65452

Феномен самоідентичності в філософії символічного інтеракціонізму

Автореферат

Логика и философия

Однією із провідних соціальних теорій визначення особистості є Яконцепція символічного інтеракціонізму досліджуючи яку можна збагнути сутність та чинники які впливають на визначення особистістю власного Я€. Саме основоположник символічного інтеракціонізму Дж. Дані проблеми які є досить...

Украинкский

2014-07-30

141 KB

0 чел.

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

СОБОЛЬ Тетяна Володимирівна

УДК 141.7:159.923.2

Феномен самоідентичності в філософії символічного інтеракціонізму

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2010


Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:  кандидат філософських наук, доцент

БОЙЧЕНКО Михайло Іванович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри філософії.

Офіційні опоненти:   доктор філософських наук, професор

ТАНЧЕР Віктор Володимирович,

Київський національний університет

культури і мистецтв,

завідувач кафедри соціології;

кандидат філософських наук, доцент

КОЗЛОВЕЦЬ Микола Адамович,

Житомирський державний університет

імені Івана Франка,

доцент кафедри філософії.

Захист відбудеться 17 січня 2011 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 64, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал 12.

Автореферат розісланий 10 грудня 2010 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради     Ю.В. Павлов


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблема ідентичності є однією із найбільш актуальних і багатоаспектних проблем в предметному полі наук про людину. Розширення та ускладнення соціальної реальності, активним творцем якої виступає людина, породжує появу нових видів ідентичності. З одного боку, як відзначають багато дослідників, це постає як проблема зростання множинності ідентичностей, або посилення фрагментарності ідентичності особистості, з іншого – як можливість для особистості отримати більшу свободу у виборі та самовизначенні у світі, який змінюється. Відповідно, відбувається розвиток проблематики в області самовираження особистості, усвідомлення нею власної ідентичності.

Протягом всього життя людина прагне пізнати та зрозуміти себе, знайти саму себе серед багатоманіття образів, які існують в її свідомості та уявленнях оточуючих людей. Цей процес самовизначення особистості особливо ускладнився у наш час, коли люди почали втрачати контакти з традиціями, спільнотами, життєво-значущими людськими стосунками, які грають визначальну роль у первинному формуванні самоідентичності. Саме осмислення сутності та причини цього явища і є важливою філософською проблемою, яка з особливою гостротою постала перед науковцями на зламі ХХ та ХХІ ст.

Досліджуючи механізми становлення особистості, вчені прагнуть виявити механізми самоствердження індивіда, розкрити всю різноманітність властивостей та можливостей людини. Для того, щоб реалізувати дану мету, в першу чергу необхідно проаналізувати стан дослідження проблеми самоусвідомлення індивіда. Однією із провідних соціальних теорій визначення особистості є „Я-концепція” символічного інтеракціонізму, досліджуючи яку можна збагнути сутність та чинники, які впливають на визначення особистістю власного „Я”. Саме основоположник символічного інтеракціонізму Дж. Г. Мід першим довів, що для того, щоб індивід сам для себе зрозумів, ким він є, для самоусвідомлення власної ідентичності, без якої особа не може ані почувати себе дійсно вільною, незалежною та самобутньою, ані бути такою насправді, індивід потребує інших людей, потребує життя в суспільстві. Адже загальновідомим є той факт, що сама природа особистості реалізується під час соціалізації особистості, яка, в свою чергу, відбувається за допомогою соціальної взаємодії. Водночас, притримуючись даної позиції, постає проблема збереження ідентичності цілісного „Я” в мінливому мозаїчному світі. Оскільки соціум сприяє не лише появі відчуття та реального статусу особистісної незалежності і самобутності людини, але й нав’язує їй певну ієрархію цінностей, норм, правил поведінки, соціальних ролей, які, забезпечуючи особистості незалежність та ідентичність, обмежують її свободу, а отже і самоідентичність. Дані проблеми, які є досить актуальними для сьогодення, намагалися розв’язати представники символічного інтеракціонізму і саме тому дослідження даного філософського напрямку та феномену самоідентичності з позиції символічного інтеракціонізму є досить важливим та цінним для сучасної науки.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Вихідними проблемами аналізу феномену самоідентичності в філософії символічного інтеракціонізму, слід, на нашу думку, вважати проблему міжпредметних зв’язків та уточнення засад визначення даного поняття. Різні аспекти даних проблем досліджені в роботах Антонової І. В., Заковортної Н. В., Качанова Ю. Л., Кона І. С.

Власне аналіз ідентичності та самоідентичності також має певні традиції в сучасній науці. Зокрема, проблемою розмежування даних понять займалися такі науковці як Верлока В. Е., Винославська О. В, Гурін С. П., Ємельянова І. С., Зливков В. Л., Міненков Г. Я.,Павлович М. А.

Соціально-інтеракційний аспект ідентичності, самоідентичності та самості досліджували наступні науковці: Андреєва Г. М., Белінська Є. П., Кармадонов О. А., Лук’янов О. В., Ушаков Д. В., Янчук В. А.

Також, самовизначення особистості займає досить вагоме місце і в дослідженнях західноєвропейських фахівців, зокрема Еріксона Е., Фройда З., Юнга К. та їх послідовників, роботи яких також бралися до уваги в даній дисертації.

Водночас, власне філософський аналіз теорії самоідентичності, розробленої в традиції символічного інтеракціонізму, у вітчизняній науці не було здійснено з належною повнотою та доказовістю, що і вплинуло на постановку наукової задачі, яка полягає у необхідності дослідження феномену самоідентичності в філософії символічного інтеракціонізму за допомогою соціально-філософського аналізу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах комплексної програми наукових досліджень Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного розвитку України» і науково-дослідної роботи філософського факультету НДР № 06БФ041-01 «Філософія і політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання».

