65715

Особистісна реалізованість людини в онтогенезі

Автореферат

Психология и эзотерика

Мета дослідження теоретико-методологічне обґрунтування та емпіричне вивчення феномену особистісної реалізованості людини в онтогенезі. Відповідно до зазначеної мети поставлено такі завдання: здійснити теоретичний аналіз...

Украинкский

2014-08-04

382 KB

2 чел.

Класичний приватний університет

Большакова Анастасія Миколаївна

 

УДК 159.923.2:159.922.6

Особистісна реалізованість
людини в онтогенезі

19.00.07 – педагогічна та вікова психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора психологічних наук

Запоріжжя – 2011


Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Класичному приватному університеті, м. Запоріжжя.

Науковий консультант –

доктор психологічних наук, професор

Максименко Сергій Дмитрович,
Інститут психології ім. Г.С. Костюка
НАПН України,
д
иректор.

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, професор

Клименко Віктор Васильович,
Відкритий міжнародний університет
розвитку людини “Україна”,
професор кафе
дри психології;

доктор психологічних наук, професор

Савчин Мирослав Васильович,
Дрогобицький держа
вний педагогічний університет ім. Івана Франка,
завідувач кафедри псих
ології;

доктор психологічних наук, професор

Сергєєнкова Оксана Павлівна,
Київський університет ім. Бориса Грінченка,
завідувач кафедри загальної,
вікової та педагогічної пс
ихології.

Захист відбудеться “08” грудня 2011 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 17.127.08 у Класичному приватному університеті за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 124.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Класичного приватного університету за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 114.

Автореферат розісланий “07” листопада 2011 р.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради                                          Г.О. Горбань


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток українського суспільства останніми десятиліттями супроводжується значними соціально-економічними та політичними перетвореннями, змінами життєвих пріоритетів, моральних понять і норм. За таких умов особливої актуальності набувають проблеми розвитку здатності людини до формування нових життєвих стратегій, компетентності, конкурентоспроможності, гнучкості та соціальної мобільності. У цій галузі найбільший науковий потенціал з точки зору гуманістичної парадигми в психології має дослідження онтогенетичних закономірностей розвитку активної, творчої, відповідальної людини, здатної до здійснення вільного життєвого вибору.

Однією з найсуттєвіших складових вчення про закономірності онтогенетичного розвитку психіки людини є психологія життєвого шляху. Поняття “життєвий шлях” – складне й багатовимірне, передбачає численні варіанти його розуміння та трактування. У психологічній науці проблемі життєвого шляху особистості присвячено багато теоретичних та експериментальних досліджень як вітчизняних, так і зарубіжних учених: К. Абульханової-Славської, А. Адлера, Б. Ананьєва, Л. Анциферової, О. Асмолова, Г. Балла, Ш. Бюлер, Л. Виготського, Є. Головахи, П. Жане, Е. Еріксона, І. Кона, Б. Ломова, К. Левіна, С. Максименка, І. Манохи, А. Маслоу, В. Панка, К. Роджерса, С. Рубінштейна, Л. Сохань, О. Старовойтенко, В. Татенка, Т. Титаренко, В. Франкла, Е. Фромма та ін.

Методологічною основою сучасних емпіричних досліджень життєвого шляху є психологія суб’єкта як основа розуміння проблем людського буття. Суб’єктом життя є свідома, творча, відповідальна людина, яка визначає мету життя; обирає засоби, потрібні для її реалізації; співвідносить свої бажання і можливості з актуальною ситуацією; виконує рішення, долаючи опір перешкод (К. Абульханова-Славська, Л. Анциферова, Б. Ананьєв, А. Брушлінський, В. Знаков, О. Леонтьєв, Б. Ломов, В. Петровський, С. Рубінштейн, В. Татенко та ін.).

Найважливішим завданням суб’єкта життєвого шляху в процесі особистісного самоздійснення є самореалізація як найповніше та найконструктивніше використання закладеного в людині потенціалу.

Більшість дослідників розглядають самореалізацію як позитивний, переважно свідомий, цілеспрямований процес розкриття власного потенціалу та опредметнення сутнісних сил людини; досягнення мети у вирішенні особистісно значущих проблем, невід’ємних від творчої діяльності; здійснення самого себе в житті, пошук і затвердження особистісного шляху, цінностей і смислу існування; рух до максимально повного здійснення закладених потенційних можливостей та саморозвитку; задоволення духовних потреб, інтересів, ідеалів і системи духовних цінностей (К. Абульханова-Славська, Л. Анциферова, Ш. Бюлер, Є. Вахромов, А. Деркач, Р. Зобов, В. Келасьєв, Л. Коростильова, Д. Леонтьєв, С. Максименко, А. Маслоу, К. Роджерс, Л. Сохань та ін.).

Самореалізація, прагнення до неї – одна з визначальних рушійних сил розвитку особистості, що спонукають і спрямовують її активність упродовж усього життя. Отже, ця проблема є однією з провідних у психології життєвого шляху. Водночас не всі аспекти цієї важливої проблеми висвітлено.

Проблемна ситуація полягає в тому, що самореалізація та досягнення важливих життєвих цілей не завжди приводять до психологічного благополуччя, оскільки можуть мати певні негативні ефекти. Крім того, фактором психічного неблагополуччя може бути не тільки переживання вичерпаності власних ресурсів після досягнення значних життєвих успіхів, а й незадоволення людини самим перебігом процесу самореалізації та оцінкою досягнутих результатів.

Наукова проблема полягає в тому, що в дослідженні процесів самоздійснення людини в онтогенезі потребують вивчення можливі негативні наслідки та побічні ефекти реалізації прагнення людини до самореалізації. На позначення сукупності негативних ефектів самоздійснення, за яких людина відчуває, що використала свій потенціал (“не має чого реалізовувати”), та негативно оцінює досягнуті життєві результати, ми ввели нове психологічне поняття – “особистісна реалізованість”. Теоретичному обґрунтуванню та емпіричному дослідженню цього феномену присвячено дисертацію.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася в рамках теми наукових досліджень кафедри практичної психології Класичного приватного університету (м. Запоріжжя) “Соціально-психологічні та педагогічні засади самоорганізації особистості” (номер державної реєстрації 0108U002324).

Тема дисертаційної роботи затверджена вченою радою Класичного приватного університету (протокол № 3 від 15.11.2009 р.) і рішенням бюро Міжвідомчої ради з координації наукових досліджень з педагогічних і психологічних наук в Україні (протокол № 4 від
26.04.2011 р.).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження – теоретико-методологічне обґрунтування та емпіричне вивчення феномену особистісної реалізованості людини в онтогенезі.

Відповідно до зазначеної мети поставлено такі завдання:

1) здійснити теоретичний аналіз проблеми самоздійснення людини в онтогенезі, оцінити стан її розробленості в сучасній психології;

2) створити теоретичну модель феномену особистісної реалізованості в процесі онтогенетичного розвитку людини;

3) дослідити та описати психологічні виміри, прояви й особистісні кореляти особистісної реалізованості в онтогенезі;

4) вивчити онтогенетичну динаміку показників особистісної реалізованості людини як суб’єкта життєвого шляху;

5) створити надійну та валідну методику психологічної діагностики особистісної реалізованості;

6) провести типологічний аналіз показників особистісної реалізованості;

7) обґрунтувати теоретичні засади та методологічні підходи до психологічної корекції особистісної реалізованості людини як суб’єкта життєвого шляху;

8) розробити технологію психологічної корекції і запобігання особистісній реалізованості через розвиток життєтворчих здібностей та здійснити її апробацію;

9) дослідити особистісні зміни показників особистісної реалізованості особистості в результаті психологічного впливу, спрямованого на розвиток життєтворчих здібностей.

Об’єкт дослідження – суб’єктне самоздійснення людини в онтогенезі.

Предмет дослідження – особистісна реалізованість людини як стагнація суб’єктного самоздійснення в онтогенезі.

Методи дослідження. У ході роботи були застосовані такі методи: теоретичні – методи логіко-психологічного аналізу: аналіз, синтез, узагальнення, систематизація, типологізація, моделювання; емпіричні – психодіагностичні методики, методи констатувального та формувального експерименту; математико-статистичні – кореляційний, порівняльний, дисперсійний, факторний, кластерний аналіз (за допомогою пакета SPSS 12.0 for Windows).

Теоретико-методологічною основою дослідження стали найважливіші психологічні

принципи:

– активності психіки, історизму, детермінізму, суб’єктного підходу до вивчення особистості (К. Абульханова-Славська, Б. Ананьєв, А. Брушлінський, В. Петровський С. Рубінштейн та ін.);

– розвитку (Л. Виготський, Г. Костюк, С. Максименко та ін.);

– системності (Л. Виготський, В. Ганзен, О. Леонтьєв, Б. Ломов, О. Лурія, С. Максименко та ін.);

– єдності свідомості, самосвідомості і діяльності (О. Леонтьєв, В. Петровський, С. Рубінштейн та ін.);

– вивчення творчої активності особистості (Д. Богоявленська, О. Матюшкін, В. Моляко, Я. Пономарьов, В. Роменець, О. Тихомиров та ін.);

– особистісного зростання (І. Булах, П. Лушин, В. Рибалка та ін.);

– життєтворчості (О. Донченко, І. Єрмаков, І. Мартинюк, Г. Несен, Л. Сохань, М. Шульга, В. Ямницький та ін.);

положення:

– генетичного підходу (Ш. Бюлер, А. Валлон, Л. Виготський, Г. Костюк, С. Максименко, Ж. Піаже та ін.);

– про сутність, розвиток і формування особистості в процесі життєдіяльності (К. Абульханова-Славська, Б. Ананьєв, Л. Анциферова, Б. Братусь, С. Рубінштейн та ін.);

– гуманістичного підходу (А. Маслоу, К. Роджерс, Е. Фромм
та ін.).

База дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилася на базі Харківської державної академії культури, Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут”, Харківського міського центру реабілітації молодих інвалідів та членів їх сімей “Право вибору”. Всього на різних етапах дослідження досліджуваними виступили 1062 особи віком від 17 до 78 років (584 жінки та 478 чоловіків).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в теоретико-методологічному обґрунтуванні та емпіричній верифікації феномену особистісної реалізованості людини в онтогенезі, зокрема:

вперше:

– розроблено теоретичні та методологічні засади психології особистісної реалізованості людини в онтогенезі;

– створено теоретичну модель та експериментально доведено існування феномену особистісної реалізованості й визначено її виміри;

– вивчено психобіографічні показники особистісної реалізованості в суб’єктивній картині життєвого шляху в юнацькому віці;

– визначено характеристики динаміки особистісної реалізованості в онтогенезі, її особистісні кореляти та типологію;

– встановлено зв’язок особистісної реалізованості з категоріями психології життєвого шляху та життєтворчості;

– виявлено типологію показників особистісної реалізованості в дорослому віці;

– описано онтогенетичну динаміку показників особистісної реалізованості людини від юності до пізньої зрілості;

– обґрунтовано теоретико-методологічні засади розвитку життєтворчих здібностей як механізму психологічної корекції особистісної реалізованості в дорослому віці;

запропоновано нові наукові закономірності:

– особистісна реалізованість є психічним феноменом, який можна визначити як психічний образ, у якому відображено суб’єктивно незадовільну оцінку результатів, перебігу та перспектив реалізації особистісного потенціалу людини, цей образ пов’язаний із переживанням фрустрації потреби в самореалізації на трьох етапах життя: у минулому, теперішньому та майбутньому;

– особистісна реалізованість виявляється в особливостях суб’єктивної картини життєвого шляху: низьких оцінках насиченості минулого, теперішнього, майбутнього та життя в цілому, нерозробленості життєвих планів і перспектив, “психологічній старості”, високих показниках виконаності життєвого шляху;

– особистісна реалізованість може мати різні рівні прояву – від мінімального, що свідчить про психічне благополуччя людини, до високого, що пов’язаний із стагнацією суб’єктного самоздійснення;

– низький рівень особистісної реалізованості пов’язаний з позитивними характеристиками процесу самоздійснення людини в онтогенезі (осмисленістю життя, розробленими життєвими перспективами, відповідальністю, задоволеністю життям) та з якостями, що забезпечують спроможність людини опиратися життєвим труднощам (життєстійкістю, толерантністю до невизначеності, конструктивним копінгом);

– розвиток життєтворчих здібностей виступає механізмом психологічної корекції особистісної реалізованості та фактором позитивної динаміки особистості як суб’єкта творчого самоздійснення на життєвому шляху;

удосконалено:

– систему уявлень про основні закономірності онтогенетичного розвитку людини від юнацького віку до віку пізньої зрілості;

 зміст психологічних характеристик юнацького віку, віку дорослості та пізньої зрілості;

– форми та методи сприяння акмеологічному розвитку людини;

дістало подальший розвиток:

– теоретичні концепції психології життєвого шляху (К. Абульханова-Славська, Б. Ананьєв, Р. Ахмеров, Л. Анциферова, Є. Головаха, О. Кронік, С. Максименко, В. Роменець, С. Рубінштейн, В. Татенко, Т. Титаренко та ін.);

– теоретико-методологічні та практичні аспекти проблеми самоздійснення, самореалізації та самоактуалізації особистості (О. Асмолов, Б. Братусь, Є. Вахромов, Р. Зобов, В. Келасьєв, Л. Коростильова, С. Максименко, А. Маслоу, Л. Рибалко, К. Роджерс та ін.);

– проблематика, пов’язана із процесами особистісного зростання (І. Булах, О. Кононко, П. Лушин, І. Маноха, Т. Титаренко та ін.);

– смисложиттєва проблематика (К. Абульханова-Славська, О. Асмолов, Б. Братусь, Д. Леонтьєв, В. Чудновський та ін.);

– концепція життєтворчості (О. Донченко, І. Єрмаков, І. Мартинюк, Г. Несен, Л. Сохань, М. Шульга, В. Ямницький та ін.);

– проблеми акмеологічного розвитку особистості (К. Абульханова-Славська, О. Бодальов, А. Деркач, В. Зазикін, Н. Кузьміна, В. Маркін, Л. Рибалко, Е. Сайко, О. Сітніков та ін.).

Достовірність результатів дослідження забезпечено використанням надійних і валідних діагностичних методик, адекватних меті й завданням дослідження, поєднанням кількісного і якісного аналізу емпіричних даних, репрезентативністю вибірки, застосуванням методів математичної статистики із залученням сучасних програм обробки даних.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:

– розроблено методики психодіагностики показників особистісної реалізованості та життєтворчих здібностей, які можна використовувати в практиці надання психологічної допомоги, кадровому відборі, проведенні наукових досліджень та ін.;

– на підставі розроблених у дисертаційному дослідженні технологій створено та обґрунтовано психотехнічну систему розвитку життєтворчих здібностей як механізму корекції та запобігання особистісній реалізованості в онтогенезі;

– створено, теоретично та емпірично обґрунтовано програму психотренінгу життєтворчих здібностей, яку можна використовувати в психологічній, педагогічній та соціальній практичній діяльності;

– одержані результати можна використовувати при розробці навчальних курсів із загальної психології, вікової психології, психології особистості, теорії та практики психотренінгу, спецкурсів психологічного циклу.

Обґрунтовані автором теоретико-методологічні положення концепції особистісної реалізованості, практичні рекомендації щодо її психологічної діагностики, корекції та запобігання апробовано та впроваджено в навчальному процесі в Класичному приватному університеті м. Запоріжжя (акт про впровадження № 18-11 від 28.04.2011 р.) та в Харківській державній академії культури (акт про впровадження від 05.05.2011 р.); у системі практичної психологічної роботи із клієнтами Харківського міського центру реабілітації молодих інвалідів та членів їх сімей “Право вибору” (акт про впровадження № 31 від 06.05.2011 р.).

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційного дослідження пройшли апробацію на 20 науково-практичних конференціях, у тому числі на 13 міжнародних, таких як: Міжнародна науково-практична конференція “Практична психологія у міждисциплінарному аспекті: проблеми та перспективи” (м. Дніпропетровськ, 2008 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Актуальні проблеми практичної психології” (м. Херсон, 2009 р.); I Міжнародний науковий конгрес “Креативність і творчість” (м. Київ, 2009 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Проблеми емоційної регуляції діяльності” (м. Одеса, 2009 р.); ІІ Міжнародна науково-практична конференція “Когнітивні процеси та творчість” (м. Одеса, 2009 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Психологія особистості: теорія, досвід, практика” (м. Одеса, 2009 р.); VI Міжнародна науково-методична конференція “Викладання психолого-педагогічних дисциплін у технічному університеті: методологія, досвід, перспективи” (м. Київ, 2009 р.); IV Міжнародна щорічна науково-практична конференція “Виклики епохи в аспекті психологічної і психотерапевтичної науки і практики” (Російська Федерація, м. Казань, 2009 р.); ІV Міжнародна науково-практична конференція “Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору” (м. Київ, 2009 р.); XV Міжнародний симпозіум “Психологічні проблеми смислу життя й акме” (Російська Федерація, м. Москва, 2010 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Актуальні проблеми практичної психології” (м. Херсон, 2010 р.); Міжнародна наукова конференція “Становлення цінностей у психологічному вимірі соціального буття особистості. Соціальна мужність і цінність” (м. Львів, 2010 р.); XVI Міжнародний симпозіум “Психологічні проблеми смислу життя й акме” (Російська Федерація, м. Москва, 2011 р.).

Публікації. Результати дисертації викладено у 44 друкованих працях: 1 монографії, 28 статтях у фахових журналах, затверджених ВАК України, 15 матеріалах науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг роботи визначаються об’єктом, предметом, метою і завданнями дослідження. Дисертація складається з вступу, семи розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 455 сторінок (з них 385 сторінок основного тексту). Дисертація містить 26 рисунків (на 9 сторінках) і 63 таблиці (на 37 сторінках), 3 додатки
(на 14 сторінках). Список використаної літератури налічує 517 дж
ерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано його об’єкт, предмет, мету, завдання, методологічну і теоретичну основи, концептуальну ідею; охарактеризовано методи дослідження; визначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи; розкрито запропоновані в дисертації нові наукові положення. Наведено відомості про апробацію й впровадження отриманих результатів, базу дослідження, публікації.

У першому розділі – “Психологія життєвого шляху в онтогенетичному розвитку суб’єкта” – визначено теоретичні основи дослідження психологічних особливостей людини як суб’єкта життєвого шляху.

Однією з найсуттєвіших складових вчення про закономірності онтогенетичного розвитку психіки людини є психологія життєвого шляху.

Поняття “життєвий шлях” – складне й багатовимірне, передбачає численні варіанти його розуміння і трактування.

Найбільш змістовне та цитоване визначення життєвого шляху запропонував Б. Ананьєв: “життєвий шлях – історія формування та розвитку особистості в певному суспільстві, сучасника певної епохи й однолітка певного покоління”.

У психологічній науці проблемі життєвого шляху особистості присвячено багато теоретичних та експериментальних досліджень як вітчизняних, так і зарубіжних учених: К. Абульханової-Славської, А. Адлера, Б. Ананьєва, Л. Анциферової, О. Асмолова, Г. Балла, Ш. Бюлер, Л. Виготського, Є. Головахи, Е. Еріксона, І. Кона, Б. Ломова, К. Левіна, С. Максименка, І. Манохи, А. Маслоу, В. Панка, К. Роджерса, С. Рубінштейна, Л. Сохань, О. Старовойтенко, В. Татенка, Т. Титаренко, В. Франкла, Е. Фромма та ін.

Методологічною основою багатьох конкретних емпіричних досліджень життєвого шляху на сьогодні є психологія суб’єкта як основа розуміння проблем людського буття. Суб’єктом є особистість на вищому рівні свого розвитку, якій притаманні такі характеристики, як активність, відповідальність, цілісність, усвідомлюваність (рефлексія), свобода, саморегуляція, прагнення до самовдосконалення (К. Абульханова-Славська, Л. Анциферова, Б. Ананьєв, Г. Балл, А. Брушлінський, В. Знаков, О. Леонтьєв, Б. Ломов, В. Петровський, С. Рубінштейн, В. Татенко та ін.).

Одним з найважливіших проявів суб’єктності людини є те, що, будуючи свій життєвий шлях, вона керується певною системою уявлень про своє минуле, теперішнє та майбутнє (К. Абульханова-Славська, Л. Анциферова, Т. Березіна, Дж. Бойд, А. Болотова, Л. Бороздіна, Ф. Зімбардо, В. Ковальов, Л. Кубліцкене, К. Левін, Ж. Нюттен, С. Рубінштейн та ін.). Механізмом суб’єктної регуляції життєвого шляху є суб’єктивна картина життя – психічний образ, у якому відображені соціально зумовлені просторово-часові характеристики життєвого шляху (минулого, сьогодення й майбутнього), його етапи, події та їх взаємозв’язки (Б. Ананьєв, Р. Ахмеров, Є. Головаха, О. Коржова, О. Кронік, К. Муздибаєв, С. Рубінштейн).

Найвищим життєвим завданням людини в онтогенезі є самоздійснення, провідна рушійна сила якого – прагнення до самореалізації як найбільш повного та ефективного використання сутнісних сил людини в досягненні особистісно та соціально значущої позитивної життєвої мети (К. Абульханова-Славська, Т. Березина, Б. Братусь, Ш. Бюлер, В. Клочко, І. Логінова, С. Максименко, С. Рубінштейн, Д. Фельдштейн, К.Г. Юнг та ін.).

Самоздійснення людини як суб’єкта життєвого шляху є процесом, що задає напрям та зміст онтогенетичного розвитку людини. Термін “самоздійснення” є узагальнюючим поняттям щодо різних категорій, які описують рух самості на життєвому шляху: самовизначення (Т. Буякас, М. Гінзбург, Є. Головаха, Д. Леонтьєв, Г. Ніков, М. Пряжніков, В. Сафін, О. Шелобанова), самореалізації та самоактуалізації (К. Абульханова-Славська, Л. Анциферова, В. Бочелюк, Р. Зобов, В. Келасьєв, Л. Коростильова, Д. Леонтьєв, С. Максименко, А. Маслоу, Л. Сохань), саморозвитку (К. Абульханова-Славська, Л. Анциферова, О. Колісник, С. Максименко, П. Лушин), особистісного зростання (Л. Анциферова, Н. Бітянова, І. Булах, О. Колісник), самоствердження (Р. Зобов, В. Келасьєв, Д. Леонтьєв, Є. Нікітін, Н. Харламенкова).

До сьогодні дослідники свою увагу зосереджували на певних зовнішніх та внутрішніх факторах, що ускладнюють процес самоздійснення, самореалізації людини під час життєвого шляху (К. Абульханова-Славська, Л. Анциферова, Р. Зобов, В. Келасьєв, Л. Коростильова, А. Маслоу, К. Обухівський та ін.).

