65588

ТВОРЧІСТЬ ЗЕНОВІЯ КРАСІВСЬКОГО ТА ЯРОСЛАВА ЛЕСІВА: ДИСКУРС НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

Автореферат

Литература и библиотековедение

Простежити діахронію розуміння України Батьківщини дому рідної мови свободи Бога в життєвому та літературному досвіді обох письменників; з’ясувати жанровотематичні параметри творчості...

Украинкский

2014-08-01

172 KB

4 чел.

PAGE  20

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

ЯКІБЧУК Марія Василівна

УДК 821.161.2:82-1

ТВОРЧІСТЬ

ЗЕНОВІЯ КРАСІВСЬКОГО ТА ЯРОСЛАВА ЛЕСІВА:

ДИСКУРС НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

Спеціальність 10.01.01 – українська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Львів – 2010


Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури імені академіка Михайла Возняка Львівського національного університету імені Івана Франка.

Науковий керівник:  доктор філологічних наук, професор

Салига Тарас Юрійович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

завідувач кафедри української літератури

імені академіка Михайла Возняка

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент

Іванишин Петро Васильович,

Дрогобицький державний педагогічний університет

імені Івана Франка,

завідувач кафедри теорії та історії української літератури;

кандидат філологічних наук, доцент

Будний Василь Володимирович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

доцент кафедри теорії та порівняльного літературознавства.

Захист відбудеться 23 грудня 2010 р.  об 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради  Д 35.051.13 у Львівському  національного університету імені Івана Франка (79000, м.Львів, вул.Університетська, 1).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79000, м.Львів, вул.Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий 17 листопада 2010 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук                                         Гарасим Я. І.


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Одна з характерних особливостей розвитку сучасної української науки про літературу – поглиблене зацікавлення дискурсом національної ідентичності. Актуальність теми дослідження зумовлена потребою системного, узагальнювального осмислення цього явища. Активізовані форми й відкриті масштаби пошуків національної тотожності, системно розпочаті з відродженням української державності на початку 90-х років ХХ ст., дають можливість узагальнити український національний досвід. Власне, поза свободою української самосвідомості реальне осмислення української ідентичності було б неможливе. Закономірно, що новий спосіб осмислення художніх явищ випливає з усвідомлення пріоритетного статусу національної самототожності

З огляду на це набуло актуальності питання наукового аналізу національної ідентичності художньої літератури, зокрема історико-літературного осмислення - з позиції національного пріоритету - новітнього періоду розвитку українського письменства. Можна спостерегти, що питання національної cамобутності в метадискурсивному сенсі озвучили українські дослідники різних поколінь і методологічних спрямувань.

Українські студії над цією проблемою починали М. Драгоманов, В. Старосольський, С. Рудницький, Д. Донцов, О. Бочковський. Її досліджували М. Міхновський, Ю. Липа, С. Томашівський, І. Лисяк-Рудницький та ін. Професор І. Денисюк у пошуках джерел сучасного погляду на проблему національної ідентичності звернувся до методологічного досвіду Івана Франка, який сформував «концепцію самобутності літератури, її специфіки, зумовленої історично сформованою національною ментальністю українців»1.

Ті чи інші аспекти наукового дослідження національної самобутності розглядаються в працях таких сучасних учених, як С. Андрусів, О. Баган, Ю. Барабаш, В. Будний,  Я. Гарасим, Р. Голод, І. Дзюба, Н. Зборовська, П. Іванишин, С. Квіт, Ю. Ковалів, В. Моренець, Т. Салига, Л. Сеник, Л. Тарнашинська. Широкий спектр дослідження національної ідентичності є наслідком розмаїття її проявів.

У нашому дослідженні зосереджено увагу на творчості Зеновія Красівського та Ярослава Лесіва як речників національної тотожності. Потреба ввести літературний доробок цих авторів до культурно-духовного й наукового обігу випливає з їх особливої ролі в процесах національного самоусвідомлення.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснювалося в межах комплексного плану науково-дослідної та навчальної роботи у зв’язку з розробкою теми «Історія української літератури 60-80-х років ХХ ст.», що провадиться на кафедрі української літератури ім. акад. М. Возняка Львівського національного університету імені Івана Франка. Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Львівського національного університету імені Івана Франка (протоколи № 18/4 від 28 квітня 2004 року).

Мета дослідження – виявити і проаналізувати характер явища національної ідентичності у творчій спадщині поетів-дисидентів З. Красівського та Я. Лесіва.

Завдання дослідження:

- окреслити сучасні методологічні аспекти дослідження дискурсу національної ідентичності;

- виявити й проаналізувати біографічні виміри, питомі елементи національної самототожності в метадискурсах З. Красівського та о. Я. Лесіва;

- простежити діахронію розуміння України (Батьківщини), дому, рідної мови, свободи, Бога в життєвому та літературному досвіді обох письменників;

- з’ясувати жанрово-тематичні параметри творчості З. Красівського та  о. Я. Лесіва;

- на основі проаналізованих творів розкрити сутність духовного феномена людини і тих параметрів культурної свідомості, які зумовлюють національну ідентичність особистості.

Об’єктом дослідження є творча спадщина З. Красівського та о. Я. Лесіва в контексті історико-культурної ситуації 60-80-х років ХХ ст. в Україні.

Предмет дослідження – дискурс національної ідентичності у творчій спадщині Зеновія Красівського та Ярослава Лесіва.

Теоретико-методологічна основа дослідження ґрунтується на принципі онтологічної герменевтики (представники – М. Гайдеггер, Г.-Г. Гадамер), національно-екзистенційного літературознавства (Л. Тарнашинська, Г. Токмань, Л. Сеник), української літературознавчої теорії національної ідентичності (С. Андрусів, І. Дзюба, І. Денисова, В. Дончик, П. Іванишин, Н. Зборовська, С. Квіт, В. Моренець, М. Павлишин, О. Пахльовська, Т. Салига, Л. Сеник, Г. Сивокінь, Н. Шумило). У дисертації використано праці (М. Гайдеггер, Г. Гадамер), а також досягнення націології (Е. Сміт, Д. Донцов, Є. Маланюк, Г. Касьянов, С. Квіт, В. Іванишин), філософіїї національної ідеї та ідеології націоналізму (М. Вебер, С. Бандера, Ю. Вассиян, Ю. Липа), екзистенціалізму (А. Камю, Ж.-П. Сартр). Певними методологічними орієнтирами стали літературно-критичні статті, присвячені З. Красівському й о. Я. Лесіву.

Дисертант послуговується і такими методами дослідження: біографічним (зв’язок творів з біографією та світоглядом письменника), герменевтичним (інтерпретація текстів З. Красівського та о. Я. Лесіва), культурно-історичним (застосований при спробах ввести творчість авторів у культурний, літературний та історичний контекст. Також використано порівняльно-історичний, метод дискурсивного аналізу, націологічний (за допомогою якого в межах історико-літературних текстів виявлено основні елементи дискурсу національної ідентичності, уточнено контексти та дискурсивні структури).

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українському літературознавстві:

- проведено історико-літературний і порівняльний аналіз творчості З. Красівського та о. Я. Лесіва з погляду дискусу національної ідентичності;

- зроблено спробу простежити національний вимір людської екзистенції;

- осмислено різноаспектні оцінки творчості З. Красівського та о. Я. Лесіва;

- залучено до наукового обігу й проаналізовано художні тексти, листи, статті З. Красівського та о. Я. Лесіва, які ще не були об’єктом аналізу;

- окреслено нове бачення ролі З. Красівського та о. Я. Лесіва у перспективі осмислення проблем національної самототожності.

