65419

РОЗВИТОК ЗЕМСЬКОЇ ОСВІТИ НА ЛІВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – ПОЧАТОК ХХ ст.)

Автореферат

История и СИД

Роботу виконано на кафедрі педагогіки імені Богдана Ступарика Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Міністерство освіти і науки України. У період модернізації національної системи освіти шляхом створення...

Украинкский

2014-07-29

214.5 KB

6 чел.

PAGE  2

ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

САХНІЙ МИРОСЛАВА ПЕТРІВНА

 УДК 37.014.2

РОЗВИТОК ЗЕМСЬКОЇ ОСВІТИ НА ЛІВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ

(ДРУГА ПОЛОВИНА  ХІХ – ПОЧАТОК ХХ ст.)

13. 00. 01  –  загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Дрогобич – 2011


Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі педагогіки імені Богдана Ступарика Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор,

ЗАВГОРОДНЯ ТЕТЯНА КОСТЯНТИНІВНА,

Прикарпатський  національний університет

імені Василя  Стефаника,

завідувач кафедри педагогіки імені Богдана Ступарика.

Офіційні опоненти:      доктор історичних наук, професор

САВЧУК БОРИС ПЕТРОВИЧ,

Прикарпатський  національний університет

імені Василя  Стефаника,

завідувач кафедри  туризму і краєзнавства.

    кандидат педагогічних наук, доцент

                                        РОЗСОХА АНТОНІНА ПАВЛІВНА,

Переяслав-Хмельницький державний педагогічний    університет імені  Григорія Сковороди,

доцент кафедри загальної і соціальної педагогіки.

Захист дисертації відбудеться 25 січня 2011 р. об 11 год.

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 36.053.01 у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка, за адресою: 82100, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Івана Франка, 24, к. 20.

         З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дрогобицького державного педагогічного університеті імені Івана Франка (82100, Львівська обл,, м. Дрогобич, вул.. Лесі Українки, 2).

 

Автореферат розісланий 24 грудня 2010 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради                                                Т. І. Пантюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність досліджуваної теми. У період модернізації національної системи освіти шляхом створення конкурентоспроможної й гнучкої системи навчальних закладів нового типу, поряд із необхідністю інтеграції вітчизняної освіти до європейського та світового освітнього простору, проголошується необхідність збереження і збагачення українських культурно-історичних традицій, відновлення історичного досвіду діяльності навчальних закладів в Україні, актуалізується потреба пошуку досконалої системи управління, важливою складовою якої є місцеве самоврядування. Відповідно до Закону України «Про освіту» принцип поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті є одним із пріоритетних, оскільки сприяє формуванню соціальної активності та професійної компетентності особистості на основі готовності до участі в процесах державотворення.

З часу проголошення незалежності України наростає тенденція активного перегляду, переосмислення та об’єктивного висвітлення історико-педагогічного процесу в Україні. У такому контексті важливо розглянути період другої половини ХІХ – початку ХХ ст., що ознаменувався створенням земств – органів місцевого самоврядування, що сприяли процесу структуризації системи освіти шляхом організації унікальних за значенням, змістом та формами діяльності земських навчальних закладів.

Згідно з Указом Президента України від 28.04.2004 № 493/2004 «Про Стратегію економічного і соціального розвитку України «Шляхом Європейської інтеграції на 2004 – 2015 роки» трансформаційний процес має базуватися на засадах національної ідеї освіти, сутність якої полягає у збереженні й примноженні національних освітніх здобутків. Тому в умовах формування перспективної програми розвитку національної школи, трансформації системи освіти, пошуку і впровадження ефективних форм та методів навчання і виховання земська діяльність дореволюційної України являє собою цікавий досвід підготовки дітей і молоді до змінених умов життя.

Важливим джерелом висвітлення історичної правди щодо функціонування земств на теренах України виступають науково-педагогічні праці відомих вітчизняних учених, педагогів, громадських діячів, діяльність яких припадає на другу половину XIX – початок XX ст. Серед них: Б. Веселовський, Є. Звягінцев,    М. Корф, П. Каптерєв, С. Миропольський, К. Ушинський, В. Хижняков,                   В. Чарнолуський, П. Чижевський та ін.

У радянський період діяльність земств у царині освіти досліджували               В. Борисенко, Г. Герасименко, О. Ососков, Н. Пірумова, В. Смiрнов та ін. Однак, з огляду на умови часу, зміст їхніх робіт позначений впливом комуністичної ідеології.

Із 90-х років ХХ ст. у широких колах наукової громадськості актуалізується  потреба врахування регіонального компоненту та екстраполяції цінних педагогічних ідей у сучасний освітньо-виховний процес. Це зумовлює появу низки регіональних досліджень розвитку системи освіти та педагогічної думки Галичини (В. Стинська, Б. Ступарик), Буковини (Л. Кобилянська, О. Пенішкевич), східноукраїнського регіону (В. Курило), західноукраїнських земель (І. Курляк), Чернігівщини                (І. Лисенко, Н. Олійник) та ін.

Вагомими у контексті досліджуваної проблеми вважаємо роботи сучасних науковців, котрі об’єктивно переосмислили значення земств у розвитку освіти в Україні (Л. Дровозюк, Л. Корж, Н. Кузовова, В. Курченко, Н. Олійник, Л. Рябовол  та ін.).

Щоправда, науковці-педагоги здебільшого зосереджували увагу на особливостях розвитку земської освіти в кожній губернії зокрема, не акцентуючи уваги на місце й значення земської школи в системі народної освіти України. Земська освіта, як складова системи початкової освіти, фактично залишилась поза увагою дослідників і не знайшло належного висвітлення в науковій літературі.

Об’єктивна потреба в історико-педагогічних знаннях з проблеми розвитку освіти як цілісної системи та недостатність її вивчення зумовили вибір теми дисертаційного дослідження – «Розвиток земської освіти на Лівобережній Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)».

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри  педагогіки імені Богдана и кафедри педагогіки ім.Ступарика Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника «Історико-педагогічні проблеми навчання і виховання в системі безперервної освіти в Україні та зарубіжжі» (номер державної реєстрації -0108U009122).

Тема дослідження затверджена вченою радою Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (протокол № 8 від 31 березня 2005 р.) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 6 від 14 червня 2005 р.).

Мета дослідження проаналізувати систему земської освіти Лівобережної України другої половини ХІХ – початку XX ст.

Для досягнення мети було поставлено такі завдання:

  1.  Проаналізувати ступінь дослідженості проблеми в історико-педагогічній літературі.
  2.  З’ясувати передумови розвитку земської освіти Лівобережної України другої половини ХІХ – початку XX ст.
  3.  Дослідити місце земської школи в системі початкової освіти Лівобережної України та висвітлити проблеми земської освіти в художній літературі другої половини  ХІХ – початку ХХ ст.
  4.  Визначити структуру і зміст освіти в земських закладах регіону.
  5.  Розкрити особливості підготовки вчительських кадрів для земських шкіл.

 Об'єкт дослідження  –  система освіти України другої половини XIX – початку XX ст.

Предмет дослідження діяльність земських навчально-виховних закладів Лівобережної України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.).

Методи дослідження: конкретно-пошуковий (теоретичний аналіз, синтез, систематизація та класифікація матеріалів, документів); історико-географічний (вивчення специфіки регіонального розвитку земської освіти);  хронологічний (дослідження динаміки змін земської освіти у часовій послідовності); екстраполяційний (підбиття підсумків, узагальнення висновків, одержаних у результаті аналізу джерельної бази).

Географічні межі дослідження – Територія Лівобережної України за тогочасним адміністративним устроєм (Чернігівська, Полтавська, Харківська губернії, Лівобережжя Київської губернії, Київ). Саме на території давньої Гетьманщини й Слобідської України земські установи були запроваджені в 1865 – 1866 рр. і земська діяльність набула широкого розмаху. Натомість на Правобережній Україні земства були введені лише в 1911 р.  

