65622

ПОВІСТІ Й РОМАНИ І. С. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО: АРХЕТИПНИЙ АНАЛІЗ

Автореферат

Литература и библиотековедение

Цей аспект його творчості довго замовчувався дослідниками. Об’єктивний аналіз написаного митцем засвідчує, що його українська сутність виявляється не лише на ідеологічному рівні, а й виринає із глибин підсвідомості. Через те він немовби зсередини бачив історію України, долю українців, душу українця.

Украинкский

2014-08-01

149 KB

9 чел.

Кіровоградський державний педагогічний університет

імені Володимира Винниченка

Амбіцька Анна Сергіївна

УДК 821.161.2.09(092)  

ПОВІСТІ Й РОМАНИ І. С. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО: АРХЕТИПНИЙ АНАЛІЗ

10. 01. 01 – українська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Кіровоград – 2011


Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:  доктор філологічних наук, професор

Марко Василь Петрович,

Кіровоградський державний педагогічний університет

імені Володимира Винниченка,

професор кафедри української літератури.

Офіційні опоненти:   доктор філологічних наук, професор

Поліщук Володимир Трохимович,

Черкаський національний університет

імені Богдана Хмельницького,

професор кафедри української літератури і компаративістики;

кандидат філологічних наук, доцент

Баран Євген Михайлович,

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника,

доцент кафедри української літератури.

Захист відбудеться «18» березня 2011 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 23.053.01 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у залі засідань Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1.

Автореферат розісланий  «____» _________2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради         О. О. Гольник



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

І. Нечуй-Левицький – глибоко національний письменник. Цей аспект його творчості довго замовчувався дослідниками. Об’єктивний аналіз написаного митцем засвідчує, що його українська сутність виявляється не лише на ідеологічному рівні, а й виринає із глибин підсвідомості. Через те він немовби зсередини бачив історію України, долю українців, душу українця. Крізь шари класової свідомості письменник проникав до української ментальності і загальнолюдської сутності персонажів. Своїм художнім скальпелем він розтинав ядро українського характеру, показував його багатовимірність, силу й значні деформації. Останні йшли від тривалого перебування України під чужоземним гнітом. Спроби подолати його гравітаційні сили не приносили успіху. Тому митець не применшує трагізму життєвої долі найкращих українських натур.

Дійти до глибини душі героїв І. Нечуя-Левицького, складної й суперечливої, на дні якої упродовж століть неволі збиралися чисто людські й національні травми, які, химерно сублімуючись, вибухали несподіваними вчинками, виливались у недобре слово, а часто в усвідомлену провину й безсилля, – у цьому вбачаємо актуальність пропонованої дисертації.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисератція виконана на кафедрі української літератури Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, науковими пріоритетами якої є сучасне прочитання класичної літературної спадщини. Тема роботи затверджена на засіданні наукової ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (протокол № 4 від 3 листопада 2009 р.).

Мета роботи: дослідити функціонування у творах І. Нечуя-Левицького архетипів Хресної Дороги, Розіп’ятого Бога, Тіні, які дають змогу простежити першопричини поведінки персонажів, пояснити, чому вони не можуть вирватися з «зачарованого кола» долі навіть тоді, коли прагнуть цього.

Для реалізації мети виконати такі завдання:

1) вивчити праці про життя і творчість письменника;

2) опрацювати дослідження психологів і літературознавців про архетипи та архетипний аналіз художніх творів;

3) переосмислити оцінки, дані повістям та романам І.Нечуя-Левицького за радянських часів;

4) осягнути твори І. Нечуя-Левицького з погляду функціонування в них архетипів, зокрема Води, Культурного Героя, Матері, Мудрого Старця, Нового Творення, Пекла, Раю, Родини, Розіп’ятого Бога, Тіні, Хати, Хресної Дороги;

5) дослідити специфіку реалізації символів у творах письменника, їхню роль у передачі архетипів;

6) пояснити динаміку емоцій, почуттів, станів, поведінки героїв з погляду теорії психоаналізу.

Об’єкт дослідження: романи та повісті І. С. Нечуя-Левицького «Бурлачка», «Кайдашева сім’я», «Князь Єремія Вишневецький», «Микола Джеря», «Старосвітські батюшки та матушки», «Хмари» (за зібранням творів у 10-ти томах). У процесі аналізу певних архетипів до розгляду залучаються й інші твори митця.

Предмет дослідження – історичні, соціальні, психологічні аспекти українського світу, відображеного у творах І. Нечуя-Левицького, спроектованого головним чином на архетипні образи Хресної Дороги, Розіп’ятого Бога, Тіні, Раю, Пекла, Нового Творення.

Методи і прийоми дослідження. У дисертації планується використати такі принципи, прийоми і методи: принципи архетипної критики стануть у пригоді під час простеження функціонування архетипів, їх трансформацій, впливу на долю та вчинки героїв; культурно-історичний метод забезпечить розгляд творчості І.Нечуя-Левицького в культурно-історичному аспекті; психоаналіз – при визначенні психологічного портрету прозаїка, розкритті таємниць його творчості та впливу особистості автора на світоглядну позицію персонажів; порівняльний метод дасть змогу зіставляти особливості характеротворення та функціонування героїв у різних творах письменника та світоглядно близьких до нього митців; історико-порівняльний – створить умови для порівняння історичної епохи та художнього світу, створеного автором, а також дасть змогу об’єктивніше оцінювати вчинки персонажів у контексті тих чи інших історичних реалій.

Методологічно-теоретичну основу дисертації складають праці з філософії та психології З. Фройда, К. Г. Юнга, Г. Башляра, Н. Фрая, Дж. Фрезера, М. Еліаде, Е. Фромма, А. Камю, Сімони де Бовуар, О. Вейнінгера, А. Фурмана; з теорії літератури С. Єфремова, І. Франка, О. Потебні, О. Білецького, Н. Зборовської, Я. Поліщука, О. Забужко; з історії М. Поповича, Д. Яворницького, Ю. Присяжнюка; з міфології М. Костомарова, митрополита Іларіона, О. Воропая, О. Сліпушко, В. Войтовича.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українському літературознавстві здійснено спробу системно дослідити творчість І.Нечуя-Левицького з позицій архетипної та психоаналітичної критики, що дає змогу адекватно проінтерпретувати авторську модель українського світу в повістях та романах. У роботі з’ясовується специфіка художнього втілення та динаміка архетипів Хресної Дороги, Розіп’ятого Бога, Тіні, Матері, Мудрого Старця, Раю, Пекла, Хати, Родини, Води, Нового Творення, Культурного Героя, простежуються особливості їхнього функціонування. Доведено, що в художній системі митця переважають архетипи Розіп’ятого Бога та Тіні, котрі реалізують бачення І. Нечуєм-Левицьким життя та долі українського народу як трагічних.

Теоретичне і практичне значення дисертації. Отримані результати є внеском у розбудову методології архетипного аналізу художнього тексту та вивчення творчості І. Нечуя-Левицького.

Наукові результати роботи можуть бути використані при написанні академічних курсів історії української літератури ХІХ ст., під час читання спецкурсів у вищих навчальних закладах та загальноосвітніх школах, при читанні спецкурсів та спецсемінарів із проблем психоаналізу, при проведенні факультативних занять у загальноосвітніх школах, гімназіях і ліцеях, при написанні курсових, дипломних та магістерських робіт, створенні підручників та посібників, а також у подальших дослідженнях художньої спадщини І. Нечуя-Левицького.

