового критеріїв економічного аналізу, наслідком чого постає можливість уніфікації інструментарію для здійснення подальшого наукового дослідження в даному напрямі;
  •  з урахуванням концептуальних положень запропонованого підходу економічного аналізу трансформаційних змін технологічної структури виробництва визначено та обґрунтовано зміст поняття "структурна трансформація промисловості", що сприяє удосконаленню управлінського інструментарію виміру та оцінки трансформаційних змін у промисловому виробництві, а також підвищенню ефективності державного регулювання перспективних напрямів реалізації технологічних трансформацій у структурі промисловості;
  •  розроблено методологічні положення процедури оцінки ефективності комерціалізації нових знань, класифіковано етапи проведення такої процедури, визначено відповідні критерії, а також економічні показники реалізації кожного з етапів, що дозволяє здійснити оцінку комерціалізації шляхом виміру результативності процесів залучення та використання в економіці знаннєвого ресурсу;
  •  визначено основні технологічні напрями, параметри результативності та рівень інноваційної спрямованості трансформацій, котрі мають місце в промисловості України, що за підсумками міжнародного порівняльного аналізу відносно країн ЄС, ОЕСР, РФ надало можливість узагальнити порівняльні переваги і недоліки чинної системи законодавчого регулювання економічних процесів у сфері інноваційного та науково-технологічного розвитку економіки та сформулювати рекомендації щодо удосконалення нормативно-правового аспекту інституційного фактора реалізації політики державного стимулювання технологічної модернізації вітчизняного промислового виробництва;
  •  визначено інвестиційну складову фінансової участі резидента у розбудові індустрії наукомісткого виробництва національної промисловості, виконано порівняльну характеристику кількісних оцінок вітчизняними та іноземними інвесторами щодо фінансових перспектив подальшої розбудови інвестиційного середовища у національній економіці загалом, і технологічно найбільш розвинених її виробництвах зокрема;
  •  виявлено та здійснено оцінку економічних тенденцій відтворення основних характеристик диспропорційності розвитку наукомісткого виробництва в Україні, що дозволило на підставі результатів структурного аналізу економічного розвитку реального сектора, промисловості, переробної промисловості та сектора високотехнологічного виробництва розробити середньострокові сценарії інвестиційного забезпечення реалізації наукомісткого напряму структурних зрушень в економіці України та сформулювати пропозиції щодо удосконалення державної економічної політики регулювання інноваційно-інвестиційного розвитку вітчизняної промисловості;
  •  розроблено сценарний прогноз економічного розвитку наукомісткого виробництва в Україні на період до 2020 р.; визначено та обґрунтовано цільові індикатори, а також надано характеристику сильних і слабких сторін, загроз та сприятливих можливостей реалізації інноваційного процесу розбудови технологічної структури промислового виробництва в Україні.

Набуло подальшого розвитку:

  •  теоретико-методологічні підходи щодо трактування технологічної структури і структурної трансформації, економічного виміру технологічних можливостей та структурних технологічних зрушень стосовно оцінки знаннєвої, інноваційної й інвестиційної складових трансформаційного процесу, визначення сутності та значення інструменту державних пріоритетів у забезпеченні розвитку інноваційних технологій;
  •  економічна оцінка технологічної структури промислового виробництва, що надало можливість визначити сучасні економічні тенденції його інноваційного розвитку, оцінити вплив цінової нестабільності газової складової матеріальних витрат на характер та динаміку структурних трансформацій, окреслити основні економічні тренди та перспективні напрями розвитку інноваційного процесу та наукомістких технологій у глобальній економіці на наступні 10 років;
  •  використання секторального підходу в реалізації науково-практичного аналізу технологічної структури промисловості, результати застосування якого дозволили узагальнити роль зовнішнього та внутрішнього інвестиційного чинника в реалізації інноваційних зрушень у наукомісткому виробництві, визначити економічне значення сектора високо- та середньотехнологічного виробництва у забезпеченні відтворювального характеру розвитку технологічної структури переробної промисловості та в цілому реального сектора економіки, надати порівняльну оцінку рівню зацікавленості резидентів та нерезидентів у розвиткові високотехнологічних видів економічної діяльності, узагальнити результативність здійснених з метою стимулювання інноваційних зрушень у сфері наукомістких виробництв регуляторних заходів інвестиційної політики;
  •  структурний аспект економічного аналізу особливостей перебігу процесів надходження та вилучення з України прямих іноземних інвестицій, що за підсумками оцінки інвестиційного забезпечення трансформаційних змін у промисловості дозволило сформулювати основні напрями зрушень у структурі джерел інвестування видів економічної діяльності з боку нерезидентів та обґрунтувати висновки щодо причин відсутності очікуваних змін у сфері інвестиційного забезпечення структурних трансформацій у промисловості на користь індустрії наукомісткого виробництва.

Удосконалено:

  •  комплекс системних, у рамках державної політики, економічних заходів щодо формування інноваційно-орієнтованої технологічної структури вітчизняного виробництва та підвищення результативності міждержавного співробітництва в інноваційній сфері, що надало змогу визначити та обґрунтувати організаційно-економічні передумови реалізації виокремлених етапів сценарного прогнозу структурної трансформації вітчизняної промисловості в напрямі становлення індустрії наукомісткого виробництва;
  •  інструментарій дослідження інвестиційно-інноваційних аспектів розвитку технологічної структури промисловості, що за підсумками отриманих результатів дозволило опрацювати пропозиції щодо удосконалення норм окремих правових актів чинної законодавчої бази з метою сприяння збільшенню надходжень іноземного капіталу в Україну;
  •  систему економічних параметрів основних сценарних варіантів забезпечення інвестиційного чинника реалізації наукомісткого напряму структурних зрушень у промисловості на середньострокову перспективу, що надало підстави характеризувати попередній період інноваційних трансформацій у промисловості, зокрема у високотехнологічному секторі, як такий, результативність якого відповідає песимістичному сценарію економічного розвитку.

Практичне значення одержаних результатів обумовлене важливістю реалізації технологічних зрушень у структурі сучасного промислового виробництва. Основні положення дисертаційного дослідження поглиблюють науковий доробок в частині економічного аналізу трансформацій технологічної структури та створюють необхідні теоретико-практичні засади удосконалення основних положень політики формування індустрії наукомісткого виробництва в Україні.

Наукові розробки та аналітичні оцінки економічних передумов та перспектив розвитку національної індустрії наукомісткого виробництва використано Міністерством економіки України при підготовці проекту Стратегії "Україна 2020: Стратегія національної модернізації" (довідка Міністерства економіки України від 13.10.2010 р. № 2901-26/167).

Висновки дослідження, наукові результати, практичні рекомендації, а також аналітичні та розрахункові матеріали використано в доповідних матеріалах центральним органам виконавчої та законодавчої влади (довідка ДУ "Інститут економіки та прогнозування НАН України" від 25.10.2010 р. № 135-7/968). Основними з них є:

  •  до Адміністрації Президента України: "Міжнародні тенденції розвитку наукоємного сектора економіки" (лист від 30.11.2005 р. № 135-13/257); "Стан інвестиційної діяльності в Україні та проблеми поліпшення правового забезпечення іноземного інвестування" (лист від 12.06.2007 р. № 135-13/518);
  •  до Кабінету Міністрів України: "Вплив газової складової на відтворювальний характер розвитку технологічної структури обробної промисловості" (від 27.03.2006 р. №135-13/241);
  •  до Міністерства економіки України: "Економічні тенденції зміни структури вилучень та надходжень прямих іноземних інвестицій в Україну" (лист подяки від 20.06.2006 р. № 49-35/94); "Інноваційне інвестування та сценарії наукомісткого напряму структурних зрушень" (лист подяки від 10.09.2008 р. № 146-20/80); "Україна у системі глобальних інноваційних процесів: сильні та слабкі сторони, загрози та можливості реалізації інноваційного прориву" (лист подяки від 17.10.2008 р. № 3004-20/88); "Глобальні економічні перспективи та необхідність адаптації економіки України до нових умов функціонування" (лист від 25.05.2009 р. № 135-13/409); "Пропозиції до проекту Стратегії розвитку України "Україна-2020: стратегія національної модернізації" (лист від 02.12.2009 р. № 135-13/1028);
  •  до Міністерства промислової політики України: "Основні економічні тенденції залучення іноземного капіталу в Україну та пропозиції щодо удосконалення нормативно-правової бази державного сприяння іноземному інвестуванню" (лист від 18.12.2009 р. № 135-13/1107);
  •  до Ради національної безпеки і оборони України: "Перспективи розвитку високотехнологічних секторів як основи конкурентоспроможності економіки України" (лист від 28.03.2007 р. № 135-13/272); зауваження та пропозиції до проекту Закону України "Державна програма економічного та соціального розвитку України на 2010 рік (Антикризова програма)" (лист від 12.05.2010 р. № 135-13/426);
  •  до Відділення економіки НАН України: "Пропозиції до парламентських слухань Стратегія інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів" (лист від 05.05.2009 р. № 135-13/345); пропозиції до проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про основні напрями антикризових дій та відновлювального розвитку на 2010 рік" (лист від 28.01.2010 р. № 135/63); "Модернізація високо- та середньо технологічного виробництва" до складу Національної доповіді "Новий курс України: 2010–2015 рр." (лист від 23.03.2010 р. № 135-13/251);
  •  до Українського союзу промисловців і підприємців: "Україна і ЄС: високотехнологічна складова в структурі прямих іноземних інвестицій та зовнішньої торгівлі" (лист подяки від 25.10.2006 р. № 10-101/11);
  •  до Державного комітету України з питань науки, інновацій та інформатизації: "Наукомістке виробництво в Україні: економічні тенденції та наслідки прояву кризових трансформацій" (лист від 11.06.2010 р. № 135-13/522).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаним, завершеним науковим дослідженням, у якому викладено нові теоретико-методологічні та практичні розробки. З-поміж наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертаційній роботі використано виключно ті ідеї та напрацювання, які належать особисто автору. Особистий внесок автора щодо відзначених праць наведено у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення отриманих за підсумком дисертаційного дослідження наукових результатів було обговорено під час участі у міжнародних, всеукраїнських науково-практичних конференціях, засіданнях круглих столів. Зокрема, "Інноваційна модель та стратегія економічного розвитку" (Київ, 2002); "Конкурентоспроможність української економіки" (Київ, 2007); "Напрями і моделі трансформації інноваційної діяльності у контексті міжнародної інтеграції" (Донецьк, 2007); "Проблеми економічної взаємодії Росії і України в контексті підвищення конкурентоспроможності обох країн" (Москва, 2008); "Розвиток національної промисловості у сучасному контексті: пріоритети, проблеми, регулювання" (Донецьк, 2009).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено у 37 наукових працях, серед яких: індивідуальна монографія (15,2 д.а.), розділи у 7 колективних монографіях (особисто автору належить 7,9 д.а.), розділи в одній національній та 2 колективних наукових доповідях (особисто автору належить 1,1 д.а.), 21 одноосібна стаття у фахових наукових журналах (14,1 д.а.), 5 публікацій у збірниках наукових праць (2,2 д.а.).

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 416 стор., основний зміст роботи викладено на 383 стор., список використаних джерел налічує 331 найменування на 34 стор. Дисертація містить в основному тексті 53 таблиці та 39 рисунків, які займають 43 стор.

Основний зміст

У першому розділі "Методологічні засади трансформації технологічної структури виробництва на основі наукомісткості" здійснено теоретико-методологічне узагальнення та охарактеризовано взаємозв’язок між періодизацією економічної динаміки, структурою економіки та технологічними змінами в системі виробництва, сформульовано особливості виміру трансформаційного процесу, а також недоліки оцінки технологічних зрушень на основі критерію наукомісткості. Запропоновано авторське трактування економічних категорій "структурна трансформація" та "технологічна структура", що визначає концепцію їх практичного економічного аналізу. Виокремлено зв’язок між структурою пріоритетних напрямів та технологічною структурою виробництва, визначено особливості використання елементу пріоритетів у національній інноваційній політиці; сформульовано принципи, згідно з якими відбувається реалізація державної політики науково-технологічного та інноваційного розвитку в Україні.

Результатом теоретичного аналізу тріади "економічний цикл – структурна динаміка – технологічні зрушення" став висновок, що попри тривалу еволюцію і розмаїття наукових поглядів на характер причинно-наслідкового зв’язку відтворення циклів економічної динаміки, неоднозначність експертних оцінок щодо характерних особливостей перебігу сучасного етапу циклічного розвитку, дедалі вищого ступеня аргументованості набуває твердження про те, що важливим, якщо не визначальним, чинником періодизації економічної динаміки виступає фактор технологічних зрушень.

За підсумками аналізу теоретичного доробку в частині відомих науці циклів економічної динаміки, зазначено, що виокремлені відмінності як у тривалості періодів циклічних коливань, так і у відповідній кожному з них базі рушійних сил періодизації, лише на перший погляд можуть слугувати достатнім аргументом для непорушності уявлення про чітку ієрархічну структуру економічних циклів. Зроблено висновок, що приводом для нівелювання достатності узагальненого вченими-економістами аргументу, зміст якого полягає у відмінності циклів за періодом дії та факторами, що спричиняють їх появу, виступає саме природа останніх. Втім, жодним чином не йдеться про будь-яке спростування статистично обґрунтованої ієрархії циклічних періодів еволюційного розвитку світової економіки. Акцент в іншому і стосується він сутнісної природи визначальних факторів відтворення циклу, а саме – можливості їх синтезу на основі спільних витоків потім вже відмінних рушійних сил періодизації. Гіпотетичне припущення полягає у тому, що об’єднуючим елементом факторів, котрі спричиняють різні за тривалістю періоди чергування висхідної та низхідної динаміки розвитку економічних процесів, виступає здебільшого елемент нових знань. Адже і заміна морально застарілого обладнання, і збільшення інвестиційних вкладень та споживчих витрат, і зміни в товарно-матеріальних запасах, і навіть, частково, динаміка демографічного процесу – всі ці фактори, котрі є рушійними силами періодизації, в основі своїй базуються на результатах відтворення знаннєвого ресурсу відповідного етапу розвитку глобальної економічної системи.

