65546

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ІДЕЯ В ХУДОЖНЬОМУ ТРАКТУВАННІ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ ПЕРШОЇ ЕМІГРАЦІЙНОЇ ХВИЛІ

Автореферат

Литература и библиотековедение

Останнє набуло особливої значимості для формування національної ідеї збереження духовності нації. Своє бачення національної ідеї українства оприявнювала й література передусім через твори тих письменників доробок котрих мав виразне національне спрямування.

Украинкский

2014-07-31

157.5 KB

1 чел.

PAGE 19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

ВОРОНЮК ІРИНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК: 821.161.2’06-054.72:321.7

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ІДЕЯ

В ХУДОЖНЬОМУ ТРАКТУВАННІ УКРАЇНСЬКИХ

ПИСЬМЕННИКІВ ПЕРШОЇ ЕМІГРАЦІЙНОЇ ХВИЛІ

 

10.01.01 – українська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ-2010


Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української літератури Запорізького національного університету.

Науковий керівник:  кандидат філологічних наук, доцент

 Хом’як Тамара Володимирівна,

Запорізький національний університет,

завідувач кафедри української літератури,

декан філологічного факультету.

Офіційні опоненти:   доктор філологічних наук, професор

 Заверталюк Нінель Іванівна,

 Дніпропетровський національний університет

 ім. Олеся Гончара,

 професор кафедри української літератури;

 

кандидат філологічних наук, доцент

 Баган Олег Романович,

Дрогобицький державний педагогічний

університет ім. Івана Франка,  

доцент кафедри

теорії та історії української літератури.

Захист відбудеться 22 грудня 2010 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара (49027, м.Дніпропетровськ, п.Т.Шевченка, 1).

Із дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара (49050, м.Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8).

Автореферат розіслано 22 листопада 2010 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради К.08.051.12                                    В.П.Біляцька


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Національно-визвольна ідея знайшла вираження передусім у творчості таких письменників першої еміграційної хвилі ХХ ст., як Ю.Липа, Є.Маланюк, О.Ольжич, яких цікавило, окрім художнього втілення, її теоретичне визначення, що було зумовлено прагненням осмислити уроки поразки національно-визвольної війни 1917 – 1921 рр. Останнє набуло особливої значимості для формування національної ідеї, збереження духовності нації. Після поразки визвольних змагань хаосу, розгубленості слід було протиставити розумну альтернативу – шлях до відродження України, спроектованого на націє- і державотворення. У цей процес включалися і наука, і мистецтво, часом перетинаючись. Своє бачення національної ідеї українства оприявнювала й література передусім через твори тих письменників, доробок котрих мав виразне національне спрямування. Це митці-вісниківці, що більшою чи меншою мірою сповідували ідеали Д.Донцова – теоретика українського націоналізму, публіциста, громадського діяча, видавця і редактора, чия діяльність позитивно позначилася на широті і глобальності українського національного мислення. Він, очоливши потужне видання („Літературно-науковий вісник”, згодом „Вісник”), об’єднав навколо своєї націоналістичної доктрини майже всю українську свідому спільноту міжвоєнного періоду.

У творчості інших письменників першої еміграційної хвилі національна ідея так глибинно не виражена. Можна говорити про її зародження у свідомості митців, закладання фундаменту для осягнення і репрезентації в часі, на базі якого вона б набула повнокровного прояву. Цим фундаментом слугувала ідея патріотизму. Мотиви любові до Батьківщини, відродження української нації, безсумнівно, у цих письменників є пріоритетними. Однак мистецьке втілення національно-визвольної ідеї не набуло у них такого узагальнення, як у Ю.Липи, Є.Маланюка й О.Ольжича. Культурологічні, історичні, політичні, літературознавчі праці, художні твори останніх якнайповніше виражають українську національно-визвольну ідею, яка була на часі (і зараз не втрачає своєї актуальності) у період активного державотворення, пошуку відповідей на болючі „вічні” питання. Актуальність аналітичного дослідження специфіки художнього трактування цієї ідеї у доробку вісниківців безсумнівна. Їхню творчість1 розглядаємо у безпосередньому зв’язку з творчістю інших представників першої еміграційної хвилі, передусім Ю.Дарагана й О.Теліги, як певну цілісність, де і власний військовий досвід, особисті переживання трагічної розв’язки воєнних подій, усвідомлення національної ідеї (наприклад, Ю.Дарагана, Ю.Липи і Є.Маланюка), і діяльність представників молодшого покоління (О.Теліги й О.Ольжича), що продовжує і доповнює розроблені попередниками концепції уже за нових умов, на відстані часу, іншими очима, підтверджуючи розвиток традиції і невмирущість духовних поривань.

Аксіологічною та ідейно-художньою домінантною в доробку Ю.Липи, Є.Маланюка й О.Ольжича є національно-визвольна ідея, тобто, за Ю.Бадзьом, весь комплекс проблем і ситуацій, пов’язаних з існуванням народу як певної культурної, політико-історичної та соціальної спільноти. Осягнення названих проблем особливо глибоке у цих письменників, оскільки вони особисто пережили трагедію „роздержавлення” і, як митці, образно рефлексували з цього приводу у своїй творчості. У необхідності сучасного цілісного аналітичного дослідження національно-визвольної ідеї у творах письменників першої еміграційної хвилі й полягає актуальність дисертації.

Мета роботи: визначити особливості історіософського змісту національно-визвольної ідеї у творчості письменників першої еміграційної хвилі та розкрити специфіку її художнього втілення. Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання:

  1.  з’ясувати трактування національної ідеї у світовому й українському сприйнятті, залучивши для цього матеріали націології, політології, історії, філософії, літературознавства; обґрунтувати специфіку і характер української національної ідеї, що постала як художня домінанта поетики письменників першої еміграційної хвилі;
  2.  простежити витоки зацікавлення письменників-вісниківців національними питаннями і з’ясувати причини їх звернення до розкриття сутності національної ідеї;
  3.  проінтерпретувати запропоновані українськими митцями першої еміграційної хвилі концепції національно-визвольної ідеї у процесі аналізу їхніх текстів політико-історичної, культурологічної, народознавчої, літературознавчої проблематики;
  4.  виявити компоненти національно-визвольної ідеї у художніх творах письменників першої еміграційної хвилі;
  5.  осмислити особливості художнього втілення національно-визвольної ідеї, з’ясовуючи ключові опозиції, систему образно-виражальних засобів, архетипи, що домінують у поетичному розкритті національно-визвольної ідеї.

Про національну ідею вісниківців у літературознавстві йшлося лише побіжно, в контексті ідейно-тематичного аналізу їхньої творчості (дослідження О.Багана, Ю.Войчишин, М.Жулинського, П.Іванишина, М.Ільницького, Г.Клочека, Л.Куценка, М.Неврлого, В.Просалової, Б.Червака, Л.Череватенка та ін.). Всебічному ж вивченню дискурсу національно-визвольної ідеї як домінанти історіософських пошуків певних представників першої еміграційної хвилі, її розумінню і художньому втіленню належної уваги в сучасному літературознавстві приділено не було. Якщо окремі жанри лірики та епосу (новела, оповідання, роман) поставали об’єктом наукового розгляду, то жанр поеми перебував на периферії дослідницької уваги. Ця робота частково заповнить прогалини у цілісному сприйнятті творчості письменників-емігрантів, адже твори родового помежів’я становлять цікавий пласт, у якому органічно поєднуються динаміка, експресія, мобільність низки жанрів лірики, історіософічна панорамність і глибинність суджень епосу, автопсихологічний драматизм не подієвого, а внутрішнього спрямування. Дослідження національно-визвольної ідеї митців як концепції, акцентування уваги на актуалізації смислотворчого потенціалу жанру поеми зумовлюють наукову новизну роботи.