Хронологічні рамки. Початковим рубежем є 1864 р., коли було прийнято «Положення про повітові й губернські земські установи», а кінцевим – 1917 р., коли було прийнято «Тимчасове положення про земські установи».

Джерельну базу дослідження становлять архівні матеріали і документи Центрального державного історичного архіву України (ф. 127, 336, 347, 442, 707, 1439, 1596, 1745), Центрального державний архіву вищих органів влади та управління України у Києві (ф. 2581); Державного архіву Київської області (ф. 1239, 1240); Державного архіву Полтавської області (ф. 723, 779); Державного архіву Харківської області (ф. 3, 82, 200, 304, 306, 309, , 723, 779ні)ого архіву Чернігівської області у м.  азованію за 1892 - 1893 ні видання 2009311), Державного архіву Чернігівської області (ф. 187, 430, 757, 778, 804, 980, 1039), Відділу державного архіву Чернігівської області у м. Ніжині (ф. 806, 1244, 1265, 1404), матеріали Національної бібліотеки імені В. Вернадського; періодичні часописи другої половини ХІХ – початку ХХ століття  («Ежегодник народной школы», «Известія Кіевскаго Товарищества Западных Земств», «Земство и народное образование», «Земскій обзор», «Кіевскій Земскій Календарь», «Кіевская земская газета», «Земскій сборник Черниговской губернии», «Земское Дело», «Русская мысль» та ін.); нормативні документи (циркуляри і розпорядження Міністерства народної освіти, законодавчі акти); документи органів земського самоврядування (протоколи і постанови земських зібрань, розпорядження земських управ, статистичні звіти про діяльність земств за різні роки); історико-педагогічна література.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження. У дисертації на основі виявлених архівних джерел і наукової літератури вперше комплексно проаналізовано систему земської освіти Лівобережної України другої половини ХІХ – початку XX ст.; визначено дидактичні, організаційно-методичні засади та специфіку діяльності земських закладів освіти; окреслено особливості підготовки вчительських кадрів для земських шкіл; висвітлено проблеми земської освіти в художній літературі другої половини  ХІХ – початку ХХ ст.; уточнено роль і значення освітньої діяльності земств Лівобережної України у руслі земської освітньої політики України і Російської імперії досліджуваної доби.

Практична значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для розробки методичних матеріалів для курсів з історії вітчизняної педагогіки, спеціалізованих курсів з історії освіти, при написанні підручників і навчальних посібників для педагогічних вузів.

Основні положення дисертаційного дослідження можуть бути реалізовані при обґрунтуванні нових концептуальних підходів щодо подальшої розбудови та модернізації педагогічних навчальних закладів, при моделюванні структури та змісту навчально-виховного процесу навчальних закладів.

Результати дослідження впроваджено в навчальний процес Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (довідка № 01 – 08/06 – 01/922 від 19.10.2009 р.), Чернігівського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (довідка № 04 – 11/924 від 19.10.2009 р.), Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди (довідка № 07 – 717 від 17.10.2009 р.).

Апробація результатів дослідження здійснювалася на конференціях: міжнародних – «Сучасні тенденції розвитку освіти в Україні та за кордоном» (Горлівка, 2007), «Проблема якості виховання і навчання у системі безперервної освіти» (Івано-Франківськ, 2008), «Інтеграція системи безперервної освіти України в європейський освітній простір: стан, проблеми, перспективи (Чернівці, 2009), «Сучасні тенденції розвитку освіти в Україні та за кордоном» (Горлівка, 2009); всеукраїнських «Морально-патріотичне виховання дітей та молоді: етнографічні засади» (Косів – Вижниця, 2006), «Особистість Омеляна Поповича в контексті розвитку освіти та культурно-громадського життя Буковини кінця ХІХ ст. – до сучасності» (Чернівці, 2006), «Январские педагогические чтения: Педагогическая наука и образование: проблема и перспективы» (Сімферополь, 2009); звітних конференціях кафедри педагогіки імені Богдана Ступарика Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (2006 – 2009 рр.).

Публікації. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження оприлюднено в 7 одноосібних публікаціях, з них 6 – у наукових фахових виданнях.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел (340 найменувань, із них – 101 архівна справа). Обсяг дисертації – 218 сторінок, із них 168 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження та її хронологічні межі, аргументовано його актуальність і доцільність, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методи та джерельну базу роботи, підтверджено її наукову новизну,  теоретичне і практичне значення, відображено апробацію результатів дослідження.

У першому розділі«Становлення й розвиток земської освіти на Лівобережній Україні як історико-педагогічна проблема» – вивчено ступінь дослідженості питання в науковій літературі, з’ясовано суспільно-політичні та економічні передумови, які сприяли розвитку земської освіти на Лівобережній Україні в другій половині ХІХ – початку ХХ ст., нормативно-правової бази її функціонування; висвітлено проблеми земської освіти через художню літературу окресленого періоду.

Джерела кандидатської дисертації ми умовно поділити на три групи. До першої належить література дореволюційних авторів, яка видавалася від часу заснування земських установ і до їх ліквідації, до другої – радянська історіографія, до третьої – сучасні дослідження.  

Освітня система, що формувалася на Лівобережній Україні в другій половині ХІХ – початку ХХ ст., мала не тільки значне історико-педагогічне, а й суспільно-політичне значення. Не випадково велику увагу розвитку земської освіти приділяли прогресивні вітчизняні педагоги та громадські діячі (Б. Веселовський, Є. Звягінцев, П. Каптерєв, В. Чарнолуський, В. Хижняков, М. Чехов та ін.).  Організатори освіти другої половини  ХІХ – початку ХХ ст. (М. Корф, С. Миропольський, А. Фещенко, П. Чижевський та ін.) виносили на шпальти періодичних видань різні проблеми функціонування земської освіти в краї.

Не менш важливу групу першоджерел складають документи органів земського самоврядування (журнали (протоколи) губернських і повітових земських зборів, у яких зафіксовано доповіді й постанови чергових та позачергових зборів у царині освіти, стенографічні звіти, протоколи та ін.). Ці документи дають змогу вивчати  основні напрями земської діяльності, коло питань та проблем, що вирішувалися тощо.

Наступну групу джерел склали огляди, нариси, звіти, статистичні збірники й інші узагальнюючі праці, видані окремим земствами за певний період існування. Далі – матеріали земських з’їздів, нарад та інші зібрання земських гласних і службовців, пов’язані з освітньою діяльністю земств. Крім того, важливим джерелом є огляди губернських управ та інші друковані видання центральних і місцевих установ.

Основний фактичний матеріал дослідження складають фонди державних обласних архівів України (Київської, Полтавської, Харківської, Чернігівської губерній), відділу Державного архіву Чернігівської області у м. Ніжин, Державного архіву вищих органів влади та управління України у м. Києві, Центрального державного історичного архіву України у м. Київ, де знаходяться важливі для дослідження матеріали: документи державних, політичних і громадських організацій, циркуляри й розпорядження та постанови Міністерства народної просвіти, губернських та повітових земських управ, листування, навчальні плани і програми різних типів шкіл, зведені дані про кількість навчальних закладів у різних губерніях, протоколи нарад, засідань різних рівнів, статистичні звіти, описи підручників та ін.

Таким чином, доводимо, що дореволюційна історіографія нагромадила значний матеріал для вивчення історії земських шкіл. У концептуальному плані ці роботи були мало політизовані, розглядали різнобічну діяльність земських установ. Багато висновків дореволюційних досліджень зберігають свою актуальність й значимість і для сучасного етапу розвитку педагогічної науки. Заслуга дореволюційних дослідників полягає у тому, що результати їхньої роботи стали фактором розвитку земських шкіл, вони бачили демократичні інститути, що формувалися в той період.

