ID: 66951

Название работы: Чари кохання (літературний вечір за інтимною лірикою Т.Шевченка, Лесі Українки, І.Франка, Л.Костенко, В.Симоненка)

Категория: Конспект урока

Предметная область: Педагогика и дидактика

Описание: Мета: - поширити знання учнів про інтимну лірику, розкрити світ почуттів і пристрастей, створений поетичним словом великих майстрів; - розвивати творчі здібності учнів; - виховувати інтерес до поетичної творчості письменників; чистоту й благородство почуттів.

Язык: Украинкский

Дата добавления: 2014-09-02

Размер файла: 52.5 KB

Работу скачали: 3 чел.

                        Чари кохання

(літературний вечір за інтимною лірикою Т.Шевченка,Лесі Українки,І.Франка,Л.Костенко,В.Симоненка)

Мета:-поширити знання учнів про  інтимну лірику,  розкрити світ почуттів і пристрастей, створений поетичним словом великих майстрів;

-розвивати творчі здібності учнів;

-виховувати інтерес до поетичної творчості письменників; чистоту й благородство почуттів.

Кохання… Воно існує, мабуть, відтоді, як на землі з’явилася людина. Тема кохання – чистого, благородного почуття – вічна тема в мистецтві. 

Пісня

Сміються,плачуть солов’ї  

І б’ють піснями в груди:

«Цілуй,цілуй,цілуй її-

Знов молодість не буде!

Ти не дивись,що буде там-

Чи забуття,чи зрада:

Весна іде назустріч вам,

Весна  в сей час вам рада.

На мент єдиний залиши

Свій сум,думки і горе-

І струмінь власної душі

Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя!

Чаруйсь,хмелійсь,впивайся,

І серед мрій і забуття

В розкошах закохайся.

Поглянь,уся земля тремтить

В палких обіймах ночі,

Лист квітці рвійно шелестить,

Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді,

Летять до хмар тумани…

Тут ллються пахощі густі,

Там гнуться верби п’яні.

Як іскра ще в тобі горить

І згаснути не вспіла,-

Гори!- життя єдина мить,

Для смерті ж- вічність ціла.

Чому стоїш без руху ти,

Коли весь світ співає?

Налагодь струни золоті:

Весна банкет справляє.

І сміло йди під дзвін чарок

З вогнем,з піснями в гості,

На свято радісне квіток,

Кохання,снів і млості.

Загине все без вороття:

Що візьме час,що люди,

Погасне в серці багаття,

І захолонуть груди.

І схочеш ти вернуть собі,

Як Фауст,дні минулі…

Та знай:над нас-боги скупі,

Над нас-глухі й нечулі…»

Сміються,плачуть солов’ї

І б’ють піснями в груди:

«Цілуй,цілуй,цілуй її-

Знов молодість не буде».

Дівчина.Ти пам’ятаєш,ти прийшов із пристані.

Такі сади були тоді розхристані.

І вся в гірляндах,як індійська жриця,

весна ряхтіла в іскорках роси.

Плакучі верби не могли журиться,

такі були у іволг голоси!

А під вікном цвіли у нас троянди.

Не вистачало трішечки доби.

А до дашку прозорої веранди

ходили то дощі,то голуби…

Юнак.Буду тебе ждати там,де вишня біла

Виглядає з саду тихо і несміло,

Де,здається,спокій і нема нікого,

Тільки завмирає,журиться дорога.

Може,ти не прийдеш,гарна й кароока,-

Буде мене пестить нічка одинока,

Буде мене тішить,лагідна та люба,

Цілувать у щоки,розвівати чуба.

Може,ти не прийдеш,лаяти не стану-

Буду сам гуляти з вечора до рану.

Бо й признатись щиро:не тебе я жду,

Жду свого кохання в білому саду.

Дівчина.Стояла я і слухала весну.

Вона мені багато говорила,

Співала пісню дзвінку,голосну,

То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,

Про молодощі,радощі,надії,

Вона мені переспівала знов

Те,що давно мені співали мрії.

Пісня

Вона прийшла непрохана й неждана,

І я її зустріти не зумів.

Вона до мене випливла з туману

Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла,заквітчана і мила,

І руки лагідно до мене простягла,

І так чарівно кликала й манила,

Такою ніжною і доброю була.

І я не чув,як жайвір в небі тане,

Кого остерігає з висоти…

Прийшла любов непрохана й неждана-

Ну як мені за нею не піти?

Юнак.Я не заздрю уже нікому-

Де ще мудрих таких знайти?

Це ж мені стало вперше відомо:

Ікс плюс ігрек-це будеш ти.

І здається,що я володію

Віковічним секретом краси

Лиш тому,що я розумію

Загадкові твої ікси.

Розумію?Який там розум!

Просто здорово,що ти є!

Що вслухається в ніжні погрози

Збаламучене серце моє.

Я не заздрю уже нікому-

Де ще мудрих таких знайти?

Одному лиш мені відомо:

Ікс плюс ігрек-це будеш ти.

Дівчина.Спини мене отямся і отям

така любов буває раз в ніколи

вона ж промчить над зламаним життям

за нею ж будуть бігти видноколи

вона ж порве нам спокій до струни

вона ж слова поспалює вустами

спини мене і схамени

ще поки можу думати востаннє

ще поки можу але вже не можу

настала черга й на мою зорю

чи біля тебе душу відморожу

чи біля тебе полум’ям згорю

Юнак.Говорю я з тобою мовчки,

Тиша хмарою проплива.