Об’єктом дослідження є художні твори українських письменників-емігрантів (Ю.Дарагана, Ю.Липи, Є.Маланюка, О.Ольжича), зокрема поеми, а також науково-публіцистична спадщина (Ю.Липи, Є.Маланюка, О.Ольжича, О.Теліги) як історіософський матеріал для глибшого з’ясування концепції національно-визвольної ідеї.

Предметом дослідження є парадигма національно-визвольної ідеї у творах українських письменників першої еміграційної хвилі та специфіка її художнього втілення.

Методи дослідження. Метод термінологічного аналізу застосовано при уточненні змісту та параметрів поліморфного поняття „національна ідея”; порівняльно-історичний і функціонального аналізу дали змогу простежити традиції осягнення українськими письменниками-емігрантами концепції національної ідеї у світовому контексті, з’ясувати характер її сучасного трактування; герменевтичний метод використано при розгляді особливостей художньої реалізації концепції національно-визвольної ідеї митців за їх публіцистичною і художньою спадщиною.

Теоретико-методологічними засадами роботи є дослідження з історії української літератури І-ї половини ХХ ст., літературознавчі праці О.Багана, О.Забужко, Н.Заверталюк, М.Ільницького, С.Квіта, Л.Куценка, І.Набитовича, В.Просалової, Г.Сварник, Л.Череватенка та ін. Дисертантка посилається також на основні досягнення світової та української політології, історії, філософії, націології, зокрема праці О.Багана, Ю.Бадзя, О.Гринева, Е.Ґелнера, І.Кресіної, І.Лисяка-Рудницького, Ф.Ніцше, І.Паська, Е.Сміта, М.Степика, О.Шпенґлера. Враховуються погляди митців (Ю.Дарагана, Ю.Липи, Є.Маланюка, О.Теліги, О.Ольжича та ін.), творчість яких досліджується в роботі.

Теоретичне значення. Матеріал дисертації розширює і систематизує уявлення про генезу, сутність національної ідеї, особливості її художньої репрезентації у творчості письменників першої еміграційної хвилі, що має цінність для літературознавчого осмислення цього феномену. Практичне значення полягає у можливості використання результатів роботи при викладанні курсів та спецкурсів, проведенні спецсемінарів з історії української літератури ХХ ст. (наприклад, „Українська література письменників-емігрантів”), а також історії, політології, розробленні періодизації історії української літератури ХХ ст., оскільки систематизують загальнонаукове бачення поліморфного феномена національної ідеї і розкривають пізнавальний рівень її існування – гносеологічну конструкцію, що відбиває погляди визначних представників суспільної думки на процеси націєстановлення і державотворення, зокрема відображають особливості художнього трактування національної ідеї.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до напрямку досліджень кафедри української літератури Запорізького національного університету – „Література й історія”. Тему роботи затверджено на засіданні бюро наукової ради НАНУ з проблем „Класична спадщина та сучасна українська література” при Інституті літератури ім.Т.Шевченка НАНУ 24 квітня 2007 року.

Апробація дисертації. Роботу обговорено і схвалено на засіданні кафедри української літератури філологічного факультету Запорізького національного університету. Різні її аспекти викладені у восьми статтях у наукових збірниках, сім із яких – фахові. Результати дисертації висвітлювалися у виступах на десяти наукових конференціях: міжнародній „Польська, українська, білоруська та російська літератури в європейському контексті” (Луцьк, 2007), всеукраїнських „Українська література. Духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2007, 2008, 2009), „Четверті Липівські читання” (Одеса, 2008), „Література й історія” (Запоріжжя, 2008), звітних наукових конференціях філологічного факультету Запорізького національного університету (2006, 2007, 2008, 2009).

Структура роботи: дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (232 позиції). Повний обсяг роботи – 199 сторінок, із них 176 – основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність і наукову новизну, вказано коло проблемних питань, визначено мету, завдання, предмет, об’єкт і методи дослідження, теоретико-методологічні засади роботи, конкретизовано теоретичне і практичне значення дослідження, наведено дані про апробацію роботи, її зв’язок із науковими програмами, планами, темами.

У розділі 1 „Національна ідея: гуманітарний аспект” досліджується національна ідея як одне з найбільш важливих соціальних явищ, із яким пов’язані проблеми існування нації і подальшого розвитку держави. Розглянуто, коли і чому виникла необхідність акцентування національної ідеї, чотири якісно відмінні типи європейської національної ідеї (франко-англійська, російська, германська, західнослов’янська). Для глибшого розуміння сутності національної ідеї взято до уваги визначення нації, оскільки від змісту його складників певною мірою залежить дефініція поняття „національна ідея” (враховано погляди українських і зарубіжних вчених – Ю.Бадзя, О.Гринева, Е.Ґелнера, В.Кафарського, І.Кресіної, Л.Нагорної, І.Паська, Е.Сміта, М.Степика, Б.Червака). Наголошено, що стосовно як природи нації, так і сутності національної ідеї в науці точаться дискусії. Однак одностайно у трактуванні національної ідеї виділяють дві частини. По-перше, це форма ментального осягання свого характерного психологічно-культурного змісту. Цей складник названо національною самосвідомістю. По-друге, це форма ментального осягання нацією цілей своєї діяльності, які випливають із національної самосвідомості. Зазначений аспект є стратегічною метою національного процесу. Погоджуємося із судженням Ю.Бадзя, який вважає, що національна ідея – це осмислене уявлення нації про самобутність своєї культури, мови і своєї ролі у регіональній, загальноєвропейській чи й світовій історії, імпульс чину (дії).

Українська національна ідея в історичному дискурсі репрезентувалася через найрізноманітніші вияви. Вже із становленням Київської Русі пов’язана революція в українському духовному житті, яка призвела до утвердження родоплемінної ідеї як могутнього каталізатора національної культури. Етнічно-державна ідея в ХІ – ХІІІ ст. була зумовлена необхідністю консолідації українців перед обличчям зовнішньої небезпеки та усвідомленням потреби призупинення міжусобних війн та розпаду українських земель унаслідок внутрішньої ворожнечі. Етнічно-державна ідея Київської Русі утверджує родинну єдність князів на противагу їхній династичній роздрібленості й ворожнечі, орієнтацію на Європу. А із середини ХІV ст. українська ідея виявляється в автономній князівській підпорядкованості литовській династії Гедиміновичів.

