65733

ФУНКЦІЇ ОРГАНІВ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Автореферат

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

У науці кримінального процесу концепція щодо визначення кримінальнопроцесуальних функцій має більш як сторічну історію. Це пояснюється насамперед тим що правильне визначення кримінально-процесуальних функцій та їх...

Украинкский

2014-08-04

182 KB

3 чел.

21

PAGE  2

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

АНДРУСЯК Володимир Богданович

УДК 343.13

ФУНКЦІЇ ОРГАНІВ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА
В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Харківському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, доцент

Півненко Валентин Павлович, 

Харківський національний університет

ім. В. Н. Каразіна, професор кафедри правосуддя.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор,

Трубников Василь Михайлович,

Харківський національний університет

ім. В. Н. Каразіна, завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін;

кандидат юридичних наук, доцент,

Кожевніков Геннадій Костянтинович, Національна академія прокуратури України, професор кафедри прокурорської діяльності
та кримінального процесу.

Захист відбудеться 24 березня 2011 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 64.700.01 у Харківському національному університеті внутрішніх справ (61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий 24 лютого 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради          Р. С. Мельник

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У науці кримінального процесу концепція щодо визначення кримінально-процесуальних функцій має більш як сторічну історію. Хоча вона зародилася ще в період Судової реформи 1864 р., однак вона не втратила свого значення і донині. Це пояснюється насамперед тим, що правильне визначення кримінально-процесуальних функцій та їх проявів дає можливість точно встановити місце і роль кожного суб’єкта у вирішенні завдань судочинства. Окрім того, вирішення цієї проблеми є одним із важливих аспектів для оцінки ефективності кримінального судочинства України в цілому та його досудових стадій зокрема. У зв’язку з цим проблеми, пов’язані із дослідженням кримінально-процесуальних функцій, обґрунтовано належать до розряду фундаментальних. Це підтверджується і великою кількістю наукових праць, у яких тією чи іншою мірою розкрито вказане питання. Так, основи зазначеної концепції були закладені в роботах «батьків» судової реформи 1864 р.: І. Я. Фойницького, В. К. Случевського, Д. Г. Тальберга, В. П. Данєвського та інших процесуалістів того часу. Після Жовтневої революції 1917 р. дослідження у вказаному напрямку продовжили М. С. Строгович, М. М. Полянський, Р. Д. Рахунов, П. С. Елькінд, Л. А. Маріупольський, Г. Р. Гольст, В. В. Шимановський, Ф. Н. Фаткулін, З. З. Зінатуллін, Д. С. Кокорев, В. П. Нажимов, М. Л. Якуб, В. Г. Даєв, М. О. Чельцов, В. М. Шпильов, М. М. Видря, Я. О. Мотовиловкер, В. М. Савицький, О. М. Ларін, Н. А. Якубович, В. А. Банін, А. П. Гуляєв, Л. Б. Алексєєва тощо. Зважаючи на спорідненість правових систем, дослідження питання кримінально-процесуальних функцій не припинилося і після розпаду СРСР, знайшовши своє відображення у працях українських та російських науковців. Серед робіт українських учених – дослідників указаної проблеми слід відзначити дослідження: С. А. Альперта, О. В. Бауліна, А. Я. Дубинського, Ю. М. Грошевого, Л. М. Лобойка, М. М. Михеєнка, В. В. Назарова, В. П. Півненка, І. В. Рогатюка, С. В. Слінька, Р. Ю. Савронюка, В. М. Тертишника, В. М. Трубнікова, О. О. Чепурного, Н. І. Щегель, О. А. Солдатенко тощо. На сьогодні кримінально-процесуальним функціям і пов’язаним із ними питанням приділяється значна увага у працях російських учених-процесуалістів: Є. Д. Болташова, В. П. Бож’єва, О. Л. Васильєва, З. З. Зінатулліна, Л. І. Лавдаренко, Р. Б. Мазюка, А. І. Макаркіна, Л. І. Малахової, І. Ю. Тарічко, А. І. Трусова, О. О. Туш’єва, О. Г. Халіуліна, В. А. Чернишова тощо.

Не викликає сумніву значення того внеску, який зробили згадані автори в теорію кримінально-процесуальних функцій, однак консенсусу щодо вирішення низки важливих питань досягнуто не було. І нині не існує єдиного визначення поняття процесуальних функцій, їх кількості, місця та ролі у кримінальному судочинстві.

Сказане є особливо актуальним для досудових стадій провадження, які у вітчизняному кримінальному процесі традиційно не є змагальними, а тому функціонування суб’єктів кримінального судочинства, яке більшість з авторів намагаються вкласти в рамки теорії трьох кримінально-процесуальних функцій, викликає певні труднощі. Не знайшли свого вирішення вищенаведені суперечності і в національному законодавстві. Так, якщо функція прокурора – кримінальне переслідування (обвинувачення), функція захисника і обвинуваченого (підсудного) – захист, функція суду – вирішення справи по суті знайшли своє відображення у статтях 16-1 та 261 Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК), то функція слідчого – розслідування – залишилася поза межами законодавчої регламентації. Більше того, її сутність і зміст майже не досліджуються на високому теоретичному рівні, а ті нечисленні роботи, що присвячені кримінально-процесуальним функціям у досудових стадіях, різняться між собою і мають дискусійний характер. Окрім того, існуючі наукові праці лише фрагментарно висвітлюють деякі з аспектів даної проблематики.

Наведені аргументи дозволяють зробити висновок, що визначення поняття функції органів досудового слідства України, її змісту, ролі та місця в системі інших кримінально-процесуальних функцій не втратило своїх перспектив для дослідження і продовжує залишатися актуальними.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження ґрунтується на основних положеннях п. 1 ст. 7 Закону України від 11 липня 2001 р. «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» і спрямоване на виконання окремих завдань Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007–2009 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767; виконане відповідно до п. 4.4 Пріоритетних напрямів розвитку правової науки в Україні на 2005–2010 роки; є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України, передбачених, зокрема, п.п. 1.5, 2.8 Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004–2009 років, затверджених наказом МВС України від 5 липня 2004 р. № 755; п.п. 3.1, 9.1, 9.3 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006–2010 роки, схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 12 грудня 2005 р.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексне розроблення та аналіз поняття, змісту, системи, взаємодії кримінально-процесуальної функції розслідування з іншими функціями, що мають місце на стадії досудового слідства.

