65647

Державне управління системою охорони здоров’я на регіональному рівні

Автореферат

Политология и государственное регулирование

Горького завідувач кафедри організації вищої освіти управління охороною здоров’я і епідеміології ФІПО; доктор наук з державного управління доцент Карамишев Дмитро Васильович Національний фармацевтичний університет завідувач кафедри менеджменту і адміністрування...

Украинкский

2014-08-02

469.5 KB

7 чел.

40

PAGE  1

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВРАМЕНКО НАТАЛІЯ ВІКТОРІВНА 

УДК 351:61.001.12/.18

Державне управління системою охорони здоров’я
на регіональному рівні

25.00.02 – механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук з державного управління

Запоріжжя – 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Класичному приватному університеті (м. Запоріжжя).

Науковий консультант –

доктор наук з державного управління, професор

Огаренко Віктор Миколайович,

Класичний приватний університет,

ректор.

Офіційні опоненти:

доктор наук з державного управління, професор

Лобас Віталій Михайлович,

Донецький національний медичний

університет ім. М. Горького,

завідувач кафедри організації вищої освіти, управління охороною здоров’я
і епідеміології ФІПО;

доктор наук з державного управління, доцент

Карамишев Дмитро Васильович,

Національний фармацевтичний університет,

завідувач кафедри менеджменту і адміністрування;

доктор наук з державного управління, доцент

Рожкова Інга Володимирівна,

Національна академія державного управління
при Президентові України,

завідувач кафедри управління охороною суспільного здоров’я.

Захист відбудеться «22» квітня 2011 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 17.127.03 при Класичному приватному університеті за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 124.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Класичного приватного університету за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 114.

Автореферат розісланий «21» березня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради     Є.О. Коваленко


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Реалізація пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку помітно підвищила увагу органів державної влади й управління до процесів розвитку системи охорони здоров’я, їх впливу на збереження та поліпшення здоров’я людей, скорочення прямих і непрямих втрат суспільства за рахунок зниження захворюваності й смертності населення. Виділення значних коштів забезпечило збільшення чисельності лікарів і середнього медичного персоналу, помітне зростання середньої заробітної плати в галузі, селективне оновлення її матеріально-технічної бази.

Проте рівень якості й доступності медичних послуг, як і раніше, не задовольняє потреб основної маси населення. Принципові зміни умов функціонування галузі (перехід до моделі обов’язкового медичного страхування, поява ринку медичних послуг) не привели поки що до системної трансформації системи управління охороною здоров’я. Тим часом управління – завжди визначальний чинник стану й результатів у будь-якій сфері життєдіяльності суспільства. По-новому впливати на процеси розвитку системи охорони здоров’я можна за допомогою змін усередині галузі, які набувають характеру, адекватного нинішнім інституційним характеристикам.

Незважаючи на підвищений інтерес учених до названої галузі, багато принципових питань тільки окреслено, але не вирішено, зокрема, пов’язані з виявленням особливостей регіональної системи охорони здоров’я як об’єкта управління; оцінюванням можливостей ресурсного потенціалу галузі, компонентів зарубіжного досвіду розвитку галузі; обґрунтуванням і змістовною характеристикою ключових напрямів та завдань удосконалення управління процесами розвитку системи охорони здоров’я.

Методології побудови системи державного управління, у тому числі у сфері розвитку регіональних та субрегіональних соціально-економічних систем різних рівнів, присвятили свої фундаментальні праці В.Б. Авер’янов, Б.І. Адамов, О.Ю. Амосов, Г.В. Атаманчук, В.М. Бабаєв, В.Д. Бакуменко, С.О. Біла, Т.О. Безверхнюк, В.В. Дорофієнко, А.О. Дєгтяр, В.Б. Дзюндзюк, О.М. Іваницька, В.Ю. Керецман, В.А. Козбаненко, І.Б. Коліушко, С.П. Коломийцев, О.Б. Коротич, О.І. Крюков, В.С. Куйбіда, О.Я. Лазор, Г.І. Леліков, В.В. Мамонова, В.М. Мартиненко, О.А. Машков, А.Ф. Мельник, А.В. Мерзляк, О.Г. Мордвінов, С.П. Мосов, В.М. Огаренко, Г.С. Одінцова, О.С. Поважний, С.Є. Саханенко, В.М. Селіванов, О.В. Скрипнюк, Ю.П. Сурмін, В.В. Токовенко, В.В. Тертичка, В.В. Цвєтков, Ю.О. Чернецький, Ф.І. Шамхалов, Ю.П. Шаров та ін.

За роки незалежності України теоретичні та практичні аспекти охорони здоров’я стали об’єктом активних досліджень вітчизняних учених. Вагомий внесок у вирішення теоретичних та методичних проблем розвитку державного управління охороною здоров’я зробили М.М. Білинська, Ю.В. Вороненко, Т.С. Грузєва, О.П. Гульчій, Г.В. Дзяк, Л.І. Жаліло, Д.В. Карамишев, Б.П. Криштопа, В.В. Лазоришинець, В.М. Лобас, В.Ф. Москаленко, З.О. Надюк, М.Є. Поліщук, Я.Ф. Радиш, І.В. Рожкова, І.М. Солоненко, Н.Д. Солоненко, О.С. Шаптала та ін.

З дослідженням проблем соціальних і державних інститутів у методологічному, філософському та історичному аспектах пов’язані праці М. Вебера, Т. Веблена, Е. Дюркгейма, Р. Еванса, Т. Парсонса, К. Поппера, М. Роммера, Г. Спенсера.

Наукові концепції зарубіжних та українських учених щодо управління розвитком соціально-економічних систем, методи дослідження процесів, що відбуваються в них, а також практичний досвід їх застосування й реалізації в процесі розробки програм та проектів є надійним теоретико-методологічним підґрунтям подальших розвідок. Разом з тим кількість і рівень досліджень у сфері механізмів державного управління системою охорони здоров’я, особливо на регіональному рівні, у сучасній вітчизняній літературі не відповідають суспільним потребам. Залишаються не врегульованими проблеми управління інноваційним процесом у системі охорони здоров’я, немає єдиного підходу до розробки Концепції розвитку системи охорони здоров’я в Україні тощо.

Теоретико-методологічний аналіз сутності, особливостей та перспектив регіонального управління системою охорони здоров’я не був до цього часу предметом спеціального системного наукового дослідження, що стало підставою для вибору теми дисертації, визначення її мети й завдань.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження отримані в межах теми Класичного приватного університету “Механізми державного управління об’єктами та процесами ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0109U002113). Роль автора полягає в розробці пропозицій щодо реформування системи охорони здоров’я й механізму її фінансового забезпечення та побудові регіональної структурної моделі управління інноваційним процесом у системі охорони здоров’я.

Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є розроблення цілісної концепції державного управління системою охорони здоров’я на регіональному рівні, формування теоретико-методологічних і науково-прикладних засад удосконалення комплексного механізму її реалізації.

Для досягнення зазначеної мети поставлено такі завдання:

  •  узагальнити теоретико-методологічні напрацювання в галузі державного управління соціальним розвитком, уточнити понятійний апарат і виділити відповідні державні механізми управління системою охорони здоров’я на регіональному рівні;
  •  запропонувати концептуальну модель організаційно-економічного механізму державного управління ресурсним потенціалом системи охорони здоров’я на рівні регіону;
  •  обґрунтувати необхідність розробки Медичного кодексу України;
  •  розробити регіональну структурну модель управління інноваційним процесом у системі охорони здоров’я;
  •  запропонувати системний підхід до реформування системи охорони здоров’я й механізму її фінансового забезпечення;
  •  узагальнити науково-методологічні підходи до розробки Концепції розвитку системи охорони здоров’я в Україні;
  •  виділити ресурсний потенціал системи охорони здоров’я;
  •  обґрунтувати доцільність використання програмно-цільового підходу в управлінні системою охорони здоров’я;
  •  запропонувати розмежування цільових програм у галузі охорони здоров’я за класифікаційними ознаками;
  •  розкрити взаємозв’язок вирішення медико-соціальних і регіональних проблем.

Об’єкт дослідженнядержавне управління системою охорони здоров’я на регіональному рівні.

Предмет дослідження  теоретичні й методологічні засади  державного управління системою охорони здоров’я на регіональному рівні.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети використано методологію науки державного та регіонального управління, сучасну теорію управління, закони діалектики. Застосовано систему загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, а саме: системний підхід – при дослідженні державного управління як цілісної системи, що поєднує всі гілки державної влади, при виділенні різних видів механізмів, які забезпечують здійснення управління державою, при розгляді усього спектра понять державного управління та їх визначенні з урахуванням наявного взаємозв’язку; аналіз – при дослідженні теоретико-методологічних здобутків українських і зарубіжних науковців у галузях державного управління й управління регіональним розвитком, законодавчих актів України та Європейського Союзу, виявленні проблем, вирішення яких стало основою для вдосконалення теоретико-методологічних засад державного управління системою охорони здоров’я; синтез – для з’ясування сутності, змісту та визначення ряду понять державного й регіонального управління через поєднання окремих складових, які були виділені під час попереднього критичного аналізу існуючих підходів до їх розуміння; зіставлення – при дослідженні результатів застосування різних методик розрахунку рівнів соціально-економічного розвитку регіонів України; моделювання – при розробці моделі організаційно-економічного механізму державного управління ресурсним потенціалом системи охорони здоров’я на рівні регіону.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в побудові цілісної концепції державного управління системою охорони здоров’я на регіональному рівні на основі розробки теоретико-методологічного забезпечення наукового дослідження цього суспільного явища та формування механізмів державного управління системою охорони здоров’я. Положення, що містять наукову новизну, конкретизуються в такому:

уперше:

  •  запропоновано Концепцію розвитку ресурсного потенціалу системи охорони здоров’я на регіональному рівні, що ґрунтується на поглибленні теоретико-методологічних засад застосування організаційно-економічного механізму державного управління ресурсним потенціалом системи охорони здоров’я на рівні регіону та включає управління матеріально-технічними, трудовими й фінансовими ресурсами, а також організаційні заходи;
  •  обґрунтовано необхідність розробки і окреслено основні положення Медичного кодексу України, який має включати державні пріоритети у сфері надання медичної допомоги; норми, які регулюють ключові питання надання медичної допомоги; принципи забезпечення пріоритету прав і свобод людини щодо отримання медичного обслуговування; міжнародно-правові стандарти; узгодженість з нормативно-правовими актами інших галузей права;
  •  розроблено регіональну структурну модель управління інноваційним процесом у системі охорони здоров’я, що включає шість блоків: визначення проблем і постановка пріоритетних цілей регіональної системи охорони здоров’я; інвентаризація наявних у регіоні нових технологій діагностики й лікування на основі організації їх пошуку та врахування в установах охорони здоров’я; організаційне оформлення функції управління впровадженням медичних нововведень; упровадження нововведень у системі охорони здоров’я;

удосконалено:

  •  підхід до реформування системи охорони здоров’я та механізму її фінансового забезпечення, що включає створення нормативно-правової бази, кадрове забезпечення системи, удосконалення методів медичного забезпечення населення, розвиток системи медичного страхування, розробку критеріїв оцінювання роботи медичних установ, забезпечення доступності високотехнологічної медичної допомоги, збалансованість витрат на реалізацію державних гарантій медичної допомоги та їх фінансування, розвиток системи профілактики й запобігання захворюванням, розробку методів стимулювання роботи медичного персоналу;
  •  науково-методологічний підхід до розробки Концепції розвитку системи охорони здоров’я в Україні, яка включає три взаємодоповнювані механізми: підвищення реальної доступності медичної допомоги для широких верств населення: створення; правових, економічних та організаційних умов для надання медичних послуг; створення умов і стимулів для збільшення коштів, що інвестуються громадянами й працедавцями в покращення стану здоров’я; створення умов і стимулів для максимально можливого запобігання захворюванням та травматизму населення;
  •  понятійний апарат державного управління системою охорони здоров’я шляхом надання взаємоузгоджених та концептуально вивірених визначень таких термінів, як “медичний кодекс”, “програмно-цільовий підхід у системі охорони здоров’я”, “ресурсний потенціал системи охорони здоров’я”, “інноваційний розвиток системи охорони здоров’я”;

набуло подальшого розвитку:

  •  виділення ресурсного потенціалу системи охорони здоров’я як  сукупності доступних на сучасному етапі розвитку суспільства управлінських, трудових, матеріальних, фінансових, інформаційних та інших ресурсів, які об’єднані спільними цілями їх використання для максимального задоволення в послугах і сприяють розвитку організаційно-правових відносин між державою, медичними установами й населенням;
  •  підхід до виокремлення цільових програм у галузі охорони здоров’я за класифікаційними ознаками: рівень програми; територіальна належність; цільова спрямованість і зміст; проблеми, які вирішуються; тип захворювань; спрямування видатків; період дії та джерела фінансування;  кінцевий результат;
  •  використання програмно-цільового підходу в управлінні системою охорони здоров’я, що характеризується чіткою цільовою орієнтацією; комплексністю намічених заходів; визначенням термінів здійснення цих заходів для досягнення поставленої мети; адресністю джерел фінансування для реалізації заходів;
  •  взаємозв’язок вирішення медико-соціальних і регіональних проблем через формування стратегічного плану соціально-економічного розвитку регіону, складовою якої є напрями  розвитку системи охорони здоров’я в регіоні.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що наукові висновки та теоретичні положення дослідження переважно  доведені до рівня конкретних пропозицій, що робить їх придатними до застосування у практиці державного управління.

Теоретичні та науково-прикладні пропозиції до Програми діяльності Уряду України (Кабінету Міністрів України), ключові положення до Реформи медичного обслуговування, наукова доповідь “Реформа соціальної сфери і підвищення якості життя” були використані Міністерством охорони здоров’я України (довідка від 20.01.2009 р. № 16/14-31).

Теоретико-методологічні підходи щодо впровадження регіональної структурної моделі управління інноваційним процесом у системі охорони здоров’я використані у процесі програмування на 2010 р. соціально-економічного розвитку Запорізької, Харківської областей відповідними управліннями обласних державних адміністрацій (довідки від 09.04.2008 р. № 07-77/08, від 14.03.2010 р. № 01-35/0317).

Рекомендації про передачу повноважень щодо забезпечення функціонування первинної медико-санітарної допомоги на рівень районів міст використані при розробці Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (довідка ВР України від 21.09.2009 р. № 791/178).

Проведений за результатами дослідження аналіз реальних потреб населення адміністративно-територіальних одиниць у медичній допомозі всіх видів та фактичного стану забезпечення фінансовими, матеріальними й кадровими ресурсами, необхідними для задоволення потреб населення в медичній допомозі, використано в практичній діяльності медичних установ м. Києва (довідка від 21.02.2011 р. №238).

Теоретичні положення та наукові результати дослідження роботи використано в Класичному приватному університеті при розробці основних навчальних модулів для слухачів усіх форм навчання магістерської підготовки, при викладанні навчальних курсів і модулів: “Соціальна і гуманітарна політика”, “Соціальна медицина”, “Соціальна робота у сфері охорони здоров’я” (довідка про впровадження від 28.11.2010 р.).

Запропоновані в дисертаційній роботі теоретичні та методологічні підходи, висновки й рекомендації також можуть бути використані як підґрунтя для подальших наукових досліджень у галузі державного управління, у тому числі державного управління системою охорони здоров’я в Україні.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною науковою працею і містить отримані автором нові результати в галузі державного управління, що розв’язують важливу наукову проблему щодо розвитку державного управління системою охорони здоров’я на регіональному рівні.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дослідження доповідались на міжнародних науково-практичних конгресах, конференціях, круглих столах, симпозіумах, з’їздах: IV з’їзді спеціалістів з соціальної медицини та організаторів охорони здоров’я (Житомир, 2008 р.); “Децентралізація державного управління та розвиток місцевого самоврядування в контексті європейської практики” (Луцьк, 2008 р.); “Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного самоврядування” (Дніпропетровськ, 2008 р.); “Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід” (Київ, 2008 р.); “ДНІ НАУКИ-2008 в Класичному приватному університеті” (Запоріжжя, 2008 р.); “Інституційні перетворення в суспільстві: світовий досвід і українська реальність” (Мелітополь, 2009 р.); “Модернізація суспільного сектору економіки в умовах глобальних змін” (Тернопіль, 2009 р.); “Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування” (Київ, 2009 р.); “Соціально-економічний розвиток України: європейський вибір” (Мелітополь, 2009 р.); “Інституціональні зміни системи державного управління України в умовах суспільних трансформацій та посилення вимог антикорупційного законодавства” (Запоріжжя, 2009 р.); “Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України” (Дніпропетровськ, 2009 р.); “Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування” (Київ, 2009 р.); “Інституційні перетворення в суспільстві: світовий досвід і українська реальність” (Мелітополь, 2010 р.); “Проблемы прогнозирования и государственного регулирования социально-экономического развития” (Минск, 2010 р.); “Державне управління та місцеве самоврядування” (Харків, 2010 р.).

Публікації. Основні наукові результати дисертаційної роботи опубліковані в 37 публікаціях, з яких 1 одноосібна монографія, 22 статті в наукових фахових  виданнях з державного управління. Загальний обсяг публікацій за темою дослідження – 35,79 обл.-вид. арк.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Її повний обсяг становить 345 сторінок. Робота містить 12 рисунків, 11 таблиць, 3 додатки. Список використаних джерел включає 235 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; зазначено її зв’язок з напрямами наукових досліджень; вказано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; висвітлено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів; наведено дані щодо їх упровадження та апробації.

У першому розділі – “Концептуальні засади державного управління системою охорони здоров’я й основні напрями інституційних перетворень” – визначено роль системи охорони здоров’я в соціально-економічному розвитку сучасного суспільства, обґрунтовано впровадження Медичного кодексу України, виділено ресурсний потенціал системи охорони здоров’я, запропоновано  підхід до реформування системи охорони здоров’я й механізму її фінансового забезпечення.

Обґрунтовано необхідність упровадження Медичного кодексу України, який зможе комплексно врегулювати всі аспекти охорони здоров’я, зокрема надання медичної допомоги. На відміну від поточного законодавства, кодифікація впорядковує значну частину чинного законодавства, як правило, його змінюючи, доповнюючи й перетворюючи.

Актуальність і важливість створення кодифікованого акта – Медичного кодексу України – зумовлені такими обставинами: необхідність комплексного реформування вітчизняної системи охорони здоров’я, у тому числі її законодавчого забезпечення як фундаменту для всіх інших перетворень; відсутність науково обґрунтованої концепції законотворчої діяльності в цій сфері; прагнення забезпечити підвищення рівня правової освіти медичних і фармацевтичних працівників; сприяння й допомога юристам при розгляді та вирішенні так званих “медичних” справ; неузгодженість у деяких випадках окремих законів у сфері охорони здоров’я з галузевим законодавством; необхідність чіткої регламентації правового статусу медичних працівників і пацієнтів; потреба в правовому регулюванні різних систем охорони здоров’я (державної, комунальної, приватної).

У Медичному кодексі необхідно реалізувати вимоги міжнародних стандартів з прав людини щодо охорони здоров’я, зокрема надання медичної допомоги, оскільки саме він у подальшому стане міцною опорою медичного права України – галузі права, що починає невпинно розвиватися й у нашій державі.

Медичний кодекс – це “дорожня” карта для медичних працівників, пацієнтів та правників. По-перше, він буде гарантією для пацієнтів, оскільки в разі порушення медиками правових норм, що забезпечують їх права у сфері охорони здоров’я, пацієнти отримають належний захист; по-друге, такий акт – це захист для медичних працівників, які повинні ці знання при потребі використовувати на практиці; по-третє, цей нормативний документ допомагатиме юристам у вирішенні “медичних справ”. На нашу думку, Медичний кодекс має включати норми, які регулюють суспільні відносини у сфері надання медичної допомоги, а всі інші відносини у сфері охорони здоров’я повинні регламентувати інші нормативно-правові акти. Кодекс має бути спрямований на детальне та всебічне регулювання цих суспільних відносин; необхідно виключити або скоротити до мінімуму кількість напрямів медичної діяльності, які б не були врегульовані цим актом. Не виключаємо також ситуації, коли виникне потреба врегулювати деякі аспекти надання медичної допомоги в окремих законах, оскільки кодекс повинен містити норми, що регулюють найбільш важливі питання організації та надання такої допомоги.

Запропоновано включити такі основні частини Медичного кодексу: Преамбула, Загальна та Особлива частини.

У Медичному кодексі необхідно закріпити норми, які врегулюють ключові питання надання медичної допомоги, пріоритет прав і свобод людини у процесі надання медичної допомоги; врахувати міжнародно-правові стандарти з прав людини й охорони здоров’я; забезпечити деталізацію основоположних конституційних принципів щодо надання медичної допомоги; узгодити положення Кодексу з нормативно-правовими актами інших галузей права; врахувати досягнення науки й прогресу медицини.

Преамбула Кодексу повинна розставити акценти та визначити пріоритети у сфері надання медичної допомоги, відобразити конституційні принципи й урахувати міжнародно-правові стандарти. Кожну частину Кодексу необхідно поділити на окремі частини, які міститимуть норми, що регулюють однорідні суспільні відносини у сфері надання медичної допомоги. Загальна частина повинна мати належно розроблений понятійно-термінологічний апарат, визначати межі правового регулювання, завдання Кодексу, принципи біоетики, основи правового статусу пацієнтів і медичних працівників. Особлива частина має регулювати питання надання медичної допомоги в різних напрямах медичної діяльності (стоматологічна справа, хірургічна справа, сімейна медицина, психіатрична допомога, фармацевтична справа, косметологічна справа, гематологічна справа, трансплантація органів та тканин організму).

Забезпечення належних темпів розвитку охорони здоров’я в Україні й наближення її до кращих міжнародних стандартів вимагають пошуків нових підходів до функціонування галузі та фінансування системи за рахунок різних джерел.

Оскільки на сьогодні основним джерелом фінансового забезпечення охорони здоров’я є кошти державного й місцевих бюджетів, розвиток цієї сфери суспільних відносин є обмеженим і не задовольняє потреб населення.

