65629

ЛЕКСИКА «ДИТЯЧОГО СПІЛКУВАННЯ» У ГОВІРКАХ ЦЕНТРАЛЬНОЇ СЛОБОЖАНЩИНИ (ХАРКІВЩИНИ)

Автореферат

Иностранные языки, филология и лингвистика

Усі ці роботи різні тематикою матеріалом й аспектами вивчення поєднує одне: предметом дослідження в них є говірне мовлення дорослих. Територіальне ж дитяче мовлення на сьогодні залишається практично не дослідженим як у світовому так і у вітчизняному мовознавстві хоча теоретичне осмислення цього...

Украинкский

2014-08-01

145.5 KB

3 чел.

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В. Н. КАРАЗІНА

АСАУЛА Марина Миколаївна

УДК 811.161.2’373’282.2(477.54)

ЛЕКСИКА «ДИТЯЧОГО СПІЛКУВАННЯ» У ГОВІРКАХ ЦЕНТРАЛЬНОЇ СЛОБОЖАНЩИНИ (ХАРКІВЩИНИ)

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук


Харків – 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

Сагаровський Анатолій Ананійович,

Харківський національний університет

імені В. Н. Каразіна,

доцент кафедри української мови.

Офіційні опоненти:  доктор філологічних наук, професор

Мойсієнко Віктор Михайлович,

Житомирський державний університет

імені Івана Франка,

директор навчально-наукового інституту філології та журналістики;

кандидат філологічних наук, доцент

Стасевський Станіслав Борисович,

Харківський національний педагогічний

університет імені Г. C. Сковороди,

доцент кафедри української мови.

Захист відбудеться 6 жовтня 2011 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.20 Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (61022, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 2-37).

Із дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (61022, м. Харків, пл. Свободи, 4).

Автореферат розісланий  вересня 2011 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук                           Л. Г. Савченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Останнім часом помітно зростає інтерес мовознавців до проблем діалектної лексикології. За ближчі десятиліття з’явилася значна кількість праць, присвячених розгляду загальних теоретичних питань української діалектної лексики (П. Гриценко, А. Зеленько, І. Матвіяс й інші). Значну увагу приділено сьогодні й описові лексичного складу окремих територіально-мовленнєвих утворень (Г. Аркушин, З. Бичко, К. Глуховцева, В. Чабаненко тощо). Чимало робіт присвячено аналізові тематичних і лексико-семантичних груп слів (Г. Гримашевич, М. і О. Никончуки, В. Мойсієнко, Р. Сердега й інші). При цьому різні мовленнєві території щодо дослідження лексичного складу представлені неоднаково. Так, більшою мірою репрезентовано Південний Захід і Полісся. Центральну ж Слобожанщину на лексико-семантичному і фразеологічному рівнях обстежено й представлено явно недостатньо, хоча “місцева” діалектологічна наука й відома іменами Л. Лисиченко, А. Сагаровського, А. Свашенко, Г. Солонської та деяких інших.

Усі ці роботи, різні тематикою, матеріалом й аспектами вивчення, поєднує одне: предметом дослідження в них є говірне мовлення дорослих. Територіальне ж дитяче мовлення на сьогодні залишається практично не дослідженим (як у світовому, так і у вітчизняному мовознавстві), хоча теоретичне осмислення цього явища триває вже протягом кількох століть.

Територіальні мовленнєві елементи “дитячої” сфери вивчали (щоправда, здебільшого одноаспектно) В. Ващенко, Т. Возний, В. Куриленко, А. Сагаровський, В. Чернецький та інші. Дитячу лексику частково зібрано й відображено в словниках, наприклад, в академічному “Словнику української мови”, у “Словнику західнополіських говірок” Г. Аркушина, у “Словнику полтавських говорів” В. Ващенка, у “Словнику українських східнослобожанських говірок” за ред. К. Глуховцевої, у “Словнику говірок Нижньої Наддніпрянщини” В. Чабаненка. Є певні зауваження щодо окремих слів, але спеціальних системних досліджень цих елементів у мовознавчій науці немає. Отже, необхідність фіксації та аналізу елементів цієї специфічної сфери мовленнєвої діяльності (зокрема мовлення дітей Центральної Слобожанщини (Харківщини)), уведення здобутого фактичного матеріалу до наукового обігу, відсутність монографічного опису лексики дитячого спілкування і зумовлюють актуальність обраної теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації «Лексика “дитячого спілкування” у говірках Центральної Слобожанщини (Харківщини)» відповідає темі кафедри української мови Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна “Аналіз системи рівнів української мови XVII – XXI ст.”.

Мета пропонованої роботи – дослідити дитяче мовлення Центральної Слобожанщини.

Для досягнення цієї мети передбачено виконання таких завдань:

1) визначити суть понять “дитяча мова”, “дитяче мовлення”, “лексика дитячого спілкування”;

2) розглянути основні напрямки вивчення дитячого мовлення в онтогенезі й обрати свій підхід у дослідженні елементів цієї специфічної сфери мовленнєвої діяльності;

3) визначити психо-лінгво-вікові особливості мовлення дітей загалом і Харківщини зокрема; з’ясувати характер упливу позамовних чинників на мовленнєвий розвиток дітей, що проживають в умовах діалектного середовища;

4) вивчити й описати склад, семантичну структуру, фонетичні, словотвірні й (частково) граматичні особливості лексики дитячого спілкування в межах окресленого ареалу;

5) обґрунтувати статус і місце дитячих слів у лексичній системі сучасної української мови (передусім діалектної); визначити особливості функціонування діалектизмів у дитячому мовленні та їх можливу мотивацію;

6) дослідити прояви впливу інших комунікативних систем (української літературної, російської) на мовлення дітей обстежуваного континууму;

7) укласти Словник дитячого мовлення Центральної Слобожанщини (Харківщини).

Об’єкт дисертаційної роботи – мовлення дітей Центральної Слобожанщини (Харківщини). Предметом дослідження є специфічна макротематична група – дитячий лексикон (у найширшому розумінні: це власне дитяче слово як лексема і як носій фонетичних, семантичних, словотвірних, морфологічних, синтаксичних особливостей рідної мови і насамперед центральнослобожанських говірок).

