67187

ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ

Лекция

Политология и государственное регулирование

Політичний режим являє собою комплекс взаємодіючих компонентів здійснення політичної влади. Носієм зв`язків та відносин, тобто показником того, як, в якій політичній парадигмі працює влада, є компоненти та їх взаємодія, атрибутивні, характерні властивості того чи іншого політичного режиму.

Украинкский

2014-09-04

93.5 KB

3 чел.

ЛЕКЦІЯ №7

ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ

План.

  1.  Сутність і структура політичного режиму.
  2.  Тоталітарний політичний режим.
  3.  Авторитарний політичний режим.
  4.  Демократичний політичний режим.
  5.  Політичні режими України

  1.  Сутність і структура політичного режиму

Політичний режим являє собою комплекс взаємодіючих компонентів здійснення політичної влади. Носієм зв`язків та відносин, тобто показником того, як, в якій політичній парадигмі працює влада, є компоненти та їх взаємодія, атрибутивні, характерні властивості того чи іншого політичного режиму.

Політичний режим складається, принаймні, з трьох компонентів, які зберігають певну автономність. Ця обставина має цілу низку важливих наслідків, зумовлених, передусім, плюралізмом тлумачення політичного змісту режиму.

Перший компонент, який складає зміст поняття “політичний режим” – це права та свободи особистості, пріоритетний тип її політичної культури, поведінки, свідомості, менталітету. Права людини, їх міра та гарантії реалізації взаємозв`язані з рівнем розвиненості самого права, його роллю в механізмі політичного володарювання. Сутність політичного режиму, отже, визначається тим, що у державі є пріоритетним – права держави чи права особистості.

Другий компонент змісту поняття “політичний режим” також має кілька вимірів, обумовлених рівнем та якістю соціально-економічного розвитку суспільства, принципом поділу влади, статусами партійної системи, політичної опозиції, засобів масової інформації, армії, поліції, церкви.

Будь-який політичний режим прагне самолегітимації, тобто намагається викликати віру, прихильність до себе, переконати громадян у правильності та обґрунтованості свого правління, його ефективності. Легітимних політичних режимів самих по собі не існує, бо легітимність досягається створенням емоційно-оціночного стану підлеглих цього режиму. Індикатором легітимності режиму є і характер відносин його з іншими державами (наприклад, режим напівколоніальний, суверенний тощо).

Третій змістовий компонент політичного режиму – це методи здійснення політичної влади.

Таким чином, політичний режим є осередком взаємодії комплексу компонентів, кожний з яких, у свою чергу, містить не менш інтегровані складові. Політичний режим – це вираження політичного напряму здійснення політичної влади, її політичних пріоритетів, тобто він характеризує політичну систему і пов`язаний з нею загалом і з усіма її складовими. Тому політичні режими і відрізняються один від одного, передусім, своєю політичною системою (її структурою, пріоритетами, методами дії тощо). Перифразуючи висловлювання О. Шпенглера про політику, можно сказати, що політичний режим у найвищому розумінні є життя, а життя є політичний режим.

Політичний режим розкриває характер відносин між:

1) державою і громадянами;

2) вищими органами державної влади (главою держави, урядом, парламентом, вищими судовими органами);

3) державою і органами регіонального і місцевого самоврядування, а у федеративних державах — між державою і суб'єктами федерації;

4) державою і партіями;

5) правлячими елітними групами і опозицією;

6) виборчою системою і формою державного правління;

7) партією і групами тиску;

8) ідеологічними і неідеологічними формами політичногопроцесу.

Політологічний енциклопедичний словник (1997 р.) дає таке визначення поняття “політичний режим”.

Політичний режим – сукупність характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методів реалізації влади, наявних стосунків між державною владою і суспільством, домінуючих форм ідеології, стану політичної культури.

Класифікація політичних режимів достатньо різноманітна. Наприклад, політичні режими можна класифікувати:

  1.  за рівнем демократичності (народний – антинародний);
  2.  за ступенем розвинутості політичної системи (авторитарно-демократичний, відкритий та закритий, легітимний та нелегітимний);
  3.  з точки зору форм правління (режим парламентського типу, президентського правління, монархічні, республіканські тощо) ;
  4.  за кланово-груповими критеріями (режим “білої меншості”, “чорних полковників”, “червоних кхмерів” тощо).

