66223

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ОСВІТИ В СВІТІ

Реферат

Педагогика и дидактика

Провідним державам успіх у світі забезпечили такі фактори: при відборі спеціалістів розум і талант переважає над походженням створена система відбору здібних і умілих для продовження навчання діє гнучка система економіки управління...

Украинкский

2014-08-15

146 KB

5 чел.

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ОСВІТИ В СВІТІ.

Четвертий, останній період в розвитку освіти,  почався в розвинених країнах у другій половині 20 століття. Він характерний тим, що освіта зайняла панівне становище у державі. Саме стан школи визначає успіхи держави на світовій арені і у внутрішньому житті. Відносно невелика Франція, яка зазнала значних втрат у другій світовій війні, завдяки увазі до школи, особливо до природничо-математичної освіти (яка традиційно стоїть у Франції дуже високо), висунулась у першу десятку розвинених країн, створила розвинене машинобудування, електронну, авіакосмічну і ядерну промисловість. Схожа картина спостерігається і в Німеччині, котра, будучи повністю зруйнованою в роки війни, займає провідні позиції в світовій економіці. Японія, яка також сильно постраждала від американських бомбардувань (в тому числі і ядерних) в часи другої світової війни і практично позбавлена природних ресурсів, починає претендувати на лідерство в світовій економіці. Протягом останніх років помітно зміцніли позиції “молодих азіатських тигрів” – Південної Кореї, Тайваню, Сінгапуру, Філіппін, Індонезії. Характерно, що в цих країнах на держава виділяє на освіту значні кошти і у них створено справжній “культ освіти”.

І навпаки, Великобританія, яка була одним з лідерів світу в першій половині 20 ст., наприкінці століття втратила свою роль і замикає список розвинених країн світу. Характерно, що Британська система освіти вважається самою архаїчною серед розвинених країн.  Система освіти у США характерна великою диференціацією. Значна кількість американських шкіл дає освіту невисокої якості, і лише школи академічного рівня випускають конкурентноздатні на світовому ринку кадри. Правда, багаті США переманюють до себе на роботу багатьох кваліфікованих спеціалістів з різних країн світу. Без цього припливу кадрів економіка США не змогла б конкурувати з європейською і японською.  Радянський Союз проспав якісні зміни в освіті і в результаті вже з 70-х років радянські товари стали неконкурентоздатними на світовому  ринку (окрім сировини), рівень життя населення став стрімко відставати від рівня провідних країн світу. Це відставання завершилось розпадом СРСР. Реформи в освіті, які розпочались останнім часом в Україні, дають надію, що освіта в нашій державі також незабаром вступить в четвертий період розвитку.

НАУКОВО-ТЕХНІЧНА ЕПОХА. Друга половина 20 ст. характеризується переходом розвинутих країн з індустріальної епохи в науково-технічну. Відбуваються  принципові зміни на виробництві, в побуті, соціальному і духовному житті людей. Зміни відбувались і раніше, але були плавними (суспільство переходило на новий спосіб життя протягом 2-3 поколінь) і за періодом змін ішов період спокою. Зараз зміни відбуваються безперервно, у дедалі вищому темпі (на початку 80-х навіть у розвинених країнах персональний комп'ютер для більшості населення був екзотичною іграшкою, а зараз навіть у слаборозвинених країнах перетворився у предмет першої необхідності. Компакт-диски з'явились у цей же час, а зараз молодь вже не знає, що таке грамплатівки). Вже протягом одного покоління соціальне і духовне життя міняється кардинально. В структурі робочої сили на перший план висунулись спеціалісти високої кваліфікації, з вищою та надвищою освітою. Повна середня освіта стала необхідним мінімумом для тих, хто претендує на пристойне місце роботи.  Від працівників вимагаються такі якості, як професійна мобільність, уміння швидко переучуватись, набувати нові знання, психічна і фізична стійкість.

ЗМІНИ В ОСВІТІ. Провідним державам успіх у світі забезпечили такі фактори: при відборі спеціалістів розум і талант переважає над походженням, створена система відбору здібних і умілих для продовження навчання, діє гнучка система економіки, управління і навчання, працівники продовжують навчатись протягом всього життя, займаються самоосвітою, на своєму робочому місці людина інтенсивно працює і несе відповідальність за свою діяльність.

Перший період змін в освіті проходив в 50-60 роки. Система освіти в цілому залишалась незмінною, але розпочалась робота з відбору і окремого навчання обдарованих учнів. В той час вважали, що відібрана і підготовлена інтелектуальна еліта послужить локомотивом, який поведе країну вперед. Але швидко виявилось, що науково-технічний прогрес вимагає високих стандартів освіти для значної кількості працюючих, малокваліфіковані робітники не могли ні освоїти нову техніку, ні випускати продукцію високої якості.

Другий період змін в освіті відбувався в 60-70 роки. В цей час здійснювались кількісно-організаційні перетворення, приймались законодавчі акти, спрямовані на продовження термінів обов'язкового навчання, здійснювалась демократизація середньої освіти – середня школа перетворилась в масовий загальнодоступний навчальний заклад (США - Акт про елементарну і середню освіту 1965, Англія - Реформа середньої освіти 1964, Франція – реформа 1975).

Економісти довели, що інвестиції в освіту забезпечують понад 50% річного приросту національного прибутку. Держави стали збільшувати витрати на утримання навчальних закладів і розвиток їх інфраструктури, витрати на освіту досягли 5-7% валового національного продукту. Так, США у 1950 році витрачали на одного учня  400$ на рік, а у 1985 вже 3700$. У 1989 США загалом витратили на освіту 320 мільярдів доларів.

Стала культивуватись повага до освіти (згадайте радянське “гнила інтелігенція”), громадськість почала брати активну участь у справах освіти, створюючи різні фонди, асоціації, ради для допомоги навчальним закладам. Фірми встановлюють стипендії на навчання в університетах, корпорації вкладають кошти в шкільні інновації.  Президент США урочисто вітає кращих випускників шкіл в Білому домі, і телебачення транслює це на всю державу, краща вчителька року одержує право полетіти в космос.

Величезне значення освіти і значні капіталовкладення приводять до того, що посилюється централізація управління системою освіти. Держава не може полишити таку важливу справу, як освіта, на розсуд місцевих органів. Навчальні плани і програми складаються централізовано, стають єдиними і обов'язковими для всієї держави.

Третій період змін в освіті почався у 80-ті роки і триває дотепер. Для цього етапу характерні зміни в якості і змісті освіти. В розвинених країнах стали приймати урядові програми, де розглядались перспективні питання освіти: “Освіта для 2000 року” 1985 ФРН, “Освіта американців для 21 століття” 1984 США, “Освіта майбутнього” 1985 Франція, “Пошук моделі освіти для 21 століття” 1984 Японія.

Освіта стала неперервною. Весь час міняються технології виробництва, одні галузі промисловості зникають або скорочуються, інші з'являються. Людина протягом свого життя кілька раз міняє місце роботи і професію. Тому людина змушена вчитись протягом всього життя, підвищувати свою кваліфікацію. Масове впровадження в систему управління і виробництва комп'ютерів, поява нових програм, викликали необхідність в переучуванні великої кількості працюючих. Розвинуті країни відреагували на це появою системи курсів різної тривалості для підвищення кваліфікації та перепідготовки працюючих. Набули поширення заочні заклади, де працюючі оволодівають новими знаннями, готуючись зайняти вищу посаду або перейти на іншу роботу. Вища освіта стала масовою. Виникло багато нових закладів освіти, розрахованих на людей з різним рівнем підготовки і які дають різну кваліфікацію.

