65668

МИРНЕ ВИРІШЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ СПОРІВ: ПРАКТИКА МІЖНАРОДНИХ СУДОВИХ ОРГАНІВ

Автореферат

Мировая экономика и международное право

В основі сучасної системи міжнародних відносин лежить міжнародний правопорядок який базується на основоположних принципах міжнародного права що забезпечують належне підґрунтя для міжнародного співробітництва держав. Попри це в усіх сферах міжнародних відносин постійно виникають міжнародні спори.

Украинкский

2014-08-03

158 KB

4 чел.

PAGE  2

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

АЛЯМКІН Руслан Володимирович

УДК 341.64

МИРНЕ ВИРІШЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ СПОРІВ: ПРАКТИКА МІЖНАРОДНИХ СУДОВИХ ОРГАНІВ

12.00.11 – міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2011


Дисертацією є рукопис
.

Робота виконана у відділі європейського права та міжнародної інтеграції Інституту законодавства Верховної Ради України.

Науковий керівник:   кандидат юридичних наук, доцент
КИЇВЕЦЬ Олена Валеріївна,

Інститут законодавства Верховної Ради України, завідувач відділу європейського права та міжнародної інтеграції

Офіційні опоненти:  доктор юридичних наук, професор
БАЙМУРАТОВ Михайло Олександрович, Маріупольський державний університет, завідувач кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права

кандидат юридичних наук, доцент

СИРОЇД Тетяна Леонідівна,
Харківський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри конституційного та міжнародного права

Захист відбудеться «27» травня 2011 р. о 1400 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

Автореферат розіслано «22» квітня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради       О. М. Биков


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В основі сучасної системи міжнародних відносин лежить міжнародний правопорядок, який базується на основоположних принципах міжнародного права, що забезпечують належне підґрунтя для міжнародного співробітництва держав. Попри це, в усіх сферах міжнародних відносин постійно виникають міжнародні спори. Об’єктивно так склалося, що найскладнішими міжнародними спорами є територіальні, адже саме вони можуть призвести до виникнення загрози миру та безпеці як на регіональному, так і на глобальному рівнях.

У ході історичного розвитку міжнародною спільнотою було сформовано достатньо дієві міжнародно-правові механізми мирного врегулювання міжнародних територіальних спорів, що включають як дипломатичні, так і судові засоби. У цьому контексті надзвичайно важливою є роль міжнародних судових органів, оскільки саме вони, сприяючи мирному врегулюванню міжнародних територіальних спорів, є тим механізмом, що забезпечує ефективність вирішення спору, а також формує нові міжнародно-правові засади розмежування територій. Крім того, внаслідок вирішення конфліктів і спорів між державами у судовому порядку відбувається еволюція міжнародного права, що ще раз підтверджує латинську формулу ubi societas ibi jus.

Враховуючи зазначене вище, дослідження міжнародно-правових проблем, які виникають при врегулюванні міжнародних територіальних спорів шляхом застосування міжнародних судових процедур, а також проблем правотворчості та правозастосування у цій сфері, має важливе значення для розвитку науки міжнародного права в цілому.

Вивчення проблеми вирішення міжнародних територіальних спорів частково висвітлюється у роботах таких вчених, як Г. Анцелевич, М. Буроменський, В. Буткевич, О. Висоцький, В. Євінтов, В. Корецький, Л. Тимченко, Ю. Шемшученко, М. Черкес та ін. Різні аспекти проблем міжнародного співробітництва держав, що склали загальнотеоретичну базу дослідження, вивчалися такими вченими, як М. Баймуратов, М. Гнатовський, В. Денисов, А. Дмитрієв, О. Задорожній, О. Зайчук, О. Копиленко, Н. Малишева, В. Мицик, Т. Сироїд та ін.

Питанням аналізу діяльності Міжнародного Суду ООН присвячено роботи таких вчених, як С. Бабурін, Ю. Барсегов, К. Бєкяшев, І. Бліщенко, В. Верещатін, Н. Вилегжанін, Г. Ігнатенко, О. Київець, Ю. Колосов, В. Кузнєцов, Г. Кузнєцов, В. Ліхачов, І. Лукашук, С. Малінін, С. Марочкін, Е. Пушмін, А. Талалаєв, О. Тіунов, Г. Тункін, С. Черніченко, Г. Шармазанашвілі, Г. Шинкарецька, М. Ентін та ін. Останні, своєю чергою, значну увагу приділяли концепціям вирішення спорів міжнародними судовими органами, що були висунуті у ХІХ та на початку ХХ століття такими вченими, як В. Даневський, О. Ейхельман, П. Казанський, Д. Каченовський, Л. Камаровський, Ф. Мартенс, В. Незабитовський, А. Стоянов, М. Таубе та ін.

Теоретичним питанням міжнародно-правового статусу територій та вирішення міжнародних територіальних спорів присвячені праці таких зарубіжних вчених, як С. Аквінда (S. Akweenda), С. Ален (S. Allen), Дж. Верзійль (J. Verzijl), Дж. Готман (J. Gottman), Р. Дженінгс (R. Jennings), Х. Кайкобад (H. Kaikobad), Дж. Кастеліно (J. Castellino), Дж. Мерілз (J. Merrills), Л. Опенгейм (L. Oppenheim), Н. Хіл (N. Hill), С. Шарма (S. Sharma), М. Шоу (M. Shaw) та ін.

Окремі проблеми врегулювання міжнародних територіальних спорів також відображені в дисертаціях, захищених в останні роки українськими та російськими науковцями, зокрема такими, як: В. Стешенко (2001 р.), П. Костоєв (2004 р.), Д. Власов (2006 р.), С. Гузей (2007 р.), Т. Цимбрівський (2008 р.), О. Орлов (2009 р.) та ін.

