66209

ВИХОВАННЯ І ШКОЛА В ЕПОХУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Реферат

Педагогика и дидактика

Навчання починали з механічного заучування на латині молитов і 150 псалмів а потім вивчали латинську азбуку читання і письмо. Виникла така форма навчання як учнівство. Найкращим методом навчання вважався пошук найкоротшого шляху досягнення знань.

Украинкский

2014-08-15

64.5 KB

9 чел.

ВИХОВАННЯ І ШКОЛА В ЕПОХУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ.

Середні віки в Європі характеризуються зміною  рабовласницького ладу феодальним, пануванням християнської релігії і негативним ставленням до гріховної і язичницької античної культури і освіти. Виділяють три періоди: 5 – 10 ст. – раннє середньовіччя; 11 – 13 ст. – розвинуте середньовіччя; 14 – 16 ст. – пізнє середньовіччя, або епоха Відродження.

РАННЄ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. Освіта в часи раннього середньовіччя тісно зв'язана з церквою. Знання були потрібні діячам церкви, простим людям для засвоєння християнства, для боротьби з єресями. На  початку 7 ст. у Британії та Ірландії при монастирях з'явились перші школи. Саме в монастирях збереглись античні рукописи, які служили навчальними посібниками. Зміст освіти випливав з творів Августина Блаженного, чия освітня програма передбачала, крім релігійних, і світські знання, необхідні християнському полемісту і проповіднику – знання мов, історії, діалектики, риторики, математики, філософії послідовників Платона, які найбільш повно виражали ідеали християнства.

Почали у значній кількості відкриватись як монастирські внутрішні школи, де готувались майбутні монахи, так і кафедральні відкриті школи, де готували священиків і чиновників. Особлива увага зверталась на виховання моральних якостей, якого досягали настановами, постами, відмовою від пристрасті до багатства, читанням релігійних творів.

В елементарних школах вчились близько 5 років і засвоювали читання, письмо, лічбу і співи. Середній рівень передбачав “трівіум” – латинська граматика, риторика, діалектика. Підвищений курс передбачав “квадріум” – арифметику, геометрію, астрономію, теорію музики. Основною книгою у навчанні був Псалтир. Навчання починали з механічного заучування на латині молитов і 150 псалмів, а потім вивчали латинську азбуку, читання і письмо. Пізніше були написані спеціальні посібники: граматика, латинський розмовник, словники, хрестоматії, а підручники логіки, арифметики, музики, складені Боецієм ( 480 – 524 ) служили до 13 ст.

Найбільший розвиток освіти припадає на правління франкського короля Карла Великого на початку 9 ст. Бурхливо розвиваються монастирі і монастирські школи, оскільки монахи мали багато часу проводити за читанням. Вивчаються твори римської класичної літератури, при дворі короля освічені люди об'єднуються в Академію ( Карл Великий вважав свою державу спадкоємицею Риму, звідси інтерес до римської культури ).  Освіту намагались здобути і люди низького суспільного становища, бо вона відкривала шлях до державної чи церковної кар'єри.

Загалом освіта в часи раннього середньовіччя визначалась такими обставинами: римська антична спадщина ще не стала чимось далеким, християнство ще не встигло створити власну філософську базу і користувалось творами філософів античності, язичників ще було дуже багато і їх навертали у християнство не лише силою, а й  проповідями, церква ще не набрала великої сили і боролась з єресями не вогнем інквізиції, а словом. Тобто церкві було потрібно багато освічених людей.

РОЗВИНЕНЕ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. Становище змінилось в часи розвинутого середньовіччя. Держави переживали період роздробленості і мало приділяли уваги поширенню знань. Церква утвердилась як значна сила і могла боротись з єресями не проповідями, а силою. Нечисленних язичників на окраїнах Європи також навертали у християнство силою зброї. В цих умовах  високоосвічені люди були непотрібні, антична культура розглядалась як загроза християнству. На перший план виходить засвоєння певної суми формальних знань, володіння якими дозволяє зайняти відповідну посаду.

