67712

Ринок і держава

Курсовая

Политология и государственное регулирование

Тому державне регулювання економічних соціальних екологічних та інших проблем якраз надає економічному механізму динамічності стабільності та соціальної напрямленості. Якщо прихильники державного активізму виходять з провалу ринку то неоконсерватори обґрунтують необхідність приватизації...

Украинкский

2014-09-14

186.14 KB

0 чел.

34

Міністерство освіти і науки молоді та спорту України

Державний вищий навчальний заклад

«Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана»

Кафедра політичної економії

Курсова робота

на тему: «Ринок і держава»

                                                     Київ – 2013


Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

1. Сутність ринку, його характерні риси та функції…………………………...5

2. Економічна роль державного сектору у ефективному функціонуванні ринкової економіки…………………………………………………………………….12
 2.1. Причини виникнення регульованої ринкової системи…………………..14
 2.2. Економічні функції держави. Методи державного впливу на ринкову економіку…………………………………………………………………………….15

3.Особливості взаємодії держави та ринку в світі  і в  Україні………………22

Висновок…………………………………………………………………………29

Використана література…………………………………………………………32

Додаток 1…………………………………………………………………………34

Додаток 2…………………………………………………………………………35

Додаток 3…………………………………………………………………………36


Вступ

У процесі трансформування економіки України, як і економік інших пострадянських країн, відбувається радикальна зміна не тільки взаємодії держави та ринку, а й суспільної свідомості щодо питань взаємодії держави та ринку. На цю тему існують неоднозначні погляди. Одні автори виходять з досконалості суто ринкового механізму, тобто само регуляції,здатності ринку самостійно та найбільш ефективно розв'язувати економічні проблеми, диспропорцій та соціальних конфліктів, тому надають перевагу державному регулюванню і передусім плануванню. Між тим обидва підходи не позбавлені заіделегованості та догматизму. Представники ринкового лібералізму правильно доводять тезу щодо можливості ринкової саморегуляції, але це не означає що ринок спроможний повністю регулювати всі пропорції та забезпечувати соціальну справедливість у суспільстві. Керуючись принципом раціоналізму та ефективності, ринок, навпаки, поглиблює соціальну неоднорідність. Тому державне регулювання економічних, соціальних, екологічних та інших проблем якраз надає економічному механізму динамічності, стабільності та соціальної напрямленості.

В історії економічної думки існували різні погляди на роль держави в регулюванні економічних процесів. До XVII ст. домінувало твердження, що держава повинна відігравати активну роль у розвитку торгівлі та промисловості. Можна припустити що у відповідь на цю теорію А. Сміт написав у 1776 р. книгу "Дослідження про природу і причини багатства народів", де відстоював думку про обмеження ролі уряду. Розвиваючи вчення основоположників класичної політично економії про "природний порядок", А. Сміт як вже зазначали, підкреслював, що за умов "природного порядку" (вільної конкуренції) складною взаємодією господарської діяльності людей керує "невидима рука", яка забезпечує загальну гармонії через "вільну гру" приватних інтересів, тобто економічне життя людей підпорядковується об'єктивним закономірностям. Для епохи А. Сміта ця теза справді була прямим і достовірним відображенням реальних процесів в економіці. Але півстоліття пізніше, коли почали проростати акціонерні товариства, що сприяли утвердженню елементів монополізму на ринку, сила "невидимо ї руки " почало танути .

Крім того, виходячи з тверджень щодо необхідності розмежування виробничої і кінцевої ефективності та можливої їх реалізації в умовах досконалої конкуренції, коли фірми адаптують граничні витрати до ринкових цін і досягають максимізації прибутку, необхідно звернути увагу на ту обставину, при пануванні ринкової монополії, ситуація на ринку радикально змінюється. Тобто досягнення виробничої та кінцевої ефективності стає проблематичним. В умовах монополії та олігополії фірми можуть диктувати ціни вище граничних витрат виробництва.

Обґрунтовуючи підходу до державного втручання в економіку, західні теоретики посилаються до державного втручання в економіку на дві симетричні теорії: "провал ринку" та "провал держави". Якщо прихильники державного активізму виходять з "провалу ринку", то неоконсерватори обґрунтують необхідність приватизації та дерегулювання, роблячи наголос саме на "провалі держави", який на їхню думку, перевершує "провал ринку".

Ринок являє собою певний спосіб взаємодії виробників і споживачів продукції. Ринковий порядок взаємодії економічних суб'єктів передбачає наявність конкуренції, економічного суперництва виробників, споживачів, виробників і споживачів. Питання конкурентності в економіці - це питання, у якій кількості  поставили на ринки різних товарів і послуг незалежно діючі виробники і споживачі, а також питання ступеня свободи їхнього входу на ці ринки і виходу з них. Основними інституційними засадами формування ринкового середовища є приватна власність, вільне ціноутворення, конкуренція,  свобода укладання контрактів, вільних доступ до інформації тощо.

Вічною проблемою залишається вирішення питань щодо пошуку оптимального поєднання держави і ринку в контексті їх взаємодії в короткостроковому і довгостроковому періодах з урахуванням конкретних завдань перед економікою, які необхідно розв'язати в кожній окремій країні на певний історичний період.

  1.  Сутність ринку, його характерні риси та функції

Ринок – систематична категорія, за допомогою якої визначають різноманітні за змістом і параметрами явища. Поняття "ринок" багатогранне і різнорівневе, а у міру розвитку виробництва й обміну збагачувалося і змінювалося. Однак єдиного тлумачення його не існує.

Спочатку ринок розглядався як місце обміну товарів, базар, ринкова площа або спеціальне обладнане приміщення, де зустрічалися працівники (власники товару) і покупці (власники грошей). Це пояснювалося тим, що з'явився ринок ще в доісторичний період, коли обмін між общинами ставав регулярним, набуваючи регулярної форми товарного обігу, який здійснювався у визначеному місці і визначений час. Тут у результаті досягнутої домовленості із виділення ремесла у самостійну сферу і появою міст торгівля помітно розширилася, за ринками закріплювалася певна територія, ринкові площі. Таке розуміння ринку збереглося і до наших днів, особливо у повсякденному житті.

З поглибленням суспільного поділу праці і розвитком товарного обміну ринок ускладнюється так само, як і уявлення про нього. Так, французький економіст-математик XVIII ст.. А. Курно під ринком розумів будь-яку територію, де відносини покупців і продавців вільні і ціни вирівнюються легко і швидко. Згодом виникає нове розуміння ринку – як форми товарно-грошового обміну (обігу). Сьогодні більшість економістів терміном «ринок» позначають будь-яку упорядковану структуру, яка забезпечує взаємодію продавців і покупців. Зокрема, сучасні економісти вважають, що «ринок – це інститут або механізм, який сполучає покупців (пред’явників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів і послуг». (Макконнелл К.Р., Брю С. Л. Економікс: принципи, проблеми: В 2 т. М., 1992. Т. 1 С. 81).

Це – вузьке тлумачення категорії «ринок». У широкому розумінні ринок означає певний спосіб організації економічного життя, характерними ознаками якого є: самостійність учасників економічного процесу; комерційний характер їхньої взаємодії; суперництво (конкуренція) господарюючих суб’єктів; формування економічних пропорцій під впливом динаміки цін та конкурентної боротьби; ціни, що складаються на основі попиту та пропонування.