Незважаючи на достатню кількість досліджень, виконаних з різних методологічних позицій, без належної уваги залишилося вивчення можливих негативних наслідків та побічних ефектів здійснення прагнення до самореалізації. Недослідженою є проблема досягнення можливих “кінцевих цілей” прагнення до самореалізації – питання, що відбувається, коли людина “самореалізується”, тобто використовує потенціал та не відчуває впевненості, що їй залишилося “що реалізовувати”.

У другому розділі – “Методологічні засади та методи емпіричного дослідження особистісної реалізованості” – визначено методологічні засади та методи емпіричного дослідження особистісної реалізованості людини в онтогенезі. Описано його етапи та вибірку досліджуваних.

Концептуальною ідеєю дослідження було уявлення про те, що самореалізація та досягнення важливих життєвих цілей можуть мати негативні ефекти, такі як криза смисловтрати, нудьга, спустошеність, відчуження, ангедонія, зупинка в особистісному та професійному зростанні, особистісне вигоряння, відсутність життєвих прагнень та планів, низький рівень мотивованості, активності, насиченості життя яскравими переживаннями та ін. Крім того, фактором психічного неблагополуччя може бути не тільки переживання вичерпаності власних ресурсів після досягнення значних життєвих успіхів, а й незадоволення людини самим перебігом процесу самореалізації та оцінкою досягнутих результатів. На позначення сукупності негативних ефектів самоздійснення, за яких людина відчуває, що використала свій потенціал (“не має чого реалізовувати”), та негативно оцінює досягнуті життєві результати, ми ввели нове психологічне поняття – “особистісна реалізованість”.

Вихідні положення створення теоретичної моделі особистісної реалізованості:

– переживання власної вичерпаності, спустошеності особистісних ресурсів на будь-якому етапі життєвого шляху далеко не завжди залежить від дійсної наявності в людини психічних або фізичних ресурсів, отже, особистісна реалізованість може розглядатися тільки як суб’єктивна оцінка результатів самореалізації, власне уявлення, психічний образ;

– оскільки життєвий шлях людини є нерозривною єдністю минулого, теперішнього та майбутнього, результати самореалізації, а отже, й особистісна реалізованість мають розглядатися, за аналогією із суб’єктивною картиною життя, в трьох вимірах – теперішньому, минулому та майбутньому;

– базові категорії для розробки поняття особистісної реалізованості: “образ” – чуттєва форма психічного явища, що має в ідеальному плані просторову організацію та часову динаміку, є найважливішою компонентою дій суб’єкта, орієнтує його в конкретній ситуації, спрямовує на досягнення встановленої мети та розгортає дії в просторі й часі; “переживання” – психічне явище, яке стало подією внутрішнього життя особистості, зайняло в ньому певне місце, набуло певної специфічності, неповторності та значущості.

З урахуванням перелічених положень можна сформулювати визначення особистісної реалізованості як психічного образу, в якому відображено суб’єктивно незадовільну оцінку результатів, перебігу та перспектив реалізації особистісного потенціалу людини. Цей образ пов’язаний із стагнацією процесу самоздійснення, переживанням фрустрації потреби в самореалізації на трьох етапах життя: у минулому, теперішньому та майбутньому.

Особистісна реалізованість може мати різні рівні прояву – від мінімального, що свідчить про психічне благополуччя людини, до високого, що пов’язаний із стагнацією суб’єктного самоздійснення. Рівень особистісної реалізованості може мати суттєві кореляти серед показників успішності суб’єктного самоздійснення людини в онтогенезі та її особистісних якостей.

Для запобігання виникненню особистісної реалізованості та її негативних наслідків людина має відповідати певним критеріям – бути творчою, активною, соціально відповідальною, високорозвиненою, професійно грамотною та ін. Особливою, вищою формою цих здатностей та прояву творчої природи особистості є життєтворчість. Отже, доречно припустити, що цілеспрямований розвиток життєтворчих здібностей може бути дієвим механізмом психологічної корекції та запобігання особистісній реалізованості людини в онтогенезі.

Методологічними засадами проведеного емпіричного дослідження виступили положення суб’єктного, генетичного та біографічного підходів до вивчення і психологічної корекції особистості.

Активну розробку суб’єктної методології в сучасній психології та дослідження категорії суб’єкта як способу реалізації людиною своєї “власне людської сутності” розпочато в працях С. Рубінштейна, який до базових якостей суб’єкта зарахував активність, творчість, самостійність, самодетермінацію, самовдосконалення. Розвиток основних ідей С. Рубінштейна здійснювали у своїх дослідженнях К. Абульханова-Славська, А. Брушлінський, В. Знаков, О. Сергієнко та інші науковці. Вихідні положення суб’єктного підходу в психології розроблено й у філософсько-психологічних концепціях Б. Ананьєва, Д. Узнадзе, О. Леонтьєва, Б. Ломова. Спільні суттєві положення суб’єктного підходу в цих працях: як суб’єкт розглядається людина на вищому рівні свого психічного розвитку; суб’єкт – це творець самого себе, свого психічного світу та життєвого шляху; суб’єкт характеризується такими рисами, як активність, ініціативність, відповідальність, свобода, цілісність, креативність, здатність до саморегуляції, прагнення до саморозвитку та самореалізації (К. Абульханова-Славська, Б. Ананьєв, Л. Анциферова, Г. Балл, А. Брушлінський, А. Деркач, В. Знаков, З. Карпенко, О. Конопкін, В. Петровський, С. Рубінштейн, З. Рябікіна, О. Сергієнко, В. Татенко, В. Ямницький).

Одна з найважливіших функцій людини як суб’єкта – її здатність до суб’єктної саморегуляції свого життєвого шляху, яка виявляється у формуванні та проявах такого механізму, як суб’єктивна картина життєвого шляху (Б. Ананьєв, Р. Ахмеров, Є. Головаха, О. Коржова, О. Кронік, К. Муздибаєв, С. Рубінштейн).

Теоретико-методологічною системою, за допомогою якої можливе наукове пояснення психічних явищ і процесів при вивченні закономірностей їх формування і розвитку, є генетичний підхід, який розробляється С. Максименком та його школою з урахуванням досягнень Ж. Піаже та інших всесвітньо визнаних вчених – А. Біне, Д. Болдуїна, К. Бюлера, Ш. Бюлер, А. Валлона, Л. Виготського, П. Гальперіна, К. Гросса, В. Давидова, Г. Костюка, О. Леонтьєва.

Метою цього психологічного напряму є вивчення умов досягнення людиною такого рівня досконалості в перетворенні змісту та форм власних психічних явищ, станів свідомості і способів дій, на якому виникає здатність створювати щось нове, робити відкриття. Головне завдання полягає в пошуках закономірностей генезису від вихідного змісту недиференційованої чутливості людини до механізмів творчості. При цьому показано, що особистість може бути досліджена адекватно тільки тоді, якщо вивчатиметься процес її виникнення і становлення, а не лише результат.

Метод, що відповідає таким критеріям, названо генетико-моделювальним. Основними принципами його реалізації є: принцип аналізу за одиницями, принцип історизму, принцип системності, принцип проектування і моделювання форм психіки, принцип єдності біологічного і соціального, принцип креативності (С. Максименко).

В межах психобіографічного підходу розроблено теоретичні та методологічні засади психологічної діагностики, проектування та корекції життєвого шляху особистості: вивчення життєвого шляху у взаємозв’язку внутрішнього та зовнішнього життя; визначення об’єктом дослідження життя в його часовій цілісності; розгляд особистості і як творця, і як “продукту” власної біографії; використання психотерапевтичного потенціалу біографічних психодіагностичних методик (Б. Ананьєв, Р. Ахмеров, Ш. Бюлер, Ф. Василюк, Є. Головаха, О. Коржова, О. Кронік, І. Маноха, А. Маслоу, В. Моляко, В. Мясищев, Н. Логінова, М. Рибников, Л. Сохань).

Емпіричне дослідження було структуровано на п’ять послідовних етапів, кожен з яких був присвячений вирішенню конкретної частини загального завдання та створював підґрунтя для подальших досліджень.

На першому етапі особистісну реалізованість вивчено як сукупність відповідних психобіографічних показників у суб’єктивній картині життя. Встановлено її взаємозв’язок із суб’єктними характеристиками самоздійснення людини в онтогенезі та психічними властивостями людини, що забезпечують успішність подолання перешкод на життєвому шляху.

У дослідженні взяли участь 87 осіб віком від 19 до 22 років (48 дівчат, 39 юнаків). Обрання саме цієї вікової категорії досліджуваних зумовлено великим значенням юнацького віку для створення психологічного майбутнього особистості як етапу життєвого самовизначення та побудови найважливіших життєвих планів і перспектив (Н. Бондар, Б. Волков, М. Гінзбург, І. Кон, І. Кулагіна, Б. Лівехуд, А. Петровський, Г. Рудь, Л. Тодорів, П. Янічев та ін.).

Другий етап емпіричного дослідження був спрямований на вивчення онтогенетичної динаміки психобіографічних показників особистісної реалізованості в суб’єктивній картині життєвого шляху.

У дослідженні взяли участь 586 осіб віком від 17 до 78 років: 97 осіб віком від 17 до 23 років – 54 жінки та 43 чоловіки; 114 осіб віком від 24 до 29 років – 51 жінка та 63 чоловіки; 102 особи від 30 до 39 років – 59 жінок та 43 чоловіки; 79 осіб від 40 до 49 років – 42 жінки та 37 чоловіків; 75 осіб від 50 до 59 років – 42 жінки та 33 чоловіки; 64 особи від 60 до 69 років – 41 жінка та 23 чоловіки; 55 осіб старші за 70 років – 36 жінок та 19 чоловіків.

Метою третього етапу емпіричного дослідження було вивчення особистісної реалізованості як окремого психічного феномену. Для досягнення цієї мети створено авторську психодіагностичну методику “Опитувальник особистісної реалізованості”, проведено її психометричне оцінювання і стандартизацію, досліджено гендерні особливості рівнів особистісної реалізованості.

У дослідженні взяли участь 586 осіб віком від 17 до 78 років (325 жінок та 261 чоловік).

Четвертий етап дослідної роботи передбачав вивчення психологічних вимірів, проявів та особистісних корелятів особистісної реалізованості як окремого психічного феномену. Досліджено її зв’язки з психічними феноменами, що є відображенням процесу регуляції та суб’єктного самоздійснення в онтогенезі, з психічними властивостями, що забезпечують витривалість, успішність у подоланні перешкод на життєвому шляху. Вивчено вікову динаміку показників. У дослідженні взяли участь 586 осіб віком від 17 до 78 років (325 жінок та 261 чоловік).

П’ятий етап емпіричного дослідження був присвячений визначенню методологічних засад, форм та методів психологічної корекції особистісної реалізованості як негативного психічного феномену. На цьому етапі створено психодіагностичну методику для вивчення життєтворчих здібностей особистості, здійснено її психометричне оцінювання та стандартизацію. Оцінено взаємозв’язки життєтворчих здібностей особистості із психобіографічними показниками особистісної реалізованості в суб’єктивній картині життєвого шляху та рівнем її прояву як окремого психічного феномену. У дослідженні взяли участь 586 осіб віком від 17 до 78 років (325 жінок та 261 чоловік).

