65369

Студентська субкультура: становлення та еволюція (на матеріалах російських університетів XIX – поч. XX ст.)

Автореферат

История и СИД

Відповідно стан історіографії зумовлює подальші дослідження про студентство зокрема перед істориками постає завдання здійснити цілісний аналіз студентської субкультури Російської імперії ХІХ – початку ХХ ст. В тому числі це стосується й студентства...

Украинкский

2014-07-29

173.5 KB

3 чел.

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. КАРАЗІНА

ПОСОХОВ Іван Сергійович

УДК 94: 378.091.8(477) «18/19»

Студентська субкультура: становлення та еволюція   

(на матеріалах російських університетів XIX – поч. XX ст.)

Спеціальність 07.00.02 – всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Харків – 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:            кандидат історичних наук, професор Духопельников Володимир Михайлович, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, завідувач кафедри історії Росії

Офіційні опоненти:            доктор історичних наук, професор Ячменіхін Костянтин Михайлович, Чернігівський національний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка, завідувач кафедри всесвітньої історії.

кандидат історичних наук, доцент Арзуманова Тетяна Володимирівна, Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури, доцент кафедри українознавства та політології.

Захист відбудеться 14 січня 2011 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради                   Д 64.051.10 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077,               м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 5-58.

Із дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий 13 грудня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради                     Д.В. Журавльов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Вивчення історії студентства є однією з найважливіших складових дослідження історії суспільства, вищої освіти, зокрема, університетів. Без студентства університети не змогли б виконувати свої основні функції. Саме тому історія студентства – це складова історії самих університетів. 

На сучасному етапі реформування українських університетів, в умовах розгортання так званого Болонського процесу, вивчення історії взаємодії традицій та новацій набуває особливого значення: нам треба не перервати зв'язок поколінь, але, з іншого боку, не відстати від життя. Історія студентства може дати цікавий матеріал для вирішення гострих питань функціонування сучасних університетів.

Лише останніми роками почали виходити друком дослідження, де аналізується побут, ціннісні орієнтири студентів, їх стосунки між собою та оточуючим світом, і пов’язано це із опануванням сучасними дослідниками принципів культурної історії. Відповідно, стан історіографії зумовлює подальші дослідження про студентство, зокрема, перед істориками постає завдання здійснити цілісний аналіз студентської субкультури Російської імперії ХІХ – початку ХХ ст.

У сучасних працях субкультура визначається як «частина культури суспільства, що відрізняється від переважаючої»1. Субкультура може відрізнятися від домінуючої культури власною системою цінностей, мовою її носіїв, манерою їх поведінки, їх одягом та іншими аспектами. Стосовно студентства термін «субкультура» використовується вже тривалий час. Втім, чітких ознак цієї студентської субкультури у конкретний історичний період, визначення факторів  та етапів її еволюції зазвичай не дається, а окремі зауваження із цього приводу не дозволяють створити цілісне уявлення про студентську спільноту певного періоду. В тому числі це стосується й студентства Російської імперії ХІХ – поч. ХХ ст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження здійснене в рамках науково-дослідної теми «Університетська наука і освіта в Україні ХІХ – початку ХХІ ст.» (державний реєстраційний номер – 0108U001374), яка розробляється на історичному факультеті Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

Об’єктом дослідження виступає студентство університетів Російської імперії ХІХ – початку ХХ ст. як специфічна соціально-демографічна та соціально-професійна група, що характеризується певними ознаками (статево-віковою структурою, суспільним положенням, стадією соціалізації, певними соціально-психологічними особливостями).

Предметом дослідження є процес становлення та еволюції студентської субкультури в Російській імперії ХІХ – початку ХХ ст., який вивчається шляхом аналізу ціннісних орієнтацій та ідеалів студентства, каналів взаємодії студентства з іншими соціальними групами та представниками різних субкультур.

Мета дисертації полягає у проведенні цілісного та комплексного аналізу студентської субкультури на матеріалах університетів Російської імперії ХІХ – початку ХХ ст.

У межах даної мети поставлені наступні завдання:

  1.  Охарактеризувати джерельну базу дослідження та розкрити стан наукової розробки проблеми;
  2.  Простежити етапи становлення та еволюції субкультури студентства університетів Російської імперії;
  3.  Виявити характерні риси (як сталі, так і мінливі) студентської субкультури відповідного часу;
  4.  Встановити фактори впливу на процес вироблення студентами власних зразків поведінки та ціннісних орієнтирів;
  5.  З’ясувати роль студентства у модернізаційних процесах, які відбувалися у цей час у Російській імперії.

Хронологічні межі дослідження обмежуються, з одного боку, початком XIX століття, тобто  моментом створення мережі університетів в Російській імперії, і, з іншого, серединою другого десятиліття ХХ ст., коли в університетах розпочалися деструктивні процеси, спричинені Першою світовою війною та наступними революційними змінами.

Територіальні межі дослідження. У дисертації вивчається студентство Казанського, Київського (Св. Володимира), Московського, Новоросійського, Санкт-Петербурзького, Харківського та частково Дерптського університетів. Лише епізодично залучалися матеріали, які стосуються історії студентства новостворених університетів (Саратівського, Томського). Поза межами дослідження залишилося студентство Варшавського, Віленського та Олександрівського (Гельсингфорського) університетів, яке мало чимало специфічних рис.

Методологічною основою дослідження стали принципи та підходи таких напрямів антропологічно орієнтованої історичної науки як історія повсякденності та культурна історія. У даному дослідженні використовувалися принципи мікроісторії та інтелектуальної історії. Відповідно, у дисертації розглядається життя університетської молоді з їх суб'єктивними уявленнями, відчуттями, бажаннями, з акцентом на мотивах і стратегіях поведінки студентів. Зазначені методологічні підходи передбачають аналіз під певним кутом зору різноманітних джерел. У процесі даного дослідження вельми важливим було чітке дотримання принципу історизму. У зв’язку з цим, особливого значення набуло використання історико-генетичного та історико-порівняльного методів. Використовувалися й напрацювання, здійснені в інших науках, таких як соціологія, психологія, культурологія. Так, одним із завдань роботи стало виявлення в джерелах моделей нормативної та девіантної поведінки студентів (поведінка, що виходить за межі прийнятих у суспільстві норм, розглядається у дисертації як девіація). Відповідно, характеризуючи методологію та методи, у даному випадку є всі підстави казати про міждисциплінарність як ознаку дослідження.

Наукова новизна дисертації полягає в самій постановці проблеми. В ній вперше в вітчизняній історіографії здійснена спроба комплексного дослідження студентської субкультури університетів Російської імперії ХІХ – початку ХХ ст. У результаті опрацювання матеріалу зроблено декілька висновків, які, на нашу думку, мають певний науковий інтерес. Зокрема, здійснене нами дослідження дозволяє стверджувати, що у першій половині ХІХ століття все ще відбувався процес формування студентської корпорації, усвідомлення спільності інтересів та життєвих завдань. Оформлення студентської субкультури у своїх основних рисах спостерігається в середині ХІХ ст. Доведено, що збільшення студентського радикалізму наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. стало одним із факторів поглиблення ідейно-політичної диференціації студентства. Це позначилося на стані студентської субкультури, яка, через зазначені обставини, так і не набула сталості характеристик. Встановлено, що на відміну від студентства європейських, перш за все, німецьких університетів, російська молодь з середини ХІХ ст. прагнула використовувати елементи не дворянської, а народної культури при виробленні зовнішніх ознак студентської корпорації. Визначено фактори впливу на вироблення студентами власних зразків поведінки та ціннісних орієнтирів, зокрема шляхом аналізу процесів взаємодії студентства як з університетським, так і позауніверситетським середовищем.

Практичне значення. Фактичний матеріал та наукові узагальнення, що містяться в дисертації, можуть бути використані при здійсненні подальших досліджень історії студентства, написанні наукових статей та монографій з такого роду тематики; у навчальному процесі, зокрема, при підготовці лекційних та семінарських занять і спецкурсів з історії Росії та України, історії університетів, освіти, науки та культури; вони можуть бути корисними при розробці напрямків молодіжної політики, плануванні та організації культурно-виховних заходів серед студентства.

