67208

СУТНІСТЬ І РОЛЬ ДЕМОКРАТІЇ В ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА

Лекция

Политология и государственное регулирование

Виникла демократія разом із появою держави. Вперше це поняття згадується в працях мислителів Давньої Греції (Демокріта). У класифікації держав, запропонованій Аристотелем, воно означало «правління всіх», на відміну від аристократії («правління обраних»), і монархії («правління одного»).

Украинкский

2014-09-06

91 KB

4 чел.

ЛЕКЦІЯ №8

СУТНІСТЬ І РОЛЬ ДЕМОКРАТІЇ В ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА

План

  1.  Поняття демократії.
  2.  Концепції демократії.
  3.  Основні ознаки та принципи демократії.
  4.  Розвиток демократії в сучасній Україні.

  1.  Поняття демократії

Проблема демократії та її ролі в суспільно-політичному житті є однією з центральних у політології, яка ще з античних часів розглядала демократію як органічну ознаку цивілізованості суспільства.

У сучасній політичній мові термін "демократія" – один з найбільш розповсюджених і багатозначних. Як відомо, "демократія" переводиться з грецького як "влада народу". (Сам цей термін складається з двох слів: "demos" народ і " kratos " – влада). Демократія як влада чи народу, більш розгорнуте – "правління народу, обране народом і для народу" (визначення американського президента А.Лінкольна) виступає скоріше нормативним ідеалом, привабливої утопією, чим характеристикою реальних демократичних держав.

В другому значенні слово "демократія" трактується більш широко – як форма устрою будь-якої організації, заснованої на принципах рівноправності її членів, періодичної виборності органів керування і прийняття рішень у них по більшості. У цьому значенні йдеться мова про партійну, профспілкову, виробничу і т.п. демократії.

У третьому значенні демократія розглядається як заснований на певній системі цінностей ідеал суспільного пристрою і відповідний йому світогляд. До числа констатуючих демократичний ідеал цінностей відносяться волю, рівність, повага прав людини і меншин, народний суверенітет, співучасть громадян у керуванні і деякі інші.

Демократія як світоглядний ідеал, перетворюючись в мету діяльності людей, дає початок демократії як визначеному соціальний руху – четверте значення терміна "демократія". Цей рух виникає під прапором боротьби з абсолютизмом за ліберальні цінності й у ході історії поступово розширює діапазон своїх цілей. Сучасні демократичні рухи охоплюють широкий, багато в чому суперечливий по своїм устремлінням коло учасників. Це соціал-демократи, християнські демократи, ліберали, нові соціальні й інші рухи.

Демократія — форма державно-політичного устрою суспільства, яка ґрунтується на визнанні народу джерелом і носієм влади, на прагненні забезпечити справедливість, рівність, добробут усіх людей, що населяють певну державу.

Виникла демократія разом із появою держави. Вперше це поняття згадується в працях мислителів Давньої Греції (Демокріта). У класифікації держав, запропонованій Аристотелем, воно означало «правління всіх», на відміну від аристократії («правління обраних»), і монархії («правління одного»).

Кожному історичному типові держави, кожній суспільно-економічній формації відповідала своя форма демократії. У рабовласницькій демократії (Афіни, республіканський Рим) раби були вилучені з системи громадянських відносин. Тільки вільні громадяни користувалися правом обирати державних чиновників, брати участь у народних зборах, володіти майном тощо. За феодалізму елементи демократії почали зароджуватися у формі представницьких установ, що обмежували абсолютну владу монархів (парламент в Англії, Генеральні штати у Франції, кортеси в Іспанії, Державна Дума в Росії, Військова Рада в Запорозькій Січі). Великий прогрес у розвитку демократії започаткували утвердження капіталізму й перемога буржуазних революцій в Англії, Франції, інших країнах. Ліквідація кріпацтва і скасування феодальних привілеїв зумовили появу комплексу демократичних інститутів і процедур, більшість із яких використовується й нині.

