65405

Міжнародно-правова регламентація кримінальної юрисдикції держав у внутрішніх водах і територіальному морі

Автореферат

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Багаторазове ускладнення цих проблем виникає за ситуації коли їхнє вирішення потребує врахування регламентації юрисдикції держав у різних категоріях морських просторів. Через специфіку правового режиму морських просторів проблеми кримінальної юрисдикції держав...

Украинкский

2014-07-29

135.5 KB

2 чел.

PAGE  1

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

СЕРЕДА Галина Григорівна

УДК 341.4: 341.225.5

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ КРИМІНАЛЬНОЇ

ЮРИСДИКЦІЇ ДЕРЖАВ У ВНУТРІШНІХ ВОДАХ                                                    І ТЕРИТОРІАЛЬНОМУ МОРІ

12.00.11 – міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації  

на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі  міжнародного права та міжнародної інтеграції Інституту законодавства Верховної Ради України 

Науковий керівник:   доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент Національної академії наук України

КОПИЛЕНКО Олександр Любимович,

                                       Інститут законодавства Верховної Ради України,

                                       директор

Офіційні опоненти:    доктор юридичних наук, професор

                                      БАЙМУРАТОВ Михайло Олександрович,

                                      Маріупольський державний гуманітарний університет,

                                      завідувач кафедри конституційного,

                                      адміністративного та міжнародного права

кандидат юридичних наук

КУРОВСЬКА Ілона Анатоліївна,

Державна інноваційна фінансово-кредитна установа,

директор департаменту

Захист відбудеться 18.11.2010 р. о _12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4).

Автореферат розіслано  16.10.2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                                                 О.М. Биков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Події останніх років, пов’язані з численними захопленнями морських суден, свідчать про недосконалість міжнародно-правового механізму боротьби із злочинністю на морі. Традиційно асоціюючись із зухвалими захопленнями середньовічними бандами суден, піратство знову стало реальністю ХХІ ст. Насильство на морі набирає обертів і стає загрозою для міжнародного миру та глобальної безпеки морського судноплавства. Збройні напади на судна, які ввійшли в інструментарій транснаціональної організованої злочинності, підривають стабільність світової торгівлі, загрожують економічному розвитку багатьох країн. Згідно з даними Міжнародної морської організації, з 1984 р. по березень 2010 р. на морі вчинено 5297 актів піратства та збройних нападів. Судна, екіпажі яких складаються з громадян України, дедалі частіше стають жертвами піратських нападів.

За умов ескалації проблеми злочинності на морі боротьба з цим явищем залишається першочерговим завданням міжнародної спільноти. Як наголошується в Доповіді Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй, у справі боротьби з такими загрозами морської безпеки, як терористичні акти проти судноплавства, незаконний обіг зброї масового знищення, піратство й озброєний розбій проти суден, незаконний обіг наркотичних засобів і психотропних речовин, викрадення людей, виснаження природних ресурсів і погіршення морського середовища, увага міжнародного співтовариства фокусується на зміцненні правового режиму та розв’язанні проблем, пов’язаних зі здійсненням міжнародно-правових норм.

Генеральна Асамблея ООН обговорює проблему піратства та збройного розбою проти суден у своїх щорічних резолюціях про Світовий океан і морське право. Зокрема, неодноразово наголошувалось на особливому значенні притягнення правопорушників до відповідальності, а також необхідності розробки загального підходу щодо запобігання піратству і збройному розбою на морі. У резолюції від 12 лютого 2009 р. Генеральна Асамблея окреслила проблему транснаціональної організованої злочинності на морі, що включає в себе незаконний обіг наркотичних засобів і психотропних речовин, незаконний ввіз мігрантів, торгівлю людьми, інші загрози для безпеки на морі, такі як: піратство, збройний розбій, контрабанда та терористичні акти, спрямовані проти судноплавства, морських установок й інших морських інтересів.

В епоху глобалізації злочинності міжнародне співробітництво держав у боротьбі з усіма формами її прояву, у тому числі і злочинністю на морі, набуває особливого значення. Протидія злочинності, що виходить за межі чітко визначених кордонів держав, завжди обумовлює необхідність визначення юрисдикційних проблем. Багаторазове ускладнення цих проблем виникає за ситуації, коли їхнє вирішення потребує врахування регламентації юрисдикції держав у різних категоріях морських просторів. Через специфіку правового режиму морських просторів проблеми кримінальної юрисдикції держав щодо злочинів, учинених на морі, перебувають, по-перше, у сфері міжнародного морського права і, по-друге, у сфері міжнародного кримінального права в його широкому значенні або галузі міжнародного права, що визначається як «міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю».

Отже, одним із найважливіших питань, що підлягає обговоренню у контексті міжнародної боротьби зі злочинністю, є міжнародно-правова регламентація кримінальної юрисдикції стосовно злочинів, вчинених на морі, спрямована на усунення юрисдикційних колізій. Безправ’я і беззахисність перед злочинністю, що набирає сили, за відсутності ефективного контролю з боку держави прапора та (або) прибережної держави, ставлять під загрозу життя, гідність, власність осіб, які перебувають на судні. Через нестабільні політичні режими, не здатні належним чином контролювати свою морську територію, – з одного боку, і держави прапора, що не виявляють зацікавленості у здійсненні своєї кримінальної юрисдикції, – з другого, виникає ситуація, яка вимагає від світового співтовариства активного пошуку розв’язання юрисдикційних проблем, що заповнювало б прогалини в існуючих підходах.

Питання юрисдикції як найважливішого елементу правового режиму морських просторів розглядались у численних працях вітчизняних вчених та юристів держав, які входили до складу СРСР, зокрема: Г. О. Анцелевича, М. О. Баймуратова, О. О. Балобанова, Ю. Г. Барсєгова, С. С. Бойцова, М. В. Буроменського, В. А. Василенка, П. П. Виноградова, О. Ф. Висоцького, С. П. Головатого, В. М. Гуцуляка, Р. В. Деканозова, Ю. Х. Джавада, І. В. Дмитриченка, О. А. Жаркової, А. К. Жудро, Є. В. Додіна, А. С. Зоріна, Г. Г. Іванова, Г.Ф. Калінкіна, А. Л. Колодкіна, Т. Р. Короткого, М. І. Лазарєва, А. Л. Маковського, В. Ф. Мешери, А. П. Мовчана, С. В. Молодцова, А. М. Ніколаєва, В. М. Прусса, В. А. Селезньова, В. В. Серафімова, В. О. Сокіркіна, Л. Д. Тимченка, В. П. Топалова, А. Т. Уусталя, О. М. Шемякіна, О. А. Щипцова та ін.