Основними причинами, які негативно впливають на вирішення цих проблем, є організаційні та функціональні.

Організаційні причини зумовлені, з одного боку, неефективними діями або бездіяльністю державних структур на рівні суспільства, а з іншого – недоліками організації діяльності кожної конкретної медичної установи. Не розроблена ефективна система фінансового менеджменту, дієва нормативно-правова основа функціонування та розвитку охорони здоров’я. Наявні непоодинокі факти фінансових зловживань, нецільового, неекономного та неефективного використання бюджетних коштів. Неофіційні платежі є показником зростання корупції.

Наявність значної кількості проблем вимагає розробки концептуального підходу до реформування системи охорони здоров’я й механізму її фінансового забезпечення.

На нашу думку, головним напрямом удосконалення самої системи охорони здоров’я, покликаним забезпечити єдині підходи та вимоги до цієї сфери послуг, є розробка нових вимог надання медичної допомоги та оснащення установ охорони здоров’я. За кожним захворюванням мають бути розроблені й затверджені стандарти медичних послуг з обов’язковим переліком лікувально-діагностичних процедур і ліків, вимогами до умов надання медичної допомоги (рис. 1).

Рис. 1. Основні аспекти реформування системи охорони здоров’я

Насамперед, мають бути розроблені стандарти, що включають нормативи забезпеченості населення лікарняними й амбулаторно-поліклінічними установами, лікарями, середнім медичним персоналом, а також фінансуванням з розрахунку на одного мешканця. Крім того, мають бути розроблені стандарти забезпечення установ охорони здоров’я матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами.

Реалізація принципу стандартизації дасть змогу вирішити такі завдання: забезпечити єдиний підхід до надання медичної допомоги; створити умови для уніфікації системи ціноутворення на медичні послуги; встановити стандарти лікарського забезпечення шляхом введення єдиної формулярної системи, що визначає набір лікарських засобів і медикаментів, обов’язкових для медичних установ відповідного рівня; визначити нормативи оснащеності різних типів державних і муніципальних медичних установ обладнанням та термінів їх оновлення; створити основу для визначення порядку інвестування будівництва нових об’єктів охорони здоров’я, реконструкції й придбання дорогого устаткування за рахунок відповідних бюджетів.

Однією з найбільш складних проблем управління ресурсним потенціалом системи охорони здоров’я є визначення єдиних критеріїв оцінювання роботи лікувально-профілактичних установ. Завдання полягає в тому, що необхідно знайти методи порівняння результатів, отриманих медичною установою, з розмірами фінансових витрат, з якими пов’язано отримання цих результатів.

Система медичного страхування в її сучасному вигляді є неефективною. Створено формальні атрибути, властиві страховій медицині за відсутності її важливих змістових елементів. Значна частина витрат охорони здоров’я фінансується безпосередньо з бюджету. Бюджетно-страхова модель медицини може бути перетворена на більш збалансовану багатоканальну систему фінансування, яка базується на соціальностраховому принципі. Для цього необхідно: встановити єдині для всіх принципи й порядок оплати медичних послуг; розробити механізми ефективного використання коштів обов’язкового медичного страхування; для збалансованості коштів фонду обов’язкового медичного страхування наблизити відрахування працедавців на обов’язкове медичне страхування до реальної вартості страхового захисту; передбачити порядок надання екстреної медичної допомоги незастрахованим, передбачивши формування в рамках фонду обов’язкового медичного страхування резервних коштів за рахунок бюджету для надання медичної допомоги цим категоріям населення. Крім того, людина повинна мати право вибору медичної установи, а гроші повинні прямувати за пацієнтом і реально наданою йому медичною послугою.

Під ресурсним потенціалом системи охорони здоров’я запропоновано розуміти можливості сукупного обсягу доступних на сучасному етапі розвитку суспільства управлінських, трудових, матеріальних, фінансових, інформаційних та інших ресурсів, об’єднаних цілями використання, а також організаційними й правовими відносинами, що забезпечують виконання соціальної місії – максимальне задоволення потреб населення в доступних і якісних медичних послугах (рис. 2). Таким чином, структура ресурсного потенціалу охорони здоров’я складніша, ніж просто сума окремих ресурсів.

Важливе значення має взаємодія елементів, складових ресурсного потенціалу, як між собою, так і із зовнішнім середовищем. Як чинники розвитку ресурсного потенціалу охорони здоров’я запропоновано розуміти ефективні механізми, що використовують зовнішні виклики для посилення власної системи та спрямовані на досягнення високої внутрішньої ефективності.

Рис. 2. Ресурсний потенціал системи охорони здоров’я
на регіональному рівні

Розвиток ресурсного потенціалу системи охорони здоров’я тісно пов’язаний з маркетинговою стратегією установ: організація рекламної компанії, випуск буклетів, установка транспарантів, випуск короткометражних фільмів, вказівка адрес і телефонів; вивчення вимог покупців до якості й асортименту послуг, проведення опитувань споживачів, організація консультацій, надання рекомендацій; проведення постійної роботи з поліпшення якості послуг, удосконалення та розширення асортименту послуг; вивчення сезонного попиту й підготовка до нього; введення нових форм оплати праці; участь у виставках, семінарах.

У другому розділі“Програмно-цільовий підхід в управлінні системою охорони здоров’я”обґрунтовано необхідність використання програмно-цільового підходу в управлінні системою охорони здоров’я; розроблено та проаналізовано класифікацію цільових програм у системі охорони здоров’я; виявлено їх вплив на розвиток системи охорони здоров’я; запропоновано науково-методологічний підхід до розробки Концепції розвитку системи охорони здоров’я в Україні.

Розвиток системи охорони здоров’я є невід’ємною складовою рівня і якості життя населення та виконує важливу роль в економічному розвитку країни, забезпечуючи відтворення і якість трудових ресурсів, що створюють базу для соціально-економічного зростання. Подальше ефективне функціонування й розвиток сфери охорони здоров’я в умовах обмеженості інвестиційних ресурсів є найважливішим завданням органів влади всіх рівнів, тому питання вдосконалення управління охороною здоров’я з боку держави, особливо в умовах економічної кризи, є актуальними. Інвестування у сферу охорони здоров’я розглянуто з позиції виділення коштів з державного бюджету на здійснення комплексу заходів, що забезпечує ефективне вирішення проблем у цій галузі, у рамках розробки та реалізації державних цільових програм. Цільові програми використовують загальну методологію програмно-цільового підходу. У зв’язку із цим доцільно розглянути основні риси та особливості програмно-цільового підходу в управлінні складними соціально-економічними проблемами, зокрема проблемами в галузі охорони здоров’я. Характерна риса програмно-цільового підходу в управлінні вирішенням складних соціально-економічних проблем полягає в його пристосованості до пошуку ефективних, економічних варіантів проблемних рішень. Необхідно також враховувати наявність зовнішнього середовища щодо проблеми, яка вирішується за допомогою програмно-цільового підходу. Наявність цього середовища накладає ряд обмежень на вибрані програмою способи вирішення проблеми й намічені до використання ресурси. Необхідно також врахувати законодавчі, нормативно-правові обмеження. Отже, можна виділити такі характерні риси, властиві програмно-цільовому плануванню й управлінню: єдність чіткої цільової орієнтації; комплексність намічених заходів; визначеність термінів здійснення цих заходів для досягнення поставленої мети; адресність і вказівка джерел ресурсів для реалізації намічених заходів.

Доцільно виділяти таку специфічну ознаку програмно-цільового підходу, як формування системи дій перед встановленням сукупності адресних програмних заходів. Поділ дій на функціональні, що характеризують зміст намічених заходів, й адресні, що визначають виконавців програмних заходів, має принциповий характер і виявляється у виділенні функціональної та адресної структури державних цільових програм.

Разом з тим використання цільових програм як способу інвестування сфери охорони здоров’я дає змогу рівномірно розподілити кошти державного бюджету між регіонами з погляду захворюваності в них і можливостей місцевих бюджетів. Поділ цільових програм на класи, види, групи відповідно до класифікаційних ознак розглядали дослідники програмно-цільового управління, проте загальновизнаної класифікації цільових програм на сьогодні не створено. Класифікацію цільових програм у галузі охорони здоров’я подано в таблиці 1.


Таблиця 1

Класифікація цільових програм у галузі охорони здоров’я

Класифікаційна ознака

Види

Спрямованість

державного рівня

регіонального рівня

на рівні міста

на рівні окремих закладів охорони здоров’я

Джерело фінансування

які фінансуються за рахунок державного бюджету

які фінансуються за рахунок обласних бюджетів

які фінансуються за рахунок місцевих бюджетів

які фінансуються за рахунок позабюджетних коштів

приватного інвестування

з пайовою участю іноземних інвесторів

змішаного фінансування

Час

довгострокові програми (більше ніж 5 років)

середньострокові програми (від 3 до 5 років)

короткострокові програми (до 3 років)

Тип захворювань

боротьби з цукровим діабетом

боротьби з туберкульозом

боротьби з ВІЛ

розвитку онкологічної допомоги населенню

профілактики та лікування артераільної гіпертонії

запобігання психічним захворюванням

інші

Напрям видатків

розвитку матеріально-технічної бази амбулаторно-профілактичних закладів охорони здоров’я

в галузі науково-дослідних робіт

фінансування заходів

інші

Масштаби

великомасштабні

середньомасштабні

маломасштабні

Суб’єкти

для дітей до 14 років

для інвалідів

для підлітків

для дорослих

для вагітних

інші

Кінцевий результат

демографічних показників (народжуваність, смертність, середня тривалість життя)

показників захворюваності (кількість захворювань, зареєстрованих у регіоні, на 1000 жителів, на 10 000)

показників фізичного розвитку (антропометричні показники – середнім зріст, маса; соматометричні та соматоскопічні показники)

додаткових медико-демографічних показників

соціологічних показників (кількість населення, що веде здоровий спосіб життя, показники субєктивного благополуччя)

Проведений аналіз ефективності реформування системи охорони здоров’я показав, що негативні явища, пов’язані зі здоров’ям населення України, зумовлені не тільки комплексом загальних соціально-економічних чинників, а й рядом негативних тенденцій у системі охорони здоров’я. Найважливіші з них такі: зниження рівня управління системою; посилення структурних диспропорцій у сфері надання медичних послуг у бік дорогих її видів; незбалансованість ресурсів і обсягів допомоги; відсутність механізмів зацікавленості виконавців у результаті та якості праці; розвиток екстенсивним шляхом в умовах гострого дефіциту фінансових ресурсів; соціальна напруженість у суспільстві, зумовлена зниженням доступності медичної допомоги, низькою якістю її надання, зростанням платних послуг.

Суттю модернізації був поділ функцій управління на державному та регіональному рівні, рівні окремої територіальної одиниці.

На державний рівень виноситься: формування стратегії розвитку охорони здоров’я й охорони здоров’я населення в цілому; розробка та виконання державних цільових програм охорони здоров’я; розробка законодавчої й нормативної правової бази охорони здоров’я; контроль за діяльністю органів державної влади з вирішення питань охорони здоров’я.

