66819

Бухгалтерський облік як інформаційна система

Книга

Бухгалтерский учет и финансовый аудит

Предмет обліку це факти господарської діяльності які характеризують стан та використання ресурсів підприємства процес придбання виробництва та збуту розрахункові відносини підприємства з фізичними і юридичними особами результати діяльності...

Украинкский

2014-08-27

2.47 MB

6 чел.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС З ДИСЦИПЛІНИ

«Бухгалтерський облік»

ТЕРНОПІЛЬ - 2012

План курсу «Бухгалтерський облік» Тема 1. Бухгалтерський облік як інформаційна система

  1.  Поняття та сутність бухгалтерського обліку.
  2.  Користувачі бухгалтерської інформації
  3.  Бухгалтерський облік у системі наук
  4.  Історія виникнення і розвитку бухгалтерського обліку Тема 2. Предмет і метод бухгалтерського обліку

  1.  Предмет і об'єкти бухгалтерського обліку.
  2.  Базові принципи бухгалтерського обліку.
  3.  Методичні прийоми (метод) бухгалтерського обліку. Тема 3. Балансове узагальнення

  1.  Суть і побудова бухгалтерського балансу.
  2.  Структура балансу.
  3.  Вплив господарських операцій на баланс.
  4.  Порядок читання та аналізу балансу.

Тема 4. Бухгалтерські рахунки і подвійний запис

  1.  Рахунки бухгалтерського обліку, їх зміст та будова.
  2.  Метод подвійного запису.
  3.  Синтетичні й аналітичні рахунки, їх взаємозв'язок.
  4.  Узагальнення даних поточного бухгалтерського обліку.
  5.  Принципи класифікації бухгалтерських рахунків.
  6.  План рахунків бухгалтерського обліку. Тема 5. Облік необоротних активів.

  1.  Економічний зміст, класифікація та оцінка необоротних активів
  2.  Облік основних засобів
  3.  Облік амортизації та зносу основних засобів
  4.  Облік капітальних інвестицій
  5.  Облік нематеріальних активів Тема 6. Облік виробничих запасів

  1.  Класифікація та оцінка виробничих запасів
  2.  Документальне оформлення надходження і використання виробничих

запасів

  1.  Облік придбання запасів та розрахунків з постачальниками.
  2.  Порядок оцінки та обліку використання виробничих запасів
  3.  Облік переоцінки виробничих запасів. Інвентаризація виробничих запасів Тема 7. Облік грошових коштів, розрахункових і кредитних операцій

  1.  Облік готівкових операцій
  2.  Облік безготівкових операцій
  3.  Облік розрахунків з підзвітними особами Тема 8. Облік праці та її оплати

  1.  Організація оплати праці на підприємстві.
  2.  Первинний облік праці та її оплати.
  3.  Облік розрахунків з оплати праці. Тема 9. Облік витрат діяльності 9.1. Облік виробничих витрат
  4.  

9.2. Облік   незавершеного   виробництва   та   зведений   облік   витрат і
калькулювання собівартості продукції

9.3. Облік витрат підприємства, які не включаються у собівартість продукції.
Тема 10. Облік доходів і фінансових результатів діяльності

10.1. Облік доходів підприємства.

10.2 Облік фінансових результатів та використання прибутку. Тема 11. Облік власного капіталу

  1.  Облік власного капіталу
  2.  Облік резервного капіталу
  3.  Облік цільового фінансування та цільових надходжень Тема 12. Фінансова звітність

  1.  Поняття та принципи побудови звітності
  2.  Класифікація звітності та її користувачі.
  3.  Порядок складання, подання й оприлюднення фінансової звітності.
  4.  Форми фінансової звітності
  5.  

2.1. Предмет і об'єкти бухгалтерського обліку

Бухгалтерський облік, як і будь-яка інша економічна наука, має свої предмет, об'єкти, суб'єкти і метод.

Предмет  це те, на що спрямована пізнавальна, творча та практична діяльність людей.

Предмет бухгалтерського обліку в широкому розумінні  все те, що відображається в обліку, тобто господарська діяльність.

У вузькому розумінні предметом обліку виступають факти (дії, події) господарської діяльності, які трансформуються у своїй сукупності в певний стан і результати господарської діяльності.

Отже, вивчення того, що обліковується, розкриває зміст бухгалтерського обліку, а вивчення того, як ведеться облік, якими способами і прийомами його здійснюють, розкриває його метод.

Суб'єкт бухгалтерського обліку  це господарюючий суб'єкт в особі підприємства, організації, установи, особи та ін.

У вітчизняній економічній літературі трактування предмета бухгалтерського обліку різне.

Предмет краще зрозуміти через його елементи.

Предмет бухгалтерського обліку складається з окремих елементів, складових, які називають об'єктами. Під об'єктом обліку розуміють конкретний засіб (майно), джерело його утворення та їх рух у процесі відтворення.

Варто зазначити, що предмет бухгалтерського обліку обмежується рамками господарюючого суб'єкта. Предметом обліку є не самі об'єкти в їх фізичному розумінні, а інформація про них, необхідна для управління. Предмет обліку  це факти господарської діяльності, які характеризують стан та використання ресурсів підприємства, процес придбання, виробництва та збуту, розрахункові відносини підприємства з фізичними і юридичними особами, результати діяльності підприємства, формування інформації для внутрішніх і зовнішніх користувачів.

Об'єкти, що обліковуються, за економічним змістом та призначенням можна об'єднати в три групи:

  1.  господарські засоби (майно);
  2.  джерела господарських засобів;
  3.  господарські процеси.

Отже, предметом бухгалтерського обліку є господарські засоби за їх складом і використанням, джерела формування та їх цільове призначення, господарські процеси, що відбуваються на підприємстві.

Для поглибленого вивчення об'єктів бухгалтерського обліку, якими є господарські засоби підприємства використовують групування господарських засобів за двома ознаками:

за складом і розміщенням;

за джерелами утворення (формування).

Майно підприємства  це основні й оборотні засоби, що належать підприємству, розмір яких відображають у бухгалтерському балансі. Оскільки майно відображають в активі балансу, то прийнято майно називати активами.

Активи (від лат. activus  діяльний, активний) це ресурси, отримані

підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до збільшення економічних вигід у майбутньому. Вони поділяються за багатьма класифікаційними ознаками, серед яких, з погляду бухгалтерського обліку, основними є такі:

за формами функціонування;

за характером участі у процесі обороту;

за ступенем ліквідності.

За формами функціонування господарські активи поділяють на такі групи: матеріальні, нематеріальні, фінансові активи.

Матеріальні активи  це засоби підприємства, які мають матеріально-речову форму. До групи матеріальних активів підприємства включають: основні засоби, незавершене будівництво, запаси.

Основні засоби  це сукупність засобів праці, які функціонують у незмінній натурально-речовій формі протягом періоду, більшого, ніж один рік від дати введення в експлуатацію. Вартість основних засобів зменшується поступово з їх фізичним і моральним зношуванням. До основних засобів належать: земля, будівлі, споруди, машини, інструменти, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік), а вартісну межу підприємство встановлює самостійно.

Незавершене будівництво  це вартість недобудованих об'єктів, споруд. будівництво яких здійснюють для власних потреб підприємства.

Запаси  це активи, які утримують з метою подальшого продажу, споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, управління підприємством чи які перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу. До запасів відносять: виробничі запаси, тварин на вирощуванні й відгодівлі, незавершене виробництво, готову продукцію, товари.

Нематеріальні активи  це об'єкти довгострокового вкладення (більше року), що мають вартісну оцінку, але не є речовими цінностями (права користування природними ресурсами, майном, права на знаки для товарів і послуг, об'єкти промислової власності, авторські права, гудвіл тощо). Нематеріальні активи, як і основні засоби переносять свою вартість на витрати виробництва протягом строку їх функціонування шляхом нарахування амортизації за встановленими нормами.

Фінансові активи  це група господарських засобів підприємства у формі готівкових коштів та інших фінансових інструментів, які належать підприємству. До цієї групи належать готівкові кошти в національній та іноземній валютах, фінансові інвестиції підприємства в цінні папери та статутні капітали інших підприємств, дебіторська заборгованість різних фізичних і юридичних осіб перед конкретним підприємством за відвантажену їм продукцію, товари чи надані послуги. Фінансові інвестиції та дебіторська заборгованість можуть бути довгостроковими (з терміном повернення понад рік) і поточними (з терміном повернення до року). Фізичних та юридичних осіб, які мають заборгованість перед цим підприємством, називають його дебіторами.

За характером участі у процесі обороту господарські засоби (активи) поділяють на необоротні та оборотні активи.

Необоротні активи — це сукупність майнових цінностей, які багаторазово

беруть участь у процесі господарської діяльності підприємства. Як правило, до них належать засоби тривалістю використання більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). До необоротних господарських засобів підприємства належать: основні засоби, капітальні інвестиції, інші необоротні матеріальні активи, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, інші необоротні активи.

Оборотні активи  це сукупність майнових цінностей, які обслуговують поточну господарську діяльність підприємства і повністю споживаються протягом одного операційного циклу, якщо він менший року, тому всю свою вартість одразу переносять на виготовлену з них продукцію. Як правило, до них належать виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція, товари, дебіторська заборгованість, грошові кошти та їх еквіваленти в касі й на рахунках у банку.

За ступенем ліквідності господарські засоби (активи) підприємства поділяють на абсолютно ліквідні, ліквідні й малоліквідні.

Ліквідність активів підприємства  це ступінь можливості конвертування їх у грошову форму з метою своєчасного забезпечення платежів підприємства за поточними фінансовими зобов'язаннями. Розрізняють ступінь ліквідності за строками: якщо конкретний актив підприємства може набути грошової форми протягом місяця, то такий актив високоліквідний або абсолютно ліквідний, протягом 23 місяців  ліквідний, протягом 36 місяців  малоліквідний.

До абсолютно ліквідних активів належать кошти та їх еквіваленти, зокрема грошові кошти в національній та іноземній валютах в банках і касі, цінні папери тощо.

До ліквідних активів належать поточні фінансові вкладення та дебіторська заборгованість, виробничі запаси, готова продукція, товари.

До малоліквідних активів належать основні засоби, незавершене будівництво, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, витрати майбутніх періодів.

Поняття ліквідності активів широко використовують при оцінці фінансового стану підприємства та фінансовому аналізі. Форма балансу підприємств в Україні, де відображаються активи, побудована за ступенем зростання ліквідності.

Розглянута класифікація активів підприємства за різними ознаками характеризує передусім їх склад, структуру, а також їх розміщення, тобто вказує на те, куди і в що їх вкладено. Всебічна інформація про активи, представлені в класифікації, є важливим об'єктом бухгалтерського обліку й економічного аналізу, оскільки показує, куди і в що було вкладено кошти підприємства.

Наявні господарські засоби (активи) підприємства формуються за рахунок як власних, так і залучених коштів, або, як прийнято говорити, джерел. Тому господарські засоби підприємства за джерелами їх формування та цільовим призначенням класифікують на:

джерела власних засобів;

джерела залучених засобів.

До власних джерел формування господарських засобів належать кошти статутного та пайового капіталу (кошти, внесені засновниками на час реєстрації підприємства),  додаткового та резервного  капіталу,  прибутку (одержаного за

результатами діяльності). Власний капітал підприємства визначається вартістю його майна  тобто чистими активами, що обчислюються як різниця між вартістю майна (активів) і залучених коштів.

У практиці бухгалтерського обліку до власних джерел відносять власний капітал та забезпечення.

До власного капіталу належать: статутний капітал, пайовий та додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, забезпечення та цільове фінансування, доходи майбутніх періодів.

Статутний капітал формується за рахунок сукупності вкладів засновників (власників) у майно підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами (статутом). Розмір статутного капіталу може змінюватися лише за рішенням засновників (акціонерів) за рахунок додаткових вкладень засновників або за рахунок частини прибутку підприємства. Аналогічно формується і пайовий капітал, наприклад у кооперативах.

