65507

КУЛЬТУРНА ЕЛІТА ДОНБАСУ В 1953-1964 РОКАХ

Автореферат

История и СИД

Предметом дослідження є культурна еліта Донбасу конкретно літератори і митці музичнотеатральної та образотворчої сфери її творча діяльність участь у культурному і громадському житті регіону функціонування творчих спілок зусилля держави спрямовані на формування...

Украинкский

2014-07-31

197 KB

6 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT 21

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Стуканова Юлія Ростиславівна

УДК 94(477.6)«1953/1964»:316.722:316.344.42

КУЛЬТУРНА ЕЛІТА ДОНБАСУ В 1953-1964 РОКАХ

07.00.01 – історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Донецьк - 2010


Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі історії слов’ян Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Стяжкіна Олена Вікторівна,

професор кафедри історії слов’ян

Донецького національного університету

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Докашенко Віктор Миколайович,

професор кафедри вітчизняної та зарубіжної історії,

ректор Горлівського державного педагогічного

інституту іноземних мов

доктор історичних наук, професор

Кравченко Володимир Іванович,

професор кафедри теорії та історії держави і права

Донецького юридичного інституту

Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка

Захист відбудеться «17» грудня 2010 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корпус, ауд. 38.

Із дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано «16» листопада 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                                                           Крапівін О.В.


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Духовний стан та культурний рівень суспільства визначальним чином залежать від діяльності культурної еліти, яка покликана бути генератором і транслятором суспільних цінностей. Це особливо важливо в період серйозних соціально-політичних трансформацій. На сьогодні культурна еліта України, яка перебуває у стані формування, зв’язана зі своїм історичним минулим і, відчуваючи стійкий вплив функціональних особливостей та морально-етичних якостей радянської попередниці, не спроможна належним чином виконувати цю роль.

Цілеспрямована політика радянської влади щодо формування нової інтелектуальної верстви призвела до серйозних трансформацій у становленні культурної еліти України. Дослідження механізмів цієї політики і засобів, що спричинили деформації в ментальній сфері української еліти, може сприяти відродженню її колишнього соціального статусу і тих високих духовних якостей, яких їй сьогодні бракує. З іншого боку, радянський досвід формування інтелігенції може бути корисним для пошуку місця сучасної культурної еліти в соціальній структурі українського суспільства.

У пропонованій роботі досліджується літературно-мистецька еліта як складова цієї соціальної групи. Культурна еліта розуміється як один із видів правлячої еліти, що включає найбільш авторитетних та впливових діячів мистецтва, літератури, представників творчої інтелігенції.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось в межах державної науково-дослідної теми кафедри історії слов’ян Донецького національного університету «Проблеми нової та новітньої історії України: сучасний погляд» (номер реєстрації № Г – 07/28).

Об’єктом дослідження є культурні процеси в Донбасі в 1953-1964 рр., а саме – літературні й мистецькі.

Предметом дослідження є культурна еліта Донбасу (конкретно – літератори і митці музично-театральної та образотворчої сфери), її творча діяльність, участь у культурному і громадському житті регіону, функціонування творчих спілок, зусилля держави, спрямовані на формування радянської культурної еліти, проблема її відносин з владою, партійно-державна політика щодо культурного розвитку Донбасу.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1953-1964 рр., період так званої «відлиги», для якого властиві суттєві зміни в житті радянського суспільства – початок процесу десталінізації, очищення громадського і культурного життя від жорсткого владного та ідеологічного контролю.

Географічні межі дослідження відповідають кордонам Донбасу станом на 1953-1964 роки, а саме – території Донецької (до 1961 р. – Сталінської) та Луганської (до 1958 р. – Ворошиловградської) областей. Зауважимо, що основну увагу авторкою приділено обласним містам Донбасу, оскільки вони були центрами культурного життя краю, зосереджували в своїх межах філії творчих спілок, переважну більшість мистецьких закладів.

Метою дослідження є аналіз процесу формування, розвитку і діяльності культурної еліти Донбасу в умовах хрущовської «відлиги».

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

  •  визначити історико-теоретичні підходи до вивчення проблеми культурної еліти, проаналізувати джерельну базу;
  •  виявити закономірності та особливості, масштаби лібералізації культурно-суспільного життя краю;
  •  охарактеризувати літературні і мистецькі процеси Донбасу на фоні загальноукраїнського, всесоюзного культурного розвитку;
  •  простежити динаміку змін кількісних і якісних характеристик еліти;
  •  проаналізувати шляхи становлення творчої еліти регіону, роль держави у формуванні необхідного для свого функціонування типу еліти;
  •  висвітлити матеріально-технічне забезпечення та житлово-побутові умови життя і праці письменників та діячів мистецтва;
  •  виявити чинники, що впливали на процес вирішення митцями Донбасу проблеми вибору між творчим і ремісничим характером діяльності;
  •  розкрити відносини провінційної культурної еліти з владою, з’ясувати особливості самооцінки нею власної творчості та її призначення;
  •  скласти антропологічний портрет представника культурної еліти Донбасу.

Наукова новизна дисертації полягає в самій постановці проблеми. В роботі зроблено одну з перших спроб в українській історіографії дослідити культурну еліту Донбасу в 1953-1964 роках. На основі аналізу літератури з досліджуваної проблеми та введення до обігу широкого кола нових джерел були сформульовані такі положення, що мають наукову новизну: 1) до наукового обігу введено багато нового фактичного матеріалу, що висвітлює культурні процеси в Донбасі в період «відлиги»; 2) на основі аналізу статистичних даних та інтерв’ювання пересічних мешканців Донеччини зроблено висновки про соціальне функціонування мистецьких закладів, творчих організацій та художніх творів регіону; 3) проаналізовано склад обласних відділень творчих спілок та музично-театральних колективів за чисельністю, партійністю, національністю, статтю, освітою тощо; здійснено порівняння цих даних між творчими професіями, а також із показниками традиційних культурних центрів України, що дало можливість виявити спільне і особливе у характеристиці культурної еліти Донбасу; 4) виявлено закономірності й особливості становлення та розвитку творчої еліти Донбасу як складової української культурної еліти; 5) проаналізовано характер відносин провінційних діячів літератури і мистецтва з владою, щоденні практики лавірування в просторі ідеології та світоглядно-ментальних особливостей культурного середовища регіону; 6) на підставі соціально-антропологічного підходу та залучення матеріалів усної історії, мемуарів реконструйовано внутрішній вимір сприйняття літераторами і митцями радянської дійсності доби «відлиги»; 7) визначено основні проблеми матеріально-побутових умов праці діячів культури, показано роль держави у покращенні матеріально-технічного забезпечення; 8) проаналізовано систему оплати представників творчої еліти залежно від фаху, підраховано їхній сукупний місячний прибуток; 9) визначено чинники, які уможливлювали або породжували побутування ремісництва в середовищі еліти, об’єктивні та суб’єктивні причини, що впливали на вибір між творчістю й ремісництвом конкретного митця; 10) реконструйовано антропологічний портрет представника провінційної культурної еліти з урахуванням специфіки різних творчих професій та регіональних особливостей.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що матеріали і висновки дисертації можуть бути використані при підготовці загальних праць з історії України, досліджень з історії літератури і мистецтва, краєзнавчих розвідок, навчальних курсів і спецкурсів.

Визначення ролі культурної еліти дає можливість проводити певні аналогії, що можуть бути враховані при формуванні соціокультурної політики в сучасній Україні.

Особистий внесок здобувача. Культурна еліта Донбасу в 1953-1964 роках досі не була предметом спеціального дослідження. Усі результати, викладені в дисертаційній роботі, отримані здобувачем самостійно.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження обговорено і схвалено на звітних засіданнях кафедри історії слов’ян Донецького національного університету, а також апробовані на конференціях різного рівня: I Всеукраїнська науково-практична конференція „Молодь і проблеми входження України у світовий культурний простір” (Рівне, 2006), IV Всеукраїнська науково-практична конференція «Українська державність: історія і сучасність» (Маріуполь, 2007), Міжнародна науково-практична конференція «Шевченківська весна» (Київ, 2006, 2007), VII Міжнародна наукова конференція «Історія та сучасність: погляд крізь віки» (Донецьк, 2007), IV Міжнародна конференція «Історична наука на початку XXI ст.: проблеми, минуле, сучасність, перспективи» (Херсон, 2009), Міжнародна наукова конференція «У пошуках власного голосу: усна історія як теорія, метод і джерело» (Харків, 2009) та ін.