Радянська історіографія довгий час взагалі ігнорувала проблему земської освіти. Однобокий класовий підхід в оцінці історичного процесу базувався на положенні, що земство було «п’ятим колесом до возу російського самодержавного управління». Розрізнені спроби окремих істориків привернути увагу до спадщини і традицій земств не здійснили помітного впливу на громадськість. Так, у роботах середини 20-х рокiв  (Г. Жураковський, Є. Мединський, Г. Шахвердов та ін.) земська шкільна політика у сфері освіти розглядалася з позиції класової ідеології, об’єктивно зображаючи негативні тенденції в розвитку освіти. Дослідники замовчували позитивні здобутки, що свідчить про упереджене ставлення до розгляду проблеми.

Розробка питання діяльності земств у царині народної освіти в радянській історіографії фактично розпочалася з 1950-х років (В. Борисенко, А. Волощенко,    Г. Герасименко, Л. Корнійчук, А. Катренко, А. Ососков, І. Сесак, В. Смiрнов,          С. Стельмах та ін.).

В умовах розбудови незалежної української держави була зруйнована монополія єдиної офіційної методології досліджень і стала можливою поява нових педагогічних, історичних праць, у яких здійснюється переосмислення культурно-освітніх процесів земської проблематики. Відбувається злам старих тенденцій у розгляді проблем земської історії.

Коло питань, що вивчаються, залишається тим же, однак акценти змінюються. Особливу увагу дослідники приділяють демократичним тенденціям у земствах та їх політичному значенню в державі. Суттєвим внеском в історіографію діяльності земств у царині освіти стали праці Л. Д. Гошуляк, Н. Пірумової, М. Соловйової.

На рівні кандидатських дисертацій окремі напрями у розвитку земської освіти в різних губерніях досліджували історики О. Бакуменко, А. Гуз, О. Гайдай,                  І. Захарова, Н. Кузовова, О. Мармазова, І. Миколаєнко та ін., педагоги Н. Валєєва,    Л. Дровозюк, Л. Корж, М. Масанова, Н. Олійник та ін. Роботи науковців-педагогів свідчать про підвищений інтерес до  всебічного вивчення освіти, культури конкретного краю, вивчення, збереження та творче використання регіонального педагогічного досвіду в теорії та на практиці сучасних освітніх закладів.

Для дослідження має значення той факт, що в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Україна входила до складу Російської імперії, тому народна освіта на Лівобережжі запроваджувалась відповідно до офіційної установки царського уряду. У соціально-економічному відношенні Лівобережна Україна мала аграрний характер із незначним накопиченням капіталу, слаборозвинутою торгівлею, низьким рівнем урбанізації й значним відсотком надлишкової робочої сили. Основною галуззю економіки залишалося сільське господарство.

Скасування кріпосного права поклало початок буржуазним перетворенням і, у свою чергу, викликало необхідність змін в усій політичній (державній і правовій) системі. Не маючи можливості керувати «по-старому», царський уряд, із метою пристосування старого самодержавно-поліцейського ладу до вимог капіталістичного розвитку, впродовж 60 – 70-х років провів ряд буржуазних реформ (земська, міська, судова, військова, фінансова, шкільна, цензурна), які набули всеохоплюючого характеру і стали важливою складовою соціальної політики в краї.  

Відповідно до «Положення про губернські і повітові земські установи» від 1 січня 1864 р. проводилася земська реформа – управлінська реформа, що запроваджувала в губерніях і повітах місцеве (земське) самоврядування.

Земствам дiсталася погана спадщина: не було впорядкованих шкiльних будiвель, керівних інструкцій і вчителів, порядку адміністративного керування і завідування навчальними закладами. Так, наприклад, у Харківській губернії станом на 1856 р. налічувалося всього 128 початкових шкіл, в Чернігівській губернії – 173, у Полтавській – 160, у Київській – 142.

Нами досліджено, що  зусиллями земств за 20 років діяльності кількість початкових шкіл зросла на 5522. Найбільше успіхів у цій сфері досягли три губернії Лівобережної України: Полтавська (3946), Чернігівська (3065) та Харківська (2803). Станом на 1914 рік на території Лівобережної України було відкрито 10337 початкових шкіл (таблиця 1). 

Натомість, у Київській губернії зафіксовано незначний ріст земських шкіл і найменшу їх кількість відносно всіх земських губерній (зауважимо, що в цій губернії превалювали церковнопарафіяльні школи). Це було зумовлено регіональністю, адже до кола дослідження віднесено тільки м. Київ і Лівобережжя Київщини.

Таблиця 1

Динаміка кількості початкових земських

шкіл на Україні (1894 – 1914 рр.)

Губернія

1894

1898

1903

1914

Всього

Катеринославська

314

428

454

945

2141

Полтавська

616

809

847

1674

3946

Таврійська

293

411

461

827

1992

Харківська

455

510

590

1248

2803

Херсонська

281

410

468

1087

2246

Чернігівська

500

611

654

1300

3065

Київська

34

123

158

208

523

Всього

2493

3302

3632

7289

16716

Позитивна динаміка зумовлювалася і тим, що земська народна освіта була найбільш фінансованою, хоча згідно з «Положенням…» витрати земств на неї було віднесено до числа необов’язкових. Однак, саме в цій сфері (поряд із медициною) земська діяльність, усупереч бажанню самодержавства, виявилась найуспішнішою. Так, якщо у 1904 р. на освіту Лівобережної України було витрачено 6,89 % земського бюджету, у 1907 р. – 11,2 %, то у 1910 р. – 23,47 %. Більшими за освітні були тільки видатки на медицину – відповідно 24,67 %, 33,82 %, 31,36 %.

У роботі доведено, що нормативно-правові документи царського уряду  визначали становлення земського самоврядування на Лівобережній Україні, суперечили інтересам земської діяльності. Ними юридично закріплювалася контрреформа уряду, що спрямовувалась на зміцнення централізованого контролю над освітою і полягала в обмеженні земського самоврядування, усунення земства від керівництва земською народною школою та ін. Водночас, незважаючи на це, на 1917 р., за даними М. Свєшникова, налічувалося 25 напрямків практичної діяльності земств, і саме в освітній царині їх робота виявилась найуспішнішою.

Нормативно-правова база (інструкції 1871, 1872), закони (1864, 1874, 1890) свідчили про роздвоєність шкільної реформи, що прослідковувалась у збереженні прерогатив дореформеної системи освіти та намаганням уряду контролювати всі сфери діяльності земств. Відповідно до «Положення…» 1864 р., земства могли відкривати (з дозволу повітової училищної ради ) й утримувати школи за власний рахунок (приміщення, опалення, освітлення, матеріально-технічне забезпечення, зарплата вчителям і т. д.), але за законом не мали права складати навчальні програми, контролювати та спрямовувати навчально-виховний процес. Юридично закрiплювалася й контрреформа уряду в справi початкової народної освiти й новим «Положенням про початковi народнi училища» 1874 р., за яким у кожну губернію для контролю призначалося по два iнспектори з утриманням вiд скарбниці, з 1876 р. – по чотири, а «Положенням про губернські і повітові земські збори» 1890 р. посилило адміністративну опіку над земством, надавши дворянству пріоритетного становища у всіх місцевостях. Однак, наполягання земств у відстоюванні і розширенні прав не пройшло безслідно – у 1909 р. входить у дію нове «Положення про початкові училища», яке, хоча й не надало земствам повної автономії, зате внесло зміни в структуру училищних рад на користь земського членства.

