65571

ВІКТИМОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ БОРОТЬБИ ЗІ ЗЛОЧИННІСТЮ У МІСЦЯХ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Автореферат

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

В установах виконання покарань УВП Державної кримінальновиконавчої служби ДКВС України було зареєстровано більше 400 злочинів до 8 яких із загальної кількості були пов’язані з насильницькими діями щодо засуджених із боку інших осіб убивства нанесення...

Украинкский

2014-08-01

180.5 KB

1 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT 1

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ЖУРАВСЬКА ЗОРЯНА ВАЛЕНТИНІВНА

УДК 343.988

ВІКТИМОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

БОРОТЬБИ ЗІ ЗЛОЧИННІСТЮ

У МІСЦЯХ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ–2010


Дисертацією є рукопис

    

Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор

Колб Олександр Григорович,

Національна академія внутрішніх справ,

декан навчально-наукового інституту заочного та дистанційного навчання

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Меркулова Валентина Олександрівна,

Одеський державний університет внутрішніх справ,

перший проректор з навчальної та методичної роботи

кандидат юридичних наук

Богатирьова Ольга Іванівна,

Поліцейська фінансово-правова академія,

завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін

Захист відбудеться “___” січня 2011 р. о 1400 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 у Національній академії внутрішніх справ за адресою: ДП–680, м. Київ, пл. Солом’янська, 1

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної академії внутрішніх справ за адресою: ДП–680, м. Київ, пл. Солом’янська, 1

Автореферат розісланий “20” грудня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                                                                 А.В. Савченко


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема захисту прав і законних інтересів потерпілих від злочинів, ефективного їх поновлення та своєчасного відшкодування завданої злочином шкоди є однією з найбільш актуальних для сучасної юридичної науки та правозастосовної практики. Особливого значення набуває це питання в кримінально-виконавчій діяльності держави, коли в умовах ізоляції особи від суспільства не забезпечується передбачене законом  право засуджених на особисту безпеку, у результаті чого щорічно вони стають жертвами злочинних посягань. Зокрема, тільки у 2008 р. в установах виконання покарань (УВП) Державної кримінально-виконавчої служби (ДКВС) України було зареєстровано більше 400 злочинів, до 8 % яких із загальної кількості були пов’язані з насильницькими діями щодо засуджених із боку інших осіб (убивства, нанесення тілесних ушкоджень, побої), які відбували покарання у виді позбавлення волі. Суттєво не змінились ці показники у 2009–2010 роках. Усе це засвідчує, що сучасна кримінально-виконавча політика України й практика її реалізації неадекватно протидіють проявам злочинності в місцях позбавлення волі, яка є одним із видів рецидивної злочинності. У той самий час підвищена суспільна небезпека рецидивної злочинності полягає в тому, що вчинення злочину два та більше разів підтверджує стійкість антисуспільної орієнтації особи, її відкрите протипоставлення правопорядку, уперте бажання продовжувати злочинну діяльність, незважаючи на прийняті щодо цієї особи кримінально-правові заходи. Зазначені й інші обставини вкрай негативно впливають на стан і рівень віктимологічного запобігання злочинам в УВП. З   іншого боку, це є додатковим аргументом необхідності підвищення ефективності наукових розробок із цієї проблематики та покращення організації наукового супроводу віктимологічної профілактики у місцях позбавлення волі.

У науці потерпілий (як об’єкт правового захисту та вивчення) перебуває в центрі уваги учених – представників різних галузей права (кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого права та кримінології). Зокрема, у галузі кримінального права слід виділити роботи Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова, П.А. Вороб’я, В.О. Глушкова, А. Ф. Зелінського, М.В. Костицького, О.М. Костенка, О.М. Литвака, С.Я. Лихової, М.І. Мельника, В.І. Осадчого, А.В. Савченка, М.І. Панова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, В.П. Тихого та ін.

У науці кримінально-процесуального права всебічно та досконало досліджено проблеми правового статусу потерпілого від злочину в наукових розвідках В.П. Бахіна, В.В. Бірюкова, Ю.М.  Грошевого, В.С. Зеленецького, В.М. Іщенка, Г.А. Матусовського, М.М. Михеєнка, О.Р. Михайленка, В.Т. Нора, С.М. Стахівського, В.М. Тертишного, В.Ю. Шепітька, В.П. Шитіка, М.Є. Шумина та ін. У кримінології проблеми жертв (потерпілих) злочинів розроблялись у працях В.С. Батиргареєвої, Л.В. Багрій-Шахматова, А.М. Бойка, В.В. Голіни, Л.М. Давиденка, І.М. Даньшина, О.М. Джужи, В.М. Дрьоміна, А.П. Закалюка, О.Г. Кальмана, О.Г. Колба, О.Г. Кулика, В.А. Мисливого, І.О. Туркевич, В.О. Тулякова, В.І. Шакуна та ін. Одними з перших вчених, хто почав розробляти проблеми жертв злочинів у СРСР, стали Л.В. Франк та П.С. Дагель, а у подальшому – С.А. Альперт, І.М. Гальперін, Т.М. Добровольська, А.Р. Ратінов.

У кримінально-виконавчому праві зазначені питання розглядаються в контексті виконання так званих майнових покарань (конфіскації майна, штрафу, виправних робіт тощо). Зокрема, у цьому напрямі активно працюють такі науковці, як О.В. Беца, І.Г. Богатирьов, А.П. Гель, Т.А. Денисова, А.В. Кирилюк, В.О. Корчинський, О.В. Лисодід, В.О. Меркулова, А.П. Оника, О.І. Осауленко, В.П. Пєтков, В.М. Синьов, А.Х. Степанюк, Г.О. Радов, В.М. Трубников, М.П. Черненок, І.С. Яковець, О.Н. Ярмиш та ін.

З огляду на це й у зв’язку з необхідністю розробки науково обґрунтованих шляхів і методів вирішення проблем, пов’язаних із запобіганням злочинам щодо віктимно вразливих об’єктів у місцях позбавлення волі, обрана тема дослідження є досить актуальною.