Апробація результатів дослідження здійснена під час обговорення тексту дисертації на кафедрі історії Росії історичного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Частина матеріалів та основні положення праці оприлюднені у доповідях на наукових конференціях, зокрема Третій міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених «Шевченківська весна» (м. Київ, 2005), міжнародних конференціях молодих вчених «Каразінські читання» (м. Харків, 2006, 2007, 2008, 2009), а також під час роботи Міжнародної школи молодих вчених «Университеты и система образования в Европе и России XVIII - XIX вв.» (м. Санкт-Петербург, 2007).

Основний зміст роботи викладено у 11 публікаціях, у тому числі 8 статтях, 6 з яких надруковано у фахових виданнях, 3 публікаціях тез конференцій.

Структура дисертації зумовлена специфікою предмету, метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновку, списку використаних джерел та літератури (460 назв). Повний обсяг дисертації становить 222 сторінки, з них основного тексту 182 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано об’єкт, предмет, мету та завдання роботи, окреслено хронологічні межі, визначено методологію, наукову новизну і практичне значення отриманих результатів та структуру дисертаційного дослідження.

У першому розділі «Історіографія проблеми. Аналіз джерел» здійснено комплексний аналіз джерел та літератури, опрацьованих у процесі роботи над дисертацією.

Історіографія проблеми. Історіографічне узагальнення наявних праць з історії російського студентства ХІХ – початку ХХ ст. є актуальним, але складним завданням, особливо стосовно тих сюжетів, які, зокрема, складають інтерес у даному випадку (побутова історія,  ціннісні орієнтири, гендерний аспект тощо). І це не дивно, бо довгий час дослідників цікавила передусім суспільно-політична історія. Погляд на університети та студентство крізь таку призму став вельми розповсюдженим вже у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., коли навколо університетів розгорнулися жваві дискусії, в яких брали участь представники різних ідейних кіл. Протягом зазначеного періоду опубліковано сотні праць, різного обсягу та спрямованості, які так або інакше виходили на «університетське питання»2. Зрозуміло, автори, особливо публіцистичних творів, не могли обійти увагою студентство. Але здебільшого мова йшла про правовий статус студентів, неабиякого значення набуло також обговорення проблеми студентського самоврядування.

Спробою дати відповідь на болюче питання про причини та характер студентських заворушень стали праці О.І. Георгієвського3 та С.П. Мельгунова4. Суто історичні праці у цей час здебільшого являють собою історії окремих університетів, які були написані університетськими професорами5. Хоча зазначені автори здебільшого висвітлювали історію університетів Російської імперії лише першої половини ХІХ ст. й прагнули до «документалізму», проте значення їх праць не можна применшувати. По-перше, тому, що даний відрізок часу в історії університетів є дуже важливим, бо це період становлення російського студентства, формування основ його субкультури, по-друге, вони містять чимало цікавих фактів та свідчень документів, далеко не всі з яких збереглися.

Наприкінці XIX – на початку XX ст. були здійснені студентські переписи і самопереписи. Узагальненню їхніх результатів, а також питанням поліпшення студентського побуту були присвячені спеціальні праці М. Бенасіка, М.А. Бельтюкова, П. Іванова та ін.6 Однією з переваг цих досліджень є спроба авторів систематизувати отримані в ході переписів факти, представити їх у таблицях. Деякі з дослідників переписів на підставі цих даних вдавалися в тому числі й до аналізу стану студентської свідомості7.

У пожовтневий час університетська тематика втратила колишню актуальність. Певний час університет взагалі сприймався як елемент механізму соціального поневолення. Такі оцінки вплинули й на характеристики дореволюційного студентства. Радянські автори 1920-х – 1930-х років, вдаючись до міркувань про соціальний склад студентства, зазвичай робили висновок про те, що навчання у вищій школі «завжди було долею небагатьох представників пануючих класів»8. Одночасно в літературі згадували нестерпні матеріальні умови існування студентів9. Типовим є протиставлення дореволюційного та радянського студентства. Особливістю періоду було й те, що на студентство дивилися крізь призму розвитку революційного руху як такого, боротьби за «соціальне визволення», а не за свої корпоративні права. Також дослідники вважали, що студентські виступи передусім були пов’язані з скрутними умовами життя та побуту студентів10. Історія студентського руху знайшла відображення в праці В.І. Орлова11, деяких ювілейних працях, присвячених різним університетам12.

З другої половини ХХ ст. вивчення історії університетів та студентства у радянській історіографії почне відбуватися на дещо інших основах, що знайшло відображення, перш за все, у колективних працях з історії університетів13. Втім, відомості щодо студентства ще тривалий час будуть стосуватися передусім студентського руху.

Загалом, радянська історіографія другої половини ХХ ст. за кількістю та якістю праць являє собою новий більш високий рівень вивчення історії університетів Російської імперії. Студентство в радянській історіографії цього періоду набуває інших характеристик, визначається як «передовий загін революційної демократії». Типовим для цього часу стало твердження про студентський рух як частину загального суспільного руху14. Деякі із цих праць були написані на широкому колі джерел і являють собою досить ґрунтовні дослідження, як, наприклад, праці В.І. Астахова15, П.С. Ткаченко16, П.С. Гусятнікова17 та ін. Втім, оцінки матеріального положення та умов існування студентів університетів у 1970-ті – першій половині 80-х рр. в цілому змінилися несуттєво. Автори писали про «тяжке матеріальне становище студентів»18, характерним був висновок про відсутність ефективної матеріальної підтримки студентства з боку держави. Але зазвичай такі висновки мали суто декларативний характер.

Спеціальні монографічні праці, які присвячені узагальнюючій історії російських університетів, здебільшого вийшли друком лише наприкінці радянського періоду. На особливу увагу заслуговують фундаментальні роботи Р.Г. Еймонтової, Г.І. Щетиніної, А.Є. Іванова, які й до сьогодні не втратили наукового значення19. У цих працях, в ході вивчення чисельного та соціального складу студентів, їхнього матеріально-правового положення, автори почали досліджувати історію студентської повсякденності, коло читання, зміну ідейних настроїв студентів тощо. Але, все ж таки, побутова історія студентства, ціннісні орієнтири студентів не стали об’єктом пильної уваги радянських дослідників.

Характерною для сучасної історіографії історії студентства Російської імперії є тенденція поступового переходу від написання відповідних підрозділів в історіях окремих університетів до спеціальних праць, присвячених виключно проблемам студентства. Написані на кардинально оновленій джерельній базі, вони містять оцінні судження, що демонструють концептуально новий рівень осмислення й аналізу проблем відношення студентства до влади, суспільства, релігії. Серед них слід особливо відзначити праці А.Є. Іванова про російське студентство кінця XIX – початку XX ст.20.  Чимало авторів почало спеціально вивчати студентський побут, в тому числі було захищено декілька дисертаційних праць. Серед сучасних російських істориків, що вивчають повсякденність студентства Російської імперії, слід назвати П.В. Гришуніна21, Н.Н. Юркіну22, Н.В. Чебикіну23 та інших. Очевидно, що дослідники розпочали здійснювати такі дослідження на обмеженому хронологічно та територіально матеріалі. У центрі уваги опинилося здебільшого студентство лише столичних університетів, яке за своєю специфікою, як зазначають ці ж автори, відрізнялося від загальностудентського контексту24. Але головне, на підставі матеріалів одного університету складно характеризувати студентство в цілому.

Історію університетів та студентства України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. досліджують М.В. Григор'єва25, Г.О. Косінова26, Н.М. Левицька27, В.С. Савчук28, Т.А. Стоян29, Г.В. Фартучина30 та інші.

Останніми роками в історіографії історії університетів Російської імперії став помітним перехід від соціально-політичної історії до історії повсякденності та культурної історії. Деякі автори почали активно досліджувати внутрішні стосунки в університетському середовищі, яке тепер часто розглядається як культурна спільність. Але вивчення теми в такій площині лише розпочалося. В тому числі, це стосується й постановки питання про особливості студентської субкультури, як типологічно близької до культури інтелігенції, а також вивчення тих аспектів, які пов'язують історію повсякденності з культурною історією і дозволяють говорити про студентську субкультуру як таку. Піонерами такого підходу стали відомі дослідники історії російських університетів – А.Є. Іванов31, Н.Я. Олесич32, О.А. Вішлєнкова33, А.Ю. Андрєєв34 та ін. Однак, поки що підбивати підсумки зарано. Зазначимо лише, що саме через цей підхід відбувається усвідомлення студентства як «маргінальної групи» з «полістановою природою», але все ж як «передінтелігенції»35, а потім і як суто інтелігенції, нехай і «молодої» чи «своєрідної», «професійно-корпоративної»36. Від міркувань про права студентів автори поступово перейшли до аналізу внутрішніх доволі складних стосунків у студентському середовищі та навколо нього. На жаль, цей перехід відбувався без підведення певних підсумків, без визначення нового змісту старих понять. Лише останніми роками з’явилося декілька ґрунтовних історіографічних праць37, у яких автори аналізують попередній творчий наробок.