Оцінки політичних режимів мають і символічний сенс, і тому дозволяють утворити образ країни, держави, тип правління без конкретного аналізу (наприклад, абсолютистський, царський, “попередній” режим тощо), нерідко в персоніфікованій формі, за ім`ям глави держави (режими Гітлера, Піночета, Хусейна, Кастро тощо).

Широко відомі три типи політичних режимів: тоталітарний, авторитарний і демократичний. Кожен з них має свої ознаки, які складають сутнісну основу їх різниці один від одного. Зрозуміло, в реальному житті існує безліч варіантів політичних режимів зі змішаними в різних пропорціях характеристиками. Запропонована загальна типологія дає можливість наочніше зрозуміти певний набір характеристик, які переважають у кожному із зазначених типів політичних режимів.

  1.  Тоталітарний політичний режим

Поняття «тоталітаризм» з'явилося у філософсько-політичному лексиконі в 30-40х роках XX ст. з праць Джованні Джентіле, а у політику його ввів вождь фашистської партії Італії — Беніто Муссоліні. У західній політології феномен тоталітаризму гостро обговорювався з 50-х років ХХ століття (Х. Аренд, К. Фридрих, З. Бжезинський, А. Арон та ін.). Автори вважають, що тоталітарним можна називати той політичний режим, який має:

  •  єдину офіційну ідеологію, стосовно якої повинен жити кожен член суспільства і яка відображає все політичне життя;
  •  єдину масову партію, яка очолюється лідером-вождем;
  •  систему терористичного політичного контролю, усунення будь-якої опозиції режимові;
  •  монополію партії на контроль за всіма засобами масової інформації;
  •  монополію партії на контроль за збройними силами;
  •  централізоване керівництво економікою за допомоги бюрократичної координації.

Тоталітарний режим характеризується абсолютним контролем держави над усіма галузями суспільного життя, повним підкоренням людини політичній владі та пануючій ідеології.

До цього слід додати, що тоталітаризм — явище XX ст. Він не був характерний для деспотичних і тиранічних режимів попередніх століть, оскільки тоді не існувало таких могутніх технічних і психологічних механізмів контролю за людиною і суспільними інститутами, не було такої концентрації влади в руках політичних угруповань, як у XX ст.

Об`єктивними передумовами виникнення тоталітаризму були особливості соціокультурної динаміки періоду індустріалізму, що поєднували процеси швидкого руйнування структур традиційного суспільства, посилення соціальних функцій держави.

Ідейним джерелом тоталітаризму виступали соціалістичні та націоналістичні утопії початку ХХ століття, що містили раціоналістичне обґрунтування позитивно сформульованих цілей майбутнього суспільного розвитку.

У кожній з країн, що пережили цей режим, тоталітаризм мав специфічні вияви, але можна виокремити й систему його загальних ознак:

  1.  Загальна політизація та ідеологізація суспільства, але фактично воно відчужене від політичної влади, хоч і не усвідомлює цього, адже в масовій свідомості діє міф про «єдність і злиття» народу і влади.
  2.  Держава прагне до глобального панування і контролю над усіма сферами соціального життя; законодавча, виконавча і судова системи влади контролюються з одного центру правлячою партією.

3. Монопольний державний контроль над економікою, ЗМІ, культурою, освітою, релігією, аж до приватного життя громадян та їх поведінки; діє політична цензура.

  1.  Неправова регламентація суспільних відносин, коли закони фактично захищають інтереси держави; політичні права і свободи громадян закріплені лише формально; діє принцип «дозволено лише те, на що прямо вказує закон».
  2.  Державна влада дуже бюрократизована; еліта влади є номенклатурою, що рекрутується за системою «гільдій», її оточує «ореол таємності» та недоторканності.
  3.  Домінуючим методом управління стає насильство, примус і терор.
  4.  Однопартійна система, фактичне панування однієї партії; легальна політична опозиція заборонена і фактично відсутня; духовна опозиція виявляється здебільше у формі дисидентства.
  5.  Функціонує тільки офіційна державна ідеологія, яка визначає всі суспільні цінності, зразки щодо виховання, стандарти поведінки тощо; будь-які інші ідейні течії жорстоко переслідуються.

