65503

Діяльність Зиновія Лиська в контексті професіоналізації української музичної культури Галичини

Автореферат

Культурология и искусствоведение

Мета дослідження систематизувати і дати комплексну оцінку музикознавчої фольклористичної і композиторської спадщини Зиновія Лиська його музичногромадської діяльності в контексті процесів професіоналізації української музичної культури Галичини...

Украинкский

2014-07-31

128 KB

2 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT 2

ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ

ім. М. В. Лисенка

СИВОХІП Володимир Степанович

УДК 78.072+78.03](161.2) (477.83/.86)

Діяльність Зиновія Лиська в контексті професіоналізації

української музичної культури Галичини

Спеціальність 17.00.03 – музичне мистецтво

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Львів – 2010

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі історії музики Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка Міністерства культури і туризму України

Науковий керівник:  доктор мистецтвознавства, професор 

Кияновська Любов Олександрівна,

Львівська національна музична академія ім. М. В. Лисенка,

завідуюча кафедрою історії музики (м. Львів)

Офіційні опоненти:  доктор мистецтвознавства, професор

Копиця Маріанна Давидівна

професор кафедри історії української музики

Національної музичної академії України

ім. П. І. Чайковського (м. Київ)

кандидат мистецтвознавства

Коменда Ольга Іванівна

доцент кафедри історії, теорії мистецтв

та виконавства Волинського національного

університету імені Лесі Українки (м. Луцьк)

Захист відбудеться «20» грудня 2010 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.869.01 Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Нижанківського, 5, другий поверх, малий зал.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Нижанківського, 5.

Автореферат розіслано «18» листопада 2010 року

Вчений секретар спеціалізованої Вченої ради,

Кандидат мистецтвознавства, доцент   О. Т. Катрич

ЗАГАЛЬНА  ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Об’єктивне знання національної історичної минувшини є необхідною умовою у прагненнях сучасного українського суспільства до духовного та культурного відродження. Однією зі складових цього процесу є усвідомлення об’єктивних соціокультурних процесів, які відбуваються на тому чи іншому історичному етапі розвитку суспільства, висвітлення специфічних закономірностей еволюції культурно-мистецької «інфраструктури» того чи іншого регіону, а відтак – відтворення повної панорами художнього життя. Це неможливо здійснити без повернення в науковий обіг невідомих, забутих чи недавно ще заборонених імен та праць, які не тільки можуть збагатити й по-новому представити національну культуру, а й в першу чергу допомагають переосмислити цінність національних духовних традицій, руйнуючи старі, стереотипні погляди й переконання, відкриваючи перспективи нового прочитання історичного фактажу та його осмислення.

В загальній панорамі історії української культури особливе місце посідає спадщина мистців Галичини, яка в першій третині ХХ ст. набуває особливої значимості у процесах професіоналізації та утвердження естетичного світогляду, сумірного з провідними мистецькими школами Європи. Цьому немало сприяла провідна тенденція тогочасного галицького суспільства до отримання фахової освіти в найважливіших центрах європейської культури, насамперед у Відні, Празі, Берліні, Парижі тощо. Опанувавши засади європейської мистецької освіти, в тому числі, і музичної, представники української інтелігенції повертались на Батьківщину і приносили зі собою уявлення про належний професійний рівень національного мистецтва, відповідно до них намагаючись дібрати форми і методи організації культурного життя, і насамперед у своїй творчості природно поєднати глибинні національні витоки та інноваційні засади професійної художньої (композиторської) техніки. В цьому процесі творчий доробок донедавна забутого композитора, музикознавця і фольклориста Зиновія Лиська посідає своє заслужене місце в скарбниці української культури.

Зиновій Лисько (1895-1969) завдяки своїй багатогранній творчій діяльності на ниві української музичної культури став одним з нечисленних галицьких інтелігентів-подвижників, які визначили в музичному середовищі перших десятиліть ХХ ст. в краї основні напрями праці та заклали міцні підвалини професіоналізації мистецтва з введенням його в загальноукраїнський та, що ще важливіше – в загальноєвропейський художній процес. Його плідна діяльність, яка охоплює творчість, музикознавство, фольклористику, музичну критику, працю музичного редактора, організатора музичного шкільництва на Західній Україні, в Німеччині та Сполучених Штатах Америки, може служити яскравим прикладом мистця-універсала, вона була своєрідним символом епохи становлення і утвердження професійних засад музичного мистецтва. Відтак актуальність обраної теми обумовлена відсутністю в українському музикознавстві об‘ємних наукових розвідок, присвячених вивченню мистецького доробку З. Лиська.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами. Дисертацію виконано згідно з темою № 3 «Українська музика в контексті світової музичної культури» перспективного плану наукової дослідницької діяльності Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка на 2007–2012 рр.

Мета дослідження  систематизувати і дати комплексну оцінку музикознавчої, фольклористичної і композиторської спадщини Зиновія Лиська, його музично-громадської діяльності в контексті процесів професіоналізації української музичної культури Галичини першої третини ХХ сторіччя.

У процесі дослідження вирішуються наступні завдання:

– систематизувати основні характеристики процесу професіоналізації української музичної культури Галичини першої третини ХХ ст.;

– представити роль української інтелігентської еміграції у збереженні засад національного професійного мистецтва;

– визначити місце та роль творчої, наукової спадщини Зиновія Лиська та його діяльності на тлі культурно-історичного середовища Галичини  20-х – 30-х років та української еміґрації 40-х – 60­х рр. минулого сторіччя;

– дослідити його багатогранну культурологічну діяльність і систематизувати творчий доробок в контексті загальноукраїнської мистецької спадщини;

– окреслити періоди мистецької та культуротворчої діяльності З. Лиська;

– з’ясувати місце професійної діяльності З. Лиська як органічної складової української композиторської школи та важливої ланки музикознавчої та етномузикознавчої науки.

Об’єктом дослідження є процес професіоналізації української музичної культури Галичини ХХ ст. до 1944 р. та у емігрантському середовищі після Другої світової війни.

Предмет дослідження – композиторська, фольклористична та музикознавча спадщина Зиновія Лиська.