Відмирання нашої державності формує українську ідею як вияв протесту. Національно-визвольна війна Б.Хмельницького починалася гаслами за ідейну і політичну незалежність України від Польщі. Соборницькі ідеали незалежної України характеризували національну політику І.Мазепи. Кристалізацію національних ідей (української зокрема) пов’язано з епохою Романтизму з його тенденцією ствердження часткового, індивідуального, коли в умовах бездержавності потрібно було теоретично обґрунтовувати національний рух, зміщуючи акценти із сприйняття національної ідеї як суто державної на культурницьку. Незважаючи на одиничні сплески (Т.Шевченко, І.Франко), суспільний рух ХІХ ст. був ментально надломлений психологією малоросійства та інтернаціоналістськими доктринами лібералізму й соціалізму. Тому для початку ХХ ст. був характерний брак лідерів-ідеологів національного життя. Самостійницькі ідеї М.Міхновського, В.Липинського, І.Липи, у яких національне трактується не як антитеза загальнолюдському, а як його самоцінний вияв, не здобули підтримки українців, оскільки на час національної революції 1917 р. популярність мала національна ідея М.Грушевського і В.Винниченка, лідерів Центральної Ради УНР, що ототожнювалася із соціальною, продукувала теорії безелітності та бездержавності української нації. В.Винниченко, пов’язуючи у „Відродженні нації” відсутність держави з неготовністю нації, вже у „Заповіті борцям за визволення” називав націю без державності „покаліченим людським колективним організмом”. Д.Донцов із теорією вольового націоналізму з’явився на політичній арені  на початку ХХ ст., коли Україну заполонювали різноманітні ідеї її майбутнього. Осмисливши причини гноблення українців, їхньої поразки в національно-визвольних змаганнях, він вибудував струнку концепцію української національної ідеї з ідеалами волі, героїки, честі, шляхетності, духу, гідного проводу й цим привернув до себе майже всю українську спільноту міжвоєнного періоду, підготувавши ідеологічну платформу Організації українських націоналістів у Другій світовій війні. Приглушення радянською владою української ідеї зумовило те, що лише в кінці 80-х рр. ХХ ст. починається активне її відродження.

У вирі революцій і війн перед українцями кілька разів поставала можливість побудувати власну державу, проте незгода політиків, відсутність єдності дій, плідної, конструктивної співпраці завжди руйнували надії на це. Український приклад показує, що нація – явище часом більш тривале, ніж держава, вона може мати й минуле, й майбутнє, більш далекі, ніж у конкретної держави.

Особливу увагу в роботі звернуто на гносеологічний рівень національної ідеї, адже варті людської пам’яті й наукового дослідження ті постаті, що зробили вагомий внесок у скарбницю української духовності й матеріальної культури.

У розділі 2 „Національно-визвольна ідея як світоглядна позиція письменників першої еміграційної хвилі” йдеться про виражені в історіософських культурологічно-політологічних, літературознавчих працях Ю.Липи, Є.Маланюка, О.Теліги та О.Ольжича погляди письменників на українську національно-визвольну ідею. Для аналізу використано такі праці, як „Бій за українську літературу”, „Призначення України” Ю.Липи; „Евген Мєшковський”, „Творчість і національність (До проблеми малороссизму в мистецтві)”, „Українська література у світлі сучасності”, „Слово в десятиліття”, „Крути – народини нового українця”, „До проблеми культурного процесу”, „Василь Тютюнник”, „Нариси з історії нашої культури”, „До проблеми большевизму”, „Illustrissimus Dominus Mazepa”,  „Малоросійство”, уривки з нотатника Є.Маланюка; „Два світовідчування”, „Культурна політика Українського націоналізму”, „Український міт”, „В авангарді героїчної доби (до проблеми націоналістичної культури)”, „Український націоналізм”, „Дух руїни”, „Евген Коновалець”, „Українська історична свідомість”, „Українська культура” О.Ольжича; „Якими нас прагнене”, „Сила через радість”, „Братерство в народі”, „Партачі життя (До проблеми цивільної відваги)”, „Прапори духу”, „До проблеми стилю” О.Теліги тощо. Залучення науково-публіцистичних праць дає у цьому аспекті повну картину і є доречним контекстом для дослідження порушеної в дисертації проблеми, адже свої концепції національно-визвольної ідеї митці висвітлювали не лише в художніх творах. Нехудожні тексти є певними коментарями, маргінальними нотатками до художніх.

Визначення національно-визвольної ідеї українськими письменниками першої еміграційної хвилі передбачає кілька проблемних аспектів, що збігається із традиційним її дефініюванням. По-перше, з’ясування національної самосвідомості як своєрідної, за Є.Маланюком, пульсації крові, серця, що реалізується при осмисленні генеральних ідей, поняття „українська нація”, внутрішньої та зовнішньої сутності українця, сформованої протягом тривалої історії, внаслідок власної долі своєрідного психотипу, української культури.

На думку Ю.Липи, окреслюючи українську „расу”, слід враховувати, поширення месопотамського первня, трипільського, його злиття з еллінським і насамкінець рисами готичної раси. Є.Маланюк доповнив цю концепцію, додавши розлоге тлумачення ідеї Риму в житті українців як державотворчого чинника. Перша частина концепції національно-визвольної ідеї („хто ми?”) О.Ольжичем розглянута побіжно, лише з наукової точки зору історика-археолога, філософа. Ці тексти тяжіють до наукових розвідок і позбавлені яскравої метафоризації, образності, прагнення вразити і вплинути, притаманних стилю Ю.Липи і Є.Маланюка. Детально не з’ясовувалась сутність національної самосвідомості українців й О.Телігою. Імовірно, далося взнаки пізнє залучення до українського життя, вивчення мови, історії, та й буремні роки пореволюційної та воєнної дійсності вимагали розгляду практичного впровадження національно-визвольної ідеї, що і було нею зроблено успішно. Осягнення українського характеру, його первнів, з одного боку, дало розуміння його генези, особливостей; з іншого, відкрило перспективи подальшого існування, оскільки озвучені риси вдачі інтерпретувалися з точки зору їхньої „доцільності / нежиттєвості”, перевірених історією. Вони ставали орієнтирами, до яких слід прагнути чи яких слід позбутися.

По-друге, розгляд стратегічної мети національного процесу, яка збігається із розумінням свого призначення. Ця проблема має кілька виявів. Оскільки саме національно-визвольні змагання зумовили рефлексію над „вічними” питаннями, то не вимагає зайвих коментарів твердження про те, що через усі вияви ключовою ідеєю проходить розуміння необхідності осмислити причини поразки. Саме такий вияв національної ідеї зумовив і визначив інші проблеми – вироблення шляхів розвитку, органічних саме для українців, а не запозичення чужих; будування держави; надання вагомої ролі і місця митцеві, а також національному мистецтву; віра в Бога і віра у себе (відчуття серединності); пошук формули ідеального проводу й розробка концепції новітнього українця-героя, що поєднується з аналізом пораженства.

Митці наголошували на необхідності вироблення органічного способу буття нації. До цього їх спонукали трагічні наслідки національної революції і зроблені у зв’язку з ними невтішні висновки. Цей спосіб ґрунтувався на віковічних геополітичних засадах як чергування півночі й півдня. Виходячи з особливостей українського світогляду, традицій співжиття, письменники стверджували доконечну державотворчу функцію нації.

Віра в сили свого народу є, на думку митців, запорукою розквіту нації. Вона формує погляд на все „з нутра раси”, відчуття серединності, повноти існування нації та краю (Ю.Липа). Так у світоглядній системі письменників з’явилося розуміння необхідності відповідного модусу поведінки: головне – вірити, прагнути і досягати. Концепт чину і в публіцистиці, і в художніх творах протиставлено пасивності, він реалізується через мотив постійного вдосконалення, самокритичності, пошуку відповідей про причини поразки після невдалої спроби державотворення. У Ю.Липи й О.Ольжича концепт віри має, окрім психоемоційного, і релігійне значення. З ідеєю апостольства Києва й богообраності українців та українських земель вони апелювали до вищих інстанцій у трагічний час нищення народу та його культури, шукаючи підтримки у Бога. На їхню думку, невіра у власні сили породжує національне пораженство, що виразно про себе заявило в „народницькому” ХІХ ст. та було характерне для свідомості еліти під час революції 1917 – 1921 рр. Письменники називали чимало особистостей – носіїв пораженства. Для Ю.Липи і Є.Маланюка спільними виявилися дві лінії-протиставлення: Т.Шевченко – П.Куліш, Т.Шевченко – М.Гоголь. О.Теліга й О.Ольжич засуджували явище драгоманівщини і його представників.