Суспільне господарство, яке функціонує на цих засадах, називають ринковою економікою. Її антиподом є командна економіка, в якій діяльність господарюючих суб’єктів централізовано регулюється державою, народногосподарські пропорції формуються на базі директивних планів, а ціни встановлюються адміністративним шляхом.

З погляду суб’єктів ринкових відносин, ринок – це сукупність покупців. Англійський теоретик XVIII ст. В. Джевонс основним критерієм ринку вважав тісні відносини між продавцями і покупцями, а сам ринок, на його думку, являє собою групу людей, що вступають у ділові відносини між продавцями і покупцями і укладають угоди з приводу будь-якого товару. Однак таке розуміння ринку надто збіднює його зміст, обмежує лише відносинами обміну і не охоплює відносини виробництва, тоді як саме ринок поєднує перші з другими.

З точки зору суб’єктів ринкових відносин еволюція ринку відбувалася безпосередньо між виробниками і споживачами продукції. Потім, у міру його розвитку й відокремлення  в самостійні галузі торгівлі та грошового обігу, активними учасниками ринкових відносин стають торгівельні й фінансові посередники: комерційні агенти, комівояжери, консигнатори, брокери, дилери та ін.

Такий підхід правомірний, адже товаром може бути не лише життєві блага для особистого споживання, а й засоби виробництва і робоча сила, або виробничі ресурси, які свій рух здійснюють також через ринок. Ринок стає необхідною умовою виробництва, визначаючи форму поєднання виробничих факторів (технологію виробництва) за умов високорозвиненого товарного виробництва.

Тому у контексті взаємозв’язків учасників виробництва й обміну товарів і послуг ринок характеризується як сукупність економічних відносин виробників і споживачів стосовно обігу (реалізації) суспільного продукту.

Між розумінням ринку як сфери товарного обігу і сукупності конкретних економічних відносин існує принципова відмінність: у першому випадку виділяється об’єкт ринкових відносин – сам продукт у формі товарів і послуг, а у другому – категорії «ринок». З цих позицій ринок варто розглядати як тип господарських зв’язків між суб’єктами економічної системи. Відповідно, що існують два типи господарських зв’язків між суб’єктами економічної системи:

  1.  Натурально-речові, безоплатні відповідно до обсягну і структури потреб;
  2.  Товарні, які здійснюються через ринок.

Для ринкового типу господарських зв’язків властиві такі ознаки:

  1.  Обопільні добровільні угоди учасників товарного обміну;
  2.  Еквівалентність обміну;
  3.  Вільний вибір партнерів за угодою обміну;
  4.  Наявність конкуренції між учасниками обміну.

Ринкові зв’язки здійснюються тільки на основі вільної купівлі-продажу товарів і послуг.

Ринок функціонує на основі товарних відносин, що віддзеркалюють як прямі (виробництво – ринок – споживач), так і зворотні (споживач – ринок – виробництво) господарські зв’язки. Механізм зворотних – зв’язків – неодмінна умова стійкості й ефективності економічної системи. Спроби замінити об’єктивні зворотні зв’язки, коли людські потреби через ринок визначають обсяг і структуру виробництва, суб’єктивним адміністративним керуванням неминуче призводить до деформації ринку й усієї економічної системи. З’являються глибокі диспропорції, всеохоплюючий товарний дефіцит, знижується мотивація господарської діяльності, економічні потреби і інтереси втрачають роль рушійні сили економічного розвитку.

Отже, ринок можна розглядати як форму (спосіб) організації та функціонування економічних зв’язків суб’єктів господарювання, що ґрунтується на принципах вільної купівлі-продажу, а також як суспільну форму функціонування економіки, що забезпечує взаємодію виробництва і споживання через обмін із прямими і зворотними зв’язками. Ринок – складний механізм взаємодії виробників і споживачів, продавців і покупців, система їх господарських зв’язків, включаючи прямі безпосередні багатоланкові різнорівневі контакти за участю посередників.

Формою організації господарської діяльності, що в підґрунті має ринкові відносини, є ринкова економічна система, або ринкова система господарювання (ринкова економіка).

Своєрідність і ознаки ринку як економічної системи господарювання визначають умови його існування ринку відносять:

  1.  Суспільний поділ праці;
  2.  Товарний характер виробництва;
  3.  Економічна відокремленість виробників, основу якої створює приватна власність на засоби виробництва.

Також  ринок характеризують за його видами. Сучасна економіка являє собою синтез великої кількості взаємодіючих ринків. Їх підрозділяють на різні види залежно від умов,  у яких діють суб’єкти ринкових відносин, відповідності чинному законодавству за ознакою простору дії, об’єкти купівлі-продажу та ін..

Залежно від умов, у яких діючі суб’єкти господарського життя, вирізняють вільний, монополізований і регульований ринки.

Вільний ринок – це ринок з великою кількістю виробників однорідної продукції, які не в змозі впливати на рішення один одного. В ньому немає обмежень в інформації про попит, пропонування, ціни, якість продукції тощо. Тут вільне ціноутворення, відсутні штучні бар’єри при входженні на ринок того чи іншого товару та виходу з нього.

Монополізований ринок – це ринок, для якого характерна незначна кількість виробників даного товару, застосовується його диференціація, існує дефіцит необхідної інформації, утруднення доступу до ресурсів, погоджуються дії учасників ринкових відносин.

Регульований ринок – це ринок, який контролюється і регулюється державою за допомогою спеціальних заходів економічного та адміністративного характеру.

За ознакою простору дії вирізняють місцевий (у межах міста або села), регіональний (певна територія якоїсь країни), національний і світовий ринки, а з точки зору відповідності чинному законодавству – легальний (офіційний) і тіньовий ринки.

Залежно від об’єктів купівлі-продажу розрізняють такі види ринків: товарів широкого вжитку, товарів промислового призначення, праці, цінних паперів, науково-технічних знань та ін.

Особливу класифікацію видів ринку застосовують фахівці з маркетингу. Вони розрізняють ринок продавців і ринок покупця. На першому більше влади мають продавці, а найактивнішими «діячами» вимушені бути покупці. На другому, навпаки, більше влади мають покупці й найактивнішими «діячами» вимушені бути продавці.

Залежно від того, хто є покупцем товару, що продається і з якою метою він купується, розрізняють також споживчий ринок, ринки виробників, проміжних продавців, державних установ і міжнародних ринків.

Споживчий ринок – окремі особи і господарства, які купують товари для особистого споживання.

Ринок виробників – організації, що купують товари для використання їх у процесі виробників.

Ринок проміжних продавців – організації, що купують товари для наступного перепродажу їх з прибутком для себе.

Ринок державних установ – державні організації, що купують товари або для наступного їх використання у сфері комунальних послуг, або для передачі цих товарів тим, кому вони потрібні.

Міжнародний ринок – покупці за межами країни, включаючи закордонних споживачів, виробників, проміжних продавців, держави і установи.

Кожен вид ринку, що згадувався, має свою інфраструктуру, свій набір інструментів, які забезпечують його життєдіяльності. Окремі види ринку не існують самі по собі. Всі вони пов’язані між собою, утворюючи розгалужену ринкову систему. Вона діє не тільки в межах тієї чи іншої країни, а й глобально, охоплюючи своїм впливом значну частину світового господарства.

