65395

ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ ОБРАЗОТВОРЧОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ СПАДЩИНИ В ДУХОВНОМУ РОЗВИТКУ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ

Автореферат

Педагогика и дидактика

Якість реалізації всіх компонентів навчального процесу їх змістовність характер професійного педагогічного спілкування визначаються рівнем духовного розвитку вчителя тому духовність стає його провідною професійною характеристикою яка посідає визначальне місце в структурі якостей педагога.

Украинкский

2014-07-29

397 KB

0 чел.

PAGE  1

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РАШКОВСЬКА ВАЛЕНТИНА ІВАНІВНА

УДК 378.14.034:246

ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ
ОБРАЗОТВОРЧОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ СПАДЩИНИ В ДУХОВНОМУ РОЗВИТКУ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ

13.00.04 – теорія і методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Запоріжжя – 2010


Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогічної освіти і освіти дорослих Академії педагогічних наук України.

Науковий консультант –

доктор філософських наук, професор,

академік АПН України

ЗЯЗЮН Іван Андрійович,

директор Інституту педагогічної освіти

і освіти дорослих АПН України.

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор

СУЩЕНКО Андрій Віталійович,

Класичний приватний університет,

завідувач кафедри управління навчальним закладом та педагогіки вищої школи;

доктор педагогічних наук, професор

ЗАВГОРОДНЯ Тетяна Костянтинівна,

Прикарпатський національний

університет імені В. Стефаника,

професор кафедри педагогіки імені Б. Ступарика;

доктор педагогічних наук, професор

МАРУШКЕВИЧ Алла Адамівна,

Київський національний

університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри педагогіки.

Захист відбудеться «23» грудня 2010 р. о 09.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 17.127.04 у Класичному приватному університеті за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 124.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Класичного приватного університету за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б.

Автореферат розіслано «22» листопада 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                                                        І.І. Облєс


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Глобальні політичні, економічні, соціокультурні й духовно-моральні зміни, що відбулися в українському суспільстві, спонукають до вдосконалення фахової підготовки майбутнього вчителя, стратегічні напрями якої відображено в основних положеннях Закону України «Про вищу освіту», Державній національній програмі «Освіта» («Україна ХХІ століття»), цільовій комплексній програмі «Вчитель», де зазначено, що «завдяки діяльності педагога реалізується державна політика в створенні інтелектуального, духовного потенціалу нації». Майбутній учитель покликаний передати учням вищі духовні цінності, моральні ідеали, національні духовні традиції.

Духовність учителя визначає характер кожного виду педагогічної діяльності як у навчальному, так і у виховному процесі. Якість реалізації всіх компонентів навчального процесу, їх змістовність, характер професійного педагогічного спілкування визначаються рівнем духовного розвитку вчителя, тому духовність стає його провідною професійною характеристикою, яка посідає визначальне місце в структурі якостей педагога.

Нагальна потреба пошуку педагогічних шляхів духовного розвитку майбутнього вчителя викликана також поліконфесійністю української держави, тому педагог має орієнтуватися в духовному просторі, дотримуватися правил духовної безпеки, бути толерантним до світогляду й віри інших, уміти уникати непорозумінь і міжконфесійних конфліктів.

Відтак, стає очевидною невідкладна проблема пошуку шляхів духовного розвитку педагога, зокрема майбутнього вчителя. Серед різноманіття напрямів, форм, методів та засобів розвитку духовності особистості вчителя мистецтво як носій естетичної свідомості має найбільш потужне духовно-педагогічне навантаження, яке спроможне вирішити низку окреслених питань.

Мистецтво справляє значний вплив на духовний розвиток майбутнього вчителя. Професійно-освітній потенціал образотворчої православної спадщини  як унікальної складової світової й національної культури зумовлює актуальність проблеми збереження історичної спадкоємності, примноження духовних надбань та їх використання в сучасній освіті.

Залучення майбутнього педагога до пізнання та освоєння скарбниці національних художніх цінностей сприяє його духовному розвитку, формуванню світоглядних позицій, здатності до морально-естетичного самовдосконалення, зростання педагогічної майстерності й педагогічної культури. Водночас представники технократичного підходу до професійної підготовки вчителя вбачають у ньому працівника сфери послуг і нехтують аксіологією національної культури й педагогіки, поширюють непритаманну для вітчизняних освітніх традицій ідеологію плюралізму цінностей, яка поза системою національних духовно-моральних координат може стати руйнівною.

Втім, розв’язання окреслених проблем стримує низка існуючих суперечностей між:

  •  рівнем сучасних вимог суспільства й держави до духовного розвитку вчителя, що відображено в нормативних документах, і відсутністю науково обґрунтованої системи розвитку його духовної сфери в процесі професійної підготовки;
  •  декларуванням ідеалів і принципів особистісно орієнтованої освітньої парадигми, що передбачає створення умов для духовного розвитку майбутнього педагога, та недостатнім відтворенням у цілісному педагогічному процесі вищої школи;
  •  світським характером змісту професійної педагогічної підготовки та доцільністю використання в ньому тих аспектів образотворчої православної спадщини, які містять загальнолюдські цінності, мають непересічне художнє значення;
  •  включенням положень щодо духовного розвитку у зміст окремих дисциплін професійної підготовки майбутнього вчителя та відсутністю науково обґрунтованої методики їх використання;
  •  можливостями виховного потенціалу національної духовної культури та обмеженим характером її використання.

Аналіз наукових праць із цієї проблеми свідчить, що теоретичну основу процесу духовного розвитку особистості становлять дослідження, здійснені в різних напрямах філософії, психології, педагогіки, культурології, мистецтвознавства, патристичної спадщини.

Дослідження ґрунтується на працях вітчизняних (М. Бахтін, В. Біблер, А. Бородіна, В. Возняк, О. Дорошенко, Л. Іларіонова, М. Каган, Н. Караульна, А. Комарова, Т. Костіна, В. Кремень, С. Кримський, В. Ксенофонтов, Д. Лихачов, О. Лосєв, М. Мамардашвілі, Г. Платонов, С. Пролеєв, В. Ремізов, Л. Столович, Є. Яковлєв та ін.) і зарубіжних філософів та культурологів (М. Боуена, Ж. Бросса, М. Коула, Тейяра де Шардена, В. Франкла, А. Швейцера та ін.), де висвітлені теоретико-методологічні основи духовності та духовної культури особистості.

Проблема духовного розвитку майбутнього вчителя набула відображення у низці теоретико-методичних праць, спрямованих на дослідження духовності як детермінанти професійної підготовки майбутнього вчителя, формування його педагогічної майстерності та педагогічної культури (Б. Вульфов, В. Гриньова, Л. Губерський, І. Зязюн, В.  Кан-Калик, Н. Корякіна, Л. Крамущенко, О. Олексюк, Г. Сагач, О. Сухомлинська, Н. Тарасевич, А. Ткаченко та ін.), зокрема в контексті особистісно орієнтованого (Ш. Амонашвілі, Г. Балл, І. Бех, О. Бондаревська, М. Євтух, В. Кремінь, О. Пєхота, Е. Помиткін, В. Пономаренко, В. Сєріков, С. Сисоєва, В. Сухомлинський, А. Сущенко, Т. Сущенко, Н. Щуркова, І. Якиманська та ін.) й інтегративного підходів (А. Алексеєнко, В. Братусь, В. Зеньковський, М. Пирогов, С. Пролєєв, Л. Сурова, Т. Тхоржевська, К.  Ушинський, Т. Флоренська, Є. Шестун, О. Шикула та ін.).

Теоретико-методичні основи духовного розвитку майбутнього вчителя обґрунтовано в працях з психології духовності (Ю. В’яземський, П.  Єршов, О. Зеліченко, В. Знаков, В. Панов, В. Петренко, А. Петровський, В. Пономаренко, Н. Роджерс, П. Симонов, В. Слободчиков, В. Янів та ін.).

У роботі опрацьовано філософсько-богословську (В. Горський, Б. Вишеславцев, С. Зарін, І. Ільїн, В. Лоський, Г. Сковорода, В. Соловйов, Є. Трубецькой, П. Флоренський, Г. Флоровський, П. Юркевич) та патристичну спадщину (Блаженний Августин, Василій Великий, Григорій Богослов, Іоанн Златоустий, Діодор Тарсійський, Климент Олександрійський, Мелетій, Ориген, Феодоріт Кірський та ін.) з проблем її педагогічної спрямованості на духовний розвиток особистості.

Теоретичним підґрунтям дослідження стали наукові праці, у яких розкрито специфіку художньої мови образотворчого мистецтва, механізми його впливу на особистість (В. Бичков, М. Дунаєв М. Іванов, М. Каган, М. Кудрявцева, І. Куликова, В. Лазарєв, В. Лєпахін, Л. Успенський, І. Язикова та ін.); закономірності, принципи, форми й методи розвитку внутрішнього світу засобами мистецтва (Т. Завгородня, М. Киященко, С. Коновець, М. Лещенко, Н. Миропольська, Б. Неменський, О. Рудницька, О. Тимчик, Н. Чавчавадзе, Г. Шевченко, Т. Шуртакова, В. Щербина та ін.), зокрема на комунікативній основі (М. Васильєва, Д. Кабалевський, Г. Локарєва, Л. Масол), важливим аспектом якої є інтеграція педагогічного потенціалу здобутків світського та православного мистецтва.

У контексті нашої роботи слід відзначити дослідження Г. Ващенко, О. Вишневського, М. Грушевського, О. Духновича, В. Карагодіна, А. Колодного, П. Куліша, А. Марушкевич, С. Миропольського, І. Огієнка, С. Русової, в яких розглянуто здобутки образотворчої православної спадщини як національно-культурне надбання нашого народу.

Аналіз літературних джерел засвідчує, що, незважаючи на значний інтерес науковців різних галузей знань до питань духовності й духовної культури та їхні педагогічні напрацювання, проблема духовного розвитку майбутнього вчителя засобами здобутків образотворчої православної спадщини розроблена недостатньою мірою. Зміст дисциплін професійної підготовки майбутнього фахівця виявляє наявність імпліцитного включення надбань образотворчої православної спадщини, проте їх застосування здійснюється поверхово, оскільки відсутні теоретико-концептуальні підходи та методичне забезпечення використання образотворчої православної спадщини в навчальному процесі вищої школи.

Актуальним залишається питання системного педагогічного дослідження, спрямованого на визначення теоретико-методичних основ використання здобутків образотворчої православної спадщини в духовному розвитку майбутнього вчителя. Без науково обґрунтованої відповіді залишаються питання:

  •  якою має бути підготовка майбутнього вчителя, здатного до оптимального використання особистісного духовного досвіду в досягненні найкращих результатів у професійній навчально-виховній діяльності;
  •  які можливості мають педагогічні дисципліни вищих навчальних закладів у духовному розвитку студентів засобами образотворчої православної спадщини;
  •  які теоретичні й організаційно-методичні основи, концепти, принципи, педагогічні умови та методику слід застосовувати для ефективного духовного розвитку майбутнього вчителя.

Отже, актуальність, соціально-педагогічне значення досліджуваної проблеми, вимоги сучасної професійної педагогічної освіти, виявлені суперечності та необхідність їхнього вирішення зумовили вибір теми дисертації: «Теоретичні і методичні основи використання образотворчої православної спадщини в духовному розвитку майбутнього вчителя».

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах науково-дослідної теми Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України «Теоретичні та методичні основи підготовки вчителя до викладання предметів освітньої галузі «Культурознавство: мистецтво, художня культура, етика та естетика» (РК № 0199U000400).

Тема дисертації затверджена вченою радою Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (протокол № 12 від 24 грудня 1998 р.) й узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол № 2 від 9 лютого 1999 р.).

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає в розробці, теоретичному обґрунтуванні концептуальних положень духовного розвитку майбутнього вчителя та експериментальній перевірці ефективності науково-методичного забезпечення використання здобутків образотворчої православної спадщини в професійній підготовці.

Відповідно до зазначеної мети  поставлено такі завдання:

  1.  здійснити історико-педагогічний аналіз феномену «духовний розвиток» особистості;
  2.  вивчити стан дослідженості проблеми та обґрунтувати теоретико-концептуальні основи духовного розвитку майбутнього вчителя;
  3.  виявити професійно-освітній потенціал образотворчого православного мистецтва в духовному розвитку майбутнього вчителя;
  4.  визначити критерії, показники й рівні духовного розвитку майбутнього вчителя;
  5.  розробити, науково обґрунтувати, експериментально перевірити та впровадити в практику роботи вищих  навчальних закладів концептуальну модель поетапного духовного розвитку майбутнього вчителя засобами образотворчого православного мистецтва;
  6.  забезпечити навчально-методичний супровід використання  образотворчої православної спадщини в духовному розвитку майбутнього вчителя з метою ефективного впровадження результатів дослідження в практику роботи вищих навчальних закладів.

Об’єкт дослідження – професійна підготовка майбутнього вчителя в умовах вищих навчальних закладів.

Предмет дослідження – концептуальні засади та методика використання образотворчої православної спадщини в духовному розвитку майбутнього вчителя в процесі його професійної підготовки.

Провідною ідеєю концепції є положення про те, що духовність учителя постає домінантною професійною характеристикою, яка визначає змістове навантаження всіх видів професійної діяльності з позицій морально-етичних та загальнолюдських цінностей. Духовний розвиток майбутнього вчителя є детермінантою його професійної підготовки у вищому навчальному закладі й визначається як цілеспрямований, особистісно орієнтований і спеціально організований навчально-виховний процес удосконалення, упорядкування, ієрархізації розуму, почуттів та волі майбутнього вчителя, здатного сформувати в учнів загальнолюдські цінності, навчити відрізняти прекрасне і потворне, добро та зло в навколишній дійсності. Основним засобом духовного розвитку майбутнього вчителя в процесі професійної підготовки є мистецькі здобутки образотворчої православної спадщини, які мають потужний освітньо-педагогічний потенціал.