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційної роботи є здійснення аналізу місця і значущості феномену самоідентичності в філософії символічного інтеракціонізму.

Реалізація даної мети передбачає вирішення конкретних завдань дослідження:

  •    виявити зв’язок між самістю та самоідентичністю в філософії символічних інтеракціоністів;
  •    здійснити експлікацію концепції самоідентичності як основоположника символічного інтеракціонізму Дж. Г. Міда, так і інших провідних представників даного філософського напрямку;
  •    розкрити специфіку механізму взаємовпливу соціалізації особистості та становлення її самоідентичності в традиції символічного інтеракціонізму;
  •    обґрунтувати філософські підстави вживання понять „ідентичність”, „самоідентичність”, „самість” та уточнити їх зміст як відмінних за значенням;
  •    здійснити порівняльний аналіз методологічних підходів до дослідження самоідентичності з позицій феноменології та символічного інтеракціонізму.

Об’єктом дослідження виступає феномен самоідентичності як проблема соціальної філософії.

Предметом дослідження є концепція самоідентичності в філософії символічного інтеракціонізму.

Методи дослідження. Методологічна основа дослідження ґрунтується на принципах міждисциплінарного підходу, який включає в себе синтез різномантних методів наукового пізнання. Складність об’єкту дослідження – феномену самоідентичності – зумовлена звертанням до філософських, соціологічних та психологічних джерел.

Значну допомогу у вивченні феномену самоідентичності надали різні методи та принципи соціально-філософського аналізу, за допомогою яких було висвітлено домінуючі концепції самості, самоідентичності, ідентичності та проаналізовано історичні передумови появи цих концепцій. За допомогою герменевтичного підходу була реконструйована соціальна концепція самоідентичності в філософії символічного інтеракціонізму. Компаративний метод, який реалізується через метод порівняльного аналізу, дозволив в повній мірі співставити ряд соціальних, філософських та психологічних понять для адекватного відображення специфіки об’єкту та предмету дисертаційної роботи. Крім того, під час дослідження застосовувався також і аналітико-синтетичний метод, який дав змогу краще зрозуміти механізм становлення самоідентичності з точки зору представників символічного інтеракціонізму.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній філософії була здійснена експлікація концептуалізації феномену самоідентичності у філософії символічного інтеракціонізму і розкривається у таких теоретичних положеннях, що виносяться на захист:

  •    вперше обґрунтовано положення, що самоідентичність є головним елементом концепції самості як ідентичності особистості у філософії символічних інтеракціоністів;
  •    виявлено та проаналізовано сутнісний взаємозв’язок між соціально-філософською концепцією самості Дж. Г. Міда та теоріями ідентичності у інших представників традиції символічного інтеракціонізму, зокрема теорією ідентичності І. Гофмана. З’ясовано, що зміст поняття „самість” з точки зору основоположника символічного інтеракціонізму Дж. Г. Міда збігається з розумінням поняття „ідентичність” його учня І. Гофмана та складається з соціальної та особистісної ідентичності (самоідентичності);
  •    конкретизовано положення, що формування самоідентичності для символічних інтеракціоністів є постійним процесом, який триває протягом усього життя людини і залежить від міри засвоєння індивідом суспільних символів і знаків, які формуються у міжособовій взаємодії;
  •    уточнено підстави смислового розрізнення та часткового ототожнення понять „ідентичність”, „самоідентичність”, „самість”;
  •    набуло подальшого розвитку концептуальне розрізнення способу набуття самоідентичності у традиціях символічного інтеракціонізму та феноменологічної соціології: згідно першої традиції особистість набуває самоідентичність лише в умовах детермінуючого впливу соціуму на неї; згідно другої традиції самоідентичність особистості є конкретно обумовленою інтерпретацією соціального запасу знання (природної настанови) в рамках практик уявлення. Таке концептуальне розрізнення дозволяє чіткіше окреслити можливості практичного застосування положень символічного інтеракціонізму щодо самоідентичності особистості, зокрема щодо аналізу унікальності соціального досвіду особистості.

Теоретико-практичне значення одержаних результатів полягає у здійсненні авторської реконструкції концепції самоідентичності в філософії символічного інтеракціонізму, формуванні розуміння та пояснення таких значимих для сучасного філософування проблем, які пов’язані зі становленням особистості та її подальшого розвитку. Основні положення дисертаційного дослідження сприяють збагаченню та конкретизації понятійно-категоріального апарату соціальної філософії, висновки можуть бути використані в ході подальших досліджень з даної проблематики. Практичне значення полягає в можливості використання матеріалів дисертації в загальних курсах з філософії, соціології та психології. Окремі матеріали дисертації також можуть знайти своє застосування при розробці спеціальних курсів для студентів гуманітарних вузів.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою аналітичною роботою автора. Висновки та положення наукової новизни розроблені автором на основі власних результатів, отриманих у процесі дослідження.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювались на науково-теоретичних семінарах кафедри філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також були оприлюднені на щорічних міжнародних конференціях філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Дні науки філософського факультету – 2008», «Людина. Світ. Суспільство (до 175-річчя філософського факультету). Дні науки філософського факультету – 2009», «Дні науки філософського факультету – 2010», на міжнародній науковій конференції «Філософія повсякденності» до 10-річчя журналу «Практична філософія» в Києві в 2009 році.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження відображено у 5 статтях, з яких 4 – у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, та тезах 5 виступів на наукових конференціях.

Структура та обсяг дисертації обумовлені специфікою предмету дослідження, логікою розкриття проблеми, а також метою і завданнями дисертаційної роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, що диференційовані на підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 188 сторінок, з яких основний зміст дисертації викладений на 171 сторінці, список використаних джерел містить 186 позицій на 17 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі визначається актуальність теми та ступінь її наукової розробки; формулюються об’єкт і предмет, мета і завдання дослідження; визначаються методологічні засади, наукова новизна, теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження; наведено дані щодо публікацій, апробації результатів дисертації, охарактеризовано її структуру.