Стосовно різновиду обстоюваних вченими-економістами причин індукування суто довгохвильової динаміки економічного розвитку припущення про домінуючий характер у структурі кожної з них знаннєвої складової має вже не частковий, а здебільшого визначальний характер. Передумовою є те, що процеси, які пов’язані із економічною активністю щодо впровадження техніки і технологій, зміною базового енергоресурсу, інтенсивності та обсягу інвестиційних вкладень в основний капітал, а також зміною цін та відсоткових ставок на кредитні ресурси, опосередковано свідчать про зрушення в системі генерування знаннєвого потенціалу та формах практичної реалізації нового знання.

Виокремлення знаннєвої складової рушійного фактора періодизації економічної динаміки обумовило дослідження не лише часового параметра як одної із горизонтальних характеристик економічної циклічності, але з’ясування значення також і вертикальної її візаві, яка стосується змін структурних співвідношень упродовж дії економічного циклу. Відзначено, що цикли у відтворювальних сферах охоплюють, насамперед, довгострокові тенденції структурних зрушень в економіці, котрі можна розглядати в цілій низці аспектів – відтворювальна, галузева, ієрархічна, технологічна, економічна, вартісна структура. Втім, актуальність предмету пошукових досліджень економічної науки щодо визначення впливу окремих видів економічної діяльності на динаміку зростання економіки в цілому згодом видозмінилась і, починаючи з другої половини минулого століття, увагу зосереджено на проблемі трансформації економічної системи.

Результати аналізу теоретичних моделей структурної трансформації та сутності категорії "трансформація" дозволили сформулювати узагальнення щодо особливостей науково обґрунтованого бачення дослідниками етапів трансформації, виконати систематизацію існуючого теоретичного доробку відповідно до виокремлених нами двох підходів науково-практичного дослідження трансформаційних процесів в економіці і зробити визначальний, з точки зору напряму подальшого дослідження, висновок про те, що використовуваний на сьогодні інструментарій оцінки структурних трансформацій не відповідає сучасним тенденціям технологічного розвитку економічної системи, а, відтак, і вимогам державної політики модернізації економіки на основі розвитку та впровадження високих технологій.

Зосередження уваги на вивченні ролі та економічного значення знаннєвого ресурсу призвело до започаткування в останній третині минулого століття циклу наукових робіт, предметом розгляду яких стало обґрунтування нової моделі розвитку економіки, моделі, що заснована на знаннях. Дослідження видового розмаїття форм концентрованого виразу прогресивних знань обумовило акцентування уваги переважно на технологічній його формі. Втім, даний етап передбачає вже дослідження технологічного рівня сучасного виробництва, а не виокремлення структурного значення фактора технологій з-поміж рушійних сил зростання економіки.

Незважаючи на те, що процеси розробки, передачі та розповсюдження технологічних інновацій, їх важливі складові, набули досить ґрунтовного критичного аналізу як з позиції теоретичного, так і практичного бачення шляхів розв’язання проблеми технологічного розвитку економіки, механізм створення новітніх технологій на сьогодні залишається не виписаним, не в останню чергу – через наявність теоретико-практичних прогалин щодо економічної оцінки технологічних зрушень, попри те, що задля досягнення останнього свого часу вже опрацьовано та застосовано економічні показники виміру технологічних змін, серед яких індекс технологічних досягнень; технологічний індекс; технологічний індекс АрКо; чотири параметри оцінки технологічного розвитку економіки, які були представлені у звіті ЮНІДО; індекс наукової та технологічної спроможності.

В частині напрацьованої методології дослідження трансформації суто технологічної структури визначальними для подальшого дослідження стали теоретичні розробки С.Глазьєва (теорія довгострокового техніко-економічного розвитку), Ю.Яременка (теорія багаторівневої структури економіки), кластерний підхід до структурування економіки М.Портера (А.Маршалла, Б.Ястремського), а також практичний інструментарій міжнародної порівняльної оцінки, адаптований країнами-учасницями ОЕСР (концепція секторального розподілу технологічної структури виробництва). Разом з тим, висловлені свого часу К.Сміт зауваження стосовно об’єктивності останньої концепції, а саме – методика обрахунку ґрунтується на показнику внутрішніх витрат на виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (наукомісткість), структурна класифікація ігнорує факт використання в одному технологічному секторі тих знань, які стали продуктом діяльності іншого сектора технологій, мають опосередковане відношення і до решти зазначених вище теоретичних моделей.

Теоретичний аналіз проблеми застосування знань у промисловому виробництві, а саме – інтенсивності їх використання, обумовив формулювання висновку, відповідно до якого високотехнологічні та наукомісткі види промислової діяльності постають такими, які, кожна окремо, мають вагоме економічне значення, і попри те, що термін "високотехнологічні" є порівняно більш сучасним категоріальним витвором, він не є повним аналогом терміну "наукомісткі" виробництва.

Синтезуючи теоретичні підходи до визначення етимологічної сутності та особливостей трактування наукомісткості, встановлено, що в даному понятті відображено процес, котрий через структурне співвідношення витрат на науку та обсягу виробництва характеризує схильність суб’єктів економічної діяльності до залучення у виробництво, насамперед, результатів прогресивних наукових досліджень та розробок. Разом з тим відзначено, що сприйняття зазначеного критерію не завжди є універсальним, а відтак і результати його застосування постають неоднорідними, принаймні в міжнародному розрізі. Перелік наукомістких видів діяльності, виробництв та високих технологій не може бути стабільним упродовж тривалого періоду часу, потребуючи переосмислення на основі врахування нових досягнень науки. Зроблено висновок, що причинами критичного перегляду використовуваної на сьогодні концепції трактування наукомісткості як критерію оцінки конкурентної спроможності суб’єкта до розвитку та практичного застосування науково-технологічної складової власного виробництва, а також технологічного структурування видів промислової діяльності є недоліки, котрі нами було сформульовано і систематизовано залежно від рівня використання оціночного критерію наукомісткості – національного, міжнаціонального та рівня базових галузей економіки. Це дало змогу не лише обґрунтувати актуальність і необхідність подальшої реалізації даного напряму пошукових досліджень, визначивши чіткі для цього теоретико-методологічні передумови, але і сформулювати концептуальне бачення сутності та методологічних особливостей перспективного економічного аналізу технологічної структури та процесу структурної трансформації виробництва.

Недоліком культивованого у вітчизняній практиці підходу до трактування технологічної структури постає обмеженість щодо можливостей його застосування задля виконання завдань порівняльного економічного аналізу в міжнародному форматі. Обґрунтовано доцільність надання вичерпного тлумачення змісту економічної категорії "технологічна структура" також з урахуванням необхідності синтезу сутнісних його відмінностей, котрі постають наслідком сучасного перебігу розвитку технологій, економіки і суспільства. Запропоновано авторський підхід, згідно з яким тлумачення варто розподілити за двома критеріями: функціональний, тобто критерій функціонування національної економіки, та критерій наукового аналізу. Отже, з позиції функціонального критерію технологічна структура – це співвідношення галузевих напрямів економічного відтворення прогресивних технологій у виробництві. З позиції ж наукового аналізу технологічна структура є уніфікованою стандартною класифікацією складових технологічної бази сучасного комплексу промислового виробництва, яка використовується з метою моніторингу та теоретико-практичного аналізу основних технологічних напрямів відтворення структури видів економічної діяльності у переробній промисловості.

Розмаїття трактувань сутності категорії "трансформація" може бути структуровано у вигляді розподілу відповідно до двох основних підходів у науково-практичному дослідженні трансформаційних процесів в економіці. Перший – це тлумачення з позиції переважного значення структурних зрушень у перебігу трансформації саме економічної системи. Другий підхід полягає у розширенні об’єктної сфери впливу і доповненні структурних змін змінами в соціально-політичному устрої суспільно-економічного життя. Визначено, що структурні зрушення (у виробництві, реалізації, зайнятості, інвестуванні, фінансуванні та впровадженні інновацій) є складовою трансформаційною процесу. Однак лише у поєднанні з інституційними, а саме – нормативно-правовими та організаційними змінами, структурні зрушення формують процес, котрий характеризує трансформацію промислового виробництва в Україні. Трансформацію запропоновано розглядати в трьох визначальних для формування нової технологічної основи подальшого розвитку виробництва напрямах – знання, інновації, інвестиції. Відтак, структурна трансформація – це відтворення промислового виробництва, зміни співвідношень у структурі якого обумовлені динамікою та результативністю процесів у сферах інноваційного, інвестиційного та знаннєвого забезпечення формування нової технологічної основи розвитку промисловості.

Доведено, що циклічний характер розвитку світової економіки та обмеженість ресурсної бази відносно стратегічних цілей соціально-економічного розвитку постають головними причинами застосування на сучасному етапі пріоритетної форми розвитку окремих видів наукомістких технологій. Саме політика державних пріоритетів у сфері високонаукомістких технологій є тим інструментом, використання якого значною мірою визначає і напрям економічного розвитку країни, і впливає на структуру економіки. Визначено, що технологічні пріоритети – це виважений перелік першочергових, повною мірою науково і практично обґрунтованих напрямів технологічного розвитку на певний період часу, реалізація яких має бути спрямована на забезпечення національної безпеки за рахунок задоволення таких національних потреб, як промислова конкурентоспроможність, національна оборона, енергетична безпека, високий рівень життя населення країни. Надання пріоритетного статусу одному чи декільком технологічним напрямам розвитку економіки не лише характеризує наявні можливості держави щодо їх реалізації, але і обумовлює вагомість для неї майбутніх перспектив її економічного зростання в обраних сферах.

На шляху розбудови пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, а також інноваційної діяльності Україна вже має достатньо вагомий, з точки зору часу, досвід, ґрунтовний теоретико-практичний аналіз якого дозволив виконати його часову періодизацію, окреслити характерні особливості кожного з двох етапів та акцентувати увагу на притаманних їм недоліках. Так, попри позитивну кількісну динаміку законотворення у сфері формування інновативно-технологічних підвалин нової моделі економічного зростання, недосконалою є як критеріальна база визначення високих технологій, так і фактично не відпрацьованим, з огляду на досягнуті результати роботи, залишається інституційно-правовий механізм реалізації державних пріоритетів та моніторингу економічних наслідків їх розбудови. Отже, з одного боку – обидва етапи різняться рівнем законотворчої активності і саме на другому етапі діяльність акцентовано здійснюється в напрямі утвердження в державі інноваційної моделі розвитку; а з іншого, незважаючи на посилення останніми роками позицій принципу вибірковості при формуванні системи державних пріоритетів та досягнення позитивного сприйняття і розуміння економічними експертами необхідності в цьому контексті керуватися положеннями укладної теорії розвитку технологій, – другий етап відзначається продовженням тенденцій першого. А саме – інструмент пріоритетів в арсеналі засобів державної технологічної політики з успіхом використовувався в інтересах широкого кола представників політичного процесу, що не мало позитивного впливу на ефективність розв’язання проблеми технологічної розбудови економіки. І це не тільки дещо нівелює економічне значення форми пріоритетів у державному управлінні, але і надає негативного забарвлення рівню політичної послідовності у досягненні заданих орієнтирів. Відтак, сформульовані у дослідженні принципи – кон’юнктурності, непослідовності, неузгодженості та взаємовиключності – це ті положення, які постають домінуючими чинниками вітчизняної практики реалізації державної політики науково-технологічного та інноваційного розвитку економіки України. Враховуючи зазначене, в контексті міжнародної співпраці та взаємодії на міждержавному рівні з найважливішими торговими партнерами України, на прикладі партнерства з РФ, визначено напрями гармонізації нормативно-правового поля інноваційного співробітництва та запропоновано основні заходи щодо удосконалення законодавчого механізму інноваційної трансформації економік України та РФ на основі розвитку та впровадження наукомістких технологій.

Таким чином аргументовано, що здійснення на прикладі української промисловості науково-практичного аналізу особливостей існуючого в сучасних умовах зв’язку наукомісткості та структурних трансформацій зумовлене необхідністю не стільки встановлення впливу наукомісткості виробництва на перебіг структурних перетворень, скільки визначення, з точки зору розвитку технологій, меж реалізації трансформаційних зрушень та обґрунтування доцільності розширення сфери економічного аналізу, яка підлягає охопленню критерієм наукомісткості при ідентифікації ступеня трансформації технологічної структури промислового виробництва.

У другому розділі "Знання в системі факторів трансформації технологічної структури промислового виробництва" визначено особливості, результативність та методологічні важелі удосконалення процесів формування та відтворення знаннєвого ресурсу. Сформульовано причини низької ефективності використання знань у виробництві; надано порівняльну міжнародну оцінку рівню результативності використання фінансового ресурсу, інвестованого в розвиток наукових досліджень і розробок виробництв сектора високих технологій, а також відмінностей у структурі напрямів високотехнологічної діяльності, якої дотримуються в Україні та розвинених країнах світу. Визначено прогнозні тренди розвитку світової економіки у сфері інновацій та глобального ринку технологій на період до 2020 р. Запропоновано інструментарій виміру ступеня залучення знаннєвого ресурсу у виробництво, що включає етапи, критерії та відповідні індикатори оцінки формування та використання знань в економічній системі.

