66793

Основи теорії держави та права

Конспект

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

У світі завжди існувало безліч теорій що пояснюють виникнення держави і права основними з яких є зокрема: Патріархальна теорія була поширена у Стародавній Греції та рабовласницькому Римі й трактувала державу як велику сім'ю. Теологічна теорія походження держави і права пояснювала...

Украинкский

2014-08-27

3.37 MB

1 чел.

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Тема 1. Основи теорії держави та права Основні теорії походження держави і права У світі завжди існувало безліч теорій, що пояснюють виникнення держави і права, основними з яких є, зокрема:

Патріархальна теорія була поширена у Стародавній Греції та рабовласницькому Римі й трактувала державу як велику сім'ю. Основоположники цієї теорії пов'язували виникнення держави з історичним процесом росту сім'ї, об 'єднання родів у племена, племен у ще більш історичні спільності і так аж до держави. Державна влада є продовженням і розширенням батьківської (патріархальної)) влади до влади старійшин, вождя, яку пізніше здйснює у державі монарх. Монарх повинен піклуватися про своїх підданих, а останні -підкорятисяправителю. Отже, державнавлада, зацією концепцією, єперетворенням владибатьканавладу князя, монарха. Засновниками названої теорії були Конфуцій, Арістотель, Р. Фельмер, М. Михайловський, М. Драгоманов та інші.

Теологічна теорія походження держави і права пояснювала походження держави та права Божественною волею, спираючись на Біблію. Прибічниками її були: Тертуліан, Аврелій Августин (видатний діяч християнської церкви, єпископ Північної Африки, 354 -430 рр.) та домініканський монах, видатний вчений-богослов Фома Аквінський (1225-1274рр.). Проголошуючи походження держави від Бога, вони обґрунтовували її вічність і непорушність, вважали, що будь-яке посягання на державу приречене на невдачу, що Божаволявкладенавруки правителя, покликаназахищатиблаговсіх, чим виправдовували будь-які реакційнідержави. Зазіхання, замахнавладудержавивважализлочином, зневагою довсьогосвятого. Пізніше християнськавіравиступилазацілковитепідпорядкуваннялюдини Господові, бож державаєтворінням Всевишнього.

Договірна теорія походження держави і права виникла у Стародавній Греції а пізніше була сформована й обґрунтована у працях Г. Гроція, Б. Спінози, Ж.-Ж. Руссо, Д. Локка, Т. Гоббса, Д. Дідро, О. Радищева. Зацією теорією держававиниклаврезультатісуспільногодоговоруміж людьминапідставі добровільноїзгоди, досягнутоїміжправителямиінаселеннямпевноїтериторіїзметоюзабезпеченняпорядкуй організаціїсуспільногожиття: однібудутьуправляти, аіншівиконуватиїхуправлінськірішення. Тобто, люди погоджуютьсястворити державу зметою надійного забезпечення своїх природних прав, свобод, захисту особистостіівласності.

Теорія насильства стверджує, що держава виникла як наслідок завоювання, закабалення одних народів іншими. На думку прихильників цієї теорії, держава є тією силою, яку утворюють завойовники у вигляді особливого апарату примусу для утримання у покорізахоплених народів ізміцненняпевноївлади над переможеними. Завоювання трактують як підпорядкування слабого сильному, як закон природи. Прихильниками цієї теорії були Л. Гумплович, К. Каутський, Є. Дюрінгтаін.

У органічній теоря державу розуміють як результат соціальної (органічної)) еволюці, витвір самої природи, якбіологічнийорганізм, щомаєсамостійнуволю ісвідомість, своєполітичнетіло - голову, руки, ноги, внутрішні органи (які складаються з клітин, складових частин, якими є люди) і виконує певні функції. З часомцейорганізмрозвивається, старієігине. Обґрунтувавцютеоріюанглійськийвчений-філософГ. Спенсер, хочідеїспівставленнядержавиілюдськогоорганізмурозвивавщедревньогрецькийфілософПлатон.

Психологічна теорія пов'язуєпоходження держави іправазособливими властивостями людської психіки, якій характернапотреба допокори, усвідомленнязалежностівід видатноїособистості. Народ є інертною масою інездатнийдоприйняттярішень, томупотребуєпостійногоуправлінняним. Держава -результатпсихологічних взаємодій людей, досконалаформаемоційногоспілкування, тобто закономірний підсумокпсихологічноїпотребилюдиниуспілкуванні. СередфундаторівцієїтеоріїбулиЛ. Петражицький, Г. Тард, Д. Фрезер.

У ХХст. найбільшого поширення набула класово-економічна (марксистська) теорія походження держави. Її автори - К Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін. Згідно з нею держава та право є важливим, об'єктивно закономірним надбанням людськоїцивілізації. Вонивиникливнаслідокекономічногорозвиткусуспільствау лоніпервіснообщинноголаду, йогонорм моралі, звичаївітрадицій. Держававиниклаякнаслідокрозколу суспільстванаантагоністичнікласи, якийбуврезультатомрозподілупраціівиникненняприватноївласності. По суті, держава виділяєтьсянасамперед класовою природою, своєю здатністю виступати як інструмент насильства і покори в руках економічно пануючого класу.

Поняття й ознаки держави

Держава та право єважливим, об'єктивно закономірним надбанням людськоїцивілізації. Світова цивілізаціяпройшладовгийшляхрозвиткувідпримітивнихдовисокоорганізованихформспівжиття.

Держава є універсальною політичною формою організаціїсуверенноївлади домінуючоїчастини населення, якахарактеризуєтьсяреалізацією своїхповноваженьнапевнійтериторіїчерезсистемуспеціально створенихорганівуправління, здопомогою якихздійснюютьполітичне, економічне, ідеологічнекерівництво суспільством, а також управління загальносуспільними справами. Цінність держави в тому, що вона взяла на

себе обов'язок забезпечити певний порядок у суспільствіз метою створення сприятливих умов для нормальногожиття, праці, творчості, вихованнядітей, задоволенняморальнихйматеріальнихпотреб. Держава здійснює політичне, економічне, ідеологічне керівництво суспільством, управляє загальносуспільними справами, виконуючи внутрішні та зовнішні свої функції

Основні ознаки держави: 1) наявність території 2) наявність особливої публічної влади; 3) наявність суверенітету(цеполітико-правовийстандержави, якийхарактеризується верховенствомвлади (відсутністьще вищої влади в державі)) та незалежністю (можливість самостійно приймати рішення у внутрішній та зовнішній політиці з урахуванням норм міжнародного права); неподільності або єдності (єдність влади в цілому і наявність лише функціонального розподілу гілок влади), повноті (поширення державної влади на всі сфери державного життя і на все населення країни), недоторканості території, рівноправності у зовнішняя зносинах (у міжнародних відносинах має такі ж права й обов'язки, ж інші держави); 4) наявність механізму влади; 5) наявність правових норм; 6) наявність системи податків; 7) наяшсть населення.

Функції держави - це основні напрямки її діяльності, що відображають сутність і соціальне призначення державногоуправліннясуспільством. Тобтоцедіяльністьдержавив їголовнихнапрямках. Функціїдержавикласифікуютьзарізнимиознаками:

За соцяльним значенням дфжавної діяльності: основні (безпосередньо характеризують соціальну сутністьіпризначеннядержави); неосновні(нерозкриваютьбезпосередньосоціальноїсутностідержави).

Затериторіальноюспрямованістю: внутрішнійзовнішні.

За методом впливу на суспяьні відносини: управлінсько-забезпечувальні та охоронні.

За сферою суспяьного життя: гуманітарні, економічні, політичні, соціальні

Запринципомрозподілувлади: законодавча, управлінськатаправоохоронна.

За часом виконання: постійні (здійснюються протяом усього часу існування даної держави); тимчасові(здійснюються протягом лише певного відтинку часу існування держави. Наприклад, під час стихійноголиха, війни).

Внутрішні функції держави - здійснюються в межах території держави та характеризують її внутрішню політику. Вони, всвоючергу, можутьподілятисяна:

в економічній сфеі - це діяльність держави у процесі регулювання економічних відносин, господарсько-стимулююча: створення умов для розвитку виробництва, захист різних форм власності; господарсько-організаційна: програмування й організація виробництва на державних підприємствах, розпорядження об'єктами державної власності; науково-організаторська: організація та стимулювання науковихдосліджень;

у соціальні (гуманітарній) сфеі -забезпечення реалізації та законодавче забезпечення основних правісвободособи, людинивсферісоціальногозабезпеченняісоціальноїдопомогинаселенню, охорони здоров'я, освіти, культури;

усферіекології - організаціяохоронинавколишньогосередовища, вирішенняпроблемекологічної безпеки, забезпеченнярозвиткуфауниіфлори;

у політичній сфері - створення демократичних умов, інститутів для виявлення іврахування інтересіврізнихсоціальнихгруп, забезпеченняумовзбереженнятарозвиткунацій, якіпроживаютьнатериторії держави.

Зовнішні функції визначаються в діяльності держави на міжнародній арені, у взаємодії держави з іншимисуб'єктамиміжнароднихвідносин. Зовнішніфункціїдержави:

Угуманітарня сф>ері:

участьуміжнародномузабезпеченнітазахистіправлюдини;

допомога населенню інших кршн (у разі стихійного лиха, кризових ситуацій тощо);

участьузахистіприродногосередовища;

участьуміжнародномукультурномуспівробітництві.

В економічній сфері

участь у створенні світової економічної системи на основі міжнародного розподілу й інтеграції виробництва і праці;

участь у розв'язанні господарських, наукових та правоохоронних проблем (енергетичної, досліджень іосвоєннякосмосу, організаціяборотьбизміжнароднимтероризмомтощо).

Уполітичнійсфері:

організація, підтримкаірозвитокміждержавнихдоговірнихвідносиннаосновізагальновизнаних принципівміжнародногоправа;

оборонасвоєїкраїнивідзовнішньогонападу, анексії;

участьузабезпеченніненасильницькогомирувусіхрегіонахпланети;

участь у боротьбі з порушеннями міжнародного правопорядку (у тому числі з використанням військовихзасобів).

Класифікація дежав за їхньою формою (форми правління, форми державного устрою, політичні режими)

Будь-якадержаваєпевним чином створена, організована, а здійснення нею влади відбувається за визначеними принципами, конкретними методами та способами. Основними елементами, що визначають поряок організації та спосіб здійснення державної влади (тобто (форму держави), є: форма правління; форма державного устрою; форма політичного режиму.

Форма державного правління - така організація верховної влади в державі, котра вказує на структуру вищих органів державної влади, порядок їх створення, розподіл повноважень, принципи взаємодії з іншими органамивлади, зполітичнимипартіями, класамитощо.

Основними формами державного правління є республіка та монархія.

Республіка - форма правління, за якої вищу державну владу здійснює колегіальний орган, обраний населенням країни на певний термін. Це одна з найдавніших форм правління, вона формувалась і вдосконалюваласяразомізвдосконаленнямдержавностіяктакої, починаючизчасівантичності.

Республіки бувають:

Парламентські - цеформаправління, заякоївищудержавнувладуздійснюєпарламент, передкотрим уряднесеполітичнувідповідальністьзасвою діяльність. Президентнеможевпливатинаскладіполітику уряду, який формує тільки парламент і яий підвітний лише йому (Австрія, ФРН, Індія, Туреччина, Італія).

Президентські - цеформаправління, деглавадержави-президент, обранийвсенароднимголосуванням, одноособовоабознаступнимсхваленнямпарламенту, формуєуряд. Вінпоєднуєповноваженняглавидержавиі главиуряду. Обранийпарламенттількиприймаєзакони, алемаєправонакладативетонапрезидентськіукази (США, Аргентина, Мексика, Бразилія, Росія).

•Напівпреидентські або преидентсько-парламентські (змішані)) - є ознаки парламентської і президентськоїреспубліки: главадержави - президентпропонуєскладуряду, насампередкандидатурупрем'єр-міністра, який підлягаєобов'язковому затвердженню або погодженню в парламенті(Фінляндія, Україна, Франція).

Монархія (від грецького. єдиновладдя) - форма правліїня, де вища державна влада повністю або частковозосередженананеобмеженийтермінурукаходноособовогоглавидержави-монарха(короля, царя, імператора)) і передається, як правило, за спадком.

Історіясвітовоїцивілізаціїзнаєрізнівидимонархії: абсолютні, дуалістичні, парламентські. У цілому вониподіляютьсянадвігрупи: обмежені; необмежені.

Необмежені монархи - це монархї, в яких влада ніким і нічим необмежена. Це стан, коли у крані не існуєніорганів, нізаконів, щомоглибвідмінитиволюмонарха. Донеобмеженихмонархійвідносять:

•Деспотична монархія - це форма правління, за яої владу монарха обожнювали, а його офіційно визнавалибожеством. Цейрізновидбувпоширенийудержавахрабовласницькоготипу, насампередукраїнах стародавньогоСходу.

•Абсолютна монархя - це форма правління, де вся влада була зосереджена в руках самодержця, завдякийогоналежностідоправлячоїдинастії, алейогоневизнавалибожеством(РосійськаімперіячасівПетра

І).

Обмежені монархії - це монархії, в яих влада монарха в тій чи іншій мірі обмежена повноваженнями певнихдержавнихорганів. Розрізняютьтакіїрізновиди:

•Дуалістична монархія - за цією формою правління передбачено двопалатний парламент, нижню палатуякогообираєнаселення, аверхню - призначаємонарх, урядформуємонархіконтролюєвінсам або черезпризначеногопрем'єр-міністра; главадержавимаєправоветощодоактівпарламенту(країниАфрики, БлизькогоСходу).

Парламентськамонархія - цеформадержави, девладамонархасуттєвообмеженавусіхсферах здійснення державноївлади іза яким лише формально зберігається статус глави держави й тільки з представницькимиповноваженнями. Виконавчавладаналежитьуряду, якийформуєпарламентіякийлише йому підзвітний (Англія, Данія, Швеція, Японія).

Форма державного устрою - це територіальна організація влади, спосіб поділу держави на певні складовічастиниірозподілувладиміж нею тацимичастинами. Вінвизначаєпорядоквзаємодіїцентральної, регіональноїта місцевоївлад. Тобто, по суті, це структуратериторіальноїбудови держави іпринципи взаємозв'язкускладовихчастиндержавитаїорганівміжсобоюйзнаселенням.

Проста (унітарна, єдина) - це форма устрою держави, частини якої не мають свого суверенітету і яка характерна цілковитою політичною єдністю. Вона маєзазвичай невелику територію, єдинівищіоргани державноївлади ідержавногоуправління, єдине громадянство, єдинусистемуправа, судовутагрошову системи, немаєсамостійнихдержавних утворень намісцях; уміжнародних стосункахунітарнадержава виступає в єдиному числі (Англія, Італія, Польща, Литва). Частини держави є лише адміністративно-територіальними одиницями. Деякіунітарнідержави (Іспанія, Португалія, Україна) включаютьавтономні утворення.

До складних держав належать: федерація, конфедераця, імпеія.

Федерація - союзнадержава, щоскладаєтьсязкількохдержавабодержавнихутворень, якімають ознакидержавностітанаділенісуверенітетом(США, Німеччина, Австрія, Канада, Мексика, Росія, Бразилія). Розрізняютьтериторіальнуфедераціюінаціональнуфедерацію.

• Конфедерація - союз суверенних держав, утворений для реалізаціїпевних цілей (економічних,

військовихтощо). Цейсоюзнедовготривалий, вінперетворюєтьсянафедерацію аборозпадаєтьсянаунітарні держави(наприклад, початковийетапстворенняСША; колишняШвейцарія).

•Імпрія - насильно створена держава, яка складається з головної держави (метрополії та підладних їй не суверенних держав (колоній) іутримується за допомогою державного примусу з боку метрополії (Британська імперія, Австро-У горська імперія).

Державний (політичний) режим - це елемент форми держави, що визначає методи та прийоми здійснення політичної влади. Виділяють демократичний і антидемократичний режими.

Демократичний режим - це форма державного режиму, за якою державну владу здійснюють з реальною участю населення. Він заснований на визнанніпринципу рівностіта свободи всіх людей, конституційному закріпленні й гарантуванні прав і свобод громадян.

Основні риси демократичного режиму:

джереломвладивизнаютьнарод, участьнародувуправліннісправамидержави, наявністьправових конструкцій, якізабезпечуютьефективнийконтрольсуспільствазадіяльністю державногоапарату;

високийступіньполітичноїсвободи;

усігромадоширівні передзаконом;

демократизм і незалежність правосуддя, пріоритет методів переконання над методами примусу;

гарантованістьтазабезпеченняконституційнихправісвободгромадян;

розподілвладиназаконодавчу, виконавчу, судову, професіоналізмпублічноївлади;

проведеннявиборівлишенадемократичнихтаальтернативнихзасадах;

чіткаструктурнаорганізаціягромадянськогосуспільства;

реальнаполітичнатаідеологічнабагатоманітність.

Антидемократичний державний режим характеризується позбавленням населення можливості у здійсненнідержавноївлади, недотриманням основних прав людини, верховенством держави надправом; підконтрольністю всіхсферсуспільствадержавіта їмілітаризації. Антидемократичнірежимиподіляютьсяна авторитарнійтоталітарні.

Авторитарнийрежим - цестанполітичногожиття, коливладазосередженаврукаходнієїособиабо правлячоїверхівки; заякою державнувладуздійснюютьшляхом скасуванняабообмеженняосновнихправ людини; народ не визнають основним носієм ісувереном влади; діїдержавних органів ігромадських організацій суворо регламентовані, а можливостіопозиціїзведенідо мінімуму, допускаються політичні репресії; намісцяхпредставницькіорганивладиперетворюютьсянамаріонетковіустанови, щовиконують волю централізованоївлади; основною характерною рисою діяльностіапаратуєадміністративно-командний методкерівництва: розпорядження, накази, директиви звимогою їхньогобезапеляційноговиконання, нема розподілу влади - законодавчавлада фактично підкоряється виконавчій, яказосередженав руках глави держави, котромупідпорядкованоуряд. Парламентперетворюєтьсянадекоративнуустанову.

На відміну від тоталітарного режиму авторитарним формам влади притаманніпевні елементи демократизму, зокремаавтономіяособистостійсуспільствавнеполітичнихсферах.

Тоталітарний режим - це спосіб організації державної влади, за якого здійснюють монопольний контрольнадусімасферами життясуспільстваінад особистістю. Тоталітаризму характернітакіознаки: утворенняпартійно-державноїмонополіївлади, ліквідаціїдемократичнихправісвободвінтересахсоціальної абонаціональноїспільноти, пануванняофіційноїідеології, усуненнябудь-якоїопозиціїрежиму, масовийтерор населення, терористичнаротаціякадрівусерединікерівноїверхівки, агресивназовнішняполітика, схвалення вождизму тощо. Тоталітаризм - це відкрита терористична диктатура найреакційніших сил (гітлерівська Німеччина, військова диктатура в Чилі та ін.).

Поняття й ознаки права

Право - це система загальнообов'язкових, формально визначених правил поведінки, що відображають державну волю, встановлюютьправай обов'язки учасників правовідносин, гарантуються іоберігаються державою з метою регулювання суспільних відносин і охорони соціальних цінностей.

Основні ознаки права:

нормативність: правоскладаєтьсязнорм, загальнихправилповедінки, закріпленихуправовихактах, що визначають права, обов'язкита відповідальність громаддя, посадових осіб і державних органів;

системність: право - це не просто сукупність, а єдина система правових норм, які тісно пов'язані між собою, діють на основі спільних принципів, виконують єдині функції, об'єднуються в інститути та галузі

загальнообов'язковість: право - це норми, що поширюються на всіх учасників правовідносин і є обов'язковими для виконання без винятків, незалежно від ставлення до норм.

всезагальність: це єдиний для всіх суб'єктів права поряок регулювання суспільних відносин;

формально визначенять: право - це система загальнообов'язкових правил, норм, зміст яих чітко визначено, точноформальнозакріпленовтекстіправовогодокумента(джерелаправа);

забезпечтість права државою: норми права виражають волю держави і вона встановлює (санкціонує), гарантує та охороняє ці норми в особі її органів силою державного примусу;

ефективність: право, навідмінувідсоціальнихнорм, невиражаєтьсячерезпринципи, гасла, цілі, а формулюєправилаповедінкиувиглядіправтаобов'язків, порушенняякихзумовлюєпевніправовінаслідкиі тому виступає регулятором найважливіших суспільних відносин.

Соціальназначимістьправа, його місцетарольу системісоціального, нормативного регулювання відображається в його функціях Функції права - це основні напрямки його впливу на людину і суспільство. У правознавстві виділяють наступні функції права: регулятивна; охоронна; ідеологічно-виховна; пінавальна; відновлююча; каральнатощо.

Об'єктивне право - це право, що діє в державі як загальна об'єктивна закономірність необмдності регулюваннясуспільнихвідносинлюдей. Цесистемазагальнообов'язкових, формальновизначенихнорм, які забезпеченідержавоюіслужатькритеріємправомірної(дозволеної) танеправомірної(недозволеної) поведінки особи, тією основою, набазіякоївизначаютьнапрактицінаявністьабовідсутністьуособиюридичнихправі обов'язків.

Суб'єктивне право - це закріплені правом певні юридичні можливості особи. Це право на свою юридично можливу поведінку, право на звернення до держави за захистом своїх юридичних можливостей.

Застосування права до кожного конкретного випадку супроводжується переходом ві об'єктивного до суб'єктивного права. Тобто, поки нормаправаєзагальною іпоширюєтьсянавсівипадкипевноїсфери життєдіяльності, вона об'єктивна. Коли ж ця норма торкається конкретної ситуації і реалізується в поведінці суб'єкта, тостаєсуб'єктивною.

Право - особливийвидсоціальнихнорм

Впорядкування суспільних відносин здійснюють за допомогою соціальних норм - історично обумовленихправилповедінкизагальногохарактеру, яківстановлюютьрізноманітнісуб'єктиіякірегулюють різнісферисуспільнихвідносин, маютьвизначенийзмістізабезпечуютьсязасобамисоціальноговпливу.

Усуспільствідіютьполітичні, правові, моральні, релігійні, корпоративні, нормизвичаївтаіншісоціальні норми.

Політичнінорми регулюютьвідносини між класами, націями, народностями; їх участьв органах державної влади й організації держави з іншими елементами політичної системи суспільства

Правові норми - це загальнообов'язкові, формально визначені в нормативно-правових актах правила поведінки, якідержававстановлює(санкціонує), охороняє, захищаєігарантує.

Моральнінорми - норми, принципи, правила, щооцінюютьірегулюютьповедінкулюдейпідкутом зорукатегорійдобраізла, справедливогоінесправедливого, гуманногоінегуманноготощотазабезпечуються перш за все внутрішньою переконаністю й силоюгромадської думки.

Релігійнінорми - норми, щорегулюютьповедінкуіспецифічнікультовідії, якізаснованінавірів існування Бога (богів). Вони відображенів статутах, священних книгах, інших релігійних документах, релігійнихкнижках.

Корпоративні норми (норми громадських організацій) - правила поведіки, що встановлюються та забезпечуються політичними партіями, громадськими організаціями та іншими громадськими об'єднаннями людей імістятьсяустатутах. Деяким зних державанадаєюридичну обов'язковість(наприклад, нормам профспілковихікооперативнихорганізацій).

Звичаї - правила поведінки, що історично склались і закріпились у суспільній практиці в результаті багаторазовоговикористання, застосуванняпевногородувідносинйувійшлиузвичкудійлюдей. Дужеблизькі дозвичаїв традиції - способиповедінкилюдей, соціальнихгруп, якісклалисьусуспільствітапередаютьсяз поколіннявпокоління.

Особливостямиправовихнормпорівнянозіншимисоціальниминормамиєте, щовонивиникають, коли формується держава, встановлюються або санкціонуються нею; виражають волю керівноїчастини суспільства; утворюютьвнутрішньо узгодженусистему; формулюютьправилаповедінкиу виглядіправі обов'язків; формально визначені й мають чіткі форми зовнішнього виразу.

Джерта (форми права)

Джерела (форми) права - це акти компетентних органів держави, яі встановлюють і санкціонують норми права, зовнішні форми вираження правотворчої діяльностідержави, за допомогою яких воля законодавцястаєобов'язковою длявиконання. Цеспособизовнішньоговираженняізакріпленняправових норм, які перетворюються на правила поведінки і стають загальнообов'язковими. Є такі основні джерела права:

S санкціоновані правові звичаї (санкціоноване державою правило поведінки, що набуває загальнообов'язковогозначення; державасанкціонуєневсізвичаї, щоіснуютьусуспільстві, алишеті, які маютьнайбільше значення длясуспільства, відповідаютьйого інтересам іпевному історичному етапові розвитку), історично перша форма права ;

правовийпрецедент (визнавалиджереломправащевДавньомуРимі - преторськеправо; судовечи адміністративнерішеннякомпетентного державного органу зконкретноїсправи, що набуваєформально обов'язкового значення під час розгляду інших аналогічних справ і стає, по суті, юридичним правилом). Нині є важливим джерелом права в країнах англосаксонської правової системи;

нормативно-правовийакт (офіційнийформальновизначнийписьмовийдокументдержави, який приймаютькомпетентнідержавніорганами, спрямованийнарегулюванняпевноговидусуспільнихвідносин, є загальнообов'язковим і охороняється державою). Нормативно-правовий акт має свою визначену форму: закони, укази, постанови, рішення, інструкції та ін.;

нормативно-правовий договір (правовий документ, що встановлює за спільною домовленістю кількох суб'єктів взаємні права й обов'язки з економічних, політичних чи інших соціальних питань і

забезпечуєтьсядержавою, наприклад, колективнийдоговірутрудовомуправі). Найбільшезначеннядоговіряк джерелоправамаєдляміжнародноготаконституційногоправа, азрозвитком ринковихвідносиннабуває поширенняусферіцивільногоітрудовогоправа.

Джерелом права може виступати міжнародно-правові акти (документи міжнародної співдружності, що ізсанкціїдержавипоширюютьсяна їтериторії), юридичнадоктрина (правовітеорії, вченняпроправо), релігійно-правовінорми (релігійніканони та іншірелігійнізвичаї, яким надано загальнообов'язкового характеру).

Поняттяіструктураправовідносин

Правовідносини - цеврегульованіправовиминормамисуспільнівідносини, учасникияких(фізичнічи юридичніособи) виступаютьодночасноякносіїюридичнихправіюридичнихобов'язків, щозабезпечуються державою. Правовівідносинихарактернісуворою визначеністю взаємноїповедінкиїхніхучасників, тобто взаємнихправіобов'язків.

Основніознакиправовихвідносин:

виникаютьнаосновінорм права (нормиправаєбазою длявиникнення, зміниабоприпинення правовідносин, отже - однією з важливих передумов існування правовідносин);

характернінаявністю сторін, якімають суб'єктивніправа іюридичніобов'язки (учасники правовідносинпов'язанівзаємнимиюридичнимиправамийобов'язками, яківиникаютьусуб'єктівправаза настання відповідних юридичних фактів);

є видом су спя л и их відносин фізичних і юридичних осіб, організацій, спільностей (правовідносини розуміютьякособливуформусоціальноговзаємозв'язку);

носятьвольовийхарактер (по-перше, пов'язаніздержавноюволею, вираженою управі; по-друге -зіндивідуальноюволею, оскількиправовідносиниреалізуютьсячерезсвідомістьіволюїхучасників. Крімтого, значначастинаправовідносинвиникає, змінюєтьсяіприпиняєтьсязаволеюїхсуб'єктів);

їм притаманна індивідуалізація (в правовідношеннівизначеніяк його учасники, так ічітко окресленаїхняповедінка. Індивідуалізація можебути як двосторонньою, коли визначеніобидвісторони (зобов'язальнівідносинивцивільномуправі), такіодносторонньою(правовідносинивласності));

здійсненнясуб'єктивнихправ чидотриманняюридичнихобов'язківуправовідносинах контролює і забезпечує држава, оскільки вони є результатом вираженої в праві державної вол

Зурахуваннямвказанихосновнихознакправовідносиниможнавизначитияквольовііндивідуалізовані суспільнівідносини, якіохороняєдержава, учасники котрих пов'язанівзаємнимиюридичними правами й обов'язками.

Правовідносиникласифікуютьнавидизарізнимикритеріями:

загалузевою ознакою: конституційні, цивільні, сімейні тощо;

залежно ві розподілу обов'язків і прав між сторонами: односторонні, двосторонні;

закількісним складом суб'єктів: прості(лишеміж двомасуб'єктами), складні(між трьомаібільше суб'єктами) ;

залежновідфункціональногопризначення: регулятивні, охоронні;

захарактеромповедінкизобов'язальногосуб'єкта: активні, пасивні;

заступенеміндивідуалізації: відносні, абсолютні, загальні;

затерміїшм тривалості: тимчасові та постійні;

8) зазмістом суспільних відносин: політичні, економічні, міжнародні;
Структура правовідносин (сукупніїть елементів правовідносин):

Суб'єкти правовідносин - правоздатні суб'єкти суспільного життя, носії суб'єктивних прав і юридичних обов'язків: фізичніособи (громадяни, іноземці, особи безгромадянства) та юридичніособи ( комерційній некомерційніорганізації, установи, органи держави, державав цілому таінші). Учасники правовідносинмаютьюридичнівластивості, якістановлятьправоздатність, дієздатністьіделіктоздатність.

Об'єкти правовідносин - це ті матеріальні або нематеріальні блага, а також поведінка людей, з приводуякихсклалисяправовідносини. Наїхню охоронуспрямованівзаємнісуб'єктивніправайюридичні обов'язки(річ, діловарепутаціяіт. д.) Видиоб'єктівправовідносин: матеріальні; інтелектуальні; соціально-політичні; естетичні; особисті; юридичні.

III. Права й обов'язки суб'єктів правовяносин. Вони становлять зміст правовіносин. Зміст
правовідносин характерний синтезом фактичного і юридичного
. Юридичний зміст - це суб'єктивні права та
юридичніобов'язкисуб'єктівправовідносин, тобтоможливістьдій уповноваженихсуб'єктівінеобхідність
відповіднихдійзобов'язальнихсуб'єктів
. Фактичнийзміст - цесамаповедінкасуб'єктів, їхдіяльність, вякій
реалізуються суб'єктивні права і юридичні обов'язки сторін.

Основою виникнення правовідносин є дві умови. Перша - наявність правової норми, що регулювала б даний вид відносин. Друга - конкретна обставина, що виникає, змінює чи припиняє правові відносини -юридичнийфакт.

Юридичніфакти - передбаченіправовиминормамиконкретніжиттєвіобставини, знастанням яких виникають, змінюються і припиняються правовідносини. Щодо волі суб'єктів правовідносин юридичні факти поділяютьна події та дії.

Подія - те, щовідбуваєтьсянезалежновідволіучасниківправовідносин (стихійнелихо, закінчення термінів, природнасмертьтощо).

Дія - цеактивнаповедінкасуб'єктазйоговолі. У свою чергу, діїбуваютьправомірні(правовіакти, юридичнівчинкиіт.д.) танеправомірні(злочини, правовіаномалії).

Поняттязаконодавства, йогосистема

Системазаконодавства - цекомплексусіхупорядкованихпевним чином нормативно-правовихактів окремої держави, насамперед законів, яі видають уповноважені правотворчі органи, та які є формою існування правовихнорм, засобомнаданняїмоб'єктивності, визначеності, загальнообов'язковості.

Система законодавства за структурою поділяється два основних види:

галузев й (тобтозапредметомправовогорегулювання), обумовленийконкретнимисуспільними відносинами. Цейвидщеназиваютьгоризонтальноюсистемоюзаконодавства;

ієрархічний (субординаційний), щовідображаєієрархіюдержавноївладитанормативно-правових за їхньою юридичною силою. На вершині цієї системи - конституція, далі - закони, потім інші пізаконні акти. Такусистемузаконодавстваназиваютьвертикальною.

Основним елементом системи законодавства є нормативно-правовий акт. Нормативно-правовий акт - це офіційний письмовий документ, що приймається уповноваженим органомдержавиівстановлює, змінюєаболіквідовуєправовінорми. Нормативний актхарактерний такими основними рисами:

йогоприймаютьдержавніорганивмежахїхньоїкомпетенції;

вінмаєчітковизначенуформу;

маєюридичнусилу;

маєзагальнийхарактер, тобтопоширюєтьсянавсю сферуоднотипнихнайважливішихсуспільних відношень;

йогоохороняєдержава.

Центральною всистемізаконодавстваєКонституція, якаєюридичною базою длязаконодавчоїівсієї правотворчоїдіяльностіорганівдержавноївлади. Конституція - цеособливий нормативно-правовий акт держави(ОсновнийЗакон), прийнятийвищим органом законодавчоївладиабонародом, якиймаєнайвищу юридичнусилу, закріплюєірегулюєбазовіпідвалинисуспільноготадержавногожиття: основисуспільного ладу, державнийустрій, систему, порядокутворення, принципиорганізаціїідіяльностідержавнихорганів, найважливішіправа, свободийобов'язкигромадян, характервласності, місцевесамоврядування, державну символікутаін.