До умов функціонування ринку належать:

  1.  Незалежність економічних суб’єктів у здійсненні господарської діяльності;
  2.  Існування ринкової конкуренції;
  3.  Наявність ринкової інфраструктури, стійкої фінансової, грошової, банківської і біржової системи;
  4.  Відповідне економічне середовище і наявність ринкової психології населення, які визначаються переважно правовою базою (прийняттям відповідних юридичних законів).

Іншим важливим моментом є функціональна визначеність ринку.

Сутність ринку обумовлена його функціями:

  1.  Техніко-економічна. Суть її полягає в тому, щоб забезпечити рух товарів і послуг від виробника до споживача.
  2.  Саморегулювання економічної системи, тобто узгодження виробництва і споживання, підтримування балансу між попитом і пропозицією товарів за обсягом і ціною;
  3.  Стимулювання виробництва з найменшими витратами і максимумом прибутку, тобто зростанням ефективності виробництва;
  4.  Регулювання пропорційності у виробництві й обміні – між регіонами, галузями і сферами економіки;
  5.  Виявлення величини вартості товарів і забезпечення еквівалентності обміну через ціноутворення;
  6.  Визначення міри доцільності і корисності конкретних форм діяльності у відповідності до дії принципів раціональності і доходності виробництва;
  7.  Стимулювання науково-технічного прогресу;
  8.  Демократизація господарської діяльності, яка  полягає у звільненні суспільного виробництва від нежиттєздатних елементів (санація виробництва), диференціації товаровиробників-конкурентів.
  9.  Інформативна функція. Через коливання цін на товари і послуги ринок надає учасникам виробництва об’єктивну інформацію про суспільно необхідні витрати виробництва і суспільно необхідну якість та асортимент тих товарів і послуг, які виробляються.
  10.  У процесі випадку ринок виконує роль суперкомп’ютера, який збирає і переробляє колосальні обсяги інформації по всьому господарському просторові, який він охоплює. Це дає можливість кожному підприємству постійно звіряти власне виробництво з умовами ринку, що змінюються, і завчасно вживати заходи щодо зниження своїх індивідуальних витрат, підвищення якості продукції, зміни її асортименту.
  11.  Регулююча функція. Орієнтуючись на ринкові ціни і намагаючись одержати максимальний прибуток, підприємці направляють свої кошти на випуск тих товарів, які користуються попитом. У результаті досягається відповідність між обсягом виробництва і суспільними потребами, формуються необхідні економічні пропорції. Так ринковий механізм виконує регулюючу функцію.
  12.  Сануюча функція. Цю функцію ринок виконує тоді, коли за допомогою конкуренції «очищає» суспільне виробництво від економічно слабких, нежиттєздатних господарських одиниць і, навпаки, «дає зелене світло» ефективнішим. У цій своїй функції ринок – об’єктивний суддя, який відбирає найкорисніших для суспільства виробників, внаслідок чого неперервно підвищується середній рівень ефективності народного господарства.
  13.  Інтегруюча. Ринок робить економіку єдиним цілим, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв'язків, у тому числі зовнішньоекономічних. Будучи за своєю природою інтернаціональним, ринок сприяє проникненню товарів у різні країни і куточки світу. Обмін товарами між країнами здійснюється за світовим цінами

Суб'єктів ринкового господарства досить багато. Це виробники і споживачі, підприємці та наймані працівники, промислові капіталісти, банкіри і торговці, власники позичкового капіталу та власники цінних паперів і т. ін. Та виділяють основні суб’єкти ринкової економіки: держава, домашні господарства, підприємці.[див. Додаток 1]

2.Економічна роль державного сектору у ефективному функціонуванні ринкової економіки

Реформи, що здійснюються у країні, покликані змінити характер участі держави в господарський діяльності, зменшити частку державної власності , створити економічні умови для забезпечення високої ділової активності. Будь- яка масштабна акція потребує скурпульзної підготовки та виваженість. Мета державного регулювання економіки - створити таку господарську систему, яка б орієнтувалася на вибір найефективніших варіантів використання наявних факторів виробництва та забезпечення сприятливих соціально-економічних умов життєдіяльності.

Орієнтирами, яких дотримується держава у процесі регулювання економіки, є показники, що характеризують рівень економічного розвитку та якість життя: тривалість життя людини, дохід ( валовий внутрішній продукт) на душу населення, рівень зайнятості, ступінь реалізації прав людини, стан навколишнього середовища.

Отже, коректніше державне регулювання можна визначити як вплив держави на відтворювальні процеси в економіці відповідними засобами з метою зорієнтувати суб'єктів господарювання і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів державної політики суспільного розвитку. Державне регулювання - це майже всі функції держави пов'язані з економічною та економіко-соціальною діяльністю і покликані забезпечити умови функціонування ринкової економічної системи.

Державне регулювання охоплює всі напрямки суспільного виробництва. Однак першочергова увага приділяється регулюванню відносин власності та підприємництва, інвестицій і структурної перебудови галузей матеріального виробництва, соціального розвитку й ринку праці, фінансового ринку та грошового обігу, територіальних пропорцій і регіональних ринків, природо користування, зовнішньоекономічної діяльності. Ці питання становлять основний зміст державного регулювання економіки. Водночас з огляду на наявні особливі умови реформування вирішуються гострі економічні та соціальні проблеми, зокрема структурні перетворення, технологічні оновлення, подолання кризових явищ.

Процес опосередкування державою економічного життя - це процес державного регулювання економіки. Поступово він стає рушієм економічного розвитку. Необхідність державного регулювання ринкової економіки випливає з об'єктивно властивих державні економічних функцій. В умовах існування різних форм власності роль державного регулювання полягає, з одного боку, в забезпеченні юридичного механізму їх реалізації, а з іншого - в спрямованому впливі на ринковому параметрі, що забезпечують організацію функціонування економічної системи як цілого.

В економічній науці є два протилежних підходи до участі держави в регулюванні процесів: класична й кенісіанська теорії. На думку класиків, ринковий механізм автоматично забезпечує рівність попиту й пропозиції, а відтак унеможливлює тривалість порушень в економіці, зокрема спад виробництва, інфляцію, безробіття.

 На відміну від традиційної класичної теорії англійський економіст Джон Мейнард  Кейнс обґрунтував об'єктивну необхідність і практичне значення державного регулювання ринкової економіки. Його теорія - це аналіз взаємодії та взаємозв'язків різних агрегованих економічних категорій і величин, дослідження того, як невідповідність між ними впливає на стан економіки, а також в яких межах і якими методами державного втручання можна досягти узгодженням між цими категоріями та величинами з метою постійного економічного розвитку.

2.1 Причини виникнення регульованої ринкової системи.

У країнах із розвиненою ринковою економікою наміри запровадження прямого державного контролю втілюють у життя завжди, коли ймовірним стає руйнування конкуренції. І тут держава намагається врахувати як інтереси окремих груп економічних суб’єктів, так і загальновизнані потреби суспільства у підтримуванні регульованого конкурентного порядку в країні. Державне регулювання потрібне за таких обставин.