Публікації. Основний зміст роботи викладено у чотирнадцяти наукових публікаціях, вісім з яких надруковано у фахових виданнях (одна – у співавторстві з науковим керівником).

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів (14 підрозділів), висновків, посилань, списку джерел та літератури (405 позицій), додатків. Загальний обсяг дисертації – 376 сторінок, з них основного тексту – 180 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертаційної роботи, визначено мету та завдання, об’єкт і предмет дослідження, окреслено його хронологічні та географічні межі, доведено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі «Історіографія, джерельна база, методологія дослідження» проаналізовано стан наукової розробки теми, охарактеризовано джерела, обґрунтовано методологічні засади дослідження.

В основу історіографічного аналізу з проблеми культурної еліти Донбасу покладено проблемно-хронологічний метод. У розвитку вітчизняної історіографії чітко простежуються два періоди: 1) радянський (1950-ті рр. – 1991 р.); 2) новітній (від 1991 р. до сьогодення). Наукову літературу, присвячену досліджуваній темі, умовно поділено на три групи: питання з теорії еліти; праці, у яких проаналізовано культурні процеси в Україні та СРСР; роботи з історії культури та питань культурної еліти Донбасу.

Теорії еліт сформульовані на рубежі XIX – ХХ ст. у працях західних соціологів Г.Моска, В.Парето, Р.Міхельса1. В XX ст. сформувалась комплексна наукова дисципліна – елітологія. В українській науці найбільш системно феномен еліти розробляли В.Липинський, Д.Донцов2. Радянську еліту вивчали зарубіжні автори М.Джилас, М.Восленський3. У сучасній Україні теорії еліт досліджують К.Баранцева, З.Атаманюк та ін.4.

Узагальнюючі праці з історії України5, історії радянського мистецтва і літератури6 відтворюють широку картину діяльності радянської творчої еліти. Цим роботам властива абсолютизація ролі партії щодо розвитку культури. Вагомим доробком з історії української культури в 1950-60-ті рр. є дослідження Л.А.Шевченко7. У її дисертації визначені позитивні і негативні тенденції культурного життя. Інтерес становлять і роботи, написані за галузевим принципом8.

Фактичний матеріал з досліджуваної проблеми (конкретні імена діячів культури Донбасу, статистичні відомості) міститься в нарисах академічного видання «Історія міст і сіл Української РСР»9.

Перша спроба комплексно дослідити культурні процеси в Донбасі (в 1950-70-ті рр.) здійснена в дисертації А.В.Торби10. В ній висвітлюються здобутки, однак замовчуються проблеми культурного будівництва.

Біографічні дані письменників регіону вивчені краєзнавцями М.Диченсковим, Є.Волошком11. Діяльність окремих театрів висвітлено в працях театрознавців О.Кулика, І.Давидової, творчість композиторів – у збірнику «Актуальные проблемы современной украинской музыки»12.

Зарубіжні дослідники вивчали державну політику в УРСР в сфері літератури і мистецтва, розвиток дисидентства в Україні13.

Історіографія новітнього періоду характеризується розширенням проблематики досліджень, переосмисленням минулого. Вагомий внесок у вивчення української інтелігенції радянського періоду зроблено Г.В.Касьяновим14. Він доводить, що шістдесятники відновили соціально-психологічні якості інтелігенції. Різні аспекти діяльності інтелігенції України вивчають Р.А.Дудка, Т.В.Марусик, Ж.А.Шевчук15.

Доба «відлиги» посідає важливе місце в дослідженнях провідних фахівців української історії радянського періоду В.К.Барана, В.М.Даниленка, С.В.Кульчицького16. Загальне культурно-історичне тло діяльності культурної еліти відтворюється в монографіях та навчальних посібниках Я.Й.Грицака, В.І.Кравченка, М.В.Поповича та ін.17. Уявлення про умови праці, права та обов’язки працівників культури доповнюють роботи В.М.Докашенка, присвячені діяльності профспілок періоду відлиги18.

Чимало розвідок з історії культури написано за галузевим принципом. Різні аспекти літературного процесу в Україні досліджують літературознавці О.Пахльовська, Т.Д.Кремінь та ін.19. Питання розвитку українського мистецтва висвітлені в працях театрознавця І.Д.Безгіна, музикознавців і мистецтвознавців О.В.Городецької, В.А.Боканя, О.М.Голубця, у статтях збірника «Український театр XX століття» за редакцією Н.Корнієнко20.

Першою комплексною роботою з історії культури Донецького регіону новітнього періоду є дисертація О.В. Стяжкіної «Культурные процессы в Донбассе в 1960 – начале 90-х гг.»21. Окремі сюжети в працях А.О.Саржана22 доповнюють уявлення про культурний фон, на якому діяла творча еліта краю. Художня культура Донбасу висвітлюється також у роботах М.В.Горбової, А.С.Пельтихіна23. Розвиток української поезії Донбасу аналізується Ю.В.Москвич24. Авторка висновує про появу шістдесятницького руху в літературі Донеччини. Низку досліджень присвячено творчості поетів – шістдесятників і прозаїків краю25. Біографії композиторів Донбасу зібрані в праці музикознавців К.Кірєєвої, С.Саварі, їхня творчість аналізується в збірнику «Музичне мистецтво Донбасу: вчора, сьогодні, завтра» 26.

Аналіз історіографії дозволяє зробити висновок, що комплексного дослідження культурної еліти Донбасу в 1953-1964 роках створено не було.

Основу джерельної бази дисертаційної роботи становлять документи, значна частина яких вводиться до наукового обігу вперше. Це джерела п’яти державних архівів: Центрального Державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Центрального Державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО України), Центрального Державного архіву-музею літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України), Державного архіву Донецької області (ДАДО) та Державного архіву Луганської області (ДАЛО). Згідно із принципом розподілу джерел за походженням, джерельна база роботи представлена кількома групами.

Документи офіційного походження включають: законодавчі акти владних структур і документи виконавчих органів влади (накази Верховних Рад СРСР і УРСР, постанови, декрети, розпорядження виконавчих органів всіх рівнів), які дозволяють простежити, як державні органи влади організовували, нормували та регулювали творчу діяльність інтелігенції та культурні процеси загалом (значна частина цих документів опублікована у збірниках, однак більша – зберігається в архівних фондах: ЦДАГО України, ф. 1; ЦДАВО України, ф. 5116; ДАДО, ф. 326); документи поточного діловодства центральних та місцевих органів влади (звіти, доповіді, протоколи засідань, листування, довідки тощо), що дають змогу проаналізувати, як виконувались розпорядження на місцях, дізнатись про фактичні дані розвитку літератури і мистецтва в регіоні, функціонування культурних закладів і установ. Ці документи майже не опубліковані, зберігаються в архівах (ДАДО, ф. Р-4983; ДАЛО, ф. Р-2426).

Друга група джерел включає документи громадських організацій, творчих і професійних спілок (стенограми, протоколи засідань, доповіді, звіти). Вони становлять особливу цінність для даного дослідження: інформують про діяльність творчої еліти, дозволяють відчути атмосферу культурного життя в Україні і Донбасі, виявити різноманітні позиції еліти стосовно ідеологічного контролю, стратегії у відносинах із владою (ЦДАМЛМ України, ф. 581, 590, 661; ДАДО, Р-5832, Р-6249, Р-6771).

До третьої групи джерел належать матеріали особистого походження. Частина особистих документів письменників і митців (П.Байдебури, Г.Володіна, О.Чепіжного, В.Мухіна, Г.Гордасевич, І.Дзюби, О.Горчакової та ін.) зберігається в архівах (ЦДАМЛМ України; ДАДО). Ця група представлена мемуарами, листуванням, матеріалами усної історії (проведено інтерв’ю з діячами культури та членами їх родини, пересічними мешканцями регіону).

Четверту групу джерел складають статистичні матеріали, які дають можливість проаналізувати склад творчих спілок і закладів мистецтва регіону, різноманітні характеристики їхньої творчої діяльності. Частково документи статистики опубліковані, однак для даного дослідження значно важливішими є неопубліковані статистичні матеріали, що знаходяться в фондах архівів (ЦДАВО України, ф. 5116; ЦДАМЛМ України, ф. 581, 590, 616, 661).

Важливою групою джерел є також матеріали періодичної преси. В роботі використані матеріали газет і журналів (обласних – «Радянська Донеччина», «Комсомолец Донбасса», «Луганская правда», «Социалистический Донбасс», республіканських – «Мистецтво», всесоюзного рівня – «Музыкальная жизнь», «Советская музыка»). Вони містять огляди, рецензії, спогади тощо.

