67483

ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА ПРИРОДНОРЕСУРСОВОГО ПРАВА

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Наукове значення природи полягає в безкінечній різноманітності об’єктів та процесів, які її складають і потребують вивчення. Іншими словами, природа є важливим джерелом наукових знань, основою для розвитку різноманітних галузей науки.

Украинкский

2014-09-10

145 KB

29 чел.

МВС УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут

фінансово-економічної безпеки і права

Кафедра трудового, земельного та екологічного права

Затверджую

Завідувач кафедри трудового, земельного та екологічного права

к.ю.н., доцент

  О.М. Пащенко

«  » серпня 2009 року

Методична розробка для проведення лекції

з навчальної дисципліни

“Природоресурсне право”

Тема № 1

 

ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА ПРИРОДНОРЕСУРСОВОГО ПРАВА

Обговорено

на засіданні кафедри трудового,

земельного та екологічного права

«     » серпня 2009 року

протокол № 1

Одеса 2009

Поняття та система природноресурсового права

Навчальні та виховні цілі:

1. Визначити передумови виникнення природоресурсного права.

2. З’ясувати поняття, предмет та систему природоресурсного права.

3. Охарактеризувати основні джерела природоресурсного права.

4. Розвинути у слухачів правове мислення, дати основні знання та прищепити вміння щодо самостійного опрацювання літератури й роботи з нормативно-правовими джерелами.

Місце: клас

Вид заняття: лекція

Основна література:

1. Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.

2. Екологічне право України: Підручник / За ред. Ю.С Шемшученка. – К.: Юрид. думка, 2005. – 848 с.

3. Екологічне право України: Навчальний посібник / Баб'як О.С., Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. – К.: Атіка, 2000. – 216 с.

4. Екологічне право України: Підручник / В.К. Попов, А.П. Гетьман, С.В. Размєтаєв. – Харків: Право, 2001. – 480 с.

Додаткова література:

1. Часова Л. Система принципів екологічного права України // Право України. – 1996. - № 8.- С.47.

2.Костицький В. Екологічне право України: деякі проблеми теорії та кодифікації // Право України. – 1998. - № 1.- С.67.

3. Костицький В. Екологічна криза і складові її подолання // Право України. – 1998. - № 4.- С.33.

4. Орлов М. Правове забезпечення реалізації екологічних інтересів – основа належної охорони довкілля // Право України. – 2001. - № 1. - С.68

5. Грицкевич С. Екологічні права в системі конституційних прав людини та громадянина // Право України. – 2001. - № 8.- С.54.

Навчальні питання:

  1.  Історія становлення природноресурсового права.
  2.  Поняття, предмет, метод і система природноресурсового права.
  3.  Принципи та джерела природноресурсового права.
  4.  Розмежування природноресурсового права з іншими галузями права.

Вказівки щодо порядку й методики проведення лекції:

І. Загальні організаційно-методичні вказівки.

1. Підтримувати належний рівень дисципліни серед слухачів.

2. Активізувати увагу слухачів шляхом зворотного зв’язку.

II. Методичні вказівки щодо вступної частини.

1. Перевірити наявність слухачів.

3. Оголосити тему та вид заняття, навчальну мету, час, відведений на дане заняття, навчальні питання та літературу.

4. Зробити вступ до викладення даної теми заняття, наголосивши на актуальність її вивчення, а також показати її значення для практичної діяльності випускників-юристів у військах.

III. Методичні вказівки щодо основної частини.

1. Звернути слухачів на актуальність теми та її значення.

2. Викладаючи матеріал лекції, дати можливість слухачам законспектувати основні положення даної теми.

3. По завершенні розгляду кожного навчального питання теми робити короткий підсумок з основних положень, які було викладено.

IV. Методичні вказівки щодо заключної частини.

1. Підвести підсумок заняття, наголосивши на його основних положеннях.

2. Дати завдання та рекомендації на самостійну роботу

3. Відповісти на запитання слухачів.

Навчальний матеріал:

Питання 1. Історія становлення природноресурсового права

Будь яке суспільство зароджується та розвивається в природному середовищі, яке має для людського соціуму багатогранне значення: виробниче, наукове, оздоровче, естетичне.

Виробниче значення природи очевидне, оскільки будь-які продукти, які споживаються людством, створюються шляхом використання природних ресурсів.

Наукове значення природи полягає в безкінечній різноманітності об’єктів та процесів, які її складають і потребують вивчення. Іншими словами, природа є важливим джерелом наукових знань, основою для розвитку різноманітних галузей науки.

Неоціненним є оздоровче значення природи. Чисті повітря та вода, збалансовані кліматичні умови, кожні окремо а особливо в комплексі, сприятливо діють на організм людини, сприяють загальному оздоровленню та зміцненню людського імунітету. Крім цього, загальновизнано, що мальовничі природні ландшафти, зелень лісу, спів птахів сприятливо впливають на душевний стан людини, заспокоюють її, є важливим джерелом для естетичного виховання та збагачення.

Вищевикладене дозволяє зробити висновок, що без природного середовища суспільство не може існувати і значною мірою залежить від нього. Разом з цим, останнє століття ознаменувалося бурхливим розвитком науково-технічної революції, посиленням антропогенного впливу на довкілля, що в свою чергу призвело до зростанням залежності стабільності окремих екологічних систем та якості навколишнього середовища від діяльності людини.

Сферою взаємодії суспільства і природи є біосфера. Біосфера - цілісна геологічна оболонка Землі, заселена життям і якісно перетворена ним у напрямі формування та вдосконалення придатних для життєдіяльності умов.

