65633

ФІЛОСОФІЯ БОГДАНА КІСТЯКІВСЬКОГО В УКРАЇНСЬКОМУ ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВОМУ ДИСКУРСІ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Автореферат

Логика и философия

Актуальність виконаної теми посилюється якраз тим що досліджуваний період характеризується становленням сучасного розуміння права відкритістю і гостротою обговорення проблематики як у контексті теоретичного змісту так і в соціально-практичній спрямованості.

Украинкский

2014-08-02

280.5 KB

1 чел.

PAGE  2

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Альчук Марія Павлівна

                                УДК 14(091)(477)“18/19”: 340. 12Б.Кістяківський

ФІЛОСОФІЯ БОГДАНА КІСТЯКІВСЬКОГО  В УКРАЇНСЬКОМУ  ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВОМУ ДИСКУРСІ

КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Спеціальність 09.00.05 – історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

                                                           Львів – 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії філософії Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий консультант: доктор філософських наук, Поліщук Ніна Павлівна

провідний науковий співробітник Інституту філософії

ім. Г. Сковороди НАН України

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Братасюк Марія Григорівна,

 Національна академія внутрішніх справ (м.Київ),

 професор кафедри загальноправових дисциплін

доктор філософських наук, професор,

Мозгова Наталія Григорівна,

Київський національний педагогічний університет

імені М. П. Драгоманова, професор кафедри філософії

доктор філософських наук, професор

Петрушов Володимир Миколайович,

 Українська державна академія залізничного

транспорту (м. Харків),  завідувач кафедри філософії та соціології

Захист відбудеться 15 червня 2011 р. о 12 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02 у Львівському національному університеті імені Івана Франка  за адресою: 79000, Львів, вул. Університетська, 1.

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів,  вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано 14 травня 2011 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук, доцент                                         О. Б. Сінькевич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Українська історико-філософська наука вже давно потребувала дослідження, яке б висвітлило особливості становлення вітчизняної філософсько-правової думки з огляду на її європейський контекст. Тема дисертації є особливо актуальною в контексті сучасного демократичного розвитку українського суспільства, формування основ правової держави та утвердження принципу верховенства прав людини. Звернення до філософсько-правової спадщини Богдана Кістяківського (1868–1920) зумовлене тим, що він здійснив філософське осмислення сутності права, ствердив його автономність та основоположну роль для формування сучасного суспільства. Такі твердження стали класичними і водночас не досить популярними з боку юридичної та філософської спільноти. Актуальність виконаної теми посилюється якраз тим, що досліджуваний період характеризується становленням сучасного розуміння права, відкритістю і гостротою обговорення проблематики як у контексті теоретичного змісту, так і в соціально-практичній спрямованості. Значущим матеріалом у сенсі здійснення означених намірів є наукова спадщина Б. Кістяківського – філософа права – в українській філософсько-правовій думці.

Друга половина ХІХ століття є вкрай важливим періодом розвитку філософсько-правової думки на теренах України, що перебувала у складі Російської імперії. Він відзначався інтенсивною інтелектуальною напругою, зіткненням суперечливих підходів у культурології, філософії, політиці, правознавстві. Українські науковці, зокрема М. Василенко, Б. Кістяківський, Ф. Тарановський, М. Палієнко, Є. Спекторський, А. Фатєєв, К. Ярош, викладали і досліджували історію та проблеми філософії права, сміливо висуваючи власні гіпотези та аргументи щодо їх трактування. Відбувалася дискусія про кризу загальної юриспруденції, що виникла через крах старих теорій і становлення нових поглядів на право. Одним із напрямів дискусії було осмислення кризи правосвідомості та успадкованих теорій про державу і право. Б. Кістяківський, який редагував журнал “Юридическій Вестникъ” у 1913–1917 роках, наголошував на тому, що юристам слід впевнено обстоювати принципи автономії права і юриспруденції. Нині такі ж завдання актуальні в соціально–культурній, політичній, гуманітарній площинах, але для розуміння складності нинішніх дискусій набувають особливої вагомості думки, що були висловлені в минулому в цілком інших контекстах.

Філософсько-правове вчення Б. Кістяківського є яскравою сторінкою в історії філософії права України, Росії та Німеччини. Його досягнення у цій царині високо цінували науковці, філософи, соціологи, політики, юристи, зокрема західноєвропейські – В. Віндельбанд, М. Вебер, Г. Єлінек, Ґ. Зимель, А. Менгер, Г. Радбрух, Г. Рикерт; російські – І. Ільїн, П. Михайлов, С. Муромцев, П. Новгородцев, В. Савальський, П. Сорокін, Б. Чичерін, В. Хвостов, Л. Петражицький, І. Покровський, С. Франк, Г. Шершеневич; українські – В. Антонович, М. Василенко, Б. Ландав, А. Синявський, Є. Спекторський, В. Старосольський, М. Павлик, Ф. Тарановський, А. Фатєєв, І. Франко, Д. Чижевський.

Життя та діяльність Б. Кістяківського припадають на етап інтенсивної боротьби з царизмом, політичного просвітництва у Російській імперії, час, який називають періодом “революційних перемін”. Філософ розкрив розвиток філософії права російською ліберальною інтелігенцією, яка прагнула подолати історично сформовану неповагу до права і недостатній розвиток правової сфери. Філософсько-правове вчення Б. Кістяківського – філософа права, соціолога, теоретика права, політика, громадського діяча – значуще в історії української філософії. Творчий спадок українського академіка позначився також на тенденціях розвитку російської та західноєвропейської культури початку ХХ століття.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах комплексної наукової програми Львівського національного університету імені Івана Франка, науково-дослідної роботи філософського факультету “Філософія як теорія і методологія науки” (ДР № 0103U005962). Тема дослідження є складовою частиною наукової роботи кафедри історії філософії філософського факультету “Концептуальні засади філософської думки в Україні: історія та сучасність” (ДР № 0107U007416).

Мета дисертаційної роботи – здійснити історико-філософську та культурологічну реконструкцію наукової спадщини Б. Кістяківського в контексті відтворення філософсько-правового дискурсу кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Структура дослідження підпорядкована поетапній конкретизації мети та розвязанню таких завдань:

  •  дослідити історичні умови та особливості формування філософсько-правової думки в українській культурі кінця ХІХ – початку ХХ ст.;
  •  проаналізувати значимість доробку науковців (Б. Кістяківського, Є. Спекторського, Ф. Тарановського, А. Фатєєва, К. Яроша) у становленні українського філософсько-правового дискурсу;
  •  з’ясувати роль Б. Кістяківського у формуванні української філософії права на підставі аналізу опублікованих праць та архівних матеріалів;
  •  висвітлити особливості методології дослідження Б. Кістяківським основних напрямків аналізу сутності права;
  •  цілісно дослідити сутність поглядів Б. Кістяківського на предмет філософії права, теорії права, їх співвідношення;
  •  окреслити специфіку розуміння правової держави Б. Кістяківським та її співвідношення зі сучасними філософськими концепціями;
  •   з’ясувати стосунки особи і держави у філософсько-правовому вчені Б. Кістяківського;
  •  довести актуальність наукової творчості Б. Кістяківського у розвязанні сучасних проблем формування правової держави в Україні.

Об’єктом дослідження є філософсько-правова думка в українській філософії другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Предмет дослідження філософія Богдана Кістяківського у філософсько-правовому дискурсі.

Теоретико-методологічне підґрунтя дисертаційного дослідження. Теоретичною основою дослідження є праці філософів і правознавців кінця XIX – початку XX ст. та сучасних науковців, які розробили основні поняття, підходи до вивчення філософсько-правових проблем. У сучасних філософсько-правових дослідженнях дедалі більша увага зосереджується на філософсько-методологічному дискурсі. В енциклопедичних виданнях, монографіях, наукових статтях, лекційних курсах, підручниках (В. Андрущенко, Є. Андрос, О. Бандура, А. Баумейстер, В. Бачинін, В. Бігун, М. Братасюк, В. Горський, О. Грищук, Л. Депенчук, Є. Бистрицький, А. Єрмоленко, К. Жоль, С. Йосипенко, Ю. Калиновський, С. Кримський, А. Козловський, М. Костицький, В. Кузнєцов, А. Лой, В. Лук’янець, С. Максимов, М. Михальченко, Л. Петрова, М. Попович, С. Пролеєв, П. Рабінович, С. Сливка, В. Табачковський, В. Тимошенко, О. Хома, Ю. Шемшученко, В. Шинкарук, Л. Шкляр, В. Шкода, В. Ярошовець) компетентно і критично проаналізовано сучасні філософсько-правові проблеми, суперечності в інтерпретаціях окремих тверджень й оцінок філософських учень з метою налагодження перспективного та плідного діалогу.

Методологія дисертаційного дослідження зумовлена застосуванням методів: історичного, логічного, компаративного, герменевтичного, феноменологічного. Реалізація загальнофілософських методів історико-філософського дослідження визначила застосування загальнонаукових – абстрагування, аналізу, синтезу, дедукції, індукції, системності. Загальна методологічна проблематика дисертаційного дослідження зумовила особливу увагу до написання тексту, аналізу теоретико-методологічних настанов сучасного людинознавства – антропологічного підходу до права із врахуванням прагнення людини до справедливості, рівності, свободи. Особливості методологічного аналізу виокремлених завдань формували логіку дослідження та аналіз української філософсько-правової думки кінця XIX – початку XX ст.

Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає в тому, що вперше в історії української філософії започатковано цілісне і системне висвітлення філософії права Богдана Кістяківського у філософсько-правовому дискурсі кінця XIX – початку XX ст.

Дослідження філософії Б. Кістяківського дало можливість сформулювати такі теоретичні положення, які мають наукову новизну й виносяться на захист.

Вперше:

– системно досліджено філософію права Б. Кістяківського шляхом експлікації історико-філософської проблематики у філософсько-правовому дискурсі. З’ясовано його роль у формуванні гуманістичних парадигм української та західноєвропейської філософії;

– введено у науковий обіг архівні матеріали, неопубліковані праці, які дали можливість виокремити три періоди – становлення, розвиток та утвердження Б. Кістяківського як філософа права; визначено сутність права як синтез державно-організаційних, соціальних, психологічних і нормативних аспектів;

– обґрунтовано, що філософські, політологічні, соціологічні та правові ідеї Б. Кістяківського в їх синтетичній єдності визначили формування, заклали підвалини філософсько-правового дискурсу України і залишились константами реалізації соціально-правової держави. 

Удосконалено:

– з’ясування основних підходів співвідношення філософії права і теорії права, що мають спільну сферу дослідження – право, яка їх поєднує, взаємозумовлюючи і взаємодоповнюючи одна одну;

– розуміння філософської методології аналізу права Б. Кістяківським, що ґрунтується на плюралізмі й доповнюваності методів та критиці абсолютизації юридичного догматизму і релятивізму;

– розгляд філософсько-правового дискурсу з врахуванням ідеї про поєднання монізму і плюралізму Б. Кістяківського в наукових дослідженнях;

Отримали подальший розвиток:

– концептуальне осмислення тенденцій розвитку української філософії права, розробки теоретичних засад, методології пізнання;

– конкретизація ідеї Б. Кістяківського про право як соціокультурної цінності, яка реалізується у формах соціальної комунікації та здійснюється завдяки справедливості, свободі, відповідальності, солідарності;

– висвітлення філософсько-правового вчення Б. Кістяківського, яке виходить за межі юридичної догматики та теорії права, ґрунтується на філософсько-антропологічних засадах і є системою морально-правового виховання.