Сучасний стан вітчизняної історіографії створює  передумови до подальшого розвитку досліджень про студентство, перед істориками постає завдання здійснити цілісний та комплексний аналіз студентської субкультури Російської імперії ХІХ – початку ХХ ст.

Аналіз джерел. Джерельна база дисертаційної роботи має свої особливості. Перш за все, це велика кількість та різноманітність джерел, що збереглися та стали об’єктом аналізу. Джерельну базу дослідження складають декілька груп джерел, серед яких – законодавчі та нормативні акти, діловодні документи, матеріали студентських переписів, документи особового походження, матеріали центральної та місцевої періодики, художня література, зображальні джерела. Особливий інтерес представляють джерела особового походження, і, перш за все, щоденники та листи студентів38, написані безпосередньо під час їхнього навчання в університетах, спогади випускників39, а також матеріали студентської періодики40 та переписи. Ці матеріали не лише являють собою історичні джерела, наповнені унікальною інформацією, але є також засобом «олюднення» фактів буденного життя студентів, відтворення університетського життя у всій його повноті та багатогранності. Саме ці джерела допомагають реконструювати картини студентського повсякдення, відносини між викладачами та студентами, дізнатися про сприйняття лекцій студентами, атмосферу в університетах та багато інших відомостей, не зафіксованих іншими документами епохи.

У діловодних документах (звіти про стан університетів, протоколи засідань університетських рад, листування керівництва університетів з міністерством, матеріали роботи комісій тощо) містяться деякі цікаві відомості, які мають відношення до повсякденного життя студентів, а також інформація, яка проливає світло на погляди представників влади, університетського керівництва та професорів щодо злободенних проблем студентів41. Серед таких документів звернемо особливу увагу на звіти товариств допомоги нужденним студентам42. Цінну інформацію щодо студентства містять також слідчі справи43, матеріали поліцейського нагляду за студентами44 тощо. В основі цих спостережень нерідко були підозра та недовіра, а основна увага зосереджувалася на ідейно-політичних переконаннях студентів.

Важливу групу джерел складають матеріали численних й достатньо різноманітних опитувань і переписів студентів, перший із яких був здійснений у 1872 році в Київському університеті45. Вони вже самі по собі являють специфічний та унікальний елемент російської студентської субкультури, який не мав аналогів серед навчальних закладів країн Європи. Самопереписи були пов’язані, перш за все, із прагненням самих студентів до поглибленого матеріально-побутового та духовно-культурного самопізнання, суспільно-політичної самоідентифікації. Джерелознавчий аналіз цих переписів обов’язково має враховувати наявність різних параметрів, «одиниць вимірювання». Відповідно, інформацію, яка в них міститься, важко співставляти, звести до одного знаменника.

Певне значення при розробці теми мають нормативні акти (університетські статути, постанови уряду, циркуляри міністрів та попечителів тощо). Особливо відзначимо правила для студентів університетів46. У цих джерелах відображені правові, фінансові та дисциплінарні вимоги до студентів з боку університетської влади. Вони друкувалися як окремими брошурами, так і входили до «Збірника постанов» Міністерства народної освіти.

До аналізу залучалися також публіцистика, художня література47, твори мистецтва, фотографії та інші зображальні джерела48. Останні рідко використовувалися дослідниками історії студентства, тим не менш, подекуди в них міститься цінна інформація не лише з історії студентського побуту, але й щодо сприйняття студентів оточуючим світом. Ці джерела вимагають окремого дослідження.

Чимало джерел з історії університетів та студентства вже опубліковано, у тому числі в окремих збірниках документів49, але у даному випадку використовувалися й архівні документи. Зокрема, в дисертації використані документи з фондів українських та російських архівів: Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (ЦДІАУК), Російського державного історичного архіву (РДІА), Державного архіву Російської Федерації (ДАРФ), Державного архіву Харківської області (ДАХО), відділу рукописів Російської державної бібліотеки (ВР РДБ), Інституту літератури НАН України (ІЛ НАНУ).

Отже, дослідник студентського життя має в своєму розпорядженні достатньо велику кількість різноманітних джерел, що дозволяє сформувати репрезентативний джерельний комплекс, який, у свою чергу, дає можливість відтворити досить детально картину студентської повсякденності та визначити зміни, які зазнавала студентська субкультура протягом ХІХ – поч. ХХ ст.

У другому розділі «Студентство у світі цінностей» аналізується процес сприйняття та вироблення студентами ціннісних орієнтацій. Послідовно аналізується ставлення студентів до традиційних (сімейних, релігійних, національно-патріотичних) та професійних цінностей, а також студентський стиль життя.

На етапі формування студентської корпорації спостерігається запозичення та адаптація певних цінностей, які культивувалися в інших спільнотах. Здебільшого це були цінності, які виробила дворянська культура. У подальшому, з середини ХІХ ст. значний вплив на студентство здійснюють традиції та норми різночинської культури. Втім студенти не лише сприймали, але й виробляли власні цінності. Зокрема, притаманний їм максималізм, потяг до протестної та демонстративної поведінки позначався як на зовнішньому вигляді студентів, так і на життєвій позиції та стилі життя.

В одязі виявлялася національна, соціальна або корпоративна ідентичність студентів. Із студентським середовищем почали поєднуватися протестні форми одягу. Деякі його елементи (зім’ятий капелюх чи чорна тужурка) на початку ХХ ст. почали трактуватися як суто студентське вбрання. Втім, можна сказати, що російські студенти не сформували до кінця набір власних символів, які б виявлялися в одязі та аксесуарах.

Молодь не тільки акцентувала особливу увагу на зовнішньому вигляді, прагнучи до демонстративного прояву своїх смаків і переваг, але й наділяла деякі речі особливим змістом, які з часом перетворилися на символи студентства. Однак, слід мати на увазі, що багато із цих символів не були власне студентськими, а були запозичені з інших соціальних прошарків, на представників яких в різні часи прагнула бути схожою університетська молодь. Матеріальна обмеженість студентства і нерідко культивована бідність породжували аскетизм як рису побуту студентів, являючи собою ознаку студентської субкультури.

Духовні цінності вищого порядку, серед яких, були й ті цінності, які прийнято називати «традиційними», були тими основами, на яких вибудовувався внутрішній світ студентів. Втім, система таких цінностей в студентському середовищі зазнала значних змін. В умовах суспільних процесів, що відбувалися у Російській імперії (особливо у другій половині XIX – на початку ХХ ст.), студенти ставали рушійною силою новацій. Російське студентство було вельми критично налаштоване стосовно держави, «старого суспільства» та його традицій.

Значною мірою на процес заперечення традиційних цінностей впливали не лише зміни у соціальному складі студентства та суспільні зміни, але й сам університет, який сприяв виробленню у студентів критичного сприйняття світу та власної позиції. Протягом ХІХ - початку ХХ століть університет давав студентам, насамперед, загальний розвиток, викликав певні запити, визначав напрямок подальшої діяльності. Студенти ж, як особлива соціально-професійна група («передінтелігенція»), і через юнацький максималізм, шукали для себе в університеті рішення «основних питань життя», і тому розчарування та кризи професійних очікувань серед них не були рідкістю. Отримавши свободу в університеті, часто студенти були не готові до того, щоб ставати дорослими, повсякденно працювати. У зв'язку з розмиттям соціальної приналежності студентів, зростанням їхньої кількості, поступово рушилася й та особлива, довірлива атмосфера, що існувала в університетах. З початку 1860-х років відношення студентів до університету стало ще більш критичним. Вони прагнули якомога раніше обрати свій шлях, розширити світогляд, знайти ідеали й розпочати кар'єру, тому чекали від університету не стільки наукових знань, скільки можливості вдосконалювати свої переконання і погляди. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. можна спостерігати певний конфлікт цінностей, який виявився у неприйнятті певною частиною студентства «офіційної науки». Питання про «користь науки та освіти» у цей час зазвичай поєднувалося із такими абстрактними поняттями як «суспільне благо» та «суспільний прогрес».