У міру вдосконалення технологічних процесів дія людини на навколишнє природне середовище і збільшення об'ємів такої дії (антропогенна дія), людська діяльність починає відігравати визначальну роль у всіх змінах, що відбуваються на поверхні планети.

У історії розвитку суспільства виділяють декілька  рівнів дії людини на природу. 1) дія  на біосферу людини лише як одного із звичайних  біологічних видів; 2) надінтенсивне полювання без істотної зміни екосистем в період становлення  людства; 3) зміна екосистем шляхом розвитку  землеробства, скотарства, вирубки лісів; 4) глобальна зміна характеристик біосфери у зв'язку з практично необмеженою інтенсифікацією господарства.

Практика останніх десятиріч суспільного розвитку показала, що цілеспрямований антропогенний вплив на природу, на жаль, призводить не лише до позитивних, а й негативних змін довкілля. Так, серед негативних наслідків науково-технічного прогресу, дедалі більшого розмаху набуває забруднення атмосфери, водоймищ, деградація ґрунтового покрову, знищення біологічних ресурсів, порушення стабільності екологічних систем тощо.

Таким чином, відносини людини з природою мають різноплановий характер. Протягом всієї історії людина задовольняла свої потреби або за рахунок використання природи, її ресурсів чи властивостей, або у взаємодії з нею. З часом форми відносин людини з природою ускладнювалися, ставали все більш різноплановими. Для того щоб надати організованості цим відносинам, уникнути нищівної експлуатації природних ресурсів, попередити їх вичерпання і забезпечити раціональне використання і відтворення, потрібна була правова регламентація. Природноресурсове право виникло у відповідь на ці потреби.

Для розуміння механізму формування природноресурсового права необхідно охарактеризувати концепції взаємодії суспільства і природи, які розрізняються між собою залежно від релігії, яка перебуває в їх основі. Так, вину за те, що суспільство не може жити в гармонії з природою, традиційно пов'язують з християнством, оскільки саме цю релігію сповідає населення більшості промислово розвинених країн.

Коран, священна книга мусульман, також як і Біблія закликає своїх послідовників до підпорядкування природи людині. Більшість східних релігій і, в особливості, даосизм, навпаки, закликають до єднання людини і Природи, розглядають людину як її невід'ємну частинку.

Філософські концепції взаємодії суспільства і природи можна підрозділити на натуралістичні споживчі і алармізм.

Натуралістичні концепції були характерні для ранніх періодів розвитку людства. Їх суть зводилася до того, що Природа розглядалася як божественна сутність що розвивається по своїх законах, яку людина не може осягнути і якою не може управляти.

Розвиток промисловості в період становлення феодальних відносин потребувало активного втручання людини в природу для добування необхідних йому природних ресурсів.

Споживчі концепції проголошували панування людини над природою, його активне втручання в природні процеси, інтенсифікацію видобутку і використання природних ресурсів в цілях розвитку цивілізації, прискорення науково-технічного прогресу.

Усвідомлення необхідності зміни взаємин з природою привели до розробки нових філософських концепцій, що об'єднуються під назвою алармізм (alarm - тривога). Їх загальний зміст визначається акцентуванням на катастрофічних наслідках дії людини на природу, нестачі природних ресурсів для подальшого розвитку людства.

Історія природоресурсного права виводиться ще з часів Київської Русі. Загалом, її можна поділити на такі етапи:

І етап: природоресурсне право Київської Русі. Тоді розвивалося земельне і лісове законодавство – у їх межах йшлося і про використання та охорону інших видів природних ресурсів. Право тих часів регулювало відносини власності на природні ресурси і природокористування. Джерелами права були звичаї і писане право. Природоресурсні норми наявні у „Руській Правді” поч. ХІ ст., яка, зокрема, передбачала штраф у 12 гривень за переорювання межі. За спалення чи пошкодження князівської борті – 3 гривні. За крадіжку борті – 12 гривень. Встановлювалася також відповідальність за пошкодження межових та інших ресурсовпорядних знаків, за незаконне полювання, рибальство, інші види природокористування.

ІІ етап: природоресурсне право України за Литовської доби. До джерел природоресурсного права цього періоду належать:

Судебник Казиміра 1468 р. – регулював порядок розгляду земельних спорів;

Литовські статути 1529, 1566 і 1588 років – регулювали відносини з використання природних ресурсів та захисту права власності на природні ресурси.

ІІІ етап: природоресурсне право запорізьких козаків. З самого початку звичаєве право запорізьких козаків виникло як право природоресурсне, адже спершу козацтво не було військовою організацією: воно виникло з так званого „уходництва” – переходу на неосвоєні території для полювання, рибальства, рільництва та інших видів використання природних ресурсів. Вже згодом, коли ватаги уходників осідали на нових місцях, виникала потреба обороняти свої території і свої природні багатства. Звичаєве право запорізьких козаків знало звичай „займанщини” – право зайняття вільних угідь для користування. Передбачалося колективне користування природними ресурсами. Для здійснення спеціального використання природних ресурсів необхідно було отримати дозвіл Коша. Під особливою охороною перебували ліси, яких було обмаль на теренах Запорізьких Вольностей, а тому було встановлено норму про їх ощадливе використання. Козацьке природоресурсне право знало судовий прецедент.