Методологічну базу дослідження складають: аналітичний метод – у вивченні наукової літератури за темою; історичний – в аналізі розвитку фахової музичної освіти та формуванні засад композиторської творчості в контексті процесів професіоналізації мистецько-культурного життя Галичини; музикознавчий – при вивченні творів та фольклорних і музикознавчих праць Зиновія Лиська у взаємодії всіх складових.

Теоретичну базу дослідження склали праці, присвячені численним проблемам, в більшій чи меншій мірі пов’язані з професіоналізацією музичного мистецтва Галичини у першій третині ХХ ст. та однією з центральних постатей в цьому процесі Зиновієм Лиськом.

Література за темою систематизовано і поділено на чотири групи.

До першої групи належать нариси та статті, присвячені здебільшого біографії З. Лиська та його мистецькому оточенню і критичному осмисленню його творчої спадщини (розвідки В. Барвінського, А.  Рудницького, В.  Витвицького, Р. Савицького-молодшого, Д. Каранович, І. Соневицького та ін.). Ці праці почали виникати ще за життя мистця, спочатку в публікаціях культурно-мистецького характеру, виданих у Львові, а після Другої світової війни – переважно, в друкованих органах української еміграції та у виданнях, що вийшли друком за кордоном. До цієї категорії належать також статті українських музикознавців О. Правдюка, А. Мухи та Ю. Булки, які вперше в українському радянському музикознавстві наводяться факти про Зиновія Лиська як музикознавця, фольклориста, композитора та громадського діяча.

Друга група джерел – інформативно-довідникова за характером. До неї відносимо словникові видання, переважно, зарубіжні як “Encyclopedie de la musique”, “Riemann Musik-Lexikon”, “Allgemeine Muzik Encyclopedie”, “The International Cyclopedia of Music and Musicians”, а також – українські, опубліковані за кордоном: «Українська загальна енциклопедія», «Енциклопедія Українознавства». Найбільше інформації отримуємо із “Dictionary of Ukrainian Composers” («Словника українських композиторів»), укладеного Ігорем Соневицьким та Наталею Палідвор-Соневицькою (Львів–Нью-Йорк, 1997).

Третя група джерел важливіша з аксіологічного пункту – це рецензії, огляди мистецької діяльності Зиновія Лиська, що належать перу М. Антоновича, В. Барвінського, В. Витвицького, Н. Нижанківського, А. Рудницького, Р. Савицького-мол., І. Соневицького.

Окремо відзначимо праці, в яких узагальнюються мистецькі процеси в Галичині та еміграції, спадщину композиторів та музичних діячів того ж періоду, а також ті, які продовжують музикознавчу домену Лиська, які відносимо до четвертої групи: праці С. Бєдакової, У. Граб, М. Загайкевич, Л. Кияновської, О. Козаренка, Л. Корній, Н. Костюк, Л. Лехника, Л. Назар, С. Павлишин, Л. Серганюк, Р. Стельмащука та ін.

Документальний і дослідницький матеріал, що торкається як науково-творчого контексту, так і самої постаті З. Лиська, оприлюднено у збірці «Союз Українських Професійних Музик у Львові» (Львів, 1997).

Природно, що матеріалом дослідження стали друковані в періодиці наукові праці З. Лиська, його композиторські твори, а також ряд неопублікованих матеріалів та рукописів, що знаходяться у фондах Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника та, переважною більшістю, в архіві Лиська, що зберігається в Українському Науковому Інституті Гарвардського Університету (США).

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що

 в українському музикознавстві вперше дається комплексна оцінка  багатогранної діяльності Зиновія Лиська в контексті професіоналізації українського музичного мистецтва Галичини першої третини ХХ ст.;

 визначається місце його композиторської, музикознавчої, фольклористичної спадщини в культурному континуумі епохи;

 окреслюється значення його творчості в системі української національної музичної культури;

 вводяться в науковий обіг неопубліковані раніше матеріали З. Лиська та твори, що збережені в рукописах.

Особистий внесок здобувача. В дисертації вперше оприлюднені ряд позицій з рукописної спадщини Зиновія Лиська, опрацьовані і систематизовані публікації, присвячені його життю і творчості, що з’явились друком в закордонних часописах і газетах, зроблений систематичний огляд та теоретичний аналіз всіх доступних його творів.

Практичне значення дослідження. Матеріали дисертації можуть бути використані в навчальних курсах історії української музики, семінарах сучасної музики, українського музичного фольклору, магістерського семінару тощо. Основні положення дослідження сприятимуть подальшому заповненню білих плям української мистецької історії. Матеріали дослідження можуть також використовуватись у дослідницькій роботі музикознавців, мистецьких критиків, викладачів мистецьких закладів та істориків культури, у курсах культурології вищих навчальних закладів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення праці обговорювалися на засіданнях кафедри історії музики ЛНМА ім. М. Лисенка та були винесені на Всеукраїнські, міжнародні та вузівські науково-теоретичні конференції, зокрема: науково-теоретична конференція «Союз Українських Професійних Музик у Львові» (Львів, 1-2 жовтня 1994 р.); шоста конференція дослідників народної музики червоно-руських (галицько-володимирських) та суміжних земель (Львів, 5-8 квітня 1995 р.); наукова конференція «Музично-історичні концепції у минулому і сучасності» (Ворзель, 24-26 травня 1995 р.); другі Драґанівські читання «Сакральне мистецтво Бойківщини» (Дрогобич, 19-20 листопада 1997 р.); наукова конференція «Українське мистецтвознавство: сучасний стан та перспективи розвитку» (Київ, 8-9 листопада 2001 р.); наукова конференція «Родина Колессів у духовному житті України» (Львів, 22-24 листопада 2001 р.); науково-практичний семінар «Українська духовна музика та традиції її виконання» (Старий Сонч, Польша, 27-28 липня 2003 р.).

Публікації Основні теоретичні та практичні положення дисертації висвітлені в 7 статтях, 4 з них – у збірках, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що містить 202 позиції, загальний обсяг дисертації 171 с., обсяг основного тексту – 155 с.