Специфіка теми дисертаційної роботи обумовила звернення до художніх і музичних творів Донбасу в якості історичних джерел. Вони відображають світогляд авторів творів, містять певні автобіографічні відомості тощо. Наступну групу джерел становлять фотодокументи, які надають уявлення про зовнішній вигляд митців, їхню участь в культурних і громадських заходах, дозвіллі, показують їх у колі родини.

Таким чином, джерельна база дисертації є репрезентативною і дозволяє дослідити формування і діяльність культурної еліти Донбасу в 1953-1964 рр.

Теоретико-методологічну основу роботи становлять філософські й соціологічні теорії еліти, в основі яких покладено розуміння культурної еліти як соціокультурного феномену, що є невід’ємною частиною суспільства. Доречними також були сучасні концепції провінційної культури. У роботі застосовано антропологічний підхід. Дисертаційне дослідження базується на принципах об’єктивності та історизму, які були реалізовані за допомогою проблемно-хронологічного, порівняльно-історичного, історико-типологічного, статистично-аналітичного, біографічного, усно-історичного та інших методів.

Другий розділ «Загальна характеристика культурних процесів в Донбасі в 1953-1964 рр.» складається з п’яти підрозділів. У підрозділі 2.1. «Лібералізаційні процеси в Донбасі в роки «відлиги»: масштаби та особливості» з’ясовано, що лібералізація в регіоні відбувалась закономірно для провінції: з одного боку, її масштаб помітно поступався столичним процесам і від них залежав, а місцеве чиновництво нерідко проявляло перестраховочні тенденції, з іншого боку, контроль і нагляд за громадськими настроями в цілому був менш гнітючим, ніж це мало місце, наприклад, в Києві.

Подих «відлиги» провінція одержувала головним чином завдяки імпульсам, що йшли від культурних (столичних) центрів. Також важливим джерелом були західні засоби масової інформації, в першу чергу – радіопередачі так званого «антирадянського віщання» (в середині 50-х рр. в м. Сталіне прослуховувалось до десяти незакритих радіостанцій).

На розширення свідомості творчої інтелігенції великий вплив мали різнопланові особистісні контакти: зносини з громадянами європейських держав (Австрії, Болгарії, Польщі, Угорщини, Югославії, Бельгії, Греції – під час обміну офіційними делегаціями, участі в міжнародних фестивалях), визнаними культурними діячами СРСР, в’язнями сталінських таборів тощо.

У підрозділі 2.2. «Літературні процеси в регіоні в 1953-1964 рр.» простежено важливі події літературного життя СРСР і України та відбиття їх на літературному процесі Донбасу, зроблено висновок про залежність процесу від владної політики та розгортання «відлиги» в столицях.

У регіоні діяла Донецька організація Спілки письменників України (ДО СПУ) з центром у м.Сталіне, яка визначала офіційний літературний процес, а також низка літературних об’єднань. У 1962 р. при ДО СПУ було створено Клуб молодого літератора. Керівну роль у Донецькій організації відігравали українські письменники (П.Байдебура, А.Клоччя, В.Соколов), водночас офіційний літературний процес більшою мірою визначала діяльність російських письменників (В.Труханов, В.Шутов, Г.Володін). З’явилися нові молоді імена, які привнесли «свіже повітря» в літературу краю (Н.Лісовська і К.Тесленко, Є.Летюк, І.Костиря, О.Лаврентьєва, Н.Крахмальова та інші).

Частина літераторів Донбасу прагнула наслідувати видатних українських і російських авторів епохи. «Відлига» створила покоління шістдесятників у літературі Донбасу (українські поети Г.Гордасевич, О.Орач, В.Міщенко), що творили модерне мистецтво, звернене до індивідуальності. Однак цей рух не набув широкого соціального резонансу.

«Заморозки» кінця 1950-х – початку 1960-х рр. і згортання «відлиги» позначились на творчій діяльності письменників краю.

Підрозділ 2.3. «Музично-театральне життя в період «відлиги» висвітлює зміни в структурі театрів Донбасу протягом 1953-1964 рр. (кількість драматичних театрів зменшилась з дев’яти до шести). У 1955 р. було створене Донецьке міжобласне відділення Українського театрального товариства. Донецька область входила до шістки областей з найрозвиненішою структурою театральних установ. Театри Донбасу очолювали режисери М.Смирнов, П.Вєтров, А.Бондаренко, О.Здиховський та ін.

Лібералізація музично-театрального життя в Донбасі проявилась перш за все в репертуарній політиці. Так, було дозволено ставити твори зарубіжних авторів. На сцені оперного театру і філармоній було здійснено постановку творчої спадщини видатного композитора-земляка С.Прокоф’єва.

Режисери прагнули реалізувати власну тематику п’єс, відійти від усталених стереотипів в їх трактуванні, шукали нові прийоми. Зокрема, режисер Артемівського українського театру К.Цимбал ввів заборонену в СРСР музику рок-н-рол у спектаклі «Вулиця трьох солов’їв, сімнадцять».

Наприкінці 1962 – на початку 1963 рр. була здійснена республіканська кампанія щодо злиття малих театральних колективів у великі. В Донбасі були ліквідовані театри мм. Чистякове й Артемівська. Частина колективу останнього поповнила склад створеного у 1959 р. театру в м.Жданові. Луганські театри були об’єднані в один обласний театр з двома трупами, що загострило кризу в українському театрі. Донецький український театр на початку 1965 р. був реорганізований у драматичний з українською і російською трупами.

У регіоні діяли дві обласні філармонії, в м.Сталіне, окрім того, уповноважені Спілки композиторів України (З.Дунаєвський (до 1954 р.) і С.Ратнер) та Об’єднання самодіяльних композиторів.

Лібералізація суспільного життя обумовила швидке поширення в СРСР естрадної музики. Відображав цей процес творчий склад Донецької філармонії: в 1953 р. колективи естрадного плану включали шість осіб, в 1963 р. – 74. На початку 60-х рр. в регіоні на рівні самодіяльності відбулося відродження джазової музики. З кінця 50-х рр. спостерігалося тяжіння до елементів джазової музики й у виконанні естрадних колективів філармоній.

Політика «закручування гайок» наприкінці правління М.Хрущова знайшла вираження в корегуванні репертуарів театрів і філармоній регіону та інших обмежуючих заходах. Так, у 1964 р. естрадно-танцювальний ансамбль Донецької філармонії було розформовано і створено естрадну бригаду зі скороченням складу втричі (за рахунок джазових музичних інструментів).

У підрозділі 2.4. «Розвиток образотворчого мистецтва Донбасу в 1950-1960-ті рр» визначено основні тенденції художнього життя Донбасу періоду «відлиги». У 1957 р. замість міських були створені обласні відділення Спілки художників України (СХУ). У регіоні діяли обласні відділення товариства «Укоопхудожник» з філіями в мм. Горлівці, Костянтинівці, Краматорську, з 1959 р. також Жданівське міське відділення. Товариство та всі його філії поступово були витіснені відділеннями Художнього фонду і в 1963 р. ліквідовані. В 50-ті рр. на Луганщині були сприятливіші умови праці художників, але в подальшому Донецька спілка була забезпечена приміщеннями для майстерень.

Провідними художниками краю були Є.Муза, В.Гладкий, В.Головатий, В.Мухін, І.Паніч; скульпторами – П.Гевеке, Л.Бринь, В.Федченко.

Ідеологічні пріоритети обумовили переважання полотен і скульптур на високоідейні теми в творчості митців Донбасу. На відміну від столичних, творчо налаштовані художники краю в плані подолання ідеологічної завіси могли реалізовуватися головним чином у поглибленні психологізації образів та ліричному пейзажі. В жанрі графіки вони співпрацювали з видавництвами, розробляли сучасну та історичну тему, особливо місцеву, передусім революційну (В.Гладкий, К.Чернявський). Кампанія проти абстракціонізму вилилась в регіоні у критику художників Н.Базелян, Є.Музи, однак загалом обмежилась засудженням у пресі московських абстракціоністів.

У підрозділі 2.5. «Соціальне функціонування творчості культурних діячів Донбасу» зазначено, що потенційні можливості провінційного читача майже не поступалися таким столичного мешканця, що значно зменшувало шанси регіонального письменника бути прочитаним. Натомість специфіка музично-театральної сфери змушувала глядачів частіше споживати наявні (місцеві) ресурси.