ІV етап: природоресурсне право Гетьманщини. В цей час виникають такі джерела природоресурсного права, як гетьманські універсали, згідно з якими здійснювався розподіл природних ресурсів, а також кодекси українського права. Серед них особливо відомими були: Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 року, Екстракт малоросійських прав 1767 року, Зібрання малоросійських прав 1807 року, Звід місцевих законів західних губерній 1837 року тощо. Ці правові джерела, переважно, містили компіляції та переробки литовських статутів, збірників магдебурзького права, гетьманських універсалів, але були деякі оригінальні норми. Вони були більш упорядкованими і більш детально регулювали природоресурсні відносини. Не можна не згадати теж першу Українську Конституцію Гетьмана Пилипа Орлика 1710 року, яка містила чимало природоресурсних норм, зокрема, щодо повернення захоплених російськими військами територій традиційного козацького природокористування.

V етап: природоресурсне право УНР. В цей час Україна будує соціалістичний лад, тому законодавство УНР, в засаді, було соціалістичним. Згідно з Універсалами Української Центральної Ради було націоналізовано природні ресурси, утворено земельні комітети для управління ними. Розвивалося земельне та лісове законодавство: було прийнято Тимчасовий земельний закон від 18 січня 1918 року, який врегулював порядок передачі землі в користування. Після утворення на Кубані самостійної Кубанської Народної Республіки, яка взяла курс на об’єднання з УНР, у 1918 році приймається Закон „Про землю у Кубанському краї”.

Після приходу до влади Гетьмана Скоропадського 29 квітня 1918 року було відновлено приватну власність на природні ресурси і скасовано природоресурсне законодавство УНР. В цей час приймаються Закони „Про право на врожай” від 27 травня 1918 року і „Про право продажу та купівлі землі поза міськими оселями” від 14 червня 1918 року.

Після приходу до влади Директорії і відновлення УНР 18 грудня 1918 року, було знову націоналізовано природні ресурси для розподілу їх серед селян на праві користування. 8 січня 1919 року приймається Закон „Про землю в УНР”, а 10 січня 1919 року – Закон „Про ліси в УНР”. Природоресурсне законодавство УНР регулює порядок використання природних ресурсів, ресурсовпорядження, меліорацію. 14 квітня 1919 року Українська Національна Рада ЗО УНР прийняла Земельний закон для ЗО УНР, яка тоді перебувала у складі УНР.

VІ етап: природоресурсне право УРСР. Після утворення УРСР скасовується попереднє законодавство УНР і запроваджується радянське законодавство, запроваджується колективізація, продрозверстка, що призвело до голоду на території України. В цей час приймаються перші природоресурсні кодекси, які регулюють використання націоналізованих природних ресурсів. Природні ресурси не могли перебувати у приватній власності і використовувалися безоплатно, що зумовлювало нераціональне їх використання. В умовах політики індустріалізації в УРСР дуже мало уваги приділялося раціональному використанню природних ресурсів.

VІІ етап: природоресурсне право незалежної України. Від 16 липня 1990 року – Декларації про державний суверенітет України – до сьогоднішнього дня.

Принципи, на яких повинні базуватися відносини суспільства і природи, вперше були сформульовані міжнародним співтовариством в 1987 р. в концепції стійкого розвитку. Стійкий розвиток - такий розвиток, який задовольняє потреби  теперішнього часу, але не ставить під загрозу здатність  майбутніх поколінь задовольняти свої власні  потреби. Стійкий розвиток включає два  поняття: 1) поняття потреб, зокрема потреб, необхідних для існування бідних верств населення, які повинні бути предметом  першорядного пріоритету; 2) поняття обмежень обумовлених станом технології і організацією суспільства в сукупності із здатністюнавколишнього середовища задовольняти нинішні і майбутні потреби.

Концепція стійкого розвитку одержала подальше  вдосконалення в документах міжнародної  конференції з навколишнього середовища і розвитку, що відбулася в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. Конференція  виробила 27 принципів стійкого розвитку сформульованих у Декларації. З них до природокористування відносяться наступні:

1) У центрі уваги безперервного розвитку знаходяться люди. Вони мають право на здорове плідне життя  у гармонії з природою.

2) Держави, відповідно до Статуту ООН і принципами міжнародного права, володіють суверенними  правами експлуатувати свої природні багатства, проводячи свою власну політику в питаннях охорони навколишнього середовища і розвитку, і несуть відповідальність за те, щоб діяльність, що знаходиться під їх контролем, не наносила збитки навколишньому середовищу в інших країнах або за межами національної юрисдикції.

3) Право на розвиток повинно бути реалізовано таким чином, щоб були задоволені потреби в розвитку і  збереженні навколишнього середовища не лише  нинішнього а й майбутніх  поколінь.

4) Для того, щоб добитися стійкого розвитку і  вищого рівня життя для всіх народів, держави повинні зменшити а згодом і виключити моделі виробництва і споживання, які не сприяють стійкому розвитку  а також повинні проводити належну демографічну  політику.

5) Одним з інструментів національної політики повинна бути оцінка можливих наслідків на стан НПС видів діяльностей, які здійснюються в даних країнах.

2. Поняття, предмет, метод і система природноресурсового права

Природноресурсове право можна розглядати у різних ракурсах. В об'єктивному розумінні природноресурсове право - підгалузь екологічного права, що регулює суспільні відносини у сфері забезпечення ефективного раціонального використання людиною природних ресурсів, природних об'єктів та природних умов. Правові норми, які формують відповідний інститут екологічного права, знаходять своє опосередкування як у комплексному екологічному законодавстві (інтегровані норми), так і в поресурсному законодавстві (диференційовані норми). Причому масив відповідних норм у поресурсному (земельному, водному, лісовому, гірничо му, фауністичному та ін.) законодавстві набагато перевищує в процентному відношенні відповідні норми інтегрованого регулювання. Це свідчить про те, що користування різними природними ресурсами має свої суттєві особливості, що знаходять своє відображення в праві.