Освіта поширилась вниз і вгору. В сферу виробництва і обслуговування все ширше приходять жінки, а оскільки сучасні молоді сім'ї живуть окремо від батьків, то довелось розширювати систему дошкільного виховання. Значно виросла тривалість життя, і багато пенсіонерів, будучи ще цілком працездатними, стали знаходити себе у навчанні, здобувати заочну вищу освіту. У США стали навіть створювати спеціальні стаціонарні навчальні заклади для пенсіонерів.

ЗМІНИ В СЕРЕДНІЙ ШКОЛІ. Найбільші і в той же  час найнепомітніші зміни відбулись в середній школі. Найбільші тому, що середня школа з закладу, що готував небагатьох учнів до вищої освіти, стала масовим закладом, у зв'язку з чим докорінно змінився весь зміст освіти. А найнепомітніші тому, що зовні у школі майже нічого не змінилось, хіба що стало вчитись більше учнів, а назви предметів в більшості випадків  не змінились. Тому багато людей, і навіть працівників освіти, не може зрозуміти суті змін в роботі середньої школи. Розглянемо ці зміни детально.

З 60-х років середня школа стала масовим закладом. У ній стали вчитись діти з різними інтересами, здібностями, нахилами, відносно яких традиційна дидактика Коменського виявилась безсилою. Якість освіти стала різко знижуватись. Зараз середня школа розвинених країн перебуває у пошуках нової педагогічної системи: переорієнтація школи на особистість учня, визначення базового змісту обов'язкової освіти, створення педагогічних умов для досягнення заданого рівня знань, активізація методів навчання, підвищення рівня професіоналізму вчителя. Більше звертають увагу не на засвоєння учнем суми знань, а на розвиток особистості учня. Прийнято, що всі учні можуть успішно навчатись при відповідному професійному рівні вчителя.

Щодо змісту освіти спочатку (60-і) пішли найлегшим шляхом: учням було дозволено вільний вибір предметів для вивчення, було виключено з числа обов'язкових математику і природничі предмети,  знижено вимоги до рівня знань  учнів, що не будуть продовжувати освіту,  школа сама стала складати навчальні програми, шкільний компонент займав до 50% часу.  В результаті відбулось загрозливе  зниження рівня загальноосвітньої підготовки більшості учнів.  

Зараз на обов'язкові предмети відводиться біля 80% навчального часу, підвищилась увага до природничо-наукової, математичної, технологічної освіти, математика, біологія, фізика, хімія – опинились в числі обов'язкових предметів.  Посилились гуманістичні аспекти змісту освіти, в школах розглядається взаємозв'язок науки, технології і суспільства, розширюється коло знань учнів про людину, її розвиток, мотиви поведінки, спілкування, щасливе життя. Посилились вимоги до грамотності учнів з рідної мови.

Через значне розширення зв'язків між країнами в школах відбулось розширення матеріалу про історію, життя, культуру, традиції інших народів в курсах літератури, історії, географії. Всі учні стали вивчати іноземні мови. Вивчення іноземних мов все частіше починається в початкових класах. Велику увагу приділяють розвитку в учнів комунікативних навичок, уміння спілкуватись.

Змінились підходи до диференціації навчання. На предмети за вибором стало відводитись  менше часу, отже диференціація за інтересами зменшилась, але навзамін посилилась диференціація за здібностями. Учнів або розводять у класи різного рівня, або з кожного предмету створюються кілька рівнів навчання і в одній віковій групі учні можуть бути на різних рівнях,  а випускники складатимуть диференційовані екзамени з завданнями різного рівня складності. Щоб узгодити вимоги обов'язкової програми і в той же час здійснювати посилене  вивчення окремих дисциплін, широко застосовують інтегровані і спеціальні курси. Все частіше у шкільній практиці інтегровані курси доповнюють, а не заміняють предмети.

У вивченні суспільних дисциплін було поставлено нову  мету: дозволити учням визначити своє місце і можливості в рамках соціальної і культурної структури, розуміти широке коло давніх і сучасних проблем, мати уявлення про функціонування економічної і політичної системи. Суспільні дисципліни все частіше викладаються у вигляді інтегративного курсу. В старших класах вводиться курс філософії. В школах здійснюються програми з екологічної освіти. Запроваджуються спеціальні курси статевого виховання.

Зростає інтерес до індивідуалізації навчання. Педагоги прагнуть створити таку школу, навчання в якій повинно зацікавити учня. Продовжуються спроби відмовитись від класно-урочної системи, вчитель має виступати не в ролі керівника, а в ролі консультанта. Розробляються системи оцінювання знань учнів  за якісними показниками шляхом періодичного тестування. В разі наявності прогалин в знаннях учень ще раз проходить навчальний матеріал у слабшій групі.

Велика увага приділяється пошуку і підготовці талановитих учнів. З цією метою здійснюється ранній старт в освіту (росте число супердитсадків, де діти до 5 років вчаться за шкільною програмою), відкриваються школи для вундеркіндів. Для обдарованих учнів застосовується  прискорене навчання: окремі дисципліни проходять в швидшому темпі, дозволяється складання тестів екстерном. Здійснюється не лише пошук обдарованих, а створення суспільної атмосфери, що сприяє їх появі і самореалізації.

Здійснюється активний пошук форм навчання, спрямованих на попередження неуспішності. Навчальний курс будують у вигляді серії логічних етапів, що завершуються конкретними результатами, які можна виміряти. В штат школи вводяться вчителі-репетитори, створюються корекційні групи, літні класи, альтернативні школи з м'яким режимом. Учням надають можливість індивідуально відпрацьовувати матеріал, розробляються  дидактичні матеріали для самостійної роботи учнів: карточки, комп'ютерні програми, підручники, магнітні записи...  Педагоги підкреслюють, що заходи з  попередження неуспішності  будуть ефективними лише за умови активності і зацікавленості учнів у навчанні.

Школи проводять значну роботу з профорієнтації і працевлаштування учнів.  В школі вводиться продуктивна праця учнів. Зближується загальна і професійна освіта. В школі крім загальноосвітніх предметів все частіше вивчаються курси, що знайомлять учнів з науковими основами сучасного виробництва, кредитно-банківською системою, принципами приватного підприємництва, вимогами до робочої сили (“Технологія” Англія, Франція, “Працезнавство” ФРН, “Економіка”, “Бізнес” США). Уроки праці (2-5 год. на тиждень) формують культуру праці (уміння планувати роботу, економно витрачати матеріали, правильно користуватися інструментами, тощо).

Все частіше в школах відкриваються професійні, технічні і практичні відділення, запроваджуються нові типи середніх шкіл – технічні і професійні ліцеї і коледжі, набуває поширення “кооперативне” навчання – півдня в школі, півдня в професійному центрі чи на виробництві. Все це здійснюється з метою підготовки частини учнів старших класів до оволодіння професією. В рамках нового предмету “Технологія” учні знайомляться з  комп'ютером, причому акцент з вивчення будови перенесено на практичні навички роботи.

ВИХОВНА РОБОТА. У школах створюється спеціальна служба “гайденс” (керівництво). Ця служба здійснює всебічне вивчення учнів, діагностує відхилення і ускладнення  в їх поведінці, здійснює корекцію поведінки учнів. В рамках служби “гайденс” організовується допомога невстигаючим учням, їм допомагають обрати спеціальність і місце роботи та знайти своє місце в суспільстві після закінчення школи.

