65541

ПОЛІТИЧНІ ЦЕНТРИ ВПЛИВУ НА ЄВРОПЕЙСЬКОМУ КОНТИНЕНТІ: ВНУТРІШНЬОДЕРЖАВНІ ТА МІЖДЕРЖАВНІ ВИМІРИ

Автореферат

Политология и государственное регулирование

Прискорення глобалізаційних процесів у світі загалом та у Європі зокрема поставили перед сучасною політичною наукою питання актуалізації та перегляду існуючих моделей політики, владних відносин тощо. Головними проблемами в цьому аспекті стали питання гармонізації політики...

Украинкский

2014-07-31

172 KB

0 чел.

PAGE  2

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 імені ІВАНА ФРАНКА

ВИГОВСЬКИЙ Дмитро Сергійович

                                                                                        

УДК 323(4)«20»

         

 

ПОЛІТИЧНІ ЦЕНТРИ ВПЛИВУ НА ЄВРОПЕЙСЬКОМУ КОНТИНЕНТІ: ВНУТРІШНЬОДЕРЖАВНІ ТА МІЖДЕРЖАВНІ ВИМІРИ

23.00.02 – політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

ЛЬВІВ – 2010


Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Львівському національному університеті імені Івана Франка МОН України

Науковий керівник: кандидат політичних наук, доцент

Шурко Оксана Богданівна

Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри політології                                                 

Офіційні опоненти:       доктор політичних наук, професор

Бідзюра Іван Павлович, інститут

соціальних наук і самоврядування Міжрегіональної

академії управління персоналом, директор

кандидат політичних наук, доцент

Турчин Ярина Богданівна

Національний університет «Львівська політехніка», завідувач кафедри політології

Захист відбудеться 17 червня 2010 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.17 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79002, м. Львів, вул. Університетська 1, а. 301.

З дисертацією можна ознайомитись в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 12 травня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради кандидат політичних наук      О.М. Сорба

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

 Актуальність теми дослідження. Прискорення глобалізаційних процесів у світі загалом та у Європі зокрема поставили перед сучасною політичною наукою питання актуалізації та перегляду існуючих моделей політики, владних відносин тощо. Головними проблемами в цьому аспекті стали питання гармонізації політики різних країн, питання «м’якої влади» (soft power), питання подальшої інтеграції та роль кожного із класичних політичних акторів в цьому процесі, поява на політичній арені нових політичних суб’єктів, що репрезентують певні специфічні інтереси, але набувають дедалі більшої ваги.

Вітчизняні та іноземні науковці хоча і займались розробкою багатьох цих питань, деякі з них залишаються не до кінця розглянутими та перебувають в центрі політичного дискурсу. Одним із таких важливих питань є проблема політичного впливу як такого та його суб’єктної проекції – центрів політичного впливу.

Значення політичних центрів та їх впливу як на внутрідержавному, так і на міждержавному рівнях за останні роки значно зросло. Групи інтересів та пов’язані з ними центри політичного впливу набувають масового характеру, що підтримується фінансово активною лобістською діяльністю. Сьогодні не можна з впевненістю стверджувати, що є політичні рішення, які приймаються в абсолютній ізоляції від зацікавлених груп інтересів. Одночасно важко уявити відсутність зацікавлення у впливі на владні органи з боку бізнес-структур.

Підвищення ролі центрів політичного впливу та різноманітних інтересів як суб’єктів цього впливу веде до трансформації демократії від громадянського представництва до представництва інституціоналізованих інтересів. Трансформація зумовлена появою нових вагомих агентів політичного поля. Вони здатні справляти суттєвий вплив на владу, не беручи безпосередньої участі у боротьбі за неї. Центри політичного впливу є не лише одним з головних механізмів прийняття державних рішень, а й важливою діючою силою встановлення плюралістичної демократії.

Проблема центрів політичного впливу досліджена в українській політичній науці недостатньо. Шляхам впливу на державні органи та взаємодії центрів політичного впливу і груп інтересів різних рівнів науковці не приділяли достатньої уваги, зосереджуючи увагу в основному на розгляді окремих компонентів цієї теми, наприклад, на групах тиску. Зважаючи на недостатній розвиток функціонального представництва інтересів в Україні, дану проблему доцільно розглянути на прикладі Європейських країн, де вона має більш виразні форми.

Слід зазначити, що дана тема актуальна не тільки в теоретичному аспекті, а й в прикладному. Для України, де система представництва інтересів не є добре розвиненою, вивчення досвіду країн із розвиненою плюралістичною або корпоративістською моделлю є дуже важливим для розробки власної дієвої системи функціонального представництва інтересів. Саме тому в нашому дослідженні значна увага приділена конкретним прикладам діяльності та результатам політичного впливу центрів на внутрідержавному та міждержавному рівнях.

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертація виконана згідно з науковою темою кафедри політології філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка «Політичний процес в умовах трансформації: світовий досвід і Україна», номер державної реєстрації 0108U008916.

Мета та задачі дослідження.  Враховуючи актуальність проблеми, покладеної в основу дослідження, ставимо за мету напрацювати систему наукового пізнання та методологічну базу для подальшого дослідження центрів політичного впливу на основі їх діяльності. Мета дослідження розкривається в таких завданнях:

  1.  Систематизувати теоретичні напрацювання у сфері дослідження політичного впливу та центрів політичного впливу.
  2.  Уточнити поняття «політичний вплив», виходячи з предмету дослідження.
  3.  Сформувати методологічні основи аналізу центрів політичного впливу.
  4.  Визначити місце і роль центрів політичного впливу в політичній системі.
  5.  Дослідити взаємозв’язок внутрішнього і зовнішнього вимірів політичного впливу.
  6.  Виокремити суб’єкти, джерела та принципи діяльності центрів політичного впливу на внутрідержавному та міждержавному рівнях.
  7.  Визначити механізми внутрідержавного і міждержавного впливу зацікавлених груп.
  8.  Уточнити базові моделі функціонування центрів політичного впливу в Європі.
  9.  На основі аналізу діяльності Партій Зелених Німеччини та Австрії розглянути особливості функціонування сучасної моделі політичного впливу.
  10.  Визначити роль та механізми діяльності Європейської Партії Зелених як центру політичного впливу.

Об’єктом дослідження є центри політичного впливу в Європі.