Теоретичне підґрунтя вивчення зазначеної проблеми становлять фундаментальні закони пізнання сутності духовного розвитку особистості, а також інтеграція гуманістичних поглядів науковців різних напрямів з патристичною традицією, що співзвучні ідеям антропологічного підходу в педагогіці. Дослідження ґрунтується на розумінні духовного розвитку майбутнього вчителя як певного рівня його професійної підготовки, який забезпечує підвищення якості фахової підготовки, здатність суб’єкта праці до ефективного виконання ним завдань і обов’язків педагогічної діяльності, професійно-особистісне становлення,  збагачення педагогічного світогляду, педагогічної культури, самовдосконалення та спроможність до неперервної духовної самоосвіти.

Запропонована концепція дослідження включає три взаємопов’язаних концепти: методологічний, теоретичний, процесуально-технологічний.

1. Методологічний концепт відображає взаємодію й взаємозв’язок різних підходів до розуміння сутності проблеми духовного розвитку майбутнього вчителя:

  •  системний підхід забезпечує дотримання логіки здійснення наукового дослідження, уможливлює визначення сутності навчальної діяльності, спрямованої на духовний розвиток майбутнього вчителя, розробку концептуальної моделі поетапного духовного розвитку, впровадження системи дидактичних засобів;
  •  аксіологічний підхід уможливлює розкриття онтологічних орієнтирів у визначенні ціннісних орієнтацій майбутнього вчителя та його вміння структурувати ієрархію педагогічних цінностей;
  •  антропологічний підхід дає змогу поглибити концепцію розвитку особистості у вирішенні проблеми духовного розвитку, встановити його складові та спрямувати педагогічні зусилля на їх ієрархічне впорядкування;

– особистісно-діяльнісний підхід дає змогу організовувати й здійснювати духовний розвиток майбутнього вчителя в поєднанні професійно-діяльнісних (знання, вміння, навички) та особистісних (духовні, моральні, естетичні цінності та властивості) складових, спрямованих на виявлення та розкриття духовної неповторності особистості кожного студента.

2. Теоретичний концепт визначає систему вихідних параметрів, дефініцій, змістових характеристик, оцінок, без яких неможливе розуміння сутності явища, що вивчається, а також специфічні цілі, завдання, функції, властивості.

У теоретичному концепті образотворча православна спадщина й образотворче православне мистецтво представлені іконописом, фресками та храмовою архітектурою (І–ХV ст.). Здобутками образотворчої православної спадщини є: непересічна художньо-естетична цінність, яка розкриває шляхи духовного розвитку особистості образно-символічною мовою; невербальний спосіб подання загальнолюдських цінностей та християнських традицій; мистецькі надбання, що виконують важливу функцію духовного міжконфесійного діалогу, сприяють розвитку толерантності.

3. Процесуально-технологічний концепт передбачає визначення комплексу цілей, завдань, педагогічних умов, форм і методів духовного розвитку майбутнього вчителя засобами образотворчого православного мистецтва на засадах системного, аксіологічного, антропологічного та особистісно-діяльнісного підходів.

Дослідження на основі таких концептуальних підходів дало змогу охарактеризувати процес духовного розвитку майбутнього вчителя як складову професійної підготовки, що ґрунтується на сукупності загальнопедагогічних і специфічних закономірностей та принципів.

Загальна гіпотеза дослідження полягає в тому, що духовний розвиток майбутнього вчителя як детермінанти професійної підготовки забезпечує ефективність професійного та особистісного зростання сучасного педагога-гуманіста, якщо ґрунтується на реалізації науково-методичного забезпечення використання образотворчої православної спадщини.

Загальна гіпотеза конкретизована в часткових припущеннях про те, що досягнення високого рівня духовного розвитку майбутнього вчителя засобами образотворчої православної спадщини у вищому навчальному закладі можливе, якщо:

– духовний розвиток майбутнього вчителя здійснювати як цілеспрямований, особистісно орієнтований, спеціально організований навчально-виховний процес удосконалення, упорядкування, ієрархізації розуму, почуттів та волі;

  •  методику використання здобутків образотворчої православної спадщини в професійній підготовці майбутнього фахівця привести у відповідність із цільовим, мотиваційним, змістовим, операційно-діяльнісним компонентами його духовного розвитку;
  •  теоретичну й практичну підготовку майбутнього фахівця здійснювати в процесі діалогічного спілкування з образотворчим православним мистецтвом, духовного саморозвитку та набуття практичного духовного досвіду, перенесення його в професійну педагогічну діяльність;
  •  постійно коригувати педагогічний супровід використання здобутків образотворчої православної спадщини в духовному розвитку майбутнього вчителя, спрямовуючи цей процес на досягнення оптимальних результатів;
  •  підвищувати рівень теоретико-методичної готовності викладачів вищих педагогічних навчальних закладів до використання образотворчої православної спадщини в процесі професійної підготовки вчителя, оптимізації його духовного розвитку.

Методологія дослідження ґрунтується на: принципах теорії наукового пізнання, філософсько-світоглядних положеннях про діалектичний взаємозв’язок та взаємозумовленість явищ і процесів, їх вивчення в конкретно-історичних умовах; концептуальних положеннях про багатогранність освітніх процесів, що детермінують розвиток учителя нової генерації; аксіологічних засадах розвитку особистості майбутнього вчителя, інноваційної освіти, що визначають соціокультурні перспективи становлення освітнього простору; визнанні духовності як єдності матеріального, культурного й релігійного, раціонального та ірраціонального; системному підході до розгляду педагогічних явищ, що дає змогу інтегрувати філософські, психологічні, педагогічні, мистецтвознавчі наукові положення про сутність духовного розвитку майбутнього вчителя з патристичною традицією й передбачає міждисциплінарний характер дослідження; єдності біологічного та соціального, національного й загальнолюдського факторів у духовному розвитку майбутнього вчителя; принципах об’єктивності, науковості, доказовості.

Теоретичну основу дослідження становлять філософські ідеї й концепції щодо сутності духовного розвитку особистості (Платон, Аристотель, Г. Сковорода, О. Лосєв, П. Юркевич); положення патристичної спадщини про структуру та шляхи духовного розвитку особистості (Климент Олександрійський, Іоанн Златоустий); дослідження змісту професійної підготовки у вищих навчальних закладах (І. Зязюн, Л. Крамущенко, Н. Тарасевич); педагогічні дослідження (О. Рудницька), теорія поетапного формування розумових дій (П. Гальперін, А. Запорожець, Д. Ельконін); ідеї особистісно орієнтованого підходу до професійної підготовки вчителя (І. Бех, І. Зязюн, В. Моляко, Г. Падалка, О. Савченко, В. Семиченко, І. Якиманська); теорія педагогічних систем та проблеми організації навчально-виховного процесу у вищій школі (В. Бондар С. Гончаренко, О. Гура, М. Васильєва, Н. Волкова, М. Євтух, Н. Кузьміна, Г. Локарєва, О. Мороз, Т. Сущенко); різні аспекти дослідження духовності майбутнього вчителя (А. Алексеєнко, В. Гриньова, О. Олексюк, Г. Шевченко); теоретичні положення мистецтвознавства (В. Бичков, М. Дунаєв, М. Тарабукін, І. Язикова).

Методи дослідження. Для досягнення мети, вирішення поставлених завдань і перевірки гіпотези дослідження застосовано комплекс сучасних загальнонаукових методів, а саме:

теоретичні: аналіз (історичний, функціональний, структурний, компаративний, мистецько-педагогічний) і синтез положень наукової педагогічної, психологічної, філософської, мистецтвознавчої, патристичної літератури; дедукція й індукція; узагальнення та систематизація, які дали змогу всебічно вивчити об’єкт дослідження й усвідомити його особливості, сформулювати понятійно-термінологічний апарат, визначити основні компоненти духовного розвитку майбутнього вчителя; моделювання – дало змогу розробити концептуальну модель поетапного духовного розвитку майбутнього вчителя;

– емпіричні: анкетування, бесіду, тестування застосовано для визначення рівня духовного розвитку студентів та стану використання викладачами здобутків образотворчої православної спадщини в професійній підготовці майбутнього фахівця; спостереження й самоспостереження, експертне опитування, стандартизовані методики діагностики, адаптовані відповідно до завдань дослідження – для встановлення динаміки духовного розвитку; педагогічний експеримент (констатувальний, формувальний та контрольний етапи) – для перевірки ефективності концепції духовного розвитку майбутнього вчителя та застосування здобутків образотворчої православної спадщини в професійній підготовці; методи математичної статистики – для порівняння середніх показників, обробки результатів діагностики, що подані у вигляді діаграм, таблиць, та перевірки гіпотези дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що:

  •  вперше обґрунтовано теоретичні й методичні основи педагогічного впливу здобутків образотворчої православної спадщини на духовний розвиток майбутнього вчителя на підставі системного, аксіологічного, антропологічного та особистісно-діяльнісного підходів, інтеграції світських і християнських напрацювань, розкрито сутність цього феномену як цілеспрямованого, особистісно орієнтованого, спеціально організованого навчально-виховного процесу вдосконалення, упорядкування, ієрархізації розуму, почуттів та волі майбутнього педагога;
  •  вперше виявлено професійно-освітній потенціал здобутків образотворчої православної спадщини, що сконцентрований у її інтегративних світоглядно-педагогічних характеристиках (канонічність, софійність, соборність, світлоносність), які спрямовано на підпорядкування духовного розвитку особистості майбутнього вчителя національній традиції, залучення до духовної краси, ієрархічне впорядкування внутрішнього світу та його поетапне вдосконалення;
  •  вперше науково обґрунтовано й верифіковано концептуальну модель поетапного духовного розвитку майбутнього вчителя засобами образотворчого православного мистецтва, упровадження якої сприяє виявленню духовних якостей студентів у навчанні, діалогічному спілкуванні з мистецтвом та успішній виробничій педагогічній практиці в школі на підґрунті визначених критеріїв, показників і рівнів їхнього духовного розвитку;
  •  вперше розроблено й експериментально доведено ефективність педагогічної технології використання образотворчої православної спадщини в духовному розвитку майбутнього вчителя, яка містить п’ять модулів (історичний, мистецтвознавчий, діалогічний, духовно-рефлексивний, духовно-професійний); включає педагогічну топоніміку цілей із дисциплін Державного стандарту професійної підготовки вчителя образотворчого мистецтва;
  •  розроблено й удосконалено теоретичні й методичні основи професійної підготовки педагога-гуманіста в контексті базових положень про особистість;
  •  методичне забезпечення використання образотворчої православної спадщини в духовному розвитку майбутнього вчителя;
  •  уточнено й конкретизовано ґенезу й зміст понять «духовність», «духовний розвиток», «внутрішній світ», «принципи духовного розвитку», «зміст духовного розвитку» майбутнього вчителя;
  •  психолого-педагогічні механізми впливу здобутків образотворчого православного мистецтва на духовний розвиток особистості;
  •  подальшого розвитку набула концепція інтегративного підходу до педагогічного використання здобутків образотворчої православної спадщини.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в розробленні та впровадженні в практику професійної освіти вищих навчальних закладів концепції інтегративного підходу до педагогічного використання образотворчої православної спадщини в духовному розвитку майбутнього вчителя як детермінанти його професійної підготовки, концептуальної моделі поетапного духовного розвитку майбутнього вчителя засобами образотворчого православного мистецтва; створенні науково-методичного забезпечення духовного розвитку майбутнього вчителя; розробці авторської педагогічної технології використання здобутків образотворчої православної спадщини в духовному розвитку майбутнього вчителя; укладенні комплексу адаптованих автором діагностик, що можуть бути використані в процесі професійної підготовки майбутнього вчителя.

Практичне значення мають розроблені та впроваджені в педагогічну практику монографії «Православна образотворча спадщина в розвитку духовності майбутнього вчителя» та «Образотворча православна спадщина: педагогічний аспект духовного розвитку майбутнього вчителя»; авторські програми курсів: «Українська та зарубіжна культура», «Філософські аспекти мистецтва»; спецкурси: «Духовно-педагогічне поле православної образотворчої спадщини» та «Педагогіка духовного розвитку майбутнього вчителя засобами образотворчого православного мистецтва»; «Навчально-методичний посібник для самостійної роботи студентів денної та заочної форм навчання з дисципліни «Культурологія»; методичні рекомендації «Культура Нового Часу», «Культура Стародавнього світу».

Теоретичні розробки, які викладені в монографіях, програмах і навчальних посібниках, знайшли практичну реалізацію в навчально-виховних процесах підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників. Впроваджено спецкурс «Педагогіка духовного розвитку майбутнього вчителя засобами образотворчого православного мистецтва», що передбачає напрацювання практичних умінь духовного розвитку та досвіду його перенесення в професійну діяльність. Зміст лабораторних занять спецкурсу за розробленою авторською педагогічною технологією можна успішно використовувати для розвитку вмінь моделювати педагогічний процес, створювати умови для духовного саморозвитку.

Матеріали дослідження можуть бути використані науково-педагогічними працівниками закладів освіти різного рівня в підготовці нових навчальних програм, посібників.

Основні теоретичні положення та практичні рекомендації, викладені в дослідженні, впроваджено в практику навчального процесу Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (довідка № 404 від 4 лютого 2003 р.), Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (з 2009 р.) (довідка № 5731/01–37/16 від 1 грудня 2009 р.), Полтавського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників імені М.В. Остроградського (довідка № 80 від 7 лютого 2003 р.), Кримського гуманітарного державного інституту (довідка № 2 від 28 серпня 2002 р.), Черкаського державного технологічного університету (довідка № 12 від 1 березня 2009 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні та практичні результати дослідження  висвітлювалися й обговорювалися на науково-практичних конференціях і семінарах, зокрема:

міжнародних: «Актуальность духовных критериев в современной науке» (м. Сімферополь, 1996 р.); «Христианские аспекты взаимоотношений человека и природы» (м. Сімферополь, м. Севастополь, 1997 р.); «Значення образотворчої православної спадщини в розвитку особистості майбутнього вчителя» (м. Тернопіль, м. Почаїв, 1998 р.); «Православні моральні цінності в духовному розвитку особистості майбутнього вчителя» (м. Київ, 2000 р.); «Педагогічний потенціал українського фольклору в моральному вихованні молоді» (м. Полтава, 2006 р.); «Етапи становлення теорії духовного розвитку особистості майбутнього вчителя» (м. Полтава, 2008 р.); «Образотворче мистецтво в розвитку духовності особистості майбутнього вчителя: методичний аспект» (м. Київ, 2009 р.); «Християнське мистецтво в розвитку креативного мислення особистості майбутнього вчителя» (м. Київ, 2010 р.);

всеукраїнських: «Аспекты формирования духовности учеников начальных классов и студентов педагогических институтов» (м. Полтава, 1995 р.); «Духовність у психолого-педагогічних аспектах виховання» (м. Ялта, 2001 р.); «Православна антропологія у вирішенні проблем духовного розвитку вчителя» (м. Полтава, 2001 р.); «Час і простір православного іконопису в духовному розвитку особистості» (м. Сімферополь, 2006 р.);

– міжвузівських: «Слово и образ в православной культуре»; (м. Сімферополь, 2007 р.), «Воспитание ума» в культурологическом измерении», «Культура в системе гуманитарных знаний» (м. Сімферополь, 2007 р.).