Школа перебудовується в гуманістичному дусі. НТР створює особливо важкі проблеми для підлітків, нестабільність життя, його високий темп породжує бездуховність, жорстокість, насильство, наркоманію. Тому в школі намагаються створити умови для пізнання підлітком самого себе, зміцнити впевненість у собі, виховати повагу до інших людей і уміння співпрацювати з ними.  З цією метою підліткам дають знання про людину в межах спеціальних курсів – “Людина”, “Мотиви поведінки людини”, “Причини і попередження неправильної поведінки”.  Система “гайденс” створює підліткам сприятливі умови для самореалізації в різних сферах, щоб  забезпечити стан впевненості в собі – спорт, видання газет, музика, ліплення, малювання, дизайн, моделювання. Щоб розвинути емпатію (вміння розуміти інших людей, співпереживати), у школах широко застосовують драматизацію, рольові ігри, дискусії, ситуативне виховання.

Щоб дати учням можливість краще адаптуватись до життя суспільства, приділяють велику увагу її соціалізації, ранньому вростанню в суспільне життя. Від молоді вимагається балансувати між вимогами зовнішніми і власними інтересами; бути як інші і бути, як ніхто інший. Акцент робиться на активність індивіда в процесі соціалізації (раніше вимагалось сприймання вимог суспільства).  У молоді прагнуть виховати усвідомлене ставлення до норм і цінностей суспільства, активну і критичну взаємодію з реальністю. Для цього реформують плани і програми, відміняють класно-урочну систему і систему оцінок, запроваджують рухомий склад навчальних груп і скорочують число учнів на кожного вчителя. В практику  школи вводять форми і методи соціалізації: курси адаптації, рольові ігри, соціограми, об'єднання за інтересами, професійні клуби, консультації з проблем виховання, шлюбу і сім'ї, профорієнтації,  врегулювання конфліктів, проведення дозвілля, тощо.

Паралельно з соціалізацією здійснюється громадське виховання, в рамках якого намагаються сформувати слідуючі якості: відданість демократичним ідеалам, розуміння соціальних процесів і політичних структур, знання законів, національну гордість, любов до Вітчизни, прагнення діяти спільно на спільне благо, тощо. У виховання все ширше проникають ідеї соціального партнерства, молодь виховують в  дусі миру, ідей пацифізму.

Самоврядування учнів розглядається як потужний засіб соціалізації молоді. Самоврядування учнів будується як точна копія політичної системи країни, на органи самоврядування покладається організація позакласної роботи, видання газет, контроль за порядком у школі.

  ОСВІТА У США.

РЕФОРМИ ОСВІТИ. США є федеративною країною, в якій кожен штат має досить широку автономію. У справі освіти кожен штат поділяється на шкільні округи, які самостійно вирішують питання роботи шкіл, розмір шкільного бюджету, прийом на роботу вчителів і розмір їх зарплати (у різних штатах може відрізнятись у 1,5-2 рази), затверджують навчальні плани і програми, добирають і рекомендують підручники. Децентралізація освіти випливає з характеру її фінансування – 57% коштів на освіту дає шкільна округа (в межах одного штату це зумовлює наявність бідних і багатих шкіл), 38% дає уряд штату, 5% дає федеральний уряд. Протягом 19 і першої половини 20 століття багатопрофільність американської школи, що випливала з відсутності обов'язкових програм і підкреслено демократичної зовнішньої організації, зумовлювала рух школи вперед. Але з другої половини 20 століття це зумовило відставання школи від передового світового рівня. Лише в 70-ті роки 20 століття у США створили федеральне Міністерство Освіти, Національний науково-дослідний інститут освіти і Комітет керівників освіти штатів для координації їх дій (до цього часу існувало лише відомство Освіти у складі Міністерства охорони здоров'я, соціального забезпечення і освіти). Формально і зараз рекомендації Міністерства освіти мають необов'язковий характер, але керівництво штатів не ризикує серйозно їх порушувати, бо це зумовить відставання молоді в рівні освіти і економічний занепад штату.

Перша глобальна реформа в освіті почалась в 60-ті роки і була зумовлена успіхами СРСР в космічній галузі. Тодішній президент США Джон Кеннеді образно сказав: “Або ми покращимо природничо-математичну підготовку наших учнів, або нам доведеться вчити російську мову”. Головні зусилля реформи були спрямовані на відбір і підготовку талановитих учнів. В цій справі було досягнуто певних результатів: створено заочні школи для кращих учнів під керівництвом вузівської професури, літні школи для обдарованих, система стипендій і грантів для полегшення навчання в університетах здібним учням з незаможних родин, але масову школи ці зміни не зачепили. Багато коледжів і університетів змушені були запровадити для першокурсників освітні курси з англійської мови і математики.   

В навчальні плани школи стали масово включатись міні-курси вузько утилітарного змісту, які здавались важливими учням і їх батькам: «Косметика», «Підготовка до життя холостяка», «Приготування їжі», «Керування автомобілем» та інші. В числі обов'язкових предметів залишились лише англійська мова і література, математика, фізкультура, одна природнича і одна суспільна дисципліна, на які відводилось не більше 50% навчального часу.  Масову школу в 70-ті роки спробували витягти з глухого кута за допомогою “відкритого навчання”, яке запроваджувалось в усіх державних школах.  Теорію “відкритого навчання” побудували на основі індивідуалізації навчання і педоцентризму і прагматизму Дьюї. Її основні риси слідуючі:

- вчитель не керує учнями, не веде їх за собою, а йде за інтересами і потребами дітей, з керівника стає порадником, помічником;

-  відсутні обов'язкові навчальні плани і програми, учні самі вибирають навчальний матеріал і терміни його засвоєння;

- відсутній розклад занять, режим дня, відсутня класно-урочна система;

- навчальна діяльність школярів і їх знання не оцінюються;

- відсутні невстигаючі учні і другорічники, всіх учнів переводять до наступного класу;

- учіння повинно бути не діяльністю, а розвагою.

На захист теорії “відкритого навчання” висувались такі аргументи: діти наділені природною допитливістю, прагнуть пізнати оточуючий світ; необхідно заохочувати бажання дітей приймати серйозні рішення (вибір матеріалу і термін його засвоєння);  дитина прагне поділитись знаннями з іншими дітьми; теоретичні знання повинні будуватись на сумі конкретних знань, а не передувати їм; помилки необхідні і корисні за умови їх правильного аналізу;  оцінка може негативно відбитись на прагненні дитини до навчання.

Вже на початку 80-х років американські педагоги і політичні діячі відзначили, що знизився рівень знань, умінь і навичок учнів з основних видів навчальної діяльності, знизилась дисципліна, запанувало легковажне ставлення до навчання, зникла робоча обстановка у школах. У країні в масовому порядку відзначили функціональну неграмотність, яка полягає у нездатності зрозуміти незнайомий текст, інструкцію до приладу, розклад руху поїздів на вокзалі, знайти країни на географічній карті, незнання основних історичних дат і імен. Міністерство освіти у 1985 р. підрахувало, що в США 27 мільйонів людей є функціонально неграмотними, а ще 45 мільйонів є обмежено компетентними, тобто їх знання менші, ніж повинні бути у випускника школи. Через це американська економіка щорічно втрачає 100 мільярдів доларів в результаті зниження продуктивності праці,  а 12 мільярдів доларів виплачується у вигляді допомоги безробітним через функціональну неграмотність.

У 1983 було опубліковано документ Національної комісії з проблем якості шкільної освіти під назвою “Нація в небезпеці”.  В документі констатувались всі неподобства у галузі освіти  і  робився дуже важливий висновок, що успішний розвиток країни, прогрес в науці і техніці неможливо забезпечити зусиллями невеликої групи добре підготовлених спеціалістів.  Автори документу відзначали, що мета реформи освіти повинна полягати в максимальному розвитку здібностей кожного. В школах повинні ставитись високі вимоги до знань і учні під час навчання максимально використовували свої можливості.

