66466

Ефективність інфузійної терапії при дегідратації у собак в умовах приватної ветеринарної клініки «Доктор - Вет» м. Дніпропетровська»

Дипломная

Медицина и ветеринария

Дослідити клінічний статус та визначити найбільш інформативні морфологічні показники крові собак за дегідратації; експериментально обґрунтувати ефективні схеми використання комбінованої інфузійної терапії у собак за дегідратації;

Украинкский

2015-09-21

3.86 MB

4 чел.

ДИПЛОМНА РОБОТА

«Ефективність інфузійної терапії при дегідратації у собак в умовах приватної ветеринарної клініки

«Доктор - Вет» м. Дніпропетровська»


ЗМІСТ

РЕФЕРАТ……………………………………………………………….. 3

ВСТУП………………………………………………………………….. 4

1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………6

2. ВЛАСНІ ДОСЛІДЖЕННЯ…………………………………………30

2.1. Матеріали і методи досліджень…………………………………. 30

2.2. Характеристика приватної клініки ветеринарної  медицини

«Доктор-Вет» міста Дніпропетровська…………………………….. 35    

2.3. Результати власних досліджень та їх аналіз…………………...38

2.4. Розрахунок економічної ефективності…………………………. 41

3. ОХОРОНА ПРАЦІ У ВЕТЕРИНАРНІЙ МЕДИЦИНІ………… 44

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ ВИРОБНИЦТВУ…………………... 50

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………. 52

ДОДАТКИ……………………………………………………………….56

РЕФЕРАТ

Дипломна робота на тему «Ефективність інфузійної терапії при дегідратації у собак в умовах приватної ветеринарної клініки «Доктор-Вет» міста Дніпропетровська» виконана на 55 сторінках друкованого тексту, включає 11 таблиць, 13 малюнків, 47 джерел, додатки.

Нині методичні підходи  до лікування дегідратації у собак є досить різнобічними і не дають конкретного вирішення проблеми. Тому, постає необхідність щодо розробки нових патогенетичних схем лікування дегідратації, які були б спрямовані не тільки на відновлення загального стану організму, а й на попередження виникнення вторинної патології  з боку інших органів і систем. Враховуючи актуальність теми, метою наших досліджень було визначення морфологічних показників крові собак, параметрів перфузії та загального стану тварин.

В залежності від ступеня дегідратації ми запропонували дві схеми проведення інфуійної терапії у собак.

Тваринам першої дослідної групи була призначена інфузійна  терапія, яка ґрунтувалася на внутрішньовенному введені розчинів Рінгера, глюкози 5% та натрію хлориду 0,9%.

У тварин другої дослідної групи інфузійна терапія ґрунтувалася на внутрішньовенному введені розчинів Рінгера, глюкози 5% та реамберину.  

Ефективність лікування визначали шляхом моніторингу загального стану тварин, параметрів перфузії та змінами морфологічного складу крові.

ВСТУП

Вода є основним компонентом будь-якого організму. Важлива роль води в біологічних системах зумовлена здатністю її молекул утворювати водневі зв’язки. Цим пояснюються особливі фізичні та хімічні властивості (точка кипіння та замерзання, висока діелектрична проникність, висока критична температура, універсальність як розчинника, здатність утворювати H+  і OH-  іони та приймати участь в якості структурного компонента макромолекул).

В живих системах вода є основним компонентом внутрішнього середовища, приймає участь в процесах транспорту та утворення структур, виконує функцію ізолятора.

Дегідратація – патологічний стан організму, що характеризується втратою води нижче фізіологічної норми та супроводжується порушенням гомеостазу і метаболізму. Аналіз статистичних даних, представлених лікарями клінік ветеринарної медицини свідчить, що дегідратація відмічається при багатьох інфекційних, паразитарних, хірургічних, незаразних захворюваннях та значно впливає на процес одужання.

Інфузійна терапія направлена на поновлення рівня води та підтримку її на певному рівні, оскільки вода є головним компонентом розчинів для інфузійної терапії.

Інфузійна терапія має величезну роль, а в деяких випадках є незамінною при лікуванні тварин і підтримці їх життєдіяльності. Правильно призначені розчини і швидкість їх введення досить швидко надають позитивну динаміку на самопочуття тварини.

Важливим так само є та обставина, що крапельниці не доставляють значного дискомфорту тваринам, і при правильному підході до спілкування з хворими тваринами, як правило, процедура проходить спокійно і без протестів з бокутварин.

Мета і завдання роботи:

Мета роботи – розробити інформативні методи діагностики та інфузійної терапії за дегідратації у собак  в умовах приватної клініки ветеринарної медицини «Доктор- Вет» міста  Дніпропетровська.

       Для досягнення поставленої  мети необхідно було вирішити наступні завдання:

-    встановити причини виникнення дегідратації  і особливості її перебігу;

  1.  дослідити клінічний статус та визначити найбільш інформативні морфологічні показники крові собак за дегідратації;
  2.  експериментально обґрунтувати ефективні схеми використання комбінованої інфузійної  терапії у собак за дегідратації;
  3.  порівняти економічну ефективність схем лікування за дегідратації у собак в умовах приватної клініки ветеринарної медицини «Доктор- Вет» міста Дніпропетровська.

Об’єкт дослідження – рівень дегідратації організму.

Предмет дослідження – діагностика і лікування собак за  дегідратації.

Методи досліджень – клінічні, з застосуванням огляду та пальпації, пульсоксиметрії, морфологічні дослідження крові (еритроцити, гематокрит), біохімічне дослідження крові.

1.ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ 

Інфузійна терапія - метод лікування, заснований на введенні в кровоносне русло різних розчинів певного об’єму та концентрації, з метою корекції патологічних втрат організму або їх попередження [37].

Інфузійна терапія поновлює об’єм та склад позаклітинної та внутрішньоклітинної рідин за допомогою парентерального введення лікарських розчинів.

Мета та задачі інфузійної терапії: волюмокорекція, гемокорекція, інфузійна регідратація, нормалізація електролітного балансу та кислотно-лужної рівноваги, активна інфузійна дезінтоксикація [8, 18].

Перш ніж приступати до розробки інфузійної терапії, необхідно згадати скільки води міститься в організмі тварини (додаток №1): загальна кількість води – 60% від маси тварини, внутрішньоклітинна рідина – 40% від маси тварини, позаклітинна рідина – 20% від маси тварини, інтерстиціальна рідина – 15% від маси тварини, внутрішньосудинна рідина – 5% від маси тіла [24].

Розподіл води в організмі регулюється гідростатичним тиском і осмотичним тиском.

Рідина, що знаходиться у міжклітинній речовині та судинах, розділена стінками цих судин. Розподіл рідини регулюється концентрацією та розміром осмотично активних молекул, а також проникністю розділяючи їх мембран. Стінка судин повністю проникна для води та малих молекул (таких як іони натрію та калію), які вільно переміщуються між міжклітинною речовиною і вмістимим судин. Плазмолема клітин повністю проникна для води і напівпроникна для іонів. В нормі ні плазмолема, ні стінка судин не проникна для великих молекул, таких як молекули білків. Тому в нормі концентрація білка в плазмі крові вища за концентрацію білка в міжклітинній речовині. Це робить білки одними з основних учасників регуляції онкотичного тиску плазми крові [47].

  1.  Етіологія

Дегідратація – патологічний стан організму, що характеризується втратою води нижче фізіологічної норми та супроводжується порушенням метаболізму.

Причинами зневоднення є найрізноманітніші патологічні стани організму, а також  недоотримання води.

Захворювання, що супроводжуються дегідратацією: ентерит, аденовірусні хвороби, інфекційний гепатит, стоматити, викликані інфекцією,  виразками або авітамінозом. Захворювання наднирників, які регулюють водно-сольовий баланс і функції багатьох органів і систем. Декомпенсований цироз печінки, перитоніт, кишкова непрохідність, гостра ниркова недостатність, піроплазмоз, асцит та інші хвороби, що протікають з лихоманкою, профузним проносом, блюванням та поліурією [10, 11, 12].

При інвазійних захворюваннях буде відмічатись зневоднення організму та здуття черева. А при гострих отруєннях – в’ялість, пригнічення тварини, дегідратація, а також болісність в ділянці черева.

Дефіцит води в організмі може відмічатись у клінічно здорових тварин при порушенні умов годівлі та утримання, а також при скупченому утриманні тварин. В наслідок чого тварина недотримує поживні речовини та воду.

Не останнє місце в етіології дегідратації займають хірургічні та акушерські захворювання, що супроводжуються кровотечами, ексудацією та іншими патологічними процесами [23, 25].

  1.  Патогенез

В основі дегідратації лежить секреція рідини спеціалізованими клітинами – клітини потових залоз, кишкових та великих травних залоз (підшлункова залоза, печінка), мезотеліальні клітини. Клітинна секреція може бути підвищеною або залишатись без змін. Джерелом води для всіх секретуючих клітин є плазма крові, тому підвищене виведення рідини супроводжується зменшенням об’єму циркулюючої крові [14,39, 46].

Розрізняють три типи дегідратації:

Гіпотонічна дегідратація характеризується втратою чистої  води або гіпотонічної рідини. Викликає підвищення концентрації позаклітинної  рідини по відношенню до внутрішньоклітинної рідини. Вода рухається з клітини, тим самим підтримуючи позаклітинний (відповідно і внутрішньо судинний) об’єм. Спостерігається при тяжких асцитах в разі серцевої недостатності, а також при декомпенсованому цирозі печінки. Клінічно спрага не проявляється, свідомість заторможена, рефлекси знижені. В тяжких випадках може бути кома, судоми.

Ізотонічна дегідратація. Спостерігається при опіках, кусаних ранах. Не призводить до переміщення води з цитоплазми клітин та не здійснює вплив на внутрішньосудинний об’єм. Спостерігається при перитоніті, кишковій непрохідності, кровотечах, травмах та панкреатиті. Клінічні прояви залежать від ступеня дегідратації. Спостерігають зниження артеріального тиску, тахікардію, зменшення клубочкової фільтрації в нирках. При цьому стан тварини може погіршуватись аж до коми.

Гіпертонічна дегідратація характеризується тим, що позаклітинний простір стає гіпотонічним по відношенню до внутрішньоклітинного. Вода рухається в клітини, тим самим погіршуючи дефіцит позаклітинної рідини та гіповолемію. Спостерігається при лихоманці, поліурії при гострій нирковій недостатності, діареї, надмірному білковому годуванні, неправильному призначенні діуретиків. Клінічно проявляється спрагою, сухістю язика та слизових оболонок, порушенням тургору шкіри.

Також розрізняють три ступеня дегідратації: легкий, середньої тяжкості, тяжкий [27, 31, 43].

  1.  Симптоми

При первинному прийомі тварини з ознаками дегідратації, найбільш характерними будуть клінічні показники загального стану тварини: вологість слизових оболонок, еластичність (тургор) шкіри, діурез, маса тіла, положення очних яблук. Також будуть відмічатися зміни у параметрах перфузії (колір видимих слизових оболонок, швидкість наповнення капілярів, характер пульсу, частота серцевих скорочень) [17, 18]. 

Вологість видимих слизових оболонок. В нормі слизові оболонки повинні бути достатньо зволожені. При дегідратації, в залежності від ступеня, вони стають спочатку липкими, потім сухими та навіть запеченими. Цей показник не враховують, якщо тварині призначали антихолінергічні препарати (можуть викликати хибну сухість слизових), а також при гіперсалівації. Враховувати стан слизових краще у декількох місцях. Наприклад: кон’юнктива ока та слизова оболонка ротової порожнини.

Тургор шкіри. В нормі шкірна складка повинна розправлятись за 1-2с. Існує декілька особливостей при визначенні цього показника: при тривалому дослідженні тварини тургор шкіри необхідно визначати в одному й тому ж місці, в однаковому положенні тварини. Якщо тварина стара та схудла, в неї тургор буде знижений через погіршення еластичності шкіри, але це не свідчить про наявність дегідратації. Навпаки з тваринами, в яких добре розвинена підшкірна клітковина, в них тургор буде в нормі, але може бути зневоднення. Краще визначати тургор на боковій грудній стінці.

Положення очних яблук. При тяжкому ступені дегідратації очні яблука западають [7, 19].