Мета дослідження обумовлює виконання наступних завдань:

– визначити поняття, зміст та сутність кримінально-процесуальної функції через аналіз її розвитку в науці кримінального процесу і кримінально-процесуальному законодавстві;

– встановити систему та надати класифікацію кримінально-процесуальних функцій, з’ясувати їх призначення;

– виявити взаємозв’язок і співвідношення функцій кримінального судочинства із процесуальними функціями його учасників;

– розкрити зміст, поняття, сутність та правову природу досудового слідства в сучасному кримінальному процесі України, уточнити його мету та завдання з урахуванням історичних передумов виникнення й перспектив подальшого розвитку;

– охарактеризувати гносеологічну природу виникнення функцій органів досудового слідства та їх місце в системі інших функцій кримінального процесу;

– з’ясувати, чи відповідає кримінально-процесуальна діяльність слідчого, яка здійснюється ним відповідно до норм чинного КПК України, його основній функції – розслідування справи;

– виявити та розглянути додаткові функції слідчого;

– підготувати та обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення та законодавчої регламентації процесуальних функцій слідчого.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають між суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності на стадії досудового розслідування у зв’язку з реалізацією ними кримінально-процесуальних функцій.

Предметом дослідження є функції органів досудового слідства у кримінальному процесі України.

Методи дослідження були обрані виходячи з мети і завдань роботи, з урахуванням її об’єкта та предмета. Методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод пізнання соціально-правових явищ боротьби зі злочинністю. Разом із цим у роботі було використано цілу низку спеціальних методів дослідження. Так, логіко-семантичний метод застосовано для вивчення та поглиблення сутності понять «функція», «обвинувачення», «мета», «завдання» тощо. Історико-правовий метод дозволив розглянути генезис концепції кримінально-процесуальних функцій у вітчизняній юридичній науці, дослідити розвиток інституту досудового слідства і функціональне призначення його органів у відповідний історичний період. Застосування системно-структурного методу дало змогу конкретизувати роль досудового слідства в системі інших органів кримінальної юстиції держави. Також у роботі над проблемами, який увійшли до кола дисертаційного дослідження, широко застосовано метод функціонального аналізу, що сприяв формуванню уявлення про систему кримінально-процесуальних функцій як складне соціальне утворення і дозволив визначити закономірності її функціонування в цілому та окремих ланок у конкретний історичний період. За допомогою формально-юридичного методу проведено порівняння кримінально-процесуальних норм законодавства України та інших зарубіжних держав, що дало можливість внести конкретні пропозиції стосовно вдосконалення положень чинного КПК України. Використання статистичного методу дозволило проаналізувати й узагальнити емпіричну інформацію, що стосується теми дослідження, і забезпечити обґрунтування теоретичних положень роботи та отриманих результатів. У свою чергу, під час вивчення й узагальнення правоохоронної практики використано соціологічний метод (анкетування, інтерв’ювання), зокрема при анкетному опитуванні слідчих. Названі методи дослідження використовувались під час написання роботи у взаємозв’язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об’єктивність дослідження та істинність отриманих результатів.

Науково-теоретичним підґрунтям дисертації стали загальнотеоретичні наукові праці провідних українських і зарубіжних вчених у галузі теорії держави і права, філософії, кримінології, кримінального та кримінально-процесуального права, криміналістики, а також в інших галузях знань. Нормативну базу дослідження становлять положення Конституції України, законів України, кримінально-процесуальне законодавство України, проект КПК України, внесений на розгляд народними депутатами України В. Р. Мойсиком, І. В. Вернидубовим, С. В. Ківаловим, Ю. А. Кармазіним (від 13 грудня 2007 р. реєстр. № 1233), проект КПК України, підготовлений робочою групою Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (станом на 10 грудня 2007 р.), кримінально-процесуальне законодавство окремих іноземних країн (Російської Федерації, Німеччини, Франції), а також відомчі нормативні акти МВС України, Генеральної прокуратури України, постанови Пленуму Верховного Суду України.

Емпіричну базу дослідження становлять результати вивчення 143 кримінальних справ, що перебували у провадженні слідчих МВС України, аналітичні й статистичні матеріали органів МВС України та основні показники слідчої роботи за 2008 – І півріччя 2009  років, дані анкетування 208 слідчих та 12 дізнавачів органів досудового розслідування системи МВС України. Враховано також власний досвід дисертанта, набутий під час роботи у слідчих підрозділах УМВС України в Тернопільській області.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана праця є одним із перших в українській кримінально-процесуальній науці дисертаційних досліджень, у якому комплексно та цілісно проаналізовано поняття і зміст кримінально-процесуальних функцій органів досудового слідства України – найбільш складного та дискусійного елемента системи процесуальних функцій учасників досудового провадження у справі.

У роботі представлено авторське бачення шляхів удосконалення кримінально-процесуального законодавства, що дозволить правильно розподілити кримінально-процесуальні функції між державними органами, які провадять процес. Це сприятиме підвищенню ефективності їх роботи і посилить гарантії прав та законних інтересів осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві. Окрім того, в дисертації обґрунтовано низку нових положень та висновків, що істотно розширюють і поглиблюють зміст, структуру та понятійний апарат теорії кримінального процесу. До найбільш вагомих результатів, що містять наукову новизну, слід віднести наступні положення:

вперше:

– обґрунтовано положення про те, що слідчий виконує додаткові процесуальні функції (правозахисну, координаційну, кримінологічну), які обумовлюються його основною функцією – розслідуванням кримінальної справи;

– надано теоретичне обґрунтування положення про те, що правозахисна функція слідчого пов’язана із забезпеченням учасникам розслідування їхніх прав, установлених Конституцією України та кримінально-процесуальним законодавством, і з охороною їхніх законних інтересів;

– встановлено, що слідчий реалізує кримінологічну функцію, в основі якої лежить кримінологічна теорія попередження злочинів. Щодо системи процесуальних функцій вона є зовнішньою (загальнодержавною функцією, притаманною всім органам кримінальної юстиції), однак під час провадження у конкретній кримінальній справі є елементом функції розслідування кримінальної справи, оскільки безпосередньо регламентована процесуальним законом;

– обґрунтовано висновок про те, що слідчий виконує координаційну функцію, яка передбачає його узгоджену діяльність з органами дізнання під час розслідування справи та ґрунтується на глибоких внутрішніх зв’язках між ними, де слідчий як організатор загальних зусиль встановлює найбільш доцільне співвідношення між їхніми діями під час розкриття й розслідування злочину;