Закон - ценормативно-правовийакт, прийнятийвищим органомзаконодавчоївлади, якиймаєвищу юридичну силу, регулює найважливішіпитання внутрідержавного іміжнародного життя, є формально вираженимтаприймаєтьсявособливомупорядку.

Види законів:

•Конституційні закони (їх приймають для регулювання найважливіїпих питань суспільних відносин. Це можутьбути, крім конституцій, закони, яківносятьзміни ідоповнення втекст конституції, та закони, необхідністьвиданняякихпередбаченаконституцією).

•Звичайні закони (приймають з іших питань державного життя. Це можуть бути кодифіковані (Основи Законодавства, Кодекси)та бжучі закони).

Підзаконнийнормативно-правовийакт - ценормативнийакткомпетентнихправотворчихорганів, який видають на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання

Залежновідюридичноїсилипідзаконніактиподіляютьна:

Загальні - поширюються на всю територію і населення. (Укази і розпорядження Президента України; постанови, розпорядження Кабінету Міністрів України, Постанови Верховної Ради.)

Відомчі - поширюються на певну сферу суспільних відносин. (Накази, інструкції та розпорядженняміністерствівідомств, державнихкомітетів, іншихцентральнихорганівдержавноївиконавчої влади.)

Місцеві - мають чинність на території певної адміністративної одиниці (Нормативні акти місцевоїдержавноїадміністрації; рішенняорганівмісцевоготарегіональногосамоврядування.)

Локальні акти - регламентують дяльність конкретних підприємств, установ і організацій (Нормативні накази, розпорядження та інструкції адміністрації державних підприємств, установ, організації.)

Метаіформисистематизаціїнормативно-правовихактів

Длятого, щобсистемазаконодавствазалишаласясамесистемою (охоплюваланеобхіднуідостатню сукупністьелементів, булавнутрішньоузгодженою, несуперечливою), нормальнофункціонувала, атакож удосконалюваласьірозвивалася, вонапотребуєпостійноїдіїнанеїспеціальногопроцесу - систематизації чиннихактів.

Систематизація законодавства - це цілеспрямована державотворча діяльність із впорядкування, вдосконаленняізведеннянормативно-правовихактівупевнийвнутрішній узгоджений комплекс, систему, шляхомстворенняєдинихнормативно-правовихактівчиїхзбірок.

Систематизація нормативно-правових актів спрощує користування нормативно-правовими актами; забезпечуєзручністьїхньогозастосуванняупровадженніконкретнихюридичнихсправ; сприяєнауковому

аналізовітавивченню законодавстваудержаві; допомагаєліквідуватидублюванняюридичнихнорм, усунути наян суперечності між ними; дає змогу вияляти й усувати прогалини у праві. Правовіактисистематизуютьтакимиосновнимиспособами:

Кодифікація - це спосіб систематизації законодавства, що регулює певну галузь суспільних відносин і полягаєвзмістовнійпереробційузгодженостігрупиюридичнихнормтаоб'єднанніїхуєдиномунормативно-правовомуакті. Завдякикодифікації: змінюютьіскасовуютьстаріправовінорми; встановлюютьновіправові норми; заповнюють прогалини у праві; усувають наявні суперечності між нормами права.

Розрізняють такі види кодифікації: за обсягом - галузева, міжгалузева і спеціальна; за формою виразу -основи законодавства, кодекси, закони, положення, правила і статути.

Інкорпорація - це спосіб систематизації законодавства, яий полягає в об'єднанні за певним критерієм групичиннихнормативно-правовихактівводномузбірнику(хронологією, алфавітом, предметом тощо), не вносячиніякихзмінузмістнормправацихактів. Результатінкорпорації - виданнязбірниківзаконів, інших нормативних актів. Цепростаформавпорядкуваннязаконодавства, щополягаєу зовнішній обробцівсіх виданихнормативнихактівбезвнесеннязмін.

Розрізняють такі види інкорпорації: за юридичним значенням - офіційна і неофіційна; за обсягом -загальна і галузева, міжгалузева і спеціальна; за критерієм об'єднання - предметна, хронологічна та суб'єктна.

Консолідація - це поєднання багатьох нормативно-правових актів з однакових або близьких за змістом питаньрізнихепохізведенняїхводинакт, атакож пристосуванняїхдоновихекономічнихіполітичних відносин. Зміст правовідносин при консолідації не змінюється.

Поняттясистемиправа

Зрозуміло, щобудь-якеправо - ценепростомеханічна, хаотичнасукупністьправовихнорм, авизначена, внутрішньо-узгодженасистема. Право, крім зовнішньоїформи, маєвнутрішню, підякою необхіднорозуміти йогоорганізацію, способистворенняяккожноїокремоїнормиправа, такіоб'єднаннявсіхнормвєдинеціле, у систему.

Під системою права розуміютьісторичностворену, об'єктивноіснуючувнутрішню структуруправа, визначену характером регулювання суспільних відносин. Система права віддзеркалює внутрішню єдність, яка обумовленасистемоюіснуючихсуспільнихвідносин.

Первиннимелементомсистемиправаєправовийприпис - нормаправа.

В останні роки виділяють два поняття: "система права" і "правова система". Поняття "правова система" включає в себе всі правові явища: систему права і законодавства, правовідносини, правосвідомість і правову культуру, законність іправопорядок тощо. Система права входить у правову систему, отже, правова (юридична) система - це система всіх юридичних яищ, яі існують у певні державі або в групі однотипних держав.

Структурнимиелементами, складовимичастинамисистемиправає:

галузьправа - цесукупністьнормправа, щорегулюютьвизначенуодноріднусферусуспільнихвідносин ( трудових, сімейних, управлінськихтощо) специфічнимметодомправовогорегулювання.

Галузі права можна класифікувати за різними підставами:

•залежновід предмету (сукупністьсуспільнихвідносин, якірегульованіправом) іметодуправового регулювання (специфічний спосіб владного впливу держави на суспільнівідносини, здійснюваний за допомогою правовихнормтаіншихюридичнихзасобів): конституційне; цивільне; адміністративне; трудове; кримінальне; земельне; сімейне; фінансове; кримінально-процесуальне; цивільно-процесуальне; виправно-трудове(виконавче); екологічне; господарське; житлове; міжнародне; господарсько-процесуальне; аграрне; космічне; соціальногозабезпечення;

•за міїцем, яке галузі права займають у правовій системі: основні - конституційне, цивільне, трудове, адміністративнетощо; комплексні - екологічне, господарське.

У науцінемаєчіткогоівичерпноговизначеннясистемигалузейправаузв'язкузрізнимипідходамидо того, що є предмет, а що - метод правового регулювання у тій чи іншій сфері суспільних відносин.

інститут права - цевідокремленасистемаюридичнихнорм, щорегулюютьпевнугрупуоднорідних суспільнихвідносин, цесукупністьтакихсуттєвихісамостійнихнорм права, якіутворюютьокремий інститут права в межах галуз права. Інакше - це частина норм певної галузі чи підгалузі права, що регулює конкретнийвидчисторонуодноріднихвідносин.

Правовий інститут є структурним елементом галузі права, що об'єднує споріднені правові норми й відрізняєтьсявідгалузіправаобсягомвідносин, якірегламентовані.

правованорма - первиннийелементсистемиправа, щорегулюєтиповесуспільневідношення; свогороду "цеглинка", з яких побудоване все право. Норма права - це офіційне, формально визначене, загальнообов'язковеправилоповедінки, якедержававстановлюєабосанкціонує, охороняєвідпорушень, спрямовуєнарегулюваннянайважливішихсуспільнихвідносиніохоронусоціальнихцінностейшляхом встановленняюридичнихправтаобов'язківсуб'єктівправа.

Отже, правова норма - це специфічне правило поведінки, яке відзначається такими ознаками:

1) цеформальновизначенеправилоповедінки, щозафіксованевнормативно-правовомуакті(утаких офіційнихформахякзакони, постанови, укази, декрети) заправиламиформальноїлогікиіграматики;

регулюєнайважливішісуспільнівідносинийохороняєінтересидержавитаособи, яківизначені державноювладою. Синтезує(узагальнює) стандартні(типові) життєвіситуації;

цеправилоповедінки, що дієучасі, просторі, за колом осіб безперервно, невичерпуєсвою обов'язковістьпевноюкількістюзастосувань, адресованеколунеперсоніфікованихсуб'єктів;

чинністьдіїправовоїнормиприпиняютьчискасовуютьзаспеціальною процедурою уповноважені суб'єкти;

виникаютьразомздержавою, встановлюютьсяісанкціонуютьсянею та маютьофіційнийхарактер навідмінувідіншихсоціальнихнорм;

є загальнообов'язковими для виконання всім населенням, посадовими особами, іоземцями, особами безгромадянства;

це правила поведнки, що встановлюють юридичні права та обов'язки суб'єктів суспільних відносин;

8) їхзабезпечуєіохороняєєвідпорушеньдержавнавладашляхомлегітимногопримусу.
Структураправовоїнорми - цеоб'єктивнозумовленапотребамиправовогорегулювання ївнутрішня

конструкція, що передбачає її поділ на окремі взаємопо в'язані між собою елементи.

Кожнанормаправамаєсвою специфічнуструктуру. У повномуобсязіправованормавключаєтри елементи: гіпотезу, диспозиціюісанкцію.

Гіпотеза - це така частина правової норми, в які зазначені обставини, вказані умови, при настанні яих можначи необхідно виконувати правило поведінки, що міститьсяв диспозиції. Призначеннягіпотези -визначитисферуімежірегулятивноїдіїдиспозиціїправовоїнорми.

Диспозиція - це така частина правової норми, в яій записане саме правило поведінки, виражене в юридичнихправахіобов'язкахсуб'єктів. Це - центральна, основначастинаюридичноїнорми, щовказуєна дозволену (необхідну), чи недопустиму (заборонену) поведінку суб'єкта.

Санкція - частинаправовоїнорми, вякійзакріпленізаходидержавногопримусу, вразіневиконання обов'язків, якщо вимоги диспозиціїне дотримуються. Санкція реалізується у випадку правопорушення ( протиправної, винної, суспільнонебезпечної - шкідливоїдіяльностічиповедінки). Призначеннясанкції -забезпечувати реаліїацію диспозиції правової норми.

Отже, гіпотеза - це припущення, диспозиція - розпорядження, а санкція - стягнення. Логічну схему структури правової норми можна висловититак: "якщо..., тоді.., інакше..."

Слід врахувати, що поняття "норма права" і "стаття закону" не тотожні, бо правова норма - це теоретична конструкція норми, а стаття закону - це форма і спосіб фактичного викладу правової норми. Тому норма права може бути викладена у різних стаття закону або навіть у різних правових актах.

Залежно від ріїних критеріїв існують ріїні класифікації норм права:

За значимятю і метою, предметом дії в регулюванні суспяьних відносин правові норми можна розділити на такі види:

регулятивнінорми визначаютьпорядоквзаємовідносинміжїхучасникамишляхомвстановленняправі обов'язківцихучасників;

охороннінорми визначаютьтіцінності, щовзятіпідохоронудержавою, іпередбачаютьконкретнізаходи держаного впливу, який має бути застосований до осіб, котрі посягають на згадані цінності;

спеціалізованінорми забезпечують дію регулятивних іохоронних норм. Вони не виступають як самостійнанормативнаосновадлявиникненняправовідносин, аслугуютьузагальнюючимиправовими положеннями Наприклад, норми-дефініції (визначення),норми-цілі, норми-принципи тощо.

Залежно від виду суспяьних вяносин, що врегульовуються конкретними нормами, отже, від галузейправа, доякоїцінорминалежать, нормиподіляютьна: конституційні, кримінальні, сімейні, трудові, цивільно-правові, адміністративні, кримінально-процесуальні, житлові тощо.

Залежно в О .характеру, ступеня визначеності й катетричності вимог, що закріплені у правових нормах, нормиправабувають:

& імперативні норми зобов'язують безумовно дотримуватися встановленого у них правила,

невиконанняякогозумовлюєправовінаслідки, діютьнезалежновідволісуб'єктівправовідносин(наприклад, недотриманнявимогинотаріальногопосвідченнядоговору, колизгідноззакономцеєобов'язковим, зумовлює недійсністьтакогодоговору);

& диспозитивні норми дають право вибору поведінки особи, тобто допускають варіанти у

поведінціучасниківправовідносин(наприклад, якщонормадопускаєіусну, іписьмовуформудоговору, тояку зцихнормобративконкретномувипадку, можутьвизначитисамійогоучасники);

& рекомендаційні норми не є обов'язковими для виконання, але вони орієнтують учасників

правовідносиннанайдоцільнішийваріантповедінки. Отже, порушеннярекомендаційнихнорм наслідківне зумовлює.

Наведенийпереліквидівправовихнорм неєвичерпним, аїхкласифікацію можнапродовжитийза іншимихарактернимирисами.

Поняттяйосновніознакиправовоїдержави

Ідея правово ї держави відома ще з античних часів, коли державу розглядали як Божественне творіння для права, правди, справедливості й добра. Теорію правової держави заклав у ИХ ст. німецький філософ, засновникнімецькоїкласичноїфілософіїІмануїлКант.

Правовадержава - держава, вякійюридичнимизасобамиреальнозабезпеченомаксимальнездійснення, охоронуізахистосновнихправлюдини. Саметакадержаваєодним знайвизначнішихзагальнолюдських політико-юридичнихідеалів.

Принципамиправовоїдержавиє:

закріпленняуконституційномутаіншихзаконахосновнихправлюдини;

пануванняусуспільномутадержавномужиттізаконів, щовиражаютьволю всьогоабо більшості населення, втілюютьосновніправалюдини, загальнолюдськіцінностійідеали;

врегулюваннявідносин між особою ідержавою наосновізагально-дозвільного принципу: "особі дозволеноробитивсе, щопрямонезабороненозаконом";

взаємовідповідальністьміжособоюідержавою;

наявністьувсіхгромадянвисокоїправовоїкультури, юридичнихзнань, атакож вміньінавичокїх використанняупрактичномужитті.

чіткийрозподілфункціональнихповноваженьдержавиміж певнимиспеціалізованимисистемами ї органів: залежно від розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову;

юридична захищеність особи, тобто наявність розвинених іефективних, процедурно-юридичних засобівдлявільногоздійснення, охоронийзахистуосновнихправлюдини;

високозначиме становище в суспільствітадержавному життісудових органів як вирішальноїі найнадійнішоїюридичноїгарантіїправлюдини.

неухильне і повсюдне виконання законів і підзаконних нормативних актів усіма учасниками суспільного життя, насамперед держаними та громадськими органами.

Стаття 1 Конституції визначає Украшу правовою державою. Ця теза ще не відповідає реальності, а є одним ізпершочергових завдань. Основними напрямками формування правовоїдержави в Україніслід визначитивтіленнявідповіднихполітичних, економічних, соціальних, ідеологічнихйорганізаційно-правових засадудержавницькевжиття.

Щоб побудувати в Україні демократичну правову державу необхіїно впровадити:

економічну, політичнутаідеологічнубагатоманітність;

всеохоплюючудемократію;

чіткезаконодавчерозмежуванняповноваженьзаконодавчої, виконавчоїтасудовоївлади;

гарантованусоціальнузахищеністьнаселення;

економічнусвободкожноїлюдини;

високийрівеньправосвідомостігромадян;

розвинуту правову систем, яка утверджує ігарантує юридичніправа та свободи людини, громадянина, їхніхоб'єднань.

Необхдною умовою побудови правової держави є ґрунтовна підготовка і ефективне проведення загальнодержавноїадміністративноїреформи. Державний апарат повинен бути чисельно оптимальним і укомплектованим високопрофесійними, гуманними, моральними, юридично освіченими державними службовцями.

Загальнепоняттяпрогромадянськесуспільство

Концепт"громадянськесуспільство"маєвеликуісторію розвитку, щоохоплюєтриосновнихетапи, протягомякихмислителівисловлювалиподекудинавітьпротилежнідумкищодойогосутності. Незважаючина великукількістьваріаційтаінтерпретаційцієїідеї, громадянськесуспільство - єскладною багаторівневою системою невладних зв'язків та структур. Воно, в такому разі, охоплює всю сукупність відносин між індивідами, якірозвиваютьсяпозамежамиібезвтручаннядержави. Крім цього, вньоговходитьсистема громадськихінституцій, щореалізуютьповсякденнііндивідуальнітаколективніпотреби.

Громадянськесуспільство - цесуспільство громадян ізвисоким рівнем економічної, соціальної, політичноїкультуриіморальнихвластивостей, якеспільноздержавоюутворюєрозвиненіправовівідносини; суспільстворівноправнихгромадян, якенезалежитьвіддержави, алевзаємодієзнеюзарадиспільногоблага. Воно ємеханізмом соціальноївзаємодії, що складається зісфери особистого, різноманітних об'єднань, суспільних рухів іпублічноїкомунікації. Іншими словами, громадянськесуспільство - цесуспільство, здатнезробитисвоюдержавуправовою.

В контексті юридичноїпроблематики, доцільно наголосити на інституціональній характеристиці громадянськогосуспільстваівизначитийогояксукупністьабосистемугромадськихінститутів, якісформовані надобровільнихзасадах, діютьнаосновісамоврядуванняумежахКонституціїтазаконів, запосередництвом якихіндивідивільнореалізуютьсвоїосновніневідчужуваніправаісвободи.

Можливовиділититакі характерніриси тасуттєвіособливостігромадянськогосуспільства: ■     головною йогоцінністю єлюдина, їправатасвободи, їзаконніінтереси, їідеологічнатаполітична свобода, аджегромадянськесуспільствота, зокрема, йогоінститутиобумовленібезпосереднімижиттєвими потребамитаінтересамилюдейіорієнтованінаконкретногоіндивіда;

S врахування і забезпечення здйснення різноманітних інтересів ідивідів та соціальних груп на засада законодавчогоунормуваннясвободитарівностіучасниківгромадськогоспілкування, закріпленняіохорониїх правтасвобод;

S пріоритет суспільства над державою, основною функцією якої повинно стати регулювання суспільних відносинтагарантуванняздійсненняправособи. Завиникненняконкретнихобставинчиконфліктнихситуацій виникає необхідність реального втручання з боку держави для примусовоїреалізаціїправових норм, практичного застосування примусових заходів щодо охорони та захисту прав і свобод людини; S громадянське суспільство передбачає встановлення елементарного соціального зв'язку між ідивщами, що опредметнюєтьсяуфункціонуваннірізноманітнихгромадськихінститутів, різноманітнихзасвоїмконкретним спрямуваннямоб'єднаньгромадян(індивідів); S   ідеологічна, політичнасвободаособистості;

S   рівноправність і захищеність усіх форм власності, насамперед приватної.

ВУкраїнігромадянськесуспільствоперебуваєнастадіїформування. Щобстворитисправдігромадянське суспільство, потрібно здійснити комплекс заходів щодо економічної свободи кожної людини, виховати повагу дозаконів. Безвисокогорівняправосвідомостігромадянськесуспільствонеспроможнепідпорядкуватисвоїй волідержавнийапарат.

Поняття, причини і види правопорушень Правопорушення - це протиправні, винні, суспільно небезпечні (шкідиві) діяння деліктоздатного суб'єкта, завчиненняякихзаконпередбачаєюридичнувідповідальність.

Ознакиправопорушення:

Суспяьна нРезпечність - спричинення шкідливих наслідив чи загроза спричинення таких наслідків(шкодаможебутиморальною, матеріальноючифізичною);

Правопорушення завжди прояляється в поведінці особи - дії чи бездіяльності, тобто фактичномупротиправномудіяннічипротиправномунездійсненнірегламентованоїзакономповедінки. Думки, переконання, бажання, настрої, світогляд соціальні або особисті властивості не регламентовані, не є правопорушеннямиівідповіднонеможутьвиступатиякпідставидляюридичноївідповідальності;

Протиправність, тобтодіянняповиннобезпосередньопорушуватитучи іншунормуправа. Діяння, неврегульованізаконодавством, невважаютьправопорушеннями;

Правопорушеннявчиненезанаявності вини правопорушника, тобтоумисногочинеобережного ставленняособидовчиненогодіянняійогонаслідків. Провинністьговорятьтоді, колиособаповиннабула обративаріантповедінки, алевчинилавсуперечправу;

Правопорушення - це діяння деліктоздатної особи, тобто здатної нести юридичну відповідальність;

Караністьправопорушення, якавизначеназаконодавством порядізвизнанням певногодіяння протиправним. (Дляцьогопотрібно, щобсуб'єктправопорушеннядосягнувпевноговіку, визначеногозаконом, розумів свої ДОїта міг ними керувати, тобто необхідноюумовою караності є деліїтоздатність);

7. Причинний зв'язок між діянням і результатом, тобто спричиненням шкідливих наслідків.
Насучасномуетапіосновною
 причиноювсіхправопорушень вважаютьсоціальніпротиріччя, щозавжди

євсуспільстві. Щостосуєтьсяокремихправопорушень, тоїхнєскоєнняможебутивикликанерізнимиіншими незалежнимипричинами, якіможнаподілитина:

а) об'єктивні(економічніпричини, недосконалістьчинногозаконодавства);

б) суб'єктивні(родинніобставини, оточення, наркоманія, алкоголізм).

Усіправопорушення за ступенем суспільної небезпечності поділяються на злочини (суспільно-небезпечні) іпроступки(шкідливі).

Поняттяівидиюридичноївідповідальності Юридичнавідповідальність - закріплений у законодавствіізабезпечуваний державою юридичний обов'язокправопорушниказазнатипримусовогопозбавленняпевнихцінностей, щойомуналежалидоскоєння протиправного діяння. Соціальною сутністю юридичноївідповідальностієвикликанадержавою природна негативна реакція суспільства (принаймні тієї його частини, волю якої виражає держава) на порушення певних соціальнихінтересів, напошкодженнясоціальнихчиособистихблаг.

Основнівидиюридичноївідповідальності:

• конституційнавідповідальність (наприклад, відповідальністьпрезидента, зайого державнузраду, відповідальність народного депутата за невиконання своїх обов'язків). Особливістю конституційної відповідальностієте, щоубагатьохвипадкахвонадетальнонеконкретизована. Нерідкозаконодавецьлише вказує на можливість такоївідповідальності. Конституційна відповідальність "вичерпує" себе в нормах конституційного права. У багатьох випадках вона поєднується з іншими видами юридичної відповідальності.

•цивільно-правова вії повії альність (майнова) - це встановлені законом юридичні наслідки, негативна реакція держави на цивільне правопорушення, на те, що особа не виконала або неналежно виконала зобов'язання, якіобумовиладругасторона. Цевиявляєтьсяупозбавленнівинноїособипевнихцивільнихправі накладеннінанеїнееквівалентнихмайновихобов'язків. Цивільніправазахищаютьувстановленомупорядку загальний суд, арбітражний аботретейський суд. Мета цивільно-правовоївідповідальності - відновлення порушених майнових прав кредитора, відшкодування збитків, тобто їх компенсація. Вона виникає за

порушеннямайнових іособистих немайновихправ громадян іорганізацій, в основному заневиконання договірнихзобов'язань, зазаподіянняшкоди. Результатом їнастаннябудевідшкодуваннязбитківуформах, передбачених санкціями цивільного права, наприклад: оплата неустойки (штрафу, пені) або повне відшкодування. Характерною ознакою цивільноївідповідальності є те, що правопорушник має змогу добровільно її здійснити. Чинне законодавство виділяє кілька ріновидів цивільно-правової віповіальності залежновідпідставївиникнення

•адміністративнавідповідальність - видюридичноївідповідальностігромадяніпосадовихосіб, що полягає узастосуваннідо особи, якавчинила адміністративнеправопорушення(проступок), встановлене Кодексом про адміністративні правопорушення, певного заходу державно-правового примусу -адміністративного стягнення. Види адміністративних стягнень закріплену статті 24 КпАП.

•кримінальна відповідальність є, безперечно, найсуворішою, настає вона за скоєння злочинів ( суспільнонебезпечних, кримінально-протиправних, виннихдіянь, якіпередбаченікримінальним законом і посягаютьнасуспільнийчидержавнийустрійУкраїни, їполітичнуйекономічнусистему, власність, особу, громадські політичні, економічні, соціальні та інші права й свободи громаддя). Кримінальна відповідальність -цеодинізвидівюридичноївідповідальності, правовийнаслідоквчиненнязлочину, якийполягаєузастосуванні до винноїособизаходівдержавного примусууформікримінального покарання. Цеобов'язокособи, яка вчинилазлочин, датизвітпросвоїсуспільнонебезпечнідіїтаобов'язокпіддатисякримінальномупокаранню, стерпіти його юридичнінаслідки. Припиняєтьсякримінальнавідповідальність після того, як засуджений відбудемірупокарання, атакожувипадкуамністіїабопомилування.

•дисциплінарна відповідальність настає внаслідо к порушення дисципліни (трудової, військової і т. д.). Розрізняють три види дисциплінарноївідповідальності: у зв'язку з порушенням правил внутрішнього розпорядку; упорядкупідлеглості; відповіднодо дисциплінарнихстатутівіположень, щодіютьудеяких сферах(оборони, внутрішніхсправ, залізничного, водногоіповітряноготранспорту).

Дисциплінарну відповідальність здійснюють у формі накладення адміністрацією підприємств і установ, інших організацій дисциплінарних стягнень. Для дисциплінарної відповіальності характерне те, що вона має місце у відношеннях підлеглості особи, яка вчинила проступок, органові, який застосував захід дисциплінарноговпливу.

•матеріальна відповідальність -- особливий вид відповідальностіу трудовому праві, має риси одночасноімайнової, іадміністративноївідповідальності. Матеріальнавідповідальністьдещопов'язаназ дисциплінарною, аджецівиди юридичноївідповідальностінастають узв'язкузтрудовими відносинами. Матеріальна відповідальність працівників - це обов'язок повністю або частково відшкодувати матеріальні збитки, заподіяні з їхньої вини підприємству, де вони працюють.

Підприємствотакож несематеріальнувідповідальністьзашкоду, заподіянупрацівникамкаліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я, пов'язаним звиконанням ними трудовихобов'язків, що сталосязвини підприємстваякнайоготериторії, такізаїмежами.

Юридична відоовідльність виникає за наяностт обставин, що невідворотно тягнуть її настання. Ці обставини називають підтавами юридичної відповідальності. Пяставами юридичноївідповяальності є:

Ш        факт вчинення правопорушення;

Ш        наявність у діяння складу правопорушення;

Ш       деліктоздатність (осудність, дієздатність) суб'єкта, його ві;

Ш передбаченістьправопорушеннянормативно-правовимиактами.

Склад правопорушення характеризується сукупністю таких елементів: об'єкт (певні блага чи соціальні цінності, на пошкодження, позбавлення чи знищення яких спрямоване протиправне діяння); об'єктивна сторона (включаєпротиправнедіяння, йогошкідливий абонебезпечнийрезультат, причиннийзв'язокміж протиправним діянням інаслідками, а також час, місцездійснення діяннятощо); суб'єкт (фізична або юридична особа, яка повністю деліктоздатна, причому суб'єктом злочину може бути лише фізична особа); суб'єктивна сторона правопорушення (виражається в психіному ставленні особи до скоєного, куди входять вина, мотиви, мета правопорушення).

Важливою підставою юридичноївідповідальностієнаявністьнормиправа, щозабороняєвизначений протиправнийвчиноківстановлюєвідповіднісанкції. Доюридичноївідповідальностіпритягуютьнаоснові актузастосуваннянормиправа, вякомуіндивідуалізуютьзаходиюридичноївідповідальностідоконкретного правопорушника(рішеннясуду).

Юридичнавідповідальністьнастаєлишезафізичніпротиправнідіяння. Неможутьбути підставою відповідальності: думки, переконання, бажання, настрої, світогляд, соціальніабоособистівластивості. Неє правопорушеннямиі, відповідно, неможутьвиступатиякпідставиюридичноївідповідальностідіяння, хоча зовнісхожізправопорушеннями, алеякінеєтакимичерезсвою суспільнузначимість. Дотакихдіяньчинне законодавствовідноситьінститутинеобхідноїоборониікрайньоїнеобхідності, атакожпрофесійнийризик.

Тема 2. Конституційне право Загальна характристика Конституції України.

Конституція (від лат. constitutio - устрій- основний закон держави, політико-правовий документ, в якомузнаходятьсвійофіційнийвиразізакріпленняголовні, базовіустоїсуспільногоідержавногоустрою: належність державноївлади, характер власності, права ісвободи громадян, національно-державний і адміністративно-територіальнийустрій, атакожсистемаіпринципидіяльностідержавнихорганів. Конституція оформлюєнаціональнусистему права, стягуєвоєдинодіючезаконодавство, визначаєоснови законностіі правопорядку вкраїні. Отже, цеособливий інститутправовоїсистеми держави, якомуналежитьправове верховенствоповідношеннюдовсіх їактів.

Залежно від критріїв конституції подяяють на: писані, неписані, змішані; даровані і народні, яі в свою чергу, діляться на ті, якіприйнятіпарламентом; прийнятічерез референдум; ті, якіприйняла конституціна асамблея (зібрання); договірні; гнучкі та жорсткі, постійні та тимчасові.

КонституціяУкраїни, будучиправовим актом найвищоїюридичноїсили, нанайвищомудержавному рівнізакріплюєірегулюєнайважливішійнайскладнішісуспільнівідносини, щостосуютьсяправтасвобод людини ігромадянина, власностірізних форм івидів, державноївладитамісцевогосамоврядування. За класифікаційнимиознакамиКонституціюУкраїниможнавизначитияк:

писану, кодифіковануконституцію;

жорстку, оскількивнесеннязмінідоповненьуКонституцію України, навідмінувідвнесеннязміні доповнень в іші закони, вимагає не менше 2/3 голосів від конституційного складу Верховної Ради України;

3) демократичну (народну ) за порядком прийняття: прийнята парламентом Украни від імені
українськогонароду.

Конституція України прийнята на п'яій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Конституція УкраїниякОсновний Закондержавизаймаєцентральнемісцеусистемізаконодавства. Вонаєосновним джереломправаУкраїни.

Конституція України - Основний Закон нашої держави складається з преамбули і 15 розділів (161 статтю): Розділ 1. Загальні положення. Розділ2. Права, свободи і обов'язки людини і громадянина. Розділ 3. Вибори. Референдум. Розділ4. Верховна Рада України. Розділ5. Президент України. Розділ6. Кабінет Міністрів України Інші органи виконавчої влади. Розділ 7. Прокуратура. Розділ 8. Правосуддя. Розділ 9. Територіальний устрій Укрй'ни. Розділ 10. Автономна Республіка Крим. Розділ 11. Місцеве самовряування. Розділ 12. Конституційний Суд України Розділ 13. Внесення змін в Конституцію України Розділ 14. Прикінцевіположення. Розділ15. Перехідніположення.

8 грудня 2004 року Верховна Рада Україні прийняла Закон "Про внесення змін до Конституції Украни", яким передбачався певний перерозподіл владних повноважень між Верховною Радою, Президентом і КабінетомМіністрівУкраїни.

Наслідком такого перерозподілу стало розширення повноважень ВРУ і перетворення президентсько-парламентської форми державного правління в У крані на парламентсько-президентську.

В Законі, зокрема, передбачається внесення до КУ таких змін: S с трок повноважень Верховної Ради Украни встановлюється 5 рогів;

S у разі не входження народного депутата Украни, обраного від політичної партії, до складу депутатської фракції цієї партії або виходу зі складу такої фракції його повноваження достроково припиняються за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії;

S у Верховній Раді за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів ві конституційного складу ВРУ;

S коаліція депутатських фракцій вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем'єр-міністра, а також пропозиції щодо кандидатур до складу КМУ;

S В ерховна Рада призначає за поданням Президента Украни Прем'єр-міністра, Міністра оборони і Міністра закордонних справ, а також призначає за поданням Прем'єр-міністра Украни інших члені Кабінету Міністрів України;

S В ерховна Рада вирішує питання про виставку Прем'єр-міністра Украни, членів КМУ. Верховна Рада здійснює контроль за діяльністю КМУ;

S В ерховна Рада надає згоду на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Генерального прокурора, а також може висловити недовіру Генеральному прокуророві, що має нас ліком його відставку з посади;

S В ерховна Рада затверджує перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизацї; S В ерховна Рада може розглянути питання про відповіальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів;

S Президент Украни має право достроково припинити повноваження ВРУ, якщо:

протягом одного місяця у ВРУ не сформовано коаліцію депутатських фракцій;

протягом 60 дні після відставки КМ не сформовано персональний склад КМ;

протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;

S право законодавчої ініціативи належить Президентові Украни, народним депутатам Украни та Кабінету Міністрі Украни;

S Прем'єр-міністр України призначається ВРУ за поданням Президента Украни. Кандидатуру Прем'єр-міістра Президент вносить за пропозицією коадіції депутатських фракцій у Верховній Раді України. ЗазначенийЗаконнабравчинностіз1 січня2006 року.