Незважаючи на значний науковий внесок учених у розв’язання проблеми вирішення міжнародних територіальних спорів, слід відзначити відсутність комплексного аналізу практики міжнародних судових органів щодо мирного вирішення міжнародних територіальних спорів та впливу судової практики на подальший прогресивний розвиток міжнародного права, що додатково актуалізує необхідність дослідження цієї проблематики.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження відповідає плану наукової роботи відділу європейського права та міжнародної інтеграції Інституту законодавства Верховної Ради України, яка відповідним чином кореспондується з темами науково-дослідної роботи Інституту «Стратегія розвитку законодавства України» (державний реєстраційний № 0103U007975) та «Правові механізми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» (державний реєстраційний № 0104U007245).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у визначенні особливостей інституту мирного вирішення територіальних спорів з огляду на практику міжнародних судових органів.

Відповідно до поставленої мети у дисертації вирішуються наступні завдання:

– дати загальну характеристику території та визначити її види у міжнародному праві;

– визначити правову природу та розробити класифікацію міжнародних територіальних спорів;

– встановити кваліфікуючі ознаки міжнародного територіального спору;

– виявити особливості судових та позасудових механізмів врегулювання міжнародних територіальних спорів;

– дослідити вплив практики Міжнародного Суду ООН щодо вирішення міжнародних територіальних спорів на прогресивний розвиток інституту мирного вирішення міжнародних спорів;

– проаналізувати практику міжнародних судових органів щодо тлумачення, перегляду та визнання недійсними рішень у справах про міжнародні територіальні спори.

Об’єктом дослідження є міжнародні правовідносини, що виникають у зв’язку з діяльністю міжнародних судових органів щодо вирішення міжнародних територіальних спорів.

Предметом дослідження є практика міжнародних судових органів щодо вирішення міжнародних територіальних спорів.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційної роботи складає система загальнонаукових, філософських і спеціальних методів, застосування яких забезпечує достовірність отриманих результатів, досягнення сформульованих мети і завдань дослідження. Принципи об’єктивності та доказовості реалізуються в роботі з позицій діалектичного методу пізнання юридичних фактів, міжнародних процесів і явищ, аналізу та синтезу міжнародно-правових норм, що складають основу засобів мирного врегулювання міжнародних територіальних спорів.

Застосування логіко-семантичного та історико-правового методів сприяло аналізу змісту основних понять (п. 1.1., 1.2., 1.3.) та дослідженню феномену міжнародних територіальних спорів у їх еволюції (п. 1.2.).

На основі системного аналізу було досліджено правову природу та розроблено класифікацію міжнародних територіальних спорів (п. 1.1., 1.2., 2.1).

Діалектичний метод пізнання дозволив розглянути проблематику дослідження в єдності її внутрішньо-правового змісту і зовнішньо-правової форми, обґрунтувати тенденції розвитку сучасних засобів мирного вирішення міжнародних територіальних спорів (п. 2.1, 2.2., 2.3.).

Спеціальні методи – статистично-правовий, класифікації та групування – сприяли з’ясуванню особливостей судових механізмів вирішення міжнародних територіальних спорів у практиці Міжнародного Суду ООН та судових органів ad hoc (п. 2.2., 2.3., 3.1., 3.2., 3.3.).

При поясненні основних закономірностей досліджуваної теми були використані такі методи, як порівняльний, нормативний, аналітичний, формально-юридичний, історичний, а також принципи взаємодії загального і часткового, абстрактного і конкретного, суті та явища, форми та змісту (п. 3.1., 3.2., 3.3.).

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дисертаційного дослідження випливає із постановки наукових завдань та суті отриманих внаслідок проведеного аналізу результатів. Наукову новизну розкрито в таких положеннях:

вперше:

– виявлено вплив практики Міжнародного Суду ООН щодо вирішення міжнародних територіальних спорів на розвиток міжнародного права в цілому та інституту мирного вирішення спорів, зокрема; у цьому контексті встановлено об’єктивні та суб’єктивні чинники, що зумовлюють роль Міжнародного Суду ООН у прогресивному розвитку міжнародного права;

– виділено ряд проблем, пов’язаних із виконанням рішень міжнародних судових органів щодо територіальних спорів;

– визначено внутрішні та зовнішні ознаки міжнародного спору в цілому та міжнародного територіального спору, зокрема;

– розроблено авторську класифікацію міжнародних територіальних спорів та механізмів їх вирішення;

– виявлено взаємозв’язок принципу res judicata з тлумаченням та переглядом міжнародного судового рішення щодо територій;

удосконалено:

– визначення поняття тлумачення рішення міжнародним судовим органом;

– обґрунтування підстав для перегляду та визнання рішення міжнародного судового органу недійсним;

– класифікацію підстав визнання рішення міжнародного судового органу недійсним;

набули подальшого розвитку:

– розмежування категорій правова природа та правовий режим територій;

– класифікація територій у міжнародному праві;

– функціональні підходи до розуміння сутності територіального спору як міжнародно-правової категорії.

Теоретичне і практичне значення роботи. У дисертаційній роботі вперше в українській науці міжнародного права розглянуто теоретичні аспекти та узагальнено міжнародну судову практику мирного врегулювання міжнародних територіальних спорів.

Теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані при розробці та викладанні навчального курсу з міжнародного права, у тому числі окремих аспектів реалізації принципу мирного вирішення міжнародних спорів, а також статусу території у міжнародному праві. Результати дослідження можуть бути використані при викладанні відповідних спецкурсів, що стосуються правового статусу території, вирішення міжнародних спорів, міжнародного правосуддя, міжнародних договорів, а також при підготовці навчальних та навчально-методологічних посібників з міжнародного права.

Висновки дисертаційного дослідження можуть також бути використані органами державної влади України, до функціональних повноважень яких належить організація та налагодження двосторонніх відносин із державами, які мають спільні кордони з Україною, а також при розробці окремих аспектів реалізації зовнішньої політики України, зокрема, щодо захисту її територіальних інтересів у міжнародних судових органах.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях відділу європейського права та міжнародної інтеграції Інституту законодавства Верховної Ради України, а також на міжнародних наукових конференціях та семінарах: Науково-практична конференція «Соціально-правові реформи в незалежній Україні: досягнення, проблеми, перспективи» (21 серпня 2009 р., м. Київ, тези опубліковано), засідання Робочої групи І 17-ї сесії ЮНСІТРАЛ (7–11 грудня 2009 р., м. Відень, Австрія), Міжнародна науково-практична конференція «Європа: куди ми прямуємо?» (12–16 травня 2010 р., м. Мюнстер, Німеччина), І Всеукраїнська науково-практична конференція «Наука і сучасність: досвід та перспективи розвитку на межі тисячоліть» (5–7 липня 2010 р., м. Запоріжжя, тези опубліковано), Міжнародні читання, присвячені пам’яті професора Імператорського Новоросійського університету П. Є. Казанського (22–23 жовтня 2010 р., м. Одеса, тези опубліковано).