Практичне значення дослідження визначається актуальністю, доцільністю і новизною розкриття філософсько-правового дискурсу кінця XIX – початку XX ст. в історії української філософії. Зазначено вплив представників філософії баденської школи у творчості Б. Кістяківського. Значущість вивчення історико-філософської спадщини українських філософів права зумовлена необхідністю концептуального осмислення проблем філософії права, розвитку сучасного правознавства та сприяє поглибленому виробленню цілісного і системного знання про право. Зміст роботи розкриває важливі аспекти методології пізнання і дослідження філософії права. Матеріали дисертації можна використовувати у подальших дослідженнях праць українських філософів академічного періоду, в лекційних курсах із філософії, історії української філософії, соціальної філософії, філософії права. Результати дослідження знайшли застосування в лекційних курсах та представлені у програмах навчальних курсів підготовки бакалаврів і спеціалістів із філософських спеціальностей: “Філософія права Ґ. Геґеля”, “Філософія права”.

Особистий внесок здобувача. полягає у формуванні цілісної концепції філософії права Богдана Кістяківського у філософсько-правовому дискурсі кінця XIX – початку XX ст. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою, результати якої сформульовані авторкою особисто. Виокремлено напрям дослідження природного права, філософсько-правової методології в історії української філософії. Проаналізовано значущість і доконечну потребу подальшого вивчення та перспективність досліджень наукового доробку Б. Кістяківського, Є. Спекторського, Ф. Тарановського, А. Фатєєва, К. Яроша. У дисертації не використовувалися ідеї та розробки, що належать співавторам.

Апробація результатів дослідження. Головні теоретичні ідеї та висновки дисертації доповідалися та обговорювалися на конференціях, читаннях, круглих столах, теоретичних семінарах, міжнародного, національного та регіонального рівнів: “Д. Чижевський – фундатор історико-філософського українознавства” (Львів, 1994); “М. Грушевський і Західна Україна” (Львів, 1995); “Громадянське суспільство як здійснення свободи: центрально-східноєвропейський досвід” (Львів, 1999); “Демократичні цінності українського виховання” (Львів, 2000); “Філософія Гегеля і сучасність” (Львів, 2000); “Етнокультурні проблеми політичного процесу в Україні” (Львів, 2000); “Громадянське суспільство і соціальні перетворення в Україні” (Львів, 2001); “Філософія та історія філософії” (Київ, 2003); “Людина – Світ – Культура” (Київ, 2004); “Гуманізм. Людина. Цінності” (Дрогобич, 2004); “Європейські інтеграційні процеси і трансформація права на постсоціалістичному та пострадянському просторі” (Київ, 2005); “Іван Франко: дух, наука, думка, воля” (Львів, 2006); “Україна в нас єдина”, (Київ 2006); “Філософія та сучасність”, (Київ, 2006); “Трансформація парадигм мислення та концепцій знання під впливом сучасних викликів у загальній, соціальній, практичній і прикладній філософії” (Львів, 2007); “Філософська антропологія та сучасність” (Київ, 2007); “Творча спадщина В. І. Шинкарука та сьогодення (До 80-ліття від дня народження)” (Київ, 2008); “Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи)” (Львів, 2005–2010); “Філософія гуманітарного знання: соціокультурні виміри” (Чернівці, 2007); “Учення Григорія Сковороди про дух, духовність та істину: історія і сучасність” (Суми, 2007); “Гендер. Екологія. Здоров’я” (Харків, 2007, 2008); “Другі міжнародні драгоманівські читання” (Київ, 2008); “Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті. Українська діаспора у світовій цивілізації” (Львів, 2008); “Сучасні аспекти співвідношення філософії і науки” (Львів, 2008); “Філософія гуманітарного знання: раціональність і духовність” (Чернівці 2008); “Ірраціональне підґрунтя раціональності” (Полтава, 2009); “Людина. Світ. Суспільство” (до 175 - річчя філософського факультету) (Київ, 2009); “Філософія гуманітарного знання: після Вільгельма Дільтея” (Чернівці, 2009); “Духовна компонента в системі вищої освіти України” (Луцьк, 2010); “Духовність. Культура. Людина” (Львів, 2010); “Праворозуміння: питання теорії, правової політики і юридичної практики” (Харків, 2010).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження висвітлено у монографії “Філософія права Богдана Кістяківського” (18,8 др. арк), у 22 статтях у наукових журналах, визнаних фаховими ВАК України та 34 публікаціях в інших наукових виданнях загальним обсягом 20, 2 др. арк.

Структура й обсяг дисертації відповідає меті дослідження й логічно розкриває послідовність вирішення поставлених завдань, містить вступ, 5 розділів, 17 підрозділів, висновки, список використаних джерел (455 найменувань) і додатків. Загальний обсяг роботи – 430 с., із них – 350 с. основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми та доцільність дослідження. Розкрито стан досліджуваної наукової проблеми та показано її зв’язок із науково-дослідною роботою філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Визначено мету, головні завдання, об’єкт, предмет і методологію дослідження. Представлено результати дослідження, їх наукову новизну, теоретичне і практичне значення. Наведено дані про апробацію та публікації за темою дослідження, структуру дисертації.

У першому розділі Джерела, історіографія та теоретико-методологічні засади дослідження здійснено аналітичний огляд використаної літератури, визначено головні віхи розвитку філософсько-правових проблем, теоретичні та методологічні особливості наукових пошуків. У першому підрозділі “Проблеми філософії права в історії філософії” розглянуто історичний підхід, який ґрунтується на тому, що філософсько-правові проблеми завжди хвилювали людство протягом усього його існування. Філософія права – давня наука, яка має багату історію. Філософсько-правові ідеї виділяють у твердженнях філософів Давньої Індії (людські вчинки в межах закону (карма), людське і космічне в законі, закон справедливості (воздаяння за вчинки). У Давньому Китаї філософсько-правова думка ґрунтувалась на вчені про Дао – природний світопорядок (Конфуцій, Фа Цзя).

Епоха античності характеризується філософсько-правовими дослідженнями грецьких і римських мислителів. Відомо, що Гомер використовував поняття “справедливість” (діке), “правда”, “звичай”, “звичаєве право” (теміс), “закон (номос). Геракліт започаткував природно-правову концепціюЛогос є всезагальний закон природи. Вчення Сократа ґрунтується на переконанні, що зло походить від незнання і головне завдання мудреця зводиться до встановлення справжніх добра і справедливості шляхом діалогу. Проблеми справедливості досліджувались у творах класиків античної філософії – Платона й Арістотеля. Цицерон ґрунтовно розробив вчення про право і закон з позиції природного права у своїх працях Про закони, Про державу”.

Історико-філософський аналіз правових поглядів філософів дає підстави стверджувати, що у творчості майже всіх видатних філософів проблеми права посідають вагоме місце. Це притаманне філософам періоду середньовіччя – Ав. Блаженному, Т. Аквінському. У період Нового часу і Просвітництва в Європі відбувався інтенсивний розвиток філософсько-правової думки. Філософи – Г. Гроцій, Ю. Ліпсій, С. Пуфендорф, Т. Гобс, Дж. Лок, Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Русо, І. Кант, Ґ. Геґель – у своїх працях розкривали предмет філософії права, ідеї природного і позитивного права, справедливість, свободу, права людини.

У філософському вченні І. Канта найбільшу увагу зосереджено на гуманістичному розумінні людини і природному праві. У традиціях Просвітництва він прагнув розкрити сутність людини, яку вбачав у її свободі, яка не виводиться з аналізу пізнання, моралі та права. Останні є лише її підставами, які вільна людина може й повинна взяти за основу своєї діяльності. Свобода – це внутрішній стан людини і можливість втілення його окремих елементів у конкретних формах діяльності. І. Кант наголошував на визначенні поняття і предмета права, котре є складним, адже воно належить до філософських понять, в основу якого покладено принцип свободи.

Від ХІХ століття проблеми науки про право вчені розглядають як філософію права. В історії філософсько-правової думки існували різні підходи до визначення філософії права та її предмета. Зокрема, Ґ. Геґель вважав її філософською наукою про право, предметом якої є ідея права, поняття права і його здійснення. Ґ. Геґель системно дослідив філософсько-правові проблеми у праці “Основи філософії права” (1820).

У другому підрозділі “Джерельна база” досліджено праці Б. Кістяківського – оригінальні тексти, листування, а також перекладені та перевидані окремі статті в кінці ХХ ст. Використано документи, які вдалося віднайти в архівах України – відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, Державному архіві Львівської області, Центральному державному історичному архіві України у Львові; у Росії – у Державному історичному музеї (Москва).

Філософсько-правову концепцію Б. Кістяківського – суть, розмаїття аспектів поняття “права” та їх синтез у соціокультурному сенсі – проаналізовано завдяки віднайденим в архівах науковим працям. Учений захистив німецькою мовою у Берлінському університеті дисертацію “Суспільство та індивід. Методологічне дослідження” (1898). У ній здійснено методологічний аналіз творення філософсько-правових і соціальних понять та розглянуто проблеми співвідношення держави, суспільства і людини. Дисертацію мислитель присвятив неокантіанцю В. Віндельбанду і соціологу Ґ. Зимелю, яка з’явилася друком у видавництві Ото Лібмана (Otto Liebmann), саме того філософа, який у своїй роботі “Кант і епігони” (1865) проголосив гасло “Назад до Канта”. Ґрунтовне наукове дослідження Б. Кістяківського “Соціальні науки і право. Нариси з методології соціальних наук і загальної теорії права” (1916) розкриває особливості становлення філософсько-правової думки в її європейському контексті. Л. Депенчук упорядкувала й опублікувала українською мовою (переклад із російської) вибрані статті Б. Кістяківського, зазначивши у передмові, що зараховує його до класиків філософсько-правової та соціологічної думки. Перевидаються праці філософа і в Росії. Зокрема, у виданні “Філософія і соціологія права” (1999) (так назвали упорядники – Ю.Давидов та ін.) опубліковані праці Б. Кістяківського “Соціальні науки і право”, “Державне право (загальне і російське)”, “Сторінки минулого. До історії конституційного руху в Росії”.

У третьому підрозділі “Історіографія проблеми” проаналізовано дослідження, які засвідчують, що вже на початку ХХ століття про Б.Кістяківського писали, висвітлюючи здебільшого його біографію, культурно-просвітницьку, видавничу, науково-навчальну діяльність (М. Василенко, М. Драгоманов, Б. Ландав, А. Синявський, П. Сорокін, Є. Спекторський, М. Павлик, І. Покровський, Ф. Тарановський, А. Фатєєв, І. Франко, С. Франк, Д. Чижевський). У радянській філософській літературі ХХ ст. він згадується на загальному тлі російської філософії та впливів, яких вона зазнавала з боку німецького ідеалізму – Ю. Агеєв, В. Зорькін, М. Казмер, Е. Кузнєцов, С. Львов. Зазначено, що дослідженню феномена Б. Кістяківського сприяють праці філософів, науковців, теоретиків права на межі ХІХ – ХХ ст. – західноєвропейських, українських, російських.