Конституційна форма правління, державного устрою й політичного режиму України Форма держави передбачає три елементи: форму державного правління, державного устрою та політичнийрежим. КонституціяУкраїнидаєточнувідповідьщодовизначенняусіхтрьохелементів:

за формою державного правліня Украна є парламентсько-президентською республікою;

заформою державногоустрою Україна - унітарнадержавазавтономнимутворенням (Автономна Республіа Крим);

заформоюполітичногорежимуУкраїнає демократичноюдержавою.

Поняття громадянства України

Громадянство - це правова належність особи до певної держави, постіний правовий зв'язок особи з державою, який знаходить своє вираження у взаємних правах і обов'язках. Закон України "Про громаджство України" від 18 січня 2001 року визначає правовий зміст громаджства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державноївлади, якіберуть участь у вирішенніпитань громадянства України, порядок оскарження рішеньзпитань громадянства, дій чи бездіяльностіорганів державноївлади, їхпосадовихіслужбовихосіб.

Документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; свідоцтво про належністьдогромадянстваУкраїни; паспортгромадянинаУкраїнидлявиїздузакордон; тимчасове посвідчення громадянина України; проїзний документ дитини; дипломатичний та службовий паспорт; посвідченняособиморякаабочленаекіпажу; посвідченняособинаповерненнявУкраїну.

Громадянство набувається:

занародженням;

затериторіальнимпоходженням;

урезультатіприйняттядогромадянства;

урезультатіпоновленняугромадянстві;

урезультатіусиновлення;

урезультатівстановленнянаддитиноюопікичипіклування;

урезультатівстановленнянадособою, визнаноюсудомнедієздатною, опіки;

узв'язкузперебуваннямугромадянствіУкраїниодногочиобохбатьківдитини;

урезультатівстановленнябатьківства;

заіншимипідставами, передбаченимиміжнароднимидоговорамиУкраїни.

Умови прийняття до громадянства України: S відмовавідіноземногогромадянства; S   постійнепроживаннявУкраїніпротягом5 останніхроків; S   володіння укранською мовою в обсязі, достатньому для спілкування; S наявністьзаконнихджереліснування; S визнанняідотриманнявимогКонституціїУкраїни S дозвілнаеміграцію.

НеможутьстатигромадянамиУкраїниособи, щоскоїлизлочинпротилюдстваабоздійснювалигеноцид, злочинні дії проти націонадьної державності України, а також засуджені за тяжкі злочинидо позбавлення волі.

ГромадянствоУкраїниприпиняється: Ш   внаслідок виходу з громадянства України; Ш   внаслідок втрати громадянства України;

Ш   за піставами, передбаченими міжнародними договорами України. Державні органи, які беруть участь у вирішенні питан громадянства:

Рішенняпроприйом, відновлення, вихід, втратугромадянстваприймаєПрезидентУкраїни(Конституція України. ст. 106).

Комісія приПрезидентові України з питань громаджства:

а) розглядаєзаявипроприйняттядогромадянстваУкраїнитаподанняпровтратугромадянстваУкраїниі
вноситьпропозиціїПрезидентуУкраїнищодозадоволенняцихзаявтаподань;

б) повертає документи про прийнятя до громадянства Украни чи про вихід з громадянства України
уповноваженому центральному органові виконавчої влади з питань громадянства або Міністерству
закордоннихсправУкраїнидляїхоформленнявідповіднодовимогчинногозаконодавстваУкраїни;

в) контролюєвиконаннярішень, якіПрезидентУкраїниприйнявзпитаньгромадянства.

МіністерствовнутрішніхсправУкраїни. тапідпорядкованійомуоргани.

Конституційніправатасвободилюдиниігромадянина

Сукупність прав іобов'язківстановитьправовий статусгромадянинавдержаві, відрізняєйого від іноземних громадян. Основу правового статусу громадян Украни становлять конституційні права, свободи й обов'язки людиниігромадянина. КонституціяУкраїниміститьположенняпроте, що людина, їжиттяі

здоров'я, честьтагідність, недоторканністьібезпекавУкраїнівизначеніяквищасоціальнацінність, аправаі свободилюдинитаїхгарантіявизначаютьсенсіспрямуваннядіяльностідержави. Затвердженняізабезпечення правтасвободлюдиниєголовнимобов'язкомдержави(ст. 3 КонституціїУкраїни). Праваісвободилюдиниє невіїдоужуваними та непорушними (ст. 21);

Систему конституційних норм, якізакріпленіКонституцією 1996 р. івизначаютьправовий статус людини й громадянина, становлять громадянські(особисті), політичні, соціально-економічні, культурні, екологічніправатаправавгалузіправосуддя. Державанетількипроголошуєправаісвободилюдини, айбере насебеобов'язкиїхньоїреалізації.

Особисті (фізичні)) права є наійважливініими правами людини, що забезпечують її життя, особисті цінності, свободу, недоторканість, особистубезпеку, правовийзахист. Вониєневід'ємними, тобтоналежать людиніякчленугромадянськогосуспільства, забезпеченізаконамиіпокликанізахищатилюдинувідсвавілля державитаіншихлюдей. Особистіправадержаваненадає, атількиохороняєігарантує. Доособистихправ громадянналежать: правокожногонажиття, наповагуйогогідності, насвободуйособистунедоторканість, на недоторканістьжитла, натаємницюлистування, телефоннихпереговорів, телеграфноїтаіншоїкореспонденції, правонавільнекористуваннярідноюмовою, насвободупересування, навільнийвибірмісцяпроживання.

Політичніправа визначають можливістьгромадян брати участьуздійсненнівлади, вкерівництві державнимисправамиівсуспільно-політичномужитті. Дополітичнихправтасвободналежать: правобрати участьвуправліннідержавнимисправами, уВсеукраїнськомуімісцевихреферендумах, вільнообиратиібути обранимидовищогоорганудержавноївладийорганумісцевогосамоврядування, праворівногодоступудо державноїслужби; право спрямовувати індивідуальнічи колективніписьмовізвернення або особисто звертатисяворганидержавноївлади, органимісцевогосамоврядуваннятапосадовихіслужбовихосібцих органів; правонасвободудумкиіслова, навільневолевиявленнясвоїхпоглядівіпереконань, правовільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію в будь-який спосіб; право на свободу об'єднаннявполітичніпартіїісуспільніорганізаціїдлязахистусвоїхправтасвободізадоволеннясвоїх інтересів; правозбиратисямирно, беззброїіпроводитизбори, мітинги, походитадемонстрації.

Соціально-економічні права - це можливості громадян брати участь у сфері матеріального виробництватарозподілуматеріальних благ. Донихналежать: правогромадянволодіти, користуватисяі розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; право на підприємницькудіяльність, незабороненузаконом; правонапрацю, наналежні, безпечнітаздоровіумови праці, назаробітнуплатуненижчувідвизначеноїзаконом; правопрацюючихнастрайкдлязахистусвоїх економічнихісоціальнихінтересів; правонасоціальнийзахист; правонажитло; правонадостатнійжиттєвий рівеньдлясебеісвоєїродини; правонаохоронуздоров'я, медичнудопомогуімедичнестрахування; правона освіту.

Екологічні права включають право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на вішкодування шкоди, заподіяноїпогіршеннямстанудовкілля, наотриманняівикористанняінформаціїпростандовкілля, проякість харчовихпродуктівіпредметівпобуту, атакожнаїпоширення.

Культурніправалюдинийгромадянина: правонаосвіту; правонавибірізаняттяінтелектуальною, творчою діяльністю, свободалітературної, художньої, науковоїдіяльностітатворчості, правоінтелектуальної власностій авторськіправа; право кожного громадянина користуватися досягненнями науки ітехніки, культурнимитаісторичниминадбанняминародуйсвітовоїгромадськості; правонанавчаннярідноюмовою чи навивченнярідноїмови.

Конституції України визначає гарантії прав людини в галузі правосуддя: право на судовий захист своїх правісвободвідпорушеньтапротиправнихпосягань; правонавідшкодуванняматеріальнихіморальних збитків; правонаправовудопомогу; правонаневиконанняявнозлочиннихрозпорядженьчинаказів; ніхтоне можебутидвічіпритягненийдоюридичноївідповідальностізаоднеітесамеправопорушення; тількисуд встановлює вину особи у вчиненнізлочину (презумпція невинуватості); підозрюваний, звинувачений чи підсудниймаєправоназахист.

До обов'язків громадян України належать:

S   захист Батьківщини, незалежності і територіальної цілісності України;

S   повага до державних символів України;

S   обов'язокнезавдаватишкодиприроді, культурнійспадщині;

S   обов'язок відшкодовувати завдані їм збитки;

S   обов'язокплатитиподаткитазборивпорядкуірозмірах, встановленихзаконом; S обов'язокнеухильнодотримуватисяКонституціїтазаконівУкраїни;

S   обов'язок не зазіхатина права і свободи, честь тагіність інших людей(ст. 65-68 Конституції Украни).

ЗакріпленійгарантованіуКонституціїправа, свободитаобов'язкигромадян - реальнийшляхпобудови правової держави, розвитку особистості і забезпечення справді правового характеру взаємовідносин громадянинаідержави, громадянтаіншихосібміжсобою.

Поняттятаформиздійсненнянародногосуверенітету. Безпосеедня й представницька демократія ДотриманнятареалізаціяположеньзаконівУкраїнипровибори, основнихпринципіввиборчогоправа єзаконодавчим закріпленням народовладдя. Суспільнавлада, що базуєтьсянавизнаннінародуджерелом

влади, називаєтьсянародовладдям. Принципнародовладдязакріплено, зокрема, вст. 5 чинноїКонституції України. Народреалізуєсвою владучерезінститутибезпосередньої(прямої) чипредставницької(виборної) демократії.

Безпосередня демократії - це пряме волевиявлення народу або безпосереднє здійснення волі громадянунайважливішихпитанняхдержавногоісуспільногожиття. Доінститутівбезпосередньоїдемократії належитьреферендум, обговоренняпроектівнормативнихактів, участьувиборах, загальнізборигромадян, звітидепутатівтавиконавчихорганівпереднаселенням.

Референдум - це спосіб прийняття громадянами Украни шляхом безпосереднього голосування законі Україниабоінших рішеньізважливих питаньзагальнодержавного тамісцевогозначення. Референдум є особливимінститутомдемократії, одниміззасобівдемократичногоуправліннядержавнимисправами.

Вибориякформанародноговолевиявлення - одинізспособівформуваннянародоморганівдержавної влади та місцевого самоврядування або інших іститутів (Конституція Украни, ст. 71).

Формамибезпосередньоїдемократіїтакож виступаютьзагальнізібраннягромадян, народнізаконодавчі ініціативитощо.

Представницька демократії - це спосіб реаліації волі народу через обраних ним представників в органивлади. Обранізаконнимшляхомнароднідепутатиєвиразникамиволівсьогонароду. Іншимисловами, представницькадемократія - цеучастьгромадянвуправліннідержавою ісуспільством небезпосередньо, а через (за допомогою) представників, яких вони обрали в органи держави. Обранінародом особи є повноважними представниками населення, від іменіта за дорученням якого вони приймають рішення, обов'язкові для виконання на всій території держави. У нашій Україні представницьким органом, уповноваженим приймати загальнообов'язковівмежах усієїдержави рішення(закони), єВерховна Рада України. Громадянидержавиможутьстворюватийодноособовіоргани, уповноваженівиступативідімені держави, наприкладПрезидентУкраїни. Населенняпевноїадміністративно-територіальноїодиницішляхом виборів формує також органи місцевого самоврядування (місцевіради), якіприймають рішення, що є обов'язковими у межах відповідноїчастини територіїкраїни істосуються питань, котріналежать до компетенціїтакогооргану.

Засади виборчого права й види виборчих систем. Виборча система України ЗгіднозКонституцією України вибори - цеформапрямогонародовладдя, волевиявленнянародушляхом таємногоголосуваннязметою обранняПрезидентаУкраїни, формуванняпредставницькихорганівдержавної влади таорганівмісцевого самоврядування. Законодавство закріплюєголовніпринципи виборчогоправа: виборипроводятьсянаосновізагального, рівногоіпрямоговиборчогоправашляхомтаємногоголосування; забезпечуєтьсявільнеірівноправневисуваннякандидатівудепутати; вільність, гласністьівідкритість; рівність можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; свобода агітації

Принцип загальності означає, що право обирати маютьвсідієздатнігромадяни, яким на день голосуваннявиповнилось18 років, аправобутиобраними - всігромадяни, яківідповідаютьвизначеним у законодавствівимогам. Недопускаютьсябудь-якіпряміабонепряміпільгичиобмеженнязалежновідраси, кольорушкіри, політичних, релігійних таінших переконань, статі, етнічноготасоціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Принципрівності означає, щокоженвиборецьмаєодинголос; виборціберутьучастьувиборахна рівнихзасадах, жінки ічоловікимаютьрівнівиборчіправа, військовослужбовцікористуютьсявиборчими праваминарівнізусімагромадянами.

Принциппрямоговиборчогоправа означає, щодепутатиобираютьсябезпосередньовиборцями. Своє виборчеправогромадянинможевикористатитількиособисто(тобтозабороненоодержуватибюлетенізадруга, родичанавітьзаїхдорученням).

Таємність голосування на виборах означає, що контроль у будь-які формі за волевиявленням виборці не допускається, а своє право вони реалізують у спеціальних приміщення для голосування, де знаходитьсятількиголосуючий.

Вибориповиннібути вільними, цеозначає, щокоженвиборецьсамостійновирішує, чибратийому участь у голосуванні, чи відмовитись від нього. Якщо громадянин бере участь у виборах, ві сам вирішує за коговіддатисвійголос. Будь-якийпримус, тискнавиборцівзабороняється.

Гласність івідкритість виборчого праваозначає, що виборчікомісіїзобов'язаніінформувати громадян про свій склад, місцезнаходження та режим роботи, утворення виборчих округів ідільниць, ознайомлюватиїхзпереліком тавиборчимипрограмамипартійіблоків, зправиламизаповненнявиборчих бюлетенівіпідсумкамиголосуванняівиборів.

Рівність можливостей у проведенні виборчої кампанї означає рівне право на використання державнихзасобівмасовоїінформаціїнатериторіїУкраїни, рівніможливостіщодоматеріально-технічного фінансовогозабезпеченняувиборчійкампанії.

Свобода агта^ передбачає, що всі громадяни України, їхні об'єднання, трудові колективи мають правовільноібезперешкоднообговорювативиборчіпрограми. Прицьомудозволяєтьсявестиагітацію якза, так і проти кандидата у всіх засобах масової інформації У свою чергу, кандидати також мають право на зустріч звиборцямиіздійсненняпередвиборчоїагітації.

Лише за умови дотримання цих принципів, яі є обов'язковими для виборів будь-яого рівня, можливі справдідемократичнівибори. Усесказанестосуєтьсятакожреферендумів.

Виборча система - це порядок формування складу виборних органі держави шляом виборів, зокрема спосіброзподілудепутатськихмандатіввідповіднодонаслідківголосування. Існуєкількарізновидіввиборчої системи:

мажоритарна - це система виборі, яка передбачає, що обраним вважається кандидат (список кандидатів), який отримавбільшістьголосіввиборцівокругучи держави. У мажоритарній системієдва різновидивзалежностівідтого, якукількістьголосівпотрібнонабратикандидатудляобрання. Якщокандидат повинен одержатибільшеполовиниголосівтих, хтовзявучастьуголосуванні, тотакувиборчусистему називають мажоритарною абсолютної бяьшості; ящо обраним вважається кандидат, за яого проголосувалобільшевиборців, ніж заіншихкандидатів(тобтонеобов'язковонабиратибільшеполовинивід усієї кіькості голосів), то така система називається мажоритарною системою відносноїбіль шості.

пропорційна - системавиборів, заякою розподілмісцьупарламентіміж партіямивідбувається пропорційнокількостіголосів, поданихзаціпартіїпідчасголосування.

змішана (мажоритарно-пропорційна) - система виборів, яка поєднує в собі елементи двох названих вже систем (одна половина депутатів обирається за мажоритарною системою, а друга - за пропорційною).

ВиборидоВерховноїРадиУкраїни2006 р. булипроведенізапропорційноювиборчоюсистемою.

СистемаорганівдержавноївладизаКонституцієюУкраїни Відповідно до КонституціїУкраїни (ст.  5) народ є джерелом державноївлади іздійснює ї

безпосередню через систему державних оргаді та органів місцевого самоврядування. Державна влада -

політичнавлада, якареалізуєтьсячерездержавніорганизадопомогою юридичнихнорм. Вонаєнайбільш

ефективнимвидомсоціальноївлади.

Головнеусистемірозподілувладєствореннямеханізму"стримуваньіпротиваг"відузурпаціївлади

однією яоюсь її гілкою, що є своєріним застереженням від авторитаризму і тоталітаризму. Основнепризначення:

а) законодавчої влади : 1) виявляти право і формулювати його у вигляді позитивних законів держави,
обов'язковихдлявсіхгромадян; 2) затверджуватидержавнийбюджет, 3 ) здійснюватипарламентськийконтроль
завиконаннямКонституціїтазаконів; 4) обирати, призначатиабозатверджувативищихпосадовихосібзгідно

КУ.

Отже, законодавча вада формулює стандарти права та юридичні норми життя держави і суспрьства, визначає основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики.

б) виконавчої влади: 1) виконання та створення умов для виконання Конституції і законів, прийнятих
законодавчою владою, атакожіншихнормативно-правовихактів; 2) організаціядержавно-владної, виконавчо-
розпорядчої, підзаконноїдіяльностіспеціально створеним апаратом для практичного здійснення завдань
держави в господарській, соцільно-культурній та адміністративно-політичній галузях.

Отже, виконавча влада неухильно реалізує право,  її функціонування ґрунтується на законі і обмежуєтьсязаконом.

в) судові' влади: 1) втілення реального верховенства права і панування закону у суспільному житті;
2)здойснення правосуддя ві імені держави, в порядку, встановленому законом; 3) гарантувадня громадянського
миру, прав і свобод
громадя та юридичних осіб; 4) зміцнення законності і правопорядку у державі.

Отже, у неухильному забезпеченні права полягає одне з найваэкливішихпримачень судової влади. Законодавчу, виконавчу та судову владу здійснюють специфічні іституції (державні органи), наділені відповідними повноваженнями уконкретній сфері, що утворюютьсамостійнусистему - апаратдержави. Дежавний орган - це структурно органзований державою чи безпосередньо народом колектив державних службовців або один державний службовець, якінаділені владними повноваженнями та необхідними матеріальними засобами для виконання певних завдань іфункцій держави, який має притаманну йому структуру іздійснює державно-організаційні, розпорядчі, судовіта іншіфункції, відповідно до свого призначення.

Запринципомрозподілувлади, згідноКУсистемудержавнихорганівскладають:

Органом законодавчоївлади вУкраїнієпарламент - ВРУ(ст. 75).

Додержавнихорганів виконавчоївлади належать: а) органи загальної компетенції:

Кабінет Міістрів України (ст. 113),

РадаМіністрівАвтономноїРеспублікиКрим(ст. 136),

в  областях, районах,  містах Києві та Севастополівиконавчу  владу  здійснюють місцеві державні адміністрації(ст. 118),

в селах, селищах, містах - відповіні радита їх виконавчі органи

б) спеціалізовані, галузеві державні органи:

усіміністерства;

державнікомітетиівідомстватаїхуправління;

відділинамісцях, якізабезпечуютьдержавнеуправліннявгалузіпромисловості, сільськогогосподарства, транспорту, торгівлі, зв'язку, будівництва, культури, освіти, охорони здоров'я тощо.

Систему органів судової влади складають:

а) Конституціний Суд Украни (ст. 124),

б) судизагальноїюрисдикції(ст. 124):

ВерховнийСудУкраїни(ст. 125);

ВерховнийСудАвтономноїРеспублікиКрим;

спеціалізованісуди(господарські, адміністративні);

місцевісуди;

апеляційнісуди;

військовісуди.

Додержавних органіввлади належатьнетільки відповідніустанови, організації, ай одноособові представники держави. Таким представником є Президент Украни (ст. 102). Органом державної влади є також Уповноважений ВРУ з прав людини (ст. 101) та інші посадові особи, які діють одноособово від імені держави.

Самостійнемісцесередгілок державноївлади займаютьтакідержавніконституційніоргани, як прокуратура (ст. 121), органи дізнання і досудового слідства, Національний Банк України і його рада (ст. 99100), Рахункова палата (ст. 98), Антимонопольний коміет, Фонд державного майна, Држкомітеттелебачення і радіомовлення, ЦВК.

Серед міністерств у КУ названі лише Мністерство внутрішніх справ, Міністерство зовнішніх справ. Визначаютьсяітакідержавніоргани, як: ЗбройніСилиУкраїни(ст. 17), СБУ, органиіустановивиконання покарань, Рада з національної безпеки і оборони Украни при Президентові України (ст. 107), нотаріат, Вища рада юстиції (ст. 131), Представництво Президента Украни в АРК (ст. 139).

Єдиним органом законодавчої влади в Украні є парламент - Веховна Рада України, яа складається з 450 народних депутатів, що обираються на 5 років. Чергові вибори до ВР вібуваються в останню неділю березняп'ятого року повноваженьВР. Позачерговівибори доВР призначаютьсяПрезидентом Україниі проводятьсявперіод60 днівздняопублікуваннярішенняпродостроковеприпиненняповноваженьВРУ.

ДепутатипрацюютьуВРнапостійнійоснові. ВРзбираєтьсянапершусесіюнепізніше, ніжна30-йдень післяофіційного оголошення результатів виборів. Перше засідання ВР відкриваєнайстаріший завіком народний депутат України. Перед вступом на посаду народні депутати Украни складають перед ВР присягу.

ВРпрацюєсесійноуформіпленарнихзасіданьВРізасіданьїПрезидії, постійнихкомісійтатимчасових спецільних комісії ВР, що проводяться у період між пленарними засіданнями.

Сесії ВР бувають черговими та позачерговими. Чергові сісії ВР розпочинають роботу першого вівторка лютогоіпершоговівторкавереснякожногороку. ПозачерговісесіїскликаютьсяГоловою ВРнавимогуне меншяк1/3 конституційногоскладуВРабонавимогуПрезидентаУкраїни.

НапершомузасіданніВРнапартійнійінапозапартійнійосновіформуютьсядепутатськігрупи(фракції), якіреєструється у СекретаріатіВР, утворюється погоджувальнарада депутатських груп (фракцій). Для координаціїроботипарламентуіПрезидентавстановлюєтьсяпосадаПредставникаПрезидентауВерховній Раді.

ПіслявизнанняВРповноваженьнароднихдепутатівзїхчисла:

обирається Го лова ВР та його заступники;

затверджується перелії і створюються постійні коміети;

обираються голови постійних комітетії;

утворюєтьсяПрезидіяВР(очолюєГоловаВР);

утворюється Секретаріат ВР (я робочий орган ВР);

вразінеобхідності - тимчасовіспеціальнікомісії.

ЗасіданняВРпроводятьсявідкрито. У ціломуВРусвоїйдіяльностікеруєтьсярегламентомВР. Закрите засіданняпроводиться зарішенням більшостівід конституційного складу ВР. Рішення ВР приймаються виключнонаїпленарнихзасіданняхшляхомголосування, якездійснюєтьсянароднимдепутатомособисто.

ВерховнаРадаУкраїни приймає: закони; постанови; іншіакти (заяви, декларації) більшістю від ї конституційного складу(за винятком конституційних законів, денеобхідно 2/3 голосівдепутатів). Закон набираєчинностічерез10 днівздняйогоофіційногооприлюднення, якщоіншенепередбаченесамимзаконом, аленеранішедняйогоопублікування.

ПравозаконодавчоїініціативиуВРналежитьПрезидентовіУкраїни, народним депутатам Україниі Кабінету Міністрів Украни.

До повноважень Верховної Ради України належить:

прийняття законі; внесення змін до КУ в межах і порядку, передбачених роздіом XIII Конституції;

призначеннявсеукраїнськогореферендуму;

затвердження Державного бюджету України тавнесеннязмін до нього, контрользавиконанням ДержавногобюджетуУкраїни, прийняттярішеннящодозвітупройоговиконання;

визначення засад внутрішньоїізовнішньоїполітики; затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурногорозвитку, охоронидовкілля;

призначеннявиборівПрезидентаУкраїни;

усунення Президента України з поста в поряку особливої процедури (імпічменту);

розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності КМУ;

8) призначеннязаподаннямПрезидентаУкраїниПрем'єр-міністраУкраїни, МіністраоборониУкраїни,
МіністразакордоннихсправУкраїни, призначеннязаподаннямПрем'єр-міністраУкраїниіншихчленівКМУ,
Голови
Антимонопольного коміету Украни, Голови Державного коміету телебачення та радіомовлення
України, ГоловиФондудержавногомайнаУкраїни, звільненнязазначенихосібзпосад, вирішенняпитанняпро
відставку Прем'єр-міністра України, членів КМУ;

призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента Украни Голови Служби безпекиУкраїни;

здійснення контро лю за діяльністю КМУ;

затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іоземним державам та міжнародним організаціям, атакож проодержанняУкраїною відіноземнихдержав, банківіміжнародних фінансовихорганізаційпозик, непередбаченихДержавним бюджетом України, здійсненняконтролю заїх використанням;

призначеннянапосадитазвільненнязпосадГоловитаіншихчленівРахунковоїпалати;

призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого ВРУ з прав людини; заслуховування йогощорічнихдоповідейпростандотриманнятазахиступравісвободлюдинивУкраїні;

призначення на посаду та звільнення з посадиГолови НБУ за поданням Президента Украни;

призначення на посади та звільненнязпосад членів Центральноївиборчоїкомісіїза поданням ПрезидентаУкраїни;

наданнязгодинапризначеннянапосадутазвільненнязпосадиПрезидентомУкраїниГенерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуроровіУкраїни, що має наслідком його відставкузпосади;

призначення на посади та звільнення з посад третини складу Конституційного Суду України;

обраннясуддівбезстроково;

достроковеприпинення повноважень ВерховноїРади АвтономноїРеспубліки Крим занаявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею КонституціїУкраїни або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

утворенняіліквідаціярайонів, встановленняізмінамежрайонівіміст, віднесеннянаселених пунктівдокатегоріїміст, найменуванняіперейменуваннянаселенихпунктівірайонів;

надання законом згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнароднихдоговорівУкраїни;

здійсненняпарламентськогоконтролю умежах, визначенихцією Конституцією тазакономта

ін.

Народним депутатомУкраїниможебутигромадянинУкраїни, якийнаденьвиборівдосяг21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх 5 рогів. Не може бути обранийдо Верховної Ради України громадянин, якиймаєсудимістьзавчиненняумисногозлочину, якщоцясудимістьнепогашенаінезнятау встановленомупорядку.

НароднідепутатиУкраїниздійснюютьсвоїповноваженнянапостійнійоснові. НароднідепутатиУкраїни неможутьматиіншогопредставницькогомандатачибутинадержавнійслужбі(ст. 78). ВідповіднодоЗакону "Про статус народного депутата" статус народного депутата несумісний і зайняттям будь-якої ішої виробничоїабослужбовоїпосади, завиняткомлишетих, щопов'язанізвикладацькою, науковою таіншою творчоюроботою.

Народним депутатам Українигарантуєтьсядепутатськанедоторканність. НароднідепутатиУкраїнине несутьюридичноївідповідальностізарезультатиголосуванняабовисловлюванняупарламентітайогоорганах, завинятком відповідальностізаобразучинаклеп. НароднідепутатиУкраїнинеможутьбутибеззгодиВР Українипритягненідокримінальноївідповідальності, затриманічизаарештовані(ст. 80).

Повноваження народного депутата припиняються одночасно з припиненням повноважень ВР, а такожуразі:

S складенняповноваженьзайогоособистоюзаявою; S набраннязаконноїсилиобвинувальнимвирокомщодонього; S визнанняйогосудомнедієздатнимабобезвісновідсутнім;

S припиненняйогогромадянстваабойоговиїздунапостійнепроживаннязамежіУкраїни;

S якщо протягом 20 днів здня виникнення обставин, якіпризводять до порушення вимогщодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто;

S невходженнянародногодепутатаУкраїни, обраноговідполітичноїпартії(виборчогоблокуполітичних партій), доскладудепутатськоїфракціїцієїполітичноїпартії(виборчогоблокуполітичнихпартій) абовиходу народногодепутатаУкраїниізскладутакоїфракції;

S йогосмерті.

Президент України єглавою державиівиступаєвід їімені, Головою РадиНаціональноїбезпекиі оборони України, Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України. Він - гарант державного суверенітету, територіальноїцілісностіУкраїни, дотриманняКУ, правісвободлюдиниігромадянина.

ПрезидентУкраїниобираєтьсягромадянамиУкраїнинаосновізагального, рівногоіпрямоговиборчого правашляхомтаємногоголосуваннястрокомна5 років. ПрезидентомУкраїниможебутиобранийгромадянин

України, яий досяг 35 рогів, має право голосу, проживає в Украні протягом 10 останніх перед днем виборі роківтаволодієдержавною мовою. ОднайтасамаособанеможебутиПрезидентомУкраїнибільшеніждва строкипідряд.

Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державноївладиабовоб'єднанняхгромадян, атакож займатисяіншою оплачуваною абопідприємницькою діяльністючивходитидоскладукерівногооргануабонаглядовоїрадипідприємства, щомаєнаметіодержання прибутку.

Черговівибори ПрезидентаУкраїнипроводятьсявостанню неділю останнього місяцяп'ятогороку повноваженьПрезидентаУкраїни. У разідостроковогоприпиненняповноваженьПрезидентаУкраїнивибори Президента Украни проводяться в період 90 дні з дня припинення повноважень.

Новообраний Президент України вступаєнапост не пізніше ніж через30 днів після офіційного оголошення результатів виборів, змоменту складення присяги народовіна урочистому засіданніВРУ. ПриведенняПрезидентаУкраїнидоприсягиздійснюєГоловаКонституційногоСудуУкраїни.

НачасвиконаннясвоїхповноваженьПрезидентУкраїникористуєтьсяправом недоторканості. Звання Президента Украни охороняється законом і зберігається за ним довічно.

ОсновніповноваженняПрезидентаУкраїни:

забезпечуєдержавнунезалежність, національнубезпекуіправонаступництводержави;

звертається зпосланнями до народу таізщорічними іпозачерговими посланнями до ВРУ про внутрішнєізовнішнєстановищеУкраїни;

представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністюдержави, ведепереговоритаукладаєміжнароднідоговориУкраїни;

приймаєрішенняпровизнанняіноземнихдержав;

призначаєтазвільняєглавдипломатичнихпредставництвУкраїнивіншихдержавахіприміжнародних організаціях; приймаєвірчіівідкличніграмотидипломатичнихпредставниківіноземнихдержав;

призначаєвсеукраїнськийреферендум щодозмінКонституціїУкраїни, проголошуєвсеукраїнський референдумзанародноюініціативою;

призначає позачерговівибори до ВРУ, припиняє повноваження ВРУ у випадках, передбачених Конституцією;

вноситьзапропозицією коаліціїдепутатськихфракційуВРУ, сформованоївідповіднодост.83 КУ, подання про призначення ВРУ Прем'єр-міністра України в строк не пініше ніж на 15 день після одержання такоїпропозиції;

вноситьдоВРУподанняпропризначенняМіністраоборониУкраїни, МЗСУкраїни;

призначає на посаду та звільняє з посади за згодою ВРУ Генерального прокурора Украни;

призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради НБУ;

призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебаченняірадіомовлення;

вноситьдоВРУподанняпропризначеннянапосадутазвільненнязпосадиГоловиСБУ;

зупиняє дію актів КМУ з мотивів невідповідності КУ з одночасним зверненням до Конституціного Суду України щодо їх конституціїності;

очолює Раду національної безпеки і оборони Украни;

вносить до ВРУ подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймаєрішенняпро використанняЗСУ та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;

приймаєвідповіднодозаконурішенняпрозагальнуабочастковумобілізацію тавведення воєнногостанувУкраїніабовокремих їмісцевостяхуразізагрозинападу, небезпекидержавнійнезалежності України;

приймаєуразінеобхідностірішенняпровведеннявУкраїніабовокремих їмісцевостях надзвичайногостану, атакож оголошуєуразінеобхідностіокремімісцевостіУкраїнизонаминадзвичайної екологічної ситуації з наступним затвердженням цих рішень ВРУ;

призначає на посади та звільняє з посад третину складу Конституційного Суду Украни;

утворюєсудиувизначеномузакономпорядку;

присвоюєвищівійськовізвання, вищідипломатичнірангитаіншівищіспеціальнізванняі класні чини; наороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та надороджує ними;

приймає рішення про прийняття до громадянства Украни та припинення громадянства України, пронаданняпритулкувУкраїні;

здійснюєпомилування;

здійснюєіншіповноваження, визначеніКонституцієюУкраїни.