Аналіз дефетизму, його витоків й ознак призводить до вироблення концепції національної особистості, а також національного проводу. Образ нової людини, з погляду митців, визначають перш за все моральні якості. На думку Ю.Липи, вождем є високо моральна особистість із потягом до справедливості. Письменники наголошують на необхідності опертя на еліту, яка спроможна відчувати націю як цілісність. Ю.Липа український націоналізм пов’язував з іменем Б.Хмельницького, а в новітніх часах – О.Косач. Герої-побратими Є.Коновалець, А.Мельник були зразком для Є.Маланюка та О.Ольжича. Особливо приваблювали Є.Маланюка постаті вояків УНР – творців історії, нації, державності. Він захоплювався „цезарем майбуття” С.Петлюрою, Є.Мєшковським, В. і Ю.Тютюнниками, які мали риси зразкового провідника. Митці були переконані, що там, де немає пошани до власних героїв, видатних особистостей, не буде і національної традиції, яка накреслює перспективи розвитку нації. О.Теліга захоплювалася позицією М.Міхновського, Д.Донцова, О.Ольжича. У концепції націєтворення О.Ольжича постать Богом обраного Стерника (вождя, керманича), войовничого лицаря, через якого нація здійснює свою волю, посідає важливе місце. Для всіх митців зразком національно повної людини був Т.Шевченко. Особливо приваблювала їх постать І.Мазепи, згадка про цього видатного українця є у творчості кожного з митців. Порівнюючи категорії героїв і антигероїв митців-емігрантів, можна сказати, що в О.Теліги переважають постаті з Наддніпрянської України, що пов’язане з її громадською діяльністю, яка передбачала відповідальність уже іншого рівня, глибший аналіз і контекст для з’ясування національно-визвольної ідеї.

Історіософські студії над українською національно-визвольною ідеєю письменників першої хвилі еміграції призводили до певного візіонерства у літературі, яке, поділяємо думку дослідників, зумовлювалося прагненням утвердити у свідомості українців волю нації до життя, подолати катастрофічний розрив між бажаним і тогочасною дійсністю. Дух, який прагнув лету, виявлявся у візіях, які випереджали реальний стан справ, митці шукали і пропонували можливі шляхи розвитку нації, що стало одним із виявів націєтворення вісниківців, способом енергетичного живлення виснаженої нації. А художня література стала формою існування національної ідеї, „місцем” її ствердження.

Розділ 3 „Художні концепти вираження національно-визвольної ідеї у поемах митців-емігрантів”.

У першому підрозділі „Опозиція героїчний чин / бездіяльність, її проекція на історію і майбутнє України” йдеться про те, що названа опозиція у художньому розкритті феномену національної ідеї письменниками-емігрантами є центральною. Почуваючись одиницею нації і відчуваючи відповідальність за її майбутнє, вони поєднали художні завдання з громадянськими націєтворчими, так концепт чину репрезентувався на рівні національно-визвольної ідеї. Він виявляється у мотиві необхідності діяльності, без якої не буде перемоги. Концепт дії у творчості досліджуваних письменників реалізовано кількома способами. По-перше, зображення конкретних вчинків або ствердження необхідності чину в ім’я батьківщини через звернення авторів до сучасників, засудження їхньої апатичності (ліро-епічні поеми „Мазепа” Ю.Дарагана, „Голоси землі”, „П’ята симфонія” Є.Маланюка, „Городок 1932”, „Незнаному Воякові” О.Ольжича; ліро-драматичні поеми „Троянда з Єрихону”, „Бенкет”, „Сон про ярмарок”, „Слово в пустині” Ю.Липи). По-друге, концепт дії розгортається потенційно [прагнення Ізабелі та Льоренцо (ліро-драматична поема „Поєдинок” Ю.Липи), які у рамках художнього часу ще не реалізовані: дівчина мріє, хлопець тільки-но рушає в бій; морця (ліро-драматична поема „Вербунок” Ю.Липи); короля і воїнів (ліро-драматична поема „Корабель, що відпливає” Ю.Липи) ]. По-третє, концепт дії стверджується через зворотнє (ліро-драматичні поеми „Цар-дівиця”, „Сон про ярмарок” Ю.Липи). Бажання актуального чину оприявнюється через заперечення актуальної не-дії, яка в художній системі письменників метафорично представлена у формі сну, дрімоти і найгострішим виявом – смертю. Позитивне навантаження концепту сну постає в тлумаченні його як мрії.

Образи походу, бою є поетичним вираженням сприйняття життя митцями як динаміки, розвитку, пошуку. Образ шляху, дороги уособлюють вибір людини. Героїку чину в Ю.Дарагана, Ю.Липи, Є.Маланюка, О.Ольжича підкреслено символами каменю, замку, веж, металу і вогню. Імперативні настанови у творах увиразнено образами брил, каменя. Камінь набуває додаткового символічного навантаження – стійких переконань (героїня поеми Ю.Липи „Троянда з Єрихону” Марія Моріньоль себе порівнює із каменем), застиглості часу (вона називає себе колоною горя, її перебування у камінній тиші) чи сталої небезпеки (героїня ніби у лавині каміння). У поетиці О.Ольжича камінь (брили, цемент) також уособлює, окрім стійкості переконань („віри граніт” героїв, „важкість каміння” рішень, „камінне лице” тощо) і небезпеки ворога („здолали <…> карпатські проходи, / Асфальти далеких столиць”, „на ворожім бруку / Ти тіло своє залишив”), важкість і складність боротьби („каміння лягло <…> / Важкими моренами ріні”, здобування „хмурих окопів камінних”, „здобутий бастіон”, „пропалювать серцем похмурий граніт”). Обґрунтованим є художній хід – ув’язнення графині Марії Моріньоль („Троянда з Єрихону” Ю.Липи) у власному замку на горі, який цілком можна трактувати як скельне здіймання землі, закам’янілий варіант існування людини-одиниці, котра протиставлена аморфній масі. Назва збірки О.Ольжича, де вміщені досліджувані поеми, також символічна – „Вежі”, вона підкреслює не тільки сталість і міцність, а і вічний порив до височини, до звершень, визначає вершини духовості. Образ каменя у поетиці О.Ольжича наскрізний. Починаючи від образу ріні (перша збірка „Рінь”), обточених водою камінців, що символізує вплив часу на подальший розвиток поколінь, від дослідження кам’яної доби, через бронзову, мідну й залізну, письменник цілком органічно піднімається на вежі – доходить до сучасності. І навіть тоді, коли з’явиться буденність підзамча (збірка „Підзамчя”), завжди лишиться, переконаний О.Ольжич, об’єднувальний гордий замок. Подібної семантики й образи металу, заліза. Потужність дій повстанців О.Ольжич підсилює метафорою-характеристикою „залізна сіть”, образ непорушного команданта характеризує через означення: має „нерв зо сталі”.