Публікації. Основні положення дисертації відображено у 5 статтях, надрукованих у фахових наукових виданнях, інших наукових статтях автора та в опублікованих тезах виступів на всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Специфіка теми дослідження, його мета і завдання визначили структуру дисертації, послідовність та логіку викладу матеріалу. Робота складається зі вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків та списку використаних джерел (301 найменування). Загальний обсяг роботи становить 196 сторінок, з яких обсяг основного тексту – 160 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються його мета та завдання, об’єкт і предмет дослідження, методологічні засади, наукова новизна та практичне значення отриманих результатів, наведені дані щодо апробації та публікації результатів проведеного дослідження, структури та обсягу роботи.

Розділ 1 «Міжнародний територіальний спір як міжнародно-правова категорія» присвячений аналізу правової природи території, основних теорій, концепцій та моделей вирішення міжнародних територіальних спорів.

У підрозділі 1.1. «Територія в міжнародному праві: поняття та види» здійснено аналіз теоретико-правових, політико-правових та історичних ідей щодо розуміння поняття «територія» та її класифікації. У ході дослідження було виявлено, що як у теорії, так і в практиці міжнародного права на перший план виходить не стільки проблема визначення поняття території, скільки її класифікація. На основі проведеного аналізу встановлено, що найприйнятнішою ознакою для класифікації території є її правова природа. За цією ознакою території було класифіковано на державні та міжнародні.

Встановлено, що в основі правової природи державної території лежить державний суверенітет. Державна територія є простором, у межах якого діє певний національний правопорядок. При цьому, сфера дії національних правопорядків розмежовується державними кордонами, які позначають просторові межі дії суверенітету держави, що і було підтверджено судовою практикою (зокрема, справа Гвінея-Бісау / Сенегал про морський кордон 1989 р.).

Проте, правова природа території не завжди дозволяє визначити порядок її використання, тому при класифікації було також враховано правовий режим території. Правовий режим державної території визначається на основі національного права, однак територія держави може мати і подвійний правовий режим, що формується, у тому числі, нормами міжнародного права (зокрема, режими кондомініуму, сервітуту, оренди).

За критерієм правової природи було також встановлено, що до міжнародної території належать території, на які не поширюється державний суверенітет у цілому, або поширюється лише тією мірою, якою це дозволяють норми міжнародного права. Так, континентальний шельф і виключна економічна зона, за своєю правовою природою є міжнародною територією, але їх правовий режим визначається на основі норм міжнародного права, що дають право прибережній державі встановити там національний правовий режим.

У підрозділі 1.2. «Правова природа та класифікація міжнародних територіальних спорів» здійснено аналіз підходів міжнародних судових органів до поняття міжнародний спір.

Виділено та розглянуто внутрішні та зовнішні ознаки міжнародного спору, які відображають його міжнародно-правову природу. До внутрішніх ознак віднесено три основні елементи, а саме: об’єкт, предмет та суб’єкти спору.

Об’єктом міжнародного територіального спору є державна територія, а предметом є ті суперечності, що виникають між сторонами і в яких проявляється міжнародно-правова сутність спору. З огляду на специфіку міжнародних територіальних спорів, їх суб’єктами можуть бути лише держави та народи, які борються за національну незалежність і створення власних держав. Однак, можливість останніх бути стороною у міжнародному територіальному спорі є досить спірною, зважаючи на принципи територіальної цілісності та непорушності державних кордонів. Для того, щоб певна ситуація вважалася міжнародним спором, претензія однієї сторони повинна відповідати претензії іншої сторони, що є кваліфікаційною ознакою будь-якого міжнародного спору. У контексті міжнародних територіальних спорів претензії держав – сторін спору повинні стосуватися певної визначеної території.

У ході дослідження встановлено, що зовнішні ознаки міжнародного спору проявляються у його впливі на міжнародний правопорядок. Деякі справи лише підтверджують норми міжнародного права, на яких ґрунтується міжнародний правопорядок, а інші – впливають на їхню зміну, визначаючи динаміку міжнародного права та закладаючи основи його прогресивного розвитку.

Хоча поняття «міжнародний спір» нормативно не закріплено, міжнародні судові органи у своїй практиці орієнтуються на визначення міжнародного спору, надане Постійною палатою міжнародного правосуддя (далі – ППМП) у справі Греція / Сполучене Королівство Мавроматіс 1924 р.

Розроблено авторську класифікацію міжнародних територіальних спорів: за характером; за формою вирішення; за предметом; за ознакою загрози для міжнародного миру та безпеки; за групами обґрунтувань.

У підрозділі 1.3. «Державна територія як предмет міжнародного територіального спору» досліджуються характерні особливості державної території як предмету міжнародного територіального спору. У цьому контексті автором особливо наголошується на тому, що в міжнародно-правовому розумінні держава є поєднанням трьох елементів – території, населення та публічної влади.

Зважаючи на правову природу міжнародних територій, правовий режим яких визначається на основі норм міжнародного права, встановлено, що у спорах щодо міжнародної території предметом є не її приналежність, а юрисдикція щодо неї.

Розглянуто передумови виникнення міжнародних територіальних спорів, до яких, зокрема, належать: невизначеність статусу певних територіальних утворень, право народів на самовизначення, незгода з існуючими поділом територій та встановленими державними кордонами, боротьба за право на розробку природних ресурсів, а також потреба у розширенні сфери дії певного національного правопорядку. У цьому контексті встановлено, що укладання міжнародних договорів про делімітацію та демаркацію державних кордонів сприяє попередженню міжнародних територіальних спорів, хоча з точки зору міжнародного права делімітація не вважається обов’язковою і досить часто здійснюється з суттєвими часовими затримками.