Основний зміст дослідження

У вступі обґрунтовано вибір теми, доводиться її актуальність, визначається головна мета і завдання, окреслюється об’єкт та предмет дослідження, методологічні засади, вказана наукова новизна отриманих результатів та практичне значення, подано класифікацію використаних наукових джерел, відомості про апробацію результатів дослідження.

Розділ 1. «Етапи становлення творчо-професійної позиції Зиновія Лиська» складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 1.1. «Процеси професіоналізації української музичної культури Галичини та їх соціо-культурологічна характеристика» присвячено поняттю професіоналізму в мистецтві.

В мистецтві професіоналізм залишається однією з прикмет творчості та означає володіння необхідним на певний історичний період арсеналом виразових засобів, в якому композитор може знайти оптимальні комбінації для втілення задуму. В мистецтві професіоналізм виявляється підпорядкованим тому елементові, який окреслюється термінами «натхнення», «талант», «геній», розшифровується в психології творчого процесу поняттям «інсайту». Важливим є і національний компонент: чи національна культура розвивалась по шляху послідовної професіоналізації всіх ланок музичного життя, чи професійне і спонтанне (найчастіше концентроване у фольклорі) музикування розвивались паралельно і виявлялись однаково суттєвими джерелами для композиторської інтенції, чи з ряду причин – відсутності власної державності, складності суспільних відносин, пригнобленого стану тощо – непрофесійні колективно-аматорські форми переважають в музичній інфраструктурі суспільства.

Конкретно зазначається історико-соціальне тло, протікання і результати професіоналізації українського музичного життя і творчості в Галичині, яка і сформувала багатогранну творчо-інтелектуальну особистість Зиновія Лиська.

Причинами такого активного процесу професіоналізації не лише музичної творчості, але й всіх інших сегментів мистецької діяльності, як і науки, освіти, стали кілька суттєвих обставин. Перша з них – усвідомлення необхідності піднесення загального культурно-освітнього рівня української людності Галичини для активнішого розвитку національної самоідентифікації. На цьому тлі випливає наступна важлива причина, що привела до професіоналізації української музичної культури Галичини, – необхідність плекання національної еліти, що також починає формуватись здебільшого, починаючи від 70-х років ХІХ ст. Третя істотна і доволі специфічна особливість становлення професіоналізму української музичної культури в Галичині – перевага у їх формуванні т. зв. «ренесансних типів особистості», вагомих у різних сферах: науковій, громадській, творчій, або у різних галузях однієї творчої професії.

Протікання процесу професіоналізації в українському музичному середовищі Галичини теж мало кілька характерних ознак. Першою з них було доволі тривале протистояння професійного та аматорського рівнів, перехід на професійну основу далеко не всіма сприймався без опору, нерідко вбачаючи в цьому загрозу демократичності мистецького виразу, обмеженню кола зацікавлених, відриву від національно-фольклорного ґрунту.

Друга особливість корінилась, очевидно, у специфічній ментальності галичан, схильних до доволі консервативних форм буття, в тому числі і культурного. Тож утвердження професіоналізму потребувало забезпечення ряду необхідних умов.

Важливим в контексті професіоналізації музичного середовища Галичини виявився приклад, яким став для галичан Микола Лисенко. Для створення національної професійної творчості і виконавства необхідно було підготувати кадри. Тому відбувається мистецька еміграція у найважливіші європейські центри. Ще один вимір професіоналізації української музичної культури Галичини позначений утворенням мистецьких спілок, об’єднань, що сповідували різні естетичні ідеї. На цій хвилі піднімається генерація молодих мистців-музикантів, більшість з них навчалася в класі Вітезслава Новака у Празі, завдяки чому об’єднуємо їх у «празьку школу» львівських композиторів.

Підсумовуючи огляд витоків та процесів професіоналізації українського музичного мистецтва Галичини в першій третині ХХ ст. і простежуючи особливості їх протікання, відзначаємо, що українська музика в західному регіоні зробила колосальний «ривок», подолавши відстань, яку інші національні школи проходили не одне сторіччя, за кілька десятиріч.

Підрозділ 1.2. «Історико-культурні умови становлення особистості мистця» розглядає основні віхи становлення Зиновія Лиська в професійній музиці. Особлива увага приділяється празькому періоду, який знаменує початок його професійної діяльності. В ці роки ним написані основні композиції, серед яких поема «Тризна» та Сюїта для симфонічного оркестру, струнний Квартет, Соната для фортепіано, ряд солоспівів. Твори ці були в концертному репертуарі і виконувались у Львові, Києві, Харкові. Та під час Другої світової війни більшість композиторського доробку Лиська було втрачено. В 1920-ті роки, у Празі, були написані перші музикознавчі статті та дослідження, серед них дисертація про оперу С. Артемовського-Гулака «Запорожець за Дунаєм», праці «Відношення музики до поезії» та «Музичний ритм в поезії Шевченка».

Вказується, що після закінчення празьких студій у 1929 р. З. Лисько їде до столиці Радянської України Харкова, і стає викладачем теоретичних предметів у Музично-Драматичному Інституті. Однак, з початку масових репресій, Лиськові відмовлено у перебуванні на радянській території і в 1931 р. він повертається в Галичину.

Період 1931 – 1944 рр. проведений Лиськом у Стрию та Львові, позначений його активною професійною діяльністю. Він працює директором Стрийської філії Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, викладає композицію та теорію музики, належить до ради СУПроМу. Після створення Львівської державної консерваторії в 1939 р. очолює музикологічний кабінет та числиться професором кафедри композиції. Однією з найзначніших робіт Лиська в 1930-ті роки стало історичне дослідження «Піонери музичного мистецтва в Галичині».

30-ті роки ХХ ст. позначилися також і здобутками в композиторській творчості. Це камерно-інструментальні та фортепіанні твори, які були в концертному репертуарі Г. Левицької, Р. Савицького, Р. Криштальського, Г. Приймової, О. Руснака. З успіхом виконувалися Фортепіанне тріо, Соната та «Хлопська сюїта» для фортепіано, солоспіви «Не стій вербо», «Вечір», «Світанок» та ін.

Роки німецької окупації Галичини негативно позначились на житті мистецької еліти Львова, в тім і З. Лиська, хоча він, як і його колеги, робив все можливе для збереження національної культури, брав участь у підготовці святкування 100-річчя від дня народження М. Лисенка. У 1944 р. З. Лисько приймає рішення емігрувати на Захід і назавжди покидає Батьківщину.