Теоретичне значення одержаних результатів. Дисертація є певним внеском у вивчення процесів новітньої історії української літератури. Віднайдено маловідомі та недруковані в Україні твори і листи  З. Красівського та о. Я. Лесіва; окреслено жанрово-тематичні особливості поетичної творчості обох письменників; відстежено зв’язок поетичних образів з традиціями української літератури та фольклору. В роботі використано архівні й рукописні матеріали. Вартість отриманих результатів полягає також і в тому, що вони можуть знайти застосування в подальшому науковому дослідженні творчості З. Красівського та Я. Лесіва. Творча спадщина З. Красівського та Я. Лесіва, яка в сутнісних рисах відображає літературний процес другої половини ХХ ст., дає можливість не лише збагнути об’єднувальні націотворчі смислові ідеї, а й простежити в подальших історико-літературних роботах динаміку розвитку української літератури, зокрема зосередитись на інших творчих досвідах.

Практичне значення одержаних результатів пов’язане з тим, що їх можна використати для написання теоретико-літературних і літературно-критичних праць, які осмислюють процеси новітньої історії української літератури, зокрема ті процеси, що стосуються проблематики національної ідентичності. Результати дослідження можуть бути використані в процесі викладання спецкурсів, краєзнавчої літератури. Вони стануть посутнім доповненням до відповідних розділів з історії українського письменства.

Апробацію результатів дослідження здійснено в публікаціях у наукових виданнях і в доповідях на двох наукових міжнародних та одній всеукраїнській конференції, зокрема на теми «Народ. Нація. Держава: Українське питання у Європейському вимірі» (Львів, 1993), «Українська література: духовність і ментальність» (Кривий Ріг, 2008), «Українська філологія: школи, постаті, проблеми» (Львів, 2008), а також на звітних наукових конференціях кафедри теорії та практики перекладу Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу (2004-2010 рр.).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та бібліографії (323 джерел). Загальний обсяг дисертації – 198 сторінок, із них 172 – основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми; окреслено стан вивчення проблеми, сформульовано мету дослідження та завдання, спрямовані на її реалізацію; визначено об’єкт і предмет роботи, методи аналізу, з’ясовано наукову новизну, теоретичну цінність і практичне значення отриманих результатів.

Перший розділ «Проблеми української національної ідентичності в 60-80-х рр. ХХ ст.» присвячено природним і штучним моделям української національної ідентичності вказаного періоду та пов’язаним з цією проблемою перипетіям життєвого шляху З. Красівського і Я. Лесіва.

У підрозділі 1.1. «Зеновій Красівський у пошуках національної та особистої свободи» досліджено параметри духовних обріїв З. Красівського, які визначала потреба національної свободи – свободи окремої людини і свободи народу. З. Красівський, для якого проблеми офіційного чи неофіційного дискурсу 1960-х просто не існувало (він не сповідував ідеології соціалістичного реалізму, а водночас не був і тим автором, метою творчості котрого було стати, приміром, репрезентантом чи втіленням цілого образу українського письменства, нової модерної України), проповідував стійкість характеру, культ вольового начала, ті державницькі позиції, які в еміграції творили Є. Маланюк, Ю. Липа та інші українські письменники. Визначальним для З. Красівського було те, що своїм життям і діяльністю він немовби об’єднав покоління попередніх і наступних борців за волю, а сам став уособленням духовної незнищенності української людини.

Розкрито обставини, за яких формувалася життєтворча самототожність поета. З юних літ він був ознайомлений з теорією націоналізму, міцно прив’язаною до програмних завдань національного руху, яку сповідував на практиці.

Одним із найжахливіших методів репресивної практики 1960-1980-х років було ув’язнення дисидентів у спеціальних психіатричних лікарнях. У такій спецпсихлікарні З. Красівський пробув чотири роки, але не здався: «Я плакав хіба в «Невольницьких плачах»2.

Понад 26 років неволі не зламали, а лише загартували З. Красівського. Провівши за ґратами більшу частину свого життя, він 1985 року повернувся на Україну й активно занурився в суспільне життя. Боротьба за свободу, за права особи і права всієї нації – такий шлях до незалежності утверджують його життєві вчинки і його творчість. Для позначення найвищого зриву національного чуття З. Красівський використовує поняття духу, що виступає трансцендентною ідеєю, архетипом повноти, цілістю людської екзистенції. Духовний світ З. Красівського - приклад гармонійного досконалого організму. Людське життя поза своїм громадянським призначенням уявлялося йому позбавленим головного. Він убачав істинне ядро духовної сутності людини в служінні високим ідеалам заради свободи Вітчизни.

Стійкі політичні та національно-патріотичні переконання З. Красівського знайшли художнє втілення в його збірці «Невольницькі плачі», герої якої – це вільні, духовно багаті українці, озброєні твердою вірою у відродження нації, за яку готові померти. З. Красівський, як і його колеги-дисиденти, прагне збагнути внутрішні причини й механізми кризи людського духу. Націоналізм у дискурсивній практиці З. Красівського зміцнює його почуття власної гідності, безпеки, посилює надію на майбутнє. Водночас він і сам особисто ставав стабілізатором, підтримував і сприяв розвитку націоналізму. Здебільшого то була реакція на зверхнє, зневажливе ставлення до національних традицій, рідної мови, захист їх від тиску імперії. Власне, основним ворогом і загрозою для української душі Зеновій Красівський вважав імперську російську свідомість, модифіковану в тоталітарну радянську систему, рішуче критикував наслідки впливу цих чинників, зокрема тип українця-малороса -жертви й водночас пасивного виконавця імперської волі. На думку З. Красівського, «система роз’їдає найтвердіших людей»3.

Отже, домінантною і в житті, й у творчості З. Красівського була свобода і боротьба за неї. Ціле своє життя З. Красівський перебував в авангарді захисників національної ідеї. «Український націоналізм сьогодні, – заявляв З. Красівський, – це кожний порух м’язів і духу на користь нації... Ми можемо відродитися з тої потенції, на яку нація здатна, тобто – від кожного по його силі, здібностях і можливостях...»4 Власне, трагедія національно-визвольних змагань українського народу не була для З. Красівського оголеним політикуванням. Він розглядав цю тему глибше – як загальнолюдську трагедію. Його творча уява пов’язала в асоціативні пучки поетичної мови різноманітні відтінки понять «Бог», «Україна», «воля», «боротьба». Він дав відповідь на запитання, що ж є тим внутрішнім стрижнем, який «звязує» «отих рабів німих», котрі не хочуть залишатися німими. І найпершою була відповідь: то любов до України генерує дух патріота. Це поет засвідчував узагальнено-афористичним, сповненим окличних інтонацій поетичним словом, яке підносило настрій. Він згуртував навколо себе справжніх борців за Україну, котрі не лише теоретично сповідували героїчний патріотизм, але й самі ставали до лав героїв-мучеників за волю.

Дослідники проблеми ідентичності говорять про суперечності між реальною й ідеальною ідентичністю. Самоаналіз епістолярних роздумів З. Красівського утверджує іншу оцінку цього явища: «Жертівник від мене не втече, але перш, ніж зійду на нього, я кожен день, кожну хвилину хочу прожити на найвищому можливому для мене духовному рівні з максимальною віддачею своїх сил і здібностей тим ідеалам, за які боровся»5. У З. Красівського немає «роздвоєння» на митця і політика. Його поетичний і життєвих шлях злиті воєдино.