Як і для О.Теліги, для поетики творчості названих письменників притаманна вогняна символіка, за допомогою якої виражено дух боротьби, масштаби і динаміку героїчного чину. А поєднання образів вогню і бурі надає текстам християнського забарвлення у зв’язку із відображенням сходження Святого Духа на героїв і освячення їхньої діяльності.

У художній картині світу Ю.Липи виокреслено ще одну стихію – водну. Він надавав великого значення морській культурі, яка органічно увійшла і в його художній світ. Моря й річки сприймаються ним як такі, що загартовують відвагу українця, відіграють у його житті не тільки геополітичну, а й етнопсихологічну роль. Пастух називає своє життя бурхливим морем, а себе – кораблем у ньому („Слово в пустині”). Маг порівнює світ із могутнім водоспадом („Бенкет”). Події поеми „Поєдинок” відбуваються на просторі, що локально окреслений водною стихією – Адріатика, Ґранд-канал. Морці („Вербунок”) промишляли одним із найважчих способів – полюванням на китів, у той же час боролися із стихією, що могла принести їм багато несподіванок. Так автор наголосив на великій силі їхнього духу й витривалості, узагальнивши ці риси в образі непокірного вільного шукача. І постав у Ю.Липи один із морців як той, чия батьківщина – „зелений Райн”. Здійснювати мрії про вільну Україну морець вирушив саме на кораблі. Символ корабля винесений у назву твору „Корабель, що відпливає”. І якщо образ корабля – певна військова альтернатива дому, то вітрило тлумачиться як метонімія людської долі.

Особливістю відтворення опозиції героїчний чин / бездіяльність у творчості О.Ольжича є зображення антитетичних картин. Контраст у його творах є не тільки художнім засобом, він цілком відповідає філософії життя упівця: або біле, або чорне, посередність і невизначеність не сприймається. Якщо в Ю.Дарагана, Ю.Липи, Є.Маланюка протиставлення спостерігається здебільшого на рівні минувшини – майбутнього, то минуле в О.Ольжича й О.Теліги протиставляється і майбуттю, і сьогоденню. Об’єднує митців репрезентація названої опозиції через мотив пам’яті. У такий спосіб актуальні перемоги вияскравлюються в ланцюгу історії.

Концепт дії завжди утверджується в розвитку мотиву віри – у себе й у Бога. Мотив віри пронизує поеми Ю.Липи „Поєдинок”, „Сон про ярмарок”, Є.Маланюка „Голоси землі”, „П’ята симфонія”, О.Ольжича „Незнаному Воякові” тощо. Легенда про квітку з Єрихону (поема Ю.Липи „Троянда з Єрихону”) найяскравіше репрезентує ставлення митців-емігрантів до віри. У концепції Ю.Липи християнська релігійна категорія стає онтологічною, і саме через її утвердження розгортається національна ідея письменника. Якщо порівнювати поетичний доробок із публіцистикою вісниківців, то можна відзначити, що в першому сильніше звучить мотив віри в себе.

Заперечення пасивності сучасників у боротьбі за націю виокреслюється через використання метафори сну як засобу відображення стану суспільства. Воно не є поодиноким у художньому дискурсі літератури еміграції. Наприклад, у творчості Л.Мосендза частим є образ „спача”. „Спачів” у його інтерпретації він не визнавав і гостро засуджував. Погоджуємося з О.Кривчиковою, яка зазначала, що відповідна інтерпретація сну (нації існують споконвіку і їх треба розбудити від сну пасивності, сліпоти, дезорганізації) є однією з ознак міфологічного мислення. Поети- емігранти творили своєрідний національний міф, завданнями якого були вироблення уявлень про власний простір (етноландшафт), осмислення історії та формування національної ідентичності тощо, які є основою національної ідеї.

Прагнення митця підкреслити раніше вже висловлену думку, наголосити на її актуальності, що є ознакою міфопоетичних текстів, викликало чимало варіацій на тему. Такі авторемінісценції дали право В.Просаловій назвати тексти Ю.Липи „Ярмарок” і „Сон про ярмарок” „близнюками”. Тексти-двійники є у творчості й інших письменників. Наприклад, поема Л.Мосендза „Волинський рік” і його однойменний вірш зі збірки „Зодіак”, що виникли в різний час; дві однойменні статті О.Ольжича „Дух руїни” тощо.

У другому підрозділі „Героїчний тип людини: єдність героїчного і трагічного” стверджується, що для заперечення сну як суспільного стану письменники створюють образи сильних духом героїв, людей майбутнього –справжніх українців, типу гетьмана І.Мазепи у Ю.Дарагана, козака Діда Василя і товариша В.Тютюнника у Є.Маланюка, підпільників в О.Ольжича. Свої надії Ю.Липа покладав на сильних духом людей. А ними можуть бути, на його переконання, і пастух, і люди високоосвічені, які відіграють не останню роль у житті нації. Вірить Ю.Липа й у молодь. Із нею, відважною і впевненою, готовою до боротьби, він також пов’язував майбуття („Поєдинок”, „Вербунок”). Інтеліґенція не завжди є взірцем для письменників. Заслуговує критики серед них та її частина, яка хоче виграти без пожеж, без боротьби. Тема моральної досконалості як запоруки здорової нації, її майбутнього розвивається і в художніх творах. Погляд на світ „з нутра раси”, інтенційованість на внутрішню досконалість стали ключовими у таких поемах Ю.Липи, як „Цар-дівиця”, „Сон про ярмарок”, „Слово в пустині”, „Троянда з Єрихону”, у „Незнаному Воякові” О.Ольжича.

Зображення яскравої індивідуальності-борця, з його потягом до досконалого, ідеального, засвідчують неоромантичний струмінь поетики письменників. Поеми письменників-емігрантів є прикладом літератури вольового неоромантизму, що базувався на засадах героїчної літератури, своєрідної нової готики, за словами О.Багана2. Готика – наче ліки для української відвічної пасивності й хаотичності почуттів. Вона цементує, аскетизує і націлює ментальність соціуму на нескінченний порив. Маг  у „Бенкеті” Ю.Липи ствердив незнищенність людини і нації, вічний порив до пошуку, він утрутився в закони ритму, зазирнув у вічі смерті. Морець із побратимом („Вербунок” Ю.Липи) ладні на вівтар чину покласти свої життя. Поліпшити життя рідної країни прагнуть персонажі поем „Корабель, що відпливає” і „Поєдинок” Ю.Липи. У хрестових походах бере участь граф, а графиня, повна віри, перетворила у квітку колючку („Троянда з Єрихону” Ю.Липи). На відміну від більш абстрактних образів-зразків Ю.Липи, вольові герої Ю.Дарагана, Є.Маланюка, О.Ольжича є переважно історично правдивими. Ю.Дараган шукав опертя в козаччині, зокрема в постаті І.Мазепи. Якщо особистість українського гетьмана стала об’єктом рефлексій Ю.Липи, Є.Маланюка, О.Теліги у публіцистичній творчості, то в Ю.Дарагана – у поемі „Мазепа”. Вабило козацтво і Є.Маланюка, зразком якого був рідний дід Василь („Голоси землі”). Героїв-побратимів у національно-визвольній війні зобразив Є.Маланюк („П’ята симфонія”). Неоромантичний образ В.Тютюнника (і в житті, й у творі) втілює ідею чину, безстрашності і цілеспрямованості. Такими ж є образи мужніх товаришів ліричного героя О.Ольжича („Городок 1932”) та „страшного покоління титанів” (його ж поема „Незнаному Воякові”). Провіденційна характеристика героя-лідера споріднює спосіб відображення борця у творах Є.Маланюка й О.Ольжича. Звісно, у кожного з письменників характер творення типу героїчної особистості оригінальний: якщо у Ю.Липи висловлено лише необхідність плекання таких людей, то у Ю.Дарагана, Є.Маланюка і О.Ольжича додано ще один нюанс – необхідність історичної пам’яті, ствердження цієї ідеї на конкретних життєвих прикладах. Образи реальних особистостей, на їхню думку, залишаться у пам’яті людей як уособлення ідеї незнищенності й сили нації, а також унаочнять героїзм і підтвердять своєю „життєвістю” можливість подібних вчинків. Художніми засобами характеротворення героїчної особистості є монологи-роздуми, їхня відповідна ідейна і лексична наповненість. Характери образів розкриваються у діалогах, при зображенні їхніх дій, на тлі відповідного оточення.