Природноресурсове право можна розглядати також у суб'єктивному значенні, тобто як право конкретного суб'єкта використовувати природні ресурси, природні об'єкти чи природні умови для задоволення певних потреб. Таке право належить власнику або іншій особі. Оскільки право використовувати належні об'єкти власності є однією з правомочностей, які має власник, то можна стверджувати, що суб'єктивне право природокористування можна розглядати як елемент права власності. З іншого боку, право природокористування є похідним від права власності, тобто надання природного об'єкта в користування завжди відбувається за ініціативою (за участю) власника чи уповноважених ним осіб (органів), власник не втрачає правомочності щодо користування природними ресурсами або об'єктами, він може лише передати таке право на певних умовах іншій особі (за договором, ліцензією тощо).

Можна оцінювати природноресурсове право і як правовідносини, тобто врегульований правом комплекс прав та обов'язків, що належать суб'єктам природокористування в конкретних суспільних відносинах щодо використання земельної ділянки, водного об'єкта, лісового масиву, ділянки надр, мисливського угіддя, об'єкта природно-заповідного фонду тощо.

В основі поділу вітчизняного права на галузі лежить критерій - предмет правового регулювання або суспільні відносини, які підлягають регулюванню нормами галузі права. Для суспільних відносин, які складають предмет природноресурсового права, системоутворюючою ознакою є вилучення природного ресурсу з навколишнього природного середовища, що супроводжується порушенням багаторівневої взаємодії ресурсу і середовища. Сукупність відносин, пов'язаних із вилученням природних ресурсів складають предмет природноресурсового права.

Центральне місце серед них займають ресурсні відносини. Вони включають відносини по безпосередньому вилученню природних ресурсів з НПС і супутні їм відносини по пошуку, оцінці, розвідці природних ресурсів, проведенню інших дослідницьких робіт. Наявність останніх є обов'язковим, оскільки користувачу природних ресурсів передається в користування ресурс кількісні і якісні характеристики якого вказуються в ліцензії (договорі, угоді) на природокористування.

Відносинами по безпосередньому видобуванню ресурсу предмет природноресурсового права не вичерпується і включає також відносини, тісно пов'язані з ресурсними. Їх можна розділити на 5 груп: 1) підготовчі відносини; 2) відносини по безпеці і раціоналізації природокористування; 3) відносини власності на природні ресурси; 4) відносини по державному управлінню природокористуванням; 5) відносини, пов'язані з притягненням суб'єктів природноресурсового права до юридичної відповідальності і відносини по розгляду спорів, що виникають у зв'язку з використанням природних ресурсів і відшкодуванню шкоди, заподіяної неправомірним природокористуванням.

Підготовчі відносини включають:

1) відносини, зв'язані за участю суб'єктів природноресурсового права в конкурсах, аукціонах по придбанню права на природокористування, укладання договорів на використання природних ресурсів; 2) відносини з приводу ліцензування природокористування.

Відносини по безпеці і раціоналізації природокористування тривають впродовж всієї діяльності, пов'язаної з природокористуванням. Їхня мета: а) досягнення якнайповнішого видобування ресурсу; б) запобігання погіршенню його якості, забруднення місць розташування природних ресурсів і зниження втрат ресурсу при його видобуванні; в) мінімізація шкідливої дії природних чинників і технологічних процесів видобування ресурсу на здоров'ї людини.

Безпека природокористування повинна забезпечити безпечні умови природокористування не лише для працівників видобувних виробництв, але і для інших осіб, на яких може поширитися шкідливий вплив видобування природних ресурсів.

Відносини власності на природні ресурси включають відносини державної, комунальної та приватної власності на природні ресурси.

Державне управління природними ресурсами об’єднує відносини по: здійсненню державного моніторингу та веденню державного кадастру природних ресурсів; складанню ресурсних балансів і схем комплексного використання природних ресурсів; лімітування природокористування; контролю за використанням природних ресурсів і дотриманням природо ресурсного законодавства.

В управлінні природокористуванням беруть участь спеціально уповноважені державні органи управління, наділені державно-владними повноваженнями. Тому відносини по державному управлінню використанням і охороною природних ресурсів певною мірою регулюються нормами адміністративного права.

Відносини, пов'язані з притягненням суб'єктів природноресурсового права до юридичної відповідальності і відносини по розгляду спорів, що виникають у зв'язку з використанням природних ресурсів і відшкодуванню шкоди, заподіяної неправомірним природокористуванням, реалізуються адміністративними органами, судами, господарськими судами, третейськими, зокрема міжнародними судами. Рішення будь-якого адміністративного органу може бути оскаржено до суду відповідно до правил підвідомчості.

Особливість цих відносин можна звести до наступного:

1) наявність особливих об’єктів правового регулювання. Такими об’єктами виступають природні ресурси (земля, надра, води, ліси, атмосферне повітря тощо), більшість з яких становлять основу суверенітету України, забезпечують природні, матеріальні, духовні та інші потреби людини;

2) базування таких правовідносин на природничому праві людини на безпечне для життя і здоров'я НПС;

3) обов’язковим учасником таких відносин, як правило, є держава в особі спеціально уповноважених державних органів управління по використанню природних ресурсів. Таким чином, такі відносини мають публічно-правовий характер.