На регіональний рівень: розвиток охорони здоров’я з урахуванням регіональних особливостей; розробка та виконання регіональних програм охорони здоров’я.

На місцевому рівні повинні формуватися й реалізовуватися місцеві програми охорони здоров’я. На сьогодні більшість фахівців визнає, що не можна відмовитися від планування, зробивши розвиток галузі некерованим процесом. Нинішня економічна реальність при всій її відмінності від колишнього періоду не тільки не заперечує можливості, а й зумовлює гостру настійність відтворення системи планування. Потрібне цілеспрямоване управління обсягами, структурою медичної допомоги і їх ув’язкою з наявними ресурсами.

Механізм розробки цільової програми у сфері охорони здоров’я подано на рис. 3.

Розробляючи концепцію розвитку системи охорони здоров’я й механізм удосконалення його організації й управління на основі вибраних соціальних і медичних пріоритетів, слід враховувати ту обставину, що рівень здоров’я населення залежить не тільки від охорони здоров’я, його потенціалу, обсягів фінансування та рівня ресурсного забезпечення, а й і від інших чинників. Тому вдосконалення управління охороною здоров’я має бути пов’язане з пріоритетами розвитку інших галузей. З погляду системного підходу до управління це означає, що ефективність функціонування всієї системи не може бути досягнута тільки за рахунок удосконалення однієї з її підсистем.

Рис. 3. Механізм розробки цільової програми у сфері охорони здоров’я

Враховуючи, що основним важелем державного регулювання процесу розвитку охорони здоров’я є програмно-цільове планування й контроль над реалізацією сформованих програм, подальше вдосконалення системи управління охороною здоров’я зводиться до утворення горизонтальних зв’язків шляхом створення програмно-цільових груп управління й побудови на цій основі матричної організаційної структури. При цьому всі програмно-цільові групи формуються на постійній або тимчасовій основі на період реалізації відповідної програми з висококваліфікованих фахівців лінійних підрозділів.

У зв’язку з незадовільним станом системи охорони здоров’я України, неефективним витрачанням коштів існує необхідність проведення змін пріоритетів державної соціальної політики. При цьому співвідношення витрат і доходів не є вирішальним чинником при виборі засобів здійснення реформ у сфері охорони здоров’я. На перший план висуваються показники соціальної ефективності. Основні тенденції реформування охорони здоров’я мають бути викладені в Концепції розвитку охорони здоров’я в Україні та Програмі Уряду. Стратегічною метою має бути поліпшення стану здоров’я населення, яка включає такі механізми:

1. Підвищення реальної доступності медичної допомоги для широких верств населення: створення правових, економічних та організаційних умов для надання медичних послуг; реформування системи фінансування охорони здоров’я; посилення державного регулювання платної медичної допомоги, що надається в державних і комунальних лікувально-профілактичних установах; поступова легалізація співучасті населення в оплаті медичної допомоги; проведення реструктуризації мережі медичних організацій; забезпечення господарської самостійності державних і лікувально-профілактичних установ та розширення спектра організаційно-правових форм медичних організацій; зміна підходів до організації й оплати праці медичних працівників; створення раціональної системи державних гарантій медичного забезпечення населення; розвиток наукових досліджень і технологічних розробок для покращення якості медичних послуг та засобів; зміцнення інститутів прав пацієнтів і медичних працівників.

2. Створення умов і стимулів для збільшення коштів, що інвестуються громадянами й працедавцями в покращення стану здоров’я, на основі забезпечення високого пріоритету здоров’я в системі соціальних цінностей суспільства.

3. Створення умов та стимулів для максимально можливого запобігання захворюванням і травматизму населення, включаючи: забезпечення максимально широкої профілактики захворювань та травматизму; формування економіко-правових умов для скорочення негативного техногенного впливу на стан здоров’я людини.

У третьому розділі“Основні напрями вдосконалення формування та використання ресурсного потенціалу охорони здоров’я на регіональному рівні”запропоновано вдосконалення системи охорони здоров’я на регіональному рівні, наведено результати SWOT-aнaлізу системи охорони здоров’я Запорізької області, побудовано модель організаційно-економічного механізму державного управління ресурсним потенціалом системи охорони здоров’я на регіональному рівні.

Проведений аналіз показав, що сучасний стан системи охорони здоров’я Запорізької області характеризується такими показниками: низьким рівнем тривалості життя людей; від’ємним природним приростом населення; низьким рівнем здоров’я населення; зростанням і поширеністю інфекційної захворюваності; недостатнім розвитком інституту сімейної медицини; наданням первинної медичної допомоги сільському населенню переважно молодшими спеціалістами з медичною освітою, а не лікарями (в області функціонує 398 ФАПів та ФП, 120 лікарських амбулаторій); нормативно закріпленою надмірною кількістю ліжок і лікарень, що не відповідає реальним потребам населення та призводить до завищеного рівня госпіталізації; відсутністю функціональної диференціації лікарень для надання різних рівнів допомоги (окремі лікарні загального профілю працюють як установи соціального захисту або надають послуги первинної медико-санітарної допомоги; деякі обласні лікувальні заклади поряд з високоспеціалізованим лікуванням надають послуги другого рівня надання медичної допомоги; розпорошеністю ресурсів через надмірну децентралізацію системи (на рівень малих міст, селищ).

Гострі проблеми в системі охорони здоров’я виникли через неефективність фінансування системи, її планування та регулювання. Встановлено причини такої ситуації: недостатність бюджетного фінансування, бюджетні видатки покривають мінімальні фінансові потреби галузі охорони здоров’я на 52-54%, а суми збільшення бюджету спрямовані практично на підвищення заробітної плати та енергоносіїв; недосконалість чинного законодавства (Бюджетний кодекс України, Основи законодавства про охорону здоров’я України, закони про місцеві державні адміністрації, про місцеве самоврядування в частині повноважень органів охорони здоров’я, мережі закладів охорони здоров’я), що, в свою чергу, стримує проведення радикальних змін; нестабільність і невідпрацьованість методів фінансування первинної медико-санітарної допомоги; відсутність чіткого розподілу на служби первинної та вторинної медичної допомоги; низький рівень кадрового забезпечення кваліфікованими медичними працівниками закладів первинної медико-санітарної допомоги сільської місцевості; відсутність економічної мотивації медичних працівників закладів охорони здоров’я, що, у свою чергу, призводить до відсутності зацікавленості в пацієнтах.

Запропоновано основні принципи та механізми реформування системи охорони здоров’я на регіональному рівні з використанням SWOT-аналізу. Це дало змогу виявити сильні та слабкі сторони об’єкта управління, можливості й загрози, що існують (прогнозовані) у зовнішньому середовищі його функціонування (табл. 2).

Система управління повинна відповідати вимогам адаптивності й гнучкості, самостійно, відповідно до ситуації, “генерувати” довгострокові та середньострокові орієнтири, короткострокові проекти і програми, враховуючи передовий вітчизняний та зарубіжний досвід. Основоположною причиною невдач, пов’язаних зі здійсненням реформ у країні й регіонах, є не відсутність ресурсів для розвитку, а недостатній рівень організаційної, управлінської культури. При неефективному менеджменті проблема ресурсного забезпечення розвитку принципово не вирішувана. Особлива увага в системі стратегічного управління повинна приділятися створенню механізму управління, що забезпечує підвищення якості життя населення.

Таблиця 2

Результати SWOT-aнaлізу системи охорони здоров’я Запорізької області

Сильні сторони

Слабкі сторони

Можливості

Загрози

1. Відносно високий рівень витрат консолідованого бюджету області на охорону здоров’я

1. Недостатність ресурсів, необхідних для фінансування програми державних гарантій обласних цільових програм розвитку галузі

1. Реалізація національного проекту “Здоров’я нації

1. Старіння населення

2. Погіршення екології

2. Очікуване збільшення попиту на платні медичні послуги підвищеної якості

3. Збереження значної частки виробництв з несприятливими умовами праці

2. Відносно висока динаміка зростання інвестицій в основний капітал

3. Наявність системи підготовки підвищення кваліфікації медичних кадрів.

2. Незадовільний технічний стан істотної частини матеріально-технічної бази

3. Використання досвіду інших регіонів і розвинутих країн

4. Погіршення здоров’я населення працездатного віку

4. Розвиток інноваційних процесів у галузі

3. Обмежена потужність ЛПУ

4. Значна асиметрія в забезпеченості медичними послугами 

5. Можливе скорочення коштів державного бюджету на розвиток системи охорони здоров’я

5. Розвиток процесів структурної перебудови галузі

4. Використання потенціалу державно-приватного партнерства

5. Зростання доходів населення

5. Низький рівень кадрового забезпечення галузі

Необхідність розробки моделі організаційно-економічного механізму державного управління ресурсним потенціалом системи охорони здоров’я на регіональному рівні визначається декількома обставинами. По-перше, має бути забезпечена спадкоємність в управлінні системою охорони здоров’я по всій вертикалі галузі.

По-друге, досягнення цілей стратегії соціально-економічного розвитку області значною мірою залежатиме від ефективності управління ресурсним потенціалом системи охорони здоров’я області.

Механізми державного управління ресурсним забезпеченням системи охорони здоров’я на регіональному рівні наведено на рис. 4.


Рис. 4. Механізми державного управління ресурсним забезпеченням системи охорони здоров’я на регіональному рівні


Розробка концепції покликана визначити цілі розвитку системи охорони здоров’я, основні принципи, пріоритетні показники, що відображають економічну, соціальну й демографічну ситуацію, основні напрями покращення цих показників і власне механізм управління системою. Мета розвитку системи охорони здоров’я на регіональному рівні полягає в створенні умов для отримання якісної і доступної медичної допомоги і на цій основі підвищення якості життя.

Концепція має бути розроблена за такими принципами: пріоритетність заходів із запобігання та профілактики захворювань, забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя, санітарної освіти і пропаганди здорового способу життя; забезпечення гарантій і доступності для громадян безоплатної медичної й лікарської допомоги.

Основні завдання розвитку ресурсного потенціалу системи охорони здоров’я регіону повинні спиратися на аналіз стану здоров’я населення, що проживає на території, виділення специфіки захворюваності й визначення на цій основі пріоритетів розвитку охорони здоров’я області. Комплексний аналіз і оцінка ресурсного потенціалу регіону стали базою для формування основних положень концепції управління ресурсним потенціалом системи охорони здоров’я на регіональному рівні. Основні положення концепції такі.

Щодо управління матеріально-технічними ресурсами: оптимізація структури й фінансування програми державних гарантій безоплатної медичної допомоги населенню; моніторинг руху основних фондів, розробка, реалізація програми модернізації основних фондів; формування щорічних планів-завдань на закупівлю медичного обладнання й медикаментів, ремонт і реконструкцію будівель; розробка вимог до оснащення ЛПУ різного рівня; маркетингові дослідження ринку медичного обладнання; розробка й реалізація програми з енергозбереження; створення обласної служби з технічного обслуговування; ремонт і метрологічний контроль за медичною технікою; моніторинг технічного стану медичного обладнання, формування планів його заміни; організація контролю за капітальними ремонтами будівель установ закладів охорони здоров’я.