У різний час і в різноманітному контексті до проблеми протидії злочинності на морі зверталося багато вчених, зокрема: О. Ф. Бантишев, П. Д. Бараболя, Ю. В. Боброва, Н. О. Бондаренко, П. А. Брунтальський, М. О. Будаков, Л. Н. Галенська, М. М. Гуменюк, В. Л. Григорян, В. В. Демиденко, В. І. Дмитрієв, О. В. Довгань, С. О. Допілка, С. О. Загороднюк, І. І. Карпець, Л. В. Корбут, О. І. Коробєєв, М. І. Лазарєв, І. В. Лукшин, Є. Г. Ляхов, В. Л. Михєєв, Л. А. Моджорян, Ю. С. Ромашев, Н. В.Савельєв, В. Ф. Сидорченко, М. П. Требін, Ф. І. Шаллан та ін.

У західній юридичній науці цій проблематиці присвячено чимало наукових досліджень, які належать таким відомим авторам, як К. Аллен, М.Ш. Басіуні, А. Бернар, М. Валенсія, Б. Дабнер, Ф. Джессеп, Г. Касулід, Д. Коломбос, Г. Манчук, Д.П. О’Коннел, Г. Онг, Н. Ронзітті, А. Сек, К.Л. Тачук, М. Халберстам, П. Хіггнес, Д. Джулфойл, І. Ширер та ін.

Незважаючи на існування численних міжнародних угод, спрямованих на регламентацію міжнародного співробітництва у протидії злочинності, багато юрисдикційних аспектів залишаються далекими від однозначного вирішення. При очевидній актуальності цих питань у вітчизняній науці міжнародного права дотепер відсутні монографічні публікації, безпосередньо присвячені проблемі міжнародно-правової регламентації здійснення державами кримінальної юрисдикції щодо злочинів, вчинених у внутрішніх водах і територіальному морі. Важливість і складність теоретичних та практичних аспектів цієї проблеми зумовлюють необхідність її наукового дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану комплексної науково-дослідницької програми “Правові механізми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” (реєстраційний номер № 0104U007245) відділу міжнародного права та міжнародної інтеграції Інституту законодавства Верховної Ради України.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою даної дисертаційної роботи є вирішення наукової задачі, яка полягає в тому, щоб на основі комплексного вивчення еволюції міжнародно-правового механізму та існуючої практики здійснення кримінальної юрисдикції у межах державної морської території з’ясувати теоретичні та практичні питання, пов’язані з міжнародно-правовою регламентацією кримінальної юрисдикції держав у внутрішніх водах і територіальному морі.

Досягнення зазначеної мети здійснювалося через постановку та вирішення таких основних завдань:

- вивчити і систематизувати доктринальні дефініції кримінальної юрисдикції держав як категорії міжнародного права;

- розкрити специфіку і зміст поняття морської кримінальної юрисдикції держав у міжнародно-правовому контексті;

- здійснити міжнародно-правовий аналіз та надати загальну характеристику загальновизнаних принципів кримінальної юрисдикції держав, визначити особливості їх застосування щодо злочинів, учинених на морі;

- виявити структуру договірного механізму регламентації принципів морської кримінальної юрисдикції держав у міжнародному праві;

- надати визначення поняття «інтердикція» як елемента морської кримінальної юрисдикції;

- сформулювати концепцію і дати визначення конвенційної морської кримінальної юрисдикції, виявити основні тенденції та перспективи її розвитку;

- здійснити міжнародно-правовий аналіз становлення і визначити юридичну природу територіальної кримінальної юрисдикції прибережної держави щодо злочинів, вчинених у внутрішніх водах і територіальному морі;

- надати характеристику і визначити юридичну природу квазітериторіальної кримінальної юрисдикції держави прапора стосовно злочинів, вчинених у внутрішніх водах і територіальному морі;

- здійснити ретроспективний аналіз еволюції міжнародно-правової доктрини і практики держав стосовно проблеми конкуренції юрисдикцій прибережної держави і держави прапора у внутрішніх водах і територіальному морі;

- з’ясувати міжнародно-правові підстави і допустимий рівень обмеження кримінальної юрисдикції прибережних держав щодо злочинів, вчинених у внутрішніх водах;

- з’ясувати міжнародно-правові підстави і допустимий рівень обмеження кримінальної юрисдикції прибережних держав стосовно злочинів, вчинених у територіальному морі;

- проаналізувати й узагальнити основні умови обмеження кримінальної юрисдикції прибережної держави у внутрішніх водах і територіальному морі, що містяться у двосторонніх угодах України;

- надати науковий аналіз теоретичних підстав і практичних аспектів обмеження кримінальної юрисдикції прибережних держав щодо злочинів, вчинених у внутрішніх водах і територіальному морі, на підставі рішення Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй;

- розробити й обґрунтувати пропозиції, спрямовані на вдосконалення міжнародно-правової регламентації кримінальної юрисдикції держав стосовно злочинів, вчинених у внутрішніх водах і територіальному морі.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дисертаційного дослідження є міжнародні правовідносини у сфері міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю на морі; зміст і практика реалізації норм міжнародного права, що регламентують кримінальну юрисдикцію держав.

Предмет дослідження. Предметом дисертаційного дослідження є міжнародно-правова регламентація кримінальної юрисдикції держав у внутрішніх водах і територіальному морі, практика її реалізації та перспективи розвитку.