В ході здійснення реформи 80-х років передбачалось досягти слідуючи результатів:

- переводити учнів з класу в клас лише при повному засвоєнні програми, запровадити перевідні екзамени;

-  збільшити час щоденного перебування учнів у школі і продовжити навчальний рік до 220 днів;

- визначити обов'язковий мінімум знань, розробити єдині вимоги до знань, умінь і навичок випускників;

- забезпечити комп'ютерну грамотність учнів;

- зменшити число учнів у класах до 15 чоловік, поліпшити якість викладання;

- підвищити зарплату вчителям.

В ході виконання реформи через фінансові труднощі не все заплановане було виконано, але результати були відчутні. Багато штатів розробили нові програми з обов'язкових предметів, поклавши в основу необхідний мінімум знань. Запровадили перевідні екзамени після 3, 5, 7, 9, 11 класів. Рівень викладання у школах перевіряється за допомогою стандартизованих тестів.

В 1991 р. у США прийняли нову довготривалу програму реформування освіти: “Америка – 2000: стратегія в галузі освіти”. Метою реформи було проголошено:

- всі діти підуть до школи підготовленими до навчання в ній;

- не менше 90% учнів будуть закінчувати середню школу;

-  Американські учні будуть демонструвати серйозні знання з англійської мови, математики, природничих наук, історії, географії;

- кожен дорослий буде грамотним і володітиме знаннями, необхідними для реалізації громадянських прав і обов'язків і для конкурентноздатності в світовій економіці;

- школи звільняться від насилля і наркотиків, запроваджена дисципліна сприятиме учінню.

СИСТЕМА ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ. Через децентралізацію освіти говорити про єдину структуру школи неможливо, але певні закономірності простежуються. Повний курс шкільної освіти складає 12 років, з 6 до 18 років. У учня є право залишити навчання, коли йому виповниться 16 років, хоч і посеред навчального року. У сільських округах збереглась найбільш стара структура школи – 8+4 (початкова + середня). У містах частіше зустрічається структура 6+3+3 ( початкова +молодша середня + старша середня). Останнім часом в містах стали з'являтись структури 4+4+4; 5+3+4. Це викликано більш раннім переходом до предметної системи викладання.

Більшість американських шкіл мають гарні сучасні приміщення, хорошу матеріальну базу (виняток складають школи в бідних районах, де у населення немає коштів).  Малі школи збереглись лише в окремих сільських школах, а типовими є великі школи, куди дітей возять на навчання спеціальними шкільними автобусами.

Навчання в державних американських школах безкоштовне, але близько 10% учнів відвідує платні недержавні  школи. Більшість з цих шкіл належить релігійним організаціям, переважно католицьким; а невелика кількість так званих незалежних шкіл готує інтелектуальну еліту з дітей заможних батьків. Недержавні школи не отримують грошової допомоги від держави, але і держава не втручається у процес навчання. Школи не проходять акредитацію, самі складають навчальні плани, програми, підручники.

Для дітей з аномаліями розвитку (сліпих, глухих, розумово відсталих) існують спеціальні школи. Діти з слабо вираженими вадами навчаються в звичайних школах, але в окремих класах. Американці вважають, що учні повинні звикати до того, що поряд з ними живуть діти з певними вадами.

Існують також общинні школи – навчально-культурні центри, відкриті для людей будь-якого віку. Діти вчаться у дорослих певним видам ремесла, допомагають працівникам сфери обслуговування, одночасно дізнаючись, як там організовується робота, доглядають малюків і літніх людей, займаються благоустроєм території. Общинні школи залучають людей до розв'язання місцевих проблем, одночасно розвиваючи дружбу, співробітництво, розуміння один одного.

Дошкільні заклади. До початку 60-х років були дуже нечисленними і приватними. Ріст числа працюючих жінок  змусив створити мережу громадських дошкільних закладів – програма “початковий старт”. Створювались також ігрові центри та підготовчі групи для п'ятирічних дітей при школах (називаються дитсадками). Спочатку дошкільні заклади були самостійними, а зараз їх відкривають при початкових школах як підготовчі класи. Діти у віці з 3 до 5 років відвідують школи-ясла, їх число постійно зростає. При великих підприємствах для дітей працюючих часто створюють денні центри. В дошкільних закладах проводиться велика навчально-виховна робота. В ході екскурсій і спостережень розширюється кругозір дітей, їх знайомлять з простими механізмами, привчають до колективного спілкування. Ігри підбираються такі, що розвивають спостережливість, кмітливість, вчать усному рахунку, малюванню. Система дошкільного виховання в цілому значно покращила підготовку дітей до школи, особливо з малозабезпечених сімей.

Початкові, або елементарні школи, розміщуються в окремих приміщеннях від старших класів. Заняття в початкових школах веде один вчитель, але він кожного року змінюється (один вчитель в першому класі, інший – в другому, ще інший – в третьому). В початковій школі вивчають англійську мову, математику, природознавство, суспільствознавство, ручну працю, малювання, ліплення, музику, співи, фізкультуру. В початковій школі використовують одну з трьох програм. Предметна програма  наслідує європейські школи, навчання полягає у вивченні окремих предметів. Сильною стороною є чітко визначена мета навчання і міцні знання і уміння учнів, а слабкою – недостатній зв'язок предметів між собою і з життям.  Незначна частина шкіл використовує педоцентричну програму (створену під впливом ідей Джона Дьюї), за якою систематичне навчання заміняється іграми та  бесідами за інтересами дітей. Проблемна програма зосереджує навчання довкола різноманітних проблем. Її сильною стороною є посилена увага до розвитку самостійного мислення дітей, а слабкою – надуманість багатьох проблем, їх відірваність від життя, нестача часу для систематичного навчання.

В молодшій середній школі починається диференціація навчання. Викладання ведеться на двох рівнях – для “здібних” і “нездібних”. Учні одного класу також розбиваються на групи залежно від рівня знань з певного предмету (з одного предмету учень може входити до групи “здібних”, а з іншого – до “нездібних”). Причиною цього є переведення учня з класу в клас незалежно від його успішності. Диференціація викладання на різних рівнях поглиблюється через відведення приблизно третини навчального часу на предмети за вибором, до яких належать алгебра, біологія, іноземні мови, малювання, музика. Штатні психологи посилено тестують учнів молодшої середньої школи, і на основі результатів тестування схиляють учнів до вибору подальшого шляху навчання і галузі професійної діяльності. В молодшій середній школі класно-урочна система не в пошані, перевага надається навчанню в малих групах та індивідуальній роботі.

Старша середня школа характеризується подальшим поглибленням диференціації. Учні навчаються на одному з двох профілів – “академічному” чи “практичному”, який в свою чергу має напрямки: загальний, комерційний, індустріальний, сільськогосподарський. Учні академічного профілю вивчають звичні для нас предмети: алгебру, геометрію, фізику, хімію, біологію, іноземну мову, історію, зарубіжну літературу. На практичному профілі на додачу до обов'язкових предметів вивчають домоводство, столярну і слюсарну справу, прикладну хімію, математику споживача, косметику, ремонт автомобіля, машинопис, стенографію, тощо. Якщо на практичному профілі більшість учнів не докладає до навчання особливих зусиль, то на академічному профілі картина інша. Основна частина учнів вчиться дуже старанно, вибираючи побільше додаткових предметів (викладачам доводиться стежити за тим, щоб учні не перевантажувались).  В державних школах учень, котрий не справився з програмою, може безкоштовно займатись ще додатковий рік.

Така різноплановість старшої середньої школи виникла історично,  вже більше 100 років повний курс середньої школи є нормою для США. На думку самих американців, середня школа має бути всеохоплюючою і виконувати такі завдання: дати молоді знання, виховати молодь в дусі демократичних традицій, прищепити повагу до моральних і духовних цінностей, навчити молодь жити в сім'ї, державі, суспільстві, навчити підтримувати своє здоров'я, навчити працювати і підготувати до оволодіння професією. В цьому полягає докорінна відмінність американської школи від європейської, яка традиційно орієнтувалась на передачу учням знань і розумовий розвиток учнів.