Для кращої організації діяльності, земства утворювали ієрархію на двох рівнях – губернському і повітовому, а з 1917 р. – ще й на волосному. Повітові брали на себе утримання вчителів і забезпечення науково-методичною літературою, а губернські видавали лише позики для будівництва шкільних споруд. Крім того, повітові земства підтримували, в основному, початкову освіту, а губернські – середню.  

Губернське земство, відповідно до свого положення в системі державного управління і місцевого самоуправління, мало об’єднувати й доповнювати діяльність повітових земств, систематизувати й упроваджувати в життя досвід роботи окремих повітів.

До компетенції повітового земства належало керівництво (в організаційному, педагогічному та господарському відношенні) навчальними закладами, що перебували на їх утриманні, а волосного земства – завідування закладами освіти на території селища за умови збереження керівної ролі за губернськими та повітовими.

Існування так званого інституту завідування земськими школами дозволяє говорити про серйозний підхід до організації навчальних закладів приватної форми власності, і, відповідно, навчально-виховного процесу в них – з одного боку, і практичного усунення самодержавством земства від участі в керівництві педагогічною і навчальною роботою школи – з іншого.

На основі історично-педагогічного аналізу доводимо, що незважаючи на складні законодавчі умови наприкінці XIX – початку XX ст., розгорнулася доволі широкомасштабна діяльність, що охопила практично всі ланки освіти, і наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. на Лівобережній Україні оформилася  система земської освіти, яка структурно складалася з таких типів навчально-виховних закладів: дошкільні (літні ясла-притулки), початкові, середні (гімназії), професійні (учительські семінарії, нижчі технічні училища, ремісничі відділення та класи при початкових школах, нижчі ремісничі навчальні заклади), позашкільна освіта (народні бібліотеки, вечірні класи, народні доми, народні читання, повторювально-додаткові заняття з дорослими та ін.). Вищі школи земства не створювали, однак, усвідомлюючи важливість забезпечення енциклопедичності освіти, надавали матеріальну допомогу для їх відкриття (наприклад, губернське земство у 1916 р. виділило одноразову допомогу у розмірі 10000 крб. на відкриття Чернігівського педагогічного інституту).

Останнім документом, що визначав діяльність земств в Україні, було «Тимчасове положення про земські установи», прийняте у травні 1917 р. Тимчасовим урядом. Згідно із цим документом передбачалося створення, крім губернських і повітових земств, нижчої ланки – волосного земства.

Отже, усупереч усім нечітким та юридично  необґрунтованим умовам, земське самоврядування створило народну школу, народну медицину, зосереджувало у своїх руках і управління місцевими дорогами та загальним опікуванням тощо.

Наше дослідження доводить, що проблеми земської школи загалом, і земського вчителя зокрема, були домінуючими і у творчості письменників, діяльність яких припадає на  кінець ХІХ – початок ХХ ст. (Б. Грінченко, П. Грабовський,                 С. Васильченко, А. Чехов).

Як показало дослідження, твори С. Васильченка з учительського циклу були спрямовані проти соціальної несправедливості та реакційної політики самодержавства в системі освіти. Описуючи життєві реалії земського вчительства, автор змалював типове становище всього народного вчительства, котре потерпало в злиднях, але з піднятою головою несло зерно знання в народ. Так, широку панораму злиденного існування вчителів на Україні, їх постійних поневірянь і страждань було описано автором у «Записках вчителя», «Моєму шляху» та інших щоденникових записах. Тему згубного впливу навколишніх обставин на молодого вчителя було порушено у творі «Не устоял». У новелах «Вечеря», «Божественна Галя», «Гріх» та ін. С. Васильченко змалював злиденність сільських учителів, а в оповіданні «З самого початку» – соціальну несправедливість в існуючій системі освіти, де за волею мецената підбиралися кадри на роботу, відкривалися чи закривалися школи, вирішувалися людські долі.

Викривальними тенденціями пройняті і ті твори С. Васильченка («Записки вчителя»), де він показував нікчемних, обмежених учителів, які не мали ані покликання до педагогічної роботи, ані бажання навчати дітей. Водночас автор захоплювався іншим типом учителя – чесним, розумним, непокірним і протестуючим, який прагнув усі свої знання й енергію віддати школі, виховати молодь у складних умовах самодержавного режиму. Показовим у цьому плані є новела «Над Россю», котра перегукується з оповіданням А. Чехова «На подводе».

Проблеми вчителів (важкі умови проживання, безправність, невелика зарплата та ін.), роль земств у справі розбудови початкової школи були основним лейтмотивом твору П. Грабовського «Про розвиток шкільної освіти в Охтирському повіті Харківської губернії».

Тематика життя дітей і школи  присутня і в художній творчості Б. Грінченка («Екзамен», «Якої нам треба школи»). У коротких, яскравих оповіданнях письменник змальовує долю земського вчителя, його вистраждані будні, які проходять у праці «за шматок хліба», через голод і безправ’я.  1895 р. Б. Грінченко опублікував статтю «К вопросу о журнале для детского чтения в земской народной школе», в якій пропагував видавництво дитячого часопису як одного із засобів поглиблення елементарних знань учнів початкової школи.

У дисертації зроблено висновок про те, що основна увага письменників другої половини ХІХ – початку ХХ ст. була звернена на матеріальні та духовні проблеми тогочасного вчительства, їх самопожертву заради народної ідеї, усвідомлення безвихідної ситуації і, водночас, – великого оптимізму, бажання змінити ставлення до бідних дітей та освіти. Проникнення у внутрішній світ людини дозволив авторам зосередитися на причинах і наслідках внутрішньої розбалансованості, психічного неспокою, неврозів, відчаю й обурення, внутрішньої дисгармонії індивідуума, проблемах моралі, культури й освіти.

У другому розділі «Система земської освіти на Лівобережній Україні» –проаналізовано місце земської школи в системі початкової освіти Лівобережної України другої половини ХІХ – початку ХХ ст., визначено дидактичні, організаційно-методичні засади та специфіку діяльності земських закладів освіти, особливості педагогічної підготовки вчительських кадрів для земських закладів.  

У ході роботи встановлено, що на Лівобережній Україні в середині ХІХ – на початку ХХ ст. земська школа виступала домінуючим типом в системі навчальних закладів у системі початкової освіти (земські, міністерські, церковнопарафіяльні, міські, приватні, повітові, вищі початкові школи).

Початковi заклади в губернiях Лівобережної України були однокласнi i двокласнi, причому кількість однокласних шкіл із 2-3-рiчним курсом навчання превалювала, що пояснювалось їх коротшою тривалістю навчання, меншими затратами на утримання та ін. Так, за даними Харківської губернії, у 1913 р. із 1240 земських шкіл однокласних налічувалося 1132 (91,3 %), із 198 міністерських шкіл  – відповідно 164 (82,8 %), із 779 церковнопарафіяльних шкіл – відповідно 763       (97,9 %). Аналогічна ситуація спостерігалася у всіх губерніях Лівобережжя.

У роботі встановлено, що велика всенародна симпатія до земських шкіл була невигідна уряду, тому одним із альтернативних шляхів боротьби було створення їй конкуренції (організація та фінансова підтримка міністерських (1869) та церковнопарафіяльних (1884) шкіл). Але, як показало дослідження, для міністерських училищ характерними були бюрократичнi порядки, жорсткий контроль з боку дирекції та інспекції, що зумовило неприязне до них ставлення з боку сільського населення. Тому їхня чисельність була незначною. Так, в 1896 р. у Полтавськiй i Харкiвськiй губернiях вони не перевищували 2 %, а в Чернiгiвськiй – 3 % усiх сiльських шкiл. Схожа ситуація була у більшості губерніях.