Звязок із науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний із науковим забезпеченням процесу реалізації положень КК України, КВК України, Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” від 23.06.2005 р., Указу Президента України “Про Концепцію реформування Державної кримінально-виконавчої служби України” від 25.04.2008 р. № 401/2008, постанов Кабінету Міністрів України “Про затвердження Державної програми покращення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту” від 13.08.2006 р. № 1090 та “Про затвердження Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007–2009 роки” від 20.12.2006 р. № 1767. Роботу виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ та схвалено відділенням кримінально-правових наук Національної академії правових наук України (реєстр. № 950, 2010 р.).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в розробці пропозицій щодо вдосконалення віктимологічних засад боротьби зі злочинністю в місцях позбавлення волі та їх впровадженні в нормативно-правове регулювання й практичну діяльність органів та установ виконання покарань. Для досягнення визначеної мети поставлено такі завдання:

  •  визначити історичні закономірності становлення інституту потерпілого від злочину та його захисту в кримінології і на практиці, зокрема засобами кримінально-виконавчого характеру;
  •  для обґрунтування пропозицій з уніфікації вітчизняних та міжнародно-правових норм зясувати соціально-правову природу понять потерпілого та жертви злочину та їх співвідношення;
  •  визначити роль потерпілого від злочину в криміналізації та пеналізації суспільно небезпечних діянь, що вчиняються в місцях позбавлення волі;
  •  проаналізувати сучасний стан злочинності в місцях позбавлення волі, зокрема в контексті віктимологічних засад боротьби із зазначеним видом злочинності;
  •  встановити віктимологічні детермінанти злочинності в місцях позбавлення волі;
  •  розробити науково обґрунтовані пропозиції щодо підвищення рівня віктимологічного запобігання злочинам у місцях позбавлення волі.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що пов’язані із соціально-правовою природою жертв злочинів та віктимологічним запобіганням злочинності в місцях позбавлення волі.

Предмет дослідження – віктимологічні засади боротьби зі злочинністю у місцях позбавлення волі.

Методи дослідження обрані з урахуванням його теми, мети й завдань. Методологічну основу становлять положення та висновки загальної теорії пізнання. Для реалізації завдань комплексного підходу до вирішення віктимологічних питань у місцях позбавлення волі у роботі було використано такі методи пізнання соціально-правових явищ і процесів: діалектичний метод дав змогу розглянути питання віктимологічного запобігання злочинам у місцях позбавлення волі через їх взаємозв’язок, взаємодію та взаємообумовленість, у тому числі в галузі боротьби зі злочинністю (підрозділи 2.3, 3.2 та 3.3); за допомогою формально-логічного методу виявлено загальну тенденцію законодавства щодо нормативного закріплення заходів із запобігання злочинам як в Україні загалом, так і в місцях позбавлення волі зокрема, та обґрунтовано необхідність внесення відповідних змін і доповнень у правові норми, що забезпечують безпеку засуджених під час відбування покарання (підрозділи 2.2, 3.1); застосування історичного методу дало можливість виявити закономірності виникнення, становлення і розвитку інституту потерпілого від злочину в кримінології та на практиці, зокрема, в кримінально-виконавчій діяльності (підрозділ 1.1); порівняльно-правовий метод дав змогу зіставити вітчизняні правові норми з міжнародними, що регулюють питання віктимологічних засад боротьби зі злочинністю в місцях позбавлення волі (підрозділи 1.2, 3.1); за допомогою системно-структурного методу з’ясовано соціально-правову природу потерпілого від злочину в системі кримінально-правових дисциплін і галузей права (кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого права) та визначено його роль у криміналізації й пеналізації суспільно небезпечних явищ у місцях позбавлення волі (підрозділ 1.3); використання соціологічних і статистичних методів дало можливість проаналізувати правозастосовну практику й думки як працівників УВП та інших правоохоронних органів, так і осіб, які прямо не причетні до виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі й до діяльності в галузі запобігання злочинам.

Емпіричну базу дослідження становлять дані державної статистики, матеріали Верховного Суду України, Генеральної прокуратури України, МВС України, ДКВС України й результати використання конкретно-соціологічних досліджень специфіки об’єкта та предмета цієї дисертації, анкетування та опитування 1000 респондентів (500 осіб з персоналу ДКВС України, 500 засуджених) і вивчення 128 архівних кримінальних справ (за ст. 391 ККУ).

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним з перших в Україні комплексним дослідженням щодо питань віктимологічних засад боротьби зі злочинністю в місцях позбавлення волі. У роботі висунуто та обґрунтовано низку нових у концептуальному плані й важливих для юридичної практики положень, а саме:

вперше:

 на науковому рівні розроблено та обґрунтовано віктимологічні засади боротьби зі злочинністю в місцях позбавлення волі;

 встановлено віктимологічні детермінанти злочинності в місцях позбавлення волі;

 обґрунтовано необхідність визначення на нормативно-правовому рівні об’єктів віктимологічного запобігання злочинам у місцях позбавлення волі, їх правового статусу та меж правообмежень у зв’язку з постановкою їх на профілактичний облік;

– визначено сучасний стан та тенденції розвитку віктимологічного запобігання злочинам у місцях позбавлення волі (2001–2009 роки);

удосконалено:

  •   теоретичне визначення поняття “віктимологічні детермінанти злочинності в місцях позбавлення волі”;
  •   теоретичні підходи щодо співвідношення понять потерпілий та жертва злочину;
  •   практичні підходи щодо індивідуального віктимологічного запобігання злочинам у місцях позбавлення волі;

дістали подальшого розвитку:

  •   поняття “злочинність у місцях позбавлення волі”, що представлено в авторському вираженні на підставі аналізу існуючих у теорії підходів щодо цих питань;
  •   теоретико-прикладні підходи щодо необхідності створення безперервної системи запобігання злочинам, зокрема рецидивним, за формулою: “підозрюваний – обвинувачений – підсудний – засуджений – підозрюваний”;
  •   обгрунтування щодо ролі потерпілого від злочину в криміналізації та пеналізації суспільно небезпечних діянь у місцях позбавлення волі – на підставі проведеного аналізу статистичних даних щодо злочинів, які вчиняються засудженими в ході виконання цього покарання.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення сформульованих у дисертації науково-обґрунтованих положень, висновків, пропозицій і рекомендацій полягає в тому, що вони становлять як науково-практичний, так і практичний інтерес:

у правотворчій сфері – як одне із джерел для розробки концептуальних положень кримінально-правової, кримінологічної та кримінально-виконавчої політики України, а також для підготовки нормативно-правових актів щодо запобігання злочинам й удосконалення діяльності органів і установ виконання покарань (лист Комітету Верховної Ради України від 03.02.2010 р. № 04-19/14-196);

у правоохоронній діяльності – як науково-обґрунтовані заходи щодо вдосконалення практики протидії злочинам, зокрема на віктимологічному рівні, у місцях позбавлення волі (акти впроваджень в УВП ДДУПВП Волинської області від 15.12.2009 р., Львівської області від 26.01.2010 р., Рівненської області від 27.01.2010 р.);

у навчальному процесі – як матеріали для підготовки відповідних навчально-методичних і наукових видань та для проведення різноманітних форм занять із курсів “Кримінологія” та “Кримінально-виконавче право України” (акт впровадження у навчальний процес Волинського національного університету імені Лесі Українки від 25.01.2010 р. № 3/199).

Особистий внесок здобувача. Викладені в дисертації положення, що виносяться на захист, є результатом самостійної роботи автора. Наукові ідеї та розробки, які належать співавторам опублікованих праць, у дисертаційному дослідженні не використовувались. У статті: Управлінський аспект профілактики злочинів / З. В. Журавська, О. Г. Колб // Зб. наук. ст. Прикарпат. нац. ун-ту ім. Василя Стефаника. – 2006. – Вип. XVI. – С. 168–173, авторська частка становить 50 %.