удосконалено:

– поняття функції розслідування справи, під якою необхідно розуміти суворо визначену кримінально-процесуальним законодавством діяльність, що реалізується спеціально уповноваженими на те державними органами та їх посадовими особами, які в межах своєї компетенції, повно, всебічно та об’єктивно дослідивши всі обставини справи, покликані створити необхідні умови для здійснення у ній правосуддя;

– поняття основних (розслідування, переслідування (обвинувачення), нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів (прокурорський нагляд), захист, вирішення справи по суті (правосуддя)) і додаткових (допоміжні та організаційні) кримінально-процесуальних функцій, уточнено їх класифікацію;

– поняття дисфункції, під якою необхідно розуміти дії (діяльність) учасника процесу, протилежні за своїм правовим змістом і характером його процесуальній функції (закріпленій за ним законодавством), що перешкоджає повному та своєчасному виконанню завдань кримінального судочинства;

дістало подальшого розвитку:

– положення про те, що досудове слідство у справі та діяльність слідчого як суб’єкта доказування відповідно до чинного законодавства повинні закінчуватися складанням висновку за матеріалами розслідування кримінальної справи. У ньому повинні міститися дані, які вказують на наявність чи відсутність у діях підслідного ознак злочину, та рішення, яке, на думку слідчого, сприятиме правильному вирішенню кримінальної справи;

– теза, що на будь-який орган кримінальної юстиції може бути покладене виконання лише однієї кримінально-процесуальної функції.

Практичне значення одержаних результатів полягає насамперед у тому, що вони мають як науково-теоретичне, так і практичне значення. Теоретичне значення полягає в тому, що сформульовані та аргументовані в дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції розширюють і поглиблюють уявлення про сутність, систему та зміст кримінально-процесуальних функцій органів досудового слідства.

Практичне значення здобутих результатів полягає в тому, що вони можуть використовуватися:

 у правотворчості – для вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України та під час підготовки проекту нового КПК України в частині, що стосується кримінально-процесуальних функцій органів досудового слідства, мети та завдань їх діяльності;

 у практичній діяльності – сприяння підвищенню ефективності діяльності органів кримінальної юстиції України в цілому та їх слідчим підрозділам зокрема;

 у навчальному процесі – під час підготовки підручників і навчальних посібників, методичних матеріалів, проведення лекцій та практичних занять зі слухачами, курсантами і студентами юридичних навчальних закладів, практичними працівниками органів досудового слідства при підвищенні їх кваліфікації.

Матеріали дисертації використовуються під час викладання дисциплін «Кримінальний процес України» у Харківському національному університеті внутрішніх справ (акт впровадження від 14 січня 2010 р.), у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна (акт впровадження від 11 грудня 2009 р.), а також у професійній підготовці та підвищенні кваліфікації слідчих УМВС України в Тернопільській області (акт впровадження від 26 жовтня 2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Дослідження виконано дисертантом самостійно, з використанням новітніх здобутків вітчизняної та зарубіжної науки кримінального процесу, усі викладені в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі власних досліджень автора. У співавторстві опубліковано наукову статтю «Про кримінально-процесуальну функцію органів досудового слідства» (проаналізовано кримінально-процесуальну функцію органів досудового слідства).

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладено та оприлюднено в доповідях на науково-практичній конференції «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених» (м. Харків, 25 травня 2007 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Досудове слідство: шляхи вдосконалення кримінально-процесуального законодавства» (м. Івано-Франківськ, 30 листопада 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Від громадянського суспільства – до правової держави» (м. Харків, 24 квітня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (м. Суми, 17–18 травня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Від громадянського суспільства – до правової держави» (м. Харків, 24 квітня 2009 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладено у п’яти наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визнані Вищою атестаційною комісією України фаховими для спеціальності «Правознавство», а також у тезах доповідей, надрукованих за матеріалами п’яти науково-практичних конференцій.

Структура дисертації включає вступ, три розділи, 10 підрозділів, висновки, список використаних джерел (315 найменувань) та один додатку. Загальний обсяг дисертації становить 224 сторінки, з яких 186 сторінок – текст дисертації, 31 сторінка – список використаних джерел, 6 сторінок – додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, встановлено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, основні завдання, методи, об’єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів, наведено конкретні форми їх апробації та впровадження в навчальний процес, законотворчу й практичну діяльність.

Розділ 1 «Поняття та сутність функцій кримінального процесу» складається з трьох підрозділів, у яких розкрито поняття кримінально-процесуальних функцій, їх зміст та систему у кримінальному судочинстві.

У підрозділі 1.1 «Поняття функцій кримінального процесу» автором проведено ґрунтовний аналіз історичних та юридичних передумов виникнення терміна «кримінально-процесуальна функція» та зроблено висновок, що на сьогодні у процесуальній науці сформувалося два основних підходи до з’ясування сутності кримінально-процесуальної функції: 1) як виду (напрямку) кримінально-процесуальної діяльності; 2) як діяльності органу чи особи, що бере участь у кримінальному процесі. Усі інші напрямки наукових досліджень указаного питання становлять собою спроби комбінування двох основних підходів залежно від того, визначення якого з них вони беруть за основу.

Досліджуючи етапи розвитку вчення про кримінально-процесуальні функції, автор доходить висновку, що їх можна умовно поділити на три основні періоди: 1) дореволюційний (починаючи з 1864 р. до 1917 р.); 2) період радянської доби (починаючи з 1917 р. до 1991 р.); 3) період незалежності України (з 1991 р.).

Під час дослідження першого етапу автор доходить висновку, що концепція трьох основних функцій кримінального процесу: кримінального переслідування (обвинувачення), захисту і вирішення кримінальної справи – була загальновизнаною у дореволюційній процесуальній науці і розглядалася вченими в основному лише на стадії судового розгляду (слідства), якому була властива змагальність. У період радянської доби учення про кримінально-процесуальні функції стає предметом наукових дискусій і досліджень, особливо після прийняття Основ кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік.

Так, під функціями кримінального судочинства в цілому як єдиної правової системи автор розуміє всю сукупність процесуальної діяльності органів та осіб, котрі беруть участь у кримінальному судочинстві, яка вирізняється своїми окремими (основними) напрямками впливу на суспільні відносини і здійснення якої в процесі провадження у кримінальній справі спрямоване на досягнення мети кримінального процесу, його призначення.