Публікації. Результати дослідження відображено в 62 працях, серед яких: 2 монографії, 2 навчальні програми, 3 навчально-методичних видання, 34 статті в наукових фахових виданнях, 8 статей в інших виданнях, 13 тез конференцій. Дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за темою «Шляхи підвищення ефективності виробництва яловичини в спецгоспах Львівської області» було захищено в 1985 р. за спеціальністю 08.00.22 – економіка, планування і організація управління сільським господарством, її матеріали в тексті докторської дисертації не використовувалися.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (621 найменування, з них 43 – іноземними мовами) і додатків. Загальний обсяг роботи становить 497 сторінок, із них 362 сторінки основного тексту. Робота містить 12 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми; визначено мету й завдання, об’єкт, предмет, концепцію й гіпотезу, методи дослідження; розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів; наведено дані про апробацію, публікації, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі«Теоретичні основи використання образотворчої православної спадщини в духовному розвитку особистості майбутнього вчителя» проаналізовано сутність феномену «духовний розвиток» в історико-педагогічному контексті; розглянуто сучасні концепції духовного розвитку майбутнього вчителя як детермінанти його професійної підготовки; визначено професійно-освітній потенціал образотворчої православної спадщини та її використання в духовному розвитку майбутнього вчителя.

Історико-педагогічним аналізом феномену «духовний розвиток» особистості засвідчено, що пошуки вирішення проблеми духовності мають християнські витоки. Їх ретроспективний розгляд актуалізується сучасним прочитанням ідей духовності та доцільністю залучення до духовного розвитку майбутнього вчителя.

Педагогічну цінність мають практичні напрацювання з духовного розвитку часів Старого Заповіту, що базувалися на біблійному розумінні особистості, здійснювалися в сімейному вихованні та тісно пов’язувалися з національними традиціями. Ґрунтуючись на них, у добу Нового Заповіту було поглиблено й розширено: теоретичні поняття особистості, її трихотомічну побудову та шляхи духовного розвитку.

Теоретичні надбання цієї доби стали підґрунтям для започаткування педагогіки духовного розвитку особистості трьох давньохристиянських шкіл: Олександрійської (грецької) (ІІ–ІІІ ст.); Антіохійської (східносирійської)
(ІV–VІІІ ст.); латинської (римської) (VІ–ІХ ст.). Кожній з них був притаманний певний теоретико-методичний напрям духовного розвитку особистості. Олександрійська школа (Пантен, Климент Олександрійський та ін.) мала  
освітній напрям, що базувався на філософії Аристотеля; Антіохійська школа – духовно-практичний (Іоанн Златоустий, Діодор Тарсійський та ін.), що ґрунтувався на світоглядних ідеях Платона; латинська школа – громадянсько-патріотичний (Амвросій Медіоланський, Блаженний Августин та ін.), що ґрунтувався на західній патристичній думці.

Надбання давньохристиянських шкіл було успадковано і збагачено науковими напрацюваннями педагогів Нової доби. Перший (освітній) продовжено педагогами Ренесансу та Просвітництва (Я. Коменський, Й. Песталоцці, Г. Тілеман та ін.); другий (духовно-практичний) – давньоруською школою (митрополит Ілларіон, Володимир Мономах, Кирило Туровський, Епіфаній Премудрий та ін.); третій (громадянсько-патріотичний) – педагогами ХІХ–ХХІ ст. (Г. Ващенко, О. Вишневський, О. Духнович, С. Миропольський, С. Русова, В. Янів та ін.).

У ході дослідження доведено, що кожен теоретико-педагогічний напрям мав свою методику духовного розвитку особистості з використанням здобутків образотворчого мистецтва. Відповідно: освітній – через тілесно-душевну гармонію, відтворену образотворчим мистецтвом; духовно-практичний – через онтологічне залучення розуму, почуттів, волі до духовного досвіду, втіленого канонічним образотворчим мистецтвом; громадянсько-патріотичний – через введення в емоційно-почуттєвий простір творів образотворчого мистецтва.

З’ясовано, що духовно-практичний напрям Антіохійської школи продовжено давньоруською педагогікою та збагачено національними педагогічним традиціями. Акцентовано на суттєвій педагогічній особливості давньоруської педагогіки, де вчитель був наставником, духівником, охоронцем вітчизняних цінностей, що вимагало від нього високого рівня особистісного духовного розвитку. Педагогічну спадкоємність давньоруських напрацювань з проблеми духового розвитку простежено в просвітницькій діяльності Острозької та Києво-Могилянської академій, київській академічній традиції ХІХ – початку ХХ ст. (С. Гогоцький, М. Зайцев, П. Ліницький, М. Макавейський, М. Олесницький, М. Троїцький, П. Юркевич та ін.). Доведено, що педагогічне спрямування давньоруської педагогіки на духовний розвиток майбутнього вчителя і його професійну культуру наслідувалося вітчизняною педагогікою навіть у найбільш несприятливих ідеологічних умовах ХХ ст. (Х. Алчевська, В. Зеньковський, П. Каптерєв, А. Макаренко, М. Пирогов, С. Рачинський, В. Сухомлинський та ін.).

Історико-педагогічний аналіз феномену «духовний розвиток» засвідчив доцільність використання надбань давньоруської педагогіки з метою інтеграції сучасних науково-теоретичних педагогічних напрямів із традиціями національної освіти, що ґрунтуються на християнських напрацюваннях духовного розвитку особистості (православна концепція особистості; її структура та шляхи духовного розвитку).

На основі теоретичного аналізу науково-педагогічної літератури та християнської традиції встановлено, що феномен «духовний розвиток» відрізняється багатовимірністю та складністю. Поняття «духовний розвиток майбутнього вчителя» визначено як цілеспрямований, особистісно орієнтований та спеціально організований навчально-виховний процес, що вдосконалює, упорядковує, ієрархізує розум, почуття та волю майбутнього вчителя, здатного сформувати в учнів загальнолюдські цінності, навчити відрізняти прекрасне і потворне, добро та зло в навколишній дійсності.

Розглянуто філософсько-культурологічний (В. Баранівський, Є. Бистрицький, Л. Буєва, В. Горський, М. Каган, С. Кримський, С. Пролєєв, В. Сагатовський, П. Симонов, Л. Сохань, О. Улєдов, В. Федотова, В. Шинкарук, О. Яценко) та психолого-педагогічний напрями наукових пошуків вирішення проблеми духовного розвитку особистості (В. Братусь, Ю. В’яземський, П. Єршов, С. Зарін, О. Зеліченко, В. Знаков, С. Кримський, В. Панов, В. Петренко, А. Петровський, В. Панов, В. Пономаренко, П. Сімонов, В. Слободчиков, Т. Флоренська).

Результати аналізу засвідчили, що сучасні наукові пошуки духовності особистості в психологічній науці можна умовно поділити на чотири напрями: перший вбачає духовність у продуктах життєдіяльності людини (О. Леонтьєв, В. Петренко та ін.); другий – у зосередженні на естетико-духовних цінностях (С. Кримський, В. Пономаренко); третій – у саморозвитку й самореалізації людини, соціально-альтруїстичній потребі «для інших» (Ю. В’яземський, П. Єршов, П. Сімонов та ін.); четвертий – має чітко окреслені християнством межі (Д. Авдєєв, В. Невярович, Т. Флоренська та ін.).

У педагогічних працях підкреслено, що духовність є «епіцентром особистості» (В. Гриньова); «провідною її характеристикою» (О. Сухомлинська), що виступає на передній план соціалізації та визначає професійну культуру; «специфічною потребою пізнання світу, самого себе, смислу і призначення свого життя» (О. Рудницька).

У сучасному культурно-освітньому просторі основою духовного зростання молодого покоління, професійно-педагогічної успішності педагогів стає адекватне розуміння духовності та заснований на ньому духовний розвиток майбутнього вчителя.

Теоретичний аналіз стану дослідження сучасних напрацювань педагогічної науки з духовного розвитку майбутнього вчителя дав змогу виокремити п’ять напрямів:

1) професійно-компетентністний, де духовний розвиток майбутнього вчителя розглядається як невід’ємна складова цілісного процесу професійного формування педагога, детермінанта його професійної освіти, «олюднена компетентність учителя», його педагогічна культура й майстерність (Б. Вульфов, І. Зязюн, Н. Корякіна, О. Леонтьєв, О. Олексюк, Ф. Петренко, В. Пономаренко, Т. Ткачова);

2) аксіологічний, де змістом духовного розвитку особистості є морально-етичні цінності (О. Зеліченко, В. Знаков, А. Казанський, А. Петровський, П. Сімонов, В. Сухомлинський, Н. Щуркова), національно-культурні (Г. Ващенко, О. Вишневський, М. Грушевський, О. Духнович, В. Карагодін, С. Миропольський, І. Огієнко, С. Русова, В. Янів та ін.) та естетичні цінності (М. Лещенко, Я. Мамонтов, О. Наконечна, О. Рудницька, Г. Сагач, М. Сова, Г. Шевченко);

3) особистісно орієнтований, спрямований на духовний розвиток майбутнього вчителя через самопізнання, творче самовираження, самореалізацію в ім’я найвищих загальнолюдських ідеалів (Ш. Амонашвілі, І. Бех, А. Маслоу, Е. Помиткін, В. Пономаренко, В. Слободчиков);

4) релігійний (християнський), де духовний розвиток засобами образотворчого мистецтва виокремлює два типи релігійної духовності – католицької та православної;

5) синтетичний, який шукає точки доторку світських і християнських напрацювань через діалог, звернення до витоків духовності (національної та світової історії, філософії, науки, культури та мистецтва).

Звернення освіти до мистецьких здобутків православної спадщини сьогодні, у період складних процесів національного розвитку, ламання традиційних моральних понять, перегляду духовних цінностей і пошуку моральних ідеалів, адекватних нашому етносу, є закономірним.

У ході дослідження визначено педагогічний (пізнавальний, виховний), аксіологічний, моральний, духовний потенціал образотворчого православного мистецтва. Аналіз образотворчих прийомів (емоційно-психологічних, колористично-світлових, композиційно-просторових, іконічно-часових) виявив позитивний вплив мистецьких здобутків на духовний розвиток майбутнього вчителя.

Мистецтво з моменту своєї появи (як світське, так і релігійне) ставило за мету відтворити внутрішній світ особистості художніми засобами. Для досягнення цієї мети і світське, і релігійне мистецтво повинні розв’язати однакові завдання: по-перше, побачити образ людини внутрішнім зором художника, перш ніж втілити його у фарбах; по-друге, подати видимий образ людини таким чином, щоб розкрити її внутрішню сутність, приховану від звичайного, поверхового зору. Виявлено, що художні шляхи реалізації поставлених завдань та їхній педагогічний потенціал є різними.

Доведено, що емоційно-психологічні образотворчі прийоми мистецтва уможливлюють розкриття рівнів духовного зростання особистості через художні зображення: лику, личини, обличчя. Визначено, що лик є художнім втіленням духовного рівня особистості (упорядковані розум, почуття та воля); обличчя – душевного (потенційна спроможність до духовного розвитку); личина – бездуховного (небажання або неспроможність до духовного розвитку). Мистецько-педагогічний аналіз емоційно-психологічного прийому засвідчив, що здобутки православного мистецтва художніми засобами залучають майбутнього вчителя до процесу духовного розвитку, сприяють усвідомленню ним необхідності гармонізації його емоційно-психологічного стану та впорядкування складових духовного розвитку (розуму, почуттів, волі).

Педагогічний потенціал колористично-світлових образотворчих прийомів полягає в православному розумінні кольору та світла, що відіграють дидактичну й перетворювальну функцію. У роботі наголошено на фольклорній, етнічній, національній специфіці цих прийомів. У кольорі відображається настрій, душевна вдача, ідея, специфіка світосприйняття, світовідчуття, ментальність як окремої людини, так і народу.

Визначено педагогічну цінність композиційно-просторових образотворчих прийомів, що полягає в художній орієнтації майбутнього вчителя на можливість онтологічного діалогу через «входження» в мистецький простір з метою «пізнати себе», «виміряти себе» (Г. Сковорода). Доведено, що образна художня мова цих прийомів спонукає до: впорядкування внутрішнього світу за ієрархією духовних цінностей, розвитку духовних почуттів, активізації морально-вольових зусиль майбутнього вчителя.

Розглянуто іконічно-часові образотворчі прийоми як засіб «введення» в духовний вимір мистецьких здобутків та символічного поєднання «простору й часу». Доведено, що використання цих прийомів сприяє залученню до духовного змісту подій Священної історії (християнські свята, біблійні події тощо), що з педагогічного погляду розширює «кут зору» майбутнього фахівця.

Образотворчі прийоми є необхідною умовою для естетичного розвитку майбутнього вчителя, але недостатньою для його духовного розвитку, який потребує створення педагогічних умов для діалогічного спілкування з образотворчим православним мистецтвом.

Компаративний аналіз педагогічного потенціалу в здобутках світського, католицького й православного мистецтва засвідчив доцільність його використання в духовному розвитку особистості, зокрема майбутнього вчителя.

З’ясовано, що високий професійно-освітній потенціал образотворчої православної спадщини в духовному розвитку майбутнього вчителя образотворчого мистецтва в процесі його професійної підготовки залучається поверхово, оскільки науково не обґрунтовано концептуально-методичні підходи до його використання.