Щодо управління трудовими ресурсами: збільшення додаткових виплат лікарям дільничної служби й фельдшерам; підвищення заробітної плати лікарів у цілому до рівня середнього в промисловості регіону;  прийняття додаткових пільг для лікарів і середнього медичного персоналу, що працює на селі; створення галузевої системи оплати праці, що враховує обсяг, складність, якість і своєчасність наданої медичної послуги.

Щодо управління фінансовими ресурсами: наближення консолідованих витрат охорони здоров’я області до рівня, рекомендованого ВОЗ; зміна принципу страхування непрацюючого населення; створення комісії з мобілізації податкових платежів; розробка обласної програми додаткового медичного страхування; впорядкування переліку платних медичних послуг медичних установ.

Загальні організаційні заходи: створення єдиного інформаційного простору ресурсного потенціалу охорони здоров’я; централізація основних фондів медичних установ на рівні державної власності Запорізької області; диспансеризація працівників бюджетної сфери й додаткові медичні огляди осіб, які працюють у шкідливих умовах; оптимізація структури та фінансування програми державних гарантій безоплатної медичної допомоги населенню.

У четвертому розділі – “Вдосконалення організаційно-управлінських механізмів реформування охорони здоров’я на регіональному рівні” – подано результати дослідження щодо формування понятійного апарату, надано рекомендації з узагальнення підходів до методології управління системою охорони здоров’я шляхом удосконалення інноваційних механізмів реформування системи охорони здоров’я, запропоновано механізм покращення інтеграційної взаємодії структур охорони здоров’я й соціального захисту населення.

Державна соціальна політика реалізується переважно в регіонах. Переважно соціальна орієнтація регіонів, їх компактність визначають потребу у взаємодії різних відомств, у їх тісній інтеграції при вирішенні комплексних проблем. Гострота медико-соціальних проблем також найбільшою мірою відчувається на регіональному рівні, оскільки здоров’я населення, забезпечення екологічної безпеки зумовлюють стан трудового потенціалу регіону, його майбутнє, обсяги витрат на соціальний захист хворих та інвалідів. Від цілеспрямованої роботи медикосоціальних служб багато в чому залежить запобігання поширенню соціально значущих захворювань, профілактика інвалідності, своєчасне виявлення й ефективне лікування хронічних захворювань.

Специфіка організації управління на регіональному рівні ставить конкретні завдання забезпечення комплексного соціально-економічного розвитку регіону, що включає вирішення актуальних міжвідомчих проблем, які знаходяться на стику медикосоціальної взаємодії, зокрема збереження та покращення здоров’я населення з урахуванням особливостей місця існування, проведення інтенсивних заходів зі зменшення поширеності соціально значущих захворювань. Введення цих проблем у єдиний для регіону стратегічний план соціально-економічного розвитку дасть змогу підняти їх розв’язання на вищий рівень управління, підвищити зацікавленість і відповідальність органів місцевого самоврядування.

Стратегічний план соціально-економічного розвитку є основою для розробки та реалізації цільових програм вирішення найбільш суттєвих, пріоритетних проблем регіонального розвитку, що вимагають міжвідомчого підходу. Найважливішою особливістю стратегічного планування на регіональному рівні є соціальна спрямованість. Природно, що при цьому мають бути відпрацьовані організаційно-управлінські алгоритми “вписування” діяльності установ охорони здоров’я в загальний контекст соціально-економічного розвитку регіону. Сформульоване актуальне завдання вирішувалося на прикладі технології планування соціально-економічного розвитку Запорізької області. На основі проведеного аналізу виявлено актуальні проблеми збереження та зміцнення здоров’я населення міста; запропоновано конкретні медико-соціальні критерії для врахування в розділах загального стратегічного плану. Як такі критерії, зокрема, запропоновано: кількість дітей, що народилися здоровими; кількість практично здорових випускників середніх шкіл; первинна захворюваність хронічними неінфекційними захворюваннями, соціопатіями; забезпеченість медикосоціальною допомогою осіб літнього віку й інвалідів. Технологію формування стратегічного плану соціально-економічного розвитку з урахуванням вирішення медикосоціальних проблем подано на рис. 5.

Рис. 5. Схема формування стратегічного плану соціально-економічного розвитку регіону з урахуванням вирішення медико-соціальних проблем

Виходячи з результатів дослідження й вимог, що висуваються стратегічним плануванням до використання програмно-цільового методу, серед медикосоціальних проблем, що потребують невідкладного розв’язання на регіональному рівні, виділено  зростання захворюваності населення.

Як засіб вирішення цієї проблеми запропоновано цільову програмуПокращення здоров’я населення”, що включає такі основні розділи:

1. Створення системи моніторингу стану здоров’я населення, що передбачає причинно-наслідковий аналіз чинників, що формують здоров’я населення.

2. Аналіз стану здоров’я населення для розробки програми конкретних заходів.

3. Моніторинг факторів зовнішнього середовища, що справляють найбільш несприятливий вплив на здоров’я.

4. Перелік конкретних заходів зі зниження патогенної дії климато-екологічних факторів на здоров’я населення.

5. Перелік конкретних заходів зі збільшення техногенної екологічної безпеки.

6. Перелік організаційних заходів з підвищення якості медичної допомоги населенню в комплексі з профілактикою, лікуванням, реабілітацією.

7. Перелік заходів з формування ідеології та навичок здорового способу життя серед керівників, працівників освіти й охорони здоров’я, дітей і молоді.

Таким чином, викладені підходи до формування плану соціально-економічного розвитку гарантують урахування медико-соціальних проблем як основні орієнтири розвитку регіону, забезпечують їх комплексне розв’язання на основі інтеграції діяльності різних відомчих служб, а також сприяють коректному використанню програмно-цільового методу й сучасних вимог до управління комплексними цільовими програмами.

Встановлено, що ефективне реформування системи охорони здоров’я в цілому, а також на регіональному рівні регіонів повинно здійснюватися на сучасній інноваційній основі, що забезпечує конкурентоспроможність галузі й підвищення її ролі у вирішенні соціальних проблем суспільства. З урахуванням того, що діяльність галузі базувалася (і в найближчій перспективі базуватиметься) на державній власності, нововведення повинні поширюватись за допомогою централізованих механізмів, що, проте, не виключають особистої зацікавленості безпосередніх авторів медичних “ноу-хау”. Безумовно, регіональні структури системи охорони здоров’я безпосередньо або за допомогою уповноважених структур повинні сприяти масштабному впровадженню нововведень. З урахуванням виявлених недоліків в організації інноваційного процесу, а також імперативної вимоги його “вписування” в загальний контекст стратегічного управління реформуванням охорони здоров’я запропоновано таку регіональну структурну модель управління інноваційним процесом у системі охорони здоров’я, що включає шість основних блоків:

1. Визначення проблем і постановка пріоритетних цілей регіональної системи охорони здоров’я. Формування стратегії розвитку регіону здійснюється на основі комплексного організаційного аналізу рівня й динаміки здоров’я населення, стану системи охорони здоров’я, проблем; визначення шляхів їх розв’язання за результатами спеціальних досліджень, за допомогою експертних оцінок і методів прогнозування з урахуванням напрямів державної політики, вивчення вітчизняного й зарубіжного досвіду, оцінки ресурсних можливостей.

2. Інвентаризація наявних у регіоні нових технологій діагностики й лікування на основі організації їх пошуку та врахування в установах охорони здоров’я. Класифікація інновацій за ступенем їх новизни, цільовою спрямованістю, апробованістю, ступенем упровадження. Пошук і відбір технологій здійснюється експертним шляхом з урахуванням медичної, соціальної та економічної значущості нововведення, фінансових умов, можливостей тиражування на ширшому колі об’єктів. Оцінювання доцільності створення організаційної структури, що забезпечує централізований моніторинг нововведень.

3. Організаційне оформлення функції управління впровадженням медичних нововведень (на рівні департаменту охорони здоров’я або у складі уповноваженої організації). Розробка регламенту діяльності структури.

4. Сприяння організації масштабного впровадження нововведень у системі охорони здоров’я (правова регламентація впровадження, навчання персоналу нововведення, розробка та використання організаційно-економічних механізмів, соціально-психологічна адаптація нововведення). Правова регламентація передбачає визначення кола учасників інноваційного процесу, розподіл функцій, прав і обов’язків між ними, у разі потреби здійснюється перегляд штатного розкладу та норм робочого часу, порядок оплати праці, введення нових форм договірних відносин, а також формування програм навчання фахівців нових технологій. Розробляються система контролю за ходом упровадження, показники аналізу якості та оцінювання ефективності впровадження, форми мотивації учасників; визначаються права й відповідальність керівників органів і установ охорони здоров’я за розпорядження цільовим ресурсним забезпеченням, а також коштами, заощадженими в результаті запровадження нововведення. Регламентація інноваційної діяльності здійснюється за допомогою нормативно-розпорядної документації всіх рівнів, що беруть участь, і ланок управління. Навчання персоналу передбачає інтенсивне цілеспрямоване освоєння теоретичних знань і практичних навичок як за допомогою традиційних форм післядипломної освіти, так і за допомогою відкриття навчально-методичних центрів з організації інтенсивного навчання всіх груп персоналу, введення системи поетапної підготовки учасників, організації навчання в установах охорони здоров’я за місцем упровадження, самостійної роботи співробітників зі спеціально розробленими навчальними модулями й подальшим обговоренням тактики застосування отриманих знань. Організаційно-економічні механізми впровадження передбачають розробку та введення матеріальних і моральних стимулів, що поширюються на колективи установ і окремих учасників. Соціально-психологічна адаптація колективу до роботи в нових умовах здійснюється на основі використання навичок групової роботи, що дає змогу знижувати або усувати насторожене або негативне ставлення колективу до нововведення шляхом роз’яснення його переваг і нових можливостей поліпшення роботи. Доцільне формування в установах охорони здоров’я робочих координаційних груп, що постійно діють, з найбільш активних прихильників інноваційної діяльності. Як інструмент для оцінювання й корекції інноваційної сприйнятливості колективу можна використовувати результати соціологічних досліджень.

5. Врахування впровадження (контроль за ходом упровадження, оцінювання ефективності впровадження) здійснюється в рамках бізнес-планування нововведення й моніторингу реалізації нововведення за допомогою традиційної системи обліку і звітності, а також спеціально розроблених систем контролю, передбачених планом упровадження. Контроль за ходом упровадження передбачає рівні його проведення, зміст заходів, перелік показників, методику їх розрахунку, кількісну оцінку, способи й періодичність отримання інформації. Оцінювання ефективності впровадження здійснюється експертним шляхом відповідно до критеріїв, передбачених розробниками нововведення.

6. Діагностика нового стану системи. На завершальному етапі інноваційного процесу передбачається проведення оцінювання змін у системі охорони здоров’я та діагностики нового стану, що дає змогу визначити проблеми, які потребують розв’язання.

У п’ятому розділі – “Вдосконалення механізмів управління якістю в системі охорони здоров’я” – надано рекомендації з узагальнення підходів до методології управління системою охорони здоров’я шляхом удосконалення  механізмів управління якістю в системі охорони здоров’я.