Предметом дослідження є принципи та механізми діяльності політичних центрів впливу, особливості їх функціонування у внутрідержавному та міждержавному вимірах на прикладі Партій Зелених Німеччини, Австрії та Європейської Партії Зелених.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять наукові праці Г.Алмонда, М.Олсона, Д.Трумена, Ф. Шміттера, К. Оффе,Т. Парсонса,  Е.Бойма, Ж.Блонделя, Е. Тофлера, З.Бжезінсього, Р. Бютікофера, Р.Далтона, М.Дюверже, А. Етціоні, С.Хантінгтона, К. Левіна, Р. Чалдіні, Й. Рашке, В. Рюдіга, Дж. Тернера тощо. Із вітчизняних дослідників тему впливу досліджували зокрема  О.Є. Гуменюк, В.Г. Крисько, С. Московічі, К.Гаджиєв, С. Перегудов С., Н. Лапіна, І. Семененко тощо. Роботи цих науковців дають змогу розглядати політичний вплив та його складові як окрему категорію політичної науки, що має свою джерельну базу, суб’єкти, об’єкти та інструменти здійснення.

Крім того, в роботі були використані й такі методи наукового пізнання як:

  •  історичний метод, що дає змогу простежити процес виникнення та становлення центрів політичного впливу на внутрідержавному та міждержавному рівнях та відслідити в історичній ретроспективі результати здійснення ними впливу на прийняття конкретних рішень;
  •  системний метод дає можливість розглядати політичну систему кожної із досліджуваних нами країн та політичну систему Європейського Союзу як таку, з якої можна виокремити потрібні елементи та аналізувати їх;
  •  застосування інституційного методу в єдності з системним методом, дозволило розглянути специфіку функціонування та особливості взаємодії центрів політичного впливу на внутрідержавному та міждержавному рівнях з органами державної або, як у Європейському Союзі, наддержавної влади;
  •  використання в дослідженні біхевіористичного методу зумовлює вивчення та аналіз центрів політичного впливу через їх діяльність;
  •  метод політичного аналізу використовується для визначення основних теоретичних підходів для аналізу центрів політичного впливу;
  •  компаративістський метод дає змогу здійснити порівняльний аналіз та визначити особливості, спільні та відмінні риси формування та діяльності центрів політичного впливу на основі Партій Зелених Австрії та Німеччини.

Успішне виконання завдань та досягнення мети дисертаційного дослідження передбачає використання загальнонаукових методів аналізу і синтезу, дедуктивного методу, а також звернення до емпіричних методів: вивчення та аналіз законодавчої бази, офіційних документів, статистичних даних тощо. В основу дисертаційного дослідження покладено фундаментальні наукові вимоги системності, конкретності та об’єктивності.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації вперше в політичній науці системно опрацьовані теоретичні та практичні аспекти центрів політичного впливу, сформовано комплексний підхід до дослідження означеної проблеми. Наукова новизна роботи визначається такими результатами дослідження:

Вперше:

  •  систематизовано теоретичні і практичні аспекти функціонування центрів політичного впливу, зокрема виділено внутрідержавний та міждержавний рівні аналізу центів політичного впливу, суб’єкти та джерела, проаналізовано практичні моделі функціонування центрів політичного впливу в Європі;
  •  сформовано комплексний підхід до аналізу центрів політичного впливу, суть якого полягає у використанні науково обґрунтованого набору характеристик та методик для визначення та подальшого аналізу центрів політичного впливу, зокрема на основі таких характеристик як інституційна, суб’єктна та джерельна;
  •  розглянуто діяльність партій «зелених» Австрії, Німеччини та Європейської Партії Зелених як яскраві приклади центрів політичного впливу внутрідержавного та міждержавного рівнів, що пройшли шлях трансформації від нових соціальних рухів до партій-рухів та інституціоналізувались в центри політичного впливу, діють на міждержавному та внутрідержавному рівнях та є моделлю для розкриття механізмів політичного впливу у двохвекторних вимірах;
  •  обґрунтовано теоретичну та практичну цінність вивчення центрів політичного впливу для коректного відображення політичної дійсності в Європейських країнах та в Україні зокрема, використавши як модель реалізації політичних інтересів сформовані та діючі центри політичного впливу в Європі;

Удосконалено:

  •  визначення центрів політичного впливу на підставі запропонованого комплексного підходу до їх аналізу, а саме центр політичного впливу – це суб’єкт, що в силу свого становища може справляти опосередковану дію на процес прийняття політичних рішень, не претендуючи на всезагальний контроль над владою і не будучи безпосереднім суб’єктом влади.
  •  з’ясовано, яким чином вивчення центрів політичного впливу відповідає описовим, пояснювальним та прогностичним завданням політичної теорії, зокрема в аспектах, що стосуються організації публічної влади та процесу прийняття політичних рішень та наявності дієвих механізмів впливу на ці процеси з боку центрів політичного впливу на внутрідержавному та міждержавному рівнях;

Набули подальшого розвитку:

  •  методологічні критерії визначення суб’єктів політичного впливу, що включають також інституційний критерій діяльності центрів політичного впливу на міждержавному та внутрідержавному рівнях;
  •  класичні моделі функціонування центрів політичного впливу через адаптацію цих моделей до реальних умов функціонування центрів політичного впливу.

Практичне значення отриманих результатів зумовлене можливістю використання концептуальних положень дисертації у подальшому дослідженні центрів політичного впливу, в тому числі і в Україні. Результати дисертаційного дослідження формують цілісне уявлення про існуючі теоретико-методологічні підходи щодо визначення поняття «центр політичного впливу», розкривають основні принципи та положення діяльності центрів політичного впливу на міждержавному та внутрідержавному рівнях і можуть бути використані для оптимізації вивчення та моделювання політичних процесів. Матеріали дисертації  можуть бути використані під час розробки спецкурсів з політології у вищих навчальних закладах, а також у підготовці методичних і навчальних посібників, статей, аналітичних доповідей, проектів законодавчого регулювання функціонування системи представництва інтересів в Україні.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації були використані для підготовки статей та доповідей, представлених на конференціях та семінарах, зокрема, на двох звітних наукових конференціях філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, лютий 2005р., лютий 2006р.),  міжнародній конференції «Побудова «Зелених» мостів» (Берлін, 2007), міжрегіональній конференції «Політична наука в Україні: стан та перспективи» (Львів, 10-11 травня 2007р.), науковій конференції «Зелені громадські організації» (Лодзь, 2007), міжрегіональній конференції «Політичний процес у сучасній Україні: регіональний вимір» (Львів, 26 травня 2007р.), в рамках міжнародного семінару «Шум та довколишнє середовище – методи боротьби» (Краків, 2008), на Конгресі Партії Зелених Німеччини «60 років конституції: підсилення підґрунтя свободи» (Берлін, 2009) та на форумі «Інструменти впливу прямої демократії» (Берлін, 2009), на конференції «Вплив глобальної фінансової кризи на Східну Європу» (Берлін, 2009), міжнародній експертній нараді в Берліні (2009) «Соціальна Європа під час кризи», на семінарі в Гамбургу (2009) «Інтеграція та політична партиціпація як аспекти міграційної політики», форумі в Брюселі (2009) «Структури пошуку компромісів та прийняття рішень в ЄС з огляду на сучасні виклики» та «Лобіювання на практиці: питання етики представлення інтересів», на міжнародних конференціях «Після Саміту в Хабаровську: Нові можливості для співпраці Росії з ЄС та нові можливості для  України»,  «Вибори до Європейського Парламенту 2009: між євроскепсісом та Єврокомпетентністю» та «Росія, Україна та східне партнерство ЄС» (Берлін, 2009).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи відображено в 6 фахових публікаціях, відповідно до вимог ВАК України.