У підрозділі 1.2. «Життєвий подвиг о. Ярослава Лесіва» з’ясовано, що важливим підґрунтям творчості поета Я. Лесіва є саме його життя як невичерпне джерело духовної стійкості. Він підхоплює ідеї тієї національної боротьби, яку організували З. Красівський та його соратники. Я. Лесів, як і більшість його ровесників, виростав серед повстанських пісень та ще свіжих могил, під постійним страхом вивезення до Сибіру. Його лагідна поведінка, зовсім не геройська постава були своєрідним викликом, запереченням тих основ, які творили зло. Поезія о. Лесіва вибудовується на роздумах про людське існування в масштабі Всесвіту. На тлі постійних гуманістичних негативів (тоталітарні режими, концтабори, переслідування інакомислячих), а також особистісного дискомфорту, буття ліричного героя Я. Лесіва позначене знеціненням індивідуального життя, а подекуди і його втратою.

Потужним чинником творчості як З. Красівського, так і Я. Лесіва було прагнення самоствердження, і це відбувалося в тому просторі свободи, який вони самі для себе визначили. Я. Лесів пробує окреслити себе, свій народ, а також його антипод – безлику, зрадливу масу, «вірнопідданих». Його роздуми стосуються питань: «Хто я? Яким я маю бути? Чому страждаю, чим тішуся? Що для мене найважливіше?»

Поетичний талант Я. Лесіва живили глибинні струмені національного духу. Відстоюючи правду і волю, йдучи шляхом борців попередніх поколінь, він не впадав у зневіру навіть тоді, коли здавалося, що залишався сам-один. Перебуваючи у в’язниці у важкому фізичному стані, Я. Лесів писав вірші. У цьому подавав приклад стійкості й іншим: творив поезію й тоді, «коли його перевозили напівмертвого на сто дев’яностому дні голодівки, коли він клав ганчірку між коліна, щоби вони не вдарялися одне об одне»6.

   На думку Є. Сверстюка, свобода слова має сенс лише тоді, коли вона поєднана з євангельським гаслом: «Пізнайте істину, й істина зробить вас вільними»7. Єдність чину і слова як істинне мірило жорстокої реальності судилося пізнати в’язневі Я. Лесіву, який не схилив голови, а вслід за своїм старшим побратимом З. Красівським утвердив приклад громадянської поведінки. «Я повністю свідомий, які труднощі і перешкоди на нашій дорозі, але іншої дороги не бачу і приєднуюся до людей, яким дорога святість ідеалів свободи і прав людини»,8 – ці слова Я. Лесіва засвідчують його свідому та мужню позицію. Сенсом його життя стала глибока любов до світу, до людей, до України і до Бога: «Я не горів чужим вогнем, / Я власним зігріваю землю, / Крізь свого серця біль і щем / Я пропускаю сьогодення. / Відмучуся за все і всіх. / У всьому є моя провина. / Бо я в одвіті за весь світ, І всі гріхи його на мені»9.

Душевний лад, чиста совість – це той ідеал, якого повинна, на думку Я. Лесіва, прагнути кожна людина. Його особисте життя було і залишається взірцем, як треба йти тим «вузьким» шляхом, що ним ішли з думкою про волю попередні покоління.

Для З. Красівського неодмінним показником справжнього українства, спрямованим на відродження української державності, була політична активність. Для Я. Лесіва багато національних проблем постають як проблеми особистої екзистенції, які можуть бути вирішені тільки за умови єдності народу і його представників із Богом. Його поезія акцентує на внутрішньому зосередженні й звертається до глибин душі та духу. Життєвий шлях о. Я. Лесіва є подвигом, бо ті ідеали, які він сповідував, ніколи не розходилися з його вчинками.

У другому розділі «Творчість Зеновія Красівського та Ярослава Лесіва: національний вимір людської екзистенції» з’ясовано, що пошук та утвердження своїх коренів і джерел, власної ідентичності були життєво необхідними для представників української нації в період комуністичного панування. Однак і ті корені, і джерела в країні тотального терору висушували всіма можливими засобами. Для цього руйнівного процесу найвразливішою була чесна і свідома людська особистість.

У підрозділі 2.1. «Маркованість ідентичності й поведінковий канон як основа екзистенційного вибору» з’ясовується, що на час, у який випало жити й боротися З. Красівському та Я. Лесіву, припала дія особливої, нововинайденої, методики, насамперед у сфері культурного та духовного життя, під гаслом «злиття народів і мов», коли майже цілком беззахисною виявилася й українська мова. І. Дзюба наголошував на потребі відрізняти реальну ідентичність національного етносу, підтверджену цілісним комплексом етнічних ознак буття людської спільноти, від лише номінально маркованої ідентичності. У праці «Україна у пошуках нової ідентичності» він згадує не лише про поразку, але і про попередні здобутки визвольних змагань 1917-1920 рр. як про надскладний комплекс впливів на руйнування та відновлення стану національної тотожності. Ці визвольні змагання, за його словами, «окреслили історичну перспективу, дали могутній імпульс пробудженню національних сил і змусили більшовицьку владу змінити свою українську політику», а відтак це бодай якось «уможливлювало підтримку національного життя, культури і мови»10. Якщо ж вести мову про формування національного та політичного світогляду саме З. Красівського і Я. Лесіва, то треба брати до уваги  передусім  визвольні змагання 1940-1950 рр. І поразки, і здобутки цих змагань також стали підставою для жорстокого пригнічення космополітичною тоталітарною державою національної свідомості через безпрецедентний тиск на її носіїв. Однак історичний феномен раз у раз відроджуваного українського опору полягає в тому, що за всіх окупаційних режимів українська література отримувала творців, котрі й словами, і своїми вчинками самозречено захищали незалежність Батьківщини. А джерелом наснаги для них і для їхніх нащадків завжди ставав досвід боротьби за свободу України.

Як безпосередній речник визвольних змагань 1940-1950-х років З. Красівський, а також його молодший послідовник Я. Лесів розгорнули широкий літературно-політичний дискурс на тему відновлення цілісності й міцності національного духу. Вони звертали пильну увагу на стан українського духовного життя, української мови, на процеси усвідомлення та відновлення української ідентичності. Ідеологічна маркованість у цьому сенсі – безпосередній наслідок тих обставин, у яких доводилося жити поетам-борцям. Варто підкреслити, що ні З. Красівський, ані Я. Лесів не входять до умовного українського «канону» шістдесятництва. І в тому немає нічого дивного, якщо зважити на систему творення цього «канону», а ще більше – на характер їхніх текстів і на виразний ідеологічний напрям моделювання свого світу, зокрема й художнього. Зрештою, у нашому випадку йдеться не про те, щоби «вписати» чи не «вписати» когось у «канон», а про те, щоб визначити ідейно-художній досвід покоління, яке охопило і старшого (З. Красівського), і молодшого (Я. Лесіва), – покоління, що виростало на ідеалах тих борців за Україну, котрі воювали за неї зі зброєю в руках, і вважало, що справжня свобода – лише та, яка окроплена кров’ю. Ідея боротьби присутня навіть у визначеннях сучасного творця західного літературного канону Г. Блума, для якого «канон є не лише наслідком боротьби, але й самим її триванням»11.