Апробація основних ідей дисертації здійснювалася у формі аспірантських звітів. Окремі положення покладено в основу доповідей, виголошених на звітній науковій конференції (Кіровоград, 2008), Всеукраїнській науковій конференції «Іван Нечуй-Левицький: постать і творчість» (Черкаси, 2008), VІІІ Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Українська література: духовність і ментальність» (Кривий Ріг, 2008), ІХ Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Українська література: духовність і ментальність» (Кривий Ріг, 2009).

Публікації. Результати дослідження викладені в шести публікаціях, пять із яких – у фахових виданнях ВАК України.

Структура дисертації адекватна меті та поставленим завданням. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (248 позицій). Загальний обсяг дисертації складає 206 сторінок, текстова частина – 182 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, формулюється мета, визначаються завдання й методи дослідження, вказується наукова новизна роботи, її теоретична й практична значимість, окреслюється структура дисертації, подається інформація про апробацію отриманих результатів та їхнє впровадження в науково-педагогічну діяльність.

У розділі 1. «Український світ І. Нечуя-Левицького як літературознавча проблема» здійснюється критичний аналіз наукових праць, присвячених дослідженню художньої спадщини І. Нечуя-Левицького, окреслюються теоретико-методологічні основи роботи. Розділ складається з двох підрозділів.

Підрозділ 1.1. «Огляд літературно-критичних праць про І. С. Нечуя-Левицького. Літературознавча позиція письменника» систематизує розмаїття критичних оцінок творчості І. Нечуя-Левицького. Підрозділ має хронологічну побудову, що дає змогу відтворити еволюцію осмислення дослідниками художнього набутку митця.

Ґрунтовного вивчення потребує питання глибинної суті українства письменника. Цієї проблеми торкалися багато літературознавців, котрі відзначали майстерне проникнення І. Нечуя-Левицького в глибини людської психології (В. Власенко, Н. Зборовська, Р. Міщук, М. Тарнавський, І. Шавловський). Доведено, що впродовж тривалого часу поступово визрівала ідея архетипного аналізу, який дає змогу адекватно витлумачити творчість митця, розкодувати глибинний зміст, що йшов із його несвідомого, виливаючись у художні образи, ситуації, мотиви.

У підрозділі 1.2. «Теоретичні та методологічні основи роботи. Завдання дослідження» подано характеристику засад архетипної методології, аналізуються праці філософів і психоаналітиків, концепції яких є визначальними при аналізі творів І. Нечуя-Левицького.

Розвиток міфологічних студій був зумовлений новим поглядом на особистість, що яскраво представлено в психологічних, культурологічних, філософських концепціях З. Фройда, К. Г. Юнга, К. Леві-Стросса, М. Еліаде, О. Лосєва, Є. Мелетинського, Н. Фрая. Методологічну базу дисертаційного дослідження становлять психоаналітична концепція З. Фройда та теорія архетипів К. Г. Юнга. Продуктивність такого симбіозу полягає в тому, що узагальненість архетипів забезпечує введення аналізованих явищ у контекст загальнолюдських проблем, претендуючи на відкриття повторюваних моделей буття індивіда й суспільства. Психоаналіз спрямований на висвітлення найтонших нюансів емоцій, станів, поведінки, індивідуального досвіду героя крізь призму всіх складових свідомості. У такий спосіб цей метод, органічно поєднуючись із архетипним підходом, забезпечує багатовимірність наукової рецепції.

У розділі 2. «Трагізм долі України й українців у прозі І. Нечуя-Левицького (архетип Розіп’ятого Бога)» досліджується специфіка функціонування архетипу Розіп’ятого Бога та його варіативних модифікацій «Раю» / «Пекла» у творах письменника. Акцентується, що страждання і хресна дорога героїв І. Нечуя-Левицького – віддзеркалення трагічного буття українців та України в умовах національного й соціального гніту. Розділ складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Архетип Хресної Дороги селянина-бунтаря в повісті «Микола Джеря» доведено, що головний герой твору «Микола Джеря» – образ трагічний, а не героїчний. У його постаті активізується архетип Розіп’ятого Бога, а життя виявилось хресною дорогою, якою Микола змушений іти.

У дисертації проводиться думка, що проблематика, вибір героїв у повісті не були випадковими. Микола Джеря постає своєрідним носієм авторської психоструктури, його ідеалом чи спробою компенсації тих розчарувань, які пережив І. Левицький у ставленні до існуючої дійсності. Митець чудово розумів, що для народу, життя якого в умовах панщини та цілковитого безправ’я скидалося на злиденне існування, можливі лише два варіанти – покора або втеча. Джерині батьки обирають шлях втечі від свободи. Якщо один, за Е. Фроммом, веде до «позитивної» свободи через вияви своїх інтелектуальних і емоційних властивостей, то інший перетворює життя на вимушену діяльність. Адже свобода, за Е. Фроммом, амбівалентна: це одночасно і дар, і тягар. Людина може прийняти її або відмовитися від неї.

Перед Нечуєвим героєм постає гостра проблема вибору: терпіти страх, чекаючи на нову сваволю пана, чи, подолавши його, стати господарем своєї долі. І хоча цей стан прихований глибоко в підсвідомості, його можна спостерегти в портретних деталях, словах, ризикованих вчинках Миколи, розрахованих на подолання страху. Стверджується, що тривоги головного героя йшли з душі самого автора, якого надзвичайно хвилювала трагічна доля українців як нації. У страхові та напрузі очікування чергового свавілля пана перебувала вся тогочасна Україна. На прикладі образу Миколи І. Нечуй-Левицький простежив цей суспільний страх як індивідуальний.

Створивши образ героя, котрий вирізняється силою духу та надзвичайною рішучістю, письменник здійснив своєрідний експеримент щодо можливої долі талановитої особистості, близької до народного ідеалу. Із двох варіантів «помирай у неволі – нидій на волі» Джеря вибрав останній. Його страждання – це усвідомлені муки, на які герой іде, щоб вирватися з замкнутого кола «смерть на панщині – смерть у москалях». У ході дослідження з’ясовано, що вчинки й доля героїв-бунтарів не такі однозначні, як писали радянські літературознавці. Щоб показати історичний розвиток образу борця в літературі дисертант вдається до творчості В. Винниченка та В. Дрозда, адже впродовж часу цей образ позбувався героїчних і набував трагічних рис.

Робиться висновок, що в кінцевому підсумку вибору в Джері не було. Драма полягає в тому, що життя на ілюзорній волі виявилось далеко не таким простим і безпечним, як уявляли собі бурлаки (з’являється архетип нестійкого Раю), і, як наслідок, вони проходять довгу дорогу мук. Архетип Борця-Протестанта, втілений у античному Прометеї, для Джері мимоволі повертається архетипом Розіп’ятого Бога.

У підрозділі 2.2. «Доля української жінки на зламі патріархального світу (архетипи Раю / Пекла, мотив Блудного Сина в повісті І. Нечуя-Левицького «Бурлачка»)» простежується активізація полюсів Раю / Пекла та їх вплив на появу деструктивних імпульсів у душі індивіда. У ході дослідження підкреслюється майстерність І. Нечуя-Левицького зображати виняткові людські характери, простежувати динаміку внутрішнього світу людини в межових ситуаціях, показувати глибинні мотиви її поведінки.