Від функцій кримінального судочинства необхідно відрізняти функції окремих його учасників, тобто визначену діяльність будь-якого суб’єкта процесуальних правовідносин, яка характеризується своїм рольовим призначенням, заснована на чіткій сукупності прав та обов’язків цього суб’єкта і повністю залежна від таких основних елементів системи кримінального судочинства, як поставлені цілі і вирішувані для досягнення цих цілей завдання (О. Л. Васильєв).

У підрозділі 1.2 «Класифікація функцій кримінального процесу» автор обґрунтовує тезу, що під впливом того, що у процесуальній науці сформувалося два основних підходи до з’ясування сутності кримінально-процесуальної функції, вчені використовують два способи їх класифікації. Представники першої точки зору продовжують відстоювати існування лише трьох процесуальних функцій (іноді доповнюючи їх зміст новими елементами), тобто вибудовують свою систему на принципі змагальності сторін. Їх опоненти вказують на необхідність розширення кількості функцій і на можливість побудови їх системи поза принципом змагальності. Автор солідарний із тими процесуалістами, які класифікують процесуальні функції (на стадії досудового розслідування) на основні та додаткові. Останні, на його думку, включають у себе допоміжні й організаційні.

Основною слід вважати кримінально-процесуальну функцію учасників процесу, які своєю діяльністю, у силу свого процесуального становища чи закріпленого законом інтересу сприяють вирішенню завдань кримінального судочинства та досягненню його кінцевої мети. До основних функцій, які виявляють себе на досудовому слідстві, слід віднести: розслідування, кримінальне переслідування (обвинувачення), нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів (прокурорський нагляд), захист та вирішення справи по суті.

Додатковими слід вважати процесуальні функції учасників кримінального процесу, які своєю діяльністю допомагають під час доказування або забезпечують виконання основних функцій, чим сприяють вирішенню завдань кримінального судочинства та досягненню його мети. Додаткові функції, у свою чергу, поділяються на допоміжні та організаційні. Допоміжні функції виконують свідки, експерти, спеціалісти, тобто особи, які своєю діяльністю допомагають у процесі доказування, однак не беруть участі у перевірці доказів та не можуть впливати на хід процесу. До організаційних функцій належить діяльність перекладача та понятого, які залучаються до провадження окремих слідчих дій.

У підрозділі 1.3 «Призначення функцій кримінального процесу» автор доходить висновку, що одним зі шляхів вирішення проблеми, пов’язаної з різним трактуванням поняття кримінально-процесуальних функцій, їх кількості та місця в системі кримінального судочинства, є з’ясування призначення процесуальних функцій через встановлення мети кримінального судочинства, котра визначається тим, як суспільство формулює свою політику, що відображає місце особи в системі кримінально-процесуальних відносин. З огляду на це автор спирається на досить обґрунтовану позицію тих авторів, які вбачають мету кримінального процесу в захисті прав та законних інтересів особи і суспільства, які потерпіли від злочину.

З’ясувавши цільове призначення кримінального процесу, автор робить висновок, що призначення функцій кримінального процесу (функцій галузі права) полягає в тому, що: 1) вони відображають сутність кримінально-процесуального права; 2) в них конкретизується та набуває певного спрямування правове регулювання; 3) вони відображають найістотніші риси кримінально-процесуального права та спрямовані на виконання основних завдань, що ставляться перед ним на певному історичному етапі розвитку суспільства; 4) визначають основні напрями активного впливу права на суспільні відносини з метою його упорядкування; 5) через функції розкривається призначення і роль кримінального процесу як одного з основних знарядь боротьби зі злочинністю в Україні.

Щодо призначення функцій учасників кримінального судочинства, то вони: 1) відіграють одну з основних ролей у визначенні типології кримінального судочинства та його форми; 2) служать об’єктивним показником безпосередньої мети (завдань), призначення і предмета діяльності суб’єкта, дозволяють правильно встановити весь комплекс його прав і обов’язків, роль і місце в кримінальному процесі; 3) сприяють формуванню чіткого уявлення про основні напрямки кримінально-процесуальної діяльності, що дає можливість встановити різницю між учасниками процесу у виконанні загальних завдань кримінального судочинства.

Розділ 2 «Розслідування кримінальної справи як основна функція досудового слідства» складається з чотирьох підрозділів. У ньому дисертантом на підставі результатів попередніх етапів дослідження визначено сутність, структуру і соціальну спрямованість кримінально-процесуальних функцій, які знаходять свій вияв на досудовому слідстві, а також обґрунтовано думку про те, що основною кримінально-процесуальною функцією слідчого є функція розслідування.

У підрозділі 2.1 «Поняття досудового слідства та його роль у системі кримінального судочинства» автором проведено історичне дослідження виникнення інституту досудового слідства. За результатами дослідження автором зроблено висновок, що після розпаду СРСР пріоритет державних інтересів поступово втрачає свої позиції, відбувається демократизація кримінального процесу і на перше місце виходить захист прав та свобод людини і громадянина.

На сьогодні дізнання та досудове слідство у вітчизняному кримінальному процесі є окремими формами досудового провадження у кримінальній справі, де функція розслідування здійснюється посадовими особами (слідчими), які відомчо (адміністративно) підпорядковані органам кримінального переслідування. Така ситуація сприяє двоякому трактуванню значення досудового слідства та визначенню його місця в системі органів кримінальної юстиції.

Вихід із даної ситуації, на погляд автора, полягає в тому, щоб відновити межі між цими формами досудового провадження. Перш за все, зважаючи на різне функціональне призначення цих органів дізнання та досудового слідства, необхідно розмежувати їх цілі (завдання). Зважаючи на історичні передумови розподілу попереднього (досудового) слідства та дізнання, правильним буде відновити ті межі між досліджуваними процесуальними інститутами, які визначила дореволюційна доктрина процесуального права. Тому автор підтримує думку тих науковців, котрі вважають, що основною метою проведення дізнання у кримінальних справах повинно стати забезпечення органів досудового слідства матеріалами про злочин у найкоротший строк і визначення особи, підозрюваної у скоєнні такого злочину. У свою чергу слідчий, об’єктивно розслідуючи кримінальну справу, оцінивши наявні докази, зможе дати неупереджену оцінку матеріалам, котрі були зібрані в ході дізнання. Таке розмежування між органами дізнання та досудового слідства не несе в собі загрозу руйнування підвалин вітчизняної процесуальної теорії під час реформування інституту досудового слідства.