Розроблено програму психологічної корекції особистісної реалізованості через розвиток життєтворчих здібностей, здійснено її апробацію та визначено оцінку ефективності – безпосередню та у віддаленій перспективі. У дослідженні взяли участь 99 осіб віком від 30 до 49 років (53 – експериментальна група – 28 жінок та 25 чоловіків, 46 – контрольна – 27 жінок та 19 чоловіків).

У третьому розділі – “Психобіографічні показники особистісної реалізованості в суб’єктивній картині життєвого шляху в юнацькому віці” – побудовано теоретичну модель та здійснено емпіричне вивчення психобіографічних характеристик особистісної реалізованості в суб’єктивній картині життєвого шляху.

Показано, що самоздійснення суб’єкта в онтогенезі не завжди є невпинним позитивним процесом, пов’язаним із реалізацією особистісного потенціалу. Описано феномени, що є проявами стагнації самоздійснення людини на життєвому шляху, такі як: криза смисловтрати, нудьга, спустошеність, зупинка в особистісному та професійному зростанні, особистісне вигоряння, відсутність життєвих прагнень та планів, низький рівень мотивованості, активності, насиченості життя яскравими переживаннями та ін.

Для позначення сукупності негативних ефектів самоздійснення ми ввели нове психологічне поняття – “особистісна реалізованість”, яке визначили як психічний образ, у якому відображено суб’єктивно незадовільну оцінку результатів, перебігу та перспектив реалізації особистісного потенціалу людини. Цей образ пов’язаний із переживанням стагнації процесу самоздійснення, фрустрації потреби у самореалізації на трьох етапах життя: у минулому, теперішньому та майбутньому.

На цьому етапі дослідження особистісна реалізованість вивчалася як сукупність відповідних показників у суб’єктивній картині життєвого шляху – психічному образі, у якому відображені соціально зумовлені просторово-часові характеристики життєвого шляху (минулого, сьогодення й майбутнього), його етапи, події та їх взаємозв’язки.

Використовувалися методики: “Оцінювання п’ятирічних інтервалів” (Р. Ахмеров, Є. Головаха, О. Кронік), “Психологічна автобіографія” (О. Коржова), опитувальник ZTPI – Zimbardo Time Perspective Inventory (Ф. Зімбардо, в адаптації Г. Сирцової); “Семантичний диференціал часу” (Л. Вассерман та ін.).

Ознаками особистісної реалізованості в суб’єктивній картині життєвого шляху ми вважали спрямованість у минуле, бідність психологічного майбутнього, низьку продуктивність життєвого планування, песимістичні прогнози, “психологічну старість”.

Досліджено зв’язок психобіографічних показників особистісної реалізованості в суб’єктивній картині життєвого шляху з психічними феноменами, що є відображенням процесу регуляції життєвого шляху, самоздійснення людини в процесі онтогенетичного розвитку: смислом життя, відповідальністю; задоволеністю / незадоволеністю життям; рівнем самоактуалізації. Ці феномени вивчалися за допомогою тесту смисложиттєвих орієнтацій (Д. Леонтьєв); опитувальника рівня суб’єктивного контролю (Є. Бажин та ін.); опитувальника “Індекс якості життя” (Р. Еліот, в адаптації Н. Водоп’янової), методики “Шкали психологічного благополуччя” (К. Ріфф, в адаптації Т. Шевеленкової та П. Фесенка), опитувальника самоактуалізації САМОАЛ (Н. Каліна).

Аналіз прямих та обернених кореляційних зв’язків дав змогу стверджувати, що високий рівень особистісної реалізованості  пов’язаний з показниками перебігу життєвого шляху людини. Кореляційні зв’язки між показниками тесту смисложиттєвих орієнтацій та методик для діагностики суб’єктивної картини якості життя показують, що екзистенційна фрустрація пов’язана з високим рівнем прояву психобіографічних показників особистісної реалізованості.

Кореляційний аналіз зв’язку показників локусу контролю з психобіографічними характеристиками показав, що локалізація відповідальності знаходить своє відображення в показниках суб’єктивної картини життєвого шляху: екстернальність пов’язана з високим рівнем особистісної реалізованості – вичерпаністю особистісного потенціалу, зануренням у минуле, збідненими життєвими перспективами та прогнозами, “психологічною старістю”.

Встановлено, що психобіографічні показники особистісної реалізованості в суб’єктивній картині життєвого шляху пов’язані з низьким рівнем суб’єктивної якості життя; відчуттям психологічного неблагополуччя; недостатністю самоактуалізації.

Проведено вивчення зв’язку психобіографічних показників особистісної реалізованості з психічними властивостями людини, що забезпечують її успішність у подоланні перешкод на життєвому шляху: життєстійкістю, толерантністю до невизначеності, креативним потенціалом, копінг-поведінкою.

Названі властивості діагностовано за допомогою тесту життєстійкості (С. Мадді, в адаптації Д. Леонтьєва та О. Рассказової); опитувальника толерантності до невизначеності (С. Баднер, в адаптації Г. Солдатової); опитувальника самоактуалізації особистості САМОАЛ (Н. Каліна); методики SACS – “Стратегії подолання стресових ситуацій” (С. Хобфолл).

Отримані результати кореляційного аналізу дали змогу стверджувати, що особистісна реалізованість пов’язана з:

– низькими оцінками за тестом життєстійкості, які свідчать про її загальний низький рівень, а також про відчуття відчуженості, відстороненості від життя; переживання безпорадності та неможливості впливати на результати власної діяльності; небажання діяти за умов невизначеності та відсутності чітких гарантій успіху; невміння розглядати позитивні й негативні результати діяльності як джерело корисного досвіду;

– оцінками за опитувальником толерантності до невизначеності, які виявляють неготовність до прийняття ризику, переживання втрати контролю над власним життям та виключеності з перебігу подій; інтолерантність до нової, незвичайної інформації, складних непрогнозованих ситуацій і стресових обставин;

– низькими оцінками за шкалою “креативність” опитувальника самореалізації, що свідчать про низький рівень креативного потенціалу, відсутність творчого ставлення до життя.

Порівняння особистостей, що обирають конструктивні та деструктивні стратегії копінг-поведінки за методикою SACS, дало змогу встановити, що для досліджуваних з високими показниками особистісної реалізованості характерними є деструктивні стратегії копінгу – пасивна модель поведінки (втеча від вирішення проблем), асоціальна стратегія (жорстокі, негуманні дії) та агресивна поведінка (тиск, конфронтація).

У четвертому розділі – “Онтогенетична динаміка показників особистісної реалізованості в суб’єктивній картині життєвого шляху” – описано вікову динаміку психобіографічних показників особистісної реалізованості в суб’єктивній картині життєвого шляху.

Однофакторний дисперсійний аналіз психобіографічних показників особистісної реалізованості, отриманих за допомогою методик діагностики суб’єктивної картини минулого, теперішнього та майбутнього, дав змогу встановити такі онтогенетичні особливості:

– юнацький вік є таким етапом життя, що характеризується домінуванням орієнтації на поточний момент і гедоністичний спосіб життя; майбутнє сприймається позитивно, хоча когнітивна розробленість життєвих планів є недостатньою, свідомі оцінки майбутнього переважають над неусвідомлюваними емоційними; ставлення до минулого є дещо негативнішим, порівняно з періодом зрілості;

– оптимального співвідношення показники реалізованості та потенційності досягають у період найбільшого прояву психічних та фізичних можливостей людини (24–49 років) – досліджувані мають позитивні оцінки минулого, у якому отримують ресурси для нових досягнень, створюють розроблені та структуровані плани, схильні зазирати далеко в майбутнє, мають оптимістичні прогнози;

– із досягненням передпенсійного віку починають зростати показники особистісної реалізованості як відчуття вичерпаності особистісного потенціалу – домінує орієнтація на минуле, тенденція до його ідеалізації та деталізації; знижуються оптимістичність прогнозів та розробленість життєвих планів і перспектив;

– за продуктивністю створення образів майбутнього та емоційним ставленням до нього період пізньої зрілості та старості подібний до юнацького віку, розбіжності стосуються ставлення до минулого, яке в літніх досліджуваних є більш позитивним, та орієнтації на гедоністичний спосіб життя в теперішньому, яка є менш вираженою.

Встановлено наявність статистично значущих прямих кореляційних зв’язків між більшістю близьких за психологічним змістом психобіографічних характеристик особистісної реалізованості в суб’єктивній картині життєвого шляху, отримуваних за допомогою різних методик, що дало змогу певним чином підтвердити наші уявлення про особистісну реалізованість як складну систему різних елементів єдиного феномену та зумовило необхідність створення методики її психологічної діагностики.

У п’ятому розділі – “Психологічна діагностика особистісної реалізованості” – описано процес створення авторської методики для психологічної діагностики особистісної реалізованості.

Розроблений “Опитувальник особистісної реалізованості” дає змогу вивчати особистісну реалізованість – загальний рівень та її три виміри (минуле, теперішнє, майбутнє) – за шкалами: “ретроспектива”, “поточний момент”, “перспектива”.

Створений опитувальник має задовільні психометричні характеристики за показниками надійності та валідності.

Вибірка стандартизації становила 586 осіб віком від 17 до 78 років. Результати за всіма показниками методики наведені в табл. 1.

Таблиця 1

Середні значення показників
“Опитувальника особистісної реалізованості”

Показники*
“Опитувал
ьника
особист
існої
реалізовано
сті”

Вікові групи

Загальний
п
оказник

17–23
роки

24–29
років

30–39
років

40–49
років

50–59
років

60–69
років

від 70
років

Ретроспектива

чол.

2,3

2,19

2,27

2,18

2,28

2,68

3,28

2,45

жін.

2,58

2,31

2,41

2,31

3,31

3,73

3,96

2,94

Поточний момент

чол.

2,15

2,17

1,83

1,84

2,18

2,41

2,7

2,18

жін.

2,99

3,01

2,59

2,51

2,79

3,27

3,7

2,99

Перспектива

чол.

1,49

1,65

1,34

1,32

1,86

2,45

2,91

1,86

жін.

1,78

1,99

1,7

1,69

2,87

3,49

3,99

2,5

Загальна оцінка

чол.

5,94

6,01

5,44

5,34

6,32

7,54

8,89

6,49

жін.

7,35

7,31

6,7

6,51

8,97

10,5

11,65

8,41

Примітка: * гендерні розбіжності статистично значущі при р < 0,05.

Аналіз гендерних розбіжностей засвідчив, що в досліджуваних обох гендерних груп визначаються однакові тенденції у віковій динаміці показників особистісної реалізованості. При цьому на всіх вікових етапах оцінки жінок є значно вищими порівняно з чоловіками.

У шостому розділі – “Особистісна реалізованість людини як психічний феномен” – наведено результати дослідження особистісної реалізованості як окремого психічного феномену.

Описано зв’язок особистісної реалізованості з психологічними характеристиками процесу самоздійснення людини в онтогенезі (смислом життя, суб’єктивною картиною життя, життєвими перспективами, відповідальністю, задоволеністю / незадоволеністю життям) та психічними властивостями, що забезпечують успішність подолання життєвих труднощів (життєстійкістю, толерантністю до невизначеності, копінг-поведінкою).

Встановлено, що особистісна реалізованість пов’язана із низьким рівнем загальної осмисленості життя, відсутністю в житті цілей на майбутнє.