Резервний капітал є джерелом коштів, призначених для покриття передбачуваних у майбутньому можливих видатків, резервів на списання прострочених боргів, гарантійних зобов'язань, збитків тощо.

Додатковий капітал формується за рахунок емісійного доходу, до оцінки активів, безоплатно одержаного майна тощо.

Фінансування є джерелом коштів за рахунок державного бюджету та інших фізичних і юридичних осіб. Фінансування діяльності підприємства з державного бюджету називають бюджетним фінансуванням. Якщо кошти підприємству з тією чи іншою спеціальною метою (науково-дослідні роботи, підготовка кадрів, соціальні потреби) надає організація, установа чи спонсор, то таке фінансування називають цільовим.

Прибуток підприємства є безпосереднім джерелом поповнення господарських засобів і відповідних резервів. У бухгалтерському обліку відображають не тільки формування прибутку, а й розподіл прибутку між власниками (нарахування дивідендів), виплати за облігаціями, відрахування в резервний капітал та інше використання.

До залучених джерел формування господарських засобів належать ті, що тимчасово надаються в користування підприємству, а потім повертаються їх власникам на узгоджених між ними і підприємством умовах. До таких джерел відносять: кредити банків, позикові кошти під зобов'язання, кредиторську заборгованість. Залучені кошти можуть бути довгостроковими і поточними (короткостроковими) та мають форму зобов'язань.

Кредити  це позики у грошовій або товарній формах на умовах повернення, що їх надають банки чи інші кредитні установи позичальникові (фізичній або юридичній особі). За користування кредитом сплачують відсоток. Залежно від терміну повернення кредити поділяють на довгострокові (понад рік) і короткострокові (до року).

При кредитуванні підприємств банки дотримуються таких принципів: забезпеченість та цільовий характер кредиту, повернення, строковість та оплатність кредиту.

Зобов'язання за облігаціями  це додатково залучені кошти, які отримує

підприємство внаслідок випуску і реалізації (емісії) своїх облігацій на умовах повернення і плати у вигляді премій. Як і кредити банків, вони можуть бути довгостроковими та короткостроковими.

Кредиторська заборгованість  це тимчасово залучені підприємством кошти від фізичних та юридичних осіб, тобто заборгованість підприємства перед іншими фізичними та юридичними особами за отриману від них продукцію, надані ними послуги чи виконані роботи, заборгованість за нарахованими але не сплаченими податками та іншими платежами. Кредиторську заборгованість у межах нормативних термінів оплати рахунків чи зобов'язань вважають нормальною, а в разі порушення термінів платежів  простроченою.

Фізичні та юридичні особи, перед якими дане підприємство має кредиторську заборгованість, називаються кредиторами.

У балансі підприємства джерела залучених коштів називають зобов'язаннями. Зобов'язання  це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій, погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Власний капітал і зобов'язання відображають у балансі з правої сторони і називають пасивами.

У процесі господарської діяльності господарські засоби перебувають у постійному русі, здійснюють постійний кругооборот, змінюючи при цьому форму і вартість, тобто проходять операційний цикл. Операційний цикл  це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

Основними стадіями кругообороту господарських засобів є такі процеси: постачання (купівлі), виробництва (витрачання/зберігання), реалізації (продажу).

Самі господарські процеси в узагальненому вигляді  це взаємодія трьох складових: засобів праці (будівлі, станки, обладнання, інструменти), предметів праці (сировина, матеріали, паливо, енергія), живої праці (робоча сила).

Господарський процес як частина кругообороту господарських засобів складається з первинних елементів  господарських операцій. Під терміном господарська операція розуміють дію або подію, яка викликає зміни у структурі активів, зобов'язань та власному капіталі підприємства. Більшість господарських операцій є наслідком вольових дій юридичних та фізичних осіб, які укладають угоди, здійснюють технологічні операції. Разом із тим господарські операції можуть мати місце в результаті певних подій, скажімо явищ реальної дійсності, що трапляються незалежно від волі людини (стихійне лихо, моральний знос, інфляційний вплив тощо).

Кожна господарська операція має певні ознаки, які характеризують її сутність. Характеристику ознак господарських операцій подано на рис. 2.4.

Ознакою господарської операції є те, що якісно відрізняє її від інших операцій і разом з тим дає можливість групувати однорідні господарські операції, наприклад, операції з реалізації продукції можуть відрізнятися залежно від умов поставок і покупців. Показники господарської операції забезпечують кількісну характеристику операції з допомогою відповідних вимірників (натуральних, трудових, грошових).

Отже, господарські операції в сукупності складають господарські процеси, які в цілому формують кругооборот засобів (капіталу). Взаємозв'язок господарських процесів подано на рис. 2.5 (див. с. 40).

Процес постачання (купівлі) стадія кругообороту, на якій гроші перетворюються в засоби виробництва і ресурси праці. Підприємство в результаті забезпечується матеріальними і трудовими ресурсами. При цьому об'єктами обліку тут є витрати на придбання засобів і ресурсів, обсяг їх заготівлі, розрахункові операції з постачальниками.

Процес виробництва  стадія кругообороту, на якій створюють блага шляхом поєднання засобів виробництва з робочою силою (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг). Виготовлений продукт доставляють до споживача. Тут об'єктами обліку є витрати (засоби праці в розмірі зношеної частини, сировина, паливо, енергія, праця та її оплата), собівартість продукції, наявність та рух готової продукції.

Процес реалізації  стадія кругообороту, на якій реалізують вироблену товарну продукцію, і остання набирає грошової форми, що дає можливість продовження наступного операційного циклу кругообороту капіталу. В процесі реалізації об'єктами обліку є витрати, пов'язані з відвантаженням та реалізацією продукції, обсяг відвантаження та реалізації продукції, обчислення доходу та прибутку від реалізації продукції, розрахунки з покупцями та за зобов'язаннями з податковими та іншими органами.

Отже, процеси постачання, виробництва і реалізації є важливими об'єктами бухгалтерського обліку.

2.2. Базові принципи бухгалтерського обліку

Слово принцип (від лат. ртіпсіріш  основа, первоначало) вихідне положення будь-якої теорії, науки, що визначає всі наступні положення, які випливають з його твердження. На відміну від вихідних положень природничих наук, принципи бухгалтерського обліку розробляються людьми і можуть не діяти в разі зміни економічної ситуації.

Загальне визнання облікових принципів залежить від того, наскільки вони відповідають трьом критеріям: доречності, об'єктивності й здійсненності.

Принцип доречний, якщо інформація про певну господарську одиницю має зміст і принесе користь споживачам інформації.

Принцип об'єктивний, якщо на інформацію не впливають особисті думки, дії чи оцінки тих, хто її готує. Об'єктивність передбачає надійність, перевіреність, відповідність дійсності.

Принцип здійсненний, якщо його реалізація не спричиняє надмірних труднощів чи витрат.

Принцип бухгалтерського обліку  це правило, яким слід керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 р. бухгалтерський облік та фінансова звітність в Україні

ґрунтується на таких основних принципах: обачність, повне висвітлення, автономність, послідовність, безперервність, нарахування та відповідність доходів і витрат, превалювання змісту над формою, історична (фактична) собівартість, єдиний грошовий вимірник, періодичність.

Обачність  принцип, згідно з яким методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку мають запобігати недооцінці зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства. Це означає, що витрати та зобов'язання потрібно відображати в бухгалтерському обліку відразу ж після отримання інформації про ймовірність їх виникнення, а активи та доходи  лише тоді, коли їх реально отримано або зароблено.

Повне висвітлення  принцип, згідно з яким фінансова звітність має містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі. Це означає, що користувачам надана суттєва та доречна інформація про фінансовий стан і результати господарської діяльності підприємства.

Автономність  принцип, який означає, що кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства. Цей принцип застосовується навіть у випадку, коли власник несе повну матеріальну відповідність за зобов'язаннями підприємства. Цей принцип сприяє досягненню чіткого визначення сфери підзвітності, тобто господарська діяльність пов'язується з конкретним суб'єктом.

Послідовність  принцип постійного (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і має бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності.

Безперервність  принцип, який передбачає, що оцінку активів та зобов'язань підприємства здійснюють, виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі. Тобто підприємство не збирається ліквідуватися та істотно скорочувати свою діяльність  не виникає потреби розподілу активів для покриття зобов'язань та розрахунку з власниками.

Нарахування та відповідність доходів і витрат.  принцип, який означає, що для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, здійсненими для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображають у бухгалтерському обліку і фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів. Виходячи з цього принципу, доходи слід відображати в обліку і звітності в тому періоді, коли їх було зароблено, а витрати  на основі відповідності цим доходам. Витрати, які не мають безпосереднього зв'язку з певними доходами, слід відображати в тому періоді, коли вони виникли.

Превалювання змісту над формою  принцип, коли операції обліковують відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми. Цей принцип засвідчує, що бухгалтерський облік не є засобом простої фіксації формальних даних. Тому наявність чи відсутність первинних документів або законодавчих актів не   завжди   є  підставою   для   відображення  чи  не   відображення   операцій у

бухгалтерському обліку з метою складання фінансової звітності.

Історична (фактична) собівартість  принцип, відповідно до якого пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво і придбання. Проте пріоритетність історичної (фактичної) собівартості стосується, головним чином, первісної вартості активів і зобов'язань.

Єдиний грошовий вимірник  принцип вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у фінансовій звітності в єдиній грошовій оцінці. Підприємства України ведуть бухгалтерський облік і складають фінансову звітність у грошовій одиниці України  гривні. Поряд з тим в аналітичному обліку широко застосовують натуральні й трудові вимірники, іноземні валюти.

Періодичність  принцип, що означає можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності. Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік, а проміжну звітність складають щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року.

Отже, розглянуті десять принципів бухгалтерського обліку і фінансової звітності, які в Україні законодавчо закріплено, є важливою складовою методології бухгалтерського обліку і базою для створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, що є обов'язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів. На основі принципів розробляють національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку.

2.3. Методичні прийоми (метод) бухгалтерського обліку

Бухгалтерський облік, як і кожна наука, має свій метод. Слово метод (від гр. methodos  дослідження) означає спосіб дослідження явищ, підхід до вивчення явищ, планомірний шлях встановлення істини, взагалі  прийом, спосіб дії. У своїй основі метод є інструментом вирішення головного завдання науки  пізнання об'єктивних законів дійсності з метою використання їх у практичній діяльності людей. Отже, методологія — це вчення про методи, за допомогою яких пізнають об'єкт дослідження або предмет науки, яким є для нас бухгалтерський облік.

Для розкриття сутності бухгалтерського обліку широко використовують загальнонаукові методи: діалектичний, історичний та системний підходи, метод індукції і дедукції.

Діалектичний метод дає змогу вивчати облік у сукупності процесів, що видозмінюються та взаємозалежні; історичний підхід розглядає облік як продукт історичного становлення і розвитку потреб людини і суспільства; системний підхід визначає облік як внутрішньо структурований і організований об'єкт. У процесі відображення господарської діяльності економічного суб'єкта використовують методи індукції (від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнення) та дедукції (від загального до часткового, від загальних суджень до окремих або інших висновків). У практиці бухгалтерського обліку більше прикладів індукції, оскільки господарські операції спочатку розкривають зміст мікропроцесів і лише потім відбувається їх групування й узагальнення у звітності. Взагалі методи індукції і дедукції тісно пов'язані з методичними прийомами: синтезом та аналізом, які безпосередньо виявляються в синтетичному та аналітичному обліках.

Теоретичною основою бухгалтерського обліку є економічна теорія з її політичною економією, мікро- та макроекономікою, історією економічної думки. Господарські факти (явища і процеси) вивчають у бухгалтерському обліку за економічними законами і категоріями.

Поряд із загальнонауковими методами та теоретичною основою бухгалтерський облік є самостійною економічною прикладною наукою і має свої специфічні методи (прийоми), обумовлені сутністю самого предмета, технологією обліку, завданнями та вимогами.

