65663

ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКА ТЕРМІНОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ: ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ ТА СЕМАНТИКА

Автореферат

Иностранные языки, филология и лингвистика

Україна морська держава тому закономірно що українська мова має розгалужену систему військовоморської лексики яка потребує докладного вивчення. Актуальність дослідження визначається необхідністю простежити формування розвиток а також сучасний стан української військовоморської терміносистеми.

Украинкский

2014-08-03

180.5 KB

6 чел.

PAGE  17

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ  НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ”

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Андріянова Ольга Ярославівна

УДК 81, 276.6: 359

ВІЙСЬКОВО - МОРСЬКА ТЕРМІНОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ: ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ ТА СЕМАНТИКА

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Запоріжжя – 2011

Дисертацією є рукопис.

      Роботу виконано на кафедрі української філології для неспеціальних факультетів Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор

Паламар Лариса Максимівна

Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

професор кафедри української філології

для неспеціальних факультетів.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор 

Олексенко Володимир Павлович,

Херсонський державний університет,

завідувач кафедри журналістики;

кандидат філологічних наук,

Яценко Ніна Олександрівна, 

Інститут української мови НАН України,

науковий співробітник

відділу наукової термінології.

Захист відбудеться « 30 » червня 2011 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.02 у ДВНЗ «Запорізький національний університет» Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України за адресою: 69600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. 2, ауд. 224.

Із дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці ДВНЗ «Запорізький національний університет» за адресою: 69600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, к.119.

 

Автореферат розіслано « 28 »  травня 2011 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук                                                С.В. Сабліна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

На початку ХХІ ст. розширилися межі й можливості дослідження багатьох важливих лінгвальних явищ, зокрема вивчення питань формування й розвитку національної термінології загалом та функціонування галузевих терміносистем української мови. Сучасні термінологи активно досліджують мовознавчі фахові сфери: Л. М. Веклинець (психологічну), Т. М. Дячук (соціально-економічну), О. В. Колган (гірничу), Л. М. Костенко (садівництва), Т. В. Лепеха (судово-медичну), О. Г. Литвин (машинобудівну), Л. Д. Малевич (гідромеліоративну), Н. В. Місник (медичну клінічну), Н. В. Нікуліна (автомобілебудування та ремонту транспортних засобів), С. В. Овсейчик (екологічну), Н. І. Овчаренко (мінералогічну), О. О. Романова (швацьку промисловість), Л. О. Симоненко (біологічну), Н. А. Цимбал (хімічну), Д. П. Шапран (маркетингу) та ін.

Україна – морська держава, тому закономірно, що українська мова має розгалужену систему військово-морської лексики, яка потребує докладного вивчення.

Актуальність дослідження визначається необхідністю простежити формування, розвиток, а також сучасний стан української військово-морської терміносистеми. Установлення цілісної концепції історії розвитку військово-морської термінології, визначення етапів її формування, аналіз творення термінів, вивчення їхнього складу з погляду походження сприятиме упорядкуванню всієї терміносистеми.

Військова та морська терміносистеми як найдавніші фахові термінології неодноразово були предметом лінгвістичного аналізу в українському мовознавстві (Т. І. Панько, І. М. Кочан, Г. П. Мацюк, А. А. Бурячок, Б. З. Якимович та ін.). Окремі етапи розвитку військової та морської термінології (княжа доба, козацька доба, доба правління Петра I) знайшли відображення у дослідженнях А. І. Генсьорського, П. К. Коваліва, Г. І. Халимоненка, В. Й. Горобця, М. Л. Худаша, А. А. Москаленка, М. С. Рогаль та ін. Особливої уваги заслуговує праця О. Горбача „Українська морська й судноплавна термінологія”. У дисертаційних роботах вивчали військову термінологію Т. Д. Михайленко, Л. В. Мурашко, Я. П. Яремко, Я. І. Рибалка, Н. О. Яценко.

Проте, незважаючи на значні напрацювання  у галузі військової та морської термінології, низка проблем залишається недостатньо дослідженою. Лише комплексний аналіз процесу формування військово-морської терміносистеми дозволяє з’ясувати закономірності розвитку української військово-морської термінології з метою логічного і лінгвістичного упорядкування її та створення ґрунтовного лексикографічного опису з огляду на лексико-семантичну та структурну характеристики.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі української філології для неспеціальних факультетів Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка й узгоджено з проблематикою Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Розвиток і взаємодія мов та літератур в умовах глобалізації” (№ 06БФ044-01).

Дисертаційне дослідження закоординоване Науковою радою „Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні Національної академії наук України № 131/15 від 15.01.2004 р.

Мета дослідження – з’ясувати шляхи формування й розвитку, лексико-семантичні та дериваційні особливості української військово-морської термінології.

Досягнення цієї мети передбачає розв’язання таких основних завдань:

-   виявити склад військово-морської терміносистеми;

-   встановити етапи формування військово-морської термінології, визначивши основні джерела її поповнення;

-   здійснити лексико-тематичну класифікацію аналізованої термінології;

- дослідити військово-морську термінологію з погляду походження, простежити шляхи проникнення та засвоєння запозичень;

-   проаналізувати особливості лексико-семантичних процесів в українській військово-морській термінології;

-   виявити продуктивні словотвірні моделі військово-морських термінів на сучасному етапі;

-    схарактеризувати структурні типи військово-морських термінів-словосполучень.

Об’єкт дослідження – сукупність номінативних одиниць української військово-морської термінології.

Предмет дослідження – процес формування української військово-морської термінології, зокрема шляхи її виникнення, лексико-семантичні й структурні особливості.

Основними джерелами фактичного матеріалу є військово-морська термінологія, зафіксована в літописах, тлумачних, енциклопедичних, історичних, перекладних словниках, статутах, військових документах, фахових текстах (наукових роботах, довідниках, підручниках, посібниках із основ військово-морської справи), у військовій періодиці, публіцистиці. У дослідженні проаналізовано 5960 функціональних одиниць.

Методи дослідження. Вибір методів аналізу зумовлений специфікою об’єкта та завданнями дослідження. Описовий метод використовувався для інвентаризації одиниць військово-морської терміносистеми, пояснення їхньої будови та функціонування. Для дослідження особливостей формування військово-морської термінології на кожному із визначених етапів ужито елементи синхронного аналізу, а для з’ясування етимології термінів – діахронного аналізу. Структурний метод застосовано для вивчення військово-морської терміносистеми як цілісної функціональної структури. Для з’ясування продуктивності словотвірних моделей та виявлення кількісного пріоритету терміногруп – кількісний метод.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві виокремлено нову терміносистему, в якій здійснено комплексний аналіз української військово-морської термінології на основі широкої джерельної та документальної бази; виявлено періоди розвитку й узагальнено відомі раніше спостереження на різних етапах її формування з огляду на історичні чинники; виділено лексико-тематичні групи військово-морської термінології за екстралінгвальними ознаками; проаналізовано лексико-семантичні явища, властиві українській військово-морській термінології; з’ясовано продуктивність словотвірних моделей у аналізованій термінології; схарактеризовано структурні типи військово-морських термінів-словосполучень.