Для студентів поступово стане притаманною демонстрація своєї громадянської позиції. З середини ХІХ ст. типове для традиційної культури розуміння патріотизму як «служіння батьківщині» поступається «служінню народу/нації». Можна констатувати, що для певної частини студентів кінця ХІХ – початку ХХ ст. національні ідеї вже мали неабияке значення. Таке ставлення до патріотичних та національних цінностей, саме захоплення національними проблемами, по суті, знаменувало пошук студентами шляхів до модернізації країни. «Традиційне» перетворювалося на «модерне».

Студентські цінності не набули сталості. Плинність та строкатість складу студентства також зумовили широку палітру ціннісних орієнтацій. Втім, можна стверджувати, що студенти ставали рушійною силою новацій. Цінності, які культивувалися у студентському середовищі, з часом стануть притаманними певній частині російської інтелігенції.

У третьому розділі «Студентство у пошуках ідеалів» розкрито процес створення студентами певних ідеалів та світоглядних орієнтирів. Розділ складається із трьох параграфів: «Ідеал суспільства», «Студентський ідеал сім'ї та жінки», «Ідеал особистості».

Хоча в цілому ідеали студентів варто визнати відносно нестабільними, підвладними постійним змінам, проте, їх аналіз суттєво доповнює наше розуміння ознак студентської субкультури.

Так, у першій половині ХІХ століття для студентства (із властивими йому деякими рисами дворянської культури) був характерним романтизм. Це позначилося, наприклад, на студентському ідеалі жінки, що виявлялося в оспівуванні жіночої краси, коли освіта і розумові здібності не бралися до уваги, а в студентській уяві панував саме романтизований образ коханої дівчини.  Уявлення про ідеальне суспільство у студентів цього часу були досить розмитими, це були скоріше непевні мрії про «світле майбутнє». Студенти через свій вік не мали власного соціального досвіду, але бажали змінити існуючий у країні державний і суспільний лад. Живучи в основному надіями та мріями, вони вважали себе прихильниками ідей про волю, рівність і демократію. Подібні конструкції суспільного ідеалу були досить наївними і образними, містячи в собі поняття «народ», «суспільне благо», або «загальне щастя». Незважаючи на утопічність таких поглядів, характерна для студентів мрійність і нетерплячість призводила до легкості побудови подібних «конструкцій».

Друга половина ХІХ століття позначилася стихійним протестом студентства проти дворянської культури. Відкидаючи «старі» ідеали та усталені моральні норми, студенти бажали «нового», «прогресивного». Для студентства стали характерними прагнення до самовдосконалення, активна громадянська позиція, бажання перебувати в центрі громадського життя. Студенти цього часу схильні до радикальних суспільних перетворень, відштовхуючись у своїх діях від привнесених у студентське середовище соціалістичних вчень. Типовим стало заперечення як спосіб віднайти нові життєві орієнтири. Еволюціонуючи від ідеалів дворянської до ідеалів різночинської культури, й на певному етапі перетворившись на маргінальний культурний прошарок, студенти більше за інші верстви населення були схильні до асоціальної поведінки та «нігілізму». Втім, нездійсненність на практиці їх мрій щодо побудови ідеального суспільства стала одним із факторів поглиблення ідейно-політичної диференціації студентства. Для певної частини молоді руйнація цих сподівань ставала трагедією, інші ж студенти вдавалися до тероризму, ставали учасниками політичних рухів, в яких вже суто студентське начало було ледь помітним.

Еволюція ідеалу особистості у студентському середовищі відбувалася у тісному зв’язку з еволюцією сучасної їм епохи. Зазначений ідеал студенти шукали  не лише в літературі, а насамперед серед своїх однолітків та викладачів університетів. Від студентського кумиру тепер вимагалися не лише ерудиція, але й незалежність суджень і характеру, соціальна активність.

У жінках студенти також прагнули віднайти однодумців, осіб із глибокими ідейними переконаннями. Наприкінці століття студентство прагнуло ще більшого розвитку жінок, їх ідейного перевиховання та активної участі в суспільному житті. Типовим засобом «звільнення» жінок ставали фіктивні шлюби. Намагання будувати новий тип стосунків чоловіка і жінки все ж, на нашу думку, призвів до зрушень у загальноприйнятому сприйнятті «щасливого шлюбу» серед молоді.

Шукаючи та здобуваючи ідеали, шляхом спроб та помилок, студентство формувало ті загальні риси, що стали притаманні студентській субкультурі російських університетів ХІХ – початку ХХ століть.

У четвертому розділі «Студентська субкультура у контактах та відносинах» проаналізована взаємодія студентства з іншими соціальними групами та представниками різних субкультур. Зокрема, йдеться про взаємодію студентів з владою, професорами та міською громадою.

У процесі стосунків студентів з представниками різних верств населення та носіїв інших субкультур виникали та утверджувалися деякі риси суто студентської субкультури, відбувалася консолідація студентської спільноти.

Очевидно, що на початковому етапі спостерігався значний вплив влади на поведінку та світосприйняття студентства. Для першої половини XIX століття характерним було патерналістське ставлення влади до студентської молоді, а невдоволеність студентів поширювалася лише на окремих представників найближчого університетського керівництва. У подальшому спостерігаються певні зміни: стосунки між університетським керівництвом і студентами еволюціонують до безособистісних, студенти все активніше вимагають скасування дисциплінарних обмежень, ворожість стосовно влади в особі інспектора поступово переноситься на «владу взагалі». У другій половині XIX століття боротьба студентства за свої корпоративні права набуває масовості, у ході якої критики зазнала спочатку університетська, а потім і урядова влада. Ці відносини студентів і влади у цей час характеризуються конфронтаційністю, відкритим недовір'ям один до одного. Спроби студентів впливати на владу та вийти за встановлені нею межі ставали все більш радикальними. Наприкінці XIX – початку ХХ ст. вимоги студентів вже мали політичний характер, ступінь радикалізму студентства у цей час досягла найвищого рівня. Це змусило владу відступити від своїх колишніх принципів по відношенню до студентів, однак це суттєво не вплинуло на стан справ. Тривала боротьба студентів із владою наклала суттєвий відбиток на традиції російської університетської молоді, зумовила відмінності від сучасного їй західноєвропейського студентства.

Студенти також активно взаємодіяли з професорами. Через посередництво останніх активно відбувався процес сприйняття норм університетської культури в студентському середовищі. Відносини студентів із професорами були досить тісними, і обидві групи активно взаємодіяли, в тому числі підтримували один одного, якщо у тому була потреба. Перша половина ХІХ століття характеризується патерналістським ставленням професорів до студентів. Спостерігається певне зближення студентів та викладачів, в тому числі на шляху вироблення ліберальних цінностей. Втім, з 1840-1850-х років, коли риси студентської субкультури виокремилися вже досить чітко, відбувається певне віддалення студентства від професури. Своє «право голосу» студенти, перш за все, почнуть відстоювати у стосунках із професорами. У другій половині ХІХ століття спостерігається зростання конфліктності у відносинах студентів із професорами. Можна також стверджувати, що з цього часу студентство здійснює значний радикалізуючий вплив й на ідейно-політичну позицію професури. Однак, все ж таки, в цілому спостерігається скоріше роз’єднаність їх інтересів, ніж вироблення спільної ідейної платформи, що негативно впливало на стан університетської культури в цілому.

Студентство взаємодіяло не лише з університетським середовищем, але й з місцевим суспільством. Процес комунікації студентів та міського середовища зближував самих студентів, формував у них корпоративну ідентичність. Відбувається дифузія різних культурних систем, що суттєво вплинуло на характеристики студентської субкультури. Боротьба студентства за свої корпоративні права виявила не лише студентську солідарність, а й надзвичайний радикалізм, нерідко безкомпромісність та демонстрацію своєї громадянської позиції. Починаючи з 60-х рр. ХІХ ст., студентство здійснювало значний радикалізуючий вплив на навколишнє суспільство у напрямку його модернізації. Але стосунки студентства з навколишнім світом не набули сталості, в тому числі й через зростання ідейно-політичної диференціації самого студентства.