Виявлено, що переживання фрустрації потреби в досягненні життєвого успіху, незадовільна оцінка власної активності й енергійності в теперішньому, переживання вичерпаності власного потенціалу та можливостей властиві людям з низьким рівнем відповідальності за власне життя.

Показано, що особистісна реалізованість як негативний психічний феномен зумовлена відсутністю розвинутої усвідомлюваної життєвої перспективи, бідністю психологічного майбутнього, незадовільним життєвим плануванням, негативним емоційним ставленням до життя, незадоволеністю його якістю.

Низький рівень особистісної реалізованості людини пов’язаний з якостями, що забезпечують здатність долати життєві труднощі: життєстійкістю, толерантністю до невизначеності, конструктивними копінг-стратегіями.

Визначено онтогенетичні особливості показників особистісної реалізованості (див. табл. 1 та рис. 1).

Рис. 1. Онтогенетична динаміка показників “Опитувальника особистісної реалізованості”

Однофакторний дисперсійний аналіз показав, що вік досліджуваних значущо впливає на переживання, пов’язані із незадоволенням перебігом та результатами процесу самореалізації, відчуттям вичерпаності особистісних ресурсів життєтворення:

– юнацький вік характеризується низькими оцінками особистісної реалізованості в перспективі (вимір майбутнього) й актуальному часі (вимір теперішнього) та дещо вищими в ретроспективі (вимір минулого);

– онтогенетичний період максимального розвитку психічних та фізичних можливостей людини пов’язаний із найнижчими показниками особистісної реалізованості в усіх трьох вимірах – минулому, теперішньому, майбутньому;

– у пізній зрілості показники особистісної реалізованості за всіма трьома вимірами є найвищими і продовжують поступово зростати.

Типологічний аналіз результатів, отриманих за “Опитувальником особистісної реалізованості” (K-Means Cluster Analysis), дав змогу стверджувати, що досліджуваних можна поділити на три типи залежно від рівня особистісної реалізованості (низького, середнього та високого). Результати кластерного аналізу наведені в табл. 2 та на рис. 2.

Таблиця 2

Рівень особистісної реалізованості
в трьох групах (кластерах) досліджуваних

Групи

Показники особистісної реалізованості

Кількість
осіб

Ретроспектива

Поточний момент

Перспектива

Загальна
оці
нка

1-й кластер

1,66

1,77

1,13

4,82

61 (33,7%)

2-й кластер

2,4

2,28

1,43

6,42

76 (41,99%)

3-й кластер

3,13

2,99

2,04

8,61

44 (24,31%)

У цілому

2,33

2,28

1,48

6,41

181

Рис. 2. Рівень особистісної реалізованості в трьох групах (кластерах) досліджуваних

Середній рівень особистісної реалізованості за всіма її показниками мають 41,99% дорослих, високий рівень діагностовано у 24,31% досліджуваних, що підтвердило теоретичну та практичну значущість дослідження засад психологічної корекції та запобігання особистісній реалізованості.

Більш детальний типологічний аналіз показників особистісної реалізованості (Hierarchical Cluster Analysis) показав, що поєднання рівнів особистісної реалізованості у вимірах минулого, теперішнього та майбутнього утворюють дев’ять якісно своєрідних типів:

– “задоволені”;

– “незадоволені”;

– “результативно-активно-потенційні”;

– “задоволені пасивні песимісти”;

– “ті, що зупинилися у зростанні”;

– “тимчасово кризові”;

– “незадоволені пасивні оптимісти”;

– “незадоволені активні оптимісти”;

– “незадоволені пасивні песимісти”.

Сьомий розділ – “Методологічні засади, форми та методи психологічної корекції особистісної реалізованості в дорослому віці” – присвячений визначенню методологічних засад та практичних методів психологічної корекції особистісної реалізованості.

Як методологічний принцип корекції особистісної реалізованості обґрунтовано розвиток життєтворчих здібностей. Створено надійну й валідну методику, яка дає можливість оцінювати загальний рівень розвитку життєтворчих здібностей та окремих їх видів за шкалами: “осмисленість життя”, “життєстійкість”, “цілеспрямованість”, “пластичність”, “прагнення до особистісного зростання”, “креативність”, “рефлексивні здібності”.

Показано, що рівень розвитку життєтворчих здібностей обернено пов’язаний із рівнем особистісної реалізованості.

Розроблено програму психологічної корекції особистісної реалізованості через розвиток життєтворчих здібностей особистості, особливістю якої є поєднання групових (психотренінг життєтворчих здібностей) та індивідуальних (екзистенційна консультаційна бесіда) форм впливу на особистість.

Апробація та оцінювання ефективності життєтворчої програми психологічної корекції особистісної реалізованості показали статистично значущу позитивну особистісну динаміку як безпосередню, так і у віддаленій перспективі: визначено збільшення рівня розвитку життєтворчих здібностей та стійке зниження показників особистісної реалізованості (табл. 3). Отже, психологічна корекція та запобігання особистісній реалізованості можуть бути успішно здійснені через розвиток життєтворчих здібностей.

Таблиця 3

Результати
психокорекції особистісної реалізованості
через розвиток життєтворчих здібностей особистості

Показники

1-й замір (перед початком)

2-й замір (після завершення)

3-й замір (через 1 міс.)

Оцінка розбіжностей значення t-критерію Стьюдента

1-й / 2-й замір

1-й / 3-й замір

Опитувальник
життєтворчих здібно
стей

Осмисленість життя

3,15

3,72

3,89

2,176*

3,351**

Життєстійкість

2,87

3,31

3,54

3,1**

2,534*

Цілеспрямованість

2,01

3,41

3,56

3,267**

3,331**

Пластичність

3,43

3,78

3,91

2,371*

2,398*

Прагнення до особистісного зростання

3,21

3,64

3,81

2,473*

2,768**

Креативність

3,78

4,21

4,46

2,798**

3,531***

Рефлексивні здібності

2,89

3,31

3,54

2,513*

3,376**

Загальний показник

21,34

25,38

26,71

2,321*

3,242**

Опитувальник особистісної
реаліз
ованості

Ретроспектива

3,12

2,85

2,59

3,242**

3,413**

Поточний момент

3,16

2,77

2,23

2,413*

3,16**

Перспектива

3,21

2,87

2,65

4,121***

3,913***

Загальний показник

9,49

8,49

7,47

2,025*

3,518***

Примітки: * статистична значущість при р < 0,05; ** статистична значущість при р < 0,01; *** статистична значущість при р < 0,001.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дало змогу здійснити теоретико-методологічне обґрунтування та емпіричне вивчення феномену особистісної реалізованості; розробити методику її діагностики; дослідити онтогенетичну динаміку, гендерні особливості та особистісні кореляти; розробити механізми психологічної корекції. За результатами дослідження можна сформулювати такі висновки:

1. Найвищою рушійною силою суб’єктного самоздійснення людини в онтогенезі є прагнення до самореалізації як найбільш повного використання закладеного в людині потенціалу. Самореалізація та досягнення важливих життєвих цілей можуть мати певні негативні ефекти. Для позначення сукупності негативних ефектів самоздійснення суб’єкта життєвого шляху введено нове психологічне поняття – “особистісна реалізованість”.

Вихідні положення розробки поняття “особистісна реалізованість”:

– переживання власної вичерпаності, спустошеності особистісних ресурсів на будь-якому етапі життєвого шляху далеко не завжди залежить від дійсної наявності в людини психічних або фізичних ресурсів, отже, особистісна реалізованість може розглядатися тільки як суб’єктивна оцінка результатів самореалізації, власне уявлення, психічний образ;

– оскільки життєвий шлях людини є нерозривною єдністю минулого, теперішнього та майбутнього, результати самореалізації, а отже, й особистісна реалізованість мають розглядатися, за аналогією із суб’єктивною картиною життя, в трьох вимірах – теперішньому, минулому та майбутньому;

– базові категорії для розробки поняття особистісної реалізованості: “образ” – чуттєва форма психічного явища, що має в ідеальному плані просторову організацію та часову динаміку, є найважливішою компонентою дій суб’єкта, орієнтує його в конкретній ситуації, спрямовує на досягнення встановленої мети та розгортає дії в просторі й часі; “переживання” – психічне явище, яке стало подією внутрішнього життя особистості, зайняло в ньому певне місце, набуло певної специфічності, неповторності та значущості.

Особистісну реалізованість визначено як психічний образ, у якому відображено суб’єктивно незадовільну оцінку результатів, перебігу та перспектив реалізації особистісного потенціалу людини. Цей образ пов’язаний із переживанням стагнації процесу самоздійснення, фрустрації потреби в самореалізації на трьох етапах життя: у минулому, теперішньому та майбутньому.

До основних емпіричних індикаторів особистісної реалізованості належать: фрустрація потреби в досягненні життєвого успіху; переживання “втрачених можливостей” – незадовільна оцінка результатів самореалізації в минулому; неможливість знайти в минулому основу для майбутніх життєвих досягнень; незадовільна оцінка власної активності й енергійності в минулому та теперішньому; відсутність життєвого планування; песимістичні прогнози та несприятливі перспективи на майбутнє; переживання вичерпаності власного потенціалу та можливостей; відсутність або мала кількість значущих життєвих подій і справ.

Особистісна реалізованість може мати різні рівні прояву – від мінімального, що свідчить про психічне благополуччя людини, до високого, що пов’язаний із стагнацією суб’єктного самоздійснення. Рівень особистісної реалізованості може мати суттєві кореляти серед показників успішності суб’єктного самоздійснення людини в онтогенезі та її особистісних якостей.

2. Особистісна реалізованість виявляється в певних особливостях суб’єктивної картини життєвого шляху: низьких оцінках насиченості минулого, теперішнього, майбутнього та життя в цілому, нерозробленості життєвих планів та перспектив, “психологічній старості”, високих показниках виконаності життєвого шляху. Характеристиками, що свідчать про низький рівень реалізованості, є ті особливості суб’єктивної картини життя, які свідчать про спрямованість у майбутнє, активність життєвого планування, розвинуті життєві перспективи, оптимістичні прогнози, “психологічну молодість”, віру досліджуваних у наявність ще нереалізованого творчого потенціалу.

3. Психобіографічні характеристики особистісної реалізованості в суб’єктивній картині життя обернено пов’язані з показниками успішності суб’єктного самоздійснення людини в онтогенезі – осмисленістю життя, відповідальністю, суб’єктивною якістю життя, показниками самоактуалізації.

Високий рівень особистісної реалізованості (“психологічна старість”, низький рівень активності та мотиваційного потенціалу, відсутність прагнення до значущих цілей) пов’язаний з екзистенційною фрустрацією – депривацією потреби в смислі життя; відсутністю усвідомлюваних цілей на майбутнє, які б надавали життю часової перспективи; невпевненістю в можливості контролювати та керувати перебігом власного життя; переживанням безперспективності і безвиході; схильністю приписувати відповідальність за події власного життя зовнішнім факторам – обставинам та іншим людям; низьким рівнем суб’єктивної якості життя; відчуттям психологічного неблагополуччя; недостатністю самоактуалізації.

4. Психобіографічні характеристики особистісної реалізованості в суб’єктивній картині життєвого шляху обернено пов’язані з якостями, що забезпечують здатність людини долати життєві труднощі: життєстійкістю, толерантністю до невизначеності, стратегіями копінг-поведінки.