Метод бухгалтерського обліку  це сукупність спеціальних прийомів, за допомогою яких вивчають його предмет.

Бухгалтерський облік вивчає свій предмет за допомогою таких методів:

хронологічного і систематичного спостереження;

вимірювання господарських засобів і процесів;

реєстрації та класифікації даних з метою їх систематизації;

узагальнення інформації з метою звітності.

Перелічені методи дають змогу формувати бухгалтерську інформацію для зовнішніх і внутрішніх користувачів. Облікові дані формуються за допомогою таких інструментів  елементів методу:

документування;

інвентаризація;

оцінка;

калькулювання;

рахунки;

подвійний запис;

бухгалтерський баланс;

бухгалтерська звітність.

Методу спостереження відповідають прийоми документування та інвентаризації; вимірювання здійснюють шляхом оцінки і калькулювання; реєстрація та класифікація (поточне групування) проводяться на рахунках за допомогою подвійного запису; узагальнення інформації з метою звітності відбувається у бухгалтерському балансі та фінансовій звітності.

Дані інструменти забезпечують технологію облікового процесу трансформацію даних про окремі господарські операції в різноманітну інформацію для управління.

Документування  спосіб первинного спостереження і відображення господарських операцій у первинних бухгалтерських документах (рахунках, накладних, чеках, ордерах тощо). Це початок і основа облікового процесу, без якого бухгалтерський облік неможливий. Кожна господарська операція фіксується за допомогою документа, заповненого з дотриманням певних вимог, що надають йому юридичної сили.

Інвентаризація  метод підтвердження достовірності даних бухгалтерського обліку. Проводиться шляхом описування, підрахунку, виміру, зважування й оцінки всіх залишків засобів і коштів у натурі, виявлення фактичної наявності й стану залишків майна підприємства і зіставлення їх з даними бухгалтерського обліку. Це метод контролю наявності та руху майна, заборгованості,

роботи матеріально відповідальних осіб.

Оцінка  спосіб грошового вимірювання об'єктів бухгалтерського обліку. За допомогою оцінки натуральні й трудові вимірники (характеристики) господарських засобів перераховують у вартісні. У бухгалтерському обліку оцінка об'єктів обліку ґрунтується переважно на показнику фактичних витрат на їх створення чи придбання (історичної собівартості). Майно та господарські операції оцінюють у національній валюті України шляхом підсумовування проведених витрат.

Калькулювання  це метод обчислення собівартості виготовлення продукції або виконаних робіт, наданих послуг. Суть методу полягає в тому, що обґрунтовують, визначають і розподіляють витрати, які належать до того чи іншого об'єкта калькулювання (виробу, процесу, замовлення тощо). Облік кругообороту капіталу базується на трьох калькуляціях: собівартості придбання (постачання, закупки), виробничої собівартості та повної собівартості реалізованої продукції.

Бухгалтерські рахунки  спосіб поточного групування у встановленому порядку. Рахунок  це локальна інформаційна система для групування економічно однорідних об'єктів обліку. Рахунок відображає стан та рух засобів, їх джерел і господарських процесів.

Подвійний запис  метод відображення господарської операції на рахунках; техніка бухгалтерського обліку. Подвійний запис є продуктом кругообігу господарських засобів, відображає подвійність господарських процесів. Суть його полягає у подвійному відображенні в бухгалтерському обліку кожної господарської операції: за дебетом одного і кредитом іншого рахунка однієї і тієї ж суми. Подвійний запис не тільки важливий технічний, а й контрольний прийом.

Бухгалтерський баланс  метод узагальнення даних через рахунки і подвійний запис. Баланс показує склад майна суб'єкта діяльності за видами (складом і використанням) і джерелами утворення на певну дату в узагальненому вартісному вимірнику. Містить дані для аналізу фінансового стану його активів та ліквідності підприємства. Бухгалтерський баланс показує залишки на рахунках, які характеризують, з одного боку, майно суб'єкта господарювання, а з другого  його власний і залучений капітал. Бухгалтерський баланс є однією з основних форм бухгалтерської звітності.

Бухгалтерська звітність  метод підсумкового узагальнення й одержання підсумкових показників за звітний період. Це впорядкована система взаємопов'язаних економічних показників господарської діяльності підприємства за звітний період. Звітність складається за певними правилами і стандартами на підставі даних рахунків бухгалтерського обліку з певною системою їх групування.

Методичні прийоми бухгалтерського обліку взаємопов'язані, доповнюють один одного і в сукупності становлять одне ціле — метод бухгалтерського обліку.

3.1. Суть і побудова бухгалтерського балансу

Оперативне управління господарюючим суб'єктом вимагає достовірних і точних даних про стан і наявність господарських засобів, їх склад і розміщення, а також про джерела їх формування і цільове призначення. Таку інформацію, узагальнену і згруповану певним чином, отримують за допомогою бухгалтерського балансу. Взагалі балансовий метод широко використовується в економічних науках, наприклад, баланс доходів і витрат, касовий план банку, баланси матеріальних і трудових ресурсів тощо. Причому використовують балансові узагальнення як статичні, так і динамічні.

Слово "баланс" (лат. bis  двічі, Zans  чаша терезів) означає дві чаші, як символ рівноваги. Загальне і широке його використання розпочинається з XIV ст. в Західній Європі, зокрема Італії і Німеччині. Як символ рівноваги ваги (терези) зображені на гербі Міжнародної спілки бухгалтерів.

Баланс  це метод відображення стану господарських засобів (майна) за їхнім складом і джерелами утворення у вартісній оцінці на певну дату.

За формою баланс  таблиця, на лівій стороні якої відображають склад і розміщення господарських засобів і яка називається активом, а на правій стороні, що називається пасивом, відображають джерела формування господарських засобів. Слова "актив" і "пасив" означають відповідні сторони бухгалтерського балансу. Це так звана горизонтальна форма побудови бухгалтерського балансу, як правило, характерна для Німеччини, Італії, Росії. Для України така побудова практична і традиційна. Скажімо, в Англії, США використовують вертикальну форму побудови бухгалтерського балансу: спочатку показують склад активу, а потім  пасиву.

Бухгалтерський баланс схематично можна зобразити так:

Актив Пасив

Склад і розміщення господарських засобів

С

ума

Джерела утворення господарських засобів

Су

ма

У бухгалтерському балансі всі господарські засоби підприємства та джерела їх формування об'єднані в економічно однорідні групи, які називають статтями балансу. Статті балансу мають загальну назву, окремий код, їх записують окремими сумами. Статті бухгалтерського балансу поділяють на активні (ті, що розміщені в активі балансу) і пасивні (ті, що розміщені у пасиві балансу).

Статті активу завжди характеризують господарські засоби: основні засоби, запаси, кошти, дебітори та ін. Статті пасиву завжди характеризують джерела власних і залучених коштів: статутний капітал, прибуток, кредити банку, розрахунки з постачальниками тощо.

Спрощену форму бухгалтерського балансу подано в табл. 3.1.

Таблиця 3.1

 Баланс підприємства 

 Актив Сума, грн Пасив Сума, грн

Основні

засоби

750 000

Статутний

капітал

40000

Запаси

120 000

Прибуток

475 000

Виробницт

во

25 000

Кредити

банків

40000

Каса

5 000

Постачаль

ники

266 000

Поточний рахунок

101 000

Резервний

капітал

180 000

Баланс

1 001 000

Баланс

1 001 000

Як видно з прикладу загальні підсумки активу і пасиву балансу рівні між собою. Це обов'язкова умова правильності його складання. У цьому виявляється балансове рівняння. Рівність підсумків активу і пасиву балансу зумовлена тим, що в обох його частинах відображено у вартісній оцінці одні й ті ж господарські засоби, тільки згруповані за різними ознаками: в активі  за складом і розміщенням, у пасиві  за джерелами їх формування. Кожна група господарських засобів, розміщених в активі, має відповідне джерело їх формування, відображене в пасиві балансу. Відсутність рівності підсумків активу і пасиву балансу свідчить про наявність помилок, допущених при його складанні. Отже, бухгалтерський баланс  це фіксування на певну дату (як правило, 1-ше число місяця) активів і пасивів, які складаються з окремих статей, рівність активів і пасивів у грошовій оцінці.

3.2. Структура балансу

Змістовна частина бухгалтерського балансу визначається його будовою та структурою. У побудові активу і пасиву є як вітчизняна, так і світова практика. Загальну характеристику побудови активу і пасиву балансу у світовій і вітчизняній практиці показано в табл. З.2.

Таблиця 3.2.

Порівняльна характеристика вітчизняної і світової практики побудови

активу і пасиву балансу

Актив

Пасив

Вітчизн яна практика

Актив будують у порядку зростання ліквідності:  нерухомість; запаси; кошти

Пасив будують за зобов'язаннями перед власниками коштів: спочатку своїми, а потім чужими

Світова практика

Актив будують у порядку убування ліквідності:  грошові кошти; товари і запаси;нерухомість; акціонерний капітал

Пасив будують за ступенем погашення: поточні рахунки до оплати;довготермінові пасиви;акціонерний капітал

Діючий в Україні бухгалтерський баланс призначається не тільки для відображення стану господарських засобів та джерел їх формування на певну дату, а й для одержання інформації, необхідної для управління діяльністю підприємства, а також для задоволення потреб зовнішніх користувачів — статистичних, податкових, фінансових органів, банків, інвесторів та ін.

Форма діючого в Україні бухгалтерського балансу та порядок його заповнення регулюються Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс". Відповідно до статті 11 "Загальні вимоги до фінансової звітності" Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" баланс, разом зі звітом про фінансові результати, звітом про рух грошових коштів, звітом про власний капітал та примітками до звітів визнано фінансовою звітністю підприємства.

Діючий баланс підприємства має такі форму і структуру (табл. 3.3).

Таблиця 3.3.

Розділи балансу підприємства

Актив

Пасив

озділу

Назва розділу

р

озділу

Назва розділу

Необоротні активи  всі активи, що не є оборотними

1

Власний   капітал 

частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань

Оборотні активи    грошові кошти        та їх еквіваленти, що необмежені у використанні, а також інші    активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного   циклу   чи 12 місяців       з дати балансу

2

Забезпечення наступних       витрат і платежів      нараховані у звітному     періоді майбутні витрати і платежі (відпустки, гаранти), цільові надходження

Витрати майбутніх періодів

витрати, що мали місце протягом поточного або попередніх звітних

3

Довгострокові зобов'язання         всі

зобов'язання, які не є поточними зобов'язаннями

періодів, але належать до наступних звітних періодів

4

Поточні зобов'язання 

зобов'язання, які будуть погашені протягом операційного циклу або 12 місяців з дати балансу

5

Доходи майбутніх періодів — доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів

Як бачимо актив балансу складається з трьох розділів, а пасив - з п'яти розділів, у яких згруповано економічно однорідні засоби і джерела так, щоб з найбільшою ясністю простежувався взаємозв'язок між складом господарських засобів в активі та джерелами їх формування в пасиві балансу. Це істотно підвищує пізнавальні якості балансу, полегшує контроль та забезпечує аналіз фінансового стану підприємства.

У І розділі активу балансу "Необоротні активи" об'єднано статті: нематеріальні активи, основні засоби за первісною та залишковою вартістю (остання включається до валюти балансу), довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість та інші необоротні активи.

У ІІ розділі активу балансу "Оборотні активи" подають дані про грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом 12 місяців з дати балансу. До цього розділу належать: виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція, товари, векселі одержані, дебітори, грошові кошти і їх еквіваленти. До еквівалентів грошових коштів відносять короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і характеризуються незначним ризиком зміни вартості (грошові документи, депозитні сертифікати, чеки тощо).

У III розділі активу балансу "Витрати майбутніх періодів" подають інформацію про витрати майбутніх періодів. Це витрати, що мали місце протягом поточного або попередніх звітних періодів, але належать до наступних періодів.