У висновках підведені підсумки дослідження і здійснено їх узагальнення.

На сьогодні в літературі поняття «студентська субкультура» є вже досить поширеним, хоча автори далеко не завжди дають його тлумачення. Втім, для виокремлення цієї субкультури є всі підстави, зокрема, вікові та професійні особливості студентства як соціальної групи. Вже ці особливості зумовлюють деякі риси студентської субкультури (іноді вельми суперечливі). Молодий вік студентів зумовлює їх нестійкі психічні реакції, наділяє молодь такими рисами, як емоційність, мрійливість, романтизм тощо. До цього ж додається брак досвіду як вікова ознака. Процес навчання, який є лише шляхом до професії, обумовлює невизначеність, відсутність сталого соціального і професійного положення. Одночасно, у цей період відбувається їх прилучення до інтелектуальної діяльності, а раціоналізм стає однією із важливих ознак студентської субкультури. Останнє, у свою чергу, формує у молоді бажання застосовувати отримані знання на практиці, будувати різні теорії та вважати, що їх можна із легкістю реалізувати. Таким чином, у студентську субкультуру вже первісно закладене протиріччя (емоційність-раціоналізм). До того ж, складність дослідження студентського товариства полягає ще й у тому, що воно являє собою рухливий організм, що зазнає постійних трансформацій, склад студентства постійно змінюється та майже повністю оновлюється кожні декілька років. До цього можна додати соціокультурну неоднорідність студентства, якщо врахувати походження студентів. Всі ці проблеми стають ще більш складними, якщо ми намагаємося вивчати історію студентства за більш-менш тривалий проміжок часу.

Проаналізувавши історіографію історії студентства Російської імперії, можна виокремити декілька етапів, кожен з яких має свої особливості (дорадянський – «публіцистичний», радянський – «соціологічний», пострадянський – «культурологічний»). Студентство російських університетів почали вивчати вже з кінця ХІХ – початку ХХ ст. Здебільшого це були праці з яскраво виявленою публіцистичною спрямованістю. Спеціальне, суто наукове дослідження студентства розпочнеться лише з середини ХХ ст. Довгий час увага авторів (особливо це стосується радянського періоду) концентрувалася на питаннях про соціальний склад студентів, про права (чи безправ’я) студентів, студентські організації, на участі його у революційному русі, визначенні причин студентських заворушень. Зазвичай констатувалося, що матеріальний стан студентів був скрутним, що це було одним із факторів студентського руху і проявом сутності правлячого режиму. Лише останніми роками зявилися дослідження, в яких автори почали розглядати комплекс проблем студентської повсякденності, ціннісних орієнтирів молоді тощо. Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. з’явилися спеціальні праці, які присвячені студентству університетів Російської імперії як такому (студентській корпорації). У межах загальної тенденції (від соціально-політичної до культурної історії), деякі автори почали аналізувати університетську історію повсякденності, університет як інтелектуальне співтовариство, складні внутрішні стосунки в університетському середовищі. Однак, здебільшого у центрі уваги опинилося студентство окремих університетів, дослідники почали здійснювати дослідження на обмеженому (хронологічно та територіально) матеріалі. До того ж, певні аспекти культурної історії російського студентства все ще залишаються недостатньо дослідженими. Таким чином, вивчення теми в цій площині лише розпочалося.

Здійснене нами дослідження дозволяє стверджувати, що у першій половині ХІХ століття все ще відбувається процес формування студентської корпорації, усвідомлення спільності інтересів та життєвих завдань. Зазвичай, спілкування зближувало молодь, сприяло обміну думками між ними, формувало єдиний простір ідей, але певний час не призводило до появи нової культурної спільноти зі своїми особливостями. На цьому етапі спостерігається запозичення та адаптація певних цінностей, які здебільшого були притаманні дворянській культурі, в якості «студентських».

Втім, студентське середовище не лише сприймало, а й поступово почало виробляти особливі правила і традиції, створювало певні ідеали і визначало власні цінності, що стало характеризувати саме студентську молодь. Оформлення студентської субкультури у своїх основних рисах відбудеться у середині ХІХ ст.

Цей процес значною мірою був пов'язаний із протиставленням себе як університетському керівництву, так і владі взагалі. Друга половина ХІХ століття також позначилася протестом студентства проти усталених суспільних форм (спостерігається неприйняття норм дворянської культури, визначальний вплив на молодь почали здійснювати традиції та норми різночинців). Збільшення студентського радикалізму наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. стало одним із факторів поглиблення ідейно-політичної диференціації студентства, що позначилося на стані студентської субкультури, яка, через зазначені обставини, так і не набула сталості характеристик.

Незважаючи на суперечності у самій сутності студентської субкультури та складнощі з вивченням ідеалів та цінностей, які панували у студентському середовищі, в цілому можна виокремити деякі характерні риси, які відрізняють студентство російських університетів ХІХ – початку ХХ ст. від будь-якого іншого. Перш за все, відзначимо, що йдеться про субкультуру чоловіків. Університетській молоді цього часу був притаманний надзвичайний максималізм, який вже у другій половині ХІХ ст. привів до радикалізму та різноманітних протестних форм поведінки. Надзвичайна солідарність студентів є наступною характерною рисою. Можна зазначити, що хоча ця риса й зазнавала змін, втім, прояви студентської солідарності можна знаходити не лише вивчаючи історію студентських заворушень, але й студентську повсякденність. Стиль життя студентства російських університетів також відрізнявся великою увагою до багатьох символічних речей та прагненням молоді до демонстрації своїх уподобань та цінностей. Але, важливо підкреслити, що у цей час для значної частини студентства був характерним аскетизм, бравування бідністю, як в одязі, так і в побуті.

На вироблення студентами власної поведінки та цінностей впливало багато факторів, і деякі з них були незмінними протягом всього досліджуваного періоду. Зазвичай, певні стереотипи поведінки та усталені погляди студенти приносили із собою з того соціального середовища, звідки вони вийшли. Не дивно, що у першій половині ХІХ ст.. студентська субкультура ближче до дворянської, а у другій половині ХІХ ст. до різночинської субкультур. Процес усвідомлення студентами норм університетської культури відбувався, перш за все, через посередництво професорів. Однак, у подальшому, коли студенти почали усвідомлювати себе як окрему групу в середині університету, своє «право голосу» вони, перш за все, почнуть відстоювати у стосунках із професорами. Місцеве суспільство та влада також безпосередньо впливали на університетську молодь.

Хоча інколи студенти демонстрували прихильність традиційній поведінці, сімейним та релігійним цінностям, все ж, поступово, студентську субкультуру почне характеризувати саме прагнення до модернізації країни. Останнє буде вступати у протиріччя із усталеними суспільними нормами та принципами. Не дивно, що багатьма сучасниками, а потім і дослідниками, студенти характеризувалися як руйнівники застарілих традицій та цінностей. Багато в чому еволюція студентської субкультури була зумовлена особливостями російського суспільства кінця XIX – початку ХХ ст., в якому спостерігалося поєднання архаїчних і модерністських форм, різних устроїв, строкатості, що відбивалося й на студентстві. Поява наприкінці ХІХ ст., а особливо після Першої російської революції, великої кількості нових ідейних течій, зміни у соціально-політичному житті країни призвели до певного розшарування студентської субкультури.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