Президент України підписує закони, прийняті ВР. Протягом 15 днів після отримання закону він підписує його, беручидо виконаннятаофіційнооприлюднюєйогоабоповертаєзаконізсвоїмивмотивованимиі сформульованимипропозиціямидоВРдляповторногорозгляду. У разіякщоПрезидентУкраїнипротягом встановленогострокунеповернувзакондляповторногорозгляду, законвважаєтьсясхваленим Президентом Україниімаєбутипідписанийтаофіційнооприлюднений. Якщопідчасповторногорозглядузаконбудезнову

пийнтий Верховною Радою не менш, я 2/3 голосів від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом 10 днів.

Достроково повноваження Президента України припиняються у разі: S відставки;

S   неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

S усунення з посади в порядку імпічменту (особливий поряок притягнення до відповідальності вищих посадових(службових) осібдержавиувипадкупорушеннянимиКонституціїтазаконівпідчасвиконання нимислужбовихобов'язків);

S смерті.

Президент Украни може бути усунений з поста ВРУ в порядку імпічменту у разі вчинення ним державноїзради або іншого злочину. Питання про усунення президента зпоста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу ВРУ.

РішенняпроусуненняПрезидентаУкраїнизпоставпорядкуімпічментуприймаєтьсяВРУ неменш як 3/4 від їконституційногоскладупісляперевіркисправиКонституційним Судом Україниіотриманняйого висновку щодододержанняконституційноїпроцедури розслідування ірозглядусправи про імпічментта отриманнявисновкуВерховногоСудуУкраїнипроте, щодіяння, вякихзвинувачуєтьсяПрезидентУкраїни, містятьознакидержавноїзрадиабоіншогозлочину.

ВідставкаПрезидентанабуваєчинностізмоментупроголошенняним особистозаявипровідставкуна засіданніВерховноїРада.

Кабінет Міністрів України є вищим органому системі органів виконавчої влади. КМУ віповіальний передПрезидентомУкраїниіВРУ, підконтрольнийіпідзвітнийВРУумежах, передбаченихКонституцією.

ДоскладуКабінетуМіністрівУкраїнивходятьПрем'єр-міністрУкраїни, Першийвіце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри, міністри.

Прем'єр-міністр України призначається ВРУ за поданням Президента України. Кандидатуру для призначення на посаду Прем'єр-міністра України вносить Президент України за пропозицією коаліції депутатськихфракційуВРУ, сформованоївідповіднодост. 83 КУ, абодепутатськоїфракції, доскладуякої входитьбільшістьнароднихдепутатівУкраїнивідконституційногоскладуВРУ. МіністроборониУкраїни, МіністрзакордоннихсправУкраїнипризначаютьсяВРУ заподаннямПрезидентаУкраїни, іншічлениКМУ призначаються ВРУ за поданням Прем' єр-міїістра України.

Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує їна виконання Програми діяльності КМУ, схваленої ВРУ.

Кабінет Мністрів Украни складає повноваження перед новообраною ВРУ.

Прем'єр-міністрУкраїни, іншічлениКабінетуМіністрівУкраїнимаютьправозаявитиВРУ просвою відставку. Віставка Прем'єр-міністра Украни, прийняття ВРУ резолюції недовіри КМУ мають наслідком відставкувсьогоскладуКМУ. У цихвипадкахВРУ здійснюєформуванняновогоскладуКМУ устрокиів порядку, щовизначеніКУ.

КабінетМіністрівУкраїни, який склавповноваженняпередновообраною ВРУ абовідставку якого прийнятоВРУ, продовжуєвиконуватисвоїповноваженнядопочаткуроботиновосформованогоКМУ.

Кабінет Міністрі Украпи здійснює такі повноваження:

забезпечуєдержавний суверенітетіекономічну самостійність України, здійснення внутрішньоїі зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів Украни, актів Президента України;

вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

забезпечує проведення фінансової, цінової, івестиційної та податкової політики; політики у сферах праційзайнятостінаселення, соціальногозахисту, освіти, наукиікультури, охорониприроди, екологічної безпекиіприродокористування;

розробляєіздійснюєзагальнодержавніпрограми економічного, науково-технічного, соціальногоі культурногорозвиткуУкраїни;

забезпечуєрівніумовирозвиткувсіхформвласності;

здійснює управління об'єктами державної власності віповіно до закону;

розробляєпроектзаконупроДержавнийбюджетУкраїниізабезпечуєвиконаннязатвердженогоВРУ Державного бюджету Украни, подає ВРУ звіт про його виконання;

здійснюєзаходищодозабезпеченняобороноздатностіінаціональноїбезпекиУкраїни, громадського порядку, боротьбизізлочинністю;

організовуєізабезпечуєздійсненнязовнішньоекономічноїдіяльностіУкраїни, митноїсправи;

спрямовуєікоординуєроботуміністерств, іншихорганіввиконавчоївлади;

утворює, реорганізовуєталіквідовуєвідповіднодозаконуміністерстватаіншіцентральніоргани виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

призначає на посади та звіьняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органіввиконавчоївлади, якіневходятьдоскладуКМУ; здійснюєіншіповноваження, визначеніКонституцією тазаконамиУкраїни.

Кабінет Міністрів України в межах своєїкомпетенціївидає постанови ірозпорядження, якіє обов'язковими до виконання. Акти КМУ підписує Прем'єр-міністр Украни. Нормативно-правові акти Кабінету

Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчоївлади підлягаютьреєстраціїв порядку, встановленомузаконом.

Структурною ланкою виконавчої вертикалі є центральні органи виконавчої влади (ч. 5 ст. 114). Конституціяпередбачаєпевнийпорядокїхутворенняіфункціонування. Цеміністерства, державнікомітети, інші центральні органи так звані "центральні віомства" - державні адміістрації національні агентства, комісії тощо, якібезпосередньопідвідомчіКабінетуМіністрів. Зазмістомсвоєїдіяльностікожнийцентральнийорган виконавчоївладизабезпечуєвтіленняужиттядержавноїполітикиувідповіднійгалузідержавногоуправління, несе відповідальність перед урядом за стан справ.

Зазагальним правилом намісцевомурівніорганамиміністерств, державнихкомітетівєуправління, відділи, іншіструктури місцевих державних адміністрацій якііпідзвітнііпідконтрольнівідповідним центральниморганамвиконавчоївлади.

Виконавчу владу в областяхірайонах, містахКиєвіта Севастополіздійснюютьмісцевідержавні адміністрації. Складмісцевихдержавнихадміністраційформуютьголовимісцевихдержавнихадміністрацій. Головимісцевих державнихадміністраційпризначаютьсянапосадуізвільняютьсязпосади Президентом Українизаподанням КабінетуМіністрівУкраїни, іприздійсненнісвоїхповноваженьвідповідальніперед Президентом УкраїниіКабінетом МіністрівУкраїни, підзвітнітапідконтрольніорганам виконавчоївлади вищогорівня.

Місцевідержавніадміністраціїнавідповіднійтериторіїзабезпечують:

виконанняКонституціїтазаконівУкраїни, актівПрезидентаУкраїни, КабінетуМіністрівУкраїни, іншихорганіввиконавчоївлади;

законністьіправопорядок; додержанняправісвободгромадян;

виконання державних ірегіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охоронидовкілля, авмісцяхкомпактногопроживаннякоріннихнародівінаціональнихменшин — такожпрограмїхнаціонально-культурногорозвитку;

підготовку та виконання віповідних обласних і районних бюджеті;

звітпровиконаннявідповіднихбюджетівтапрограм;

взаємодію з органами місцевого самоврядування;

реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Поняття про самоврядування. Органи мяцевого самоврядування в Україні Самоврядування  -   це  територіальна  самоорганізації   громаддя  для   самостійного вирішення

безпосередньоабочерезобранінимидержавніабосуспільніорганивсіхпитаньмісцевогожиттянаоснові

законівтавласноїфінансовоїіекономічноїбази.

КонституціяУкраїнивизначаєконцептуальніосновимісцевогосамоврядуваннявУкраїні. Стаття140

Конституціїстверджує, щомісцевесамоврядуванняєправомтериторіальноїгромадисамостійновирішувати

питаннямісцевогозначеннявмежахКонституціїізаконівУкраїни.

Територіальнаосновамісцевогосамоврядування - село(сільрада), селище, місто. Райониумістахз

районним поділом єскладовою частиною місцевого самоврядування міст. Первиннісуб'єкти місцевого

самоврядуванняєтериторіальніколективи громадян, якіпроживаютьуселах(сільрадах), селищах, містах.

Територіальніколективигромадянздійснюютьсвоїповноваженнябезпосередньотачерезоргани, яківони

обрали. Відповіднодостатті5 ЗаконуУкраїнивід21 травня 1997 р. "ПромісцевесамоврядуваннявУкраїні",

крімтериторіальнихгромад, системамісцевогосамоврядуваннявключає:

сільську, селищну, міську раду (представницькі органи місцевого самовряування);

сільського, селищного, міського голову;

виконавчі органи сільської, селищної, міської ради (виконавчі коміети);

районні та обласні ради (представляють спільні інтереси територіальних громад сі, селищ, міст);

органи самоорганізації населення (будинкові, вуличні, квартальні комітети жителі). Формами безпосереднього здійснення місцевого самоврядування територіальними колективами є:

S референдуми;

S   загальні збори (сходи) громадян населеного пункту;

S   іншіспособиучастігромадянвобговореннітавирішенніпитань, віднесенихдокомпетенції місцевогосамоврядування. Основні повноваження органів місцевого самоврядування (ст. 144):

управляютьмайном, щоєвкомунальнійвласності;

затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку іконтролюють їх виконання;

затверджують бюджети відповідних адміістративно-територіальних одиниць та контролюють їх виконання;

встановлюютьпередбаченізакономмісцевіподаткитазбори;

забезпечуютьпроведеннямісцевихреферендумівтареалізаціюїхрезультатів;

здійснюютьіншіповноваження, встановленічиннимзаконодавством.

Органимісцевогосамоврядуванняприймаютьрішення, якієобов'язковимидовиконаннянавідповідній

території.

Загальні засади формування органів місцевого самоврядування та обрання його головних посадових осіб визначаєстаття141 КонституціїУкраїни. Депутатів, яківходятьдосільської, селищної, міськоїради, обирають жителівідповідноїтериторіальноїодиницінаосновізагального, рівного, прямоговиборчогоправашляхом таємногоголосуваннястрокомначотирироки. Територіальнігромадиобираютьтакожвідповідносільського, селищного, міськогоголову, якийочолюєвиконавчийорганрадитаголовуєнаїзасіданнях.

Сільські, селищні, міськірадиможутьмати своївиконавчіоргани, якібезпосередньоорганізовують реалізацію рішеньвідповідноїради, утворюютьсянею, підзвітнііпідконтрольніїй. Виконавчийорганради очолюєїголова.

Допитанькомпетенціїсільських, селищних, міськихрад, яківирішуютьтількинапленарнихзасіданнях рад, належать: затвердженнярегламентуради; утвореннявиконавчогокомітетуради; розглядзапитівдепутатів; встановлення місцевих податків ізборів; прийняття рішення про проведення місцевого референдуму; прийняттярішеньщодовипускумісцевихпозик; рядінших, передбаченихстаттею25 Закону"Промісцеве самоврядуваннявУкраїні".

Сільські, селищніта міськіРади можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальнітаіншіорганисамоорганізаціїнаселенняінаділяти їхчастиною власноїкомпетенції, фінансів, майна.

Обласнітарайоннірадиєорганами, щопредставляютьспільніінтереситериторіальнихгромадсіл, селищ іміствідповідногорегіону. Вонинемаютьсвоїхвиконавчихорганів. Головурайонноїтаголову обласноїради обирає відповідна рада він очолюєвиконавчий апарат ради, який головним чином має забезпечуватиорганізацію роботи цихрад. Функціївиконавчихорганіврадздійснюютьвідповіднімісцеві державні адміністрації(відбувається делегування окремих функцій місцевого самоврядування органам виконавчоївлади).

Тема 3. Цивільне право України Поняття цивільного права, предмет та метод його регулювання. Цивільно - правові відносини, їх види, зміст і підстави виникнення, зміни та припинення Цивільне право є складовою частиною права в цілому, одна з його галузей. Цивільне право - це приватнеправо, метоюіснуванняякогоєзахистприватнихінтересів. Увідносинах, якіопосередковуєприватне право, державаяквладанебереучасті. Цягалузьправазабезпечуєрегулюванняпевноїсфери відносин: відносинивласності, товарно-грошовогообігу, сфериособистогожиттягромадян, їхтворчоїтаінтелектуальної діяльності.

Отже, цивільне право - це сукупність правових норм, які регулюють майново-вартісні та особисті немайновівідносининазасадахюридичноїрівностісторін.

Предметомємайновітаособистінемайновівідносини. Поняттяметодуцивільно-правовогорегулювання охоплюєсукупністьправовихзасобівіприйоміввпливунамайновітаособистінемайновівідносини, які дісталивідображеннявцивільно-правовихнормах.

Цивільне законодавство - це форма вираження цивільного права як галузі права. Сукупність цивіьно -правовихактівутворюєцивільнезаконодавство.

Цивільнезаконодавствомаєсвою структуру, елементамиякоїєзакони, атакожпідзаконнінормативно-правовіакти. ОсновуцивільногозаконодавствастановитьКонституція, якамаєнайвищуюридичнусилу. Після Конституціївищуюридичнусилумаютьзакони. Закон - ценормативно-правовийакт, щоприймаєтьсяВРУ. Основним джерелом є Цивільний кодекс, затверджений ВРУ 16 січня 2003 р., який вступив в дію з 1 січня 2004 р. вінєєдинимкодифікованимактомцивільногозаконодавства. ЦКУкраїнискладаєтьсяз6 книг, 90 глав, 1308 статей. Він побудований за пандектною системою, відоовідно до яої норми, яі можуть бути застосовані прирегулюваннібудь-якихсуспільнихвідносин, щостановлятьпредметцивільногоправа, поданоокремою книгою під назвою "Загальні положення". Цивільно-правові інститути особливої частини цивіьного права подано у 5-ти книгах : "Особисті немайнові права фізичної особи', "Право власності та іш речові права", "Право інтелектуальної власності", "Зобов'язальне право", "Спадкове право".

Юридична наука визначає як підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин комплексрізноманітнихзасвоїмхарактером явищ, якізумовлюютьрухцивільногоправовідношення. Згідно ст. 11 ЦКцивільніправатаобов'язкивиникаютьіздійосіб, щопередбаченіактамицивільногозаконодавства, а такожіздійосіб, щонепередбаченіцимиактами, алезааналогією породжуютьцивільніправатаобов'язки. Підставамивиникненняцивільнихправтаобов'язківє: договоритаіншіправочини; створеннялітературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової(матеріальної) таморальноїшкодиіншійособі; іншіюридичніфакти. Цивільніправатаобов'язки можутьвиникатибезпосередньозактівцивільногозаконодавства. Увипадках, встановленихактамицивільного законодавства, цивільніправатаобов'язкивиникаютьбезпосередньозактіворганівдержавноївлади, органів владиАРКабоорганівмісцевогосамоврядування. Увипадках, встановленихактамицивільногозаконодавства, цивільніправатаобов'язкиможутьвиникати зрішеннясуду. У певнихвипадках, підставою виникнення цивільних прав таобов'язків може бути настанняабо ненастання певноїподії. Данакласифікаціяне є вичерпною, щодужеважливовумовахсучасногоекономічногообороту.

Отже, цивільніправовідносини - цемайновіабоособистінемайновівідносини, врегульованінормами цивільного права, що виникаєміж автономними ірівноправними суб'єктами, наділеними суб'єктивними правами та обов'язками. Тобто, вони складаються між його певними учасниками - суб'єктами стосовно майнового або не майнового блага - об 'єкта. А також є їх зміїт - конкретні суб'єктивні права і обов'язки.

Фізичні та юридичні особи як суб'єкти цивільного права

Суб'єктами цивільних правовідносин або їх учасниками є фізичні та юридичні особи, держава Украна, АРКтатериторіальнігромади.

Для визнання людини учасником цивіьних правовідносин або суб'єктом цивільного права треба мати цивільнуправоздатністьідієздатність.

Цивільна правоздатність - це здатність людини бути носієм цивіьних прав і обов'язків, здатність мати цивільні права і нести цивільні обов'язки. Всі громадяни незалежно від віку і стану свого здоров'я наділені цивільною правоздатністю . Отже, здатністьгромадянинаматиправаінестиобов'язкивиникаєзмоменту народженняіприпиняєтьсязісмертюабовизнаннягромадянинапомерлим.

Жоден громадянин за своє життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності^ але може бути обмеженийуній. Змістцивільноїправоздатностівизначаєтьсязаконом.

Цивільнадієздатність - цездатністьгромадянинасвоїмидіяминабуватицивільнихправістворювати длясебецивільніобов'язки. Тобто, здатністьгромадянинасамомурозпоряджатисясвоїмиправамиінести відповідальністьзасвоїдії. Засвоїмобсягомдієздатністьподіляєтьсяна: а) повну; б) часткову; в) неповну; г) обмежену; д) визнаннягромадянинанедієздатним.

Повна діїздатніїть настає з досягненням повнолітя, тобто 18 років. У випадках одруження до досягненняповноліттяповнадієздатністьнастаєзмоментуодруження. Повнадієздатністьможебутинадана фізичнійособі, якадосягла16 роківіпрацюєзатрудовимдоговором, атакожнеповнолітнійособі, яказаписана батьком чи матір'ю дитини. Наданнятакоїповноїдієздатностіпровадитьсязарішенням органуопіки чи піклуваннязазаявоюособичиписьмовоюзгодоюбатьків.

Повна цивільна дієздатність може бути надана особі, яка досягла  16 років ібажає займатися підприємницькоюдіяльністю. Уцьомувипадкувонаповиннабутизареєстрованаякпідприємець. Неповна дієздатність настає у громадян віком від 14 до 18 років і має такий обсяг:

право розпоряджатися своєю заробіною платою, стипендією або ішими доходами;

самостійно здійснювати права на результати творчої ітелектуальної діяльності, що охороняютьсязаконом;

бутиучасником(засновником) юридичнихосіб, якщоценезабороненозакономабоустановчими документамиюридичноїособи;

право вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними.

Неповнолітня особа вчиняє іш правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

Занаявностідостатніхпідставсудзазаявою батьків(усиновлювачів), піклувальникачиоргануопікита піклування може обмежити право неповно літньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити ї цього права. Неповнолітня особа особисто несе відповідальністьзапорушеннядоговору, укладеногонеюсамостійновідповіднодозакону.

Часткова дієздатність надасться малолітнім, які не досягли 14 років і мають такий обсяг прав:

правосамостійновчинятидрібніпобутовіугоди; (правочинвизнаєтьсядрібним побутовим, якщовінзадовольняєпобутовіпотребиособи, відповідає їфізичному, духовномучисоціальномурозвиткута стосуєтьсяпредмета, якиймаєневисокувартість);

здійснюватиособистінемайновіправанарезультатиінтелектуальної, творчоїдіяльності, що охороняютьсязаконом. Малолітняособаненесевідповідальностізазавданунеюшкоду.

Обмеженадієздатність можебутивизнанасудомгромадянам, якістраждаютьнапсихічнийрозлад, що істотновпливаєнаїхздатністьусвідомлюватизначеннясвоїдійтакеруватиними; атакож, якізловживають спиртниминапоями, наркотичнимизасобами, токсичнимиречовинамитощоітимсамимставлятьсебечисвою сім'ю у важке матерільне становище. Над фіичною особою, цивільна дієздатність яої обмежена, встановлюєтьсяпіклування. Обмеженодієздатнийгромадянинможесамостійновчинятилишедрібніпобутові правочини, аправочинищодорозпорядженнямайномлишезазгодою піклувальника. Обмеженодієздатний громадянинсамостійнонесевідповідальністьзапорушеннянимдоговору, укладеногозазгодою піклувальника, тазашкоду, щозавдананиміншійособі.

Визнання громадянина недієздатним може мати місце лише за рішенням суду, якщо громадяин внаслідокхронічного, стійкогорозладунездатнийусвідомлюватизначеннясвоїхдійтакеруватиними. Над даною особою встановлюєтьсяопіка. Недієздатнаособанемаєправавчинятижодногоправочину. Правочини відіменінедієздатноїособитав їінтересахвчиняєопікун. Відповідальністьзашкоду, завданунедієздатною фіичною особою, несе її опіун.

Фіїична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. Суд оголошує особу померлою, якщо у місціїпостійногопроживаннянемаєвідомостейпромісцеїперебуванняпротягомтрьохроків, аякщовона пропалабезвістизаобставин, щозагрожувалиїйсмертюабодаютьпідставуприпускати їзагибельвідпевного нещасноговипадку - протягомшестимісяців. Фізичнаособа, якапропалабезвістиузв'язкузвоєннимидіями, можебутиоголошенасудомпомерлою післяспливудвохроківвідднязакінченнявоєннихдій. Зурахуванням конкретнихобставинсправисудможеоголоситифізичнуособупомерлою ідоспливуцьогостроку, алене ранішеспливушестимісяців.

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридичнаособанаділяєтьсяцивільною дієздатністю іправоздатністю, можебутипозивачемівідповідачему суді. Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права і обов'язки які фізична особа, за винятком тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільнаправоздатність юридичноїособи може бути обмежена лише за рішенням суду. Правоздатність юридичноїособи виникає змоменту їстворення і припиняєтьсязднявнесеннязаписудо єдиногодержавногореєструпро їприпинення. Юридичнаособа набуваєцивільних правтаобов'язківіздійснюєїхчерезсвоїоргани, якідіютьвідповіднодо законута установчихдокументів. Порядокстворенняорганівюридичноїособивстановлюєтьсязакономтаустановчими документами. Державна реєстрація юридичноїособи здійснюється відповідно до Закону України "Про реєстрацію фіичних та юридичних осіб - суб'єктів піприємницької діяльності".

Виділяють такі ознаки юридичної особи: організаційна єдніїть характеризується наяністю стійких взаємозв'язків між членами (учасниками, акціонерами) юридичної особи, внутрішньою структурою і функціональною диференціацією. Завдякицьомуволяокремихчленівюридичноїособитрансформуєтьсяв єдину волю юридичної особи; реєстрація відповідно до вимог чинного законодавства , що полягає у легалізаціїтого чи іншого виду юридичноїособи збоку державних органів, якіздійснюють державну реєстрацію; наділення цивільною правоздатністю та діїздатніїтю ; наявність можливості виступати позивачемівідповідачемусуді надаєправозахищатисвоїправатавідповідатизавзятізасебезобов'язання; майнова відокремленістьюридичноїособи єматеріальною базою діяльностіюридичноїособи. Ступінь майнової відокремленості у різних юридичних осіб неоднаковий; принцип самостійної цивільно-правової відповідальності юридичноїособиполягаєутому, щоорганізаціяобов'язковоповиннанестисамостійну майнову відповідальність засвоїми зобов'язаннями у межах закріпленого за нею майна, якщо іншене

встановленозаконом; участьуцивільномуобігувідвласногоімені - дляіндивідуалізаціїюридичноїособи вонаповиннаматисвоєнайменування, якеміститьвказівкуна їорганізаційно-правовуформу. Найменування установи маємістити про характер їдіяльності. Юридична особа, крім повного, можемати скорочене найменування.

Юридичнаособавважаєтьсяствореною здня їдержавноїреєстрації. Вонасамостійновідповідаєза своїми зобов'язаннями. Учасник юридичноїособи не відповідає зазобов'язаннями юридичноїособи, а юридичнаособаневідповідає зазобов'язаннями їучасника, крім випадків, встановлених установчими документамитазаконом.

Ст. 81 ЦК виділює такі види юридичних осіб: а) залежно від мети їх створення: юридична особа створенашляхомоб'єднанняосібтамайна(господарськітовариства, благодійніорганізації, політичніпартії, до об'єднаньосібтакапіталуналежитьвиробничийкооператив); б) залежновідпорядкустворенняюридичні особиподіляютьсянаюридичнихосібприватногоправатаюридичнихосібпублічногоправа(юридичніособи приватного права створюються на основіустановчих документів, а юридичніособи публічного права створюються на основі розпорядчого акта Президента Украни, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування. Так, указом Президента України затверджуються положення про міністерства, державнікомітети). ЦКневизначаєвичерпногоперелікувидівюридичнихосіб.

Юридичнаособаприпиняєтьсяурезультатіпереданнявсьогосвогомайна, правтаобов'язківіншим юридичним особам-правонаступникам - реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виокремлення, перетворення) або в результаті ліквідації (повного припинення юридичної особи без виникнення правонаступництва). Юридичнаособаєтакою, щоприпинилася, зднявнесеннядоєдиногодержавногореєстру записупро їприпинення.

Поняттявласностітаправавласності

Правовласності - цеправоособинаріч(майно), якевоназдійснюєзасвоєюволею, незалежновідволі іншихосіб, насвійрозсуд, здодержаннямвимогзаконутаморальнихзасадсуспільства.

Власниковіналежитьправоволодіння, користуваннятарозпоряджаннясвоїммайном.

Право володіння - це право фактичного, фізичного та господарського панувашя особи над річчю. Є володіння законне, незаконне, добросовісне і недобросовісне. Законне - це таке володіня яе виникає внаслідок правовіїносин, що мають правові підстави. Незаконне володіня таких пістав немає. Добросовіїне володіння - цеволодіннямайном, колийогонабувачінезналиінемоглизнатипронезаконністьтакого володіння. А недобросовісні знали або повинні були знати про таку обставину, але попри це володіють річчю.

Право користування - це право на вилучення з речі її корисних властивостей, привласнення плодів і доходів, якіможнаотримативідречі.

Право розпоряджання - це право власника визначати юридичну долю речі. Власник може здійснювати зі своїм майном будь-які дії що не суперечать закону.

Суб'єктамиправавласності визнаютьсяУкраїнськийнарод, фізичнітаюридичніособи, держава, інші держави, їх юридичні особи, міжнародні організацї, територіальні громади.

Підставаминабуттяправавласностівважаютьсяпервіснііпохідні. Первісними вважаютьсятакі, при якихправовласностінарічвиникаєвпершеабонезалежновідволіпопередньоговласника. Донихвідносять виробництво або переробку речі, змішування та приєднання речей, відділення плодів, заволодіння, конфіскацію, реквізицію, знахідку(якщовласникнезнайшовся), скарб. До похідних належатьтакіпідстави, за якихнабуттяправавласностіданоїособизасновуєтьсянаправіпопередньоговласника. Припереходіправа власностімаємісце правонаступництво, тому що права на придбану річ єтакими ж, як вони були у попередньоговласника.

Земля, їнадра, атмосфернеповітря, воднітаіншіприродніресурси, якізнаходятьсявмежахтериторії України, природніресурси їконтинентальногошельфу, виключно(морської) економічноїзониє об'єктами прававласностіУкраїнськогонароду.

Суб'єктами права приватної власності є окремі фізичні та юридичні особи. Склад, кіькість та вартість майна, якеможебутиувласностіфізичнихчиюридичнихосіб, необмежується, протезакономможутьбути встановлені окремі обмеження для певних видів об'єктів (наприклад, зброя, радіоактивні речовини тощо).

Суб'єктами права державної власності є держава в особі ВРУ.

Суб'єктами права комунальної власності є віповідні територіальні громади сіл, селищ, міст і районів у містах.

Суб'єктами права колективної власностіє трудовіколективи державних підприємств, колективи орендарів, колективніпідприємства, кооперативи, акціонернітовариства, господарськітовариства, господарські об'єднання, професійні спілки, поліичн партії та інші громадські об'єднання, релігійні та іш органзації, що єюридичнимиособами.

Спільнавласність маємісцеувипадках, колизтихчиіншихпідставукількохосібвиникаєправо власностінаоднеітесамемайно. Правоспільноївласностіможебути двох видів - частковаспільна власність, количасткиспіввласниківвизначеніі суміснаспільнавласність, количасткиневизначені.

Захист права власності - це застосування судовими органами в разіпорушення прав власника сукупності відповідних правових засобів, передбачених у цивільному законодавствііспрямованих на відновленняправвласника. Захистсуб'єктивнихцивільнихправздійснюєтьсяутакіспособи: визнанняцих прав; відновленнястановища, якеіснувалодопорушеннястановищаіприпиненнядій, якіпорушуютьправо;

присудження до виконання обов'язків в натурі; компенсація моральноїшкоди; припинення або зміна правовідносин; стягненнязособи, якапорушилаправо, завданихзбитків, аувипадкахпередбаченихзаконом абодоговоромнеустойки(штрафу, пені).

Іншими речовими правами є права на чуже майно. Їх видами є :

правоволодіння;

правокористування(сервітуту);

право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Поняття цивільного договору (угоди), їх види та характеристика. Умови дійсності та порядок їх

укладання

Договір - одна з центральних категорій цивіьного права. Договір - це підстава виникнення правовідносин, тобто юридичний факт, що лежить в основі зобов'язання і відповідно до ст. 11 ЦК є підставою виникнення цивіьних прав та обов'язкі. Згідно ст. 626 ЦК договором є домовленість двох і більше сторі, спрямовананавстановлення, змінуабоприпиненняцивільнихправтаобов'язків.

Виділяютьтакі види договорів:

односторонні та двосторонні. Договір є односторонній, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинитипевнідіїабоутриматисявідних, адругасторонанаділяєтьсялишеправом вимоги, безвиникненнязустрічногообов'язкущодопершоїсторони(договірдоручення, дарування, займ). Договірєдвостороннім, якщоправамитаобов'язкаминаділеніобидвісторони. Тамдеєдвіібільшесторін є багатосторонній договір;

відплатнітабезоплатні - довідплатнихналежатьдоговори, заякимикожнаізсторінмаєотримативід контрагентапевневідшкодування( наприклад, прикупівлі-продажу, підрядітощо); добезоплатнихслід віднести договір безоплатного користування (дарування, у деяких випадках доручення, якщо воно здійснюєтьсябезоплатно);

реальнітаконсенсуальні консенсуальними єдоговори, щонабуваютьсилизмоментудосягнення сторонами згоди, а реальними - договори, що визнаютьсяукладеними змоменту, коли напідставі досягнутоїзгодиздійснюєтьсявиконаннязадоговором - передачаконтрагентупевногомайна(договір займу, зберігання, перевезеннявантажутощо);

основнітадодаткові - сітьподілудоговорівнаосновнітадодатковіполягаєутому, щододаткові договориєзалежнимивідосновних, слідуютьзаними, івразівизнаннянедійснимосновногодоговору недійснийєідодатковий.

Змістдоговору становлятьумови, щовизначаютьсянарозсудсторініпогодженіними, таумови, щоє обов'язковимивідповіднодоактівцивільногозаконодавства. Тобтоцетіумови, наякихсторонипогодилися виконуватидоговір. Відповіднодост. 638 ЦКдоговірвважаєтьсяукладеним, якщосторонивналежнійформі досяглизгодизусіхістотнихумовдоговору. Істотнимиумовамидоговору єумовипропредметдоговору, умови, щовизначенізакономякістотніабоєнеобхіднимидлядоговорівданоговиду, атакожусітіумови, щодоякихзазаявою хочабоднієїзісторінмаєбутидосягнутозгоди(ціна, строкитощо).

Ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках встановлених законом, застосовуютьсяціни(тарифи, ставкитощо), щовстановлюютьсяаборегулюютьсяуповноваженимиорганами державноївладиабоорганамимісцевогосамоврядування. Змінацінипісляукладеннядоговорудопускається лише у випадках ів порядку встановленому законом. Змінаціни у договоріпісля його виконанняне допускається.

Строком договоруєчас, протягомякогосторониможутьздійснитисвоїправаівиконатисвоїобов'язки відповіно до договору. За загальним правилом договір набирає чинності з моменту його укладання. Закінчення строкудоговорунезвільняєсторони від відповідальностізайогопорушення, якемало місцепідчасдії договору.

Договір укладається шляхом надання пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною пропозицію укласти договір може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиціяукластидоговірмаєміститиістотніумовидоговоруівиражатинамірособи, яка ї зробила, вважати їзобов'язаною уразії прийняття. Договірєукладенимзмоментуодержанняособою, яка направилипропозиціюукластидоговір, відповідіпроприйняттяцієїпропозиції.

Договірможебутиукладенийубудь-якійформі, якщовимогищодоформидоговоруневстановлені законом(письмова, усна, знотаріальнимпосвідченням, здержавноюреєстрацією).

Зміна та розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо іншене встановлено договоромабозаконом. Договірможебутизміненоаборозірванозарішеннямсудунавимогуоднієїізсторіну разіістотного порушеннядоговору другою стороною тав іншихвипадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок заданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляєтьсятого, нащовонарозраховувалаприукладенідоговору. У разіодносторонньої відмовивіддоговорууповномуобсязіабочастково, якщоправонатакувідмовувстановленодоговоромабо законом, договірєвідповіднорозірванимабозміненим. Уразізмінидоговорузобов'язаннясторінзмінюються відповіднодозміненихумовщодопредмета, місця, строків, виконаннятощо. У разірозірваннядоговору зобов'язаннясторінприпиняються.