Підрозділ 1.3. «Роки еміграції: збереження національної ідентичності в чужинному середовищі» присвячено діяльності Лиська на чужині: спочатку в таборі переміщених осіб у Міттенвальді (Німеччина). Вказується, що в таборі З. Лисько сприяв організації культурно-музичного життя українців, зокрема сприяв утворенню Об’єднання українських музик. Перший з’їзд і установчі збори новоствореного органу відбулися в таборі Карльсфельд біля Мюнхену 25-26 квітня 1946 р. на них було обрано управу на чолі з Лиськом. Разом з В. Витвицьким та А. Ольховським він активно бере участь у написанні музичних статей до Енциклопедії Українознавства, що вийшла друком у Мюнхені 1949 р.

В 1960 р. родина Лиськів переїжджає в Нью-Йорк. По приїзді музикант стає найбільш помітною фігурою в мистецьких колах еміграції. Від 1961 р. він очолює Український музичний інститут у Нью-Йорку, викладає теорію та фортепіано; стає дійсним членом Наукового Товариства ім. Т.Шевченка та Української Вільної Академії Наук у Нью-Йорку, головою музикологічної секції УВАН, членом Міжнародної Ради Фольклорної Музики. Продовжується його редакторська робота в Енциклопедії Українознавства, ним зредагована і підготовлена до друку церковно-релігійна спадщина Олександра Кошиця.

З-під пера дослідника виходить ряд праць, присвячених студіюванню найстарішого фонду українських народних мелодій, обрядової пісенності дохристиянського походження. Серед них – «Давність веснянкових мелодій», «Античні елементи в українській народній пісенності», «Праслов’янська музика», «Культові поклики в українських народніх піснях», «Тетрахордові елементи в українській народній мелодиці». З. Лисько пише ряд музикознавчих матеріалів, рецензій та хронік з тогочасного мистецького життя, працює музичним оглядачем журналу «Вісті» у Міннеаполісі. Та найвагомішою в ці роки життя залишається робота із збору та систематизації українських народних пісень. Від 1964 року почали виходити перші томи Українських Народних Мелодій – всього в десяти томах зібрано близько одинадцяти з половиною тисяч одиниць народнопісенної творчості. Зібрання З. Лиська є однією з найвизначніших праць українського етномузикознавства взагалі та один з найбільших збірників у світовій літературі подібного роду.

Розділ 2. «Риси індивідуального композиторського стилю Зиновія Лиська та їх вияв у жанровому спектрі його творчої спадщини» включає два підрозділи, що розглядають основні сфери творчості композитора: камерно-інструментальну і симфонічну, та вокально-хорову. Підрозділ 2.1. «Камерно-інструментальна та симфонічна творчість З. Лиська як втілення естетичних засад львівських композиторів – представників “празької школи” першої третини ХХ ст.» розглядає найвагоміші твори Лиська у цьому жанровому колі: Струнний квартет, фантазію «Ченчик», фортепіанні опуси, зокрема Сонату, «Хлопську сюїту» та «Мініятюри на українські народні теми» в ньому також згадуються симфонічна поема «Тризна» та Сюїта для симфонічного оркестру, які не збереглись.

Визначаються найважливіші риси камерно-інструментального стилю композитора, зокрема наголошується художня вартість Струнного квартету – дипломної роботи на закінчення Вищої школи майстерності Празької консерваторії у Й. Сука (1928) як одного з найпоказовіших його творів в експериментальному напрямку. Цікавою є вже сама двочастинна композиція, де перша частина – сонатне allegro, друга – тема з варіаціями. Новаторство виявляється на рівні тематизму, його розвитку, використанні виразових засобів, побудови форми, а емансипація дисонантності не має аналогів в тогочасній галицькій музиці. Традиційніше написана фантазія «Ченчик» (1934), що розглядається в контексті потреб дидактичного репертуару українських музичних осередків краю. Та при простоті викладу матеріалу музика «Ченчика» вражає вишуканістю і барвистістю виразових ефектів.

Вагоме місце в творчій спадщині Лиська займає цикл «Хлопська сюїта» та Соната для фортепіано – твори, які в 30-ті роки минулого сторіччя були в репертуарі багатьох галицьких піаністів. У фортепіанному циклі «Хлопська сюїта» зауважується опора на українську пісенність; весь цикл є своєрідною стилізацією народнопісенної основи. Особливо це відчувається в останній частині, де рефреном звучить мелодія «Гей видно село». Загалом, цей твір відзначається високим професійним композиторським почерком і добрим знанням фортепіанної фактури. На українському ґрунті З. Лисько один з перших використовував новітні темброві і регістрові можливості фортепіано. Проте, новаторство тут доволі умовне, твір дотримується романтичної концепції, як за загально-патетичним тоном, так і в гармонічних засобах.

Найвагомішим твором для фортепіано, який був у репертуарі таких відомих піаністів, як Г. Левицька та Р. Савицький, є Фортепіанна соната. Музична мова Сонати видається дещо незвичною в контексті тогочасної української музики Галичини. Одинокими аналогами складності мелодики, гармонічної і тональної мови, ритмічної організації музичної тканини є фортепіанні сонати Б. Лятошинського. Використання українських фольклорних елементів у другій і третій частинах близьке до Сонати Л. Ревуцького. Останнім твором у фортепіанній спадщині композитора аналізуються «Мініятюри на українські народні теми» (1925-1933) – цикл із п’яти п’єс для фортепіано, які за ступенем складності розраховані на початкуючих піаністів. Ці п’єси показують різні підходи і різні типи опрацювання З. Лиськом фольклорного матеріалу.

Підрозділ 2.2. «Хорова та камерно-вокальна сфера у взаємодії національно-традиційного та інноваційного спрямування творчих пошуків» констатує, що вокально-хорова творчість Зиновія Лиська значно більше спирається на регіональні традиції, оскільки саме ці жанри були основними в українському культурно-мистецькому середовищі.