Ідеологом нової орієнтації освіти виступив філософ і теолог Фома Аквінський (1225/26 – 1274). У трактаті “Сума теології” він дав нову інтерпретацію церковним традиціям, спираючись на етику, психологію, логіку Аристотеля, відпрацьовуючи віровчення у формі наукового знання, підкоряючи знання вірі. Панівне положення займає нова релігійна філософія – схоластика ( лат. Scholasticus – шкільний, вчений ), орієнтована на формальну логіку Аристотеля і абстрактне богослов'я. Твори самого Фоми Аквінського стали основними джерелами вивчення богослов'я у школах підвищеного типу – колегіях і університетах.

У школах граматика і риторика поступились місцем формальній логіці і новій латині (назви часто лишались незмінними). Елементарна школа залишилась без змін. Майже в кожному монастирі засновувались школи середнього ступеня, а в багатьох вищого. В школах середнього та вищого ступенів вчились 6 – 8 років, тобто повний курс школи становив 13 років. Перші 2 роки вивчали філософію, 2 наступні – богослов'я, церковну історію і право, два останніх – поглиблено вивчали богослов'я. Випускники шкіл тримали екзамен на ступінь бакалавра, потім могли стати магістрами.

У 12 – 13 ст. почався інтенсивний розвиток університетів – корпорацій вчителів і учнів, що відображало зацікавленість суспільства у розвитку освіти. Університети виробили тип високоосвіченого вченого, який не лише поглинає знання для самовдосконалення (ідеал античності), але і поповнює їх заради всього людства. Університет, як правило, складався з 4 факультетів – молодшого, артистичного, де вивчали сім вільних мистецтв, і 3 старших – юридичного, медичного, богословського.

Центри освіти і культури поступово зміщувались з монастирів у міста. Для торгово-ремісничого населення почали відкриватись міські школи – магістратські, цехові, гільдійські. Вони давали уміння читати, писати латинською і рідною мовами, рахувати. Вперше з'явились в Італії, де було найбільше освічених вчителів.  Виникла така форма навчання, як учнівство. Майстер з числа купців чи ремісників за певну плату вчив одного-двох учнів. Повний курс учнівства тривав від 2 до 6 і більше років, але давав змогу учню працювати підмайстром, доки він не заробить на відкриття власної справи. Почалось виділення педагогіки і методики в окрему галузь знань, з'явились перші педагогічні трактати. Гуго сен-Вікторський (бл. 1096 – 1141) склав трактат “Дидаскалікон”, в якому представив класифікацію наук, що вивчаються в школах, і методику їх вивчення. Найкращим методом навчання вважався пошук найкоротшого шляху досягнення знань. Відомий французький вчений Пьєр Абеляр (1079 – 1142) запропонував цікавий метод навчання “так-ні”, що полягає у співставленні суперечливих поглядів, дискусіях, коментарях.

Виникла рицарська система виховання. Хлопчик 10-12 років переходив до двору сеньйора, де жив у сім'ї, виконував роль пажа, прислугував своїм благодійникам, і водночас навчався хорошим манерам, грі на музичних інструментах, пісням, танцям, складанню віршів, їздити верхи, плавати, володінню зброєю. Домашній священик наставляв на “шлях істинний” і навчав грамоті. У 14-16 років юнак ставав зброєносцем, а у 18 посвячувався у рицарі. Ідеал рицарського виховання, що передбачав різноманітні уміння і навички, широту культури, високі моральні якості,  став зразком для епохи Відродження, оскільки в ньому простежувалась ідея  всебічного розвитку особистості.  Вінцент з  Бове (1190 – 1264) написав трактат “Про навчання дітей благородних” – одну з перших енциклопедій з виховання, де розглянуті різні аспекти навчання і виховання як хлопців, так і дівчат.

Дівчата із знатних сімей виховувались вдома або у монастирях. У програму навчання входило засвоєння грамоти, вивчення мов, музика, читання релігійних книг, рукоділля. У менш знатних сім'ях дівчата одержували домашню освіту або відвідували спеціальні жіночі міські школи.

Серйозним позитивним моментом, привнесений християнством в освіту,  був погляд на трудове виховання як на засіб розвитку в загальній системі виховання особистості ( в античності праця вважалась негідною вільної людини ).