ОСОБЛИВОСТІ АМЕРИКАНСЬКОЇ ШКОЛИ. В школах не існує підручників. Вчитель вивчає кілька посібників з числа рекомендованих, а тоді замовляє потрібні для всіх учнів.

Програма для всіх шкіл штату єдина. Але вчитель сам визначає порядок і швидкість  проходження тем, методику роботи з класом.

Уроки тривають по 40 хвилин з короткими перервами. В класах по 20-25 учнів (у бідних районах до 40), в спеціальних класах – до 15 учнів.  В багатьох школах кількість обов'язкових уроків на тиждень не більше 20, а решту часу учні займаються факультативно.

Дисципліна досить м'яка. Учням не забороняється шуміти на перервах і навіть на уроках, сидіти хто де хоче, їсти, читати; вони можуть носити будь-яку зачіску і одяг, але охайний. Зовнішня дисципліна замінена внутрішньою – за серйозні порушення учня можуть виключити зі школи, і навіть довчившись в іншій школі (але вже на гіршому профілі), він втратить шанси на хорошу роботу в майбутньому.

В навчанні значне місце займають індивідуальні види діяльності. В ході виконання групового чи індивідуального проекту  учні збирають інформацію, аналізують її, роблять висновки. Причому планують, виконують і оцінюють проект учні самостійно. Вчитель надає учням допомогу лише тоді, коли до нього звертаються. Результати досліджень звичайно обговорюються в класі, найцікавіші результати після перевірки публікуються в пресі.

Школа надає учням широкі можливості для проведення досліджень і експериментів. В школах добре обладнані класні кімнати і лабораторії, багаті бібліотеки, комп'ютерна інформаційна мережа. Американці розглядають експеримент не лише як спосіб організації діяльності учнів в класі, а як засіб для розвитку самостійного мислення, уміння робити висновки і узагальнення, застосовувати їх на практиці. Для проведення експериментів учні разом з вчителем розробляють їх критерії.

В школах багато індивідуалізованих програм навчання, що передбачають самостійну роботу учня під керівництвом вчителя. Як доповнення до занять, поглиблення знань з певного предмета використовується контрактне навчання. Вчитель і учень укладають угоду, за якою учень планує свою самостійну роботу, визначає її завдання і результати. Вчитель виступає як консультант. В разі неуспішного виконання з першого разу, учень доопрацьовує  матеріал.  В школах також створюються навчальні центри і центри за інтересами, де учні можуть розширити свої знання щодо наявної проблеми (расового питання, екологічної ситуації, розвитку транспорту, тощо). Результатом роботи звичайно стає виставка.

Для обдарованих учнів існують заочні індивідуальні програми навчання, що проходять під керівництвом університетської професури. Учні одержують завдання, перелік літератури, терміни виконання, форми звітності. Влітку для таких дітей  працюють літні табірні школи, де поряд з відпочинком діти по 3-5 годин на день слухають лекції кращих вчених і університетських викладачів. Викладачам ця робота не оплачується, але вона є настільки престижною, що за неї точиться конкурентна боротьба.

Ведеться пошук ще ефективніших форм і методів навчання. Вчителі з одного предмету об'єднуються для проведення занять за планом Трампа, коли частина занять проходить з великою групою (80-120 учнів), частина – з малими групами (8-15 учнів), частина – індивідуально. В початкових класах набули поширення неградуйовані школи, коли учні не діляться на класи, а об'єднуються у різновікові групи залежно від успішності і здібностей. Для пізнання практичної сторони життя застосовується школа без стін, коли з вчителем відвідують магазини, бібліотеки, музеї, заводи.

В масовій школі часто використовуються навчальні пакети, призначені для індивідуальних занять. В пакетах даються описання завдань, які потрібно виконати для досягнення цілей навчання і матеріал для їх виконання. Це навчальні посібники, кіно і діафільми, таблиці, діаграми, малюнки, комп'ютерні програми, конструктори, набори хімічних реактивів. В пакетах передбачено матеріал різного рівня складності для учнів та методичні вказівки для вчителів щодо організації роботи учнів, проведення лабораторних робіт, екскурсій чи дидактичних ігор.

Особливістю індивідуальної роботи є обов'язкове пробудження пізнавального інтересу  і виключення прогалин в знаннях учня.  При відставанні в знаннях учень потрапляє в слабшу групу і разом з нею проходить матеріал на простішому рівні. Пробудженню інтересу сприяє відсутність оцінок, адже знання учня оцінюються за якісними показниками (який матеріал засвоїв, якими уміннями і навичками оволодів).  Раз на рік проводиться тестування, а протягом року вчитель записує свої спостереження у щоденник. При цьому учні знають, які знання, уміння і навички вони мають засвоїти.

Перевірка і оцінка знань учнів проводиться письмово, у формі тестів. Учні висловлюють на уроках власні думки, але їх висловлювання не оцінюються. Екзамен являє собою великий тест. Навіть випускний екзамен є великим тригодинним тестом з математики і рідної мови. Випускний екзамен учні складають в 11 класі, а протягом 12 року навчання розсилають його результати по університетах і коледжах,  очікуючи відповіді “прийнято” – “не прийнято”. Тести, що передбачають розгорнуті нестандартні відповіді,  не набули великої популярності через те, що не допускають однозначної об'єктивної оцінки. Дуже популярними є тести, що передбачають короткі однозначні відповіді. Ці тести швидко і однозначно перевіряються і через те, що їх написання не вимагає затрат часу, можуть часто використовуватись. Зустрічаються і комбіновані тести, що поєднують обидва підходи.

Підсумкова оцінка знань учня визначається підрахунком балів за виконані тести, домашні завдання, самостійні роботи, усні відповіді, письмові роботи, досліди, тощо. Процентну вагу кожного виду роботи в підсумковій оцінці визначає сам вчитель з урахуванням специфіки предмету і власних методів роботи (з хімії потрібно враховувати виконані учнем досліди, а з математики ні, одні вчителі практикують домашні завдання і усні відповіді, а інші ні).

Оцінки учня, крім вчителя, знає лише сам учень і його батьки. В ряді шкіл батькам учня раз на місяць надсилають листи з оцінками, що їх за цей час одержав учень.

Турбота про гідність вчителя і учнів. Учень має право, не завершивши навчання, залишити школу, як тільки йому виповниться 16 років (чверть учнів, приблизно 750 тисяч на рік, цим правом користується). Ніхто у класі, крім самого учня, не знає його оцінок. Вчитель не зобов'язаний навчити всіх,  він лише вчить. Перевага письмовому тестуванню надається тому, що при цьому вчителя не можуть звинуватити у несправедливості. В багатьох школах працюють ясла для дітей мам-учениць. Їх долю активно обговорюють, але право на навчання за ними зберігається.

Велика увага до здоров'я і фізичного виховання. У багатьох школах вивчають предмет “Здоров'я”. Окрім уроків фізкультури, майже всі учні займаються у спортивних секціях при школі.  У великій пошані “спортивна честь школи”. В школі шанують, пам'ятають, зберігають фотографії не кращих учнів, а кращих спортсменів.  З дитинства культивується дух змагання, проводяться різноманітні спортивні турніри, концерти, танцювальні вечори.