  1.  У разі природної монополії, коли вихідною є теза про обмеженість ресурсів у галузі. Найчастіше цю обмеженість, покликану сформувати особливі умови ринкової діяльності, штучно створюють підприємства, які функціонують у цих галузях.
  2.  За ринкової монополії, коли йдеться про «неконкурентне ринкове витіснення», тобто продавці  через дискримінацію цін або х агресивне зниження намагаються витіснити з ринку конкурентів з метою встановлення панівного ринкового середовища.
  3.  Коли спостерігається побічна дія, тобто коли у процесі виробництва або споживання товарів з’являються недоліки у ціновій системі. Ціна втрачає властивість показника обмеженості, бо до уваги беруться лише ті вигоди та невигоди, що їх визначає економічний суб’єкт. Побічний (екстернальний) ефект може бути і негативним, і позитивним. У першому випадку соціальні витрати перевищують особисті, а особиста вигода перевищує суспільну. Прикладом є шкода, заподіяна навколишньому середовищу: вирубування лісів, забруднення стічними  водами морів, озер, річок. І навпаки, у разі позитивного побічного ефекту соціальна вигода перевищує особисту.

Сьогодні в Україні загальновизнаною є об’єктивна необхідність переходу до регульованого ринку, однак чітко не визначено форми, принципи й засоби державного регулювання. Через це особливого значення набуває встановлення кола об’єктів державного впливу, оскільки саме об’єкт зумовлює адекватну йому економічну форму державного регулювання. Розвиток об’єкта регулювання зумовлює розвиток форм і засобів його регулювання.

2.2 Економічні функції держави. Методи державного впливу на ринкову економіку

Державне регулювання ринкової економіки здійснюється через економічні функції держави. Ними виступають ті заходи, що здійснюються державою і впливають на деякі сторони та процеси економічної діяльності в межах певної країни. В сучасних умовах держава виконує багатоманітні функції, вичерпний перелік яких скласти дуже непросто. З метою спрощення аналізу економічні функції держави можна згрупувати таким чином [див. додаток 2].

Для Хайєка є визначальним вид та спосіб державної діяльності, а не масштаб цієї діяльності. Так, він пише: "…функціонуюча економіка ставить передумови державних дій; і ці дії підтримують функціонування економіки; і ринкова економіка може терпіти багато заходів при умові, що вони є сумісними з системою регулювання"

Для успішного регулювання економікою держава використовує функцію моніторингу. Роль моніторингу в держаному управлінні визначається як спрямування його на: «виявлення недоліків та розроблення заходів щодо вдосконалення роботи, процесу прийняття рішень тощо у межах сфери»; «виявлення проблем у сфері діяльності»; «періодичне та систематичне відстежування подій, ситуацій та оцінку змін у ситуації». Для ефективного функціонування моніторингу запропонована така модель державного моніторингу [див. додаток 3], в якій простежується зворотній зв’язок  між центрами моніторингу. 

Важливим видом діяльності держави, що не вимагає великих затрат, є створення правового поля, в межах якого суб'єкти господарювання можуть залучатись до економічної діяльності і здійснювати її. Це надзвичайно важлива функція держави. Якщо уявити суспільство без держави, то лише застосування сили (передусім фізичної) могло хоча б якимось чином забезпечити нормальне функціонування господарської діяльності. Ринкова економіка, яка є взаємодією великої кількості юридично самостійних суб'єктів, немислима без наявності тих правових норм, якими визначаються дії цих суб'єктів. Такими актами насамперед є закони про власність. Без існування законів, що захищають право власності, люди не змогли б мати стимулів до економічної активності, оскільки можливість накопичення практично була б виключеною.

Права власності - це права користування та розпорядження. Вони визначають розмір результатів діяльності і виступають оптимальним засобом для мотивації і контролю за результативністю своєї діяльності. Якщо ж право власності неможливо адекватно визначити і реалізувати, то поведінка суб'єктів, що їх порушують, може призвести до помилкового розміщення ресурсів. Особливу роль відіграє при цьому право приватної власності на економічні ресурси, що створює найбільший вільний простір для ініціативи виробників. Тому держава створює та підтримує у функціональному стані правову систему, яка не тільки захищає право власності, а й надає законного статусу приватним підприємствам, встановлює такі правила здійснення економічної діяльності, що регулюють відносини між її суб'єктами, визначають заходи компенсації населенню збитків, накладають обмеження на ті види діяльності, що не забезпечені правовими санкціями. Водночас в межах правового поля держава здійснює функції арбітра в економічній сфері, виявляє недобросовісних її суб'єктів, що порушують встановлені правові норми, і застосовує заходи впливу на них. Для цього держава створює в межах правового поля відповідні служби та організації, які покликані забезпечувати названі функції.

В Україні така правова система ще перебуває у стані формування. Одним із перших законів, прийнятих після отримання незалежності, був Закон "Про власність", яким було визначено рівноправність усіх форм власності, в тому числі і приватної. Право приватної власності закріплено і в Конституції України. Прийнято ряд кодексів, що регулюють певні сфери господарської діяльності. В тому числі Цивільний і Господарський кодекси, що створює сприятливі умови для зміцнення ринкових відносин в економіці України.

Друга група економічних функцій держави у ринковій економіці охоплює заходи щодо захисту конкуренції. Остання є одним із найважливіших елементів механізму саморегулювання ринкової економіки. В той же час, як і раніше, конкуренція породжує свою протилежність - монополію, яка суттєво впливає на ринок у своїх власних інтересах. Монопольна влада на ринку завдає шкоди інтересам як виробників - не монополістів, так і споживачів, зумовлюючи підвищення цін і неефективний розподіл економічних ресурсів. Цим і спричинена потреба регулювання діяльності монополій з метою захисту конкуренції. Для цього насамперед використовується антимонопольне законодавство. Першою країною, що його запровадила, були США, де у 1890 р. було прийнято Акт Шермана проти трестів. Відтоді протягом понад століття у США було прийнято ряд антимонопольних актів, що утворили складну і розгалужену систему законів, судових рішень та правових норм, яка одержала назву антимонопольного законодавства. Воно спрямоване на регулювання діяльності фірм і корпорацій на ринку, відсікаючи ті, що визнаються малоефективними, нечесними стосовно прав споживачів і виробників і шкідливими для широкої громадськості. На підставі цієї системи антимонопольне регулювання здійснюється за декількома напрямами.

По-перше, законодавчо обмежується монополізація на ринку. В Акті Шермана зазначається, що будь-яке монопольне об'єднання, спрямоване на обмеження торгівлі між штатами або з іноземними державами, є незаконним. А спроба будь-якою особою монополізувати будь-яку галузь торгових операцій між декількома штатами або з іноземними державами вважається правопорушенням. А в поправці до цього акта від 1894 р. це кваліфікується як "тяжкий злочин". Критерієм монополізації визначається контроль над часткою ринку, що дорівнює 60% і більше.

По-друге, забороняється злиття компаній-конкурентів. Це було зроблено відповідно до закону Клейтона, прийнятого в 1914 р. Будь-яке злиття компаній, які є конкурентами, визначається як таке, що посилює монополізацію і послаблює конкуренцію. За Ойкеном конкурентні устрої або "порядки" займають місце між екстремним – "що розвивається", тобто виникли без попереднього планування та "встановленими" такими як центрально-планова економіка. Тоді: "ми не винаходимо конкурентний устрій; ми знаходимо його елементи у конкретній дійсності. Ми не примушуємо, а приводимо до розвитку те, що поряд з іншими формами є у дійсності. Ми стараємось розвивати надзвичайно сильні тенденції досконалої конкуренції"

По-третє, забороняються практично всі форми дискримінації в ціновій політиці. Будь-яка спроба домовленості про ціни між фірмами, що є конкурентами, визнається незаконною. За цим слідкує створена в 1914 р. Федеральна торгова комісія, яка своїми наказами забороняє виявлені випадки домовленостей про ціни.