Методи дослідження. Наукова обґрунтованість сформульованих висновків визначається сукупністю багатьох методів наукового пізнання, обраних з урахуванням поставленої мети і завдань дослідження, його об’єкта та предмета. Методологічне підґрунтя дисертації становлять загальнонаукові методи пізнання, а також спеціальні методи правової науки. Широко використано діалектичний метод, що дало можливість розглянути досліджуваний предмет у розвитку та взаємозв’язку з іншими явищами, з’ясувати його сутність та властивості. За допомогою системно-структурного методу досліджено договірний механізм регламентації принципів кримінальної юрисдикції держав щодо злочинів, вчинених у внутрішніх водах та територіальному морі як цілісну структуровану систему, виокремлено її елементи й проаналізовано їх співвідношення та взаємозв’язок. Історичний метод дав змогу проаналізувати етапи становлення теоретичної та правової бази застосування територіальної і квазітериторіальної кримінальної юрисдикції держав; дослідити еволюцію доктрини та практики у сфері здійснення кримінальної юрисдикції прибережними державами й державами прапора у внутрішніх водах і територіальному морі. У процесі дослідження використано такі загальнологічні методи пізнання, як аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, моделювання, абстрагування, узагальнення. Прогностичний метод дозволив визначити необхідні напрями та перспективи розвитку міжнародного співробітництва у сфері протидії злочинності на морі; розробити пропозиції щодо вдосконалення міжнародно-правової регламентації кримінальної юрисдикції держав стосовно злочинів, вчинених у внутрішніх водах і територіальному морі. Формально-юридичний метод як один із спеціальних методів правової науки використано для тлумачення та інтерпретації положень міжнародно-правових угод, резолюцій міжнародних організацій, рішень міжнародних і національних судів, що визначають процедуру здійснення кримінальної юрисдикції держав стосовно злочинів, вчинених у внутрішніх водах та територіальному морі, і співробітництво держав у боротьбі зі злочинністю на морі. Використання порівняльно-правового методу дало можливість проаналізувати загальні тенденції та особливості правової регламентації, доктринального підґрунтя та національної імплементації положень міжнародного права щодо здійснення кримінальної юрисдикції державами у внутрішніх водах та територіальному морі. Зокрема, нормативне порівняння було використано для розгляду та зіставлення умов міжнародних угод, що регламентують кримінальну юрисдикцію держав у внутрішніх водах і територіальному морі; концептуальне порівняння дозволило проаналізувати та сформулювати основні концепції морської кримінальної юрисдикції, їх вплив на становлення сучасного доктринально-правового підходу до проблеми здійснення державами своєї кримінальної юрисдикції на морі. Методи дослідження використовувалися на принципах взаємозв’язку та взаємозалежності, що забезпечило повноту й достовірність отриманих результатів.

Дослідження ґрунтується на великій за обсягом нормативній базі, яку склали досліджені автором міжнародно-правові звичаї, багатосторонні та двосторонні міжнародні договори, чинне законодавство України, норми зарубіжного законодавства, резолюції міжнародних організацій, рішення міжнародних та національних судів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що ця дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням кримінальної юрисдикції держав у внутрішніх водах і територіальному морі, за результатами якого сформульовано й науково обґрунтовано нові положення та висновки, до найбільш вагомих з яких належать такі:

вперше:

- розкрито сутність і запропоновано авторську дефініцію поняття морської кримінальної юрисдикції держав як сфери державної влади, що забезпечує кримінально-правову охорону правопорядку на морських просторах і в міжнародно-правовому контексті може бути визначена як правомочність, якою володіє держава, на вжиття всіх необхідних заходів для кримінального переслідування та покарання винних у вчиненні кримінального правопорушення на морі, а також забезпечення здійснення кримінального переслідування за допомогою здійснення інтердикції; 

- визначено структуру договірного міжнародно-правового механізму регламентації кримінальної юрисдикції стосовно злочинів, учинених на морі, який складають три категорії міжнародних угод: 1) міжнародні угоди, що регламентують міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю (так звані антикримінальні конвенції); 2) конвенції з міжнародного морського права, які регламентують правовий статус і правовий режим морських просторів, включаючи питання кримінальної юрисдикції; 3) двосторонні угоди, що регламентують взаємини держав у вирішенні юрисдикційних питань;

- надано визначення поняття «інтердикція» як компонента морської кримінальної юрисдикції – примусової юрисдикції щодо морських суден, що забезпечує можливість здійснення кримінального переслідування осіб, які скоїли злочини на морі, та суттєво відрізняє її від кримінальної юрисдикції щодо злочинів, учинених на сухопутній території держави;

- розроблено та запроваджено в науковий обіг концепцію «конвенційної» морської кримінальної юрисдикції, право на яку держава, що не є державою прапора, одержує на підставі відповідних міжнародних угод; виявлено основні тенденції та перспективи розвитку цього різновиду морської кримінальної юрисдикції:

- надано науковий аналіз теоретичних підстав і практичних аспектів обмеження кримінальної юрисдикції прибережних держав щодо злочинів, вчинених у внутрішніх водах і територіальному морі на підставі рішення Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй відповідно до Глави VII Статуту ООН;

- систематизовано й узагальнено основні умови обмеження кримінальної юрисдикції прибережної держави у внутрішніх водах і територіальному морі, що містяться в двосторонніх угодах України;

- запропоновано прийняття Протоколу до Конвенції з морського права 1982 р., в якому на багатосторонньому рівні мають бути відображені, серед іншого, два відносно самостійні комплекси питань: 1) міжнародно-правова регламентація примусової юрисдикції щодо іноземних суден (інтердикції) у внутрішніх водах і територіальному морі; 2) міжнародно-правова регламентація обмежень права прибережної держави здійснювати кримінальне переслідування членів екіпажів іноземних морських суден, яким інкримінується вчинення певної визначеної категорії злочинів на борту суден, що перебувають у внутрішніх водах або територіальному морі;

удосконалено:

- наукову позицію, відповідно до якої юридична природа морської кримінальної юрисдикції щодо злочинів, вчинених у внутрішніх водах і територіальному морі, обумовлюється правовим статусом місця злочину як державної території, внаслідок чого, як загальне правило, існує пріоритет кримінальної юрисдикції місцевої влади над юрисдикцією держави прапора судна і третіх держав;

- концепцію квазітериторіальної кримінальної юрисдикції держави прапора, яка ґрунтується на положенні, згідно з яким для пояснення правової природи цієї юрисдикції судно розглядається як умовна територія («квазітериторія») держави|, прапор якої воно несе;

- характеристику основних тенденцій еволюції міжнародно-правової доктрини і практики держав стосовно конкуренції юрисдикцій прибережної держави і держави прапора у внутрішніх водах і територіальному морі;

- пропозиції, спрямовані на вдосконалення міжнародно-правової регламентації кримінальної юрисдикції держав стосовно злочинів, вчинених у внутрішніх водах і територіальному морі;

дістали подальшого розвитку:

- система наукових уявлень про визначення поняття кримінальної юрисдикції держав як категорії міжнародного права;