Іншим знаряддям наступу на земські народні школи була організація  церковнопарафіяльних установ, які держава після 1880 р. починає посилено підтримувати, а виданням 14 серпня 1884 р. Міністерством народної освіти «Правил про церковнопарафіяльні школи» юридично закріплює їх створення, асигнує значні кошти на їх утримання. Це було зумовлено антинародною політикою уряду щодо земських шкіл, хоча маскувалося під необхідність розповсюдження більш дешевших (на противагу земських і міністерських) навчальних закладів, у яких «можна воспользоваться безплатным трудом духовенства и дешевым трудом учителей крестьянских домашних школ». І, не зважаючи на те, що в церковнопарафіяльних школах домінував релiгiйно-монархiчний напрям процесу навчання і виховання, вчителі використовували схоластичні методи навчання, спостерігалася відсутність належної матеріально-технічної бази та санітарно-гігієнічних умов, низький рівень знань, а їх кількість була значною: станом на 1913 н. р., за вийнятком Київської губернії  (74,6 %),  чисельність цих закладів складала 33 % у Полтавській губернії, 34,5 % – у Чернігівській, 35 % – у Харківській. Однак, як свідчать статистичні дані, незважаючи на різні утиски, земська школа користувалася більшою популярністю в сільського населення і була основним типом початкової освіти на Лівобережній Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Так, у Харківській губернії станом на 1913 р. із 2225 початкових шкіл налічувалося: 1240 земських (55,7 %), 198 міністерських (8,9 %), 779 церковноприходських (35 %), 8 інших (0,4 %). Позитивну динаміку щодо земської освіти показувала і Полтавська губернія, де станом на 1913 р. із 2705 початкових шкіл функціонувало: 1695 земських (62,7 %), 115 міністерських (4,3 %), 895 церковнопарафіяльних (33 %). Земські школи були основним типом початкової освіти і в Чернігівській губернії, де в 1913 р. із 1746 початкових шкіл налічувалось 1031 земських (59 %), 37 повітових (2,1 %), 51 міністерських (2,9 %), 10 приватних (0,6 %), 7 єврейських (0,4 %), 610 церковнопарафіяльних (35 %). Натомість у Київській губернії (через наведені причини) домінувала церковнопарафіяльна школа. У 1912 р. із 2271 шкіл було: 203 земських (8,9 %), 322 міністерських (14,2 %), 53 єврейських (2,3 %) і 1694 церковнопарафіяльних (74,6 %) (з них 11,5 % – школи грамоти).

Отже, у трьох губерніях Лівобережної України (Чернігівська, Полтавська, Харківська) домінуючим типом навчальних закладів у системі початкової освіти виступала земська школа. Це свідчить про те, що земства старалися сповна використати надані законом права і створити мережу українських навчально-виховних закладів.

Вагу земським училищам надавала фінансова незалежність (до початку ХХ ст. зарплату викладачам виплачували практично повністю органи місцевого самоуправління, земські заклади відразу будувалися як навчальні з обов’язковим приміщенням під житло вчителям, надавалися кошти під будівництво шкіл духовного відомства, виділялися стипендії на навчання здібним дітям, грошові субсидії малозабезпеченим сім’ям та ін.).

Саме значні успіхи земських шкіл і непокоїли царський уряд, який повсюдно намагався зашкодити будівництву та відкриттю нових закладів. З метою боротьби із земським елементом в освіті насаджувалися і фінансувалися з урядової скарбниці церковнопарафіяльні та міністерські школи.

Аналіз історичних джерел доводить, що земська початкова школа була покликана забезпечити набуття учнями різнобічних гуманітарних і реальних знань, розвиток їхніх здібностей до самоосвіти, а також виховувати в них працелюбність, дисциплінованість, справедливість і почуття любові до ближнього. Заняття в земських школах провадили за кращими підручниками «Родное слово» та «Детский мир» К.Ушинського, «Азбука» і книги для читання Л. Толстого, «Мир в рассказах для детей» В. Вахтерева, «Буквар» Д. Тихомирова, «Граматика»  Б. Грінченка, «Буквар» та книга для читання «Зернышко» Т. Лубенця, «В школе и дома»              М. Бунакова, «Сборник арифметических задач» В. Євтушевського, підручники та посібники М. Корфа «Руководство по обучению грамоте по звуковому способу», «Малютка. Первая книга после азбуки для народной школы и семьи», «Наш друг. Книга для чтения учащихся в школе и дома и руководство к начальному обучению родному язику» та ін.

Установлено, що вчителі в земських школах використовували аналітико-синтетичний метод навчання; форми організації навчання (класно-урочна з елементами белл-ланкастерської): позакласне читання, екскурсії. Навчальний процес ґрунтувався на таких принципах навчання: систематичності, послідовності, ґрунтовності, доступності, свідомості й активності, наочності, зв’язку теорії з практикою, концентричності, використання міжпредметних зв’язків. Використовувалися такі методи навчання: словесні (бесіда, розповідь, пояснення), практичні (диктанти, твори на вільні теми описового характеру із складанням плану сюжету, вправи на відтворення прикладів на вивчені граматичні правила, розбір слова та речення за будовою, аналіз частин мови та ін.), наочні (спостереження, ілюстрація, демонстрація); інноваційні прийоми навчання («колективні» й «групові» домашні читання з наступним їх обговоренням). Домінуючою в земських початкових школах була технологія виховуючого навчання.

Згiдно з «Положенням про початковi училища» 1874 р. упродовж навчання в земській школі учні вивчали Закон Божий, російське читання і письмо, слов’янське читання, арифметику, основи креслення і геометрії, церковний спів. Суттєвим недоліком навчальної програми була відсутність української мови як предмету, що було продиктовано проросійською політикою самодержавства.

У дослідженні встановлено, що програма земських шкіл виходили за рамки елементарної грамотності  порівняно з сучасною початковою школою. Так, зміст дисципліни «Закон Божий» передбачав не тільки знання катехізису, Нового і Старого завітів, але й історію церкви, Літургію, Євангеліє, Богослужіння. Програма з російської мови включала, поряд з основними розділами мовознавства (фонетика, морфологія, синтаксис, пункутуація та ін.), вивчення етимології (розділ мовознавства, що вивчає первісну словоутворюючу структуру слова і виявляє елементи її древнього значення). Програма вивчення арифметики в земських школах передбачала ознайомлення з початковими відомостями з курсу алгебри, геометрії і креслення.

У дослідженні встановлено, що слабким місцем змісту освіти земських шкіл була відсутність історії, географії, природознавства, української мови як окремих предметів. Як наслідок – випускники вищеназваних шкіл не мали можливості вступити до жодного середнього навчального закладу.

З цієї причини земства почали клопотати про модернізацію змісту освіти. Згідно з «Положенням…» 1874 р. і «Зразкової програми…» 1897 р., зміст навчального курсу чітко не обмежувався, тобто, на практиці загальні відомості з історії, географії чи природознавства пропонувалося подавати в циклі загальноосвітніх. Не приніс суттєвих змін у змістовому компоненті й закон вiд 3 травня 1908 р., оскільки збільшення терміну навчання до чотирьох років уводилося тільки з метою ґрунтовного опанування трьохрічного курсу.

Саме тому земства самостійно розпочали розробку нових програм із поглибленим гуманітарним та природничим циклами. Про це свідчить і зміст програми з географії,  що охоплювала доволі різнобічні знання з фізичної (природна складова географічної оболонки Землі та її природно-територіальні комплекси), економічної (закономірності, принципи та фактори формування територіальної структури господарства регіону, а саме: промисловості, торгівлі та ін.), політичної    (територіальна організація політичної сфери суспільства) та соціальної (просторові процеси і форми організації життя людей із точки зору умов праці, відпочинку тощо), математичної (форма і величина Землі, положення точок земної поверхні на градусній сітці, що є конгломератом астрономії, картографії та геодезії) географії, що є предметом вивчення в середній та вищій школі. У сучасній початковій школі курс «Я і Україна» (1 год. на тиждень) передбачає тільки оглядове ознайомлення з природничим і географічним матеріалом.