Метод правового регулювання – юридичний критерій самостійності галузі права зазвичай розуміється як сукупність юридичних прийомів (способів) правового впливу на суспільні відносини. До особливостей методу правового регулювання природноресурсових відносин необхідно віднести поєднання імперативного та диспозитивного порядку регулювання поведінки суб’єктів природноресурсового права (наприклад, відносини з приводу виникнення, зміни і припинення використання природних ресурсів поєднують ліцензійний (адміністративний) та договірний порядок;  імперативне встановлення державою правил використання природних ресурсів у формі стандартів природокористування поєднується з дозвільним порядком - природокористувачу надається право укладати договори на використання природних ресурсів з власником природних ресурсів, самостійно вибирати форму своїй діяльності по використанню природного ресурсу, право обмежувати або розширювати свою діяльність, не виходячи за межі ліцензії, договору тощо.

Щодо системи природноресурсового права, то необхідно зазначити, що воно складається із  Загальної і Особливої частин. Загальна частина природноресурсового  права включає ряд правових інститутів, які регулюють відносини пов'язані із видобуваням будь-яких видів природних ресурсів; встановлюють принципи природокористування; визначають правове становище суб'єктів і об'єктів природно ресурсних правовідносин.

Інститутами Загальної частини природноресурсового права є:

- загальні положення природноресурсового права, що визначають предмет, сферу дії та особливості методу правового регулювання, принципи  галузі;

- право власності на природні ресурси в Україні ;

- об’єкти  і суб'єктах природноресурсових правовідносин;

- державне управління раціональним і безпечним використанням природних ресурсів ;

- відповідальність за природноресурсові правопорушення і порядок розгляду природноресурсових спорів;

Відносини, що виникають у зв'язку із видобуванням окремих  видів природних ресурсів, регулюються нормами, включеними в інститути Особливої частини природноресурсового права: надрокористування, водокористування, лісокористування, користування атмосферним повітрям, об’єктами тваринного та рослинного світу.

Питання 3. Принципи та джерела природноресурсового права

Визначивши поняття природноресурсового права, можна виділити і його принципи. Головними серед них є такі:

цільовий характер використання природних ресурсів;

додержання екологічних і санітарно-гігієнічних вимог при використанні природних ресурсів;

збалансованість економічних, соціальних і екологічних чинників у процесі природокористування (забезпечення сталого природокористування);

екосистемний підхід до природи як до цілісного організму, неспричинення в процесі використання одного природного ресурсу шкоди іншим;

непорушення в процесі природокористування прав та інтересів інших власників і користувачів природних ресурсів;

безплатність загального і платність спеціального природокористування та деякі інші.

Усі ці принципи знаходять свій розвиток в природноресурсному законодавстві України.

Джерела природноресурсового права - нормативні акти, що містять еколого-правові норми, призначені для регулювання раціонального використання природних ресурсів України.

Джерелами природноресурсового права є нормативні акти, які приймаються компетентними державними органами і є офіційною формою вираження правових норм. Вони досить різноманітні і за формою поділяються на: закони і постанови ВРУ, постанови ВР Автономної Республіки Крим, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, положення, рішення, інструкції та інші нормативні акти міністерств, відомств, державних комітетів, рішення органів місцевого самоврядування.

Джерела природноресурсового права можуть класифікуватись за їх юридичною силою, за колом об'єктів, на які поширюється їх дія, за обсягом регулювання.

Законом прямої дії та найвищої юридичної сили є Конституція Україна1, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Найважливішими еколого значимими статтями Основного закону є:

- стаття 13, яка встановлює, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону;

- стаття 14, яка визначає землю основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави;

- стаття 50, яка закріплює право кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Крім цього, кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Наступним джерелом, своєрідно «екологічною Конституцією» нашої держави, є Закон України ”Про охорону навколишнього природного середовища”, який був прийнятий Верховною Радою 25 червня 1991 р. У названому нормативному акті визначено, що охорона НПС, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини є невід’ємною умовою сталого економічного та соціального розвитку України.

Складається цей закон із 14 розділів в яких об’єднано 72 статті. Основними питаннями, які знайшли своє врегулювання в зазначеному нормативному акті є: основні напрями державної екологічної політики, екологічні права та обов’язки громадян, повноваження органів державної влади, місцевого самоврядування та громадських об’єднань в галузі використання та охорони НПС, основні засади здійснення екологічної експертизи в Україні, поняття та завдання стандартизації та нормування в сфері екології, заходи щодо забезпечення екологічної безпеки в Україні, визначення основних засад юридичної відповідальності в сфері охорони НПС.

Загальне значення Закону України «Про охорону НПС» можна звести до того, що він визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Наступними важливими законами, які регулюють природноресурсові відносини є:

- «Про природно-заповідний фонд України»2, який визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об’єктів;

- «Про охорону атмосферного повітря»3 від 16 жовтня 1992 р., який спрямований на збереження та відновлення природного стану атмосферного повітря, створення сприятливих умов для життєдіяльності, забезпечення екологічної безпеки та запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров’я людей та навколишнє природне середовище;

- «Про рослинний світ»4 від 9 квітня 1999 р., який регулює суспільні відносини у сфері охорони, використання та відтворення дикорослих та інших несільськогосподарського призначення судинних рослин, мохоподібних, водоростей, лишайників, а також грибів, їх угруповань і місцезростань;

- «Про мисливське господарство та полювання»5 від 22 лютого 2000 р., який визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання, забезпечує рівні права усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, використання та відтворення тваринного світу;

- «Про тваринний світ»6 від 13 грудня 2001 р., який регулює відносини у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, об’єкти якого перебувають у стані природної волі, у напіввільних умовах чи в неволі, на суші, у воді, ґрунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони;

- «Про Червону книгу України»7 від 7 лютого 2002 р., який регулює відносини, пов’язані з веденням Червоної книги України, охороною, використанням та відтворенням рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України.