9. Безконтрольність репресивних органів держави: армія, поліція, служби безпеки, крім охорони правопорядку, виконують функції державних каральних органів, тобто діють як інструменти масових репресій.

  1.  Економічною основою є велика власність: монополістична, державна, громади.
  2.  Надцентралізація і надконцентрація державної влади на чолі з диктатором (фюрер, ватажок) та його оточенням.
  3.  Громадянське суспільство відсутнє чи придушене.
  4.  Права національних меншин формально декларовані, а в дійсності суттєво обмежені.

Класичними тоталітарними державами були гітлерівська Німеччина та СРСР. Причому політичний режим у колишньому Радянському Союзі пройшов такі етапи: період воєнного комунізму 1917—1921 pp. (тоталітарно-авторитарний тип політичного режиму); 1921—1929 pp. (авторитарний режим); 1929— 1956 pp. (тоталітарний режим), 1956—1985 pp. (зникли ознаки класичного тоталітаризму, але загалом режим залишався тоталітарним). Занепад епохи тоталітаризму в СРСР розпочався за «горбачовської перебудови», коли впала «залізна завіса» ідеологічного монізму (грец. monos — один) й закритості суспільства.

  1.  Авторитарний політичний режим.

В основу авторитарного режиму покладено зосередження більшості влади в руках однієї особи чи групи осіб. На відміну від тоталітарного режиму він допускає певні елементи демократизму, економічних свобод, існування парламентаризму, навіть боротьбу політичних партій.

Авторитаризму, як методу управління, притаманні:

скасування або значне обмеження політичних прав і свобод громадян;

обмеження діяльності політичних партій та інших суспільних угрупувань, можливості опозиції зведені до мінімуму;

народ не визнається як головне джерело і суверен влади;

дії державних інститутів суворо регламентуються;

не реалізується принцип поділу влади.

Авторитарний режим є державно-політичним устроєм суспільства, за якого встановлюється режим особистої (групової) влади за формальною участю народу.

Авторитаризм домінував як режим влади протягом усієї політичної історії людства; усі стародавні тиранії, деспотії, диктатури були автократіями. Кредо середньовічного авторитаризму було закріплене в англійській політико-юридичній максимі: «Король не може переступити закон, адже закон тотожний його волі». Втіленням класичного авторитаризму стала абсолютна монархія (її апологія знайшла розкриття в теорії Ж. Бодена).

Сучасна політологія вважає авторитаризм проміжним станом суспільства між тоталітаризмом і демократією. Він виникає внаслідок різкого послаблення прерогатив парламентських та інших демократичних інститутів, нестійкості уряду і його неспроможності проводити ефективну політику, через спроби лавірувати між різними соціальними верствами заради збереження правлячої еліти. Усе це використовується як привід для встановлення режиму «твердої влади» чи «залізної руки». Нерідко сучасні автократії формуються як реакція правлячої групи на зростання соціальної напруги в суспільстві такі режими стають авторитарними диктатурами: військовими, клановими, релігійними.

Головними рисами авторитаризму слід вважати: надмірну централізацію, строгу ієрархію у відносинах між суб'єктами влади, пряме спирання на військово-каральний апарат. Крім того, авторитарні режими сучасності мають ряд важливих ознак:

  1.  У центрі й на місцях відбувається концентрація всієї влади в руках однієї особи (групи) чи державного органу та водночас відбувається відчуження народу від реальних важелів влади.
  2.  Принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову практично ігнорується.
  3.  Роль представницьких органів влади обмежена, хоча вони можуть існувати.

4. Політичні права і свободи громадян значною мірою обмежені; закон здебільшого захищає інтереси держави; роль суду викривлено, поряд з ним діють позасудові органи.