Пошуки своєї справжності, звернені в минуле, в час національних героїв і мудреців, становлять значну частину збірки З. Красівського «Невольницькі плачі». Водночас це пошуки правдивого українського слова, його першопочатків в архетипних глибинах, в його єдності зі світом. Особливістю українського екзистенціалізму була національна ідея, котра рятувала від довколишньої трагічної абсурдності світу. Екзистенційний драматизм життя в поезії З. Красівського ніколи не застигає на одному рівні. Ідейно-семантичним ядром цієї поезії, яке притягує до себе все, що відбувалося колись і що відлунює через століття, є концепт свободи. Основними вимірами часовості стають моральність і стоїцизм людського життя. Особливо увиразнюється перспектива наповнити його такими вчинками, які мали б непроминальне – понадчасове – значення. У цьому сенсі творчість З. Красівського маркує шлях духовного поступу, суголосний із найгострішими потребами часу. З. Красівський пригадує своїм землякам, що вони нащадки славних лицарів національно-визвольної боротьби: «На високій галатській фортечній стіні / Серце Байди на гаку залізнім / Перелилося краплями крови в пісні, / В честь і гордість і славу Вітчизни»12. Власне, з такого досвіду народжувався поведінковий «канон» З. Красівського, як і те, чого він не міг наслідувати і про що пише в коротких віршах «Іванові Драчові» та «Дмитрові Павличкові».

Розуміння людської сутності для о. Я. Лесіва – невтомного подвижника української національної ідеї – було особливо важливим через те, що воно спиралося на потребу безперервності, повсякчасності духовної праці. Екзистенціалізм поета розвивається в конструктивному руслі довіри до буття, до самої людини: і кожної зокрема, і до людей загалом. Священик і поет Я. Лесів був одним із тих мужніх подвижників боротьби за відродження України та її Церкви, які глибоко усвідомлювали, що без самозречення й жертовності не зберегти ні власної душі, ні рідного народу: «Мамо, душа моя – / Спасителя розіп’ятого рана. / Мамо, любові Вашої зеніт / У промінні Ваших рук / Із попелу постане   ? – / І буде порятовано цей світ»13.

У підрозділі 2.2. «Батьківщина, дім, рідна мова: образи втраченої та віднайденої буттєвості» йдеться про прорив поезії 1960-х у відповідних координатах крізь не дискредитовану псевдотрадицію. Сенс цього прориву полягав у поверненні поняттю «Батьківщина» повносутнісного національного статусу. З. Красівський і Я. Лесів як поети були органічними в цьому дискурсі шістдесятництва. Прагнення зберегти свою ідентичність,  передусім людяність, рідну мову і традицію, духовну свободу, було притаманне багатьом українським поетам. З. Красівського та Я. Лесіва, як і інших, цікавила проблема слова, рідної мови, свого дому. З перспективи часу їхню позицію щодо тодішнього стану цих важливих речей і явищ можна окреслити як позицію протесту і терпіння.

Для Зеновія Красівського слово – це зброя, святий обов’язок. Він розуміє, що його вибір сміливий і небезпечний, але й переконаний, що саме такий вибір – правильний, остаточний і має сенс. У реляції «поет – народ» думки й переживання поета свідчать про його велику заанґажованість суспільними, духовними та моральними проблемами, про його віру в незнищенність українського духу. В поезії З. Красівського Україна-мати, її найкращі сини і доньки («Маруся Богуславка», «Калнишевський», «Макух»), її доля та її боротьба є началами духовної свободи, які підтримують зв’язок між минулим і сучасним, вписуючись у контекст загальнолюдських проблем. Вірші З. Красівського різнопланові, подекуди складні за змістом і формою, але їх об’єднує ідея невіддільності ліричного героя від отчої землі, від Батьківщини, і ця ідея веде нас до пізнання глибинної сутності України та її буття. Україна постає в образі борця і жертви водночас. Як етнонім «Україна» – це те, з чим пов’язані факти особистої біографії поета, його родова й історична пам’ять, образи рідних і близьких людей, спогади дитинства та юності. Поетика творення образу України спирається переважно на фольклорно-пісенну систему з притаманними їй традиційними ознаками етнопростору (степ, Дике поле, карпатські перевали тощо) й архетипними образами-символами: чайка, плач, біль, ясир. Сфера художнього функціонування таких знаків і архетипів, історичних сюжетів, а також типових для національного буття й побуту психологічних ситуацій є наскрізною для всієї збірки Зеновія Красівського «Невольницькі плачі».

Отець Я. Лесів особистим життям і своєю творчістю показав, як треба стояти за правду, як іти шляхом борців попередніх поколінь. Він керувався системою вартостей, до яких належать любов, віра, совість, Мати, Україна. Дорога батьківських ідеалів – це боротьба за незалежність рідного слова, молитви, Церкви, держави – дорога, на якій він самоочищувався, гартувався, виростав. Я. Лесів ніколи не випускав зі своїх рук Хреста. Здатність облагороджувати соціальне середовище, робити людей кращими та людянішими була властива йому і як людині, і як поетові. Тому в його поезії звучать чисті, відверті слова любові до цього світу. Муза о. Лесіва не голосна, але цнотливо прониклива до серця людського. Її звучання притишене, молитовне. За кожним словом стоїть біль, яким пронизані вірші Я. Лесіва. Вони ніби згустки страждання, мудрого всепрощення. Поет був свідомий того, що слово мусить мати суспільну вагу, що воно повинно нести в собі проблеми великого загалу, а передовсім проблеми національні. Бачимо, як у його віршах образ Матері підсвідомо переростає в образ України. На думку о. Лесіва, відповідальність поета перед своїм народом є складником його найвищої моральної відповідальності.

Якщо З. Красівський акцентує на тому, що українська державність може стояти тільки на міцній основі сильного та вольового характеру, то Я. Лесів, не заперечуючи цієї тези, розробляє її по-своєму. Його концепція суголосна з тією ідеєю, що поет повинен формувати національну свідомість, навіть бути її охоронцем, але він не бере на себе обов’язків ідеологічного наповнення сфери національного. Ліричний герой поезій Я. Лесіва – радше миротворець, аніж революціонер. Я. Лесів вибудовує концепцію життя особистості в природному довкіллі. Природа підносить поетові настрій, стає джерелом натхнення, додає сил у хвилини розпачу. Мотиви інтимної налаштованості на розмову з природою переходять у своєрідні медитації. У його поезії пейзаж перегукується з людською долею: вони найкраще розкриваються у взаємозіставленні. Часом поет творить пейзаж, аби зобразити в ньому людську недолю.

Отже, досліджуючи поезію З. Красівського та Я. Лесіва, можемо ствердити, що в ній є міцний ґрунт для духовного ренесансу української нації. Гасло повстанського руху часів Другої світової війни «Воля народам! Воля людині» чи не найкраще окреслює український ідеал, який сповідували обидва автори. «Україна», «свобода», «рідна мова» – ці поняття у них наповнені не декларативним, а живим і реальним змістом. З. Красівський та Я. Лесів вірили, що тільки добро, справедливість і служіння високим ідеалам виправдовують сутність людського буття. Тому й намагалися вести мову з читачем і з самими собою з позицій високих духовних потреб українського народу.

Третій розділ - «Жанрово-тематичні параметри творчості Зеновія Красівського та Ярослава Лесіва». У підрозділі 3.1. «Невольнича лірика й епістолярія» проаналізовано «літературу факту» другої половини ХХ ст., породжену тиском системи на дисидентів, поетів-в’язнів. Зокрема, саме в ув’язненні, в екстремальних життєвих ситуаціях, кожен із них по-особливому усвідомлював й осмислював власне життя, що дає підстави вести мову про зв’язок «невольничої» літератури з філософією екзистенціалізму.