У підрозділі 2.2 «Мета та завдання досудового слідства» проведено ґрунтовний аналіз існуючих точок зору з приводу того, яка мета ставиться перед органами досудового слідства та які завдання вони повинні виконували для її досягнення. Спираючись на результати, отримані в попередніх розділах роботи, автор доходить висновку, що на сьогодні законодавець не розмежовує функціонального призначення органів дізнання та досудового слідства, а тому досі превалює думка про те, що між цими інститутами не існує і не повинно існувати жодної процесуальної різниці. Такі погляди здобувачем визнано вкрай неправильними і такими, що не відповідають демократичним засадам кримінального процесу в цілому та досудового розслідування як одного з його етапів зокрема.

Підсумовуючи вищенаведене, автор вважає, що новий КПК України повинен містити статтю під назвою «Мета та завдання досудового слідства», яка складатиметься з двох частин. У ч. 1 повинно вказуватися, що метою досудового слідства є забезпечення суду дослідженими і доказаними обставинами злочину чи убезпечення його від зайвої роботи. Частина 2 даної статті повинна містити детальну регламентацію того, що потрібно робити, щоб досягнути бажаного результату, тобто вказувати на те, що завданнями органів досудового слідства є: 1) повне розкриття злочину; 2) встановлення в діях конкретної особи складу злочину (чи його відсутності) на основі доказів, що збираються і вивчаються в процесі розслідування у передбаченому законом порядку; 3) забезпечення прав і свобод людини, порушених учиненням злочину; 4) недопущення необґрунтованої підозри до особи чи її обвинувачення; 5) забезпечення прав потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників; 6) забезпечення прав осіб, які відіграють допоміжну роль у кримінальному судочинстві.

У підрозділі 2.3 «Гносеологічна природа виникнення функцій органів досудового слідства» автор відстоює думку про те, що слідчий виконує і повинен виконувати функцію розслідування. Під нею необхідно розуміти суворо визначену кримінально-процесуальним законодавством діяльність, що реалізується спеціально уповноваженими на те державними органами та їх посадовими особами, які в межах своєї компетенції, повно, всебічно та об’єктивно дослідивши всі обставини справи, покликані створити необхідні умови для здійснення в ній правосуддя. У роботі обґрунтовано позицію, згідно з якою на слідчого покладено також виконання додаткових функцій, які обумовлюються функцією розслідування. До них належать правозахисна, координаційна та кримінологічна функції, які для слідчого є державно-правовими (зовнішніми) функціями, однак під час провадження у справі виступають елементами функції розслідування, оскільки безпосередньо регламентовані законом і реалізуються слідчим під час виконання його основного державно-правового обов’язку.

Автором підкреслено, що в окремих напрямках кримінально-процесуальної діяльності слідчого і дотепер вбачаються деякі з елементів кримінального переслідування (обвинувачення), однак законодавець повинен докласти всіх зусиль для їх мінімізації та запобігання їх впливу на виконання функції розслідування, яка реалізується слідчим на стадії досудового слідства. Саме тому здобувач підтримує погляди тих авторів (В. С. Зеленецький, Р. Ю. Савонюк, В. М. Тертишник тощо), які вказують на необхідність заміни поняття «обвинувачений» на «підслідний», яке відповідає положенням Конституції України, а саме презумпції невинуватості, згідно з якою лише суд визнає особу винною у скоєнні злочину, після чого сам покладає на неї кримінальну відповідальність. Окрім цього, постанову про притягнення як обвинуваченого необхідно замінити на постанову «про констатацію в діях особи складу злочину».

У підрозділі 2.4 «Розслідування справи в системі інших функцій кримінального процесу» автором обґрунтовано думку, що кримінально-процесуальна функція слідчого – функція розслідування – є самостійною і суворо відмежованою від функцій обвинувачення, захисту і вирішення справи (правосуддя). Більше того, вона є рівнозначною з ними.

Так, хоча суд і органи досудового слідства організаційно не підпорядковані один одному, належать до різних гілок державної влади, однак зрештою їхня діяльність здійснюється в одному напрямку, є взаємопов’язаною і взаємодоповнювальною, оскільки слідчий здійснює підготовчу роботу до суду і для суду, формує досудовий матеріал – кримінальну справу. Щодо закриття кримінальної справи за п. 1, п. 2 ст. 6 та п. 2 ст. 213 КПК України, то це аж ніяк не розгляд справи по суті, а звільнення суду від зайвої роботи.

Автор не погоджується з безапеляційним твердженням тих науковців, які вказують, що слідчий разом із прокурором виконують кримінально-процесуальну функцію обвинувачення, та вважає, що таким чином ігнорується сутність досудового слідства. Піддаючи аналізу положення статті 131 КПК України, автор доходить висновку, що винесення слідчим мотивованої постанови про притягнення особи як обвинуваченого – це не що інше, як констатація в діях особи складу конкретного злочину, що суттєво відрізняється від обвинувачення у кримінально-процесуальному значенні. Саме тому автор погоджується з В. С. Зеленецьким, що необхідно доповнити досудові стадії процесу стадією порушення прокурором обвинувачення перед судом. Це зняло б усі дискусійні питання про співвідношення функції розслідування та обвинувачення у кримінальному процесі на його досудових стадіях.

У роботі обґрунтовано думку, що слідчий виконує у кримінальному процесі конституційну загальнодержавну правозахисну функцію і поряд із судом (суддею), прокурором і дізнавачем забезпечує захист усіх учасників процесу, в тому числі й обвинуваченого. Але це зовнішня загальнодержавна форма захисту, яка суттєво відрізняється від внутрішньої процесуальної правозахисної діяльності, що виконується самим обвинуваченим (підозрюваним), його законним представником і захисником.

Розділ 3 «Додаткові функції органів досудового слідства» складається з трьох підрозділів, у яких досліджено питання підвищення ефективності діяльності органів досудового слідства в Україні на сучасному етапі.

У підрозділі 3.1 «Правозахисна функція органів досудового слідства» обґрунтовано думку про те, що пріоритетними для органів кримінальної юстиції повинні стати інтереси людини, її конституційні права. Саме захист основних прав та свобод людини і громадянина визначає характер, сенс і зміст кримінально-процесуального закону, а відповідно й усієї процесуальній діяльності, включаючи розслідування кримінальної справи.

Узагальнивши основні напрямки правозахисної діяльності слідчого, автор вважає, що її умовно можна поділити на два основні види: 1) роз’яснення прав учасникам процесу; 2) забезпечення та охорона прав і законних інтересів учасників процесу.