Серед творів модерного стилю згадується кантата «Пісня борців» на слова Б. Гомзина ор. 10, № 2 (1928 р.) та балада «Катерина» для трьох чоловічих голосів (тенор, баритон, бас) і фортепіано, що доповнює велику музичну шевченкіану українських композиторів.

Несподівано свіжим тональним розвитком і гострою, дисонуючою гармонією характерний солоспів «Світанок» для високого голосу і фортепіано. Атональні епізоди, що з’являються переважно у фортепіанних ритурнелях, часто виявляють риси додекафонної серії, з дисонуючою гармонією. Тональні, атональні та політональні епізоди плавно перетікають одне в одне, творячи імпресіоністичний ефект плинності станів і явищ.

До жанру обробок народних пісень належать сольні обробки «Темна нічка», «Ой, давно», «Не стій, вербо», «Під гай, мати». Деякі з них за свободою опрацювання, за модуляційними планами і розвиненою фортепіанною фактурою можуть бути названі солоспівами на основі народних пісень.

Окреме місце в композиторській спадщині З. Лиська займають «Тропарі воскресні» – обробки церковних мелодій недільних (воскресних) тропарів. Вперше в композиторській практиці здійснено мистецьке опрацювання тропарів, які супроводжують восьмитижневий піст перед Великоднем – «Камене запечатани от Юдей», «Єгда снишел єси», «Да веселяться небесная», «Світлую воскресенія», «Собезначальноє слово Отцу і Духови», «Ангельскія сили на гробі Твоєм», «Разрушил єси крестом Твоїм», «С висоти снишел єси» для чоловічого хору a cappella у формі восьмичастинної сюїти.

Особливою сферою зацікавлень і особливою стихією композиторської творчості З. Лиська був жанр обробки народної пісні для хору. Більшість його хорових обробок вміщені у «Великому Співаннику ‘Червоної Калини’», збірнику пісень стрілецьких, історичних (козацьких), побутових, обрядових, жартівливих для різних хорових складів a cappella (Львів, 1937). Обробки народних пісень, що увійшли до цієї збірки, можна поділити на дві великі групи. До першої з них належать пісні, що розповідають про героїчне минуле українського народу – історичні (козацькі), а також стрілецькі пісні. З. Лиськові належить найбільша кількість обробок в цій групі: пісні «Ой у лузі», «Під гай, мати», «Про Морозенка», «Козаченько збився», «Ой у лузі червона калина», «Поспішають галичани», «Коло млина яворина», «Ой впав стрілець», «Летіла куля» та ін. для чоловічого хору. До другої групи належать пісні обрядові, ліричні та інші. Це «Ой зійди, зійди, ясен місяцю», «Ой темна нічка», «Мати моя, матусенько», «Ой піду я понад лугом» та ін. Ці пісні опрацьовано переважно для мішаного хору. Серед пісень цієї групи виділяються гаївки «Питалася мати дочки», «Ой див, див» (для жіночого хору), «Горобеєчку», «Ой зацвили фіялочки», «Коло Дунаєчку» та ін.

В поданому розділі накреслено доволі широкий естетико-стильовий діапазон творчості композитора Зиновія Лиська, визначений за численними вцілілими партитурами. Як видно з поданого переліку, в музичній спадщині Лиська трапляються як твори, орієнтовані в своїх засобах на традицію (це, зокрема, численні обробки народних пісень, церковних наспівів), так і твори (більше камерно-інструментальні), стиль яких позначений пошуком нових звучань, нових засобів, ще не відкритих для української музики. Як в одній, так і в другій категорії творів Лисько залишається композитором, який активно шукає оптимальних виразових засобів, не концентруючись умисно на необхідності використати ті чи інші виразові засоби, а виходячи завжди лише із самої природи тексту – в творах зі словом, з жанрових засад – в інструментальних творах, але завжди на першому плані у нього виявляється потреба виразити власний творчий задум, незалежно від того, чи він буде сприйнятий як «модерний», чи як «традиційний».

Розділ 3. «Фольклористична та музикознавча спадщина Зиновія Лиська в контексті розвитку музичної науки першої половини XX сторіччя» висвітлює працю Зиновія Лиська на ниві етномузикознавства. В підрозділі 3.1. «Львівський період фольклористичної діяльності: становлення та перші здобутки» вказується, що праця Зиновія Лиська на ниві музичної фольклористики формується в двох напрямках. Перший – це студії в ділянці етномузикології, другий – збір матеріалу та закладення теоретичних підвалин у принципи систематизації народнопісенних джерел. Аналізується найвагоміша серед теоретичних студій цього часу – праця «Формальна побудова українських народних пісень», надрукована в журналі «Українська музика» за 1939 р. Робиться висновок про те, що Лисько зводить всі свої спостереження над формальною будовою народно-музичного твору до метрики кожної пісні, її тактового поділу. На цьому принципі він виводить оригінальну методику систематизації народнопісенних джерел, ґенеза яких простежується від найпростіших інтонаційних та формотворчих типів до найскладніших мелодико-ритмічних структур.

Підрозділ 3.2. «Фольклористична діяльність З. Лиська періоду еміґрації: визначні звершення» розглядає емігрантський період – час активної праці етномузиколога, результатом якої стало створення спеціальних студій про українську народну пісню. Виходячи з аналізу найдавніших обрядових пісень (колядки, щедрівки, гаївки, веснянки, купальські й обжинкові пісні, хрестильні та похоронні), З. Лисько стверджує, що історичний розвиток народних пісень йшов у напрямі розширення мелодичного об’єму (ambitus), що з формального боку відповідає розвитку від короткого мотиву до періоду і складніших формоутворень. Народна пісенність ділиться вченим на дві групи: вільний речитативний стиль та стиль із чітким ритмом і відповідними синтаксичними формоутвореннями.

Більшість наступних праць згаданого періоду присвячені вивченню та систематизації найстарішого фонду українських народних мелодій, обрядової пісенності дохристиянського походження, які були для дослідника джерелом, в якому збереглися споконвічні традиції народного мистецтва. В них він бачив відбиток історичного життя народу в його культурних і національних особливостях. Вже в назвах досліджень З. Лиська відчувається їх «архаїчний», «ритуальний, прадавньо-культовий» акцент. Серед них вартують згадки праці «Давність веснянкових мелодій», «Античні елементи в українській народній пісенності», студії «Праслов’янська музика», «Іонійські ритми в українських народних піснях», «Лемківська музика». З друкованих матеріалів привертають увагу статті «Українські колядки», «Культові поклики в українських народних піснях», «Тетрахордові елементи в українській народній мелодиці».