У І розділі пасиву балансу "Власний капітал" відображають власний капітал підприємства, що дорівнює частині активу підприємства, яка залишається після вирахування його зобов'язань. До власного капіталу відносять: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток. Власний капітал є важливим джерелом активів підприємства.

У II розділі пасиву балансу "Забезпечення наступних витрат і платежів" подають інформацію про нараховані у звітному періоді майбутні витрати та платежі, величину яких на дату складання балансу можна визначити

тільки шляхом попередніх (прогнозних) оцінок, а також залишки коштів цільового фінансування і цільових надходжень, отриманих з бюджету та інших джерел. До цього розділу належать забезпечення виплат відпусток, гарантійних зобов'язань, додаткове пенсійне забезпечення, фінансування.

У III розділі пасиву балансу "Довгострокові зобов'язання" подають інформацію про залучені кошти банків, шляхом випуску підприємством облігацій на довгостроковій основі з нарахуванням відсотків. Це зобов'язання, які будуть погашені в строк більше одного року.

У IV розділі пасиву балансу "Поточні зобов'язання" відображають зобов'язання, які будуть погашені протягом 12 місяців, починаючи з дати балансу. Це зобов'язання за одержаними кредитами банку, виданими підприємством векселями, кредиторською заборгованістю за товари, роботи і послуги, поточні зобов'язання за розрахунками з бюджетом, зі страхування, оплати праці тощо.

У V розділі пасиву балансу "Доходи майбутніх періодів" відображаються доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів. До доходів майбутніх періодів відносять, зокрема, доходи у вигляді одержаних авансових платежів за здані в оренду основні засоби та інші необоротні активи (авансові орендні платежі), передплату на газети, журнали, періодичні та довідкові видання, виручку за вантажні перевезення, виручку від продажу квитків транспортних і театрально-видовищних підприємств, абонентну плату за користування засобами зв'язку тощо.

Отже, розглянута структура бухгалтерського балансу дає змогу пізнати підприємство, дати характеристику стану господарських засобів і джерел їх формування на звітну дату в грошовому вимірнику. Тому не випадково баланс є першою формою звіту про фінансовий стан підприємства.

3.3. Вплив господарських операцій на баланс

Бухгалтерський баланс, як відомо, відображає в узагальненому грошовому вимірнику стан засобів підприємства та джерел їх формування на певну дату. Проте у процесі господарської діяльності відбуваються безперервний рух засобів, зміна їхнього складу, розміщення та зміни в джерелах їх формування. Господарські засоби та їх джерела під впливом господарських операцій збільшуються або зменшуються, що приводить і до зміни окремих статей балансу в активі й пасиві. У деяких випадках ці зміни зумовлюють появу нових статей балансу або зникнення інших.

Для вивчення характеру цих змін, розуміння їхнього змісту складемо баланс з невеликою кількістю статей і розглянемо кілька господарських операцій.

Баланс підприємства станом на 01.04.200 р. (початковий баланс)

Актив

Сума,

грн

Пасив

Сума,

грн

Основні

засоби

750 000

Статутний

капітал

560 000

Матеріали

120 000

Прибуток

199 000

Незавершене виробництво

59 000

Резервний

капітал

98 000

Рахунки в

банках

120000

Кредити

банків

100 000

Каса

1 000

Постачальники

121 000

Баланс

1 050 000

Баланс

1 050 000

Протягом місяця на підприємстві було здійснено такі господарські операції.

Операція 1. Отримано в касу підприємства з його поточного рахунка готівку для виплати заробітної плати працівникам у сумі 40 000 грн.

Внаслідок цієї операції залишок грошових коштів у касі збільшиться на 40 000 грн і сума за статтею "Каса" становитиме 41 000 грн (1000 + 40 000). Водночас на поточному рахунку в банку кошти на 40 000 грн зменшаться і за статтею "Рахунки в банках" залишок становитиме 80 000 грн (120 000 - 40 000).

Відобразимо цю операцію на нашому початковому балансі, який після першої операції матиме такий вигляд:

Баланс (після першої операції)

Акти

в

Сума,

грн

Паси

в

Сума,

грн

Балан с початковий (БП)

1 050 000

Балан с початковий (БП)

1 050

000

Каса

+40 000

Раху нки в банках

-40 000

Балан с кінцевий (БК)

1 050 000

Балан с кінцевий (БК)

1 050

000

Як бачимо, зміни відбулися тільки в активі балансу, тобто відбулося переміщення коштів, а загальна сума їх не змінилася, відповідно, і підсумок балансу залишився тим самим. Рівність підсумків активу і пасиву балансу не порушилася.

Це перший тип операцій, який спричиняє зміни тільки в активі балансу: одна стаття активу збільшується, а друга зменшується на однакову суму. Загальний підсумок балансу не змінюється.

Схематично цей тип змін у балансі можна зобразити так:

Акаса+40000, Арахунки в банках-40000? Бпочатковий Бкінцевий.

До операцій такого типу належать: видача готівки з каси підзвітним особам, надходження заборгованості від дебіторів у касу чи на рахунки в банку, оприбуткування

готової продукції з виробництва, відпуск сировини і матеріалів у виробництво та ін.

Операція 2. За рішенням зборів засновників підприємства частку прибутку в сумі 90 000 грн розподілено на збільшення статутного капіталу.

Внаслідок цієї операції відбулися зміни в джерелах засобів: сума нерозподіленого прибутку зменшилася на 90 000 грн, а статутний капітал при цьому збільшився на цю суму і становив 650 000 грн (560 000 + 90 000). Отже, друга операція внесла зміни тільки у статті пасиву балансу: вона зумовила перегрупування в джерелах засобів, що не позначилося на загальному підсумку балансу. Рівність підсумків активу і пасиву балансу також не порушилася.

Відобразимо цю операцію на нашому початковому балансі, який після другої операції матиме такий вигляд:

Баланс (після другої операції)

Акти

в

Сума , грн

Паси

в

Сума , грн

Бала

нс

початковий (БП)

1

050 000

Бала

нс

початковий

1 050 000

Стат утний капітал

+900

00

Приб уток

90000

Бала нс кінцевий (БК)

1

050 000

Бала нс кінцевий

1 050 000

Це другий тип операцій, який спричиняє зміни тільки в пасиві балансу: одна стаття пасиву збільшується, а друга зменшується на однакову суму. Загальний підсумок балансу не змінюється.

Схематично цей тип змін у балансі можна зобразити так:

Бкаса+60000, Прибуток"6°°00,Бпочатковий Бкінцевий.

До операцій такого типу належать: утримання податків та інших платежів із заробітної плати працівників, що підлягає перерахуванню до бюджету, оплата заборгованості постачальникам за рахунок отриманих кредитів банків, формування резервного капіталу за рахунок прибутку, операції з переоформлення кредиторської заборгованості у боргові зобов'язання (векселі) та ін.

Операція 3. Від постачальників надійшли й були оприбутковані товари на суму 70 000 грн.

Внаслідок третьої операції відбулося збільшення запасів товарів на складі підприємства на 70 000 грн. Відповідно тепер у балансі

з'явилась нова стаття "Товари", у якій залишок на кінець місяця становитиме 70 000 грн. Одночасно відбулося збільшення заборгованості постачальникам за одержані товари на цю ж суму. Залишок за статтею "Постачальники" зросте до 191 000 грн (121

ооо + 70 ооо).

Як бачимо, ця операція відрізняється від попередньої: водночас викликає зміни в активі й пасиві балансу. Оскільки зміни в статтях активу і пасиву відбулися на одну й ту саму суму в сторону збільшення, то загальний підсумок балансу також збільшився до 1 120 000 (1 050 000 + 70 000), але рівність не порушилася.

Після третьої операції баланс матиме такий вигляд:

Баланс (після третьої операції)

Акти

в

Сума,

грн

Паси

в

Сума

, грн

Бала

нс

початковий (БП)

1 050 000

Бала

нс

початковий (БП)

1 050 000

Това ри (нова стаття)

+700 00

Пост ачальники

+700 00

Бала нс кінцевий (БК)

1 120 000

Бала нс кінцевий (БК)

1 120 000

Це третій тип операцій, який спричиняє зміни в активі й пасиві балансу на одну й ту саму суму в сторону збільшення. Це, як правило, операції пов'язані з додатковим залученням господарських засобів (майна, запасів, коштів) в оборот підприємства.

Схематично цей тип змін у балансі можна зобразити так:

Атовари+70000, Ппостачальники"40000,Бпочатковий>Бкінцевий.

До операцій такого типу можна віднести: отримання і зарахування кредиту наданого банком, нарахування заробітної плати працівникам з одночасним віднесенням її на витрати виробництва, розрахунки за авансами одержаними, векселями виданими та ін.

Операція 4. Перераховано підприємством з поточного рахунка в банку заборгованість за раніше отриманим кредитом на суму 100 000.

Ця операція викликала зменшення грошових коштів на поточному рахунку в банку на суму 100 000 грн, залишок на якому тепер становить 20 000 грн (120 000 - 100 000), і одночасно зменшення заборгованості банку за кредитом на цю ж суму. В результаті операції, як бачимо, залишку за статтею "Кредити банків" не буде (60 000 - 60 000). Отже, це стаття пасиву балансу виключається.

Четверта операція, як і попередня, вносить зміни одночасно у дві статті балансу  активну і пасивну. Оскільки актив і пасив зменшуються на одну й ту саму суму (100 000) рівність підсумків зберігається, а загальний підсумок балансу зменшиться і становитиме 102 000 грн (112 000 - 100 000).

Після четвертої операції баланс матиме такий вигляд: Баланс (після четвертої операції)

Акти

в

Сума

, грн

Паси

в

Сума

, грн

Бала

нс

початковий (А,.)

1

120 000

Бала

нс

початковий

(Д.)

1 120

000

Раху нки в банку

100000

Кред ити банку

-100

000

Бала нс на кінець (Бк)

1

020 000

Бала нс на кінець

к)

1 020

000

Це четвертий тип операцій на балансі, який спричиняє зміни в активі й пасиві балансу на одну й ту саму суму в сторону зменшення. Це, як правило, операції, пов'язані з вибуттям активів підприємства з господарського обороту.

Схематично, цей тип змін у балансі можна зобразити так:

Арахунки в банку-100000, Пкредити банку-1000005Бпочатковий>Бкінцевий на 100000.

До операцій такого типу належать: виплата заробітної плати, дивідендів працівникам, погашення кредиторської заборгованості за одержані товари і матеріали, перерахування до бюджету податків і платежів та ін.

Розглянуто чотири типи операцій, які охоплюють всі можливі варіанти змін у балансі й дають змогу зробити такі висновки.

  1.  Кожна господарська операція зачіпає не менше ніж дві статті балансу. Це обумовлено особливостями кругообороту і пояснюється двоїстою сутністю господарських операцій (єдність протилежностей і взаємообумовленість, при цьому зберігається збалансованість активу і пасиву.
  2.  Усе розмаїття господарських операцій, що мають місце в діяльності підприємства за характером змін, які вони викликають у балансі, зводиться до чотирьох типів операцій.
  3.  Підсумок активу і пасиву балансу змінюється тільки тоді, коли господарська операція стосується одночасно засобів і джерел їх утворення.,
  4.  Рівність підсумків активу і пасиву балансу зберігається після будь-якої операції, у цьому і полягає контрольний прийом подвійноо відображення операцій.

Розглянуті типи балансових змін мають важливе значення для розуміння економічної суті господарських операцій, правильного відображення їх у балансі.

3. 4. Порядок читання та аналізу балансу

Бухгалтерський баланс  це не тільки метод узагальнення інформації про стан та склад господарських засобів підприємства і джерел їх формування, а й форма фінансової звітності, яка містить важливу інформацію про фінансовий стан підприємства. Тому необхідно вміти не тільки складати баланс, а й розуміти його, вміти його читати з метою економічного аналізу.