Ще один напрям антимонопольного регулювання - боротьба з нечесними методами конкуренції, такими як підробка продукції конкурентів, порушення патентів, копіювання товарних і фірмових знаків, застосування демпінгу (заниження цін) для підриву позицій конкурента, фальшива реклама тощо.

Антимонопольне законодавство використовується і в інших країнах світу. За ним накладаються обмеження на практику злиття фірм, забороняються заходи стосовно монополізації цін, здійснюються заходи щодо не порушення і усунення методів недобросовісної конкуренції.

Розпочато роботу зі створення антимонопольного законодавства і в Україні. Прийнято ряд законів, які започаткували антимонопольне законодавство. Це закони "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про захист економічної конкуренції" тощо. Правове поле антимонопольної діяльності формують і укази Президента України, зокрема "Про міжвідомчу комісію з питань демонополізації економіки", "Про основні напрями конкурентної політики на 1999-2000 рр. і заходи щодо її реалізації". Видано декілька постанов Кабінету Міністрів України щодо антимонопольного регулювання, серед яких "Про механізм антимонопольного регулювання монопольних утворень", "Про запровадження механізму запобігання монополізації товарних ринків" та ін. Створено і державний орган, покликаний здійснювати заходи щодо антимонопольного регулювання. Ним є Антимонопольний комітет України.

Третю групу економічних функцій держави складають заходи коригування розподілу ресурсів з метою зміни структури національного продукту. Потреба коригування зумовлена такими ринковими невдачами, як зовнішні ефекти і виробництво суспільних благ. Дія зовнішніх факторів, як уже зазначалось, приводить до переміщення частини витрат виробництва до третіх осіб, чим зумовлюється заниження суспільних витрат виробництва і відповідний перерозподіл економічних ресурсів у виробництві таких благ. Прикладом слугують галузі, що негативно впливають на навколишнє середовище, перекладаючи частину своїх витрат на третіх осіб. Щоб уникнути цього, держава застосовує заходи законодавчого і економічного впливу. Так, приймаються відповідні закони, якими виробників, що негативно впливають на довкілля, зобов'язують здійснити дії з усунення цього впливу. Це може бути встановлення граничних норм викидів шкідливих речовин у навколишнє середовище, що примусить виробників звести очисні споруди для уникнення таких викидів. Застосовуються і заходи економічного впливу, коли з виробників, які використовують зовнішні ефекти, стягують підвищені податки, що знижує доходність такого виробництва і перешкоджає переливу додаткових ресурсів у такі виробництва.

Потреба перерозподілу ресурсів зумовлена і необхідністю виробництва суспільних благ. їх приватні виробники, як правило, не виробляють, отже, у такі галузі не направляються ресурси. Щоб спрямувати їх туди, держава застосовує такі заходи, як податки, дотації, та вдається до організації державних підприємств. Через систему податків держава отримує необхідні кошти, які спрямовуються на придбання або виробництво благ суспільного споживання. Прикладом можуть бути витрати на оборону, освіту, будівництво шляхів сполучення, деякі види страхування. Без державного регулювання забезпечення такими благами було б або неповним, або взагалі неможливим. Одночасно оподаткування впливає на обсяг товарів індивідуального споживання, зменшуючи його, і тим самим вивільняє частину ресурсів, зайнятих їх виробництвом, переорієнтуючи їх на створення благ суспільного споживання.

Перерозподіл ресурсів здійснюється державою і через створення державного сектора. Останній, як правило, охоплює галузі економіки з низькою прибутковістю, серед яких галузі видобувної промисловості, пошта, телекомунікації, електроенергетика, залізниці, авто-лінії, водопостачання, освіта та інші. Низька прибутковість і висока капіталомісткість таких галузей не стимулюють залучення приватного капіталу. Тому задоволення потреб у їх продукції зумовлює використання державних ресурсів для забезпечення виробництва у цих галузях. Саме через створення і функціонування державного сектора економіки досягається перерозподіл економічних ресурсів, вилучення їх з високоприбуткових галузей і спрямування у ті галузі, де приватний капітал не має достатніх стимулів функціонування.

Важливою функцією держави є перерозподіл доходів та багатства. Ринковий механізм не забезпечує соціально справедливого розподілу. Він приводить до поглиблення розшарування членів суспільства за рівнем доходів і багатства. Для зменшення такої диференціації держава використовує ряд заходів, серед яких: система оподаткування доходів та майна, різного роду трансфертні платежі та допомоги окремим групам громадян з низькими доходами, регулювання цін, заходи соціального забезпечення. Першими у здійсненні таких функцій держави були США, де вони були започатковані з середини 1930-х років відповідно до так званого "нового курсу" Ф. Рузвельта. Після Другої світової війни заходи щодо регулювання доходів соціального захисту населення поширилися і в державах Західної Європи, і інших, насамперед, розвинених країнах світу. Регулювання доходів здійснюється передусім через систему оподаткування, що базується на принципі прогресивної залежності розміру податків від доходу. Важливу роль відіграють державні програми, спрямовані на подання допомоги найбіднішим і мало захищеним прошаркам населення.

Умови для здійснення державою функцій регулювання доходів і соціального захисту формуються і в Україні. Створюється законодавча база таких заходів. Прийнято ряд законів, що регулюють сферу соціального захисту населення. Це закони "Про пенсійне забезпечення", "Про зайнятість населення", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та ін. Однак обмеженість фінансових та матеріальних ресурсів не дає можливості здійснювати в повному обсязі заходи щодо соціального захисту громадян України.

Історичний досвід свідчить, що економічна кон'юнктура у країнах з ринковою економікою зазнає коливань. Існують чітко виражені економічні, або ділові, цикли. Наслідком є порушення економічної рівноваги, зростання безробіття та інфляція. Тому держава здійснює функцію стабілізації економічної кон'юнктури, впливаючи на економічну активність через заходи кредитно-грошової та фіскальної політики, розробку різного роду програм, спрямованих на регулювання певних сфер економіки (так зване програмування економіки). Широко використовуються заходи впливу на грошовий обіг, що дозволяють регулювати грошову масу в обігу і через неї впливати на економічну активність. Цій меті слугують і фіскальні заходи, такі як оподаткування та субсидії і субвенції. Через них держава здійснює регулюючий вплив на платоспроможний попит суб'єктів економічної діяльності, на рівень їх активності. Широко використовується програмування. Суть його полягає в обгрунтуванні програм розвитку як економіки в цілому, так і окремих галузей, в яких визначаються певні цілі та засоби їх досягнення. Такі програми розробляються державними органами і мають індикативний характер. Суб'єкти економічної діяльності використовують такі програми як важливе джерело інформації про тенденції економічного розвитку.

Отже, в сучасних умовах в усіх розвинених країнах створені і використовуються потужні соціальні противаги, що стабілізують ринкову економіку. В цьому і проявляються економічні функції держави, її вплив на ринковий механізм саморегулювання економіки.