Структура дисертації зумовлена необхідністю досягнення визначених мети та завдань дослідження.  Робота складається зі вступу, трьох розділів, 7 підрозділів, висновків. Обсяг основного тексту становить 183 сторінки. Список використаних джерел включає 225 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У «Вступі» обґрунтовано актуальність теми, ступінь її розробки, сформульовано основну наукову проблему дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання роботи, визначено методологічну основу дисертації, обґрунтовано наукову новизну, окреслено особистий внесок здобувача, вказано на практичну значущість отриманих результатів, розкрито зв'язок дисертації з науковими програмами та темами, висвітлено апробацію результатів дослідження.

У першому розділі «Методологічні засади аналізу центрів політичного впливу» – розкрито ступінь наукової розробки теми дисертаційного дослідження, проаналізовано основні науково-методологічні підходи до аналізу проблематики центрів політичного впливу та їх інституційного вираження, здійснено комплексний аналіз літератури, опрацьованої в процесі роботи над дисертаційним дослідженням, розкрито поняття «політичний вплив» та «центр політичного впливу», визначено основні етапи та передумови виникнення, становлення та розвитку центрів політичного впливу.

Підрозділ 1.1 «Суть поняття політичний вплив, джерела та суб’єкти політичного впливу» присвячений аналізу центрального поняття дослідження – «політичний вплив», його визначенню, джерелам та суб’єктам.

Політичний вплив – це певні цілеспрямовані дії суб’єкта ненасильницького характеру, що мають на меті зміну існуючого стану чи поведінки суспільства, інституту чи окремого індивіда у бажаному напрямку і реалізуються в сфері політики. У вужчому розумінні політичний вплив можна визначити як взаємодію суб’єктів політики з метою отримання політичних дивідендів, вигод чи переваг.

Політичний вплив завжди характеризується метою дії. Це означає, що політичний вплив, на відміну від влади, активно проявляється лише в момент реалізації. Відмінності між політичною владою та політичним впливом слід розглядати в чотирьох аспектах: теоретичному, джерельному, суб’єктному та аспекті використовуваних методів.

Теоретичний аспект інкорпорує такі відмінності:

  •  Відмінності з точки зору відносин (рівень симетричності);
  •  Відмінності з точки зору психологічного сприйняття впливу;
  •  Інструментальні (з точки зору засобів впливу);
  •  Інституціональні (залежать від структури суспільства);
  •  Структурні (залежать від характеру соціальних структур).

Джерельний аспект відмінностей полягає в тому, що виокремлюються джерела політичного впливу та відділяються від джерел політичної влади.

Суб’єктний аспект відмінностей між політичним впливом та владою є важливим для нашого дослідження з огляду на те, що тільки суб’єкти політичного впливу можуть трансформуватися в центри політичного впливу відповідного рівня. Це відбувається в разі набуття суб’єктом політичної ваги та авторитету тощо. Суб’єктами політичного впливу як на внутрідержавному так і на міжнародному рівні можуть бути лідери політичних еліт, громадські рухи та організації, міжнародні та міждержавні організації.

Аспект використовуваних методів визначає, що головним методом політичного впливу є переконання, в той час як владні відносини в основному засновуються на підпорядкуванні та загрозі покарання.

Одним із найважливіших джерел політичного впливу є авторитет.  Йдеться передусім про неформальний авторитет як джерело впливу, тоді як формальний авторитет служить реалізації наданих владних повноважень. Важливим джерелом впливу є також взаємообмін, що виявляється в основному в переговорному процесі для знаходження консенсусу.

Суб’єкти політичного впливу доцільно розглядати на двох рівнях: міждержавному та внутрідержавному.

На міждержавному рівні можна виділити такі суб’єкти: по-перше, окремі індивіди, що в силу свого походження, високих посад на міжнародному рівні, що вони займали чи займають на даний час (колишні президенти та голови міжнародних організацій, наприклад ООН), чи набутих ними статків (акціонери та керівники ТНК) можуть чи справляють міжнародний політичний вплив; по-друге, окремі країни, що в силу своєї могутності займають панівне положення на міжнародній політичній арені; по-третє, міжнародні міждержавні та недержавні громадські організації; по-четверте, транснаціональні корпорації та міжнародні бізнес-об’єднання й фонди.

На внутрідержавному рівні можна визначити лідерів політичних еліт, суспільні рухи та громадські організації та фінансово-промислові групи як суб’єкти політичного впливу.

Зважаючи на цілі та завдання нашого дослідження, функціонування центрів політичного впливу ми розглядаємо на основі суспільних об’єднань та рухів на міждержавному та внутрідержавному рівнях на прикладі їх політико-інституційного вираження – партій-рухів.

У підрозділі 1.2 «Центри політичного впливу: визначення та характеристика» дано визначення, критерії та характеристика центрів політичного впливу на внутрішньодержавному і міждержавному рівнях.

Першим критерієм центру політичного впливу є його приналежність до суб’єктів політичного впливу. По-друге, центр повинен мати чітко окреслену інституціональну структуру, якою може бути країна, організація тощо. Окремі індивіди хоча й можуть справляти значний вплив як на внутрішню, так і на зовнішню політику, не можуть бути центрами політичного впливу (відсутність інституціональної структури, невелика порівняно з іншими суб’єктами вага впливу тощо). Вони можуть справляти політичний вплив не самі по собі, а виключно як представники якоїсь структури. Третім критерієм, що визначає центр політичного впливу є наявні або ж можливі (тобто такі, які суб’єкт може за потреби швидко мобілізувати) ресурси, до яких зараховуємо політичні, економічні, культурні, ідеологічні та інші ресурси. При наявності та певній концентрації цих ресурсів суб’єкт політичного впливу не лише стає центром політичного впливу, а й дістає змогу здійснювати політичний вплив як такий. Останнім, але чи не найважливішим критерієм є чітка наявність мети, спрямованої на досягнення впливу на прийняття політичних рішень та її досягнення центром політичного впливу. Саме завдяки критерію «досягнення мети» певне об’єднання і стає центром політичного впливу.