Свої «Невольницькі плачі» З. Красівський творив у вкрай нелегких тюремних обставинах, які мимоволі сприяли виробленню лаконізму фрази, вигостренню точності слова. Сувора одноманітність тюремних буднів мовби сама вимагала суворої сонетної форми. Та й історія наша складалася так, що перед багатьма українськими поетами стелився шлях до тюремних сонетів, тому нашим автентично українським явищем, як визначив І. Качуровський, «є сонет в’язничий»14. Самостійної композиційної ваги для збірки набуває (в межах заголовка) слово «плачі». Стиль і мелодика окремих «невольницьких плачів» нагадують похоронні плачі й голосіння. Генетично пов’язаний з релігійною молитвою вірш «Молитва», яким відкривається збірка «Невольницькі плачі». У цьому програмному творі З. Красівський звертається до свого народу, як до Бога. Кожна строфа вірша починається анафорою: «Народе мій, прийми мої плачі!» Головними учасниками цієї молитовної розмови є не стільки чуттєво-конкретні, скільки символічні персонажі - поет і його народ. Автор позиціонує себе як активне, впливове начало Всесвіту. У проханні ліричного героя його поезії до народу домінує пафос спільної боротьби, віри в силу духу української людини. Характер структурних стосунків між адресатом і адресантом явно регламентований, і тому можна говорити про дотримання жанрового канону вірша-молитви.

Я. Лесів також писав свої поезії здебільшого в таборі, причому зчаста – коли оголошував голодування. Тоді майже не відчував ваги тіла, майже завмирала цікавість до зовнішнього світу. Тому його «ув’язнені вірші» є голосом великого очищувального страждання, яке спричинювали в нього табори суворого режиму, тюрми, етапи, довгі голодування, сваволя «охоронців». Крізь поетичні рядки Я. Лесіва проростає глибинна духовна традиція стоїцизму. Виявляючи писанням віршів свій духовний опір тоталітарному режимові, він утверджував себе як сильну особистість і поетичну натуру. Попри похмуре тюремне тло, поезія Я. Лесіва напоює душу читача ясним світлом, наснажує світлістю думки. В одному з листів поета до рідних читаємо: «Люди, не чекайте свята, ставайте святом самі»15. На думку Я. Лесіва, краса і радість – це великий труд вибіленої стражданнями, проясненої високими пориваннями душі. Світ автора-в’язня переповнений звичними для нього похмурими барвами, що є прикметою табірної поезії. Проте відвертого песимізму в поезії Я. Лесіва не багато. Трагедійна за своєю суттю, його поезія перейнята вірою в те, що правда таки тріумфуватиме. Так народжуються вірші-переживання, вірші-історії тощо. Авторській манері Я. Лесіва притаманні лаконічні поезії, вони мовби підказують, що сприймати їх треба як знак болю, який уже несила терпіти, як стогін, що вихоплюється в людини внаслідок раптового болю. «За формою поезія Я. Лесіва проста, – характеризує її Є. Сверстюк. – Метафора прозора, слово ваговите, рима свіжа, але її не помічаєш. Жодного сліду технічної обробки: все народжене на етапах. Читач відчуває, що за тими словами стоїть таємна глибінь айсберга, ці слова настояні на якійсь розпачливій безпросвітності»16.

Особливої ваги набуває тюремно-табірна епістолярія українських дисидентів, створена в 1960-1980-ті роки. Духовні втрати нашої нації були дуже великі, а тому приватні листи ставали серцевиною плекання національної ідентичності. Вони взаємопов’язані з поезією. У листах Я. Лесіва до рідних великий інтерес викликають вірші. Унікальне значення для характеристики епохи шістдесятництва мають листи З. Красівського, упорядковані в корпусі «Владимирського централу». Епістолярний матеріал виявляється в різних формах: від листа-роздуму, листа-рефлексії, листа-декларації - до листа-розповіді.

Підрозділ 3.2. «Релігійна лірика» розкриває синтез нового і традиційного у творчості З. Красівського та Я. Лесіва, який постає у християнському насвітленні. Релігійно-християнські мотиви є невід’ємним атрибутом нашої давньої поезії. Ця традиція актуальна і для новітньої української літератури.

Осяяння вірою, Божим рятунком бачимо в лірико-медитативній поезії о. Лесіва. Його вірші– це неначе образки, які носять на шиї, щоби зберегти віру. Природа, птахи як Божі вісники, на яких лежить печать Господньої ласки, стають символами-архетипами в сюжетній канві лірики Я. Лесіва. Бог – синичка, Бог – ластівка, Бог – горобець, які присіли на тюремні ґрати. Бог додає сил, любить, прощає, підтримує всіх Своїм милосердям. Поет рветься з-за ґрат на волю, у світ, до Христової криниці: «Церква-писанка здалека / Запитає, що надбав. / Удовицям у вінку / Із Христової криниці – / Віри тятиву дзвінку»17. Тема релігії в поезії Я. Лесіва є також своєрідним протестом проти войовничого атеїзму в радянській Україні. Проте його вірші не видають конфесійної приналежності автора до Греко-Католицької Церкви. Поетів погляд набагато ширший за конфесійний, він є, власне, універсально-християнським. Об’єкт поетичної рефлексії Я. Лесіва - практикування Любові як Божого знаку вічності та свободи. Душа ліричного героя усвідомлює себе мовби пилинкою з Господнього поля. Очевидним є посилення молитовного характеру лірики о. Лесіва та наближення вірша до канону церковної поезії. Пошук власного шляху в площині визнання Абсолюту зумовлює благовісний євангельський тон значної частини його поезії. В основі погляду Лесіва-поета на світ лежить глибока релігійність. Християнська релігія була основою його світогляду, його життєвої поведінки та більшості вчинків. А єдність національної ідеї з християнською стала нерозривною в тих життєвих обставинах.

В українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. особливого напруження набуває сюжетна антитеза «Месія–Юда». На прикладі поезій З. Красівського бачимо, що тема Юдиного зрадництва залишалась актуальною в нашій літературі і в другій половині ХХ ст. Цю тему розроблено щонайменше у трьох творах поета: «Юда», «Сава Чалий» та «Месія». Апелювання до біблійного матеріалу зумовлювали й міцна християнська віра самого автора, і суголосся обставин національної історії. І З. Красівський, і Я. Лесів були переконані, що тільки Христова віра приведе людину до спасіння, до свободи.

Для З. Красівського святим, високим, правдивим у християнстві є те, що служить живій конкретній людині, не перешкоджає вільному розвитку особистості. «Як можна людині во Христі спасатися в келії, коли десь по сусідству, ближче чи дальше, немічні потребують допомоги, голодні – хліба, діти плачуть, деспоти лютують, народи в неволі плачуть?»18 – роздумував З. Красівський. І, ставлячи собі ще одне запитання: «Що я вчинив і чиню для свого брата – голодного, битого, переслідуваного, в’язненого, терплячого?», Зеновій Красівський так відповідає на нього: «Найтрудніше служити ближньому, окремій людині... То треба дійти до такої досконалости в собі, аби не відвернутися від неї, і чим більше упокоримося, тим більше наблизимося до Бога»19.

Підрозділ 3.3. «Інтимна лірика» присвячено розкриттю особливостей людських почуттів. У поезії З. Красівського інтимна тема виходить за межі особистого, переростає у велику національну драму. Паморозь смутку накидає тонкий серпанок на душевний біль ліричного героя, залишаючи читачеві домислювати справжню глибину людського відчаю від розлуки з коханою. Життєві реалії – це тюрма, ґрати, біль. Але коли все це нанизано бісером почуття на нитку образної думки, тоді запалюється вогник, що спричинює поетичний вибух.