Діурез. При дегідратації часто спостерігається олігурія.

Вага тіла. На сьогоднішній день вважається кращім показником дегідратації. Його враховують при моніторингу стану тварини за час лікування.

Параметри перфузії (колір видимих слизових оболонок, швидкість наповнення капілярів, характер пульсу, частота серцевих скорочень).  В нормі слизові оболонки повинні  бути блідо-рожеві, швидкість наповнення капілярів 1,5-2с. При визначенні пульсу враховують характер наповнення судин. За допомогою пальпації чи аускультації визначають частоту серцевих скорочень та роблять висновок про наявність чи відсутність шокового стану, тахікардії.

Існує таблиця фізикальної оцінки при зневодненні, в якій відображається процент зневоднення по відповідним клінічним ознакам (табл. №1) [27].

Табл. №1

Фізикальна оцінка при зневодненні

% зневоднення

Клінічні ознаки

Менше 4

Не визначаються

4 – 5

Малопомітна втрата еластичності шкіри,  слизові оболонки липкі.

6 – 8

Знижений тургор шкіри (невелика затримка до повернення шкірної складки у нормальне положення), слизові оболонки сухі, дещо подовжений час наповнення капілярів, очі можуть здаватись мутними.

            10 – 12

Подовжений час наповнення капілярів (більше 2с.), слизові оболонки сухі, шкірна складка не розправляється, очі запалі, можлива тахікардія та слабкий пульс.

12 – 15

Слизові оболонки анемічні, час наповнення капілярів більше 3с., ознаки шоку, ступору. Смерть неминуча.

В залежності від ступеня дегідратації основні клінічні показники будуть виражені з певною силою (табл. №2).

Лабораторні показники для оцінки дегідратації: відбувається гемаконцентрація, що видно по загальному аналізу крові – підвищення загального об’єму еритроцитів, гематокрита та концентрації загального білку в плазмі крові.

При біохімічному дослідженні крові визначають рівень іонів Na+, K+, Cl- , HCO3- , а також вміст сечовини та креатиніну. При дегідратації спостерігають підвищення показника концентрації натрію та хлоридів в плазмі крові. А також  підвищення показників концентрації сечовини та креатиніну в плазмі крові. Сеча при цьому стає концентрованою (якщо нирки функціонують нормально). [5]

Табл.№2

Клінічні ознаки в залежності від ступеня дегідратації

Клінічні ознаки

                         Ступінь дегідратації

Легкий

Середньої тяжкості

Тяжкий

Втрата ваги (%)

5

10

15

Дефіцит рідини (мл/кг)

50

100

150

Свідомість

В нормі

Апатія

Ступор

Слизові оболонки

Липкі

Сухі

Запечені

Еластичність шкіри (час розправлення складки)

3-5с.

8-10с.

Шкірна складка не розправляється

Частота серцевих скорочень (уд./хв.)

В нормі (коти 140-160, собаки 80-120)

Підвищена

Тахікардія

Артеріальний тиск (мм.рт.ст.)

В нормі ( в середньому більше 80)

Дещо знижений

Низький

Положення очних яблук

В нормі

Дещо запалі

Значно запалі

  1.  Патолого-анатомічні зміни

При розтині трупа тварини, що загинула від дегідратації організму відмічають схуднення тварини, западання очей, сухість підшкірної клітковини, скелетних м'язів, більш темне забарвлення крові. У серозних порожнинах, крім серцевої сумки, немає рідини, серозні покриви сухі. Нерідко злипання серозної оболонки петель кишківника. Паренхіматозні органи трохи зменшені в об'ємі. Дегідратація небезпечна для життєво важливих нервових центрів. Зневоднення організму викликає розлади кровообігу, параліч серця [14].

  1.  Діагностика

Діагноз ставлять з урахуванням анамнезу, характерних симптомів, враховують дані фізикального огляду, загального та біохімічного дослідження крові. Також необхідно встановити причину виникнення зневоднення [17, 39].

  1.  Прогноз

Прогноз при дегідратації коливається від обережного до незадовільного. Все залежить від ступеня дегідратації та проценту зневоднення організму. Більшість хворих тварин видужують на протязі 5 – 7 діб за допомогою спеціального лікування. В тяжких випадках розвивається дегідратаційний шок, який призводить до загибелі тварин. Віддалений прогноз при повному видужуванні сприятливий [10, 11].

  1.  Лікування

На початку лікування, при розробці плану інфузійної терапії, можна використати дуже зручну схему запропоновану в 1992р. Стефаном Ді Бартола. Вона включає наступні пункти:

  1.  Визначити, чи потребує тварина  інфузійної терапії?
  2.  Який вид або види рідин слід вводити пацієнту?
  3.  Які методи введення розчинів слід використовувати?
  4.  Який повинен бути об’єм рідини, що вводиться?
  5.  За який проміжок часу цей об’єм повинен бути введений?
  6.  Як довго повинна тривати інфузійна терапія?

Для проведення ефективної інфузійної терапії  за дегідратації,  важливий стан готовності персоналу, необхідного обладнання, матеріалів та медикаментів. Персонал та обладнання завжди повинні бути готові. Необхідне обладнання, препарати і матеріали повинні розташовуватись весь час в одному і тому ж місці. Обладнання повинно справно працювати. Весь персонал повинен бути навчений, щоб функціонувати як одна команда [3,15].

Приступаючи до розробки плану інфузійної терапії слід пам’ятати про три складові: існувавший раніше дефіцит рідини (дегідратація), фізіологічні втрати, патологічні втрати.

Дефіцит рідини в мл. (ДР) можна розрахувати за формулою:

ДР = процент зневоднення (табл. №1) х маса тіла х 1000

Фізіологічні втрати існують у будь-якого живого організму.  Їх визначають емпіричним шляхом, в середньому це 40 – 60мл/кг за добу. До фізіологічних втрат відносять: значні (діурез) 27 – 40 мл/кг за добу та не значні ( з калом та при диханні) 13 – 20 мл/кг за добу.

Існують таблиці для підрахунку потреб у підтримуючих рідинах (фізіологічних втрат) для собак (табл. №3) [27].

Патологічні втрати рідини відмічаються при певних захворюваннях або інтоксикації, до них відносять: блювоту та діарею, поліурію, гіпертермію та тахіпное, кровотечі та рани з ексудацією, втрати крізь дренажі, втрати в порожнини тіла (втрати в третій простір).

Найважливішими етапами інфузійної терапії є:  усунення гіповолемії, створення найбільш економних режимів роботи серця в умовах достатнього венозного притоку та периферичного кровопостачання. Ліквідація найбільш небезпечних порушень балансу води та електролітів, зсувів кислотно-лужного балансу.  Відновлення діурезу,  підтримка  досягненої  рівноваги [34,  45].

В залежності від виду дегідратації рекомендоване використання наступних розчинів:

Кристалоїдні розчини призначені для поновлення дефіциту об’єму міжклітинної рідини, відновлення електролітного балансу та осмотичного тиску крові. В організмі вони розподіляються приблизно так: 25% - у внутрішньосудинному руслі, 75% - в інтерстиціальному просторі.

Табл. №3

Потреби в підтримуючих рідинах для собак (фізіологічні втрати)

Маса тіла (кг)

мл/день

мл/год.

1

132

9

2

222

13

3

301

16

4

373

18

5

441

21

6

506

26

8

628

31

10

742

35

12

851

40

14

955

44

16

1056

48

18

1153

52

20

1248

61

25

1476

71

30

1692

79

35

1899

87

40

2100

103

50

2481

119

60

2846

147

Крім того, вони здатні покращувати реологічні властивості крові, швидко поповнюючи об’єм циркулюючої крові, за рахунок цього активізувати нирковий кровообіг і надавати помірну діуретичну дію. Включення до їх складу лактату або бікарбонату натрію надає кристалоїдним розчинам додаткову властивість – корегувати кислотно-основний склад крові [21, 42].

Сольові розчини (фізіологічний розчин хлориду натрію, Рінгера-лактат) впливають на кислотно-основний баланс та на концентрацію хлориду натрію поза клітиною. Використання розчину Рінгера-лактат більш фізіологічне, оскільки зберігається відношення натрій/хлор і не виникає ацидоз.

Розчини Рінгера – лактат, Хартмана мають збалансований склад електролітів та здатні компенсувати ізотонічні порушення гідро – іонної рівноваги. Вони показані з метою заміщення дефіциту позаклітинної рідини при врівноваженому кислотно – основному балансі або легкому ацидозі.

Ізотонічний розчин хлориду натрію майже весь йде з судин в інтерстиціальний простір. В клітини цей розчин не потравляє в силу фізіологічного ефекту калій – натрієвого насоса. При використанні 0,9% розчину натрію хлориду різко зменшується секреція іонів калію та водню, в результаті чого може виникнути гіперхлоремічний метаболічний ацидоз. Нетривалий час знаходження в просторі судин і відносно низький вміст натрію – аргументи проти використання 0,9% розчину натрію хлориду.

Розчини глюкози в програму інфузійної терапії включають, щоб попередити гіпоглікемію та обмежити катаболізм білків. Особливо важливо попередити гіпо- та гіперглікемію у пацієнтів з цукровим діабетом та хворобами печінки. Гіперглікемія супроводжується гиперосмолярностью, осмотичним діурезом і ацидозом тканин головного мозку. Чим триваліший ацидоз, тим імовірніше загибель або незворотнє пошкодження нервових клітин. У цих ситуаціях розчини глюкози абсолютно протипоказані. Розподіляючись переважно у клітинному і інтерстиціальному просторах, 5% розчин глюкози або декстрози майже не збільшує об'єм рідини в судинах. Розподіл обсягу розчину: 12% у внутрішньосудинному просторі, 33% в інтерстиції, 55% у внутрішньоклітинному просторі. Ці розчини застосовують головним чином для поповнення запасів води в організмі, вони необхідні при гострій гіповолемії через одночасну втрати не тільки солей, але і води [13, 26].

Гідрокарбонат натрію застосовують для лікування декомпенсованого метаболічного ацидозу. Він швидко відновлює рН позаклітинної рідини і меншою мірою впливає на рН внутрішньоклітинної рідини. Будучи буферним розчином, гідрокарбонат впливає на ряд найважливіших показників гомеостазу: підвищує рН крові, зменшує віддачу тканинам кисню – впливаючи  на оксигемоглобін. У процесі злужнення збільшується утворення СО2 , для елімінації якої потрібно збільшити обсяг легеневої вентиляції. Тому, протипоказаний при дихальної недостатності, якщо при цьому немає респіраторної підтримки. При призначенні гідрокарбонату, який у своєму складі містить еквівалентну кількість натрію, потрібно враховувати схильність деяких пацієнтів до набряків, при серцевій недостатності, гіпертонії, еклампсії. Захворювання печінки не служать протипоказанням до застосування бікарбонату натрію, але є протипоказанням до призначення лактату натрію. Тяжка ниркова недостатність, гіперкаліємія і анурія не є протипоказаннями до застосування гідрокарбонату, але в той же час служать основними протипоказаннями до призначення трісаміна. При надмірному введенні бікарбонату натрію виникає небезпека виникнення декомпенсованого алкалозу. Для лікування кетоацидозу його взагалі не використовують, або застосовують у малих дозах. Застосування розрахункової дози бікарбонату для лікування діабетичного ацидозу (який значною мірою усувається шляхом етіотропної терапії) веде до алкалозу.                    Струминне введення гідрокарбонату веде до тетанічних судом.
           Хлорид калію вводять розведеним на розчині глюкози з додаванням відповідної дози інсуліну. Застосовують при дефіциті калію, гіпокаліємічний метаболічний алкалоз, загроза передозування глікозидами. Калій протипоказаний при: нирковій недостатності, олігурії і гіперкаліємії. При необхідності збільшення дози калію проводять під моніторингом ЕКГ. Сульфат магнію 25% застосовують для профілактики та корекції дефіциту магнію. Хлорид кальцію 10% застосовують для профілактики та корекції дефіциту кальцію. Вводити дрібно 3 – 4 рази на день. Слід вводити обережно при гіпокаліємії [34].