Констатується, що у творі реалізовано біблійний мотив повернення Блудного Сина в жіночому варіанті. В образі Василини, як і в художньому світі повісті в цілому, втілено декілька архетипів: Великої Матері, Води, Матері, Пекла, Раю, Родини, Розіп’ятого Бога, Тіні, Хати, Хресної Дороги. Вони нерозривно присутні в підсвідомості героїв, активізуючись у певних ситуаціях. Одні з них приглушені, інші виринають поза волею персонажа. З’ясовано, що важливу роль у семантичній структурі твору відіграє символіка, тісно пов’язана з міфологією українського народу.

Доведено, що життєвий шлях Паляниківни вкладається в архетипну схему рай – пекло – рай. Із моральної точки зору твір віддзеркалює духовне падіння героїні, яке, однак, завершується поверненням до своїх першооснов, одвічних, загальнолюдських цінностей. З погляду архетипної критики дівчина проходить хресний шлях від гармонії душі та тіла, які пов’язані з родиною й асоціюються з раєм, до певної точки моральної деградації (пекло). Початок і кінець повісті творять своєрідне обрамлення: знайшовши душевний затишок у сім’ї Михалчевських, героїня повертає втрачену рівновагу. Внутрішнє оновлення настає після символічної смерті. Щоб втілити цей задум, письменник скористався традиційними для українського етносу архетипними символами раю: сім’я, мати, хата.

Також у роботі досліджуються причини деградації особистості в умовах бурлацтва. З’ясовано, що окрім Тіні панства, І. Нечуй-Левицький зображує народну Тінь, яка йде з глибин підсвідомості. Втрата духовності серед бурлак пояснюється кількома чинниками: нелюдськими умовами, які наближають життя до тваринного існування; відчуттям самотності, нереалізованості у ворожому світі. Це сприяло пошуку засобів заспокоєння, забуття (пияцтво, гулянки) або вимагало рішучих дій як компенсації за внутрішню порожнечу. Своєрідним виявом цього є бажання зробити інших (у цьому випадку – Василину) подібними до себе, змусити відчути те, що свого часу пережили вони, компенсувати власний комплекс неповноцінності через приниження іншого (кепкування, стусани, образи). Отже, дві зовні різні ситуації (покої / фабрика) призводять до одного результату – зміни цінностей.

Доведено, що легковажні вчинки Василини є знаками неподоланої самотності в чужому та ворожому до неї світі, а отже, – сублімаціями страху перед життям. За Е. Фроммом, в умовах, коли емоції та бажання пригнічуються, енергія, спрямована на життя, перетворюється в енергію, спрямовану на руйнування. І якщо об’єктом руйнівних імпульсів не можуть стати інші люди, то деструктивні сили індивіда спрямовуються на нього самого. Вказується, що п’яними розвагами з бурлаками Василина руйнує власну душу, оскільки деструктивність – це наслідок «непрожитого життя». Героїня потрапляє в тенета оманливого раю, котрий ніколи не принесе щастя.

Осібно розглянуто активізацію архетипу Самості. У «Бурлачці» він проявляється в образі «рідного дому», який не полишає героїню впродовж життєвих блукань. Частковою причиною духовної драми Василини є самотність на «чужій території», серед чужих людей, тож не дивно, що відродження героїні відбувається лише в родині: порушена Самість відновлюється в картинах сімейного раю.

Зясовано, що цей архетип проходить і крізь композицію, оскільки повість має рамкову структуру. Початком виступають живописні картини села Комарівки (набувають конотації Едему), які в той же час оформляють закінчення в епізоді повернення додому. Обрамлення в повісті подвійне, адже шлях духовної еволюції героїня теж проходить по колу, що нагадує кільце (воно збігається з юнгівською мандалою). У ці рамки вписується душевний стан Василини: веселість – розпач – веселість. Та й самі події, почавшись із Паляникового двору, завершуються поверненням додому тим самим шляхом, яким вона колись утікала від батька-матері.

У підрозділі 2.3. «Опозиція Україна / Московщина в романі І. Нечуя-Левицького «Хмари» (архетипи Розіп’ятого Бога та Нового Творення)» з’ясовуються причини та механізм денаціоналізації особистості під впливом московського гніту (на прикладі образів Василя та Ольги Дашковичів), а також простежується генеза нової людини, в архетипному плані – Культурного Героя, поява якого зумовлена активізацією Хаосу та потребою Нового Творення.

У ХІХ ст. особливо гострого вияву набули руйнівні процеси в духовному житті України. Найбільшою трагедією стала втрата національної еліти. Це породжувало пасивне існування нації в часі – небуття. Отже, у романі митець активізує архетип Розіп’ятого Бога як знак наближення катастрофи. Він може бути елементом есхатологічного міфу про загибель етносу, його загубленість у чужій культурі. Митець з болем говорить про втрату інтелігенції, її відірваність від народу. Засвоєні в родині цінності нівелюються під впливом більш «авторитетних» чужих, які часто належать до розряду Тіні. Виникає внутрішній розлад особистості, дисгармонія, криза «Я». Перекодування на ментальному, духовному рівнях можна ототожнити з духовним самогубством нації. Повернена в інше русло вітаїстична енергія, не знаходячи належного виходу, перетворюється на Тінь.

Причини деградації української інтелігенції митець убачає в архетипному ритуалі Творення, який московський уряд почав через насильне перетворення українського народу на малоросійський. Головну роль у великоруській деструктивній місії відіграє академія П. Могили. Відбувається десакралізація архетипу Матері, функції якої спрямовані не на збереження духовної суті народу, а на його знищення. Перспективи подібних дій трагічні: тисячі українців стають затятими ворогами свого народу та активними проповідниками чужої культури, що засвідчує життєвий шлях Василя Дашковича – одного з вихованців академії.

Оскільки реалізуватися в національному плані було неможливо, то відбулася сублімація: з метою подолання емоційно-психологічної самотності в неорганічному для особистості середовищі, лібідо переноситься з материнського об’єкта – України – на сублімований замінник – науку, славу, соціальні привілеї тощо, запропоновані в обмін на відмову від національних інтересів. Упродовж тривалого часу трансформації генетичного коду відбулося повне його розщеплення. Національні бажання пригнічувалися, трансформуючись у глибокий комплекс меншовартості, або нівелювалися, штовхаючи в бік зради Батьківщини.

У процесі аналізу з’ясовано, що в художньому дискурсі митця превалює трагічне передчуття кінця світу (загублення в чужому просторі, чужій культурі), повернення до міфологічного Хаосу. У зв’язку з утратою цінностей постає гостра проблема буття-небуття нації. На перший план виходить потреба Нового Творення (в цьому випадку творення Держави) – очищення від гріха, виходу з позачасся, перенародження. Тому І. Нечуй-Левицький творить образ «нової людини» – особистості бунтівної, прометеїста за покликом душі, активізуючи міф Культурного Героя-Деміурга, який бореться з Хаосом та творить культурні блага. В дисертації аналізується процес народження нового героя, етапи його ініціації, а також осмислено акцентований І. Нечуєм-Левицьким мотив боротьби старого й молодого поколінь, в архетипному плані – Космосу та Хаосу (докладно про це йдеться в другому розділі дисертації).