Серед проблем, дотичних до феномена любові, можна виокремити проблему вибору, ідеалу, призначення людини; проблему культури, щастя, правди. З. Красівський був однаково сильною людиною і в суспільних, і в інтимних почуваннях, ословлюючи у своїй поезії і національно-патріотичні ідеї, і свої власні болі. Інтимна поезія З. Красівського просвічена таїною душі, що вміє втішатися солодкими муками страждання. Особливий ліризм, щемливість, а головне – щирий етичний пафос, що закладений у самій природі «найлюдянішого почуття», постає у вірші «На Новий рік дружині». Ідилія бажань переплітається із суворою реальністю буття і втілюється в метафорично абстрактні образи: «вино гірких терпінь», «марево хотінь». Вони зіткані з контрастів, роблять думку пружною та переконливою. Ліричний герой поезій хоче вірити в те, що його кохана дружина, ступивши, як і він, на страдницький шлях, за жодних обставин не зрадить високих ідеалів. Але у творах домінує сум, який роздирає душу. Ностальгія ліричного героя подекуди переходить у сповідь, скаргу, в жалібну тугу за людським щастям, бо своє особисте на той час він втратив. Хоча долі поета і його першої дружини Стефанії розійшлися, міцною була надія З. Красівського (вірш «Мій хлопче») на те, що слідами батька піде син.

Неповторним є індивідуальний стиль листів З. Красівського до Олени Антонів, яка стала його другою дружиною. Ці листи здебільшого камерні, сповідальні, для них характерні стильові ознаки ліричної прози. У ліричних сповідях-листах до О. Антонів віддзеркалюються визначальні риси особистості З. Красівського. Посеред глибин філософських і релігійних роздумів, посеред хвиль гніву та обурення вражають, мов острівці доброти й ніжності, слова кохання.

Любов і природа, кохання і творчість, Вітчизна і вірність – ці поняття принципово нероздільні у творчості Я. Лесіва, який і в житті, й у поезії уособлював незнищенність духу та любові. Вічна сила любові протистоїть злу, насильству. За допомогою любові поет вибудовує захист від усього ворожого. Його вірші перейняті тугою за цілісністю і гармонією цього суперечливого світу, в якому він живе. Вони лаконічні, душевно оголені і водночас сповнені таїни. Я. Лесів – поет камерний, і це виразно демонструє навіть сама тематика його віршів. Пересилаючи їх переважно в листах, він ніжно звертався до своєї дружини: «Моя любонько...» Особливо зворушливо звучить присвята: «Моїй дружині, моїй любій Веснянці присвячую». Інтимна лірика Я. Лесіва особлива за багатством і повнотою нюансів. Любов для нього – це здатність не тільки кохати, але й любити свою матір, дорожити синівськими почуттями, любити дітей, Батьківщину, природу, працю. Ліричний герой віршів зосереджується не лише на самому собі, на власному досвіді, але і поглиблює його аж до тисячолітньої історії, уникаючи штучних афектацій, марнослівної напруженості. Його висока моральність, культура й глибина почуттів просвічує чи не кожен рядок віршів. Тож інтимна поезія Я. Лесіва є окремою колоритною частиною материка любовної лірики української літератури.

У Висновках узагальнено основні результати дослідження. Наголошено на тому, що в дисертації концептуально осмислено різні способи трактування поняття «національна ідентичність», подано його авторське визначення як комплексного поняття, в якому закладено і національно-духовні засади, і соціально-економічні особливості, й різноманітні етнічні та суспільні чинники. Окреслено методологічні аспекти вивчення дискурсу національної ідентичності й висвітлено продуктивні методи його інтерпретації.

Завдяки виявленим у межах художніх текстів української дисидентської літератури другої половини ХХ ст., а також у творчості поетів-шістдесятників складникам дискурсу національної ідентичності й аналізу їх у контексті постколоніальної критики, вдалося простежити діахронію розуміння України (Батьківщини), свободи та Бога у творчому досвіді З. Красівського й о. Я. Лесіва. На основі проаналізованих творів цих поетів зроблено спробу розкрити сутність духовного феномена людини, тих параметрів культурної свідомості, які формують і дозволяють виявити національну ідентичність особистості.

Інтегрування дискурсу національної ідентичності допомогло вперше в українському літературознавстві глибоко інтерпретувати твори З. Красівського та Я. Лесіва в контексті художніх пошуків і оприявнень громадянської позиції українських авторів 60-80-х років ХХ ст., окреслити актуальне для цієї творчості коло проблем і висвітлити їх на матеріалі життя й літературної діяльності З. Красівського та Я. Лесіва, простежити національну сутність процесу розвитку тієї частини української художньої літератури, яка стала виразником опору радянському режимові, з’ясувати і дослідити її тематично-жанрові риси.

Для З. Красівського визначальною була національна свобода – свобода людини і свобода народу. І З. Красівський, і о. Я. Лесів протистояли нівеляції національної тотожності, утверджуючи у своїй творчості дискурс української національної ідентичності. Власне, прагнення до самоствердження у З. Красівського та о. Я. Лесіва реалізувалось у тому просторі свободи, який вони самі для себе обрали й окреслили. Водночас екзистенційний вибір передбачав і увагу до певних морально-етичних засадничих параметрів. Особистість З. Красівського в системі загальнонаціонального виживання слугувала екзистенційно-естетичним імперативом. Для о. Я. Лесіва, молодшого в’язничного побратима З. Красівського, літературна творчість нерідко була єдиним способом вижити, а водночас вона засвідчила, що він є і сильною людською особистістю, і поетичною натурою. Змістовність життя Я. Лесіва проявилась у глибокій любові до світу, до людей, до України, до Бога. Він обстоював ідеал вільно мислячої, внутрішньо незалежної, морально відповідальної особи.

Хоча ні З. Красівський, ані Я. Лесів не ввійшли до вже практично сформованого «канону» українського шістдесятництва (очевидно, з огляду і на радикальність їхніх громадянських позицій на тлі переважної більшості значно поміркованіших за них поетів-сучасників, і на саму систему творення такого канону), проте обидва вони поетичним словом реанімували загрожену національну ідентичність, окремішність українського світу. Саме життя такої особистості, як, приміром, З. Красівський, за плечима якого завжди незримо присутні були покоління полеглих за свободу, стало яскравим зразком повноти самототожності. Звідси, очевидно, й та філософія чину, яка визначала подієвість особистого життя. Для отця Я. Лесіва особливо близьким було розуміння людської сутності, а сам він постійно мав потребу безперервної та повсякчасної духовної праці. Християнська любов загалом і любов до батьків, до дружини, до сина – це те, з чого проростає його перспектива «призначення України». Синтез нового і традиційного у творчості З. Красівського та Я. Лесіва значною мірою постає у християнському насвітленні. Релігійні мотиви їхньої творчості, крім усього іншого, відновлювали силоміць перервану християнську традицію в українській літературі.

Загалом, на основі проаналізованих поетичних творів і листів обох письменників видалося можливим і досяжним розкрити сутність духовного феномена української людини-борця, тих параметрів її культурної свідомості, які зумовлюють національну ідентичність особистості. Особливо вагомим для такого розкриття стало дослідження в поетиці й ідеології їхніх творів концептів, пов’язаних із розкриттям і можливістю смислового осягнення національного буття, а саме: «Батьківщина», «дім», «рідна мова» тощо – як образів і маркерів значною мірою втраченої в реальному житті, проте віднайденої на рівні літератури буттєвості.

Дискурс національної ідентичності, що його, зокрема, оприявнили своїм життям і творчістю українські письменники З. Красівський і Я. Лесів, об’єктивізує процес історико-літературного пізнання та дає можливість прямувати до дедалі глибших і точніших літературознавчих висновків.