Теоретичне значення роботи полягає у поглибленні відомостей про загальні напрями розвитку словникового складу української мови, зокрема спеціальної лексики; простежено зв’язки розвитку військово-морської термінології з історією становлення українського термінознавства. Це дає змогу теоретично обґрунтувати засади утворення не лише військово-морської терміносистеми, але й української наукової термінології загалом. Результати дослідження сприятимуть подальшому вивченню й унормуванню військово-морської термінології.

Практичне значення роботи. Пропоноване дослідження може бути використане при вивченні української наукової термінології, при викладанні навчального курсу „Лексикологія” і спецкурсів із термінології на філологічних факультетах вишів України. Отримані результати можуть знайти втілення в лексикографічній роботі, зокрема при укладанні термінологічних, тлумачних словників, тезаурусів із військово-морської справи, для написання наукових праць із термінології та термінографії тощо.

Апробація роботи здійснювалася на щорічних науково-технічних і методичних конференціях та засіданнях науково-методичного семінару кафедри соціально-гуманітарних наук Академії військово-морських сил імені П.С.Нахімова.

Матеріали дисертаційного дослідження були використані в процесі викладання курсу “Українська мова за професійним спрямуванням” курсантам Академії військово-морських сил імені П.С.Нахімова (довідка про впровадження № 188-НВ від 14.10.2010 р.). Основні положення дисертаційного дослідження було обговорено на засіданнях кафедри української філології для неспеціальних факультетів Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Окремі положення й результати дослідження оприлюднено на Всеукраїнських наукових конференціях „Система військової освіти як школа виховання української військової інтелігенції” (Київ, 2001), „Українознавство в системі вищої освіти” (Київ, 2001); на Міжнародному симпозіумі „Проблеми інтеграції науково-освітнього, інтелектуального потенціалу в державотворчому процесі” (Тернопіль – Бахчисарай, 2006), 7-ій Міжнародній науковій конференції „Українська термінологія і сучасність” (Умань, 2007), 11-ій Міжнародній науковій конференції „Проблеми української термінології СловоСвіт 2010” (Львів, 2010).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в 11 публікаціях, із них 6 статей – у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Реферована дисертація складається зі вступу, основної частини, що містить чотири розділи з висновками, загальних висновків, 11 додатків, списку використаних джерел (233 найменування) та списку лексикографічних джерел (58 найменувань). Тексту передує перелік умовних позначень, використаних у роботі. Загальний обсяг дисертаційної праці – 199 сторінок, основного тексту – 160 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено його об’єкт, предмет, джерельну базу та наукову новизну, вказано на методи дослідження, з’ясовано теоретичне й практичне значення роботи.

Перший розділ „Аспекти дослідження української військово-морської термінології” присвячено вивченню понять військо-морський термін”, „військово-морська термінологія”, вивчений стан дослідження військово-морської термінології (далі – ВМТ) у вітчизняному мовознавстві.

У 60-90-их роках ХХ ст. було запропоновано багато ідей щодо виділення термінів у тексті. У нашій роботі визначено такий склад диференційних ознак терміна: адекватність – відповідність терміна поняттю, ним відтвореного; точність, відносна незалежність від контексту; економність – стислість, лаконічність; дериватність – здатність творити похідні; систематичність використання; відсутність багатозначності, омонімії, синонімії, антонімії у межах однієї терміносистеми; стилістична нейтральність, відсутність експресивності; належність терміна до обмеженої професійної сфери використання.

Опираючись на загальні теоретичні засади сучасного термінознавства, у пропонованому дослідженні даємо визначення поняття військово-морський термін як слова, чи усталеного словосполучення, що співвідноситься з певним поняттям військово-морської справи у значенні, регламентованому його дефініцією, здатного вступати у системні відношення з іншими словами чи словосполученнями військово-морської термінології, утворюючи терміносистему.

Розглядаючи ВМТ крізь призму теорії терміна та термінологічної системи, визначаємо військово-морську термінологію як сукупність моногалузевих і полігалузевих спеціальних найменувань, що співвідносяться з конкретними поняттями та реаліями військово-морської сфери й утворюють відповідну терміносистему.

Українська ВМТ на сучасному етапі перебуває на шляху унормування, про це свідчить проведений нами аналіз сучасних термінографічних та навчальних видань, у яких засвідчено чимало росіянізмів, надмірне використання іншомовних термінів військово-морської сфери.

Велика кількість фундаментальних досліджень, присвячених питанням терміна й термінології, з’явилася в українському мовознавстві з початку                90-х р. ХХ ст. Проблематику сучасної української термінології широко обговорено на останніх Міжнародних наукових конференціях („Проблеми української науково-технічної термінології” у Львові, „Українська термінологія і сучасність” у Києві), опубліковані матеріали яких є вагомим внеском у дослідження цієї терміносистеми.

Другий розділ „Військово-морська термінологія в історії української літературної мови” присвячено аналізу розвитку ВМТ, що виникла внаслідок позамовних чинників та загальних тенденцій розвитку національної мови. Виокремлено етапи формування ВМТ, описано основні джерела її поповнення на кожному етапі, встановлено походження цієї групи спеціальної лексики.

Процес формування української терміносистеми досліджуваної галузі відбувався з неоднаковою інтенсивністю. Терміни на позначення військово-морських понять побутували тільки на окремих історичних етапах. У процесі еволюції терміносистеми змінювалися способи номінації спеціальних понять військово-морської сфери: від переважно лексико-семантичного способу творення термінологічних одиниць у княжу добу до утворення складених термінів на сучасному етапі розвитку. В історії формування ВМТ чітко простежуються два періоди – „донауковий” та „науковий”, в яких умовно виділяємо 6 етапів, у кожному з яких розглядаємо характерні риси, властиві тільки йому.

Військово-морська термінологія належить до найдавніших фахових систем української мови, зародження якої розпочалося ще в часи Київської Русі. У княжу добу використовувалася лексика, яку вживали для позначення військово-морських понять: буча, ніс, кормчий / кормник / кормитель, весло, корабель, лодка, гребець, якір, павозок / паузок. Тільки найменувань плавних засобів, які призначалися для здійснення військово-морських дій, нами зафіксовано девятнадцять. Виділяємо у цей період лексико-тематичні групи на позначення частин суден, професій, корабельного устаткування. Основу військово-морського словника становила слов’янська лексика. Проте ВМТ поповнювалася й запозиченнями, зокрема з грецької (лодя / лодь / лодья, олядь, скідія, кубара) та скандинавської мов (шнека / шнек / шняк / снека, буса, суд, судно). Лексеми на позначення військово-морських понять були тим регулятивним початком, під впливом якого відбувалося подальше збагачення й розвиток ВМТ.

У козацьку добу використовувались успадковані спеціальні лексеми на позначення військово-морських понять (корабель, струг, моноксил, буса, буча) та з’являлися нові (будара, бат, берлин / берліна / берлина, галера, дуб, щогла). Потреба в номінації нових реалій військово-морської справи зумовила освоєння запозичень. Їх спектр генетично розгалужений і відтворює природу міжмовних контактів на усно-розмовному  та літературно-писемному рівнях. Передусім це запозичення з тюркських мов: каторга / катарга, каюк, чердак, байдак, сандал; італійської: галеас, куверта, галера, бусол, каштель; німецької: окрут, лина, стир, жагель, флисник. Уживаними є питомі лексеми: дуб, дубас, липа. Військово-морська термінологія цього етапу це вже система засобів вираження військово-морських понять.