Отримавши у спадок високорозвинену, ефективну загальнодержавну систему вищої освіти і науки, однак перебуваючи в стані практично повної ізоляції впливу результатів розвитку вітчизняної наукової думки на економічну систему, Україна стоїть перед доленосним у сенсі економічної безпеки вибором, адже вкрай важливим є її утвердження як держави із потужним інтелектуальним потенціалом, в якій рівною мірою ефективно діючою була б система як формування, так і реалізації знаннєвого ресурсу.

У сфері інноваційного розвитку домінує певна ситуативність, котра полягає у збереженні якісно низького рівня здобутків процесу розбудови технологічної складової розвитку промисловості та невідповідності формального відображення реальному стану справ у цій галузі. Той факт, що і наукомісткість виробництва, і частка високотехнологічного сектора за підсумком дев’ятирічного етапу зростання відносно початку цього періоду де-факто лише скоротилися, свідчить про те, що використовуваний державою арсенал важелів стимулювання розбудови наукомісткої економіки в Україні на сьогодні є малоефективним (рис. 1). Як наслідок – наявність вражаючого рівня відставання за показником створеної у переробній промисловості доданої вартості (у розрахунку на одного зайнятого – 34,3 раза), екстраполяція динаміки скорочення якого дозволяє робити висновок про виключно довгостроковий характер часового періоду, необхідного для ліквідації існуючого на сьогоднішній день обсягу відставання України від середнього рівня економічно розвинених країн світу.

Волатильність економічних параметрів активності та результативності інноваційної діяльності набуває для України обрисів перспективи втрати національним сектором науки вітчизняного ринку розробки інноваційного продукту вже в середньостроковому періоді. Встановлена нами диспропорційність у структурі виплат за користування окремими об’єктами права інтелектуальної власності, коли суттєвий за розміром кількісний вираз ліцензій та ліцензійних договорів належить Україні, проте переважний обсяг фінансових надходжень за їх створення надходить іншим державам, формує економічні передумови до зменшення рівня фінансового забезпечення процесу розробки та патентування об’єктів інтелектуальної власності, до кількісного, а головне якісного скорочення людського та інтелектуального наповнення сфери науково-прикладного пошуку і розробки нових прогресивних техніко-технологічних винаходів, корисних моделей та промислових зразків. Відтак можна з високою вірогідністю прогнозувати, що, залишаючи поза межами активного державного впливу сферу якісного відтворення кадрового потенціалу сучасної вітчизняної науки і освіти, перед економікою країни постане загроза не лише успішної реалізації трансформаційних зрушень в економіці, але й збереження критичної маси базових інновацій світового рівня.

Результати економічного аналізу технологічної складової доводять, що на сьогодні в промисловості країни показники кількісного перебігу процесу впровадження у виробництво нових технологій формуються результатами діяльності секторів переважно середніх, а також високих технологій. Втім спорадичне домінування низькотехнологічних видів промислової діяльності виключно в частині фінансування процесу залучення нових технологій пояснюється відповідним даному сектору масштабом виробництва. Разом з тим, у секторі середніх та високих технологій об’єктом придбання продовжують виступати переважним чином вже втілені технологічні процеси, що є необхідною підставою для висновку про домінування здебільшого зовнішнього напряму спрямування фінансової винагороди за отримані ними результати винахідницької активності.

Підсумки критичного аналізу вітчизняного досвіду формування основними учасниками господарських операцій попиту на результати наукових досліджень довели, що основні причини низького рівня ефективності комерціалізації знаннєвого ресурсу пояснюються невирішеністю нагальних проблем щодо: доступності знаннєвого продукту, тобто високий рівень деконцентрації ресурсу та відсутність єдиної його інформаційної бази створюють для керівників підприємств значний інформаційний бар’єр під час вирішення першочергових завдань підвищення науково-технологічного рівня власного виробництва; якості знаннєвого продукту, оскільки де-факто реалізовані науково-технічні розробки не завжди відповідають заздалегідь запланованим параметрам їх техніко-економічного обґрунтування; відсутності напрацьованих успішних технологій використання раніше набутих знань, оскільки конкретної вартості будь-яка ідея або знання так чи інакше набувають все ж таки лише в процесі їх реалізації, а без останнього елемента знання як такі втрачають властиву їм характеристику креативного імпульсу розвитку економіки; запровадження на загальнодержавному рівні сучасної ринково зорієнтованої системи управління знаннєвим ресурсом, функціонування якої відігравало б визначальну роль у програмуванні підсумкової економічної ефективності комерціалізації новітніх знань у виробництві. Задля виміру результативності використання знаннєвого ресурсу запропоновано процедуру, реалізація якої з урахуванням здійснення економічної оцінки відповідно до пропонованих критеріїв та кількісного аналізу індикаторів передбачає два етапи: визначення ефективності формування потенціалу особистості, людського капіталу як основного носія нових знань; визначення ефективності практичного використання набутих особистістю прикладних знань.

Встановлено, що результативність формування та використання знаннєвого ресурсу структурної трансформації вітчизняної промисловості неможлива без створення стабільно функціонуючого організаційно-правового середовища генерування високопродуктивних знань, що передусім означає, по-перше, усунення існуючих вад у системі освіти і науки, а, по-друге, завершення формування дієвих систем охорони і захисту прав інтелектуальної власності; без реального підвищення рівня результативності використання потенціалу галузевого, вузівського [освітянського] та заводського секторів науки, що відбуватиметься шляхом запровадження механізму державного стимулювання концентрації власного фінансового ресурсу підприємств у сфері виконання НДДКР, сприяння процесам формування і реалізації програм виконання міжгалузевих науково-дослідних робіт, розробки і впровадження системи фіскальних чинників залучення вузівської [освітянської] науки в сектор високотехнологічного виробництва; а також без активного та всебічного стимулювання розвитку інтелектуального потенціалу особистості, що передбачає вплив держави на всіх етапах формування людського капіталу.

Проблему управління знаннями структуровано на дві складові. Перша стосується виміру макроекономічного впливу знаннєвого доробку на динаміку економічного процесу – її актуальність залишається нагальною для досить широкого кола країн, у тому числі і для нашої; друга – необхідності здійснення вибору між розвитком традиційних і наукомістких виробництв. Саме в частині розв’язання другої складової беззаперечним лідером постає Україна. Адже встановлено, що у фінансуванні знаннєвих напрямів високотехнологічної діяльності наша держава дотримується на сучасному етапі структури, котра за своїми головними складовими має значні розбіжності із відповідним аналогом у розвинених країнах – за порівнюваною структурою проінвестованих високотехнологічних виробництв відставання України від США у відносних показниках сягає понад дві третини обсягу освоєних інноваційних витрат. Цей факт, на нашу думку, в жодному разі не має права на спростування аргументом відсутності в національній економіці спроможності до наслідування розвинених в економічному відношенні країн, адже саме останні формують основні тенденції та напрями розвитку світового ринку, і в іншому випадку вітчизняна індустрія наукомісткого виробництва згодом опиниться в умовах цілковитої невідповідності власного знаннєвого доробку стратегічним викликам глобального ринку високих технологій.

Вже на сучасному етапі в Україні показник ефективності відтворення фінансового ресурсу, інвестованого в розбудову національного сектора високих технологій, принаймні в 7 разів менший за відповідний аналог середнього рівня економічно розвинених країн. Відтак низька ефективність на виході, скорегована на недостатній обсяг фінансування досліджень та розробок на вході, призводять, зрештою, до формування знань, котрі, не враховуючи їх якісний рівень, в умовах вкрай інертної системи їх економічного використання зрештою і обумовлюють відповідного ґатунку результативність функціонування високотехнологічних виробництв, а також їх вплив на динаміку розвитку решти видів економічної діяльності. Відзначено, що подальша пролонгація незмінним стану існуючих економічних умов щодо прискорення інноваційних процесів, а також збереження неефективних формальних підходів до моніторингу та оцінки інноваційних структурних змін в економіці неминуче спричинить не лише остаточне вичерпування інноваційного потенціалу, а і, відповідно, втрату важливого креативного ресурсу процесу відтворення національної економіки.

Передумовами для активізації процесу впровадження у виробництво вже отриманих на сьогодні знань у вигляді науково-прикладних результатів реалізації проектів та програм з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки є як забезпечення організаційно-економічних засад досягнення стратегічно важливими для держави господарюючими суб’єктами критично необхідного рівня їх фінансово-економічної стабільності, так і створення інформаційної системи популяризації якісно нових науково-технічних розробок у сфері організації виробництва наукомісткої продукції. Необхідним є запровадження загальнодоступної електронної бази даних з інформацією про переліки: виконуваних науково-дослідних проектів та їх очікувані результати; готових до експериментального та серійного впровадження результатів ндр; прогнозних проектів та їх стану чи етапу підготовки до початку реалізації.

Акцентуючи увагу на тому, що креативним ресурсом розбудови сучасної моделі економічного зростання постає людський потенціал у поєднанні зі знаннєвим доробком, виокремлено та надано характеристику прогнозним трендам розвитку світової економіки в період на наступні десять років (2010–2020 рр.). Так, основними у сфері інновацій є тенденції щодо зростання обсягу фінансових асигнувань у сферу науки та інноваційної діяльності; збільшення масштабу ринкової комерціалізації втілених та невтілених складових прогресивного світового науково-технологічного доробку; підвищення рівня інтернаціоналізації НДДКР; географічної міграції висококваліфікованого кадрового ресурсу; конвергенції технологічних напрямів наукових досліджень; збільшення акцентованої уваги країн – технологічних лідерів на розвитку напрямів наукових досліджень і розробок, позитивні екстерналії результату виконання яких зосереджені, насамперед, в галузі забезпечення екологічної, продовольчої та медичної безпеки життєдіяльності людини, що обумовлюватиме так звану соціалізацію інноваційної діяльності; забезпечення розширеного відтворення кадрового наукового потенціалу, що стане економічним приводом для поглиблення поляризації світу за ознакою знаннєвого формату використовуваної країнами моделі розвитку національної економічної системи. Ринок нових технологій характеризуватимуть: сегментація глобальних ринків нано-, біо- та інформаційно-комунікаційних технологій у напрямі більш інтенсивного розвитку нових технологічних ніш на зразок фармакогенетики, наноелектроніки, біоінформатики і т.п.; стимулювання пошукових досліджень у сфері природничих та технічних наук: математика, біологія, інформатика, механіка, фізика, хімія, електроніка і приладобудування, телекомунікації; екологізація домінуючих методів продукування енергетичного ресурсу; розширення сфер застосування та досягнення масштабу серійного використання отриманих результатів науково-прикладних розробок у галузі нано- та біотехнологій; посилення природоохоронної складової в структурі технологічних пріоритетів цивілізаційного розвитку світу на наступні 10 років.

Враховуючи зміст та характеристики представлених перспективних трендів інноваційного та технологічного розвитку глобальної економіки, а також оцінюючи сучасні реалії перебігу структурних трансформацій відповідно до розроблених у 2004 р. прогнозних сценаріїв розбудови наукомісткого сектора промислового виробництва на період 2004–2011 рр. підсумовуючим резюме може бути лише один висновок – Україні для забезпечення розвитку інноваційної сфери економіки, навіть за базовим сценарієм, необхідно докорінно змінити, існуючий на озброєнні сьогодні, характер державного ставлення до проблеми прискорення трансформаційних структурних перетворень у галузі створення та впровадження високотехнологічних новацій у вітчизняній економічній системі і перейти, врешті-решт, до здійснення реальних ефективних кроків у даному напрямі, зокрема тих, про які йдеться в частині підвищення результативності застосування знаннєвого ресурсу. Серед них важливими є заходи щодо підвищення якісного рівня та розширення ємності внутрішнього ринку невтілених технологій, збільшення обсягу платоспроможного попиту на результати вітчизняних наукових досліджень і розробок; сприяння заохоченню широкомасштабного застосування світового знаннєвого доробку в усіх секторах національної економіки шляхом введення в дію і подальшого вдосконалення системи фінансово-економічних стимулів та формування ефективного інституційного режиму; посилення дії системи непрямих методів державного впливу на процес розбудови сектора високотехнологічного виробництва та вжиття на перших етапах необхідного арсеналу економічних заходів з метою його підтримки на зовнішньому ринку наукомістких товарів і послуг.

У третьому розділі "Інноваційна спрямованість розбудови наукомісткого виробництва в Україні" здійснено оцінку та виокремлено основні тренди інноваційних трансформацій наукомісткого сектора національної економіки в контексті міжнародних тенденцій технологічного розвитку (країн ЄС, ОЕСР та РФ). Визначено основні економічні напрями, параметри результативності, а також рівень інноваційної спрямованості трансформаційних перетворень, які мають місце в промисловості України та РФ. Виокремлено та охарактеризовано економічні тенденції, що характеризують сферу науково-технологічного розвитку, технологічну структуру та наукомістке виробництво в Україні. Сформовано заходи щодо удосконалення економічної складової державної політики формування інноваційно-орієнтованої технологічної структури вітчизняного виробництва та підвищення результативності міждержавного співробітництва в інноваційній сфері.