Завдання щодо популяризації літератури краю Спілка значною мірою покладала на своїх членів. У безпосередніх контактах з потенційними читачами наприкінці 50-х рр. мала місце тенденція до розширення обсягів охопленої аудиторії: якщо 1958 р. було проведено 230 виступів письменників, то 1959 р. – 845. Загалом література регіону майже не існувала в полі свідомості пересічного мешканця краю, він не шукав її цілеспрямовано, мав хіба що на слуху найвідоміші імена (П.Байдебура, Б.Горбатов, В.Попов).

В аспекті масштабу охоплення аудиторії театрами і філармоніями підраховано, що в 1964 р. в середньому за рік кожен 5-6-й мешканець Донецької і 10-й мешканець Луганської області відвідав один спектакль; на рубежі 50 – 60-х рр. за рік кожен 4-5-й мешканець Донецької і 3-4-й мешканець Луганської області відвідав один концерт. Відбулось розширення території виїзних концертів філармоній. В 1953 р. Сталінська філармонія обслужила 449 тис. глядачів, у 1964 р. – 1025 тис. Якщо на Донеччині, незважаючи на скорочення кількості театрів, протягом років «відлиги» відбувалося зростання кількісних показників (обслугованих глядачів – майже на 20%), то на Луганщині це призвело до їх зниження (кількості обслугованих глядачів – на чверть).

Мистецтво живопису залишалося в ці роки доробком для небагатьох, якщо не користувалося державною підтримкою. Але пересічний громадянин виявився залученим до мистецького простору: значна частина творів живопису і скульптури були вписаними у зовнішній вигляд міст і сіл.

Культурна еліта мала змогу пропагувати свою творчість через ЗМІ (преса, радіомовлення, з початку 60-х рр. – телебачення), а також шляхом співпраці з народними університетами, лекторіями тощо.

Література і мистецтво напівофіційного рівня мала соціально вузький вплив на культурні процеси Донбасу, в першу чергу охопила міську молодь.

У третьому розділі «Формування культурної еліти Донбасу та відносини з владою в період «відлиги» проаналізовано творчий склад спілок і мистецьких установ в 1953-1964 рр., шляхи формування культурної еліти регіону, розглянуто особливості відносин її представників із владою.

У підрозділі 3.1. «Кількісний та якісний склад творчих спілок і музично-театральних колективів» простежено динаміку зростання чисельності творчих організацій краю: філія письменників та Донецьке і Луганське відділення художників зросли більш, ніж удвічі (відповідно від 21 до 49, від 19 до 40 та від 15 до 37 осіб). Підраховано, що члени партії становили близько чверті складу художників і близько половини – письменників. У гендерному контексті склад спілок мав виражений маскулінний характер. Літератори переважно писали російською й українською мовами (українською – 19% в 1955 та 33% в 1964 р., майже виключно українці). Серед письменників за соціальним походженням переважали вихідці з селян та робітників. Динаміку складу театрів вдалося з’ясувати на матеріалі Донецької області, де протягом 1954-1964 рр. він зменшився з 317-ти до 151-ї особи. Показники партійності в театральній сфері не перевищували 20%. Культурну еліту переважно становили українці і росіяни (перші переважали, за винятком ситуації в літературній організації). В музично-театральній сфері значну частку посідали євреї. Серед членів СХУ та СПУ переважали митці з вищою освітою, в музично-театральних колективах вищу освіту мали більше чверті працівників, середньо-спеціальну – приблизно половина. В цілому, характеристики творчої еліти Донбасу збігалися із загальноукраїнськими тенденціями. Специфічними рисами були виражений гендерний дисбаланс в колективах письменників і художників, переважання скульпторів у спеціалізації луганських митців тощо.

У підрозділі 3.2. «Шляхи становлення культурної еліти Донбасу» підкреслено, що процес її формування був предметом цілеспрямованої політики держави, що визначило типологічні риси еліти. Механізм її відтворення включав навчання в радянських професійних навчальних закладах, упровадження інституту «висуванства» тощо. Важливим джерелом поповнення творчої еліти Донбасу була художня самодіяльність.

У досліджуваний період в регіоні не існувало повної освітньої структури, спроможної продукувати еліту на місцевому ґрунті. Так, мистецьку освіту надавали лише середньоспеціальні навчальні заклади: музичні училища в обох областях Донбасу, художнє – в Луганській, культурно-освітнє – в Донецькій.

Підготовка фахівців здійснювалась також шляхом підвищення кваліфікації на курсах перепідготовки, під час творчих семінарів і відряджень. Пріоритетними центрами були Москва і Ленінград. З’явилась можливість відряджень за кордон, у першу чергу – до соціалістичних країн.

За географією виокремлено три джерела поповнення еліти краю: діячі, що народились, виросли, діяли в регіоні (добре знали особливості культурного середовища); діячі, направлені для зміцнення керівництва (направлення слугувало як засобом заповнення браку фахівців, так і контролю за місцевою інтелігенцією); діячі, направлені за розподілом.

З’ясовано особливості формування культурної еліти регіону на прикладі літераторів. Типовий в СРСР шлях в літературу (що починався працею на виробництві і переходив у літературну і журналістську кар’єру) був характерний для більшості літераторів ДО СПУ.

У роки «відлиги» відбувався також процес формування національної еліти. Джерелом набуття української національної та/або культурної ідентичності була, в першу чергу, родинна традиція. Свідомісне становлення відбувалось у ВНЗ. Творча українська спільнота сформувалась переважно зі студентів української філології Донецького педінституту.

У підрозділі 3.3. «Творча еліта Донбасу у взаєминах з владою» доведено, що в 1950-ті роки культурний центр продовжував розглядати літературно-мистецьке життя Донбасу як меншовартісне, другорядне, несамодостатнє. Фактично діяльність регіональної еліти обмежувалась з боку центру географією регіону, водночас художній рівень творів оцінювався за пом’якшеними критеріями. Поряд із тим частина творчої еліти Донбасу прагнула виведення культурного процесу регіону за межі периферії, на рівень суб’єкт-суб’єктних відносин з центром.

Відносини культурної еліти і влади найяскравіше висвітлюють процеси, що відбувались в ДО СПУ. Якщо творча еліта Києва і Львова опиралася утискам влади, виробляючи власну мову доводів, то письменники Донбасу в діалозі з владою використовували правила, вироблені офіційною десталінізацією. В результаті, у боротьбі за право на вільну творчість вони програли, оскільки засобам інтелектуальної дискусії представники влади та її транслятори протиставили брутальні методи примусу.

Четвертий розділ «Антропологічний портрет представника культурної еліти Донбасу» включає три підрозділи.

У підрозділі 4.1. «Матеріальне забезпечення та побутові умови праці і життя» визначено основні проблеми, що впливали на функціонування інститутів культури регіону. Протягом 1950-х рр. нагальною була проблема приміщень для музично-театральних закладів та майстерень для художніх організацій. Завдяки інвестуванню культурної сфери нові будівлі на рубежі 50-х – 60-х рр. одержали драмтеатри мм. Донецька, Жданова. Однак, так і не було створено будівлю Луганського українського театру. Приміщення для художніх майстерень були побудовані в Донецьку, Луганську, Жданові (вони передбачали наявність індивідуальних майстерень; протягом 1961-64 рр. їх одержали 47 донецьких митців). Проте здійснені заходи не могли повністю забезпечити потреби зростаючого колективу художників. Зменшення державних дотацій в сферу культури наприкінці 50-х рр. і переведення частини мистецьких закладів на місцевий бюджет на початку 60-х рр. негативно позначилось на їх роботі. Музично-театральні працівники стикалися з транспортною проблемою, проблемою ненормованого робочого дня.

Частина культурної еліти регіону не була забезпечена власними квартирами, мешкала в гуртожитках, комунальних квартирах, орендувала квартири і кімнати, в тому числі, в приміщеннях театрів тощо. Деякі митці все ж покращували свої житлові умови протягом десятиріччя за рахунок квартир Літературного, Художнього фонду, за рахунок житлового будівництва, яке передбачало спеціальні будинки для працівників культури.

Прибутки творчої еліти залежали від професії: музично-театральні діячі мали визначену поясом установи і посадою зарплату. Оплата художників і письменників будувалась на гонорарній основі. Це надавало можливості вищого заробітку, однак на практиці для більшості провінційних митців виливалося в невисокий середній прибуток і вимагало додаткової підробітки. Серед недоліків системи гонорарів була й залежність від тематики (ідеологічна оплачувалась в кілька разів вище), а не від художньої якості твору. У результаті, прибуток художників-оформлювачів у 1,5-2 рази перевищував прибуток живописців.

