67238

СУТНІСТЬ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

Лекция

Политология и государственное регулирование

Поняття політичної партії її виникнення етапи розвитку. Типологія політичних партій і партійних систем Партії і партійна система в Україні. Поняття політичної партії її виникнення етапи розвитку Політичне життя в сучасному суспільстві не мислиме без партій.

Украинкский

2014-09-06

121.5 KB

5 чел.

ЛЕКЦІЯ №9

СУТНІСТЬ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

План.

  1.  Поняття політичної партії, її виникнення, етапи розвитку.
  2.  Функції політичних партій.
  3.  Типологія політичних партій і партійних систем
  4.  Партії і партійна система в Україні.

  1.  Поняття політичної партії, її виникнення, етапи розвитку

Політичне життя в сучасному суспільстві не мислиме без партій. Партії надають йому динаміки, оскільки вони є ареною змагання політичних курсів, ідей, які виражають інтереси різних суспільних груп. Знання про партії як суспільний інститут, їх місце і роль у суспільно-політичному житті мають не лише теоретичне, а й практичне значення.

Термін "партія" (від лат. partio – ділю, розділяю) у перекладі з латини означає частину великої спільноти. Сучасним політичним партіям передували їх прообрази — протопартії. Існує думка, що партії виникли водночас із політикою, тобто в рабовласницькому суспільстві. З розвитком рабовласницьких відносин, поглибленням соціальної диференціації суспільства, в тому числі й самого панівного класу, для здійснення влади вже було недостатньо державних політичних структур.

В VI ст. до н. е. в Греції діяли:

партії великих землевласників – педіеї;

торгово-реміснича поміркована партія – парамії;

селянська партія – діакрії.

В Стародавньому Римі у ІІ – І ст. до н.е. протистояли партії оптиматів (знаті) і популарів (простого народу).

В епоху Середньовіччя виникали та діяли партії: в Італії XII—XV ст. між собою ворогували гвельфи (прихильники світської влади папи римського) та гібеліни (прихильники сильної королівської влади). Партії античного світу і європейського середньовіччя найчастіше поставали як клієнтели — тимчасові об'єднання для підтримки певних знатних осіб, сімей. Особливого імпульсу розвиткові партій надали буржуазні революції в Англії, Франції та інших європейських країнах.

У Європі в другій половині XIX ст. виникли масові партії. Їх появі сприяли два основні чинники:

розширення виборчих прав;

розвиток робітничого руху.

Масові політичні партії як інститут європейської культури у сучасному розумінні сформувалися лише в середині ХХ ст. і поступово поширилися й закріпилися в культурах країн і народів інших континентів. Партії як соціальний феномен постійно еволюціонують.

Причинами виникнення партій є необхідність захисту соціально-класових, національних, а нерідко й племінних, релігійних, регіональних інтересів, а також цілі, пов'язані з виборчою боротьбою. Різноманітними є способи виникнення партій.

Відомий німецький політолог М. Вебер виділяв три періоди в розвитку партій як суб’єктів політичної діяльності: у XVI—XVII ст. в Європі — це аристократичні групи, що об’єднували невелику кількість представників політичної еліти; у XVIII—XIX ст. — це вже політичні клуби, що орієнтувалися на залучення до активної політичної діяльності людей, впливових не тільки в політиці, а й в інших життєво важливих сферах суспільного життя; у ХІХ—ХХ ст. формуються сучасні масові партії.

Всі стадії пройшли лише дві англійські партії- вігів і торі. Більшість сучасних політичних партій сформувались одразу як масові партії.

  1.  В Англії міжпартійна боротьба у сучасних її формах бере свій початок з другої половини XVII cт. У центрі цієї боротьби було питання про розширення повноважень парламенту за рахунок обмеження повноважень королівської влади. Поступово аристократичні роди оформились у більш-менш згуртовані партійні угруповання, що дістали назву вігів і торі (пізніше їх стали називати відповідно лібералами й консерваторами).
    1.  Руйнування традиційних структур влади аристократії і поступове становлення представницької форми правління ознаменували вступ наприкінці XVIII - на початку XIX ст. на політичну арену буржуазії, різко посилили ідейне й політичне протистояння в суспільстві. Це дало поштовх формуванню нового типу об'єднань - політичних клубів, які відрізнялись від аристократичних угруповань - котерій - наявністю ідеологічної доктрини й розвинутої організаційної структури. Клуби виникали й діяли як центри формування і пропаганди в основному буржуазної ідеології. Віги заснували Реформ клаб, а Торі - Чарльтон клаб, які успадкували історичні традиції аристократичних котерій. Вони вели позапарламентську діяльність, справляючи водночас великий вплив на парламент.
    2.  Введення загального виборчого права, яке ознаменувало залучення до політики широких верств населення, поклало початок формуванню сучасних масових політичних партій. Перші з них з'явились в основному в результаті злиття в єдині організації місцевих виборчих комітетів, що забезпечували підтримку депутатам. Однак на відміну від політичних клубів політичні партії вже не обмежувались забезпеченням підтримки кандидатам з боку впливових кіл суспільства та збиранням необхідних для виборчої кампанії коштів, а чимраз більше орієнтувались на вплив на маси, завоювання виборців, залучення до своїх лав якомога більшої кількості членів.