Застосування комплексного підходу до аналізу центів політичного впливу дало змогу дати авторське визначення цій категорії. Центр політичного впливу – це суб’єкт, що в силу свого становища може справляти опосередковану дію на процес прийняття політичних рішень, не претендуючи на всезагальний контроль над владою і не будучи безпосереднім суб’єктом влади.

Функції центру політичного впливу зазвичай зводяться до чіткої постановки цілей та завдань та контролю за їх виконанням. Це формальні функції центру політичного впливу, що характеризують основні етапи здійснення його політичної ролі. До найважливіших функцій центрів політичного впливу слід віднести інтегративну та комунікативну функції. Саме завдяки цим функціям здійснюється агрегація інтересів (інтегративна функція) та їх «передача» органам влади (комунікативна функція).   

Організаційна структура наявна в політичних партіях та громадських рухах чи організаціях. Громадські рухи та організації, як виразники групових інтересів, можуть ставати центрами політичного впливу у відповідному сегменті. Що ж стосується політичних партій, то партії, де факто є суб’єктами владних відносин і таким чином за нашим визначенням ставати центрами політичного впливу не можуть. Але природа партій загалом і сучасних особливо є двоякою. Нові партії, що виникли як політична складова відповідних громадських рухів та зберегли безпосередній зв'язок із цими рухами, можуть бути охарактеризовані як партії-рухи. Саме в цій їх належності одночасно і до партій і до громадських рухів полягає структурна амбівалентність, завдяки якій ці партії і можна розглядати і як центри влади, і як центри політичного впливу. Прикладом партій-рухів є партії «зелених». Партії «зелених» виникли на основі відповідних екологічних рухів і фактично лишилися їх частиною, ставши політичним представництвом.

В нашому дослідженні зосередимо увагу на розгляді становлення громадських рухів та партій-рухів як центрів політичного впливу на внутрідержавному та міждержавному рівнях.

У підрозділі 1.3 «Інституційне оформлення центрів політичного впливу» ми розглянули інституційне вираження центрів політичного впливу, а саме групи інтересів та групи тиску, громадські або соціальні об’єднання та рухи та партії-рухи.

Соціальні групи різняться за своїми проявами, типами організованості та характером, проте для всіх них характерним є прагнення реалізувати свій інтерес, впливаючи на державну владу. Саме тому в західній політологічній літературі для позначення цих груп використовують термін «групи інтересів» та «групи тиску».

Як суспільно-політичний феномен соціально-політичні рухи суттєво різняться від політичних партій. Для політичних партій, по-перше, основною метою діяльності є отримання всієї повноти влади, тоді як для груп інтересів метою діяльності є вчинення впливу на певний сегмент влади з метою отримати від неї певні політичні рішення та їх реалізацію.  

По-друге, соціальні рухи зазвичай не мають сильного центру, ієрархічної структури й дисципліни. Ядром одних рухів є самодіяльні ініціативні групи, інших – комітети або комісії, створені партіями. Вони cпираються на неорганізовані маси, а нерідко підтримуються різними громадськими організаціями й автономними асоціаціями партій. У цілому ж рухи розвиваються на основі солідарності й самодіяльності їхніх добровільних учасників, не зв’язуючи їх дисципліною.

По-третє, групи інтересів зазвичай складаються з людей, об’єднаних на основі специфічних для всіх їх членів цілей, на відміну від партій, які мають створити комплекс цілей та ідей, що задовольняв би потреби якнайширшого кола людей, тобто ідейно-політична орієнтація груп набагато ширша, а цілі набагато вужчі та конкретніші, ніж у партій. Групи інтересів можуть займати чітко виражені позиції із важливих для них питань, тоді як партії часто вимушені займати певну «серединну» позицію, яка є результатом консенсусу позицій різноманітних сил усередині партії. Саме такі риси груп дають їм змогу набути у своєму напрямі значної підтримки.

Невід'ємною складовою будь-якого демократичного суспільства є різноманітні об'єднання громадян, соціально-політичне призначення яких полягає насамперед в тому, що вони допомагають людям розв'язувати проблеми повсякденного життя, відкривають широкі можливості для виявлення суспільно-політичної ініціативи, здійснення функцій самоврядування. Призначення суспільних рухів та організацій — виразити й представити інтереси людей, що до них належать, у відносинах між собою та з державою. Як вважає англійський соціолог Энтоні Гідденс, з розвитком політичної культури населення, демократії та громадянського суспільства соціальні рухи стають такими ж типовими, як і формальні бюрократичні структури, яким вони протистоять.

У другому розділі – «Моделі функціонування політичних центрів впливу» – було детально проаналізовано та уточнено основні моделі функціонування центрів політичного впливу в Європі. Розгляд моделей здійснення групової політики є важливим для розгляду функціональної складової діяльності центрів політичного впливу як на внутрішньодержавному, так і на міждержавному рівнях. Центри політичного впливу діють в рамках певних наявних в конкретній країні моделей, що й формує особливості їх діяльності.  У політичній науці виділяють наступні моделі групової політики: плюралістична, корпоративна, некорпоративна та патронажно-клієнтельна.

У підрозділі 2.1 «Моделі захисту групових інтересів» розглянуто основні моделі захисту групових інтересів, зокрема плюралістичну, неокорпоративістську та патронажно-клієнтельну.

Плюралістична модель групової політики формувалася тривалий час у країнах розвиненої демократії. Ліберально-демократичний підхід до оцінки ролі групових інтересів у політичному житті знайшов свій сучасний вираз у теорії «плюралістичної» демократії. Плюралісти вважають, що сучасним розвиненим суспільствам притаманне перманентне протиборство багатоманітних груп інтересів, яке не тільки не підриває стабільність соціальної і політичної системи, але й сприяє її зміцненню.  

Плюралістична модель представництва інтересів громадян втілена у багатьох країнах розвинутої ліберальної демократії (Канада, США, Великій Британії, ФРН, Італії тощо). Тут надзвичайно розвинені різноманітної форми асоціативного життя та групової суспільної діяльності.

Неокорпоративізм – це демократична система представництва й узгодження інтересів різноманітних фірм, асоціацій і організацій; система узгодження інтересів трьох партнерів – держави, підприємств і профспілок. Тактика певного примусу з боку держави щодо інших учасників переговорів, у процесі яких визначаються цінності та пріоритети, пов’язані із загальнонаціональними інтересами; система міжкорпоративної взаємодії, члени якої несуть один перед одним обов’язки щодо виконання взаємних угод.