На рубежі 50-60-х рр. в умовах зменшення контролю за творчою сферою неофіційними естрадними організаціями було здійснено спробу залучення артистів філармоній до концертних виступів, які оплачувались на гонорарній основі, що значно збільшувало прибуток артиста. Однак, цей досвід було припинено як незаконний. В цілому, держава забезпечувала певну матеріальну стабільність, проте заробіток був невисокий і вимагав від митця практики виживання.

У підрозділі 4.2. «Митці Донбасу між творчістю і ремісництвом: особистий вибір та вплив умов діяльності» аналізуються чинники, що впливали на означений вибір. Серед об’єктивних факторів тяжіння до ремісництва слід назвати державну регламентацію і добровільно-примусові рекомендації щодо вибору тематики й сюжетів художніх творів; матеріальне і моральне заохочення до виконання ідеологічно відповідних тем (особливо стосується літераторів і художників): підвищені гонорари, творчі відрядження, творчі відпустки і матеріальна допомога напередодні художніх виставок, входження до лав творчої спілки та відповідні пільги. Також на вибір митців впливали: фінансові зобов’язання перед родиною; умови праці (роботу художників ускладнювала відсутність майстерень; роботу музично-театральних працівників – брак часу на репетиції внаслідок переїздів, недостатня облаштованість палаців культури і клубів (малі розміри сцени; відсутність елементарних зручностей та опалення)). Зрештою, остаточний вибір залежав від суб’єктивних чинників, а саме – ставлення представника культурної еліти до творчості, його амбіцій, світогляду, мотивації тощо.

У підрозділі 4.3. «Соціальні та особистісні характеристики представників культурної еліти Донбасу: спроба типологізації» здійснено спробу виявлення основних характерних рис та особливостей провінційної творчої еліти регіону. За ставленням до офіційної культури умовно виділено такі типи: радянські митці, що стояли біля витоків творчих спілок, театрів Донбасу, відчували себе патріархами офіційної культури (П.Байдебура, А.Клоччя, С.Ратнер, В.Московченко); радянські митці, що відбулися в цій системі, активно її підтримували (В.Мухін, В.Труханов, Л.Черкашина); митці, які усвідомлювали недоліки існуючої системи, але йшли на компроміс із нею (Г.Володін, Є.Летюк, А.Мартинов, П.Вєтров, О.Горчакова, М.Несвітайло та ін.; більшість діячів культури краю). Їм була властива: виражена індивідуальність в творчості, звернення до імпульсів доби; болісний процес переосмислення під впливом десталінізації; входження в опозицію (латентну, напіввідкриту або відкриту) з системою; схильність до компромісу; часто – наявність різної міри комплексу меншовартості, почування себе провінцією. Наступна група – митці, що входили в опозицію до існуючої системи (переважно молодь, передусім, представники української національної еліти). Для них після згортання «відлиги» шлях в офіційну систему ставав закритим або вони діяли на її периферії. Умовно можна визначити ще такий тип, як богема (Л.Беринський та ін.): експериментатори, певною мірою, асоціальні та маргінальні особи.

У висновках було узагальнено основні положення дисертації та сформульовано такі підсумки дослідження:

  •  аналіз історіографії дає підстави стверджувати, що до сьогодні не було створено спеціальної праці, присвяченої культурній еліті Донбасу в 1953-1964 роках, що обумовило вибір теми дослідження;
  •  у період «відлиги» в Донбасі мали місце лібералізаційні тенденції, які відповідали в цілому суспільно-політичній атмосфері Радянського Союзу, однак значно поступались за масштабом;
  •  літературні і мистецькі процеси в Донбасі розвивались відповідно до загальноукраїнських закономірностей. Культурне життя регіону було провінційним і залежало від політики центру, разом з тим, десталінізація принесла помітне його пожвавлення. У літературі «відлига» в першу чергу відбилася в появі шістдесятництва, у музично-театральному житті – в розширенні репертуару та відродженні вітчизняних традицій психологічної школи, поширенні естрадної і джазової музики, в образотворчому мистецтві – в поверненні до психологізації;
  •  в 1953-1964 рр. відбулися важливі кроки організаційного становлення культурних інституцій. Були створені обласні філії Спілки художників, міжобласне відділення Українського театрального товариства. В Донецькій області культурні процеси розвивались значно динамічніше, ніж в Луганській;
  •  у період «відлиги» в літературу і мистецтво регіону прийшли представники молодого покоління, які визначили культурний розвиток і загальний вигляд регіону на подальші десятиліття, частково вивели його на всеукраїнський рівень (І.Дзюба, М.Голубович, Ю.Гуляєв, Ю.Богатіков);
  •  чисельність творчих спілок зросла більш ніж вдвічі; однак кадровий склад державних за статусом театрів регіону значно зменшився; за партійністю найвищі показники були серед письменників (половина складу), серед митців – у межах 15-25 %, що відповідало загальноукраїнським тенденціям; за національністю переважали українці (виняток – Спілка літераторів), але у відносних показниках їх частка була меншою, ніж в середньому по Україні;
  •  у Донбасі державою була сформована літературно-мистецька еліта і діяв механізм її відтворення. Поряд із сутнісною функцією – творення культури, вона виконувала ідеологічну;
  •  об’єктивні процеси націотворення обумовили появу нової генерації національної еліти в регіоні. Виконання нею свого соціального призначення увійшло в конфлікт із суттю командно-адміністративної системи, що спричинило застосування владою примусу щодо її представників;
  •  культурна еліта Донбасу в цілому була провінційною по суті, про що свідчать як результати її творчості, так і сприйняття її представниками свого призначення. Більшість представників еліти обмежували завдання власної творчості географією регіону як тематично, так і в плані потенціальної аудиторії. Разом із тим у середовищі творчої еліти краю мали місце успішні спроби виходу за географічні, культурні, ментальні рамки провінції;
  •  держава здійснювала матеріальну та фінансову підтримку діяльності культурних установ, забезпечувала умови праці і життя культурної еліти регіону, а також гарантувала усереднений, однак стабільний соціальний захист. Слугування державі дозволяло отримувати пільги і блага часто незалежно від наявності достатніх здібностей. Це породжувало кон’юнктурництво, ремісництво, звичку покладатися на державу, несамостійність, схильність озиратись на спущені зверху естетичні зразки;
  •  митці, які прагнули творчої діяльності, відчували вплив на свій вибір певних чинників (умови праці, владний тиск, ідеологічна пропаганда, матеріальне заохочення, культурна провінційність регіону) і були змушені знаходити компроміс між обставинами і внутрішнім світом. Внаслідок самоцензурування відбувалися сутнісні деформації творчого процесу;
  •  у середовищі творчої еліти Донбасу «відлига» породила різної міри критичне ставлення до суспільно-політичних реалій в країні. Найбільш відкриту опозицію до офіційної системи продемонстрували письменники.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