У добу правління Петра I несприятливі політичні умови в Україні стали перешкодою для природного розвитку національної спеціальної лексики. Потужний російськомовний вплив в усьому культурному житті України, в тому числі й у військово-морській сфері призвів до появи численних російських запозичень. Зокрема наслідком реформ Петра І стала поява нових лексем на позначення плавних засобів: барк, брандвахта, бригантина, галіот / галіота / гальок, крейсер / крюйсер, рейдер; частин судна і приміщень: гакаборт, дейдвуд, кнехт, кубрик, трюм, форштевень; назв вузлів рангоуту, такелажу й вітрил корабля: бом-брам-штаг, грот-стень-стаксель, фок-щогла, мартин-гак. На основі голландських та англійських термінів створено російську морську й кораблебудівну термінологію. Збагатившись лексичними запозиченнями, російська мова вона стає джерелом поповнення і ВМТ української мови.

Національна військово-морська термінологія відставала від рівня наукового стилю і почала відновлюватися лише після Лютневої революції, з початком створення вітчизняного флоту.

Військову термінологію в добу українізації (1923 1932 рр.) визначали суспільно-політичні процеси. Розвиток української ВМТ був керований так званим історичним та етнографічним романтизмом. Послідовники „історичного романтизму” вважали головним джерелом поповнення термінології лексику козацької доби (дуб – великий човен на 20-40 осіб; герць – сутичка перед баталією порізно або малими купками; чайка – найменування плавного засобу), а прихильники „етнографічного романтизму” тяжіли до діалектної лексики „сільської мови” (гуза – задня частина судна; милиця – держак весла; бістра – течія, повідь). Важливою особливістю формування військово-морської терміносистеми 1923 – 1932 рр. була нормувальна діяльність: на цьому етапі вперше виходять друком російсько-українські військові словники („Московсько-український словник для військових” В. Євтимовича (1918 р.), „Практичний російсько-український словник для військових” (1924 р.), „Російсько-український словник військової термінології С. та О. Якубських” (1928  р.)), які були першими кодифікованими реєстрами українських військо-морських найменувань.

Військово-морська терміносистема вказаного періоду формувалася з урахуванням національних традицій і міжнародної практики термінотворення і відновлювалася спільними зусиллями фахівців військово-морської справи та лінгвістів.

У радянську добу (1939 – 1990 рр.) українську військово-морську термінологію фіксуємо лише в окремих виданнях. Саме у військовій сфері протягом багатьох років українську мову майже не використовували, і навіть для більшості носіїв української мови професійна діяльність була тісно пов’язана з уживанням російської мови. У радянський час армія і, відповідно, флот послуговувалися винятково мовою російською.

У 90 – і рр. XX ст. – поч. XXI ст. мовознавці на теоретичному і практичному рівні досліджують лексику на позначення понять військової справи. Існувало два принципово відмінні підходи до проблем унормування української військової терміносистеми. Одні мовознавці вважали доцільним використання тих військових термінів, які вживалися у період русифікації: з орієнтацією на терміни-інтернаціоналізми та на запозичення з російської мови, чи орієнтацією на принцип так званої “реальної мови”, яка зорганізувалася в радянський період. Інші дослідники орієнтувались на національну термінологію 20-х – поч. 30-х років ХХ ст., яка спирається на рідномовний ґрунт. Визначальною засадою цього підходу є відновлення автентичності української ВМТ, дерусифікація та активізація словотвірних засобів національної мови.

Виходять термінологічні словники, серед яких особливої уваги заслуговує “Російсько-український словник для військовиків” (1995 р.) А. А. Бурячка, М. Т. Демського, Б. З. Якимовича, який фіксує і військово-морські терміни: мусинг – мусинґ, ширстрек – ширстрек, верхній пояс; стравливать – попускати. Утілюються в життя україномовні розпорядчо-керівні документи щодо Збройних сил України. Проте ВМТ ще потребує вдосконалення й розбудови. Уніфікація, нормалізація цієї терміносистеми ще не завершені. Отже, розвиток української військово-морської термінології відбувався нерівномірно, оскільки був обумовлений екстралінгвальними чинниками і нерозривно пов’язаний з історією розвитку України. Найпродуктивнішими етапами у формуванні української ВМТ є доба українізації (становлення українського війська), а також  90-і рр. XX ст. – поч. XXI ст.

У третьому розділі „Склад і семантична організація військово-морських термінів” визначено особливості системної організації ВМТ, удосконалено лексико-тематичну класифікацію аналізованої термінології, досліджено українську військово-морську термінологію із погляду походження, простежено шляхи входження та засвоєння запозичень, з’ясовано особливості лексико-семантичних процесів в українській військово-морській терміносистемі, установлено парадигматичні явища, властиві ВМТ.

Військово-морська термінологія є системною сукупністю термінів, які вступають у розгалужені ієрархічні зв’язки між собою і відтворюють поняття військово-морської науки. ВМТ реальна і об’єктивна, основою її є сукупність взаємопов’язаних і співвіднесених мікросистем, які фіксують зв’язки і взаємовідношення понять військово-морської справи. Визначальним у мовних зв’язках між одиницями військово-морської терміносистеми є класифікаційний родо-видовий тип відношень, який структурує термінологію як багатоступеневу ієрархічну систему підпорядкування гіпонімів гіпероніму. Ядро цього поля – слова, словосполучення, речення-команди, які взаємодіють між собою і стосуються надводних кораблів, підводних човнів, морської піхоти, морської авіації, берегових ракетно-артилерійських військ. Периферія поля досить велика, оскільки до її складу входять терміни фундаментальних і прикладних наук.

Щодо лексико-граматичної організації термінів, то найповніше військово-морська термінологія представлена іменниками (1850 слів, чи 63,4% усіх однослівних термінів), оскільки вони виражають статику. Від цих іменникових основ утворюється дієслівна лексика та слова, що мають загальне значення процесу (547 термінів, чи 18,7%). Для ВМТ властиве використання як термінів-дієслів, що мають досить обмежену сферу вживання, так і дієслівної загальновживаної лексики. Важливе місце у військово-морській термінології займає якісна характеристика термінів, яку успішно виконують прикметники  (391 термін, чи 13,4%).