Життя розвінчало міф про «соціалістичну демократію», яка нібито була вищим типом демократичного устрою суспільства. За часів «тоталітарного соціалізму» сталося не розширення і збагачення змісту демократії, а навпаки — різке його збіднення, звуження і згортання (репресії, обмеження прав і свобод та ін.). Демократизм суспільства був фальшивим і декоративним, хоча пропаганда й нав'язала значній частині населення ілюзію народовладдя.

Для утвердження демократії необхідна висока політична культура населення, і саме в процесі демократизації така культура формується. Утвердитись повністю й відразу демократія не може. Для цього необхідно здійснити комплекс заходів у різних сферах суспільного життя, змінити існуючі соціально-політичні структури, сформувати демократичний тип політичної культури.

Поняття «демократія» використовується не тільки для характеристики історичних типів державно-політичного устрою, а й на означення політичного процесу з відповідними методами і процедурами, що забезпечують участь народу в управлінні державою, всіма суспільними справами. Вживається воно і стосовно організації та діяльності окремих політичних і соціальних структур у різних сферах суспільного життя (виробнича, партійна, профспілкова, учнівська, управлінська демократія).

Розрізняють пряму (безпосередню) і представницьку демократію.

Пряма (безпосередня) демократія — порядок, за якого рішення ухвалюються на основі безпосереднього і конкретного виявлення волі та думки всіх громадян.

Однією з форм прямої демократії є вибори на основі загального виборчого права. Добровільно беручи участь у них, громадяни в демократичному суспільстві мають можливість безпосередньо впливати на формування органів влади різних рівнів.

Виявом прямої демократії є референдуми, які проводять з метою ухвалення закону або інших рішень на основі волевиявлення народу щодо найактуальніших питань державної політики і суспільно-політичного життя загалом. Генетичне такі процедури сягають своїм корінням у плебісцити Римської республіки, народні збори (віче, рада) Києва, Новгорода, Пскова, Запорозької Січі, на яких загальним голосуванням вирішувалися важливі проблеми. Власне референдум був уперше проведений у Швейцарії 1449 p. щодо її фінансового становища. Відтоді референдуми стали поширеними в європейських країнах. Всенародні голосування під час референдумів мають як законодавчу силу, так і консультативний характер, а їхні результати в демократичному суспільстві завжди мають непересічне значення.

Формою прямої демократії є всенародні обговорення законопроектів, які ефективно використовуються в багатьох країнах. Проте процедура таких обговорень може мати й пропагандистський характер, оскільки сотні тисяч зауважень і пропозицій громадян здебільшого беруться до уваги лише на рівні уточнень, окремих поправок, не торкаючись концепції законопроектів. Останнім часом увійшло в практику проведення опитувань суспільної думки і врахування їх результатів для ухвалення рішень.

Представницька демократія — порядок розгляду і вирішення державних і громадських питань повноважними представниками населення (виборними або призначеними).

Саме інститути представницької демократії відіграють першочергову роль у процесі ухвалення рішень. Особливо вагоме значення в системі цієї демократії мають парламенти, склад яких формується через загальні вибори і яким громадяни делегують свої повноваження для здійснення функцій вищої законодавчої влади. Крім парламентської форми як великого надбання цивілізації носіями представницької демократії є й інші виборні органи влади.

У сучасних демократичних суспільствах формування державної політики на всіх рівнях відбувається в основному в представницьких установах і закладах, де працюють професійні політики та управлінці. Політологи навіть виокремлюють професійну демократію. Це зумовлено притаманними сучасній цивілізації проблемами, розв'язання яких часто неможливе засобами прямої демократії. Надійним інструментом вироблення оптимальних рішень на основі виявлення волі народу є поєднання різних форм прямої та представницької демократії.

2. Концепції демократії

У залежності від того, хто має пріоритет у здійсненні влади: особистість, соціальна чи група народ як цілісна спільність, усі концепції демократії можна розділити на три великі групи: 1) індивідуалістичні (ліберальні); 2) плюралістичні (теорії груп) і 3) колективістські (тоталітарні) теорії.