Робиться висновок, що драма не в «пасивності» борця, а в атмосфері жорстокого придушення найменших паростків національного життя, яка не дає жодної можливості для просвітлення, робить усе можливе, щоб воскресіння не відбулося. «Пасивність» народництва, акцентована критиками, не була художнім прорахунком автора, а зумовлювалася конкретно-історичними обставинами (активізується мотив геройства не на часі, ідея якого наявна й у «Миколі Джері»). Радюка, як і більшість пророків (недарма перша публікація про нього 1873 р. мала назву «Новий чоловік»), спіткала проблема невизнання, гоніння, цькування. Його трагедія – це мікротрагедія на хресній дорозі цілого народу. Але вона обнадіює, що Творення нації-Держави відбудеться.

У розділі 3. «Архетип Тіні у творах І. Нечуя-Левицького» порушується проблема деградації людської душі в умовах національного й соціального гніту. Дослідження спирається на концепції З. Фройда, К. Г. Юнга та Е. Фромма. Виділяються три підрозділи.

У підрозділі 3.1. «Деморалізуюча сила колоніального гніту (архетип Тіні) в повісті «Кайдашева сім’я» досліджуються витоки та процес накопичення негативної енергії в душах персонажів. Простежуються механізм та етапи внутрішньої деформації людини в умовах духовної та національної несвободи, з’ясовано, яким чином руйнувалися етнокультурні коди, закладені на рівні підсвідомості.

Письменник переконливо довів, що колоніальний гніт і панщина призводили до тяжких психічних вироджень. Творячи образ українця, І. Нечуй-Левицький показує, як несвідоме бере гору над свідомим моделюванням поведінки, а гра перетворюється на єдину життєву реальність. Приниження, спричинене панщиною, веде до пригнічення, а відтак бажання компенсації, що проявляється в намаганні відшкодувати свій біль за рахунок іншого, психологічно слабшого об’єкта. Оскільки ж відшкодування можливе лише в соціальній (побутовій) площині – сім’ї, то деформований комплекс меншовартості виявляється в агресії та деспотизмі. Доведено, що гра в «панство» компенсує пригніченій свідомості те приниження, яке їй довелося пережити, шляхом перетворення іншого в таку ж безправну жертву, якою особистість почувала себе, виконуючи панські накази.

Найяскравіше розтлінний вплив кріпацтва проявився в одному з найбільш викінчених у повісті образів – образі Марусі Кайдашихи. Комплекс меншовартості, що проявився в підлесливості до панів та рабському вислужництві перед ними за рахунок повного самозаперечення, розвинувся в неусвідомлене бажання самій побувати в цій ролі. Поява комплексу зумовлена психічною травмою, яка, зникнувши за порогом свідомості, не щезла, а виявилася за сприятливих для цього обставин. Прагнення ж компенсувати завдану кривду стало чинником того, що Кайдашиха несвідомо стає на місце пана (чи осавули), а Мотрі відводить роль наймички (кріпачки). Функцію панської нагайки виконує кочерга, яка має змусити невістку робити те, що їй загадують. Акцентується, що зміна психічних орієнтирів призвела до ущербності у свідомості Марусі архетипу Матері.

Мутація національної душі героїні відповідає особливостям одного з механізмів «утечі» від свободи – авторитаризмові, – що виникає внаслідок невпевненості індивіда в суспільстві. Він полягає у відмові від особистісної незалежності, злитті свого «я» з чимось зовнішнім із метою отримання сили, якої не вистачає самому індивідові. Яскравими формами цього механізму є потяг до підкорення чи володарювання – мазохістські чи садистські тенденції (докладно про це йдеться в третьому розділі дисертації). Простежується, як поряд із персоною пані, Маруся намагається втримати іншу маску – порядної й доброзичливої свекрухи, активізуючи її в момент вдаваної ласкавості до Мотрі.

Окремо зясовуються причини деградації Кайдаша, Мотрі, Карпа, Лавріна та Мелашки. І. Нечуй-Левицький проводить думку, що агресія Мотрі не випадкова. Це природний вихід емоцій, які накопичилися в душі невістки за довгий час неприємного для неї перебування в сімї Кайдашів. І якщо раніше ця енергія піддавалась контролю з боку свідомості, то під час своєї кульмінації вона повністю оволоділа душею героїні. Вагому роль відіграв і твердий, непоступливий характер, який асоціативно зближує її з Кайдашихою. Адже суперечки зумовлюються не лише об’єктивними обставинами, а й поведінкою людей певного типу.

Вплив соціуму на героїню також досить відчутний. З моменту одруження і входження в родину Кайдашів Мотря постійно перебуває в атмосфері бездуховності: Кайдаш щовечора напивається в шинку й зганяє злість на дітях та дружині, Кайдашиха грає роль пані, Карпо проявляє відкриту зневагу щодо рідних, а Лаврін ліпить із хліба, що за народними віруваннями вважається святим, коника. Ці знаки морального занепаду своєрідним чином передаються й самій Мотрі.

Простежено, як услід за дружиною деградує Карпо. Епізод, у якому він мало не втопив матір, можна трактувати як презентацію чергового варіанта архетипу Персони, адже, розчахнутий між двома енергетично потужними жінками – дружиною та матір’ю, герой змушений годити обом. Його поведінка втілює це намагання: намір втопити матір – як спроба захистити від свекрушиного свавілля Мотрю і відмова від здійснення наміру через фальшиву причину, привід – як спотворений вияв поваги до матері. У дисертації проаналізовано, як під впливом обставин змінюються веселий Лаврін та ніжна Мелашка. У кінці повісті вони, по суті, нічим не відрізняються від інших членів родини.

Не оминув травматичного впливу панщини й Кайдаш. Шукаючи морального опору в складній ситуації, Омелько вимальовує собі ідеальний захист, сублімуючи підміну слабкості іншими, сильнішими цінностями (постить, щонеділі відвідує церкву). Однак духовного просвітлення не відбувається: після Служби Божої Кайдаш зазирає в шинок. Пошук опори не веде до порятунку душі, навпаки, стає дорогою подальшого занепаду.

Руйнування архетипу Отця в підсвідомості батька (пияцтво, дратівливість, невиконання громадських обов’язків) призводить до його нівеляції у Карпа та Лавріна. Вона є результатом неподоланого Едіпового комплексу, наявного в обох синів Кайдаша. Це призводить до подальшого суперництва з батьком (цього разу за владу в господі), яке породжене несвідомим бажанням його смерті. Карпо знущається над Омельком фізично; Лаврін, на відміну від Карпа, висловлює зневагу непослухом та зухвальством. Такі дії варто розцінювати як моральне батьковбивство, зважаючи на те, що, втративши можливість порядкувати в господарстві, Кайдаш усе частіше навідується до шинку. Усі його інтереси та сподівання зруйновані, і, усвідомлюючи непотрібність власним дітям, старий батько запиває горе горілкою, яка, за сюжетом повісті, призвела до нещасного випадку. Едіпів комплекс, на основі якого відбувається змагання з Деміургом, набуває не героїчного, а комічного пафосу. Деміург стає нікчемним, а боротьба з ним перетворюється на квазіборотьбу.