Моральне виховання. Американці відкинули виховання “від суспільства до людини”, за якою дитині нав'язують погляди суспільства доти, поки вони не стануть її внутрішніми вимогами, через те, що це виховання ефективне в дитинстві, але втрачає силу, коли діти дорослішають. В США виховання здійснюється “від людини до суспільства”, що значно складніше здійснюється, але забезпечує виховання на все життя. В американській школі в учні перш за все поважають людину, з усіма її достоїнствами і проблемами. Видаються цілі серії педагогічних плакатів, які закликають поважати право кожної дитини бути собою.

З цією метою в учнів формують впевненість у собі, у своїх силах. Можна сказати, що американські учні звикають діяти відповідно до лозунгів: “Я блискучий, неперевершений учень!”, “Наша команда – номер один!”, “Я вірю в себе і я досягну успіху!”. Школа намагається сформувати в першу чергу характер учня, відводячи при цьому важливу роль спорту.  Американський учень не знає слова “не можна”, він знає слово “недоцільно”.

Американського школяра привчають до думки, що моральні правила необхідні для людини, але джерелом моралі є сама людина, тому правила необхідно вибирати, відкривати, винаходити. В результаті такого підходу школи і житла обвішані афоризмами, правилами, девізами, цитатами, сентенціями.

В школі намагаються виховати хорошого громадянина, виборця, активного учасника громадських рухів. Вже в навчальному матеріалі елементарної школи є матеріал про обов'язки громадян, необхідність виконання існуючих законів, необхідність поваги до представників влади. В кожному класі висить державний прапор. Перед початком занять організуються щоденні церемонії клятви прапору, коли діти, стоячи і притиснувши руку до серця, клянуться бути вірними прапору, уряду, державі. В молодшій і старшій середній школі в курсах суспільствознавства розглядається політична структура суспільства, взаємодія законодавчої і виконавчої влади, функції державних органів, діяльність політичних партій. В кабінетах громадянознавства висять плакати, що закликають виконувати основні громадянські обов'язки: голосувати, сплачувати податки, поважати чужу власність, тощо, навіюючи учням переконання про обов'язки перед державою.

В результаті випускник американської школи добре уявляє життя в усіх його проявах, вільний, розкутий, не соромливий, готовий висловити свою точку зору на події в країні чи за кордоном. Він ініціативний і сприйнятливий до всього нового.

 ОСВІТА У ФРАНЦІЇ.

ОСОБЛИВОСТІ ОСВІТИ. Освіта у Франції суворо централізована, нею керує  Міністерство освіти. Країна поділена на 23 навчальні округи, що називаються академіями. Кожну академію очолює призначений міністерством ректор, який одночасно є головою ради місцевого університету, існує також рада академії та інспектура середніх і вищих навчальних закладів. Безпосередньо школами керують префектури департаментів, при яких існують департаментські ради освіти і шкільна інспектура. Всі ланки освіти мають суворе ієрархічне підпорядкування, нижчі органи не мають права приймати самостійні рішення, а лише контролюють виконання розпоряджень центральних органів. Така система склалась ще в 19 сторіччі, коли середніх шкіл було небагато і навіть шкільний розклад складало міністерство. Зараз надмірно централізована система сковує ініціативу на місцях, нав'язує одноманітність форм і методів роботи.

У всій Франції єдиний розпорядок шкільного життя. В усіх школах хлопчики і дівчатка навчаються роздільно, за винятком початкових шкіл у центрах з населенням менше 500 чоловік, коли поділ на класи недоцільний. В початкових школах навчання триває з 8 до 11 години з однією перервою на 15 хвилин, після обідньої перерви заняття тривають з 13 до 16 години знову з однією 15-ти хвилинною перервою.

В середніх школах єдиного графіку занять по всій країні не існує. Навчальний тиждень триває 5 днів. Неділя є вихідним днем, а четвер призначено для релігійного виховання і культурного дозвілля – прогулянок, екскурсій, відвідувань театрів і музеїв (для малих містечок і сіл створено спеціальні автобуси-музеї). Заняття в четвер проходять лише в старших класах середньої школи.  

Навчальний рік триває 180 днів з трьома канікулами: на Різдво, на Великдень і літніми. Літні канікули тривають з 14 липня до 30 вересня, навчальний рік починається 1 жовтня (такий зсув початку навчання виник історично, коли більшість населення Франції складали дрібні фермери і діти допомагали батькам збирати урожай). В початковій школі діти займаються 30 годин на тиждень, у старших класах середньої школи обов'язкова програма складає 24-27 годин, але існують ще курси за вибором учнів.

Навчання у державних школах безкоштовне, частина учнів отримує невеликі соціальні стипендії. Міністерство освіти встановлює єдині навчальні плани для кожного типу школи і єдині програми з усіх шкільних предметів. З кожного предмету існує велика різноманітність підручників, але всі вони написані за єдиною програмою і відрізняються лише стилем викладання.

Хоча у приватних школах навчається шоста частина учнів,  престиж державних шкіл вищий. Більшість приватних шкіл належить католицькій школі, адже згідно законів 1951 і 1959 років держава стала платити зарплату вчителям приватних шкіл, надавати грошову допомогу учням. Але за це приватні школи зобов'язані    дотримуватись держаних навчальних планів і програм, їх діяльність контролюють інспектори міністерства.

РЕФОРМИ ОСВІТИ.  До 1959 року система освіти мала такий вигляд:

1. Материнська школа (дошкільне виховання) – від 2 до 6 років.

2. Елементарна школа (обов'язкове навчання від 6 до 14 років) поділялась на підготовчий однорічний курс (6-7 років); елементарний дворічний курс (7-9 років); середній дворічний курс (9-11 років); вищий однорічний курс (11-12 років); випускний дворічний курс (12-14 років).

3. Середня школа (14-21 рік): ліцеї і колежі. Різниця між ліцеями і колежами була лише у фінансуванні: ліцеї фінансувало міністерство освіти, а колежі – муніципалітети. Середня школа була двох типів – класична і сучасна. Семирічний курс навчання поділявся на два цикли: 4 і 3 роки. Цікавою була нумерація класів – від 6 до 1, а випускний клас позначався літерою “Т”.  Перші два роки учні займались за єдиною програмою (класичною чи сучасною), наступні два роки навчання ставало диференційованим за трьома секціями (профілями), де на додачу до традиційних предметів поглиблено вивчали ще один – два (найчастіше іноземні мови). В другому циклі диференціація ще поглиблювалась. Однак незалежно від секцій всі учні вивчали такі предмети, як література, історія, географія, математика, фізика, хімія. У випускному класі учні навчались за одним з трьох профілів: гуманітарним, математичним, природничих наук. Існуюча система вела до домінування класичних і гуманітарних предметів.

Реформа 1959 року поставила завданням забезпечити країну кадрами з природничо-науковою і технічною освітою. Структура і система диференціації середньої освіти залишилась незмінною, але у випускному класі замість трьох профілів запровадили 5 відділень, які давали звання бакалавра: філософське, природничих наук, математики і технології, гуманітарних наук, економічних наук. Однак реформа принесла більше шкоди, ніж користі: зменшилось фінансування державних шкіл на користь приватних, посилилась роль церкви через запровадження у навчанні релігії і введення посади духівників, проголошення обов'язкового навчання до 16 років лишилось на папері.

Нова реформа 1965 року створила сучасну систему освіти:

1. Дошкільне виховання: материнська школа і дитячі підготовчі класи при початковій школі (2-6 років).

2. Елементарна освіта: початкова школа (6-11 років).

3. Середня освіта стала складатись з двох ланок:

а) чотирирічні колежі, освіта в яких диференційована за 4 секціями: класична і сучасна секції, що готують до навчання в ліцеї, сучасна (дає загальну освіту і орієнтує на дворічну середню спеціальну освіту – індустріальну, комерційну, адміністративну), практична (готує до роботи на виробництві та до професійної освіти).

б) трирічні ліцеї (нумерація класів зворотна: другий, перший, випускний).