Гіпертонічні сольові розчини - Гггггце розчини солей в воді, але кількість хлористого натрія в них більша ніж в плазмі крові.Начало формыКонец формы

ГГ    Начало формы

Конец формы

Найбільш поширені гіпертонічні сольові розчини містять 5 або 7,5% цієї солі. При застосуванні подібних розчинів спостерігається дуже швидке, але короткочасне, збільшення об'єму циркулюючої крові за рахунок входу рідини в капіляри з інтерстиціального простору. Короткочасність ж збільшення об'єму циркулюючої крові обумовлено швидким виходом іонів натрію і хлориду через мембрани капілярів з крові в тканинну рідину і врівноваженням іонного складу цієї рідини і плазми крові. Для пролонгування ефекту гіпертонічні сольові розчини часто застосовують у комбінації з колоїдами, наприклад розчином Декстрану 70. Для отримання такої суміші, що містить 7,5% NaCl, беруть 17 мл розчину NaCl з концентрацією 23,5% і 43 мл 6% розчину Декстрану 70.
           Оскільки гіпертонічні сольові розчини високоефективні в плані короткочасного збільшення об'єму циркулюючої крові, що вводяться обсяги таких розчинів багато менше, ніж у випадку використання рідин інших типів.
Застосування гіпертонічних сольових розчинів буває особливо ефективно у дуже великих тварин і в тих випадках, коли немає часу на введення ізотонічної рідини, тому пацієнт перебуває в критичному стані і потребує термінової допомоги. В даний час прямим показанням до застосування гіпертонічного розчину вважається травма голови, тому введення такого розчину дозволяє швидко знизити кількість рідини в тканинах головного мозку і попередити розвиток набряку головного мозку.
           Протипоказаннями до застосування гіпертонічного сольового розчину є дегідратація (при якій в інтерстиціальних рідинах не міститься достатньої для необхідного збільшення об'єму циркулюючої крові і розведення гіпертонічного розчину кількості води), гіпернатріємія, або важке неконтрольоване кровотеча, яка може посилитися через різке збільшення артеріального тиску [13, 36].

Колоїдні розчини можуть бути природними і синтетичними. Кров і компоненти крові є аутогенними колоїдними сполуками, що збільшують тільки внутрішньосудинну частина позаклітинної рідини. Цільну кров в
інфузійної терапії застосовують рідко, але абсолютним показанням до її трансфузии служить гіповолемічний шок (наприклад, втрата загальної
рідини через гостру нестримного блювання, геморагічної діареї) при гематокрит менше 25% і вмістом гемоглобіну менше 60 г / л. Слід пам'ятати,
що транспортна функція еритроцитів цільної крові, яка зберігалася більше двох діб, знижується вдвічі. Краще застосовувати свіжозаморожену плазму з метою відновлення факторів згортання крові, вона також є природним колоїдним розчином для відновлення об'єму крові.
           У клінічній практиці частіше використовують синтетичні колоїди: декстрани і крохмалі. Це гетерогенні колоїдні розчини, які збільшують внутрішньосудинну  частина позаклітинного об'єму рідини. Розчини декстрану або крохмалю вводять в кількості, достатній для адекватної тканинної перфузії і не перевантажувати серцево-судинну систему. Їх максимальна одноразова або добова доза не повинна перевищувати 20 мл / кг маси тіла, хоча в деяких джерелах описано застосування гідроксиетилкрохмалю в дозі до 40 мл / кг маси тіла. Не слід їх застосовувати після відновлення об’єму циркулюючої крові. Збільшення дози (часто необгрунтоване) може спровокувати різні ускладнення: зниження активності системи згортання крові, порушення функції органів. Слід з обережністю застосовувати ці розчини при нирковій недостатності [13, 40].

 Декстрани - колоїдно-осмотичні розчини. Їх властивість зв'язувати і утримувати воду в судинному руслі обумовлено молекулярною масою колоїдних частинок. Із зростанням і підвищенням концентрації білків плазми збільшується в'язкість крові. Декстрани покращують реологічні параметри крові і відновлюють мікроциркуляцію.

За останній час лідируюче положення серед синтетичних колоїдних плазмозамінних речовин зайняли розчини на основі гідроксиетилкрохмалю. Це природний полісахарид, одержуваний з амілопектинового крохмалю і складається з високомолекулярних поляризованих залишків глюкози. Вихідною сировиною для отримання гідроксиетилкрохмалю служать крохмаль з бульб картоплі і тапіоки, зерна різних сортів кукурудзи, пшениці, рису.

Одні з найбільш доступних і широко застосовуються в нашій практиці розчини гідроксиетилкрохмалю – Рефортан, Волювен, Поліглюкін, Реополіглюкін, Стабізол. Ці препарати підвищують СВ і на цьому тлі підтримують нормодінаміческій тип кровообігу протягом лікування.

Табл. №4

Електролітний склад розчинів для інфузійної терапії

Розчин

Склад

Кількість г/л

Кількість окремих йонів, ммоль/л,

Молярність Ммоль/л

Na+

К+

Ca2+

Cl-

Mg2+

HCO3-

NaC3H5O2

Ізотонічний розчин натрія хлорида 

NaCI

8,5

154

154

308

Розчин Рінгера 

NaCl

КСl

CaCl

8.6

0,3

0,33

147

4

3

157

311

Лактосоль

NaCl

КСl

CaCl

MgCl2

NaС3H5O2

6,2

0,3

0,16

0,1

3,6

140

4

1,5

116

1

30

293

Розчин гідрокарбонату натрія 

NaHCO3

40

476

 

 

 

 

476

 

952

Плазма крові (нативна) 

142

5

2,5

103

1,5

24

290

Розчин Гартмана 

 

 

129

5,4

0.9

111,8

1

 

27.2

276

Дегідратація вливає також на обмін електролітів. Натрій - основний катіон екстрацелюлярного простору, де знаходиться 98% натрію всього організму; 2% натрію знаходиться в в інтрацелюлярна просторі. У кістковій тканині натрій знаходиться у зв'язаному вигляді і в нормі в обміні не бере участь. Натрій відіграє головну роль у підтримці осмотичного тиску, в обміні рідини між просторами і має значення в кислотно-лужній рівновазі.
           Фізіологічна концентрація натрію 135 - 145 ммоль/л. Натрій виводиться головним чином із сечею (120 - 220 ммоль/добу). меншою мірою - з калом (10 ммоль / добу). В нирковій регуляції вмісту натрію грає роль клубочкова фільтрація, в мінералокортикоїдній - зворотнє всмоктування в канальцях. Визначення натрію в сироватці крові вище 150 ммоль / л) ще не означає збільшення вмісту натрію у всьому організмі.
           Гіпернатріємія - можлива при гіпертонічній дегідратації (нестача вільної від електролітів води) і гіпертонічної гіпергідратації (надлишок натрію).
           Гіпонатріємія - вміст натрію в сироватці крові нижче 135 ммоль / л. При гіпонатріємії зменшується виділення натрію з сечею. При виснаженні регулюючих механізмів розвивається явна гіпонатріємія. У важких випадках загальний вміст натрію в організмі також зменшується. Гипонатриемию супроводжує одночасно і гіпохлоремія, що викликає алкалоз (підвищення рівня підстав або втрата кислот). Рівень натрію в сироватці крові як при гіпотонічній дегідратації, так і при гіпотонічної гіпергідратації зменшується. У диференцільній діагностиці цих станів велике значення має виявлення першопричини порушення водно-електролітного обміну і порушення якого обміну - водного або електролітного – переважає
[40, 45].

Калій є головним катіоном інтрацелюлярна простору. У сироватці крові рівень калію становить 4-4,5 ммоль / л, загальна кількість калію в організмі - 51 ммоль / кг маси тіла. 98% калію знаходиться в клітинах, а 2% - в екстрацелюлярний просторі. Із загальної кількості калію 10% його пов'язане з білками, гликогеном, фосфатами. Добова потреба калію 0,7-1,0 ммоль / кг, Калій всмоктується, у верхніх відділах тонкої кишки, виділяється в основному з сечею, 10%  - з калом. Калій фільтрується клубочками нирок, в проксимальних канальцях всмоктується назад, а в дистальних - шляхом іонообміну Na + , K + виділяється.

Порушення обміну калію відзначається в першу чергу при порушенні надходження калію, проникнення його в клітину, порушенні виділення через нирки і тільки іноді - внаслідок патологічного розподілу його в організмі. У екстрацелюлярний просторі нормальний рівень калію коливається в невеликих межах і вже незначне зниження або підвищення його призводить до розвитку патологічних станів.

 У інтрацелюлярному просторі калій в клітині визначає електронейтральність, осмотичну концентрацію і ферментативну активність; в екстрацелюлярному - м'язову скоротливість і нервову збудливість
Нормальний рівень калію в сироватці крові - передумова цілісності клітин. При пошкодженні функції клітин порушується функція натрій-калієвого насоса, внаслідок чого калій виходить у екстрацелюлярне простір, а його місце займає натрій і іони водню [13,40].

Рівень калію в екстрацелюлярний просторі не відображає змісту калію в клітинах, але практично для визначення ступеня порушення рівноваги кількість калію в сироватці крові дає задовільну інформацію, особливо якщо відомо напрямок міграції калію при даній патології насичення організму водою і точні добові втрати калію з сечею. Порушення обміну калію спостерігається при недостатньому надходженні його в організм, при порушенні потрапляння його в клітку і виділення.
           Гіперкаліємія - рівень калію в сироватці крові вище 5 ммоль / л. При здорових нирках, виділення калію відповідає надходженню, а при недостатності нирок, при оліго- або анурії виділення калію в канальцях порушується і його рівень в сироватці крові підвищується.
           Гіперкаліємія  спостерігається при станах, пов'язаних з роздавленням тканин, при опіках, травмах, некрозі паренхіматозних органів, гемолізі, при переливанні великих кількостей консервованої крові, при посиленому клітинному метаболізмі, метаболічному ацидозі. Небезпечну гиперкалійемию викликає швидке введення розчинів калію (понад 20 - 40 ммоль / г). Хронічна гіперкаліємія відзначається при введенні лікарських засобів, що викликають затримку його [40, 42].

Клінічна картина не завжди відповідає ступеню підвищення рівня калію в сироватці крові, так як одночасно спостерігається метаболічний ацидоз і порушення обміну натрію і хлору. Характерними симптомами є: гальмування нервово-м'язової збудливості, загальна м'язова слабкість, порушення чутливості, розширення серця, порушення ритму серця. На ЕКГ відзначаються високий наметове зубець Т, розширення комплексу QRS, скорочення інтервалу QT, вимальовування ножного блоку, сплощення зубця Р. Якщо рівень калію в сироватці крові перевищує 7-10 ммоль / л, можлива фібриляція шлуночків або зупинка серця в діастолі.
           Гіпокаліємія (рівень калію в сироватці крові нижче 3,5 ммоль / л) спостерігається при недостатньому надходженні калію в організм і посиленому виведенні його. Зміна концентрації К + в сироватці крові не завжди відповідає зміні рівня калію в клітині. При важких гіпокаліємії зменшується і рівень калію в клітинах.         

Найчастішими причинами гіпокаліємії є гострі і хронічні запальні захворювання нирок, стадія поліурії при цукровому діабеті, гіперсекреція шлунка і кишок. Гіпокаліємія можлива при безконтрольному застосуванні діуретичних засобів, кортикостероїдів і проносних - без заповнення втрат калію. Патогенез втрати калію нирками, коли нирковими канальцями різко зменшується реабсорбція калію, такий же, як і при ферментному порушенні. До гіпокаліємії призводить накопичення кислих продуктів обміну, так як частина Н + зв'язується з К + і виводиться. До скороминущої гіпокаліємії призводить глікогеноутворення і анаболізм білків, так як обидва процеси вимагають витрати калію у великих кількостях. Застосування сольових розчинів і розчинів глюкози без вмісту в них калію призводить до втрати внутрішньоклітинного калію, який виділяється з сечею, а натрій при цьому входить всередину клітин.