- наукові погляди на проблему реального зв’язку між судном і державою, прапор якої воно несе, у контексті ефективності кримінальної юрисдикції держави прапора судна; з’ясовано, що за її відсутності кримінальна юрисдикція держави прапора не відповідає правовій природі цього правового інституту;

- науковий аналіз міжнародно-правових підстав обмеження кримінальної юрисдикції прибережних держав стосовно злочинів, вчинених у внутрішніх водах і територіальному морі;

- аргументація висновку про існування суттєвої прогалини в міжнародно-правовій регламентації кримінальної юрисдикції держав стосовно злочинів, вчинених у внутрішніх водах і територіальному морі, що створює серйозні перешкоди для ефективної протидії морській злочинності.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в ході дисертаційного дослідження висновки та положення можуть бути використані: у науково-дослідницькій сфері – для подальшого розвитку міжнародного морського та міжнародного кримінального права, розв’язання наукової проблеми визначення поняття морської кримінальної юрисдикції; у нормотворчій та правозастосовній діяльності – як теоретична основа для вдосконалення норм, які регламентують кримінальну юрисдикцію стосовно злочинів, вчинених на морі; у сфері законотворчої діяльності Верховної Ради України – зокрема, при опрацюванні законопроектів України «Про внутрішні води, територіальне море й прилеглу зону України»; у практичній діяльності органів держави, до компетенції яких належать розгляд та вирішення питань, пов’язаних з кримінальним переслідуванням осіб, які вчинили злочини у внутрішніх водах і територіальному морі прибережних держав; Міністерством закордонних справ України – при обґрунтуванні позиції України в переговорах за участю України; у навчальному процесі – при викладанні таких дисциплін, як «Міжнародне право», «Міжнародне морське право», «Міжнародне кримінальне право», при розробці методичних рекомендацій, наукових коментарів і навчальних посібників.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою. Сформульовані в ній положення, узагальнення, оцінки і висновки, рекомендації та пропозиції одержані здобувачем на базі власних досліджень у результаті опрацювання й аналізу нормативно-правових, доктринальних джерел та юридичної практики.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження доповідались на засіданні відділу міжнародного права та міжнародної інтеграції Інституту законодавства Верховної Ради України, а також на таких міжнародних науково-практичних конференціях: Мiжнародній науково-практичній конференцiї «К вопросу о международно-правовой регламентации уголовной юрисдикции в отношении пиратства и других преступлений, совершаемых на море» (9 жовтня 2009 року, Мiжнародний гуманiтарний університет, м. Одеса); Українсько-нiмецькій конференцiї «Вирiшення спорiв у сучасному морському піратстві» (23–24 жовтня 2009 року, центр дослiджень Схiдної і Пiвденно-Схiдної Європи, м. Регенсбург); Нiмецько-українсько-польській науково-практичній конференцiї «Безопасность и защищенность на море и осуществление действующих правил государствами флага» (25–27 червня 2010 року, Iнститут Схiдноєвропейського права).

Публікації. Основні положення дисертації відображені автором у чотирьох наукових статтях та двох тезах виступів на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації обумовлені метою і характером завдань дослідження. Відповідно до них дисертація складається із вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 246 сторінок, у тому числі 32 сторінки – список використаних джерел (309 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, охарактеризовано стан її наукової розробленості, визначені мета, завдання, об’єкт, предмет, методологія наукового дослідження, сформульовано положення, в яких розкривається наукова новизна дисертації.

Розділ 1 «Поняття та міжнародно-правові принципи морської кримінальної юрисдикції держав» складається з трьох підрозділів та висновків до розділу.

У підрозділі 1.1. «Кримінальна юрисдикція держав як категорія міжнародного права» розкриваються концептуальні засади поняття «кримінальна юрисдикція держави» у контексті міжнародного права. Висвітлюються наукові погляди вітчизняних і зарубіжних вчених щодо визначення, структури та класифікації принципів кримінальної юрисдикції держави.

Проаналізовано загальновизнані юрисдикційні принципи: територіальний; принцип «держави прапора»; активний персональний принцип; пасивний персональний принцип; захисний принцип, принцип універсальності. Підкреслюється, що в умовах різкого зростання масштабів морської злочинності, поряд із застосуванням територіального принципу і принципу «держави прапора» особливого значення набуває пасивний персональний принцип кримінальної юрисдикції, який дає змогу державі, громадяни якої стали потерпілими від вчиненого на морі злочину та яка є найбільш зацікавленою у кримінальному переслідуванні винних осіб, претендувати на здійснення своєї юрисдикції. Крім того, ефективним може бути широке впровадження в практику боротьби зі злочинами на морі захисного принципу юрисдикції, який дозволяє досягти неминучості покарання за допомогою активної позиції держави, інтереси якої були порушені злочином. За умов сучасної безкарності морської злочинності через політичні, юридичні та юрисдикційні неузгодженості знову набуло актуальності питання про застосування принципу універсальної юрисдикції по відношенню до актів насильства на морі.

У підрозділі 1.2. «Договірний механізм регламентації принципів морської кримінальної юрисдикції держав у міжнародному праві» досліджено становлення та розвиток міжнародно-правової системи регламентації кримінальної юрисдикції стосовно злочинів, учинених на морі. Сформульовано поняття «морська кримінальна юрисдикція», як сфери державної влади, що забезпечує кримінально-правову охорону правопорядку на морських просторах. Морська кримінальна юрисдикція може бути здійснена через законодавчу, виконавчу (примусову) та судову діяльність держави. Вона містить елементи як законодавчої і судової юрисдикцій, так і виконавчої (примусової). Разом із законодавчою сферою дії морська кримінальна юрисдикція включає широку правозастосовчу сферу: судовий розгляд справи по кримінальному обвинуваченню, кримінально-процесуальну й оперативно-розшукову діяльність уповноважених державою органів, а також інші заходи, що забезпечують здійснення судового і досудового розгляду справи (арешт, огляд, затримання судна) та покарання особи, яка вчинила злочин на морі.

На думку автора, структура договірного механізму регламентації принципів морської кримінальної юрисдикції складається з трьох категорій відповідних міжнародних угод: 1) договори, що регламентують міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю (так звані антикримінальні конвенції); 2) конвенції з міжнародного морського права, які регламентують правовий статус і правовий режим морських просторів, включаючи питання кримінальної юрисдикції; 3) двосторонні угоди, що регламентують взаємини держав у вирішенні юрисдикційних питань. У підрозділі міститься системне дослідження юрисдикційних положень міжнародних договорів, які регламентують міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю.