  1.  Посохов И. С. Карцер в системе воспитания студентов российских университетов ХІХ века / И. С. Посохов // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Збірник наукових праць. – Харків, 2004. – Вип. 7. – С. 220 – 227.
  2.  Посохов И.С. Питание студентов российских университетов в ХІХ – начале ХХ вв. / И. С. Посохов // Василь Назарович Каразін – видатний громадський діяч, просвітитель, науковець: Збірник наукових праць. – Миколаїв, 2005. – С. 126 - 131.
  3.  Посохов І.С. Історія студентської повсякденності: досягнення, проблеми, перспективи / І. С. Посохов // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 60-річчю Великої Перемоги. – К., 2005. – Вип. 3. – Ч. 1. – С. 118 - 120.
  4.  Посохов И. С. «Учиться или жениться?»: проблема студенческих браков в Российской империи во второй половине ХІХ – начале ХХ вв. / И. С. Посохов // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Збірник наукових праць. – Харків, 2006. – Вип. 8. – С. 226 - 231.
  5.  Посохов И.С. Материальное положение студентов российских университетов второй половины ХІХ – начала ХХ вв.: доходы и расходы / И. С. Посохов // Высшая школа Украины перед вызовами XXI столетия: Прогр. и материалы XIII Междунар. студен. науч. конф., [Харьков] 8 апр. 2006 г. – Харьков, 2006. – С. 43.
  6.  Посохов И.С. Студенческое пьянство: вредная привычка или традиция? (На материалах российских университетов ХІХ – начала ХХ вв.) / И. С. Посохов //  Каразінські читання (історичні науки): Матеріали міжнародної наукової конференції 20 квітня 2007 р. – Харків, 2007. – С. 220 - 221.
  7.  Посохов И. С. Студенческие обструкции в университетах Российской империи (ХІХ – нач. ХХ вв.) / И. С. Посохов // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Збірник наукових праць. – Харків, 2008. – Вип. 11. – С. 101-108.
  8.  Посохов И.С. Университетский карцер / И. С. Посохов // Universitates: Наука и просвещение. – Харьков, 2009. – № 1. С. 36-41.
  9.  Посохов І. С. Релігійні цінності студентів (на матеріалах університетів Російської імперії ХІХ - початку XX ст.) / І. С. Посохов // Наукові записки [Харківського педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди]. – Х., 2010. – Вип. 37. – С. 122-129.
  10.  Посохов І. С. «Сни Віри Павлівни»: суспільні ідеали студентів російських університетів ХІХ – початку ХХ ст. / І. С. Посохов // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. – 2010. - № 908: Сер. Історія. – Вип. 42. – C. 198-211.
  11.  Посохов І. С. Студенти університетів Російської імперії ХІХ – поч. ХХ ст. і місцеве суспільство / І. С. Посохов // Історичний архів. Наукові студії. – Миколаїв, 2010. – Вип. 5. – С. 38-43.

АНОТАЦІЯ

Посохов І. С. Студентська субкультура: становлення та еволюція (на матеріалах російських університетів XIX – поч. XX ст.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – всесвітня історія. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. – Харків, 2010.

Дисертація є першою працею, що присвячена комплексному дослідженню студентської субкультури університетів Російської імперії XIX – поч. ХХ ст.

Виявлено етапи становлення та еволюції субкультури студентства університетів Російської імперії. Виокремлено деякі характерні риси, які відрізняють студентство російських університетів зазначеного часу. Простежено еволюцію ідеалів та цінностей у студентському середовищі. Визначено та проаналізовано фактори, що безпосередньо впливали на процес консолідації студентської спільноти. Показано роль студентства у модернізаційних процесах, які відбувалися у цей час у Російській імперії.

Ключові слова: студентство, субкультура, університет, Російська імперія.

АННОТАЦИЯ

Посохов И. С. Студенческая субкультура: становление и эволюция (на материалах российских университетов XIX – нач. XX ст.). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 – всемирная история. – Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина. – Харьков, 2010.

Диссертация посвящена комплексному исследованию студенческой субкультуры университетов Российской империи XIX – нач. ХХ вв.

В диссертации утверждается, что в первой половине ХІХ века происходит процесс формирования студенческой корпорации, осознания общности интересов и жизненных задач в студенческой среде. На этом этапе наблюдается заимствование и адаптация в качестве «студенческих» определенных ценностей, которые по большей части были присущи дворянской культуре. В середине ХІХ ст. наблюдается оформление студенческой субкультуры в своих основных чертах. Этот процесс в значительной мере был связан с противопоставлением себя университетскому руководству и власти вообще. Усиление студенческого радикализма в конце ХІХ – начале ХХ ст. стало одним из факторов углубления идейно-политической дифференциации студенчества, что отразилось на состоянии студенческой субкультуры, которая, в силу отмеченных обстоятельств, так и не приобрела постоянства характеристик.

Выделены некоторые характерные черты, отличающие студенчество российских университетов ХІХ – начала ХХ вв. Университетской молодежи исследуемого периода был присущ максимализм, который уже во второй половине ХІХ в. привел к радикализму и протестным формам поведения. Особенная солидарность студентов также характерна для исследуемого периода.  Стиль жизни студенчества российских университетов отличался большим вниманием к символическим вещам и стремлением молодежи к демонстрации своих вкусов и ценностей. При этом значительной части студенчества был присущ исключительный аскетизм, бравирование бедностью.

Типичным для студенчества этого времени было стремление к самостоятельности, избавлению от контроля родителей и властей, с другой стороны, студенты находились в постоянном поиске как своих лидеров, так и идеалов (семьи, нового общества).

На выработку студентами собственного поведения и ценностей влияло множество факторов (их социальное происхождение, правовое положение, социальные контакты). В первой половине ХІХ ст. студенческая субкультура была ближе к дворянской, а во второй половине ХІХ ст. к разночинской субкультуре. Процесс осознания студентами норм университетской жизни происходил, прежде всего, через посредничество профессоров. Однако, в дальнейшем, когда студенты стали осознавать себя отдельной группой внутри университета, свое «право голоса» они стали отстаивать в ходе конфликтов с профессорами. Взаимодействие с местным обществом и властью также непосредственно влияло на состояние корпоративного сознания университетской молодежи.

Во многом характерные черты и направления эволюции студенческой субкультуры были предопределены особенностями российского общества конца XIX – начала ХХ вв., в котором наблюдалось сочетание архаичных и модернистских форм, разных укладов, что отражалось и на студенчестве. Появление в конце ХІХ в., а особенно после Первой русской революции, большого количества новых идейных течений, изменения в социально-политической жизни страны, привели к определенному расслоению студенческой субкультуры.

ANNOTATION

Posokhov I. S. Student's subculture: formation and evolution (on the materials of Russian universities of the 19th – early 20th century. – Manuscript.

The thesis for obtaining the scientific degree of a candidate of historical sciences in specialty 07.00.02 – world history. – V. N. Karazin Kharkov National University. – Kharkiv, 2010.

The thesis is the first paper which is devoted to a complex investigation of student's subculture of Russian empire universities of the 19th – early 20th centuries.

In the work the stages of formation and developing of student's subculture are studied. Some characteristic features which distinguish students of Russian universities of the 19th – early 20th century from any another are allocated. Evolution of ideals and values in the student's environment is tracked. Factors which directly influenced university youth are defined and investigated. The role of students in modernization processes which occurred at this time in Russian empire is shown.

Key words: students, subculture, university, Russian empire.

Відповідальний за випуск проф. Духопельников В.М.

__________________________________________________________________

Підписано до друку 06.12. 2010 р. Формат 60х90/16.

Обсяг 0,9 ум.-друк. арк. Папір офсетний. Друк різограф.

Наклад 100 прим. Зам. № 929

__________________________________________________________________

Надруковано з макету замовника у друкарні СПД ФО Тарасенко В.П.

Свідоцтво №24800170000043751 від 21.01.2002 р.

61124, м. Харків, вул. Зернова, 6/267.

Тел./факс: (0572) 52-82-11

1 Энциклопедия социологии / Сост. А. А. Грицанов, В. Л. Абушенко, Г. М. Евелькин и др. – Минск., 2003.

2 Див.: Університетське питання в російській публіцистиці другої половини ХІХ – початку ХХ століть: Бібліографічний покажчик / Упоряд.: М.В. Божко, С.І. Посохов, В.Д. Прокопова. – Х., 2004.

3 Георгиевский А.И. Краткий исторический очерк правительственных мер и предначертаний против студенческих беспорядков / А.И. Георгиевский. – СПб., 1890.

4 Мельгунов С. Из истории студенческих обществ в русских университетах / С. Мельгунов. – М., 1904.

5 Багалей Д.И. Опыт истории Харьковского университета (по неизданным материалам): В 2 т. / Д.И. Багалей. – Х., 1893 – 1898; Багалей Д.И. Краткий очерк истории Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805 – 1905) / Д.И. Багалей, Н.Ф. Сумцов, В.П. Бузескул. – Х., 1906;  Григорьев В.В. Императорский Санкт-Петербургский университет в течение первых 50 лет его существования / В.В. Григорьев. – СПб., 1870; Загоскин Н.П. История императорского Казанского университета за первые сто лет его существования: В 4 т. / Н.П. Загоскин. – Казань, 1902 – 1906; Плетнев П.А. Первое 25-летие Петербургского университета / П.А. Плетнев. – СПб., 1844; Шевырев С.П. Императорский Московский университет / С.П. Шевырев. – М., 1855.