Клінічні симптоми, що з'являються при гіпокаліємії: ослаблення рефлексів аж до зникнення, м'язова слабкість, астенія. М'язова діяльність різко знижується, можливий параліч дихальних м'язів. Порушення функції  гладких м'язів призводить до атонії шлунка і кишок. Слабкість дихальних м'язів утруднює дихання, виділення мокротиння. Порушення функції міокарда чітко видно на ЕКГ: порушення ритму серця, сплощення зубця Т і злиття його з зубцем U, зниження сегмента ST, подовження інтервалу QT. Важка гіпокалійемія може призвести до зупинки серця. Супроводжуючий гипокалійемію метаболічний алкалоз зумовлює втрату Н+ і Сl-. При гіпокалійемії виведення калію нирками зменшується, але не припиняється, однак роль нирок у заощадженні калію незначна. Інтенсивні втрати калію спостерігаються діабетичному ацидозі, при деяких захворюваннях нирок, при застосуванні діуретиків та стероїдних гормонів.
Зменшується виділення калію при оліго- і анурії, гіпокалійемії. З калом виділяється 5 ммоль / добу калію
[35, 36,40].

Кальцій.  99% міститься в кістковій тканині. У екстрацелюлярний просторі знаходиться 0,3 г кальцію. Обмін кальцію регулюють паращитоподібні залози. У плазмі крові знаходиться 4,5-5 ммоль / л кальцію, 2/3 в іонізованому стані. Клінічну картину визначає рівень кальцію в плазмі крові. Вступник з їжею кальцій всмоктується в тонкій кишці. Всмоктування регулюється ергокальциферолом (вітаміном D2) і хімічним складом вмісту тонкої кишки. Кальцій відіграє велику роль у механізмі згортання крові, у регуляції нервово-м'язової збудливості і проникності клітинної мембрани.

Причиною гіnеркальціємії частіше є передозування солей кальцію і ергокальциферолу, а також підвищена функція паращитоподібних залоз. Гіперкальціємія відзначається при множинної мієломі, саркоїдозі, хронічному гломерулонефриті, переломах кісток, метастазах пухлин в кістки і в деяких випадках респіраторного алкалозу.

Клінічні симптоми: слабкість, спрага, відсутність апетиту, блювота, гикавка, поліурія. Характерно зниження нервово-м'язової збудливості, посиленою скорочувальної здатності серця, порушення ритму серця, зокрема шлуночкова екстрасистолія призводить до систолічної зупинки серця.

Гіпокальціємія викликається недостатнім надходженням кальцію з їжею, порушенням всмоктування і посиленим виділенням його з організму. Причинами гіпокальціємії є гіпофункція паращитоподібних залоз або видалення їх, а також нестача в організмі ергокальциферолу. Гіпокальціємія можлива при масивній гемотрансфузії консервованої крові (цитрат пов'язує кальцій). Гіпокальціємія супроводжується підвищенням рівня фосфору в крові.

Клінічна картина характеризується підвищенням нервово-м'язової збудливості, що викликає тетанічні судоми, кишкову кольку, стридор, диспноє. ЕКГ характеризується порушенням скоротливості серця, подовженням інтервалу QT та інтервалу ST. Виведення кальцію з сечею залежить від надходження його в організм. У нормі на добу виділяється близько 100-300 мг кальцію. З калом виділяється 50-150 мг / добу кальцію. При гіперкальціємії виведення кальцію з сечею підвищено, а при гіпокальціємії знижений [6, 25].

Магній. В організмі міститься 7-12 ммоль / кг магнію, 50% його знаходиться в нерастворенном стані в кістковій тканині. У екстрацелюлярному просторі знаходиться 1,2-2,5 ммоль / л магнію. Магній, як і калій, є найголовнішим внутрішньоклітинним катіоном. Магній бере участь в активації ферментативних систем організму і в процесах скорочення м'яза. Великі кількості магнію втрачаються при профузном проносі і поліурії.

Клінічна картина: підвищена збудливість нервової системи, атетоз. Поразка міокарда характеризується тахікардією, порушенням ритму.
Із сечею виділяється 2-24 ммоль магнію на добу, з калом - 80-90% введеного магнію.
Виділення магнію підвищується при посиленому фізичному навантаженні, введенні діуретиків.

Хлор є основним аніоном позаклітинного простору. В організмі міститься-30 ммоль / кг хлору, в сироватці крові - 100 ммоль / л. Введення Сl- залежить, головним чином, від введення NaCl з їжею. Хлор всмоктується в тонкій кишці, виділяється з сечею і потом. Хлор, як і натрій, бере участь у підтримці осмотичної концентрації. Вміст хлоридів у сечі в нормі 120-240 ммоль / добу. Виділення хлоридів збільшується при введенні діуретиків і при захворюваннях нирок, гіпокаліємії, зменшується - при лікуванні стероїдами, при гіперсекреції залоз травного каналу, при дієті без солі. З калом виділяється 2 ммоль / добу хлору. При проносі втрата хлору збільшується до 60-500 ммоль / добу.

Причини гіперхлорємії ті ж, що і при гіпернатріємії. При підвищеному введенні натрію хлориду можлива гіперхлорємія з інтерстиціальними набряками, набряком легень (при введенні гіпертонічних розчинів). Для підтримки електронейтральності нирки при гіперхлоремії посилено виділяють гідрокарбонати, що може призвести до метаболічного ацидозу.
У клінічній картині домінують симптоми метаболічного ацидозу.
Гіпохлоремія розвивається при блювоті, спричиненої пілоростенозом, непрохідності тонких кишок і тривалому дуоденальному відсмоктуванні. Гіпохлоремія супроводжується гіпонатріємією, однак пропорції можуть бути порушені. Втрату хлору організм компенсує підвищенням рівня гідрокарбонатів в плазмі для підтримки електронейтральності. В результаті розвивається метаболічний алкалоз. Клінічна картина гііпохлорємії проявляється симптомами алкалозу
[31, 34].

Існує декілька способів введення інфузійних розчинів:

Внутрішньовенно. Цей шлях введення майже завжди є переважним. Він показаний пацієнтам, які перебувають у тяжкому стані, коли відмічається суттєва втрата рідини або коли втрата рідини була гостра.

Венозний шлях введення поділяють на периферичний та центральний.

Периферичний: введення інфузійних розчинів крізь периферичні вени має такі незаперечні переваги, як простота виконання, безпечність, достатня надійність та відсутність серйозних ускладнень, що спостерігають при катетеризації центральних вен. Однак використання цього методу накладає певні обмеження на об’єм, швидкість, тривалість та багатократність інфузій. Тому периферичний венозний доступ використовують, в основному, для введення невеликої кількості розчинів, у випадках, коли немає необхідності проводити струминні вливання, а сам курс лікування складає 1- 6 діб.  

Останнім часом розчини в периферичні вени вводять за допомогою голки – мінівен («голка – метелик», додаток  №2) або за допомогою катетера периферичної вени (додаток №3).

Перевагою «голки – метелика» є те, що короткі автоматичні голки з потрійною заточкою забезпечують легке та безболісне проникнення у судину, мають просту та надійну фіксацію на шкірі, а еластична інфузійна трубочка дозволяє легко та швидко під’єднати  систему для інфузії (додаток №4).

Катетери периферичних вен різняться за розміром, діаметром голки, довжиною та швидкістю потоку інфузійного розчину (табл. №5)

Установка периферичного венозного катетеру (додаток №5) : Вимити руки, обробити руки, використовуючи антисептик, і надіти рукавички. Зібрати стандартний набір для катетеризації вени, включаючи кілька
катетерів різних діаметрів. Перевірити цілісність упаковки та термін зберігання обладнання. Забезпечити зручне освітлення, допомогти пацієнтові знайти зручне положення. Накласти джгут на 10-15 см вище передбаченої зони катетеризації. Вибрати вену шляхом пальпації, беручи до уваги характеристики розчинів, які належить вливати. Підібрати найменший катетер, враховуючи: розмір вени, необхідну швидкість і гpафік проведення внутрішньовенної терапії, в'язкість інфузату. Обробити місце катетеризації шкірним антисептиком і дати висохнути самостійно. Зафіксувати вену, притиснувши її пальцем нижче передбаченого місця введення катетера. Взяти катетер відповідного діаметру і зняти захисний чохол. Провести венепункцію, спостерігаючи за появою крові в індикаторній камері. При появі крові в індикаторній камері зменшити кут нахилу голки – стилета й на кілька міліметрів ввести голку в вену. Зафіксувати голку – стилет, а канюлю повільно зрушити з голки у вену. Зняти джгут. Не вводити голку в катетер після зсуву його з голки в вену! Зняти заглушку з захисного чохла і закрити катетер або приєднати інфузійну систему. Утилізувати відходи відповідно до правил техніки безпеки і вимог санітарно - епідеміологічного режиму
[3, 36].

Табл.№5

Параметри периферичних венозних катетерів

Розмір

Колір

Зовнішній діаметр, мм.

Довжина, мм.

Швидкість потоку, мл/хв

G14

Помаранчевий

2,0

45

300

G16

Сірий

1,7

45

150

G17

Білий

1,5

45

120

G18

Зелений

1,3

45

75

G20

Рожевий

1,1

32

54

G22

Синій

0,9

25

25

G24

Жовтий

0,7

19

15

Підшкірне введення. Воно не підходить для пацієнтів з гострими та тяжкими втратами рідини, а також не рекомендоване для сильно зневоднених тварин або пацієнтів з гіпотермією. Підшкірне введення показане для поновлення рідини пацієнтам в підгострий та хронічний перебіг захворювання. Перевагами цього методу введення є: власники тварин можуть використовувати його тваринам самостійно, малоймовірна об’ємне перенавантаження тварини, якщо немає гемо динамічно значущої серцевої недостатності. Недоліки: не підходить великим тваринам, які потребують в великих об’ємах рідини. Подразнюючі розчини не можна вводити підшкірно.

Пероральне введення найбільш зручний метод для власників. Перевагами є те, що можна ввести велику кількість рідини, ускладнень майже не відмічається. Протипоказання: наявность блювоти, діареї.

Інтрамедулярний шлях введення є зручним, якщо тварина дуже молода або дрібна. У таких тварин венозний доступ є недоступним. Переваги: кістковий мозок не коламбується при гіповолемії і доступ до нього легко виконати. Цей метод забезпечує швидке надходження рідини з кісткового мозку у судинне русло. Недоліки: остеомієліт, біль під час введення рідини [36, 42].

Будь де  дефіцит рідини може бути заміщений так тривало за часом та обсягом, як дозволяє серце. При гиповолемічному шоці, якщо серцево-судинна система і ниркові функції в нормі, а виділення сечі адекватно (1 мл / кг маси тіла / год), то можна вводити рідини до 90 мл / кг маси тіла або один об'єм крові. Однак швидкість 10 мл / кг маси тіла/год.,  повинна вважатися максимальною. Позасудинна втрати потребують повільнішої заміни, а значні втрати організму можуть заміщатися протягом 48 год.

В даний час для введення розчинів використовують спеціальні прилади, але якщо ветеринарна клініка таких не має, то швидкість, мл / кг маси тіла / год, можна перевести на краплі / хв. Більшість систем для
крапельного введення розчинів одного діаметру, тому вважаємо, що в 1 мл міститься 20 крапель і оптимальна швидкість введення 15 кап / хв. Для цуценят або, а також для виснажених тварин, можна рекомендувати більш високу швидкість - до 50 кап / хв.

У зарубіжних джерелах автори пропонують розраховувати обсяг інфузійної терапії таким чином.

Корекція зневоднення: Х = АВ / 100, де Х - дефіцит рідини, л; А – маса тіла, кг; В - зневоднення,%. (Наприклад, при масі тіла собаки 10 кг і 10% дегідратації, дефіцит рідини складе 1 л).

Підтримуючий об'єм: 2,2 мл / кг маси тіла / год; 66 мл / кг маси тіла / добу для карликових порід собак; 44 мл / кг маси тіла/добу для великих собак. Тому розкид доз загального обсягу інфузійної терапії дуже великий: для собак 40-110 мл / кг маси тіла / добу [3, 42].

Отже, враховуючи данні літературних джерел, можна зробити висновки, що…….

  1.  ВЛАСНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1.  Матеріали і методи

Робота виконувалася з 2014 по 2015рр.  в умовах  приватної клініки ветеринарної медицини «Доктор-Вет» міста Дніпропетровська і кафедри клінічної діагностики та внутрішніх хвороб тварин Дніпропетровського державного аграрно - економічного університету.