Однак, відображенням потреби у забезпеченні цілісності території держав та врегулювання міжнародних територіальних спорів стали положення про недоторканність державної території, закріплені у багатьох міжнародних актах.

Розділ 2 «Судові механізми вирішення міжнародних територіальних спорів» містить три підрозділи, в яких досліджуються основні судові механізми та підходи до вирішення міжнародних територіальних спорів.

У підрозділі 2.1. «Міжнародно-правові механізми мирного вирішення міжнародних територіальних спорів» визначено та розглянуто механізми мирного вирішення міжнародних територіальних спорів. Наголошується на тому, що врегулювання міжнародних територіальних спорів, зазвичай, здійснюється на основі комплексного застосування різноманітних механізмів мирного вирішення. Виділено два основні механізми мирного вирішення міжнародних територіальних спорів – дипломатичний та судовий. Результатом застосування механізмів мирного вирішення міжнародних територіальних спорів є укладання угоди між сторонами або винесення рішення органами, які мають відповідну юрисдикцію.

Звертається увага на те, що більшість міжнародних територіальних спорів вирішуються за допомогою дипломатичних засобів мирного врегулювання, до яких відносять: переговори, консультації, обстеження, примирення, добрі послуги, посередництво. Проте, мирне вирішення міжнародних спорів за допомогою дипломатичних засобів зазнає значного політичного впливу, і тому знаходиться на межі права та політики. Встановлено, що ефективність застосування дипломатичної форми вирішення міжнародних спорів залежить від ряду факторів, основним серед яких є політична воля держав – сторін спору. Якщо сторони не змогли дійти згоди щодо вирішення міжнародного територіального спору за допомогою дипломатичних засобів, доцільним є застосування судового механізму вирішення.

Виявлено основну відмінність між дипломатичною та судовою формою вирішення міжнародного спору, яка полягає у тому, що застосування судової форми передбачає винесення остаточного та юридично-обов’язкового для сторін рішення, тоді як застосування дипломатичних засобів не породжує обов’язку сторін укладати юридично-обов’язкову угоду.

У підрозділі 2.2. «Вплив практики Міжнародного Суду ООН на прогресивний розвиток інституту мирного вирішення міжнародних територіальних спорів» проаналізовано практику Міжнародного Суду ООН (далі – МС ООН) у вирішенні міжнародних територіальних спорів.

У контексті практики МС ООН щодо вирішення міжнародних територіальних спорів здійснено систематизацію аргументації та концепцій, якими послуговується суд при вирішенні міжнародних територіальних спорів. Відзначається, що при вирішенні міжнародних територіальних спорів у МС ООН, пріоритетним питанням є наявність певної міжнародної угоди або іншого документа, який би свідчив про визнання сторонами спільних кордонів (зокрема, справа Лівія / Чад про територіальний спір 1990 р.). У разі відсутності такого документа, суд встановлює можливість застосування у певній справі принципу uti possidetis (зокрема, справа Буркіна Фасо / Малі про прикордонний спір 1986 р.). На основі аналізу практики МС ООН було встановлено, що у більшості справ, у яких предметом спору є територія держав – колишніх колоній, застосовувався саме цей принцип. Коли справа не стосується постколоніальних кордонів і між сторонами не було укладено міжнародного договору, який би встановлював лінію кордону, суд найімовірніше буде ґрунтувати своє рішення на здійсненні ефективного контролю (справа Індонезія / Малайзія про суверенітет над островами Пулау Лігітан та Пулау Сіпадан 2001 р.). У таких справах тривалість і характер ефективного контролю має для суду вирішальне значення. Таким чином, при вирішенні міжнародних територіальних спорів МС ООН надає перевагу аргументам, які ґрунтуються на нормах міжнародних договорів, доктрині uti possidetis juris та концепції ефективного контролю.

На основі аналізу практики МС ООН було встановлено, що в основі ряду його рішень, які в подальшому вплинули на міжнародний правопорядок, лежать рішення міжнародного арбітражу як однієї з перших інституційних форм вирішення міжнародних територіальних спорів. Це дозволяє зробити висновок про те, що рішення міжнародних арбітражів – так само, як і рішення МС ООН – мають прецедентний характер.

У підрозділі 2.3. «Роль судових органів ad hoc у вирішенні міжнародних територіальних спорів» визначено та проаналізовано роль судових органів ad hoc у вирішенні міжнародних територіальних спорів.

На основі усталеної практики розгляду міжнародних спорів судовими органами ad hoc виділено декілька форм міжнародного арбітражу.

Першою формою є арбітражна комісія, до складу якої входить парна кількість арбітрів і кожна сторона призначає половину від їх загальної кількості (наприклад, справа Сполучене Королівство / Венесуела про залізничну компанію Болівар 1903 р.).

Друга форма передбачає передання спору на розгляд глави іноземної держави або уряду. Така форма арбітражу має певні переваги (подібні до тих, які має посередництво), оскільки її характерною ознакою є залучення до вирішення спору впливового арбітра (зокрема, справа Мексика / Франція про острів Кліпертон 1932 р.).

Третьою формою є одноособовий розгляд спору арбітром, який має для цього необхідну кваліфікацію (зокрема, справа Нідерланди / США про острів Пальмас 1928 р.).

Четвертою формою є створення колегіального органу, який складається з непарної кількості арбітрів (зокрема, справа Франція / Канада про Сен-Пєр і Мікелон 1992 р.).

На основі аналізу арбітражної практики було також встановлено, що нечітке формулювання предмету спору може підірвати весь процес арбітражного розгляду. Водночас, надмірне звуження предмету спору може спричинити труднощі іншого характеру (наприклад, справа Єгипет / Ізраїль про місцевість Таба 1988 р.).

Обґрунтовується доцільність вирішення міжнародних територіальних спорів за допомогою міжнародних третейських судів та трибуналів ad hoc, оскільки накопичений в рамках інституційних арбітражних судів досвід сприяє якісному вирішенню питання та дозволяє сторонам уникати цілого ряду проблем.