На підставі аналізу правозахисної діяльності слідчого автор стверджує, що віднесення її до загальнопроцесуальної функції захисту є помилковим. По-перше, вищезгадана діяльність завжди спрямована лише на спростування або пом’якшення підозри чи пред’явленого обвинувачення. По-друге, вона має чітко визначених законом носіїв. По-третє, зміст функції захисту набагато вужчий від правозахисної діяльності, оскільки до неї не включається захист прав і законних інтересів потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, свідка та інших учасників кримінального процесу. Саме тому особа, яка провадить досудове слідство, реалізує на досудових стадіях процесу встановлену ст. 3 Конституції України та ст. 2 КПК України обов’язкову загальнодержавну правозахисну функцію. Дана функція суттєво відрізняється від функції захисту, що реалізується підозрюваним, обвинуваченим, їх законним представником та захисником, оскільки жодна з указаних осіб не має державно-владних правозахисних повноважень. Сутність і зміст правозахисної діяльності – це складний двоєдиний процес, який, з одного боку, спрямований на захист інтересів конкретної людини, реалізацію її свободи щодо розпорядження своїм правом, а з іншого – гарантує дотримання інтересів суспільства та держави 

У підрозділі 3.2 «Кримінологічна функція органів досудового слідства» обґрунтовано думку про те, що кримінологічна (профілактична) функція є елементом (підфункцією) функції розслідування. Загальнонауковою основою слідчої профілактики виступає передусім теорія запобігання злочинності, яка є складовою частиною кримінології. Проведене дослідження дає автору змогу назвати попередження злочинності кримінологічною функцією слідчого, оскільки в її основі лежить кримінологічна теорія попередження злочинів. Виходячи з правової природи органу досудового слідства можна стверджувати, що для слідчого зазначена діяльність є його державно-правовою функцією. Щодо системи процесуальних функцій вона є зовнішньою, а під час розслідування конкретної кримінальної справи виявляється як елемент функції розслідування кримінальної справи, оскільки безпосередньо регламентована процесуальним законом.

Саму діяльність слідчого щодо попередження злочинів автор поділяє на профілактику, запобігання та припинення, які є видами (напрямами) попереджувальної діяльності, а тому поняття «попередження злочинів» слід вважати загальним – кримінологічною функцією слідчого, обсяг якої визначається його службовою і посадовою компетенцією. Посадова компетенція слідчого щодо попередження злочинів визначена ч. 2 ст. 97 КПК України, а службова – ч. 2 ст. 10 Закону України «Про міліцію». З огляду на вищенаведене кримінологічна функція реалізується слідчим за допомогою залучення процесуальних та непроцесуальних заходів. До перших належать ті, які безпосередньо регламентовані кримінально-процесуальним законодавством, здійснюються на його основі та у визначених ним формах. Усі інші заходи, які виходять за межі провадження у кримінальній справі, не обмежені процесуальними строками та не входять до першої групи, є непроцесуальними заходами реалізації слідчим кримінологічної функції.

У підрозділі 3.3 «Координаційна функція органів досудового слідства» обґрунтовано думку про те, що за своєю сутністю координаційну діяльність слідчого з розкриття і розслідування конкретного злочину необхідно розглядати як одну із додаткових функцій органів досудового слідства (слідчого), тобто його узгоджену діяльність з органами дізнання під час розслідування справи, яка ґрунтується на глибоких внутрішніх зв’язках між ними, де слідчий як організатор загальних зусиль встановлює найбільш доцільне співвідношення між їхніми діями під час розкриття й розслідування злочину.

Автор переконаний, що слідчий знаходиться у відносинах координації лише з органами дізнання і виступає постійним організатором цих відносин. Аналіз узгодженої діяльності слідчого з органами дізнання під час розслідування кримінальної справи дозволяє виділити наступні її структурні елементи: 1) зміст координації; 2) організація координації; 3) процедура узгодженої діяльності. Правовою основою слідчої координації є ч. 3 ст. 114 КПК України.

Спираючись на проведений аналіз, автор доходить висновку, що координаційна функція слідчого може бути визначена як об’єктивно обумовлена, постійна, спільна та узгоджена робота органів досудового слідства і дізнання у кримінальній справі, що розслідується, з метою підвищення ефективності слідчих і оперативно-розшукових заходів, які здійснюються в межах повноважень кожного із цих державних органів і спрямовані на швидке розкриття злочину та об’єктивне, повне і всебічне розслідування всіх обставин злочину.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в удосконаленні кримінально-процесуальної діяльності слідчого під час реалізації ним його основної кримінально-процесуальної функції – розслідування кримінальної справи, отримано наукові та практичні результати, основними з яких є наступні.

Автор стверджує, що від функцій кримінального судочинства необхідно відрізняти функції окремих його учасників. Основною кримінально-процесуальною функцією слідчого є функція розслідування, яка є самостійною і суворо відмежованою від функцій обвинувачення, захисту і вирішення справи (правосуддя). Більше того, вона є рівнозначною з ними.

Беручи до уваги неоднакове функціональне призначення органів дізнання та досудового слідства, необхідно розмежувати їх цілі (завдання). Новий КПК України повинен містити спеціальний розділ, у якому були б чітко визначені права, що надаються слідчому для належного виконання обов’язків щодо забезпечення прав і свобод людини на досудовому слідстві.

Автор вважає, що досудове слідство у справі та діяльність слідчого як суб’єкта доказування відповідно до чинного законодавства повинні закінчуватися складанням висновку за матеріалами розслідування кримінальної справи. У ньому повинні міститися дані, які вказують на наявність чи відсутність у діях підслідного ознак злочину, та рішення, яке, на думку слідчого, сприятиме правильному вирішенню кримінальної справи. Визначено, що право вирішувати питання про порушення кримінального провадження повинно бути прерогативою прокурора.

Також у роботі обґрунтовано положення про те, що на слідчого покладено виконання додаткових функцій, які обумовлюються функцією розслідування. До них належать правозахисна, координаційна та кримінологічна функції.