Цив ільн о-праввав ідп овідаль ність

Цивільно-правова відповідальність - це правовідношення, що виражається у вигляд несприятливих наслідківмайновогоінемайновогохарактерууборжника, якізабезпечуютьсядержавнимпримусомітягнутьза собою засудження правопорушення і його суб'єкта.

Правовою підставою застосування до правопорушникацивільноївідповідальностієнорма права. Фактичною підставою для застосування міри цивільної відповідальності є скоєння цивільного правопорушення.

Специфічними рисами цивільної відповідальності, що відрізняють її від інших видів відповідальності, є:

їмайновийхарактер(застосуванняданоївідповідальностізавждипов'язанеізвтратамимайнового характеру у майновій сфері боржника - відшкодуванням заподіяної шкоди, сплатою неустойки, штрафу, пен));

цевідповідальністьодногоучасникацивільно-правовихвідносинпередіншим - правопорушника передпотерпілим;

можливістьперевищеннярозмірувідповідальностіупорівняннізрозміромзаподіяноїшкодиабо збитків(наприклад, застосуванняштрафноїнеустойки, завдаток);

застосування рівних за обсягом заходів відповідальностіза однотипніправопорушення, що забезпечуєпослідовнуреалізаціюпринципурівноправностіучасниківцивільно-правовихвідносин.

У форміцивільно-правовоївідповідальностівиражаютьсятідодатковіобтяження, щопокладаютьсяна правопорушника. Відповідальністьможенаступатиуформівідшкодуванняшкоди, сплатинеустойки, втрати завдатку, конфіскаціїтаінше.

Є різні критерії поділу відповідальності: договірна і позадоговірна (деліктна). Договірна наступає в разі порушення договірного зобов'язання, а деліктна має місце у випадку запоДОяння правопорушення боржником, який небув зкредитором у договірних правовідносинах. Деліктна відповідальністьвиникаєзмоменту заподіяння шкоди майну або особі потерпілого (кредитора). Часткова, солідарна і субсидіарна відповідальність має значення ізастосовується тоді, коли правопорушення скоєне кількома особами. Часткова відповідальніїть наступає у всіх випадках, коли законом, ішим правовим актом або договором не передбачено інше. Часткова відповіальність передбачає, що кожний з боржників несе перед кредитором відповіальність тіькиу тій частці, яа припадає на нього відповідно до закону або договору.

Солідарнавідповідальність дозволяєкредиторупритягнутидовідповідальностібудь-когозборжників у повному обсязі або частково, дає кредитору додаткові гарантії щодо завданої шкоди та її відшкодування, дає можливістьзвернутисязвимогою простягненнядобудь-когозборжників, укогоєдостатньомайнадля задоволеннявимог. Усіборжникизалишаютьсязобов'язанимидотихпір, покизобов'язаннянебудевиконано повністю.

Субсидіарнавідповідальність настаєтоді, коливзобов'язанніберутьучастьдваборжники, одинзяких основний, іший- додатковий(субсидіарний).

Фактичною піставою цивільної відповідальності є склад правопорушення, до якого входять: S   об'єкт правопорушення - суспільні правовідносини, що регулюються цивільним правом; S   суб'єкт - правопорушник;

S   об'єктивна сторона охоплює:  1) шкоду, заподіяну правопорушенням; 2) протиправність поведінки

правопорушника; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкідливими наслідками; S   суб'єктивна сторона включає вину правопорушника, яка в окремих випадках опосередкована іншими суб'єктивнимиобставинами(ціль, мотив, емоціїтаінше).

Умовами цивільноївідповідальностіє: 1) наявністьпротиправноїповедінки(діїчи бездіяльності) особи; 2) шкідливийрезультаттакоїповедінки(шкоди); 3) причиннийзв'язокміжпротиправноюповедінкоюі шкодою; 4) вина особи, яка заподіла шкоду.

Законодавством передбачено можливість звільнення від відповідальності. Таке звільнення відбувається у зв'язку з неможливістю виконання зобов'язання внаслідок: 1) дії непереборної сили (це надзвичайнаіневідворотназаданихумовподія, напрактиціїназиваютьфорс-мажорнимиобставинами); 2) випадковогозаподіянняшкоди (випадок(казус) - обставина, якасвідчитьпровідсутністьвинибудь-когоз учасників зобов'язання, а не взагалі про відсутність будь-чиєї вини у заподіянні шкоди. Випадок характеризуєтьсясуб'єктивною непередбаченістю: якбиособазналапроможливістьнастаннявипадку, вона моглабзапобігтишкоді. Передбаченняданоговипадку, навідмінувіднеобережноїповедінки, неєобов'язком правопорушника. Саме тому, внаслідок необережної (винної) поведінки особа відповідає за настання шкідливогорезультату, апривипадковому(безвинному) заподіяннішкодиособазазагальнимправилом від відповіальності звільняється); 3) вини потерпілого у заподіянні шкоди.

Особлитсті спадкового права

Спадковеправо - цесукупністьцивільно-правовихнорм, якірегулюютьвідносини, щовиникаютьу зв'язкуізспадкуванням. Спадкування єперехідправтаобов'язків(спадщини) відфізичноїособи, якапомерла ( спадкодавця), доіншихосіб(спадкоємців). Спадкуванняздійснюєтьсязазаповітомабозазаконом.

Спадщина (спадкове майно) - це сукупність прав та обов'язків спадкодавця, які переходять після його смертідо спадкоємців. Середмайнових прав, щоускладіспадковогомайнапереходятьдоспадкоємців, насамперед слід назвати право власностінарізноманітнемайно. Спадщинаскладаєтьсятакож зправі обов'язківспадкодавця, тобтодоспадщинивходятьійогоборги, якщовониуньогобулинаденьсмерті. Під

боргамислідрозумітиневиконаннізобов'язання, неоплаченікредититощо. Правоспадкоємця - прийматитаку спадщинучивідмовитисявіднеї.

Спадщина відкривається внаслідок смертіособи або оголошення їпомерлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з яого вона оголошується померлою. Місцем вікриття спадщини є останнємісцепроживанняспадкодавця.

Спадкоємцямизазаповітом ізазаконом можутьбутифізичніособи, якієживиминачасвідкриття спадщини, атакожособи, якібулизачатізажиттяспадкодавцяінародженіживимипіслявідкриттяспадщини. Спадкоємцямизазаповітомможутьбутиюридичніособитаіншіучасникицивільнихвідносин.

Заповіт - це особисте розпорядження особи на випадок своєї смерті. Тобто це є односторонній правочин - дією однієї сторони, що може бути представлена однією або кількома особами. Як правило заповіт складаєтьсяоднією особою, протезановимЦКдозволяєтьсяспільнийзаповіт(заповітподружжя). Дозаповіту ЦивільнийкодексУкраїнивстановлюєчітківимоги: йогомаєскластитількидієздатнаособа; вінповиненбути письмовим іззазначенням місця ічасу його укладення, підписаний особисто заповідачем інотаріально посвідчений. Яквинятокзакондопускаєможливістьпосвідченнязаповітуіншимиорганамийособами. Зміст заповітумаєвідповідативимогамзакону.

Спадкуваннязазаконом маємісцевтакихвипадках: немаєзаповіту; заповітсудвизнавнедійсним; спадкоємці, призначенів заповіті, померли до відкриття спадщини; спадкоємці, призначенів заповіті, відмовилися прийняти ї. Новий ЦК виділяє п'ять черг спадкоємців. Спадкоємціодержують право на спадкування почергово. У пешу чегу право на спадкування за законом отримують діи спадкодавця, той із подружжя, яий його пережив, та батьки. У друг чегу - ріні брати й сестри спадкодавця, його баба та дії як з боку батька, так і з боку матері. У третю чегу право на спадкування за законом отримують рідні дядько та тітка спадкодавця. У четверту чегу - особи, яі проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини. У п'яту черу право на спадкування за законом одержують інші родичі спадкодавцядошостогоступеняспорідненнявключно, атакож утриманціспадкодавця, якінебуличленами йогосім'ї, аленеменшеп'ятироківодержуваливідньогоматеріальнудопомогу, щобуладлянихєдинимабо основнимзасобоміснування.

Законпередбачаєобов'язковучастинувспадщині. Неповнолітніабонепрацездатнідітиспадкодавця(в тому числіусиновлені), а також непрацездатнідружина, батьки (усиновителі) й утриманціпомерлого успадковують, незалежновідзмістузаповіту, неменшедвохтретинчастки, якабналежалакожномузнихпри спадкоємствізазаконом. Привизначеннірозміруобов'язковоїчасткивраховуєтьсяівартістьспадковогомайна, щоскладаєтьсязпредметівзвичайноїдомашньоїобстановкиівжитку.

Державастаєспадкоємцем зазаконом утакихвипадках: спадкодавецьзаповідавспадковемайно державі; всіспадкоємцівідмовилися від спадщини; всіспадкоємціпозбавленіправа на спадщину; у спадкодавцянемаєспадкоємцівнізазаконом, нізазаповітом; жоденізспадкоємцівнеприйнявспадщини.

Длятого, щобспадкоємецьмігвважатисебевласникоммайна, щоналежитьйому, необхідноприйняти спадщину. Спадщина автоматично до спадкоємців не переходить. Для прийняття спадщини спадкоємець має вчинитиоднуздвохдій:

фактично вступити в управління або володіння майном;

подати державній нотаріальній конторіза місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначенідіїспадкоємецьмаєвчинитипротягомшістьмісяцівзднявідкриттяспадщини.

У разівідсутностіспадкоємців зазаповітом ізазаконом, усунення їхвід права на спадкування, неприйняттянимиспадщини, атакож відмовивід їприйняттясудвизнаєспадщинувідумерлою зазаявою відповідногоорганумісцевогосамоврядуваннязамісцемвідкриттяспадщини. Заявапровизнанняспадщини відумерлою подається післяспливу одного року зчасу відкриття спадщини. Спадщина, визнанасудом відумерлою, переходитьувласністьтериторіальноїгромадизамісцемвідкриттяспадщини.

Тема 4. Трудове право України

Джереа трудового права Трудове право - це система правових норм, які регулюють відносини, що виникають у процесі реалізації особоюправа на працю (порядокукладання колективного і трудового договору, встановлення прав іобов'язкі у галузіпраціна підприємствах незалежно від форми власностітагосподарювання, робочий часічас відпочинку, нормуванняпраційзаробітноїплати, гарантіїікомпенсації, охоронапраці, трудовадисципліна, порядокрозглядуіндивідуальнихіколективнихтрудовихспорів, відповідальністьзапорушеннятрудового законодавстватощо).

Трудове право України має, які будь-яка інша галузь права, свої джереа. До них належать:

Конституція України як нормативний акт найвищої юридичної сили, в яій закрілені найважливіші трудовіправалюдинитагарантіїїхреалізації.

Кодекс Законів про Працю - головне джерело трудового права, оскільки систематизує основні положення, принципи, методи і норми трудового права Чинний КЗпП був прийнятий 10 грудня 1971 р. і введений у дію з 1 червня 1972 р. і за 3 5 років існування зазнав багато змі і доповнень. КЗпП властива чітка послідовністьрозміщенняінститутівувиглядіглав. КЗпП визначаєправовізасади й гарантіїздійснення громадянамиправарозпоряджатисясвоїмиздібностямидопродуктивноїітворчоїпраці.

Закони Укршни "Про зайнятість населення", "Про колективні договори і угоди", "Про охорону праці", "Про оплату праці", "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", "Про віпустки" та ін.

4.Загальні та галузеві (відомчі) підзаконні нормативно-правові акти (укази і розпорядження Президента, постанови ВРУ, постанови і розпорядження КМУ; іструкції^ положення, правила, накази міністерств, відомств, комітетівтощо.

5. Локальні підзаконні нормативно-правові акти, яі приймають у трудових колективах для кращого регулювання трудових правовідносин. Це, у першу чергу, колективний договір, який укладають на підприємствах, вустановах, організаціях, незалежновідформвласностійгосподарювання, щовикористовують найманупрацю імаютьправаюридичноїособи. Долокальнихнормативнихактівможнащевіднести: Правила внутрішнього трудового розпорядку, Положенняпро преміювання, Режим роботи підприємства, накази і розпорядженнявласникатаінші.

Поняття, сторони та зміст трудовоу договору Трудовіправовідносини - цевідносини, якіформуютьсяміжпрацівникоміроботодавцем, якправило, напідставіукладаннятрудового договоруібазуютьсянайогозмісті(трудовіправатаобов'язки сторін, характертаумови виконуваноїроботи тощо). Крім трудового договору, підставами виникненнятрудових правовідносин є: адміністративно-правовий акт (призначення напосаду, затвердження, розподілмолодих фахівцівтаін.); фактобраннянавідповіднупосаду(законкурсом, депутатом таін.); фактпогодженняз відповіднимиособами(трудовіправовідносинизнеповнолітнімигромадянамивіком 15 чи14 роківможливі лишеза згодою одного збатьківчи осіб, якіїх замінюють); фактичний допуск працівникадо роботи, незважаючи на те, що власник не видав наказ чи розпорядження про прийняття на роботу.

Трудовий договір єугодою між працівником івласником підприємства, установи, організаціїабо уповноваженимниморганомчифізичною особою, згіднозякою працівникзобов'язуєтьсявиконуватироботу, визначенуцієюугодою, здотриманнямвнутрішньоготрудовогорозпорядку, авласникпідприємства, установи, організаціїабоуповноваженийниморганчифізичнаособазобов'язуєтьсявиплачуватипрацівниковізаробітну платуйзабезпечуватинеобхіднідлявиконанняроботиумовипраці, передбаченізаконодавством пропрацю, колективним договором і угодою сторін (ч. 1 ст. 21 КЗпП України).

Укладаючи трудовийдоговір, сторонивизначаютьсукупністьправіобов'язків, щостановлятьзміст трудовогодоговору.

До необхяних (обов'язкових)умов трудовоу договору належать так S трудовафункціяпрацівника(посада); S місцероботи; S   строк дії трудового договору; S часпочаткувиконаннятрудовоїфункції; S розмірвинагородизавиконануроботу.

До факультативних (додаткових) умов трудового договору, які не є обов'язковими, але якщо сторони домовлятьсяпроних, тостають такими, належать безпосередньо зазначенівзаконодавствіпропрацю, зокремапровстановленнявипробування, провстановленнянеповногоробочогодняаботижня, пророботув однузмінуприбагатозмінномурежиміпрацітаін.) ітакі, яківизначаютьсамісторонипідчасукладення трудовогодоговорунапідставіїхдозволеностізаконом(забезпеченняжитлом, наданнядлядитинипрацівника місцявдошкільнихдитячихзакладах(яслах, садку) таін.).

Трудовий договір укладають, як правило, у письмовій формі. Обов'язкове дотримання письмової форми трудового договору: уразіукладення трудовогоконтракту; навимогу самого працівника; приукладенні трудовогодоговорузнеповнолітнімпрацівником; приукладеннітрудовогодоговорупророботуврайонахз особливимиприроднимигеографічнимитагеологічнимиумовами, атакожумовамипідвищеногоризикудля здоров'я; в інших передбачених чинним законодавством випадках.

Види тру довго договору:

безстроковий(укладаютьнаневизначенийстрок);

навизначенийстрок, встановленийзапогодженнямсторін(строковий);

начасвиконанняпевноїроботи(сезонний).

Укладеннятрудовогодоговору При укладенні трудового договору суб'єкт трудового права зобов'язаний подати такі документи: S заявупроприйняттянароботу;

S   паспорт(свідоцтвопронародження), іншийдокумент, щопосвідчуєособу;

S   трудову книжку (якщо працівника приймають на роботу вперше, йому оформляють трудову книжку

протягом п'яти днів), S   документпроосвіту(спеціальність, кваліфікацію); S військовийквиток(длявійськовозобов'язаних);

S длядеякихмісцьроботи - довідкупростанздоров'яабоіншідокументи, поданняякихпередбачене законодавством(направленнянароботу, характеристику, рекомендацію, документпрообраннянапосаду таін. ).

Відосіб, яківлаштовуютьсянароботу, підчасукладеннятрудовогодоговору заборонено вимагати відомостіщодопартійноїінаціональноїналежності, походженнятаінші, щопередбаченізаконодавством.

Укладеннятрудовогодоговоруоформляютьнаказомаборозпорядженнямвласникачиуповноваженого ниморганупрозарахуванняпрацівниканароботу. У випадку, колинаказчирозпорядженнянебуловидано, а особу фактично допустили до виконання трудових функцій, трудовий договір вважають укладеним, а працівника - прийнятимнароботу.

При укладеннітрудового договору угодою сторін може бути обумовлено випробування зметою перевіркивідповідностіпрацівникароботі, якуйомудоручають. Умовупровипробуваннязазначаютьунаказі при прийнятті на роботу. Випробування не встановлюється при прийнятті на роботу: осіб, які не досягли 18 років; молодихробітниківпіслязакінченняпрофесійнихнавчально-виховнихзакладів; молодихспеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів; осіб, звільнених у запас з військовоїчи альтернативної (невійськової) служби; інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендаціїмедико-соціальної експертизи. Випробування не встановлюється також при прийняттіна роботу в іншу місцевість іпри переведеннінароботунаіншепідприємство, вустанову, організацію, атакож віншихвипадках, якщоце передбаченозаконодавством. Строквипробуванняприприйняттінароботунеможеперевищувати3 місяців, а вокремихвипадках, запогодженнямзвідповіднимвиборниморганомпервинноїпрофспілки, - 6 місяців. Строк випробуванняприприйняттінароботуробітниківнеможеперевищувати1 місяця.

Після прийняття на роботу у власника іпрацівника виникають права й обов'язки. Власник або уповноважений ним орган ще до початку роботи зобов'язаний роз'яснити працівникові його права й обов'язки; проінформуватипідрозпискупроумовипраці; ознайомити працівниказрежимом роботи підприємства, з правилами внутрішнього трудового розпоряку, з колективним договором; визначити працівникові робоче місце; забезпечитийогонеобхіднимидляроботизасобами; довестидопрацівникаправилазтехнікибезпеки, виробничоїсанітарії, гігієнипрацітапротипожежноїохорони.

Власникнемаєправавимагативідпрацівникавиконанняроботи, необумовленоїтрудовимдоговором, а працівникзобов'язанийвиконуватидорученуйомуроботуособисто.

Порядокприпиненнятрудовогодоговору

Підстави припиненнятрудового договору поділяютьсяна чотири групи: 1) заугодою сторін; 2) з ініціативипрацівника; 3) зініціативироботодавця; 4) зініціативитретьоїособи, яканеєстороною трудового договору.

До характернихознак припинення трудовогодоговоруза угодою сторін належать: можливість розірвання будь-якого виду трудового договору; вияв ініціативи будь-якоїзісторін ів будь-який час; відсутністьстроку діїдосягнутоїугодипророзірваннятрудовогодоговору. Єдиним винятком єтрудовий договірзмолодими фахівцями, тобтовипускниками вузів, якінаправленінароботу згідноздержавним розподіломізобов'язанівідпрацюватитрироки.

Працівникмаєправорозірвати безстроковий трудовийдоговірзвласноїініціативи, попередивши просвоєрішенняроботодавцяписьмовозадватижні, щобзабезпечитиможливістьпідібратиновогопрацівника найогомісце. У деякихвипадкахроботодавецьповиненрозірватитрудовийдоговірустрок, проякийпросить працівник, якщо він неможепродовжувати роботу. До таких випадківналежать: переїзднановемісце проживання; переведеннячоловікаабодружининароботувіншумісцевість; вступдонавчальногозакладу; неможливістьпроживанняу даній місцевості, підтверджена медичним висновком; догляд задитиною до досягненнянею 14 роківабодитиною-інвалідом; доглядзахворим членом сім'ївідповіднодомедичного висновку або івалідом 1-ї групи; з інших поважних причин.

Якщопрацівникпіслязакінченнявстановленоготермінунезалишивроботи іневимагаєрозірвання трудовогодоговору, роботодавецьневправізвільнитийогозаподаноюранішезаявою, крімвипадків, колина йогомісцезапрошено іншого працівника, якомувідповіднодозаконодавстванеможебутивідмовленов укладеннітрудовогодоговору.

Строковий трудовий договір пілягає розіваннюдостроково на вимогу працівника у разі:

S хворобиабоінвалідності, якіперешкоджаютьвиконаннюроботизадоговором;

S порушеннявласникомабоуповноваженимниморганом законодавствапропрацю, колективногоабо трудовогодоговору;

S зповажнихпричин, коливідповіднодозаконодавстванепотрібнопопередженнязадватижніпро припиненнятрудовогодоговору.

Зініціативироботодавцятрудовийдоговірможебутирозірванийлишеупередбаченихтрудовим законодавствомвипадках.

До загальнихпідстав належать(ст. 40 КЗпПУкраїни):

S зміниворганізаціївиробництватапраці, утомучисліліквідація, реорганізаціяабоперепрофілювання підприємства(установи, організації), скороченнячисельностіабоштатупрацівників;

S виявленняневідповідностіпрацівниказайманійпосадіабовиконуванійроботівнаслідокнедостатньої кваліфікаціїабостануздоров'я, якіперешкоджаютьпродовженнюданоїроботи;

S систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовимдоговоромабоправиламивнутрішньоготрудовогорозпорядку;

S   прогулбезповажнихпричин, утомучислівідсутністьнароботібільшетрьохгодинпротягомробочого

дня;

S нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд унаслідок тимчасової непрацездатності;

S   поновленнянароботіпрацівника, якийранішевиконувавцюроботу;

S   появанароботівнетверезомустані, устанінаркотичногоаботоксичногосп'яніння;

S учинення за місцем роботи розкрадання(утому числідрібного) майна власника, встановленого вироком суду, щонабравзаконноїсили, чи постановою органу, докомпетенціїякоговходитьнакладання адміністративногостягненняабозастосуваннязаходівгромадськоговпливу;

S банкрутствапідприємства. До додатковихпідстав розірваннятрудовогодоговорузініціативироботодавцязгіднозіст. 41 КЗпП Україниналежать:

S одноразовегрубепорушеннятрудовихобов'язківкерівникомпідприємства(установи, організації), його заступниками, головнимбухгалтеромпідприємства, йогозаступниками, службовимиособамимитнихорганів, державнихподатковихінспекцій, контрольно-ревізійноїслужбитаорганівдержавногоконтролюзацінами;

S виннихдійпрацівника, якийбезпосередньообслуговуєгрошовіаботоварніцінності, якщоцідіїдають підставидлявтратидовір'ядоньогозбокувласникаабоуповноваженогониморгану;

S вчинення працівником, який виконує виховніфункції, аморального проступку, не сумісного з продовженнямданоїроботи.

Допідставприпиненнятрудовогодоговоруналежатьтакожвимогитретіхосіб, якінеєстороною трудовогодоговору. Такимиособамиєпрофспілковіоргани; судовіоргани; військовікомісаріати; батькиабо особи, якіїхзамінюють, алетільки стосовно неповнолітніхпрацівників. При цьомуслід зауважити, що профспілковіорганимаютьправопорушуватипитанняпроприпиненнятрудовогодоговорунезбудь-яким працівником, алишезкерівником, який порушуєзаконодавствопро працю таневиконуєзобов'язаньза колективнимдоговором.

Колективний догвір

Колективний догові  це локальний нормативний акт, що регулює виробничі, трудові та соціально-економічнівідносининапідприємстві, вустанові, організаціїнезалежновідформвласностійгосподарювання. Його укладають між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом, від імені яого виступає профспілковий комітетчи інший уповноважений трудовим колективом орган, поєднуєправа й обов'язкисторін.

ВідповіднодоКонвенціїМіжнародноїОрганізаціїПраці колективнийдоговір - цебудь-якаписьмова угодапроумовипраційнайму, якуукладають, зодногобоку, підприємець, групапідприємцівабоодначи декількаорганізаційпідприємців, і, здругогобоку, однаабодекількапредставницькихорганізаційтрудящих або коли таких організацій немає, представники самих трудящих, котріналежним чином вибраній уповноваженівідповіднодозаконодавствакраїни.

Правове регулювання відносин учасників колективного договорувизначено законом України "Про колективнідоговориіугоди"таКЗпП.

Змістколективногодоговорувизначаєтьсясторонами. У договорівстановлюютьсявзаємнізобов'язання сторінщодо: змінворганізаціївиробництваіпраці; забезпеченняпродуктивноїзайнятості; нормуваннята оплатипраці, встановленняформи, системи, розмірівзаробітноїплатитаіншихвидівтрудовихвиплат(доплат, надбавок, премійтощо); встановленнягарантій, компенсацій, пільг; участітрудовогоколективууформуванні, розподілітавикористанніприбуткупідприємства(якщопередбаченостатутом); режимуроботи, тривалості робочого часу й відпочинку; умов та охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення та відпочинку працівників; гарантії діяльності профспілковоїчиіншихпредставницькихорганізаційтрудящих; умоврегулюванняфондівоплатипраціта встановлення міжкваліфікаційних співвідношень в оплаті праці. У колективному договорі можуть передбачатисядодаткові, порівнянозчиннимзаконодавствоміугодамигарантії, соціально-побутовіпільги.

Основнавимогаколективногодоговоруполягаєвтому, щойогоумови можутьлишеполіпшувати становищепрацівниківпорівнянозчиннимзаконодавством, аумови, щопогіршуютьумовипраціпрацівників, Законвизнаєнедійсними.

Перед укладенням колективного договору сторони створюють його проект. Для врегулювання розбіжностейпідчасведенняколективнихпереговорівсторонивикористовуютьпримирніпроцедури. Проект колективного договору обговорюють у трудовому колективі й виносять на розгляд загальних зборів ( конференції) трудовогоколективу.

Положенняколективногодоговорупоширюютьсянавсіхпрацівників, незалежновідтого, чиєвони членамипрофспілки, іобов'язковіякдлявласникаабовповноваженогониморгану, такідлявсіхпрацівників підприємства (ст. 9 Закону, ст. 18 КЗпП Украни).

Робочий час і йог види

Робочий час - це встановлений законом або на його основі час, протягом якого працівник повинен виконувати своїтрудовіобов'язки, передбаченітрудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядкуіколективнимдоговором.

Чиннетрудовезаконодавствопередбачаєтаківидиробочогочасу:

нормальна тривалість робочого часу - не може перевищувати 40 годин на тиждень (ст. 50 КЗпП України);

скорочена тривалість робочого часу (36 год. або 24 год. на тиждень) - за тривалістю менше від нормального, алезоплатою праціякзанормальнутривалістьімаєтакіособливості: а) встановлюєтьсялише законом; б) поширюєтьсятількинаокремікатегоріїпрацівників(зурахуванням їхвіку, умов, інтенсивності, шкідливостіпраці, специфікитрудовихфункційтаін.);

неповний робочий час (день або тиждень), встановлюється за угодою сторін трудового договору, оскількивіннезакріпленийузаконодавстві; оплатупраціздійснюютьзгіднознормамивиробіткучизалежно відвідпрацьованогочасу; обсягтрудовихправпрацівниківнеобмежують; можнавстановлюватиякнеповний робочийденьіякнеповнийробочийтиждень; дляокремихпрацівниківвласникзобов'язанийвстановити неповний робочий час (це ваітні жінки, а також жінки, які мають дитину віком до 14 років або дитину-інваліда). Роботавумовахнеповногоробочогочасунетягнезасобою будь-якихобмеженьобсягутрудових правпрацівника, щопередбаченітрудовимзаконодавством.

Ненормований робочий час  це особливий режим праці, яий встановлюють для окремих категорій працівників (керівників підприємств, структурних підрозділів, управлінський персонал, працівники правоохороннихорганівтаіншихдержавнихустанов). Тривалістьїхньоїпрацінепіддаєтьсяточномуобліку, а роботу виконують понад нормальну тривалістьробочого часу без додатковоїоплати й безкомпенсації відгулом, алишедодатковоювідпусткоютривалістю досемикалендарнихднів.

Надурочний робочий час - це виконання працівником обумовленої трудової функції понад установлену тривалість робочого дня (зміни) чи за іший обліовий період. Надурочні роботи, я правило, не допускаються. Надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу профспілки. Власник або уповноважений ним орган можезастосовуватинадурочніроботилишеувинятковихвипадках, передбаченихстаттею62 КЗпПУкраїни:

припроведенніробіт, необхіднихдляобороникраїни, атакожвідверненнягромадськогоабостихійного лиха, виробничоїаваріїінегайногоусуненняїхнаслідків;

припроведеннігромадськихнеобхіднихробітізводопостачання, газопостачання, опалення, освітлення, каналізації, транспорту, зв'язку - для усунення випадкових або несподіваних обставин, що порушують правильнеїхфункціонування;

•при необхідностізакінчити почату роботу, якавнаслідок непередбаченихобставин чи випадкової затримкизтехнічнихумоввиробництванемоглабутизакінченавнормальнийробочийчас, колиприпиненняї можепризвестидопсуванняабозагибелідержавногочигромадськогомайна, атакож уразінеобхідності невідкладногоремонтумашин, верстатівабоіншогоустаткування, колинесправністьїхвикликаєзупинення робітдлязначноїкількостітрудящих;

•принеобхідностівиконаннявантажно-розвантажувальнихробітзметою недопущенняабоусунення простоюрухомогоскладучискупченнявантажівупунктахвідправленняіпризначення;

•дляпродовженняроботиприневиходіпрацівника, якийзаступає, колироботанедопускаєперерви; в цихвипадкахвласникабоуповноваженийним органзобов'язанийвжитизаходівдозамінизмінникаіншим працівником.

Донадурочнихробіт забороненозалучати (ст. 63 КЗпП): вагітнихжінокіжінок, якімаютьдітейвіком дотрьохроків; осіб, молодших18 років; працівників, якінавчаютьсявзагальноосвітніхшколахіпрофесійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять. Жінок, які мають дітей віком від 3-х до 14-ти роківабодитину-інваліда, можназалучатидонадурочнихробітлишезаїхзгодою. Залученняінвалідівдо надурочнихробітможливелишезаїхзгодоюізаумови, щоценесуперечитьмедичнимрекомендаціям.

Надурочніроботинеповинніперевищуватидлякожногопрацівника4 год. протягомдвохднівпідряді 120 годиннарік. Власникабоуповноваженийним орган повиненвестиоблікнадурочнихробіткожного працівника.

Нічний робочий час визначений законом з 22 год. до 6 год. (ст. 55 КЗпП). Заборонено залучати до роботи в ніний час вагітних жнок і жінок, яі мають дітей до 3 років, неповнолітніх осіб тощо.

Облік робочого часу повинен здійснювати власник підприємства, установи, органіації Існують такі види обліку робочого часу:

S   щоденний, колипрацівникмаєоднаковутривалістьщоденноїроботи;

S щотижневий, коликожноготижняоднаковореалізуєтьсятижневанормаробочихгодин(наприклад, 40, 24, 6 чименше);

S підсумковий, колинеможливедотриманнящоденноїчищотижневоїнормитривалостіробочогочасу. Вінможебутимісячним, квартальним, річним, алезтакимрозрахунком, щобтривалістьробочогочасуна тиждень не перевищувала 40 годин на кожного працівника. Такий облік застосовують, коли працюють у зміни різноїтривалостіабонабезперервнодіючихпідприємствах.

Поняттяівидичасувідпочинку

Час відпочинку  це час, коли праціник вільний від виконання трудової функції й має право використовуватийогозавласнимрозсудом. Якіробочийчас, часвідпочинкупередбаченийчиннимтрудовим законодавством.

До видів часу віпочинку належать:

щоденний відпочинок:

а) перерви протягом робочого дня чи зміни для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Таку
перервунадають, якправило, черезчотиригодинипісляпочаткуроботи. Часпочаткуізакінченняперерви
встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Перерву не включають у робочий час.
Працівники використовують час перерви на свій розсуд і можуть відлучатися з місця роботи;

б) спеціальні перерви для обіріання у холодний період часу, вантажникам, секретарям-машиністам,
операторам ЕОМ, жінкам, які мають дітей та у іших випадках. Таку перерву надають через кожних
45-50
хвилин, тривалістю15-10 хвилинівключаютьуробочийчас;

в) відпочинок між робочими днями (змінами). Такий віпочинок не може бути меншим за 12 годин, і, я
правило, не менший від подвійноїтривалостічасу роботи у попередній зміні. Перехід зізміниу зміну
відбуваєтьсязаграфікамизмінностітапіслявихідногодня.

щотижневий відпочинок: вихідні дні - їх може бути два (у разі п'жиденного робочого тижня)) або один (у разі шестиденного робочого тижня). Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденномуробочомутижні, встановлюютьграфіком роботи підприємства, установи, організації, ійого мають надавати підряд із загальним вихідним днем. Тривалістьщотижневого безперервного відпочинку повиннабутинеменшоюяк42 години(ст. 70 КЗпП).