Досліди проводили на 10 собаках віком 3 років, безпорідні. Аналогію тварин  проводили за віком та походженням. Усі тварини були вільними від інфекційних та інвазійних хвороб. Годівлю тварин проводили згідно з раціоном промисловими кормами. Собак розділили на дві групи: 1- дослідна (5 тварин живою масою 15,5 кг ± 0,1кг),  2- дослідна (5 тварин, живою масою 15,8 кг ± 0,1кг) з явищем дегідратації, яка була викликана тривалим голодуванням та  відсутністю доступу до води.

Собак утримують в умовах притулку, у вольєрах. Власники приділяють увагу щодо годівлі та раціону, а також режиму годівлі собак, персонал притулку проводить годівлю два рази на день, доступ до чистої води тварини мають постійно. До того як тварини потрапили до притулку вони були бродячими, погано та не регулярно харчувались. У шести собак були раніше перенесені травми кінцівок, можливо через наїзд автомобілем.

Аналізуючи анамнестичні дані можна відмітити, що собаки тривалий час недотримували поживні речовини та воду. Зараз мають збалансований раціон та добрі умови утримання, але вплив раніше перенесених хвороб та періодичні стресові ситуації могли сприяти розвитку  дегідратації.

Об'єктом дослідження служили: кров, показники частоти серцевих скорочень, характер пульсу, швидкість наповнення капілярів, стан видимих слизових оболонок, положення очних яблук, тургор шкіри, вага тіла.

Кров для дослідження відбирали з підшкірної вени передпліччя шляхом пункції одноразовою голкою (діаметром 0,6 мм). У крові визначали кількість еритроцитів, рівень гематокриту [9, 22].

Підрахунок еритроцитів в камері Горяєва

           Кількість еритроцитів підраховували в сітці лічильної камери Горяєва з подальшим розрахунком за відповідними формулами.

Принцип. Точну кількість крові рівномірно змішували з певною кількістю фізіологічного розчину натрію хлориду і вносили в камеру з відомим об’ємом, в якій суспензія крові розподілялася рівномірним шаром. На дні камери нанесена спеціальна сітка, завдяки чому можливий точний підрахунок еритроцитів.

Хід визначення. В суху, чисту пробірку вносили 4 мл 0,9% розчину натрію хлориду і капілярною піпеткою додавали 0,02 мл крові. Заздалегідь кінчик піпетки добре витирали, кров видували на дно пробірки і ретельно промивали верхнім шаром рідини. Вміст пробірки ретельно перемішували. Одержували розведення крові 1:200.

Камера і шліфоване покривне скло повинні бути вимиті знежирені і сухі. Шліфоване скло притирали до камери так, щоб з'явилися  райдужні кільця. Скляною паличкою вносили одну краплю крові з пробірки і заповнювали нею камеру (починали з краю шліфованого скла). Еритроцити підраховували через 1 хв. після заповнення  камери при малому збільшення мікроскопу (об’єктив - 8×, окуляр - 10× або 15× ) з прикритою діафрагмою або опущеним конденсором (у темному полі зору). Підрахунок проводили в п’яти великих квадратах (або 80 малих), розташованих по діагоналі.

Враховували еритроцити, що лежать усередині малого квадрата, а також на лівій  і верхній його лініях. Клітини,  що знаходились на правій і нижній лініях квадрата, не враховували.

Кількість еритроцитів в 1 мкл крові визначали за формулою:

Х= ( а * 4000 * 200) / 80       

де, Х – кількість еритроцитів в 1мкл крові;

а – кількість еритроцитів в 80 малих квадратах;

80 – кількість підрахованих малих квадратів;

200 – ступінь розведення крові;

4000 – коефіцієнт, до об’єму 1 мкл крові, оскільки об’єм малого квадрата рівний 1/4000 мкл.

Еритроцити підраховували у 80 малих квадратах, кров розводили в 200 разів, тому число еритроцитів перемножували на 10000 і одержували кінцевий результат. Кількість еритроцитів визначали в Т/л. Для підрахунку клітин в 1л необхідно отримане число перемножувати на 1000000 (1012/л).

Визначення рівню гематокриту

Гематокрит – лабораторний показник, який відображує відношення формених елементів крові до об’єму крові.

Принцип. Рівень гематокриту визначали за допомогою гематокритного капіляру(додаток6) та центрифуги.

Хід визначення. В гематокритний капіляр вносили дослідну кров. Закриваємо отвори капіляру гумовим кільцем та вносимо до центрифуги. Центрифугу встановлюємо на 1500 обертів/хв. на 15хв. Після повної зупинки центрифуги, достаємо проби. Рівень гематокриту визначають за спеціальною шкалою.

В нормі гематокрит у собак становить 39-56%

Собакам вводили регідратаційні розчини. Контрольній групі – розчин Рінгера (додаток №7), розчин глюкози 5% (додаток №8), розчин натрію хлориду 0,9% (додаток 9),  дослідній групі – розчин Рінгера, розчин глюкози 5%, реамберин (додаток 10). Контролем служили фізіологічні показники крові та клінічні параметри оцінки дегідратації тварин.  Розчини вводили внутрішньовенно за допомогою катетеризації підшкірної вени передпліччя з інтервалом 1год.

У клінічно хворих тварини дегідратація перебігає тяжко, температура тіла майже не змінюється, за винятком якщо причиною є інфекційні захворювання. Собаки різко пригнічені. При дослідженні ротової порожнини та кон’юнктиви, в залежності від проценту зневоднення, виявлено, що слизові оболонки або липкі, або сухі. Еластичність шкіри знижена, складка шкіри довгий час не розправляється, або залишається на місці. У чотирьох собак чітко виражене западання очних яблук в очну орбіту.

При аускультації серця відзначається тахікардія, підвищення частоти дихання до 50-60 дихальних рухів за хвилину  при нормі 30-35 дихальних рухів за хвилину. Наростали ознаки серцево-судинної недостатності, серцевий ритм порушений, пульс слабкого наповнення, аритмічний. Час наповнення капілярів більше 2 секунд. Частота серцевих скорочень 130 – 140 ударів за хвилину.

Враховуючи дані анамнезу, клінічних симптомів, результатів лабораторних досліджень, при обстеженні собак групи контролю та досліду нами було встановлено  дегідратація.

Оскільки причиною дегідратації було тривале голодування, то основним завданням інфузійноїї терапії є відновлення об’єму циркулюючої крові та нормалізація гомеостазу.

Залежно від важкості перебігу дегідратації, було розроблено 2 варіанти інфузійної терапії.

У собак першої дослідної групи відмічається легкий ступінь дегідратації: процент зневоднення – 5%, дефіцит рідини 50 мл/кг маси тіла, слизові оболонки ротової порожнини та кон’юнктиви липкі, свідомість у нормі, шкірна складка розправляється за 5 – 6с., очі займають природне положення, частота серцебиття складає 130 ударів за хвилину.

У собак другої дослідної групи відмічається середній ступінь дегідратації: процент зневоднення – 10%, дефіцит рідини 100 мл/кг маси тіла, слизові оболонки ротової порожнини та кон’юнктиви сухі, відмічається апатія, шкірна складка розправляється за 8 – 10 с., очі дещо запалі в орбіту, частота серцебиття складає 140 ударів за хвилину.

Інтенсивна терапія за дегідратації  ґрунтується на використанні регідратаційних розчинів, що сприяє підвищенню об’єму циркулюючої крові, нормалізації водно-електролітного балансу та відновленню гомеостазу.

Слідкували за кольором та вологістю слизових оболонок, еластичністю шкіри, положенням очних яблук, діурезом та масою тіла. Одночасно слідкували за діяльністю серцево-судинної системи за допомогою пальпації та аускультації, а також показників крові. Визначали  час зворотнього наповнення капілярів.

Табл. № 6

Схема лікування собак першої дослідної групи за дегідратації

Назва лікарського засобу

Одиниці виміру

Доза

Метод введення

Курс лікування

Розчин Рінгера

мг/тварину

100

внутрішньовенно

2 рази на добу упродовж 5-ти діб

Розчин глюкози 5%

мл/тварину

50

внутрішньовенно

2 рази на добу упродовж 5-ти діб

Розчин натрію хлориду 0,9%

мл/тварину

200

внутрішньовенно

2 рази на добу упродовж 5-ти діб

Табл. № 7

Схема лікування собак другої дослідної  групи за дегідратації

Назва лікарського засобу

Одиниці виміру

Доза

Метод введення

Курс лікування

Розчин Рінгера

мг/тварину

100

внутрішньовенно

2 рази на добу упродовж 5-ти діб

Розчин глюкози 5%

мг/тварину

100

внутрішньовенно

2 рази на добу упродовж 5-ти діб

Реамберин

мл/тварину

150

внутрішньовенно

2 рази на добу упродовж 5-ти діб

2.2.   Характеристика приватної клініки      ветеринарної медицини

«ДокторВет» міста Дніпропетровська

         Приватна клініка ветеринарної медицини «Доктор Вет» розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Донецьке шосе, 7 на першому поверсі десятиповерхового будинку.

Приватна клініка була заснована у 2010 році і діє на підставі ліцензії на  ветеринарну практику. Клініка включає в себе такі приміщення:

  1.  Приміщення – хол для очікування власників тварин, яке обладнане стільцями для сидіння, поточною інформацією для власників тварин та відомостями про найбільш небезпечні хвороби для дрібних тварин. Також на стіні розташована дошка об’яв про втрати або знаходження тварин. В цьому приміщенні знаходиться реєстратура та невелика аптека  ветеринарними препаратами та засобами профілактики різних захворювань тварин.
  2.  Кабінет прийому тварин – тут проводиться первинний, загальний огляд тварин, реєстрація в амбулаторному журналі, незначні терапевтичні маніпуляції, що не потребують спеціальних умов. Кабінет  має таке обладнання: фіксаційний стіл для огляду тварин, стіл для лікарів зміни, маніпуляційний стіл, де знаходяться інструменти і обладнання, необхідні для первинного огляду тварин, мікроскоп для мікроскопії зіскобів. В цьому приміщенні також знаходиться шафа з необхідними медикаментами. На окремому столику знаходиться апарат УЗД та необхідне обладнання: рукавички, гель для УЗД, паперові серветки для видалення гелю з поверхні тіла тварини, машинка для стрижки шерсті. Також тут розташований рукомийник з миючими засобами та засобами для дезінфекції рук, рушник для рук.  
  3.  Операційна кімната – обладнана рукомийником, миючими та       дезінфікуючими засобами для рук, двома стельовими безтіньовими операційними лампами, операційним столом з відкидними поверхнями та можливістю зміни висоти  та кутів нахилу поверхні стола, пересувний стіл для інструментів, маніпуляційний стіл з медикаментами для невідкладної екстреної допомоги, шафа з розчинами для внутрішньовенного введення, катетерами, одноразовими  інтубаційними трубками, біксами з стерильними серветками та білизною, сухожарова шафа для стерилізації інструментів, двома наборами хірургічних інструментів, травматологічними інструментами та матеріалами. Також тут розміщені електрокоагулятор, апарат штучної вентиляції легень у великих тварин РО-6-03, та для дрібних – Млада – МТ, кардіомонітор ЕКС-05, пульсоксиметр , шприцевий дозатор ДШВ-1, ультразвуковий скелер та портативна бормашина для надання стоматологічної допомоги тваринам (додаток 11).  
  4.  Лабораторія для проведення морфологічних досліджень крові, калу та сечі. Лабораторія обладнана шафою для зберігання необхідних матеріалів, пробірок, барвників, лабораторного посуду, столом для фарбування мазків крові, бінокулярним мікроскопом з освітлювачем, камерою Горяєва, лейкоцитарним лічильником.   Лабораторія дає змогу швидко отримувати аналізи і на їх основі призначати найбільш обґрунтоване та ефективне лікування, включаючи до схем лікування необхідні препарати для відновлення гомеостазу в організмі.
  5.  Кімната для зберігання наркотичних, психотропних та сильнодіючих медикаментів має металеві двері, сейф для зберігання вищевказаних препаратів, який прикріплений до підлоги, стіни кімнати зсередини укріплені металевою решіткою з арматури, яка закріплена у стелю та підлогу.
  6.  Кімната персоналу обладнана шафами для одягу, столом та стільцями, тут також знаходиться шафа з необхідною спеціалізованою літературою.