І. У своїй історично першій, античній формі демократія явно тяжіла до колективістської моделі. Вона була заснована на загальній зацікавленості вільних громадян у збереженні рабовласництва, що було переважно спільним, общинним, а також цілого ряду соціальних привілеїв. Для античної демократії були характерні фактичне ототожнення народу з більшістю населення, а також необмежена влада більшості над меншістю і беззахисність особистості стосовно держави.

Колективістські погляди на демократію мали місце й у більш пізні, у порівнянні з Античністю, часи. Вони досить яскраво виражені в комуністичних утопіях Т.Мору, Є.Кабе й інших комуністів-утопістів. Однак детальну теоретичну розробку і концептуальне вираження вони одержали в Руссо, якого нерідко називають творцем теорії тоталітарної демократії.

Теорія демократії Руссо виходить із приналежності усієї влади народу, утвореному шляхом добровільного злиття ізольованих, атомізованих індивідів у єдине ціле. Ідеї Руссо (принцип народного суверенітету, прямого голосування і др.) знайшли своє вираження в конституції Франції 1789 р. Тоталітарний напрямок теорії демократії Руссо одержала подальший розвиток і практичне завершення в ленінській і сталінській теорії демократії, а також у реальних моделях "соціалістичної демократії", що дотепер існують у комуністичних державах.

Незважаючи на істотні розходження, колективістські теорії демократії мають ряд загальних рис. Це:

  1.  заперечення автономії особистості, розгляд її як складової частини, органа єдиного народного, національного, класового і т.п. тіла, цілісного організму;
  2.  первинність народу (чи іншого великого соціального суб'єкта, що претендує на вираження загальної волі) у здійсненні влади, прийнятті рішень, що визначають поводження кожного громадянина;
  3.  гомогенність, однорідність народу по своєму складу, що усуває ґрунт для конфліктів між індивідами і державою;
  4.  необмеженість, абсолютність влади більшості, що ототожнюється з народом, над меншістю, у тому числі окремою особистістю.

Теорії колективістської демократії показали свою практичну неспроможність чи, щонайменше, несумісність з демократією в її сучасне розумінні. Спроби їхнього здійснення неминуче приводили до тоталітаризму, придушенню всякої індивідуальної волі, масовому терору. Життя показало, що так звані "загальна воля", "класовий", "національний" чи "загальнонародний" інтереси являють собою вимисел, міф, що виправдує політична влада окремої особи чи групи, у тому випадку, якщо вони визначаються кимсь апріорі, без рівноправної участі окремих вільних особистостей і розглядаються як незаперечні, надіндивідуальні, ті, що внутрішньо не протирічять сутності, що встановлюють рамки дозволеного політичної активності громадян, границі демократії.

ІІ. На відміну від колективістських теорій демократії, що не розчленовували держава, суспільство й особистість, її індивідуалістичні концепції виділяють особистість із суспільства і держави. Вони приділяють першорядну увагу створенню інституціональних і інших гарантій для індивідуальної волі, що запобігають усяке придушення особистості владою. Які ж найбільш характерні риси цієї групи теорій?

Для чіткості викладу вони можуть бути виділені в наступній послідовності:

1) визнання особистості первинним, у кінцевому рахунку головним джерелом влади, пріоритет прав особистості над правами держави;

2) переважно негативне розуміння індивідуальної волі, тобто як відсутність обмежень, небажаного втручання;

3) обмеження влади більшості над меншістю, забезпечення індивідуальної і групової автономії і волі;

4) обмеження компетенції і сфери діяльності держави переважно охороною суспільного порядку, безпеки громадян, соціального світу і т.п., його невтручання в справи цивільного суспільства, пріоритет ринкового саморегулювання суспільства над державним , політичним керуванням;

5) поділ влади, створення противаг як умови ефективного контролю громадян над державою, запобігання зловживань владою. Як відзначав ще в XVIII ст. Ш.Л.Монтеск'є, суспільство в стані проконтролювати лише ту владу, що роздроблені на окремі частини якої протиставлені один одному.