Робота у вихідоі дні заборонена. Залучення окремих працівників до роботи у вихіні допускають лише у винятковихвипадкахіздозволупрофспілкитазаобов'язковимрозпорядженнямчинаказомвласникаутаких випадках:

S длявідверненнягромадськогоабостихійноголиха, виробничоїаваріїінегайногоусуненняїхнаслідків

S длявідверненнянещаснихвипадків, загибеліабопсуваннядержавногочигромадськогомайна;

S длявиконанняневідкладних, напереднепередбаченихробіт, віднегайноговиконанняякихзалежитьу подальшому нормальна робота підприємства, установи, органіації в ціому або їх окремих підрозділів;

S для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простоюрухомогоскладучискупченнявантажівупунктахвідправленняіпризначення

Роботуувихіднийденьможнакомпенсувати, зазгодою сторін, наданняміншогоднявідпочинкуабоу грошові формі в подвіїному розмірі (ст. 72, ст. 107 КЗпП);

щоряний відпочинок:

а) святкові та неробочі дні (ст 73 КЗпП): 1 січня - Новий рік; 7 січня - Різдво Христове; 8 березня -
Міжнароднийжіночийдень; 1 і2 травня - Деньміжнародноїсолідарностітрудящих; 9 травня - ДеньПеремоги;
28 червня - Днь Конституції Украни; 24 серпня - День незалежності Украни
. Робота також не провадиться
в дні релігійних свят
: 7 січня - Різдво; один день (неділя)) - Великдень; один день (неділя) - Трійця. У випадку,
коли свяковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний переносять на наступний після
святковогоабонеробочого. У цідніроботадопускаєтьсянабезперервнодіючихпідприємствахіоплачуютьу
подвійномурозмірі.

б) відпустки - це найтриваліший час відпочинку. Відпустка - це встановлений чинним законодавством
безперервнийвідпочинокпрацівниказізбереженням місцяроботи(посади) ісередньоїзарплати. Зазаконом
України"Провідпустки"від15 листопада1996 р. відпусткиподіляютьсянатаківиди:

Найтривалішою танайпоширенішою є щорічна відпустка, доякоїналежатьосновнатадодатковаза роботувшкідливихіважкихумовахпрацітазаособливийхарактерпраці, передбаченізаконодавством.

Основнащорічнавідпустканеможетриватименше24 календарнихднівзавідпрацьованийробочийрік, якийвідраховуютьздняукладеннятрудовогодоговору. Дляокремихкатегорійпрацівниківосновнавідпустка можебутийтривалішою (неповнолітнімпрацівникам основнувідпусткунадаютьтривалістю 31 календарний день, іваліам І-ї та II-ї груп 30 календарних дні, а інвалідам III-ї групи 26 календарних днів, педагогіним, науково-педагогічним, науковим працівникам - до 56 календарних дні).

Щорічні додаткові відпустки надаються за роботу в шкідливих і важких умовах праці строком до 35 календарнихднів; заособливийхарактерпрацітаїтривалість - 7 календарнихднів; узв'язкузнавчанням.

Правонаосновнучи додаткову відпусткумаєпрацівник уперший рік роботи, який відпрацював безперервно 6 місяців на даному шдприємстві. За другий і наступні роки щорічні відпустки надають у будь

якийчасвідповіднодографікачерговостінаданнявідпусток. Винятокзцьогоправиластановлятьнеповнолітні працівники; інваліди; жінкиузв'язкузвагітністютапологами; одинокіматері(батьки); ветеранипраці, війнита інші.

Додатковівідпусткиузв'язкузнавчанням надаютьтим працівникам, якінавчаютьсябезвідривувід виробництва. Їх тривалість залежить від форми навчання (вечірня, заочна, екстерном), навчально-освітнього закладу(загальнасередня, професійно-технічначивищаосвіта).

Творчі вяпустки надають працівникам для закічення дисертаційних робіт, написання підоучникі та в інших випадках, передбачених законодавством. Тривалість, порядок, умови надання та оплати творчих відпусток визначені постановою КМУ від 19 січня 1998 р.

Соціальні відпустки надають: жнкаму зв'язку з вагітністю і пологами (тривалістю до пологів - 70 календарних днів, після пологів - 56 календарних днів); родичам по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; жікам за наявності двох і більше дітш віком до 15 років або дитини-інваліда.

Відпустки ба Мереження заробітної плати передбачені двох видів:

які надають працівников в обов'язковому порядку, без згоди власника або уповноваженого ним органу (для виховання дітей віом до 15 років, ветеранам віни, пенсіонерам за віком, особам, які одружуються, працівникам у разі смерті рідних, іваліам та ін.);

за згодою сторін трудовоу договору відпустку надають до 15 днів на рік, і вона може поділятися на частини.

Упорядку, зазначеномувколективномудоговорі, власникуразіпростою підприємствазнезалежнихвід працівниківпричинможенадавативідпусткубеззбереженнязаробітноїплатиабозчастковим їзбереженням.

Дисциплінарнавідповідальність

Трудова дисципліна - це порядок взаємостосунків учасників трудової діяльності, це процес (режим) точноговиконаннятрудовихправтаобов'язківпрацівникамиівласникамивпроцесівиробничоїтатрудової діяльностіна підставітрудового законодавства, колективного й трудового договорів, у результатічого складаєтьсятрудовийпорядокізабезпечуєтьсявиконаннятрудовихзобов'язань.

Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначають Правила внутрішнього трудовогорозпорядку, якізатверджуютьтрудовіколективизаподаннямвласникаабоуповноваженогоним органуіпрофспілковогокомітетунаосновітиповихправил. У деякихгалузяхнародногогосподарствадля окремих категорії працівників діють Статути Положення про дисципліну.

Працівники, якіпоступилинароботуіперебуваютьзпідприємствомутрудовихвідносинах, організують свою працю відповіднодоПравилвнутрішньоготрудовогорозпорядку, щопередбачаютьпочатокізакінчення робочого днянапідприємстві; часвідпочинку(перерванаобід); основніобов'язки працівників, атакож представниківадміністрації; заохоченнязауспіхивроботі.

Дисциплінарний проступок (правопорушення) - це протиправне, винне, шкідливе діяння, яке передбаченечиннимтрудовимзаконодавством, колективним договором, правиламивнутрішньоготрудового розпорядку іугодою сторін, а також статутами про дисципліну, та тягне за собою дисциплінарну відповідальність, якаполягаєвзастосуваннідопорушниківдисциплінарнихстягнень.

Напрацівниказапорушеннятрудовоїдисципліниможебутинакладенооднездисциплінарнихстягнень, що передбачені КЗпП (ст. 147): догана; звльнення; стягнення, які передбачені статутами або положеннями продисципліну.

Догана - цеофіційновираженанегативнаоцінкаставленнядороботи, результатівпраціокремихосіб. Доганатягнезасобоюнегативні моральні (втратадовіризбокуадміністрації, трудовогопрестижу, авторитету) та матеріальні (одночаснепозбавленняпреміїабо їзниження, відмовувнаданніодноразовоїматеріальної допомоги, зняттянадбавкипооплатіпрацітощо) наслідкидляпрацівника.

Звільнення - це припинення дії трудового договору за ііітивою роботодавця або за ііітивою третіх осіб, якінеєучасникамитрудовихправовідносин.

Дисциплінарнувідповідальністьза статутами про дисципліну несуть працівники залізничного, морського, річкового транспорту, цивільноїавіації, органіввнутрішніхсправ, прокуратури тарядуінших галузей промисловості, органі і організації. Статутами про дисципліну передбачено значно ширшу кількість видівдисциплінарнихстягнень(пониженняупосаді, пониженнявкласномучині, позбавленнякласногочину тощо), щодозволяєдиференційованопідходитидооцінки іпокаранняпрацівниказапорушеннятрудової дисципліни.

Дисциплінарне стягненнязастосовує роботодавець безпосередньо завиявленням проступку, алене пізніше1 місяцяздня його виявлення, нерахуючи часу звільненняпрацівникавід роботи узв'язкуз тимчасовою непрацездатністю абоперебуванням йогоувідпустці. Дисциплінарнестягненнянеможебути накладенепізніше6-тимісяцівзднявчиненняпроступку.

Дозастосуваннядисциплінарногостягненнявласникабоуповноваженийниморганповинензажадативід порушникатрудовоїдисципліниписьмовепояснення. Приобраннівидустягненнякерівникповиненврахувати: ступіньтяжкостівчиненогопроступку; заподіянушкоду; обставини, заякихвчиненопроступок; попередню роботу працівника. За кожне порушення трудової дисципліни можна застосувати лише одне стягнення

Стягненнядотрудовоїкнижки незаносять, аоголошуютьунаказі(розпорядженні) іповідомляють працівникові пі розписку. Дисциплінарне стягнення діє протягом року. Якщо працівник не допустив нового порушеннятрудовоїдисципліниідотогож проявивсебеяксумліннийпрацівник, тостягненняможебути

знятедозакінченнярокузініціатививласникаабоуповноваженогоним органузаклопотанням трудового колективу. Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до праціника не застосовують.

Матеріальна влдповідальність

Матеріальна відповідальність - це обов'язок однієї сторони трудового договору - працівника або роботодавця - відшкодуватидругійсторонішкоду, заподіянуврезультатівинного, протиправногоневиконання абоненалежноговиконаннясвоїхобов'язківвідповіднодотрудовогодоговору.

Матеріальна відповідальність працівників регулюється нормами глави ІХ КЗпП "Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповіальності за шкоду, заподіну підприємству, установі, організації".

Межі матер ільної віповідальності працівникі диференціюються залежно ві форми вини працівника, характеру порушення обов'язків, виду майна, якому заподіяна шкода, ітрудовоїфункції, яку виконує працівник.

Трудове законодавство передбачає два основних види матеріальноївідповідальностіпрацівників: обмежену і повну.

Основний вид матеріальної відповіальності - обмежена матеріальна відповідальність - полягає в обов'язку працівника відшкодувати заподіяну власниковіпряму дійсну шкоду, але не більше від його середнього місячного заробітку. Це уніерсальний вид матерільної відповідальності, його застосовують у всіх випадках, якщо законом не встановлено інше. Зокрема, обмежену матеріальну відповідальність несуть працівникизазіпсуттяабознищеннячерезнедбалістьматеріалів, напівфабрикатів, виробів, втомучисліприїх виготовленні, а також за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, яківидав роботодавець працівниковіукористування.

Матеріальнавідповідальністьпонадсередніймісячнийзаробіток - повнаматеріальнавідповідальність - допускаєтьсялишезашкоду, заподіянузвинипрацівника, увипадкахколи:

S між працівником іпідприємством, установою, організацією відповідно до КЗпП укладено письмовий договірпроповнуматеріальнувідповідальністьзанезабезпеченняцілостімайнатаіншихцінностей(такий письмовийдоговірєдодаткомдотрудовогодоговору, вінконкретизуєобов'язкивласникаіпрацівникащодо забезпеченнязбереженняматеріальнихцінностей. Йогоукладаютьзаумови, щопрацівникдосягнув18 роківі займає посаду, передбачену спеціальним переліком. Укладення договору про повну матеріальну відповіальність є обов'язковим, ящо працівник виконує обов'язки з обслуговування матеріальних цінностей, і цестановитьйогоосновнутрудовуфункцію. Відмовавідукладаннятакогодоговоруслужитьперешкодою до прийому громадянинанароботу, що передбачаєукладення письмового договору про повну матеріальну відповідальність);

S майно та іншіцінностіпрацівник отримав під звіт за разовою довіреністю або іншими разовими документами;

S ш коди завдано діями працівника, яі мають ознаки діянь, переслідуваних у криміїальному порядку; S шкодизавдавпрацівник, якийбувунетверезомустані;

S шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числіпри їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціальногоодягутаіншихпредметів, щоїхвидавкерівникпрацівниковіукористування;

S відповіднодозаконунапрацівникапокладеноповнуматеріальнувідповідальністьзашкоду, заподіяну підприємствупривиконаннітрудовихобов'язків;

S шкодизавданонепривиконаннітрудовихобов'язків;

S службоваособавиннаунезаконномузвільненніабопереведенніпрацівниканаіншуроботу.

Порядокрозгяду індивяуальних трудових спорів

Трудовийспір - церозбіжностіміжпрацівникомівласникомабоуповноваженимниморганомзпитань застосування діючих нормативно-правових актів про працю (спори про оплатупраці, наданнявідпустки, переведеннянаіншуроботутаін. ).

Індивідуальнітрудовіспорирозглядаютькомісіїзтрудовихспорів(длярозв'язаннятрудовихспорівна кожномупідприємстві, деєнеменше15 працівників, створюютьспеціальнікомісіїзрозглядутрудовихспорів (КТС). Членів КТС вибирають на загальних зборах трудового колективу, причому самі збори визначають чисельність, складістрокповноваженькомісії) тамісцевісуди. Комісіяєобов'язковимпервинниморганомз розглядутрудовихспорів, щовиникаютьнапідприємствах, установах, організаціях. Такийпорядокрозгляду трудовихспорівзастосовуютьнезалежновідформитрудовогодоговору.

ПрацівникможезвернутисядоКТС у3-місячнийтермінздня, коливіндізнавсяабоповинен був дізнатисяпропорушеннясвогоправа. ЗацікавленийувирішеннітрудовогоспорупрацівникподаєдоКТС заяву. КТСзобов'язанарозглянутитрудовийспіру10-деннийтермінздняподачізаяви. РішенняКТСпідлягає виконанню власникому3-деннийстрокпіслязакінчення10 днів, передбаченихнаїхоскарження. Увипадку, колирішення, якеприйнялаКТС, задовольняєпрацівника, керівникпідприємствазобов'язанийвиконатийого. Якщож власникневиконуєрішенняКТС, комісіявидаєпрацівниковіспеціальнепосвідчення, щомаєсилу виконавчоголиста.

Працівник, праваякогопорушені, уразінезгодизрішеннямкомісіїзтрудовихспорів, можеоскаржити його до суду у 10-денний строк з дня вручення йому виписки з прото юлу засідання комісії

Працівникможезвернутисьіззаявоюпровирішеннятрудовогоспорубезпосередньодомісцевогосудув тримісячнийстрокздня, коливіндізнавсяабоповиненбувдізнатисяпропорушеннясвогоправа, аусправах

про звіьнення - у місяний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Щодостягненняматеріальноїшкоди, заподіяноїпідприємству, установі, організації, встановленийстрок в1 рікзднявиявленняшкоди, якузаподіявпрацівник.

Тема 5. Основи соціального законодавства Поняття, видитаджереласоціальногозабезпечення

Соціальне забезпечення як галузь права - це система правових норм, спрямованих на регулювання суспільнихвідносинізрозподілупозабюджетнихфондівсоціальногострахуванняіперерозподілучастини державногобюджетузметою задоволенняпотребфізичнихосібувипадкувтратизаробіткучитрудового доходу, несення додаткових витрат на утримання і виховання діей, підтримку інших членів сім'ї, які потребують догляду, вісутності коштів в обсязі прожиткового мінімуму через об'єктивні соціально значимі причини, атакожнаданнямедичноїдопомогиісоціальногообслуговування.

КонституціяУкраїнизакріплюєправогромадяннасоціальнийзахист, щовключаєправоназабезпечення їхуразіповної, частковоїаботимчасовоївтратипрацездатності, втратигодувальника, безробіттязнезалежних віднихобставин, атакож устарості. Вданомузаконізакріплениймінімальнийрівеньтакогозабезпечення, а саме: "Пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового міїімуму, встановленого законом".

Отже, пі соціальним забезпеченням слід розуміти систему державних і громадських заходів, спрямованих на матеріальне й культурно-побутове забезпечення у разіхвороби, на випадок старості, інвалідності, у разівтрати годувальника та в інших встановлених законодавством випадках. У систему соціального забезпечення також входитьідержавне соціальнестрахування робітників іслужбовців, які здійснюютьізспеціальнихфондів, створенихзарахунокстраховихвнесківгромадян, підприємств, організацій, атакожбюджетнихтаіншихджерелсоціальногозабезпечення.

Основними видами соціального забезпечення є пенсії і допомоги.

Пенсі - це передбачене законом або договором систематичне матеріальне забезпечення непрацездатних за рахунок спеціальних пенсійних фондів у зв'язку знастанням таких соціальних ризиків, як старість, інвалідність, втратагодувальника, урозмірі, пропорційномуїхтрудовомустажутазаробітку.

Допомога - соціальнавиплата, яканадаєтьсягромадянамщомісячно, періодичночиодноразовозметою компенсаціїповністю абочасткововтраченогозаробіткучиздійсненнядодатковоїматеріальноїпідтримки громадянамувипадкунастаннясоціальногоризику.

Соціальнестрахуваннятайоговиди Соціальне страхування - це встановлена державою система матеріального забезпечення соціальних правгромадянУкраїни.

Основними видами соціального страхування є :

Страхування на випадок безробіття (створюють фонд сприяння зайнятості населення за рахунок страхових внесківпідприємств, громадянінадходженьздержавногобюджету);

Медичнестрахування(створюютьфондмедичногострахуваннязарахуноквнесківпідприємств, громадянта благодійнихфондівтаіншихджерел, незабороненихзаконом);

Страхуваннявід нещаснихвипадківнавиробництві(створюютьвідповідний фонддлявиплатпенсійу зв'язку зінвалідністю, що наступилачерезнещаснівипадки навиробництвітапов'язанихзнещасними випадкамиіншихвиплатпотерпілимічленамїхсімей);

Пенсійнестрахування(створюютьвідповіднийпенсійнийфонддлявиплатипенсій).

Пенсійнестрахуваннязалежитьвідбагатьохчинників, перш завсе, відстраховогостажупрацівника. Страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійномустрахуванню тазаякийщомісяцясплаченістраховівнескиусумінеменшій, ніж мінімальний страховий внесок. Обчислюєтьсястраховий стаж умісяцяхтериторіальним органом Пенсійного фондуна підставідокументівтавпорядку, визначеномузаконодавством.

Система пенсійного страхування складається з трьох рівнів.

Першийрівень - цесолідарнасистемазагальнообов'язковогопенсійногострахування, якабазуєтьсяна засадахсолідарностіісубсидуваннятаздійсненнявиплатипенсійінаданнясоціальнихпослугзарахунок коштівПенсійногофондунаумовахтавпорядку, передбаченихзаконом.

Другийрівень - ценакопичувальнасистемазагальнообов'язковогодержавногопенсійногострахування, якабазуєтьсяназасадахнакопиченнякоштівзастрахованихосібуНакопичувальномуфондітаздійснення фінансуваннявитраттаоплатудоговорівстрахуваннядовічнихпенсійіодноразовихвиплатнаумовахів пор яку, передбачених законом.

Третій рівень - це систем а недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільноїучастігромадян, роботодавців таїх об'єднаньу формуванніпенсійних накопиченьзметою отриманнягромадянамипенсійнихвиплатнаумовахівпорядку, передбаченихзаконодавствомпронедержавне пенсійнезабезпечення.

Специфіка зазначених рівнів у тому, що перший та другий рівні становлять систему загальнообов'язкового пенсійногострахуваннявУкраїні, адругий татретій - системунакопичувального пенсійного забезпечення. Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійнівиплати одночаснозрізнихрівнівзазначеноїсистемипенсійногозабезпеченнявУкраїні.

Суб'єктами солідарної системи є:

застрахованіособи, члениїхсімейтаіншіособи, визначенізаконом;

Пенсійнийфонд;

уповноваженийбанк;

підприємства, установи, організації, щоздійснюютьвиплатуідоставкупенсій.

Суб'єктаминакопичувальноїсистемипенсійногозабезпеченняє :

S   особи, відіменіякихздійснюєтьсянакопиченнятаінвестуваннякоштів; S накопичувальнийфонд;

S   підприємства, установи, організаціїтафізичніособи, щоздійснюютьперерахуваннякоштівдосистеми

накопичувальногопенсійногозабезпечення;

S недержавніпенсійніфонди;

S   юридичніособи, щоздійснюютьадміністративнеуправлінняНакопичувальнимфондомтанедержавними

пенсіними фондами та управління їх пенсійними активами;

S зберігач;

S страховіорганізації.

Новезаконодавствопропенсійнестрахуваннячітковизначаєдвавидипенсійногозабезпечення: пенсійні виплатиісоціальніпослуги. ДопенсійнихвиплатусолідарнійсистемізарахуноккоштівПенсійногофонду належать:

пенсіїзавіком;

пенсіїпоінвалідності;

пенсіїузв'язкузвтратоюгодувальника.

ЗарахуноккоштівНакопичувальногофондуздійснюютьсятакіпенсійнівиплати, як:

довічнапенсіязустановленимперіодом;

довічнаобумовленапенсія;

довічнапенсіяподружжя;

одноразовавиплата.

Щодосоціальнихпослугусолідарнійсистемі, товонинадаютьсязарахуноккоштівПенсійногофонду. Такоюсоціальноюпослугоюєдопомоганапохованняпенсіонера.

Державне регулювання і нагляд за дотриманням пенсійного страхування здійснюють:

Центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політикиі його територіальні органи;

Державна ко місія з регулювання рингів фіансових послуг України;

Державна комісія з ціних паперів та фінансового ринку.

ОскарженнядійчибездіяльностістрахувальниківтавиконавчихорганівПенсійногофондуздійснюється відповідно до законодавства про звернення громадян, а також у судовому порядку. У разіпорушення законодавстващодо страхування пенсійноговинніособинесутьадміністративну, матеріальнутамайнову відповідальністьвідповіднодозаконутаукладеногодоговору.

Види пенсій за законодавством України та їх характерні ознаки

Законодавством встановлено такі види пенсій:

трудові (пенсії за віком; у зв'язку з інвалідністю; в разі втрати годувальника і за вислугу років));

соціальні.

Солідарнасистемастрахуванняпередбачаєпенсійнезабезпеченнятакихвидів: завіком; поінвалідності; узв'язкузвтратоюгодувальника.

Пенсіязавіком призначаєтьсязаумовидосягненнячоловіком60 роківізанаявностістажуроботине менше 25 рокі; а жінкам - 55 рогів і при стаж роботи не менше 20 років. Мінімальний розмір пенсії за віком занаявностіучоловіків25 років, аужінок20 роківстраховогостажувстановлюєтьсяурозміріпрожиткового мінімумудляосіб, яківтратилипрацездатність, визначеногозаконом.

Пенсі по інвалідності є одним з виді соціального захисту непрацездатних громадян. Пенсії по інвалідності призначаються особам, яі повністю або частково втратили здоров'я, незалежно від того, коли насталаінвалідність.

Пенсіїпо інвалідностіможна визначити як щомісячнігрошовівиплати зПенсійного фонду, що призначаютьсяувипадкахвстановленнямедичниморганом групиінвалідностіособізповною чичастковою втратоюпрацездатності.

Умовою призначенняданоговидупенсіїєвстановленняінвалідності, тобтовтратипрацездатностіабо стійкогопорушенняфункційорганізму, щопризводитьдонеобхідностіприпинитипрофесійнудіяльністьчи змінитиумовипраці.

Правонапризначенняпенсіїуразівтратигодувальника маютьнепрацездатнічленисім'їпомерлого годувальника, якіперебували найого утриманніабо отримували від ньогодопомогу, що буладля них постійниміосновнимджереломіснування. Прицьомудітямпенсіїпризначаютьсянезалежновідтого, чибули вони на утриманні годувальника. Батьки і чолові (дружина) померлого, які не були на його утриманні, також маютьправонапенсію, якщозгодомвтратилиджерелозасобівіснування.

Трудову пенсію за вислугу років встановлюють дляокремих категорій працівників, зайнятихна роботах, виконанняякихпризводитьдовтратипрофесійноїпрацездатностідонастаннявіку, щодаєправоза віком.

Соціальніпенсіїпризначаютьівиплачуютьнепрацюючимгромадянампривідсутностіправанатрудову пенсію:

інвалідам 1-ї та 2-ї груп, у тому числі інвалідам з дитинства, а також інвалідам 3-ї групи;

особам, яі досягли пенсіного віку: чоловіи 60 років, а жіки- 55 років;

дітям - уразівтратигодувальника;

дітям-інвалідамдо16 років.

Гарантією забезпечення старості для громадя є недержавне пенсіне забезпечення.

Згідно Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення", система недержавного пенсійного забезпечення - це складова частина накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільноїучастіфізичнихіюридичнихосіб, крімвипадків, передбаченихзаконами, уформуванніпенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язковогодержавногопенсійногострахуванняпенсійнихвиплат.

Суб'єктаминедержавногопенсійногозабезпеченняє:

Недержавніпенсійніфонди;

Страховіорганізації, якіуклалидоговористрахуваннядовічноїпенсії, страхуванняризикунастання інвалідностіабосмерті;

Банківські установи, які уклали договори про відкриття пенсійних депозитних рахункі;

Вкладники та учасники пенсійних фонді;

Вкладники пенсіних депозитних рахунків;

Фізичні та юридичні особи, яі уклали договори довічної пенсії страхування ризику настання інвалідностіабосмерті;

Засновникипенсійнихфондів;

Роботодавці-платникикорпоративнихпенсійнихфондів;

Саморегулівні  організації суб'єктів,  які   надають  послуги  у   сфері   недержавного пенсійного забезпечення;

Органидержавногонаглядуіконтролюусферінедержавногопенсійногозабезпечення;

Адміністратори пенсійних фондів;

Компаніїзуправлінняактивами;

Зберігачі, аудитори, особи, якінадаютьконсультаційнітаагентськіпослугивідповіднодо вказаногозакону.

Недержавнепенсійнезабезпечення здійснюється пенсійними фондами шляхом укладенняпенсійних контрактівміж адміністраторамипенсійнихфондівтавкладникамитакихфондів; страховимиорганізаціями, шляхомукладеннядоговорівстрахуваннядовічноїпенсії; банківськимиустановамивідповіднодоцьогозакону тазаконодавствапробанківськудіяльністьшляхомукладеннядоговорівпровідкриттяпенсійнихдепозитних рахунківдлянакопиченняпенсійнихзаощадженьумежахсуми, визначеноїдлявідшкодуваннявкладівФондом гарантуваннявкладівфізичнихосіб, щовстановлюєтьсязгідноіззаконом.

На відмінувіддержавного пенсійного забезпечення, комерційнестрахування передбачаєстворення фондумайбутніхстраховихвиплатщодокожногоіндивіда. Додатковупенсію виплачуютьпіслязакінчення строкустрахування, якщострахувальникповністю сплативналежністраховівнески. Отримувачемнедержавної пенсіїєстрахувальникабо його правонаступник. Комерційне пенсійнезабезпечення доповнюєдержавне пенсіне страхування і виступає поряд із ним неві' ємною частиною соціальної забезпеченості населення.

Поняттятавидисоціальнихдопомог

Допомога - цесоціальнавиплата, якапризначаєтьсяокремимкатегоріямгромадянвпорядкуірозмірах визначенихзаконодавством.

Усистемісоціальногозабезпеченнядопомогиможутьбутикласифікованізарізнимикритеріями, асаме: затривалістю виплатидопомог; зацільовимпризначеннямдопомог; заджереламиїхвиплатитощо.

Джерелами правового регулювання допомогє Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням тапохованням", ЗаконУкраїни"Прозагальнообов'язковедержавнесоціальнестрахуваннявід нещасноговипадкунавиробництвітапрофесійногозахворювання, якіспричиниливтратупрацездатності", Закон України "Про загальнообов'язковедержавнесоціальне страхування на випадок безробіття", Закон України"Продержавнудопомогусім'ямздітьми"тощо.

Чиннимзаконодавствомпередбаченітаківидидопомог:

S допомогапотимчасовійнепрацездатності; S допомогаповагітностітапологах; S допомогапринародженнідитини;

S допомогаподоглядузадитиноюдодосягненнянеютрирічноговіку; S   допомоганадітей, якіперебуваютьпідопікою чипіклуванням; S   допомога малозабезпеченим сім'ям з дітьми; S допомоганапоховання;

S одноразовадопомогапотерпіломувіднещасноговипадкунавиробництвітапрофесійногозахворювання,

якіспричиниливтратупрацездатності(членамйогосім'їтаособам, якіперебувалинаутриманніпомерлого);

S допомогапобезробіттю;

S допомогавимушенимпереселенцям;

S допомогабіженцямтаіншівидидопомог.

За строками виплати допомоги можна класифікувати на:

Одноразовідопомоги - жінкам, якісталинаоблікумедичнихзакладахнаранніхстрокахвагітності, у разінародженнядитини; напоховання; біженцям; вимушенимпереселенцям;

Щомісяні допомоги - допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, на дитину до 16 років; допомогапобезробіттю;

Періодичні  допомоги,   які   виплачують   протягом   певного   періоду  -  допомоги  по тимчасовій непрацездатності; допомога по вагітності і пологах.

Також, чиннезаконодавствопродержавнудопомогусім'ямздітьмивстановлюєгарантованийдержавою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми через надання державної допомоги з урахуванням складу сім'ї, її прибутті, віку, стану здоров'я дітей тощо.

Згідно Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", передбачено такі види допомог:

Допомогаузв'язкузвагітністю тапологами, правонаякумаютьвсіжінки (втомучислі неповнолітні)), яі не застраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування;

Одноразовадопомогапринародженнідитини;

Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, право на яу має особа (один з батьків, опікун, баба, дід чи інший родич), яа фактично здійснює догляд за дитиною;

Допомоганадітей, якіперебуваютьпідопікою чи піклуванням, якапризначаєтьсяособам, визначенимвустановленомузакономпорядкуопікунамичипіклувальникамидітей, якізтихчиіншихпідстав залишилисябезбатьківськогопіклування;

Допомога на дітей одиноким матерям тощо.

Тема 6. Земельне та екологічне право Загальна характеристика земельного права: поняття, відносини та предмет правового регулювання

Земельнеправо - цегалузьправа, щорегулюєземельнівідносинизметою забезпеченняраціонального використанняземель, створенняумовдляпідвищенняефективностіцьогопроцесу, охорониправорганізаційі громадянякземлевласниківіземлекористувачів. Звідсиземельнівідносини - цесуспільнівідносинищодо володіння, користуванняірозпорядженняземлею. Суб'єктамиземельнихвідносин єгромадяни, юридичні особи, органимісцевогосамоврядуваннятаорганидержавноївлади. Об'єктамиземельнихвідносин єземлів межах території України, земельні ділякита права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються Земельним кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослиннийітвариннийсвіт, атмосфернеповітря, заумови, якщовонинесуперечитиЗемельномукодексу України.

Предметом правового регулювання земельного права є відносини з володіння, користування та розпорядження земельними ресурсами, а також їх охорони та використання . Земельне право - комплексна галузьправаУкраїни, оскільки їосновускладаютьнормицивільногоправа, органічнопов'язанізнормами адміністративногоправайекологічногоправа.

Головними джерелами земельного права є Конституція України, Земельний кодек Украни. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадя, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Види земель та їх правовий статус

ДоземельУкраїниналежатьусіземлівмежах їтериторії, втомучисліостровитаземлі, зайнятіводними об'єктами, якізаосновнимпризначеннямцільовимподіляютьсянатакікатегорії:

а) землісільськогосподарськогопризначення;

б) земліжитловоїтагромадськоїзабудови;

в) земліприродно-заповідноготаіншогоприродоохоронногопризначення;

г) земліоздоровчогопризначення;

д) землірекреаційногопризначення;

е) земліісторико-культурногопризначення;
є) землілісовогофонду;

ж) земліводногофонду;

з) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та ішого призначення.
Земельніділянкикожноїкатегоріїземель, якіненаданіувласністьабокористуваннягромадян чи

юридичних осіб, можуть перебувати у запасі. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здіснюється на підставірішеньорганівдержавноївладитаорганівмісцевогосамоврядуваннявідповіднодоїхповноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчоївлади або органами місцевого самоврядування, якіприймаютьрішенняпропередачуцихземельувласністьабонаданняукористування, вилучення(викуп) земельізатверджуютьпроектиземлеустрою абоприймаютьрішенняпростворенняоб'єктів природоохоронноготаісторико - культурногопризначення.

Правовласностіназемлю

Правовласностіназемлю - цеправоволодіти, користуватисяірозпоряджатисяземельнимиділянками. Земля в Україні може перебувати у державній, приватній та комунальній власності. Суб'єктамиправавласностіназемлює:

громадянитаюридичніособи - наземліприватноївласності;

Б) територіальнігромади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - наземлікомунальноївласності;

держава, якареалізуєце право черезвідповідніоргани державноївлади, - наземлідержавної власності.

ГромадяниУкраїнинабуваютьправавласностіназемельніділянкинапідставі:

придбаннязадоговоромкупівлі-продажу, дарування, міни, іншимицивільно-правовимиугодами; Б) безоплатноїпередачіізземельдержавноїікомунальноївласності;

приватизаціїземельнихділянок, щобулиранішенаданіїмукористування; Г) прийняттяспадщини;

Д) виділеннявнатурі(намісцевості) належноїїмземельноїчастки.

Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі

а) придбання за договором купівлі - продажу, дарування, міни, іншими цивіьно-правовими угодами;

б) внесенняземельнихділянокїхзасновникамидостатутногофонду;

в) прийняттяспадщини;

г) виникненняіншихпідставпередбаченихзаконом.