Окремо в дисертації простежено вплив панщини на формування психології власника. Саме кріпацтво спровокувало значні зміни в ставленні українця до майна, яке за часів козацтва не вважалося привілеєм. Як наслідок гроші набувають нового смислового навантаження, остаточно перетворившись із ганьби в добро.

Робиться висновок, що причина руйнування людської душі – не власність, як тривалий час наголошували радянські дослідники. Майно було лише приводом для сварки. Справжній чинник внутрішнього краху особистості – те зло, яке, накопичившись на рівні підсвідомості, керувало думками та вчинками персонажів.

У підрозділі 3.2. «Відступництво національної еліти як драма українського народу (архетип Тіні в романі «Князь Єремія Вишневецький»)» досліджуються чинники, які, на думку митця, призвели до трансформації національної свідомості героя. Доведено, що причиною подібних мутацій стало не лише антиукраїнське виховання, а й темперамент Єремії, який визначив міру засвоєння фальшивих ідеалів. У звязку з цими факторами загострюється могутній інстинкт несвідомого потягу до смерті, а відтак – смертоносний, загрозливий для української нації комплекс братовбивства.

Відступництво князя І. Нечуй-Левицький мотивує двома вагомими чинниками. Письменник акцентує вроджений жорстокий та непоступливий характер, що дало змогу говорити про ранній вияв Тіні в особистості Вишневецького. Проте запеклу й завзяту вдачу Єремії не можна вважати головною причиною зради: свою войовничість він міг спрямувати проти ворогів України. Потужним фактором впливу на свідомість Яреми стало навчання в єзуїтській колегії. Автор створює компактну модель того процесу, вдаючись до архетипного образу «демонів спокусників», які, за міфологічними уявленнями українців, уособлювали сили зла (за психоаналітичним ученням – Тінь). Ідеться про кардинальну зміну в підсвідомості князя під впливом колоніального гніту та нестримним бажанням самореалізації. Відбулося витіснення одного авторитету, цього разу козацького, іншим – чужим.

Ще однією причиною внутрішньої трансформації могла стати потреба компенсації дитячо-юнацьких розчарувань, які пережив Вишневецький у ворожому соціумі, бо, за словами патера, молодому княжаті довелося коритись і слухатись своїх менторів. Така перспектива пригнічувала від природи непоступливого та непокірливого юнака, а тому, вочевидь, закріпила дитячу мрію вивищитись над усіма магнатами й королем у тому числі. І якщо для реалізації прихованих бажань постала умова зречення та підкорення свого народу, то в імя слави Єремія пішов на це.

У дисертації простежується, яким чином вроджена вдача Єремії вплинула на активізацію Тіні та призвела до манкуртства, адже вона сприяла засвоєнню антигуманних ідеалів, які проповідувала й утверджувала колегія в душі недосвідченого князя. Значна увага приділяється аналізу «звірячої» символіки у розкритті внутрішнього світу героя. Спростовується твердження О. Поди про те, що корені зради Єремії письменник убачав у молодості та юнацькому максималізмі, недосвідченості князя, а не в жадобі слави, влади, золота (як засобу здобуття слави), які, на її думку, прийшли значно пізніше. Адже тенденція до самозвеличення була притаманною Єремії задовго до вступу в колегію. Вперше автор акцентує увагу на честолюбних мріях юнака ще в період його мандрівки до Львова: він прагне слави, яка б засліпила увесь світ. Це дало підстави думати, що бажання, сформовані в юнацькому віці, переросли в мету (навіть самоціль) і залишилися фактично незмінними до кінця життя.

Можливість залишитися вірним своєму народові входила в суперечність із планами Вишневецького збагатитись і прославитись. Україна на той час перебувала під значним тиском Польщі, яка, придушивши козацькі повстання, відкидала найменшу можливість самореалізації: козаки втратили право самостійно наставляти гетьмана, а всі маєтності король роздавав польським шляхтичам чи перевернутим на польський лад та віру панам. Така перспектива жахала молодого честолюбного князя, який хотів отримати все й одразу. Виступаючи як ворог Польщі, він міг втратити свої маєтності й можливість займати провідні позиції. Цю ситуацію Вишневецький усвідомлював практичним від природи розумом. Зрікшись свого народу, Єремія отримав жадані права та привілеї, закріпив за собою численні земельні наділи й дістав можливість реалізувати славолюбні наміри без жодних перешкод із боку короля.

Внаслідок нарцисизму у Вишневецького яскраво виражена тенденція до жорстокості та деструктивності. Домінуючим типом садизму в Єремії, згідно теорії Е. Фромма, є некрофілія, або «любов до мертвого». У князя вона виявилася ще в молодому віці, на чому митець акцентує в епізоді, де Ярема не може відвести очей від окривавленого образу Розп’яття в єзуїтській колегії. У старшому віці його перверсивна психологія виявлятиметься через часті приступи гніву та нав’язливі садистські бажання. Як показує аналіз тексту, у ворожому середовищі нарцисичні жадання лише зміцніли, спрямувавшись проти рідного народу. Стверджується, що, хоча козацькі повстання також відзначалися жорстокістю, вважати їх деструктивністю не можна. На переконання Е. Фромма, це оборонна агресія, спрямована на ліквідацію виниклої загрози життю, здоровю, свободі чи власності, спрямована на збереження, а не на руйнування.

Складність князевого характеру майстерно розкриває вагома деталь: він підсвідомо прагне, щоб козаки «дали прочуханки» польському війську. На підставі наведеного внутрішнього стану та цілого ряду інших акцентованих деталей проводиться думка, що Єремія щирим поляком так і не став. Його зрада Україні базувалася на розрахунку й була засобом досягнення поставленої мети. Єзуїтам так і не вдалося привити князю любов до Польщі, вони лише розвинули темні якості його душі, повернувши їх проти України.

Підрозділ 3.3. «Архетип Тіні як вияв бездуховності персонажів у повісті-хроніці «Старосвітські батюшки та матушки» розкриває витоки трагізму особистості в культурній ситуації ХІХ ст. У дисертації доведено, що трагедія кожного з персонажів породжена неможливістю віднайти гармонію в розірваному суперечностями світі. Визначальним у цій ситуації є внутрішній конфлікт, який став причиною інших конфліктів і переріс у глибоку душевну драму.

Тінь у творі набуває різних модифікацій: національне забуття, нарцисизм, егоцентризм та самозакоханість, сварливість, пихатість, лицемірство, жорстокість, скупість, хабарництво та ін. Головне, на чому акцентується увага, – це стрімкий динамізм, із яким архетип оволодіває несвідомою своєї духовної ролі людиною. Письменник болісно шукає причини, що призвели до моральної руїни: неволя національна, кріпацтво, відсутність українського культурного простору, освіти та будь-якої можливості самореалізації. Виникає внутрішній розлад, дисгармонія, криза «Я», що змушує обирати фальшиві ідеали. Автор показує гнітючу залежність людини від часу, коли події вийшли з-під її контролю, втрачено право вибору, топчеться гідність.