Військово-морські терміни складають систему, яка відображає класифікацію речей і явищ, котрі ними позначаються. Виділяємо 13 лексико-тематичних груп термінів, кожна з яких є своєрідним ієрархічним утворенням військово-морської терміносистеми: найменування кораблів і суден Військово-Морських Сил України (класи, підкласи, типи, ранги): крейсер, монітор, бронекатер; назви частин архітектурної будови кораблів і приміщень спеціального призначення: палуба, кают-компанія, корма; назви на позначення двигунів і допоміжних механізмів корабля (машин, пристроїв, приладів, апаратів, устаткування та їх деталей, корабельних систем): кренова система, радіопеленгатор, перископ; назви морехідних, бойових і тактичних властивостей корабля: вантажомісткість, конструктивний захист, швидкість ходу; назви на позначення спеціальних одиниць виміру, стандартів: кабельтов, морська миля, тоннаж; назви умов плавання, морських небезпек та засобів навігаційного обладнання морських шляхів: фарватер, гавань, напрям поширення хвилі; терміни, пов’язані з проектуванням, будівництвом та ремонтом корабля: спускові доріжки, навігаційний ремонт, жолоб (ринва) для стоку фільтраційних вод; назви, пов’язані з астронавігацією: астрономічний кут, істинна доба, момент часу кульмінації світила; терміни на позначення озброєння і рятувальних засобів корабля: торпеда, глибинна бомба, ізолювальний дихальний апарат; назви на позначення військових звань та військово-морських спеціальностей: акустик, головний корабельний старшина, електрик бойового інформаційного посту; найменування на позначення понять, властивих морській авіації: авіаційні засоби пошуку, авіаційні курсові пристрої, мінно-торпедне авіаційне озброєння; назви на позначення дій: дрейфувати, найтовити, клетнювати; терміни на позначення понять, що стосуються рангоуту і такелажу: фок-щогла, шторм-трап, шкентель.

Окремо виділяємо 6 лексико-тематичних підгруп військово-морських команд.

Українська ВМТ з погляду походження різнорідна. На сучасному етапі виділяємо питому лексику (повороткість, надбудова, підводні роботи), давні запозичення (корабель, човен, кіль) та нові запозичення (атомний ракетний крейсер, радіонавігаційна система, тайфон навігаційний). Питома лексика в українській ВМТ кількісно обмежена і поповнюється шляхом термінологізації та морфологічного словотворення. Автохтонні лексеми фіксуємо у таких тематичних групах термінів: назви приміщень спеціального призначення (відсік, надбудова, ходовий місток); назви морехідних, бойових і тактичних властивостей корабля (вантажомісткість, морехідність, швидкість ходу); назви на позначення дій (вертіти – гребти одним веслом із корми, здійснюючи лопатою обертальні рухи; визначитися – одержати місце судна на карті); назви на позначення процесуальних ознак і результатів узагальненої дії (хитавиця, перестрілка, вивалення).

Запозичення кількісно пріоритетні (922 терміни, чи 31,6%) і впливають на поповнення ВМТ як на певних історичних етапах (княжа доба, козацька доба, доба правління Петра І), так і в наш час. Домінантними є запозичення з голландської (212 термінів, чи 23%): ахтерштевень, бакштаг, камбуз; французької (192 терміни, чи 20,8%): равелін, редан, скафандр; латинської (176 термінів, чи 19,1%): диспозиція, ілюмінатор, курс; німецької (114 термінів, чи 12,4%): балістика, нагель, кронверк; англійської (98 термінів, чи 10,6%): акваланг, дейдвуд, кільсон; грецької мов (91 термін, чи 10,1%): акустика, ізобара, термограф.

Серед військово-морських термінів вирізняються слова з міжнародними терміноелементами грецького (астро-, гео-, бато-, гідро-, гіро-, хроно-, ізо-,           -граф, орто-, полі-, -грама, -графія, -фон, -метр, -метрія, -скоп) і латинського походження (авіа-, аква-, радіо-), що стоять у препозиції чи постпозиції. 

На аналізовану термінологію відчутно впливають лексико-семантичні процеси, за якими розвивається загальновживана лексика української мови. Аналіз цієї системи свідчить, що явище синонімії було властиве для ВМТ на всіх етапах розвитку. У дослідженні ми доводимо, що спільнокореневі терміни, ідентичні за денотатом і сигніфікатом, з синонімічними афіксами, або відмінні наявністю чи відсутністю певного афікса є словотвірними варіантами. Варто розрізняти варіантність парадигматичну (позаконтекстну, універсальну) і синтагматичну (залежну від контексту). Серед парадигматичних варіантів виділяємо формальні, варіанти-символи, синоніми.

Тому в українській ВМТ розрізняємо:

І. Акцентуаційну варіантність: ко`мпас – компа`с; ра`порт – рапо`рт;              маяки` – мая`ки.

II. Фонематичну варіантність. 1. Чергування закінчень -и//а у чоловічому роді називного відмінка множини: бо`ти – бота`; бо`цмани – боцмана`;  ка`тери – катера`. 2. Чергування голосних у коренях слів е//а, е//и, і//е: бакен – бакан; дерик-фал – дирик-фал; фалінь – фалень. 3. Чергування приголосних як результат різного фонетичного засвоєння іншомовних слів: барказ – баркас; траверс – траверз; блокшив – блокшип.

ІIІ. Словотвірну варіантність. 1. Використання варіантів, які є об’єктивним наслідком мовної еволюції, адже саме в словотвірному оформленні термінів тривають пошуки української ідентичності: кольматація – кольматування – кольматаж. 2. Використання різних формотворчих афіксів: ортодромія – ортодрома; лага – лаг; бистрінь – бистрина – бистрини.

IV. Термінологічні синоніми. 1. Запозичення, які є синонімом до питомого терміна: корабельня – верф; нахил – крен; причальний кінець – швартов. 2. Лексеми, які є наслідком появи фіксованих варіантів одного й того самого терміна: зяб – брижі; напереваги – наперевіс; місце зчислено-обсервоване місце вирахувано-обсервоване.

V. Синтаксичні синоніми.

1. Словосполучення із різною кількістю слів: висота світил, виміряна секстаном – відлік секстана; сектор освітлення навігаційного вогню сектор освітлення; північний полюс північний полюс світила.

2. Термін із номеном, номен із родовим найменуванням поняття чи тільки номен: радіолокаційна станція (РЛС) „Ксенон” – станція „Ксенон” „Ксенон”; радіолокаційна станція (РЛС) „Баклан” станція „Баклан” – „Баклан”.

3. Синтаксичні пари, до складу яких входять повні форми та абревіатури: бойова частина – БЧ; заступник командира взводу – ЗКВ; морське рейдове судно забезпечення – МРСЗ.

4. Синтаксичні пари, які складаються із однакових лексичних елементів, але мають різну синтаксичну структуру: пускове випробування випробування на спускання.

5. Синтаксичні пари, до складу яких входять терміни-словосполучення і терміни-композити: бойове постачання боєпостачання; броньований катер – бронекатер; начальник складу – начсклад.

6. Термін за класифікаційною ознакою і термін, утворений від символу: географічний курс судна К (Кq); шляховий кут при дрейфі і знесенні - ШКз; напрям ортодромії – К орт.

Здебільшого військово-морські терміни є словами однозначними, абсолютно позбавленими стилістичного забарвлення. Водночас аналізованій терміносистемі властива полісемія, зумовлена екстралінгвальними та інтралінгвальними чинниками: буксир1самохідне судно, призначене для пересування несамохідних плавних засобів; буксир2 трос, канат для буксирування одним судном чи машиною іншого судна або машини.

Особливим способом творення військово-морської термінології є метафоричне перенесення. У період формування ВМТ відбувається семантичне переосмислення в основному назв конкретних понять чи звуження, спеціалізація значення слів. Здебільшого йдеться про метафоризацію загальновживаних лексичних одиниць. Із них найбільше випадків термінологізації побутової лексики: (кожух вентиляційний, горловина (отвір у палубі, горловині), дудка морська); соматичної лексики (ребро, коліно фарватеру, око бурі) та зоонімічної лексики (кішка (якір), крило, жало). На сучасному етапі розвитку української ВМТ можуть переосмислюватися і поняття абстрактні: міцність, днище, живучість, остійність, повороткість, вертлявість, непотоплюваність. На основі переосмислення таких загальновживаних слів було створено низку термінів щодо теорії корабля.