У підрозділі 1.3. «Інтердикція як елемент морської кримінальної юрисдикції: поняття та міжнародно-правові підстави» сформульовано й обґрунтовано поняття інтердикції – особливої форми примусової морської кримінальної юрисдикції щодо морських суден, яка забезпечує можливість здійснення кримінального переслідування осіб, що скоїли злочини на морі. Проаналізовано форми та умови здійснення інтердикції. Відзначається, що зростаюча небезпека злочинів, учинених на морі, та необхідність активізації міждержавного співробітництва щодо їх стримування потребують подальшої детальної регламентації «забезпечувальної юрисдикції». Підкреслено, що у цілому примусова морська кримінальна карна юрисдикція здійснюється прибережною державою і державою прапора; у відкритому морі діє принцип виняткової юрисдикції| держави прапора. Однак у випадках, коли протиправна діяльність на морі особливо небезпечна для загального міжнародного порядку та коли держави не здатні або не бажають здійснювати свою юрисдикцію над суднами, що ходять під їх прапором, або якщо судно не піднімає прапор, виникає необхідність у непрапорній юрисдикції держав.

Розділ 2 «Міжнародно-правова характеристика та юридична природа кримінальної юрисдикції держав у внутрішніх водах і територіальному морі» складається з трьох підрозділів та висновків.

У підрозділі 2.1. «Міжнародно-правова характеристика та юридична природа кримінальної юрисдикції прибережної держави стосовно злочинів, вчинених у внутрішніх водах і територіальному морі» розглядаються історичні передумови і правові основи кримінальної юрисдикції прибережної держави щодо злочинів, учинених на її морській території. Проаналізовано становлення ідеї поширення юрисдикції держави на морські води. Зокрема, зазначено, що вперше вона виникла у Стародавньому світі, хоча поняття територіальних і внутрішніх вод тоді не існувало. Після розпаду Римської імперії моря були відкриті для злочинності. Звертається увага на те, що поширення влади на морську територію у той час в основному переслідувало мету боротьби з морською злочинністю і було обумовлене необхідністю забезпечення безпеки морського судноплавства.

Юридична природа морської кримінальної юрисдикції щодо злочинів, які вчиняються у внутрішніх водах і територіальному морі, зумовлюється правовим статусом останніх. Дослідження еволюції міжнародно-правової доктрини дало змогу дійти висновку, що наукові погляди на правову природу юрисдикції держави в межах її морської території можуть бути поділені на дві групи, одна з яких визнає поширення суверенітету прибережної держави на її територіальне море, а друга розглядає територіальні води як частину відкритого моря і, відповідно, не підпорядковує їх суверенітету прибережної держави.

Підрозділ 2.2. «Міжнародно-правові підстави та юридична природа кримінальної юрисдикції держави прапора стосовно злочинів, вчинених у внутрішніх водах і територіальному морі» присвячений розгляду юрисдикції держави прапора у міжнародному праві. Спір про правову природу юрисдикції держави прапора ведеться з давніх часів. У дисертації розглянуті різні концепції юридичної природи юрисдикції держави прапора. Автор підтримує і розвиває квазітериторіальну теорію кримінальної юрисдикції держави над судном, що несе її прапор, яка виходить з того, що судно розглядається як умовна територія («квазітериторія») держави. Квазітериторіальною юрисдикцією держави є юрисдикція держави стосовно подій, об’єктів та осіб, що були вчинені та перебували на суднах, які ходять під прапором цієї держави.

Специфіка морської кримінальної юрисдикції визначається не тільки правовим статусом морської території, на якій вчинено злочин, а й правовим статусом судна, на борту якого вчинено злочин. Статус різних категорій суден зумовлює відмінності в обсязі юрисдикційних повноважень влади держави прапора. Військові кораблі та інші державні судна, які експлуатуються в некомерційних цілях, користуються імунітетом від кримінальної юрисдикції прибережних держав з огляду на те, що їх зв’язок з державою прапора є найбільш реальним і суттєвим. На торговельні судна принцип імунітету від кримінальної юрисдикції прибережної держави не поширюється.

На думку дисертанта, безперечним є той факт, що ефективне здійснення юрисдикції держави над суднами під своїм прапором – дієвий засіб забезпечення безпеки мореплавання. Звертається увага на те, що за останні кілька десятиліть контроль держави прапора стає все менш адекватним і здатним захистити життя, гідність, власність осіб, які перебувають на судні, до чого значною мірою призвело поширення практики присвоєння або зміни прапора з метою запобігання контролю (феномен «зручний прапор»).

У підрозділі 2.3. «Конкуренція юрисдикції прибережної держави і держави прапора у внутрішніх водах і територіальному морі: еволюція міжнародно-правової доктрини і практики» розглядається комплекс питань, пов’язаних із юрисдикційними колізіями, що виникають у разі скоєння злочинів у внутрішніх водах і територіальному морі.

У випадку вчинення правопорушення на судні, що перебуває в морі, територіальна юрисдикція в її традиційному сенсі суміщається з квазітериторіальною юрисдикцією держави прапора. У цьому разі виникає паралельна, конкуруюча юрисдикція. У підрозділі висвітлюється зміст двох традиційних концепцій, які відображають ставлення до проблеми колізії кримінальної територіальної юрисдикції прибережної держави та квазітериторіальної юрисдикції держави прапора у внутрішніх водах і територіальному морі: англо-американської та франко-італійської. Згідно з англо-американською концепцією судна у внутрішніх і територіальних водах держави формально визнаються повністю підпорядкованими її кримінальній юрисдикції; франко-італійська практика більш схильна до обмеження своєї кримінальної юрисдикції справами, які порушують порядок і спокій на березі.

Спираючись на детальний аналіз міжнародно-правової доктрини та практики держав з вирішення спорів про кримінальну юрисдикцію щодо злочинів, вчинених на морській території однієї зі сторін, двосторонніх угод держав, внутрішніх державних актів у цій сфері, автор робить висновок, що сьогодні значних розбіжностей між позицією країн, що дотримуються англо-американської та франко-італійської концепцій, майже не існує: у світовій практиці спостерігається зближення підходів держав до розв’язання цієї проблеми.