У 13 столітті почалась поступова переорієнтація Європи на буржуазний шлях розвитку. Схоластична система освіти стала занепадати, тому що не відповідала потребам життя. Зміст освіти у школах ставав все більш обмеженим, поширювалось зазубрювання матеріалу і тілесні покарання учнів. Міські школи все більше обмежувались елементарною освітою  на протязі 2 – 3 років. Свої освітні традиції зберегли лише університети і колегії, що виникли на їх базі ( колегії були своєрідною проміжною ланкою між  середньою і вищою освітою,  поєднували також гуртожиток зі школою).

ОСВІТА В ЕПОХУ ВІДРОДЖЕННЯ. Визнана цінність людини як особистості, яку варто вивчати. Розвиток буржуазного суспільства вимагав виховання активної особистості, здатної перетворювати світ. В пошуках ідей культурного розвитку звернулись до ідей античності, на базі яких можна створити новий світогляд. Античний ідеал всебічно розвиненої особистості було наповнено новим змістом, що послужило розвитку наукового знання про природу людини і в результаті справило вплив на світову науку і культуру. Початком Відродження вважають 1453 рік,  коли захоплення турками Константинополя  спричинило масову втечу вчених з рукописами античної літератури. Втікали переважно до Італії, тому Відродження почалось там.

В Італії розглядали формування громадянина як головний компонент всебічно розвиненої особистості. Основою виховання стали вважати сім'ю, велику увагу приділяли вихованню жінок. У фізичне виховання включали не лише гімнастику і військову підготовку, а і загартування, гігієну відпочинку разом з естетичними компонентами.

РЕФОРМАЦІЯ І КОНТРЕФОРМАЦІЯ. 16 ст. було не лише кінцем середньовіччя і Відродження, а і періодом боротьби католицизму з реформацією. Діячі Реформації теж перебудовували освіту, але не в дусі гармонії людини, а в дусі осмислення Біблії без посередництва церкви і священнослужителів.

Реформація почалась 31 жовтня 1517 р. виступом Лютера. До 1555 р. між протестантами і католиками точилась збройна боротьба, головним чином на території Німеччини. В результаті у північних і східних князівствах Німеччини,  у Данії, Швеції протестантизм став пануючою релігією, а у Польщі, Швейцарії, Нідерландах, Франції теж з'явилось чимало прибічників. У відповідь Рим різко посилив діяльність інквізиції, почали забороняти випуск книжок. Основні ідеологи Реформації: німець Мартін Лютер (1483 – 1546), француз Жан Кальвін (1509 – 1564), швейцарець Ульріх Цвінглі (1484 – 1531).

З метою поширення релігійного вчення діячі Реформації проголосили обов'язкову початкову освіту для дітей всіх станів і розгорнули широку мережу шкіл. Навчання велось рідною мовою.  Рівень знань учнів був низьким, оскільки основний час у навчанні відводився на релігійне виховання, учнів навчали читати і розуміти Біблію. Початкова школа потрапила у пряму залежність від церкви.

Ідеї для організації шкільної справи брались з практики навчання і виховання “братських общин”. Общини формально були світськими організаціями, їх члени мали спільне майно, харчування і роботу, проповідували ідеали християнського комунізму. Дітей вчили колективно працювати і поважати фізичну працю. Великій общині “Браття  спільного життя” у 15 ст. належав ряд шкіл у Льєжі (Франція), Зволі і Девентері (Нідерланди), які славились у всій Європі. В них вчились Еразм Роттердамський, Рудольф Агрікола та ін. В подібній общині жив і навчався Я. А. Коменський.  Програма була по типу латинських тривіальних шкіл – викладалась граматика, риторика, діалектика (трівіум). Школи відзначались кваліфікованим складом вчителів, продуманістю методів навчання. Мала кількість викладачів навчала кілька сотень учнів завдяки тренувальним заняттям у малих групах, де кращі учні навчали інших (пізніше використано в Белл-Ланкастерській системі ).