У роботі подано змістовий аналіз тематичного наповнення складовою мистецьких православних здобутків навчальних дисциплін зі спеціальності 6.0205 «Мистецтво. Образотворче мистецтво» (1996, 1998, 2000, 2004, 2006 рр.). Виявлено, що з метою духовного розвитку майбутнього вчителя здобутки образотворчого православного мистецтва до змісту професійної підготовки майбутнього вчителя образотворчого мистецтва (І–V курси) включено, але лише фрагментарно. Найбільшою мірою вони відображені в дисциплінах професійно орієнтованого циклу, зокрема як ознайомлення. У навчальному курсі «Педагогіка» розглядаються православні традиції духовного розвитку особистості (Києво-Печерський і Видубицький монастирі, Острозька та Києво-Могилянська академія як центри духовної освіти); в «Історії української культури» – моральні ідеали русичів (агіографія, літописи, образотворче мистецтво); в «Історії світової культури» – християнська концепція особистості (живопис О. Іванова, В. Сурикова, Рембрандта, Брейгеля; графіка А. Дюрера, Г. Дюре та ін.); в «Історії художньої культури» – поняття «художнього образу» (ікона як «художня картина світу»); в «Історії світового та вітчизняного образотворчого мистецтва» – образне художнє мислення (ікона як «філософія у фарбах»).

У змісті дисциплін природничо-наукового циклу ця складова відсутня. У дисциплінах гуманітарного циклу православна мистецька складова зустрічається частково як ознайомлення з: поняттями «філософія серця» («Філософія»), «моральне почуття історії» («Історія України»); педагогічним виміром здобутків православної культури («Культурологія»); особливостями християнської етики («Етика і естетика»); православною концепцією особистості («Релігієзнавство»).

Результати історико-педагогічного аналізу феномену «духовний розвиток»; аналіз сучасного стану дослідженості проблеми духовного розвитку майбутнього вчителя як детермінанти його професійної підготовки та виявлення високого професійно-освітнього потенціалу здобутків православного мистецтва становлять основу для обґрунтування концептуальних підходів до їх використання в духовному розвитку майбутнього вчителя.

У другому розділі – «Концептуальні підходи до використання образотворчої православної спадщини в духовному розвитку майбутнього вчителя» – розглянуто філософське, психолого-педагогічне та православне вчення про духовний розвиток особистості; «філософію серця» як теоретико-концептуальне підґрунтя духовного розвитку майбутнього вчителя; розкрито концепцію інтегративного підходу до педагогічного використання образотворчої православної спадщини в духовному розвитку майбутнього вчителя.

Аналіз учень про розвиток особистості (філософських, психолого-педагогічних, православних) дав змогу простежити генезу уявлень про сутність та зміст концептуальних підходів до проблеми.

Простежено історичну динаміку розвитку вчення про особистість: від homo universalis – ренесансної людини, яка володіє універсальними знаннями, до концепцій особистості в Новому Часі: «мисляча річ» (Р. Декарт), «людина-машина» Ж. Ламетрі, «економічна людина» (К. Маркс), «політична людина» – Homo Politicus (В. Ленін), «лібідозна людина» (З. Фрейд), «когнітивна людина» (Е. Стотленд, Л. Кенон), «хворий звір» (М. Шелер), «людський фактор», «трудовий потенціал», «людський матеріал» (Ф. Тейлор, Ф. Гілберт, К. Барт, Г. Гант, Г. Форд, Х. Емерсон), «людина модерну» (Дж. Бернхейм), «людина дозвілля» – homo ludeus (Дж. Дюмазедьє, П. Бергер, Т. Лукман).

У філософських працях проблему духовності особистості пов’язують з розвитком її духовної культури, акцентують на тлумаченні «духу» як розуму, що вважається невід’ємною складовою духовності, яку важливо розвивати на засадах національної культури (І. Зязюн, В. Сагатовський, С. Соловейчик та ін.). Дослідники розмежовують поняття духовної та розумної людини, вважаючи, що «людина розумна» сьогодні не здатна подолати життєву кризу. Це зумовило підвищення інтересу до «людини духовної», яка усвідомлює необхідність загальнолюдських цінностей та ідеалів.

Психологічне вчення про розвиток особистості започатковане наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. і найбільш інтенсивно розвивалось у руслі гуманістичної психології (О. Асмолов, Б. Братусь, Л. Виготський, В. Зінченко, А. Орлов, С. Рубінштейн та ін.).

У ході дослідження проведено порівняльний аналіз сковородинської концепції з педагогічними концепціями людини Я. Коменського (метафізична), Й. Песталоцці (біологічна) та В. Гумбольдта (суспільна). У концепції Г. Сковороди наголошено на необхідності самопізнання, «переродження з тлінної, земної людини в небесну» через внутрішні зміни особистості.

Розглянуто християнське вчення про особистість, яке стверджує безумовну цінність кожної людини, її винятковість та духовність. Духовність, за християнською концепцією, ґрунтується на трихотомічній будові людини: дух, душа, тіло. Педагогічна християнська духовна традиція зорієнтована, передусім, на ієрархічне впорядкування наведених складових, у результаті якого формується їх гармонійна єдність як результат досягнення головної мети – духовного розвитку особистості.

«Філософію серця» розглянуто як теоретико-концептуальне підґрунтя духовного розвитку майбутнього вчителя, що розроблено в патристичній традиції. Опрацьовано духовну спадщину (ІІ–VІІІ ст.), де «серце» є осередком доторку до духовного світу, духовним центром (Макарій Єгипетський, Іоанн Кассіан, Блаженний Августин, Іоанн Дамаскін та ін.). За православною традицією, духовний розвиток особистості здійснюється поетапно, за «лєствицею» (Іоанн Лєствичник, VІІ ст.) – шляхом упорядкування та ієрархізації складових (розуму, почуттів, волі).

Визначено, що патристичні напрацювання «філософії серця» продовжено видатними педагогами, філософами, богословами, істориками, митцями (Б. Вишеславцев, М. Гоголь, І. Зязюн, Л. Костенко, М. Костомаров, П. Куліш, М. Лоський, Г. Сковорода, Леся Українка, П. Флоренський, П. Юркевич).

У дослідженні використано інтеграцію науково-педагогічних надбань та християнської традиції, що дало змогу поглибити теоретико-концептуальне підґрунтя процесу духовного розвитку майбутнього вчителя. В інтеграції використано такі теоретико-методологічні позиції. Перша – педагогічна спадщина П. Юркевича, який наголошує на органічній єдності розуму й «серця», що відповідає ментальності українського народу, його «кордоцентризму» (А. Алексеєнко, В. Братусь, С. Пролєєв, Т. Тхоржевська, Т. Флоренська, О. Шикула та ін.). Другахристиянське вчення, де «серце» є центром перетину складових духовного розвитку: осередком розуму, почуттів, вольових рішень особистості (Діадох Фотікійський, Ісак Сирін Ніневійський та ін.). Третя – православне твердження, що серце є органом духовного сприйняття, що уможливлює діалогічне спілкування з образотворчим мистецтвом (Антоній Великий, Євагрій Понтійський, І. Ільїн, Іоанн Кассіан, Григорій Палама, Лука (В. Войно-Ясенецький), В. Сухомлинський, П. Флоренський та ін.). Четверта – антиномічна спрямованість серця як рушійної сили духовного розвитку, органу любові, проте одночасно «серце» може стати джерелом ненависті («затьмареним», «озлобленим»), коли чинитиме опір духовному розвитку (Єфрем Сиріянин, Лука (В. Войно-Ясенецький), Г. Сковорода та ін.).

Наведено концепцію інтегративного підходу до педагогічного використання образотворчого православного мистецтва в духовному розвитку майбутнього вчителя, яка поєднує: 1) «філософію серця» як теоретико-концептуальне підґрунтя; 2) концепцію художньої православної антропології як практичну основу; 3) рівні духовного становлення (моральний та духовний); 4) мистецьку аксіологію здобутків православного та світського образотворчого мистецтва.

З’ясовано педагогічне наповнення концепції художньої православної антропології, яке полягає в тому, що: а) «духовна краса» вважається творчою причиною всього сущого (Афанасій Великий, Климент Олександрійський, О. Лосєв, М. Лоський, Г. Флоровський та ін.) і джерелом гармонійності зовнішнього й внутрішнього світу особистості (Григорій Ниський, І. Ільїн, К. Ушинський); б) людина – вершина божественного мистецтва, оскільки створена «за образом і подобою Божою» (Блаженний Августин, Псевдо-Діонісій та ін.), а її душа й тіло причетні «художній премудрості» (Макарій Єгипетський, Максим Сповідник, та ін.); в) духовно-моральне вдосконалення людини розуміється як художня творчість (В. Бичков, Б. Кузик, Л. Сурова та ін.), результатом якої стає образ духовно довершеної особистості – «прикраси світу» (Іриней Ліонський, Максим Грек, П. Флоренський).

Обґрунтовано доцільність виокремлення двох рівнів духовного становлення: душевного (морального) та духовного. Доведено необхідність використання синтезу мистецьких цінностей (як православних, так і світських), оскільки духовний розвиток майбутнього вчителя сформувати «половинкою» культури неможливо.

Запропонована концепція інтегративного підходу до духовного розвитку майбутнього вчителя заклала підґрунтя для розробки науково-методичного забезпечення використання здобутків православного мистецтва в навчальному процесі.

У третьому розділі – «Науково-методичне забезпечення використання образотворчої православної спадщини в духовному розвитку майбутнього вчителя» – обґрунтовано концептуальну модель поетапного духовного розвитку майбутнього вчителя засобами образотворчого православного мистецтва; наведено авторську педагогічну технологію використання образотворчої православної спадщини з метою духовного розвитку майбутнього педагога; розроблено педагогічний супровід духовного розвитку майбутнього вчителя.

До концептуальної моделі поетапного духовного розвитку майбутнього вчителя засобами образотворчого православного мистецтва ввійшли методологічний (системний, аксіологічий, антропологічний, особистісно-діяльнісний підходи), теоретичний (педагогічні, психологічні, мистецтвознавчі, патристичні положення) і процесуально-технологічний концепти. Вони базуються на загальнопедагогічних (цілеспрямованості та цілісності; культуровідповідності; поетапності; комплексності; індивідуального підходу; зв’язку теорії й практики) та специфічних принципах (пріоритетності духовного розвитку майбутнього вчителя як детермінанти його професійної підготовки; соборності як залучення до національних духовних цінностей, традицій, досвіду; діалогічності художнього спілкування як практичної основи набуття досвіду духовного саморозвитку та самовдосконалення). Визначено педагогічні умови духовного розвитку майбутнього вчителя в професійній підготовці: теоретико-концептуальні й мистецько-аксіологічні – як вимоги до професійної компетентності викладача, а організаційно-педагогічні – як вимоги до навчально-виховного процесу. Процесуально-технологічний концепт має три етапи духовного розвитку майбутнього вчителя (пропедевтичний, аксіологічний, духовно-праксіологічний), кожен з яких базується на п’яти структурних компонентах моделі (цільовий, мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, результативно-коригувальний).

Цільовий компонент моделі становить педагогічну топоніміку цілей у змісті професійної підготовки майбутніх учителів образотворчого мистецтва за Галузевим стандартом вищої освіти України зі спеціальності 6.0205 «Мистецтво. Образотворче мистецтво», а також підвищення професійно-духовної культури майбутнього вчителя. Кожен етап має свої завдання. Пропедевтичний – формування готовності майбутнього вчителя до духовного розвитку та теоретичних уявлень про шляхи духовного розвитку засобами образотворчого православного мистецтва. Аксіологічний – поповнення знань тезаурусу з теоретико-концептуальних, мистецько-естетичних і психолого-педагогічних основ духовного розвитку. Духовно-праксіологічний – узагальнення та систематизація теоретичних знань, формування практичних умінь діалогічного спілкування з творами образотворчого православного мистецтва та здатності перенесення їх у професійну діяльність.

Мотиваційний компонент містить спрямованість професійно-педагогічної підготовки кожного етапу: першого – установчо-орієнтаційну, другого – пізнавально-аксіологічну, третього – духовно-рефлексивну.

Змістовий компонент становить систему знань професійного й мистецтвознавчого тезаурусів та інтегративних світоглядно-педагогічних характеристик православного мистецтва (канонічності, софійності, соборності, світлоносності).

Операційно-діяльнісний компонент моделі забезпечується педагогічним супроводом і педагогічною технологією використання образотворчої православної спадщини в духовному розвитку майбутнього вчителя. Педагогічна технологія має наскрізний характер, ґрунтується на модульній системі організації навчання та включає п’ять функціонально пов’язаних модулів, що відповідають трьом етапам розробленої моделі поетапного духовного розвитку майбутнього вчителя. На пропедевтичному етапі моделі духовного розвитку студенти засвоюють історичний модуль, на аксіологічному – мистецтвознавчий, на духовно-праксіологічному – діалогічний, духовно-рефлексивний і духовно-професійний модулі.

Усі модулі забезпечуються певними організаційними формами, методами та прийомами духовного розвитку майбутнього вчителя, засобами образотворчого православного мистецтва. Вони включають традиційні аудиторні (різні види лекцій, практичних, семінарських і лабораторних занять) та позааудиторні форми (екскурсії до храму, театралізовані вистави, наукові конференції, «круглі столи», лекторії, відкриті диспути тощо); загальнопедагогічні (словесні, наочні, практичні, дослідницькі, стимулювання й самовиховання) та специфічні методи й форми («метод доторку», невербально-споглядальний, «введення» в духовний простір мистецького здобутку, метод образно-символічного аналізу, емоціогенна ситуація «внутрішньої тиші», діалогічне художнє спілкування).

На останньому етапі моделі операційно-діяльнісний компонент збагачено спецкурсом «Педагогіка духовного розвитку майбутнього вчителя засобами образотворчого православного мистецтва», який інтегрує та узагальнює набуті студентами на попередніх етапах знання, вміння й навички.

Результативно-коригувальний компонент моделі передбачає моніторинг і корекцію духовних потреб студентів; уточнення цільового, змістового й операційного компонентів у контексті забезпечення оптимальних умов для духовного розвитку майбутнього вчителя, проведення контрольно-оцінювальних заходів, які засвідчили результативність кожного етапу.