Розділ 3 «Міжнародно-правові підстави обмеження кримінальної юрисдикції прибережних держав у внутрішніх водах і територіальному морі» складається з трьох підрозділів та висновків. 

У підрозділі 3.1. «Міжнародно-правові підстави обмеження кримінальної юрисдикції прибережних держав стосовно злочинів, вчинених у внутрішніх водах» аналізуються положення двосторонніх міжнародних угод, які встановлюють умови обмеження кримінальної юрисдикції прибережних держав щодо злочинів, вчинених у внутрішніх водах. Зазначається, що пріоритет прибережних держав на здійснення кримінальної юрисдикції у внутрішніх водах не виключає можливості обмеження деяких юрисдикційних повноважень.

Дисертант ретельно досліджує партикулярну договірну практику України. Констатується, що двосторонні угоди України про торговельне судноплавство встановлюють різний діапазон злочинів, учинених на борту іноземного судна, на які розповсюджується|поширюється| обмеження кримінальної юрисдикції прибережної держави. Обмеження морської кримінальної юрисдикції зумовлюється обставинами, пов’язаними з місцем (ratione loci) – це, по-перше, внутрішні води прибережної держави, по-друге, «квазітериторія» держави прапора – судно, яке ходить під прапором цієї держави. Обмеження кримінальної юрисдикції прибережної держави ratione personae поширюються лише на злочини, вчинені членами екіпажу судна. Обмеження юрисдикції ratione temporis, як правило, пов’язані з просторовою юрисдикцією («під час перебування на борту судна», «під час перебування судна у внутрішніх водах»).

У підрозділі 3.2. «Міжнародно-правові підстави обмеження кримінальної юрисдикції прибережних держав стосовно злочинів, вчинених у територіальному морі» зазначено, що правовий режим територіального моря має суттєві особливості, які відрізняють його від правового режиму внутрішніх вод, основна з яких полягає у наявності права мирного проходу. Відповідно, специфіка правового режиму територіального моря проявляється в обмеженнях кримінальної юрисдикції прибережної держави, які накладаються багатосторонніми угодами. Підкреслено, що специфіка правового режиму територіального моря проявляється в обмеженнях примусової кримінальної юрисдикції прибережної держави, що накладаються відповідно до Конвенції про територіальне море та прилеглу зону 1958 р. і Конвенції про морське право 1982 р. Незважаючи на те, що ці обмеження стосуються досить вузького діапазону інцидентів, не можна не враховувати їхнього значення.

На думку дисертанта, обмеження юрисдикції в територіальному морі, встановлені в зазначених конвенціях, стосуються примусових заходів по відношенню до судна, тобто інтердикції як елемента морської кримінальної юрисдикції. Констатується, що положення конвенцій не вирішують всього комплексу складних проблем, пов’язаних із конкуренцією кримінальної юрисдикції прибережної держави та держави прапора в територіальному морі.

У підрозділі 3.3. «Обмеження кримінальної юрисдикції прибережних держав щодо злочинів, вчинених у внутрішніх водах і територіальному морі, на підставі рішення Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй» досліджено особливі умови обмеження юрисдикційних повноважень прибережної держави в її територіальному морі з метою забезпечення безпеки морського судноплавства, дотримання правопорядку, захисту права осіб, які перебувають на судні, у випадку, якщо прибережна держава не здатна контролювати свою морську територію. Відзначається, що стрімке зростання кількості випадків піратства та збройних нападів на морські судна, особливо ситуація, яка складається поблизу узбережжя Сомалі, обумовило вжиття термінових узгоджених превентивних, організаційних і правових заходів з попередження, припинення та покарання таких злочинів.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове розв’язання комплексу проблем, пов’язаних із кримінальною юрисдикцією держав у внутрішніх водах і територіальному морі, що відображено в таких висновках:

1. Морська кримінальна юрисдикція держави є сферою державної влади, що забезпечує кримінально-правову охорону правопорядку на морських просторах. У міжнародно-правовому контексті така юрисдикція означає правомочність, якою володіє держава, на вжиття усіх необхідних заходів для кримінального переслідування та покарання винних у вчиненні кримінального правопорушення на морі, а також забезпечення здійснення кримінального переслідування за допомогою застосування примусу до морських суден і осіб, які перебувають на них, з метою забезпечення кримінального переслідування винних у здійсненні кримінальних правопорушень у порядку та на умовах, встановлених національним і міжнародним правом. Морська кримінальна юрисдикція може здійснюватися через законодавчу і правозастосовчу (виконавчу та судову) діяльність держави.

2. Примусова (виконавча) юрисдикція – правомочність, якою володіє держава, забезпечити з урахуванням своїх міжнародно-правових зобов’язань реалізацію права безпосередньо шляхом застосування правового примусу. Особливістю морської кримінальної юрисдикції держави є те, що її важливий компонент – примусова юрисдикція щодо морських суден, яка забезпечує можливість здійснення кримінального переслідування осіб, що вчинили злочини на морі. Для визначення такого виду морської юрисдикції може бути використаний термін «інтердикція».

Інтердикція – важливий компонент морської кримінальної юрисдикції, що суттєво відрізняє її від кримінальної юрисдикції щодо злочинів, вчинених на сухопутній території держави. Він стосується свободи морського судноплавства та вимагає особливої міжнародно-правової регламентації.

3. Юридична природа морської кримінальної юрисдикції щодо злочинів, що вчиняються у внутрішніх водах і територіальному морі, зумовлюється їх правовим статусом. Сучасне міжнародне право виходить з того, що і внутрішні води, і територіальне море є складовою частиною державної території, а влада прибережної держави на цих морських просторах ґрунтується на здійсненні суверенітету. В юридичному сенсі це означає, що в територіальному морі, як і на інших частинах державної території, не існує влади більш високої, ніж влада держави, до складу території якої входить даний морський простір. Отже, правовий статус внутрішніх вод і територіального моря характеризується тим, що вони є державною територією. У результаті цього, як загальне правило, існує пріоритет кримінальної юрисдикції місцевої влади над юрисдикцією держави прапора судна і третіх держав.