Відчуття реалізованості, бідність психологічного майбутнього, відсутність розроблених планів і перспектив, песимістичне ставлення до життя в цілому та окремих його етапів пов’язані із низьким загальним рівнем життєстійкості; відчуттям відчуженості, відстороненості від життя; переживанням безпорадності та неможливості впливати на результати власної діяльності; небажанням діяти за умов невизначеності та відсутності чітких гарантій успіху; невмінням розглядати позитивні й негативні результати діяльності як джерело корисного досвіду; неготовністю до прийняття ризику, переживанням втрати контролю над власним життям та виключеності з перебігу подій; інтолерантністю до нової, незвичайної інформації, складних непрогнозованих ситуацій і стресових обставин; низьким рівнем креативного потенціалу; обранням неефективних та деструктивних стратегій копінг-поведінки.

5. Психобіографічні характеристики особистісної реалізованості в суб’єктивній картині життєвого шляху мають певну онтогенетичну динаміку:

– юнацький вік є таким етапом онтогенезу, що характеризується переважним домінуванням орієнтації на поточний момент у власному існуванні та гедоністичний спосіб життя. Майбутнє сприймається позитивно, хоча когнітивна розробленість життєвих планів та перспектив перебуває на недостатньому рівні. До того ж слід відзначити, що свідомі оцінки майбутнього переважають над неусвідомлюваними емоційними. Ставлення до минулого є більш негативним, порівняно з періодом зрілості;

– оптимального співвідношення показники реалізованості та потенційності досягають у період максимального прояву психічних і фізичних можливостей людини (24–49 років). Досліджувані цього віку характеризуються позитивною оцінкою минулого, у якому отримують ресурси для нових досягнень. При цьому вони мають розроблені та структуровані плани і перспективи, зазирають далеко в майбутнє, мають оптимістичні прогнози та сподівання;

– із досягненням передпенсійного віку починають зростати показники особистісної реалізованості як відчуття вичерпаності особистісного потенціалу. У досліджуваних домінує орієнтація на минуле, тенденція до його ідеалізації та детального відтворення у власних спогадах. Із віком знижуються оптимістичність прогнозів стосовно майбутнього та розробленість життєвих планів і перспектив;

– за продуктивністю створення образів майбутнього й емоційним ставленням до нього період пізньої зрілості та старості подібний до юнацького віку, розбіжності стосуються ставлення до минулого, яке в літніх досліджуваних є більш позитивним, та орієнтації на гедоністичний спосіб життя в теперішньому, яка є менш вираженою.

6. Створено психодіагностичну методику (опитувальник) для вивчення особистісної реалізованості як психічного феномену, який має задовільні психометричні характеристики за показниками надійності та валідності. “Опитувальник особистісної реалізованості” дає змогу вивчати особистісну реалізованість – загальний рівень та її три виміри (минуле, теперішнє, майбутнє) – за шкалами:

– “ретроспектива” характеризує уявлення людини про низький рівень досягнення життєвого успіху, неповне використання особистісних ресурсів на шляху до досягнення значущих цілей, неефективність життєвого планування в минулому, низький рівень активності й енергійності в реалізації запланованого, незадоволення від процесу та вже наявних результатів самореалізації.

– “поточний момент” характеризує уявлення досліджуваного про ненасиченість сьогодення важливими справами, низький рівень активності, спрямованої на досягнення важливих життєвих результатів, виявляє незадоволення повнотою використання особистісних ресурсів;

– “перспектива” оцінює негативні прогнози людини щодо реалізації важливих планів та мрій у майбутньому, переживання вичерпаності особистісного потенціалу, відсутність значущих задумів та проектів, недостатнє прагнення до особистісного зростання;

Високі оцінки за всіма показниками “Опитувальника особистісної реалізованості” пов’язані із психобіографічними показниками особистісної реалізованості в суб’єктивній картині життєвого шляху: низькими оцінками насиченості минулого, теперішнього, майбутнього та життя в цілому в суб’єктивній картині життєвого шляху; “психологічною старістю”; високими показниками виконаності життєвого шляху при досить низькій суб’єктивній оцінці обсягу реалізованого потенціалу.

7. Рівень особистісної реалізованості людини, визначений за допомогою “Опитувальника особистісної реалізованості”, обернено пов’язаний із показниками успішності суб’єктного самоздійснення людини в онтогенезі – смислом життя, суб’єктивною картиною життя, життєвими перспективами, відповідальністю, задоволеністю / незадоволеністю життям.

Значна особистісна реалізованість (фрустрація потреби в досягненні життєвого успіху, незадовільна оцінка власної активності й енергійності в теперішньому, переживання вичерпаності власного потенціалу та можливостей) пов’язана із низьким рівнем загальної осмисленості життя, відсутністю в житті цілей на майбутнє та розвинутої усвідомлюваної життєвої перспективи; бідністю психологічного майбутнього; незадовільним життєвим плануванням; низьким рівнем відповідальності за власне життя, невпевненістю в можливості успішно прагнути до реалізації нових цілей; негативним емоційним ставленням до життя, незадоволеністю його якістю в усіх сферах.

8. Низький рівень особистісної реалізованості людини пов’язаний з якостями, що забезпечують здатність людини долати життєві труднощі: життєстійкістю, толерантністю до невизначеності, конструктивними копінг-стратегіями.

9. Визначено характеристики онтогенетичної динаміки та гендерні особливості особистісної реалізованості, показано, що вік і гендерна належність досліджуваних впливає на переживання, пов’язані із незадоволенням перебігом та результатами процесу самореалізації, відчуттям вичерпаності особистісних ресурсів життєтворення:

– юнацький вік характеризується низькими оцінками особистісної реалізованості в перспективі (вимір майбутнього) й актуальному часі (вимір теперішнього) та дещо вищими в ретроспективі (вимір минулого);

– віковий період максимального розвитку психічних і фізичних можливостей людини пов’язаний із найнижчими показниками особистісної реалізованості в усіх трьох вимірах – минулому, теперішньому, майбутньому;

– у пізній зрілості показники особистісної реалізованості за всіма трьома вимірами є найвищими і продовжують поступово зростати;

– особливості вікової динаміки особистісної реалізованості є подібними для чоловіків і жінок, хоча в середньому вони дещо вищі в останніх. Гендерні розбіжності виявляються також у тому, що: негативні оцінки у вимірі минулого в чоловіків є значно нижчими на всіх вікових етапах; у жінок після 50 років та старших негативні прогнози щодо майбутнього стають дедалі інтенсивнішими, ніж у чоловіків; жінки із досягненням передпенсійного віку починають все більше сумувати за втраченими можливостями.

10. Типологічний аналіз показників особистісної реалізованості показав, що поєднання рівнів особистісної реалізованості у вимірах минулого, теперішнього та майбутнього утворюють дев’ять якісно своєрідних типів: “задоволені”, “незадоволені”, “результативно-активно-потенційні”, “задоволені пасивні песимісти”, “ті, що зупинилися у зростанні”, “тимчасово кризові”, “незадоволені пасивні оптимісти”, “незадоволені активні оптимісти”, “незадоволені пасивні песимісти”.

11. Рівень розвитку життєтворчих здібностей обернено пов’язаний з психобіографічними показниками особистісної реалізованості в суб’єктивній картині життєвого шляху та особистісною реалізованістю як самостійним психічним феноменом. Особам з високим рівнем розвитку життєтворчих здібностей притаманні висока продуктивність побудови суб’єктивної картини життєвого часу, багатство психологічного минулого та майбутнього, розвинуті в майбутнє життєві перспективи, потенційність життєвого шляху. Здатність до життєтворчості дає людині змогу позитивно оцінювати власні життєві успіхи, відчувати задоволення від досягнення вже наявних результатів самоздійснення на життєвому шляху. Низький рівень розвитку життєтворчих здібностей пов’язаний з особистісною реалізованістю (переживанням стагнації життєвого самоздійснення, фрустрацією потреби в життєвому успіху, песимістичними прогнозами щодо майбутнього).

12. Розроблено методологічні засади, визначено форми та методи психологічної корекції особистісної реалізованості. Показано, що психологічна корекція й запобігання особистісній реалізованості можуть бути успішно здійснені через розвиток життєтворчих здібностей особистості – позитивна особистісна динаміка відзначається як безпосередньо після реалізації психокорекційної програми, так і у віддаленій перспективі. Основними напрямами цієї роботи є поєднання групових (психотренінг життєтворчих здібностей) та індивідуальних (екзистенційна консультаційна бесіда) форм впливу. Отже, розвиток життєтворчих здібностей виступає механізмом психологічної корекції особистісної реалізованості та фактором позитивної динаміки особистості як суб’єкта творчого самоздійснення на життєвому шляху. Як особистісні детермінанти запобігання особистісній реалізованості можна розглядати комплекс найважливіших життєтворчих здібностей, що містить: здатність до осмисленості життя, життєстійкість, цілеспрямованість, особистісну пластичність, прагнення до особистісного зростання, креативність, рефлексивні здібності.

СПИСОК ПРАЦЬ,
ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія:

  1.  Большакова А.М. Психологія особистісної реалізованості суб’єкта життєвого шляху : монографія / А.М. Большакова. – Запоріжжя : КПУ, 2011. – 312 с.

Статті у наукових фахових виданнях:

  1.  Большакова А.М. Професійне здоров’я та ціннісно-смислова сфера студентів-менеджерів / А.М. Большакова // Вісник ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. Психологія. – Х. : ХНПУ, 2008. – Вип. 27. – С. 5–16.
  2.  Большакова А.М. Суб’єктивна картина життєвого шляху та соціальна фрустрованість особистості / А.М. Большакова // Наукові записки ун-ту Повітряних Сил. Соціальна філософія, психологія. – Х. : ХУПС, 2008. – Вип. 2 (31). – С. 133–143.
  3.  Большакова А.М. Екзистенційна фрустрація та суб’єктивна картина життєвого шляху особистості / А.М. Большакова // Вісник ХНПУ
    ім. Г.С. Сковороди. Псих
    ологія. – Х. : ХНПУ, 2008. – Вип. 28. –
    С. 11–23.
  4.  Большакова А.М. Суб’єктивна якість життя та психологічне майбутнє в юнацькому віці / А.М. Большакова // Социальные технологии : Актуальные проблемы теории и практики : межвуз. сб. науч. работ. Вып. 38. – К. – М. – О. – Запорожье : Изд-во Классического приватного ун-та, 2008. – С. 63–71.
  5.  Большакова А.М. Когнітивний та емоційний аспекти ставлення до майбутнього в юнацькому віці: ціннісно-смислові фактори неузгодженості / А.М. Большакова // Вісник Харківського нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна.
    С
    ер.: Психологія. – Х. : ХНУ, 2008. – № 807. – Вип. 40. – С. 38–45.
  6.  Большакова А.М. Неузгодженість когнітивного та емоційного компонентів установки щодо майбутнього та особливості мотиваційної сфери в юнацькому віці / А.М. Большакова // Наукові записки. Сер.: Психологія і педагогіка. – Острог : Вид-во Нац. ун-ту “Острозька академія”, 2008. – Вип. 11. – С. 11–22.
  7.  Большакова А.М. Гендерні розбіжності у побудові суб’єктивної картини життєвого шляху в юнацькому віці / А.М. Большакова // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Сер.: Педагогіка і психологія : зб. статей. – Ялта : РВВ КГУ, 2008. – Вип. 20. – Ч. 1. – С. 135–142.
  8.  Большакова А.М. Поведінка типу А та особливості побудови суб’єктивної картини життєвого шляху майбутніх менеджерів / А.М. Большакова // Психологічні перспективи. – Луцьк : Волинський нац.
    ун-т, 2009. – Вип. 13. – С. 17–27.
  9.  Большакова А.М. Особистісний потенціал як детермінанта побудови психологічного майбутнього в юнацькому віці / А.М. Большакова // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Сер.: Педагогіка і психологія : зб. статей. – Ялта : РВВ КГУ, 2009. – Вип. 21. – Ч. 4. – С. 7–15.
  10.  Большакова А.М. Психологічне минуле як детермінанта розвитку життєстійкості в юнацькому віці / А.М. Большакова // Проблеми гуманітарних наук : Наук. записки ДДПУ Ім. Івана Франка. – Дрогобич : Редакційно-видавничий відділ ДППУ ім. Івана Франка, 2009. – Вип. 23. Психологія. – С. 27–38.
  11.  Большакова А.М. Креативний потенціал особистості та особливості суб’єктивної картини життєвого шляху / А.М. Большакова // Вісник Київського нац. ун-ту ім. Т. Шевченка. Сер.: Соціологія. Психологія. Педагогіка. – К. : Гнозис, 2009. – Тем. вип. № 1: Креативність і творчість. – С. 36–43.
  12.  Большакова А.М. Ефективність копінг-поведінки та особливості суб’єктивної картини життєвого шляху в юнацькому віці / А.М. Большакова // Вісник ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. Психологія. – Х. : ХНПУ, 2009. – Вип. 32. – С. 5–16.
  13.  Большакова А.М. Психодіагностичний інструментарій вивчення суб’єктивної картини життєвого шляху / А.М. Большакова // Наука і освіта : наук.-практ. журн. Південного наук. центру АПН України. Спецвипуск : Проект “Психологія особистості: теорія, досвід, практика”. –  2009. – № 8. – С. 101–105.
  14.  Большакова А.М. Роль емоційного інтелекту в побудові життєвих програм особистості / А.М. Большакова // Наука і освіта : наук.-практ. журн. Південного наук. центру АПН України. Спецвипуск : Проект “Проблеми емоційної регуляції діяльності”, “Психологічна освіта в системі вищої школи”. – 2009. – № 9. – С. 3–7.
  15.  Большакова А.М. Структурна організація суб’єктивної картини часу життя / А.М. Большакова // Вісник Нац. техніч. ун-ту України “Київський політехнічний інститут”. Філософія. Психологія. Педагогіка : зб. наук. праць. – К. : ІВЦ “Політехніка”, 2009. – № 3 (27). – Ч. 1. –
    С. 74–78.
  16.  Большакова А.М. Психобіографічні характеристики у контексті психологічного благополуччя особистості / А.М. Большакова // Наука і освіта : наук.-практ. журн. Південного наук. центру АПН України. – 2009. – № 10. – С. 12–17.
  17.  Большакова А.М. Локус контролю як фактор потенційності/реалізованості життєвого шляху студентів ВНЗ / А.М. Большакова // Вісник Київського нац. ун-ту ім. Т. Шевченка. Сер.: Соціологія. Психологія. Педагогіка. – Дод. 4, Т. ІІ (14). – 2009. – Тематичний випуск № 3. “Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору”. – С. 331–338.
  18.  Большакова А.М. Інтолерантність до невизначеності як особистісний чинник реалізованості в суб’єктивній картині життєвого шляху / А.М. Большакова // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Сер.: Педагогіка і психологія : зб. статей. – Ялта : РВВ КГУ, 2009. – Вип. 24. – Ч. 1. – С. 43–52.
  19.  Большакова А.М. Діагностика життєтворчих здібностей як фактора попередження повної життєвої реалізованості особистості / А.М. Большакова // Наука і освіта : наук.-практ. журн. Південного наук. центру АПН України. Тематичний спецвипуск “Когнітивні процеси і творчість”, 2010. – Лютий. – С. 307–313.
  20.  Большакова А.М. Рівень самоактуалізації та характеристики потенційності/реалізованості життєвого шляху / А.М. Большакова // Вісник Нац. техніч. ун-ту України “Київський політехнічний інститут”. Філософія. Психологія. Педагогіка : зб. наук. праць. – К. : ІВЦ “Політехніка”, 2010. – № 1 (28). – С. 77–81.
  21.  Большакова А.М. Рівень самоактуалізації та психобіографічні показники особистості / А.М. Большакова // Зб. наук. праць : філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ : Вид-во Прикарпатського нац.
    ун-ту ім. Василя Стефаника, 2010. – Вип. 15. – Ч. 2. – С. 305–314.
  22.  Большакова А.М. Вікова динаміка показників особистісної реалізованості/потенційності / А.М. Большакова // Проблеми сучасної психології : зб. наук. праць Кам’янець-Подільського нац. ун-ту ім. Івана Огієнка, Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. – Кам’янець-Подільський : Аксіома, 2010. – Вип. 10. – С. 43–53.
  23.  Большакова А.М. Вікові та гендерні особливості показників опитувальника особистісної реалізованості / А.М. Большакова // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Сер.: Педагогіка і психологія : зб. статей. – Ялта : РВВ КГУ, 2010. – Вип. 26. – Ч. 2. – С. 68–75.
  24.  Большакова А.М. Опитувальник особистісної реалізованості / А.М. Большакова // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Сер.: Педагогіка і психологія : зб. статей. – Ялта : РВВ КГУ, 2010. – Вип. 28. – Ч. 1. –
    С. 14–24.
  25.  Большакова А.М. Опитувальник життєтворчих здібностей / А.М. Большакова // Вісник Нац. техніч. ун-ту України “Київський політехнічний інститут”. Філософія. Психологія. Педагогіка : зб. наук. праць. – К. : ІВЦ “Політехніка”, 2010. – № 2 (29). – С. 70–75.
  26.  Большакова А.М. Особистісна реалізованість людини на її життєвому шляху / А.М. Большакова // Вісник ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. Психологія. – Х. : ХНПУ, 2011. – Вип. 39. – С. 22–37.
  27.  Большакова А.М. Розвиток життєтворчих здібностей як механізм психологічної корекції особистісної реалізованості / А.М. Большакова // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Сер.: Педагогіка і психологія : зб. статей. – Ялта : РВВ КГУ, 2011. – Вип. 30. – Ч. 2. – С. 61–71.
  28.  Большакова А.М. Емпірична типологія показників особистісної реалізованості / А.М. Большакова // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Сер.: Педагогіка і психологія : зб. статей. – Ялта : РВВ КГУ, 2011. – Вип. 31. – Ч. 2. – С. 32–41.

Тези виступів та матеріали
наукових симпозіумів, з’їздів, конференцій:

  1.  Большакова А.М. Розвиток життєтворчих здібностей особистості та інноваційні педагогічні технології / А.М. Большакова // Інноваційна культура навчального закладу : матеріали наук.-практ. конф. – Х. : ХНПУ, 2008. – С. 348–352.
  2.  Большакова А.Н. Субъективная картина жизни как субъектный фактор самоэффективности человека / А.Н. Большакова // Личность и бытие : субъектный подход : материалы науч. конф., посвященной 75-летию со дня рождения члена-корреспондента РАН А.В. Брушлинского, 15–16 октября 2008 г. – М. : Ин-т психологии РАН, 2008. – С. 446–449.
  3.  Большакова А.Н. Субъективное качество жизни и факторы совладания с трудной жизненной ситуацией инвалидности / А.Н. Большакова // Актуальные проблемы личности в современном мире : человек в трудных жизненных ситуациях : материалы V Всероссийской научно-практ. конф. – Магнитогорск : МаГУ, 2008. – С. 90–93.
  4.  Большакова А. М. Гендерні особливості психологічного майбутнього у юнацькому віці / А. М. Большакова // Практична психологія у міждисциплінарному аспекті : проблеми та перспективи : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., м. Дніпропетровськ, 15–16 жовтня 2008 р. – Д. : ДГУ, 2008. – С. 326–328.
  5.  Большакова А.М. Толерантність до невизначеності як фактор побудови психологічного майбутнього в юнацькому віці / А.М. Большакова // Психологічні проблеми адаптації особистості до змінюваних умов життєдіяльності : тези доп. всеукр. наук.-практ. конф., м. Дніпропетровськ,
    13–14 ли
    стопада 2008 р. – Д. : ДНУ, 2008. – С. 53–54.
  6.  Большакова А.Н. Фрустрированность как фактор деформации субъективной картины жизненного пути человека / А.Н. Большакова // Психология психических состояний : теория и практика: материалы І Всерос. науч.-практ. конф., Казанский гос. ун-т, 13–15 ноября 2008 г. – Казань : Новое знание, 2008. – Ч. 1. – С. 132–136.
  7.  Большакова А.М. Використання опитувальника ZTPI на українській виборці / А.М. Большакова // Актуальні проблеми практичної психології : зб. наук. праць. – Херсон : ПП Вишемирський В.С., 2009. – Ч. 1. –
    С. 97–103.
  8.  Большакова А.М. Вивчення особистісного інноваційного потенціалу студентів ВНЗ : проблема розробки психологічного інструментарію / А.М. Большакова // Розвиток інноваційного середовища навчального закладу : матеріали наук.-практ. конф. – Х. : ХНПУ, 2009. – С. 235–240.
  9.  Большакова А.М. Життєтворчий потенціал психологічної освіти для фахівців непсихологічних спеціальностей / А.М. Большакова // Викладання психолого-педагогічних дисциплін у технічному університеті: методологія, досвід, перспективи : тези VI Міжнар. наук.-метод. конф.,
    м. Київ, 13–14 жовтня 2009 р. – К. : Азимут-Україна, 2009. –
    С. 14.
  10.  Большакова А.Н. Потенциальность/реализованность в субъективной картине жизненного пути и проблема психологического благополучия личности / А.Н. Большакова // Вызовы эпохи в аспекте психологической и психотерапевтической науки и практики : материалы IV Междунар. науч.-практ. конф., Казанский гос. ун-т, 12–14 ноября 2009 г. – Казань : Отечество, 2009. – С. 172–175.
  11.  Большакова А.М. Рівень самоактуалізації студентів як фактор потенційності/реалізованості життєвого шляху / А.М. Большакова // Актуальні проблеми сучасної психології та педагогіки вищих навчальних закладів МВС України : матеріали наук.-практ. конф., м. Харків, 4 грудня 2009 р. – Х. : ХНУВС, 2009. – С. 149–153.
  12.  Большакова А.Н. Изучение жизненной реализованности с помощью психобиографических диагностических методик / А.Н. Большакова // Актуальні проблеми практичної психології : зб. наук. праць. – Херсон : ПП Вишемирський В.С., 2010. – Ч. 1. – С. 56–59.
  13.  Большакова А.Н. Смысложизненные ориентации и психобиографические характеристики жизненной реализованности [Электронный ресурс] / А.Н. Большакова // Психологические проблемы смысла жизни и акме : электронный сборник материалов XV симпозиума. – М. : Психологический институт, 2010. – С. 168–170. – Режим доступа: http://pirao.ru/ru/ scilife/conf/ sbornik_15_simpozium_ razdel_3_new.pdf.
  14.  Большакова А.М. Вікові особливості показників реалізованості в суб’єктивній картині життєвого шляху / А.М. Большакова // Становлення цінностей у психологічному вимірі соціального буття особистості. Соціальна мужність і цінність : матеріали міжнар. конф., м. Львів – м. Камянець-Подільський, 3–4 червня 2010 р., – Кам’янець-Подільський : Аксіома, 2010. –
    С. 43–44.
  15.  Большакова А.Н. Смысл жизни и личностная реализованность субъекта жизненного пути / А.Н. Большакова // Психологические проблемы смысла жизни и акме : электронный сборник материалов XVІ симпозиума. – М. : Психологический институт, 2011. – С. 271–273. – Режим доступа: http://justpage.ru/akma2.pdf.