Перший розділ«Самоідентичність як компонент (складова частина) ідентичності» присвячений обґрунтуванню і розкриттю понять „ідентичність”, „самоідентичність” та „самість” в сучасній філософській думці. Встановлено методологічні межі дисертаційного дослідження. Показані передумови концептуалізації проблеми самоідентичності та основні етапи становлення людського „Я” в історико-філософській традиції. Базовим підґрунтям у процесі дослідження стає аналіз виникнення та розвитку проблеми ідентичності у західноєвропейській філософії.

У підрозділі 1.1. «Філософські витоки теорії ідентичності (самоідентичності)» аналізується розвиток ідей самоідентичності в концепціях ключових персон історико-філософського процесу. Розглядаються умови становлення проблеми особистості у філософському мисленні. Показано, що, власне, проблема „Я” стає предметом спеціального дослідження починаючи з філософії античності та закінчуючи сьогоденням. Також було досліджено сучасний стан розробки концепцій ідентичності та самоідентичності в міждисциплінарному дискурсі.

Авторка встановлює, що вже в античності постають питання про самопізнання, самовдосконалення, самонавчання. Ці форми самоусвідомлення та самоаналізу можна охарактеризувати, як „праформи” людського знання про себе.

На відміну від античності проблеми і кризи ідентичності були майже невідомі для жителів європейського середньовіччя, де світогляд базується не на очевидності, а на вірі, як початковій орієнтації людини в світі. В епоху середньовіччя починає проявлятися увага до окремої людини, відбувається осмислення внутрішньої особистості, в результаті чого з’являється поняття „душа”. Загалом, до періоду відродження та Нового часу мало що мінялося по відношенню до ідентичності та самоідентичності і лише в XIV-XVIII ст. починають з’являтися перші соціально-філософські концепції людини. Філософи даного періоду (Дж. Лок, Р. Декарт, Д. Юм, І. Кант, І. Г. Фіхте, Г. Гегель) надали поняттю ідентичності роль гаранту відповідальності особистості за власні дії та вчинки на підставі цілісності її життя та самототожності індивіда. Завдяки цим філософам, проблема „Я” переростає рамки гносеологічного співвідношення свідомості та самопізнання (античність) і набуває ціннісного соціально-етичного аспекту. Вчені вважали, що навіть у своїй інтимній самосвідомості індивід не може не виходити за межі своєї одиничності, не співвідносити свою поведінку з думками інших, з абсолютним моральним законом, який лежить поза ним. Так на перший план виступає діалектика взаємопроникнення індивідуального та загального, що становить основу сучасних підходів до розвитку  проблем ідентичності та самоідентичності загалом та зокрема в соціально-філософській концепції символічного інтеракціонізму.

Підрозділ 1.2. «Теоретико-методологічні аспекти становлення проблеми самоідентичності в теорії символічного інтеракціонізму» містить аналіз різних соціальних, психологічних та філософських теорій ХХ ст., які вплинули на появу Я-концепції в філософії символічного інтеракціонізму.

Було виявлено, що найбільший вплив на дану соціальну теорію мали: філософія прагматизму (В. Джеймс, Ч. Пірс, Д. Дьюі), психологічний біхевіоризм (Дж. Уотсон), філософія життя (Г. Зімель). Особливу роль відіграла соціальна теорія „дзеркального Я” Ч. Кулі, згідно з якою особистість та суспільство мають спільний генезис і саме соціальні відносини впливають на формування цілісного „Я”. Дана ідея стала визначальною у формуванні соціально-філософської концепції самості як ідентичності основоположника символічного інтеракціонізму Дж. Г. Міда.

Від прагматистів Дж. Г. Мід та його послідовники перейняли сприйняття людини, як діючого суб’єкта, який формує своє буття у відповідності зі своїми цілями за допомогою соціальної взаємодії. Саме вона виступає головним елементом соціальних досліджень і в представників філософії життя, зокрема в Г. Зімеля. Однак філософ, в більшій мірі, досліджував саме форми соціальної взаємодії – соціації, а символічні інтеракціоністи, як і біхевіористи, займалися аналізом ментальних здібностей індивідів, які, на їхню думку, впливають на соціальну взаємодію.

В даному підрозділі також було обґрунтовано, що соціальний світ сприймається представниками символічного інтеракціонізму як процес у якому соціальні суб’єкти спонукаються до дій не внутрішніми психічними станами (як вважали біхевіористи), а специфічними можливостями мислячої людини, як вважають більшість філософів. Саме такі філософські тенденції становлення проблеми символічного інтеракціонізму і були виявлені дисертантом за допомогою дослідження головних течій, які вплинули на формування „Я-концепції” даного напрямку.

У підрозділі 1.3. «Розрізнення суміжних понять самоідентичності» доведено, що складність вивчення проблеми самоідентичності багато в чому є обумовленою термінологічною неясністю, яка, в свою чергу, є наслідком інтересу різних наук до дослідження даного феномену.

Дисертант відмічає, що поняття „ідентичність” першопочатково з’являється в психології в контексті вивчення „кризи ідентичності” Е. Еріксоном, який під ідентичністю розумів суб’єктивне відчуття тотожності та цілісності особистості. В даному підході вже з’являється уявлення про самоідентичність як особистісну самототожність. В подальшому вивчення феномену ідентичності проходило в рамках соціології і здійснювалось з позиції соціальної ідентифікації. В соціології склалося розуміння ідентифікації як ототожнення індивідом себе з іншою людиною, групою, зразком, тобто набування або присвоєння норм, цінностей, соціальних ролей, моральних якостей представників тих соціальних груп, до яких належить або прагне належати індивід. Саме процес соціалізації є, на їхню думку, основою формування самоідентичності.