4. Відсутність багатосторонньої угоди, що регламентує питання колізії кримінальної| юрисдикції| прибережної держави і держави прапора у внутрішніх водах, є|з'являється| суттєвою| прогалиною в міжнародному праві. У цих умовах зростає значення двосторонніх договорів, у яких прибережна держава погоджується на обмеження кримінальної юрисдикції, якою вона володіє в силу дії територіального принципу. На двосторонньому рівні держави укладають|ув'язнюють| угоди, що істотно|суттєвий| обмежують кримінальну|карну| юрисдикцію прибережних держав у внутрішніх водах та (або) територіальному морі. Основні обмеження, що накладаються угодами на юрисдикцію прибережної держави, обумовлені характером інкримінованого діяння та його значущістю для цієї держави.

5. Правовий режим територіального моря має суттєві особливості, що відрізняють його від правового режиму внутрішніх вод. Обмеження юрисдикції прибережної держави, передбачені міжнародним правом по відношенню до іноземних суден, що перебувають у її територіальному морі, виникають з права мирного проходу і перестають діяти у внутрішніх морських водах, де такого права не існує. Специфіка правового режиму територіального моря проявляється в обмеженнях інтердикції як елемента морської кримінальної юрисдикції прибережної держави, що накладаються відповідно до Конвенції про територіальне море та прилеглу зону 1958 р. і Конвенції з морського права 1982 р. Незважаючи на те, що ці обмеження стосуються досить вузького діапазону інцидентів, вони мають суттєве значення. Водночас потрібно визнати, що укладення цих багатосторонніх угод не призвело до вирішення всього комплексу важливих і складних проблем, пов’язаних із застосуванням кримінальної юрисдикції у територіальному морі. Питання розмежування компетенції уповноважених виконавчих і судових органів з розслідування та судового розгляду справ по обвинуваченню і притягненню до кримінальної відповідальності осіб, винних у вчиненні злочинів на морі, вказаними договорами не розглядається.

6. В умовах зростання масштабів озброєного насильства на морі та нездатності республіки Сомалі ефективно контролювати свою морську територію, ухвалення Радою Безпеки ООН резолюцій, якими вона дозволила використовувати всі необхідні засоби для припинення озброєного розбою на морі в межах територіальних вод Сомалі подібно до того, як це дозволяється робити у відкритому морі стосовно актів піратства згідно з відповідними нормами міжнародного права, слід визнати виправданим та юридично обґрунтованим. Рада Безпеки правомірно використала передбачені Главою VII Статуту ООН можливості і вжила заходів, що суттєво обмежують юрисдикцію Сомалі як прибережної держави в її територіальному морі.

7. Оптимальним вирішенням проблем міжнародно-правової регламентації здійснення кримінальної юрисдикції у внутрішніх водах і територіальному морі може стати прийняття багатостороннього договору у вигляді протоколу до Конвенції з морського права 1982 р., в якому була б зафіксована узгоджена позиція держав. У цьому протоколі мають бути відображені, серед іншого, два відносно самостійні комплекси питань: 1) міжнародно-правова регламентація примусової юрисдикції щодо іноземних суден (інтердикції) у внутрішніх водах і територіальному морі; 2) міжнародно-правова регламентація обмежень права прибережної держави здійснювати кримінальне переслідування членів екіпажів іноземних морських суден, яким інкримінується вчинення чітко визначеної категорії злочинів на борту суден, що перебувають у внутрішніх водах або територіальному морі.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ 

1. Середа Г. Міжнародно-правові аспекти протидії сучасному морському піратству / Г. Середа // Право України. – 2009. – № 4. – С. 116–121.

2. Середа Г. Морське піратство як глобальна проблема сьогодення // Международное уголовное право: (альманах международного права): статьи / Г. Середа. – Одесса: Феникс, 2009. – С. 89–95.

3. Середа Г. Iнтердикцiя як елемент механiзму кримiнальної юрисдикції // Г. Середа // Українське право. – 2010. – Лютий. – С. 56–62.

4. Середа Г. Проблеми формування мiжнародно-правового механiзму протидiї піратству / Г. Середа // Пiвденноукраїнський правничий часопис. – 2008. – № 4. – С. 48–50.

5. Середа Г. Пиратство – уникальное преступление, юридическая квалификация которого зависит от юрисдикционного режима места совершения преступного деяния / Г. Середа // К вопросу о международно-правовой регламентации уголовной юрисдикции в отношении пиратства и других преступлений, совершаемых на море: сб. ма-лов междун. науч.-практ. конф. – Одесса: Международный гуманитарный университет, 2009. – С. 245 – 247.

6. Середа Г. Необходимость выработки общего подхода к пресечению преступлений на море, их расследованию и привлечению нарушителей к ответственности / Г. Середа // К вопросу о международно-правовой регламентации уголовной юрисдикции в отношении пиратства и других преступлений, совершаемых на море: сб. ма-лов междун. науч.-практ. конф. – Одесса: Международный гуманитарный университет, 2009. – С. 249 – 252.

АНОТАЦІЯ

Середа Г.Г. Міжнародно-правова регламентація кримінальної юрисдикції держав у внутрішніх водах і територіальному морі. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 – міжнародне право. – Інститут законодавства Верховної Ради України. – Київ, 2010.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню морської кримінальної юрисдикції держав стосовно злочинів, вчинених у внутрішніх водах і територіальному морі. Запропоновано структуру міжнародного договірного механізму регламентації морської кримінальної юрисдикції держав. Значна увага приділена поняттю інтердикції – особливої форми примусової морської кримінальної юрисдикції. Встановлено, що формується особлива форма морської кримінальної юрисдикції – «конвенційна».

У дисертації досліджено характеристику та юридичну природу кримінальної юрисдикції прибережної держави й держави прапора стосовно злочинів, вчинених у внутрішніх водах і територіальному морі; здійснено аналіз еволюції міжнародно-правової доктрини і практики щодо вирішення питань про їх конкуренцію. Систематизовано й узагальнено основні умови обмеження кримінальної юрисдикції прибережної держави у внутрішніх водах і територіальному морі. Запропоновано прийняття Протоколу до Конвенції з морського права 1982 р. з метою вдосконалення міжнародно-правової регламентації кримінальної юрисдикції держав у внутрішніх водах і територіальному морі.

Ключові слова: кримінальна юрисдикція, внутрішні води, територіальне море, піратство, озброєний розбій по відношенню до суден на морі.

АННОТАЦИЯ

Середа Г.Г. Международно-правовая регламентация уголовной юрисдикции государств во внутренних водах и территориальном море. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 – международное право. – Институт законодательства Верховной Рады Украины. – Киев, 2010.