Б. Кістяківський досить відомий як український філософ, правознавець, політик, соціолог, громадський діяч. Доробок ученого є невичерпно глибоким, вартий дослідження з різних позицій у контексті вивчення багатьох філософсько-правових проблем. Його суспільно-політичні та філософсько-правові погляди були об’єктом дослідження багатьох учених, набули своєрідних інтерпретацій, тому сприйняття їх автентичного змісту не можливе без попереднього врахування й зняття окремих стереотипів. Наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. помітно актуалізується увага до наукового доробку філософа. Спостерігається зростання інтересу до особи Б. Кістяківського та його поглядів. Досліджуються окремі аспекти історії філософії права, які розглядаються переважно в контексті української академічної філософії – В. Горський, Л. Депенчук, Н. Жукова, І. Огородник, В. Попович, Д. Прокопов, В. Пшеничнюк, М. Русин, С. Сливка, А. Фінько. Із позицій правознавчої діяльності та теорії права – В. Бачинін, В. Бігун, І. Єрмоленко, М. Костицький, А. Козловський, С. Максимов, О. Меленко, В. Тимошенко, І. Усенко, Ю. Шемшученко; історичної – С. Стельмах; державного управління – П. Петровський; політологічної – М. Кампо; соціологічної – К. Жоль. Сучасними дослідниками історії української філософії та його колегами науковцями розкрито різні аспекти: біографічні, світоглядні, етико-політичні та філософсько-правові погляди Б. Кістяківського. Висвітлено значимість історико-філософських здобутків ученого для становлення української філософії права та як відомого українського діяча культури. Сучасні російські дослідники, а саме: Л. Авдєєва, І. Голосенко, С. Глушаченко, Е. Горячева, Ю. Давидов, І. Дніпровська, Е. Довгань, В. Кувакін, В. Курбенков, В. Пазднікова, К. Радкевич, А. Савельєв, В. Сапов, Б. Семашкін, В. Скворцов, В. Шамшурін, Е. Шахов, С. Шишкін акцентують увагу на філософських, державознавчих, правових, політичних, соціологічних поглядах Б. Кістяківського. У своїх дослідженнях правової держави вони зараховують його до теоретиків ліберального напряму суспільно-політичної та філософської думки Росії XIX століття. У працях західноєвропейських учених – А. Валіцького, О. Вукінича, Г. Гурвіча, К. Діля, С. Хейман – досліджено, виражені у спадщині Б. Кістяківського, ідеї суспільства і держави, соціології права, права людини. Отже, постать філософа права також уособлює європейський напрям в українській філософсько-правовій думці. С. Хейман у монографії “Кістяківський: Боротьба за національні та конституційні права в останні роки царату” (1998) зазначила, що після захисту дисертації про нього склалася репутація неокантіанського та правового теоретика. Л. Депенчук, авторка монографії “Б. О. Кістяковський: Життєвий шлях і філософія”, акцентувала увагу на головних проблемах, ідеях, поглядах його наукової філософсько-правової спадщини та відповідностей і розбіжностей між методами суспільних наук і суспільною реальністю. Н.Жукова у дисертації “Філософсько-світоглядні засади соціально-політичної концепції Б.Кістяківського” (2005) зазначає належність мислителя до соціалістично-федералістичного руху, висвітлюючи його соціально-політичне вчення про соціальний ідеал, про державу етичного соціалізму.

А. Фінько у дисертаційному дослідженні “Етичні засади політико-правової теорії Богдана Кістяківського” (2007) розкриває взаємозв’язок і зумовленість етичних ідей і поглядів філософа з політико-правовою теорією, виокремлюючи значущість ідеї етичного реформсоціалізму, універсальності та трансісторичності моралі у формуванні політико-правової теорії. О. Меленко у дисертації “Методологія правознавства в науковій спадщині Б.О.Кістяківського” (2008) проаналізувала теоретико-правову спадщину вченого з позиції найфундаментальнішої проблематики, а саме – методологічної, розкриваючи його концепцію загальної теорії права.

У Росії також захищено кандидатські дисертації з наукової спадщини Б. Кістяківського. К. Радкевич у дослідженні “Методологія соціальних наук Б. О. Кістяківського (історико-філософський аналіз)” (Москва, 2002) здійснив системний аналіз філософсько-методологічної програми вченого – головні принципи гуманітарного пізнання, важливість категорій необхідності, справедливості та належності, методологічний плюралізм у правовій науці. В. Скворцов у дисертації Ліберально-демократичні ідеї про державу і право у вчені Б. О. Кістяківського (Тамбов, 2002) розглянув правову доктрину вченого про співвідношення держави і права, права і закону, держави та особи. В. Курбенков у дисертації “Концептуальні основи політичного вчення Б. О. Кістяківського” (Вдадивосток, 2004) проаналізував політичне вчення мислителя, в основі якого виокремлено підхід “конструктивного синтетизму”, взаємозв’язок політичної антропології та політичної соціології.

Розглянуто дослідження, в яких висвітлені окремі аспекти філософсько-правової спадщини в історії української філософії (Г. Аляєв, М. Братасюк, І. Захара, М. Кашуба, В. Литвинов, М. Лук, Н. Мозгова, В. Нічик, І. Огородник, І. Паславський, А. Пашук, В. Петрушов, Н. Поліщук, М. Рогович, Я. Стратій, М. Ткачук). Сучасні дослідники історії філософії акцентують увагу на філософському осмисленні права як суттєвого елемента культури та без якого жодна філософська система не може бути завершеною.

У четвертому підрозділі “Теоретико-методологічні засади” висвітлено філософсько-правові ідеї, методи пізнання класиків – Арістотеля, Платона, Цицерона, І. Канта, Ґ. Геґеля, В. Віндельбанда, Г. Рикерта. Зазначено доконечну потребу для сучасної української історії філософії перекладу українською мовою та перевидання найвизначніших праць філософів права кінця ХІХ – поч. ХХ ст., які сьогодні належать до бібліографічних раритетів. Багато їхніх публікацій зберігається в архівах, у журнальних виданнях, доступних лише певному колу фахівців, що не лише зменшує вагомість їхніх філософських здобутків, а й недостатньо висвітлює історію української філософії права. Наголошено на важливості методологічних підходів до аналізу сутності права як загальнолюдського явища, зокрема, представників позитивізму та неопозитивізму, неотомізму, прагматизму, психоаналізу, структуралізму, герменевтики, екзистенціалізму.

У сучасній західній філософії проблематика філософії права найчастіше розглядається в рамках філософської антропології. Зокрема, соціальна і моральна філософії, у тісному зв’язку з якими розглядаються проблеми філософії права, зазнали значної антропологічної трансформації під впливом різних філософських напрямів. Різноманіття підходів і напрямків дослідження філософсько-правових проблем розробили методологію класичного періоду, відкинули хибні погляди, особливо щодо концепції природного права.

В Україні у дев’яностих роках ХХ ст. відбувається відродження філософії права як науки. Спостерігається значне підвищення інтересу до філософії права як з боку філософів, так і з боку юристів. Помітна багатоманітність підходів у дослідженнях історії, предмета і методів філософії права, специфіки філософсько-правової рефлексії, місця філософії права в системі наук, у визначеннях суті права. Філософське осмислення права – завдання особливої наукової і навчальної дисципліни філософії права, яка має свій предмет дослідження та категоріальний апарат.

У другому розділі “Становлення українського філософсько-правового дискурсу в кінці ХІХ – початку ХХ ст.” розглянуто філософсько-правовий дискурс як філософську рефлексію основ права. Проаналізовано особливості філософсько-правових дискусій на межі століть. Філософи, політологи, правознавці, соціологи активно обговорюють питання стратегії реалізації філософсько-правового дискурсу. Філософське обґрунтування особливо потрібне тоді, коли виникають серйозні проблеми правового статусу особи, її буття в світі, тому використовуються засадничі принципи, культурні цінності.

У першому підрозділі “Західноєвропейські, російські, українські тенденції філософсько-правового дискурсу на межі століть” досліджено, що у дисертації “Суспільство та індивід. Методологічне дослідження” визначились наукові інтереси Б. Кістяківського, напрям філософсько-правових пошуків, які зосереджувались на проблемах методології соціальних наук та правознавства, віддаючи перевагу неокантіанству. Філософ аргументував, що завдання філософії права полягає у розкритті плюралізму підходів та їх зв’язку, адже в цьому коріниться формальна відмінність філософії від спеціальних наук. Дисертацію високо оцінили і цитували німецькі філософи, соціологи, юристи – М. Вебер, В. Віндельбанд, Г. Зимель, Г. Єлінек, Г. Кельзен, Г. Рикерт, – з якими підтримував дружні стосунки Б. Кістяківський.

У статті “Криза юриспруденції і дилетантизм у філософії” він підкреслював, що науковці намагаються оздоровити юриспруденцію завдяки філософії, наводив приклади пошуків юристами теоретичних обґрунтувань права за межами юриспруденції, тобто у філософії, психології, математиці, мовознавстві. За відсутності загального філософського підходу такі пошуки можуть призвести до поглиблення кризи юриспруденції, як вважав філософ.

Погляди Б. Кістяківського – приклад ціннісного, заснованого на природному праві, підході до вивчення держави і права. Як послідовник В. Віндельбанда і Г. Рикерта, він розумів філософію як вчення про цінності, а етику – як сферу належного. Відзначено вагомість доробку К. Яроша у дослідженні природного права в історії філософії.

З’ясовано важливе завдання, яке сьогодні об’єктивно постало перед науковцями, – розгортання філософсько-правового дискурсу в Україні, зокрема, на конференціях, у часописах виділяються ключові теми, аналізуються ґрунтовні проблеми, методологічні підходи для досягнення істини та консенсусу. Виокремлено постмодерністський підхід філософсько-правового дискурсу, що розкривається в комунікативних теоріях Ю. Габермаса і М. Фуко, філософії мови П. Рікера. Представники зарубіжної філософії права звертаються до спадщини І. Канта, який заклав фундамент сучасного філософсько-правового дискурсу. 

У другому підрозділі “Зародження та розвиток української філософсько-правової думки” зазначено, що філософсько-правові ідеї представників класичної філософії використовували у лекційних курсах професори Києво-Могилянської академії (М. Козачинський, Г. Кониський, Т. Прокопович). П. Юркевич зараховував філософію права до наук моральних або ж етичних. Філософсько-правові погляди і роздуми П. Юркевича можна вважати вагомим професійним осмисленням філософії права.

Б. Кістяківський у 1917–1920 роках був професором державного права, деканом юридичного факультету Українського державного університету (Київ). Працював у комісії зі заснування Української академії наук (1919–1920). Від 1919 року – академік Української академії наук. Є підстави стверджувати, що у співпраці з В. Вернадським, М. Василенком, Ф. Тарановським він закладав наукові підвалини академії. Б. Кістяківський займався науково-викладацькою, громадською, публіцистичною і видавничою діяльністю. Брав активну участь у громадсько-політичному житті України, був сенатором і членом генерального адміністративного суду. Філософ прожив недовге, але багатогранне і творче життя. Зазначено, що він був ученим, який науково аргументував головні принципи своєї концепції, логічно і зрозуміло розкривав складні проблеми філософсько-правової методології.