Апробація результатів дослідження. Теоретичні положення та висновки дисертації оприлюднено на семи конференціях: “Актуальні питання реформування правової системи України” (м. Луцьк, 2004 р.); “Проблеми формування правосвідомості молоді в сучасних умовах розвитку української державності” (м. Львів, 2004 р.); “Актуальні питання реформування правової системи України” (м. Луцьк, 2005 р.); “Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (м. Луцьк, 2006 р.); “Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє” (м. Луцьк, 2009 р.); “Держава і право: de lege praeterita, instante, futura” (м. Миколаїв, 2009 р.); “Перші Всеукраїнські наукові читання по кримінальній юстиції пам’яті професора В.П. Колмакова” (м. Одеса, 2010 р.), та в трьох навчально-методичних матеріалах: “Проблеми віктимологічної профілактики в місцях позбавлення волі” (м. Луцьк, 2002 р.); “Кримінально-виконавча система України очима співвітчизників” (м. Луцьк, 2002 р.); “Стан спеціального попередження злочинності та рівень правової культури її суб’єктів: проблеми співвідношення та взаємодії” (м. Луцьк, 2003 р.).

Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 13 наукових статей, із яких шість – у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, окремі положення оприлюднені в семи тезах виступів на науково-практичних конференціях.        

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають дев’ять підрозділів, висновків, 23 додатків, списку використаних джерел (280 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 260 сторінок, з яких основний текст роботи – 170 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації, розкривається зміст і стан наукового опрацювання проблеми, її значущість, визначаються мета, основні завдання, об’єкт, предмет і методологія дослідження, наукова новизна, практичне й теоретичне значення одержаних результатів, наводяться відомості про апробацію результатів виконаної роботи, структуру та обсяг дисертації.

Розділ 1 “Потерпілий та жертва злочину: поняття, ознаки й співвідношення цих дефініцій” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Історія дослідження та вирішення питань потерпілого від злочину в кримінології та інших науках, а також на практиці” зроблено висновок про те, що, незважаючи на значний обсяг робіт, які присвячені проблемам потерпілого від злочину як в Україні, так і за кордоном, досі комплексного дослідження щодо віктимологічних засад запобігання злочинності в місцях позбавлення волі не здійснено. Зокрема, не повністю з’ясованими та вивченими однобічно є такі питання з означеної проблематики:  роль і місце потерпілого від злочину в механізмі злочинної поведінки винної особи, яка вчиняє злочини в місцях позбавлення волі; типи жертв злочинів та їх класифікація в місцях позбавлення волі; зміст і правова природа заходів віктимологічного запобігання злочинам, що вчиняються засудженими в місцях позбавлення волі (загального, індивідуального, спеціально-кримінологічного спрямування); інші питання, які склали предмет даного дисертаційного дослідження, що й обумовило його вибір, мету і завдання.

У підрозділі 1.2. “Поняття “потерпілого” та “жертви” злочину, їх співвідношення” розкрито зміст цих категорій, виходячи з того, що, як показав аналіз міжнародно-правових актів з питань захисту прав потерпілих від злочинів, у більшості із них вживається поняття “жертва злочину”, що не повною мірою відповідає змісту поняття “потерпілий”, який визначений у чинному законодавстві України, зокрема в ст. 49 КПК. Саме тому, в контексті приведення змісту правових норм України до вимог міжнародного права, вивчення цієї проблематики є науково необхідною та обґрунтованою. Як  показали результати вивчення наукових джерел, розробок, пов’язаних із визначенням змісту понять потерпілий і жертва злочину та їх співвідношення, не бракує. Автор поділяє підходи тих вчених, які вважають, що залежно від того, як вирішується питання щодо розмежування або уніфікації цих понять, робиться висновок про їх тотожність або нетотожність (Ю.В. Баулін, В.І. Борисов). Повною мірою зазначена позиція стосується і науки кримінології, оскільки без урахування місця та ролі потерпілих під час учинення злочину пояснення етіології (природи) злочину в кримінально-виконавчих установах було б неповним, обмежувало б можливості запобіжної діяльності серед засуджених.

Дисертант є прихильником тих науковців, які вважають, що центральним базовим поняттям кримінологічної віктимології є поняття “жертва злочину”, яке більшою мірою сформувалося на підставі вивчення міжнародно-правової практики захисту прав потерпілих від злочину (Л.В. Франк, О.М. Джужа, В.О. Туляков).

Разом із тим дисертант вважає, що визначений процесуально статус потерпілого від злочину має закінчуватися тоді, коли останньому буде відшкодовано повною мірою всі завдані злочином збитки або усунуто заподіяну шкоду. Саме в такому контексті побудовані норми інституту Загальної частини КК України – “Звільнення від кримінальної відповідальності”, який у системі вимог, що пред’являються до винної у вчиненні злочину особи, передбачає дії щодо повного відшкодування завданих для потерпілого від злочину збитків або усунення заподіяної шкоди. Це обумовлює необхідність видозміни ст. 49 КПК та визнання особи потерпілою від злочину й на інших стадіях кримінального судочинства (виконання вироку тощо) та в ході виконання кримінальних покарань, що й запропоновано дисертантом у цій роботі.

Підрозділ 1.3. “Роль потерпілого від злочину в криміналізації та пеналізації суспільно небезпечних діянь у місцях позбавлення волі” присвячений питанням підвищення рівня та ефективності захисту прав потерпілого від злочину в місцях позбавлення волі формами, методами й засобами кримінального права. При цьому основними методами виступають криміналізація (визнання діяння злочином) і пеналізація (визначення системи та видів кримінальних покарань) суспільно небезпечних діянь, а також диференціація кримінальної відповідальності.

Як показали результати цього дослідження, суспільно небезпечна поведінка засудженого характеризується низкою ознак, а саме: самою специфікою середовища в місцях позбавлення волі, що обумовлює неодмінне перебування в умовах протилежних вимог (з боку адміністрації установи виконання покарань та з боку засуджених) і детермінує її злочинну поведінку; це не просто негативна поведінка в місцях позбавлення волі (що є формальною ознакою злочину, передбаченою, зокрема, ст. 391 КК), це життєва позиція людини; вибір злочинної поведінки засудженого обумовлюється не стільки бажанням, скільки вимогами соціального середовища; засуджені перебувають у такому стані, коли вони не готуються до нападу, а швидше, навпаки, – відчувають почуття небезпеки, тривоги та потребують захисту.