У досліджуваній термінології меншою мірою зафіксовані терміни, утворені на основі метонімічного перенесення: процес чи дія – результат (висадка десанту – здійснити висадку); процес чи дія – явище (припливні коливання рівня – коливання); процес або дія – величина (нахил екліптики до екватора – вирахувати нахил); дія – предмет (лінія прицілу – оптичний приціл);  ціле – частина (миля – морська миля). Сьогодні у ВМТ спостерігаємо зменшення загальної кількості багатозначних терміноодиниць через активізацію морфологічних типів словотворення, з яких пріоритетним є осново- і словоскладання.

Під час дослідження з’ясовано, що для парадигматично-генетичного рівня ВМТ є властивою омонімія: терміни – омоніми генетично відмінні (напр., бухта1 – невелика затока, відокремлена від моря або іншого основного водного басейну мисами чи островами; має специфічний гідрометеорологічний режим; з нім. bucht – гнути, згинати; бухта2 – трос, викладений кругами, циліндрами або вісімками; з голл. bocht – вигин); а також омоніми, які виникли в результаті розпаду полісемії (напр., військово-морський термін перо руля (частина керма корабля, яка забезпечує створення поперечної сили і моменту для управління кораблем на ходу), перо (знаряддя для писання) мотивується давно відомим словом перо (гусяче)). Словотвірне значення цих похідних слів виражається в контексті через співвідношення омонімії: перо руля (частина керма корабля (судна), перо – пір’я, перо – знаряддя для писання). Однак найпоширенішими випадками омонімії є міжгалузеві термінологічні омоніми: вахта1 (морс.) – 1) чергування; 2) частини, на які розділено команду для неперервної роботи на кораблі; вахта2 (біол.) – рослина родини тирличевих.

Антонімія у ВМТ проявляється у вигляді пар антонімів, які виражають: контрарну протилежність (води внутрішні – води міжнародні (води нейтральні); відпустка короткотермінова – відпустка безтермінова (відпустка чергова)); комплементарні відношення (ходові вогні – якірні вогні; лот механічний – лот ручний); контрадикторну протилежність (міна контактна – міна неконтактна; суднохідний – несуднохідний); векторну протилежність (відчалювати – причалювати, занурення – спливання). Під час дослідження з’ясовано, що у військово-морській термінології переважають комплементарні антоніми: буксирний трос – швартов; вантажний трюм – баластовий трюм. Зі структурного погляду розрізняють антоніми однокореневі (завал – розвал, лівофланговий – правофланговий) і різнокореневі (шторм – штиль; ніс – корма).

Склад військово-морської термінології рухомий: це відкрита терміносистема, оскільки вона передбачає появу нових одиниць при виникненні нових понять у військово-морській науці.

У четвертому розділі „Творення військово-морських термінів” встановлено набір словотвірних засобів ВМТ та ступінь їх продуктивності, з’ясовано основні структурні особливості непредикативних неоднослівних і предикативних термінологічних одиниць української ВМТ.

Серед морфологічних способів словотворення у ВМТ особливе місце належить афіксації, адже 1424 терміни (48,8%) від загальної кількості термінів-однословів утворено цим способом.

У системі афіксального словотворення у ВМТ найактивнішу роль відіграє суфіксальний спосіб (792 терміни (55,6%) від загальної кількості військово-морських термінів, утворених афіксальним способом). Нами зафіксовано 19 суфіксів із різним ступенем продуктивності – від 28% (222 терміни) до 0,6% (5 термінів).

Саме суфіксація є найпродуктивнішим способом творення для термінів-іменників (481 термін, чи 33,8%). Значну групу військово-морських термінів становлять словоформи із питомими суфіксами -нн- (-анн-), (-енн-), (-янн-),        (-інн-) (222 терміни, чи 28%) (буксирування, маневрування, маскування і под.); із питомим суфіксом -ість (56 термінів, чи 7,1%) (автономність, ємність, мореплавність та ін.). Найпродуктивнішим суфіксальним словотвірним формантом для творення прикметників є суфікс -н- (127 термінів, чи 16%) (полігонний, кільватерний, зенітний тощо). Словотвірні типи із суфіксами:                                      ува(ти),  (-юва(ти)) (51 термін, чи 6,4%), -и(ти) (20 термінів, чи 2,5%), -а(ти) (15 термінів, чи 1,8%): (віражувати, гласувати, швартувати) беруть участь у творенні термінів-дієслів (82 терміни, чи 6%).

Префіксальний спосіб творення військово-морських термінів є менш продуктивним (360 термінів, чи 25,3% від загальної кількості термінів, утворених афіксальним способом) способом творення. У префіксальному способові творення військово-морських термінів-іменників виділяємо словотвірні типи з префіксами не- (неозброєність, непроникність), де- (деаератор, демаскування) та ін.

В українській ВМТ продуктивним виявився і композитний спосіб творення термінів, ускладнений афіксацією (385 термінів, чи 77,46%). За структурно-морфологічними ознаками у ВМТ виділяємо наступні групи: субстантивно-вербальна, субстантивно-ад’єктивна, нумеративно-субстантивна, нумеративно-ад’єктивна, прономінативно-вербальна, прономінативно-субстантивна, ад’єктивно-ад’єктивна. Найбільш продуктивною моделлю є термін із композитом -мір (25 термінів, чи 5,03%) (дальномір, кутомір, дрейфомір і т.ін.).

У військово-морській термінології на сучасному етапі активізувався процес абревіації (155 термінів, чи 5,3% від загальної кількості військово-морських термінів), зумовлений потребами мовної економії, прагненням уникнути громіздких і незручних утворень, які утруднюють комунікацію. Для дериваційної системи ВМТ властиві частковий, ініціальний та комбінований типи    абревіатур.    Найпродуктивнішою   виявилася    ініціальна   абревіація

(113 термінів, чи 73%)  (КЕУ ← к-орабельні-е-нергетичні у-становки; МТО ← м-інно-т-орпедне  о-зброєння;  КПУНВА ← к-орабельний  п-ост у-правління  і

н-аведення в-инищувальної а-віації тощо).

У національній військово-морській терміносистемі кількісно переважають терміни-словосполучення (2919 термінів, чи 48,6%) порівняно з однослівними термінами (3081 термін, чи 51,4%)). На відміну від однослівних термінів, за допомогою словосполучень утворюються більш конкретні поняття, оскільки словосполучення – це перший ступінь у конкретизації лексичних значень слів.

При розгляді структурної будови термінів-словосполучень української військово-морської термінології визначаємо двокомпонентні й багатокомпонентні терміни. Двокомпонентні терміни-словосполучення – це семантико-синтаксичні об’єднання двох лексично повнозначних компонентів (торпедний апарат, безпека підривника тощо). До багатокомпонентних термінів-словосполучень належать трикомпонентні (морський навігаційний буй, гідрографічні морські дослідження), чотирикомпонентні (горизонтальний критичний кут створу, еліпс похибок місця судна), п’ятикомпонентні (візирна колонка управління артилерійською стрільбою, зона дії служби руху суден), шестикомпонентні (морський бій за висадку морського десанту), семикомпонентні (системи автоматизації процесу управління бойовими засобами корабля) і навіть десятикомпонентні (РЛС пошуку повітряних і надводних цілей і управління артилерійським озброєнням).