Слід зауважити, що програма 4-класної школи передбачала і наповнення змісту освіти професійними знаннями. Це було зумовлено активною популяризацією царським урядом ідеї професіоналізації початкової освіти. Однак земства обрали шлях інтеграції професійних знань на інших уроках, зокрема на природознавстві. У 1908 р. деякі земства пропонували розширити курс навчання до шести років, створюючи новий тип навчального закладу – вищi народнi училища із 6-рiчним курсом навчання, які, по суті, стали прототипами середніх шкіл (їх програма відповідала міністерським або міським училищам за Положенням 1872 р.). 5 червня 1912 р. уряд затверджує «Положення про вищi початковi училища з чотирьохрiчним строком навчання», а 1913 р. видає циркуляр, яким зобов’язує директорів та інспекторів народних училищ посилити контроль за змістом освіти й методикою викладання в них. Окрім цього, Міністерство народної освіти розпочинає розробку проектів нових програм, зміст яких планувалося наповнити відомостями з інших дисциплін, однак ці програми так і не набули статусу офіційного документа.

Таким чином, установлено, що практично нічого нового в зміст початкової освіти від часу виходу першої програми (1897 р.) урядом внесено не було, що давало широке поле діяльності земствам «развивать образовательную часть народной школы в уровень с имеющими на то средствами и растущими запросами жизни». Тому навіть пiсля виходу мiнiстерських програм багато земств продовжували працювати за власними програмами.

Земські середні школи мили класично-реальний характер (до навчального плану було введено німецьку і французьку мови, а з давніх вивчалася тільки латинська. На гуманітарні дисципліни відводилося 60,7 %, на природничо-математичні – 28 %, на мистецькі – 11,3 % всього часу).

Зміст освіти професійних шкіл був спрямований на підготовку кваліфікованих спеціалістів у певній галузі виробництва. Задля цього земства надавали субсидії закладам інших відомств, створювали  ремісничі відділи при початкових школах (викладання ремесел, уроки рукоділля), сприяли відкриттю різних професійних шкіл (учительські семінарії, нижча реміснича школа взуттєвого та чемоданного ремесла, жіноча швейна та в’язальна школа й ін.), дбали про їх фінансування, матеріально-технічне оснащення, засоби навчання.

На основі аналізу історичних джерел доводимо, що важливою умовою ефективного функціонування системи земської освіти вважалася якісна методична підготовка вчителя. Із цією метою земства турбувалися про створення учительських семінарій. Першою в Лівобережній Україні в пореформений період розпочала діяльність Київська учительська семінарія – 22 жовтня 1869 р. Згодом аналогічні заклади було відкрито земством у Чернігівській (1870 р.), Полтавській, Харківській та ін. губерніях. Для проведення практичних занять для вихованців при кожній семінарії організовувалося початкове училище.

Зміст освіти в семінаріях передбачав вивчення широкого циклу дисциплін – Закону Божого, основ педагогіки, російської та церковнослов’янської мов, арифметики, лінійного креслення, російської історії з елементами загальної історії, загальної і російської географії, природознавства, елементів фізики, чистописання і співів. Окрім того, семінаристи опановували ремесла (на вибір училищної ради) та гімнастику й у міру можливостей – вивчали землеробство та садівництво. У народному училищі, яке діяло при семінарії, викладалися ті ж дисципліни, що і в кожному початковому народному училищі, а саме: Закон Божий, російське читання і письмо, слов’янське читання, арифметика і співи.

Задля підвищення професійного рівня педагогічних кадрів і практичного впровадження передового педагогічного досвіду – земства організовували педагогічні курси (постійні, тимчасові), з’їзди тощо.

Вищі школи земства не створювали, однак, усвідомлюючи важливість забезпечення енциклопедичності освіти, надавали матеріальну допомогу для їх відкриття.

У роботі доведено, що земська діяльність на Лівобережній Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у царині освіти була спрямована на створення системи освіти, що охоплювала такі типи навчальних закладів: дошкільні, початкові, середні, професійні, позашкільні.

ВИСНОВКИ

Виконане дослідження дає підстави для висновків та узагальнень:

1.  Нами, на основі аналізу літератури виділено три періоди у вивченні історії земств: дорадянський (1864 – 1917 рр.), радянський (1917 – 1990 рр.) і сучасний (1990 – і до сьогодні). Кожному з них були притаманні специфічні риси, зумовлені рядом соціально-політичних чинників. Так, для історіографії дорадянського періоду (Б. Веселовський, Є. Звягінцев, П. Каптерєв, М. Корф, С. Миропольський,               А. Фещенко, В. Хижняков, В. Чарнолуський, А. Чехов, П. Чижевський та ін.) характерним був багатоплановий підхід до оцінок діяльності земств, орієнтація висновків авторів на роль земств у руслі практичних потреб країни. У радянські часи (В. Борисенко, А. Волощенко, Г. Герасименко, Л. Корнійчук, Є. Мединський, Г. Жураковський, А. Катренко, А. Ососков, І. Сесак, В. Смiрнов, С. Стельмах,         Г. Шахвердов та ін.) застосовувалась одноманітна методика аналізу земської історії, що підпорядковувалась єдиній ідеологічній установці, відповідно до якої земства розглядалися другорядним чинником у житті держави. На сучасному етапі             (Л. Дровозюк, Л. Корж, Н. Кузовова, В. Курченко, Н. Олійник, Л. Рябовол  та ін.) спостерігається докорінний перегляд ідеологічних догм радянського періоду і земства розглядаються як можливий взірець самоврядування.

2. У дисертації конкретизовано передумови становлення земської освіти на Лівобережній Україні наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.: суспільно-політичні (відміна кріпосного права, соціальні реформи (земська, судова, військова тощо);  економічні (розвиток капіталістичних відносин, модернізація виробництва, зміни в суспільному устрою, відсутність досвіду роботи земців, багатогранні обов’язки і обмежені матеріальні статки); культурно-просвітницькі (намагання уряду посилити роль міністерських та церковнопарафіяльних шкіл, боротьба за національну школу, прагнення до всезагальної початкової освіти шляхом розширення сітки земських навчальних закладів).

Нормативно-правова база функціонування земських закладів свідчить про існування так званого інституту завідування земськими школами – з одного боку, і, практично усунення самодержавством земства від участі в керівництві педагогічною і навчальною роботою школи – з іншого.

 У роботі встановлено, що для кращої організації діяльності, земства утворювали ієрархію на двох рівнях – губернському і повітовому, а з 1917 р. – ще й на волосному. Для безпосереднього керівництва земськими закладами губернські і повітові земства залучили низку осіб та установ, які мали чіткі права й обов’язки. Такими органами були: земські збори (повітові та губернські) з власними підготовчими комісіями, постійні комісії з народної освіти, управа, члени управи, завідувача шкільною справою, створені при управі відділи з народної освіти й особи, що завідують ними в цілому та окремими його галузями.

3. Система початкової освіти на Лівобережній Україні в середині ХІХ – на початку ХХ ст. охоплювала земські, міністерські, церковнопарафіяльні, міські, приватні, повітові та вищі початкові школи.

Установлено, що станом на 1912 – 1913 н. р. земська школа виступала домінуючим типом у системі початкової освіти в трьох губерніях Лівобережної України  – Чернігівська (59 %), Полтавська (62,7 %), Харківська (55,7 %). У Київській губернії  налічувалося всього 8,9 % земських шкіл. Друге місце  за статистикою в регіоні складали церковнопарафіяльні школи – Чернігівська (34,5 %), Полтавська (33 %), Харківська (35 %). Натомість у Київській губернії вони превалювали –74,6 %. Кількість інших типів початкових шкіл була незначною – Чернігівська (6,5 %), Харківська (9,3 %), Полтавська (4,3 %), Київська (16,5%).