Визначено, що політика щодо якості медичних послуг – це основні напрями й мета медичної установи в галузі якості, офіційно сформульовані адміністрацією лікарні. Політика, спрямована на постійне підвищення якості медичних послуг, може включати такі напрями: безперервне підвищення якості лікувально-діагностичного процесу з урахуванням потреб населення; поступовий перехід від інспекційного масового контролю до самоконтролю; визначення провідної ролі комплексного, процесного, системного й ситуаційного підходів в управлінні якістю лікувально-діагностичного процесу; клініко-економічний аналіз індикаторів якості лікувально-діагностичного процесу; широка підтримка керівництвом лікарні досягнень у галузі якості медичних послуг.

Для досягнення високої якості медичних послуг обов’язкове виконання таких умов: наявність висококваліфікованих кадрів; використання високотехнологічних видів лікування й діагностики; інформаційне забезпечення лікувально-діагностичного процесу на основі управлінського обліку; наявність автоматизованого інформаційно-технічного комплексу (територіального інформаційно-аналітичного центру); цивілізовані (реальні) тарифи за пролікованого пацієнта; диференційована оплата праці медичного персоналу лікарні; навчання медичного персоналу управління якістю медичних послуг.

Пріоритетом управління ризиками в медицині є управління якістю лікувально-діагностичного процесу. Головними інструментами ризик-менеджменту в охороні здоров’я є модулі структурних стандартів якості медичних послуг, а також моделі кінцевих результатів праці. Витрати, пов’язані з дефектами якості медичних послуг, можуть бути сполучені з випадками цивільно-правової відповідальності при пред’явленні виробникам медичних послуг судових позовів від позивачів (потерпілої сторони). Заходи щодо передачі ризику означають передачу відповідальності за нього третім особам при збереженні існуючого рівня ризику. До них належать страхування, а також різного роду фінансові гарантії, поручництва. Новизна й актуальність проблеми управління ризиками визначила необхідність підготовки не тільки фахівців у галузі аналізу ризику, управління ризиком і безпекою, а й підготовку керівних кадрів з найважливіших питань теорії та практики управління ризиками. Дієва й ефективна система управління якістю медичних послуг значною мірою знижує ризик лікарських помилок.

Ліцензування медичної діяльності є процесом, у результаті якого медичні організації будь-яких організаційно-правових форм одержують право (дозвіл) займатися медичною діяльністю. Медична діяльність передбачає виконання медичних робіт і послуг з надання долікарської, швидкої й невідкладної, амбулаторно-поліклінічної, санаторно-курортної, стаціонарної (у тому числі дорогої спеціалізованої) медичної допомоги за відповідними медичними спеціальностями, включаючи проведення профілактичних медичних, діагностичних і лікувальних заходів, медичних експертиз, застосування методів традиційної медицини, заготівлі органів і тканин у медичних цілях.

ВИСНОВКИ

Дисертаційне дослідження надало можливість отримати нові результати  в галузі державного управління, які в сукупності розв’язують важливу наукову проблему щодо формування механізмів державного управління системою охорони здоров’я на регіональному рівні на основі розроблення узгоджених теоретико-методологічних засад наукового вивчення цього суспільного явища та побудови теоретичної моделі організаційно-економічного механізму. Це дає змогу сформулювати такі принципові положення та висновки:

1. Розвиток системи охорони здоров’я є невід’ємною складовою рівня і якості життя населення та виконує найважливішу роль в економічному розвитку країни, забезпечуючи відтворення і якість трудових ресурсів, що створюють базу для соціально-економічного зростання. Подальше ефективне функціонування та розвиток сфери охорони здоров’я в умовах обмеженості інвестиційних ресурсів є найважливішим завданням органів влади всіх рівнів, тому питання вдосконалення управління охороною здоров’я з боку держави, особливо в умовах економічної кризи, є актуальними. Головним напрямом удосконалення управління системою охорони здоров’я стає відновлення планування в галузі, забезпечення його цілісності за рахунок єдиних методичних і методологічних підходів до планування на базі системи норм та нормативів обсягів допомоги й фінансових витрат (тарифів на одиницю медичної допомоги). Державне регулювання цього процесу реалізувалося в забезпеченні громадян безоплатною медичною допомогою.

2. Реалізація принципу стратегічного управління ресурсним потенціалом системи охорони здоров’я області дала змогу оцінити стан матеріальних, кадрових, фінансових ресурсів медичних установ, проаналізувати діяльність усіх учасників системи управління ресурсами. Комплексний аналіз ресурсного потенціалу системи охорони здоров’я свідчить про необхідність поєднувати стратегічне й поточне планування галузі, забезпечувати взаємозв’язок обсягу медичних послуг, що надаються, і рівня витрат, тобто ефективності використання ресурсів. Створення структури єдиного інформаційного простору через об’єднання локальних інформаційних мереж усіх суб’єктів системи охорони здоров’я області дає змогу аналізувати рух і планування ресурсного потенціалу галузі з урахуванням потреб населення в медичній допомозі, визначати обсяги фінансових коштів для реалізації програми державних гарантій надання безкоштовної медичної допомоги населенню.

3. Актуальність і важливість створення кодифікованого акта – Медичного кодексу України – пояснюється багатьма обставинами, основними з яких є: необхідність комплексного реформування вітчизняної системи охорони здоров’я, у тому числі її законодавчого забезпечення як фундаменту для всіх інших перетворень; відсутність науково обґрунтованої концепції законотворчої діяльності в цій сфері; прагнення забезпечити підвищення рівня правової освіти медичних і фармацевтичних працівників; сприяння й допомога юристам при розгляді та вирішенні так званих “медичних” справ; неузгодженість у окремих законів у сфері охорони здоров’я з галузевим законодавством; необхідність чіткої регламентації правового статусу медичних працівників і пацієнтів; потреба в правовому регулюванні різних систем охорони здоров’я (державної, комунальної, приватної).

4. У межах моделі організаційно-економічного механізму державного управління ресурсним потенціалом системи охорони здоров’я виділено основні  напрями розвитку ресурсного потенціалу охорони здоров’я: впровадження комплексної системи збереження й зміцнення здоров’я населення області з метою виходу на рівень світових стандартів з надання медичної допомоги всіх профілів; завершення реструктуризації мережі закладів охорони здоров’я з переважним розвитком позагоспітального сектора медичного обслуговування та багаторівневої системи стаціонарної допомоги, організація центрів здоров’я в містах і районах; створення інтегрованої системи управління системою охороною здоров’я населення з використанням сучасних інформаційних технологій; підвищення зацікавленості населення  в охороні здоров’я, посилення громадського контролю в цій сфері; створення безперервної системи гігієнічного виховання населення; сприяння формуванню відповідального ставлення людини до власного здоров’я; вдосконалення нормативно-правової бази системи охорони здоров’я, що забезпечує реалізацію прав громадян на охорону здоров’я та встановлює відповідальність органів місцевого самоврядування, керівників підприємств і організацій за дотримання й гарантію цих прав; технічне переоснащення лікувально-профілактичних установ, перепідготовка кадрів охорони здоров’я, вдосконалення організації діяльності ЛПУ для забезпечення широкого впровадження нових медичних технологій і ефективного їх використання; доведення структури медичної допомоги до державних нормативів з урахуванням потреб населення, зумовлених специфічними особливостями регіону; забезпечення відповідності державної і муніципальної мережі ЛПУ вказаним нормативам, розвиток недержавного сектора охорони здоров’я; перехід до фінансування охорони здоров’я за подушовими нормативами з метою забезпечення доступності і якості медичної допомоги.

5. У результаті дослідження розроблено види організаційних структур інноваційної спрямованості в управлінні регіональною охороною здоров’я. Посилення державного регулювання створює умови для приведення організаційних структур управління охороною здоров’я в регіонах у відповідність із цілями єдиної державної політики в галузі охорони здоров’я населення, завданнями поточного і стратегічного управління діяльністю галузі при збереженні та врахуванні регіональних особливостей стану й розвитку охорони здоров’я. В умовах стратегічного управління охороною здоров’я процес оновлення організаційних структур відбувається залежно від досягнення одних цілей і при переході на наступний рівень стратегічних рішень. Таким чином, динамічність розвитку системи охорони здоров’я зумовлює необхідність постійного вдосконалення організаційних структур, що повинно здійснюватися на основі сучасних принципів теорії управління. Технологія оптимізації організаційних структур управління регіональною охороною здоров’я детально розглянута в розроблених за участю автора методичних рекомендаціях, що включають визначення основних принципів оптимізації організаційних структур управління, характеристику п’яти етапів процесу організаційного проектування (вивчення й оцінювання структури, проектування або модернізація; створення та впровадження; експлуатація, оцінювання ефективності функціонування; модернізація й удосконалення).

6. Реформування системи охорони здоров’я та запропонований механізм її фінансового забезпечення дасть змогу оптимізувати надання первинної медико-санітарної допомоги та забезпечити її пріоритетний розвиток на засадах сімейної медицини. Для цього необхідно створити відділи охорони здоров’я у структурі районних державних адміністрацій і покласти на них функцію замовника та платника за медичні послуги на основі укладених договорів державної закупівлі відповідних медичних послуг; акумулювати кошти на надання первинної медико-санітарної допомоги на рівні районних бюджетів та збільшити обсяги її фінансування щодо обсягів фінансування вторинної медичної допомоги; розмежувати послуги первинної та вторинної медичної допомоги й забезпечити підвищення ролі первинної медико-санітарної допомоги в системі охорони здоров’я шляхом створення на рівні міст і районів центрів первинної медико-санітарної допомоги та лікарень загального профілю; поступово реорганізувати заклади охорони здоров’я в комунальні некомерційні підприємства і створити об’єднання таких підприємств; провести оптимізацію мережі дільничних лікарень шляхом прийняття рішення щодо перепрофілювання медичних закладів (10-25 ліжкових дільничних лікарень) у заклади медико-соціальної допомоги, передання їх у підпорядкування відповідним органам соціального захисту, утворення амбулаторій загальної практики/сімейної медицини; створити міжтериторіальні господарські об’єднання медичних закладів (лікарень) у формі комунальних корпорацій з подальшою спеціалізацією лікарень-учасників корпорацій; перепрофілювати частину лікарень-учасників таких об’єднань у заклади медико-соціальної допомоги (лікарні соціального догляду, лікарні сестринського догляду, реабілітаційні центри, денні стаціонари, хоспіси); підвищити ефективність і якість надання швидкої та невідкладної медичної допомоги.

7. У межах Концепції розвитку системи охорони здоров’я необхідно прискорити внесення змін: до Основ законодавства про охорону здоров’я України щодо деталізації визначення рівнів та обсягів надання медичної допомоги; до ст. 49 Конституції України з метою відміни заборони скорочувати наявну мережу державних та комунальних медичних закладів; до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” з метою передачі повноважень щодо забезпечення функціонування первинної медико-санітарної допомоги на рівень районів та міст.

Також потрібно законодавчо закріпити гарантований рівень медичної допомоги за рахунок бюджетних коштів; визначити перелік та сферу застосування платних послуг.