Логічним завершенням усіх попередніх студій Зиновія Лиська в ділянці української народної музики є десятитомне видання «Українські Народні Мелодії» – одна з найвагоміших праць українського етномузикознавства взагалі та один із найбільших збірників у світовій літературі подібного роду.

Підрозділ 3.3. «Музикознавчі концепції Зиновія Лиська: дослідження витоків національної музичної культури» зосереджується на діяльності Зиновія Лиська на ниві історичного та теоретичного музикознавства, яка виявилася плідною і залишила по собі ряд цінних, проте маловідомих досі матеріалів. Свідченням того є не тільки наявність вагомого рукописного фонду праць З. Лиська, а й їхнє часткове повернення в науково-практичний обіг шляхом перевидання чи нових публікацій (як от, наприклад, «Музичний словник» в 1993 р. чи «Піонери музичного мистецтва в Галичині» в 1994 р.).

Вже перші праці, написані дослідником в Празі, привертають увагу тематикою та широтою інтересів молодого науковця. Його науковим керівником був професор Зденек Неєдли. Під його керівництвом Лисько 1926 р. пише дисертаційне дослідження  «С. Артемовського-Гулака ‘Запорожець за Дунаєм’ і його відношення до Моцартівського ‘Викрадення із серайлю’», за яке отримав вчений ступінь доктора філософії.

В історичній праці «Піонери музичного мистецтва в Галичині», що створювалась З. Лиськом в середині 1930-х, описано процес становлення на Західній Україні професійної композиторської школи – «перемишльської», який розпочинався в 20-ті – 30-ті рр. XIX ст. в Перемишлі, згодом у Львові, в жанрі церковної музики і далі поширювався на світські жанри. В своєму дослідженні З. Лисько, проте, не надто зосереджується на витоках професіоналізму української галицької музичної культури, натомість більше зупиняється на персоналіях та характеристиці їхньої творчості. Важливим дослідницьким здобутком, який визначає рівень згаданої праці, є надзвичайно широке використання джерел. Адже історіографія перемишльської доби починається ще з середини XIX ст. і весь друкований матеріал з того часу і до 1930-х рр. був дослідником опрацьований.

В підрозділі 3.4. «Музично-теоретичні праці Зиновія Лиська та їх роль у становленні професійної музичної освіти в Галичині» увага звертається на кілька його теоретичних праць, створених на вимогу часу. Це «Музичний словник», випущений Музичним Товариством ім. М. Лисенка в Стрию в 1933 році і перевиданий «Музичною Україною» в Києві 1994 р. під редакцією М. Гордійчука – фундаментальний звід основної музичної термінології, паралельно поданої в українському перекладі грецьких, латинських, італійських, німецьких, польських термінів. Своє науково-практичне значення цей словник зберігає і по сьогоднішній день.

Не менш вагомою є участь З. Лиська у написанні «Диригентського порадника» (співавтори – В. Витвицький і М. Колесса), опублікованого Львівським Видавничним Інститутом у Львові 1938 року. Перу З. Лиська в цьому виданні належить розділ про техніку володіння голосом. Для ужиткового використання в педагогічній діяльності було написано в 1930-ті роки «Підручник з музичних форм» і «Підручник з гармонії», які залишилися в рукописах.

У Висновках зазначено, що ретроспектива наукової та творчої діяльності Зиновія Лиська в контексті професіоналізації української музичної культури Галичини, проведена в межах поданого дослідження, показала необхідність вивчення та пропаганди його культурного доробку, несправедливо забутого, як і докладнішого осмислення самих процесів утвердження професійного мистецтва в західноукраїнському регіоні протягом різних історичних періодів.

Зиновій Лисько увійшов у культуру як людина надзвичайного творчого потенціалу, життя якої було подвижництвом у багатьох сферах мистецької діяльності. Тільки спираючись на перелік його активу (композиція, теорія та історія музики, фольклористика, організація редакційно-видавничої справи, педагогіка), не можна не подивуватись універсалізму мистецьких і наукових пошуків З. Лиська. Ця багатогранність проявилась у запровадженні нових форм мистецького життя, що формувались у жорстких історичних реаліях – як польської Галичини, так і української еміґрації в Німеччині та США.

Список опублікованих робіт за темою дисертації:

1. Сивохіп В. Один портрет з історії музичної культури Галичини / Володимир Сивохіп // Союз Українських Професійних Музик у Львові : Матеріали і документи / [ред.-упор. В. Сивохіп, Р. Стельмащук]. – Львів : В-во «Сполом», в-во М. П. Коць, 1997.– С.43-54.

2. Сивохіп В. Визначне досягнення української музичної фольклористики XX століття / Володимир Сивохіп // Народна творчість та етнографія. – Київ, 1998. – № 1(260). – С. 3-11.

3. Сивохіп В. Композиторська спадщина Зиновія Лиська: деякі штрихи до питання музичного стилю / Володимир Сивохіп  // Музика Галичини: Том ІІ / [ред.-упор. Ю. Ясіновський]. – Львів : В­во «Сполом», 1999. – С.272-275.

4. Сивохіп В. Композитор Зиновій Лисько: стильові ознаки творчості в контексті епохи /Володимир Сивохіп // Syntagmation : Збірка наукових статей / [ред.-упор. Л. Кияновська]. – Львів : В-во «Сполом», 2000. – С.139-155.

5. Сивохіп В. Музично-історичний процес у дослідженнях галицьких музикознавців (перша половина ХХ століття) / Володимир Сивохіп // Матеріали до українського мистецтвознавства: Збірник наукових праць / [упор. Г. Степанченко]. – Київ, 2003. – Вип.2. – С.142-145.