На відміну від психологічних та соціологічних шкіл, філософія визначає ідентичність в якості категорії соціально-гуманітарних наук, яка застосовується для опису індивідів і груп в якості відносно стійких, тотожних самим собі цілісностей.

Саме так розумів самість основоположник символічного інтеракціонізму Дж. Г. Мід, для якого вона була базовою властивістю особистості, яка формується, закріплюється або перевизначається людиною в ході соціальної взаємодії. В структурі ідентичності, як і в структурі самості, можна виділити індивідуальний (І) та соціальний (Ме) рівні. Соціальна ідентичність постає як результат ідентифікації індивіда з очікуваннями та нормами його соціального середовища, а особистісна ідентичність (самоідентичність) представляє собою сукупність характеристик, які повідомляють індивіду про його унікальність. Крім того, основоположник символісного інтеракціонізму був переконаним, що загальний механізм самості перебуває в площині рефлексивності чи здатності несвідомо ставити себе на місце інших, що дає можливість аналізувати себе з чужої позиції.

Таким чином, дисертант доводить, що самість, на думку Дж. Г. Міда, забезпечує зв’язок індивіда з іншими, є механізмом формування та функціонування соціальних груп, забезпечує відчуття самототожності та особистісної повноцінності.

Другий розділ «Самоідентичність особистості в філософії символічних інтеракціоністів» присвячений дослідженню проблем співвідношення та єдності визначаючих елементів особистості: свідомості, самосвідомості, ідентичності та самоідентичності, як в різних соціально-філософських теоріях загалом, так і в філософії символічного інтеракціонізму зокрема.

У підрозділі 2.1. «Самоідентичність як властивість особистості» розглядаються різні ознаки та властивості особистості на основі яких встановлюється, що самоідентичність, на думку багатьох науковців (в тому числі і символічних інтеракціоністів), є ключовою якістю людини, оскільки вона є функціональним процесом, який допомагає на певному етапі становлення особистості, самовизначитись та сформувати власну ціннісну систему координат, яка надається індивіду певним соціумом. Визначаються межі застосування таких понять, як „індивід” (одиничний представник людського роду та відправний момент для формування особистості), „особистість” (соціалізований індивід з сукупністю його соціальних якостей), „людина” (саме загальне родове поняття, яке включає в себе індивіда та особистість), „Я-концепція” (сукупність знань про себе, вираження самосвідомості особистості, яка передує самоідентичності), „самосвідомість” (сутнісна ознака людини, яка проявляється у відчутті відмінності людини від навколишнього світу).

В даному підрозділі також було доведено, що символічні інтеракціоністи ототожнювали такі поняття, як людина, особистість, індивід, самість та ідентичність. Вони вважали, що самоідентичність є винятковою особливістю людини і міститься в індивідуальній частині самості (І), яка обумовлюється її соціальною складовою (Ме). Самоідентичність, на думку символічних інтеракціоністів, виступає головним чинником у формуванні особистості оскільки уможливлює її індивідуальність, формування власної точки зору, цінностей, моралі та принципів.

У підрозділі 2.2. «Місце особистості у суспільному житті згідно соціальної теорії символічного інтеракціонізму» аналізуються різні соціальні теорії символічних інтеракціоністів (Г. Блумер, Т. Шибутані, М. Кун, Т. Макпартленд), основоположника даного напрямку Дж. Г. Міда та його ідейних попередників (В. Джеймс, Ч. Кулі). Також у даному підрозділі автором розкривається специфіка умов становлення особистості (самості) у Я-концепціях представників символічного інтеракціонізму, її ідентичності та самоідентичності, вплив на даний процес різних чинників (як внутрішніх – індивідуальних, так і зовнішніх – соціальних). На думку представників символічного інтеракціонізму, найбільше значення у встановленні самості як ідентичності відіграє взаємодія з первинною (самою близькою для людини) групою: сім’я, професійна група, клас, неформальні об’єднання і т. д. Так, попередник філософії символічного інтеракціонізму Ч. Кулі ввів поняття „дзеркальна самість”, як уявлення людини про саму себе, яке є суб’єктивним відображенням думок оточуючих. Дж. Г. Мід удосконалив дану „Я-концепцію” і почав розглядати самість через співвідношення між соціальною детермінацією та самодетермінацією особистості. Він розкладав самість на дві частини „І” та „Ме”, де перша описує людину як істоту, яка здатна реагувати на соціальну ситуацію неповторним чином, а друга описує людину як істоту, яка є детермінованою соціально-заданими умовами та звичками. В особистісній концепції Дж. Г. Міда спостерігається деяке протиставлення соціального та індивідуального „Я”. Особливо це проявляється на рівні усвідомлення особистості, яка, незважаючи на заданість в узагальнених категоріях мови деякої напередвизначеності, несе в собі момент відносної свободи від соціуму.

Загалом, у даному підрозділі доводиться, що символічний інтеракціонізм дав початок потоку соціальних досліджень в області ідентичності та самоідентичності. Даний гуманітарний напрямок також змінив парадигму вивчення особистості, а саме зробив її ближчою до аналізу людини в соціальному контексті, яким в подальшому займалися прибічники даного напрямку: М. Кун, Т. Макпартленд (розробили тест настанов особистості на себе), Т. Шибутані (обґрунтував значення особистості через вивчення соціалізації та соціальної взаємодії), І. Гофман (створив драматургічну концепцію особистості згідно з якою всі люди в процесі життя використовують певні ролі, надягаючи соціальні маски для маніпулювання іншими).

Третій розділ – „Становлення самоідентичності в процесі соціальної взаємодії” висвітлює різноманітні проблеми формування концепції самоідентичності в філософії символічного інтеракціонізму. В ньому виокремлюються основні аспекти розгляду самоідентичності в різних представників символічного інтеракціонізму, здійснюється аналіз кожного з підходів та проводиться їх синтетичне поєднання в цілісний несуперечливий конструкт.