До кінця XIX ст. масові партії виникли в Англії (ліберали й консерватори), а також на Заході континентальної частини Європи (соціалдемократи). Першою масовою партією вважається засноване в 1861 р. Ліберальне товариство реєстрації виборів в Англії. В 1863 р. виникла перша масова робітнича партія - Всезагальна німецька робітнича спілка (нині Соціал-демократична партія Німеччини).

У виникненні партій є певна послідовність. Лібералізм і ліберальні партії сформувались у боротьбі проти феодальних режимів. Консервативні партії постали як противага ліберальним партіям. Робітничі партії виникли в боротьбі з капіталістичною системою, а комуністичні партії - в боротьбі проти соціал-демократії.

Ознаки політичних партій:

добровільність об’єднання;

певна тривалість існування в часі;

наявність організаційної структури;

прагнення влади;

пошук народної підтримки.

Політичні партії утворюються:

внаслідок об'єднання гуртків і груп однакового ідейно-політичного спрямування, які виникли та існували окремо в різних місцях країни;

у надрах масових рухів;

внаслідок розколу однієї партії на дві та більше чи об'єднання двох та більше партій в одну;

під виливом міжнародної партійної системи;

як своєрідне відродження партій, які існували раніше, що підвищує їхню легітимацію, створює певну наступність політичного розвитку;

внаслідок діяльності лідерів, які організували партії “під себе”;

на основі регіональних організацій партії, яка існувала раніше;

з ініціативи профспілок ( лейбористські партії у Великобританії, Австралії, Канаді та інших країнах, які переважно виражають інтереси робітників, було створено саме з ініціативи профспілок, що стали колективними членами цих партій і фінансують їх).

Утворення партій, як і громадсько-політичних рухів, відбувається на установчих з'їздах або конференціях. Усні заяви про появу нової громадсько-політичної організації не вважаються достовірною інформацією. Нею є факт реєстрації партії державним органом — в Україні, наприклад, Міністерством юстиції.

Щодо тлумачення поняття “політична партія” серед політологів немає одностайності, що зумовлено складністю та багатоманітністю партій як об'єкта дослідження, різними підходами до вирішення цієї проблеми та різними традиціями національних політологічних шкіл.

Політична партія - це добровільне та організаційно оформлене об'єднання громадян, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади.

Є визначення партії, сформульоване французьким соціологом і політологом Р. Ж. Шварценбергом: політична партія — це постійно діюча організація, що існує як на національному, так і на місцевому рівні, націлена на отримання та здійснення влади і для досягнення цієї мети прагне до народної підтримки.

Кожна партія повинна мати:

ідеологію;

політичну платформу;

організаційну структуру;

певні методи й засоби діяльності;

соціальну базу;

електорат (виборців, які голосують за неї).

Основна мета діяльності політичної партії — здобути політичну владу в державі та реалізовувати свої програмні цілі — економічні, політичні, ідейно-теоретичні, моральні за допомогою законодавчої, виконавчої та судової гілок влади.

За принципами організації розрізняють:

1) кадрові партії, що об’єднують невелику кількість професійних політиків та спираються на фінансову підтримку привілейованих верств суспільства;

2) масові партії, що орієнтуються на залучення до своїх лав якнайбільшої кількості членів з метою забезпечення за допомогою членських внесків фінансової підтримки своєї діяльності;

3) партії, що будуються на чітких, формально визначених принципах членства (статут, форми та умови вступу до партії, партійна дисципліна тощо);

4) партії, в яких немає інституту офіційного членства, а належність до партії виявляється, наприклад, через голосування за її кандидатів на виборах;

5) парламентські партії.