І вовтузиться думка,мов квочка,

В намаганні родить слова.

Тиша важчає.Терпнуть губи,

Тиша репне навпіл ось-ось.

Припаду я шалено й грубо

До безумства твоїх волось.

Упаде розідрана маска,

І сполохана вгледиш ти,

Скільки в тиші чаїлося ласки,

Скільки в грубості-теплоти.

Насміються з своєї беззубості

Прописні допотопні думки.

Джерелом вдарить ніжність із грубості,

Заворкують живі струмки.

Задихнеться від люті сірість-

Нам на щастя,а їй на зло.

Поміж нас підведеться щирість

І з’єднає наше тепло!

Дівчина.Моя любове!Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

Не ошукай і крил не обітни!

Не допусти,щоб світ зійшовся клином,

І не приспи,для чого я живу.

Даруй мені над шляхом тополиним

Важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,

Не розміняй на спотички доріг,

Бо кості перевернуться в гробницях

Гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання,як у мене,

І від любові тьмарився їм світ.

І їх жінки хапали за стремена,

Та що поробиш,-тільки до воріт.

А там,а там…Жорстокий клекіт бою

І дзвін мечів до третьої весни…

Моя любове!Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Юнак.Якби зустрілися ми знову,

Чи ти злякалася б,чи ні?

Якеє тихеє ти слово

Тойді б промовила мені?

Ніякого.І не пізнала б.

А може б,потім нагадала,

Сказавши: «Снилося дурній».

А я зрадів би,моє диво!

Моя ти доле чорнобрива!

Якби побачив,нагадав

Веселеє та молодеє

Колишнє лишенько лихеє.

Я заридав би,заридав!

І помоливсь,що не правдивим,

А сном лукавим розійшлось,

Слізьми-водою розлилось

Колишнєє святеє диво!

Дівчина.Я дуже тяжко Вами відболіла.

Це все було як марення,як сон.

Любов підкралась тихо,як Даліла,

а розум спав,довірливий Самсон.

Тепер пора прощатися нам.Будень.

На білих вікнах змерзли міражі.

І як ми будем,як тепер ми будем?!

такі вже рідні і такі чужі.

Ця казка днів-вона була недовгою.

Цей світлий сон-піщов без вороття.

Це тихе сяйво над моєю долею!-

воно лишилось на усе життя.

Юнак.Я тобі галантно не вклонюся,

Комплімента зроду не зліплю,

Тільки в очі ніжні задивлюся,

В них свою тривогу утоплю.

І коли химерною габою

Спеленає землю довга ніч,

Довго серце тужить за тобою,

Довго сон мені не йде до віч.

Довго білі таємничі крила

Обвивають маревом видінь,

І стоїш ти,крихітна,і мила,

І прозора,мов ранкова тінь.

І палають,ніби стиглі вишні,

Владно підкоряючи собі,

Губи неціловані і грішні,

Очі божевільно голубі.

Дівчина.І як тепер тебе забути?

Душа до краю добрела.

Такої дивної отрути

я ще ніколи не пила.

Такої чистої печалі,

такої спраглої жаги,

такого зойку у мовчанні,

такого сяйва навкруги.

Такої зоряної тиші,

такого безміру в добі!..

Це,може,навіть і не вірші,

а квіти,кинуті тобі.

Пісня

Чого являєшся мені

У сні?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні,

Сумні,

Немов криниці дно студене?

Чому уста твої німі?

Який докір,яке страждання,

Яке не сповнене бажання

Над них,мов зарево червоне,

Займається і знову тоне

У тьмі?

Чого являєшся мені

У сні?

В житті ти мною згордувала,

Моє ти серце надірвала,

Із нього вирвала одні

Оті ридання голосні-

Пісні.

В житті мене ти й знать не знаєш,

Ідеш по вулиці-минаєш,

Вклонюся-навіть не зирнеш

І головою не кивнеш,

Хоч знаєш,знаєш,добре знаєш,

Як я люблю тебе без тями,

Як мучусь довгими ночами

І як літа вже за літами

Свій біль,свій жаль,свої пісні

У серці здавлюю на дні.

О,ні!

Являйся,зіронько,мені

Хоч в сні!

В житті мені весь вік тужити-

Не жити.

Так най те серце,що в турботі,

Неначе перла у болоті,

Марніє,в’яне,засиха,-

Хоч в сні на вид твій оживає,

Хоч в жалощах живіше грає,

По-людськи вільно віддиха,

І того дива золотого

Зазнає,щастя молодого,

Бажаного,страшного того

Гріха!

Юнак.Розвели нас дороги похмурі,

І немає жалю й гіркоти,

Тільки часом у тихій зажурі

Випливаєш з-за обрію ти.

Тільки часом у многоголосі,

В суєті поїздів і авто

Спалахне твоє біле волосся,

Сірі очі і каре пальто…

Підготувала учитель української мови та літератури

Житницької ЗОШ І-ІІІ ступенів Жашківського району

Черкаської області

Осадчук Людмила Григорівна