6. Сивохіп В. Творчий портрет Зиновія Лиська в суспільно-історичному контексті епохи / Володимир Сивохіп // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка та Національної музичної академії України ім. Петра Чайковського: Серія : Мистецтвознавство. – Тернопіль-Київ, 2009. – № 2 (21). – С.16-22.

7. Сивохіп В. Професіоналізація музичної культури Галичини першої третини ХХ ст. як соціокультурна проблема / Володимир Сивохіп // Наукові збірки Львівської національної музичної академії України ім. М. В. Лисенка. – Вип. 22. «Музикознавчі студії – 2010». Збірка статей / [ред.-упор. О. Катрич]. – Львів : В-во «Сполом», 2010. – С.49-57.

АНОТАЦІЯ

Сивохіп В. С. Діяльність Зиновія Лиська в контексті професіоналізації української музичної культури Галичини. – Рукопис. 

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 – музичне мистецтво. – Львівська національна музична академія ім. М. В. Лисенка. Міністерство культури та туризму України. – Львів, 2010.

Дисертація присвячена розгляду творчості видатного українського композитора, музикознавця і фольклориста Зиновія Лиська, чия багатогранна та активна діяльність на ниві українського мистецтва стала одним із важливих чинників, котрі визначили в культурно-мистецькому середовищі перших десятиліть ХХ ст. в Галичині основні напрями розвитку музичної культури. Творчі здобутки видатних музикантів цього періоду заклали міцні підвалини професіоналізації національного мистецтва в краї, завдяки чому спадщина представників української галицької музики органічно увійшла в загальноєвропейський художній процес.

Завдання дослідження полягає у впровадженні імені авторитетного вченого та талановитого композитора в культурно-мистецький і науковий обіг. Шляхом реконструкції та об’єктивної оцінки творчої і наукової спадщини З. Лиська, досягнуто ґрунтовного вивчення та висвітлення його значних здобутків з огляду на сутнісні завдання і цілі української культури на етапі найбільш інтенсивної її професіоналізації.

Ключові слова: музична культура, Галичина, українська еміграція, універсальна діяльність, професіоналізація мистецтва.

АННОТАЦИЯ

Сивохип В. С. Деятельность Зиновия Лысько в контексте профессионализации украинской музыкальной культуры Галиции. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03 – музыкальное искусство. – Львовская национальная музыкальная академия им. Н. В. Лысенко. Министерство культуры и туризма Украины. – Львов, 2010.

Диссертация посвящена рассмотрению творчества выдающегося украинского композитора, музыковеда и фольклориста Зиновия Лысько, чья многосторонняя и активная деятельность на почве украинского искусства стала одним из важных факторов, которые определили в культурно-художественной среде первых десятилетий ХХ в. в Галиции главные направления развития музыкальной культуры. Творческие достижения выдающихся музыкантов этого периода заложили крепкие основания профессионализации национального искусства в Галиции, благодаря чему наследие представителей украинской музыки естетсвенно вошло в общеевропейский художественный процесс.

Задание исследования состоит во введении имени авторитетного ученого и талантливого композитора в культурно-художественный и научный оборот. Путем реконструкции и объективной оценки творческого и научного наследия З. Лысько было достигнуто основательного изучения и раскрытии его значительных достижений с точки зрения на сущностные задачи и цели украинской культуры на этапе наиболее интенсивной ее профессионализации.

Ключевые слова: музыкальная культура, Галиция, украинская эмиграция, универсальная деятельность, профессионализация искусства.

ANNOTATION

Syvokhip V. Zynoviy Lysko’s activity in the context of professionalizing Ukrainian musical culture in Halychyna. – Manuscript.

Dissertation for the Doctoral (Candidate) Degree in Arts. Specialty 17.00.03 – Music Art. – Mykola Lysenko National Music Academy in Lviv. Ministry of Culture and Tourism of Ukraine. – Lviv, 2010.

The dissertation explores the creative output of Zynoviy Lysko, an outstanding Ukrainian composer, musicologist and folklorist. His diversified and vigorous activities in the field of Ukrainian arts became an important factor in determining the main directions in which the musical culture of Halychyna was to develop in the cultural and artistic environment of the first decades of the 20th century. Creative achievements of the outstanding musicians of the time had laid the strong basis for the professional growth of regional music art, therefore the heritage of its best representatives came to be regarded as organic part of all-European artistic developments. 

The purpose of this research is to introduce the name of Zynoviy Lysko as a scholar of authority and composer of talent, into cultural and artistic, as well as scholarly use of today. Through their reconstruction and balanced assessment Zynoviy Lysko’s considerable scholarly achievements are thoroughly studied and depicted in the light of what core aims and missions Ukrainian culture had in the period of its most intense professionalization.

As a result, the present research has, for the first time in Ukrainian musicology, determined the place and role of Z. Lysko’s music and scholarly legacy, and his culture-building and organizational activity within Halychyna’s culture of the 1920s-1930s and that of the Ukrainian emigration in the USA in 1940s-1960s.

The preconditions and historical principles, according to which Ukrainian music culture had been professionalized in Halychyna during the first decades of the 20th century, as well as Lysko’s peculiar efforts, among Ukrainian intellectual émigrés, to maintain the principles of professional national music art in a foreign culture environment have been fully described. A social and cultural analysis of Zynoviy Lysko’s activity has been made, and his output has been proclaimed a natural constituent part of the Ukrainian school of music composition and an important element of musicological and ethno-musicological studies.

The theoretical basis for the present research were analytically and systematically studied works dealing with numerous problems of music art in Halychyna in the first decades of the 20th century, and featuring Zynoviy Lysko as one of the central figures of the time. While getting acquainted with what had been written in the 20th-century about the history of Ukrainian music art, especially that in Halychyna of the early 20th century, the author of the dissertation grew more an more convinced that approaches to researching and critical assessing of Zynoviy Lysko’s creative legacy should be revised and his legacy revalued.

The innovational character of the dissertation lies in that Zynoviy Lysko’s accomplishments in music have been considered within the wide context of Ukrainian culture, and its many aspects. Therefore, a complex assessment of the man’s diversified cultural activity in the early 20th-century Halychyna has been made, at the background of the growing professionalism of Ukrainian music; his role of a composer, musicologist and ethnomusicologist in the cultural continuum of the epoch has been defined; the importance of his known works within the system of national music culture has been explicitly outlined; his so far unpublished works and pieces of music have been highlighted and thus brought into scholarly use.