З метою покращення діяльності органів досудового слідства з приводу розслідування кримінальної справи та усунення тих повноважень слідчого, які дисонують із його основною функцією – розслідування, здобувачем сформульовано низку змін та доповнень до статей 2, 99, 212 КПК України, відповідних статей проекту КПК України, а також запропоновано доповнити КПК України новими статтями – 111-1, 16-1.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

  1.  Півненко В. Про кримінально-процесуальну функцію органів досудового слідства / В. Півненко, В. Андрусяк // Вісник академії прокуратури України. – 2007. – № 4. – С. 80 –83.
  2.  Андрусяк В. Б. Притягнення як обвинуваченого : проблеми теорії і практики / В. Б. Андрусяк // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: Право. – 2008. – № 2 (4). – С. 107–110.
  3.  Андрусяк В. Б. Додаткові функції слідчого / В. Б. Андрусяк // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: Право. – 2009. – Вип. 1 (5). – № 841. – С. 205–207.
  4.  Андрусяк В. Б. Координаційна функція слідчого: поняття, зміст, перспективи законодавчого закріплення / В. Б. Андрусяк // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: Право. – 2009. – Вип. 6. – № 872. – С. 238–242.
  5.  Андрусяк В. Б. Поняття та зміст правозахисної функції слідчого / В. Б. Андрусяк // Держава і право. – 2009. – Вип. 46. – С. 506–508.
  6.  Андрусяк В. Б. До питання про визначення кримінально-процесуальної функції слідчого / В. Б. Андрусяк // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених : матеріали наук.-практ. конф., 25 трав. 2007 р., м. Харків. – Х. : Вид-во ХНУВС, 2007. – С. 51–53.
  7.  Андрусяк В. Б. Проблеми забезпечення прав і свобод людини органами досудового слідства / В. Б. Андрусяк // Досудове слідство : шляхи вдосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., 30 листоп. 2008 р., м. Івано-Франківськ. – Івано-Франківськ : Прикарпат. юрид. ін-т ЛДУВС, 2008. – С. 191–193.
  8.  Андрусяк В. Б. Правове забезпечення статусу слідчого / В. Б. Андрусяк // Від громадянського суспільства – до правової держави : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., 24 квіт. 2008 р., м. Харків. – Х., 2008. – С. 232–233.
  9.  Андрусяк В. Б. Про перехід до групового (колективного) розслідування кримінальних справ / В. Б. Андрусяк // Держава і право : проблеми становлення і стратегія розвитку : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., 17-18 трав. 2008 р., м. Суми. – Ч. 1. – Суми, 2008. – С. 200–202.
  10.  Андрусяк В. Б. Співвідношення категорій «мета» та «завдання» у кримінальному процесі України / В. Б. Андрусяк // Від громадянського суспільства – до правової держави : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., 24 квіт. 2009 р., м. Харків. – Х., 2009. – С. 238–241.

АНОТАЦІЇ

Андрусяк В. Б. Функції органів досудового слідства в кримінальному процесі України. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза, оперативно-розшукова діяльність. – Харківський національний університет внутрішніх справ, Харків, 2011.

Дисертацію присвячено розкриттю теоретичних і практичних аспектів, пов’язаних із проблемами реалізації органами досудового слідства їх основної кримінально-процесуальної функції – розслідування кримінальної справи. Спираючись на різні підходи до визначення сутності кримінально-процесуальних функцій, визначення їх системи і соціальної спрямованості, змісту та способів реалізації на стадії досудового слідства, автором досліджено гносеологічну природу виникнення функцій органів досудового слідства, визначено їх місце в системі інших функцій кримінального процесу.

У роботі автором обґрунтовано положення про те, що поряд з основною кримінально-процесуальною функцією розслідування на слідчого покладено виконання додаткових функцій (правозахисної, координаційної, кримінологічної).

З урахуванням отриманих результатів автором запропоновано зміни до законодавчих актів України в аспекті цієї проблеми.

Ключові слова: кримінально-процесуальні функції; кримінально-процесуальна діяльність, функція розслідування; органи досудового слідства.

Андрусяк В. Б. Функции органов досудебного следствия в уголовном процессе Украины. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 – уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность. – Харьковский университет внутренних дел, Харьков, 2011.

Работа посвящена раскрытию теоретических и практических вопросов, связанных с проблемами усовершенствования правовых принципов реализации органами досудебного следствия их основной функции – расследования. В своем исследовании автор определяет понятие, содержание и сущность криминально-процессуальной функции, через анализ ее развития в науке криминального процесса и уголовно-процессуальном законодательстве устанавливает их систему и приводит соответствующую классификацию. По мнению автора, под функциями уголовного судопроизводства в целом как единой правовой системы нужно понимать всю совокупность процессуальной деятельности органов и лиц, которые принимают участие в уголовном судопроизводстве, имеющую свои отдельные (основные) направления воздействия на общественные отношения, осуществление которой в процессе производства по уголовному делу направлено на достижение цели уголовного процесса и его предназначения. Функции уголовного процесса следует отличать от функций его участников.

Существенная часть исследования посвящена историческим аспектам формирования и становления института досудебного следствия, что вполне объяснимо. Именно обращение к отечественной истории, по мнению автора, позволяет отыскать оптимальные направления совершенствования досудебного расследования Украины, способного вместе с тем вместить в себя апробированные зарубежные достижения, наиболее соответствующие украинской системе. Проведенные исследования позволили автору раскрыть содержание, понятие, сущность и правовую природу досудебного следствия в современном уголовном процессе Украины, уточнить его цель и задания с учётом исторических предпосылок возникновения и перспектив дальнейшего развития. Так, по мнению автора, новый УПК Украины должен содержать статью под названием «Цель и задание досудебного следствия», которая будет состоять из двух частей. Часть первая данной статьи должна указывать, что целью досудебного следствия является обеспечение суда исследованными и доказанными обстоятельствами преступления или ограждение его от ненужной работы. Часть вторая данной статьи должна содержать задание органов досудебного следствия, то есть детальную регламентацию того, что нужно сделать, для того, чтобы достичь желаемого результата.

Исследуя гносеологическую природу возникновения функций органов досудебного следствия, их места в системе других процессуальных функций, диссертант приходит к выводу, что уголовно-процессуальная деятельность следователя, которая осуществляется им в соответствии с нормами действующего УПК Украины, отвечает его основной функции, – расследование дела. Под ней нужно понимать строго определенную уголовно-процессуальным законодательством деятельность, которая реализуется специально уполномоченными на это государственными органами и их должностными лицами, которые в рамках своей компетенции, полно, всесторонне и объективно исследуя все обстоятельства дела, призваны создать необходимые условия для осуществления в ней правосудия.