Свої програмні цілі політичні партії проводять у життя через ідейно-політичну, організаційну, пропагандистську, державну (коли оволодівають державною владою) діяльність, виробляючи стратегію й тактику своєї поведінки на різних історичних етапах розвитку і за різних політичних умов.

Структура політичної партії:

ядро (керівні органи вищої і нижчої ланок, партійні лідери, активісти);

рядові члени партії;

прибічники.

Організаційно партія поділяється на партійний апарат та партійну масу, способи зв'язку апарату з цією масою, партії та політичного середовища, партії та суспільства. Часто партійна система охоплює створювані партією молодіжні, жіночі, іноді військові організації, які є засобом проведення партійної політики серед відповідних груп населення.

Сприйняття партій та їхньої ролі в житті суспільства тривалий час було негативним. Європейська політична думка радикально змінила ставлення до них у XVII— XVIII ст. Нині остаточно утвердилася думка, що без сильних політичних партій, альтернативних політичних рухів демократична природа влади неможлива. Політичні партії забезпечують зв'язок між народом і представницьким механізмом правління. Саме через партії уряд може звернутися до мас за підтримкою, а маси через партії можуть критикувати керівництво і висувати вимоги до нього.

Політичні партії відрізняються одна від одної походженням, місцем і роллю в політичній системі, соціальною базою, ідеологією, програмою і т.д.

Існує декілька класифікацій політичних партій за різними ознаками:

За класовою визначеністю: буржуазні, селянські, робітничі (у т.ч. комуністичні), соціалістичні та соціал-демократичні. 

За ставленням до суспільного прогресу: радикальні (у т.ч. революційні), реформістські, консервативні, реакційні, контрреволюційні.

За ставленням до влади: правлячі, опозиційні, нейтральні або центристські (умовно, позаяк абсолютно нейтральних до влади партій не існує).

За формами і методами правління та характером політичної поведінки: ліберальні, демократичні, диктаторські, тоталітарні.

За принципами організації та членства: кадрові та масові.

За місцем у системі влади: легальні, напівлегальні, нелегальні.

За ідеологічним спрямуванням: комуністичні, соціалістичні, фашистські, неофашистські, ліберально-демократичні, націоналістичні, анархістські та ін.

За віросповіданням: християнські, мусульманські.

Деякі політологи виділяють партії: прагматичні (виборчі), парламентські, харизматично-вождистські та ін.

За ідейно-політичним спрямуванням виокремлюють: 

національно-радикальні,

національно-демократичні,

загальнодемократичні,

соціалістичного спрямування,

національних меншин.

  1.  Функції політичних партій.

Політичні партії активно впливають на діяльність органів державної влади, економіку, соціальні процеси, відносини між країнами. Вони є одним із базових інститутів сучасного суспільства, без якого не можливе функціонування представницької демократії, яка потребує розвинутих і добре організованих партій. За їх відсутності посилюється загроза виникнення авторитарного режиму. Демократія забезпечується участю партій у виборах, позаяк на багатопартійних виборах зіштовхуються не амбіції особистостей, а інтереси суспільних груп. Партії нині є невід'ємною частиною всієї демократичної системи, особливо парламентської демократії, оскільки парламентська робота здійснюється переважно через партії.

Багатопартійність е певною гарантією проти корупції, зловживань владою, своєрідним способом контролю державних діячів.

Перспективи посттоталітарного розвитку колишніх соціалістичних країн, у тому числі України, пов'язані зі становленням політичних партій. Відсутність сильних партій, які легітимне представляють інтереси основних соціальних груп у відносинах з державою, нібито ставить державу над суспільством і розв'язує їй руки у виборі політики. Однак це ілюзія, бо замість політично організованих опонентів, з якими можна вести діалог і шукати консенсус, владі за таких обставин протистоїть стихійна маса людей.

Суспільно-політична роль партій виявляється в їхніх функціях. У політології існують різні підходи щодо обсягу, змісту і суті функцій політичних партій. Американський політолог Дж. Брайс виділяє такі функції партій: 

  1.  підтримка одностайності між членами партії;
  2.  рекрутування нових прихильників;
  3.  стимулювання ентузіазму виборців, акцентуючи увагу на численності партії та важливості її мети;
  4.  інформування виборців про політичні питання, які вирішує партія, про особисті достоїнства вождів і недоліки суперників;
  5.  відбір кандидатів на певну посаду.

Отже, до основних функцій партій належать:

Соціальна. (З'ясування, формулювання і обґрунтування інтересів великих суспільних груп).