У третьому підрозділі „Архетип роду як одна з творчих домінант у поетичному розкритті національно-визвольної ідеї” доводиться, що ідея роду, глобальніше – Батьківщини, пронизує творчість досліджуваних письменників. На прикладі своєї родини, що має козацьке коріння, Є.Маланюк у поемі „Голоси землі” показав мужність і незнищенність українців та засвідчив спадковість шляхетної справи. Повага до родини, жінки у творчості митців є складником національно-визвольної ідеї. У розумінні Ю.Липи жінка відіграє не менш важливу роль у житті „раси”, ніж чоловік. Говорячи про культурне підґрунтя українців, письменник у „Призначенні України” зазначав, що воно має ознаки двопервенності. В основі української культури чоловіча енергія згармонізована жіночою й підпорядкована родині. У текстах Ю.Липи і Є.Маланюка зображені жінки не менш сильні і дієві, ніж чоловіки. Проте сила їх переважно духовна.

У творчості письменників-емігрантів простежуємо також „родову” характеристику нації (Ю.Липа, Є.Маланюк, О.Ольжич). Увага акцентується на подібності внутрішнього устрою роду й нації. Звернення до минулих часів України (Ю.Дараган, Є.Маланюк), зіставлення їх із сучасністю опосередковано підкреслює думку про взаємопов’язаність і взаємозумовленість епох, про існування спільного духу поколінь, що живить, наснажує та визначає перебіг майбутніх подій. Мотив смерті (Ю.Липа, О.Ольжич) в художній системі поем митців, окрім надання зображеному героїчного забарвлення, додаткової експресивності, додає „родовій” концепції нації більш абстрактного звучання. Оптимістичне сприйняття героями смерті як переходу в інший вимір існування, навіть у вічність, як нагороди не обмежує життя людини чи загалом нації днем сьогоднішнім. Воно стверджує незнищенність людського духу і відповідальність за прийдешнє.

У висновках узагальнено результати роботи. З’ясовано трактування національної ідеї у світовому й українському сприйнятті на підставі досягнень націології, політології, історії, філософії, літературознавства. Визначаємо її як форму ментального осягання нацією свого характерного психологічно-культурного змісту і цілей своєї діяльності, які випливають із національної самосвідомості.

Філософія української національної ідеї тісно пов’язана з процесами українського державотворення, із споконвічними національно-визвольними змаганнями українського народу. Вона завжди несла на собі відбиток боротьби, чину, змагання. Українська національна ідея характеризується як визвольна. Поразка в національно-визвольній війні 1917 – 1921 рр. зумовила появу альтернативних шляхів існування нації, оформлення нових історіософських концепцій, підготовку програми дій, передусім актуалізації в понятті національні ідеї, утвердження окремішності українців і особливого шляху їхнього буття, обґрунтування призначення українців. У процес націє- і державотворення включилися всі сфери суспільного життя. Свою історіософію запропонували й письменники.

Митці-емігранти, зокрема Ю.Дараган, Ю.Липа, Є.Маланюк, О.Теліга, О.Ольжич, були продовжувачами ідей Т.Шевченка. Погляди Кобзаря позначилися на їхньому світогляді, зокрема в таких важливих питаннях націєтворення, як проблема невойовничості, пасивного споглядання суспільного сну, проблеми мудрого лідера, історичної пам’яті, необхідності соборності українців і перенесення схеми родинних стосунків на державні процеси, наповнення „своєї хати” „своєю правдою”. У публіцистиці письменники чітко сформулювали основні складники національно-визвольної ідеї українців:

  •  пошук „міту”, об’єднувального стрижня;
  •  творення держави і нації: міф роду, єдність нації (мотив соборності), віра в покликання нації, освяченість Божою благодаттю (Ю.Липа, О.Ольжич), батьківщина (земля) і панування на ній, державність, що надасть українській місії предметності й розгону;
  •  постать вождя, керманича, що реалізується у творах в образі войовничого лицаря, через якого нація здійснює свою волю;
  •  відповідний модус поведінки: бойовий інстинкт, відпорність, експансивність („імперіяльний ідеал”, колонізаційність), мілітаризм (Є.Маланюк, О.Ольжич), героїка чину (в О.Ольжича – ідея слави і героїчне служіння їй, в боротьбі за яку нація виявляє своє світове призначення), що репрезентує водночас покликання, войовничий світогляд українців. Саме такі пріоритети в Організації українських націоналістів.

У творчості письменників досліджуваного періоду національно-визвольна ідея виявляється за допомогою такої категорії, як пафос (пристрасть або стан схвильованості, що спонукає до написання твору, надихає митця3). Критична ситуація революційної дійсності та одержимість ідеєю націєбудування зумовили пафос творів та визначили їх трагічно-романтично-героїчну емоційну тональність.

Практичне спрямування діяльності О.Ольжича й О.Теліги задля розбудови власної незалежної держави зумовило більшу практичну детермінованість їхніх поглядів на характер і зміст національно-визвольної ідеї, що виявилися в публіцистиці. Вони засвідчили своїм життям і діями наступність у справі національного будівництва, реальність останнього.

Митці вірили у предметність свого слова, яке у художніх творах актуалізується через акції відплиття, ходіння, поєдинку, пробудження, усвідомлення. Мотиви боротьби, непокори, потягу до незнаного, прагнення пригод, моря засвідчили неоромантичний струмінь у поетиці письменників. Якщо метафора сну стає супутником у всьому, що пов’язане з пасивністю, то певні символи в художній творчості письменників стають репрезентантами протилежного – камінь, замок, метал, буря, вогняна і водна стихії, корабель тощо.

Із мотивом чину, боротьби тісно пов’язаний мотив прометеїзму, чекання проводиря. Письменники створюють своєрідну колекцію зразків людей, здатних до національного антропобудівництва, чим засвідчують антропокреативний струмінь у поетиці. Релігійні мотиви наскрізь пронизують

творчість письменників. Однак мотив віри в себе, у свої сили звучить сильніше, ніж мотив віри в Бога.

Рід, жінка як берегиня і чоловік як захисник є одними з основних складників національно-визвольної ідеї митців. Родинні схеми відбилися і на моделюванні письменниками образу нації.

Концепцію Ю.Липи визначає життєствердне заперечення сьогодні, а не пророкування майбутніх жахіть. Якщо в О.Ольжича, Є.Маланюка знайдемо мотиви застереження, розплати, то у Ю.Липи – ні. Тема втраченої батьківщини в ліро-драматичному доробку письменника практично відсутня. Якщо і є поодинокі алюзії, то розв’язується все крізь призму оптимізму, дії, з авторськими візіями перемоги. Ситуації ніби програються з наочним позитивним результатом.