Розкрито філософську концепцію Б. Кістяківського шляхом експлікації історико-філософської проблематики у філософсько-правовому дискурсі, що дає змогу поєднати множинність знань, тобто синтез єдиного і множинного у правовому знанні. Висвітлено необхідність дискусії як культурної цінності для розвитку української філософсько-правової думки. Проаналізовано основні підходи і суть правового дискурсу для реалізації цінностей лібералізму та становлення правової держави. Зазначено, що філософсько-правова концепція мислителя важлива не лише в історичному контексті, а й у становленні сучасної української філософії права.

У третьому підрозділі “Філософія права Б. Кістяківського в академічному дискурсі” стверджується, що до академічного періоду початку ХХ ст. слід зарахувати університетських науковців, викладачів, які читали лекційні курси з історії філософії права, державного права, енциклопедії права. Зокрема, М. Василенка, Б. Кістяківського, М. Палієнка, Є. Спекторського, В. Старосольського, Ф. Тарановського, А. Фатєєва, К. Яроша. Наголошено, що кінець XIX – початку XX ст. відзначається інтенсивною інтелектуальною напругою, зіткненням суперечливих підходів у культурології, філософії, політиці, правознавстві. Згадані професори викладали і досліджували історію та проблеми філософії права, сміливо висуваючи власні гіпотези та аргументи щодо їх трактування. У журналі “Юридическій Вестникъ” розгорнули дискусію про кризу, зокрема юриспруденції, що виникла через крах старих теорій і становлення нових поглядів на право.

Зазначено, що історію української академічної філософії, світоглядно-методологічну та культурологічну значущість досліджують сучасні українські науковці – А. Бичко, І. Бичко, В. Білодід, М. Гаврюшин, Е. Гайдадим, В. Горський, І. Захара, М. Кашуба, М. Лук, Н. Мозгова, В. Нападиста, В. Нічик, І. Огородник, Д. Острянін, М. Русин, Я. Стратій, М. Ткачук, З. Хижняк, В. Шохін. У монографічних дослідженнях М. Лука, Н.Мозгової, М. Ткачук акцентується увага на особливостях, характерних рисах української академічної філософії та важливості історико-філософського знання другої половини XIX — початку XX ст. М. Лук розкриває важливість етичних ідей у становленні української філософії цього періоду. Н. Мозгова підкреслює, що українська духовно-академічна філософія XIX століття як культурно-історичне явище ґрунтувалась на християнському неоплатонізмі. М. Ткачук зауважує професіоналізм викладачів і науковців періоду академічної філософії.

У XX ст. відбувається становлення і розвиток філософії діалогу у сфері гуманітарних і природничих наук. В. Горський, О. Забужко, В. Лук’янець, С. Кравченко, С. Кримський, В. Навроцький, Л. Озадовська, В. Табачковський, С. Ягодзінський досліджують соціокультурну роль, генезис, характерні особливості наукового дискурсу, діалогічність і гуманізм в українській культурі. О. Забужко аналізує український суспільно-політичний дискурс франківського періоду (кінець XIX – початок XX ст.) та наголошує на виборі національності як його сутності. Дослідники стверджують справді плюралістичне, діалогічне розуміння історії філософії. Виділяють головні типи дискурсів: філософський, моральний, науковий, політичний, правовий, релігійний.

У третьому розділі “Формування філософських і правових поглядів Б. Кістяківського” проаналізовано його філософсько-правову концепцію, загальні принципи створення системи наукових знань про право. Філософ права розкривав право як соціальне явище, що виражає культуру суспільства, виходячи із плюралістичного підходу та доповнюваності методів.

У першому підрозділі “Український контекст філософського світогляду Б. Кістяківського” виокремлено важливі риси українського національного світогляду в розумінні Б. Кістяківського: універсалізм у поєднанні з культурним розмаїттям; поєднання найкращих здобутків української, російської, німецької культур, відкидаючи однобічність і крайнощі; сприйняття найкращого в інших культурах, не заперечуючи їх самостійну значущість. Б. Кістяківський, як і М. Драгоманов, внесли в українську політичну та філософсько-правову думку все прогресивне, що на той час було досягнуто європейською та світовою наукою. Для обох було характерне прагнення поєднати такі досягнення з українською історією та національними традиціями. Позиція Б. Кістяківського у національному питанні чітко проявилася у дискусії на сторінках журналу “Русская мысль ” у 1911 році. Він критикував русифікаторську політику, наголошував на важливості питання про автономію націй. Його погляди в національному питанні відрізнялись від позиції прихильників російського лібералізму.

Підкреслено підтримку філософом ідеї конституціоналізму на основі політичної свободи та земського самоуправління. Досить актуальною нині для України є ідея місцевого самоврядування як основи держави, здійснюваного і контрольованого народним представництвом. На переконання Б. Кістяківського, для подолання хиб політичної системи, про які писав М. Драгоманов у XIX ст., українцям слід прямувати у своєму поступі до Європи, переймати досвід великих прогресивних європейських громад.

Зазначено, що культурно-історична, духовна, соціальна ідентифікація нації – це життя як всього народу, так і життєвий світ кожної людини. Шлях національного буття пролягає через самовизначення особи. Б. Кістяківський свідомо ідентифікував себе з українською культурою, не протиставляючи свою українську ідентичність російській. Він визнавав найвищими цінностями людину та культурне самовизначення народностей. Історико-філософські, правові погляди та індивідуальність Б. Кістяківського формувалися у просторі спілкування різних культур – української, російської, німецької.

У другому підрозділі Осмислення сутності права встановлено, що для розвитку науки про право велике значення має напрям, темп та інтенсивність філософського мислення, як підкреслював Б. Кістяківський. Він поділяв думку І. Канта про те, що визначення поняття і предмета права є філософським, в основу якого покладено принцип свободи. Отже, право є сукупністю норм, які встановлюють і розмежовують свободу осіб на підставі вимог категоричного імперативу моральності. Право не лише визначає межі свободи, а й оберігає і забезпечує її та протистоїть насильству. У своєму виступі на захисті дисертації Б. Кістяківський стверджував, що для вироблення цілісного знання про право потрібні особливі синтетичні форми пізнання, бо вони мають привести до пізнання не поняття, а суті права. Він захистив у Харківському університеті дисертацію і отримав ступінь доктора права (1917).

Б. Кістяківський критикував ті підходи, які розкривали методи дослідження та суть права однобічно. Він аналізував доробок учених (Р. Єрінга, С. Муромцева, Р. Штаммлера), які визначали право у галузі філософії права і детально окреслював всі важливі аспекти. Також критикував еклектику та зауважував, що її елементів дуже багато у науковій літературі про право, зокрема у М. Коркунова, Г. Шершеневича. Зазначено, що наявність протилежних поглядів у різних учених щодо сутності права пояснюється тим, що не розкрито питання про характер самої науки і наявні суперечності теорій права.

Розглянуто головні напрями наукового пізнання права: державно-наказовий – пов’язує право з державою та її примусовою владою; соціологічний – право є явище соціальне і виражає певні стосунки між людьми, які охороняються самим суспільством; психологічний – право розглядається як явище внутрішнього, психічного світу людини; нормативний – право розкривається як нормативні правові відносини, що визначають поведінку соціальних суб’єктів. У результаті їх поєднання отримуємо синкретичне поняття права. Виокремлено теоретичні та технічні знання про право. Теоретичне поняття права розкриває його як факт чи явище, які належать спільному життю людей. Під технічним поняттям права розуміються певні засоби чи знаряддя. Поряд із теоретичними поняттями права існують технічні або практичні поняття. Наголошуючи множинність наукових понять права, він стверджував, що право як явище – єдине.

Виокремлено думку Б. Кістяківського, що той порядок, який встановлює право, завжди розумний, справедливий і гарантує свободу. Все знання про право потрібно синтезувати, результатом чого має бути розкриття і розуміння суті права. У такому синтезі загальна теорія права перетинається з філософією права. Шлях до синтезу філософія права шукає не в окремих гуманітарних науках, а у філософії культури.

У третьому підрозділі “Б. Кістяківський як методолог філософії права” зазначено, що систематичні дослідження в галузі філософії права спостерігаються лише у Б. Кістяківського. Особливої системності надали дослідження з методології права. Звідси – методологічний плюралізм і принцип доповнюваності, прагнення врахувати кожну позицію та віддати їй належне. Саме такою систематичністю і всеосяжністю відрізнялися його теоретичні побудови від побудов Є. Спекторського, Ф. Тарановського, А. Фатєєва. Зазначено значущість Б. Кістяківського як методолога, який уперше професійно застосував методологічний плюралізм та доповнюваність методів у дослідженні правових наук. Філософ права зауважував важливість методологічного плюралізму у вивченні права. Підтверджено, що право – явище державно-організаційне, соціальне, психологічне, нормативне. Право завжди самобутнє і автономне та має сприяти людині в її особистому й суспільному житті.

Завдяки філософському розумінню права, дослідженню його з різних позицій, використовуючи методологічний плюралізм, Б. Кістяківський з’ясував гуманітарну природу правознавства. Філософ права переконливо аргументував, що наука про право належить до царини гуманітарних наук та має бути зорієнтована не на одну гуманітарну науку чи на їх сукупність, а насамперед на філософію культури і лише через неї на всі гуманітарні науки, які об’єднані за допомогою філософії у цілісну систему наукового знання. Обґрунтування філософії права можливе за допомогою інтегруючого аналітичного і синтетичного знання, що дає філософія взагалі та філософія культури зокрема.

У четвертому розділі “Дослідницькі пріоритети правової концепції Б. Кістяківського” розглянуто особливість методологічного підходу вченого до визначення суті права, що проявилася також у з’ясуванні природи категорій “об’єктивність” і “реальність”, “раціональність” та “ірраціональність”. Зазначено, що у сучасній культурі право має панівне становище, тому філософи права ставлять питання про його онтологічний статус, зокрема про онтологічний статус об’єктивного права як сукупності чинних правових норм.

 У першому підрозділі Обєктивність і реальність права наголошено, що Б. Кістяківський критикував психологічну (зводить право до душевних переживань) та нормативну теорії (зводить право до суто логічних концепцій). Він зосереджував увагу на відмінності між обґрунтуванням психологічної теорії права Л. Петражицького та його учня П. Михайлова. Філософ вважав, що їхнє вчення про дві реальності науки викликає сумніви та потребує обґрунтування. Психологічний і нормативний підходи розглядають право тільки як елемент свідомості, та не розкривають його об’єктивність, а – лише різні переживання особи та їх об’єктивації. Таке розуміння права – тільки в однобічному розробленні кожного підходу – з необхідністю призводить до заперечення об’єктивності права. Спираючись на працю Г. Рикерта Науки про природу і науки про культуру”, Б. Кістяківський солідаризувався з позицією автора, який відкидав психологізацію наук і критикував теорію наук про дух, а натомість увів термін “науки про культуру”. Він також підтримував погляди Г. Когена і В. Вундта, які заперечували розподіл реальності лише на фізичну і психічну.

У другому підрозділі “Раціональне та ірраціональне в праві” підкреслено, що Б. Кістяківський визначив раціональні (пов’язані з поняттями і нормами) та ірраціональні (пов’язані з правовідносинами) елементи права. На його погляд, об’єктивне право – це сукупність раціональних явищ духовної діяльності людини, а суб’єктивне – сукупність життєвих фактів, що мають правове значення. Ці життєві факти у своїй індивідуальності, своєрідності та неповторності є чимось, безумовно, ірраціональним.