У роботі подано авторську педагогічну технологію використання образотворчої православної спадщини в духовному розвитку майбутнього вчителя, яка має таку структуру: інтеграція всіх елементів системи в акті педагогічного впливу; ініціювання активності майбутнього вчителя; актуалізація навчальної інформації; озброєння студента способами діяльності; стимулювання до індивідуального вибору (Г. Селевко).

Педагогічна технологія ґрунтується на механізмах інтеріоризації цінностей культури (Л. Виготський); теорії поетапного формування розумових дій (П. Гальперін); теорії емоційного розвитку особистості (О. Лобач, Л. Стрєлкова). Особливістю авторської педагогічної технології використання образотворчої православної спадщини в духовному розвитку студентів є її пролонгованість у часі (І–V курси професійної підготовки вчителя).

Авторська педагогічна технологія передбачає вдосконалення, упорядкування, ієрархізацію розуму, почуттів, волі майбутнього педагога через діалогічне спілкування зі здобутками образотворчого православного мистецтва; набуття практичного духовного досвіду та здатності перенесення його в професійну діяльність, що конкретизовано в завданнях і змісті кожного модуля педагогічної технології.

Завдання й зміст першого модуля (І–ІІ курси навчання) передбачає вивчення історії створення та написання ікон. Робота спрямована на формування установчо-орієнтаційної мотивації студентів, зацікавленості іконописом і православною архітектурою, що здійснюється за допомогою таких загальнопедагогічних форм та методів, як: вхідне опитування, тренінг-знайомство; лекція-бесіда, міні-лекція, демонстрація, анотування; самостійна робота, індивідуально-творчі завдання (повідомлення, реферати) і специфічними: «метод доторку» та невербально-споглядальний метод.

Результатом є сформованість у студентів уявлень про іконопис як художній засіб, невербальний духовний текст, що навчає духовним основам життя; збагачення інтелекту невербальними методами пізнання (символи, алегорії, метафори тощо); започаткування змін у свідомості; розуміння духовного життя не як «надбудови» чи «додатка» до матеріального, а як прояву вольових зусиль для вдосконалення внутрішнього світу.

Другий модуль (ІІ–ІІІ курси навчання) розкриває мистецтвознавчі основи образотворчого православного мистецтва як засобу духовного розвитку студентів та актуалізує їх пізнавально-аксіологічну мотивацію. Використовуються такі загальнопедагогічні форми й методи: проблемна лекція, тематична дискусія, демонстрація іконопису, дослідна діяльність, комплексне оцінювання, «круглий стіл», самостійна робота, творчо-практичні завдання (написання есе, анотацій, рецензій, відгуків, рефератів тощо) та специфічні: окрім вищевказаних, «введення» в духовний простір мистецького здобутку.

Результатом є поглиблення знань студентів з мистецько-педагогічного потенціалу здобутків образотворчої православної спадщини; розуміння основного змісту біблійних оповідей, зображених на іконах; збагнення специфічних образотворчих прийомів (іконічно-часові, «зворотна» перспектива тощо) як засобів художнього втілення мистецької аксіології; актуалізація мистецького «доторку» майбутнього вчителя до духовного світу, бажання збагнути духовний вимір мистецького здобутку.

Завдання й зміст третього модуля (ІІІ–ІV курси навчання) спрямовано на онтологію мистецького діалогу як основу збагачення інтелекту та пробудження потреби в духовному саморозвитку, рефлексивної мотивації. Використовуються також такі загальнопедагогічні форми та методи: семінарські, практичні та лабораторні заняття, виконання словесних, наочних, творчих завдань, дослідницькі, інтерактивно-рефлексивні, наочно-споглядальні та специфічні: окрім вищеназваних, метод образно-символічного аналізу.

Результатом третього модуля має стати збагачення інтелектуальних надбань, самопізнання в процесі рефлективного спілкування з мистецьким символом, розвиток творчого потенціалу; усвідомлення здатності відкрити в собі «другий розум» (Г. Сковорода), самозаглибитися з метою духовного самовдосконалення.

Четвертий модуль (ІV–V курси навчання) передбачає вдосконалення, впорядкування та ієрархізацію складових духовного розвитку майбутнього вчителя за рахунок формування мотивації самопізнання, застосовування таких загальнопедагогічних форм і методів: практичних та лабораторних занять, інтерактивних методів (взаємооцінювання, ділових ігор, презентацій, дискусій, аналізу критичних ситуацій, «круглих столів») і специфічних: метод емоціогенної ситуації «внутрішньої тиші» й діалогічного художнього спілкування.

Результатом цього модуля мала стати здатність до художньої споглядальності щодо духовної активності майбутнього вчителя; здатність до самоаналізу, самокритики, самопізнання; усвідомлення власної духовної недосконалості в процесі спілкування з іконописом; здійснення поступового («лєствиця») впорядкування внутрішнього світу; розуміння значення «творчої свободи» як величі особистості; спрямування вольових зусиль на пошук шляхів духовного самовдосконалення. Художнє діалогічне спілкування з творами образотворчого православного мистецтва надало можливість «виміряти себе» у світлі духовних істин; упорядкувати цінності внутрішнього світу.

Завдання й зміст п’ятого модуля (V курс навчання) передбачає інтеграцію та систематизацію здобутих теоретичних знань і набуття практичного досвіду духовного становлення майбутнього вчителя під час вивчення дисциплін професійно орієнтованого циклу, спецкурсу «Педагогіка духовного розвитку майбутнього вчителя засобами образотворчого православного мистецтва», проходження виробничої педагогічної практики. Стимуляція духовно-професійної мотивації здійснювалась такими формами й методами: аудиторні та позааудиторні заняття (конференції, лекторії, вистави, відкриті дебати, організація навчальних екскурсій до православного храму тощо), виконання словесних, наочних, творчих завдань, дослідницьких та інтерактивних методів, емоціогенних ситуацій «внутрішньої тиші», діалогічного художнього спілкування з образотворчим православним мистецтвом. Вироблення практичних умінь діалогічного спілкування майбутнього вчителя з творами образотворчого православного мистецтва здійснювалось через педагогічний аналіз інтегративних світоглядно-педагогічних характеристик (канонічність, софійність, соборність, світлоносність), що сприяло інтеріоризації ним національних цінностей, усвідомленню необхідності збереження духовних національних надбань і перенесення їх у професійну діяльність.

Результатом мав стати: розвиток духовного світогляду, набуття морально-духовного досвіду, формування педагогічної культури та майстерності, особистісної гідності, свободи волевиявлення, духовного пізнання, самопізнання, самовиховання, саморегуляції, саморозвитку, здатності до самостійного духовного самоспілкування.

Подано засоби педагогічного супроводу духовного розвитку майбутнього вчителя засобами образотворчого православного мистецтва, який реалізовано завдяки педагогічній топоніміці цілей у змісті професійної підготовки. Дисципліни Державного стандарту об’єднано за трьома етапами розробленої моделі: пропедевтичний – «Філософія», «Історія України», «Культурологія» (І–ІІ курси); аскіологічний – «Педагогіка», «Психологія», «Історія української культури», «Етнокультурологія», «Етнопсихологія», «Історія світової культури», «Основи мистецтвознавства» (ІІІ–ІV курси); духовно-праксіологічний – «Методика образотворчого мистецтва», «Кольорознавство», «Перспектива», «Психологія творчості» (V курс).

Доведено, що залучення до цих курсів здобутків образотворчої православної спадщини духовно збагачує сприйняття античної та середньовічної філософії; доповнює художньою інформацією історію становлення української народності, її національного ідеалу; поглиблює знання з аксіології стародавньої, православної, католицької та світської культури (перший етап). Крім того, збагачується предметний зміст дисциплін ієрархією педагогічних цінностей, поняттям «учительство як служіння»; відбувається розширення знань духовного архетипу свого народу і його самобутнього світорозуміння, усвідомлення необхідності його збереження й спадкоємності (другий етап). Здійснюється онтологічне залучення до художньої православної антропології як практичної основи духовного розвитку майбутнього вчителя в його фаховій підготовці, що дає змогу узагальнити й систематизувати здобуті студентами теоретичні знання, залучити їх до оволодінням навичок діалогічного спілкуванням з образотворчим православним мистецтвом, набути практичного духовного досвіду, перенесення його у професійну діяльність (третій етап).

Педагогічний супровід ґрунтується на науково-методичних розробках автора, які мали забезпечити реалізацію мети змісту навчальних дисциплін з професійної підготовки. Втіленню їх у педагогічну практику сприяли монографії «Православна образотворча спадщина в розвитку духовності майбутнього вчителя», «Образотворча православна спадщина: педагогічний аспект духовного розвитку майбутнього вчителя»; «Навчально-методичний посібник для самостійної роботи студентів денної та заочної форм навчання з дисципліни «Культурологія»; методичні рекомендації «Культура Нового Часу», «Культура Стародавнього світу».

У четвертому розділі «Експериментальна перевірка ефективності використання образотворчої православної спадщини в духовному розвитку майбутнього вчителя» – здійснено аналіз кінцевих результатів наукового пошуку, ефективності реалізації концептуальної моделі поетапного духовного розвитку майбутнього вчителя засобами образотворчого православного мистецтва; розкрито критерії та методику діагностики рівнів духовного розвитку майбутнього вчителя; наведено формувальний етап педагогічного експерименту й проаналізовано результати експериментального дослідження.

Визначено та охарактеризовано діагностичний інструментарій, критерії й показники рівнів духовного розвитку майбутнього вчителя: готовність до духовного розвитку (усвідомлення духовних основ життя; вміння осмислювати цінність і спрямованість життя; виявлення духовних потреб і запитів; мотивація до духовного розвитку); теоретичне усвідомлення шляхів духовного розвитку (знання про духовно-педагогічний потенціал мистецтва, основний зміст біблійних оповідей, образотворчі прийоми); емоційно-естетична чутливість (здатність до естетичного й духовного виміру здобутків православного мистецтва; переживання власної духовної недосконалості в процесі спілкування з іконописом; здатність до співпереживання); практичного вміння набуття духовного досвіду (вміння діалогічно спілкуватися з православним іконописом; здатність переносити набутий досвід духовного розвитку в професійну діяльність). Наведено характеристику рівнів духовного розвитку майбутнього вчителя: високого, середнього й низького – за кожним показником чотирьох критеріїв. Відповідно до розроблених критеріїв та їх показників визначено чотири блоки діагностичних методів.

Педагогічний експеримент проведено на базі чотирьох ВНЗ: Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, Полтавського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників імені М. В. Остроградського, Кримського гуманітарного державного інституту, Черкаського державного технологічного університету (протягом 1999–2009 рр.). У ньому взяли участь 820 студентів різних спеціальностей (образотворчого мистецтва, історії, культурології, української та іноземної мов) та 112 викладачів. Такий вибір навчальних закладів зумовлений необхідністю забезпечення репрезентативного характеру констатувального етапу педагогічного експерименту.

Констатувальний етап педагогічного експерименту здійснено за двома зрізами: перший – діагностика рівня духовного розвитку студентів; друга – стан використання здобутків образотворчої православної спадщини в духовному розвитку майбутнього вчителя. Переважна більшість студентів – 81,0% – визначила такими, що домінують, потреби в професійному зростанні та матеріальному благополуччі, а 19,0% – зайняли нейтральну позицію, чітко не усвідомлюючи змісту духовного розвитку. З’ясовано, що в більшості випадків (97,3%) викладачі не розуміють доцільності й необхідності духовного розвитку та не усвідомлюють його необхідності, лише 2,7% вважають себе готовими до духовного розвитку вихованців засобами образотворчого православного мистецтва.

Отримані результати констатувального етапу педагогічного експерименту підтвердили актуальність досліджуваної проблеми й дали змогу визначити завдання формувального етапу.

Порівняльний аналіз готовності до духовного розвитку майбутніх учителів різних спеціальностей (образотворчого мистецтва, історії, культурології, української та іноземної мов) засвідчив, що майбутні вчителі образотворчого мистецтва є найбільш сенситивними в сприйнятті здобутків образотворчого православного мистецтва. До формувального етапу педагогічного експерименту було обрано майбутніх учителів образотворчого мистецтва (спеціальність 6.0205 «Мистецтво. Образотворче мистецтво»). До експериментальної групи (ЕГ) увійшло 350 осіб, до контрольної (КГ) – 340 осіб.

Формувальний етап педагогічного експерименту здійснено за розробленою концептуальною моделлю поетапного духовного розвитку майбутнього вчителя засобами образотворчого православного мистецтва за трьома взаємопов’язаними етапами: пропедевтичним, аксіологічним, духовно-праксіологічним – відповідно до педагогічної технології та супроводу, зміст яких описано в третьому розділі.

Результативність формувального етапу педагогічного експерименту проаналізовано за допомогою комплексу діагностичних методик, які були ідентичними для експериментальних і контрольних груп на констатувальному та формувальному етапах, що дало змогу достовірно простежити динаміку якісних змін у духовному розвитку майбутнього вчителя.

За результатами кількісних показників контрольних та експериментальних груп зафіксовано якісні зміни в духовному розвитку майбутнього вчителя: зростання рівня усвідомлення духовних основ життя й мотивації до духовного розвитку; вміння виявлення естетичного та духовного виміру здобутків образотворчого православного мистецтва; значне розширення знань з професійно-освітнього потенціалу образотворчого православного мистецтва; зростання рівня емоційно-естетичної чутливості; набуття практичних умінь духовного досвіду та здатності його перенесення в професійну діяльність

На основі аналізу кількісних результатів формувального етапу зафіксовано якісні зміни в експериментальних групах за всіма показниками чотирьох критеріїв духовного розвитку. З’ясовано, що після формувального експерименту загальний рівень готовності студентів до духовного розвитку в ЕГ значно вищий: високий – 7,86%; середній – 83,71%; низький – 8,43%. У КГ він становить, відповідно, 2,35%, 11,03%, 86,62%. Стосовно загального рівня теоретичного усвідомлення майбутніми вчителями шляхів духовного розвитку за результатами формувального експерименту виявлено суттєву різницю між обома групами: в ЕГ за високим рівнем – 20,57%, середнім – 73,33%, низьким – 6,10%; у КГ – відповідно, 3,43%, 22,84%, 73,73%. Щодо загального рівня емоційно-естетичної чутливості в духовному розвитку майбутнього вчителя після проведення формувального експерименту виявлено значне зростання показників в ЕГ: високий – 22,29%, середній – 68,95%, низький – 8,76%, тоді як у КГ – відповідно, 4,22%, 12,45%, 83,33%. Загальний рівень практичних умінь духовного розвитку майбутнього вчителя після проведення формувального експерименту виявився суттєво вищим в ЕГ: високий – 28,57%, середній – 54,86%, низький – 16,57%, а у КГ – відповідно, 0,44%, 1,91%, 97,65%.