Розділ 3 «Тлумачення і перегляд міжнародних судових та арбітражних рішень у справах про міжнародні територіальні спори» включає три підрозділи.

У підрозділі 3.1. «Тлумачення міжнародних судових та арбітражних рішень у справах про визначення статусу території» досліджено практику тлумачення міжнародних судових та арбітражних рішень у справах про визначення статусу території.

Встановлено, що тлумачення рішення міжнародного судового органу визначається як процес роз’яснення спеціально уповноваженим судовим органом значення, обсягу і юридичної сили рішення, яке було раніше винесено цим або іншим судовим органом, що здійснюється за запитом сторін, у формі окремого рішення. Залежно від обставин конкретної справи та особливостей міжнародного судового органу, який здійснює розгляд, було виділено два види тлумачення – додаткове і незалежне.

Додаткове тлумачення здійснюється на основі додаткової юрисдикції і являє собою юридичний механізм, що дозволяє державам звернутися до того самого міжнародного судового органу, який виніс рішення, з проханням роз’яснити окремі аспекти його змістовного наповнення рішення або особливостей його виконання. Незалежне тлумачення надається, коли суд повинен роз’яснити рішення, винесене іншим судовим органом, і розгляд здійснюється на основі окремої спеціальної угоди. Розгляд, у рамках якого здійснюється незалежне тлумачення, може суттєво відрізнятися від основної справи у часі та за характером претензій.

Виділено відмінності незалежного і додаткового тлумачення за часовою ознакою. Встановлено, що процес додаткового тлумачення обмежений часовими рамками існування міжнародного судового органу ad hoc або строками, визначеними в установчому документі постійного суду. Водночас, незалежне тлумачення не має часових обмежень, оскільки новий міжнародний судовий орган створюється на основі волевиявлення держав, які можуть знехтувати часовими рамками взаємною згодою.

Практика міжнародних судових органів щодо надання тлумачення судових рішень дозволила виділити ряд проблемних питань, які виникали при розгляді справ про приналежність території: згода на здійснення тлумачення; умови прийнятності запиту на здійснення тлумачення; обсяг та мета тлумачення; зв’язок між тлумаченням та принципом res judicata; принципи, на основі яких здійснюється тлумачення.

У підрозділі 3.2. «Перегляд судових та арбітражних рішень як засіб судового захисту» визначено основні правові підстави та процедуру перегляду судових та арбітражних рішень. Відзначено, що перегляд передбачає зміну частини або всього рішення міжнародного судового органу і, відповідно, може мати суттєвий вплив на делімітацію кордону на спірній території.

На основі аналізу практики міжнародних судових органів виділено ряд питань, що мають суттєве значення при дослідженні інституту перегляду рішень міжнародних судових органів, зокрема: згода на здійснення перегляду рішення; умови прийнятності запиту на здійснення перегляду; зв’язок між переглядом рішення та принципом res judicata.

Що стосується згоди на здійснення перегляду, то у контексті міжнародних територіальних спорів факт нововиявлених обставин має вирішальне значення лише тоді, коли він впливає на зміну лінії кордону або статусу території, визначених на основі рішення міжнародного судового органу. Крім того, сторона, що бажає здійснити перегляд рішення, повинна довести, що факти не були упущені через недбалість.

Основною умовою прийнятності запиту на здійснення перегляду є доведення того, що нові обставини дійсно було виявлено після того, як суд виніс рішення, а також що вони мають суттєве значення для резолютивної частини рішення.

Встановлено, що перегляд має узгоджуватися з основоположним принципом res judicata. У цьому контексті зроблено висновок про те, що перегляд рішення не суперечить принципу res judicata, оскільки переглянуте рішення має зворотну силу і фактично вважається винесеним одночасно із першим рішенням.

У підрозділі 3.3. «Визнання недійсними рішень міжнародних судових органів у справах про міжнародні територіальні спори» розглянуто правові підстави визнання рішень міжнародних судових органів у справах про територіальну приналежність недійсними.

На основі міжнародної судової практики щодо визнання рішення недійсним було виокремлено п’ять груп міркувань, на які повинні спиратися держави при обґрунтовані своїх претензії щодо недійсності винесеного рішення.

Першу і найбільшу групу складають аргументи, що базуються на excess de pouvoir (перевищенні повноважень). У рамках цієї групи було виділено два види перевищення повноважень щодо географічної юрисдикції: з перевищенням та без перевищення вимог сторін.

До другої групи належать аргументи щодо невиконання юрисдикції. У таких випадках підставою для оскарження рішення є те, що суд не зміг повністю або частково виконати покладене на нього завдання.

До третьої групи віднесено справи, в яких аргументи щодо недійсності судового рішення, базуються на відсутності юрисдикції арбітражного суду. У таких справах сторони висувають претензії про недійсність рішення або твердження про відсутність у нього юридичної сили на основі того, що склад суду не відповідав домовленості сторін або суд не мав необхідних повноважень для винесення рішення. Щоправда, справи, у яких сторони оскаржують питання про правомірність обрання арбітрів, зустрічаються доволі рідко.

Четверта група стосується аргументів щодо недійсності рішення, які ставлять під сумнів його внутрішньоправову природу і не стосуються обсягу повноважень суду, визначених на основі домовленості сторін. Вагомою підставою для визнання судового рішення недійсним може бути те, що суд не довів або не повністю з’ясував обставини, які мають значення для справи.

П’яту групу міркувань становлять питання про чесність та незаангажованість суду. Арбітражне рішення може бути оскаржене на основі того, що міжнародний судовий орган скомпрометував себе.

У Висновках дисертації сформульовано найсуттєвіші результати дослідження, наведено теоретичні узагальнення та запропоновано нове вирішення наукового завдання щодо мирного врегулювання міжнародних територіальних спорів міжнародними судовими органами. Найважливішими висновками роботи є такі положення:

1. На основі критерію правової природи, що дозволяє чітко диференціювати будь-які території за цією ознакою, було виокремлено два види території: державна і міжнародна. Було встановлено, що правова природа території не завжди дозволяє визначити порядок її використання, тому слід враховувати і правовий режим території. Так, у межах державної території можуть існувати особливі міжнародно-правові режими (кондомініум, сервітут, оренда тощо), водночас на певних територіях, що мають міжнародно-правову природу, держави можуть встановити національно-правовий режим, якщо це дозволено міжнародним правом (континентальний шельф та виключна економічна зона).