Читати баланс  це вміти всебічно розуміти й аналізувати його статті,

в яких на певну дату відображаються майновий стан підприємства, розміщення засобів і джерел, розмір власних коштів, стан розрахунків та платоспроможність. Вміння читати баланс — це економічне і правове розуміння змісту кожної його статті, способу її оцінки та взаємозв'язку з іншими статтями.

Читати баланс повинні вміти керівники, власники, працівники економічних, фінансових і бухгалтерських служб підприємства, менеджери, акціонери, кредитори з метою прийняття управлінських рішень.

Бухгалтерський баланс у загальних рисах можна представити за такою схемою (рис. 3.2).

А

 К

Рис. 3.2. Загальна схема бухгалтерського балансу

Зліва зображено активи підприємства ), справа  власний капітал ) і зобов'язання (3).

За цими даними можна скласти такі аналітичні співвідношення:
А = П; А =К + 3;   К = А - 3.

Кожне з них має свої певні характеристики.

Так, перше співвідношення, або балансове рівняння, А — 77 є необхідною умовою розгляду балансу як за формою, так і за змістом. Власне з цього розпочинається ознайомлення з бухгалтерським балансом.

Друге співвідношення А = К + 3 умовно можна назвати структурним, оскільки засвідчує, з одного боку, склад майна  основні, оборотні засоби, тобто величину засобів вкладених у господарську діяльність, а з іншого  хто і в якій формі брав участь у створенні (формуванні) майна підприємства (власний капітал, кредити банків, кредиторська заборгованість постачальникам тощо). Зміна частки власних і залучених засобів буде свідчити про ступінь фінансової залежності підприємства від власників, акціонерів та кредиторів. За структурою бухгалтерського балансу можна визначити належність підприємства до певної галузі (виду) економічної діяльності (промисловості, сільського господарства, торгівлі, банківської, бюджетної діяльності тощо); організаційно-правових форм господарювання (приватне, колективне, комунальне, державне підприємство, господарське товариство тощо), за економічним призначенням продукту (продукція, виконані роботи, надані послуги).

У практиці бухгалтерського обліку мають місце такі види бухгалтерських балансів: початковий (вступний), періодичний, річний, об'єднавчий, роздільний, ліквідаційний, зведений, консолідований. Кожний з них відображає фінансовий стан підприємства за певних обставин і ступеня узагальнення даних.

Третє співвідношення К = А — 3 завжди характеризує вартість чистих активів, тобто майна, яке остаточно, після вирахування зобов'язань, є власністю підприємства і може бути об'єктом розподілу між засновниками чи акціонерами при ліквідації підприємства чи його закритті.

Як відомо з попереднього, баланс  це моментний показник зафіксованих на певну дату активів і пасивів підприємства. Причому у звітній формі балансу є дві дати: на початок звітного періоду і на кінець звітного періоду. Ця обставина дає можливість зіставляти показники балансу як у цілому, так і складові активу і пасиву в

часі, визначати динаміку активів, зміни частки окремих статей чи розділів балансу, тобто структурні зрушення.

Однак при аналітичному вивченні бухгалтерського балансу слід пам'ятати його моментну природу і враховувати цю обставину, формулюючи висновки. Щоб висновки були коректними, з такої ситуації можна легко вийти, якщо в аналітичних розрахунках використовувати середні величини: середньоарифметичну просту або середню хронологічну, обчислені за даними на початок і кінець звітного періоду, на кінець кожного кварталу чи місяця.

За даними бухгалтерського балансу можна отримати важливі фінансово-аналітичні характеристики підприємства, а саме: оцінку ліквідності підприємства, оцінку фінансової залежності від зовнішніх джерел та ефективності використання активів підприємства.

Оцінка ліквідності активів підприємства в загальних рисах здійснюється шляхом розрахунку показників, де в чисельнику наводять дані активів за ступенем їх ліквідності (кошти та їх еквіваленти, оборотні активи, необоротні активи), а у знаменнику  дані про поточні зобов'язання підприємства.

Оцінка фінансової стійкості (залежності) підприємства здійснюється шляхом зіставлення основних розділів пасиву балансу: власного капіталу і залучених коштів (довгострокових і поточних), тобто знаходження співвідношення між джерелами власних і залучених засобів. Допоміжним є показник частки власного капіталу в активах підприємства.

Крім цих характеристик бухгалтерський баланс дає змогу розрахувати вартість власних оборотних активів, що необхідно для здійснення контролю їх використання, та показник ефективності використання активів, що дає оцінку результатам господарської діяльності підприємства.

Таким чином, бухгалтерський баланс є не тільки важливим методом узагальнення даних про господарські засоби підприємства і джерела їх формування, а й джерелом економічної інформації про кількісні та якісні параметри господарської діяльності підприємства, необхідні для оцінки, економічного аналізу і прийняття управлінських рішень.

4.1. Рахунки бухгалтерського обліку, їх зміст та будова

Зафіксована в первинних документах інформація за технологією облікового процесу підлягає реєстрації та класифікації (групуванню) з метою її систематизації з тим, щоб у кінцевому підсумку стати окремою статтею балансу. Відображення господарських операцій безпосередньо в бухгалтерському балансі практично недоцільне, оскільки після кожної операції довелося б складати новий баланс (згадаймо чотири типи змін на балансі). Крім того, баланс як моментний показник складають на перше число місяця і він не містить узагальненої інформації про рух кожної групи засобів і їх джерел. Відомо, що бухгалтерський баланс дає оцінку активів тільки у грошовому вимірнику, а облік, наприклад, матеріальних цінностей потребує ще й натуральних вимірників. Тому поточний облік стану і змін засобів та їхніх джерел, самих господарських процесів у діяльності підприємства забезпечується за допомогою системи рахунків.

Рахунки  це один з елементів методу бухгалтерського обліку, спосіб групування і поточного відображення за певними ознаками наявності та руху засобів підприємства і їхніх джерел та господарських процесів.

Кожній групі активів, джерел їх формування та господарських процесів відкривають рахунок. Так, для обліку основних засобів відкривається рахунок "Основні засоби", для обліку товарів  "Товари", для обліку процесу виробництва "Виробництво" тощо.

Отже, рахунок є засобом групування (узагальнення) активів, пасивів, господарських процесів і контролю за їх станом і рухом у процесі господарської діяльності підприємств.

Зміст, призначення і будова рахунків зумовлені об'єктами, що обліковуються, і завданнями обліку.

У результаті господарської діяльності активи та джерела їх утворення можуть збільшуватися або зменшуватися. Таке збільшення або зменшення на рахунках відображається окремо. Тому рахунки бухгалтерського обліку прийнято зображати у вигляді двосторонньої таблиці, ліву сторону якої позначають умовним терміном дебет, а праву  кредит. Назву рахунка пишуть посередині таблиці.

Термін "дебет" походить від лат. debet, що означає "він винен", а "кредит"від лат. credit, що означає "він вірить". Тепер дебет і кредит  це умовні технічні позначення сторін рахунка. Таку форму застосовують і розуміють однаково бухгалтерами усього світу. Кожна сторона призначається для роздільного відображення збільшення або зменшення сум. Схематично рахунок має таку форму (рис. 5.1).

Дебет Рахунок (назва рахунка) Кредит

Рис.. Схема рахунка бухгалтерського обліку

Оскільки об'єкт бухгалтерського обліку характеризується певним станом, тобто наявністю на певний момент часу засобів, коштів і джерел, то перш за все на рахунку фіксують цей стан, що називається початковим залишком, або початковим сальдо. Слово "сальдо" походить від італ. saldo, що означає "розрахунок". Після цього

на рахунках відображають господарські операції, тобто зміни засобів і їх джерел. При цьому збільшення об'єкта обліку записують на одній стороні рахунка, а зменшення на протилежній. Маючи інформацію про початкове сальдо об'єкта обліку та зміни протягом звітного періоду, визначають сальдо на кінець звітного періоду. Накопичена інформація про рух об'єкта обліку, відображеного за дебетом і кредитом, називається оборотом.

Підсумки записів за дебетом рахунка називають дебетовим оборотом, підсумки записів за кредитом рахунка  кредитовим оборотом.

Залежно від обліку активів чи джерел їх утворення бухгалтерські рахунки поділяють на активні та пасивні.

Активні рахунки призначені для обліку наявності та руху активів і відкриваються для статей балансу, які знаходяться в активі бухгалтерського балансу ("Основні засоби", "Нематеріальні активи", "Виробничі запаси", "Товари", "Каса", "Рахунки в банках", "Розрахунки з покупцями та замовниками" тощо).

Пасивні рахунки призначені для обліку наявності та зміни джерел утворення і відкриваються для статей балансу, що містяться в пасиві балансу ("Статутний капітал", "Резервний капітал", "Нерозподілені прибутки", "Довгострокові позики", "Розрахунки з постачальниками та підрядниками", "Розрахунки з оплати праці" тощо).

При відкритті рахунків у них записують початкові сальдо на підставі даних статей балансу. Оскільки господарські засоби розміщені в лівій стороні балансу активі, то і сальдо в активних рахунках записують зліва в дебеті рахунка. Так як джерела господарських засобів відображають у балансі з правої сторони, то і сальдо в пасивних рахунках записують справа у кредиті рахунка. Отже, активні рахунки завжди мають дебетове сальдо, а пасивні рахунки  кредитове, що засвідчує тісний взаємозв'язок між балансом і рахунками. Можна сказати, що баланс складають за даними рахунків. При чому сума всіх дебетових залишків (сальдо) активних рахунків відображає загальну вартість господарських засобів і дорівнює підсумку активу балансу. Відповідно, сума всіх кредитових залишків (сальдо) пасивних рахунків відображає загальний обсяг джерел засобів і дорівнює підсумку пасиву балансу.

На тій стороні рахунка, де показується залишок, відображається його збільшення, а на протилежній  зменшення. В активних рахунках, де залишок завжди дебетовий, збільшення коштів відображається за дебетом, а зменшення  за кредитом. У пасивних рахунках, де залишок завжди кредитовий, збільшення джерел відображають за кредитом, а зменшення  за дебетом.

Побудову активних і пасивних рахунків зображено на рис.

Для визначення залишку (сальдо) на кінець місяця на активному рахунку необхідно: до початкового дебетового залишку (сальдо) додати дебетовий оборот і відняти кредитовий оборот.

Пасивний рахунок

Д

К-т

З

меншен

Початковий залишок (сальдо) + Збільшення

Оборот +

Кінцевий залишок (сальдо)

Рис. Активні і пасивні рахунки

Розглянемо такий приклад і проілюструємо його. На підприємстві за рахунком "Каса" залишок на початок місяця становив 1000 грн. Протягом місяця в касу надходили кошти із банку на суму 35 000 грн, за оплату послуг — 10 000 грн, видано з каси заробітну плату на суму 32 000 грн, на відрядження — 5000 грн, здано в банк — 7000 грн.

У даному прикладі початкове сальдо становить 1000 грн. Протягом місяця надходження й оборот за дебетом становили 45 000 (35 000 + 10 000) грн, видатки і, відповідно, кредитовий оборот — 44 000 (32 000 + 5000 + 7000) грн. Сальдо на кінець місяця дорівнюватиме 2000 грн (1000 + 45 000 - 44 000) грн.

У пасивних рахунках для визначення залишку (сальдо) на кінець місяця необхідно до початкового кредитового сальдо додати кредитовий оборот і відняти дебетовий оборот.

Розглянемо приклад і проілюструємо його.

На підприємстві на рахунку "Розрахунки з постачальниками і підрядниками" залишок кредиторської заборгованості становив 150 000 грн. Протягом місяця мали місце такі господарські операції: перераховано постачальникам за отримані матеріали на суму 300 000 грн, надійшла від постачальників чергова партія товарів на суму 200 000 грн, прийнято до сплати рахунок підрядника за виконану роботу на суму 50 000 грн.