Зміст освітньої діяльності земств Лівобережної України охоплював різнопланові напрямки діяльності – управлінський (координація зусиль губернського, повітового та волосного земств; створення мережі земських навчальних закладів; матеріально-технічне забезпечення; керівництво навчально-виховною діяльністю; здійснення кадрової політики); фінансово-економічний (скоординована та цілеспрямована фінансова політика); навчальний (домінування технології виховуючого навчання; удосконалення структурних компонентів процесу навчання); методичний (визначення та самостійна розробка змістового компоненту процесу навчання); виховний (організація виховної роботи серед населення); благодійницький (виділення доплат до зарплати, організація пенсійних кас, створення каси взаємодопомоги, виділення стипендій, підтримка товариств, що допомагали вчителям  тощо).

4. Структура земської освіти на Лівобережній Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. охоплювала такі типи навчальних закладів: дошкільні, початкові, середні, професійні, позашкільні. Вищі школи земства не створювали, однак, усвідомлююти, важливість забезпечення енциклопедичності освіти, надавали матеріальну допомогу для їх відкриття.

Характерними рисами земської початкової освіти були: різнотипність шкіл; переважання однокласних шкіл; практичне спрямування шкільного навчання; наявність альтернативних навчальних програм, що передбачали наповнення елементарної освіти дисцплінами природничо-математичного та гуманітарного циклу; низький рівень підготовки дітей; відсутність органічного зв’язку з іншими структурними ланками системи освіти.

Установлено, що процес навчання в земській початковій школі являв собою струнку  дидактичну модель, компонентами якої були: дидактичні цілі, зміст освіти, принципи, методи навчання, форми організації навчання.

Земські середні школи носили класично-реальний характер (до навчального плану було введено німецьку і французьку мови, а з давніх вивчалася латинська).

Характерною рисою змісту професійного шкільництва були вузькопрофесійні навчальні програми, які забезпечували формування спеціальних практичних умінь і навичок, необхідних фахівцеві конкретної галузі.

Велику увагу земства приділяли позашкільній просвітній діяльності. При школах ними була створена система закладів культурологічного напряму. Вона включала: книжкові склади, бібліотеки, навчальні класи для дорослих, стаціонарні виставки, пересувні експозиції.

5. Важливою умовою ефективного функціонування системи земської освіти було розв’язання питання якісної методичної підготовки вчителя. З метою вирішення нагальних питань про підготовку й підвищення кваліфікації і поліпшення їх матеріального становища губернські земства відкривали земські учительські семінарії та школи, клопотали про виділення спеціального фінансування на відкриття учительських семінарій, матеріально підтримували учительські семінарії та педагогічні класи при жіночих гімназіях Міністерства народної світи, виплачували стипендії вихованцям учительських семінарій, для підвищення кваліфікації вчителів організовували педагогічні курси і проводили з’їзди, відкривали спеціальні вчительські бібліотеки чи відділи для вчителів при шкільних бібліотеках.

Проблематика земської школи, і, зокрема, земського вчителя була домінуючою й у творчості видатних російських (А. Чехов та ін.) та українських письменників (П. Грабовський, Б. Грінченко, С. Васильченко та ін.) кінця ХІХ – початку ХХ ст. Вустами своїх героїв автори передавали всю історію епохи, думки, почуття, знедоленість життя інтелігенції, трагедію вчительської професії, важке становище земств, котрі намагалися змінити однобічне ставлення царського уряду до освіти, медицини тощо.  

Урахування основних результатів дисертаційного дослідження дає можливість місцевим органам самоврядування практично підійти до реалізації своїх завдань: заохочувати меценатську діяльність, створювати фонди взаємодопомоги, сприяти видавницькій діяльності, координувати діяльність можливістю надання навчально-методичної допомоги із залученням до складання шкільних програм кращих місцевих педагогів, матеріальне забезпечення вчителів і багато іншого можуть вирішуватися представниками самоврядування в містах та областях України.

Дисертація не вичерпує всіх аспектів проблеми. В подальшому слід розглянути виховну діяльність у земських закладах України, здійснити порівняльний аналіз діяльності земств Лівобережної та Правобережної України та ін.

ОСНОВНІ  ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ОПРИЛЮДНЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

  1.  Сахній М. П. Нормативно-правова база діяльності земств в Україні в сфері  управління народною школою (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / М. П. Сахній // Науковий вісник Чернівецького ун-ту: зб. наук. праць. Педагогіка та психологія. – Чернівці: Рута, 2006. – Вип. 316. – С. 153 – 157.
  2.  Сахній М. П. Земська система підготовки вчительських кадрів в Україні (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / М. П. Сахній // Збірник наукових праць. Педагогічні науки. – Херсон : Видавництво ХДУ, 2007. – Вип. 15. – С. 30 – 35.
  3.  Сахній М. П. Зміст освіти в земській початковій школі України (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / М. П. Сахній // Вісник Прикарпатського університету. Педагогіка. – Івано-Франківськ : Плай, 2008. – Вип. ХІХ – ХХ. – С. 320 – 326.
  4.  Сахній М. П. Микола Корф і земська освіта в Україні / М. П. Сахній // Вісник Прикарпатського університету. Педагогіка. – Івано-Франківськ, 2008.– Вип. ХХV. – С. 81 – 85.
  5.  Cахній М. П. Місце земської школи в системі народної освіти України кінця ХІХ – початку ХХ ст. / М. П. Сахній // Науковий вісник Чернівецького ун-ту: зб. наук. праць. Педагогіка та психологія. – Чернівці: Рута, 2008. – Вип. 406. – С. 78 – 85.
  6.  Сахній М. Висвітлення проблем земської освіти в художній літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. / М. П. Сахній / Науковий вісник Ужгородського національного  університету. Педагогіка. Соціальна робота. –  Ужгород, 2009. – Вип. 17. – С. 169-171.
  7.  Сахній М. П. Діяльність земств у розвитку мережі професійних шкіл в Україні (кінець 19 – початок 20 ст.) / М. П. Сахній // Морально-патріотичне виховання дітей та молоді: етнографічні засади : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. – Снятин : Прут-Принт, 2006. – С. 106 – 108.

АНОТАЦІЯ

Сахній М. П. Розвиток земської освіти на Лівобережній Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. – Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, Дрогобич, 2011.

 На основі виявлених архівних джерел і наукової літератури у дисертації конкретизовано суспільно-політичні, економічні, культурно-просвітні передумови становлення й розвитку земської освіти на Лівобережній Україні другої половини ХІХ – початку XX ст.; визначено основні напрями освітньої діяльності земств (управлінський, фінансово-економічний, благодійницький, навчальний, виховний, методичний); комплексно проаналізовано систему земської освіти Лівобережної України досліджуваного періоду; визначено дидактичні, організаційно-методичні засади та специфіку діяльності земських закладів освіти; окреслено особливості підготовки вчительських кадрів для земських шкіл; висвітлено проблеми земської освіти в художній літературі другої половини ХІХ – початку ХХ ст.; уточнено роль і значення освітньої діяльності земств Лівобережної України у руслі земської освітньої політики України і Російської імперії досліджуваної доби.

Ключові слова: земська освіта, земська школа, земська освітня політика, Лівобережна Україна.

Сахний М.П. Развитие земского образования на Левобережной Украине (вторая половина ХІХ – начало ХХ столетия). – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 – общая педагогика и история педагогики. – Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Івано-Франківськ, 2010.

        В диссертации комплексно проанализировано систему земского образования на Левобережной Украине второй половины ХIХ- начала ХХ ст.

        В процессе исследования было определено, что историография в изучении истории земств охватывает три период: досоветский (1864-1917 г. г.), советский (1917-1990 г. г.) и современный (1990 и до сегоднешнего дня).