Типове ліберальне розуміння демократії дав американський президент Рейган: "Демократія – не стільки спосіб правління, скільки спосіб обмежити уряд, щоб воно не заважало розвитку в людині головних цінностей, що дають родина і віра" . Таке трактування демократії не ідеальне і зазнає критики в першу чергу по наступним напрямкам.

1. Характерна для лібералізму обмеженість у розумінні волі (лише як негативної волі) веде до поглиблення соціальної нерівності і наростанню соціальних конфліктів, не задовольняє інтересам більшості громадян і в кінцевому рахунку ставить під сумнів саму демократичну форму правління.

2. Потреби економічного і соціального розвитку вимагають розширення державного регулювання, проведення активної інвестиційної, податкової й іншої господарської політики.

3. Надмірний акцент на особистості, її волі не дозволяє побачити головного суб'єкта реального політичного життя – групу.

ІІІ. Ідею зацікавленої групи як реального творця політики, боротьби за владу і її здійснення розвиває й обґрунтовує третя група теорій демократії – плюралістичні концепції. Найбільш видні представники плюралістичної теорії політики і демократії – А.Бентлі, Г.Уоллєс, Дж.Медісон, Г.Ласки й ін.

Якщо узагальнити різноманітні теорії плюралістичної демократії, то можна виділити в них ряд загальних рис. До них відносяться: 

1) визнання зацікавленої групи центральним елементом демократичної політичний системи, що гарантує реалізацію інтересів, прав і свобод особи;

2) розгляд суперництва і балансу групових інтересів як соціальної основи демократичної влади, її динаміки;

3) розвиток ідеї втримання і противаг, її поширення з інституціональної сфери (лібералізм) на соціальні відносини;

4) узаконення "розумного егоїзму", особистого і групового інтересу як генератора політики;

5) значне розширення сфери діяльності держави, розгляду його як арбітра, що зберігає рівновагу інтересів і все суспільство, що забезпечує саморегулювання;

6) твердження про дифузії, розпиленні влади і правлячої еліти в сучасній демократичній державі;

7) трактування множинних, плюралістичних еліт як головного провідника впливу мас на політику;

8) турбота про формування демократичної культури;

9) підтримка державою соціально защемлених груп і індивідів з метою підвищення їхніх життєвих шансів і зміцнення соціальної справедливості.

З плюралістичними концепціями демократії цілком сумісні теорія і практика соціальної держави. Плюралістичні теорії демократії зберігають майже всі цінності ліберальної демократії, але дають їм специфічну інтерпретацію й збагачують цілим рядом нових ідей.

До недоліків цих концепцій звичайно відносять: 

1) ідеалізацію дійсності, перебільшення групової ідентифікації населення, участі громадян у групах інтересів;

2)ігнорування чи недостатній облік впливу численних соціальних шарів на владу, і насамперед пріоритетного впливу бізнесу, бюрократії, профспілок, УПК;

3) тенденційне трактування держави як нейтрального арбітра, що прагне до справедливого сполучення інтересів усіх шарів і громадян;

4) поглиблення протиріччя між рівністю і волею, обмеження волі на користь рівності;

5) підготовку сприятливого ґрунту для тоталітаризму, оскільки широка політизація суспільства, утручання держави в економічні процеси і сферу розподілу доходів підриває основи ринкової економіки, звужує рамки цивільного суспільства і тим самим сприяє посиленню тоталітарних тенденцій.

  1.  Основні ознаки та принципи демократії

Від критеріїв (ознак, показників) демократії залежить не тільки оцінка зрілості суспільства, а й визначення напрямів його подальшої демократизації. Кожна нова історична епоха вносила корективи до критеріїв демократії. Не вщухають гострі суперечки щодо них і нині. Однак загальноприйнятий і найважливіший серед них — можливість громадян брати реальну участь в управлінні, у вирішенні державних і громадських справ. Суспільство не може бути демократичним, якщо його громадяни позбавлені таких можливостей.