Отже, художніми концептами вираження національно-визвольної ідеї для митців є:

  •  опозиція героїчний чин / бездіяльність;
  •  мотив віри в Бога і в націю з акцентованим самоусвідомленням активної життєвої позиціїі, відчуття серединності раси;
  •  героїчний тип людини, образи сильної духом еліти, що стане дороговказом для більшості;
  •  мотив будування держави;
  •  сприйняття родини ланкою у творенні держави і нації.

Національно-визвольна ідея у творах письменників-емігрантів репрезентується здебільшого у філософській та морально-етичній площині (розуміння щастя людини; її призначення; сенс буття; смерть – межа до простору вічності, актуалізація смерті – запорука виживання нації, бо поєднання з Богом оприявнює перемогу духовного; самопізнання і вдосконалення як національні імперативи). Чин і вічне прагнення руху визначають характер цієї ідеї, а спрямовують її гордість за рідну кров, віра, надія і любов.

В історіософській концепції письменників віра у власне призначення – релігія нації – і віра в Бога існують у тісному поєднанні, першій надано божественного змісту. Характерним для Ю.Липи, Є.Маланюка, О.Ольжича, як і для багатьох інших письменників першої еміграційної хвилі, є поєднання релігійних ідей та національних. Цей синтез ґрунтується на християнському світогляді як органічному чиннику української національної свідомості.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ

ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

  1.  Жифарська І. Національно-визвольна ідея в поемах Ю.Липи / І.Жифарська // Література. Фольклор. Проблеми поетики: зб. наук. праць. – Вип. 27. – Ч.2. – К.: Акцент, 2007. – С. 344 – 352.
  2.  Жифарська І. Література й еміграція: грані зіткнення / І.Жифарська  // Волинь філологічна: текст і контекст. Польська, українська, білоруська та російська літератури в європейському контексті: зб. наук. праць. – Вип.6. – Ч.ІІ. – Луцьк: Вежа, 2008.– С.186 – 192.
  3.  Жифарська І. Мортальна проблематика ліро-драматичної поеми Ю.Липи „Бенкет” // Література. Фольклор. Проблеми поетики: зб. наук. праць. – Вип. 31. – Ч.І. – К.: Твім інтер, 2008. – С. 567– 576.
  4.  Жифарська І. Генеральні ідеї українства в історіософському баченні Юрія Липи / І.Жифарська  // Вісник Запорізького національного університету: зб. наук. статей. Філологічні науки. – Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2008. – № 2. – С.72 – 76.
  5.  Жифарська І. Концепція національно-визвольної ідеї у трактуванні Дмитра Донцова / І.Жифарська // Вісник Луганського національного університету ім.Т.Шевченка. Філологічні науки. – Луганськ: Луганський національний університет ім.Т.Шевченка, 2009. – № 18 (181). – С.44 – 56.
  6.  Жифарська І. Національно-визвольна ідея в історіософії Олега Ольжича / І.Жифарська // Вісник Запорізького національного університету: зб. наук. статей. Філологічні науки. – Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2009. – № 1. – С.49 – 55.
  7.  Жифарська І. „Не згасну я – я в муках розгорюся!”: особливості творення героїчної людини Ю.Липою / І.Жифарська // Література. Фольклор. Проблеми поетики: зб. наук. праць. – Вип.33. – Ч.2. – К.: Твім інтер, 2009. – С. 533– 543.
  8.  Жифарська І. Ідеал проводу і концепція новітнього українця як складник національно-визвольної ідеї в історіософії Є.Маланюка / І.Жифарська // Філологічні науки: зб. наук. праць. Суми: вид-во СумДПУ ім. А.С.Макаренка, 2009. – С.184 – 191.

АНОТАЦІЯ

Воронюк І.О. Національно-визвольна ідея в художньому трактуванні українських письменників першої еміграційної хвилі. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.01 – українська література. – Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. – Дніпропетровськ, 2010.

У роботі з’ясовано трактування національної ідеї у світовому й українському сприйнятті. Характер української національної ідеї визначено як визвольний. Доведено, що поразка в національно-визвольних змаганнях 1917 – 1920-х рр. зумовила появу альтернативних шляхів існування нації. Свою історіософію запропонувала й література, зокрема Ю.Дараган, Ю.Липа, Є.Маланюк, О.Теліга, О.Ольжич.

Виділено і проаналізовано концепцію національно-визвольної ідеї українців за публіцистичною спадщиною письменників першої еміграційної хвилі, окреслено особливості її втілення у художніх творах, передусім поемі. Митці вірили у предметність свого слова, яке актуалізується через мотиви відплиття, ходіння, поєдинку, пробудження, усвідомлення, непокори, потягу до незнаного, які засвідчують неоромантичний струмінь у їхній поетиці. Із мотивом чину, боротьби тісно пов’язаний мотив прометеїзму, чекання проводиря. Письменники створюють своєрідну колекцію зразків, здатних до національного антропобудівництва, що репрезентує антропокреативний аспект у художній системі. Рід, жінка як берегиня і чоловік як захисник є одними з основних складників національно-визвольної ідеї митців. Родинні схеми відбилися і на моделюванні образу нації. Релігійні мотиви наскрізь пронизують творчість письменників. Не менш потужним є і мотив віри в себе, у свої сили. Синтез релігійних ідей та національних ґрунтується на християнському світогляді як органічному чиннику української національної свідомості.

Ключові слова: національно-визвольна ідея, еміграція першої хвилі, вісниківці, поема, неоромантика, концепт чину, образ людини-героя, пафос, трагічно-романтично-героїчна тональність.

АННОТАЦИЯ

Воронюк И.А. Национально-освободительная идея в художественной трактовке украинских писателей первой эмиграционной волны. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 – украинская литература. – Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара. – Днепропетровск, 2010.

В работе рассмотрена трактовка национальной идеи в мировом и украинском понимании. Характер украинской национальной идеи определен как освободительный. Поражение в национально-освободительном движении 1917-1920-х годов обусловило появление альтернативных путей существования нации. Свое их видение предложила и литература (Ю.Дараган, Ю.Липа, Е.Маланюк, О.Телига, О.Ольжич и др.).

Выделены и проанализированы основные составляющие национально-освободительной идеи украинцев, отраженные в публицистическом наследии писателей первой волны эмиграции, определены особенности её воплощения в художественных произведениях. Предметность слова вестниковцев актуализируется через мотивы хождения, поединка, пробуждения, осознания. С концептом действия тесно связан мотив прометеизма, ожидания предводителя. Род, женщина как берегиня и мужчина как защитник в осмыслении поэтов предстают одними из основных компонентов художественного выражения национально-освободительной идеи. Религиозные мотивы пронизывают всё творчество писателей, не менее сильно звучит мотив веры в свои силы. Синтез религиозных и национальных идей, характерный для Ю.Липы, Е.Маланюка, О.Ольжича, как и для многих писателей первой эмиграционной волны, основан на христианском мировоззрении как органичной части украинского национального сознания.

Ключевые слова: национально-освободительная идея, эмиграция первой волны, вестниковцы, поэма, неоромантика, концепт действия, образ человека-героя, пафос, трагически-романтическая героическая тональность.  

SUMMARY

Voroniuk I. The interpretation of the national liberation idea by Ukrainian writers of the first emigration wave.  Manuscript.