       Клініка має добру систему примусової вентиляції, кондиціювання повітря та бактерицидні лампи для його знезараження, централізоване водопостачання та каналізаційну систему, державну охоронну  систему сигналізації.

      В клініці добре налагоджена постійно діюча система постачання необхідних медикаментів та матеріалів від різних виробників, як вітчизняних, так і закордонних.

      Персонал клініки складається з чотирьох лікарів, які закінчили Дніпропетровський Державний аграрний університет та мають дипломи спеціалістів ветеринарної медицини.  Нещодавно клініка отримала ліцензію на право використання наркотичних засобів, прекурсорів та сильнодіючих препаратів.

       Лікарі клініки постійно відвідують конгреси, науково-практичні конференції, семінари, майстер-класи  як у межах України, так і за кордоном.

        Завдяки постійному підвищенню кваліфікації, спеціалістами клініки виконуються різноманітні хірургічні втручання починаючи від накладання швів і закінчуючи операціями на хребті та органах грудної порожнини, також  проводяться терапевтичні лікувальні маніпуляції та реанімація з інтенсивною терапією завдяки наявності необхідного обладнання.

        З власниками тварин постійно проводиться ветеринарно-просвітницька робота з питань утримання, догляду, годівлі та профілактичних заходів з інфекційних, паразитарних та незаразних хвороб.

В клініці також проводять профілактичні вакцинації собак та котів від інфекційних хвороб включаючи сказ. Проводять реалізацію вакцин для птиці та кролів. Щомісячно проводять звітування про вакцинацію тварин проти сказу до державної дільничної лікарні ветеринарної медицини Амур-Нижньодніпрвського та Індустріального районів за результатами проведених профілактичних щеплень.

       Лікувальна допомога тваринам здійснюється згідно  з діючим прейскурантом.    

 

2.3. Результати власних досліджень та їх аналіз

Собак утримують в умовах притулку, у вольєрах. Власники приділяють увагу щодо годівлі та раціону, а також режиму годівлі собак, персонал притулку проводить годівлю два рази на день, доступ до чистої води тварини мають постійно. До того як тварини потрапили до притулку вони були бродячими, погано та не регулярно харчувались. На собак впливають різні стресові фактори великого міста. Деякі собаки вже мали проблеми зі здоров'ям.

Аналізуючи анамнестичні дані можна відмітити, що собаки тривалий час недотримували поживні речовини. Зараз мають збалансований раціон та добрі умови утримання, але вплив раніше перенесених хвороб та періодичні стресові ситуації могли сприяти розвитку  дегідратації.

За даними таблиці № 8, 9 відмічаємо динаміку показників крові до початку та після лікування.

Під час лікування у тварин першої дослідної групи вже через 24 години відмічалось покращення загального стану. Тварини були більш активними. У подальшому, фізикальні показники дегідратації поступово приходили до норми. На п’ятий день лікування слизові оболонки ротової порожнини та кон’юнктиви були помірної вологості, еластичність шкіри покращилась (шкірна складка розправляється за 1 – 2с.), очні яблука займають природне положення в очній орбіті. Діурез відбувається 2 рази на добу. При оцінці маси тіла, як головного параметру оцінки дегідратації, відмічаємо збільшення ваги. На момент реєстрації середня маса тварини була 15,5 кг, а наприкінці лікування – 16,5 кг. Збільшення маси свідчить про те, що регідратаційна терапія підібрана правильно та відмічається позитивний ефект. Частота пульсу в середньому складає 90 ударів за хвилину, артеріальний тиск – 120 мм.рт.ст. Морфологічні показники крові також повернулися до норми (табл. № 9).

У собак другої дослідної групи також відмічається покращення загального стану після проведеного лікування. Слизові оболонки ротової порожнини та кон’юнктиви помірно вологі, еластичність шкіри покращилась (шкірна складка розправляється за 2 – 3с.), очні яблука займають природне положення в очній орбіті. Тварини активні, охоче йдуть на контакт з обслуговуючим персоналом. Діурез відбувається 2 рази на добу. При оцінці маси тіла, як головного параметру оцінки дегідратації, відмічаємо збільшення ваги. На момент реєстрації середня маса тварини була 15,8 кг, а наприкінці лікування – 16,5 кг. Збільшення маси свідчить про те, що регідротаційна терапія підібрана правильно та відмічається позитивний ефект. Частота пульсу в середньому складає 90 ударів за хвилину, артеріальний тиск – 110 мм.рт.ст. Морфологічні показники крові також повернулися до норми (табл. № 10).

Табл. №8

Морфологічні показники крові собак при дегідратації 1 дослідної групи

№ п/п

Показники, одиниці виміру

До лікування

Після лікування

Норма

1

Еритроцити, Т/л

16,0

7,8

5,5 – 8,5

2

Гемоглобін, г/л

200

169

120 – 180

3

Середній об'єм еритроцита, мкм3

85

70

60 – 75

4

Кольоровий показник

1,32

0,86

0,75 – 1,05

5

Лейкоцити, Г/л

16,0

10

6,0 – 17,0

6

Моноцити, %

9

5

3 – 10

7

Лімфоцити,%

26

19

12 – 30

8

Гранулоцити,%

63

58

47 – 72

9

Еозинофіли,%

8

6

2 – 10

10

Базофіли,%

1

0

0 – 1

11

Паличкоядерні нейтрофіли,%

2

1

0 – 3

12

Сегментоядерні нейтрофіли, %

73

65

60 – 77

13

Гематокрит, %

70,0

50,0

37,0 – 55,0

Табл.№9

Морфологічні показники крові собак при дегідратації 2 дослідної групи

№ п/п

Показники, одиниці виміру

До лікування

Після лікування

Норма

1

Еритроцити, Т/л

21,0

8,3

5,5 – 8,5

2

Гемоглобін, г/л

205

176

120 – 180

3

Середній об'єм еритроцита, мкм3

90

72

60 – 75

4

Кольоровий показник

1,43

0,93

0,75 – 1,05

5

Лейкоцити, Г/л

17,0

12,0

6,0 – 17,0

6

Моноцити, %

10

7

3 – 10

7

Лімфоцити,%

29

23

12 – 30

8

Гранулоцити,%

72

68

47 – 72

9

Еозинофіли,%

9

5

2 – 10

10

Базофіли,%

1

0

0 – 1

11

Паличкоядерні нейтрофіли,%

3

1

0 – 3

12

Сегментоядерні нейтрофіли,%

78

67

60 – 77

13

Гематокрит,%

86,0

50,0

37,0 – 55,0

Отже, введення собакам дослідних груп регідратаційних розчинів внутрішньовенно призвело до повернення кількості еритроцитів, гематокриту, артеріального тиску та пульсу до фізіологічних показників, а також покращення загального стану тварин  вже через одну добу після початку експерименту  доказує ефективність проведеної інтенсивної терапії.

2.4. Розрахунок економічної ефективності

Визначення  економічної ефективності лікування собак  є недоцільним, через те що вони не є продуктивними тваринами, тому були підраховані і порівняні загальні витрати на проведення лікувальних заходів в дослідній групі.  

Витрати роботи лікаря ветеринарної медицини  під час лікування      дегідратації  у собак  становили:

1люд/хв.= місячна ставка ветеринарного лікаря/ 21 роб.день/7год./60хв.= 3000/21/7/60= 0,34 грн.

      На введення одній собаці  першої дослідної групи всіх лікарських препаратів за дегідратації  витрачається 30 хв.                                                                                                                                     

                                      30хв х 0,34грн х 5 днів = 51 грн.

    Загальна сума ветеринарних витрат при лікуванні однієї собаки (табл. №10), яка включає в себе витрати на препарати та оплату праці під час надання ветеринарних послуг, складає:

Вв(заг) = 195,20+51 = 246,20 грн.

Загальні ветеринарні витрати на лікування 5 тварин складають:

Вв(заг) = 246,20 х 5 =1231грн.

 Витрати роботи лікаря ветеринарної медицини  під час лікування дегідратації у собак другої дослідної групи  становили:

1люд/хв.= місячна ставка ветеринарного лікаря/ 21 роб.день/7год./60хв.= 3000/21/7/60 = 0,34 грн.

На введення одній собаці другої дослідної групи всіх лікарських препаратів, при дегідратації витрачали 20 хв.:

20хв х 0,34грн х 5 днів =  34грн.

   Загальна сума ветеринарних витрат при лікуванні дегідратації у однієї собаки другої дослідної групи (табл. №11), яка включає в себе витрати на препарати та оплату праці під час надання ветеринарних послуг, складає:

Вв(заг)= 599,95+34 = 633,95 грн.

Таблиця 10

Схема лікування собак першої дослідної групи  за дегідратації

Назва лікарського засобу

Форма випуску

Ціна одиниці препарату грн.

Використано на курс лікування,

шт.

Сума

грн.

Розчин Рінгера

Флакон 400 мл.

17,80

2,5

43,75

Розчин глюкози 5%

Флакон 200 мл.

16,50

2,5

41,25

Розчин натрію хлориду 0,9%

Флакон

400 мл.

12,50

5

62,50

Спирт етиловий 96%

Флакон 100 мл

18,70

1 флакон

18,70

Катетер внутрішньовенний

шт

6,50

2 шт

13,00

Система для інфузії

шт

14,00

2 шт

28,00

Вата

Упаковка 25г

2,00

1 шт

2,00

Всього

-

-

-

195,20

Таблиця 11

Схема лікування собак другої дослідної групи  за дегідратації

Назва лікарського засобу

Форма випуску

Ціна одиниці препарату грн.

Використано на курс лікування,

шт.

Сума

грн.

Розчин Рінгера

Флакон 400 мл.

17,80

2,5

43,75

Розчин глюкози 5%

Флакон 200 мл.

16,50

5

82,50

Реамберин

Флакон

400 мл.

106,50

4

426

Спирт етиловий 96%

Флакон 100 мл

18,70

1 флакон

18,70

Катетер внутрішньовенний

шт

6,50

2 шт

13,00

Система для інфузії

шт

14,00

2 шт

28,00

Вата

Упаковка 25г

2,00

1 шт

2,00

Всього

-

-

-

599,95

                                                      

Загальні ветеринарні витрати на лікування 5 тварин складають:

Вв(заг)5тв= 633,95 х 5 = 3169,75 грн.

                                                                                                       

                Таким чином, проаналізувавши результати клінічних та  лабораторних досліджень за дегідратації у собак, визначивши загальні ветеринарні витрати на проведене лікування, можна зробити висновок, що  терміни лікування тварин  за умов інфузійної терапії суттєво не відрізнялися, проте витрати на лікування були різними, а саме, витрати на      лікування 1 тварини першої дослідної групи становили 246,20 грн., другої дослідної групи становили 633,95 грн.

                3. ОХОРОНА ПРАЦІ У ВЕТЕРИНАРНІЙ МЕДИЦИНІ

3.1 Аналіз стану охорони праці у приватній ветеринарній клініці        «ДокторВет» міста Дніпропетровська.

Охорона праці – це система законодавчих актів і відповідних їм соціально-економічних, технічних та організаційних заходів, що забезпечують безпеку, збереження здоров'я та працездатності людини в умовах праці. Закон України «Про охорону праці» поширюється на всі підприємства незалежно від форми власності.

Роботу з охорони праці проводить головний лікар Кохан Олексій Олександрович. Він має відповідне посвідчення та щорічно проходить стажування з охорони праці. Відповідальним за дотримання правил техніки безпеки в лікарні є також головний лікар.

Закон передбачає, що перед тим як підписати трудову угоду, працівника інформують про умови праці, наявність на робочому місті небезпечних та шкідливих виробничих факторів, можливі наслідки їх впливу на здоров'я працівника та його компенсації за роботу в таких умовах. Всі робітники підлягають соціальному захисту. Працівники, що постраждали від професійних захворювань отримують повну компенсацію за спричинені їм збитки, передбачену законодавством України « Про охорону праці» [1].

Працівник має право відмовитись від дорученої роботи, якщо створилась небезпечна виробнича ситуація для його життя та здоров'я.