На основі отриманих даних проведено порівняльний аналіз результатів показників контрольної та експериментальної груп на констатувальному й формувальному етапах педагогічного експерименту, який показав якісні зміни в духовному розвитку майбутніх учителів образотворчого мистецтва за досліджуваними критеріями в експериментальній групі та недостатню їх динаміку в контрольній (рис. 1, 2).

Рис. 1. Гістограми розподілу частот за критеріями духовного розвитку майбутнього вчителя (експериментальна група)

Рис. 2. Гістограми розподілу частот за критеріями духовного розвитку майбутнього вчителя (контрольна група)

Для перевірки достовірності зрушень за показниками кожного критерію духовного розвитку майбутнього вчителя розглянуто дві альтернативні гіпотези стосовно однорідності між контрольною та експериментальною групами, перевірку яких здійснено за допомогою критерію однорідності :

,

де ,  – обсяг експериментальної та контрольної груп;

,  – обсяг кожного з рівнів в експериментальній та контрольній групах.

Перевірка гіпотез свідчить, що дві обрані групи – контрольна та експериментальна – на початку формувального етапу педагогічного експерименту не відрізнялися (), тоді як після експерименту ці групи суттєво були відмінними () за кожним показником критеріїв духовного розвитку майбутнього вчителя.

Таким чином, досягнуті результати дають підстави вважати, що запропонована концептуальна модель поетапного духовного розвитку майбутнього вчителя засобами образотворчої православної спадщини була доцільною, поставлена мета досягнута, завдання виконані. Доведено, що духовний розвиток є детермінантою професійної підготовки майбутнього фахівця й розглядається як найвищий рівень оволодіння професією.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретико-методичне узагальнення та запропоновано новий підхід до вирішення актуальної наукової проблеми духовного розвитку майбутнього вчителя як детермінанти його професійної підготовки засобами залучення до духовних надбань національної культури, зокрема здобутків образотворчої православної спадщини. Побудовано й упроваджено в практику концептуальну модель поетапного духовного розвитку майбутнього вчителя засобами образотворчого православного мистецтва.

Одержані в ході теоретико-експериментальної роботи результати підтвердили правомірність головних положень гіпотези, покладеної в його основу, а реалізовані мета й завдання дослідження дали змогу дійти таких загальних висновків.

1. Ґрунтуючись на історико-педагогічному аналізі сутності феномену «духовний розвиток», з’ясовано, що педагогічні пошуки вирішення проблеми духовного розвитку в своїй генезі мають християнські витоки, ретроспективний розгляд яких виявив актуальність напрацьованого досвіду для сучасної педагогічної теорії та практики. Враховуючи, що саме професійна освіта є основним соціальним інститутом, який передає наступним поколінням культурний досвід людства, дослідження феномену образотворчої православної спадщини крізь призму актуальних педагогічних проблем, гуманістичних цінностей виявилось пріоритетним напрямом професійної підготовки учителів образотворчого мистецтва.

З’ясовано, що образотворча православна спадщина історично доповнювала педагогіку. У педагогічній системі часів Старого Заповіту духовний розвиток базувався на біблійному розумінні особистості, здійснювався в сімейному вихованні, пов’язаному з національними традиціями. Педагогіка доби Нового Заповіту доповнила ці педагогічні надбання поглибленням розуміння особистості, її структури (трихотомічної) і шляхів духовного розвитку, серед яких чільне місце відводиться образотворчому мистецтву.

Ці теоретичні напрацювання відображено  в педагогіці духовного розвитку особистості трьох давньохристиянських шкіл: Олександрійської (грецької) (ІІ–ІІІ ст.); Антіохійської (східносирійської) (ІV–VІІІ ст.); латинської (римської) (VІ–ІХ ст.). У них було започатковано три теоретико-педагогічні напрями, що набули подальшого розвитку в історії педагогічної думки. Освітній напрям Олександрійської школи успадкований і поглиблений педагогами Ренесансу та Просвітництва; духовно-практичний напрям Антіохійської школи – давньоруською школою; громадянсько-патріотичний напрям латинської школи – педагогами ХІХ–ХХІ ст. Кожен з них напрацював шляхи духовного розвитку особистості засобами образотворчого мистецтва. Відповідно: перший – через тілесно-душевну гармонію, відтворену образотворчим мистецтвом; другий через онтологічне залучення до соборного досвіду, втіленого канонічним образотворчим мистецтвом; третій – через художньо-емоційну виразність образотворчих мистецьких форм.

В основу дослідження покладено духовно-практичний напрям Антіохійської школи, який продовжено давньоруською педагогікою. Її теоретичні положення збагачені національною традицією сприйняття, де вчитель був наставником, духівником, охоронцем вітчизняних цінностей, що вимагало від нього високого особистісного та професійного рівня духовного розвитку. Засвідчено спадкоємність давньоруської педагогічної традиції в Острозькій і Києво-Могилянській академіях та в педагогічній думці київської академічної традиції ХІХ – початку ХХ ст.

Доведено, що спрямування на духовний розвиток майбутнього вчителя як детермінанти його професійної підготовки наслідувалося і не переривалося вітчизняною педагогікою ХХ ст. навіть у найбільш несприятливих ідеологічних умовах.

2. Теоретичний аналіз стану дослідження наукової проблеми дав змогу виокремити педагогічні концепції духовного розвитку особистості, зокрема майбутнього вчителя: 1) професійно-компетентністну концепцію, де духовний розвиток розглядається як детермінанта його професійної освіти, педагогічної культури й майстерності; 2) аксіологічну, де змістом духовного розвитку особистості є інтеріоризація цінностей як системоутворювального центру особистості (морально-етичних, національно-культурних, естетичних цінностей); 3) особистісно орієнтовану, спрямовану на духовний розвиток майбутнього вчителя через самопізнання, творче самовираження, самореалізацію в ім’я найвищих загальнолюдських ідеалів; 4) релігійну (християнську), де результатом духовного розвитку є два принципово відмінних типи духовності – католицька й православна; 5) синтетична, яка шукає точки доторку світських і християнських напрацювань, взаємне доповнення педагогічної науки та православної традиції.

Теоретико-педагогічний аналіз «філософії серця» як теоретико-концептуальне підґрунтя духовного розвитку майбутнього вчителя дав змогу встановити доцільність інтеграції науково-педагогічних досягнень та патристичної традиції з «філософії серця», що суттєво доповнило методологію процесу духовного розвитку майбутнього вчителя.

У дослідженні подано концепцію інтегративного підходу до духовного розвитку майбутнього вчителя засобами образотворчого православного мистецтва, яка синтезує в собі положення: «філософії серця» як теоретико-методологічної основи духовного розвитку; художньої православної антропології як практичної його основи; рівнів духовного становлення (моральний і духовний); поєднання здобутків православного та світського мистецтва в цілісному процесі духовного розвитку майбутнього вчителя.

Аналіз теоретичних основ феномену «духовний розвиток» і компаративний аналіз розуміння науковцями змісту цієї категорії дали змогу визначити поняття «духовний розвиток майбутнього вчителя» як цілеспрямований, особистісно орієнтований та спеціально організований навчально-виховний процес удосконалення, упорядкування, ієрархізації розуму, почуттів і волі майбутнього вчителя, здатного сформувати в учнів загальнолюдські цінності, навчити відрізняти прекрасне й потворне, добро та зло в навколишній дійсності.

3. Наявність професійно-освітнього потенціалу образотворчого православного мистецтва виявлено через педагогічне наповнення його образотворчих прийомів: емоційно-психологічних, колористично-світлових,  композиційно-просторових, іконічно-часових.

Емоційно-психологічні образотворчі прийоми виконують катарсисну функцію. Педагогічний потенціал колористично-світлових образотворчих прийомів полягає в їх дидактичній та перетворювальній функціях, які сприяють духовним змінам через інтеріоризацію національних цінностей. У кольорі відображається настрій, душевна вдача, ідея, специфіка світосприйняття, світовідчуття, ментальність як окремої людини, так і народу. Композиційно-просторові образотворчі прийоми орієнтують майбутнього вчителя на «пізнання себе», «вимірювання себе» через онтологічний діалог з духовним змістом образотворчого православного мистецтва. Педагогічний потенціал іконічно-часових образотворчих прийомів розширює «кут зору» майбутнього фахівця через «введення» в духовний вимір мистецьких здобутків. Професійно-освітній потенціал образотворчого православного мистецтва сприяє вдосконаленню, впорядкуванню та ієрархізації складових духовного розвитку майбутнього вчителя: розуму, почуттів, волі.

Змістовий аналіз використання здобутків православного мистецтва в професійній підготовці майбутніх фахівців дав змогу виявити імпліцитний рівень його включення в зміст навчальних дисциплін. Вивчення галузевих стандартів підготовки фахівців педагогічного профілю визначило: по-перше, правомірність розгляду духовного розвитку як детермінанти професійної підготовки майбутнього вчителя; по-друге, доцільність використання здобутків образотворчої православної спадщини в навчальному процесі.

4. Обґрунтовано критерії та показники рівнів духовного розвитку майбутнього вчителя, а саме: готовність до духовного розвитку; теоретичне усвідомлення шляхів духовного розвитку; емоційно-естетична чутливість; практичні вміння набуття духовного досвіду. Відповідно до критеріїв визначено такі показники: усвідомлення духовних основ життя; вміння осмислювати цінність і спрямованість життя; виявлення духовних потреб і запитів; мотивація до духовного розвитку; знання про духовно-педагогічний потенціал образотворчої православної спадщини; знання основного змісту біблійних оповідей, образотворчих прийомів; здатність до естетичного й духовного виміру здобутків православного мистецтва, переживання власної духовної недосконалості в процесі спілкування з іконописом; здатність до співпереживання православному мистецтву; вміння діалогічно спілкуватися з іконописом, переносити набуті практичні вміння духовного досвіду в професійну діяльність. Наведено характеристику рівнів духовного розвитку майбутнього вчителя (високого, середнього й низького) за кожним показником чотирьох критеріїв.

Результати констатувального етапу педагогічного експерименту засвідчили недостатній рівень готовності майбутніх фахівців до духовного розвитку засобами образотворчого православного мистецтва та неефективне його використання в процесі професійної підготовки.

5. Для реалізації мети та виконання завдань дослідження  спроектовано та експериментально апробовано концептуальну модель поетапного духовного розвитку майбутнього вчителя засобами образотворчого православного мистецтва, яка містить три взаємопов’язаних етапи (пропедевтичний, аксіологічний, духовно-праксіологічний), що становлять процесуально-технологічний концепт, зумовлений загальнопедагогічними й специфічними принципами та педагогічним умовами.

Концептуальна модель має п’ять структурних компонентів: цільовий, мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, результативно-коригувальний, – кожний з яких ґрунтується на педагогічній топоніміці цілей навчальних дисциплін Державного стандарту професійної підготовки вчителя образотворчого мистецтва. Змістовий компонент цієї моделі передбачає засвоєння професійного, мистецтвознавчого тезаурусів та інтегративних світоглядно-педагогічних характеристик образотворчої православної спадщини й сприяє підвищенню мотивації студентів до духовного саморозвитку.

Операційно-діяльнісний компонент концептуальної моделі забезпечується педагогічним супроводом та педагогічною технологією використання образотворчої православної спадщини в духовному розвитку майбутнього вчителя, які реалізуються за такими модулями: історичний, мистецтвознавчий, діалогічний, духовно-рефлексивний і духовно-професійний, – що відповідають трьом етапам розробленої моделі.

Результативно-коригувальний компонент моделі містить контрольно-оцінювальні заходи та підсумки результатів навчальної діяльності на кожному етапі.

6. Встановлено, що необхідною умовою реалізації концептуальної моделі поетапного духовного розвитку майбутнього вчителя є педагогічний супровід та педагогічна технологія використання здобутків образотворчої православної спадщини завдяки поєднанню в професійній підготовці вчителів  навчальних дисциплін Державного стандарту за трьома етапами розробленої моделі: пропедевтичний – «Філософія», «Історія України», «Культурологія» (І–ІІ курси); аксіологічний – «Педагогіка», «Психологія», «Історія української культури», «Етнокультурологія», «Етнопсихологія», «Історія світової культури», «Основи мистецтвознавства» (ІІІ–ІV курси); духовно-праксіологічний – «Методика образотворчого мистецтва», «Кольорознавство», «Перспектива», «Психологія творчості» (V курс). До кожної навчальної дисципліни введено складову духовного розвитку через унаочнення професійно-освітнього потенціалу здобутків образотворчої православної спадщини (збагачення тематичного плану навчальних предметів).

Ефективність педагогічного супроводу забезпечила розроблена автором педагогічна технологія використання образотворчої православної спадщини в духовному розвитку майбутнього вчителя, яка ґрунтувалась на механізмах інтеріоризації цінностей культури, теорії поетапного формування розумових дій та теорії емоційного розвитку особистості. Її особливостями є пролонгованість у часі (використання здобутків образотворчої православної спадщини в духовному розвитку на І–V курсах професійної підготовки вчителя); наскрізний характер, що будується на модульній системі організації навчання. Технологія складена за етапами концептуальної моделі: пропедевтичний етап – засвоєння студентами змісту історичного модуля; аксіологічний – оволодіння змістом мистецтвознавчого модуля; духовно-праксіологічний – засвоєння змісту діалогічного, духовно-рефлексивного й духовно-професійного модулів.