Активізації та об'єднання. (Представлення інтересів великих суспільних груп на державному рівні).

Ідеологічна. (Формування ідеології та політичних доктрин: теоретичних концепцій, партійної програми, оцінок подій, закликів, соціально-політичних стратегій тощо).

Політична. (Участь у формуванні політичних систем, їх спільних принципів, компонентів; участь у боротьбі за владу в державі і формування програм її діяльності).

Управлінська. (Участь у здійсненні державної влади).

Електоральна. (Організація політичної боротьби, спрямування її в цивілізоване русло).

Виховна. (Інституалізація політичних конфліктів; формування громадської думки; політичне виховання суспільства або його частини).

Кадрова. (Формування політичної еліти: підготовка й висунення кадрів для апарату держави, керівників громадських організацій, зокрема профспілок; рекрутування та соціалізація нових членів).

  1.  Типологія політичних партій і партійних систем

Типологізація партій здійснюється за різними ознаками. Найістотніші з них такі: ідеологія, політична платформа, організаційна структура, методи і засоби діяльності, політичний статус, соціальна основа й електорат.

1. За ідеологіями як певними системами політичних цінностей партії поділяються на: комуністичні і неокомуністичні, соціал-демократичні, ліберальні і неоліберальні, консервативні і неоконсервативні, фашистські і неофашистські. Типологія партій передбачає також поділ їх за політичним темпераментом — ліві, центристські, праві. Такий поділ бере початок з часів французької революції 1789 р., коли на засіданнях Національної Асамблеї ліворуч сиділи якобінці (прихильники радикальних змін), в центрі — помірковані (жирондисти), а праворуч — прихильники збереження монархії (роялісти).

Сучасна типологізація за ідеологічними критеріями виглядає так: ліві (комуністи), лівий центр (соціал-демократи), центр (ліберали), правий центр (неоконсерватори), праві (неофашисти).

2. Політична платформа, як правило, включає такі блоки проблем: удосконалення державних і правових інституцій, соціально-економічна стратегія, духовно-культурна політика. Кожний із цих блоків можна розбити на вужчі. Наприклад, державні і правові інституції включають такі напрями, як визначення форми державного устрою і правління, діяльність адміністративно-виконавчих, представницьких і судових органів, військово-політичну доктрину, зовнішньоекономічну стратегію.

3. Організаційна структура передбачає організаційні принципи побудови партії, статус її органів, взаємозв'язки між структурними ланками. У світовій політології виділяються декілька підходів до класифікації партій за їх організаційною структурою. М. Дюверже встановив бінарну класифікацію — кадрові та масові партії. Кадрові партії, виникли на початку XX ст. на основі електоральних комісій «у низах» та парламентських груп «у верхах». Кадрові партії не мають інституту фіксованого членства і членських внесків, діють переважно під час передвиборчих кампаній через професійних і громадських активістів. Кадрові партії — це передусім партії впливових людей, котрі мають авторитет і можуть розраховувати на підтримку. До типових кадрових партій належать Республіканська і Демократична партії США.

Масові партії об'єднують велику кількість людей, що гуртуються у первинних структурах, мають фіксоване членство. Основне джерело їх фінансування — членські внески. Діяльність цих партій має здебільшого ідеологічний характер і відзначається активною виборчою боротьбою. Керівництво в масових партіях здійснюють професійні політики та постійні управлінські партійні кадри. Ці партії вимагають у своїх членів пристрасності і лояльності, а також активної участі у партійному житті. За структурою серед масових партій розрізняють соціал-демократичні, комуністичні (ленінські) і фашистські. Масові партії, як правило, э бюрократизовані, спостерігається сильний розрив між партійними масами і партійною елітою.

Партії комуністичного і фашистського типів суворо централізовані та ієрархізовані, вимагають залізної дисципліни від своїх членів, сповідують культ вождя. Структурні підрозділи партій фашистського типу здебільшого воєнізовані, що забезпечує їм активні й рішучі дії у боротьбі з противниками.

Ж. Шарло доповнив типологізацію М. Дюверже третім типом — партіями виборців. Цей тип партій, з одного боку, характеризується виборчим прагматизмом, але не створює мережі організованих прихильників на зразок кадрових партій, а з іншого — має централізовану масову організацію, проте не вимагає від своїх членів постійної участі у партійному житті. Такими є сучасні партії центристського спрямування.