3.Особливості взаємодії держави та ринку в світі  і в  Україні

У країнах із ринковою економікою нагромаджено багатий інструментарій застосування підприємствами, організаціями, усіма товаровиробниками ринкового механізму. Він постійно вдосконалюється і пристосовується до потреб розвитку економіки, умов залучення кожної країни до міжнародного поділу праці.

Як показує світовий досвід, програми стабілізації економіки можуть реалізувати переважно двома шляхами – еволюційним і через так звану шокову терапію, тобто за максимально короткий час.

У повоєнний період еволюційним шляхом ішла Франція. Другий, більш динамічний шлях обрала Західна Німеччина. І сьогодні в деяких країнах виявляється чимало відмінностей у підходах до стабілізації економіки. Так, Туреччина реалізувала програму виходу з кризової ситуації приблизно протягом восьми років, тоді як Польща поставила за мету вийти з такого становища набагато швидше.

Системне планування у Франції – своєрідний продукт ринкової економіки. Разом із національним ринком вона пройшла певну етапність. Так, повоєнний період характеризується досить сильним втручанням в економіку органів управління. Необхідність швидкої відбудови продуктивних сил і наявність величезного державного сектору зумовлювали прийняття директивних, обов’язкових планів для підприємств. Так, перший план, прийнятий у Франції у 1945 р., визначив обсяг виробництва сталі ( у тоннах), електроенергії (у кіловатах), установити ціни на всі вироби й систему контролю за ними, обмінний курс франка і т. ін..

Наприкінці 60-х років, коли значно розширився приватний сектор, було здійснено перехід до індикативного планування, що надало змогу на демократичних засадах координувати позиції держави і приватного бізнесу.

Також хочеться зазначити про досить часту зміну податкової системи та бюджетної політики, що обумовлена зміною урядів: зниження корпоративного податку у 2003-2005 рр. з 42-х до 33,3 відсотка валового прибутку, а з метою вирівнювання доходів було знижено й податок з фізичних осіб на 10 % при збереженні досить високих ставок податку на доходи самих багатих верств населення, хоча це й приводить до відтоку капіталу за кордон – до одного мільярда євро на рік.

До того ж відбулося зближення держави з великими корпораціями, що є шляхом зміцнення національного бізнесу за умов переходу до новітніх технологій: «перетягування канату» з банківського сектору до модернізованих реальних спеціалізованих галузей (обробна і харчова промисловість,  телекомунікаційне обладнання, електронні компоненти, ракетобудування). Високою залишається частка в ВВП продукції сфери послуг – 79,5 %, половина з яких є виробничими (діловими). Така структура ВВП є характерною і для інших країн ЄС.

В свою чергу дослідження досвіду демократичної державності в США, Великобританії, Норвегії, Японії, Кореї, Франції, Китаю та інших країнах світу показує, що для розвитку економіки національні уряди успішно використовують можливості змішаного капіталу: приватного та державного. Соціалізація бізнесу заснована на концепції єдності двох складових суспільного розвитку – економічного і  соціального, досягнута в результаті всебічного державного регулювання, що сприяє ринковому лібералізму.  

Нині всі реально існуючі економічні системи є змішаними, де функціонування приватного сектора,  основаного на ринковій  економіці, модифікується різними способами державним сектором. Економічні системи світу відрізняються одна від одної співвідношенням ролі уряду і ринку в управлінні економікою. Наприклад, в Китаї важливе значення має централізоване планування; в США економіка є переважно ринковою  системою, проте істотне значення в ній мають економічні функції уряду – федерального, штатів і місцевих органів влади.

Одним із оціночних кількісних показників економічної ролі уряду, можна умовно вважати наступний: співвідношення частин національного продукту, який забезпечується ринковою системою і тією, що виробляється під управлінням уряду. Крім того, слід враховувати, що уряд, крім фінансування виробництва, здійснює програми соціального страхування і соціального забезпечення з метою перерозподілу доходу в приватному секторі економіки. Наприклад, в США близько 4/5 національного продукту забезпечується ринковою економікою, інша його частина виробляється під егідою уряду.

Водночас, податки і загальний обсяг урядових витрат, включаючи купівлю товарів, послуг і соціальні програми, складають приблизно 1/3 національного продукту. Практично уряд США залучений у всі сфери економічної діяльності через систему регулюючих заходів, наприклад, з захисту навколишнього середовища, охорони здоров’я і праці робочих, захисту споживачів від шкідливих для здоров’я продуктів, забезпечення рівного доступу до вакантних робочих місць, контролю за практикою ціноутворення.

За базу для аналізу економічної діяльності уряду можна взяти п’ять його функцій, за допомогою яких вирішуються дві групи економічних завдань. До першої групи відносяться завдання уряду зі створення оптимальних умов для функціонування ринкової системи. До цієї сфери можна віднести два найбільш важливі види діяльності уряду: перший вид діяльності – забезпечення правової бази і суспільної думки, які сприяють ефективному функціонуванню ринкової системи; другий вид діяльності – захист конкуренції. До другої групи відносяться завдання уряду щодо вдосконалення сфери функціонування ринкової системи за рахунок наступних трьох урядових функцій: перша функція – перерозподіл доходу і багатства; друга функція –  коригування розподілу ресурсів для зміни структури національного продукту; третя функція – контроль за рівнем зайнятості і інфляції внаслідок коливань економічної кон’юнктури, стимулювання економічного зростання з метою стабілізації економіки.

Державне регулювання економіки безпосередньо пов’язане з економічною політикою і направлене на її реалізацію. Держава для реалізації своєї економічної політики використовує різні форми і методи, які в цілому утворюють інструментарій державного регулювання економіки.

Розглянемо детальніше модель взаємодії ринку та держави, країни, що розвивається з прискореними темпами, Китаю. Дванадцятий п’ятирічний План Китаю передбачає зобов’язання змінити свою модель розвитку. Вищим пріоритетом є зобов’язання відійти від поточної низької ефективності, моделі високого зростання до більш врівноваженого підходу, що вирішує ширший діапазон проблем. Цілі нової моделі передбачають економічне зростання, структурну перебудову, розвиток соціального забезпечення, зменшення викидів вуглекислого газу й захист навколишнього середовища, а також реформи управління та прозорості

Три блоки реформ з реалізації нової програми розвитку

Першими й найбільш важливими є реформи управління. Без перетворень в управлінні рух до моделі нового розвитку буде неможливим. Горизонтальні реформи повинні чітко визначити межі між урядом і ринком, обмежуючи владу уряду й поліпшуючи функціонування ринку. Вертикальні реформи мають на меті встановити збалансовані стосунки між різними рівнями уряду, щоб запобігти міжурядовому опортунізму .

Другим блоком є реформи зі встановленню справедливої конкуренції ринку. Поки державні підприємства (ДП) монополізують конкуренцію, буде неможливим мати справедливі ринки в Китаї. Фундаментальною причиною, чому ДП повинні бути реструктуризовані, є не їхня неефективність, а потреба побудувати вільні й конкурентні ринки. Американська Торгова палата недавно заявила, що Сполучені Штати повинні менше фокусуватися на валютних методах Китаю й більше – на загрозах американським компаніям через підтримку Пекіна власних державних підприємств. Підтримка включає регулятивні й інші бар’єри, щоб просунути внутрішніх лідерів у регіонах на основі високих технологій, таких як електромобілі, альтернативна відновлювальна енергія й високошвидкісна залізнична магістраль.