The author of the dissertation has evinced that Zynoviy Lysko’s artistic personality had a weighty influence upon the music milieu of his own time. Moreover, in the social and historical context of Ukrainian culture’s development, all his creative activity has an eternal value of its own, and has since become an enduring part of the Ukrainian art’s spiritual treasure.

Key words: musical culture, Halychyna, Ukrainian emigration, professionalization of art.

Підписано до друку 15.11.2010 р. Формат 60х90/16

Гарнітура Тіmes New Roman. Папір офс.

Обл.-вид. арк. 0,9. Друк на ризографі. Наклад 100 прим. Зам. № 0647.

ТОВ „КОМПАНІЯ Манускрипт”,

вул. Руська, 16, м. Львів, 79008,

тел. (032) 235-52-20.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

76922. Наружное ухо, его части, строение, кровоснабжение, иннервация 181.85 KB
  Рельеф ушной раковины: завиток свободный завернутый край; ножка завитка – конечная часть завитка нависающая над наружным слуховым проходом; бугорок ушной раковины на границе задней и верхней части завитка изнутри; противозавиток параллелен завитку; козелок выступ кпереди от слухового прохода; противокозелок напротив козелка в нижней части противозавитка; полость ушной раковины между козелком и противозавитком; мочка долька ушной раковины содержащая жировую ткань. Состав наружного слухового прохода: хрящевая часть 1 3...
76923. Среднее ухо 180.75 KB
  Слуховые косточки лежат в барабанной полости связанные между собой и некоторыми стенками суставами мышцами и мембранами. Кроме того существует костная проводимость звука через слуховые косточки и стенки барабанной полости. Стенки барабанной полости: верхняя покрышечная стенка – на передней поверхности пирамиды височной кости; нижняя яремная стенка в области яремной ямки на нижней поверхности пирамиды с началом сосцевидного канальца для ушной ветви X пары; медиальная лабиринтная стенка с мысом окном преддверия овальным...
76924. Внутреннее ухо: костный и перепончатый лабиринты. Спиральный (кортиев) орган. Проводящий путь слухового анализатора 184.04 KB
  Они представлены волосковыми сенсорноэпителиальными клетками которые находятся внутри улитки в спиральном органе слуховой рецептор и внутри расширений преддверия и полукружных каналов вестибулярный рецептор. Костный и перепончатый лабиринт – скелет внутреннего уха располагается в пирамиде височной кости имеет следующие составные части: преддверие занимающее срединное положение; улитку лежащую кпереди от преддверия; три полукружных канала расположенных кзади от преддверия. Стенки отверстия и другие образования преддверия...
76925. Орган зрения: общий план строения. Глазное яблоко и его вспомогательный аппарат 183.74 KB
  Изменения внутренней оси глаза короткая длинная сказываются на положении фокуса световых лучей. Оболочки глаза состоят: из фиброзной оболочки с прозрачной и круглой передней частью роговицей диаметром в 12 мм толщиной в 1 мм; и с задней частью плотной белесоватой склерой толщиной от 04 до 1 мм; из сосудистой оболочки с тремя частями: собственно сосудистой ресничным телом радужкой со зрачком; из сетчатой оболочки с наружной пигментной и внутренней светочувствительной частью. Внутреннее ядро глаза представлено водянистой влагой...
76926. Преломляющие среды глазного яблока: роговица, жидкость камер глаза, хрусталик, стекловидное тело 181.53 KB
  Стекловидное тело находится в стекловидной камере. Объем его у взрослого - 4 мл. По составу - это гелеобразная среда с наличием в остове особых белков: витрозина и муцина, с которыми связана гиалуроновая кислота, что обеспечивает вязкость и упругость тела
76927. Сосудистая оболочка глаза, ее части. Механизм аккомодации 180.92 KB
  Ресничное тело средний отдел сосудистой оболочки расположен в виде кругового валика соответственно месту перехода роговицы в склеру сзади от радужки с которой срастается наружным ресничным краем. В центре радужка имеет зрачок ограниченный зрачковым краем сосудистой оболочки а противоположный ему край называется ресничным. В сосудистой оболочке находятся ресничные артерии: задние и передние; короткие и длинные. Из венозной сети сосудистой оболочки формируются вортикозные вены 46 проходящие через склеру и впадающие в...
76928. Сетчатая оболочка глаза. Проводящий путь зрительного анализатора 181.61 KB
  Внутренняя или сетчатая оболочка глаза плотно срастается с сосудистой по всей площади соприкосновения. Центральная ямка макулы сосредотачивает только колбочковые нейросенсорные клетки и в нее ldquo;упираетсяrdquo; оптическая ось глаза. Проводящий зрительный путь Рецепторное поле это сетчатая оболочка глаза с палочко и колбочковидными клетками содержащими светочувствительный пигмент родопсин йодопсин.
76929. Вспомогательный аппарат глазного яблока 179.9 KB
  Чувствительная иннервация осуществляется за счет глазничной ветви тройничного нерва при помощи: длинных ресничных ветвей из носоресничного нерва и подглазничного нерва от второй ветви пятой пары. Иннервация мышц происходит из глазодвигательного нерва: прямые мышцы верхняя нижняя медиальная нижняя косая подниматель верхнего века. Из отводящего нерва снабжается прямая латеральная мышца; из блокового верхняя косая; из лицевого нерва круговая мышца глаза. Их топография строение кровоснабжение иннервация.
76930. Органы вкуса и обоняния 180.85 KB
  Во вкусовых почках передних 2 3 третей языка обнаружен сладко чувствительный белок а в задней части – горько чувствительный. Вкусовые вещества адсорбируются микроворсинками вкусовых сенсорных эпителиоцитов и в них сталкиваются с рецепторными белками клетки что изменяет проницаемость мембран вкусовых эпителиоцитов и генерирует импульс. На боковых поверхностях вкусовых клеток замыкаются: в области передних 2 3 языка терминали барабанной струны промежуточного нерва – VII черепной пары; на задней 1 3 языка и слизистой неба и глотки ...