Дослідження базується на фактажі, який ми зібрали в 60 селах Харківської області (відповіді на позиції питальника, матеріали цілеспрямованих розмов на певні теми з батьками і дітьми, матеріали нерегламентованих бесід). У дисертації використовуємо й відповіді на питання “Програми для збирання матеріалів до Лексичного атласу української мови” Й. Дзендзелівського (93 позиції), і картотеку Діалектного словника Центральної Слобожанщини (Харківщини) (ДСЦС (Х)). Прислужилися й записи натурального мовлення, зроблені викладачами і студентами Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Почасти ми безпосередньо чи аналогійно-асоціативно зважаємо й на співвідносний матеріал із сучасної української літературної мови, словників Г. Аркушина, В. Ващенка, К. Глуховцевої, В. Чабаненка. Респондентами стали діти віком до шести років (дещо старші брати, сестри), а також їхні батьки, бабусі, дідусі тощо.

Методологічною основою роботи є положення про єдність форми і змісту мовних одиниць і про їх співвідношення чи взаємозв’язок у межах цієї єдності. В основу покладено описовий і зіставний методи дослідження елементів “дитячої” сфери. Водночас при аналізі вербальних елементів цієї специфічної комунікативної системи застосовуємо й структурний метод (зокрема елементи дистрибутивного і компонентного аналізу). При збиранні матеріалу також залучали методи територіально-діалектних досліджень: програмне опитування і польові спостереження.

Наукова новизна теми полягає в тому, що вперше на основі значного обсягом фактичного матеріалу виокремлено й здійснено системний аналіз лексики дитячого спілкування центральнослобожанських говірок, окреслено лексико-семантичні підгрупи (ЛСП) у межах досліджуваної ТГ, визначено принципи номінації в мовленні дітей Харківщини, уведено до наукового обігу новий фактичний матеріал.

Теоретичне значення роботи полягає в одержанні нових знань про дитяче мовлення (зокрема територіальне), про його особливості на різних рівнях (передусім на лексико-семантичному), виявлені в мовленні дітей, що проживають в умовах діалектного оточення, уплив різномовних і міждіалектних контактувань на формування комунікативної системи дітей обстежуваного ареалу. Водночас результати дослідження дають матеріал для з’ясування закономірностей функціонування й розвитку лексики південно-східного наріччя загалом.

Практична цінність дослідження визначається тим, що розширено емпіричну базу української діалектології, уведено до наукового обігу новий, певним чином систематизований лексичний матеріал, який може бути використаний для проведення різних лексикологічних і діалектологічних досліджень, в укладанні “Лексичного атласу української мови”, загальноукраїнського діалектного словника, “Діалектного словника Центральної Слобожанщини (Харківщини)”; застосований у викладанні лекцій і семінарських занять із курсів української лексикології й діалектології, написанні курсових і дипломних робіт. У поданому фактажі можна знайти цінну інформацію для розуміння народної етимології (у тім числі й дитячої як її безпосередньої складової). Описані прийоми можуть бути використані в дослідженні дитячого мовлення інших діалектних ареалів.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і практичні результати дослідження викладено в доповідях на семінарських заняттях, студентських і аспірантських наукових конференціях у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна; на ІІ Всеукраїнській студентській науково-практичній конференції “Студентські філологічні студії початку ХХІ століття” (Донецьк, 2006); на Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 120-річчю від дня народження професора О. Н. Синявського: “Олекса Синявський: історія і сучасне мовознавство” (Бердянськ, 2007), на Міжнародній науковій конференції “Наукова спадщина Юрія Шевельова і світ сучасної української філології. До 100-річчя від дня народження Ю. Шевельова” (Харків, 2008), на Міжнародній науковій конференції “Наукова спадщина О. О. Потебні в контексті розвитку європейської філологічної думки ХІХ-ХХ ст. До 175-річчя від дня народження О. О. Потебні” (Харків, 2010).

Публікації. Результати дослідження відображено в п’яти одноосібних публікаціях, уміщених у фахових виданнях.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, кожен із яких має підрозділи, висновку, списку використаної літератури (324 позиції) і додатків (Додаток А. Цифровий (порядковий) покажчик населених пунктів; Додаток Б. Дитячий лексикон (питальник); Додаток В. Словник дитячого мовлення Центральної Слобожанщини (Харківщини)). Повний обсяг роботи – 251 сторінка, текстову частину викладено на 185 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, визначено об’єкт і предмет роботи, сформульовано мету, основні завдання, схарактеризовано джерельну базу дослідження й методи опрацювання фактичного матеріалу, розкрито новизну, теоретичне, практичне значення роботи, окреслено форми апробації результатів дисертації.

Перший розділ “Теоретичні засади вивчення дитячого мовлення” складається з чотирьох підрозділів.

У першому підрозділі – «Лінгвістичний статус поняття “дитяче мовлення”» – визначено й заналізовано обсяг і зміст ключових дефініцій роботи: “дитяча мова”, “дитяче мовлення”, “лексика дитячого спілкування”, здійснено розгляд різних концепцій тлумачення цих понять, окреслено власні теоретичні позиції; уточнено деякі дотичні (вужчі) терміносполуки: “дитяче слово”, “псевдослово”, “квазіслово”, “дитячий діалектизм”, “змішаний діалектизм”; розглянуто співвідношення понять “система” і “норма” в дитячому мовленні, категорію оказіональності-узуальності в цій специфічній вербальній системі.

З’ясовано, що в розумінні цих термінів із-поміж дослідників немає одностайності. Нерідко маємо сплутування понять “мова” і “мовлення”, уживання одного терміна замість другого, виділення різних критеріїв їх розмежовування. Зауважимо, що опозиція мови й мовлення в дитячому віці навіть інтуїтивно ще не окреслена чітко, і головне завдання дитини – із репрезентованих у її мовленнєвому досвіді фактів сконструювати власну цілісну мовну систему, поступово переходячи від одного вікового етапу до іншого. При цьому мовлення дорослого для дитини фактично є мовою (структурою, схемою, певним орієнтиром). Це той арсенал, склад, із якого вона бере й утворює власне (дитяче) мовлення, елементи якого частково переймають дорослі, згодом відтворюючи їх і “повертаючи” дитині. Розбіжності в тлумаченні цих понять зумовили подання власного визначення цих термінів.

У другому підрозділі – “Стан і рівень теоретико-практичного дослідження дитячого мовлення” – з’ясовано рівень фіксації й наукового аналізу дитячого мовлення в мовознавстві (як у зарубіжному, так і у вітчизняному), а також (частково) в інших науках (психології, педагогіці); репрезентовано теоретичні й методологічні засади дослідження елементів цієї специфічної комунікативної системи.