Перед середньою школою стояла задача – підготувати кадри інтелігенції і кваліфікованих чиновників, ладних служити інтересам протестантської Німеччини. Було розроблено раціональний зміст освіти і виховання, передбачено зв'язок між середньою школою, яка дає загальний розвиток, і вищою, яка дає професійну підготовку.  Філіп Меланхтон (1497 – 1560) у 1528 році видав навчальний план для середньої школи, що передбачав поділ дітей на класи, вивчення латинської замість рідної мови, вивчення граматики, римської поезії і класичної прози, співів, обов'язкове знання закону Божого. Іоганн Штурм (1507 – 1587) у 1538 році у Страсбурзі заснував на базі латинської середньої школи гімназію, яка пізніше стала еталоном європейської школи. Система навчання і виховання використовувала багато досягнень гуманістичної педагогіки і базувалась на 3 принципах: благочестя, красномовство, знання. В Англії для найбіднішого населення на церковні гроші і пожертвування в містах і селах були засновані публічні школи (паблік  скулз), однак з часом вони перетворились в елітарні навчальні заклади.

Протестантська школа здійснила ряд нововведень у формах організації, методах навчання, добре розроблених навчальних програмах, але не змогла подолати своєї обмеженості внаслідок домінування релігійно-політичної спрямованості  навчання і виховання. Незважаючи на окремі досягнення і зразкові школи, в цілому рівень знань учнів був низьким. Навіть Еразм Роттердамський писав, що лютеранство несе загибель науки і цивілізації.

З 50-х років 16 ст. почалась Контрреформація – католицька церква і новостворений орден єзуїтів почали наступ на протестантську педагогіку і світську гуманістичну культуру і розгорнули широку просвітницьку діяльність. Почали створюватись безплатні загальнодоступні початкові школи. Орден єзуїтів створив широку мережу середніх і вищих шкіл, які існували тривалий час.  Для приваблення учнів і зацікавленості їх в навчанні були розроблені такі методи, як змагання між учнями всередині класів і між класами, конкурси, театралізовані вистави, шкільне самоуправління, тощо, які застосовуються й зараз. Це поєднувалось з системою стеження за учнями, використанням людських пристрастей, авторитаризмом і формалізмом, в учнів розвивалась фанатична відданість римсько-католицькій церкві. Рівень знань у єзуїтських школах на перших порах був дуже високим, що приваблювало до них учнів, але з часом вони скотились в бік формалізму і релігійного фанатизму, перестали сприймати наукові досягнення і поступово ( в 17 – 18 ст. ) стали занепадати.

              ОСВІТА В  МОСКОВІЇ 14 – 17 СТ.

СУСПІЛЬНО-РЕЛІГІЙНІ ОБСТАВИНИ. Московська культура вороже ставилась до всього західного, а також насторожено до візантійського, замкнувшись у тих знаннях, які були одержані від Візантії ще в часи Київської Русі. В Московії не було створено крупних центрів освіти, подібних до західноєвропейських університетів. Розумова і духовна робота була направлена на пошук досконалого життя, “Царства Божого” на землі, і  здійснювалась переважно в монастирях, заснованих учнями Сергія Радонежського (бл. 1321 – 1391) і Ніла Сорського (бл. 1433 – 1508) ( а вони вбачали зміст життя в аскетизмі і молитвах ).

Закріпилось негативне ставлення до раціонального знання, наук про зовнішній світ згідно формулі апостола Павла, що всі людські знання від Бога. Гносеологічні проблеми і питання дидактичного характеру не розглядались, інтерес становили лише етичні проблеми і моральне виховання. Книжні знання розглядали як духовний скарб, який слід накопичувати, а не ділитись з оточуючими. Прагнули не зрозуміти і дослідити, а слідувати Святому письму. В монастирях цінувалось не розумування, а слухняність. Моральний елемент культури цінувався набагато вище “зовнішніх знань”: граматики, риторики та інших дисциплін. Інтерес до людини і освіти  залишався скутим рамками релігії і розумівся як моральне вдосконалення на шляху злиття з Богом.