Публікації за темою дисертації.

  1.  Якібчук М. «Народе мій, прийми мої плачі» / М. Якібчук // Визвольний шлях. — Кн. 11 (535) — 1992. — С. 1402.
  2.  Якібчук Марія. Терниста дорога до Українського Храму // Шлях Перемоги. — 1994. — 1-8 січня. —
  3.  Якібчук-Боринська М. «І біль душі сльозою з крови кане…» (До 65-річчя від дня народження Зеновія Красівського) // Літературний Львів. — 1995. — Січень. — С. 10.
  4.  Якібчук-Боринська М. З батьківської хати – у невільницький світ // Визвольний шлях. — Кн. 10 (571) — Жовтень. — 1995. — Річник XL XII. — С.1237–1253.
  5.  Якібчук-Боринська М. З батьківської хати – у невільницький світ / Якібчук-Боринська М. // Визвольний шлях. — Кн. 11 (572) — Листопад. — 1995. — Річник XL XIII. — С.1369-1383.
  6.  Якібчук-Боринська М. Життєвий подвиг Ярослава Лесіва / Якібчук-Боринська М. // Визвольний шлях. — Кн. 1 (574) — Січень. — 1996. — Річник XL ІX. — С. 81-93.
  7.  Якібчук-Боринська М. Життєвий подвиг Ярослава Лесіва / Якібчук-Боринська М.  // Визвольний шлях. — Кн. 1 (574) — Лютий. — 1996. — Річник XL X. — С. 218-233.
  8.  Якібчук М. «Я полум’ям згорів». Подвиг Зеновія Красівського // Марія Якібчук // Літературна Україна. — 11 березня 2010. — С. 3.

Статті у фахових виданнях.

  1.  *Якібчук-Боринська М. Прийми моє життя на жертівник свободи! [До десятої річниці смерті Зеновія Красівського] / Якібчук-Боринська М. // Перевал. — 2001. — № 3-4. — С. 287-290.
  2.  *Якібчук М. Життя і творчість Зеновія Красівського як феномен національної ідентичності / Марія Якібчук // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. — Вип. 31. — Ч. 2. — К.: Твім-інтер, 2008. — С. 752-759.
  3.  *Якібчук М. Проблема національної тотожності на прикладі життя і творчості Зеновія Красівського / Марія Якібчук // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка / За ред. проф. М. П. Ткачука. — Сер. Літературознавство. — Вип. 28. — Тернопіль: ТНПУ, 2009. — С. 215-223.
  4.   *Якібчук М. Ярослав Лесів у контексті своєї епохи / Марія Якібчук // Буковинський журнал. — 2009. — № 3-4. — С. 172-179.
  5.  *Якібчук М. Невольнича лірика та епістолярія у творчості З. Красівського і Я. Лесіва./ М.Якібчук //Буковинський журнал. - 2010. - № 2. - С. 14-20.

Додаткові публікації.

  1.  Якібчук М. Олесь Бабій – поет Січового Стрілецтва: жанрово-стильовий спектр / Марія Якібчук // Гуманітарна освіта в вищих навчальних закладах: зб. наук. праць факультету лінгвістики Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету. — Вип. 9. — К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. — С. 228-235.
  2.  Якібчук М. Поетика поеми Олеся Бабія «Гуцульський курінь» / Марія Якібчук // Сучасний погляд на літературу: [збірник наукових праць] / Редкол. В. Ф. Погребенник (відп. ред), С. С. Кіраль (заст. відп. ред.) та ін. — Випуск 10. — К.: ІВЦ Держкомстату України. — 2006. — С. 178-189.
  3.  Якібчук М. Напрями розвитку гуманізації і комунікативна компетентність у контексті безперервної освіти // Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова. — Серія № 7. Релігієзнавство і культурологія. Філософія: Зб. наук. праць. — Вип. 11 (24). — К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2007. — С. 153-155.
  4.  Якібчук М. Мельничуків словоспад / Марія Якібчук // Перевал. — 2008. — № 4. — С. 188-191.

АНОТАЦІЯ

Якібчук М. В. Творчість Зеновія Красівського та Ярослава Лесіва: дискурс національної ідентичності. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 – українська література. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2010.

У дисертації досліджено творчість З. Красівського та Я. Лесіва в аспекті проблеми національної ідентичності 60-80-х років ХХ ст. Уперше в українському літературознавстві проаналізовано ідейно-естетичну парадигму літературної спадщини цих письменників, охарактеризовано проблемно-тематичну спрямованість і жанрову своєрідність їхньої творчості. Досліджено специфічні риси національної самототожності в метадискурсах З. Красівського та Я. Лесіва. До наукового обігу залучено архівні матеріали.

Осмислено різні значення терміна «національна ідентичність», висвітлено продуктивні методи та методологічні аспекти дискурсу національної ідентичності. Окреслено парадигму новітнього літературознавчого мислення і доведено, що в її межах системотворчу роль відіграє саме національна інтерпретація. Виокремлено націоохоронні функції дисидентської літератури: поезії, публіцистики, епістолярію. Доведено, що особливістю українського екзистенціалізму була і є національна ідея, яка в історичних обставинах колоніальної України рятувала від трагічної абсурдності Системи. Заглиблення в поетичний досвід З. Красівського та Я. Лесіва дає можливість розкрити сутність духовного феномена людини, тих параметрів свідомості, які зумовлені поняттям ідентичності особистості.

Ключові слова: національна ідентичність, екзистенціалізм, самототожність, жанрово-тематичні параметри, шістдесятники, дисидентська література, національне буття, канон.

АННОТАЦИЯ

Якибчук М. В. Творчество Зеновия Красивского и Ярослава Лесива: дискурс национальной идентичности. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 – украинская литература. – Львовский национальный университет имени Ивана Франко. – Львов, 2010.

В диссертации исследовано творчество З. Красивского и Я. Лесива в аспекте проблемы национальной идентичности 60-80-х гг. ХХ ст. Впервые в украинском литературоведении проанализирована идейно-эстетическая парадигма литературного наследия этих писателей, охарактеризованы проблемно-тематическая направленность и жанровая своеобразность их творчества. Исследованы специфические черты национальной самотождественности в метадискурсах З. Красивского и Я. Лесива. В научный оборот привлечены архивные материалы.

Осмыслены разные значения термина «национальная идентичность», освещены продуктивные методы и методологические аспекты дискурса национальной идентичности. Очерчена парадигма новейшего литературоведческого мышления и доказано, что в ее границах системообразующую роль играет именно национальная интерпретация. Выделены нациоохранные функции диссидентской литературы: поэзии, публицистики, епистолярия. Доказано, что особенностью украинского экзистенциализма была и остается национальная идея, спасавшая в исторических обстоятельствах колониальной Украины от трагической абсурдности Системы. Анализ поэтического опыта З. Красивского и Я. Лесива позволяет раскрыть сущность духовного феномена человека, тех параметров сознания, которые обусловлены понятием идентичности личности.

Ключевые слова: национальная идентичность, экзистенциализм, самотождественность, жанрово-тематические параметры, шестдесятники, диссидентская литература, национальное бытие, канон.

SUMMARY

Yakibchuk M.V. Zenovyi Krasivskyi and Yaroslav Lesiv’s creative work: national identity discourse. – Manuscript.

The thesis for the scholarly degree of Candidate of Philology in specialty 10.01.01 – Ukrainian literature. -  Lviv National University named after Ivan Franko. – Lviv, 2010.