Відзначено, що дитяче мовлення здавна привертало увагу представників різних галузей знань – педагогів, психологів, логопедів тощо. Відпочатку дослідження цього явища відбувалися в руслі психологічної науки в зв’язку з вивченням шляхів розвитку когнітивної спроможності дитини. Інтерес лінгвістів до цього незвичного феномену пожвавився відносно недавно (кінець ХІХ – середина ХХ століття). Передусім це стосується російського мовознавства, представленого роботами О. Гвоздєва, М. Рибникова, С. Цейтлін та інших. Має певні здобутки у вивченні дитячого мовлення й україністика (праці Л. Булаховського, О. Потебні, І. Франка тощо). У роботах цих дослідників розглядаються і з’ясовуються закономірності, за якими дитина оволодіває мовою (Д. Ельконін, М. Кольцова), визначається специфіка саме дитячого мовлення, його особливості на різних мовних рівнях (В. Бельтюков, А. Богатирьова, К. Крутій, Т. Линник, Т. Ушакова та інші).

Заналізовані роботи створюють надійну базу для комплексного і глибшого дослідження дитячого мовлення у вітчизняній науці. Водночас деякі питання мовленнєвого онтогенезу ще й до цього часу потребують детального обговорення і висвітлення. Передусім це стосується територіального дитячого мовлення.

У третьому підрозділі – “Психо-лінгво-вікові особливості дитячого мовлення” – заналізовано провідні концепції щодо формування дитячого мовлення, з’ясовано основні етапи становлення комунікативної компетенції в аналізований віковий період, визначено передумови цього процесу, чинники, які безпосередньо впливають на його перебіг.

У четвертому підрозділі – “Уплив поблизького оточення й однолітків на мовленнєвий розвиток дитини” – з’ясовано вплив позамовних факторів на вербальний розвиток дитини, що від народження перебуває в певному діалектному континуумі. Зауважимо, що існує загальний механізм, за яким формується будь-яка комунікативна система, у тім числі й діалектна. При цьому в мовленні дітей досліджуваного ареалу подекуди спостерігаються значні індивідуальні відмінності на різних мовних рівнях, які значною мірою зумовлено психо-фізіологічними, особистісними чинниками, умовами життя дитини, комунікативною ситуацією в родині тощо. Особливу роль у цьому процесі відіграють мовні авторитети – особа чи середовище, які найповніше відтворюють соціальну, культурну й мовну сутність певного колективу (поблизьке оточення дитини, однолітки тощо). Кожен із соціальних інститутів виявляється альтернативним референтним джерелом, завдяки якому здійснюється вибір моделей соціальної поведінки (у тому числі й вербальної).

Другий розділ – “Лексика дитячого спілкування: системна організація, лексико-семантичні, фонетичні й граматичні особливості” – складається з трьох підрозділів, у яких визначено й заналізовано лексико-семантичні, фонетичні, (частково) граматичні (насамперед словозмінні) особливості мовлення дітей Харківщини, простежено динаміку змін мовних одиниць цієї специфічної комунікативної системи в структурному і функціональному аспектах.

У першому підрозділі – “Лексико-семантичні особливості дитячого мовлення Центральної Слобожанщини (Харківщини)” – подано тематичне групування вокабул “дитячої” сфери, окреслено їх лексико-семантичні особливості.

Системний підхід до вивчення діалектної лексики зумовив розгляд елементів цієї специфічної комунікативної системи як цілісного комплексу мовних одиниць як діалектних, так і загальновживаних. У складі дитячого мовлення Харківщини розрізняємо принаймні дві основні групи лексичних одиниць: 1) слова, не зафіксовані в загальних лексикографічних працях, але наявні в мовленні дітей Центральної Слобожанщини: бе́б’а – нічний горщик, го́ба – ягода, чу́чкол – цукор й інші; 2) слова, поширені не тільки в мовленні дітей Харківщини, а й за її межами (ам-а́м – їсти, л´ул´а – колиска, л´ал´а – дитина тощо).

У межах аналізованої ТГ (лексика дитячого спілкування) можна виділити такі ЛСП: назви людей, номени на позначення одягу, його деталей, взуття, назви флори і фауни, найменування їжі та напоїв, кухонного начиння, меблів, інших ужиткових речей, анатомічні назви, імена людей, прізвиська тварин, назви дій (найрепрезентативніші підгрупи слів); назви явищ і об’єктів природи, засобів пересування і їхніх деталей, ігор й іграшок, предметів, якими користується дитина в навчанні, будівель, просторових об’єктів і їхніх частин, казкових істот, загальних оцінних ознак, номени на позначення смакових відчуттів, кольорів, фізіологічних ознак, слова привітання, прощання, подяки, характеристики часу, місця, кількості, напрямку, оцінки (менше представлені з функціонального погляду ЛСП). Узагалі виділення цих підгруп певною мірою є умовним, однак важливим для досягнення чіткого й послідовного аналізу матеріалу.

Найбільш актуальні ЛСП у мовленні дітей Харківщини.

У середині цих підгруп слова почасти об’єднуються в мікрогрупи. Так, ЛСП “Назви людей” маніфестує такі найменування: 1) назви спорідненості; 2) назви людей за родом діяльності; 3) назви-характеристики дитини. Із-поміж них особливо багато й різноманітно представлена лексика на позначення поблизького оточення дитини (240 вокабул реалізують 35 денотатів). І це не випадково, бо саме батьки, бабусі, дідусі – первинне домашнє середовище, у якому зростає, виховується дитина.

Номени аналізованої підгрупи яскраво демонструють поетапне засвоювання й усвідомлювання дітьми родинних зв’язків, ступеня спорідненості між окремими членами сім’ї. На початкових етапах розвитку це передусім найменування (як загальновживані, так і доволі специфічні) найближчих людей (насамперед батька (ба́т´ка, папа, т´а́т´а), матері (мама, мун´а, му́с΄ка – мати), пізніше – дідуся (д´ед, д´ід´о, д´е́да), бабусі (баба, башка, бу́с´а). Згодом, із дорослішанням дитини, ці зв’язки ускладнюються, а отже, з’являються і нові семи, які мають різну кількість репрезентантів (ба́т – брат, к’о́с´а, кума́с΄а – кума, хрещена), що значною мірою зумовлено позалінгвальними чинниками (чи є інші діти в родині, чи є рідні дядько й тітка, наскільки тісний узаємозв’язок між дитиною і хрещеними тощо).

Разом із тим, у мовленні дітей досліджуваного ареалу не зафіксовано лексем, які передають складніші значення, такі, як ’невістка’, ’свекруха’, ’свояк’, ’тесть’ і под. В аналізований віковий період дитина не здатна вповні засвоїти всю систему родинних зв’язків.

Досить різноманітно представлено в дитячому мовленні Харківщини й ЛСП на позначення одягу, його деталей, взуття (239 лексем використовують для називання 25 денотатів).