  1.  Стяжкіна О.В. Літературні процеси в Донбасі в 1950-ті – середині 1960-х років: офіційний вимір (на матеріалі спогадів письменника Г.Г. Володіна) / О.В. Стяжкіна, Ю.Р. Стуканова // Нові сторінки історії Донбасу: Збірник статей. Кн. 12 / Голов. ред. З.Г. Лихолобова. – Донецьк: ДонНУ, 2006. – С. 276-288.
  2.  Стуканова Ю.Р. Матеріально-технічне та кадрове забезпечення театрів Донбасу в 1953-1964 роках / Ю.Р.Стуканова // Нові сторінки історії Донбасу: Збірник статей. Кн. 13/14 / Заст. гол. ред. О.В. Стяжкіна. – Донецьк: ДонНУ, 2007. – С. 179-193.
  3.  Стуканова Ю.Р. Культурна еліта Донбасу в роки відлиги: у пошуках теоретичного підґрунтя / Ю.Р. Стуканова // Історичні і політологічні дослідження: наук. журнал / [під ред. П.В. Доброва]. – 2007. – № 3-4. – С. 322-327.
  4.  Стуканова Ю.Р. Аналіз кількісного та якісного складу Донецького відділення Спілки радянських письменників України в 1953-1964 роках / Ю.Р.Стуканова // Історичні і політологічні дослідження: наук. журнал / [під ред. П.В. Доброва]. – 2007. – № 5-6. – С. 188-194.
  5.  Стуканова Ю.Р. Художники Донбасу в 1953-1964 рр.: кількісні та якісні характеристики обласних відділень Спілки художників / Ю.Р.Стуканова // Нові сторінки історії Донбасу: Збірник статей. Кн. 15/16 / Гол. упоряд. З.Г.Лихолобова. – Донецьк: ДонНУ, 2008. – С. 273-284.
  6.  Стуканова Ю.Р. Художники Донбасу між творчістю і ремісництвом: особистий вибір та вплив умов діяльності (на матеріалі 1950-х років) / Ю.Р.Стуканова // Історичні і політологічні дослідження: наук. журнал / [під ред. П.В. Доброва]. – 2008. – № 1-2. – С. 337-344.
  7.  Стуканова Ю.Р. Музичне життя Донбасу в період відлиги (1953-1964 роки)/ Ю.Р. Стуканова // Нові сторінки історії Донбасу: Збірник статей. Кн. 17/18 / Гол. ред. та упоряд. – З.Г. Лихолобова. – Донецьк: ДонНУ, 2009. – С. 290-303.
  8.  Стуканова Ю.Р. Літературні процеси в Донбасі в 1953-1964 роках / Ю.Р.Стуканова // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / Гол. ред. В.М.Вашкевич.– К.: ВІР УАН, 2010. – Випуск 37. – С. 152-159.
  9.  Стуканова Ю. Вплив «відлиги» на офіційних письменників Донбасу: на матеріалі спогадів письменника Г.Володіна / Ю.Стуканова // Шевченківська весна: Матеріали Міжн. наук.-практ. конф. студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 15-й річниці незалежності України. – Вип. IV: У 3-х част. – Ч.3. / За заг. ред. проф. В.Ф. Колесника. – К.: Логос, 2006. – С. 411-414.
  10.  Стуканова Ю.Р. Культурний проект молодих літераторів Донбасу в 1960-ті роки: досвід і втрачені можливості / Ю.Р. Стуканова // Актуальні питання культурології: Матеріали I Всеукр. наук.-практ. конф. [„Молодь і проблеми входження України у світовий культурний простір”]. Вип.4 / Гол. ред. В.Г.Виткалов. – Рівне: РДГУ, 2006. – С. 48-52.
  11.  Стуканова Ю.Р. Донецьке (Сталінське) об’єднання самодіяльних композиторів в 1950-ті – на початку 1960-х років / Ю.Р.Стуканова // Матеріали IX Всеукр. наук.-практ. конф. [«Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість»], (Київ, 25-27 квітня 2006 р.); У 5-ти т. Т.1 (II) / відп. ред. Тимошенко І.І. [та ін.] – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2006. – С.132-135.
  12.  Стуканова Ю. Письменники Донецької організації СРПУ в 1953-1964 роках: спроба антропологічного аналізу / Ю.Стуканова // Збірник матеріалів IV Всеукр. наук.-практ. конф. для студ. і молодих науковців [«Українська державність: історія і сучасність»], (30 листопада 2007 р.) / Під заг. ред. К.В.Балабанова. У 2-х част. – Ч. 1. – Маріуполь: МДГУ, 2007. – С. 114-117.
  13.  Стуканова Ю.Р. Розвиток театрального мистецтва в Донбасі в 1953-1964 роках / Ю.Р. Стуканова // Матеріали III та IV Міжн. конф. молодих науковців [«Історична наука на поч. XXI ст.: проблеми, минуле, сучасність, перспективи»]. – Херсон: ПП Вишемирський В.С., 2009. – С. 175-179.
  14.   Stukanova Y. In Search Of A Source In The Problem Of The Donbass Elite In 1953-1964: Materials Of Personal Origin / Yulia Stukanova // Матеріали Міжнародної наукової конференції [«У пошуках власного голосу: усна історія як теорія, метод та джерело»], (Харків, 11-12 грудня 2009 р.) / Ред. Г.Г. Грінченко / Prairie Centre for the Ukrainian Heritage, St. Thomas More College, University of Saskatchewan, Canada; Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Східний інститут українознавства ім. Ковальських, Українська асоціація усної історії. – Харків: Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, 2009. – С. 42-44.

АНОТАЦІЇ

Стуканова Ю.Р. Культурна еліта Донбасу в 1953-1964 роках. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Донецький національний університет, Донецьк, 2010.

Дисертацію присвячено дослідженню культурної еліти Донбасу в 1953-1964 рр. На основі аналізу вітчизняної та зарубіжної наукової літератури, а також різних історичних джерел виявлено особливості розвитку і діяльності представників творчої еліти регіону. Проаналізовано культурні процеси в Донбасі в період «відлиги», з’ясовано масштаби та особливості лібералізації художнього життя. Визначено соціальне функціонування творів літератури і мистецтва регіону. Виявлено динаміку кількісних і якісних змін складу Спілок письменників та художників, колективів театрів і філармоній Донбасу, здійснено порівняльний аналіз із відповідними показниками провідних обласних центрів України. Досліджено шляхи формування культурної еліти Донбасу, роль у цих процесах цілеспрямованої державної політики, відносини представників творчої еліти з радянською владою. Висвітлено матеріальне забезпечення та побутові умови праці і життя діячів культури, чинники, що впливали на вибір митців між творчістю і ремісництвом. Складено антропологічний портрет представників культурної еліти Донбасу.

Ключові слова: культурна еліта, культурні процеси, провінційна культура, «відлига», лібералізація, творчість, творчі спілки, театри, філармонії.

Стуканова Ю.Р. Культурная элита Донбасса в 1953-1964 годах. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – история Украины. – Донецкий национальный университет, Донецк, 2010.

Диссертация посвящена исследованию культурной элиты Донбасса в 1953-1964 гг. На основании анализа отечественной и зарубежной научной литературы, разных видов исторических источников выявлены особенности развития и деятельности литературно-художественной элиты региона.

Проанализированы культурные процессы в Донбассе в период оттепели. Выяснено, что они развивалась в соответствии с общеукраинскими закономерностями, однако уступали по масштабам либерализации. В литературе «оттепель» в первую очередь выразилась в появлении шестидесятничества, в музыкально-театральной жизни – в расширении репертуара, распространении эстрадной и джазовой музыки, в изобразительном искусстве – в возвращении к психологизации.

На основании данных статистики, материалов проведенных автором интервью определено социальное функционирование произведений литературы и искусства региона в 1953-1964 гг. Сделан вывод о том, что рядовые жители Донбасса имели очень слабое представление о литературе края; главным образом были приобщены к музыкально-театральной жизни, однако в целом деятельность театров и филармоний была элитарной по характеру; сопричастие с изобразительным искусством происходило в основном благодаря вписанности произведений во внешний вид городов, сел.

Выявлена динамика количественных и качественных изменений состава Союзов писателей и художников, коллективов театров и филармоний Донбасса. На основе сравнительного анализа установлено, что характеристики элиты региона в целом соответствовали общеукраинским тенденциям. Специфическими чертами были выраженный гендерный дисбаланс в коллективах писателей и художников и др.

Исследованы пути становления культурной элиты Донбасса, роль в этих процессах государственной политики. Ее результатом было то, что была сформирована творческая элита, в значительной мере выполняющая поставленные перед ней идеологические задачи. Важную роль в ее формировании играла система профессионального образования, курсы повышения квалификации, «система выдвиженчества». Период оттепели способствовал формированию национальной культурной элиты в регионе.

Выяснен уровень доходов, материальное обеспечение и бытовые условия жизни и труда деятелей культуры Донбасса. Доказано, что государство гарантировало стабильную, однако невысокую социальную защиту, которая требовала практик выживания. На выбор представителей культурной элиты между творчеством и ремесленничеством влияли разнообразные внешние факторы (условия труда, давление власти, материальное поощрение и т.д.). В конечном счете, выбор зависел от внутренних факторов (отношение к творчеству, мотивация, мировоззрение).

Составлен антропологический портрет представителей культурной элиты Донбасса. В среде творческой элиты региона «оттепель» породила разной степени критическое отношение к общественно-политическим реалиям в стране. Наиболее открытую оппозицию к официальной системе продемонстрировали писатели.

Существующая модель отношений между государством и творческой элитой приводила к таким негативным последствиям, как конъюнктурничество, ремесленничество, привычка полагаться на государство, склонность оглядываться на спущенные сверху эстетические образцы, что было характерно и для большой части представителей культурной элиты региона.

Ключевые слова: культурная элита, культурные процессы, провинциальная культура, «оттепель», либерализация, творчество, творческие союзы, театры, филармонии.

Stukanova J.R. The cultural elite of Donbas in the period of 1953-1964. – The manuscript.

The dissertation in getting of scientific degree of the candidate of historical sciences on a speciality 07.00.01 – History of Ukraine. – Donetsk National University. – Donetsk, 2010.