Дослідник переконаний, що завдяки соціальним і психологічним підходам право пізнається як психосоціальне явище. Досить складно досліджувати право як явище телеологічне. Оцінка людиною цілей ускладнюється багатоманітністю та різносторонністю права. Він критикував А. Менгера за те, що ним недостатньо досліджено публічно-правовий характер права та його значення для особи. Також і в статтях П. Новгородцева та І. Покровського не розкрито юридичний сенс цієї проблеми тому, що недостатньо уваги приділили суб’єктивним публічним правам.

Вчення Б. Кістяківського про сутність права спричинило наукові суперечності, які не припиняються донині. Так, на початку ХХІ ст. також відбуваються дискусії щодо проблеми об’єктивності права, яка вважається вельми складною. Зокрема, Є. Булигін розглядає об’єктивність права з позиції правового позитивізму (як Г. Кельзен, А. Росс, Х. Харт). У дослідженнях українських філософів права В. Бачиніна, С. Максимова виокремлюється принципова важливість проблеми об’єктивності як реальності на методологічному рівні. Проблема реальності аналізується з філософських та спеціально-наукових позицій. Так різні аспекти реальності досліджуються зарубіжними філософами і соціологами – представниками феноменологічної герменевтики (П. Рікер), соціології (П. Бергер, Т. Лукман); українськими науковцями (Є. Бистрицький, В. Зінченко, В. Козловський, В. Мазепа, В. Малахов, С. Пролеєв, Л. Ситниченко).

У третьому підрозділі Право і справедливість як чинники соціокультурного процесу проаналізовано соціально-науковий підхід до сутності права, який є засобом переходу до справедливого права. Б. Кістяківський розкривав справедливість як мету людської життєдіяльності. Він зазначав, що результат будь-якого соціального процесу відображає як природний рух явищ, так і притаманне людям прагнення справедливості. Дотримуючись плюралістичного підходу та доповнюваності методів, філософ вказував на духовну сутність права, що має виражати культуру суспільства.

З’ясовано, що для Б. Кістяківського зміст будь-якої правової норми чи характер державної організації має визначатися рівнем розвитку ідеї справедливості на цей момент. Право втілює у собі свободу і справедливість найбільш повно і досконало, оскільки як реальне явище воно зумовлене причинами і цілями. Зокрема, можна науково пізнати право, розкриваючи та аналізуючи причини і цілі. Звернено увагу, що погляди філософа на право, яке втілює ідеї свободи і справедливості, вплинули на подальший розвиток проблеми у сучасних дослідженнях.

У сучасній філософії права науковці аналізують комунікативну природу права через розкриття проблем справедливості, відповідальності, солідарності. Правова онтологія визначає розуміння комунікативної природи права, тобто розуміння його як системи відносин, суб’єкти яких передають правову інформацію шляхом реалізації своїх прав і обов’язків у процесі соціальної взаємодії. У цьому значенні право є однією з найважливіших форм соціальної комунікації. Такі ідеї розвивають Ю. Габермас, О. Гьофе, В. Гьосле у західноєвропейській філософії.

Зазначено, що проблема справедливості сьогодні розуміється не просто як примха чи побажання, а як засаднича, фундаментальна умова суспільного життя. Потрібно не просто надіятись на справедливість, а потрібно її вимагати, тому що саме її люди винні одні одним. Про солідарність, доброзичливість, співчуття можна говорити лише тоді, коли люди дотримуються справедливості, відчувають доконечну потребу в ній.

У п’ятому розділі “Вчення про державу і права людини” розкрито дослідження Б. Кістяківським становлення правової держави, філософії прав людини, правосвідомості особи та правової культури. Зосереджено історико-філософський аналіз у двох напрямах – суспільному та юридичному. Зазначено, що у суспільному сенсі до держави належить лише певна сукупність індивідів. В юридичному сенсі держава є ідеальною особистістю. Також вона характеризується власними інтересами, завданнями, обов’язками, волею і владою.

У першому підрозділі “Концепція правової держави” досліджено, що Б. Кістяківський разом із М. Ковалевським, С. Котляревським, Б. Чичеріним, П. Новгородцевим досліджували принципи, особливості, головні риси, ідеали та шляхи здійснення правової держави. У правовій державі всі сфери діяльності мають підпорядковуватися нормам права. Б. Кістяківський підкреслював, що такий підхід характерний також для В. Гессена та М. Палієнка. Його погляди висвітлено на основі праць “Держава правова і соціалістична”, “Шлях до панування права”, “Наші задачі”. Він досліджував погляди Т. Гобса, Ф. Ніцше, Л. Толстого і протиставив їм твердження Платона, Арістотеля, на правову державу. Право повинно регулювати діяльність і внутрішнє життя держави, тому потрібне законодавство і народне представництво.

Історико-філософський аналіз доправових типів держави дав можливість ученому розкрити організацію їх діяльності, дослідити природу правової держави як суто правове явище. Філософ права зазначав, що поступово держава стала охоронцем, а пізніше і творцем права, розвинулася її законодавча і правотворча діяльність. Право перебудовує державу і перетворює її у правове явище чи творіння права, хоча творінням права можна визнати лише правову державу.

На переконання Б. Кістяківського, правова держава – це цілком послідовна розвинута конституційна держава. Тобто на рівні ідеального типу можна прирівняти конституційну державу до правової. Держава і право – це дві сторони одного і того ж складного явища. Право має бути основою держави, і лише тоді можна говорити про правову державу. У правовій розвинутій державі право і держава взаємодоповнюють і зумовлюють одне одного.

Б. Кістяківський виокремлював характерні особливості перетворення конституційної держави на правову: органи влади та їх діяльність підпорядковуються праву; судовий устрій ґрунтується на правових принципах; встановлюються конституційні органи держави; створюються народні представництва; законодавство підпорядковується правовим нормам; урядова діяльність строго підпорядковується правовим нормам.

Дослідження показує, що правознавець виділяв три основні ознаки правової держави: дотримання прав людини; підзаконність державної влади, що випливає з дотримання прав людини; наявність народного представництва.

Він виступає як один із визначних теоретиків правової держави, прихильник компромісної єдності групових інтересів суб’єктів державного правотворення, обстоюючи принцип народного суверенітету, але застерігав від необмеженого народовладдя.

У другому підрозділі “Держава і особа” висвітлено, що Б. Кістяківський аналізував і критикував праці “Влада і право” С. Котляревського (теорія сили), Ж. Сореля “Розмисли про насилля” (теорія насилля). Розкривав дослідження М. Коркунова, О. Гірке, Р. Пілоті, Г. Єлінека, які критикував за обмеженість формально-юридичним методом у сфері державного права; Р. Штаммлера – за перебільшення ролі права. Досліджував праці А. Менгера, І. Покровського, А. Мішеля, які неправильно пояснювали правові принципи соціалістичної держави. Вказував на важливість ідеї єдності права і держави, яку підтримували теоретики права, а саме – голландський учений Г. Краббе; німецькі правники – Г. Кельзен, Г. Радбрух; схвалював погляди М. Палієнка про суверенітет.

Наголошено актуальність трактування Б. Кістяківським влади з огляду на сучасних можновладців. Зокрема, філософ зауважував, що наділені владою особи мають підпорядковуватись правовим нормам так само, як і ті, хто ще не мають влади. Влада для них – не лише суб’єктивне право, а й їх правовий обов’язок, суспільне служіння. Тобто влада – це не панування осіб, які наділені нею, а їхнє служіння на користь суспільного блага. Учений проаналізував різні погляди на державну владу, констатуючи, що про державне право багато написано, але немає чітких визначень соціальної влади, правової влади, юридичної влади. Критикував погляди Л. Гумпловича, Ф. Енгельса, державознавців Р. Єрінга, К. Гербера, Г. Захаріе, П. Лабанда, підкреслюючи, що подібні оригінальні теорії неправильні за сутттю, бо заперечують суб’єктивні права особи.

Важливим є соціально-науковий аналіз філософом співвідношення людини і суспільства, який акцентує увагу на розгляді життєвих реальних процесів, тому слід виходити з того, що самоціллю виступають і особа, і суспільство. Істинно науковий підхід, який вирішує проблему стосунків особи і суспільства полягає у їх синтезі – взаємодоповнюваності та гармонійному поєднанні.

У третьому підрозділі “Філософія прав людини” проаналізовано, що Б. Кістяківський вбачав шлях досягнення справедливого суспільного устрою через розроблення відповідних практичних засобів, зокрема створення таких соціальноекономічних умов, які нададуть можливість здійснювати права людини і громадянина; використання різних видів страхування. Лише в такій державі можлива гармонія між особою та суспільством. За кожною особою визнається право на гідне існування – це мета суспільного життя.

На переконання мислителя, захист прав людини є головною визначальною ознакою правової держави. Основним правом людини є свобода совісті. Він називав недоторканість особи принципом, а доповненням до нього – недоторканість житла, листування. У правовій державі особа самовизначається, самореалізується, і в цьому ніхто не може їй заважати. Визнання за особою невід’ємних, непорушних і недоторканних прав означає цей принцип.

Б. Кістяківський стверджував, що держава майбутнього забезпечить гідне людське існування через належні кожній особі права людини і громадянина. Правова організація такої держави визнаватиме найважливішим публічно-правовий характер права на гідне людське існування. У цьому вчений солідаризувався з багатьма сучасниками, які осмислювали проблему гідності людини. Зокрема, проаналізовано праці А. Менгера, П. Новгородцева, В. Соловйова, які розробляли проблематику гідного існування людини. І. Кант ще у XVIII ст. ствердив моральну гідність особи, вчинки якої мали відповідати категоричному імперативу – моральному закону. Гідність особи він обґрунтовував через її моральне буття.

Так і в І. Франка ( “Дещо про себе самого”, “Перехресні стежки”) гідність людини – це наскрізна ідея, що характеризує його поетичні, художні, філософські, публіцистичні твори. Своєю постаттю, своїм життям і творчістю він стверджує людську гідність.

У четвертому підрозділі “Проблеми формування правосвідомості та правової культури” експліковано проблеми правосвідомості особи і правового нігілізму, які розкрито Б. Кістяківським у праці “На захист права (Інтелігенція і правосвідомість)” (1909). Він зазначав, що неправильно звинувачувати інтелігенцію в убогості правосвідомості, бо це – результат застарілого зла – відсутності будь-якого правопорядку в повсякденному житті російського народу. Зазначено, що Ф.Тарановський також ставив важливе завдання – дослідити правосвідомість народу, в основі якої – ідея органічного розвитку права.

У статті “Наша політична освіта” (1906) з приводу видання Політичної Енциклопедії Б. Кістяківський акцентував увагу на важливості політичної освіти для інтелігенції. Правова конституційна держава захищає особу, її недоторканність і свободу. Право є об’єктивною умовою та гарантією існування громадянського суспільства. Так, право допомагає громадянам стати відповідальними за все суспільство загалом. Важливо у цьому контексті – створення в Україні інститутів громадянського суспільства, відкритість політики, формування правосвідомості та правової культури громадян. Виначальна роль належить філософії права, яка завдяки відкритому дискурсу формує наукову концепцію прав людини, що може бути визначена як гуманітарна.