У даному прикладі початкове кредитове сальдо становило 150 000 грн. У звітному періоді збільшення заборгованості й, відповідно, оборот за кредитом становив 250 000 (200 000 + 50 000) грн, сплата рахунків і, відповідно, дебетовий оборот становив 300 000 грн. Сальдо на кінець місяця становитиме 100 000 (150 000 + 250 000 -- 300 000) грн.

Ознайомлення з будовою рахунків показало, що дебет і кредит активних і пасивних рахунків мають різне значення. Це випливає із суті господарських засобів і джерел їх утворення. Активні рахунки мають залишок (сальдо) завжди дебетовий (оскільки не можна витратити більше ніж є в наявності й надійшло); пасивні рахунки  тільки кредитовий (оскільки джерела засобів обмежуються наявними господарськими засобами).

4.2. Метод подвійного запису

Економічна суть господарської операції полягає в тому, що вона викликає подвійні й рівновеликі зміни засобів та джерел їх формування. Двоїстий характер господарської операції зумовлює необхідність відображення її на рахунках методом

подвійного запису.

Подвійний запис  метод, що випливає з економічної суті відображення операцій, кожна з яких обумовлює зміни у двох її частинах в активі, у пасиві чи в активі й пасиві одночасно. Це важливий принцип однакового відображення господарських операцій на рахунках.

Відображення кожної господарської операції двічі, за дебетом одного і за кредитом другого рахунків в одній і тій же сумі називають подвійним записом.

Подвійний запис не тільки принцип однакового відображення операцій на рахунках, а й основний технічний прийом бухгалтерського обліку, бо забезпечує горизонтальний взаємозв'язок між рахунками, а також важливий контрольний прийом, оскільки очевидно, що скільки не було б операцій, але загальна сума записів за дебетом рахунків завжди дорівнюватиме загальній сумі записів за кредитом рахунків.

Такий взаємозв'язок між рахунками, що виникає шляхом подвійного запису, називається кореспонденцією рахунків, а такі рахунки кореспондуючими. Як синонім кореспонденції рахунків використовують терміни: бухгалтерська проводка, контировка.

Для прикладу наведемо декілька операцій і їх бухгалтерське проведення.

Операція 1. У касу підприємства надійшли кошти з банку на суму 100 000 грн. Цю операцію буде відображено так спочатку на схемі, а потім у вигляді формули (алгоритму):

Оскільки господарські операції здійснюються на основі первинних документів, то у формуванні господарської операції і при кореспонденції рахунків необхідно вказувати підставу (документ). Кореспонденція рахунків бухгалтерського обліку є певною моделлю взаємопов'язаних рахунків, і тому конструювання чи складання бухгалтерської проводки є творчою роботою фахівця-бухгалтера, яка вимагає глибокого розуміння суті господарської операції і уявлення про зміни, до яких вона приведе.

Залежно від кількості кореспондуючих рахунків розрізняють прості й складні бухгалтерські проводки.

Простою називають таку бухгалтерську проводку, за якої один рахунок дебетується, а другий кредитується на одну і ту ж суму, тобто коли кореспондують між собою тільки два рахунки. Розглянута в нашому прикладі бухгалтерська проводка  проста.

Складною називають таку бухгалтерську проводку, за якої один рахунок дебетується, декілька кредитується на загальну суму, або навпаки  один кредитується, а декілька дебетуються на загальну суму.

Операція 2. З каси підприємства видано заробітну плату в сумі 25 000 грн, у підзвіт на відрядження — 350 грн, на оплату канцелярських витрат — 50 грн.

Бухгалтерська проводка за даною операцією буде такою:

К-т "Каса"

Д-т "Розрахунки за оплати праці" 5400

Д-т "Розрахунки з підзвітними особами"

Д-т "Адміністративні витрати"

У складних бухгалтерських проводках не порушується принцип подвійного запису, оскільки зберігається взаємопов'язане відображення господарської операції за дебетом і кредитом різних рахунків на одну і ту ж суму. Кожну складну бухгалтерську проводку можна розкласти на декілька простих. Однак застосування у практиці бухгалтерського обліку складних проводок переважає, тому що зменшує кількість записів, робить їх більш наочними.

Правильна кореспонденція рахунків має велике значення для організації бухгалтерського обліку, його достовірності й правильності, оскільки на перший план виступають сутність господарської операції і її правдиве відображення на рахунках. Тому з метою забезпечення єдиних підходів до відображення операцій розробляють інструкції і типові кореспонденції рахунків, їх наводять у спеціальних довідниках і в коментарях до плану рахунків.

Господарські операції відбуваються і реєструються у певній хронологічній послідовності, а інформація про стан та рух об'єктів обліку відповідно систематизується на рахунках. Тому бухгалтерські записи є хронологічними і систематичними.

Хронологічний запис  це запис операцій у хронологічній (календарній) послідовності їх виникнення. Хронологічний запис здійснюється у спеціальних журналах з обов'язковим відображенням нумерації господарських операцій, їх змісту, сум і кореспондуючих рахунків. Підсумок цього журналу показує загальну суму зареєстрованих за місяць господарських операцій і використовується для перевірки повноти і правильності відображення операції на рахунках. Загальні підсумки проведених у журналі сум за дебетом і кредитом мають збігатися з їх оборотами.

Хронологічний запис ще називають хронологічним обліком, може здійснюватися за такою формою (табл.).

Таблиця

Журнал

Реєстрації операцій за 200 р.

і дата

Короткий зміст господарської операції та підстава

Сум а, грн

Провод

1

03.07.20 09

Надійшло в касу з поточного рахунка за чеком ІН 213755

100

0

1

У практиці облікової роботи інформацію з бухгалтерської проводки переносять на вказані у проводці рахунки для накопичення й узагальнення, тобто інформацію систематизують на бухгалтерських рахунках. Тому таке групування називають систематичним обліком. У результаті систематичних записів дані хронологічного обліку шляхом групування господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку упорядковуються, систематизуються. Прикладом систематичного запису на рахунках є відображення господарських операцій на наведених вище рахунках "Каса", "Розрахунки з постачальниками і підрядниками" тощо.

У практиці облікової роботи за певних форм бухгалтерського обліку хронологічний і систематичний облік ведуть паралельно в окремих облікових

регістрах. Застосовують і комбінований спосіб записів господарських операцій шляхом поєднання хронологічного і систематичного записів, зокрема в таких облікових регістрах, як Журнал-Головна, журнали-ордери тощо.

4. 3. Синтетичні й аналітичні рахунки, їх взаємозв'язок

Залежно від обсягів інформації і рівня узагальнення рахунки бухгалтерського обліку поділяють на синтетичні і аналітичні.

Рахунки бухгалтерського обліку, які відкриваються на підставі статей балансу для обліку господарських засобів та їх джерел, містять загальні (синтетичні) показники у грошовій оцінці. Так, рахунок "Основні засоби" відображає наявність і рух основних засобів підприємства (земельні ділянки, будинки і споруди, машини та обладнання, транспортні засоби тощо); рахунок "Виробничі запаси" наявність і рух матеріальних цінностей даної групи (сировина і матеріали, паливо, будівельні матеріали, запасні частини тощо); рахунок "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" — загальну суму кредиторської заборгованості всім постачальникам і підрядникам за одержані від них матеріальні ресурси, виконані роботи та надані послуги й зміни цієї заборгованості в результаті сплати боргів та ін. Такі рахунки прийнято називати синтетичними.

Термін "синтетичний" походить від лат. syntesis, що означає зведений, узагальнений, об'єднання в одне ціле окремих елементів. Щодо рахунків бухгалтерського обліку то синтетичними називають рахунки призначені для обліку економічно однорідних груп засобів, їх джерел та господарських процесів у грошовому вимірнику. Облік, який здійснюють на підставі таких рахунків, називається синтетичним обліком. Дані синтетичного обліку використовують при складанні бухгалтерського балансу та інших форм фінансової звітності.

Однак для оперативного управління підприємством, здійснення контролю за збереженням і використанням ресурсів проведення узагальненої інформації недостатньо, потрібна детальна інформація про конкретні види засобів, їх джерел, а також господарських процесів. Таку інформацію одержують за допомогою аналітичних рахунків.

Термін "аналітичний" походить від лат. analysis  розкладання, розчленування цілого на складові (елементи). Облік, здійснюваний на підставі аналітичних рахунків, називається аналітичним. Це облік, в якому, крім грошового, застосовують натуральні й трудові вимірники. Наприклад, до синтетичного рахунка "Розрахунки з оплати праці" відкривають аналітичні рахунки за прізвищами працівників, "Адміністративні витрати" за видами витрат, "Готова продукція" за видами готової продукції тощо. Кількість аналітичних рахунків за відповідним синтетичним рахунком визначається залежно від наявності об'єктів обліку і поставлених завдань з деталізації.

Синтетичні рахунки конкретизуються в аналітичних рахунках." Між синтетичними й аналітичними рахунками існує нерозривний взаємозв'язок, оскільки на них на підставі одних і тих же документів відображаються одні й ті самі операції, але з різним ступенем деталізації: на синтетичному рахунку відображається загальна

сума, а на його аналітичних рахунках  часткові суми.

Взаємозв'язок між синтетичними й аналітичними рахунками виявляється таким чином.

  1.  На рахунках синтетичного й аналітичного обліку залишок (сальдо) розміщується на одній і тій же стороні рахунка.
  2.  Якщо дебетується чи кредитується синтетичний рахунок, то однаково дебетуються чи кредитуються його аналітичні рахунки.
  3.  Кожну операцію на рахунках синтетичного обліку записують загальною сумою, а на відповідних аналітичних рахунках  частковими сумами.
  4.  Сума залишків (сальдо) і оборотів за всіма аналітичними рахунками має дорівнювати залишку (сальдо) й оборотам, відповідно, синтетичного рахунка. Відсутність такої рівності свідчить про на явність помилок у бухгалтерських записах, які треба знайти і негайно виправити.

Як бачимо, аналітичний облік має важливе не тільки пізнавальне, а й контрольне значення. Його показники необхідні менеджерам для управління запасами та збутом готової продукції, а фінансистам  для аналізу дебіторської і кредиторської заборгованості, фінансових результатів за центрами відповідальності. Точність та достовірність показників аналітичного обліку періодично звіряють шляхом проведення інвентаризації.

Для потреб економічного аналізу й оперативного управління необхідно мати більш широку інформацію про господарські засоби, їх джерела і господарські процеси, ніж це може забезпечити синтетичний облік. У цьому випадку вдаються до додаткового групування однорідних аналітичних рахунків у межах синтетичного рахунка для отримання узагальнених показників. Таке групування здійснюється за допомогою субрахунків. Так, на синтетичному рахунку "Виробничі запаси" аналітичні рахунки групують за субрахунками: "Сировина і матеріали", "Паливо", "Тара і тарні матеріали", "Будівельні матеріали", "Запасні частини" тощо; синтетичний рахунок "Розрахунки з різними дебіторами" включає субрахунки "Розрахунки за виданими авансами", "Розрахунки з підзвітними особами", "Розрахунки за нарахованими доходами" тощо.

Отже, взаємозв'язок синтетичного й аналітичного обліку є результатом вертикального розрізу інформаційної системи бухгалтерського обліку, що складається з наведених вище рівнів: синтетичні рахунки, субрахунки, аналітичні рахунки. Схематично це має такий вигляд (рис.).

4.4. План рахунків бухгалтерського обліку

Для забезпечення єдності, порівнювання й узагальнення облікових даних необхідно, щоб господарські операції однаково відображалися на рахунках бухгалтерського обліку підприємств незалежно від організаційно-правових форм. Такої єдності досягають за допомогою єдиної системи рахунків бухгалтерського обліку і єдиних вимог до неї. В Україні застосовують спеціальний перелік рахунків, який називають Планом рахунків.

План рахунків  це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку для відображення господарських операцій і накопичення бухгалтерської інформації про діяльність підприємства, необхідної користувачам для прийняття рішень.