У підрозділі 3.1. «Соціальна дія та соціальна взаємодія –головні поняття теорії символічного інтеракціонізму» розкривається місце, роль і значення даних понять в соціально-філософській думці загалом та зокрема в даному напрямку. Проводиться аналіз понять „соціальна дія” та „соціальна взаємодія” в концепціях різних дослідників, які впливали на становлення соціальної теорії символічних інтеракціоністів та визначаються основні ознаки, спільні і відмінні риси та функції даних термінів. В результаті було виявлено, що вказані поняття мають багато змістовних та проблемних перетинів, які проявляються в тому, що більшість концепцій соціальної взаємодії, включаючи і соціальну теорію символічних інтеракціоністів, були побудовані на основі удосконалення та переосмислення теорії соціальної дії. Автором було встановлено, що в процесі соціальної взаємодії відбувається обмін інформацією, знаннями, досвідом, матеріальними та духовними цінностями; індивід (група) визначає свою позицію відносно інших, своє місце (статус) в соціальній структурі, свої соціальні ролі. Представники символічного інтеракціонізму вважали, що саме за допомогою соціальної взаємодії індивідами встановлюються і засвоюються значення символів, спираючись на які людина і сприймає світ та соціальну реальність. На їхню думку, всі соціальні процеси, які стосуються становлення особистої ідентичності, уможливлюються саме за допомогою соціальної взаємодії. Саму ж соціальну взаємодію символічні інтеракціоністи розглядають, з одного боку, як процес, що протікає між окремими особами, а з іншого – як внутрішньоособовий процес спілкування з самим собою, вмінням ставити себе на місце інших, що є проявом становлення свідомості та самосвідомості індивіда, а відповідно і його самоідентичності.

У підрозділі 3.2. «Специфіка підходів до розуміння соціальної взаємодії та самоідентичності прибічниками філософії символічного інтеракціонізму» аналізуються соціально-філософські особливості теорій чікагської (Г. Блумер, Т. Шибутані) і айовської (М. Кун, Т. Макпартленд) шкіл символічного інтеракціонізму та розкриваються спільні та відмінні риси даних підходів. Дисертантом було виявлено та проаналізовано, підґрунтя, яке вплинуло на появу різних поглядів на проблеми самоідентичності та соціальної взаємодії серед представників стмволічного інтеракціонізму. Ним виявилась концепція самості Дж. Г. Міда, який виділив у ній два елементи – індивідуальний (І) та соціальний (Ме), абсолютизація яких і призвела до появи двох напрямків символічного інтеракціонізму – чікагського та айовського. „Чікагці” вважали, що головною особливістю особистості є не її соціальна природа, а індивідуальна відмінність кожного. Науковці перебільшували роль суб’єктивних чинників у суспільному розвитку і розглядали самоідентичність як процес формування індивідуальної та спонтанно-творчої сторони „Я” за допомогою постійної соціальної взаємодії з суспільством.

Представники айовської школи символічного інтеракціонізму були переконані в тому, що саме соціальні спільноти з їх законами та цінностями визначають світогляд та мораль тієї чи іншої особи, і, відповідно, самоідентичність постає для них сукупністю соціальних атит’юдів по відношенню до різних соціальних ситуацій, які можна передбачити через вивчення інтерналізованих очікувань індивідів. Соціальна взаємодія індивідів розглядалася ними більше з боку сукупності настанов групи, які становлять базу стабільної поведінки індивідів у суспільстві, а не як постійно мінливий процес, як її сприймали представники чікагської школи. Загалом, обидва напрями символічного інтеракціонізму в своїх дослідженнях розглядали самоідентичність, як таку, що формується за допомогою суспільства та через соціальну взаємодію.

У підрозділі 3.3. «Визначальний вплив соціалізації на формування особистісної ідентичності (самоідентичності) в Я-концепції символічних інтеракціоністів» обґрунтовуються умови виникнення самості як ідентичності в соціально-філософській теорії символічних інтеракціоністів, визначається, що самість, подібно до ідентичності, формується в результаті процесу ідентифікації, в якому Дж. Г. Мід відводив головну роль здатності людини переймати роль іншого по відношенню до самого себе. Символічні інтеракціоністи, як і феноменологи, вважали, що розуміння між людьми є неможливим без взаємозамінності точок зору.

Також в даному підрозділі наводиться аргументація по розгляду самості основоположника символічного інтеракціонізму, як ідентичності, яка складається із соціальної ідентичності та особистісної ідентичності (самоідентичності). Прослідковується значення індивідуалізуючого аспекту ідентичності – самоідентичності, як чинника прагнення людини до відстоювання власної унікальності та незалежності. Саме таке прагнення прослідковується у складовій частині мідівської самості – „І”, яка і є носієм самоідентичності. Згідно з соціальною теорією символічного інтеракціонізму, становлення самоідентичності відбувається за допомогою соціальних чинників, одним з яких є процес соціальної взаємодії, результатом якого стає утворення соціалізованого індивіда – особистості.

Авторкою було визначено, що на думку символічних інтеракціоністів під впливом „інших” та за допомогою соціальної ідентичності і формується індивідуалізуюча частина самості (ідентичності) – самоідентичність, як ціннісно-моральна цілісність особистості. Дане твердження випливає із аналізу основних проблем філософії символічного інтеракціонізму в яких обґрунтовується, що люди є продуктом соціального досвіду, а „значима” спільнота завжди впливає на ті цінності індивіда, які обираються ним в якості орієнтирів при формуванні власної ідентичності загалом та самоідентичності як її складової.

ВИСНОВКИ

В результаті дослідження була здійснена експлікація концептуалізації феномену самоідентичності у філософії символічного інтеракціонізму. Доведено, що соціально-філософська проблема самоідентичності бере свої витоки ще за часів античності. Найвидатніші представники того часу – Сократ та Платон – хоча і не вживали даного терміну, проте прагнули знайти відповідь на ключове питання даного поняття: „Хто така людина?” Філософи вважали, що вирішити дану проблему можна лише за допомогою самопізнання, яке, на їхню думку, досягалося шляхом запитань та відповідей (метод маєвтики).