Знаннєвий формат сучасного етапу трансформаційних перетворень у глобальній економіці зумовлює зміщення акцентів конкурентної боротьби до активізації пошуку інформації про нові, нестандартні, але водночас більш результативні методи досягнення поставлених цілей, а тому першочергового значення набуває конкуренція не лише у сфері знань, але й впровадження високонаукомістких новацій. В Україні далі за формування базових елементів системи законодавчого регулювання інноваційних процесів в економіці справи просуваються вкрай сутужно. Причиною цьому є управлінський конформізм з боку держави в питаннях удосконалення системи економічного сприяння розвитку високотехнологічної сфери економіки. Встановлено, що попри цілком представницький склад з позиції кількості, існуючий масив правових норм має низку недоліків з позиції якісного наповнення. З-поміж них головними є відсутність критеріально вичерпного трактування сутності високих технологій, високотехнологічної продукції, високотехнологічного і наукомісткого виробництва; нечіткість структурних обмежень стосовно видів економічної діяльності, які підпадають під визначення високотехнологічних виробництв; відсутність нормативно впорядкованого переліку запропонованих до реалізації на території України високих технологій; пряме ототожнення високих технологій із законодавчо затвердженими стратегічними пріоритетами інноваційної діяльності; обмежене, з позиції економічних індикаторів, уявлення про очікувані результати реалізації наукомістких технологій, звідки цілком прогнозованим вже сьогодні є підсумковий рівень ефективності виконання Загальнодержавної комплексної програми розвитку високих наукомістких технологій.

Важливе економічне значення перерахованих вище недоліків щодо організації ефективної системи правового регламентування головних умов розвитку індустрії високих технологій свідчить про те, що дієвий механізм державного управління економікою високотехнологічної діяльності на сучасному етапі в Україні фактично відсутній. Результати економічного аналізу здобутків України в сфері інноваційних перетворень доводять, що стан інноваційної активності, рівень впровадження інновацій, а також ступінь відтворення ринкового сегмента виготовленого інноваційного продукту залишаються недостатніми для формування необхідних економічних передумов задля реалізації інноваційного прориву в країні. Результативність трансформаційних зрушень, починаючи з 2001 р., залишається практично незмінною лише в частині питомої ваги сектора низьких технологій. Сектор високотехнологічних видів промислової діяльності за період 2001–2009 рр. втратив в структурі виробництва переробної промисловості 1,3 в.п., що складає понад 11% обсягу продукції, виробленої сектором за підсумком 2001 р. (рис. 2).

У сфері науково-технологічного розвитку нами визначено тенденції, домінування яких зумовлює інертність перебігу інноваційних зрушень в економіці. Головними з них є зниження інвестиційної зацікавленості нерезидентів щодо участі у розбудові сектора вітчизняного наукомісткого виробництва; деформація секторальної структури наукової галузі; неоднозначність якісного характеру розширеного відтворення інституційної інфраструктури сектора науки; низький рівень результативності національної індустрії високих технологій. У контексті останнього відзначимо, що тенденція до зростання економіки України в період 1999–2008 рр. не була зумовлена динамікою економічних процесів у сфері національного високотехнологічного виробництва, а висхідний тренд пожвавлення процесів виробництва та експорту продукції сектора високих технологій мав дискретний характер. Відтак, результативність відтворювального процесу структурних параметрів виробництва та експорту товарів високого ступеня технологічної обробки має в Україні значне відставання від рівня технологічно розвинених країн і поступається в межах 1,9 та 3,5 раза відповідно, а частка української індустрії в глобальній структурі ринку високих технологій не перевищує рівень 0,1%. Збільшення розміру питомої ваги групи вітчизняних високотехнологічних товарів у структурі глобального ринку виробництва та експорту до рівня 0,2% можливе за умови досягнення показником темпу зростання сектора високих технологій коридору 10–20% на рік, що в рамках періоду до 2020 р. означатиме збільшення втричі, існуючого за підсумком 2007 р., показника виробництва та експорту. Саме тому, пошук фінансово-економічного та організаційного ресурсу, а також відповідних міжнародних ринків збуту задля реалізації такого масштабу розширеного формату відтворення виробництва та експорту продукції національної індустрії високих технологій є для України головним економічним викликом сучасного етапу розвитку.

За результатами міжнародного порівняльного аналізу тенденцій та динаміки змін інституційної структури фінансування та виконання науково-технічних робіт, наукомісткості ВВП, рівня фінансового забезпечення роботи працівника сфери НДДКР, встановлено, що відставання України від країн ЄС та ОЕСР за останнє десятиліття не зменшилося. Так, існуюча в Україні інституційна структура основних джерел надходження коштів у сферу НДДКР фактично не відповідає загальноєвропейській та світовій тенденціям. Більше того, негативного економічного значення вказаній невідповідності також додає і той факт, що досягнуто її було не на фоні масштабних фінансових вкладень з боку промисловості, а в умовах доволі низького рівня зацікавленості у виконанні подібного ґатунку функції з боку держави. Саме тому в абсолютному вимірі показники фінансового забезпечення розвитку сфери наукових досліджень і розробок в Україні значно поступаються відповідним аналогам у взятих для порівняння країнах ЄС та ОЕСР. В інституційному розподілі учасників процесу виконання наукових досліджень і розробок вітчизняна економіка має абсолютну перевагу щодо питомої ваги урядового сектора і найменший показник участі сектора освіти у реалізації науково-технічних досліджень та розробок. Частка ж вітчизняної промисловості свідчить про наявність невисокого рівня зацікавленості сфери виробництва у впровадженні техніко-технологічних новацій. У випадку із наукомісткістю ВВП, показником фінансових витрат на одного наукового співробітника Україна і РФ, на відміну від країн ЄС та ОЕСР, зберігали спільність займаних ними позицій лише за підсумком 2005 р. Результат 2006–2008 рр. відображає появу нової тенденції – РФ поступово продовжує підвищувати як рівень наукомісткості ВВП, так і ступінь фінансового забезпечення діяльності працівників у сфері наукових досліджень і розробок – приріст останнього становив 45% порівняно з 2005 р. (відмічаємо, що негативний тренд скорочення кадрів властивий і Україні, і РФ). Відтак зроблено висновок, що, по-перше, наша країна перманентно поступається економічно розвиненим державам за показниками розвитку технологічного фактора зростання економіки, по-друге, подолати зазначене відставання буде вкрай складно без розширення економічного та науково-технологічного співробітництва з РФ.

Аргументом на користь такого твердження стали результати порівняльного аналізу напрямів, динаміки та рівня трансформаційних зрушень у технологічній структурі України та РФ. По-перше, піддаючи предметному розгляду питання сфер зосередження інноваційної активності в економіці України та РФ, їх якісних характеристик та ролі у відтворенні обсягу інноваційного виробництва, досліджено ситуацію з розподілом інноваційно-активних суб’єктів промисловості з-поміж когорти великих, середніх і малих підприємств. За результатами встановлено, що за переважною більшістю параметрів вона для двох країн залишається практично тотожною. Домінуючу роль у процесах, пов’язаних із фінансуванням технологічних інновацій, виготовленням та експортом інноваційної продукції відіграють великі підприємства. Навіть рівень активності щодо здійснення інноваційної діяльності, досліджуваний по кожній з представлених груп окремо, виявився значно вищим серед представників великого капіталу. Зауважимо, що подібного ґатунку розподіл не відповідає сучасній практиці реалізації інноваційних перетворень у розвинених країнах, де порівняно найбільш ефективними їх ініціаторами виступають малі підприємства.

Стосовно результативності освоєння витрат, пов’язаних із впровадженням технологічних новацій, переконливіші позиції займає Україна, адже відповідна перевага має місце в групах середніх і малих підприємств. Підсумкові показники щодо великих підприємств відображають однаковий рівень здобутого ними результату. Як в Україні, так і в РФ утримання рівня концентрації інноваційно-активних суб’єктів відбувалося завдяки зменшенню масштабу інновативності даного процесу, що полягає, перш за все, у посиленні господарюючими суб`єктами акцентів у стратегії розвитку виробництва на розробленні і впровадженні інновацій, котрі за основними техніко-економічними характеристиками не є принципово новими для внутрішнього і зовнішнього ринків (зростання виробництва інноваційної продукції значною мірою досягалось шляхом збільшення частки удосконаленої продукції за рахунок скорочення питомої ваги продукції, що зазнала суттєвих змін). Головною передумовою подібного розвитку подій слугувало розбалансування системи основних напрямів здійснення підприємствами інноваційної діяльності, що обумовило створення ситуації, в якій панівного стану набули процеси часткового оновлення основних засобів, реалізації організаційних інновацій, розроблення стратегії маркетингових та рекламних кампаній. Натомість придбання нових технологій, як один з дієвих важелів активного провадження інноваційної реструктуризації виробничого процесу, у структурі витрат великих підприємств охоплювало найменшу частку в структурі інноваційних видатків.

По-друге, в частині результатів економічного аналізу значень параметрів інноваційного рівня промислової продукції, змін секторальної структури інноваційної активності та інноваційної активності в межах технологічного сектора, а також інноваційної спрямованості виробничої діяльності, відзначимо, що основним напрямом технологічної трансформації промисловості України та РФ упродовж 2005–2007 рр. став порівняно вищий ступінь результативності розвитку високо- та середньотехнологічного виробництва. На відміну від перманентного стану домінування вітчизняного сектора низьких технологій у загальнопромисловій структурі реалізованої продукції, а також витратах на придбання нових технологій, в промисловості РФ відповідне лідерство притаманне середньотехнологічному сектору. Стосовно перспективи подальших трансформацій знаковим є те, що характерною рисою технологічної структури промисловості двох країн залишається беззаперечна перевага секторів високих та середніх технологій у процесі фінансування наукових досліджень, причому як у структурі витрат по промисловості в цілому, так і кожного сектора окремо.

Разом з тим, результати порівняльного аналізу здійснених нами розрахунків показників структурної частки наукомістких товарів у щорічному обсязі експортно-імпортних операцій, а також рівня покриття експортом імпорту наукомісткої продукції, показують, що факт домінування в Україні і РФ впродовж 2000–2009 рр. потужної динаміки збільшення загальної маси імпортованих товарів та ще більш вражаючої за темпами динаміки імпорту наукомістких товарів (темп приросту в РФ – 394 і 565% відповідно; в Україні – 226 і 245% відповідно), постає переконливим аргументом на користь висновку про те, що і економіка України, і економіка РФ впевнено рухаються в напрямі суттєвого посилення технологічної залежності комерційного успіху економічної діяльності власних резидентів від обсягу та якості імпортованого в національну економіку наукомісткого продукту. Більш ніж п’ятиразове, з початку 2000 р., збільшення обсягу інтелектуальної ренти, сплачуваною Україною та РФ іноземним торговим партнерам за придбаний наукомісткий продукт, на нашу думку, не можна цілковито відносити на рахунок здійснення проектів технологічної модернізації економіки, в усякому разі – якісного його способу. З урахуванням параметрів організаційної структури та рівня інноваційної активності резидентів, кількості та якості впроваджуваних ними технологічних процесів, у даному випадку фактично йдеться про реалізацію сформованої рівнем конкурентних відносин необхідності наразі незначного вдосконалення технічної бази існуючого способу виробництва.

Враховуючи представлені результати економічного аналізу, важливого значення набуває висновок про те, що потенціал економічної і, особливо, інноваційно-технологічної взаємодії, на міжнародному рівні визначається в нинішніх умовах, окрім факторів, які характеризують двосторонні політико-економічні взаємини, не тільки рівнем відповідності економічних інтересів господарюючих суб'єктів, але, що є головним, ступенем технологічної готовності останніх до організаційно-виробничого сприйняття запропонованих партнерами технічних нововведень.

У четвертому розділі "Інвестиційний ресурс реалізації наукомісткого напряму структурної трансформації промисловості України" сформульовано основні економічні тенденції зміни структури вилучень та надходжень ПІІ, визначено напрями та основні тенденції залучення зовнішнього ресурсу інвестування наукомісткого напряму структурних перетворень. Визначено масштаб економічної участі найбільших десяти зовнішніх інвесторів України у розбудові наукомісткої сфери її промислового виробництва; надано кількісну характеристику економічної присутності складової наукомісткого виробництва у структурі зовнішніх вкладень та обсязі експортно-імпортних операцій резидентів України та ЄС. Визначено економічну спрямованість і структурні диспропорції інвестування резидентами наукомістких виробництв вітчизняної промисловості; розроблено середньострокові сценарії інвестиційного забезпечення реалізації наукомісткого напряму структурних зрушень в економіці України.

Оцінка дієвості реалізованих у рамках економічної політики заходів щодо залучення у вітчизняну економіку вільного інвестиційного ресурсу за підсумком 2002–2008 рр. постає, за результатами здійснених нами досліджень, неоднозначною. Причинами є те, що, з одного боку, тенденція до збільшення обсягу надходжень ПІІ не усталена і має дискретний характер, а з іншого – набутий позитив від зміни темпу розвитку інвестиційного процесу у вимірі відносних показників нівелюється збереженням за Україною вкрай низького розміру її структурної частки у світовому обсязі внутрішніх ПІІ. Помітність поступу України за результатом 2005 р. в структурі власного регіону здебільшого була обумовлена порівняно низькими темпами вкладання іноземного капіталу в економіку решти держав регіону Південно-Східної Європи і СНД, загальний показник обсягу приросту ПІІ в якому був сформований результатами в першу чергу РФ та Казахстану, а потім України.