Диссертация посвящена комплексному исследованию международно-правовой регламентации уголовной юрисдикции государств во внутренних водах и территориальном море. В работе осуществлен научный анализ понятия и международно-правовых принципов морской уголовной юрисдикции государств как категории международного права. Предлагается авторская дефиниция понятия морской уголовной юрисдикции государств как сферы государственной власти, которая обеспечивает уголовно-правовую охрану правопорядка на морских пространствах. Отмечается, что морская уголовная юрисдикция может быть осуществлена посредством законодательной и правоприменительной (исполнительной и судебной) деятельности государства. Для целей международно-правового исследования в структуре правоприменительной морской уголовной юрисдикции автором выделяются две группы полномочий государства, которые существенно различаются между собой по содержанию и способам осуществления. 

В работе излагается структура договорного механизма регламентации принципов морской уголовной юрисдикции, которая, по мнению автора, включает в себя три категории международных соглашений. В диссертации содержится системное исследование юрисдикционных положений международных договоров, которые регламентируют международное сотрудничество в борьбе с преступностью.

Значительное внимание уделено понятию «интердикция». Проанализированы формы и условия осуществления интердикции. Отмечается, что эскалация проблемы преступности на море обуславливает необходимость активизации межгосударственного сотрудничества по их предупреждению и пресечению посредством, в частности, осуществления обеспечительной юрисдикции, которая нуждается в дальнейшей детальной регламентации.

Диссертантом осуществлен детальный анализ эволюции международно-правовой доктрины и практики в отношении разрешения соответствующих юрисдикционных коллизий между прибрежным государством и государством флага, систематизированы и обобщены основные условия ограничения уголовной юрисдикции прибрежного государства во внутренних водах и территориальном море, содержащиеся в двусторонних соглашениях Украины.

Автором предоставлен научный анализ теоретических оснований и практических аспектов ограничения уголовной юрисдикции прибрежных государств относительно преступлений, совершенных во внутренних водах и территориальном море, на основании решения Совета Безопасности Организации Объединенных Наций в соответствии с Главой VII Устава ООН.

В диссертации сформулированы предложения по принятию Протокола к Конвенции по морскому праву 1982 г.

Ключевые слова: уголовная юрисдикция, внутренние воды, территориальное море, пиратство.

SUMMARY

 Sereda G.G. International Legal Regulation of Criminal Jurisdiction of States in Internal Waters and Territorial Sea. – Manuscript.

 The thesis to obtain the degree of candidate of science in law, specialty 12.00.11 – International Law. – The Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine. – Kyiv, 2010.

 The thesis is aimed at studying in a complex manner the maritime criminal jurisdiction of states over crimes committed in internal waters and a territorial sea. A structure of the international treaty mechanism of states’ maritime criminal jurisdiction regulation is suggested. Considerable attention is paid to the concept of interdiction a distinct form of enforced maritime criminal jurisdiction. It was determined that a special form of maritime criminal jurisdiction, i.e. "conventional", has been evolving.

 The features and nature of coastal and flag states’ criminal jurisdiction in regards to crimes committed in internal waters and territorial seas were studied and described in the thesis; the evolution of international law doctrine and practice regarding the resolution of the issue of concurrent jurisdictions was analyzed. The main conditions of limitation of coastal states’ criminal jurisdiction over internal waters and territorial seas were systematized and generalized. Adoption of a Protocol to the 1982 Convention on the Law of the Sea was suggested in order to improve the international legal regulation of interdiction and restrictions of the right of the coastal state to exercise criminal jurisdiction over internal waters and a territorial sea.

 Key words: criminal jurisdiction, internal waters, territorial sea, maritime crime, piracy. 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

68797. Прибыль предприятия как цель его функционирования 188.5 KB
  Использование средств производства работниками материальной сферы обеспечивает выпуск промышленной продукции. Для выявления финансового результата необходимо сопоставить выручку с затратами на производство и реализацию которые принимают форму себестоимости продукции.
68798. Технология изготовления металлических деталей светильника и его сборка 204.5 KB
  Для изготовления настольной лампы необходимы листы трубки и провода. Холодная штамповка нашла широкое применение на светотехнических заводах и различают следующие ее виды: 1 вырубку когда из листовой заготовки вырезается деталь заданного контура; 2 пробивку когда в заготовке детали производится...
68800. Маркетинговое исследование рынка сахара в городе Омске 189.26 KB
  Целью данного маркетингового исследования является изучение рынка сахара в городе Омске, ассортимента и предпочтений потребителей. Для достижения этой цели, необходимо решить следующие задачи: Изучить сущность маркетинговых исследований; Разработать опросный лист и провести опрос...
68801. Расчет передающего устройства магистральной радиосвязи 6.62 MB
  Мощность сигнала в нагрузке – 18 кВт Диапазон рабочих частот – 3 – 9 МГц Нагрузка – несимметричная, широкополосная сопротивлением 50 Ом Модуляция – А3J – однополосная телефония с подавленной несущей. Передача одноканальная. В возбудителе содержится синтезатор с шагом рабочих частот – 60 Гц.
68802. Устройства генерирования и формирования сигналов 4.71 MB
  Мощность которую должен обеспечивать один модуль выходного каскада можно оценить по формуле: ; Вт где КПД выходной колебательной системы и КПД систем сложения мощностей; M – число модулей в выходном каскаде. Каждый двухтактный ГВВ модуля выходного каскада должен выделять мощность 1235 4 = 30875 Вт.
68803. Механизация погрузо-разгрузочных работ 1.62 MB
  Время очистки полувагона от остатков сыпучего груза с помощью накладного вибратора ВРШ2 tоч=6мин. м; αn−коэффициент амортизации эстакады αn=003; γ – коэффициент учитывающий эффективность капиталовложений γ=01; tм− время выполнения маневров tм=03 ч.− подготовительно-заключительное время tп.=015 часа...
68805. Синтез цифрового БИХ-фильтра 2.52 MB
  Используя метод Эйлера, метод билинейного преобразования и метод инвариантной импульсной характеристики, при выбранном интервале дискретизации рассчитать передаточную функцию цифровой цепи (цифровой фильтр (ЦФ) с бесконечной импульсной характеристикой (БИХ-фильтр)), получить разностное уравнение...