У межах цих підгруп вирізняємо такі мікрогрупи: 1) назви одягу; 2) назви його деталей; 3) назви взуття. Водночас із-поміж найменувань одягу виділяємо:•номени на позначення верхнього одягу; •назви нижнього одягу (того, що носиться під верхнім); •назви білизни; •назви головних уборів.

Одиниці аналізованих підгруп виразно демонструють родо-видові відношення, властиві дитячому мовленню загалом і мовленню дітей Харківщини зокрема. Окрім маніфестантів загального поняття ’рід взуття з досить високими халявами’ (боби, боти, чоби, чопи), діти розрізняють і слова на позначення певного їхнього різновиду – чобіт, виготовлених із гуми (д´о́ти і чозе́ти).

Континуенти підгрупи розрізняються залежно від своєї прагматичної значущості. Денотати панчохи, шкарпетки представлено досить широко: як загальновживаними лексичними одиницями (панч’о́хи, чулки́, нос´ки́), так і вузьколокалізованими, почасти індивідуалізованими вокабулами (ц´о́лі, чо́нч’ік’і – панчохи і но́к’і, носу́л΄і  шкарпетки). Меншу кількість репрезентантів мають гіпосеми ’короткий (переважно нижче пояса) жіночий одяг’ (ко́ха, ко́хта), ’трикотажна сорочка без рукавів і коміра’ (ма́іс΄а, ма́йа).

Характерними прикладами деталізованої системи номінації в дитячому мовленні нашого реґіону є назви фауни. Засвідчені маніфестанти цих денотатів також яскраво представлено на рівні гіпонімії.

У межах аналізованої підгрупи гіпоніми формують опозитивні мікроряди за ДО ’свійський – дикий’, ’стать’ і ’вік’. Відповідно в межах ЛСП на позначення фауни виокремлюємо такі найменування: 1) назви свійських тварин; 2) назви диких тварин; 3) назви птахів (переважно свійських); 4) назви комах, риб, земноводних.

Опозицію щодо статі неоднаково реалізовано в дитячому мовленні Харківщини. Здебільшого це зумовлено загальними особливостями когнітивного розвитку дитини і в різні вікові періоди реалізується по-різному. Так, на початкових етапах онтогенезу одна лексема, як правило, позначає різні денотати (би́ц΄а – це і бик, і корова, і теля, ку́ц΄а – це і свиня, і кабан, і порося). Натомість пізніше, коли дитина робить перші спроби розрізнити ці поняття, уже фіксуємо й окремі номени на позначення кожного з них (би́р΄аоц΄а́ (баран – вівця), биц΄ коо́ва (бик – корова)), хоча про повну диференціацію номенів аналізованої мікрогрупи в досліджуваний віковий період не йдеться. Опозицію ж щодо віку реалізовано послідовніше. Дитина порівняно легко розрізняє дорослих тварин і їхніх малюків і відповідно вербалізує ці диференціації. Маємо регулярні форми зразка момос΄а́ – порося, коз´ен´а – козеня, косен´а – кошеня.

Деякі номени аналізованих ЛСП мають широкий узагальнювальний характер. Так, бу́л΄а, па́па – це і хліб, і бублик, і булка; ц´і́па – не лише курча, курка, але й узагалі птах.

Окрім того, маємо полісемантизм вокабул у межах різних ЛСП. Так, деякі зоолексеми маніфестують не лише представників фауни, але й відповідну іграшкову реалію (з΄а́йа, ми́т΄а й под.), причому здебільшого вони спочатку репрезентують іграшку і лише пізніше – тварину. Це значною мірою зумовлено роллю іграшки в житті дитини. Через іграшковий світ дитина пізнає більшість об’єктів і явищ довкілля.

Водночас у межах окремих підгруп подекуди маємо зразки сплутування понять. Так, пташиний дзьоб діти називають то лотом, то нос´ом, крила – вуками тощо.

Аналізовані ЛСП активно поповнюються і новаціями (Балн´і – дитяче печиво “Барні”, касама́т – космонавт, Рат΄і́шка – дитячій напій “Растішка” тощо). Одна з причин їх оновлення – пожвавлення стосунків між містом і селом, відповідно, посилення “міських” упливів на мовлення інформаторів (поява нових реалій, що потребують називання).

Зафіксовані лексеми на позначення того чи іншого денотата дозволяють прослідкувати мовну динаміку говірки (на позначення ’солодкого кондитерського виробу з різних продуктів, зварених з цукром, що має вигляд невеличкого шматочка, кульки, плиточки тощо’ у мовленні старшого покоління маємо лексеми цукерка, цукерок, конфета; натомість у мовленні молодшого покоління досліджуваного континууму (у тім числі й дітей) маніфестант цукерок не засвідчено, а найпоширенішим є репрезентант конфета (відповідно фонетично модифікований): коф’е́та, ках’е́та; назва цукерка, навпаки (у дітей це частіше цукелка) – рідковживаний маніфестант. У картотеці є й інші (досить специфічні) реалізації цього значення: бо́н΄а, ке́л΄а, ке́т΄ка, ц΄у́ц΄а); з’ясувати зміни в лексиконі дитини в різні періоди її розвитку.

Менше репрезентовані з функціонального погляду підгрупи слів.

У межах аналізованих ЛСП загалом діють ті ж закономірності, що й в інших підгрупах. Аналізовані денотати репрезентують як загальновживані лексеми, частково фонетично модифіковані (балаба́н – барабан, мас΄і́на – машина, ойіве́ц΄ – олівець), так і специфічні утворення (бук’іл´і – літери, букви, бомбо́нчик – дзвіночок, пас΄і́бки – спасибі, т΄а́т΄а – іграшка, тре́тор – трактор).

Разом із тим, окремі ЛСП активно демонструють новітні мовні тенденції. Вони актуалізують уживання не лише “традиційних” загальновідомих номенів, але й поповнюються “міськими” назвами (мас΄у́та – маршрутка; тланва́й – трамвай; толе́бус– тролейбус), що значною мірою зумовлено екстралінгвальними чинниками (передусім урбанізаційними процесами).

На особливу увагу заслуговують і назви казкових істот (як традиційні, так і новітні), представлені в мовленні дітей Харківщини невеликою кількістю лексичних одиниць (почасти фонетично видозмінених): Ба́ба Гага́ – Баба Яга; З ім’ука – Зміюка; цал΄і́ўна – царівна, д´ед Байев’ед – дід Краєвєд й інші.

На відміну від попередніх підгруп, репрезентанти денотатів яких – моносеманти, на позначення цих онімів у дитячому мовленні наявні структурно різні лексеми (моно- і полілекси (переважно двокомпонентні)). Полісеманти утворені поєднанням родової назви і постійного епітета (прикметника чи іменника-прикладки): Му́ха-Кокоту́ха, М’іса-Т´іса.