Самостійного ж значення проблема самоідентичності набуває в епоху Нового часу, як наслідок розробки проблеми самосвідомості. З цього часу починають виникати різні теорії та підходи до розуміння і становлення особистості, її свідомості, самосвідомості, ідентичності, самоідентичності і т. п.

Аналіз наукової літератури показав, що термін „самоідентичність” співвідноситься з такими близькими поняттями, як „самосвідомість”, „Я-концепція”, „ідентичність”, „самість”, „соціальна ідентичність”. Та хоча вказані поняття й мають багато змістових та проблемних перетинів, все ж таки вони є досить різними, а деякі – навіть протилежними за своїми значеннями. Наприклад, самоідентичність, як самоусвідомлення власної індивідуальності, є, в деякій мірі, протилежним соціальній ідентичності, як усвідомленню та прийняттю загальних соціальних норм, цінностей, переконань та установок певного суспільства. Обидва вони є складовими частинами ідентичності людини, яка уможливлюється за допомогою самосвідомості – вміння усвідомлювати власну сутність, поведінку та соціальні дії. Саме самосвідомість впливає на появу самості, яка залежно від напрямку та періоду досліджень, має різні значення (сприймається по-різному). В античності та середньовіччі самість не була проблематизована, як соціальний феномен і розглядалась як проблема метафізичного порядку (як продукт умов існування, який може пізнати себе і не повинен прагнути змінитись). Саме з тих часів бере свій початок і онтологічне тлумачення самості згідно з яким вона є дечим незбагненним, певною „іскрою божою” в людині, центром її духу, джерелом свідомості, цілеспрямованої активності та діяльності людини.

Подальша зміна та ускладнення соціальної реальності і структури соціальних відносин, які полягали у збільшенні кількості різноманітних соціальних інститутів та появі посиленої залежності індивідів один від одного, призвели до проблематизації самості в рамках соціальної філософії. Соціально-філософське сприйняття самості, відповідно, полягає у відношенні до самості, як до стержня людини, який включає в себе не лише взаємовідношення суспільства та індивіда але й самосвідомість людини, її рефлексію над власною поведінкою та внутрішній діалог особистості. Одними з перших, хто почав сприймати самість саме таким чином були представники символічного інтеракціонізму та основоположник даного соціально-філософського напрямку Дж. Г. Мід. Він вважав, що самість (Self) містить у собі як індивідуальний елемент особистості (І), так і її соціальні настанови (Ме).

Концепція самості основоположника символічного інтеракціонізму, значною мірою відображає розуміння даного поняття іншими представниками символічного інтеракціонізму головним чином тому, що саме на її основі і були побудовані особистісні теорії прибічників символічного інтеракціонізму. Саме вона і послугувала підґрунтям різного розуміння „Я” представниками чікагської та айовської шкіл символічного інтеракціонізму. Остання розглядала самість, як основу соціальних настанов, якими керується індивід і які повністю визначають його поведінку. На їхню думку, знаючи правила і закони певного суспільства, можна визначити поведінку будь-якого її члена. З даним положенням повністю не погоджувались представники чікагської школи символічного інтеракціонізму, які вважали, що головною особливістю „Я” є його індивідуальнотворчий елемент, який формується в процесі соціальної взаємодії.

Самість, яка містить самоідентичність, на думку символічних інтеракціоністів, не можна визначити як певну структуру, адже вона постійно змінюється протягом усього життя людини. Вона формується за допомогою соціалізації індивіда – засвоєння ним певних суспільних норм, правил, цінностей, які з часом можуть змінюватись. Крім того, в наслідок здобутого досвіду, змінюється і сама людина, її погляди на життя, моральні цінності, переконання, світогляд. Саме тому, самоідентичність не може бути чітко зафіксованою та визначеною.

Домодерне розуміння самості, на думку багатьох науковців, і зокрема представників символічного інтераціонізму, співпадає за своїм значенням із проблемою ідентичності, яку вперше конкретизував, виокремив у окреме поняття та ввів у міждисциплінарний обіг американський психолог Е. Еріксон. Під ідентичністю він розумів суб’єктивне відчуття тотожності та цілісності особистості. Його концепція лягла в основу класичного розуміння ідентичності, яка складається з соціальної ідентичності – усвідомлення та підтримка індивідом суспільних установок, норм, цінностей, які належать до тих чи інших соціальних груп і спільностей, та особистісної ідентичності (самоідентичності) – самоусвідомлення себе не лише, як особистості, але і як індивідуальності, яка відрізняється від інших єдністю своєї життєдіяльності, цілей, мотивів, смисложиттєвих настанов та виступає суб’єктом соціальної дії. Таке сприйняття ідентичності багато в чому співпадає з поглядами на самість символічних інтеракціоністів. Дане поняття представники символічного інтеракціонізму використовували без конкретизації його сутнісного змісту. В своїх роботах вони тільки описували функції, ознаки, умови розвитку та складові частини самості.

Лише прибічник даного філософського напрямку І. Гофман, який, як і символічні інтеракціоністи, вбачав причини соціальної взаємодії в особистості, зміг обґрунтувати термін самість. Він був першим, хто в даній традиції, замінив самість на ідентичність, яка, як і перша, не є притаманною людині від народження, а набувається в процесі соціальної взаємодії за допомогою соціалізації, є усвідомленням особистістю власної тотожності з іншими та своєї особливості, складається з індивідуалізуючого та соціального елементів, які полягають у забезпеченні цілісності життя людини та покликані сформувати унікальну та визнану значимими іншими індивідуальність людини.