2. Встановлено, що за відсутності нормативного закріплення категорії «міжнародний спір» саме діяльність міжнародних судових органів зумовила прогресивний розвиток інституту мирного вирішення спорів. Так, практика міжнародного права орієнтується на визначення міжнародного спору, надане ППМП у справі Мавроматіса, згідно з яким, спір є незгодою з питань права або факту, конфліктом правових поглядів або інтересів. Судові органи неодноразово посилалися на це визначення, зокрема, у справах Ель Сальвадор / Гондурас про сухопутну територію, острови та морський кордон 1986 р., Португалія / Австралія про Східний Тімор 1991 р., Ефіопія та Ліберія / Південна Африка про Південно-Західну Африку 1960 р., Нікарагуа / Колумбія про територіальний та морський спір 2001 р. та ін.

У ході дослідження практики вирішення міжнародних територіальних спорів було виділено внутрішні та зовнішні ознаки міжнародного спору. Внутрішні ознаки пов’язані із структурою міжнародного спору та включають три основні елементи: об’єкт, предмет та суб’єкти спору. Об’єкт спору – це та частина матеріального світу, щодо якої виник спір. Предметом спору є, власне, ті суперечності, які виникають між сторонами і які вони намагаються вирішити. У цьому контексті встановлено, що предметом спору щодо державної території є приналежність території та юрисдикція, а щодо міжнародної – лише юрисдикція. Суб’єктами міжнародного територіального спору виступають держави. Спори виникають з приводу певного об’єкта, а їх міжнародно-правова сутність проявляється у предметі спору.

Зовнішні ознаки міжнародного спору є результатом впливу міжнародного спору на міжнародний правопорядок. Було виділено спори, які лише підтверджують існуючий міжнародний правопорядок, зокрема справи Португалія / Індія про право проходу через територію Індії 1955 р., Бельгія / Нідерланди про суверенітет щодо деяких прикордонних ділянок 1957 р. тощо, а є спори, вирішення яких у подальшому впливає на зміну міжнародного правопорядку, закладаючи основи прогресивного розвитку міжнародного права (наприклад, справи Нідерланди / США про острів Пальмас 1928 р., Нікарагуа / США про військові та напіввійськові дії в та проти Нікарагуа 1984 р.).

3. На основі аналізу практики міжнародних судових органів та доктрини міжнародного права було розроблено авторську класифікацію міжнародних територіальних спорів, що дозволяє визначити оптимальний механізм вирішення конкретного міжнародного територіального спору:

за їх характером: юридичні та політичні;

за формою вирішення: вирішені на основі міжнародного договору та вирішені на основі рішення міжнародного судового органу;

за предметом: такі, що стосуються всієї території держави, і такі, що стосуються лише певної частини державної території;

за ознакою загрози для міжнародного миру та безпеки: ті, які становлять загрозу, та ті, що такої загрози не становлять;

за групами обґрунтувань: які базуються на договірних нормах, на концепції uti possidetis juris або концепції ефективного контролю.

У цьому контексті виділено два основних механізми мирного вирішення міжнародних територіальних спорів: дипломатичний та судовий.

4. У результаті аналізу практики міжнародних судових органів було встановлено, що використання судового механізму потребує попереднього застосування дипломатичного механізму (зокрема, рішення ППМП у справі Мавроматіса, рішення МС ООН у справі Грузія / Російська Федерація 2011 р. тощо), що дозволяє у позасудовому порядку порівняно швидко вирішити питання щодо наявності/відсутності спору та чітко визначити предмет спору. При цьому обов’язок попередніх переговорів перед застосуванням судової процедури не означає обов’язку досягнення компромісу.

Доведено, що для справедливого та правильного вирішення міжнародного територіального спору у позасудовому порядку, крім норм та принципів міжнародного права, слід враховувати прецедентне право МС ООН, що дозволить досягти стабільності й остаточності у відносинах між державами, що є невід’ємним елементом мирного вирішення територіальних спорів.

На основі аналізу рішень МС ООН/ППМП стосовно вирішення міжнародних територіальних спорів було виявлено об’єктивний та суб’єктивний чинники, які зумовлюють визначальну роль МС ООН у прогресивному розвитку міжнародного права в цілому, та інституту мирного вирішення спорів, зокрема. Об’єктивний чинник полягає у тому, що рішення МС ООН та ППМП сприяли розвитку та становленню ряду базових галузей міжнародного права (права міжнародних договорів, міжнародного морського та повітряного права, тощо). Суб’єктивний чинник зумовлений особливостями суб’єктного складу МС ООН та КМП ООН. Значна кількість суддів МС ООН стає членами Комісії міжнародного права ООН і навпаки, що не може не впливати на зміст документів, які розробляються Комісією, та на зміст рішень, які виносяться МС ООН.

5. Аналіз судової практики з вирішення міжнародних територіальних спорів дозволив сформулювати поняття тлумачення рішення міжнародним судовим органом як «процес роз’яснення спеціально уповноваженим судовим органом значення обсягу і юридичної сили рішення, яке було винесено раніше цим або іншим судовим органом, що здійснюється за запитом сторін у формі окремого судового рішення». Було виокремлено два види тлумачення рішення міжнародним судовим органом: додаткове і незалежне. Додаткове тлумачення здійснюється на основі додаткової юрисдикції і являє собою юридичний механізм, що дозволяє державам звернутися до того самого міжнародного судового органу, який виніс рішення, з проханням роз’яснити окремі аспекти змістовного наповнення рішення або особливості його дії (зокрема, справа Туніс / Лівія про континентальний шельф 1982 р., арбітражна справа Сполучене Королівство / Франція про континентальний шельф 1979 р.). Незалежне тлумачення має місце тоді, коли міжнародний судовий орган повинен роз’яснити рішення, винесене іншим судовим органом, і розгляд здійснюється на основі окремої спеціальної угоди (зокрема, арбітражні справи про кордон між Коста-Рікою та Панамою 1914 р. та Аргентина / Чилі про лінію кордону 1994 р.).