Досліджено, що Б. Кістяківський науково осмислював і визначав загальнофілософські, історико-політичні, соціальні та юридичні передумови основних принципів Декларації прав людини і громадянина (1789). Теоретичний аналіз розкриває саму суть Декларації. Головне – право кожного громадянина вимагати від держави забезпечення йому нормальних умов економічного і духовного існування. Здійснення прав людини і громадянина випливає із природи взаємовідносин між державою та особою і також є обов’язковою умовою політичного, правового, соціального розвитку. Лише та держава буде соціально справедливою і свобідною, яка здійснить принципи Декларації.

Філософ права висловив упевненість, що поступове перетворення конституційної влади у правову знищить ті підвалини, на яких виникають теорії сили та насильства. Для правового регулювання внутрішнього життя держави потрібне законодавство і народне представництво. Зазначено, що свого повного розвитку правова держава досягає при високому рівні правосвідомості народу. Саме правова конституційна держава захищає особу, її недоторканність і свободу. Держава повинна обстоювати солідарні інтереси людей, а її метою є спільне благо.

Людина несе відповідальність за своє існування. Особа відповідає за свої вчинки, і це робить її суб’єктом права. Реалізується така відповідальність щонайменше у три етапи: самовизначення, самореалізація, самоствердження. Таку ж аналогію можна провести і для становлення нації, громадянського суспільства, держави. Сьогодні великою мірою такі етапи визначають історичну долю європейської цивілізації.

Висновки

Відповідно до поставленої мети і завдань, отримано такі результати дисертаційного дослідження:

1. Здійснено цілісний та системний аналіз наукової спадщини українських філософів права академічного періоду кінця ХІХ – поч. ХХ ст. Історико-філософський аналіз проблем філософії права засвідчує їх значущість для розвитку сучасної науки та доконечну потребу подальшого вивчення і перспективність досліджень доробку вчених цього періоду. Вони працювали в університетах, інститутах, ліцеях – академічно-викладацькому середовищі. З’ясовано, що в багатьох філософсько-правових аспектах погляди й уявлення науковців того періоду збігаються. Наукова, викладацька, культурно-просвітницька, видавнича діяльність істориків філософії права зазначеного періоду сприяла правовій освіті в Росії та за її межами. Переосмислення їхнього фахового досвіду суттєво збагачує сучасну філософію права. Аналіз історії української філософії в системі освіти академічного періоду сприятиме розвитку філософсько-правової науки у сучасних умовах.

2. Досліджено стан вивчення філософських здобутків Б. Кістяківського та їх значення для становлення української філософії права його колегами-науковцями і сучасними дослідниками історії української філософії. Головний матеріал для дослідження становили насамперед праці Б. Кістяківського, Є. Спекторського, Ф. Тарановського, А. Фатєєва, К. Яроша. Також було проаналізовано листування рідних, друзів, колег із Б. Кістяківським; спогади про його особистість і творчий шлях; архівні матеріали. Використано поштові листівки, листи дружини, синів, матері, братів, колег-науковців. Серед останніх – листи М. Алексєєва, І. Ільїна, П. Михайлова, М. Павлика, М. Палієнка, Л. Петражицького, Є. Спекторського, Ф. Тарановського, А. Фатєєва, М. Чубинського, в яких розкривається творчо-редакційна і філософсько-правова діяльність Б. Кістяківського. Значний культурологічний інтерес становлять неопубліковані раніше листи М. Павлика до Б. Кістяківського, в яких висвітлюються деякі аспекти, що пов’язані з виданням політичних праць М. Драгоманова. У Центральному державному історичному архіві України у Львові (українською, російською, польською, німецькою мовами) зберігаються листи, протоколи дізнань у судовій справі, які розкривають перебування Б. Кістяківського (під псевдонімом Богдана Городиського) у Львові. Архівні матеріали подано в додатках до дисертації.

3. З’ясовано, що, ідентифікуючи свої погляди з українською культурою, Б. Кістяківський наголошував не на її відокремленні від інших національних культур, у тому числі й російської, а на своєрідності внеску у світову культурну скарбницю. Звідси беруть витоки його філософські акценти на ідеях універсалізму у поєднанні з культурним розмаїттям, на неприйнятті однобічності й крайнощів в оцінці різних філософсько-правових тенденцій та значущих постатей, зокрема й М. Драгоманова, в галузі соціальних наук, культурології, філософії та філософії права. Визначено важливі риси національного світогляду в творчості Б. Кістяківського: універсалізм у поєднанні з культурним розмаїттям; поєднання в його особі найкращих здобутків української, російської, німецької культур, відкидаючи однобічність і крайнощі; сприйняття найкращого в інших культурах, при цьому, не заперечуючи їхню самостійну значущість.

4. Доведено, що філософсько-правова концепція Б. Кістяківського викликає інтерес не лише в історичному плані, а й у становленні сучасної української філософії права. Зазначено, що право як соціокультурне явище єдине, але його вивчення потребує множинності наукових підходів і понять. Він цілісно та всебічно розкрив соціокультурний зміст права завдяки філософському розумінню права, дослідженню його глибинної сутності, використовуючи методологічний плюралізм. Право у спадщині філософа проаналізовано з різних позицій: державно-наказової – пов’язує право з державою та її примусовою владою; соціологічної – як соціальне явище, предмет причиновості, що виражає певні стосунки між людьми, які охороняються самим суспільством; психологічної – право розглядається як явище внутрішнього, психічного світу людини; нормативної – право розкривається як нормативні правові відносини, що визначають поведінку соціальних суб’єктів. У результаті їх синтезу отримаємо синкретичне поняття права. Право розвивається і зумовлюється двома різними етичними цілями: воно є одночасно носієм і свободи, і справедливості. Визначити суть права можна через дослідження у теоретичному і технічному аспектах. Теоретичні – поняттєве визначення права. Технічні поняття права – це певні засоби чи знаряддя.

5. Досліджено, що Б. Кістяківський доповнив визначення соціальної природи права, догматичного підходу до вивчення права, а також виділив значення права для теоретичної та практичної юриспруденції. Слід вивчати те право, що живе в народі й виражається у його поведінці, у його вчинках, у його угодах, а не лише те, що встановлене у кодексах законів. Він виокремив раціональні (пов’язані з поняттями і нормами) та ірраціональні (пов’язані з правовідносинами) елементи права. Об’єктивне право – це сукупність раціональних явищ духовної діяльності людини. Суб’єктивне право – сукупність життєвих фактів, що мають правове значення. Право – не лише сукупність норм, а й життєве явище. Право як сукупність норм – це об’єктивне право. Суб’єктивне право – це життєва практика. Справжнє право має постійно здійснюватися в житті людей. Юристи, досліджуючи суб’єктивне право, зводять його до загальних понять, і тому стирається відмінність і навіть протилежність між суб’єктивним і об’єктивним. Психологічний і нормативний підходи розглядають право лише як елемент свідомості, не розкривають його об’єктивність, а лише – різні переживання особи та їх об’єктивації. Таке однобічне розуміння права з необхідністю призводить до заперечення об’єктивності права.

6. Встановлено, що методи плюралізму та доповнюваності вперше застосовані Б. Кістяківським в українській філософії права. Ідея поєднання плюралізму і монізму – центральна у творах філософа. Він заперечував однобічний підхід у розкритті суті права. Право – складне багатоаспектне явище, яке характеризується цілісністю і системністю. Право – це синтез державно-організаційних, соціальних, психологічних, нормативних аспектів. В оцінці методологічних підходів ученого, як у сферах загальнофілософських, так і філософсько-правових, слід враховувати історико-культурний контекст. Відзначено вагомість Б. Кістяківського у дослідженні методології права. Виділено філософську парадигму, що розкриває процеси, причини виникнення, зміни систем наукового знання.

7. Визначено співвідношення філософії права і теорії права Б. Кістяківським. За змістом філософія права ширша за загальну теорію права. Завдання загальної теорії права – науково пізнати реальну суть права. Для цього недостатньо описових методів юридичної догматики, потрібно використовувати пояснювальні методи. Методи юридичної догматики не розкривають основне питання загальної теорії права і не дають відповіді на питання про суть права. На думку філософа, теоретики права узагальнювали правові явища і формально-логічно визначали загальне поняття права. Виокремлено головні підходи співвідношення філософії права і теорії права:

  •  філософія права і теорія права є рівноправними і незалежними одна від одної;
  •  філософія права зводиться до теорії права, підпорядковується їй;
  •  філософія права поглинає та підпорядковує теорію права;
  •  філософія права і теорія права мають спільну сферу дослідження – право.

Право – це та сфера, яка їх поєднує, взаємозумовлюючи і взаємодоповнюючи одна одну. Саме четвертий підхід найкраще розкриває взаємозв’язок філософії права і теорії права. Також розкрито взаємозв’язок філософії права, теорії права, юриспруденції, соціології права, психології права, антропології права, політики права.

8. Доведено, що Б. Кістяківського можна називати правознавцем, бо він розкрив право з різних боків та вказав на синтез і цілісність цих знань. Правознавство узагальнює знання про право і виробляє єдине визначення. Множинність знань про право – це не лише знання гуманітарних наук, а й інше, що виробилось у житті людей – повсякденне, міфологічне, релігійне, мистецьке. Правознавство, на його думку, є гуманітарною наукою. Тому її обґрунтування й орієнтація мають спиратися на інтеграцію аналітичного і синтетичного знання про людину. Тобто це різні правові дискурси, які досліджують право. Для дискурсів важливим є пізнання права, в процесі якого розкривається сутність, онтологічні засади, методологія права. Дискурс – це знаходження синтезу і вихід за його межі, а це вже – плюралізм підходів. Основою дискурсу є аргументована дискусія між різними позиціями, що уможливлює синтез знань. Філософсько-правовий дискурс має поєднати множинність знань, тобто синтез єдиного і множинного. Виокремлено необхідність філософсько-правового дискурсу для реалізації цінностей лібералізму та становлення правової держави в Україні. Актуальність цього дискурсу зумовлена не лише відсутністю розроблених теорій, а й потребою раціонального, філософсько-правового тлумачення проблеми справедливості. Для української філософії права теорія справедливості є культурно-антропологічним критерієм забезпечення найкращих умов для самореалізації особи в національно-культурній традиції.

9. З’ясовано, що друга половина ХІХ століття є важливим періодом розвитку філософсько-правової думки на теренах України, що перебувала у складі Російської імперії. Виникла потреба легітимації правової держави, що розкривалася у філософсько-правових дослідженнях. Б. Кістяківський стверджував, що держава має забезпечити гідне людське існування через належні кожній особі права людини і громадянина. Правова організація такої держави визнаватиме найважливішим публічно-правовий характер права на гідне людське існування. Для цього використовуватимуться юридичні засоби, які розроблені правовою державою, а це означає: державні інститути створюватимуться за аналогією з інститутами правової держави; організованість і знищення анархії в правовому і політичному житті; що розвиватимуться та розширюватимуться суб’єктивні публічні права й участь народу в законотворчості та управлінні державою; поширюватимуться основні принципи в усіх сферах діяльності людини. Філософ підкреслював, що слід науково-теоретично перевірити і визначити загальнофілософські, історико-політичні, соціальні та юридичні передумови основних принципів Декларації прав людини і громадянина. Теоретичний аналіз розкриває саму суть Декларації – право кожного громадянина вимагати від держави забезпечення йому нормальних умов матеріального і духовного існування.