За реформою 1965 р. обов'язкова освіта стала дев'ятирічною, навчання в колежі стало обов'язковим.

Реформа 1977 р. торкнулась змісту навчання в колежах і ліцеях, спрямовуючи учнів на природничо-математичну і технічну освіту замість популярної раніше гуманітарної, та спрямовуючи значну частину випускників колежів на оволодіння технічними професіями і роботу у промисловості. Зміст обов'язкової освіти в колежах було дещо скорочено.

В ліцеї було ліквідовано секції (класичну, сучасну, технічну) і він став загальноосвітнім, з спеціалізацією лише у випускному класі. Для одержання диплому бакалавра учні стали складати два екзамени: на базовий бакалаврат після двох років ліцею (свого роду атестат про загальну середню освіту), на спеціалізований диплом бакалавра після останнього року ліцею, що давав право вступу до ВНЗ (спочатку бакалаври вільно записувались до ВНЗ, але зараз ВНЗ проводять конкурс балів, отриманих на екзаменах у ліцеї).

Частина випускників колежів здобуває середню професійну освіту у професійних ліцеях (1-3 роки навчання). Багато випускників колежів іде на виробництво, де згідно з законом 1971 року протягом 2 років здобуває робітничу спеціальність в центрах учнівства, отримуючи при цьому заробітну плату, що приваблює немало учнів з малозабезпечених сімей.

На початку 80-х почався якісний розвиток системи освіти, спрямований на удосконалення навчальних планів і програм, покращення підготовки вчителів, впровадження у навчання аудіовізуальної техніки, комп'ютерів, посилення зв'язків школи і виробництва. Передбачалось, що 80% випускників колежів повинні здобувати диплом бакалавра, щоб мати можливість здобути вищу освіту.

СУЧАСНА СИСТЕМА ОСВІТИ.  Дошкільне навчання проходить з 2 до 6 років в “материнських школах” і підготовчих класах початкової школи. Головним завданням дошкільного навчання є підготовка дітей до навчання в школі, тому на першому плані стоїть не нагляд за дітьми, а турбота про їх загальний розвиток і виховання та навчання.  Для фізичного розвитку дітей з ними займаються бігом, ходою, ритмічними іграми, танцями, іграми з спеціальними технічними засобами (ковзани, зимові та роликові лижі). Музична освіта включає спів народних, класичних, сучасних пісень та мелодій. Бесіди, читання казок і віршів, постановка театралізованих сценок служить розвитку мови. Для набуття трудових навичок і розвитку точних рухів кистю діти виготовляють вироби з паперу, картону, дроту.

Франція зараз займає одне з перших    місць у світі за охопленням дітей дошкільним вихованням. Для “материнських шкіл” збудовано багато нових приміщень з красивим інтер'єром, спеціальними меблями, вони постачаються ігровим матеріалом. Навчання проходить переважно в ігровій формі; граючись, діти відкривають світ.

Початкова школа охоплює дітей у віці від 6 до 11 років (5 років навчання).

В навчальні плани входять наступні предмети: рідна мова, мораль і громадянознавство, читання, письмо, рахунок і поняття про систему мір, історія і географія Франції, краєзнавство, природознавство, вправи в спостереженні, малювання, співи, фізичне виховання, ручна праця, рукоділля (для дівчат). Найважливішим предметом є французька мова, вивчення якої має розширити словниковий запас дитини і навчити її писати грамотні і зрозумілі твори. Зранку відбуваються заняття з базових дисциплін, а після обіду – з розвиваючих.

Початкова освіта у Франції є інтуїтивною, ґрунтуючись на здоровому глузді, на очевидності, на здатності сприймати без доведень найпростіші істини. Навчання в початковій школі є також практичним, учні засвоюють певну суму знань, не вдаючись у наукові теорії.  Через це широко практикується  заучування напам'ять і багаторазове повторення матеріалу. Учні вчаться застосовувати знання з арифметики, природознавства, ручної праці на практиці.

Багато початкових шкіл використовують методику Селестена Френе (1896-1966), який в основу навчання поклав самодіяльність дітей. Школярі самі набирали і друкували в шкільній типографії (зараз заміняється комп'ютерною технікою) навчальні тексти, ефективно засвоюючи рідну мову і ручну працю. Учні також одержували завдання протягом певного часу виконати деякі роботи з ручної праці, виготовити певні дидактичні матеріали, скласти так звані “вільні тексти” (розповіді про своє життя і навчання). Кращі “вільні тексти” друкувались в шкільних журналах і використовувались як навчальні посібники в наступні роки. Це активізувало навчання, формувало навички самостійної роботи,  сприяло вивченню особистості дитини, її смаків і уподобань. В школах також існує самоврядування – кооператив. Рішення приймаються на загальних зборах, кожен може висловити свою думку в шкільній газеті.

Багато шкіл використовують “метод групової роботи”, розроблений Роже Кузине (1881-1973). У класах за бажанням дітей формуються  групи з 5-6 учнів, які отримують на кілька днів перелік завдань і самі вибирають види навчальної роботи для їх виконання, розподіляючи обов'язки між собою. Цей метод, крім активності учнів, сприяє розвитку взаємодії і взаємодопомоги.

Найбільш радикальними спробами реформувати початкову школу є створення “відкритих шкіл”, які стають соціально-виховними ансамблями, маючи приміщення для індивідуальної роботи, занять гуртків і клубів, естетичного виховання, тощо. В таких школах діти проводять багато часу навіть у вихідні дні і канікули. В цих школах враховують індивідуальний темп розвитку кожної дитини. Класів немає, діти поділяються на групи за здібностями. Навчання проходить у спеціалізованих предметних кабінетах, заняття в яких веде окремий вчитель (в звичайній школі вчитель веде всі предмети).

Особливості початкової освіти. Слабо встигаючих учнів за обов'язковою згодою їх батьків можуть залишити на другий рік. Але вчительки не часто вдаються до цього, оскільки вчителька веде лише один рік навчання (одна перший клас, інша – другий) і дитина на другий рік залишається їй же. Проте в початковій школі близько 12% учнів залишаються на другій рік.

Домашні завдання існують лише в п'ятому класі, оскільки після експериментальної перевірки психологи і педагоги прийшли до висновку, що вчителі часто перекладають свої недоробки під час уроку на плечі учнів, а учні після 6 годин в школі працювати вже не здатні. Завдання для самостійної роботи учні продовжують отримувати, але виконують їх у навчальний час, на що розклад занять щоденно передбачає одну годину.

На прохання батьків можуть організовуватись “заняття під наглядом”, своєрідні групи подовженого дня. В цей час вчитель проводить бесіди на культурні і моральні теми, організовує ігри та прогулянки, заняття з окремими учнями.

Протягом навчального часу вчитель не має права займатись сторонньою роботою, а батьки – не пускати дітей до школи. В школу не можна приносити літературу, що не має освітнього характеру, збирати підписи під петиціями, розповсюджувати лотерейні квитки.

Для підтримки дисципліни передбачено ряд покарань: погана оцінка, догана, залишення в школі після занять, тимчасове виключення зі школи до 3 днів (в окремих випадках і більше) з повідомленням батькам, мерії і академічній інспекції.

СЕРЕДНЯ ШКОЛА. Першим циклом середньої школи є колеж з 4-річним навчанням. До реформи 1977 року колеж забезпечував хорошу загальноосвітню підготовку учнів. Зараз її скорочено, колеж дає “гарантований мінімум знань”, широко застосовуючи інтегровані курси. В курсі “Економічні і гуманітарні науки” об'єднано історію, географію, мораль і суспільствознавство. В курсі “Фізичні і природничі науки” об'єднано фізику, хімію і природознавство.  В курсі “Культура” об'єднано естетичні предмети (малювання, музика) та фізичну культуру. Скорочено час на вивчення математики, французької та іноземної мови.