Зроблено висновок, що, виходячи зі змісту розділу XVIII Особливої частини КК України “Злочини проти правосуддя”, у якій закріплені злочини, що пов’язані з посяганням на встановлений порядок відбування призначеного судом кримінального покарання (безпосередній об’єкт злочину), слід визнати, що під час їх криміналізації законодавець врахував усі апробовані в науці та на практиці криміноутворюючі (обов’язкові) ознаки складу злочину. Проте низка із них у сучасних умовах втратила свою актуальність та доцільність, а тому об’єктивно потребує видозміни. До таких, передусім, належить ст. 391 КК “Злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи”, яку слід видозмінити та привести до методологічних засад побудови кримінально-правових норм Особливої частини КК України, тобто вилучити з її змісту адміністративну преюдицію. Запропоновано авторську редакцію цієї статті. Крім цього, доведено необхідність доповнення ст. 23 КК “Вина” приміткою, у якій би давалося автентичне тлумачення такої ознаки злочину, як ступінь вини.

Розділ 2 Характеристика сучасного стану злочинності та віктимності в місцях позбавлення волі” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Аналіз злочинності в місцях позбавлення волі та віктимогенних факторів, що впливають на неї” на підставі вивчення теоретичних і практичних джерел дано авторське визначення поняття “злочинність у місцях позбавлення волі”, під якою розуміється кількість зареєстрованих злочинів та засуджених, котрі їх вчинили під час відбування покарання у виді позбавлення волі в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах.

Як установлено, у структурі злочинності в місцях позбавлення волі майже 50 % складають злочини, що пов’язані зі злісною непокорою (ст. 391 КК); 33 % – ухилення від відбування покарання (ст. 390 КК); 6 % – злочини у сфері обігу наркотичних засобів; 4 % – насильство (опір) щодо працівника правоохоронного органу; 4 % – втечі засуджених з місць позбавлення волі (ст. 393 КК); до 1 % відповідно – убивства; тілесні ушкодження; дії, що дезорганізують діяльність виправних установ; інші злочини.

Основними віктимологічними факторами, що детермінують злочинність у місцях позбавлення волі, є: досить активний криміногенний склад засуджених (більшість – це особи, засуджені за вбивства; значна частина – за бандитизм, розбій, інші злочини проти життя і здоров’я особи), тобто складне криміногенне середовище; прорахунки у профілактичній діяльності персоналу місць позбавлення волі, зокрема 70–80 % суб’єктів злочину в УВП і СІЗО – це особи, які не перебували на оперативно-профілактичних обліках, та ті, котрі не належали до категорії так званих злісних порушників (ст. 133 КВК); 33 % від усіх осіб, які перебували на таких обліках (15 % від усіх засуджених, що тримались у місцях позбавлення волі), вчинили нові злочини під час відбування покарання; більше 60 % суб’єктів злочинів – це особи, які належали до категорії порушників, що мали по два й більше дисциплінарні стягнення, але злісними порушниками визнані не були, оскільки за формальними підставами не підпадали під дію ст. 133 КВК із цих питань.

Для нейтралізації дії віктимогенних факторів у місцях позбавлення волі запропоновано низку науково обґрунтованих заходів, серед яких є пропозиція щодо доповнення ст. 5 КВК принципом економії кримінальних репресій, що є одним із пріоритетних у кримінальному праві, але досі законодавчо не закріплений. Це, зокрема, дасть можливість змінити зміст діяльності персоналу УВП і СІЗО у боротьбі зі злочинністю, а саме: перейти від кримінально-репресивного впливу на особу до виправно-ресоціалізаційного та запобіжного з метою недопущення вчинення нових злочинів засудженими (ст. 1 КК та ст. 1 КВК) й забезпечення права засуджених на безпеку (ст. 10 КВК).

Підрозділ 2.2. “Поняття криміногенних та віктимогенних детермінант злочинності в місцях позбавлення волі” присвячений з’ясуванню змісту наукового поняття “боротьби зі злочинністю в місцях позбавлення волі”, яке стало ключовим у визначенні назви цього дисертаційного дослідження. Ця категорія видається більш об’ємною за аналогічні категорії, які вживаються в наукових джерелах, законодавстві та на практиці (попередження, профілактика, запобігання, протидія), що випливає з її змісту. Пропонуємо під боротьбою зі злочинністю в місцях позбавлення волі розуміти комплексну діяльність персоналу УВП і СІЗО, що здійснюється спільно з іншими органами державної влади, насамперед правоохоронними й громадськими формуваннями, і спрямована на запобігання злочинам із боку засуджених у ході відбування ними покарання у виді позбавлення волі, їх присікання на стадії готування чи замаху (ст.ст. 14, 15 КК), розкриття й розслідування вчинених злочинів та притягнення судом винних осіб до кримінальної відповідальності, а також на вирішення інших завдань кримінально-виконавчого законодавства.

Під детермінантами злочинності в місцях позбавлення волі дисертант розуміє діалектично взаємодіючі та взаємообумовлені явища, процеси і стани зовнішнього й внутрішнього характеру, що спричинюють та обумовлюють нову злочинну поведінку засуджених під час їх ізоляції від суспільства згідно з вироком суду в УВП і СІЗО. За результатами проведеного дослідження виділено такі віктимологічні детермінанти злочинності в місцях позбавлення волі: зовнішні, що пов’язані з джерелами загальної злочинності загалом; внутрішні, що детерміновані змістом покарання у виді позбавлення волі та особистісними характеристиками засудженого-рецидивіста; 3) віктимологічні фактори, що детерміновані індивідуальною поведінкою жертв злочинів та які мають місце в УВП і СІЗО.

Для нейтралізації, блокування тощо віктимологічних детермінант злочинності в місцях позбавлення волі запропоновано здійснити низку науково обґрунтованих заходів, найбільш важливим із яких є пропозиція про доповнення ст. 104 КВК “Оперативно-розшукова діяльність в колоніях” ч. 3 наступного змісту: “Для реалізації зазначених у цьому Кодексі завдань оперативні апарати виправних і виховних колоній мають право вести передбачені законом оперативно-профілактичні обліки засуджених, поведінка яких свідчить про можливість учиняти злочин або стати об’єктом злочинних посягань”.

У підрозділі 2.3. “Віктимність та її роль у механізмі вчинення злочину в місцях  позбавлення волі” проаналізовано зміст цього явища, дано його авторське визначення та запропоновано низку обґрунтованих заходів, спрямованих на його подолання й нейтралізацію. Зокрема, під віктимологічними факторами злочинності в місцях позбавлення волі розуміються різноманітні соціальні та психологічні чинники загального та індивідуального характеру, що породжують та обумовлюють віктимну поведінку жертв злочинів в УВП і СІЗО. До них дисертант, зокрема, відносить: конфлікти серед засуджених як результат зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок або поглядів опонентів або суб’єктів взаємодії; безробіття, низький рівень матеріально-побутового та іншого забезпечення засуджених у місцях позбавлення волі; низький рівень фінансування УВП і СІЗО з державного бюджету; криміногенно активний склад засуджених, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, котрі є потенційно загрозливими щодо віктимно уразливих об’єктів; протиріччя у сфері соціального буття кримінального покарання у виді позбавлення волі.