Як слушно зауважив Р. Дарендорф (ФРН), демократія не може бути «правлінням народу» в буквальному розумінні. Народовладдя й самоуправління передбачають, насамперед, свободу вибору народом компетентних керівників, а також можливість народу впливати на них і в разі потреби замінювати їх достойнішими й компетентнішими.

Основними ознаками демократії є:

  •  Серед головних критеріїв демократичності суспільства — наявність фундаментальних прав і свобод людини. Нормою сучасної політичної культури стає розуміння пріоритетності (верховенства) прав людини над будь-якими іншими правами та інтересами (класовими, партійними, національними та ін.), розуміння цих прав і свобод як абсолютної цінності, без якої демократія неможлива.
  •  свобода засобів масової інформації ЗМІ покликані оперативно й об'єктивно інформувати людей про внутрішньо- і зовнішньополітичні події для того, щоб людина могла усвідомлено розібратися в питаннях політичного життя.
  •  рівність всіх громадян перед законом. Усі мають право на рівну захищеність законом. Держава покликана встановити рівноправні стосунки між всіма громадянами, затверджувати рівність всіх громадян перед законом.
  •  система стримування й противаг. Вона містить у собі два основних елементи - федералізм і розподіл влади. Федералізм - це розподіл управлінських функцій між центральними й місцевими органами влади. Розподіл влади - це розподіл владних функцій між законодавчою, виконавчою й судовою галузями влади.
  •  наявність політичного й ідеологічного плюралізму. Плюралізм передбачає різноманітні ідеї, теорії, багатопартійність.
  •  можливість громадян відкрито висловлювати й виражати свій протест проти політики уряду, дій інших політичних і суспільних структур. Форми протесту - разнообразнейшие: демонстрації, пікети, петиції, страйки, марші протесту й т.п

Принципи демократії є надзвичайно важливим питанням для суспільного поступу. Серед них — влада більшості, плюралізм, рівність, поділ влади, виборність, гласність, контроль.

Принцип більшості. Цей принцип не можна абсолютизувати і вважати бездоганно демократичним, якщо ігнорується право меншості на опозицію. У демократичному суспільстві і більшість, і меншість громадян є цілком рівними у своїх правах і свободах. Історія знає чимало прикладів, коли більшість із різних причин (недостатньої інформованості, тенденційної пропаганди, мітингових емоцій тощо) підтримувала неправильні, навіть згубні, рішення і дії.

Принцип плюралізму. Демократична організація суспільства неможлива без його дотримання. Він дає можливість управляти на основі врахування множинного характеру громадської думки і позицій різних суб'єктів політики. У плюралістичному суспільстві з цією метою меншості надається гарантоване законом право на опозицію. Підкоряючись законам та іншим рішенням державної влади, прийнятим за волею більшості, меншість має узаконену можливість виражати свою незгоду з такими рішеннями, знімати з себе відповідальність за ті з них, які можуть мати негативні наслідки.

Принцип рівності. Цей принцип демократії проголошений Великою французькою революцією кінця XVIII ст. У XX ст. його було втілено у Загальній декларації прав людини. Перша стаття цього документа проголошує: «Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності й правах». Сучасне тлумачення принципу рівності виходить із того, що за демократії можлива і навіть неминуча соціально-економічна нерівність громадян. Демократія передбачає лише політичну рівність усіх перед законом, незалежно від соціального і матеріального становища, але не може гарантувати однакового рівня життя.

Принцип поділу влади. Згідно з ним законодавча, виконавча і судова гілки влади відокремлені та достатньо незалежні одна від одної. Водночас вони постійно взаємодіють у процесі формування і здійснення державної політики. Такий поділ влади фактично відсутній у тоталітарних і авторитарних режимах, де, по суті, і законодавча, і виконавча, і судова влада зосереджені в руках монарха, узурповані вузькою групою правлячої еліти або ж перебувають під контролем правлячої партії.