Відносно прогнозних оцінок імпорту ПІІ залишається цілком доречним висновок, що перспектива подальшого утримання, принаймні аналогічного попередньому періоду, темпу зростання вкладень нерезидентів ускладнюється не стільки масштабністю забезпечення бажаного рівня відтворення інвестиційного параметру, скільки завданнями суттєвого розширення спектра потенційно привабливих для інвестора сфер застосування власного капіталу, а також необхідністю нівелювання передумов для його передчасного виведення із економіки. Так, в частині порівняльного дослідження рівня, динаміки та напрямів взаємних інвестиційних уподобань резидентів України, країн-членів ЄС, найбільш вагомих європейських інвесторів (Австрія, Сполучене Королівство, Нідерланди, Німеччина), а також національних інвесторів, що представляють інші країни світу, можемо зазначити, що динаміка загального рівня інвестиційної активності країн ЄС в Україні має чітко виражений дискретний характер, що постає ознакою домінування серед основних рушіїв її розвитку фактора кон’юнктури внутрішнього приватизаційного ринку корпоративних прав на активи, котрі представляють собою стратегічно важливі для національної економіки господарюючі об’єкти. На його фоні результат дії фактора позитивних зрушень у сфері інвестиційного іміджу України справляє на закордонного інвестора значно менший вплив, особливо якщо брати до уваги якісний характер динаміки зовнішніх ПІІ ЄС.

Сектори високих та середніх технологій вітчизняного промислового комплексу мають діаметрально протилежні оцінки стану їх інвестиційної привабливості з боку основних країн-інвесторів ЄС та групи інших держав світу. Подібна розбіжність жодним чином не обумовлена відмінністю у використаних для оцінки методичних підходах, прогнозних параметрах подальшого розвитку, чи, зрештою, уподобаннях геополітичного ґатунку. На нашу думку, пояснення лежить у площині, насамперед, відповідності інвестованого об’єкта технологічному рівню, власне, самого суб’єкта інвестиційного процесу. Саме тому зовнішні ПІІ, як інструмент поступового освоєння західноєвропейського ринку збуту, в арсеналі важелів стратегічного управління конкурентоспроможністю вітчизняних підприємств високо- та середньотехнологічного секторів залишається фактично незадіяним. У результаті, наприклад, високотехнологічний сегмент товарного ринку ЄС – це десята частина від обсягу інвестицій відповідного технологічного спрямування, нагромадженого Україною за кордоном станом на початок 2009 р. При цьому абсолютний вираз зазначеного відносного показника пріоритетності даного сегмента європейського ринку становить фактично 2 млрд дол. США, що, враховуючи конкурентний рівень його середовища, означає для України остаточне згодом витіснення зі сфери щонайменшого впливу. Адже, якщо з позиції об’єднаного інвестиційного портфелю ЄС характеризувати масштаб присутності в ньому України в цілому, то її частка в 2008 р. була лише 1,3%, що вдвічі вище за середній рівень за останні вісім років.

У товарній структурі експортно-імпортних операцій між Україною та ЄС технологічна складова має абсолютно різні за динамікою тенденції: потужно збільшуючи обсяги імпорту наукомісткої продукції, наша держава вкрай незадовільно сприяє зростанню обсягу відповідних груп товарного експорту. Так, європейські виробники за результатом 2008 р. розширили абсолютні межі присутності власної продукції в обсязі вітчизняного імпорту в 3,1 раза,  довівши тим самим частку наукомісткого імпорту України з країн-членів ЄС до рівня 55,6% у порівнянні з 54,1% в 2004 р., тоді як структурна складова вітчизняного наукомісткого експорту скоротилася за відповідний період на 0,7 в. п. і становила 2008 р. 17,4%. Економічним наслідком відзначеної динаміки імпорту товарної групи даного технологічного напряму стало подвійне зменшення коефіцієнта покриття імпорту експортом, збільшення негативного сальдо до рівня 45% від загального обсягу імпортованої у 2008 р. продукції. Враховуючи низькі показники інвестування європейськими інвесторами активів українських підприємств у секторах високих та середніх технологій, економічних підстав характеризувати процес зростання частки наукомісткого імпорту як винятково позитивну тенденцію наразі немає.

Отримані результати є достатніми для формулювання висновку про те, що іноземні партнери вбачають на сьогодні перспективними сфери розміщення власного капіталу поза межами національних високо- та середньотехнологічних виробництв, а відтак в середньостроковому періоді Україні вкрай доцільно, на нашу думку,  зосередитися на формуванні та запровадженні дієвого економічного інструментарію ефективного використання внутрішнього фінансово-інвестиційного потенціалу задля цілеспрямованої реалізації у промисловому виробництві структурних зрушень інноваційного спрямування.

З урахуванням зазначеного вважаємо, що досягнення результату в розв’язанні проблеми суттєвого підвищення рівня інвестиційної привабливості національної індустрії наукомісткого виробництва для капіталу іноземного інвестора, а особливо тих з них, котрі представляють країни з високим рівнем технологічного розвитку, потребує реалізації в рамках державної економічної політики системи економічних важелів, дія яких була б спрямована не стільки безпосередньо на пожвавлення процесу залучення нерезидентного капіталу, скільки на стимулювання внутрішнього процесу економічного становлення наукомісткої індустрії, що в частині інформативності матиме для зовнішнього інвестора не менш вагоме значення, аніж суто регулятивні положення профільних нормативних документів.

Задля характеристики економічного значення у забезпеченні відтворювального характеру розвитку технологічної структури переробної промисловості газової складової матеріальних витрат, нами здійснено структурний економічний аналіз та оцінено вплив фактора її цінової волатильності на інвестиційну привабливість промисловості в цілому, та сектора наукомістких виробництв зокрема. Встановлено, що з позиції ціни та обсягів споживання природного газу активним його споживачем у структурі переробної промисловості залишається сектор низьких технологій. Найбільш негативні наслідки зміни тарифної політики на природний газ матимуть місце в секторі середніх технологій. Причиною тому є високий ступінь базування основного виробничого процесу результатоутворюючої галузі сектора на використанні даного енергетичного ресурсу, а також суттєве дотування фінансових витрат на його придбання найнижчою в переробній промисловості відпускною ціною. Разом з тим, максимально адаптованим до підвищення ціни на газ виступає сектор високих технологій, адже, попри порівняно вищий рівень середніх цін, високотехнологічна галузь утримувала частку газових витрат в межах 2% від загального обсягу матеріальних витрат і забезпечувала функціонування власних виробництв, використовуючи лише 3,6% від обсягу річної потреби природного газу для переробної промисловості.

Відзначені вище особливості щодо динаміки та структури надходжень в Україну прямих іноземних інвестицій, а також значення газового фактора в розвитку відтворювальних процесів у вітчизняній промисловості дозволили зробити висновок про формування досить вагомих економічних передумов для домінування волатильного характеру розвитку процесу іноземного інвестування в Україні, що протягом періоду 2008–2010 рр. на фоні динаміки глобального ринку вільного інвестиційного ресурсу створює перед Україною загрозу реальної втрати навіть вже досягнутої на цьому ринку ніші.

Враховуючи наслідки відзначеної перспективи було здійснено порівняльний економічний аналіз параметрів інвестиційного-інноваційного розвитку, котрі характеризують виробничий процес таких інституційних складових національної економіки, як реальний сектор, промисловість, переробна промисловість, сектор високотехнологічного виробництва, за підсумками якого визначено і сформульовано зміст відповідних структурних диспропорцій.

Отже, першою диспропорцією став той факт, що фінансування капітальних інвестицій в абсолютній більшості представлених інституційних секторів є значно менш масштабним за обсягом процесом, аніж здійснення інвестиційних вкладень у розвиток технологічних інновацій. Наступною диспропорцією є відсутність на теренах вітчизняної економічної системи прямого зв’язку між двома, на перший погляд, взаємопов’язаними економічними тенденціями, а саме – рівнем фінансування інновацій та рівнем технологічної інновативності виробничого процесу господарюючих суб’єктів. Останньою ж, на існуванні якої акцентуємо увагу, диспропорцією постає ситуація, яка характеризує національну економіку як таку, котра до сьогодні, пропагуючи і здійснюючи інноваційну діяльність, не володіє дієвим організаційно-економічним механізмом забезпечення комплексного результату даного процесу. У даному конкретному випадку йдеться про те, що сектор високотехнологічного виробництва промисловості, демонструючи упродовж досліджуваного періоду одну з найвищих за рівнем динаміку зростання витрат на інвестування технологічних інновацій, а також маючи значно вищий з-поміж інших рівень відносного показника інновативності виробничого процесу, доцільність щодо суттєвого оновлення нематеріальних активів власного виробництва реалізує вкрай помірно. Таким чином, зроблено висновок, що в межах економіко-статичного аналізу навіть трьох показників економічного розвитку виробництва, зокрема таких, як витрати на капітальні інвестиції, технологічні інновації та нематеріальні активи, очевидним фактом постає притаманна сучасному етапу інвестиційно-інноваційної розбудови національної економіки диспропорційність отриманих на цьому шляху здобутків, а також наявність елементу доволі суттєвої неоднозначності у якісному трактуванні таких здобутків при обмеженні їх кількісного аналізу загальними макроекономічними оцінками.

З урахуванням стану та економічних тенденцій, котрі мають місце у сфері залучення інвестиційного капіталу у наукомістке виробництво, а також нормативно-правових колізій сучасного етапу регулювання даного процесу, необхідним елементом постає економічне трактування найближчих перспектив розбудови інвестиційного чинника реалізації наукомісткого напряму структурних зрушень у промисловості. Використовуючи методи експертних оцінок та часової екстраполяції, нами опрацьовано сценарні варіанти розвитку зазначеного процесу у середньостроковому періоді (2008–2013 рр.), відповідні кожному з них організаційно-економічні передумови їх настання, а також загрози реалізації.

Підсумовуючим резюме щодо кількісних та якісних аналітичних характеристик розроблених сценарних варіантів є висновок про те, що з точки зору надання якісної оціночної характеристики попередньому етапу, розвиток промисловості в цілому та високотехнологічного сектора зокрема, упродовж періоду 2004–2008 рр. відбувався за основними економічними параметрами, котрі на початку 2004 р. були згруповані нами в межах прогнозного сценарію, який знаменував собою песимістичний варіант результативності здійснених у промисловому виробництві економічних трансформацій. Відтак, враховуючи характер сучасних трансформаційних перетворень та ступінь інноваційної спрямованості організаційно-правової системи державного регламентування процесу технологічної розбудови економіки, зауважимо, що ефективне залучення інвестиційного фактора реалізації наукомісткого напряму структурних зрушень та опанування якісно нового оптимістичного економічного сценарію розвитку, потребуватиме високої інтенсивності здійснення регуляторних заходів з метою кардинальної зміни існуючого стану речей у сфері розв’язання проблеми інвестиційного стимулювання процесу структурної трансформації та технологічної модернізації національної економіки.

У п’ятому розділі "Перспективи структурної трансформації індустрії наукомісткого виробництва в Україні" розроблено прогнозні сценарії, обґрунтовано цільові економічні індикатори, визначено сильні і слабкі сторони, загрози і сприятливі можливості, а також відповідні кожному етапу першочергові заходи економічної політики щодо реалізації структурних трансформацій та розбудови в Україні індустрії наукомісткого виробництва на період до 2020 р.

Зважаючи на вплив кризових процесів у вітчизняній та світовій економіці, важливим відправним, структуроутворюючим, відносно трансформаційних перетворень у промисловості, елементом визначення економічних перспектив становлення наукомісткої індустрії в Україні постала оцінка повного спектру наявних економічних передумов, спроможностей та можливостей забезпечення загальнонаціональної реалізації завдання утвердження ефективної технологічної структури виробництва. Отримані результати аналізу де-факто існуючих та потенційно найбільш імовірних до активного використання ресурсів організації інноваційно-технологічного процесу в Україні дозволили виокремити його сильні та слабкі сторони, загрози і сприятливі можливості.

Надання слабким сторонам трансформаційного оновлення технологічної структури класифікаційних ознак дозволило зробити висновок про те, що надмірна за масштабом та тривалістю теоретизація нової моделі економічного зростання економіки, дотримання державою принципу найменшого втручання щодо використання в практиці економічного господарювання системи важелів прямого та непрямого впливу на стан розбудови сфери науки і технологій, конформізм загальнодержавної системи управління в питаннях удосконалення чинної законодавчої бази регламентування нормативних засад здійснення інноваційної трансформації економіки та розвитку її високотехнологічного сектора, недостатній рівень інформативності чинної системи статистичного моніторингу інноваційних процесів в економіці – це ті елементи сукупного ресурсного арсеналу, які формують управлінський ряд слабких сторін сучасної системи організації інноваційного процесу в країні. Практичним наслідком домінування зазначених особливостей управлінського процесу стали інертність інноваційних зрушень в економіці, неефективність механізму фінансово-економічного стимулювання в економіці платоспроможного попиту на наукомістку продукцію, низький рівень капіталізації результатів наукових досліджень і розробок, котрі з позиції реальної економіки відображають слабкі сторони здійснення технологічної трансформації сучасної системи промислового виробництва.

Попри представницький склад управлінських та економічних прогалин процес трансформаційного становлення наукомісткої індустрії не позбавлений і сильних сторін, головними з яких є розвинена система вищої освіти та підготовки наукових кадрів, посилення кадрової складової науково-технологічного співробітництва сфер науки та економіки, розгалужена інфраструктура інституцій, котрі фахово займаються виконанням наукових та науково-технічних робіт, а головне – це збереження спроможності до відтворення обсягу продуктово-технологічної ніші внутрішнього ринку інноваційних товарів на рівні, який є щонайменше втричі вищим за існуючий на теперішньому етапі.