Крім цього, дано авторське визначення віктимізації в місцях позбавлення волі, під якою слід розуміти складову поняття детермінант злочинності в місцях позбавлення волі, а також її віктимні наслідки та процес перетворення на жертву злочину конкретної особи (засудженого, представника адміністрації УВП, інших осіб) або певної спільноти людей (УВП або СІЗО, ДКВС загалом, суспільства та держави).

Для блокування, нейтралізації, подолання зазначеного явища запропоновано низку обґрунтованих заходів, серед яких найбільш значимою є пропозиція щодо викладення першого речення ч. 1 п. 29 ПВР УВП у новій редакції, а саме: “Засуджені мають право на особисту безпеку, незалежно від того, від кого вона виходить або ким створена, а також незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статевої орієнтації й інших особистісних ознак”.

Розділ 3 “Концептуальне визначення та шляхи вдосконалення віктимологічного запобігання злочинам у місцях позбавлення волі” складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 3.1. “Поняття та зміст віктимологічного запобігання злочинам у місцях позбавлення волі, його правові й організаційні засади, а також основні напрями вдосконалення” присвячений з’ясуванню соціально-правової природи цих понять та обґрунтуванню заходів, спрямованих на підвищення рівня й ефективності віктимологічної профілактики в місцях позбавлення волі. Як установлено, одним із ключових елементів цього процесу в УВП і СІЗО є таке явище, як віктимологічні засади запобігання злочинам у місцях позбавлення волі, під якими автор розуміє сукупність політичних, ідеологічних, теоретичних, практичних та інших форм, напрямів, методів і засобів діяльності, що ґрунтуються на законі, визначені на нормативно-правовому рівні суб’єктів формування та реалізації кримінологічної політики, а саме із виявлення віктимологічних ситуацій і факторів криміналізації злочинної поведінки в ході виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі, їх нейтралізації, блокування, усунення тощо й захисту потенційних жертв злочину.

Для створення ефективних засобів реалізації заходів віктимологічного запобігання злочинам у місцях позбавлення волі розроблено низку науково обґрунтованих пропозицій, серед яких пріоритетною є та, що пов’язана з доповненням абзацу 3 ч. 1 ст. 104 КВК та викладенням цієї статті в новій редакції: “Відповідно до закону в колоніях здійснюється оперативно-розшукова діяльність, основним завданням якої є пошук і фіксація фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп з метою виявлення причин і умов, що сприяють учиненню злочинів та інших правопорушень, а також детермінант  попередньої злочинної діяльності засуджених, за яку вони відбувають кримінальне покарання, та віктимізації злочинності в місцях позбавлення волі”.

У підрозділі 3.2. “Загальносоціальне віктимологічне запобігання злочинам у місцях позбавлення волі” розглядаються питання, пов’язані з реалізацією заходів цього виду профілактики в УВП і СІЗО. Зокрема, до конкретних загальносоціальних віктимологічних заходів із запобігання злочинам у місцях позбавлення волі дисертант відніс: неухильне виконання державою (відповідними її органами) Закону України “Про загальну структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України”; виконання належним чином та у повному обсязі Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Державної програми покращення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, на 2006–2010 роки”; дотримання взятих на себе Україною зобов’язань щодо приведення умов тримання ув’язнених під варту та засуджених до міжнародних стандартів; активізацію захисних можливостей потенційних жертв злочинів та забезпечення їх безпеки; будівництво та реконструкція існуючих УВП і СІЗО за міжнародними стандартами; підвищення стану локалізації засуджених в УВП і СІЗО; підвищення контролю за станом нагляду за поведінкою засуджених у дільницях виправних колоній.

На підставі узагальнення виведено авторське визначення загальносоціального віктимологічного запобіганням злочинам у місцях позбавлення волі, під яким слід розуміти діяльність різноманітних суб’єктів профілактики злочинів, як правило, неспеціалізованого спрямування (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України), що спрямована на виявлення детермінант віктимізації злочинів, що вчиняються в УВП і СІЗО, їх нейтралізацію, блокування, усунення тощо, й забезпечення безпечних умов відбування покарання засудженими та роботи персоналу цих установ.

Для наповнення зазначеної діяльності реальним змістом дисертантом зроблено низку науково обґрунтованих пропозицій, серед яких найбільш важливою є пропозиція що стосується доповнення ч. 1 ст. 95 КВК та викладення її в новій редакції: “Засуджені, поміщені в дільницю карантину, діагностики й розподілу, протягом чотирнадцяти діб піддаються повному медичному обстеженню для виявлення інфекційних, соматичних і психічних захворювань, а також психолого-педагогічному та іншому вивченню, включаючи інформацію, отриману в обов’язковому порядку адміністрацією виправної (виховної) колонії від близьких родичів засудженого”.

У підрозділі 3.3. “Індивідуальне віктимологічне запобігання злочинам у місцях позбавлення волі” з’ясовано зміст указаного явища та запропоновано науково обґрунтовані заходи для вдосконалення цього виду профілактики злочинів. Зокрема, під індивідуальним віктимологічним запобіганням злочинам у місцях позбавлення волі автор розуміє особливий вид віктимологічного запобігання злочинам, що здійснюється персоналом УВП і СІЗО спільно з іншими суб’єктами профілактики злочинів та спрямований на виявлення й забезпечення особистої безпеки засуджених та інших осіб з підвищеним рівнем віктимності.

Визначено такі об’єкти віктимологічного запобігання злочинам в УВП і СІЗО: суспільні відносини, пов’язані зі зловживанням і беззаконністю з боку окремих представників адміністрації УВП і СІЗО та активістів-засуджених; права засуджених; встановлені правила поведінки; відносини, породжені конфліктними ситуаціями (програш у карти, використання образливих слів, примус до гомосексуального акту).

Обґрунтовано висновок, що в місцях позбавлення волі має бути застосовано дві взаємопов’язані програми, які повинні діяти у межах змісту індивідуального віктимологічного запобігання злочинам: програми виявлення осіб (засуджених, представників адміністрації УВП і СІЗО) із підвищеною віктимністю; програми корекції віктимності в окремих осіб.

Для реалізації цих програм запропоновано здійснити низку науково обґрунтованих заходів, основним із яких є запропонована автором нова редакція ч. 2 ст. 95 КВК: За результатами медичного обстеження, первинної психо-діагностики й психолого-педагогічного вивчення та на підставі кримінологічної, кримінально-правової характеристики на кожного засудженого складається індивідуальна програма корегування поведінки, запобігання злочинам та забезпечення особистої безпеки засуджених у місцях позбавлення волі, яка затверджується начальником колонії, що дасть можливість привести цю діяльність до нормативно-визначених завдань УВП, які встановлені в ст. 1 КВК Мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства України.