У другому підрозділі – “Особливості адаптування загальнонародних і місцевих фонетичних елементів у дитячому мовленні Центральної Слобожанщини (Харківщини)” – визначено фонетичні особливості мовлення дітей обстежуваного ареалу.

З’ясовано, що мовлення дітей Центральної Слобожанщини відповідає загальним принципам оволодіння звуковою будовою мови і відтворює фонетичні риси, властиві мовленню дітей загалом:

а) субституції (бйудобл´удо, дел΄х’і́н дел´ф’ін, мол΄око́молоко́, сн´онслон); б) метатези (мають у мовленні дітей доволі спорадичний вияв): бемего́т – бегемот, гамази́нмагазин, донага́т΄ – доганять, л´а́буко – яблуко; в) елізії (ато́бус – автобус, бабан – барабан, байн – комбайн, шала́тка – шоколадка; г) гіперичні явища (Алт´імка – Артемка, кол´ісоч’ік – колосочок, оку́йаакула тощо); ґ) появу в слові епентетичних звуків: дува́ – два, канапо́т – компот, канахве́та – цукерка (рос. конфета); д) асиміляції (баба́касоба́ка, папел΄у́хкапел΄у́х – повна регресивна дистантна асиміляція за місцем і/або способом творення; кокл΄е́такотлета, мами́намали́на – повна прогресивна дистантна асиміляція за місцем і способом творення).

У мовленні дітей Харківщини наявні й зразки давньої прогресивної асиміляції (мj (із м’) у мн´): мн´асо, мн´ац´. Прогресивне уподібнення щодо носового резонансу доволі поширене й у “дорослому” мовленні досліджуваного ареалу (пор. вимн´а, імн΄а́, мн´ата тощо). Водночас нерідко респонденти паралельно вживають і цілком закономірний континуант мй (мйасо, мйац´), і рефлекс м’ (м’ако, м’ат´). Разом із тим, звукові уподібнення в мовленні дитини мають здебільшого тимчасовий, віковий характер.

Як факультативний вияв, у дитячому мовленні Центральної Слобожанщини наявні й протетичні приголосні (гог’іло́к – огірок, вол΄і́х – горіх, ву́т´а – качка (рос. утка)). Значно більшою мірою репрезентовано форми з аферезою, а найчастіше це, власне, псевдопротези і вияв гіперизму щодо них (адо́к – дитячий садок, айа́ц΄ійгарячий, у́с΄о вухо). Ця фонетична риса взагалі притаманна слобожанському говору.

Почасти в мовленні респондентів фіксуємо й яскраві “місцеві” особливості: 1) “спрощення” африкат за рахунок проривного складника (гу́зик – ґудзик, кукулу́за – кукурудза); 2) палаталізацію приголосних, що певною мірою зумовлена особливостями артикуляційного апарату дитини. Щоправда, відчутний і помітний уплив поблизького оточення, у мовленні якого окремі приголосні також зазнають пом’якшення. Насамперед це стосується звука [р΄] у позиції кінця слова (буква́р΄ – буквар, кех’і́р΄ – кефір, суха́р΄ – сухар); 3) “вузький” [и] (бу́л΄ік – бублик, гле́ц΄ік – глечик); 4) помірне акання (кабаса́ – ковбаса, каготи́ – колготи, мако́ўка – морковка й інші).

Прикордонне розташування досліджуваного ареалу загалом зумовлює появу і значне поширення в мовленні діалектоносіїв, а, отже, і дітей, чималої кількості інтерферованих одиниць (байе́т΄ – хворіти (рос. болеть), зло́слий – дорослий (рос. взрослый) тощо).

У третьому підрозділі – “Граматичні особливості дитячого мовлення Харківщини” – (частково) заналізовано граматичні особливості дитячого мовлення досліджуваного ареалу (передусім на рівні діалектної словозміни). З’ясовано, що система словозміни (насамперед іменникової, прикметникової і дієслівної) у дитячому мовленні формується під безпосереднім упливом поблизького оточення і, відповідно, відтворює чимало рис загалом властивих південно-східній діалектній групі говорів (зокрема центральнослобожанським говіркам). Так, у мовленні дітей досліджуваного континууму немає традиційного розрізнення закінчень іменників чоловічого роду ІІ відміни в родовому відмінку однини, наявного в літературній мові (болс´а – борщу, гамаз´іна – магазину, дос´а – дощу). Почасти таке використання флексійних форм маємо й у мовленні поблизького оточення дитини (базар´а – базару, города – городу).

Разом із тим, значну кількість форм діти “конструюють” самостійно (під дією аналогії). При цьому маємо стихійне переважання сильних форм і процесів. Перевага твердого типу відмінювання іменників чоловічого роду м’якої групи в орудному відмінку однини загалом властива “дорослому” мовленню Цетральної Слобожанщини (ножо́м – ножем, учи́тел΄ом – учителем), значною мірою позначилася і на дитячих формотвореннях (бал΄анц΄о́м – баранцем, п’і́тен΄ом – півнем). Як наслідок, маємо поширення цього типу словозміни на інші відміни (ба́н΄ом – банкою, ва́хл΄ом – вафлею, ни́т΄ом – ниткою).

На особливу увагу заслуговують і форми першої особи однини теперішнього часу дієслів ІІ дієвідміни. Тенденція до усунення чергування у формотворенні іменників яскраво виявляє себе й під час творення особових форм дієслів, наприклад, форми першої особи однини дієслів ІІ дієвідміни (кут΄у́, кос΄у́, ход΄у́). Такі словоформи активно побутують і в мовленні дорослого населення Харківщини (воз΄у́, крут΄у́, прос΄у́).

Третій розділ – “Етимологічно-мотиваційний аспект вивчення дитячого мовлення Центральної Слобожанщини (Харківщини)”. Тут заналізовано типи номінації в дитячому мовленні. Основну увагу приділено вивченню особливостей творення мовленнєвих елементів дитячої сфери в аналізований віковий період; здійснено спробу простежити намагання вмотивувати (подекуди примітивно, наївно) появу окремих (почасти ситуативних, оказіональних) одиниць у мовленні респондентів.

Номенотворення на певному етапі мовленнєвого розвитку дитини – цілком закономірне явище. “Дитячий” лексикон головним чином репрезентує семантичний, словотвірний і синтаксичний типи номінації. Семантичні зміни, в основному, відбуваються за мовними загальними закономірностями, через використання тих же способів і прийомів. Основними видами перенесення є метафора (ка́ка – це і власне екскременти, і будь-який бруд, і взагалі щось відразливе, неприємне, несмачне, шкідливе) і метонімія (дуда, дудул´а – це і сопілка, і жіночі груди, і соска. Водночас у мовленні інформаторів маємо й такі похідні, як дуд´ати, дудул´ати в значенні “дути” (дія, яка безпосередньо виконується, коли грають на цьому музичному інструменті), “пити, смоктати”.

