ID: 67046

Название работы: ДЗВОНИ СКОРБОТИ

Категория: Конспект урока

Предметная область: Педагогика и дидактика

Описание: А навесні цього ж року в Україні помирало 25 тисяч людей щодня 1000 щогодини 17 щохвилини. Зокрема постанова Раднаркому УРСР Про заходи підсилення хлібозаготівлі яку було ухвалено 20 листопада 1932 року за своїм змістом нагадувала смертний вирок: З оголошенням цієї постанови припинили видачу будьяких натуральних авансів...

Язык: Украинкский

Дата добавления: 2014-09-03

Размер файла: 53.5 KB

Работу скачали: 0 чел.

ДЗВОНИ   СКОРБОТИ
година пам'яті жертв голодомору

Мета. Ознайомити учнів з історичними передумовами виникнення голодомору, з політикою тих часів проти українського народу; аналізувати фольклорні мотиви голодомору; виховувати в учнів почуття патріотизму, національної свідомості, виховувати громадян рідної землі, щоб не допустити подібної трагедії.

Обладнання. Виставка плакатів, магнітофонні музичні записи, архівні світлини, свічки пам'яті.  

Хтіли стати господарями
При совітській владі,
Як залишимось живими,
То будемо раді.
(Співомовка часів голодомору)

•  1933 рік. Найчорніший час в історії України. В світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших і найблагородніших країн. Тривалий час 1933 рік називали одним з найсприятливіших в радянській історії. 
•  А навесні цього ж року в Україні помирало 25 тисяч людей щодня, 1000 — щогодини, 17 — щохвилини.  
•  Всього жертвами голоду за неповними даними стало від 7 до 10 млн. чоловік, з них 3 мільйони — діти.   
•  Як сталося, що без стихій, без засухи, без іноземного нашестя все те могло сподіятися на нашій хліборобній Україні, яка ще недавно була житницею Європи? 

Українська нестерпна сюїта…

А навколо – одна сон-трава –

Умирать почали у квітні,

Коли – всюди – все ожива.

Ні живої води…

Ні порому.

Що єднає життя на порі,

Чи ж то легко смеркать молодому

На ранковій веселій зорі?!

Все і проліски, і блавати…

Ще би трохи – і сад зацвів!

Як було тим очам закриватись

Під лункий солов'їний  спів?!

… Умирать почали у квітні.

(Антоніна Листопад)

•  Розміри катастрофи впродовж десятиріч уперто замовчувались. Робилося все, щоб  приховати правду, щоб світова громадськість не дізналася про справжні масштаби трагедії, і намуштрована пропаганда діяла небезуспішно: багато  людей на Заході так і не могли збагнути, що воно там сталося, на тій екзотичній Україні? 
•   Нині ми знаємо, що то було. Це був не голод,а штучно  зорганізований,  свідомо  спрямований на вигублення українського народу – голодомор. Це  була людоморська війна проти цілого народу, такого працьовитого, мирного і цілком безневинного. 
•  То був масовий сталінський геноцид, свідомо спрямований на вигублення українського народу — народу, такого ненависного диктатурі, якій всюди вчувався прихований опір. 
•  Вирішено було голодом виморити його, винищити розбратом, ворожнечею, розрушувати людську спільність фізично й духовно. 

Чума

А люди біднії в селі,

Неначе злякані ягнята,

Позамикалися у хатах

Та й мруть…

Сумують комини без диму.

А за городами, за тином

Могили чорнії ростуть.

Гробокопателі в селі

Волочать трупи ланцюгами

За царину і засипають

Без домовини. Дні минають.

Минають місяці.

Село навік замовкло, оніміло

І кропивою поросло.