Актуалізація завдання необхідності здійснення інноваційного прориву та відповідна йому оцінка ступеня реалістичності подібних прагнень вимагає чіткого встановлення реальних загроз реалізації такого роду перспективи розвитку інноваційного процесу. Останні було класифіковано на внутрішні та зовнішні загрози. Встановлено, що внутрішні загрози уособлюють собою тренди, котрі є відображенням процесів щодо утвердження де-факто національної політики деетатизації інноваційних трансформацій в економіці; обмеження ролі ефективно діючих факторів формування інноваційно спрямованого виробництва в Україні роллю іноземних ТНК та ПІІ з боку нерезидентів; інтенсифікації процесів географічної та економічної еміграції кваліфікованого кадрового ресурсу, інтелектуального капіталу, що формуватиме перспективу закріплення за вітчизняною сферою науки функції, насамперед, імітації та незначного удосконалення до вітчизняних умов виробництва тих технологічних процесів, котрі є побічним продуктом розвитку знаннєвої моделі економіки в розвинених країнах світу; пролонгації тенденції до збереження негативної динаміки кількісного складу працівників основної діяльності сфери науки, що обумовлюватиме формування загрози подальшого поглиблення масштабів деформації її секторальної структури; поява феномену інноваційної неліквідності наукової складової національної економічної системи.

Склад загроз зовнішнього походження є порівняно більш обмеженим за структурою, проте значно суттєвішим за значенням представлених економічних процесів. Оскільки скорочення обсягу зовнішнього інвестиційного попиту на високотехнологічний продукт вітчизняної промисловості; втрата сировинного фактора забезпечення позитивного тренду економічної активності вітчизняних резидентів, що матиме негативний вплив на стан системи фінансово-економічного стимулювання здійснення інноваційної діяльності як на рівні центральних органів виконавчої влади, так і безпосередньо суб’єктів господарювання, – це процеси, котрі для вітчизняної економічної системи мали знаковий характер з точки зору формування як внутрішнього результату кінцевого виробництва, так і зовнішнього підсумку торговельно-економічних та фінансово-інвестиційних відносин України на міжнародній арені.

Перелік, а головне зміст наявних сприятливих можливостей задля інноваційного прориву зумовлений здебільшого сформованими особливостями перебігу та досягнутою результативністю розбудови системи інноваційного відтворення національної економіки. Адже у випадку України на сучасному етапі має йтися про вже набуті, а не успадковані можливості щодо реалізації масштабних загальноекономічних завдань, зокрема у сфері інноваційного оновлення та технологічної трансформації. Так, сприятлива можливість адекватної відповіді України на внутрішні та зовнішні інноваційні виклики сьогодення зосереджена у процесах, котрі свідчать про те, що в країні вичерпано економічні фактори відтворення тенденції спаду інноваційної активності; набуто власного досвіду організації інноваційного процесу на макрорівні; сформовано перспективи розширення напрямів, меж та ступеня міжнародного технологічного співробітництва за рахунок використання чинних на двосторонньому та регіональному рівнях форм торговельно-економічного партнерства.

Перспективу розвитку вітчизняної індустрії наукомісткого виробництва представлено у вигляді сформованих економічних сценаріїв, відповідних їм цілей, а також рамкових умов та етапів реалізації кожного з них. Так, прагнення щодо збереження функціонуючої моделі організації процесу інноваційного розвитку національної економіки, відтворення системи промислового виробництва шляхом адаптації на внутрішньому ринку імпортованих техніко-технологічних інновацій, якісної модернізації виробничої бази та досягнення розширеного формату відтворення інноваційної системи передбачається реалізовувати в межах трьох прогнозних сценаріїв, зокрема, – песимістичного сценарію відтворення інерційного характеру розвитку інноваційних процесів в економічній системі, базового сценарію формування імітаційного механізму інноваційних перетворень у рамках економічної моделі наздоганяючого розвитку, оптимістичного сценарію інноваційної трансформації виробництва в рамках випереджаючої моделі розвитку національної економіки. Дотримання кожного з них передбачає проходження трьох етапів та виконання відповідних їм організаційно-економічних передумов, результативність та загальноекономічне значення реалізації яких визначатиметься досягненням рамкових умов, які окреслено на кількісному рівні семи показників інноваційних, виробничих та інвестиційних параметрів розвитку трансформаційного становлення індустрії наукомісткого виробництва.

Важливі контури механізму практичної реалізації компромісного, виходячи із сучасних реалій та потреб технологічної модернізації економіки, прогнозного сценарію розвитку наукомісткої індустрії нами деталізовано за допомогою розробки та обґрунтування основних напрямів здійснення модернізаційного процесу, а також цільових економічних індикаторів досягнення бажаних результатів розвитку кожного з них. Таким чином встановлено, що головними щодо технологічного оновлення та трансформаційних зрушень у структурі наукомісткого виробництва є напрями, серед яких формування інноваційного шляху трансформації національної економіки; посилення інноваційної спрямованості сфери промислового виробництва; підвищення результативності інфраструктурного забезпечення процесів розроблення і використання інновацій; посилення інноваційного потенціалу людського ресурсу до генерації нових прогресивних знань, удосконалення системи управління інтелектуальною власністю; розбудова сфери високотехнологічного виробництва техніко-технологічних новацій; інтеграційний поступ у глобальний інноваційний простір. Досягнення елементу комплексності щодо використання згаданого механізму реалізації трансформаційних зрушень у зазначених напрямах визначатиметься позитивною динамікою економічних процесів, які є основою запропонованих для економічного аналізу дванадцяти цільових індикаторів: наукомісткість ВВП; рівень інноваційної активності; частка витрат на інновації в обсязі реалізованої промислової продукції; питома вага промислових підприємств, що впроваджують інновації; питома вага інноваційної продукції в структурі промислового випуску; частка малих підприємств у загальному обсязі реалізованої інноваційної продукції; рівень інвестування нематеріальних активів у структурі капітальних інвестицій промисловості; коефіцієнт винахідницької активності;  питома вага високотехнологічного сектора; частка інноваційної високотехнологічної продукції в обсязі промислової реалізації; частка високотехнологічного експорту в структурі загальнопромислового; коефіцієнт покриття експортом імпорту високотехнологічної продукції.

Виконаний економічний аналіз надає необхідні підстави стверджувати, що виокремлені сильні і слабкі сторони інноваційно-технологічного процесу, відзначені можливості, а також загрози постають тими важливими характеристиками, котрі визначають контури сучасної системи технологічного оновлення виробництва. Проте вони не є перманентними, а відтак, за умови здійснення чітких і економічно виважених кроків у напрямі формування нової технологічної основи промислового виробництва, можуть бути суттєвим чином нівельовані саме в частині негативного або недостатнього впливу на перебіг та результативність становлення індустрії наукомісткого виробництва в Україні.

Висновки

У дисертації розроблено теоретико-методологічні засади аторського підходу до економічної оцінки структурних трансформацій у промисловості, що є новим рішенням наукової проблеми виміру взаємозв’язку наукомісткості та трансформаційних змін технологічної структури, у відповідності до результатів застосування якого сформульовано рекомендації щодо удосконалення державної економічної політики технологічних зрушень у промисловості, визначено та обґрунтовано економічні параметри довгострокової перспективи структурних трансформацій у напрямі становлення наукомісткої індустрії промислового виробництва. Проведене наукове дослідження дозволило зробити такі висновки:

  1.  У відповідності з концептуальними положеннями нового підходу здійснення економічного аналізу трансформаційних змін у промисловості, процес структурної трансформації розглядається як відтворення промислового виробництва, зміни співвідношень у структурі якого обумовлені динамікою та результативністю процесів у сферах інноваційного, інвестиційного та знаннєвого забезпечення формування нової технологічної основи розвитку промисловості.
  2.  Стосовно об’єктивності відтворюваних економічною категорією "наукомісткість" параметрів ефективності процесу розбудови науково-технологічної сфери економіки сформульовано висновок про те, що вказаний показник не володіє рівнем інформативності, достатнім для з’ясування відповіді на питання щодо масштабу, якості та напрямів отриманих економікою технологічних наслідків у результаті активної розбудови процесу фінансового сприяння розвиткові національної сфери наукових досліджень і розробок. Відтак запропоновано авторський підхід щодо визначення змісту економічної категорії "технологічна структура", що полягає у трактуванні останньої відповідно до наукового та функціонального критеріїв аналітичного дослідження. Отже, з позиції функціонального критерію технологічна структура – це співвідношення галузевих напрямів економічного відтворення прогресивних технологій у виробництві. З позиції ж наукового аналізу технологічна структура являє собою уніфіковану стандартну класифікацію складових технологічної бази сучасного комплексу промислового виробництва, яка використовується з метою моніторингу та теоретико-практичного аналізу основних технологічних напрямів відтворення структури видів економічної діяльності у переробній промисловості.
  3.  Відновлення докризового обсягу промислового виробництва відбулося в Україні за рахунок випуску і реалізації продукції, технологічний рівень якої зменшився фактично вдвічі, адже період позитивної динаміки економічного розвитку промисловості супроводжувався стрімким скороченням наукомісткості та деформацією технологічної структури виробництва. Структуризація трансформаційного процесу відповідно до знаннєвої, інноваційної та інвестиційної його складових надає змогу оцінювати його реалії та перспективи таким чином. Отже, в частині сучасних реалій відзначаємо, що перебіг трансформаційних перетворень визначається здебільшого внутрішнім ресурсом інноваційної та інвестиційної складових. І якщо відносно перспективи структурної трансформації ефективність застосування останніх буде суттєвим чином залежати від результативності залучення та адаптації зовнішнього фактора (використання технологічного та організаційного досвіду, ринкова експансія і т.д.), то відносно застосування знаннєвої складової результативність її структурного впливу визначатиметься насамперед ефективністю формування та інтенсивністю використання ресурсу нових знань саме всередині країни, що, разом з тим, не передбачає ігнорування глобальних трендів у сфері актуальних напрямів пошукових та прикладних наукових досліджень.
  4.  Обмеження вектору економічної інтеграції України виключно прозахідноєвропейським напрямом є, з позиції передумов успішного розвитку вітчизняної індустрії наукомісткого виробництва, в сучасних умовах не виправданим. Виведення економіки на якісно новий щабель ділової активності, насамперед активності у сфері наукомістких новацій, суттєво ускладнене продемонстрованим у період економічного зростання рівнем прагматичності державної макроекономічної політики. Адже результативність останньої не стала визначальною в досягненні законодавчої стабільності і поліпшенні інвестиційного клімату. Навпаки, на сьогодні знаковим залишається відсутність значного попиту на національний високотехнологічний ресурс, що в площині якісного характеру динаміки однаково рівною мірою і для внутрішнього, і для зовнішнього інвестора обумовлена, з-поміж низки суто неекономічних перешкод, причиною відсутності в Україні реального поступу до утвердження нової моделі економічного господарювання, відтак знаннєвий фактор прискорення темпів економічного зростання залишається фактично незадіяним.
  5.  З огляду на результати емпіричного аналізу сучасних реалій державного регулювання вітчизняної економіки, встановлено, що у трактуванні функціональних особливостей нової моделі несправедливо превалює культивування самодостатності знань як одного із головних її складових, тоді як саме проблема забезпечення суто економічних умов результативного використання набутих теоретичних знань продовжує залишатися поза межами ґрунтовного економічного аналізу фахівців. Створення широкого спектра соціально-економічних та організаційно-фінансових передумов, котрі б формували високий рівень економічної дієвості механізму капіталізації знаннєвого потенціалу, – ось у чому полягає одне із головних завдань держави як основного суб’єкта розбудови нової економіки. Запропоновано процедуру оцінки результативності застосування знаннєвого ресурсу, що включає аналіз процесів як формування, так і використання нових знань. Зроблено висновок, що без активної участі держави платоспроможний попит на знання організувати не вдасться.
  6.  У фінансуванні знаннєвих напрямів високотехнологічної діяльності Україна на сучасному етапі дотримується структури, котра за своїми головними складовими має значні розбіжності із відповідним аналогом у розвинених країнах. Цей факт в жодному разі не має права на спростування аргументом відсутності в національній економіці спроможності до наслідування розвинених в економічному відношенні країн, адже саме останні формують основні тенденції та напрями розвитку світового ринку, і в іншому випадку вітчизняна індустрія наукомісткого виробництва згодом опиниться в умовах цілковитої невідповідності власного знаннєвого доробку стратегічним викликам глобального ринку високих технологій. Визначений нами масштаб відставання України від розвинених країн світу за показником відтворення інвестованого в розбудову національного сектора високих технологій фінансового ресурсу на виході, скорегований на недостатній обсяг фінансування досліджень та розробок на вході, призводять, зрештою, до формування знань, котрі, не враховуючи їх якісний рівень, в умовах вкрай інертної системи їх економічного використання обумовлюють відповідного ґатунку результативність функціонування високотехнологічних виробництв, а також їх вплив на динаміку розвитку решти видів економічної діяльності.
  7.  У частині дослідження економічних процесів, пов’язаних із активністю вітчизняних суб’єктів господарювання щодо залучення нових технологій, їх структури, а також основних напрямів походження використовуваних в економіці України технологій, сформульований нами головний висновок полягає у тому, що концентрація підприємств у сфері придбання нових технологій як поза межами, так і всередині України на рівні 0,9–1,5% загальної чисельності інноваційно-активних великих та середніх підприємств, а також надання переваги в структурі придбаних технологічних процесів втіленим технологіям, свідчать про те, що ані динаміка активності, ані кількість та якісний характер структурних форм залучених нових технологій не відповідають потребам масштабної технологічної модернізації виробничої бази промислового комплексу країни. Більше того, очікуваний, у зв’язку з лібералізацією цін на імпортований Україною природний газ, більшістю економічних експертів "вибух" активності підприємств щодо здійснення ними процесу технологічної модернізації власного виробництва за підсумками 2005–2008 рр. так і не відбувся. Навіть попри те, що, згідно з результатами здійсненого нами структурного аналізу, висхідна динаміка цінового параметру мала найменші негативні економічні наслідки серед виробництв високотехнологічного сектора, саме частка останнього зазнала скорочення в технологічній структурі промисловості за обсягом реалізації.
  8.  Домінування у промисловості країни низькотехнологічних видів діяльності виключно в частині фінансування процесу залучення нових технологій пояснюється відповідним даному сектору масштабом виробництва. Показники кількісного перебігу процесу впровадження у виробництво нових технологій формуються результатами діяльності секторів переважно середніх, а також високих технологій. Разом з тим, у секторі середніх та високих технологій об’єктом придбання продовжують виступати переважним чином вже втілені технологічні процеси, що є необхідною підставою для висновку про домінування здебільшого зовнішнього напряму спрямування фінансової винагороди за отримані ними результати винахідницької активності.
  9.  У зв’язку з тим, що внутрішній ринок наукомісткої продукції характеризується на загал вкрай невисоким ступенем інновативності, а ринок зовнішній подібного технологічного рівня готової продукції з України потребує в зовсім незначному обсязі, зацікавленість нерезидента в інвестуванні національної наукомісткої індустрії, на нашу думку, визначається і визначатиметься надалі насамперед фактором якісної відповідності рівня технологічної довершеності виробничих активів країни-реципієнта базовому технологічному рівню економіки країни-інвестора. Саме тому частка вітчизняної індустрії наукомісткого виробництва в структурі зовнішніх прямих іноземних інвестицій найбільших по відношенню до України світових країн-інвесторів не досягає навіть 0,1% їх обсягу. І це при тому, що, з огляду на внутрішній галузевий розподіл іноземних капіталовкладень, рівень інвестиційного охоплення десятьма такими країнами наукомісткої індустрії сягає 60%, а економіки загалом – фактично 84%.
  10.  Сформульовані та обґрунтовані в дисертації основні прогнозні тренди розвитку інноваційних процесів у світовій економіці та глобального ринку наукомістких технологій на період до 2020 р. постають важливими характеристиками прийнятних економічних умов, а також каталізаторами зусиль держави, необхідних задля здійснення структурної трансформації промислового виробництва та становлення наукомісткої індустрії. Пролонгація ж існуючих економічних умов щодо прискорення інноваційних трансформацій, а також збереження неефективних формальних підходів до моніторингу та оцінки інноваційних структурних змін в економіці неминуче призведе не лише до остаточного вичерпання інноваційного потенціалу, але й, відповідно, до втрати важливого креативного ресурсу відтворення національної економіки.
  11.  Конформізм у питаннях державного сприяння розвитку високотехнологічної сфери економіки та, як наслідок, дисбаланс кількісної та якісної характеристик відповідної сфери нормативно-правового регулювання свідчить про те, що спрямованість вітчизняної системи законодавчого забезпечення трансформаційних зрушень на основі підвищення рівня наукомісткості та динаміки впровадження наукомістких високотехнологічних новацій де-факто є надто низькою. Практичним підтвердженням тому стали визначені економічні тенденції науково-технологічного розвитку економіки та результативності індустрії високотехнологічного виробництва, котрі обумовлюють на сьогодні домінування інертного характеру перебігу інноваційних зрушень в економіці.
  12.  Враховуючи результати порівняльного аналізу, з одного боку, здобутків України відносно країн ОЕСР, ЄС, РФ за показниками рівня наукомісткості ВВП, обсягу фінансового забезпечення діяльності основних виконавців НДДКР, структурної частки держави, промисловості та науки у процесах фінансування та виконання НДДКР, з другого – рівня та динаміки параметрів інвестиційної зацікавленості найбільших десяти країн-інвесторів України, нерезидентів ЄС та решти країн іноземних інвесторів вітчизняної індустрії наукомісткого виробництва, а також напрямів, результативності та динаміки інноваційних трансформацій у технологічній структурі України та РФ – з третього боку, було зроблено висновок про те, що на міжнародному рівні потенціал економічної і, особливо, інноваційно-технологічної взаємодії визначається, окрім факторів, які характеризують двосторонні політико-економічні взаємини, не тільки рівнем відповідності економічних інтересів господарюючих суб’єктів, але й ступенем, насамперед, технологічної готовності останніх до організаційно-виробничого сприйняття запропонованих партнерами технічних новацій.
  13.  Збереження за внутрішнім інвестором порівняльної переваги відносно нерезидента щодо параметрів виключно розміру структурної частки спрямованого у сферу наукомісткої індустрії ресурсу нівелюється існуванням структурних диспропорцій інвестиційного забезпечення трансформаційних зрушень, про що переконливо засвідчили результати структурного та порівняльного аналізу інвестиційно-інноваційного розвитку таких інституційних складових економіки, як реальний сектор, промисловість, переробна промисловість, сектор високотехнологічного виробництва.
  14.  Визначені та обґрунтовані основні економічні параметри сценарних варіантів прогнозного забезпечення інвестиційного чинника реалізації наукомісткого напряму структурних зрушень у промисловості на період до 2013 рр. слугують не лише важливим узагальненням кількісних орієнтирів забезпечення інституційними складовими економічної системи необхідного рівня фінансово-економічного сприяння структурним перетворенням, але й одним із можливих, аналітично виважених, варіантів прогностичного бачення участі інвестиційного ресурсу у структурних трансформаціях промисловості, аналог якому на рівні законодавчо-правового акту вітчизняної системи державного регулювання на сьогодні відсутній.
  15.   Сильні і слабкі сторони, загрози і сприятливі можливості, альтернативні сценарії перспективного розвитку наукомісткого виробництва та основні цільові індикатори його розбудови на період до 2020 р. – це ті складові концептуального бачення перспектив структурної трансформації, котрі візуалізують як орієнтири, так і необхідний управлінський інструментарій забезпечення трансформаційних зрушень у напрямі становлення ефективної технологічної структури промисловості та розширеного відтворення наукомісткої індустрії.