В аналізованому матеріалі є й зразки омонімії (значна кількість омофонів у дитячому мовленні утворюється з фонетичних причин (через певну недорозвиненість артикуляції в досліджуваний віковий період)): вуц´а – вулиця і рука, коўка – морква і корівка, сол´а – квасоля і сіль і лише деякі з них етимологічно споріднені (ба́бочка (зменш. від бабка) – бабуся і ба́бочка – метелик (рос. бабочка)); звуження семантичної структури слова (деякі респонденти слова а́года і по́т΄а вживають на позначення лише одного плоду (вишні, яблука тощо) або птаха (горобця, голуба й под.)).

Словотвірну номінацію в мовленні респондентів представлено, головно, афіксацією (суфіксальним (б’е́йа – б’е́іс΄а, габ’і габл´ат´, д΄е́т΄і – д΄е́т΄іка, топ’і топ’іки) і префіксальним (гут΄ – погу́т΄, с΄і́п’інас΄і́п’і, ц΄ува́т΄ поц΄ува́т΄) способами), утинанням (Гуша – Маргуша, диц´а – водиця, мон – лимон), контамінацією (агава – “ава” + “гава”, голобей – горобець + (рос.) воробей, муц΄о́к – “мукати” + бичок, п’ітен´ – піти + півень), десуфіксацією (бочка – боц´а, кв’і́тка – кв’і́т΄а, па́тка – па́та). Із-поміж них найбільшу продуктивність виявили суфіксація, десуфіксація і сегментний спосіб, меншою мірою представлено префіксацію і контамінацію. Окрім того, у фактажі маємо й певну кількість юкстапозитів – репрезентантів синтаксичного типу номінування (го́йд΄і-го́йд΄і, ла́д΄і-ла́д΄і, л´а́ла-до́ц´а, му-бик).

У системі “дитячого” словотворення значне місце посідає система демінутивності. Найбільшу активність виявляють суфікси

–к-, -ик- (-ік-), -ок- (-ек-), -ичк- (-ицьк-), -ічк- (-іцьк-), -очк-

(-оцьк-), -ечк- (-ецьк-), -чик- (-цик-). Менш продуктивними є суфікси -ісь-, -атк- (-ятк-), -ачк- (-ацьк-), -ушк-, -уль-, -усь-,

-уць-, -ойк-, -оньк- (-еньк-), -отьк- (-етьк-), -ець-, -ць-.

Більшість лексичних одиниць “дитячої” сфери мотивовані, почасти з цілком прозорою етимологією. Зауважимо, що коли ми говоримо про “етимологію” “дитячих слів”, то насправді маємо на увазі своєрідне народне (наївне, примітивне, вульгарне) етимологізування насамперед. Нас найперше цікавить своєрідна мотивація форм, “виправдання” їх, шлях і фази змін.

Значну частину вокабул цієї специфічної комунікативної системи дитина запозичила з мовлення поблизького оточення, а, отже, і причини їхньої появи і функціонування прямо пов’язані зі світосприйняттям дорослого (“мотивація від дорослого”); решту ж лексем створили маленькі респонденти відповідно до їх загального когнітивно-комунікативного розвитку (“мотивація від дитини”).

Відвигуковий характер має вокабула бебешка, зафіксована нами в мовленні респондентів зі значенням “подушка”. Очевидно, пов’язана зі словами бебех, бебехкати – “падати”, “граючись падати на подушку”. Звідси, і бебешка – “подушка”. Родова назва бот´а (квіточка), на нашу думку, утворилася від гіпоніма “зозулині чобітки” (“зозулині чоботи”, “чоботи”) унаслідок усікання ініціальної частини й додавання іменникового закінчення -а.

Водночас певна частина номенів мають затемнену внутрішню форму, що не дозволяє завжди однозначно визначити відповідний мотиватор (во́п’і – пити, кондел΄о́л΄ – крокодил і деякі інші).

Чимало в мовленні дитини й ономатопеїчних утворень (ко́с´-ко́с΄ – підкликають коня, ме-ме́ – наслідування крику кози) і відвигукових одиниць (ква́ка – жаба, чи́ка – ножиці). Дитина в акустичному образі слова намагається знайти буквальне відтворення будь-яких властивостей предмета.

Разом із тим, модифікуючи звукову оболонку слова, діти доволі часто відновлюють його реальну звукову оболонку, яку вже не сприймають дорослі, і виявляють, таким чином, реальну етимологію слів, затемнену чергуванням звуків, фонетичними і семантичними процесами. Так, іменник ведм’і́д´ у мовленні маленьких мовців найчастіше представлений, як медв’і́д´, меб’і́д´. Закономірні континуанти давньої основи медвьдь етимологічно засвідчують і ранні українські тексти, така ж форма побутує й у мовленні поблизького оточення дитини.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження.

1. Онтогенез мовленнєвої спроможності – складний і не завжди однозначний процес. З одного боку, це взаємодія спілкування дорослих із дитиною, а з другого – розвиток предметної і пізнавальної діяльності останньої.

2. Сприймання світу дитиною і дорослим відрізняється значною мірою, проте завжди відображені в мові. Світосприйняття дитини відповідно відтворюється в “дитячій” мові, що дає можливість говорити про власне дитяче мовлення, лексику дитячого спілкування.

Під дитячим мовленням розуміємо всю сукупність мовних засобів (маємо на увазі рідну для дитини (місцеву) комунікативну систему) – лексичних, фонетичних, словотвірних, почасти граматичних, які уживають діти, а також їхнє поблизьке оточення на позначення тих чи інших реалій довкілля. Водночас лексика дитячого спілкування – це ті специфічні лексичні одиниці (слова, почасти квазіслова, форми, подекуди квазіформи), які вживають діти і дорослі в розмові з ними для називання різних явищ і реалій дійсності.

3. Аналіз вокабул “дитячої” сфери засвідчує, що ТГ “Лексика дитячого спілкування” – особлива, цілком сформована, структурно організована, розгалужена система. У межах аналізованої ТГ (понад 3000 вокабул) простежуються загальні тенденції і закономірності функціонування й формування як лексичної системи української мови, так і діалектної лексики. Склад її неоднорідний, а поняттєва система складна, бо група існує на перетині інших ТГ. Водночас кожна з виокремлених підгруп становить окрему мікросистему, компоненти якої демонструють особливі семантико-парадигматичні зв’язки.