Доведено, що набуття практичних умінь діалогічного спілкування зі здобутками православного мистецтва можливе завдяки використанню інтегративних світоглядно-педагогічних характеристик: канонічності – підпорядкування національній духовній традиції; софійності – залучення до духовної краси; соборності – упорядкування ієрархії цінностей внутрішнього світу; світлоносності – як його поетапне вдосконалення.

Реалізація розробленого програмно-методичного забезпечення сприяла набуттю духовного досвіду майбутнього педагога та здатності перенесення його в професійну діяльність, розширенню його світогляду, педагогічної культури, майстерності, інтеріоризації національних цінностей, здатності до неперервного духовного самовдосконалення.

Теоретично обґрунтовану та експериментально перевірену концептуальну модель поетапного духовного розвитку майбутнього вчителя засобами образотворчого православного мистецтва впроваджено в освітню практику професійної педагогічної підготовки на основі розробленого авторського навчально-методичного комплексу, що охоплює монографії, де розкриваються теоретико-концептуальні основи використання образотворчої православної спадщини в духовному розвитку майбутнього вчителя; авторські навчальні програми нормативних курсів, спецкурси; навчальний посібник та методичні рекомендації.

За результатами формувального етапу експерименту, аналізу кількісних показників у контрольних та експериментальних групах зафіксовано якісні зміни в духовному розвитку майбутнього вчителя: зростання рівня усвідомлення духовних основ життя та мотивації до духовного розвитку; формування вмінь виявлення естетичного й духовного виміру здобутків образотворчого православного мистецтва; значне розширення знань з професійно-освітнього потенціалу образотворчого православного мистецтва;  зростання рівня емоційно-естетичної чутливості; набуття практичних умінь духовного досвіду та здатності його перенесення в професійну діяльність.

На основі аналізу кількісних результатів формувального етапу зафіксовано якісні зміни в експериментальних групах за всіма показниками чотирьох критеріїв духовного розвитку. З’ясовано, що після формувального експерименту загальний рівень готовності студентів до духовного розвитку в ЕГ значно вищий: високий – 7,86%; середній – 83,71%; низький – 8,43%. У КГ він становить, відповідно, 2,35%, 11,03%, 86,62%. Стосовно загального рівня теоретичного усвідомлення майбутніми вчителями шляхів духовного розвитку за результатами формувального експерименту виявлено суттєву різницю між обома групами: в ЕГ за високим рівнем – 20,57%, середнім – 73,33%, низьким – 6,10%; у КГ – відповідно, 3,43%, 22,84%, 73,73%. Стосовно загального рівня емоційно-естетичної чутливості в духовному розвитку майбутнього вчителя після проведення формувального експерименту виявлено значне зростання показників в ЕГ: високий – 22,29%, середній – 68,95%, низький – 8,76%,тоді як у КГ – відповідно, 4,22%, 12,45%, 83,33%. Загальний рівень практичних умінь духовного розвитку майбутнього вчителя після проведення формувального експерименту виявився суттєво вищим в ЕГ: високий – 28,57%, середній – 54,86%, низький – 16,57%, а у КГ – відповідно, 0,44%, 1,91%, 97,65%.

Результати формувального етапу педагогічного експерименту засвідчили, що розроблена модель та технологія використання образотворчої православної спадщини в духовному розвитку студентів є ефективними. Є підстави стверджувати: вони сприяють духовному розвитку майбутнього вчителя, поліпшенню якості професійної підготовки фахівця.

Результати дослідження можуть бути використані науково-методичними центрами вищої школи для подальшого вдосконалення теоретичної та практичної підготовки майбутніх учителів шляхом збагачення змістового компонента підготовки, педагогічної практики та самостійної роботи; обласними інститутами післядипломної педагогічної освіти для вдосконалення професійної діяльності педагогів; вищими педагогічними навчальними закладами з метою духовного розвитку майбутнього вчителя як детермінанти його професійної підготовки.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми духовного розвитку майбутнього вчителя засобами здобутків образотворчої православної спадщини. Перспективними напрямами є дослідження педагогічних умов духовного розвитку майбутніх учителів різних напрямів фахової підготовки: історії, культурології, української та іноземних мов. Подальшої наукової розробки потребують проблеми науково-методичного супроводу педагогічної корекції духовної сфери вчителів у системі післядипломної освіти; запобігання професійним деформаціям; розробка методик реалізації інтегративного підходу до використання різних видів православного мистецтва (духовної музики, літератури) в духовному розвитку майбутнього вчителя та методики викладання курсів «Основи православної культури», «Християнська етика» тощо.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

Монографії

  1.  Рашковська В.І. Православна образотворча спадщина в розвитку духовності майбутнього вчителя / В.І. Рашковська. – Полтава : АСМІ, 2002. – 372 с.
  2.  Рашковська В.І. Образотворча православна спадщина: педагогічний аспект духовного розвитку майбутнього вчителя / В.І. Рашковська. – Сімферополь : Фенікс, 2008. – 402 с.

Статті в наукових фахових виданнях

  1.  Рашковська В.І. Давньоруська архітектура як засіб розвитку світогляду майбутнього вчителя / В.I. Рашковська // Вісник Полт. держ. пед. університету ім. В.Г. Короленка. Сер. «Пед. науки». – Полтава, 1999. – Вип. 3 (7). – С. 167–174.
  2.  Рашковська В.І. Освіта і релігія: проблеми пошуку взаємозв’язків / В. I. Рашковська // Педагогіка і психологія професійної освіти. – Львів, 1999. – № 3. – С. 27–33.
  3.  Рашковська В.І. Вітчизняна іконописна спадщина в розвитку духовності майбутнього вчителя / В.I. Рашковська // Педагогіка і психологія професійної освіти. – Львів, 2000. – № 1. – С. 250–257.
  4.  Рашковська В.І. Актуальність православної мистецької спадщини в сучасній освіті / В.I. Рашковська // Мистецтво і освіта. – 2000. – № 1. – С. 2–9.
  5.  Рашковська В.І. Православна компонента в художній освіті дітей / В.I. Рашковська // Теорія і методика мистецької освіти : зб. наук. праць. – К., 2001. – С. 291–296.
  6.  Рашковська В.І. Православний символізм у розвитку духовності майбутнього вчителя / В.I. Рашковська // Імідж сучасного педагога. – 2001. – № 7–8. – С. 39–42.
  7.  Рашковська В.І. Православне образотворче мистецтво в розвитку духовності вчителя / В.I. Рашковська // Неперервна освіта: теорія і практика. – К., 2002. – Вип. 1 – С. 65–72.
  8.  Рашковська В.І. Духовний розвиток особистості: інтеграція православ’я та освіти / В.I. Рашковська // Неперервна освіта: теорія і практика. – К., 2002. – Вип. 3 (7). – С. 135–143.
  9.  Рашковська В.І. Християнське образотворче мистецтво в духовному розвитку особистості / В.I. Рашковська // Постметодика. – 2002. – № 5–6 (43–44). – С. 23–29.
  10.  Рашковська В.І. Педагогічні аспекти розвитку духовності особистості засобами мистецтва (православного, католицького, світського) / В.I. Рашковська // Актуальные проблемы современной педагогики / Крым. гуманитарный ун-т. – Ялта, 2002. – Вып. 4. – С. 181–187.
  11.  Рашковська В.І. Православні антропологічні аспекти в розвитку духовності особистості / В.I. Рашковська // Вісник Полт. держ. пед. ун-ту ім. В.Г. Короленка. Педагогічні науки : зб. наук. праць. – Полтава, 2002. – Вип. 5–6 (26–27). – С. 11–17.
  12.  Рашковська В.І. Алгоритм читання іконопису в духовному розвитку майбутнього вчителя (на прикладі ветхозавітної ікони Андрія Рубльова «Трійця») / В.I. Рашковська // Імідж сучасного педагога. – 2002. – № 10. – С. 65–67.
  13.  Рашковська В.І. Православна та світська культура в становленні духовності особистості / В.I. Рашковська // Зб. наук. праць / Київ. нац. лінгвіст. ун-ту. – К., 2003. – Вип. 23. – С. 159–162.
  14.  Рашковська В.І. Категорії православного образотворчого мистецтва у формуванні світогляду особистості / В.I. Рашковська // Постметодика. – 2003. – № 1 (47). – С. 53–57.
  15.  Рашковська В.І. Сакральні рівні читання православного іконопису в духовному вихованні молоді / В.I. Рашковська // Неперервна освіта: теорія і практика. – 2003. – № 1. – С. 111–120.
  16.  Рашковська В.І. Критеріальна структура ефективності використання православного образотворчого мистецтва в духовному розвитку майбутнього вчителя / В.I. Рашковська // Теорія і практика управління соціальними системами: філософія, психологія, педагогіка, соціологія. – Харків, 2003. – № 1. – С. 115–122.
  17.  Рашковська В.І. «Подорож у православний храм» як засіб розвитку духовності особистості / В.I. Рашковська // Рідна шк. – 2003. – № 3. – С. 16–18.
  18.  Рашковська В.І. Православне і світське мистецтво в розвитку духовності вчителя / В.I. Рашковська // Неперервна освіта: теорія і практика. – К., 2003. – Вип. ІІ. – С. 225–231.
  19.  Рашковська В.І. Естетизація зла і розвиток духовності особистості вчителя / В.I. Рашковська // Зб. наук. праць / Київ. нац. лінгвіст. ун-ту. – К., 2003. – Вип. 25.– С. 147–151.
  20.  Рашковська В.І. Педагогічний потенціал зображення часу в православному іконописі / В.I. Рашковська // Рідна шк. – 2003. – № 7–8. –
    С. 19–21.
  21.  Рашковська В.І. Слово й образ давньоруського іконопису в духовному розвитку майбутнього вчителя / В.I. Рашковська // Педагогіка і психологія професійної освіти. – Львів, 2003. – № 2. – С. 169–176.
  22.  Рашковська В.І. Художні форми діалогічного спілкування з іконописом у розвитку духовності майбутнього вчителя / В.I. Рашковська // Педагогіка і психологія професійної освіти – Львів, 2003. – № 3. – С. 145–152.
  23.  Рашковська В.І. Педагогічний потенціал українського фольклору в моральному вихованні молоді / В.I. Рашковська // Імідж сучасного педагога. – 2006. – № 2 (61). – С. 45–47.
  24.  Рашковська В.І. Час і простір православного іконопису в духовному розвитку особистості / В.I. Рашковська // Культура народов Причерноморья : научный журнал. – 2007. – № 106. – С. 166–170.
  25.  Рашковська В.І. Педагогічні технології духовного розвитку особистості засобами православного мистецтва / В.I. Рашковська // Наукові записки Кіровоград. РВВ КДПУ ім. Винниченка. Серія: педагогічні науки. – 2006. – Вип. 71. – С. 232–235.
  26.  Рашковська В.І. Розвиток культури мислення особистості засобами православного мистецтва у сучасній освіті / В.I. Рашковська // Вісник Запорізького національного університету : збірник наукових статей. Педагогічні науки. – Запоріжжя : Запорізький національний університет, 2007.– № 1. – С. 157–164.
  27.  Рашковська В.І. Морально-духовні цінності у сімейному вихованні / В.I. Рашковська // Збірник наукових праць Полт. держ. пед. університету ім. В.Г. Короленка. Серія «Педагогічні науки». – Полтава, 2007. –
    Вип. 3–4 (55–56). – С. 217–224.
  28.  Рашковська В.І. Моделювання духовності особистості майбутнього вчителя / В.I. Рашковська // Наукові записки : збірник наукових статей / Нац пед. ун-т імені Драгоманова. Серія педагогічні та історичні науки. – К. : Вид-во НПУ імені Драгоманова, 2007. – Вип. LXX (70). – С. 15–164.
  29.  Рашковська В.І. Духовний розвиток особистості майбутнього вчителя: естетико-педагогічний аспект / В.I. Рашковська // Науковий вісник Чернівецького університету : збірник наукових праць. Серія «Педагогіка та психологія». – Чернівці, 2009. – Вип. 452. – С. 122–132.
  30.  Рашковська В.І. Духовний розвиток особистості майбутнього вчителя: педагогічні технології / В.I. Рашковська // Збірник наукових праць Полт. держ. пед. університету ім. В.Г. Короленка. Серія «Педагогічні науки». – Полтава, 2009. – Вип. 8–9. – С. 13–39.
  31.  Рашковська В.І. Духовний розвиток особистості майбутнього вчителя: історико-етнічний аспект / В.I. Рашковська // Наукові записки : збірник наукових статей / Нац пед. ун-т імені Драгоманова. Серія: педагогічні та історичні науки. – К. : Вид-во НПУ імені Драгоманова, 2009. – С. 164–174. – Вип. LXХХІІ (82).
  32.  Рашковська В.І. Духовний розвиток особистості майбутнього вчителя: морально-ціннісний аспект / В.I. Рашковська // Наукові записки : збірник наукових статей / Нац пед. ун-т імені Драгоманова. Серія: педагогічні та історичні науки. – К. : Вид-во НПУ імені Драгоманова, 2009. – Вип. LXХХІІІ (83). – С. 208–219.
  33.  Рашковська В.І. Модель поетапного духовного розвитку майбутнього вчителя засобами образотворчої православної спадщини / В.I. Рашковська // Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах : зб. наук. пр. / редкол.: Т.І. Сущенко (голов. ред.) та ін. – Запоріжжя, 2010. – Вип. 9 (62). – С. 132–141.
  34.  Рашковська В.І. Педагогічна технологія використання образотворчої православної спадщини в духовному розвитку майбутнього вчителя / В.I. Рашковська // Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах : зб. наук. пр. / редкол.: Т.І. Сущенко (голов. ред.) та ін. – Запоріжжя, 2010. – Вип. 10 (63). – С. 178–187.