Третім блоком є реформи секторно-спеціалізованої політики. Вони включають потребу перетворити видозмінені цінові системи відповідно до факторів виробництва, а також реформувати податки, інвестиції й систему фіскальної політики.

Щодо України ,то головною метою економічної політики в умовах соціального ринкового господарства є забезпечення стабільності рівня цін, високої зайнятості та зовнішньоекономічної рівноваги при постійному економічному зростанні.

Принципово нова система соціальних відносин, які формуються в Україні, повинна бути адекватно відтворена в соціальній політиці держави. Процес здійснення активної соціальної політики спрямований на формування нової якості соціального буття, на підвищення індексу людського розвитку.

Крім того, держава бере на себе ті соціально-економічні функції, які взагалі неможливо організовувати на ринкових принципах. Всі інші регулятивні функції відносно національної економіки є прерогативою ринку. Важливими функціями держави є „захист” конкуренції і довкілля.

У цілому ж, економічна діяльність держави – це свідоме регулювання виробництва, встановлювана і постійно підтримувана її збалансованість щодо суспільних потреб. Таке регулювання економіки потребує чимало витрат на утримання працівників апарату державних органів. Вони можуть бути більшими, ніж втрати від спонтанного ринкового регулювання. Тобто як ринковий, так і державний механізм не можуть всюди діяти ефективно: обидва регулятори економіки не безмежні у своїх можливостях.

За наявності в сучасній економічній системі багатьох ринків (робочої сили, капіталів, товарів, цінних паперів та ін.), що розвиваються як за спільними для всієї системи об'єктивними законами, так із а законами, властивими лише окремим ринкам, виникає проблема досягнення рівноваги в масштабі всієї національної економіки. Вона ускладнюється тим, що у XX - на початку XXI ст., на відміну від трьох попередніх століть, у процесі встановлення рівноваги національного ринку активну участь бере сучасна держава. При цьому вона виконує важливі соціально-економічні функції, використовує комплекс економічних, правових і адміністративних важелів для врівноваження національного ринку.

Сутність і структура механізму регулювання економіки. Основними елементами механізму регулювання капіталістичного господарства, а, отже,  збалансованості національного ринку за сучасного капіталізму, є:

1. Ринкове регулювання, яке здійснюється за допомогою механізму конкуренції, динаміки ринкових цін, стихійного вирівнювання попиту і пропозиції тощо. Таке регулювання обмежене переважно немонополізованим сектором економіки, в якому на початку XXI ст. налічується понад 98 % усіх підприємств (у США їх понад 25,4 млн.), які виробляють майже 40 % ВНП, на них зайнята більша частина найманих працівників;

2. Корпоративна (а в її межах монополістична або олігополістична) планомірність. Гігантські багатогалузеві концерни за допомогою комп'ютерних систем, маркетингу вивчають масовий попит (його структуру, динаміку), формують його. Тому виробництво товарів концернами зорієнтоване на відомий ринок на основі попередніх погоджень щодо номенклатури продукції, її кількості й якості. У наш час на світовий ринок за попередніми домовленостями між виробниками та споживачами надходить до 70 % усіх товарів, основну масу яких виробляють гігантські монополістичні об'єднання;

3. Державне регулювання як комплекс основних форм і методів цілеспрямованого впливу державних установ і організацій на розвиток продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних та розширеного відтворення відносин економічної власності для стабілізації економічного способу виробництва та його пристосування до умов, що змінюються .

Ядром господарського механізму на сучасному етапі розвитку суспільства є державне регулювання економіки. Державне регулювання здійснюється передусім через здійснення антициклічної, регіональної, інвестиційної, амортизаційної, структурної, грошово-кредитної, фінансово-бюджетної, антиінфляційної, валютної, митної, цінової, соціальної, екологічної та інших форм економічної політики.

Між елементами механізму регулювання сучасного капіталізму відбувається взаємодія, взаємопроникнення. Це означає, наприклад, що механізм ринкового регулювання певною мірою доповнює державне регулювання, а воно, у свою чергу, частково поширюється і на немонополізований сектор економіки. Так, через контрактну систему підприємства немонополізованого сектора економіки втягнуті в орбіту державної планомірності.

Найважливішою ланкою такої планомірності є планування у межах гігантських транснаціональних корпорацій (ТНК). Ядро їх діяльності – внутріфірмові операції, на які нині припадає 40 % експорту та імпорту США.

Найважливішими напрямами державного економічного регулювання народного господарства, а, отже й встановлення рівноваги національного ринку, є:

1) регулювання системи продуктивних сил загалом, у тому числі кожного з її елементів (засобів праці, науки та ін.);

2) регулювання відносин економічної власності, в тому числі її окремих форм (акціонерної, державної та ін.);

3) регулювання техніко-економічних відносин, зокрема процесу концентрації виробництва, його спеціалізації тощо;

4) регулювання організаційно-економічних відносин і передусім маркетингу.

Для державного і ринкового механізмів регулювання економіки притаманні позитивні й негативні риси. І якщо між ними розподілити сфери впливу та регулювання таким чином, щоб держава виконувала лише ті функції, які ринок виконує з більшими втратами і менш ефективно, то про протиставлення цих механізмів не може бути мови. Адже державу і ринок поєднує те, що вони є регуляторами економіки, а тому мета в них одна, один і той самий результат – досягнення збалансованості, рівноваги у співвідношенні попиту і пропозиції товарів за обсягом, структурою і якістю. Саме це зумовило одночасне не тільки співіснування державного і ринкового регулювання, а й доповнення, взаємодію і взаємозамінення один одного, створення двомеханізмової моделі регулювання економіки.

Висновок

Можна з впевненістю сказати, економічна роль держави на різних стадіях розвитку суспільства відіграє особливу роль.

Об'єктивна можливість державного регулювання економіки виникає з досягненням певного рівня економічного розвитку, концентрації виробництва та капіталу. Необхідність же державного регулювання полягає у наростанні проблем, як соціальних, так і економічних, вирішення яких і покладається на державне регулювання економіки.

На сьогодні, за панування ринкової економіки, особливо важливо державне регулювання. Для України важливий світовий досвід державного регулювання економіки, що і потрібно вивчати. Очевидно, що в арсеналі держави є широкий набір засобів і методів регулювання економіки, від регулювання економічного законодавства, встановлення тим самим правил поводження економічних агентів, до впливу на грошовий ринок за допомогою політики дисконтної ставки. Однозначно визначити, де знаходиться грань між цивілізованим регулюванням економіки і грубого втручання в ринкові механізми на сьогоднішній день дуже важко. Сучасна ринкова система господарювання побудована на поєднанні державного і ринкового регулювання. У сучасних умовах держава виконує ряд дуже важливих функцій, ефективна реалізація яких є запорукою життєздатності національних економік і забезпечується здебільшого лише засобами державного впливу.

До основних функцій належать:

1.  Створення умов для забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в глобальному конкурентному середовищі.

2.  Забезпечення виконання загальнодержавних функцій - національна безпека, оборона, реалізація державних програм та ін.

3.  Запровадження єдиних і стабільних економіко-правових умов господарювання.

4.  Забезпечення ефективного соціального захисту, функціонування тих сфер, де ринкові механізми не сприяють досягненню мети (бідність, безробіття, екологічні проблеми, антикризові заходи тощо).