Проведенное исследование позволило автору обнаружить и исследовать дополнительные функции, которые выполняет следователь, раскрыть взаимосвязь и соотношение функций уголовного судопроизводства с процессуальными функциями его участников. По мнению диссертанта, к дополнительным функциям, которые возложены на следователя, относятся правозащитная, координационная, криминологическая функции, которые для следователя являются государственно-правовыми (внешними) функциями, но во время производства по уголовному делу выступают элементами функции расследования, так как непосредственно регламентированы законом и реализуются следователем во время выполнения его основной государственно-правовой обязанности.

Предложены изменения к законодательным актам Украины в аспекте исследуемой проблемы.

Ключевые слова: уголовно-процессуальные функции; уголовно-процессуальная деятельность, функция расследования; органы досудебного следствия.

Andrusyak V. B. The functions of organ of preliminary investigation in criminal procedure of Ukraine. – Manuscript.

Dissertation for the candidate degree in jurisprudence by speciality 12.00.09 – criminal process and criminalistics; judicial examination, operative-search activity. – Kharkiv National University of Internal Affairs, Kharkiv, 2011.

Scientific work is devoted to open theoretical and practical questions opening of, related to the problems of improvement of legal principles of realization of pre-trial investigation of their basic function organs – investigation.

In the research an the author determines a concept, maintenance and essence of criminal judicial function, through the analysis of its development in science of criminal process and criminal judicial activity legislation, sets its system and gives the proper classification.

In dissertation the author is expose maintenance, concept, essence and legal nature of pre-trial investigation in modern criminal procedure of Ukraine, his purpose and task is specified taking into account historical pre-conditions of origin and prospects of subsequent development. In-process based on conceptual chart of scientific and applied positions. Gnosiological nature of origin of functions of organs of pre-trial investigation and their place in the system of other functions of criminal process were researched by the author, it is found out that criminal judicial activity of investigator, which is carried out by him under right operating UPK of Ukraine and answers him to the basic function, is case investigation.

The conducted research allowed author to detect and analyze extra duties of investigator, to open interconnection and correlation of functions of the court procedure with procedural role of the participants. It is offered changes to the legislation of Ukraine in the aspect of this problem.

Key words: criminal judicial functions; criminal judicial activity, function of investigation; organs of pre-trial investigation.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

74328. Линейная арматура ВЛ 69 KB
  Поддерживающие зажимы применяют для подвески и закрепления проводов ВЛ на промежуточных опорах с ограниченной жесткостью заделки рис. На анкерных опорах для жесткого крепления проводов используют натяжные гирлянды и зажимы натяжные и клиновые рис. Поддерживающая гирлянда рис.
74329. Кабельные линии (КЛ) эл.передачи. типы кабелей, виды кабельной канализации 34 KB
  Кабельная линия КЛ линия для передачи электроэнергии состоящая из одного или нескольких параллельных кабелей выполненная каким-либо способом прокладки. При этом концы жил кабелей освобождают от изоляции и заделывают в соединительные зажимы. На концах кабелей применяют концевые муфты или концевые заделки.
74330. Токопроводы, шинопроводы и внутренние проводки 32 KB
  Токопроводы шинопроводы и внутренние проводки Токопроводом называют линию электропередачи токоведущие части которой выполнены из одного или нескольких жестко закрепленных алюминиевых или медных проводов или шин и относящихся к ним поддерживающих и опорных конструкций и изоляторов защитных оболочек коробов.
74331. Характеристика передачи ЭЭ переменным током 47.5 KB
  Поэтому повышение напряжения при токах в несколько тысяч ампер возможно только с помощью явления электромагнитной индукции и трансформаторов что создает возможность для последующей эффективной передачи электроэнергии переменным током. Потребление электроэнергии производится на относительно низком напряжения сотни тысячи вольт. Доставка ЭЭ от электростанции к электроприемникам в общем случае осуществляется сетями различного класса номинального напряжения т. представлена принципиальная упрощенная схема передачи и распределения ЭЭ...
74332. Характерные значения удельных (погонных) параметров схем замещения и электрических режимов воздушных и кабельных линий электропередачи и соотношения между ними 496 KB
  Волновые параметры реальной линии волновое сопротивление ZB и коэффициент распространения волны γо определяются через ее удельные погонные отнесенные к 1 км параметры: где β0 коэффициент затухания α0 коэффициент изменения фазы фазовый угол. Удобно определять параметры Побразной схемы замещения линии через удельные погонные сопротивления Zo=RojX0 Ом км и проводимости Yo=g0jb0 См км. При этом равномерную распределенность параметров линии по длине учитывают приближенно с помощью поправочных коэффициентов по формулам Z...
74333. Двухобмоточные силовые тр-ры. Виды, условные обозначения, принципиальные сх., сх. замещения. Моделирование трансформаторов и определение параметров сх. замещения 224 KB
  замещения. замещения. Установим связь схемы замещения трансформатора с его реальными схемнорежимными параметрами. Эта схема в которой магнитная связь между обмотками заменена электрической называется схемой замещения трансформатора.
74334. Понятие пропускной способности электропередачи, факторы её определяющие 32 KB
  Второе ограничение связано с риском нарушения синхронной работы генератора при повышении нагрузки на которых возникает условие для выхода из синхронизма. Это ограничение чаще практикуется по статической устойчивости. При некоторой меньшей длине активным ограничение будет являться ограничение по нагреванию. Заметим что ограничение по нагреванию не зависит от длины ЛЭП.
74335. Компактные, компенсированные электропередачи переменного тока 66 KB
  Компактные компенсированные электропередачи переменного тока. В основу конструкций перспективных компактных воздушных линий электропередач разработанных в нашей стране положена простая идея. Образцы таких распорок уже созданы и составлены проекты будущих компактных воздушных линий электропередач рис. В скобках показаны для сравнения расстояния между фазами для обычных воздушных линий электропередач Расчеты показали что при меньших по сравнению с обычными воздушными линиями электропередач размерами компактные воздушные линии электропередач...
74336. Моделирование (представление) эл нагрузок при расчете рабочих режимов эл.передач и эл.сетей 114.5 KB
  Активные элементы схем замещения электрических сетей и систем нагрузки и генераторы представляются в виде линейных или нелинейных источников. Способы задания нагрузок при расчетах режимов: а постоянный по модулю и фазе ток; б постоянная по модулю мощность; вгпостоянные проводимость или сопротивление; дстатические характеристики нагрузки по напряжению; еслучайный ток Нагрузка задается постоянным по модулю и фазе током рис.Такая форма представления нагрузки принимается при всех расчетах распределительных сетей низкого напряжения...