ВИСНОВКИ

У висновках здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання – віктимологічні засади боротьби зі злочинністю у місцях позбавлення волі. У результаті дослідження, виконаного на основі комплексно-системного вивчення й аналізу чинного законодавства України та практики його застосування у сфері кримінально-виконавчої діяльності, теоретичного осмислення наукових праць і дослідницьких даних, сформульовано низку висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на вдосконалення віктимологічних засад запобігання злочинам, що вчиняються в місцях позбавлення волі. Основними й найбільш значимими із них є такі:

1. Розширено межі теоретичного пізнання певних понять і явищ кримінологічного (віктимологічного) характеру, які пов’язані з характеристикою злочинності в місцях позбавлення волі, а саме: дано авторське визначення низки із них та обґрунтовано необхідність їх упровадження в теорію й практику боротьби з указаним видом злочинів, що визначило як теоретичну, так і практичну значимість цього дисертаційного дослідження та підтверджено відповідними актами впровадження в законодавчу сферу, практичну діяльність органів і установ виконання покарань та навчальний процес.

2. Головним об’єктом загальносоціального віктимологічного запобігання злочинам у місцях позбавлення волі є особиста безпека засуджених та інших осіб із підвищеною віктимністю. Іншими об’єктами індивідуального віктимологічного запобігання злочинам у місцях позбавлення волі мають стати: поведінка та спосіб життя осіб з високою віктимністю; особистісні соціальні й психофізичні особливості індивідів в УВП і СІЗО, які перетворюють їх у кримінально уразливих; несприятливі умови оточуючого засудженого середовища та життєвого укладу в УВП, у яких виникає й проявляється його підвищена віктимність.

3. Для вирішення існуючих теоретичних і практичних проблем та вдосконалення віктимологічних засад запобігання злочинам у місцях позбавлення волі слід здійснити таке:

1) Розділ 1 КВК Загальні положення доповнити главою 4-1 “Участь у виконанні покарань інших державних органів і організацій”, у якій зазначити такі положення щодо: порядку взаємодії УВП з іншими правоохоронними органами, що логічно випливає зі змісту ст. 5 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” “Відносини ДКВС з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, органами іноземних держав і міжнародними організаціями”, тобто здійснити систематизацію кримінально-виконавчих норм шляхом їх унесення в КВК; організації ресоціалізаційного процесу, включаючи запобігання злочинам, стосовно засуджених, у т.ч. тих, які звільнилися з УВП і СІЗО на встановлених у законі підставах; надання допомоги в працевлаштуванні засуджених за рахунок територіальних програм соціально-економічного розвитку.

2) Доповнити КВК України главою 19-1 “Запобігання вчиненню нових злочинів засудженими”, у якій визначити категорії засуджених, котрі мають братися на профілактичний облік; правові наслідки такої діяльності персоналу УВП; види та межі правообмежень для цієї категорії осіб; принципи профілактики тощо.

3) Доповнити ст. 2 КВК “Кримінально-виконавче законодавство України” ч. 2 такого змісту: “Рекомендації міжнародних організацій із питань виконання покарань і поводження із засудженими реалізуються в кримінально-виконавчому законодавстві України за наявності необхідних економічних і соціальних можливостей”.

4) Внести зміни у ч. 3 ст. 10 КВК Право засуджених на особисту безпеку, замінивши словосполучення вживає заходів на зобов’язана вжити заходи.

5) У ч. 1 ст. 95 КВК “Тримання засуджених до позбавлення волі в дільниці карантину, діагностики і розподілу” словосполучення “протягом чотирнадцяти діб” замінити на вираз “протягом місяця, але не більше 45 діб” – і далі за текстом цієї статті, що дасть змогу привести строки вивчення засудженого у цій дільниці виправної колонії до строків, передбачених чинним законодавством України з питань інформації, звернення громадян та ОРД.

6) Доповнити у кінці речення п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України (ППВСУ) від 24.10.2003 р. № 7 Про практику призначення судами кримінального покарання словосполученням такого змісту … а також поведінки потерпілого до та під час вчинення злочину. Абзац 3 п. 2 ППВСУ доповнити реченням такого змісту: “Роз’яснити судам, що позбавлення волі та довічне позбавлення волі є крайніми засобами кримінально-правової відповідальності винної у вчиненні злочину особи, що випливає зі змісту ст. 51 КК “Види покарань”, а тому суди мають застосовувати це покарання у виняткових випадках, коли іншими засобами виправити засудженого й запобігти вчиненню ним нових злочинів не можна”.

7) Доповнити п. 1 ППВСУ від 26.03.1993 р. № 2 Про судову практику в справах про злочини, повязані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі частиною другою такого змісту: Розяснити судам, що під час вирішення питання про злісність проступку засудженого вони мають керуватися положеннями ст. 133 КВК, у якому дано поняття злісного порушника установленого порядку відбування покарання. Видозмінити деякі положення цієї ж постанови, доповнивши: а) абз. 3 п. 2 реченням такого змісту: “До нападу, пов’язаного з непокорою або опором представнику адміністрації УВП, не відноситься відмова засудженого виконати явно незаконні розпорядження та накази першого”. Така видозміна обумовлена вимогами ст. 60 Конституції України та ст. 41 КК України “Виконання наказу або розпорядження”; б) абз. 4  ч. 1 реченням такого змісту: “Тероризуванням є також знущання над засудженими, що відносяться до категорії віктимно небезпечної спрямованості (гомосексуалісти, психічно хворі, інваліди й ін.)”; в) абз. 2 п. 6 реченням такого змісту: “А у випадку, коли співучасником злочину є службова особа, її дії, крім цього, слід кваліфікувати й за відповідною статтею КК, яка передбачає відповідальність за службові злочини”. Саме в такому контексті побудована судова практика, яка знайшла своє відображення у ППВСУ від 26.12.2006 р. № 15 Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень.

8) Внести зміни у ч. 4 п. 57 правил внутрішнього розпорядку (ПВР) УВП, виклавши її в такій редакції: “Виявлення та постановка на профілактичний облік засуджених, які вчинили злочини або правопорушення чи мають намір їх вчинити, здійснюється оперативними працівниками у взаємодії та спільно з іншими правоохоронними органами й службами УВП…” – і далі за текстом цього пункту Правил.

Внести зміни та доповнення в ПВР УВП, а саме: ч. 1 п. 28 доповнити словосполученням у кінці речення такого змісту: … а також норм моралі, культури й службової етики. Така видозміна обумовлена тим, що кримінально-виконавчі відносини у своїй структурі мають не тільки правові, але й інші соціальні норми. Частину 5 п. 57 ПВР УВП “Нагляд за засудженими” викласти в такій редакції: “Індивідуальна профілактична робота із засудженими, які перебувають на профілактичних обліках, здійснюється всіма службами та підрозділами УВП спільно з іншими суб’єктами профілактики відповідно до вимог нормативно-правових актів з цих питань та на підставі затвердженої згідно ч. 2 ст. 95 КВК України індивідуальної програми корегування поведінки, запобігання злочинам та забезпечення особистої безпеки засуджених у місцях позбавлення волі”.