  1.  Держава припускає існування легальної опозиції, але всемірно намагається звузити можливості її дії.
  2.  У країні може існувати декілька партій, але «карликових» і невпливових; їх політична роль мізерна, вони мають лояльно ставитися до влади; політичний плюралізм імітується.
  3.  Принципів виборності державних органів та підконтрольності посадових осіб з боку населення майже немає.
  4.  Методи державного управління здебільшого командні, адміністративні, але терор і масові репресії практично не застосовуються; режим часто звертається до соціальної демагогії.

9. Держава відмовляється від тотального контролю над усіма сферами суспільного життя.

  1.  Зберігається часткова цензура (зокрема над ЗМІ), в режимі «напівгласності» дозволено критикувати окремі недоліки державної політики.
  2.  У суспільстві домінує офіційна ідеологія, але дозволяються й інші ідейні течії за умови лояльності до режиму влади.
  3.  Церква формально відокремлена від держави, але фактично підтримує правлячий клас та перебуває під державним контролем.
  4.  Силові структури практично непідконтрольні суспільству та використовуються нерідко у суто політичних цілях; особистість не має гарантій безпеки у взаємовідносинах із владою.
  5.  Державний сектор економіки досить великий і жорстко регулюється державою; вільне приватне підприємництво дозволяється, але не є високоефективним; громадянське суспільство може існувати, але залежить від держави.
  6.  У суспільстві та державі процвітає корупція, кумівство, клановість; норми моралі в основному консервативного, традиційного характеру.

Права національних меншин суттєво обмежені.

  1.  Соціальною опорою влади є більшість населення, що поділяє офіційну ідеологію; легітимність лідера ґрунтується на силі, вольових якостях, інколи на харизмі.

Авторитарні політичні режими найбільш поширені в історії людства. Найвідомішими його формами є: 

  •  військовий режим, що має кілька різновидів ( військово-диктаторський, військово-демократичний, військового державного перевороту, авторитарний преторіанізм, що базується на насиллі найманих військ);
    •  монархічний режим (абсолютна монархія, дуалістична монархія); теократичний режим, що відзначається пріоритетною владною роллю релігійних діячів;
    •  персоніфікований режим (персональна тиранія, в якій влада належить вождю й спирається, передусім, на поліцію; матримоніальна тиранія, де влада впродовж тривалих років передається спадково).

Починаючи з 60-х років ХХ ст., у багатьох країнах світу встановлювався військовий режим так званого “нового” або “м`якого” авторитаризму. Його головною метою було не тільки утворення “нової держави”, але й реалізація серйозних економічних реформ, які б забезпечили вихід держави посттоталітарного періоду з економічної прірви й подальше еволюційне переростання авторитарного суспільства в демократичне. Приклад тому: Іспанія, Південна Корея, Аргентина, Чилі, держави Східної Європи. Така популярність авторитаризму продиктована його достоїнствами, особливо в екстремальних ситуаціях: здатністю забезпечити суспільний порядок, здійснити швидко реорганізацію суспільних структур, сконцентрувати зусилля на вирішенні певних питань. Все це надає привабливості авторитаризму й спонукає владні структури до застосування його методів як досить ефективного засобу проведення радикальних реформ.

  1.  Демократичний політичний режим.

Поняття «демократія» багатогранне. Його використовують на позначення типу політичної культури, певних політичних цінностей, політичного режиму. У вузькому розумінні «демократія» має тільки політичну спрямованість, а в широкому — це форма внутрішнього устрою будь-якої суспільної організації. Класичне визначення демократії дав А. Лінкольн.

Демократія правління народу, обране народом, для народу.

З часів першого вживання цього терміна в трактаті Арістотеля «Політика» між вченими і публічними політиками йдуть нескінченні спори щодо його змісту, окремих складових демократії, спрямованості, етнічної оцінки тощо. Можливо, народу і державі, що відмовилися від тоталітаризму і прямують до демократичного режиму, доцільно враховувати думку Карла Поппера: «Демократію ми обираемо не тому, що вона багата чеснотами, а тільки для того, щоб запобігти тиранії. Обираємо із розумінням її недоліків і пошуками, як їх подолати ».