10. Висвітлено історичні особливості творчості Б. Кістяківського, до яких можна зарахувати: послідовність у відстоюванні майбутньої української держави; теоретичну і практичну заангажованість у політичних подіях кінця XIX – початку XX століття; органічну європейськість мислення, глибоке знання світоглядних і філософсько-правових концепцій того часу; науковість і зрозумілість для широкого загалу його ідей; раціонально-виважене й енциклопедичне розуміння історико-філософського процесу; толерантне ставлення до різних філософсько-правових учень; глибоке розуміння суті суспільного розвитку. Академічна філософія права сприяла становленню української правової культури та правосвідомості, які вирізнялися відповідним рівнем філософської освіти і навичок філософсько-правової рефлексії. Дослідники, розглядаючи творчість Б. Кістяківського залежно від предмета свого дослідження, виділяють його філософські, політичні, правознавчі, соціологічні аспекти. Його називають філософом-неокантіанцем, правознавцем, соціологом, публіцистом. Учення філософа є синтетичним, тому його ідеї функціонують зараз у філософії, політології, соціології та у філософсько-правовому дискурсі сучасної України як певні константи, зокрема у прагненні виробити праворозуміння, що враховує багатогранність права, ідею соціальної правової держави та юридичних гарантій гідного життя. Отже, Б. Кістяківський – талановитий науковець, правознавець, фундатор української філософії права.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія:

  1.  Альчук М. П. Філософія права Богдана Кістяківського: монографія / М. П. Альчук. – Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. – 300 с.

Статті в наукових фахових виданнях:

  1.  Альчук М. П. Григорій Сковорода і сучасність / М. П. Альчук // Філософська і політична думка в Україні: традиції та перспективи розвитку. Вісник ЛДУ. – Львів, 1996. – Вип. 34. – С. 3942.
  2.  Альчук Марія. Філософія та право / Марія Альчук // Філософські науки. Вісник Львівського університету. – Львів: Світ, 1998. – Вип. 2. – С. 166–173.
  3.  Альчук М. П. Духовна сутність людини / М. П. Альчук // Наукові записки. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. Зб. наук. Праць – К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2001. – Вип. 7. – С. 101–108.
  4.  Альчук Марія. Відродження риторики в національному університеті / Марія Альчук // Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2003. – Вип. 5. – С. 53–60.
  5.  Альчук М. П. Діалогічність української філософії ХХ століття / М. П. Альчук // Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – Вип. 59–61. – К.: Київський університет, 2003. – С. 59–62.
  6.  Альчук Марія. Комунікативність і духовність – ціннісні виміри особи ХХІ століття / Марія Альчук // Людинознавчі студії: збірн. наук. праць Дрогобицького ДПУ ім. Івана Франка. – Дрогобич: Вимір, 2004. – Вип. 10. – С. 26–36.
  7.  Альчук Марія. Гендерна комунікація: проблеми і перспективи / Марія Альчук // Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2006. – Вип. 9. – С. 46–55.
  8.  Альчук М. Богдан Кістяківський. На захист права / М. Альчук // Проблеми філософії права. – 2006–2007. – Т. IV – V. – С. 207–211.
  9.  Альчук М. П. Право як соціокультурне явище у філософії права Богдана Кістяківського / М. П. Альчук // Науковий вісник Чернівецького університету : зб. наук. праць. – Чернівці: Рута, 2007. – С. 19–23. – (Філософія, вип. 352–253).
  10.   Альчук Марія. Філософсько-правове вчення Г. Гегеля / Марія Альчук // Філософські пошуки.– Львів; Одеса: Cogito – Центр Європи, 2007. – Вип. ХХV. – С. 105–116.
  11.   Альчук М. Б. Кістяківський: До питання про методологію правознавства / М. Альчук // Філософські пошуки. – Львів; Одеса: Cogito – Центр Європи, 2008. – Вип. XXVII. – С. 191–199.
  12.   Альчук Марія. Філософсько-правові засади гендерної культури в Україні / Марія Альчук // Філософська антропологія та сучасність (пам’яті В. Г. Табачковського) / Філософсько-антропологічні студії 2008. – К.: Стилос, 2008. – С. 377–388.
  13.  Альчук М. Богдан Кістяківський: Гуманітарна концепція / М. Альчук // Науковий вісник Чернівецького ун-ту: Збірник наукових праць. Філософія. – Чернівці: Рута, 2008. – Вип. 410–411. – С. 35–38.
  14.  Альчук М. Богдан Кістяківський: філософський аналіз української культури / М. Альчук // Науковий вісник. Серія “Філософія” / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. – Харків: ХНПУ, 2008. – Вип. 28. – С. 79–85.
  15.   Альчук Марія. Сучасна філософсько-правова методологія / Марія Альчук // Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2008. – Вип. 11. – С. 64–71.
  16.  Альчук М. П. Гідність людини – характерна особливість творчості Івана Франка / М. П. Альчук // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України та Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка.– Київ-Полтава, 2008. – Вип. 20. – С. 200209.
  17.   Альчук М. П. Богдан Кістяківський про реальність об’єктивного права / М. П. Альчук // Проблеми філософії права. – Том VІ – VІІ. – Київ;Чернівці: Рута, 20082009 – С.7378.
  18.   Альчук М. Богдан Кістяківський про раціональне та ірраціональне в праві / М. Альчук // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Філософія. – Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2009. – Вип. 462–463. – С. 33–37.
  19.   Альчук Марія. Концепція правової держави у вченні Богдана Кістяківського / Марія Альчук // Філософські пошуки.– Львів; Одеса: Cogito – Центр Європи, 2009. – Вип. ХХХІ. – С. 203–211.
  20.   Альчук М. Розвиток ідей Вільгельма Дільтая у філософсько-правовій концепції Богдана Кістяківського / М. Альчук // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Філософія. – Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2009. – Вип. 464465. – С. 1316.
  21.   Альчук М. П. Богдан Кістяківський про значимість Михайла Драгоманова в українській культурі / М. П. Альчук // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. – К.: Вид. НПУ імені М. П. Драгоманова, 2010. – Вип. 23 (36). – С. 161168.
  22.   Альчук Марія. Богдан Кістяківський: до питання про права та гідність людини / Марія Альчук // Sententiae. Наукові праці Спілки дослідників модерної філософії (Паскалівського товариства) – XVI – XVIII. (№1–2/2007 – 1/ 2008). – Вінниця: ВНТУ, 2010. – С. 164–172.

Статті в інших наукових виданнях

  1.   Альчук Марія. Д. Чижевський про національну своєрідність українців / Марія Альчук // Збірник наукових праць “Д. Чижевський – фундатор історико-філософського українознавства”. – Львів: “Фенікс”, 1996. – С. 38–44.
  2.   Альчук М. П. Проблеми становлення українського етносу у філософському аспекті / М. П. Альчук, М. П. Скалецький // Вісник українознавства. №309. Вид. ДУ “Львівська Політехніка”. – Львів, 1996. – С. 134–139.
  3.   Альчук Марія. Проблема свободи у “Філософії права” Гегеля / Марія Альчук // Громадянське суспільство як здійснення свободи: центрально-східноєвропейський досвід. – Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 1999. – С. 140–148.
  4.   Альчук М. Національні орієнтири на межі тисячоліть / М. Альчук, І. Холява // Життєдіяльність людини: філософський аналіз. – Київ; Луцьк, 1999. – С. 203–212.
  5.   Альчук Марія. Проблеми філософії культури у праці О. Шпенґлера “Занепад Європи” / Марія Альчук // Континент Європи: збірник наукових праць. – Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – С. 151–173.
  6.   Альчук М. Філософія і право: Гегель і сучасність /М. Альчук // Філософія Гегеля і сучасність: збірник наукових праць. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2002. – С. 82–88.
  7.   Альчук М. П. Правосвідомість як чинник стабільності / М. П. Альчук, Г. А. Матвеєва // Філософські науки. Вісник ЛНУ, 2002. – Вип. 4. – С. 96–101.
  8.  Альчук М. Богдан Кістяківський і сучасність: методологія права / М. Альчук // Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи). Матеріали Першого всеукраїнського круглого столу. – Львів: Край, 2006. – С. 7–14.
  9.   Альчук М. Категорії доконечності та справедливості у філософії права Богдана Кістяківського / М. Альчук // Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи): статті учасників Третього всеукраїнського “круглого столу” (23–24 листопада 2007 р.). – Львів: СПОЛОМ, 2008. – С. 18–25.
  10.   Альчук Марія. Філософія права – методологія правознавства / Марія Альчук // Філософія. Пізнання. Наука. – Львів: Видавничий центр Львівського університету імені Івана Франка, 2008. – С. 60–79.
  11.   Альчук М. Дисертаційне дослідження Б. Кістяківського як важливий внесок у розвиток філософсько-правового вчення / М. Альчук // Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи): Статті учасників Четвертого Всеукраїнського “круглого столу” (28–29 листопада 2008 р.). – Львів: Край, 2009. – С. 7–17.
  12.   Альчук М. Б. Кістяківський про взаємозв’язок держави і особи / М. Альчук // Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи). Матеріали Міжнародного “круглого столу” (м. Львів, 3–5 грудня 2010 р.). – Львів: Галицький друкар, 2010. – С. 13–20.

Тези доповідей, матеріали наукових конференцій (вибірково)

  1.  Альчук Марія. Проблеми національного відродження в творчості М.Грушевського / Марія Альчук // Збірник наук. конф. “М. Грушевський і Західна Україна”. – Львів, 1995. – С. 134–135.
  2.   Альчук М. Філософський аналіз проблеми демократичних цінностей у виховному процесі / М. Альчук // Демократичні цінності українського виховання. Матеріали науково-практичної конференції. – Львів: ЛНУ, 2000. – С. 34–37.
  3.   Альчук М. Громадянське суспільство в Україні: проблеми і перспективи / М. Альчук // Україна в нас єдина: Матеріали засідань наукових секцій IV Всесвітнього форуму українців, 18–20 серпня 2006 р., Київ / Уклад. Д. Павличко, В. Зуєв. – К.: Екопаксервіс, 2007. – С. 11–13.
  4.   Альчук Марія. Важливість вчення Богдана Кістяківського в контексті правової культури постмодерну / Марія Альчук // Тези конференції “Трансформація парадигм мислення та концепцій знання під впливом сучасних викликів у загальній, соціальній, практичній і прикладній філософії”, 29–30 листопада 2007 р. – Львів, 2007. – С. 110–112.
  5.   Альчук Марія. Толерантність – характерна особливість гендерної комунікації / Марія Альчук // Гендер. Екологія. Здоров’я. Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції ( 23–24 жовтня 2007): Наук. зб. – Харків, 2007. – С. 31–32.
  6.   Альчук М. Вчення про право Б. Кістяківського / М. Альчук // Філософія гуманітарного знання: соціокультурні виміри. Матеріали міжнародної наук. конф. 26–27 жовтня 2007 р. – Чернівці: Рута, 2007. – С. 208–209.
  7.   Альчук Марія. Правові засади гендерної культури / Марія Альчук // Гендер. Екологія. Здоров’я // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції (22–23 жовтня 2008): Зб. наук. праць. – Харків: Екограф, 2008. – С. 85–86.
  8.   Альчук Марія. Філософсько-правова концепція Кістяківського / Марія Альчук // Тези звітної наукової конференції філософського ф-ту. – Львів: Видавн. центр ЛНУ, 2008. – Вип. 5. – С. 14–15.
  9.   Альчук М. П. Філософсько-правовий дискурс в українській культурі кінця XIX – початку XX століть / М. П. Альчук // Людина. Світ. Суспільство ( до 175-річчя філософського факультету). Дні науки філософського факультету – 2009 // Міжнар. наук. конф. (21–22 квітня 2009 року) : Матеріали доп. та виступів. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2009. – Ч. II. – С. 3–5.
  10.  Альчук М. Актуальність поглядів Б. Кістяківського на духовність права / М. Альчук // Тези Міжнародної наукової конференції “Духовність. Культура. Людина”. ( 15–16 квітня, 2010 р. ) – Львів: Львівський національний університет імені І. Франка, 2010. – Режим доступу: http://lnu.edu.ua/faculty/Phil/tezy_dkl_20.