Виборність основних органів державної влади. Демократія передбачає забезпечення вільних виборів, які докорінно відрізняються від виборів недемократичних і формальних. Усі громадяни за таких умов мають виборчі права і реальну можливість брати участь у виборах. Втім, демократія не виключає наявності цензу осілості, згідно з яким право обирати та бути обраним у багатьох країнах мають лише ті громадяни, які проживають там упродовж певного часу.

Гласність. Вона є однією з передумов свободи слова. Передбачає вільний доступ преси і громадськості до інформації про діяльність органів влади, господарських, політичних, громадських організацій.

Незалежний контроль. Здійснюється не тільки «згори», а й постійно та ефективно «знизу». Відсутність контролю за діяльністю державних структур з боку громадськості породжує бюрократизм, корупцію тощо. Але демократичний контроль не має нічого спільного з державним «контролем» за тоталітарного режиму.

Для демократизації суспільства важливим є вироблення дієвих засобів боротьби з бюрократизмом: розвиток реальної критики; радикальне зміцнення законності й правопорядку; створення ефективного механізму своєчасного самооновлення політичної системи.

  1.  Розвиток демократії в сучасній Україні.

Щоб демократія стала у суспільстві новою діючою системою влади, важливо щоб люди не тільки розуміли сутність її основних принципів, а й були згідні жити згідно з цими принципами – самостійно, без постійної опіки, всесильної влади, з усією повнотою відповідальності.

Наша країна не дуже багата демократичними традиціями. По суті, протягом всього періоду радянського тоталітаризму в Україні не розвивалися елементи особистих свобод і правової держави, демократичної свідомості суспільства та особистості. На сьогоднішньому етапі важливо не прискорювати штучними засобами процес демократизації суспільного життя, проте не варто і гальмувати його схожими методами. Демократія має визрівати на національному ґрунті поступово і послідовно, її межі повинні бути обумовлені логікою розвитку посткомуністичного суспільства, його трансформацією.

Основними передумовами формування демократичного суспільства в Україні є:

розширення економічної свободи;

радикальна зміна інститутів суспільства, усієї системи цінностей й психології людей, які породила тоталітарна система;

підвищення рівня політичної дисципліни і політичної культури громадян;

встановлення ефективного контролю суспільства над політикою можновладців;

подолання економічних проблем.

Динамізм демократичних процесів в Україні залежить від рівня:

політичної активності громадян;

економічної, соціальної й політичної стабільності суспільства;

співвідношення політичних сил;

розвитку національної ідеї та правосвідомості.

Сучасна модель демократії – плюралістична. Це система представницького правління, за якою парламентарі обираються народом і є відповідальними перед ним.

Сучасною політичною наукою та всією громадсько-політичною думкою сформовано чіткі засади демократичної політики:

  •  оптимальне поєднання класового й загальнолюдського, універсального й національного;
  •  гуманістична спрямованість, подолання технократизму, насильства, злочинності;
  •  демократизм і моральність у здійсненні політики;
  •  громадянськість і патріотизм.
  •  Під час вироблення та реалізації політики важливо враховувати такі основні чинники:
  •  конкретно історичні умови розвитку соціуму, геополітичні умови й географічне розташування держави;
  •  рівень участі чи відчуження населення щодо влади й державно-суспільних справ;
  •  спрямованість національної ментальності, рівень розвитку політичної та правової свідомості;
  •  етнонаціональний і демографічний чинники суспільного розвитку;
  •  відповідність політичних ідеалів і завдань історичній традиції, політичним цінностям певного суспільства, а також принципам гуманізму й соціальної справедливості;
  •  реальна міжнародна ситуація і ставлення до держави світової громадськості.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