Загальними ознаками демократії є: 

  1.  визнання народу джерелом влади і сувереном у державі;
  2.  рівноправність громадян;
  3.  підлеглість меншості більшості під час прийняття рішень;
  4.  повага до прав та інтересів меншості;
  5.  виборність ключових органів держави.

З цього випливають і головні характеристики демократичного режиму:

  1.  Населення бере участь у формуванні та здійсненні державної влади завдяки безпосередній (референдум, плебісцит) та представницькій (вибори) демократії.
  2.  Владу поділено на незалежні гілки виконавчу, законодавчу і судову.
  3.  Закон панує в усіх галузях суспільного життя; він юридично закріплює, а політична практика гарантує широкий спектр прав і свобод особистості; діє принцип: «все, що не заборонено дозволено».
  4.  Правову державу розбудовано; діє громадянське суспільство з розвинутою інфраструктурою.
  5.  Легальна опозиція користується всіма політичними правами і свободами, діє в межах закону; політичні рішення приймаються з урахуванням інтересів соціальної меншості; громадяни вільно висловлюють свої думки та позиції.
  6.  Виборність та змінюваність центральних і місцевих органів державної влади, їх підзвітність виборцям; легітимність державної влади.
  7.  Функціонує багатопартійна (чи двопартійна) система, за якої одна партія (блок) змінює іншу на законних засадах у результаті виборів.
  8.  Засоби масової інформації цілком вільні від цензури; існує принцип гласності.
  9.  У політиці домінують методи переконання, узгодження, компромісу; легальні засоби насильства звужені до необхідного мінімуму державного примусу та юридичного припинення.
  10.  Дії силових структур (армії, поліції, спецслужб) регулюються законом і перебувають під демократичним контролем суспільства.
  11.  У суспільстві й державі немає пануючої офіційної ідеології; за умов плюралізму більшість ідейних течій протистоять одна одній. Зберігаються та пропагуються загальнолюдські й соціальні національні цінності, згідно з якими формується суспільна свідомість.
  12.  Церкву відокремлено від держави, держава не втручається у справи церкви й релігії; державна влада має світський характер, у суспільстві діє свобода совісті й віросповідань.
  13.  Права національних меншин забезпечуються, як правило, у повному обсязі.

У демократичних суспільствах також наявні негативні явища: тимчасові політичні конфлікти і кризи; економічні негаразди й кризи; корупція в державних органах влади; зростання злочинності тощо. Проте, критикуючи дії влади, більшість населення все ж свідомо підтримує демократичні цінності.

  1.  Політичні режими України

Політичний режим України вважається проміжним, він поєднує риси:

  •  тоталітарного у вигляді деяких рис політичної культури (ідеологічна мобілізація мас на підтримку чи протест того чи іншого політичного рішення, імітація бурхливої політичної діяльності серед політичної еліти);
    •  авторитарного у вигляді відчуженості влади від громадян, адміністративно-командних механізмів управління, примату адміністративно-владних відносин над правовими, особливою концентрацією влади у керівної особи порівняно з підлеглими;
    •  анарходемократичного і охлократичного у вигляді широких повноважень представницьких органів, відсутності жорсткої виконавчої вертикалі, некомпетентності політичного керівництва і адміністративного управління, використання популістських настроїв певних соціальних груп для реалізації вузькокорпоративних інтересів.

Після підписання конституційного договору і прийняття нової Конституції переважає авторитарно-демократичний режим із створеними конституційними передумовами для трансформації у демократичний.