4. Оволодіння звуковою будовою рідної дитині вербальної системи – невід’ємна складова становлення комунікативної компетенції в онтогенезі. Діти засвоюють її поступово в процесі загального психічного розвитку.

Мовленнєві елементи “дитячої” сфери відтворюють як загальні особливості дитячого мовлення на рівні фонетики (субституції, метатези, елізії тощо), так і специфічні фонетичні елементи рідної дитині вербальної системи, зокрема центральнослобожанських говірок, що, своєю чергою, дозволяє простежити її питомі риси, почасти мовну генеалогію.

5. Граматика дитячого мовлення Харківщини відповідає загальним особливостям когнітивного розвитку дитини в аналізований віковий період. Водночас граматичний рівень, як і фонетичний, засвідчує помітний уплив (особливо на рівні словозміни) мовлення дорослого населення обстежуваного ареалу на процес становлення граматичної системи в онтогенезі.

6. Наявність у мовленні дітей Харківщини значної кількості інновацій, тобто самостійно створених одиниць чи змодифікованих форм мовлення дорослих, дозволяє говорити про творчий характер дитячого мовлення.

Зібраний фактаж засвідчує, що вокабули утворено в основному внаслідок семантичного, словотвірного і синтаксичного типів номінації; при цьому використовуються засоби рідної дитині комунікативної системи.

Більшість лексичних одиниць “дитячої” сфери мотивовані, почасти з цілком прозорою етимологією. Разом із тим, є й немотивовані назви, про появу яких у мовленні дітей обстежуваного ареалу можемо лише здогадуватися.

7. Оволодіваючи лексико-семантичною системою “дорослої” мови, дитина співвідносить звукову форму з конкретними реаліями не тільки на рівні сприйняття, а й на рівні відтворювання мови. Як наслідок, у мовленні дитини наявна чимала кількість ономатопеїчних утворень.

Досліджуваний ряд звуконаслідувань і вигуків частково віддзеркалює ономатопеїчну систему української мови (у тому числі й діалектну). Творяться такі звукові комплекси засобами, властивими мовленню поблизького оточення дитини; у дитячому мовленні вони почасти редуплікуються, видозмінюючись чи повністю дублюючись.

8. Мовленнєві “дитячі” елементи – складова частина українського загальнонародного словника. Серед них є надзвичайно давні і новітні утворення, як загальновживані, так і вузьколокалізовані. Є сенс їх вивчати й уводити до словника.

Практична відсутність подібного фактичного матеріалу із сусідніх мовленнєвих територій зумовлює певну невизначеність щодо статусу “дитячих” слів у лексичній системі української мови загалом і в діалектній мові зокрема. Разом із тим, наш матеріал дає можливість говорити не лише про діалектне дитяче мовлення, але й про українське мовлення взагалі.

Здобутий фактаж міг би значною мірою увійти до загальноукраїнського атласу “дитячого мовлення”, створення якого – ще одна із можливих ділянок роботи діалектолога.

Основні положення й висновки дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Асаула М. М. Особливості засвоєння слобожанських фонетичних елементів у дитячому мовленні / М. М. Асаула // Актуальні проблеми слов’янської філології : міжвуз. зб. наук. ст.; [відп. ред. В. А. Зарва]. — К., 2008. — Вип. 16 : Лінгвістика і літературознавство. — С. 103—109.

2. Асаула М. М. Психо-лінгво-вікові особливості дитячого мовлення / М. М. Асаула // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. — 2008. — № 798. Сер. : Філологія. — С. 109—112.

3. Асаула М. М. Особливості словотворення в дитячому мовленні (на матеріалі мовлення дітей Центральної Слобожанщини (Харківщини)) / М. М. Асаула // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства : зб. наук. пр. — Ужгород, 2008. — Вип. 12 : Українська діалектна лексика як об’єкт словникарства та лінгвогеографії : до 100-річчя М. А. Грицака. — С. 61–63.

4. Асаула М. М. Лексико-семантичні особливості дитячого мовлення Центральної Слобожанщини (Харківщини) / М. М. Асаула // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. — 2009. — № 854. Сер. : Філологія. — С. 174—178.

5. Асаула М. М. Етимологічно-мотиваційний аспект вивчення дитячого мовлення на говірковому матеріалі Центральної Слобожанщини (Харківщини) / М. М. Асаула // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. — 2010. — № 910 : Мовознавство. Літературознавство. — Ч. І. — С. 169—174. — (Сер. «Філологія»).

АНОТАЦІЯ

Асаула М. М. Лексика “дитячого спілкування” у говірках Центральної Слобожанщини (Харківщини). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. – Харків, 2011.

У дисертації вперше на основі значного обсягом фактичного матеріалу здійснено системний аналіз лексики дитячого спілкування центральнослобожанських говірок.

У роботі визначено семантичні, фонетичні й словозмінні особливості зафіксованих номінативних одиниць, їх можливу мотивацію; з’ясовано загальні типи номінації в дитячому мовленні; уведено до наукового обігу новий, певним чином систематизований фактичний матеріал.

У результаті дослідження встановлено, що ТГ “Лексика дитячого спілкування” становить складне структурне ціле, що об’єднує ряд взаємопов’язаних ЛСП. Основна частина аналізованих номенів увіходить до складу загальновживаної української лексики або співвідноситься з різними діалектними лексемами, уживаними в материнських говорах на всіх рівнях діалектної мови. Чимало з-поміж них і специфічних, подекуди оказіональних елементів.

Ключові слова: дитяче мовлення, лексика дитячого спілкування, лексико-семантична підгрупа, мотивація, словозміна, тематична група лексики, тип номінації, фонетичні особливості, центральнослобожанські говори.

АННОТАЦИЯ

Асаула М. Н. Лексика “детского общения” в говорах Центральной Слобожанщини (Харьковщины). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 – украинский язык. – Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина.

В диссертации впервые на основе значительного фактического материала описано тематическую группу (ТГ) “лексика детского общения” в центральнослобожанских говорах. Определены состав, структурная организация, семантическая, пространственная и формальная вариативность зафиксированных номинативных единиц, фонетические и словоизменительные особенности детской речи; установлены общие типы номинации в речи детей исследуемого континуума; определены особенности функционирования диалектизмов в речи респондентов, их возможная мотивация; исследовано влияние других коммуникативных систем (украинской литературной, русской) на речь информаторов, внеязыковых факторов на речевое развитие детей, проживающих в условиях диалектной среды; введено в научный обиход новый, определенным образом систематизированный фактический материал.