Серед законів, які складають джерела екологічного права, в окрему групу необхідно виділити галузеві кодекси: Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р.8; Кодекс України про надра 27 липня 1994 р.9; Водний кодекс України від 6 червня 1995 р.10; Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р.11. Характеристиці зазначених нормативних актів в подальшому нами буде приділена особлива увага.

Наступну групу нормативних актів в галузі охорони НПС складають постанови Верховної Ради України. Як приклад таких джерел екологічного права необхідно згадати постанову ВРУ від 22 вересня 1994 р. «Про Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні»12, метою якої є поліпшення умов для збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду як національного надбання, забезпечення подальшого науково обґрунтованого розвитку заповідної справи в Україні до 2005 року на основі визнання її соціального, економічного та екологічного значення для усталеного розвитку держави та народу України.

Важливу роль в регулюванні екологічних правовідносин відіграють укази Президента України. Прикладами таких нормативних актів є:

- «Про день довкілля» від 6 серпня 1998 р.13, який має на меті залучити громадськість, широкі верстви населення до здійснення комплексу заходів, спрямованих на поліпшення стану довкілля, озеленення, благоустрій населених пунктів та прилеглих до них територій, очищення водних джерел, збереження природно-заповідних та інших особливо цінних об’єктів, поширення екологічних знань, активізацію державного та громадського контролю за додержанням природоохоронного законодавства тощо;

- «Про заходи щодо дальшого розвитку природно-заповідної справи в Україні» від 23 травня 2005 р.14, який має на меті поліпшити умови для реалізації єдиної державної політики у сфері розвитку природно-заповідної справи, вдосконалити управління природними, біосферними заповідниками та національними природними парками, прискорити формування національної екологічної мережі, розвитку міжнародного співробітництва з цих питань.

Наступними нормативними актами, які справляють значну роль на екологічні правовідносини, є постанови Кабінету Міністрів України:

- «Про затвердження Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр» від 5 травня 1997 р. N 43215, яка встановлює єдині для державного фонду надр України принципи підрахунку, геолого-економічної оцінки і державного обліку запасів корисних копалин згідно з рівнем їх промислового значення та ступенем геологічного і техніко-економічного вивчення, умови, що визначають підготовленість розвіданих родовищ корисних копалин до промислового освоєння, а також основні принципи кількісної оцінки ресурсів корисних копалин;

- «Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля» від 30 березня 1998 р. N 39116, яка визначає порядок здійснення моніторингу довкілля як системи спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки;

- «Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекцію» від 17 листопада 2001 р. N 152017, яка визначає порядок здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональним використанням природних ресурсів.

Джерелами екологічного права є також нормативні акти міністерств, відомств, державних комітетів, інших органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. Основними формами нормативних актів, що приймаються міністерствами, державними комітетами та відомствами, органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування є накази, розпорядження, тимчасові положення, інструкції тощо.

Таким чином, нормативні акти як джерела екологічного права є досить різноманітними за своєю формою, юридичною силою, колом об'єктів, на які поширюється їхня дія, обсягом регулювання тощо.

Питання 4. Розмежування природноресурсового права з іншими галузями права

Проблема розмежування і співвідношення галузей права набуває особливої актуальність в періоди становлення нових, раніше не відособлених галузей права. Питання про співвідношення природно ресурсного і  екологічного права вирішувалося юристами двома способами: природноресурсове право або включало в себе екологічне, або саме поглиналося екологічним правом, правом.

Становлення екологічного та природноресурсового права відбувалося на фоні дискусій представників двох основних концепцій. Прихильники першої концепції вважали, що в системі права немає місця для ”Екологічного права” як самостійної галузі права і що екологічне навантаження повинні нести всі галузі права, їх інститути та норми. Разом з цим, згідно цієї ж концепції, виділяються галузі, які виконують функції регулювання відносин в сфері ”суспільство-природа” - природноресурсове та природоохоронне право, які іменуються екологічними галузями.

Оскільки, згідно позиції автора цієї концепції В.В.Петрова, природноресурсове право, яке виникає на основі природноресурсових галузей (земельного, водного, лісового тощо) орієнтоване насамперед на регулювання раціонального використання природних ресурсів з метою задоволення потреб суспільства, воно не в стані виконувати функції, пов’язані із забезпеченням охорони довкілля та екологічної безпеки суспільства. А це приводить до необхідності створення та функціонування ще одної галузі права – природоохоронного права, предметом якого були б суспільні відносини, які складаються з приводу охорони об’єктів НПС, життя та здоров’я людини18.

Прихильники другої концепції (автор М.І.Краснов) вважають, що охорона природного середовища є комплексною та загальнолюдською проблемою і тому вирішується засобами всіх галузей права. Разом з цим, акцентується увага на тому, що існують тенденції до консолідації правових норм в галузі використання та охорони природи. Крім цього, загальні принципи охорони природи існують як би над галузями земельного, гірничого, водного, лісового, фауністичного права, оскільки виступають по відношенню до цих галузей як установочні. В кінцевому результаті, тенденції до поступової консолідації права в сфері використання та охорони НПС приводить до формування фундаментальної правової галузі – права навколишнього середовища, або екологічного ейвароментального права, яке опосередковує широке коло відносин по використанню та охороні природи19.