На сучасному етапі для політичного режиму України характерні такі риси:

1) громіздка структура установ державної влади з недиференційованими і неспеціалізованими функціями відповідно до вирішення сучасних модернізаційних задач, слабо розвинуті громадські інститути впливу на владу;

2) патерналістські, опікунські функції держави не тільки у соціально-економічній сфері, а й у сприянні розвитку елементів громадянського суспільства;

3) малоефективний механізм стримувань і противаг як між вищими органами державної влади, так і регіональним і місцевим самоврядуванням внаслідок незавершеності юридичного оформлення меж їх компетенції, процедур прийняття рішень, мотиваційних механізмів до висококваліфікованої праці;

4) політична неструктурованість державної влади, обумовлена не тільки слабкістю політичного потенціалу громадськості, а й свідомим гальмуванням владними структурами цього процесу через зволікання у прийнятті нового партійного і виборчого законодавства;

5) партійна система фінансово, матеріально залежна від влади і фінансово-домінуючих соціальних груп і часто стає виразником їхніх інтересів всупереч декларованим програмним цілям;

6) слабка взаємодія між партіями і групами тиску на основі взаєморозуміння стратегічних перспектив суспільного розвитку і групових взаємовигод, а не на основі тимчасових кон'юнктурних ситуацій;

7) виборча система не стимулює партійну конкуренцію, а закріплює зберігання корпоративнокланових засад формування політичної влади через відсталі механізми висування кандидатів і голосування;

8) сильні рецидиви до єдиної державної ідеології, відсутність чітко оформлених ідеологічних орієнтацій, цивілізованих форм ідеологічного плюралізму, цивілізованого центризму в політиці; досить міцні позиції крайніх ідеологій (особливо комуністичної). Якщо виходити з типологізації Е. Шілза, то політичний режим України можна назвати опікунською демократією, де державна влада перебуває в парадоксальній ситуації: з одного боку, покликана розвивати законодавство, громадські інститути, з іншого — об'єктивно їх гальмує в силу інерції збереження бюрократичних структур.

PAGE  4


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

84908. План технологического процесса по восстановлению распределительного вала ЗИЛ 130 451.2 KB
  Целью данного курсового проекта является разработка технологического процесса восстановления распределительного вала двигателя «ЗИЛ-130», на основе заданных дефектов, с применением наиболее прогрессивных форм и методов организации авторемонтного производства. Он служит для передачи вращающего момента.
84910. Проектирование локальной вычислительной сети 2.42 MB
  Спроектировать ЛВC, состоящую из пяти маршрутизаторов, составить таблицы маршрутизации для каждого из маршрутизаторов и для рабочих станций. Необходимо обеспечить наличие маршрута по умолчанию. Применить к спроектированной сети технологию VLAN.
84911. Планирование и организация технического обслуживания дорожных машин, автомобилей и тракторов с разработкой технического проведения первого технического обслуживания (ТО-1) экскаватора (на гусеничном ходу) 619.04 KB
  В настоящее время машинные парки дорожно-строительных организаций и дорожно-эксплуатационных хозяйств пополняются экскаваторами, автогрейдерами, бульдозерами, скреперами, катками, планировочно-уплотняющей техникой современных универсальных исполнений с гидроприводом...
84912. Краткосрочный прогноз речного стока с использованием системного математического моделирования 666.5 KB
  Псковская область расположена на северо-западе Восточно-Европейской (Русской) равнины. Рельеф преимущественно низменно-холмистый (средняя высота — 110 м над уровнем моря) с тремя явно выделяющимися возвышенностями: Лужская возвышенность на севере области с максимальной высотой 204 м (гора Кочебуж)...
84914. Производство с двумя переменными факторами производства. Предельная норма технологического замещения 158.69 KB
  Изокванты в производстве выполняют ту же функцию, что и кривые безразличия в потреблении, поэтому они подобны: на графике также имеют отрицательный наклон, обладают определенной пропорцией замещения факторов, не пересекаются между собой и чем дальше расположены от начала координат...
84915. Подземная разработка пластовых месторождений 4.57 MB
  Содержание задания: На основании горно-геологических характеристик и условий залегания месторождения определить технологические и технические параметры разработки месторождения или отдельных его участков. Исходные данные для выполнения курсового проекта: Протяженность шахтного поля по простиранию 4,5 км, по падению 4,0 - 5,0 км.
84916. Объектов конфигураций 1С:Предприятия 5.59 MB
  Встроенный язык программирования 1С: Предприятие — язык программирования, который используется в семействе программ «1С: Предприятие». Данный язык является предварительно компилируемым языком высокого уровня. Средой исполнения языка является программная платформа «1С: Предприятие».