За характером внутрішньої субординації розрізняють три типи партій: централізовані з вертикальною структурою управління, децентралізовані з горизонтальними координуючими  і управлінськими ланками,   фракційні.

Перший організаційний тип характеризується строго фіксованим членством, чітко окресленою централізованою владою, відокремленістю апарату від рядових членів партії. Нині в країнах Заходу централізованими є партії лівої ідеологічної орієнтації, а в посткомуністичних країнах — ліві, правоцентристські та праві партії.

Багатьом консервативним і ліберальним партіям Заходу властивий децентралізований організаційний принцип. Найбільш яскраво ця структура виражена у партії зелених.

Фракційність чітко простежується у Ліберально-демократичній партії Японії, яка перебуває при владі з 40-х років. Кожна фракція має організаційну автономію при координації загальнопартійного керівництва і конкурує з іншими. Фракційність характерна і для Соціалістичної партії Франції.

Існує ще така організаційна форма, як система об'єднаних партій. Важливий методологічний аспект вивчення організаційної структури полягає у з'ясуванні критеріїв добору партійно-політичної еліти. Тут треба мати на увазі стосунки між партійними лідерами, партійним апаратом і партійними масами, механізм розмежування їхніх функцій, а також критерії добору і підготовки кадрів для представницьких (парламентських, регіональних, муніципальних) та адміністративно-управлінських органів влади.

4. За методами і засобами діяльності парти поділяються на авангардні та парламентські. Авангардні партії, які претендують на керівництво всім народом, вдаються до силових методів тиску (страйків, пікетування і навіть актів терору) на владу для розв'язання власних програмних цілей. Часто діяльність цих партій межує з порушенням законів. Авангардний тип партій, що відзначаються ультрарадикалізмом і екстремізмом, найбільш поширений серед ультралівих і ультраправих.

Партії парламентського типу (ліберальні, соціал-демократичні та неоконсервативні) помірковані, вони користуються тими засобами, які не виходять за межі правового поля.

5. Статус партії характеризує її місце та роль у суспільстві і державі та передбачає юридичний, територіальний і владний аспекти. За юридичним статусом партії бувають легальні та нелегальні, за географічною поширеністю і густотою організації — регіональні, що діють у певному регіоні; національні, діяльність яких поширюється на всю територію держави; наднаціональні, що мають розвинені міжнародні структури. Владний статус передбачає представництво партій у державних органах. За владним статусом партії поділяються на опозиційні, парламентської більшості і парламентської меншості.

6. Що стосується соціальної основи і електорату, то досередини XX ст. партії мали чітко виражену класово-соціальну орієнтацію. Згодом, коли соціальна структура стала мобільнішою, на зміну класовим почали приходити загальнонародні партії, за термінологією західних політологів, «партії для всіх».

Залежно від багатьох обставин, а надто від політичного режиму, в кожній країні формується певна партійна система.

Партійна система – це сукупність політичних партій, характер їх взаємодії, а також місце і вплив у державному механізмі.

Типологія партій передбачає декілька варіантів:

1) тритипова схема М. Дюверже, згідно з якою партійні системи поділяються на однопартійні, двопартійні і мультипартійні;

2) тритипова система Б. Гаврилишина, який поділяє партійні системи на олігархічні, противаг (боротьби за владу) і колегіальні (співпраці при владі);

3) семитипова схема Дж. Сарторі з таким поділом партійних систем: однопартійна, гегемоністська, домінування, двопартійна, обмеженого плюралізму, поляризованого плюралізму, атомізована.

Політична наука (згідно Дж.Сарторі) виокремлює такі типи партійних систем, кожна з яких відображає конкретні особливості певного суспільства:

Однопартійна (в країні є одна правляча партія, а діяльність інших не допускається; партійний апарат зрощується з державним. Така система існувала в 20-40-х роках ХХ ст. у фашистській Італії, у 30-40-х роках – у гітлерівській Німеччині, у 20-80-х роках – у Радянському Союзі. Сьогодні – на Кубі, в Північній Кореї, в Китаї  та деяких країнах Африки: Кенії, Малі, Лівії та ін.);

Гегемоністська система характеризується панівним становищем однієї партії при відсутності партійної конкуренції, а також — наявністю декількох партій, які мають організаційну автономію, але визнають керівну роль правлячої партії. Така система існувала у соціалістичних країнах Східної Європи;

Система домінування передбачає наявність декількох політичних партій, одна з яких упродовж тривалого часу перемагає на виборах і одноосібне формує уряд. Ця партійна система мала місце у Швеції, де у 1932—1976 рр. та у 1982—1991 рр. правила Соціал-демократична робітнича партія, і в Японії, де Ліберально-демократична партія від 1955 р. незмінно формує уряд;

Двопартійна система відзначається домінуванням двох потужних політичних партій, одна з яких перебуває при владі, а інша — в опозиції. Класичними країнами з двопартійною системою є Великобританія і США. Республіканська і Демократична партії США, Консервативна і Лейбористська партії Великобританії, змінюючи одна одну при владі, переважають у політичних системах цих країн.