В Московії було сприйнято чисто зовнішнє, обрядове розуміння християнства, а його духовну силу випустили з уваги. Турбота проявлялась про збереження в незмінному вигляді церковних обрядів, створилось враження, що православним варто помирати за букву віри.  В церковній літературі  16 –17 ст. переважають описання самих дріб'язкових обрядів ( що їсти в певний день посту, як кадити, тощо  ) і дуже мало говориться про питання моралі, теоретичну сторону християнства. Глибокого розуміння християнства не було ні в кого, тому що не було відповідної освіти. Віру вбачали в пунктуальному дотриманні обрядів. Так, церковний розкол почався з того, що в 17 ст. московські патріархи Йосиф і Нікон звернулись до константинопольського патріарха за розв'язком 31 питання. У відповіді було сказано, що ці питання дрібні, неістотні, однак розкол на цьому грунті відбувся. Педагогічні погляди були запозичені з старого завіту ( див. Лекцію про Київську Русь ).  

Школи в нашому розумінні не було. Знатні люди одержували домашню освіту, причому вчителями виступали батьки, домашні священики,  монахи. Навчанням також займались, за певну плату, священики,  нижчі церковні служителі та чиновники державних установ ( писці і піддячі приказів ), які вдома навчали невеликі групи учнів на додачу до власних дітей. Якість такої освіти була дуже низькою, діти вміли лише читати, писати і рахувати – це вважалось достатнім. Вчили літероскладальним методом, навчальної літератури не було, тому вчили по церковним книгам, незрозумілим для учнів. Складність навчання посилювалась тим, що розділові знаки ще не набули поширення, і потрібно було добре поміркувати, щоб відділити речення від речення і слово від слова (слова часто писались підряд, без проміжків). Навчання було важким, щоб примусити дітей вчитись, застосовували тілесні покарання. Навчання елементарній грамотності розтягувалось на 3 – 6 років. При цьому  грамотних людей було мало, 9/10 священиків були неграмотними і засвоювали молитви з голосу.

Необхідні для держави спеціалісти – дяки приказів, майстри дзвонарного і гарматного литва, будівничі одержували знання шляхом учнівства. Майстер своєї справи вчив власних синів і разом з ними інколи 2 – 5 учнів. Навчання йшло в процесі праці.

Тих, хто хотів навчатись за кордоном, відлучали від церкви.

Жіночої освіти не існувало, жінки не одержували навіть домашню освіту.

 В Московії першу друкарню заснував Іван Федоров ( народився близько 1510 року, був дяком ) разом з Петром Тимофійовичем Мстиславцем, вихідцем з України, в часи Івана Грозного – у 1563 році. Ймовірно, що саме Мстиславець приніс у Московію саму ідею книгодрукування. У 1564 р. надруковано “Апостол”, у 1565 – “Часовник”.  Ця друкарня більше ста років була єдиною на всю державу і випускала лише церковну літературу. Самі Іван Федоров і Мстиславець дуже швидко були змушені тікати з Московії через нападки на них духовенства – вже у 1566 році. Найбільш вірогідна  причина нападок – видана література була написана згідно з прийнятими в Україні правилами граматики, яки трохи відрізнялись від московських – і в цьому вбачили єресь, спотворення слова Божого.

ПОЧАТОК ШКІЛЬНОЇ СПРАВИ. Певні зрушення почались у другій половині 17 ст., коли частина боярства зрозуміла, що відставання в освіті згубне для держави. В цей час, через загострення ситуації в Україні, чимало освічених людей емігрувало в єдиновірну Московію, давши кадри вчителів.

В 40-ві роки 17 ст. боярин Ртіщев заснував в московському Андріївському монастирі орієнтовану на грецькі традиції школу. Вчителями були випускники Києво-Могилянської академії Арсеній Сатановський, Єпіфаній Славінецький, Дамаскін Птицький.

В середині 60-х років Симеон Полоцький (випускник Києво-Могилянської академії) у Спаському монастирі в Москві відкрив школу підвищеного типу латинської! орієнтації.  Школа готувала чиновників особистої канцелярії царя Олексія Михайловича, піддячих Приказу таємних справ. Основний ухил був на вивчення латинської мови, мови міжнародної дипломатії ( вивчали за відомим в Європі  методичним посібником єзуїта Альвара). Вивчали також піїтику, риторику, діалектику, філософію, богослів'я.  