Необхідно зазначити, що хоча обидві концепції мають спільні риси, проте, суттєва відмінність між ними полягає в тому, що згідно з першою теорією сферу відносин «суспільство-природа» формують дві галузі права – природноресурсове та природоохоронне (екологічне) право, а це в свою чергу приводить до розділення економічної та екологічної функції права. Прихильники другої концепції, навпаки, стверджують, що використання та охорона природи – невіддільні види людської діяльності, які потрібно розглядати лише в комплексі в рамках одної галузі права – екологічного права.

На наш погляд, найбільш прийнятною є думка тих авторів, які розглядають природноресурсове право як галузь екологічного права, ке є комплексною галуззю з підгалузевою структурою, що включає в себе земельне, водне, лісове, гірниче, фауністичне, атмосфероохоронне право20. До того ж важливо зазначити, що В.В.Петров, який тривалий час не поділяв таких поглядів, в останніх працях обґрунтовано стверджує, що екологічне право, з огляду на його предмет, є сукупністю однорідних суспільних екологічних відносин21.

Співвідношення природноресурсового і земельного права обумовлено нерозривним зв'язком поверхневого шару  землі з багатьма інших природних ресурсів. Земля  відповідно до Конституції України є одним природних ресурсів. На цій підставі земельні  відносини часто об'єднують з іншими ресурсними  відносинами і включають в предмет екологічного права. Тим часом, відносини по використанню земель і відношення по використанню інших природних ресурсів мають принципові відмінності що не дозволяють встановлювати для них єдиний правовий  режим.

Земельне право регулює відносини, пов'язані розподілом, використанням і охороною земель. Причому  під їх використанням розуміється оборотне використання земель, тобто таке, що не супроводжується їх безповоротним вилученням, порушенням цільового призначення ґрунтового шару. Саме тут проходить межа між відносинами, що становлять предмет правового регулювання земельного і природноресурсового права.

При користуванні лісами, надрами, тваринним світом  застосування норм земельного права обумовлене, як  правило, нерозривним зв'язком природних ресурсів з ґрунтовим шаром. Тому застосування норм земельного права в даних природноресурсових відносинах є необхідним. На відміну від цього використання, наприклад, живих і неживих ресурсів континентального шельфу виняткової економічної зони і внутрішніх морських вод України не супроводжується порушеннмя ґрунтового шару.

 Співвідношення природноресурсового і цивільного  права. Норми цивільного права регулюють дві групи  відносин по використанню природних ресурсів: 1) відносини по цивільному обороту природних ресурсів, видобутих з НПС і 2) ряд відносин, що виникають в ході природокористування (емфітевзис, суперфіцій тощо).

Норми по ресурсного  законодавства встановлюють, що майнові  відносини, які виникають при використанні природних ресурсів, регулюються цивільним законодавством якщо інше не передбачене відповідним природноресурсовим законом. У інших випадках застосування цивільного законодавства допускається, якщо на це прямо вказано в законі. Водне, лісове законодавство, законодавство про надра допускають можливість застосування норм цивільного права для регулювання  відносин, що виникають в процесі природокористування. Проте, умови і межі його застосування встановлюються  природноресурсовим.

Застосування норм адміністративного права для  регулювання природноресурсових відносин обумовлено  ліцензійним порядком природокористування, необхідністю його нормування ( лімітуванняї), веденням державних балансів, кадастрів, моніторингу  природних ресурсів. Значна кількість норм, що встановлюють порядок створення і діяльності, повноваження державних органів по управлінню  використанням природних ресурсів, відносяться до  адміністративному права.

Всі види ресурсопользованія, за винятком загального природокористування, є платними. Платня  встановлюється за користування ресурсами надр, вод, лісів тваринного світу, континентального шельфу і  виключної морської економічної зони тощо. Такі відносини складають предмет фінансового права і регулюються його нормами. Разом з грошовою формою плати за природні ресурси законом передбачена і натуральна форма оплати.

Платежі за надрокористування, здійснювані на умовах розділу продукції, а також податок на прибуток при цьому сплачуються природокористувачем ( інвестором) шляхом передачі державі частини здобутих ресурсів на умовах встановлених в угоді, що укладається між ними.

Тому правовий інститут плати за природні ресурси включає норми як фінансового, так і природноресурсового права.

Співвідношення природно ресурсного  і трудового права. Пошук, оцінка, розвідка і видобуток природних ресурсів неможливі без встановлення між природокористувачем і працівником трудових відносин. Найчастіше норми трудового права, які регулюють трудові відносини в сфері природокористування, присвячені охороні праці працівників, зайнятих на видобутку ресурсу.

1 Відомості Верховної Ради  - 1996. - N 30. - ст. 141.

2 Відомості Верховної Ради - 1992 – 34 - ст.502.

3 Відомості Верховної Ради - 1992 – 50 - ст.678.

4 Відомості Верховної Ради – 1999 - N 22-23 - ст.198.

5 Відомості Верховної Ради – 2000 - N 18 - ст.132.

6 Відомості Верховної Ради – 2002 - N 14 - ст.97.

7 Відомості Верховної Ради – 2002 - N 30 - ст.201.

8 Відомості Верховної Ради – 1994 - N 17 - ст.99.

9 Відомості Верховної Ради – 1994 - N 36 - ст.340.

10 Відомості Верховної Ради – 1995 - N 24 - ст.190.

11 Відомості Верховної Ради – 2002 - N 3-4 - ст.27.

12 Відомості Верховної Ради . – 1994. - N 48. - ст.430.

13 Урядовий кур'єр – 1998 - N153 від 11.08.98.