План рахунків має забезпечувати отримання інформації для внутрішніх і зовнішніх користувачів, задоволення інформаційних потреб різних рівнів управління і складання форм фінансової звітності безпосередньо за даними рахунків, а також можливість їх використання в системі національних рахунків (СНР) для макроекономічних показників; агрегування інформації окремих рахунків і субрахунків з метою одержання узагальнюючих та консолідованих даних, можливість гнучкого трансформування рахунків і субрахунків без порушення загальної структури плану; ідентифікацію рахунків з показниками та статтями фінансової звітності та приміток (пояснень) до звітів, що забезпечує логічність побудови та зручність при її складанні.

При розробці Плану рахунків послідовно вирішуються такі завдання: вибір структури плану та оптимального переліку рахунків; їх систематизація та спосіб кодування; визначення сфери застосування окремих рахунків.

Методологічною основою діючого в Україні Плану рахунків є:

загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності: обачність, повне висвітлення, автономність, послідовність, безперервність, нарахування та відповідність доходів і витрат, превалювання сутності над формою, історична (фактична) собівартість, єдиний грошовий вимірник, періодичність;

міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (МСБО) та національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку;

Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні". Плани  рахунків  будуються  здебільшого  за  модульним  принципом, що забезпечує послідовне спрощення або ускладнення бухгалтерського обліку шляхом додавання або вилучення окремих модулів. У цьому випадку бухгалтерський модуль  це функціонально завершений вузол Плану рахунків, що забезпечує бухгалтерський облік  і визначення  фінансового результату підприємства незалежно  від його організаційно-правових форм. Отже, у методологічному аспекті План рахунків можна розглядати як сукупність бухгалтерських модулів, які можуть інтегруватися і функціонувати   самостійно:   балансовий,   витрати      доходи    результати, позабалансовий. Кожен модуль складається з окремих класів рахунків. На сьогодні в Україні застосовують чотири плани рахунків: План рахунків бухгалтерського обліку підприємств і організацій; План рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ; План рахунків бухгалтерського обліку Національного банку України; —План рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України. План  рахунків  бухгалтерського  обліку  активів,  капіталу,  зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій структурно складається з 10 класів, які включають балансові, номінальні та позабалансові рахунки. План рахунків зорієнтований на потреби складання фінансової та внутрішньої звітності, тому чітко розмежовані балансові рахунки, об'єднані в класи з розділами активу і пасиву балансу, номінальні рахунки для обліку витрат, доходів і результатів діяльності, а також позабалансові рахунки. Узгодженість Плану рахунків підприємства з фінансовою звітністю ілюструє табл.

Таблиця Узгодженість Плану рахунків із фінансовою звітністю 

Баланс Актив Пасив

1

2 3

Звіт про фінансові

Фінансова звітність

інформаційними потребами внутрішніх і зовнішніх користувачів. У Плані рахунків використано децимальну систему кодування, за якої кожна цифра в коді рахунка визначає відповідну складову (клас, синтетичний рахунок, субрахунок). Так, код 105 означає: 1 — клас "Необоротні активи"; 0 — синтетичний рахунок "Основні засоби"; 5  субрахунок "Транспортні засоби". Таким чином, діючий План рахунків розрахований на максимально можливу кількість 99 рахунків першого порядку, а кожен рахунок може вмістити до 9 субрахунків (рахунків другого порядку). Діючий План рахунків містить 80 синтетичних рахунків, 73 з яких призначені для всіх видів діяльності.

Розглянемо коротко зміст розділів діючого нині в Україні Плану рахунків підприємств і організацій.

Клас 1 "Необоротні активи" включає рахунки для узагальнення інформації про наявність і рух основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, довгострокової дебіторської заборгованості та інших необоротних активів, а також зносу необоротних активів.

Клас 2 "Запаси " об'єднує рахунки для узагальнення інформації про наявність і рух належних підприємству предметів праці, призначених для обробки, переробки, використання у виробництві та для господарських потреб, а також малоцінних та швидкозношуваних предметів.

Клас 3 "Кошти, розрахунки та інші активи" охоплює рахунки для узагальнення інформації про наявність і рух грошових коштів (у національній та іноземній валюті в касах, на поточних рахунках у банках), грошових документів, короткострокових векселів одержаних і фінансових інвестицій, дебіторської заборгованості, резерву сумнівних боргів і витрат майбутніх періодів.

Клас 4 "Власний капітал та забезпечення зобов 'язань " включає рахунки для узагальнення інформації про стан та рух коштів різновидностей власного капіталу статутного, пайового, додаткового, резервного, вилученого, неоплаченого, а також нерозподілених прибутків (непокритих збитків), цільових надходжень, забезпечень майбутніх витрат і платежів, страхових резервів.

Клас 5 "Довгострокові зобов'язання" об'єднує рахунки для обліку та узагальнення даних заборгованості підприємства банкам за отримані від них кредити, за зобов'язаннями за залученими позиковими коштами, за виданими векселями, інша заборгованість, яка

не підлягає погашенню протягом операційного циклу підприємства або протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Клас 6 "Поточні зобов'язання" охоплює рахунки для обліку даних та узагальнення інформації про зобов'язання щодо короткострокових кредитів банків та виданих векселів, розрахунків з постачальниками та підрядниками, за податками і платежами, страхуванням, з оплати праці, учасниками, за іншими операціями, які будуть погашені у звичайному ході операційного циклу або протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Клас 7 "Доходи і результати діяльності" включає рахунки, призначені для узагальнення інформації про доходи від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства, а також від надзвичайних подій. Тут відображають валові фінансові результати підприємства від звичайної діяльності та надзвичайних подій.

Клас 8 "Витрати за елементами" об'єднує рахунки для узагальнення інформації про витрати підприємства протягом звітного року за елементами витрат: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація та інші операційні витрати. Інформація за цими рахунками необхідна для складання макроекономічних показників, зокрема показника валового внутрішнього продукту (ВВП).

Клас 9 "Витрати діяльності" охоплює рахунки, які застосовують для узагальнення інформації про витрати операційної, інвестиційної, фінансової діяльності підприємства та витрати на запобігання надзвичайним подіям і ліквідацію їх наслідків.

Клас О "Позабалансові рахунки" включає рахунки, призначені для обліку майна і зобов'язань, які не підлягають відображенню у балансі.

Для забезпечення правильного використання рахунків при відображенні господарських операцій одночасно з прийняттям Плану рахунків Міністерство фінансів України розробляє і затверджує Інструкцію щодо його застосування. У ній наводяться, як правило, характеристика економічного змісту, призначення і структури кожного рахунка, типова кореспонденція рахунків, даються вказівки щодо порядку організації аналітичного обліку.

Діючий План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій та Інструкцію про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій затверджено наказом Міністерства фінансів України від ЗО листопада 1999 р. 291. План рахунків та Інструкція щодо його застосування є важливим засобом державного регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності, що здійснюється з метою створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, яка є обов'язковою для всіх підприємств та гарантує і захищає інтереси користувачів облікової інформації.

5.1. Економічний зміст, класифікація та оцінка необоротних активів

Основні засоби - це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання яких більше одного року або одного операційного циклу, якщо він довший ніж один рік.

Об'єкт основних засобів може бути визнаний активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його можу бути достовірно визначена.

В бухгалтерському обліку основні засоби класифікуються:

  1.  Земельні ділянки
  2.  Капітальні витрати на поліпшення земель
  3.  Будинки, споруди та передавальні пристрої
  4.  Машини та обладнання
  5.  Транспортні засоби
  6.  Інструменти приладдя, інвентар
  7.  Робоча і продуктивна худоба
  8.  Багаторічні насадження
  9.  Інші

До інших необоротних матеріальних активів відносяться

  1.  Бібліотечні фонди
  2.  Малоцінні необоротні матеріальні активи
  3.  Тимчасові (нетитульні) споруди
  4.  Природні ресурси
  5.  Інвентарна тара
  6.  Предмети прокату
  7.  Інші необоротні матеріальні активи

У балансі основні засоби та інші необоротні матеріальні активи відображаються разом за статтею "Основні засоби".

В системі податкового обліку основні засоби групуються у такі групи:

  1.  Будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини
  2.  Автомобільний транспорт та вузли до нього, меблі, інше конторське (офісне )обладнання, побутові електричні, електромеханічні прилади та інструменти
  3.  Інші основні засоби (прилади промислового призначення, с/г машини та знаряддя, робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження тощо)
  4.  Придбані після 01.01.2003 ЕОМ, інші машини для автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечення, телефони (в т.ч. мобільні), мікрофони та рації.

Крім того основні засоби поділяють на виробничі і невиробничі, діючі та

недіючі, власні та орендовані.

Для обліку основних засобів використовують такі види оцінок:

Первісна вартість - це історична (фактична) собівартість активів у сумі

грошових коштів, сплачених чи витрачених на придбання і створення необоротних

активів.

Переоцінена вартість - це вартість необоротних активів після їх переоцінки.

Справедлива вартість - це сума, за якою може бути здійснений обмін активу в результаті операцій між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами. Як правило такою вартістю є ринкова вартість активу. Наприклад внесення активу до статутного капіталу підприємства проводиться саме за справедливою вартістю.

Залишкова вартість - визначається як різниця між первісною вартістю та сумою зносу.

Ліквідаційна вартість - це сума коштів або вартість активу, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротного активу після закінчення терміну його корисної експлуатації за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією).

Вартість яка амортизується - це первісна вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Об'єкти зараховуються до складу основних засобів підприємства за первісною вартістю, яка складається з суми, що сплачена постачальнику активів або будівельній організації за будівництво, витрат на транспортування, установку, монтаж, налагодження та доведення основних засобів до стану в якому вони придатні до експлуатації та сум податків, мита і платежів, пов'язаних з придбанням основних засобів.

Первісна вартість основних засобів може збільшуватися на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта, тобто його модернізацією, добудовою, реконструкцією чи дообладнанням, які можуть привести до збільшення майбутніх економічних вигод пов'язаних з використанням об'єкта.

Якщо залишкова вартість об'єкта значно відрізняється від його справедливої вартості на дату складання балансу (більше ніж на 10 %), то підприємство здійснює переоцінку такого об'єкта.

У балансі основні засоби відображаються окремо за первісною або переоціненою вартістю і залишковою вартістю. Окремо наводиться сума зносу основних засобів.

5.2. Облік основних засобів.

Одиницею обліку основних засобів є окремий інвентарних об'єкт, тобто закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям для нього або окремий конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій.

Для обліку основних засобів використовують типові форми первинних документів. При надходженні (придбанні за оплату віл постачальника, надходженні від фізичних та юридичних осіб безкоштовно, внесення у статутний капітал) складається "Акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення)основних засобів" (форма ОЗ-1), в якому вказують початкову вартість об'єкта, його технічні характеристики, місце експлуатації та призначення. До акту додають технічну документацію. Кожному об'єкту присвоюється інвентарний номер, який наноситься на сам об'єкт і далі проставляється у всіх технічних документах стосовно даного ОЗ.

На кожний об'єкт відкривають інвентарну карточку (форма ОЗ-6), яка є

регістром аналітичного обліку. У ній міститься назва, номер об'єкта, дата приймання у експлуатацію, початкова вартість, коротка характеристика. Карточки реєструються в спеціальних описах і зберігаються у картотеці.

Для закріплення основних засобів за матеріально-відповідальними особами використовують "Інвентарний список основних засобів" форма ОЗ-9.

При списанні основних засобів, тобто їх вибутті з експлуатації складають "Акт на списання основних засобів" (форма ОЗ-3).

Порядок ведення та обліку основних засобів регламентується П(С)БО 7 "Основні засоби". Для обліку основних засобів використовується активний рахунок 10 "Основні засоби", для обліку інших необоротних матеріальних активів використовують рахунок 11 "Інші необоротні матеріальні активи". За дебетом рахунків 10 та 11 відображають надходження основних засобів на підприємство, витрати, що пов'язані з поліпшенням об'єкта та суму дооцінки. За кредитом рахунків відображають вибуття об'єкта основного засобу внаслідок продажу, безоплатної передачі, ліквідації, та суму уцінки.