5.  Гарантування мінімальних стандартів рівня життя, умов для розвитку особистості.

Державне регулювання економіки - важливий елемент взаємовідносин уряду з економічними агентами, засіб вирішення практичних завдань. Механізм державного регулювання економіки всіх рівнів є складним, багатогранним і проявляється посиленням або послабленням державного втручання в економічні процеси.

Сучасний стан державного регулювання економіки в Україні характеризується повільними темпами реформування, недосконалими методами і механізмами впливу держави на суб´єкти господарювання, відсутністю чітко сформульованої концепції розвитку економіки, недостатністю захисту внутрішнього ринку і вітчизняного виробника, слабкою соціальною політикою.

Та не зважаючи на недоліки з впевненістю можна зробити висновок про те, що державне регулювання економіки необхідно і потрібно визначити лише ступінь державного втручання і його методи. Звісно, неприйнятні міри "фізичного впливу" на ринкові механізми, що можуть підірвати всю економічну систему. Державне регулювання економіки в умовах ринкового господарства в України представляє собою систему типових заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, що здійснюється правоздатними установами і суспільними організаціями з метою стабілізації та пристосування існуючої соціально-економічної системи відповідно до умов, що постійно змінюються, передусім до потреб та інтересів розвитку головної продуктивної сили – людини. Державне регулювання виконує кілька завдань, зокрема, стимулювання економічного росту, регулювання зайнятості, заохочення прогресивних зрушень в галузевій та регіональній структурах, підтримка експорту. В залежності від гостроти соціально-економічних проблем наша країна і визначає конкретні напрямки, форми та масштаби державного регулювання економіки. Основні напрямки державного регулювання в Україні на сучасному етапі відрізняються від напрямів державного регулювання у розвинутих країнах, що пояснюється кризовим станом нашої економіки. Все це вимагає постійних змін у застосуванні важелів державного регулювання вітчизняної економіки. Хотілося б зазначити, що Україна не повинна переходити до тотального регулювання економічних відносин. Як відомо економіка повинна розвиватися гармонійно за ринковими законами, оскільки вони розставляють усіх суб’єктів економічних відносин на свої місця. Розвиток економіки повинен здійснюватись за принципом конкуренція повинна існувати скрізь де можливо, державне регулювання там де воно необхідне.


Використана література:

  1.  Закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» Верховна Рада України; Закон від 18.02.1992  № 2132-XII
  2.  Закон «Про захист від недобросовісної конкуренції»
    Верховна Рада України; Закон від 07.06.1996 № 236/96-ВР
  3.  Закон «Про захист економічної конкуренції»
    Верховна Рада України; Закон від 11.01.2001 № 2210-III
  4.  Закон «Про Міжвідомчу комісію з питань демонополізації економіки»
    Президент України; Указ від 21.03.1995 № 247/95
  5.  Закон «Про механізм антимонопольного регулювання діяльності монопольних утворень»
    Кабінет Міністрів України; Постанова від 15.06.1994 № 400
  6.  Закон «Про Основні напрями конкурентної політики на 1999 - 2000 роки та заходи щодо їх реалізації»
    Президент України; Указ від 26.02.1999 № 219/99
  7.  Закон «Про запровадження механізму запобігання монополізації товарних ринків»
    Кабінет Міністрів України; Постанова від 11.11.1994 № 765
  8.  Базилевич В. Д. К. : Знання-Прес, 2001.
  9.  Вдовенко Н.М. // Інноваційна економіка. – 2011. – №3
  10.   Гбур З. В.//Автореферат: Вдосконалення моніторингу в системі державного управління.
  11.   Доц. М.Б. Данчук// Науковий вісник, 2005
  12.  За ред. Проф. Ю. В. Ніколенка. Основи економічної теорії: К.: «Либідь», 1998
  13.  Новіков О.Є //Таврійський науковий вісник. - 2011. - Вип. 73.
  14.  Сучасні економічні моделі реформування народного господарства Китаю /Орнат Михайло // Журнал європейської економіки  Том 11 (№ 4). Грудень 2012 . Видання Тернопільського національного університету.
  15.  Стеченко Д. М. Державне регулювання економіки:-К.: «Знання», 2007.
  16.   ТЕНДЕНЦІЇ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ З ПЕРЕХОДОМ ДО ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ/Тарасенко О.С,//Донецький національний технічний університет:  Наукові праці ДонНТУ. Серія: економічна. Випуск 34-2, 2008
  17.   Конкуренція та конкурентні відносини під впливом державного контролю/Ткаченко А. М. //Вісник економічної науки України, 2009
  18.  Чепінога В.Г. Економічна теорія:  К.: «ЮрІнкомІнтер», 2011
  19.  За ред. С. І. Юрія. Економічна теорія: політична економія: К.: «Кондор», 2009


Додаток 1. (Суб’єкти ринкової економіки)

Додаток 2. (Класифікація функції держави)



Додаток 3

Механізм здійснення моніторингу в державному управлінні

Кабінет Міністрів України

(центральне сховище)

Галузеві міністерства

Департаменти моніторингу

Обласні державні адміністрації

Центри Моніторингу

Функціональний відділ Центрів


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

66023. Управление финансами 106.38 KB
  Управление финансами это деятельность по обеспечению развития финансовой системы государства или конкретного субъекта хозяйствования в соответствии с заданными количественными и качественными параметрами. Управление финансами является составной частью общей системы управления социально-экономическими процессами.
66024. Федеральное казначейство и его функции 18.77 KB
  В России переход к казначейскому исполнению бюджета начался в 1992 г. исполнение бюджета в нашей стране было банковским. Чем отличаются эти две формы исполнения бюджета При банковском исполнении бюджета средства налогоплательщиков поступали на счета налоговых органов в Банке России или в коммерческих банках.
66025. Пенсионная реформа РФ 24.71 KB
  О дополнительных страховых взносах на накопительную часть трудовой пенсии и государственной поддержке формирования пенсионных накоплений начало приема заявлений о вступлении в отношения по ДСВ. 2009 С 1 января 2009 года действует новая система добровольных...
66026. Бюджетная реформа РФ 31 KB
  Как следует из программы повышения эффективности бюджетных расходов опубликованной сегодня Минфином министерства и ведомства будут получать государственные деньги только под конкретные долгосрочные целевые программы.
66028. Проблемы медицинского и социального обеспечения РФ. Минимальная медицинская помощь 24.76 KB
  Основные проблемы обеспечения доступности и качества медицинской помощи гражданам Российской Федерации и способы их решения Одним из основных направлений дальнейшего развития здравоохранения является разработка мер направленных на повышение качества и обеспечение доступности медицинской помощи гражданам Российской Федерации.
66030. Антикризисная политика ЕС 254.54 KB
  Особенности кризиса для стран ЕС Охватив своим масштабам большинство стран мира экономический кризис немного по-разному повлиял на различные мировые капиталистические центры. Одна из очевидных особенностей стран ЕС связанная с экономическим кризисом ...
66031. Российская модель бюджетного федерализма 15.31 KB
  Основы бюджетного федерализма. Особенностью российского бюджетного федерализма является наличие значительного разрыва в уровне бюджетной обеспеченности субъектов Федерации. Модели бюджетного федерализма Существует несколько приоритетных моделей построения...