У 1685 р. в Богоявленському монастирі в Москві було відкрито школу, яку спробували зробити вищою. Її заснували доктори Падуанського університету, грецькі ієромонахи брати Іоанникій і Софроній Ліхуди. Школа проіснувала недовго.

У 1687 р. за ініціативою Симеона Полоцького в Москві засновано Елліно-грецьку академію, згодом перетворену у Слов'яно-греко-латинську академію. Курс починався з підготовчого класу – “руської школи”. Далі була “школа грецького книжного писання”, потім вивчали граматику. Риторику, логіку, фізику і піїтику вивчали і грецькою, і латинською мовами за підручниками, складеними братами Ліхудами. Учні  філософського класу читали промови Цицерона, складали промови слов'янською і латинською мовами. Учні богословського класу складали проповіді і читали їх напам'ять в присутності філософів. Вивчалась географія, карти і глобус. Також вивчали єврейську, французьку і німецьку мови, медицину.  Характерно, що предмети викладались так, щоб допомогти учням навчитись захищати православні духовні цінності. Вийшло, що замість університету, Московія одержала духовну семінарію, де викладались ті дисципліни, що не суперечили православ'ю.

В академії одночасно навчалось від 200 до 600 учнів різних станів: діти священиків, дворян, канцеляристів, дяків, конюхів, солдат, хрещені інородці. Приймали учнів у віці від 12 до 20 років. Термін навчання невідомий, багато учнів по кілька років затримувались в одному класі ( до 10 р. ), а всього навчання могло затягнутись до 20 років. За лінощі і неуспішність багатьох виключали.

Випускники Слов'яно-греко-латинської академії мали знання в об'ємі західноєвропейського колегіуму (хто закінчив повний курс), і таких  випускали менше 50 протягом року на всю величезну державу.

У 18 ст. академія була перетворена в духовну школу, а в 19 ст. переведена з Москви в Троїцьку Лавру.

ЛІТЕРАТУРА.

1. Кравець В. П. Історія класичної зарубіжної педагогіки та шкільництва.  Тернопіль, 1996. ст. 198-200, 205-211, 307-326.

2. История педагогики. Часть 1. От зарождения воспитания в первобытном обществе до середины 17в. Учебное пособие для педагогических университетов. Под редакцией академика РАО А. И. Пискунова. М.: 1998. – 192 с.    

3. Латышина Д. И. История педагогики. Воспитание и образование в России (10 – начало 20 века): Учебное пособие. – М.: «Форум», 1998. – 584 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