5. 3. Облік амортизації та зносу основних засобів.

У процесі виробництва основні засоби зношуються і вартість їх поступово переходить на собівартість продукції, робіт та послуг у вигляді амортизаційних відрахувань. Амортизація - це систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом терміну їх корисної експлуатації. Вартістю, що амортизується є первісна вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості. Терміном корисної експлуатації об'єкта й об'єкт, є період, на протязі якого підприємство передбачає використовувати відповідний об'єкт або кількість продукції, яку підприємство передбачає отримати з його використанням. Термін корисної експлуатації об'єкта встановлюється самим підприємством.

Нарахування амортизації здійснюється протягом терміну корисної експлуатації об'єкта і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, консервації. У податковому обліку амортизація нараховується поки залишкова вартість об'єкта групи 1 не зменшиться до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, потім такий об'єкт списується на валові витрати.

Сума амортизації об'єкта основних засобів з початку його корисного використання називається зносом.

Згідно П(С)БО 7 амортизація основних засобів нараховується такими методами:

Прямолінійний, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на термін корисної експлуатації об'єкта.

Зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у %) обчислюється за формулою

1 f2\——

НА

 р

де, НАр - річна норма амортизації т - термін експлуатації Вл - ліквідаційна вартість Вп - первісна вартість

Прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного періоду або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється виходячи із строку корисної експлуатації об'єкта і подвоюється.

Кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишилися до кінця очікуваного терміну експлуатації об'єкта, на суму числа років його корисного використання.

Виробничий метод - місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), які підприємство очікує з використанням об'єкта основних засобів.

В податковому обліку нарахування амортизації здійснюється за іншими нормами і є обов'язковим до застосування. Зокрема,

  1.  група -2%
  2.  група - 10%
  3.  група - 6%
  4.  група - 15 %.

Суму нарахованої амортизації всі підприємства відображають збільшенням суми витрат підприємства і збільшенням суми зносу необоротних активів. Для цього використовують пасивний рахунок 13 "Знос необоротних активів".

Сума нарахованої амортизації на основні засоби виробничого призначення нараховується проводкою:

Дт 23 "Виробництво"    Кт 13

Дт 91 "Загальновиробничі витрати"

На суму амортизації засобів загальногосподарського призначення Дт 92 "Адміністративні витрати"       Кт 13

На суму амортизації, нарахованої на основні засоби, які використовуються при збуті продукції

Дт 93 "Витрати на збут" Кт 13

На суму амортизації, нарахованої на основні засоби обслуговуючих виробництв і господарств

Дт 949 "Інші витрати операційної діяльності"    Кт 13

5.4. Облік капітальних інвестицій

Під капітальними інвестиціями розуміють витрати підприємства на придбання або створення основних засобів, інших необоротних матеріальних активів і нематеріальних активів, а також витрати на реконструкцію, технічне переобладнання основних засобів.

Синтетичний облік витрат на капітальні інвестиції здійснюється на рахунку 15 "Капітальні інвестиції". За дебетом рахунку відображають витрати на придбання або створення (будівництво основних засобів), а за кредитом їх списання на собівартість прийнятих в експлуатацію об'єктів.

Витрати на капітальні інвестиції відображають за дебетом рахунку 15 в кореспонденції з кредитом таких рахунків

20 на вартість матеріалів, витрачених на будівництво

66 на суму нарахованої заробітної плати працівникам, зайнятим у будівництві об'єкту основних засобів

65 на суму відрахувань на соціальні заходи від заробітної плати працівників, зайнятих у будівництві.

За даними рахунку 15 визначають фактичну собівартість закінчених об'єктів будівництва, реконструкції, модернізації, придбання.

Зарахування на баланс введених в експлуатацію об'єктів за фактичною собівартістю відображають проводкою

Дт 10    Кт 15

Оприбуткування на баланс об'єктів основних засобів, внесених в статутний капітал за справедливою вартістю:

Дт 10  Кт 40

Отримання безоплатно основних засобів:

Дт 10    Кт 424 "Безоплатно отримані основні засоби"

При придбанні основних засобів від постачальника складаються такі проводки: На вартість придбання: Дт 15 Кт 63

На суму ПДВ Дт 641 Кт 63

На суму витрат пов'язаних з придбанням основних засобів

Дт 15   Кт 685 "розрахунки з іншими кредиторами Зарахування на баланс об'єкту основних засобів Дт 10   Кт 15.

5.5. Облік нематеріальних активів

Облік нематеріальних активів регулюється П(С)БО 8 "Нематеріальні активи".

До нематеріальних активів відносяться немонетарні активи, які не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані і утримуються підприємством з метою використання на протязі періоду більше одного року для виробництва, торгівлі, адміністративних потреб або надання в оренду іншим особам.

Для узагальненні інформації про наявність та рух нематеріальних активів передбачений рахунок 12 "Нематеріальні активи". За дебетом рахунку відображають

надходження нематеріальних активів, збільшення їх вартості внаслідок дооцінки, а за

кредитом - їх вибуття з підприємства внаслідок реалізації, безоплатної передачі,

ліквідації, а також уцінки.

Внесення нематеріальних активів до статутного капіталу:

Дт 46 Кт 40 на суму, що підлягає внесенню згідно установчих документів

Дт 12     Кт 46        на суму фактично внесених учасниками до статутного

капіталу.

Придбання нематеріальних активів:

На вартість придбання Дт 154 на суму, що підлягає внесенню згідно установчих документів

Дт 12 Кт 46 на суму фактично т внесених учасниками до статутного капіталу.

Придбання нематеріальних активів:

На вартість придбання Дт 154 "Придбання нематеріальних активів" Кт 63 На суму ПДВ Дт 641 "Розрахунки за податками" Кт 63 На суму перераховану постачальникам Дт 63 Кт 31 Оприбуткування на баланс Дт 12   Кт 154

Вартість нематеріальних активів списується шляхом щомісячного списання на витрати виробництва нарахованої амортизації. Нарахування амортизації здійснюється протягом терміну їх корисного використання але не більше 20 років. Метод амортизації обирається підприємством самостійно, виходячи з умов отримання майбутніх економічних вигод. Якщо такі умови неможливо визначити, використовуються прямолінійний метод. При розрахунку амортизації ліквідаційна вартість прирівнюється до нуля (крім).

На суму амортизації роблять записи за кредитом рахунку 133 "Знос нематеріальних активів".

Переоцінка нематеріальних активів здійснюється з використанням коефіцієнту переоцінки, який визначаються шляхом ділення справедливої вартості об'єкта на його залишкову вартість. Шляхом множення початкової вартості на коефіцієнт переоцінки визначають переоцінену вартість об'єкта. Сума дооцінки відображається за дебетом рахунку 12 і кредитом 42, субрахунок 423 Дооцінка активів. Уцінка відображається записом за дебетом 975 Уцінка необоротних активів і фінансових інвестицій" і кредитом 12.

6.1. Класифікація та оцінка виробничих запасів

У відповідності з П(С)БО 9 "Запаси" під виробничими запасами розуміють активи, які утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності, перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва, утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

Щоб правильно організувати бухгалтерський облік запасів, їх класифікують за такими групами:

  1.  сировина, основні і допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і обслуговування виробництва;
  2.  незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою і складанням деталей, виробів чи процесів;
  3.  готова продукція, що вироблена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним якісним характеристикам;
  4.  товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;
  5.  малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року.

У подальшому запаси поділяються на підгрупи, види, сорти, марки, тощо. Така класифікація запасів оформляється розробкою номенклатури-цінника, тобто систематизованого переліку запасів, що використовуються на підприємстві, в якому кожному найменуванню запасів присвоюється номенклатурний номер, а також вказується одиниця виміру і ціна. Присвоєний номенклатурний номер в подальшому вказується у всіх первинних документах, якими оформляється рух запасів.

Придбані або вироблені виробничі запаси зараховуються на баланс підприємства за початковою вартістю.

Початкова вартість придбаних виробничих запасів складається з таких фактичних витрат: вартості придбання, що сплачена постачальнику, за вирахуванням сум непрямих податків, сум ввізного мита, сум непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів і транспортно-заготівельних витрат (витрати на заготівлю запасів, вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів).

Початкова вартість виготовлених власними силами запасів складається з їх фактичної собівартості, тобто загальної суми витрат на виробництво запасів.

Початковою вартістю запасів, отриманих як внесок до статутного капіталу, отриманих безкоштовно або в обмін та неподібні запаси є їх справедлива вартість. Не включаються до початкової вартості, а відносяться до витрат періоду, в якому вони були здійснені такі витрати:

^>  Понаднормативні втрати та нестачі запасів

^>  Витрати на збут

^> Загальгосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов'язані з придбанням і доставкою запасів.

  1.  Документальне оформлення надходження і використання виробничих

запасів

Для первинного обліку запасів у місцях їх зберігання (складах) використовуються карточки складського обліку матеріалів (ф. М-12), які відкривають на кожен номенклатурний номер матеріалів, або книги складського обліку. Записи в карточках чи книгах проводяться матеріально-відповідальними особами щоденно на підставі прибутково-видаткових документів з надходження і використання матеріалів і визначення залишку після кожного запису

Основну масу ТМЦ підприємства отримують згідно укладеного договору постачання.

Відпуск матеріалів постачальником підприємствам-покупцям оформляють на підставі Накладної на відпуск ТМЦ (ф. М-20), яка виписується у трьох примірниках на підставі договору і підписується особою, яка дала дозвіл на відпуск ТМЦ і головним бухгалтером. Перший екземпляр накладної передається підприємству-покупцю і є підставою для оприбуткування, другий залишається на складі і є підставою для списання ТМЦ, третій передається пропускному пункту або транспортній організації.

Згідно Закону України "Про податок на додану вартість" постачальник (продавець) надає підприємству-покупцю податкову накладну. В податковій накладній крім інших реквізитів, вказується ціна матеріалів, ставка та сума ПДВ, загальна сума, яка підлягає оплаті постачальнику. Податкова накладна виписується у двох примірниках, оригінал передається підприємству-покупцю, а копія зберігається у постачальника (продавця). Податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник ПДВ, на включення у податковий кредит витрат на оплату ПДВ постачальнику при придбанні ТМЦ.

Матеріальні цінності, які надходять на склад підприємства, приймаються матеріально-відповідальними особами на підставі накладних, рахунків-фактур. На матеріали, що надійшли складають прибутковий ордер (ф. М-4). Дозволяється замість виписки прибуткових ордерів ставити штамп або напис на накладній постачальника про оприбуткування матеріалів.

Основним первинним документом на відпуск матеріалів у виробництво є лімітно-забірна картка (ф. М-8 і М-9) та накладні-вимоги (ф. М-11).

Узагальнені дані про наявність та рух ТМЦ ведеться у сальдових відомостях.

  1.  Облік придбання запасів та розрахунків з постачальниками.

Для узагальнення інформації про наявність і рух запасів планом рахунків передбачено рахунок 20 "Виробничі запаси", який має 9 субрахунків. За дебетом рахунку враховують надходження відповідних запасів та збільшення їх вартості внаслідок дооцінки, за кредитом - вартість використаних чи реалізованих запасів, я також зменшення їх вартості внаслідок уцінки.

При придбанні виробничих запасів складають такі бухгалтерські проводки:

На вартість придбання запасів Дт 20 Кт 63

На суму податкового кредиту з ПДВ    Дт 641  Кт 63

На суму оплачену постачальникам за придбані виробничі запаси

Дт 63 Кт 31

Транспортно-заготівельні витрати, пов'язані з придбанням запасів обліковуються на рахунку 20. На суму ТЗВ та інших витрат, пов'язаних з придбанням запасів роблять запис за дебетом рахунку 20, аналітичний рахунок ТЗВ і кредиту відповідних рахунків (63 "Розрахунки з постачальниками і підрядниками", 685 "розрахунки з різними