Найрозвинутіший неокорпоратизм у країнах із сильними соціал-демократичними традиціями, культурною та мовною гомогенністю. Найбільш корпоративними у цьому аспекті є Австрія, Данія, Швейцарія, Бельгія тощо.

Принципами корпоратизму є: пропорційне представництво усіх зацікавлених сторін у спільних комітетах, комісіях, постійність їх статусу, прийняття рішень на основі консенсусу, монопольне представництво інтересів певних асоціацій у деяких сферах тощо. Вони не співпадають із засадами плюралістичної демократії (такими, як рівність, конкурентність), але дещо більше узгоджуються з механізмами консенсусної демократії, яка втілена в політичних системах Австрії, Бельгії та Швейцарії.

Співвідношення переваг та недоліків корпоратизму значною мірою залежить від активності членів захисних груп інтересів, від культури населення і політичних еліт, від історичних та інших факторів. Загалом корпоратизм у тих чи інших формах має широке розповсюдження у сучасному світі. На думку Ф. Шміттера, під впливом неокорпоративістської практики відбувається трансформація сучасних демократій, з’являються нові явища й тенденції в їх розвитку. Зокрема, поряд з індивідами, громадянські функції починають виконувати організації, кожна з яких виступає як окрема дійова особа політичного процесу. Як наслідок, демократія стає усе більш пов’язаною з інтересами, усе більш організованою й усе більш «непрямою».

Патронажно – клієнтельні стосунки базуються на обміні благами між суб’єктами з неоднаковими суспільним статусом і силою впливу: сильний пропонує захист і доступ до дефіцитних ресурсів клієнтові; клієнт, у свою чергу, надає підтримку чи послуги патронові. Такі стосунки стійко тримаються в організаціях на зразок мафії, і вперше були описані дослідниками середземноморських країн, де мафії – вкорінене явище.

Переходячи на рівень культури, менталітету і закріплюючись тут у вигляді загальноприйнятих моделей поведінки, патронажно – клієнтельні стосунки стають одним із найважливіших гальмівних механізмів щодо утвердження плюралістичної моделі захисту інтересів, яка найбільше відповідає завданням консолідації демократії, а також спотворює корпоративістські стосунки між працею, капіталом і державою, надаючи їм нерівноправного характеру.

Підрозділ 2.2 «Лобізм та лобістська діяльність» присвячений детальному розгляду прикладного аспекту діяльності центрів політичного впливу, а саме лобізму.

Зацікавлені групи використовують лобіювання як інструмент впливу на політичні партії та державу. Лобізм являє собою процес взаємодії між групами тиску або інтересів та політичними інститутами держави. В даному випадку лобізм виступає з’єднуючим елементом політичної системи. Лобіювання є процесом політичної комунікації, що включає в себе обмін інформацією між зацікавленими групами (групами інтересів та тиску), державними інститутами, центрами політичного впливу на внутрідержавному та міждержавному рівнях. Процес лобіювання пов’язує різноманітних акторів політичного життя в єдину складну систему, що часто переходить визначені нами рівні розгляду цього поняття і важко піддається аналізу.

У третьому розділі «Політичні центри впливу на Європейському континенті (на прикладі діяльності «зелених»)» зосереджено увагу на розгляді інституалізованого «зеленого» руху як центру політичного впливу на внутрідержавному та міждержавному рівнях на прикладі партій-рухів «зелених» в Австрії та Німеччині, як приклад формування центру політичного впливу на внутрідержавному рівні, та на Європейському, тобто міждержавному рівні.

У підрозділі 3.1 «Рух «зелених» як центр впливу на внутрішньодержавному рівні» було проаналізовано історію становлення партій «зелених» Австрії та Німеччини, визначено в яких умовах відбувалося зародження та інституціоналізація цих на початках рухів та які фактори зумовили подальшу трансформацію соціальних рухів в партії-рухи.

Саме нові соціальні рухи слугували попередниками «зелених» партій та груп тиску. Вони сформувались навколо студентських рухів, рухів за мир, екологію та права жінок. Часто перетинаючись у членстві та відстоюваних ідеях, ці рухи стали попередниками як «зеленої» політики загалом, так і «зелених» партій зокрема.

На внутрідержавному рівні аналізу найповніший інструментарій для здійснення політичного впливу мають в своєму розпорядженні власне партії, зокрема партії «зелених». Становлення партії «зелених» в Німеччині та Австрії як центрів політичного впливу відбулося завдяки трансформації їх із громадських рухів. Цей зв'язок між партією та рухом не зник із парламентаризацією партій «зелених», що і дозволяє характеризувати їх як партії-рухи.

Важливо відмітити як позитивні, так і негативні аспекти діяльності партій «зелених» на внутрідержавному рівні. До позитивних аспектів можна віднести реалізацію партіями «зелених» політичного впливу на внутрідержавному рівні, що було доведено на конкретних прикладах. Партії «зелених» сприяли проведенню реформ в соціальній, екологічній сферах, за їх сприяння були прийняті програми субсидування відновлювальних джерел енергії та екологічного сільського господарства тощо. Як партія-рух «зелені» слугують важливим елементом розбудови громадянського суспільства в конкретній країні: вони мобілізують громадян для захисту своїх екологічних та соціальних прав, пропагують толерантність та терпимість.

Не можна зневажати і певними недоліками в роботі партій «зелених», що зменшують їх вагу як центрів політичного впливу внутрідержавного рівня. До таких негативних аспектів слід віднести, по-перше, відсутність єдності як всередині партії, так і недостатню консолідацію всього «зеленого» руху як такого. Це призводить до розпорошення ресурсів та розмиття політичного впливу. По-друге, відсутність чіткої програмної позиції стосовно економічних питань зумовлює різночитання та невизначеність курсу партії, що, при і так невисокому рівні консолідації, зменшує вагу впливу. В загальному ж можна стверджувати, що партії «зелених», незважаючи на суттєві проблеми в організації своєї діяльності, тим не менше є активними учасниками політичного життя Німеччини та Австрії та здійснюють суттєвий політичний вплив на внутрідержавному рівні в цих країнах, підтверджуючи тим самим своє визначення центрів політичного впливу.

У підрозділі 3.2 «Рух «зелених» як центр впливу на міждержавному рівні» ми зосередили увагу на розгляді інституалізованого «зеленого» руху як центру політичного впливу на міждержавному рівні на прикладі партій-рухів «зелених» в Європі.

В роботі проаналізовано також і групи тиску, що активно діють на політичній арені. Такі міжнародно відомі організації як Грінпіс, Друзі землі тощо мають достатньо ресурсів для впливу на уряди багатьох країн в аспекті здійснення екологічної політики.