В результате исследования установлено, что тематическая группа “лексика детского общения” представляет сложное структурное целое, объединяющее ряд лексико-семантических подгрупп (ЛСП), выделение которых условно, но важно для последовательного и четкого анализа исследуемого материала. Каждая из выделенных микрогрупп образует микросистему, компоненты которой демонстрируют особенные семантико-парадигматические связи. Лексико-семантические варианты одного слова появляются и функционируют в речи ребенка независимо друг от друга, обрастая рядом собственных семантических, синтаксических, деривационных связей.

Основу собранного фактического материала составляют слова, которые с тем же значением употребляются и в других украинских диалектах, большинство из них является общенародными и нормативными, однако значительная часть имеет фонетические и морфологические отличия. Встречаются среди них и специфические, нередко окказиональные, индивидуализированные образования.

Отмечено, что среди репрезентантов преобладают монолексемы; некоторые понятия представлены поликомпонентными названиями – атрибутивными и субстантивными словосочетаниями. Характерными для исследуемой лексики являются дублетность, высокая формальная вариативность (на фонетическом, грамматическом, акцентном уровнях), наличие значительного количества деминутивов, что, прежде всего, обусловлено особенностями восприятия детьми мира в анализируемый возрастной период.

Вербальные элементы “детской” сферы воспроизводят как общие особенности детской речи на уровне фонетики (ассимиляции, субституции, метатезы и под.), так и специфические фонетические элементы родной для ребенка коммуникативной системы. Эволюция грамматических форм, их функционирование также испытывает на себе влияние взрослого населения исследуемой территории. Прежде всего, это касается словоизменительной системы “детского языка”.

Большинство лексических единиц “детской” сферы мотивированы, отчасти с довольно прозрачной этимологией. В то же время некоторые номены имеют затемненную внутреннюю форму, что не позволяет всегда однозначно определить соответствующий мотиватор. О появлении таких единиц в речи детей исследуемой территории можем только догадываться.

Ключевые слова: детская речь, лексика детского общения, лексико-семантическая подгруппа, мотивация, словоизменение, тематическая группа лексики, тип номинации, фонетические особенности, центральнослобожанские говоры.

SUMMARY

Asaula M. N. The vocabulary of “children’s communication” in the dialects of Central Slobozanshiny (Kharkiv). – Manuscript.

Thesis for the Degree of Candidate in Philology. Speciality 10.02.01 – Ukrainian language. – V. N. Karazin Kharkiv National University, Kharkiv, 2011.

In the dissertation, for the first time, on the basis of a significant factual material the description of the vocabulary of children’s communication of Ukrainian Central-Slobozanskiy dialects is carried out.

The research work defines the semantic, phonetic and derivational features of fixed nominative units, their possible motivation, founds the general types of nomination in children's speech, enteres into scientific circulation a new factual material.

At the results of the research it was found that the thematic group “The Vocabulary of children’s communication” forms a complex structural entity that combines a number of interrelated lexical-semantic subgroups. The most of the analyzed nominative units leave in general use of the Ukrainian language or correlate with different dialect lexemes, used in the parent dialects at all levels of dialect speech. There are some specific, occasional units among them.

Key words: a lexical-semantic subgroup, a thematic group of the vocabulary, a type of nomination, Central-Slobozanskiy dialects, children's speech, motivation, phonetic features, inflection, the vocabulary of children's communication.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

40498. Плачи И. Федосовой 43 KB
  Федосовой. Речитативы Федосовой оказали влияние на классическую музыкальную традицию русскую оперу. Есть много свидетельств того что Николай РимскийКорсаков встречавшийся с Федосовой использовал мотивы ее речитативов в опере Садко . Творчество Федосовой органично вошло в поэзию Николая Некрасова.
40499. Пословицы и поговорки 21.5 KB
  Общественная ценность пословиц: философский жанр – многосторонняя и глубоко осмысленная картина жизни: Вчера не догонишь от завтра не уйдешь. эстетическая ценность простота краткость содержательность выразительность.
40500. Похоронная обрядовая поэзия 20.5 KB
  Отношение живых к умершим: существо злое – смысл обряда – защититься существо доброе – смысл обряда – обеспечить канал связи.
40501. Пушкин и фольклор 21 KB
  Пушкин и фольклор. Концепция Пушкина – вершина декабристской концепции. Пушкин – художник. Пушкин первым ощущает себя профессиональным литератором.
40502. Свадебная обрядовая поэзия 25.5 KB
  Песни пелись во время всего процесса: песни величальные песни корильные причитания невесты Во всех песнях участвуют князь и княгиня а также образы: воли символические образы горя полуразрушенный дом и радости блестит звенит Функции песен: величальные – возвеличивание жениха и невесты. Песни имели магическое значение песниобереги. Причитание принципиально строится иначе чем остальные свадебные песни: причитание – песня одного человека в то время как остальные песни – коллективные.
40503. Своеобразие фантастики в русской народной сказке 21 KB
  Раз исторические представления о том что возможно и невозможно меняется то меняется и представление о фантастике: с течением времени сфера фантастики расширяется а не уменьшается то что раньше не было фантастическим с течением времени может приобрести свойство сказки но назад хода нет.
40504. Сказка «Медведь на липовой ноге» и вопрос о происхождении сказок о животных 27.5 KB
  Сказка Медведь на липовой ноге и вопрос о происхождении сказок о животных. Источники: зооморфные мифы новая социальная действительность Медведь на липовой ноге Загадочность сюжета печальный финал атмосфера страха и ужаса – нетипично для русского фольклора. Медведь – священное животное может прогонять нечистую силу самые священные части медведя – голова и лапы. Первый тип вариантов – Медведь на липовой ноге.
40505. Сказка: Общая характеристика. История собирания и изучения 25 KB
  Общая характеристика сказки. Установка на вымысел показывает как носители фольклора относились к сказке: внешняя сторона Носители фольклора не верили в реальность сказки. Сказки на Руси известны с давних времен. В XVIII веке кроме рукописных сборников сказок стали появляться и печатные издания в которых обычно народные сказки подвергались переделке.
40506. Сказки о животных. Своеобразие образа главного героя 36.5 KB
  Басня Волк и ягнёнок Сказка Волк и лиса И там и там изображаются животные а подразумеваются люди. Под маской волка изображаются отдельные черты характера – лицемерие и к ним не к человеку у нас однозначное отношение трусость как таковая плохо но трусливого человека можно любить за другие качества а трусость при этом деформируется. Здесь многозначное отношение к волку так как у него много черт характера. если мы говорим о лисе – хитрой а волке – жадном то мы превращаем сказку в басню а это ни в коем случае делать нельзя...