Кількісно пріоритетною групою з-поміж термінів-словосполучень є двокомпонентні терміни-словосполучення (1798 термінів, чи 58,4%).

За ступенем семантичного стягнення лексем сталі терміни-словосполучення поділяються на три різновиди. Терміни-словосполучення, які не мають переосмислених компонентів і легко розчленовуються: навігаційний буй, бойовий похід; терміни-словосполучення з одним переосмисленим компонентом: перо руля, дужка якоря; терміни-словосполучення, у яких мотивація всіх компонентів дещо стерта, переосмислена: магнітне схилення, мінна банка.

Отже, серед військово-морських термінів є синтаксично вільні і синтаксично стійкі поєднання. Ця класифікація досить умовна, оскільки будь-яке поєднання слів дає нові значення. Вільні словосполучення з терміном, що є в їхньому складі, не мають поняттєвої цілісності, їхня лексико-семантична структура нестійка, порядок проходження компонентів може бути дистантним.

Словосполучення, на відміну від однослівного терміна, є носієм не тільки номінативного навантаження, але і синтаксичних відношень. Характер зв’язку слів у словосполученнях є підрядним. Як і будь-який лінгвістичний об’єкт, словосполучення має свою структуру. Кожне словосполучення ми подаємо у вигляді формули, де головний і залежний члени виступають в узагальненому вигляді, абстрагованому від лексико-семантичної характеристики, але при збереженні структурно-граматичної характеристики. Для більш чіткої структурно-граматичної класифікації ВМТ виявлено найуживаніші моделі (структурно-граматичний інвентар).

Як показує фактичний матеріал, двокомпонентні субстантивні непредикативні терміни ВМТ становлять 92,9% усього інвентаря двокомпонентних словосполучень. За структурою складових компонентів поширеною виявилася така модель: А1 N1 (іменник – N (відмінкові форми іменника – N1-N6); прикметник – А): кільова балка, морський буй, оперативний десант (1043 терміни, чи 58%). У сфері функціонування відносний прикметник знаходиться у препозиції, конкретизує, уточнює родове значення іменника (генератор – ламповий генератор). Ці словосполучення виражають атрибутивні відношення між головним і залежним компонентом.

Трикомпонентні словосполучення (635 термінів, чи 20,6%) творяться на основі двокомпонентних з подальшою конкретизацією значення. Найбільшою продуктивністю відзначається така модель: [А1←N1→А1]: бінокулярна морська труба,  морський  навігаційний  вогонь,   реактивна   протичовнова   система 

(319 термінів, чи 50,2%). Від опорного компонента залежать два інших, отже, словосполучення можна розкласти на два двокомпонентні словосполучення: гідрографічні морські дослідження гідрографічні дослідження + морські дослідження.

Кількість моделей у межах певного структурного типу зростає із збільшенням кількості компонентів, проте зменшується їх частотність.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження.

Українська військово-морська термінологія є значною частиною лексичного складу мови, що тісно пов’язана з розвитком військово-морської справи, науки, освіти, зумовлена соціально-історичним розвитком людства та підпорядкована фонетичним, словотвірним, лексико-семантичним і граматичним закономірностям.

Основними поняттями в сучасному термінознавстві є поняття „термін” і „термінологія”. Диференційні ознаки терміна: адекватність, точність, відносна незалежність від контексту, економність, дериватність, систематичність використання, відсутність багатозначності, омонімії, синонімії, антонімії, стилістична нейтральність, відсутність експресивності, належність терміна до обмеженої професійної сфери використання.

Військово-морський термін – це слово чи усталене словосполучення, яке співвідноситься з певним поняттям військово-морської справи у значенні, регламентованому його дефініцією, здатне вступати у системні відношення з іншими словами чи словосполученнями, утворюючи терміносистему.

Військово-морська термінологія – це сукупність моногалузевих і полігалузевих спеціальних найменувань, що співвідносяться з конкретними поняттями та реаліями військово-морської сфери й утворюють відповідну терміносистему.

Проблематика сучасної української термінології загалом та військово-морської термінології зокрема неодноразово була предметом лінгвістичного аналізу в мовознавстві.

Розвиток української ВМТ відбувався нерівномірно, оскільки він зумовлений екстралінгвальними чинниками і нерозривно пов’язаний з історією України як морської держави.

В історії формування військово-морської термінології чітко простежуємо два періоди – „донауковий” та „науковий”, в яких умовно виділяємо 6 етапів. Зародження ВМТ розпочалося ще у часи Київської Русі. Лексика на позначення військово-морських понять, яка використовувалась у княжу добу, стала тим підґрунтям, на основі якого відбулося збагачення й розвиток військово-морської терміносистеми. У цей період виділяємо лексико-тематичні групи на позначення частин суден, професій, корабельного устаткування. Основу військово-морського словника становить тогочасна питома лексика, проте вживаними є і запозичення, зокрема з грецької та скандинавських мов.

Військово-морська термінологія козацької доби – це вже система засобів вираження військово-морських понять. Основний пласт ВМТ відповідав поняттєвій базі тогочасного війська. Механізм номінацій військово-морських понять значно ускладнився. Використовувались лексеми на позначення військово-морських понять словянського походження та з’являлися запозичення з тюркських, італійської, польської, німецької мов, які були результатом міжмовних контактів.

На початку ХVІІІ ст. військові реформи Петра І вносять зміни у склад військово-морської термінології. Українська мова через посередництво російської мови засвоїла значну кількість запозичених термінів у вже сформованному на рівні системності вигляді.

Визначальними рисами ВМТ доби українізації (1923 – 1932 рр.) були „історичний” та „етнографічний” романтизм. На цьому етапі вперше з’являються російсько-українські військові словники, які й кодифікували українську військово-морську термінологію.

У 1939 – 1990 рр. професійна діяльність військових моряків була пов’язана з використанням російської, а не української мови, тому процес творення української військово-морської термінології був перерваний.

Тільки після того, як Україна набула державного статусу, очевидною стала тенденція до відновлення української мови у війську шляхом продуманих реформ. Утілюються в життя розпорядчо-керівні документи командувачів видів Збройних сил України. У мовознавстві існували два принципово відмінні підходи до проблем унормування української військової терміносистеми: орієнтування на принцип так званої „реальної мови”, чи на термінологію, яка базується на рідномовному ґрунті. Сьогодні при унормуванні, систематизації та кодифікації ВМТ потрібно розглядати комплекс чинників, серед яких: традиції вживання тієї чи тієї лексеми, ступінь її поширеності у фаховій літературі та практиці, а також наближеність до міжнародних стандартів.

Українська військово-морська термінологія є системно організованим термінополем поліцентричного типу. Визначальним у парадигматичних зв’язках між одиницями ВМТ є класифікаційний родо-видовий тип відношень, який структурує термінологію як багатоступеневу ієрархічну систему підпорядкування гіпонімів гіпероніму. За лексико-тематичним змістом ми виділяємо у складі військово-морської терміносистеми 13 різних за обсягом і структурою груп термінів, які об’єднані семантично й функціонально на основі зв’язку предметів і явищ дійсності, які вони позначають.