6 Бунге Н. О материальном положении студентов и о средствах для улучшения их быта / Н. Бунге. – К., 1872; Иванов П. Студенты в Москве. Быт. Нравы. Типы / П. Иванов. – М., 1903; Членов М.А. Половая перепись студентов в Москве и ее собственное значение / М.А. Членов. – М., 1909; Святловский В.В. Студенческие переписи в России (краткий исторический очерк) / В.В. Святловский // Студенчество в цифрах. По данным переписи 1907 г. в Юрьеве. – СПб., 1908; К характеристике современного студенчества (По данным переписи 1909-10 г. в С.-Петербургском технологическом институте). – СПб., 1911.

7 Членов М.А. Половая перепись московского студенчества и ее общественное значение / М.А. Членов. – М., 1909; Фроммет Б. Очерки по истории студенчества в России / Б. Фроммет. – СПб., 1912; Сватиков С. Русское студенчество прежде и теперь / С. Сватиков. – М., 1914.

8 Борисов М. Право на образование / М. Борисов // Советское студенчество. – 1937. – № 8. – С. 59.

9 Пронин И. Из прошлого Ленинградского университета / И. Пронин // Советское студенчество. – 1939. –   № 2. – С. 35; Нефоросний А.І. Сто тридцять років / А.І. Нефоросний // Вісті. – 1935. – 26 грудня (№ 296). – С. 3.

10 Гессен С. Студенческое движение в начале 60-х годов / С. Гессен. – М., 1932.

11 Орлов В.И. Студенческое движение Московского университета в XIX столетии / В.И. Орлов. – М., 1934.

12 Корбут М.К. Казанский государственный университет им. В.И. Ульянова-Ленина за 125 лет (1804-1929) / М.К. Корбут. – Казань, 1930.

13 История Московского университета: В 2 т. – М., 1955. – Т. 1.

14 Історія Одеського університету за 100 років. – К., 1968. – С. 44; Гусятников П.С. Революционное студенческое движение в России 1899 – 1907 гг. / П.С. Гусятников. – М., 1971. – С. 25; Киевский университет: страницы революционной борьбы. – К., 1984. – С. 7; Щетинина Г.И. Студенчество и революционное движение в России (последняя четверть ХІХ века) / Г.И. Щетинина. – М., 1987. – С. 4 та ін.

15 Астахов В. И. Студенческое движение в Харьковском университете накануне и в период Первой русской революции (1895 – 1907 гг.): Дис… канд. ист. наук / В.И. Астахов. – Х., 1953.

16 Ткаченко П.С. Московское студенчество в общественно-политической жизни России 2-ой половины XIX в. / П.С. Ткаченко. – М., 1958.

17 Гусятников П.С. Революционное студенческое движение в России 1899 – 1907 гг. / П.С. Гусятников. – М., 1971.

18 Харьковский государственный университет, 1805 – 1980. Исторический очерк. – Харьков, 1980. – С. 16; Иванов А.Е. [Рецензия] / А.Е. Иванов // Преподавание истории в школе. – 1967. – № 5. – С. 112. – Рец. на кн.: Ерман Л.К. Интеллигенция в первой русской революции / Л.К. Ерман. – М.: Наука, 1966.

19 Щетинина Г.И. Университеты в России и устав 1884 года / Г.И. Щетинина. – М., 1976; Эймонтова Р.Г. Русские университеты на грани двух эпох: от России крепостной к России капиталистической / Р.Г. Эймонтова. – М., 1985; Щетинина Г.И. Студенчество и революционное движение в России (последняя четверть XIX в.) / Г.И. Щетинина. – М., 1987; Иванов А.Е. Высшая школа России в конце XIX – начале XX в. / А.Е. Иванов. – М., 1991; Эймонтова Р.Г. Русские университеты на путях реформ. Шестидесятые годы XIX в. / Р.Г. Эймонтова. – М., 1993.

20 Иванов А.Е. Студенчество России конца ХІХ – начала ХХ века: социально-историческая    судьба / А.Е. Иванов. – М., 1999; Иванов А.Е. Студенческая корпорация России конца ХІХ – начала ХХ века / А.Е. Иванов. – М., 2004.

21 Гришунин П.В. Студенчество столичных университетов: структуры повседневной жизни: 1820-е – 1880-е гг.: Дис. … канд. ист. наук / П.В. Гришунин. – СПб., 2005.

22 Юркина Н.Н. Повседневная жизнь московского студенчества: 1830-1890-е гг.: Дис. … канд. ист. наук / Н.Н. Юркина. – М., 2006.

23 Чебыкина Н. В. Быт студенчества Петербургского университета в дореформенный период / Н.В. Чебыкина // Очерки по истории Санкт-Петербургского университета. – Вып. 8. – СПб., 2000.

24 Гришунин П.В. Студенчество столичных университетов: структуры повседневной жизни: 1820-е – 1880-е гг.: Дис. … канд. ист. наук / П.В. Гришунин. – СПб., 2005. – С. 17.

25 Григор'єва М.В. Історія студентських організацій університетів Наддніпрянської України другої половини ХІХ – початку ХХ ст.: Автореф. дис. … канд. іст. наук / М.В. Григор'є ва. – Х., 2010.

26 Косінова Г.О. Харківський університет наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Автореф. дис. … канд. іст. наук / Г.О. Косінова. – Х., 2004.

27 Левицька Н. Академічний студентський рух в Україні в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. / Н. Левицька. – К., 1998; Левицька Н. Студентство в національно-визвольному русі України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. / Н. Левицька. – К., 1998.

28 Савчук В.С. Естественнонаучные общества Юга Российской империи. Вторая половина ХІХ  – начало ХХ в. – Д., 1994; Савчук В.С. Класичний університет: еволюція, сучасний стан, перспективи / М.В. Поляков, В.С. Савчук. – К., 2004.

29 Стоян Т.А. Студентство університетів підросійської України в другій половині ХІХ ст. / Т.А. Стоян. – К., 1998; Стоян Т.А. Університетська освіта в Україні в другій половині ХІХ ст.: Автореф. дис. … канд. іст. наук / Т.А. Стоян. – К., 1999.

30 Фартучина Г.В. Студентство міста Києва у суспільно-політичному житті України  (1900 – 1917 рр.).: Автореф. дис. … канд. іст. наук / Г.В. Фартучина. – К., 2010.

31 Иванов А. Е. Студенческая корпорация России конца ХІХ – начала ХХ века: Опыт культурной и политической самоорганизации / А.Е. Иванов. – М., 2004.

32 Олесич Н. Господин студент Императорского Санкт-Петербургского университета / Н. Олесич. – СПб., 1999.

33 Вишленкова Е.А. Terra Universitatis: Два века университетской культуры в Казани / Е.А. Вишленкова, С.Ю. Малышева, А.А. Сальникова. – Казань, 2005.

34 Андреев А. Ю. Московский университет в общественной и культурной жизни России начала XIX века / А. Ю. Андреев. – М., 2000.

35 Иванов А. Е. Студенчество России конца ХІХ – начала ХХ века: социально-историческая судьба / А.Е. Иванов. – М., 1999. – С. 5.

36 Олесич Н. Господин студент Императорского Санкт-Петербургского университета / Н. Олесич. – СПб., 1999. – С. 3; Иванов А. Е. Студенческая корпорация России конца ХІХ – начала ХХ века: Опыт культурной и политической самоорганизации / А.Е. Иванов. – М., 2004. – С. 197, 285.

37 Посохов С.І. Образи університетів Російської імперії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. в публіцистиці та історіографії / С.І. Посохов. – Х., 2006 та ін.

38 Див., напр.: Епістолярна спадщина родини Нечаєвих (кінець XVIII – перша половина ХІХ століття) / Упор.: С. Амбросимова, І. Анцишкін, Н. Сурева та ін. // Джерела з історії Південної України. – Т. 3. – Запоріжжя, 2003; Курбский В. Очерки студенческой жизни (Из дневника бывшего студента) / В. Курбский. – М., 1912; Відділ рукописів Російської державної бібліотеки. – Ф. 218. – Карт. 1069. – Од. зб. 2. – Стратонов В.В. Дневник (8 декабря 1886 - 23 ноября 1888 г.) та ін.