АНОТАЦІЯ

Большакова А.М. Особистісна реалізованість людини в онтогенезі. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук за спеціальністю 19.00.07 – педагогічна та вікова психологія. – Класичний приватний університет. – Запоріжжя, 2011.

В дисертації викладено результати теоретико-методологічного обґрунтування та емпіричного вивчення феномену особистісної реалізованості – психічного образу, в якому відображено суб’єктивно незадовільну оцінку результатів, перебігу та перспектив реалізації особистісного потенціалу людини. Цей образ пов’язаний із переживанням стагнації процесу самоздійснення, фрустрації потреби в самореалізації на трьох етапах життя: у минулому, теперішньому та майбутньому. Досліджено онтогенетичну динаміку, гендерні особливості та типологію показників особистісної реалізованості. Показано, що її низький рівень пов’язаний із характеристиками успішності суб’єктного самоздійснення людини в онтогенезі та психічними особливостями, що забезпечують подолання життєвих труднощів.

Обґрунтовано методологічні основи, форми та методи психологічної корекції та запобігання особистісній реалізованості через розвиток життєтворчих здібностей.

Ключові слова: особистісна реалізованість, онтогенетична динаміка, психологічна корекція, життєтворчість, життєтворчі здібності, суб’єкт життєвого шляху.

АННОТАЦИЯ

Большакова А.Н. Личностная реализованность человека в онтогенезе. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора психологических наук по специальности 19.00.07 – педагогическая и возрастная психология. – Классический приватный университет. – Запорожье, 2011.

В диссертации представлены результаты теоретико-методологического обоснования и эмпирического изучения феномена личностной реализованности.

Концептуальной идеей исследования выступило представление о том, что самореализация и достижение значимых жизненных целей могут иметь негативные эффекты, такие как кризис смыслоутраты, тоска, опустошенность, отчуждение, ангедония, остановка в личностном и профессиональном росте, личностное выгорание, отсутствие жизненных стремлений и планов, низкий уровень мотивированности, активности, насыщенности жизни яркими переживаниями и т.д. Кроме того, фактором психического неблагополучия может быть не только переживание исчерпанности личностных ресурсов после достижения значительных жизненных успехов, но и неудовлетворенность человека особенностями протекания процесса самореализации и оценкой достигнутых результатов.

Для обозначения совокупности негативных эффектов самоосуществления, при которых человек чувствует, что использовал свой личностный потенциал (“ему нечего реализовывать”), и негативно оценивает достигнутые жизненные результаты, введено новое психологическое понятие – “личностная реализованность”, определенное как психический образ, в котором отражена субъективно неудовлетворительная оценка результатов, протекания и перспектив реализации личностного потенциала человека. Этот образ связан с переживанием стагнации процесса самоосуществления, фрустрацией потребности в самореализации на трех этапах жизни: в прошлом, настоящем и будущем.

Показано, что личностная реализованность проявляется в определенных особенностях субъективной картины жизни: низких оценках насыщенности прошлого, настоящего, будущего и жизни в целом, неразработанности жизненных планов и перспектив, “психологической старости”, высоких показателях исполненности жизненного пути.

Установлено, что психобиографические характеристики личностной реализованности в субъективной картине жизни обратно связаны с показателями успешности самоосуществления человека в онтогенезе (осмысленностью жизни, ответственностью, субъективным качеством жизни, показателями самоактуализации) и качествами, обеспечивающими способность человека преодолевать жизненные трудности (жизнестойкостью, толерантностью к неопределенности, креативным потенциалом, конструктивными стратегиями копинг-поведения).

Определено, что психобиографическим характеристикам личностной реализованности свойственна определенная онтогенетическая динамика: юношеский возраст характеризуется преимущественным доминированием ориентации на текущий момент и гедонистический образ жизни; в возрасте акме показатели реализованности и потенциальности достигают оптимального соотношения; с достижением предпенсионного возраста показатели личностной реализованности как представления об исчерпанности личностного потенциала начинают непрестанно возрастать.

Создана надежная и валидная методика (опросник) для диагностики личностной реализованности, которая позволяет изучать ее общий уровень и три измерения (прошлое, настоящее и будущее) с помощью трех шкал ретроспектива, “текущий момент”, “перспектива”.

Выявлено, что высокие оценки по всем показателям “Опросника личностной реализованности” коррелируют с психобиографическими показателями личностной реализованности в субъективной картине жизни, связаны с низкими показателями успешности субъектного самоосуществления человека в онтогенезе (смыслом жизни, развернутыми жизненными перспективами, ответственностью, удовлетворенностью жизнью) и недостаточным развитием качеств, обеспечивающих способность человека преодолевать жизненные сложности (жизнестойкостью, толерантностью к неопределенности, конструктивным копингом).

Установлено, что юношеский возраст характеризуется низкими оценками личностной реализованности в перспективе и настоящем времени, более высокими в ретроспективе. Возраст акме связан с самыми низкими показателями. С достижением людьми предпенсионного возраста все показатели начинают непрестанно возрастать. Возрастная динамика показателей личностной реализованности сходна для мужчин и для женщин, хотя у женщин они являются более высокими по всем трем измерениям (прошлое, настоящее, будущее). 

Изучена типология показателей личностной реализованности.

Показано, что психологическая коррекция и предотвращение личностной реализованности может успешно осуществляться через развитие жизнетворческих способностей личности.

Ключевые слова: личностная реализованность, онтогенетическая динамика, психологическая коррекция, жизнетворчество, жизнетворческие способности, субъект жизненного пути.

SUMMARY

Bolshakova A.M. The human personality realization in ontogenesis. – The Manuscript.

Dissertation for Doctor’s degree in the Psychological sciences, specialization 19.00.07 – Pedagogical and Age Psychology. – Classic Private University. – Zaporizhzhya, 2011.

In the dissertation the results of theoretic-methodological ground and empiric verification of the personality realization phenomenon are presented. The personality realization – is the mental form in which subjectively negative evaluation of results, process and perspectives of self-realization are reflected. This mental form is correlated with stagnation of self-accomplishment process and frustration of life success need during three life stages: past, present and future. The ontogenesis-related dynamics, gender features and typology of personality realization indexes are studied. It is demonstrated that low level of personality realization is related to characteristics of subject accomplishment process and to the psychical characteristics providing the difficulties of life overcoming.

Methodological bases, forms and methods of psychological correction and prevention of personality realization by developing of life-creative abilities are proved.

Key words: personality realization, ontogenesis-related dynamics, psychological correction, life-creation, life-creative abilities, subject of life course.

БОЛЬШАКОВА АНАСТАСІЯ МИКОЛАЇВНА

Особистісна реалізованість людини в онтогенезі

19.00.07 – педагогічна та вікова психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора психологічних наук

Відповідальний за випуск –

С.Д. Максименко

Підписано до друку 01.11.2011. Формат 60×84/16. Папір друкарський.

Ум.-друк. арк. 1,62. Обл.-вид. арк. 1,62

Зам. № 26-11а. Тираж 100 прим.

Виготовлено на поліграфічній базі Класичного приватного університету

69002, м.Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б



 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

28159. Психологический анализ трудовой деятельности. Профессиографирование. Структура психограмм и теория индивидуальности Б. Г. Ананьева 43 KB
  Психологический анализ трудовой деятельности. Психологический анализ деятельности – это искусственная процедура расчленения деятельности на функции качества свойства способности состояния процессы. Уровни анализа трудовой деятельности: Рассматривая трудовую деятельность как систему В. Шадриков выделяет следующие уровни ее анализа: Личностномотивационный уровень: общественная значимость профессии; личностная значимость Компонентноцелевой анализ трудовой деятельности где выделяются: данная трудовая деятельность в целом и отдельные...
28161. Специфика деятельности оператора и тенденции развития современного производства. Основные этапы деятельности оператора 36 KB
  Специфика деятельности оператора и тенденции развития современного производства. Основные этапы деятельности оператора. Специфику деятельности оператора определяют: 1 тенденции развития современной техники 2 режим работы 1 Выделяют следующие особенности труда операторов в современных условиях: 1 С развитием техники увеличивается число объектов параметров которыми надо управлять. Поэтому деятельность оператора характеризуется нервнопсихической напряженностью.
28162. Основные направления и этапы развития человека как субъекта труда. (Е.А. Климов) 209 KB
  Развитие в период выбора профессии проектирования профессионального старта и жизненного пути 4. Приблизительность связана с тем что некоторые дети уже с 15 лет приступают к профессиональному обучению переходят на основе неполного общего образования в систему среднего специального профтехнического профессионального образования а некоторые делают это после окончания полной средней школы; впрочем в последнем случае учебная деятельность уже в старших классах приобретает смысл подготовки к будущей профессии и становится своего рода...
28163. Профессиональные деформации 32 KB
  Многолетнее выполнение любой профессиональной деятельности приводит к образованию деформаций личности снижающих продуктивность осуществления трудовых функций а иногда и затрудняющих этот процесс. Все многообразие факторов детерминирующих профессиональные деструкции можно разделить на три группы: объективные связанные с социальнопрофессиональной средой: социальноэкономической ситуацией имиджем и характером профессии профессиональнопространственной средой; субъективные обусловленные особенностями личности и характером профессиональных...
28165. Корпускулярно-волновой дуализм. Гипотеза Луи де-Бройля. Опыты по дифракции микрочастиц и их интерпретация 109 KB
  Гипотеза Луи деБройля. Такие волны получили название фазовых волн волн вещества или волн де Бройля. Так как частица и волна де Бройля являются различными аспектами одного и того же физического объекта то между ними должна существовать однозначная связь; релятивистски инвариантным соотношением между 4векторами характеризующими частицу и соответствующую ей волну де Бройля является формула 2 или ; . 3 Выражения 3...
28166. ПОНЯТИЕ КВАНТОВОГО СОСТОЯНИЯ ВОЛНОВАЯ ФУНКЦИЯ. СООТНОШЕНИЕ НЕОПРЕДЕЛЕННОСТИ 100.5 KB
  Так функцией состояния свободной частицы является плоская монохроматическая волна де Бройля . 1 Для частицы подверженной внешнему воздействию например для электрона в поле ядра это волновое поле может иметь весьма сложный вид. Волновая функция зависит от параметров микрочастицы и от тех физических условий в которых частица находится. Согласно статистической интерпретации волн де Бройля вероятность локализации частицы определяется интенсивностью волны де Бройля так что...
28167. УРАВНЕНИЕ ШРЁДИНГЕРА. ПРЯМОУГОЛЬНАЯ ПОТЕНЦИАЛЬНАЯ ЯМА. ГАРМОНИЧЕСКИЙ ОСЦИЛЛЯТОР. ТУННЕЛЬНЫЙ ЭФФЕКТ 216 KB
  Решением стационарного УШ является функция состояния частицы . Потенциальная яма – это область пространства в которой потенциальная энергия частицы меньше чем за ее пределами. Рассмотрим решение стационарного УШ для частицы находящейся в бесконечно глубокой одномерной потенциальной яме. Найдем функции состояния и значения энергии отвечающие возможным состояниям частицы в этом потенциальном поле.