The thesis is devoted to the analysis of Zenovyi Krasivskyi and Yaroslav Lesiv’s creative work from the point of view of national identity of 60’s-80’s of the 20th century. For the first time the ideological-aesthetical paradigm of these authors’ prose heritage as well as its thematic trend and genre originality are investigated in the Ukrainian literary criticism. Specific features of the national identity in the meta discourse of Zenovyi Krasivskyi and Yaroslav Lesiv are analyzed. Archival materials are included in the scientific research.

Different meanings of the “national identity” term are interpreted and efficient methods together with methodological aspects of the discourse of national identity are cleared up. A paradigm of the modernistic literary thinking is outlined. It is also proved that national interpretation is a backbone of this paradigm. National functions of the dissident literature including poetry, social and political essays and epistolary are outlined. The peculiarities of the understanding of Ukraine (the motherland), freedom, God, mother tongue in the poetic experience of both authors to study the opportunity of national being semantic understanding are investigated. Special attention is paid to the concepts of Ukraine. The thesis proves the thought that national idea which was saving people from the tragic absurdity of the System was the main peculiarity of the Ukrainian existentialism. Hereby, a more intensive investigation of the poetic experience of Zenovyi Krasivskyi and Yaroslav Lesiv gives us an opportunity to study the essence of the spiritual phenomenon of a human-being as well as those parameters of the cultural consciousness which provide national identity of a person.

Key words: discourse, paradigm, national identity, existentialism, identity, thematic trend and genre parameters, dissident literature, national being, canon.

Підписано до друку 15.11.2010 р. Формат 60х84/16.

Папір офсетний. Гарнітура “Times New Roman”

Вид. арк.. 0,9. Зам. № 111. Тираж 100 прим. Друк на різографі.

Видавництво Прикарпатського національного університету

імені Василя Стефаника

76025, м.Івано-Франківськ,

вул. С.Бандери, 1, тел.: 71-56-22

E-mail: vdccit@pu.if.ua

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 2718 від 12.12.2006

1 Денисюк І. Кілька міркувань щодо висвітлення української літератури (з приводу сучасного підручника) / І.Денисюк // Слово і час. – 2002. – № 5. – С. 15.

2 Красівський З. «І біль душі сльозою з крови кане»/ З. Красівський // Гомін волі. – 13 грудня 1990 року.

3 Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу / Упорядники Р.Коваль, В.Рог. – К.: Діокор, 2005. –  С. 172.

4 Красівський З. «Вигнати ворога з нашої землі»/ Слово З. Красівського на теоретичній Конференції українських націоналістів (9 лютого 1991 року, селище Славське) / З. Красівський // Українські проблеми. – № 2. – 1991. – С. 83–84.

5 Красівський З. Владимирський централ / З. Красівський // Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу / Упорядники Р.Коваль, В. Рог. – К.: Діокор, 2005. – С. 117.

6 Салила  Т. До Сверстюка у Мюнхен / Т. Салига // Визвольний шлях. – Лондон, 1992. – Ч. 10. – С. 1265.

7 Сверстюк Є. Правда полинова / Є. Сверстюк // Сучасність. – 2008. – № 12. – С. 89.

8 Від упорядника // Лесів Я. Вірші із в’язниці / Н. Світлична. – Нью-Йорк, 1982. – С. 4.

9 З листа Ярослава Лесіва до рідних // З особистого архіву сім’ї Лесівих.

10 Дзюба І. М. Україна в пошуках нової ідентичності: статті, виступи, інтерв’ю, памфлети [вступ. слово М. В. Поповича] / І. М. Дзюба. – К.: Україна, 2006. –  С. 132.

11 Блум Г. Західний канон: книги на тлі епох; пер з англ. / Заг. ред. Р. Семківа / Г. Блум. – К.: Факт, 2007. – С. 63.

12 Красівський З. Невольницькі плачі / З.Красівський. – Брюссель: Видавництво «Література і мистецтво», 1984. –  С. 97.

13 Лесів Я. Мій хрест – в руках його нестиму / Я. Лесів. – Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2004. – С. 40.

14 Цит. за: Салила Т. Високе світло / Т. Салига. – Львів: Каменяр. – Мюнхен: Український вільний університет, 1994. – С. 149.

15 З листа Я. Лесіва до рідних від 20.12.1985 р. // З архіву сім’ї Лесівих.

16 Сверстюк Є. Пісня Ярослава Лесіва / Є. Сверстюк // Український Національний Фронт: Дослідження, документи, матеріали / Упор. М. В. Дубас, Ю. Д. Зайцев. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2000. – С. 475.

17 Лесів Я. Мій хрест – в руках його нестиму / Я. Лесів. – Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2004. – С. 23.

18 З листа до дружини О.Антонів від 07.01.1981 р. // З особистого архіву М. Якібчук.

19 З листа до дружини О.Антонів від 07.01.1981 р. // З особистого архіву М. Якібчук.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

4573. Кратчайший путь в графе. Методы программирования 151 KB
  Программный продукт предназначен для нахождения кратчайшего пути между двумя любыми вершинами графа. Проектирование Алгоритм Дейкстры. Алгоритм Дейкстры строит кратчайшие пути, ведущие из исходной вершины графа к остальным вершинам этог...
4574. Инструментальная система моделирования Parallax 74 KB
  Общие характеристики системы Инструментальная система моделирования Parallax (далее — система) предназначена для моделирования и анализа система взаимодействующих параллельных процессов на основе аппарата PS-сетей. Система...
4575. Раскраска графа способом разработки программного продукта 403.33 KB
  Родоначальником теории графов считается Леонард Эйлер. В 1736 году в одном из своих писем он формулирует и предлагает решение задачи о семи кенигсбергских мостах, ставшей впоследствии одной из классических задач теории графов. Впервые...
4576. Создание программы для рисования кривых второго порядка в среде Borland C++ Builder 6 437 KB
  Введение В рамках данного курсового проекта требуется написать программу, рисующую кривые второго порядка. Для разработки была использована среда разработки BorlandC++ Builder 6. Формулировка поставленной задачи Написать программу, рисующую кр...
4577. Покрывающее дерево. Концепция алгоритма Краскала 252.41 KB
  Алгоритм Краскала может строить дерево одновременно для нескольких компонент связности, которые в процессе решения объединяются в одно связанное дерево. Полный граф задается списком ребер. Перед работой список ребер сортируется по возрастанию длины....
4578. Философия человека 185 KB
  Философия человека Понятие философской антропологии. Проблема человека в истории философии. Проблема определения сущности человека. Философские проблемы антропосоциогенеза. Смысл и ценность жизни человека. Введение. С развитием общества ...
4579. Визначення максимальної енергії бета-частинок у спектрі 78 KB
  Визначення максимальної енергіїбета-частинок у спектрі Мета роботи: визначення максимальної енергії бета-частинок в спектрі. Короткі теоретичні відомості Бета-розпад — це самовільний процес, в якому нестабільне ядро перетворюєтьс...
4580. Вивчення прискорення вільного падіння тіла за допомогою фізичного маятника 103 KB
  Вивчення прискорення вільного падіння тіла за допомогою фізичного маятника Мета роботи. Вивчити вільні незатухаючі коливання фізичного маятника і визначити прискорення вільного падіння. Теоретичні відомості. Коливання - це процес, який п...
4581. Управление затратами предприятия на примере ООО «Кормилец» 184.81 KB
  Дать характеристику и классификацию издержек обращения в торговых предприятиях; изучить методы управления затратами; дать характеристику деятельности ООО «Кормилец»; сделать анализ финансового состояния предприятия; разработать план мероприятия по управлению затратами; дать оценку эффективности данных мероприятий...