34465. Реализм в искусстве Франции второй половины ХIХ века. Пейзаж барбизонской школы. Крестьянский жанр Ф. Милле 17.83 KB
  Одно время работал в Барбизоне Жан Франсуа Милле 1814 1875. Родившийся в крестьянской среде Милле навсегда сохранил связь с землей. Крестьянский мир основной жанр Милле.
34466. Искусство импрессионизма. История возникновения группировки импрессионистов и эстетическая платформа. Живописная система импрессионистов. Основные представители течения 14.24 KB
  Искусство импрессионизма. Импрессионизм франц. предопределил направленность импрессионизма и который также и в 1870 80е гг. Название импрессионизм возникло после выставки 1874 на которой экспонировалась картина К.
34467. Искусство постимпрессионизма. Особенности изобразительного языка. Основные представители течения (Поль Сезанн, Винсент Ван Гог, Поль Гоген) 21.89 KB
  Основные представители течения Поль Сезанн Винсент Ван Гог Поль Гоген Художники которых в истории искусства именуют постимпрессионистами Сезанн Ван Гог и Гоген не были объединены ни общей программой ни общим методом. затем уехал в родной Прованс г. Постимпрессионистом называют и великого голландца Винсента Ван Гога 1853 1890 художника воплотившего душевную смятенность современного человека. Только после 30 лет Ван Гог целиком посвящает себя живописи.
34468. Основные художественные направления в искусстве первой половины ХХ века. Фовизм. Экспрессионизм. Кубизм. Футуризм. Абстракционизм. Сюрреализм 22.45 KB
  Основные художественные направления в искусстве первой половины ХХ века. ярко прослеживаются на искусстве Франции явившейся родиной фовизма кубизма и его разновидности пуризма она дала своих дадаистов сюрреалистов абстракционистов. Сюрреалистическое направление в искусстве родилось как философия потерянного поколения чья молодость совпала с Первой мировой войной. Теория сюрреализма строилась на философии интуитивизма Анри Бергсона интуиция единственное средство познания истины ибо разум здесь бессилен и акт творчества имеет...
34469. Быт и культура древнеславянских народов. Мифология древних славян. Культовые сооружения. Идолы 45.5 KB
  Некоторые Боги древних славян: Род богсоздатель видимого мира. Род родил Сварога великого бога который довершил творение мира. Сварог богсоздатель земли и небес. Велес один из величайших богов древнего мира сын Рода брат Сварога.
34470. Искусство Киевской Руси: принятие христианства, язык и письменность, фольклор, архитектура и изобразительное искусство, литература 22 KB
  Время развития Киевской Руси эпоху культурного дуализма период перемен когда старые культурные основы заменяются новыми в результате чего на первый план выходят внутренние противоречия. Причиной тому было введение на Руси христианства. Введение на Руси христианства привело не только к религиозному дуализму он существовал пока новая вера не была принята всей нацией но и к культурному дуализму в целом.
34471. Ростово-суздальская живопись. Периодизация. Влияние исторических событий на формирование живописного языка 42.5 KB
  Густые темносиние вишневые зеленые насыщенные краски сочетаются в иконах с белыми яркокрасными с золотом пробелов и фонов. В иконах этого времени чувствуются поиски русского национального типа лица Широкое в скулах и суживающиеся книзу округлое лицо Богоматери с ее небольшими глазами и тонким длинным но мягко закругленным внизу носом. Примеры икон домонгольского периода Богоматерь Великая Панагия найденная в Ярославле Ярославская Оранта Дмитрий Солунский из Дмитрова Спас Нерукотворный из Ростова Богоматерь...
34472. Искусство русского централизованного государства к.15 – н.16вв.: Деятельность В.Д. Ермолина. Формирование архитектурного ансамбля Московского Кремля. Архитектура Московского централизованного государства 54 KB
  Формирование архитектурного ансамбля Московского Кремля. При Иване III идет активная перестройка Кремля. Одним из архитекторов и реконструкторов старого Московского Кремля был Василий Ермолин. Ермолину было поручено возобновление белокаменных стен Московского Кремля.
34473. Живопись Феофана Грека 37.5 KB
  Из произведений Феофана Грека работавшего не покладая рук сохранилась только одна документально подтвержденная работа роспись церкви Спаса Преображения в Новгороде 1378 год. В образах Феофана огромная сила эмоционального воздействия в них звучит трагический пафос. Манера письма Феофана резкая стремительная темпераментная.