Символічний інтеракціонізм так само, як і феноменологія, єдино можливою формою соціально-філософського дослідження вважає вивчення форм і можливостей міжособистісної взаємодії та інтерпретацію соціальної реальності. На думку перших, саме за допомогою символів та знаків, які формуються у міжособовій взаємодії, люди сприймають світ, себе, і, відповідно, набувають самоідентичність. Феноменологи ж були переконані в тому, що від народження наші сприйняття залежать від напередзаданої природної настанови, згідно з якою речі зовнішнього світу є принципово однаковими для інших і для мене, а всі люди володіють свідомістю, яка є схожою на мою. І лише за допомогою соціальної взаємодії виявляється, що індивіди, в силу свого соціального досвіду та біографічної ситуації, можуть сприймати світ та себе, і, відповідно, формувати свою самоідентичність відміннним чином.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

  1.  Соболь Т. В. Аналіз суміcних понять „Я-концепції” / Т. В. Соболь // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. – К. : Український центр духовної культури, 2009. – Вип. 85. – С. 125-136.
  2.  Соболь Т. В. Соціальна дія та соціальна взаємодія – засади порівнюваності понять / Т. В. Соболь // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія „Філософія. Політологія”. – К. : ВПЦ „Київський університет”, 2009. – Вип. 91-93. – С. 41-44.
  3.  Соболь Т. В. Вплив соціалізації на становлення особистості у підлітковому віці з точки зору представників символічного інтеракціонізму (філософський аналіз) / Т. В. Соболь // Вісник інституту розвитку дитини. Серія „Філософія. Педагогіка. Психологія”. – К.: Видавництво Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова, 2009. – С. 33-39.
  4.  Соболь Т. В. Феномен самоідентичності у філософії символічного інтеракціонізму / Т. В. Соболь // Практична філософія: Науковий журнал. – №1. – К.: Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, БО „Центр практичної філософії”, 2010. – С. 88-93.
  5.  Соболь Т. В. Теоретико-методологічний аспект становлення проблеми самоідентичності в філософії символічного інтеракціонізму / Т. В. Соболь // Філософські проблеми гуманітарних наук. — 2010. — № 16-17 . – С. 230-234. 
  6.   Соболь Т. В. Місце особистості в соціальній теорії символічних інтеракціоністів // Дні науки філософського факультету-2008: Міжнар. наук. конф. (16-17 квітня 2008 року): матеріали доповідей та виступів. – К., 2008. – Ч.ІІІ. – С. 102-103.
  7.  Соболь Т. В. Вплив соціуму на формування особистісних цінностей у філософії символічного інтеракціонізму // Философия повседневности : Междунар. науч. конф., 17 октября 2009 г. : Материалы конф. – К., 2009. – С. 52.
  8.  Соболь Т. В. Філософські витоки проблеми ідентичності // Дні науки філософського факультету-2010: Міжнар. наук. конф. (21-22 квітня 2010 року): матеріали доповідей та виступів. – К., 2010. – Ч.VІІІ. – С. 142-143.
  9.  Соболь Т. В. Вплив соціуму на формування ідентичності людини в філософській теорії символічного інтеракціонізму // Людина. Світ. Суспільство (до 175-річчя філософського факультету). Дні науки філософського факультету-2009 : Міжнар. наук. конф. (21-22 квітня 2009 року) : Матеріали доповідей та виступів. – К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2009. – Ч.Х. – С.165-167.
  10.  Соболь Т. В. Соціальна дія: усвідомлена діяльність чи несвідома установка? // Дні науки філософського факультету-2010: Міжнар. наук. конф. (26-27 квітня 2005 року): матеріали доповідей та виступів. – К., 2005. – Ч.ІІІ. – С. 142-143.

АНОТАЦІЯ

Соболь Т. В. Феномен самоідентичності в філософії символічного інтеракціонізму. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2010.

Дисертаційна робота присвячена проблемі визначення феномену самоідентичності в соціально-філософській традиції символічного інтеракціонізму. У роботі проаналізовані філософські, соціальні та психологічні джерела формування концепцій самоідентичності та ідентичності загалом та зокрема в філософії сиволічного інтеракціонізму, виявлені схожі та відмінні сторони даних теорій.

Дисертантом доводиться, що представники символічного інтеракціонізму були одними і з перших ідейних засновників понять „ідентичність” та „самоідентичність”. Останнє для них виступає головним елементом концепції самості, як персональної ідентичності і відіграє роль внутрішнього стрижня особистості, який формується через соціальну взаємодію за допомогою соціалізації індивіда.

Значимість роботи полягає в тому, що вона допомагає з’ясувати сутність і значення феномену самоідентичності як для філософії символічного інтеракціонізму так і для всієї соціальної філософії загалом. Дисертація дозволяє побачити проблему самоідентичності через призму соціально-філософського світогляду символічних інтеракціоністів, збагачуючи, таким чином, теоретико-методологічну та понятійну базу соціальної філософії

Ключові слова: ідентичність, самоідентичність, символічний інтеракціонізм, самість, особистість, соціальна взаємодія, самосвідомість.

АННОТАЦИЯ

Соболь Т. В. Феномен самоидентичности в философии символического интеракционизма. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук за специальностью 09.00.03 – социальная философия и философия истории. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка. – Киев, 2010.

Диссертация посвящена проблеме исследования и анализа феномена самоидентичности в социально-философской традиции символического интеракционизма. В работе раскрываются философские, социальные и психологические источники формирования концепций самоидентичности и идентичности, устанавливаются и описываются теоретико-методологические подходы к определению феномена самоидентичности, анализируются историко-философские истоки данной проблемы. Обосновывается отличие в использовании таких понятий, как «идентичность», «самоидентичность», «самость», «идентификация», «самоидентификация».

Актуальность проблемы человека обусловливает поднятие вопроса об идентичности, раскрытию которого способствует изложенная в работе структура исследования, дающая возможность переосмыслить проблемы внутренних содержаний личности с позиции философии символического интеракционизма.