Система обмеженого (поміркованого) плюралізму характеризується наявністю багатьох партій, проте у парламенті й уряді представлені лише деякі з них, позасистемна опозиція відсутня. Система обмеженого плюралізму залежить від механізму формування уряду і поділяється на однопартійну, двоблокову і мультипартійну.

У першому випадку уряд формується партією, що здобуває абсолютну більшість голосів на парламентських виборах, хоч інші партії також представлені у парламенті. Типовим прикладом є Іспанія, де уряд формує соціалістична партія.

Двоблокова коаліція передбачає формування уряду двома політичними силами, як наприклад у ФРН, де від 1982 р. уряд формувався блоком соціал-демократів та християнських демократів (СДПН і ХДС—ХСС).

За мультипартійної коаліції уряд формується з представників декількох партій на основі їх пропорційного представлення у парламенті згідно з результатами виборів, як наприклад, у Швейцарії, Бельгії, Нідерландах.

Партійна система крайнього (поляризованого) плюралізму, яка призводить до загострення боротьби між політичними силами, передбачає наявність партійного центру, що формує уряд, і двосторонньої деструктивної опозиції. Така система існувала в різні роки у Франції, де роль партійного центру виконували соціалістична партія (ФСП) та об'єднання на підтримку Республіки (ОПР), лівої опозиції — комуністи (ФКП), а правої — неофашисти (НФ), а також в Італії, де головна роль належала християнським демократам (СДПІ), роль лівої опозиції — комуністам (ІКП), правої — італійському соціальному рухові — національним правим силам (ІСР—НПС).

Атомізована партійна система характеризується наявністю багатьох маловпливових, малочисельних партій та багатьох позасистемних політичних сил. Вона поділяється на системи крайнього плюралізму і авторитарної псевдопартійності. Перша система існувала у посткомуністичних країнах до виборів на багатопартійній основі і частково збереглася у деяких з них (Україна, Росія, Казахстан). Друга система властива деяким країнам Латинської Америки; існує багато партій, між якими точиться гостра боротьба, а реальна влада перебуває у руках військової верхівки.

  1.  Партії і партійна система в Україні

З проголошенням у колишньому СРСР, у тому числі в Україні, політики перебудови, почали створюватися політичні структури, які спершу обстоювали послідовну соціалістичну демократію, а відтак — просто демократію, зосереджуючись на культурно-просвітницькій діяльності (Український культурологічний клуб у Києві 1987 p.), товариство Лева та молодіжний дискусійний політклуб у Львові, 1987 p.). Згодом почали формуватися організації політичного спрямування.

У становленні української багатопартійності виділяють три етапи.

1. Допартійний етап (з весни 1988 р. до весни 1990 p.).

Перший розпочався наприкінці 1980-х рр. з перебудови, демократії і гласності в масштабі всього Радянського Союзу. На цьому етапі в Україні активно розгорнула роботу Українська Гельсінкська Спілка, виникла Українська демократична спілка. У 1989 р. була створена численна суспільно-політична організація «Народний рух України» (Рух), що виступила проти тоталітаризму, за демократичний розвиток України. Після скасування ст. 6 Конституції СРСР, що означало кінець монополії на владу однієї партії — КПРС, в Україні почався бурний процес формування партій: у Мін'юсті України були зареєстровані Українська республіканська партія, Українська селянська демократична партія, Партія Зелених України, Демократична партія України та ін. Наприкінці 1991 р. уже налічувалося 12 партій, з яких 11 (за винятком КПУ) виступали за суверенітет, ринкові відносини, плюралізм, проти комуністичної ідеології.

2. Етап початкової багатопартійності (кінець 1990 p. — до подій 19—24 серпня 1991р.).