Список опублікованих праць за темою дисертації

  1.  Одотюк І.В. Технологічна структура промисловості України: реалії та перспективи розвитку: [моногр.] / І.В.Одотюк ; НАН України ; Ін-т екон. та прогнозув. – К., 2009. – 304 с.
  2.  Одотюк І.В. Міжнародні порівняння технологічного розвитку країн–аналогів / І.В.Одотюк // Інноваційний розвиток економіки та напрямки його прискорення / за ред. д-ра екон. наук В.П.Александрової. – К. : Ін-т економ. прогнозув. НАН України, 2002. – С. 12–14.
  3.  Одотюк І.В. Економічна оцінка промислового розвитку перехідних економік через структурну динаміку технологічних укладів. Економічна оцінка фактичних пріоритетів технологічного розвитку промисловості України / І.В.Одотюк // Економічна оцінка державних пріоритетів технологічного розвитку / за ред. д-ра екон. наук Ю.М.Бажала. – К. : Ін-т економ. прогнозув. НАН України, 2002. – С. 41–64.
  4.  Одотюк І.В. Інвестиційні ресурси та пріоритетні напрями інноваційного розвитку / Ю.М.Бажал, І.В.Одотюк // Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / за ред. акад. НАН України В.М.Гейця. – К. : Ін-т екон. прогнозув.; Фенікс, 2003. – С. 684–694 (особистий внесок: оцінка технологічної структури промисловості та середньострокової перспективи реалізації галузевих пріоритетів технологічного розвитку).
  5.  Одотюк І.В. Механізм державної підтримки пріоритетів інвестиційної та інноваційної діяльності / Я.А.Жаліло, П.В.Мельник, І.В.Одотюк, С.В.Онишко, Л.І.Федулова // Бюджетна політика у контексті соціально-економічного розвитку України : у 6 т. / редкол.: М.Я.Азаров (голова) та ін. – К. : НДФІ, 2004. – Т. 1: Пріоритети бюджетної політики та економічне зростання в Україні / [М.Я.Азаров, Ф.О.Ярошенко, В.М.Геєць (кер. авт. кол.) та ін.]. – С. 264–334 (особистий внесок: узагальнення особливостей законодавчого регулювання чинної системи економічного стимулювання реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності).
  6.  Одотюк І.В. Формування технологічних пріоритетів інноваційного розвитку виробничої сфери економіки / І.В.Одотюк // Інноваційний розвиток економіки України: модель, система управління, державна політика / за ред. д-ра екон. наук Л.І.Федулової. – К. : "Основа", 2005. – С. 123–156.
  7.  Одотюк І.В. Ефективність використання знань / І.В.Одотюк // Економіка знань та її перспективи для України : [наук. доп.] / за ред. акад. НАН України В.М.Гейця. – К. : Ін-т економ. прогнозув. НАН України, 2005. – С. 58–65.
  8.  Одотюк І.В. Ефективність використання знань / І.В.Одотюк // Україна у вимірі економіки знань / за ред. акад. НАН України В.М.Гейця. – К. : "Основа", 2006. – С. 431–441.
  9.  Одотюк І.В. Ефективність використання знань у виробництві / І.В.Одотюк // Стратегічні виклики XXI століття суспільству та економіці України: у 3 т. / за ред. акад. НАН України В.М.Гейця, акад. НАН України В.П.Семиноженка, чл.-кор. НАН України Б.Є.Кваснюка. – К. : Фенікс, 2007. – Т. 1: Економіка знань – модернізацій ний проект України. – С. 399–411.
  10.  Одотюк І.В. Інноваційні фактори підвищення конкурентності економіки / О.Б.Шевчук, І.В.Одотюк // Стратегічні виклики XXI століття суспільству та економіці України: у 3 т. / за ред. акад. НАН України В.М.Гейця, акад. НАН України В.П.Семиноженка, чл.-кор. НАН України Б.Є.Кваснюка. – К. : Фенікс, 2007. – Т. 3: Конкурентоспроможність української економіки. – С. 369–386. (особистий внесок: визначення та економічна оцінка інвестиційної та зовнішньоторговельної складових результативності розвитку індустрії наукомісткого виробництва в Україні).
  11.  Одотюк І.В. Особливості інвестиційної політики / С.І.Кірєєв, І.В.Одотюк // Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави : [нац. доп.] / за заг. ред. В.М.Гейця [та ін.]. – К. : НВЦ НБУВ, 2009. – С. 140–148. (особистий внесок: визначення основних економічних тенденцій залучення та використання іноземних інвестицій в технологічній структурі промисловості).
  12.  Одотюк І.В. Необхідність формування системи технологічних пріоритетів інноваційного розвитку промисловості України / І.В.Одотюк // Проблеми науки. – 2002. – № 4. – С. 25–27.
  13.  Одотюк І.В. Якісний рівень сучасних інноваційних перетворень в промисловому комплексі України / І.В.Одотюк // Проблеми науки. – 2002. – № 12. – С. 33–36.
  14.  Одотюк І.В. Абстрактність вітчизняної моделі інноваційного відродження економіки / І.В.Одотюк // Проблеми науки. – 2003. – № 6. – С. 9–13.
  15.  Одотюк І.В. Основні прогнозні сценарії розвитку сектора високих технологій в Україні / І.В.Одотюк // Проблеми науки. – 2003. – № 10. – С. 21–26.
  16.  Одотюк И.В. Эффективность использования знаний в рамках формирования новой экономической модели в Украине / И.В.Одотюк // Инновации. – 2004. – № 5 (72). – С. 36–39.
  17.  Одотюк І.В. Вдосконалення методології формування державних пріоритетів інноваційної реструктуризації економіки України / І.В.Одотюк // Проблеми науки. – 2004. – № 11. – С. 48–52.
  18.  Одотюк І.В. Євроінтеграція як фактор стимулювання розвитку української індустрії високих технологій / І.В.Одотюк // Проблеми науки. – 2005. – № 5. – С. 8–11.
  19.  Одотюк И.В. Экономические предпосылки к конкурированию отечественной индустрии на объединенном европейском рынке высоких технологий / И.В.Одотюк // Инновации. – 2005. – № 8 (85). – С. 62–67.
  20.  Одотюк И. Украина и Россия в контексте международных тенденций развития наукоемкого сектора экономики / И.В.Одотюк // Инновации. – 2006. – № 4 (91). – С. 82–88.
  21.  Одотюк І.В. Іноземний капітал в Україні в умовах нестабільності цін на енергоресурси / І.В.Одотюк // Економіка і прогнозування. – 2006. – № 3. – С. 99–116.
  22.  Одотюк І.В. Нормативно-правова база інноваційної трансформації економік України і Росії: стан та перспективи розвитку / І.В.Одотюк // Проблеми науки. – 2007. – № 8. – С. 45–51.
  23.  Одотюк И. Инновационная трансформация промышленности Украины и России / И.В.Одотюк // Проблемы прогнозирования. – 2007. – № 6. – С. 7891.
  24.  Одотюк І.В. Інвестиційний фактор інноваційних зрушень у наукомісткому виробництві промисловості України / І.В.Одотюк // Економіка і прогнозування. – 2008. – № 1. – С. 29–49.
  25.  Одотюк І.В. Структурні дисбаланси та середньострокові сценарії інноваційного інвестування наукомістких трансформацій у промисловості / І.В.Одотюк // Економіка промисловості. – 2008. – № 4. – С. 147–155.
  26.  Одотюк И.В. Технологическая структура промышленности России и Украины // Инновации. – 2009. – №6. – С. 3843.
  27.  Одотюк І.В. Економічні сценарії інноваційного розвитку індустрії наукомісткого виробництва в Україні / І.В.Одотюк // Економіка промисловості. – 2009. – № 5 (48). – С. 119–126.
  28.  Одотюк І.В. Перспективні тренди інноваційного розвитку глобальної та національної економік [Електронний ресурс] / І.В.Одотюк // Ефективна економіка. – 2010. – № 4. – Режим доступу до журналу: http://www.economy.nayka.com.ua.
  29.  Одотюк І.В. Трансформаційна роль іноземного капіталу в розбудові економіки та сфери наукомісткого виробництва України / І.В.Одотюк // Проблеми науки. – 2010. – № 5. – С. 9–17.
  30.  Одотюк І.В. Технологічні новації в Україні: сильні та слабкі сторони, загрози і сприятливі можливості інноваційного розвитку [Електронний ресурс] / І.В.Одотюк // Ефективна економіка. – 2010. – № 5. – Режим доступу до журналу: http://www.economy.nayka.com.ua.
  31.   Одотюк І.В. Наукомістка складова інноваційних перетворень в економіці України / І.В.Одотюк // Проблеми науки. – 2010. – № 6. – С. 10–16.
  32.  Одотюк І.В. Наукомістке виробництво в Україні: економічні тенденції та наслідки прояву кризових трансформацій / І.В.Одотюк // Економіка промисловості. – 2010. – № 1 (49). – С. 105–113. 
  33.   Одотюк І.В. Ситуативність інноваційного розвитку економіки: реалії і перспективи / І.В.Одотюк // Інноваційна модель та стратегія економічного розвитку : III міжнар. наук.-практ. конф., (Івано-Франківськ, 15–19 жовт. 2002 р.) : тези доп. – К. : Ін-т економ. прогнозув. НАН України, 2002. – С. 92–94.
  34.  Одотюк І.В. Українська індустрія наукомісткого виробництва в системі економічних інтересів іноземних інвесторів / І.В.Одотюк // Конкурентоспроможність української економіки : Всеукр. наук. конф., (Київ, 25 квіт. 2007 р.) : тези доп. / Ін-т екон. та прогнозув. НАНУ // Вісник Інституту економіки та прогнозування. – 2007. – С. 44–45.
  35.  Одотюк И.В. Законодательное направление трансформации инновационного сотрудничества между Украиной и Россией: оценка современного состояния / И.В.Одотюк // Напрями і моделі трансформації інноваційної діяльності у контексті міжнародної інтеграції : Міжн. наук.-практ. конф., (Донецьк, 18–19 жовт. 2007 р.) : тези доп. / Ін-т екон. промисл. НАН України. – Донецьк, 2007. – С. 24–27.
  36.  Одотюк И.В. Инновационная направленность структурных преобразований в промышленности Украины и России / И.В.Одотюк // Сб. матер. рос.-укр. круглого стола ["Структурная перестройка и модернизация экономик России и Украины: направления взаимного влияния"], (Москва, 7–8 окт. 2008 г.) / Ин-т экон. РАН ; отв. ред. С.П.Глинкина, Л.Б.Вардомский. – М., 2009. – С. 95106.
  37.  Одотюк І.В Економічні перспективи розбудови індустрії наукоємного виробництва в Україні / І.В.Одотюк // Розвиток національної промисловості у сучасному контексті: пріоритети, проблеми, регулювання : Міжн. наук.-практ. конф., (Донецьк, 19–20 жовт. 2009 р.) : тези доп. / Ін-т екон. промисл. НАН України. – Донецьк, 2009. – С. 46–48.