Територіальні громади набувають землю у комунальну власніїть у разі:

А) передачі їм земель державної власності;

Б) примусовоговідчуженняземельнихділянокувласниківзмотивівсуспільноїнеобхідностітадля суспільних потреб;

В) прийняттяспадщини;

Г) придбаннязадоговором купівлі -продажу, дарування, міни, іншимицивільно-правовимиугодами

тощо.

Державанабуваєправовласностіназемлюуразі:

відчуження земельнихділяноку власників змотивівсуспільноїнеобхідностітадлясуспільних потреб;

Б) придбаннязадоговорамикупівлі - продажу, дарування, міни, іншимицивільно-правовимиугодами;

прийняттяспадщини;

Г) передачі у власність державі земельних діляо к комунальної власності територіальними гро мадами; Д) конфіскаціїземельноїділянки.

Крімправавласностіземельнийкодекспередбачаєправокористування, оренди, сервітутутаіншіправа відносноземлі.

Правопостійногокористуванняземельною ділянкою це правоволодінняікористуванняземельною ділянкою, якаперебуваєудержавнійабокомунальнійвласності, безвстановленнястроку(такеправомають лишепідприємства, установитаорганізації, щоналежатьдодержавноїтакомунальноївласності.

Правоорендиземельноїділянки цезаснованенадоговорістроковеплатневолодінняікористування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні можутьпередаватисяворендугромадянамтаюридичнимособамУкраїни, іноземнимгромадянаміособамбез громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням іорганізаціям, атакож іноземним державам. Орендаземліможебутикороткостроковою - небільше5 років, ідовгостроковою - небільше50 років.

Правоземельногосервітуту цеправовласникаабоземлекористувачаземельноїділянкинаобмежене платнеабобезоплатнечужоюземельноюділянкою, прицьомувстановлюютьсятакіземельнісервітути:

Правопроходутапроїздунавелосипеді;

Правопроїздунатранспортномузасобіпонаявномушляху;

Право прокладання та експлуатаціїліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійнихкомунікаційтощо.

Напуття та реаллаця права на землю

Громадянитаюридичніособинабуваютьправавласностітаправакористуванняземельнимиділянкамиіз земель державноїікомунальноївласностіза рішенням органів виконавчоївлади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюєтьсяшляхомпередачіземельнихділянокувласністьабонаданняїхукористування.

Безоплатна передача земельних діляо к у власність громадя провадиться у разі:

Приватизаціїземельнихділянок, якіперебуваютьукористуваннігромадян;

Одержання земельних діляок внаслідок приватизації державних і комунальних с/г підприємств, установ таорганізацій;

Одержанняземельнихділянокізземельдержавноїікомунальноївласностівмежахнорм безоплатної приватизації.

Угодипроперехідправавласностіназемельніділянкиукладаютьсявписьмовійформітанотаріально посвідчуються.

Підставами припинення права власності на земельну ділянку є:

Добровільнавідмовавласникавідправаназемельнуділянку;

Смертьвласниказемельноїділянкизавідсутностіспадкоємця;

Відчуженняземельноїділянкизарішеннямвласника;

Зверненнястягненняназемельнуділянкунавимогукредитора;

Відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхіїносгі та для суспільних потреб;

Конфіскаціязарішеннямсуду;

Невідчуженняземельноїділянкиіноземнимиособамитаособамибезгромадянстваувстановлений строкувизначенихземельнимкодексомвипадках.

Підставамиприпиненняправакористуванняземельною ділянкоює:

добровільнавідмовавідправакористуванняземельноюділянкою;

вилученняземельноїділянкиупевнихвипадках;

припиненнядіяльностідержавнихчикомунальнихпідприємств, установтаорганізацій;

використанняземельноїділянкиспособами, якісуперечатьекологічнимвимогам;

використанняземельноїділянкинезацільовимпризначенням;

систематичнанесплатаземельногоподаткуабоорендноїплати.

Припиненняправавласностіназемельнуділянкууразідобровільноївідмовивласниказемлінакористь державиаботериторіальноїгромадиздійснюєтьсязайогозаявою довідповідногооргану. Припиненняправа постійногокористуванняземельною ділянкою уразідобровільноївідмовиземлекористувачаздійснюєтьсяза йогозаявоюдовласниказемельноїділянки.

Відповідальність за порушення земельною законодавства Угоди укладеніізпорушенням встановленогозаконом порядкукупівлі-продажу, дарування, застави,

обмінуземельнихділянок, визнаютьсянедійснимизарішеннямсуду.

Громадяни та юридичніособи несуть цивільну відповідальність, адміністративну та кримінальну

відповіднодозаконодавствазатакіпорушення:

укладенняугодзпорушеннямземельногозаконодавства;

самовільнезайняттяземельнихділянок;

невиконаннявимогщодовикористанняземельзацільовимпризначенням;

знищеннямежовихзнаків;

розміщення, проектування, будівництво, введеннявдію об'єктів, щонегативновпливаютьнастан земель;

непроведеннярекультиваціїпорушенихземель;

самовільнеухиленнявідпроектівземлеустрою;

ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної іїформації щодо них;

порушення строкі розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок тощо.

Самовільнозайнятіземельніділянкипідлягаютьповерненнювласникамземліабоземлекористувачамбез відшкодуваннязатрат, понесенихзачаснезаконногокористуванняними. Поверненнясамовільнозайнятих земельнихділянокпровадитьсязарішеннямсуду.

Екологічне право України: поняття і предмет його правового регулювання

Екологічне право - це система правових норм, якими регулюються суспільні відносини з охорони навколишнього природного середовища іраціонального використання природних ресурсів (екологічні відносини).

Доскладусистемивходятьтакіпідгалузі, якземельне, водне, лісове, гірничеправотадеякііншігалузі права, якими регулюютьсявідносини з охорони й раціонального використання певнихвидів природних ресурсів. Предметом екологічногоправа єнормативноврегульованівідносинизохоронинавколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів. Метод екологічного права -комплекснийіявляєсобоюкомбінаціюметодівпідгалузейправа, якістановлятьйогосистему.

Сучасними головними нормативно - правовими актами, що регулюють основи організаціїохорони навколишнього природного середовища, єтакі: Закон України "Проохоронунавколишнього природного середовища", "Про охорону атмосферного повітря", "Про природно-заповідний фонд України", "Про твариннийсвіт", "Прокарантинрослин"тощо.

Екологчні права та обов'язки громадян

Екологічні права та обов'язки громадян Украни - система юридично закрілених за громадянами повноваженьізобов'язаньвекологічнійсфері.

Екологічніправаскладають:

Право брати участь в обговореніпроектів законодавчих актів щодо розміщення, будівництва і реконструкціїоб'єктів, якіможутьнегативновпливатинастаннавколишньогоприродногосередовища та внесення пропозиції до державних та господарських органв, установ та органзацій з цих питань;

Право брати участь у розробціта здійсненнізаходівщодо охорони навколишнього природного середовища, раціональногоікомплексноговикористанняприроднихресурсів;

Здійсненнязагальногоіспеціальноговикористанняприроднихресурсів;

Правоодержанняувстановленомупорядкуповноїтадостовірноїінформаціїпростаннавколишнього природного середовища та його вплив на здоров'я населення ;

Право брати участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

Поданнядосудупозовівдодержавнихорганів, підприємств, установ, організаційігромадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природнесередовище;

Об' єднання в громадські природоохоронні формування;

Отриманняекологічноїосвіти, вихованнятощо.

Екологічніобов'язкискладають:

Берегтиприроду, охороняти, раціональновикористовувати їбагатства;

Зді сню вати дільність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітіввикористанняприроднихресурсів;

Непорушуватиекологічніправаізаконніінтересиіншихсуб'єктів;

Компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природнесередовище;

Вносити  плату   за  спеціальне  використання   природних  ресурсів  та   штрафів  за екологічні правопорушення.

Поняття і види природокористування Природокористування - це  використання природних ресурсів,  природних об'єктів, природних територій, всіхблагприроди; цесистемазаходівпоосвоєнню, використанню, перетворенню тавідновлення природнихресурсів; цеорганізаціяприродиісуспільства.

Серед різновидів права природокористування слі виділити: землекористування; водокористування; лісокористування; користування надрами; користування тваринним світом; користування атмосферним повітрям; користуванняприродо-заповіднимитериторіями.

Відповіднодозаконодавствавиділяютьдваосновнівидиприродокористування:

Загальне - правогромадянвикористовуватиприроду, природніресурсидлязадоволеннярізноманітних, життєвонеобхідних потреб: естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальнихтощо; воно здійснюється громадянамибезоплатноінепотребуєспеціальногодозволу.

Спеціальне - використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, організаціми, установами у тих випадках, коли природні ресурси в установленому поряку надаються їм у володіня, користуванняабонаправахоренди; воноплатнеіздійснюєтьсянаосновідержавнихактівнаправоволодіння абокористуванняприроднимиресурсами.

Контроль у сфері природо використання та охорони навколишнього природного середовища здійснюєтьсячерезперевірку, нагляд, обстеження, інвентаризацію таекспертизи. Вінможездійснюватисяяк уповноваженими державними органами, так і громадськими формуваннями.

Червона книга України

Червона книга України - це основний державний документ, який містить узагальнені віомості про сучаснийстанрослинітваринУкраїни, щоперебуваютьпідзагрозоюзникнення, прозаходидляїхзбереження танауковообґрунтованоговідтворення.

До Червоної книги Украни заносять тварин і рослин, які є в Украні і значаться у Червоному списку Міжнародного Союзу охорони природи і природних ресурсів, а також у Європейському Червоному списку. Підставою длявнесеннядокнигипевноговидутваринчирослинєданіпрозмінуїхчисельності, ареалуіумов існування, яі свідчать про необхідність вжиття термінових заходів щодо їх охорони.

ВідомостіпрокоженвидрослинчитвариннаводятьсяуЧервонійкнизіувиглядідовідок, якімістять основні дані про цей вид (статус, розселення, поширеність, розмноження, причини зміни чисельності тощо). Ці дан є базою для розробки конкретних законодавчих, економічних, наукових та інших заходів для збереження й відтворення відповіних виді тварин і рослин. Такими заходами є: створення заповідників і заказників, штучне розведенняірозселеннятваринірослин, заборонаполюванняіловутвариннатериторіяхїхньогорозселення тощо.

Тема 7. Фінансове право

Предмет фінансового права та методи фінансово-правового регулювання Фінансове право - публічна галузь права Саме сфера фіансів потребує проведення складного, однак дуже важливого розмежування між необхідними державними витратами й визначенням способу належного розподілу податкового тягаря між ріними суб'єктами. Закони, що застосовуються у фінансах, відображають державну політику і можуть дещо рінитися від суто «юридичних» законів. Основний акт у сфері фінансів -закон про державний бюджет. Це не викладення правил гідної поведінки, а план дій певної організації (держави), яа надає повноваження конкретним учасникам фінансових відносин на мобілізацію розподілу або використання фондів коштів. Свого часу однією з передумов виділення окремої галуз права було названо політичну зантересованість держави в самостійному регулюванні комплексу суспільних віносин, що мають певну єдність.

Характеризуючи фінансове право як галузь права, в першу чергу слі розкрити його предмет та метод. Предмет правового регулювання являє собою яісно одноріний вид суспільних відносин, на який впливають норми певної галузі права Для цих відносин характерні такі риси: 1) життєво важливі для людини та її об'єднань віносини; 2) вольові, цілеспрямован (розумні) відносини; 3) стійкі, такі, що повторюються, та типові відносини; 4) відносини поведінки, за якими можна здійснювати зовнішній контроль (наприклад, юрисдикційними органами).

Предметом фінансовог права є суспільні віносини, що виникають, змінюються та припиняються у сфері фіансової діяльності держави. Фнансове право це галузь публічного права, предметом якого є норми, що регулюють державні фінанси. У відносинах, пов'язаних з формуванням і витрачанням кошті центрадізованих і децентралізованих фондів, необхіних державі для виконання її функцій, завжди виявляється владно організуюча роль держави в розподілі й перерозподілі національного доходу та ВВП. Саме тому такі відносини мають владно-майновий (грошовий) характер.

З іншого боку, не всі грошові відносини є фіансовими. Зокрема, придбання товарів через торговельну мережу є предметом регулювання цивільного права, хоч так відносини і мають грошовий характер. Однак, коли торговельна фірма за наслідками піприємницької діяльності розраховує й сплачує податок до бюджету відповіного рівня, такі відносини стають вже фіансовими, оскільки відбувається мобіліація ресурсі до центрадізованого фонду коштів. Якщо клієнт отримує кредит через банківську установу (що має виключно грошову форму), це також відносини, що характеризуються відносною диспозитивністю сторін учасникі відносин і регулюються цивіьним правом. Однак, коли Нацональний банк Украни перевіряє діяльність комерційного банку і виявляє порушення в умовах надання кредиту, вії має право застосувати фінансові санкції за порушення банківського законодавства як орган, що представляє інтереси держави у сфері забезпечення фінансової діяльності держави.

У фінансових відносинах ітереси держави представляють органи, наділені нею владними повноваженнями - Міністерство фінансів, Државне казначейство, Державна податкова служба, Національний банк тощо. Іншим учасником фіансових віносин можуть виступати я державні органи, організації установи (наприклад, бюджетні організації)), так і тдприємницької діяльності та громадяни. Визначальною умовою для віднесення таких відносин можуть виступати я державні органи, організації, установи (наприклад, бюджетні організації)), так і суб'єкти підприємницької діяльності та громадяни. Визначальною умовою для вінесення таких віносин саме до фінансових є наявність дільності щодо мобілізації, розподілу або використання кошті централізованих та децентралізованих фондів.

Метод фінансово-правового регулювання  це сукупність засобів впливу з боку держави на учасникі фіансово-правових відносин. Основним методом фіансового права є метод владних припися, який за своєю структурою є органічно ціісною системою безперервного впливу на учасників фіансово-правових відносин з метою реалізації ними своїх функцій.

Метод владних приписів характерний для публічних галузей права  юнституційного, адміністративного та кримінального. Однак у кожній галузі вії застосовується залежно ві предмета правового регулювання. Оскільки фіансове право пов'язане з фіансовою діяльністю держави, метод владних приписі являє собою органічну систему, що уособлює цілісність юридичних фактів, з якими пов'язані виникнення, зміна та припинення фінансових правовідносин, юридичний статус їхніх суб'єкті, розподі прав та обов'язкі між ними, встановлення санкцій за порушення приписів фінансових правових норм тапоряок їх застосування.

Для державно-владних приписі у сфері фінансової діяльності характерні такі риси, як катеоричність та відсутність оперативної самостійності. Пояснюється це насамперед тим, якого значення надає держава фіансам для її стабільного функціонування та забезпечення суверенітету. Будь-яі приписи у сфері фінансі мають категоричний характер. Наприклад, несплата своєчасно податку тягне за собою у будь-яому разі обов'язок застосування санкції з боку держави через уповноважений орган державну податкову службу. При стягненні таких санкцій наявність суб'єктивної вини, на відміну від адміістративних або криміальних відносин, не має значення. Вчинення правопорушення автоматично тягне за собоюзастосування встановлених санкцій.

Відсутність оперативної самостійності також є визначальною рисою саме фінансового права. Податківець не має права обрати той чи інший вид санкції за вчинене правопорушення у сфері податкових відносин за кожне з них передбачається конкретна санкція, розмір якої або черговість застосування не можуть бути змінені

Поряд і методом владних приписів, для фінансового права характері метод субординації^ метод погодження, метод рекомендації тощо, що поступово поширюються. Особливо це стосується сфери Мунципальних фінансів, де органи місцевої влади та самовржування дістають біьшу самостіїність у реалізації своїх повноважень, у тому числі й у фіансові сфері. Хоч зазначені методи, я правило, застосовуються разом з основним методом фіансового права методом владних приписів.

Отже, фінансове право це публічна галузь права, яка містить сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі створення, розподілу й використання фондів коштів (фінансових ресурсе) держави та органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їх завдань та функцій.

Слі зазначити, що вже є підстави говорити про наявність сформованого в державі фіансового права. На підтвердження цієї тези можна згадати нормотворчу діяльність парламенту України, зокрема прийняття Бюджетного кодеку України, законів у сфері грошово-кредитної системи Украни, закріплення на рівні законі компетенції спеціальних фінансових органі, розгляд проекту податкового кодексу тощо.

Система та (дисере.ла фінансового права

Фінансовеправоможнахарактеризуватизрізнихпозицій. Зодногобоку, цесамостійнагалузьправаіз визначеним предметом та методами правового регулювання. З ішого - це галуь законодавства, що є сукупністю законів та іших нормативно-правових акті, у яких фінансово-правові норми мають своє зовнішнє вираженняістановлятьджерелофінансовогоправа.

Система фінансового права охоплює загальну та особливу частини. Загальна частина об'єднує норми фіансового права і правові інститути, що закіплюють: поняття фіансів та фіансової діяльності держави, її методи, принципи та правові форми; предмет та методи фінансово-правового регулювання; характеристику фіансових правовідносин та фінансово-правових норм; правовий статус уповноважених у сфері фінансової діяльності державних та мунципальних органі; поняття фіансового контролю. Його види та методи, тобто такі норми й інститути, які є спільними для всіх іших фінансово-правових інститутів і становлять базу для регулювання правовіносин у сфері фінансової дільності держави. Особлива частина містить норми і правові інститути, що регулюють окремі напрями фінансової діяльності держави та різні елементи фінансової системи. Провідне місце в Особливій частин фінансового права посідає бюджетне право, як входить до неїякпігалузь і складається з двох великих правових інститутів бюджетного устрою та бюджетного процесу. Особлива частина містить такі правові інститути: доходи бюджетної системи (податкові та неподаткові); видатки бюджетної системи та цільових фонді; державний кредит; державне обов'язкове страхування (майнове та особисте); грошово-кредитна система. Ці інститути мають свої особливості, складаються з правових норм, що регулюють певну групу однорідних суспільних віносин у межах галузі права, але об'єднуються в одну систему через єдиний предмет та методи фінансово-правового регулювання. Безперечно, ці правові інститути містять правові норми, що регулюють фінансову діяльність держави.

До джерел фінансового права належать: КонституціяОснований Закон Украни; загальні та спеціальні закони; постанови Верховної Ради Украни, укази Президента Украни; постанови та декрети Кабінету Міністрі Украни, відомчі нормативно-правові акти (постанови Правліня НБУ, накази Міістра фінансів, розпорядження Державного казначейства Украни тощо), міжнародні правові акти, звичаї та стандарти, що ратифіоваді парламентом та входять до національного законодавства.

Фінансове законодавство характеризується системністю, яку, поря і ішими характеристиками, йому надають правила ієрариї норм, що містжьсяу правових актах. Використання цих правил дає можливість у разі виникнення колізій між нормативно-правовими актами віддати перевагу одному нормативно-правовому акту над іншим.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно, всі акти суб'єктів фінансового права повинні відповідати Основному Закону. Акти або їх положення, що суперечать букві або дух Конституції, не є чинними. Конституція акт безпосередньої дії (ч. 3 ст. 8): принципи та норми Основного Закону можуть регулювати конкретні суспільні відносини, у тому числі у сфері фінансової діяльності, якщо вони стосуються предмета конституційного регулювання. Будь-яе обмеження регулятивної дії норм Конституції є протизаконним, а винні у цьому органи та посадові особи державної влади й місцевого самоврядування, іш суб'єкти несуть юридичну віповідальність.

Найбільшу увагу конституційне законодавство приділило бюджетні діяльності, що пояснюється значенням бюджету як центральної ланки фінансової системи. У 2001 р в Україні був прийнятий Бюджетний кодекс України перше кодифіоване джерело пігалузі фінансового права Опрацьовується проект Податкового Кодеку Украни.

Низка спеціальних законя сфері бюджетних податкових грошово-кредитних відносин закріплюють високий ріень нормативно правового регулювання у сфері фінансової діяльності. Це, в першу чергу, стосується законів Украни "Про Державний бюджет Украни", "Про систему оподаткування', "Про банки і банкіську діяльність". У сфері фінансів прийнято ря статусних законів, що визначають правовий статус органів спецільної фінансової компетенції у тому числі закони України "Про Рахункову палату України", "Про Державну податкову службу У каїни", "Про Національний банк Украни' тощо.

Норми фінансового права містяться і в указах Президента України, в актах органів виконавчої владипостановах та декретах Кабіету Міістрів Украни (останні видавалися протягом 1992-1993 рогів). Окреме місце належить актам органів місцевого самоврядування та місцевої влади, що стосуються сфери фінансової

діяльності.

Велик групу джерел фіансового права становлять акти фінансово-кредитних установ - Міністерства фіансів державного казначейства, Державної податкової служби Національного банку Украни (накази, інструкції та і.). Деякі нормативно-правові акти видаються такими органами спільно з іншими державними або економними органами (наприклад спільні постанови КМУ і НБУ) залежно від змісту відносин, що регулюються.

Фінансово-правові норми містяться і в актах органів державної виконавчої влади  міністерств, відомств тощо, які регулюють питання фіансів у межах відповіної галузі або сфери управління, а також у локальних актах, що приймаються адміністрацією підприємств, установ, організацій (положення про розподіл прибутку, про створення резервного фонду).

Норми підзаконних нормативно-правових актів конкретизують зміст більш загальних фінансового-правових норм, що містяться у законах. (Сецифічною рисою фінансового законодавства є його постійний динаміний розвиток, яийдає змогу державі своєчасно реагувати на швидкі економічні зміни.

Поняття та особливості фінансово-правової норми

Фінансовеправо, якгалузьправа, маєсвоїпервинні, вихідніелементи, якимиєфінансово-правовінорми.

Фінансово-правова норма - це встановлене державою і забезпечене засобами державного примусу правилоповедінкиувідносинах, яківиникаютьвпроцесістворення, розподілуівикористаннягрошовихфондів держави.

Фінансово-правовінорми маютьхарактерніриси, що притаманнібудь-яким правовим нормам, такі специфічні, характернітільки длянорм фінансовогоправа. До загальнихознакфінансово-правовоїнорми відносятьсятакі:

нормувстановлюєдержава, атомуївиконаннязабезпечуєтьсяпримусовою силоюдержави;

нормаєправилом поведінкизагальногохарактеру, якестосуєтьсявсіхучасниківвідносин, щонею регулюються;

нормапокладаєнаучасниківвідносинюридичніобов'язкиінадаєїмсуб'єктивніправа;

норма завжди виражена у будь-якому правовому нормативному акті - законі, указі, постанові, інструкції, якийприйнятийкомпетентнимдержавниморганомчиорганоммісцевогосамоврядування.

Специфічніознаки фінансово-правовоїнорми обумовлені в кінцевому результаті особливостями предметаіметодафінансово-правовогорегулювання.

Перш завсе, фінансово-правовінормивідрізняютьсявідвсіхіншихнорм правасвоїм безпосередньо цільовимпризначенням, якевизначаєтьсяпредметомфінансово-правовогорегулювання, тобтовідносинами, які виникають в процесі фінансової діяльності держави, з приводу створення, розподілу і використання державних фондівгрошовихкоштів.

З точки зорупоходженняфінансово-правовихнорм їхособливістьполягаєвтому, що вонирідко виникаютьякфактичні, тобтовгромадськомужиттірідкоскладаютьсяправилаповедінки, якієпрототипом фінансово-правовоїнорми. Ідійсно, фінансовівідносининеіснуютьіневиникаютьсаміпособі. Державанадає фінансовимвідносинамадекватніформипрояву: встановлюєконкретнівидиплатежів, порядокїхнадходження в державні фонди, встановлює напрями використання фінансових ресурсів, їх розподіл і т.д. Все це проводиться за допомогою фінансово-правових норм, модель яких створюється державою.

Аленеможназабуватипроте, щовпроцесіфінансовоїдіяльностівиникаютьітаківідносини, якінеє фіансовими з економічної точки зору, бо в рамках цих відносин не відображається рух грошових засобі, що є основноюознакоюфінансів.

Наприклад, відносини збюджетного процесу, по встановленню податків, зборів, по державному, фінансовомуконтролю іт.д. Практикапоказує, щовційгрупівідносиниінколивиникаютьякорганізаційні, і тількипісляцьогонабуваютьправовогооформлення. Ацеозначає, щоспочаткустворюєтьсяфактичнамодель поведінки, апотімвонаоформляєтьсянормоюправа.

Фінансово-правовінорми відрізняються від іншихнорм всистеміправасвоєю нестабільністю, що обумовлено двома причинами. По-перше, відносини, які виникають в процесі фінансово-господарської діяльностідержави, засвоєю сутністю єекономічними, а цеозначає, що вони зазнаютьвпливу різних економічнихколиваньузв'язкуізструктурнимизмінамивсистеміуправління, змінамивполітицітаін.

Нестабільністьвідносин, якіявляютьсобою предметфінансово-правовогорегулювання, призводитьдо нестабільностісамогофінансово-правовогорегулювання, іперш завсе, доскасуваннястарихіпоявінових фінансово-правових норм. По-друге, фінансово-правовівідносини, якіохоплюються сферою фінансової діяльностідержави, єпервіснонестабільні. Вониіснуютьврамкахправовихактівпробюджет, якідіютьтільки одинфінансовий рік. Таким чином, бюджетно-правовінорми якчастинафінансово-правових, періодично виступаютьзприйняттямвідповіднихзаконівпробюджетівтрачаютьсвою силуіззакінченням фінансового року.

Фінансово-правові норми мають ряд особливостей, обумовлених методом фінансово-правового регулювання, вякостіякоговиступає методвладнихприписів.

Перш завсе, фінансово-правовінорми - впереважнійбільшостієзобов'язуючими(чиімперативними), тобтонимивстановлюютьсяобов'язки різнихсуб'єктівфінансовогоправа. Іцеєприродно, бометодвладних приписів, домінуючийуфінансовомуправі, припускає, щорішеннябудь-якогопитаннявиконуєтьсяоднією

стороною, аточніше: державою. Держававстановлюєвзаконах, аоргани місцевогосамоврядування - в рішенняхконкретніправилаповедінки, якізобов'язують суб'єктів доїхвиконання. Наприклад, держава, встановившиподаткиізбори, незалишаєсуб'єктам ніякоїсамостійності, атількизобов'язує їхсплатитиу відповідностідосвоїхвимог. Імперативністьфінансово-правовихнормрозповсюджуєтьсянасуб'єктів, щоїх дотримуються. Державніоргани, уповноваженівидавативладніприписи, самізв'язані вимогамифінансово-правовихнорм.

Крімцього, значнучастинуфінансово-правовихнормскладають компетенційні норми, тобтотакі, якими встановлюються компетенціїдержавнихорганів іорганів місцевого самоврядуванняу сферіфінансів. В законодавствітакінорминайчастішеподаютьсяунейтральномуформулюваннічиформуютьсячерезправа відповіднихсуб'єктів.

Такожуфінансовомуправімаютьмісцеправовінорми, яківстановлюютьправасуб'єктівфінансового прававкласичномуїхрозумінню, тобтонеобтяженіознакамиобов'язковості. Алечислотакихнормвідносно зобов'язуючих(імперативних) ікомпетенційнихвідносноневелике. Цезумовленометодомвладнихприписів, домінуючим уфінансовомуправі, дляякогонехарактернонаданнясуб'єктам правасвободи міркування, можливостівиборуповедінки. Особливістьуповноваженихфінансово-правовихнормполягаєвтому, щовонив більшостівипадків є похідні, вториннівід зобов'язуючих. Вони ніби «прив'язані» до зобов'язуючих (імперативних) фінансово-правовихнорм, утворюючизнимицілийкомплекснорм. Беззобов'язуючихнорм уповноваженінорми немалибніякогосенсуіусуб'єктівфінансовогоправаневиникалобпотребивїх реалізації.

Перевагавсистеміфінансово-правовихнорм зобов'язуючих(імперативних), компетенційнихнорм, а такожспецифікауповноважуючихфінансово-правовихнормдозволяєконстатувати, щовціломувонимають імперативнийхарактер.

Фінансово-правові відносини: зміст, особливості, види та суб'єкти Фінансові  правовідносини  - це  суспільні  відносини,  що  виникають  при залученні, розподілі, використанніфондівгрошовихкоштівіурегульованінормамифінансовогоправа. Ознаки фінансових праовіносин як різновиду прадовідносин: S   виникають відповіно до нормам права, яі вказують умови її виникнення і визначають учасників; S   носять вольовий характер;

S характерний зв'язок сторін у формі юридичних прав і обов'язкі. Причому, завжди присутні дві сторони: однамаєсуб'єктивнеправо(уповноважена) інша - несевідповідніюридичніобов'язки (зобов'язана).

Особливіриси фінансових правовідносин, обумовленіспецифікою предмету іметодуфінансово-правовогорегулювання:

S виникаютьвпроцесіфінансовоїдіяльностідержави;

S однимізсуб'єктівповиненбутивідповіднийуповноваженийдержавнийорган; S виникаютьзприводугрошей.

Ці відмінні риси надають фінансовим правовідносинам характер державно-владних майнових правовідносин.

Матеріальним змістом фінансових правовіносин є поведінка суб'єктів, а юридичним - суб'єктивні права та юридичніобов'язкиучасників, щовстановленіфінансово-правовиминормами. Структура фінансових правовідносин:

S суб'єкт;

S об'єкт;

S зміст.

Суб'єкти фінансових правовідносин - це особи, які беруть участь у конкретних правовідносинах і є носіями фінансових обов'язків і прав. Вони поділяються на групи:

а) суспільно-територіальніутворення;

б) колективнісуб'єкти;

в) індивідуальнісуб'єкти.

Учасникиправовідносинмаютьбутинаділенітакою юридичною властивістю, якправосуб'єктність, тобто спроможністю бути носієм прав та обов'язків, здійснювати їх та відповідати за їх реалізацію. Правосуб'єктністьвключає:

S   правоздатність - здатністьбутиносіємправтаобов'язків;

S   дієздатність - здатністьсамостійнореалізовуватиправатаобов'язки.

Під об'єктом фінансових правовідносинслідрозуміти те, нащо направленаповедінкаучасників фіансових правовідносин. Об'єктом є гроші або грошові зобов'язання у зв'язку з утворенням і використанням грошовихфондів.

Права і обов'язки фінансових правовідносин утворюють зміст фінансових правовідносин. Суб'єктивне право - це передбачена нормами права міра можливоїповедінки учасника правовідносин. Суб'єктивний обов'язок - цепередбаченанормамиправаміраналежноїповедінки.

У процесірегулювання суспільних відносин можутьскластисядватипи зв'язку між суб'єктивними юридичнимиправамитаобов'язками:

S   правовідносини "пасивного типу" - певним учасникам надаються права на позитивні дії, а на всіх

іншихпокладаютьсяпасивніобов'язкиутримуватисявідпевнихдій; S   правовідносини"активноготипу" - напевнихучасниківпокладаютьсяактивніюридичніобов'язки -

здійсненняпозитивнихдій, азмістсуб'єктивногоправаполягаєвможливостівимагатицієїповедінки

відзобов'язаноїособи. Класифжація фінансових правовідносин:

1) за матерільним змістом:
S бюджетні;

S податкові;

S вгалузістрахування;

S вгалузікредиту;

S зприводурегулюваннягрошовогообігу;

S вгалузірозрахунків;

S зприводувалютногозаконодавства.

2) в залежності від характеру фінансово-правових норм, що лежать в основі фінансових
правовідносин:

S матеріальні - виникаютьнаосновіматеріальнихнорм фінансовогоправаівиражаютьправовийстатус суб'єктів, щоберутьучастьуфінансовійдіяльності;

S процесуальні - внихвиражаєтьсяюридичнаформа, вякійвідбуваєтьсяотриманнядержавою усвоє

розпорядженняфінансовихресурсів, їхрозподілівикористання. Основою виникнення, зміи і припинення фінансових правовідносин є юридичний факт. Юридичні факт   - цеконкретніжиттєвіобставини, зякиминормиправапов'язуютьвиникнення, змінуабоприпинення юридичнихправовідносин. Доюридичнихфактів, яківіншихгалузяхправа, відносять: S   дії(правомірніабонеправомірні) - вольоваповедінка(правопорушення, договір);

S   події - цеявища, щонезалежатьвідволілюдей, алетягнутьзасобою виникнення, змінуабоприпинення

фінансовихправовідносин.

Правомірні дії як вольова поведінка, передбачена фіансово-правовою нормою, поділяються на:

S   юридичніакти - правомірнудію учасникафінансовихправовідносин, спрямованунаотримання

правовогорезультату;

S юридичнівчинки - правомірнудію, щозумовлюєправовінаслідки, пов'язанізфактомвольовоїдії, яканезалежитьвідбажаннясуб'єктавідносин.

Неправомірні дії ялят собою поведінку, що не відповідає приписам фінансово-правових; норм.

Отже, фінансовіправовідносини - цеврегульованіфінансово-правовиминормамисуспільнівідносини, учасникиякихвиступаютьякносіїюридичнихправтаобов'язківусферімобілізації, розподілуйвитрачання фондівкоштівдержави.

Поняттятазміст фінансовоїдіяльностідержави

Фінансовадіяльністьдержави представляютьсобою процеспланомірногоформування, розподілуі використаннядержавою фінансовихресурсівчерезсвоїгрошовіфондидлявиконаннязавдань, якіпередними стоять.