Діагноз духовної кризи нації здійснюється на прикладі родин священнослужителів Моссаковських та Балабух, людей, котрі мали бути найбільш стійкими до руйнівного впливу Тіні. В умовах межових ситуацій кожному з них доводиться вибирати між добром / злом, святістю / гріхом, духовністю / бездуховністю. Моссаковські – тип старосвітської родини, де панують давні звичаї, Балабухи живуть з претензією на панство. Проте Тінь однаково присутня і в старосвітській, і в міщанській сім’ях. Це своєрідні альтернативні пари, що живуть у межовий період бездержавності та антиморалі.

Особливо яскраво письменник виписав жіночі образи. Онися і Олеся – жінки з яскраво вираженим екстравертним характером, що засвідчує їхня рухливість, емоційність, сміливість та енергійність. У ролі берегині старосвітських традицій сім’ї Моссаковських виступає Онисія Степанівна. Намагаючись реалізувати себе за нових суспільних умов, вона розчиняється в побуті, що повертається моральною деградацією. Олеся, представниця родини Балабух і пряма протилежність Моссаковській, є особистістю відкритою до світу, спрямованою на засвоєння нового – як добра, так і зла. Намагаючись знайти себе, вона переживає ряд психологічних мутацій, що призводять до душевної драми. І хоча ці дві особистості прямо протилежні, результатом їхнього прагнення щастя є та ж сама драма – втрата власного Я. Митець переконливо доводить, що в тих жорстоких історичних умовах, які владно обмежували свободу індивіда, іншого виходу немає. Кожен із героїв живе в замкненому колі, спричиненому національною нереалізованістю України. Це проблема загубленого українського світу, поруйнованого довгими роками неволі.

Створюючи образ Онисі, І. Нечуй-Левицький простежує етапи трансформації особистості духовної в бездуховну. В погоні за достатком Моссаковська втрачає відчуття гріха, бо, на її погляд, усім у світі заправляють гроші. Під тиском суспільно-політичних умов життя матушка несвідомо перероджується в «пані». Нестійкість психічної структури індивіда сприяла тому, що влада несвідомого над свідомістю стає необмеженою, засвідчуючи динаміку переродження. Це призвело до того, що наймити втікають від неї, як свого часу втікав Микола Джеря («Микола Джеря») від пана Бжозовського (епізод втечі наймички Марусі наводить на асоціації з Джерею).

Письменник майстерно викриває згубну політику уряду, який, запровадивши панщину на священиків, руйнує одвічні архетипи, закладені у їхніх взаєминах із народом. Зміни в суспільно-політичному житті призводять до подальших світоглядних трансформацій. Замість ролі матері, духовенству нав’язана роль пана, яка стала руйнівною силою духовного світу. Зміна суспільних ролей духовенством позначається й на парафіянах. Руйнується архетип Родини, якою були священик та його паства. Митець зумів тонко простежити динаміку цього процесу (детально про це йдеться в третьому розділі дисертації).

І. Нечуй-Левицький гостро відчував віяння часу, зміни в людському світогляді (зокрема й потребу духовного та національного розкріпачення людини), а відтак не міг їх оминути. У зв’язку з цим у творі з’являється новий тип героїні, яку не влаштовує нав’язана патріархальними традиціями пасивна роль у коханні, подружньому та соціальному житті. Це тип першої феміністки, котра прагне реалізуватися в соціумі. І. Нечуй-Левицький майстерно передає найменший порух душі героїні, психологічно обґрунтовує драму її стосунків з оточенням. Вириваючись із патріархальної системи цінностей, Олеся намагається змоделювати власний світ духовної незалежності. Але навіть не сприймаючи правил життєвої гри, накинутої патріархальним суспільством, Олеся все ж таки не може реалізуватися до кінця. Талант (артистичні здібності) Олесі, на який автор натякає її неординарністю, залишається не лише неприйнятий аудиторією (громадою), але й не пізнаним самою героїнею. І причина не лише в тривкості традицій, а й у замкненому колі неволі, у якій перебувала вся Україна.

Аналіз твору доводить, що Олеся – екстравертний тип (за К. Г. Юнгом), який не може жити без яскравих вражень, компанії, безупинного виру почуттів та емоцій. Проте потужна внутрішня енергія, або, за психоаналітичною теорією, лібідо, наштовхується на вузькі рамки побуту, якими була оточена жінка в патріархальному соціумі. Драма Олесі – це драма закованої в мізерні побутові рамки нереалізованої душі.

Невдоволеність породжує фантазії, адже, за З. Фройдом, щасливий ніколи не фантазує. Розбіжність між внутрішніми потребами й реальним становищем особистості могла призвести до неврозу, тому вимагала негайної компенсації. Першим замінником сірої буденності стало читання романів, що переносили у світ мрій та ілюзій. Наступний етап сублімації – любовні авантюри. Вагомою причиною непристойної поведінки благочинної була байдужість до чоловіка. Якщо Онися сама, без батьківської спонуки, вступає в шлюб, то в Олесі вибору не було.

Начитавшись романів, матушка намагається реалізувати їх, тому й порівнює своїх кавалерів з казковими героями. І хоча на перший погляд Олесині загади своїм залицяльникам позбавлені сенсу, насправді вони ідентичні перевірці кавалера за книжними стандартами: здобути царівну в поєдинку, долаючи перешкоди (принцип ініціації). Це не просто капризи, це – свідчення глибоко прихованої в підсвідомості заниженої самооцінки, яка підвищується в момент виконання героєм завдання. Спрацьовує схема: якщо «він заради мене пішов на це», то «я дійсно чогось варта». Пізніше Воно (підсвідоме) вимагатиме все більших жертв, щоб довести собі й усьому світу власну значимість та винятковість. Цей комплекс міг бути зароджений в дитинстві (автор повідомляє, що Олеся не єдина дитина в сім’ї) або проявився як наслідок підневільного становища України (автохтонне населення зазнавало висміювань та утисків). Витівки Балабушихи – це не лише намагання реалізувати казку в житті, втекти від реальності, а й спроба набути цінності у власних очах.

Система ідеалів, обраних Балабушихою, функціонує поза громадою. Олеся від самого початку ігнорує маску матушки, від якої вимагають бути скромною, порядною, милосердною, доброзичливою, тобто духовним ідеалом жіночості. Це призводить до нерозуміння, а то й агресії з боку парафіян. Відтак, прагнучи незалежності, героїня сягає тієї межі, коли воля стає втратою всіх зв’язків із навколишнім світом. Драма в тому, що героїня мусить бути духовною наставницею цієї ж громади, поводирем, котрий є гарантом і оберегом складених віками традицій.

Паралельно розкривається структура тексту «Старосвітських батюшок та матушок», в основі якого – модифікована вертепна драма: її нижній поверх, де герої розігрують типові ситуації з життя українців ХІХ ст. По суті «високого» та «героїчного», а отже. й верхнього поверху немає: зовнішня «безтурботність» твору приховує гірку іронію знаменитих «Енеїди» чи «Конотопської відьми», бо життя духовенства наповнене скупістю, лицемірством, хабарництвом, прихованими під удаваною святістю. Акцентується, що перед читачем постає поруйнований український світ, тому й уся повість перетворюється на суцільну інтермедію людського життя, з його проблемами та вадами: автор виставляє перед очі «глядача» все потворне і нице, що приховувалося за лаштунками.