Одним з важливих факторів, що ускладнюють представництво організованих інтересів на Європейському рівні є політична, культурна та соціально-економічна гетерогенність країн-членів ЄС. Другим важливим фактором є власне політична система ЄС: Європейський Союз представляє собою особливий вид політичної системи, в якій існує спільне зобов’язання сторін до знаходження консенсусу, а сама система характеризується дуже високим рівнем сплетіння в політичній, культурній, економічній сферах тощо. З одного боку, використовуються тут так само як і в національних політичних системах, обов’язкові акти, за виконанням яких наглядає суд.  З іншого ж боку помітні чіткі розбіжності організаційної структури ЄС із національними політичними системами. Такі органи як Комісія, Рада Міністрів або Рада ЄС, а також міжнародна співпраця між різними партіями та об’єднаннями не має аналогів в національних політичних системах країн-членів ЄС.

ВИСНОВКИ

Виходячи із предмету, мети та завдань нашого дослідження та спираючись на визначену нами методологічну базу, зокрема на порівняльний метод політичних досліджень, ми проаналізували центри політичного впливу на міжнародному та внутрідержавному рівнях. В сучасних політичних системах Європейських країн простежується стійка тенденція до децентралізації владних центрів, збільшення ролі «нетрадиційних» інститутів прийняття рішень, таких як громадські організації та рухи, групи тиску тощо. Теоретичним підґрунтям діяльності цих суб’єктів є концепція центрів політичного впливу, що і була покладена в основу нашого дослідження. Прикладний аспект аналізу центрів політичного впливу ми розглянули через діяльність партій Зелених Німеччини, Австрії та Європейської Партії Зелених. Відповідно до поставленої мети одержано такі результати дослідження:

  1.  В роботі був здійснений системний аналіз наукового доробку фахівців з політології, філософії, соціології та психології з проблематики впливу та політичного впливу. Автор уточнив визначення поняття «політичний вплив», дав авторське визначення поняття «центр політичного впливу».
  2.  В дослідженні окреслено коло суб’єктів політичного впливу на різних рівнях та виділено основні критерії центрів політичного впливу, такі як належність до суб’єктів політичного впливу відповідного рівня; чітка інституціональна структура суб’єкта; наявність або можливість в короткий термін мобілізувати значні економічні, політичні та інші ресурси; вага політичного впливу, що здійснює суб’єкт; чітка постановка мети та її досягнення центром політичного впливу, визначено центри політичного впливу на кожному з рівнів. Відповідно ними є та потенційно можуть ставати на міждержавному та на внутрідержавному рівні громадські рухи та організації, групи інтересів та групи тиску.
  3.  Поняття політичного впливу було чітко розмежовано з поняттям політичної влади та виокремлено чотири аспекти відмінностей між цими категоріями: теоретичний, джерельний, суб’єктний та аспект використовуваних методів.
  4.  В дослідженні проаналізовано поняття інтересів у сфері політики та визначено, що виразниками інтересів можуть бути будь-які суб’єкти з кола потенційних центрів політичного впливу. Довготривала співпраця різноманітних акторів з державою створила в країнах Західної Європи функціональну систему представництва інтересів, що стала органічною частиною політичної системи цих країн. Саме в рамках інститутів і установ, що входять до структури політичної системи, і ведеться пошук консенсусу між різноманітними акторами. В Україні на даний час така система не створена, тому важливим є аналіз та вивчення відповідного досвіду розвинених Європейських країн.
  5.  Проаналізовані деякі моделі захисту групових інтересів, зокрема моделі характерні для Австрії та Німеччині і, спираючись на які проаналізована діяльність центрів політичного впливу в цих країнах. Для Німеччини характерною є плюралістична модель, для Австрії характерною є неокорпоративна модель інтересів. Моделлю, що найповніше відображає діяльність центрів політичного впливу як на внутрідержавному так і на міждержавному рівнях є плюралістична модель. Саме ця модель притаманна країнам розвиненої демократії, характерною особливістю яких є постійне протиборство різноманітних груп інтересів.
  6.  У зв’язку з нерозривним зв’язком між інтересами та центрами політичного впливу, проаналізовано науковий дискурс функціонування груп інтересів. Групи інтересів та групи тиску діють в правовому полі системи представництва інтересів, що склалася в конкретній країні. Ці групи з часом можуть трансформуватись в центри політичного впливу та займатися активною лобістською діяльністю для реалізації своєї політичної програми. Незважаючи на деякі негативні риси лобізму, він є сполучною ланкою між органами державної влади або міжнародними органами управління, як у Європейському Союзі, та центрами політичного впливу відповідного рівня.
  7.  Вперше в вітчизняній політичній науці прикладний аспект діяльності центрів політичного впливу було здійснено на прикладі партій-рухів «зелених» Німеччини, Австрії та Європейської Партії Зелених. Основою інституційного розвитку партій «зелених» та їх трансформації в центри політичного впливу є їх спорідненість із соціальними рухами, з яких вони утворились. Саме нові соціальні рухи і виступили попередниками партій та груп інтересів із «зеленою» ідеологією. Вони сформувалися навколо актуальних на той час питань, таких як права жінок, екологія та мир, і відзначалися суттєвими відмінностями від старих соціальних рухів, насамперед набагато ширшою соціально-економічною базою прихильників, схильністю до не конвенційних або радикальних форм дій чи протесту та великим ступенем децентралізації.
  8.  В роботі акцентовано увагу на діяльності політичних акторів, що репрезентують «зелену» ідеологію сьогодні. Вони представлені новими соціальними рухами із «зеленими» цілями, групами тиску та недержавними організаціями та партіями «зелених». Зазначені актори є політичними центрами впливу як на внутрідержавному рівні розглянутих нами країн, так і на міжнародному, європейському рівні.

Нові соціальні рухи залишаються поза парламентом та активною політичною діяльністю, хоча часто і співпрацюють із «зеленими» групами інтересів чи партіями, проводячи кампанії з конкретних питань. Саме в цьому і полягає основна їх цінність та джерело впливу на реальну політику. Рухи можуть діяти як суто локально, так і трансформуватися в/або ж співпрацювати з світовими організаціями, такими як Грінпіс, Друзі Землі тощо. Основним джерелом впливу є можливість низового формування громадської думки та політична незаангажованість.