Фінансовівідносини, щовиникаютьвпроцесіфінансовоїдіяльності, розглядаютьсяувзаємозв'язкуз фіансовою системою і охоплюють ту її частину, яа пов'язана з державними грошовими фондами і грошовими фондамимуніципальнихутворень. Донихналежатьбюджетніфонди, державніімуніципальніпозабюджетні фонди, державний і муніципальний позабюджетний кредит, страхові фонди, фінанси державних і муніципальнихунітарнихпідприємств. Яквидно, дочислафінансовихвідносин, щовиникаютьвпроцесі фінансовоїдіяльностідержавиімуніципальнихутворень, невідносяться фінансивсіхпідприємствнезалежно відформивласності, атількифінансидержавнихімуніципальнихунітарнихпідприємств. Такимчином, іневсі страховіфонди, алишедержавніімуніципальні.

Фінансовадіяльністьдержавиімуніципальнихутвореньздійснюєтьсячерезвідповідніоргани.

Держава, як суб'єкт фінансової діяльності, представлена державними органами. Відповідно, до фінансовоїдіяльностідержавивідноситьсядержававособіїкомпетентнихорганів, доякихвідноситьсялише ті, дляякихвказанадіяльністьєспеціальноючискладаєчастину їкомпетенції.

Дочислацихорганів, по-перше, відносятьпредставницькіорганидержавноївлади. Фінансовадіяльність складає частину їх компетенції (ст. 85, 92 Конституції України). Вони встановлюють і стягують податки і збори, розглядаютьіприймаютьбюджети, атакожзвітипроїхвиконання.

По-друге, доцихорганіввідносятьсявиконавчіорганидержавноївлади. Вониздійснюютьфінансову діяльністьдержави як частину своєїкомпетенціїіякспеціальну. Фінансовадіяльністьстановитьчастину компетенціїуряду України, органів виконавчоївлади загальноїкомпетенції, міністерств, відомств. Отже, КабінетМіністрівУкраїнирозробляєбюджетдержави, аорганивиконавчоївладинамісцях — відповідні бюджетиадміністративно-територіальниходиниць. Державниймитнийкомітетзбираєподатки, платежіізбори приперетинідержавногокордону, аміністерства, щомаютьцентралізованідоходи, формуютьівиділяють фінансовіресурси ізцихфондівдлявирішеннязагальногалузевихзавдань. Крім цього, деякіміністерства, управляючиказеннимипідприємствами, встановлюютьнормативипорозподілуприбуткуцихпідприємств.

Доорганіввиконавчоївладиспеціальноїкомпетенції, якіздійснюють фінансовудіяльність, відносяться Міністерствофінансівіфінансовіоргани при місцевих органахвлади, Державнеказначейство, Державна податковаадміністраціяУкраїни, Пенсійнийфонд, Фондсоціальногострахування, Державнийфондзайнятості населеннятощо. Отже, Міністерствофінансівіфінансовіорганинамісцяхскладаютьпроектибюджетівізвітів проїхвиконання, аДержавнеказначейство, якевходитьдоскладуМіністерствафінансів, здійснюєконтрольза виконанням державного бюджету. Державна податкова адміністрація України здійснює контроль за правильністю обчисленняісплативбюджетіпозабюджетніфондиподатківізборів. Державніпозабюджетні фондиздійснюютьфінансовудіяльністьдержавивтомурозумінні, щовони мобілізуютьівиділяютьфінансові ресурси для вирішення соціально-економіних завдань держави.

Крім цього фінансовудіяльністьдержави здійснюєНаціональний банкУкраїниікомерційнібанки. НаціональнийбанкУкраїнибереучастьузбиранні, розподіліівикористанніфінансовихресурсівдержавитоді, коливиконуєсвоїобов'язкипоопераціяхздержавнимбюджетомідержавнимипозабюджетнимифондами, з місцевимибюджетами, а такожопераційпообслуговуванню державногоборгу. НаціональнийбанкУкраїни здійснюєфінансовудіяльністьітоді, колипроводитьемісіюгрошовихзнаків, такяксамеіснуванняфінансової діяльності держави обумовленеіопираєтьсянагрошову систему України. Звідси, фінансовадіяльність держави складає частину компетенції Національного Банку України.

Комерційнібанки, будучинедержавнимиорганізаціями, такожвдеякихвипадкахздійснюютьфінансову діяльністьдержави. Цевідбуваєтьсятоді, коливониреалізуютьсвоївладніповноваженняусферідержавних фіансів, якими їх наділяє держава

МуШципадьШ утворення здійснюють фінансову діяльність через органи місцевого самовржування, а також безпосередньо через населення муніципального утворення. Так, представницькі і виконавчі органи місцевого самоврядування формують івиконують місцевий бюджет. Представницькіоргани місцевого самоврядуваннявстановлюють місцевіподатки ізбори інадаютьпільги поїхсплатіувідповідностідо законодавства. Крім цього, органи місцевого самоврядування, якіствореніу відповідностіізстатутами муніципальнихутворень, здійснюютьемісію муніципальнихоблігацій, отримуютьфінансовудопомогуврізних формахізбюджетіввищогорівняіт.д.

Державаімуніципальніутворенняяксуб'єктифінансовоїдіяльностівпливаютьнаоб'єктцієїдіяльності. Об'єктом фінансовоїдіяльностієекономічнівідносини, аточнішевідносинивласностііякрезультат - доходи, нагромадженнясуб'єктівгосподарськоїдіяльностііфізичнихосіб, атакожвласніфінансовіресурсидержавиі муніципальнихутворень.

Функції і методи фінансової діяльності дежави

Характеристикамифінансовоїдіяльностідержавиявляютьсяїфункції, атакожзасоби, способиіформи, здопомогоюякихвоназдійснюється.

Функції фіансової діяльності держави - це основні напрями цієї дДОяльностт. Серед них: а) утворення державних грошових фондів; б) розподіл державних фінансових ресурсів; в) використання державних фіансових ресурсів; г) державний контро л за рухом фіансових ресурсів; д) емісія грошових знакі.

Засобами фінансовоїдіяльностідержави, щовикористовуютьсявпроцесіцієїдіяльностііспрямованіна досягнення ї цілей, виступають правові норми, норми бухгалтерського обліку, операційно-технічні, комунікативніітранспортнізасоби.

Правовінормиєважливим засобом фінансовоїдіяльностідержави, оскількифінансовівідносинине існуютьсаміпособі, аобумовленіфактоміснуваннядержавиіпроявляютьсяуформах, визначенихдержавою. Держававстановлюєконкретнівидиплатежівіпорядокнадходженняїхвдержавніфонди, визначаєнапрям використанняфінансовихресурсів, їхрозподіліт.д. Податки, зборипорядокїхнадходженнявдержавніфонди неможутьвиникнути безюридичноїдіяльностідержави. Томуправовінорми - цеголовний засіб, який супроводжуєфінансовудіяльністьдержави.

Правову основу фіансової діяльності держави складають норми різних правових актів, але перш за все -конституційнінорми. Використаннянорм бухгалтерськогооблікувпроцесіфінансовоїдіяльностідержави обумовленефінансами, щомаютьгрошовий характер. Ідлятого, щобдержавамалазмогуслідкувати за процесоммобілізації, розподіломівикористаннягрошовихресурсів, вонаповиннастворитисистемуфіксаціїі відображеннярухуцихресурсів. Цевідбуваєтьсязадопомогою нормбухгалтерськогообліку, якіприв'язанідо правовихнормякзасобуфінансовоїдіяльностідержави. Повідношенню доправовихнорм вонивиступають допоміжним засобом. Через правові норми держава регулює поведіїку конкретних суб'єктів, а в нормах бухгалтерського обліку вона відслідковується. Часто правові норми і норми бухгалтерського обліу перебувають в одних і тих самих правових актах. В зв'язку з цим норми бухгалтерського обліку можна він ести дотехнічно-юридичних.

Дляефективноїфінансовоїдіяльностідержавиважливезначеннямаєвідповідністьіузгодженістьнорм бухгалтерського обліку іправових норм. Але, на жаль, часто спостерігається, що обліковінорми не відповідаютьправовимвимогам, яківираженіврізноманітнихправовихактах, абонавпаки, новіправовінорми незнаходятьсвоговідображеннявреєстрахбухгалтерськогообліку.

До операційно - технічних ікомунікативно-транспортних засобів фінансовоїдіяльностідержави відносять різні форми документів, які затверджуються Міністерством фінансів, а також факси, телефони і т.д.

Фінансова діїльність держави здійснюється не тіьки за допомогою віповідних засобів, аде і за допомогою відповідних методів. Метод - цеконкретний напрям досягненняцілей фінансовоїдіяльності держави.

Всіметоди здійсненняфінансовоїдіяльностідержавиподіляютьсяназагальнііспеціальні. Загальні методи використовуютьсяприздійсненнівсіхфункційфінансовоїдіяльностідержави. Донихвідносяться: імперативний, рекомендаційний, способиузгодження.

Основним методом, що використовується в процесі фінансової дільності держави, є імперативний метод. Його суть полягає в тому, що держава в процесі фінансової діяльності через правові акти працює за принципом команда - виконання. Держава в односторонньому поряку, без згоди адресата, дає йому накази, які єобов'язковимидовиконання. Найбільш послідовноцейспосіб(метод) представленийуправі, девінотримав назвуімперативногометодучиметодувласнихприписів.

Рекомендаційний метод все частіше використовується в процесі фінансової діяльності держави. Для прикладу, приприйняттізаконупродержавнийбюджетнанаступнийфінансовийрікзавждиєдекількастатей, якімістятьрекомендаціїнаадресусуб'єктівдержави.

Метод угоджень використовується в процесі фінансової діяльності держави і муніїипальних утворень дужерідко, восновномудлявирішенняпитань, вякихзацікавленідвауповноваженихдержавоюоргана.

Спеціальніметоди фінансовоїдіяльностіпрацюють в процесіреалізаціївизначених функцій цієї діяльності.

Функціяутвореннягрошовихфондівсупроводжуєтьсязастосуванням такихметодів, яквстановлення обов'язковихідобровільнихплатежів. Крімцього, всучаснихумовахз'явивсящештрафнийметодіметод фінансовихвилучень.

Метод обов'язкових платежів - основний метод залучення грошових ресурсі в державні фонди. Він проявляєтьсячерезвстановленняподатків, зборів, щонадходятьвдержавніфонди.

Методдобровільнихплатежів проявляєтьсячерезреалізацію державнихпозикфізичниміюридичним особам, продажїмдержавноїімуніципальноївласності, добровільніпожертвуваннярізнихсуб'єктівнакорить держави і т.д.

Методфінансовихвилученьпроявляєтьсяувилученідержавою вільногозалишкуприбуткуказенного підприємства. Дляказенних підприємств держава встановлюєфінансовінормативи діяльності, а все, що залишаєтьсяповерхцього, вилучає.

Навідмінновідцьогопривикористанніметодаобов'язковихплатежівдержаваневстановлюєсуб'єкту ніякихфінансовихнормативів, атількивстановлюєподатки, збори, якіповиннібутисплаченінезалежновід результатівдіяльностісуб'єкта.

Штрафний метод я метод фіансової діяльності держави і муніципальних утворень виражається у встановленніізастосуванніштрафів, пенітаіншихсанкційзапорушенняфінансово-правовихнорм.

В процесіздійсненняфункційвикористаннягрошовихзасобівзастосовуютьсяметодибезповоротногоі поворотногофінансування. Методбезповоротногофінансуванняякметодфінансовоїдіяльностідержавиі муніципальнихутвореньозначаєбезповоротнеібезоплатневиділеннягрошовихзасобів, аметодповоротного фінансування означає виділення грошових засобів на принципах поворотності і платності. Метод безповоротного фінансуваннявикористовуєтьсяпри виділеннігрошовихзасобівізбюджетів, аузв'язкуз утворенням державнихпозабюджетнихфондівгрошовихзасобівцейметодпочаввикористовуватисьіпри виділенніфінансовихресурсівізцихжефондів. Методповоротногофінансуванняставвикористовуватисьв процесіфінансовоїдіяльностідержавилишеостаннімироками.

Спеціальніметоди фінансової діяльності використовуються державою іпри здійсненніфункцій розподілуфінансовихресурсів. Донихвідноситьсяіметодвиділеннятрансфертів, методсубвенцій, дотацій, субсидій, методпроцентнихвідрахуваньвідрегулюючихдоходів.

Методсубвенцій основанийнавиділеннісумізбюджетувищестоящогорівнянавизначенийтермінна конкретніцілі. Цей методфінансовоїдіяльностідержави невикористовувався вумовахадміністративно-командної системи управління економіою і почав активно використовуватися з початку 90-х рр. Метод дотаційвикористовувавсявсоціалістичнійбюджетнійсистеміівикористовуєтьсядалі. Вінполягаєувиділенні фіансових ресурсів суб'єктам господарювання без цільового призначення. З 1994 р. при здійсненні державою функціїрозподілуфінансовихресурсівпочаввикористовуватись методвиділеннятрансфертів. Вінполягаєу наданні суб' єктам господарювання фіансово ї допомоги.

Формиздійсненняфінансовоїдіяльностідержави

Фінансовадіяльністьдержавиздійснюєтьсяврізнихформах. Перш завсе, воназдійснюєтьсявправовійі неправовійформах.

Основною формою фінансової діяльності є правова. Держава здійснює мобіліїацію, розподіл і використанняфінансовихресурсів, приймаючифінансово-правовіакти.

Фінансово-правовіактикласифікуютьза: а) юридичнимивластивостями, б) юридичною природою, в) органами, щовидаютьфінансово-правовіакти.

Заюридичнимивластивостямифінансово-правовіактиподіляютьсяна1) нормативні; 2) індивідуальні; 3) змішані.

Нормативніфінансово-правовіактирегулюютьвідносини, якіскладаютьпредметфінансовогоправаі містятьтількизагальнообов'язковіправилаповедінки. ДонихвідносятьсяБюджетнийкодексУкраїни, закони, яківстановлюютьрежимрізнихподатківізборівтаін.

Індивідуальні фінансово-правові акти регулюють конкретні фінансові відносини за участю конкретних суб'єктівздопомогоюнормативнихправовихзасобів.

Змішаніфінансово-правовіакти одночасно містять нормативніта індивідуальніприписи. До них відноситься щоріне прийняття закону "Про державний бюджет на наступний фінансовий рі". Такий закон міститьякізагальнообов'язкові, такііндивідуальніфінансово-правовірозпорядження.

За органами, які видають фіансово-правові акти, останні поділяються на:

фінансово-правовіакти, що приймаються представницькими органами влади у формізаконів і постанов;

фінансово-правовіакти, щоприймаютьсявиконавчимиорганамивладизагальноїкомпетенціїуформі указів, постановірозпоряджень;

фінансово-правовіакти, що приймаються виконавчимиорганами влади спеціальноїкомпетенціїу форміінструкцій, листів, рішень;

фінансово-правовіакти, що приймаються представницькими івиконавчими органами місцевого самоврядуванняуформіпостановірішень.

Різновидом фінансово-правових актів є фінансово-планові акти.

Фінансово-плановіакти приймаються відповідними органами іорганізаціями впроцесіфінансової діяльностідержавиімістятьплановіпоказникидоходівівидатків. Донихвідносять: а) державнийбюджет, бюджетимуніципальнихутворень; б) фінансовіпланидержавнихімуніципальнихунітарнихпідприємств; г) бюджети державних позабюджетних фондів таін.

З організаційної точки зору фінансова діяльність держави здіснюється у формі створення і виконання централізованих ідецентралізованих фондів грошових засобів. Державніцентралізованіфонди грошових засобів представленні державним бюджетом, бюджетами муніципальних утворень, а також державними і муніципальними позабюджетними фондами грошових засобів. Державніімуніципальнідецентралізовані фонди мають місце наддержавних і муіипльнихунітарних шдприємствад.

Тема 8. Банківське право України Поняття банківської системи та банкяської діяльності

Банкиєоднимизнайстарішихінайбільшихзаактивамифінансовимипосередниками. Вважають, що перші банк виросли з контор міняйл і з'яилися в епоху Віродження в італійських містах.

Законодавство (Закон України "Про банк і банківську діяльність" від 07.12.2000 р.) визначає банк я юридичнуособу, якамаєвиключнеправонапідставіліцензіїНаціональногобанкуУкраїниздійснюватив сукупності такі операції:

S залученнядовкладівгрошовихкоштівфізичнихтаюридичнихосіб;

S   розміщенняцихкоштіввідсвогоімені, навласнихумовахтанавласнийризик;

S відкриттятаобслуговуваннябанківськихрахунківфізичнихтаюридичнихосіб.

Зазначені операції є базовими і утворюють первинну сферу банкіської діяльності. Віщі банків: S   універсальні, щовиконуютьусібазовіопераціїнагрошовомуринкутабудь-якіінші; S   спеціліїовані, що виконують лише частину базових о перацій на грошовому ринку.

Відповіно до Закону "Про банки і банківську діяльність" банки в Украні можуть функціонувати я спеціалізовані, тобто ощадні, іпотечні, інвестиційні, розрахункові (клірингові). Законом також закріплено правосамостійновизначатинапрямисвоєїдіяльностііспеціалізаціюзавидамиоперацій. Навідмінувідінших небанківськихустанов, створюютьфінансовіактивитакеруютьїхпереміщенням.

Банківськадіяльність, якаєдоситьшироким поняттям, повиннарозглядатись як один зелементів фінансовоїдіяльностідержави.

Правовий зміст банківської дрльності закрілений в ст. 2 Закону України "Про баки і банківську діяльність". Аналіз законодавства дає можливість вважати, що про банківську діяльність можна і с лі говорити тоді, колибанкиздійснюютьтічиіншідіїзфінансовимиінструментами, вякостіякихвиступаютьгроші, цінні папери і валютні цінності. Тобто, банківська діяльність - це сукупність дій банківської системи з приводу оборотугрошей, ціннихпаперівівалютнихцінностейякзасобівплатежу, збереженняіяктовару.

У правовомурозуміннібанківськадіяльність - цесукупністьправовихдій, щоздійснюєтьсяпевними суб'єктамивформі, якоївимагаєзаконабодоговір. Уданомуаспектібанківськадіяльністьстановитьсистему постійноздійснюванихугодіоперацій, щоспрямованінаотриманняприбутку.

Банківськадіяльністьможематилишепрофесійнийхарактерієвиключною. Водночасїслідрозглядати якпідприємницькудіяльність, щомаєпевнуспецифікуіособливіриси.

Банк також слід розглядати я особливого виду підприємство. Якщо в діяльності звичайного підприємствагрошівиконуютьрользасобуплатежу, товбанківськійдіяльностісамігрошівиступаютьуролі товару. Ця особливість банківського піприємства робить його настіьки своєріним, що вона потребує спецільного правового регулювання, як відрізняється від загального законодавства про підприємства.

Види угод, які мають право здійснювати комерційні банки: S   банкіські операції які становлять безпосередній предмет дільності;

S угоди, якімають допоміжне значення та служать для забезпечення організаційних іматеріальних передумовроботибанку;

S   рядіншихнебанківськихугод, незабороненихзаконодавством.

Види банківських операцій: S   активні - спрямовані на використання ресурсів банк (надання кредитів)); S   пасивні - спрямовані на залучення коштів (депозити);

S   комісіні - посередницька діяльність банку (обслуговування платежів, інкасації, зберігання ціностей).

Банківська система - це складові фінансової системи держави, що яляє собою сукупність різних за організаційно-правовою формою таспеціалізацією національнихбанківськихустанов, щоіснуютьвмежах єдиної фінансової системи та єдиного грошово-кредитного механізму в певний проміжок часу.

ВУкраїніпобудованодворівневубанківськусистему. Виділяютьдвіплощинивзаємовідносин:

по вертикалі - відносини пілеглості між центральним банком, я таким, що керує, і низовими ланками -комерційнимибанками;

погоризонталі - відносинирівногопартнерстваміж банками. БанківськасистемаУкраїнискладаєтьсяз НаціональногобанкуУкраїнитаіншихбанків, щоствореніідіютьнатериторіїУкраїнивідповіднодо положень Закону Украни "Про банки і бадкіську діяльність".

Порядокстворення, реєстраціїталіцензуваннябанківськихустановвизначається нормативнимиактами Національного банку України:

Положенням про поряок створення і державної реєстрації банкі, відкриття їх філій, представництв, відділень;

Інструкцієюпропорядокрегулюваннядіяльностібанків;

Положенням про поржоквидачі банкам банківських ліцензії, письмових дозволів та ліцензії на виконанняокремихбанківськихоперацій.

Банківськеправоякінститутфінансовогоправа

Банківське право - це сукупність норм, встановлених або санкціонованих державою, що регулюють відносини, які виникають у процесі банківської діяльності, шляхом встановлення прав, обов'язків і відповіальності учасників цих відносин.

Об'єктивне обґрунтування і умови формування банківського права в Украні:

S   створення соцільно -економічних умов для банкі;

S становленнядворівневоїбанківськоїсистемизнеобхідноюміроюсамостійностікомерційнихбанків,

діяльністьякихрегулюєтьсяправом;

S   розвитокгрошового, фондовогоринків.

Специфіні ознак банківських праовідносин:

S наявністьспеціальногосуб'єктабанкуікредитноїорганізації;

S наявністьспеціальногооб'єктафінансовихінструментів.

Суб'єкти банківських правовідносин:

органи влади, що здійснюють функції державного регулювання банківською діяльністю і взаємодії з банківськоюсистемою;

Національний банку України, що виступає центром банківськоїсистеми іяк орган державної виконавчоївлади;

банкиіпохіднібанківськіутворення: банківськікорпорації, холдинговігрупи, банківськісоюзи;

клієнти банків - фізичні і юридичні особи.

Обставини виникненнябанківських правовідносин - юридичніфакти: адміністративний акт(видача ліцензії); угода; завданнязбитку(єсуперечливим іпотребуєобґрунтування); нормазакону(встановлення обов'язковихрезервів).

Методи правового регулювання діяльності банків імперативно-диспозитивний. Імперативний метод обумовлений необхідністю проведення державноїгрошово-кредитноїполітики. Учасники імперативного регулюваннябанківськоїдіяльності: ПрезидентУкраїни(створюєукази), ВерховнаРадаУкраїни(приймає закони, постанови), КабінетМіністрівУкраїни(приймаєпостанови), Національний банкУкраїни(приймає спецільні акти банківського законодавства). Диспозитивний метод правового регулювання банківської діяльностіреалізованийуч. 2 ст. 2 ЗаконуУкраїни"Пробанкиібанківськудіяльність", девизначено, щобанки єекономічносамостійнимиіповністю незалежнимивідвиконавчихірозпорядчихорганівдержавноївладив рішеннях, пов'язанихзоперативноюдіяльністю.

Банківськівідносини, що регулюються нормами права, слід розглядати як комплексний правовий інститут. Аджевінміститьрізноманітніметоди правовогорегулювання, поєднуєкомплекселементівнорм права, як фінансового, так і господарського та цивільного.

Банківське законодавство - це система всі упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, щорегулюютьвідносиниусферібанківськоїдіяльності.

Банківські закони: загальні і спеціальні.

Враховуючите, щобанкиєсуб'єктамипідприємницькоїдіяльності, вонипідпадаютьпіддіяннязагальних правових принципі. У якості загальних законі слід розглядати Конституцію Цивіьний кодекс, Господарський кодек, Закон "Про цінні папери і фондовий ринок", укази Президента, постанови Кабінету МіністрівУкраїни, міжнародніправовіакти.

Цізакониповиннізастосовуватисьдобанківібанківськоїдіяльності, якщоспеціальнібанківськінорми невстановлюютьякихосьобмеженьабоправил. Цізаконивстановлюють:

S загальнівимогидоорганізаційно-правовихформпідприємницькоїдіяльності;

S   загальні правила про угоди, їх форми, умови і поряок її укладання;

S загальнінормиіобставинивідповідальності.

Спеціальні акти банкіського законодавства - закони "Про банки і банківську діяльність", "Про НаціональнийбанкУкраїни", утакомупланіможнарозглядатиіншінормативніактиНаціональногобанку України, актифінансово-кредитнихустанов. Цізакони, зодногобоку, повиннівідповідатизагальнимвимогам правового регулюваннягосподарськогообороту іконституційним принципам та гарантіям, азіншого -запроваджуютьпублічно-правовіправилаівимоги, якісуттєвовідрізняютьсявідправилівимогприватного правового регулювання (норми формування статутного капіталу).

Особливостібанківськогозаконодавства: міжгалузевийтакомплекснийхарактер(публічнетаприватне право).

Причини вдосконалення системи банківського права в Україні: S   становленняірозвитокдворівневоїбанківськоїсистеми тягнезасобою виникненняновогоправового механізму, адаптованогодоміжнароднихправилбанківськогоправа; S зростанняролібезготівковихрозрахунків; S запровадженняновихплатіжнихзасобів;

S   визначеннябільшчіткихкласифікацій, розмежуванняівпорядкуванняправовихнорм;

S забезпеченнябезпекиінадійностівкладівклієнтів. Розвитокбанківськоїсистеми, ускладненняїструктури, вимагає відповідного банківського законодавства, томуповиннібути прийнятіновінормативніакти, що регламентуютьдіяльністьбанківськоїсистеми. Цестворитьпередумовидлястановленнякласичноїдворівневої банківськоїсистеми, якавідповідаєвимогамринковоїекономіки.

Правовереулювання грошовом обігу в Україні

Держава планує та законодавче регулює грошовий обіг. У законодавчому порядку закріплюються основні умовигрошовогообігунатериторіїкраїни:

S найменуваннянаціональноїгрошовоїодиниці;

S   видигрошовихзнаків, порядокїхвипускувобігівилученнязобігу;

S   встановлення межі використання готівки і проведення безготівкових розрахунків;

S   порядокздійсненняконтролюзадотриманнямправилзберігання, витрачанняіобігукоштів.

Конституції закріплює засади створення і функціонування грошового ринку, статус національної та іноземних валют на території Украни. Конституцією закрілено, що єдиним платіжним засобом в Украні, якийприймаєтьсяусімаюридичнимитафізичнимиособамибезбудь-якихобмеженьнатериторіїкраїнидля проведеннягрошовихрозрахунківуготівковомутабезготівковомувигляді єгривня.

Гроші існують у вигляді готівки (грошові знаки) або у безготівковому вигляді (записи на рахунках у банках). Грошові знак випускають у вигляді банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість. Вониобертаютьсячерезвідповідніплатіжнісистеми, щоузаконенінатериторіїдержави.

Платіжна система - це набір платіжних іструменті, банківських процедур і міжбанківських систем переказуваннякоштів, поєднанняяких, разомзінституційнимитаорганізаційнимиправиламитапроцедурами, регламентує використання цих інструментів та механізмів, забезпечує грошовий обіг. Згідно з чинним законодавством платіжнасистемаєплатіжною організацією їчленівтасукупністю відносин, щовиникають між членами при переказуванні грошей. Обов'язковою функцією платіжної системи є переказування грошей для забезпечення розвитку виробництва товарів і потуг.

Наплатіжнусистемупокладаєтьсязавданняздійснюватигрошовийобігміж операторами. Фактично будь-яка платіжнасистема складаєтьсязпосередників, інструментів, процедур та мереж, метою яких є переказування грошей від одного оператора економік до іншого.

Засади функціонування платіжних систем в Україні, відносини переказу грошей регулюються Конституцією України, законами України "Про Національний банк України", "Про банки ібанківську діяльність", "Прозв'язок", "ПроплатіжнісистемитапереказгрошейвУкраїні", іншимиактамизаконодавства України та нормативно-правовими актами НБУ, а також Уніфікованими правилами та звичаями для акредитивів, зінкасо та по договірних гарантіях міжнародноїторговоїпалати та іншими міжнародно-правовимиактами.

Правила, які визначають діяльність платіжної системи (за виняюмвнутршньо6шківської):

S   організаційна структура платіжної системи;

S   умови членства;

S   поряок вступу і виходу із системи;

S принципивиконаннядокументівнапереказ;

S принципивідкликаннядокументівнапереказ;

S порядокрозв'язанняспорів;

S управлінняризикамивсистемі;

S системастрахування;

S системазахистуінформаціїтощо.

Види платіжних систем: міжнародні, державні; за правовою ознакою засновника - банківські та небанківські.

Державнібанківськіплатіжнісистемивключають:

S системиміжбанківськихрозрахунків;

S системимасовихплатежів;

S внутрішньобанківськіплатіжнісистеми.

Функціонування грошових потоків, наявність закономірностіруху грошовоїмаси забезпечуються організаційною єдністю системи учасників грошового обороту. Ця організаційнаєдність проявляєтьсяв професійностісуб'єктівбанківськоїсистеми, якізабезпечуютьгрошовийоборот.

Важливим євизнаннярівнозначногохарактеруготівковихібезготівковихгрошей. Томубезготівкові гроші повинні легко і вільно, але з дотримання визначених правил, трансформуватись у готівкові і навпаки.

Правове регулювання інституту банкясь кого рахунку

Правоверегламентуваннябанківськогорахункуздійснюєтьсянаосновізначноїкількостінормативно-правовихактів, якіналежатьдорізнихгалузейзаконодавстваУкраїни.

Інститут банківського рахунку включає:

сукупністьправовихнорм, якірегламентуютьзміст, метубанківськогорахунку, пов'язанізнимправаі обов'язкирізнихосіб, системувідносин, щовиникаютьузв'язкузбанківськимрахунком;

договірбанківськогорахунку, щоукладаєтьсявідповіднодонорм цивільного праваякугодапро встановленняцивільнихправіобов'язківклієнтаібанку;

реальніправовідносини між сторонами договору банківського рахунку, а також здійснюваніпо рахункуоперації.

Теоріябанківськогоправарозмежовуєпоняття банківськоговкладу та банківськогорахунку, хоч останнійєпосутівкладом, щооформленийбанківською установою увідповіднийвидбанківськогорахунку. Критеріїрозмежуваннябазуютьсянапідставахдобровільностічиобов'язковостівідкриття, метитапорядку функціонування, режимувикористаннякоштів.

Регулюютьсябанківськірахункизагальниминормативнимиактамидержави - Конституцією України, Цивільнимкодексоміспеціальнимиактамибанківськогозаконодавства.

На ріні норм спецільних банківських законів слід вказати статті 47, 51 і 55 Закону України "Про банк і банкіську діяльність". Так, ст. 51 цього закону визначено, що для здійснення банкіської діяльності банки відкриваютьіведутьбанківськірахункидляфізичнихосібвгривніііноземнійвалюті.

Правоваосновабанківськогорахунку:

Банківськийрахунокслідрозумітиякодинізфакторівпідприємницькоїдіяльності, реалізаціяякого вимагає своїх нормативів іправил здійснення. У цьому розуміннібанківський рахунок розглядається законодавствомякодинізкомпонентіввиключноїбанківськоїдіяльності, щоозначаєнеприпустимістьведення банківськихрахунківіншимисуб'єктами. Належністьрахункудобанківськоїдіяльностівизначаєпублічний характер самого договору банківського рахунку, яий для банку є обов'язковим.

Згіднозчиннимзаконодавствомколоосіб - потенціальнихклієнтівбанку - необмежене. Однаітаж особазвертаєтьсявбанкзпроханням відкрити неодин, адекількарахунків, крім того, вонамаєправо відкриватирахункиівіншихбанках.

Належність банківського рахунку до підприємницької діяльності означає стандартизацію умов банківськихрахунків, якірозробляютьсянарівнібанкувмежахдіючихнормативнихвимог. Ціправилає обов'язковимиприумовіїхдоговірноговизнання.

Уцьомузрозуміннібанкизобов'язанівідкриватирахункифізичниміюридичнимособамзавизначеними правилами, здотриманнямвстановленихНаціональнимбанкомУкраїнивимог. Цівимогивідображаютьрежим рахункуідиференціюютьсявзалежностівідвидурахунку. Неконтролюючиопераціїклієнтів, банкздійснює порахункахоперації.

Крім того, щодо банківських рахунків у комерційних банках існує публічно-правовий обов'язок повідомляти податковим органам про відкриття рахунку клієнта, а також відсилати повіомлення про відкриття ( закриття) рахункуНаціональногобанкуУкраїнидлявключеннявзведенийелектроннийреєстрвласників рахунків.

Банківський рахунок можна розглядати я юридичний факт, що поро дожує правовідносини з великою кількістю учасників з приводу зберігання і руху грошей. У цій їх множин виДОлязться публічно-правові суб'єктивособіподатковихорганівдержавиіНБУ, після - приватно-правовісуб'єктивособіконкретного банку іклієнтів, що укладають договір. При відкриттібанківського рахунку, перш за все, виникають правовідносини між комерційним банком і НБУ, між комерційним банком і податковими органами. Потім другийрядправовідносин - міжклієнтамибанкуіправовимиорганами.

Обов'язок суб'єкті господарської дільності зберігати грошові кошти в банку має складну правову природу. Складність полягає в тому, що, з одного