Проблематизация идентичности и рассмотрение её в качестве самостоятельной философской проблемы была осуществлена в рамках классической философии Нового времени в виде вопроса о поиске того основания, которое позволяет индивиду оставаться самотождественной личностью, одной и той же в различные моменты биографии, в том числе и относящиеся к различным социальным реальностям. В качестве такого основания классической философией было определено самотождественное сознание, осознающее собственное единство в различные моменты времени на основании памяти о пережитых моментах биографии.

Разработка данной тематики обнаруживается в трудах английских эмпириков Дж. Локка, Дж. Бекли, Д. Юма, а также И. Канта , Г. В. Ф. Гегеля.

Дальнейшее изменение и усложнение социальной реальности, связанное с развитием специфических социальных институтов индустриального общества и процессом усложнения его структуры привел к противоречиям между различными способами самоопределения, предоставленными индивиду разными социальными институтами. Эта проблема уже не могла быть решена методами, предложенным в рамках классической философии Нового времени и потому появляются новые научные подходы к феномену самоидентичности.

Одними из первых научных деятелей, которые занимались данной проблематикой, были представители символического интеракционизма – социально-философского направления ХХ вв. Их интересовал вопрос не столько о сущности данного явления, сколько вопрос обнаружения и изучения социальных предпосылок формирования определенного образа себя и механизмов идентичности и самоидентичности в изменчивом обществе. Представители символического интеракционизма считали, что самоидентичность выступает главным элементом их концепции самости, как идентичности и исполняет функцию стержня личности. В работе также описывается влияние самоидентичности на мировосприятие индивида и конструирование им своей повседневной социальной реальности.

Значимость работы состоит в том, что она помагает выяснить сущность и значение феномена самоидентичности как для философии символического интеракционизма, так и для всей социальной философии в целом.

Ключевые слова: идентичность, самоидентичность, символический интеракционизм, самость, личность, социальное взаимодействие, самосознание.

SUMMARY

Sobol T. V. The phenomenon of self-identity in the philosophy of symbolic interactionism. – Manuscript.

The dissertation is for receiving the scientific degree of Candidate of Philosophy on speciality 09.00.03 – Social Philosophy and Philosophy of History. – Kyiv National Taras Shevchenko University. – Kyiv, 2010.

The dissertation deals with research of the problem of the phenomenon of self-identity and its role in the philosophy of symbolic interactionism. The work analyses the society influencing on personality forming by means of social activity from the point of view of the representatives of symbolic interactionism. The paper describes different sociological and philosophical theories which influenced on forming of self-conception and the concept of identity and self-identity. The thesis shows the connection and differences between these concepts and terms. The research proves that the representatives of symbolic interactionism consider that self-identity plays the main role in a human being and it is the internal center of a person. The establishing and development of self-identity is determined by the level of individual socialization.

The significance of the work is that it helps to comprehend the essence of idea of the self-identity phenomenon, its important place in the philosophy of symbolic interactionism and whole social philosophy. The dissertation enriches the theoretical points of view of social philosophy on the problem of self-identity.

Key words: identity, Self-identity, symbolic interactionism, self, person, social interaction, self-consciousness.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

15782. Индексы переменного состава, постоянного состава, структурных сдвигов 14.19 KB
  Индексы переменного состава постоянного состава структурных сдвигов. Индекс переменного состава показывает динамику среднего показателя как за счет применения индексируемой величины так и за счет изменения весов по которым взвешивается средняя т.е. влияние обоих ...
15783. Индивидуальные индексы и их свойства 39.33 KB
  Индивидуальные индексы и их свойства. Индивидуальные индексы рассчитываются для однородных совокупностей. Они представляют собой отношение уровня экономического явления в отчётном периоде к его уровню в базисном периоде. В общем виде этот индекс может быть записан в в...
15784. Компоненты уровня ряда динамики 11.64 KB
  Компоненты уровня ряда динамики. Ряд динамики может быть подвержен влиянию факторов эволюционного и осциллятивного характера а также находиться под влиянием факторов разного воздействия. Такие изменения динамического ряда называются тенденцией развития или трендо
15785. Анализ транспортной сети и грузоперевозок 156.5 KB
  Главной задачей транспорта является своевременное, качественное и полное удовлетворение потребностей народного хозяйства и населения в перевозках. Эффективность организации транспортного процесса и управление им
15786. Мода и медиана. Способы вычисления 30.08 KB
  Мода и медиана. Способы вычисления При изучении вариации применяются и такие характеристики вариационного ряда которые описывают количественную его структуру. Таковы медиана и мода. Медиана – это значение признака делящее пополам ранжированный упорядоченный вари
15787. Основные тенденции(тренда) ряда динамики и методы её распределения 17.77 KB
  Основные тенденциитренда ряда динамики и методы её выявления. Закономерности изменения явления во времени не проявляются в каждом конкретном уровне ряда. Это связано с действием на явления общих и случайных причин. Поэтому в статистике для выявления закономерности ил...
15788. Относительные величины и их виды 15.04 KB
  Относительные величины и их виды. Относительная величина – мера количественного соотношения статистических показателей которая отражает относительные размеры социальноэкономических явлений. Относительная величина получается как частное от деления одной величин
15789. Относительные показатели вариации 14.62 KB
  Относительные показатели вариации. Относительные показатели вариации используют для сравнения степени вариации: различных признаков в одной и той же совокупности вариация заработной платы рабочих и выработки тех же рабочих на предприятии; одного и того же пр...
15790. Показатели вариации и их виды 131.8 KB
  Вариация это различия индивидуальных значений признака у единиц изучаемой совокупности. Изменение вариации признака в совокупности осуществляется с помощью абсолютных и относительных показателей Абсолютные показатели вариации включают: размах вариации ...