Військово-морській термінології на сучасному етапі притаманне використання питомої лексики, давніх та нових запозичень. Проведений аналіз дозволив виявити, що саме екстралінгвальні чинники є домінантними у формуванні ВМТ і позначаються на її формуванні. Кількісний пріоритет термінолексем становлять запозичення з голландської, французької, латинської, німецької, англійської, грецької мов. В українській ВМТ питому вагу мають інтернаціоналізми.

Єдність досить розвиненої лексико-семантичної організації української військово-морської термінології ґрунтується на синонімічних, полісемічних, омонімічних, антонімічних і гіпонімічних кореляціях, що дозволяє говорити про її достатню сформованість.

Для української ВМТ є властивою акцентуаційна, фонематична, словотвірна варіантність, уживаними є лексичні та синтаксичні синоніми. Синонімія у ВМТ є важливою системотвірною категорією, яка сприяє вичерпній характеристиці військово-морських понять, явищ та процесів.

Явище полісемії у досліджуваній термінології відбиває історію становлення і динаміку розвитку на сучасному етапі. На ґрунті зовнішньої, функціональної та об’єднання зовнішньої й функціональної подібностей відбулася метафоризація загальновживаних лексичних одиниць. На основі метонімічного перенесення виділено такі типи полісемічних відношень: процес чи дія – результат; процес чи дія – явище; дія – суб’єкт дії; процес або дія – величина; дія – предмет;  ціле – частина.

Українській ВМТ властиве явище омонімії. Поширеними є генетично відмінні терміни-омоніми, які є наслідком розпаду полісемії. Серед проаналізованих термінів виділено групи антонімічних пар, які виражають контрарну, контрадикторну протилежність, комплементарні відношення; антоніми з векторною протилежністю, конверсиви. Зі структурного погляду розрізняємо антоніми однокореневі і різнокореневі.

Військово-морська термінологія репрезентована іменниками, рідше дієсловами, які виступають у ролі стандартизованих термінів, та прикметниками.

Розбудовується українська ВМТ за рахунок морфологічної деривації, яка представлена: афіксацією, осново- та словоскладанням, абревіацією. Найбільш продуктивною для ВМТ є суфіксація, зокрема словотвірні типи із суфіксами  -нн(я) / -інн(я), (-анн), (-енн),(-янн), (-інн). Високу продуктивність мають осново- та словоскладання, ініціальна абревіація.

Терміни-словосполучення відзначаються різними структурними типами та функціонують у формі вільних і зв’язаних словосполучень. Домінантними є двокомпонентні сполуки, в яких відносний прикметник знаходиться у препозиції, конкретизує, уточнює родове значення іменника. Ці словосполучення виражають атрибутивні відношення між головним і залежним компонентом.

Подальше удосконалення ВМТ передбачає систематизацію та нормування, зокрема усунення непродуктивних словотвірних моделей, що має бути кодифіковано у спеціальних  лексикографічних працях.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях:

  1.  Андріянова О. Я. Військово-морська термінолексика у період „золотого десятиріччя” української термінології / О. Я. Андріянова // Мова і культура: [науковий щорічний журнал] / [редкол.: Д.С.Бураго (гол. ред.) та iн.].  –  Київ,  Видавничий  Дім  Дмитра  Бураго,  2002. – Вип.  5  (том VI). – С. 11-18.
  2.  Андріянова О. Я. Історія української військово-морської лексики: козацька доба / О. Я. Андріянова // Культура народов Причерноморья: [наук. журн] / [редкол.: Ю.А. Катунін (гол. ред.) та iн.]. – Сімферополь, Міжвузівський центр „Крим”, 2004. – Т. 2, №56. – С. 35-39.
  3.  Андріянова О. Я. Явище синонімії та варіантність у військово-морській термінолексиці / О. Я. Андріянова // Система і структура східнослов’янських мов: [зб. наук. праць] / [редкол.: В.І.Гончаров (відп. ред.) та iн.]. – Київ, Знання України, 2005. – С. 75-78.
  4.  Андріянова О. Я. Проблеми впровадження української військово-морської термінології у Військово-Морських Силах України / О. Я. Андріянова // Проблеми інтеграції науково-освітнього, інтелектуального потенціалу в державотворчому процесі: [зб. наук. праць] / Тернопільський державний технічний університет імені Івана Пулюя; [редкол.: Т.І.Рибак (відп. ред.) та iн.]. – Тернопіль – Бахчисарай, 2006. –        С. 81-84.
  5.  Андріянова О. Я. Запозичення у складі військово-морської термінолексики / О. Я. Андріянова // Українська термінологія і сучасність: [зб. наук. праць] / [редкол.: Л.О.Симоненко (відп. ред.) та iн.]. – К.: КНЕУ, 2007. – Вип. VII. – С. 37-41.
  6.  Андріянова О. Я. Періодизація становлення військово-морської термінології / О. Я. Андріянова // Проблеми української термінології: [зб. наук. праць учасників XI Міжн. наук. конференції „Словосвіт 2010”] / [редкол.: Л. Полюга (відп. ред.) та iн.]. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2010. – С. 91-95.

АНОТАЦІЯ

Андріянова О. Я. Військово-морська термінологія української мови: формування та семантика. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2011.

Роботу присвячено комплексному дослідженню української військово-морської термінології на базі широкої джерельної та документальної бази. Здійснено періодизацію розвитку військово-морської терміносистеми; виокремлено 6 етапів формування військово-морської термінології і узагальнено спостереження над військово-морською терміносистемою на різних етапах формування з огляду на історичні чинники її формування. Досліджено національну військово-морську термінологію з погляду походження, простежено шляхи проникнення та засвоєння запозичень.

Виділено лексико-тематичні групи за екстралінгвальними ознаками; описано лексико-семантичні явища, притаманні українській військово-морській термінології.

З’ясовано специфіку дериваційних процесів та продуктивність словотвірних моделей.

Охарактеризовано структурні типи непредикативних неоднослівних і предикативних термінологічних одиниць української військово-морської термінології.

Ключові слова: військово-морська термінологія, військово-морська терміносистема, запозичення, терміни-слова, терміни-словосполучення.

АННОТАЦИЯ

Андриянова О. Я. Военно-морская терминология украинского языка: формирование и семантика. Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 – украинский язык. – Запорожский национальный университет, Запорожье, 2011.

Работа посвящена комплексному исследованию украинской военно-морской терминологии. Термины для обозначения военно-морских понятий бытовали только на определенных исторических этапах, и потому развитие украинской военно-морской терминологии происходило неравномерно. В процессе эволюции терминосистемы изменялись способы номинации специальных понятий семантической сферы: от преимущественно лексико-семантического способа создания терминологических единиц в княжескую эпоху до образования составных терминов на современном этапе развития украинского языка. В истории формирования военно-морской терминосистемы четко прослеживаются два периода "донаучный" и "научный", в которых условно выделяем 6 этапов, в каждом из которых рассматриваем характерные черты, присущие только ему. Самыми продуктивными этапами в формировании украинской военно-морской терминологии являются 1923 1932 гг., а также  90-ые гг. XX ст.  нач. XXI ст.