Всі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню від нещасних випадків та професійних захворювань. Діяльність лікарів ветеринарної медицини підлягає дії Закону «Про охорону праці» і його нормативним актам. Закон передбачає обов'язкове проведення інструктажу з питань охорони праці та регулювання режиму роботи та відпочинку [2].

Головний лікар, який відповідає за проведення ветеринарно-санітарних заходів зобов'язаний:

- створити ветеринарним працівникам безпечні умови праці;

  1.  забезпечити справними технічними приладами;
  2.  забезпечити засобами для фіксації тварин;
  3.  створити відповідний законодавству режим праці та відпочинку працівників.

Всі працівники даного підприємства проходять наступні види інструктажів:

  1.  вступний – проводить головний лікар з особами поступаючими на роботу, про що робиться запис у «журналі реєстрації вступного інструктажу з охорони праці» та в наказі про прийняття на роботу.

Програма проведення інструктажу встановлюється у відповідності з типовою, з оглядом на спеціалізацію лікарні та відображує загальні питання охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, засобів індивідуального захисту, пожежної безпеки та надання першої допомоги;

  1.  первинний - основою для проведення є типова програма інструктажу на робочому місці;
  2.  повторний - систематично проводиться з усіма робітниками кожні 6 місяців з метою підтримання рівня знань з техніки безпеки при виконанні робіт;
  3.  неплановийнеобхідність в проведенні виникає при внесенні змін до правил з техніки безпеки, технологічних змін в механізованих процесах, а також обговорюються випадки порушення техніки безпеки на інших підприємствах по мірі їх виникнення та приймаються рішення про дотримання запобіжних заходів з метою попередження виникнення даних ситуацій в ветеринарній лікарні;
  4.  цільовий - проводять перед виконанням особливо небезпечних робіт. Реєструється в «Журналі реєстрації інструктажів з питань охорони праці на робочому місці».

Завідувач приймає заходи, щодо поліпшення умов праці персоналу лікарні, впроваджуючи сучасні правила техніки безпеки, забезпечує відповідний санітарно-технічний стан приміщення, безперебійну роботу комунікацій, створює сприятливі санітарно - гігієнічні умови.

Фінансування профілактичних заходів з охорони праці визначені законодавством, у державному та місцевих бюджетах. На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці [2,29,32].

Роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати [1,2].

                3.2 Виробнича санітарія та гігієна праці

Аналіз небезпечних та шкідливих виробничих факторів.

Для ветеринарної лікарні відведена ділянка з урахуванням розташування на ній необхідних виробничих і допоміжних будівель та споруд. Вибір майданчика для ветеринарної лікарні проводився відповідно до вимог ДБН-ЗфО та Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів.

Територія ветеринарної клініки відповідає нормам технологічного проектування об'єктів ветеринарної медицини. Територія її утримується у відповідному санітарному та протипожежному стані. Проїзди, пішохідні проходи та під'їзди до ветеринарної лікарні мають тверде вологонепроникне покриття та стоки. Територія охороняється та освітлюється в нічний час.

Приміщення мають центральне опалення, загальну примусову вентиляцію, які відповідають СНиП 2.04.05-91 та ДНАОП 0.03-3.15-86. Вентиляція забезпечує необхідну кратність обміну повітря та мікрокліматичні умови. Природне й штучне освітлення виробничих і побутових приміщень відповідає вимогам СНиП ІІ-4-79 [1,2].

Приміщення     обладнані   водопроводом  гарячої та  холодної   води,

каналізацією відповідно  до СНиП   2.04.01 – 85.  Каналізація   обладнана

очисними спорудами із знезаражувальними пристроями. Умивальники у виробничих приміщеннях обладнані змішувачами холодної та гарячої води. Безпосередньо біля кожної раковини встановлені ємкості, в яких постійно знаходиться 0,5%-й розчин хлораміну для дезінфекції рук, а також господарське й туалетне мило, рушник.

 Підлога з гладенької плитки та буртики вздовж стін. Стіни у приміщеннях облицьовані глазурованою плиткою. Двері у всіх приміщеннях гладенькі, без виступів. Стики опорядження стін, підлоги, стелі мають закруглення (галтелі) для зручності санітарної обробки та прибирання.  Побутові приміщення обладнуються згідно зі СНиП 2.09.04-87.

          Безпека праці при дослідженні та лікуванні собак

Собаки, які знаходяться у господарів, повинні мати паспорт, в якому вказується дата проведення щеплення проти сказу.

При роботі з собаками необхідно пам'ятати, що вони є переносниками інфекційних та інвазійних хвороб спільних для людини і тварини, тому необхідно дотримуватися правил особистої гігієни. Працювати необхідно тільки в халатах та шапочці. Не можна торкатися руками до обличчя та волосся. Після завершення огляду потрібно ретельно вимити руки теплою водою з милом, а за необхідності продезінфекувати їх спиртом.

Кімнату, в якій проводиться прийом тварин, необхідно періодично провітрювати, підлогу протирати водним розчином освітленого хлорного вапна, станки та столи після кожної тварини протирають 1-2%-ним розчином хлораміну, інструменти миють та дезінфікують.

Собак фіксують в стоячому або сидячому положенні. Голову невеликої собаки може тримати господар однією рукою за складку шкіри на шиї, а другою - в ділянці глотки. Необхідно зафіксувати щелепи. Для цього господар садить собаку на підлогу, затискує руками щелепи. У цей момент

ветеринарний спеціаліст підходить ззаду, накладає на щелепи бинт, складений втроє, і зав’язує  його вузлом під нижньою щелепою, а потім кінці бинта зав'язує на потилиці подвійним вузлом [29].

Для проведення маніпуляцій в ротовій порожнині у спокійних собак її можна відкривати без застосування інструментів. Невеликих тварин тримають руками. Великих тварин прив'язують до операційного стола або фіксують в станку. Для надійної фіксації собак є різноманітні фіксаційні столи та утримувачі голови. Для виконання тривалих операцій собак фіксують на операційному столі для дрібних тварин. Для цього використовують товсті мотузки з петлями, які надівають на кінцівку, заводячи її за нижній суглоб кожної лапи. Голову тварини закріплюють в головотримачі [32]. 

                3.3 Вимоги пожежної безпеки

Пожежна безпека в ветеринарній клініці забезпечується шляхом проведення організаційних, технічних та інших заходів відповідно до правил пожежної безпеки в Україні.

Для попередження виникнення пожежі не  допускається:

- курити у виробничих приміщеннях;

- залишати папір та інші легкозаймисті матеріали на радіаторах центрального опалення, близько до електропроводів і електроприладів;

- захаращувати коридори, переходи, виходи, сходи і доступи до протипожежних засобів шафами, столами та іншими предметами;

- користуватися саморобними, несправними або з відкритою спіраллю електронагрівальними приладами (плитками, електроплитками, рефлекторами тощо).

У коридорах, або в доступних місцях розташовані щити з набором протипожежного інвентарю, вогнегасники, ящики з піском та пожежний гідрант. Вогнегасники також розташовані в приміщеннях, де є нагрівальні прилади.

Особи, винні в порушенні цих правил, несуть дисциплінарну, адміністративну,  матеріальну або  кримінальну  відповідальність  згідно  з

чинним законодавством.

Завідуючий ветеринарної клініки несе персональну відповідальність за виконання вимог Правил у межах, покладених на них завдань та функціональних обов'язків згідно з чинним законодавством [2].

Висновки і пропозиції виробництву

  1.  Встановлено, що неправильна адаптація тварин до техногенних умов сучасного міста, порушення правил розведення та генетики, харчова алергія, хімічні  фактори, відсутність профілактично-діагностичних оглядів та порушення умов утримання собак, а також стрес-фактори, сприяли розвитку дегідратації.
  2.  Дослідженнями встановлено, що дегідратація розвивається повільно і перебігає тяжко. Собаки різко пригнічені, температура тіла майже не змінюється, за винятком якщо причиною є інфекційні захворювання. Собаки різко пригнічені. При дослідженні ротової порожнини та кон’юнктиви, в залежності від проценту зневоднення, виявлено, що слизові оболонки або липкі, або сухі. Еластичність шкіри знижена, складка шкіри довгий час не розправляється, або залишається на місці. У чотирьох собак чітко виражене западання очних яблук в очну орбіту.

При аускультації серця відзначається тахікардія, підвищення частоти дихання до 50-60 дихальних рухів за хвилину  при нормі 30-35 дихальних рухів за хвилину. Наростали ознаки серцево-судинної недостатності, серцевий ритм порушений, пульс слабкого наповнення, аритмічний. Час наповнення капілярів більше 2 секунд. Частота серцевих скорочень 130 – 140 ударів за хвилину.

  1.  Відмічено, що в процесі лікування відбувалась швидка нормалізація показників крові та загального стану, зменшувалась частота пульсу, відмічалася позитивна динаміка за  кольором слизових оболонок та часу наповнення капілярів, тварини поводилася більш адекватно, реагували на звукові подразники.
  2.  Дослідженнями встановлено, що інтенсивна терапія за дегідратації будь – якого ступеню тяжкості має місце і ґрунтується на використанні регідратаційних розчинів.
  3.  Визначено, що терміни лікування собак за дегідратації  залежать від етіологічного фактору, часу доставки тварин до лікувального закладу, та стану тварин на момент потрапляння до кабінету  інтенсивної терапії.
  4.  Витрати на лікування за умов інтенсивної терапії відрізнялися залежно від важкості стану собак, а саме, витрати на лікування 1тварини першої  дослідної групи становили 246,20 грн., а другої  дослідної групи із тяжким ступенем гіперемії та набряку легень становили 633,95 грн.

                       Пропозиції.

Для попередження розвитку дегідратації у собак будь – якої  породи, власникам тварин запропоновано не допускати порушень у правилах розведення, щорічно проводити обстеження стану здоров’я собак з метою виявлення проблем з органами і системами організму.  Приділяти особливу увагу утриманню собак у жаркий період року, адаптувати тварин до техногенних та стресових ситуацій у місті.

З метою ефективної інтенсивної терапії при лікуванні собак за дегідратації різного ступеню важкості рекомендуємо якнайшвидше використовувати інтенсивну терапію, та моніторинг життєвих показників, що призводить  до видужування і попереджання розвитку ускладнень та зниження загибелі, що часто мають місце у процесі хвороби.