Анотація

Одотюк І.В. Наукомісткість виробництва і структурні трансформації в промисловості. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.03 – економіка та управління національним господарством. – Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України". – Київ, 2010.

Вперше виконано комплексне дослідження трансформації технологічної структури промислового виробництва України з позиції системного аналізу інноваційного, знаннєвого та інвестиційного факторів забезпечення його ефективного розвитку. Сформульовано висновки та рекомендації щодо особливостей, економічних передумов, регуляторних важелів, а також перспектив розв’язання проблеми структурних перетворень в українській промисловості.

Визначено прогнозні тренди розвитку світової економіки у сфері науки та інновацій, а також ринку високих технологій на період до 2020 р. Розроблено методологічний інструментарій оцінки процесів формування та використання знань у промисловості. Визначено напрями, основні тенденції та масштаб економічної участі іноземних інвесторів у фінансуванні наукомісткого напряму структурних перетворень. Виявлено структурні диспропорції та розроблено середньострокові сценарії інвестиційного забезпечення реалізації структурних трансформацій у промисловості України до 2013 р. Сформульовано комплекс заходів з метою удосконалення економічної складової державної політики формування інноваційно-орієнтованої технологічної структури вітчизняного виробництва, підвищення результативності міждержавного співробітництва в інноваційній сфері. Розроблено прогнозні сценарії, обґрунтовано цільові економічні індикатори, визначено сильні і слабкі сторони, загрози і сприятливі можливості, а також відповідні кожному етапу першочергові заходи державної економічної політики щодо реалізації структурних трансформацій та розвитку в Україні індустрії наукомісткого виробництва на період до 2020 р.

Ключові слова: економічна політика технологічного розвитку, наукомісткість, структурні трансформації, технологічна структура, індустрія наукомісткого виробництва, знання, інновації, інвестиції.

Аннотация

Одотюк И.В. Наукоёмкость производства и структурные трансформации в промышленности. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора экономических наук по специальности 08.00.03 – экономика и управление национальным хозяйством. – Государственное учреждение "Институт экономики и прогнозирования НАН Украины". – Киев, 2010.

Впервые выполнено комплексное исследование трансформации технологической структуры промышленного производства Украины с позиции триады факторов обеспечения его эффективного развития – знания, инновации, инвестиции. Сформулированы системные выводы и рекомендации в отношении особенностей, экономических предпосылок, регуляторных инструментов, а также перспектив решения проблемы структурных преобразований и стимулирования инновационных сдвигов в украинской промышленности.

Разработан новый поход к экономической оценке структурных трансформаций в промышленности, определены и классифицированы недостатки структурирования промышленного производства на основе использования критерия наукоёмкости, предложено авторское определение экономических категорий "структурная трансформация" и "технологическая структура" промышленности, что предопределило концепцию их практического экономического анализа. Охарактеризована взаимосвязь приоритетных направлений инновационного развития и технологической структуры промышленного производства, определены особенности использования элемента приоритетов в национальной инновационной политике, сформулированы принципы, в соответствии с которыми осуществляется реализация государственной политики научно-технологического и инновационного развития в Украине. Определены особенности, результативность, причины, а также первоочередные меры по увеличению эффективности использования ресурса новых знаний в промышленном производстве. Сформулированы прогнозные тренды развития мировой экономики в сфере науки и инноваций, а также рынка высоких технологий в период до 2020 г. Разработан и предложен методологический инструментарий измерения степени вовлечения в экономику ресурса знаний, который включает этапы, критерии и соответствующие индикаторы оценки процессов их формирования и использования в экономической системе. 

Осуществлена оценка и определены основные тренды инновационных трансформаций наукоёмкого сектора национальной экономики в контексте международных тенденций технологического развития стран ЕС, ОЭСР, РФ. Определены основные экономические направления, параметры результативности, а также уровень инновационной направленности трансформаций, которые имеют место в промышленности Украины и России. Сформирован комплекс мер по усовершенствованию экономической составляющей государственной политики формирования инновационно ориентированной технологической структуры отечественного производства и повышения результативности межгосударственного сотрудничества в инновационной сфере.

Определены направления и основные тенденции привлечения ПИИ в сферу инвестирования наукоёмкого направления структурных преобразований, масштаб экономического участия десяти наиболее значимых внешних инвесторов в развитии наукоёмкой сферы промышленного производства Украины; выполнена количественная оценка экономического присутствия составляющей наукоёмкого производства в структуре взаимных инвестиционных вложений и объёме экспортно-импортных операций резидентов Украины и ЕС. Определена экономическая направленность и структурные диспропорции инвестирования резидентами наукоёмких производств отечественной промышленности; разработаны среднесрочные сценарии инвестиционного обеспечения реализации наукоёмкого направления структурных преобразований в экономике Украины до 2013 г.

Разработаны прогнозные сценарии, обоснованы целевые экономические индикаторы, определены сильные и слабые стороны, угрозы и благоприятные возможности, а также соответствующие каждому этапу первоочередные меры государственной экономической политики в отношении реализации структурных трансформаций и развития в Украине индустрии наукоёмкого производства в период до 2020 г.

Ключевые слова: экономическая политика технологического развития, наукоёмкость, структурные трансформации, технологическая структура, индустрия наукоёмкого производства, знания, инновации, инвестиции.

Annotation

Odotiuk I.V. Research intensity of the production and structural transformations in industry. – Manuscript.

Thesis for a Doctor’s degree in Economics by specialty 08.00.03 – Economic and Regulation of National Economy. – State Institution "Institute for Economics and Forecasting of National Academy of Sciences of Ukraine". – Kyiv, 2010.

The author has conducted the integrated study of the transformation of the technological structure of Ukrainian industrial production, having applied the systematic approach to the analysis of the triad of the key factors of its effective development – knowledge, innovations and investments. In the study, it is provided conclusions and action-oriented recommendations concerning characteristics, economic pre-conditions, regulatory instruments and prospects of the solving of the structural transformation problem present in Ukrainian industry.

The trends of the world economy development concerning the science and innovations area and high-tech markets are forecasted for the period up to 2020. The author proposes methodology of the assessment of the processes of forming and usage of knowledge in industry. In the study it is specified the ways, the basic trends and the scale of the economic involvement of foreign investors in financing of the knowledge-based transformation shifts. The structural disbalances are specified and the medium-term scenarios of the investment support of the structural transformations in Ukrainian industry are developed for the period up to 2013. The package of the measures aimed to improve economic component of the public policy in the forming of the innovative-oriented technological structure of the domestic production and increasing the efficiency of the intergovernmental cooperation in the innovative sphere is proposed. The author develops forecast scenarios, validates economic target indicators, strengths and weaknesses, threats and opportunities, as well as corresponding with each stage the prior measures of the economic policy regarding structural transformations and development of the knowledge-based industrial production in Ukraine for the period up to 2020.

Keywords: economic policy of the technological development, research intensity, structural transformations, technological structure, knowledge-based industrial production, knowledge, innovations, investments.


Підписано до друку 04.11.2010 р.

Формат 84×108/32. Ризографія.

Ум. друк. арк. 1,99. Обл.-вид. арк. 1,9.

Наклад 150 прим. Замовлення №___

Поліграфічна дільниця ДУ "Інститут економіки та прогнозування НАН України"

вул. Панаса Мирного, 26, м. Київ, 01011


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

16229. Планирование и проведение машинного эксперимента 77 KB
  Методические указания к лабораторной работе по дисциплине Теоретические основы автоматизированного управления Лабораторная работа № 5 Планирование и проведение машинного эксперимента Цель работы: Приобрести навыки постановки эксперимента на модели с испол
16230. Изучение движения физического резонанса 151.5 KB
  Тема: Изучение движения физического резонанса. Введение Физическим маятником называется твердое тело находящееся в поле сил тяготения и имеющего ось вращения лежащую в плоскости перпендикулярной вектору ускорения свободного падения g. o
16231. Сложения двух гармонических колебаний точки 91.5 KB
  Лабораторная работа по физике на тему: Сложение гармонических колебаний. Колебание тела которое происходит по законам синуса или косинуса называется гармоническим Общее уравнение гармонических имеет вид. Гармонические колебания характеризуются...
16232. Определение скорости звука методом акустического резонанса 104.5 KB
  Определение скорости звука методом акустического резонанса. Краткая теория. Звуковые волны представляют собой последовательные сжатия и разряжения среды т. е. упругие волны частоты которых лежат в пределах от 20 до20000 Гц. Появление звука всегда обусловлено колебания...
16233. Определение логарифмического декремента затухания физического маятника 77 KB
  Лабораторная работа №2. Тема: Определение логарифмического декремента затухания физического маятника. Краткая теория Звуковые волны представляют собой последовательные сжатия и разряжения среды т. е. упругие волны частоты которых лежат в пределах от 20 до20000 Г...
16234. Создать поздравительную открытку 1.08 MB
  Создать поздравительную открытку. Описание задания: Любое из предложенных фото превратить в поздравительную открытку используя текст с применением спецэффекта по вашему усмотрению. Рекомендуем увеличить размер холста и сделать надпись выше или ниже изображения...
16235. Решение обыкновенных дифференциальных уравнений. Визуализация численных методов 223.5 KB
  КУРСОВАЯ РАБОТА по информатике: Визуализация численных методов. Решение обыкновенных дифференциальных уравнений. Содержание: Введение. Постановка задачи. Описание методов решения. Суть задачи. Геометрический смысл задачи. Численные методы реш...
16236. Визуализация численных методов 449.83 KB
  Курсовая работа Визуализация численных методов Cсодержание Содержание Введение 1. Постановка задачи и математическая модель 2. Описание используемых методов 3. Блоксхемы основных процедур 4. Виды формы проекта 5.Листинг программы на языке Visual Basic 6.Ре
16237. Визуализация численных методов. Решение обыкновенных дифференциальных уравнений 350 KB
  Визуализация численных методов. Решение обыкновенных дифференциальных уравнений. Содержание Введение. 1. Постановка задачи и математическая модель. 2. Описание численных методов применительно к конкретной задаче 3. Блоксхемы программ и основных подпрограм