Другий період пов'язаний з проголошенням незалежності України і тією якісно новою ситуацією, що склалася. В Україні почала формуватися нова політична система суспільства, і політичні партії отримали офіційний статус повноцінних, повноправних суб'єктів політичної системи. Хронологічно цей період охоплює період з грудня 1991 р. до початку 1993 р., коли в Мін'юсті було зареєстровано ще близько 15 партій. Характерною рисою цього періоду було розмежування партій на прихильників політики Президента і опозиції. Національно-радикальний блок партій виступив з тезою: «Підтримка всенародного обрання Президента України — це підтримка формування незалежної держави»; відповідно: «Опозиція до Президента — це руйнування незалежної держави». Колишній Президент України Л. Кравчук значно спростив механізм правового регулювання реєстрації партій: для цього, крім програми й документів про створення, треба додати список з однією тисячою членів партії. Тим самим було створена «правове поле» стимулювання як нечисленних партій, так і амбіційних, псевдополітичних лідерів.

3. Посткомуністичний етап (від серпневих подій 1991 p. до виборів до Верховної Ради України в березні 1994 p.).

Третій період (1993-1994 рр. і дотепер) характеризується стрімким збільшенням чисельності партій. Так, напередодні виборів 2002 р. у Мін'юсті було зареєстровано понад 120 партій, що представляли весь спектр багатопартійності в Україні.

Сучасні політичні партії в державі за їх ідеологічними та політико-соціальними концепціями можна поділити на такі групи.

Ліві партії (комуністи-соціалісти) — Комуністична партія України, Соціалістична партія України, Прогресивна соціалістична партія України, Партія захисників Вітчизни та ін. Ці партії відрізняються своїм чисельним складом, впливом на політичне життя, політичним змістом програм. Але всі вони сповідують марксизм, є прибічниками соціалізму, суспільної власності, влади трудящих, соціалістичної системи господарювання і розподілу, загалом негативно ставляться до приватної власності, ринкових відносин, виступають проти співробітництва України з МВФ, НАТО.

Лівий центр (соціал-демократи) — Соціал-демократична партія України (об'єднана), Партія труда, Партія регіонального відродження України, Всеукраїнська партія трудящих, Українська партія Справедливості тощо. Вони, попри певні відмінності в програмах, висловлюють свою прихильність до цінностей демократичного соціалізму, є прибічниками багатоукладної соціальне орієнтованої ринкової економіки, сильної соціальної політики держави, соціальної справедливості, солідарності, багатопартійності, політичного плюралізму, обстоюють ринкові перетворення в Україні, зміцнення і розвиток Української держави, відродження і розвиток української нації, її культури, мови, входження України в європейське і світове співтовариство.

Центристські партії (ліберали) — Ліберально-демократична партія України, Ліберальна партія України, «Трудова Україна», Народно-демократична партія, Аграрна партія України, партія «Жінки України», Партія регіонів тощо. Вони сповідують ліберальні, демократичні цінності, виступають за домінування приватної власності, вільний ринок, рішуче прискорення ринкових реформ, прозору приватизацію з чітко визначеним приватним власником, розвиток місцевого самоврядування, розширення прав регіонів, вільний розвиток культури і мови українського і всіх інших народів України, свободу особи, входження України в європейські і світові структури.

Правий центр (націонал-демократи) — Народний рух України, Українська Республіканська партія, Партія Зелених України, Християнсько-демократична партія України, Християнсько-ліберальний союз, партія «Реформи і порядок» та ін., в тому числі партійні блоки «Наша Україна», БЮТ. Їх об'єднує боротьба за розвиток Української держави, традицій українського народу, його культури, мови, вони обстоюють цінності християнської моралі в суспільному й особистому житті людей, пріоритет духовних начал; за дотримання національно-культурних прав усіх інших етнічних груп, що входять до складу українського народу, за зміцнення сім'ї, моральних норм. Вони є прибічниками ринкових перетворень, приватної власності, політики добросусідства і взаємної вигоди з усіма державами.

Праві партії (націонал-радикали) — Українська Національна Асамблея, Соціал-національна партія України, Українська Консервативна Республіканська партія, Конгрес Українських Націоналістів, Організація українських націоналістів в Україні, Всеукраїнське політичне об'єднання «Державна самостійність України», «Свобода». Основним для них є втілення національної ідеї в усіх сферах життєдіяльності української нації. Виступають за розвиток національної свідомості українців, за ринкові реформи, приватну власність, могутню Українську державу, втілення в життя ідеї величі української нації, утвердження її слави, багатства і добробуту в умовах державного життя; за плідне її співжиття в колі волелюбних народів світу, за вирішення соціальних проблем. Деякі з них висловлюються за забезпечення українцям пріоритетних прав, зокрема, щоб безпосередніми керівниками української держави були українці.