9) Доповнити ч. 2 п. 4 Положення про Апеляційну комісію Державного департаменту України з питань виконання покарань із питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, словосполученням у кінці речення: … та згідно з вимогами Кодексу адміністративного судочинства України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ

ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Журавська З. В. Управлінський аспект профілактики злочинів / З. В. Журавська, О. Г. Колб // Зб. наук. ст. Прикарпат. нац. ун-ту ім. Василя Стефаника. – 2006. – Вип. XVI. – С. 168–173.

2. Журавська З. В. Персонал установ виконання покарань як об’єкт запобігання злочинам і правопорушенням / З. В. Журавська // Наук. вісн. Ужгород. нац. ун-ту. – 2008. – № 10. – С. 294–298.

3. Журавська З. В. Про деякі заходи по запобіганню правопорушень з участю персоналу установ виконання покарань / З. В. Журавська // Часоп. Хмельниц. ун-ту упр. та права. – 2009. – № 4. – С. 208–213.

4. Журавська З. В. Кримінально-правові та віктимологічні засади протидії злочинності у місцях позбавлення волі / З. В. Журавська // Держава та регіони : наук.-вироб. журн. – 2010. – № 3. – С. 152–157.

5. Журавська З. В. Заходи протидії правопорушеням з участю персоналу установ виконання покарань / З. В. Журавська // Наук. вісн. Львів. держ. ун-ту внутр. справ. – 2010. – № 1. – С. 378–387.

6. Журавська З. В. Детермінанти злочинності в установах виконання покарань / З. В. Журавська // Підприємництво, господарство і право : наук.-практ. госп.-правовий журн. – 2010. – № 7. – С. 151–154.

7. Журавська З. В. Невідповідність кримінально-виконавчого законодавства України по відношенню до міжнародних правових стандартів : зб. наук. ст. [“Актуальні питання реформування правової системи України], (м. Луцьк, 21–22 трав. 2004 р.) / З. В. Журавська. – Луцьк : [б. в.], 2004. – С. 222–225.

8. Журавська З. В. Щодо окремих проблем запобігання злочинності та шляхів їх вирішення : Всеукр. наук.-практ. конф. [“Проблеми формування правосвідомості молоді в сучасних умовах розвитку української державності], (м. Львів, 22 жовт. 2004р.) / З. В. Журавська. – Львів, 2004. – С.157–161.

9. Журавська З. В. Інформаційне забезпечення функції запобігання вчиненню нових злочинів засудженими : матеріали Міжвуз. наук.-практ. конф. [“Актуальні питання реформування правової системи України], (м. Луцьк, 27–28 трав. 2005 р.) / З. В. Журавська. – Луцьк, 2005. – С. 234–237.

10. Журавська З. В. Матеріальне вираження принципу гуманізму в Кримінально-виконавчому праві України : зб. тез Всеукр. наук.-практ. конф. [“Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку”], (м. Луцьк, 17–18 берез. 2006 р.) / З. В. Журавська. – Луцьк, 2006. – С. 313–314.

11. Журавська З. В. Деякі аспекти віктимологічної профілактики злочинів у місцях позбавлення волі : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. [“Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє], (м. Луцьк, 13–14 трав. 2009 р.) / З. В. Журавська. – Луцьк,  2009. – С. 238–239.

12. Журавська З. В. Віктимологічний аспект злочинності в місцях позбавлення волі на сучасному етапі : зб. тез Міжнар. наук.-практ. конф. [“Держава і право: de lege praeterita, instante, futura”],  (м. Миколаїв, 27–28 лист. 2009 р.) / З. В. Журавська. – Миколаїв, 2009. – С. 320–321.

13. Журавська З. В. Сучасний стан злочинності у місцях позбавлення волі : зб. наук. праць Міжнар. наук.-практ. конф. [“Держава і право в умовах глобалізації: реалії та перспективи”], (м. Сімферополь, 16–17 квіт. 2010 р.) / З. В. Журавська. – Сімферополь, 2010. – С. 399–401.

Анотація

Журавська З.В. Віктимологічні засади боротьби зі злочинністю у місцях позбавлення волі.Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Національна академія внутрішніх справ, Київ, 2010.

У дисертації на підставі з’ясування змісту понять “потерпілий” та “жертва” злочину, виокремлення їх ознак і співвідношення цих термінів, а також характеристики сучасного стану злочинності та віктимності в місцях позбавлення волі розроблено окремі елементи віктимологічних засад боротьби зі злочинністю в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах.

Зокрема, упорядковано понятійний апарат з означеної тематики дослідження, запропоновано авторське визначення таких із них, як: злочинність у місцях позбавлення волі; детермінанти злочинності в місцях позбавлення волі; віктимологічні ситуації в місцях позбавлення волі; віктимізація у місцях позбавлення волі; віктимологічний напрям кримінологічної політики в місцях позбавлення волі; віктимологічні засади запобігання злочинам в місцях позбавлення волі; загальносоціальне віктимологічне запобігання злочинам у місцях позбавлення волі; індивідуальне віктимологічне запобігання злочинам в місцях позбавлення волі; прогнозування індивідуальної віктимної поведінки засуджених.

Ключові слова: потерпілий від злочину, віктимізація, засуджений до позбавлення волі, місце позбавлення волі, віктимологічні детермінанти, віктимологічні ситуації, віктимологічні засади запобігання злочинам.

АННОТАЦИЯ

Журавская З.В. Виктимологические основания борьбы с преступностью в местах лишения свободы.Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Национальная академия внутренних дел, Киев, 2010.

В диссертации на основании исследования содержания понятий потерпевший” и жертва” преступления, выделения их признаков и соотношения этих понятий, а также анализа современного состояния преступности в местах лишения свободы разработаны отдельные элементы виктимологических оснований борьбы с преступностью в учреждениях исполнения наказаний и следственных изоляторах.

В частности, систематизирован и усовершенствован понятийный аппарат по избранной тематике исследования, предложено авторское определение таких понятий, как преступность в местах лишения свободы; детерминанты преступности в местах лишения свободы; виктимологические ситуации в местах лишения свободы; виктимологическое направление криминологической политики в местах лишения свободы; виктимологические основания борьбы с преступностью в местах лишения свободы; предупреждение преступности в местах лишения свободы; общесоциальное виктимологическое предупреждение преступности в местах лишения свободы; прогнозирование индивидуального виктимологического поведения осужденных и др.