        В диссертации конкретизировано предпосылки становления земского образования на Левобережной Украине в конце ХIХ- начала ХХ ст.: культурно-просветительские (попытки правительства усилить роль церковноприходских школ, борьба за национальную школу, стремление к всеобщему начальному образованию путем расширения сети земских учебных заведений); экономические (развитие капиталистических отношений, модернизация производства, изменения в обществе, отсутствие опыта работы земских деятелей, многогранные обязательства и ограниченные материальные блага); общественно-политические (отмена крепостного права, социальные реформы (земская, судебная, военная), неопределенность юридической компетенции, наличие двух основных тенденций в развитии образования Украины конца ХIХ – начала ХХ ст. – официальной самогосударственной политики царизма, которая желала централизованного управления всеми направлениями общественной жизни, и демократической политики органов земского самоуправления и др.) факторы.

        В работе доказано, что смысл научной деятельности земств Левобережной Украины охватывал разноплановые направления деятельности - управленческий (координация усилий земств разных уровней; создание сети земских учебных заведений; материально-техническое обеспечение; руководство учебно-воспитательной деятельностью; осуществление кадровой политики); финансово-экономический (скоординированная и целенаправленная финансовая политика); учебный (доминирование технологи воспитательного обучения; усовершенствование структурных компонентов процесса обучения); методический (определение и самостоятельная разработка смислового компонента обучения); воспитательный (организация работы среди населения); благодейственный (выделение доплат к зарплате, организация пенсионных касс, создание кассы взаимопомощи, выделение стипендий, поддержка обществ, которые помогали учителям).

        Структура земского образования на Левобережной Украине конца ХIХ- начала ХХ ст. охватывала такие типы учебных учреждений: дошкольные, начальные, средние, профессиональные, внешкольные. Высшие школы земства не создавали, а только ограничивались выдачей субсидий для их открытия.

        Характерными чертами земского начального образования были: разновидность школ; превосходство одноклассных школ; практическое направление школьного образования; наличие альтернативных учебных программ, которые предусматривали наполнение элементарным образованием предметами природоведеническо-математического и гуманитарного цикла; низкий уровень подготовки детей; отсутствие органической связи с другими структурными звеньями системы образования; доминирование среди начальных заведений региона.

       Земские средние школы носили классическо-реальный характер (в учебный план было введено немецкий и французкий языки, а новейших изучался только латынский язык, на гуманитарные дисциплины отводилось только 60.7 %, на природоведеническо-математические – 28%, на искусствовединие – 11, 3 % всего времени).

       Характерной чертой содержания профессионального школьничества были узкопрофессиональные учебные программы, которые обеспечивали формирование специальных практических умений и навыков, необходимых специалисту конкретной сферы.

       Тематика земской школы, и, в частности, земского учителя были доминирующей в творчестве знаменитых русских (А. Чехов и др.) и украинских писателей (П. Грабовский, Б. Гринченко, С. Васильченко) конца ХIХ – начала ХХ ст. Авторы в своих работах передавали всю историю эпохи, мысли, чувства жизни интеллигенции, трагедию учительской профессии, трудное положение земств, которые пытались поменять одностроннее отношение царского правительства к образованию, медицины и тому подобное.

       Ключевые слова: земское образование, земская школа, земська освітня політика, Левобережная Украина.

 

ANNOTATION

        Sakhniy M. P. The development of county education in Left Bank Ukraine (the second half of XIX the beginning of XX). Manuscript.

        Thesis is for the degree of the candidate, speciality 13.00.01 general pedagogics and history of pedagogy. Drohobych State Pedagogical University after Ivan Franko.-Drohobych, 2011.

        In thesis based on archival sources and scientific literature, social and political, economic, cultural and educational conditions are clarified in the development of county school in Left Bank Ukraine, basic directions of educational activity of counties                 (managerial, financial and economic, educational, pedagogical, methodological) are found out; the system of county education in Left Bank Ukraine is analysed; didactic, organizational and methodological principles and specific activity of county schools are defined; the problems of county education in fiction literature are highlighted; the role and meaning of education activity of counties in Left Bank Ukraine are clarified.

        Key words: county education, county school, the system of county education, development, Left Bank Ukraine.

Здано до набору 21.12.2010 р. Підписано до друку 17.12.2010 р.

Формат 60 х 84/16. Папір офсетний. Гарнітура. Time. Наклад 100 прим.

Ум. друк. арк. 0,9. Зам. №      

_________________

Видавництво Прикарпатського національного університету

імені Василя Стефаника

76000, м. Івано-Франківськ, вул. С. Бандери, 1

Свідоцтво субєкта видавничої справи ДК № 2718 від 12.12.2006 р.

PAGE  


PAGE  1


PAGE  


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

35985. Абстрактный экспрессионизм 44.38 KB
  Портрет и мечта Portrit nd Drem 1953 Пасха и тотем Ester nd the Totem 1953 Серость океана Ocen Greyness 1953 Глубина The Deep Марк Ротко Эмиграция в США Глава семейства Ротковичей опасаясь того что детей заберут на службу в царскую армию решил эмигрировать в США следуя примеру многочисленных еврейских семей бежавших от погромов. В Америку уже уехали двое братьев Якова Ротковича которые обосновались в Портленде штат Орегон и занялись производством одежды. Раннее творчество...
35987. Гидросфера: строение, физические свойства и химический состав. Мировой океан. Пресные воды 44 KB
  Пресные воды Гидросфера – прерывистая водная оболочка Земли располагающаяся между атмосферой и твердой земной корой и представляющая собой совокупность вод Мирового океана и поверхностных вод суши. В общем виде принято деление гидросферы на Мировой океан континентальные воды и подземные воды. Большая часть воды сосредоточена в океане значительно меньше в континентальной речной сети и подземных водах. Также большие запасы воды имеются в атмосфере в виде облаков и водяного пара.
35988. Понятия биогеоценоза и ландшафта. Биогеохимический круговорот веществ и энергии 44 KB
  Биогеохимический круговорот веществ и энергии Биогеоценозы природные образования с четкими границами состоящие из совокупности живых существ биоценозов занимающих определенное место. Экосистема представляет собой систему которая обеспечивает круговорот любого ранга а биогеоценоз это экосистема в конкретных условиях ландшафта с учетом свойств почвы рельефа составляющих ее компонентов. Совокупности однотипных БГЦ образуют ландшафты Биогеохимический круговорот веществ и энергии Биогеохимический круговорот веществ это повторяющиеся...
35990. Международный договор: понятие, признаки. классификация международных договоров. форма международного договора: язык, структура, наименование 44 KB
  форма международного договора: язык структура наименование. Признаки: явно выраженное волеизъявление сторон; исполнение договора обеспечивается санкциями; подпадает под регулирующее действие международного права; юридически обязателен только для его участников. Форма договора: письменная устная. Структура договора: это его составные части: название договора преамбула основная и заключительная части подписи сторон.
35991. Основные направления и методы снижения экологического риска от загрязнения окружающей среды 43.5 KB
  Различают следующие методы анализа риска Вероятностно-статистические методы анализа риска предполагают как оценку вероятности возникновения аварии так и расчет относительных вероятностей того или иного пути развития процессов. Кроме того применение упрощенных расчетных схем снижает достоверность получаемых оценок риска для тяжелых аварий.
35993. Нормативные документы регламентирующие содержание образования 43.5 KB
  Нормативные документы регламентирующие содержание образования ГОС – это система основных параметров которые принимаются в качестве гос нормы образованности отражающая общественный идеал и учитывающий возможности реальной личности по достижению этого идеала. Федеральный – определяет те нормативы соблюдение которых обеспечивает единство пед пространства РФ интеграцию личности в системе мировой культуры вот почему он считается базовым. Профессиональные интересы личности.