9. Враховуючи, що основним важелем державного регулювання процесу розвитку охорони здоров’я є програмно-цільове планування й контроль над реалізацією сформованих програм, подальше вдосконалення системи управління охороною здоров’я зводиться до утворення горизонтальних зв’язків шляхом створення програмно-цільових груп управління й побудови на цій основі матричної організаційної структури. При цьому всі програмно-цільові групи формуються на постійній або тимчасовій основі на період реалізації відповідної програми з висококваліфікованих фахівців лінійних підрозділів.

10. Запропоновані підходи до формування плану соціально-економічного розвитку регіону гарантують урахування медико-соціальних проблем як основних орієнтирів розвитку регіону, забезпечують їх комплексне розв’язання на основі інтеграції діяльності різних відомчих служб, а також сприяють коректному використанню програмно-цільового методу й сучасних вимог до управління комплексними цільовими програмами. На підставі методології SWOТ-аналізу проведено оцінювання причинно-наслідкових зв’язків між умовами зовнішнього середовища та можливостями розвитку системи медичної допомоги населенню, що дало змогу обґрунтувати найбільш оптимальні шляхи вирішення поставленого завдання.

11. На підставі використання результатів аналізу діяльності системи охорони здоров’я визначено її сильні і слабкі сторони, можливості і загрози зовнішнього середовища, що впливають на розвиток системи. Усі чинники проранжировано на підставі експертної оцінки їх значущості. SWOТ-аналіз дав змогу виявити найбільш сильні сторони системи охорони здоров’я Запорізької області та визначити критерії оцінювання організаційних структур управління закладами охорони здоров’я в умовах реформування. Зусилля органів місцевого самоврядування в системі охорони здоров’я на регіональному рівні мають бути спрямовані на: забезпечення медичними кадрами, забезпечення ліжками, розвиток найбільш масових видів спеціалізованої допомоги, удосконалення системи надання медичної допомоги населенню, будівництво окремих об’єктів системи охорони здоров’я, реалізацію цільових програм за пріоритетними напрямами, підготовку управлінського персоналу, високу оперативну активність.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

  1.  Авраменко Н.В. Державне управління системою охорони здоров’я на регіональному рівні: сучасний стан, шляхи вдосконалення : монографія / А.В. Авраменко. – Запоріжжя : КПУ, 2010. – 194 с.
  2.  Авраменко Н.В. Проблеми фінансування цільових програм у галузі охорони здоров’я / Н.В. Авраменко // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2008. – № 1. – С. 11–17.
  3.  Авраменко Н.В. Розвиток державної політики України в галузі охорони здоров’я / Н.В. Авраменко // Актуальні проблеми державного управління та самоврядування : зб. наук. праць. Серія: Державне управління. – 2008. – Т. 9. – Вип. 99.– С. 321–336.
  4.  Авраменко Н.В. Концепція розвитку ресурсного потенціалу системи охорони здоров’я на регіональному рівні / Н.В. Авраменко // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2008. – № 1. – С. 11–17.
  5.  Авраменко Н.В. Управління інноваційним процесом у системі охорони здоров’я / Н.В. Авраменко // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2008. – № 2. – С. 12–21.
  6.  Авраменко Н.В. Фінансове забезпечення процесів реформування системи охорони здоров’я / Н.В. Авраменко // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2008. – № 3. – С. 9–15.
  7.  Авраменко Н.В. Розвиток системи управління охороною здоров’я / Н.В. Авраменко // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2009. – № 2. – С. 5–10.
  8.  Авраменко Н.В. Механізми фінансування системи охорони здоров’я України / Н.В. Авраменко // Теорія та практика державного управління : зб. наук. праць. – Х. : Магістр, 2009. – Вип. 2 (25). – С. 187–192.
  9.  Авраменко Н.В. Державне регулювання процесів економічного і соціального розвитку / Н.В. Авраменко // Теорія та практика державного управління : зб. наук. праць. – Х. : Магістр, 2009. – Вип. 3 (26). – С. 214–222.
  10.  Авраменко Н.В. Аналіз тенденцій розвитку системи охорони здоров’я в Україні / Н.В. Авраменко // Економіка та держава. – 2009. – № 8 (80). – С. 45–47.
  11.  Авраменко Н.В. Особливості реформування системи державного управління охороною здоров’я / Н.В. Авраменко // Соціальний менеджмент і управління інформаційними. Серія: Державне управлінняпроцесами : зб. наук. праць. – 2009. – Т. 10. – Вип. 132. – С. 317–329.
  12.  Авраменко Н.В. Міжгалузева взаємодія у державному управлінні охороною здоров’я населення / Н.В. Авраменко // Державне будівництво та державне управління : зб. наук. праць. Серія: Державне управління. – 2009. – Т. 10. – Вип. 139. – С. 274–279.
  13.  Авраменко Н.В. Механізми фінансування системи охорони здоров’я України / Н.В. Авраменко // Теорія та практика державного управління : зб. наук. праць. – X. : Магістр, 2009. – Вип. 2 (25). – С. 187–192.
  14.  Авраменко Н.В. Міжнародний досвід реформування галузі охорони здоров’я / Н.В. Авраменко // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2009. – № 3. – С. 169–175.
  15.  Авраменко Н.В. Вплив світової економіки на розвиток державної політики України в галузі охорони здоров’я / Н.В. Авраменко // Теорія та практика державного управління : зб. наук. праць. – X. : Магістр, 2009. – Вип. 3 (26). – С. 214–223.
  16.  Авраменко Н.В. Пріоритети державної політики соціальних гарантій у галузі охорони здоров’я України / Н.В. Авраменко // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2009. – № 4. – С. 135138.
  17.  Авраменко Н.В. Аналіз тенденцій розвитку системи охорони здоров’я в Україні / Н.В. Авраменко // Економіка та держава. – 2009. – № 8.С. 4547.
  18.  Авраменко Н.В. Система державного контролю в галузі охорони здоров’я / Н.В. Авраменко // Держава та економіка: розподіл функцій та особливості сучасної взаємодії. Серія: Державне управлінняпроцесами : зб. наук. праць. – Донецьк : ДонДУУ, 2009. – Вип. 135. – С. 6–12.
  19.  Авраменко Н.В. Розвиток правових механізмів загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування / Н.В. Авраменко // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2010. – № 3. – С. 129–133.
  20.  Авраменко Н.В. Досвід організації надання медичної допомоги населенню екологічно небезпечного регіону з питань охорони репродуктивного здоров’я та планування сім’ї / Н.В. Авраменко // Економіка та держава. – 2010. – № 8. – С. 128–130.
  21.  Авраменко Н.В. Вітчизняний та зарубіжний досвід державного управління в сфері контролю за якістю медичної допомоги / Н.В. Авраменко // Економіка и держава. – 2010. – № 12. – С. 78–80.
  22.  Авраменко Н.В. Удосконалення системи державного регулювання в галузі охорони здоров’я / Н.В. Авраменко // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2010. – № 1. – С. 175180.
  23.  Авраменко Н.В. Виникнення механізмів державного регулювання системи охорони здоров’я України / Н.В. Авраменко // Економіка та держава. – 2011. – № 1. – С. 96–99.
  24.  Авраменко Н.В. О роле мобильных бригад в комплексном решении задач семейной медицини (опыт работы в Ореховском районе) / Н.В. Авраменко, С.А. Гриневич // Запорожский медицинский журнал. – 2006. – № 5. – С. 58–60.
  25.  Авраменко Н.В. Репродуктивне здоров’я: Основні проблемні питання і нормативні державні документи в Україні / Н.В. Авраменко, А.В. Жарких, С.А. Бондаренко, Д.Є. Барковський // Рекомендовано Центральним методичним кабінетом з вищої медичної освіти МОЗ України, як навчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації та лікарів-інтернів (протокол № 4 від 30.11.2005 р.). – Запоріжжя, 2006.
  26.  Авраменко Н.В. Опыт выездных врачебных бригад в комплексном решении задач семейной медицини / Н.В. Авраменко // Матеріали IV з’їзду спеціалістів з соціальної медицини та організаторів охорони здоров’я. – Житомир, 2008. – Т. 2. – С. 14–16.
  27.  Авраменко Н.В.  Програмно-цільовий підхід в управлінні системою охорони здоров’я / Н.В. Авраменко // Децентралізація державного управління та розвиток місцевого самоврядування в контексті європейської практики : матеріали наук.-практ. конф. : тези доп., (2–3 жовтня 2008 р.) / [відп. ред. В.Я. Малиновський]. – Луцьк : СПД Гадяк Ж.В., 2008. – С. 92–94.
  28.  Авраменко Н.В. Основні напрями інституційних перетворень в системі охорони здоров’я / Н.В. Авраменко // Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного самоврядування : матеріали наук.-практ. конф., (Дніпропетровськ, 30 вересня 2008 р.). – Д. : Вид-во ДРІДУ НАДУ, 2008. – С. 69–70.
  29.  Авраменко Н.В. Державна політика та механізми державного управління в галузі охорони здоров’я / Н.В. Авраменко // Інституціональні перетворення в суспільстві: світовий досвід і українська реальність : матеріали IV Міжнародної науково-методичної конференції, (Мелітополь, 4–6 вересня 2009 р.). – Мелітополь : МІДМУ КПУ, 2009. – С. 132–135.
  30.  Авраменко Н.В. Правові важелі державного управління реформуванням охорони здоров’я України / Н.В. Авраменко // Модернізація суспільного сектору економіки в умовах глобальних змін : міжнародна науково-практична конференція (Тернопіль, 22–23 жовтня 2009 р.). – Тернопіль : ТНЕУ, 2009. – С. 201–204.
  31.  Авраменко Н.В. Поняття охорони здоров’я в Україні / Н.В. Авраменко // Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування : матеріали науково-практичної конференції за міжнародною участю (10 квітня 2009 р.) : у 2 ч. К. : Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління, 2009. – Ч. 2. – С. 303–305.
  32.  Авраменко Н.В. Державно політика в галузі охорони здоров’я / Н.В. Авраменко // Соціально-економічний розвиток України: європейський вибір : зб. наук. праць учасників IX Міжнародної наукової конференції молодих учених та студентів : у 2 ч. / [за заг. ред. А.А. Ткача]. – Мелітополь : МІДМУ “КПУ”, 2009. – Ч. 1. – С. 83–86.
  33.  Авраменко Н.В. Моделі медичного страхування в спектрі реалізації державної політики охорони здоров’я / Н.В. Авраменко // Інституціональні зміни системи державного управління України в умовах суспільних трансформацій та посилення вимог антикорупційного законодавства : збірник матеріалів семінару. – Запоріжжя : КПУ, 2009. – С. 33–34.
  34.  Авраменко Н.В. Класифікація цільових програм у галузі охорони здоров’я / Н.В. Авраменко // Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України : VI регіональна наук.-практ. конф.
    Дніпр НАДУ-2 (14 травня 2009 р.). – Дніпропетровськ, 2009. – С. 26–27.
  35.  Авраменко Н.В. Системний аналіз державної політики у сфері охорони здоров’я / Н.В. Авраменко // Інституціональні перетворення в суспільстві: світовий досвід і українська реальність : матеріали V міжнародної наукової конференції (Мелітополь, 3–4 вересня 2010 р.). – Мелітополь : МІДМУ КПУ, 2010. – С. 144–145.
  36.  Авраменко Н.В. Роль государства в развитии рынка медицинских услуг / Н.В. Авраменко // Проблемы прогнозирования и государственного регулирования соцмально-экономического развития : материалы XI междунар. науч. конф. (Минск, 14–15 октября 2010 г.) : в 5 т. – Мн. : НИЭИ М-ва экономики Респ. Беларусь, 2010. – Т. 3. – С. 3–5.
  37.  Авраменко Н.В. Європейський досвід управління охороною здоров’я / Н.В. Авраменко // Державне управління та місцеве самоврядування : тези X Міжнародного наукового конгресу. – X. : Вид-во ХарРТ НАДУ, 2010. – С. 320322.