Всі чотири роки учні колежів вивчають предмети загального циклу за єдиною програмою, яка протягом двох останніх років доповнюється орієнтаційним циклом, коли учнів поділяють на секції А і В. Учні секції А орієнтуються на продовження навчання в ліцеї і додатково вивчають латинську, грецьку або другу іноземну мову. Учні секції В орієнтуються на продовження навчання в професійних навчальних закладах і додатково проходять практичні заняття допрофесійного характеру.

У перших двох класах ліцею учні навчаються за програмами різних рівнів – “полегшеною”, “звичайною”, “поглибленою”. Кожен учень у класі вивчає програму з предмету у своєму темпі і на своєму рівні (навчання переважно індивідуальне, а не фронтальне, як в Україні).

Керівник колежу призначається міністерством освіти. Бюджет колежу і розпорядок роботи визначає шкільна рада, куди входять представники адміністрації, викладачів, громадськості, батьків, учнів. Викладачі, що працюють в одному класі, складають раду викладачів, яка виявляє нахили учнів і складає пропозиції з професійної орієнтації кожного учня.

Трирічне навчання в ліцеї завершує повну середню освіту. Перші два роки учні 21-22 години на тиждень одержують загальноосвітню підготовку, яка доповнюється 6-12 годинним курсом предметів за вибором. Це або поглиблене вивчення окремих загальноосвітніх предметів, або вивчення нових дисциплін (мистецтво і спорт, індустріальна технологія, адміністрування, тощо). У випускному класі навчання повністю спеціалізоване. Велика увага приділяється фізичному вихованню, на яке відводиться 2 години на тиждень в усіх класах. З 1959 р. з метою підняття престижу фізичного виховання  виконання нормативів з легкої атлетики і гімнастики включили у екзамен на диплом бакалавра, а з 1966 р. додали ще й нормативи з плавання. Звільнити учнів від фізичного виховання може лише лікар шкільного відомства.

Спеціалізація відбувається з чотирьох напрямів: А – гуманітарний (А1 – філологія і математика, А2 – лінгвістика, А3 – філологія і предмети художнього циклу); В – соціально-економічний (В1 – соціально-економічні науки, В2 – адміністративно-господарське управління); F – технічний ( F1 – механіка, F2 – електроніка, F3 – електротехніка, F4 – цивільне будівництво, F5 – фізика, F6 – хімія, F7 – біологія, F8 - біосоціальні науки, F9 – технічне будівництво, F10 – мікротехніка); S – природничонауковий, що поділяється на секції лише у випускному класі (С – математика і фізика, Д – математика і біологія, Е – математика і технологія, Н – обчислювальна техніка).  Найбільш популярними є напрями С і Д, куди орієнтують кращих учнів.

Розподіл учнів здійснює шкільна рада з орієнтації. За умови хорошої успішності учня протягом всіх років навчання рада, як правило, задовольняє бажання батьків учня щодо напрямку навчання. У випадку незгоди учня і батьків з рекомендацією шкільної ради учень має право складати екзамен спеціальній комісії з міністерства освіти, яка затверджує або відхиляє рекомендацію шкільної ради.

Чоловічим ліцеєм керує провізор, а жіночим директриса. У великих ліцеях є ще штат інспекторів, що контролюють роботу викладачів. У ліцеях панує сувора дисципліна, передбачені заохочення і покарання для учнів. До заохочень відносяться премії, занесення на дошку пошани та заохочення дисциплінарної ради. До покарань належать: додаткове завдання з предмету, затримка в ліцеї після занять, перебування в ліцеї у вихідний день, видалення учня з класу (надзвичайний захід, викладач ставить до відома адміністрацію), виключення учня з ліцею. В ліцеї і колежі застосовується 20-бальна шкала оцінок.

Ліцеїсти поділяються на екстернів (лише відвідують уроки), контрольованих екстернів (після уроків 2-3 години виконують домашні завдання під наглядом чергового викладача), напівпансіонерів (як контрольовані екстерни, але ще й обідають в ліцеї), інтернів (живуть в інтернаті при ліцеї, вдома бувають лише у вихідні дні та на канікулах). В ліцеях панує індивідуальна атмосфера навчання і дух конкуренції. Кожного року учнів градуюють за успішністю – перший, другий,..... двадцятий,... .

Після двох років навчання учні складають екзамен на загальний диплом бакалавра, а при випуску – на спеціалізований диплом бакалавра. Екзамени дуже складні, у письмовій формі. Шифровані роботи учнів перевіряє зовнішня державна комісія, що забезпечує високу об'єктивність. Від здачі екзамену можна відмовитись, але тоді для учня закрита дорога до вищої освіти (донедавна до ВНЗ Франції приймали за конкурсом дипломів бакалавра, і лише останніми роками стали запроваджувати вступні іспити) і до престижних високооплачуваних професій. Через це частина учнів ліцею добровільно залишається на другий рік, щоб краще підготуватись до екзамену. Як правило, екзамен витримує близько 70% учнів, а з випускників технічного напрямку близько 50%.

Ліцеї Франції добре забезпечені дидактичними посібниками і технічними засобами навчання: відеомагнітофонами, телекамерами, автономними телесистемами, комп'ютерами. Нові інформаційні технології використовуються для підвищення продуктивності навчання: навчання в своєму темпі для кожного учня, індивідуалізація навчання, ілюстрування навчального матеріалу, моделювання природних і технологічних процесів, зв'язок з учнями інших країн.

В усіх ланках Французької освіти значна увага приділяється естетичному вихованню учнів, куди входить: вивчення музики і образотворчого мистецтва, танців, кіно, архітектури, театру. Учні обов'язково бувають в музеях, для шкіл випускається спеціальна література з естетичних дисциплін, проводяться заняття в мистецьких студіях.

ЛІТЕРАТУРА.

1. Кравець В. П. Зарубіжна школа і педагогіка 20 століття. Тернопіль, 1996.

PAGE  15


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

47622. Проектирование и создание базы данных в MS Access 684 KB
  Проектирование и создание базы данных в MS ccess. Учебное пособие предназначено для изучения раздела информатики по теме Системы управления базами данных студентами экономических специальностей. Настоящее пособие является первым этапом в изучении этого материала здесь изложены основные понятия и терминология этой области этапы проектирования и разработки баз данных реляционного типа создание структуры и заполнение баз данными.
47623. Методичні вказівки. Теорія автоматичного керування 283 KB
  Включают работы по исследованию объектов управления методами активного эксперимента а также исследованию влияния различных параметров автоматических систем управления на их качественные показатели. ЛАБОРАТОРНАЯ РАБОТА 1 ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЕ ОПРЕДЕЛЕНИЕ СТАТИЧЕСКОЙ ХАРАКТЕРИСТИКИ И КРИВОЙ РАЗГОНА ОБЪЕКТА УПРАВЛЕНИЯ 1. ЦЕЛЬ И ЗАДАЧИ РАБОТЫ Студенты должны изучить методику экспериментального определения и обработки статических характеристик и кривых разгона объектов управления. На основании результатов эксперимента определить параметры...
47628. Грузовые перевозки 271 KB
  2 Задачи курсового проекта В соответствии с индивидуальным заданием студент выполняет следующие основные задачи: разработку модели транспортной сети; определение оптимального варианта закрепления потребителей однородного груза за поставщиками; выбор тары и упаковки способов погрузкивыгрузки и соответствующих механизмов рационального типа подвижного состава; составление оптимальных маршрутов движения автомобилей и расчет их потребного количества; определение оптимального варианта закрепления маршрутов и автомобилей за...