6. У разі клопотання про визнання рішення недійсним сторони, які оскаржують рішення міжнародного судового органу, обґрунтовують свої претензії, спираючись на певні юридичні міркування. Було виділено п’ять груп таких міркувань: перевищення повноважень (справа США / Мексика Чармізал 1911 р.), невиконання повноважень (справа між Британською Гвіаною та Венесуелою 1899 року), відсутність юрисдикції (справа Гондурас / Нікарагуа про арбітражне рішення короля Іспанії від 23 грудня 1906 року 1960 р.), заангажованість суду (справа Саудівська Аравія / Сполучене Королівство про оазис Бураімі 1955 р.), а також відсутність належної внутрішньоправової аргументації рішення (справа Гвінея-Бісау / Сенегал про арбітражне рішення 1989 року 1989 р.).

7. Практика міжнародних судових органів при вирішенні міжнародних територіальних спорів свідчить про те, що перегляд рішення та визнання його недійсним впливає на res judicata рішення. Слід враховувати, що res judicata не перешкоджає перегляду рішення, оскільки переглянуте рішення вважається таким, що замінило попереднє рішення. При цьому також слід виходити з того, що судове рішення є res judicata, лише якщо воно є дійсним, і, відповідно, рішення не є res judicata у разі визнання його недійсним. У цьому контексті лише тлумачення рішення не послаблює силу принципу res judicata , оскільки процедура тлумачення не передбачає ані зміни тексту рішення, ані зміни його юридичної сили.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях:

  1.  Алямкін Р. В. Міжнародні територіальні спори: поняття та класифікація / Р. В. Алямкін // Вісник Ужгородського національного університету. – Серія право. – 2010. – Випуск 13 (частина 1). – C. 9-12.
  2.  
    Алямкін Р. В. Практика Міжнародного Суду ООН щодо вирішення міжнародних територіальних спорів / Р. В. Алямкін // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. – Серія юридична. Збірник наукових праць. – 2010. – Випуск 4 . – С. 168-176.
  3.  Алямкін Р. В. Роль міжнародного арбітражу в контексті розв’язання міжнародних територіальних спорів / Р. В. Алямкін // Наука і правоохорона. – 2010. – №3 (19) – C. 235-239.
  4.  Алямкін Р. В. Практика Міжнародного Суду ООН щодо делімітації континентального шельфу та виключної економічної зони на прикладі спору між Україною та Румунією / Р. В. Алямкін // Віче – 2010. – № 16 – С. 18-21.
  5.  Алямкін Р. В. Роль Міжнародного Суду ООН у забезпеченні міжнародного правопорядку: практика врегулювання міжнародних територіальних спорів / Р. В. Алямкін // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України – 2010. – № 3 – С.83-87.

Тези доповідей на наукових конференціях:

  1.  Алямкін Р. В. Забезпечення міжнародного правопорядку: практика Міжнародного Суду ООН із врегулювання міжнародних територіальних спорів / Р. В. Алямкін // Міжнародні читання присвячені пам’яті професора Імператорського Новоросійського університету П. Є. Казанського: матеріали Міжнародної конференції (м. Одеса, 22–23 жовтня 2010 року). – Одеса, 2010. – С. 31-34.
  2.  Алямкін Р. В. Роль міжнародного права при вирішенні міжнародних територіальних спорів / Р. В. Алямкін // Збірка тез доповідей І Всеукраїнської науково-практичної конференції «Наука і сучасність: досвід та перспективи розвитку на межі тисячоліть» (5-7 липня 2010 р.) – Запоріжжя: 2010. – С. 84-85.
  3.  Алямкін Р. В. Реалізація Україною принципу мирного вирішення міжнародних спорів на прикладі делімітації акваторії Чорного моря / Р. В. Алямкін // Збірник тез науково-практичної конференції «Соціально-правові реформи в незалежній Україні: досягнення, проблеми, перспективи» (21 серпня 2009 року) – К.: Інститут законодавства, 2009. – С. 228-232.

АНОТАЦІЇ

Алямкін Р. В. Мирне вирішення міжнародних територіальних спорів: практика міжнародних судових органів. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 – міжнародне право. – Інститут законодавства Верховної Ради України. – Київ, 2011.

У дисертації досліджено практику міжнародно-правового вирішення міжнародних територіальних спорів.

У роботі проводиться дослідження міжнародно-правових проблем, які виникають при врегулюванні міжнародних територіальних спорів через міжнародні судові процедури, а також проблем правотворчості та правозастосування у цій сфері. На основі рішень міжнародних судових органів автор досліджує мирне вирішення міжнародних територіальних спорів як самостійне об’єктивне правове явище.

Розкривається правова природа, механізм, процедура та матеріально-правові підстави вирішення міжнародних територіальних спорів. Досліджено територіальні спори, які справили найбільший вплив на практику міжнародного права, процес підтримання міжнародного миру та безпеки, а також на формування доктрини сучасного міжнародного права.

Ключові слова: територія, міжнародний спір, міжнародний територіальний спір, мирне вирішення міжнародних територіальних спорів, практика Міжнародного Суду ООН, арбітраж.

Алямкин Р. В. Мирное разрешение международных территориальных споров: практика международных судебных органов. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 – международное право. – Институт законодательства Верховной Рады Украины. – Киев, 2011.

В диссертации исследована практика Международного Суда ООН и арбитражных судов ad hoc при разрешении международных территориальных споров.

Установлено, что при отсутствии нормативно-правового закрепления понятия «международный спор» именно деятельность международных судебных органов содействовала прогрессивному развитию института мирного разрешения споров. Выделены и рассмотрены внутренние и внешние признаки международного территориального спора, в которых проявляется его правовая природа, а также разработана авторская классификация международных территориальных споров.

На основании анализа решений Международного Суда ООН в делах о принадлежности территории были установлены объективный и субъективный факторы, которые обуславливают ведущую роль Международного Суда ООН в прогрессивном развитии международного права в целом, и института мирного разрешения споров, в частности. Исследованы дела о территориальных спорах, разрешение которых оказало наибольшее влияние на прогрессивное развитие и формирование доктрины современного международного права.