Thesis for a candidate degree in philology, speciality 10.01.01 Ukrainian literature. Oles Gonchar Dnipropetrovsk National University. Dnipropetrovsk, 2010.

Taking into consideration the achievements of national and political studies, history, philosophy and literary studies as well in her thesis the applicant analyses the peculiarities of interpreting national idea in the Ukrainian and world context. It’s shown that the Ukrainian national idea has always had the colouring of struggle, fighting or combat. Thus it is associated with liberation.

It’s proved that the defeat in the National liberation war of 1917-1920s evoked the emergence of alternative ways of the nation existence, caused the necessity to formulate historiosophic concepts and stipulated the development of the action plan as well. Some national ideas were to emerge to justify the Ukrainians’ exceptional mode of living and their particular historical way as well as to substantiate their mission. All spheres of social life contributed into the process of the nation and state-formation. Men of letters too offered their historiography.

The main components of the Ukrainians’ national liberation idea are singled out and analysed on the material of the writers’ social and political essays. T.Shevchenko’s ideas were developed by such artists-emigrants as Y.Darahan, Y.Lypa, Y.Malaniuk, O.Teliha, O.Olzhych. Kobzar’s views influenced their outlook in such important questions of the process of the national identity formation as non-militarism, passive observation of the society’s sleeping state, the problems of the wise leader and historic memory, the necessity of Ukrainians’ collegiality, bringing the scheme of family relations through into the sphere of state affairs, filling “one’s house” with “one’s truth”. In their social and political essays writers defined clearly the main components of the Ukrainians’ national liberation idea. They are as follows: the search for “the myth” as a unifying pivot; the state and nation formation (family myth, the unity of the nation conveyed through the collegiality motive, belief in the nation’s mission, sanctification with God’s grace (Y.Lypa, O.Olzhych), motherland and being its master, national identity that endows the Ukrainian mission with meaningfulness and momentum); the emergence of the figure of the leader that is embodied in the fictitious character of the brave knight through which the nation carries out its will; an adequate behaviour mode that is the fighting instinct, resistibility, expansivity expressed through the “Imperial ideal”, colonialism, militarism (Y.Malaniuk, O.Olzhych), heroic action (in the works by O.Olzhych it’s the idea of glory and serving it, which helps the nation to understand its world mission) that reflects both the mission and the Ukrainians’s warlike outlook.

The peculiarities of the realization of the national idea components in the works of the writers of the first emigration wave are outlined in the thesis. Neoromanticists had a belief in the material value of their word that was conveyed through the actions of sailing off, walking, fighting, awakening and understanding. The motives of combat, insubordination, inclination for the unknown, striving for adventures, for the sea point out to the romantic stream in their poetics. While the metaphor of the sleep is combined with everything dealing with the passivity, some symbols in the these writers’ works represent just the opposite notions – stone, castle, metal, storm, fire and water elements, ship etc. The motive of action is closely associated with the motive of Prometeism, waiting for a leader. The men of letters create a kind of collection of human types that are able of the national anthrop building and in such a way they make evident an anthrop creative stream in their poetics. One’s origins, the woman as a hearth-protector, the man as a defender are among the principal components of the writers’ national liberation idea. Family schemes have also reflected upon their modelling the image of the nation. Religious motives penetrate the works of these writers too. Though the belief in oneself and in one’s capacities seems to be stronger than the belief in God in their works. The Ukrainian national idea as seen by these writers reflects transition from the national Christhood to existentialism. This idea is defined through action and eternal inclination for the movement and it’s directed by the pride for the family, love and faith.

Keywords: national liberation idea, the first emigration wave, „visnykivci, neoromanticism, poem, concept of action, image of the man-hero, pathos, tragically romantic and heroic tone.


Підписано до друку  19.11.2010.  Формат 60×90/16.  Папір офсетний.

Друк ризографічний.  Умовн. друк. арк. 0,9.  Тираж 100 прим. Зам. № 315.

____________________________________

Запорізький національний університет

69600, м. Запоріжжя, МСП-41

вул. Жуковського, 66

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи
до Державного реєстру видавців, виготівників
і розповсюджувачів видавничої продукції

ДК   № 2952 від  30.08.2007



1  Мається на увазі Маланюкове її розуміння як духовної діяльності

2  Баган О. Естетика і поетика вісниківського неоромантизму: дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.01 „Українська література” / О.Баган – Львів, 2002. – 20 с.

3 Ткаченко А. Мистецтво слова.: вступ до літературознавства: підручн. [для студ. гуманіт. спец. вищих навч. закл.]. – [2-е вид., випр. і доп.] – К.: ВПЦ „Київський університет”, 2003. – 448 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

3921. Дослідження критеріїв прийняття рішення при вирішенні двухальтернативної задачі 206 KB
  Дослідження критерії прийняття рішення при вирішенні двухальтернативної задачі Мета роботи: дослідити критерій максимума правдоподібності, максимума апостеріорної ймовірності, критерій Котельнікова та критерій Неймана-Пірсона ХІД ВИКОНАННЯ ПРАКТИЧНО...
3922. Ручное регулирование параметров объекта управления 151.5 KB
  Ручное регулирование параметров объекта управления Цель: приобретение навыков ручного ведения процессов регулирования, вызываемых возмущениями по нагрузке и по заданию. Опыт 1: Стабилизация регулируемой величины Таблица 1. Процесс регулировани...
3923. Экспериментальное определение частотных характеристик объекта 54.94 KB
  Экспериментальное определение частотных характеристик объекта Цель: изучение методики экспериментального определения частотных характеристик объекта управления, а также практическое освоение приемов обработки результатов 'эксперимента при внесении объекту прямоугольных входных колебаний.
3924. Сучасна ситуація в області інформаційної безпеки 51.5 KB
  Сучасна ситуація в області інформаційної безпеки Поняття інформаційної безпеки Перш ніж говорити про інформаційну безпеку необхідно з’ясувати, що таке інформація. Поняття «інформація» сьогодні вживається дуже широко і різнобічно. Важко знайти т...
3925. Мотивація та моделі поведінки в організації 224 KB
  Мотивація та моделі поведінки в організації Вступ Актуальність. Процеси трансформації економічно-економічної системи в Україні вимагають нових рішень з організації ділової активності суспільства у багатьох сферах. Зокрема, ефективна організація прац...
3926. Передаточные функции объектов управления 99 KB
  Передаточные функции объектов управления. Цель: изучить формы представления передаточных функций объектов управления в среде программирования «MatLab» или других (напр. SCILAB, GAP). Определение нулей и полюсов передаточной функции >> G=tf([0...
3927. Работа агрегата Центробежный насос ЭЦНГ-10С76 89 KB
  Основными характеристиками надежности объектов эксплуатации являются функция плотности распределения наработок изделий до отказа f(t), функция распределения наработок изделий до отказа (Вероятность отказа есть функция распределения време...
3928. Общая статистика. Значение группировок и интервалов 276.5 KB
  Сводка и группировка. На основе собранных данных нельзя произвести расчет и сделать выводы, для начала их нужно обобщить и свести в единую таблицу. Для этих целей служат сводка и группировка. Сводка – комплекс последовательных операций по обобщ...
3929. Сутність поняття соціальна технологія 749 KB
  Сутність поняття «соціальна технологія» полягає в наступних пунктах: Соціальна технологія — це певний спосіб здійснення людської діяльності по досягненню суспільно значимих цілей Сутність даного способу полягає в поопераційному з...