АНОТАЦІЯ

Альчук М. П. Філософія Богдана Кістяківського в українському філософсько-правовому дискурсі кінця ХІХ – початку ХХ ст. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.05 – історія філософії. Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2011.

Дисертація є системним дослідженням історико-філософської спадщини філософів права академічного періоду кінця ХІХ – поч. ХХ ст. Історико-філософський аналіз проблем філософії права засвідчує їх значущість для розвитку сучасної науки та доконечну потребу подальшого вивчення і перспективність досліджень доробку вчених цього періоду. Проаналізовано праці, лекційні курси з історії філософії права, енциклопедії права Б. Кістяківського, М. Палієнка, Є. Спекторського, Ф. Тарановського, А. Фатєєва, К. Яроша.

Вперше в історії української філософії започатковано цілісне і системне висвітлення філософії права Б. Кістяківського у філософсько-правовому дискурсі кінця XIX – початку XX ст. та у контексті історико-філософських і правознавчих праць, архівних матеріалів. Аналіз творчості філософа права з позицій дискурсу є притаманним його методологічному підходу на основі досягнень тогочасної філософії – неокантіанської філософії культури. Обґрунтовано глибинну суть права як складного багатоаспектного явища, що синтезує державно-організаційні, соціальні, психологічні, нормативні знання.

Системно досліджено філософсько-правову концепцію Б. Кістяківського та висвітлено актуальність його поглядів для становлення сучасної правової Української держави.

Ключові слова: історія філософії, українська філософія права, філософсько-правова методологія, філософсько-правовий дискурс, філософсько-правова концепція, сутність права, правова держава, правосвідомість особи, правова культура, філософія прав людини.

АННОТАЦИЯ

Альчук М. П. Философия Богдана Кистяковского в украинском философско-правовом дискурсе конца ХІХ – начала ХХ века. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.05 – история философии. Львовский национальный университет имени Ивана Франко. – Львов, 2011.

Диссертация является системным исследованием историко-философского наследия философов права академического периода конца XIXнач. ХХ в. Историко-философский анализ проблем философии права подтверждает их значимость для развития современной науки и непременную необходимость дальнейшего изучения и перспективность исследований наследия ученых этого периода. Проанализированы работы, лекционные курсы по истории философии права, энциклопедии права Б. Кистяковского, Н. Палиенко, Е. Спекторского, Ф. Тарановского, А. Фатеева, К. Яроша.

Осуществлен анализ истории философии права в системе образования конца XIXнач. ХХ века, что способствует развитию философско-правовой науки в современных условиях. Философы права работали в университетах, институтах, лицеяхакадемически-преподавательской среде. Достижения философов права академического периода значительно повлияли на развитие современной украинской истории философии права.

Впервые в истории украинской философии проведено целостное и системное освещение философии права Б. Кистяковского в философско-правовом дискурсе конца XIX – начала XX в. в контексте историко-философских и правоведческих трудов, архивных материалов. Анализ творчества философа права с позиций дискурса присущ его методологическому подходу на основе достижений неокантианской философии культуры. Обоснована глубинная сущность права как сложного многоаспектного явления, синтезирующего государственно-организационные, социальные, психологические, нормативные аспекты.

Проанализированы основные подходы и сущность философско-правового дискурса для реализации ценностей либерализма и становления правового государства. В Украине сегодня необходим социально-философский дискурс справедливости. Актуальность дискурса обусловлена не только отсутствием разработанных теорий, но и потребностью рационального, философско-правового толкования проблемы справедливости. В философии права теорию справедливости следует рассматривать как культурно-антропологический критерий обеспечения наилучших условий для самореализации личности в национально-культурной традиции.

Б. Кистяковский исследовал соотношение философии права и теории права. По его мнению, философия права по смыслу шире общей теории права, поскольку метод юридической догматики не раскрывает основной вопрос общей теории права и сущности права. Правовые явления не исследованы существенно. В частности, теоретики права обобщали правовые явления и формально-логически определяли общее понятие права. Выделены основные подходы соотношения философии права и теории права:

философия права и теория права являются равноправными и независимыми друг от друга;

– философия права сводится к теории права, подчиняется ей;

философия права поглощает и подчиняет теорию права;

философия права и теория права имеют общую сферу исследованияправо.

Правоэто та сфера, которая их объединяет, взаимно обусловливает и взаимно дополняет друг друга. Рассмотрена взаимосвязь философии права, теории права, юриспруденции, социологии права, психологии права, антропологии права, политики права. Гуманитарные науки должны выработать целостное знание о праве. Показано, что, Б. Кистяковский обосновал гуманитарную природу правоведения благодаря философскому пониманию права. Правоведение – гуманитарная наука, которая базируется на интеграции аналитического и синтетического знания о человеке.

Подытожено, что Б. Кистяковскийфилософ права, который является основателем украинской философии права.

Ключевые слова: история философии, украинская философия права, философско-правовая методология, философско-правовой дискурс, философско-правовая концепция, сущность права, правовое государство, правосознание личности, правовая культура, философия прав человека.

ANNOTATION

Alchuk M. Philosophy by Bohdan Kistyakivskyi in Ukrainian legal philosophy discourse at the end of XIX and beginning of XX century. Manuscript.

The dissertaion submitted for the Degree of Doctor of Philosophy Speciality 09.00.05history of philosophy. Ivan Franko National University of Lviv. – Lviv, 2011.

The dissertation is a system study of historical and philosophical heritage of academic philosophers of law of the end of XIXth  beginning of the XXth century. Historical and philosophical analysis of the problems of philosophy of law proves both their importance for the development of modern science and urgent necessity for their further research. Thus, the study of works of scholars of this period is grounded. Works, lectures on the history of philosophy of law, law encyclopedias by B. Kistyakivskyi, M. Paliyenko, E. Spektorskyi, F. Taranovskyi, A. Fateyev, K. Yarosh have been analysed.

For the first time in the history of national philosophy the Philosophy of Law by B. Kistyakivskyi has been elucidated integrally within the framework of philosophical and legal discourse of the turn of XIXth - XXth centuries and in the context of historical and philosophical legal works, archival materials. Analysis of creative activity of the philosopher has been conducted from the viewpoint of the discourse characteristic of his methodological approach which is based on the achievements of philosophy of his time - neokant philosophy of culture. Deep essence of law as a complicated manysided phenomenon which synthesizes state-institutional, social, mental, normative knowledge has been substanciated.

System study of philosophical and legal concept by B. Kistyakivskyi has been highlighted as well as the topicality of his ideas for establishing a modern Ukrainian legal state.

Key words: history of philosophy, philosophy of Ukrainian law, philosophical and legal methodology, philosophical and legal discourse, philosophical and legal concept, the essence of law, legal state, justice entities, legal culture, philosophy of human rights.


Підписано до друку 12.05.2011. Формат 60х84 1/16. Папір офсетний. Гарнітура «Times New Roman». Друк ризограф.

Ум. друк. арк. 1,9. Обл.-вид. арк. 1,89.

Тираж 100 пр. Зам. № 129.

Бухгалтерський центр «АЖУР»

Україна, м. Львів, вул. Наукова 3б, 79060.

Тел./факс: (032) 254-02-02, 254-02-01,

e-mail: office@ajour.lviv.ua, www.ajour.lviv.ua.

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи серія ДК № 3243 від 24.07.2008 р.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

74153. Понятие, особенности и виды административно-правового статуса гражданина РФ, иностранных граждан и лиц без гражданства 17.08 KB
  Структура административноправового статуса: административная правоспособность – способность быть субъектом административного права иметь права и выполнять обязанности административноправового характера; административная дееспособность – способность лица своими личными действиями приобретать субъективные права и выполнять обязанности а также нести ответственность в соответствии с нормами административноправового характера; совокупность прав и обязанностей; ответственность; гарантии реализации прав и обязанностей. Виды...
74154. Административно-правовой статус иностранных граждан и лиц без гражданства 18.26 KB
  Лицо без гражданства – лицо не являющееся гражданином Российской Федерации и не имеющее доказательств наличия гражданства иностранного государства. Для пребывания иностранных граждан и лиц без гражданства на территории Российской Федерации существуют национальный режим и режим наибольшего благоприятствования. Иностранные граждане и лица без гражданства пользуются в Российской Федерации правами и несут обязанности наравне с гражданами Российской Федерации кроме случаев установленных федеральным законом или международными договорами РФ ч.
74155. Основные права и обязанности граждан в сфере государственного управления 16.36 KB
  Виды прав граждан в сфере государственного управления: на участие в управлении государством как непосредственно так и через своих представителей; на поступление на государственную службу; на обращение в органы государственной власти органы местного самоуправления и к их должностным лицам как индивидуально так и коллективно; на свободу передвижения; на неприкосновенность личности; на неприкосновенность жилища; на объединение включая право создавать профессиональные союзы для защиты своих интересов; на проведение собраний митингов...
74156. Административно-правовой статус юридических лиц 19.53 KB
  В отношении общественных организаций запрещаются создание объединений преследующих незаконные цели и осуществление деятельности посягающей на здоровье и нравственность населения права и законные интересы граждан. Обязанности юридических лиц: общие необходимость соблюдения требований законодательства в своей деятельности; обязанность государственной регистрации создания реорганизации ликвидации юридических лиц внесения изменений в уставные документы; специальные регистрация прав на недвижимое имущество и сделок с...
74160. Исследование эффективности автоматического отключения питания в системе TN-C 69 KB
  При отсутствии нулевого провода А 31 Выводы по разделам Обеспечивает ли защитное заземление защиту от косвенного прикосновения в системе TNC и почему Да защищает путём снижения тока кз отводом в землю Возможно ли автоматического отключение питания при отсутствии нулевого провода и почему Результаты измерений При целом нулевом проводе...
74161. Исследование защитного заземления электроустановок 18.03 KB
  Закрепление теоретических знаний по пожарной безопасности промышленных предприятий; изучение существующих средств тушения пожаров; приобретение навыков по правильному использованию, применению и расчету необходимого количества средств пожаротушения для обеспечения пожарной безопасности объектов железнодорожного транспорта