Изучены особенности формирования и функционирования арбитражных судебных органов ad hoc, в частности акцентируется внимание на их роли при разрешении международных территориальных споров. В результате анализа автором выделены преимущества и недостатки арбитражной формы разрешения международных территориальных споров по сравнению с другими формами мирного разрешения споров.

В работе также исследованы международно-правовые институты толкования и пересмотра решений международных судебных органов на примере дел о международных территориальных спорах. Рассмотрена эволюция данных институтов в контексте международной договорной и судебной практики. Автором дано определение понятия «толкование решения международным судебным органом», а также выделены его основные виды. Рассмотрен ряд проблем, с которыми сталкиваются международные судебные органы при пересмотре решений в делах о международных территориальных спорах. Кроме того, проанализированы международно-правовые основания признания недействительными решений международных судебных органов в делах о международных территориальных спорах.

Отмечается особое значение принципа res judicata при рассмотрении вопросов о толковании и пересмотре решений в делах о международных территориальных спорах. Автор исследует практику мирного разрешения международных территориальных споров как самостоятельное объективное правовое явление.

В работе раскрывается правовая природа, механизм, процедура и материально-правовые основания мирного разрешения международных территориальных споров.

Теоретические положения и выводы диссертации могут быть использованы при разработке и преподавании учебного курса по международному праву, а также органами государственной власти Украины при разработке отдельных аспектов внешней политики Украины.

Ключевые слова: территория, международный спор, международный территориальный спор, мирное разрешение международных территориальных споров, практика Международного Суда ООН, арбитраж.

Alyamkin R. V. Peaceful Settlement of the International Territorial Disputes: the Practice of the International Judicial Bodies. – Manuscript.

A thesis is submitted for a Candidate Degree in Law Sciences, speciality 12.00.11 – International Law. – The Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine. – Kyiv, 2011.

The thesis focuses on the practice of the international legal settlement of the international territorial disputes.

The thesis provides an analysis of the international legal issues that arise in the process of the territorial disputes settlement through the international judicial procedure, as well as the problems in law-making and enforcement. The author explores the process of the international territorial disputes peaceful settlement as an independent unbiased legal phenomenon based on the judgments and the awards of the international judicial bodies.

The legal nature, the mechanism, the procedure and the substantive grounds for the peaceful international territorial disputes resolution have been defined. The author has analyzed the territorial disputes that had the greatest impact on the international law practice and the maintenance of the international peace and security, as well as the formation of the contemporary international law doctrine.

Keywords: territory, international disputes, international territorial dispute, peaceful settlement of international territorial disputes, practice of the International Court of Justice, arbitration. 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

39739. Воплощение черт неомифологизма в произведении Дюрренматта «Минотавр» 30.39 KB
  Вступление Сегодня мы с вами познакомимся с необыкновенным произведением Дюрренматта драматической балладой Минотавр об одиночестве главного героя а именно Минотавра и попробуем найти черты неомифологизма в этом произведении. Наша тема Воплощение черт неомифологизма в произведении Дюрренматта Минотавр . Дюрренматта.
39740. Воплощение черт неомифологизма в произведении Дюрренматта 25.53 KB
  Дюрренматт классик швейцарской литературы.Идейнохудожественный анализ произведения Дюрренматта Минотавр: жанровые особенности; образ дюрренматтовского Минотавра в сопоставлении с древнегреческим Минотавром; черты неомифологического сознания в произведении. Работа по теме урока Сегодня мы с вами проанализируем замечательное произведение швейцарского классика Дюрренматта Минотавр и попробуем проследить неомифологические черты в данном произведении.
39741. Метод (метод исследования) 35.5 KB
  В общей психологии – это один из основных эмпирических методов психологического исследования состоящий в преднамеренном целенаправленном систематическом восприятии психических явлений с целью изучения их специфических изменений в определенных условиях. Метод занимает промежуточное положение между методом простого объективного наблюдения и методом лабораторного эксперимента. Создан Лазурским с целью избежать недостатков методов наблюдения и эксперимента и соединить их достоинства; формирующий эксперимент ход которого направлен на...
39743. Общее понятие об ощущении 78 KB
  Физиологической основой ощущений является деятельность сложных комплексов анатомических структур названных И. Рассмотрим систематическую классификацию ощущений. Рассматривая наиболее крупные и существенные группы ощущений он разделил их на три основных типа: интероцептивные проприоцептивпые и экстероцептивные ощущения. Рассмотрим основные типы ощущений по отдельности.
39744. Отрасли психологии 27 KB
  Социальная психология исследует психологические явления и процессы обусловленные принадлежностью человека к конкретным общностям. Зоопсихология раскрывает особенности и закономерности психики животных на разных этапах развития животного мира. Педагогическая психология занимается исследованием психологических особенностей и закономерностей процессов обучения и воспитания подрастающего поколения.
39745. ПАМЯТЬ 469.02 KB
  Общее понятие о памяти. Исторический экскурс в проблему изучения памяти. Классификации видов памяти. Характеристика процессов памяти и факторы определяющие их эффективность.
39746. МЫШЛЕНИЕ 129.93 KB
  ПОНЯТИЕ О МЫШЛЕНИИ Практическая значимость Сегодня мы приступаем к изучению сложного познавательного процесса и тема нашей сегодняшней лекции –Мышление. Для чего же нам нужно изучать мышление Через год мы получим диплом психолога и ктото будет работать по специальности. Мышление также входит в структуру межличностного познания.
39747. Особенности психологии как науки 93 KB
  Психология – наука в которой сливаются объект и предмет познания слияние предмета и объекта психологии объясняется тем что человек с помощью психики познает окружающий мир а потом на основе этого и свою собственную психику влияние мира на нее 3. Особенность психологии заключается в ее уникальных практических следствиях уникальные практические следствия психологии состоят в том что результаты исследования этой науки достаточно значимы для людей и объективно и субъективно поскольку объясняют причины всех действий поступков и поведения...