Список використаної літератури

  1.  Закон України «Про охорону праці» – К.: Основа, 2007. – 56 с.
  2.  Кодекс законів «Про працю України» – Х.: Одісей, 2006. – 160 с.
  3.  Анестезиология  и интенсивная терапия: Практическое  руководство /       Б.Р. Гельфонд,  П.А.Кириченко, Т.Ф. Гриненко, В.А. Гурьянов и др., под общ. ред. Б.Р.Гельфонда. – М.: Литтерра, 2006. – 576 с.
  4.  Бауэр М. Всегда рядом. Книга о собаках / Бауэр М.О., В. Мищихи. – М.: Агропромиздат, 1991. – 271 с.
  5.  Биохимические показатели крови у собак / Уша Б.В., Крюковская Г.М, Горовая Т.Б. // Ветеринария. – МГУПБ – №12, 2006 – С. 10-11.
  6.  Болезни ваших питомцев / Братюха С., Нагорный И., Ревенко И. и др. – Киев: МПС Альтерпрес, 1995. 335 с. 
  7.  Болезни собак / Белов А. Д., Данилов Е. П., Дукур И. И. и др. – [2-е изд.]. – М.: Колос, 1995.  368 с. 
  8.  Вербицький П.І Довідник лікаря ветеринарної медицини / Вербицький П.І, Достоєвський П.П – К.: «Урожай», 2004. – 1280 с.
  9.  Влізло В.В., Лабораторна діагностика у ветеринарній медицині (довідник) / Влізло В.В., Максимович І. А., Галяс В. Л., Леньо М. І. – Львів: 2008. – С.92.
  10.   Внутрішні хвороби тварин / Левченко В. І., Кондрахін І.П.: За ред. Левченка В.І., – Біла Церква, 1999. – 376 с.
  11.   Внутрішні хвороби тварин / Левченко В. І., Кондрахін І.П., Влізло В.В. – Біла Церква: 2001. – Ч. 1. – 376 с.
  12.   Внутрішні хвороби тварин / В.І. Левченко, І.П. Кондрахін, В.В. Влізло та ін.; За ред. В.І. Левченка. – Біла Церква, 2012. – Ч. 1. – 528 с.
  13.   Гуфрій Д.Ф. Довідник сучасних лікарських препаратів для практики ветеринарної медицини (форми випуску, дозування) / Гуфрій Д.Ф, Гунчак В.М., Канюка О.І. – Львів: 2003. – 240 с.
  14.  Джексон М.Л. Ветеринарная клиническая патология. Введение в курс /Пер. с англ. Т.Лисициной. – М.: «Аквариум-Принт», 2009, - 384 с.: ил.+16 цв.стр.
  15.   Загальна терапія і профілактика внутрішніх хвороб тварин: Практикум / Хмельницкий Г.А., Локтионов В.Н., Полоз Д.Д. Ветеринарная токсикология. – М.: Агропромиздат, 1987. – 319 с.
  16.   Капилюшина Т. Е. Энциклопедия собаковода / Капилюшина Т. Е. – Новосибирск: Эврика Вен-Мер, 1993. – 290 с.
  17.   Клінічна діагностика внутрішніх хвороб тварин / В.І. Левченко, В.В.Влізло, І.П. Кондрахін та ін.: За ред. В.І. Левченка. – Біла Церква, 2004. – 608 с.
  18.   Клінічна діагностика хвороб тварин / В. І. Левченко, М.О. Судаков, Й. Л. Мельник; За ред В.І.Левченка. – К.: Урожай, 1995. – 368 с.
  19.   Клінічна діагностика внутрішніх хвороб тварин / В.І. Левченко, В.В.Влізло, І.П. Кондрахін та ін.: За ред. В.І. Левченка. – Біла Церква, 2004. – 608 с.
  20.   Кондрахін І.П., Левченко В.І. Фізіологічні основи профілактики внутрішніх хвороб тварин // Вісник аграрної науки. – 2000. – № 2. – С.33-36.
  21.  Кэррол Г.Л. Анестезиология и анальгезия мелких домашних животных/ Пер. с англ. ООО «ПроТекст» . - М.: Аквариум  Принт, 2009. – 296с.: илл.
  22.   Лабораторные исследования в ветеринарии / Под ред. В.Я. Антонова и П.Н. Блинова, М.: Колос, 1991. 150 с.
  23.  Лебедев А.В.  Болезни собак и кошек / Лебедев А.В., Старченков С.В., Хохрин С.Н., М.:«Лань», 2000 345 с. 
  24.   Линева А. Физиологические показатели нормы животных. Справочник / Линева А., – М.: Аквариум ЛТД, К.: ФГУИППВ, 2003. – 256 с. 

25. Липницкий С. С. Справочник по болезням домашних и экзотических животных / Липницкий С. С., Литвинов В. Ф., Шимко В. В. Мн.: Ураджай, 1996. 447 с.

  1.  Макинтайр Д.Ж.,  К.Дж. Дробац, С.С. Хаскингз, У.Д. Саксон Скорая помощь и интенсивная терапия мелких домашних животных / Пер. с англ. Лисициной Т.В. – М.: «Аквариум Принт», 2008. – 560 с.: илл.
  2.  Ветеринарная энциклопедия П.Кобзева семинар «Инфузионная терапия при дегидратации» Санкт – Петербург, 2014.
  3.  Методичні вказівки щодо використання методів біохімічних досліджень біологічного матеріалу в державних лабораторіях ветеринарної медицини  при  діагностиці  захворювань  неінфекційної  патології  //  В.І. Левченко, М.С. Павленко, Ю.М. Новожицька., – К.: 2000. – 86 с. 
  4.   Методичні рекомендації до курації та оформлення курсової роботи з внутрішніх хвороб тварин. Дніпропетр. Держ. Агр. Ун-т. Дніпропетровськ, 2009. 40 с. 

30. Методичні рекомендації до проведення семінарських занять «Охорона праці у ветеринарній медицині» / В. О. Сапронова, Н.І. Суслова . ДДАУ, 2010. – 40 с

31.  Ниманд Х.Г. Болезни собак /  П.Б. Сутер. – М: Аквариум, 2001. –  806 с.

32.  Общая и клиническая ветеринарная рецептура: Справочник / Под ред.   

    проф. В.Н.Жуленко, – М.: Колос, 1998. – 551 с. .

33.  Основи охорони праці / Підручник. 4-те вид. за ред. М. П. Гандзюка, –                                                    

    К.:   Каравелла, 2008. – 384 с.

34.  Патогенетична терапія при запальних процесах у тварин / І.С.Панько,   

    В.М.Власенко, В.І.Левченко та ін. – Урожай, 1999. – 256 с. 

35.  Петрухин И. В. Домашний ветеринар: Как помочь вашим любимцам и

    кормильцам / Петрухин И. В., – М.: Воскресенье, 1993. – 240 с.

36.  Пульняшенко П.Р. Анестезиология и реаниматология собак и кошек:        

      Практическое пособие. – К.: ПМПФ «Книга», 1997. – 191 с.: илл.

37. Словарь ветеринарных терминов / Бакулов И. А., Таршис М. Г.М.:            АОЗТ Эделвейс, 1995. – 240 с. 

38. Совершенствовать ветеринарную службу в системе гражданской обороны / Бадюгин И.С. Жуков Е.Г., Курочкин Г.Я. // Ветеринария. – 1992. – № 5. – С.15-16.

39. Старченков С. В. Болезни мелких животных: диагностика, лечение, профилактика. Серия «Учебники для вузов. Специальная литература». СПб.: Лань, 1999. – 512 с. 

40. Субботин В.М Современные лекарственные средства в ветеринарии / Субботина С.Г., Александров И.Д., – Ростов – на – Дону: Феникс 2001.– 600 с. 

41. Судаков М. О. Внутрішні незаразні хвороби тварин: Підручник − 2-ге вид., доп. / М. О. Судаков, М. І. Цвіліховський, В. І. Береза, – К.: Мета, 2002. – 352 с. 

42. Тейлор Полли М., Хаултон  Джон Э.Ф. Травматология и интенсивная терапія собак и кошек / Пер. с англ. И.Суровцев, Ю.Суровцев. – М.: ООО «АКВАРИУМ ПРИНТ», 2004. – 224 с. илл.

43. Тилли Л., Смит Ф. Ветеринария. Болезни кошек и собак: Пер. с англ. – М.: ГЭОТАР – МЕД, 2001. – 784 с. илл.

44. Типове положення «Про порядок проведення навчання та перевірки знань     

     з питань охорони праці» / Н.ПАОП 0.00. – 4.12-05. – Х.: Форт, 2008 – 44с.

45. Фогль Б. Первая помощь собакам: Что делать, когда происходит беда / Пер. с англ. Е. Лазаревой., – М.: АСТ, 1996. – 208 с.

46. Хвороби собак і кішок / В.Б. Борисевич, В.Ф. Галат, Г.М. Калиновський та ін.: За ред. А.Й. Мазуркевича. – К.: Урожай, 1996. – 432 с.

47. Royal Canin Справочник практикующего ветеринарного врача «Избраные вопросы неотложной ветеринарной помощи»: Пер. с англ. – Б.Ф. Шуляк, В.В. Деньгин  Ч.2, 2007. – 199 с.

ДОДАТКИ

Додаток 1

«Розподіл води в організмі тварини»

Додаток 2

«Голка – метелик»

Додаток 3

«Катетер периферичної вени»

Додаток 4

«Система для інфузфї»

Додаток 5

«Установка периферичного катетеру»

Додаток 6

«Гематокритний капіляр»

Додаток 7

Розчин Рінгера

Додаток 8

Розчин глюкози 5%

Додаток 9

Розчин натрію хлориду 0,9%

Додаток 10

Реамберин 1,5%

Додаток 11

«Проведення інфузійної терапії»


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

41560. Вторичные ценные бумаги 142.54 KB
  Привлекательные качества АDR для инвесторов состоят в: покупке ценных бумаг с более высоким уровнем доходности чем акции национальных компаний; минимизации рисков по сравнению с прямой покупкой иностранных акций; возможности выхода на рынок другой страны при отсутствии достаточных знаний иностранных фондовых рынков их особенностей и традиций налогообложения и т. Упрощенно торговлю в США акциями российского эмитента через АDR можно представить следующим образом. Американский инвестор пожелавший купить АDR делает заказ на покупку...
41561. СРОЧНЫЕ КОНТРАКТЫ 341.76 KB
  В последнем случае класс производных инструментов включает не только срочные контракты но и любые другие новые инструменты рынка такие как вторичные ценные бумаги в их потенциально бесконечном многообразии комбинации ценных бумаг со срочными контрактами и т.1 Основные различия между ценными бумагами и срочными контрактами как производными инструментами Признак Ценная бумага Срочный контракт как производный инструмент Вид капитала Представитель действительного капитала Фиктивный капитал Движимое имущество собственность Представитель...
41562. ВИДЫ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ НА РЫНКЕ ЦЕННЫХ БУМАГ 166 KB
  Третья группа участников рынка ценных бумаг представлена профессиональными участниками к которым согласно Федеральному закону â€œО рынке ценных бумаг†следует отнести юридических лиц в том числе и кредитные организации а также граждан физических лиц зарегистрированных в качестве предпринимателей и специализирующихся на оказании услуг всем участникам фондового рынка. Понятие профессионального участника рынка ценных бумаг в Российской Федерации по мере его развития и создания...
41563. ИДЫ СДЕЛОК И ОПЕРАЦИЙ С ЦЕННЫМИ БУМАГАМИ 138.05 KB
  Становление фондового рынка в России потребовало выработки правил организации взаимоотношений между участниками сделок с ценными бумагами а также привело к появлению специализированных организаций обеспечивающих все процедуры сделок и составляющих инфраструктуру рынка ценных бумаг. Если несколько лет назад при организации расчетов на российском рынке ценных бумаг в основном ориентировались на западные технологии то теперь эти технологии адаптировались к российским условиям и...
41564. ФОНДОВАЯ БИРЖА. ЗАДАЧИ И ФУНКЦИИ ФОНДОВОЙ БИРЖИ 247.35 KB
  Первая задача фондовой биржи заключается в том чтобы предоставить место для торговли иначе говоря централизовать место где может происходить как продажа ценных бумаг их первым владельцам так и вторичная их перепродажа. Для выполнения первой задачи централизовать торговлю ценными бумагами в одном месте фондовой бирже необходимо не только отработать правила и системы регулирования торговли но также выработать достаточно жесткие требования к компаниям поставляющим ценные бумаги для продажи а также к...
41565. ВНЕБИРЖЕВОЙ РЫНОК ЦЕННЫХ БУМАГ 112.25 KB
  Несмотря на то что внимание сосредоточено на рынке обыкновенных акций многие его черты можно отнести к рынкам оперирующим другими финансовыми инструментами такими например как облигации. Поскольку по объему оборота обыкновенных акций выраженному как в денежном так и в количественном отношении эта биржа является лидером место на этой ценится очень высоко. Основными критериями которыми руководствуется совет директоров NYSE при принятии решения о допуске акций компании к котировке являются: “1 степень национального интереса к...
41566. ИНФОРМАЦИОННАЯ ИНФРАСТРУКТУРА РЫНКА ЦЕННЫХ БУМАГ 211.04 KB
  Структура биржевой информации и информации внебиржевых системторговли ценными бумагами. Рейтинговые системы и рейтинговые агентства на рынке ценных бумаг. Российский рынок ценных бумаг развивается значительными темпами и сейчас он достиг такого уровня когда эффективное управление им стало немыслимым без использования мощных компьютерных систем и современных средств телекоммуникации.
41567. РЕГУЛИРОВАНИЕ РЫНКА ЦЕННЫХ БУМАГ 194.92 KB
  Задачи и формы регулирования рынка ценных бумаг. Государственное регулирование рынка ценных бумаг и его институциональное обеспечение. Методы государственного регулирования рынка ценных бумаг.
41568. Вторичный рынок ценных бумаг 1.09 MB
  Если первичный рынок связан с появлением ценных бумаг на рынке их выпуском и размещением то вторичный рынок создает необходимые условия для их обращения. Рынок ценных бумаг лекция рассматривает сущность обращения ценных бумаг...