З усіх партій, що фактично існують в Україні, лише деякі мають чітку ідеологічну базу: вони досить відомі і впливові. Про переважну більшість масам мало що відомо, бо вони не мають свого «політичного обличчя», чітких ідеологічних позицій і осмислених програм. Ряд партій посідають непримиримі позиції і діють за безкомпромісним принципом: і «Хто не з нами — той проти нас», що свідчить про їх радикальний екстремізм.

Із наведеного вище можна зробити висновок про те, що в Україні створюється багатопартійна система, яка відповідає перехідному періоду суспільства від тоталітаризму до демократії. З поглибленням економічних реформ і складанням ринкових відносин, за позитивної зміни і стабілізації соціальної структури суспільства відбудуться і якісні зміни у партійній системі. За сучасних тенденцій стає очевидним, що більшість існуючих сьогодні партій об'єднуються в блоки або припиняють своє існування. Поступово будуть формуватися партії впливові і стабільні, з визначеним політичним спектром, що мають підтримку конкретних соціальних верств і груп.

PAGE  4


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

37293. Социология. Шпаргалка 315 KB
  Принято считать что объектом социологического познания является вся совокупность свойств связей и отношений которые носят название социальных. В марксизме предметом социологического исследования является научное изучение общества как социальной системы и составляющих его структурных элементов личностей социальных обшностсй социальных институтов. Она предстает как система взаимосвязанных представлений понятий взглядов теорий о социальных процессах разных уровней жизнедеятельность отдельных людей социальных групп или...
37295. Проект информационной системы Автоматизированная информационная система предприятия по изготовлению корпусной мебели «АИС Корпусная мебель» 2.91 MB
  Описание потоков данных и бизнес процессов. Описание потоков данных и бизнес процессов. Функциональный блок Изготовление частей изделия получает в качестве входных данных согласованный проект в управлении участвуют характеристики материалов методики изготовления ГОСТы по изготовлению мебели а также согласованный проект. В качестве выходных данных выступают части изделия готовые к сборке Рисунок 1.
37297. МЕТОД ПРОЕКЦИЙ. Центральные проекции и их основные свойства. 902.5 KB
  Перпендикуляр к плоскости перпендикулярен любой прямой проведенной в этой плоскости. Плоскости перпендикулярны если прямая принадлежащая одной плоскости перпендикулярна другой плоскости. Если прямая линия параллельна прямой лежащей в плоскости то она параллельна этой плоскости.
37298. Теория обучения и воспитания 481 KB
  Методические рекомендации и план освоения учебной дисциплины 13 Описание учебнометодического комплекса дисциплины Теория обучения и воспитания 15 Виды учебной работы 16 Тематический план курса 16 8. Задачи: Вооружить студентов системой научных знаний о сущности и особенностях процессов обучения воспитания и развития; Раскрыть потенциалы образовательной среды и ее возможные модификации для обеспечения качества образования; Активизировать развитие у студентов профессиональнопедагогического мышления умения видеть и анализировать...
37299. Перехідна характеристика об’єкта керування 101.5 KB
  Користуючись теоремою розкладення та стандартною функцією перетворення Лапласа розрахувати та побудувати перехідні характеристики об'єкта керування. Перехідну характеристику ht будуємо за допомогою стандартної операції зворотного перетворення Лапласа програмного середовища Mthcd. Спочатку знаходимо перетворення за Лапласом вихідної величини hp Задаємо початкові умови: Знайдемо перехідну функцію за допомогою теореми розкладення. Спочатку знаходимо перетворення за Лапласом...
37300. Общие требования к курсовой работе (для юридических дисциплин) 190 KB
  Структура и содержание курсовой работы Тема курсовой работы избирается студентом исходя из его интересов и согласовывается с научным руководителем. После утверждения темы студентом разрабатывается план работы который также должен быть согласован с научным руководителем. В дальнейшем при написании работы студенту рекомендуется обсуждать с руководителем наиболее принципиальные и спорные вопросы темы. Структура и содержание курсовой работы должны в полной мере раскрывать избранную тему.
37301. Физиология центральных и периферических эндокринных органов 57.54 KB
  Все процессы жизнедеятельности организма строго согласованы между собой по скорости, времени и месту протекания. В организме человека эту согласованность на периферии осуществляют внутриклеточные и межклеточные механизмы регуляции, важнейшую роль в которых играют гормоны.