(Т.Г.Шевченко)

•  Голодне лихоліття, що сталося 70 років тому, дослідники називають по-різному: голод, великий голод, голодомор, людомор. Але це швидше емоціональні позначення, бо не відтворюють   історико-правового   аспекту   національної трагедії. Найвичерпнішою категорією для з'ясування причин та наслідків голоду є термін геноцид, що за нормами міжнародного права означає повне або часткове винищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи.
•  Доказом геноциду є свідоме створення владою таких умов життя, що призвели до масової смерті мільйонів українських селян. Зокрема, постанова Раднаркому УРСР «Про заходи підсилення хлібозаготівлі», яку було ухвалено 20 листопада 1932 року, за своїм змістом нагадувала смертний вирок: «З оголошенням цієї постанови припинили видачу будь-яких натуральних авансів по всіх колгоспах, що незадовільно виконували плани хлібозаготівель». 
•  У колгоспників, які одержали хліб раніше цієї постанови, масово його вилучали. На весну 1933 року майже половина колгоспів України не розрахувалися з колгоспниками, тобто не видали жодного грама хліба. 
•  6 грудня 1932 року голова РНК УРСР В. Чубар підписав постанову «Про занесення на чорну дошку сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі». До таких сіл припинили будь-яке постачання продовольства, а з колгоспів вивезли все наявне зерно. Така доля спіткала господарства 85 районів України. 
•  Відвертому фізичному винищенню селян, а також масовому теророві проти них сприяла постанова ЦВК та РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення громадянської (соціалістичної) власності» від 7 серпня 1932 року. Судовим органам дозволялося застосувати найвищу форму «соціального захисту» — розстріл, а як виняток — 10 років ув'язнення з конфіскацією майна. Постанова, яку народ назвав постановою про «сім колосків», виправдовувала свавілля та злочини різних уповноважених. 
•  Звичайно, наведені факти далеко не вичерпують список усіх складових геноциду. 
•  Наприкінці зими 1933 року голод на Україні набув велетенських розмірів. Люди в селах їли мишей, щурів і горобців, траву, кісткове борошно і кору дерев. Намагаючись урятуватися, тисячі селян ішли в міста, де навесні скасували хлібні карточки і можна було купити хліб. Проте сільським жителям хліб не продавали. Дороги, що вели до міст, були блоковані, проте тисячі селян усе ж пробиралися туди, та, не знаходячи порятунку, вмирали прямо на вулицях. Намагаючись врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, на вулицях. Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней, вбивали і їли один одного, викопували мертвих і також їли. 
•  Так на Україні було зареєстровано  10 тисяч судів над людоїдами.
•  Важко в це повірити і уявити, але коли людина довго голодує, вона ніби втрачає розум, стає звіром... 

Чуєш, Йване?... 

Чуєш, кличе мама. 

Одягнути чистеньку сорочку. 

Чорний день. 

Така червона пляма? 

Озовись, зарубаний синочку... 

Кличе світ

Тебе за свідка,

Йване! 

Хоч одне розплющи, синку, очко. 

Божевільна мама, 

Біль, 

Благання, 

Подивись, порубаний синочку! 

Стративсь розум. 

В ненажернім світі! 

Господи, сокира на пеньочку... 

І голодні перепухлі діти. 

Не вмирай, зарубаний синочку!

•  Народ перестраждав, стерпів люту наругу своїх катів, але в його пам'яті живе й нині прокляття тих, хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз'ятрені серця, болить душа, що звідала горе до краю.
•  Дай, Боже, щоб і надалі отакі символи не ставали реальністю, щоб пам'ять про голод залишилася тільки пам'яттю, застерігаючи нас від помилок, за які розплачується народ. 

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

•  Спогади вчителя зарубіжної літератури СЗШ № 25 Бешкарєвої Венери Пилипівни
•  Вірші: 1) Антоніна Листопад “Українська нестерпна сюїта…”; 2) Т.Г.Шевченко “Чума”; 3) “Не вмирай зарубаний синочку!”.
•  Інтернет. Контакт. Групи “Голодомор”.

PAGE   \* MERGEFORMAT 3