14 Урядовий кур'єр – 2005 - N100 від 01.06.2005.

15 Офіційний Вісник України – 1997 – № 19.

16 Офіційний Вісник України – 1998. – № 13.

17 Офіційний Вісник України 2001 - N 47.

18 Петров В. В. Экология и право. М.: Юрид. лит., 1981. - С. 47—52.; Природноресурсовое право и правовая охрана окружающей среды: Учебник / В. В. Петров, С. Б. Байсалов, Я. Я. Страутманис и др. - М.: Юрид. лит.,1988. - 512 с.

19 Краснов Н.И. Право окружающей природной среды в СРСР // Правоведение . – 1990. - № 4. – С.26.

20 Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій. – К.: Вентурі, 1996. – С. 23.; Бринчук М.М. Экологическое право (право окружающей среды). Учебник. – М. Юрист, 1998. – С.35-37.

21 Петров В.В. Экологическое право России. – М., 1996. – С. 55-56.

PAGE  2


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

33618. Управление национальной безопасностью в Российской Федерации 46 KB
  Политика обеспечения национальной безопасности. Система обеспечение национальной безопасности. Основная задача и функции системы обеспечения национальной безопасности.
33619. Антитеррористическая безопасность Российской Федерации 54.5 KB
  Правовые и организационные принципы противодействия терроризму. Основные понятия принципы противодействия терроризму правовые и организационные основы профилактики терроризма и борьбы с ним минимизации и ликвидации последствий проявлений терроризма устанавливает ФЗ О противодействии терроризму от 06. Направления террористической деятельности: подготовка организация финансирование и реализация террористических актов; подстрекательство к терроризму; организация незаконных вооруженных формирований сообществ групп для реализации...
33620. СРАВНЕНИЕ РЕЖИМОВ DES 31 KB
  Режим ЕСВ Недостатки: Предоставление криптоаналитику более широких возможностей для криптоанализа по сравнению с другими криптографическими режимами. Если вам необходима главным образом простота и скорость режим ECB можно порекомендовать как самый простой и быстрый режим блочного шифра. Помимо уязвимости к вскрытию с повторной передачей алгоритм в режиме ЕСВ проще всех для криптоаналитиков.
33621. Классификация методов шифрования информации 39 KB
  Классификация методов шифрования информации. Современные криптографические методы тесно связаны с методами шифрования сообщений которые в свою очередь зависят от способа использования ключей. Для шифрования и расшифрования в них используется один и тот же ключ сохранение которого в тайне обеспечивает надежность защиты. Все одноключевые методы по способу шифрования можно разделить на блочные поточные и комбинированные.
33622. Шифры замены 89.5 KB
  1 Одноалфавитные подстановки К = 3 m = 26 Шифрующие таблицы Трисемуса В Таблицу сначала вписывается по строкам ключевое слово причем повторяющиеся буквы отбрасывались. Если буква текста оказывается в нижней строке таблицы тогда для шифртекста берут самую верхнюю букву из того же столбца. Например при шифровании с помощью этой таблицы сообщения ВЫЛЕТАЕМПЯТОГО получаем шифртекст ПДКЗЫВЗЧШЛЫЙСЙ Такие табличные шифры называются монограммными так как шифрование выполняется по одной букве. Трисемус первым заметил что шифрующие таблицы...
33623. Поточные шифры 31.5 KB
  Поточный шифр это симметричный шифр в котором каждый символ открытого текста преобразуется в символ шифрованного текста в зависимости не только от используемого ключа но и от его расположения в потоке открытого текста. Синхронные поточные шифры генерируют псевдослучайную последовательность независимо от какихлибо битов открытого или шифрованного текста. Фактически же если период гаммы превышает длину всего зашифрованного текста и неизвестна никакая часть исходного текста то шифр можно раскрыть только прямым перебором пробой на ключ....
33624. ЦИФРОВАЯ ПОДПИСЬ 55 KB
  2002 Об электронной цифровой подписи. Юридическую силу такой документ имеет только в том случае если на нем стоит электронноцифровая подпись подтвержденная сертификатом ключа подписи не утратившим силу на момент подписания. Глава III закона об ЭЦП регламентирует существование Удостоверяющих центров которые и подтверждают легитимность сертификата ключа подписи а значит и легитимность самой ЭЦП то есть электронный ключ обязательно должен быть подтвержден сертификатом выпущенным удостоверяющим центром. Для этого необходимо...
33625. МЕЖСЕТЕВОЙ ЭКРАН 79.5 KB
  Как правило эта граница проводится между локальной сетью предприятия и INTERNET хотя ее можно провести и внутри локальной сети предприятия. Возможности брандмауэра: 1Защита от уязвимых мест в службах Брандмауэр может значительно повысить сетевую безопасность и уменьшить риски для хостов в подсети путем фильтрации небезопасных по своей природе служб. Например брандмауэр может запретить чтобы такие уязвимые службы как NFS не использовались за пределами этой подсети. Это позволяет защититься от использования этих служб атакующими из...
33626. Многоагентные системы защиты 54 KB
  Многоагентные системы защиты Наиболее наглядной и удобно разрабатываемой является модель в основе которой лежит архитектура базовых агентов многоагентной системы защиты ВС. Многоагентная система – сложная система в которой функционируют два или более интеллектуальных агентов. Под агентом понимается самостоятельная интеллектуальная аппаратнопрограммная система которая обладает рядом знаний о себе и окружающем мире и поведение которой определяется этими знаниями. Таким образом компоненты системы зищиты агенты защиты представляют собой...