У висновках узагальнюються результати дослідження. Аналіз творів І. Нечуя-Левицького з позицій архетипного підходу дав змогу стверджувати, що, творячи художню модель української дійсності, митець скористався архетипами колективного несвідомого. Історичні, соціальні, психологічні аспекти українського світу, відображеного у творах І. Нечуя-Левицького, були спроектовані головним чином на архетипи Води, Космосу, Культурного Героя, Матері, Мудрого Старця, Нового Творення, Персони, Пекла, Раю, Родини, Розіп’ятого Бога, Тіні, Хаосу, Хати, Хресної Дороги.

На основі осмислення теоретичних набутків міфологічної критики та аналізу творів, доведено, що наскрізними в художньому доробку письменника є архетипи Розіп’ятого Бога та Тіні. І. Нечуй-Левицький болісно переживав національну драму України. Неволю та соціальний гніт він розцінював як хресні муки, пекло, на які приречений увесь український народ. Трагічні відчуття посилювала втрата цінностей, моральна деградація нації, її несвідомий потяг до самознищення (активізація сил Танатосу). У зв’язку з цим у художню систему творів проривалися численні архетипи, приховані в індивідуальному несвідомому митця.

Основний зміст роботи викладено в таких публікаціях:

  1.  Амбіцька А. Архетип Тіні як вияв бездуховності персонажів (повість І. Нечуя-Левицького «Бурлачка») / Амбіцька Анна // Література. Фольклор. Проблеми поетики: зб. наук. праць / Редкол.: Г. Ф. Семенюк, А. В. Козлов та ін. – К.: Твім інтер, 2008. – Вип. 31. – . –

Ч.1. – С. 446–452.

  1.  Амбіцька А. Архетип Тіні у творі І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» / Амбіцька Анна // Наукові записки. – Серія: Філологічні науки (літературознавство). – Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2008. – Вип. 79. – С. 126–133.
  2.  Амбіцька А. Відступництво національної еліти як драма українського народу (архетип Тіні в романі І. Нечуя-Левицького «Князь Єремія Вишневецький») / Амбіцька Анна // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (філологічні науки). – Луганськ: Видавництво Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка». – 2009. – . –

Ч. 1. – № 3. – С. 111–118.

  1.  Амбіцька А. Трансформація особистості духовної в бездуховну в повісті І. Нечуя-Левицького «Старосвітські батюшки та матушки». Архетип Тіні / Амбіцька Анна // Наукові записки. – Серія: Філологічні науки (літературознавство). – Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2009. – Вип. 85. – С. 34–40.
  2.  Амбіцька А. Архетипи Культурного Героя та Нового Творення в романі І. Нечуя-Левицького «Хмари» / Амбіцька Анна // Література. Фольклор. Проблеми поетики: зб. наук. праць / Редкол.: Г. Ф. Семенюк (гол. ред.), А. В. Козлов (відп. ред.) та ін. – К.: Твім інтер, 2009. – Вип. 31. – . –

Ч. 1. – С. 517529.

Додаткові публікації:

1.  Амбіцька А. Архетипи Розіп’ятого Бога і Хресної Дороги в повісті І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря» / Амбіцька Анна // «Іван Нечуй-Левицький: постать і творчість»: зб. праць Всеукраїнської наукової конференції. – Черкаси: Вид. Ю.Чабаненко, 2008. – С. 290–301.

АНОТАЦІЯ

Амбіцька А. С. Повісті й романи І. С. Нечуя-Левицького: архетипний аналіз. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 – українська література. – Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка. – Кіровоград, 2011.

Уперше в українському літературознавстві здійснено спробу дослідити творчість І. Нечуя-Левицького з позицій архетипної критики та психоаналізу. У роботі простежується специфіка художнього втілення та динаміка архетипів (Води, Космосу, Культурного Героя, Матері, Мудрого Старця, Нового Творення, Персони, Пекла, Раю, Родини, Розіп’ятого Бога, Тіні, Хаосу, Хати, Хресної Дороги), з’ясовуються особливості їх функціонування. Доведено, що в художній системі митця переважають архетипи Розіп’ятого Бога та Тіні, котрі реалізують бачення І. Нечуєм-Левицьким життя та долі українського народу як трагічних.

Творчість І. Нечуя-Левицького висвітлюється і в плані психоаналізу. Увага автора дисертації акцентується на самобутності митця, гуманістичній та національній спрямованості його письма, майстерності І. Нечуя-Левицького зображувати виняткові людські характери, простежувати динаміку внутрішнього світу людини в межових ситуаціях, показувати глибинні мотиви її поведінки. Робиться висновок, що, творячи художню модель української дійсності, митець несвідомо скористався архетипами колективного несвідомого, які дали змогу відтворити широку панораму душі українського народу.

Ключові слова: архетип, психоаналіз, міф, символ, архетипна критика, мотив.

АННОТАЦИЯ

Амбицкая А. С. Повести и романы И. С. Нечуя-Левицкого: архетипний анализ. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 – украинская литература. – Кировоградский государственный педагогический университет имени Владимира Винниченка. – Кировоград, 2011.

Впервые в украинском литературоведении осуществлена попытка исследовать творчество И. Нечуя-Левицкого с позиций архетипной критики и психоанализа. В работе прослеживаются специфика художественного воплощения и динамика архетипов (Воды, Космоса, Культурного Героя, Матери, Мудрого Старца, Нового Создания, Персоны, Ада, Рая, Семьи, Распятого Бога, Тени, Хаоса, Дома, Крестной Дороги), выясняются особенности их функционирования, а также переосмысливаются оценки, данные повестям и романам И. Нечуя-Левицкого в советское время; анализируются пути достижения художественной правды в произведениях.

Посредством анализа прозы И. Нечуя-Левицкого в работе констатируется, что национальное и социальное притеснение писатель бессознательно отождествлял с крестными муками, смертью. Трагические ощущения усиливала мощная потеря ценностей, моральная деградация нации, ее несознанная тяга к самоуничтожению (активизация сил Танатоса). В связи с этим в художественную систему произведений прорывались многочисленные архетипы, скрытые в коллективном бессознательном классика. Акцентируется, что в творчестве И. Нечуя-Левицкого преобладают архетипы Распятого Бога и Тени, которые реализуют его виденье жизни и судьбы украинского народа как трагических. В работе исследуются причины внутренней деградации личности, что в архетипном плане проявляется как активизация Тени («Кайдашева семья», «Князь Еремия Вишневецкий», «Старосветские батюшки и матушки»), прослеживается активизация архетипа Распятого Бога («Николай Джеря», «Бурлачка», «Тучи»), который в сознании украинцев закоренился в образе Крестной Дороги. Он часто совмещается с образами Рая / Ада, которые, как его вариативная модификация, имеются в подсознании всех христиан.

На материале повестей И. Нечуя-Левицкого «Николай Джеря» и «Бурлачка» прослеживается влияние архетипа Распятого Бога на судьбу персонажей. Выяснено, что важную роль в семантической структуре произведений играет символика, тесно связанная с мифологией украинского народа. Указывается, что в художественном дискурсе писателя превалирует трагическое предчувствие конца света (потеряность в чужом пространстве, чужой культуре), возвращения к мифологическому Хаосу. В связи с потерей ценностей появляется острая проблема бытия-небытия нации. На первый план выходит потребность Нового Создания (в этом случае создания Государства) – очищения от греха, выхода из небытия, перерождения. Поэтому И. Нечуй-Левицкий творит образ «нового человека» (роман «Тучи») – личности мятежной, непокоренной, активизируя миф Культурного Героя-Демиурга, который борется с Хаосом и создает культурные блага. В диссертации анализируется процесс рождения нового героя, этапы его инициации, а также осмыслено акцентированный И. Нечуем-Левицким мотив борьбы старого и молодого поколений, в архетипном плане – Космоса и Хаоса.