АНОТАЦІЯ

Авраменко Н.В. Державне управління системою охорони здоров’я на регіональному рівні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління. – Класичний приватний університет. – Запоріжжя, 2011.

Дисертацію присвячено формуванню цілісної концепції державного управління системою охорони здоров’я на регіональному рівні, теоретико-методологічних і науково-прикладних засад удосконалення комплексного механізму її реалізації.

У роботі узагальнено теоретико-методологічні напрацювання в галузі державного управління соціальним розвитком, уточнено понятійний апарат і виділено відповідні державні механізми управління системою охорони здоров’я на регіональному рівні. Запропоновано концептуальну модель організаційно-економічного механізму державного управління ресурсним потенціалом системи охорони здоров’я на регіональному рівні. Обґрунтовано необхідність розробки Медичного кодексу України. Розроблено регіональну структурну модель управління інноваційним процесом у системі охорони здоров’я. Запропоновано системний підхід до реформування системи охорони здоров’я та механізму її фінансового забезпечення. Узагальнено науково-методологічні підходи до розробки Концепції розвитку системи охорони здоров’я в Україні. Виділено ресурсний потенціал системи охорони здоров’я. Обґрунтовано доцільність використання програмно-цільового підходу в управлінні системою охорони здоров’я.

Запропоновано виділення цільових програм у галузі охорони здоров’я за класифікаційними ознаками. Розкрито взаємозв’язок вирішення медико-соціальних і регіональних проблем.

Ключові слова: державне управління, інноваційний процес у системі охорони здоров’я, Концепція розвитку системи охорони здоров’я, Медичний кодекс, реформування системи охорони здоров’я, ресурсний потенціал системи охорони здоров’я, цільові програми в галузі охорони здоров’я.

АННОТАЦИЯ

Авраменко Н.В. Государственное управление системой здравоохранения на региональном уровне. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора наук по государственному управлению по специальности 25.00.02 – механизмы государственного управления. – Классический приватный университет. – Запорожье, 2011.

Диссертация посвящена формированию целостной концепции государственного управления системой здравоохранения на региональном уровне, формированию теоретико-методологических и научно-прикладных принципов усовершенствования комплексного механизма ее реализации.

В работе обобщены теоретико-методологические наработки в отрасли государственного управления социальным развитием, уточнен понятийный аппарат и выделены соответствующие государственные механизмы управления системой здравоохранения на региональном уровне. Предложена концептуальная модель организационно-экономического механизма государственного управления ресурсным потенциалом системы здравоохранения на региональном уровне. Обоснована необходимость разработки Медицинского кодекса Украины. Разработана региональная структурная модель управления инновационным процессом в системе здравоохранения. Предложен системный подход к реформированию системы здравоохранения и механизма ее финансового обеспечения. Обобщены научно-методологические подходы к разработке Концепции развития системы здравоохранения в Украине. Выделен ресурсный потенциал системы здравоохранения. Обосновано целесообразность использования программно-целевого подхода в управлении системой здравоохранения. Предложено выделение целевых программ здравоохранения по классификационным признакам. Раскрыта взаимосвязь решения медико-социальных и региональных проблем.

Развитие системы здравоохранения является неотъемлемой составляющей уровня жизни населения и играет важнейшую роль в экономическом развитии страны, обеспечивая восстановление и качество трудовых ресурсов, которые создают базу для социально-экономического роста. Дальнейшее эффективное функционирование и развитие сферы здравоохранения в условиях ограниченности инвестиционных ресурсов является важнейшей задачей органов власти всех уровней. Главным направлением совершенствования управления системой здравоохранения становится возобновление планирования в области, обеспечение его целостности за счет единых методических и методологических подходов на базе системы норм и нормативов объемов помощи и финансовых расходов. Основные подходы к единым принципам планирования в системе здравоохранения и система укрупненных натуральных и финансовых нормативов получены экспертно-аналитическим методом.

Реализация принципа стратегического управления ресурсным потенциалом системы здравоохранения позволила оценить состояние материальных, кадровых, финансовых ресурсов медицинских учреждений, проанализировать деятельность всех участников системы управления ресурсами в регионе. Комплексный анализ ресурсного потенциала системы здравоохранения позволяет сочетать стратегическое и текущее планирование отрасли, обеспечить взаимосвязь объема медицинских услуг, которые предоставляются, и уровня расходов.

Ключевые слова: государственное управление, инновационный процесс в системе здравоохранения, Концепция развития системы здравоохранения, Медицинский кодекс, реформирование системы здравоохранения, ресурсный потенциал системы здравоохранения, целевые программы здравоохранения.

ANNOTATION

Avramenco N. State administration of health protection’s system at regional level. – Manuscript.

Thesis for Doctor’s Degree on Public administration by specialty of 25.00.02 – mechanisms of the public administration. – Classic Private University. – Zaporizhzhya, 2011.

The thesis is devoted to formation of the integral conception of state administration of health protection’s system at regional level, formation of theoretic and methodological applied scientific basis of improvement of complex mechanism of its realization.

The theoretic and methodological developments in public administration of social development are summarized, the conceptual apparatus is specified, the mechanisms of the public administration of health protection’s system at regional level are allocated in this work. The conceptual model of organizational and economic mechanism of public administration of the resource potential of health protection’s system at regional level is offered. The necessity of development of the Medical codex of Ukraine is justified. A regional structure model of management of  innovation process  in the system of health protection is developed. The systems approach to reformation of health protection’s system and mechanism of its financial security is proposed.  

Keywords: public administration, innovative process in the system of health protection, Conception of development of the system of health protection, Medical codex, reformation of the system of health protection, resource potential of the system of health protection, targeted programs in sphere of health protection.

АВРАМЕНКО НАТАЛІЯ ВІКТОРІВНА

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

25.00.02 – механізми державного управління

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук з державного управління

Підписано до друку 18.03.2011. Формат 60х80/16.

Папір офсетний. Друк ризографічний. Умов.-друк. арк. 1,8.

Обл.-вид. арк. 1,8.

Тираж 100 прим. Замовлення № 68–10АБ

Виготовлено на поліграфічній базі Класичного приватного університету

69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

78622. Приватизация собственности. Формы приватизации 29.5 KB
  Формы приватизации. Основной причиной приватизации отдельных отраслей или предприятий является необходимость значительного повышения их экономической эффективности. А основной причиной для отказа от приватизации конкретного объекта может быть выполнение им политически значимой функции которая в контексте конкретного региона расценивается как слишком важная для того чтобы поставить ее в зависимость от случайностей рынка. Как показывает мировой опыт возможны следующие формы приватизации собственности: массовая ваучерная приватизация с...
78623. Современные системы и формы оплаты труда в Российской Федерации 29.5 KB
  Современные системы и формы оплаты труда в Российской Федерации. Сдельная построена в прямой зависимости от результатов труда. Сдельную оплату труда можно применять только на механических работах которые поддаются техническому нормированию. Разновидностью сдельной оплаты труда может быть сдельнопрогрессивная сдельнопремиальная косвенная сдельная и аккордная форма оплаты труда.
78624. Эффективность использования основных фондов (основного капитала) на предприятии. Амортизация 24 KB
  Эффективность использования основных фондов основного капитала на предприятии. Амортизация основных фондов есть форма возмещения износа основных фондов путем постепенного переноса ими своей стоимости на произведенный продукт то есть амортизация это денежное выражение физического и морального износа основных фондов. Накапливаемые амортизационные отчисления составляют амортизационный фонд за счет которого производится полное или частичное возмещение стоимости основных фондов. Амортизационный фонд делится на...
78625. Оборотный капитал предприятия и эффективность его использования 34.5 KB
  Наличие у предприятия собственного оборотного капитала его состав и структура скорость оборота и эффективность использования оборотного капитала во многом предопределяют финансовое состояние предприятия и устойчивость его положения на рынке. Эффективное использование оборотного капитала играет большую роль в обеспечении нормальной работы предприятия повышении рентабельности хозяйственной деятельности и зависит от множества факторов. Обобщающим показателем эффективности использования оборотного капитала является его рентабельность Рок...
78626. Прибыль предприятия, ее формирование и использование 53.5 KB
  Прибыль предприятия ее формирование и использование. Прибыль в рыночном хозяйстве является вознаграждением такого специфического фактора как предпринимательство. Вовторых мы не можем трактовать прибыль как своеобразную равновесную цену по аналогии с рынком труда капитала и земли. Предприниматель в результате выполнения этих функций вправе претендовать на определенный доход прибыль.
78627. Организационно-правовые формы предприятия и их развитие в современных условиях 44.5 KB
  Организационноправовые формы предприятия и их развитие в современных условиях Фирма хозяйствующий субъект обладающий экономической самостоятельностью для осуществления производственной деятельности с целью получения прибыли. В настоящее время наибольшее распространение получили следующие формы предприятий организаций: индивидуальные предприятия; товарищества; акционерные общества; объединения предприятий ФПГ; государственные предприятия; смешанные предприятия. Преимущества: быстрая организация предприятия открытие и закрытие;...
78628. Эффективность производственно-хозяйственной деятельности предприятия. Показатели экономической эффективности 38.5 KB
  Эффективность производства – важнейшая качественная характеристика хозяйствования на всех уровнях. Под экономической эффективностью производства понимается степень использования производственного потенциала которая выявляется соотношением результатов и затрат общественного производства. Чем выше результат при тех же затратах чем быстрее он растет в расчете на единицу затрат общественно необходимого труда или чем меньше затрат на единицу полезного эффекта тем выше эффективность производства. Эффективность производства – это показатель...
78629. Производительность труда и ее показатели 27.5 KB
  Производительность труда измеряется количеством продукции вырабатываемой работником в сфере материального производства за единицу рабочего времени или количеством времени которое затрачивается на производство единицы продукции. Повышение производительности труда ведет к увеличению количества продукции производимой в единицу времени...
78630. Себестоимость: структура и пути снижения 29 KB
  Под себестоимостью продукции понимают выраженные в денежной форме текущие затраты предприятия на производство и реализацию продукции. Себестоимость продукции является одним из важнейших качественных показателей эффективности производства который позволяет осуществлять контроль над затратами живого и овеществленного труда и оценивать результаты производственной и хозяйственной деятельности предприятия. Снижение себестоимости продукции способствует увеличению внутрипроизводственных накоплений ускорению расширенного воспроизводства росту...