На відміну від нових соціальних рухів, «зелені» групи тиску добре організовані та діють на постійній основі. «Зелені» групи тиску як центри політичного впливу мають масштабніше поле діяльності і намагаються впливати на політику держави чи навіть об’єднання держав, як у ЄС. Основою їх впливу є перш за все політична незаангажованість та концентрація на конкретних проблемах, як локального характеру, так і в рамках  ЄС. Вони не намагаються отримати важелі впливу на сфери політики, що безпосередньо не пов’язані з екологією. Маючи за собою велику кількість послідовників та певні фінансово-організаційні ресурси, групи тиску досить часто успішно діють як на регіональному чи національному, так і на міжнародному рівнях. «Зелені» Німеччини під час перебування в уряді справляли вагомий вплив як на міжнародну політику Німеччини (позиція щодо війни в Афганістані тощо), так і на внутрішню політику (прийняття міграційного закону). Австрійська Партія Зелених, навіть не перебуваючи в уряді, змогла домогтися винесення на порядок денний деяких своїх програмних принципів та успішного їх опрацювання. Найбільший вплив на політику мали Європейські Зелені. Саме завдяки їм був проведений закон про використання біотехнологій, що став основою законодавства в сфері біотехнологій для ЄС.

  1.  Найповніший інструментарій для здійснення політичного впливу з-поміж визначених акторів мають партії «зелених». Саме вони як ультимативні виразники «зеленої» ідеології мають змогу формувати політичний порядок денний в екологічному спектрі на відповідному рівні. «Зелені» політичні партії співпрацюють зі всіма «зеленими» акторами, тобто соціальними рухами та групами тиску. Процес виникнення та формування партій «зелених» в Австрії та Німеччині мав певні особливості: по-перше, в обох країнах виникненню партії «зелених»  передувало виникнення «зеленого» протестного руху, що залишило свій відбиток на подальшому розвитку партії. По-друге, в обох країнах «зелений» рух зародився як протест проти використання ядерної енергетики і відбувалося це приблизно водночас. По-третє, після інституціоналізації «зеленого» руху в партію «зелених» вона стала повноцінним та постійним учасником політичного процесу у кожній країні.

На національному рівні окремої країни можливості впливу партії «зелених» на політичний порядок денний та на прийняття політичних рішень залежать не лише від їх активності та ваги, а й від конфігурації самої політичної системи. Політична система Німеччини характеризується високим ступенем інтеграції всередині так званого «залізного трикутника», що, в свою чергу, стабілізує коаліцію та створює латентні можливості впливу для слабшого партнера по коаліції. До успіхів німецьких «зелених» можна віднести як неучасть німецьких військових у військовій операції в Іраку, так і компроміс, досягнутий в питанні військової присутності в Афганістані. На відміну від Німеччини австрійські «зелені» ніколи не перебували при владі і тому не мали змоги прямо впливати на процес прийняття рішень. Однією з основних причин того, що австрійські «зелені» не входили до правлячої коаліції, є схильність австрійської політичної системи до створення великих коаліції між двома великими партіями. Саме тому для здійснення політичного впливу австрійським «зеленим» доводиться використовувати позапарламентські засоби політичного впливу.

  1.  Міждержавний рівень центрів політичного впливу представлений Європейською Партією Зелених та фракцією «зелених» в Європарламенті. На європейському рівні «зелені» мають три основні напрями для здійснення політичного впливу: лобіювання Європейської Комісії, формування порядку денного Європейського Парламенту та збурення громадської думки. Найактивніше фракція «зелених» діє лише в рамках Європейського Парламенту, що робить її центром політичного впливу міждержавного рівня, оскільки завдяки своєму впливу на формування порядку денного в Європейському Парламенті й можливостям впливу на ключові голосування вона набуває політичної ваги і стає активним учасником політичного процесу міждержавного рівня.

Основні положення та результати дослідження відображенні у публікаціях у виданнях, рекомендованих ВАК України:

  1.  Виговський Д.С. Суть політичного впливу як категорії політичної науки / Д.С. Виговський // Науковий Вісник Університету «Львівська політехніка». Серія: Політологія. – 2007. – № 19. – с. 62—66.
  2.  Виговський Д.С. Суть лобізму як категорії політичної науки / Д.С. Виговський // Науковий Вісник Університету «Львівська політехніка». Серія: Політологія. – 2007. – № 20. – с. 42—48.
  3.  Виговський Д.С. Групи інтересів як центр політичного впливу на внутрідержавному рівні / Д.С. Виговський // Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. – Львів, 2008. – Вип. 11. – с. 202 – 211.
  4.  Виговський Д.С. Суспільні організації та рухи як центри політичного впливу в держав / Д.С. Виговський // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія. Соціологія. Філософія. – 209. – Вип. 11. – с. 122 – 126.
  5.  Виговський Д.С. Вплив партій «зелених» на політику Європейського Союзу / Д.С. Виговський // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць. – К.: ІНТАС, 2008. – Вип. 37. – с. 273 – 289.
  6.  Виговський Д.С. Моделі захисту групових інтересів та їх розвиток в Україні. / Д.С. Виговський // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць. – К.: ІНТАС, 2009. – Вип. 43. – с. 106 – 115.

АНОТАЦІЇ

Виговський Д.С. Центри політичного впливу на Європейському континенті: внутрішньодержавні та міждержавні виміри. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути і процеси. – Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2010.

В дисертації досліджуються центри політичного впливу на Європейському континенті на прикладі діяльності партій «зелених» Німеччини, Австрії та Європейської Партії Зелених. Особлива увага приділена теоретичному розгляду поняття політичного впливу, його суб’єктам та джерелам, відмінностям від політичної влади; розроблено авторське визначення поняття центрів політичного впливу; уточнено визначення класичних моделей групових інтересів.

Практичний аспект функціонування центрів політичного впливу проаналізовано на прикладі діяльності нових соціальних рухів в Європі. Нові соціальні рухи екологічного спрямування в Європі стали інституційною основою для партії «зелених». Аналіз діяльності центрів політичного впливу проведений в роботі на двох рівнях: на міждержавному та внутрідержавному рівнях. На внутрідержавному рівні проаналізовано вплив партій «зелених» Австрії та Німеччини на здійснення внутрішньої політики в цих країнах. На міждержавному рівні проаналізовано діяльність Європейської Партії Зелених та її методи впливу на політику Європейського Союзу.

Ключові слова: політичний вплив, центри політичного впливу, групи інтересів, лобізм,групи тиску, нові соціальні рухи, «зелений» рух.

Выговский Д.С. Центры политического влияния на Европейском континенте: внутригосударственное и межгосударственное измерение. – Рукопись.

Диссертация на получение научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 – политические институты и процессы. – Львовский национальный университет имени Ивана Франка, Львов, 2010.

В диссертации рассматриваются центры политического влияния на Европейском континенте на примере деятельности партий «зелёных» Германии, Австрии и Европейской Партии Зелёных. Особенное внимание автор уделил рассмотрению теоретического аспекта категории политического влияния и центров политического влияния. В работе детально рассматриваются различные дефиниции категории  влияния, данные политологами и учёными-социологами и психологами. На основе анализа этих дефиниций в работе подаётся авторское определение категории политического влияния, а также центров политического влияния. В работе детально приведены все аспекты теоретического анализа центров политического влияния, а именно субъектная составляющая, анализ истоков политического влияния. Детально рассмотрена также проблематика отличий политического влияния от политической власти.