23037. Дослідження та оптимізація структури дискретизованих динамічних систем 335.5 KB
  вказувалося що структура матриці С та векторів визначається вибором точок розміщення спостерігачів та керувачів системи проблеми оптимального розміщення яких будуть розв’язані якщо будуть знайдені явні залежності матриці від елементів множин координат спостерігачів та координат керувачів. Будуть побудовані аналітичні залежності елементів матриці від довільного елемента множини та елемента множини а також формули диференціювання матриці по цих елементах. В процесі розв’язання цієї проблеми будуть побудовані формули...
23038. Оптимізаційні методи в задачах моделювання дискретних початково-крайових умов 325 KB
  Постановка задачі та проблеми її розв’язання. Поставлені вище задачі а також запропоновані там алгоритми їх розв’язання досить широкі і можуть бути використані для оптимізації розміщення входіввиходів довільної лінійної системи в тому числі і для розв’язання задачі оптимізації розміщення спостерігачівкерувачів при моделюванні дискретизованих початковокрайових умов дискретно розміщеними фіктивними зовнішньодинамічними збуреннями. Більш точною і більш природною постановкою задачі моделювання дискретизованих початковокрайових умов є...
23039. ОПЕРАЦІЙНІ ПІДСИЛЮВАЧІ (позитивний зворотній зв’язок) 436.5 KB
  Форма генерованої напруги може бути різноманітною: гармонічною прямокутною пилкоподібною або будьякою іншою. У підсилювачі із негативним зворотним зв’язком у відсутності вхідного сигналу будьяка флуктуація напруги на вході підсилена операційним підсилювачем на виході придушується ланкою негативного зворотного зв’язку тобто сама себе послаблює. В кінці кінців на виході встановиться напруга близька до напруги живлення додатної чи від’ємної в залежності від полярності початкової флуктуації. Припустимо що в момент включення на виході...
23040. Операційні підсилювачі (негативний зворотний зв`язок) 68.5 KB
  Вступ Операційний підсилювач – це диференційний підсилювач постійного струму який в ідеалі має нескінченний коефіцієнт підсилення за напругою і нульову вихідну напругу за відсутністю сигналу на вході великий вхідний опір і малий вихідний а також необмежену смугу частот сигналів що підсилюються. Мета роботи ознайомитись із властивостями операційних підсилювачів опанувати способи підсилення електричних сигналів в ОП охопленому негативним зворотним зв`язком та способи виконання математичних операцій за допомогою ОП. Операційні...
23041. Пасивні RC-фільтри 129.5 KB
  Пасивний чотириполюсник не містить у собі джерела енергії; потужність що виділяється в елементі кола підключеного до виходу чотириполюсника менше потужності що споживається від джерела сигналу підключеного до входу чотириполюсника; на виході такого чотириполюсника ніколи не буває гармонік яких би не було у поданому на його вхід сигналі якщо цей чотириполюсника створений на базі лінійних елементів. Функцію перетворення будьякого чотириполюсника можна подати кількома варіантами в залежності від способу впливу...
23042. Напівпровідникові діоди. Вольт-амперна характеристика (ВАХ) 83.5 KB
  Вольтамперна характеристика ВАХ – це залежність величини струму ІД крізь pn перехід діода від величини і полярності напруги UД прикладеної до діода. Виконання роботи передбачає використання осцилографа як характериографа з метою одержання на екрані двоканального осцилографа зображення ВАХ діода а також побудову ВАХ шляхом вимірювання деякої кількості величин струму ІД що відповідають певним величинам та полярності напруги UД і представленням результату у вигляді графіка. Залежність струму крізь діод від прикладеної до...
23043. Транзистори 88 KB
  Вихідна вольтамперна характеристика ВАХ біполярного транзистора – це залежність величини струму колектора ІК від напруги між колектором та емітером UКЕ при певному струмі бази ІБ або напруги між базою та емітером UБЕ . Вихідна вольтамперна характеристика ВАХ польового транзистора – це залежність величини струму стока ІС від напруги між стоком та витоком UСВ при певній напрузі між затвором та витоком UЗВ . Виконання роботи передбачає використання осцилографа як характериографа з метою одержання на екрані двоканального...
23044. ПІДСИЛЮВАЧІ НА ТРАНЗИСТОРАХ 103 KB
  Він є лише керувальним пристроєм а збільшення потужності сигналу відбувається за рахунок зовнішнього джерела напруги струмом в колі якого й керує транзистор. Характер зміни вхідного сигналу повинен передаватися на вихід без помітних спотворень. Кажуть що має місце інверсія фази сигналу. Як випливає з рівняння ЕберсаМола [1] імпеданс для малого сигналу з боку емітера при фіксованій напрузі на базі дорівнює rе = kT еIк 5 де k – стала Больцмана Т – абсолютна температура е – заряд електрона Iк – струм колектора.
23045. Дешифратори та мультиплексори 1.3 MB
  Це здійснюється аналогічно заданню параметрів елементів схеми за допомогою редактора пробних сигналів Stimulus Editor. Це робиться аналогічно заданню мітки вузла схеми причому в описі шини слід перерахувати через кому мітки усіх вузлів що входять у шину Альтернативна можливість полягає у використанні конструкцій типу BUS[1n] де BUS – ім’я шини BUS[1]BUS[n] – відповідні мітки вузлів. Пакет OrCAD дозволяє провести суто цифрове моделювання для даного вузла схеми якщо до цього вузла під’єднані лише цифрові входи та виходи. Зазначимо що...