Статті в інших виданнях

  1.  Рашковская В.И. Аспекты взаимоотношений человека и природы / В.И. Рашковская // Полуостров природы. – 1996. – № 1. – С. 94–99.
  2.  Рашковська В.І. Давньоруський іконопис як засіб формування світогляду майбутнього вчителя / В.I. Рашковська // Теорія і практика сучасного естетичного виховання у контексті педагогічної спадщини В. Сухомлинського : зб. наук. праць. – Полтава, 1998. – С. 138–143.
  3.  Рашковська В.І. Філософські аспекти проблеми виховання цілісної особистості студента засобами мистецтва. Філософські обрії / В.I. Рашковська // Науково теоретичний часопис / Ін-т філософії НАН України, Полтав. держ. пед. ін-т. – Київ ; Полтава, 1999. – Вип. 1–2. – С. 281–288.
  4.  Рашковська В.І. Православна іконописна спадщина у розвитку духовності майбутнього вчителя / В.I. Рашковська // Формування національної культури молоді засобами народного мистецтва у контексті творчої спадщини В.М. Верховинця. – Полтава, 1999. – С. 175–180.
  5.  Рашковська В.І. Духовність у психолого-педагогічних аспектах виховання / В.I. Рашковська // Психолого-педагогические основы личностно-ориентированого образования в МДЦ «Артек» : сб. науч. трудов. – Ялта, 2001. – С. 91–98.
  6.  Рашковська В.І. Образотворча православна спадщина в сучасній художній освіті / В.I. Рашковська // Професійно-художня освіта України : зб. наук. праць. – Київ ; Черкаси, 2002. – С. 76–72.
  7.  Рашковська В.І. Аксіологія православ’я в розвитку духовності вчителя / В.I. Рашковська // Здоровий спосіб життя в контексті формування духовного світогляду учнівської молоді. – Полтава, 2003. – Ч. 1. – С. 71–77.
  8.  Рашковська В.І. Етапи духовного розвитку особистості майбутнього вчителя / В.I. Рашковська // Професійна підготовка вчителя музичного мистецтва: від традицій до інновацій : збірник наукових праць. – Полтава : Видання Полт. державного педагогічного університет ім. В.Г. Короленка, 2008. – С. 17–21.

Тези конференцій

  1.  Рашковская В.И. Аспекты формирования  духовности учеников начальных классов и студентов педагогических институтов / В.И. Рашковская // Проблеми естетичного виховання та художньої освіти в системі професійної підготовки вчителів : матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Полтава, 1995. – С. 19–25.
  2.  Рашковская В.И. Актуальность духовных критериев в современной науке / В.И. Рашковская // Человек и христианское мировоззрение : материалы междунар. симпозиума. – Симферополь, 1996. – С. 159–168.
  3.  Рашковская В.И. Христианские аспекты взаимоотношений человека и природы / В.И. Рашковская // Во всю землю изыде вещание их: материалы междунар. юбилейной конф., посвященной 2000-летию Р.Х. (Симферополь-Севастополь, 28 июня – 2 июля 1997 г.). – Симферополь, 1997. – С. 78–90.
  4.  Рашковська В.І. Значення образотворчої православної спадщини в розвитку особистості майбутнього вчителя / В I. Рашковская // Свет Христов просвещает всех : матеріали церковно-світ. конф. – Тернопіль ; Почаїв, 1998. – С. 158–160.
  5.  Рашковська В.І. Православні моральні цінності в духовному розвитку особистості майбутнього вчителя / В.I. Рашковська // На межі століть: християнство як феномен культури. – К., 2000. – С. 538–543.
  6.  Рашковська В.І. Православна антропологія у вирішенні проблем духовного розвитку вчителя / В.I. Рашковська // Актуалізація ідей антропоцентризму в умовах реформування загальноосвітньої вищої школи : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. Секції 1, 2. – Полтава, 2001. – С. 118–121.
  7.  Рашковская В.И. Аксиология древнерусского зодчества в нравственном воспитании молодежи / В.И. Рашковская // Материалы науч. практ. конф. 25–27 апреля 2006 г. – Симферополь : НАПКС, 2006. – С. 264–271.
  8.  Рашковська В.І. Образотворче мистецтво у розвитку духовності особистості майбутнього вчителя: методичний аспект / В.I. Рашковська // Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору : Матеріали ІV міжнародної наук.-практ. конф. – Київ, 2009. – С. 441–448.
  9.  Рашковська В.І. Християнське мистецтво в розвитку креативного мислення особистості майбутнього вчителя / В.I. Рашковська // Проблеми емпіричних досліджень у психології. – К., 2010. – С. 540–546.

Навчально-методичні видання

  1.  Рашковська В.І. Методичні рекомендації до проведення семінарських занять за темою: «Культура Нового Часу» / В.I. Рашковська. – Полтава, 1992. – 10 с.
  2.  Рашковська В.І. Методичні вказівки за темою: «Культура Стародавнього світу» / В.I. Рашковська. – Полтава, 1992. – 22 с.
  3.  Рашковська В.І. Програма курсу «Українська та зарубіжна культура» // Програми навчальних дисциплін кафедри образотворчого мистецтва / В.I. Рашковська. – Полтава, 1994. – С. 75–85.
  4.  Рашковська В.І. Програма курсу «Філософські аспекти мистецтва» / В.I. Рашковська. – Полтава, 1994. – 18 с.
  5.  Навчально-методичний посібник для самостійної роботи студентів денної та заочної форм навчання з дисципліни «Культурологія» / В.I. Рашковська. – Сімферополь : Фенікс, 2008. – 148 с.

АНОТАЦІЯ

Рашковська В.І. Теоретичні і методичні основи використання образотворчої православної спадщини в духовному розвитку майбутнього вчителя. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеню доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04 – теорія і методика професійної освіти. – Класичний приватний університет. – Запоріжжя, 2010.

У дисертації розкрито теоретичні і методичні основи використання образотворчої православної спадщини в духовному розвитку майбутнього вчителя.

Визначено й науково обґрунтовано сутність і структуру феномену духовного розвитку майбутнього вчителя як детермінанти професійної підготовки в умовах вищої школи, що відображає взаємозв’язок основних видів його діяльності, завдань, знань, умінь та професійних якостей і визначає мету, зміст та результат професійної підготовки.

Розроблено й науково обґрунтовано концептуальну модель поетапного духовного розвитку майбутнього вчителя засобами образотворчої православної спадщини; авторський спецкурс «Педагогіка духовного розвитку майбутнього вчителя засобами образотворчої православної спадщини»; авторську педагогічну технологію використання образотворчої православної спадщини в духовному розвитку майбутнього педагога та експериментально доведено їхню ефективність.

Ключові слова: духовність, духовний розвиток, внутрішній світ особистості, православна аксіологія, православна онтологія, художня православна антропологія, інтегративні світоглядно-педагогічні характеристики, педагогічна топоніміка цілей, модель поетапного духовного розвитку майбутнього вчителя засобами образотворчої православної спадщини; педагогічна технологія використання образотворчої православної спадщини в духовному розвитку; художнє діалогічне спілкування з образотворчим православним мистецтвом.

АННОТАЦИЯ

Рашковская В.И. Теоретические и методические основы использования изобразительного православного наследия в духовном развитии будущего учителя. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора педагогических наук по специальности 13.00.04 – теория и методика профессионального образования. – Классический приватный университет. – Запорожье, 2010

В диссертации разработаны теоретические и методические основы использования изобразительного православного наследия в духовном развитии будущего учителя.

Обобщен педагогический опыт научного осмысления феномена духовного развития будущего учителя как детерминанты его профессиональной подготовки. Научно обоснована его структура, определен профессионально-образовательный потенциал изобразительного православного наследия в духовном развитии будущего учителя, указаны теоретико-концептуальные направления его использования, которые дополнены авторскими интегративными подходами к педагогическому использованию в духовном развитии будущего учителя. Доказано, что конструктивным путем решения проблемы духовного развития является взаимное дополнение теоретико-концептуальных и методических наработок педагогической науки и православной традиции.

Представлены определение, структура, методологическое обоснование, положения, концепты (методологический, теоретический, процессуально-технологический) с позиций современных общенаучных, конкретно-научных и патристических подходов. Духовное развитие определено как целостный, личностно ориентированный, специально организованный учебно-воспитательный процесс усовершенствования, упорядочивания, иерархизации ума, чувств и воли будущего учителя, способного формировать в учениках общечеловеческие ценности, научить отличать прекрасное и безобразное, добро и зло в окружающей действительности.

В работе определены четыре критерия и проведена диагностика уровней духовного развития будущего учителя средствами изобразительного православного наследия. Разработано и экспериментально доказано эффективность концептуальной модели поэтапного духовного развития будущего учителя, которая состоит из трех этапов (пропедевтического, аксиологического, духовно-праксиологического), базируется на общепедагогических и специфических принципах, включает топонимику целей дисциплин Государственного стандарта профессиональной подготовки учителя изобразительного искусства в практике высших педагогических учебных заведений по специальности 6.0205 «Искусство. Изобразительное искусство».

Модель дополнена нетрадиционным спецкурсом «Педагогика духовного развития будущего учителя средствами изобразительного православного наследия».

Ведущее место в учебно-воспитательном процессе духовного развития будущего учителя отведено авторской педагогической технологии использования изобразительного православного наследия, состоящей из пяти модулей: исторического, искусствоведческого, диалогического, духовно-рефлексивного, духовно-профессионального.

Подтверждено целесообразность и эффективность разработанной концептуальной модели духовного развития будущего учителя средствами изобразительного православного наследия.

Ключевые слова: духовность, духовное развитие, внутренний мир личности, православная аксиология, православная онтология, художественная православная антропология, интегративные мировоззренческие педагогические характеристики, педагогическая топонимика целей, концептуальная модель поэтапного духовного развития будущего учителя, педагогическая технология использования изобразительного православного наследия, в духовном развитии, художественное диалогическое общение с изобразительным православным искуством.

ANNOTATION

Rashkovskaya V.I. Theoretical and methodical bases of use of the fine orthodox heritage in spiritual development of the future teacher. – Manuscript.

The thesis for a doctor degree in pedagogical sciences, speciality 13.00.04. – theory and methods of professional education. – Classical Private University. – Zaporizhzhia, 2010.

The thesis is researches of the use of fine orthodox heritage in spiritual development of future teacher theoretical and methodical are developed.

Essence and structure is certain and scientifically grounded, phenomenon of spiritual development as determinants of its professional preparation in the conditions of high school. It reflects intercommunication of basic types of its activity, tasks, dominant knowledges, abilities, professional qualities and determines a target, maintenance and result of professional preparation.

It is developed and scientifically grounded the model of the use of fine orthodox arts in spiritual development of future teacher; the special course is «Pedagogics of spiritual development of future teacher by the fine orthodox arts»; pedagogical technology of algoritmizatsii of spiritual-ontological intercourse with the fine orthodox art.

Key words: spirituality, spiritual development, internal world of personality, orthodox axiology, orthodox ontology, autistics anthropology, the outlook-pedagogical descriptions, toponymy of aims, concept’s model of the use of fine orthodox art in spiritual development of future teacher; pedagogical technology of algoritmizatsii of spiritual-ontological intercourse with the fine orthodox art.


РАШКОВСЬКА ВАЛЕНТИНА ІВАНІВНА

ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ
ОБРАЗОТВОРЧОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ СПАДЩИНИ В ДУХОВНОМУ РОЗВИТКУ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ

13.00.04 – теорія і методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Підписано до друку 19.11.2010. Формат 6084/16. Папір друкарський.

Ум. друк. арк. 1,9. Обл.-вид. арк. 1,9.

Зам. № 28-10АБ. Тираж 100 прим.

Виготовлено на поліграфічній базі Класичного приватного університету

69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

53347. Основні принципи будови та функціонування World Wide Web, протокол НТТР, адресація в мережі 395.5 KB
  Для учнів які мають уявлення про мову HTML: розшукати історичні відомості про мову НТМL. Але для того щоб створити Webсторінку необхідно знати мову гіпертекстової розмітки тобто HTML. Отже тема уроку: â€Створення структури HTML документа. На попередньому уроці учням було завдання відшукати історичну довідку про створення мови HTML.
53349. Берегиня вроди – хустка 219 KB
  Впродовж століть хустка була на Україні найдорожчим подарунком який уособлював для кожної людини рідну Україну рідний дім рідну матір. Де ж вона сьогодні щира українська хустка що її серед тисячі інших вирізняє щось невимовно рідне Де весела та барвиста хустка щедро оспівана в народних піснях та іграх Хочеться щоб вона сьогодні стала не просто модною деталлю на деякий час а одним з національних символівоберегів. І учениця: Українська хустка з давніхдавен – це основний і улюблений головний убір української молодиці.
53351. ХВИЛИНКИ КАЛІГРАФІЇ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ 62 KB
  Поясніть правопис слова весна. Що означає слово купава Чи є тут слова вжиті в переносному значенні Опишіть образ весни яку ви побачили. Чи зрозуміли ви про що йдеться у вірші Знайдіть слова з ненаголошеними голосними. Назвіть слова правопис яких слід перевірити за словником.
53352. Різноманітність хвойних рослин. Значення в природі та житті людини 68.5 KB
  Мета: Продовжити формувати наукову картину живої природи на прикладі різноманітності хвойних. Ознайомити учнів із різноманітними представниками класу Хвойних особливостями їх поширення. Сприяти формуванню в учнів наукового світогляду на основі знань про різноманітність хвойних.
53353. Різноманітність та значення хвойних рослин 36 KB
  Тема уроку: Різноманітність та значення хвойних рослин. Тип уроку: комбінований Форма уроку: ділова гра Обладнання і матеріали: таблиці фотоілюстрації і малюнки що ілюструють різноманітність і значення голонасінних гербарій шишки і живі гілочки представників хвойних рослин динамічна схема Розмноження сосни картини викладені бурштином картки для опитування довідки учнів рекомендована література. Особливості будови і значення хвойних ми вивчимо сьогодні а зараз згадаємо Питання для бесіди: Які ознаки характерні для...
53354. Я ЛЮБЛЮ УКРАЇНУ! 317.5 KB
  Ми живемо в Україні, в краю, невимовно багатому на чарівні кольори і краєвиди, на дивовижні пісні, на чудову милозвучну мову, якою можна передати все на світі, описати красу і велич рідного краю. Рідною українською мовою можна висловити найпотаємніші почуття і думи, мрії кожної людини.
53355. Использование схем в документах XML 691 KB
  Схема XML, как и сам документ XML, представляет собой текстовый файл, который можно создавать и корректировать с помощью любого текстового редактора. Проверка правильности созданной схемы и проверку действительности созданного с учетом схемы документа XML проводится с помощью специализированных программных продуктов (например, программы XMLSpy).