В работе детально рассмотрены модели функционирования политических центров влияния в Европейских странах, уточнены определения основных моделей. Автор анализирует прикладной аспект деятельности групп интересов и групп влияния, рассматривая механизмы лоббирования в Европейских странах.

Прикладной аспект функционирования центров политического влияния проанализирован на примере деятельности новых социальных движений в Европе. Новые социальные движения экологического направления стали институциональной основой для партий «зелёных» в Европейских странах. Анализ деятельности центров политического влияния проведён в работе на двух уровнях: межгосударственном и внутригосударственном. На внутригосударственном уровне проанализировано влияние партий «зелёных» Австрии и Германии на проведение внутренней политики в этих странах. В Германии Партия Зелёных пребывала в составе правлящей коалиции и смогла провести в жизнь многие из своих программных принципов. В работе детально анализируется несколько примеров практического влияния Партии Зелёных Германии на проведение политики на государственном уровне. Автор также указывает на минусы в работе Партии Зелёных Германии и даёт рекомендации, которые могли бы усилить влияние партии на политику в стране. Партия Зелёных Австрии имеет схожую историю возникновения и развития с немецкой Партией Зелёных, но результаты влияния партии на процессы в стране на данный момент намного ниже. Автор анализирует примеры влияния, причины успеха и неудач.

На межгосударственном уровне в работе проанализирована Европейская Партия Зелёных. Автор детально рассматривает инструментарий и объекты для влияния на уровне Европейского Союза. В работе автором анализируется несколько примеров результативного влияния так называемого «зелёного лобби» на законотворческий процесс в Европейском Союзе.

Работа имеет важное теоретическое и практическое значения для развития политической науки в Украине. Практические выводы и результаты исследования, сделанные автором, могут служить основой для дальнейших исследований центров политического влияния, а также научным обоснованием для разработки законодательства, регулирующего взаимодействие групповых интересов в Украине.

Ключевые слова: политическое влияние, центры политического влияния, группы интересов, лоббизм, группы давления, новые социальные движения,  «зелёное» движение.

Vyhovskyy D. S. Centers of the political influence on the European continent: intrastate and interstate dimensions. – Manuscript.

Thesis for a candidate’s degree in political science, speciality 23.00.02 – Political institutes and processes. –Ivan Franko National University of Lviv, Lviv, 2010.

In the dissertation we analyze the centers of the political influence on the European continent on the example of the activities of the “green” parties in Germany, Austria and European Green Party. Special attention as dedicated to the theoretical questions of the category “political influence”, its definition, subjects and sources, differences between political influence and political power; the author developed his definition of the category “center of the political influence” and specified the classical models of the group interests.

Practical aspect of the functioning of the centers of the political influence was analyzed on the example of new social movements in Europe.  New ecological social movements have become the institutional basis for the Green Parties in Europe. We analyzed the centers of political influence in Europe on two levels: intrastate and interstate levels. On the intrastate level we analyzed the influence of the Austrian and German Green Parties on the policy making in the said countries. On the interstate level we analyzed the influence that European Green Party conducts on the policy of the European Union.

Keywords: political influence, centers of the political influence, interest groups, lobbying, pressure groups, new social movements, «green» movements.

Підписано до друку 05.05.10

Формат 69х90/16. Папір офсетний.

Гарнітура Times. Обл..-вид. арк. 0,9.

Тираж – 100 прим. Зам. 144/10

Видруковано в поліграфічній лабораторії

Центру політичних досліджень

м.Львів, вул. Університетська,1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

8232. Самостоятельная учебно-познавательная деятельность учащихся: значение, виды самостоятельных работ, условия эффективности 18.64 KB
  Самостоятельная учебно-познавательная деятельность учащихся: значение, виды самостоятельных работ, условия эффективности. К самостоятельной учебно-познавательной деятельности относиться: кружки, практикумы, конференции, консультации, фак...
8233. Сущность понятия учебные достижения. Содержания, формы, виды, методы проверки знаний и умений учащихся 16.24 KB
  Сущность понятия учебные достижения. Содержания, формы, виды, методы проверки знаний и умений учащихся. Установлены следующие педагогические требования к организации контроля за учебной деятельностью учащихся: Индивидуальный характер контроля, осуще...
8234. Характеристика современного процесса воспитания. Его сущность, двусторонний характер, противоречия, закономерности 16.5 KB
  Характеристика современного процесса воспитания. Его сущность, двусторонний характер, противоречия, закономерности. Воспитание - функция общества, явление, возникшее в древние времена. Воспитание - целенаправленный процесс развития человек...
8235. Основные подходы к разработке содержания воспитания в современной педагогике 15.39 KB
  Основные подходы к разработке содержания воспитания в современной педагогике. Метод воспитания - это путь достижения заданной цели воспитания. Это система приёмов и средств, используемых для достижения поставленной цели. Приём воспитания...
8236. Характеристика методов воспитания учащихся. Критерии выбора эффективного использования методов воспитания в педагогическом процессе 19.55 KB
  Характеристика методов воспитания учащихся (по одной из классификаций). Критерии выбора эффективного использования методов воспитания в педагогическом процессе. Метод воспитания - это путь достижения заданной цели воспитания. Это система приёмо...
8237. Основные направления и формы воспитательной работы 18.84 KB
  Основные направления и формы воспитательной работы Основными направлениями, по которым проводится воспитательная работа являются: нравственное, правовое, трудовое, эстетическое и физическое воспитание. Воспитательная работа может проводиться и...
8238. Коллектив как объект и субъект воспитания. Признаки, стадии, средства формирования коллектива учащихся 16.51 KB
  Коллектив как объект и субъект воспитания. Признаки, стадии, средства формирования коллектива учащихся. Коллектив - некая социальная общность людей. По Макаренко признаки коллектива: 1) общность создания ради значимой цели. 2) цель отражается в...
8239. Технология коллективной творческой деятельности 16.39 KB
  Технология коллективной творческой деятельности. Методика КТД. В каждом КТД проявляется коллективное начало, творческое начало. Представляет собой поиск лучших идей. Педагогическая технология - это совокупность и порядок сформирован...
8240. Задачи, функции, особенности организации работы классного руководителя на современном этапе развития школы 16.41 KB
  Задачи, функции, особенности организации работы классного руководителя на современном этапе развития школы. Современный классный руководитель выполняет 3 функции: 1) Организация разнообразной деятельности в классе. 2) Забота о развитии каждого ребён...