Специфически реализуется в произведениях И. Нечуя-Левицкого архетип Тени. Он приобретает разные модификации: национальное забвение, нарциссизм, эгоцентризм и самовлюбленность, напыщенность, лицемерие, жестокость, скупость, взяточничество и др. В работе исследуются этапы внутренней деформации человека в условиях духовной и национальной несвободы, выясняется, каким образом разрушались этнокультурные коды, заложенные на уровне подсознания. Исследования доказали, что трагедия каждого из персонажей рождена невозможностью найти гармонию в разорванном противоречиями мире. Национальные желания подавлялись, трансформируясь в глубокий комплекс неполноценности, или нивелировались, толкая к измене Родине.

Творчество И. Нечуя-Левицкого рассматривается и в плане психоанализа. Внимание автора диссертации акцентируется на особенностях психологизма писателя, гуманистической и национальной направленности его письма, мастерстве И. Нечуя-Левицкого изображать исключительные человеческие характеры, прослеживать динамику внутреннего мира человека в граничных ситуациях, показывать глубинные мотивы его поведения. Указывается, что доминантной в литературном творчестве писателя является проблема сохранения национальной идентичности украинского народа, его духовности. 

Посредством архетипного анализа повестей и романов И. Нечуя-Левицкого делается вывод, что, творя художественную модель украинской действительности, художник неосознанно воспользовался архетипами коллективного бессознательного, которые дали возможность воспроизвести широкую панораму человеческой души, разрушенной веками рабства. Главная заслуга И. Нечуя-Левицкого состоит в том, что, чувствуя опасность моральной деградации и культурной ассимиляции украинского этноса, он целенаправленно показал разрушение извечных ценностей, которые являются гарантом национальной самобытности, пытался разбудить национальное сознание украинцев. Акцентируется, что И. Нечую-Левицкому удалось предельно точно подать общественно-культурный континуум своей эпохи и показать внутреннюю динамику украинского мира.

Ключевые слова: архетип, психоанализ, миф, символ, архетипная критика, мотив.

ANNOTATION

A. S. Ambitska. Stories and novels by Nechuy-Levitsky: archetypal analysis. – Manuscript.

Thesis for a degree in Philology on specialty 10.01.01 – History of Literature.  Vynnychenko Kirovograd State Pedagogical University. – Kirovograd, 2011.

For the first time in Ukrainian literary the manuscript attempts to examine the works by Nechuy-Levitsky from the position of archetypical criticism and psychoanalysis. The paper searches the artistic embodiment of specificity and dynamics of archetypes (water, space, cultural hero, mother, wise old man, a new creation, a person, hell, paradise, a family, the crucified god, shadows, chaos, a house, a cross road), and also features their functioning. It is proved that the art system of an artist is dominated by archetypes of the crucified god and shadows realizing Nechuy-Levitsky’s vision of life and destiny of the Ukrainian people as tragic.

Nechuy-Levitsky’s works are highlighted in the terms of psychoanalysis too. The attention of thesis’s author is focused on the identity of the artist, humanist and national orientation of his writing, Nechuy-Levitsky’s skills to portray exceptional human characters, to trace the dynamics of man's inner world in the extreme situations, to show the underlying motives of his behavior. The author comes to the conclusion that while creating an artistic model of Ukrainian reality the writer unknowingly used the archetypes of the collective unconsciousness which made it possible to reproduce a broad panorama of the soul of the Ukrainian people. He also tried to awaken the national consciousness of the Ukrainian people.

Key words: archetype, psychoanalysis, myth, symbol, archetypal criticism, motive.




Підписано до друку 23.12.2010 р. Формат 60х90/16.

Ум.-друк. арк. 0,9.

Тираж 100 прим. Зам. № 12-11

Видавництво ПП Щербатих О.В.

вул. 29 вересня, 11/19, м. Кременчук, 39601

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру

суб’єкта видавничої справи ДК №2129 від 17.03.2005 р.

тел.: (0536) 79 63 38

e-mail:copy-centr@ukr.net

Віддруковано в видавництві ПП Щербатих О.В.

вул. 29 вересня, 11/19

м. Кременчук

1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

4931. Русская тяжеловозная порода лошадей 894 KB
  Русская тяжеловозная порода В последние десятилетия для тяжеловозного коннозаводства наступили трудные времена. И почти все проблемы возникли из-за сложившейся в стране экономической ситуации. Тяжеловоз всегда был недорогой лошадью. Раньше, при соц...
4932. Основы теории управления. Конспект лекций 1.92 MB
  Основы теории управления Введение Сигналы управления и возмущения в общем случае могут быть не детерминированные, а случайные, поэтому приходиться прибегать к статистическим методам исследования систем автоматического управления (САУ). Кроме того, ч...
4933. Комплексные системы управления качеством продукции 161 KB
  Успех организации в значительной степени определяется качеством товаром и услуг. Для достижения успеха в своей деятельности организация должна обеспечить конкурентоспособное качество и конкурентоспособную цену. Качество продукции представляет...
4934. Стратегический менеджмент. Опорный конспект лекций 77.17 KB
  Тема 1. Общая характеристика стратегического менеджмента Стратегический менеджмент, его характеристика и связь с другими науками. Сущность стратегического менеджмента. Отличие стратегического управления от оперативного. Э...
4935. Измерение элементов зубчатых колес 424.5 KB
  Цель работы Изучить принцип действия и устройство зубомеров и овладеть методикой измерения размеров элементов зубчатых колес штангензубомером и микрометрическим зубомером. Материальное обеспечение Штангензубомер типа...
4936. Необходимость ИТ-аудита 58.5 KB
  Необходимость ИТ-аудита Аудит — это системный процесс получения и оценки объективных данных об экономических действиях и событиях, устанавливающий уровень их соответствия определенному критерию и предоставляющий результаты заинтересованным поль...
4937. Поиск информации в World Wide Web 255 KB
  Поиск информации в World Wide Web Основные понятия всемирной паутины К основным видам сервиса Интернет относят WWW, электронную почту, группы новостей, чат, FTP, Gopher, Wais, Telnet,IP-телефония и др. Рассмотрим  подробнее  наиболее популярны...
4938. Информационные системы управления бизнесом 338.5 KB
  Цели и задачи дисциплины Цель изучения дисциплины Информационные системы управления бизнесом – формирование у студентов фундаментальных знаний по интеллектуализации производственной деятельности менеджера для малого, среднего и корпоративн...
4939. Создание реляционной БД. Установка связей между таблицами. Работа с данными таблицы 323.5 KB
  Создание реляционной БД. Установка связей между таблицами. Работа с данными таблицы Цель работы: научиться создавать таблицы базы данных в режимах конструктора и таблицыиустанавливать связи между нимиосвоить основные приемы заполн...