The dissertation is devoted to the research of the cultural elite of Donbas in the period of 1953-1964. The following peculiarities of the activity and development of the cultural elite representatives were revealed on the basis of the analysis of domestic and foreign scientific literature. Cultural processes in Donbas within the “Thaw period” were analyzed; the scale and peculiarities of the liberalization of artistic life were found out. Social functioning of art works and literature of the region was determined. Dynamics of quantitative and qualitative changes of the Union of Writers and Artists, Theatre groups and Donbas Philharmonic was pointed out; comparative analysis of the relevant indicators of the leading regional centers of Ukraine was done. Formation ways of the cultural elite of Donbas, the role of the purposeful state policy within these processes, relations with the representatives of the cultural elite towards Soviet regime. Material support and living conditions for working and culture activists’ lives, factors affecting artists’ choice between creativity and craftsmanship were highlighted. The anthropological portrait of the cultural elite representatives of Donbas was drawn.

Key words: cultural elite, cultural processes, provincial culture, the “Thaw period”, liberalization, creation, creative groups, theaters, philharmonic societies.

1 Mosca G. The Ruling Class / G.Mosca; [transl. from Ital]. – New York, London: MIT Press, 1939. – 514 p.; Парето В. О применении социологических теорий / В.Парето // Социологические исследования. – 1995. – № 10. – С. 137-145; – 1996. – № 1. – С. 108-118; № 2. – С. 115-124; № 7. – С. 119-127; № 10. – С. 139-144; Михельс Р. Социология политической партии в условиях демократии / Р.Михельс // Диалог. – 1990. – № 3. – С. 76-79; № 5. – С. 81-86; № 7. – С. 74-78; № 9. – С. 49-53; № 11. – С. 56-62.

2 Липинський В. Повне зібрання творів, архів, студії / В.Липинський / Ін-т східноєвропейських досліджень НАН України. Східноєвропейський дослідний ін-т ім. В.Липинського. – Т.6. – Кн.1.: Листи до братів-хліборобів. – Київ; Філадельфія, 1995. – 471 с.; Донцов Д. Дух нашої давнини / Д.Донцов. – 2-е вид. – Дрогобич: Відродження, 1991. – 341 с.

3 Восленский М.С. Номенклатура: Господствующий класс Советского Союза / М.С.Восленский. – М.: МП «Октябрь», «Советская Россия», 1991. – 623 с.; Джилас М. Лицо тоталитаризма / М.Джилас; [пер. с сербо-хорват]. – М.: Изд-во «Новости», 1992. – 544 с.

4 Баранцева К.К. Еліта як духовно-інтелектуальний феномен (соціально-філософський аналіз): дис. … канд. філос. наук: 09.00.03 / Баранцева Карина Костянтинівна. – К., 2001. – 239 c.; Атаманюк З.М. Соціально-філософські концепції української національної еліти: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. філос. наук: спец. 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії» / З.М. Атаманюк. – Одеса, 2003. – 19 с.

5 История Украинской ССР: [В 10 т.] / под ред. Ю.Ю.Кондуфора и др. – К.: Наукова думка, 1985. – Т. 10. – 775 с.

6 Історія українського мистецтва: [В 6 т.] / голов. ред. кол.: М.П. Бажан (гол. ред.) [та ін.]. – К.: АН УРСР – Гол. ред. УРЕ, 1968. – Т. 6. – 451 с.; Історія української літератури. [В 8 т.]. – К., 1971. – Т.8. – 574 с.; Искусство Украинской Советской Социалистической Республики // История искусства народов СССР: [В 9 т.] / ред. кол. Б.В. Веймарн (гл. ред.) [и др.]; / Академия художеств СССР, НИИ теории и ист. изобр. искусств. – М.: Изобразительное искусство, 1977. – Т. 8. – 486 с.

7 Шевченко Л.А. Розвиток української радянської культури в 1959-1965 рр./ Л.А.Шевченко – К.: Наукова думка, 1967. – 150 с.; Її ж. Повышение культурного уровня трудящихся Украинской ССР в период 60-х – первой половине 80-х годов: опыт, проблемы: автореф. дис. на соиск. учен. степ. д-ра ист. наук: спец. 07.00.02 / Л.А.Шевченко. – К., 1988. – 32 с.

8 Беличко Ю.В. Тема-идеал-образ. Тенденции развития современного украинского изобразительного искусства (1945-1972 / Ю.В. Беличко. – К: Наукова думка, 1975. – 279 с.; Станішевський Ю.О. Театр Радянської України / Ю.О.Станішевський. – К., 1980. – 291 с.; Історія української радянської музики: [учбовий посібник] / Л.Б. Архімович, Н.І. Грицюк, Л.М. Грисенко та ін. – К.: Музична Україна, 1990. – 296 с.

9 История городов и сел Украинской ССР: [В 26 т.] / под ред. П.Г.Тронько (пред.) [и др.]. – К.: Главная редакция УСЭ, 1976. Донецкая область. – 811 с.; Ворошиловградская область. – 727 с.

10 Торба А.В. Культурное строительство в Донбассе в условиях развитого социалистического общества. 1959-1970гг. / На материалах Ворошиловградской и Донецкой областей: автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. ист. наук.: спец. 07.00.02 / А.В.Торба. – К., 1973. – 38 с.

11 Диченсков М.П. Методические указания студенту-заочнику: К изучению литературно-краеведческих материалов / М.П.Диченсков. – Луганск: Луганский гос. пед. институт им. Шевченко, 1964. – 44 с.; Волошко Е.М Донбасс: писатели и время: [литературные очерки] / Е.М. Волошко. – Донецк: Донбас, 1979. – 341 с.

12 Кулик О.О. Донецький обласний український музично-драматичний театр імені Артема / О.О.Кулик. – К.: Мистецтво, 1987. – 133 с.; Давыдова И. Театр шахтерского края: страницы истории / И.Давыдова. – Донецк: Донбасс, 1990. – 87 с.; Актуальные проблемы современной украинской музыки: материалы Донецкой обл. научно-практ. конф. / [ред.-сост. О.И.Журавлева, Т.Л. Моргунова] / Донецкое обл. отд. Муз. общества УССР, Донецкий гос. муз.-пед. институт им. С.С.Прокофьева. – Донецк: Б.и., 1990.

13 Swayze H. Political Control of Literature in the USSR. 1946-1959 / H.Swayze. – Cambridge, 1962; Юриняк А. Критичний перелом на літературно-мистецькі та суспільно-національні теми (1955-1973) / А. Юриняк. – Лос-Анжелос, 1974. – 318 с.; Birch J. The Ukrainian Nationalist Movement in the USSR since 1956 / J.Birch. – London: The Ukrainian Information Service, 1971.

14 Касьянов Г.В. Інтелігенція Радянської України 1920-х – 30-х років: соціально-історичний аналіз: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра іст. наук: спец. 07.00.02 «Історія України» / Г.В. Касьянов. – К., 1993. – 32 с.; Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років / Г. Касьянов. – К.: Либідь, 1995. – 224 с.

15 Дудка Р.А. Суспільно-культурна діяльність інтелігенції України у другій половині 50-х – на початку 60-х років XX століття: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» / Р.А. Дудка. – К., 1996. – 21 с.; Марусик Т.В. Західноукраїнська гуманітарна інтелігенція: реалії життя та діяльності (40 – 50-ті рр. XX ст.): [монографія]. – Чернівці: Рута, 2002. – 463 с.; Шевчук Ж.А. Інтелігенція України у формуванні національної самосвідомості, духовності, розвитку української мови: Історичний нарис / Ж.А. Шевчук. – Кам’янець-Подільський: Аксіома, 2006. – 248 с.

16 Баран В. Україна 1950-1960-х рр. / В. Баран. – Л.: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 1996. – 445 с.; Кульчицький С.В. Спроби реформи (1956-1964) / С.В. Кульчицький // Український історичний журнал. – 1998. – № 3; Баран В. Україна в умовах системної кризи (1946-1980-ті роки) / В. Баран, В. Даниленко. – (Видання «Україна крізь віки»: у 15 т.). – К.: Альтернатива, 1999. – Т. 13. – 302 с.

17 Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. / Я.Грицак: [Навч. посібник]. – К.: Генеза, 1996. – 360 с.; Кравченко В.І. Україна. Державотворення. XX ст. / В.І. Кравченко, С.С. Падалка, П.П. Панченко: [монографія]. – К. - Донецьк, 1997. – 111 с.; Попович М. Червоне століття / М.Попович. – К., 2007. – 888 с.