39 Московский университет в воспоминаниях современников / Сост. Ю.Н. Емельянов. – М., 1989; Харківський університет ХІХ – початку ХХ століття у спогадах його професорів та вихованців / Упор. Б.П. Зайцев, В.Ю. Іващенко, В.І. Кадєєв та ін: У 2 т. – Х., 2008-2010; З іменем Святого Володимира: Київський університет у документах, матеріалах та спогадах сучасників: У 2 кн. / Упор: В. Короткий, В. Ульяновський. – К., 1994. – Кн. 1; Новороссийский университет в воспоминаниях современников: Сборник воспоминаний / Сост. Ф.А. Самойлов. – Одесса, 1999 та ін.

40 Див., напр.: Студенческая жизнь: Еженедельная, внепартийная, общественная, литературно-художественная газета / Ред. Г. С. Короглуев. – М., 1910-1911; Голос студенчества. – М., 1910.

41 Материалы, собранные отделом высочайше утвержденной комиссии для пересмотра общего устава российских университетов при посещении их в сентябре, октябре и ноябре 1875 г. – СПб., 1876.

42 Общество вспомоществования студентам Петербургского университета. Отчет за 1899 г. – СПб., 1900; Отчет  Общества для пособия нуждающимся студентам императорского Харьковского университета за 1905 год. – Х., 1906.

43 Див., напр.: Державний архів Російської Федерації. – Ф. 109. – Оп. 1а. – Спр. 621. Агентурные донесения о наблюдении за квартирой студента Санкт-Петербургской медико-хирургической академии Рождественского И.А., находившегося под внегласным надзором полиции за распространение нелегальной литературы и участие в студенческих «коммунах».

44 Див., напр.: Державний архів Російської Федерації. – Ф. 109. – Оп. 1. – Од. зб. 1186. Агентурные донесения о наблюдении за бывшим студентом Киевского университета Степановским Н.Н.

45 Див., напр.: Бунге Н. О материальном положении студентов и о средствах для улучшения их быта / Н. Бунге. – К., 1872; Первая Харьковская студенческая перепись // Записки императорского Харьковского университета. – 1912. – Кн. 4. – С. 41-76.

46  Див., напр.: Правила для студентов С.-Петербургского университета. – СПб., 1839; Те саме. – СПб., 1843; Те саме. – СПб., 1872; Те саме. – СПб., 1881; Правила императорского Московского университета. – М., 1865; Те саме. – М., 1870; Правила для студентов и посторонних слушателей лекций в императорском Харьковском университете. – Харьков, 1841 – 1904.

47 Див., напр.: Чехов А.П. Скучная история / А.П. Чехов // Чехов А.П. Степь. Повести и рассказы. – М., 1980. – С. 143-200.

48 Музей історії Харківського  національного університету ім. В. Н. Каразіна. – Ф. 1. – Оп. – 4. – П. 3. – «Набор открыток “Типы студентов”».

49 Див., напр.: Киевский университет: Документы и материалы (1834-1984). – К., 1984 та ін.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

22848. ТЕПЛОВЕ РОЗШИРЕННЯ ТВЕРДОГО ТІЛА 340.5 KB
  Дійсно сили що тримають атоми у вузлах ґратки малі і тому достатньо вже теплової енергії самих атомів аби змістити їх з положення рівноваги. До поняття про коливання атомів твердого тіла можна дійти шляхом аналізу природи міжатомних сил. Положення рівноваги атомів визначається з умови рівності сил притягання і відштовхування діючих на атом. Якщо змінюється відстань тільки відносно одного з атомів то енергію Wx треба...
22849. ВИЗНАЧЕННЯ СЕРЕДНЬОГО ЗНАЧЕННЯ ТЕПЛОТИ ВИПАРОВУВАННЯ РІДИНИ 120 KB
  ВИЗНАЧЕННЯ СЕРЕДНЬОГО ЗНАЧЕННЯ ТЕПЛОТИ ВИПАРОВУВАННЯ РІДИНИ. Випаровування – це процес зміни агрегатного стану речовини перехід речовини із конденсованого стану в газоподібний. Кількість теплоти яку необхідно надати рідині при ізотермічному утворенні одиниці маси пари називають теплотою випаровування. Для визначення середнього значення теплоти випаровування води в даній роботі використовується метод який грунтується на використанні рівняння КлапейронаКлаузіуса.
22850. ВИЗНАЧЕННЯ КОЕФІЦІЄНТУ ТЕПЛОПРОВІДНОСТІ ПОВІТРЯ 182 KB
  Через довiльну коаксiальну поверхню радiуса y за одиницю часу пройде кiлькiсть теплоти 5 де l – довжина дротини.Розділивши в виразі 5 змінні одержимо 6 де – внутрішній радiус трубки – температура дослiджуваного газу повiтря бiля внутрішньої поверхнi трубки а – радiус дротини – температура дротини. Зі співвідношення 6 випливає що 7 Таким чином для визначення коефіцієнта теплопровідності треба знати кiлькiсть теплоти яка щосекунди...
22851. ВИЗНАЧЕННЯ КОЕФІЦІЄНТА ТЕПЛОПРОВІДНОСТІ ТВЕРДИХ ТІЛ 111 KB
  Кількість теплоти Q що переноситься через поверхню площею S за час при градієнті температур визначається як: 1 де коефіцієнт теплопровідності середовища. Таким чином значення коефіцієнта теплопровідності матеріалу можна знайти безпосередньо якщо користуватись формулою 1. для визначення коефіцієнта теплопровідності твердих тіл.
22852. ПОБУДОВА ДІАГРАМИ СТАНУ СПЛАВІВ 49 KB
  Сплавом називають систему в твердому стані яку отримують сплавленням двох або більшої кількості компонент. Діаграми стану сплавів характеризують залежність температур фазових переходів зокрема плавлення і кристалізації від концентрації сплаву. Евтектика характеризується сталою температурою плавлення яка нижче температури плавлення компонент. Інтерметалічна сполука характеризується сталою температурою плавлення яка як правило вища за температуру плавлення компонент AuZn CdMg та ін.
22853. ВИЗНАЧЕННЯ ТЕПЛОЄМНІСТі МЕТАЛІВ МЕТОДОМ ОХОЛОДЖЕННЯ 626.5 KB
  Теплоємність термодинамічної системи – це кількість теплоти яку необхідно надати цій системі щоб збільшити її температуру на К. Розрізняють теплоємність питому молярну . Теплоємність термодинамічної системи С. Крім того за умовами визначення теплоємності розрізняють теплоємність що визначається за сталого об’єму та за сталого тиску .
22854. ВИЗНАЧЕННЯ ВІДНОШЕННЯ ТЕПЛОЄМНОСТЕЙ ПОВІТРЯ ЗА СТАЛОГО ТИСКУ І СТАЛОГО ОБ’ЄМУ 96 KB
  Знання  є важливим оскільки безпосереднє вимірювання CV становить значні експериментальні труднощі при V=const маса газу а отже його теплоємніcть завжди малі порівняно з відповідними величинами для калориметра і теплоємність CV звичайно обчислюють за формулою CV = CP  оскільки вимірювати CP значно зручніше. Відповідно до класичної теорії теплоємності ідеальних газів для одноатомного газу теплоємність CV = 3R 2 для газу що складається із двоатомних молекул між’ядерну відстань у яких при не дуже високих температурах можна...
22855. Спостереження броунівського руху і визначення числа Авогадро 89 KB
  1 взятому з роботи Жана Перрена 18701942 точками відмічені послідовні положення однієї і тієї ж частинки через кожні 30 секунд. Напрямок і величина рівнодійної сили ударів молекул змінюється з великою частотою внаслідок чого відбувається зміна напряму руху броунівської частинки. Відносно великі частинки під дією поштовхів набувають невеликих прискорень тому їх швидкість практично не змінюється і частинка лишається нерухомою. Незважаючи на випадковий характер величини і напрямку сили що діє на броунівську частинку хаотичний...
22856. Маркировка: понятие, назначение, виды, носители информации. Содержание маркировки. Требования к маркировке в НД 18.62 KB
  Текст является наиболее распространенным элементом, наиболее доступным для потребителей и других субъектов рыночных отношений. В тексте товарной маркировки могут быть использованы все формы товарной информации.