Заимствования многочисленны, разнообразны, им присуща иерархическая структура. Они влияют на пополнение военно-морской терминосистемы как на определенных исторических этапах (княжеская эпоха, казацкая эпоха, эпоха правления Петра І), так и в наше время.

Доминантными являются заимствования из голландского, французского, латинского, немецкого, английского, греческого языков. Результатом языковых контактов и интегрирующего развития военно-морского дела в целом является глубокая интерференция терминологической подсистемы на всех языковых уровнях.

Военно-морская терминология полнее всего представлена существительными, поскольку они выражают статику. Выделено 13 лексико-тематичних групп терминов, прослежен диапазон семантико-парадигматичних связей, установлены основные направления проявления гиперо-гипонимии, синонимии, омонимии, полисемии, антонимии. Словарный состав военно-морского языка характеризуется значительной подвижностью.

Военно-морская терминосистема открыта, поскольку она предусматривает появление в своем составе новых единиц в связи с возникновением новых понятий в военно-морской науке. Исследован весь арсенал словообразовательных средств и степень их производительности; выяснены основные структурные особенности непредикативных неоднословных и предикативных терминологических единиц украинской военно-морской терминологии. Основой развития военно-морской терминосистемы является морфологическая деривация, которая наиболее полно представлена суффиксацией, осново- и словосложением, инициальной аббревиацией. Доминирующими являются термины-словосочетания, которые функционируют в форме свободных и связанных словосочетаний. В военно-морской терминологии преобладают двухкомпонентные словосочетания. Синтаксический способ терминообразования характеризуется чрезвычайным многообразием структурных типов.

Ключевые слова: военно-морская терминология, военно-морская терминосистема, заимствование, термины-слова, термины-словосочетания.

SUMMARY

Andriyanova O. Y. Naval terminology of the Ukrainian: forming and semantics. – Manuscript.

This thesis is on the receiving of the scientific degree of the candidate of the philological sciences on the speciality 10.02.01 – Ukrainian language. – Zaporizhya National University, Zaporizhya, 2011.

Work is devoted to the complex research of Ukrainian naval terminology on the base of a wide spring and documentary base. A division into the periods of development of naval terminosistema is carried out; 6 stages of forming of naval terminology and generalized supervision are selected above naval terminology on the different stages of forming taking into account the historical factors of its forming. Ukrainian naval terminology from the point of its origin, the were explored ways of penetration and mastering of borrowings were traced.

Lexis-thematic groups on ekstralingval'nimi signs; were selected the leksiko-semantichni phenomena, suitable to the Ukrainian naval terminology, were described. The basic directions of gipero-giponimii, sinonimii, polysemy, homonymy, antonimii display were defined.

The productivity of models of word-formations and degree of their productivity is found out. The structural types of unpredicative and predicative units of terminologies of Ukrainian naval terminology are described.

Key words: naval terminology, naval terminosistema, borrowing, terms-words, terms-combinations of words.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

68241. НАРОДНО-СЦЕНІЧНА ХОРЕОГРАФІЯ ПРИКАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ: СТАНОВЛЕННЯ ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ 134 KB
  Народно-сценічний танець не тільки відображає почуття та стосунки між людьми фіксує процеси праці та інші соціально значущі події виконує рекреаційну функцію а і є яскравим показником культури певного етносу.
68242. ДІАГНОСТИКА ТА ПРОГНОЗ ПЕРЕБІГУ ЗЛОЯКІСНИХ ПУХЛИН ЩИТОВИДНОЇ ЗАЛОЗИ: ІМУНОМОРФОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ 182.5 KB
  Наразі молекулярно-генетичні дослідження виявили деякі білки наприклад галектин3 експресія яких виявляється переважно в злоякісних пухлинах за відсутності або незначної його експресії в доброякісних новоутвореннях що при діагностичному використанні певно запобігало б вищезазначеним труднощам.
68243. ФАРМАКОЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ГІПОТЕНЗИВНИХ ПРЕПАРАТІВ 1.82 MB
  Доцільно врахувати, що за «Концепцією розвитку фармацевтичного сектору галузі охорони здоров’я в України (2007)» почалась підготовка клінічних провізорів за спеціальністю «Клінічна фармація». Клінічні провізори, зокрема, в умовах медичних стаціонарів повинні здійснювати фармацевтичну допомогу хворим...
68244. ПРЯМІ ТА ОБЕРНЕНІ ЗАДАЧІ ДЛЯ СТІЛЬТЬЄСІВСЬКИХ СТРУН 810.5 KB
  Оскільки у всіх реальних фізичних явищах присутнє в’язке тертя демпфування яке пропорційне та протилежно спрямоване швидкості руху елемента маси великий інтерес становлять задачі в яких це явище враховується.
68245. КЛІНІКО-ПАТОГЕНЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ КОРЕКЦІЇ ПОРУШЕНЬ МІНЕРАЛЬНОГО ОБМІНУ В ДІТЕЙ ІЗ ДИФУЗНИМ ЕНДЕМІЧНИМ ЗОБОМ НА ФОНІ СУПУТНЬОЇ ПАТОЛОГІЇ 196 KB
  Мета роботи: підвищити ефективність ранньої діагностики та патогенетичного лікування дітей, хворих на дифузний ендемічний зоб І ступеня із супутньою патологією, на основі вивчення тиреоїдного гормонального фону, мінеральної щільності кісткової тканини, активності перекисного окислення ліпідів та антиоксидантної системи захисту.
68246. КУЛЬТУРА ДОЗВІЛЛЯ: ТРАНСФОРМАЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ У ДОБУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ 306 KB
  Сфера дозвілля є невід’ємною складовою життєвого світу людини і виконує важливу людиновідтворювальну функцію. Водночас вона має визначену історичну і соціокультурну специфіку функціонує як певна культура дозвілля.
68247. ОСОБЛИВОСТІ ОРІЄНТАЦІЇ ЛІОТРОПНИХ ХРОМОНІЧНИХ НЕМАТИЧНИХ РІДКИХ КРИСТАЛІВ 2.86 MB
  Що стосується рідких кристалів з більш складною структурою як наприклад ліотропні хромонічні нематичні рідкі кристали ЛХРК де елементарним будівельним блоком мезофази є видовжені молекулярні агрегати то методи їх орієнтації базуються швидше на експериментальному досвіді ніж на ґрунтовному...
68248. ПРИНЦИПИ ФУНКЦІОНАЛЬНО-ПРОСТОРОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИСОТНИХ БУДІВЕЛЬ 685.5 KB
  Мета дослідження: визначення особливостей і розробка принципів функціонально-просторової організації висотних будівель. Задачі дослідження: проаналізувати вітчизняний і зарубіжний досвід проектування та будівництва висотних будинків; виявити ієрархічну структуру висотного будівництва...
68249. Стратегічні пріоритети та засоби зміцнення економічної безпеки торговельного підприємства 198.5 KB
  Торгівля як посередницька ланка залежить як від виробництва так і споживання товарів що зумовлює особливості у функціональних складниках та індикаторах сукупності загроз і ризиків підходах до гарантування безпеки.