18 Докашенко В.М. Громадські засади у профспілках України (середина 50-х – середина 60-х рр. XX ст.) / В.М. Докашенко // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 32. Історичні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П.Могили, 2004. – Вип. 19. – С. 62-68; Його ж. Профспілкове членство у зіставленні прав і обов’язків (середина 50-х – середина 60-х рр.) // Історичні записки: Збірник наукових праць. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2004. – Вип. 2. – С. 42-55 та ін.

19 Пахльовська О. Українські шістдесятники: філософія бунту / О. Пахльовська // Сучасність. – 2000. – № 4. – С. 65-84; Кремінь Т.Д. Концептуалізація історіософського міфу у ліриці 1960 – 80-х рр.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.01 «Українська література» / Т.Д. Кремінь. – К., 2005. – 17 с.

20 Безгін І.Д. Театр і глядач в сучасній соціокультурній реальності / Безгін І.Д., Семашко О.М., Ковтуненко В.І. / Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.К.Карпенка-Карого. – К.: КФ НВК «Наука», 2002. – 336 с. та ін.; Український театр XX століття / Редкол.: Н.Корнієнко та ін. – К.: ЛДЛ, 2003. – 512 с.; Городецька О.В. Українська музика 60-х рр. XX ст. у контексті цілісності епохи: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. мистецтвозн.: спец. 17.00.03 «Музичне мистецтво» / О.В.Городецька. – К., 2009. – 19 с.; Бокань В.А. Українська графіка як чинник формування національно-культурної свідомості народу (друга половина 1950 – 1960-ті роки): дис. … канд.іст.наук (07.00.01) / Володимир Андрійович Бокань. – К., 1997. – 217 с.; Голубець О.М. Мистецьке середовище Львова другої половини XX століття (соцреалізм і свобода творчості): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра мистецтвозн.: спец. 17.00.05 «Образотворче мистецтво» / О.М. Голубець. – К., 2003. – 31 с.

21 Стяжкина Е.В. Культурные процессы в Донбассе в 1960 – нач 90-х гг.: дис. … канд. ист. наук (07.00.01) / Стяжкина Елена Викторовна. – Донецк, 1996. – 208 с.

22 Саржан А.О. Новітня історія Донбасу (1945-1999 рр.): [навч. посібник]. – Донецьк: Сталкер, 1999. – 463 с. та ін.

23 Горбова М.В. Художественная культура Донецкого края в ХХ в. / М.В. Горбова // Лекции по истории украинской культуры / М.В.Горбова. – Донецк, 1998. – С. 71-85; Пельтихин А.С. Краеведение / А.С. Пельтихин: [конспект лекций] / Донецкий институт тур. бизнеса. – Донецк, 1999. – 80 с.

24 Москвич Ю.В. Українська література Донеччини 20-х – 80-х рр. XX ст.: дис. … канд. філол. наук: 10.01.01 «Українська література» / Москвич Юлія Василівна. – Х., 2007.

25 Кузьменко О.В. Поетика Василя Голобородька: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.01 «Українська література» / О.В. Кузьменко. – Харків, 2003. – 17 с.; Стус Д. Василь Стус: життя як творчість / Д.Стус / наук. ред. Г.М.Сивокінь: [Гуманіт. центр В.Стуса. Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. Асоціація укр. письменників. Донбаський історико-літ. музей В.Стуса]. – К.: Факт, 2004. – 368 с.; Романько В.І. Історіософізм художнього мислення Івана Костирі / В.І.Романько // Вісник Донецького інституту соціальної освіти: Серія «Філологія. Журналістика». – 2005. – Т. 1. – Вип. 1. – С. 100-103.

26 Киреева Т.И. Композиторы Донбасса / Очерки жизни и творчества / Т.И.Киреева, С.В.Савари. – [2-я ред.]. – К.: Министерство культуры Украины, 1994. – 256 с.; Музичне мистецтво Донбасу: вчора, сьогодні, завтра: [Зб. ст.] / Донецька державна консерваторія ім. С.С.Прокоф’єва. – К. – Донецьк, 2001.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

14868. ҚАЗАҚ ҒАШЫҚТЫҚ ЖЫРЛАРЫНЫҢ ОРЫНДАЛУ ЕРЕКШЕЛІКТЕРІ 170 KB
  Бұлтбаева Айзада Зейкеновна ҚАЗАҚ ҒАШЫҚТЫҚ ЖЫРЛАРЫНЫҢ ОРЫНДАЛУ ЕРЕКШЕЛІКТЕРІ Зерттеу жұмысының жалпы сипаттамасы Диссертациялық зерттеудің өзектілігі. Халық эпосы қазақ баласының рухын көтеріп санасын түзейтін ғасырлар үні еліміздің рухани байлығының көне...
14869. Қазақ өнері 57 KB
  Қазақ өнері Өнерi. Қазақстан жерiнде кезiгетiн бейнелеу өнерiнiң алғашқы нұсқалары палеолит дәуiрiне жатады. Олар Қаратау мен Хантау тауларында тасқа қашалған жанжануарлар тұрпаты түрiнде кездеседi. Неолит және қола дәуiрiнде тасқа бедерленген Баянауыл үңгiрiндегi Павло
14870. ҚАЗАҚ ТАРИХЫ – ТҮРКІЛЕРДІҢ ДАЛАЛЫҚ ӨРКЕНИЕТІНІҢ ҚҰРАМДАС БӨЛІГІ 44 KB
  ҚАЗАҚ ТАРИХЫ – ТҮРКІЛЕРДІҢ ДАЛАЛЫҚ ӨРКЕНИЕТІНІҢ ҚҰРАМДАС БӨЛІГІ Ж. Исахметұлы А.Е. Жұрынбай Тараз мемлекеттік педагогикалық институты Жамбыл облыстық педагог кадрлардың білімін жетілдіру және қайта даярлау институты Тараз қ. Осы күнге дейін тарихшылардың ...
14871. Қазақ халқының салт-дәстүрлері 108 KB
  Қазақ халқының салтдәстүрлері Той малы Той малы дәстүр. Жүз жылқы той малына кетіпті М.Ж.Көпеев. Келін алуға келген қадірлі құдалар ел дәстүр салты бойынша сән салтанатымен жөн жосығымен келіп түседі. Бұл жолдың кәде жоралары да көп болады. Соның ішінде ең ба
14872. Мәдениет, салт-дәстүрлер 162.5 KB
  Мәдениет салтдәстүрлер Балаға ат қою Бала дүниеге келгеннен кейін атасы мен әжесі немесе ауыл ақсақалы балаға ат қояды. Ат қоюшы адам баланың құлағына: Сенің атың деп үш рет қайталайды. Бесікке салу Шілдехана өткеннен кейін баланың әкешешесі бесік тойын жаса
14873. Қазақтар 141.5 KB
  Қазақтар Қазақтар ұлт Қазақстан Республикасының байырғы және негiзгi халқы. Қдың ҚРдағы саны 83 млн. 1999 әлемде 124 млн. Түркi тiлдерiнiң солт.батыс қыпшақ тiлдерi тобына жататын қазақ тiлiнде сөйлейдi. Ислам дiнiнiң сүнниттiк бағытын қабылдаған. Оған дейiн шаман дiнiнiң негi...
14874. Қазақтың ас беру дәстүрі: әлеуметтік-саяси қызметі (XVIII–XIX ғғ. деректері бойынша) 241 KB
  Қазақтың ас беру дәстүрі: әлеуметтіксаяси қызметі XVIII–XIX ғғ. деректері бойынша КІРІСПЕ Тақырыптың өзектілігі. Қазақ қоғамының әлемдік тарих үрдісінің бір саласы ретінде өзінің өткенінде жүйелі ой елегіне түспеген зерттелмеген зерттелсе де біртекті бағасына ие бол...
14875. ҚАЗАҚ БИI 48 KB
  ҚАЗАҚ БИI Қазақ би өнерiнiң түп тамыры ғасырлар қойнауынан нәр алатыны белгiлi. Бүгiнде бишiлер де би ансамбльдерi де би студиялары да жоқ емес баршылық. Бiрақ кәсiби жеке бишiлерiмiз саусақпен санарлықтай. Менi көптен берi осы мәселе ойландырады. Бiздiң би әлi әлемге таныла
14876. ҚАЗАҚТЫҢ ДӘСТҮРЛІ МӘДЕНИЕТІ 47 KB
  Ақселеу Сейдімбек Л.Н. Гумилев атындағы Еуразия ұлттық университетінің профессоры филология ғылымдарының докторы ҚАЗАҚТЫҢ ДӘСТҮРЛІ МӘДЕНИЕТІ Адамзат баласы жасаған мәдениет екі түрге бөлінетінін білесіздер. Біріншісі – рухани мәдениет екіншісі – материа...