Кроме того, для наполнения реальным содержанием указанного вида деятельности и обеспечения безопасных условий отбывания наказания осужденными в местах лишения свободы разработан комплекс научно обоснованных мероприятий, направленных на совершенствование действующего законодательства Украины по вопросам исполнения наказаний, подзаконных нормативно-правовых актов и судебной практики (в частности, Пленумов Верховного Суда Украины). Наиболее существенными из них есть следующие предложения по усовершенствованию Уголовно-исполнительного кодекса (УИК) Украины –

а) ст. 10 “Право осужденных на личную безопасность”, в ч. 3 которой следует закрепить обязанность администрации УИН по обеспечению безопасности этих лиц;

б) ст. 104 “Оперативно-розыскная деятельность в колониях”, ч. 1 которой нужно дополнить таким заданием, как установление детерминант ранее совершенных преступлений, за которые осужденные отбывают наказание;

в) раздел 1 УИК “Общие положения” дополнить главой 4-1 “Участие в исполнении наказаний других государственных органов и организаций”;

г) дополнить УИК главой 19-1 “Предупреждение совершения новых преступлений осужденными”, в которой определить категории осужденных, которые должны становиться на профилактический учет; правовые последствия такой деятельности персонала УИН; принципы профилактики и др.

д) изложить ст. 95 УИК “Содержание осужденных на участке карантина, диагностики и распределения” в новой редакции, а именно:

1. Осужденные, помещенные на участок карантина, диагностики и распределения, на протяжении месяца подвергаются полному медицинскому исследованию для выявления инфекционных, соматических и психических заболеваний, а также первичного психолого-педагогического и другого изучения, включая информацию, полученную от близких родственников осужденного.

2. По результатам медицинского обследования, первичной психодиагностики и психолого-педагогического изучения и на основании криминологической, уголовно-правовой характеристики на каждого осужденного, составляется индивидуальная программа по коррекции поведения, предупреждения нового преступления и обеспечения безопасных условий отбывания наказания, которая утверждается начальником колонии.

Ключевые слова: потерпевший от преступлений, виктимизация, осужденный к лишению свободы, места лишения свободы, виктимологические детерминанты, виктимогенные ситуации, виктимологические основания преступлений.

SUMMARY

Zhuravska Z.v. Victimological principles of struggle against criminality in the places of imprisonment. Manuscript.

Thesis for candidate’s degree in law sciences, speciality 12.00.08 – Criminal Law and Criminology; Criminal-executive Law. – National Academy of Internal Affairs. – Kyiv, 2010.

The thesis is devoted to find out the interpretation of concepts “sufferer” and interpretation of concepts “victim” of crime, isolation and correlation of features of these terms and description of modern situation of criminality in the places of imprisonments, some individual elements of victimological principles of crime prevention in establishments of implementation of punishments and inquest insulators are developed.

The thesis describes the concept of apparatus of research’s subject, the author offeres such determinations as: criminality in the places of imprisonment; determinants of criminality in the places of imprisonment; victimological situations in the places of imprisonment;  victimization in the places of imprisonment; victimological direction of policy of criminology is in the places of imprisonment; victimological principles of prevention of crimes in the places of imprisonment; victimological general social crime prevention in the places of imprisonment; individual victimological preventing crime in the places of imprisonment; prognostication of individual victim conduct of condemned persons; etc.

Key words: victim of crime, victimization, convicted to imprisonment, place of imprisonment, victimological determinants, victimological situations, victimological principles of prevention of crimes.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

50162. Зміна ширини кроків і швидкості руху. Команди та дії 49.5 KB
  Стройові вправи. Загальнорозвивальні вправи. Загальнi методичнi рекомендацiï до складення комплексiв загальнорозвивальних вправ: завдання змiст пiдбiр вправ послiдовнiсть вправ у комплексi; чергування спрямованностi вправ тощо. Варiанти послiдовностi вправ у комплексi.
50163. Нечеткая логика 67.5 KB
  Блондинка -– рыжая - брюнетка unit Unit1; interfce uses Windows Messges SysUtils Vrints Clsses Grphics Controls Forms Dilogs ComCtrls StdCtrlsmth TeEngine Series ExtCtrls TeeProcs Chrt; type TForm1 = clssTForm Chrt1: TChrt; Series1: TLineSeries; Series2: TLineSeries; Series3: TLineSeries; Series4: TBrSeries; TrckBr1: TTrckBr; Lbel1: TLbel; Lbel5: TLbel; Edit1: TEdit; Edit2: TEdit; Edit3: TEdit; Lbel6: TLbel; Lbel2: TLbel; Lbel3:...
50164. Программирование задач с использованием функций пользователя, выдающих один и несколько результатов 58.5 KB
  Вы можете написать свои функции и затем использовать их так же как функции из библиотек языка С или С. Собственные функции помещаются после закрывающей фигурной скобки min. Каждая функция имеет структуру аналогичную структуре функции min. Функцию можно вызвать из любого места программы в том числе из другой функции.
50165. ИЗУЧЕНИЕ РАБОТЫ ДИФРАКЦИОННОГО СПЕКТРОГРАФА С АВТОМАТИЧЕСКОЙ РЕГИСТРАЦИЕЙ СПЕКТРА МНОГОКАНАЛЬНЫМ ФОТОПРИЕМНИКОМ 125 KB
  Цель работы: практическое изучение работы дифракционного спектрографа и определенние его основных спектральных характеристик а также ознакомление с работой многоканального фотоприёмника работающего в комплексе с компьютером и применяемого для регистрации спектров вместо фотопластинки или фотопленки. При изучении различных объектов и процессов мощным средством ддя получения информации служит спектральный анализ суть...
50166. Тактика захисту: індивідуальна, групова та командна 29 KB
  Гра в захисті передбачає організацію позиції і дій гравців з метою запобігти чи утруднити атакуючим можливість наблизитися до воріт і завдати точного удару. Гра в обороні різноманітна багатопланова і спрямована на захист воріт на активну боротьбу за оволодіння м’ячем і організацію успішної атаки. Чим ближче суперник до воріт тим щільніше його треба закривати. При протидії комбінації “схрещування†ті хто обороняється повинні особливо уважно контролювати дії гравця у якого опинився м’яч щоб перепинити йому шлях до воріт.
50168. Изучение свойств ферромагнетика с помощью осциллографа 2.49 MB
  Получение основной кривой намагничивания и зависимости магнитной проницаемости от напряженности магнитного поля ферромагнитного образца путем исследования гистерезисной петли на экране осциллографа. Теоретические основы лабораторной работы Использование магнитного поля в промышленности нашло широкое применение. В обогатительном деле при помощи магнитного поля производят сепарацию магнитные сепараторы т. Без магнитного поля не смогли бы работать электромашинные генераторы и электродвигатели.
50169. Організація виробництва як основа організації праці на підприємстві 482 KB
  Організація праці на підприємстві — це система здійснення трудового процесу, що визначає порядок і умови поєднання та здійснення складових його часткових трудових процесів, взаємодії виконавців і їх груп із засобами праці й один з одним для досягнення поставленої предметної мети спільної діяльності і забезпечення заданого соціально-економічного ефекту.